Welcome to Scribd, the world's digital library. Read, publish, and share books and documents. See more
Download
Standard view
Full view
of .
Save to My Library
Look up keyword
Like this
2Activity
0 of .
Results for:
No results containing your search query
P. 1
Шкільний Світ

Шкільний Світ

Ratings: (0)|Views: 716 |Likes:
Published by Petro Nek
Газета Піддністрянської школи, до 200-річчя з Дня народження Тараса Григоровича Шевченка
Газета Піддністрянської школи, до 200-річчя з Дня народження Тараса Григоровича Шевченка

More info:

Categories:Types, School Work
Published by: Petro Nek on Oct 22, 2013
Copyright:Attribution Non-commercial

Availability:

Read on Scribd mobile: iPhone, iPad and Android.
download as PDF, TXT or read online from Scribd
See more
See less

01/17/2014

pdf

text

original

 
Шкільний 
 
світ 
Ми - українці Шевченкового роду 
Видання Піддністрянського НВК
кобзарю, знов до тебе я приходжу,бо ти для мене - совість і заон” 
Ліна Костенко.
До 200-рія з Дя роджя трс Григорои Шевченка 
Святково прибрана класна кімната: портрет Т. Ше-ченка, уквітчаний кетягами калини, вишитим рушни-ком, виставка портретів Кобзаря, вишитих родичамиучнів, вчителями, односельчанами, вишиті рядки ізпоезій славного Генія, експозиція репродукцій із зо-браженням родичів Т. Шевченка.Тарас Шевченко… З цим іменем сьогодні на планетіідентифікується українськість, українство, Україна,власна історія та культура нашого народу. Уро-ки історії не минають марно. Відмирають штучностворені постулати, залишаються закарбовані у свідомості та пам’яті вічні людські цінності, носіямияких є найкращі сини і дочки України, що уособилидуховні цінності нації. До цієї славної когорти нале-жить і Тарас Шевченко ,адже український народ осяг-нув, усвідомив і збагнув себе через Кобзареве слово.Сьогодні ми з вами зібралися, щоб вкотре доторкну-тися до Шевченкового слова, набратися мудрості,згадуючи славний рід Кобзаря, збагатитися духовночерез пізнання досягнень славного роду Шевченків,утвердити в собі бажання дізнатися більше про свійрід, родину…Адже це так важливо знати «хто ми, чиїхбатьків діти?».Тема виховного заходу не випадкова, адже «випадко-востей у житті не буває» - все відбувається на рівнізакономірностей . Одного багряного осіннього дня,при зустрічі колег-вчителів , моя добра учителька, те-пер вже на заслуженому відпочинку, Ірина ВасилівнаКороль, подарувала книгу «Родовід Тараса Шевченкав його нащадках». І знову ж таки невипадково, аджеця праця вийшла друком і побачила світ завдякизятю Ірини Василівни, виконавчому директору ТОВ«Академія», Петрові Іллічу Боярину, котрий, як за-значила автор Анна Яхімович, «безкорисливо сприяєв дослідженні та популяризації родоводу ТарасаШевченка». Отож, завдяки нашим Піддністрянськимродичам, ми сьогодні привідкриємо маловідому сторінку із життєпису Тараса Шевченка.Рід. Родина. Родовід. Збираємо до купи кожну зер-нинку генетичної пам’яті народу, аби жила вона па-ростками національної свідомості,розумінням того,хто ми є? За життя Тараса Шевченка нікому не спа-ло на думку допитатися й записати все про його рід,про село, навіть про хату в якій народився. Незали-шив жодного документа і сам Шевченко, вважаючи,що його життя – це біографія цілого народу. Тому задостовірне свідчення беруть те, що змалювала живахудожня уява, аби втілити в образах правду тодішньоїдійсності, а не поодинокого факту.Рід у Кирилівці давній. Коріння його сягає у XVIIстоліття, а численні гілки продовжують пускати всенові й нові пагони.Прадід Іван Швець був довгожителем. Молодим ко-закував на Запорозькій Січі, а на зиму приїздив доКирилівки: шив чоботи та постоли. І за те, як булотоді за звичаєм, одержав на селі прізвище Швець.Його дружина народила дочку Єфросинію і замолоду померла, а Швець осів у Кирилівці.Прадід Т. Шевченка по матері – Іван Бойко. Є легенди,що вони переїхали з Бойківщини та принесли в цей
Рід. Родина. Родовід. Збираємо до купи кожну зернинку генетичної пам’яті народу, аби жила вона паростками національної свідомості,розумінням того, хто ми є? За життя Тараса Шевченка нікому не спало на думку допитатися й записати все про йогорід, про село, навіть про хату в якій народився. Незалишив жодного документа і сам Шевченко, вважаючи, що його життя – цебіографія цілого народу. Тому за достовірне свідчення беруть те, що змалювала жива художня уява, аби втілити в образах правду тодішньої дійсності, а не поодинокого факту.
Родовід Тараса Шевченка в його нащадках вивчали учні Піддністрянського НВК
Пам‘ятникиТарасові Шевченковіна Жидачівщині
Великому Кобзарю
Тебе вважають Кобзарем у світі,Для мене ти - без волі поводир,Найбільша квітка в калиновім цвіті,На кращу долю наш орієнтир.Співав ти пісню, зболену від гніту.Вона іскрилась в душах кріпаків.Ти був творцем, опорою для світу,Ти був епохою пригнічених віків.Ти постарів від горя за Вкраїну,Але не здавсь мучителям в полон.Тебе карали за чужу провину,Але не зрадив ти свого життя закон.Ти падав і вставав, немов Син Божий,Ти заповіді карбував, немов Мойсей,Немов Геракл, кидався ти на світ ворожий,Терпів в кайданах біль, мов Прометей.Тому цвіти між бур’янів, живи серед руїни,Твій подвиг ще цінитиме Земля.А твоє вічне слово повік у серці України,Талант твій збагатив народності поля.
НаталяМИХАЛЬЧАК,
студенткаінституту іноземних мов ДДПУім. Івана Франка,випускницяПіддністрянськогоНВК,2012р.
Пам‘ятник Т. Г. Шевченка в Ходорові 2002 р.ст. 3
Роман Рахманний проТараса Шевченка.Через призму книги«Роздуми про Україну»
«О, зоре, чому є буар?» 
 
Родовід Тараса Шевченка в його нащадках вивчали учні Піддністрянського НВК
Пам‘ятник Т. Г. Шевченка в Ходорові 2002 р.ст. 3ст. 2
Зустріч із письменником-перекладачем,ходорів‘янином Олесем Дудином.
ст. 4
 
Ім’я уродженця с.Піддністрян Жидачівскогорайону Романа Олійника«Рахманного» сягалоУкраїни задовго до того,як дійшли сюди його есеї істатті. Книг Рахманного вУкраїні не було.У 1991 році в Канаді вийш-ли монументальні три томийого публіцистики під ха-рактерним заголовком -«Україна атомного віку»,якась кількість примірниківпотрапила в Україну, аледуже невелика. В 1994р.2 березня удостоєнийдержавної премії Україниімені Т.Шевченка за цюзбірку.Та ось 1997р. в Україні видано книгу Р.Рахманного «Роздуми про Україну».Великий обсягом том репрезентував до-робок знаного публіциста за півстоліттяі дав читачеві уявлення про його немалийвнесок в українську політичну думку, шир-ше дав відчути, якими болями і радощами,якими думками та ілюзіями повнилися«труди і дні» наших земляків у світах, рокиїхнього трагічного вигнанства.Раніше ми коли й знали щось про РоманаРахманного, то лише як про політичногопубліциста. Тепер можемо побачити, щовін чимало писав на теми історії, куль-тури, літератури – і писав з добрим знан-ням справи… Публіцистика РоманаРахманного, репрезентована «Україноюатомного віку», «Роздумами про Україну»:цей особливий вид діяльності є різновидомлітературної творчості. Як і вітчизняна ху-дожня словесність, вона підпорядкованазавданню розкриття й висвітлення пекучихпитань буття нашого народу. Юрій Сте-фаник писав: «Творчість Романа Рахман-ного стоїть ближче до літератури, ніж дожурналістики».Бездоганно володіючи гостримпубліцистичним пером, спрямованимна об’єктивне висвітлення драматичноїдійсності, він водночас не обминав сферикрасного письменництва, усвідомлюючи,що воно за сучасних умов постає «майжеєдиним справжнім речником українськихнародних прагнень».В українському світі завжди на належному рівні залишалася художня література, яка,як зазначав Р.Рахманний, правила за «само-оборонну зброю» в руках нації, замінила те,чим в інших народів «були і є оформлюючісуспільством установи». Завдяки книзіУкраїну не поглинув морок небуття.Щороку, протягом перших десятьох днівберезня, українці й українки кожногосвідомого віку й роду дивом дивуютьсясимволіці трьох дат. Десятого березня, навигнанні в Росії, помер знесилений але незламаний Тарас Шевченко. П’ятого берез-ня, в бою з тими самими ворогами Українизагинув оточений, але не підкорений ТарасЧупринка-Шухевич. Поміж цими двоматраурними датами, немов вогниста зоря вкосмосі, палає досі найважливіша дата вісторії новочасної української нації – деньнародження Тараса Шевченка: дев’ятогоберезня.«Шевченкове поетичне слово, подібнояк вражаюче слово біблійних пророків,збудило українських патріотів з умерт-вяючого сну і підняло їх на вищий рівеньіснування - шляхи діяння і безпосередньоїборотьби за свою державність. Без ТарасаШевченка не було б сьогодні українськоїнаціональности. Бо Тарас Шевченко -український Месія, а вони всі тільки йогоучні та апостоли правди», пише у статті«Березень - місяць двох Тарасів» Р. Рахман-ний.У публікації «Їхнім подвигам віддаймо їхніімена» автор закликає вшанувати подвигматерів: «В нас звичайно говорять і пишутьтільки про батька; тому – Симон Васильо-вич і Тарас Григорович, а навіть Іван Яко-вич і Степан Андрійович, і т. д…Тим часомусі вони мали матерів з християнсько-українськими іменами, від тих матеріввони переважно завчили рідну мову, че-рез них вони психологічно пов’язалися зукраїнським народом.Наприклад, без виховного впливу своєїматері Олени Косач-Пчілки хворовита ЛесяКосач, може, ніколи не стала бЛесею Українкою. Без рішучоївимоги Марії Кульчитської-матері Франка- його відчимледве чи дав би йому середнюосвіту, без якої він не лишене став би автором поемиМойсей, але й може «умер биорючи на ниві», подібно, якце про себе сказав Т. Шевчен-ко. Та й він сам. Тарас, пропавби в морі русифікації, якбине материнські пісні, що вдитинстві ниточками любовипов’язала його душу збагатимна культурні цінності своїм на-родом.А чи ми згадуємо шанобливоім’я Шевченкової матері- тієї«найбільш благословенної»між усіма українськими матерями?.. Чинаша дітвора в травні дізнається, що воназвалася Катерина Бойко, предки якої вдавнину пересилилися з Бойківщини наКиївщину?..»Крилатий Шевченків вислів: « В своїй хаті –своя правда, і сила, і воля!»ще й досі стано-вить фундамент ідеології та програми всьогонародовладного українського визвольногонаціоналізму. Шевченків націоналізм – ценіщо інше, як рішуче прагнення будь –якого народу самовизначитися на своїйісторичній території та незалежно від будь– кого правити собою згідно зі своїми на-родовладними традиціями. В тому неманіякого шовінізму. Навпаки: Шевченковавіра у самостійну Україну ґрунтуваласяна солідарності й любові усіх прошарківрідного суспільства та на взаємопошані йлюдяності в міжнаціональних стосунках»,пише Роман Рахманний у статті «Шевченківнаціоналізм».Свій патріотизм і патріотизм нашихземляків міряймо тільки Шевченковоюмірою. Якщо наші та їхні слова й діла згод-жуються зі Шевченковими засадами, тодіці слова і чини служать українській справі.Коли ж ці наші слова й чини розходятьсяз Шевченковими вченнями, тоді вони су-перечать інтересам українського народу ійого визвольній справі.Пристосувати Шевченка навіть доперебудованої «тюрми народів» ніхто незуміє – «не скує душі живої і слова живого»,бо, неначе те серце Прометея, «воно знову оживає і сміється знову». Цим його вогнемоновлюються молоді серця нових поколіньукраїнців, які з почуттям великої особистоїгідности на цілій земній кулі заявляють: –Ми українці Шевченкового роду!
Шільний світ 
16 жовтня 2013 року (№1)
2
18 квітня 2008 року у будинку, де Т.Шевченконаписав «Заповіт», (колишній будинокА.О.Козачковського, згодом Історичний музейу Переяславі-Хмельницькому) відкрито МузейЗаповіту.Листопад 1845 р. видався мокрий, вітряний, холод-ний. Шевченкові ця погода дошкуляла більше, ніжіншим. Він працював тоді в Археографічній комісіїі мусив весь час роз’їжджати по селах і містах,змальовувати старовинні церкви, монастирі,незвичайні будівлі.Вранці поет виїхав із села В’юнище в Андруші, вдорозі змок до нитки. Весь день його морозило, анадвечір він повернувся до В’юнища зовсім хворим.Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей.Думи роєм носилися в голові, просилися на папір.Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим,і живим, і ненародженим…», «Давидові псалми» іще кілька ліричних творів. Тоді ж написано і вірш«Минають дні, минають ночі».Про хворобу поета дізнався його щирий приятель,переяславський лікар Андрій Осипович Козач-ковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича зВ’юнища до себе у Переяслав. У хворого почалосядвостороннє запалення легенів. У той час мало хтовидужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав іпоет. Після 20 грудня хворому погіршало, станови-ще його було майже безнадійним.Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишнійкімнаті, сумно думав про свою останню годину, продолю України, про майбутнє рідного народу. В уявівиринав Дніпро, лани широкополі і села, що на-гадували поетові писанку. Було боляче, що лишилися невиспіванимийого думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу до-ведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченковістрашенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям теплещире слово, і на папері лягли рядки:«Як умру, то поховайте…»Вірш написано на Різдво 25 грудня 1845 р. Тарас Шевченко не знав тоді,що ця його поезія стане найпопулярнішою піснею, народним гімном,бойовим закликом до боротьби не тільки на його батьківщині, але й да-леко за її межами. Не думав тоді автор «Кобзаря» ні про славу, ні пропочесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів,може, в останній раз сказати народові про те, що думав, що почував. Тобув його заповіт.На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, і через два тижніпоет вже вирушив у путь на Чернігівщину з тим же таки завданнямАрхеографічної комісії.А «Заповіт» пішов у люди: його переписувалив десятках і сотнях примірників, передавали зрук у руки, вивчали напам’ять аж поки твір непотрапив на сторінки невеликої збірки «Новыестихотворения Пушкина и Шевченко», що буланадрукована у Лейпцігу 1859 року, пізніше —у Львові (1863 р.) та Петербурзі (1867 р.). Аленайбільшого поширення він набув під час пере-везення тіла Шевченка на Україну. Велика за-слуга в цьому художника Г.Честахівського, якийбагатьох із тих, що прийшли на Чернечу гору попрощатися з Кобзарем, навчив «Заповіту».У різних списках і різних виданнях цей віршмав різні назви: «Завіщаніє», «Заповіт», «Дум-ка», «Остання воля». З 1867 року за нимзакріпилася назва «Заповіт».1870 р. в Чернівцях вийшла і набула поширен-ня в Західній Європі книжка австрійськогопоета Йоганна-Георга Обріста — «Тарас Григо-рович Шевченко». Склали її розвідка про жит-тя і творчість Кобзаря та німецькі перекладийого найбільш політично загострених творів,зокрема, й «Заповіту». Саме це видання реко-мендував іноземному читачеві Михайло Дра-гоманов у своїй праці «Українська література,заборонена російським урядом», що вийшладруком 1878 року в Женеві французькою мо-вою як доповідь на Міжнародний конгресписьменників у Парижі.Переклад німецькою «Заповіт» прочиталаСоломія Озарко, учениця 10 кл.Тарас Шевченко є справді один з класиківсвітової літератури. Його гуманізм, геніальні народні образи роблятьйого зрозумілим і близьким для людей різних націй, хоча він є по-етом України. Образ Шевченкового поетичного генія не може бутипереоцінений. «Вражаюча музика його української поезії», як писалаЛіліан Войнич, досягла найвищого рівня ліричної поезії, яку могла бистворити людина. Саме тому сотні спроб перекладу Шевченка булизроблені практично на всі основні мови світу. Англійська мова, якою за-раз говорять і яку розуміють на всіх континентах представила Шевченкадля світової читацької громади найбільше.Першу спробу представити Шевченка англомовному світові зробив 130років тому Андрій Онуфрійович Гончаренко. Глибокий аналіз і докладну інформацію про Шевченка знаходимо в працях Вільяма Ричарда Морфіла.Це відомий англійський славіст, професор Оксфордського університету.Уперше про поета він писав у 1876 р. Морфіл намагається перекладатиШевченка. Зокрема, серед перших спроб перекладу був «Заповіт». Пере-клад сумлінний, але не дуже поетичний. Треба визнати, що при всійшанобі до українського поета, при всій симпатії до нього як борця протикріпацтва, Морфіл був далекий від розуміння Шевченка.Серед Шевченкових перекладачів на помітному місці є представникукраїнської трудової еміграції Іван Федорович Вив’юрський, відомий підіменем Джон Вір. Народився в сім’ї лісорубів з с. Ценява нашої області.Через короткий час після приїзду батьків до Канади. З батьківськоїхати він виніс глибоку любов до України і з молодих років писав віршіукраїнською і англійською мовами. Джон Вір багато працював, щоб до-нести в світ слово Шевченка англійською. Він перекладав 29 віршованихтворів (4180 рядків). Багато з них перекладено вперше.Окремо треба сказати про переклад «Заповіту». До цієї поезії зверта-лося багато перекладачів, і всі вони відзначали, що надзвичайно важкойого зробити. Найточніше його здійснив Джон Вір, який досить чітковідтворив складну поліфонію почуттів-закликів, зберігши мужній тонвикладу.Шевченко вніс величезний вклад не тільки в українську літературу, жи-вопис, але й в скарбницю світової літератури. Це – геній українськогонароду, всесвітньо відома особа, який мав великий вплив на творчістьвидатних письменників і поетів.Прочитала «Заповіт» на англійській мові Пархоменко Анастасія, уче-ниця 10 кл (Фенчин Іванна Василівна - вчитель англійської мови).Уся Європа цікавиться особистістю Тараса Шевченка. У свою чер-гу, Франція теж не залишається байдужою до Великого УкраїнськогоПоета. Безліч мовознавців, перекладачів та славістів країни намага-ються будь-яким чином проникнути в душу та зрозуміти цього геніяукраїнського народу.Слід згадати ім’я Ілька Борщака, провідного вченого- гуманітаріяукраїнської діаспори у Франції, добре відомого в Україні як історика,історіографа та культуролога. Його монографія «Шевченко у Франції» -це перша спроба на теренах французької культури узагальнити значеннятворчості Великого кобзаря.Рецепція доробку Тараса Шевченка шириться у французькій науковійславістиці – від Еміля Дюрана, до Адольфа Авріля, який першим по-дав у підрядковому перекладі уривки Поетових віршів, Арно Коппен-Альбанелі, Поль-Жан-Буайє та засновника французької славістикиЛуї Леже, який читав лекції про Тараса Шевченка в Колеж де Франс.Публікації Луї Леже про Поета заснували традицію франкомовного на-укового аналізу творів Тараса Шевченка.«Незвичайна простота Шевченкового вислову, його мальовничість танатуральність ваблять перекладача, але заразом доводять його до роз-пуки, коли він хоче своїм перекладом передати не лише механічно зна-чення українських віршів, але хоч приблизно українську мелодійність,враження, яке робить оригінал… Се почували всі ті, кому доводилосяперекладати Шевченка на будь-яку мову… Із численних перекладівШевченкових поезій на різні мови можна вибрати дуже небагато таких,що дають вірне поняття про його стиль і роблять враження хоч трохиблизьке до оригіналу…», писав Іван Франко.Заповіт – це пісня пісень, що вийшла з-під пера геніального сина УкраїниТараса Шевченка. На сьогоднішній день він звучить на десятках мовнародів світу. Шевченків «Заповіт» лунає англійською, німецькою, пор-тугальською, італійською, французькою мовами…У Франції першими інтерпретаторами «Заповіту» були Еміль Дюран таАрно Коппен-Альбанелі. Перекладом займалися також: Луї Поль МаріяЛеже, Михайло Калених Тишкевич, Панаїт Істраті, Шарль Стебер, ЕженГільвік, КаленаУгрин та інші. Проте перший досконалий і поетичнийпереклад «Заповіту» французькою мовою був зроблений у 1921 р. і над-рукований в «Антології української літератури ХІХ ст.» - упорядкованийАнтуаном Мейє. На сьогодні переклад Анрі Абріля вважається одним знайкращих.В Шевченковім «Заповіті» всього 24 рядки, та вони безсмертні. КолисьА.Й.Козачковський – лікар та друг Тараса Шевченка - вражений змістом«Заповіту» вигукнув: «Боже! Та цей коротенький вірш довший за найдо-вше життя. Він вічний!»Воістину так.Прочитала «Заповіт» французькою мовою Лілія Білодід, учениця 10 кл.ринів Марта Михайлівна, вчитель французької мови).
«Заповіт» нашого пророка, поета Тараса Григоровича Шевченка,його щира віра, надія, любов, торкаються нашого серця, збуджуютьнайпотаємніші струни нашої душі. У ці хвилини пориву хочеться дода-ти щось від себе, долучитися хоча б думкою, хоча б словом до великих,глибоких прагнень нашого генія.
Увазі учнів та педагогів заступник директора із виховної роботи Людмила Хлопоніназапропонувала заповіт ще однієї людини, земляка, вихідця із м. Ходорова – Сильве-стра Калинця.Поет, прозаїк, драматург, відомий громадський діяч української діаспори у Бразилії.Сильвестр Калинець по праву вважається першим перекладачем Шевченкового«Заповіту» на португальську мову.Людина з нелегкою долею. У чотири роки Сильвестр залишається напівсиротою, втра-тивши матір. Свої перші поетичні твори почав писати ще в молодих літах. Служиврекрутом у австрійській армії, брав участь у Першій світовій війні, під час якої бувзахоплений у полон. У 1921 році повернуся на Батьківщину, до рідного Ходорова, тажиття ставило свої умови і у 1931 році Сильвестр виїздить у Бразилію.Помер Сильвестр Калинець 4 січня 1945 року.Пропонуємо вашій увазі «Заповіт» Сильвестра Калинця.
Мій заповіт
 Як умру я не ховайтеВи на цвинтарі мене,Бо на цвинтарі для менеБуде місце сумне.Бо доволі на цім світіЗа життя я горював,На чужині і у рідних  Я сльозами заливавсь. Як умру я, поховайтеПри дорозі, що ведеВ поле, в луг, на сіножаті,Там, де вітер лиш гуде.На могилі не кладіть виВ головах хреста,Бо вже досить тягару я  Двигав за свого життя. А лиш на моїй могиліКущ калини посадіть,Птахи будуть прилітатиКалиновий їсти цвіт.І мені відрадно будеПташечка сум віджене, Дід-лірник, як заблукає На могилі відпічне.Настроїть тужливу ліру І у пісеньці спімне,Що Вкраїна вже воскресла,Що народ мій вільний вже.Це почути навіть в гробіБуде весело мені, Як умру я, не ховайтеВи мене на цвинтарі! 
Заповіт в інтерпретації Сильвестра Калинця прочитала Ірина Пундор, учениця 10 кл.
Учні Піддністрянського НВКвиконали «Заповіт» Шевченкамовами світу 
«Заповіт» Тараса Григоровича Шевченка є своєрідним гімном визвольної боротьби українського народу, мав і має великий вплив на українську культуру. «Заповіт» покладений в основу музичних творів низки композиторів, активно використовується вкультурному житті, перекладений понад 150 мовами народів світу.Учні Піддністрянського НВК відшукали кілька перекладів і прочитали їх мовами оригіналу: англійською, французькою, німецькою.
Сильвестр Калинець.«Мій заповіт»
Роман Рахманний про Тараса Шевченка.Через призму книги «Роздуми про Україну»
 
Шільний світ 
16 жовтня 2013 року (№1)
3
с. Городище.
Встановлено погруддя Т. Г. Шевченка15 серпня 1991 року біля Народногодому. Скульптор Орест Сколоздра.Свято відкрили депутат районноїради народних депутатів ВіраЧайківські, синьо-жовту стрічку перерізали активісти села Роман Гам-кало та Микола Гулей. Виступили на-родний депутат України, заступникголови комісії у закордонних справахВерховної Ради УРСР Богдан Горинь,кандидат історичних наук, старшийнауковий співробітник Львівськогоінституту мистецтвознавства, фоль-клору, етнографії АН УРСР Ганна Гу-лей-Горинь, виходець із с. Городищенародний артист України, головнийдиригент оперного театру ім. Шев-ченка у Києві Іван Гамкало. Хвилю-ючим був виступ заступника головиТовариства української мови ім. Т. Шевченка м. Кара-ганди Ольги Маслової. У виконанні бандуриста Оста-па Стахіва звучали стрілецькі і козацькі пісні.Споруджували пам’ятник члени осередку РУХу селаГородище - Микола Гулей, Роман Гамкало, ВасильСтахів, Микола Юзьків, Віра Чайківські, Ігор Жен-чик, Євген Чад, Григорій Михасів, голова виконкому Богдан Качараль, а також Степан Єлечко, директоррадгоспу «Ходорівський» Володимир Карпінський,директор цукрового заводу Богумир Курінний та Бог-дан Балук, Григорій Дідух.
с. Бородчиці.
Погруддя Т. Г. Шевченка встановлено 8 вересня 1991року в центрі села.Свято відкрив голова виконкому Жирівської сільськоїради народних депутатів Богдан Качараль.Про творчість Шевченка розповіла жителька селаЛюдмила Пшик. Виступили житель с. БородчицьІлько Лашко, с. Волиці-Гніздичівської Василь Ісканин,заступник голови районного виконавчого комітету Володимир Пундор, перший заступник голови викон-кому Степан Ревуцький.
с. Лівчиці.
Погруддя Т. Г. Шевченка встановлено10 травня 1992року біля школи.Більше 20 років назад колгосп у смт. Гніздичеві прид-бав бюсти Кірова, Леніна, Хмельницького і Шевчен-ка. Перший встановили біля колгоспної контори,другий – у с. Покрівцях, Богдана Хмельницького – у Жидачеві, а Шевченковому бюстові місця в районітак і не знайшлося. Він два десятиліття пролежав у стодолі. Та життя Слава Богу взяло своє Україна здо-була незалежність, стає на ноги молода держава.Євстахія Йосиповича Сенюру ідея спорудження у селіпам’ятника Шевченкові захопила три роки тому. Не-забаром створилась ініціативна група, яку він і очо-лив.В 1990 році проведено 15 сходів селянРудянської сільської ради з обгово-рення встановлення пам’ятника.Належне слід віддати голові сільрадиІ. Михайлуніву, голові осередку РУХу с. Лівчиць В. Вітіву, також М. Лесіву,Г. Медюху, І. Драгану, М. Лисишаку,Б. Ониськіву, В. Люлюку, М. Сагайда-ку. Допоміг голова правління спілкиселян-пайовиків «Кохавина» М.Флюд, представник «Агробуд» АПК«Дністер» Я. Сагайдак.Над проектом пам’ятника і площі наякій він стоїть працювали львівськіархітектори В. Блюсюк та Я. Лоза.На відкритті пам’ятника учасникимітингу при-йняли звернен-ня і надіслалителеграму Пре-зиденту України Л. Кравчуку з вимогою скасувати рішеннясесії Верховної Ради Криму,запобігти сепаратистським на-строям у Криму.с. Голешів.Погруддя Т. Г. Шевченка вста-новлено 31 травня 1992 року біля школи. Скульптор Р. Рома-нович, архітектор В. Сачко.Після освячення на урочисто-му мітингу виступили головаМлиниської сільської ради М.Кравець, скульптор зі Льво-ва Р. Романович, представникПрезидента у Жидачівському районі Б. Михайлюк, головаколгоспу «Дружба» М. Козак,голова районної ради народнихдепутатів С. Ревуцький, жи-телька села Н. Басараб. Звуча-ли пісні у виконанні бандури-ста Остапа Стахіва, ансамблю Ходорівського заводу поліграфічних машин, сільського хору.Ідея спорудження пам’ятника належала уродженцюГолешева, скульптору Р. Романовичу, багато йому допоміг архітектор В. Сачко. Спеціально їздили забазальтом у Костопіль Рівненської області. Допомігкоштами виходець із села Степан Кисіль з Канади,осередок Руху, голешівська бригада колгоспу «Друж-ба».
м. Ходорів
Пам’ятник Т. Г. Шевченка встановлено 23 серпня 1992року на вулиці Т. Шевченка. Скульптор А. Галян.Святкову церемонію відкрив учитель, депутатнання «Заповіту» доручено Зеновію Дубику, Остапу Бобику, колишній голові Союзу українок Розалії Да-видчак та пластунці Уляні Вербовській.Освятив пам’ятник митрополит Володимир Стернюк.Виступали завідувач райвно Марія Турченяк, го-лова управи Союзу України США Ольга Третяк,українська бізнесмена з Америки Марта Федорів, го-лова українського лікарського товариства в АмериціІгор Федорів, народний артист України, композиторБогдан Янівський,скульптор, заслу-жений діяч ми-стецтв України,професор Іван Са-мотос, представ-ники Львівськогокрайового осередку Народного Руху Во-лодимир Задорож-ний, вихователькадитячого садочка«Калинонька» НадіяКлимкович.Під час урочистоговіча активістамиНародногоРуху проведе-но збір коштів навідновлення музею-садиби Кобзаря у с. Шевченкове наЧеркащині.Окрім цих на-селених пунктах пам’ятники чи погруддя ТарасовіШевченкові красуються у Вербиці, Баківцях, Волиці-Гніздичівській, Демянці-Наддністряній, Грусяти-чах, Соколівці, Мельничах, Городищинському.Найновіший постамент встановлено 2004 році в смт.Журавно.
На світлинах памятники: вгорі - в Ходорові (біля цу-крового заводу, встановлений у 1950 році), Баківцях,внизу - у Нових Стрілищах та Журавно.
На Жидачівщині у різні часи встановлено загалом 17 пам’ятниківпоетові, художникові Тарасові Шевченкові. В такий спосіб громадирайону вшанували пам’ять про Кобзаря. Ось історія спорудження тавідкриття пам’ятників у кількох населених пунктах Жидачівськогорайону:
Пам‘ятники Тарасові Шевченкові на Жидачівщині
край свої звичаї, одяг, різьблення по дереву та багато діалектних слів.Найбільш розгалужена гілка родоводу іде зроду Красицьких, що походить від Антона та Кате-рини, улюбленої Шевченкової сестри та няньки. Поетцінував її доброту, чуйність, ніжність, її дар любовідо всього прекрасного. Катерина теж добре малю-вала. Мала вона одинадцятеро дітей, одне за одним:Олену, Федору, Соломію, Степана, Семена, Ганну,Марію, Федора, Якима, Максима, Тетяну. На 44 роцівона померла від холери в один рік з чоловіком танаймолодшою дочкою Тетяною. З усіх дітей вижилилише четверо: Яким, Степан, Максим та Федора. З ро-дини Степана походить художник Фотій Красицькийта Дмитро Красицький, письменник.У селі Зелена Діброва, на місці де стояла хата Красиць-ких, встановлено пам`ятний знак, а на могилі Катерини18 серпня 2006 року відкрито пам`ятник.Т. Шевченко був наділений багатьма талантами.Художні здібності в родині передавалися генетично. Досамородків-художників належав правнук Т. ШевченкаЯків Тимофійович Шевченко (по сестрі Катерині ) - ма-лював сільські краєвиди. Саме Яків намалював місце,де стояла хата великого Кобзаря.Суспільною таємницею зоставалося довгий час навітьмісце народження поета. Шевченко писав, що наро-дився у столиці українського гетьманства – Чигирині, адругим кому довірив автобіографію, своїм рідним селомназвав Керелівку. Й тільки по смерті Шевченка, йогоблизький приятель Олександр Лазаревський у часописі«Основа» за 1862 рік «уперше відкрив, що батьківщиноюпоета є край його матері – Моринці. У 1892 році цей спо-гад був підтверджений у «Київській старовині», де булоопубліковано витяг із метричної книги.Як стверджує Алла Яхімович, котра проводитьекскурсії у Шевченківському національному музеї– заповіднику (м. Канів), відвідувачів цікавитьінформація про рід поета, тому, людська цікавістьстала рушійною силою і спонукаладо творчого пошуку. У 1995 р. вонаорганізувала зустріч з родичамиТ.Г.Шевченка, завела їх родинну анкету. 37 родичів Тараса Шевчен-ка прибули на зустріч зі Львова йЧеркас, Вінничини і Києва … Отакразом і зібралися «На раду тиху, нарозмову…»«Я живу на садибі своєї прабабиОлександри, рідної тітки Шевченка»- розповідала жителька Софіївки,що на Черкащині, Ганна ОксентіївнаОлійник. Чимало переказів збе-реглося в пам’яті. Ось один із них:«Тітка побілила наружні стіни тайпішла на панщину. А Тарас намалю-вав на хаті вербу – зверху зеленимибур’янами, а нижню частину жов-тою глиною. Побачила тітка: «Щоти наробив?! - та стала його лаяти. А дядько Максим,чоловік її, каже: «Не лай, стара, хлоп’яти . У нього ручки– Божий дар, що змалює, то на щось і похоже…»Над усією родиною розсипався Божий дар Шевченково-го таланту іскорками, котрі осяйно спалахують добримспогадом і у шкільній оселі Піддністрянського НВК.Сестра Якова – Оксана гарно малювала, вишивала іспівала. Яків загинув від німецького снаряда у 1916році. У селі ШевченковомуЗвенигородського повіту зберігається альбом, у якому вміщено сім олівцевихробіт самодіяльного художника. Яків намалював і пор-трет Тараса Шевченка: без шапки, в кожусі, з твердим,несхитним поглядом.Демонстрація робіт з альбому Я.Шевченка: Первіснийпам’ятник, де була хата батьків Т.Г.Шевченка; Подвір’ядіда Прокопа; Стовбур дерева на садибі Петра Микито-вича.Славиться своїми талантами і гілка роду Шевченків, щоведе свій родовід від братаЙосипа. Це відомі співаки,літературознавці, авторикниг про свого славного ро-дича. Сьогодні вони носятьпрізвище Костенко.Хочеться поділитися вра-женням від прочитаногопро троюрідного небожаТ.Шевченка (внук Катери-ни) живописця і графікаФотія Красицького. Йогобатько –Степан Антоновичсин сестри Шевченка – Ка-терини. Здібний хлопець на-вчався у Миколи ІвановичаМурашка -українськогохудожника і педагога, ко-трий познайомив його зМиколою Лисенком. Зго-дом М. Лисенко подарував Фотію піаніно. М. Ли-сенко опікувався талановитим юнаком, посприяв,щоб той отримував стипендію, як родич Т.Шевченка.Про нього піклувалися також О. Пчілка, Л. Українка.Згодом художник написав їхні портрети. Навчав-ся у Петербурзькій Академії мистецтв в Іллі Рєпіна.Відома його картина «Козак Мамай» з бандурою вруках. Цю картину виставили у Львові, її купили длямісцевого музею. Слід зауважити, що його роботибули показані в 1905 році на виставці у Львові. ІванТруш позитивно і високо їх оцінив. Пензлю ФотіяКрасицького належить портрет Шевченка у смушевійшапці .Серед відомих і талановитих родичів Шевченказустрічаємо ім’я Дмитро Красицький. Правнук Шев-ченка по лінії його сестри Катерини. Ставши відомимписьменником, він написав кілька книг про свогопрадіда. Читаючи розвідки про родичів Шевченка,знаходимо інформацію про те, що багато з них булиу Львові, а Красицька Євгенія Іванівна, опинив-шись у звільненому Львові, жила тут, а згодом наДрогобиччині /стр. 58-72/.Маємо ще одного, правда, далекого родича Т. Шевчен-ка Миколу Павловича Лисенка. Він поставив перед со-бою мету: дослідити і скласти генеалогічне дерево роду Шевченка. Працюючи механіком, ця людина відчуваєвнутрішній обов’язок не загубити ниточку роду, котрадала життя і йому.З його розвідок теж дізнаємося про те, що соціальнийсклад родичів Шевченка дуже різноманітний. Ба-гато з них були визначними людьми: працюючинауковцями, літераторами, вчителями, художни-ками, інженерами, бухгалтерами, зоотехніками,хліборобами...Продовжують Кобзаревий рід родини Майборо-ди, Бондарів, Сушицьких, Лихошви, Шевченків.Не всім талантам судилося розкритись вповні,багато “залишились вдома”, та мистецька душавиливалась у всьому – у піснях, вишиванках, у віршах, у запашних паляницях...Не губиться Божий дар Шевченкового генія у його нащадках.Кожному з нас слід усвідомити, найголовнішеу житті – встигнути, не згубити ниточку свогороду, вчасно прийти на допомогу ближньому,вміти розділити не тільки радість, а й горе.Віримо, що наша учнівська зустріч у рамках про-екту «Шевченко в нашім краї» – стане доброю на-годою для того, щоб кожен з нас задумався надсвоїм родинним деревом. Нехай Пам’ять будеприхильною до наших родинних спогадів задлядоброї справи. Плекаймо і не забуваймо нашідревні витоки, черпаймо з них розум і мудрість,даровані нам нашими предками. Дай Боже, кож-ному виплекати родюче Родинне Дерево Пам’ятінашої. Дай Боже!
Родовід Тараса Шевченка в його нащадках вивчали учні Піддністрянсьокго НВК
обласної ради народних депутатів Ігор Набитович.Гості прибулі на свято: Преосвященний ВладикаУкраїнської греко-католицької церкви ВолодимирСтернюк, священики з Канади, Рогатинщини о. Ци-бран, голова Львівської обласної ради народнихдепутатів Микола Горинь, депутат Верховної РадиУкраїни Ірина Калинець, поет, лауреат Шевченківськоїпремії Ігор Калинець.Символічну стрічку перерізали мер міста ДмитроСас, Ірина Калинець та Микола Горинь.Виступили також представник Президента вЖидачівсьокму районі Богдан Михайлюк, головаТовариства української мови ім.. Тараса Шевчен-ка «Просвіта» Михайло Вербовський, який заклаву підніжжя пам’ятника капсулу з грудочкою святоїземлі з могили Кобзаря. Слово мали скульпторАнатолій Галян, завідуюча райвно Марія Турченяк,доцент Львівського медінституту Зеновія Зілинська-Служинська, мистецтвознавець із Києва Романа Во-вчовська, поет Олесь Дуддин, голова РУХу ЗеновійКниш, житель Кнісела Михайло Каралюс, жителькас. Городища Катерина Чад. В концерті взяли участьзведений хор до якого увійшла народна хорова ка-пела «Мрія», хорові колективи Піддністрян, НовогоРоздолу під керівництвом диригента Івана Ворони,під супровід оркестру учнівських колективів дитячоїмузичної школи. Представ-лено фотовиставку БогданаБирича.
м. Жидачів.
Пам’ятник Т. Г. Шевчен-ка встановлено 18 жовтня1992 року на розі вулицьШашкевича та Кобзаревої.Скульптор вихо-дець із с. Волиці-Гніздичівської,член СпілкихудожниківУкраїни, ви-кладач кафе-дри скульптуриЛьвівськогодержавногоінституту при-кладного і де-коративногомистецтва Лю-бомир Лесюк у співавторстві зархітектором Во-лодимиром Блю-сюком і сином Олегом Лесюком.Будівництво пам’ятника тримало впро-довж трьох років. Велику роботу на за-ключному етапі провело підприємствоцелюлозно-паперовий комбінат (М.Титикало). Гранітний постамент при-везли з Житомирщини, а працівники електроцеху (начальник В. Гук) змонтували систему освітлення.Будівельні роботи по благоустрою майдану проводи-лись під керівництвом інженера, викладача СПТУ-81Зеновія Дубика. Не обійшлося без допомоги виконко-му Жидачівської міської ради народних депутатів (М.Щуйко).Зняти покривало із пам’ятника під супровід вико-

You're Reading a Free Preview

Download
/*********** DO NOT ALTER ANYTHING BELOW THIS LINE ! ************/ var s_code=s.t();if(s_code)document.write(s_code)//-->