Find your next favorite book

Become a member today and read free for 30 days
Первісна. Полювання на відьом

Первісна. Полювання на відьом

Read preview

Первісна. Полювання на відьом

Length:
755 pages
8 hours
Released:
Feb 8, 2018
ISBN:
9781370126422
Format:
Book

Description

Ейрін зі своїми подругами-відьмами продовжує морську мандрівку довкола Абраду, збираючись відвідати далекі Шогірські острови, де розташований загадковий, ще ніким не досліджений осередок маґічної сили. Її заклятий ворог Фейлан аб Мередид, лиховісний чорний професор, має всі підстави радіти: його хитрість спрацювала, і відьма з Первісною Іскрою, нічого не підозрюючи, прямує простісінько в підготовлену ним пастку.

А дорхші, темні янголи з Ан Нувіну, прагнуть будь-що повернути силу загиблого брата Шеренхіра і ладні на все задля досягнення своєї мети. Ні їм, ні чорному професорові невтямки, чим це обернеться, до яких наслідків призведе їхнє завзяте полювання на відьом...

Released:
Feb 8, 2018
ISBN:
9781370126422
Format:
Book

About the author

My name is Oleg Avramenko — in cyrillic script “Олег Авраменко”. I write in Ukrainian and Russian. At this time I’m an author of twenty one fiction novels, and I have twenty seven printed books. List of my novels, some of which were written with co-autors: “The Son of Twilight and Light” “A Way through the Stars” “The Mights Gatherer” “The Phantom Reality” “The Heir of the Thunderer” “Resonance of Being” “Prince of Gaul” (with Валентин Авраменко) “The Power of Lightnight” (with Тимур Литовченко) “The Warriors of Hell” (with Тимур Литовченко) “Forbidden Sorcery” “All Sides of the Universe” (with Валентин Авраменко) “When You Stare into the Abyss” (with Валентин Авраменко) “Games of the Highers” (with Валентин Авраменко) “The Handful of Eternity” (with Валентин Авраменко) “Broken Stars” (with Валентин Авраменко) “The Real Menace” “The Sky Full of Stars” “The Primary Spark. The Road to Tir Mineghan” “The Primary Spark. In the Whirl of Prophesies” “The Primary Spark. The Light in Tundaear” “The Primary Spark. Hunting for Witches” (Note. I’m an authorized person to order all the rights of Валентин Авраменко on the books written in our brotherly collaboration.)


Related to Первісна. Полювання на відьом

Book Preview

Первісна. Полювання на відьом - Олег Авраменко

Вибір

Розділ I

Ґвифінська Іскра

„Недовго я залишався найшвидшою людиною в світі," — уже вкотре за останній тиждень подумав Шимас.

Він стояв перед будинком і спостерігав за тим, як довкола крихітної темної цятки, що стрімко летіла в ранковому небі, наближаючись з півдня до Ініс Тавану, утворюється маленька біла хмаринка, схожа на обрізане посередині веретено. Хмаринка протрималась недовго, потім її розірвало на шмаття, а трохи згодом, коли цятка пролітала над островом, тримаючи курс на північ, Шимасові у вуха вдарив короткий, але гучний грім. Секунд за десять по тому вікно на другому поверсі рвучко розчинилось, і звідти висунулася Ріанина голова зі скуйовдженим волоссям і заспаним обличчям.

— Скільки вже разів я її просила, — мовила вона роздратовано, — не літати швидше за звук на такій малій висоті. Я гадала, що ми про все домовились, а тут… От же ж шалапутне дівчисько!

— Не сердьтесь на неї, леді Ріано, — відповів Шимас. — Якраз сьогодні Іріш має підстави трохи попустувати.

— Справді? І які ж?

— Хай краще вона вам розкаже. З мого боку було б нетактовно випереджати її з цією звісткою.

— Ага… — схоже, Ріана й сама про все здогадалася. — Ну, гаразд. Зараз я вдягнусь і спущуся до вас.

Більшість молодих жінок полюбляли зранку довго причепурюватись, але Ріана до них не належала. Це зовсім не означало, що вона була нечупарою й не доглядала за собою, просто робила все швидко і вправно, ще й добре володіла відьомськими побутовими чарами, серед яких було чимало косметичних. Утім, їй не потребувалось якоїсь особливої маґії, щоб швидко навести на себе красу, бо вона не мала жодних клопотів ні зі своїм слухняним шовковистим волоссям, ні з гладенькою ніжною шкірою на обличчі. А саме цими двома аспектами зовнішності відьми переймалися найбільше — кожна з них була вродлива, тому не хотіла, щоб якась дрібниця псувала або приховувала її вроду.

Умита, причесана, охайно вдягнена Ріана вийшла з будинку якраз тоді, коли Іріш, зробивши широке півколо, знову підлітала до Ініс Тавану з півдня.

— Сподіваюсь, вона вже зменшила швидкість і нам не доведеться знову почути це бахкання, — сказала відьма. — До речі, доброго ранку, професоре.

— Доброго ранку, пані, — відповів Шимас. — Я вже бачу, що швидкість нижча за звукову. Гадаю, Іріш просто хотіла вас розбудити.

— Слово „просто до такого вибрику не дуже пасує. Як на мене, „просто — це підійти до моїх дверей і постукати.

— Мабуть, що так, — погодився Шимас.

Іріш підлетіла до них швидко, але це не завадило їй приземлитися м’яко, зграбно і навіть елеґантно.

— Мої вітання, Ріано! — мовила вона весело. — І ти мене привітай.

— Авжеж, вітаю, — сказала Ріана. — Сьогодні вибито останній козир з рук найзатятіших скептиків. Раніше вони торочили: раз ти чаклунка, то можеш бути ким завгодно, тільки не відьмою, бо справжня відьомська сутність несумісна з чаклунським хистом. А тепер ми ткнемо їх носом у їхнє власне твердження — що ж іще, крім справжньої відьомської сутності, могло позбавити тебе чаклунського хисту?

У міру того, як Іріш опановувала дедалі нові ґвифінські чари, вона позбувалася здатності творити відповідні чаклунські чари. При цьому її чаклунська сила нікуди не зникала, а лише поступово втрачала активність, ніби заморожувалась. На початку линаса​[1], коли Іріш навчилась літати, чаклунська сила цілком заморозилась і почала танути — в тому сенсі, що день у день ставала менш помітною, менш відчутною. За Шимасовими оцінками, вона мала зникнути протягом місяця, але цієї ночі її танення, вочевидь, досягло якоїсь критичної межі й прискорилось так, що на ранок від неї не лишилось і сліду.

Тож тепер Іріш навіть формально не була чаклункою. Тепер вона мала лише ґвифінську силу, яку Ріана, після розмови з диннеші, стала називати винятково Іскрою — Ґвифінською Іскрою. Шимас запропонував їй коректніший з наукового погляду термін, Протовідьомська Іскра, але Ріані він не сподобався. Втім, тонкощі термінолоґії не мали великого значення. Найважливіше полягало в тому, що віднині Іріш відрізнялася від інших відьом лише тим, що її Іскра, за Ріаниним висловом, була забарвлена в кольори диннеші…

— Це сталося дуже вчасно, — вела далі Ріана. — Бо я вже думала, що ми пропустимо дві такі слушні нагоди.

— Нагоди для чого? — запитала Іріш.

— Розпочати процес твого долучення до Сестринства. Як я казала, не варто відразу з’являтись на Тір Мінегані, спершу слід зустрітися з якнайбільшою кількістю сестер на Абраді — підготувати, так би мовити, ґрунт. А тут, одна за одною, дві події, на які з’їдеться чимало відьом. Наступного тижня, в мехер, у Тахріні відбудеться весілля Ґвениного брата, Ліама аб Конлайда, з лімнахською ґрафівною Шован вер Флойд, а ще через чотири дні в Дінас Ірвані коронується новий кередіґонський король Ріс аб Тирнан. Тепер ми можемо побувати і там, і там.

З радісним виском Іріш кинулася до Ріани, обняла й поцілувала в щоку. Дарма що вона була досить висока як на жінку, для цього їй довелося стати аж на самісінькі кінчики своїх носків, щоб компенсувати понад п’ять дюймів різниці в зрості.

— Ну, нарешті! А то я вже знудилась на цьому острові. Раніше тут була хоч якась розвага, ми постійно відбивались від почвар, та після Тиндаяру все скінчилося. І ви з професором, я ж це бачила, почали нудьгувати, ледь стримувалися, щоб не підганяти мене. Крім того, тридцятого числа професорові конче треба бути в Кованхарі, бо розпочинається навчальний рік.

— Якраз це не проблема, — відповів Шимас. — Коли я перевозив леді Івін вер Шінед на Тір Кенан, то на зворотному шляху навідався в Кованхар і зустрівся з маґістром аб Аласдайром. Розповів йому під великим секретом, що маю унікальну можливість спостерігати за безпрецедентним явищем — перетворенням чаклунки на відьму, і вивчати її дивовижну ґвифінсько-відьомську силу. Ректор визнав, що гріх втрачати таку нагоду, дав слово про все мовчати, й оформив мені академічну відпустку на невизначений термін. А я навзамін пообіцяв, що він стане першим рецензентом моєї нової книги.

— О! — здивовано глянула на нього Ріана. — Ви збираєтесь написати про Іріш книгу?

— Власне, я вже почав її писати, — зізнався Шимас. — І був би радий залишатися з леді Іріш , оскільки зникнення чаклунської сили — ще не кінець перетворення.

— Це правда, — погодилась Іріш. — Бо тут, — вона вказала на свою голову, — я ще переважно чаклунка. Все-таки була нею понад двадцять два роки. Тому я теж буду рада, якщо ви залишитеся зі мною, мені досі потрібна ваша допомога. Тільки за однієї неодмінної умови — я й далі буду для вас просто Іріш, а не леді Іріш.

— Так, я пам’ятаю про ваше прохання, — сказав їй Шимас. — Але щойно назвав вас „леді не випадково. У нашому приватному спілкуванні ви будете для мене просто Іріш, проте в розмові з іншими я муситиму говорити „леді Іріш… Гм, і ще одне. Ви ж тепер не можете бути „вер Лайґлін", вам доведеться взяти материне ім’я. Даруйте, я забув, як звати вашу матінку.

Іріш не встигла йому нагадати, бо тут озвалась Ріана:

— У цій ситуації ім’я кровної матері не годиться. За правилами Сестринства, його беруть лише тоді, коли не знають імені попереднього носія Іскри. Ще минулого місяця я радилася з цього приводу з найстаршими, шестеро з них написали, що про це поки рано говорити, а троє — Кейліон, Аверлін і Левелла — відповіли майже однаково. Мовляв, вони не ставлять під сумнів слова диннеші, і якщо твоє перетворення на відьму відбудеться, тобто зникне чаклунська сила, то попереднім носієм твоєї Іскри слід визнати дорхші Шеренхіра. Зрештою, він-вона не мав статі, а його-її ім’я в нашій мові жіноче.

Вислухавши Ріану, Іріш зітхнула:

— Цього я й боялась…

— Тільки не думай, що так вони вирішили тобі дозолити або принизити тебе. Я розумію їхні мотиви і… ну, не те що схвалюю їх, але визнаю їхню слушність. Ти, Іріш вер Шеренхір, завжди маєш пам’ятати, від кого тобі дісталася сила. А якщо бодай на мить забудеш, твоє ім’я тут-таки про це нагадає.

— До того ж, — зауважив Шимас, — у самому імені Шеренхір немає нічого страшного, воно навіть красиве. Коли люди дивляться на вечірню зорю або співають пісні про неї, нікому на думку не спадає ототожнювати її з дорхші. Так само, до речі, як вранці, зустрічаючи Шерендид, зорю-денницю, навіть задурений лахлінський селянин не стане лякатись її лише через те, що колись це було Китрайлове ім’я.

— Та я все розумію, — відповіла Іріш. — Просто… Ой, гаразд! Шеренхір то Шеренхір, буду звикати.

— Добре хоч до нового власного імені не доведеться звикати, — сказала Ріана. — Твоє таке рідкісне, що серед відьомських його ніколи не зустрічалося.

— Думаю, я взагалі перша Іріш на світі, — всміхнулася нова відьма. — При народженні мене назвали Міріш, на честь бабусі по матері. Та через кілька місяців батько так люто посварився з маминою ріднею, що вирішив змінити мені ім’я. А щоб уникнути зайвої бюрократичної тяганини, домовився з місцевим духівником, щоб він просто затер у своїх записах про моє народження першу літеру імені. Так і з’явилося моє ім’я — нове, унікальне.

— Невдовзі воно перестане бути унікальним, — пообіцяла Ріана. — І рідкісним також. У країнах Мінеганської П’ятірки, а надто ж в Івидоні, багато батьків називають своїх доньок на честь нових відьом. От цього року й наприкінці минулого там народилося стільки дівчат на ім’я Ейрін… — Вона хитнула головою. — Ну, а до „вер Шеренхір" звикай — і звикай швидше, бо весілля в Тахріні відбудеться через дев’ять днів.

— Але ж ми приїдемо туди раніше? Не в останній же день?

— Бажано не в останній. І взагалі, було б непогано, якби перед прибуттям до Тахріна ти якісь два чи три дні трохи обтерлася в меншому, не такому численному відьомському товаристві.

— Я буду тільки рада! А що за товариство?

— Наполовину тобі знайоме. Навіть більше, ніж на половину, бо трьох з п’яти ти вже знаєш — це Ейрін, Ґвен і Шаннон. З ними також Івін, про яку ти багато чула. А ще — сестра Мораґ вер Дерін. На початку літа вона супроводжувала брата Бренана на Тір Мінеган і так само поїхала з ним назад до Тахріна. Чи, правильніше сказати, ледь-ледь поїхала. — Ріана глузливо посміхнулася. — Бренан вирішив повертатися через Івидон та Коннахт, хотів і сам побачити ці королівства, і Фіннелі їх показати. Наприкінці ґорфеннава вони відпливли з Абервена, вже наступного дня були в Карфирдіні — а там Мораґ здолали ліньки. Вона не те що злякалася подорожі суходолом на добру тисячу миль, просто… ну, скажемо так: вирішила трохи відпочити. І гостювала в палаці івидонського короля до минулого тижня, аж поки нагодився корабель з Ейрін, Івін, Ґвен і Шаннон. Якраз учора вони прибули в Рондав, а сьогодні зранку мали вирушити до Тахріна.

— Тобто, вже пів дня в дорозі, — зробила висновок Іріш, урахувавши чотиригодинну різницю в часі між Ініс Таваном і західним узбережжям Північного Абраду. — А там, якщо не помиляюсь, їхати недалеко.

— П’ять днів, — сказала Ріана. — Шість, коли не квапитися. Тому якщо хочеш до них приєднатись…

— Авжеж хочу!

— …то нам не можна баритися. До обіду ми зберемось, приготуємось, а пообіді вилетимо… Ви ж, професоре, не заперечуєте проти такого поспіху?

— Анітрохи, — запевнив він. — Якщо чесно, то й мені Ініс Таван уже порядно набрид.

— От і добре. Сьогодні доберемося до Арранських островів, заночуємо в якому-небудь невеличкому містечку, а завтра…

— Ми можемо долетіти до Катерлаху вже сьогодні, — знов нетерпляче урвала її Іріш. — Я тебе понесу, а професор згодом нас дожене. Обіцяю, що не випереджатиму звук.

Ріана ледь помітно здригнулась і заперечно похитала головою. Пробні польоти з Іріш, навіть коли та намагалась бути обережною, залишили в неї не найприємніші враження.

— Ні, Іріш, — твердо мовила вона, — зробимо все по-моєму. Ти візьмеш наші речі, а професор нестиме мене. Буде вдвічі довше, зате надійніше.

Збагнувши, що сперечатися марно, Іріш вирішила не гаяти часу й пішла готуватись до подорожі.

— А вам таки доведеться летіти з нею, — сказав Шимас Ріані. — З Тахріна до Дінас Ірвана. Я ж дав обіцянку леді Ейрін.

Кілька днів тому Ейрін у своєму листі Ріані попросила Шимаса про послугу: після весілля Ліама аб Конлайда перенести її кузину Фіннелу вер Ріс до столиці Кередіґону, щоб вона взяла участь у коронації свого батька, а потім повернути юну принцесу на Тір Мінеган, де на той час уже мав розпочатися новий навчальний рік у Абервенській школі для дівчат-чаклунок. Шимас не міг відмовити їй у цьому проханні, хоч і розумів, що цим ризикує створити небажаний прецедент — бо ж інші правителі можуть подумати, що вони не гірші за Ріса аб Тирнана, а їхні діти нічим не поступаються леді Фіннелі. Шимасові ж зовсім не всміхалося стати перевізником для принців та принцес, яким заманеться або відвідати родичів на іншому кінці Абраду, або просто побачити чужі краї. Та зрештою він дійшов висновку, що прецеденту можна уникнути, розставивши від самого початку чіткі акценти: по-перше, він виконує прохання відьми, а по-друге, робить послугу її родичці-чаклунці. Наскільки Шимас знав, наразі лише троє відьом, крім самої Ейрін, мали серед більш-менш близької рідні чаклунів (але далеко не принців або принцес), і якщо котрась із них попросить його про схожу послугу, то що ж — доведеться її виконати…

Ріана стражденно закотила догори очі.

— Геть про це забула! Якби ж то знала наперед… — Вона на секунду задумалась. — Може, запропонувати, щоб Іріш летіла з Фіннелою?.. Е, ні, не годиться, — похитала головою. — Я ж принаймні зможу безпечно приземлитись, якщо це шалене дівчисько скине мене зі своєї спини…

Як і домовлялись, вони вирушили в дорогу після обіду і взяли курс на південний схід. Розподілений на два дні переліт був для Шимаса не надто обтяжливим, тому він дозволив собі піднятися на висоту трьох миль і набрати більшу швидкість — майже чотириста вузлів​[2] замість звичних для нього трьохсот. Це був той максимум, що йому вдавалося витиснути зі свого драконячого плаща.

Іріш, навантажена їхніми речами, трималась неподалік і летіла рівно, спокійно, без усіляких вибриків, демонструючи цим Ріані, що вона дарма відкинула її пропозицію. Проте Ріана нітрохи не шкодувала через своє рішення; а думка про майбутній переліт з Іріш через увесь Північний Абрад, з Катерлаху до Кередіґону, і далі виклика́ла в неї острах.

До Арранських островів вони дісталися близько восьмої вечора за місцевим часом, що на дві години випереджав час на Ініс Тавані й рівно на стільки ж відставав від середньо-західного часового поясу, який охоплював західну частину Північного Абраду і східну — Південного. Для ночівлі обрали Ініс Арран Биган, другий за величиною острів архіпелаґу. Ріана була б і рада зупинитись на ніч на Ініс Арран Морі, в Дин Корвалі, столиці цього острівного королівства; але відьма, що зараз гостювала в палаці арранського короля, належала до тих сестер, які були скептично налаштовані щодо Іріш. Вони не наважувалися звинувачувати Ріану в брехні про її останню розмову з диннеші, однак наполягали на тому, що Відьомська Іскра має бути саме відьомською, а Ірішина ґвифінська сила, хоч ти сотню разів назви її Іскрою, все ж творить ґвифінські чари. Вони дуже схожі на відьомські, проте — і Ріана ж, мовляв, сама це визнає, — відрізняються від відьомських. Тому, твердили відьми-скептики, Іріш не може належати до Сестринства; їй лише слід надати особливий статус відьомської родички з певними правами та обов’язками, вигадати для неї окремий титул, а вже її духовна дочка (звичайно, за умови, що диннеші не помилився) стане справжньою відьмою.

Ріана нарікала на впертість і сліпоту тих сестер, які дотримуються таких поглядів, але водночас була приємно здивована, що серед них немає ні старших, ні найстарших — ті просто були стримані й обережні у висловлюваннях. А Шимас якраз не вбачав у цьому нічого дивного. Старі (якщо для них узагалі годилося це слово) відьми були мудрі й чудово розуміли, що тримати осторонь таку могутню жінку зі спорідненою їм силою означає створити конкурентний Сестринству центр впливу, який саме через цю свою спорідненість загрожуватиме зруйнувати відьомську єдність. Тому вони вважали за краще заплющити очі на формальні відмінності й визнати Іріш своєю сестрою, підпорядкувавши її всім правилам, яких мусять дотримуватись відьми. Це, звісно, не вбезпечить від того, що в майбутньому вона може стати дуже впливовою особою й кинути виклик владі найстарших, проте в такому разі конкуренція точитиметься всередині Сестринства і за його внутрішніми законами, а не між Сестринством з одного боку та самою Іріш — з іншого, без будь-яких правил і обмежень…

Заночувавши в прибережному трактирі на півдні острова, Шимас, Ріана та Іріш рано-вранці продовжили свою стрімку мандрівку над океаном. Тепер уже летіли строго на схід і через три з половиною години досягли узбережжя Абраду, ще й майже точнісінько над Рондавом. Над суходолом знизилися, зменшили швидкість і стали летіти вздовж тонкої, трохи звивистої смужки тракту, що сполучав це портове місто зі столицею Катерлаху.

Ріана ще перед відльотом домовилася з Ейрін про місце їхньої зустрічі, але зрештою це виявилося зайвим. Протягом останнього місяця Ірішин маґічний зір досяг неймовірної гостроти; до опанування левітації вона стверджувала, що здатна бачити Ріанину Іскру з будь-якої відстані, поки та перебуває в полі прямої видимості. Найбільша відстань, на якій це вдавалося перевірити, складала сім миль — з верхівки невисокої гори на півночі Ініс Тавану до їхнього будинку; коли ж Іріш навчилася літати, то трохи підправила своє твердження — за її словами, при максимальному загостренні маґічного зору Іскра згасала десь на межі двадцяти трьох миль.

Сама Ріана в це не вірила — ні в сім миль, ні тим більше в двадцять три милі, бо обидві цифри видавалися справжньою фантастикою; зазвичай відьми могли бачити Іскри одна одної не далі, ніж за півтори тисячі футів. Вона в жодному разі не звинувачувала Іріш у свідомій брехні, а просто була переконана, що її нова сестра видає бажане за дійсне, мимоволі обманює сама себе. А однак, коли вони пролетіли над трактом три десятки миль, Іріш рвучко шугонула вгору, щоб привернути до себе увагу Шимаса з Ріаною, потім знову порівнялася з ними й енерґійно зажестикулювала, вказуючи вперед і вниз. Відтак збільшила швидкість, поступово знижуючись, а Шимасові не залишалося нічого іншого, як летіти слідом за нею. Він, на відміну від Ріани, вірив у таку гостроту зору, тож ні миті не сумнівався, що Іріш помітила на тракті п’ять Відьомських Іскор.

За якісь три чи чотири хвилини вони на пристойній висоті проминули кавалькаду крихітних постатей, і те, як завзято Іріш тицяла в них пальцем, підказало Шимасові, хто вони такі. На щастя, дівчина не надумала нічого утнути, щоб похизуватися перед відьмами, а відшукала за милю попереду безлюдну ділянку дороги між двома пригорками і м’яко приземлилася на її узбіччі.

Шимас здійснив посадку неподалік від неї й розпустив маґічні паски́, що втримували на його спині Ріану. Вона відразу підійшла до Іріш і сказала:

— Вибач, що не вірила в твій гострий зір. Думала…

— Так, знаю, — відповіла Іріш, звільняючись від свого вантажу — величенького лантуха, в якому лежали три валізи з їхніми речами. — Ти думала, що я сама себе дурю. Але де в чому ти мала рацію: я не можу бачити будь-яку Іскру на такій далекій відстані. Лише твою — бо вона аж надто сильна. А першу з цих п’яти я помітила лише за п’ятнадцять миль.

— То була Ейрін, — упевнено мовила Ріана. — Вона десь на третину слабша за мене. І лише трохи сильніша за тебе. Але не думаю, що це надовго, ти скоро її обженеш. Тільки не бійся, що вона за це незлюбить тебе. Якраз від неї ти не дочекаєшся заздрощів.

Іріш кивнула:

— Ейрін справді особлива… як і ти. Принцеса — але дуже скромна.

— Тут ти помиляєшся. Це не скромність, а гідність. Особливий різновид величі. У мене так не виходить.

Їм довелося чекати близько чверті години. За цей час повз них проїхало троє вершників, селянська фура, скирдована соломою, і панська, але не надто розкішна карета — вочевидь, якогось із місцевих поміщиків. Подорожні зацікавлено позирали на дивну трійцю на узбіччі — чоловіка в сріблясто-сірому плащі із золотою застібкою у вигляді восьмикутної зірки, височенну худющу жінку в невибагливій, але гарній червоній сукні, з мечем за спиною, і просто високу біляву жінку в світло-коричневих штанях та зеленій сорочці. Вбрання останньої, вкупі з коротко підстриженим волоссям, молодістю і вродою (це рівною мірою стосувалося й Ріани), наводило на думку по відьом, тому карета, проминаючи їх, уповільнила свій хід, і з її бічного віконця визирнув сивочолий чоловік, у чиєму погляді читалася готовність запросити їх до свого товариства. Проте Іріш, приязно всміхнувшись йому, похитала головою й помахом руки недвозначно запропонувала їхати далі.

Нарешті на пригорку із західного боку з’явилися ті, кого вони чекали, — п’ятеро молодих жінок верхи на конях. Кожна вела на припасованому до сідла повідку ще одного коня; двоє з них були в’ючні, навантажені сумками й валізами, решта троє скакунів мали все необхідне спорядження для верхової їзди.

Помітивши Ріану та її супутників, відьми радісно загукали і змусили своїх коней перейти на рись. Ріана ж узяла Іріш за руку й вивела її на середину дороги. Вершниці зупинилися за кілька кроків від них і спішилися.

Тоді Ріана урочисто мовила:

— Сестри! Я везу на Тір Мінеган нашу нову сестру, Іріш вер Шеренхір. Прошу привітати її.

Першою підійшла Ейрін вер Ґледіс. Вона обняла Іріш і проказала традиційні слова, якими відьми вітали своїх новонароджених сестер. Зробила це без найменших вагань та сумнівів, з лагідною, доброзичливою усмішкою, після чого поступилася місцем Івін вер Шінед.

Молода (за відьомськими мірками) сестра-наставниця не була така рішуча і впевнена. Мало не цілу хвилину вона простояла перед Іріш, пильно вдивляючись у неї, нарешті тихо, ледь чутно промимрила: „Це просто неймовірно! Іскра, справді Іскра… але які барви!.. яка сила!.." — тоді обняла і привітала її за прикладом Ейрін.

Коли Івін визнала Іріш за відьму, решта троє не стали комизитися — хоч, мабуть, і наміру такого не мали, бо перед зустріччю з ними Ріана була цілковито спокійна й нітрохи не хвилювалася. Одна за одною вони привітали нову сестру — спершу Ґвенет вер Неріс, потім Шаннон вер Давнайг і, нарешті, невисока білявка Мораґ вер Дерін. При цьому Шаннон і Ґвен були серйозні та зосереджені, зате Мораґ трималася вільно й невимушено, щиро всміхалась, а її сині очі трохи пустотливо поблискували. Розповідаючи про неї Шимасові, Ріана охарактеризувала її, як найслабшу за силою, але найдобродушнішу і найвеселішу за вдачею відьму.

Потім усі п’ятеро привітались із Шимасом. Хоч він раніше не зустрічався з Мораґ, вона, підтверджуючи Ріанині слова про неї, рішуче відкинула всіляку церемонність і поводилася так, ніби була з ним добре знайома.

— Як бачите, ми прихопили для вас коней, — сказала Ейрін, коли з вітаннями було закінчено. — А на в’ючних кобилах вистачить місця і для ваших пожитків. За чотири милі буде та сама корчма, де ми домовлялися з вами зустрітись, там і пообідаємо.

Поки Шимас, Ріана та Іріш прилаштовували свої валізи, між Івін і Ейрін виникла коротка суперечка з приводу того, хто зараз має вести в’ючних кобил. Зрештою Ейрін поступилася своїй старшій подрузі, тож, коли вони рушили далі, попереду їхали Ріана, Шаннон і Мораґ, за ними — Івін з Іріш (тому вона й заперечувала проти зайвого клопоту, бо хотіла цілком зосередити свою увагу на новій сестрі), а останніми були Ейрін та Ґвен, які запросили до свого товариства Шимаса. Коняки з речами покірливо йшли за ними, слухаючись не так своїх повідків, як відьомських чарів.

— До Тахріна їхати ще чотири дні, — промовила Ейрін, огорнувши себе, Шимаса та Ґвен глушильним плетивом. — Якщо на Ініс Тавані ви звикли багато спілкуватися з Іріш, то ці дні вам доведеться потерпіти. Івін не відпускатиме її від себе з ранку до вечора. А може, ще й з вечора до ранку.

— Ейрін судить зі свого досвіду, професоре, — лукаво пояснила Ґвен. — Вона сама так поводилася два місяці тому, коли ви передали Іріш під наш нагляд. Увесь той час помічала тільки її, а про нас із Шаннон взагалі забула.

— Ну, це велике перебільшення, — заперечила Ейрін. — Хоч у випадку з Івін може так статися. Мій інтерес до Іріш був переважно людський і відьомський — мене вразило поєднання земної жінки з неземною, ґвифінською сутністю. До того ж, поєднання не штучне, механічне, а природне, орґанічне і гармонійне. А Івін, крім іншого, керується ще й науковою допитливістю, жадобою нових знань, прагненням усе збагнути, в усьому розібратися. Тому вона… Ой, та що я вам пояснюю, професоре! Ви ж і сам науковець.

— Так, пані. Тому розумію леді Івін. З погляду науки феномен леді Іріш не просто унікальний — це надто слабка характеристика для нього. Його правильніше назвати фундаментальним, оскільки він вимагає перегляду багатьох засадничих принципів, на яких ґрунтуються наші уявлення про світоустрій. І з прикрістю мушу визнати, що більшою мірою це стосується чаклунських уявлень, ніж відьомських.

— Відьомські теж зазнали істотних зрушень. Два тижні тому Рада Найстарших розпочала процедуру внесення змін до мінеганської доктрини, щоб вилучити з неї тезу про Абсолютне Зло та його локальну проекцію на наш світ в особі Китрайла.

Ріана про це Шимасові не говорила. Та й, власне, вона взагалі мало переймалася такими формальними питаннями.

— А що буде натомість? — поцікавився він.

— У самій доктрині поки нічого. Але на правах гіпотези до неї додаватиметься леґенда з південської Книги Початку Часів про гріхопадіння диннеші Шерендида й семи його менших братів. Ми, відьми, століттями потішалися з наївних казочок абрадських духівників, як північних, так і південних, аж тут з’ясувалося, що деякі їхні казочки набагато ближчі до істини, ніж наші наукові припущення.

— Проте, порівняно з чаклунськими концепціями, які взагалі заперечують існування і диннеші, і дорхші, — зауважив Шимас, — мінеганська доктрина, можна сказати, відбулася легким переляком… До речі, а чому буде взято леґенду саме з південської Книги Початку Часів? У північанській щось не так?

— Та ні, там розбіжності незначні. Нічого суттєвого, різниця лише в деяких формулюваннях. Просто найстарші таким чином вирішили зробити жест доброї волі на адресу Духовної Ради Півдня: от, мовляв, ми визнаємо свою помилку й фактично пристаємо на вашу точку зору, тож і ви майте мужність визнати свою помилку — скасуйте нарешті тезу про гріховність чарів.

— І як ви гадаєте, вони скасують?

— Ні. Певна, що ні, — відповіла Ейрін трохи відсторонено.

Шимас помітив, що її увага зосередилася на Івін та Іріш. Перша створила надзвичайно складне плетиво, призначення якого він не міг збагнути, а друга саме почала копіювати його, замінюючи відьомські елементарні чари своїми ґвифінськими.

— З тобою Івін теж таке утнула, — озвалася Ґвен.

— Так, пам’ятаю, — відповіла Ейрін. — Як то кажуть, відразу вола за роги. — Помітивши, що Шимас розгублено кліпає очима, вона пояснила: — Це дотепна Івінина вигадка — так зване супербазове плетиво. Торік вона розробила його спеціально для мене, щоб одним махом з’ясувати, чи можу я створювати всі основні відьомські чари. За вашою чаклунською термінолоґією, елементарні чари.

— Ага…

— Якщо пам’ять не зраджує мене, — вела далі Ейрін, — це сталося на третій день нашого перебування в Тахріні. Потім Івін продовжила перевіряти моє вміння створювати звичайні базові плетива, але то вже була чиста формальність. Вона наперед знала, що я впораюся з усіма.

— А з Іріш, — докинула Ґвен, — вона взагалі вирішила не панькатися. Питання тільки в тому, чи вистачить їм часу до корчми.

— Думаю, вистачить, — сказала Ейрін. — Іріш працює досить жваво. Я була набагато незграбніша.

— Тут ви маєте врахувати, — зауважив Шимас, — що леді Іріш не новачок у чарах і має ступінь бакалавра. Звичайно, чаклунські чари — це не відьомські і, тим більше, не ґвифінські, проте загальні принципи маґії не залежать від конкретної природи чарів.

— А Ріана, — запитала Ґвен, — перевіряла її на володіння базовими плетивами? Бо нам вона відповіла якось уникливо — ні „так, ні „ні.

— Це тому, що сама не певна в результатах своєї перевірки, — відповів Шимас. — Усі ваші базові плетива маґічно інертні, їх розроблено так, щоб вони не вчиняли ніяких активних дій. І зрозуміло чому — аби юні відьми-учениці, вправляючись у їх створенні, не змогли заподіяти шкоди ні собі, ні довколишнім. Та саме через це леді Ріані не завжди вдавалося визначити, чи правильно леді Іріш створила те або інше плетиво — адже в них і чари, і зв’язки було замінено з відьомських на ґвифінські.

— Ну, для Івін це не проблема, — сказала Ейрін і похитала головою. — Ви лишень погляньте на цю спритницю! — Це вже про Іріш, яка, подолавши збентеження, викликане присутністю поруч з нею чи не найрозумнішої відьми в Сестринстві, дедалі швидше і впевненіше відтворювала загадане Івін плетиво. Вона зв’язувала, сплітала й переплітала по кілька десятків різнобарвних ниток за раз, з кожною секундою структура плетива вимальовувалась усе чіткіше, і вже зараз було видно, що воно виходить ідеальнішим, довершенішим за свій ориґінал. — Таки ваша правда, професоре. Ґрунтовна маґічна освіта — байдуже, відьомська чи чаклунська, — має велике значення. От я досі ловлю себе на тому, що часто-густо виконую чари бездумно, автоматично, бо просто перейняла це вміння від Ґвен. У діях Іріш теж присутній автоматизм — але осмислений. Вона знає, що робить, розуміє призначення кожного фраґмента плетива, кожної нитки в ньому, кожного вузла й переплетення. Не сумніваюся, що за ці три дні вона легко складе заліки з усіх шести десятків базових плетив.

— То ви гадаєте, Сестринство визнає її відьмою?

— Авжеж, визнає. Ніде не подінеться. Хтось, як от я, зробить це щиро, з внутрішнього переконання, що так буде правильно. Дехто дослухається до наших арґументів і покладеться на нашу думку. А решта просто змириться з тим, що іншого виходу немає. Але… — Ейрін трохи помовчала. — Розумієте, професоре, ніхто з нас уявлення не має, як бути з Іріш далі…

Розділ II

Нові обставини

— Я знаю, Фейлане, ти до біса розумний, — сказав Овайн аб Колім, коли вони перемістились у Тиндаяр. — Але звідки тобі відомо, що все так і було? Ти ж не міг зустрітися з Йорвертом і в нього розпитати. А якби й розпитав, він би напевно тобі збрехав.

— Розпитувати не було потреби, — відповів чорний професор. Зорієнтувавшись у потоках темної енерґії, він рушив у потрібному напрямку; Овайн подався за ним. — Мені все підказала лоґіка. Коли Йорверт попросив мене інсценувати спробу викрадення відьмачих кузин в Карсаллоґу, я не став питати, навіщо це знадобилось, а просто виконав прохання колеґи по Братству. Проте коліщатка в моїй голові самі по собі вертілися, аналізуючи цей інцидент та всі його наслідки, і зрештою я збагнув, що Йорверт не збирався втручатись у боротьбу за катерлахський престол. За моїм тодішнім висновком, він просто вирішив скористатись обставинами, щоб завадити планам найстарших відьом зробити Бренана аб Ґрифида й Ґвенет вер Меган королем та королевою Кередіґону.

— А такі плани хіба були?

— Так, про них ходили туманні чутки. У Катерласі найстарші мали іншого фаворита, юного Кохрана аб Ґарета, небожа відьми Бронах вер Дилвен, і саме з ним пов’язували майбутнє утвердження в країні спадкової монархії. А ця невдала спроба викрадення істотно посилила позиції лорда Бренана, і зрештою все закінчилося тим, що його обрали наступником престолу — та й то лише тому, що він сам не захотів одразу ставати королем. На цьому висновку я зупинився, аж поки не довідався, що Йорверт є одним з лахлінських відступників. Тоді я зрозумів, що він мав іншу мету — відвернути увагу відьом від подій на Лахліні, зосередивши їхні зусилля на пошуках серед вищих лордів Катерлаху зрадника, який буцімто вступив у змову зі мною, щоб я допоміг йому заволодіти короною. Такий висновок навів мене на здогад, що Йорверт не просто використав у своїх інтересах ситуацію з різким погіршенням стану здоров’я короля Енгаса — він сам подбав про створення такої ситуації. Тоді це не складало труднощів, бо Рінанхар ще не було відгороджено від Тиндаяру дерайтирами. Також видавалося лоґічним, що Йорверт, задля більшої переконливості влаштованого ним інсценування, напередодні таємно відвідав кількох впливових лордів і запропонував їм свою допомогу в здобутті корони — або інкоґніто, або, що ймовірніше, від мого імені.

— Та це лише твій здогад, — зауважив Овайн.

— Це був лише здогад, — зробив уточнення Фейлан. — До пори до часу я не шукав йому підтвердження, оскільки ці події мене не стосувалися. Але тепер обставини змінились. Я вирішив, що минулорічна Йорвертова діяльність у Тахріні може стати нам у пригоді, і виклав свої міркування темним янголам. На час смерті тодішнього катерлахського короля Йорверт ще не зрадив Володаря, але вже плутався з лахлінськими відступниками, тому з Ан Нувіну пильно стежили за всіма його пересуваннями в Тиндаярі. Двадцять четвертого гедрева, близько третьої по півдні, він перебував під Рінанхаром і здійснив короткий, менш ніж на хвилину, перехід на поверхню. Мені навіть вказали точний напрям переходу — і я, дослідивши його по всій довжині, від підземель до даху, встановив, що він, зокрема, перетинає спальню королівських покоїв.

— О-о! — тільки й мовив Овайн.

— Отож-то й воно. Незабаром Енгасу аб Брайту стало гірше, Альса вер Киннейді нічим не змогла зарадити, і за тиждень по тому він помер. Можна не сумніватися, що Йорверт або наслав на короля чари, що завдали непоправної шкоди його орґанізму, або ж підсипав йому отруту відповідної дії. Безумовно, відьми знали, що це не просто загострення хвороби, а навмисне вбивство, проте приховали правду, бо вона могла нашкодити і їм. Також Йорверт перебував під Тахріном у ніч напередодні свого візиту до короля Енгаса. Тоді він здійснив три вилазки на поверхню, що тривали набагато довше за денну. Мені повідомили точні напрямки цих переходів, тому ті три імені, що я тобі назвав, це не результат моїх здогадів, а просто факт. Такий самий певний, ніби я особисто спостерігав за їхньою розмовою з Йорвертом.

— Але нічого не чув.

— Так, не чув. Та це вже дрібниці, повір мені. Знаючи Йорверта і знаючи його мету, я знаю й те, про що він з ними говорив. Не сумніваюся, він зробив заздалегідь неприйнятну пропозицію, щоб усі троє відкинули її, а потім підозрювали один одного в змові з нами.

— І кого з цих трьох ти обереш?

— Не з трьох, а з двох, Овайне. Авлайд аб Калвах у тій ситуації програв, і це його підкосило. Зараз він сидить у себе в Карвадоні, цілком усунувшись від державних справ. Наші погрози на нього не подіють, він радше зізнається в усьому відьмам і зречеться ґрафського титулу на користь старшого сина. А от іншим двом є що втрачати. Питання тільки в тому, хто з них вразливіший для нас, кого буде легше примусити до співпраці. Перший виграв набагато більше, він чіплятиметься за свій здобуток руками та ногами. Другий отримав менше, але він ще досить молодий і надзвичайно амбітний. Він не захоче позбутися свого теперішнього становища, свого політичного впливу, втратити будь-які перспективи на майбутнє.

— А ще я чув, — додав Овайн, — він абсолютно безпринципний. Я б поставив саме на нього.

— Я теж схиляюся до цього варіанту, — сказав Фейлан. — Крім усього іншого, Фінвар аб Дайхі, вчасно перекинувшись на бік Бренана аб Ґрифида, здобув довіру відьом. Вони його не підозрюють, не тримають під наглядом… Хоч, з іншого боку, він має менше можливостей допомогти нам.

Від Гиверських гір на півночі Ґулад на Хройґу, де переховувався Овайн аб Колім, до Рондавського Князівства на сході Катерлаху було менше ніж півтори милі — ясна річ, через Тиндаяр. Вони йшли без поспіху, доро́гою детально обговорювали Фейланів план, удвох вишукуючи в ньому вразливі місця. Таких місць не бракувало — що, втім, нітрохи не турбувало чорного професора. Справжня пастка чекала на Ейрін вер Ґледіс попереду — на Ініс Ашайді, проте він не міг дозволити собі пасивно вичікувати весь цей час. Його супротивниця була ще юною, але дуже розумною дівчиною; їй видалося б підозрілим таке тривале затишшя і, чого доброго, вона б замислилася: може, таки не випадково з усіх рунічних каменів їй до рук потрапив саме Ейхарид, може, її від самого початку намагалися заманити на Шогірські острови?.. А цього в жодному разі не можна допустити.

І взагалі, не варто було втрачати зручної нагоди, хай би яким слабким здавався шанс на успіх. Он місяць тому, під скелею Краґ Туах біля східного узбережжя Лахліну, Ейрін та дві її супутниці самі собі влаштували пастку, і якби Фейлан мав не шістьох помічників, а вдвічі більше, вони б уже виконали своє завдання. А так їм довелося відступити, втративши торфайнця Арноґа аб Ілара. Про смерть цього молодого й дурного новачка ніхто з них не шкодував. Навіть Сільван аб Руні, який, власне, його рекомендував, зітхнув з полегшенням — увесь попередній місяць він почувався винним, що привів до темного кола такого невдатного чаклуна. Тепер його місце зайняв хоч і молодий, але здібний та вправний Кілан аб Лаврас із Коннахту.

До речі, Фейлан просив у дорхші на час перебування відьомського корабля в лахлінській зоні дозволити йому залучити до стеження членів іншого темного кола. Тоді вони відмовили йому, а після подій під Краґ Туахом, схоже, пошкодували про це. Ніхто з них, звісно, не визнав своєї помилки, проте ніхто й словом не дорікнув чорному професорові за наказ відступити. Вони розуміли, що в нього було замало людей, аби у відкритій сутичці протистояти відьмі з Первісною Іскрою, нехай і ослабленою цим дивовижним зворотним тунелем…

Під Рондавським трактом Фейлан та Овайн знайшли лише Даґрина аб Ідира. А молодого Дешина аб Едана, що мав разом з ним стежити за Ейрін вер Ґледіс та її подругами, не було.

— Я надіслав його до вас, темний майстре, — пояснив Даґрин. — Мабуть, він з вами розминувся.

— Чому ти його надіслав? — запитав Фейлан. — Щось трапилося?

— Так, виникли нові обставини, — відповів данварський чаклун. — Боюсь, несприятливі для нас. Дві години тому до наших відьом приєдналося ще троє супутників.

— Хто саме? Інші відьми?

— Одна з них точно відьма, і то не проста. А ще одна взагалі… Ви краще самі подивіться, темний майстре.

Загостривши маґічний зір, чорний професор скерував його в указаному напрямку й визирнув на поверхню. По дорозі їхало десять кінських постатей, вісім з яких мали на собі вершників. Як завжди, з Тиндаяру не можна було розгледіти конкретних рис, проте двох новачків він виявив з першого ж погляду, бо за зростом вони значно переважали досі найвищу з Ейріниних супутниць, Ґвенет вер Неріс. Один з них, судячи зі статури, був чоловіком. Інша, безперечно жінка, була надзвичайно худорлява, і це вкупі зі зростом та схожим на довгу палицю предметом за її спиною, наводило на цілком певні здогади.

— Ріана вер Шонаґ?

— Мабуть, що так, — сказав Даґрин аб Ідир. — І навіть не мабуть, а точно. Останню годину вони провели в корчмі, обідали, а до цієї зупинки жінка, що зараз їде попереду разом з косатою Івін вер Шінед, усю дорогу чарувала. І її чари…

Даґрин осікся, бо саме тієї миті жінка, на яку він указував, знову почала чарувати. Її чари були схожі на відьомські, але відрізнялися від них. Вони мали багато спільного з чарами дорхші — не з темною, а зі світлою їх половиною! З ґвифінською половиною…

Овайн, який теж за цим спостерігав, голосно й нерозбірливо вилаявся. А відвівши таким чином душу, сказав:

— Думаю, треба все скасувати. Ми не знаємо, на що здатна ця Іріш вер Лайґлін, зате нам добре відомо, чим загрожує присутність у Тахріні Ріани вер Шонаґ. Увесь план летить шкереберть.

— Тоді доведеться змінити його, — відвівши погляд від поверхні, промовив Фейлан. — Причому не дуже радикально. Зрештою, нікому з нашого кола не доведеться потрапляти відьмам на очі.

— Але…

— Тепер помовч, Овайне, — рішуче урвав його Фейлан. — Мені треба дещо зробити.

Зосередившись на найближчому низхідному потоку темної енерґії, він надіслав уздовж нього умовний сиґнал. Цей сиґнал мали отримати в Ан Нувіні, а потім переслати його знову в Тиндаяр — проте вже в інше місце.

— Викликаєте темних янголів? — запитав Даґрин аб Ідир.

— Не верзи дурниць! — сердито гримнув на нього чорний професор. — Думай, перш ніж щось говорити. Як я можу викликати до себе ясновельможних братів Володаря? Я просто сповіщаю їх про своє прохання зустрітися з одним із них.

— Даруйте, темний майстре, не подумав, — покаянно мовив данварський чаклун. — Язик — ворог мій.

— Це точно, — погодився Фейлан. — Гляди, щоб він не став тобі смертельним ворогом.

Не минуло й хвилини, як з пітьми вигулькнула осяйна постать дорхші, і довколишній простір підземного світу сповнився яскравим світлом. Усі троє чаклунів схилилися перед ним у глибоких уклонах.

Темний янгол не став питати, навіщо його покликали. Йому було відомо про їхнє стеження за Ейрін вер Ґледіс, тож передовсім він визирнув у земний світ. А тоді, нічим не виказавши свого подиву, заговорив:

— Так, ми знали, що викрадачка сили нашого брата їде до Тахріна. Я саме збирався вас про це сповістити.

„Дідька лисого ви знали! — подумав Фейлан. Напрям, звідки прибув дорхші, вказував точнісінько на Тір Мінеган; очевидно, вони думали, що Іріш вер Лайґлін перебуває в Абервені, під надійним прикриттям дерайтирів. — „Ви примудрилися загубити і її, і відьму з мечем, і їхнього супутника-чоловіка. Б’юсь об заклад, це Шимас аб Нейван. Схоже, його швидкий політ збив вас зі сліду…

— У зв’язку з цим, — вів далі дорхші, — ваше завдання міняється. Відьма з Первісною зачекає до Шогірських островів. А в Тахріні у вас буде інша ціль.

Розділ III

Без тиску та погроз

— Ні, так зовсім не годиться, — рішуче мовила Мораґ, відсунувши від себе келиха з білим вином. Потім узяла з вази на столику ще одну цукерку, поклала її собі до рота і, відкинувшись на спинку крісла, повільно, з насолодою розжувала. — Це просто гріх — запивати таку смакоту вином, навіть найкращим.

— А я про що тобі говорила, — сказала Шайна. — Вино тут геть зайве. Я завжди вважала, що кованхарським кондитерам немає рівних, та цього разу вони самі себе перевершили.

— Це точно, — погодилася Мораґ і потяглась до вази за наступною цукеркою. — Я ніколи не любила чорнобобовий напій. Покладеш менше цукру — гіркуватий, трохи більше — нудкий. Але цукерки… Просто не віриться, що вони з чорних бобів.

— А таки з них, — запевнила Шайна. — Характерний смак виразно відчувається, тільки тепер навіть гіркота в ньому приємна. Їрвен розповідала, що це якась нова чаклунська технолоґія обробки бобів, її тримають у суворій таємниці.

— Ха! Ще б пак не тримати! Вони зароблять чимало грошенят, доки наші сестри розгадають їхній секретний рецепт… До речі, не знаю, як тобі, але мені трохи прикро, що і в ласощах, і в винах, і загалом у кулінарії чаклуни нас майже завжди випереджають.

Шайна байдуже знизала плечима.

— Може, це й прикро, але нічого дивного я тут не бачу. В цій царині не має значення рівень маґічної сили, та й чари зазвичай використовуються найпростіші, тому окремо взятий чаклун нічим не поступається окремо взятій відьмі. Ну, хіба тільки досвідом — бо ж ми живемо набагато довше. Зате чаклуни переважають нас за кількістю — і не просто набагато, а в багато разів. Гадаю, самими лише ласощами займається більше чаклунів, ніж є на світі відьом. І взагалі, побутова маґія — це чаклунська справа. Так мені сказала Етне, коли я одного разу спитала її, чому більшість чарів, що їх вона нас навчає, є просто вдосконаленими чаклунськими. Тому вона працює лише над тими проектами, які не до снаги чаклунам або через брак сили, або через обмеженість їхньої маґії. На її переконання — і тут я цілком згодна з нею, — нам не варто конкурувати з чаклунами. Краще робити те, чого вони не можуть.

— Але на Тір Мінегані, — сказала Мораґ, — семеро сестер під керівництвом Аверлін якраз почали роботу над новим телескопом для Минид Нівеш. Я в цьому, звичайно, ні бельмеса, проте Івін твердить, що телескоп буде таким самим, як новий чаклунський, нічим за нього не кращим.

— Це зовсім інша річ. У науці ми завжди змагатимемося з чаклунами. І тут, між іншим, перевага в тривалості життя має вирішальне значення — адже з віком приходить мудрість, і вона, в нашому випадку, не затьмарюється неминучими для решти людей проблемами старості. Та ж Аверлін за останнє сторіччя зробила чи не стільки ж відкриттів, скільки їх зробили за цей час усі разом узяті професори з кафедр математики та природних явищ у Кованхарі. А сестра Ґвенда, отримавши новий телескоп, рівний за потужністю чаклунському, досягне більших, ніж вони, успіхів у дослідженні зоряного неба — в цьому можна не сумніватися. Крім того, чаклуни марудилися зі своїм телескопом кілька років, а потім похвалялися, що втерли нам носа. Аверлін же обіцяє, що наш телескоп буде готовий ще до раґвира, — і тоді ми побачимо, хто кому втер носа.

Мораґ неквапно з’їла чергову цукерку з чорних бобів.

— Не знаю, як там із зірками, а в солодощах чаклуни точно втерли нам носа. Тепер я вже шкодую, що залишилась у Карфирдіні, а не поїхала з вами до Тахріна. Була б тут на тиждень раніше — і зайвий тиждень ласувала б цими неймовірними цукерками.

— Ой, облиш! — відмахнулася Шайна. — Навіть якби ти знала про цукерки наперед, це б нічого не змінило. Ти просто сказала б: „Пхе! Через якісь цукерки пхатись аж за тисячу миль? Ні, дякую! Ліпше сидітиму в Карфирдіні, поки не підвернеться корабель із сестрами й не довезе мене до Рондава — а звідти вже якось доповзу двісті миль до Тахріна."

— То годі тобі, Шайно! — образилась Мораґ. — Я ж іще тоді пояснила, чому залишаюсь. Для Бренана з Фіннелою що менше товариство, то краще. Ти мусила з ними їхати, бо відповідаєш за них, а я вирішила їм не заважати. І до речі, нітрохи не шкодую про це… — Вона розгублено замовкла, згадавши, що перед цим говорила геть протилежне. — Ну, про цукерки таки шкодую. А от про поїздку з Ейрін та компанією — ніскілечки. Завдяки цьому я раніше за інших познайомилася з Іріш. Я чула, ти не дуже радієш поповненню Сестринства, стурбована так само, як колись переймалася через Первісну Іскру Ейрін. Але повір — ти зайве себе накручуєш. З Іріш усе буде гаразд, вона чудова дівчина.

Шайна важко зітхнула. Три години тому сестри привезли до Рінанхару колишню чаклунку Іріш вер Лайґлін, а тепер уже відьму Іріш вер Шеренхір (тут найстарші явно перехопили через край, давати таке ім’я по-матері з їхнього боку було, м’яко кажучи, не кращою ідеєю). Усі присутні в Тахріні відьми зустріли нову сестру, як і належало, дотримуючись давньої традиції; хоч це й не означало, що вони прийняли її до свого кола радісно, без будь-яких осторог. Їм просто довелося її прийняти — і навіть не тому, що так вирішили найстарші, отримавши вичерпний звіт від Івін. Просто в цій ситуації Сестринство стало жертвою своєї ж власної міфолоґії (безумовно, правдивої — та все одно міфолоґії) про походження Відьомських Іскор з Ґвифіну, про їхню спорідненість із сутністю диннеші. Раніше ще можна було посилатись на те, що Іріш отримала свою силу від дорхші, який за багато тисячоліть перебування в Ан Нувіні перестав бути ґвифінською істотою. Але чергова зустріч Ріани з диннеші поклала край цим суперечкам — Ґвифін визнав чистоту Ірішиної сили, коли та успішно пройшла випробування Тиндаяром, а сама Ріана поквапилася роздзвонити про це по всім усюдам. І навіть Шайна, зі своїм критичним ставленням до неї, не наважилася звинуватити її в брехні.

Останнім

You've reached the end of this preview. Sign up to read more!
Page 1 of 1

Reviews

What people think about Первісна. Полювання на відьом

0
0 ratings / 0 Reviews
What did you think?
Rating: 0 out of 5 stars

Reader reviews