ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ІСТОРИКО-МЕДИЧНИХДОСЛІДЖЕНЬ Ж. КАНГІЄМА
Н.А. Михалко
Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,кафедра соціальної медицини та охорони здоров’я
Досить здійснити поверхневий ретроспективний аналіз історії історико-медичних досліджень, щоб виявити разючі зміни в способах відтворенняминулого науки і медицини. Те, що було необхідним і релевантним длянаписання історії медицини, наприклад, в ХІХ ст. чи XVII ст., поза сумнівом, небуде таким для ХХ–ХХІ століть. В принципі, доречніше говорити про існуванняпевних модельних образів історії медицини, якими в процесі дослідження танаписання скеровується історик. В залежності від норм пануючого в даний часісторіографічного мислення, до обов’язкового переліку питань, з яких, власне, йскладаються згадані модельні образи, долучаються найрізноманітніші речі. Цеможуть бути, приміром, відомості біографічного характеру, спроби відстеженнягенезису наукових поглядів лікарів, науковців минулих епох. Або жскрупульозне виявлення ступеню інноваційності їхніх ідей,короткочасна/тривала зупинка на помилках, відхиленнях, прорахуваннях в тихабо інших позиціях. В якості необхідного компоненту, в залежності від часунаписання історико-медичного дослідження, часто приєднують аналізсоціокультурного, технічного, економічного фону тощо. В процесі еволюції історії науки в цілому, історії медицини зокрема, відбувається неухильне розширення необхідних для історичної реконструкції моментів. В середині ХХст. формується нова історіографічна ситуація. Медицина як наука вже нетлумачиться як щось стороннє, чужорідне по відношенню до соціокультурногоконтексту, а сприймається як органічна, невід’ємна його частка. Відбуваєтьсязбагачення історіографії, збільшення типів і форм історичного аналізу,
1
розширення сфери релевантності соціокультурного "контексту" історичної реконструкції. Як наслідок – посилення наукового і культурного потенціалуісторії медицини, а також розширення її рольового спектру в сучасній культурі.В нашому дослідженні мова піде про лікаря, історика медицини,філософа, праці якого суттєвим чином посприяли народженню нової історіографічної ситуації в історико-медичних дослідженнях. Жорж Кангієм(1904–1995) – один з найбільш яскравих, оригінальних і впливових істориківмедицини Європи, творчість якого багато в чому визначала інтелектуальнуатмосферу останніх десятиліть ХХ століття. В самій Франції зацікавлення йогоідеями припаде на 80-ті роки – час пожвавлення досліджень в дусіепістемологічної історії науки.З метою виявлення історіографічних інновацій Ж. Кангієма ми звернулисядо найбільш значної його праці, якою, без сумніву, слід вважати "Нормальне іпатологічне". Перша частина цього дослідження була написана в 1943 році,інша – в період з 1963 по 1966 роки. "Нормальне і патологічне" – це, як гадавйого славетний учень – філософ та історик науки – М.Фуко (1926–1984), спробавідповісти на ті питання, що турбували дослідника все його життя: роздуми прожиття і смерть, норму й аномалію, оцінка статусу раціональності в історії наук,окреслення відносин між експериментальними дослідженнями та їхконцептуалізацією.Зацікавлення медициною, якщо дослухатися уважно до пояснень, якими,зокрема, розпочинається праця, позначило такий собі "антропологічнийповорот" в творчості Кангієма. Медицину він тлумачить не стільки як науку увластивому для цього слова значенні, а скоріше техніку чи мистецтво, щознаходиться на перетині багатьох наук. В іншому, хронологічно молодшому,фрагменті знаходимо й більш радикальнішу дефініцію: медицина – це не щоінше як мистецтво життя. Шляхом занурення в історію медицини, через
2
вивчення проблеми зв’язку між наукою і технікою та проблеми нормального іпатологічного мислитель прагнув наблизитися до конкретної
проблематикисвіту людини.
Історіографічна програма Кангієма, відтворена на сторінках"Нормального і патологічного", багато в чому є продовженням, поглибленнямепістемологічної історії науки в дусі Г. Башляра (1884–1962). Тут і відхід відконтинуалістичної історіографії науки, представленої, приміром, працями П.Дюгема (1861–1916) з його доволі некритичним використанням уявлень пропопередників. Як і Г. Башляр, Кангієм оперує поняттями "розриву",відштовхуючись від кумулятивізму та континуалізму. Уявленням проневпинний неперервний розвиток науки/медицини, виключно прогресивно-кумулятивний характер прирощення знань, він протиставляє свій варіантдисконтинуалістичної історіографії, демонструючи всю складність ісуперечливість розвитку науки та медицини шляхом критичного аналізу одногопомилкового уявлення про зв’язок між нормальним і патологічним. Йдеться прошироко розповсюджену в ХІХ ст. тезу, згідно з якою явища патологічні єідентичними з відповідними явищами нормальними, різняться вони лишекількісно. Звернення до проблеми "помилкових суджень" в історії медицини дляКангієма не було випадковим. Життя, як неодноразово стверджував мислитель,це дещо здатне на помилку. А відтак, помилкові судження є неуникновкоріненими в людську думку та її історію, з необхідністю її конституюють.Історія медицини стає, таким чином, серією "виправлень", які створюють лишеновий варіант розподілу меж між істинним і помилковим, ніколи не збуваючисьцілком останнього.Нам вдалося виявити й певну спорідненість ідей Ж. Кангієма та Л. Флека(1896–1961) – видатного польського науковця, філософа-епістемолога, лікаря-мікробіолога та історика медицини. На прикладах історичного формування
3
Search History:
Result 00 of 00
00 results for result for
p.
Recommended
More From This User
Notes
Load more
