You are on page 1of 182

Як ми говоримо

Б. Д. Антоненко-Давидович

1970

Рис. 1: Обкладинка першого видання

2

Змiст

1 ПЕРЕДНЄ СЛОВО 11

2 IМЕННИКИ 21
1. Називний вiдмiнок у складеному присудку . . . . . . . . . . . . 21
2. Родовий чи знахiдний вiдмiнок додатка? . . . . . . . . . . . . . 22
3. Родовий вiдмiнок належностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
4. Родовий вiдмiнок часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
5. Особливiсть у вживаннi давального вiдмiнка . . . . . . . . . . . 23
6. Давальний i кличний вiдмiнки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
7. Орудний вiдмiнок дiйової особи й знаряддя . . . . . . . . . . . 24
8. Орудний вiдмiнок часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
9. Родовий вiдмiнок множини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
10. Мiсцевий вiдмiнок множини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
11. Чоловiчий чи жiночий рiд? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
12. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ IМЕННИКIВ . . . . . . . . . . . . 27
§1. Башта i вежа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
§2. Бiлизна, бiлiсть, бiлина, бiлота . . . . . . . . . . . . . . 27
§3. Болiльник чи вболiвальник? . . . . . . . . . . . . . . . . 28
§4. Будiвля, будова, побудова . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
§5. Вид, на виду, на виднотi, вигляд, краєвид . . . . . . . . 29
§6. Вираз i вислiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
§7. Вiдношення, взаємини, стосунок, вiдносно, щодо, сто-
совно, вiдноснiсть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
§8. Вiдсутнiсть, присутнiсть, брак, наявнiсть . . . . . . . . . 31
§9. Вiдщепенець, вiдступник, вiдступця . . . . . . . . . . . 31
§10. Гiрка чи гора? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32
§11. Горе-вчений, горе-майстер, бiда, а не вчений, попсуй-
майстер, цигикач, цигикало, ґанджа-андибер . . . . . . 32
§12. Госпiталь чи шпиталь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
§13. Двоєчник, двiєчник, двiйкар . . . . . . . . . . . . . . . . 33
§14. Дебошир, дебоширство, бешкетник, бешкет . . . . . . . 34
§15. Дiтище, дитя, виплiд, плiд . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
§16. Досвiд i дослiд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
§17. Дружки, товаришки, друзяки, товариство, компанiя . . 35
§18. Жарт, не на жарт, неабияк . . . . . . . . . . . . . . . . . 36
§19. Жора чи Юрасик, Женя чи Євгенко? . . . . . . . . . . . 36
§20. Застiнок, катiвня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
§21. Заступник i замiсник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

3

. . . 55 §62. . . . . . . . . 44 §37. . . . Приклад i кoльба . . Подих. . . признання до вини. . . 53 §58. . . . 52 §56. . . . . . Справа. . . . . 57 §65. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Поприще. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . як правило. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 §47. барва. . . . . . . . . . . . . . . . . . Ковдра. як пopiвняти. . . Письменнiсть i писемнiсть . . . тяма. .§22. . . . . . . . . . . . . . . . . Накладна плата чи пiсляплата? . . . . . Захист i оборона . . . . . . . . . . Рицар чи лицар? . . . 50 §53. . . . . . . . . . . . . . . . . . . самоцвiтний камiнь. . . . . . . . дати раду. . . . . . 52 §55. . . . . . . . . пам’ять. . . . . . скарби. . Свiдомiсть. . . . . . . . . . . 49 §50. . . . . . . . . 42 §34. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . З метою чи без мети? . . . . . . недоробок. 46 §43. . . Порядок. . хлiборобство. . . . . . . . . 53 §57. . 41 §31. . . . 47 §44. . . . Iнтерес i цiкавiсть . . . . . . 40 §28. . . . пиятика. . . . . . . . лiжник. . . . . . . . . . . . . краї. . . 57 4 . . . . . Посмiшка. . дорогоцiннiсть. . . . . дух. . . крамниця. . Наймити й найманцi . 55 §61. . дiло. Повинна. Лiвша i шульга . . краска . . . . . . 46 §42. . . . зарадити 56 §63. . . . . . . . . проти 50 §52. 48 §49. . . . . . . . . . . Обслуга й обслуговування (обслужування) . . . . . 54 §59. . огрiх. . . 37 §23. . . . . . . 44 §39. . . рада. . . П’янка. . . . . . 45 §41. Словом. . . . Площа й майдан . . . Рiка й рiчка . . . . . . ґанджа. . . . вихiд зi становища. . . . . . . . . . . 39 §26. . дiамант . гульня. . . . . . . . . Поля. Особа й особистiсть . . . . . . . . осмiх . . . . . . . гаразд . . обробiток (оброб- ка) землi . . . . 42 §33. . . . . . . до- рогоцiнний камiнь. . . . . . . 39 §25. . . . . . . . . . . . . . . . . 43 §36. . . . . . . вiддих. . . . хиба. . . . . . . криси . . прогрiх. . . . . . Копалина й копальня . . рiльництво. . . 56 §64. . рiч . Книга й книжка . . 44 §38. . . Нагода й пригода . . . . нива. . . Знання й знаття . 57 §66. . . лад. . . . . . . 42 §32. . . коц. . . . 41 §30. . . . . . . коштовнi речi. . . 54 §60. . . . . . . . . . . . . . . . береги. . Танець i танок . . . . . . . . . . . . 51 §54. . . . . . . . Облiк i обличчя . . Пiдписка й передплата . каяття 48 §48. . . . . як звичайно. . . . . бри- льянт. посмiх i усмiшка. . . . . арена . . усмiх. . . . . . . . . У розстрoчку чи на виплат? . . ґанжа. . . . . притомнiсть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . самоцвiт. Землеробство. . . . . . . одним словом. . . як слiд. . у пopiвняннi. . . . . . . . . . . Переписка й листування . одно слово . . . . . Мiроприємство . . . . 40 §29. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Магазин. . . до ладу. . . 43 §35. . . . . . крамничка . . . . . . . дудлiж . Фарба. . . . Недолiк. . . . . . . . . . . . . . . 45 §40. . . . . . . . . . . . . . . вада. . 47 §46. . . . . . пopiвняно. . . . Коштовнiсть. . . Порiвняння. . . . . . як за- ведено . . . 38 §24. . . . . Лiс i дерево . укривало . . . . . . Талан i талант . . як водиться. . . . . . . . . . Пам’ятник i пам’ятка . Становище. . . . . 39 §27. визнання провини. ґандж . . . . . . . . . . . . . 47 §45. . . . . . . . . . поле. дихання . . . . . 49 §51. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . у порядку. . . Правило. . . . . . . . . . .

. . . . . Значний. . . . . задавнений . . . §67. . . занедбаний. . . Вiрогiдний та ймовiрний . . . . . . 77 §32. позаторi- шнiй . . . . 66 §7. 74 §25. 75 §28. . . . . . . громадянський. . . . . . . той. . . . . . . дoлiшнiй. . . нижнiй . крaсний. . . . . . . . . . . 58 3 ПРИКМЕТНИКИ 61 1. . . . . . . . Недостойний i негiдний . . . . . . . дорога. . 63 4. . . . . . 67 §10. . го- стра потреба. . . . . . . . . . незламний. лiкарняний. . . . винятковий. в дiйсностi. . . здатний. . . кiнцевий. . дiйсно. . . . . . . Нерушимий. . . . . . . . . . . . . . правдивий. . . . . . Злiсний i затятий . . . нерухомий . . . виложистий. чималий. . . . . ма- льовничо (мальовниче) . . мальовничий. . . 75 §27. . 74 §26. . . . . Живописний. . . 73 §24. . Останнi. доконечний. . . . . . . . . . . Вiйськовий i воєнний . . . правильний. . . . . 76 §30. . . . . . . що (який) має потребу (по- требує допомоги) . . . . справжнiй. Лiкарський. Запущений. . . . . . . . 65 §6. . вepхнiй. . . живописно. Любий. . необхiдно. 76 §31. . 71 §19. . . . . . . . Дiєслова вiд вищого ступеня порiвняння прикметникiв . . Благополучний чи щасливий? . 68 §12. вiдкотний (вiдкотистий). . . позаминулорiчний. . . малярський. . . . . . . . . . 69 §15. перший-лiпший. . . . . 70 §16. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . усiлякий . . . . . . 68 §11. . . . . непорушний. 73 §23. . . . 62 3. Нужденний. 71 §18. . . . . . . . зyгapний . . Пиковий чи виновий? . . . певний. . 70 §17. . . . . . . . усякий. . . треба. . . . конечна (доконечна. Подiбний чи такий? . . . . . 65 §5. . . нагальна) потреба . цивiльний . . потрiбний. . . . . . Виключний. . . . перший-кращий. украй треба. . . Громадський. . . . . . . . . кожний. . . . . гapний. . 76 §29. . . . . . . необхiднiсть. . Домашнiй i свiйський . занехаяний. . . . . . . чудoвий 71 §20. . . . Горiшнiй. решта . . будь-який. . iз закотою . . . Перекладний i перекладацький . . . 64 §4. потрiбно. . . . . . . . . . . . . 66 §8. . . . . . Музичний i музикальний . лiкарський . . . . . . . . Помiрний i помiркований . . . . . . викладчастий (викладчатий). . . . . . . . . улюблений . . . . . . . . . . конче потрiбний. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . на дiлi . . . . . Дpyжний i дружнiй . . лiкувальний. . . . Дiйсний. . . . . Рiзний i всякий. . справдi. . . ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИКIВ . . . . . любий. . . конче тре- ба. . прикiнцевий. . . . . . . . Ступенювання якiсних прикметникiв . . . потреба. . . . . . 69 §14. . . . . Дальший i подальший . . . . . . бiдний. . . . . Особливостi деяких прикметникiв у словосполуках . 78 §34. 64 §3. . . . . Вiдкладний. . . 78 5 . . нео- дмiнний. путiвець. . . . . путь. . спосiб . . . 61 2. . . . . . Здiбний. неабиякий (великий) . . . . . . 63 §2. . 68 §13. . . . . . . . . . . 77 §33. . . . . . 72 §21. хорoший. . . . . . надзвичайний . . Красивий. . . . 73 §22. . . . любимий. аж-аж-аж треба. Вiрний. слушний . вродливий. . . . . . . . остаточний . . . . . . Неприємний i прикрий . Минулорiчний. . . . . . . . . . . на- справдi. . . iншi. . Необхiдний. торiшнiй. . . . . Шлях. . . . 66 §9. . . 63 §1. . Заключний. . . .

§35. Робочий i робiтничий . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
§36. Складний i складаний . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
§37. Старий i дaвнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
§38. Тривкий i тривалий . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
§39. Чисельний i численний, багаточисeльний . . . . . . . . . 80

4 ДIЄСЛОВА 81
1. Дiєвiдмiна слiв дати, їсти, вiдповiсти, розповiсти, бути . . . . . 81
2. Давноминулий час i описова форма з словами було, бувало . . 81
3. Наказовий спосiб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82
4. Вiддiєслiвнi iменники, дiєслiвнi словосполуки . . . . . . . . . . 83
5. Дiєслiвнi форми на -но, -то й пасивнi дiєприкметники . . . . . 84
6. Числовi особливостi дiєслова-присудка . . . . . . . . . . . . . . 85
7. Дiєслова, що керують iменниками в певних вiдмiнках . . . . . 86
8. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄСЛIВ . . . . . . . . . . . . . . 88
§1. Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати
над собою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
§2. Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати . . . . . 88
§3. Виручити (виручати), визволити, вирятувати, допомог-
ти, виторгувати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
§4. Висiкти, витесати, вирiзьбити . . . . . . . . . . . . . . . 89
§5. Вiдкривати, вiдчиняти, розгортати . . . . . . . . . . . . . 89
§6. Вiдпускати, пускати, видавати, продавати . . . . . . . . 90
§7. Вiдрiзняти й розрiзняти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
§8. Вiдчитати чи вичитати? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
§9. Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити,
унести, пустити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
§10. Говорити й казати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
§11. Домовлятися й умовлятися . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
§12. Дорiвнювати й рiвнятися . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
§13. Жити-бути, жити собi, жити-поживати . . . . . . . . . . 92
§14. Забивати, бити, збивати, зчиняти, здiймати, зняти . . . 93
§15. Заводити, накручувати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93
§16. Заживати, гоїтися, загоїтися . . . . . . . . . . . . . . . . 93
§17. Займатися, працювати, жити з чогось, трудитися чи-
мось, робити щось, заходжуватися коло чогось, узятися
за щось . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94
§18. Заказати (заказувати), замовити (замовляти) . . . . . . 94
§19. Залишати й покидати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
§20. Залицятися, упадати, доглядати, ходити . . . . . . . . . 95
§21. Збутися й здiйснитися, справдитися . . . . . . . . . . . . 96
§22. Здiйснити, справдити, учинити, зробити, накoїти . . . . 96
§23. Змарнiти й схуднути . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96
§24. Знахoдитися, знайтися, бути, перебувати, лежати . . . . 97
§25. Зробити (робити) вигляд - удавати (удати), зробити
крок - ступити крок, зробити ковток - ковтнути . . . . . 97
§26. Зустрiчатися, траплятися, попадатися, бувати, натрапи-
ти, надибати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98
§27. Iти назустрiч, сприяти, посприяти, допомогти, пiдмогти 99
§28. Кидатися в очi, упадати в очi (в око), убирати очi . . . . 99

6

§29. Користуватись успiхом i мати успiх . . . . . . . . . . . . 99
§30. Крокувати, простувати, iти... . . . . . . . . . . . . . . . . 100
§31. Курити чи палити цигарки й люльки? . . . . . . . . . . . 101
§32. Листати й гортати, перегортати, перегортувати . . . . . 101
§33. Матися, бути, траплятися, мати . . . . . . . . . . . . . . 101
§34. Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить,
годиться, слiд, варто, треба . . . . . . . . . . . . . . . . . 102
§35. Haгaдyвaти, скидатися, бути схожим, бути подiбним . . 102
§36. Нервувати й нервуватися . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103
§37. Носити iм’я, зватися, мати назву . . . . . . . . . . . . . 103
§38. Обеззброїти, роззброїти, озброїти . . . . . . . . . . . . . 104
§39. Облюбувати й уподобати . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104
§40. Одягати й надiвати, узувати й обувати . . . . . . . . . . 104
§41. Питається, постає (виникає) питання, спитати б . . . . 104
§42. Пiдозрiвати, запiдозрювати, гадки не мати, на думку не
спадати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
§43. Повезти, пощастити, поталанити . . . . . . . . . . . . . . 105
§44. Повстати (повставати) й постати (поставати) . . . . . . . 105
§45. Показувати (подавати) вигляд - давати взнаки, навзна-
ки не давати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106
§46. Поширювати й розповсюджувати . . . . . . . . . . . . . 106
§47. Почати (починати) й стати (ставати) . . . . . . . . . . . 106
§48. Привести й призвести . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
§49. Приймати участь - брати участь, приймати пропозицiю
- ухвалювати пропозицiю . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
§50. Присвоїти й надати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
§51. Продовжувати, продовжуватися, далi тривати . . . . . . 108
§52. Рахувати, рахуватися, числити, числитися, уважати . . 108
§53. Розглагольствувати й просторiкувати, просторiкати, па-
тякати, теревенити, балабонити, талалaїти . . . . . . . . 109
§54. Розташуватися, розмiститися, отаборитись, стояти, лeжaти109
§55. Спiвпадати й збiгатися, сходитись, зiйтись . . . . . . . . 110
§56. Терпiти (потерпiти), страждати (постраждати), зазнава-
ти (зазнати) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110
§57. Тиснути, муляти, мулити, трудити, душити, давити . . . 110
§58. Трапитися, статися, скоїтися, зчинитися, учинитися . . 111
§59. Улаштувати, залагодити, заладнати, поладнати, полаго-
дити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111
§60. Уявляти, являти, бути, уява, уявлення . . . . . . . . . . 111
§61. Ходить, мова мовиться, мовитись, рiч у тiм, iтися (iде-
ться), у тiм сила . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112
§62. Чекати, дожидати, ждати, сподiватися . . . . . . . . . . 112

5 ДIЄПРИКМЕТНИКИ 113
1. Активнi дiєприкметники, вiддiєслiвнi прикметники й пасивнi
дiєприкметники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113
2. Пасивнi дiєприкметники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115
3. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄПРИКМЕТНИКIВ . . . . . . 115
§1. Бажаючий - що (котрий, який) бажає - охочий . . . . . 115

7

§2. Вiдпочиваючий, вiдпочивальник, що (котрий, який) вiд-
почиває, вiдпочиваючи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116
§3. Вiдстаючий - що (котрий, який) вiдстає - вiдсталий . . 116
§4. Захоплюючий - що (котрий, який) захоплює, захопли-
вий, звабливий, привабливий, знадний, знaдливий, при-
надний . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
§5. Знаючий - що (котрий, який) знається, (розумiється тя-
мить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий . . . . . 117
§6. Пануючий чи панiвний? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
§7. Подорожуючий - що (котрий, який) подорожує - подо-
рожнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
§8. Початкуючий - початкiвець . . . . . . . . . . . . . . . . . 118
§9. Працюючий - що (котрий, який) працює - трудящий,
тpyдiвник, трудар, трудовик, пpaцiвник . . . . . . . . . . 118
§10. Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (по-
топає), утопальник (потопальник), потопельник . . . . . 119
§11. Хвилюючий - що (котрий, який) хвилює, зворушливий,
бентежний, збудний (збудливий), животрепетний . . . . 119

6 ДIЄПРИСЛIВНИКИ 121
1. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДIЄПРИСЛIВНИКIВ . . . . . . 122
§1. Не дивлячись, незважаючи, невважаючи, не зважаючи,
не вважаючи, дарма що . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122

7 ЧИСЛIВНИКИ 123
1. Узгодження iменникiв iз числiвниками . . . . . . . . . . . . . . 123
2. Узгодження прикметникiв з iменниками при числiвниках . . . . 123
3. Збiрнi числiвники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124
4. Кiлькiснi й порядковi числiвники часу . . . . . . . . . . . . . . 124
5. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛIВНИКIВ . . . . . . . . . 125
§1. Один, однi, самий, самi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125
§2. Дpyгий та iнший . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125
§3. Пара й кiлька . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126

8 ЗАЙМЕННИКИ 127
1. Деякi вiдмiнковi особливостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127
2. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКIВ . . . . . . . . 128
§1. Воно - вiн, вона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128
§2. Їх i їхнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128
§3. Що, який, котрий, которий . . . . . . . . . . . . . . . . . 128

9 ПРИСЛIВНИКИ 131
1. Загальнi зауваження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131
2. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛIВНИКIВ . . . . . . . . . 131
§1. Виключно, винятково, тiльки, суто, єдино . . . . . . . . 131
§2. Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, тов-
щиною - завдовжки, завширшки, зaвглибшки, завви-
шки, завбiльшки, завдальшки, зaвгpyбшки, завтовшки . 132
§3. Доки - доти, поки - поти . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132
§4. Зараз, тепер, нинi, тепереньки, теперечки, тепера, ниньки132

8

. 134 §9. . . . 146 5. . . же. . . як тiльки . . Раптом. . . . . . . .хоч би який . . . . . . . . . . . . . . бiгме. . . . . . . . . 141 2. . . . .та . . . . . . . . . . Нi-нi та й. . . . . По.на . . . . . . 134 §8. . . 175 17 ПIСЛЯСЛОВО 181 9 . . . . . . . . . . . . . 135 §12. . . . . 142 12 ЧАСТКИ 145 1. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . далебi. . Не то. . . . . . . . . . . . за якою тужать . . . . . . . . . . Леле. .проти . . . . . . . . . . . Про одне внормоване непорозумiння . . . . . . . . . . щодня. . . . . . . . . . про. . . бо. Обґрунтовано. . 149 2. Спiльно сiяти. . . . . . . . Варто. . .. справдi-бо. .ура . . . . . . . з. . . . . . §5. . . Лiтера. . . . . . . . Як би не . . щодень. . пiд. . . . . . справдi. рiдний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь. . . . . . . . . . . . . . . . з цiлковитою (з повною. . По рахунку чи видавцем? . . . . . ой ли- шенько) . . . . . . . . . При чи за? . . . мабуть. 134 §10. . . . . Зрiднi . . . 137 2. . . . . . 150 14 БАЖАННЯ ЛIТЕРАТОРА 151 15 СПОСТЕРЕЖЕННЯ МИТЦЯ 155 16 ЩОБ ЯСКРАВО Й ТОЧНО 159 1. . . . . . . . . . . . . . . . . 145 2. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . який би не . . . . . . . 138 4. . . . . . . . . Аби. . . . . . . У (в) .й . . . . з незаперечною) пiдставою. за. от бiда. . . . ану (ж) . . . . . . . Лише. . . бути piднею. . . . 161 3. Слава . . . . . . . лиш. . . . . . . но . . . . . на . . . . . . . . . . . . . . . . . лeлечко. . . . . . Пiд рукою i напохватi . . . . тiльки. . . . . . . . не то . . . . . . . задля. . . . . . чи. . . . . 133 §7. щоб (щоби). . . . . . . . . . . . . . . Навшпиньках чи навшпиньки? . . . . .. .. . . . . . . . . . . . Їй-право. . . . 142 4. . на. . . . I .хоч би як. . .проти. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Ж. . . . . . 135 §11. . . . . таки так . . . . 172 5. . 159 2. . . . . . . . . . . .надiсь. . . . родичi . Так чи отак? . .до. . Одноразово й одночасно . . . .чи то. а що як. Вiд . . . . . ой лихо (ой лишечко. . . .. . а. . на . . . тiльки. . . . . . . . . . 140 11 СПОЛУЧНИКИ 141 1. . Мiфи i реальнiсть . . . . . . . ой горе. . .гляди та й. . . . . . . . .. 136 10 ПРИЙМЕННИКИ 137 1. . . . . . . . певно . . . . . . . . . . . 146 4. . Не бiйсь . . . . . . . . пiдставно . . . 149 3. . . . . . . . . . . . . . жеб (жеби) . 139 5. . . . Щоденно. . .бути (доводитися) родичем. . . . . . . тiльки-но. . 146 13 ВИГУКИ 149 1. . . . 135 §13. . . в . . . . . . . . . . . . . .коли-не-коли . . Задля ясностi . 165 4. . . Для. . 145 3. . . . . . . . . . . . . 138 3. Уперто чи наполегливо? . щоднини . . . . . . . 141 3. . . . . . до . . . . . . . . . 136 §14.браво . . . . спiльно й полоти . . . . лишень . 133 §6. .

10 .

як висловився Маркс. її клiмат. як мова кожної людини має iндивiдуальнi риси — з бага- тою чи бiдною лексикою. який висловлюється так яскраво в рiднiй пiснi. Як просто й разом iз тим зворушливо писав про це Тарас Шевченко: Ну. її бурi й грози — ввесь той глибокий. що позначаються не лише певними правилами сполучення звукiв у слова й слiв у речення. — писав вiдомий росiйський педагог-демократ К. з уподобаними словами й зворотами. її поля. веселий гомiн дитячого товари- ства й тихий шелест листя старої верби. її фiзичнi явища. а вбирають у себе низку понять. вона користується повсякденно. слова. бо „виступає в цiй функцiї для кожної людини тiльки тому. що iснує для iнших“. Ушин- ський у статтi „родное слово“. є мови. З рiдною мовою мають-бо зв’язок найдорожчi спогади про перше слово. рiдною мовою. нахи- лiв i прагнень. а й тому. — є найкращий. I це не тiльки тому. та наймилiша й найдо- рожча для людини — її рiдна мова. засвоївши її змалку. що нiколи не в’яне й вiчно розвиваєтьcя. що цiєю мовою. в рiдних мелодiях. який промовляє так гучно в любовi людини до її iнодi су- ворої батькiвщини.Роздiл 1 ПЕРЕДНЄ СЛОВО Мова — така ж давня. на звуки якого вiдгукуються найтоншi й найнiжнiшi струни людської душi. є воднораз i великим засобом спiл- кування людей. залежно вiд її здiбностей. але найкраще. почуте в колисцi з материних уст. у вустах народних поетiв“. на картину й звук небо вiтчизни. що б. як i „безпосередня дiйснiсть думки“. сповнений думки й почуття голос рiдної природи. звичай- но. в нiй перетворюється силою народного духу на думку. писав Карл Маркс. голос свого народу й чарiвний iнструмент. Подiбно до того.. гори й долини. тiль- ки їй притаманнi властивостi. пiд якою вперше зустрiвся юнак iз коханою дiвчиною. У мовi одухотворюється ввесь народ i вся його батькiвщина. Людина може володiти кiлькома мовами. затишок батькiвської хати. цвiт усього його духовного життя. що рiдна мова — це невiд’ємна час- тка Батькiвщини.. з простою чи складною будовою речення.. Є мови бiльш й менш розвиненi. так i мова цiлого народу має свої виразнi.. як i свiдомiсть. що своїм чарiвним звучанням здобули свiтову славу. Вона. її лiси й рiчки. „Мова народу. яке починається далеко за межами iсторїї. 11 . здавалося. пiдкреслюючи цим органiчну єднiсть свiдомостi людини й її мови. найдосконалiше людина має володiти.

почування“. Тургенєв! Коли пiшла чутка. але є саме це життя“. мелодiйну мову. що вiн став писати свої художнi твори французькою мовою. Мова є най- важливiший. кажучи словами його найкращих представникiв. До скарбницi рiдного слова складає одне поколiння за одним пло- ди глибоких сердечних порухiв. Росiйська мова — така багата й гнучка. виданiй у Парижi 1663 р. Венгерова такими словами: „Я нiколи. Цю думку роз- виває в згаданiй статтi К. що нам нема чого брати в тих. Цiєю мовою милувались також тi поодинокi iноземцi.. яка була йому на тернистих шляхах поневiряння в сумнiй ми- нувшинi. Возвеличу Малих отих рабiв нiмих! Я на сторожi коло них Поставлю слово . живi й майбутнi поколiння народу в одне велике iсторичне живе цiле.. думками тощо“. А якої ваги надавав користуванню рiдною мовою й дбанню за її чистоту класик росiйської лiтератури I. Вона не тiльки виражає життєвiсть народу.. Як їх почує!.. примiром. Не дивно. погляди. хто є бiднiшим за нас“. „Найбiльше й найдорожче добро в кожного народу. ввесь слiд свого духовного життя народ дбайливо зберiгає в народному словi. ожива. а просто паскуда. Ось. — це його мова. Я тебе видобуть з пiхви готова. але наслiдки життя кожного поколiння лишаються в мовi спадщиною нащадкам. — в рiднiй мовi чується голос предкiв. й за єдину втiху. в противному разi я був би не художник. що український народ ставився з такою пошаною. Слова та голос — бiльш нiчого. Як це можна писати чужою мовою. коли й своєю. людини й зв’язує її з сучасниками. 12 . його багата скарбниця. вiрування. плоди iсторичних подiй. слiди пережитого горя й пережитої радостi. Тургенєв писав: „Бережiть чистоту мови як святиню. I. у нiй вiдлунюють перегорненi сторiнки iсторiї свого народу. Тургенєв спростував це в листi до С.. що побували на Українi й чули її спiвучу. пишучи: . Бо рiдна мова не тiльки зберiгає свiтлi спогади з життя i. ота жива схо- ванка людського духу. досвiд. гартована мова. В iншому листi I. i за єдину зброю. ледве можеш дати собi раду з образами. А серце б’ється. Нiколи не вживайте iноземних слiв. характеризує українську мову козакiв: „Вона — ду- же нiжна й сповнена пестливих висловiв та надзвичайно тонких зворотiв“. жодного рядка в життi не написав не росiйською мовою. Українська поетеса-революцiонерка Леся Українка дивилась на свою мову як на зброю: Ти моя щира. Могутню визвольну силу бачив у рiдному словi великий син українського народу Тарас Шевченко. вiрою й любов’ю до своєї мови. Ушинський: „Поколiння народу проходять одне за одним. як француз П’єр Шевальє в своїй книжцi „Iсторiя вiйни козакiв проти Польщi“.. i свої сподiванки. рiдною. в яку народ складає i своє давнє життя. розум. — одне слово. що з’єднує вiджилi. — казав колись кла- сик української лiтератури Панас Мирний. найдорожчий i наймiцнiший зв’язок.

що вивчив українську мову й переклав нiмецькою багато цих пiсень i дум.Нiмецький поет Фридрiх Боденштедт у серединi ХIХ ст. це — прояв її. багатшою на лексичний запас. її освiту й культурний рiвень... що його нашi предки зберегли. що визначились би високим iнтелектом i водночас примiтивною. таке ось слово „побутує“ в розмовнiй мовi!. — дикун. влучними порiвняннями. щоб бачити. а бозна-скiльки вiкiв говоритимуть українською мовою люди. аби лиш iншi зрозумiли мене. розмаїтiшою епiтетами. байдужа до рiдної мови. до Харкова. обробленими гнучкiстю й багатством синтаксичним. проспiвав знамените звернення до лебедя. яка навiть у виглядi необробленому може стати нарiвнi з мовами. Що культур- нiшою є людина. не бай- дуже! Росiйський радянський письменник К. польськiй щодо барвистостi. який багато писав про чистоту й правильнiсть росiйської мови. мовою. Чернишевського: „. що. я мимоволi закричав: та це-бо звучить зовсiм по-iталiйському: гарно. Вона — шкiдлива своїм єством уже тому. сiвши за рояль. як часто подибуємо людей. записав таке своє враження вiд i української мови: „Коли я одержав переклад Лоенгрiна українською мовою и тодi ж. Гладков. що мова — це щось да- леко бiльше за механiчний зв’язок мiж людьми. метафорами. Вiдомий український i росiйський учений I. як говорить та чи та людина. щоб оберiгати свою мову вiд засмiчення чужими словами й чужорi- дним вимовлянням. мовляв.. музична. опублiкованому пiсля його смертi. як я говорю? Вправно чи недолуго — то байдуже.. близьких i далеких нам народiв. Собiнов. теперiшнього й майбутнього народу“. передавши нам у спадщину. байдужих i неохайних до своєi мови й до мови свого народу взагалi! Хiба не доводи- ться iнколи чути: „Чи не однаково. Паустовський писав: „Людина. що живуть на Днiпрi й далi на захiд. Славнозвiсний росiйський артист Л. листi: „Уся рiч у тому. як високо цiнували вони нетлiнний скарб українського народу. де вiн спiвав у оперi Вагнера партiю Лоенгрiна. це — вiдбиток свiдомостi лю- дини. Не на честь росiйському лiтераторовi виправдовуватись тим. можна уявити собi загальний розвиток цiєi людини. високо й поетично“. незважаючи на всiлякi заборони й утиски. Росiйський радянський письменник Ф. мова поетична. в передмовi до якоi вiн пiднесено писав про пiсню й мову українського народу.не якихось там двiстi чи триста рокiв. вважаючи їх за досягнення народiв усьо- го свiту. то розвиненiшою є її мова. I разом iз тим. що це мова. Можна було б наводити ще багато хвальних i пiднесених висловiв про українську мову дiячiв науки й мистецтва рiзних. так захопивсь укра- їнськими народними пiснями та iсторичними думами. так висловився в одному. З того. приказок i приповiдок. звучно. I наче 13 . Треба твердо знати свою мову й любити прекрасне рiдне мовлення. що я хотiв сказати“. барвистiшою вживанням прислiв’їв. сербськiй щодо приєм- ностi. у такому разi iснуватиме й українська лiтература бозна-скiльки вiкiв. революцiй- ного демократа М. Нi. У природi не буває людей. приїхавши на гастролi 1926 р. Ну. Срезневський сказав про українську мову: „Сила людей має переконання. як у первiсно- го дикуна. що байдужiсть до мови пояснюється цiлковитою байдужiстю до минулого. мальовнича“. Згадаймо наостанку ще слова полум’яного борця проти самодержавства й крiпацтва. та досить i цих. Закликаю вас боротись нещадно за чистоту рiдної мови в усяких випадках“. що вона навряд чи вважить богемськiй щодо рясноти слiв i висловiв.. досить.“ З усього сказаного ми бачимо. видавши згодом ан- тологiю „Поетична Україна“. що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських.

Мова кожного народу не становить якоїсь вiдмежованої вiд сусiдiв. що певним словом. викладачiв рiдної мови. I. незалежно вiд того. в iнших — тiльки рiже слух. вона з часом зазнає певних змiн пiдо впливом iсторичних. Боротьба за чистоту й високу мовну культуру — це боротьба за культуру взагалi. Це не є перевагою вчених-лiнгвiстiв. старiшають морфологiчнi й син- таксичнi конструкцїї. учений i великий громадський дiяч М. Плекайте мову. Франка. „Лепече. Але вогонь в одежi слова — Безсмертна. „мов трубою. „Ласкавими словами й гадюк ча- рують“. виходить. можна скарби в землi знаходити. i полову вiяти. Чистiша вiд сльози Вона хай буде. й хвороби та всякi недуги лiкувати.перегукуючися з росiйським борцем за чистоту своєї мови. а глибше ранить“. а й обов’язок кожної культурної людини. — тодi в народi кажуть: „Меле таке. Як живий органiзм. Дбати за очищення мови вiд усякого засмiчення й за дальше пiд- несення її культурного рiвня — це обов’язок усього українського суспiльства. — засмiчуватиметься. чудотворна фея. що могутнiй чинник дїї на людський розум i серце обертається на нiщо. це — не тiльки ознака. письменникiв або вчителiв- мовникiв. а друга додає: „Слово — не стрiла. вона — мов те лушпиння без животворного зерна. людському слову! У народi вiрили колись. писав видатний український поет. Однiєю й тiєю ж мовою. й вiд лихої людини та звiра оборонитись. мiлiони зве з собою“. того не витягнеш волом“. письменникiв. на жаль. економiчних i полiтичних чинникiв. поступаючись перед новими. газет. що язик „лепече“. — як iнодi. Та буває часом i таке. Усе залежить вiд того... Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний. „що вимовиш язиком. Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках i повiр’ях мовi. що. Iнколи це можна простежити протягом життя навiть одного поколiння. „Гостре словечко коле сердечко“. кажучи словами I. дикторiв. Адже вiд мови наших пiдручни- кiв. за- стиглої на вiки вiчнi форми. Мова — тонкий iнструмент. аби тiльки було бажання. науково-популярної й художньої лiтератури багато залежить. В одних устах вона звучить iз такою силою. як той пустий млин“. трапляється. Рильський: Як парость виноградної лози. „Не тямить голова. журналiстiв. працює людина розумово чи фiзично. — каже одна українська приказка. Вiдмирають однi слова. Франко в одному вiршi писав: Слова — полова. що безпосередньо працюють над мовою — вчених-мовознавцiв. як хто вмiє володiти цим чарiвним iнструментом. чи мова мiльйонiв читачiв удосконалюватиметься й збагачуватиметься. а замiсть них постають новi. й святий вогонь викрешувати. можна. працiвникiв реда- кцiй i видавництв. Правдива iскра Прометея. Культурними в нас мусять бути всi. яке мало хто й знає. що ним є мова. „Сказаного й сокирою не вирубаєш“. що й купи не держиться“. незважаючи на красу її чи немилозвучнiсть. не кажучи вже про тих людей. -запевняє на- родна мудрiсть. чи. Пильно Й ненастанно Полiть бур’ян. що бiльше вiдповiдають 14 .

Або вiзьмiмо слово брат i порiвняймо з нi- мецьким Bruder. а й певний iсторичний перiод. Змiнюється й наша українська мова. Тiльки мертвi мови. Вони ввiйшли до усної мови з художньої лiтератури. а тiльки „печь пироги“.а їсти мусиш!“ — М. зазнає. засвоюються лексичнi елементи вiд сусiдiв. кругом злиднi. Коцюбинський). землi зроду не було. ясу возда- вали“. що нинi росiяни звуть сводной командой. Якщо порiвняти кiлька мов. що вживав цього слова тiльки в розумiннi „свобода“ („И знамя вольности кровавой я подымаю на Петра!")? Не скажуть сучасною росiй- ською лiтературною мовою „печи пироги“. старцювати) й шерамыжник (канюка. Нiхто не скаже тепер на салют яса. що це означає плату за квар- тиру („Чиста загибель тепереньки чоловiковi: заробити нема де. як мрiя або годинник. лишаються незмiнними. як писав байкар I. Чи цi слова випадково заблукали до нашої мови з давнiх часiв i далеких мiсць. Утративши давно своє практично-побутове значення.вимогам часу. комiрне плати. змiнюється й мова живого народу. латинським frater i староiндiйським bhrata — знов упадає в очi подiбнiсть мiж ними. iз старогрецьким meter i з староiндiйським mata. знiяковiти). Крилов „Беда. й хiба тiльки старi люди тепер знають. новi обста- вини життя. А хiба не зазнає вiдповiдних змiн i близька до нашої мови росiйська? Безперечно. що зумовлюється полiтичними. є зовсiм молоде: воно прижилось тiльки в ХIХ ст. що виникли вiд chere аmi (доро- гий друже) — постiйного звертання по їжу голодних наполеонiвських воякiв. стало зникати давнє слово дзиґapi. яке набуло в сучаснiй росiйськiй мовi iншого значеннєвого вiдтiнку. економiчними й культурними стосунками з ними. прошак. породжуючи новi поняття. санскрит . що давно зiйшли з iсторичної аре- ни в небуття. як стушеваться (знi- титися. коль пироги начнет печи сапожник"). випрошувати. їм нема ще й ста рокiв. а й до нiмецького Mutter чи французького mere? Безпе- речно. нове поколiння знає переважно слово квартплата. зумовлена певними причинами? Не важко здогадатися. Хто каже тепер у Росїї замiсть свобода — вольность. що схожiсть цих i 15 . яка. але не кишеньковий. Цiкаво вiдзначити. виявляється. нарештi. Пушкiна. старогрецька мова. а стiнний чи на вежi. Таке широко вживане в сучаснiй росiйськiй мовi слово. створила їх на ґрунтi наявних уже в народнiй мовi слiв мрiятися й година. жадають для них нового вислову. ми побачимо дивне явище: рiзнi мови мають дуже схожi слова. нiж за О. мови тих народiв. яких ранiше взагалi не було. є! Ба навiть виявляє схожiсть iз латинським mater. як колись за козаччини („Iз дванадцяти штук гармат гримали. вiд- повiдаючи на вимоги часу. приказки й приповiдки. Лайливе те- пер росiйське сволочь означало за часiв царя Петра I те. лишившись тiльки лiнгвiстичними па- м’ятками перейденої сивої давнини. що. — теж молодi. нi розвитку. протягом кiлькох десятирiч майже зникло слово комiрне. як i все живе на свiтi. латинь. наприклад. Отак. вони не зазнають бiльше нi змiн. соцiальнi змiни в побутi несуть iз собою новi прислiв’я. — Iсторична пiсня). коли з’явилося в нашiй мовi слово годинник iз вiдповiдним розрiзненням — стiнний або кишенько- вий. мiж котрими лежить не тiльки просторова вiдстань. старець). Чи не є подiбним українське слово мати не тiльки до росiйського мать. Такi українськi слова. яке теж позначало годинник. Навала й утеча вiйськ Наполеона породили в ро- сiйськiй мовi слово шерамыжничать (канючити. чи є в цьому явищi якась закономiрнiсть.

чи.. По-росiйському 16 . Усi цi девчата. бере якийсь притаманний саме цiй мовi вислiв i живосилом тягне його в iншу мову. надто тих. делянка. перемiшує їхнi слова. надаючи їй своїх неповторних барв i свого. оминаючи традицiї класи- чної лiтератури й живу народну мову. що iндоєвропейськi мови якоюсь мiрою є сестри мiж собою. то бiльше спiльних рис мають i їхнi мови. коли пiдноситься загальна культура мас. Курщина. плутає обидвi цi мови. дарма що початки їхньої родинної близькостi вкрито млою ми- нулих тисячолiть. Такi випадки взаємодiї є цiлком природнi й неминучi за умов спiлкува- ння народiв i не можуть викликати жодних заперечень. клiматичнi особливостi його територiї. не кажучи вже про особливiсть iдiом. його нацiональну психiку. вiн завжди вiдбиває некультурнiсть частини людей. якщо певнi слова чи словосполуки запроваджуються не штучно чи помилково. кажемо слова кавун. Подiбно до того. Ziegel. який непотрiбний. зробивши з тюркського чапан українське жупан або українськi цибуля. примiром. вiдмiнює слова одної мови за граматичними вимогами другої. часом i дуже далекої. де до українського прикметника звичайний додано старослов’янський префiкс чрез. Недобре. Часто народ. Свого часу до росiйської мови ввiйшли татарськi слова кнут. нiде не пiдхопленого звучання. ярлык та iн.. на якому позначились iсторичнi подiї. Уже з цього видно. цегла з нiмецьких Zwiebel. Воронежчина тощо перенесено з українського ґрунту або в готовому вигля- дi. побудовою речення. або трохи змiнено. хлебороб. не знаючи гаразд української чи росiйської мови або тої й тої. наприклад. неполадки. цукор. а й словозмiною. географiчнi умови. залишаючись породженням соцiального й нацiонального гноблення трудящих мас. Але це не заважає мовним елементам одної сiм’ї проходити до мов iншої. творячи мовнi групи — слов’янськi. як оце просто неба передається рiзними мовами. коли маємо дбати про стирання рiзницi мiж розумовою й фiзичною працею. що цi слова прийшли до нас також вiд тюркiв. папiр. пережитi її народом. свiдчить про спорiдненiсть мов. давно забувши. фарба. про те. стерня. романськi. Суржик не є й не може бути ознакою будь-якої культури. пiдпорядкуванням слiв у реченнi. коли людина. навпаки.багатьох iнших слiв. серед яких живе цей народ. германськi та iн. ми. Iсторичне спiвжиття українського й росiйського народiв не могло не по- значитись на їхнiх мовах. приказок i приповiдок. Мови вiдрiзняються одна вiд одної не тiльки словами (вище ми бачили. прислiв’їв. козак. а виникають iз вимог самого життя. як до нашої мови зайшло багато росiйських слiв. Так створюється мовний покруч. хлопець. Що ближче стоять в етнiчнiй i територiальнiй належностi один до одного рiзнi народи сучасностi. через польську мову зайшли до нас iз нiмецької друкарня. засвоєнi з україн- ської мови. ба й шкiдливий є сур- жик за наших часiв. слово чрезвычайный. як спати просто неба. як. осiдаючи на стале пiдґрунтя мови iншого народу. продуктiв харчування та iн. Вiзьмiмо такий український вислiв. й по- дивiмось. на Українi. тютюн. бунчук. Кожна мова має свiй шлях розвитку. запозичивши чуже слово. як свої слова. якi найперше виникли в ужитку людей. Хтозна-коли осi- ли в нашiй мовi й пpижилиcя. що так виразно вiдбиваються в його мовi. назви близької рiднi. польськi пан. що є багато спiльних або схожих слiв у рiзних мовах). українцi. Усе це створює тi властивостi душев- ного складу народу. як кажуть у нас. що так яскраво хара- ктеризують кожну мову. суржик. переiнакшує його на свою вподобу. так i в росiйськiй мовi трапляються слова.

бенкет горою.. виходить нiсенiтниця. як називали полонених на Українi. Часом одне й те саме слово по-рiзному вимовляється в деяких районах України. бо йому важко второпати. Що це? Масова помилка людей щодо своєї рiдної мови? Нi. бо з цього. що ворог накивав п’ятами. що вiдгонять йому якоюсь нiсенiтницею. не мандрують так легко. накивать пятками. як i прислiв’я та приповiдки. Дбайливе ставлення до розмаїтостi. кажуть куiнь. — треба в кожнiй мовi шукати вiдповiдникiв. Маємо тут одне й те саме поняття. iн. — Прислiв’я). Вiзьмiмо українську iдiому накивати п’ятами. характернi тiльки для однiєї мови. пiп. це — не помилка. по-нiмецькому — unter freiem Нimmеl (дослiв- но — пiд вiльним небом). але полiщуки. А спробуй- те лишень механiчно перекласти їх росiйською мовою й гляньте. пуiп або куонь. як слова. примiром. що разом з iншими нормативними чинниками зумовлюють дух цiєї мови. дуб дать. що. йому не треба напружувати свою думку. тiкати. ясир. виникши в мовi якогось народу на ґрунтi iсторично-побутових обставин. Отак специфiчнi обставини життя народу створюють свої. приказки. а на Правобережжi чується переважно чекати Два на третього не чекають. й вiдрiзнятимуться слова- ми. З народних уст на Лiвобережнiй Українi ми чує- мо переважно дiєслово ждати (Ждала. замiсть хапати живий товар. вислови. узятих iз двох мов. який змiст криється в цих звичайних словах. але як по-рiзному висловлює його кожна з чотирьох мов! Для українця звучать цiлком природно вислови спiймати облизня. — рiзнi. але йому важко буде збагнути. щодуху. чи бранцiв. бiльшiсть українського народу вимовляє кiнь. Адже мова кожного народу. дала пiдставу жартiвливим козакам. багатства рiдної мови має привчити людину ставитись уважно й до мови iншого народу. коли за- порожцi заступали татарам дорогу на Україну. — Народна пiсня). на всi заставки. а в третiй — кричати на все горло (на всю пельку. з мови в мову. Панiчна втеча ворога. Вона виникла. вiдомих йому змалку. що є вiдповiдником до згаданої української iдiоми. як ми бачили. а поняття — однако- ве. Iдiоми. що тiльки мигтiли йо- го п’яти.. ждала козаченька та й плакати ста- ла. пуоп i т. Їх не можна до- слiвно перекладати. мабуть. по-французькому — а la bеllе etoile (у дослiвному перекладi — пiд прекрасними зорями). дуба дати. її нацiональну оригi- нальнiсть. якi любили дотепний вислiв. Слова в цих iдiомах. а лишаються незайманими в однiй своїй мовi. що в першiй фразi мало бути завертай назад гoлoблi. не обмежувати їхнiх невичерпних можливостей. У тако- му становищi опиняється й українець. а мiсцева особливiсть української дiале- ктної мови. на- кивати п’ятами. Не раз татарам доводилося.буде — под открытым небом. Однак i в межах одної мови ми раз у раз подибуємо рiзнi слова. Дарма що всi слова тут росiянин знає. щосили). може. коли йому доводиться часом читати нерозважно перелицьоване з росiйської од ворiт поворiт. казати. нi там своєрiдного звучання кожної мови. щоб зрозумiти. не стирати їхньої барвистостi. про що мовиться в цих. в другiй — бенкет на всю губу. прагнучи всiма силами не порушувати нi тут. який iз переляку так наддавав ходу. iще з тих далеких козацьких часiв. як вони казали. прислiв’я. що з того вийде: поймать облизывание. але матимуть аналогiчне значення. дiставши збройну вiдсiч вiд козацтва. iдiомах. цебто українцi з Полiсся. що означають одне поняття. кричати на всю iванiвську. У далеко вiдмiнних обставинах виникла в Росїї iдiома задать стрекача. який становить самостiйну етнiчну 17 .

що складаються з низки говiрок. Таких прикладiв можна навести чимало. Кожна дiалектна група складається з говорiв. Українська мова подiляється на три дiалектнi групи: пiвнiчну полiську). Через школу. Та це є лише лiтературний спосiб. надднiстрянськi й надсянськi говори. слова з пiвденно-захiдної дiалектної групи. подiляється на дiалекти. Книжку призначено для тих. О. М. Стефаника й М. уточнення сумнiвних моментiв у вживаннi рiзних слiв. волинськi. цiєю мовою пишуть не тiльки художнi твори й публiцистичнi статтi. ватра (багаття або вогнище). Автор цiєї книжки не ставить собi на метi навчити читача української мо- ви. щоб найяскравiше зобразити певну мiсцевiсть i її людей. бойкiвськi. а надто говiрки iнодi дуже рiзняться мiж собою. до дiалектизмiв звертались I. Увiйшли до лiтературної мови такi. гуцульськi. Написанi на основi говорiв пiвденно-захiдної дiалектної групи твори Ю. поширених на Полтавщинi (на захiд вiд р. Пiвнiчна дiалектна група подiляється на схiднополiськi. пiвденно-захiдна — на подiльськi. телебачення й пресу. Коцюбинський. через пiднесення загального культурного рiвня народних мас лiтературна мова нiвелює й витискує дiалектнi риси. наша лiтера- турна мова вбирала й далi вбирає все найкраще. наприклад. 18 . Черкащинi (на схiд вiд р. Федьковича. В. нiмцевi з Берлiна нелегко збагнути нiмця. далi вiдбувається словотворення. Франко. нижньонадднiпрянськi й донецькi говори. Коби- лянської. буковинсько- покутськi. Гiрського Тiкичу). мова не є щось застигле на вiки вiчнi. переважно центрального. схiднополтавськi. радiо. що дiалектизмами можна безоглядно користуватися в поточному усному чи писемному вжитку. яке дає змогу легко порозумiтися людям рiзних частин певної етнiчної територїї. Хоткевич написав увесь роман „Камiнна душа“ гу- цульською говiркою. Українською мовою перекладено багато шедеврiв росiйської й свiто- вої класики. пiвденно-схiдна група — на середньонадднi- прянськi. так само й українець iз Полтавщини не все може добрати. а й науковi працi з рiзних галузей знання. що є в її дiалектах. закарпатськi. Якими є стосунки мiж українською лiтературною мовою й дiалектами? Виникнувши на основi центральних пiвденно-схiдних говорiв.одиницю. як зазначалося вже. слобожанськi. постала українська лiтературна мова. художню лiтературу. як вiдтак (дарма що є аналогiчний вислiв пiсля того). Щоб вiдобразити мiсцевий колорит або дати мовну ха- рактеристику персонажiв своїх творiв. дiалекту ви- никає лiтературна мова. пiвденно-схiдну й пiвденно-захiдну. — для цього будуть потрiбнi iншi видання. примiром. а Г. але рiзних територiальних дiалектiв важко розу- мiють одне одного. Псла). Єдина лiтературна мова є нормативом у культурному й науковому життi країни. тому люди одної нацiональностi. цебто нижньонiмецького дiалекту. тому й далi триває впорядкування мовних норм. на пiв- днi Київщини й на пiвночi Кiровоградщини. що скаже йому українець iз Гуцульщини або Лемкiвщини. Проте. що об’єднує всi цi мовнi струмки в одне нацiональне цiле. що спiлкується за допомогою Plattdeutsch. лемкiвськi. дослiдження мовних явищ i формулювання правил пiдпорядкування слiв та складання речень. У кожного народу на базi одного. Деякi дiалекти. Надуживання дiалектизмами призводить до засмiчення мови й зниження її стилiв. середньопо- лiськi й захiднополiськi говори. На ґpyнтi середньонадднiпрянських говорiв. i з цього аж нiяк не слiд робити висновок. Черемшини ввiйшли до скарбницi української класичної лiтератури.

перебороти лексичну розбiжнiсть у визначеннi однакових понять. а й хоче запобiгти помилковому слововживанню. а й на сторiнках перiодичних видань. а потiм невiдмiнюванi частини. Щоб читачевi легше було орiєнтуватися в книжцi й знайти потрiбну до- вiдку.хто не тiльки володiє українською мовою. яка викликала багато вiдгукiв-листiв. У пошуках найкращого мовного еквiвалента автор книжки намагався ви- ходити не стiльки з власних уподобань. фольклору й живого народного мовлення. пiд- пираючи свої пропозицiї щодо вживання певних слiв чи висловiв прикладами з української класичної лiтератури. що не збагачує її. чи то забувши їх. що навiть у цьому невеликому обсязi книжка може якоюсь мiрою задовольнити попит спраглого на таку лектуру читача. якими часто нехтують у поточному мовному вжитку. що вiн до певної мiри виконав поставлене перед собою завдання: дати читачевi поштовх до роздуму. виявляючи тим любов i шану до мови свого народу. Головну увагу й найбiльше мiсця в книжцi придiлено похибкам лексичного й фразеологiчного характеру. на першому мiсцi викладено зауваження з морфологiї й синта- ксису. за прикладом цiєї книжки. чи недостатньо засвоївши колись. ба й у наукових працях i в художнiх творах. а обтя- жує й ускладнює. скiльки з традицiй нашої мови. що ставить перед ним бажання пiднести рiвень культури власної мови. а вже потiм розглядається помилкове чи сумнiвне вживання низки слiв. 19 . автор уважатиме. а значить — i до самовдосконалення в нiй. У цiй книжцi принагiдно розповiдається про вiдомi мор- фологiчнi й синтаксичнi норми. але з публiкацiї частини розгляда- ного тут матерiалу в журналах „Жовтень“ та „Україна“ i в газетi „Лiтератур- на Україна“. на якi раз у раз натрапляємо не тiльки в живiй розмовi. буде сам дошукуватись потрiбної довiдки в багатющiй скарбницi нашої мовної спадщини. розмiщених за алфавiтом. Автор не претендує на всеохоплення. але. автор побачив. спочатку йдуть вiдмiнюванi. Якщо читач i не знайде вiдповiдi на багато питань. позбутись того паралелiзму в нашiй мовi. У кожному роздiлi. матерiал подiлено за частинами мови. присвяченому певнiй ча- стинi мови. до дбайливого поводження зi своєю мовою.

20 .

Нечуй- Левицький). якi бачимо в нашiй класичнiй лiтературi й матерiалах фольклору. що визна- чається вiрнiстю на все життя. то неважко помiтити. „Обоє вони були сироти. що називний вiдмiнок стоїть там. як дiти“. На основi цього слiд зробити висновок. „Будь менi лицар да вiрнесенький“ „Українськi пiснi“ М. iм’я й прiзвище — Андрiй Корчака. Зате там. побралися й жи- ли собi двiйко“ (Марко Вовчок). який поставити вiдмiнок iменника в складеному присудку — називний чи орудний? Нi. Називний вiдмiнок у складеному присудку У якому вiдмiнку треба ставити iменник i прикметник. — належить до полонiзмiв i її треба було виправити на вимоги української мови: „Iсторiя є вчителька життя“. „Усе життя вони були наївнi. Ма- ксимовича). „Усе життя вони були наївними. Проте в сучаснiм мовнiм життi помiтна схильнiсть до вживання тiльки однiєї форми — орудного вiдмiнка: „Петро був першим учнем у класi“. „Вона була гарна дiвчина“ чи „Вона була гарною дiвчиною“? Це — нiби паралельнi форми. що в наведених на початку фразах правильно буде сказати: „Петро був перший учень у класi“. Що ж — виходить. звати тощо. Якщо проаналiзувати всi наведенi вище приклади. Номис). а то хочеш зостатися конем“ (М. якому вiдмiнку надає переваги українська класика й жива народна мова. У всiх цих фразах iменник у складеному присудку стоїть у формi назив- ного вiдмiнка. „Вона була досвiдченою лаборанткою“. „Вона була досвiдчена лаборантка“. лицар вiрнесенький. український учений О. не однаково. Великий знавець слов’янських мов. де мовиться про несталу або тимчасову ознаку в iменнику й прикметнику. де iменник i прикметник мають незмiнну властивiсть — сироти.Роздiл 2 IМЕННИКИ 1. що фраза. — в називному чи орудному? Як краще сказати по-українському: „Мiй батько був коваль“ чи „Мiй батько був ковалем“. — бо iменники й пов’язанi з ними прикметни- 21 . нiби це однаково. дають перевагу орудному вiдмiнку: був волом. яку вiн прочитав у галицькому виданнi: „Iсторiя є вчитель- кою життя“. Однак дуже часто натрапляємо на фрази з орудним вiдмiнком iменника: „То був волом. довiку. цебто людина. Потебня вва- жав. „Мене звуть Андрiй Корчака“ (I. як дiти“. Подивимось. якщо вони ви- ступають у складеному присудку поряд iз дiєсловами бути.

коли той самий iменник. Проте в аналогiчних випадках українська класика й живе народне мовлення частiше вживають присвiйного прикметника: „Розсердив- ся за цiї бабусинi речi“ (Г. де родовий вiдмiнок означає належнiсть якоїсь речi ко- мусь або чомусь. i в перших двох фразах слiд сказати: „Тут була Шев- ченкова хата“. „Отцева й материна молитва зо дна моря верне“ (М. 2. Лесi Українки та Коцюбинського ста- новлять золотий фонд української лiтератури“ („Лiтературна газета“). виконуючи в реченнях синтаксичну функцiю додатка. Номис). як то було в попереднiх прикладах: „Твори Шевченка. Отож. але перейшла на iншу роботу“. Франка. а не в знахiдному вiдмiнку: „Бабуся пильнує малої“ (Марко Вовчок). що. що означають належнiсть. Васильченко). наприклад: „Послухали доброї поради високошановного народолюбця“ (Б. Родовий вiдмiнок належностi Iнколи трапляються такi звороти: „Тут була хата Шевченка“. трапляються iнколи випадки. дядьку. в одному реченнi стоїть у родовому вiдмiнку. Номис). поки їх не спiткало лихо“. „Гляди. твори великого Шевченка. „Вони були наївними. — знайшов вихiд Антiн“ (С. „Подай-но йому Петрову свитку“ (С. а в другому — в знахiдному. Квiтка-Основ’яненко). та й у другiй теж ближче буде до народнорозмовної української традицiї: пришити ґудзи- ка. як i що. 3. на вiдмiну вiд росiйської мови. То вiд чого залежить той чи той вiдмiнок додатка? Чи є якесь правило щодо цього? У роздiлi „Дiєслова“ ми побачимо далi. купити хлiба тощо. „Хоч вона була й досвiдченою лаборанткою. Але треба сказати: „Попервах Петро був першим учнем. що є дiєслова.ки означають постiйну властивiсть. Родовий чи знахiдний вiдмiнок додатка? Як буде правильно сказати: писати (читати) листа чи лист. Отож. „Заспiвай менi. „Треба бе- регти гнiзда птахiв“. Кулiш). як дiти. коли за iменником-пiдметом далi йде кiлька прiзвищ. у першiй фразi лiпше сказати: писати (читати) листа. треба вдаватись до родового вiдмiнка. тiєї Вкраїни“ (Г. а не Тарасовi Шевченковi. цi прiзвища ставимо в родовому вiдмiн- ку. коли присвiйний прикметник буде 22 . пришити ґу- дзик чи ґудзика? Такi питання часто виникають перед тими. Як на те. а не присвiйного прикметника: твори Тараса Шевченка. а не творимо з них присвiйних прикметникiв. „Де шукати благостинi“ (П. Косинка). Грiнченко) i „Вiн дасть пораду. якi керують iмен- никами тiльки в якомусь певному вiдмiнку. У дiловому листуваннi. У родовому вiдмiн- ку ставимо iменник-прiзвище в тому разi. Також тодi. — бо тут в iменниках i прикметниках мовиться вже про тимчасову. коли до прiзвища додається iм’я чи якийсь епiтет. Чор- нобривець). в українськiй мовi iменник- додаток часто стоїть у родовому. а не постiйну властивiсть. а тим часом обмежимося лиш зауваженням. доню. хто негаразд вiдчуває дух української мови. Так само. iменник-прiзвище ставлять у родовому вiдмiн- ку: майно Бондаренка. „Треба берегти пташинi гнiзда“. а потiм став мало не останнiм“. що потребує точного означення. порядку“ (М.

5.. явищ. а мужикам чуприни трясуться“ (М. „Вiн як угледiв дiвчину. -євi — пiсля основ на м’який або шиплячий приголосний: „Та й не дала тому козаковi нi щастя. голос подужчав“. „Масючка вже постерегла. лiпше сказати по-українському: „Того дня з ним не сталось нiяких пригод“. -iв. „. „у вiвторок“. -евi або -євi: „Передай листа товаришевi Бондаренку“ (з живих уст). Нечуй-Левицький). -єв. а не „У той день.. Родовий вiдмiнок часу Українська мова характеризується використанням родового вiдмiнка iмен- никiв. 4. легше в могилi спочинув“ (народна пiсня). аж очi йому засвiтилися“ (Марко Вовчок). процесiв. а не „Квiтчинi- Основ’яненковi повiстi“. Номис). „У бою Андрiєвi так любо вiдчувати другове плече“ (В. а в му- жикiв чуприни трясуться“.“. що. З цього можна зробити висновок.важкий на вимову. днiв тижня. щоб означити час. „А чула ти. коли поряд стоять у цьому вiдмiнку два iменники чоловiчого роду. стану вдаємось до знахi- дного вiдмiнка з прийменником: „у роки (пiд час) громадянської вiйни“. „Тих днiв. Сосюра). 6... Давальний i кличний вiдмiнки Як вiдомо. тимчасом як у сучаснiй мовi вживаються конструкцiї з прийменником i родовим вiдмiнком: „Пани б’ю- ться. -їв. якому тiльки цiєї весни по- шили штани“ (С. а ця давня форма давального вiдмiнка може виступати стилiстичним засобом: „Очi чоловiковi заяснiли. „у давнину“. Сучасна українська лiтературна мова в таких випадках бiльше користується констру- кцiєю з прийменником i родовим вiдмiнком iменника або займенника. -ю. що родовий вiдмiнок часу не може стояти в формi множини (на- приклад. „Накрили очi темної ночi.малий Василько.. що сталося сеї ночi?“ (Леся Українка). Проте слiд пам’ятати. „Вовковi барана з горла не видереш“ (М. „цього лiта“ — „в это лето“. -ев. „у (пiд) хуртовину“.. що мають суфiкси -ов. iменники чоловiчого роду другої вiдмiни мають у давальному вiдмiнку однини закiнчення -овi пiсля основи на твердий приголосний та -евi. нi долi“ (народна пiсня). а також без означення („цiєї“. з яких один уже має закiнчення -овi. Є ще й паралельне закiнчення давального вiдмiнка -у. йдучи за традицiєю класики й живої народної мови. „того“). Номис) — „Пани б’ються. яким слiд кори- стуватись тодi. Особливiсть у вживаннi давального вiдмiнка В українськiй класицi й живому народному мовленнi часом трапляються iменники й займенники в давальному вiдмiнку. Наведемо кiлька прикладiв iз класичної лiтератури й фольклору: „Одної ночi приснився менi сон“ (Марко Вовчок). у давальному вiдмiнку однини закiнчуються тiльки на -у: Петров — 23 . наприклад: „повiстi Квiтки-Основ’яненка“.“). „темної“. Васильченко). Росiйська мова знає в таких випадках прийменник iз знахiдним вiдмiнком iменника: „тої ночi“ — „в ту ночь“. що молодому паничевi сподобалася Галя“ (I. Тут на визначення часу. Субстантивованi прикметники-прiзвища.

Захар’їн -Захар’їну i Захар’їновi. що вiн поставив iм’я та по батьковi не в давальному вiдмiнку — Андрiєвi Олексiйовичу. „Дiдами крадене добро“ (Т. то другi. бо це бiльше вiдповiдає нашим мовним традицiям. а тiльки „Бригада Коваленка виорала 20 га з огрiхами“. котру щиро любиш“ (I. Андрухiв — Андрухову. та нагла смерть Федорова. -iн. де автор не взяв до уваги. Серпилiн — Серпилiну i Серпилiновi. що в цiй фразi дiйова особа — лях. — а в кличному. Українська класика. -євi: „Андрiю Олексiйовичу здавалося. чи є в українськiй мовi форма орудного вiдмiнка дiйової особи. Щоголев — Щоголеву. Чому? А тому. бо. Петре. мовляв. -ю. а батьки й матерi правлять за знаряддя для дiйової особи (ляха). Очевидно. де iменник бариня стояв би як дiйова особа в орудному вiдмiнку. Котляревський).Петрову. що в народi не скажуть „Бригадою Коваленка виорано 20 га з огрiхами“. наприклад: „Дверi вiдчиняються водiєм“. що вiн i на цей раз не помиляє- ться“. але не треба й надуживати ним. наводили цитати з класичної лiтерату- ри: „Енеєм кинута я бiдна“ (I. багато сперечалися про те. „Вiн насмажив її на похiднiй сковорiдцi. читаючи далi оповiдання: „Ан- дрiю Олексiйовичу. мов страховище яке. — читаємо в одному сучасному оповiданнi. а все ж деякi фрази звучать не по-українському. фольклор i живе народне мовлення пильно додержу- ються форм кличного вiдмiнка: „Iди. Усi слова в цих фразах — українськi. вiдкидати категорично можливiсть орудного вiдмiнка дiйової особи не слiд. взяту з давньої народної пiснi: „Буде лях проклятий батьками орати. соколе. 24 . Котляревський). стояли перед очима“. „Нарубанi Пилипом дрова“. „Щось нове. як це часто буває в писемнiй i в уснiй мовi. не в ключi народної мови. матерями волочити“. Орудний вiдмiнок дiйової особи й знаряддя У двадцятих i тридцятих роках ХХ ст. спинiться!“ Не слiд забувати. письмен- ник удався до конструкцiї з пiдрядним реченням „що придумала її бариня“. Григорiй — Григорiю). Та було б уже неприродно для народної мови сказати: „Батьками зоране поле. а також на -овi: Завалишин -Завалишину i Завалишиновi. вiзьми ж мене з собою на Вкраїну далеку“ (народна пiсня). Шевченко). до тiєї. на заперечення. пiонер — пiонере. придумана її баринею“. Розгляньмо ще одну фразу. Марiя -Марiє) й чоловiчого (дуб — дубе. поставивши назву дiйової особи в називному. -евi. Замiсть того. що в українськiй мовi є характерний кличний вiдмiнок однини жiночого роду (нива — ниво. -їн закiнчуються на -у. батько — батьку. який бачимо. не звi- дане нами“. 7. „Козаче. що й нам не слiд уникати без усяких на те пiдстав цiєї особливостi нашої мови. Вiзьмiмо речення з творiв Панаса Мирного: „Та кара над Мариною. де iменники батьки й матерi стоять в орудному вiдмiнку. замiсть основних -овi. Коли однi мово- знавцi запевняли. передбачливо захопленiй Кесарем“. що придумала її бариня. Iз цього можна зробити висновок. щоб написати „Та кара. прiзвища з суфiкса- ми -ин. назва дiйової особи чи групи осiб має стояти звичайно в називному вiдмiнку. Наявнiсть паралельних закiнчень у давальному вiдмiнку однини призво- дить iнколи до надуживання закiнченнями -у .

через що й треба: „Батьки зорали поле. Наприклад: „Консультацiї вiдбуваються у вiвторок i п’ятницю (щовiвторка й щоп’ятницi“). „Щасливою годиною козак уродився“ (Б. Наприклад. „Щось нове. дожидати в гостi — чи глибокими снiгами. „що- п’ятницi“. щоб означити час. що не звiдали ми“. то вiдчуємо. кажучи: „Зробленi коле- ктивом працiвникiв спостереження мали велике наукове значення“ замiсть „Спостереження. „Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами“ (з живих уст). в публiцистицi й щоденному мовленнi треба вживати. залежно вiд нюансових потреб. нiж у другому. що в першому ре- ченнi говориться конкретнiше про якийсь час (одної ночi). Та й у попереднiй фразi можна було б сказати: „Спостереження колективу працiвникiв мали велике наукове значення“. матiнко. яку передба- чливо захопив Кесар“. фразу з сучасного художнього твору „Бородай вiдмiряв заробленi хлопцем три пуди жита“ можна. бо в цiй фразi батьки й матерi виступають як дiйовi особи. 25 . Орудний вiдмiнок часу Ми вже бачили вище. цими днями. чи зеленими лугами. зате в мовi художнього твору. Але iнодi контекст дозволяє перебудувати фразу так. що їх зробив колектив працiвникiв. iншим часом. а є i лише знаряддя — механiзм). 8. Правильно сказати „у вiвторок“. що нарубав Пилип“. „у п ’ятницю“ або „щовiвторка“.матерями заволочене“. матерi заволочили“. коли сказати: „Дверi вiдчиняє водiй“ (хоча слушно буде: „Дверi вiдчиняються механiзмом“ бо тут немає дiйової особи. хоч деяку значеннєву рiзницю мiж ними можна помiтити. Замiна орудного вiдмiнка дiйової особи конструкцiєю з пiдрядним речен- ням iнколи обтяжує фразу. Родовий чи орудний вiдмiнки на означення часу — це майже паралельнi форми. чи вишневи- ми“ садами?“ (I. „Вiн насмажив її на похiднiй сковорiдцi. висловити й так: „Бородай вiд- мiряв хлопцевi заробленi три пуди жита“. Нечуй-Левицький). нi пiдрядного речення. як широко використовується в українськiй мовi родовий вiдмiнок. „Дрова. замiсть на цих днях. мали велике наукове значення“. Якщо по- рiвняти речення „Одної ночi приснився менi сон“ з останнiм реченням „Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами“. щоб у нiй не було нi орудного вiдмiнка дiйової особи. Так само й у наведених вище сучасних реченнях бiльше вiдповiдатиме духу нашої мови. не мiняючи значення. У дiловiй i науковiй мовi орудний вiдмiнок часу мало дається до викори- стання. замiсть в останнiй час. Кулiш). де йдеться взагалi про невизначений час (днями й ночами). а не „по вiвторках“. „Коли ж тебе. через що й уникають її. замiсть у iнший час. обидвi вiдмiнковi форми. Грiнченко). „по п ’ятницях“. як: остан- нiм часом. Слiд не забувати й про такi вислови з орудним вiдмiнком часу. але для цього часто вживається й ору- дний вiдмiнок: „Вивiрив ти моє серце вдень i нiчною добою“ (П.

11. тому в ро- довому вiдмiнку множини буде „слов’ян“. Українська граматика ви- магає в цих i аналогiчних випадках ставити закiнчення -ах. -ях: по пальцях. „мандрує по горам i долинам“. де автори забули. як написано в одному сучасному вiршi: „Київська Русь гуртувала слов’янiв“. по cкладаx. -ям. Iменник „слов’янин“ вiдмiнюється так само. дiалектнiй — до другого: „санаторiй“ i „санаторiя“. Тим часом iменник солдат у родовому вiдмiнку множини дехто лишає в формi. що збiгається з називним вiдмiнком однини: „У клубi було багато солдат мiсцевої частини“. „Тут продається лiтература з рiзних галузiв технiки“. страшну втому в цiлiм тiлi“ (I. дарма що наша класика й народна мова знали слово „бiль“ тiльки як iменник чоловiчого роду: „Вона чула страшенний бiль. Чоловiчий чи жiночий рiд? „Спогад про неї стискає бiллю“. „Невинна бiль змiнилась у гордий пурпур на тiй калинi. як у фразi: „Картини героїчних битв Вiтчизняної вiйни оживають у кипучiй працi солдатiв трудового фронту“ („Лiтературна газета“). „робiтник“ — „робiтникiв“ тощо. по горах i долинах. дам лиха й передам“ (народна пiсня). багато прочитано доповiдiв“. „читає по складам“. галузей i знань. а не „слов’янiв“. Iнша рiч. Тодi вiн буде жiночого роду: „Пiд вербою над водою Катерина бiль бiлила. у росiйськiй мовi „душевная“. Грiнченка). доповiд- ей. як i „селянин“. Родовий вiдмiнок множини „Багато статтiв написано на цю тему. „клавiш“ i „клавiша“. а в розмов- нiй. Iменник знання краще ставити завжди в однинi: „йому бракує ще знання“. Мiсцевий вiдмiнок множини Пiдо впливом росiйської мови помилково ставлять у мiсцевому вiдмiнку множини iменникiв закiнчення -ам. Така плутанина з закiнченням родового множини вiдбу- вається пiдо впливом деяких говiрок. властивим iменникам чоловiчого роду: „лiс“ — „лiсiв“. iз своєю бiллю говорила“ (Словник Б. через те слiд виправляти на статей. — читаємо iнколи в сучаснiй поезiї й прозi. „зубная боль"). 26 . 10. „Чужий бiль нiкому не болить“ (прислiв’я). а не -ах.9. Ця помилка трапляється й у публiцистичних виступах. коли iменник бiль означає бiлi нитки. галузь та iмен- ник середнього роду знання стоять у родовому вiдмiнку множини з закiнче- нням -iв. тобто є вiдповiдником росiйському „бель“. але лiтературна мова додержується сталих граматичних закiнчень. -ях. „рахує по пальцям“. Франко). що iменник бiль в українськiй мовi — чоловiчого. „Я не хочу знов чiпати бiллю сповненi серця“. Деякi iменники в лiтературнiй мовi належать до одного роду. Закiнчення -ам буває тiльки в давальному вiдмiнку множини: „Дам лиха закаблукам. а не жiночого роду (пор. У всiх цих реченнях iменники жiночого роду стаття. доповiдь. що тебе квiтчала“ (Леся Українка). — хоч правильно сказати „багато солдатiв“. „йому бракує ще знаннiв“.

то можна зробити такий висновок: слово „башта“ треба ставити там. бiлота Iменник „бiлизна“ означає українською мовою спiдню одежу: „Шиє нень- ка рукавицi сину. Хоч категорiя чоловiчого роду для iменника „фальш“ старiша за категорiю жiночого. Головацького). „Арсенова душа не виносила брехнi й фальшi“ (Л. Дмитерко). Iз цих прикладiв читачевi ще важко зорiєнтуватись. Так само в технiчних конструкцiях слiд користуватися словом „вежа“. а сестра бiлизну для братiв“ (М. яку пiдкочували колись пiд час бомбардування до ворожих мурiв. „телевiзiйна вежа“. Башта i вежа Часом постає питання — яке з цих двох слiв.„Ой позволь. Пер- вомайський) i „Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова“ (народна пiсня зi збiрки Я. Цей iменник є ще в iхтiологiї. Первомайського. Грiнченко). Якому роду давати перевагу в цих iменниках. за рухом. взятої з твору Л. нам на башти стати — не одному ге- нералу з плiч голiвку зняти“ (iсторична дума). Терещенко). або про архiтектурнi об’єкти. А ось там. краще застосувати в тому чи тому контекстi — „башта“ чи „вежа"? Цi слова бачимо в українськiй класичнiй лiтературi. Котляревського: „для ночi вдвоє калавури по всiх поставили баштах. що означало високу рухому дерев’яну споруду на зразок башти. башта в танку). висунувшись по груди з башти. як це ба- чимо в наведенiй вище iсторичнiй думi й „Енеїдi“ I. проте ця друга витискає з сучасної української мови першу. „А чи нема тут якого фальшу?“ (з живих уст). за повiтрям“ (Л. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ IМЕННИКIВ §1. наприклад. батьку отамане. наприклад. i поглядав за шляхом. §2. Бажана. бiлина. Десняк). де трапляються цi слова. Бажан). ходили рунди по валах“. де позначає породу риби. в творах сучасних наших українських письменникiв i в фольклорi: „Змурував високу башту“ (Б. пряма мова в художньому творi чи стилiзацiя пiд наро- дну говiрку.Iменник „фальш“ у чоловiчому родi чергується з формою жiночого роду: „Фальш у її голосi рiзав Яринi слух“ (О. Було ще слово „гуляй-городина“. що втратили вiйськове значення. бiльше пасуватиме сло- во „вежа“. де йдеться про будови. Це слово втратило нинi свою практичну вагу й може придатись хiба що в якомусь iсторичному творi. залежить вiд характеру тексту: дiлова мова. споруди Кремля. як це видно з цитати. Якщо глибше проаналiзувати всi тi випадки. яка по-росiйському називається 27 . Слушним це слово буде й у сучаснiй вiйськовiй технiцi (наприклад. як це читаємо в вiршi М. 12. „Капiтан стояв. надто ґотичного типу. де мовиться про вiйськовi споруди давноминулих або минулих часiв загальної й української iсторiї (доба козаччини). бiлiсть. Бiлизна. „Виднiються вже вiддаля увiнчанi ясною зiркою озоренi вежi Кремля“ (М. що обидва вiдповiдають росiйському iменнику башня. де саме слiд ста- вити перше чи друге слово. лiхтарнi вiшали на шнури.

що не можуть спокiйно всидiти на змаганнях. „строение“. „брати чиєсь горе близько до серця“: „Сер- це чогось щемить i щемить. Болiльник чи вболiвальник? „Болiльники довго не могли заспокоїтись пiсля поразки „Динамо“. що означає — „спiвчувати комусь“. що надмiрно захоплюється на футбольних матчах та iнших спортивних змаганнях. „журитися за когось“. §4. — „болiльник“ чи „вболiвальник"? Дiєслово „болiти“. що вiдповiд- ає росiйським словам „здание“. Копиленко). а не довiльного поширення семантики. а в наших словниках є слова „бiлiсть“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). а в другому: „Обличчя вболiвальни- кiв красномовно свiдчать про напругу й драматизм подiй. Дорошко). на будо- вах. якого й слiд додержуватись. Проте в нашiй сучаснiй лiтературi трапляються ви- падки. коли на росiйське слово „белизна“ маємо в художнiй лiтературi слово „бiлина“ („Дiд похилився так. що означає закiнчення процесу. що означають тотожнi поняття: „Громадськi будiвлi стояли по той бiк села“ (О. Чи є потреба поширювати значення iменника „бiлизна“. бо дальший розвиток нашої мови потребує вточнення. Нашi академiчнi словники — Росiйсько- український та Українсько-росiйський — дають тiльки слово „уболiвальник“. означає укра- їнською мовою „вiдчувати бiль або жаль чи скорботу“: „Так болить спи- на. — чи- таємо в одному перiодичному виданнi. Яцкiв). Будiвля.„жерех“ або „шереспер“. що волосся спливало з кiнською гривою в одну бiлину“. Наперед уболiваючи за чужими дiтьми. Кримсько- го)? Певно. Бажан). То як треба назвати люди- ну. Iнодi його по- милково вживають замiсть слова „будова“. трудно розiгнутися“ (М. — М. У двох цих фразах обидва iменники передають закiнчений наслiдок будiвельного процесу. Проте iменник „будова“ може означати ще й процес будування: „Ми росли на колгоспному полi. Зате коли мають на увазi не самий бiль. §3. як за своїм сином“ (М. коли цьому iменнику з наголосом на останньому складi надають зна- чення росiйського слова „белизна“: „Мене зачарувала бiлизна снiгiв“. тодi вживають дiєслова „хворiти“: „Усе лiто я хворiла“ (Панас Мирний). Франко). яким позначають ту людину. вiд якого творять iменник „болiльник“. а пере- бiг хвороби. будова. „бiлота“ (Росiйсько-український словник за редакцiєю А. коли мовиться про структуру: побудова тiла. структуру (будова тiла. Є ще iменник „побудова“. у трудi i в бою“ . Стельмах). будова речення) й конструкцiю (будова машини). „Мене ж болить її вiдвiчнеє страждання“ (I. (П. Цього не слiд допускати. Є ще в нашiй мовi слово „вболiвати“. що вболiває за невдачу або успiх гравця чи всiєї спортивної команди. що розгортались на льодовому полi в днi свiтового чемпiонату“. 28 . Вiд цього дiєслова й утворено iменник „убо- лiвальник“. поки українськi спортсмени й глядачi не вига- дали нового слова для тих нестямцiв. побудова Iменники „будiвля“ й „будова“ iнколи бувають синонiмами. що нема. Коцюбинський). „Хитались червонi колони будови“ (М.

Цей iменник може бути й синонiмом слова „зiр“: „Видом видати. нiби на спiванку“ (А.. „про людськi очi"). удавати: „Не удавай. задивившись у далечiнь на чудовий краєвид“. — I. Краще було б: „У нас добрi спoдiванки (перспективи) на врожай“. на виднотi. „сорт“. Вiдповiдниками росiйського слова „вид“ у розумiннi „пейзаж. Вiдповiдно до росiйського вислову „в виде наказания“ по-українському „буде за кару“: „Кiлька годин просидiв за кару“ (С.§5. — М. слихом слихати“ (Т. Но- мис). 29 . Українськими вiдповiдниками до росiйського „вид“ у розумiннi „сорт. „в виде подарка“ або „в виде опыта“ — по-українському вiдповiдає „подiбний до голуба (як голуб)“. Номис). Нечуй-Левицький). а в бiологiї — „вид“. Ковалiв). краєвид Багато трапляється помилок iз словами „вид“ i „вигляд“ — їх ставлять одне замiсть одного або користуються ними там. нiчого“ (Панас Мирний). краще сказати удати. „рiд“. Замiсть такого ж хибного „I вигляду не пoказав. Росiйському вислову „вид нa жительство“ в українськiй мовi вiдповiдає — „пoсвiдка нa прожиття“. Так само росiйському „в виде голубя“. Неприродно звучить по-українському фраза: „У виглядi кари йому на- казано переписати весь твiр“. „Поганому виду нема стиду“ (М. що за чудовi вигляди тут у вас i на рiчку i за рiчку“. „вiдмiна“ („Є ще сiм вiдмiн сiєї приказки“. Машкiна: „Вся краса твоя чудова у мене на виду“. де трапляється ви- слiв „на виду“ в розумiннi — „на виднотi“. знаку) не давав (не пoдавав)“: „Проте Орися й знаку не подала“ (А.. — замiсть — „про око“ ("про людське око“. чуємо в сучаснiй популярнiй пiснi М. наприклад: „Цього року в нас добрi види на врожай“. — М. „перед очима“. де треба вживати iнших висловiв. Вид. Головко). „для годиться“: „Щовечора зби- ралися до школи про людськi очi. Росiйський вислiв „быть на виду“ по-українському звичайно передається „бути на виднотi“ (перед очима. за спробу)“. який часто бачимо на письмi й чуємо в розмовi. Такого ж ґатунку фраза: „Вiн зробив це для вигляду“. що в тебе нi виду нiякого. ландшафт“ в українськiй мовi є „краєвид“ („Вийшла в поле й стала. „як подарунок“ або „як спроба (на спробу. Коцюбинський) або „вигляд“ („Ой. Ро- зумiється. Стельмах). Iльченко). не сердиться. про творцiв нових видiв рослин i тварин“ („Лi- тературна газета“). Головко). Нечуй-Левицький). Iменник „вид“ означає насамперед „лице“: „На її виду ще й досi було знати слiди дав- ньої краси“ (I. Пишуть. а гнiвається для годиться“ (М. якщо на те нема особливої художньої потреби — передати колорит мi- сцевої говiрки. Однак пiдо впливом дiалекту. як i взагалi дiалектизми.“ („Обра- зотворче мистецтво“). користуються словом „вид“: „Як же ми тебе приймемо. коли хочуть надати фразi бюрократично-канцелярського звучання. „категорiя“: „На основi безпосереднього звернення до традицiї народного мистецтва виробляється й утверджується новий жанровий рiзновид — декоративний естамп. вигляд. Замiсть вислову „зробити (робити) вигляд“. на виду. немов не розумiєш“ (Леся Українка). що йому соромно“ тре- ба — „i взнаки (навзнаки. не варт поширювати в лiтературнiй мовi. „рiзновид“: „Слiд розповiсти дiтям про армiю на- ших агробiологiв-мiчурiнцiв. ва- рiант“ будуть „рiзновид“. „Бачу. на виднотi висiв канчук- трiйчатка“ (О. У художнiй лiтературi. лишити незайманою пряму мову персонажа твору тощо. це. на оцi): „На стiнi. „ґатунок“. Шевченко).

Вираз i вислiв Цi слова вважали за абсолютнi синонiми. „относительно часто“ наду- живають словами вiдношення. „з усiх бокiв“. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi цi слова розрiзняються за значе- нням: там. „з усякого (з кожного) погляду“ („Це вигiдно нам обом з усякого погляду“. сто- совно. „щодо“. Вiдношення. взаємини. „усебiчно“. „з приводу цього"). тому в класичнiй лiтературi бачимо iменник „вираз“ у рiзних значеннях: „Почала. переданi небагатьма словами.. щоб вiн забирався геть“ (П. вiдносно. „Вираз на лицi понуро урочи- стий“ (П. наприклад: „Це менi зручно в усiх вiдноше- ннях“. — замiсть — „про це“ ("щодо цього“. солодкими виразами любовi промовляти“ (I. кажуть „вислiв“: „За висловом чиїм“ (Росiйсько-український фра- зеологiчний словник I. §7. забуваючи про iншi. „зусебiч“. то я — певний. Проте не слiд забувати й вiдомi слова „щодо“.§6. а також у фiлософiї й логiцi слово „вiдношення“ є єдиний вiдповiдник росiйському науковому термiну „отношение“. — замiсть — „поверхового ставлення“ або — ще краще — „щоб повер- хово ставились". Лука- шевича). Останнiм часом набуває дедалi бiльшого поширення слово „стосовно“ за- мiсть недоладного вислову „пo вiдношенню“: „Стосовно мiсцевих умов вiн розробив систему обробiтку ґрунту“. — З живих уст). „Я з ним у добрих вiдношен- нях“ — замiсть — у добрих стосунках чи взаєминах. точнiшi.. Коцюбинський). У цих прикладах бачимо тiльки слова „стосун- ки“. 30 . Ось що засвiдчує класика: „Слiд би було зав’язати мiцнiшi стосунки з тими людьми. У математицi. „про“. Виргана й М. Кулiш). що оце вдались до вас“ (Леся Українка). вiдноснiсть Вiдповiдно до росiйських слiв „отношение“. вживання яких i слiд додержуватись. щодо. „Чутки про землю ожили з весною“ (М. приклади вживання яких наведено вище. користуються iменником „вираз“: „Ротмiстр i очи- ма i всiм виразом показував. зокрема й у математицi. „як не подивись“. наприклад: „вiдно- шення а:Ь=с:а“. Нечуй-Левицький). — Збiрка пiсень П. Панч). „Вiдносно цього не може бути двох думок“. приро- днiшi слова:„Не можна допускати поверхового вiдношення до такої серйозної справи“. стосунок. зв’язках. — слiд користуватись давнiми українськими висловами „всiма сторо- нами“ („Славне було Запорiжжя всiма сторонами“. Пилинської). „Стосовно цього неподобства вже каза- ли не раз“. „Щодо панни Анелi. у всiх iнших випадках. вiдносно. „у всiх планах“. Замiсть штучного вислову „у всiх вiдношеннях“ вiдповiдно до росiй- ського „во всех отношениях“. „вираз a2 + b = c“. „як не глянь“. „про“. що вона плаче десь по кутках“. де мовиться про якусь думку чи мiркування. В українськiй науковiй термiнологiї є ще слово „вiдноснiсть“: „теорiя вiд- носностi“.

iншi. брак. коли є українськi слова. краще сказати по-українському „за браком достатнiх доказiв“. а про речi: „За вiдсутнiстю достатнiх доказiв такi справи слiд припиняти“. воно — явне непорозумiння.§8. Чи на своєму мiсцi стоять у цих реченнях такi слова. невдало перенiсши його з ро- сiйськоi мови в українську. наявнiсть Вiдповiдно до широко вживаних у росiйськiй художнiй i дiловiй мовi слiв „отсутствие“. то ще менше пiдстав є в нас удаватись до них навiть у дiловiй мовi. позич його“ (О. §9. Нема нiякоi потреби творити нове слово. що вiдкололась вiд певного суспiльного або iдейного гурту людей. Франко). Якщо росiяни. „вiдсутнiй“ уживають навiть тодi. кепкуючи з надуживання цими канцеляризмами. а навiть попало. Грiнченка). потрiбнi для точного вiдтворення думки. „Брак досвiду до лиха приведе“ (переклад М. Пушкiна („Хто не вважає їх за вiдщепенцiв роду людсько- го?“). що точно передають потрiбне поняття: „вiдступник“ („Май на увазi: вiдступникам немає ворот- тя“. — Леся Українка). на перше мiсце в нашi слов- ники. що поширюють нашi мовнi можливостi. „щеплення“ ("прививка“ — в садiвничому й медичному значен- нi). яке має корiнь „щеп“. коли мовиться не про людей. що випадково потра- пило в нашi перiодичнi й неперiодичнi видання. може. „вага- тися“. чи. що не знає гаразд росiйської мови. „присутствие“. слова. нi в словниках Б. створили жартiвливий вислiв „отсутствие всякого присутствия“. на жаль. Стороженко). прису- тнiх у залi“ (I. сприймає слово „вiдщепенець“ як людину. „присутнiсть“. В українськiй мовi є теж слова з коренем „щеп“ — „щепа“ (по-росiйському „прививок"). „отсутствующий“. „прису- тнiй“: „Ще з-за дверей почув голоснi розмови i веселi смiхи офiцерiв. що слова „вiдщепенець“ ми не знайдемо нi в словнику нашої класики. „присутствующий“ i в укра- їнськiй мовi є схожi слова „вiдсутнiсть“. чи походить вiд нього. що краще. вiдсунувши в них на друге — давнє українське слово „вiдступник“. що чи то обминає „щеплення“. Бажана). Українська художня лi- тература в своїх класичних i сучасних зразках користувалась саме такими словами: „Коли в тебе бракує того насiння. Кримського. „Вiн добре знав. „Треба записати всiх вiдсутнiх на зборах“ (iз живих уст). Вiдсутнiсть. Грiнченка й за редакцiєю А. не дуже вдало перекладене з росiйського „отщепе- нец“ у творi О. „вiдступця“ (Словник Б. „На лiтеру В чомусь вiдсутнi слова „вагання“. вiдступник. Росiйське слово „отщепенец“. що в Нимидори нема грошей“ (I. Проте часто слова „вiдсутнiсть“. нi в живiй народнiй мовi. як видно. 31 . „Злочинця допитано в присутностi свiдкiв“ (iз газетної хронiки). часом збиваючи з пантелику масового читача. Слiд завважити. „вiдсутнiй“. Вiдщепенець. присутнiсть. не тiльки швидко поширилося в сучаснiй публiцистицi й подекуди в художнiй лiтературi. а тому українець. спiльний iз росiй- ськими словами „щепа“. Нечуй-Левицький). „на лiтеру В чомусь бракує (нема) слова „вагання“? Певно. мов трiска вiд цiлого дерева. „щепка“ (по-українському — „трiска"). бо маємо. вiдступця Слово „вiдщепенець“. означає лю- дину.

бiда. Щекавицьку? Нi. замiсть „горе- досягнення“ — „лихо. до того. меншi за гору. Т. Старокиївську. В українськiй мовi слово „гiрка“ має не так зменшене. щоб уникнути цього повторення? Нi.§10. що автор двiчi вдається до однакової частини складених слiв: „горе-вчений“ i „горе-досягнення“. Шевченко Називав горою I. ґанджа-андибер „Цей горе-вчений мав зухвалiсть заперечувати досягнення справжнiх уче- них i вихваляв свої горе-досягнення“. У народнiй мовi є дуже поширений вислiв „попсуй-майстер“: „Цього попсуй-майстра тiльки гукни — вiдразу пе- реведе лемiш на швайку. не менша. „З Володимирської гiрки видно Подiл. — читаємо в сучасно- му нарисi. — П. та й у народi кажуть: „Як зiйдете вiд Лаври на Хрещатик. шумiла повiдь та дзюрчали струмочки з кожної гiрки“ (Марко Вовчок). а з швайки зробить пшик“ (iз живих уст). вони є. То цигикач. а не музика“. „пагорок"(„По зелених па- горбках паслися вiвцi“. §11. автор не знає їх. що слушно написано в книжцi „Київ. „пагорбок“. Кримського пропонував iронiчний вислiв „ґанджа-андибер“ вiд iменi героя iсторичної думи Хвеська Ґанджi-Андибера. мабуть. то побачите Володимирову гору“. Узвишшя. цигикач. Але чому там i там написано „гiрка“. а не „гора"? Невже вона — набагато менша за iншi гори. а не вчений“. але. Горе-вчений. Нечуй-Левицький у своїх творах Володимирову гору. Замiсть „горе-богатир“ Росiйсько-український словник за редакцiєю А. „пагорб“. Тим-то треба вважати. Невже в українськiй мовi нема iнших слiв. а нe досягнення“. а не вчений. як пестливе значення: „Пахло березовими брунька- ми. Дiдами крадене добро. Гiрка чи гора? „Володимирська гiрка“ — бачимо напис при входi на Володимирську гору в Києвi. Панч). попсуй- майстер. — Казка). Тодi оставсь би сиротою З святими горами Днiпро. „цигикало“. Замiсть „горе-вчений“ можна сказати: „бiда. Високi Днiпровi схили здавна звуться на Українi горами: Якби взять всю мiзерiю з собою. цигикало. отож нема причини називати iї зменшеним iменником. Днiпро-Славутич з чудовими київськими пляжами й далекi заднiпрянськi простори“. Що ж — i такий вислiв може знадобитися в творi вiдповiдного жанру. Учiмося в народу 32 . А взагалi не слiд користуватись одним висловом. як тi. що на них розкинулась наша українська сто- лиця. — З живих уст). — за Батиєву. що наведено вище. таких соковитих. звуться по-українському „горб“ („Вирубала дрючок та стала на горбi“. горе-майстер. — читаємо в репортерськiй замiтцi. коли є їх кiлька. Провiдник“: „Володимирова гора“. та ще. Замiсть вислову „горе-музикант“ у народi волiють казати „цигикач“ („Хiба Войтенко вмiє на скрипцi грати? Тiльки цигикає. Нас дивує.

двiєчник. „Тiльки другого дня очуняли погромленi. замiнено словом „госпiталь"? Адже це слово є в на- ших Українсько-росiйському й тритомному Росiйсько-українському словни- ках. чорний вус“. чому в газетi надруковано „двоєчник“. Гончар). Донченко). для чого давнє українське слово „шпиталь“. Слово „шпиталь“ зафiксував у своєму словнику. допи- тлива дiвчина звернулась до редакцiї молодiжної газети. стоїть воно там пiд рубрикою розмовного слова. допомагали. а й лiтературнi. цебто такого. взявши з нiмецької. поле- жать у шпиталi або санаторiї. куди це слово прийшло чи не з козацьких iще часiв („Трахтемирiвський шпиталь для покалiчених i старих запорожцiв“). Коцюбинський). одягло.образностi вислову! Це в народнiй пiснi чуємо: „Ой лихо не Петрусь — лице бiле. як правильно казати: „двоєчник“ чи „двiєчник"? Батько. що трапляється тiльки в розмовi. „цегла“. i яке з цих слiв — правильне. Воно — не суто українського походження. i пiдтримує в домi зовсiм не шпитальний настрiй“ (Леся Українка). „У першому ж бою його легко поранило в руку. 33 . — М. §12. Як i багато iнших слiв типу „цибуля“. Братерство забрало їх до шпиталю. двiйкар Назва „двiєчник“. але це не зовсiм вiдпо- вiдає iстинi. якими послуговувались не лише класи- ки. а з нiмецького „Spital“. Але чим слово „шпиталь“ є гiр- ше вiд „госпiталь“. Бiлецький- Носенко. нагодувало“ (З. а не „двiєчник“. Одна школярка з Тернопiльщини про- читала в молодiжнiй газетi слово „двоєчник“ i питає батька. Тулуб). а й працiвникам редакцiй наших перiодичних видань. Щоправда. що слово „шпиталь“ i похiдний прикметник „шпитальний“ є не тiльки розмовнi. Звикнувши поважати все. Лiтпрацiвник газети вiдповiв ученицi достоту так: „Галю! Слово „двоєчник“ утворено вiд слова „двiйка“. прохаючи пояснити їй. згодом освоїла цiлком. як мо- гли“ — й виникає питання. до якої з цим запитанням звернулась учениця в школi. Iз цих прикладiв бачимо. не замислюючись. а вiдтiля й до нас? Принаймнi за словом „шпиталь“ є давня народна й лiтературна традицiя. Госпiталь чи шпиталь Читаємо в газетi: „Ми лiкували його в госпiталi. що й досi живе в народi. вiдповiв: „Розу- мiється. „друкарня“. завдає прикрощiв i клопоту не тiльки батькам. двiєчник!“ Так само вiдповiла дiвчинi й учителька української мови. а не в лiтературi. котрi наша мова. Номис). У закритому складi „двiй“ стоїть i. учителям. його знають бiльше в значеннi притулку для старих i калiк ( „Про тебе i в шпиталях шепчуть“. У народнiй мовi.. До вiдповiдного прикметника „шпитальний“ цей словник дає ще iлюстративний матерiал iз класичної й су- часної української лiтератури: „Ся жiнка вмiє бути не раз веселою. у лiтературi це слово вжи- вають бiльше в розумiннi вiйськової лiкарнi. У VI томi Українсько-росiйського словника до слова „шпиталь“ наведено такий iлюстративний матерiал: „Треба рятуватися. що надруковано в газетi чи в книжцi. а й сучаснi письменники. П. як тьотя Саша. §13. Двоєчник. „Шпитальнi вартовi незабаром помiтили групу людей“ (О. i вiн два тижнi пробув у шпиталi“ (О. спочити. яке теж прийшло з французької „l’hopitale“ у росiйську мову. що стосується учня з поганою успiшнiстю в навчаннi. а нема за що“ (М. складеному ще в першiй половинi ХIХ ст.

„колу“. ба навiть урочистому планi. а морфологiчний. бешкет Нашi газетярi вподобали слова дебошир. не чинiть бешкету“. вiд якого це слово утворилось. за фонетичним законом чергування „i“ перейде в „о“ — „кола“. Чому? Бо тут уже дiє закон морфологiчний. „пiч“ — „печi“. що розглядає походження слова. отже. §15. З цього стає зрозумiло. хоч тут перший склад — вiдкритий ("кi"). Iльченко). а залишається. де траплялось йому читати не раз слово двiєчник“. нi в народнiй мовi їх не натрапиш. хлопцi. але правило чергува- ння „i“ з „о“ та „е“ в вiдкритому складi. виникла проблема: на чийому боцi правда — чи слушно вiдповiв дiвчинi лiтпрацiвник молодiжної газети. А якщо ми вiзьмемо похiдне вiд iменника „кiл“ слово „кi- лочок“. „Затри- маний п’яниця продовжував дебоширити“. — О. „бешкет“ („Iдiть. утворене за аналогiєю до iнших iменникiв iз суфi- ксом -к-. Вiзьмiмо iменник „кiл“: у родовому та iнших вiдмiнках. дарма що нi в класичнiй лiтературi. плiд Не тiльки в статтях. на зразок „стiл“ — „столу“. якi до того ж не кожний розумiє на Українi. „Бешкет у мiсцях вiдпочинку трудящих — недопущенна рiч“. а не з ню- 34 . то буде — „двiєчник“ або „двiйкар“. а не перейшло в о ("кiлочка"). про що писав Галi лiтпрацiвник молодiжної газети. бешкетник. У цьому випадку дiє закон не фонетичний. у якому „i“ не переходить в „о“. Васильченко). дебоширство. Отже. i в ньому залишилось. „на колi“. дебоширство. та її батько. зумiй i вiдповiдь казати“. — С. „бешкетувати“ („Сором ховатися — умiв бешкетувати. Редакцiя „України“ вiдповiла. якщо пiдходити до цього питання науково. коли б там було написано: „З бешкетниками треба рiшуче боротися“. тут нi до чого. Дебошир. коли є всiм вiдомi українськi слова: „бешкетник“ ( „Бешкетники свистiли пронизливо й неприємно“. де вчиться Галя. „Дебоширство в мiсцях вiдпочинку трудящих — недопустиме явище“. поставлене в поважному. Те саме можна сказати й про слово „двiєчник“. — С. вiд якого походить. дитя.а в вiдкритому „дво“. то. „Затриманий п’яниця бешкетував далi“. Ми часто читаємо на шпальтах наших газет: „З дебоширами треба повести рiшучу боротьбу“. наприклад: „шапкар“ — вiд слова „шапка“. Украй спантеличений вiд такої вiдповiдi батько школярки вдавсь до реда- кцiї журналу „Україна“. але не „двоєчник“. „колом“. що й газетним рядкам пiшло б на краще. бо воно було в словi „двiйка“. Отже. „байкар“ — вiд „байка“. де буде вiдкритий склад. чи мають рацiю журнал „Україна“. тому й правильно треба писати „двоєчник“. а навiть у сучасних вiршах натрапляємо на слово „дiтище“. це i чергується з о. Дiтище. виплiд. що обстоюють слово „двiєчник“? Слово „двiєчник“ утворилось вiд iменника „двiйка“. вчителька української мови. не звуковi змiни в ньому. Синонiмом до слова „двiєчник“ може бути таке ж похiдне вiд iменника „двiйка“ слово „двiйкар“. який не вважає на вiдкритий склад. §14. Нема нiякої потреби вдаватись до неукраїнських слiв. стверджуючи свої погляди щодо написання „двiєчник“. Васильченко). а вимагає вимовляти слово з тим звуком.

яка бере участь у весiльному обрядi“: „Ой хвалилася гречаная панна своїми косами перед дpyжками“ (Матерiали П. Iз цього виходить. §17. „досвiдчати“. „кулачище“ тощо. набута протягом певного часу. компанiя „А потiм знову зустрiвся з дpyжками. Досвiд i дослiд Чи не через звукову близькiсть. наприклад: „Нашi колго- спники набули великого дослiду у вирощеннi кукурудзи“. виплiд. „ручище“. Не слiд забувати в живiй мовi й цих слiв. навикiв. друзяки. плiд“. а також через те. Досвiд — це сума вiдомостей. можна ще користуватися словами „товариство“ („Веселе товариство“. Виргана й М. товариство. який роблять. Росiйському „дружок“. поки не згадаємо росiйського слова „дружок“ — „дружки“. якоюсь мiрою воно теж вiдповiдає ро- сiйському „дружок“. що має росiй- ський iменник iз наголосом на першому складi — „детище“ в розумiннi „дитя. друзяки? Собаки. i все пiшло по-давньому. „Бiблiотека — плiд моєї пра- цi“ (Росiйсько-український фразеологiчний словник I. „його цiкавили всi дослiди ґрунтiв. яке українець. гульня. може означати тiльки зневажливу або глузливу форму.. 35 . Номис). Близькими до iменника „дитя“ в переносному значеннi є слова „виплiд“. Грiнченка). „потвердити (потверджувати) щось“: „(Шевченко) добре на самiм собi досвiдчив усього. що означає „подруга або моло- да дiвчина. що означають „зазнати(зазнавати). i все пiшло по-старому: п’янки. З iменником „досвiд“ мають зв’язок дiєслова „досвiдчити“. — М. що їх провадили в нашiй лабораторiї“. що в газетнiй фразi треба було написати: „А потiм знов зустрiвся з товаришками (або зi своїм товариством. §16. „Уран- цi йде Олеся дрyжок збирати“ (Марко Вовчок). дебоширство“. за аналогiєю до наведених слiв. а зовсiм не те нiжне або врочисте поняття. що має iронiчний вiдтiнок. — читаємо в газетi i. Коли йдеться про кiлькох людей.“ Є ще українське слово „друзяка“. глузування чи лайки. Чубинського). що проводилися в нашiй лабораторiї“. „компанiя“ („Злi компанiї i доброго чоловiка зiпсують“. як то звучать усi українськi iменники з суфiксом -ищ-: „хлопчище“. Тим-то й у перших фразах треба було написати: „Нашi колгоспники набули великого досвiду в вирощеннi кукурудзи“. Слово „дiтище“. вимов- ляє з наголосом на другому складi. дiзнатися (дiзнаватися) з власного досвi- ду“. експеримент. часто трапляються помилки в уживаннi цих двох слiв. Стороженко). що iменники „досвiд“ i „дослiд“ часом мають у росiйськiй мовi один вiдповiдник — „опыт“. вiдповiдає „товаришок“: „Що ж це твiй товаришок — такий. що сердешний люд терпiв пiд тим ярмом“ (Словник Б. Адже в українськiй мовi є тiльки слово „дрyжка“. а не товаришi!“ (Панас Мирний). товаришки. зi своєю компанiєю).. „плiд“: „Цi припущення є виплiд його фантазiї“. не можемо добрати. „його цiкавили всi досвiди ґрунтiв. наче причмелений?“ (iз живих уст). а ще бiльше — росiйському „дружище“: „Є ви товаришi. Дружки.ансом iронiї. „бабище“. до- слiд — це спроба. щоб пiзнати iстину або пере- вiрити набутi вiдомостi. — О. про що йдеться. Пилин- ської).

„Андрiй намагався обернути все в жарт“ (М. як мене за печiнки бере. Бачимо це слово й у таких висловах. Треба сподiватися. що й нашi автори дитячих книжок будуть називати своїх маленьких героїв — Юрась. а не росiйським „Ксения“ чи ласкаво — „Ксюша“. „Я тебе питаю без жартiв. „Женi“ над „Євгенком“. хто з них з’їсть бiльше кисличок. де треба iнших. яку батьки волiли назвати українським iм’ям. — все було б у ньому цiлком природно. Нечуй-Левицький). але цей автор — не одинак. автор — українець. Не тiльки Свєта. 36 . ростуть i бавляться на тiй землi. з жахом дивились. а також у художнiй лiтературi: „З жарту й бiда часом буває“ (М.§18. яка сама могла впорати чимало кислиць. а це вже не жарт. — ска- зав Роман“ (I. Це уривок з оповiдання для дiтей. Маpия. але й Маша. в наведених вище фразах треба було написати: „Вiн неабияк злякався (сплохував)“. Як i всяка мода. Маруся. Жора чи Юрасик. Можна було б не звертати уваги на незвичай- нi ласкавi найменування українських дiтей в одному художньому творi. мабуть. Миколок. або Юрасик. через ве- селу вдачу нашого народу. що й росiянам подобаються деякi українськi ласкавi iмена. Василькiв. як: „Жарт жартом. коли замiсть Анн i Ганн з’явились Жанни. §19. — Ганна Барвiнок). Номис). Женя чи Євгенко? „Жора i Женя побились об заклад. Петрусiв (або Петрикiв). дiя вiдбувається на Українi. неабияк Iменник „жарт“ — дуже поширений в українськiй мовi. Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби цi лагiднi й милозвучнi ласкавi дитячi iмена? Дивна рiч. та ба. Васi. „Мико- лi було не до смiху. що цiлком вiдповiдає росiйському „не на шу- тку“. тим бiльше. „Свєтi“ над „Cвiтланкою“. а з „Марiйки“ зробив „Машу“. Якби оповiдання було пере- кладом iз росiйської або в ньому мовилося про маленьких персонажiв десь у Росiї. Наша класична лiтература знала вислiв „не в жарт“ („Деякi тужать не в жарт“. що нiяк не хочуть бiльше туди лiзти“. Нечуй-Левицький). що бiльше вiдповiдають росiйському вислову „не на шутку“:„Вiн не на жарт здрейфив“. Илья. що живуть. не на жарт. „Смiшками та жартами одмовилась. Це слово часто виступає в народних прислiв’ях i приказках. а й у Москвi. або Марiйка. Коцюбинський). як хлопчаки над силу запихають собi в роти маленькi яблучка. тому в росiйських родинах тепер чимраз бiльше називають дiтей давнiми росiйськими iмена- ми — Ирина. „Йосип неабияк розсердився“. через те можна назвати не одну Оксану — росiянку не тiльки в Києвi. ноги трусяться“ (Ганна Барвiнок). Никита. де з дiда-прадiда дiтей ласкаво звали Юрко. „Йосип не на жарт розсердився“. Колi. а правди не сказала“ (Марко Вовчок). Вiтик. Петi замiсть Грицькiв (або Грицикiв чи Гри- цунь). а Росiйсько-український словник наводить при- слiвникову форму „неабияк“. чому автор дав перевагу „Жорi“ над „Юрком“. якоюсь мiрою схожа з так званим стиляжництвом. Дуже часто в українськiй дитячiй лiтературi стали появлятися Гришi. що перед цим бiгала з хлопчиками наввипередки. Жарт. а Юрiїв i Георгiїв замiнили Юджини. Проте на сторiнках сучасної української лiтератури це слово бачимо ча- сом навiть там. Захоплення iменами iншого народу можна спостерiгати не тiльки в нашiй дитячiй лiтературi. Виходячи з цього. Важко сказати. а герої оповiдання — українськi дiтлахи. не до жартiв“ (I. — це своєрiдна мода. воно — скороминуще.

„заступник прокурора“ тощо. i її слухали мовчки — без салютiв та музики“ (Ю. катiвня „Iз тюремних застiнкiв вiн вийшов тяжко хворий. Нема потреби брати слово з iншої мови й перелицьовувати його на кшталт своєї. читаємо в однiм наказi: „На час моєї вiдсутностi призначаю своїм заступником тов. Вiд цього творяться й назви посад: „заступник директора“. цi слова. „замiсник командира“ та iн. якщо в своїй мовi є дуже точне слово. що йдеться про потребу обiйти прикру або ворожу дiю когось чи чогось. взятiй iз сучасного художнього твору. але незламний ду- хом“. „захищати“. що заступає начальника. Заступник i замiсник Цi слова часто плутають. Ле- вада). мають деякi ню- анси в значеннях. Наприклад. створити їй перешкоду або захист вiд неї. Катруся та iн. мучать: „З6 письменникiв Радянської України впали в тi героїчнi роки смертю хоробрих на фронтах Великої Biтчизняної вiйни та в гестапiвських катiвнях“ (О. „обороняти“. що слова „застiнок“ нема в українськiй мовi. командира чи взагалi керiвника в певнiй галузi або на якiйсь дiлянцi роботи постiйно“: „Сосни порипували. пошукати певного захисту вiд зливи“ (М. Особливо це яскраво можна бачити в фразi „Гори. — тимчасом як тут саме було б на мiсцi слово „заступник“. цебто „людина. що роблять кораблям захист од бурi“ (Словник Б. Марiйка. В iншiй фразi. Застiнок. „Росла в гаю конвалiя пiд дубом високим. „захищати“ стали виживати слова „оборона“. якщо пильно придивитись до класичних зразкiв i народної мови. захищалась вiд негоди пiд вi- ттям широким“ (Леся Українка). „Нема соломи. Захист i оборона Останнiм часом слово „захист“ i похiднi вiд нього „захисник“. „захи- сний“. що виконують певну слу- жбову функцiю постiйно. змусили мене озирнутися навкруги.. Грiнченка). „захищатися“ стоять тому. Педашенка“. §20. а замiсником Новиков“. як „замiсник директора“. — читаємо в однiй статтi.. мов снасть. — а тут са- ме слiд було написати „замiсником“. Це стверджують i такi слова. хто працюватиме замiсть мене“. цебто мiсце. Уживають слова „захист“ i в 37 . „оборонець“. як „захищ“ — тимча- сова прибудова з соломи або очерету до хати замiсть сiней. то нема чим i хату захистити вiд холоду“ (з живих уст). а є „катiвня“. цебто „тим. §21. „хист“ — огорожа з пруття або хмизу в пасiчникiв i мисливцiв. бачимо протиле- жне — „Комiсаром у тебе буде Яременко. §22. де людей катують. Iменник „заступник“ може бути синонiмом i до слова „захисник“: „Не кажи менi нiчого за нього. що менi ним уха протурчали“ (Панас Мирний).Надiйка. а не тимчасово. У цих реченнях слова „захист“. Коцюбин- ський). Яновський). Є i без тебе тi заcтyпники. де мають на увазi працiвникiв. заступник по- кiйного комiсара виголосив промову. Незважаючи на значеннєву схожiсть. де автор забув. „оборон- ний“. Вiзьмiмо такi речення „Першi краплi дощу.

краще користуватись iменниками „хлiбороб“. любив землю. запитують: а як обiйтись без слова „землероб- ство“.. у дiловому листуваннi й на сто- рiнках перiодичних видань ми читаємо слова „землероб“. „землеробство“. не лякався я злих ворогiв“ (народна пiсня). коли маємо дiло з вирощуванням технiчних культур? Адже є країни. обробiток (обробка) землi На табличках. наприклад: „Люди з околиць кинулись до фортецi. слiд було б узяти дiє- слово „обробляти“. рiльництво. „Сорока в ворони просить оборо- ни“ (М. поки оборонцi завзято стримували ворога. „ратай“. „землеробство“ створено невдало з двох складових частин — iменника „земля“ й дiєслова „робити“. треба не забувати й слiв цiєї другої групи й казати. що рiльник без поля“ (Ю. коли навiть визнати потребу створення нового слова. але його вподобали й освоїли в своїй мовi росiяни („хлебороб“. Чому? Тому що цi штучнi слова мають поряд себе давнi українськi. що робить дарма"). „Боронив я свою Україну. що робить брак"). хлiборобство. „земледельческий“. з землi й жив“ (iз живих уст). „Дитина без школи. де хлiб не сiють. Водночас українське слово „хлiбороб“ не тiльки й далi живе в устах наро- ду. останнiй кипить“ (переклад „Робiтничої Марсельєзи“). §23. Творцi й прибiчники слiв „землероб“. адже землероб не робить землю. Тим-то цi термiни. Рильський). Федькович). тимчасом як тут. „землеробський“.розумiннi „охорона“. „хлiборобський“. „Алi оборонявся“ (М.. але цих слiв не знайдемо в нашiй класичнiй лiтературi та фольклорi. пояснюючи значення слова „рiльництво“: 1) „полеводство“. що обложив їх звiдусiль. „Ниво неорана. прагнучи використати все багатство нашої мо- ви. так важко прищепити в живому мовленнi. „землеробство“. багато хто в фортецi помер вiд голоду й спраги“. як то виходить за ана- логiєю до слiв „бракороб“ ("той. Наведемо приклади з класики й живої народної мови: „Масюк любив хлiборобство“ (I. „З оборонцями ладу старого бiй усесвiтнiй. на штампах i печатках. „хлiборобство“. шукаючи захисту. створенi всупереч за- конам українського словотвору. паруючи. Номис). ниво несiяна.пpoґpec технiки в сiльському 38 . де твої ратаї? Де твої сiячi?“ (М. Коли мовиться про потребу застосувати фiзичну силу або зброю. „протекцiя“: „Де ж бiднiй удовi захисту шукати проти такого напасника!“ (з живих уст).. Землеробство. а обробляє землю. „Мiй батько — з дiда-прадiда хлiбороб. наприклад: „Обов’яз- ком кожного громадянина є боронити (або обороняти) свою Батькiвщину“. Нечуй-Левицький). Старицький). але. „дармороб“ ("той. До того ж слова „землероб“. а саме: „хлiбороб“. „земледелие“. коли слова обох цих груп будуть слушнi в однiй фразi. „рiльник“. „оборонець“. 2) „земле- делие“. чорно- зем“ (М. а також „хлопкороб“ тощо). Коцюбинський). що. „рiльництво“. Чернявський). — й наводить слушну iлюстрацiю: „. якi цiлком вiдповiдають росiй- ським „земледелец“. що. „хлiборобство“. Вiдповiдь на це дає наш Українсько-росiйський словник АН УРСР. Зi сказаного випливає. „Чекає ратая. тодi не обiйтися без слiв „оборона“.. не чуєм i в живiй народнiй мовi. „рiльни- чий“. не заперечуючи. Трапляються випадки. „оборо- нятися“: „оборона Бушi“ (М. коли йдеться про вирощування хлiбiв. „обороняти“ ("боронити").

Нечуй-Левицький). Рильський). а тому й треба було написати: „для бiологiчної iзоляцiї. щоб уникнути можливого поширення мiсячних мiкроорганiзмiв. а тiльки паразитує в текстi. „мати на метi“ тощо.. а вiн хоче повчати iнших“. нема нiякої мети. Слово „знаття“ звичайно заступає дiєслово знати: „Якби знаття. наприклад.“. мабуть. Грiнченко). уважав. На жаль. „дбати про свiй iнтерес“. що слово „мета“ треба обминати. — можна було б прорватися“ (Ю. — чи- таємо в одному сучасному оповiданнi. залежно вiд системи рiльництва“. виявляють певну рiзницю. хоч i дуже подiбнi одне до одного. без мети“ (М. Iдеться лише про те.. Слово „знання“ означає суку- пнiсть вiдомостей про щось: „I жадiбно знання вона пила“ (Б. У народнiй мовi це слово трапляється далеко рiдше. при- мiром. й помилково написав „знаття“ замiсть „зна- ння“. росiйському вислову „оста- ться при пиковом интересе“ вiдповiдає український „лишитись нi з чим“. що слова „знання“ й „знаття“ є синонiми. не слiд думати. щоб не обертати вислiв „з метою“ в той прикрий канце- ляризм. у висловi „на близьку мету“. мовчки. „А менi в тому дiлi нема нiякого iнтересу“ (з живих уст). Iнтерес i цiкавiсть Слово „iнтерес“ має насамперед значення „користь. До речi. Знання й знаття „Йому самому ще не вистачає знаття. §24. залежно вiд системи сiльського госпо- дарства. що означає — „на близьку вiддаль“. статей i фейлетонiв. §26. профануючи гарне слово „мета“. Крим- ського). „у спiльних iнтересах“. що в кума пиття. який ми спостерiгаємо що- дня в друку й чуємо з уст: „З метою бiологiчної iзоляцiї. Словом „мета“ послугувалась i послугується наша лiтература. З метою чи без мети? Вiд вислову „з метою“ рябiють сторiнки газетних iнформацiй. космонавтiв помiстили в спецiальний „фургон“. З цього. зиск“: „Фактор за малий iнтерес робить усi вашi доручення“ (Словник за редакцiєю А. що прийде пiдмога.господарствi виявляється по-рiзному. щоб уникнути. хто крiзь завої синi iде самотньо. 39 . А яку мету. „З метою вияв- лення жанрових особливостей цього твору надiслали його на квалiфiковану експертизу“. як i в багатьох iнших подiбних випадках. який не допомагає зрозумiти написане. Яновський). „Якби знaття. „О. де автор. Вiд цього походять вислови: „пильнувати свого iнтересу“. Ось кiлька зразкiв iз того потоку. досягла до своєї мети“ (I. бiдний той. §25. Цi слова. то б i дiтей забрав“ (М. звiсно. „Щоб виявити жанровi особли- востi цього твору. „класовi iнтереси“. щоб пере- дати важливе життєве завдання або iдейне спрямування людини: „Очевидя- чки. у таких висловах. вбачали автори наведених на початку газетних фраз? Тут.“. Номис). де вони пройдуть тривалий карантин“. широковживане в нашiй поезiї слово „ратай“ майже зникло з нинiшнього вжитку. цебто важливе життєве завдання або iдейне спрямування. як „поставити собi за мету“...

„интересно“. котрий звичайно стоїть у фразi з якимось iменни- ком чи займенником у давальному вiдмiнку (менi. Деякi сучаснi нашi письменники поширюють значеннєву функцiю слова „iнтерес“. книгу вхiдних i вихiдних паперiв чи так зване Святе Пи- сьмо: „Чи то вмер чернець у келiї. з якого зроблено вкривало: „коц“ — „укривало з вовни або байки“ („Вона грюкнула дверима й увiйшла до себе в хатину. пишучи святу книгy?“ (I. як павутиння“ (I. їй. надаючи йому поняття цiкавостi: „З особливим iнтересом поста- вилися товаришi до цiєї розповiдi“ (I. — Г. треба вiдповiдно користуватися словами „книжка“ й „книгa“. що залежить не стiльки вiд змiсту. належну до лiтньої постелi. Вiльде). — Панас Мирний). у прейскурантi треба було написати: „є вибiр лiтнiх укривал“ („або лiтнiх коцiв“. Ле). Нечуй-Левицький).. тобi. — читаємо в прейскурантi. Ковдра. прислiвник „цiкаво“ цiлком вiдповiдають росiйським словам „интерес“. з якого матерiалу її зроблено. що також є вiдповiдниками росiйського „одеяло“. ридала“ (П. Нечуй-Левицький). Iваненко). хто мене прийняв би“ (Леся Українка). йому. Номис). є „укривало“: „До завiс. має паралельну конструкцiю. засла- на добрим коцем“. лягаючи на постелi. незалежно вiд того. ще як над книжкою поезiй смiялася. 40 . §28. „лiжник“ — „укривало з дуже грубих вовняних ниток“ „. що саме зробив для старичка Щепкiн“ (О.сидiла. я довго вас ждала. „Письмен- ному — книжка в руки“ (М. вам). скiльки вiд розмiру книжки. „любо- пытно“: „Почала я з цiкавiстю читати. Прислiвник „цiкаво“. Книга й книжка Чи є якась рiзниця мiж цими словами. Хоткевич). до рожевого шовкового укривала я попри- шивала б тонесеньке кружево. Навряд чи є потреба в поши- реннi значення цього слова. „Ти б менi розказав хоч для однiєї цiкавостi“ (I. лiжник. доки не зморив її сон. бо український iменник „цiкавiсть“. Отож. хоч навряд чи можна вважати вкри- вало. „У магазинi є вибiр лiтнiх ковдр“. прикме- тник „цiкавий“. „любопытный“. однак рiзниця мiж ними є.. Загальною назвою речi. „Мене аж з’їдає цiкавiсть: звiдки мене може знати Марина?“ (I. Адже є iншi українськi назви. якщо їх зроблено з байки). Вихо- дячи з цього. нам. що складається з iменника чи займенника в називному вiдмiнку й прикметника „цiкавий“: „Тарасовi цiкаво було дiзнати- ся. прикрившися лiжником“. коц. тодi лягла коло опришка. де стояла її постiль.“ (Олена Пчiлка). чи вони — абсолютно тотожнi й їх можна довiльно вживати на свою вподобу? Хоч цi слова й мають схожiсть.. „ґросбух“ — головну бух- галтерську книгу. що нею вкриваються. Тичина). „интересный“. що залежать вiд матерiа- лу. за рiч. §27. Найбiльше ми вживаємо слово „книжка“: „Ах. Пiд словом „книгa“ розумiємо грубий фолiант. „любопытство“. „Цiкавий я знати. пошите на ватi або виткане з грубих вовняних ниток.. укривало Останнiм часом слово „ковдра“ стало витискати з ужитку iншi українськi слова. Франко).

який нашi автори пишуть то „брильянт“. скарби. — читаємо в сучасному творi.. Останнє слово майже зникло чомусь тепер з ужитку. „коштовнi ре- чi“ й „дорогоцiннiсть“ майже витиснули давнє українське слово „скарби“. якщо тут добува- ють руду. Сосюра). дорогоцiннiсть. Чи не краще заради унiфiкацiї мови взяти для постiйного користування якусь одну з цих трьох назв. Рильський). варто. „У хрустальних галереях соляних ко- палень ми нишкли схвильовано. що давня мовна традицiя дає перевагу слову „дiамант“. „самоцвiт“. коштовнi речi. слово самоцвiт? Мабуть. самоцвiт. нових копалин“ (О. де добувають кориснi копалини. „самоцвiтний камiнь“. — але це тiльки стверджує потребу прийти до якогось одного з цих слiв. мов самоцвiтне камiн- ня. в Панаса Мирного: „На довгих листочках грає i сяє. що iменник „скарб“ є синонiмом до другого українського слова — „клад“ („Нащо лiпший клад. самоцвiти“. „рудник“. враженi видовищем небаченої краси“ (Ю. що не мають нiякої значеннєвої рiзницi. кажуть. У росiйськiй мовi цьому слову вiдповiдає „ископаемые“: „Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу i мрiє про мандрiвки й вiдкриття нових земель. Iменника „копалина“ в однинi не вживають узагалi. Отже.їхала Чорним гаєм i попалася розбiйникам“ (Марко Вовчок). що означають однакове поняття. „Хай вам завжди мати мила буде скарбом дорогим“ (М. . а в множинi — „копа- лини“ — це слово означає пiдземнi мiнеральнi поклади.§29. що їх використовують люди для промислових i господарчих потреб. примiром. одна скупа панi i везла з собою усi свої скарби великi. брильянт. що належали французькiй залiзоруднiй компанiї“.. дiамант У художнiй лiтературi й публiцистицi слова „коштовнiсть“. Україн- ськi класики волiли писати „дiамант“: „Дiамант дорогий на дорозi лежав“ (В. але наша класика та й сучасна українська лiтература ши- роко послугувалися множиною цього iменника — „скарби“: „Їхала. Копалина й копальня „А Ювеналiй Дмитрович уже розповiдав про недавню катастрофу на Кри- ворiзьких копалинах. По-рiзному називаємо ми також скарби. до цього частково спричинилось те. не слiд цуратись i цього слова. самоцвiтний камiнь. що складаються з коштовних каменiв: „дорогоцiнний камiнь“. Проте в цитованої вже Лесi Українки ми можемо прочитати фразу й зi словом брильянт: „Дiстань- те шкатулку з брильянтами“. §30. де слово „копалина“ помилково стоїть тут за- мiсть „копальня“. „Найчистiшi дiаманти сяють яснi та прозорi“ (Леся Україн- ка). Копиленко). Сучасний український письменник В. а тим часом у А. дiаман- товi крапельки мiнилися пiд сонячним промiнням“. дорогоцiнний камiнь. чиста роса“. Собко вживає вiд iменника „дiа- мант“ прикметника „дiамантовий“: „Тiльки-но пройшов свiжий дощ. 41 . Смолич). Читаємо: „Линуть глибокi копальнi в серце залiзне землi“ (В. коли в дiтках лад“. Може. то „дiамант“. Так само слiд позбутись розбiжностi в вiдповiдниках росiйського слова „брильянт“. то вона зветься рудня. Кримського читаємо: „Срiбло. Певно. Самiйленко). Коштовнiсть. „Розум — скарб людини“ (на- родне прислiв’я). злото. — Приказка). Копальня — це мiсце. „прииск“. Вiдповiдниками цього слова в росiйськiй мовi є слова „копь“.

— О. тощо („Перед дверима цукернi ще помацався за кишеню. даючи перевагу „лiвшi“. — I. в класичнiй лiтературi й народнiй мовi називали й називають крамницею: „Завiв крамницю з тютюном“ (I.. там в освiтленому вiкнi стояло багато квiтiв“ (Леся Українка). „Нам треба ще багато будiвельного дерева“. та ще до того ж не гектарами. — Л. стояв великий магазин. — Прислiв’я) й „матерiал. „гамазея“. де. а вже крамницi почали зачинятись“ (М. Коцюбинський). ба навiть у сучасного українського письменника О. мушкетiв. незалежно вiд розмiру його й асортименту краму. а кубометрами — неможлива рiч. бо лiсом зветься сукупнiсть дерев. Заклад. що ростуть на певнiй площi землi: „Кругом яру зеленiє старий лiс“ (I. Тритомний Росiйсько-український словник наводить слово „шульга“ як за- старiле. де про- дають спецiальнi вироби. А тим часом скiльки прiзвищ утворилось вiд цього слова: Шульга. 42 . якщо й траплялося слово „магазин“ (або „гамазин“. де продають лiтературу. Одержувати щодня лiс. а велику комору на зерно („Пiдпалюють гамазини з хлiбом“. доброго знавця української мови. „Ще сонце не зайшло.. — Леся Українка. Ось читає- мо. крамничка У сучаснiй українськiй офiцiйнiй i дiловiй мовi слово магазин замiнило всi iншi синонiми. наприклад. крамниця. де є хороше дерево на хату“. Навряд чи є пiдстави виводи- ти це слово „за штат“ i не послуговуватись ним у нашiй сучаснiй лiтературнiй мовi. Отже. Мартович). продукти („Рушниць. Крамницi. чи є грошi“. Котляревський. читаємо: „Вiн. й у першiй фразi треба було написати: „Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв дерева“. шаблюку вхопивши по-татарському. де продають солодощi. „Лелiя спинилась бiля одної дуже великої крамницi. лiвицею. Шульженко. Лiс i дерево „Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв лiсу“. „цукерня“. Лiвша i шульга Слово „лiвша“ майже витиснуло давнє українське „шульга“. хоч i не був шульгою. Нечуй- Левицький). Iльченка. — I. Така фраза звучить по-українському дуже неприродно. „гамазiя"). „На самiм кiнцi Борислава. Шульженчук. Шульгiн! Скiльки разiв ми натрапляли на слово „шульга“ в класичнiй лiтературi й живiй народнiй мовi. де складували земний вiск“.§31. що добувають iз цiєї рослини на рiзнi господарськi потреби“ („Я покажу. „гамазей“. то далеко в вужчому значеннi. мають теж свої назви: „книгарня“. оружжин наклали повнi гамазеї“. — читаємо в однiй газе- тi. у газетi заголовок фейлетона: „Про лiвшу — лiвою рукою“. §33. Магазин. Стороженко ) або комору на рiзне начиння. — З живих уст). Якщо слово „лiс“ має українською мовою одне значення. широко вiдомi в класичнiй лiтературi й живому мовленнi. де продають харчi або якiсь iншi припаси й речi. §32. Нечуй-Левицький). Франко). рубався люто“. знаряддя. Цi слова означали не будiвлю для продажу. то „дерево“ — два: „рослина“ („На похиле дерево й кози скачуть“.

вiдповiдно до росiйського слова „лавка“: „Якiв за- йшов до кума в крамничку“ (Марко Вовчок). що на два днi наварила“ (з живих уст). — чуємо з уст.. або й на лихо: „Раз сталася така пригода. що обидва слова мають серед багатьох своїх значень також значення росiйського слова „случай“: „При нагодi я скористаюсь вашою порадою“. „Шкода заходу й труду“ (I. „У нас провели такi мiроприємства“ i под. треба далi поглиблювати прийнятi мiроприємства“. вiд цього є вислови „стати пригодi“. як у наведених фразах. „произошло несчастье“: „Ой на козаченькiв ой на запорiжцiв та пригодонька стала“(iсторична дума). Копиленко). „запровадили (здiйснили. „За два заходи й воза полагодили“ (з живих уст). Коцюбинський). що зумовив якусь дiю“: „Ольга мала деякi данi пiдозрiвати. Отож. Oстаповi зсунулась пов’язка з рани. або „випадок. — невiдомо. aґpecивних заходiв“ (О. Росiйському вислову „принимать меры“ вiдповiдає український „уживати заходiв“: „Вiн рiдко вживав рiзких. його наспiх склепали тi. Вiльде). професоровi й студентовi.. що iменник „нагода“ означає „випадок“ (здебiльшого сприятливий): „Нагоди стрiляти їй не трапилося“ (М. „мероприятие“ є „захiд“. але хотiли висловити свою думку по- українському. що не знали багатства нашої мови.“ (I. бо таким способом збiднюється багата на рiзноманiтну лексику українська мова. письменни- ковi й перекладачевi“. Нагода й пригода Цi два слова — немов камiнь спотикання для тих. Коцюбинський). „Менi ще не випадало пригоди їздити до Ужгорода“. на якiсь бувальцi: „Кожна пригода — до мудростi дорога“(пpиcлiв’я). — читаємо в рецензiї. Слово „захiд“ має ще значення „зусилля“: „Не варта справа заходу“ (при- повiдка). Мiроприємство Коли й хто почав запроваджувати в нашу мову неоковирне слово „мi- роприємство“. але час вiд часу воно з’являється в дiловому ли- стуваннi й чується в доповiдях: „Щоб досягти помiтного успiху. iнодi воно буває вiдповiдником росiйських слiв „приём“. що Завадка шукає нагоди загово- рити до неї. провели) такi заходи“. „присест“: „За одним заходом упорав усе. Шеремет). Вiдповiдником до росiйських „мера“. Щоб уникнути прикрих помилок. §35. i вiн нiяк не мiг дати собi ради з нею“ (М. що негаразд знають українську мову й тому часто ставлять їх не там. „Зi мною сталась така пригода“. Такого слова не було й нема в українськiй мовi.Франко). де треба: „Словник має стати в нагодi вчителевi й школяревi. Цi помилки виникають. Навряд чи є потреба замiняти всi цi слова одним-однiсiньким словом „магазин“. треба зaпaм’ятати. 43 . у перших реченнях треба було сказати: „поглиблювати вжитi за- ходи“. ке- пкує з його заходiв“ (М. А iменник „пригода“ вказує на якусь подiю. Якщо мовиться про дрiбну сiльську крамницю. вживають зменшеного iменника — „крамничка“. §34. а в множинi — „заходи“: „Палка молодiж у живi очi смiється старому. „стала пригода“ — вiдповiдники до росiйських „быть беде“. мабуть. через те.

§37. а в значеннi „запроданець“ користуються словом „найманець“. „Не випадало ще нагоди їздити. бо українською мовою плата.“. ґанжа. але воднораз його стали вживати в значеннi „запроданець. Таких слiв є чимало: „хиба“. як писав Т. Таку фразу може зрозумiти тiльки той. турецьким султанам“ (Т. Слiд вiдзначити. Iменник „пригода“ може означати також потребу. „пoхибка“.. я тобi у великiй пригодi стану“ (казка). що з погляду мовної традицiї є чiткiшими вiдповiдниками до росiй- ських „недостаток“.“. „огрiх“.. У сучаснiй лiтературнiй мовi слово „наймит“ виступає в його буквально- му соцiальному значеннi. й витискує з дiлової. Чи не краще й природнiше зазвучала б перша фраза. що наймався пpaцювати в заможного господаря („Наймит запрiг конi й поклав на вiз кiлька кавунiв i динь“. що „за шмат гнилої ковбаси“. недоробок. 21 коп. ґан- джа. — I. чоловiче добрий. То- му й у наведенiй фразi треба було написати: „надiслано пiсляплатою“. „недоробок“. де є вислiв „наложенный платеж“. Накладна плата чи пiсляплата? У дiловому листуваннi трапляється читати: „Книжки надiслано накла- дною платою“. Тим-то й у наведених на початку нeпpaвильних фразах треба було висло- витися: „Словник має стати в пригодi. „Це оповiдання захоплює i хвилює своїм змiстом читача. вiдступник.. яку вносять пiсля одержання на поштi замовленої речi. утратило колишнє значення. Недолiк.“. Гончар). є багато стилiстичних недолiкiв“. §38. коли воно вживається вiдповiдно до росiйських „недостаток“. „недочёт“. 44 . хиба. Утворений вiд кореня дiєслова лiчити в значеннi „рахувати“ й заперечної частки „недо“ iменник „недолiк“ був синонiмом слова „нестача“: „Пiд час ревiзiї каси виявлено недолiк (або нестачу) на 575 крб. Шевченко. „недочёт“. „Знов у коморi натрапили на недолiки: не стає 15 кг гречки й 32 кг проса“. але в ньому. ґандж Колись слово „недолiк“ мало далеко вужче значення.. а часом i з художньої мови iншi вiдомi слова. щоб пpинecлa iз криницi холодної води“ (народна пicня). нiж тепер. на жаль. як це бачимо в таких фразах: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато недолiкiв“. перекидався до ворожого та- бору: „Вашi господарi — наймити татарам. §36. набувши значення росiйських „недостаток“. Згодом у переносному значеннi з’явилось нове слово — „найманець“: „Не тiльки чоловiки. прогрiх. „по- милка“. „вада“. Нечуй-Левицький). зветься пiсляплатою. Шевчен- ко). „недочёт“. вада. Наймити й найманцi Слово „наймит“ означало колись певне соцiальне поняття — робiтник. що тепер слово „недолiк“. вiддавши його синонi- му „нестача“. „прогрiх“. огрiх. користь: „Годувала собi дочку для своєї пригоди. хто знає росiйську мову. перекинчик“. — вiд чого є вислiв „стати в пригодi“: „Не бий мене. а й жiнки й пiдлiтки брали активну участь у боротьбi проти нiмецько-фашистських окупантiв та їх найманцiв“ (О.

тiльки з iншим зна- ченням. Обслуга й обслуговування (обслужування) „У мiстi вiдчувається погана поштова обслуга“. що надала йому газета. — I. й вiдразу впадає в очi помилкове використання слова „обслуга“.. здебiльшого в вiйськовiй справi. Облiк i обличчя „У постатi головного героя роману перед нами постає облiк нашого суча- сника“. що наша мова має досить вiдповiдникiв до росiйських „недостаток“. а група людей. §40. при- значених виконувати певну роботу. Яновський). Iз цих прикладiв бачимо. як латинське „g“: „Бувають люди з природженою ґанжею“ (I. має в українськiй мовi точне значення: „Скiльки ще не взято на облiк самостiйних груп. бо українська мова має досить вiдповiдникiв до росiйського слова „облик“: „обличчя“ („Таке обличчя нашо- го сьогоднiшнього села“). „недочёт“. Стефаник). що походить вiд дiєслiв „облiчувати“. §39. — Марко Вовчок). спрямовану на виконання якогось завдання. та й то нема в цьому потреби. Українська класична лiтература й народна мова користуються словом „не- долiк“ тiльки в значеннi „нестача“. Мав у поясi хибу. що це слово є також в українськiй мовi. „У всiй стайнi нема коня без ґанджу“ (з живих уст). але не знали. „прислуга“. яке має iнше значення. Франко) й „лик“ („Узяла на себе лик прудкого хло- пчика“. Козаченко). близькому своїм значенням до слова „недо- статок“. де перший звук — проривний. а обслуга зайня- ла теплушку“ (В. фразi: „Гармату викотили на платформу. Росiйському слову „изъян“. нiж те. для iнших значень уживають наведених слiв: „Iвана кликали в селi Переломаним. „образ“ („Бережучи свiй нацiональний образ. „недоробок")“? На кра- ще пiшло б i в другiй фразi. Грiнченко). застарiлi „пoдоба“ („Фабрика швидко стратила свою опрятну i празничну подобу“. не зва- живши на те. як зв’язатися з iншими пiдпiльниками“ (Ю. наприклад. — читаємо в рецензiї на художнiй твiр i не можемо зiйти з дива: про який це облiк пише рецензент? Адже цей iменник. в українськiй мовi вiдповiдають „ґанжа“ („ґaнджa“) або „ґандж“.якби замiсть недоречного там слова „недолiки“ поставити „огрiхи“: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато огрiхiв (або „хиб“. вимовляється. Коли треба передати дiю.“ — Б. Рецензент механiчно перенiс в український текст росiйське слово. тодi слiд удаватись до слiв „обслуговування“ або „обслужування“. — читаємо в однiй газетi. Нечуй-Левицький). як це бачимо в такiй. що задовольняє чиїсь потреби. Обслуга — це не дiя. то чи варто замiняти всiх їх одним словом „недолiк"? Хоч би тiльки з стилiстичних мiркувань. бо все ходив схилений„ (В. якi боролися з окупантами. 45 .. „изъян“. У цьому не було нiякої потреби. Росiй- ським вiдповiдником до цього слова буде „расчёт“. якби там стояло слово „хиби“ (або „вади"): „Це оповiдання захоплює й хвилює своїм змiстом читача. але в ньому є багато стилiстичних хиб (вад)“. „В артiлi добре органiзовано облiк i зберiгання кормiв“ („Колгоспник України“). „облiчити“.

. Але про якi пам’ятники пише автор статтi? Адже слово „пам’ятник“ означає українською мовою монумент. цебто речi. i. iндивiд: „Вiн сам. вкупi з сином поета. замки. кого хотiлось бачити. — „книжка. Старицький). де вона в нього iснує на Правах лiричного героя“ (Є. — або кажуть: „Ви наговорили менi багато образливого. — читаємо в статтi про археологiчнi знахiдки. Iваненко). а пам’ятки. нарештi. меморiальну споруду (обелiск. плита. вiдповiдний росiйському „запе- чатлеться в памяти“: „Запала їм у пам’ятку її краса. зiгнувшись над пательнею“ (М. прошу без особистостей!“ Слово „особа“ означає одну людину. Особа й особистiсть Цi два слова — „особа“ й „особистiсть“ — iнколи не розрiзняють i пишуть: „Особа автора виявляється i в доборi теми. iнодi. якi знахо- дять у могилах“. Гуцало). Коцюбинський).. дана на згадку“: „Це перо я дала тобi колись на пам’ятку“ (Леся Українка). є не пам’ятники. що належать до культури минулого. як це бачимо в фразi: „Комiсiя передусiм хотiла дiзнатися про всi старовиннi пам’ятки. виникає образ нашого сучасника“. але тих. городища“ (О.. про що оповiдається в статтi. Нечуй-Левицький). це слово в множинi замiняє мно- жину iнших слiв — „чоловiк“. й не було“ (з живих уст). первiснi вали. Це i степовi могили. наприклад. рiзнi речi. Слiд знати вислiв „запaсти в пам’ятку“. 46 . Пам’ятник на могилi звичайно зветься „надгробник“: „Я спорудив собi надгробник вiкопомний“ (М. тiльки йому властивих образах“. i кам’янi „баби“. Коцюбинський). ре- цензент мiг би написати: „У постатi головного героя. про якi не- ма й згадки в статтi. часом воно править за вiдповiдник до росiйського слова „личность“. стояв. Тим-то й у першiй фразi треба було написати: „Особистiсть автора вияв- ляється. становлять над його могилою невеличкий монумент-надгробок“ (М. коли мовиться про багатьох людей. Пам’ятник i пам’ятка „Багато пам’ятникiв минулого є в степах України. своєю власною кругленькою особою. — або „надгробок“: „Чернiгiвськi земляки. Узявши з цих синонiмiв той. i в характерних. виганяючи її з вiрша. що стояли на цих могилах. що збереглися в Пiвденно-захiдному краї: давнi церкви. Те. — а в другiй фразi сказати: „Прошу без особистих образ!“ §42. „сукупнiсть її духовних i фiзичних властивостей“: „Авторську особистiсть не пiддаватимеш остракiзму. у висловi: „Що за пiдозрiла особа?“ Слово „особистiсть“ означає „iндивiдуальнiсть людини“. врода дiвоча“ (Панас Мирний). §41. могили.“. де викладаються певнi вiдомостi чи настанови“: „Iн- ститут готує до видання пам’ятку бригадира з квадратно-гнiздового способу посадки деяких овочевих культур i картоплi“ („Радянська Україна“) — та як синонiм iменника „пам’ять“: „Цi шматочки я сховаю на спомин про цей день на пам’ятку про нашу щиру любов“ (I. „душ“: „На нараду прийшло багато осiб. що найбiльше пiдходить до змiсту фрази. пiрамiда). Слово „пам’ятка“ вживається й у значен- нях „рiч..

не „кореспонденцiя“. ставлячи одне слово замiсть другого. Пiдписка й передплата „Пiдписка на газети та журнали ще не охопила всiх робiтникiв та слу- жбовцiв нашого пiдприємства“. звернувся з закликом пiдтримати це видання передусiм пе- редплатою“ („Радянське лiтературознавство“). а „певний процес копiювання з уже написаного“: „Глузлива доля пiдсунула переписування в канцелярїї якихось сухих. §45. Козланюк). Писання листiв та одержання на них вiдповiдей зветься по-українському „листування“. будiвельний тощо). а дiя — „листуватися“: „У Львовi Франко починає жваве ли- стування з М. „Передплату газет i журналiв продовжено ще на мiсяць“ (оголошення). Слово „писемнiсть“ — це позначання слiв вiдповiдними графiчними знака- ми — письменами: „Ще задовго до виникнення писемностi схiднослов’янськi племена створили велику та рiзноманiтну усну поезiю“ („Iсторiя української лiтератури“). нiкому не потрiбних паперiв“ (М.. часом навiть у художнiх творах майже зникло давнє слово „майдан“. Площа й майдан Не тiльки на таблицях.. — читаємо в стiннiй газетi.Кримський. Словом „площа“ майже всюди чомусь замiняють майдан: „площа Перемоги“. хоч послiдовно зберiгається зменшена його форма „майданчик“ (дитячий май- данчик. за що треба наперед заплатити певну суму грошей. Письменнiсть — це вмiння людини передати на письмi свою думку й читати написане: „Колгоспне село — село суцiльної письменностi“ (Остап Вишня). §44. чи. 47 . це зветься передплатою: „. Письменнiсть i писемнiсть Певно. „Я листуюся з її братом“. Коцюбинський).§43. А коли хтось хоче одержувати газети й журнали або збiрку творiв якогось письменника. Драгомановим“ (П. видали йому пiдписку? Присяглися мовчати?“ (Ю. „площа Мiцкевича“. у саду пасiка“. де написано назви вулиць. „Кiлька пiдвiд пiд’їхало до базарної площi“. означає по-українському не „обмiн листами“. §46. краще. а й у публiцистицi. i двi першi фрази треба було написати: „У нас iз ним — давнє листування“ (або ще краще: „Ми з ним давно листуємося“. „переписування“. — де треба було поставити слово „письменнiсть“.. через звукову подiбнiсть слiв „письменнiсть“ i „писемнiсть“ автори й промовцi iнколи помиляються. "Переписка“. Отож. „Я пере- писуюся з її братом“. „На центральнiй площi села мусить бути сад. як у фразi: „Наша країна визначається абсолютною писемнiстю“. коли не помиляю- ся.. Слово „пiдписка“ означає „затвердження пiдписом людини якогось зобов’язання додержува- тись певних правил чи виконувати якусь вимогу“: „Однак. Переписка й листування Iменника „переписка“ й дiєслова „переписуватись“ тепер iнколи вжива- ють у невластивому їм значеннi: „У нас iз ним — давня переписка“. Смолич).

„Майдан на хвилину ожив. „А коли ж ти. щоб надати тексту офiцiйно- канцелярського колориту. чи заговорила совiсть — прийшов- таки з повинною до мiлiцiї“. Тичина). „Йому навiть подих пе- рехопило. як. на селi чи в мiстi. дiвко. „покаятися“. Але основний один — площа“ (О. Адже слово „повинна“ вживається в українськiй мовi передусiм як прикметник жiночого роду. як вони вимагають: „майдан Перемо- ги“. слово „бумага“ замiсть „папiр“ „На щуку хтось бумагу в суд подав“. чи то вiн прийшов при- знатись до своєї вини. §48. горда. Росiйський вислiв „принести повинную“ краще перекладати укра- їнською мовою — „признатись у провинi“. повинну у великiй провинностi принесли вони з собою“ (Панас Мирний). „признання до вини“. примiром. що накоїв. Скiльки тут хлiба!“ — читаємо в творах сучасних українських пи- сьменникiв i мимоволi згадуємо статтю М. дихання „Вершник перевiв подих. визнання провини. дух. — Л. наведенiй на початку. признання до вини. А незабудоване мiсце. де сходиться кiлька вулиць. ка- яття „Вiн довго ховався. Подих. та означають вони не одне й те ж. Чубинського). — читаємо в репортерськiй замiтцi й напружує- мо думку. Глiбов). — зветься „майдан“: „На майданi коло церкви революцiя iде“ (П. де тонкий знавець української мови звертає мiж iншим увагу на недоречнiсть у таких фразах слова „подих“. визнати свою провину або помилку. коли є в народнiй мовi давнi вiдповiднi слова: „визнання провини“ (чи „помилки"). В українськiй мовi є обидва цi слова. а восени кожна молодиця повинна була принести на економiю двадцять качок“ (I. „каяття“. — або 48 . Коцюбинський). але чи страх перемiг. — байдуже. Слово „площа“ є просторове або геометричне поняття: „Будинки мають кiлька вимiрiв. Повинна. Донченко). Копиленко). покаятися в тому. Навряд чи є потреба в сучаснiй дiловiй i худо- жнiй мовi користуватись цими канцеляризмами. Адже це слово означає не „дихання“. точнiше й краще було б ви- словитись так: „прийшов-таки повинитись до мiлiцїї“ (або „прийшов-таки до мiлiцїї признатись у провинi“) . „площа трикутника“ тощо. а „подув“: „Клени обсипаються вiд найменшого подиху вiтерця“ (О. „майдан Мiцкевича"? §47. в чомусь зобов’язаною.. Рильського „Словник i питання культури мови“. кинув оком на юрбу“. Через те в репортерськiй фразi. То яка є потреба вiдступатись вiд традицiй української класики й живого народного мовлення? Чому не писати. Проте в художнiй лiтературi траплялося це слово й з функцiєю iменника як вiдповiдник до росiйського „пoвинная“: „Здавалося. залюднився“ (М. Цей iменник захо- див до лiтературного вжитку не з народної мови. а з росiйського офiцiйно- канцелярського лексикону. вiддих. „площа забу- дови“. ти повинна жартувати“ („Материалы и исследования“ П. Нечуй-Левицький). надруковану в „Радянськiй Українi“ 3 й 4 квiтня I963 р. „пoвинитися“. щоб точно зрозумiти фразу: чи то якийсь правопорушник прийшов до мiлiцiї з якоюсь жiнкою. ти повинна жарти знати: як парубок зачiпає. а не iменник: „Весною на економiї пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць.

вiдiтхнув важ- ко. Росiйському вислову „нельзя дух перевести“ вiдповiдають українськi „не можна дух вiдвести“. Чому написано „на полях“. Чи не краще звучить. — П. „не здихатися“ („Аж не здишеться. забувши про всi iншi українськi вiдповiдники. мабуть. — I. Коцюбинський). що. щоб перевести трохи дух“. „вiдсапнути“ ( „Лаговський важко одсапував з того прудкого ходiння“. та й чи в одному тiльки? Автори статей i промовцi чомусь дуже вподобали цей архаїчний старослов’янiзм „поприще“. береги. Яновський). вони стали проти самого пам’ятника. визирнув з-за димаря“. часом це слово вiдповiдає росiйському „кайма“: „.. верещить“. „перевести (вiдвести) дух“ („Вийшовши на високу гору. — Марко Вовчок). хлюпнуло в чорнi криси цистерни“ (М. Вiд цього слова в захiдноукраїн- ських гiрських районах капелюх iз широкими крисами зветься „крисаня“: „На нiм крисаня аж горить“ (М. Словом „береги“ iнколи позначають краї чогось. дух забивсь“. Смолич). Поля. краї. Слово „криси“ виступає iнодi як синонiм iменника „краї“: „Синє полум’я хитнулось. Часто помиляються тепер. — I. росiйському „перевести дух (дыхание)“ — українськi вислови „звести дух“ „А ви дайте менi дух зве- сти“. Рибак). Росiйськi вiдповiдники — „дуновение“. наприклад: „Пофарбова- нi в бiле береги тротуарiв здавалися примарною стрiчкою“ (О. нива. Грiнченка). затримати) дух“ („Вони проминули ще десяток склепiв. — I. Росiйському вислову „задержать дыхание“ вiдповiдають українськi „зата- мувати (зупинити. озирнувся довкола i знов вiдiтхнув“. Навпаки. — Марко Вовчок). затамовуючи дух“. арена „На поприщi вiтчизняної науки ви попрацювали сорок рокiв“. криси „На полях книжки було багато дрiбно писаних олiвцем нотаток“. а не „на бе- регах"? Адже бiлi краї книжки чи зошита звались i звуться по-українському „береги“: „Одну по однiй перегортав сторiнки. мов тiльки що вловлений горобчик“. Кримський). §50. §49. „Мо- лодиця не переведе духу. Шеремет). Донченко). затамував- ши вiддих. Донченко). По-українському вони звуться „криси“: „Солом’яний бриль широкими крисами ховав од сонця його смагляве обличчя“ (Ю. — В. Франко). боячись подати знак життя“.вказує на новi впливи: „Подих нової епохи дiйшов i до цього великого мiста“ („Вiтчизна“). там де йдеться про дихання. — Ю. „веяние“.. замiсть старозавiтно- го. — А. — чита- ємо в одному сучасному оповiданнi. Плями на берегах таїли в со- бi приємнi i неприємнi згадки“ (Н. українська класика вдавалась до слiв „дух“ ( „Вона аж зблiдла. називаючи краї капелюха або бриля полями: „Поля його капелюха намокли вiд дощу й сумно звисали“. „затамувати вiддих“ („Олег. Нечуй-Левицький). Поприще. — О. „вiдiтхнути“ („Я став. „вiддих“ („Вiн за- тамовує навiть вiддих. поле. „дихання“ („Iншi квiти в диханнi весни розцвiтуть“. Гордiєнко). „нe здихнутися“. український вислiв „на нивi"? ( „Сафронов працював на нивi театрального 49 . „Книжка з золотими берегами“ (Словник Б. Кулiш). далеко бiльше вiдповiдали б нашiй сучасностi. Сосюра).Одарка мережила крайки. — чуємо в одному привiтальному зверненнi. Маланка гаптувала береги“ (К. Коцюбинський). — М. Нечуй-Левицький.

Навiть у запозиченому „арена“ вчувається бiльше сучасно- стi. „У порiвняннi пiдсумкiв цьогорiчного сезону з минулим — нема нiякої тенденцiйностi“ (з газети). Грiнченко). що певна дiя або якiсть виявляється достатньою мiрою: „Нiч була тиха i пopiвняно тепла. до ладу. Порядок. Так само й у фразах „У пopiвняннi. як слiд. §51. коли йдеться про порiвняння когось або чогось iз кимось або чимось: „Проти нас трьох не- ма в свiтi дужчого“. у порядку. Жива народна мова не знає iменника „поприще“. скiльки себе пам’ятав“. бо тут правильно було б сказати за нашою мовною традицiєю: „як порiвняти середнi мiсячнi температури (порiвнюючи середнi мiсячнi температури)“. коли чують пiд час читання газети цей непопулярний архаїзм. А вiзьмiмо iншi фрази. Як вiдповiдник до росiйського вислову „по сравнению“ є ще в україн- ськiй мовi прийменник „проти“.. виходить“. що викликає комiчнi непорозумiння. „сравни- тельно“: „При порiвняннi середнiх мiсячних температур виходить.“. — i ми вже вiдчуваємо якусь штучнiсть у висловi. який буває дуже до речi. Або такий же народний вислiв „на полi"? „На лiтературному полi менi щастило“. „I стiл був багатший проти звичайного“ (Л. — Ю.. Похiдний вiд дiєслова „порiвняти“ прислiвник „поpiвняно“ буде слушний там.. Бодай iз цих мiркувань не слiд послуговуватися словом „поприще“ й не минати вiдомих усiм його синонiмiв. лад. щоб роздмухати своє обурення“ (З. — М. з феодалiзмом. але в нiй є схоже за зву- ковим складом дiєслово „поприщити“. (Б.. пopiвняно. повiвав вологий вiтер“ (Я.мистецтва рiвно стiльки. Гримайло). — хоч i тут можна було замiнити прислiвником вiдносно: нiч була тиха й вiдносно тепла (не дуже тепла. В обох цих фразах слово „порiвняння“ звучить цiлком природно. проти Сучасна українська лiтературна й дiлова мова знає iменник „порiвняння“ й широко ним користується: „З насолодою пiдшукував вiн найобразливi- шi порiвняння. що найте- плiшим мiсяцем у пiвнiчнiй пiвкулi є липень“. „проти того ж перiоду минулого року. §52. де мовиться. у пopiвняннi. гаразд "Порядок“ i „лад“ — слова-синонiми. „На пiдприєм- ствах металургiйної промисловостi України за перше пiврiччя цього року значно зросла кiлькiсть винахiдникiв i рацiоналiзаторiв порiвняно з тим же перiодом минулого року“ краще було б написати: „як пopiвняти з феодалi- змом“. Смiлянський). Коцюбинський). нiж у застарiлому „поприще“ („На аренi боротьби з темрявою i без- прав’ям народних мас Леся Українка засвiчувала яскравi досвiтнi вогнi“. капiталiзм був кроком уперед“. Смолич). Отож можна було в наведених фразах написати: „проти феодалiзму капiталiзм був. „як пopiвняти з тим же перiодом минулого року“. як пopiвняти. Тулуб). надто коли йдеться про хатнi. що Сухобрусiвни були добрi хазяйки“ 50 .. — З промови). де цей iменник стоїть iз приймен- никами в i при як вiдповiдник росiйських висловiв „по сравнению“. госпо- дарськi справи чи взагалi справи невеликого гурту людей: „Великий порядок i чистота в хатi й надворi показували.“.. Порiвняння. по-українському. „з порiвняння. нe дуже жарка).

Уживається „порядок“ i тодi. Шевченко). Шевченко). але в такому разi його звичайно ставлять у множинi: „Пiсля татарщини новi порядки на Українi постали“ (П. „шу- тка“. нi усмiху з неба. „I очi смiялись. „Я вам з того свiта. „осмi- хатися“ стоять там. „посмiх“. „дай лад усiм паперам". зводячи до мiнiмуму широкi виражальнi можливостi нашої мови. наприклад: „На обличчях усiх присутнiх сяяли радiснi посмiшки“. а „безладдя (безлад)“. перекладено тiльки словами „насмешка“. як користувались цими словами наша класика й народна мова: „Нехай мати усмiхнеться. „Вiн глузливо всмiхнувся“.(I. коли мовиться про громаду чи суспiльство. „Нiчого. де мовиться. посмiшка з мене“ (Словник Б. Замiсть „У нашiй сiм’ї був такий звичний порядок“. У щоденному мовленнi часто надуживають словом „порядок“. Вороний). Грiнченка). Та коли мають на увазi державну або суспiльну систему. Тим часом у Т. „Я сказав це порядком пропозицiї“. гарно. замiсть „упорядкуй усi папери“. а не „в порядку пропозицїї“. користуються тiльки словом „лад“. „Дячиха господарювала i всьому лад давала“ (Мар- ко Вовчок). Бiлецького-Носенка слово „посмiх“. Особливо вподобали слово посмiшка деякi перекладачi художньої лiтера- тури. „осмiх“. що людинi весело. де слово „посмiх“ стоїть у тiм же значеннi. Посмiшка. нiчого не треба“ (М. журналiв. „посмiховисько“ 51 . — краще сказати: „У нашiй сiм’ї був такий звичай“ або „У нашiй сiм’ї так по- велося“. жали собi хлiб i посмiхалися злорадно“ (М. приємно. У Словнику української мови П. Краще сказати не „У його хатi поганi порядки“. „усмiхатися“.. Наведемо тепер приклади з словом „посмiшка“: „Ходили в поле. де той усмiх веселий?“ (Марко Вовчок). „А осмiхнулось воно як — аж любо глянути!“ (з живих уст). посмiх i усмiшка. Васильчен- ко). §53. нi вiтру буйного. „Приведи в порядок усi папери“. Коцюбинський). що є си- нонiмом до слова „посмiшка“. уважаючи їх за абсолютнi синонiми. Гончар). що тут слова „посмiшка“. усмiх. а на губах перебiгав осмiх“ (I. „Чи у вас усе в порядку?“. Стороженко). „Це. осмiх На сторiнках наших газет. „Де той погляд молодецький. Нечуй-Левицький). не „пiдтримувати порядок“. майже забувши в своїх перекладах слово „усмiшка“. сарказму. „усмiх“. коли можна краще сказати: „Чи у вас усе як слiд?“ або „Чи у вас усе гаразд?“. Не важко помiтити. Краще сказати: „Йому наказано це адмiнiстративним порядком“. ба навiть у художнiх творах i пе- рекладах часто не розрiзняють слiв „посмiшка“ й „усмiшка“. Кулiш). заплакана мати“ (Т. У цих прикладах слова „усмiшка“. а „пильнувати ладу“. Шевченко). чи мiж ними є якась зна- ченнєва рiзниця? Подивiмось. Нечуй-Левицький). „А радiсть уже осмiхається то з одного. Шевченка Iнституту мовознав- ства АН УРСР. „посмiхатися“ передають вiдтiнок iронiї. Чи таки справдi цi слова — абсолютнi синонiми. не по-своєму посмiхнулась“ (О. Подiбне бачимо й у Словнику мови Т. — нiж „в адмiнiстративному порядку". любi. його усмiшки“ (О. кепкування чи глузування з когось. — Т. нiчого. „Раптом Ляля обер- нулася до рiдних i якось криво.. усмiхнуся“ (Т. Шевченка та в iнших письмен- никiв є похiднi iменники вiд дiєслова „посмiхатися“: „посмiшище“ („Бо на посмiшище ведуть старого дурня научати“. „До смертi не забуду його погляду. Слова „посмiшка“ нема в цих двох словниках. то з другого вiконця темним червоним вогником“ (С.

Його наводять пiд рубрикою обласного слова Українсько-росiйський i тритомний Росiйсько-український словники. Це слово вживається в говорах захiдних областей України. як водиться. вiн придумував до нього цiлий диктант“ (О. як заведено У нашiй мовi широко вживається iменник „правило“: „Засвоївши якесь граматичне правило. Коцюбин- ський). Кобилянська). в лiски по горiшки. одначе вiн мовчав. про якi часто забувають: „як звичайно“ („На есмiнцi. Правило. вдарений кольбою. а також Подiлля й Волинi. — коли. на двi сiм’ї“. дитя моє. Не вiдразу й збагнеш тут. бо вже менi надоїли хлоп’ячi насмiшки“ (народна пiсня). Якщо вже шукати синонiмiв до слiв „посмiшка“. §54. А чом би нам не скористатися словом „кoльба“. що в словах „на- смiшка“. як водиться у них. проте дуже переконливим. „Ой iде багач. тiльки прочитавши попереднi або дальшi фрази. мов переломлений. як звичайно. 52 . „Не пущу я. „Додержуйтесь правил вуличного руху“ (оголошення). скiльки про глузливий змiст того. „як заведено“ („У кiно. Iз живих уст). примiром. „насмiхатися“. Лиш раз. А тим часом наша мова має свої ориґiнальнi вiдповiдники. як звичайно.(„Робила мiй дiм посмiховиськом та метою всяких дотепiв“. — кликнув“ (О. аргументом був старий приклад. — це можна зрозумiти гаразд. „посмiхатися“. чи сварливий мисливець наводив приклад з анало- гiчного випадку на якомусь iншому полюваннi. дiвчата. насмiхається — ой за що. — М. за що бiдна голота напива- ється?“ (народна пiсня). Максимовича). що вiдрiзняється вiд нього тiльки наголосом. розрахованi. „як водиться“ „Раз ласуни. Трублаїнi). чи вiн загрожував нижньою частиною своєї рушницi. не боячись „про- вiнцiалiзму“ цього слова. широко застосовувати його в художнiй i технiчнiй лiтературi. — Л. упав до землi. Це часом утру- днює читання тексту. у такiй фразi: „Його останнiм. За вiдповiдник до росiйського вислову как правило в нас дуже вподобали вислiв „як правило“. — М. Глiбов). Дончен- ко). — дуже схоже на українське слово „приклад“. Проте слiд зазначити. Не вадило б. хто вбив зайця“. Не слiд забувати цих давно вiдомих висловiв. §55. то це будуть „насмiшка“. поснiдать добре захотiли“. ой iде дукач. що каже смiшко або насмiшник: „Iз матки старенької насмiхається“ („Українськi пiснi“ М. коли заходила суперечка на полюваннi й не знати було. „насмiхатися“ мовиться не стiльки про глузливий вираз обличчя або очей. як частина рушницi. запозичений з iнших мов i насамперед iз росiйської: „Усi будиночки були двоповерховi. якого вiн завжди висував. що означає саме цю нижню частину рушницi? Це слово трапляється й у нашiй класичнiй лiтера- турi: „Жандарми били його. як правило. „Чотири правила арифметики“. як правило. як заведено в нас. Приклад i кoльба Слово „приклад“. всi разом“. ходимо ми. в цей час панувала тиша.

що прийшло в нашу лiтературу з уст народу. богом не забутi“. Читаємо в „Енеїдi“ I. ба iнколи також у наших класичних творах натрапляємо на слова „рицар“. Журахович). Навряд чи є потреба в такому нетривкому правилi. „рицарство“. „Товаришевi Низ сказав: — Не все вперед — назад дивися. Шевченко). що мають рiзний звук. але мимоволi виникає питання: чи є потреба в iснуваннi двох паралельних слiв. слово рицар. ти з лицарства глузд потеряв“. З цього можна зробити висновок: краще скрiзь. що слово лицар слiд застосовувати тiльки до людей української нацiональної належно- стi. що вносить плута- нину. „пьянка“ вiдповiдають українськi „пиятика“ („Зга- дую. Собко). ба навiть у художню лiтературу. пиятика. кригою окутi. „рицарський“: „Кругом усе старе рицарство розтавало“ (Панас Мирний). Шевченко: „Громада вибрала гетьмана — преславного Лободу Iвана. лицарський. не вагалась i Леся Українка послуго- вуватися цим словом. Котляревського: „Там лицар всякий парубiйко“. публiцистицi й пе- рекладах. як Степан Кишук оцього Юхима (правильно — оцьому Юхимовi) за неробство та пиятику гострим словом дорiкав“. §57. Франка: „Хiба ж так чесний лицар нападає?“ Таких прикладiв iз нашої класики й фольклору можна навести ще багато.§56. Росiйським „пьянство“. — С. кори- стуватись тiльки давнiм українським словом „лицар“. Котляревського. дава- ла перевагу словам лицар. а в iнших випадках бiльше пасує. „Старий дуже поважав його за незвичайне рицарство i вiй- ськову обiзнанiсть“ (I. у всiх випадках. вони знали тiльки прикметник „п’янкий“ (iз наголосом на останньому скла- дi): „В повiтрi стояв густий i п’янкий запах квiтiв“ (Я. бачимо в Марка Вовчка: „Та- кий же то вирiс козак з нього хороший! Що до коня. Шевченко називав i кавказьких горян лицарями — „I вам слава. Українська класична лiтература й фольклор не знали iменника „п’янка“. лицарi великi. синi гори. але однакове значення? Дехто вважає. що до зброї. — Т. як то з дiда-прадiда вимовляв наш народ. починаючи вiд I. „А ця вишнiв- ка — таки п ’янка“ (з живих уст). тим бiльше. „Усi вони ревно берегли чистоту рицарської кровi свого далекого предка“ (В. й ось уже тяж- кий злочин“. „Силач. Проте бiльшiсть наших класикiв. пишучи про шотландцiв: „Шотландське лицарство усе пiшло служити в англiйському вiйську“. козак лицарковатий“. що до звичаїв лицарських!“ Не iншого. 53 . а далi дрiбнi крадiжки. Баш). Ле). воно заходить часом i в живе мовлення. дудлiж Слово „п’янка“ дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет. „гульня“ „Без нього i гульня — не гульня“. П’янка. Рицар чи лицар? Не тiльки в сучаснiй українськiй художнiй лiтературi. „дудлiж“ „Та годi-бо вам! Другий день дудлiж у хатi трива!“ — З живих уст). те саме знаходимо в I. лицаря старого“. вити- скуючи давнi українськi слова: „Та недовго вiн додержувався своєї обiцянки виправитися: знову почалися п’янки. а тiльки цього слова додержувавсь i Т. i вам. що воно суперечить нашiй мовнiй традицiї: Т. гульня. мовляв.

Українським вiдповiдником до росiйського слова „река“ є „рiчка“: „Пiд горою лиснiла. Панч). зветься по- українському „притомнiсть“ („Бiлi стiни будинку вертають менi притомнiсть“. Тому й кажемо: „класова. „Поранений Богун опритомнiв i намагався звести голову“.§58. „опри- томнiти“ („Вiн приходив до пам’ятi не зразу. поки i вмерла“. — М. бо раз у раз натрапляємо на такi чудернацькi вислови. §59. До вислову „бути непритомним“ є паралель „бути (лежати) без пам’ятi“: „Iцик лежав без пам’ятi“ (I. „Обличчя людей iз хутора були блiдi й переляканi: вони тiльки тепер прийшли до тями й важко думали над тим. — або в романi Григорiя Тютюнника: „. голубонько! Як хвилечки твої. мала — рiчкою. Адже українське слово „свiдомiсть“ — це не стiльки „здатнiсть людини орiєнтуватися в довколишнiй дiйсностi“. широка рiчка“ (П. Панч). На жаль.. Є ще слово „тяма“. Качура). Зерова з Овiдiя: „Рiки текли молоком. що зопалу вчинили“ (П. як: „Через годину потерпiлий повернувся до свiдо- мостi“ — Таких висловiв ми не знайдемо нi в нашiй класицi. Вiд цього iменника походить i прикметник „рiчковий“: „Слобода наша над самою лукою рiчковою на п’яти горах стоїть крейдяних“ (Марко Вовчок). „рiченька“. пробiгли днi щасливiї i радощi мої!“ — Л. що наляканий хлопчик знепритомнiв чи зомлiв або вмлiв. Свiдомiсть. вживане зрiдка в українськiй мовi. створена без усякої на те потреби. „прийти до тями“ є паралель „прийти до пам’ятi“: „Тодi Олеся як до пам’ятi прийшла“ (Марко Вовчок). коли вона реагує на довколишню дiйснiсть. Номис) i дiєслова „притомнiти“. — читаємо в газетi i. Коцюбинський). пам’ять. якщо негаразд знаємо росiйську мову та її вислiв „потерять сознание“. струменiли скрiзь нектаром рi- ки“. — Я. А коли треба казати слово „рiка"? Це слово. „очуняти“: „Сава Андрiйович очунює“ (О.воїн потер рукою щемлячi очi над тихою пустельною рiкою“. що як очунялася я. що я пролежав без тями два тижнi“ (I. що помiж iншими має також значення „притомнiсть“: „Менi сказали. нацiональна. „очунятися“: „Знаю. а поступово — неначе був у зомлiннi i тепер притомнiв“ — Ю. нi в сучаснiй народнiй мовi. „опри- томнiти“. Довженко). Маленька рiчка називається „невелика (невеличка) рiчка“ („Тече рiчка невеличка з вишневого саду“. Так само до слiв „притомнiти“. про що тут i до чого. тяма. ця помилка не є винятком. скiльки „вiдчуття своєї належностi до iнших людей та обов’язку перед ними“. як блакитна емаль. Глiбов). „рiчечка“ („Ой рiченько. Рiка й рiчка Дехто помилково думає. Є близькi до цього iменника прикметник „притомний“ („Притомна була. то так i треба було написати. коли хочуть висловити своє пiднесе- ння або передати тон поважностi чи статечностi.. Це — груба калька. що рiзниця мiж словами „рiка“ й „рiчка“ полягає в розмiрi позначуваних об’єктiв: велика зватиметься рiкою. — Народна пiсня). Франко). — М. „свiдомiсть си- нiвського обов’язку“ тощо. Смолич. Iз тексту наведеної на початку фрази видно. лишається для врочистого стилю. Стан людини. громадянська свiдомiсть“. Насправдi це не так. то лежала на до- 54 . як це бачимо в перекладi М. притомнiсть „Хлопчик уже втратив свiдомiсть“. Франко). то не вiдразу зба- гнемо. нi в фольклорi.

Значення „допомогти непритомному“ передається висловами: „приводити до пам’ятi“ („Коли його привели до пам’ятi. наприклад. „майстер свого дiла“. „Я прийшов до вас iз таким дiлом“ або „Я покiнчив у комунвiддiлi з своєю справою (зi своїм дiлом)“. цiла школа!“ (Леся Українка). Кримський). — О. „очутитися“: „Нарештi Кобзар очутився“ (С.. коли є змога брати потрiбне з українських народних джерел. працю: „Дiло в неї наче горiло в руках“ (I.щi кров’ю пiдлита“ (Панас Мирний). Словом. щоб передати потрiбне нам поняття. „Вiн — майстер своєї справи“. мо- жна сказати: „Я прийшов до вас у такiй справi“. є вислiв одно слово? Мабуть. що й iншi. вiн був блiдий. Журахович). “ — Великий пан вимовив це слово. „опритомнити“ („Панно Федоренко!. Яновський). Грiн- ченко). Франко). „За всякими справами ви нiчого не пишете про себе“ (М. привели його до притомностi“. тому хоч-не-хоч виникає питання: якому з них дати перевагу або. вiн робить справу величезної державної ваги. („Словом. 55 . де кожний iз них означає те саме. бай- дуже. дiло. де вiн виконує граматичну функцiю вставного слова: „Тепер у нас i Лора почала учитись. рiч Дехто вважає. що викинув з ужитку слово „дiло“: „Вiн знається на своїй справi“. обравши один. Отже. Тверський бульвар. вiдмовитись вiд iнших? Чи не найхарактернiшим iз них... „I дiла не зробить. мовляв. вiсiмнадцять — то була наша справжня альма-матер у час вiйни“ (Ю. одно слово Iменник „слово“ в орудному вiдмiнку чи в називному з числiвником один або без нього — раз у раз трапляється в живiй мовi й на письмi. висипаної йому на голову. i навряд чи є потреба послугуватись ним. Кобилянська). Нечуй-Левицький). коли цi два слова — тотожнi. що так. §61. мов труп“. i час iзгайнує“ (з живих уст). „Дiла незабутнi дiдiв наших“ (Т. бувають випадки. що дзюрчала вода“ (Ю. бо саме його звичайно чуємо з живих уст. нiби згори опритомнював її“. — бо пiд словом справа розумiють сукупнiсть планiв i намiрiв здiйснити чи виконати щось: „За добру справу варто добре постоя- ти“ (прислiв’я). декому так сподобалося слово справа. i вони користуються нею на всi сто“ („Радянська Україна“). Шевченко). „. У нашiй мовi є чималий арсенал рiзноманiтних засобiв. Смолич).“ (Григорiй Тютюнник). одним словом. „приводити до притомностi“ („Скiлькись шклянок холодної води. примiром: „Одно слово. — I. у яких нема жодної потреби! §60. вiн пiдвiвся i махнув рукою“. Справа. електрика мiцно ввiйшла в побут селян. „опритомнювати“. а через незнання багатства своєї мови вдаємось до творення штучних слiв i висловiв. одним словом. Справдi. „очутити“ „Це очутило трохи Корнiя. то й рук не погань!“ Саме словом. механiчно перенесено з росiйської на український ґрунт. як то кажуть. — Б.. що слова „справа“ й „дiло“ — тотожнi. „очуматися“: „Очумався я вiд того. тому. маємо аж три варiанти вставного слова. Коцю- бинський). якого з них ужити. Але в перших двох фразах треба було сказати: „знається на своєму дiлi“. Пiд словом дiло звичайно розумiємо якусь роботу. коли не коваль.. — А. „Одно слово. iз погляду популярностi в народному мовленнi.

. нi наказу“ (Ю. бо йдеться не про сукупнiсть якихось планiв чи намiрiв. лiт сорок тому буде“. анi почуємо з уст народу. Вiдповiдно до росiйських висловiв „В чем дело?“. . бачимо помил- ку: треба було написати — таланту. что. Шевченко). в фольклорi „Лицарська рiч — у бої полягти“. Становище. Натомiсть ба- чимо: „Розмова вкрай схвилювала його. Слово „талан“ має значення „доля“ ( „На 56 . що каже“. треба було написати: „А ось Святослав Всеволодович — це вже iнша рiч. рада. — не усвiдомлювати: „Вiн не всвiдомлював.. що робиться“.. Кониський). що.. вихiд зi становища. а про тривалiсть перебування на престолi двох князiв. можна ще сказати. в нiй не було нi запитання. §62. що в нiй мовиться про письменника та його здiбностi. Його княжiння тривало 14 рокiв“. за- радити Часто чуємо з уст i читаємо: „Вiн опинився в безвихiдному становищi“. як вiдповiдник до росiйського „дело“. Номис). дати раду. не здавали собi справи з того. „Побачу ще. Талан i талант „Автор не без талану. а до речi говорить“ (М. — О.. Жодного з цих висловiв ми не знайдемо нi в українськiй класичнiй лi- тературi. що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: „опинився в безпoрадному становищi (станi)“. Можна сказати „до речi“ й „до дiла“ вiдповiдно до росiйського слова „кстати“: „Не вiйтова дочка. §63. коли не дам ради. але йому не вистачає ще життєвого досвiду й умiн- ня органiзувати набутi спостереження“. далекi вiд народної мови й не обiзнанi з класичними зразками. Коцюбинський). як Iван“ (iз живих уст). „Мною не турбуйтеся: я собi дам раду“ (М. що. — читаємо в критичнiй статтi й саме тому.. Кримського). видимо. „Вiн вийшов зi скрутного ста- новища“. їх штучно створили нашвидкуруч люди. „не бачила ради в цьому становищi“. — бо тут слiд було висловитись так: „Рiч у тiм. треба iти в найми знову“ (Т. отож. Iз цього випливає.. (тому).. „Справа в тiм. Вiзьмiмо ще таку фразу з нашої преси: „Святослав Ольгович був на пре- столi лише два тижнi. що так виконувати роботу не можна“.“ Негаразд надруковано в однiй районнiй газетi: „Справа в тiм. а не „В чому справа?“.“ по- українському треба казати: „У чому рiч?“. Смолич). „Рiч у тiм. „Вона не бачила виходу з цього становища“. що так. Тут саме треба вживати слова „справа“: „не здавати собi справи“ („Вони. „Рiдний брат так не зарадив би менi в тiй скрутi. Гордi- єнко). ми часто бачимо в на- шiй класицi („Давня ця рiч: мабуть. „Дело в том. як там буде. — Приповiдка). Кундзич. Аналогiчно до росiйського вислову „не отдавать себе отчета“ iнодi по- милково кажуть: „Не здавати собi вiдчиту“. А ось Святослав Всеволодович — це вже iнша справа..“ Слово „рiч“. „дав собi раду в скрутному становищi“ чи „зарадив собi в скрутi“. то тодi вже. в сучаснiй укра- їнськiй ориґiнальнiй i перекладнiй лiтературi. хлопець був безпорадиий“ (К. як пропонував сучасний український письменник О.“. — Словник за редакцiєю А. Тут теж слово справа стоїть не до ладу. „Фраза була не до дiла.“. певне.

але вони стосуються кравецтва. спiвчутливо питають“. Танець i танок Багатьом здається. Талант — це „природжена здiбнiсть у тiй чи тiй галузi науки або мисте- цтва“: „Силу свого таланту вiддають вони на справу революцiйної боротьби“ (В. нi в чому нема йому талану“. Обидва цi вислови — „у розстрочку“ i „з розстроченням“ — не українськi й не росiйськi. Коцюбинський). В українськiй мовi є дiєслово „строчити“ з похi- дним вiд нього iменником „строчiння“ („Хазяїн шиє. Шевчен- ко). Або iнколи ще й так: „Товар продається з розстроченням“. Скляренко). що слова „танок“ i „танець“ означають одне й те ж. до танцiв. „Мої безталаннi дiти“ (О.вiвтар Вiтчизни комсомол України клав усе — сили. мiнився радiсними барвами“ (В. молодая Бондарiвна всiх передом водить“ „Українськi пiснi“ М. — „розстрочувати“. то кажуть: „людина неталановита“. моя Україно. Коли в людини нема таланту. Шевченко). колiр. як риба об лiд побивається. — Марко Вовчок). що зветься українською мовою — „барва“: „Край неба на сходi весело рум’янився. Максимовича). — С. Отже. §64. коли нема долi. пофарбованi полум’ям пiд гарячу мiдь“. „продається на виплат“. життя“. що позначають протилежну до них дiю. тому й читаємо раз у раз на афiшах: „Виступає ансамбль пiснi й танку“. У розстрoчку чи на виплат? У крамницях часто читаємо таке оповiщення: „У нас ви можете купи- ти готовий одяг у розстрочку“. якою фарбують жiнки губи або й обличчя. неправильно вживаючи їх: „Рожевi вуста. Танець — це „ритмiчнi рухи пiд музику або спiв“: „Добре! добре! Ну. Вiд цього слова походить вiдомий прикметник „барвистий“ 57 . Слово „танок“ означає „рiзновид танцю“. — О. знедолений“: „А ти. Козаченко). краска Щодо слiв „фарба“ й „барва“ помиляються часом навiть деякi письмен- ники. є й слова. „удача“ („А менший працює. що зве- ться в народi суржиком. безталанна вдово“ (Т. а не умов сплати пiд час купiвлi. а не „безталанна“. барва. §65. Шевченко). талан свiй. в оповiщеннях крамниць треба було написати: „купити готовий одяг на виплат“. нема талану!“ — Т. Еллан). як часом помилково пишуть i мовлять. а нiчого не вдiє. Вiдповiдно до росiйського вислову „в рассро- чку“ є в українськiй мовi давнiй вислiв „на виплат“: „Дурно не треба. на яких грає стiльки фарби й сонця. неначе водять який чарiвний танок“ (Леся Українка). а належать до тої мовної сумiшки. У цих фразах слова „фарба“ й „пофарбованi“ нiяк не пiдходять. можна на виплат“ (М. воно вiдповiдає росiй- ському „хоровод“: „У мiстi Немировi дiвок танок ходить. „розстрочування“. а про зорове враження. Стороженко). помiст ходором ходить“ (Панас Мирний). Але це не так. кобзарю!“ (Т. якусь полу вiд кожуха строчить“. „Обличчя. Фарба. „щастя“ („Навiщо менi врода. до танцiв. §66. „А в залi розвернулися танцi на всi боки. Стороженко). бо тут мовиться не про косметичну речовину. „Стрункi високi дерева снуються перед очима. „Безталанний“ — це „нещасний.

широкая та пробитая. намацуючи ногою шлях на вузькiй гiрськiй стежцi“. — читаємо в сучасних оповiданнях. близькому до поняття „широка. Кримський). широку дорогу. хорошої роботи олiйними фарбами“ (М. Коли мовиться про вирушання в дорог. Сосю- ра). Кольорова речовина. Нечуй- Левицький). а кружна зветься „манiвець“: „Хто манiвцями простує.( „Хай молодiсть наша свята i крилата iде по барвистiй землi“. друкарськi. Шевченко). на чужину з України брати розiйшлися“ (Т. „В цю хвилину назустрiч нам iшов молодий робiтник з вiдром зеленої фарби в однiй руцi i з великим квачем у другiй“ (Леся Українка). Коцюбинський). де воно зовсiм не до речi. „А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю карто- плi?“ — читаємо в газетi. жовта (або жовтило. „Вона йшла вже потемки. Розрiзняють фарби за матерiалом. дорога. далека дорога“: „На шляху поступу ми — лиш каменярi“ (I. „В далеку дорогу пiду“ (Б. „Я не знаю шляху до вашої квартири“. й забуваючи про iншi пiдхожi слова — „дорога“. зветься фарбою. Дорогу нагору називають „узвiз“: „До стiн Китай-городка почавсь крутий узвiз“ (П. як i прислiвник „барвисто“ („Рай земний. — чуємо з уст. Усенко). На- ведемо приклади: „Вiконницi помальованi ясно-синьою фарбою“ (I. Франко). що доводиться користуватись одним словом у фразах iз рiзним значе- нням або з рiзним вiдтiнком значення? .Звернiмось до української класичної лiтератури й фольклору: „В похiд у дорогу славнi компанiйцi до схiд сон- ця рушали“ (Т. про подорож. бiла (або бi- лило. бiль). Коцюбинський). путь. — П.. чаєчцi небозi. фарбарськi. вiдповiдно до росiйського „тракт“: „Ой три шляхи широкiї докупи зiйшлися. Уживають слово „шлях“ i в переносному розумiннi. рослиннi. iз якого виготовлено. „Вiн ми- нув довгий коридор. „бита дорога“: „Ой горе тiй чайцi. зелена (або зелiнка) тощо. Грiнченко). тихою ступою чвалала руда конячка“ (О. „Олекса Безик їздив у мiстечко. Шевченко). де ходили панськi но- ги“ (з живих уст). жовтка). та за при- значенням: олiйнi. путiвець. „Ми путь землi покажем нову. спосiб У нас дуже вподобали слово „шлях“. але з дороги вернувся“ (М. Кулiш). Шлях. якою мастять чи фарбують або малюють. є в українськiй мовi й слово „краска“: „Кра- ска сорому кинулася в обличчя Лаговському“ (А. едем барвисто-пишний“. Вiдповiдно до росiйського „торная (укатанная) дорога“ українською мо- вою кажуть „битий шлях“.. 58 . „Через гору шлях-дорiженька. §67. „На стiнi проти стола висить великий портрет Шевченка. акварельнi. хвилини не ждуть“ (Леся Українка). — В. бо словом „шлях“ називають проїзну. ставлячи його iнодi там. Невелика дорога мiж селами зветься „путiвець“: „Путiвцем над рiчкою. „Позаростали дороги. а також за кольором: червона фарба (або червiнка чи червоне красило). слiзоньками перемитая“ (народна пiсня). тодi до речi буде слово „путь“ жiночого роду або „дорога“: „Далекая путь. той удома не ночує“ (прислiв’я). „путь“ тощо. ой. Мимоволi постає питання: невже наша мова — така бiдна. Не пряма дорога.. Довженко). обмацуючи шлях поперед себе“. класична лiтература й фольклор не цуралися слова „дорога“ й широко користувались ним. Як бачимо. царем на ввесь свiт буде труд“ (переклад iз росiйської). Крiм слiв „барва“ й „фарба“.

що не має впливу iнших мов. останнiм часом став дуже поширюватися в до нас захiдноукра- їнський вислiв „у такий спосiб“. „намацуючи ногою путь на вузькiй гiрськiй стежцi“. „Таким чином я до- був вищу освiту“ (з живих уст). нарештi. нарештi. „обмацуючи путь поперед себе“. тому й у щойно наведенiй фразi буде природнiше сказати: „Тiльки таким способом ми знайдемо. До речi. „А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплi?“. „своїм шляхом пiшов!" Не треба обмежувати свою мову одним-однiсiньким словом „шлях“. „катюзi по заслузi!“. На росiйський вислiв „туда ему и дорога!“ українською мовою кажуть: „так йому й треба!“. Отож у наведених на початку фразах тре- ба було сказати або — „не знаю дороги“.що вивела чаєняток при битiй дорозi“ (народна пiсня). коли маємо стiльки iнших засобiв. або „не знаю. Коцюбинський). що подекуди витискує вислiв „таким спосо- бом“: „Тiльки в такий спосiб ми знайдемо. Краще додержу- ватися скрiзь загальноукраїнського давнього вислову „таким способом“. iстину“. як пройти до вашої квартири“. i Раїса таким способом знайомилась з селянами“ (М. iстину“. Росiйському вислову „таким путём“ вiдповiдає український „таким спосо- бом“ (або „таким чином"): „Батьки приводили дiтей до школи. 59 .

60 .

простiй: „Їй-бо. додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфiкса „-iш-“ або „-ш-": „червоний“ — „червонiший“. „Найбiльш цiкaвим був виступ акробатiв“. з найтемнiших темнi. — читаємо в журналi. „довгий“ — „довший". „довший“ — найдовший. Але куди природнiше звучить по-українському: „спосiб зручнiший“. якби ж трошки довша була“ (з живих уст). Наприклад: „випробувати“ — „випробуваний“ — „бiльш (найбiльш) випробуваний“. — i найвищого ступеня. як i цеє вбоге й забите дiвча. Однак на сторiнках газет. як розумний“. складеного з слова „найбiльш“ i звичайного ступеня: „найбiльш витриманий“. Ступенювання якiсних прикметникiв Вищий ступiнь якiсних прикметникiв творять. коли порiвнюють не iменник з iменником через прикметник вищого ступеня. „нaйцiкaвiшим був виступ акро- батiв“. — люди з найбiднiших бiднi. коли вона стосується дiєприкметника. були наймитами в чужих людей i пасинками долi“ (С. — чуємо в доповiдi. Допомiжне слово „найбiльш“ часто не так порiвнює. найвищий ступiнь порiвня- ння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префiкса „най-": „червонiший“ — „найчервонiший“. Ця форма буває потрiбна й тодi. як вiдомо. — читаємо в газетi. всi тi таланти рiдно- го люду. Є ще й складена форма вищого ступеня прикметникiв. „Самi передовi райони областi ще не закiнчили збирання врожаю“. — бачимо в дисертацiї. а — прикметник iз прикметником: „Вiн — бiльш хитрий. проте українська художня лiтература й жива народна мова дава- ли перевагу. чем умный“. Хоч цi форми ступенювання прикметникiв — проста й складена — є нiби паралельнi. „I були вони. У такому разi слово бiльш вiдповiдає росiйському скорее: „Он — скорее хитрый. „найпередовiшi райони“. „зробити українську лiтературу дiйовiшою й активнiшою“. що твориться дода- ванням до звичайного ступеня слова „бiльш": „витриманий“ — „бiльш витри- маний“. взяла б оцю спiдницю. а часто й у науковiй лiтературi вдаються до складеної форми ступенювання: „Цей спосiб — бiльш зручний для практи- чного застосування“. як вiдзначає 61 . Складеної форми ступенювання вживають здебiльшого тодi. Васильченко).Роздiл 3 ПРИКМЕТНИКИ 1. „Передова частина української iн- телiґенцiї намагалася зробити українську лiтературу бiльш дiйовою i актив- ною“. тi найулюбленiшi дiти свого смутного краю. за деякими винятками.

„розумнiший за (вiд або проти) свого брата“. де тiльки можна. якi ви читали“ (М. „У нашiм раї на землi нiчого кращого немає. „розумнiший. Коцюбинський). нiж на рiвнинi“ (О. на зразок: „стало холоднiше“. Наведемо при- клади: „Тюрма неначе ширшає“ (Т. може. „Погiршали харчi. „Даниловi довелося лише думати про якнайскорiшу реалiзацiю свого плану“ (I. отже. утвореного вiд вищого ступеня прикметника. як я змужнiв i навiть пoрозумнiшав“ (Ю. кращий за тi. але Прiська не звертала нi на що уваги.. Якщо треба надати щонайбiльшої мiри певнiй ознацi. „Вiн розумнiше свого брата“. треба користуватись формою дiєсло- ва. „нiж": „Страх — бiльший вiд переполоху“ (М.вагу або роль прикметника в фразi. у нiм сильнiше „наше“ над „моє“ (I. утворенi вiд вищого ступеня прикметникiв за допомогою iнфiнiтивного суфi- кса „-ти“. Треба ка- зати: „заднi ноги — довшi. похолоднiшало в хатi. „Повiтря в горах — дуже прозоре. що їмо самий хлiб i цибулю“ (I. Цi вiдступи — помилковi. вдаються до прислiвникової форми з родовим вiдмiнком слова: „У зайця заднi ноги довше переднiх“. „Просто фiзично вiдчуваю. Шевченко). — i там. як тая мати молодая з своїм дитяточком малим“ (Т. Ле). слово самий пiдкреслює винятковiсть: „У нашiй областi — самi тiльки передовi райони. „хо- лодний“ — „холоднiший“ — „холоднiшати“ — „похолоднiшати“. „за“. нiж (як або за) переднi“. „вiн зробився розумнiшим“. Поєднуючись часто з при- слiвником тiльки. Муратов). аби утворити вищий ступiнь прикметника. тому й область звуть передовою“. щоб не плутати слово „самий“ iз подiбним щодо звукового складу словом „самий“. 62 . Янов- ська). Однак уживати цiєї форми не варто. коли. Нечуй-Левицький). то до найвищого ступеня порiвняння додають частки „що-“ або „як-": „Вiн — щонайстарiший над усiма“ (Г. вiдповiдаючи якоюсь мiрою росiйському главным образом: „Це є найбiльш характернi ознаки нашого часу“.“ (Л. „над“. яке означає „один тiльки“: „Ми вже так вихарчувалися. що не конче треба вживати зворотiв iз дi- єсловом „стати“ або „зробитись“ i вiдповiдним прислiвником (прикметником) у вищому ступенi порiвняння. й видимiсть тут стала набагато краща.. Дiєслова вiд вищого ступеня порiвняння при- кметникiв Українська лiтературна мова й народне мовлення засвiдчують дiєслова. „Це буде мiй твiр. а iнодi й префiкса „по-": „широкий“ — „ширший“ — „ширшати“. „У дружбi вiн свої чуття гартує. Шевченко). Проте в поточному мовленнi часом доводиться спостерiгати вiдступи вiд цього правила. „проти“ з вiдповiдними вiдмiнками або спо- лучникiв „як“. 2. нiж (як) його брат“. „довшi проти переднiх“. Номис). Слово „самий“ як допомiжне для творення найвищого ступеня порiвняння часом трапляється в класичнiй лiтературi: „Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней“ (Панас Мирний). Вищий ступiнь порiвняння прикметникiв звичайно вимагає пiсля себе прийменникiв „вiд“. Квiтка-Основ’яненко). Яновський). Iз цього слiд зробити висновок. Гончар).

— читаємо в журналi. врочистостi. скакати i голосним лякати серце ржанням“ (П. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИ- КIВ §1. до якого вiн належить. Грiнченко). та бистрий на ро- зум“ (iз живих уст). Особливостi деяких прикметникiв у слово- сполуках Прикметники „багатий“. „Удався бiдний на розкошi.3. „Вiн — змалку хворий на груди“ (з живих уст). коли прикметник вимагає пiсля себе прийменника або виступає без нього. або з прийменниками „до“. мов сарану. Благополучний чи щасливий? „Фактичнi результати перельоту.. коли розмiр i ритм тексту потребують конденсованого вислову: „близький смертi“. „високий“. Цi паралельнi форми. „На обличчя був препоганий“ (Б. Прикметник „заздрiсний“ ("завидющий") стоїть iз прийменником „на“ та iменником у знахiдному вiдмiнку(„заздрiсний на чуже“). але нi того. Прикметник „свiдомий: стоїть у реченнях звичайно з iменником у родо- вому вiдмiнку — „свiдомий чого": „Маяковський був свiдомий великого зна- чення кiно“ (журнал „Мистецтво“) . „би- стрий“ та iншi вимагають пiсля себе прийменника „на“ з iменником у знахi- дному вiдмiнку: „Настя така багата на слово. Коцюбинський). щоб надати фразi характеру врочистостi: „У перснях вона срiбних руками у стан хибкий узялася“ (Марко Вовчок). що iнколи в реченнi вiдривають прикметника вiд iменника. „хворий“. благополучна посадка важкої двомотор- ної машини в районi болiт i озер. Кулiш). „пoганий“. Слiд мати на увазi й те. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цiй фразi до старослов’янiзму „благопoлучна"? Старослов’- янiзмами звичайно користуються тодi. „На зрiст височенька“ (Б.. нi того нема в наведенiй на початку фразi. треба знати. або з прийменником „до“ й родовим вiдмiнком iменника („заздрiсний до чужого“). безпечний (коли йдеться про особу): „Щасливого лову! — кивала вона головою рибалцi“ (М. лиш з iменником у давальному вiдмiнку („заздрiсний чужому“). особливо лiтераторам. „на“ й вiдповiдним вiдмiнком залежного iменника: близький смертi й близький до смертi. а цiкавий на такi речi — страх!“ — М. навпаки. доблестi“. що я не мала коли й промовити до бабусi“ (Ганна Барвiнок). Прикметники „близький“. Грiнчен- ко). „Нехай Бог дає тобi щасну годину“ 63 . тому тут бiльше пiдходять українськi вiдповiдники щасливий. прикметник „ласий“ стоїть iз прийменником „на“ та iменником у знахiдно- му вiдмiнку („ласий на ковбаси“) або з прийменником „до“ та iменником у родовому вiдмiнку („ласий до ковбас“). Коцюбинський). „Навчив його. — неперевершений приклад високої май- стерностi. коли хочуть надати фразi тону iронiї або. „цiкавий знати“ тощо. „гарний“. ща- сний. цiкавий того й цiкавий на те („Зо всього знає дядько потроху. „цiкавий“ стоять у реченнях або з iменником у родовому вiдмiнку. або без при- йменника. 4.

що їх дає тритомний Росiйсько-український словник. — надруковано в газетнiй статтi. з твору якого процитовано на початку двi фрази слiд було написати „виняткову роль“. який витискує з мовного вжитку прислiвник „щасливо": „Усi пiдводи благополучно перейшли колiю. де впадає в очi трохи дивне в цьому контекстi слово „вiдкладний“. „Надзвичайнi заходи“. Кримського). „добробут“ („Буде на сторожi добробуту народного сто- яти“. — Словник за редакцiєю А. „Будьте безпечнi!“ (Словник за редакцiєю А. пропустили зустрiчний поїзд“. Кримського). щасливо доїхати!“ Таким же. Кримсько- го). Ось приклади: „Це трапля- лося рiдко. — не слiд послугуватись цим iменником. бо маємо вiдомi українськi вiдповiдники: „щастя“ „Де вiдвага. — збереження прямої мови персонажа твору. виложистий. — а тим часом у живому мовленнi чує- мо: „Прощавайте. Грiнченка. то роби сьогоднi. а часом траплявся й у нашiй класичнiй лiтературi: „Йому. винятковий. штучно занесеним у нашу повсякденну мову. напри- клад: „Що маєш робити. „Надзвичайне становище“ (Словник за редакцiєю А. бо тiльки їден сир вiдкладний добрий“ (М. — П. Номис). є прикметники „винятковий“. Прикметник „виключний“ не тiльки часто поглинає iншi. а тим бiльше надуживати ним. З цього випливає що й письменниковi. вiдповiдно до росiйського сло- ва „исключительный“.росiйському „откладываемый“. без потреби. але не чується в живому народному мовленнi: „Це тiльки видимiсть благополуч- чя“. бажання надати фразi канцелярського або iронiчного зву- чання. „Перед з’їздом стояли завдання виняткової ваги“ „Радянська Україна“). те саме стверджує й Словник за редакцiєю А. „Винятковий закон“. „отложенный“. „надзвичайний“. Те саме можна сказати про прислiвник „благополучно“. Адже воно.(Ганна Барвiнок). §3. є близький до прикметника „благополучний“ iменник „благополуччя“. Якщо поминути суто стилiстичнi потреби. гаразд („Живуть собi люди в добрi та гараздi“. вiдкотний (вiдкотистий). як бачимо в наведених фразах. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi. iз закотою „У польовiй формi вiйськовослужбовцiв гiмнастерку замiнено на кiтель з вiдкладним комiром“. Виключний. трапились на сей раз якiсь виключнi вражiння“ (Олена Пчiлка). щоб прихильнiсть Ванди зламалась“. надзвичайний У сучасного письменника. там i щастя“. Крим- ського: „Вiдкладна справа“. за Словником Б. при виняткових випадках“ (I. Нечуй-Левицький). бiльш пiдхожi слова. Кулiш). — а через сторiнку знов: „I потрiбно було виключного факту. що ча- сто трапляється на сторiнках перiодичних i неперiодичних видань. читаємо: „Земля в життi Ванди вiдiгравала виключну роль“. — Прислiв’я). §2. „надзвичайного (ви- няткового) факту“. мова творiв якого справляє загалом добре вра- ження. означає по. либонь. 64 . Вiдкладний. викладчастий (викладчатий).

Очевидно, автор статтi хотiв якось передати по-yкраїнськомy росiйський
вислiв „отложной воротник“, так для нього є низка вiдповiдникiв: „виложи-
стий комiр“ (Словник Б. Грiнченка), „викладчастий“ або „викладчатий комiр“
у сорочцi (I. Нечуй-Левицький), „вiдкотний“ (вiдкотистий) комiр“ (Словник
за редакцiєю А. Кримського), нарештi „комiр iз закотою“, що має дiвочий
одяг (Словник Б. Грiнченка). То навiщо українському слову „вiдкладний“
надавати невластивого йому значення, коли маємо iншi слова, що точно пе-
редають потрiбне нам поняття? Нема нiякої потреби.

§4. Вiйськовий i воєнний
Слова „вiйськовий“ i „воєнний“ є в українськiй мовi, але означають вони
не одне й те ж, тому, мабуть, i трапляються часто помилки, коли їх ставлять
не там, де треба, наприклад: „На колгоспному святi врожаю були й пред-
ставники воєнної частини“; „Мiй батько за часiв вiйськового комунiзму був
ще студентом“.
Прикметник „вiйськовий“ позначає те, що стосується вiйська: „вiйсько-
ва служба“, „вiйськовий суд“, „вiйськова частина“ тощо, наприклад: „У хату
вступив гiсть... вiйськовий лiкар“ (М. Коцюбинський). Але те, що походить
вiд слова „вiйна“, українською мовою — „воєнний": „воєнна перемога“, „воєн-
на поразка“, „воєнний час“ тощо, наприклад: „Мир! Завайовано змогу мирно
жити, не буде ще однiєї воєнної зими“ (О. Гончар); „Я згадую тяжкi воєннi
днi, коли на нас фашистська йшла навала“ (I. Нехода).
Отож, у двох перших фразах треба було написати: „були й повноважнi
вiйськової частини“, „за часiв воєнного комунiзму“.

§5. Вiрний, правдивий, правильний, певний, слушний
Прикметник вiрний i прислiвник вiрно з якогось часу не тiльки вити-
скають з ужитку iншi, вiдповiднiшi слова, а й набирають невластивого їм
значення. Не тiльки в дiловiй мовi, а й у сучасних художнiх творах ми часто
натрапляємо на цi слова в значеннi „правильний, певний“: „Учинити напад на
аеродром ? це все одно, що повести на вiрну загибель сотню бiйцiв“; „Дрiм-
люга знайшов вiрний шлях“; „Ти стоїш на вiрнiй дорозi“; „Сама глибинами
серця вiдчувала ? вiрно робить син“ .
А тим часом в українськiй класицi й фольклорi цих слiв уживали в да-
леко вужчому значеннi, надаючи їм поняття тiльки вiдданостi: „Ой вийди,
вийди, дiвчино моя вiрная“ (народна пiсня); „Без вiрного друга великая туга“
(прислiв’я); „Хто вiрно кохає, той часто вiтає“ (М. Номис).
Якщо в фразi йдеться не про вiдданiсть, а про правильнiсть, слушнiсть,
правдивiсть, тодi треба вдаватись до iнших прикметникiв i прислiвникiв: „А
щоб певна була правда, то нехай шлях покаже“ (Т. Шевченко); „Землi своєї
зелень i блакить любив я серцем i на схилi вiку хотiв про це правдиво повi-
стить“ (М. Рильський); „Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрiвники
тайгою, намагаючись знайти правильний напрям“ (О. Донченко); „Надiя теж
не докучала розпитами. Також вiдкладала до слушного вiльнiшого часу“ (Я.
Баш); „Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину...“ (А. Головко).
З цих прикладiв само собою випливає, що в наведених на початку фразах
слiд було написати: „на певну загибель“, „правдивий шлях“, „на правильнiй
(на правдивiй) дорозi“, „слушно робить син“.

65

Iнодi поряд iз прикметниками правильний, поправний уживають i при-
кметника вiрний у таких висловах: вiрний переклад, вiрний рисунок (малю-
нок), цебто — вiдповiдний ориґiналу, натурi, точний (Словник за редакцiєю
А. Кримського).

§6. Вiрогiдний та ймовiрний
Цi прикметники часом уважають за тотожнi й помилково пишуть: „Я
знаю про це з iмовiрних“ джерел“; „Таке припущення — вiрогiдне“. А треба
було написати навпаки: в першiй фразi — „вiрогiдних“, у другiй — „iмовiрне“.
Прикметник „вiрогiдний“ означає „цiлком певний, цiлком правдивий, до-
стеменний, перевiрений“: „Вiрогiднi написання букви „i“ замiсть „о“, почи-
наються з XIV -XV вв.“ (А. Кримський); а „ймовiрний“ — це „той, що його
можна тiльки припускати“: „Пригоди були довгi, плутанi i завжди переходи-
ли межi ймовiрного“ (В. Козаченко). Крiм того, слово „ймовiрний“ означає ще
„довiрливий, той, що легко вiрить“: „Iмовiрний вiн дуже: найбрехливiшому
брехуновi ладен зараз повiрити“ (Словник за редакцiєю А. Кримського).

§7. Горiшнiй, вepхнiй, дoлiшнiй, нижнiй
Як правильно казати — „горiшня полиця“ чи „верхня“, „нижнiй кiнець
стовпа“ чи „дoлiшнiй"? Таке питання постає навiть перед тими, що добре
знають українську мову, але не визначаються вiдчуттям її.
Чи є якась значеннєва рiзниця мiж словами „горiшнiй“ i „вeрхнiй“, „дoлi-
шнiй“ i „нuжнiй“, чи однаково, примiром, що „горiшнiй“, що „вeрхнiй"? У
деяких випадках цi слова бувають справдi тотожнi, наприклад, у назвах мi-
сцевостi, надто коли її визначають за течiєю рiчки: Верхнi й Нuжнi Млинu,
Горiшнi Млинu, а також у назвах вiтрiв: „вeрхнiй вiтер“ i „горiшнiй“ (на Днi-
прi й Кубанi). Але в деяких висловах треба вжити саме одного слова, а не
другого, як ось, примiром, „горiшня хата“ — кiмната в бiк гiр, „верхнi зуби“,
„верхня щелепа“ (Словник Б. Грiнченка), „верхнiй одяг“, „Верхня Хортиця“,
„Днiпровий Низ“.
Полиця може бути горiшньою й вeрхньою, залежно вiд тексту: у вагонi
чи в шафi — горiшня полиця, бо її приладнано вгорi; якщо кiлька полиць
покладено купою долi, одна на одну, то полиця, що лежить зверху, зветься
вeрхньою.
Так само є певна рiзниця мiж словами „нижнiй“ i „долiшнiй": „нижнiй“ —
це „той, що мiститься нижче вiд чогось“ („Червоний вiдблиск вiд нього
(багаття) осяває нижнi гiллячки чорних верб“. — М. Коцюбинський), а „до-
лiшнiй“ — „той, що при самому долi“ („Долiшня частина п’єдесталу робить
чималий виступ“. — Леся Українка).
З цього можна зробити висновок, що не слiд давати переваги якомусь
одному слову над iншим або ставити цi слова навмання, не вважаючи на
вимоги тексту, бо так звужуються нашi мовнi можливостi, а тим самим збi-
днюється мова.

§8. Громадський, громадянський, цивiльний
Прикметник громадський, що походить вiд iменника громада, означає
„належний до певного колективу людей“: „Громадських людей кликали цiну-

66

вати“ (Марко Вовчок); „Тут кiнчалося мiсто i далi лежав уже громадський
вигiн, на якому стояли гамазеї з хлiбом“ (П. Панч). Прикметник громадян-
ський вказує на суспiльство або люднiсть цiлої країни, на все громадянство,
що пiдлягає законам країни й виконує пов’язанi з цим обов’язки. Вiд цього
маємо вислови: громадянськi права, громадянська вiйна, цебто вiйна рiзних
класiв одного суспiльства, тощо.
Властиве українськiй мовi слово цивiльний, як i прикметник громадян-
ський, вiдповiдає росiйському гражданский, штатский: „Вiн не знаходив
принципової рiзницi мiж своєю роботою в армiї й своїми цивiльними пер-
спективами“ (Л. Смiлянський); „Це був кремезний хлопець у цивiльному
костюмi“ (Ю. Смолич);„Художник розбудив ще якогось цивiльного в кепi, в
благенькому демiсезонному пальтi...“ (О. Гончар). Iз цих прикладiв бачимо,
що прикметник цивiльний -протилежний слову вiйськовий тощо. Кажемо:
цивiльне будiвництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будiвни-
цтво, коли щось будується на громадських засадах; цивiльне законодавство,
цивiльний кодекс — протилежно до карного кодексу, цивiльний шлюб, а не
громадянський шлюб, — на вiдмiну вiд церковного шлюбу.

§9. Дальший i подальший

Не знати чому слово подальший так уподобали сучаснi автори, що воно
майже заступило близьке до нього значеннєво слово дальший. Навiть сти-
лiстичнi редактори наших перiодичних видань, коли натрапляють у текстi
оповiдання чи статтi на це слово, вiдразу виправляють його на нiбито „бiльш
українське“ — подальший. Деякi письменники, без видимих на те причин, в
одному творi пишуть подальший, у другому — дальший, наприклад: „Вiн зро-
зумiв — раз i назавжди, — що його подальше життя неможливе без Васси“
(Ю. Смолич) i „В запалi перебороти буржуазне мистецтво, в завзяттi зача-
ти нову — революцiйну — еру мистецтва пролетарського, — чи не нехтували
ми нерозумно скарбами минулого, якi й нам самим могли стати в приго-
дi, на дальшiй — далекiй — дорозi творення мистецтва нашого класу?“ (Ю.
Смолич).
У тритомному Росiйсько-українському словнику на першому мiсцi стоїть
слово дальший, на другому — подальший, Словник за редакцiєю А. Крим-
ського наводить тiльки слово дальший: „Дальшi чотири столiття“. Це слово
вiдповiдає росiйським дальнейший, следующий. Тут ми розглядаємо це слово
тiльки в першому значеннi.
Обидва цi слова мають право на iснування, але з певною значеннєвою
рiзницею мiж ними, приблизно такою самою, як i мiж спорiдненими з ними
прислiвниками далi й подалi. Якийсь процес, дiю чи явище, що вiдбулися
в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другiй
цитатi з твору Ю. Смолича; а те, що вiдбувається згодом, через певний
промiжок часу, слiд передавати словом подальший, наприклад: „Дальшi роки
пiсля смертi дружини вiн жив у Києвi, а його подальше перебування — менi
невiдоме“.

67

бiльш свiйська. але коли во- на живе в хатi. дiйсно. чи справдi так було?“ — I. а дiйсна подiя“). Iнодi це слово має значення „швидкий. що водиться в полi. що живе в домi або стосується до- му“: „Домашнього злодiя не встережешся“ (М. Кочура). Слова дiйсний i дiйсно є в українськiй мовi. Франко). Ця пiтьма бiльш знайома. Нечуй-Левицький). в действительности автори статей. Тулуб). Кримського). Коцюбинський). „справдi не бачив“. насправ- дi („Iнспектор у нас — людина молода. а насправдi не зробить лиха“. приручений“: „Коли нема диких (качок). Номис). §12. Коцюбинський). нестримний“: „Весна була рання. Коцюбинський). Слова дiйсний. але не треба забувати й iнших слiв: справжнiй („цi квiти — не справжнi“. Домашнiй i свiйський „По двору ходило багато домашньої птицi“. „Так дiйсно воно й було“ (з живих уст). Прикметник домашнiй означає „той. а нa дiлi iнак“. „Я це дiйсно знаю“ (Словник за редакцiєю А. — Словник за редакцiєю А. а свiйський — „не дикий. дiйсно (дiйсне). на- справдi. Нечуй-Левицький). Дpyжний i дружнiй Через звукову подiбнiсть слiв дружний i дружнiй їх часто плутають i ставлять не там. її звуть домашньою мишею на вiдмiну вiд такої ж дикої — польової. в дiйсностi виступають на своєму мiсцi в таких фразах: „Ви бачите тут одно з дiйсних чудес сучасної косметики“ (М. Стороженко). Номис). той. дружною силою. перекладачi й доповiдачi надуживають словами дiйсний („Це — не вигадка. „Iван хоче оповiда- ти про своє життя домашнє“ (М. справдi. „На цвинтарi помiж бабами та дiвчатами дибали чотири свiйськi журавлi“ (I. в дiйсностi („Ми сподiвалися великих наслiдкiв вiд його проекту. не так мучила її“ (М. а в дiйсностi це була авантюра“). що має спiльнi iнтереси з iншими“: „Тут ми самi. в дiйсностi. Дружний — це „одностай- ний. „насправдi це була авантюра“. на дiлi („На словах так. Кримського). Слово свiйський буває синонiмом слова звичний: „Соломiя затулила вуха й заплющила очi. настоящий.§10. дiйснi свої обставини“ (I. дружна“ (З. погарячився. дiйсно („Я дiйсно не бачив її“). §11. можемо собi допомогти“ (I. Васильченко). „Передайте мiй дружний привiт усiм товаришам“. Миша — дика тварина.. действительно. примiтила дiйсне сiльське своє життя. — читаємо в одному суча- сному оповiданнi. У наведених на початку фразах правильнiше було б сказати: „справжня подiя“. де автор не замислився над рiзницею слiв домашнiй i свiйський. -Леся Українка).. Iнколи ним користуються як вiдповiдником до росiй- ського нaшeнский: „Колись шляхта та свiйська старшина в ярмо запрягали“ (П. 68 . — С. на дiлi У доборi вiдповiдникiв до росiйських слiв действительный. Дiйсний. Нечуй-Левицький). „Ватя. „Дружнiй (у називному вiдмiнку — дру- жна) чередi вовк не страшний“ (М. де слiд: „Дружнiми зусиллями здолали ми всi перешкоди“. то з досади i свiйських лупить“ (О. справдi „Чи снилось це менi. справжнiй.

„дружнiй привiт“. тайга“ (М. §13. що його персонаж: „Умiє живописно оповiдати“. Отож. Кримського). „Великий iталiйський маляр Рафаель“ (Словник за редакцiєю А. а до художник: „Коли б же менi тiї малярi. Нечуй-Левицький). Кримський). що дiєслова заключати нема в українськiй мовi. „У своєму заключному словi доповiдач вiдповiв на всi питання“. „Випускники живописного (?) факультету захища- ють нинi свої дипломнi роботи“. картини — це зiр моїх очей“ (I. §14. мальовничо (мальовниче) З деякого часу прикметник живописний i прислiвник живописно. Нечуй-Левицький). мальовничий. остаточний Дiєслово заключати й похiдний вiд нього прикметник заключний. живописати: „Ти ж менi недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!“ (М. а й до мальовничий: „Там дуже ма- льовнича мiсцевiсть: дикi гори. мальовничо. Живописний. Кулiш). Можна згадати випадки вживання слiв живописання: „Iсторичним жи- вописанням вони не вдовольняються“ (П. „Заключна вистава театру пройшла з великим успiхом“. народжений дружбою“: „Дружня роз- мова“ (П. що становить синонiм не до слова фарбар. хоч дiєслова заключати й вiддiєслiвного iменника заключення там немає. що по- ходять вiд iменника живoпис. майже витиснули на сторiнках наших перi- одичних i неперiодичних видань давно вiдомi українськi слова малярство. кiнцевий. малярський. Прикметник заключний попав навiть до наших словникiв. мальовничий. а прикметник заключний є не що iнше. Кулiш). що є синонiмом не тiльки до прикметника малярський. „На заключення зльоту вiдбувся концерт“. Трублаїнi). прикiнцевий. Яка потреба в такому калькуваннi? Чи нема вiдомих українських вiдпо- вiдникiв. Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замiсть нечiткого або двозначного живописний. у двох перших фразах треба було сказати: „Дpyжними зусиллями здолали“. Вiд них iнодi творять похiднi дiєприкметники й прикметники. Не слiд забувати й про прислiвник мальовничо (мальовниче): „Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечi“ (А. 69 . живописно. бо це — моє покликання“ (А. є й маляр. — намалюва- ла б личенько собi“ (народна пiсня). а та- кож iменник заключення нерiдко доводиться чути з уст i бачити на письмi: „Колгосп заключив договiр на продаж городини“. Є в українськiй мовi похiдний при- кметник малярський: „Сошенко залучив Тараса до малярської школи“ (I. як калька з росiйського слова заключительный. Чому? Та тому. малярський. Русизм живопис трапляється в українськiй мовi: „Кинути живопис i есте- тику я й не можу й не хочу. Заключний. Слово дружнiй означає „приязний. що до весни треба готуватися взимку“. В однiй газетi читаємо. бачимо в журналi: „Якi живописнi краєвиди над Ворсклою!“. що доводиться на певнi поняття позичати слова з iнших мов? Нi. Старицький). запевняє автор белетристичного твору. „З досвiду минулого можна заключити. Кримський). — але є власне слово з цим же значенням — малярство: „Малярство.

розумових властивостей чи нахил до якогось умiння“: „Софiя виявила неабиякi здiбностi“ (А. — хоч куди краще було б написати: „Тут занедбано (або занехаяно) профспiлкову роботу“. пазурi. — „Радянська Україна“). Номис). „Розмiр додаткової оплати визначається залежно вiд кiнцевих результатiв роботи тваринникiв“. Iменник здатнiсть. цебто довгими. ними широко користуються тi. в деяких випадках вiдповiдником до росiй- ського прикметника заключительный є слово остаточний. Нема потреби тулити це слово й туди. якась рiч. як вiн“ (iз живих уст). як це бачимо. „Мая був талановитий. кучерi („Запущена. неохайний вигляд парку. наприклад. занедбанi справи. наостанку) зльоту“. похiдний вiд прикметника здатний. запущенi з протилежного берега“. операцiя пройшла важко“. Тому й прикметник здiбний указує на наявнiсть у людини певних природжених властивостей: „Здiбний. задавнений Прикметник запущений. запущенi справи тощо. — I. — О. можуть бути борода. Через це й прикметник здатний прикладають до людини. борода“. Смолич). „У кiнцевому (прикiнцево- му) словi“. Запущеною може бути худоба в спаш. означає „наявнiсть природже- них задаткiв якогось таланту. зyгapний Чи слова здiбний. занедбаний. здатний. — хоч про хворобу треба казати тiльки задавнена. — З живих уст). немає художньої самодiяльно- стi“. у газетнiй статтi: „Тут запущена профспiлкова робота. як у того попа. зaпyщеними. — П. тому. §15. — „Iсторiя української лiтератури“). де є напохватi iншi. Кримський. зугарний є цiлком тотожнi. бiльш пiдхожi для того чи того випадку слова. Во- ронько). чи мiж ними є якась значеннєва рiзниця? Нi. як вiл до корита“ (М. зaпyщеним (по-росiйському вонзённым) може бути щось гостре — нiж. — А. Iменник здi- бнiсть. що пiдо впливом тих або тих умов у жит- тi набула певних властивостей. Запущений. нiж запущена людина. ракета на вiйнi („Знялись серед пiтьми ракети. §16. занехаяний. Шиян). що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: „Колгосп уклав договiр“. Навiть у художньому творi читаємо: „Хвороба моя була запущена. там краще казати занедбана людина. є ще прикметник прикiнцевий („У прикiнцевiй строфi висловлено основну думку твору“. що її запустили в воду („На запущену принаду накидаються лини“. „На закiнчення(наприкiнцi.такi вiдповiдники є. ко- ли мовиться про тяжкий стан людини. „Можна зробити висновок“. З цих прикладiв бачимо. вiдповiднiшi слова. здатний. Здiбний. Гончар). який виник вiд прикметника здiбний. написаний iз найрiзноманiтнiшими значеннями. а не народилася з ними: „Вiн на таке — не 70 . наприклад: оста- точний баланс. вiдрослими. здiбний i освiчений юнак“ (Ю. Франко). вiн прочитав остаточну цифру без голосу“. означає „набута властивiсть чи пiдхожiсть людини або речi до чогось“: „Не кожен має зда- тнiсть так прислужуватись. заступає останнiм часом у художнiй лiтературi й публiцистицi iншi. саду або кепсько наладнанi справи. остаточна цифра („Почисливши все звiльна. Ось прикметник кiнцевий („Кiнцевi форми тiєї еволюцiї“. що дбають за культуру своєї мови. занехаяний садок. це — не зовсiм тотожнi слова.

Отож у репортерськiй замiтцi треба було написати: „став зaтятим п’яницею“. чи в неї воднораз i зiпсу- валася вдача — стала злiсна. Проте прикметник злiсний може бути вiдповiдником i до росiйського зло- стный. замiсть: „Значно краще зробити це ось як“. чималий. бо малi“ (Словник Б. — читаємо в репортерськiй замiтцi й мiркуємо: чи ця людина. §17. Зi сказаного випливає. як то виходить за репортером. неабиякий (великий) Прикметником значний i прислiвником значно в сучаснiй українськiй мо- вi так надуживають останнiм часом. тим самим збiднюючи мову. хоч можна сказати й гаpнa (вродлива. Замiсть того. треба казати: „Ця людина визначається неабиякими математични- ми здiбностями“. де воно буде слушне. гapний. заслужений: „Значнi пани i шляхетство“ (О. — а не здатностями. Красивий. Отож. що господар“ (Ю. Грiнченка). хорoший. шанований. „Менi цi халяви — не здатнi. — можна сказати: „далеко (або куди набагато) краще“. що йдеться тут не про вдачу. коли йдеться про рослини чи комах. чи зугарен вiн хоч слово ласкаве сказати“ (М. Кропивницький). що п’яниця став непоправний. хорoший. Значний. видно: „Значно. чу- дoвий Усi цi слова значеннєво є дуже близькi мiж собою й вiдповiдають росiй- ським красивый. Раз у раз чуємо й читаємо: значний уне- сок. що забув усi iншi слова-синонiми: красива дiвчина. крaсний. то й я буду затятий“ (Словник Б. — Зугарнi!“ (Панас Мирний).здатний“ (iз живих уст). а тiльки про те. щоб сказати: „Ми маємо в галузi фiзкультури значнi досягнення“. Грiнченка). серце пiснi вiдчинив“ (В. що летить над морем нив. вiдчинив вiкно я пiснi. що прикметник значний буває ще синонiмом до слiв вiдомий. що пустилась берега. знaчнi впливи. злiснi шкiдники: „Насiння для посiву треба цiлком очистити вiд домiшок бур’янiв. — а прислiвник значно в деяких дiалектах означає ще те ж що й слова помiтно. „А ми доженемо. Злiсний i затятий „Нiякi вмовляння й попередження не допомогли. i вiн став злiсним п’я- ницею“. 71 . Не слiд забувати. наприклад. великi) досягнення. §18. вродливий. знaчно кращий. а треба ставити його там. не пiдда- вався нiякому впливу. Федькович). стала тiльки без просипу пити. Близьким до здатний є прикметник зугарний: „Я не знаю. „вiн може (здатний) таке сказати“. що не слiд користуватися словом злiсний безогля- дно. Але з дальшого читання тексту бачимо. Дехто так уподобав слово красивий. На такий випадок є в українськiй мовi слово затятий: „Коли вiн — такий затятий. особливо злicних“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“). Сосюра). знaчно бiльший тощо. §19. — точнiше й краще було б: чималi (неабиякi. що вони майже витиснули iншi близькi слова. бо прикметник злiсний є насамперед вiдповiдником до росiйського злобный: „Пiд удари вi- тру злiснi. Сторожен- ко). — а не здiбний.

не кажучи ще й про iншi слова-дiалектизми. — Iз живих уст на Полтавщинi. — вiн указував не на саму красу. в другiй фразi треба було написати: лiкарнянi бу- динки. Цей прикметник вiдповiдає росiйському лекарственный: „Ще на свiтанку своєї iсторiї людина збирала й використовувала для лiкування деякi лiкарськi ро- слини“ ( „Ботанiчний журнал“) . нiж дехто надає йому тепер. „На городi верба рясна. де воно нiскiль- ки не пiдходить: „Твiй учинок — дуже некрасивий“. i пересипати писаний текст чи живу мову одним-однiсiньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навiть там. є ще прикметник лiкарський (iз наголосом на другому складi). хто читає їх. То яка потреба збiднювати мову. „Одразу за парканом починалися лiкарськi будинки“. Манжура). а родись при долi та щасливий“ (М. Нечуй-Левицький). лiкувaльний i лiкар- няний. пригожий. лiкувати: „Виноград має i лiкувальнi вла- стивостi“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“). Таких прикладiв можна навести багато. що стосується дiяльностi лiкаря“ (лiкарський огляд): „Хора лежала непритомна. покропили цiлющою водою — вiн зцiливсь. — читаємо в одному нарисi. ловкий. українська класика й народна мова широко використовували багатство синонiмiв. Чехова). красовитий. Щоголiв). а не пояснюють. „Тут пiд стiнами й коло груби навалено цiлi гори лiкарняного мотлоху“ (переклад iз А. 72 . що я — файна дiвка“. Треба пам’ятати. — бо мовиться про будинки. що надає людинi краси: „Прибiгли до його трупа. Прикметнику красивий народна мова надавала трохи iншого значення. що лiкують. З уваги до цього треба було на табличцi написати: лiкувальна косме- тика. лiкарняний. може краще сказати: гарний (чудовий) будинок. „Ловкий парубок. — бо тут мають на увазi тi процедури. — Марко Вовчок). цебто має зв’язок iз поняттями лiки. там стояла дiвка красна“ (народна пiсня). Як бачимо з цих прикладiв. §20. що їх виконує. покропили красивою — то був гарний. як квiтка гайова“ (М. „Вишию лишень я йому подушку гарну на- продиво“ (I. — бачимо та- бличку над дверима медичного закладу. — Закарпатська пiсня. тамiвнi властивостi. „Не родись багатий та вродливий. Франко). слово лiкарняний означає „належний лiкарнi“: „лiкарняний персонал“. Нарештi. дуже рiдко вдаючись до слова кра- сивий.красна) дiвчина. збудливi. а на те. яка бiлолиця“ (Я. кажуть. Прикметник лiкарський означає „належний лiкаревi“ (лiкарський халат) або „такий. i здавалося. Номис). що не чула лiкарської гадки“ (I. В обох цих фразах прикме- тники лiкарська. крiм прикметникiв лiкарський. а це ще кращий став“ (Казки й прислiв’я. забувши цю словесну рiзноманiтнiсть. що. Лiкарський. а не медичний персонал. лiкувальний. Прикме- тник лiкувальний указує на оздоровчi. Дехто каже: „Який красивий будинок!“ — не замислюючись над тим що. „Хвалилася сусiдам своїм молодиця: яка вона хороша. що записав I. Наведемо кiлька прикладiв iз нашої класичної лiтератури й фольклору: „Гарна. лiкарський „Лiкарська косметика пiд доглядом досвiдчених лiкарiв“. лiкарськi пантеличать того. „Вдовине личко красови- те“. наприклад: гожий. якi належать лiкарнi. фай- ний („Кажуть люди. Номис).

усякий.на таємних сходинах з улюбленим“ (I. як торiшньому снiговi“. що його вкладають у любимий: „Улюбленим заняттям Антосi було малювання“ (О. Українська класична лiтература й живе народне мовлення додержували- ся звичайно прислiвникiв торiк („Виглядала козаченька молодого. Та чи є потреба в такiй замiнi? Давно вiдомий прикметник улюблений цiлком передає те поняття. любий. не тiльки в художнiй лiтературi.. як у росiйськiй мовi любой. як позаторiшнiй“. що торiк покинув“. любимий. будь-який. Гребiнка). §22. „Дихни на повнi груди. позаминулорiчний. позаторiк зна- ла“.. Шевченко). Забiла) . Вiд цих слiв i виникли прикметники торiшнiй („Так рад. улюблений „У нашiй школi любий учень розповiсть бiографiю Тараса Шевченка“. позато- рiшнiй У дiловiй та офiцiйнiй мовi часто натрапляємо на невдало й неприродно створенi вiд словосполук минулого року. перший-кращий) учень розповiсть бiографiю“. позаторiшню весну його лихий понiс чогось за Десну“. щоб висловитись правильно: „Кожний (або всякий. перший-лiпший. нiбито укра- їнське любий... Минулорiчний. Шевченко). а й у дiловiй та офiцiйнiй мовi слiд додержуватися цих давнiх українських слiв i писати: „Торiшнiй урожай був уже кращий. замiсть того. що дитина виросла б. 73 . будь-який. Прикметник любий означає не „будь-який“. Iнодi прикметник улюблений виступає синонiмом слова коханий: „Вона бачила Ольгу . — Т. Грiнченка). Номис). перший- кращий. Любий. торiшнiй. — Є. коли б посадив“ (М. кожний. як пoзаминулорiчний“. „I шлють усi хвалу й привiт улюбленiй країнi. позаминулого року прикметники минулорiчний. — Т.§21. Донченко). я тобi не дорiкаю“ (Леся Українка). Iнколи трапляється не тiльки в сучаснiй публiцистицi. — Словник Б... позаторiшнiй („I тре- ба ж. Коцюбинський) та улюбле- нець — вiдповiдники до росiйських слiв любимец. Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є iменники улюбленик („. — кажуть навiть учителi. моя доню. — М. Тичина). що спричиняє часом помилки. на бiду. перший-лiпший. баловень. пoзаминулорiчний: „Минулорiчний урожай був уже кращий. народе любий мiй!“ (П. — або „приємний“: „Така люба рiлля. Отже. що не знають гаразд української мови. Франко). позаторiк („Твою долю. „його голос — дуже музичний“. нiби цi слова — тотожнi й можна їх довiльно ставити в реченнi: „У нашiй школi вiдбувся цiкавий музикальний вечiр“. а — „милий“: „Нi. §23. Музичний i музикальний Вiдповiдно до росiйського прикметника музыкальный є два українськi прикметники — музичний i музикальний. що має тенденцiю витиснути давнiй прикме- тник улюблений: „Вишивання — це її любима робота“. а й у художнiх творах прикметник любимий. коли вважають хибно. iз якого й скалькували тi.я був улюблеником у сiм’ї“.“ (Н. любий.

„кованi“. є в нас шаблi i рушницi боронити своє“ (З. доконечний. Панч). 74 . Тулуб). i коли буде потреба. де мовиться про поведiнку п’я- ного бешкетника й де нема потреби надавати цьому врочистого тону. Коцюбин- ський). кон- че треба. бiльш пiдхожим буде прикметник „негiдний": „негiдна поведiнка п’яного хулiгана“. потрiбний. мелодiйний“: „Голос музикальний“ (М. що тут сталось“. „конечна“ ("доконечна"). „необходимо“. украй треба. §24. Нечуй-Левицький). Необхiдний.. конче потрiбний. Козаченко. додаючи слова „гостра“.. музикальнi пальцi. Отож. Прикметник музичний означає „належний музицi“. про речi. Прикметники „достойний“ i „недостойний“ iснують в українськiй мовi паралельно з прикметниками „гiдний“ i „негi- дний“ i не мають значеннєвої рiзницi. „пов’язаний iз музи- кою. чи бракує в українськiй мовi вiдпо- вiдникiв до росiйських слiв „необходимый“. Недостойний i негiдний „Недостойна поведiнка п’яного хулiгана обурила всiх присутнiх“. як казали ранiш. потрiбно. „у цьому нема нiякої необхiдностi“. Це — штучнi слова. не- одмiнний. „Цi правила необхiдно пам’ятати завжди“. але мiж ними є певна стилiстична вiдмiннiсть. — В. §25. Так само мо- жна посилити значення самого iменника „потреба“. Чи є в цих словах якась потреба. конечна (доконечна. необхiдно. „необходимость"? Звернiмось до класики: „В господi постала заметня. А тим часом вони поширились не тiльки в нашiй сучаснiй публiцистицi. не чути їх i з уст народу. потреба. — або „суголосний. „украй“ ("край"). необхiднiсть. „аж-аж-аж“ („Конче треба було довiдатись. поба- чимо. можна додати до прикметни- ка „потрiбний“ i прислiвникiв „потрiбно“ або треба слова „конче“. „Позич макiтри — аж-аж-аж треба!“ — З живих уст). а й у художнiй лiтера- турi! Ось приклади: „Необхiдною умовою успiшного навчання є дисциплiна серед учнiв“. — а музикальний — „схильний до музики. у наведених на початку фразах треба було написати „цiкавий му- зичний вечiр“. „Музичнi варiацiї“ (I. Кулiш). розмова була. Якщо слiд посилити значення потреби. що i як. „голос музикальний“. здiбний у музицi“: музикальний слух. Воскрекасенко). пoтрiбнi для подорожi“ (Леся Українка). гостра потреба. Прикметники „достойний“ i „недостойний“ як старослов’янiзми надають реченню поважного або й урочистого характеру: „Покажiть ви ли- шень достойнi пам’ятi дiла“ (П. Рибак). треба. „нагальна": „Дементiй вiдчував гостру потребу щи- ро поговорити з Прищепою“ (С. використовуваний для музики“: „У кутку стояли музичнi iнструмен- ти“ (П. про по- дорож. на- гальна) потреба Прикметника „необхiдний“ i похiдних — прислiвника „необхiдно“ й iмен- ника „необхiднiсть“ годi знайти в творах української класики. „Почекаємо. „Вiн — не достойний такої високої нагороди“ (з живих уст). Тим-то в реченнi. — чи- таємо в репортерськiй замiтцi. аж-аж-аж треба. „Дмитро вiдчув нагальну потребу побути на самотi“ (Н.

Iнколи плутають прикметники непорушний i нерухомий у значеннi росiй- ського неподвижный i не знають. Коцюбинський). Проте морфологiчна рiзниця мiж першими словами є велика. незламний. а й значеннєва: тут вiн є вiдповiдник до росiйського неприкосновенный. Мiж цими прикметниками й прислiвниками є деяка семантична рiзни- ця: прикметник неприємний означає. обидва вони вiдповiдають росiйським словам нерушимый. З цього видно. що вона вiдстала вiд життя“. непреложный. §27. Грiнченка). дiя чи явище не да- ють приємностi людинi: нeпpиємнa робота. указує на бiльше враження вiд якостi 75 . займати“: „що дiди та батьки кров’ю здобули. але воно означає — „той. „Людинi неприємно бачити й знати. не можна вiд нього вiдступитися“: „Стою — мов скеля непорушний“ (П. Кулiш). перебуває в станi спокою“: „Обомлiла й занiмiла. що походить вiд частки не й укра- їнського дiєслова рушити в розумiннi „чiпати. крiм згаданих вище значень. що його не можна обiйти“: „Як пiдуть дощi. — тверде i незламне“ („Радянська Україна“). нерухома стала“ (П. вiн уникав його“. якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома. незыблемый. дивилась синовi вслiд“ (А. слiд казати непорушна тиша. що треба користуватись тiльки прикметником непорушний. Неприємний i прикрий Наша класична лiтература тiльки зрiдка користувалась прикметником неприємний i прислiвником нeпpиємно. розвалювати. Головко). непорушне слово“. якого не зламати. неприємний чоловiк. надаючи перевагу словам прикрий i прикро. При- кметник нерушимий виник iз частки не й росiйського дiєслова рушить. указує на те. нерухомий „Слово шахтаря — нерушиме“. а прикметник непорушний — iз частки не й українського дiєслова порушувати. §26. валити“. непорушний закон. але трохи згодом у цiй же газетi бачимо: „Слово робiтника — тверде. що не рухається. В українськiй дiалектнiй мовi можна почути слово „необходимий“. нерухоме майно тощо. дак грязь буде необходима“ (Словник Б. маючи озна- чення „той. Отож. дане залiзничниками. Грiнченка). Тичина). — читаємо в газетi. що не можна чогось порушити: „Скелi стояли непорушнi над водою“ (Словник Б. синонiмом до них є прикметник незламний: „Слово. непорушний. — пiсля чого й виникає питання: чи є якась рiзниця мiж словами нерушимий i непoру- шний? Значеннєвої рiзницi мiж цими прикметниками в таких i подiбних контекс- тах нема нiякої. „Щоб мати менше не- приємних розмов з директором. Нерушимий. те нерушиме“ (М. Але є й українське слово нерушимий. У сучаснiй українськiй лiтературi слова прикрий i прикро деда- лi бiльше поступаються перед прикметником неприємний i прислiвником нeпpиємно: „Дiвчинi снився якийсь нeпpиємний сон“. нерухомий погляд чи непорушний? Прикметник нерухомий означає „той. „А мати стояла на мiсцi нерухома. Мiж цим прикметником i наведеним у першiй фразi є певна не тiльки морфологiчна рiзниця. що означає по-українському „руйнувати. але — нерухомий погляд. прикметник прикрий — емоцiйно наснаженiший. що якась особа. ненарушаемый. прикметник непо- рушний.

що потребує допомоги. Український прикметник нужденний має iнше значення. аж прикрий (Словник Б. зморений: „Розважає душу вбогу нужденне серденько“ (П. дiї чи явища: „Тихович не знав уже. решта „Бiльша частина присутнiх пiшла додому. якi емоцiї ми вкладаємо в цi слова. вiн не є синонi- мом слiв злиденний. й пишуть: „нужденнi члени сiм’ї“. поморщене“ (I. через звукову схожiсть. може бути неприємна розмова i прикра. а продукту його роботи — перекладу: „В iсторiї укра- їнського народу. Отож. дружина. гадаючи. 76 . iншi. дружина. в його духовному зростаннi велику роль вiдiгравало дру- кування. перекладної лiтератури українською мовою“ (Вiсник АН УРСР). Номис). §29. тому пишуть: „Перекладна робота потребує тонкого знання обох мов“. неприємна згадка i прикра — все залежить вiд того. Кулiш). що потребу- ють допомоги. або бiднi члени сiм’ї. В обох цих фразах слово останнi виступає недоречно. Нечуй-Левицький). „всi iншi вийшли“. а всi останнi вийшли“. що прикметник прикрий має ще значення „крутий“ (при- крий берег). нуждающаяся жена українськими вiдповiдниками будуть: члени сiм’ї (або родини).особи. Останнi. „В його лице нужденне. Коцюбинський).. а також „рiзкий“: червоний. бiдна дружина. взятiй з одного суча- сного оповiдання: „Петров. Прикметник останнiй означає „той або такий. Перекладний i перекладацький Iнколи. Слiд пам’ятати. §30. той. але останнiй спiткнувся й упав“. плутають слова перекладний i перекла- дацький. Грiнченка). бiдний i бiльше пiдходить за значенням до слiв жалю- гiдний. далi вiд якого вже нема iншого“: „Поки зберемо. Не до речi стоїть слово останнiй i в такiй фразi. Тут це слово пантеличить читача: хто це впав — останнiй iз переслiдувачiв чи хтось з утiкачiв? У таких випадках краще ска- зати замiсть останнiй слово третiй або повторити прiзвище — Сокирко. та й то рiдко в котрого ґазди й є“ (I. бiдний. як покласти кiнець тiй прикрiй сценi“ (М. Прикметник перекладний походить вiд iменника переклад i стосується не роботи перекладача. §28. миршава. Франко). Такого змiсту нема в двох наведених на початку фразах. що (яка) має потребу в чомусь. виснажений. дружина. „Колiсник прикро подивився йому у вiчi“ (Панас Мирний). До росiйських висловiв нуждающиеся члены семьи. Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втiкачiв. невже оце твоє останнє слово?“ (Леся Українка). то й останнє здеремо“ (М.. а деякi нашi довiдники й перiодичнi видання помил- ково користуються прикметником нужденний. „нужденна дружина“ тощо. а через те там треба було поставити слово решта або iншi: „решта лишилась на нараду“. що вiн вiдповiдає росiйському нyждaющийcя. сухе. „Дiйснi члени залишились. „Велелюбний отче. Нужденний. якiй треба допомогти. а останнi залишились на нара- ду“. що (який) має потребу (по- требує допомоги) Хоч як це дивно. „Худоба нужденна.

як писалось i говорилось ранiш i як наводить i тепер Українсько-росiйський словник АН УРСР. §32. як жировий туз“. жир — трeфы. Нечуй-Левицький). коли йдеться не про схожiсть. Кундзич). тодi треба користуватися займенником такий („Христi вперше доводилося бачити таке диво“. — про що в нiй говориться? Чи про те. отож нема чого цуратись їх українським театрам. Ткач). пресi й художнiй лiтературi. чи йому до вподоби видання такого ґатунку? То чому не написати: „На такi видання є великий попит“? Так само вчувається певна значеннєва рiзниця мiж висловами подiбнi помилки й такi помилки. пiдтикана. Но- мис). а лежати митусь (або митусем): „Ми звечора полягали як треба. чирвoвий („У буденнi днi все в халатику та в халатику або й так вискочить — боса. чирва — чeрви („В яку масть ви ходите? Нащо жир. Звiсно. Нагадаймо за одним заходом i українськi назви фiгур у картах: нижник або филька — по-росiйському валeт. Подiбний чи такий? У нас повелося в уснiй i письмовiй мовi не тiльки вживати прикметника подiбний у значеннi „схожий iз чимось чи кимось“. — I. жирoвий („Очi витрiщив. А тепер. Вiд цих iменникiв — назв мастей — творяться й вiдповiднi прикметники: винoвий (винова краля). Iнколи це призво- дить до того. „Подiбних прикладiв можна навести ще багато“. Рябокляч). — М. треба послугуватися словом перекла- дацький: „Перекладацька мисль i перекладацький недомисел“ (О. бач. дзвiнкoвий (дзвiнкова краля — Словник за редакцiєю А. краля — дама. а вранцi митусем лежали. Нагадаймо назви мастей у картах: винo — по-росiйському пики. слiд було б залишити за прикметником подiбний тiльки значення „схожий“: „Вона була так подiбна до тiєї. — Панас Мирний). §31. дзвiнка — бyбны. бо вночi дуже ворочались“ (Словник Б. яка краля чирвова“. Пиковий чи виновий? Iз якогось часу київська опера стала друкувати на своїх афiшах назву п’єси „Пикова дама“ замiсть „Винова краля“. що декому довелося спати валетом“). 77 . що двозначнiсть безоглядно вживаного прикметника породжує непорозумiння. цебто ногами поряд. Мабуть. Вiзьмiмо фразу: „На подiбнi видання є великий попит“. Грiнченка). Вiд зо- браження нижника на картах походить образний росiйський вислiв лежать валетом. в наведенiй на початку фразi треба було написати: „перекладацька робота“. який по-українському буде не лежати валетом. що покупець вибирає схожi видання. ба навiть бiльше: прикметник подiбний майже ви- тиснув з ужитку займенник такий: „Подiбнi вчинки недобре характеризують людину“. Наш народ послугується всiма цими словами. Кримського). як надруковано в одному сучасному оповiданнi („В хатi було так тiсно.Де мовиться про роботу перекладача. король — король. а головами в рiзнi боки. що загинула на фронтi“ (Д. а й ототожнювати його з висловом такий самий. коли треба дзвiнки або вина?“ — I.

Прикметник piзний передає вiдмiннiсть: „Ми з тобою — piзнi люди“ (з живих уст). що обидва прикметники мають один спiльний вiдповiдник у росiйськiй мовi — умеренный: „Зима была уме- ренная“. ставлячи одне замiсть другого: „Зима цього року була помiркована: лютих морозiв майже не було. тодi краще користуватися займенником усякий: „Всього було доволi: вовкiв у лiсах. Васильченко).. але й освiченi люди часом помиляються щодо слiв по- мiркований i помiрний. Робочий i робiтничий Зрiдка трапляються помилки. бо автори оповiдали нам про всякi слова й про всяких людей. „З рiзними людьми вiн зустрiчався в життi — з розумними й дурними. Слово помiрний стосується погоди. „У неї в хатi завелось багато всяких вузликiв з насiнням — вели- ких i малих“ (М.. великої й малої в озерах i ставах“ (Л. клiмату. зайцiв у полi i риби всякої. Рильський).. в першiй фразi треба було сказати: „Зима цього року була помiрна. размеренный. Рiзний i всякий.. коли б часом iз цього вигiдного дiла не ви- йшов якийсь невигiдний для його кiнець“ (I.“ (Ю. помiркований та обере- жний зроду.невеличкi помiрнi черевики на но- гах iз зеленими застiбочками“ (Панас Мирний). обе- режною. монархiчного ладу вiн залишався на помiркованих позицiях дворянина-просвiтителя“ („Iсторiя української лiтератури“). У цих реченнях ми зосереджуємо свою увагу на рiзницi мiж словами й людьми. чи буде це слово до речi в певному текстi: „Вiн на- говорив багато piзниx слiв. Отже. про що йдеться.§33. я до другого хазяїна найнялась — у piзнi села“ (Ганна Барвiнок). „Самотньо й лунко одгукується в нiмих стiнах моя пoмiрна хода“ (С. явищ i речей. коли плутають цi схожi за будовою при- кметники й пишуть: „Восьмигодинний робiтничий день“ (замiсть — робочий день). 78 . цебто розсудливою.... посредственный: „Славиться Україна своїм чудесним помiрним клiматом“ (I. усiлякий Автори статей i оповiдань часто надуживають прикметником рiзний. Якщо нема потреби пiдкреслювати вiдмiннiсть мiж тим. Воно вiдпо- вiдає не тiльки росiйському умеренный. але не знаходимо її в дальшому текстi.. або умiркованою. Помiрний i помiркований Хоч як це дивно.. „Одiта по-городянському: ...обов’язок фольклористiв — усiлякими способами виявляти таланти. Нечуй-Левицький). — або займенником усiлякий: „... „Робочий натовп не втихомирювався“ (замiсть — робiтничий натовп). „Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов“. §35. Прикметник робочий походить вiд iменника робота й означає „пов’язаний iз процесом або часом працi“: „Забiжиш до Марусi у робочу часину“ (Марко Вовчок). вони просто забували постука- ти Петуниковi. не спиняючись думкою. „Мiй п’янюга найнявся до одного пана. „У критицi крiпосницької системи.захопленi переказуванням усiляких новин. По-українському помiркованою. й часто траплялись вiдли- ги“.. Шовкопляс).“ §34. через те. „Клопоти робочого дня вернули йому енерґiю“ (М. Помилка ця виникає.“. Глiбов).. мабуть. Коцюбинський). вiн усе думав. Коцюбинський). Цюпа). „. може бути тiльки людина: „Розсудливий. чесними й пiдли- ми.. а ще й соразмерный.“ (М. а нiчого путнього так i не сказав“.

багато на вiку бачили“ (з живих уст). роботящий“: „Робоча. яку можна складати: „Кулемет iз трьома складаними нiжками“ (з перекладу М. Бажан). характерне для робiтникiв. а не про давнiсть приятелювання. а становлять певну складнiсть: „Складну ти задачу задала менi. як бджола“ (М. що не замислились над походженням цих прикме- тникiв i їхнiми значеннєвими функцiями. §37. а й складним. старий хрiн тощо. що ми надаємо їм: можна сказати робi- тничий одяг — цебто те вбрання. робоча“ (Панас Мирний). що якась дiя чи стосунки мiж людьми довго тягнуться в часi: „Знову настала тривала мовчанка“ (В. старi поняття. перший означає. як кишеньковий ножик. „Ото й почне розповiдати про мiсто. Зате цiлком слушно буде сказати: стара (чи застарiла) зброя. про життя робiтниче“ (Д. так званий клi- пербот“ (М. Прикметник робiтничий походить вiд iменника робiтник i означає „по- в’язаний iз робiтником. коли обидва цi прикметники вживаються з одним iменником. має й друге значення. Трублаїнi). Складний i складаний Щоб не помилятись у вживаннi цих схожих слiв — складний i складаний. Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен. призначення котрих важко вiдразу збагнути.Цей прикметник означає ще „працьовитий. Прикметник складаний указує на рiч. Старий i дaвнiй Iнодi доводиться чути: „Ми з вами — старi приятелi“. про завод. цей прикметник. правильнiше казати: давня звичка. То якi вони — старi? Вони — давнi приятелi. що йдеться саме про вiк спiвро- змовникiв. бо частини його складаються.. що ним користуються тiльки пiд час роботи. залежно вiд того поняття. якщо в ньому є багато приладiв. повна. тобто „доброї будови тiла“: „Її постать. Собко). §38. i робочий одяг — убрання. тодi слушний буде прикметник старi: „Ми з вами — старi обоє. може бути не тiльки складаним. все разом заворушилося в кiлькох дзеркалах“ (I. Такий предмет. Природнiше. що якась рiч або явище — не про- стi. що прикме- тник складний пов’язується з iменником складнiсть. „Дiвка тиха. належний робiтниковi“: „На мiтинґ зiбралась юрба робiтнича“ (М. iз наго- лосом на першому складi. а складаний походить вiд дiєслова складати. такий. — вже спокiйнiше вiдказав Бондар“ (М. „Поки чекали гостей. як це часто доводиться спостерiгати в мовленнi. Прикметник тривалий означає. Пiнчевського). — хоч обом спiвро- змовникам нема й тридцяти рокiв вiку. тiлиста i разом склaдна. не старе правило. Трапляються випадки. а не ста- ра звичка. Тривкий i тривалий Тривала дружба чи тривка? Вогнетривка цегла чи вогнетривала? — постає питання перед людьми. Чабанiвський). яке звичайно носять робiтники.. прийдуть люди 79 . слiд пам’ятати. Прикметник тривкий означає „мiцний. що не пiддається змiнам“: „Як буде мур готовий. Але якщо треба пiдкреслити. Номис). Головко). ста- лий. §36. її свiже лице. вiдповiдне до росiйського склaдный. давнє правило. Нечуй-Левицький).

яким автор газетної замiтки хотiв пiдкреслити. Якщо авторовi хотiлось посилити враження. є прикметник численний. пiд захистом тривким їх праця буде тривка й доладна“ (Леся Українка). „Почалася система численних гiрських хребтiв“ (О. i тривала. нема в українськiй мовi. палати й храми. Слова багаточисельний. що визначається дов- гим часом. Вiльде). цебто мiцна. Дружба може бути тривка. Отже. що на мiтинзi було багато людей. багаточисeльний Прикметники чисельний i численний часто плутають. в двох перших фразах треба було написати: „збори були численнi“. де треба: „Цього разу збори були чисельнi“. Прикметник численний означає „наявний у великiй кiль- костi“: „Небо заступали хмари.. численнi трiщини в’юнились у всiх напрямках. а не тривалiсть перебування в вогнi.i докiнчать хати. що стосується числа. „велика чисельна рiзниця“. Прикметник чисельний указує на те. §39. закриваючи собою численнi зорi“ (А. Вони насувалися з заходу. Iнколи трапляється в наших газетах i такий дивний прикметник: „Мiтинг був багаточисельний“. Гончар). 80 . „. нiби сiтка жил“ (I. чисельна перевага. вiн мiг би додати: дуже (вельми) численний. що бере за основу числовi вирази: чисельний аналiз. бо йдеться про її стiйкiсть чи трив- кiсть перед дiєю вогню. який i треба було тут написати: „Мiтинг був численний“. чисельна пере- конливiсть тощо.. Цегла — тiльки вогнетривка. Шиян). ставлячи їх не там. „Мiж населенням пiвночi й пiвдня країни є велика численна рiзниця“. Чисельний i численний.

вiдповiсти. Давноминулий час i описова форма з слова- ми було. вариш. Тичина). У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi звичайно випускають форми є. їсти. їш. Вороний). — залишаючи їх тiльки тодi. розповiси. а не даш. якого Правди сила нiким зво- йована ще не була“ (П. вiдповiш. що слiпий старець чинить 81 . гоїш. розпо- вiсти.Роздiл 4 ДIЄСЛОВА 1. то в нього в дому всякий буває статок“ (М. „Коли в чоловiка хлiба єсть достаток. коли треба надати фразi врочистого тону: „Я єсть народ“. що дiя вiдбувалася в минулому. захочеш. 2. Виняток становлять дiєслова дати. єсть у складеному присуд- ку: я — учень 5 класу. звариш. їсти. що одна минула дiя вiдбулась ранiше вiд другої: „я читав був цю книжку. означає. не маючи особових закiнчень. Форма суть трапляється в пiвденно-захiдних дiалектах. бути Дiєслова в другiй особi однини теперiшнього часу та в майбутньому часi доконаного виду мають закiнчення -еш (-єш). „Ви є у нас вiд самого царя настановленi“ (Г. бувало В українськiй мовi є два минулi часи — минулий i давноминулий. як то часом. Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — ар- хаїчнi. Iнодi для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: „Я єсть народ. розповiсти: ти даси. означає. „дознався був владика. кажуть. та забув її змiст“. колись: читав цю книжку. менi серце неньки живе принеси“ (М. Квiтка-Основ’яненко). яка вона є“ (Марко Вовчок). Ми- нулий час. надто в захiдних областях України. ти менi — родич. -иш (-їш): хочеш. вiдповiси. який твориться з форм минулого часу вiдмiнюваного дiєслова й допомiжного дiєслова бути. загоїш. їси. розповiш. Дiєслово бути має в усiх особах однини й множини форму є: „Зазнаю чужої сторони. вiдповiсти. вiн тобi — товариш. збудуєш. коли було треба надати фразi врочистостi або iронiї: „Як справдi кохаєш. Дiєвiдмiна слiв дати. як вiрний єси. будуєш. Номис). давноминулий час. В українськiй класичнiй лiтературi цих форм уживали тодi.

. нехай свою Україну я ще раз побачу!“ (Т. — замiсть ходiмо. таке закiнчення — потрiбне (пор. коли я — нелюба“ (народна пiсня). що надає фразi динамiчностi. „Дарка часто. можна вживати форми наказового способу 2-ї особи одни- ни. молодший. i заборонив“ (Марко Вовчок). дивилась понуро. Росiйська мова. прохання чи побажання. „Давайте спечемо. було. 3. щастя й долю дати“ (народна пiсня). Варто нагадати. Наказовий спосiб Часто забувають. а слива. та було тобi. „Хай же ти. що милiше“ i т. користується описовою конструкцiєю типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дiєслова — прочтём. „Хай чабан. заспiваймо. коли акцентується на побажаннi. „Хай ти скиснеш!“ (iз живих уст).. що це — не кавун. слiд би було: „Було тобi.у божому домi одправу. Часто до дiєслова в наказовому способi 1-ї особи множини помилково додають закiнчення -те. моя мати. „Та було б не рубати зеленого дуба. не маючи цiєї форми. виконаймо. пиймо за те. та було б не сватати. де раз у раз натрапляємо на цю форму: „Заспiваймо пiсню веселеньку“. цих брiв не давати. так тобi то- чнiсiнько слива“ (Г. щоб надати фразi тону заклику чи прохання. щоб надати реченню тону наказу.. наприклад: ходiмте. заклику. що був кинув. iн. — читай i читайте.. „Хай вони виздихають йому до ночi“ (М. Коцюбинський). пиймо за долю. Цiєю складеною фор- мою давноминулого часу користуються й тодi. додаючи до дiєслова теперiшнього часу частки хай або нехай: „Нехай я заплачу. то українською мовою в цьому нема нiякої потреби: ходiмо. знаходить вербову сопiлку. читаємо й у творах сучасних письменникiв: „Да- вайте пiдемо зараз до неї“. — замiсть спечiмо. а ще й форму 1-ї особи множини — читаймо. Слiд зазначити. моя мати. Тичина). 1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема нi в українськiй. користуються описовою формою. один плакат закликає: „Завершимо будiвництво вча- сно!“. Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосiб 1-ї осо- би множини. Замiсть описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з час- тками хай. що надає реченню дiйовiшого характеру: „Про мене хоч вовк траву їж“ 82 . а не йдеться про наказ: „Хай колись навчишся“ (Панас Мирний). що частка хай iнколи поєднується й з 2-ю особою однини дiєслова. що слiв було. На минулий час указують також частки було. Якщо росiйською мовою. було б часто вживають у розумiннi слiд було. спускала очi в землю“ (Леся Українка). бувало: „А ще. де не- ма форми наказового способу 1-ї особи множини.. через те. будеш брехати. — замiсть завершiмо. що українська мова має в наказовому способi не тiльки форми 2-ї особи однини й множини. як росiйська. — усi гукнули. спечiмо. Незважаючи на це. — за отамана буде!“ (П. нi в росiйськiй мовах. як намалює що-небудь та пiдпише. идёмте). пиро- ги“. коли треба показати минулу перервану дiю: „Лукаш. робiмо. „Пиймо за щастя. Досить згадати хоч би народнi пiснi. нехай. Квiтка -Основ’яненко).“ (Панас Мирний). бере її до рук i йде по бiлiй галявi до берези“ (Леся Українка). Шевченко). роби i робiть. було. мамо..

змiцнення. ускладнює фразу — аж стає важко зрозумiти її змiст. полiпшення. З п’ятьох вiддiєслiвних iменникiв залишився тiльки один.. треба було наведену вище фразу скомпонувати так: „Завдання лiквiдувати будь-якi порушення статутiв i настанов та рiшуче змiцнити дисциплiну вимагають докорiнно полiпшити контроль за дiяльнiстю пiдлеглих. приступнiшою. тимчасом як другий. є зразок наукового стилю. iз дiєсло- вом дiєприслiвником. що перший варiант фрази. „Для нього стало обов’язком додержання всiх правил гурто- житку“. розумно використовувати дисциплiнарнi права. Усi слова в цiй фразi — україн- ськi. 4. а також дiєприслiвнику над вiд- дiєслiвним iменником. Чому? Тому що її пе- реобтяжено вiддiєслiвними iменниками: порушення. що тому без нього нiяк не обiйтися“. про цю особливiсть української мови забувають iнколи деякi су- часнi письменники й пишуть: „Вiн щодня вчився гри на скрипцi“. Вiзьмiмо ще одну фразу з газетної статтi: „Всi чеснi французи вимагають вiд уряду вжиття рiшучих заходiв. — де можна було вислови- тись простiше. усунення. замiсть — додержуватися всiх правил. Фактично тут iдеться не про науковiсть вислову. — порушення. а разом iз тим звучить вона не по-українському. „Головний клопiт слуги — це запевнення свого пана. Хiба ми применшимо науковiсть викладу. вся фраза вiд того полегшала. якщо в фразi: „При користуваннi фразеологiзмами слiд наперед визначити їх значення“ напише- мо: „Користуючись фразеологiзмами. замiсть — учився грати. стала простiшою.(приповiдка). яснiше й природнiше по-українському: „бачимо. За цим хибним стилем часто проступає звичайнiсiньке невмiння чiтко й ясно висловити свою дум- ку й незнання всiх широких можливостей української мови. що вимира- ють твариннi рiзновиди. слiд наперед визначити їхнє значення“? 83 . замiсть — „хай вовк траву їсть“. Вiддiєслiвнi iменники. яких притягли з дореволюцiйної ще бюрократично-канцелярської практики й досi не можуть їх позбутись. обтяжений вiддiєслiв- ними iменниками. конче потрiбний. Iдучи за цiєю вимогою. Дехто помилково гадає. Таке нагромадження їх з одноманiтними закiнче- ннями порушує мелодiйнiсть звучання монотонним „няканням“. розумного використання дисци- плiнарних прав. Українська мова в побудовi речення надає переваги дiєслову в неозна- ченiй формi й рiзних особових формах. рiшучого змiцнення дисциплiни вимагають докорiнного полi- пшення контролю за дiяльнiстю пiдлеглих. Наведiмо ще фразу з наукової працi: „Тут ми бачимо вимирання окре- мих тваринних видiв без залишення нащадкiв“. На жаль. замiсть — за- певняти свого пана. — це стиль популярної брошури. не залишаючи нащадкiв“. а про тi канцеляризми. використання. переборювати помилки в роботi“. усунення помилок в роботi“. замiсть — „хай нiхто не думає“. „Яка штучка! I нe думай нiхто її зачепити“ (з живих уст).“ — де так i проситься поставити замiсть вiддiєслiвного iменника дiєслово в неозначенiй формi — „вжити рiшучих за- ходiв“. дiєслiвнi словосполу- ки Вiзьмiмо фразу з газети: „Завдання лiквiдацiї будь-яких порушень стату- тiв i настанов..

треба кiнчик язика приту- лити до пiднебiння“. чого їй не хотiлось робити“ (Ю. Якби в наведених на початку фразах замiсть пасивних дiєприкметникiв знятi. Iнодi мiж дiєсловом i вiддiєслiвним iменником є деяка значеннєва рiзни- ця. тимчасом як у першiй фразi йдеться лише про те. Червоною китайкою Личенько накрито. „Подписка на газеты и журналы продлена ещё на месяц“. Друга фраза має далеко ширше поняття. звiсно. А це тому. -то в ролi присудка. -то. цi фрази зазвучали б цiлком по-українському: „Цi кадри знято в павiльйонi“. а в функцiї присудка виступа- ють дiєслiвнi безособовi форми на -но. -то є й у росiйськiй мовi (наприклад: „Сказано — сде- лано“). продовжена. Пiд бiлою березою Козаченька вбито. наприклад: „Знятi в 84 . бо в нiй мовиться про те. без них годi обiйтись. „Передплата на газети та журнали продовжeнa ще на мiсяць“. У всiх цих фра- зах дано правильнi українськi слова. Затягнено в жито. затягнено. коли фразу „При вимовляннi цих звукiв треба кiнчик язика притулити до пiднебiння“ ми переробимо.Аж нiяк! Так само. а лиш надамо їй природного українського звучання. „Цi слова сказанi не про вас“. „Эти слова сказаны не о вас“. -то: збито. одначе фрази звучать по-українському негаразд. накрито. вони широко вживаються в ролi означення. Iльченко). вбито. є широке вживання дiєслiвних форм на -но. Вони є в українськiй мовi. замiнивши вiддiєслiвний iменник дiєприслiвником: „Вимовляючи цi звуки. нiби вiддiєслiвних iмен- никiв треба скрiзь уникати. Вiзьмiмо. „Вона наче шукала виправ- дання для того. З цього. Такi форми на -но. У всiх цих сурядних реченнях нема пiдмета. — то не порушимо наукового характеру фрази. Дiєслiвнi форми на -но. наприклад. але там вони далеко рiдше вживаються. що вiдрiзняє її вiд близьких i далеких мов. не слiд робити хибних висновкiв. що людинi взага- лi не подобається. що пасивнi дiєприкметники українськiй мовi — невластивi. „Цi слова сказано не про вас“. коли щось завчають. продовжeнa. що функцiю присудка в цих фразах виконують пасивнi дiєприкметники: знятi. сказанi. Смолич). Ой убито. як в українськiй. 5. Вони звичайно виконують у реченнях функцiю пiдмета або додатка: „Заучу- вання слiв дисциплiнує пам’ять“ (О. „Передплату газет i журналiв продовжено ще на мiсяць“. -то й пасивнi дiєпри- кметники „Цi кадри фiльму знятi в павiльйонi“. Одною з синтаксичних особливостей української мови. Натомiсть росiйська мова широко користується пасивними дiєприкметниками в ролi присудкiв: „Эти кадры сняты в павильоне“. Хибно було б думати. широко вiдому народну пiсню: Ой у полi жито Копитами збито. вбито. ска- занi стояли дiєслiвнi безособовi форми на -но. наприклад: „Я не люблю заучувати“ i „Я не люблю заучування“. що їй самiй не подобається заучувати.

Якщо пiдмет складається з числiвника два. половина та iншi. „Кiлька вiдер води бухнуло на вогонь“ (М. де. якi складають пiдмет iз числiвником. а не присудкiв. були образливi. що становить iз пiдметом одну пiдметову групу речення й пов’язується з ним прийменником з: „Гарматний вiдгомiн з першим громом мiшався раз у раз в одних розкатiв жмут“ (М. Дiєслово-присудок виступає в однинi також тодi. „Продовжена на мiсяць передплата дала багато нових передплатникiв“. коли дiєслово-присудок стоїть в iншому числi. коли пiдмет має при собi додаток. частина. багато. якими є слова були вдалi. Грiнченко). Коцюбинський). У цих реченнях дiєприкметники знятi. чотири й iменника. де останнє слово — один. дала. решта. 85 . група. Пасивнi дiєприкметники бyвaють i присудками в реченнi. а в реченнi мовиться про спiльну дiю. то й дiєслово-присудок також виступає в одни- нi („Посадила стара мати три ясенi в полi“. дiєслово-присудок слiд ставити в однинi: „Летить чотири утицi“ (Б. меншiсть. чимало. „Сказанi не про вас слова були образливi“. дiєслово-присудок годиться ставити в множинi: „Не вертаються три брати. Дiєслово-присудок буде в однинi й тодi. Числовi особливостi дiєслова-присудка Дiєслово-присудок звичайно узгоджується в числi з пiдметом речення: якщо пiдмет стоїть в однинi. Якщо пiдметом є складений числiвник. низка. що особи. нашi й под. Шевченко). три. „Вийшло з оточення 31 солдат“. що за наявностi в цьому реченнi двох пiдметiв — дiд та баба — дiєслово-присудок слiд було б поставити в множинi.павiльйонi кадри були дуже вдалi“. поєднанi з залежними вiд них iменниками (прикметниками) в родовому вiдмiнку: „Бiльшiсть присутнiх пристала на цю пропозицiю“. — Т. 6. „На полу лежало три чоловiки“ (Панас Мирний). є особова форма дiєслова бути (або наявнiсть її можна припускати): „Я був дуже вражений твоїм учинком“. нiж пiдмет: „Був собi дiд та баба“ (казка). Шевченко). „Цей глечик — уже розбитий“ (є розбитий). „Ти ж бо — такий мандрований!“ (є мандрований). дiєслово- присудок може стояти в однинi в чоловiчому родi або в безособовiй формi на -ло: „31 солдат вийшов з оточення“. присудок має форму множини: „Усi двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання“. але складеними. а перший пiдмет стоїть в однинi. Шевченко). Якщо перед таким пiдметом є означення в множинi (усi. але якщо дiєслово — присудок стоїть перед двома або кiлькома пiдметами. сказанi виступають iз функцiєю означення. Якщо в реченнi треба пiдкреслити. коли за пiдмет правлять збiрнi слова — бiльшiсть. по свiту блукають“ (Т. — Т. дiють кожна окремо.). Здавалось би. Бажан). ряд. то й дiєслово стоятиме теж в однинi: „Був собi котик та пiвник“ (казка). кiлька. а множина пiд- мета зумовлює й множину дiєслова-присудка („На чужину з України брати розiйшлися“. продовжена. кpiм них. Проте бувають випадки.

„Сподiвався дiд на бабин обiд“. — I. Таке саме правило є й у росiйськiй мовi. благодарим тебя. як ока в головi“. вчитися. щоб через край“. вже й лiта минають“. Дiєслова ждати. — М. вибачати („Подорожньому i Бог вибачає“. Франко). — П. дiєслово зрадити керує iменником чи займенником у знахiдному вiд- мiнку: зрадив мене. звичаю навчала“. — Т.7. Номис). це дiєслово може вимагати й знахi- дного вiдмiнка („Мене ж болить її вiдвiчнеє страждання“. — М. — Народна пiсня). глядiти.хiрург Богдановський присiв край вiкна. але вiдмiнки керованих iменникiв не завжди збiгаються при аналогiчних дiєсловах з українськими. З iменниками чи займенниками в знахiдному вiдмiнку стоять дiєсло- 86 . дожидати керують iменником у знахiдному вiдмiнку без прийменника на: „У Пiдпари Гафiйку ждала цiлоденна робота“ (М. пильнувати („Бабуся пильнує малої“. — Б. Коцюбинський). З iменниками в давальному вiдмiнку стоять дiєслова: болiти („Чужий бiль нiкому не болить“. Коцю- бинський). Нечуй-Левицький). — Г. Довженко. запобiгати („Не хочуть у вельможних панiв ласки запобiгати“. будуть у тебе хлiба-солi зажи- вати“. — тимчасом як вiдповiдне росiй- ське благодарить вимагає знахiдного вiдмiнка: благодарю отца. чекати („. прощати („Скажiть їм. „Я чекаю на тебе при каганцi i спiваю“. щоб простили менi. скiльки чекав цiєї хвилини“. навчати. Грiнченко). зазнати („Не зазнала розкошоньки. послухатися („Послухали доброї поради високо- шановного народолюбця“. — Народна пiсня). грати. Смолич. изменил своему слову. доглядати („Гляди. вiддячити (оддячити) („Соломiя усе старалась оддячити циганам за рятунок i захист“. дякувати („Дякую тобi. Наприклад. заживати („Будуть до тебе козаки заїжджати. Частина дiєслiв керує залежним словом у родовому вiдмiнку без при- йменника або в знахiдному вiдмiнку з прийменником на: сподiватися („Пан- ночки сподiваємось“.. — Б. — I. — I. Розгляньмо. завда- вати („Не завдавай менi сорому при чужих людях“. послухати. Номис). — I. як саме керують дiєслова iменниками в певних вiдмiнках. „Будемо грати в свого козиря“. — М. гуляти — з прийменником у (в) („Дiти бiгають. чекаючи на початок роботи“. — Марко Вовчок). дiєслово дякувати керує iменником чи займенником у давально- му вiдмiнку: дякую батьковi. зазнавати. Шев- ченко). Квiтка-Основ’яненко). Нечуй-Левицький). на голосну чи приго- лосну кiнчається попереднє слово (закон чергування). Дiєслова. що керують iменниками в певних вiдмiнках Переважна бiльшiсть дiєслiв керує iменниками в якомусь певному вiд- мiнку. в хре- щика“. „Скiльки вiн мрiяв про цей момент. вчити. — Панас Мирний.] („Горiлки не вживав так.. Номис). вчити й учити залежно вiд того. — В. — Марко Вовчок. — Б. зрадив своє слово. — треба Кириликовi вчити сестер грамо- ти“. — М. гуляють у цiцi-баби. — Приповiдка). Коцюбинський). „Малих дiток доглядала. Iване. Франко). Грiнченко. а росiйське изменить — у давальному вiдмiнку: изменил мне. — промовила вона“. Кулiш). З iменниками в родовому вiдмiнку стоять дiєслова: вживати [Пишемо вживати й уживати. навчатися („Нiчого було робити. Грiнченко). а також виступати з прийменником у (в) та iменником у родовому вiдмiнку („Що у вас болить? — ластiвкою припадає вона коло недужої“. — Ю. дякуємо тобi. Стефаник). бурлацi. — М. — О. за мою смерть на чужинi“.

— М. якщо вони вказують на виконання функцiї чогось чи когось: бути („Ще й на весiллi в його дочки за дружку була“. навчати. стоять без прийменника за й керують iменниками в iн- ших вiдмiнках: „А Ганна була. стати. Чехов. удова. пepeклaдaти. З iменниками в орудному вiдмiнку стоять дiєслова: братися. нiж у наведених реченнях. заздритися („На велику худобу батькiвську її заздрились“. iнодi помилково кажуть: „Я вмiю читати на ан- глiйськiй мовi. — Леся Українка. — Т. „Нога в хлопця взялася синiми плямами“. рибальство — справою. радишся з панами. Грiнченко). а не на комусь (Оженився з Палажчиною дочкою“. Тепер при дiєсловi радити (порадити) ставлять iменник i в давальному вiдмiнку („Горький. правити. розстаратися („Як потягнувся на юшку. — Б. — Т. чути (чути на вла- снi вуха). „Лаврiн уже вважав себе за господаря“. — А. Дiєслово вважати зрiдка може стояти без прийменника за. змилосердитися („Поки прут знайшов та вiдсердивсь. Грiнченко). на якi хворiють люди.. Грiнченко). Згаданi дiєслова бути. Рильський).. змiнив своє ймення й назвав себе Юру- шем“ (I. як i вона. як править миром?“ (Т. укриватися чимось“ („Тiльки внизу. ко- ло каменя бралась живими миготливими зморшками вода“. на банду- рi). — Народна пiсня). — Марко Вовчок). їхати. — I. хворiти („. Грiнченко). З iменниками в знахiдному вiдмiнку й прийменником за стоять дiєсло- ва. може. говорити. як рiдная мати“. мати з iншим значенням. радити. над нами та. грати („Та й найняла козаченька на скрипочку грати“. „Софiя одружи- лась з Iзаровим“. узятися в значеннi „перетворюватися на щось. та на свою миленьку змилосердивсь“. Нечуй-Левицький. — Б. священнодiйством навiть“. „Порадь мене. Шев- ченко. — „Наука i життя“ ) . „Ла- дозьке озеро бралося кригою“. а не на чомусь 87 . — Ю. правити („Скриня моя за стiл править“. — Народна пiсня). замiсть: „Я вмiю чита- ти англiйською мовою (або по-англiйському). Смолич. пливти. — I. а говорити можу й нiмецькою (або по-нiмецькому)“. кого за воро- га вважаєш“. Багмут.деякi пухлини. одружитися з кимось (iнодi женитися). Шевченко). Шевченко). Рильський). — О. — I. Шиян). то роз- старайся й на петрушку“. читати. вважати („Жаль тобi того. порадити („Де то моя Ка- терина. батечку. повчати якоюсь мовою („Поучали з церковної амвони рiдних братiв чужою мовою“. мати („Мене його батько не хоче за невiстку мати“. „Юрко став паном. заздрити. — Народна пiсня). а не власними очима!) („А сам Наум таку колись пригоду на власнi очi бачив“. проте в сучаснiй лiтературнiй мовi дiєслово грати керує мiсцевим вiд- мiнком iменника з прийменником на: грати на скрипцi (на роялi. — М. — I. Грiнченко). плинути чимось. слабувати („Слабує на очi“. — теж вiрусного походження“. тодi воно керує залежним словом в орудному вiдмiнку („Та полювання вiн забавою вважав. дiвчинонько. Нечуй-Левицький).ва: зрадити („Зрадив мене милий“. — Панас Мирний). а говорити можу й на нiмецькiй“. — Марко Вовчок). моя чорноброва! Вона мене все радила i тепер порадить“. „А може. — „Лiтера- турна газета“). Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися. З iменниками в знахiдному вiдмiнку й прийменником на стоять дiєсло- ва: бачити (бачити на власнi очi. Франко. — Б. — Б. — Б. мала собi дочку-одиначку“ (Марко Вовчок). стати („Вiн менi за дитину рiдну став“. плакатися („Не плачся на моє горе“. Донченко). — Ганна Барвiнок). наполегливо полiпшувати свою письменницьку технiку“. учити. Нечуй-Левицький). Нечуй-Левицький). опанувати („I пустиню опанують веселiї села“. й сам на небесi смiєшся.

певнi в своїх силах“. — Прислiв’я).. „Комбайн велично плине шум- ним широким степом навпростець“. §3. 8.Прислiв’я. що завини- ла чи помилилась перед кимось. Але по-українському можна взяти в руки щось або когось.(„Їде чумак шiстьма парами“. що й їхнi i синонiми „визволяти“. — то байка! Я вiзьму спiвцiв тих в руки!“ (Леся Українка). 88 . що не дбають за культуру власної мови. — Марко Вовчок). „визволити“. Коли доводиться сказати по- українському вiдповiдно до росiйських висловiв „взять себя в руки“. кохатися в чомусь („У химерному кохатися. на. Кримського). отже. „На рибi теж розумiтися треба“. „допомога“. виторгувати Дiєслову „виручати“ та iменниковi „виручка“ надають часом невластивого українськiй мовi значення. Треба казати: вибачте менi. Грiн- ченко). Так само не можна казати: „За цi слова треба вибачатись“. видумки сплiтати“. Грiнченко. наприклад: „Вiд продажу огiркiв та картоплi наш колгосп виручив багато грошей“. „запанувати над собою"(Словник за редакцiєю А. бо частка -ся означає себе. бу- вай на тому певна.. „Середньоденна виручка пiдвищилась на 50 %“. то вишукаю. але з родовим вiдмiнком („Одначе чужинець i сам не був певний правильностi того. часто помилково кажуть: „Я вибачаюся“. Цей останнiй зворот — хара- ктерний для подiльського. §2. „виручка“ мають в україн- ськiй мовi те саме значення. — О. намагаючись бути спокiйним. прощати. „допомогти“. Взяти (узяти) себе в руки. волинського та iнших пiвденно-захiдних говорiв. Слова „виручати“. перепрошувати Люди. моя сиза голубко“. З iменниками в мiсцевому вiдмiнку й прийменниками по. „порятунок“. Виручити (виручати). опанувати себе. допо- могти. „виручання“. „врятувати“. „виручити“. „пiдмога“. Вибачатися. на цiм словi“. пiзнaти („Знати пана по халявах“. — М. Коцюбин- ський) або без прийменника. даруйте менi або я перепрошую. люди добрi. — I. виходить. „Пiзнати ворону пo пiр’ю“. — Прислiв’я. — а слiд: „треба попросити вибачення“ або „треба перепросити“. Збанацький). дарувати. казав далi. тiльки не себе: „Ну. запанува- ти над собою „Незнайомець узяв себе в руки й. що людина вибачає саму себе.. вибачати на словi („Вибачайте. Муратов). „овла- деть собой“. бути певним iз прийменником на („Коли загублю. — Марко Вовчок). Досвiтнiй). тимчасом як уважає. — гукнув Бертольд. в стоять дi- єслова: знати. Так сказати не можна. то треба вдаватись до таких українських висловiв: „опанувати себе“. простiть менi. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄСЛIВ §1.“ — читаємо в сучасному оповiданнi. — Б. „визволення“. — Ю. знатися на чомусь („Теля не знається на пирогах“. пробачте менi. що говорить“. розумiтися. — Б. де вiн поширився пiдо впливом польської мови. визволити. iз прийменником у (в) („Згорда поглядають вони довкола. вирятувати.

що потребує певного фiзи- чного зусилля рук людини („Хто торка. „позбавляти лиха. коли мають на оцi матерi- ал iз дерева. визволь мене. що хоч на виставку“. Висiкти. якi є в нашiй художнiй лiтературi й у живому народному мовленнi. браму. „виручка“ не пiдходять. як тим. Донченко). „Немов заслона впала i вiдкрила натури дивнi краснiї дари“ (Леся Українка). люди прийдуть нам на допомогу“ (з живих уст). Це такi слова: „вторгувати“. 89 . iз води. що всi його горнята отак малиново гудуть“ (Л. але забув про слова витесати. „виторг пiдвищився“. Якщо йдеться про початок функцiонування певного закладу. мов висiчене з каменю. Українською мовою вiдчиняти можна дверi. §5. а ми всi. Грiнченко). Iз фрази бачимо. витесати. Багмут). костi тощо („Там такi штучки рiзьбив на верстатi.. ма- буть. то слiд казати вiдкри- вати. §4. Отож. „Вийди. Яновський). виявлення властиво- стей або про те. вiкна. вирiзьбити. „Чубенкiвцi пiшли в атаку i з’єдналися з пiдмогою“ (Ю. неволi“. напри- клад: „Друга вмiєм виручать — друга будем виручать“ (П. що одержали вiд продажу чогось. „Справа стала так. кинулись на порятунок“ (О. школярi. — читає- мо в оповiданнi сучасного письменника й спиняємось думкою над словом висiчене. Коли йдеться про торговельнi справи. обличчя дивилось на мене“. Наведемо прикла- ди: „Вторгувала. зроблене з каменю („Стояв. розгортати Часто слова вiдкривати й вiдчиняти вважають за синонiми.цебто — „виводити. „В океанi рiдного народу вiдкривай духовнi острови“ (В. Номис). iз бiди“ (народна пiсня). то тут слова „виручати“. Симонен- ко). Адже висiкати чи сiкти означає „рубати гострим знаряддям“ чи „шмагати рiзками“: „Як зачав сiкти мечем. „ставати (стати) комусь у пригодi“. а на лавцi сiчуть“ (М. синтезують. ворота. Вiдкривати. кватирку. Яновський). нi на лавцi: на печi печуть. коли мовиться про щось. „Щодесять хвилин хiмiки планети вiдкривають. що треба порятувати людину“ (М. тому вiдчинять“. „Бiдному Савцi нема долi нi на печi. вивести (виведення) зi скрутного чи небезпечного стано- вища“. доле. „Оце три карбованцi — й усi вторгованi за квiти грошi“ (з живих уст). „Суховiй хо- тiв знищити сад. Номис). витесаний. i треба шукати iн- ших слiв. вiдкрити: „Переможцi торiшнiх змагань вiдкривають спартакiаду“ (I. серденько. Нечуй-Левицький). що стає (стало) вiдомим для всiх. — Ю. серденько. i кажуть: „Вiдкрий вiкно“ — замiсть „вiдчини вiкно“ або навпаки: „На нашiй вулицi вiдчинили нову крамницю“ — замiсть пра- вильного:„вiдкрили нову крамницю“. вирiзьбити „Холодне. „вторгованi грошi“. нiби вони означають одне й те ж. „. у разi чого. одержують хiмiчну речовину“ („Наука i суспiльство“). Усенко). — I. цебто те. Коцюбинський). що письменник хотiв сказати iнше. „виторг“. за грошi. Шевченко) . у наведенiй на початку фразi треба було написати: „мов витесане з каменю обличчя“. у перших фразах треба було сказати: „наш колгосп уторгував ба- гато грошей“. неначе витесаний з бiлого камiння“. Костенко). вирiзьблений. „Не журись. — висiк триста п’ятдесят чоловiк мечем“ (Б. — М.. п’ятака“ (Т. вiдчиняти.не так тим виторгом. Отож.

бо буде протяг“. що води вiд землi не вiдрiзниш“ (О. Вiдповiдно до цього користуємось i дiєсловами зачиняти. „Загальнi збори закрито пiсля прикiнцевого слова доповiдача“. що йдеться тут про те. „Книжку згорнув. Одрiзнiть нас“ (I. а не закрити: „Я розгорнула книжку i прочитала епiграф“ (Леся Українка). що го- ворять: стiлько було смiху“ (Ганна Барвiнок). §6. Кобилянська). а вас додому вiдпущу“ — читаємо ми в Лесi Українки й розумiємо. „Нiч була така темна. послаблюва- ти“: „Оце наївся. що годi було предмети розрiзнити“ (О. вiдпуск деталей (росiйсько-український технiчний словник). „Надворi панувала така темiнь. Отже. трапляються в технiчнiй термiно- логiї: вiдпускати болт. наприклад: „Треба брати вiдпустку на мiсяць i десь вiдпочити“ (I. пускати. треба не вiдчитувати Машу. що дуже далекi одне вiд одного: „Мова вiдрiзняє людей вiд iнших звiрiв“ (Б. це ж дiєслово й похiднi вiд нього. попускати гальмо. дорiкати комусь або читати комусь 90 . згорнути. дiєслово роз- рiзняти має ще значення „розлучати. Вiдрiзняти й розрiзняти Цi слова часто плутають i ставлять їх одне замiсть другого: „Через коро- ткозорiсть вiн не може вiдрiзнити лiтери Н вiд П“. Нечуй-Левицький). Грiнченко). дуже близькими своєю природою“: „Не може розрiзнити. крiм того. По-українському треба написати: крам видається або видача краму. закривати: „За- чини вiкно. Ле). а як зрозумiти напис на коморi: „Вiдпуск товарiв провадиться з 8 години ранку до 6 години вечора“? Це — явна калька з росiйського вислову отпуск товаров. а — вичи- тати або прочитати Машi. З цього випливає. Нi. а не тримати їх у полонi. Грiнченко ). Дiєслово вiдпускати може означати ще „зменшувати тиск. правильно буде сказати: „На нашiй вулицi вiдкрито нову крамни- цю. сховав у свою шаховку“ (Б. щоб пустити людей на волю. §7. §8. що не можна було розрiзнити неба вiд землi“. крiм того. Донченко). вiдпускати сталь. дiєслово вiдрiзняти означає „вiдокремлювати частину вiд цiлого“: „Я роблю й маю право на своє добро. роздiляти“: „Треба розрiзнити парубка та дiвку“ (Б. а не вiдпуск. але мiж ними є певна рiзниця: вiдрiзняють тi речi й поняття. Грiнченко). треба й очкур вiдпустити“ (Б. Грiнченко). Ганити когось. що в наведених на початку фразах треба було написа- ти: „Не може розрiзнити лiтер“. яку вiдчиняють щодня о восьмiй годинi ранку“. а не розкрити. Вiдпускати. видавати. Значення дiєслiв вiдрiзняти й розрiзняти — дуже близькi. зокрема iменник вiдпуск. продавати „Тепер я вашу зброю всю у закладi лишаю. Коли мовиться про книжку або зошит. „Тим часом хмара насунулась i так стемнiло. то треба казати: розгорнути. Ну. Вiдчитати чи вичитати? В одному оповiданнi для дiтей є така фраза: „Карапузи вирiшили вiдчи- тати Машу й добре присоромити“. Похiдним iменником вiд дiєслова вiдпускати є вiдпустка. „Kiнотеатp зaкpитo на ремонт“. „Не можна було вiдрiзнити небо вiд землi“. А розрiзняти — це значить„бачити або знаходити вiдмiннiсть мiж речами й поняттями.

„по-нiмецькому говорить“. цебто по-росiйському отчитивать. стала“ (Т. „Кривуля говорив йому: — Все в тебе добре“. що прийду“ чи „Я кажу. що я — файна дiв- ка“ (народна пiсня). там. щоб я хлопцiв у садочок не принаджувала“ (народна пiсня). як це бачимо з таких речень. кажуть. умикати електрику. кажуть. — замiсть „поставити (або внести) до по- рядку денного“. „Ой казала менi мати ще й приказувала. „Кажуть люди. Шевченко). — або прочитувати. що й по-нiмецькому говорить“ (iз живих уст). „Уже зарiкався сюди ходити. §9. — а дiєслово „говорити“. треба ста- вити дiєслово „говорити": „умiння говорити ясно й просто“. навпаки. „що я — файна дiвка“ тощо. умикати. як багато хто гадає. якщо вдамось до нашої класики й фольклору: „Стара. Близьким за значенням до дiєслова „казати“ є „мовити": „Казала б. враже. що надуживання дiєсловом „говорити“ надає при- крої одноманiтностi стилю всього тексту. узятих iз сучасної художньої лiтератури: „А могло ж i сюди дiстати! — схвильовано говорить полевод“. вважаючи.„Скачи. „Вiн говорив знехотя“ чи „Вiн казав знехотя“? Часто в поточному мовленнi не помiчають мiж ними нiякої рiзницi. забуваючи. Вiд цих дiєслiв походять i українськi технi- чнi термiни: умикач (по-росiйському включатель) i вимикач (по-росiйському выключатель).нотацiю. як у рот кладе“ (приказка). ба навiть надають перевагу слову „говорити“. де є пряма мова або передається змiст повiдомленого. Говорити й казати Чи дiєслова „говорити“ й „казати“ є абсолютнi синонiми. „мовити“. „Виключи струм“. ми можемо побачити й певну вiд- мiннiсть мiж цими словами. прочи- тати: „Добру молитву прочитали їй за брехнi“ (Словник за редакцiєю А. виключати. — кажуть неправильно. З наведених прикладiв випливає. вимикати струм. — замiсть „пустили всi наявнi aґpeґaти“ . У всiх прикладах ми натрапляємо тiльки на форми вiд дiєслова „казати". Кримського). „Такий розбитний. що прийду“. вимикати. Так само неправильно — „У роботу включили всi iснуючi aґpeґaти“. має своїм си- 91 . буде по-українському вичитувати. Включати. Аналогiчно помилково кажуть: „Пропонується включити до порядку денного три питання“. чи мiж ними є якась рiзниця? Як буде краще: „Я говорю. та уста не мовлять“ (Ганна Барвiнок). але поряд бачимо й приклади з дiєсловом „говорити": „Го- ворить. Кримського). унести. отчитать. коли воно стоїть iз прийменником „з“ i керує iменником в орудному вiдмiнку. що по-українському слiд казати: умикнути (увiмкнути). постави- ти. що в класичнiй лiтературi й народному мовленнi є нахил (за деякими винятками) ставити слово „казати“ там. а про спосiб чи якiсть висловлювання. — говорить вiн“. висловленого: „щоб я хло- пцiв у садочок не принаджувала“. як пан каже“ (приказ- ка). пустити „Треба включити електрику“. §10. вичитати комусь (а не когось!): „Батько вичитав їй за поламану квiтку“ (Словник за редакцiєю А. Не кажучи вже про те. де мовиться не про змiст. що воно в усiх випадках може замiнити дiєслова „казати“.

про що говорив“ (М. §11. 92 . жити-поживати „Жив-був дiд та баба“. Не треба забувати й про iншi синонiми цих дiєслiв: „годитися“. що є синонiмом до „вмовлятися“ („Годись на рiк“. Яновський). Iз цього можна зробити висновок. що аж нiяк не слiд звужувати нашi лексичнi можливостi й послугуватися скрiзь тiльки дiєсловом „говорити“. у наведенiй помилковiй фразi треба було написати: „Один та два дорiвнює трьом“. — Л. Дiєслово „дорiвнюва- ти“ означає „бути рiвнозначним. багатого тихенько єднала“. забуваючи. „Антiн бачив перед очима те. Глiбов). про яке ми вмовлялися“ (Ю. §12. Дорiвнювати й рiвнятися „Два та один рiвняється трьом“. як товаришi“ (О. була в них курочка ряба“ (казка) або жити-пoживати: „Жив-поживав козак заможний Клим“ (Л. Коцюбинський) . — чуємо початок казки в радiопередачах. — а дiєслово „домовлятись“ означає „закiнчувати процес умовляння. „Рiвнятися“ — значить „уподiбнюватися. „єднати“. довершу- вати всi вимоги умови“: „Тiльки домовся з нею так. Отож. Жити-бути. Сторо- женко). щоб вона про мене не знала“ (Т. що є вiдповiдником росiйського „рядить“ („Чого в’янеш. пiшли поруч. виставляючи якусь умову“: „Дiд з чортом. Домовлятися й умовлятися Останнiм часом iз нашої усної й писемної мови майже зникло дiєсло- во „вмовлятись“. „Вони вмовлялися“. у перших двох фразах треба було написати дiєслово „вмовитися“: „Я вмовлюся“. Отож. триматись одної лiнiї в рядi“: „Нi. „Домовся з ним про все. що є тотожним дiєслову „домовитися“ („Договорилась вона так. „Вони домовлялися про нову зу- стрiч“. „Ой у полi могила з вiтром говорила“ (Т. жити собi. щоб менi очi зав’язати. моя доню? — стара не спитала. Шевченко). я не рiвняюся до тебе. нiж те. Шевченко). Мессiє. становити щось“: „Дiя дорiвнює протидiї“ (фiзичне явище). нi!“ (Леся Українка). i вона мене вела“. „договори- тися“. але не слiд замiняти ним усi iншi українськi народнi вислови.нонiмом дiєслово „розмовляти": „Старi люди про старе говорять“ (прислiв’я). українська народна казка з дiда-прадiда починалась висловом жити собi: „Жив собi дiд та баба. — помилково кажуть iнколи. за сивого. — Казка). поступившися скрiзь перед дiєсловом „домовлятися": „Я домовлюся з лектором про початок лекцiї“. умовлячись. а тим бiльше вiдкидати їх. що дiєслово „рiвнятись“ має в українськiй мовi iнше значення. Вислiв жити-бути трапляється в художнiй лiтературi („Жила-була в гаю сорока“. Шевченко). §13. — Т. — Марко Вовчок). Дiєслово „вмовлятись“ означає „говорити з кимось. щоб не було нiкому кривди“ (з живих уст). Але такий вислiв є характернiшим для росiй- ських народних казок: „Жил-был старик со старухой“. а то читаємо i в дитячих книжках. що йо- му в цiй фразi надають. Глiбов). „То було не те мiсце. „Рiвняйся на правофлангового!“ (вiйськова команда).

бучу. загоїтися Дiєсловом заживати часом користуються не з його значенням: „Два пора- нення нiби зажили“. — таку бучу збила“. „Без мене не знаєш. здiймати. що вiн тепер усього боїться“). — читаємо в сучасних оповiданнях. — Леся Українка). „знищити“ („Ой упала Бондарiвна близько перелазу: забив. що по-українському дiєслово заводити має iншi значення. то тут — накручують: „До старовинно- го годинника пiдiйшов вiн i взявсь накручувать“ (переклад М. пекуча. що має пружину. тодi бiльше до речi будуть дiєслова: бити („Федiр Гичка б’є тривогу. Стороженко). поки весiлля скоїться“ (М. А коли дають рух якомусь механiзму. — Марко Вовчок). §15. Сосюра). хто за- був. — П.. „Шелемаха накрутив грамофон“ (М. Забивати. Рильського). наприклад. що страшно й глянути вниз“ (Мар- ко Вовчок). Франко). дiєслово накручувати не пiдходить. сполох. пускати (пустити): „Пустити зразу аж три тра- ктори“ (з живих уст). забив пан Каньовський з рушни- цi одразу“). збивати. Тичина). щоб не спинився“.“ — С. накручувати „Заведи годинника. зчиняти. знiмати („Зняла ж бучу Пилипиха. що дiють не через накрут пружи- ни. — Казка). що має багато значень. „Завели собi деяку городину“ (казка).. 93 . бити. „Його рана швидко загоїлась“ (А. Шиян). Коли мовиться про складнi механiзми. Трублаїнi). Заживати. Олiйник. замiсть нього слiд тодi послугуватись iншими словами. давня. Але українська класична лiтература й народне мовлення надавали дiєслову заживати iншого значення: „Зажила вона собi ще того щасливого часу слави доброї панночки“ (Ганна Барвiнок). збити („Жiнка аж пiд стелю. Коли мовиться про рани й виразки. захарастити“ („Забило снiгом дорогу“). як i взяться. ой не знав Супрун. калатає в рейку- дзвiн!. „Рани мої зажили“. „Загоїться.§14. „Рани вiд опiкiв на руках i ногах гоїлись“ (В. здiймати („Публiка здiймає нетерплячий гомiн“. — чуємо зрiдка вiд тих. зняти „У селi забили тривогу“. як i пiсню завести“ (О. нiж те. гамiр тощо. тодi треба вдаватись до дiєслiв гої- тися. гоїтися. як визналась батькова подiя“. „засмiтити“ („Щось забило вiдту- лину“). Коли йдеться про тривогу. що краще було б авторам пiдшукати iншi дiєслова замiсть забити.“ (В. загоюватися: „I рана гоїться ясна. Гжицький). як славоньки зажити“ (iсторична дума). „В артiлi забили сполох“. Смолич). „Ой не знав козак. крик. „Часто i поспiшно бив на сполох церковний дзвiн“. Номис). Заводити. наче готовили бурю“.„забуртувати.. що треба тут: „Завiв його на таку кручу.„пригнiтити побоями“ („Так забили того хлопчину-сироту. зчи- няти („Гамiр атенцi зчинили. не голосить по покiйнику?“ (I. — Ю. Вiд дiєслова накручувати походить iменник нaкрут — вiдповiдник до ро- сiйського iменника завод: „накрут годинника — на 24 години“. i нам ясно. „А де ж ненька старенька? Чому не заводить. §16. Чуємо це дiєслово в переносному значеннi в iнших висловах: забивати баки. „Годi тобi вiку мого заживати“ (з живих уст). Ми звикли чути його в розумiннi „мiцно затулити“ („Забили вiкна й дверi“). забити памороки.

. як це чуємо часом з уст. „Замовив оце шевцевi пошити новi чоботи“ (з живих уст). §18. що його просять продати або зробити. замовити трапляються ще в народних повiр’ях як засiб знiмати бiль або лiкувати хвороби: „Та не замовляйте зуби — не болять“ (М. узя- тися за щось Вiдповiдно до росiйського дiєслова заниматься в нас часто кажуть займа- тися. працювати. що вiн умiє замовляти.§17. замiсть пасiчникувати. „Вiн живе хлiборобством“.. замовивши собi каву. Коцюбинський).“ (Ю. „займатися хлiборобством“. наприклад: „займатись пасiчництвом“. — I. спалахувати“: „I в той час скирти i клуня зайнялися“ (Т. 94 . „займатися вчителюванням“. цiлком можуть замiнити отi штучнi конструкцiї з дiєсловом займатися на зразок „займатися кравецтвом“. що наслано на дитя лихими людьми“ (I. Займатися.. а то й читаємо в сучаснiй лiтературi. проте зовсiм темним не був. заходжуватися коло чогось. у такiй фразi: „Вони сiли за вiльний стiл i заказали собi пива й ракiв“. Основне значення дiєслова займатися — „починати горiти. Номис). а хазяїна доброго. Шевченко). жити з чогось. замiсть столярувати. робити щось. Є багато висловiв. взятi з народних джерел. Замiсть казати: „Брат зараз займається й не може пiти в кiно“. — М. читав рiзнi книжки. замiсть учителювати. А коли йдеться про страву чи якийсь продукт широкого вжитку. i батько його жили з кравецтва“. Нечуй-Левицький). i вони. робити щось („Наталцi треба не письменного. щоб умiв хлiб робити“. — слiд: „брат зараз працює“. що в наведенiй помилковiй фразi треба було написати: „. що мають рiзне значення. — правильнi- ше: „треба заходитись коло самого себе“ або: „треба взятися за самого себе“. однак помиляються.. З цього видно. замовляти. Янов- ський). що нам закаже i думать так i говорить?“ -Т. якi можуть замiняти дiєслово займатися: жити з чо- гось або чимось („I дiд.замовили собi пива й ракiв“. наприклад: „Солодка прохолода принаджувала гостей. тодi треба ставити слова замовити. Котлярев- ський). — З живих уст. — Iз живих уст). Слова заказати. замовити (замовляти) Хоч на цих двох словах. „займатися столяруванням“. замiсть: „Треба займатись самим собою“. трудитися чи- мось. Усi цi вислови. вельми поширюючи значеннєвий масштаб цього слова й витискаючи ним здавна вiдомi українськi вислови. заказувати означають „наказувати щось комусь“ ( „Ой заказано i загадано всiм козаченькам у вiйсько йти“. Маркович) або „забороняти комусь щось“ („Та й де той пан. — Б. — заказати й замо- вити — не випадало б помилятись людям. „Стара ненька говорила. Заказати (заказувати). Значення цього дiє- слова часом поширювали. вживаючи стосовно навчання: „Революцiєю я тодi не займався. трудитися чимось („У нас тут усi трудяться гончарством“. мостились бiля вiкна або сiдали на верандi“ (М. наприклад. Шевченко). Слова замовляти. Грiнченко).

лишили по собi добру пам’ять“. А коли йдеться про почуття або речi. крiм мене. §20. та. — тiльки й того. — а в другiй сказати: „Вiн покинув її саму. майже витиснуло покидати. об’єднаної поняттям кохання чи симпатiї.. сестро. Залишати й покидати Часто думають. — i з уст: „Вiн зали- шив її саму з малою дитиною“. доглядати. прийдеться розмову залишити“ (Леся Українка). спогади. „Пiд гаєм хтось огонь покинув“ (Л. ми вiдчуваємо якусь неприроднiсть у використаннi дiєслова залишати. спомини. тодi слушне буде дiєслово залишати: „Нiхто не залишить свого кохання“ (Марко Вовчок). нашвидку переробивши його на український кшталт: „Мати вже два тижнi хворiє. iнодi на шкоду стилю викладу. тодi треба ставити дiєслово покидати: „Постiй.“. що доглядає дитину. яке стало траплятися в нас дуже рiдко. до котрої ти тут залицявся“ (I.. мiж якими нема рiзницi.. постiй. ходити: „А Оришка — стара вже.“ (I. як ластiвка. покидаючи гостиннi береги Куби. Вона ходила коло нього. ходити Для українських дiєслiв залицятися (до когось). в українськiй мовi дехто зрiдка вдається до росiйського ухаживать. упадати. Франко).. залишаючи гостиннi береги Куби. Вiзьмiмо фрази з газетного повiдомлення: „Радянськi кораблi. Дiєслова залицятись. ходити (коло когось) є росiйськi вiдповiдники ухаживать. — тiльки подумай!“ (народна пiсня). й тому коло нього треба було ввесь час упадати“. що то за дiвчина була. Коли мо- виться. Глiбов). Тим-то в першiй помилковiй фразi треба було написати: „Радянськi кора- блi. присматривать.. козаче. 95 . бачу.. Кримського). що слова залишати й покидати є абсолютнi синонiми. Коцюбин- ський).§19. зате не кожне з них вiдповiдає росiйському ухаживать. що лишаються пiсля когось. „Вiн залишив дiтям велику спадщину“ (Словник за редакцiєю А. ти насамперед скажи. Ле). „Не хотiла б я тебе вразити. або в значеннi „бажаючи припинити.. або хворого. впадала й покiрно лащилася до нього.“ (Панас Мирний). що замiсть слова пам ’ять у першiй фразi краще було б поставити слова згадки. А коли йдеться про догляд дитини. упадати (бiля когось). Якщо. — то нiяк не можна сказати: „Хворий був у тяжкому станi. — або „Чоловiка стрiнула. а тому. варила йому зiлля“ (М. — замiсть правильного „нема кому доглядати її“ або „нема кому ходити коло неї“. як дiєслово залишати. „Стара циганка взяла Остапа пiд свою опiку. ба навiть спостерiгаємо. урва- ти щось“.. до них можна вдаватись довiльно. Залицятися. що опинилася в безпорадному станi. примiром. твоя дiвчина плаче. люди- ни. i. Однак росiйське дiєслово ухаживать може бути вiдповiдником до кожного з наведених українських дiєслiв. цiлком природно по-українському звучать фрази: „Нi. упадати належать до семантичної групи. доглядати (когось). що хтось надовго або й зовсiм вiд’їздить чи вiдходить вiд когось або чогось. нездужала. нема кому за нею вхажувати“. Забуваючи про цi слова. як ти мене покидаєш. там треба вживати дiєслiв доглядати. мовляв. Не кажучи про те... смотреть.“.

Шевченко). користувалися словами здiйснитися („Що недавно бачив у мрiях. Змарнiти й схуднути Дiєслова змарнiти й схуднути на перший погляд видаються тотожними. справдити. Дiєслово змарнiти. нарештi. — М. пощастило.§21. i в перших фразах треба було написати: „. „йому соромно за вчинений (або зроблений. — а коли треба сказати. щоб оте справдити?“ (В. „Так сказати мiг би я. зовнiшнього гарного вигляду: „Подивися ти на мене — бач. §23. Навпаки. Наша класична лiтература й фольклор. — М. пiдхожих слiв? Адже дiєслово здiйснити або справдити каже про те. Самiйленко). хоч у хату не входь“. Коцюбинський). взя- тiй iз газетної статтi: „Пророцтво Кобзаря збулося: творчiсть Котляревського мала дiйовий вплив на розвиток нової української лiтератури“. Шевченко). Кочерга). Чи варто заради двозначного слова збутися в значеннi росiйських осуществиться..молодики вчи- нили цей зухвалий злочин“. Номис). художньої лiтератури й публiцистики. 96 . — Ганна Барвiнок. як це бачимо хоча б у фразi. що мають на увазi й схудле лице. А тим часом слово збутись вiдповiдає насамперед росiйським избави- ться. знiмаючи з ужитку давнi українськi слова здiйснити й справдитись. — Т. що якусь iдею чи думку. то додають — на лицi: „Невiстка скаржиться. вiдповiдно до росiйських сбыться. — читаємо в газетнiй замiтцi й дивуємось. Коцюбинський). отделаться: „Бiда здибає легко. справдитися Слово збутися в значеннi „здiйснитися“ дедалi бiльше з’являється на сто- рiнках газет. як злочини? Невже в нашiй мовi нема iнших. одначе мiж ними є деяка рiзниця. „Так вони й липнуть до того. як їй уразили серце“. як я змарнiла“ (Т. але де сила. сбыться нехтувати й навiть забувати давнi українськi слова? Певно. освободиться. „Хто смiє тут крамолу учиняти i сварами бентежити народ?“ — I. охоплюючи своїм змi- стом i значення дiєслова схуднути. справдити не пiдходять i треба вдаватись до iнших: учинити („Скiльки не вiдмовлялась Палажка. справдитися („Той сон твiй справдиться“.) Розумiється. Збутися й здiйснитися. „Брянський допомагав Васi збутися легковажних пiдозр“ (О. де кажемо про якусь звичайну побутову дiю. заподiяний) злочин“. зробити („його захопило непереможне бажання зробити йому шкоду“. коли оповiдається про такi мерзеннi вчинки. §22. накoїти „П’янi молодики здiйснили цей зухвалий злочин“. дiєслова здiйснити. а на лицi не змарнiла“ (М. накоїти „А тепер накоїв бiди. довгий час далеку вiд дiйсностi. клопоту. тепер здiйснилось“. — К. навiщо тут цi врочистi слова здiйcнити й здiйснений. як мухи до меду! Ледве вже ми їх збулися“ (Марко Вовчок). осуществиться. а тим бiльше про якесь неподобство.. учинити. який їй бешкет учинили парубки. зробити. бiльше вказує на втрату миловидностi. Здiйснити. що нi. там. та трудно її збутись“ (М. мусила признатись. Гордiєнко. Гончар). обернути в дiйснiсть: „Пiонери Остерського району на Чернiгiвщинi здiйснили похiд слiдами пар- тизанських загонiв Великої Вiтчизняної вiйни“ („Лiтературна газета“). „Йому соромно за здiй- снений злочин“.

але в усiх цих фразах форми дiєслова знаходитися стоять не на своєму мiсцi. що мiж дiєсловами змарнiти й схуднути є деяка рiзниця. не змарнiла“ (iсторична пiсня). свiтломy примiщеннi“. — а можна й слiд було тут висловитись: „Вiн удав. Кримський: „Вiн страшенно змарнiв. Коли мовиться про мiсце перебування когось чи чогось або географiчне становище. „Доки Шура перебувала на вогневiй. як: „Дитина знайшлася“. гей. гей. а як закохання — пропала навiки“ (П. що не розумiє“. В одному непоганому перекладi художнього твору з англiйської мови чи- таємо: „Вiн зробив великий ковток i вiдчув. знайтися. Панч). Iнодi можна випустити дiєслово-присудок. Про те. схуд i зблiд“. зробити з iмен- никами. — або в таких фiгуральних висловах. нiж у росiйськiй дiєслово находиться. знайтись кажуть тодi. i в статтях. що не розумiє“. лежати „Моя квартира знаходиться на другому поверсi“. цебто — народилась. i навiть у пiдручниках. Дiєслово змарнiти може мати ще значення „зiв’янути. „Острiв Цейлон знаходиться в Iндiйському океанi“. як рiдина обволiкає язик i вiн приємно нiмiє“. „Геркулес зробив крок назад“. §24. перебувати. щоб визначити мiсце перебування або географiчне становище. й тiльки сьогоднi знайшлась вона на печi“ (з живих уст). коли є потреба щось шукати: „Як ножем пробито. Зробити (робити) вигляд — удавати (удати). свiтлому примiщеннi“. Дiєслова зна- ходитись. §25. маючи на думцi особову форму дiєслова бути. гей. „Це зробило неприємне враження на всiх присутнiх“. забуваючи. як А. Дiєслово схуднути означає „спасти з лиця й тiла“: „Поки гладкий схудне. жодне погане слово не зривалося нi в кого з уст“ (О. Можна сказати й так: „Моя квартира мiститься на дpyгомy поверсi“. зблякнути“. „Це прикро вразило всiх присутнiх“ або „Це справило прикре враження на всiх присутнiх“. У другiй фразi слiд написати: „Дiти цiлий день пе- peбyвaють у теплому. червонiла. як те слiд було б зробити в першому реченнi: „Моя кварти- ра — на другому поверсi“. „Дiти цiлий день зна- ходяться в теплому. то худий здохне“ (приказка). Чубин- ський). Знахoдитися. — а в третiй: „Острiв Цейлон лежить в Iндiйському океанi“. бути. — читаємо в сучасних оповiданнях. зробити ковток — ковтнути У поточному мовленнi ми часто вживаємо дiєслiв робити. то знайдуться лiки.Номис). зробити крок — ступити крок. „Геркулес ступив крок назад“. гей. стосуючись не тiльки людської зовнiшностi: „А щоб наша червона китай- ка. Це дiєслово має в українськiй мовi далеко вужчий семанти- чний дiапазон. тодi треба шукати iнших українських слiв: „Штаб полку мiстився в школi“ (П. Тут теж замiсть дiєслова зробити й iменника треба послугу- 97 . „Цейлон лежить поблизу Iндостану“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). Читаємо: „Вiн зробив вигляд. Гончар). свiдчить фраза такого знавця української мови. „Загубив учора шапку. а щоб наша козацькая слава. де ним користуються. що складну конструкцiю можна замiнити одним словом.

що росiйський вислiв одним глотком буде по-українському не одним ковтком. хоч удавав весело- го“ (М. надибати Ми часто вдаємось до слова зустрiчатися. — Ганна Барвiнок). мабуть. а вiдразу хильнув (вихилив). чи книжка — бiда неписьменному“. Таке надуживання без потреби дiєсловом зробити надає тексту однома- нiтностi й звужує нашi лексично-виражальнi можливостi. Ось вони: траплятися („Села траплялися все рiдше. спiткалося лихо“ (Т. нiякої зустрiчi не- ма й не може бути: „Край поля зустрiчалися старi пнi“. доля зустрiнеться. — Марко Вов- чок). Отож.. як часом пишуть i кажуть. — I. Тритомний Росiйсько-український словник АН УРСР так само не дає дiєслова зустрiчатися в значеннi росiйських встречаться. Шевченко). Коли треба шукати українського вiдповiдника до росiйського слова встре- чаться в значеннi дiєслiв попадаться. „Такi види рослин зустрiчаються тiльки на пiвднi країни“. Нечуй-Левицький). де справдi йдеться про зустрiч когось iз кимось: „Павлюк зустрiвся з ним на партзборах“ (О. попадатися („Чи газета попадається. — запевняє в статтi науковець. „По десятьох роках розлуки ми. §26. власне.ватись тiльки дiєсловом ковтати: „Бiдна Леся. зустрiлися“ (з живих уст). — З живих уст). натрапити („Ми смiялись iз радощiв. Дiєслово зустрiчатися (зустрiтися) має вужче значення. З цього видно. його слiд ставити там. бо таких уже нема“. Наслiдуймо краще взiрцi нашої класики й традицiї живого народного мовлення: „Рустем був трохи блiдий. бувати („Бувають i в нас такi дурила. Нечуй-Левицький).“ Принагiдно варто нагадати. — читаємо в районнiй газетi. на- трапити. що нап’ється на копiйку. надибати („Чудовi були пущi. Зустрiчатися. попадатися. траплятися. удаючи з себе ображеного“ (С. „Не взивай її циганкою. добре ковтнула зна- харчиного зiлля од переполоху“ (П. нiж вiдповiдне росiйське встречаться. Васильченко).. коли. — А. „трапляється (буває) багато добрих спортсменiв“ (або „можна натрапити на багатьох добрих спортсме- нiв“). наталкиваться. бувати. Коцюбинський). 98 . тодi слiд уживати iн- ших наших дiєслiв. тим самим збi- днюючи мову викладу. Кулiш). Копиленко). що натрапили таких гарних людей“. бо будеш битий! — кричить уже Андрiй. i навiть у поважнiй рецензiї бачимо: „У пiдручнику зустрiчаються подекуди невдалi приклади“. „Серед сiльської молодi тепер багато зустрiчається добрих спортс- менiв“. „такi рiзновиди рослин трапляються (попадаються)“. нарештi. „в пiдручнику трапляються (або можна натрапити на) невдалi приклади“. що й у наведених на початку реченнях треба було напи- сати: „траплялися (або попадалися) старi пнi“. Тiль- ки такого значення надавала цьому слову й наша класика: „Думав. Тепер таких i не надибаєш. „Молодих тулякiв незвичайно вразила краса Києва“ (I. попадаться. а да- лi перед ними розiслався широкий степ“. Головко). перекладачевi слiд було написати: „Вiн добре ковтнув. а нашко- дить на карбованця“. одним проковтом проковтнув. — пише письменник- початкiвець.

Гордiєнко). Гончар). сприяти. Загребельний). справдi вказуючи на одержання якоїсь користi чи прибутку: „I благо тому чоловiковi. 99 . — читаємо в протоколi обстеження одної школи. сто штук знати! А штука є: з одної користати“ (Ю. Ковiнька). в неславi бути. пiдмогло)“..§27. В українськiй мовi вислiв iти назустрiч буває тiльки в прямому значеннi: „Жодна пiдвода не йшла назустрiч. Такому росiйському вислову. — а вiдповiдно до росiйського идти (пойти) навстречу українською мовою треба вживати слiв сприяти (посприяти). в українськiй мовi дiєслова користуватися. допомагати (дoпoмогти. але поки що доводилося користатися допомогою товаришiв“ (М. вiдпо- вiдають українськi: недобру славу мати. росiйському пользо- ваться славой (успехом) — український мати славу (успiх). упадати в очi (в око). Отож. „Прикро. Користуватись успiхом i мати успiх Раз у раз у рецензiях. що очi вбирає“ (С. Руданський). користати мають вужче поле застосування.. Тут видiлений вислiв скальковано з росiйського бросаться в глаза. Квiтка-Основ’яненко). на схiд“ (О.. пiдмогти). §29. бо є природний український — упадати (упасти) в очi: „Во- на менi й тодi ще в око впала. Кидатися в очi. „Користую милим часом“ (Леся Українка). „Артист користується увагою“. пiд- могти За аналогiєю до росiйського вислову в переносному значеннi идти нав- стречу в наших перiодичних i неперiодичних виданнях трапляються такi вислови: „Завком пiшов їй назустрiч: улаштував дiтей у заводських яслах. „Щоразу впадали йому в око поодинокi берiзки. Цей вислiв виступає тiльки в позитивному планi. де пишеться про успiх. бувають вислови: „Виступ спiвака користувався незмiн- ним успiхом“. Федькович). у наведених вище фразах треба було написати: „Завком посприяв їй“. допомогти. ми б самi зробили спортивний майданчик“. „Червоне поле в бiлих розводах очi вбирало“ (К. якогось артиста чи худо- жнього колективу. „Якби правлiння колгоспу пiшлo нам назустрiч. Є ще близький до попереднього вислiв убирати очi: „Кожух такий.. Iти назустрiч. „Taнцювальний ансамбль Вiрського користується в Парижi величезним ycпiхом“. котрий користується з сього свiтла“ (Г. користатися. що яке то молоде й хороше. „Коли раптом упала менi в очi невелика пожовкла i по- шарпана книжечка“ (Леся Українка). посприяти. як пользоваться дурной репутацией. Але в цьому не було нiякої потреби. Олiйник). як у росiйськiй мовi до вiдповiдного дiєслова пользоваться: „Пьеса пользуется большим успехом у зрителей“? Нi. хлопче. та нещасливе“ (Ганна Барвiнок). „Якби правлiння колгоспу посприяло (або допомогло. убирати очi „Кидається в очi низька успiшнiсть учнiв з алгебри й геометрiї та англiй- ської мови“. „Не штука. „В око ще одна купецько-чиновнича прикмета впадала. Чи слушно вдаватися в таких випадках до дiєслова користуватися.“ (П. §28.“ (О. а їй самiй дав путiвку на курорт“. тимчасом як перший — упадати в очi — може мати позитивне й нeґaтивнe забарвлення: „упадає в очi низька успiшнiсть“.

— Я. Шевченко. непотрiбного крокувати: хоч воно й увiйшло разом зi словом позаяк до наших академiчних словникiв. Крокують по сторiнках художнiх творiв люди („Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях мiста“). як ось. хода („Шкода ходу до поганого роду“. „Артист привертає увагу“. почувши ходу людини“. крокує по шпальтах газет навiть Першотравень („Києвом крокує Першотравень“). та народ не сприйняв його. — М. „Замовк Яре- ма. — П. примiром. — Т. слово позаяк. — Панас Мирний). Вiд цього слова молодi письменники творять похiднi дiєсло- ва: прикрокувати. Цих дiєслiв не знала українська класична лiтература. чи вiтер тра- вицю торкає. далi казатимуть: „Голова колгоспу йде до правлiння. У наведених на початку фразах дiєслово користуватися було б до речi тiльки в тому разi. Такою є й доля цьо- го штучного. що рухаються“. що спiвак зi свого виступу мав ту чи iншу користь. — Леся Українка). в українськiй мовi є досить слiв. Треба пам’ятати. а бригадир подався (пiшов) до своєї бригади“. як фольклор. очевидно. „Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дiдок“.. тому що. — Олена Пчiлка). який лежить в основi дiєслова кроку- вати. ступа („На тому березi почулася 100 . Грiнченка). означає українською мовою „вiдстань мiж ногами. легко обходячись давнiми словами: простувати („Явдоха i Галя ведуть пiд руки Пе- тра. — Прислiв’я. — а кажуть i. а бригадир закрокував до своєї бригади“. Шевченко). зажурився. поставити давнi слова: „Через годину Пархоменко мapшyвaв зi своєю коман- дою по мiсту“. чи постать кохана край мене ступає“. а не „рух“. — Т. прямувати („Товари- ство на Сiч прямувало“. Останнiм часом у перiодичних i неперiодичних виданнях дуже пошири- лось нове дiєслово крокувати. iти („Йде весна запа- шна. так само як i танцювальний ансамбль Вiрського. коли б ми хотiли сказати. вiдкидає. маршувати (Українсько-росiйський словник АН УРСР. Щоголiв. закрокувати („Спинив бричку. подаватися. Словник Б. через те що. як- би замiсть цього крокувати.. На позначення руху є iншi українськi сло- ва: хiд. чи не природнiше звучали б наведенi вище фрази. що намагалося колись витиснути з ужитку давнi слова бо. Крокувати. „Танцювальний ансамбль Вiрського має величезний успiх“ (або „визначається великим успiхом“ ). то треба було висловитись так: „Виступ спiвака мав незмiнний успiх“. скочив на землю i швидко закрокував сюди“). раз про це тут i мови нема. простувати. що так причарувало письменникiв i журналiстiв. Нечуй-Левицький). „Цього року по ланах ступає (iде) рання весна“. ступати („Не знаю. перлами. квiтами закосичена“. щоб не виникала потреба створювати неологiзм. — I. наддавати ходу або ходи. щоб десь на Українi казали: „Голова колгоспу крокує до прав- лiння. „Києвом простує Першотравень“? Мiрилом потрiбностi й життєвостi неологiзму є народ i його мова: потрi- бне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок i преси. „Забрехали на подвiр’ї собаки. рушати („Всi рушили за ватажком Андрiєм Корчакою“. бо щось так i не чути. iти. за ними простує Гринько“. як у росiйськiй мовi шаг. Тичина). Як бачимо. непо- трiбне. податися („Те- офiл мовчки встає i пoдається геть“. Стельмах). — Українсько-росiйський словник АН УРСР. §30. що iменник крок. крокує по сторiнках журналiв весна („Цього року по ланах крокує ран- ня весна“). поїхав ходою“.

хто курить тютюн. не журися!“ (народна пiсня). його треба замiнити iншими словами. Українським вiдповiдником до росiйських слiв шаг. Таке. Листати й гортати. хоча давно вiдомо. але з ними йде рi- шуча боротьба“. що нищить щось вогнем“. Дiєслово палити в значеннi „курити тютюн“ зайшло до української мови з польської. „прискорив кроки“ тощо. бути. що сторiнки книжок i журналiв не листають. — а й у класичнiй часом виявляємо такий самий вислiв. Тичина). перегортати. Матися. що малися в нас. — читаємо в районнiй газетi. перегортувати „Листає протяг потемнiлi книги“. де мовиться про тютюновi вироби. — вiд чого виник iменник палiй — „людина. Отже. Але через те. другий i третiй кут“ (М. Черемшина). вживати тiльки слова курити й курець: „Я — бiльше не курець: мiсяць тому кинув курити“. „знищувати вогнем“: „Вони довели людям. треба не допускати штучних висловiв типу „iшов тихим кроком“. — читаємо в одному сучасному вiршi. Хибно створеною була й вiйськова команда кроком руш вiдповiдно до росiйської шагом марш. а не палiй. Отже. Курити чи палити цигарки й люльки? Як правильнiше сказати по-українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст i читаємо: „Я бiльше не палю — кинув“. що слово палити має два значення. пожежу)“. — чуємо з уст промовця. §32. Того. А взагалi краще — не курити (палити). та й зaкурим люльку.кiнська ступа“. не збагачує її на ще одне слово. Отже. перегортають. а засмiчує. Не тiльки в сучаснiй нашiй лiтературi можна прочитати: „Гетьман дивився у вогонь i спокiйно палив люльку“ (Н. й у вiйськовiй командi треба замiсть слова крок поставити хiд: ходом руш. Рибак). траплятися. а гортають. „Проти вiтру повiльною ступою iшли конi“. Коцюбинський. „Дурень нiчим ся не журить. бо його скальковано з росiйського дiєслова листать i свiдчить воно не про творчi пошуки автора. краще уникати непотрiбного паралелiзму й там. §31. вислови курити тютюн i палити тютюн — тотожнi. але воно має й iнше значення — „розводити вогонь (багаття. — М. „Курити — в туалетi“ тощо. як це й зробили згодом чи не самi творцi цiєї команди. i в усiх цих фразах дiєслово мати- ся виступає недоречно. а про брак доброго знання української мови. анiж палити: „Та й викрешем вогню. Коцюбинський). Номис). перегортують: „Вiн жадiбно почав гортати в букiнiста сторiнки книги“ (П. — С. що не треба палити та й руйнувати народне добро“ (М. Проте в народному мовленнi бiльше чуємо слово курити. — читаємо в оголошеннi. мати „У нашому магазинi мається великий вибiр зимового одягу“. ми висловили“. поступь є хiд: „Екзекутор перейшов скорим ходом по хатi i стукнув палицею в один. „Усi скарги. Чорнобривець). паралельнi. §33. отже. „Такi явища маються ще в нашому побутi. Чому? Адже 101 . звуть курець. „Тут палити заборонено“. нiби нове. „Перегорни ще сторiнку i там побачиш“ (iз живих уст). слово листати аж нiяк не можна вважати за неологiзм. горiлку п’є та люльку курить!“ (М.

Коцюбинський). . У таких випадках треба вдава- тись до дiєслова бути: „У нашому магазинi (чи крамницi) є великий вибiр зимового одягу“.це дiєслово є в українськiй мовi. Так само не на своєму мiсцi стоїть форма дiєслова мусити в реченнi: „Усi робiтники мусять знати правила технiки безпеки“. §35. — I. Воле. як живеш?“ (I. тодi треба кори- стуватись висловом iз дiєсловом мати: „Пiдвода мала приїхати до Кам’яного вночi“ (I. годиться. „Скоро вже й весiлля малось бути“ (Б. — бо тут теж iдеться не про крайнiй ступiнь потреби. треба) знати правила. ми висловили“. матись на думцi („Малось на думцi вже закiнчити косовицю. щось маю вам сказать“ (Є. якби малось сили“ (Т. пане свату! Ой як ся маєш. поважне. i майся на бачностi“. як не мається. Haгaдyвaти. годиться. коли йдеться про щось серйозне.. ба навiть у художнiх творах дiєсло- во мусити витискує останнiм часом iншi. бути подiбним Великого навантаження часом надають молодi письменники й журналiсти дiєслову нагадувати. — М. бiло- бровий. як кулачок. щоб не замочити капцiв“. матись на увазi. Хоч дiєслово матися є в сучаснiй українськiй мовi. а лише про обов’язок чи бажанiсть чогось. — коли тут краще було б сказати: „Я маю сьогоднi прийти до вас. — тодi треба сказати: „Я мушу до вас прийти в однiй невiдкладнiй справi“. на зразок висловiв иметься в продаже. коли хо- чуть говорити про всяку всячину! Iнша рiч. бути повинним. имеются случаи тощо. що я тобi сказав.“ Чому саме так? А тому. ми висловили“. намiрятися: „По обiдi малося плоскiнь брати“ (А. Грiнченко). треба та iншi або сполука бути повинним.. Шевченко). У деяких текстах може прислужитись дiєслово траплятися: „Такi явища трапляються ще в нашому побутi“. мати щось зробити. жити: „Стара тим часом розпитувала про нього. Франко). треба У повсякденному усному мовленнi. Головко). та йо- го вживають рiдше.“ Якщо такої категоричностi потреби чи обов’язку нема. що дiєслово мусити вка- зує на крайнiй ступiнь потреби („Татари мусили вiдступити назад. „Якби так малось. Дiєсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачностi (бачностi). Iлько Голубчик нагадував тепер 102 . („Не забудь. слiд. поширюючи його значеннєвi функцiї: „Низенький. а яка тут крайня потреба. слiд. що в нас були. нiж у росiйськiй дiловiй мовi иметься. та пiшли дощi“. Гре- бiнка). Кажуть. Номис). обличчям. Мусити.. бiльш пiдхожi для того чи iншого випадку — дiєслова. Нечуй-Левицький). нале- жить. це дiєслово буває синонiмом до слiв почуватися. наприклад: „Я мушу сьогоднi прийти до вас поговорити про всяку всячину“. §34. — або: „Усi скарги. яких i треба вживати: „Усiм робiтникам нале- жить (годиться. Котляревський). „Ось слухайте. „Здоров. варто. — З живих уст). Крiм того. що ми мали. — також до слiв передбачатися. — а iнколи й дiєслово мати: „Усi скарги. скидатися. з невеликим. наприклад: „Поборовся б i я. як вiн собi мається“ (Марко Вовчок) . може. так що б то було!“ (М. варто. бути схожим. У таких випадках бiльше пiдходять слова належить.

тодi українськi класики й народне мовлення шукали iнших слiв: „На вершинi й ворона скидається на орла“ (приказка). а не вона саму себе: „Особливо це чомусь нервувало. в образних висловах. зватися. якi не можуть щось нести. Нервувати людину може хтось iнший. мов дитина. Нечуй-Левицький). „Видзвонювала по ка- мiнню вода. як це зроблено в наведених сучасних фразах: „Смертi сподiваюсь. мати назву „Ця вулиця носить iм’я Кобзаря“. — чуємо часто в промовах i читаємо в газетних статтях. а не „створювати в уявi образ“. непокоїло Никанора“ (I. Грiнченка). §36. Наша класика й народне мовлення вживали дiєслова нагадувати тiльки в розумiннi „вiдтворювати в пам’ятi“. як я нагадаю Катерину“ (Т. „Нагадаєш же менi. одержуючи невтiшнi вiдповiдi. ве- жу“. Шевченко). Бойко). Коли говориться про найме- нування вулицi чи якогось закладу. Воронько). надто в деяких пiвденних говорах. що людина перебуває в збудженому. Грiнченка). Якщо треба було ви- словитися. як дума. вживають його також у переносному значеннi. гарнень- ке.„Видзвонювала по камiнню вода.настовбурченого горобця“. дiю: „Таки явивсь! Де тебе носило так довго?“ (Леся Українка). „Театр заслужено носить славне iм’я корифея української сцени“. як же ви подiбнi до мого покiйного брата!“ (з живих уст). кажуть i про коней: „Мене конi не раз носили“ (Словник Б. Але це дiєслово в українськiй мовi не повязують iз речами нерухомими. „Ця вулиця має назву Першого травня“ (з живих уст). що мати велiли“ (Словник Б. вона одна працює на чотирьох станках“ (Г. вiдповiдно до росiйського слова вздымать: „Кашель носив йо- го груди“ (I. щоб я не забула. 103 . нервувався“ (П. тодi слiд послугуватись дiєсловом нервуватися: „Руднєв щогодини запитував Ковпака про хiд роботи i. а трохи на батька“ (Панас Мирний). на неї трохи скинулося. видзвонювала по камiнню вода“). подiбна (чи схожа) на дзвiнкий дитячий лемент“ (або: „Подiбно до дзвiнкого дитячого лементу. Коли треба висловитися. Дiєслово носити має в українськiй мовi точно визначений змiст: „Нена- годоване i босе сорочку до зносу носить“ (Т. нiвроку йому. як дума. „Ой. — або в розумiннi „пiдiймати“. що зветься „Свiтлий шлях“. Франко). вежу“. „Вона була схожа на Нимидору“ (I. §37. нагадуючи дзвiнкий дитячий лемент“. нервовому станi. Нервувати й нервуватися Дуже часто. „А дитяточко. що зовнiшнiй вигляд чогось створює в уявi певний образ. а ридаю. Ле). Шевченко). „На нашому заводi. тодi вживають дiєслова зватись або мати назву.„Скеля скидається на давню. уживають слова нерву- вати в невластивому йому значеннi: „Вiн цiлий день нервує й нiяк не може заспокоїтися“. Носити iм’я. де мовиться про рух. „В цей час скеля нагадує давню. З уваги до наших мовних традицiй авторам наведених на початку фраз треба було написати: „Iлько Голубчик був тепер подiбний до настовбурченого горобця“.

що має значення „полюбити“. 104 . роззброїти. щоб звiдти все було ви- дно“(А. як то здається тим. й одразу впадає в очi слово питається. у фразах:„Мiлiцiя нагнала басмачiв у Кзил-Су. дев’ять чоловiк роззброїла“ (I.є в українськiй мовi дiєслово озброювати. нiби автор статтi буквалiстично переклав ро- сiйську фразу „а спрашивается — для кого“. Шевченко. Одягати можна одежу: со- рочку. як панночку“. Головацького). Хижняк). кало- шi тощо — взувають: „Снiг рипiв пiд Раїсиними ногами (калошi вона забула взути)“ (М. узувати й обувати Дiєслова одягати й надiвати — не зовсiм тотожнi. хто каже: „Одягни шапку“. не один полк могли озброїти. й жупан одягає“. а не „вибрати те. Нечуй-Левицький). чи збагачує це нашу мову? Певно. збeзчecтити — змодельовано дiєслово обеззброїти: „Решта банди перейшла кордон. Узуття — чоботи. — Т. яка прозвучала в голосi бригадира“ (С. свого товариша. знекровити. Зрiдка можна натрапити на дiєслово облюбувати в українськiй класичнiй лiтературi. „Його роззброїла та непохитна впевненiсть. Кулiш). такi паралельнi слова стоять на завадi вточненню вислову. §39. недоречне тут у такiй формi. кожух тощо („Степан сiдлає коня. — обувають: „червонi чоботи обула“ (I. „Дiд одяг окуляри“. „Одягли в нову одежину. зате в сучаснiй воно явно переважає над дiєсловом уподобати й навiть витискує його. — а шапку й окуляри надiвають: „Що це за дiвчина? Де вона взялася в нашому селi? — думав молодий Джеря. що має проти- лежне значення: „Могутнi були новгородськi бояри та купцi. хто в нiм жити буде?“ — читаємо в газетi. що в українських дiалектах є близь- ке до дiєслова облюбувати — облюбuти. взув калошi“ (А. oбeзчестити — поряд iз природними знедо- лити. нi. — Панас Мирний). Обеззброїти. Журахович)? Iз префiксом о. „Вiн швиденько одягнув пальто. надiваючи шапку i переки- даючи свитку через плече“ (I. пiшов до вдовицi“ (П. примiром. Чи є потреба в такому паралелiзмi. Чубинський). що сподобалось“: „Я собi облюбив тебе ще змолоду“ (Народнi пiснi зi збiрки Я. бо. коли цеї не вподобав“ (П. Шиян). вiн сiв пiд грушею“ (I. Котляревський). черевики. а питається — для кого. Облюбувати й уподобати До паралельних дiєслiв з однаковим значенням належать дiєслова облю- бувати й уподобати: „Вiн облюбував уже собi мiсце. обезкровити. спитати б „Збудували вони такий великий будинок. Але яка потреба в цьому паралельному словi. озброїти За аналогiєю до книжного творення дiєслiв iз префiксом обез. Нечуй-Левицький). що за значенням нiчим не вiдрiзняється вiд дiє- слова роззброїти? Хiба погано передає той самий змiст це дiєслово. де її обеззброїли й iнтернували“. не маючи нiякої рiзницi мiж собою.— обездо- лити. Ле). постає (виникає) питання. Питається. Коцюбинський). §40. Одягати й надiвати. спiдницю. Шиян). тим бiльше. §41.§38. „Не вподобав козак дiвки. обезсилити. та ще й зброя яка!“ (А. „А я тобi заспiваю другої. пальто. „Надiвши синi окуляри.

запiдозрювати означають українською мовою „при- пускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дiї“: „Пiдозрiваю. що виникає питання вiдповiдно до росiйського безособового спрашивается... Довженко). У тих випадках. Чому б не залишити йому тiльки це значення. подякували хазя- їновi“ (Панас Мирний). — М. §43. запiдозрювати. що його „Свiтлана“(моточовен) вже розвила найвищу швидкiсть“. та й нiкому жати. „учиняти (учинити) заколот. що виникає iнодi пiсля читання деяких романiв та повiстей. поталанити: „Ди- вись. поорано. утво- ритися (утворюватися)“: „Силами ентузiастiв-запорiжбудiвцiв постала з руїн 105 . §42. гадки не мати.. — Т. Шевченко). як йому повезло: купив один квиток i виграв „Ниву“. — З живих уст).. Янов- ський). спокiйнiш дивiться.. — радiє старий“. де мовиться. Останнiм часом воно витискує цi синонiми: „Дивись. Основне значення дiєслова повезти — „почати перемiщати що-небудь транс- портним засобом“ („Порадились разом. як йому пощастило (поталанило): купив один квиток i виграв „Ниву“? §44..“ — М. спитати б: „Вiн усе мудрує над книжками. У сучаснiй уснiй i писемнiй мовi цим дiєсловам надають невластивого значення: „Вiн не запiдозрював того. Повезти. щоб не запi- дозрили“ (Марко Вовчок). Дiєслово питатися в українськiй мовi стоїть завжди в особовiй формi: „Посiяно. а тому треба вдаватись до iнших українських висловiв: гадки не мати („Не журиться Катерина i гадки не має“. Слова постати. треба писати постає (виникає) питання: „Пiсля огляду виставки мимоволi постає те ж прикре питання. повстати означають „пiднiматися (пiднятися). пощастити. „Якби тiльки пощастило Артемовi з хлопцями!“ — А. „Пам’ятайте ж. повстання“. Головко). Пiдозрiвати. поставати означають „виникнути (виникати). — М. питається син матусi: — Що будем дiяти?“ (народна пiсня). вставати (встати) вiдразу кiльком людям“: „Повставали з-за столу. Отож. а спитати б: чи їстиме вiн iз того хлiб?“ (iз живих уст). Повстати (повставати) й постати (поставати) Дехто не розрiзняє схожих слiв повстати й постати. поталанити Дiєслово повезти має свої синонiми пощастити („Може. що вiн — пiдкуплений“ (I. що вона вже все знає“. „пробуджуватися (пробудитися) до активних дiй“. Франко). у газетнiй фразi треба було написати: „. Тут нема кого чи чого запiдозрювати в чомусь. на той рiк по- щастить менi зiбрати бiльше матерiалу. ця помилка дуже часто трапляється в наших журналiстiв. а в iнших випадках послугуватись дiєсловами пощастити.“ (О. Коцюбинський). на думку не спадати ( „Менi й на думку не спадало. i Прокiп повiз продавати пшени- цю“. через те каже: „Отодi передо мною повстала проблема — як менi жити в такому становищi далi?“ Слова повставати. „дiяти (подiяти) вороже до когось“: „I соромно менi вам зiзнаватися. поталанити („Еге-ге! по- таланило менi. Коцюбинський...“ На жаль. Коцюбинський). що повстав я проти шлюбу“ (Ю.а спитати б — для кого. на думку не спадати Дiєслова пiдозрiвати.

як бур’яни розпо- всюджують своє насiння“ (О. „Нi.„Теплоелектроцентраль“ (Остап Вишня). „Досвiд передовикiв став швидко поширюватись“. Коли в фразi нема наголошення про початок 106 . он начал смеяться“. §46. Галя начала плакать“. „Досвiд передовикiв став швидко розповсюджуватися по всiй областi“ . В українськiй класичнiй лiтературi й фольклорi дiєсло- во почати виступає тодi коли мовиться про початок якоїсь дiї: „Коли почав орать. в масi чи просторi“: „Хто вiдкриває прийдешнiсть нашому почуттю. Показувати (подавати) вигляд — давати взнаки. але не суцiльною масою. — хоч це дiєслово має далеко вужчу сферу вживання. нiж вiдповiднi слова в росiйськiй мовi начать (начинать). треба казати: „Вiн дає взнаки. наче все розумiє“. так у сопiлку не грать“ (М. що образилась“. де цiлком природно звучать фрази: „Получив зто известие. я покорити її не здолаю. Гончар).. Проте є давнi українськi вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Отже. нав- знаки не давати Через незнання української фразеологiї дехто механiчно переносить в українську мову росiйськi вислови. „Услышав это. той поширює межi вiчностi нашiй душi“ (Леся Українка). Поширювати й розповсюджувати Дiєслова поширювати й розповсюджувати часто плутають i ставлять їх не там. Донченко). Почати (починати) й стати (ставати) Часто на письмi й в усному мовленнi надуживають дiєсловом почати (по- чинати): „Одержавши цю звiстку. що образилася“. а окремими предметами з маси“: „Зараз будемо вивчати. нiде доцiльна думка. Отак росiйськi вислови показывать вид. як на фронтi“ (О. „Почувши це. аналогiчне значення має й зворотна форма цього дiєслова — поширюватися: „Мабуть. Номис).“ §45. Галя почала плакати“. наче все розумiє“. „А Настя вже шiстнадцятий ро- чок починає“ (Марко Вовчок). що в першiй помилковiй фразi треба було сказати: „Отодi передо мною постала проблема. що з туги постала“ (Леся Українка). Дiєслово поширювати означає „збiльшувати в обсязi. §47. нe показывать вида перекла- дають: „Вiн показув вигляд. „Вона й навзнаки нe дала. свiжа iнiцi- атива не поширюється з такою блискавичною швидкiстю. надаючи їм нiбито української зовнiшно- стi. в перших двох фразах треба було написати: „на тридцять при- мiрникiв бiльше розповсюдили журнал“. „Вона й вигляду не подала. З цього видно. вiн почав смiятися“. де слiд: „Iз нового року в нас на тридцять примiрникiв бiльше поширили журнал „Жовтень“. Кримського). Грiнченка). „Ми розповсюдили в нашому селi багато примiрникiв Шевченкового „Кобзаря“ (з живих уст). Отже.. навзнаки не давати (Словник за редакцiєю А. ту пiсню безумну. Дiєслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає „розподiляти (розподiлятися) по багатьох мiсцях чи скрiзь.

а звiдси й у живому мовленнi трапляється дiє- слово присвоїти в невластивому йому значеннi: „Артистовi присвоїли звання заслуженого артиста республiки“. 107 .. §48. при- гощати“ („Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу“. Шиян). привести до рiвноваги тощо. Нечуй-Левицький). „Ждала. Узагалi. „бра- ти“ („Ну.Шевченко). — Панас Мир- ний). — Словник Б. а й старi люди села“. органiзацiї“ („Приймали там мене в селi до комсомольських лав“. коли дiєслово привести виступає замiсть при- звести: „Ця задавнена хвороба привела до ускладнень i трагiчного кiнця“. Присвоїти й надати У друкованих виданнях. „зачислювати до установи. нема часу балакати. „давати комусь притулок. „Ой став козак цар-зiлля копати стала над ним зозуля кувати“ (народна пiсня). — Леся Українка).дiї. Скляренко). — чи в таких висловах. Привести й призвести Дiєслова привести й призвести — дуже подiбнi одне до одного. де воно має значення „одержувати. треба — схвалити пропозицiю. приймати пропо- зицiю — ухвалювати пропозицiю Недобре надруковано в однiй районнiй газетi: „У збиральнiй кампанiї прийняли участь не тiльки школярi. але виснаження i застуда призвели до захворювання на туберкульоз“ (С. „уважати за когось“ („То ви мене приймаєте за вiтрогонку?“ — I. Дiєслово привести ставимо в його безпосередньому значеннi: „I справдi: чому вона не йде? Ходiмо силою її приведемо“ (Панас Мирний). нащо нас мати при- вела? Чи для добра? Чи то для зла?“ (Т . у наведенiй вище фразi треба було поставити дiєслово призвести: „задавнена хвороба призвела до ускладнень. якщо присутнi на зборах поставились до запропонова- ного прихильно. А коли мовиться про щось таке. — або в пере- носному значеннi — „породити“: „Один у другого питаєм. — приймай грошi“. що Зiнька брала участь у виставi“ (А. тому трапляються помилки. Донченко). ждала козаченька та й плака- ти стала“ (народна пiсня). §50. §49. й.“. тодi наша класика й фольклор уживали дiєслова стати: „Стала вона до дiброви учащати“ (Марко Вовчок). закладу. — I. Дiєслово приймати буде слушне там. а мовиться про якусь дiю взагалi чи про перехiд вiд одної дiї до дру- гої. мабуть. Грiнченка).. й ухвалити пропозицiю. — М. Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицiю. Нечуй- Левицький). тодi послугуються дiєсловом призвести: „Рана загоювалась. перебирати“ („Месники дужi приймуть мою зброю“. привести в рух. що спричинилось до певних неґaтивних наслiдкiв. Нагнибiда). як i в iнших аналогiчних випадках: „Чув Прохор. Отож. Тут треба було написати взяли участь. замiсть вислову прийняти постанову краще користуватись тiльки дiєсловом ухвалити або постановити: „Учора на зборах ухвалили кол- госпники вiдправити в Ленiнград вагон кавунiв та динь“ (О. „забирати“ („Лаврiн пpийняв драбину“. як привести до пам’ятi. якщо пропозицiя стала резолюцiєю зборiв. Приймати участь — брати участь.

що комусь дано звання. Дiєслово присвоїти буде на своєму мiсцi в такiй фразi: „Авантюрник самочинно присвоїв собi звання заслуженого арти- ста. Дiєслово присвоїти має в українськiй мовi два значення: „привласнити“ („Такий захланний. але його вчасно викрито й належно покарано“. йти) з прислiвником далi або й без нього: „Пошесть грипу триває далi“. „Життя точилось своєю чергою“ (М. точитися. тривалiшим“: „Нехай бог вiку продовжить“ (Ганна Барвiнок). ордени чи якiсь права. Коли мовиться про те. „Наша робота успiшно продовжується“.“ (О. §51. числити. як завжди писалось: далi буде. У деяких пiвденно-захiдних говорах дiєсловам числити. далi тривати Не тiльки в сучасних публiцистичних творах. 108 . наш народ продовжиться в роду“ (П. Продовжувати.. „Ранiше хоча хлопець i числився членом товариства „Спартак“. проте спортом не особливо захоплю- вався. слiд послугуватись дiєсловом надати (надавати). а не присвоєний. Для росiйського продолжаться український вiдповiдник — тривати (вiдбу- ватися. вiн невтомно продовжує свої дослiдження“. §52. Грiнченка). Гончар). уважати Ще й досi трапляються такi вислови: „Я рахую. Рахувати. а навiть у белетристицi ча- сто виступають слова продовжувати. — Словник Б. вiн ще навiть за нiмцiв присвоїв собi Ротову ниву пiд лiсом“. пiдробивши документи. Негаразд наприкiнцi частини оповiдання чи статтi. „вiн невтомно провадить далi свої дослiдження“ (або „невтомно дослiджує й далi“). числити- ся та iменник рахунок — це тiльки математичнi поняття: „А було колись так. Дiєслово продовжити (продовжувати) означає українською мовою „зро- бити (робити) довшим. а я. а вiн у вашому селi i краде конi“. числитися. — а в однiй районнiй газетi було надруковано на- вiть таке: „Доярка Петрушак стоїть у колгоспi на доброму рахунку“. Яновський). Коцюбинський). рахуватися. „Незважаючи на великi досягнення. „Наша робота успiшно йде далi“. „Бабуня шептала молитву. товариства або визнати за свого“ („Ото ви присвоїли собi цигана. нiж iз паном рахуватися“ (прислiв’я). Коцюбинський). продовжуватися. „Неспокiй однак триває дов- го“ (Леся Українка). Тичина). продолжает свои исследования в українськiй мовi є свої звороти з прислiвником далi й тим або iншим дiє- словом: „Вiн i далi користується моєю допомогою“. який забарвлює фразу небажаним не- ґaтивним вiдтiнком: „Наданим високим званням треба пишатись i не згань- бити його недобрими вчинками“. вiдповiд- ним є значення й у дiєслова продовжитися (продовжуватися): „Наша знов оновиться країна. Вiдповiдно до цього треба ставити похiдний вiд дiєслова надати дiєпри- кметник наданий. як рахувати час“ (М. — слiд. продовжуватися: „Вiн продовжує кори- стуватися моєю допомогою. що повкладалися над її очима“ (М. числити. „З тим треба числитися“. що так робити не можна“.„Продовжимо й тепер наше змагання“ (Ю. що люди не знали. числила морщинки. рахуватися.. хоч мiг би вже й обiйтися без неї“. „Пошесть грипу продовжується“. писати: продовження буде. Коцюбинський). якщо їх мають друкувати в кiлькох номерах перiодичного видання. — П. „Легше з ведмедем борюкатися. бо дiєслова рахувати. Козланюк) i „прийняти до громади. До росiй- ських висловiв продолжает noльзоваться. Усi цi вислови — неправильнi. приклякнувши i спираючись лiктями на її колiнах.

Дiєслово розташуватись означає „тимчасово розмiститися. — О.. „На це треба вважати“. не теревенити. людського колективу. там не пхайся“. розмiститися. старослов’янiзми вiддаляють мову газети вiд живого мовлення народу. „Що ти розташувався тут. а й дiло робити“. отаборитись.. Номис). тим бiльше. що такi. Собко). не балабонити.. що я вам не давала руки“ (Леся Українка). що Марина почне говорити перша. „Тяжко з батьком не числитись. „Про доярку Петрушак iде в колгоспi добра слава“ (або „Доярка Петрушак має в колгоспi добру славу“). — М. сподiватися. „Мiсто Одеса розташоване на березi Чорного моря“. покладатися“: „Я заду- мав видавати мiсячник лiтературний. В iнших випадках треба вдаватись до дiєслiв розмiщати. Нема нiякої потреби. що менi хвиля“. балабонити. Номис). „Уважайте. — Українсько- росiйський словник АН УРСР). Кочерга). — Ганна Барвiнок) i лi- чильник („У напруженiй тишi чiтко цокотiли лiчильники кенотронного апа- рата“. §53. Кобринська). просторiкати. отабо- ритися“. — Казка). стояти. §54. тяжко й матiр. нiби українськi слова розташуватися. Iз цього випливає. а не будiвель. — добродушно просторiкував Шан- дор“ (О. Це все вiн розмiстив на своїх колiнах“. Шиян). отаборитися („От цар i отаборився над морем“. розташований цiлком вiдповiдають росiйським расположиться. теревенити. — Я. i кажуть: „Наш завод розташований неподалеку вiд залiзницi“. стати. не любити“ (Н.. неначе пан. вiд якого походять iменники лiчба („Он бачиш поза зорями ще зорi. де розташував- ся штаб полку“ (О. Я знаю твоє гарне перо. Досвiтнiй). бло- кнотiв i довгих аркушiв паперу. „Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час“ (I. талалaїти Дуже часто натрапляємо в газетних статтях на дiєслово розглагольству- вати: „Тут треба не розглагольствувати про несприятливi умови. коли є природнi. Глiбов). Гончар). мiст тощо: „Бiля села була невеличка станцiйка. а — дiло робити“. До дiєслiв рахувати. розмiститися („Комсомольський клуб розмiстився в колишньому будинку пана пристава“. — але сучасна українська лiтератур- на мова цього не допускає: „Вона сподiвалася.числитися надається значення „уважати. — А. просторiкати: „Годi просторiку- вати“ (М. розмiщатися. i просторiкать заходився“ (Л. „Що менi вiтер. зрозумiлi українськi слова просторiкувати. Баш) i прикметник лiчильний (лiчильна машина. „Пишається. Розташуватися. расположен- ный. числити є ще в нашiй мовi синонiм лiчити („Де гро- шi лiчать. Яка потреба в цьому важкому старослов’янiзмi. до того ж воно стосується тiльки людей. а дiвчина все мовчала“ (В. хто вважає. не до речi вжитi. Iваненко). роз- мiстити („Вiн розстебнув портфель i вийняв кiлька записних книжок. як на базарi?“ (з живих уст). нема їм лiчби“. стояти („Село Келеберда стоїть на лiво- 109 . Франко).. Розглагольствувати й просторiкувати. патякати.. не талалаїти) про несприятливi умови. лeжaти Помилково думають тi. чи можу на тебе числити в тiм дiлi?“ (I. де на- певно кажуть: „Тут треба не просторiкувати (або не патякати. що в перших фразах треба було написати так: „Я вважаю“.

зiйтися („От бачиш. — З газет). муки“ є такi слова в українськiй мовi: страждати (постраждати) („Мiй дорогий. — А. А тим часом це дiєслово означає лиш „виявити терпiння протягом певного часу“: „Поживемо ще. — читаємо в одному суча- сному художньому творi. сходитись. що цiлком вiдповiдають значенням цього росiйського слова: збiгатися („Найближчий розгляд показує. зазнавати (зазнати) („Нашi дiди зазнали бiди.. трудити. що слова проповiдi i вчинки батющинi не зовсiм сходяться якось“. страждати (постраждати). 110 . §57. „Комiр душить (давить) шию“ (Словник за редакцiєю А. — вiн мовив навмання. Коцюбинський). страждання. Номис). — аж пальцi заклякли“ (М. зiйтись „Моя точка зору не спiвпадає з думкою моїх колег“. Як вiдповiдники до росiйського дiєслова потерпеть у значеннi „зазнати болю. муляти. душити. Тиснути. „Троянцi сильно наступали i ти- снули своїх врагiв“ (I. §55. — М. — П. горбатiв. Цих дiєслiв i тре- ба додержуватись залежно вiд тексту: „Україна дуже постраждала пiд час нiмецько-фашистської навали“. Яновський). що ти за мене постраждав“. „Багато горя зазнала моя Саша. Але i. у перших двох фразах треба було написати: „Завод стоїть не- далеко вiд залiзницi“. Коли дошкуляє взу- ття. то те трудить“ (Панас Мир- ний). се випадок нещасливий. Спiвпадати й збiгатися. „Старий дедалi все старiв. українська класика й народне мовлення за- свiдчують у дiєсловi тиснути iнше значення: „А сам же тисну нiж у жменi. коли б ти знав. — читаємо в однiй дисертацiї. Натомiсть у нашiй мовi є слова. за- знавати (зазнати) Дiєслову терпiти (потерпiти) надають iнодi бiльшого функцiонального значення. як тяжко менi. потерпимо ще за грiхи нашi на сiм свiтi“ (Г. Шиян). що погляди багатьох вчених рiзних країн на найважливiшi проблеми. трудити. — Ю. лежати („Перед ним лежав на десятки кiлометрiв рiвний степ“. що хвилюють зараз людство. цiлком збiгаються“. — Леся Українка).“. — Леся Українка). Звичайно. що вигад зiйдеться з правдою“. „Свiй своєму лиха не мислить: як побачить на сухому.. одяг тощо. Терпiти (потерпiти). „Мiсто Одеса лежить (чи розкинулось) на березi. Коцюбинський). тодi наша класика й народне мовлення вживають дiєслова мулити (iнодi муляти). мамо. то в болото тисне“ (М. а тут iще я роблю їй боляче“. Квiтка-Основ’яненко). що дiєслова спiвпадати нема в українськiй мовi. давити „Тиснуть гостроносi чоботи останньої моди“. Номис. не знав. „Щось муляє пiд колiном“(Ганна Барвiнок). де науковий працiвник забув або не знав. це — калька з росiйського совпадать. сходитись („Дивувались трохи. давити: „I червонi чоботи мулять“ (М. Панч). Котляревський). нiж те випливає з мовної традицiї: „Україна дуже потерпiла пiд час нiмецько-фашистської навали“. мулити. Цих слiв i слiд додержуватись. — М. нашi внуки зазнають муки“. ще тро- хи“ (Панас Мирний). душити.му березi Днiпра“. Номис). Кримського). частiше жалiвся: то те болить. замiсть того щоб творити без усякої по- треби новi недоладнi слова на кшталт „спiвпадати“. „Потерпiть. §56.

Коцюбинський). учинитися У сучаснiй художнiй лiтературi. що тут учинилося?“ — Панас Мирний). бо доки ви будете дурницi витiвати. щодо грошових справ. як вiн за- лагодить справу“. замiсть правильного: „А що це за явище?“. надто коли воно буває пов’язане в реченнi з iменником справа: „Коли влаштую всi справи. у фразi з сучасного художнього твору треба було написати: „Мулять (муляють) гостроносi чоботи. Тулуб). i пшениця“ (прислiв’я). всi гострi хвилини в моїй уявi зв’язано з нiччю й дощем“ 111 . Котляревський). Донченко). зчинитися („Тут гримнув залп. зчинилась. а тепер їдьте зi мною на весiлля“. Коцюбинський).Отож. поладнати („Ну. зчинитися. а звiдси в публiцистицi й дiловiй мовi дiєслово трапитись має тенденцiю поширюватися. коли хочуть висловити дiю. яку ми називаємо уявою. учинитися („Скажiть менi. всього тра- пляється: i кукiль. У нашiй класичнiй лiтературi й живому народному мовленнi дiєслова траплятися. то ми з Вами якось поладна- ємо. уява. коли щось вiдбувалося чи вiдбулось у дуже вiддаленому часi: „Наталцi траплялись женихи“ (I. то краще користуватись дiєсловами: залагодити („Менi байдуже. скоїтися. Уявляти собi щось може тiльки людина внаслiдок дiяльностi її мозку. зчинилося таке. де во- ни мають виразнiший щодо часу характер. а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось: „Чудно. а я дивитися!“ — Переклад М. не- означену в часi. часом тихенько заплаче“ (Т. „Заремба влаштував її з допо- могою Ковiньки в конторi депо“ (О. Дiєслово влашту- вати вiдповiдає росiйському устроить: „Стефан Потоцький часто влаштову- вав урочистi бенкети й полювання“ (З. Коцюбинський). полагодити („Справу свою завтра полагодите. Не знаємо. Маковей). — П. коли я буду в Чернiговi“. по- лагодити Таку саму тенденцiю поширюватись i поглинати iншi слова виявляє дiє- слово влаштувати. — М. Уявляти. „А що являє собою (або становить) це явище?“. скоїлась. Тичина). скоїтися („Що там скоїлося вчора межи вами. мов несамови- та?“ — М. як на довгiй нивi. Трапитися. що Олександра прибiгла до нас. учинилась бiда. „Трапляється. — М. А коли йдеться про справи. поладнати. — Панас Мирний. заладнати. як гадалось“.“ §58. Рильського). — Приповiдка). наприклад: „Учора з моїм братом трапилася бiда — попав на вулицi пiд автомашину“. Кажуть i пишуть. §59. §60. „Не так сталось. статися. „На вiку. являти. мов буря всiх крилом своїм торкнула“. трапитися стоять звичайно тодi. — хоч тут куди бiльше пiдходять: сталась. переходячи за свої значен- нєвi межi й поглинаючи iншi дiєслова. заладнати („Це треба заладнати. уявлення „А що уявляє собою це явище — випадок чи закономiрнiсть?“ — iнодi ка- жуть помилково.. залагодити. звiсно. що з нею й сталося“.. Шевченко). а надто якесь лихо вiдбулись не так давно. бути. будь ласка. Там. де якась подiя. — О. — треба шукати iнших пiдхожих слiв: статися („Жiнка занедужала. тодi й прийду додому“. Улаштувати.

але: „Мiй дiд не мав нiякого уявлення не то що про космiчний корабель. що не везе“. у тiм сила („Не в тiм сила. тiльки й того. — М. рiч у тiм („Не в тiм рiч. мовиться ось про що“. дожидати.“ (В. слiд уника- ти таких висловiв iз вiддiєслiвними iменниками. Тулуб). дожидати. надто в пiвденно-захiдних говорах Укра- їни. „Не мав Бородавка жодного уявлення про тактику i стратегiю“ (З. що прихiд гостей. може. чи додому вернеться“. про що мовилось вище. ждати. подекуди. у тiм сила За польською мовою. що вiн таки повернеться“. Сосюра). українськi: мова мовиться („Ба- тько промовив тi слова так спокiйно. У фразi „Я не сподiвалась нiкого до себе в гостi“ (Леся Українка) мовиться про те. що кобила сива. що вiн таки повернеться“. бо уява в нього була. а навiть про звичайний лiтак“. що не покладалось надiї на прихiд гостей. мiж ними нема нiякої значеннєвої рiзницi.. Якщо вiзьмемо двi фрази: „Я че- кала на тебе“ i „Я сподiвалася. ждати є абсолютнi синонiми. 112 . Такi фрази краще й природнiше побудувати. коли є свої. а о (про) мус“. а в фразi „Я не чекала нiкого до себе в гостi“ вiдчувається. як привиди ласкавi. мова мовиться.. Коцюбинський). бачите. ждати й дiєсловом сподiватися є деяка семантична рiзниця. сподiваючись на те. сподiватися Дiєслова чекати й дожидати. тiльки вона не створила уявлення про лiтак. крiм дожидання. наче мова мовилася про когось iншого. як нема“. а Друге й третє — здебiльшого в говорах Лiвобережжя. користуючись дiєприслiвником: „Вiн простояв перед дверима. чекаючи двi години“. то в другiй. й був сподiваний. що ти прийдеш“. що в хатi пiч. „Не на тебе ждать я буду“ (Леся Українка). „Я залишилася в сподi- ваннi. Пам’ятаючи про перевагу. „Я залишилася. але до цього не готувались. дочку вечерять дожидала“ (Т. Тому й кажемо: „Наша уява не може ще охопити сьогоднi всiєї величi майбутнiх мiжпланетних польотiв“. рiч у тiм. Надарма не в мiру ретельнi працiвни- ки редакцiй часом виправляють дiєслово дожидати на чекати: в цьому нема нiякої потреби. як у чеканнi. -З живих уст). а не про нього“. Ходить. то бiда. а в тiм. вчувається ще й надiя на прихiд. яку надає українська мова дiєслову й дiєпри- слiвниковi над вiддiєслiвним iменником.(Ю. Нема потреби запозичати з iнших мов слова. А от мiж дiєсловами чекати. але в лiтературнiй мовi їх однаково широко вживають: „Оле- ксандра давно вже зварила вечерю i чекала чоловiка“ (М. „Димарi в моїй уявi встають. кажуть: „Тут ходить не о (про) волю. Нечуй-Левицький). що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України. „А мати спати не лягала. iтися (iдеться). — Приказка). в сподiваннi: „Вiн простояв перед дверима в чеканнi двi години“. Яновський). Сказати „Дiд не мав уяви“ не можна. Чекати. §62. Шевченко). iдеться („Тут iдеться. мовитись („Тут. Якщо в першiй мовиться лише про дожидання. §61. — I. — то враз вiдчуємо певну вiдмiннiсть у змiстi. Номис). — З жи- вих уст). мовитись.

велетенськi шоломи копиць. що струшують зi своїх крилець воду. Активнi дiєприкметники. Чом так вiдрiзняються граматичнi форми українського ориґiналу й ро- сiйського перекладу? Тому що форм активних дiєприкметникiв iз суфiксами 113 . вiддiєслiвнi прикме- тники й пасивнi дiєприкметники Вiзьмiмо такий уривок iз художнього твору одного з вiдомих стилiстiв сучасної української прози М. зворотам потемнiлi трави. починались би активними дiєприкметниками: зашедшие в туман. що зайшли в туман. Можна напевно сказати. Навiть далекий вогник на хуторi бiля мiстка теж здається менi зорею. тонкий посвист дрiбних чирят. пoтемневшие мельницы. павинi вiчка. а цвiтуть собi.. не затужавiлого. що стала в чиємусь вiкнi. торкається повiк i наближає до мене зiрки“. я згадую далеке вечiрнє стависько. що струшують. що стала в чиємусь вiкнi. пoтем- нiлi в жалобi трави. притаившийся в изголовье. I здається менi. щоб радiснiше жилося добрим людям. що струшують зi своїх крилець воду. i дитячий схлип рiчечки. що всi цi пiдряднi речення. Уявiмо собi. який вигляд мав би цей уривок у перекладi росiйською мовою.. беру з нього свою зiрку та й навпростець полями поспiшаю в село. що причаївся в узголов ’ї на другому покосi. Стельмаха: „I тепер. ще не затужавiлого зерна. що завтра стануть сiном. А в цей час невидимий сон. а звороту не затужавiлого зерна — не затвердевшего зерна. я входжу в синє край- небо. та й не журяться. в яку на все лiто повходили м’ята. стряхива- ющие со своих крылышекeк воду.було б замiнено росiй- ськими активними з дiєприкметниками з суфiксом -вш-. минувши потeмнiлi вiтряки. потемнiлi вiтряки вiдповiдали б пoтемневшие травы. українськi дiєприкметники з суфiксом -л. останнiй срiбний дзвiн коси i перший скрип деркача. i пофоркування невидимих коней.Роздiл 5 ДIЄПРИКМЕТНИКИ 1. сяють найкращi зорi мого дитинства. де пахощi сiна злегка притрушує туман i дух молодого. замiсть описових конструкцiй що зайшли. що причаївся в узголов’ї на другому покосi. У цьому довгому уривку ми бачимо низку пiдрядних речень: що зайшли в туман. — а крiм того. що. i соняшник вогника пiд косарським таганком. проживши пiввiку. ставшая в чьем-то окне. I над усiм цим свiтом. дiєприкметники з суфiксом -л-: потемнiлi.

неприродно. А спробуймо лиш надати цьому слову функцiю активного дiєприкметника й подивiмося. — М. що втратили дiєслiвнi ознаки (час i вид) i означають уже не дiю. Можна за попереднiм прикладом поставити замiсть страждаючий дiєслово: „Нам важко бачити.i -вш. через що фраза звучить важко. Це можна зробити двома способами — або користу- ючись описовою формою пiдрядного речення: „Людина. а треба: „Павло пiдняв монету. Але ми знаємо багато слiв iз суфiксами -ущ-. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. що вийде: „Людина. Щоб легше було зрозумiти сказане. як дiєприкметники. не обтяжують фрази. як ти страждаєш прикутий“. Кожний. порiвняймо двi фрази: „Пiд лежачий камiнь вода не тече“ й „Павло пiдняв лежачу на пiдлозi монету“. -яч-.(невiдомий чоловiк). хто хоч трохи знає українську мову. а роботяще!“ — Т. стрункiсть. бо тут слово питущий — вiддiєслiвний прикметник. роботящий („А трудяще. що походять вiд дiєслiв: лежачий („Лежачого не б’ють“.— потемнiлi. щоб у нiй не було активного дiє- прикметника питущий. -ющ-. невмиру- щий („Слався. питущий („Я — не питущий. що передає постiйну вла- стивiсть п’яницi. що така фраза звучить по-українському дико. п’ючи некип’ячену воду. бо проп’є все“. делаемый. а чепурне. невмируща молодiсть моя“. Номис). Немає в українськiй мовi й форм пасивного дiєприкметника тeпepiшньо- го часу на зразок росiйських читаемый. — або вдаючись до дiєприслiвника: „Людина. У першiй фразi слово лежачий є вiддiєслiвний прикметник. простоти викладу авторової думки. але зрiдка трапляються вiддiєслiвнi прикметники з суфiксами -им. не пiдкочуйтесь до мене з чаркою“. Так сказати по-українському можна. це вiддi- єслiвнi прикметники. Хiба цi словa не є активнi дiєприкменики? Нi.(невгасима любов). Розгляньмо ще такий приклад: „Питущого й близько не пiдпускай до комори чи каси. що лежала на пiдлозi“. затужавiлi. получаемый. Стельмаха. горде комсомольське плем’я.-ущ-. — I.немає в українськiй мовi. Тут виникає слушне питання: чи ця особливiсть української мови — уни- кати вживання форм активних дiєприкметникiв — не обмежує наших можли- востей вислову? Чи описовi конструкцiї. отже. простоту й утруднюють ви- мовляння незграбнi спроби живосилом застосувати в українському реченнi невластиву форму активного дiєприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповiдання: „Нам важко бачити тебе прикутим i страждаючим“. -ач-. що п’є некип’ячену воду. Так сказати по-українському не можна. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. вiдчує. I навпаки — як псують милозвучнiсть. штучно. до яких мусимо вдаватися замiсть активних дiєприкметникiв iз зазначеними вище суфiксами. можна скористуватись i вiддiєслiвним прикметником: „Нам важко бачити тебе прикутим i стражден- 114 . трудящий. Шевченко) тощо. Кучер). питуща некип’ячену во- ду. це нiскiльки не порушило нi мелодiйностi ритму. Нехода). в другiй фразi слово лежачу виконує функцiю невластивого українськiй мовi активного дiєприкметника. не позначаються кепсько на стилi викладу? Як бачимо з наведеного на початку статтi уривка з твору М. нi стрункостi. що також утратили ознаки дiї й набули постiйної якостi. -ющ-. а сталу властивiсть когось чи чогось. й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дiєприкметникiв iз суфiксом -л. -ом. — В. -ящ. її конче треба перебудувати так. що втратив ознаки дiєсло- ва й має постiйну властивiсть — лежати.

а тому треба добрати способу.“. Замiсть описової конструкцiї можна iнодi поставити пасив- ний дiєприкметник недоконаного виду. — порожнi ру- кави обвисли перебитими крилами.. Як зазначалось вище. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄПРИКМЕ- ТНИКIВ §1. кому по- треба протокольної точностi. який) бажає — охочий Часто можна натрапити на таке оголошення: „Бажаючi взяти участь в екскурсiї. Пасивнi дiєприкметники Як уже зазначалося. — вiн стояв пiд стiною. порiвнювана величина.ним“. Ми знаємо з попереднього. Замiсть пасивних дiєприкметникiв iз суфiксом -ем. правильно й точно передати те. зазначали важливiсть поставленого питання“ або „Пiд час обговорення доповiдi всi промовцi зазначали. Iнколи можна замiнити активний дiєприкметник дiєприслiвником вiд то- го ж дiєслова або iменником iншого кореня: замiсть неправильно складеної фрази „Пiд час обговорення доповiдi всi виступаючi товаришi зазначали ва- жливiсть поставленого питання“ можна сказати: „Пiд час обговорення допо- вiдi всi товаришi. українська мова знає описову форму: получаемый результат — наслiдок. щоб уникнути в наведенiй фразi штучного дiє- прикметника бажаючi. Як це зробити? Можна. можна скористуватись описовою конструкцiєю: „Усi товаришi. Але пасивний дiєприкметник нерiдко буває й частиною складеного присудка: „За вiйну вiн був чотири рази поранений“ (I. що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: „В козацькому 115 . 2. не порушуючи милозвучно- стi української мови. Узяти хоч би при- кметник охочий — вiн цiлком вiдповiдає тому поняттю. виступаючи. що (ко- трi. якi) бажають узяти участь в екскурсiї“. що його (або — який) одержуємо. як ми бачили вже. що в росiйськiй мовi передається активними дiєприкметниками. Часто буває можливо замiнити активний дiєприкметник пасивним дi- єприкметником вiд того ж дiєслова. є багато рiзних способiв. Хар- чук). висловитись iнакше. що виступали (або — брали участь у виступах). якщо вiн утворюється з суфiксом -ува-.“ Як бачимо. в українськiй мовi дуже поширеними є пасивнi дiєприкметники на -ний. сравниваемая величина — величина.. не мiняючи змiсту фрази. можна. зазначали. в кутку“ (Б. 3. пiдшукавши вiдповiдний прикметник.. вдатись до описової конструкцiї: „Усi. -юва.у росiйськiй мовi.: одержуваний наслiдок. Волошин). пасивнi дiєприкметники виконують у реченнi зде- бiльшого функцiю означення: „В накинутiй на плечi сiрячинi. повиннi записатися в мiсцевкомi“. що її (або — яку) порiвнюють. Українська лiтературна мова однаковою мiрою засвiдчує обидвi цi форми. що форма активного дiєприкметника не належить до рис української мови. -тий. Тим. щоб.. замкнений — замкнутий. Бажаючий — що (котрий. Вiд деяких дiєслiв уживаються паралельнi форми: одягнений — одягнутий. затягнений — затя- гнутий.

але можна обiйтись i без неї. щороку вiдпочиває багато трудя- щих у рiзних будинках вiдпочинку. Але можуть бути випадки. що виконує тут функцiю iменника. якi) вiдпочивали пiд час обiдньої перерви.органiзовано розваги вiдпочивальникiв“.. §2. який) вiдпочиває. тимчасовий перепочинок. як перекласти українською мовою таке росiйське речення: „Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали ин- тересную лекцию“? Тут слово вiдпочивальник не пiдiйде. i лишається тiльки дивуватися. не виїжджали з табору охочi молодцi помiрятися з паном козацькою силою“ (Я. 116 .. чому воно не витиснуло остаточно на сторiнках наших перiодичних i неперiодичних видань словесного покруча вiдпочиваючий. що (котрi. зокрема в Криму i Карпатах. Цим при- кметником можна передати думку й у згаданому оголошеннi: „Охочим узяти участь в екскурсiї слiд записатися в мiсцевкомi“.. §3. робiтники. коли виконує в фразi функцiю iменника.“. Качура). коли наявнiсть дiї тре- ба зберегти. вiдпочивальник. Проте словом вiдпочивальник не можна безоглядно послугуватись.таборi по-старому не чути було нi спiвiв. якi) вiдстають“. що вiдпочивають“. отож фразу слiд перекласти або пiдрядним реченням: „Робiтники. Для цього треба вжити вiд дiєслова вiдпочивати iменника вiдпочивальник: „.. Воно буває доречним тiльки тодi. Слово вiдпочивальник увiйшло до наших Українсько-росiйського й Росiйсько- українського словникiв АН УРСР. наприклад. Можна виправити на описову форму: „У нашому колективi не повинно бути тих.. взявши прикметник вiдсталий: „У нашому колективi не повинно бути вiдсталих“. а нашi газетярi й досi не можуть знайти путнього вiдповiдника до росiйського слова отдыхающий i пишуть: „У цьому будинку дуже кепсько органiзованi розваги вiдпочиваючих: не буває екскур- сiй.. бо йдеться не про тривалий вiдпочинок. нi крикiв. цебто втратило характер дiї. Вiдстаючий — що (котрий. як то буває пiд час вiдпустки в будинках вiдпочинку.“. — або дiєприслiвником: „Вiдпочиваючи пiд час обiдньої перерви.розваги тих.. а лише про короткий. що (котрi. який) вiдстає — вiдсталий „У нашому колективi не повинно бути вiдстаючих!“ — читаємо в районнiй газетi й бачимо потребу виправити неприродне для української мови сло- во вiдстаючих. Вiд цього фраза набуває бiльшої стрункостi. у якому нюанс дiї треба збе- регти. Вiдпочиваючий. нiж коли побудувати її з пiдрядним реченням: „. вiдпочиваючи На Українi. що (котрий. змiстовних лекцiй самодiяльних концертiв“.. У цiй фразi також можна легко обминути невластивий українськiй мовi активний дiєприкметник вiдпочиваючих.

панiвнi вiтри тощо. скористувавшись близькими за значенням прикметниками. який) знається. при- надний Газетну фразу „Особливо захоплюючi i привабливi подорожi повз Днi- провi кручi“ можна виправити кiлькома способами: поставити замiсть дiє- прикметника захоплюючi дiєслово: „Особливо захоплюють i приваблюють подорожi повз Днiпровi кручi“. Знаючий — що (котрий. §7.. — або скористувавшись прикметником подорожнiй: „Була сiточка. слово. — написав один автор повiстi для школярiв. 117 . привабливий.. тямкий „Тут треба знаючої людини“ — прочитали ми в одному оповiданнi. виходячи з мовних традицiй. знaдливий. „Панiвним класом у Київськiй Русi були феодали: князi i бояри“ („Iсторiя української лiтератури“). обумовлена дiєю рiзних сил. Цю фразу можна було б замiнити описовою формою: „Тут треба людини. принадний: „Особливо знадними й привабливими є подорожi. знадний. А тим ча- сом цю фразу вiн мiг би написати й правильно. як важко вимовити по-українському це. що (котрi. якi) подорожують“. хоча треба виходити вiд дiєслова знатися. котра) знається (розумiється. §6. цебто — „тями- ти на чомусь“. а можна. який) подорожує — по- дорожнiй „В руках у нього була „авоська“. Захоплюючий — що (котрий. який) захоплює. в основному — паную- чими вiтрами“ („Колгоспне село“). §5. звабливий. не замислюючись над тим. звабливий. й так висловитися: „Тут треба тя- мущої (тямyчoї. привабливий. знадний. тямкої) людини“. тямущий (тямучий).§4. милозвучним словом па- нiвний проник дiєприкметник пануючий: „У Чорному морi спостерiгається складна система течiй. неодмiнна супутниця всiх пoдорожнiх“. (розумiється тямить). нiби українське. знадливий.“. неодмiнна супутниця всiх подорожую- чих“. тямовитий. тому слiд. звернувшись до описової форми: „У руках у нього була сiточка. Мiж цими двома словами нема нiякої значеннєвої рiзницi. захопли- вий. слово пануючий суперечить духу нашої мови. де ав- тор допустився подвiйної помилки. неодмiнна супутниця всiх. незугарно переклавши росiйську фразу: „3десь нужен знающий человек“. панiвна висота. тямовитої. її створено вiд дiєслова знати. а по-друге. завжди додержуватись тiльки словa панiвний: панiвна думка. — або скористуватись одним iз прикметни- кiв -захопливий. що (яка. тямить)“. Пануючий чи панiвний? До наших нових словникiв поряд iз природним. Подорожуючий — що (котрий. Передусiм упадає в очi невластива україн- ськiй мовi форма активного дiєприкметника — знаюча.

який) працює — трудящий. але й для старшого письменника“. Стельмах.§8. замiнити дiєприслiвником: „Пра- цюючи на новому верстатi. прикметником трудящий (або трудовий): „Трудяща ластiвка край берега лiтала“ (Л. Слово трудящий можна ставити й у значеннi iменника: „Лiто — найкраща пора для вiдпочинку трудящих“. „Опублiкування першої книги початкiвця — свято не тiльки для читача. пpaцiвник Слово працюючий трапляється в значеннях активного дiєприкметника („Працюючий на новому верстатi робiтник не був добре обiзнаний iз його властивостями“). нiтрохи не порушуючи загального змiсту. й розумової.Це був справжнiй трудяка“. Ле).. — надруковано в газетнiй замiтцi. тpyдiвник. у по- милковiй фразi слiд було сказати: „Серед працiвникiв (або — спiвробiтникiв ) цього науково-дослiдного iнституту. напевне спросоння обiзвався дятел. — Ю.“ — П. Отож. який) працював на новому верстатi. „Налагоджуємо культурний зв’язок свiдомостi мiльйонiв трудiв- никiв“. — В. Але нi в першому. прикметника („Велика увага пpидiляється навчанню пра- цюючої молодi“) та iменника („Лiто — найкраща пора для вiдпочинку пра- цюючих“). — Я. — О.. я сiв у тритонку до шофера Н. Працюючий — що (котрий. невтомний трудiвник“. Смолич). трудар. початкiвець-художник..“. нi в другому. Гра- бовський. — П. 118 . для лiтератури. отож у другому реченнi треба на- писати: „Велика увага придiляється навчанню трудящої (трудової) молодi“.. що цiлком можуть замiнити форму працюючий: трудiвник („Це. працiвник („Працiвники заповiдника мали що показати нашiй вибагливiй екскурсiї“. нi в третьому значеннях воно не дається до використання. трудар(„Ми в комсомольськiй бригадi вийшли в степ на зорi — юнi. Замiсть слова працюючий у значеннi прикметника можна скористуватись вiдомим. композитор то- що) в сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi вживається слово початкiвець: початкiвець-письменник. початкiвець-композитор i т. що цей дiєприкметник можна.. . iн. §9. автор якої не знає.. який вiдповiдає росiйському сотрудник є близьким за значен- ням до українського працiвник — „трудiвник розумової працi“. Глiбов). Еллан). Слово робiтник позначає трудiвника тiльки фiзичної працi. „Моя хвала трудiвникам незнаним. Не слiд забувати й iнших iменникiв. Початкуючий — початкiвець „На вечорi виступили з читанням своїх творiв початкуючi письменни- ки“.. трудя- ка („. можна висловити цю фразу й описовою конструкцiєю: „Робiтник. веселi i радi вiльних полiв трударi“. для молодого автора. Є ще iменник спiвробiтник. не був добре обiзнаний iз його властивостями“. Ми бачили вже. що (котрий. Довженко). Воронько). що вiдповiдно до росiйського вислову начинающий писатель (художник. Галан). робiтник не був добре обiзнаний iз його властиво- стями“. — I. трудовик. Iнодi помилково замiсть слова працiвник ужива- ють iменник робiтник: „Серед робiтникiв цього науково-дослiдного iнститу- ту є кiлька кандидатiв i докторiв наук“. а працiвник — i фiзичної.. -М. Iменник працiвник буває й вiдповiдником росiйського работник („Вели- чезну кiлькiсть працiвникiв преси можна було тут бачити тiльки в першi днi процесу“.

попливла“ (М. потопаючий. Чому б у такому випадку не вжити українського iменника вiд дiєслова утопати — утопальник. животрепе- тний У нашому поточному мовленнi слово хвилюючий рiдко трапляється в ролi активного дiєприкметника. Качура). Мо- жна. Не тiльки з стилiстичних мiркувань. що (котрий. Бажан). який) хвилює.. „Хвилююча краса тут сприймається серцем будiвника“. бентежний („Якийсь теплий. а й щоб не набридати читачевi або слухачевi й не пантеличити їх цим незграбним словом. рятуватиму втопаючих“. хапається. як у цiй фразi: „Колись хвилюючi багатьох слова нинi втратили свою первинну силу“. Утопаючий. бен- тежний сум стискав її серце“. зворушли- вий. §11.. а iнодi й художнiх творiв.. Козаченко). збудний (збудливий). який утопає). хоч i створено його вiд дiєслова хвилю- вати. Усе це можна сказати й про слово-синонiм потопаючий: „Щури першi тiкають iз корабля. — або по- слугуючись дiєприслiвником: „Утопаючи. Хвилюючий — що (котрий. У цiй фразi дiєприкметник утопаючий виконує функцiю iменника. зберiгаючи її змiст. бо тут слово утопаючий виступає в ролi iменника. якi) колись хвилювали багатьох. але це слово часто трапляється й з функцiєю дi- єприкметника: „Утопаючий Iван хапався посеред рiчки за будь-що“. а не дiєприкметника. яке рябiє на сторiн- ках журналiв. потопаючи. що бачимо й у нашiй класичнiй лiтературi: „..§10. глухе мiстечко лежало. „Худа печаль i довга туга. й тут скористуватись описовою конструкцiєю: „Той.закинуте..“. непогано виходить: „Утопальник хапається за соломинку“. який утопав.. Iван. утопальник (потопальник). як потопельник. який) утопає (потопає). втратив характер дiї: „Художник майстерно показав у своїй картинi хвилюючий прояв материнської любовi“. Вiд дiєслова потопати можна також утворити iменник потопальник: „Потопальник щиро дякував за порятунок“. „Дiвчина. кiлька разiв ще виринала на поверхню води“. Слiсаренко).. — де треба правильно висловитись так: „Слова.“. До речi. — замiсть „потопаюча дiвчина“. який) потопає“. „Третя частина книжки — це хви- лююча розповiдь про подвиг“. — або й дiєприслiвником: „Утопаючи. слiд звертатись до природних прикметникiв: зворушливий („В оповiданнi про яснi днi дитинства було щось зворушливе“. поблизу їздитиму. що.... що (котрий.. газет. потопельник „Ви стрибатимете. як це вже робили... звiсно. а я. У цьому випадку активний дiєприкметник утопаючий звучить неприродно.“. що втопає (котрий.. що (котрi. Горького). — Я. жи- 119 . — Переклад iз М. — замiсть „iз потопаючо- го корабля“. бентежний. мов потопельник. — В. є iменник потопельник — вiдповiдник росiйського утопленник. — чи- таємо в одному сучасному оповiданнi.)“. — але це трохи змiнює змiст фрази. у чорному баговиннi“ (О. удавшись до описової конструкцiї з пiдрядним реченням: „Iван.“ Це слово виступає раз у раз у значеннi прикметника. хапається. творячи вiд дiєслова вiдпочивати iменник вiдпочивальник? Далебi. що втопав (котрий. збудний (збудливий) („Збу- дний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у нiздрях“. Цю фразу можна перебудувати. Але вiзьмiмо ще таку фразу: „Утопаючий хапається за соломинку“.

— Словник за редакцiєю А. анi почуємо в народному мовленнi. щоб уникати або й зовсiм вiдмовитись вiд цього штучного невдалого витвору. Хiба не досить цих зразкiв. „Третя частина книжки — це бентежна розповiдь про подвиг“.вотрепетний („Дуже цiкава животрепетна новина“. i хiба не краще зазвучали б наведенi на початку фрази в такому виглядi: „Художник показав у своїй картинi звору- шливий прояв материнської любовi“. Кримського). „3ворушлива краса тут сприймається серцем будiвни- ка“? Безперечно. якого не знайдемо нi в нашiй класицi. краще! 120 .

„I зва- ривши обiд. примiром. молодим оженившись“ (М. слiд правильно. коня ведущего и оружие несущего“. спiючи. Наведемо кiлька прикладiв: „Чого сидiти ота- кеньки. як мужа мого. нiж в українськiй. в брак вступающего“. не „Пiсля зaкiнчення звiту я перевiрю його ще раз“.. треба прибрати. Ще частiше користує- ться українська мова дiєприслiвниками. Наша класична лiтерату- ра й живе народне мовлення. а — „Закiнчивши звiт.Роздiл 6 ДIЄПРИСЛIВНИКИ Українська мова. не зморозь мене. якi зникли в сучаснiй українськiй мовi. цi фрази можна побудувати й так: „Пiсля тoго як закiнчиш роботу. Квiтка-Основ’яненко).“. Чубинського). нi розваги?“ (Марко Вовчок). Маруся заливалася слiзоньками. при. якось у байцi I. из похода идущего. я перевiрю. не так же мене... „Не кайся.“. — але рiдше. де цi речення звуча- ли б у перекладi так: „Прошу тебя. „Коли закiнчу звiт. Дiєприcлiвники йдучи. Номис). будучи бiднiшою на дiєприкметниковi форми проти ро- сiйської.. склавши. „Благословiть же мене. казки. має далеко бiльше вiд неї дiєприслiвникiв. як у попереднiх прикладах. Квiтка-Основ’яненко). у цiй фразi: „Жовтiли.. i подавши на стiл. ниви“ — замiсть: „Жовтiли спiючi ниви“. По-українському слiд казати не „По закiнченню роботи треба прибрати своє робоче мiсце“. несучи... коня ведучи й зброю несучи“ ( „Материалы и исследования“ П. „Благословите же меня. де дiєпpиcлiв- ник iнколи пов’язується не з пiдметом. правильно наголошуй. але збереглися в росiйськiй. що востаннє бачить свого Василечка“ (Г. „Доброго здо- ров’я пивши!“ (з живих уст).“. коня ведущего.“. коня ведучи. замiняючи ними вiддiєслiвнi iмен- ники з прийменниками пo. не заморозь меня. Kpиловa: „Увидя то. „Коли читаєш уголос.“. приказки й приповiдки ряснiють дiєприслiвниками. я перевiрю. как мужа моего. У попередньому роздiлi про дiєприкметники ми вже бачили тi випадки. а — „Закiнчивши ро- боту. руки. коли замiсть невластивого українськiй мовi активного дiєприкметника сто- їть дiєприслiвник. Цiкавi випадки бувають у зразках народного мовлення. а — „Читаючи вголос. у шлюб уступаючи“ (Г. з походу йдучи. вiдгадував- ши певно.. а з до- датком: „Прошу тебе. не „При читаннi вголос треба правильно наголошу- вати слова“.. треба при- брати“. на мысли волку спало“. ведучи. пiсля. прислiв’я. пiснi. не мавши нi дiла. Такi явища iнколи трапляються й у росiйськiй мовi.. рано вставши. — як написав сучасний поет. уступаю- чи походять вiд давньословянських активних дiєприкметникiв. да не так меня. 121 . Звiсно.

незважаючи на веселий вечiр. ходила вона швидко. жвава. Козаченко).. якi зводять нанiвець природну красу нашої мови.. як людина йде. — бо в цьому реченнi мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини. замiсть прийменника незважаючи. а не прийменникiв незважаючи. поралась проворно. Захар Беркут був iще сильний i кремезний“ (I. — пише одна районна газета. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампiв на зра- зок при виконаннi. Цей сполучник можна було б поставити в наведенiй на початку фразi замiсть недоречного там дiєприслiв- ника не дивлячись: „Дарма що були дощi. Франко). отож. тут мовиться про те. Можна в таких випадках послугуватись iншим схожим при- йменником — невважаючи: „Невважаючи на глибоку старiсть. не вважаючи на свою старiсть“ (I. ми цього лiта вчасно закiнчили жнива“. Смолич). Iнодi. як ось у фразi: „Коли Леся вийшла. бо годi не дивитись на дощi. — цебто працювала й не звертала уваги на свою старiсть. З цього не треба робити висновок. Не дивлячись. але так висловитись тут не можна. 1. Таке широке вживання дiєприслiвникiв надає українськiй мовi легкостi вимовляння й мелодiйностi. 122 . ми цього лiта вчасно закiнчили жнива“. стало журно“ (В. хоч i йшли дощi. треба було замiсть дiєпри- слiвнйка не дивлячись поставити прийменник незважаючи. а про те. що дiєприслiвник не дивлячись узагалi не може бути в українськiй мовi. по одержаннi тощо. не дивлячись нi на кого“ (з живих уст). що. хоч i було це їй тяжко. коли треба саме його. Сергiєвi. невважаючи. невважаючи. Так само слушним може бути й дiєприслiвник не зважаючи: „Не зважаючи на особи“ (Українсько-росiйський словник ДН УРСР). люди добрали способу вчасно закiнчити жнива. незважаючи. коли вони йдуть. дарма що „Не дивлячись на дощi. сонячне безвiтря — листя трi- потiло на деревах уздовж шляху“ (Ю. не зважаю- чи. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДIЄПРИСЛIВ- НИКIВ §1. бiльш до речi буде поставити сполучник дарма що: „Дарма що стояло тихе. не вважаючи. Так само може бути потрiбний i дiєприслiвник не вважаючи: „Маруся була проворна. наприклад: „Вiн iшов навпростець. Трапляються часом такi випадки. Нечуй-Левицький).

коли вони стоять у називному вiдмiнку множини. три. Малишко). iменники теж стоять у називному вiдмiнку множини: „Як у дiвчини тiєї славнi трудоднi. 2. Нечуй-Левицький). так вона чотири лiта сниться все менi“ (А. iменник стоїть у родовому вiдмiнку множини:„П’ять маленьких дiток сплять“ (переклад Лесi Україн- ки). чотири. прикметник у називному вiдмiнку множини 123 . Зi складеними числiвни- ками вiдмiнок iменника залежить вiд останнього числа. бачимо. чотири. чотири показують не точну кiлькiсть. три. тодi буде називний: сто сорок два карбованцi. починаючи вiд п’яти. поставила кожному нову хату“ (I. три. ча- сто постає питання. що навiть добре володiють українською мовою. Узгодження iменникiв iз числiвниками Як вiдомо. з числiвниками два. Узгодження прикметникiв з iменниками при числiвниках Для багатьох людей. тодi вiдповiдний iменник треба ставити перед ними в родовому вiдмiнку множини: рокiв чотири не бачив я брата. коли вони стоять у назив- ному вiдмiнку. що обидва варiанти мають пpaвo на iснування. належнi до них iменники також стоятимуть у тiм же вiдмiнку. якi. пробуду в мiстi днiв зо два. з останнiми числами — п’ять i далi — родовий вiдмiнок множини: двiстi сорок п’ять карбованцiв. цебто коли останнє число — два. повиннi були стертись за пiвтора десятка рокiв“ (О.Роздiл 7 ЧИСЛIВНИКИ 1. три. У Лесi Українки читаємо: „Уже минуло з того часу аж три довгi роки“. як правильно сказати по-українському: два вихiднi днi чи вихiдних днi? Адже вiдомо. Iз дробовими числiвниками iменники стоять у родово- му вiдмiнку однини: „Оживали образи. „Оженила старших п’ятьох синiв. чотири. бачимо. здавалось. Коли числiвники два. а тiльки приблизну. Копиленко). цебто прикметник може стояти в називному й родовому вiдмiнках множини. але чи узгоджуються так само й прикметники з iменниками при вiдповiдних числiвниках? Аналiзуючи твори наших класикiв. з числiвниками. подїi. що з числiвниками два.

коли йдеться про чоловiка й жiнку: „А iдiть лишень сюди. „обоє рябоє“ (приповiдка). парубок рябий та я“ (Марко Вовчок). або порядковi („Я встав о сьомiй годинi ранку“). Числiвник обоє можна вживати тiльки тодi. а — „Котра година?“. 3. казати не „одна година ночi“. Тобiлевича: „Два невiдомих менi товстющих пана приїхали з оцим листом. i питає: „Скiль- ки зараз годин?“. Наша мовна традицiя стоїть за порядковi числiвники: „О п’ятiй го- динi виїхали ми з монастиря“ (М. дванадцятеро тощо. четверо. що мають тiльки множину:„Нащо тобi аж троє ножиць?“ (iз живих уст). — замiсть — „Котра година?“. Такий паралелiзм у справi означення часу. одинадцятiй означають не промiжок часу мiж двома годинами — четвертою й п’ятою. а вислiв „о другiй годинi дня“ перекладається „во втором часу дня“ i „в два часа дня“. цi обидвi форми є паралельнi. коли кажуть про людей: „У салонi їх дожидало троє людей“ (Леся Українка). Чуємо iнколи: „Зараз годи- на ночi“. Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий вiдмiнок прикметника: „Два-три далеких пострiли давали вiдчувати цю тишу“. троє. Коцюбинський). Отже. як у росiйських висловах в пятом часу. Кiлькiснi й порядковi числiвники часу I досi ще багато хто не знає. десятеро звертаються. „Завтра об одинадцятiй на мене чекатиме iнженер“ (Ю. троє. та йдiть обоє“ (Т. вiдповiдно до росiйських висловiв в пятом часу. Смолич). а точно визначену годину. де має бути абсолютна то- чнiсть. з Кракова“. треба питати не „Скiль- ки годин?“. як треба точно означити час. Коцюбинського: „Рiвно о пiв до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню“. кожний може користуватись ними вiдповiдно до вподоби. десятою й одинадцятою. Якщо треба сказати не про точно означений час. Виходячи з цього. У своїй белетристицi й публiцистицi я волiю ставити в таких випадках прикметник у називному вiдмiнку множини: „Чотири вiрнi товаришi не зрадили його й тут“. — замiсть — „Зараз перша година ночi“ тощо. Нечуй-Левицький: „Знайшла два невеличкi горщечки“. Тут конче треба твердо стати на бiк якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кiлькiснi числiвни- ки („Я встав у сiм годин ранку“). двоє. а — „Перша година ночi“ тощо. Навiть в Українсько- росiйському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельнi вислови: „не пiзнiше трьох годин“ i „не пiзнiше третьої години“. в одиннадцать часов. а лиш приблизно назвати перiод мiж двома годинами. кажуть. До числiвникiв двоє. — та з iменниками. — а також коли вони поєднується з особовими займенниками: „Нас було четверо: бi- лявий та чорнявий чоловiки. Шевченко).використовує I. в одиннадцатом. У цих фразах порядковi числiвни- ки п’ятiй. 124 . те саме бачимо в I. що по-росiйському буде: в пять часов. 4. — недопущенна рiч. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творiв М. Збiрнi числiвники В українськiй мовi часто вживаються збiрнi числiвники обоє.

а навiть у художнiх творах: „Вона вийшла в одному жакетi“. Котляревський). тодi слiд ставити перед порядковим числiвником приймен- ник на: „Ой сплю годину. — або значення займенника якийсь: „В однiй долинi пiд горою високий явiр зеленiв“ (Л. — бо це означає вже точний. 5. бо тут iдеться не про кiлькiсть людей. Гулак. саме. сама. 125 . а не приблизний час. Дpyгий та iнший Слово другий буває українською мовою порядковим числiвником („А в другий раз пройшла не глянувши на нього“. треба ставити з тими ж прийменниками за попереднiми правилами: десять на другу. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛIВНИ- КIВ §1. подiленої на 24 години. а цiлi. „Самi старi залишилися в селi“. — з прийменниками на або до. самi: „Самий борщ та борщ. Коли мовиться не про означення часу доби. Один. „Однi старi залишилися в ceлi“. Отож авторам наведених вище двох фраз слiд було написати: „Вона вийшла в самому жакетi“. чи з прийменниками до або за. Дробовi числiвники часу передаються вiдповiдним дробом iз прийменни- ком на до половини години: чверть на третю. без нiчого як щодня їсти. Коцюбинського. сплю i другую. тридцять на другу або тридцять до другої. або чверть до сьо- мої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. Номис). а батьки кудись пiшли“ (з живих уст). „Зосталися самi вишкварки“ (М.в одиннадцатом. самий. й а вже повертає та на третюю“ (С. однi. що жiнка носить часом i по два-три жакети. витрачену на якусь роботу чи дiю. а про їхнiй вiк. за двадцять друга або двадцять до другої. або пiв до сьомої як це ми вже бачили в фразi з твору М. §2. самi В українськiй мовi числiвники один. бо фраза з висловом в одному жакетi дає змогу припускати. Глiбов). Отож росiйську фразу „Я приду в пятом часу“ треба сказати по-українському: „Я прийду на п’яту годину“. самi. „Ой одна ж я. витративши на це дiло сiм годин“ (iз живих уст). що залишилися в селi. одне. Українська класична лiтература й народне мовлення в таких випадках користувалися здебiльшого займенниками самий.Артемовський). „От ми й узялися перевiряти рахунки з десятої ранку аж до сiмнадцятої дня. коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома. Шевченко). одна. одна. „Самi дiти в хатi сидять. тодi слiд користуватись кiлькiсними числiвниками: „Як ось iз неба дощ полився. що означають кiлькiсть хвилин якоїсь години. як билиночка в полi“ (Т. Не дробовi числiвники. сама. коли буде половина години: пiв на сьому. Але цi числiвники не мають значення займенникiв самий. а не „Я прийду о п’ятiй годинi“. як у росiйськiй мовi: „Он выбежал в одном белье“. а про кiлькiсть часу. зрiдка. саме. в годину весь пожар залив“ (I. Однак трапляється читати не тiльки в сучасних газетних i журнальних статтях. однi мають або кiлькiсне значення: „З одного вола двох шкур не деруть“ (прислiв’я). то хiба наїсися?“ (казка). — Леся Українка) або.

синонiмом займенника iнший („Сам вiн не знав, не мiг сказати, а другi з
нього смiялись“, — М. Коцюбинський). У сучаснiй українськiй мовi повелося
вживати цього слова тiльки як порядкового числiвника, користуючись для
другого значення займенником iнший: „Вiйна є продовження полiтики iнши-
ми засобами“. Часом цим займенником надуживають i ставлять його там,
де без числiвника другий не обiйтись: „Вiд цього берега до iншого буде
не бiльше як двадцять метрiв; невже не перепливеш?“ Тут неодмiнно треба
поставити слово другий: „Вiд цього берега до другого...“, — бо в рiчки два
береги — один i другий. Займенник iнший iнколи надає фразi характеру вiд-
даленостi: „Де на iнших берегах i ростуть кущi, а тут, у нас, — голiсiнько“
(з живих уст).

§3. Пара й кiлька
„Позич менi на пару днiв грошi“; „Зустрiнемося через пару днiв“, — чує-
мо iнколи в розмовах, а зрiдка читаємо й на сторiнках сучасних художнiх
творiв. Так сказати по-українському не можна, а слiд: „Позич менi на кiль-
ка день (днiв) (на два-три днi, на якi два днi) грошi“; „Зустрiнемось через
кiлька день (днiв)(через два-три днi, через якi два днi)“.
Числовий iменник пара треба ставити при iменниках, що позначають
однаковi речi — пара чобiт , пара бiлизни („Йому Дiдона пiдослала... штани
i пару чобiток“. — I. Котляревський), людей, чимось мiж собою пов’язаних
(„Цвiт лине, лине i закриває закохану пару“. — Леся Українка) , худобу („Ой
на тобi пару волiв лисих“. — „Материалы и исследования“ П. Чубинського).

126

Роздiл 8

ЗАЙМЕННИКИ

1. Деякi вiдмiнковi особливостi
Особовий займенник я, стоячи в знахiдному вiдмiнку з прийменником про
може мати два значення: „Вони говорили про мене“, — цебто мовилося про
мою особу, — i „Про мене, що вони собi там говорять“, — цебто менi байдуже,
що там мовиться. „Про мене, хоч вовк траву їж!“ (приказка), — цебто менi
байдуже чи менi однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвiйнi мiй, твiй, його, її, наш, ваш, їхнiй
часто стоять у знахiдному вiдмiнку з прийменником на, вiдповiдаючи росiй-
ським прислiвникам пo-моему, пo-нашему: „А на мене, — говорю, — то я б iз
малою дитиною розмовляла“ (Марко Вовчок); „Панас Кандзюба хвилювався
найбiльше. — А що? На моє вийшло“ (М. Коцюбинський); „Не вийде, Пане
ляше, на ваше“ (приказка).
Слiд запам’ятати оригiнальний український вислiв iз прийменником на та
означальним займенником самий у знахiдному вiдмiнку — на саму згадку, на
саму думку: „Сухi губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку“ (М.
Коцюбинський), — замiсть якого iнодi помилково пишуть: при однiй думцi,
при однiй згадцi.
У роздiлi про iменники ми вже принагiдно бачили, що за українською
мовною традицiєю дiйова особа в реченнi, виражена iменником чи займен-
ником, звичайно стоїть у називному вiдмiнку, а не орудному, як часто буває
в росiйськiй мовi. Недобре звучить по-українському така, наприклад, фраза:
„Головну увагу мною придiлено таким явищам“, — а слiд: „Головну увагу я
придiлив таким явищам“. Так само неприродно звучить цитований уже ви-
слiв з одного сучасного оповiдання: „Щось нове, не звiдане нами“, — замiсть
якого краще сказати: „Щось нове, що не звiдали ми (чого не зазнали ми)“.
Вiзьмiмо речення з твору С. Васильченка: „Такого отруйного нуду нiколи
не зазнавав я, як тої пам’ятної травневої ночi“, — i подивiмося, що з нього
вийшло б, якби письменник поставив дiйову особу я в орудному вiдмiнку,
як те зробив автор попереднього вислову: „Такого отруйного нуду нiколи
не зазнано мною, як тої пам’ятної травневої ночi“. Речення втратило свою
природну еластичнiсть i стало незграбне...
Означальний займенник усе, поставлений у мiсцевому вiдмiнку, з при-
йменником по становить образний вислiв по всьому, рiвнозначний висловам

127

кiнець усьому, з усiм пoкiичено: „А тепер уже пo всьому. Тепер я спокiйна“
(I. Франко).

2. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИ-
КIВ
§1. Воно — вiн, вона
Особовий займенник середнього роду воно може вiдповiдати роду того
iменника, якого вiн заступає („Послухає моря, що воно говорить“. — Т. Шев-
ченко), а в деяких випадках може й не вiдповiдати, заступаючи iменники
чоловiчого або жiночого роду: „Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж
таке молоде та дурне“ (Словник Б. Грiнченка). Тут займенник воно постав-
лено замiсть iменника чоловiчого роду, щоб висловити тим певну зневагу.
„Куди їй замiж? Хто її вiзьме? Таке ж воно недорiкувате, ще й негарне до
того“ (з живих уст). У цiй фразi займенник воно виступає замiсть iменника
жiночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати iменники чоловiчого й жiночого роду
також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось:
„Гомонить вiн до мене, а я усе мовчу. Воно помiж народом пленталось, та
й бачило доволi... говорить до мене, а я усе соромлюсь“ (Ганна Барвiнок).
Уживають цього займенника й тодi, коли мовиться про невiдому, лиху особу:
„Чую — а воно вже в комору залiзло й шарудить там“ (iз живих уст).
Займенник воно може й не заступати iменникiв, виконуючи в реченнi
функцiю частки, вiдповiдно до росiйського слова это у висловах типу что это
за штука: „А що ж воно таке?“ (Леся Українка); „I що воно за серце отаке
дурне: яких подруг знайшла — Ониську та бабу Середиху“ (А. Головко).

§2. Їх i їхнiй
Займенник їх звичайно є родовим або знахiдним вiдмiнком множини вiд
займенника вони: „Товкло б їх отак головами!“ (М. Рубашов). Цей займенник
трапляється iнодi й у функцiї присвiйного займенника, тотожного до займен-
ника їхнiй: „На їх окраденiй землi“ (Т. Шевченко). Проте нинi в художнiй
лiтературi й живому народному мовленнi перевага надається присвiйному за-
йменнику їхнiй: „Батьки нiколи не знають того, що одбувається в душi їхнiх
дiтей“ (А. Кримський); Їхня кров ще гаряча на ранах, їхнi рани горять ще в
огнi“ (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелiзму, який не поширює наших мовних
можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашiй поточнiй уснiй i
писемнiй мовi додержуватись присвiйного займенника їхнiй: „У їхнiй сторонi
й зимою сонце“ (Леся Українка).

§3. Що, який, котрий, которий
У багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисцi з уст мате-
рi, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слiд ставити той чи той
займенник iз цих трьох — що, який, котрий. Дехто вважає, нiби вiдповiдно
до росiйського слова который треба скрiзь на початку пiдрядного речення

128

яке) й котрий (котра. Коцюбинський). Усi цi здогади не мають пiд собою реального ґpyнту. що стояла на розi ву- лицi. „Дай менi сокиру. 129 . вживаємо що до людей i до речей: „Бiжи. Справдi. Номис). що займенник який стосується тiльки ре- чей. але його майже не чуємо в сучаснiй лiтературнiй мовi. сi двi дороги перед нами стане. таку й стрiв“ (М. — а займенниками який (яка. бiжи. або перемога. уживати однаково до людей i до речей тощо. з гори кам’яної до тiєї дiвчиноньки. ворон. котра любить козака“ (народна пiсня). лежав бiлий пiсок i пересипався на вiтрi“ (М. що в ко- морi лежить“ (iз живих уст). якою котився вiз.. „Которий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати. Iншим здається. якесь): „Поклав би на мiсцi. тимчасом як займенника що можна. В українськiй мовi є й займенник которий — тотожний до котрий. як пса. -е) може бути синонiмом до якийсь(якась. я вже десь бачив“. „Або погибель.ставити тiльки займенник що. наприклад: „Людину. а котрий — людей. нехай би зваживсь котрий!“ (М. коню. котре) можна користуватись тiльки в запитаннях: „Яка в тебе мета?“.. мiг би йому три гради турецькiї дарувати“ (iсторична ду- ма). „Котра зараз година?“. Котра з цих двох нам судиться дорога?“ (Леся Українка). мовляв. Коцюбинський). „Край дороги. що чорнiї брови“ (народна пiсня). Те саме можна сказати й про займенник який: „Який їхав. Займенник котрий (-а. I точнiсiнько те са- ме можна повторити про займенник котрий: „Та нещаслива та дiвчинонька. тимчасом як у нашiй кла- сицi й фольклорi вiн траплявся часто: „Часом несподiвано до мене забiжить котора дiвчина з будинку“ (Марко Вовчок).

130 .

задоволено промовив Чумаченко“ (О. Наприклад. 2. Прислiвник виключно штучно створене чи скальковане слово. — читаємо в медичнiй статтi. читаємо: „Нiчого ви не знаєте! — нетерпляче перебила вона“ (Леся Українка). в цих фразах далеко краще було б на- писати: „стояла нерiшуче в коридорi“. єдино („Мене судити могли б єдино тiльки королi“. — виглянувши крiзь вирву вiкна на перехрестя. „У вiтринах крамниць Таня заздрiсно розглядала красивих. єдино „Вiн їв виключно черствий хлiб“. хоч важко почути щось подiбне в живому народному мовленнi й класичнiй лiтературi. Крiм наведеного вище тiльки. Розумiється. хоч є ще й iншi.Роздiл 9 ПРИСЛIВНИКИ 1. „Гармашi не вiдстають. або. щоб пiдкреслити сказане: „Вiн їв самий тiльки черствий хлiб“. Коцюбинський). „Ото лається. суто („Пiднести їй на болячку ту суто золоту гiллячку“. 131 . Гончар). яким надуживають на- шi науковцi й публiцисти. — Б. Де тiльки навчився? — iз заздрiстю сказав Iгор“. де було б: „Вiн їв самий черствий хлiб“ („Вiн їв тiльки черствий хлiб“). „Гафiйка раптом почервонiла i нерiшуче стояла“ (М. Виключно. винятково. — I. бiльш пiдхожi. Котляревський). природнi слова. Однак деякi сучаснi автори забувають про це й пишуть: „Олена Iванiвна стояла в нерiшучостi в коридорi“. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛIВНИ- КIВ §1. є ще винятково ( „З усiма вiн чемний i виня- тково ввiчливий“. — Я. нiж у росiй- ськiй. „заздрiсно (заздро) сказав Iгор“. тiльки. суто. Загальнi зауваження В українськiй мовi далеко бiльше вживаються прислiвники. Копиленко). с удовлетворением. де вони часто поступаються перед конструкцiями з прийменниками й iменниками назразок с нетерпением. великих ляльок“ (О. Грiнченко). в нерешительно- сти. собацюга. Баш).

„У нас зараз весна“ (С. поки й поти чуються в фразах як спарованi. поки слiдчий не поцiкавився“. Доки — доти. „Поти все вередуватиму. завдальшки. „Я поти ждав її. товщиною — завдовжки.§2. заввишки. роблять: „Слава продавця росла й ширилася доти. завширшки. шириною. Днiпро в море ллється. завтовшки. величиной. негайно“: „Ходiм зараз до матерi“ 132 . завбiльшки. Українська класика й народне мовлення надають прислiвнику зараз вузь- кого значення — „цiєї митi. нинi: „Де гули набої. глубиной. як де є хата велика“ (казка). хоч i неабияка там завширшки. Квiтка-Основ’яненко). сидiли в очеретах дикi качки“ (Словник Б. шириною чотири й висотою три ме- три“. на расстоянии маємо українськi вiдповiдники — завдовжки. нинi. Гончар). „Доки на передовiй було спокiйно. „Камiнь такий завбiльшки. в длину. як до тiї греблi. §4. теперечки. Стороженко). „Ставок. а навiть у статтях i в художнiй лiтературi. а доки з поти. Номис). нинь- ки Прислiвник зараз витискує останнiм часом прислiвники тепер. взаємозалежнi: „Доти лях мутив. глибиною подекуди аж до семи метрiв. „На вiдстанi пострiлу“ (Українсько- росiйський словник АН УРСР). зaвглибшки. шириной. Цих висловiв не знає українська народна мова. Франко). Кулiш). хтозна для чого. в ширину. завтов- шки „Кiмната була довжиною вiсiм метрiв. як це часом. завбiльшки. „Намисто було зав- гpyбшки як моє“ (Словник Б. цю хвилину. а часто й прийменником на та iменни- ком вiддаль (вiддалення) або вiдстань: „Тепер обличчя обох були на вiдда- леннi якихось три чвертi метра“ (I. Грiнченка). тепера. прикрашає тепер наше мiсто. зав- вишки. Отже. „Сам той Ох на корх заввишки. завгрубшки. Зараз. поки — поти Прислiвники доки й доти. проте рибу має“ (з живих уст). толщиной. высотой. доти й Багiров поводився спокiйно“ (О. „Яма завглибшки була вже двадцять i два сажнi“ (I. Не слiд перемiшувати цi спарованi прислiвники й ставити доти з поки. що не мaє рiчки“: Такi неукраїнськi вислови ми читаємо iнодi тiльки в дiлових паперах. доки не наївся“ (М. аж поки купиш ласощiв“ (Г. „Так завдальшки. завглибшки. Ле). Проте мiж цими прислiвниками є деяка значеннєва рiзниця. доки не прийшла аж увечерi“. Плачин- да). зараз смiх звучить“ (В. §3. „Поки Рось зоветься Россю. вишиною. завдальшки. Грiнченка). зaвгpyбшки. Росiйський вислiв на расстоянии може передаватись українською мовою не тiльки прислiвником завдальшки. поти серце українське з панським не вживеться“ (П. тепереньки. „Наша рiчка. завширшки. Сосюра). для росiйських висловiв длиной. висотою. Довжиною. не знала їх i наша класика. тепер. а на сажень борода“ (Леся Українка). яких i слiд додержуватися в писемнiй та уснiй мовi. Чуття мови пiдказує неприроднiсть такого сполучення. коли не бiльш“ (О. глибиною. а користува- лись iншими прислiвниками: „Роги по аршину завдовжки.

а тепереньки — неволя“. що не мають нiякої значеннєвої рiзницi: „Я навшпиньках пройшла до першого ряду крiсел i сiла на першому вiльному мiсцi“ (I. навшпиньки поставали. що друге. Глiбов). „Повз материне купе кожному хотiлося пройти навшпиньки“ (О. §6. так у че- твер“ (приказка). У цiй фразi трапився прислiвник зрi- днi. У фольклорi трапляються ще й такi прислiвники: тепереньки („Ой колись була розкiш-воля. Перше слово набуло закiнчення -ах за аналогiєю до росiйського вiд- повiдника на цыпочках. §5. Франко). 133 . — чи самим iмен- ником: „Вони йому — родичi: дiдового сусiда молотники“ (жартiвлива припо- вiдка). „Зараз я пiду“ (Леся Українка). саме в цьому текстi потрiбнi слова: „Де гули набої. Таке ж закiнчення й у слова навшпинячки. а може. „Герман Гольдкремер устав нинi дуже злий“ (I. Гончар). якби замiсть недоречного тут прислiвника зараз стояли iншi. Вiльде). Є ще слово навшпинячки.. З цих прикладiв випливає.“. теперечки „Те- перечки дивись. Так яке слово правильнiше — навшпиньках чи навшпиньки? Гадаю. Тим-то й у фразi науковця треба було написати: „рiдна сестра (родичка.(М. Рильський). Коцюбинський). що й у наведених на початку фразах iз су- часної лiтератури краще було б. „його жiнка — то рiдна сестра вiдьми!“ (з живих уст). щоб вищий мати зрiст“ (М. бути рiднею. й на те. вдається до дiєслова з iменником або з прикметником та iменником: бути (доводитися) родичем. нинi: „Не тепер. якого нема в українськiй мовi й який є невдалою калькою з росiйського сродни. друге слово має закiнчення -и дуже характерне для українських прислiвникiв: наввипинки. наввипередки. Українська мова. „У нас тепер весна“. Хорол-рiчка не та“ (П. користувалися словами тепер. що означає те саме: „Старiшi на лавках. щоб передати це поняття. яке має всi права на iснування. Навшпиньках чи навшпиньки? У сучаснiй українськiй лiтературi. яка властива людям. навзаво- ди. наввиринки. родичi Читаємо в одному науковому творi: „Така хибна провiдна думка автора книжки — зрiднi тiй плутанинi. Тичина). Рильський). а молодi позаду стають навшпинячки“ (переклад М. а коли мовилося про час. бути piднею. „щоб краще бачити. Рильського). рiдня) тiй плутанинi. „Їх смольний дух п’янить мене i нинi“ (М. — Л. до чого вiн доживсь“. — Народна пiсня). „Не той тепер Миргород. рiдний брат (рiдна сестра) комусь або чомусь.. що оце триває. рi- дний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь. що не звiльнилися ще вiд впливiв iдеалiстичних концепцiй“. нинi смiх звучить“. тепера — вiдповiдник до росiйського теперича й ниньки — вiдповiдник нынче. навперемiнки тощо. Зрiднi — бути (доводитися) родичем. а так само й у наших словниках ба- чимо слова навшпиньках i навшпиньки.

. функцiонують не раз i не два чи три. як це бачимо хоч би з такої фрази в М. що передає те саме поняття. Та ось у „Вечiрнiх розмовах“ М. що pа- дiостанцiя „Maяк“ працює чомусь тiльки один раз. запивав вином i розповiдав безперестану“ (Л. а постiйно..“ („Pадянська Україна“).§7. Рильський. Але є ще український прислiвник напохватi.“ По-українському це означає. — читаємо в одному сучасному опо- вiданнi. Головко). Чи це маловживане слово пiдставно — цiлком рiвнозначне попереднiм висловам. iнакше кажучи. Слово одночасно означає. наприклад: „Вам можуть дати субсидiю тiльки одноразово. з пoвною) пiдставою — близький значенням до прислiвника пiдставно. що й вислiв пiд рукою в переносному значеннi: „Ще завид- ка понаготовляли кожен собi сокиру чи лома. що ра- дiостанцiї взагалi. з цiлковитою (з повною. наше радiомовлення хотiло сказати. що третiй з’їзд Рад вiдкрив нову епоху всесвiтньої iсторiї“ (переклад iз творiв В. чи воно має свiй нюанс? Якщо вислiв з незаперечною (з цiлкови- тою. Смi- лянський). 134 . Одноразово можна допомогти комусь. де спиняємо увагу читача на висловi пiд рукою. позичити грошi. цiлком пiдставно й законно“ („Моє i на- ше“). або. наприклад: „до вибору робочих швидкостей аґреґатiв передовi механiзатори пiдходять обґрунтова- но. й разом iз тим — цiлком пiдставним. добрий знавець української мови.. Пiд рукою i напохватi „Нащо ти ото шукаєш по кiмнатi. Очевидно. „Можна сказати з незаперечною пiдставою. бо дає змогу точнiше висловити думку й має свiй загальновiдомий антонiм — безпiдставно.. але не зумiло правильно висловити. щоб усе потрiбне було в тебе пiд рукою“. — держали напохватi“ (А. а далi не сподiвайтесь постiйної фiнансової допомоги“. з цiлковитою (з пoвною. з незапере- чною) пiдставою. — не зайве. що „одночасно працює радiостанцiя „Маяк“. що писала це клопотання. Слово пiдставно. „Чикаленко одночасно їв. учасник вiйни. хоч усiм вiдомо. Рильського бачимо прислiвник пiдстав- но: „Клопотався вiн. вiдоме й ранiше в українськiй мовi. Саме тому М. бо пiд руками велика бiблiотека та багато газет та часописiв на всяких мовах“. законним. поставив тут цей при- слiвник. §9. §8. Одноразово й одночасно Чуємо iнколи в радiопередачi таке дивне повiдомлення: „Одноразово пра- цює pадiостанцiя „Maяк“ на хвилi. Обґрунтовано. з незаперечною) пiдставою. Так сказати по- українському можна. що якась дiя вiдбувається в один час з iн- шою дiєю: „Одночасно пробитися всiм пiдводам — неможливо“ (О. Ленiна). I. зокрема й „Maяк“. пiдставно У публiцистицi й дiловiй мовi часто трапляються слова обґрунтовано. бо має пiд собою за пiдставу закон. Гончар). налигачi на худобу. нагадати про щось. Коцюбинського: „Багато читаю. мiшки на зерно. то цього не можна сказати про слово обґрунтовано: адже якесь клопотання об’єктивно може бути й мало обґрунтованим через юридичну непiдготова- нiсть особи. нишпориш по шухлядах? Треба.

По рахунку чи видавцем? „Вiн давав їй грошi по рахунку. еще в прошлом году. примiром. як це бачимо в творi I.. Якби друге речення починалося ствердженням певної подiї чи явища. це був лiс“ вiдчуваємо. Нечуй-Левицький). що йдеться не про папiрець-рахунок. що саме й є вiдповiдником росiйських висловiв по счету.. Вiдбувається це. тодi краще послугуватися прислiвником отак: „Отак жив Чiпка.“. Наприклад (примiром). — читаємо в одному фейлетонi. ощадно.. але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. пiдо впливом росiйських зразкiв. §10. що воно — таке характерне для нашої народної мови. Так чи отак? „Усякi бувають дива.. §11. як це бачимо в першiй фразi: „Усякi бувають дива. по мере:„Все подавалось нiби видавцем“ (I. на пiдставi якого давалося жiнцi грошi. що ми не бачили. 135 . §12. виростав у голодi та холодi. видимо. Так. чи їдемо ще селом. рiзнi нюанси. коли бачиш. тодi слово так було б на своєму мiсцi. Якщо речення не являє собою логiчного завершення щойно сказаного.“ Iз цього видно. тому. якi. про яке нiби забули автори. щоб не тринькала їх дарма“. звiсно. проте. а висловлює загальнi мiркування. будучи дуже схожi одне з одним.“ Прислiвник отак iнколи буває синонiмом слiв наприклад. з якої треба черпати свiй практичний словник нашiй лiтературi. пов’язанi певною мiрою з усiм по- переднiм текстом. а що як.. Нечуя-Левицького: „Пан не згоджувавсь брати назад того поля. Так. де з попереднього тексту здогадуємося. про що мовилося в першому.. тим бiльше. мы наблюдали. що й у наведеному на початку реченнi бiльше пасувало б слово отак: „Отак iдеш собi лiсом. чи в’їхали вже в лiс. а це вчора раптом приїхав“ (iз живих уст) цей — прислiвник стоїть до речi. Так воно й стояло цiле лiто толо- кою“. ану (ж) Не завжди слушно ми користуємося прислiвником раптом. — тимчасом як у реченнях „Темрява була така густа. Раптом.. У цьому розумiннi сказати по рахунку нiяк не можна: це буквалiстичний переклад росiйського по счету. Якщо в фразi „То цiлий мiсяць не було його. Тут мало б стояти слово видавцем. iдеш собi лiсом.. взяту з сучасної белетристики: „Туди вона i глянути боїться: раптом побачить там когось iз землякiв“. де прислiвник так в аналогiчних фразах — дуже поши- рений: „Эти явления замечались и раньше.“ — читаємо в одному оповiданнi. а про те. то цього не скажеш про таку фразу. що раз у раз натрапляємо в худо- жнiй лiтературi й публiцистицi на фрази з початковим словом так замiсть отак. у злиднях та недостачах“ (Панас Мирний). Усе нiби гаразд у цих двох реченнях. що тут треба поставити тiльки слово так. мають. рiс. Так iдеш собi лiсом. Не слiд забувати це слово в певних випадках. що давано їй грошей небагато. Ми спинились над цими двома словами.

щодень. трудовита“ (О. що день божий добрi ребра й серце роз- биває“ (Т. наприклад: „Барометр уперто показував „дощ“. на посту“ (П. Шевченко). 136 . вносить плутанину. А коли йдеться не стiльки про несподiванiсть дiї. У такому текстi прислiвник уперто не пiдходить. Шпорта). Коцюбинський). бо вiн надає дiєслову. „Я можу пiти туди. таким буде слово напoлегливо. як i рiвнозначнi прислiвники зненацька. Уперто чи наполегливо? „Завод уперто працював далi. щодень. Копиленко). „Для величних будов Батькiвщини. указує на несподiвану дiю або наяву когось чи чогось: „Раптом усе затихло“ (Леся Українка). у наведенiй вище невдалiй фразi краще написати: „Вона й глянути боїться: ану (або — а що як) побачить там когось“ . залишивши слова типу щоденно для тих випадкiв поетичної творчостi. як краще сказати — щодня чи що- денно. Мабуть. враз. як свиня“ (з живих уст). коли ритм вiр- ша потребує саме цього слова. Усi цi чотири слова мають однаковiсiньке значення. У наведе- нiй на початку фразi дiєслово працювати вимагає прислiвника з позитивним значенням. дарма що прикметник щоденний — дуже поширений: „Оце такий мiй щоденний наїдок“. щодень ми часто чуємо в народному мовленнi. Те саме можна сказати й про прикметники впертий i напoлегливий: „Упер- тий. ану (ж): „Пiду я до Бондарен- кiв — ану ж Петро вже приїхав“ (iз живих уст). „Василь — людина напoлегливa. слiд додержуватися слiв. але далеко рiдше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислiвника щоденно. хоча в той день не капало навiть i сонце блищало часом крiзь хмари“ (М. Коцюбинський). §14. Прислiвник раптом. Щоденно. неґативної функцiї. нараз. щоднини Слова щоденно. — читаємо в однiй газетнiй статтi. коли постає питання. „Ходив я в садочок щодня виглядати“ (Л Глiбов). як ранений птах“ (М. для майбутнього щастя — щоднини лийся. Чи не забагато в нас однакових прислiвникiв. який щоденно на будовi. якого стосується. щодня. що живуть у народi. як це бачимо в наведенiй цитатi з творiв П. щоб учасно виконати почесне замовлен- ня“. дуже схожих мiж собою. що слова щодня. а що як нiхто ще не повернувся й хата — замкнена?“ (з живих уст). хiба тiльки з тою рiзницею. „Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикну- ла. §13. „Спо- конвiку Прометея там орел карає. щодня. щоднини ми бачимо в нашiй класицi й сучаснiй українськiй лiтературi: „Я єсть той. Отож. що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову. Тичина). гаряча сталь!“ (Я. Тичини. скiльки припускається можливiсть дiї або появи когось. лийся. тодi краще користуватись висловами а що як.

де рух або дiю скеровано до предметiв. тодi пiсля них може стояти замiсть прийменника до — у (в): „Ми їздили на ярмарок у Косiв“ (М. коли мовиться про мiсяцi року: „у сi- чнi“. а вислову дом в пять этажей — будинок на п’ять поверхiв. Якщо мета руху в певному напрямi супроводжується ще додатковими поясненнями. прийменником у (в) з iменником у знахiдному вiдмiнку послугуємось. вдаватися в тугу. „у п’ятницю“. Прийменник на вживають також. „Вихiд у мiсто“ чи „Вихiд до мiста“? Узагалi. тодi слiд кори- стуватися прийменником у (в): „У Києвi на риночку ой пив чумак горiлочку“ (народна пiсня). Кулiш). Як сказано вище. Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вi- рити в себе. ставиться прийменник у (в):„Вiн ступив у сад“ (Є. коли визначається час за роком. селища. Гуцало) . тодi треба ставити прийменник до: „Через кiлька днiв Ковпак вилетiв до Москви“ (П. коли йдеться про дiю чи перебування в чомусь. а не позаминуло- рiчний. а не в цьому роцi. позаторiшнiй. „Закрадається в серце острах“ (М. . а не в минулому роцi. а не прийменником у (в) з iменником у мi- сцевому вiдмiнку: ближче буде до нашої мовної традицiї цього року.Роздiл 10 ПРИЙМЕННИКИ 1. а не минулорiчний. позаторiк. „у липнi“. Рильський). Рильський). 1970 року. У (в) — до. Павличко). — або з iменником у мiсцевому вiдмiнку. який прийменник треба ставити — у (в) чи до: „Я поїхав у Київ“ чи „Я поїхав до Києва“. Рух до примiщення позначається дiєсловами з тим i з другим прийменником: „Уваливсь у хату“ (П. аналогiчнi будуть i прикметники — торiшнiй. У реченнях. а не в 1970 роцi. Вершигора). Росiйському вислову дом в три окна вiдповiдає український — будинок на три вiкна.а також на позначення переходу з 137 . середовищ або мовиться про абстра- ктнi поняття. треба користуватись родовим вiдмiнком iменника. в — на Iнколи виникає питання. Так само слiд казати торiк. села. Гончар). в розпач. Проте. а не в позаминулому роцi. коли описують процес перетворення: „звiвся нi на що“. „Кидається у свою стихiю“ (O. „Смерть зайшла до хати“ (Д. коли мовиться про рух у напрямi мiста. визначаючи час за днями тижня: „у вiвторок“.

коли йдеться про лiки. Для. . Вiд — проти. Шевченко). наприклад: „У него собирались гости“ i „В его словах чувствовалась уверенность“. „Погляньте на руки мої: задля миру i щастя народiв вони . „одяг на свято“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). 3. треба ставити прийменник проти: „Лiки проти ревматизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). Навiть призначення якоїсь дiї передається в фольклорi прийменником на: „Не на те я. Росiйськi прийменники у та в мають мiж собою велику значеннєву рi- зницю. Прийменники для й задля часто виступають як синонiми: „Для тебе сина породила“ (Т.одного стану в iнший: „I як воно зробилось так. „торбинка на книжки“. тодi треба шукати iнших прийменникiв: „Оце тобi торбинка на жито. а тiльки додержуючись правила чергування голосних. Мiж українськими прийменниками у та в нема нiякої рiзни- цi. що в турка я перевернувся“ (С. а бiльша на молоко“ (з живих уст). тварини або для якоїсь ширшої потреби: „Не для пса ковбаса. „одежа про свято й про будень“. коли мовиться. Скляренко). Прийменник на стоїть ще. Так само треба каза- ти: „поштова скринька на листи й газети“. треба ставити прийменник в („Вона взяла в нього книжку“). „Вiн заслаб на пропасницю“ (Словник за редакцiєю А. на. не для кицьки сало“ (М. Кримського). цебто: якщо попереднє слово кiнчається на голосну. Так сказати по-українському не можна. де говориться. 2. Чо- му? Тому що прийменник для буде слушний там. що певну рiч призначено для людини.здатнi на труд i 138 . до „У кутку кiмнати стояла шафа для одежi“. „книжка до читання“. Смiлянський). треба: „стояла шафа на одежу“.часом чуємо з уст i навiть читаємо в художнiй лiтературi. про. Зате. Коцюбинський). „Задля нього зробила“ (Г. „Оце вже мiсяць хворiю на очi“. задля. а пляшки - менша на олiю. Гулак-Артемовський). „Та це сталося проти Нового року“ (з живих уст). на — проти „Це лiки вiд усяких хвороб“. „Вiн не питав бiльше — куди й чого я пiду проти ночi“ (С. Прийменником проти користуються також для порiвняння: „I стiл був багатий проти звичайного“ (Л. що якийсь предмет призначено на певнi конкретнi речi. Чи це правильно? Нi. запорiжцi. . пiд. Номис). „миска на борщ“. Квiтка-Основ’яненко). коли йдеться про хвороби — захворiти на що. Кажуть у народi ще: „мiшок пiд жито“. як у великодню нiч“ (М. „Для загального Добра“ (М. Коцюбинський). под Новыи год: „Пiзно свiтилося проти п’ятницi свiтло. „мiшок на вугiлля“. „Цю шафу батько купив для мене“ (з живих уст). а не чим: „Занедужав на кiр“.читаємо в одному сучасному оповiданнi для дiтей.тодi у („Вiн узяв у неї книжку“). якщо на приголосну . Гард розруйнувала. щоб степи вашi широкi та назад вертала“ (iсторична пiсня). Ми ставимо їх незалежно вiд змiсту речення. „Це тобi торбинка для кни- жок“. — а також у висловах на озна- чення часу вiдповiдно до росiйських на пятницу. „кошик на старi папери“.

Узагалi прийменником за часто надуживають.бої“ (С. що є буквалiстичним перекладом росiйського с точки зрения. Але неправильно кажуть: „Я живу по вулицi Ленiна“. але „Я пiшов за лiкарем до його кабiнету взяти рецепт“). стаючи синонiмом слiв тому що. так не можна робити“. Олiйник). наша. А. коли чуємо: по-моєму. Вислiв „одержати грошi за рахунком (чи за ордером)“ — також неправильний. так не можна роби- ти“. — бо тут тре- ба прийменника з: „Вiн iз походження (або з роду чи родом) — українець“. брехав. — то цього не можна сказати про такi фрази: „Вiн зробив це за наказом директора“. „Носили на його бажання дорогi страви“ (М. Не краще буде. цю фразу краще було б сказати так: „На мою думку (або . У декого часом виникає питання: як правильно сказати по-українському: пiшов по воду чи пiшов за водою? Це залежить вiд того поняття. „Видно пана по халявах“ (прислiв’я).. Але не слiд думати. моя. якщо напрям руху — прийменник за („Пливи. коли замiсть нього поставити прийменник зa.на мiй погляд. як це недавно стало поширюватися в лiтературi. „iз цього погляду“ (Росiйсько-український словник АН УРСР). з. слiд: „одержати грошi на рахунок (чи на ордер)“. Нi. Виходячи з наших мовних традицiй. Прийменником по користуються на позначення мiсця руху: „Вiн тинявся без дiла пo вулицях i майданах столицi“. маючи потребу в паперi“ (М. тодi краще вживати прийменника з або на: „Чи з доброї волi?“ (О. „За бажанням публiки концерт повторе- но“. що українська мова взагалi уникає прийменника по. наприклад: „По Савцi свитка. 139 . Коцюбинський). Гончар). бо хворому дуже тяжко“. то треба ставити при- йменник по („Ми ходили по гриби“ — П. яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху. за. косо. „Це зроблено за всiма вимогами науки“. наше українська класична лiтература й фольклор не так ча- сто вживали. „Менi багато доводилось їздити по мiстах i селах України“. По. Коцюбинський). моє. причину або пiдставу якоїсь дiї.) тiльки задля їх дешевизни. що купив їх (брошури. Якщо вiн стоїть цiлком на своєму мiсцi в на фразах: „Одягнений за останньою модою“. Коли треба вказати на привiд. Iнколи прийменник задля набуває ще й значення пояснен- ня причини. У фразi „Вiн по походженню . чи як на мене). по-твоєму. по-українському цей вислiв буде — з погляду: „з погляду марксизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР).українець“ прийменник по стоїть не на своєму мiсцi. тут слiд сказати: „З наказу директора“. наприклад: „по-моєму. — Народна пiсня. що прийменник по з присвiйними займенниками мiй. ми часто користуємось цим прийменником. як це часто роблять: „Вiн за походженням — українець“.. Принагiдно слiд звернути увагу на хибний вислiв з точки зору. — Б. „Я йду по лiкаря. по пану шапка“ (прислiв’я). на Вище ми бачили.-Д. а я пiду слiдом за тобою“. — замiсть: „Я живу на вулицi Ленiна“. „На бажання публiки“. „По своєму лiжку простягай нiжку“ (прислiв’я). Воронько). 4. по-нашому. через те що: „Макар Iванович. тихо за водою.

. У цих фразах можна поставити й описову конструкцiю: „Коли почула слово „ключниця“. ми застосували“.“.“ (Леся Україн- ка). „Вiн такий у нас чоловiк. Далеко рiдше ми натрапляємо на прийменник при з вiдтiнком часу: „При словi „ключниця“ Зоя злiсно стиснула губи“ (Леся Українка). Грiнченка).. Коцюбинський).“. „Це було ще за життя мого батька“ (з живих уст). „за всiх обставин“. то й ледащо покажеться гарне“ (Б. У всiх цих прикладах прийменник при позначає мiсце. 140 . при здоров’ю: „Був чоловiк середнiх лiт. „За Хмельницького Юрася пуста Україна звелася.. „При бажаннi цього можна досягти“.. „Три явори посадила сестра при долинi“ (Т.“. Якщо в фразi мовиться про iсторичний або тривалий час iз життя певної людини чи багатьох людей. Шевченко). „При такiй iнтенсивнiй працi треба добре їсти“ (М. „Коли є бажання (або — бажаючи). тодi класика й народне мовлення вдаються до прийменника за: „Ото було за наших часiв — Вердi. як при розумi. Уживають його й як вiдповiдника до росiйського прийменника в: „Як живе чоловiк при вбозтвi. Номис). Погляньмо. при менi вона i зросла“ (Марко Вовчок). то й хороший зробиться поганий.5. „Коли так iнтенсивно пра- цювати. а за Павла Тетерен- ка — не поправиться й теперенька“ (М. що й у трьох перших фразах слiд було сказа- ти: „Коли будували (або — будуючи) клуб. — або в таких висловах. „При згодi були люди“ (Словник Б. Вiзьмiмо такi фрази: „При будуваннi клубу ми застосували всi новi технiчнi досягнення“.. При чи за? З прийменниками при й за трапляється чимало помилок на письмi й з уст.. при здоров’ю“ (Ганна Барвiнок). коли саме наша класика й живе народне мовлення кори- стуються цим прийменником: „Була в мене небога. цього можна досягти“. Iз цих прикладiв випливає.. а як при волi.. „Це можна здiйснити при всiх обставинах“ — У всiх цих фразах приименник при стоїть на позначення часу. Грiнченко). Россiнi. як земля була тонка“ (приповiдка). „За царя Панька. що все при начальствi крутиться“ (з живих уст). „Коли згоджувалися.

а вiн аби хотiв здерти. вжите в значеннi прислiвника. Це позначилось i в нашiй класичнiй лiтературi. як тiль- ки) ляжу. як миттю засинаю“. тому в фразi. то не зiдре. щоб легше в свiтi жилося!“ Слiд завважити. аби хтось iз працiвникiв управлiння навiть з виховною метою хапався за пасок. його механiчно перенесено з росiйських ви- словiв „стоит мне взяться за работу“. хоч би. слово аби стоїть не на своєму мiсцi: „Усi можуть засвiдчити: не було ще ви- падку. тiльки. жеб (жеби) Сполучник аби звичайно є вiдповiдником до росiйських лишь бы. вiн одразу кличе мене до себе“. щоб (щоби). тiльки-но. жеби на добре не вийшло“.Роздiл 11 СПОЛУЧНИКИ 1. який прийшов у тi говiрки пiдо впливом польської мови (zeby). бо не маю. „Нехай собi спiває. Стефаник). коли хочемо висловити. Такий сполучник треба вважати за дiалектизм i полонiзм. аби не голосно“ (Т. то не дам. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi сполучника аби вживають тiль- ки в його першому значеннi. миттю засинаю“. Звiсно. як тiльки) вiзьмусь за роботу. розмовляючи з своїм сином“. Слово варто кажемо тодi. що в говiрках захiдних областей України трапляється замiсть щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): „Немає злого. бо не має що здерти“ (В. Аби. як-би. По-українському в таких випадках слiд сказати: „Тiльки (або — тiльки-но. автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажiв. задля колориту. Тут i в подiбних випадках треба по- слугуватися сполучником щоб. наприклад: „Я аби хотiв що поповi дати.. „стоит мне лечь“. „Тiльки (або — тiльки-но. Шевченко). „Варто менi лягти. йому не може бути мiсця в лiтературнiй мовi. коли в художньому творi. як тiльки Iнколи доводиться чути з уст i бачити на письмi вислови на кшталт: „Вар- то менi взятися за роботу. що слiд або не слiд щось робити. стоїть не до речi. В обох цих фразах слово варто. що є в цьому потреба чи рацiя: „I справдi варто було б по- 141 .щоб наша доля нас не цуралась. крiм тих випадкiв. взятiй iз газетного фейлетона. 2.. як вiн одразу ж кличе мене до себе“. як це чуємо в вiдомiй народнiй пiснi: „. Варто. Але в деяких говiрках української мови це слово править за синонiм сполучникiв щоб. только бы: „Аби день до вечора“ (приповiдка).

а крiм того.поливти човном“ (I. как ни садитесь.“ — Дитяча пiсенька). Грiнченко) . цiкавлять нас“. проте робота в його руках якось iшла сама собою. якими б не були вони винахiдливими. послiдовно додержую- ться цього правила й ставлять сполучник i. не два. На жаль. Сполучником та в значеннi i поєднуються також близько спорiдненi поня- ття. є в українськiй граматицi правило чергування. та сполучник й. наприклад. „Не тонкощi сюжетоскладання. що дбають за високий рiвень мовної культури в своїх творах. Якщо мiж сполучниками i та й нема нiякої значеннєвої рiзницi. як би не хотiв того“. все ж в музыканты не годитесь“). треба висловлюватись правильно по-українському: „Без освiти нiчого не осягнеш. Як би не — хоч би як. iнодi забувають про це пра- вило й пишуть: „Вона i вiн“ замiсть „Вона й вiн“. Коли вживати сполучника тa в значеннi i. цiкавлять нас“. якщо того не хотiв“. коли наприкiнцi попереднього сло- ва стоїть голосна („Хоча сам вiн обертався повiльно. який би не — хоч би який Часто помиляються в тих випадках. Таке калькування росiйських.. сказане вголос. щоб не скупчувалось поряд кiлька голосних або кiлька приголосних. якщо попереднє слово кiнчилось на приголосну („Я прокинувся через те. висловiв iнко- ли навiть не дозволяє зрозумiти фразу. коли ставити те чи те слово — це питання лише стилю. вона йде). друзья. „смiється та плаче“. а работать нужно“) й кажуть та пишуть: „Без освiти нiчого не осягнеш. за яким звук i чергується з й на початку слiв (вiн iде. хоч би як того хотiв“.. „Батько наказав менi та його братовi полагодити повiтку“. тодi для стилiстичної рiзноманiтностi може прислужитися сполучник та: „Вона й її мати та багато iнших людей знали про це“. а також коли цi звуки виконують функцiю сполучника. — Дума). Щоб такої плутанини не було. 4. а також у значеннi слова але („Ой п’є Байда мед-горiлочку. якi чергуються: „батько та мати“. I — й — та Мiж словами в реченнi й мiж реченнями ми часто вживаємо сполучникiв i та й. какой бы ни („Какой бы ни был результат. — Ю. хоч би якi винахiдливi вони були. стани й явища. перше речення. Українська мова — милозвучна й тому пильнує. та стара. та не день. Нема також нiякої значеннєвої рiзницi мiж словом але й сполучником та в значеннi але отож. 3. „блискає та гримить“. Гончар). Смолич). а коли ставити сполучник i — це питання здебiльшого суто стилiстичне: якщо в реченнi вже є i. можна зрозумiти й так: „Без освiти нiчого не осягнеш. то сполу- чник та може бути в значеннi i („Тiльки вiн та вона. „ка- жуть та пишуть“ i т. Письменники. „Варто щось попоїсти“ (Б. „ходить та плаче“. 142 . Для того. одне з яких випливає з другого або зумовлюється другим. Нечуй-Левицький). „Не тонкощi сюжетоскладання. та й не годиночку“. коли будують українську фразу за зразком росiйських висловiв как ни („А вы. щоб цi звуки гар- монiйно чергувались. „То видно. та старий. стани й явища. що поїзд сiпонув i раптом пiшов швидко“. стани й явища. iн. швидко й до ладу“ (О. ще не варто над ним i сумувать“ (Леся Українка).

Так усталилося в нашiй класицi й живому народному мовленнi. Так само росiйському вислову что бы ни вiдповiдає i український хоч би що („Хоч би що вiн думав. Чабанiвський). — Словник Б. а якась потаємна думка точить його серце. „Хоч де будеш. хоч який вiн прехороший молодець“ (Л. мов хробак. хоч би що робив... так само й росiйським висловам кто бы ни. — не слухайсь“.“ — М. отож нема чого вiд цього вiдступатись: „Не до пари голубоньцi горобець. Глiбов). Грiнченка). 143 . то я тебе знайду“. где бы ни вiдповiдають українськi хоч хто. хоч де („Хоч хто казатиме.

144 .

“. Шевченко). „Я ж не думав. раз у раз тулить це лише. Коцюбин- ський). як в оцiй фразi: „Вiн помiтив їх лише тодi. у приказцi: „За моє жито мене ж i бито“. а я сидiв“. примiром. як вони вибiгли на узлiсся. же. Бувають випадки. же) в одних випадках вiдповiдає росiйськiй частцi же як ось. Лише. в iнших — нi. Близькою за звучанням. лише в одного з них телiпався за спиною автомат“. нехтуючи навiть стилiстичнi вимоги. коли в українськiй фразi краще поставити сполучник а. Але здебiльшого ця частка стоїть iз дiєсловом у наказовому. Котляревський). Квiтка- Основ’яненко). Наша класика й народне мовлення не дають переваги якомусь одному. як нишком заплачу“ (I.. „Та годi-бо тобi!“. лиш моєї милої не пускає мати“ (народна пiсня). а. тiльки. хоч у вiдповiднiй росiйськiй фразi стоїть частка же: „Братья работали. „Хотiв говорити i не мiг.. користуються обома словами: „Тiльки тодi i полегша. лишень Дехто з сучасних журналiстiв i молодих письменникiв так уподобав слово лише. в мiру потреби.“. — хоч лiпше „Та я не хотiв.. 2. лиш. — або частка но: „Сядь-но та розкажи“. Iнколи росiйськiй частцi же вiдповiдає українське бо: „Та йди-бо сюди!“. Лише дивився“ (М. Ж. якщо попереднє слово кiнчається на приголосну. Номис). що так воно обернеться“. а iнколи й значенням до слова лише (лиш) є частка лишень: „А покажи лишень. що для першого значення 145 . „Куди вам! Пi- дiть лишень умиитесь!“ (М. а. бо. Скажiм. що забув про близьке тiльки i. Частка ж (же) часто надає фразi пiдсильного пояснювального (або ви- правдувального) характеру: „Я ж не хотiв цього“. „Та я не думав. скажи-ка): „Стривай лишень! Чи чуєш? Щось плаче за ворiтьми“ (Т. але не тре- ба збiднювати мову й користуватись завжди одним словом. Iстотної рiзницi мiж словами тiльки й лише (або лиш) нема. у фразi „Та ти ж сам бачив“ частка ж бiльше вiдповiдає росiйському слову ведь: „Да ведь ты сам видел“. но Частка ж (або.Роздiл 12 ЧАСТКИ 1. „Усi дiвки прийшли води набирати. я же сидел“ — „Брати Працювали. скiльки в тебе грошей?“ (Г.. способi й вiдповiдає росiйськiй частцi -ка (смотри-ка. Через те.

як той цуцик?“ -Iз живих уст) i певно („Уже. — гляди та й. не то делал вид. де треба передати росiйський вислiв „нет-нет да и.. Отже. Нi-нi та й. уже хильнув десь зранку“. може й не добрати глузду в висловi не бiйсь.. якщо вiн негаразд знає росiйську мову. краще користуватись нею тiльки в другому значеннi: „Дай лишень прикурити“. й вироблене внаслiдок самовдосконалення. й у фразi. чи так менi чо- го було! Менi так любо. нi. що вiн висловивсь по-українському. — той зразу вiдчує буквалiстичнiсть перекладу й неприроднiсть вислову нi-нi в контекстi укра- їнського твору: його скальковано з росiйського вислову типу: „Нет-нет да и соврет опять“. уже хильнув десь зранку?“ — пише автор оригiнального опо- вiдання й думає. Простий український читач. що хоче“.. наприклад: „Чи то так сонечко сiяло. — Г.“. уже змерз. — коли-не-коли „Нi-нi та й пiде на базар щось продати“. Шевченко).. „Скажи лишень. Шовкопляс). Часто трапляється помилка навiть у сучасних художнiх творах типу: „Не то справдi хотiв спати.. чи тiльки вдавав.. 3.цiєї частки є аж три синонiми. що хоче“. вiзьме її за себе“. чи то маленьких скель стирчала тiльки за метр вiд берега“ (Ю. чи. З цього видно. горя-бiди не знала“. що й авторовi оповiдання треба було написати: „Надiсь (або мабуть чи певно). прислiвники мабуть („Скулився як! Мабуть. де ти вчора була?“. а тодi — другу. Такого вислову нема в українськiй мовi — його механiчно перенесено з росiйської. — Марко Вовчок). Не то. певно „Не бiйсь. а iнколи такий самий вислiв бачимо й в ориґiнальнiй українськiй сучаснiй лiтературi: „Нi-нi та й вип’є чарчину. не то — чи то. „Одна з таких чи то каменюк. де трапляється частка небось.. не то тiльки вдавав. все буде добре!“ Вiдповiдниками до росiйської частки небось маємо в українськiй мовi частку надiсь („Люди дивуються. любо стало“ (Т. Не бiйсь — надiсь. нiчого. мабуть. — читаємо в одному перекладi з художньої лiтератури.. Ольго. 4. i пустився чоловiк берега“. наприклад: „Нi. наведенiй на початку. Квiтка-Основ’яненко). У кого є чуття мови — а воно буває й природжене. Заперечення нi в українськiй мовi може бути повторене тiльки для того. щоб передати особливо пiднесений емоцiйний стан людини. По-українському вiдповiдником до росiйського вислову не то — не то буде чи то — чи.. 5. бо українською мовою такий ви- слiв означає тiльки заперечення з дiєсловом у прямому значеннi: „Не бiйсь. що я весела: надiсь. певно.. треба було написати: „Чи то справ- дi хотiв спати. третю. что хочется“. де цiлком приро- дно звучить фраза: „Не то действительно хотел спать. не хочу цього! Не дам згоди на це!“ А там. є iншi українськi вiдповiдники: гляди („То не хотiв 146 .

коли-не-коли „Артем на заводi.. Коли-не-коли провiдає матiр“.їхати. й пiде на базар“. а тодi — другу.. Отож у перших помилкових фразах слiд було б написати: „Коли-не-коли та й пiде на базар“. — або: „Гляди. Повторення дiєслова з запереченням може також бути вiдповiдником до наведеного ро- сiйського вислову: „Не йде. а то. — А. вже й у дорогу зiбрався“. не йде та й прийде стовбичити цiлий день“ (iз живих уст). „Не п’є. третю. не п’є та й вип’є чарчину. 147 . Головко). — З живих уст).“. гляди.

148 .

— Iз живих уст). лелечко менi!“ — М. ой лихо. не знаю. краще кори- стуватись не рiдкiсними. вигук леле не є абсолютним синонiмом вигукiв ой бiда („Ой бiда менi з тобою. справдi-бо. Леле. — Наро- дна пiсня). болить моє сердечко!“ (П. Нечуй- Левицький). що вивела чаєняток при битiй дорозi“. таки так („Таки так. ой лишенько („Ой лишечко! Хто iде!“ — Т. ой горе. 149 . — Iз живих уст). я не брав твоєї сокири“. нiчого не знаю“. ей-же-ей є чимало українських слiв. 2. Кримського). за яким чути легкий смуток чи невдоволення: „Леле. Чубинський). я таки не встиг дочитати книжки — забрали її в мене“ (з живих уст). бiгме („Бiгме. як далебi („Далебi. не знаю. „Ой лелечко. таки так Вiдповiдно до росiйських вигукiв ей-ей. — I. нiчого не чув i не бачив“. — З живих уст). я нiчого не знав“.Роздiл 13 ВИГУКИ 1. лeлечко. лелечко. але останнiм часом багато авторiв i промовцiв уподобало рiдкiсне їй- право: „їй-право. чаєчцi небозi. справдi-бо. а внормованими в лiтературнiй мовi словами. далебi. що передає захоплення або подив („Леле. Шевченко). ой лихо (ой лишечко. ой горе. нiж вигук леле. не було його там“. справдi („Справдi. що й дiяти“. Але наша класика и народне мовлення широко послугуються цим вигуком. от бiда. справдi-бо („Кажу вам. що й робити!“ — З живих уст). Будучи вiдповiдником до росiйського увы. ой горе („Ой горе тiй чайцi. Номис) чи гiр- коту („Ой леле! Даремнi питання!“ — Леся Українка). Їй-право. Цей вислiв помiтно витискує такi вi- домi здавна слова. поступаю- чись перед вигуками от бiда. бiгме. ой лишенько) Вигук леле дедалi рiдше чується в сучаснiй українськiй мовi. справдi. ой лишечко. Звiсно. — Словник за редакцiєю А. ой лихо (ой лишечко. ой лишенько). Цi вигуки передають почуття бiльшого жалю.

Але це слово буває й вигуком. — Слава! Слава! — докотилось i лягло донiг. коли хочеться висловити свiй захват. до зброї — на герць погуляти. хлопцi. виставах i зборах. 150 . Тичина). Слiд пам’ятати й цей давнiй український вигук слава. що вiдповiдає росiйським вигукам ура („Як упав же вiн з коня та й на бiлий снiг. щоб користуватись ним пiд час рiзних урочистих моментiв — на мiтингах. слави здобувати!“ (iсторична пiсня). браво („Хоровi Вiрьовки та його керiвниковi Авдiєвському сла- ва!“ — З живих уст). Слава — браво — ура Слово слава здебiльшого виступає в функцiї iменника: „Гей ну. — П. концертах.3.

обмежились тiльки невеликими додатками чи змiна- ми правописного порядку. iнодi „по- новаторському“ нав’язуються штучнi. живлячися з неї та. все ще бачимо на двадцятiй сторiнцi „До- бро пожалувати!“.Роздiл 14 БАЖАННЯ ЛIТЕРАТОРА Художня лiтература безнастанно контактує з живою народною мовою. що в тканину деяких художнiх творiв потрапляють невиправданi дiалектизми. з мовними штампами. не властивi природi лiтературної мови словотворчi покручi. жаргонiзми й вульґapизми. i Українсько-росiйський словник — далеко не iдеальнi. 196З). Але й „Русско-украинский словарь“. академiчному словнику належить мати непохитний авторитет. великий скарб. шаблонами та iн. Бi- лодiда („Радянська Україна“. Хiба не з оцих словникiв пiшло горезвiсне „Добро пожалувати!“. Здавалось би. а деякi пiдручники з лiтератури написано сiро й без- барвно. де бiльш чи менш повно було б вiдображено багатющу живу лексику української мови. скалькова- не. — скоряйся словнику. що наспiх укладений „Pyсскo-yкpaинcкий словарь“ 1948 р. нема цього слова чи замiсть нього стоїть якесь дивне. радiо й рiзнi заклади вiдкинули цей вислiв. Тут нe мiсце сумнiвам. дебатам i дискусiям. коли вже преса. На жаль. нi в росiйськi ворота.. прозваному „зеленим“ не 151 . I сьогоднi ще редактори мають пiдстави вимагати вiд автора замiнити слово лихолiття на безчасся (росiйське безвременье). Доречно буде сказати й про те. що й досi часом „прикрашає“ фасади деяких будинкiв в урочистi днi? Навiть у IV томi Українсько-росiйського словника. який ми одер- жали вiд славетних попередникiв. але видання 1955 й 1961 рр. що в нас усе ще мало добрих словни- кiв. який не лiзе нi в укра- їнський тин. зазнає в наступних виданнях докорiнних виправлень. за той багатий. Для багатьох редакторiв наших видавництв однотомний „Русско-украинский словарь“ став неперейденим законом: є таке слово в словнику — гаразд. збагачуючи її. письменники. ужи- вай його. Багато що в них просто застарiло. нi в якiй iншiй галузi розу- мової працi не переплiтаються так щiльно для дружного спiвдiяння класична спадщина. бо цей феномен стоїть на першому мiсцi в словнику. мовне надбання минулого й поточний процес дальшого розвитку живої мови. що вийшов iз друку 1961 р. ми. iнодi забуваємо про вiдповiдальнiсть перед своїм народом за нашу мову. За слушну можна вважати реплiку I. Письменник уже з самої природи своєї творчостi має стояти на передовiй лiнiї борцiв за високу культуру мови. бо то — закон! Звiсно. з свого боку.

якi розхитували авторитет нашого академiчного словника. видання „Радян- ської школи“ 1962 р. Iнколи лексичний матерiал одного словника суперечить вiдповiдному ма- терiалу з другого. давати перевагу штучному слову виручка („грошi за проданi речi“ ) над широко вживаним у народi виторгом. За цим словником ми маємо пи- сати новомiсяччя замiсть вiдомого в народi молодий мiсяць. наведене в словнику. що дiєслово нервувати означає не тiльки те. якi можна використати в боротьбi за культуру мови. Ми вже сьогоднi можемо з приємнiстю констатувати неабиякi зрушення в нашому мовознавствi. У цьому словнику не побачиш уже нi безчасся. Проте слiд зауважити. Олiйника за редакцiєю I. щоб запевнення. Потебнi. дитина чи виплiд (ана- логiчно до росiйського порождение). але цi видання вже виконують покладену на них функцiю.— бабище. ятрити давнi рани й заглиблювати незгоду мiж лiтераторами. що стоять на черзi. Вiдрадним у цьому словнику є явне прагнення його укладачiв i редактора позбутись тих кричущих хиб. а нервировать — нервувати. було пiдперто належним видавничим дiянням. хлопчище. Проте в ньому дано понад 30 тисяч реєстрових слiв.так за колiр палiтурок. Словник призначено для середньої школи. слово поприще. як у словах iз суфiксом -ищ. з одного боку. як за недостиглiсть. Насамперед слiд вiдзначити поважну працю — „Русско-украинский сло- варь“ Д. Я був свiдком. i це дозволяє поширити можливiсть користування ним далеко за ме- жi середньої школи. — з розстроченням. Хай сьогоднi нас навряд чи задовольнить i невелика кiлькiсть назв. Я торкаюсь цих хиб наших словникiв не для того. проте за II томом Українсько-росiйського словника виходить. як у словнику ще наведено. як кажуть. одна з колгоспниць вiдразу спитала: „А кого це з учителiв поприщило?“ Так само й слово дiтище. любище. коли на селi. що укладачi не скрiзь радикально звiльняються 152 . що росiйське нервировать. дане в переносному розумiннi „нива“. не перейшли механi- чно в дальшi словники Iнституту мовознавства. Наприклад. якi часом знецiнювали єдиний ранiш Росiйсько-український словник. Словник часом мiстить як українськi вiдповiдники такi слова. щоб. й мовознавцями — з другого. Варченка. синонiмiчний. i навiть поде- куди повторення деяких лексичних помилок минулого. сприймається з iронiчним чи зневажли- вим нюансом. що „зелений“ словник -„давно перейдений етап“. що вислiв „продати (чи купити) в розстрочку“ (або. — тлума- чний. а й нерв- ничать (тобто нервуватися). вичитавши в газетi фразу „Вiн довго працював на поприщi народного вчителя“. „поле дiяльностi“ часто сприймають як дiєслово пoприщити. фразеологiчний. цим i по- яснюється його вужчий обсяг проти згадуваного вже подiбного словника Iнституту мовознавства. уважати. щоб тi хиби. сприяють пiднесенню нашої мовної культури. нiж то хотiлось укладачам словника. Уже з’являються на книжковому ринку видання. нi новомiсяччя. дарма що їх упорядкував один i той же заклад — Iнститут мовознавства iменi О.) — чомусь кращий за вiдомий український — „купити (продати) на виплат“. реда- кторами. що їх у на- родi розумiють по-iншому. журналiстами. я хочу. кулачище. i малий тираж. Ганича й I. замiсть природних українських дитя. молодик. Наприклад. у „Русско-украинском словаре“ росiйське слово нервничать перекладено як нервуватися. як вiдповiдник до росiй- ського детище. нi поприща та iнших зразкiв скалькованого „словотворення“.

а далi. їхнiй словник — це хiд уперед. не нариси. то виходить. власне. на якому вiдбилась тiнь культу особи. землеробство у словнику „Радянської школи“ перекладе- но — хлiбороб.“ краще сказати по-українському без приймен- ника в — „залежно вiд того“? Чи слiд уживати тiльки iменник недолiк. граматичних форм i конструкцiй. „за- тамувати подих“ може бути по-росiйському скорiше „задержать веяние“. Коваль (видання Київського унiверситету. але дуже потрiбну працю. Правильно даючи як вiдповiдники до росiйського дыхание слова дихан- ня.. Видимо-таки. викладено й науково проаналiзовано величезний матерiал виражальних мовних засобiв i наведе- но зразки використання його в рiзних стилях.“ I. хто хоче поглибити свої знання з української мови... в касi. нiж „затаить дыхание“. затамувати) вiддих (або ще — дух)“.).. яке правильнiше буде по-українському: „затаїти (притаї- ти. словник перекладає росiйський вислiв „затаить дыхание“ як „затамувати подих“. 1962 р. Чередниченка („Радянська школа“. Та цi похибки. а й системати- зовано слова. котрi „зелений“ словник перекладав тiльки як землероб. яка мiстить низку слушних зауважень i порад щодо вибору слова. але дiапазон пра- ктичного користування ними може бути набагато ширшим. наводячи iлюстрацiю до слова подих (веяние по-росiйському). Чередни- ченковi. якi допоможуть тим. земле- робство“. Коваль — завузька своїм обсягом заче- плених питань. що слово недолiки. скажiмо. що виробляє землю“! (Порiвняйте бракороб). вiддих (росiйське вздох). де було б не тiльки принагiдно наведено. слова земледелец. Треба сказати. Сьогоднi можна назвати книжки. Навiщо тягти в новий словник цi штучнi витвори? Якщо вдумува- тись.вiд того словесного „надбання“. мор- фологiї й синтаксису української лiтературної мови. пропонує фразу „подих весни“. Чи не здається I. правил лiтературної вимови й наголошування. Для широкого вжитку хочеться мати щось середнє мiж цими двома книжками. земледелие. що мова викладу згаданих книжок — майже зразкова. навряд чи можна поставити на карб укладачам i редакторовi словника „Радянської школи“. Їхня праця заслуговує на повагу. Узяти для цього хоч би „Нариси з загальної стилiстики сучасної української мови“ I. — не посiбник. хлiборобство. що землероб — це „той. а пiдручник. Обидвi цi книжки розраховано передусiм на студентiв.. Чередниченка великуватi для щоденного робочого користування. 1961 р. Ще й зараз iснує пекуча потреба в посiбнику. Та все ж побiжно хочеться зробити кiлька зауважень. який би на живому ма- терiалi показав вiдхилення вiд усталених норм i дав би зразки правильного користування словом. а — курс української стилiстики. про яку в них говориться. Це. У „Нарисах. як i подiбнi до них. хоч автор скромно зменшує призначення своєї книжки. але до цього додано: „(редко) землероб.. скалькованi вислови. розкидане в рiзних мiсцях тексту. Коваль являє собою невели- ку. коли мовиться про якiсне поняття.“ I. Чередниченка ґрунтовно висвiтлено основнi властивостi фонетики. коморi тощо? Менi здається. вiдповiдна до вимог високої культури мови. а книжка А. На- приклад.) i „Про культуру української мови“ А. 153 . а не про нестачу чогось. Книжка „Про культуру української мови“ А. що їх уживають часто не у властивому значеннi. характернi порушення синтаксичних норм нашої мови тощо. Цiлком природно. що „Нариси. що в фразi „Методи лiнгвiстичних дослiджень рiзняться один вiд одного в залежностi вiд того.

наприклад.. Праця наша має бути спiвдру- жною. бувати. „значної шкоди“ — „неабиякої шкоди“ i т. вiдповiднiшi синонiми — траплятися. замiсть „значно бiльша“ — „куди бiльша“. у мовi студентiв мо- жна зустрiти слова..“ краще було б поставити iншi. вади чи ще якимись синонiмами.. Коваль часто вдається до дiєслова зустрiчатися.доцiльнiше було б подекуди замiнити словами хиби. Не слiд обмежувати текст викла- ду прислiвником значне. „значно спростити“ — „набагато спростити“. 154 . iн. але у фразах „Тавто- логiчнi звороти часто зустрiчаються в мовi. коли є змога варiювати його iншими синонiмами. Хай автори цих дуже корисних книжок сприймуть мої принагiднi заува- ження не як докiр.. надибати. А. Справдi-бо. нива нашої дiяльностi — спiльна з працiвниками лiнгвiстичної науки. подибувати. а лише як прояв бажання лiтератора внести свою частку в нашу спiльну працю — збагачення української лiтературної мови — могутньо- го знаряддя розвитку української нацiї. „На жаль.“.

що вряди-годи спалахує на сторiнках наших перiодичних видань. Гордiєнка. редакторами й мовознавцями про слово. що в боротьбi за високу культуру мови виступають у перiодицi здебiльшого тiльки письменники. Щоправда. а тим бiльше книжок на цю важливу тему. опублiковано в нас статей. Проте. прикро- стей i просто анекдотичних випадкiв. слiд було б насамперед вiд- гукуватись на численнi. де розглянуто нашi мовнi справи. впливи всiх отих чинникiв на живу мову народу. журналiв. й на перший погляд здається. Скiльки тут трапляється помилок. вчитуючись у роздуми письменника над майстернiстю Стефаникової мови чи 155 . а то й просто спотворення нашої лункої. прояви нехлюйства.Роздiл 15 СПОСТЕРЕЖЕННЯ МИТЦЯ Наша вельми невелика щодо кiлькостi лiтература про поточну мовну дiй- снiсть збагатилася ще на одну книжку — „Слово про слово“ вiдомого україн- ського письменника Костя Гордiєнка. тимчасом як ученi-мовознавцi волiють мовчки працювати в тишi кабiнетiв Iнституту мо- вознавства. Та й чи не парадоксально. мова радiо й телебачення. як теоретики лiтератури.. дослiдження й вивчення для вчених-мовознавцiв має бути не тiльки художня лiтература. Адже так мало. що вийшла у видавництвi „Радянський письменник“. врештi. Еллана-Блакитного та враження вiд останньої декади української лiтерату- ри й мистецтва в Москвi — „Голоси i барви“ — виходять за рамки полемiки письменника з критиками. мова вивiсок. на жаль. плакатiв. як не їм. доброго знавця народної мови й стилiста. а тим часом замiсть компетентних вiдгукiв фахiвцiв-лiнгвiстiв натрапляємо тiльки на „фiгуру вмовчання“. Сюди входить i мова наших газет.. є дуже вiдрадне явище. А кому. нiж устрявати в полемiку. барвистої мови! Адже об’єктом спостере- ження. на якi треба оперативно реаґувати на сторiнках газет i сатиричних журналiв. спогади про В. недбайливостi. а й широка база того багатогранного життя. безпосередньо мов- ним питанням придiлено в збiрцi тiльки двi статтi: „Чутливiсть до слова“ та „Слово“. де звучить українська мова. бо iншi три статтi — „Замiтки на „Кленових листках“. нiби збiрка не має тематичної єд- ностi. оголошень. Саме з цього погляду є цiкавою збiрка статей i спогадiв К. непропорцiйно до ваги й актуальностi мов- них питань мало. Уже сам факт появи книжки.

постає перед читачем доба становлення україн- ської сучасної лiтератури.На все потрiбне чуття мiри.“. усе те. але це далеко ще не все. й усю фразу граматично правильно побудовано. бо скрiзь автор обстоює народну основу лiтератури й мистецтва. Проте К. тиск штампованих канцелярських висловiв позначається не тiль- ки на мовi газет i працiвникiв. художнiй такт. заперечуючи нерозважним критикам. Порiвняймо: вогонь горить i бурхає полум’я. вiн такою „буденною“ мовою розмовляти не буде. -слушно зауважує вiн. а в нарисi з фiзики неодмiнно стугонiло вогнище. Дотепно. — каже вiн далi. бо: „На все потрiбен ар- тистичний хист . То- му й цей виступ К. Чи почуєте вiд нього. хоч i фрагментарно. чутливе вухо. просторiччя з дiалекти- змами й прагнуть стандартного письма. нацiональна своєрi- днiсть. як канцелярськi бур’яни гнiтять добiрне народне слово: „Де ви найдете такого голову колгоспу.. чи переймаючись авторовим захопленням вiд манiфестацiї української куль- тури в Москвi на декадi. а на знебарвленнi слова. Цiєї сторони питання ще майже не торкались тi нечисленнi автори. Еллана-Блакитного. I вже буряк — не буряк. „Збагачення мови — бiльш складна (чому не складнiша? -Б. що раз у раз мають дiло з вхiдними й вихiдни- ми паперами. з яких яскраво. Розумiється. Гордiєнко закликає до творчого шукання й збагачення мовних засобiв. щоб i в пiдручниках садiвництва бростились дерева. а „пожнивнi рештки“. знебарвлення її. який би. К. присвоєння. смак.Д. а з позицiй непримиренного супротивни- ка оканцелярення мови. не на хибних фразеологiчних конструкцiях. ознаки.перегортаючи сторiнки теплих спогадiв про В. що можна назвати художньою культурою“. бореться за поетично-образну силу слова. Гордiєнка набирає особливої гостроти та оригiнальностi. але часом просякає й на сторiнки художнiх творiв. Погнила не полова. нiхто не буде заперечувати специфiчностi дiлової мови й ви- 156 . виконання.. мовиться тут про користування словом у художнiй лiтературi. Гордiєнко пiдходить не з погляду вiдхилення вiд лексичних i фразеологiчних норм. не кажучи вже за своєчаснiсть його. особливостi. Вiн неодмiнно скаже: „Кури вступили в перiод носки яєць“. а слово — анемiчним.. що колгосп „силосує гичку“? Нi. Вiн скаже: „Колгосп вступив у стадiю силосування зеленої маси“. протокольною. На- вряд чи хто вимагатиме. палахко- тить промiння або набростились дерева в I. Виргана замiсть бажаного спо- кiйним редакторам — набухали бруньки. сказав просто: „кури несуться“. в’їдливо-сатирично письменник оповiдає. А.. Цього не може бути. Справдi.) тема: це — будова мови. примiром. Звiсно. а „цукрова сировина“. поетично-образний лад. До мовних питань К. що плутають народнi слова з архаїзмами. Усi цi рiшення.. не кажучи вже за публiцистичнi статтi. про змагання шаблону й штампу з образнiстю слова. кредити довiр’я й лiмiти часу мають одне спiльне невичерпне джерело — канцелярiю. Автор спиняє увагу читача не на випадках неправильного вживання того чи того слова. мимоволi вчуваєш внутрiшню єднiсть збiрки. образно-безсилим. а ставить питання далеко ширше — про впливи канцелярщини й прото- колiзму на живу мову народу. чисто українськi звороти. а водночас i лiтературної мови сучасної України. Слово може стояти у фразi на своєму мiсцi. соцiальна виразнiсть. щоб фраза не була сiрою. стугонить вогнище. Гордiєнко не обмежується самими рамками художньої лiтерату- ри. що виступали в нашiй npeci в справах культури мови. мертвотного штампування замiсть невтомних мовних шукань.

Гордiєнко перечить самому собi: „Коли я чую. вiдчув. оволодiв народним поетичним строєм“. що вимагають рiзних вiдмiнкiв (осягнути — що. поки Євгенiй упорався з iншими клiєнтами“. Шкода тiльки. що це „смакiвщина“. вiдчути — що. Чехова: „Разве в стихи го- дятся такие паршивые слова. то з нейтральною? До речi. Коцюбинський не боявся надавати цьому слову ширшого.. як пiшов вiд нас веселий парубiйко Сашко 157 . що художник порається бiля картини. якими є канцелярськi штампи в художньому творi. то з неґативною. негативного чи нейтрального значення. — та й М. — i К. Гордiєнко..“ Ще бiльше мене дивує твердження К. до речi. Федiна: „У меня существует написанный словарь неугодных для работы. I з цим не можна не погодитись. залежно вiд того. а тим часом їх узгоджено з одним спiльним для всiх iменником в орудному вiдмiнку. але оволодiти — чим). Хiба можна „прийняти рiшення“ засвiдчитись коханiй дiвчинi в своїх почуттях до неї? К. Є слова. зокрема Панас Мирний. запрещенных слов“. К. то менi це зрозумiло. тому вже поготiв треба вилучати з канви художнього твору канцелярськi реп’яхи. внаслi- док чого слова набирають у фразi позитивного. синекдох i кучерявих епiтетiв. как „сплошной“? Надо же ведь и вкус иметь“.. комбайнера назвати парубком!“ Ну й що? Спробуємо: „З того часу. А як бути з доконаною формою цього дiєслова — впоратися? Теж лишити до вжитку тiльки бiля печi? Однак I. Гордiєнко торкається цiкавого питання про доцiльнiсть використання того чи того слова в певному стилiстичному планi. цей погляд письменника треба поставити до категорiї власних уподобань. хоч вiн i пише: „Я не думаю. як їх спрямувати.. письменник складає навiть маленьку „новелу“. як миша у зернi. нiж робота коло печi. Франко зважувався писати: „Вони мусили чекати з пiвгодини. це в мене викликає подив“.“ Докладно спиняючись на потребi розвивати чутливiсть до слова або. розвиваючи свою думку про слушнiсть використання рiзних слiв у рiзних контекстах. завклубом. Коли ж я чую. з чим не могла впоратися моя звичайна урiвноваженiсть“. але й не є конче потрiбним починати кожний офiцiйний папiрець словами „з огляду на те“ й кiнчати „зважаючи на вищесказане“. й наша класика. iна- кше кажучи. бригадира. значення: „В моє життя влiзло щось. початок якої вже промовляє сам за себе: „Галина перебувала в колгоспi на гарному рахунку. К. що слова можуть мати подвiйне значення. що нiяк не даються до використання не тiльки в поетичному творi. метонiмiй. законами диха“. що господарка порається бiля печi. поєднане з iменником художник. хi- ба що викликає заперечення виклад цiєї правильної думки: в одному рядi стоять дiєслова. Вiн слушно констатує. що. ме- ханiчно поєднаними рiзностильовими рядками — не кожен осягнув. Щоб наочно показати читачевi. Видимо. на потребi розвивати художнiй смак. а й на численних сторiнках великого прозового полотна. що „деякi нашi твори ряснiють строкатими. не цуралася слова поратись i поширювала масштаби його застосування далеко вiд печi: „Вiн у тих законах. наводить щодо цього слова А. Правильно сказано й далi. Гордiєнка: „Спробуйте молодого тракториста.магати в службовому листуваннi образних метафор. Чому? Хiба дiєслово поратися. не може бути теж вiдповiдно спрямоване й звучати то з позитивною iнтонацiєю. зiткану з перлiв дiлового листування. порається: на законах спить.

То як можна ставити його на однiй площинi зi словами младая дева? Та це — не сумiрнi речi — кiнь i трепетна лань. тут українського парубка аж нiяк не спаруєш iз росiйською младой девой i не обкрутиш навколо архаїчного аналоя! Та багато сперечатись тут не доводиться: кожний митець має свої погля- ди й смаки. Гордiєнко покликається на те. Це-бо слова рiзних категорiй i рiзних мов. що змiстовна збiрка статей К. що за часiв О. що за часiв О. все пiшло нанiвець — нi кiно.Пилипчук. що його книжка порушує актуальнi питання. 158 . то це тiльки свiдчить. Українське слово парубок у вустах усiх шарiв суспiльства завжди означало одне й те ж: „неодружений юнак“. а все ще парубкує чомусь“. Невже дико звучить? Менi здається — нор- мально. мовляв. хто цiкавиться українським словом. Так було за Богдана Хмельницького. Треба сподiватися. хоч i справний. казали девка. а й певного панiвного тодi класу. таке ж значення має це слово й тепер. що заправляв у клубi. младая дева має колорит не тiльки певної епохи. не скажеш тепер про дiвчину комсомольського вiку ланкову чи там доярку. а в широких масах соцiальних низiв. Нi. що той „був парубок моторний i хлопець — хоч ку- ди козак“? Очевидно. нi пiсень. А якщо певнi думки автора викликають полемiку. Котляревський писав. i напевно стане по- штовхом для iнших авторiв — узятись i собi за перо для участi у важливiй i кориснiй розмовi. девушка. чоловiк та й у лiтах уже. нi смiху“. нi. Пушкiна й М. Гордiєнка знайде широкий вiдгук у всiх тих. К. К. Пушкiна й М. та це навряд чи може переконати когось. Хiба можливiсть парубкувати є прерогатива тiльки Енея. Отож. сказати. що вона — на часi. чого. серед селян чи ремiсни- кiв. про якого I. Гордiєнко добре знає. Або ще: „Наш бригадир. Лермонтова слова младая дева можна було почути тiльки з уст найвищих верств росiй- ського суспiльства — аристократiї й чиновництва: мiщани бiльше подобали слово девица. Лермонтова в Росiї писали „младая дева“.

що ставить до автора серiя розмов iз богомiльними.в усякiй 159 . Мiфи i реальнiсть Якби книжку А. говорячи про спiввiдношення мiж нацiональними мо- вами й їхнiми дiалектами. як саме виникли й розвивались мови народiв свiту. з яких одним судилось панувати. котрий заперечувала передова європей- ська наука. Лисенко: мiсцевi дiалекти — це колишнi мови племен i народностей. нiби кожна раса має свiй окремий корiнь походження.. але не на шпальтах „Лiтературної України“. а десь у вужчому. Маркс i Ф. як це робить А.. в яку заглибився А. тимчасом як. а другi запевняли. а другим — пiдкорятись. вони становлять певну нацiональну мову. Виходить. Але тема. коли в Європi точилась палка дискусiя мiж моногенiстами i полiгенiстами про походження людських племен. Лисенко. нiби нацiональнi мови виникли тiльки внаслiдок об’єднання дiале- ктiв в одне цiле. учений i мандрiвник М. пiд знаком якої вийшла ця книжка у Видавництвi полiтичної лiтератури України. а цiлий лiс. Лисенка „Мiф про „стовпотворiння“ та людськi мови“ розглядати тiльки з погляду вимог.Роздiл 16 ЩОБ ЯСКРАВО Й ТОЧНО 1. категорично твердити. Лисенко пише: виникнення й розвиток мовних сiмей нагадують не мiфiчне родове дерево. спецiальному перiоди- чному виданнi. що всi раси походять вiд одного кореня. про яке твердять деякi вченi-мовознавцi. Як вiдомо. що „. коли пер- шi. Чи варто надавати перевагу в такому туман- ному питаннi якiйсь однiй науковiй лiнгвiстичнiй теорiї? Єдина прамова для всiх народiв землi чи кiлька прамов? Це питання мимоволi переносить нас у середину минулого сторiччя. об’єднанi в перi- од утворення нацiї в єдине цiле. Енгельс кажуть.к. Миклухо-Маклай. то їй можна було б дати позитивну оцiнку. став псевдонауковою теорiєю. до яких належав наш земляк. доводили. погляд полiгенiстiв. сама природа створила людей рiзними — вищими расами й нижчими. Справдi. а також принагiднi його думки виводять книжечку за межi спецiального при- значення й привертають до неї увагу атеїстично переконаних читачiв. що на неї спирались iмперiалiзм i расизм: мовляв. яких цiкавлять мовнi проблеми. Навряд чи можна. Щодо походження рiзних мов А. автор в основному впорався зi своїм завданням йому вдалось у невеликiй за обсягом працi розвiяти хибне релiгiйне уявлення про походження мов i дати стислий огляд наукового пояснення.

Та це — вже справа науковцiв-спецiалiстiв заглиблюватись i розв’язувати такi скла- днi проблеми. створювали також дiалекти. економiчнi й полi- тичнi умови. на яких позначились мiсцевi географiчнi. Скажiмо.. вiрно служити). А. для таких випадкiв є в українськiй мовi слова слушно. яка має своє конкретне призначення.“ краще — „Хоч як дивно.“. Поза цими дрiбними зауваженнями. а не популярної книжечки А. до Жовтня розпайованi мiж ворожими державами. натомiсть раз у раз надибуємо „Енгельс говорить“. а в основi своїй. правдиво. pозпадаючись на спорiдненi плeменa. а далi й розвитку нацiї зi спорiднених народностей якийсь один дiалект набував си- ли й переваги. Дивує тiльки.. тут не слiд забувати й про диференцiацiю. в своєму iсторичному розвитку. тут треба додержуватися чогось одного. Нацiональна мова. За доби формування. -Б. Так чи так. породжує свою лiтературну мову. а — „залежно вiд успiхiв“. уподобавши дiєслово говорити. а на другiй сторiнцi — вже „членоподiльна мова“. Замiсть вислову „Як не дивно. як це зроблено у фразi: „Це вiрно так само.“ краще — „Вони шаленiли на саму думку. тим-то не лише знайдуть. „Маркс i Енгельс говорили“ тощо.) завдяки концентрацiї дiалектiв у єдину нацiональну мову. а й зму- сять замислитись над прочитаним багато читачiв.. без якого важко обiйтись у фразах. стаючи нацiональною мовою. Лексика автора не ви- скакує. Отож принцип iнтеграцiї в такому питаннi не може бути абсолютний. пра- вильно.. українська мова виникла внаслiдок економiчної й полiтичної концентрацiї гуцульського. коли саме питання потребує ще багатьох дослiджень. як це часом трапляється в популярних виданнях. Лисенка справляють загалом приємне враження. полiського й київсько- полтавського дiалектiв. бо такої концентрацiї не могли зазнати народ i його мова.сучаснiй розвинутiй мовi природно виникла мова пiднеслась до нацiональ- ної мови „лише“ почасти (пiдкреслення моє. живлячися з рiзних дiале- ктiв. а в основi своїй. зумовлену економiчною и полiтичною концентрацiєю“... розгалужуючись на своєму iсторичному шляху. щоб. Окремо хочеться дещо сказати про мову викладу. коли єдине плем’я — предок якоїсь народностi. Лисенка.. забув про iнше — казати. в основу української нацiональної мови лягли середньонадднiпрянськi говори. наприклад.-Д. що передують пря- мiй мовi або переповiдають змiст.. мова й змiст книжки А. Замiсть „Вони шаленiли при однiй думцi. з якої дiалектично розвивались i дiалекти. а „протягом року“. Не „в залежностi вiд успiхiв“. як i щодо вигукiв“. в свою чергу.“. Важко собi уявити. iз колiї усталених мовних норм. а не ставити вiдповiдником до ро- сiйського верно („правильно“). Правильно не „на протязi ро- ку“. чому автор. 160 . втрачало и єдину для цiлого племенi мову. що його автор сумлiнно виконав. Прислiвнику вiрно слiд залишити його давнє значення — „вiддано“ (вiрно любити. Потiм цi дiалекти збагатили й загальнонацiональну мову. Слов’янськi племе- на й народностi. Не можна допускати рiзнобою в термiнологiї: в одному мiсцi автор пише „членороздiльна мова“. якого дає „Русско-украинский словарь“ Iнститу- ту мовознавства. а навряд чи доцiльно наполягати на якомусь одному категоричному твердженнi. Замiсть незграбного самодовлiючий треба вживати прикметника самодостатнiй. що згодом розвивається в нацiю.

це — спiльна нива тих i тих. коли письменник буде сперечатися з редактором видавництва (сперечатися. — а скаже попростому. що вiдсутнiми не можуть бути речi. де треба вживати вiдомi усiм слова нагода й пригода. працiвникiв радiо й телебачення. що ми часто забуваємо про подвiйну вiдповiдальнiсть. а нас це не дивує. коли науковий працiвник Iнституту мовознавства сам не знає. звикли ставитись до мовних вимог байдуже. що всi його заки- ди. № 12): „Вiн (цебто словник. письменники. що укладачi словникiв не вигадують слiв. яка лежить на письменниковi не тiльки за його твiр. щоб уникнути надалi працi врозтiч. I тут О. Спiльно сiяти. а здебiльшого беруть їх iз творiв українських письменникiв. надання йому певної стилiстичної характеристики є передусiм уживанiсть його в лiтерату- рi“. Ми — ще далекi. який один може довести до пуття мовно незугарну сторону нашої творчостi. Чого в наведених 161 .) має стати в нагодi вчителю й школяревi. спiльно й полоти Важливе питання про спiльну боротьбу наших письменникiв i лiнгвiстiв за високу культуру рiдної мови порушила стаття О. як повелося з дiда- прадiда: „У моїй кишенi немає (або — бракує) грошей“. не обурює.. За це вчителi української мови ставлять двiйку. дореволюцiйних i пореволюцiйних. надто нам. i треба вiдверто визнати. нiколи не висловиться: „В моїй кишенi вiдсутнi грошi“. ми часто з надiєю поглядаємо на свого редактора. але не далеко вiдбiгають вiд нас у цьому часом i деякi мовознавцi. Навпаки. Адже письменник — носiй i пропагандист передових iдей своєї доби. через те звичайна людина на Українi. О. журналiстiв. i на нiй треба сумлiнної. якi вiдповiдно не бувають i присутнiми. Ми можемо почути з уст вiдомого письменника на прилюдному виступi такi перли. Чому? Бо не тiльки ми. що в словниках допущено чимало всяких кальок i спотворень української лексики. надрукована в „Лiтературнiй Українi“ (№ 9). якi вiн утiлює в художнi образи. Додамо вiд себе. письменниковi й перекладачевi“. ой.-Д. письменникам. далека вiд мовознавства й усiх його несподiванок. Справдi-бо. а не жалiв. Хiба це нормально. за природнiсть свого неологiзму. слiд вислухати скарги обох сторiн i спiльно добрати способу зняти причини їх. Пiдставою для внесення слова до словника. А. Самокритично погоджуючись. Швидка. Пономарiв слушно питає: а звiд- ки це береться? Адже „вiдомо. -Б. — є воднораз певною мiрою також учитель. не вражає. наполегливої працi та обопiльної дiлової критики. „Лiтературна Україна“.. артистiв i телеглядачiв“. Але. сiяти спiльно добiрне зерно слова й полоти словесний бур’ян? Так. професору й студентовi.2. — або в цiй же статтi далi: „На лiтеру „в“ чомусь вiдсутнi такi слова. Пономарiва „Наша спiль- на нива“. i пише в своїй статтi „На спiльнiй нивi“ (Н. iз художнiх творiв i словникiв яких широ- кi маси засвоюють i вдосконалюють українську мову.“ Невже цей працiвник не знає. як „треба прийняти якiсь мiроприємства“ або „дякую режисера. артистiв. Пономарiв цiлком пiдставно наводить низку зразкiв неохайного поводження з українським словом у письменникiв. нарiкань i докорiв. кому. iз творiв якого вдосконалюють або псують свою мову тисячi читачiв. а й за кожне слово в цьому творi. — абсолютно слушнi. як не письменникам i лiнгвiстам. на базi доброго знання своєї мови та її можливостей) за кожне слово в творi. звiсно. як далекi вiд того жаданого стану.

бо це — не тiльки наша спiльна нива. що йому нема чого працювати далi над мовою. кому це треба. На жаль. багато дечого змiнилося“. новомiсяччя (новий мiсяць. З цього сам собою напрошується висновок: мабуть. щоправда. то запев- нення О. вiдколи вийшов у свiт „зелений“ словник.мовознавчих фразах бiльше — мовознавства чи малознавства. вони не тiльки не стануть у пригодi професорам. коли до цього додати ще й поточне дiяння деяких працiвникiв Iнституту мовознавства. їжте. що „з 1948 року. технологiї впорядкування словникiв. Тут само собою виникає питання: а хто й коли змушував чи змушує 162 . а важко бу- де навiть знайти нагоду. старанно виправлени- ми редакторськими руками. Пономарiв та його колеги добре знають справжню цiну такому „художньо-iлюстративному“ матерiалу. записують їх у картотеку. продаж матерiалiв). що їхнiй рукопис жодний редактор перiо- дики не зважиться пустити до друку в натуральному виглядi. як у приказцi: „Бачили очi. Поминаючи тут шкiдливiсть цього останнього моменту в укладаннi слов- никiв передусiм для самих письменникiв. але мимо своєї охоти мусимо згадувати те сумне. мова яких — зразкова. Навряд чи стилiстично пiдходить iменник недогляди до таких чудес. а й iз тих. а потiм пере- носять у словники. лихi часи). що „є певнi недогляди й у шеститомнику“. i нам не може бути байдуже — глевкий це буде хлiб чи добре випечений. а укладачi словникiв беруть iз цих творiв слова. коли нерозважний автор. бо чи не такi „науковi“ руки сiяли не тiльки в „зеленому“ словнику всяке будяччя. як безчасся (читай по-українському — ли- холiття. на зразок наведеного з недавньої статтi. бо всi цi зразки спотворення українського слова перейшли до шеститомника з того ж таки „зеленого“ словника. так би мовити. але для мене ясно. без дбайливої мовностилiстичної обробки. але нас не може не турбувати змiст дальших словникiв цього Iнституту. зокрема двотомного Росiйсько-українського словника. Пономарiва викликають хоч-не-хоч сумнiв. що письменники пишуть твори. Додамо до цього. великої. дiда-бабу витягати з могили? — може заперечити менi О. зазна- чимо принагiдно. Правдиво зазначає О. Ми не маємо намiру втручатись у внутрiшнi справи Iнституту мовознавства. як iлюстрацiї. а й наш майбутнiй хлiб. студентам та iншим. що саме з таких сумнiвних джерел випливали перекрученi значення давнiх українських слiв. дарма що в Iнститутi мовознавства „багато дечого змiнилося“. Пономарiв. над яким саме тепер працюють нашi мово- знавцi. коли розташовувались бiля селищ заводи. окрiм хiба фейлетонiв. який до того ж запевняє в своїй статтi. що коли такою мовою пересипати словники. вiдпуск матерiалiв (видача. фрази не тiльки з класикiв i тих сучасних письменникiв. хоч повилазьте!“ Але спинiмось на. Ми радо вiтаємо такi змiни в життi Iнституту мовознавства. Пономарiв. не кожний науковий працiвник Iнституту мовознавства може братися за таку вельми вiдповiдаль- ну. до словника. попавши зi своїми фразами. що укладачi словникiв беруть до певних слiв. сам вiн признається. мова яких — iще недолуга й убога. не берусь су- дити. молодик). як укладання наших словни- кiв. мовляв. яким поде- куди має пiдстави хвалитись О. знаходилися в морях та океанах острови тощо. Пономарiв. що купували. хоч i сам О. Навiщо. а й у шеститомному Українсько-росiйському словнику. ми не хочемо згодом казати. почувався вже майже класиком i переймався думкою. можна було пожиточно користуватися всiм. щоб ними десь. загальнонацiональної ваги справу.

примiром. через те поряд iз зразково опрацьованими сто- рiнками можна натрапити зненацька на сумнi рецидиви „зеленого“ словника. тому що). а тому. проiлюструвати це прикладами з живої мови. щоб у росiйських академiчних словниках поряд iз правильними словами. й саме це спонукує мене ворушити старе. нема. Я — частково обiзнаний iз матерiалами до нового двотомного Росiйсько- українського словника. чи є це штучне. Грiнченко брав до свого словника (i ми досi користуємось ним охоче) далеко не все. наприклад. примiром. — не збирачi утилю. в ньому серед багатьох синонiмiв можна знайти саме те. без якого рiдко хто обходився серед дореволюцiйних українських публiцистiв та промовцiв. як кажуть у народi.“. нарештi. що потрiбно семантично чи нюансово. пiд отим самим „вiдiрви та викинь“ — уст. Читаємо: недрiмаючий. — ндравиться. навести дiалектизми. що збирати й як. сомневаться. яким рекомендується не тiльки добре знати основнi лексичнi. якi доклали сил. що його вiдiрви та викинь! Вiзьмiмо. одiозне колись слово позаяк (нiби синонiм до загальновживаних бо. що виходило з Iнституту мовознавства. Кажу це все не на зайвий докiр нашим мовознавцям. а — науковцi. стояло б. як не знайдете там i багатьох iнших подiбних див. аби збирати. яким байдуже. а з кiнця. через те що. на- вiть пiд рубрикою „редко“. а що — штучне або скальковане. органiчне для мови. Мушу насамперед щиро визнати поступ уперед в укладаннi цього словника про- ти всього попереднього. Але матерiал до рiзних лiтер укладають рiзнi працiвники. щоб росiйський мовознавець не знав. не наслiдувати прикладу Б. а тим часом Б. таке. Грiнченка в справi вкладання словникiв? Адже за його часiв теж не бракувало словесного мотлоху чи полови. в якому правильних українських вiдповiдникiв треба було шукати з початку наведених слiв. що хочу як письменник знайти дiловий контакт i взаєморозумiння в нашiй спiльнiй спра- вi. недрiмливий i. сумлеваться. нравиться. як треба правильно сказати по- росiйському — „снимаю с себя ответственность“ чи „раздеваю с себя ответ- ственность“? А чому ж це допустимо в аналогiчних випадках у нас? Чи не слiд би. недремний. нарештi. непотрiбне слово в грiнченкiвському словнику? Нi. Вiдповiд- но до цiєї „зеленої“ традицiї дано й переклад вислову недремлющее око як 163 . над якою вони працюють. примiром.укладачiв безоглядно тягти до словникiв усякий непотрiб? Та працiвники. вам щодо цього брати приклад у росiян i повчитися в них. але не прижилися в живiй мовi народу. Вiзьмiмо. копiткою працею укладачiв. Матерiал до словника на деякi лiтери справдi приємно вражає сумлiнною. щоб дати щонайбiльше українських вiд- повiдникiв до кожного росiйського слова. товаришi мовознавцi. iдiоми тощо. Таким словниковим матерiа- лом зручно користуватися. а й визначатися чуттям мови. що записують картотеки слова. вмiти елементарно розрiзняти. iз матерiалiв до цього словника українськi вiдповiд- ники до росiйського недредремлющий. що могли проскочити. як треба культурно поводотисяя з рiдним словом? Чом би вам. цебто „устарелое слово“ або. що траплялось йому напохватi. Не можна-бо приглухуватому або й зовсiм глухому доручати перевiряти нотний запис щойно проспiваної пiснi! Чи можна собi уявити. дарма що на письмi й з уст можна в Росiї натрапити й на таке? Чи можна припустити. що в тому чи iншому текстi є природне. а лише критично пересiяНе й науково перевiрене. синтаксичнi й фразеологiчнi норми тої мови. до того ж часто пiд фатальною рубрикою „редко“ або ще гiршою — „уст.

але в усьому цьому Iнститут мовознавства не бере майже нiякої участi. повчити часом i нас. це обурює. вдозвiль. тiльки те саме росiйське слово. як через тi ж причини до росiйського вдоволь наведено україн- ське слово вдосталь i те саме росiйське вдоволь. наче нема всiм вiдомих українських слiв сказ. нiби як укра- їнський вiдповiдник. знає обмежене число людей. телеба- чення.). Видимо. на яку справедливо нарiкає в своїй статтi О. а потiм уже — пра- вильне українське брак. Пономарiв? Хiба наших мовознавцiв не вражає iнодi мова наших пiдручникiв або така продукцiя видавництва „Радянська школа“. вповнi. так. з тих самих побудникiв на медичний термiн водобоязнь стоїть. радiо. забирають слово в цих пекучих питаннях. Не iнакше. поки той не випустив у видавництвi „Ра- дянська школа“ аж шiсть тиражiв цiєї культивацiї суржика в нашiй школi? У тишi академiчних кабiнетiв укладається й новий двотомний Росiйсько- український словник Iнституту мовознавства. як не вам. товаришi мовознавцi. скажениця. якi вряди-годи. на запрошення редакцiї тут висловив свою компетентну думку й працiвник Iнституту мовознавства. письменникiв. до якого можна було б додати ще — нестача. улаштовуємо огляди мовного стану в рiзних виданнях та органах. Але чому ви не виявляєте iнiцiативи в цiй боротьбi слова? Чом би вам не скликати конференцiї чи наради працiвникiв редакцiй газет i журналiв I не допомогти їм побачити їхнi помилки? Чом би вам не допомогти в цьому також працiвникам радiо й телебачення? Чому ви вiдразу не сигналiзували про загрозу псування мови учнiв „посiбником“ М. теж грiшних. — такi вже застарiлi. а смиренно мовчали. Не дивно пiсля згаданої вже статтi „На спiльнiй нивi“ прочитати на ро- сiйське слово неимение на першому мiсцi — вiдсутнiсть. до призволящого. на який слушно реагував журнал „Україна“. № 5 за 1965 р. вмiстивши замiтку „Оце так посiбник!“ i колективний осуд цього витвору? Причому. товаришi мовознавцi. що й вас. крiм двох-трьох осiб. Дивна рiч: ми стiльки пишемо й говоримо про потребу пiдносити куль- туру нашої мови. що має заступити горезвiсний „зелений“ словник. сказати своє поважне наукове слово. скаженiвка. А тим часом це є та справа. як i кожну культурну людину на Українi. на думку вчених працiвникiв. навiть не помiчаючи огрiхiв? Хiба Iнститут мовознавства задовольняє мова наших газет. доктор фiлологiчних наук Ф. Жилко (див. Я маю певнiсть. удостачу. виступаємо про це в пресi. Стефанце- ва з його лексичним добором. як Орфографiчний словник М. доволi? Чи цi слова. Пономарiва. як треба орудувати українським словом! Яка це спiльна нива. на яких вибоїнах Iнституту мовознавства вкладачi словника загубили всiм вiдомi українськi слова — вволю. що їх усiх треба пiдновити єдиним словом вдоволь? Неймовiрно. А де. а другi тiльки споглядають. „сигналiзуючи небезпеку“ й бажаючи перейти до деяких вад самої форми роботи Iнституту мовознавства. тiльки вже пiд pyбpикою — „розмовне українськe слово“.недрiмаюче око замiсть давно вiдомого українського крилатого вислову не- дремне око. подiбно до О. досхочу. Стефанцева.: „Україна“. слiд було б давно вже втру- титися в це дiло. Кому. 164 . водобоязнь. на всяких зборах. коли однi орють i сiють. але — факт! Я мiг би наводити дуже багато ще таких дивовижних моментiв iз мате- рiалiв до цього словника. i який там матерiал пiдгото- вано до друку. й торкнувся я цього питання лиш принагiдно. але це не є метою моєї статтi.

№ 26) i перекладач Н. мали на оцi тiльки ту мету. а й викладачi мови та лiтератури. принаймнi. Задля ясностi У розмовi про двотомний Росiйсько-український словник Iнституту мо- вознавства УРСР я не хотiв нi применшувати певних досягнень наших мо- вознавцiв. Зрозумiло. коли вiн не раз уже демонстрував нам свої позитивнi наслiдки? У словниковiй справi. №31). Iнститут мово- знавства може й мусить зробити. артисти. — боротьбу 165 . яких я торкався в останнiй i попереднiх своїх статтях. Пилинський. до якого. що мої виступи в пресi вiдразу знаишли вiдгук. ми станемо з вами на спiльну ниву. який однаково цiкавить усiх нас. нема змоги розглянути ввесь матерiал до словника багатьом людям. Менi можуть заперечити. Пильно й ненастанно Полiть бур’ян. обговорити бодай тi спiрнi питання. проти чого я тут застерiгаю.. коли робиться велике дiло. Чистiша вiд сльози Вона хай буде! 3. але доповiсти. мiзерну частину яких я навiв вище. Та й чого нам цуратись випробуваного методу громадської апробацiї .в якiй мають узяти щонайактивнiшу yчacть широкi кола нашої громадсько- стi. мали на метi знайти спiльний контакт мiж нами. I є певнiсть. свiдчить про своєчаснiсть i актуальнiсть тих питань. Фiрсель („Об’єктивно про суб’єктив- не“. може. як i взагалi в справах культури мови. що пiзно буде кри- тикувати чи висловлювати побажання й жалi. що є й нагода поговорити про вклада- ння двотомного словника. коли ще маємо тiль- ки матерiали до словника.. щоб нам усiм правили за робочий девiз вiкопомнi слова невтомного працiвника й великого патрiота Максима рильського: Як парость виноградної лози. про цю працю. треба не вiд- межовуватись один вiд одного академiчними стiнами. Невдовзi на мою статтю вiдгукнулися в „Лiтературнiй Українi“ два ав- тори: М. Зустрiвшись у дiловiй обстановцi. де треба разом сiяти й разом полоти. Мої конкретнi зауваження про тi чи тi помилки в укладаннi згаданого й ранiш виданих словникiв. помилки. коли словник уже вийде з друку й на пiдставi його редактори у видавництвах виправлятимуть у наших рукописах сказ на водобоязнь i недремне око на недрiмаюче. дарма що працюємо на спiльнiй нивi. а сприяти один одному. висловлюючи свої зауваження й побажання та даючи поради. навiщо здiймати тривогу. очевидно. Це видно з самого заголовка статтi й її змiсту. Плекайте мову. бо це. Скiльки я пам’ятаю. й укладачами словника. Я мiг би тiльки радiти. щоб домовитися в рiзних спiрних питаннях. ще нiколи не було зустрiчi в нас мовознавцiв хоч би з письменниками. що й я. якi завжди бувають. серед яких мають бути не тiльки письменники й журналiсти. тим бiльше. що на такому дiловому ґрунтi ми завжди змо- жемо домовитися. якi визнають i самi мовознавцi. працiвник Iнституту мовознавства („Пiдставно“) чи („безпiдставно“). письмен- никами. ще й не ввiйде все те. а не сам словник. Але слiд пам’ятати. Чому б нам не зустрi- тись найближчим часом. коли б названi авто- ри. нi заплющувати очi на хиби в їхнiй роботi. сперечаючись зi мною. взагалi працiвники культурного фронту. працiвники радiо й телебачення.

за чистоту й культуру мови, — а тому не приписували в полемiчному захватi
не властивих менi тверджень i намiрiв.
М. Пилинський, пiдтримуючи мою вимогу тiснiшого контакту мiж мово-
знавцями й лiтературною громадськiстю, поминув увагою тi конкретнi хиби
в матерiалах до двотомного Росiйсько-українського словника, якi я наводив у
своїй статтi, а натомiсть став шукати суб’єктивне, „смакове“ в моїх зауваже-
ннях про мову i перекладiв журналу „Всесвiт“ („Лiтературна Україна“, 1965).
Що ж — i це добрий задум, якщо здiйснювати його об’єктивно, виходячи з
того, що написав iнший автор. М. Пилинський заявляє: „У багатьох випад-
ках письменник (цебто я. — Б. А.-Д.) покладається тiльки на свої особистi
смаки. Краще, мовляв, казати „поклав книжку на горiшню полицю“ замiсть
„на верхню“. Чому? Якi пiдстави вiддавати перевагу українським словам го-
рiшнiй — долiшнiй перед верхнiй — нижнiй? А як тодi з козацьким Низом,
Верхньою Хортицею, запорiжцем — низовиком?“
Мене передусiм дивує, невже М. Пилинський не вiдчуває нюансової рi-
зницi мiж висловами „краще казати“, якi вiн наводить, нiби цитуючи мене,
й „мабуть, краще написати“, як тоє насправдi в моїй статтi? Невже науко-
вии працiвник не розумiє, що, викинувши з моєї фрази слово мабуть, вiн
надав їй тону iмперативного припису замiсть того характеру припущення чи
пропозицiї, який вона досi мала? У жоднiй статтi про мову я не вдавався до
дидактичного, а тим бiльше менторського тону й не висловлював своєї дум-
ки як незаперечне твердження, крiм таких явних помилок, як у перекладi
Н. Фiрселя, про що мова далi. У статтi „Про те саме“ я писав: „Оцiнюючи
певнi явища як хибнi, на мою думку, менi хочеться лише звернути увагу на
те, що суперечить традицiям нашої класики й живої мови народу, а заразом
змусити читача замислитись над словом, над слушнiстю вживання його в
тому чи iншому контекстi“. Проте М. Пилинський запевняє, що „не можна,
твердить (пiдкреслення моє. — Б. А.-Д.) Б. Антоненко-Давидович, говорити
„товста книжка“ — треба тiльки „груба книжка“, тимчасом як i цей вислiв
наведено в мене пiд тою самою рубрикою „мабуть, краще написати“. Що
це — полемiчний засiб чи дивне нерозумiння того, що написано чорним по
бiлому?
Звiсно, є в українськiй мовi слова горiшнiй i верхнiй, i я, обстоюючи
синонiмiчне багатство нашої мови, нiде й нiколи не заперечував права на
iснування нi цих прикметникiв, нi близьких до них прислiвникiв, але в пев-
них контекстах я вважаю за доцiльне вживати саме одного, а не другого
синонiма. Тут, безперечно, важить особистий смак або, iнакше кажучи, чут-
тя мови. Гадаю, що мiй опонент не надаватиме переваги несмаку над смаком,
браку чуття мови над наявнiстю його. Менi бiльше подобається „горiшня по-
лиця“, а не верхня, тим-то й раджу його нашим перекладачам. Питаєте,
чому саме подобається? А тому, що на Українi здебiльшого кажуть угорi, а
не вверху, не кажуть верховище замiсть горище. Але є в нашiй мовi слова
верховина, верх (наприклад, „на версi дерева“ ), є також вислiв „моє зверху“,
отже, нiякий Антоненко-Давидович не скаже „горiшнiй одяг“ замiсть верх-
нього. Яка тодi потреба М. Пилинському тлумачити на свою вподобу мої
слова, ба навiть патетично вигукувати: „А як тодi з козацьким Низом, Верх-
ньою Хортицею, запорiжцем-низовиком?“, — про що й мови не було в жоднiй
моїй статтi. Але щоб читачi не подумали, нiби я вiдбiг нормального глузду
й стою за козацький Дiл i запорiжця-долiшника, мушу запевнити, що є й
козацький Низ iз запорiжцем-низовиком, i стоїть серед Днiпра, як i стояла

166

завжди, Верхня Хортиця. Треба тiльки, як кажуть у народi, дивитися — що
й до чого.
Те саме можна сказати й про слова грубий — товстий. Менi бiльше подо-
бається „груба книжка“, а не товста. Чому? А тому, що так казали мої баби
в Ромнi й Недригайловi (цебто на Лiвобережжi), та ще й досi так кажуть у
народi навiть дiти. У селi Кропивнi на Житомирщинi я натрапив у бiблiоте-
цi на таку сцену: приходить дiвчинка й просить бiблiотекарку: „Дайте для
мого брата оту книжку про шпийонiв“. — „Як вона зветься?“ — питає бiблiо-
текарка. „Та я забула, отака грубенька книжка“. Таки грубенька сказала, а
не товстенька. А тим часом М. Пилинський пише: „Можливо, Борис Дми-
трович призабув, що слово грубий у такому значеннi — не властиве народнiй
мовi принаймнi всiєї Лiвобережної України. Майже всi письменники (ми мо-
жемо назвати десятки iмен) пишуть саме про товстi предмети, добираючи
частiше iнших синонiмiв (гладкий, огрядний, розгодований та iн.), коли йде-
ться про людей, а прикметник товстий „припасовували“ саме до книжок“.
Отож, за М. Пилинським виходить, що слова грубий у такому значеннi не-
ма в народнiй мовi. На мовний „смак i слова Б. Антоненка-Давидовича М.
Пилинський може, розумiється, не зважати, а от до слiв Б. Грiнченка на-
шому мовознавцевi слiд би придивтись пильнiше, бо Б. Грiнченко вживав
прикметника грубий i до iменника книжка, й до iнших предметiв, хоч як
того не хочеться моєму опонентовi: „грубе дерево“, „груба сорочка“, — наво-
дячи в своєму словнику й приклади з прикметником товстий: „Деревце те
не товстеє“, „сорочка товста“, навiть зима — „тодi саме була товста та люта“
(див. Словник Б. Грiнченка).
Не цуралися прикметника грубий у тому значеннi, яке я навiв, i нашi
класики: „Вже на кiнцi призьби пiзнав Йон Гашiцу по чорних косах, що
вибились з-пiд рядна i лягли на ньому, як двi грубi гадюки“ (М. Коцюбин-
ський); „Юрба розбила ногами грубий морський пiсок“ (Леся Українка). Не
боялися класики вживати прикметника товстий i до людей i не лишали його,
як запевняє нас мовознавець, спецiально для книжок: „Молодець був жва-
вий, товстий, високий, кучерявий“ (I. Котляревський); „Не до пана старого,
усатого, товстого“ (Т. Шевченко).
Нi, таки не Б. Антоненко-Давидович призабув, а М. Пилинському, мо-
жливо, випало з пам’ятi, коли й як уживали нашi письменники слiв гру-
бий — товстий. Пiсля цього мене вже не дивує, коли мiй опонент наївно
питає: „А що робити з усталеним поняттям „товстий журнал“? Невже —
„грубий журнал“?“ А втiм, заспокою опонента, я — не проти й „товстого
журналу“, якщо хтось усталив це поняття; мене тiльки дивує, чому тодi
в Українсько-росiйському словнику, який видав 1963 р. Iнститут мовознав-
ства, вислiв „товстий журнал“ наведено як застарiлий (див. т. VI, с. 61)?
Невже слова, наведенi в словнику, спочатку стають застарiлими, а потiм
уже всталюються? Як вiдомо, досi бувало навпаки...
У такому планi домислювання за мене М. Пилинський пише далi: „Б.
Антоненко-Давидович виступає проти слова вiдпуск i пропонує вживати за-
мiсть нього слова видача, продаж. Але така замiна можлива тiльки в побу-
товiй мовi, а в економiцi iснують термiни „вiдпуск товарiв“, „вiдпускнi цiни“
i окремо „продажнi цiни“. Так само i в технiцi зустрiчаємо поняття вiдпуск,
вiдпускний („вiдпускна крихкiсть металу“). Отже, це слово, безперечно, здо-
було собi мiсце в мовi, i даремно письменник залiчує його до „таких чудес,
як безчасся i новомiсяччя“.

167

Нi, надаремно мовознавець М. Пилинський хоче переконати читача, нiби
письменник Б. Антоненко-Давидович виступає проти слiв вiдпускати, вiд-
пуск, якi, безперечно, є в українськiй мовi. Але треба думати, коли й де слiд
їх ставити, а не тулити в фразу безоглядно. Писав Т. Шевченко: „Петра на
волю вiдпустили“, — кажуть i в народi: „Оце наївся, треба й очкур вiдпусти-
ти“, — але не писали класики, не каже й народ: „Менi в крамницi вiдпустили
чоботи“, — а писали, казали й казатимуть — „продали чоботи“. Дiловод, що
звик до канцелярської мови, можей написати помилково замiсть „продаж
чобiт“ — „вiдпуск чобiт“, але те, що можна простити дiловодовi, важко ви-
бачити мовознавцевi, який тiльки припускає можливiсть замiни в побутовiй
мовi канцелярсько-неоковирного „вiдпуск чобiт“ на звичайний „продаж чо-
бiт“. А саме про це я й повiв мову в своїй статтi, отже, не про економiчну або
технiчну термiнологiю, де слово вiдпуск, напевне, є в технiцi й може бути в
економiцi, хоч не збагну, чому мовознавець М. Пилинський уважає, що „вiд-
пускнi цiни“ або „продажнi цiни“ — кращi за „цiни видачi“ й „цiни продажу“.
Але сперечаємося зараз не про термiнологiю (це — окрема тема, що потре-
бує окремої статтi), а про лiтературну мову, отож не було нiякої потреби М.
Пилинському загадувати наперед, чого б накрутив Б. Антоненко-Давидович,
якби вiн був не тiльки письменником, а ще й членом термiнологiчної комiсiї.
I все-таки мiй опонент раз у раз удається до цього, навряд чи наукового
способу полемiки.
Для чого вiн це робить? Хiба йому бракує наукової арґументацiї, щоб
довести слушнiсть своєї думки, посилаючись конкретно на приклади з кла-
сики й живого мовного буття, як це раз у раз робив i роблю я, керуючись не
тим, що менi зненацька заманулось, а тим, що було, є й буде, на мою думку,
доцiльним у нашiй мовi? Маю певнiсть, що М. Пилинський мiг би теж поле-
мiзувати зi мною таким способом, якби вiн мав на метi в своїй статтi тiльки
iнтереси культури мови, а не тенденцiйний намiр довести будь-що-будь, нiби
я хочу архаїзувати нашу мову й тим збiднювати її та обмежувати. Вiн так
i закликає без усякого логiчного зв’язку з тим, що написав попереду: „Не
архаїзуймо нашу мову (до речi, чому не „нашої мови“, як того вимагає гра-
матика? -Б. А.-Д.). Зважаймо на розвиток i змiни в її лексичному складi. Не
треба її збiднювати й обмежувати“.
Хоч М. Пилинський i не обтяжив себе потребою навести бодай один
приклад у мене „архаїзацiї нашої мови“, та на цьому пунктi я вважаю за
потрiбне докладнiше спинитися.
Кожна жива мова, писав я в однiй зi своїх статей, зазнає постiйних змiн,
коли однi слова зникають, змiнюючись новими, iншi слова набирають iз ча-
сом нового змiсту, а iнодi навiть нової морфологiчної форми. Новi життєвi
обставини створюють не тiльки новi поняття з новими словами, а й новi
приказки, прислiв’я, iдiоми. Не розумiти цього може тiльки невiглас, а щоб
боротися з цим природним процесом, небагато знайдеться новiтнiх донкiхо-
тiв. Проте на шляху розвитку мов рiзних народiв траплялись диваки, що
силкувалися затримати свою мову в застиглих формах, усiляко борючися з
модернiзацiєю її. Був, наприклад, у Росiї адмiрал-слов’янофiл О. Шишков,
який у ХIХ ст., перешкоджаючи впливам „западников“ на формування росiй-
ської лiтературної мови, вимагав казати не героизм, а добледушие (вiд слова
доблесть) i звичайнi калошi називати мокроступами, але, розумiється, жи-
ття перемогло мертвеччину, й намагання О. Шишкова видається нащадкам
певнiше за анекдот, нiж за лiнгвiстичну течiю.

168

-Д. як тiльки натрапить на невiдомi йому слова. i таке українське слово. обходитися словом вiдноситися. — Б. нудитися. хлебороб. як жупан. з цiлковитою (пов- 169 . — було б нерозумно викидати його з ужитку. М. Пилинський бiльше думає про те. у теперiшнiй узбецькiй мовi. М. Є в українськiй математичнiй термiнологiї слово вiдношення („вiдноше- ння 1:3“). утворене з росiйського отношение. як чре- звычайный. телегpaф конче творити свої. Цих слiв нема й не могло бу- ти в словнику Б. Сподiваюся. що так можна зарахувати до архаїзм увсю нашу мову з її класикою й тим. як би це переконливiше довести. обходження словом вiдношення чи витискати дiєслова ставитись. На жаль. а й вислови. хлопкороб. Пилинський повiрить. А.. що мене не приваблюють лаври адмiрала О. але й вивiльняти. нидiти.) вказує. щоб уникати українських слiв. Це можна сказати й щодо деяких iнших росiйських слiв. подiбних до росiйських. „нацiональнi“. хоч таке слово було колись у нашiй мовi. Чи думає мiй опонент про те. бунчук та. що сучаснi дiти бавляться м’ячем. а й далеко пiзнiше. що чуємо. примiром. мабуть. коли працiвник видавництва чи редакцiї газети iнодi. Шишкова? Я не пропонуватиму називати квартплату комiрним.. або замiсть усталених iнтернацiональних термiнiв радiо. блищати. вiдразу зараховує їх до архаїзмiв i виправляє на „сучаснi“ — страждати. стерня тощо. на ходу творить (калькуючи) слово „пiдставно“. ряхтiти. не кажучи про те. а не опукою. де до українського прикметника звичайний додано росiйський префiкс). такi. вiйськових. попастися — на потрапити („потрапив у полон“). але нема нiякої потреби в побутовiй мовi замiняти iменники ставлення. подiбно як у нiмцiв — der Rundfunk. куль- турних та iнших стосункiв мiж ними мови запозичали одна в одної не тiльки слова. що й у сучаснiй росiйськiй мовi натрапляємо на багато українiзмiв. der Fernsprecher тощо. замiняючи скрiзь слово дiло на справу („майстер своєї справи“). Багато слiв є в українськiй мовi й тюркського походження: кавун. що „на цьому тлi навiть деякi слушнi загалом зауваження письмен- ника викликають до себе певну недовiру“. який серйозно вимагав би викидати з нашої мови цi слова тiльки тому. що якийсь зразок наводи- ться „цiлком пiдставно“. коли стали тiснiшi стосунки мiж братнiми на- родами: девчата. так би мовити. як перероблене тюркське чапан. Я — також рiшуче проти того. вiн не пошкодував труду знайти навiть кальку в статтi „самого Антоненка- Давидовича“: „Автор (цебто я. тютюн. На наших очax розвивається далi українська мова. а щоб пiдсилити цю недовiру. що iнколи роблять не в мiру ретельнi плекачi чистоти нашої мови. З прикметника вiль- ний утворилось не тiльки дiєслово звiльняти. примiром. Грiнченка! Було б тiльки на шкоду нашiй мовi боротися з словотворенням i затримувати її в стародавнiх архаїчних формах. повiльний утворилось дiєслово уповiльнювати. не назову першотравневий салют „першотравневою ясою“. Унаслiдок iсторичного спiвжиття народiв i економiчних. гибiти. якi так само органiчно прижилися в українськiй мовi. що вони — iншомовного походження. дарма що саме так казали на Українi за козаччини. є не що iнше. те- пер — на зараз („зараз у нас весна“) або попасти. хоч треба було сказати: цiлком обґрунтовано. телефон. й не вдаватимуся в тугу. Чимало слiв попало в нашу мову з росiйської. занесених туди не тiльки за часiв Петра й Лизавети (наприклад. що живе в устах народу? А варто було б подумати. непoладки. Навряд чи знайдеться такий дивак. Але я — проти тої боротьби з „архаїзмами“. козак. зi слiв поволi.

yтвореного вiд дiєслова стосуватися. з якими я — частково обiзнаний. Пилинському за його зауваження. якщо мовознавцi не запишуть слово пiдставно до своєї картотеки. є скорочена (але не виправлена!) моя доповiдь на багатолюдному засiдан- нi Секцiї художнього перекладу Спiлки письменникiв. що так не сподобалася Н. Нiхто з присутнiх на засiданнi наших вiдомих перекладачiв. Пилинський обстоює престиж своєї установи. де вiн працює. але. Для чого це я робив? Для того. на яку посилається М. не завжди науковими засобами. вiддаючи належне багатьом позитивним рисам цiєї працi. наприклад. як це робить мiй опонент? Гадаю. вiд штучного стосовно. Стаття „Щоб яскраво й точно“. закидав менi невимогливiсть в оцiнцi загальної перекладницької практики „Всесвiту“. а багато мовних помилок у своїх творах. то другий мiй опонент. нiж те. i край! Це не по-нашому! Забороняю це я! Та. письменникiв i всiєї української культурної громадсько- стi. Отут небезпiдставно можна було б сказати цитатою з М. але запевняю. Фiрселем. тому я не журитимусь. яким. дехто. Та якщо М.ною) пiдставою“. Рильського: Завзятцi є такi. як вiдомо читачевi. що вiн цiлком приєднується до того. Я розумiю.. бо творення словника є спiльна справа мовознавцiв. що показують матерiали до словника. мушу придiлити увагу також йому. що „так переконливо довiв М. як видно з його статтi.. Фiрселевi. надто раннього перiоду моєї творчостi. часто й цiлком пiдставно пишаються працiвники Iнституту мовознавства. Козаченко. що з мiною Мойсея Скрижалi нам несуть: не можна так. засвоїти котрi мiй другий опонент. М. захопившись своїм завданням. Проте менi хочеться дiзнатися. знаходжу багато такого. Це — нудно й нецiкаво. Навпаки. а лише критикував хибнi моменти в укладаннi двотомного Росiйсько-українського словника. що тут вiн. Пилинського захистити реноме й роботу iнституту. Фiр- селя з нiмецької. є гiрше. Я щиро дякую М. а 170 . ба навiть схвалюю в цьому випадку бажання М. що проти них треба боронитися. Фiрсель. Мушу довести до вiдома опонента. письменникiв. критикiв i редакторiв не зауважив менi помилковостi моїх визначень в оцiнцi перекладу Н. чим саме пiдставно. Пилинський. просто спустив з ока дiйснi потреби й вимо- ги нашої сучасної епохи. захищає тiльки помилки свого перекладу. Пилинський скеровує цi абсолютно слушнi слова нашого прекрасного поета й великого знавця української мови саме проти мене. Пилинський“. що тут я мiг би прийти йому на допомогу й навести не одну-однiсiньку. бодай iз чемностi. я не гудив нашої поважної культурної установи. але не доберу — навiщо? Хiба Iнститут мовознавства потребує цього? I проти кого й чого виникає така потреба захисту? Адже в своїй статтi. тим бiльше що в лiтературнiй мовi вже усталився його однокореневий антонiм безпiдставно? А тим часом слово стосовно є в шеститомному Українсько-росiйському словнику. скажiмо. не мав дозвiлля. щоб цей словник був ще кращий. заявивши для бiльшої аргументацiї. Менi дуже важко спе- речатися з Н. коли перечитую написане. та ще й такими. Хiба критика й самокритика — такi вже рiдкiснi й небажанi явища в Iнститутi мовознавства. Н. що в мене нiколи не було розбi- жностi в поглядах щодо мови з покiйним М. похiдне вiд iменника пiдстава. В. в якiй я аналiзував практику перекладiв з iноземних мов журналу „Всесвiт“. Рильським. що мене самого не задовольняє. бо кожного разу. бо для цього треба повертатись до азiв.

Може. Фiрселя. а й леви. Ласкаво погоджуючись зi мною. а виходив iз того. а й стилiстичною невправнiстю перекладача. вони вдавались саме до слiв усмiхатись. жали свiй хлiб i посмiхалися злорадно“ (М. Важко такому „об’єктивному“ переклада- чевi говорити про чуття мови й художнiй смак. чого. Фiрселя не обходить. не кажучи вже про зоологiв. як водиться. не думаючи про те. Якщо мiй опонент не вiрить. прикро вражаючи читача не тiльки семантичною невiдповiднiстю. посмiшка. „Де той погляд молодецький.Фiрсель i в своїх дальших твердженнях виходить iз цих засад. мали в своїх творах надiляти всiх левиць гривами? За це на них могли б справедливо образитись не тiльки звичайнi читачi. Лермонтов. усмiшка. Шевченка не- ма в „Кобзарi“ „променистих“ слiв посмiшка. Стороженко). редактори „Всесвiту“ ще пiдтягали до мовної „кондицiї“. Але розгляньмо. Ю.. що досить якомусь слову бути в словнику чи творi сучасного письменника. Фiрсель передає нiмецький оригiнал. доводячи. заради справедливостi. щоб не обтяжувати увагу читача. що то є за об’єктивнiсть перекладача художньої лiтератури (а не дiлових паперiв та оголошень!) Н. мають су- б’єктивний характер. сарказм або кепкування з когось чи з чогось. Я зауважив. що й у цiй сферi в перекладача далеко не все гаразд. З цього погляду. Н. а коли треба було висловити iронiю. що „колись слова 171 . Фiрселя. а ще й на свiй художнiй смак i чуття мови. Фiрсель уважає. Яновський помилився з словом посмiшка тiльки раз. якою вiн пе- рекладає. його усмiшки“ (О. „До смертi не забуду його погляду. а запропоную моєму опонентовi звернутись до мене за поясненням безпосередньо. минаючи вимоги контексту. що в „променистому i в основi своїй радiсному словi посмiшка є стiльки вiдтiнкiв“. Невже пiсля цього росiйськi письменники й перекладачi. Шевченко). Коцю- бинський). „Це. Я не бачив нi оригiналу. не тiльки на деяке своє знання української мови. як Н. що. спираючися. заплака- на мати“ (Т. а Н. нi натурального вигляду перекладу Н. посмiшка з мене“ (Словник Б. Про це й iшлось на засiданнi Секцiї художнього перекладу. На цьому варто спинитись. мої оцiнки Фiрселевого перекладу. усмiх: „Нехай мати усмiхнеться. безперечно. в природi не буває. посмiятися („I всi злiї посмiяться. Д що Н . посмiхатися. хай загляне в Словник мови Шевченка видання нашого Iнституту мовознавства. звiсно. тодi вiн зрозумiє. Але Н. якби вiдкинув особистi амбiцiї й бiльше дбав за чистоту й культуру тої мови. слiд зазначити. як вiдомо. що в перекладi мого опонента раз у раз мелькають сло- ва посмiхнувся. я не спинятимусь на них. Фiрсель тiльки виграв би в своїй дальшiй роботi. котрий. що надруковано. що подекуди Н. Фiрсель намагається пiдвести пiд свої твердження навiть теоретичне пiдґpyнтя. „З посмiху люди бувають“ (прислiв’я). I що ж — мiй „об’єктивний“ опонент пише. вони брали з народних уст слова посмiхатися. Здається. М.. де той всмiх веселий“ (Мар- ко Вовчок). наприклад. Яновський ужив цього слова в такому розумiннi. нарештi. посмiх: „Ходили в поле. що в Т. що пе- рекладач Н. як упаду в руки“). кoли нашим класикам треба було взяти „променисте й в основi своїй радiсне слово“. користуватись. Грiнченка). А втiм. Фiрсель помиляється раз у раз. Андрiанова спецiально спинилась на то- му. у поемi „Мцирi“ помилково описав левицю з гривою.вiдома перекладачка з нiмецької Н. що випадкова помилка навiть у класика не зобов’язує її повторювати. що навiть Ю. зате є далеко не променистi посмiшище („Бо на посмiшище ведуть старого дурня научати“). як уже можна ним безоглядно. посмiшка.

мало що й задержалося б у нашiй мовi. ма- буть. Фiрселя. i тої. взявшись читати. з якої перекладаєш. Отже. якщо й попадало на сторiнки художньої лi- тератури. певне. не замислюючись над контекстом. проте. зимовий вечiр.. А. що були переосмисленi“. як замерзає Днiпро“. згодився пiти зi мною подивитись. — А тому. — тому лишаюся при своїй думцi. Тато. значна. досi думали. то тiльки задля колориту як канцелярсько-росiйський атрибут. Бо без цього в перекладах i далi вра- жатимуть читача не тiльки „недолiки характеру“. Менi здається. поки хтось iз лiнгвiстiв не напише на цю тему спецiальний науковий трактат.. коли вiн. Не пра- цюючий в недiлю тато згодився пiти зi мною подивитись на замерзаючий Днiпро.“ Насупившись. зробивши з нього посмiшку. швидко синiючи. „Становий стояв серед канцелярiї з папером у ру- ках“ (М. що творилося сторiччями. Не менш цiкавим для лiнгвiстики є й друге вiдкриття Н. якi чомусь бiльше любили слово папiр у всяких значеннях: „Думи мої. як пишуть перекладачi. а й для лiнгвiстiв. а й недолiки. — Та ось: синiючий. а з уст на- роду. лихо менi з вами! Нащо стали на паперi сумними рядами?“ (Т. з класики. заходяче. йому краще не переусвi- домлювати те. Фiрселем виходить. то одна або двi помилки. — Б. а практично засвоїти давню iстину: аби вправно перекладати. працюючий. Шевченко). недолiк i не забувати про iншi пiдхожi слова.бумажник в українськiй мовi не було“. замерзаючий. вони (цебто цi слова. 172 . слова усмiшка..Фiрсель хоче брати позитивну участь. думи мої. Заходяче сонце сховалося за горизонтом. треба добре знати все багатство тої мови. Фiрсель. коли б деякi перекладачi не переусвiдо- мили. тих потрiбних слiв. I якщо в цьому розвитку Н. бо й вони. Н. заперечуючи мою пораду не ставити навмання. Коцюбинський). Про одне внормоване непорозумiння Син хотiв похвалитись добре виконаним домашнiм завданням з україн- ської мови й дав менi свiй зошит.-Д. що в нашiй мовi є тiльки пасивнi дiєприкметники — зроблений. пише: „Але здавна ж iснує в українськiй мовi бумага (у значеннi документа)!“ Це вiдкриття — цiкаве не тiльки для мене — лiтератора. за Н. що. слова значний. — А як треба було написати? — Треба десь так: „Заходив. заявляє: „Мабуть. — Це нам задано вправи на дiєприкме- тники. що українська мова та її активний словниковий фонд можуть успiшно розвиватись i далi — без такої операцiї. Я вивчав українську мову не в канцеляристiв i волосних старшин. Але першi са- мостiйно складенi речення змусили мене насторожитися: „Заходив швидко синiючий зимовий вечiр. як мiй хлопець удосконалює в школi знання рiдної мови?“ — подумав я. „Цiкаво. Призахiдне сон- це сховалося за обрiєм. якою перекладаєш. примiром. то. що не працює в недiлю. як казали колись у волосних „розправах“ старшини й писарi. що слово бумага чи бомага. — Чому? — не мiг зiйти з дива син. 4. — Як? Де? — здивувався хлопчина. я припинив читання й сказав синовi: — У тебе що не речення. чи нестача.) i збереглися в активному словниковому фондi саме завдяки тому.. без яких важко зберегти художню якiсть ориґiналу.

котрих бракує нашiй мовi. Сабалдиря й М. получаемый) нема в українськiй мовi. Синявського. — Ви. й тому треба вдаватись до пiдрядного речення. втративши значення часу й виду та здатнiсть ке- рувати iменником. намагаючись надати тексту нормального українського вигля- ду. пiсля революцiї. тату. — Кажете. палючий вiтер. як обiйтись без активних дiєприкметникiв. П. я нiяково став гортати його й натрапив на 215-й сторiнцi на петитом друковану рятiв- ну. що вказують на ознаки того предмета. Вiдомий ще до революцiї великий знавець української мови П. наша мова так розвинулася. подавала поради.Шалi. що працює). за наведеним вище правилом.. — Головне — правило. Горецького й I. забули граматику! — посмiхнувся син i урочисто пiднiс менi свiй пiдручник: Кулик Б. Але вiдкiля взяли укладачi пiдручника це правило? Адже його ранiш не було.в сучаснiй українськiй мовi вживаються рiдко. чи рятуючу. що перемагає). й укладачi пiдручника „Українська мова“ знають це дуже 173 . Форми типу стояча вода. Бiдолахи! Вони виконують сизiфову роботу. лежачий ка- мiнь з наголошеними суфiксами -ач-. Не тiшила. як i тi неоковирнi слова в статтях i оповiданнях на зразок „недрем- люче око“ замiсть — „недремне око“.. активних немає.. набули прикметникових ознак (вказують постiйну ознаку предмета)“. що й П.. — А от побачите — принесу п’ятiрку! I таки справдi — другого дня принiс п’ятiрку. школа. перемагаюча Українська Армiя (та. а також пасивних дiєприкметникiв на -мий (вiдповiдно до росiйських читаемый. Рад. Житецький: активних дiєприкметникiв на -чий. Безперечно. Ви поставили менi оцiнку за мою працю? — Розумiється. дiєприслiвника або. „стрибаючий хлопчик“. Книжка О. який щось робить або робив. -яч. Трохи замислившись. -яч. яка знесла геть усякi заборони й утиски над українським словом. П. Грун- ського — твердили те саме. що замерзає). зiгрiтий.так само. примiтку й прочитав синовi: „Активнi дiєприкметники теперiшнього часу з суфiксами -ач-. що була в 20-30 ро- ках настiльним посiбником для працiвникiв культурного фронту на Українi. тату. як форми типу кипучий водоспад. над якими прiють редактори по редакцiях i видавництвах. двiйку. Син розгорнув пiдручник на 21З-й сторiнцi й переможно сказав: „Читайте. — вiдповiв я.. може. Гладкого. Напри- клад: працюючий робiтник (той. Жите- цький колись висловився так: „Щодо активних дiєприкметникiв. М.“ Не бажаючи дискредитувати в очах сина-учня його пiдручник. — Нема. бо правило пiдручника про активнi дiєприкметники пiдкидає й пiдкидатиме їм усе нове й нове мовне камiння. Активними називають дiєприкметники. замерзаючий ставок (той.. що витворила активнi дiє- прикметники? Так нi! Усi вiдомi українськi граматики радянських часiв -О. — повторив я. тату: „Дiєпри- кметники бувають активнi й пасивнi. Але мене вона не тiшила. тату. Але. Ку- рило „Уваги до сучасної української лiтературної мови“. нема активних дiєприкметникiв у нашiй мовi? — перебив ме- не син.сказаний. -ший. Українська мова. Г. то їх зов- сiм нема в народнiй мовi!“ („О переводах Евангелия на малорусский язык“).. „плачуча мати“ та iншi потворнi словеснi покручi. — Так це примiтка! — заперечив син. хлопець спитав мене: — А яку б.. 1966 р.

виписуючий тощо. Не звикають до цього й нашi найкращi сучаснi письменники О. Навiть далекий вогник на хуторi бiля мiстка теж здається менi зорею. пiдрядними реченнями чи вiддiєслiвними прикметниками. пiшов додому“. що нiяк не хочуть утрапити пiд неправильне правило названого пiдручника й усяко оминають активнi дiєприкметниковi форми. що виписує квитанцiї. як мужа мого. — бо в перших двох реченнях слово лежачий ви- конує функцiю прикметника. ко- ли мають видавати новий. Чом би нашим укладачам пiдручника української мови. втративши здатнiсть керувати iменником.добре — недарма в своїй примiтцi вони делiкатно пишуть: „Активнi дiєпри- кметники теперiшнього часу з суфiксами -ач-. але так звикли вже. — але не скажуть: „Лежачий на дорозi камiнь заважав людям iти“. а в двох iнших воно виступає вже як активний дiєприкметник.в сучаснiй українськiй мовi вживаються рiдко“. Ось. а в тому. тому й не слiд змiнювати“. а на постiйну ознаку предмета. виписуючий квитанцiї. уривок — iз повiстi „Гуси-лебедi летять“ М. неохочi до всяких поправок. — нiби активнi дiєприкметники минулого часу (вiд- повiдно до росiйських читавший. Чи не ближче буде до iстини сказати: активнi дiєприкметники теперiшнього й минулого часу не є вла- стивiстю сучасної української мови. Iз цих же причин правильно буде по-українському: „Питу- щого й близько не пускай до комори: все проп’є“. де пахощi сiна злегка притрушує туман i дух молодого. може захворiти на шлунково-кишковi захворювання“. користуючись натомiсть пасивними дiєприкметниками. як усi стали писати правильно: „Ласкаво (чи гостинно) просимо!“ Слушно писав про це знавець української мови письменник О. ще не затужавiлого зерна. Але спитати б: хто звик? Звикли були не так давно кербуди писати безглузде „Добро пожалувати!“. якi я взяв у вправi 393. А народ не звик казати: „Де тут сiюча пшеницю бригада?“ — або: „Рахiв- ник. наприклад: „Прошу тебе. що звик до да- ного слова даний кандидат фiлологiчних наук. чи звик народ“. може захворiти на шлунково-кишковi захворювання“. -яч. -юч-. наприклад. не зморозь мене. Кундзич у своїй книжцi „Слово i образ“: „Рiч не в тому. „лежачого не б’ють“. „Лежача на землi людина раптом пiдвелась“. не перебазуватись на науковi позицiї бодай щодо активних дiєприкметникiв i зняти явне непорозумiння з ними. Стельмаха: „А над усiм цим свiтом. получавший) уживаються часто чи активнi дiєприкметники теперiшнього часу тiльки нещодавно стали вживатись рiдко. що п’є (або — п’ючи) некип’ячену воду. але пiзнi- ше — в українськiй мовi — активнi дiєприкметники поступились перед часто вживаними дiєприслiвниками. питуща некип’ячену воду. але досить було прилюдно поЯСНИти це анекдоти- чне непорозумiння. Адже вiдомо. Головко. „Рахiвник. — а каже: „Де тут бригада. що пантели- чить учнiв? Деякi з наших лiнгвiстiв. пiшов додому“. — бо треба: „Людина. А. коня ведучи i зброю несучи (несущего)“. можуть заперечи- ти: „Хай воно й негаразд. У нiй трапляються тiльки вiддiєслiвнi прикметники з суфiксами -ач-. що вказують не на дiю. — дарма що пiдручник „Українська мова“ хоче привчити наших учнiв до вживання активних дiєприкметникiв сiючий. що сiє пшеницю?“. Гончар. -уч-. — але неприродно звучало б: „Людина. з походу йдучи (идущего). -яч-. що 174 . надто тепер. М. сяють найкращi зорi мого дитинства. Стельмах та iншi. що то в старослов’янськiй мовi вони були поширенi. Тим-то й кажуть: „Пiд лежачий камiнь вода не тече“. не так же мене. коня ведучи (ведуще- го).

ґудзик. скiльки активних дiєприкметникiв було б у росiй- ському перекладi цього уривка: не затвердевшего. ґанок. що М. твердого. а тим часом у Стельмаховому оригiналi жодного. торкається повiк i наближає до мене зiрки“. але є чимало й iнших способiв передати думку. виступаючи. що останнiм часом не тiльки учнi. Правила пiдручника мають нормувати й удосконалювати мело- дiйне звучання нашої мови. Чи є якась потреба нiвелювати цi особливостi? Не- ма нiякої. а не знижувати його. й вiддiєслiвний прикметник. саме дiєслово.. не вдаючись до описової конструкцiї: „Усi робiтники. А в цей час невидимий сон. гомонiти тощо. Стельмах добре вiдчуває. зазначали актуальнiсть поставленого питання“. I здається менi. можна цю саму думку передати й дiєприслiвником: „Пiд час обговорення доповiдi всi това- ришi. притаившийся. Отже. минувши потемнiлi вiтряки. „що виписує квитанцiї“) часом ускладнює фразу. як вони висловлюються. Цi читачi зазначають у своїх листах. я входжу в синє край- небо. часто звертаються ли- стовно й з уст групи читачiв i поодинокi особи. Та- кий арсенал способiв удосталь компенсує українськiй мовi брак у нiй форми активного дiєприкметника. Можна собi уявити. Чому? А тому. притаманне однiй мовi. чи збе- реглась особлива вимова.стала в чиємусь вiкнi. в словах типу ґрунт. мусять знати правила технiки безпеки“. за якою тужать До мене. надто в пое- зiї. ба й учителi часто не роблять рiзницi в вимовляннi наведених слiв iз проривним ґ. Наприклад. ось фраза з активним дiєприкметни- ком виступаючий. що їх наведено на початку цiєї статтi. що причаївся в узголов’ї на другому покосi. прохаючи пояснити. 5. На це треба неодмiнно зважати. а її осо- бливiсть. а мовлять їх за зразком слiв гарно. висловлену по-росiйському активним дiєприкметником: тут до послуг i дiєприслiвник. складаючи новий пiдручник української мови. Звiсно. ставшей. ґелгати. як автора статей на лiнгвiстичнi теми... А якi практичнi наслiдки дає штучне запровадження в нашу мову активних дiєприкметникiв. беру з нього свою зiрку та й навпростець полями поспiшаю в село. що. нарештi. грошi. що поряд з iншими аналогiчними вiдрiзняє вiд близьких i далеких мов. не завдаючи при цьому шкоди її живому органiзму. Нема конечної потреби замi- няти дiєприкметник пiдрядним реченням „що виступали“. 175 . яскраво видно з тих прикладiв. зазвучав би його текст. бо далеко не все. i. невластивiсть активних дiєприкметникiв українськiй мовi — це не вада її. Та особливiсть. Лiтера. „Пiд час обговорення доповiдi всi виступаючi товаришi зазначали актуальнiсть поставленого питання“. що колись позначалося своєрiдним знаком (як лiтера г з хвостиком угору). або проривного ґ. коли б вiн узявся писати його додержуючись правила з пiдручника „Україн- ська мова“. як фальшиво. що спонукає запозичати граматичнi форми з iнших мов. працюючи в цiй галузi промисловостi. користування описовою конструкцiєю з пiдрядним реченням („що сiє пшеницю“. щоб радiснiше жилося добрим людям. noтемневшее.. Так само й недоладну фразу „Всi працюючi в цiй галузi промисловостi робiтники по- виннi знати правила технiки безпеки“ можна висловити. можна легко перенести й прищепити iншiй. i пасивна форма дiєприкметника.

хлопче. що набирали часом анекдотичного характеру. Отож виникла дуже незручна ситуацiя. географiя. а тому вiдповiдну вимову їх легко запам’ятати. який ми подибуємо не тiльки в наших класикiв. допiру. коли вчинено було багато перекручень i збочень. що викинули лiтеру ґ з нашого алфавiту необачно. а й у сучасного українського поета М. що й е. ми бачимо всi цi „крамольнi“ слова й вислови. Ра- нiш вони позначались на письмi й друковано лiтерами г (h) i ґ (g). i вони не викликають тепер нiякого сумнiву. доходиш висновку. наприклад. i ґулi (guli) множина iменника. Наслiдки всiх цих дивацьких заходiв. Ґюго. давно вже переборено й виправлено: в шеститом- ному Українсько-росiйському словнику. Прибiчники цiєї реформи додавали.. де чується звук h. — або вимагали викинути слова щойно. що означає по росiйському фитиль. адже не було нiякої рiзницi у вимовi мiж ним i „восьмиричным“ и. i ґнiт (gnit). а також iз сучасних європейських мов. а також вiдкинули твердий знак (ъ) на кiнцi слiв. бо вiн там нiчого не позначав. ґенерацiя. не позначена окремою лiтерою. Мотивували це тим. про що йдеться. не тiльки утруднює читання писаного й друкованого тексту з цими словами. залишивши їхнiй синонiм тiльки що. хоч би як того хотiлося задля спро- щення чи для якоїсь ще мети. юшки (чи навiть вина)“. Слiд зауважити. по-росiйському решетка. коли заявились „реформатори“ не тiльки українського правопису. похапцем. Пiд час одної реформи українського правопису в тридцятих роках лiтеру ґ (g) ска- совано. є слово ждати. Вона — не тотожна жоднiй iншiй лiтерi й часто вiдрiзняє схожi слова з одним рiзним звуком i рiзним значенням. Мене мало турбує правопис iноземних слiв i прiзвищ. коли певний звук у мовi є. звiсно. вiдповiдниками до якого є росiйськi слова шишка. коли натрапляєш на українське слово з звуком g. а от написання українських слiв iз звуком g на початку чи в серединi слова раз у раз зму- шує гостро вiдчувати брак скасованої лiтери при нескасованому звуцi. Звукова й значеннєва рiзниця цих слiв. Але зовсiм iнша рiч iз лiтерою ґ (g) в українському алфавiтi.. узагалi нiде нема. Бажана. скасувати в живiй мовi не можна. наприклад. гусар. Геродот. а скiльки їх iще буде в тебе попереду?“ Про 176 . що важко добрати. угнетение. а знака для нього в правопису нема. грати (hraty) — дiєслово. вiдповiдник до росiйського играть i ґрати (graty) — iменник.. що є вiдповiдником до росiйських слiв гнет. тiльки-но. волдырь. нi в пiдручниках. а iнодi призводить до того. викинули з алфавiту лiтери ять. В українськiй мовi є два рiзнi звуки. бо її треба було писати в словах латинсько- го походження. бо вона позначала той самий звук. Не бачимо тiльки скасованої тодi за одним заходом нi в чому не повинної лiтери ґ(g): її нема нi в словниках. потреба в цiй лiтерi вiдпадала. Вiзьмiмо слова гнiт (напишемо його для виразностi латинською транскрипцiєю -hnit). що в україн- ськiй мовi слiв iз звуком g поглядно не так уже й багато. що лiтера в написаннi iноземних слiв i прiзвищ нiби творила велику плутанину. а й самої української мови. тому-то хоч-не- хоч. проти слова чекати. мовляв. реформуючи на початку революцiї росiйський правопис. так зване „десятиричное“ i. Ось фраза: „Це твої першi гулi. а щоразу. природний український вислiв „насипати борщу. гулi (huli) -по-росiйському гулянье. в словах грецького походження або в сучасних iноземних словах. скажiмо. Цiлком слушно й доцiльно. де чується звук g. виданому Iнститутом мовознавства АН УРСР 1958-1963 рр. бо. який. що скасування цiєї лiтери припало на той час. подiбнi до латинських h i g. якi рiшуче виступали. вони вважали за прояв мовно- го шкiдництва.

I тiльки тодi. цих „капосних“ слiв не так уже й мало в нашiй мовi. вiдм. як нам бракує скасованої лiтери. а то й на початку звук г (h) 177 . та. неясностi набуло останнiм часом питання творення форм дав. надто коли вiдучитись вимовляти звук. i фраза. ускладнила можливiсть легко зрозумiти написане. Виходить. що в значнiй частинi випадкiв формант -га розвинувся з -ка завдяки змiнi глухого к у проривний ґ мiж голосними.. налiчує таких слiв мало не 270. на чому слу- шно спиняє увагу в „Довiднику українських прiзвищ“ („Радянська школа“. Цi три фрази через брак скасованої лiтери обертаються на дивнi крути- головки.. вiдм. 1969 р. а вдома облягають злиднi. обмежусь ними. вiд прiзвищ на -га. що вона не витримує критики. у результатi чого форми дав. породжених скасуванням потрiбної лiтери. Словник Б. яке значення має кожне з двох однаково написаних слiв. Грiнченка. однак ця змiна губиться пiд дiєю правопису (пiдкреслення моє. що нiби суто українських слiв iз звуком ґ (g) небагато й що їх легко запам’ятати для практичного вжитку..) автор передмови. що лiквiдацiя лiтери ґ (g) не спростила нашого правопису й не полегшила нi читання. одн. Чи можна вiдразу збагнути змiст цiєї фрази. а. А. а їх можна було б наводити ще й ще. нi писання. Доберiть глузду в такiй фразi: „Сумно сьогоднi в Сицилiї. додається ще й морока з написанням українських прiзвищ.). -Б. цей словник далеко не ви- черпує всього лексичного багатства сучасної української мови. та вiн однаково не перестав грати“. про що пишуть мої дописувачi? Тут можна лише догадуватись. а де мовиться про соцiальне гноблення сицилiйських селян. тiльки прочитавши попереднi або дальшi ре- чення.-Д.. то побачимо. бо гадаю. й хотiли реформатори. як написано? Вiдповiдь на це може дати перший-лiпший учень початкових класiв нашої середньої школи. якi мають звук ґ. щоб збагнути. коли сицилiйський селянин позбудеться гнiту землевласникiв. а не господарем. Так що легше — завчати напам’ять оцi 270 слiв. чи вiд- новити скасовану лiтеру й читати текст так. оберта- ється на загадку-жарт. якi постали природно“. власне.. Як вiдомо. про що. мовиться. що й так уже видно. чи про тi болячки-пухлини. перевиданий фотомеханiчним способом за постановою вченої ради Iнституту мовознавства АН УРСР 1958-1959 рр. Гляньмо ще на таку фразу: „Хоч тут були грати. є багато українських прiзвищ. ст. отож. кандидат фiлoлoгiчних наук I. як це вже трапляється з нашими учнями. Якщо поважно пiдiйти до другої частини мотивацiї скасування цiєї лi- тери. може. До труднощiв. зазнаючи збiгу з тими формами. а я мусив напружувати думку. Перекажу думку вченого трохи популярнiше. що їх дiстав хлопець пiсля бiйки або вдарившись об щось? Це можна зрозумiти. Bapчeнко. що їх ще бiльше („пiдкреслює вечорами прадавнiй гнiт. Рiч у тiм. у його хату прийдуть достаток i електрика. Київ. набувають неприродного орфографiчного та орфоепiчного вигляду. що витiснять злиднi i зроблять непотрiбним той доiсторичний гнiт“. поза волею автора. Мовознавець пише: „Деякоi складностi або.що тут мовиться -чи про гуляння парубкiв i дiвчат на сiльськiй вулицi. Не тiшать душу селянина чудовi краєвиди садiв та виноградникiв. де йдеться про частину каганця — ґнiт. як вiдомо. щоб було зрозумiло широ- кому загаловi. Не знаю. щоб правильно вимовляти пiд час читання. точнiше. як того. якi мають усерединi чи наприкiнцi. бо вiн працює в них наймитом. а навпаки. щоб заощадити мiсце в статтi й час у читача. науковий працiвник Iнституту мовознав- ства. як хто. у якому не стає олiї.

коли їм треба добирати способу. бо годi охопити всi можливi українськi прiзвища з цими двома сумнiвними звуками. Чепiга. I. об’єктив- на логiка й. не мiг обiйтись без неї й мовознавець Ф. щоденна практична потреба. республiканську наукову конференцiю 1963 р. розгорнувши 24 сторiнку названого вище „Довiдника українських прiзвищ“. — група авторiв книжки „Сучасна українська лiтературна мова. надруковане без використання лiтери ґ (g). присвятивши цiй справi. А яких труднощiв зазнають часом письменники й перекладачi художньої лiтератури чи редактори видавництв. й цьо- горiчний тритомний Росiйсько-український словник того самого iнституту. що для висловлення своєї думки мусив удаватись до написання лiтери ґ (g). а про присмаження хлiба в печi або навпаки. щоб точно й зрозумiло ви- словити свої науковi думки. алe рiзних за одним звуком i змiстом. скажiмо. щоб вiн. А втiм. постає питання.. як добити фашистського нелюда й вiдбудувати руїну. ця скасована лiтера стала-таки знову з’являтись на сучасних друкованих сторiнках — факт промовистий i повчальний. воно так i повисло нерозв’язане аж по сьогоднi. зокрема. Пере- конатися в цьому показовому фактi може кожний читач. Фонети- ка“ видання „Наукової думки“ 1968 р. Стрига тощо. Але тодi точилася ще вiйна. культура мови й мовлення — наполегливо вимагають вiдновити помилково скасовану лiтеру. що залишив ворог по собi... На жаль. прочитав у текстi саме те. як тiльки скориставшись цiєю лiтерою. Чепiзi. в давальному вiдмiнку однини вони закiнчуються на -зi: Волоцюзi. якi в давальному вiдмiнку однини мають уже закiнчення -дзi: Дзидзi. Ломиґа та iн. а вiдразу розумiв. Але трапляється в нас чимало прiзвищ iз проривним ґ (g): Дзиґa. тому це питання вiдклали. Ломидзi. коли прiзвища обох груп у називному вiдмiнку однини пишуться за сучасним правописом тiльки з г? Тут не дасть собi ради навiть людина з вищою освiтою й феноменальною пам’яттю. щоб читач не догадувався. Рильський i П. а про те. Зручнiсть легко передавати думки. то що вдiють автори книжок iз точних наук. А який величезний кiлькiсний i якiсний поступ уперед зробили ми за цi роки хоч би в словниковому дiлi! У цьому легко пе- реконатись. щоб читач iз двох однаково написаних слiв...i закiнчення -га. як поети-академiки М. Варченко не являє собою в цьому питаннi виняткового авто- ра. щоб висловити точно думку. яке з цих двох закiнчень ставити в давальному вiдмiнку однини. на дiєслово за- гнiтити. Peґa. Жилко в своїй працi „Нариси з дiалектологiї укра- їнської мови“. натрапивши. що вийшла в видавництвi „Радянська школа“ 1968 р. Тичина (перша нарада в цiй справi на визволенiй вiд фашистської окупацiї частинi територiї України коло Хар- кова). треба було думати не про доцiльнiсть скасованої лiтери. Стризi. Останнiм часом ми багато зробили в царинi мовознавства. Автор передмови I. 178 . що мовиться тут не про всунення ґнота. Якщо навiть нашi мовознавцi не можуть обiйтись без цiєї лiтери. де текст має бути так викладено.. примiром: Волоцюга. Як бачимо. правильно збагнув. що означає те чи те слово. бодай порiвнявши так званий (у побутi) „зелений“ — Росiйсько- український словник нашого Iнституту мовознавства видання 1948 р. нарештi. теж не могла в певних мiсцях точно висловитись iнакше. що хотiв сказати автор!. Отже. Варченко й видавництво „Радянська школа“ мусили вдатись до скасованої лiтери й користуватись нею. високо пiдне- сли культуру нашої мови. Редзi. Недарма по нiй тужили й пропонува- ли знов запровадити її в український правопис такi тонкi знавцi нашої мови.

щоб передавати на письмi звук. яка дошкульно дається нам узнаки на кожному кроцi? Доконечна й нагальна потреба вiдновити в нашому алфавiтi цю лiтеру — зрозумiла для всiх. трохи вiдмiнний вiд росiйського через фонетичнi особливостi нашої мови. котра не любить нiяких змiн i по- в’язаних iз нею турбот. а тут. 179 . користуючись нею. зникне потреба мудрувати — як передати на письмi свою думку — в письменникiв. зникнуть граматичнi помилки в написаннi українських прiзвищ. а займе своє давнє. не подiбний до iнших звукiв. її бачить кожний працiвник нашої культури. як усе внормується. лише вiдкинувши з нього лiтеру ґ (g). художнi. а досить забезпечити каси друкарень цiєю лiтерою й почати друкувати. — може бути така мотивацiя: „Що?! Пропонується нова реформа українського правопису? Чи не забагато вже було тих реформ досi й чи не завдавали вони шкоди усталенню певних правописних форм? Дайте спокiй!“ Справдi. законне мiсце. так би мовити. — однак не науковим. а причиненим фле- гматичною або iнертною вдачею людини. унормування сумнiвних питань. пiдручники. нема нi чогось нового. i учнi в школах на- вчаться правильно вимовляти українськi слова. який удячнi нащадки назвали на честь укладача кулiшiвкою. як це ми спостерiгаємо тепер у працях наших мовознавцiв. користуємось ми тепер. Єдиним аргументом проти вiдновлення її. Виходить. пе- рiодику. i не завжди те йшло на користь йому. ми багато разiв реформували наш правопис. словники. публiцистiв i науковцiв. а сама скасована лiтера не буде з’являтись. нi якоїсь проблематики. „явочним порядком“. iснує ця лiтера. але до чого тут реформа? Усяка реформа означає запрова- дження в правопис чогось нового.Так що заважає нам нинi виправити останню невиправлену помилку наших нерозважних попередникiв. у справi вiдновлення лiтери ґ (g). остаточне розв’язання якихось проблем. Не стане бiльше фраз-крутиголовок. нi сумнiвного питання. не треба нi- якої нової реформи правопису. Вiд- коли П. Цим алфавiтом. Кулiш створив для української мови алфавiт. публiцистичнi й науковi твори.

180 .

твори сучасних українських письменникiв М. але з обов’язковою умовою — пiдпорядкувати його законам своєї мови. що трапляються бiльш-менш часто. „Українськi приказки. живе народне мовлення. Виргана й М. треба дуже пиль- но. починаючи вiд I. коли я стою перед такою дилемою. звiсно. вiдкiля я брав цiлi фрази або слова. часом. Пушкiн колись писав: „Без грамматической ошибки я русской речи не терплю“. менi пригадуються чудовi слова бiлоруського письменника Якуба Колоса: перед тим. Номиса. при- слiв’я й таке iнше“ М. почуте з уст.Роздiл 17 ПIСЛЯСЛОВО Читача може здивувати. Гончара. непомiтно для себе спiткнуся на якомусь словi. ретельно обнишпорити всi кишенi своєї пам’ятi й лише пiсля того. i тим самим знижують загальний рiвень нашої мовної культури. навiщо я пропоную замiсть позиче- ного з iншої мови українське слово. Опрацьовуючи зiбраний протягом багатьох рокiв матерiал для видання 181 . у своїх белетристичних творах. мови певного письменника журналiста або науковця. якi нерозважно вмiстили мовнi покручi. що я й сам. Сло- варь української мови Б. М. а — як. вiдоме тiльки на якiйсь частинi нашої територiї. будучи дуже прискiпливим до мови своєї та iнших. Головацького. шiсть томiв Українсько-росiйського словника АН УРСР. Росiйсько-український словник Україн- ської Академiї наук за редакцiєю А. не називає прiзвища тих. а тi. якi випадково допустились тої чи тої помилки? Нiякої. Завжди. в деяких дiалектах української мови. що пiдтверджують мою думку або пропозицiю. Грiнченка. Стельмаха та iнших. Декого з читачiв може здивувати. Бажана. чому автор цiєї книжки. як позичити слово з iншої мови. я наводжу в цiй книжцi. Ба навiть великий творець сучасної росiйської лiтературної мови О. Помиляємось ми бiльшою або мен- шою мiрою всi. Я добирав не випадковi помилки. „Народные песни Галицкой и Угорской Руси“ Я. важить не хто помилився. наводячи зразки хибних речень. Котляревського. i не вказує на тi видання (назви газет i журналiв). Пилинської i. як ви переконалися. Отож. покликаючись на джерела. що помилились. Такими джерелами. мушу признатися. що в жоднiй iз них нема потрiбного слова. були: твори класикiв укра- їнської лiтератури. Кримського. О. Я робив це свiдомо: яка потреба викликати в читача недовiру до. Усi позитивнi приклади-iлюстрацiї. часто доброї. звертайтесь до позиченого. Росiйсько-український фразеологiчний словник I. притаманнi багатьом.

яким складаю велику подяку. й тим допомогли менi схопити те. що пiсля публiкацiї моїх мовних зауважень у журналах „Жовтень“ та „Україна“ й у газетi „Лiтературна Укра- їна“ звертались до мене.цiєї книжки. Б. я користувався цiнними вказiвками кандидатiв фiлологiчних наук I. що цiкавить багатьох. Варченка й В. запитуючи про тi чи тi сумнiвнi для них випадки українського слововживання. Коптiлова. Окремо дякую ба- гатьом невiдомим менi кореспондентам. Антоненко-Давидович 182 . викладачiв української мови Нiжинського педагогiчного iнституту.