You are on page 1of 18

МЕЧ І МИСЛЬ

:
ТВОРЧІСТЬ РОМАНА ІВАНИЧУКА
У НАЦІОНАЛЬНИХ ВИМІРАХ
УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Збірник наукових праць

THE SWORD AND THE THOUGHT:
ROMAN IVANYCHYK’S WORKS
IN NATIONAL DIMENSIONS
OF UKRAINIAN CULTURE

Collection of scholarly papers
IVAN FRANKO NATIONAL UNIVERSITY IN L’VIV
FACULTY OF PHILOLOGY
MYKHAILO VOZNIAK UKRAINIAN LITERATURE
DEPARTMENT

Series
Ukrainian philology:
schools, personalities, problems

THE SWORD AND THE THOUGHT: ROMAN IVANYCHYK’S
WORKS IN NATIONAL DIMENSIONS OF UKRAINIAN CULTURE

Collection of scholarly papers

ISSUE 9

L’VIV-UZHGOROD 2009
2
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА
КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ІМЕНІ АКАДЕМІКА МИХАЙЛА ВОЗНЯКА

Серія
Українська філологія:
Школи, постаті, проблеми

МЕЧ І МИСЛЬ: ТВОРЧІСТЬ РОМАНА ІВАНИЧУКА
У НАЦІОНАЛЬНИХ ВИМІРАХ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Збірник наукових праць

ВИПУСК 9

ЛЬВІВ-УЖГОРОД 2009
3
ББК 83.3(4УКР)
М 41
Редакційна колегія
д-р філол наук, проф. Тарас Салига (відповідальний редактор),
канд. філол. наук Ярослав Гарасим (заступник відповідального
редактора), Ніна Бічуя, канд. філол. наук Василь Будний,
канд. філол. наук Галина Василькевич (відповідальний секретар),
д-р філол. наук, проф. Іван Денисюк, д-р філол. наук,
проф. Микола Ільницький, д-р філол. наук, проф. Богдана Криса,
д-р філол. наук, проф. Любомир Сеник
E d i t o r i a l b o a r d:
Dr of philology, Professor Taras Salyha (executive editor),
candidate of philology Yaroslav Harasym (deputy executive editor),
Nina Bichuya, candidate of philology Vasyl’ Budnyi,
candidate of philology Halyna Vasylkevych (executive secretary),
Dr of philology, Professor Ivan Denysyuk, Dr of philology, Professor
Mykola Il’nyts’ky, Dr of philology, Professor Bohdana Krysa,
Dr of philology, Professor Lyubomyr Senyk
Рекомендовано до друку ухвалою Вченої ради філологічного
факультету Львівського національного університету
імені Івана Франка. Протокол № 6 від 17. 03. 2009 р.
ISBN 978-966-176-017-1
Меч і мисль: творчість Романа Іваничука у національних
вимірах української культури: Збірник наукових праць. – Львів-
Ужгород: Ґражда, 2009. – 336 с.: іл.
Збірник містить доповіді та повідомлення літературознавців, мово-
знавців і фольклористів – на науковій конференції “Меч і мисль: твор-
чість Романа Іваничука у національних вимірах української культури”
(3.06.2004, Львів), присвяченій 75-річчю від дня народження пись-
менника та 50-річчю його творчої діяльності. В окремих розділах пуб-
лікуємо інтерв’ю з Митцем слова та деякі літературно-критичні відгу-
ки на його історичну романістику.
Тексти опубліковано в авторській редакції.
The Sword and the Thought: Roman Ivanychyk’s works in natio-
nal dimensions of culture: A collection of scientific papers. – L’viv–
Uzhgorod: Grazhda, 2009. – 336 s.
The collection includes reports of scientists, philologists, folklorists at
the scientific conference “The Sword and the Thought: Roman Ivany-
chyk’s works in national dimensions of culture ” (3.06.2004, L’viv) dedi-
cated to the 75-th birthday anniversary and the 50-th anniversary of the
author’s creative activity. In certain parts of the collection we publish the
interview with a Master of word and also some literary critical review of
his historical novels.
The texts are published in authorial editorship.
© Львівський національний університет
імені Івана Франка, 2009
© Видавництво “Ґражда”, 2009
4
ВІД РЕДКОЛЕГІЇ

Основу збірника, пропонованого читачевій увазі, склали до-
повіді та повідомлення, виголошені на Всеукраїнській науковій
конференції “Меч і мисль: творчість Романа Іваничука у націо-
нальних вимірах української культури” , яка відбул ася 3
червня 2004 року у Львівському національному університеті
імені Івана Франка з нагоди 75-річчя від дня народження та
50-річчя творчої діяльності видатного нашого сучасника – Ге-
роя України, лауреата Шевченківської премії та багатьох висо-
ких літературних відзнак. Матеріали цієї конференції редак-
ційна колегія доповнила іншими науковими розвідками, а та-
кож інтерв’ю з письменником, що були друковані в пресі.
Проблематика опублікованих наукових студій охоплює ос-
новні аспекти різножанрового доробку Романа Іваничука. Ав-
тори досліджують історичну й історико-біографічну романісти-
ку, новелістику, культурологічну есеїстку і мемуаристику, з’ясо-
вуючи світоглядні засади митця і віхи його громадської та по-
літичної діяльності як мислителя з когорти шістдесятників, ке-
рівника “Просвіти”, народного депутата Верховної Ради Украї-
ни першого скликання.
Чимало праць присвячено проблемам поетики, етики й
естетики. Науковці здійснюють проникливі спостереження над
майстерністю художнього тексту, зауважують інтелектуальні –
історіософські й публіцистичні – первні творчої думки Романа
Іваничука, розглядають її фольклорні витоки і шевченківські
та франківські традиції, висвітлюють євангельську, урбаніс-
тичну, франківську, упівську тематику, авторську концепцію
5
героя і часопростору, композиційно-стильові особливості, спе-
цифіку символічної образності та інші риси неповторного інди-
відуального стилю Майстра. Наскрізні дослідницькі мотиви –
національно-визвольні змагання 1940–1950-х років і морально-
етичні проблеми сучасності у творчості митця-мислителя – пе-
регукуються у статтях цього збірника як украй актуальні для
нашого сьогодення.
Для праць, опублікованих у збірнику, характерний широ-
кий діапазон методологічних і теоретичних концепцій. Твор-
чість майстра слова висвітлено крізь призму етноестетичних
параметрів, герменевтичного прочитання, порівняльних мето-
дик і постколоніальних студій, які трактують літературні текс-
ти Романа Іваничука у широких вимірах націєтворчої функції
красного письменства в культурному просторі сучасної Украї-
ни і світу.
Впритул наближають видатну постать до читача інтерв’ю, у
яких митець ділиться набутим життєвим досвідом, з’ясовує
власне творче і громадянське кредо, висловлюється про своє
спілкування зі студентською молоддю й захоплення театром,
розмірковує вголос про наш час і нас у ньому.
Авторський колектив сподівається, що матеріали цього
збірника, оприлюднені на його сторінках роздуми і спостере-
ження збагатять наші уявлення про яскраву індивідуальність
видатного митця і громадянина, творчість якого стала візит-
ною карткою сучасної української літератури у світі.

6
РОМАН ІВАНИЧУК:
ШТРИХИ ДО ЛІТЕРАТУРНОГО ПОРТРЕТА

9
Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ (Київ)

ТАЛАНТ, ПОМНОЖЕНИЙ НА ВОЛЮ

Нотатки про Романа Іваничука
і мистецтво історичного роману

Поет Вальтер Скотт сам зробив
для правдивого осягнення
людської історії більше,
аніж усі професійні історики разом узяті.
Джордж Маколей Тревельян, “Муза Кліо”.

Так, роман “Донька фараона” Георга
Еберса вплинув на суспільство набагато
сильніше ніж яка-небудь наукова праця з
єгиптології; ця книжка пробудила
зацікавлення сотень тисяч людей
до давніх культур…
Ліон Фейхтвангер, “Дім Дездемони,
або Могутність і кордони історичної
художньої літератури”

Двадцять років тому я написав книжку про Романа Івани-
чука. Не щось “міжжанрове”, як це пишуть сьогодні, коли ма-
єш свободу для всяких жанрових контамінацій, а традиційний
літературно-критичний нарис. Як того й вимагало тоді пись-
менницьке видавництво, де не могло бути книжки “взагалі”.
Тільки літературно-критичний нарис або ж нарис життя і твор-
чості. Все було домежно регламентовано й рубриковано. Авто-
рів “крок уліво, крок управо” – спроба втечі. Редактори стрі-
ляють без попередження.
Оригінальну індивідуальність, творчий темперамент Івани-
чука важко було убгати в вузькі жанрові рамки “радписівської”
серії. Мовби силоміць укладати в прокрустове ложе. Але такий
був час, такі були видавничі норми й приписи. В критиці особ-
ливо нестерпні. Пам’ятаю, редактор книжки й керівництво ви-
давництва агресивно атакували мене: щось ви занадто високо
оцінюєте Іваничука; може знімено ось такі атестації на взір
“незаперечний літературний авторитет”, “визнаний лідер істо-
ричного роману”...
10
І це при тому, що вже відколи йшла “перестройка”, що вже
багато що було дозволено говорити. Але ще за інерцією намага-
лися стригти тексти, підганяти їх один під один – щоб вони ви-
глядали як близнюки.
Але вже можна було й відстоювати якісь “одсебеньки”. Мож-
на було сказати і звичайному, і головному редакторові, щоб не
лізли, куди їх не просять – і вони не лізли.
Це – єдиний із тих часів мій критичний опус, що його не
скалічили так званим редагуванням. Мені пощастило сказати
все, що я думав про Іваничука.
Двадцять років тому це вже був таки Іваничук. Уже були су-
воро заборонені (і ще тоді не повернуті читачеві після заборо-
ни) “Мальви”. Були також “Черлене вино”, “Манускрипт з ву-
лиці Руської”, “Вода з каменю”, “Шрами на скалі”, “Четвертий
вимір”, “Місто”. І вже був “Журавлиний крик”, написаний од-
разу слідом за “Мальвами”, коли автор уже був на високому
творчому піднесенні, бо відчув у собі силу історичного романі-
ста. (“Мальви”, нагадаю, надрукували й почали звідусюд ви-
лучати. “Журавлиний крик” на той час також лежав у видав-
ництві “Радянський письменник” і його разом із “Мальвами”
було репресовано. Він прийшов до читача мало не через два
десятиліття після того, як був написаний.)
Але в Іваничука тоді ще не було “Орди”, не було романів “Бо
війна – війною”, “Ренегат”, “Саксаул у пісках”, “Вогненні стов-
пи”, “Країна ірредента”. Не було його публіцистики й книжок
оповідей на взір “Благослови, душе моя, Господа” чи “Не-
щоденний щоденник”. За два десятиліття він – дисциплінова-
ний і посидючий – написав ще чимало. Репутація одного з най-
кращих історичних романістів за всю історію української літе-
ратури на сьогодні остаточно утвердилася за ним.
Це завжди цікаво – ретроспективно поновнювати літератур-
ну біографію письменника, дошукуватися закономірностей
того, що, чому і як складалося в його творчому житті. А тим
більше – такого письменника, як Іваничук. Не випадково ж
мовиться, що здалеку все видніше. Тим більше – коли ця дис-
танція – понад половину століття. Дивлячися на все перейдене
крізь призму сьогоднішнього, та ще враховуючи всі стихійні й
не стихійні переоцінки цінностей, що їх ми перманентно
переживаємо, спокійніше сприймаєш здобутки нашої літе-
ратури. Навіть і якщо йдеться про одного з тих письменників,
кого справді читаєш не лише з професійного обов’язку.
Кажуть, рукописи не горять, художні твори не старіють і т.
ін. Рукописи, як з’ясувалося, таки горять, а художні твори ста-
11
ріють, немічніють, анахронізуються до смішного. Особливо ж –
якщо це твори доби української радянської літератури. Бо ж
почасти вельми незрозумілою і смішною звучить пафосність
цих романів і повістей, як заготовки для театру абсурду
сприймаються сюжети, а ще й неймовірно багато полишилося
з тодішніх часів украй недбало й недолуго написаних – мовби
вимучених примусом – книжок.
Так багато з реєстру радянської квазікласики за якихось па-
ру десятиліть перетворилося на безнадійний мотлох, а деякі
канонізовані й занесені в совдепівські “святці” автори в но-
вітніх історіях літератури відсунуті аж за маргінес літератур-
ного процесу. Цей процес захопив і навіть такий напівєре-
тичний для радянських часів жанр, як історичний роман.
Але Романа Іваничука цей процес не зачепив. Усі його істо-
ричні твори, починаючи з “Мальв”, полишилися на своїх місцях
у тій літературній ієрархії, на яку ніхто не має впливу, бо вона
складається сама собою, і при цій нагоді не конкретизува-
тимемо, що, як і чому там відбувається, бо це – інша тема, яка
вимагає самостійного розгляду, що при ньому треба говорити
про масу об’єктивних і суб’єктивних чинників. Головне, що пе-
реоцінка цінностей його не перекреслила й не виставила в ролі
голого короля. З’ясувалося, що Іваничук зі своїми історичними
романами – то справді константа нашої прози.
Повернувшися до початків його творчої біографії, відчуємо
не найкращу для літератури атмосферу п’ятдесятих років. Ду-
маю, що якби Іваничукові запропонували на вибір часи для
життя, то він обрав би зовсім не ті роки. Однак йому суджено
було починати саме тоді. І це не могло не накласти свій відби-
ток на все, пов’язане з його літературною біографією.
Скажімо, така сторінка. 1949 рік. Двадцятирічного Іваничу-
ка виключають із університету. За погляди й висловлювання.
Хоч учительський син добре знав, чим може обернутися його
відвертість, однак не вберігся: йому оголосили анафему –
такому не місце серед студентства Львівського державного уні-
верситету. “Вовчий білет” давав йому підстави сподіватися, що
це – початок іще гіршого. А тут його розпинателі з університету
довідалися ще таку обставину: рідний брат студента Іваничук
Євген був в УПА й відбуває за те покарання. І хоч, мовляв, син
за батька, а брат за брата в нас не відповідають, однак це все-
таки треба взяти до уваги. А ще слід урахувати, що Роман Іва-
ничук і релігійні свята святкує і дозволяє собі націоналістичні
вислови... – з такою мотивацією і викинули його за борт уні-
верситетського корабля. І невідомо, що і як було б із ним далі,
12
ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ВІЗІЯ
ТА МОВНИЙ СВІТ
РОМАНА ІВАНИЧУКА

51
Михайло НАЄНКО (Київ)

МЕМУАРИ:
СПОГАД ЧИ ХУДОЖНЯ ЕСЕЇСТИКА?
“...Не треба розжовувати найпотаємніше – ні своє, ані чуже,
хай воно буде сказано на сповіді перед Богом. Та коли я вже
знеобачки до якогось гріха признався – то чи благородно ви-
користовувати моє зізнання для звинувачення або глузів?
Хіба я пишався або пишаюся тим, що знаходився серед зграї
комуністів і досі несу Єпіфаніїв гріх свого колишнього мовчання;
згадайте, як карався в орді мій герой за мовчанку, який тяжкий
покутний шлях пройшов, а я писав Єпіфанія з себе самого й з
вас, нерозкаяні досі мовчуни! А за те, що я і мені подібні одягали
маски пристосуванців і, як той Міцкевичів Валенрод, проникали
у ворожий стан, щоб використовувати кожну можливість
шкодити ворогові, чи ж можна за це – вчинене й нині покутно
осмислене – кидати в мене каменем?” 1
Навівши цю цитату з книги Р. Іваничука “Дороги вольні і
невольні”, я, отже, запитую: це спогад чи художня есеїстика? І
навіщо, зрештою, пишуться мемуари?
У найновіших літературних дослідженнях значиться, що ме-
муари (з французької – спогади) являють собою різновид до-
кументальної літератури і водночас – один із видів так званої
сповідальної прози. Серед характерних ознак цього жанру
називають фактографізм, ретроспективність, безпосередність і
суб’єктивність авторських суджень. Від цієї літератури, ка-
жуть, треба відрізняти власне літературу мемуарного характе-
ру, всілякі мемуарні містифікації і т. ін. Ідеться, отже, насам-
перед про мемуари, писані “чистими” письменниками. Але
скільки існує спогадальних книжок, що належать авторам, які
письменниками себе не вважали і мемуари були в них першим
і останнім жанром? Як же характеризувати їх? Наприклад, ви-
дані в останні роки спогади наших відомих особистостей (але
не письменників) музиканта Олександра Кошиця чи хлібороба,
мецената і лише трохи літератора Євгена Чикаленка? У цьому
ж ряду й деякі спогади різнопрофільних діячів з української
діаспори, про яких читач дізнався тільки з їхніх власне ме-
муарів?..
Спогадальна література належить до однієї з наймолодших.
Фольклорний період людської творчості такої літератури, зда-

1 Іваничук Р. Дороги вольні і невольні. – Львів, 1999. – С. 351. Далі

в тексті вказано номери сторінок цього видання.
52
ється, не знав узагалі. І в професійному періоді вона робила
перші кроки лиш на певному її етапі. Тільки в четвертому сто-
літті до нашої ери з’явилися, наприклад, спогади Ксенофонта
про Сократа, у другому – записи Юлія Цезаря про Гальську вій-
ну, до другого століття вже нашої ери належать “Роздуми” (ін-
ша назва “Сам-на-сам”) Марка Аврелія, а значно пізніше наро-
дилася “Сповідь” Августина і т. ін. Інтерес читача до такої літе-
ратури протягом тривалого часу був, м’яко кажучи, своєрід-
ним, щоб не сказати – нігілістичним. Жан Жак Руссо, напри-
клад, свою “Сповідь” у 1766-1769 роках писав як неприховану
пародію на “Сповідь” Августина. Але на початку XIX ст. цією
літературною формою вже зацікавився так званий масовий
читач і стало навіть вважатися, що письменник, який не зали-
шив після себе спогадів, то не справжній чи не серйозний
письменник. Суперечливість цієї ситуації відбив у своїх мірку-
ваннях О. Пушкін. Коли виявили, що ніяких мемуарів не зали-
шив О. Грибоєдов, він записав: “Замечательные люди исчеза-
ют, не оставляя по себе следов. Мы ленивы и нелюбопытны”. А
коли надто “любопытная” публіка почала ремствувати, що
втрачено мемуарні “Записки Байрона”, то Пушкін навіть ви-
словив захоплення.
На його думку, автор “Каїна” і “Дон Жуана” найповніше ви-
сповідався в своїй поезії, а “в хладнокровной прозе он бы лгал
и хитрил... Его бы уличили, как уличили Руссо (у згаданій мною
іронічній “Сповіді”. – М. Н.), а там злоба и клевета снова бы во-
сторжествовали. Оставь любопытство толпе и будь заодно с ге-
нием... Мы знаем Байрона довольно. Видели его на троне сла-
вы... видели в мученнях великой души... Охота тебе видеть его
на судне? Толпа жадно читает исповеди, записки еtc., потому
что в подлости своей радуется унижению високого, слабостями
могучего. При открытии всякой мерзости она в восхищении.
Он мал, как и мы! Врете, подлецы: он мал и мерзок – не так
как вы, – иначе!” 1
У цьому випадку, як можна здогадатися, йдеться про пись-
менницькі мемуари як тільки розповідь чи спогад про своє осо-
бисте життя. Але з часом така література ставала й розповіддю
автора про свій час, про людське поспільство загалом. У XIX ст.
показовими в цьому плані стали, наприклад, “Былое и думы”
О. Герцена, “История моего современника” О. Короленка та ін.
Можна лиш пошкодувати, що подібних книг (в основному, ма-
буть, через клопоти національного виживання) не залишили

1 Пушкин А. Полн. собр. соч. – Москва, 1937. – Т. 13. – С. 243-244.
53
ЗМІСТ
ВІД РЕДКОЛЕГІЇ 5
EDITORS‘ NOTE 7

РОМАН ІВАНИЧУК:
ШТРИХИ ДО ЛІТЕРАТУРНОГО ПОРТРЕТА
Слабошпицький М.
Талант, помножений на волю 10
Гарасим Я. “Мечем і мислію”:
Роман Іваничук у координатах четвертого виміру 26
Денисюк І.
Мислячий історичний роман 32
Бічуя Н.
Слово про ювіляра 47

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ВІЗІЯ ТА МОВНИЙ СВІТ
ТВОРЧОСТІ РОМАНА ІВАНИЧУКА

Наєнко М.
Мемуари:
спогад чи художня есеїстика? 52
Штонь Г.
Сам серед своїх. Засади Іваничукової автентики 60
Мельничук Б.
Буковинське тяжіння Романа Іваничука 66
Антофійчук В.
Євангельська традиція
у творчості Романа Іваничука 75
Яремчук І.
Концепція героя у романному триптиху
Романа Іваничука “Вогненні стовпи” 85
Корнійчук В.
Образ Івана Франка
у романі “Шрами на скалі” Р. Іваничука 95
317
Микуш С.
Поетика Р. Іваничука-новеліста 105

Гнатюк М.
Місто як текст (на матеріалі прози Ірини Вільде
та Романа Іваничука) 111

Баран Є.
Мемуаристика Романа Іваничука:
суб’єктивні грані українства 119

Працьовитий В.
Утвердження національних ідеалів у романі
“Вогненні стовпи” Романа Іваничука 127

Крохмальний Р.
“Між синім небом і чорним Стіксом”
(Вирішальні моменти формування світогляду
Р.Іваничука – Митця і Громадянина) 139

Захлюпана Н.
Р. Іваничук і проблеми української мови 152

Каплюк К.
Міжчасовий діалог автора з читачем
в історичній романістиці Р.Іваничука 158

Утріско О.
Мотив національно-визвольних змагань 40-50-х років
ХХ століття у романі Івана Багряного “Огненне коло”
та романному триптиху Р.Іваничука “Вогненні стовпи”:
проблема ідейно-естетичної спорідненості 190

Городиловська Г.
Взаємодія елементів наукового та художнього стилів
(на матеріалі історичних творів Р.Іваничука) 196

Підопригора С.
Образи-символи у жанровій структурі роману-
легенди Р. Іваничука “Рев оленів нарозвидні” 203

Підопригора С.
Художня модифікація жанру історичного роману
в романному триптиху “Вогненні стовпи”
Р. Іваничука 210
318
СЕКРЕТИ ХУДОЖНЬОЇ МАЙСТЕРНОСТІ
РОМАНА ІВАНИЧУКА.
СТАТТІ, РЕЦЕНЗІЇ ТА ІНТЕРВ’Ю З МИТЦЕМ СЛОВА

У пошуках дівчинки із м’ячиком у руках.
Розмову вів Є. Баран 224

“Молодь лінується писати історичні романи.
Легше описувати сексуальні збочення...”
Розмову вів Б.Козловський 228

По той бік перевалу (нотатки на полях книжки)
Розмову вела І. Кметь 231

“Вдруге в неволю не піду”.
Розмову вела Л.Копань 237

Магія слова Романа Іваничука.
Розмову вела О.Мельник 253

Чистий метал Іваничукового слова.
Розмову вела В. Дітчук 257

“Театр моєї душі”.
Розмову вела Н. Бічуя 261

“Народ очистився в горнилі майдану”.
Розмову вів Б. Залізняк 270

“Обов’язок митців – захистити культуру”.
Розмову вів О. Ганущак 281

“Література – це храм”.
Розмову вела М. Мисак 284

“Література повинна звучати, як великодній дзвін,
а не тхнути вбиральнею”.
Розмову вела Я. Коваль 289

“Вогненні стовпи” національного подвигу.
Виступ В. Іванишина на презентації історичного
роману Р.Іваничука “Вогненні стовпи” 298

Іваничук Р. На зламі епох 305
319
Збірник наукових праць

МЕЧ І МИСЛЬ:
ТВОРЧІСТЬ РОМАНА ІВАНИЧУКА
У НАЦІОНАЛЬНИХ ВИМІРАХ
УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Серія
Українська філологія:
Школи, постаті, проблеми

Редактор Наталія Ребрик
Художньо-технічна редакція
Андрія Ребрика та Володимира Сливканича
Коректура Наталії Боднар

Підпис до друку 13.12.2009. Формат 60x90/16.
Папір офсетний. Гарнітура Bookman Old Style.
Обл.-вид. арк. 22,5. Зам. № 55
Тираж 500 прим.

Друк МПП «Ґражда».
Свідоцтво про державну реєстрацію видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції.
Серія 3т № 22 від 1 вересня 2005 року
88000, м. Ужгород, вул. Капітульна, 18, т./факс (0312) 61-52-76

320
М 41 Меч і мисль: творчість Романа Іваничука у націо-
нальних вимірах української культури: Збірник наукових
праць. Серія Українська філологія: Школи, постаті, пробле-
ми. – Львів-Ужгород: Ґражда, 2009. – 336 с.: іл.
ISBN 978-966-176-017-1
Збірник містить доповіді та повідомлення літературознавців, мово-
знавців і фольклористів – на науковій конференції “Меч і мисль: твор-
чість Романа Іваничука у національних вимірах української культури”
(3.06.2004, Львів), присвяченій 75-річчю від дня народження пись-
менника та 50-річчю його творчої діяльності. В окремих розділах пуб-
лікуємо інтерв’ю з Митцем слова та деякі літературно-критичні відгу-
ки на його історичну романістику.
Тексти опубліковано в авторській редакції.
ББК 83.3(4УКР)
321