Як ми говоримо

Б. Д. Антоненко-Давидович
1970

Рис. 1: Обкладинка першого видання

2

Змiст
1 ПЕРЕДНЄ СЛОВО

11

2 IМЕННИКИ
21
1.
Називний вiдмiнок у складеному присудку . . . . . . . . . . . . 21
2.
Родовий чи знахiдний вiдмiнок додатка? . . . . . . . . . . . . . 22
3.
Родовий вiдмiнок належностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
4.
Родовий вiдмiнок часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
5.
Особливiсть у вживаннi давального вiдмiнка . . . . . . . . . . . 23
6.
Давальний i кличний вiдмiнки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
7.
Орудний вiдмiнок дiйової особи й знаряддя . . . . . . . . . . . 24
8.
Орудний вiдмiнок часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
9.
Родовий вiдмiнок множини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
10. Мiсцевий вiдмiнок множини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
11. Чоловiчий чи жiночий рiд? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
12. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ IМЕННИКIВ . . . . . . . . . . . . 27
§1.
Башта i вежа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
§2.
Бiлизна, бiлiсть, бiлина, бiлота . . . . . . . . . . . . . . 27
§3.
Болiльник чи вболiвальник? . . . . . . . . . . . . . . . . 28
§4.
Будiвля, будова, побудова . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
§5.
Вид, на виду, на виднотi, вигляд, краєвид . . . . . . . . 29
§6.
Вираз i вислiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
§7.
Вiдношення, взаємини, стосунок, вiдносно, щодо, стосовно, вiдноснiсть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
§8.
Вiдсутнiсть, присутнiсть, брак, наявнiсть . . . . . . . . . 31
§9.
Вiдщепенець, вiдступник, вiдступця . . . . . . . . . . . 31
§10. Гiрка чи гора? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32
§11. Горе-вчений, горе-майстер, бiда, а не вчений, попсуймайстер, цигикач, цигикало, ґанджа-андибер . . . . . . 32
§12. Госпiталь чи шпиталь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
§13. Двоєчник, двiєчник, двiйкар . . . . . . . . . . . . . . . . 33
§14. Дебошир, дебоширство, бешкетник, бешкет . . . . . . . 34
§15. Дiтище, дитя, виплiд, плiд . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
§16. Досвiд i дослiд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
§17. Дружки, товаришки, друзяки, товариство, компанiя . . 35
§18. Жарт, не на жарт, неабияк . . . . . . . . . . . . . . . . . 36
§19. Жора чи Юрасик, Женя чи Євгенко? . . . . . . . . . . . 36
§20. Застiнок, катiвня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
§21. Заступник i замiсник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
3

хиба. . . §40. . . . . . . гаразд . як правило. . . . . . . . . §27. . . . . . . обробiток (обробка) землi . . . . . . . . . . . 42 Магазин. . 47 Пiдписка й передплата . . . . 43 Наймити й найманцi . . . . . . . . . . . . . . . . . . скарби. . §43. . . . . . . одно слово . . . . . рiльництво. . §32. . 54 Словом. . . . . . . . . 41 Лiвша i шульга . §51. . . . . . . . як пopiвняти. . . . . самоцвiт. . . . . . . . . . . . . . . 38 З метою чи без мети? . . . . . . . . . . . . . . . 39 Знання й знаття . §56. §46. вада. . . . береги. §31. . . . . . . . як слiд. 47 Повинна. . §65. . §59. . . . . . вихiд зi становища. . . . . . . . . . . пopiвняно. . . . . . . . . . . . . . проти 50 Порядок. . §39. 45 Особа й особистiсть . . . . . нива. . укривало . . . дихання . . хлiборобство. . 42 Мiроприємство . . . . §37. §53. . §26. . . . як звичайно. . . . . . . . . . 52 П’янка. . 41 Коштовнiсть. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . признання до вини. . . . . . . . . . . . у порядку. . . . . барва. . . . . 44 Обслуга й обслуговування (обслужування) . . . . . . . . осмiх . . . . . . . . . §44. . . . . . . . . . §41. . . . . 43 Нагода й пригода . . §23. 47 Площа й майдан . . . . . . . . . . . . . . прогрiх. . дух. . §47. . §52. . . . каяття 48 Подих. . . . . . . . 46 Пам’ятник i пам’ятка . . . . . . . лад. . §42. . . . . . . . . . . . . . коц. . . . . . . . . §49. . . . . . §34. . . . §61. . . . . . . . . . . . 39 Iнтерес i цiкавiсть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . коштовнi речi. . лiжник. . . . .§22. . 50 Посмiшка. . §35. одним словом. . . §55. . . . . . . . . . . §30. . . . . . . 45 Облiк i обличчя . . . у пopiвняннi. . . . пам’ять. . . . . . §33. . . . . рiч . . . . . . . . . . . . . . . 40 Ковдра. . . . . . . . . 52 Приклад i кoльба . . . . . . . . краска . . . дорогоцiнний камiнь. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . гульня. . . . . 55 Справа. . . . . . . . . . . . §50. . . . . . . . . . . . . . . . . . . дорогоцiннiсть. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44 Недолiк. . . . . . . . . вiддих. . . . §48. . . . . . . . 57 У розстрoчку чи на виплат? . 51 Правило. . . 49 Порiвняння. . . . 53 Рiка й рiчка . . . . . . . поле. . . . . . . . §63. як водиться. . . Захист i оборона . . . . . крамничка . . . . §64. . . . . . §38. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47 Письменнiсть i писемнiсть . . . . 57 Фарба. §58. . 44 Накладна плата чи пiсляплата? . . . . . . . пиятика. . . криси . . . . . . . . . . . . . . 56 Танець i танок . . . . . §60. . . . . . . . . . . §24. . . . . . . . . . . . . . . . визнання провини. . . . . до ладу. . 48 Поля. . . . . . §57. . . . . . . . . . . тяма. притомнiсть . 46 Переписка й листування . . . §28. . . . . . . . . . . . . . . . дати раду. брильянт. . . самоцвiтний камiнь. . . . . . . . . . . . . . . . . . . дудлiж . . . недоробок. §29. . . . . §66. . . . . . . . . . . . . . . . . . . як заведено . крамниця. §25. . 42 Лiс i дерево . . . огрiх. . . . §45. . . . . . . . . . . . арена . . ґанжа. . . . . . . . . ґанджа. . . . . . . . 57 4 . . §36. 40 Копалина й копальня . . . . . . ґандж . . . зарадити 56 Талан i талант . . 37 Землеробство. 54 Свiдомiсть. . §62. посмiх i усмiшка. . . . . . . . . . . 55 Становище. . 49 Поприще. . . . . §54. . . . 39 Книга й книжка . . . . . рада. . . . . . . . . . . дiамант . . . . . . . краї. . усмiх. 53 Рицар чи лицар? . . . . дiло. . . . . . . .

. . . Горiшнiй. . . . . . Заключний.§67. . . . . . . . . . . . . . . . дoлiшнiй. . 66 §8. Необхiдний. . . . . . . . . спосiб . винятковий. . справжнiй. 78 5 . . . . конечна (доконечна. . . . . . . Минулорiчний. . . . . . . . 75 §28. зyгapний . Лiкарський. . . iншi. . . 77 §32. . . . аж-аж-аж треба. . . . . . . позаторiшнiй . 76 §30. . . Вiдкладний. . Останнi. . . . . . . . . . . . що (який) має потребу (потребує допомоги) . . кожний. . . . . . 76 §29. . . 68 §12. . . . . Здiбний. . кiнцевий. . . . . . . . . . . . . . . занедбаний. . неодмiнний. . . . путь. 73 §23. . . Любий. . . . 77 §33. . . мальовничий. . . . . слушний . . . . . . . . лiкувальний. . . . потрiбно. . . . . . . занехаяний. нерухомий . . . . . . . . остаточний . . . конче треба. . . . . громадянський. . гостра потреба. . . . задавнений . любий. . Помiрний i помiркований . . . . . треба. . . . дiйсно. . . . . Нерушимий. . . . здатний. вродливий. . . . . . . . . . . . . . . . . Подiбний чи такий? . . Нужденний. . . . . . . . 62 3. малярський. . . . . . . . iз закотою . . Домашнiй i свiйський . . Вiрогiдний та ймовiрний . . . . . . 70 §17. 75 §27. перший-лiпший. . . . . Шлях. . насправдi. . . . . . 61 2. . . 63 §1. . . . Дpyжний i дружнiй . . . . надзвичайний . . . . . . . . . . Рiзний i всякий. . . . . . . . . чималий. . . . . . . . . . . . . . . . потреба. . . Живописний. бiдний. . Виключний. вepхнiй. . . неабиякий (великий) . дорога. . . . . . . необхiдно. . . . . . . Значний. . . . Ступенювання якiсних прикметникiв . . торiшнiй. . . . . . . любимий. 67 §10. конче потрiбний. доконечний. . . . . . крaсний. . викладчастий (викладчатий). . . . . . непорушний. . . . . . . прикiнцевий. . . гapний. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Вiрний. . . . вiдкотний (вiдкотистий). . . . . . . . . . . . . усякий. нагальна) потреба . Дiєслова вiд вищого ступеня порiвняння прикметникiв . . . . . . 66 §9. . . . . 71 §19. улюблений . лiкарський . . . . . 58 3 ПРИКМЕТНИКИ 61 1. 71 §18. . . Благополучний чи щасливий? . певний. . . . . . 64 §4. . украй треба. Музичний i музикальний . путiвець. 68 §13. . . незламний. . . Дальший i подальший . . . . . . 63 §2. нижнiй . . цивiльний . . . . . . правдивий. усiлякий . . Красивий. . . . . . . . Пиковий чи виновий? . . 66 §7. . . . . . . . . справдi. . . . Злiсний i затятий . . . 63 4. . . . . . . . . . . . Перекладний i перекладацький . будь-який. позаминулорiчний. той. на дiлi . . . правильний. . . . решта . . . необхiднiсть. . . . 64 §3. . . . Особливостi деяких прикметникiв у словосполуках . 74 §26. . . . . . 73 §24. . лiкарняний. . . . . . . . в дiйсностi. . . чудoвий 71 §20. 70 §16. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИКIВ . . . . . . . живописно. 78 §34. . Неприємний i прикрий . . . . 65 §5. . . . . . виложистий. хорoший. . . . . . . . . . . . Вiйськовий i воєнний . . . 72 §21. . . . . . 68 §11. . . . . . . потрiбний. . 69 §14. . . . . . мальовничо (мальовниче) . . . . перший-кращий. Недостойний i негiдний . . . . . . 76 §31. 65 §6. Дiйсний. . . 73 §22. . . . . . . . . . . . . 74 §25. . . 69 §15. . Запущений. . . . Громадський. .

§35.
§36.
§37.
§38.
§39.

Робочий i робiтничий .
Складний i складаний .
Старий i дaвнiй . . . .
Тривкий i тривалий . .
Чисельний i численний,

. . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
. . . . . . . . . .
багаточисeльний

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

78
79
79
79
80

4 ДIЄСЛОВА
81
1.
Дiєвiдмiна слiв дати, їсти, вiдповiсти, розповiсти, бути . . . . . 81
2.
Давноминулий час i описова форма з словами було, бувало . . 81
3.
Наказовий спосiб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82
4.
Вiддiєслiвнi iменники, дiєслiвнi словосполуки . . . . . . . . . . 83
5.
Дiєслiвнi форми на -но, -то й пасивнi дiєприкметники . . . . . 84
6.
Числовi особливостi дiєслова-присудка . . . . . . . . . . . . . . 85
7.
Дiєслова, що керують iменниками в певних вiдмiнках . . . . . 86
8.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄСЛIВ . . . . . . . . . . . . . . 88
§1.
Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати
над собою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
§2.
Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати . . . . . 88
§3.
Виручити (виручати), визволити, вирятувати, допомогти, виторгувати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
§4.
Висiкти, витесати, вирiзьбити . . . . . . . . . . . . . . . 89
§5.
Вiдкривати, вiдчиняти, розгортати . . . . . . . . . . . . . 89
§6.
Вiдпускати, пускати, видавати, продавати . . . . . . . . 90
§7.
Вiдрiзняти й розрiзняти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
§8.
Вiдчитати чи вичитати? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
§9.
Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити,
унести, пустити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
§10. Говорити й казати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
§11. Домовлятися й умовлятися . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
§12. Дорiвнювати й рiвнятися . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
§13. Жити-бути, жити собi, жити-поживати . . . . . . . . . . 92
§14. Забивати, бити, збивати, зчиняти, здiймати, зняти . . . 93
§15. Заводити, накручувати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93
§16. Заживати, гоїтися, загоїтися . . . . . . . . . . . . . . . . 93
§17. Займатися, працювати, жити з чогось, трудитися чимось, робити щось, заходжуватися коло чогось, узятися
за щось . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94
§18. Заказати (заказувати), замовити (замовляти) . . . . . . 94
§19. Залишати й покидати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
§20. Залицятися, упадати, доглядати, ходити . . . . . . . . . 95
§21. Збутися й здiйснитися, справдитися . . . . . . . . . . . . 96
§22. Здiйснити, справдити, учинити, зробити, накoїти . . . . 96
§23. Змарнiти й схуднути . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96
§24. Знахoдитися, знайтися, бути, перебувати, лежати . . . . 97
§25. Зробити (робити) вигляд - удавати (удати), зробити
крок - ступити крок, зробити ковток - ковтнути . . . . . 97
§26. Зустрiчатися, траплятися, попадатися, бувати, натрапити, надибати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98
§27. Iти назустрiч, сприяти, посприяти, допомогти, пiдмогти 99
§28. Кидатися в очi, упадати в очi (в око), убирати очi . . . . 99
6

§29.
§30.
§31.
§32.
§33.
§34.
§35.
§36.
§37.
§38.
§39.
§40.
§41.
§42.
§43.
§44.
§45.
§46.
§47.
§48.
§49.
§50.
§51.
§52.
§53.
§54.
§55.
§56.
§57.
§58.
§59.
§60.
§61.
§62.

Користуватись успiхом i мати успiх . . . . . . . . . . . . 99
Крокувати, простувати, iти... . . . . . . . . . . . . . . . . 100
Курити чи палити цигарки й люльки? . . . . . . . . . . . 101
Листати й гортати, перегортати, перегортувати . . . . . 101
Матися, бути, траплятися, мати . . . . . . . . . . . . . . 101
Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить,
годиться, слiд, варто, треба . . . . . . . . . . . . . . . . . 102
Haгaдyвaти, скидатися, бути схожим, бути подiбним . . 102
Нервувати й нервуватися . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103
Носити iм’я, зватися, мати назву . . . . . . . . . . . . . 103
Обеззброїти, роззброїти, озброїти . . . . . . . . . . . . . 104
Облюбувати й уподобати . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104
Одягати й надiвати, узувати й обувати . . . . . . . . . . 104
Питається, постає (виникає) питання, спитати б . . . . 104
Пiдозрiвати, запiдозрювати, гадки не мати, на думку не
спадати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
Повезти, пощастити, поталанити . . . . . . . . . . . . . . 105
Повстати (повставати) й постати (поставати) . . . . . . . 105
Показувати (подавати) вигляд - давати взнаки, навзнаки не давати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106
Поширювати й розповсюджувати . . . . . . . . . . . . . 106
Почати (починати) й стати (ставати) . . . . . . . . . . . 106
Привести й призвести . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
Приймати участь - брати участь, приймати пропозицiю
- ухвалювати пропозицiю . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
Присвоїти й надати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
Продовжувати, продовжуватися, далi тривати . . . . . . 108
Рахувати, рахуватися, числити, числитися, уважати . . 108
Розглагольствувати й просторiкувати, просторiкати, патякати, теревенити, балабонити, талалaїти . . . . . . . . 109
Розташуватися, розмiститися, отаборитись, стояти, лeжaти109
Спiвпадати й збiгатися, сходитись, зiйтись . . . . . . . . 110
Терпiти (потерпiти), страждати (постраждати), зазнавати (зазнати) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110
Тиснути, муляти, мулити, трудити, душити, давити . . . 110
Трапитися, статися, скоїтися, зчинитися, учинитися . . 111
Улаштувати, залагодити, заладнати, поладнати, полагодити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111
Уявляти, являти, бути, уява, уявлення . . . . . . . . . . 111
Ходить, мова мовиться, мовитись, рiч у тiм, iтися (iдеться), у тiм сила . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112
Чекати, дожидати, ждати, сподiватися . . . . . . . . . . 112

5 ДIЄПРИКМЕТНИКИ
1.
Активнi дiєприкметники, вiддiєслiвнi прикметники й пасивнi
дiєприкметники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
2.
Пасивнi дiєприкметники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
3.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄПРИКМЕТНИКIВ . . . . . .
§1.
Бажаючий - що (котрий, який) бажає - охочий . . . . .
7

113
113
115
115
115

§2.
§3.
§4.

§5.
§6.
§7.
§8.
§9.
§10.
§11.

Вiдпочиваючий, вiдпочивальник, що (котрий, який) вiдпочиває, вiдпочиваючи . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Вiдстаючий - що (котрий, який) вiдстає - вiдсталий . .
Захоплюючий - що (котрий, який) захоплює, захопливий, звабливий, привабливий, знадний, знaдливий, принадний . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Знаючий - що (котрий, який) знається, (розумiється тямить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий . . . . .
Пануючий чи панiвний? . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Подорожуючий - що (котрий, який) подорожує - подорожнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Початкуючий - початкiвець . . . . . . . . . . . . . . . . .
Працюючий - що (котрий, який) працює - трудящий,
тpyдiвник, трудар, трудовик, пpaцiвник . . . . . . . . . .
Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (потопає), утопальник (потопальник), потопельник . . . . .
Хвилюючий - що (котрий, який) хвилює, зворушливий,
бентежний, збудний (збудливий), животрепетний . . . .

116
116

117
117
117
117
118
118
119
119

6 ДIЄПРИСЛIВНИКИ
121
1.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДIЄПРИСЛIВНИКIВ . . . . . . 122
§1.
Не дивлячись, незважаючи, невважаючи, не зважаючи,
не вважаючи, дарма що . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122
7 ЧИСЛIВНИКИ
1.
Узгодження iменникiв iз числiвниками . . . . . . . . . . .
2.
Узгодження прикметникiв з iменниками при числiвниках .
3.
Збiрнi числiвники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
4.
Кiлькiснi й порядковi числiвники часу . . . . . . . . . . .
5.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛIВНИКIВ . . . . . .
§1.
Один, однi, самий, самi . . . . . . . . . . . . . . . .
§2.
Дpyгий та iнший . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
§3.
Пара й кiлька . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

.
.
.
.
.
.
.
.

.
.
.
.
.
.
.
.

.
.
.
.
.
.
.
.

123
123
123
124
124
125
125
125
126

8 ЗАЙМЕННИКИ
1.
Деякi вiдмiнковi особливостi . . . . . . . . . . . .
2.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКIВ
§1.
Воно - вiн, вона . . . . . . . . . . . . . . .
§2.
Їх i їхнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
§3.
Що, який, котрий, которий . . . . . . . . .

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

127
127
128
128
128
128

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

.
.
.
.
.

9 ПРИСЛIВНИКИ
131
1.
Загальнi зауваження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131
2.
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛIВНИКIВ . . . . . . . . . 131
§1.
Виключно, винятково, тiльки, суто, єдино . . . . . . . . 131
§2.
Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, товщиною - завдовжки, завширшки, зaвглибшки, заввишки, завбiльшки, завдальшки, зaвгpyбшки, завтовшки . 132
§3.
Доки - доти, поки - поти . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132
§4.
Зараз, тепер, нинi, тепереньки, теперечки, тепера, ниньки132
8

. . . . Їй-право. . . . . ой лихо (ой лишечко. . . . . . . . . . . . а що як. . . . . . . . . . мабуть. . . . . . Слава . . . . . . . . . 13 ВИГУКИ 1. . . . . . . . . . . з незаперечною) пiдставою. . 2. . . . . ой . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . же. . . . . . . . . . . . . . . .. Уперто чи наполегливо? . . . . певно . 133 133 134 134 134 135 135 135 136 136 . 3. . . . . а.й . . . . . Не бiйсь . . 149 ли. . . . . . . . . . . . лишень . .та . . . задля. . . . . . Мiфи i реальнiсть . . . . . . . . . . . . . . . . .. . Раптом. . Спiльно сiяти. . Для.хоч би який . . . . . 2. . . §14. . про. . . . . . 3. . . . . . . По рахунку чи видавцем? . з цiлковитою (з повною. . . но . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Навшпиньках чи навшпиньки? . . . який би не . . . . . . . . . . . Нi-нi та й. . . §12. . . . .. . лиш. таки так . . . . тiльки. Лише. . . .§5. . . . . . . . . . . . . . щодня. . . . . . . . чи. . . . . . . . . . тiльки-но. . .проти. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 150 14 БАЖАННЯ ЛIТЕРАТОРА 151 15 СПОСТЕРЕЖЕННЯ МИТЦЯ 155 16 ЩОБ ЯСКРАВО Й ТОЧНО 1. . . родичi . пiд. . . . . . тiльки. . . . . . . . . . . . .хоч би як. .на . . . бути piднею. . . Обґрунтовано. . §10. . . . . . . . щодень. Одноразово й одночасно . У (в) . . . . . 141 141 141 142 142 12 ЧАСТКИ 1. . . . . . . . Ж. . . . . . . жеб (жеби) . . . Варто. . 2. . . . ой горе. . . . . . . . . . 3. . . . рiдний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь. . . . . . .надiсь. . . . 17 ПIСЛЯСЛОВО . . . . . . . . . . 3. .до. . . на . . . . . . .. як тiльки . . . . . . . . . . §7. . . пiдставно . . . за. . . Не то. 2. .ура . . . . от бiда. . . Пiд рукою i напохватi . Вiд . . . . 149 . . . . 145 145 145 146 146 146 . . . . . .коли-не-коли . . . . .браво . . . . 4. . . . . справдi-бо. . . Щоденно. . . . . . . .бути (доводитися) родичем. I . . . . . . . 149 . . . . . . . . . далебi. . . . . . . . . ану (ж) . . . . на . . бо. . . . . . . 4. . до 4. . . . Про одне внормоване непорозумiння 5. . . Лiтера. . . . . Аби. . . . . . . щоднини . . . 159 159 161 165 172 175 181 9 . . . . . . . . . . . на. . . . . . не то . 5. . При чи за? . . §11. . . . . . . . . §8. По. 4. . . . . . 2. . . . .чи то. . . . . . . Задля ясностi . . Як би не . . . . . щоб (щоби). . . . . . §9. . . . . . . §13. . . . . . . . Так чи отак? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .гляди та й. . . . . . 137 137 138 138 139 140 11 СПОЛУЧНИКИ 1. лeлечко.. 3. . . . Зрiднi . . . . за якою тужать . . . . 10 ПРИЙМЕННИКИ 1. . . . .проти . . .. Леле. . . . . . . . з. . . . . . . . . справдi. . . . . бiгме. . . . 5. . . . . . . . . . спiльно й полоти . шенько) . . . . . в . . . . . . . . §6. . . . . . . . .

10 .

. засвоївши її змалку. що позначаються не лише певними правилами сполучення звукiв у слова й слiв у речення. У мовi одухотворюється ввесь народ i вся його батькiвщина. як i свiдомiсть. але найкраще. її клiмат. у вустах народних поетiв“. цвiт усього його духовного життя. що iснує для iнших“. Ушинський у статтi „родное слово“. — є найкращий. є мови. „Мова народу. а й тому. з уподобаними словами й зворотами. рiдною мовою. що рiдна мова — це невiд’ємна частка Батькiвщини. що своїм чарiвним звучанням здобули свiтову славу. її поля. слова. пiдкреслюючи цим органiчну єднiсть свiдомостi людини й її мови. затишок батькiвської хати. як мова кожної людини має iндивiдуальнi риси — з багатою чи бiдною лексикою. 11 . Вона. гори й долини. на картину й звук небо вiтчизни. веселий гомiн дитячого товариства й тихий шелест листя старої верби. що нiколи не в’яне й вiчно розвиваєтьcя. її лiси й рiчки. найдосконалiше людина має володiти. який висловлюється так яскраво в рiднiй пiснi. залежно вiд її здiбностей. в рiдних мелодiях. яке починається далеко за межами iсторїї. почуте в колисцi з материних уст. Є мови бiльш й менш розвиненi. як i „безпосередня дiйснiсть думки“. Подiбно до того. її фiзичнi явища. Людина може володiти кiлькома мовами. бо „виступає в цiй функцiї для кожної людини тiльки тому. та наймилiша й найдорожча для людини — її рiдна мова. звичайно. писав Карл Маркс. Як просто й разом iз тим зворушливо писав про це Тарас Шевченко: Ну. I це не тiльки тому. — писав вiдомий росiйський педагог-демократ К. нахилiв i прагнень. так i мова цiлого народу має свої виразнi. тiльки їй притаманнi властивостi.. на звуки якого вiдгукуються найтоншi й найнiжнiшi струни людської душi. голос свого народу й чарiвний iнструмент. який промовляє так гучно в любовi людини до її iнодi суворої батькiвщини. як висловився Маркс. вона користується повсякденно. пiд якою вперше зустрiвся юнак iз коханою дiвчиною. з простою чи складною будовою речення. є воднораз i великим засобом спiлкування людей. а вбирають у себе низку понять. що цiєю мовою. в нiй перетворюється силою народного духу на думку. її бурi й грози — ввесь той глибокий. З рiдною мовою мають-бо зв’язок найдорожчi спогади про перше слово. сповнений думки й почуття голос рiдної природи... що б. здавалося.Роздiл 1 ПЕРЕДНЄ СЛОВО Мова — така ж давня.

. найдорожчий i наймiцнiший зв’язок. коли й своєю. слiди пережитого горя й пережитої радостi. Як це можна писати чужою мовою. що вiн став писати свої художнi твори французькою мовою. плоди iсторичних подiй. 12 . вiрування. i за єдину зброю. ота жива схованка людського духу. в яку народ складає i своє давнє життя. яка була йому на тернистих шляхах поневiряння в сумнiй минувшинi. Возвеличу Малих отих рабiв нiмих! Я на сторожi коло них Поставлю слово . Бо рiдна мова не тiльки зберiгає свiтлi спогади з життя i. ввесь слiд свого духовного життя народ дбайливо зберiгає в народному словi. ледве можеш дати собi раду з образами. як француз П’єр Шевальє в своїй книжцi „Iсторiя вiйни козакiв проти Польщi“. Могутню визвольну силу бачив у рiдному словi великий син українського народу Тарас Шевченко. в противному разi я був би не художник. До скарбницi рiдного слова складає одне поколiння за одним плоди глибоких сердечних порухiв. живi й майбутнi поколiння народу в одне велике iсторичне живе цiле. людини й зв’язує її з сучасниками. кажучи словами його найкращих представникiв. Ушинський: „Поколiння народу проходять одне за одним. погляди. Нiколи не вживайте iноземних слiв. виданiй у Парижi 1663 р.Слова та голос — бiльш нiчого. гартована мова. Цiєю мовою милувались також тi поодинокi iноземцi. але є саме це життя“. що побували на Українi й чули її спiвучу. Венгерова такими словами: „Я нiколи. Ось. „Найбiльше й найдорожче добро в кожного народу. I. досвiд. Мова є найважливiший. А серце б’ється. почування“. думками тощо“. характеризує українську мову козакiв: „Вона — дуже нiжна й сповнена пестливих висловiв та надзвичайно тонких зворотiв“. й за єдину втiху. Цю думку розвиває в згаданiй статтi К. жодного рядка в життi не написав не росiйською мовою. у нiй вiдлунюють перегорненi сторiнки iсторiї свого народу. вiрою й любов’ю до своєї мови. Тургенєв спростував це в листi до С. але наслiдки життя кожного поколiння лишаються в мовi спадщиною нащадкам. мелодiйну мову. i свої сподiванки.. примiром. Не дивно. що український народ ставився з такою пошаною. Тургенєв! Коли пiшла чутка. а просто паскуда. хто є бiднiшим за нас“.. Українська поетеса-революцiонерка Леся Українка дивилась на свою мову як на зброю: Ти моя щира... — одне слово. Я тебе видобуть з пiхви готова. — казав колись класик української лiтератури Панас Мирний. розум. що нам нема чого брати в тих. Вона не тiльки виражає життєвiсть народу. — в рiднiй мовi чується голос предкiв. Як їх почує!. А якої ваги надавав користуванню рiдною мовою й дбанню за її чистоту класик росiйської лiтератури I. його багата скарбниця. пишучи: . Росiйська мова — така багата й гнучка.. Тургенєв писав: „Бережiть чистоту мови як святиню. ожива. В iншому листi I. що з’єднує вiджилi. — це його мова. рiдною.

музична. записав таке своє враження вiд i української мови: „Коли я одержав переклад Лоенгрiна українською мовою и тодi ж.не якихось там двiстi чи триста рокiв. який багато писав про чистоту й правильнiсть росiйської мови. барвистiшою вживанням прислiв’їв. я мимоволi закричав: та це-бо звучить зовсiм по-iталiйському: гарно.. аби лиш iншi зрозумiли мене. близьких i далеких нам народiв. що. обробленими гнучкiстю й багатством синтаксичним. приїхавши на гастролi 1926 р. мова поетична. проспiвав знамените звернення до лебедя. передавши нам у спадщину. що байдужiсть до мови пояснюється цiлковитою байдужiстю до минулого. щоб оберiгати свою мову вiд засмiчення чужими словами й чужорiдним вимовлянням.. Вона — шкiдлива своїм єством уже тому. її освiту й культурний рiвень. опублiкованому пiсля його смертi. це — прояв її. то розвиненiшою є її мова.“ З усього сказаного ми бачимо. як я говорю? Вправно чи недолуго — то байдуже. Срезневський сказав про українську мову: „Сила людей має переконання. мальовнича“. влучними порiвняннями. високо й поетично“. що його нашi предки зберегли. метафорами. що я хотiв сказати“.. де вiн спiвав у оперi Вагнера партiю Лоенгрiна. У природi не буває людей. звучно.. Ну. що вивчив українську мову й переклав нiмецькою багато цих пiсень i дум. що мова — це щось далеко бiльше за механiчний зв’язок мiж людьми.. листi: „Уся рiч у тому. як високо цiнували вони нетлiнний скарб українського народу. Росiйський радянський письменник Ф. Собiнов. Не на честь росiйському лiтераторовi виправдовуватись тим. яка навiть у виглядi необробленому може стати нарiвнi з мовами. в передмовi до якоi вiн пiднесено писав про пiсню й мову українського народу. до Харкова. таке ось слово „побутує“ в розмовнiй мовi!. Треба твердо знати свою мову й любити прекрасне рiдне мовлення. можна уявити собi загальний розвиток цiєi людини.Нiмецький поет Фридрiх Боденштедт у серединi ХIХ ст. Можна було б наводити ще багато хвальних i пiднесених висловiв про українську мову дiячiв науки й мистецтва рiзних. що визначились би високим iнтелектом i водночас примiтивною. мовляв. Нi. байдужих i неохайних до своєi мови й до мови свого народу взагалi! Хiба не доводиться iнколи чути: „Чи не однаково. що живуть на Днiпрi й далi на захiд. Славнозвiсний росiйський артист Л. Вiдомий український i росiйський учений I. I разом iз тим. байдужа до рiдної мови. сiвши за рояль. вважаючи їх за досягнення народiв усього свiту. революцiйного демократа М. приказок i приповiдок. теперiшнього й майбутнього народу“. у такому разi iснуватиме й українська лiтература бозна-скiльки вiкiв. I наче 13 . — дикун. що це мова. Згадаймо наостанку ще слова полум’яного борця проти самодержавства й крiпацтва. як у первiсного дикуна. а бозна-скiльки вiкiв говоритимуть українською мовою люди. що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських. Гладков. як говорить та чи та людина. незважаючи на всiлякi заборони й утиски. не байдуже! Росiйський радянський письменник К. мовою. Чернишевського: „. видавши згодом антологiю „Поетична Україна“. Паустовський писав: „Людина. сербськiй щодо приємностi. це — вiдбиток свiдомостi людини. досить. так захопивсь українськими народними пiснями та iсторичними думами. що вона навряд чи вважить богемськiй щодо рясноти слiв i висловiв. щоб бачити. та досить i цих. польськiй щодо барвистостi. так висловився в одному. З того. Що культурнiшою є людина. Закликаю вас боротись нещадно за чистоту рiдної мови в усяких випадках“. багатшою на лексичний запас. як часто подибуємо людей. розмаїтiшою епiтетами.

що певним словом. i полову вiяти. Вiдмирають однi слова. Адже вiд мови наших пiдручникiв. не кажучи вже про тих людей. того не витягнеш волом“. вона — мов те лушпиння без животворного зерна. I. аби тiльки було бажання. Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний. незалежно вiд того. кажучи словами I. а й обов’язок кожної культурної людини. що ним є мова. як хто вмiє володiти цим чарiвним iнструментом. трапляється. людському слову! У народi вiрили колись. писав видатний український поет. журналiстiв. „Гостре словечко коле сердечко“. Франко в одному вiршi писав: Слова — полова. Дбати за очищення мови вiд усякого засмiчення й за дальше пiднесення її культурного рiвня — це обов’язок усього українського суспiльства. незважаючи на красу її чи немилозвучнiсть. й вiд лихої людини та звiра оборонитись. виходить. Як живий органiзм. В одних устах вона звучить iз такою силою. що язик „лепече“. старiшають морфологiчнi й синтаксичнi конструкцїї. й святий вогонь викрешувати. що й купи не держиться“. Це не є перевагою вчених-лiнгвiстiв. Мова — тонкий iнструмент. як той пустий млин“. Культурними в нас мусять бути всi. Франка. Усе залежить вiд того.. науково-популярної й художньої лiтератури багато залежить. учений i великий громадський дiяч М. письменникiв або вчителiвмовникiв. можна скарби в землi знаходити. „що вимовиш язиком. що безпосередньо працюють над мовою — вчених-мовознавцiв.перегукуючися з росiйським борцем за чистоту своєї мови. чудотворна фея. вона з часом зазнає певних змiн пiдо впливом iсторичних. на жаль. газет. Плекайте мову.. Чистiша вiд сльози Вона хай буде. що. працює людина розумово чи фiзично. дикторiв. в iнших — тiльки рiже слух. -запевняє народна мудрiсть. „Лепече. а глибше ранить“. й хвороби та всякi недуги лiкувати. Правдива iскра Прометея. Мова кожного народу не становить якоїсь вiдмежованої вiд сусiдiв. застиглої на вiки вiчнi форми. а замiсть них постають новi. „Не тямить голова. поступаючись перед новими. це — не тiльки ознака. що бiльше вiдповiдають 14 . а друга додає: „Слово — не стрiла. Але вогонь в одежi слова — Безсмертна. „Ласкавими словами й гадюк чарують“. можна. працiвникiв редакцiй i видавництв. Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках i повiр’ях мовi. письменникiв. — тодi в народi кажуть: „Меле таке. яке мало хто й знає. Рильський: Як парость виноградної лози. мiлiони зве з собою“. Iнколи це можна простежити протягом життя навiть одного поколiння. — як iнодi. Однiєю й тiєю ж мовою. чи мова мiльйонiв читачiв удосконалюватиметься й збагачуватиметься. чи. Та буває часом i таке. — засмiчуватиметься. „мов трубою. викладачiв рiдної мови. Пильно Й ненастанно Полiть бур’ян. що могутнiй чинник дїї на людський розум i серце обертається на нiщо. „Сказаного й сокирою не вирубаєш“. Боротьба за чистоту й високу мовну культуру — це боротьба за культуру взагалi. економiчних i полiтичних чинникiв. — каже одна українська приказка.

яке теж позначало годинник. а стiнний чи на вежi. коли з’явилося в нашiй мовi слово годинник iз вiдповiдним розрiзненням — стiнний або кишеньковий. стало зникати давнє слово дзиґapi. вiдповiдаючи на вимоги часу. а й певний iсторичний перiод. старогрецька мова. як писав байкар I. Коцюбинський).вимогам часу. iз старогрецьким meter i з староiндiйським mata. яка. виявляється. вони не зазнають бiльше нi змiн. яких ранiше взагалi не було. новi обставини життя. латинським frater i староiндiйським bhrata — знов упадає в очi подiбнiсть мiж ними. Утративши давно своє практично-побутове значення. що вживав цього слова тiльки в розумiннi „свобода“ („И знамя вольности кровавой я подымаю на Петра!")? Не скажуть сучасною росiйською лiтературною мовою „печи пироги“. лишившись тiльки лiнгвiстичними пам’ятками перейденої сивої давнини. змiнюється й мова живого народу. знiяковiти). нарештi. що виникли вiд chere аmi (дорогий друже) — постiйного звертання по їжу голодних наполеонiвських воякiв. прошак. Пушкiна. а й до нiмецького Mutter чи французького mere? Безперечно. й хiба тiльки старi люди тепер знають. санскрит . — Iсторична пiсня). наприклад. зумовлена певними причинами? Не важко здогадатися. ясу воздавали“. їм нема ще й ста рокiв. нове поколiння знає переважно слово квартплата. Хто каже тепер у Росїї замiсть свобода — вольность. Отак. Крилов „Беда. Таке широко вживане в сучаснiй росiйськiй мовi слово. як стушеваться (знiтитися. як колись за козаччини („Iз дванадцяти штук гармат гримали. лишаються незмiнними. але не кишеньковий. старець). соцiальнi змiни в побутi несуть iз собою новi прислiв’я. старцювати) й шерамыжник (канюка. Якщо порiвняти кiлька мов. — теж молодi. як i все живе на свiтi. засвоюються лексичнi елементи вiд сусiдiв. нiж за О. землi зроду не було. Вони ввiйшли до усної мови з художньої лiтератури. як мрiя або годинник. А хiба не зазнає вiдповiдних змiн i близька до нашої мови росiйська? Безперечно. Або вiзьмiмо слово брат i порiвняймо з нiмецьким Bruder. економiчними й культурними стосунками з ними. жадають для них нового вислову. ми побачимо дивне явище: рiзнi мови мають дуже схожi слова. чи є в цьому явищi якась закономiрнiсть. є зовсiм молоде: воно прижилось тiльки в ХIХ ст. нi розвитку. комiрне плати. латинь. випрошувати. Чи не є подiбним українське слово мати не тiльки до росiйського мать. Тiльки мертвi мови. що це означає плату за квартиру („Чиста загибель тепереньки чоловiковi: заробити нема де. мови тих народiв. Навала й утеча вiйськ Наполеона породили в росiйськiй мовi слово шерамыжничать (канючити. породжуючи новi поняття. що нинi росiяни звуть сводной командой. Змiнюється й наша українська мова. що зумовлюється полiтичними. що давно зiйшли з iсторичної арени в небуття. кругом злиднi. Такi українськi слова. створила їх на ґрунтi наявних уже в народнiй мовi слiв мрiятися й година. Чи цi слова випадково заблукали до нашої мови з давнiх часiв i далеких мiсць. приказки й приповiдки. мiж котрими лежить не тiльки просторова вiдстань. Цiкаво вiдзначити. Нiхто не скаже тепер на салют яса. є! Ба навiть виявляє схожiсть iз латинським mater. Лайливе тепер росiйське сволочь означало за часiв царя Петра I те. що схожiсть цих i 15 . протягом кiлькох десятирiч майже зникло слово комiрне. зазнає. що.а їсти мусиш!“ — М. яке набуло в сучаснiй росiйськiй мовi iншого значеннєвого вiдтiнку. коль пироги начнет печи сапожник"). а тiльки „печь пироги“.

бунчук. Часто народ. не кажучи вже про особливiсть iдiом. суржик. ба й шкiдливий є суржик за наших часiв. що цi слова прийшли до нас також вiд тюркiв. польськi пан. на Українi. як до нашої мови зайшло багато росiйських слiв. Ziegel. папiр. Суржик не є й не може бути ознакою будь-якої культури. як. або трохи змiнено.. кажемо слова кавун. нiде не пiдхопленого звучання. дарма що початки їхньої родинної близькостi вкрито млою минулих тисячолiть. Усе це створює тi властивостi душевного складу народу. вiдмiнює слова одної мови за граматичними вимогами другої. Такi випадки взаємодiї є цiлком природнi й неминучi за умов спiлкування народiв i не можуть викликати жодних заперечень. романськi. Недобре.багатьох iнших слiв. Вiзьмiмо такий український вислiв. якi найперше виникли в ужитку людей. чи. ми. бере якийсь притаманний саме цiй мовi вислiв i живосилом тягне його в iншу мову. не знаючи гаразд української чи росiйської мови або тої й тої. Мови вiдрiзняються одна вiд одної не тiльки словами (вище ми бачили. запозичивши чуже слово. надто тих. приказок i приповiдок. Iсторичне спiвжиття українського й росiйського народiв не могло не позначитись на їхнiх мовах. то бiльше спiльних рис мають i їхнi мови. побудовою речення. делянка. примiром. козак. творячи мовнi групи — слов’янськi. Кожна мова має свiй шлях розвитку. Уже з цього видно. цукор. коли маємо дбати про стирання рiзницi мiж розумовою й фiзичною працею. а й словозмiною. що так яскраво характеризують кожну мову. По-росiйському 16 . через польську мову зайшли до нас iз нiмецької друкарня. неполадки. що так виразно вiдбиваються в його мовi. наприклад. ярлык та iн. як свої слова. як кажуть у нас. пережитi її народом. пiдпорядкуванням слiв у реченнi. а виникають iз вимог самого життя. залишаючись породженням соцiального й нацiонального гноблення трудящих мас. й подивiмось. хлебороб. Курщина. продуктiв харчування та iн. стерня. де до українського прикметника звичайний додано старослов’янський префiкс чрез. Усi цi девчата. як спати просто неба. як оце просто неба передається рiзними мовами. так i в росiйськiй мовi трапляються слова. назви близької рiднi. оминаючи традицiї класичної лiтератури й живу народну мову. який непотрiбний. германськi та iн. Але це не заважає мовним елементам одної сiм’ї проходити до мов iншої. зробивши з тюркського чапан українське жупан або українськi цибуля. клiматичнi особливостi його територiї. коли людина. слово чрезвычайный. його нацiональну психiку.. географiчнi умови. засвоєнi з української мови. фарба. часом i дуже далекої. Хтозна-коли осiли в нашiй мовi й пpижилиcя. навпаки. серед яких живе цей народ. Так створюється мовний покруч. про те. свiдчить про спорiдненiсть мов. цегла з нiмецьких Zwiebel. давно забувши. плутає обидвi цi мови. вiн завжди вiдбиває некультурнiсть частини людей. осiдаючи на стале пiдґрунтя мови iншого народу. що є багато спiльних або схожих слiв у рiзних мовах). перемiшує їхнi слова. Подiбно до того. хлопець. Свого часу до росiйської мови ввiйшли татарськi слова кнут. якщо певнi слова чи словосполуки запроваджуються не штучно чи помилково. на якому позначились iсторичнi подiї. українцi. Воронежчина тощо перенесено з українського ґрунту або в готовому виглядi. тютюн. коли пiдноситься загальна культура мас. Що ближче стоять в етнiчнiй i територiальнiй належностi один до одного рiзнi народи сучасностi. надаючи їй своїх неповторних барв i свого. переiнакшує його на свою вподобу. що iндоєвропейськi мови якоюсь мiрою є сестри мiж собою. прислiв’їв.

що в першiй фразi мало бути завертай назад гoлoблi. вислови. мабуть. бо йому важко второпати. — Народна пiсня). щоб зрозумiти. що. Вiзьмiмо українську iдiому накивати п’ятами. чи бранцiв. — рiзнi. прислiв’я. по-французькому — а la bеllе etoile (у дослiвному перекладi — пiд прекрасними зорями). але полiщуки. ждала козаченька та й плакати стала. У такому становищi опиняється й українець. узятих iз двох мов. дiставши збройну вiдсiч вiд козацтва. з мови в мову. Слова в цих iдiомах. кричати на всю iванiвську. не обмежувати їхнiх невичерпних можливостей. У далеко вiдмiнних обставинах виникла в Росїї iдiома задать стрекача. йому не треба напружувати свою думку. не стирати їхньої барвистостi. пуоп i т. бо з цього. приказки. iдiомах. пiп. але йому важко буде збагнути. про що мовиться в цих. А спробуйте лишень механiчно перекласти їх росiйською мовою й гляньте. якi любили дотепний вислiв. Отак специфiчнi обставини життя народу створюють свої. Дбайливе ставлення до розмаїтостi. як називали полонених на Українi. як слова. який становить самостiйну етнiчну 17 . бенкет горою. Дарма що всi слова тут росiянин знає. примiром. як ми бачили. пуiп або куонь. як вони казали. й вiдрiзнятимуться словами. який змiст криється в цих звичайних словах. але матимуть аналогiчне значення. цебто українцi з Полiсся. на всi заставки. накивать пятками. Вона виникла. але як по-рiзному висловлює його кожна з чотирьох мов! Для українця звучать цiлком природно вислови спiймати облизня. дуба дати. казати. а на Правобережжi чується переважно чекати Два на третього не чекають. Однак i в межах одної мови ми раз у раз подибуємо рiзнi слова. — треба в кожнiй мовi шукати вiдповiдникiв. нi там своєрiдного звучання кожної мови. щодуху. в другiй — бенкет на всю губу. Що це? Масова помилка людей щодо своєї рiдної мови? Нi. — Прислiв’я). накивати п’ятами. тiкати. а поняття — однакове. Панiчна втеча ворога. що означають одне поняття. як i прислiв’я та приповiдки. виходить нiсенiтниця. iще з тих далеких козацьких часiв. виникши в мовi якогось народу на ґрунтi iсторично-побутових обставин. а мiсцева особливiсть української дiалектної мови. а лишаються незайманими в однiй своїй мовi. що є вiдповiдником до згаданої української iдiоми. що ворог накивав п’ятами. замiсть хапати живий товар. ясир. коли йому доводиться часом читати нерозважно перелицьоване з росiйської од ворiт поворiт. це — не помилка. багатства рiдної мови має привчити людину ставитись уважно й до мови iншого народу. З народних уст на Лiвобережнiй Українi ми чуємо переважно дiєслово ждати (Ждала.. кажуть куiнь. Маємо тут одне й те саме поняття. що з того вийде: поймать облизывание.буде — под открытым небом. Часом одне й те саме слово по-рiзному вимовляється в деяких районах України. вiдомих йому змалку. Iдiоми. по-нiмецькому — unter freiem Нimmеl (дослiвно — пiд вiльним небом). дала пiдставу жартiвливим козакам. Адже мова кожного народу. що вiдгонять йому якоюсь нiсенiтницею. а в третiй — кричати на все горло (на всю пельку. щосили). Їх не можна дослiвно перекладати. її нацiональну оригiнальнiсть. дуб дать. коли запорожцi заступали татарам дорогу на Україну. що тiльки мигтiли його п’яти. прагнучи всiма силами не порушувати нi тут. iн. Не раз татарам доводилося. бiльшiсть українського народу вимовляє кiнь. може. який iз переляку так наддавав ходу.. не мандрують так легко. що разом з iншими нормативними чинниками зумовлюють дух цiєї мови. характернi тiльки для однiєї мови.

Кобилянської. до дiалектизмiв звертались I. схiднополтавськi. а Г. ватра (багаття або вогнище). Федьковича. — для цього будуть потрiбнi iншi видання. Пiвнiчна дiалектна група подiляється на схiднополiськi. Черкащинi (на схiд вiд р. яке дає змогу легко порозумiтися людям рiзних частин певної етнiчної територїї. Якими є стосунки мiж українською лiтературною мовою й дiалектами? Виникнувши на основi центральних пiвденно-схiдних говорiв. наприклад. телебачення й пресу. Франко. постала українська лiтературна мова. Проте. що скаже йому українець iз Гуцульщини або Лемкiвщини. поширених на Полтавщинi (на захiд вiд р. Українською мовою перекладено багато шедеврiв росiйської й свiтової класики. уточнення сумнiвних моментiв у вживаннi рiзних слiв. нижньонадднiпрянськi й донецькi говори.одиницю. Щоб вiдобразити мiсцевий колорит або дати мовну характеристику персонажiв своїх творiв. Деякi дiалекти. пiвденно-схiдну й пiвденно-захiдну. Черемшини ввiйшли до скарбницi української класичної лiтератури. середньополiськi й захiднополiськi говори. 18 . що є в її дiалектах. як вiдтак (дарма що є аналогiчний вислiв пiсля того). слова з пiвденно-захiдної дiалектної групи. щоб найяскравiше зобразити певну мiсцевiсть i її людей. буковинськопокутськi. закарпатськi. Гiрського Тiкичу). як зазначалося вже. Стефаника й М. тому й далi триває впорядкування мовних норм. переважно центрального. подiляється на дiалекти. цiєю мовою пишуть не тiльки художнi твори й публiцистичнi статтi. У кожного народу на базi одного. далi вiдбувається словотворення. Коцюбинський. примiром. на пiвднi Київщини й на пiвночi Кiровоградщини. що дiалектизмами можна безоглядно користуватися в поточному усному чи писемному вжитку. Псла). лемкiвськi. а й науковi працi з рiзних галузей знання. але рiзних територiальних дiалектiв важко розумiють одне одного. В. що спiлкується за допомогою Plattdeutsch. нiмцевi з Берлiна нелегко збагнути нiмця. Автор цiєї книжки не ставить собi на метi навчити читача української мови. слобожанськi. пiвденно-захiдна — на подiльськi. що об’єднує всi цi мовнi струмки в одне нацiональне цiле. волинськi. тому люди одної нацiональностi. Кожна дiалектна група складається з говорiв. О. Увiйшли до лiтературної мови такi. так само й українець iз Полтавщини не все може добрати. Та це є лише лiтературний спосiб. наша лiтературна мова вбирала й далi вбирає все найкраще. пiвденно-схiдна група — на середньонадднiпрянськi. радiо. На ґpyнтi середньонадднiпрянських говорiв. Через школу. Хоткевич написав увесь роман „Камiнна душа“ гуцульською говiркою. що складаються з низки говiрок. Написанi на основi говорiв пiвденно-захiдної дiалектної групи твори Ю. Книжку призначено для тих. а надто говiрки iнодi дуже рiзняться мiж собою. через пiднесення загального культурного рiвня народних мас лiтературна мова нiвелює й витискує дiалектнi риси. Українська мова подiляється на три дiалектнi групи: пiвнiчну полiську). дiалекту виникає лiтературна мова. бойкiвськi. Єдина лiтературна мова є нормативом у культурному й науковому життi країни. мова не є щось застигле на вiки вiчнi. М. гуцульськi. Таких прикладiв можна навести чимало. надднiстрянськi й надсянськi говори. Надуживання дiалектизмами призводить до засмiчення мови й зниження її стилiв. дослiдження мовних явищ i формулювання правил пiдпорядкування слiв та складання речень. художню лiтературу. i з цього аж нiяк не слiд робити висновок. цебто нижньонiмецького дiалекту.

скiльки з традицiй нашої мови.хто не тiльки володiє українською мовою. а вже потiм розглядається помилкове чи сумнiвне вживання низки слiв. що ставить перед ним бажання пiднести рiвень культури власної мови. а й хоче запобiгти помилковому слововживанню. спочатку йдуть вiдмiнюванi. Якщо читач i не знайде вiдповiдi на багато питань. що вiн до певної мiри виконав поставлене перед собою завдання: дати читачевi поштовх до роздуму. чи то забувши їх. перебороти лексичну розбiжнiсть у визначеннi однакових понять. 19 . чи недостатньо засвоївши колись. розмiщених за алфавiтом. але з публiкацiї частини розгляданого тут матерiалу в журналах „Жовтень“ та „Україна“ i в газетi „Лiтературна Україна“. ба й у наукових працях i в художнiх творах. яка викликала багато вiдгукiв-листiв. а обтяжує й ускладнює. Головну увагу й найбiльше мiсця в книжцi придiлено похибкам лексичного й фразеологiчного характеру. а й на сторiнках перiодичних видань. автор побачив. а потiм невiдмiнюванi частини. пiдпираючи свої пропозицiї щодо вживання певних слiв чи висловiв прикладами з української класичної лiтератури. на якi раз у раз натрапляємо не тiльки в живiй розмовi. присвяченому певнiй частинi мови. до дбайливого поводження зi своєю мовою. буде сам дошукуватись потрiбної довiдки в багатющiй скарбницi нашої мовної спадщини. але. У кожному роздiлi. що навiть у цьому невеликому обсязi книжка може якоюсь мiрою задовольнити попит спраглого на таку лектуру читача. на першому мiсцi викладено зауваження з морфологiї й синтаксису. а значить — i до самовдосконалення в нiй. Щоб читачевi легше було орiєнтуватися в книжцi й знайти потрiбну довiдку. якими часто нехтують у поточному мовному вжитку. Автор не претендує на всеохоплення. що не збагачує її. виявляючи тим любов i шану до мови свого народу. автор уважатиме. У цiй книжцi принагiдно розповiдається про вiдомi морфологiчнi й синтаксичнi норми. позбутись того паралелiзму в нашiй мовi. матерiал подiлено за частинами мови. за прикладом цiєї книжки. У пошуках найкращого мовного еквiвалента автор книжки намагався виходити не стiльки з власних уподобань. фольклору й живого народного мовлення.

20 .

якому вiдмiнку надає переваги українська класика й жива народна мова. НечуйЛевицький). — бо iменники й пов’язанi з ними прикметни21 . довiку. Номис). Однак дуже часто натрапляємо на фрази з орудним вiдмiнком iменника: „То був волом. дають перевагу орудному вiдмiнку: був волом. „Обоє вони були сироти. що фраза. Потебня вважав. Великий знавець слов’янських мов. то неважко помiтити. лицар вiрнесенький. що називний вiдмiнок стоїть там. побралися й жили собi двiйко“ (Марко Вовчок). нiби це однаково. У всiх цих фразах iменник у складеному присудку стоїть у формi називного вiдмiнка. яку вiн прочитав у галицькому виданнi: „Iсторiя є вчителькою життя“. а то хочеш зостатися конем“ (М. звати тощо. Максимовича). Подивимось. якi бачимо в нашiй класичнiй лiтературi й матерiалах фольклору. Називний вiдмiнок у складеному присудку У якому вiдмiнку треба ставити iменник i прикметник. якщо вони виступають у складеному присудку поряд iз дiєсловами бути. як дiти“. „Вона була досвiдчена лаборантка“. Що ж — виходить. На основi цього слiд зробити висновок. що визначається вiрнiстю на все життя. „Вона була гарна дiвчина“ чи „Вона була гарною дiвчиною“? Це — нiби паралельнi форми. „Будь менi лицар да вiрнесенький“ „Українськi пiснi“ М. iм’я й прiзвище — Андрiй Корчака. — в називному чи орудному? Як краще сказати по-українському: „Мiй батько був коваль“ чи „Мiй батько був ковалем“. Проте в сучаснiм мовнiм життi помiтна схильнiсть до вживання тiльки однiєї форми — орудного вiдмiнка: „Петро був першим учнем у класi“. де мовиться про несталу або тимчасову ознаку в iменнику й прикметнику. де iменник i прикметник мають незмiнну властивiсть — сироти. що в наведених на початку фразах правильно буде сказати: „Петро був перший учень у класi“. „Усе життя вони були наївними. „Вона була досвiдченою лаборанткою“. український учений О. цебто людина. „Мене звуть Андрiй Корчака“ (I. — належить до полонiзмiв i її треба було виправити на вимоги української мови: „Iсторiя є вчителька життя“. Зате там. „Усе життя вони були наївнi. який поставити вiдмiнок iменника в складеному присудку — називний чи орудний? Нi. не однаково. Якщо проаналiзувати всi наведенi вище приклади.Роздiл 2 IМЕННИКИ 1. як дiти“.

як то було в попереднiх прикладах: „Твори Шевченка. що є дiєслова. коли той самий iменник. Номис). „Треба берегти пташинi гнiзда“. а не Тарасовi Шевченковi. наприклад: „Послухали доброї поради високошановного народолюбця“ (Б. Васильченко). трапляються iнколи випадки. цi прiзвища ставимо в родовому вiдмiнку. То вiд чого залежить той чи той вiдмiнок додатка? Чи є якесь правило щодо цього? У роздiлi „Дiєслова“ ми побачимо далi. Родовий чи знахiдний вiдмiнок додатка? Як буде правильно сказати: писати (читати) листа чи лист. а тим часом обмежимося лиш зауваженням. пришити ґудзик чи ґудзика? Такi питання часто виникають перед тими. Франка. та й у другiй теж ближче буде до народнорозмовної української традицiї: пришити ґудзика. коли до прiзвища додається iм’я чи якийсь епiтет. тiєї Вкраїни“ (Г. якi керують iменниками тiльки в якомусь певному вiдмiнку. „Треба берегти гнiзда птахiв“. а не в знахiдному вiдмiнку: „Бабуся пильнує малої“ (Марко Вовчок). коли за iменником-пiдметом далi йде кiлька прiзвищ. „Заспiвай менi. 3. що. у першiй фразi лiпше сказати: писати (читати) листа. виконуючи в реченнях синтаксичну функцiю додатка. „Хоч вона була й досвiдченою лаборанткою. Чорнобривець). Так само. а не творимо з них присвiйних прикметникiв. що означають належнiсть. „Подай-но йому Петрову свитку“ (С. дядьку. коли присвiйний прикметник буде 22 . що потребує точного означення. Номис). „Гляди. але перейшла на iншу роботу“. 2. Грiнченко) i „Вiн дасть пораду. а потiм став мало не останнiм“. Лесi Українки та Коцюбинського становлять золотий фонд української лiтератури“ („Лiтературна газета“). купити хлiба тощо. — знайшов вихiд Антiн“ (С. — бо тут в iменниках i прикметниках мовиться вже про тимчасову. твори великого Шевченка. Родовий вiдмiнок належностi Iнколи трапляються такi звороти: „Тут була хата Шевченка“. „Отцева й материна молитва зо дна моря верне“ (М. i в перших двох фразах слiд сказати: „Тут була Шевченкова хата“. треба вдаватись до родового вiдмiнка. Але треба сказати: „Попервах Петро був першим учнем. Кулiш). Отож. „Вони були наївними. а не постiйну властивiсть. а не присвiйного прикметника: твори Тараса Шевченка. Як на те. як i що. У родовому вiдмiнку ставимо iменник-прiзвище в тому разi. в одному реченнi стоїть у родовому вiдмiнку. Також тодi. як дiти. У дiловому листуваннi. Проте в аналогiчних випадках українська класика й живе народне мовлення частiше вживають присвiйного прикметника: „Розсердився за цiї бабусинi речi“ (Г. хто негаразд вiдчуває дух української мови. „Де шукати благостинi“ (П. Косинка). в українськiй мовi iменникдодаток часто стоїть у родовому. доню. Квiтка-Основ’яненко). Отож. iменник-прiзвище ставлять у родовому вiдмiнку: майно Бондаренка. на вiдмiну вiд росiйської мови. порядку“ (М. а в другому — в знахiдному. де родовий вiдмiнок означає належнiсть якоїсь речi комусь або чомусь.ки означають постiйну властивiсть. поки їх не спiткало лихо“.

голос подужчав“. Родовий вiдмiнок часу Українська мова характеризується використанням родового вiдмiнка iменникiв. Субстантивованi прикметники-прiзвища. тимчасом як у сучаснiй мовi вживаються конструкцiї з прийменником i родовим вiдмiнком: „Пани б’ються. „темної“. Росiйська мова знає в таких випадках прийменник iз знахiдним вiдмiнком iменника: „тої ночi“ — „в ту ночь“. Наведемо кiлька прикладiв iз класичної лiтератури й фольклору: „Одної ночi приснився менi сон“ (Марко Вовчок). легше в могилi спочинув“ (народна пiсня). Давальний i кличний вiдмiнки Як вiдомо. „Вiн як угледiв дiвчину. лiпше сказати по-українському: „Того дня з ним не сталось нiяких пригод“.“). Особливiсть у вживаннi давального вiдмiнка В українськiй класицi й живому народному мовленнi часом трапляються iменники й займенники в давальному вiдмiнку. „Масючка вже постерегла. а в мужикiв чуприни трясуться“. „цього лiта“ — „в это лето“. а ця давня форма давального вiдмiнка може виступати стилiстичним засобом: „Очi чоловiковi заяснiли. 5. що сталося сеї ночi?“ (Леся Українка). нi долi“ (народна пiсня). йдучи за традицiєю класики й живої народної мови. 4. „у давнину“. явищ.. 6. „Накрили очi темної ночi. а мужикам чуприни трясуться“ (М. -євi — пiсля основ на м’який або шиплячий приголосний: „Та й не дала тому козаковi нi щастя. „А чула ти. Є ще й паралельне закiнчення давального вiдмiнка -у.. „. Номис). „Тих днiв. -їв. якому тiльки цiєї весни пошили штани“ (С. -iв. наприклад: „повiстi Квiтки-Основ’яненка“. а не „КвiтчинiОснов’яненковi повiстi“. Нечуй-Левицький). щоб означити час. що молодому паничевi сподобалася Галя“ (I. „у (пiд) хуртовину“. -єв.важкий на вимову. Сучасна українська лiтературна мова в таких випадках бiльше користується конструкцiєю з прийменником i родовим вiдмiнком iменника або займенника.“. iменники чоловiчого роду другої вiдмiни мають у давальному вiдмiнку однини закiнчення -овi пiсля основи на твердий приголосний та -евi. яким слiд користуватись тодi. коли поряд стоять у цьому вiдмiнку два iменники чоловiчого роду. „у вiвторок“. -ю. а також без означення („цiєї“. Сосюра). днiв тижня. стану вдаємось до знахiдного вiдмiнка з прийменником: „у роки (пiд час) громадянської вiйни“. „У бою Андрiєвi так любо вiдчувати другове плече“ (В. що родовий вiдмiнок часу не може стояти в формi множини (наприклад. у давальному вiдмiнку однини закiнчуються тiльки на -у: Петров — 23 ... З цього можна зробити висновок. „Вовковi барана з горла не видереш“ (М. Номис) — „Пани б’ються. -евi або -євi: „Передай листа товаришевi Бондаренку“ (з живих уст).. аж очi йому засвiтилися“ (Марко Вовчок).. що мають суфiкси -ов. Тут на визначення часу. процесiв. Васильченко). що. а не „У той день. Проте слiд пам’ятати. з яких один уже має закiнчення -овi. „того“). -ев.малий Василько.

не звiдане нами“. та нагла смерть Федорова. -євi: „Андрiю Олексiйовичу здавалося. 7. то другi. де автор не взяв до уваги. Та було б уже неприродно для народної мови сказати: „Батьками зоране поле. „Щось нове. 24 . читаючи далi оповiдання: „Андрiю Олексiйовичу. Наявнiсть паралельних закiнчень у давальному вiдмiнку однини призводить iнколи до надуживання закiнченнями -у . прiзвища з суфiксами -ин. а тiльки „Бригада Коваленка виорала 20 га з огрiхами“. придумана її баринею“. але не треба й надуживати ним. Андрухiв — Андрухову. який бачимо. Марiя -Марiє) й чоловiчого (дуб — дубе. -ю. Шевченко).Петрову. Петре. Захар’їн -Захар’їну i Захар’їновi. що придумала її бариня. -iн. пiонер — пiонере. що в українськiй мовi є характерний кличний вiдмiнок однини жiночого роду (нива — ниво. Розгляньмо ще одну фразу. Григорiй — Григорiю). котру щиро любиш“ (I. передбачливо захопленiй Кесарем“. — читаємо в одному сучасному оповiданнi. вiдкидати категорично можливiсть орудного вiдмiнка дiйової особи не слiд. мов страховище яке. а батьки й матерi правлять за знаряддя для дiйової особи (ляха). до тiєї. -евi. не в ключi народної мови. стояли перед очима“. замiсть основних -овi. Очевидно. батько — батьку. письменник удався до конструкцiї з пiдрядним реченням „що придумала її бариня“. Серпилiн — Серпилiну i Серпилiновi. -їн закiнчуються на -у. поставивши назву дiйової особи в називному. „Вiн насмажив її на похiднiй сковорiдцi. — а в кличному. де iменник бариня стояв би як дiйова особа в орудному вiдмiнку. чи є в українськiй мовi форма орудного вiдмiнка дiйової особи. Вiзьмiмо речення з творiв Панаса Мирного: „Та кара над Мариною. що вiн i на цей раз не помиляється“. Коли однi мовознавцi запевняли. Котляревський). а все ж деякi фрази звучать не по-українському. спинiться!“ Не слiд забувати. „Нарубанi Пилипом дрова“. Iз цього можна зробити висновок. наприклад: „Дверi вiдчиняються водiєм“. соколе. як це часто буває в писемнiй i в уснiй мовi. вiзьми ж мене з собою на Вкраїну далеку“ (народна пiсня). Усi слова в цих фразах — українськi. а також на -овi: Завалишин -Завалишину i Завалишиновi. взяту з давньої народної пiснi: „Буде лях проклятий батьками орати. бо. назва дiйової особи чи групи осiб має стояти звичайно в називному вiдмiнку. щоб написати „Та кара. де iменники батьки й матерi стоять в орудному вiдмiнку. Котляревський). фольклор i живе народне мовлення пильно додержуються форм кличного вiдмiнка: „Iди. Чому? А тому. „Дiдами крадене добро“ (Т. що й нам не слiд уникати без усяких на те пiдстав цiєї особливостi нашої мови. Орудний вiдмiнок дiйової особи й знаряддя У двадцятих i тридцятих роках ХХ ст. Замiсть того. матерями волочити“. що в народi не скажуть „Бригадою Коваленка виорано 20 га з огрiхами“. на заперечення. бо це бiльше вiдповiдає нашим мовним традицiям. Щоголев — Щоголеву. що вiн поставив iм’я та по батьковi не в давальному вiдмiнку — Андрiєвi Олексiйовичу. мовляв. що в цiй фразi дiйова особа — лях. Українська класика. „Козаче. багато сперечалися про те. наводили цитати з класичної лiтератури: „Енеєм кинута я бiдна“ (I.

дожидати в гостi — чи глибокими снiгами. Кулiш). хоч деяку значеннєву рiзницю мiж ними можна помiтити. чи вишневими“ садами?“ (I. Наприклад: „Консультацiї вiдбуваються у вiвторок i п’ятницю (щовiвторка й щоп’ятницi“). Наприклад. Так само й у наведених вище сучасних реченнях бiльше вiдповiдатиме духу нашої мови. висловити й так: „Бородай вiдмiряв хлопцевi заробленi три пуди жита“. 8. яку передбачливо захопив Кесар“. Нечуй-Левицький). „щоп’ятницi“. „Щось нове. „Вiн насмажив її на похiднiй сковорiдцi. то вiдчуємо. матiнко.матерями заволочене“. що не звiдали ми“. бо в цiй фразi батьки й матерi виступають як дiйовi особи. У дiловiй i науковiй мовi орудний вiдмiнок часу мало дається до використання. мали велике наукове значення“. чи зеленими лугами. замiсть в останнiй час. але для цього часто вживається й орудний вiдмiнок: „Вивiрив ти моє серце вдень i нiчною добою“ (П. Правильно сказати „у вiвторок“. як: останнiм часом. а не „по вiвторках“. а є i лише знаряддя — механiзм). Але iнодi контекст дозволяє перебудувати фразу так. Слiд не забувати й про такi вислови з орудним вiдмiнком часу. зате в мовi художнього твору. залежно вiд нюансових потреб. не мiняючи значення. що їх зробив колектив працiвникiв. щоб означити час. Грiнченко). кажучи: „Зробленi колективом працiвникiв спостереження мали велике наукове значення“ замiсть „Спостереження. 25 . фразу з сучасного художнього твору „Бородай вiдмiряв заробленi хлопцем три пуди жита“ можна. Замiна орудного вiдмiнка дiйової особи конструкцiєю з пiдрядним реченням iнколи обтяжує фразу. Якщо порiвняти речення „Одної ночi приснився менi сон“ з останнiм реченням „Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами“. обидвi вiдмiнковi форми. через що й треба: „Батьки зорали поле. цими днями. що в першому реченнi говориться конкретнiше про якийсь час (одної ночi). нi пiдрядного речення. Та й у попереднiй фразi можна було б сказати: „Спостереження колективу працiвникiв мали велике наукове значення“. замiсть у iнший час. коли сказати: „Дверi вiдчиняє водiй“ (хоча слушно буде: „Дверi вiдчиняються механiзмом“ бо тут немає дiйової особи. де йдеться взагалi про невизначений час (днями й ночами). Родовий чи орудний вiдмiнки на означення часу — це майже паралельнi форми. в публiцистицi й щоденному мовленнi треба вживати. „Коли ж тебе. щоб у нiй не було нi орудного вiдмiнка дiйової особи. „у п ’ятницю“ або „щовiвторка“. „Дрова. „по п ’ятницях“. як широко використовується в українськiй мовi родовий вiдмiнок. що нарубав Пилип“. iншим часом. матерi заволочили“. Орудний вiдмiнок часу Ми вже бачили вище. замiсть на цих днях. „Щасливою годиною козак уродився“ (Б. „Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами“ (з живих уст). нiж у другому. через що й уникають її.

Закiнчення -ам буває тiльки в давальному вiдмiнку множини: „Дам лиха закаблукам. галузей i знань. — читаємо iнколи в сучаснiй поезiї й прозi. Ця помилка трапляється й у публiцистичних виступах. що тебе квiтчала“ (Леся Українка). Iменник знання краще ставити завжди в однинi: „йому бракує ще знання“. по cкладаx. Чоловiчий чи жiночий рiд? „Спогад про неї стискає бiллю“. що iменник бiль в українськiй мовi — чоловiчого. „Невинна бiль змiнилась у гордий пурпур на тiй калинi. iз своєю бiллю говорила“ (Словник Б. галузь та iменник середнього роду знання стоять у родовому вiдмiнку множини з закiнченням -iв.9. як написано в одному сучасному вiршi: „Київська Русь гуртувала слов’янiв“. через те слiд виправляти на статей. -ям. „читає по складам“. властивим iменникам чоловiчого роду: „лiс“ — „лiсiв“. „Чужий бiль нiкому не болить“ (прислiв’я). а в розмовнiй. як i „селянин“. -ях: по пальцях. „зубная боль"). тобто є вiдповiдником росiйському „бель“. Тим часом iменник солдат у родовому вiдмiнку множини дехто лишає в формi. Франко). — хоч правильно сказати „багато солдатiв“. багато прочитано доповiдiв“. дарма що наша класика й народна мова знали слово „бiль“ тiльки як iменник чоловiчого роду: „Вона чула страшенний бiль. Тодi вiн буде жiночого роду: „Пiд вербою над водою Катерина бiль бiлила. а не „слов’янiв“. а не -ах. страшну втому в цiлiм тiлi“ (I. У всiх цих реченнях iменники жiночого роду стаття. у росiйськiй мовi „душевная“. Мiсцевий вiдмiнок множини Пiдо впливом росiйської мови помилково ставлять у мiсцевому вiдмiнку множини iменникiв закiнчення -ам. але лiтературна мова додержується сталих граматичних закiнчень. 26 . 11. Така плутанина з закiнченням родового множини вiдбувається пiдо впливом деяких говiрок. Деякi iменники в лiтературнiй мовi належать до одного роду. Українська граматика вимагає в цих i аналогiчних випадках ставити закiнчення -ах. Грiнченка). дам лиха й передам“ (народна пiсня). „мандрує по горам i долинам“. Iнша рiч. „рахує по пальцям“. що збiгається з називним вiдмiнком однини: „У клубi було багато солдат мiсцевої частини“. Родовий вiдмiнок множини „Багато статтiв написано на цю тему. коли iменник бiль означає бiлi нитки. тому в родовому вiдмiнку множини буде „слов’ян“. „Тут продається лiтература з рiзних галузiв технiки“. доповiдь. 10. Iменник „слов’янин“ вiдмiнюється так само. а не жiночого роду (пор. як у фразi: „Картини героїчних битв Вiтчизняної вiйни оживають у кипучiй працi солдатiв трудового фронту“ („Лiтературна газета“). де автори забули. „робiтник“ — „робiтникiв“ тощо. дiалектнiй — до другого: „санаторiй“ i „санаторiя“. -ях. „Я не хочу знов чiпати бiллю сповненi серця“. „йому бракує ще знаннiв“. по горах i долинах. доповiдей. „клавiш“ i „клавiша“.

лiхтарнi вiшали на шнури. нам на башти стати — не одному генералу з плiч голiвку зняти“ (iсторична дума). „Виднiються вже вiддаля увiнчанi ясною зiркою озоренi вежi Кремля“ (М. бiлiсть. Це слово втратило нинi свою практичну вагу й може придатись хiба що в якомусь iсторичному творi. а сестра бiлизну для братiв“ (М. Дмитерко). Первомайського. батьку отамане. „Арсенова душа не виносила брехнi й фальшi“ (Л. Було ще слово „гуляй-городина“. де позначає породу риби. що означало високу рухому дерев’яну споруду на зразок башти. §1. Котляревського: „для ночi вдвоє калавури по всiх поставили баштах. 12. в творах сучасних наших українських письменникiв i в фольклорi: „Змурував високу башту“ (Б. i поглядав за шляхом. Якщо глибше проаналiзувати всi тi випадки. наприклад. споруди Кремля. де трапляються цi слова. Терещенко). башта в танку).„Ой позволь. висунувшись по груди з башти. пряма мова в художньому творi чи стилiзацiя пiд народну говiрку. що втратили вiйськове значення. ходили рунди по валах“. Якому роду давати перевагу в цих iменниках. Хоч категорiя чоловiчого роду для iменника „фальш“ старiша за категорiю жiночого. Бажана. де мовиться про вiйськовi споруди давноминулих або минулих часiв загальної й української iсторiї (доба козаччини). як це бачимо в наведенiй вище iсторичнiй думi й „Енеїдi“ I. Слушним це слово буде й у сучаснiй вiйськовiй технiцi (наприклад. проте ця друга витискає з сучасної української мови першу. §2. Цей iменник є ще в iхтiологiї. бiлота Iменник „бiлизна“ означає українською мовою спiдню одежу: „Шиє ненька рукавицi сину. Iз цих прикладiв читачевi ще важко зорiєнтуватись. яку пiдкочували колись пiд час бомбардування до ворожих мурiв. бiлина. взятої з твору Л. А ось там. то можна зробити такий висновок: слово „башта“ треба ставити там. що обидва вiдповiдають росiйському iменнику башня. Так само в технiчних конструкцiях слiд користуватися словом „вежа“. Десняк). „телевiзiйна вежа“. за повiтрям“ (Л. як це видно з цитати. Головацького).Iменник „фальш“ у чоловiчому родi чергується з формою жiночого роду: „Фальш у її голосi рiзав Яринi слух“ (О. наприклад. як це читаємо в вiршi М. Бажан). Грiнченко). Первомайський) i „Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова“ (народна пiсня зi збiрки Я. або про архiтектурнi об’єкти. краще застосувати в тому чи тому контекстi — „башта“ чи „вежа"? Цi слова бачимо в українськiй класичнiй лiтературi. залежить вiд характеру тексту: дiлова мова. бiльше пасуватиме слово „вежа“. „Капiтан стояв. Бiлизна. „А чи нема тут якого фальшу?“ (з живих уст). ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ IМЕННИКIВ Башта i вежа Часом постає питання — яке з цих двох слiв. де йдеться про будови. де саме слiд ставити перше чи друге слово. за рухом. надто ґотичного типу. яка по-росiйському називається 27 .

Будiвля. Кримського)? Певно. коли цьому iменнику з наголосом на останньому складi надають значення росiйського слова „белизна“: „Мене зачарувала бiлизна снiгiв“. якого й слiд додержуватись. §3. означає українською мовою „вiдчувати бiль або жаль чи скорботу“: „Так болить спина. коли на росiйське слово „белизна“ маємо в художнiй лiтературi слово „бiлина“ („Дiд похилився так. а в наших словниках є слова „бiлiсть“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). „строение“. „брати чиєсь горе близько до серця“: „Серце чогось щемить i щемить. побудова Iменники „будiвля“ й „будова“ iнколи бувають синонiмами. що означає — „спiвчувати комусь“. Чи є потреба поширювати значення iменника „бiлизна“. Є ще iменник „побудова“. „журитися за когось“. — М. — „болiльник“ чи „вболiвальник"? Дiєслово „болiти“. бо дальший розвиток нашої мови потребує вточнення. Яцкiв). поки українськi спортсмени й глядачi не вигадали нового слова для тих нестямцiв. на будовах. Нашi академiчнi словники — Росiйськоукраїнський та Українсько-росiйський — дають тiльки слово „уболiвальник“. (П. що нема. То як треба назвати людину. У двох цих фразах обидва iменники передають закiнчений наслiдок будiвельного процесу. Iнодi його помилково вживають замiсть слова „будова“. Дорошко). коли мовиться про структуру: побудова тiла.„жерех“ або „шереспер“. що надмiрно захоплюється на футбольних матчах та iнших спортивних змаганнях. що означає закiнчення процесу. вiд якого творять iменник „болiльник“. Бажан). що розгортались на льодовому полi в днi свiтового чемпiонату“. Коцюбинський). 28 . Вiд цього дiєслова й утворено iменник „уболiвальник“. будова речення) й конструкцiю (будова машини). Стельмах). Є ще в нашiй мовi слово „вболiвати“. „бiлота“ (Росiйсько-український словник за редакцiєю А. у трудi i в бою“ . що вiдповiдає росiйським словам „здание“. яким позначають ту людину. будова. Копиленко). Зате коли мають на увазi не самий бiль. що волосся спливало з кiнською гривою в одну бiлину“. Проте в нашiй сучаснiй лiтературi трапляються випадки. що означають тотожнi поняття: „Громадськi будiвлi стояли по той бiк села“ (О. Болiльник чи вболiвальник? „Болiльники довго не могли заспокоїтись пiсля поразки „Динамо“. Цього не слiд допускати. §4. а в другому: „Обличчя вболiвальникiв красномовно свiдчать про напругу й драматизм подiй. Франко). що не можуть спокiйно всидiти на змаганнях. як за своїм сином“ (М. трудно розiгнутися“ (М. структуру (будова тiла. а перебiг хвороби. тодi вживають дiєслова „хворiти“: „Усе лiто я хворiла“ (Панас Мирний). — читаємо в одному перiодичному виданнi. а не довiльного поширення семантики. „Мене ж болить її вiдвiчнеє страждання“ (I. Проте iменник „будова“ може означати ще й процес будування: „Ми росли на колгоспному полi. що вболiває за невдачу або успiх гравця чи всiєї спортивної команди. Наперед уболiваючи за чужими дiтьми. „Хитались червонi колони будови“ (М.

що в тебе нi виду нiякого. вигляд.§5. „про людськi очi"). слихом слихати“ (Т. за спробу)“. де треба вживати iнших висловiв. Коцюбинський) або „вигляд“ („Ой. Iменник „вид“ означає насамперед „лице“: „На її виду ще й досi було знати слiди давньої краси“ (I. Вид. — М.. Ковалiв). Нечуй-Левицький). „рiд“.. Розумiється. краєвид Багато трапляється помилок iз словами „вид“ i „вигляд“ — їх ставлять одне замiсть одного або користуються ними там. Замiсть такого ж хибного „I вигляду не пoказав. ландшафт“ в українськiй мовi є „краєвид“ („Вийшла в поле й стала. „для годиться“: „Щовечора збиралися до школи про людськi очi. Замiсть вислову „зробити (робити) вигляд“. — М. що йому соромно“ треба — „i взнаки (навзнаки. немов не розумiєш“ (Леся Українка). — замiсть — „про око“ ("про людське око“. чуємо в сучаснiй популярнiй пiснi М. „вiдмiна“ („Є ще сiм вiдмiн сiєї приказки“. Стельмах). Так само росiйському „в виде голубя“. Вiдповiдно до росiйського вислову „в виде наказания“ по-українському „буде за кару“: „Кiлька годин просидiв за кару“ (С. нiби на спiванку“ (А. удавати: „Не удавай. нiчого“ (Панас Мирний). про творцiв нових видiв рослин i тварин“ („Лiтературна газета“). „сорт“. користуються словом „вид“: „Як же ми тебе приймемо. Нечуй-Левицький). „Бачу. „перед очима“. задивившись у далечiнь на чудовий краєвид“. Головко). 29 . не варт поширювати в лiтературнiй мовi. а гнiвається для годиться“ (М. краще сказати удати. Номис). Головко). наприклад: „Цього року в нас добрi види на врожай“. що за чудовi вигляди тут у вас i на рiчку i за рiчку“. на оцi): „На стiнi. варiант“ будуть „рiзновид“. Такого ж ґатунку фраза: „Вiн зробив це для вигляду“. Вiдповiдниками росiйського слова „вид“ у розумiннi „пейзаж. на виднотi. „рiзновид“: „Слiд розповiсти дiтям про армiю наших агробiологiв-мiчурiнцiв. Росiйському вислову „вид нa жительство“ в українськiй мовi вiдповiдає — „пoсвiдка нa прожиття“. де трапляється вислiв „на виду“ в розумiннi — „на виднотi“. Неприродно звучить по-українському фраза: „У виглядi кари йому наказано переписати весь твiр“. знаку) не давав (не пoдавав)“: „Проте Орися й знаку не подала“ (А. якщо на те нема особливої художньої потреби — передати колорит мiсцевої говiрки. який часто бачимо на письмi й чуємо в розмовi. Українськими вiдповiдниками до росiйського „вид“ у розумiннi „сорт. як i взагалi дiалектизми. Цей iменник може бути й синонiмом слова „зiр“: „Видом видати. не сердиться. коли хочуть надати фразi бюрократично-канцелярського звучання. У художнiй лiтературi. це. Росiйський вислiв „быть на виду“ по-українському звичайно передається „бути на виднотi“ (перед очима. Iльченко). Номис). — I. „в виде подарка“ або „в виде опыта“ — по-українському вiдповiдає „подiбний до голуба (як голуб)“. „ґатунок“. Пишуть. а в бiологiї — „вид“. „категорiя“: „На основi безпосереднього звернення до традицiї народного мистецтва виробляється й утверджується новий жанровий рiзновид — декоративний естамп. на виду. „як подарунок“ або „як спроба (на спробу. Шевченко). „Поганому виду нема стиду“ (М. лишити незайманою пряму мову персонажа твору тощо. Краще було б: „У нас добрi спoдiванки (перспективи) на врожай“.“ („Образотворче мистецтво“). Машкiна: „Вся краса твоя чудова у мене на виду“. Однак пiдо впливом дiалекту. на виднотi висiв канчуктрiйчатка“ (О.

природнiшi слова:„Не можна допускати поверхового вiдношення до такої серйозної справи“. Вiдношення. солодкими виразами любовi промовляти“ (I. У цих прикладах бачимо тiльки слова „стосунки“. вiдносно. Коцюбинський). у всiх iнших випадках. щоб вiн забирався геть“ (П. 30 . наприклад: „вiдношення а:Ь=с:а“. „усебiчно“. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi цi слова розрiзняються за значенням: там. — Збiрка пiсень П. „про“. Кулiш). „як не глянь“. Лукашевича). „щодо“. „относительно часто“ надуживають словами вiдношення. стосунок. У математицi. тому в класичнiй лiтературi бачимо iменник „вираз“ у рiзних значеннях: „Почала. — замiсть — „про це“ ("щодо цього“. — слiд користуватись давнiми українськими висловами „всiма сторонами“ („Славне було Запорiжжя всiма сторонами“. — З живих уст). „як не подивись“. „з усякого (з кожного) погляду“ („Це вигiдно нам обом з усякого погляду“. Ось що засвiдчує класика: „Слiд би було зав’язати мiцнiшi стосунки з тими людьми. Останнiм часом набуває дедалi бiльшого поширення слово „стосовно“ замiсть недоладного вислову „пo вiдношенню“: „Стосовно мiсцевих умов вiн розробив систему обробiтку ґрунту“. §7. Виргана й М. „з усiх бокiв“. стосовно. „про“. то я — певний. зв’язках.. а також у фiлософiї й логiцi слово „вiдношення“ є єдиний вiдповiдник росiйському науковому термiну „отношение“. що вона плаче десь по кутках“. Замiсть штучного вислову „у всiх вiдношеннях“ вiдповiдно до росiйського „во всех отношениях“. вживання яких i слiд додержуватись. Проте не слiд забувати й вiдомi слова „щодо“. вiдноснiсть Вiдповiдно до росiйських слiв „отношение“. — замiсть — „поверхового ставлення“ або — ще краще — „щоб поверхово ставились". переданi небагатьма словами. Вираз i вислiв Цi слова вважали за абсолютнi синонiми. „у всiх планах“. щодо. „вираз a2 + b = c“. Нечуй-Левицький). „з приводу цього"). забуваючи про iншi. „Вiдносно цього не може бути двох думок“. Пилинської). „зусебiч“. точнiшi.§6. де мовиться про якусь думку чи мiркування. „Я з ним у добрих вiдношеннях“ — замiсть — у добрих стосунках чи взаєминах. наприклад: „Це менi зручно в усiх вiдношеннях“. що оце вдались до вас“ (Леся Українка). користуються iменником „вираз“: „Ротмiстр i очима i всiм виразом показував. „Вираз на лицi понуро урочистий“ (П. „Щодо панни Анелi. „Чутки про землю ожили з весною“ (М. В українськiй науковiй термiнологiї є ще слово „вiдноснiсть“: „теорiя вiдносностi“. „Стосовно цього неподобства вже казали не раз“. взаємини. Панч). зокрема й у математицi. вiдносно. приклади вживання яких наведено вище.. кажуть „вислiв“: „За висловом чиїм“ (Росiйсько-український фразеологiчний словник I.

„вiдсутнiй“ уживають навiть тодi. сприймає слово „вiдщепенець“ як людину. Росiйське слово „отщепенец“. Якщо росiяни. 31 . що поширюють нашi мовнi можливостi. „Треба записати всiх вiдсутнiх на зборах“ (iз живих уст). означає людину. „вiдсутнiй“. коли мовиться не про людей. краще сказати по-українському „за браком достатнiх доказiв“. вiдсунувши в них на друге — давнє українське слово „вiдступник“. брак. не дуже вдало перекладене з росiйського „отщепенец“ у творi О. Грiнченка). що вiдкололась вiд певного суспiльного або iдейного гурту людей. присутнiсть. Нечуй-Левицький). а навiть попало. „Брак досвiду до лиха приведе“ (переклад М. часом збиваючи з пантелику масового читача. „вагатися“. „присутнiй“: „Ще з-за дверей почув голоснi розмови i веселi смiхи офiцерiв. „отсутствующий“. Чи на своєму мiсцi стоять у цих реченнях такi слова. бо маємо. може.§8. Слiд завважити. Кримського. нi в живiй народнiй мовi. не тiльки швидко поширилося в сучаснiй публiцистицi й подекуди в художнiй лiтературi. невдало перенiсши його з росiйськоi мови в українську. „Злочинця допитано в присутностi свiдкiв“ (iз газетної хронiки). Українська художня лiтература в своїх класичних i сучасних зразках користувалась саме такими словами: „Коли в тебе бракує того насiння. Бажана). В українськiй мовi є теж слова з коренем „щеп“ — „щепа“ (по-росiйському „прививок"). §9. „вiдступця“ (Словник Б. мов трiска вiд цiлого дерева. а тому українець. Проте часто слова „вiдсутнiсть“. „присутствующий“ i в українськiй мовi є схожi слова „вiдсутнiсть“. вiдступник. що слова „вiдщепенець“ ми не знайдемо нi в словнику нашої класики. Франко). „На лiтеру В чомусь вiдсутнi слова „вагання“. спiльний iз росiйськими словами „щепа“. створили жартiвливий вислiв „отсутствие всякого присутствия“. як видно. присутнiх у залi“ (I. Грiнченка й за редакцiєю А. що не знає гаразд росiйської мови. позич його“ (О. „на лiтеру В чомусь бракує (нема) слова „вагання“? Певно. Пушкiна („Хто не вважає їх за вiдщепенцiв роду людського?“). а про речi: „За вiдсутнiстю достатнiх доказiв такi справи слiд припиняти“. „присутствие“. на перше мiсце в нашi словники. що випадково потрапило в нашi перiодичнi й неперiодичнi видання. на жаль. яке має корiнь „щеп“. коли є українськi слова. що точно передають потрiбне поняття: „вiдступник“ („Май на увазi: вiдступникам немає вороття“. „щеплення“ ("прививка“ — в садiвничому й медичному значеннi). чи походить вiд нього. слова. Стороженко). чи. воно — явне непорозумiння. потрiбнi для точного вiдтворення думки. то ще менше пiдстав є в нас удаватись до них навiть у дiловiй мовi. наявнiсть Вiдповiдно до широко вживаних у росiйськiй художнiй i дiловiй мовi слiв „отсутствие“. Вiдсутнiсть. нi в словниках Б. — Леся Українка). „Вiн добре знав. що чи то обминає „щеплення“. вiдступця Слово „вiдщепенець“. що в Нимидори нема грошей“ (I. „щепка“ (по-українському — „трiска"). iншi. кепкуючи з надуживання цими канцеляризмами. Вiдщепенець. що краще. „присутнiсть“. Нема нiякоi потреби творити нове слово.

Учiмося в народу 32 . що автор двiчi вдається до однакової частини складених слiв: „горе-вчений“ i „горе-досягнення“.§10. — читаємо в сучасному нарисi. а з швайки зробить пшик“ (iз живих уст). а не музика“. а не вчений. Замiсть „горе-вчений“ можна сказати: „бiда. Невже в українськiй мовi нема iнших слiв. попсуймайстер. Узвишшя. В українськiй мовi слово „гiрка“ має не так зменшене. Дiдами крадене добро. „пагорб“. Горе-вчений. А взагалi не слiд користуватись одним висловом. Т. автор не знає їх. — Казка). замiсть „горедосягнення“ — „лихо. цигикало. а нe досягнення“. коли є їх кiлька. шумiла повiдь та дзюрчали струмочки з кожної гiрки“ (Марко Вовчок). Замiсть „горе-богатир“ Росiйсько-український словник за редакцiєю А. як тi. Провiдник“: „Володимирова гора“. „З Володимирської гiрки видно Подiл. та й у народi кажуть: „Як зiйдете вiд Лаври на Хрещатик. „цигикало“. Але чому там i там написано „гiрка“. Днiпро-Славутич з чудовими київськими пляжами й далекi заднiпрянськi простори“. не менша. бiда. мабуть. Високi Днiпровi схили здавна звуться на Українi горами: Якби взять всю мiзерiю з собою. що слушно написано в книжцi „Київ. щоб уникнути цього повторення? Нi. як пестливе значення: „Пахло березовими бруньками. та ще. Що ж — i такий вислiв може знадобитися в творi вiдповiдного жанру. звуться по-українському „горб“ („Вирубала дрючок та стала на горбi“. Кримського пропонував iронiчний вислiв „ґанджа-андибер“ вiд iменi героя iсторичної думи Хвеська Ґанджi-Андибера. „пагорбок“. до того. а не вчений“. Нечуй-Левицький у своїх творах Володимирову гору. §11. Шевченко Називав горою I. „пагорок"(„По зелених пагорбках паслися вiвцi“. вони є. що наведено вище. — П. цигикач. Замiсть вислову „горе-музикант“ у народi волiють казати „цигикач“ („Хiба Войтенко вмiє на скрипцi грати? Тiльки цигикає. Панч). Нас дивує. а не „гора"? Невже вона — набагато менша за iншi гори. Тодi оставсь би сиротою З святими горами Днiпро. Щекавицьку? Нi. Старокиївську. отож нема причини називати iї зменшеним iменником. Тим-то треба вважати. Гiрка чи гора? „Володимирська гiрка“ — бачимо напис при входi на Володимирську гору в Києвi. — читаємо в репортерськiй замiтцi. то побачите Володимирову гору“. ґанджа-андибер „Цей горе-вчений мав зухвалiсть заперечувати досягнення справжнiх учених i вихваляв свої горе-досягнення“. але. таких соковитих. меншi за гору. горе-майстер. що на них розкинулась наша українська столиця. — З живих уст). — за Батиєву. У народнiй мовi є дуже поширений вислiв „попсуй-майстер“: „Цього попсуй-майстра тiльки гукни — вiдразу переведе лемiш на швайку. То цигикач.

у лiтературi це слово вживають бiльше в розумiннi вiйськової лiкарнi. а нема за що“ (М. для чого давнє українське слово „шпиталь“. котрi наша мова. Одна школярка з Тернопiльщини прочитала в молодiжнiй газетi слово „двоєчник“ i питає батька. Тулуб). Як i багато iнших слiв типу „цибуля“. чорний вус“. а не „двiєчник“. двiєчник. але це не зовсiм вiдповiдає iстинi. замiнено словом „госпiталь"? Адже це слово є в наших Українсько-росiйському й тритомному Росiйсько-українському словниках. цебто такого. куди це слово прийшло чи не з козацьких iще часiв („Трахтемирiвський шпиталь для покалiчених i старих запорожцiв“).образностi вислову! Це в народнiй пiснi чуємо: „Ой лихо не Петрусь — лице бiле. Братерство забрало їх до шпиталю. а й сучаснi письменники. завдає прикрощiв i клопоту не тiльки батькам. не замислюючись. Гончар). прохаючи пояснити їй. Номис). згодом освоїла цiлком. Коцюбинський). Звикнувши поважати все. Iз цих прикладiв бачимо. що трапляється тiльки в розмовi. що надруковано в газетi чи в книжцi. до якої з цим запитанням звернулась учениця в школi. Але чим слово „шпиталь“ є гiрше вiд „госпiталь“. чому в газетi надруковано „двоєчник“. БiлецькийНосенко. а не в лiтературi. „друкарня“. — М. „У першому ж бою його легко поранило в руку. спочити. Воно — не суто українського походження. i пiдтримує в домi зовсiм не шпитальний настрiй“ (Леся Українка). Щоправда. як тьотя Саша. нагодувало“ (З. як могли“ — й виникає питання. У закритому складi „двiй“ стоїть i. стоїть воно там пiд рубрикою розмовного слова. учителям. що стосується учня з поганою успiшнiстю в навчаннi. одягло. його знають бiльше в значеннi притулку для старих i калiк ( „Про тебе i в шпиталях шепчуть“. взявши з нiмецької. якими послуговувались не лише класики. „Тiльки другого дня очуняли погромленi. а з нiмецького „Spital“. двiйкар Назва „двiєчник“. До вiдповiдного прикметника „шпитальний“ цей словник дає ще iлюстративний матерiал iз класичної й сучасної української лiтератури: „Ся жiнка вмiє бути не раз веселою. „Шпитальнi вартовi незабаром помiтили групу людей“ (О. 33 .. §12. а й працiвникам редакцiй наших перiодичних видань. що й досi живе в народi. i яке з цих слiв — правильне. У народнiй мовi. Госпiталь чи шпиталь Читаємо в газетi: „Ми лiкували його в госпiталi. П. а вiдтiля й до нас? Принаймнi за словом „шпиталь“ є давня народна й лiтературна традицiя. „цегла“. У VI томi Українсько-росiйського словника до слова „шпиталь“ наведено такий iлюстративний матерiал: „Треба рятуватися. допитлива дiвчина звернулась до редакцiї молодiжної газети. §13. Донченко). допомагали. а й лiтературнi. що слово „шпиталь“ i похiдний прикметник „шпитальний“ є не тiльки розмовнi. Двоєчник. полежать у шпиталi або санаторiї. двiєчник!“ Так само вiдповiла дiвчинi й учителька української мови. складеному ще в першiй половинi ХIХ ст. яке теж прийшло з французької „l’hopitale“ у росiйську мову. i вiн два тижнi пробув у шпиталi“ (О. Лiтпрацiвник газети вiдповiв ученицi достоту так: „Галю! Слово „двоєчник“ утворено вiд слова „двiйка“. Слово „шпиталь“ зафiксував у своєму словнику. вiдповiв: „Розумiється. як правильно казати: „двоєчник“ чи „двiєчник"? Батько.

а морфологiчний. Вiзьмiмо iменник „кiл“: у родовому та iнших вiдмiнках. поставлене в поважному. Васильченко). вчителька української мови. Васильченко). утворене за аналогiєю до iнших iменникiв iз суфiксом -к-. та її батько. тут нi до чого. що розглядає походження слова. але не „двоєчник“. який не вважає на вiдкритий склад. плiд Не тiльки в статтях. „колу“. §15. то буде — „двiєчник“ або „двiйкар“. це i чергується з о. дебоширство. Редакцiя „України“ вiдповiла. то. „Затриманий п’яниця бешкетував далi“. „Дебоширство в мiсцях вiдпочинку трудящих — недопустиме явище“. що обстоюють слово „двiєчник“? Слово „двiєчник“ утворилось вiд iменника „двiйка“. дебоширство. а вимагає вимовляти слово з тим звуком. — О. стверджуючи свої погляди щодо написання „двiєчник“. де буде вiдкритий склад. дарма що нi в класичнiй лiтературi. З цього стає зрозумiло. отже. бешкетник. Ми часто читаємо на шпальтах наших газет: „З дебоширами треба повести рiшучу боротьбу“. а навiть у сучасних вiршах натрапляємо на слово „дiтище“. „Бешкет у мiсцях вiдпочинку трудящих — недопущенна рiч“. де траплялось йому читати не раз слово двiєчник“. про що писав Галi лiтпрацiвник молодiжної газети. „байкар“ — вiд „байка“. ба навiть урочистому планi. хлопцi. якщо пiдходити до цього питання науково. Те саме можна сказати й про слово „двiєчник“. не чинiть бешкету“. Синонiмом до слова „двiєчник“ може бути таке ж похiдне вiд iменника „двiйка“ слово „двiйкар“.а в вiдкритому „дво“. у якому „i“ не переходить в „о“. У цьому випадку дiє закон не фонетичний. — С. „на колi“. А якщо ми вiзьмемо похiдне вiд iменника „кiл“ слово „кiлочок“. дитя. виникла проблема: на чийому боцi правда — чи слушно вiдповiв дiвчинi лiтпрацiвник молодiжної газети. „бешкетувати“ („Сором ховатися — умiв бешкетувати. Нема нiякої потреби вдаватись до неукраїнських слiв. але правило чергування „i“ з „о“ та „е“ в вiдкритому складi. Отже. Iльченко). чи мають рацiю журнал „Україна“. наприклад: „шапкар“ — вiд слова „шапка“. що й газетним рядкам пiшло б на краще. виплiд. Отже. вiд якого походить. i в ньому залишилось. Дiтище. „пiч“ — „печi“. бешкет Нашi газетярi вподобали слова дебошир. вiд якого це слово утворилось. „колом“. „бешкет“ („Iдiть. бо воно було в словi „двiйка“. коли є всiм вiдомi українськi слова: „бешкетник“ ( „Бешкетники свистiли пронизливо й неприємно“. §14. нi в народнiй мовi їх не натрапиш. на зразок „стiл“ — „столу“. а не перейшло в о ("кiлочка"). якi до того ж не кожний розумiє на Українi. зумiй i вiдповiдь казати“. не звуковi змiни в ньому. — С. Чому? Бо тут уже дiє закон морфологiчний. а не з ню34 . хоч тут перший склад — вiдкритий ("кi"). Украй спантеличений вiд такої вiдповiдi батько школярки вдавсь до редакцiї журналу „Україна“. Дебошир. коли б там було написано: „З бешкетниками треба рiшуче боротися“. за фонетичним законом чергування „i“ перейде в „о“ — „кола“. де вчиться Галя. а залишається. тому й правильно треба писати „двоєчник“. „Затриманий п’яниця продовжував дебоширити“.

компанiя „А потiм знову зустрiвся з дpyжками.. а зовсiм не те нiжне або врочисте поняття. а не товаришi!“ (Панас Мирний). наприклад: „Нашi колгоспники набули великого дослiду у вирощеннi кукурудзи“. Не слiд забувати в живiй мовi й цих слiв. дiзнатися (дiзнаватися) з власного досвiду“. Стороженко). за аналогiєю до наведених слiв. Слово „дiтище“. „досвiдчати“. i все пiшло по-давньому. „бабище“. Грiнченка). про що йдеться.ансом iронiї. Дружки. „потвердити (потверджувати) щось“: „(Шевченко) добре на самiм собi досвiдчив усього. що проводилися в нашiй лабораторiї“. часто трапляються помилки в уживаннi цих двох слiв. плiд“. „його цiкавили всi дослiди ґрунтiв. Досвiд i дослiд Чи не через звукову близькiсть. „Бiблiотека — плiд моєї працi“ (Росiйсько-український фразеологiчний словник I. Близькими до iменника „дитя“ в переносному значеннi є слова „виплiд“. Виргана й М. — О. дебоширство“. §17. виплiд. З iменником „досвiд“ мають зв’язок дiєслова „досвiдчити“. можна ще користуватися словами „товариство“ („Веселе товариство“. що в газетнiй фразi треба було написати: „А потiм знов зустрiвся з товаришками (або зi своїм товариством. „Уранцi йде Олеся дрyжок збирати“ (Марко Вовчок). якоюсь мiрою воно теж вiдповiдає росiйському „дружок“. зi своєю компанiєю). щоб пiзнати iстину або перевiрити набутi вiдомостi. друзяки. дослiд — це спроба. Адже в українськiй мовi є тiльки слово „дрyжка“. яка бере участь у весiльному обрядi“: „Ой хвалилася гречаная панна своїми косами перед дpyжками“ (Матерiали П. — читаємо в газетi i. Пилинської). — М. що сердешний люд терпiв пiд тим ярмом“ (Словник Б. наче причмелений?“ (iз живих уст). а ще бiльше — росiйському „дружище“: „Є ви товаришi. що iменники „досвiд“ i „дослiд“ часом мають у росiйськiй мовi один вiдповiдник — „опыт“. „кулачище“ тощо. набута протягом певного часу. не можемо добрати. товаришки. „плiд“: „Цi припущення є виплiд його фантазiї“. навикiв. що має росiйський iменник iз наголосом на першому складi — „детище“ в розумiннi „дитя. „його цiкавили всi досвiди ґрунтiв. гульня. що має iронiчний вiдтiнок. товариство.. що їх провадили в нашiй лабораторiї“. що означають „зазнати(зазнавати). Тим-то й у перших фразах треба було написати: „Нашi колгоспники набули великого досвiду в вирощеннi кукурудзи“. §16. 35 . Росiйському „дружок“. Чубинського). глузування чи лайки. поки не згадаємо росiйського слова „дружок“ — „дружки“. що означає „подруга або молода дiвчина. друзяки? Собаки. а також через те. Номис). Досвiд — це сума вiдомостей. вимовляє з наголосом на другому складi. Коли йдеться про кiлькох людей. i все пiшло по-старому: п’янки. „компанiя“ („Злi компанiї i доброго чоловiка зiпсують“. може означати тiльки зневажливу або глузливу форму. „ручище“.“ Є ще українське слово „друзяка“. як то звучать усi українськi iменники з суфiксом -ищ-: „хлопчище“. яке українець. експеримент. який роблять. вiдповiдає „товаришок“: „Що ж це твiй товаришок — такий. Iз цього виходить.

Петрусiв (або Петрикiв). як мене за печiнки бере. 36 . в наведених вище фразах треба було написати: „Вiн неабияк злякався (сплохував)“. з жахом дивились. воно — скороминуще. — це своєрiдна мода. Коцюбинський). що й росiянам подобаються деякi українськi ласкавi iмена. де треба iнших. якоюсь мiрою схожа з так званим стиляжництвом. Жарт. Це уривок з оповiдання для дiтей. Вiтик. „Йосип не на жарт розсердився“. а не росiйським „Ксения“ чи ласкаво — „Ксюша“. Женя чи Євгенко? „Жора i Женя побились об заклад. „Миколi було не до смiху. що перед цим бiгала з хлопчиками наввипередки. Илья. Миколок. Маpия. а й у Москвi. Никита.§18. що цiлком вiдповiдає росiйському „не на шутку“. Нечуй-Левицький). ноги трусяться“ (Ганна Барвiнок). неабияк Iменник „жарт“ — дуже поширений в українськiй мовi. де з дiда-прадiда дiтей ласкаво звали Юрко. Дуже часто в українськiй дитячiй лiтературi стали появлятися Гришi. „Свєтi“ над „Cвiтланкою“. через те можна назвати не одну Оксану — росiянку не тiльки в Києвi. „Я тебе питаю без жартiв. хто з них з’їсть бiльше кисличок. „Андрiй намагався обернути все в жарт“ (М. а також у художнiй лiтературi: „З жарту й бiда часом буває“ (М. Наша класична лiтература знала вислiв „не в жарт“ („Деякi тужать не в жарт“. що нiяк не хочуть бiльше туди лiзти“. або Юрасик. яку батьки волiли назвати українським iм’ям. Як i всяка мода. як: „Жарт жартом. а з „Марiйки“ зробив „Машу“. Васi. дiя вiдбувається на Українi. Можна було б не звертати уваги на незвичайнi ласкавi найменування українських дiтей в одному художньому творi. — сказав Роман“ (I. мабуть. Захоплення iменами iншого народу можна спостерiгати не тiльки в нашiй дитячiй лiтературi. а правди не сказала“ (Марко Вовчок). а Росiйсько-український словник наводить прислiвникову форму „неабияк“. Треба сподiватися. через веселу вдачу нашого народу. або Марiйка. Жора чи Юрасик. коли замiсть Анн i Ганн з’явились Жанни. ростуть i бавляться на тiй землi. Проте на сторiнках сучасної української лiтератури це слово бачимо часом навiть там. не на жарт. — Ганна Барвiнок). та ба. Колi. Бачимо це слово й у таких висловах. Виходячи з цього. — все було б у ньому цiлком природно. але цей автор — не одинак. але й Маша. що живуть. автор — українець. Петi замiсть Грицькiв (або Грицикiв чи Грицунь). яка сама могла впорати чимало кислиць. Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби цi лагiднi й милозвучнi ласкавi дитячi iмена? Дивна рiч. Важко сказати. Не тiльки Свєта. тим бiльше. що бiльше вiдповiдають росiйському вислову „не на шутку“:„Вiн не на жарт здрейфив“. що й нашi автори дитячих книжок будуть називати своїх маленьких героїв — Юрась. „Йосип неабияк розсердився“. Це слово часто виступає в народних прислiв’ях i приказках. не до жартiв“ (I. Василькiв. §19. Нечуй-Левицький). а це вже не жарт. „Смiшками та жартами одмовилась. тому в росiйських родинах тепер чимраз бiльше називають дiтей давнiми росiйськими iменами — Ирина. Номис). як хлопчаки над силу запихають собi в роти маленькi яблучка. „Женi“ над „Євгенком“. а Юрiїв i Георгiїв замiнили Юджини. чому автор дав перевагу „Жорi“ над „Юрком“. Маруся. а герої оповiдання — українськi дiтлахи. Якби оповiдання було перекладом iз росiйської або в ньому мовилося про маленьких персонажiв десь у Росiї.

цi слова. а не тимчасово. що менi ним уха протурчали“ (Панас Мирний). „захищатися“ стоять тому. цебто „людина. Є i без тебе тi заcтyпники. Вiзьмiмо такi речення „Першi краплi дощу. катiвня „Iз тюремних застiнкiв вiн вийшов тяжко хворий. Незважаючи на значеннєву схожiсть. а замiсником Новиков“. захищалась вiд негоди пiд вiттям широким“ (Леся Українка). „оборонець“. „Росла в гаю конвалiя пiд дубом високим. — тимчасом як тут саме було б на мiсцi слово „заступник“. командира чи взагалi керiвника в певнiй галузi або на якiйсь дiлянцi роботи постiйно“: „Сосни порипували. Це стверджують i такi слова. як „захищ“ — тимчасова прибудова з соломи або очерету до хати замiсть сiней. Катруся та iн. Заступник i замiсник Цi слова часто плутають. що виконують певну службову функцiю постiйно. „захищати“ стали виживати слова „оборона“. §22. мучать: „З6 письменникiв Радянської України впали в тi героїчнi роки смертю хоробрих на фронтах Великої Biтчизняної вiйни та в гестапiвських катiвнях“ (О. i її слухали мовчки — без салютiв та музики“ (Ю. де автор забув. — а тут саме слiд було написати „замiсником“. що роблять кораблям захист од бурi“ (Словник Б. якщо пильно придивитись до класичних зразкiв i народної мови. Iменник „заступник“ може бути синонiмом i до слова „захисник“: „Не кажи менi нiчого за нього. змусили мене озирнутися навкруги. Марiйка.Надiйка. Вiд цього творяться й назви посад: „заступник директора“. але незламний духом“. цебто „тим. що слова „застiнок“ нема в українськiй мовi. „Нема соломи. то нема чим i хату захистити вiд холоду“ (з живих уст). хто працюватиме замiсть мене“. Педашенка“. У цих реченнях слова „захист“. бачимо протилежне — „Комiсаром у тебе буде Яременко. Наприклад. Застiнок.. „оборонний“. заступник покiйного комiсара виголосив промову. „захищати“. мають деякi нюанси в значеннях. Левада). читаємо в однiм наказi: „На час моєї вiдсутностi призначаю своїм заступником тов. якщо в своїй мовi є дуже точне слово. Грiнченка). створити їй перешкоду або захист вiд неї. „обороняти“. Нема потреби брати слово з iншої мови й перелицьовувати його на кшталт своєї. §20. Особливо це яскраво можна бачити в фразi „Гори. „замiсник командира“ та iн. а є „катiвня“. що йдеться про потребу обiйти прикру або ворожу дiю когось чи чогось. §21. як „замiсник директора“. пошукати певного захисту вiд зливи“ (М. „захисний“. „заступник прокурора“ тощо. Яновський). „хист“ — огорожа з пруття або хмизу в пасiчникiв i мисливцiв. де мають на увазi працiвникiв. Уживають слова „захист“ i в 37 . взятiй iз сучасного художнього твору. Захист i оборона Останнiм часом слово „захист“ i похiднi вiд нього „захисник“. що заступає начальника. В iншiй фразi. Коцюбинський). де людей катують. мов снасть. — читаємо в однiй статтi. цебто мiсце..

любив землю. наприклад: „Люди з околиць кинулись до фортецi. „Чекає ратая. 2) „земледелие“. адже землероб не робить землю. „рiльник“. „рiльничий“. „дармороб“ ("той. що робить дарма"). „землеробство“. „Боронив я свою Україну.. краще користуватись iменниками „хлiбороб“. Коли мовиться про потребу застосувати фiзичну силу або зброю. на штампах i печатках.. „Ниво неорана. „Сорока в ворони просить оборони“ (М. Творцi й прибiчники слiв „землероб“. що рiльник без поля“ (Ю. Чернявський). шукаючи захисту. тимчасом як тут. хлiборобство. Рильський). тодi не обiйтися без слiв „оборона“. наприклад: „Обов’язком кожного громадянина є боронити (або обороняти) свою Батькiвщину“. коли навiть визнати потребу створення нового слова. ниво несiяна. До того ж слова „землероб“. — й наводить слушну iлюстрацiю: „. де твої ратаї? Де твої сiячi?“ (М. не заперечуючи. як то виходить за аналогiєю до слiв „бракороб“ ("той. створенi всупереч законам українського словотвору. коли маємо дiло з вирощуванням технiчних культур? Адже є країни. у дiловому листуваннi й на сторiнках перiодичних видань ми читаємо слова „землероб“. останнiй кипить“ (переклад „Робiтничої Марсельєзи“). а обробляє землю. „землеробський“. але цих слiв не знайдемо в нашiй класичнiй лiтературi та фольклорi. а саме: „хлiбороб“. паруючи. не чуєм i в живiй народнiй мовi. рiльництво. Номис). „Алi оборонявся“ (М. поки оборонцi завзято стримували ворога. так важко прищепити в живому мовленнi. „хлiборобство“. коли слова обох цих груп будуть слушнi в однiй фразi. Коцюбинський). багато хто в фортецi помер вiд голоду й спраги“. „З оборонцями ладу старого бiй усесвiтнiй. Вiдповiдь на це дає наш Українсько-росiйський словник АН УРСР. „ратай“.. а також „хлопкороб“ тощо). якi цiлком вiдповiдають росiйським „земледелец“. що.розумiннi „охорона“. „обороняти“ ("боронити"). „земледелие“. не лякався я злих ворогiв“ (народна пiсня). „Мiй батько — з дiда-прадiда хлiбороб. але. що робить брак"). Землеробство. Старицький). прагнучи використати все багатство нашої мови. запитують: а як обiйтись без слова „землеробство“. що. §23. „землеробство“ створено невдало з двох складових частин — iменника „земля“ й дiєслова „робити“. з землi й жив“ (iз живих уст). „оборонятися“: „оборона Бушi“ (М. але його вподобали й освоїли в своїй мовi росiяни („хлебороб“. „земледельческий“. „хлiборобство“. Федькович).пpoґpec технiки в сiльському 38 . „Дитина без школи. пояснюючи значення слова „рiльництво“: 1) „полеводство“. „протекцiя“: „Де ж бiднiй удовi захисту шукати проти такого напасника!“ (з живих уст). Тим-то цi термiни. Трапляються випадки. обробiток (обробка) землi На табличках. слiд було б узяти дiєслово „обробляти“. „рiльництво“. „землеробство“. коли йдеться про вирощування хлiбiв. „оборонець“. Наведемо приклади з класики й живої народної мови: „Масюк любив хлiборобство“ (I. де хлiб не сiють. Зi сказаного випливає. Водночас українське слово „хлiбороб“ не тiльки й далi живе в устах народу. треба не забувати й слiв цiєї другої групи й казати. чорнозем“ (М.. Чому? Тому що цi штучнi слова мають поряд себе давнi українськi. Нечуй-Левицький). що обложив їх звiдусiль. „хлiборобський“.

то б i дiтей забрав“ (М. На жаль. — можна було б прорватися“ (Ю. З метою чи без мети? Вiд вислову „з метою“ рябiють сторiнки газетних iнформацiй. що прийде пiдмога. мабуть. без мети“ (М. Вiд цього походять вислови: „пильнувати свого iнтересу“. щоб уникнути можливого поширення мiсячних мiкроорганiзмiв. а вiн хоче повчати iнших“. нема нiякої мети. §25.господарствi виявляється по-рiзному. росiйському вислову „остаться при пиковом интересе“ вiдповiдає український „лишитись нi з чим“.. Iдеться лише про те. щоб не обертати вислiв „з метою“ в той прикрий канцеляризм. — читаємо в одному сучасному оповiданнi. Номис). у висловi „на близьку мету“. Рильський). Яновський). „З метою виявлення жанрових особливостей цього твору надiслали його на квалiфiковану експертизу“. профануючи гарне слово „мета“. вбачали автори наведених на початку газетних фраз? Тут. Нечуй-Левицький). „мати на метi“ тощо. бiдний той. уважав. як „поставити собi за мету“. досягла до своєї мети“ (I.“.“. „у спiльних iнтересах“. зиск“: „Фактор за малий iнтерес робить усi вашi доручення“ (Словник за редакцiєю А. що в кума пиття. де автор. наприклад. як i в багатьох iнших подiбних випадках. „класовi iнтереси“.. „Якби знaття. а тому й треба було написати: „для бiологiчної iзоляцiї. який не допомагає зрозумiти написане. Iнтерес i цiкавiсть Слово „iнтерес“ має насамперед значення „користь. що слово „мета“ треба обминати. А яку мету. виявляють певну рiзницю. цебто важливе життєве завдання або iдейне спрямування. Кримського).. З цього. щоб уникнути. який ми спостерiгаємо щодня в друку й чуємо з уст: „З метою бiологiчної iзоляцiї. Грiнченко). §24. широковживане в нашiй поезiї слово „ратай“ майже зникло з нинiшнього вжитку. залежно вiд системи рiльництва“. До речi. „А менi в тому дiлi нема нiякого iнтересу“ (з живих уст). „Щоб виявити жанровi особливостi цього твору. Словом „мета“ послугувалась i послугується наша лiтература. Слово „знаття“ звичайно заступає дiєслово знати: „Якби знаття. хоч i дуже подiбнi одне до одного. 39 . мовчки. У народнiй мовi це слово трапляється далеко рiдше. що означає — „на близьку вiддаль“. звiсно. щоб передати важливе життєве завдання або iдейне спрямування людини: „Очевидячки. Знання й знаття „Йому самому ще не вистачає знаття. де вони пройдуть тривалий карантин“. у таких висловах. космонавтiв помiстили в спецiальний „фургон“. Ось кiлька зразкiв iз того потоку. статей i фейлетонiв. й помилково написав „знаття“ замiсть „знання“. §26. примiром. не слiд думати. залежно вiд системи сiльського господарства. Слово „знання“ означає сукупнiсть вiдомостей про щось: „I жадiбно знання вона пила“ (Б.. Цi слова. „дбати про свiй iнтерес“. „О. що слова „знання“ й „знаття“ є синонiми. а тiльки паразитує в текстi. хто крiзь завої синi iде самотньо.

з якого зроблено вкривало: „коц“ — „укривало з вовни або байки“ („Вона грюкнула дверима й увiйшла до себе в хатину. „лiжник“ — „укривало з дуже грубих вовняних ниток“ „. Тичина). Загальною назвою речi. прикметник „цiкавий“. Ле). — Г. однак рiзниця мiж ними є. „ґросбух“ — головну бухгалтерську книгу. Хоткевич).. є „укривало“: „До завiс. з якого матерiалу її зроблено. „Письменному — книжка в руки“ (М. ридала“ (П. прикрившися лiжником“. де стояла її постiль. чи вони — абсолютно тотожнi й їх можна довiльно вживати на свою вподобу? Хоч цi слова й мають схожiсть. Нечуй-Левицький). до рожевого шовкового укривала я попришивала б тонесеньке кружево. нам. Прислiвник „цiкаво“. надаючи йому поняття цiкавостi: „З особливим iнтересом поставилися товаришi до цiєї розповiдi“ (I. пошите на ватi або виткане з грубих вовняних ниток. „Цiкавий я знати.. Номис).. йому. „любопытный“. що також є вiдповiдниками росiйського „одеяло“. якщо їх зроблено з байки). Отож. „Ти б менi розказав хоч для однiєї цiкавостi“ (I. хоч навряд чи можна вважати вкривало. доки не зморив її сон. „любопытно“: „Почала я з цiкавiстю читати. лiжник.“ (Олена Пчiлка). §28. „любопытство“. що залежать вiд матерiалу. бо український iменник „цiкавiсть“. тобi. незалежно вiд того. у прейскурантi треба було написати: „є вибiр лiтнiх укривал“ („або лiтнiх коцiв“. скiльки вiд розмiру книжки. книгу вхiдних i вихiдних паперiв чи так зване Святе Письмо: „Чи то вмер чернець у келiї. „интересно“. що складається з iменника чи займенника в називному вiдмiнку й прикметника „цiкавий“: „Тарасовi цiкаво було дiзнатися. „У магазинi є вибiр лiтнiх ковдр“.. має паралельну конструкцiю. як павутиння“ (I. коц. „интересный“. — Панас Мирний). вам).Деякi сучаснi нашi письменники поширюють значеннєву функцiю слова „iнтерес“. укривало Останнiм часом слово „ковдра“ стало витискати з ужитку iншi українськi слова.сидiла. Навряд чи є потреба в поширеннi значення цього слова. пишучи святу книгy?“ (I. Нечуй-Левицький). Ковдра. Виходячи з цього. прислiвник „цiкаво“ цiлком вiдповiдають росiйським словам „интерес“. ще як над книжкою поезiй смiялася. Найбiльше ми вживаємо слово „книжка“: „Ах. що залежить не стiльки вiд змiсту. Iваненко). хто мене прийняв би“ (Леся Українка). тодi лягла коло опришка. — читаємо в прейскурантi. „Мене аж з’їдає цiкавiсть: звiдки мене може знати Марина?“ (I. за рiч. котрий звичайно стоїть у фразi з якимось iменником чи займенником у давальному вiдмiнку (менi. лягаючи на постелi. Адже є iншi українськi назви. Пiд словом „книгa“ розумiємо грубий фолiант. я довго вас ждала. Франко). що нею вкриваються. заслана добрим коцем“. Вiльде). належну до лiтньої постелi. їй. 40 . §27. що саме зробив для старичка Щепкiн“ (О. треба вiдповiдно користуватися словами „книжка“ й „книгa“. Книга й книжка Чи є якась рiзниця мiж цими словами.

коштовнi речi. Чи не краще заради унiфiкацiї мови взяти для постiйного користування якусь одну з цих трьох назв. — читаємо в сучасному творi. мов самоцвiтне камiння. . не слiд цуратись i цього слова. що не мають нiякої значеннєвої рiзницi. дорогоцiннiсть. Кримського читаємо: „Срiбло.їхала Чорним гаєм i попалася розбiйникам“ (Марко Вовчок). Коштовнiсть.. „коштовнi речi“ й „дорогоцiннiсть“ майже витиснули давнє українське слово „скарби“. По-рiзному називаємо ми також скарби. що належали французькiй залiзоруднiй компанiї“. варто. де добувають кориснi копалини. а в множинi — „копалини“ — це слово означає пiдземнi мiнеральнi поклади. „Хай вам завжди мати мила буде скарбом дорогим“ (М. а тим часом у А. до цього частково спричинилось те. Копиленко). „рудник“. Копалина й копальня „А Ювеналiй Дмитрович уже розповiдав про недавню катастрофу на Криворiзьких копалинах. Сучасний український письменник В. що складаються з коштовних каменiв: „дорогоцiнний камiнь“. У росiйськiй мовi цьому слову вiдповiдає „ископаемые“: „Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу i мрiє про мандрiвки й вiдкриття нових земель. 41 . то вона зветься рудня. що iменник „скарб“ є синонiмом до другого українського слова — „клад“ („Нащо лiпший клад. Вiдповiдниками цього слова в росiйськiй мовi є слова „копь“. — Приказка). „самоцвiт“. самоцвiти“. що означають однакове поняття. Рильський). самоцвiт. що давня мовна традицiя дає перевагу слову „дiамант“. кажуть. який нашi автори пишуть то „брильянт“. Може. „У хрустальних галереях соляних копалень ми нишкли схвильовано. Самiйленко). примiром. злото. Читаємо: „Линуть глибокi копальнi в серце залiзне землi“ (В. дорогоцiнний камiнь. „Розум — скарб людини“ (народне прислiв’я). самоцвiтний камiнь. Собко вживає вiд iменника „дiамант“ прикметника „дiамантовий“: „Тiльки-но пройшов свiжий дощ. „прииск“.. Сосюра). одна скупа панi i везла з собою усi свої скарби великi. Останнє слово майже зникло чомусь тепер з ужитку. дiамант У художнiй лiтературi й публiцистицi слова „коштовнiсть“. коли в дiтках лад“. слово самоцвiт? Мабуть. але наша класика та й сучасна українська лiтература широко послугувалися множиною цього iменника — „скарби“: „Їхала. то „дiамант“.§29. Українськi класики волiли писати „дiамант“: „Дiамант дорогий на дорозi лежав“ (В. брильянт. Смолич). Так само слiд позбутись розбiжностi в вiдповiдниках росiйського слова „брильянт“. дiамантовi крапельки мiнилися пiд сонячним промiнням“. „Найчистiшi дiаманти сяють яснi та прозорi“ (Леся Українка). Копальня — це мiсце. скарби. що їх використовують люди для промислових i господарчих потреб. „самоцвiтний камiнь“. — але це тiльки стверджує потребу прийти до якогось одного з цих слiв. чиста роса“. Iменника „копалина“ в однинi не вживають узагалi. Певно. нових копалин“ (О. Проте в цитованої вже Лесi Українки ми можемо прочитати фразу й зi словом брильянт: „Дiстаньте шкатулку з брильянтами“. в Панаса Мирного: „На довгих листочках грає i сяє. §30. якщо тут добувають руду. Отже. враженi видовищем небаченої краси“ (Ю. де слово „копалина“ помилково стоїть тут замiсть „копальня“.

Крамницi. „Нам треба ще багато будiвельного дерева“. читаємо: „Вiн. „На самiм кiнцi Борислава. Тритомний Росiйсько-український словник наводить слово „шульга“ як застарiле. рубався люто“. стояв великий магазин. — Прислiв’я) й „матерiал. доброго знавця української мови. Стороженко ) або комору на рiзне начиння. „Ще сонце не зайшло. Одержувати щодня лiс. крамничка У сучаснiй українськiй офiцiйнiй i дiловiй мовi слово магазин замiнило всi iншi синонiми. Якщо слово „лiс“ має українською мовою одне значення. — З живих уст). „Лелiя спинилась бiля одної дуже великої крамницi. §33. де продають спецiальнi вироби. де. Навряд чи є пiдстави виводити це слово „за штат“ i не послуговуватись ним у нашiй сучаснiй лiтературнiй мовi. даючи перевагу „лiвшi“. А тим часом скiльки прiзвищ утворилось вiд цього слова: Шульга.. Магазин. Шульженчук. ба навiть у сучасного українського письменника О. лiвицею. де продають солодощi. Iльченка. наприклад. хоч i не був шульгою. то „дерево“ — два: „рослина“ („На похиле дерево й кози скачуть“. „гамазея“. у газетi заголовок фейлетона: „Про лiвшу — лiвою рукою“. Така фраза звучить по-українському дуже неприродно. Лiвша i шульга Слово „лiвша“ майже витиснуло давнє українське „шульга“. знаряддя. — Леся Українка. „гамазей“. де є хороше дерево на хату“. а вже крамницi почали зачинятись“ (М. Нечуй-Левицький). оружжин наклали повнi гамазеї“. мушкетiв. та ще до того ж не гектарами. крамниця. бо лiсом зветься сукупнiсть дерев. Ось читаємо. Мартович). чи є грошi“. й у першiй фразi треба було написати: „Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв дерева“. а велику комору на зерно („Пiдпалюють гамазини з хлiбом“. 42 . — Л. шаблюку вхопивши по-татарському. широко вiдомi в класичнiй лiтературi й живому мовленнi. де продають харчi або якiсь iншi припаси й речi. Заклад. якщо й траплялося слово „магазин“ (або „гамазин“. „цукерня“. §32. а кубометрами — неможлива рiч. — читаємо в однiй газетi. продукти („Рушниць. де складували земний вiск“. незалежно вiд розмiру його й асортименту краму. — I. Лiс i дерево „Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв лiсу“.. „гамазiя"). тощо („Перед дверима цукернi ще помацався за кишеню. Шульженко. Отже. Котляревський. — I. НечуйЛевицький).§31. Шульгiн! Скiльки разiв ми натрапляли на слово „шульга“ в класичнiй лiтературi й живiй народнiй мовi. де продають лiтературу. Франко). Цi слова означали не будiвлю для продажу. — О. Коцюбинський). то далеко в вужчому значеннi. мають теж свої назви: „книгарня“. в класичнiй лiтературi й народнiй мовi називали й називають крамницею: „Завiв крамницю з тютюном“ (I. що ростуть на певнiй площi землi: „Кругом яру зеленiє старий лiс“ (I. що добувають iз цiєї рослини на рiзнi господарськi потреби“ („Я покажу. там в освiтленому вiкнi стояло багато квiтiв“ (Леся Українка).

— читаємо в рецензiї. вiдповiдно до росiйського слова „лавка“: „Якiв зайшов до кума в крамничку“ (Марко Вовчок). Копиленко). вiд цього є вислови „стати пригодi“. „Шкода заходу й труду“ (I. Oстаповi зсунулась пов’язка з рани. що обидва слова мають серед багатьох своїх значень також значення росiйського слова „случай“: „При нагодi я скористаюсь вашою порадою“. що Завадка шукає нагоди заговорити до неї. кепкує з його заходiв“ (М. Такого слова не було й нема в українськiй мовi.. або „випадок. — чуємо з уст. або й на лихо: „Раз сталася така пригода.. вживають зменшеного iменника — „крамничка“. як у наведених фразах. §34. але хотiли висловити свою думку поукраїнському. 43 . його наспiх склепали тi. що iменник „нагода“ означає „випадок“ (здебiльшого сприятливий): „Нагоди стрiляти їй не трапилося“ (М. бо таким способом збiднюється багата на рiзноманiтну лексику українська мова. Вiльде). Нагода й пригода Цi два слова — немов камiнь спотикання для тих.Франко). письменниковi й перекладачевi“. „Менi ще не випадало пригоди їздити до Ужгорода“. „мероприятие“ є „захiд“. §35. де треба: „Словник має стати в нагодi вчителевi й школяревi. Слово „захiд“ має ще значення „зусилля“: „Не варта справа заходу“ (приповiдка). а в множинi — „заходи“: „Палка молодiж у живi очi смiється старому. aґpecивних заходiв“ (О. „произошло несчастье“: „Ой на козаченькiв ой на запорiжцiв та пригодонька стала“(iсторична дума). Навряд чи є потреба замiняти всi цi слова одним-однiсiньким словом „магазин“. „стала пригода“ — вiдповiдники до росiйських „быть беде“. але час вiд часу воно з’являється в дiловому листуваннi й чується в доповiдях: „Щоб досягти помiтного успiху. Мiроприємство Коли й хто почав запроваджувати в нашу мову неоковирне слово „мiроприємство“. на якiсь бувальцi: „Кожна пригода — до мудростi дорога“(пpиcлiв’я). що зумовив якусь дiю“: „Ольга мала деякi данi пiдозрiвати. — невiдомо. що на два днi наварила“ (з живих уст). треба зaпaм’ятати. „запровадили (здiйснили. Шеремет). Росiйському вислову „принимать меры“ вiдповiдає український „уживати заходiв“: „Вiн рiдко вживав рiзких. „У нас провели такi мiроприємства“ i под. „За два заходи й воза полагодили“ (з живих уст).“ (I. А iменник „пригода“ вказує на якусь подiю. через те.Якщо мовиться про дрiбну сiльську крамницю. що не знали багатства нашої мови. треба далi поглиблювати прийнятi мiроприємства“. Отож. iнодi воно буває вiдповiдником росiйських слiв „приём“. „Зi мною сталась така пригода“. i вiн нiяк не мiг дати собi ради з нею“ (М. Коцюбинський). провели) такi заходи“. що негаразд знають українську мову й тому часто ставлять їх не там. Коцюбинський). „присест“: „За одним заходом упорав усе. у перших реченнях треба було сказати: „поглиблювати вжитi заходи“. Вiдповiдником до росiйських „мера“. Щоб уникнути прикрих помилок. Цi помилки виникають. професоровi й студентовi. мабуть.

“. Шевченко. Утворений вiд кореня дiєслова лiчити в значеннi „рахувати“ й заперечної частки „недо“ iменник „недолiк“ був синонiмом слова „нестача“: „Пiд час ревiзiї каси виявлено недолiк (або нестачу) на 575 крб..“. але в ньому. перекидався до ворожого табору: „Вашi господарi — наймити татарам. 21 коп. утратило колишнє значення. прогрiх. перекинчик“. Шевченко).“. коли воно вживається вiдповiдно до росiйських „недостаток“. як писав Т. чоловiче добрий. хто знає росiйську мову. §38. „Знов у коморi натрапили на недолiки: не стає 15 кг гречки й 32 кг проса“. яку вносять пiсля одержання на поштi замовленої речi. „пoхибка“... а часом i з художньої мови iншi вiдомi слова. але воднораз його стали вживати в значеннi „запроданець. „Це оповiдання захоплює i хвилює своїм змiстом читача. Таку фразу може зрозумiти тiльки той. я тобi у великiй пригодi стану“ (казка).. на жаль. „вада“. турецьким султанам“ (Т. й витискує з дiлової. що наймався пpaцювати в заможного господаря („Наймит запрiг конi й поклав на вiз кiлька кавунiв i динь“. 44 . Згодом у переносному значеннi з’явилось нове слово — „найманець“: „Не тiльки чоловiки. Слiд вiдзначити. зветься пiсляплатою. щоб пpинecлa iз криницi холодної води“ (народна пicня). вiддавши його синонiму „нестача“. „недочёт“. а в значеннi „запроданець“ користуються словом „найманець“. ґандж Колись слово „недолiк“ мало далеко вужче значення. є багато стилiстичних недолiкiв“. що „за шмат гнилої ковбаси“. „Не випадало ще нагоди їздити. „недоробок“. У сучаснiй лiтературнiй мовi слово „наймит“ виступає в його буквальному соцiальному значеннi. Нечуй-Левицький). недоробок. — вiд чого є вислiв „стати в пригодi“: „Не бий мене. Тому й у наведенiй фразi треба було написати: „надiслано пiсляплатою“. Наймити й найманцi Слово „наймит“ означало колись певне соцiальне поняття — робiтник. „помилка“. як це бачимо в таких фразах: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато недолiкiв“. користь: „Годувала собi дочку для своєї пригоди. §37. „огрiх“. огрiх. „недочёт“. набувши значення росiйських „недостаток“. вiдступник. що з погляду мовної традицiї є чiткiшими вiдповiдниками до росiйських „недостаток“. Гончар). хиба.Iменник „пригода“ може означати також потребу. вада. §36. Тим-то й у наведених на початку нeпpaвильних фразах треба було висловитися: „Словник має стати в пригодi. бо українською мовою плата. ґанжа. де є вислiв „наложенный платеж“. — I. Недолiк. „прогрiх“. Чи не краще й природнiше зазвучала б перша фраза. ґанджа. „недочёт“. що тепер слово „недолiк“. Накладна плата чи пiсляплата? У дiловому листуваннi трапляється читати: „Книжки надiслано накладною платою“. Таких слiв є чимало: „хиба“. а й жiнки й пiдлiтки брали активну участь у боротьбi проти нiмецько-фашистських окупантiв та їх найманцiв“ (О. нiж тепер.

Iз цих прикладiв бачимо. „изъян“. яке має iнше значення. Обслуга й обслуговування (обслужування) „У мiстi вiдчувається погана поштова обслуга“. У цьому не було нiякої потреби. Росiйському слову „изъян“. здебiльшого в вiйськовiй справi. Козаченко). — читаємо в рецензiї на художнiй твiр i не можемо зiйти з дива: про який це облiк пише рецензент? Адже цей iменник. наприклад. „недоробок")“? На краще пiшло б i в другiй фразi. Обслуга — це не дiя. то чи варто замiняти всiх їх одним словом „недолiк"? Хоч би тiльки з стилiстичних мiркувань. як це бачимо в такiй. де перший звук — проривний. фразi: „Гармату викотили на платформу. не зваживши на те. Яновський). тодi слiд удаватись до слiв „обслуговування“ або „обслужування“. 45 . Нечуй-Левицький).“ — Б. „В артiлi добре органiзовано облiк i зберiгання кормiв“ („Колгоспник України“). Стефаник). але в ньому є багато стилiстичних хиб (вад)“. якби там стояло слово „хиби“ (або „вади"): „Це оповiдання захоплює й хвилює своїм змiстом читача. бо українська мова має досить вiдповiдникiв до росiйського слова „облик“: „обличчя“ („Таке обличчя нашого сьогоднiшнього села“). що надала йому газета. „облiчити“. бо все ходив схилений„ (В. для iнших значень уживають наведених слiв: „Iвана кликали в селi Переломаним. як зв’язатися з iншими пiдпiльниками“ (Ю. §40. спрямовану на виконання якогось завдання. застарiлi „пoдоба“ („Фабрика швидко стратила свою опрятну i празничну подобу“. „недочёт“. — читаємо в однiй газетi. Облiк i обличчя „У постатi головного героя роману перед нами постає облiк нашого сучасника“. але не знали. „У всiй стайнi нема коня без ґанджу“ (з живих уст). Мав у поясi хибу. близькому своїм значенням до слова „недостаток“.. що походить вiд дiєслiв „облiчувати“. — Марко Вовчок). — I. та й то нема в цьому потреби. „прислуга“. що наша мова має досить вiдповiдникiв до росiйських „недостаток“. й вiдразу впадає в очi помилкове використання слова „обслуга“. тiльки з iншим значенням. в українськiй мовi вiдповiдають „ґанжа“ („ґaнджa“) або „ґандж“. §39. нiж те. вимовляється. Коли треба передати дiю. як латинське „g“: „Бувають люди з природженою ґанжею“ (I. що задовольняє чиїсь потреби. призначених виконувати певну роботу. має в українськiй мовi точне значення: „Скiльки ще не взято на облiк самостiйних груп. „образ“ („Бережучи свiй нацiональний образ. Рецензент механiчно перенiс в український текст росiйське слово. Українська класична лiтература й народна мова користуються словом „недолiк“ тiльки в значеннi „нестача“. Франко) й „лик“ („Узяла на себе лик прудкого хлопчика“. а група людей. а обслуга зайняла теплушку“ (В. що це слово є також в українськiй мовi.якби замiсть недоречного там слова „недолiки“ поставити „огрiхи“: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато огрiхiв (або „хиб“. Грiнченко). Росiйським вiдповiдником до цього слова буде „расчёт“. якi боролися з окупантами..

Але про якi пам’ятники пише автор статтi? Адже слово „пам’ятник“ означає українською мовою монумент. що найбiльше пiдходить до змiсту фрази.. Пам’ятник на могилi звичайно зветься „надгробник“: „Я спорудив собi надгробник вiкопомний“ (М. виникає образ нашого сучасника“. Старицький). — або кажуть: „Ви наговорили менi багато образливого. могили. стояв. Нечуй-Левицький). це слово в множинi замiняє множину iнших слiв — „чоловiк“. цебто речi.“. що належать до культури минулого. де вона в нього iснує на Правах лiричного героя“ (Є. вiдповiдний росiйському „запечатлеться в памяти“: „Запала їм у пам’ятку її краса. Слiд знати вислiв „запaсти в пам’ятку“. Це i степовi могили.Узявши з цих синонiмiв той. городища“ (О. Пам’ятник i пам’ятка „Багато пам’ятникiв минулого є в степах України. як це бачимо в фразi: „Комiсiя передусiм хотiла дiзнатися про всi старовиннi пам’ятки. Iваненко). де викладаються певнi вiдомостi чи настанови“: „Iнститут готує до видання пам’ятку бригадира з квадратно-гнiздового способу посадки деяких овочевих культур i картоплi“ („Радянська Україна“) — та як синонiм iменника „пам’ять“: „Цi шматочки я сховаю на спомин про цей день на пам’ятку про нашу щиру любов“ (I. iнодi. кого хотiлось бачити. дана на згадку“: „Це перо я дала тобi колись на пам’ятку“ (Леся Українка). а пам’ятки. рецензент мiг би написати: „У постатi головного героя. тiльки йому властивих образах“. зiгнувшись над пательнею“ (М. прошу без особистостей!“ Слово „особа“ означає одну людину. плита. про що оповiдається в статтi. Коцюбинський). iндивiд: „Вiн сам. вкупi з сином поета. „сукупнiсть її духовних i фiзичних властивостей“: „Авторську особистiсть не пiддаватимеш остракiзму. якi знаходять у могилах“. наприклад... — а в другiй фразi сказати: „Прошу без особистих образ!“ §42. i в характерних. Коцюбинський). нарештi. замки. Гуцало). але тих. коли мовиться про багатьох людей.. Тим-то й у першiй фразi треба було написати: „Особистiсть автора виявляється. „душ“: „На нараду прийшло багато осiб. — „книжка. пiрамiда). — читаємо в статтi про археологiчнi знахiдки. рiзнi речi. — або „надгробок“: „Чернiгiвськi земляки. Особа й особистiсть Цi два слова — „особа“ й „особистiсть“ — iнколи не розрiзняють i пишуть: „Особа автора виявляється i в доборi теми. врода дiвоча“ (Панас Мирний). що стояли на цих могилах. меморiальну споруду (обелiск. у висловi: „Що за пiдозрiла особа?“ Слово „особистiсть“ означає „iндивiдуальнiсть людини“. й не було“ (з живих уст). 46 . становлять над його могилою невеличкий монумент-надгробок“ (М. Слово „пам’ятка“ вживається й у значеннях „рiч. i. є не пам’ятники. первiснi вали. виганяючи її з вiрша. i кам’янi „баби“. своєю власною кругленькою особою. Те. часом воно править за вiдповiдник до росiйського слова „личность“. про якi нема й згадки в статтi. §41. що збереглися в Пiвденно-захiдному краї: давнi церкви.

„На центральнiй площi села мусить бути сад. видали йому пiдписку? Присяглися мовчати?“ (Ю. за що треба наперед заплатити певну суму грошей. Письменнiсть i писемнiсть Певно. „Кiлька пiдвiд пiд’їхало до базарної площi“. ставлячи одне слово замiсть другого. коли не помиляюся. як у фразi: „Наша країна визначається абсолютною писемнiстю“.§43. не „кореспонденцiя“. §46.. Письменнiсть — це вмiння людини передати на письмi свою думку й читати написане: „Колгоспне село — село суцiльної письменностi“ (Остап Вишня). а „певний процес копiювання з уже написаного“: „Глузлива доля пiдсунула переписування в канцелярїї якихось сухих. краще. а дiя — „листуватися“: „У Львовi Франко починає жваве листування з М. Отож. — читаємо в стiннiй газетi. де написано назви вулиць. Козланюк). означає по-українському не „обмiн листами“. — де треба було поставити слово „письменнiсть“. „Я переписуюся з її братом“. „Передплату газет i журналiв продовжено ще на мiсяць“ (оголошення). Переписка й листування Iменника „переписка“ й дiєслова „переписуватись“ тепер iнколи вживають у невластивому їм значеннi: „У нас iз ним — давня переписка“.. звернувся з закликом пiдтримати це видання передусiм передплатою“ („Радянське лiтературознавство“). Писання листiв та одержання на них вiдповiдей зветься по-українському „листування“. часом навiть у художнiх творах майже зникло давнє слово „майдан“. чи. це зветься передплатою: „.Кримський. §44. Словом „площа“ майже всюди чомусь замiняють майдан: „площа Перемоги“. „площа Мiцкевича“. Смолич). "Переписка“. „переписування“.. 47 . у саду пасiка“. Слово „писемнiсть“ — це позначання слiв вiдповiдними графiчними знаками — письменами: „Ще задовго до виникнення писемностi схiднослов’янськi племена створили велику та рiзноманiтну усну поезiю“ („Iсторiя української лiтератури“). через звукову подiбнiсть слiв „письменнiсть“ i „писемнiсть“ автори й промовцi iнколи помиляються. Площа й майдан Не тiльки на таблицях. Слово „пiдписка“ означає „затвердження пiдписом людини якогось зобов’язання додержуватись певних правил чи виконувати якусь вимогу“: „Однак. нiкому не потрiбних паперiв“ (М. §45. „Я листуюся з її братом“.. а й у публiцистицi. Коцюбинський). А коли хтось хоче одержувати газети й журнали або збiрку творiв якогось письменника. Пiдписка й передплата „Пiдписка на газети та журнали ще не охопила всiх робiтникiв та службовцiв нашого пiдприємства“. хоч послiдовно зберiгається зменшена його форма „майданчик“ (дитячий майданчик. i двi першi фрази треба було написати: „У нас iз ним — давнє листування“ (або ще краще: „Ми з ним давно листуємося“. будiвельний тощо). Драгомановим“ (П.

Копиленко). де тонкий знавець української мови звертає мiж iншим увагу на недоречнiсть у таких фразах слова „подих“. Повинна. але чи страх перемiг. кинув оком на юрбу“. — байдуже. дiвко. точнiше й краще було б висловитись так: „прийшов-таки повинитись до мiлiцїї“ (або „прийшов-таки до мiлiцїї признатись у провинi“) . як вони вимагають: „майдан Перемоги“. признання до вини. на селi чи в мiстi. а з росiйського офiцiйноканцелярського лексикону. як. Чубинського). а не iменник: „Весною на економiї пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць. повинну у великiй провинностi принесли вони з собою“ (Панас Мирний). „площа забудови“. Донченко). „Майдан на хвилину ожив. „признання до вини“. вiддих. „каяття“.В українськiй мовi є обидва цi слова. залюднився“ (М. Рильського „Словник i питання культури мови“. То яка є потреба вiдступатись вiд традицiй української класики й живого народного мовлення? Чому не писати. надруковану в „Радянськiй Українi“ 3 й 4 квiтня I963 р. покаятися в тому. щоб точно зрозумiти фразу: чи то якийсь правопорушник прийшов до мiлiцiї з якоюсь жiнкою. — зветься „майдан“: „На майданi коло церкви революцiя iде“ (П. — або 48 . що накоїв. Скiльки тут хлiба!“ — читаємо в творах сучасних українських письменникiв i мимоволi згадуємо статтю М. „покаятися“. „площа трикутника“ тощо. Слово „площа“ є просторове або геометричне поняття: „Будинки мають кiлька вимiрiв. горда. Подих. Коцюбинський). — Л. щоб надати тексту офiцiйноканцелярського колориту. Проте в художнiй лiтературi траплялося це слово й з функцiєю iменника як вiдповiдник до росiйського „пoвинная“: „Здавалося. чи то вiн прийшов признатись до своєї вини. Глiбов). Але основний один — площа“ (О. Через те в репортерськiй фразi. коли є в народнiй мовi давнi вiдповiднi слова: „визнання провини“ (чи „помилки"). каяття „Вiн довго ховався. „майдан Мiцкевича"? §47. слово „бумага“ замiсть „папiр“ „На щуку хтось бумагу в суд подав“. Тичина). а „подув“: „Клени обсипаються вiд найменшого подиху вiтерця“ (О. — читаємо в репортерськiй замiтцi й напружуємо думку. дух. „А коли ж ти. Адже слово „повинна“ вживається в українськiй мовi передусiм як прикметник жiночого роду. визнати свою провину або помилку. визнання провини. Адже це слово означає не „дихання“. Цей iменник заходив до лiтературного вжитку не з народної мови. Нечуй-Левицький).. Навряд чи є потреба в сучаснiй дiловiй i художнiй мовi користуватись цими канцеляризмами. „пoвинитися“. дихання „Вершник перевiв подих. наведенiй на початку. примiром. та означають вони не одне й те ж. „Йому навiть подих перехопило. ти повинна жарти знати: як парубок зачiпає. Росiйський вислiв „принести повинную“ краще перекладати українською мовою — „признатись у провинi“. §48. де сходиться кiлька вулиць. чи заговорила совiсть — прийшовтаки з повинною до мiлiцiї“. А незабудоване мiсце. в чомусь зобов’язаною. ти повинна жартувати“ („Материалы и исследования“ П. а восени кожна молодиця повинна була принести на економiю двадцять качок“ (I.

часом це слово вiдповiдає росiйському „кайма“: „. Гордiєнко). — чуємо в одному привiтальному зверненнi. верещить“. Коцюбинський). — I. По-українському вони звуться „криси“: „Солом’яний бриль широкими крисами ховав од сонця його смагляве обличчя“ (Ю. Поля. „вiддих“ („Вiн затамовує навiть вiддих. озирнувся довкола i знов вiдiтхнув“. називаючи краї капелюха або бриля полями: „Поля його капелюха намокли вiд дощу й сумно звисали“. Росiйському вислову „задержать дыхание“ вiдповiдають українськi „затамувати (зупинити. затамувавши вiддих. мов тiльки що вловлений горобчик“. „веяние“. — О. „Книжка з золотими берегами“ (Словник Б. щоб перевести трохи дух“. там де йдеться про дихання. Смолич). „перевести (вiдвести) дух“ („Вийшовши на високу гору. Росiйськi вiдповiдники — „дуновение“. Кулiш). Франко). поле. Грiнченка). боячись подати знак життя“. що. Чи не краще звучить. мабуть.. Плями на берегах таїли в собi приємнi i неприємнi згадки“ (Н. — М. „дихання“ („Iншi квiти в диханнi весни розцвiтуть“. — П. краї. — Марко Вовчок).вказує на новi впливи: „Подих нової епохи дiйшов i до цього великого мiста“ („Вiтчизна“). далеко бiльше вiдповiдали б нашiй сучасностi. замiсть старозавiтного. вони стали проти самого пам’ятника. український вислiв „на нивi"? ( „Сафронов працював на нивi театрального 49 . Нечуй-Левицький.. „вiдiтхнути“ („Я став. — Ю. „затамувати вiддих“ („Олег. Рибак). Кримський).Одарка мережила крайки. береги. „Молодиця не переведе духу. Маланка гаптувала береги“ (К. українська класика вдавалась до слiв „дух“ ( „Вона аж зблiдла. Поприще. Росiйському вислову „нельзя дух перевести“ вiдповiдають українськi „не можна дух вiдвести“. визирнув з-за димаря“. криси „На полях книжки було багато дрiбно писаних олiвцем нотаток“. та й чи в одному тiльки? Автори статей i промовцi чомусь дуже вподобали цей архаїчний старослов’янiзм „поприще“. Чому написано „на полях“. хлюпнуло в чорнi криси цистерни“ (М. Коцюбинський). — I. — В. Яновський). Донченко). затамовуючи дух“. „вiдсапнути“ ( „Лаговський важко одсапував з того прудкого ходiння“. Сосюра). нива. — Марко Вовчок). — читаємо в одному сучасному оповiданнi. арена „На поприщi вiтчизняної науки ви попрацювали сорок рокiв“. росiйському „перевести дух (дыхание)“ — українськi вислови „звести дух“ „А ви дайте менi дух звести“. Донченко). Навпаки. — А. Слово „криси“ виступає iнодi як синонiм iменника „краї“: „Синє полум’я хитнулось. Шеремет). а не „на берегах"? Адже бiлi краї книжки чи зошита звались i звуться по-українському „береги“: „Одну по однiй перегортав сторiнки. Словом „береги“ iнколи позначають краї чогось. затримати) дух“ („Вони проминули ще десяток склепiв. §49. „не здихатися“ („Аж не здишеться. Нечуй-Левицький). — I. §50. дух забивсь“. забувши про всi iншi українськi вiдповiдники. Часто помиляються тепер. „нe здихнутися“. Вiд цього слова в захiдноукраїнських гiрських районах капелюх iз широкими крисами зветься „крисаня“: „На нiм крисаня аж горить“ (М. наприклад: „Пофарбованi в бiле береги тротуарiв здавалися примарною стрiчкою“ (О. вiдiтхнув важко.

капiталiзм був кроком уперед“... Навiть у запозиченому „арена“ вчувається бiльше сучасностi. — i ми вже вiдчуваємо якусь штучнiсть у висловi. пopiвняно. — хоч i тут можна було замiнити прислiвником вiдносно: нiч була тиха й вiдносно тепла (не дуже тепла. як слiд. що найтеплiшим мiсяцем у пiвнiчнiй пiвкулi є липень“. нe дуже жарка). Тулуб). коли чують пiд час читання газети цей непопулярний архаїзм. — З промови). Жива народна мова не знає iменника „поприще“.. Бодай iз цих мiркувань не слiд послуговуватися словом „поприще“ й не минати вiдомих усiм його синонiмiв. „У порiвняннi пiдсумкiв цьогорiчного сезону з минулим — нема нiякої тенденцiйностi“ (з газети). Похiдний вiд дiєслова „порiвняти“ прислiвник „поpiвняно“ буде слушний там. „як пopiвняти з тим же перiодом минулого року“. (Б. „з порiвняння.“. господарськi справи чи взагалi справи невеликого гурту людей: „Великий порядок i чистота в хатi й надворi показували. Отож можна було в наведених фразах написати: „проти феодалiзму капiталiзм був. §52. Як вiдповiдник до росiйського вислову „по сравнению“ є ще в українськiй мовi прийменник „проти“. надто коли йдеться про хатнi.“. „проти того ж перiоду минулого року. у пopiвняннi. „сравнительно“: „При порiвняннi середнiх мiсячних температур виходить. В обох цих фразах слово „порiвняння“ звучить цiлком природно. у порядку. коли йдеться про порiвняння когось або чогось iз кимось або чимось: „Проти нас трьох нема в свiтi дужчого“. проти Сучасна українська лiтературна й дiлова мова знає iменник „порiвняння“ й широко ним користується: „З насолодою пiдшукував вiн найобразливiшi порiвняння. до ладу. повiвав вологий вiтер“ (Я. що певна дiя або якiсть виявляється достатньою мiрою: „Нiч була тиха i пopiвняно тепла.. нiж у застарiлому „поприще“ („На аренi боротьби з темрявою i безправ’ям народних мас Леся Українка засвiчувала яскравi досвiтнi вогнi“. як пopiвняти. по-українському. що Сухобрусiвни були добрi хазяйки“ 50 . „I стiл був багатший проти звичайного“ (Л.мистецтва рiвно стiльки... де цей iменник стоїть iз прийменниками в i при як вiдповiдник росiйських висловiв „по сравнению“. Порiвняння. але в нiй є схоже за звуковим складом дiєслово „поприщити“. гаразд "Порядок“ i „лад“ — слова-синонiми. Порядок. А вiзьмiмо iншi фрази. Смолич). що викликає комiчнi непорозумiння. скiльки себе пам’ятав“. Так само й у фразах „У пopiвняннi. — М. Смiлянський). де мовиться. щоб роздмухати своє обурення“ (З. — Ю. бо тут правильно було б сказати за нашою мовною традицiєю: „як порiвняти середнi мiсячнi температури (порiвнюючи середнi мiсячнi температури)“. лад. який буває дуже до речi. Або такий же народний вислiв „на полi"? „На лiтературному полi менi щастило“. „На пiдприємствах металургiйної промисловостi України за перше пiврiччя цього року значно зросла кiлькiсть винахiдникiв i рацiоналiзаторiв порiвняно з тим же перiодом минулого року“ краще було б написати: „як пopiвняти з феодалiзмом“. §51. виходить“. Грiнченко). Гримайло). з феодалiзмом. Коцюбинський).

— Т. Гончар). „посмiховисько“ 51 . що людинi весело. осмiх На сторiнках наших газет. майже забувши в своїх перекладах слово „усмiшка“.(I. користуються тiльки словом „лад“. його усмiшки“ (О. нiчого. „Я сказав це порядком пропозицiї“. а „пильнувати ладу“. Кулiш). коли мовиться про громаду чи суспiльство. зводячи до мiнiмуму широкi виражальнi можливостi нашої мови. нiчого не треба“ (М. жали собi хлiб i посмiхалися злорадно“ (М. де слово „посмiх“ стоїть у тiм же значеннi. У цих прикладах слова „усмiшка“. приємно. сарказму. що є синонiмом до слова „посмiшка“. а на губах перебiгав осмiх“ (I. „дай лад усiм паперам". „осмiхатися“ стоять там. Шевченка та в iнших письменникiв є похiднi iменники вiд дiєслова „посмiхатися“: „посмiшище“ („Бо на посмiшище ведуть старого дурня научати“. Уживається „порядок“ i тодi. „Вiн глузливо всмiхнувся“. Нечуй-Левицький). усмiх. посмiх i усмiшка. §53. Шевченка Iнституту мовознавства АН УРСР. Васильченко). гарно. Подiбне бачимо й у Словнику мови Т. Краще сказати: „Йому наказано це адмiнiстративним порядком“. „Чи у вас усе в порядку?“. „шутка“. „До смертi не забуду його погляду. „А осмiхнулось воно як — аж любо глянути!“ (з живих уст). — краще сказати: „У нашiй сiм’ї був такий звичай“ або „У нашiй сiм’ї так повелося“. Посмiшка. Стороженко). наприклад: „На обличчях усiх присутнiх сяяли радiснi посмiшки“. Грiнченка). чи мiж ними є якась значеннєва рiзниця? Подивiмось. Шевченко). Коцюбинський). перекладено тiльки словами „насмешка“. У щоденному мовленнi часто надуживають словом „порядок“. не по-своєму посмiхнулась“ (О. Слова „посмiшка“ нема в цих двох словниках. уважаючи їх за абсолютнi синонiми. усмiхнуся“ (Т. кепкування чи глузування з когось. Тим часом у Т. що тут слова „посмiшка“. Наведемо тепер приклади з словом „посмiшка“: „Ходили в поле. „Дячиха господарювала i всьому лад давала“ (Марко Вовчок). У Словнику української мови П. „Нiчого. Чи таки справдi цi слова — абсолютнi синонiми. Та коли мають на увазi державну або суспiльну систему. Вороний). „Приведи в порядок усi папери“. „посмiхатися“ передають вiдтiнок iронiї. Краще сказати не „У його хатi поганi порядки“. то з другого вiконця темним червоним вогником“ (С. „Це.. нi усмiху з неба. „А радiсть уже осмiхається то з одного. — нiж „в адмiнiстративному порядку". любi. Не важко помiтити. Нечуй-Левицький). посмiшка з мене“ (Словник Б. Шевченко). замiсть „упорядкуй усi папери“.. „Де той погляд молодецький. „осмiх“. Особливо вподобали слово посмiшка деякi перекладачi художньої лiтератури. не „пiдтримувати порядок“. де мовиться. а не „в порядку пропозицїї“. Шевченко). Замiсть „У нашiй сiм’ї був такий звичний порядок“. ба навiть у художнiх творах i перекладах часто не розрiзняють слiв „посмiшка“ й „усмiшка“. нi вiтру буйного. а „безладдя (безлад)“. як користувались цими словами наша класика й народна мова: „Нехай мати усмiхнеться. „Я вам з того свiта. „посмiх“. але в такому разi його звичайно ставлять у множинi: „Пiсля татарщини новi порядки на Українi постали“ (П. „усмiх“. де той усмiх веселий?“ (Марко Вовчок). „Раптом Ляля обернулася до рiдних i якось криво. „I очi смiялись. „усмiхатися“. заплакана мати“ (Т. журналiв. коли можна краще сказати: „Чи у вас усе як слiд?“ або „Чи у вас усе гаразд?“. Бiлецького-Носенка слово „посмiх“.

проте дуже переконливим. „як водиться“ „Раз ласуни. що каже смiшко або насмiшник: „Iз матки старенької насмiхається“ („Українськi пiснi“ М. вiн придумував до нього цiлий диктант“ (О. як правило. дiвчата. А чом би нам не скористатися словом „кoльба“. — Л. не боячись „провiнцiалiзму“ цього слова. — М. Коцюбинський). Не вадило б. „насмiхатися“ мовиться не стiльки про глузливий вираз обличчя або очей. як заведено в нас. хто вбив зайця“. як водиться у них. Приклад i кoльба Слово „приклад“. як заведено У нашiй мовi широко вживається iменник „правило“: „Засвоївши якесь граматичне правило. Максимовича). „Ой iде багач. Лиш раз. чи вiн загрожував нижньою частиною своєї рушницi. у такiй фразi: „Його останнiм. а також Подiлля й Волинi. про якi часто забувають: „як звичайно“ („На есмiнцi. 52 . Якщо вже шукати синонiмiв до слiв „посмiшка“. Трублаїнi). §55. коли заходила суперечка на полюваннi й не знати було. як водиться. „як заведено“ („У кiно. Глiбов). Не слiд забувати цих давно вiдомих висловiв. вдарений кольбою. бо вже менi надоїли хлоп’ячi насмiшки“ (народна пiсня). в лiски по горiшки. Це слово вживається в говорах захiдних областей України. запозичений з iнших мов i насамперед iз росiйської: „Усi будиночки були двоповерховi. насмiхається — ой за що. як правило. — М. — дуже схоже на українське слово „приклад“. упав до землi. примiром. „посмiхатися“. А тим часом наша мова має свої ориґiнальнi вiдповiдники. аргументом був старий приклад. розрахованi. мов переломлений. тiльки прочитавши попереднi або дальшi фрази. Його наводять пiд рубрикою обласного слова Українсько-росiйський i тритомний Росiйсько-український словники. „Додержуйтесь правил вуличного руху“ (оголошення). — коли. як звичайно. поснiдать добре захотiли“. — кликнув“ (О. за що бiдна голота напивається?“ (народна пiсня). якого вiн завжди висував. як частина рушницi. Iз живих уст). всi разом“. За вiдповiдник до росiйського вислову как правило в нас дуже вподобали вислiв „як правило“. „Чотири правила арифметики“. дитя моє. що означає саме цю нижню частину рушницi? Це слово трапляється й у нашiй класичнiй лiтературi: „Жандарми били його. Правило. Не вiдразу й збагнеш тут. §54. „насмiхатися“. Це часом утруднює читання тексту.(„Робила мiй дiм посмiховиськом та метою всяких дотепiв“. ходимо ми. Донченко). то це будуть „насмiшка“. скiльки про глузливий змiст того. в цей час панувала тиша. — це можна зрозумiти гаразд. чи сварливий мисливець наводив приклад з аналогiчного випадку на якомусь iншому полюваннi. одначе вiн мовчав. Кобилянська). що в словах „насмiшка“. ой iде дукач. Проте слiд зазначити. „Не пущу я. на двi сiм’ї“. широко застосовувати його в художнiй i технiчнiй лiтературi. що вiдрiзняється вiд нього тiльки наголосом. як звичайно.

гульня. Франка: „Хiба ж так чесний лицар нападає?“ Таких прикладiв iз нашої класики й фольклору можна навести ще багато. козак лицарковатий“. Баш). Котляревського: „Там лицар всякий парубiйко“. ба навiть у художню лiтературу. ти з лицарства глузд потеряв“. лицаря старого“. воно заходить часом i в живе мовлення. Котляревського. не вагалась i Леся Українка послуговуватися цим словом. — Т. Шевченко: „Громада вибрала гетьмана — преславного Лободу Iвана. але однакове значення? Дехто вважає. Навряд чи є потреба в такому нетривкому правилi. а в iнших випадках бiльше пасує. Росiйським „пьянство“. давала перевагу словам лицар. „пьянка“ вiдповiдають українськi „пиятика“ („Згадую. „Усi вони ревно берегли чистоту рицарської кровi свого далекого предка“ (В. а далi дрiбнi крадiжки. пишучи про шотландцiв: „Шотландське лицарство усе пiшло служити в англiйському вiйську“. Українська класична лiтература й фольклор не знали iменника „п’янка“. витискуючи давнi українськi слова: „Та недовго вiн додержувався своєї обiцянки виправитися: знову почалися п’янки. „дудлiж“ „Та годi-бо вам! Другий день дудлiж у хатi трива!“ — З живих уст). Собко). бачимо в Марка Вовчка: „Такий же то вирiс козак з нього хороший! Що до коня. пиятика. як Степан Кишук оцього Юхима (правильно — оцьому Юхимовi) за неробство та пиятику гострим словом дорiкав“. що до звичаїв лицарських!“ Не iншого. що вносить плутанину. публiцистицi й перекладах. лицарi великi. а тiльки цього слова додержувавсь i Т. тим бiльше. лицарський. „рицарство“. слово рицар. що до зброї. як то з дiда-прадiда вимовляв наш народ. „Товаришевi Низ сказав: — Не все вперед — назад дивися. Шевченко називав i кавказьких горян лицарями — „I вам слава. але мимоволi виникає питання: чи є потреба в iснуваннi двох паралельних слiв. те саме знаходимо в I. „Старий дуже поважав його за незвичайне рицарство i вiйськову обiзнанiсть“ (I. синi гори. Рицар чи лицар? Не тiльки в сучаснiй українськiй художнiй лiтературi. кригою окутi. що воно суперечить нашiй мовнiй традицiї: Т. З цього можна зробити висновок: краще скрiзь. користуватись тiльки давнiм українським словом „лицар“. мовляв. П’янка. „Силач. Шевченко). що прийшло в нашу лiтературу з уст народу. „рицарський“: „Кругом усе старе рицарство розтавало“ (Панас Мирний). „гульня“ „Без нього i гульня — не гульня“. ба iнколи також у наших класичних творах натрапляємо на слова „рицар“. §57. у всiх випадках. починаючи вiд I. богом не забутi“. — С. Читаємо в „Енеїдi“ I. що мають рiзний звук. i вам. 53 . й ось уже тяжкий злочин“. Проте бiльшiсть наших класикiв. Ле). дудлiж Слово „п’янка“ дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет.§56. „А ця вишнiвка — таки п ’янка“ (з живих уст). вони знали тiльки прикметник „п’янкий“ (iз наголосом на останньому складi): „В повiтрi стояв густий i п’янкий запах квiтiв“ (Я. Журахович). що слово лицар слiд застосовувати тiльки до людей української нацiональної належностi.

Вiд цього iменника походить i прикметник „рiчковий“: „Слобода наша над самою лукою рiчковою на п’яти горах стоїть крейдяних“ (Марко Вовчок).§58. пробiгли днi щасливiї i радощi мої!“ — Л. громадянська свiдомiсть“. широка рiчка“ (П. пам’ять. На жаль. нi в фольклорi. що зопалу вчинили“ (П. коли хочуть висловити своє пiднесення або передати тон поважностi чи статечностi. — читаємо в газетi i. Маленька рiчка називається „невелика (невеличка) рiчка“ („Тече рiчка невеличка з вишневого саду“.. Це — груба калька. Панч). Номис) i дiєслова „притомнiти“. „свiдомiсть синiвського обов’язку“ тощо. Глiбов). Є близькi до цього iменника прикметник „притомний“ („Притомна була. що рiзниця мiж словами „рiка“ й „рiчка“ полягає в розмiрi позначуваних об’єктiв: велика зватиметься рiкою. Качура). нi в сучаснiй народнiй мовi. „рiченька“. — Я. що я пролежав без тями два тижнi“ (I. мала — рiчкою. голубонько! Як хвилечки твої. то не вiдразу збагнемо. Довженко). то лежала на до54 . нацiональна. Тому й кажемо: „класова. Адже українське слово „свiдомiсть“ — це не стiльки „здатнiсть людини орiєнтуватися в довколишнiй дiйсностi“. До вислову „бути непритомним“ є паралель „бути (лежати) без пам’ятi“: „Iцик лежав без пам’ятi“ (I. „опритомнiти“ („Вiн приходив до пам’ятi не зразу. Коцюбинський). Рiка й рiчка Дехто помилково думає.воїн потер рукою щемлячi очi над тихою пустельною рiкою“. „Обличчя людей iз хутора були блiдi й переляканi: вони тiльки тепер прийшли до тями й важко думали над тим. Є ще слово „тяма“. як: „Через годину потерпiлий повернувся до свiдомостi“ — Таких висловiв ми не знайдемо нi в нашiй класицi. „очунятися“: „Знаю. „опритомнiти“. а поступово — неначе був у зомлiннi i тепер притомнiв“ — Ю. — Народна пiсня). — М. якщо негаразд знаємо росiйську мову та її вислiв „потерять сознание“. що помiж iншими має також значення „притомнiсть“: „Менi сказали. як блакитна емаль. Франко). створена без усякої на те потреби. тяма. „прийти до тями“ є паралель „прийти до пам’ятi“: „Тодi Олеся як до пам’ятi прийшла“ (Марко Вовчок). про що тут i до чого. вживане зрiдка в українськiй мовi. „очуняти“: „Сава Андрiйович очунює“ (О. Насправдi це не так. струменiли скрiзь нектаром рiки“. Зерова з Овiдiя: „Рiки текли молоком. „Поранений Богун опритомнiв i намагався звести голову“. поки i вмерла“. скiльки „вiдчуття своєї належностi до iнших людей та обов’язку перед ними“. Смолич. А коли треба казати слово „рiка"? Це слово. то так i треба було написати. зветься поукраїнському „притомнiсть“ („Бiлi стiни будинку вертають менi притомнiсть“. що наляканий хлопчик знепритомнiв чи зомлiв або вмлiв. ця помилка не є винятком. Франко). — або в романi Григорiя Тютюнника: „. як це бачимо в перекладi М. бо раз у раз натрапляємо на такi чудернацькi вислови. Свiдомiсть.. Українським вiдповiдником до росiйського слова „река“ є „рiчка“: „Пiд горою лиснiла. Iз тексту наведеної на початку фрази видно. Панч). коли вона реагує на довколишню дiйснiсть. притомнiсть „Хлопчик уже втратив свiдомiсть“. лишається для врочистого стилю. Так само до слiв „притомнiти“. Стан людини. — М. §59. „рiчечка“ („Ой рiченько. що як очунялася я.

що й iншi. Журахович). „опритомнювати“. „Вiн — майстер своєї справи“. „очутитися“: „Нарештi Кобзар очутився“ (С. є вислiв одно слово? Мабуть. „I дiла не зробить. одним словом. що так. Але в перших двох фразах треба було сказати: „знається на своєму дiлi“. вiн пiдвiвся i махнув рукою“. вiсiмнадцять — то була наша справжня альма-матер у час вiйни“ (Ю. Справа. („Словом. — Б. „Одно слово. то й рук не погань!“ Саме словом..щi кров’ю пiдлита“ (Панас Мирний). „Дiла незабутнi дiдiв наших“ (Т. „майстер свого дiла“. „очутити“ „Це очутило трохи Корнiя. §61. — О. що слова „справа“ й „дiло“ — тотожнi. мовляв. що викинув з ужитку слово „дiло“: „Вiн знається на своїй справi“. Шевченко). „. i час iзгайнує“ (з живих уст).. „приводити до притомностi“ („Скiлькись шклянок холодної води. У нашiй мовi є чималий арсенал рiзноманiтних засобiв. як то кажуть. дiло. електрика мiцно ввiйшла в побут селян. Франко). „опритомнити“ („Панно Федоренко!. обравши один. Пiд словом дiло звичайно розумiємо якусь роботу. коли не коваль.. висипаної йому на голову. декому так сподобалося слово справа. привели його до притомностi“. щоб передати потрiбне нам поняття. працю: „Дiло в неї наче горiло в руках“ (I. де вiн виконує граматичну функцiю вставного слова: „Тепер у нас i Лора почала учитись. одним словом. Тверський бульвар. байдуже. — I. одно слово Iменник „слово“ в орудному вiдмiнку чи в називному з числiвником один або без нього — раз у раз трапляється в живiй мовi й на письмi. якого з них ужити. Отже. бо саме його звичайно чуємо з живих уст. 55 . i навряд чи є потреба послугуватись ним. коли є змога брати потрiбне з українських народних джерел. маємо аж три варiанти вставного слова. вiдмовитись вiд iнших? Чи не найхарактернiшим iз них. що дзюрчала вода“ (Ю.“ (Григорiй Тютюнник). Словом. — А. Коцюбинський). тому хоч-не-хоч виникає питання: якому з них дати перевагу або. „очуматися“: „Очумався я вiд того. вiн був блiдий. Смолич).. а через незнання багатства своєї мови вдаємось до творення штучних слiв i висловiв. „Я прийшов до вас iз таким дiлом“ або „Я покiнчив у комунвiддiлi з своєю справою (зi своїм дiлом)“. коли цi два слова — тотожнi. Яновський). примiром: „Одно слово. i вони користуються нею на всi сто“ („Радянська Україна“).. механiчно перенесено з росiйської на український ґрунт. мов труп“. тому. Нечуй-Левицький). вiн робить справу величезної державної ваги. Кримський). наприклад. Кобилянська). у яких нема жодної потреби! §60. рiч Дехто вважає. iз погляду популярностi в народному мовленнi. цiла школа!“ (Леся Українка). “ — Великий пан вимовив це слово. Справдi. „За всякими справами ви нiчого не пишете про себе“ (М. Грiнченко). можна сказати: „Я прийшов до вас у такiй справi“. Значення „допомогти непритомному“ передається висловами: „приводити до пам’ятi“ („Коли його привели до пам’ятi. бувають випадки. нiби згори опритомнював її“. де кожний iз них означає те саме. — бо пiд словом справа розумiють сукупнiсть планiв i намiрiв здiйснити чи виконати щось: „За добру справу варто добре постояти“ (прислiв’я).

рада. певне. Його княжiння тривало 14 рокiв“. треба було написати: „А ось Святослав Всеволодович — це вже iнша рiч. як пропонував сучасний український письменник О. — Приповiдка). „Фраза була не до дiла. §62. „не бачила ради в цьому становищi“. можна ще сказати. — бо тут слiд було висловитись так: „Рiч у тiм. Аналогiчно до росiйського вислову „не отдавать себе отчета“ iнодi помилково кажуть: „Не здавати собi вiдчиту“. — О. . Гордiєнко). їх штучно створили нашвидкуруч люди. анi почуємо з уст народу. — не усвiдомлювати: „Вiн не всвiдомлював. не здавали собi справи з того... Номис). Тут теж слово справа стоїть не до ладу. Натомiсть бачимо: „Розмова вкрай схвилювала його. Жодного з цих висловiв ми не знайдемо нi в українськiй класичнiй лiтературi.. Вiдповiдно до росiйських висловiв „В чем дело?“. що каже“. „Рiдний брат так не зарадив би менi в тiй скрутi. в сучаснiй українськiй ориґiнальнiй i перекладнiй лiтературi. що. „Мною не турбуйтеся: я собi дам раду“ (М. Кундзич.“. Слово „талан“ має значення „доля“ ( „На 56 . ми часто бачимо в нашiй класицi („Давня ця рiч: мабуть. — Словник за редакцiєю А. бачимо помилку: треба було написати — таланту. Кониський). що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: „опинився в безпoрадному становищi (станi)“.“ Слово „рiч“. Iз цього випливає. видимо.. як там буде.. Коцюбинський). отож.“ поукраїнському треба казати: „У чому рiч?“. §63. в фольклорi „Лицарська рiч — у бої полягти“.. а не „В чому справа?“. лiт сорок тому буде“. что. „Вiн вийшов зi скрутного становища“. в нiй не було нi запитання. Кримського). далекi вiд народної мови й не обiзнанi з класичними зразками. Можна сказати „до речi“ й „до дiла“ вiдповiдно до росiйського слова „кстати“: „Не вiйтова дочка. „Побачу ще.“. як Iван“ (iз живих уст). дати раду. треба iти в найми знову“ (Т. коли не дам ради. що так виконувати роботу не можна“. Становище. „дав собi раду в скрутному становищi“ чи „зарадив собi в скрутi“. нi наказу“ (Ю. що так. що робиться“.. як вiдповiдник до росiйського „дело“. бо йдеться не про сукупнiсть якихось планiв чи намiрiв.Вiзьмiмо ще таку фразу з нашої преси: „Святослав Ольгович був на престолi лише два тижнi. то тодi вже. але йому не вистачає ще життєвого досвiду й умiння органiзувати набутi спостереження“.. — читаємо в критичнiй статтi й саме тому. хлопець був безпорадиий“ (К. вихiд зi становища. „Рiч у тiм. зарадити Часто чуємо з уст i читаємо: „Вiн опинився в безвихiдному становищi“. „Вона не бачила виходу з цього становища“. „Дело в том. „Справа в тiм. (тому). що в нiй мовиться про письменника та його здiбностi. Талан i талант „Автор не без талану. Смолич). Тут саме треба вживати слова „справа“: „не здавати собi справи“ („Вони. що. А ось Святослав Всеволодович — це вже iнша справа.. а про тривалiсть перебування на престолi двох князiв. а до речi говорить“ (М.“ Негаразд надруковано в однiй районнiй газетi: „Справа в тiм. Шевченко).

моя Україно. „удача“ („А менший працює. §65. §66. але вони стосуються кравецтва. В українськiй мовi є дiєслово „строчити“ з похiдним вiд нього iменником „строчiння“ („Хазяїн шиє. що слова „танок“ i „танець“ означають одне й те ж. Талант — це „природжена здiбнiсть у тiй чи тiй галузi науки або мистецтва“: „Силу свого таланту вiддають вони на справу революцiйної боротьби“ (В. бо тут мовиться не про косметичну речовину. Шевченко). „розстрочування“. як часом помилково пишуть i мовлять.вiвтар Вiтчизни комсомол України клав усе — сили. Шевченко). а не умов сплати пiд час купiвлi. §64. „Мої безталаннi дiти“ (О. якусь полу вiд кожуха строчить“. „Стрункi високi дерева снуються перед очима. Отже. Вiд цього слова походить вiдомий прикметник „барвистий“ 57 . — Марко Вовчок). „продається на виплат“. — „розстрочувати“. тому й читаємо раз у раз на афiшах: „Виступає ансамбль пiснi й танку“. Обидва цi вислови — „у розстрочку“ i „з розстроченням“ — не українськi й не росiйськi. У цих фразах слова „фарба“ й „пофарбованi“ нiяк не пiдходять. на яких грає стiльки фарби й сонця. Або iнколи ще й так: „Товар продається з розстроченням“. Але це не так. Шевченко). безталанна вдово“ (Т. до танцiв. талан свiй. до танцiв. краска Щодо слiв „фарба“ й „барва“ помиляються часом навiть деякi письменники. пофарбованi полум’ям пiд гарячу мiдь“. — С. Скляренко). є й слова. „щастя“ („Навiщо менi врода. Максимовича). Танець — це „ритмiчнi рухи пiд музику або спiв“: „Добре! добре! Ну. а про зорове враження. нема талану!“ — Т. то кажуть: „людина неталановита“. Стороженко). що зветься українською мовою — „барва“: „Край неба на сходi весело рум’янився. життя“. спiвчутливо питають“. У розстрoчку чи на виплат? У крамницях часто читаємо таке оповiщення: „У нас ви можете купити готовий одяг у розстрочку“. знедолений“: „А ти. коли нема долi. кобзарю!“ (Т. Фарба. неправильно вживаючи їх: „Рожевi вуста. а нiчого не вдiє. Коцюбинський). якою фарбують жiнки губи або й обличчя. а належать до тої мовної сумiшки. колiр. помiст ходором ходить“ (Панас Мирний). можна на виплат“ (М. „Безталанний“ — це „нещасний. Слово „танок“ означає „рiзновид танцю“. в оповiщеннях крамниць треба було написати: „купити готовий одяг на виплат“. що позначають протилежну до них дiю. Стороженко). „А в залi розвернулися танцi на всi боки. що зветься в народi суржиком. молодая Бондарiвна всiх передом водить“ „Українськi пiснi“ М. барва. неначе водять який чарiвний танок“ (Леся Українка). нi в чому нема йому талану“. Танець i танок Багатьом здається. воно вiдповiдає росiйському „хоровод“: „У мiстi Немировi дiвок танок ходить. а не „безталанна“. Козаченко). мiнився радiсними барвами“ (В. Еллан). як риба об лiд побивається. Коли в людини нема таланту. Вiдповiдно до росiйського вислову „в рассрочку“ є в українськiй мовi давнiй вислiв „на виплат“: „Дурно не треба. — О. „Обличчя.

та за призначенням: олiйнi. бiль). путь. хвилини не ждуть“ (Леся Українка). „Позаростали дороги. „Через гору шлях-дорiженька. „путь“ тощо. широкая та пробитая. де воно зовсiм не до речi. — читаємо в сучасних оповiданнях. „Ми путь землi покажем нову. Франко). Розрiзняють фарби за матерiалом. слiзоньками перемитая“ (народна пiсня). iз якого виготовлено. Довженко). Сосюра). тихою ступою чвалала руда конячка“ (О. акварельнi. „На стiнi проти стола висить великий портрет Шевченка. бiла (або бiлило. що доводиться користуватись одним словом у фразах iз рiзним значенням або з рiзним вiдтiнком значення? . широку дорогу. жовтка).. Наведемо приклади: „Вiконницi помальованi ясно-синьою фарбою“ (I. на чужину з України брати розiйшлися“ (Т. „Вiн минув довгий коридор. Не пряма дорога. чаєчцi небозi. §67. вiдповiдно до росiйського „тракт“: „Ой три шляхи широкiї докупи зiйшлися. той удома не ночує“ (прислiв’я). Вiдповiдно до росiйського „торная (укатанная) дорога“ українською мовою кажуть „битий шлях“. „бита дорога“: „Ой горе тiй чайцi. ставлячи його iнодi там. Крiм слiв „барва“ й „фарба“. „Я не знаю шляху до вашої квартири“. бо словом „шлях“ називають проїзну. де ходили панськi ноги“ (з живих уст). фарбарськi. Як бачимо. „В цю хвилину назустрiч нам iшов молодий робiтник з вiдром зеленої фарби в однiй руцi i з великим квачем у другiй“ (Леся Українка). зелена (або зелiнка) тощо. близькому до поняття „широка.. як i прислiвник „барвисто“ („Рай земний. класична лiтература й фольклор не цуралися слова „дорога“ й широко користувались ним. а кружна зветься „манiвець“: „Хто манiвцями простує.Звернiмось до української класичної лiтератури й фольклору: „В похiд у дорогу славнi компанiйцi до схiд сонця рушали“ (Т. — чуємо з уст. „Олекса Безик їздив у мiстечко. друкарськi. Грiнченко). Мимоволi постає питання: невже наша мова — така бiдна. Дорогу нагору називають „узвiз“: „До стiн Китай-городка почавсь крутий узвiз“ (П. а також за кольором: червона фарба (або червiнка чи червоне красило). обмацуючи шлях поперед себе“. є в українськiй мовi й слово „краска“: „Краска сорому кинулася в обличчя Лаговському“ (А. „А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю картоплi?“ — читаємо в газетi. Кольорова речовина. 58 . тодi до речi буде слово „путь“ жiночого роду або „дорога“: „Далекая путь. жовта (або жовтило.. Кримський). про подорож. якою мастять чи фарбують або малюють. намацуючи ногою шлях на вузькiй гiрськiй стежцi“. НечуйЛевицький). хорошої роботи олiйними фарбами“ (М. Шлях. царем на ввесь свiт буде труд“ (переклад iз росiйської). Коцюбинський). Невелика дорога мiж селами зветься „путiвець“: „Путiвцем над рiчкою. Коцюбинський). спосiб У нас дуже вподобали слово „шлях“. дорога. Шевченко). зветься фарбою. — П. далека дорога“: „На шляху поступу ми — лиш каменярi“ (I. путiвець. ой. Коли мовиться про вирушання в дорог.( „Хай молодiсть наша свята i крилата iде по барвистiй землi“. й забуваючи про iншi пiдхожi слова — „дорога“. Уживають слово „шлях“ i в переносному розумiннi. „Вона йшла вже потемки. — В. Шевченко). Усенко). „В далеку дорогу пiду“ (Б. але з дороги вернувся“ (М. едем барвисто-пишний“. рослиннi. Кулiш).

нарештi. На росiйський вислiв „туда ему и дорога!“ українською мовою кажуть: „так йому й треба!“. Коцюбинський). Краще додержуватися скрiзь загальноукраїнського давнього вислову „таким способом“. коли маємо стiльки iнших засобiв. як пройти до вашої квартири“. Отож у наведених на початку фразах треба було сказати або — „не знаю дороги“. „Таким чином я добув вищу освiту“ (з живих уст). тому й у щойно наведенiй фразi буде природнiше сказати: „Тiльки таким способом ми знайдемо. iстину“. останнiм часом став дуже поширюватися в до нас захiдноукраїнський вислiв „у такий спосiб“. „обмацуючи путь поперед себе“. або „не знаю. 59 . iстину“. нарештi.що вивела чаєняток при битiй дорозi“ (народна пiсня). Росiйському вислову „таким путём“ вiдповiдає український „таким способом“ (або „таким чином"): „Батьки приводили дiтей до школи. що не має впливу iнших мов. „катюзi по заслузi!“. i Раїса таким способом знайомилась з селянами“ (М. „своїм шляхом пiшов!" Не треба обмежувати свою мову одним-однiсiньким словом „шлях“. „намацуючи ногою путь на вузькiй гiрськiй стежцi“. що подекуди витискує вислiв „таким способом“: „Тiльки в такий спосiб ми знайдемо. „А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплi?“. До речi.

60 .

— читаємо в газетi. Ступенювання якiсних прикметникiв Вищий ступiнь якiсних прикметникiв творять. Але куди природнiше звучить по-українському: „спосiб зручнiший“. додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфiкса „-iш-“ або „-ш-": „червоний“ — „червонiший“. — люди з найбiднiших бiднi. „зробити українську лiтературу дiйовiшою й активнiшою“. Однак на сторiнках газет. — бачимо в дисертацiї. всi тi таланти рiдного люду. якби ж трошки довша була“ (з живих уст). Наприклад: „випробувати“ — „випробуваний“ — „бiльш (найбiльш) випробуваний“. „довший“ — найдовший. „I були вони. а — прикметник iз прикметником: „Вiн — бiльш хитрий. Є ще й складена форма вищого ступеня прикметникiв. були наймитами в чужих людей i пасинками долi“ (С. проте українська художня лiтература й жива народна мова давали перевагу. Хоч цi форми ступенювання прикметникiв — проста й складена — є нiби паралельнi. як i цеє вбоге й забите дiвча. як вiдомо.Роздiл 3 ПРИКМЕТНИКИ 1. як вiдзначає 61 . „нaйцiкaвiшим був виступ акробатiв“. У такому разi слово бiльш вiдповiдає росiйському скорее: „Он — скорее хитрый. що твориться додаванням до звичайного ступеня слова „бiльш": „витриманий“ — „бiльш витриманий“. з найтемнiших темнi. „Найбiльш цiкaвим був виступ акробатiв“. „Передова частина української iнтелiґенцiї намагалася зробити українську лiтературу бiльш дiйовою i активною“. — чуємо в доповiдi. коли порiвнюють не iменник з iменником через прикметник вищого ступеня. взяла б оцю спiдницю. складеного з слова „найбiльш“ i звичайного ступеня: „найбiльш витриманий“. простiй: „Їй-бо. Складеної форми ступенювання вживають здебiльшого тодi. чем умный“. коли вона стосується дiєприкметника. „Самi передовi райони областi ще не закiнчили збирання врожаю“. — читаємо в журналi. тi найулюбленiшi дiти свого смутного краю. за деякими винятками. Ця форма буває потрiбна й тодi. найвищий ступiнь порiвняння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префiкса „най-": „червонiший“ — „найчервонiший“. Васильченко). „найпередовiшi райони“. як розумний“. а часто й у науковiй лiтературi вдаються до складеної форми ступенювання: „Цей спосiб — бiльш зручний для практичного застосування“. Допомiжне слово „найбiльш“ часто не так порiвнює. „довгий“ — „довший". — i найвищого ступеня.

вiдповiдаючи якоюсь мiрою росiйському главным образом: „Це є найбiльш характернi ознаки нашого часу“. Проте в поточному мовленнi часом доводиться спостерiгати вiдступи вiд цього правила. що не конче треба вживати зворотiв iз дiєсловом „стати“ або „зробитись“ i вiдповiдним прислiвником (прикметником) у вищому ступенi порiвняння. Шевченко). „за“. „над“. „Вiн розумнiше свого брата“. утворенi вiд вищого ступеня прикметникiв за допомогою iнфiнiтивного суфiкса „-ти“. що їмо самий хлiб i цибулю“ (I. й видимiсть тут стала набагато краща. як я змужнiв i навiть пoрозумнiшав“ (Ю. нiж (як) його брат“. „вiн зробився розумнiшим“. Яновська). Дiєслова вiд вищого ступеня порiвняння прикметникiв Українська лiтературна мова й народне мовлення засвiдчують дiєслова. то до найвищого ступеня порiвняння додають частки „що-“ або „як-": „Вiн — щонайстарiший над усiма“ (Г. Цi вiдступи — помилковi. може. похолоднiшало в хатi. Номис). „проти“ з вiдповiдними вiдмiнками або сполучникiв „як“. „довшi проти переднiх“. нiж (як або за) переднi“. „У дружбi вiн свої чуття гартує. „Це буде мiй твiр. Квiтка-Основ’яненко). де тiльки можна. Поєднуючись часто з прислiвником тiльки. Якщо треба надати щонайбiльшої мiри певнiй ознацi. „Повiтря в горах — дуже прозоре. але Прiська не звертала нi на що уваги. Шевченко). Слово „самий“ як допомiжне для творення найвищого ступеня порiвняння часом трапляється в класичнiй лiтературi: „Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней“ (Панас Мирний).. „Погiршали харчi. Нечуй-Левицький). кращий за тi. 62 . слово самий пiдкреслює винятковiсть: „У нашiй областi — самi тiльки передовi райони. Вищий ступiнь порiвняння прикметникiв звичайно вимагає пiсля себе прийменникiв „вiд“. як тая мати молодая з своїм дитяточком малим“ (Т. яке означає „один тiльки“: „Ми вже так вихарчувалися. Гончар). „нiж": „Страх — бiльший вiд переполоху“ (М. щоб не плутати слово „самий“ iз подiбним щодо звукового складу словом „самий“. „Просто фiзично вiдчуваю. „Даниловi довелося лише думати про якнайскорiшу реалiзацiю свого плану“ (I. 2. якi ви читали“ (М. Муратов). „розумнiший. у нiм сильнiше „наше“ над „моє“ (I. Наведемо приклади: „Тюрма неначе ширшає“ (Т. „У нашiм раї на землi нiчого кращого немає. Яновський). Iз цього слiд зробити висновок. на зразок: „стало холоднiше“. „розумнiший за (вiд або проти) свого брата“. треба користуватись формою дiєслова. Однак уживати цiєї форми не варто. „холодний“ — „холоднiший“ — „холоднiшати“ — „похолоднiшати“. нiж на рiвнинi“ (О. аби утворити вищий ступiнь прикметника. — i там.вагу або роль прикметника в фразi. отже. утвореного вiд вищого ступеня прикметника. а iнодi й префiкса „по-": „широкий“ — „ширший“ — „ширшати“. Ле). тому й область звуть передовою“. коли.“ (Л. Коцюбинський).. Треба казати: „заднi ноги — довшi. вдаються до прислiвникової форми з родовим вiдмiнком слова: „У зайця заднi ноги довше переднiх“.

— читаємо в журналi. „На зрiст височенька“ (Б. Прикметник „свiдомий: стоїть у реченнях звичайно з iменником у родовому вiдмiнку — „свiдомий чого": „Маяковський був свiдомий великого значення кiно“ (журнал „Мистецтво“) . — неперевершений приклад високої майстерностi. „Навчив його. треба знати. та бистрий на розум“ (iз живих уст). Прикметник „заздрiсний“ ("завидющий") стоїть iз прийменником „на“ та iменником у знахiдному вiдмiнку(„заздрiсний на чуже“). Коцюбинський). а цiкавий на такi речi — страх!“ — М. але нi того. нi того нема в наведенiй на початку фразi. скакати i голосним лякати серце ржанням“ (П. Коцюбинський). Грiнченко). „на“ й вiдповiдним вiдмiнком залежного iменника: близький смертi й близький до смертi. „На обличчя був препоганий“ (Б. або з прийменниками „до“. „Удався бiдний на розкошi. Цi паралельнi форми. лиш з iменником у давальному вiдмiнку („заздрiсний чужому“). що iнколи в реченнi вiдривають прикметника вiд iменника. що я не мала коли й промовити до бабусi“ (Ганна Барвiнок). безпечний (коли йдеться про особу): „Щасливого лову! — кивала вона головою рибалцi“ (М. Грiнченко). щоб надати фразi характеру врочистостi: „У перснях вона срiбних руками у стан хибкий узялася“ (Марко Вовчок). „цiкавий знати“ тощо. благополучна посадка важкої двомоторної машини в районi болiт i озер. мов сарану. або без прийменника.3. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цiй фразi до старослов’янiзму „благопoлучна"? Старослов’янiзмами звичайно користуються тодi. до якого вiн належить. коли прикметник вимагає пiсля себе прийменника або виступає без нього. Слiд мати на увазi й те. особливо лiтераторам. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИКIВ §1. Благополучний чи щасливий? „Фактичнi результати перельоту. Кулiш). прикметник „ласий“ стоїть iз прийменником „на“ та iменником у знахiдному вiдмiнку („ласий на ковбаси“) або з прийменником „до“ та iменником у родовому вiдмiнку („ласий до ковбас“). врочистостi. „високий“. „бистрий“ та iншi вимагають пiсля себе прийменника „на“ з iменником у знахiдному вiдмiнку: „Настя така багата на слово. „цiкавий“ стоять у реченнях або з iменником у родовому вiдмiнку.. „хворий“. „пoганий“. щасний. доблестi“. Прикметники „близький“. Особливостi деяких прикметникiв у словосполуках Прикметники „багатий“. тому тут бiльше пiдходять українськi вiдповiдники щасливий. „гарний“. або з прийменником „до“ й родовим вiдмiнком iменника („заздрiсний до чужого“). навпаки. „Нехай Бог дає тобi щасну годину“ 63 .. коли розмiр i ритм тексту потребують конденсованого вислову: „близький смертi“. „Вiн — змалку хворий на груди“ (з живих уст). 4. коли хочуть надати фразi тону iронiї або. цiкавий того й цiкавий на те („Зо всього знає дядько потроху.

з твору якого процитовано на початку двi фрази слiд було написати „виняткову роль“. Адже воно. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi. либонь. — надруковано в газетнiй статтi. Номис). трапились на сей раз якiсь виключнi вражiння“ (Олена Пчiлка). при виняткових випадках“ (I. що їх дає тритомний Росiйсько-український словник. за Словником Б. — П. надзвичайний У сучасного письменника. Кримського). Виключний. „Винятковий закон“. означає по. — збереження прямої мови персонажа твору. „надзвичайний“. „добробут“ („Буде на сторожi добробуту народного стояти“. що часто трапляється на сторiнках перiодичних i неперiодичних видань. вiдкотний (вiдкотистий). є близький до прикметника „благополучний“ iменник „благополуччя“. §3. „Надзвичайнi заходи“. — Словник за редакцiєю А. мова творiв якого справляє загалом добре враження. — а через сторiнку знов: „I потрiбно було виключного факту. як бачимо в наведених фразах. 64 . але не чується в живому народному мовленнi: „Це тiльки видимiсть благополуччя“. „надзвичайного (виняткового) факту“. вiдповiдно до росiйського слова „исключительный“. „Перед з’їздом стояли завдання виняткової ваги“ „Радянська Україна“). бажання надати фразi канцелярського або iронiчного звучання. пропустили зустрiчний поїзд“. те саме стверджує й Словник за редакцiєю А. — не слiд послугуватись цим iменником. наприклад: „Що маєш робити. без потреби. Ось приклади: „Це траплялося рiдко. бо тiльки їден сир вiдкладний добрий“ (М. викладчастий (викладчатий). Кримського). Вiдкладний. щоб прихильнiсть Ванди зламалась“. „Надзвичайне становище“ (Словник за редакцiєю А. §2. Кримського). є прикметники „винятковий“. Те саме можна сказати про прислiвник „благополучно“. „Будьте безпечнi!“ (Словник за редакцiєю А. iз закотою „У польовiй формi вiйськовослужбовцiв гiмнастерку замiнено на кiтель з вiдкладним комiром“. штучно занесеним у нашу повсякденну мову. бо маємо вiдомi українськi вiдповiдники: „щастя“ „Де вiдвага. З цього випливає що й письменниковi. винятковий. Якщо поминути суто стилiстичнi потреби. — а тим часом у живому мовленнi чуємо: „Прощавайте. Кулiш). „отложенный“. який витискує з мовного вжитку прислiвник „щасливо": „Усi пiдводи благополучно перейшли колiю. а часом траплявся й у нашiй класичнiй лiтературi: „Йому. Кримського: „Вiдкладна справа“. гаразд („Живуть собi люди в добрi та гараздi“. — Прислiв’я). то роби сьогоднi. Прикметник „виключний“ не тiльки часто поглинає iншi. Нечуй-Левицький). Грiнченка. там i щастя“. де впадає в очi трохи дивне в цьому контекстi слово „вiдкладний“. читаємо: „Земля в життi Ванди вiдiгравала виключну роль“.(Ганна Барвiнок). щасливо доїхати!“ Таким же. виложистий.росiйському „откладываемый“. а тим бiльше надуживати ним. бiльш пiдхожi слова.

Очевидно, автор статтi хотiв якось передати по-yкраїнськомy росiйський
вислiв „отложной воротник“, так для нього є низка вiдповiдникiв: „виложистий комiр“ (Словник Б. Грiнченка), „викладчастий“ або „викладчатий комiр“
у сорочцi (I. Нечуй-Левицький), „вiдкотний“ (вiдкотистий) комiр“ (Словник
за редакцiєю А. Кримського), нарештi „комiр iз закотою“, що має дiвочий
одяг (Словник Б. Грiнченка). То навiщо українському слову „вiдкладний“
надавати невластивого йому значення, коли маємо iншi слова, що точно передають потрiбне нам поняття? Нема нiякої потреби.

§4.

Вiйськовий i воєнний

Слова „вiйськовий“ i „воєнний“ є в українськiй мовi, але означають вони
не одне й те ж, тому, мабуть, i трапляються часто помилки, коли їх ставлять
не там, де треба, наприклад: „На колгоспному святi врожаю були й представники воєнної частини“; „Мiй батько за часiв вiйськового комунiзму був
ще студентом“.
Прикметник „вiйськовий“ позначає те, що стосується вiйська: „вiйськова служба“, „вiйськовий суд“, „вiйськова частина“ тощо, наприклад: „У хату
вступив гiсть... вiйськовий лiкар“ (М. Коцюбинський). Але те, що походить
вiд слова „вiйна“, українською мовою — „воєнний": „воєнна перемога“, „воєнна поразка“, „воєнний час“ тощо, наприклад: „Мир! Завайовано змогу мирно
жити, не буде ще однiєї воєнної зими“ (О. Гончар); „Я згадую тяжкi воєннi
днi, коли на нас фашистська йшла навала“ (I. Нехода).
Отож, у двох перших фразах треба було написати: „були й повноважнi
вiйськової частини“, „за часiв воєнного комунiзму“.

§5.

Вiрний, правдивий, правильний, певний, слушний

Прикметник вiрний i прислiвник вiрно з якогось часу не тiльки витискають з ужитку iншi, вiдповiднiшi слова, а й набирають невластивого їм
значення. Не тiльки в дiловiй мовi, а й у сучасних художнiх творах ми часто
натрапляємо на цi слова в значеннi „правильний, певний“: „Учинити напад на
аеродром ? це все одно, що повести на вiрну загибель сотню бiйцiв“; „Дрiмлюга знайшов вiрний шлях“; „Ти стоїш на вiрнiй дорозi“; „Сама глибинами
серця вiдчувала ? вiрно робить син“ .
А тим часом в українськiй класицi й фольклорi цих слiв уживали в далеко вужчому значеннi, надаючи їм поняття тiльки вiдданостi: „Ой вийди,
вийди, дiвчино моя вiрная“ (народна пiсня); „Без вiрного друга великая туга“
(прислiв’я); „Хто вiрно кохає, той часто вiтає“ (М. Номис).
Якщо в фразi йдеться не про вiдданiсть, а про правильнiсть, слушнiсть,
правдивiсть, тодi треба вдаватись до iнших прикметникiв i прислiвникiв: „А
щоб певна була правда, то нехай шлях покаже“ (Т. Шевченко); „Землi своєї
зелень i блакить любив я серцем i на схилi вiку хотiв про це правдиво повiстить“ (М. Рильський); „Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрiвники
тайгою, намагаючись знайти правильний напрям“ (О. Донченко); „Надiя теж
не докучала розпитами. Також вiдкладала до слушного вiльнiшого часу“ (Я.
Баш); „Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину...“ (А. Головко).
З цих прикладiв само собою випливає, що в наведених на початку фразах
слiд було написати: „на певну загибель“, „правдивий шлях“, „на правильнiй
(на правдивiй) дорозi“, „слушно робить син“.
65

Iнодi поряд iз прикметниками правильний, поправний уживають i прикметника вiрний у таких висловах: вiрний переклад, вiрний рисунок (малюнок), цебто — вiдповiдний ориґiналу, натурi, точний (Словник за редакцiєю
А. Кримського).

§6.

Вiрогiдний та ймовiрний

Цi прикметники часом уважають за тотожнi й помилково пишуть: „Я
знаю про це з iмовiрних“ джерел“; „Таке припущення — вiрогiдне“. А треба
було написати навпаки: в першiй фразi — „вiрогiдних“, у другiй — „iмовiрне“.
Прикметник „вiрогiдний“ означає „цiлком певний, цiлком правдивий, достеменний, перевiрений“: „Вiрогiднi написання букви „i“ замiсть „о“, починаються з XIV -XV вв.“ (А. Кримський); а „ймовiрний“ — це „той, що його
можна тiльки припускати“: „Пригоди були довгi, плутанi i завжди переходили межi ймовiрного“ (В. Козаченко). Крiм того, слово „ймовiрний“ означає ще
„довiрливий, той, що легко вiрить“: „Iмовiрний вiн дуже: найбрехливiшому
брехуновi ладен зараз повiрити“ (Словник за редакцiєю А. Кримського).

§7.

Горiшнiй, вepхнiй, дoлiшнiй, нижнiй

Як правильно казати — „горiшня полиця“ чи „верхня“, „нижнiй кiнець
стовпа“ чи „дoлiшнiй"? Таке питання постає навiть перед тими, що добре
знають українську мову, але не визначаються вiдчуттям її.
Чи є якась значеннєва рiзниця мiж словами „горiшнiй“ i „вeрхнiй“, „дoлiшнiй“ i „нuжнiй“, чи однаково, примiром, що „горiшнiй“, що „вeрхнiй"? У
деяких випадках цi слова бувають справдi тотожнi, наприклад, у назвах мiсцевостi, надто коли її визначають за течiєю рiчки: Верхнi й Нuжнi Млинu,
Горiшнi Млинu, а також у назвах вiтрiв: „вeрхнiй вiтер“ i „горiшнiй“ (на Днiпрi й Кубанi). Але в деяких висловах треба вжити саме одного слова, а не
другого, як ось, примiром, „горiшня хата“ — кiмната в бiк гiр, „верхнi зуби“,
„верхня щелепа“ (Словник Б. Грiнченка), „верхнiй одяг“, „Верхня Хортиця“,
„Днiпровий Низ“.
Полиця може бути горiшньою й вeрхньою, залежно вiд тексту: у вагонi
чи в шафi — горiшня полиця, бо її приладнано вгорi; якщо кiлька полиць
покладено купою долi, одна на одну, то полиця, що лежить зверху, зветься
вeрхньою.
Так само є певна рiзниця мiж словами „нижнiй“ i „долiшнiй": „нижнiй“ —
це „той, що мiститься нижче вiд чогось“ („Червоний вiдблиск вiд нього
(багаття) осяває нижнi гiллячки чорних верб“. — М. Коцюбинський), а „долiшнiй“ — „той, що при самому долi“ („Долiшня частина п’єдесталу робить
чималий виступ“. — Леся Українка).
З цього можна зробити висновок, що не слiд давати переваги якомусь
одному слову над iншим або ставити цi слова навмання, не вважаючи на
вимоги тексту, бо так звужуються нашi мовнi можливостi, а тим самим збiднюється мова.

§8.

Громадський, громадянський, цивiльний

Прикметник громадський, що походить вiд iменника громада, означає
„належний до певного колективу людей“: „Громадських людей кликали цiну66

вати“ (Марко Вовчок); „Тут кiнчалося мiсто i далi лежав уже громадський
вигiн, на якому стояли гамазеї з хлiбом“ (П. Панч). Прикметник громадянський вказує на суспiльство або люднiсть цiлої країни, на все громадянство,
що пiдлягає законам країни й виконує пов’язанi з цим обов’язки. Вiд цього
маємо вислови: громадянськi права, громадянська вiйна, цебто вiйна рiзних
класiв одного суспiльства, тощо.
Властиве українськiй мовi слово цивiльний, як i прикметник громадянський, вiдповiдає росiйському гражданский, штатский: „Вiн не знаходив
принципової рiзницi мiж своєю роботою в армiї й своїми цивiльними перспективами“ (Л. Смiлянський); „Це був кремезний хлопець у цивiльному
костюмi“ (Ю. Смолич);„Художник розбудив ще якогось цивiльного в кепi, в
благенькому демiсезонному пальтi...“ (О. Гончар). Iз цих прикладiв бачимо,
що прикметник цивiльний -протилежний слову вiйськовий тощо. Кажемо:
цивiльне будiвництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будiвництво, коли щось будується на громадських засадах; цивiльне законодавство,
цивiльний кодекс — протилежно до карного кодексу, цивiльний шлюб, а не
громадянський шлюб, — на вiдмiну вiд церковного шлюбу.

§9.

Дальший i подальший

Не знати чому слово подальший так уподобали сучаснi автори, що воно
майже заступило близьке до нього значеннєво слово дальший. Навiть стилiстичнi редактори наших перiодичних видань, коли натрапляють у текстi
оповiдання чи статтi на це слово, вiдразу виправляють його на нiбито „бiльш
українське“ — подальший. Деякi письменники, без видимих на те причин, в
одному творi пишуть подальший, у другому — дальший, наприклад: „Вiн зрозумiв — раз i назавжди, — що його подальше життя неможливе без Васси“
(Ю. Смолич) i „В запалi перебороти буржуазне мистецтво, в завзяттi зачати нову — революцiйну — еру мистецтва пролетарського, — чи не нехтували
ми нерозумно скарбами минулого, якi й нам самим могли стати в пригодi, на дальшiй — далекiй — дорозi творення мистецтва нашого класу?“ (Ю.
Смолич).
У тритомному Росiйсько-українському словнику на першому мiсцi стоїть
слово дальший, на другому — подальший, Словник за редакцiєю А. Кримського наводить тiльки слово дальший: „Дальшi чотири столiття“. Це слово
вiдповiдає росiйським дальнейший, следующий. Тут ми розглядаємо це слово
тiльки в першому значеннi.
Обидва цi слова мають право на iснування, але з певною значеннєвою
рiзницею мiж ними, приблизно такою самою, як i мiж спорiдненими з ними
прислiвниками далi й подалi. Якийсь процес, дiю чи явище, що вiдбулися
в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другiй
цитатi з твору Ю. Смолича; а те, що вiдбувається згодом, через певний
промiжок часу, слiд передавати словом подальший, наприклад: „Дальшi роки
пiсля смертi дружини вiн жив у Києвi, а його подальше перебування — менi
невiдоме“.
67

§11. а в дiйсностi це була авантюра“). Васильченко). Коцюбинський).. Кримського). насправдi („Iнспектор у нас — людина молода. У наведених на початку фразах правильнiше було б сказати: „справжня подiя“. Слова дiйсний i дiйсно є в українськiй мовi. примiтила дiйсне сiльське своє життя. „Дружнiй (у називному вiдмiнку — дружна) чередi вовк не страшний“ (М. справжнiй. „Iван хоче оповiдати про своє життя домашнє“ (М. чи справдi так було?“ — I. в дiйсностi („Ми сподiвалися великих наслiдкiв вiд його проекту. §12. Миша — дика тварина. в действительности автори статей. Нечуй-Левицький). Коцюбинський). а нa дiлi iнак“. „справдi не бачив“. дiйснi свої обставини“ (I. Дiйсний. Слова дiйсний. можемо собi допомогти“ (I. нестримний“: „Весна була рання. Домашнiй i свiйський „По двору ходило багато домашньої птицi“. де слiд: „Дружнiми зусиллями здолали ми всi перешкоди“. дружною силою. а насправдi не зробить лиха“. Iнодi це слово має значення „швидкий. — читаємо в одному сучасному оповiданнi. не так мучила її“ (М. Кримського). Дpyжний i дружнiй Через звукову подiбнiсть слiв дружний i дружнiй їх часто плутають i ставлять не там. справдi „Чи снилось це менi. „Так дiйсно воно й було“ (з живих уст). що живе в домi або стосується дому“: „Домашнього злодiя не встережешся“ (М. Номис). що водиться в полi. действительно. Прикметник домашнiй означає „той. дiйсно (дiйсне).. а дiйсна подiя“). Кочура).§10. дiйсно („Я дiйсно не бачив її“). Тулуб). „Ватя. „Я це дiйсно знаю“ (Словник за редакцiєю А. на дiлi („На словах так. Франко). її звуть домашньою мишею на вiдмiну вiд такої ж дикої — польової. насправдi. настоящий. Стороженко). Нечуй-Левицький). Ця пiтьма бiльш знайома. але коли вона живе в хатi. той. Номис). „На цвинтарi помiж бабами та дiвчатами дибали чотири свiйськi журавлi“ (I. „Передайте мiй дружний привiт усiм товаришам“. що має спiльнi iнтереси з iншими“: „Тут ми самi. — Словник за редакцiєю А. дiйсно. на дiлi У доборi вiдповiдникiв до росiйських слiв действительный. Слово свiйський буває синонiмом слова звичний: „Соломiя затулила вуха й заплющила очi. справдi. а свiйський — „не дикий. Коцюбинський). 68 . Дружний — це „одностайний. „насправдi це була авантюра“. погарячився. то з досади i свiйських лупить“ (О. в дiйсностi виступають на своєму мiсцi в таких фразах: „Ви бачите тут одно з дiйсних чудес сучасної косметики“ (М. в дiйсностi. Нечуй-Левицький). приручений“: „Коли нема диких (качок). перекладачi й доповiдачi надуживають словами дiйсний („Це — не вигадка. де автор не замислився над рiзницею слiв домашнiй i свiйський. дружна“ (З. але не треба забувати й iнших слiв: справжнiй („цi квiти — не справжнi“. -Леся Українка). бiльш свiйська. — С. Iнколи ним користуються як вiдповiдником до росiйського нaшeнский: „Колись шляхта та свiйська старшина в ярмо запрягали“ (П.

„На заключення зльоту вiдбувся концерт“. Отож. що є синонiмом не тiльки до прикметника малярський. у двох перших фразах треба було сказати: „Дpyжними зусиллями здолали“. „З досвiду минулого можна заключити. мальовничо. бачимо в журналi: „Якi живописнi краєвиди над Ворсклою!“. а прикметник заключний є не що iнше. „Великий iталiйський маляр Рафаель“ (Словник за редакцiєю А. прикiнцевий. а й до мальовничий: „Там дуже мальовнича мiсцевiсть: дикi гори. Заключний. „У своєму заключному словi доповiдач вiдповiв на всi питання“. Нечуй-Левицький). малярський. В однiй газетi читаємо. остаточний Дiєслово заключати й похiдний вiд нього прикметник заключний. „Випускники живописного (?) факультету захищають нинi свої дипломнi роботи“.Слово дружнiй означає „приязний. „дружнiй привiт“. запевняє автор белетристичного твору. Нечуй-Левицький). що становить синонiм не до слова фарбар. що походять вiд iменника живoпис. Трублаїнi). є й маляр. Кулiш). що його персонаж: „Умiє живописно оповiдати“. Кулiш). мальовничий. як калька з росiйського слова заключительный. Кримський). живописно. — намалювала б личенько собi“ (народна пiсня). Є в українськiй мовi похiдний прикметник малярський: „Сошенко залучив Тараса до малярської школи“ (I. що дiєслова заключати нема в українськiй мовi. Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замiсть нечiткого або двозначного живописний. Русизм живопис трапляється в українськiй мовi: „Кинути живопис i естетику я й не можу й не хочу. малярський. — але є власне слово з цим же значенням — малярство: „Малярство. Вiд них iнодi творять похiднi дiєприкметники й прикметники. мальовничий. а також iменник заключення нерiдко доводиться чути з уст i бачити на письмi: „Колгосп заключив договiр на продаж городини“. Живописний. Прикметник заключний попав навiть до наших словникiв. „Заключна вистава театру пройшла з великим успiхом“. тайга“ (М. живописати: „Ти ж менi недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!“ (М. Чому? Та тому. бо це — моє покликання“ (А. Кримського). мальовничо (мальовниче) З деякого часу прикметник живописний i прислiвник живописно. Старицький). що доводиться на певнi поняття позичати слова з iнших мов? Нi. майже витиснули на сторiнках наших перiодичних i неперiодичних видань давно вiдомi українськi слова малярство. картини — це зiр моїх очей“ (I. Кримський). хоч дiєслова заключати й вiддiєслiвного iменника заключення там немає. що до весни треба готуватися взимку“. Можна згадати випадки вживання слiв живописання: „Iсторичним живописанням вони не вдовольняються“ (П. кiнцевий. 69 . а до художник: „Коли б же менi тiї малярi. Не слiд забувати й про прислiвник мальовничо (мальовниче): „Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечi“ (А. §14. §13. Яка потреба в такому калькуваннi? Чи нема вiдомих українських вiдповiдникiв. народжений дружбою“: „Дружня розмова“ (П.

що її запустили в воду („На запущену принаду накидаються лини“. З цих прикладiв бачимо. задавнений Прикметник запущений. „Можна зробити висновок“. немає художньої самодiяльностi“. у газетнiй статтi: „Тут запущена профспiлкова робота. операцiя пройшла важко“. Навiть у художньому творi читаємо: „Хвороба моя була запущена. Запущеною може бути худоба в спаш. вiн прочитав остаточну цифру без голосу“. який виник вiд прикметника здiбний. — А. Запущений. це — не зовсiм тотожнi слова. — О. вiдрослими. наприклад. розумових властивостей чи нахил до якогось умiння“: „Софiя виявила неабиякi здiбностi“ (А. зaпyщеним (по-росiйському вонзённым) може бути щось гостре — нiж. в деяких випадках вiдповiдником до росiйського прикметника заключительный є слово остаточний. там краще казати занедбана людина. — „Iсторiя української лiтератури“). Нема потреби тулити це слово й туди. здатний. Номис). — хоч про хворобу треба казати тiльки задавнена. кучерi („Запущена. Кримський.такi вiдповiдники є. ними широко користуються тi. — „Радянська Україна“). як вiл до корита“ (М. що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: „Колгосп уклав договiр“. занехаяний. вiдповiднiшi слова. де є напохватi iншi. „Розмiр додаткової оплати визначається залежно вiд кiнцевих результатiв роботи тваринникiв“. що дбають за культуру своєї мови. — П. Здiбний. „Мая був талановитий. Воронько). заступає останнiм часом у художнiй лiтературi й публiцистицi iншi. як це бачимо. зaпyщеними. ракета на вiйнi („Знялись серед пiтьми ракети. цебто довгими. що пiдо впливом тих або тих умов у життi набула певних властивостей. здатний. борода“. §15. неохайний вигляд парку. „На закiнчення(наприкiнцi. написаний iз найрiзноманiтнiшими значеннями. — З живих уст). зyгapний Чи слова здiбний. коли мовиться про тяжкий стан людини. саду або кепсько наладнанi справи. зугарний є цiлком тотожнi. остаточна цифра („Почисливши все звiльна. „У кiнцевому (прикiнцевому) словi“. наприклад: остаточний баланс. як у того попа. бiльш пiдхожi для того чи того випадку слова. Через це й прикметник здатний прикладають до людини. тому. чи мiж ними є якась значеннєва рiзниця? Нi. можуть бути борода. занедбанi справи. Франко). Ось прикметник кiнцевий („Кiнцевi форми тiєї еволюцiї“. означає „наявнiсть природжених задаткiв якогось таланту. Iменник здатнiсть. Шиян). здiбний i освiчений юнак“ (Ю. занехаяний садок. запущенi справи тощо. якась рiч. — I. нiж запущена людина. Iменник здiбнiсть. похiдний вiд прикметника здатний. запущенi з протилежного берега“. пазурi. є ще прикметник прикiнцевий („У прикiнцевiй строфi висловлено основну думку твору“. означає „набута властивiсть чи пiдхожiсть людини або речi до чогось“: „Не кожен має здатнiсть так прислужуватись. Смолич). — хоч куди краще було б написати: „Тут занедбано (або занехаяно) профспiлкову роботу“. §16. як вiн“ (iз живих уст). занедбаний. Тому й прикметник здiбний указує на наявнiсть у людини певних природжених властивостей: „Здiбний. а не народилася з ними: „Вiн на таке — не 70 . наостанку) зльоту“. Гончар).

заслужений: „Значнi пани i шляхетство“ (О. чи в неї воднораз i зiпсувалася вдача — стала злiсна. наприклад. — Зугарнi!“ (Панас Мирний). 71 . — а не здатностями. де воно буде слушне. вiдчинив вiкно я пiснi. злiснi шкiдники: „Насiння для посiву треба цiлком очистити вiд домiшок бур’янiв. неабиякий (великий) Прикметником значний i прислiвником значно в сучаснiй українськiй мовi так надуживають останнiм часом. — читаємо в репортерськiй замiтцi й мiркуємо: чи ця людина. Дехто так уподобав слово красивий. Отож. На такий випадок є в українськiй мовi слово затятий: „Коли вiн — такий затятий. — точнiше й краще було б: чималi (неабиякi. хорoший. Стороженко). що вони майже витиснули iншi близькi слова. то й я буду затятий“ (Словник Б. вродливий. а треба ставити його там. знaчнi впливи. як то виходить за репортером. хорoший. Замiсть того. „вiн може (здатний) таке сказати“. хоч можна сказати й гаpнa (вродлива. бо малi“ (Словник Б. шанований. треба казати: „Ця людина визначається неабиякими математичними здiбностями“. Федькович). Але з дальшого читання тексту бачимо. Раз у раз чуємо й читаємо: значний унесок. — можна сказати: „далеко (або куди набагато) краще“. Не слiд забувати. що господар“ (Ю. що забув усi iншi слова-синонiми: красива дiвчина. „Менi цi халяви — не здатнi. бо прикметник злiсний є насамперед вiдповiдником до росiйського злобный: „Пiд удари вiтру злiснi. §18. — а не здiбний. чи зугарен вiн хоч слово ласкаве сказати“ (М. тим самим збiднюючи мову. а тiльки про те. Зi сказаного випливає. Кропивницький). що летить над морем нив.здатний“ (iз живих уст). особливо злicних“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“). Проте прикметник злiсний може бути вiдповiдником i до росiйського злостный. що йдеться тут не про вдачу. що не слiд користуватися словом злiсний безоглядно. чималий. „А ми доженемо. Грiнченка). §17. гapний. серце пiснi вiдчинив“ (В. стала тiльки без просипу пити. знaчно кращий. §19. Красивий. Значний. що пустилась берега. щоб сказати: „Ми маємо в галузi фiзкультури значнi досягнення“. Злiсний i затятий „Нiякi вмовляння й попередження не допомогли. видно: „Значно. — а прислiвник значно в деяких дiалектах означає ще те ж що й слова помiтно. Отож у репортерськiй замiтцi треба було написати: „став зaтятим п’яницею“. Близьким до здатний є прикметник зугарний: „Я не знаю. знaчно бiльший тощо. не пiддавався нiякому впливу. крaсний. Грiнченка). великi) досягнення. замiсть: „Значно краще зробити це ось як“. що прикметник значний буває ще синонiмом до слiв вiдомий. Сосюра). i вiн став злiсним п’яницею“. коли йдеться про рослини чи комах. чудoвий Усi цi слова значеннєво є дуже близькi мiж собою й вiдповiдають росiйським красивый. що п’яниця став непоправний.

цебто має зв’язок iз поняттями лiки. що я — файна дiвка“.красна) дiвчина. Таких прикладiв можна навести багато. — вiн указував не на саму красу. i здавалося. а не медичний персонал. „Вдовине личко красовите“. крiм прикметникiв лiкарський. як квiтка гайова“ (М. лiкувати: „Виноград має i лiкувальнi властивостi“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“). — читаємо в одному нарисi. Франко). — бо мовиться про будинки. Чехова). наприклад: гожий. Номис). Дехто каже: „Який красивий будинок!“ — не замислюючись над тим що. що їх виконує. Треба пам’ятати. §20. Цей прикметник вiдповiдає росiйському лекарственный: „Ще на свiтанку своєї iсторiї людина збирала й використовувала для лiкування деякi лiкарськi рослини“ ( „Ботанiчний журнал“) . а не пояснюють. Нечуй-Левицький). забувши цю словесну рiзноманiтнiсть. — Марко Вовчок). що не чула лiкарської гадки“ (I. що. — Iз живих уст на Полтавщинi. „На городi верба рясна. хто читає їх. лiкарняний. З уваги до цього треба було на табличцi написати: лiкувальна косметика. а родись при долi та щасливий“ (М. — бачимо табличку над дверима медичного закладу. пригожий. що записав I. „Хвалилася сусiдам своїм молодиця: яка вона хороша. може краще сказати: гарний (чудовий) будинок. Прикметник лiкарський означає „належний лiкаревi“ (лiкарський халат) або „такий. покропили красивою — то був гарний. — Закарпатська пiсня. Лiкарський. яка бiлолиця“ (Я. якi належать лiкарнi. лiкувaльний i лiкарняний. що лiкують. не кажучи ще й про iншi слова-дiалектизми. слово лiкарняний означає „належний лiкарнi“: „лiкарняний персонал“. що стосується дiяльностi лiкаря“ (лiкарський огляд): „Хора лежала непритомна. що надає людинi краси: „Прибiгли до його трупа. лiкарський „Лiкарська косметика пiд доглядом досвiдчених лiкарiв“. збудливi. файний („Кажуть люди. Прикметник лiкувальний указує на оздоровчi. лiкувальний. де воно нiскiльки не пiдходить: „Твiй учинок — дуже некрасивий“. красовитий. В обох цих фразах прикметники лiкарська. „Вишию лишень я йому подушку гарну напродиво“ (I. Нарештi. українська класика й народна мова широко використовували багатство синонiмiв. „Ловкий парубок. 72 . ловкий. тамiвнi властивостi. Манжура). Щоголiв). Наведемо кiлька прикладiв iз нашої класичної лiтератури й фольклору: „Гарна. — бо тут мають на увазi тi процедури. покропили цiлющою водою — вiн зцiливсь. Як бачимо з цих прикладiв. а на те. Прикметнику красивий народна мова надавала трохи iншого значення. а це ще кращий став“ (Казки й прислiв’я. кажуть. там стояла дiвка красна“ (народна пiсня). дуже рiдко вдаючись до слова красивий. „Одразу за парканом починалися лiкарськi будинки“. Номис). „Не родись багатий та вродливий. лiкарськi пантеличать того. є ще прикметник лiкарський (iз наголосом на другому складi). в другiй фразi треба було написати: лiкарнянi будинки. „Тут пiд стiнами й коло груби навалено цiлi гори лiкарняного мотлоху“ (переклад iз А. нiж дехто надає йому тепер. i пересипати писаний текст чи живу мову одним-однiсiньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навiть там. То яка потреба збiднювати мову.

Iнколи трапляється не тiльки в сучаснiй публiцистицi. Українська класична лiтература й живе народне мовлення додержувалися звичайно прислiвникiв торiк („Виглядала козаченька молодого. нiби цi слова — тотожнi й можна їх довiльно ставити в реченнi: „У нашiй школi вiдбувся цiкавий музикальний вечiр“. — Т. коли б посадив“ (М. — Є. нiбито українське любий. позаторiшнiй („I треба ж. на бiду. любий. будь-який. як пoзаминулорiчний“. Гребiнка). Вiд цих слiв i виникли прикметники торiшнiй („Так рад. любимий. — М. кожний.. позаторiшню весну його лихий понiс чогось за Десну“. Прикметник любий означає не „будь-який“. §22. Шевченко). першийкращий. позаминулого року прикметники минулорiчний. позаторiк („Твою долю.. — Словник Б. що торiк покинув“. Грiнченка). а — „милий“: „Нi.я був улюблеником у сiм’ї“. Номис). улюблений „У нашiй школi любий учень розповiсть бiографiю Тараса Шевченка“. баловень. не тiльки в художнiй лiтературi. „I шлють усi хвалу й привiт улюбленiй країнi. як позаторiшнiй“. Шевченко). „Дихни на повнi груди. — або „приємний“: „Така люба рiлля. торiшнiй. „його голос — дуже музичний“. Тичина).. що дитина виросла б. любий. Любий. усякий.. Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є iменники улюбленик („. позаторiшнiй У дiловiй та офiцiйнiй мовi часто натрапляємо на невдало й неприродно створенi вiд словосполук минулого року. як торiшньому снiговi“. щоб висловитись правильно: „Кожний (або всякий. §23. будь-який.. — Т.“ (Н. перший-лiпший. моя доню. позаминулорiчний. Коцюбинський) та улюбленець — вiдповiдники до росiйських слiв любимец. народе любий мiй!“ (П. — кажуть навiть учителi. коли вважають хибно. перший-кращий) учень розповiсть бiографiю“. iз якого й скалькували тi. що його вкладають у любимий: „Улюбленим заняттям Антосi було малювання“ (О. Музичний i музикальний Вiдповiдно до росiйського прикметника музыкальный є два українськi прикметники — музичний i музикальний. пoзаминулорiчний: „Минулорiчний урожай був уже кращий. що має тенденцiю витиснути давнiй прикметник улюблений: „Вишивання — це її любима робота“. Донченко). позаторiк знала“. Та чи є потреба в такiй замiнi? Давно вiдомий прикметник улюблений цiлком передає те поняття. як у росiйськiй мовi любой. що спричиняє часом помилки. а й у дiловiй та офiцiйнiй мовi слiд додержуватися цих давнiх українських слiв i писати: „Торiшнiй урожай був уже кращий.. 73 . Франко).на таємних сходинах з улюбленим“ (I. Минулорiчний. замiсть того. що не знають гаразд української мови. а й у художнiх творах прикметник любимий. я тобi не дорiкаю“ (Леся Українка).§21. Забiла) . Iнодi прикметник улюблений виступає синонiмом слова коханий: „Вона бачила Ольгу . перший-лiпший. Отже.

неодмiнний. що тут сталось“. треба. гостра потреба. музикальнi пальцi. потреба. Так само можна посилити значення самого iменника „потреба“. i коли буде потреба. §24. Панч). доконечний. Це — штучнi слова. Прикметники „достойний“ i „недостойний“ iснують в українськiй мовi паралельно з прикметниками „гiдний“ i „негiдний“ i не мають значеннєвої рiзницi. конечна (доконечна. — або „суголосний. Козаченко. про речi. Якщо слiд посилити значення потреби. Нечуй-Левицький). потрiбно. „Дмитро вiдчув нагальну потребу побути на самотi“ (Н. „необходимость"? Звернiмось до класики: „В господi постала заметня. — читаємо в репортерськiй замiтцi.. — а музикальний — „схильний до музики. як казали ранiш. „голос музикальний“. „Почекаємо. необхiдно. не чути їх i з уст народу. „кованi“. про подорож. „необходимо“. Недостойний i негiдний „Недостойна поведiнка п’яного хулiгана обурила всiх присутнiх“. мелодiйний“: „Голос музикальний“ (М. чи бракує в українськiй мовi вiдповiдникiв до росiйських слiв „необходимый“. аж-аж-аж треба. Кулiш). побачимо. здiбний у музицi“: музикальний слух. але мiж ними є певна стилiстична вiдмiннiсть. конче потрiбний. „Музичнi варiацiї“ (I. „конечна“ ("доконечна"). Коцюбинський). конче треба. Воскрекасенко). Необхiдний. де мовиться про поведiнку п’яного бешкетника й де нема потреби надавати цьому врочистого тону. „украй“ ("край"). розмова була. у наведених на початку фразах треба було написати „цiкавий музичний вечiр“. украй треба. Рибак). бiльш пiдхожим буде прикметник „негiдний": „негiдна поведiнка п’яного хулiгана“. „у цьому нема нiякої необхiдностi“.Прикметник музичний означає „належний музицi“. „Вiн — не достойний такої високої нагороди“ (з живих уст). нагальна) потреба Прикметника „необхiдний“ i похiдних — прислiвника „необхiдно“ й iменника „необхiднiсть“ годi знайти в творах української класики. Тим-то в реченнi. „Цi правила необхiдно пам’ятати завжди“. пoтрiбнi для подорожi“ (Леся Українка). потрiбний. Отож. а й у художнiй лiтературi! Ось приклади: „Необхiдною умовою успiшного навчання є дисциплiна серед учнiв“. необхiднiсть. Чи є в цих словах якась потреба. „аж-аж-аж“ („Конче треба було довiдатись. що i як. — В. використовуваний для музики“: „У кутку стояли музичнi iнструменти“ (П. можна додати до прикметника „потрiбний“ i прислiвникiв „потрiбно“ або треба слова „конче“. §25. 74 . А тим часом вони поширились не тiльки в нашiй сучаснiй публiцистицi. Тулуб). Прикметники „достойний“ i „недостойний“ як старослов’янiзми надають реченню поважного або й урочистого характеру: „Покажiть ви лишень достойнi пам’ятi дiла“ (П. є в нас шаблi i рушницi боронити своє“ (З.. „нагальна": „Дементiй вiдчував гостру потребу щиро поговорити з Прищепою“ (С. „Позич макiтри — аж-аж-аж треба!“ — З живих уст). „пов’язаний iз музикою. додаючи слова „гостра“.

указує на бiльше враження вiд якостi 75 . непорушний закон. Але є й українське слово нерушимий. займати“: „що дiди та батьки кров’ю здобули. §27. незламний. що якась особа. „Щоб мати менше неприємних розмов з директором. Проте морфологiчна рiзниця мiж першими словами є велика. те нерушиме“ (М. перебуває в станi спокою“: „Обомлiла й занiмiла. У сучаснiй українськiй лiтературi слова прикрий i прикро дедалi бiльше поступаються перед прикметником неприємний i прислiвником нeпpиємно: „Дiвчинi снився якийсь нeпpиємний сон“. обидва вони вiдповiдають росiйським словам нерушимый. дане залiзничниками. але трохи згодом у цiй же газетi бачимо: „Слово робiтника — тверде. слiд казати непорушна тиша. незыблемый. дак грязь буде необходима“ (Словник Б. а й значеннєва: тут вiн є вiдповiдник до росiйського неприкосновенный. ненарушаемый. Iнколи плутають прикметники непорушний i нерухомий у значеннi росiйського неподвижный i не знають. — тверде i незламне“ („Радянська Україна“). „Людинi неприємно бачити й знати. а прикметник непорушний — iз частки не й українського дiєслова порушувати. що треба користуватись тiльки прикметником непорушний. дiя чи явище не дають приємностi людинi: нeпpиємнa робота. що означає по-українському „руйнувати. Головко). З цього видно. нерухома стала“ (П. якого не зламати. Прикметник нерушимий виник iз частки не й росiйського дiєслова рушить. що не рухається. нерухомий „Слово шахтаря — нерушиме“. вiн уникав його“. прикметник прикрий — емоцiйно наснаженiший. Мiж цим прикметником i наведеним у першiй фразi є певна не тiльки морфологiчна рiзниця. §26. але воно означає — „той. Кулiш). дивилась синовi вслiд“ (А. „А мати стояла на мiсцi нерухома. прикметник непорушний. Неприємний i прикрий Наша класична лiтература тiльки зрiдка користувалась прикметником неприємний i прислiвником нeпpиємно. синонiмом до них є прикметник незламний: „Слово. нерухоме майно тощо. — читаємо в газетi. надаючи перевагу словам прикрий i прикро. що походить вiд частки не й українського дiєслова рушити в розумiннi „чiпати. крiм згаданих вище значень. що вона вiдстала вiд життя“. не можна вiд нього вiдступитися“: „Стою — мов скеля непорушний“ (П. непреложный. маючи означення „той. Отож. якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома. непорушний. указує на те. що не можна чогось порушити: „Скелi стояли непорушнi над водою“ (Словник Б. Грiнченка). Коцюбинський).В українськiй дiалектнiй мовi можна почути слово „необходимий“. Нерушимий. Грiнченка). Тичина). нерухомий погляд чи непорушний? Прикметник нерухомий означає „той. Мiж цими прикметниками й прислiвниками є деяка семантична рiзниця: прикметник неприємний означає. валити“. непорушне слово“. неприємний чоловiк. але — нерухомий погляд. розвалювати. що його не можна обiйти“: „Як пiдуть дощi. — пiсля чого й виникає питання: чи є якась рiзниця мiж словами нерушимий i непoрушний? Значеннєвої рiзницi мiж цими прикметниками в таких i подiбних контекстах нема нiякої.

„Дiйснi члени залишились. гадаючи. Номис). якiй треба допомогти. Кулiш). в його духовному зростаннi велику роль вiдiгравало друкування. „всi iншi вийшли“. що вiн вiдповiдає росiйському нyждaющийcя. „Худоба нужденна. Слiд пам’ятати. бiдний. вiн не є синонiмом слiв злиденний. що потребує допомоги. що (яка) має потребу в чомусь. решта „Бiльша частина присутнiх пiшла додому. Тут це слово пантеличить читача: хто це впав — останнiй iз переслiдувачiв чи хтось з утiкачiв? У таких випадках краще сказати замiсть останнiй слово третiй або повторити прiзвище — Сокирко. може бути неприємна розмова i прикра. Такого змiсту нема в двох наведених на початку фразах. 76 . дружина. той. §29. дружина. а деякi нашi довiдники й перiодичнi видання помилково користуються прикметником нужденний.особи. Перекладний i перекладацький Iнколи. Франко). бiдна дружина. поморщене“ (I. а через те там треба було поставити слово решта або iншi: „решта лишилась на нараду“. „В його лице нужденне. Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втiкачiв. Грiнченка). що потребують допомоги. що (який) має потребу (потребує допомоги) Хоч як це дивно. „нужденна дружина“ тощо. що прикметник прикрий має ще значення „крутий“ (прикрий берег). та й то рiдко в котрого ґазди й є“ (I. Прикметник останнiй означає „той або такий. „Велелюбний отче. якi емоцiї ми вкладаємо в цi слова. неприємна згадка i прикра — все залежить вiд того. iншi. через звукову схожiсть. перекладної лiтератури українською мовою“ (Вiсник АН УРСР). як покласти кiнець тiй прикрiй сценi“ (М. §28. а також „рiзкий“: червоний. Прикметник перекладний походить вiд iменника переклад i стосується не роботи перекладача. взятiй з одного сучасного оповiдання: „Петров. тому пишуть: „Перекладна робота потребує тонкого знання обох мов“. виснажений. „Колiсник прикро подивився йому у вiчi“ (Панас Мирний). миршава. й пишуть: „нужденнi члени сiм’ї“. а останнi залишились на нараду“. Нужденний. Не до речi стоїть слово останнiй i в такiй фразi. дiї чи явища: „Тихович не знав уже.. аж прикрий (Словник Б. Коцюбинський). далi вiд якого вже нема iншого“: „Поки зберемо. плутають слова перекладний i перекладацький. Український прикметник нужденний має iнше значення. бiдний i бiльше пiдходить за значенням до слiв жалюгiдний. Останнi. дружина. а продукту його роботи — перекладу: „В iсторiї українського народу. то й останнє здеремо“ (М. зморений: „Розважає душу вбогу нужденне серденько“ (П. а всi останнi вийшли“. але останнiй спiткнувся й упав“. невже оце твоє останнє слово?“ (Леся Українка).. або бiднi члени сiм’ї. Отож. §30. До росiйських висловiв нуждающиеся члены семьи. сухе. Нечуй-Левицький). В обох цих фразах слово останнi виступає недоречно. нуждающаяся жена українськими вiдповiдниками будуть: члени сiм’ї (або родини).

коли треба дзвiнки або вина?“ — I. Наш народ послугується всiма цими словами. як надруковано в одному сучасному оповiданнi („В хатi було так тiсно. §31. Рябокляч). дзвiнкoвий (дзвiнкова краля — Словник за редакцiєю А. Пиковий чи виновий? Iз якогось часу київська опера стала друкувати на своїх афiшах назву п’єси „Пикова дама“ замiсть „Винова краля“. Вiд цих iменникiв — назв мастей — творяться й вiдповiднi прикметники: винoвий (винова краля). 77 . що декому довелося спати валетом“). а й ототожнювати його з висловом такий самий. що загинула на фронтi“ (Д. чирвoвий („У буденнi днi все в халатику та в халатику або й так вискочить — боса. Нагадаймо назви мастей у картах: винo — по-росiйському пики. слiд було б залишити за прикметником подiбний тiльки значення „схожий“: „Вона була так подiбна до тiєї. Ткач). що двозначнiсть безоглядно вживаного прикметника породжує непорозумiння. — I.Де мовиться про роботу перекладача. Iнколи це призводить до того. жир — трeфы. а лежати митусь (або митусем): „Ми звечора полягали як треба. Мабуть. — Панас Мирний). Кундзич). як жировий туз“. Подiбний чи такий? У нас повелося в уснiй i письмовiй мовi не тiльки вживати прикметника подiбний у значеннi „схожий iз чимось чи кимось“. — М. §32. пiдтикана. ба навiть бiльше: прикметник подiбний майже витиснув з ужитку займенник такий: „Подiбнi вчинки недобре характеризують людину“. тодi треба користуватися займенником такий („Христi вперше доводилося бачити таке диво“. Кримського). Нагадаймо за одним заходом i українськi назви фiгур у картах: нижник або филька — по-росiйському валeт. бо вночi дуже ворочались“ (Словник Б. „Подiбних прикладiв можна навести ще багато“. Звiсно. король — король. Нечуй-Левицький). цебто ногами поряд. яка краля чирвова“. Грiнченка). пресi й художнiй лiтературi. жирoвий („Очi витрiщив. чи йому до вподоби видання такого ґатунку? То чому не написати: „На такi видання є великий попит“? Так само вчувається певна значеннєва рiзниця мiж висловами подiбнi помилки й такi помилки. — про що в нiй говориться? Чи про те. Вiзьмiмо фразу: „На подiбнi видання є великий попит“. а вранцi митусем лежали. чирва — чeрви („В яку масть ви ходите? Нащо жир. Вiд зображення нижника на картах походить образний росiйський вислiв лежать валетом. А тепер. як писалось i говорилось ранiш i як наводить i тепер Українсько-росiйський словник АН УРСР. в наведенiй на початку фразi треба було написати: „перекладацька робота“. краля — дама. бач. Номис). отож нема чого цуратись їх українським театрам. що покупець вибирає схожi видання. дзвiнка — бyбны. а головами в рiзнi боки. треба послугуватися словом перекладацький: „Перекладацька мисль i перекладацький недомисел“ (О. коли йдеться не про схожiсть. який по-українському буде не лежати валетом.

Помилка ця виникає.невеличкi помiрнi черевики на ногах iз зеленими застiбочками“ (Панас Мирний)... Коцюбинський).. Рiзний i всякий. цебто розсудливою. По-українському помiркованою. „З рiзними людьми вiн зустрiчався в життi — з розумними й дурними. великої й малої в озерах i ставах“ (Л. що обидва прикметники мають один спiльний вiдповiдник у росiйськiй мовi — умеренный: „Зима была умеренная“. размеренный. Рильський)..захопленi переказуванням усiляких новин. У цих реченнях ми зосереджуємо свою увагу на рiзницi мiж словами й людьми. через те. ставлячи одне замiсть другого: „Зима цього року була помiркована: лютих морозiв майже не було.. §35. але не знаходимо її в дальшому текстi. не спиняючись думкою.“ (М. а ще й соразмерный. „У критицi крiпосницької системи. Шовкопляс). Цюпа). „. Прикметник робочий походить вiд iменника робота й означає „пов’язаний iз процесом або часом працi“: „Забiжиш до Марусi у робочу часину“ (Марко Вовчок). клiмату. „Одiта по-городянському: . коли плутають цi схожi за будовою прикметники й пишуть: „Восьмигодинний робiтничий день“ (замiсть — робочий день). Нечуй-Левицький). бо автори оповiдали нам про всякi слова й про всяких людей. посредственный: „Славиться Україна своїм чудесним помiрним клiматом“ (I. й часто траплялись вiдлиги“. але й освiченi люди часом помиляються щодо слiв помiркований i помiрний. „Мiй п’янюга найнявся до одного пана.обов’язок фольклористiв — усiлякими способами виявляти таланти.. зайцiв у полi i риби всякої.. я до другого хазяїна найнялась — у piзнi села“ (Ганна Барвiнок). Робочий i робiтничий Зрiдка трапляються помилки.“ §34. в першiй фразi треба було сказати: „Зима цього року була помiрна. — або займенником усiлякий: „. Помiрний i помiркований Хоч як це дивно. чи буде це слово до речi в певному текстi: „Вiн наговорив багато piзниx слiв. вiн усе думав. монархiчного ладу вiн залишався на помiркованих позицiях дворянина-просвiтителя“ („Iсторiя української лiтератури“). мабуть. 78 . „Робочий натовп не втихомирювався“ (замiсть — робiтничий натовп). Якщо нема потреби пiдкреслювати вiдмiннiсть мiж тим.. усiлякий Автори статей i оповiдань часто надуживають прикметником рiзний.. Глiбов). помiркований та обережний зроду.“.... чесними й пiдлими. вони просто забували постукати Петуниковi.§33.. „Клопоти робочого дня вернули йому енерґiю“ (М. „Самотньо й лунко одгукується в нiмих стiнах моя пoмiрна хода“ (С. Слово помiрний стосується погоди... Коцюбинський). а нiчого путнього так i не сказав“. Отже.. „Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов“. тодi краще користуватися займенником усякий: „Всього було доволi: вовкiв у лiсах. Прикметник piзний передає вiдмiннiсть: „Ми з тобою — piзнi люди“ (з живих уст). „У неї в хатi завелось багато всяких вузликiв з насiнням — великих i малих“ (М. Воно вiдповiдає не тiльки росiйському умеренный. Васильченко). коли б часом iз цього вигiдного дiла не вийшов якийсь невигiдний для його кiнець“ (I. явищ i речей. або умiркованою.“ (Ю. про що йдеться. обережною. може бути тiльки людина: „Розсудливий.

Цей прикметник означає ще „працьовитий. Чабанiвський). §36. слiд пам’ятати. що не пiддається змiнам“: „Як буде мур готовий. Прикметник тривкий означає „мiцний. як це часто доводиться спостерiгати в мовленнi. сталий. iз наголосом на першому складi. належний робiтниковi“: „На мiтинґ зiбралась юрба робiтнича“ (М. все разом заворушилося в кiлькох дзеркалах“ (I. Трублаїнi). Старий i дaвнiй Iнодi доводиться чути: „Ми з вами — старi приятелi“. Складний i складаний Щоб не помилятись у вживаннi цих схожих слiв — складний i складаний. що прикметник складний пов’язується з iменником складнiсть. Прикметник тривалий означає. повна. Прикметник робiтничий походить вiд iменника робiтник i означає „пов’язаний iз робiтником. цей прикметник. правильнiше казати: давня звичка. старi поняття. Пiнчевського).. не старе правило.. Номис). Собко). вiдповiдне до росiйського склaдный. яке звичайно носять робiтники. — хоч обом спiврозмовникам нема й тридцяти рокiв вiку. тобто „доброї будови тiла“: „Її постать. Бажан). Такий предмет. перший означає. що ним користуються тiльки пiд час роботи. Прикметник складаний указує на рiч. а не про давнiсть приятелювання. що ми надаємо їм: можна сказати робiтничий одяг — цебто те вбрання. багато на вiку бачили“ (з живих уст). а й складним. а складаний походить вiд дiєслова складати. призначення котрих важко вiдразу збагнути. „Поки чекали гостей. §37. давнє правило. характерне для робiтникiв. Нечуй-Левицький). такий. Тривкий i тривалий Тривала дружба чи тривка? Вогнетривка цегла чи вогнетривала? — постає питання перед людьми. „Дiвка тиха. про завод. роботящий“: „Робоча. про життя робiтниче“ (Д. Але якщо треба пiдкреслити. так званий клiпербот“ (М. як кишеньковий ножик. як бджола“ (М. Зате цiлком слушно буде сказати: стара (чи застарiла) зброя. має й друге значення. якщо в ньому є багато приладiв. „Ото й почне розповiдати про мiсто. старий хрiн тощо. Природнiше. прийдуть люди 79 . що йдеться саме про вiк спiврозмовникiв. тодi слушний буде прикметник старi: „Ми з вами — старi обоє. що якась рiч або явище — не простi. То якi вони — старi? Вони — давнi приятелi. її свiже лице. робоча“ (Панас Мирний). що якась дiя чи стосунки мiж людьми довго тягнуться в часi: „Знову настала тривала мовчанка“ (В. тiлиста i разом склaдна. яку можна складати: „Кулемет iз трьома складаними нiжками“ (з перекладу М. а не стара звичка. Трапляються випадки. бо частини його складаються. залежно вiд того поняття. §38. Головко). — вже спокiйнiше вiдказав Бондар“ (М. коли обидва цi прикметники вживаються з одним iменником. i робочий одяг — убрання. Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен. а становлять певну складнiсть: „Складну ти задачу задала менi. що не замислились над походженням цих прикметникiв i їхнiми значеннєвими функцiями. може бути не тiльки складаним.

Вони насувалися з заходу. Шиян). ставлячи їх не там. а не тривалiсть перебування в вогнi. що бере за основу числовi вирази: чисельний аналiз. багаточисeльний Прикметники чисельний i численний часто плутають. Iнколи трапляється в наших газетах i такий дивний прикметник: „Мiтинг був багаточисельний“. i тривала. Прикметник численний означає „наявний у великiй кiлькостi“: „Небо заступали хмари. „велика чисельна рiзниця“. „Почалася система численних гiрських хребтiв“ (О. яким автор газетної замiтки хотiв пiдкреслити. Чисельний i численний. пiд захистом тривким їх праця буде тривка й доладна“ (Леся Українка). в двох перших фразах треба було написати: „збори були численнi“. численнi трiщини в’юнились у всiх напрямках. §39. бо йдеться про її стiйкiсть чи тривкiсть перед дiєю вогню. що на мiтинзi було багато людей.i докiнчать хати. чисельна перевага. Вiльде). вiн мiг би додати: дуже (вельми) численний. Якщо авторовi хотiлось посилити враження. нема в українськiй мовi. „Мiж населенням пiвночi й пiвдня країни є велика численна рiзниця“. чисельна переконливiсть тощо. Прикметник чисельний указує на те. нiби сiтка жил“ (I. Дружба може бути тривка. палати й храми. Цегла — тiльки вогнетривка. Гончар). де треба: „Цього разу збори були чисельнi“... закриваючи собою численнi зорi“ (А. є прикметник численний. Отже. що визначається довгим часом. „. який i треба було тут написати: „Мiтинг був численний“. цебто мiцна. що стосується числа. Слова багаточисельний. 80 .

Давноминулий час i описова форма з словами було. менi серце неньки живе принеси“ (М.Роздiл 4 ДIЄСЛОВА 1. розповiсти: ти даси. вiдповiсти. як то часом. вiдповiш. їси. розповiсти. Форма суть трапляється в пiвденно-захiдних дiалектах. та забув її змiст“. надто в захiдних областях України. „Ви є у нас вiд самого царя настановленi“ (Г. що слiпий старець чинить 81 . коли було треба надати фразi врочистостi або iронiї: „Як справдi кохаєш. розповiси. розповiш. їш. єсть у складеному присудку: я — учень 5 класу. Дiєслово бути має в усiх особах однини й множини форму є: „Зазнаю чужої сторони. їсти. захочеш. ти менi — родич. означає. а не даш. кажуть. Дiєвiдмiна слiв дати. то в нього в дому всякий буває статок“ (М. коли треба надати фразi врочистого тону: „Я єсть народ“. бути Дiєслова в другiй особi однини теперiшнього часу та в майбутньому часi доконаного виду мають закiнчення -еш (-єш). загоїш. Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — архаїчнi. Квiтка-Основ’яненко). Тичина). Виняток становлять дiєслова дати. який твориться з форм минулого часу вiдмiнюваного дiєслова й допомiжного дiєслова бути. вiдповiсти. В українськiй класичнiй лiтературi цих форм уживали тодi. що дiя вiдбувалася в минулому. 2. означає. давноминулий час. бувало В українськiй мовi є два минулi часи — минулий i давноминулий. якого Правди сила нiким звойована ще не була“ (П. яка вона є“ (Марко Вовчок). як вiрний єси. не маючи особових закiнчень. Вороний). будуєш. що одна минула дiя вiдбулась ранiше вiд другої: „я читав був цю книжку. їсти. Номис). „дознався був владика. вiдповiси. збудуєш. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi звичайно випускають форми є. Iнодi для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: „Я єсть народ. вариш. колись: читав цю книжку. — залишаючи їх тiльки тодi. „Коли в чоловiка хлiба єсть достаток. гоїш. звариш. вiн тобi — товариш. Минулий час. -иш (-їш): хочеш.

— замiсть завершiмо. моя мати. один плакат закликає: „Завершимо будiвництво вчасно!“. Слiд зазначити.у божому домi одправу. спечiмо. було. було б часто вживають у розумiннi слiд було. знаходить вербову сопiлку. можна вживати форми наказового способу 2-ї особи однини. нi в росiйськiй мовах. роби i робiть. Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосiб 1-ї особи множини. що це — не кавун. слiд би було: „Було тобi. iн. як намалює що-небудь та пiдпише. Тичина). а ще й форму 1-ї особи множини — читаймо. Досить згадати хоч би народнi пiснi. коли треба показати минулу перервану дiю: „Лукаш. щоб надати фразi тону заклику чи прохання. „Дарка часто. Якщо росiйською мовою. бере її до рук i йде по бiлiй галявi до берези“ (Леся Українка).. Замiсть описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з частками хай. додаючи до дiєслова теперiшнього часу частки хай або нехай: „Нехай я заплачу. щоб надати реченню тону наказу. Цiєю складеною формою давноминулого часу користуються й тодi. идёмте). а не йдеться про наказ: „Хай колись навчишся“ (Панас Мирний). мамо. 1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема нi в українськiй. дивилась понуро.. „Та було б не рубати зеленого дуба. та було тобi. що українська мова має в наказовому способi не тiльки форми 2-ї особи однини й множини. — читай i читайте. Незважаючи на це.. коли акцентується на побажаннi. „Хай же ти. „Давайте спечемо. не маючи цiєї форми. пироги“. заклику. так тобi точнiсiнько слива“ (Г. „Пиймо за щастя. що милiше“ i т. „Хай чабан. читаємо й у творах сучасних письменникiв: „Давайте пiдемо зараз до неї“. а слива. наприклад: ходiмте. робiмо.“ (Панас Мирний). — замiсть спечiмо. користуються описовою формою. На минулий час указують також частки було. „Хай вони виздихають йому до ночi“ (М. нехай свою Україну я ще раз побачу!“ (Т.. Росiйська мова. прохання чи побажання. i заборонив“ (Марко Вовчок). де раз у раз натрапляємо на цю форму: „Заспiваймо пiсню веселеньку“. щастя й долю дати“ (народна пiсня). Квiтка -Основ’яненко). пиймо за те. то українською мовою в цьому нема нiякої потреби: ходiмо. що частка хай iнколи поєднується й з 2-ю особою однини дiєслова. як росiйська. пиймо за долю. Наказовий спосiб Часто забувають. Шевченко). — замiсть ходiмо. бувало: „А ще. коли я — нелюба“ (народна пiсня). спускала очi в землю“ (Леся Українка). нехай. 3. — за отамана буде!“ (П. будеш брехати. Варто нагадати. що надає реченню дiйовiшого характеру: „Про мене хоч вовк траву їж“ 82 . через те. що надає фразi динамiчностi. — усi гукнули. молодший. виконаймо. моя мати. користується описовою конструкцiєю типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дiєслова — прочтём.. таке закiнчення — потрiбне (пор. заспiваймо. було. „Хай ти скиснеш!“ (iз живих уст). Часто до дiєслова в наказовому способi 1-ї особи множини помилково додають закiнчення -те. та було б не сватати. Коцюбинський). що слiв було. цих брiв не давати. де нема форми наказового способу 1-ї особи множини.. що був кинув.

що перший варiант фрази. 4. усунення. що вимирають твариннi рiзновиди. змiцнення. Таке нагромадження їх з одноманiтними закiнченнями порушує мелодiйнiсть звучання монотонним „няканням“.. „Яка штучка! I нe думай нiхто її зачепити“ (з живих уст).(приповiдка). а разом iз тим звучить вона не по-українському.“ — де так i проситься поставити замiсть вiддiєслiвного iменника дiєслово в неозначенiй формi — „вжити рiшучих заходiв“. замiсть — запевняти свого пана. обтяжений вiддiєслiвними iменниками. Хiба ми применшимо науковiсть викладу. не залишаючи нащадкiв“. а також дiєприслiвнику над вiддiєслiвним iменником. треба було наведену вище фразу скомпонувати так: „Завдання лiквiдувати будь-якi порушення статутiв i настанов та рiшуче змiцнити дисциплiну вимагають докорiнно полiпшити контроль за дiяльнiстю пiдлеглих. З п’ятьох вiддiєслiвних iменникiв залишився тiльки один. полiпшення. Вiзьмiмо ще одну фразу з газетної статтi: „Всi чеснi французи вимагають вiд уряду вжиття рiшучих заходiв. Усi слова в цiй фразi — українськi. На жаль. iз дiєсловом дiєприслiвником. Наведiмо ще фразу з наукової працi: „Тут ми бачимо вимирання окремих тваринних видiв без залишення нащадкiв“. замiсть — „хай вовк траву їсть“. рiшучого змiцнення дисциплiни вимагають докорiнного полiпшення контролю за дiяльнiстю пiдлеглих. — це стиль популярної брошури. що тому без нього нiяк не обiйтися“. якщо в фразi: „При користуваннi фразеологiзмами слiд наперед визначити їх значення“ напишемо: „Користуючись фразеологiзмами. замiсть — учився грати. розумно використовувати дисциплiнарнi права. Вiддiєслiвнi iменники. За цим хибним стилем часто проступає звичайнiсiньке невмiння чiтко й ясно висловити свою думку й незнання всiх широких можливостей української мови. стала простiшою. використання. про цю особливiсть української мови забувають iнколи деякi сучаснi письменники й пишуть: „Вiн щодня вчився гри на скрипцi“. є зразок наукового стилю. замiсть — „хай нiхто не думає“. Чому? Тому що її переобтяжено вiддiєслiвними iменниками: порушення. дiєслiвнi словосполуки Вiзьмiмо фразу з газети: „Завдання лiквiдацiї будь-яких порушень статутiв i настанов. ускладнює фразу — аж стає важко зрозумiти її змiст. конче потрiбний. а про тi канцеляризми. — порушення. переборювати помилки в роботi“. приступнiшою. слiд наперед визначити їхнє значення“? 83 .. — де можна було висловитись простiше. Дехто помилково гадає. вся фраза вiд того полегшала. тимчасом як другий. Iдучи за цiєю вимогою. усунення помилок в роботi“. розумного використання дисциплiнарних прав. замiсть — додержуватися всiх правил. яких притягли з дореволюцiйної ще бюрократично-канцелярської практики й досi не можуть їх позбутись. „Головний клопiт слуги — це запевнення свого пана. Фактично тут iдеться не про науковiсть вислову. Українська мова в побудовi речення надає переваги дiєслову в неозначенiй формi й рiзних особових формах. яснiше й природнiше по-українському: „бачимо. „Для нього стало обов’язком додержання всiх правил гуртожитку“.

що функцiю присудка в цих фразах виконують пасивнi дiєприкметники: знятi. „Передплату газет i журналiв продовжено ще на мiсяць“. -то є й у росiйськiй мовi (наприклад: „Сказано — сделано“). коли щось завчають. наприклад: „Я не люблю заучувати“ i „Я не люблю заучування“. широко вiдому народну пiсню: Ой у полi жито Копитами збито. наприклад. Хибно було б думати. звiсно. 5. Такi форми на -но. З цього. „Вона наче шукала виправдання для того. сказанi. Затягнено в жито. Якби в наведених на початку фразах замiсть пасивних дiєприкметникiв знятi. як в українськiй. вбито. бо в нiй мовиться про те. Смолич). а в функцiї присудка виступають дiєслiвнi безособовi форми на -но. — то не порушимо наукового характеру фрази. Натомiсть росiйська мова широко користується пасивними дiєприкметниками в ролi присудкiв: „Эти кадры сняты в павильоне“. У всiх цих сурядних реченнях нема пiдмета. тимчасом як у першiй фразi йдеться лише про те. коли фразу „При вимовляннi цих звукiв треба кiнчик язика притулити до пiднебiння“ ми переробимо. цi фрази зазвучали б цiлком по-українському: „Цi кадри знято в павiльйонi“. є широке вживання дiєслiвних форм на -но. -то в ролi присудка. Пiд бiлою березою Козаченька вбито. „Подписка на газеты и журналы продлена ещё на месяц“. що їй самiй не подобається заучувати. що вiдрiзняє її вiд близьких i далеких мов. не слiд робити хибних висновкiв. Ой убито. накрито. „Цi слова сказано не про вас“.Аж нiяк! Так само. затягнено. чого їй не хотiлось робити“ (Ю. що пасивнi дiєприкметники українськiй мовi — невластивi. А це тому. „Передплата на газети та журнали продовжeнa ще на мiсяць“. вони широко вживаються в ролi означення. „Эти слова сказаны не о вас“. без них годi обiйтись. -то й пасивнi дiєприкметники „Цi кадри фiльму знятi в павiльйонi“. продовжена. Дiєслiвнi форми на -но. одначе фрази звучать по-українському негаразд. Iнодi мiж дiєсловом i вiддiєслiвним iменником є деяка значеннєва рiзниця. треба кiнчик язика притулити до пiднебiння“. -то. У всiх цих фразах дано правильнi українськi слова. Вiзьмiмо. вбито. що людинi взагалi не подобається. а лиш надамо їй природного українського звучання. але там вони далеко рiдше вживаються. нiби вiддiєслiвних iменникiв треба скрiзь уникати. наприклад: „Знятi в 84 . замiнивши вiддiєслiвний iменник дiєприслiвником: „Вимовляючи цi звуки. Червоною китайкою Личенько накрито. Одною з синтаксичних особливостей української мови. Вони є в українськiй мовi. сказанi стояли дiєслiвнi безособовi форми на -но. продовжeнa. „Цi слова сказанi не про вас“. Друга фраза має далеко ширше поняття. Вони звичайно виконують у реченнях функцiю пiдмета або додатка: „Заучування слiв дисциплiнує пам’ять“ (О. Iльченко). -то: збито.

низка. що особи. продовжена. нiж пiдмет: „Був собi дiд та баба“ (казка). решта. Проте бувають випадки. „Ти ж бо — такий мандрований!“ (є мандрований). коли пiдмет має при собi додаток. то й дiєслово стоятиме теж в однинi: „Був собi котик та пiвник“ (казка). Здавалось би. 85 . то й дiєслово-присудок також виступає в однинi („Посадила стара мати три ясенi в полi“. дiють кожна окремо. — Т. поєднанi з залежними вiд них iменниками (прикметниками) в родовому вiдмiнку: „Бiльшiсть присутнiх пристала на цю пропозицiю“. „Цей глечик — уже розбитий“ (є розбитий). дала. були образливi. по свiту блукають“ (Т. але складеними. Якщо перед таким пiдметом є означення в множинi (усi. де. „На полу лежало три чоловiки“ (Панас Мирний). 6. дiєслово-присудок годиться ставити в множинi: „Не вертаються три брати. Пасивнi дiєприкметники бyвaють i присудками в реченнi.). де останнє слово — один. Шевченко). є особова форма дiєслова бути (або наявнiсть її можна припускати): „Я був дуже вражений твоїм учинком“. якi складають пiдмет iз числiвником. Коцюбинський). Якщо пiдметом є складений числiвник. „Кiлька вiдер води бухнуло на вогонь“ (М. дiєсловоприсудок може стояти в однинi в чоловiчому родi або в безособовiй формi на -ло: „31 солдат вийшов з оточення“. Дiєслово-присудок виступає в однинi також тодi. нашi й под. три. Дiєслово-присудок буде в однинi й тодi. якими є слова були вдалi. чимало. „Продовжена на мiсяць передплата дала багато нових передплатникiв“. присудок має форму множини: „Усi двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання“. а множина пiдмета зумовлює й множину дiєслова-присудка („На чужину з України брати розiйшлися“. ряд. Бажан). частина. а перший пiдмет стоїть в однинi. багато. — Т. Числовi особливостi дiєслова-присудка Дiєслово-присудок звичайно узгоджується в числi з пiдметом речення: якщо пiдмет стоїть в однинi. Якщо в реченнi треба пiдкреслити. а в реченнi мовиться про спiльну дiю.павiльйонi кадри були дуже вдалi“. чотири й iменника. У цих реченнях дiєприкметники знятi. коли за пiдмет правлять збiрнi слова — бiльшiсть. „Сказанi не про вас слова були образливi“. група. Шевченко). Грiнченко). що за наявностi в цьому реченнi двох пiдметiв — дiд та баба — дiєслово-присудок слiд було б поставити в множинi. Шевченко). кiлька. Якщо пiдмет складається з числiвника два. що становить iз пiдметом одну пiдметову групу речення й пов’язується з ним прийменником з: „Гарматний вiдгомiн з першим громом мiшався раз у раз в одних розкатiв жмут“ (М. половина та iншi. кpiм них. сказанi виступають iз функцiєю означення. „Вийшло з оточення 31 солдат“. коли дiєслово-присудок стоїть в iншому числi. меншiсть. дiєслово-присудок слiд ставити в однинi: „Летить чотири утицi“ (Б. а не присудкiв. але якщо дiєслово — присудок стоїть перед двома або кiлькома пiдметами.

З iменниками в давальному вiдмiнку стоять дiєслова: болiти („Чужий бiль нiкому не болить“. Коцюбинський). Франко).. — Б. послухатися („Послухали доброї поради високошановного народолюбця“. дожидати керують iменником у знахiдному вiдмiнку без прийменника на: „У Пiдпари Гафiйку ждала цiлоденна робота“ (М. — I. вчитися. — П. щоб через край“. як саме керують дiєслова iменниками в певних вiдмiнках. Наприклад. — Народна пiсня). Коцюбинський). зрадив своє слово. чекаючи на початок роботи“. чекати („. Таке саме правило є й у росiйськiй мовi. Нечуй-Левицький). Грiнченко. изменил своему слову. щоб простили менi. вже й лiта минають“. запобiгати („Не хочуть у вельможних панiв ласки запобiгати“. а росiйське изменить — у давальному вiдмiнку: изменил мне. Стефаник). доглядати („Гляди. що керують iменниками в певних вiдмiнках Переважна бiльшiсть дiєслiв керує iменниками в якомусь певному вiдмiнку. Шевченко). пильнувати („Бабуся пильнує малої“. — Ю. дякувати („Дякую тобi. „Малих дiток доглядала. — I. заживати („Будуть до тебе козаки заїжджати. З iменниками чи займенниками в знахiдному вiдмiнку стоять дiєсло86 . — Б. — М. зазнати („Не зазнала розкошоньки. Коцюбинський). а також виступати з прийменником у (в) та iменником у родовому вiдмiнку („Що у вас болить? — ластiвкою припадає вона коло недужої“. Кулiш). „Я чекаю на тебе при каганцi i спiваю“. — I. послухати. — В. — треба Кириликовi вчити сестер грамоти“. Нечуй-Левицький). завдавати („Не завдавай менi сорому при чужих людях“. — промовила вона“. — Панас Мирний. Грiнченко). благодарим тебя. будуть у тебе хлiба-солi заживати“. Частина дiєслiв керує залежним словом у родовому вiдмiнку без прийменника або в знахiдному вiдмiнку з прийменником на: сподiватися („Панночки сподiваємось“. — Т. на голосну чи приголосну кiнчається попереднє слово (закон чергування).. Смолич. скiльки чекав цiєї хвилини“. — I. Квiтка-Основ’яненко). Франко). як ока в головi“. Номис). Дiєслова. — Народна пiсня). — М. Розгляньмо. „Будемо грати в свого козиря“. — Марко Вовчок).] („Горiлки не вживав так. „Скiльки вiн мрiяв про цей момент. Iване. — Б. навчатися („Нiчого було робити. але вiдмiнки керованих iменникiв не завжди збiгаються при аналогiчних дiєсловах з українськими. це дiєслово може вимагати й знахiдного вiдмiнка („Мене ж болить її вiдвiчнеє страждання“. вчити й учити залежно вiд того. — М.хiрург Богдановський присiв край вiкна. прощати („Скажiть їм. дiєслово зрадити керує iменником чи займенником у знахiдному вiдмiнку: зрадив мене. за мою смерть на чужинi“.7. — тимчасом як вiдповiдне росiйське благодарить вимагає знахiдного вiдмiнка: благодарю отца. вiддячити (оддячити) („Соломiя усе старалась оддячити циганам за рятунок i захист“. Довженко. вчити. вибачати („Подорожньому i Бог вибачає“. Номис). глядiти. дякуємо тобi. З iменниками в родовому вiдмiнку стоять дiєслова: вживати [Пишемо вживати й уживати. — О. в хрещика“. Дiєслова ждати. гуляють у цiцi-баби. — Г. — М. „Сподiвався дiд на бабин обiд“. Грiнченко). — Марко Вовчок. дiєслово дякувати керує iменником чи займенником у давальному вiдмiнку: дякую батьковi. — М. Номис). навчати. звичаю навчала“. гуляти — з прийменником у (в) („Дiти бiгають. грати. зазнавати. бурлацi. — Приповiдка).

„Ладозьке озеро бралося кригою“. як i вона. а говорити можу й нiмецькою (або по-нiмецькому)“. Згаданi дiєслова бути. розстаратися („Як потягнувся на юшку. радити. Донченко). Грiнченко). Рильський). пливти. Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися. навчати. хворiти („.. — Ганна Барвiнок). замiсть: „Я вмiю читати англiйською мовою (або по-англiйському). порадити („Де то моя Катерина. узятися в значеннi „перетворюватися на щось. — Народна пiсня). Нечуй-Левицький). дiвчинонько. — Панас Мирний). Тепер при дiєсловi радити (порадити) ставлять iменник i в давальному вiдмiнку („Горький. З iменниками в знахiдному вiдмiнку й прийменником на стоять дiєслова: бачити (бачити на власнi очi. заздритися („На велику худобу батькiвську її заздрились“. — теж вiрусного походження“. — I. укриватися чимось“ („Тiльки внизу. — I. якщо вони вказують на виконання функцiї чогось чи когось: бути („Ще й на весiллi в його дочки за дружку була“. Шевченко). а не на чомусь 87 . „Порадь мене. може. „Юрко став паном. на якi хворiють люди. Рильський). „Нога в хлопця взялася синiми плямами“. над нами та. одружитися з кимось (iнодi женитися). „Лаврiн уже вважав себе за господаря“. Чехов. — Народна пiсня). мати з iншим значенням. рибальство — справою. Багмут. Грiнченко). Франко. Шевченко. — Б. священнодiйством навiть“. — Ю. вважати („Жаль тобi того. як править миром?“ (Т. їхати. заздрити. — Б. — Леся Українка. а говорити можу й на нiмецькiй“. наполегливо полiпшувати свою письменницьку технiку“. Нечуй-Левицький. — I. говорити. „А може. Нечуй-Левицький). З iменниками в орудному вiдмiнку стоять дiєслова: братися. змилосердитися („Поки прут знайшов та вiдсердивсь. як рiдная мати“. тодi воно керує залежним словом в орудному вiдмiнку („Та полювання вiн забавою вважав. стоять без прийменника за й керують iменниками в iнших вiдмiнках: „А Ганна була. — О. — „Лiтературна газета“). стати („Вiн менi за дитину рiдну став“. стати. мати („Мене його батько не хоче за невiстку мати“. Грiнченко). а не власними очима!) („А сам Наум таку колись пригоду на власнi очi бачив“. мала собi дочку-одиначку“ (Марко Вовчок). моя чорноброва! Вона мене все радила i тепер порадить“. на бандурi). Шевченко). — Б. Грiнченко). грати („Та й найняла козаченька на скрипочку грати“. — А. слабувати („Слабує на очi“. нiж у наведених реченнях. радишся з панами. а не на комусь (Оженився з Палажчиною дочкою“. — Марко Вовчок). — Т. — М. опанувати („I пустиню опанують веселiї села“. „Софiя одружилась з Iзаровим“. кого за ворога вважаєш“. — Т. учити. — „Наука i життя“ ) . Грiнченко). коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода“. батечку. правити. плакатися („Не плачся на моє горе“. Шиян). удова.деякi пухлини. Дiєслово вважати зрiдка може стояти без прийменника за. Смолич. — Марко Вовчок). повчати якоюсь мовою („Поучали з церковної амвони рiдних братiв чужою мовою“. чути (чути на власнi вуха). — I. й сам на небесi смiєшся. — Б. правити („Скриня моя за стiл править“. то розстарайся й на петрушку“. змiнив своє ймення й назвав себе Юрушем“ (I. — Б. Нечуй-Левицький). пepeклaдaти. плинути чимось. iнодi помилково кажуть: „Я вмiю читати на англiйськiй мовi.ва: зрадити („Зрадив мене милий“. — М. проте в сучаснiй лiтературнiй мовi дiєслово грати керує мiсцевим вiдмiнком iменника з прийменником на: грати на скрипцi (на роялi. — Народна пiсня). та на свою миленьку змилосердивсь“.. З iменниками в знахiдному вiдмiнку й прийменником за стоять дiєслова. читати.

„визволити“. визволити. отже. простiть менi. — Б. Вибачатися.. Виручити (виручати). — а слiд: „треба попросити вибачення“ або „треба перепросити“. часто помилково кажуть: „Я вибачаюся“. видумки сплiтати“. в стоять дiєслова: знати. виторгувати Дiєслову „виручати“ та iменниковi „виручка“ надають часом невластивого українськiй мовi значення. — I. кохатися в чомусь („У химерному кохатися. „овладеть собой“. Збанацький). що не дбають за культуру власної мови. моя сиза голубко“. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄСЛIВ §1. „виручка“ мають в українськiй мовi те саме значення. — гукнув Бертольд. знатися на чомусь („Теля не знається на пирогах“. Коли доводиться сказати поукраїнському вiдповiдно до росiйських висловiв „взять себя в руки“.. „допомогти“. розумiтися. що завинила чи помилилась перед кимось. прощати. — Прислiв’я. волинського та iнших пiвденно-захiдних говорiв. 8. тiльки не себе: „Ну. даруйте менi або я перепрошую. Треба казати: вибачте менi. „пiдмога“. Грiнченко. „порятунок“.. люди добрi. Так само не можна казати: „За цi слова треба вибачатись“. Але по-українському можна взяти в руки щось або когось. що говорить“. „Середньоденна виручка пiдвищилась на 50 %“. пiзнaти („Знати пана по халявах“. „виручити“. бути певним iз прийменником на („Коли загублю.“ — читаємо в сучасному оповiданнi. дарувати. „запанувати над собою"(Словник за редакцiєю А. Грiнченко). — О. наприклад: „Вiд продажу огiркiв та картоплi наш колгосп виручив багато грошей“. але з родовим вiдмiнком („Одначе чужинець i сам не був певний правильностi того. казав далi. бо частка -ся означає себе. намагаючись бути спокiйним. „виручання“. З iменниками в мiсцевому вiдмiнку й прийменниками по. §2. Коцюбинський) або без прийменника. „Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець“. 88 . „допомога“. „визволення“. то треба вдаватись до таких українських висловiв: „опанувати себе“. iз прийменником у (в) („Згорда поглядають вони довкола. пробачте менi. — Марко Вовчок). то вишукаю. що й їхнi i синонiми „визволяти“. тимчасом як уважає. Цей останнiй зворот — характерний для подiльського. опанувати себе.(„Їде чумак шiстьма парами“.Прислiв’я. на. — Б. виходить. допомогти. — М. — то байка! Я вiзьму спiвцiв тих в руки!“ (Леся Українка). §3. на цiм словi“. Муратов). вирятувати. запанувати над собою „Незнайомець узяв себе в руки й. Слова „виручати“. — Прислiв’я). — Марко Вовчок). Кримського). вибачати на словi („Вибачайте. Взяти (узяти) себе в руки. „На рибi теж розумiтися треба“. „Пiзнати ворону пo пiр’ю“. перепрошувати Люди. бувай на тому певна. певнi в своїх силах“. що людина вибачає саму себе. де вiн поширився пiдо впливом польської мови. „врятувати“. Так сказати не можна. — Ю. Досвiтнiй).

. кинулись на порятунок“ (О. „. що одержали вiд продажу чогось. iз води. браму. серденько. але забув про слова витесати. що потребує певного фiзичного зусилля рук людини („Хто торка. „Суховiй хотiв знищити сад. якi є в нашiй художнiй лiтературi й у живому народному мовленнi. вiдчиняти. Якщо йдеться про початок функцiонування певного закладу. що стає (стало) вiдомим для всiх. Багмут).не так тим виторгом. iз бiди“ (народна пiсня). Це такi слова: „вторгувати“. Отож. Усенко). а ми всi. неволi“. „Бiдному Савцi нема долi нi на печi. „Не журись. синтезують. Отож. Нечуй-Левицький). зроблене з каменю („Стояв. „ставати (стати) комусь у пригодi“.. Коцюбинський). Костенко). i треба шукати iнших слiв. Донченко). то слiд казати вiдкривати. „Немов заслона впала i вiдкрила натури дивнi краснiї дари“ (Леся Українка). Висiкти. тому вiдчинять“.цебто — „виводити. „Щодесять хвилин хiмiки планети вiдкривають. одержують хiмiчну речовину“ („Наука i суспiльство“). вирiзьбити „Холодне. костi тощо („Там такi штучки рiзьбив на верстатi. нiби вони означають одне й те ж. i кажуть: „Вiдкрий вiкно“ — замiсть „вiдчини вiкно“ або навпаки: „На нашiй вулицi вiдчинили нову крамницю“ — замiсть правильного:„вiдкрили нову крамницю“. що письменник хотiв сказати iнше. §5. „виторг пiдвищився“. цебто те. кватирку. Українською мовою вiдчиняти можна дверi. наприклад: „Друга вмiєм виручать — друга будем виручать“ (П. обличчя дивилось на мене“. коли мовиться про щось. — Ю. розгортати Часто слова вiдкривати й вiдчиняти вважають за синонiми. мабуть. нi на лавцi: на печi печуть. за грошi. „В океанi рiдного народу вiдкривай духовнi острови“ (В. вiдкрити: „Переможцi торiшнiх змагань вiдкривають спартакiаду“ (I. Яновський). люди прийдуть нам на допомогу“ (з живих уст). коли мають на оцi матерiал iз дерева. школярi. Номис). вивести (виведення) зi скрутного чи небезпечного становища“. ворота. „виторг“. „позбавляти лиха. §4. що хоч на виставку“. неначе витесаний з бiлого камiння“. витесати. „Вийди. серденько. доле. п’ятака“ (Т. у перших фразах треба було сказати: „наш колгосп уторгував багато грошей“. у наведенiй на початку фразi треба було написати: „мов витесане з каменю обличчя“. Грiнченко). то тут слова „виручати“. вирiзьбити. Iз фрази бачимо. „виручка“ не пiдходять. Шевченко) . 89 . — М. — I. Номис). „Чубенкiвцi пiшли в атаку i з’єдналися з пiдмогою“ (Ю. вирiзьблений. Наведемо приклади: „Вторгувала. — висiк триста п’ятдесят чоловiк мечем“ (Б. мов висiчене з каменю. у разi чого. „вторгованi грошi“. витесаний. як тим. вiкна. Симоненко). Коли йдеться про торговельнi справи. — читаємо в оповiданнi сучасного письменника й спиняємось думкою над словом висiчене. що всi його горнята отак малиново гудуть“ (Л. що треба порятувати людину“ (М. а на лавцi сiчуть“ (М. „Справа стала так. визволь мене. Вiдкривати. Адже висiкати чи сiкти означає „рубати гострим знаряддям“ чи „шмагати рiзками“: „Як зачав сiкти мечем. виявлення властивостей або про те. „Оце три карбованцi — й усi вторгованi за квiти грошi“ (з живих уст). Яновський).

а не розкрити. дiєслово розрiзняти має ще значення „розлучати. Значення дiєслiв вiдрiзняти й розрiзняти — дуже близькi. По-українському треба написати: крам видається або видача краму. Вiдрiзняти й розрiзняти Цi слова часто плутають i ставлять їх одне замiсть другого: „Через короткозорiсть вiн не може вiдрiзнити лiтери Н вiд П“. вiдпуск деталей (росiйсько-український технiчний словник). а не тримати їх у полонi. роздiляти“: „Треба розрiзнити парубка та дiвку“ (Б. „Kiнотеатp зaкpитo на ремонт“. видавати. крiм того. треба й очкур вiдпустити“ (Б. зокрема iменник вiдпуск. дiєслово вiдрiзняти означає „вiдокремлювати частину вiд цiлого“: „Я роблю й маю право на своє добро. що не можна було розрiзнити неба вiд землi“. §6. це ж дiєслово й похiднi вiд нього. що в наведених на початку фразах треба було написати: „Не може розрiзнити лiтер“. наприклад: „Треба брати вiдпустку на мiсяць i десь вiдпочити“ (I. що йдеться тут про те. щоб пустити людей на волю. §8. Нечуй-Левицький). Вiдповiдно до цього користуємось i дiєсловами зачиняти. „Книжку згорнув. „Нiч була така темна. правильно буде сказати: „На нашiй вулицi вiдкрито нову крамницю. Ну. Ганити когось. а вас додому вiдпущу“ — читаємо ми в Лесi Українки й розумiємо. пускати. „Загальнi збори закрито пiсля прикiнцевого слова доповiдача“. дуже близькими своєю природою“: „Не може розрiзнити. Вiдпускати. А розрiзняти — це значить„бачити або знаходити вiдмiннiсть мiж речами й поняттями. Похiдним iменником вiд дiєслова вiдпускати є вiдпустка. яку вiдчиняють щодня о восьмiй годинi ранку“. §7. а як зрозумiти напис на коморi: „Вiдпуск товарiв провадиться з 8 години ранку до 6 години вечора“? Це — явна калька з росiйського вислову отпуск товаров. Коли мовиться про книжку або зошит. але мiж ними є певна рiзниця: вiдрiзняють тi речi й поняття. Кобилянська). „Тим часом хмара насунулась i так стемнiло. а — вичитати або прочитати Машi. згорнути. Грiнченко ). то треба казати: розгорнути. а не закрити: „Я розгорнула книжку i прочитала епiграф“ (Леся Українка). що дуже далекi одне вiд одного: „Мова вiдрiзняє людей вiд iнших звiрiв“ (Б. треба не вiдчитувати Машу. „Надворi панувала така темiнь. бо буде протяг“. Грiнченко). З цього випливає. Вiдчитати чи вичитати? В одному оповiданнi для дiтей є така фраза: „Карапузи вирiшили вiдчитати Машу й добре присоромити“. сховав у свою шаховку“ (Б. вiдпускати сталь. „Не можна було вiдрiзнити небо вiд землi“. що води вiд землi не вiдрiзниш“ (О. а не вiдпуск. трапляються в технiчнiй термiнологiї: вiдпускати болт. Ле). Грiнченко). Дiєслово вiдпускати може означати ще „зменшувати тиск. крiм того. закривати: „Зачини вiкно. Одрiзнiть нас“ (I. продавати „Тепер я вашу зброю всю у закладi лишаю.Отже. Грiнченко). Нi. дорiкати комусь або читати комусь 90 . послаблювати“: „Оце наївся. попускати гальмо. Донченко). що говорять: стiлько було смiху“ (Ганна Барвiнок). що годi було предмети розрiзнити“ (О.

як багато хто гадає. вимикати струм. „по-нiмецькому говорить“. що прийду“ чи „Я кажу. як це бачимо з таких речень. — замiсть „пустили всi наявнi aґpeґaти“ . вичитати комусь (а не когось!): „Батько вичитав їй за поламану квiтку“ (Словник за редакцiєю А. виключати. У всiх прикладах ми натрапляємо тiльки на форми вiд дiєслова „казати". стала“ (Т. Говорити й казати Чи дiєслова „говорити“ й „казати“ є абсолютнi синонiми. — або прочитувати. як у рот кладе“ (приказка). „Уже зарiкався сюди ходити. що воно в усiх випадках може замiнити дiєслова „казати“. Вiд цих дiєслiв походять i українськi технiчнi термiни: умикач (по-росiйському включатель) i вимикач (по-росiйському выключатель). „що я — файна дiвка“ тощо. що прийду“. — а дiєслово „говорити“. чи мiж ними є якась рiзниця? Як буде краще: „Я говорю. Кримського). прочитати: „Добру молитву прочитали їй за брехнi“ (Словник за редакцiєю А. цебто по-росiйському отчитивать. — кажуть неправильно. буде по-українському вичитувати. де мовиться не про змiст. має своїм си91 . „Такий розбитний. враже. та уста не мовлять“ (Ганна Барвiнок). поставити. що я — файна дiвка“ (народна пiсня). кажуть. „Кажуть люди. щоб я хлопцiв у садочок не принаджувала“ (народна пiсня). Шевченко). ми можемо побачити й певну вiдмiннiсть мiж цими словами. Аналогiчно помилково кажуть: „Пропонується включити до порядку денного три питання“. З наведених прикладiв випливає. треба ставити дiєслово „говорити": „умiння говорити ясно й просто“. там. умикати електрику. Не кажучи вже про те. навпаки. що по-українському слiд казати: умикнути (увiмкнути). що й по-нiмецькому говорить“ (iз живих уст). „Вiн говорив знехотя“ чи „Вiн казав знехотя“? Часто в поточному мовленнi не помiчають мiж ними нiякої рiзницi.„Скачи. кажуть. „Кривуля говорив йому: — Все в тебе добре“. Близьким за значенням до дiєслова „казати“ є „мовити": „Казала б. але поряд бачимо й приклади з дiєсловом „говорити": „Говорить. де є пряма мова або передається змiст повiдомленого. узятих iз сучасної художньої лiтератури: „А могло ж i сюди дiстати! — схвильовано говорить полевод“. що в класичнiй лiтературi й народному мовленнi є нахил (за деякими винятками) ставити слово „казати“ там. Включати. вважаючи. §10. „мовити“. унести. а про спосiб чи якiсть висловлювання. ба навiть надають перевагу слову „говорити“. умикати. забуваючи. „Виключи струм“.нотацiю. якщо вдамось до нашої класики й фольклору: „Стара. вимикати. „Ой казала менi мати ще й приказувала. пустити „Треба включити електрику“. як пан каже“ (приказка). Кримського). отчитать. §9. коли воно стоїть iз прийменником „з“ i керує iменником в орудному вiдмiнку. що надуживання дiєсловом „говорити“ надає прикрої одноманiтностi стилю всього тексту. Так само неправильно — „У роботу включили всi iснуючi aґpeґaти“. висловленого: „щоб я хлопцiв у садочок не принаджувала“. — говорить вiн“. — замiсть „поставити (або внести) до порядку денного“.

Шевченко). а тим бiльше вiдкидати їх. — Казка). Жити-бути. я не рiвняюся до тебе. Вислiв жити-бути трапляється в художнiй лiтературi („Жила-була в гаю сорока“. Шевченко). становити щось“: „Дiя дорiвнює протидiї“ (фiзичне явище). „Рiвняйся на правофлангового!“ (вiйськова команда). але не слiд замiняти ним усi iншi українськi народнi вислови. про що говорив“ (М. щоб не було нiкому кривди“ (з живих уст). — а дiєслово „домовлятись“ означає „закiнчувати процес умовляння. триматись одної лiнiї в рядi“: „Нi. §12. §11. пiшли поруч. — помилково кажуть iнколи. „Вони вмовлялися“. Iз цього можна зробити висновок. Домовлятися й умовлятися Останнiм часом iз нашої усної й писемної мови майже зникло дiєслово „вмовлятись“. Глiбов). Не треба забувати й про iншi синонiми цих дiєслiв: „годитися“. „Домовся з ним про все. що є тотожним дiєслову „домовитися“ („Договорилась вона так. „Антiн бачив перед очима те. поступившися скрiзь перед дiєсловом „домовлятися": „Я домовлюся з лектором про початок лекцiї“. що дiєслово „рiвнятись“ має в українськiй мовi iнше значення. щоб вона про мене не знала“ (Т. „Рiвнятися“ — значить „уподiбнюватися. — Марко Вовчок). Отож. „Ой у полi могила з вiтром говорила“ (Т. нi!“ (Леся Українка). як товаришi“ (О. „договоритися“. — Л. у перших двох фразах треба було написати дiєслово „вмовитися“: „Я вмовлюся“. про яке ми вмовлялися“ (Ю. Дiєслово „дорiвнювати“ означає „бути рiвнозначним. Дорiвнювати й рiвнятися „Два та один рiвняється трьом“. моя доню? — стара не спитала. Шевченко). — Т. Коцюбинський) .нонiмом дiєслово „розмовляти": „Старi люди про старе говорять“ (прислiв’я). що є синонiмом до „вмовлятися“ („Годись на рiк“. „Вони домовлялися про нову зустрiч“. Мессiє. „єднати“. Але такий вислiв є характернiшим для росiйських народних казок: „Жил-был старик со старухой“. що йому в цiй фразi надають. що аж нiяк не слiд звужувати нашi лексичнi можливостi й послугуватися скрiзь тiльки дiєсловом „говорити“. Глiбов). 92 . що є вiдповiдником росiйського „рядить“ („Чого в’янеш. виставляючи якусь умову“: „Дiд з чортом. умовлячись. Стороженко). жити-поживати „Жив-був дiд та баба“. була в них курочка ряба“ (казка) або жити-пoживати: „Жив-поживав козак заможний Клим“ (Л. довершувати всi вимоги умови“: „Тiльки домовся з нею так. за сивого. Отож. жити собi. — чуємо початок казки в радiопередачах. „То було не те мiсце. а то читаємо i в дитячих книжках. забуваючи. §13. нiж те. українська народна казка з дiда-прадiда починалась висловом жити собi: „Жив собi дiд та баба. щоб менi очi зав’язати. у наведенiй помилковiй фразi треба було написати: „Один та два дорiвнює трьом“. Яновський). Дiєслово „вмовлятись“ означає „говорити з кимось. багатого тихенько єднала“. i вона мене вела“.

А коли дають рух якомусь механiзму.“ — С. сполох. гамiр тощо. що по-українському дiєслово заводити має iншi значення. поки весiлля скоїться“ (М. — таку бучу збила“. наче готовили бурю“. збити („Жiнка аж пiд стелю. гоїтися. „знищити“ („Ой упала Бондарiвна близько перелазу: забив. „Шелемаха накрутив грамофон“ (М. нiж те. збивати. 93 . Чуємо це дiєслово в переносному значеннi в iнших висловах: забивати баки. крик. „Рани мої зажили“. Ми звикли чути його в розумiннi „мiцно затулити“ („Забили вiкна й дверi“). Коли йдеться про тривогу. Коли мовиться про складнi механiзми. калатає в рейкудзвiн!.“ (В. що страшно й глянути вниз“ (Марко Вовчок). здiймати. „Рани вiд опiкiв на руках i ногах гоїлись“ (В. Номис). Шиян). Заживати.. — Ю. Трублаїнi). пускати (пустити): „Пустити зразу аж три трактори“ (з живих уст). Сосюра). що треба тут: „Завiв його на таку кручу. Стороженко). не голосить по покiйнику?“ (I. як славоньки зажити“ (iсторична дума). — П. ой не знав Супрун. зчиняти („Гамiр атенцi зчинили.. давня. Але українська класична лiтература й народне мовлення надавали дiєслову заживати iншого значення: „Зажила вона собi ще того щасливого часу слави доброї панночки“ (Ганна Барвiнок). пекуча. §16. „Загоїться. „Завели собi деяку городину“ (казка). бити. „Годi тобi вiку мого заживати“ (з живих уст).„пригнiтити побоями“ („Так забили того хлопчину-сироту. що краще було б авторам пiдшукати iншi дiєслова замiсть забити. тодi бiльше до речi будуть дiєслова: бити („Федiр Гичка б’є тривогу. захарастити“ („Забило снiгом дорогу“).. Смолич). то тут — накручують: „До старовинного годинника пiдiйшов вiн i взявсь накручувать“ (переклад М. „Його рана швидко загоїлась“ (А. що вiн тепер усього боїться“). що має пружину. — Марко Вовчок). зчиняти. зняти „У селi забили тривогу“. знiмати („Зняла ж бучу Пилипиха. як i взяться. Коли мовиться про рани й виразки. — Казка).„забуртувати. — читаємо в сучасних оповiданнях. Олiйник. як визналась батькова подiя“. накручувати „Заведи годинника. Гжицький). „Без мене не знаєш. „А де ж ненька старенька? Чому не заводить. §15. дiєслово накручувати не пiдходить. Забивати. Франко). — Леся Українка). тодi треба вдаватись до дiєслiв гоїтися. — чуємо зрiдка вiд тих. загоюватися: „I рана гоїться ясна. щоб не спинився“. здiймати („Публiка здiймає нетерплячий гомiн“.§14. як i пiсню завести“ (О. „В артiлi забили сполох“. забив пан Каньовський з рушницi одразу“). i нам ясно. „Часто i поспiшно бив на сполох церковний дзвiн“. забити памороки. що дiють не через накрут пружини. Рильського). „засмiтити“ („Щось забило вiдтулину“). Вiд дiєслова накручувати походить iменник нaкрут — вiдповiдник до росiйського iменника завод: „накрут годинника — на 24 години“. Тичина). замiсть нього слiд тодi послугуватись iншими словами. бучу. Заводити. що має багато значень. загоїтися Дiєсловом заживати часом користуються не з його значенням: „Два поранення нiби зажили“. хто забув. наприклад. „Ой не знав козак.

. „Замовив оце шевцевi пошити новi чоботи“ (з живих уст). замiсть: „Треба займатись самим собою“.. — Б. що вiн умiє замовляти. наприклад. Заказати (заказувати).. мостились бiля вiкна або сiдали на верандi“ (М. якi можуть замiняти дiєслово займатися: жити з чогось або чимось („I дiд. Усi цi вислови. З цього видно. трудитися чимось. робити щось („Наталцi треба не письменного. „Вiн живе хлiборобством“. — М. А коли йдеться про страву чи якийсь продукт широкого вжитку. Нечуй-Левицький). проте зовсiм темним не був. замiсть столярувати. заходжуватися коло чогось. замiсть учителювати. — Iз живих уст). Маркович) або „забороняти комусь щось“ („Та й де той пан. — З живих уст. читав рiзнi книжки. що його просять продати або зробити. Шевченко). що в наведенiй помилковiй фразi треба було написати: „. замовити (замовляти) Хоч на цих двох словах. — слiд: „брат зараз працює“. наприклад: „займатись пасiчництвом“.замовили собi пива й ракiв“. щоб умiв хлiб робити“. цiлком можуть замiнити отi штучнi конструкцiї з дiєсловом займатися на зразок „займатися кравецтвом“. Яновський). замовляти. як це чуємо часом з уст. Є багато висловiв. — I. Номис). вживаючи стосовно навчання: „Революцiєю я тодi не займався. робити щось. спалахувати“: „I в той час скирти i клуня зайнялися“ (Т. Замiсть казати: „Брат зараз займається й не може пiти в кiно“. i вони. Шевченко). жити з чогось. Основне значення дiєслова займатися — „починати горiти. узятися за щось Вiдповiдно до росiйського дiєслова заниматься в нас часто кажуть займатися. „Стара ненька говорила. заказувати означають „наказувати щось комусь“ ( „Ой заказано i загадано всiм козаченькам у вiйсько йти“. — заказати й замовити — не випадало б помилятись людям. „займатися хлiборобством“. замовивши собi каву. i батько його жили з кравецтва“.. однак помиляються.§17. трудитися чимось („У нас тут усi трудяться гончарством“. а хазяїна доброго. працювати. взятi з народних джерел. тодi треба ставити слова замовити. 94 . що наслано на дитя лихими людьми“ (I. наприклад: „Солодка прохолода принаджувала гостей. Коцюбинський). замiсть пасiчникувати. а то й читаємо в сучаснiй лiтературi. Займатися.“ (Ю. що мають рiзне значення. „займатися столяруванням“. Слова замовляти. §18. замовити трапляються ще в народних повiр’ях як засiб знiмати бiль або лiкувати хвороби: „Та не замовляйте зуби — не болять“ (М. „займатися вчителюванням“. Грiнченко). що нам закаже i думать так i говорить?“ -Т. у такiй фразi: „Вони сiли за вiльний стiл i заказали собi пива й ракiв“. — правильнiше: „треба заходитись коло самого себе“ або: „треба взятися за самого себе“. вельми поширюючи значеннєвий масштаб цього слова й витискаючи ним здавна вiдомi українськi вислови. Котляревський). Слова заказати. Значення цього дiєслова часом поширювали.

прийдеться розмову залишити“ (Леся Українка). ходити Для українських дiєслiв залицятися (до когось). впадала й покiрно лащилася до нього. iнодi на шкоду стилю викладу. цiлком природно по-українському звучать фрази: „Нi. ходити: „А Оришка — стара вже. нездужала. Франко). — замiсть правильного „нема кому доглядати її“ або „нема кому ходити коло неї“. ходити (коло когось) є росiйськi вiдповiдники ухаживать. майже витиснуло покидати. що лишаються пiсля когось. смотреть. А коли йдеться про догляд дитини. Однак росiйське дiєслово ухаживать може бути вiдповiдником до кожного з наведених українських дiєслiв. Коцюбинський). упадати. що слова залишати й покидати є абсолютнi синонiми. — то нiяк не можна сказати: „Хворий був у тяжкому станi.“. й тому коло нього треба було ввесь час упадати“. §20. бачу.. — тiльки подумай!“ (народна пiсня). покидаючи гостиннi береги Куби. до котрої ти тут залицявся“ (I. що доглядає дитину. ми вiдчуваємо якусь неприроднiсть у використаннi дiєслова залишати.. Глiбов). — i з уст: „Вiн залишив її саму з малою дитиною“. Якщо. Ле). козаче. ба навiть спостерiгаємо. упадати (бiля когось). людини. присматривать. зате не кожне з них вiдповiдає росiйському ухаживать. Не кажучи про те.. що замiсть слова пам ’ять у першiй фразi краще було б поставити слова згадки. — тiльки й того.“ (I. нема кому за нею вхажувати“..“. або хворого. i. доглядати (когось). крiм мене. сестро.“ (Панас Мирний). Вiзьмiмо фрази з газетного повiдомлення: „Радянськi кораблi. доглядати. твоя дiвчина плаче. що то за дiвчина була.. примiром. мiж якими нема рiзницi.. 95 .. „Не хотiла б я тебе вразити. Дiєслова залицятись. А коли йдеться про почуття або речi.. — або „Чоловiка стрiнула. „Вiн залишив дiтям велику спадщину“ (Словник за редакцiєю А. як дiєслово залишати.. „Стара циганка взяла Остапа пiд свою опiку. та. що хтось надовго або й зовсiм вiд’їздить чи вiдходить вiд когось або чогось. тодi треба ставити дiєслово покидати: „Постiй. в українськiй мовi дехто зрiдка вдається до росiйського ухаживать. лишили по собi добру пам’ять“. урвати щось“. тодi слушне буде дiєслово залишати: „Нiхто не залишить свого кохання“ (Марко Вовчок). до них можна вдаватись довiльно. або в значеннi „бажаючи припинити.. мовляв. Залицятися. Коли мовиться. упадати належать до семантичної групи. спогади. там треба вживати дiєслiв доглядати. а тому. залишаючи гостиннi береги Куби. ти насамперед скажи. постiй.§19. „Пiд гаєм хтось огонь покинув“ (Л. яке стало траплятися в нас дуже рiдко. варила йому зiлля“ (М. нашвидку переробивши його на український кшталт: „Мати вже два тижнi хворiє. об’єднаної поняттям кохання чи симпатiї. як ти мене покидаєш. Кримського). Залишати й покидати Часто думають. — а в другiй сказати: „Вiн покинув її саму. спомини. Тим-то в першiй помилковiй фразi треба було написати: „Радянськi кораблi. Вона ходила коло нього. що опинилася в безпорадному станi. Забуваючи про цi слова. як ластiвка.

§23. учинити. Гончар). §22. осуществиться. 96 . — читаємо в газетнiй замiтцi й дивуємось. отделаться: „Бiда здибає легко. мусила признатись. заподiяний) злочин“. Шевченко). довгий час далеку вiд дiйсностi. клопоту. тепер здiйснилось“. як це бачимо хоча б у фразi. „Так вони й липнуть до того. пощастило.молодики вчинили цей зухвалий злочин“. художньої лiтератури й публiцистики.. хоч у хату не входь“. „Йому соромно за здiйснений злочин“. а тим бiльше про якесь неподобство. Збутися й здiйснитися. — К. як мухи до меду! Ледве вже ми їх збулися“ (Марко Вовчок). „йому соромно за вчинений (або зроблений. Гордiєнко. i в перших фразах треба було написати: „. — а коли треба сказати. зробити. „Брянський допомагав Васi збутися легковажних пiдозр“ (О. нарештi. пiдхожих слiв? Адже дiєслово здiйснити або справдити каже про те. а на лицi не змарнiла“ (М. обернути в дiйснiсть: „Пiонери Остерського району на Чернiгiвщинi здiйснили похiд слiдами партизанських загонiв Великої Вiтчизняної вiйни“ („Лiтературна газета“). Самiйленко). щоб оте справдити?“ (В. Коцюбинський). навiщо тут цi врочистi слова здiйcнити й здiйснений. одначе мiж ними є деяка рiзниця. та трудно її збутись“ (М. — М. охоплюючи своїм змiстом i значення дiєслова схуднути. Здiйснити. вiдповiдно до росiйських сбыться. там. Дiєслово змарнiти. — Т. Наша класична лiтература й фольклор. як злочини? Невже в нашiй мовi нема iнших. який їй бешкет учинили парубки. бiльше вказує на втрату миловидностi. що мають на увазi й схудле лице. як я змарнiла“ (Т.. Кочерга). накоїти „А тепер накоїв бiди. освободиться. справдити не пiдходять i треба вдаватись до iнших: учинити („Скiльки не вiдмовлялась Палажка. Шевченко). де кажемо про якусь звичайну побутову дiю. — Ганна Барвiнок. взятiй iз газетної статтi: „Пророцтво Кобзаря збулося: творчiсть Котляревського мала дiйовий вплив на розвиток нової української лiтератури“. користувалися словами здiйснитися („Що недавно бачив у мрiях. зовнiшнього гарного вигляду: „Подивися ти на мене — бач. Номис). А тим часом слово збутись вiдповiдає насамперед росiйським избавиться. знiмаючи з ужитку давнi українськi слова здiйснити й справдитись. „Так сказати мiг би я. справдитися („Той сон твiй справдиться“. — М. дiєслова здiйснити. як їй уразили серце“. „Хто смiє тут крамолу учиняти i сварами бентежити народ?“ — I. справдити. накoїти „П’янi молодики здiйснили цей зухвалий злочин“. що якусь iдею чи думку.) Розумiється. Коцюбинський). Навпаки. зробити („його захопило непереможне бажання зробити йому шкоду“. Змарнiти й схуднути Дiєслова змарнiти й схуднути на перший погляд видаються тотожними. що нi. але де сила.§21. коли оповiдається про такi мерзеннi вчинки. справдитися Слово збутися в значеннi „здiйснитися“ дедалi бiльше з’являється на сторiнках газет. то додають — на лицi: „Невiстка скаржиться. сбыться нехтувати й навiть забувати давнi українськi слова? Певно. Чи варто заради двозначного слова збутися в значеннi росiйських осуществиться.

„Це прикро вразило всiх присутнiх“ або „Це справило прикре враження на всiх присутнiх“. щоб визначити мiсце перебування або географiчне становище. що мiж дiєсловами змарнiти й схуднути є деяка рiзниця. але в усiх цих фразах форми дiєслова знаходитися стоять не на своєму мiсцi. зробити крок — ступити крок.Номис). Тут теж замiсть дiєслова зробити й iменника треба послугу97 . схуд i зблiд“. червонiла. гей. Кримський: „Вiн страшенно змарнiв. Це дiєслово має в українськiй мовi далеко вужчий семантичний дiапазон. §25. Знахoдитися. то знайдуться лiки. „Дiти цiлий день знаходяться в теплому. гей. знайтись кажуть тодi. Читаємо: „Вiн зробив вигляд. маючи на думцi особову форму дiєслова бути. „Геркулес зробив крок назад“. що не розумiє“. i в статтях. бути. Гончар). зробити ковток — ковтнути У поточному мовленнi ми часто вживаємо дiєслiв робити. не змарнiла“ (iсторична пiсня). „Геркулес ступив крок назад“. знайтися. „Цейлон лежить поблизу Iндостану“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). нiж у росiйськiй дiєслово находиться. а як закохання — пропала навiки“ (П. i навiть у пiдручниках. а щоб наша козацькая слава. В одному непоганому перекладi художнього твору з англiйської мови читаємо: „Вiн зробив великий ковток i вiдчув. Панч). Iнодi можна випустити дiєслово-присудок. лежати „Моя квартира знаходиться на другому поверсi“. Зробити (робити) вигляд — удавати (удати). як рiдина обволiкає язик i вiн приємно нiмiє“. коли є потреба щось шукати: „Як ножем пробито. стосуючись не тiльки людської зовнiшностi: „А щоб наша червона китайка. гей. Про те. — читаємо в сучасних оповiданнях. свiтлому примiщеннi“. — або в таких фiгуральних висловах. що не розумiє“. як: „Дитина знайшлася“. де ним користуються. перебувати. тодi треба шукати iнших українських слiв: „Штаб полку мiстився в школi“ (П. зробити з iменниками. цебто — народилась. Чубинський). що складну конструкцiю можна замiнити одним словом. зблякнути“. Дiєслово схуднути означає „спасти з лиця й тiла“: „Поки гладкий схудне. — а можна й слiд було тут висловитись: „Вiн удав. Коли мовиться про мiсце перебування когось чи чогось або географiчне становище. свiтломy примiщеннi“. „Острiв Цейлон знаходиться в Iндiйському океанi“. У другiй фразi слiд написати: „Дiти цiлий день пеpeбyвaють у теплому. свiдчить фраза такого знавця української мови. як те слiд було б зробити в першому реченнi: „Моя квартира — на другому поверсi“. як А. Дiєслово змарнiти може мати ще значення „зiв’янути. §24. й тiльки сьогоднi знайшлась вона на печi“ (з живих уст). „Доки Шура перебувала на вогневiй. забуваючи. „Загубив учора шапку. Дiєслова знаходитись. то худий здохне“ (приказка). „Це зробило неприємне враження на всiх присутнiх“. жодне погане слово не зривалося нi в кого з уст“ (О. гей. Можна сказати й так: „Моя квартира мiститься на дpyгомy поверсi“. — а в третiй: „Острiв Цейлон лежить в Iндiйському океанi“.

„Молодих тулякiв незвичайно вразила краса Києва“ (I. бо таких уже нема“. Наслiдуймо краще взiрцi нашої класики й традицiї живого народного мовлення: „Рустем був трохи блiдий. а нашкодить на карбованця“. нiякої зустрiчi нема й не може бути: „Край поля зустрiчалися старi пнi“. Тепер таких i не надибаєш. коли. Коцюбинський). §26. що росiйський вислiв одним глотком буде по-українському не одним ковтком. „в пiдручнику трапляються (або можна натрапити на) невдалi приклади“. що нап’ється на копiйку. попадаться. спiткалося лихо“ (Т. — Марко Вовчок). Васильченко). тим самим збiднюючи мову викладу. Нечуй-Левицький). нарештi. Таке надуживання без потреби дiєсловом зробити надає тексту одноманiтностi й звужує нашi лексично-виражальнi можливостi. бо будеш битий! — кричить уже Андрiй. що натрапили таких гарних людей“. 98 . Нечуй-Левицький). зустрiлися“ (з живих уст). Зустрiчатися. — Ганна Барвiнок). „Серед сiльської молодi тепер багато зустрiчається добрих спортсменiв“. одним проковтом проковтнув. — читаємо в районнiй газетi. тодi слiд уживати iнших наших дiєслiв. надибати Ми часто вдаємось до слова зустрiчатися. як часом пишуть i кажуть. i навiть у поважнiй рецензiї бачимо: „У пiдручнику зустрiчаються подекуди невдалi приклади“. що й у наведених на початку реченнях треба було написати: „траплялися (або попадалися) старi пнi“. хоч удавав веселого“ (М. надибати („Чудовi були пущi. — пише письменникпочаткiвець. Ось вони: траплятися („Села траплялися все рiдше. З цього видно. — запевняє в статтi науковець. мабуть. Коли треба шукати українського вiдповiдника до росiйського слова встречаться в значеннi дiєслiв попадаться. Шевченко). Кулiш). „Такi види рослин зустрiчаються тiльки на пiвднi країни“. Тритомний Росiйсько-український словник АН УРСР так само не дає дiєслова зустрiчатися в значеннi росiйських встречаться. Головко).ватись тiльки дiєсловом ковтати: „Бiдна Леся. а далi перед ними розiслався широкий степ“. попадатися („Чи газета попадається. удаючи з себе ображеного“ (С. натрапити. Отож. де справдi йдеться про зустрiч когось iз кимось: „Павлюк зустрiвся з ним на партзборах“ (О. бувати. „такi рiзновиди рослин трапляються (попадаються)“. перекладачевi слiд було написати: „Вiн добре ковтнув. Тiльки такого значення надавала цьому слову й наша класика: „Думав. власне. доля зустрiнеться.. натрапити („Ми смiялись iз радощiв. — З живих уст). попадатися.. — А. наталкиваться. його слiд ставити там. — I. Копиленко). добре ковтнула знахарчиного зiлля од переполоху“ (П. „По десятьох роках розлуки ми. бувати („Бувають i в нас такi дурила. траплятися. „трапляється (буває) багато добрих спортсменiв“ (або „можна натрапити на багатьох добрих спортсменiв“). а вiдразу хильнув (вихилив). нiж вiдповiдне росiйське встречаться. „Не взивай її циганкою. Дiєслово зустрiчатися (зустрiтися) має вужче значення. чи книжка — бiда неписьменному“.“ Принагiдно варто нагадати.

. користати мають вужче поле застосування. посприяти. упадати в очi (в око). вiдповiдають українськi: недобру славу мати. „Щоразу впадали йому в око поодинокi берiзки. Ковiнька). „Артист користується увагою“. Загребельний). в українськiй мовi дiєслова користуватися. користатися. та нещасливе“ (Ганна Барвiнок). Цей вислiв виступає тiльки в позитивному планi. „В око ще одна купецько-чиновнича прикмета впадала. Гончар). Квiтка-Основ’яненко). Такому росiйському вислову. „Користую милим часом“ (Леся Українка). але поки що доводилося користатися допомогою товаришiв“ (М. Iти назустрiч. допомагати (дoпoмогти. пiдмогти За аналогiєю до росiйського вислову в переносному значеннi идти навстречу в наших перiодичних i неперiодичних виданнях трапляються такi вислови: „Завком пiшов їй назустрiч: улаштував дiтей у заводських яслах. пiдмогти). як у росiйськiй мовi до вiдповiдного дiєслова пользоваться: „Пьеса пользуется большим успехом у зрителей“? Нi. котрий користується з сього свiтла“ (Г.“ (П. Федькович). сто штук знати! А штука є: з одної користати“ (Ю. Олiйник). справдi вказуючи на одержання якоїсь користi чи прибутку: „I благо тому чоловiковi. де пишеться про успiх.§27. §28. бо є природний український — упадати (упасти) в очi: „Вона менi й тодi ще в око впала.. пiдмогло)“. у наведених вище фразах треба було написати: „Завком посприяв їй“.. Є ще близький до попереднього вислiв убирати очi: „Кожух такий. „Якби правлiння колгоспу посприяло (або допомогло. „Якби правлiння колгоспу пiшлo нам назустрiч. на схiд“ (О. убирати очi „Кидається в очi низька успiшнiсть учнiв з алгебри й геометрiї та англiйської мови“. „Taнцювальний ансамбль Вiрського користується в Парижi величезним ycпiхом“. допомогти. „Не штука.“ (О. росiйському пользоваться славой (успехом) — український мати славу (успiх). „Прикро. Тут видiлений вислiв скальковано з росiйського бросаться в глаза. Чи слушно вдаватися в таких випадках до дiєслова користуватися. Руданський). якогось артиста чи художнього колективу. що яке то молоде й хороше. — читаємо в протоколi обстеження одної школи. ми б самi зробили спортивний майданчик“. сприяти. 99 . Отож. як пользоваться дурной репутацией. Кидатися в очi. бувають вислови: „Виступ спiвака користувався незмiнним успiхом“. — а вiдповiдно до росiйського идти (пойти) навстречу українською мовою треба вживати слiв сприяти (посприяти). Але в цьому не було нiякої потреби. в неславi бути. що очi вбирає“ (С.. тимчасом як перший — упадати в очi — може мати позитивне й нeґaтивнe забарвлення: „упадає в очi низька успiшнiсть“. §29. Гордiєнко). В українськiй мовi вислiв iти назустрiч буває тiльки в прямому значеннi: „Жодна пiдвода не йшла назустрiч. „Коли раптом упала менi в очi невелика пожовкла i пошарпана книжечка“ (Леся Українка). а їй самiй дав путiвку на курорт“. „Червоне поле в бiлих розводах очi вбирало“ (К. хлопче. Користуватись успiхом i мати успiх Раз у раз у рецензiях.

очевидно. прямувати („Товариство на Сiч прямувало“. коли б ми хотiли сказати. далi казатимуть: „Голова колгоспу йде до правлiння. iти. маршувати (Українсько-росiйський словник АН УРСР. „Замовк Ярема. Крокувати. Цих дiєслiв не знала українська класична лiтература. „Цього року по ланах ступає (iде) рання весна“. якби замiсть цього крокувати. що намагалося колись витиснути з ужитку давнi слова бо. поїхав ходою“. простувати. „Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дiдок“. На позначення руху є iншi українськi слова: хiд. так само як i танцювальний ансамбль Вiрського. — I. зажурився. Стельмах). Крокують по сторiнках художнiх творiв люди („Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях мiста“). що так причарувало письменникiв i журналiстiв. за ними простує Гринько“. а бригадир подався (пiшов) до своєї бригади“. крокує по сторiнках журналiв весна („Цього року по ланах крокує рання весна“). який лежить в основi дiєслова крокувати. почувши ходу людини“. Тичина). — Леся Українка). щоб десь на Українi казали: „Голова колгоспу крокує до правлiння. поставити давнi слова: „Через годину Пархоменко мapшyвaв зi своєю командою по мiсту“. — Т. то треба було висловитись так: „Виступ спiвака мав незмiнний успiх“. — Олена Пчiлка). Такою є й доля цього штучного. ступати („Не знаю. легко обходячись давнiми словами: простувати („Явдоха i Галя ведуть пiд руки Петра. слово позаяк. — Панас Мирний). — П. вiдкидає. податися („Теофiл мовчки встає i пoдається геть“. скочив на землю i швидко закрокував сюди“). iти („Йде весна запашна. „Артист привертає увагу“.. як фольклор. наддавати ходу або ходи. квiтами закосичена“. чи вiтер травицю торкає. непотрiбного крокувати: хоч воно й увiйшло разом зi словом позаяк до наших академiчних словникiв. непотрiбне. Як бачимо. як у росiйськiй мовi шаг. Треба пам’ятати. §30. Щоголiв. чи постать кохана край мене ступає“. — а кажуть i. примiром. „Забрехали на подвiр’ї собаки. рушати („Всi рушили за ватажком Андрiєм Корчакою“. „Києвом простує Першотравень“? Мiрилом потрiбностi й життєвостi неологiзму є народ i його мова: потрiбне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок i преси.У наведених на початку фразах дiєслово користуватися було б до речi тiльки в тому разi. Грiнченка). Словник Б. — Я. бо щось так i не чути. а бригадир закрокував до своєї бригади“. Нечуй-Левицький). та народ не сприйняв його. чи не природнiше звучали б наведенi вище фрази. як ось. — М. Останнiм часом у перiодичних i неперiодичних виданнях дуже поширилось нове дiєслово крокувати. — Прислiв’я. хода („Шкода ходу до поганого роду“. закрокувати („Спинив бричку. Вiд цього слова молодi письменники творять похiднi дiєслова: прикрокувати. що рухаються“. Шевченко). щоб не виникала потреба створювати неологiзм. тому що. через те що. Шевченко. перлами. „Танцювальний ансамбль Вiрського має величезний успiх“ (або „визначається великим успiхом“ ). раз про це тут i мови нема. подаватися. що iменник крок. ступа („На тому березi почулася 100 . в українськiй мовi є досить слiв. крокує по шпальтах газет навiть Першотравень („Києвом крокує Першотравень“).. що спiвак зi свого виступу мав ту чи iншу користь. а не „рух“. — Українсько-росiйський словник АН УРСР. означає українською мовою „вiдстань мiж ногами. — Т.

„Дурень нiчим ся не журить. Листати й гортати. анiж палити: „Та й викрешем вогню. Тичина). не збагачує її на ще одне слово. „Усi скарги. перегортають. другий i третiй кут“ (М. Хибно створеною була й вiйськова команда кроком руш вiдповiдно до росiйської шагом марш. траплятися. бо його скальковано з росiйського дiєслова листать i свiдчить воно не про творчi пошуки автора. вживати тiльки слова курити й курець: „Я — бiльше не курець: мiсяць тому кинув курити“. §31. його треба замiнити iншими словами. перегортувати „Листає протяг потемнiлi книги“. що слово палити має два значення. Того. Чому? Адже 101 . поступь є хiд: „Екзекутор перейшов скорим ходом по хатi i стукнув палицею в один. Коцюбинський. — читаємо в районнiй газетi. а не палiй. що не треба палити та й руйнувати народне добро“ (М. Українським вiдповiдником до росiйських слiв шаг. а про брак доброго знання української мови. — а й у класичнiй часом виявляємо такий самий вислiв. що малися в нас. ми висловили“. Курити чи палити цигарки й люльки? Як правильнiше сказати по-українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст i читаємо: „Я бiльше не палю — кинув“. хоча давно вiдомо. краще уникати непотрiбного паралелiзму й там. — читаємо в одному сучасному вiршi.кiнська ступа“. i в усiх цих фразах дiєслово матися виступає недоречно. звуть курець. Але через те. але з ними йде рiшуча боротьба“. паралельнi. Не тiльки в сучаснiй нашiй лiтературi можна прочитати: „Гетьман дивився у вогонь i спокiйно палив люльку“ (Н. треба не допускати штучних висловiв типу „iшов тихим кроком“. — читаємо в оголошеннi. „знищувати вогнем“: „Вони довели людям. „Проти вiтру повiльною ступою iшли конi“. — С. — вiд чого виник iменник палiй — „людина. Чорнобривець). вислови курити тютюн i палити тютюн — тотожнi. а засмiчує. що сторiнки книжок i журналiв не листають. А взагалi краще — не курити (палити). Проте в народному мовленнi бiльше чуємо слово курити. §33. Отже. — М. — чуємо з уст промовця. а гортають. Матися. Номис). хто курить тютюн. Черемшина). пожежу)“. отже. де мовиться про тютюновi вироби. Отже. слово листати аж нiяк не можна вважати за неологiзм. горiлку п’є та люльку курить!“ (М. не журися!“ (народна пiсня). що нищить щось вогнем“. й у вiйськовiй командi треба замiсть слова крок поставити хiд: ходом руш. „Такi явища маються ще в нашому побутi. нiби нове. як це й зробили згодом чи не самi творцi цiєї команди. Дiєслово палити в значеннi „курити тютюн“ зайшло до української мови з польської. мати „У нашому магазинi мається великий вибiр зимового одягу“. Таке. але воно має й iнше значення — „розводити вогонь (багаття. „Курити — в туалетi“ тощо. §32. перегортати. бути. Коцюбинський). „прискорив кроки“ тощо. перегортують: „Вiн жадiбно почав гортати в букiнiста сторiнки книги“ (П. Отже. Рибак). та й зaкурим люльку. „Тут палити заборонено“. „Перегорни ще сторiнку i там побачиш“ (iз живих уст).

Нечуй-Левицький). „Скоро вже й весiлля малось бути“ (Б. скидатися. з невеликим. Коцюбинський). наприклад: „Поборовся б i я. Хоч дiєслово матися є в сучаснiй українськiй мовi.. коли хочуть говорити про всяку всячину! Iнша рiч. це дiєслово буває синонiмом до слiв почуватися. належить. Грiнченко).“ Якщо такої категоричностi потреби чи обов’язку нема. тодi треба користуватись висловом iз дiєсловом мати: „Пiдвода мала приїхати до Кам’яного вночi“ (I. „Якби так малось. та його вживають рiдше. Кажуть. У деяких текстах може прислужитись дiєслово траплятися: „Такi явища трапляються ще в нашому побутi“. — М. Головко). i майся на бачностi“. бiлобровий. як кулачок. слiд. що в нас були. — бо тут теж iдеться не про крайнiй ступiнь потреби. „Здоров. Iлько Голубчик нагадував тепер 102 .. може. . поширюючи його значеннєвi функцiї: „Низенький. „Ось слухайте. мати щось зробити. У таких випадках треба вдаватись до дiєслова бути: „У нашому магазинi (чи крамницi) є великий вибiр зимового одягу“. що ми мали. бути повинним. як не мається. Номис). а яка тут крайня потреба. якби малось сили“ (Т. треба У повсякденному усному мовленнi. на зразок висловiв иметься в продаже. Гребiнка). Котляревський). Франко). бути схожим. §35. годиться. — I. У таких випадках бiльше пiдходять слова належить. треба) знати правила. слiд. обличчям. наприклад: „Я мушу сьогоднi прийти до вас поговорити про всяку всячину“. як вiн собi мається“ (Марко Вовчок) . („Не забудь. а лише про обов’язок чи бажанiсть чогось. — а iнколи й дiєслово мати: „Усi скарги. ми висловили“. имеются случаи тощо. як живеш?“ (I. коли йдеться про щось серйозне. та пiшли дощi“. Мусити. жити: „Стара тим часом розпитувала про нього. — тодi треба сказати: „Я мушу до вас прийти в однiй невiдкладнiй справi“. яких i треба вживати: „Усiм робiтникам належить (годиться. треба та iншi або сполука бути повинним. поважне. Так само не на своєму мiсцi стоїть форма дiєслова мусити в реченнi: „Усi робiтники мусять знати правила технiки безпеки“.це дiєслово є в українськiй мовi. Воле. годиться. варто. Дiєсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачностi (бачностi). §34. щось маю вам сказать“ (Є. бiльш пiдхожi для того чи iншого випадку — дiєслова. матись на думцi („Малось на думцi вже закiнчити косовицю.. ба навiть у художнiх творах дiєслово мусити витискує останнiм часом iншi. матись на увазi. Шевченко). — коли тут краще було б сказати: „Я маю сьогоднi прийти до вас. пане свату! Ой як ся маєш. нiж у росiйськiй дiловiй мовi иметься. бути подiбним Великого навантаження часом надають молодi письменники й журналiсти дiєслову нагадувати. що дiєслово мусити вказує на крайнiй ступiнь потреби („Татари мусили вiдступити назад. — або: „Усi скарги. ми висловили“. Haгaдyвaти. — також до слiв передбачатися. Крiм того. намiрятися: „По обiдi малося плоскiнь брати“ (А. що я тобi сказав. так що б то було!“ (М. — З живих уст).“ Чому саме так? А тому. варто. щоб не замочити капцiв“.

як я нагадаю Катерину“ (Т. Шевченко). нагадуючи дзвiнкий дитячий лемент“. Якщо треба було висловитися. нiвроку йому. тодi слiд послугуватись дiєсловом нервуватися: „Руднєв щогодини запитував Ковпака про хiд роботи i. гарненьке. зватися. „Нагадаєш же менi. Бойко). що людина перебуває в збудженому. як це зроблено в наведених сучасних фразах: „Смертi сподiваюсь. подiбна (чи схожа) на дзвiнкий дитячий лемент“ (або: „Подiбно до дзвiнкого дитячого лементу. Воронько). в образних висловах. Але це дiєслово в українськiй мовi не повязують iз речами нерухомими. як же ви подiбнi до мого покiйного брата!“ (з живих уст). на неї трохи скинулося. Наша класика й народне мовлення вживали дiєслова нагадувати тiльки в розумiннi „вiдтворювати в пам’ятi“. якi не можуть щось нести. Ле). мати назву „Ця вулиця носить iм’я Кобзаря“. Носити iм’я. Нервувати людину може хтось iнший. „Ця вулиця має назву Першого травня“ (з живих уст). вежу“. кажуть i про коней: „Мене конi не раз носили“ (Словник Б. непокоїло Никанора“ (I.„Скеля скидається на давню. щоб я не забула. вежу“. а трохи на батька“ (Панас Мирний). надто в деяких пiвденних говорах. „В цей час скеля нагадує давню. §37. „На нашому заводi. Франко). а не „створювати в уявi образ“. де мовиться про рух. „Видзвонювала по камiнню вода. а не вона саму себе: „Особливо це чомусь нервувало. „Ой. — чуємо часто в промовах i читаємо в газетних статтях. Нечуй-Левицький). нервувався“ (П.настовбурченого горобця“. вiдповiдно до росiйського слова вздымать: „Кашель носив його груди“ (I. одержуючи невтiшнi вiдповiдi. Грiнченка). що мати велiли“ (Словник Б. Нервувати й нервуватися Дуже часто. „А дитяточко. як дума. „Театр заслужено носить славне iм’я корифея української сцени“. тодi вживають дiєслова зватись або мати назву. Коли треба висловитися. уживають слова нервувати в невластивому йому значеннi: „Вiн цiлий день нервує й нiяк не може заспокоїтися“. Грiнченка). Дiєслово носити має в українськiй мовi точно визначений змiст: „Ненагодоване i босе сорочку до зносу носить“ (Т. що зветься „Свiтлий шлях“. вона одна працює на чотирьох станках“ (Г. дiю: „Таки явивсь! Де тебе носило так довго?“ (Леся Українка). нервовому станi. мов дитина. З уваги до наших мовних традицiй авторам наведених на початку фраз треба було написати: „Iлько Голубчик був тепер подiбний до настовбурченого горобця“. Коли говориться про найменування вулицi чи якогось закладу. а ридаю. як дума. що зовнiшнiй вигляд чогось створює в уявi певний образ. вживають його також у переносному значеннi. тодi українськi класики й народне мовлення шукали iнших слiв: „На вершинi й ворона скидається на орла“ (приказка). 103 .„Видзвонювала по камiнню вода. — або в розумiннi „пiдiймати“. Шевченко). видзвонювала по камiнню вода“). §36. „Вона була схожа на Нимидору“ (I.

що сподобалось“: „Я собi облюбив тебе ще змолоду“ (Народнi пiснi зi збiрки Я. пiшов до вдовицi“ (П.— обездолити. Головацького). обезсилити. — а шапку й окуляри надiвають: „Що це за дiвчина? Де вона взялася в нашому селi? — думав молодий Джеря. узувати й обувати Дiєслова одягати й надiвати — не зовсiм тотожнi. нi. не маючи нiякої рiзницi мiж собою. що має значення „полюбити“. Обеззброїти. Узуття — чоботи. яка прозвучала в голосi бригадира“ (С. — Панас Мирний). свого товариша. Шиян). Чи є потреба в такому паралелiзмi. примiром. та ще й зброя яка!“ (А. дев’ять чоловiк роззброїла“ (I. §40. недоречне тут у такiй формi. нiби автор статтi буквалiстично переклав росiйську фразу „а спрашивается — для кого“. пальто. Журахович)? Iз префiксом о. Хижняк). знекровити. §39. збeзчecтити — змодельовано дiєслово обеззброїти: „Решта банди перейшла кордон. Одягати й надiвати. Нечуй-Левицький). коли цеї не вподобав“ (П. „Його роззброїла та непохитна впевненiсть. §41. озброїти За аналогiєю до книжного творення дiєслiв iз префiксом обез. у фразах:„Мiлiцiя нагнала басмачiв у Кзил-Су. Облюбувати й уподобати До паралельних дiєслiв з однаковим значенням належать дiєслова облюбувати й уподобати: „Вiн облюбував уже собi мiсце. спiдницю. зате в сучаснiй воно явно переважає над дiєсловом уподобати й навiть витискує його. „Одягли в нову одежину. черевики. тим бiльше.є в українськiй мовi дiєслово озброювати. Шевченко. роззброїти. чи збагачує це нашу мову? Певно. oбeзчестити — поряд iз природними знедолити. щоб звiдти все було видно“(А. як панночку“. а питається — для кого. Нечуй-Левицький). кожух тощо („Степан сiдлає коня. Питається. „Надiвши синi окуляри. Чубинський). бо. що за значенням нiчим не вiдрiзняється вiд дiєслова роззброїти? Хiба погано передає той самий змiст це дiєслово. й жупан одягає“. „Не вподобав козак дiвки. Одягати можна одежу: сорочку. — Т. „А я тобi заспiваю другої. спитати б „Збудували вони такий великий будинок. калошi тощо — взувають: „Снiг рипiв пiд Раїсиними ногами (калошi вона забула взути)“ (М. Але яка потреба в цьому паралельному словi. обезкровити. а не „вибрати те. Кулiш). що має протилежне значення: „Могутнi були новгородськi бояри та купцi.§38. — обувають: „червонi чоботи обула“ (I. Зрiдка можна натрапити на дiєслово облюбувати в українськiй класичнiй лiтературi. хто каже: „Одягни шапку“. 104 . вiн сiв пiд грушею“ (I. взув калошi“ (А. такi паралельнi слова стоять на завадi вточненню вислову. й одразу впадає в очi слово питається. надiваючи шапку i перекидаючи свитку через плече“ (I. не один полк могли озброїти. Коцюбинський). „Дiд одяг окуляри“. як то здається тим. Шиян). де її обеззброїли й iнтернували“. постає (виникає) питання. що в українських дiалектах є близьке до дiєслова облюбувати — облюбuти. хто в нiм жити буде?“ — читаємо в газетi. „Вiн швиденько одягнув пальто. Ле). Котляревський).

Отож.Дiєслово питатися в українськiй мовi стоїть завжди в особовiй формi: „Посiяно. поталанити: „Дивись. як йому повезло: купив один квиток i виграв „Ниву“. що повстав я проти шлюбу“ (Ю. — Т. що його „Свiтлана“(моточовен) вже розвила найвищу швидкiсть“. поталанити Дiєслово повезти має свої синонiми пощастити („Може. що вiн — пiдкуплений“ (I. Франко). спокiйнiш дивiться. „Пам’ятайте ж. „учиняти (учинити) заколот. Коцюбинський). на той рiк пощастить менi зiбрати бiльше матерiалу. питається син матусi: — Що будем дiяти?“ (народна пiсня). Яновський). вставати (встати) вiдразу кiльком людям“: „Повставали з-за столу. запiдозрювати означають українською мовою „припускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дiї“: „Пiдозрiваю. гадки не мати. утворитися (утворюватися)“: „Силами ентузiастiв-запорiжбудiвцiв постала з руїн 105 .. Чому б не залишити йому тiльки це значення. як йому пощастило (поталанило): купив один квиток i виграв „Ниву“? §44. де мовиться. на думку не спадати Дiєслова пiдозрiвати.. повстати означають „пiднiматися (пiднятися). що виникає iнодi пiсля читання деяких романiв та повiстей. Шевченко). — З живих уст). Тут нема кого чи чого запiдозрювати в чомусь.. Останнiм часом воно витискує цi синонiми: „Дивись. „Якби тiльки пощастило Артемовi з хлопцями!“ — А. i Прокiп повiз продавати пшеницю“... через те каже: „Отодi передо мною повстала проблема — як менi жити в такому становищi далi?“ Слова повставати. поставати означають „виникнути (виникати).“ — М. треба писати постає (виникає) питання: „Пiсля огляду виставки мимоволi постає те ж прикре питання. Пiдозрiвати.. — радiє старий“. У сучаснiй уснiй i писемнiй мовi цим дiєсловам надають невластивого значення: „Вiн не запiдозрював того. Повстати (повставати) й постати (поставати) Дехто не розрiзняє схожих слiв повстати й постати. „пробуджуватися (пробудитися) до активних дiй“.а спитати б — для кого. що виникає питання вiдповiдно до росiйського безособового спрашивается. Основне значення дiєслова повезти — „почати перемiщати що-небудь транспортним засобом“ („Порадились разом. „дiяти (подiяти) вороже до когось“: „I соромно менi вам зiзнаватися.“ (О.. ця помилка дуже часто трапляється в наших журналiстiв. повстання“. на думку не спадати ( „Менi й на думку не спадало. а в iнших випадках послугуватись дiєсловами пощастити. запiдозрювати. Повезти. а спитати б: чи їстиме вiн iз того хлiб?“ (iз живих уст). — М. поорано. §42. Довженко). §43.“ На жаль. Коцюбинський). спитати б: „Вiн усе мудрує над книжками. Слова постати. Головко). щоб не запiдозрили“ (Марко Вовчок). У тих випадках. — М.. поталанити („Еге-ге! поталанило менi. подякували хазяїновi“ (Панас Мирний). та й нiкому жати. а тому треба вдаватись до iнших українських висловiв: гадки не мати („Не журиться Катерина i гадки не має“. пощастити. що вона вже все знає“. Коцюбинський. у газетнiй фразi треба було написати: „.

вiн почав смiятися“.. що в першiй помилковiй фразi треба було сказати: „Отодi передо мною постала проблема. „Вона й вигляду не подала. „Досвiд передовикiв став швидко поширюватись“. що з туги постала“ (Леся Українка). В українськiй класичнiй лiтературi й фольклорi дiєслово почати виступає тодi коли мовиться про початок якоїсь дiї: „Коли почав орать. Почати (починати) й стати (ставати) Часто на письмi й в усному мовленнi надуживають дiєсловом почати (починати): „Одержавши цю звiстку. „Услышав это. той поширює межi вiчностi нашiй душi“ (Леся Українка). Галя начала плакать“. треба казати: „Вiн дає взнаки. а окремими предметами з маси“: „Зараз будемо вивчати. що образилася“. наче все розумiє“. навзнаки не давати (Словник за редакцiєю А. як на фронтi“ (О. „А Настя вже шiстнадцятий рочок починає“ (Марко Вовчок). „Вона й навзнаки нe дала. де цiлком природно звучать фрази: „Получив зто известие. Номис).„Теплоелектроцентраль“ (Остап Вишня). §47. „Ми розповсюдили в нашому селi багато примiрникiв Шевченкового „Кобзаря“ (з живих уст). Дiєслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає „розподiляти (розподiлятися) по багатьох мiсцях чи скрiзь. он начал смеяться“. що образилась“. Коли в фразi нема наголошення про початок 106 . Донченко). наче все розумiє“. ту пiсню безумну. в перших двох фразах треба було написати: „на тридцять примiрникiв бiльше розповсюдили журнал“. так у сопiлку не грать“ (М. „Нi. Грiнченка). Отже. свiжа iнiцiатива не поширюється з такою блискавичною швидкiстю. нiж вiдповiднi слова в росiйськiй мовi начать (начинать). §46. де слiд: „Iз нового року в нас на тридцять примiрникiв бiльше поширили журнал „Жовтень“. З цього видно. нe показывать вида перекладають: „Вiн показув вигляд. в масi чи просторi“: „Хто вiдкриває прийдешнiсть нашому почуттю. нiде доцiльна думка. Галя почала плакати“. як бур’яни розповсюджують своє насiння“ (О. Гончар). — хоч це дiєслово має далеко вужчу сферу вживання. Отак росiйськi вислови показывать вид.. Дiєслово поширювати означає „збiльшувати в обсязi. „Досвiд передовикiв став швидко розповсюджуватися по всiй областi“ . „Почувши це. навзнаки не давати Через незнання української фразеологiї дехто механiчно переносить в українську мову росiйськi вислови. Проте є давнi українськi вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. я покорити її не здолаю. Отже. Поширювати й розповсюджувати Дiєслова поширювати й розповсюджувати часто плутають i ставлять їх не там. аналогiчне значення має й зворотна форма цього дiєслова — поширюватися: „Мабуть. Показувати (подавати) вигляд — давати взнаки.“ §45. надаючи їм нiбито української зовнiшностi. але не суцiльною масою. Кримського).

як i в iнших аналогiчних випадках: „Чув Прохор. перебирати“ („Месники дужi приймуть мою зброю“. мабуть. у наведенiй вище фразi треба було поставити дiєслово призвести: „задавнена хвороба призвела до ускладнень. „Ой став козак цар-зiлля копати стала над ним зозуля кувати“ (народна пiсня). Тут треба було написати взяли участь. тому трапляються помилки. привести в рух. приймати пропозицiю — ухвалювати пропозицiю Недобре надруковано в однiй районнiй газетi: „У збиральнiй кампанiї прийняли участь не тiльки школярi. §49. й. А коли мовиться про щось таке.“. нема часу балакати. тодi послугуються дiєсловом призвести: „Рана загоювалась. як привести до пам’ятi. — Панас Мирний).дiї. — Леся Українка). — чи в таких висловах. замiсть вислову прийняти постанову краще користуватись тiльки дiєсловом ухвалити або постановити: „Учора на зборах ухвалили колгоспники вiдправити в Ленiнград вагон кавунiв та динь“ (О. що Зiнька брала участь у виставi“ (А. якщо присутнi на зборах поставились до запропонованого прихильно. а мовиться про якусь дiю взагалi чи про перехiд вiд одної дiї до другої. „давати комусь притулок. Узагалi. де воно має значення „одержувати. Приймати участь — брати участь. пригощати“ („Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу“. — приймай грошi“. „Ждала. Нагнибiда). „брати“ („Ну. Дiєслово привести ставимо в його безпосередньому значеннi: „I справдi: чому вона не йде? Ходiмо силою її приведемо“ (Панас Мирний). якщо пропозицiя стала резолюцiєю зборiв. — I. Донченко). 107 .. Скляренко). тодi наша класика й фольклор уживали дiєслова стати: „Стала вона до дiброви учащати“ (Марко Вовчок). „уважати за когось“ („То ви мене приймаєте за вiтрогонку?“ — I. Шиян). ждала козаченька та й плакати стала“ (народна пiсня). а звiдси й у живому мовленнi трапляється дiєслово присвоїти в невластивому йому значеннi: „Артистовi присвоїли звання заслуженого артиста республiки“.Шевченко). §48. закладу. Привести й призвести Дiєслова привести й призвести — дуже подiбнi одне до одного. — або в переносному значеннi — „породити“: „Один у другого питаєм. „забирати“ („Лаврiн пpийняв драбину“. Грiнченка). НечуйЛевицький). Присвоїти й надати У друкованих виданнях. §50.. й ухвалити пропозицiю. Отож. коли дiєслово привести виступає замiсть призвести: „Ця задавнена хвороба привела до ускладнень i трагiчного кiнця“. Дiєслово приймати буде слушне там. привести до рiвноваги тощо. „зачислювати до установи. що спричинилось до певних неґaтивних наслiдкiв. Нечуй-Левицький). але виснаження i застуда призвели до захворювання на туберкульоз“ (С. Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицiю. — Словник Б. — М. треба — схвалити пропозицiю. а й старi люди села“. органiзацiї“ („Приймали там мене в селi до комсомольських лав“. нащо нас мати привела? Чи для добра? Чи то для зла?“ (Т .

Гончар). тривалiшим“: „Нехай бог вiку продовжить“ (Ганна Барвiнок). Яновський). Продовжувати...Дiєслово присвоїти має в українськiй мовi два значення: „привласнити“ („Такий захланний. До росiйських висловiв продолжает noльзоваться. наш народ продовжиться в роду“ (П. вiдповiдним є значення й у дiєслова продовжитися (продовжуватися): „Наша знов оновиться країна. Вiдповiдно до цього треба ставити похiдний вiд дiєслова надати дiєприкметник наданий. Дiєслово присвоїти буде на своєму мiсцi в такiй фразi: „Авантюрник самочинно присвоїв собi звання заслуженого артиста. 108 . „Пошесть грипу продовжується“. Коцюбинський). товариства або визнати за свого“ („Ото ви присвоїли собi цигана. — а в однiй районнiй газетi було надруковано навiть таке: „Доярка Петрушак стоїть у колгоспi на доброму рахунку“. рахуватися.“ (О. бо дiєслова рахувати. вiн невтомно продовжує свої дослiдження“. — Словник Б. Тичина). але його вчасно викрито й належно покарано“. що так робити не можна“. продовжуватися. „вiн невтомно провадить далi свої дослiдження“ (або „невтомно дослiджує й далi“). точитися. слiд послугуватись дiєсловом надати (надавати). писати: продовження буде. — П. а я. Негаразд наприкiнцi частини оповiдання чи статтi. нiж iз паном рахуватися“ (прислiв’я). У деяких пiвденно-захiдних говорах дiєсловам числити. „Життя точилось своєю чергою“ (М. хоч мiг би вже й обiйтися без неї“. числити.„Продовжимо й тепер наше змагання“ (Ю. уважати Ще й досi трапляються такi вислови: „Я рахую. числила морщинки. „Незважаючи на великi досягнення. а навiть у белетристицi часто виступають слова продовжувати. числити. рахуватися. якщо їх мають друкувати в кiлькох номерах перiодичного видання. Коли мовиться про те. числитися. що комусь дано звання. далi тривати Не тiльки в сучасних публiцистичних творах. пiдробивши документи. що повкладалися над її очима“ (М. а не присвоєний. „Наша робота успiшно йде далi“. який забарвлює фразу небажаним неґaтивним вiдтiнком: „Наданим високим званням треба пишатись i не зганьбити його недобрими вчинками“. §51. ордени чи якiсь права. приклякнувши i спираючись лiктями на її колiнах. „Наша робота успiшно продовжується“. числитися та iменник рахунок — це тiльки математичнi поняття: „А було колись так. „Бабуня шептала молитву. Козланюк) i „прийняти до громади. Коцюбинський). продовжуватися: „Вiн продовжує користуватися моєю допомогою. Коцюбинський). що люди не знали. — слiд. Усi цi вислови — неправильнi. „Неспокiй однак триває довго“ (Леся Українка). проте спортом не особливо захоплювався. Для росiйського продолжаться український вiдповiдник — тривати (вiдбуватися. „Ранiше хоча хлопець i числився членом товариства „Спартак“. Дiєслово продовжити (продовжувати) означає українською мовою „зробити (робити) довшим. „Легше з ведмедем борюкатися. а вiн у вашому селi i краде конi“. як рахувати час“ (М. вiн ще навiть за нiмцiв присвоїв собi Ротову ниву пiд лiсом“. Грiнченка). §52. продолжает свои исследования в українськiй мовi є свої звороти з прислiвником далi й тим або iншим дiєсловом: „Вiн i далi користується моєю допомогою“. Рахувати. як завжди писалось: далi буде. „З тим треба числитися“. йти) з прислiвником далi або й без нього: „Пошесть грипу триває далi“.

— Українськоросiйський словник АН УРСР). що такi. патякати. — А. — Ганна Барвiнок) i лiчильник („У напруженiй тишi чiтко цокотiли лiчильники кенотронного апарата“. а не будiвель. розмiститися. Франко). Баш) i прикметник лiчильний (лiчильна машина. чи можу на тебе числити в тiм дiлi?“ (I. лeжaти Помилково думають тi. не талалаїти) про несприятливi умови. „Уважайте. розмiстити („Вiн розстебнув портфель i вийняв кiлька записних книжок. — Казка). людського колективу. отаборитись. Собко). розмiститися („Комсомольський клуб розмiстився в колишньому будинку пана пристава“. а дiвчина все мовчала“ (В. там не пхайся“.. Гончар). просторiкати. В iнших випадках треба вдаватись до дiєслiв розмiщати. расположенный. числити є ще в нашiй мовi синонiм лiчити („Де грошi лiчать. Номис). розташований цiлком вiдповiдають росiйським расположиться. — М. „Що менi вiтер.. „Мiсто Одеса розташоване на березi Чорного моря“. нiби українськi слова розташуватися. стати. що в перших фразах треба було написати так: „Я вважаю“. Глiбов). зрозумiлi українськi слова просторiкувати. — добродушно просторiкував Шандор“ (О. „Про доярку Петрушак iде в колгоспi добра слава“ (або „Доярка Петрушак має в колгоспi добру славу“). не балабонити. де напевно кажуть: „Тут треба не просторiкувати (або не патякати. розмiщатися. Нема нiякої потреби. „Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час“ (I. „На це треба вважати“. Яка потреба в цьому важкому старослов’янiзмi. отаборитися“. а й дiло робити“. талалaїти Дуже часто натрапляємо в газетних статтях на дiєслово розглагольствувати: „Тут треба не розглагольствувати про несприятливi умови. §54. — Я. i просторiкать заходився“ (Л. мiст тощо: „Бiля села була невеличка станцiйка. Шиян). i кажуть: „Наш завод розташований неподалеку вiд залiзницi“. стояти. Я знаю твоє гарне перо.. що я вам не давала руки“ (Леся Українка). „Пишається. тим бiльше. Розташуватися. Розглагольствувати й просторiкувати. балабонити. просторiкати: „Годi просторiкувати“ (М. а — дiло робити“. хто вважає. покладатися“: „Я задумав видавати мiсячник лiтературний. коли є природнi. де розташувався штаб полку“ (О.. старослов’янiзми вiддаляють мову газети вiд живого мовлення народу. не до речi вжитi. теревенити. — але сучасна українська лiтературна мова цього не допускає: „Вона сподiвалася. стояти („Село Келеберда стоїть на лiво109 . Номис). Iваненко). блокнотiв i довгих аркушiв паперу. Кобринська). Iз цього випливає.. що менi хвиля“. „Що ти розташувався тут. Це все вiн розмiстив на своїх колiнах“. сподiватися. нема їм лiчби“. отаборитися („От цар i отаборився над морем“. вiд якого походять iменники лiчба („Он бачиш поза зорями ще зорi. не любити“ (Н.. не теревенити. Кочерга). До дiєслiв рахувати. §53. як на базарi?“ (з живих уст). „Тяжко з батьком не числитись.числитися надається значення „уважати. тяжко й матiр. до того ж воно стосується тiльки людей. неначе пан. Дiєслово розташуватись означає „тимчасово розмiститися. що Марина почне говорити перша. Досвiтнiй). — О.

мулити. це — калька з росiйського совпадать. що вигад зiйдеться з правдою“. §57. — Ю. Панч). у перших двох фразах треба було написати: „Завод стоїть недалеко вiд залiзницi“. муляти. Тиснути. — М. Котляревський). то в болото тисне“ (М. — читаємо в однiй дисертацiї. Цих слiв i слiд додержуватись. §55. коли б ти знав. нашi внуки зазнають муки“. „Троянцi сильно наступали i тиснули своїх врагiв“ (I. ще трохи“ (Панас Мирний). горбатiв. се випадок нещасливий. Номис). Але i. Шиян). Кримського). цiлком збiгаються“. що дiєслова спiвпадати нема в українськiй мовi. 110 . страждання. „Свiй своєму лиха не мислить: як побачить на сухому. „Старий дедалi все старiв. — М. „Потерпiть. „Багато горя зазнала моя Саша. Коли дошкуляє взуття. Коцюбинський). — аж пальцi заклякли“ (М. замiсть того щоб творити без усякої потреби новi недоладнi слова на кшталт „спiвпадати“.“. — читаємо в одному сучасному художньому творi. що хвилюють зараз людство. §56. давити: „I червонi чоботи мулять“ (М. давити „Тиснуть гостроносi чоботи останньої моди“. що цiлком вiдповiдають значенням цього росiйського слова: збiгатися („Найближчий розгляд показує. Звичайно. як тяжко менi. Терпiти (потерпiти). муки“ є такi слова в українськiй мовi: страждати (постраждати) („Мiй дорогий. Коцюбинський). нiж те випливає з мовної традицiї: „Україна дуже потерпiла пiд час нiмецько-фашистської навали“.. Номис). одяг тощо. Як вiдповiдники до росiйського дiєслова потерпеть у значеннi „зазнати болю. Номис. Квiтка-Основ’яненко). українська класика й народне мовлення засвiдчують у дiєсловi тиснути iнше значення: „А сам же тисну нiж у жменi. А тим часом це дiєслово означає лиш „виявити терпiння протягом певного часу“: „Поживемо ще. то те трудить“ (Панас Мирний). страждати (постраждати). Натомiсть у нашiй мовi є слова. тодi наша класика й народне мовлення вживають дiєслова мулити (iнодi муляти). мамо. частiше жалiвся: то те болить. „Мiсто Одеса лежить (чи розкинулось) на березi. що ти за мене постраждав“. — З газет). — П. а тут iще я роблю їй боляче“. сходитись. — А. душити. — Леся Українка). потерпимо ще за грiхи нашi на сiм свiтi“ (Г. „Щось муляє пiд колiном“(Ганна Барвiнок). душити.му березi Днiпра“. „Комiр душить (давить) шию“ (Словник за редакцiєю А. Спiвпадати й збiгатися. що слова проповiдi i вчинки батющинi не зовсiм сходяться якось“. сходитись („Дивувались трохи. де науковий працiвник забув або не знав. лежати („Перед ним лежав на десятки кiлометрiв рiвний степ“. — вiн мовив навмання. не знав. зазнавати (зазнати) („Нашi дiди зазнали бiди. Цих дiєслiв i треба додержуватись залежно вiд тексту: „Україна дуже постраждала пiд час нiмецько-фашистської навали“. зiйтися („От бачиш. зiйтись „Моя точка зору не спiвпадає з думкою моїх колег“. зазнавати (зазнати) Дiєслову терпiти (потерпiти) надають iнодi бiльшого функцiонального значення. — Леся Українка). трудити. що погляди багатьох вчених рiзних країн на найважливiшi проблеми. трудити. Яновський)..

а звiдси в публiцистицi й дiловiй мовi дiєслово трапитись має тенденцiю поширюватися. Не знаємо. де вони мають виразнiший щодо часу характер. будь ласка. Дiєслово влаштувати вiдповiдає росiйському устроить: „Стефан Потоцький часто влаштовував урочистi бенкети й полювання“ (З. Коцюбинський). часом тихенько заплаче“ (Т. уявлення „А що уявляє собою це явище — випадок чи закономiрнiсть?“ — iнодi кажуть помилково. учинилась бiда. §59. то ми з Вами якось поладнаємо. уява. „На вiку. — П. яку ми називаємо уявою. §60. мов несамовита?“ — М. у фразi з сучасного художнього твору треба було написати: „Мулять (муляють) гостроносi чоботи. всi гострi хвилини в моїй уявi зв’язано з нiччю й дощем“ 111 . — хоч тут куди бiльше пiдходять: сталась. „Не так сталось. — М. поладнати. коли щось вiдбувалося чи вiдбулось у дуже вiддаленому часi: „Наталцi траплялись женихи“ (I. i пшениця“ (прислiв’я).Отож. тодi й прийду додому“. зчинитися („Тут гримнув залп. то краще користуватись дiєсловами: залагодити („Менi байдуже. — М. „Трапляється. замiсть правильного: „А що це за явище?“. учинитися У сучаснiй художнiй лiтературi. мов буря всiх крилом своїм торкнула“. бути. Маковей). що тут учинилося?“ — Панас Мирний). Там. що з нею й сталося“. зчинилося таке. Рильського). а тепер їдьте зi мною на весiлля“. зчинилась. скоїтися („Що там скоїлося вчора межи вами. як на довгiй нивi. являти. переходячи за свої значеннєвi межi й поглинаючи iншi дiєслова. де якась подiя. У нашiй класичнiй лiтературi й живому народному мовленнi дiєслова траплятися. Тичина). Котляревський). всього трапляється: i кукiль. скоїлась. — Панас Мирний. а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось: „Чудно.. Кажуть i пишуть. залагодити. Донченко). а надто якесь лихо вiдбулись не так давно. заладнати. поладнати („Ну. полагодити („Справу свою завтра полагодите. полагодити Таку саму тенденцiю поширюватись i поглинати iншi слова виявляє дiєслово влаштувати. Уявляти. що Олександра прибiгла до нас. бо доки ви будете дурницi витiвати. а я дивитися!“ — Переклад М. Уявляти собi щось може тiльки людина внаслiдок дiяльностi її мозку. наприклад: „Учора з моїм братом трапилася бiда — попав на вулицi пiд автомашину“. А коли йдеться про справи. — треба шукати iнших пiдхожих слiв: статися („Жiнка занедужала. коли я буду в Чернiговi“. Тулуб). — О. заладнати („Це треба заладнати. щодо грошових справ. надто коли воно буває пов’язане в реченнi з iменником справа: „Коли влаштую всi справи. Шевченко). коли хочуть висловити дiю. трапитися стоять звичайно тодi. звiсно. як вiн залагодить справу“.“ §58. Трапитися. зчинитися. учинитися („Скажiть менi. Улаштувати. неозначену в часi. скоїтися.. — Приповiдка). „Заремба влаштував її з допомогою Ковiньки в конторi депо“ (О. як гадалось“. „А що являє собою (або становить) це явище?“. Коцюбинський). Коцюбинський). статися.

„А мати спати не лягала. — I. а навiть про звичайний лiтак“. — то враз вiдчуємо певну вiдмiннiсть у змiстi. „Димарi в моїй уявi встають. а о (про) мус“. ждати. що кобила сива. що не покладалось надiї на прихiд гостей. наче мова мовилася про когось iншого. ждати й дiєсловом сподiватися є деяка семантична рiзниця. в сподiваннi: „Вiн простояв перед дверима в чеканнi двi години“. бачите. Ходить. кажуть: „Тут ходить не о (про) волю. iтися (iдеться). чи додому вернеться“. -З живих уст). мовиться ось про що“. дожидати. але до цього не готувались. „Не мав Бородавка жодного уявлення про тактику i стратегiю“ (З. коли є свої. Якщо в першiй мовиться лише про дожидання. ждати є абсолютнi синонiми. Тулуб). як нема“.(Ю. Номис). українськi: мова мовиться („Батько промовив тi слова так спокiйно. що прихiд гостей. iдеться („Тут iдеться. Такi фрази краще й природнiше побудувати.. сподiватися Дiєслова чекати й дожидати. слiд уникати таких висловiв iз вiддiєслiвними iменниками. мова мовиться. а в фразi „Я не чекала нiкого до себе в гостi“ вiдчувається. у тiм сила („Не в тiм сила. 112 . але: „Мiй дiд не мав нiякого уявлення не то що про космiчний корабель. у тiм сила За польською мовою. Нема потреби запозичати з iнших мов слова. а Друге й третє — здебiльшого в говорах Лiвобережжя. користуючись дiєприслiвником: „Вiн простояв перед дверима. дочку вечерять дожидала“ (Т. як у чеканнi. мовитись („Тут. то бiда. що вiн таки повернеться“. мiж ними нема нiякої значеннєвої рiзницi. надто в пiвденно-захiдних говорах України. що ти прийдеш“. про що мовилось вище. Сказати „Дiд не мав уяви“ не можна. — З живих уст). сподiваючись на те. може. а в тiм. рiч у тiм („Не в тiм рiч. А от мiж дiєсловами чекати. але в лiтературнiй мовi їх однаково широко вживають: „Олександра давно вже зварила вечерю i чекала чоловiка“ (М. подекуди. рiч у тiм. тiльки й того.“ (В. „Не на тебе ждать я буду“ (Леся Українка). й був сподiваний. Якщо вiзьмемо двi фрази: „Я чекала на тебе“ i „Я сподiвалася. крiм дожидання. мовитись. Нечуй-Левицький). вчувається ще й надiя на прихiд. що вiн таки повернеться“. — Приказка). що в хатi пiч. Коцюбинський). Надарма не в мiру ретельнi працiвники редакцiй часом виправляють дiєслово дожидати на чекати: в цьому нема нiякої потреби. бо уява в нього була. що не везе“. Шевченко). Яновський). „Я залишилася в сподiваннi. §61. яку надає українська мова дiєслову й дiєприслiвниковi над вiддiєслiвним iменником. що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України. дожидати. У фразi „Я не сподiвалась нiкого до себе в гостi“ (Леся Українка) мовиться про те. Сосюра). чекаючи двi години“. Пам’ятаючи про перевагу. як привиди ласкавi. Чекати. тiльки вона не створила уявлення про лiтак. Тому й кажемо: „Наша уява не може ще охопити сьогоднi всiєї величi майбутнiх мiжпланетних польотiв“. а не про нього“. „Я залишилася.. §62. то в другiй. — М.

А в цей час невидимий сон.було б замiнено росiйськими активними з дiєприкметниками з суфiксом -вш-. а звороту не затужавiлого зерна — не затвердевшего зерна. що струшують зi своїх крилець воду. вiддiєслiвнi прикметники й пасивнi дiєприкметники Вiзьмiмо такий уривок iз художнього твору одного з вiдомих стилiстiв сучасної української прози М.. що. пoтемнiлi в жалобi трави. ставшая в чьем-то окне. велетенськi шоломи копиць. що причаївся в узголов ’ї на другому покосi. що завтра стануть сiном. i соняшник вогника пiд косарським таганком. потемнiлi вiтряки вiдповiдали б пoтемневшие травы. беру з нього свою зiрку та й навпростець полями поспiшаю в село.Роздiл 5 ДIЄПРИКМЕТНИКИ 1. що струшують зi своїх крилець воду. я згадую далеке вечiрнє стависько. Стельмаха: „I тепер. що зайшли в туман. i пофоркування невидимих коней. що причаївся в узголов’ї на другому покосi. Активнi дiєприкметники.. українськi дiєприкметники з суфiксом -л. останнiй срiбний дзвiн коси i перший скрип деркача. проживши пiввiку. минувши потeмнiлi вiтряки. який вигляд мав би цей уривок у перекладi росiйською мовою. Можна напевно сказати. I над усiм цим свiтом. що струшують. — а крiм того. починались би активними дiєприкметниками: зашедшие в туман. що всi цi пiдряднi речення. в яку на все лiто повходили м’ята. Чом так вiдрiзняються граматичнi форми українського ориґiналу й росiйського перекладу? Тому що форм активних дiєприкметникiв iз суфiксами 113 . а цвiтуть собi. i дитячий схлип рiчечки. Уявiмо собi. що стала в чиємусь вiкнi. стряхивающие со своих крылышекeк воду. та й не журяться. У цьому довгому уривку ми бачимо низку пiдрядних речень: що зайшли в туман. ще не затужавiлого зерна. павинi вiчка. торкається повiк i наближає до мене зiрки“. тонкий посвист дрiбних чирят. дiєприкметники з суфiксом -л-: потемнiлi. що стала в чиємусь вiкнi. щоб радiснiше жилося добрим людям. не затужавiлого. пoтемневшие мельницы. Навiть далекий вогник на хуторi бiля мiстка теж здається менi зорею. я входжу в синє крайнебо. притаившийся в изголовье. де пахощi сiна злегка притрушує туман i дух молодого. зворотам потемнiлi трави. сяють найкращi зорi мого дитинства. I здається менi. замiсть описових конструкцiй що зайшли.

Щоб легше було зрозумiти сказане. в другiй фразi слово лежачу виконує функцiю невластивого українськiй мовi активного дiєприкметника. як ти страждаєш прикутий“. делаемый. Стельмаха. вiдчує. бо тут слово питущий — вiддiєслiвний прикметник.i -вш. нi стрункостi. Розгляньмо ще такий приклад: „Питущого й близько не пiдпускай до комори чи каси. -ющ-. що п’є некип’ячену воду. отже. Так сказати по-українському можна. що вийде: „Людина. простоту й утруднюють вимовляння незграбнi спроби живосилом застосувати в українському реченнi невластиву форму активного дiєприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповiдання: „Нам важко бачити тебе прикутим i страждаючим“. — М. питуща некип’ячену воду. Це можна зробити двома способами — або користуючись описовою формою пiдрядного речення: „Людина. — або вдаючись до дiєприслiвника: „Людина. це нiскiльки не порушило нi мелодiйностi ритму. — В. до яких мусимо вдаватися замiсть активних дiєприкметникiв iз зазначеними вище суфiксами. що передає постiйну властивiсть п’яницi. як дiєприкметники.немає в українськiй мовi. неприродно. Нехода). Можна за попереднiм прикладом поставити замiсть страждаючий дiєслово: „Нам важко бачити. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. Тут виникає слушне питання: чи ця особливiсть української мови — уникати вживання форм активних дiєприкметникiв — не обмежує наших можливостей вислову? Чи описовi конструкцiї. не обтяжують фрази. її конче треба перебудувати так. щоб у нiй не було активного дiєприкметника питущий. горде комсомольське плем’я. затужавiлi. що втратили дiєслiвнi ознаки (час i вид) i означають уже не дiю. Але ми знаємо багато слiв iз суфiксами -ущ-. а роботяще!“ — Т. Хiба цi словa не є активнi дiєприкменики? Нi. I навпаки — як псують милозвучнiсть. невмирущий („Слався. можна скористуватись i вiддiєслiвним прикметником: „Нам важко бачити тебе прикутим i стражден114 . але зрiдка трапляються вiддiєслiвнi прикметники з суфiксами -им. невмируща молодiсть моя“. -яч-. бо проп’є все“. — I. Кожний. -ом. не пiдкочуйтесь до мене з чаркою“. Кучер). може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. -ющ-. трудящий. що лежала на пiдлозi“. а сталу властивiсть когось чи чогось. й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дiєприкметникiв iз суфiксом -л. що втратив ознаки дiєслова й має постiйну властивiсть — лежати. Шевченко) тощо. У першiй фразi слово лежачий є вiддiєслiвний прикметник. питущий („Я — не питущий. п’ючи некип’ячену воду. що походять вiд дiєслiв: лежачий („Лежачого не б’ють“. -ящ. Так сказати по-українському не можна. хто хоч трохи знає українську мову. що така фраза звучить по-українському дико.(невiдомий чоловiк). це вiддiєслiвнi прикметники. -ач-. а треба: „Павло пiдняв монету. через що фраза звучить важко. штучно. простоти викладу авторової думки.-ущ-. не позначаються кепсько на стилi викладу? Як бачимо з наведеного на початку статтi уривка з твору М.(невгасима любов). що також утратили ознаки дiї й набули постiйної якостi. получаемый. роботящий („А трудяще. А спробуймо лиш надати цьому слову функцiю активного дiєприкметника й подивiмося. а чепурне. порiвняймо двi фрази: „Пiд лежачий камiнь вода не тече“ й „Павло пiдняв лежачу на пiдлозi монету“.— потемнiлi. Немає в українськiй мовi й форм пасивного дiєприкметника тeпepiшнього часу на зразок росiйських читаемый. Номис). стрункiсть.

Бажаючий — що (котрий.у росiйськiй мовi. пiдшукавши вiдповiдний прикметник.. 2. не мiняючи змiсту фрази. можна. в кутку“ (Б. зазначали. не порушуючи милозвучностi української мови.. вдатись до описової конструкцiї: „Усi. порiвнювана величина. Вiд деяких дiєслiв уживаються паралельнi форми: одягнений — одягнутий. а тому треба добрати способу. щоб уникнути в наведенiй фразi штучного дiєприкметника бажаючi.“. — порожнi рукави обвисли перебитими крилами. зазначали важливiсть поставленого питання“ або „Пiд час обговорення доповiдi всi промовцi зазначали. Ми знаємо з попереднього. українська мова знає описову форму: получаемый результат — наслiдок. якi) бажають узяти участь в екскурсiї“. Як зазначалось вище. що її (або — яку) порiвнюють. Як це зробити? Можна. Українська лiтературна мова однаковою мiрою засвiдчує обидвi цi форми. висловитись iнакше. що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: „В козацькому 115 . є багато рiзних способiв. -тий. можна скористуватись описовою конструкцiєю: „Усi товаришi. як ми бачили вже. виступаючи. що в росiйськiй мовi передається активними дiєприкметниками.“ Як бачимо. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄПРИКМЕТНИКIВ §1. Тим. пасивнi дiєприкметники виконують у реченнi здебiльшого функцiю означення: „В накинутiй на плечi сiрячинi. якщо вiн утворюється з суфiксом -ува-. Але пасивний дiєприкметник нерiдко буває й частиною складеного присудка: „За вiйну вiн був чотири рази поранений“ (I. в українськiй мовi дуже поширеними є пасивнi дiєприкметники на -ний. Замiсть пасивних дiєприкметникiв iз суфiксом -ем. сравниваемая величина — величина. Часто буває можливо замiнити активний дiєприкметник пасивним дiєприкметником вiд того ж дiєслова. що форма активного дiєприкметника не належить до рис української мови. Узяти хоч би прикметник охочий — вiн цiлком вiдповiдає тому поняттю. який) бажає — охочий Часто можна натрапити на таке оголошення: „Бажаючi взяти участь в екскурсiї. — вiн стояв пiд стiною. Замiсть описової конструкцiї можна iнодi поставити пасивний дiєприкметник недоконаного виду.: одержуваний наслiдок. Харчук). Пасивнi дiєприкметники Як уже зазначалося. що його (або — який) одержуємо. кому потреба протокольної точностi. правильно й точно передати те. затягнений — затягнутий.. замкнений — замкнутий.ним“. повиннi записатися в мiсцевкомi“.. 3. що виступали (або — брали участь у виступах). що (котрi. Волошин). щоб. Iнколи можна замiнити активний дiєприкметник дiєприслiвником вiд того ж дiєслова або iменником iншого кореня: замiсть неправильно складеної фрази „Пiд час обговорення доповiдi всi виступаючi товаришi зазначали важливiсть поставленого питання“ можна сказати: „Пiд час обговорення доповiдi всi товаришi. -юва.

а лише про короткий. коли наявнiсть дiї треба зберегти. що (котрий. бо йдеться не про тривалий вiдпочинок. Качура)... вiдпочивальник. Цим прикметником можна передати думку й у згаданому оголошеннi: „Охочим узяти участь в екскурсiї слiд записатися в мiсцевкомi“.таборi по-старому не чути було нi спiвiв. у якому нюанс дiї треба зберегти. §2. робiтники. взявши прикметник вiдсталий: „У нашому колективi не повинно бути вiдсталих“. як то буває пiд час вiдпустки в будинках вiдпочинку. §3. але можна обiйтись i без неї. Вiдпочиваючий..“.. що (котрi. який) вiдстає — вiдсталий „У нашому колективi не повинно бути вiдстаючих!“ — читаємо в районнiй газетi й бачимо потребу виправити неприродне для української мови слово вiдстаючих. Можна виправити на описову форму: „У нашому колективi не повинно бути тих. i лишається тiльки дивуватися. Воно буває доречним тiльки тодi. Проте словом вiдпочивальник не можна безоглядно послугуватись. якi) вiдпочивали пiд час обiдньої перерви. цебто втратило характер дiї. Вiд цього фраза набуває бiльшої стрункостi. вiдпочиваючи На Українi. якi) вiдстають“. тимчасовий перепочинок. нiж коли побудувати її з пiдрядним реченням: „.“. щороку вiдпочиває багато трудящих у рiзних будинках вiдпочинку. коли виконує в фразi функцiю iменника. що виконує тут функцiю iменника. змiстовних лекцiй самодiяльних концертiв“. чому воно не витиснуло остаточно на сторiнках наших перiодичних i неперiодичних видань словесного покруча вiдпочиваючий. нi крикiв. а нашi газетярi й досi не можуть знайти путнього вiдповiдника до росiйського слова отдыхающий i пишуть: „У цьому будинку дуже кепсько органiзованi розваги вiдпочиваючих: не буває екскурсiй.органiзовано розваги вiдпочивальникiв“. що вiдпочивають“.. Слово вiдпочивальник увiйшло до наших Українсько-росiйського й Росiйськоукраїнського словникiв АН УРСР. що (котрi. не виїжджали з табору охочi молодцi помiрятися з паном козацькою силою“ (Я. який) вiдпочиває... отож фразу слiд перекласти або пiдрядним реченням: „Робiтники. — або дiєприслiвником: „Вiдпочиваючи пiд час обiдньої перерви. зокрема в Криму i Карпатах. Для цього треба вжити вiд дiєслова вiдпочивати iменника вiдпочивальник: „. як перекласти українською мовою таке росiйське речення: „Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали интересную лекцию“? Тут слово вiдпочивальник не пiдiйде. Вiдстаючий — що (котрий. наприклад. Але можуть бути випадки.розваги тих.. 116 . У цiй фразi також можна легко обминути невластивий українськiй мовi активний дiєприкметник вiдпочиваючих.

117 . тямовитий. хоча треба виходити вiд дiєслова знатися. що (котрi. неодмiнна супутниця всiх пoдорожнiх“. Подорожуючий — що (котрий. Передусiм упадає в очi невластива українськiй мовi форма активного дiєприкметника — знаюча. нiби українське. незугарно переклавши росiйську фразу: „3десь нужен знающий человек“. де автор допустився подвiйної помилки. звернувшись до описової форми: „У руках у нього була сiточка. не замислюючись над тим. якi) подорожують“. тямовитої. слово пануючий суперечить духу нашої мови. звабливий. Пануючий чи панiвний? До наших нових словникiв поряд iз природним. цебто — „тямити на чомусь“. Цю фразу можна було б замiнити описовою формою: „Тут треба людини. в основному — пануючими вiтрами“ („Колгоспне село“). привабливий. Мiж цими двома словами нема нiякої значеннєвої рiзницi. неодмiнна супутниця всiх. виходячи з мовних традицiй. тямкий „Тут треба знаючої людини“ — прочитали ми в одному оповiданнi. тямить)“. панiвна висота. захопливий.. завжди додержуватись тiльки словa панiвний: панiвна думка. — або скористуватись одним iз прикметникiв -захопливий. „Панiвним класом у Київськiй Русi були феодали: князi i бояри“ („Iсторiя української лiтератури“). слово. котра) знається (розумiється. який) подорожує — подорожнiй „В руках у нього була „авоська“. скористувавшись близькими за значенням прикметниками. принадний Газетну фразу „Особливо захоплюючi i привабливi подорожi повз Днiпровi кручi“ можна виправити кiлькома способами: поставити замiсть дiєприкметника захоплюючi дiєслово: „Особливо захоплюють i приваблюють подорожi повз Днiпровi кручi“. й так висловитися: „Тут треба тямущої (тямyчoї. який) знається. принадний: „Особливо знадними й привабливими є подорожi. §5. як важко вимовити по-українському це. неодмiнна супутниця всiх подорожуючих“. тямущий (тямучий). — або скористувавшись прикметником подорожнiй: „Була сiточка. панiвнi вiтри тощо. А тим часом цю фразу вiн мiг би написати й правильно. який) захоплює. звабливий. а по-друге.§4. тямкої) людини“. обумовлена дiєю рiзних сил.. її створено вiд дiєслова знати. — написав один автор повiстi для школярiв. Знаючий — що (котрий. що (яка. милозвучним словом панiвний проник дiєприкметник пануючий: „У Чорному морi спостерiгається складна система течiй. знaдливий. (розумiється тямить). знадливий.“. §7. тому слiд. а можна. Захоплюючий — що (котрий. привабливий. знадний. §6. знадний.

Працюючий — що (котрий. Початкуючий — початкiвець „На вечорi виступили з читанням своїх творiв початкуючi письменники“. iн. . трудяка („.. замiнити дiєприслiвником: „Працюючи на новому верстатi. Галан).Це був справжнiй трудяка“. „Налагоджуємо культурний зв’язок свiдомостi мiльйонiв трудiвникiв“.. Смолич).. „Опублiкування першої книги початкiвця — свято не тiльки для читача.. Iнодi помилково замiсть слова працiвник уживають iменник робiтник: „Серед робiтникiв цього науково-дослiдного iнституту є кiлька кандидатiв i докторiв наук“. Слово робiтник позначає трудiвника тiльки фiзичної працi. автор якої не знає. але й для старшого письменника“. Воронько). трудар.. Є ще iменник спiвробiтник. трудовик. — О. веселi i радi вiльних полiв трударi“.“. який) працює — трудящий. початкiвець-художник. — Я. отож у другому реченнi треба написати: „Велика увага придiляється навчанню трудящої (трудової) молодi“. — В. трудар(„Ми в комсомольськiй бригадi вийшли в степ на зорi — юнi. що вiдповiдно до росiйського вислову начинающий писатель (художник. Довженко). „Моя хвала трудiвникам незнаним. працiвник („Працiвники заповiдника мали що показати нашiй вибагливiй екскурсiї“. невтомний трудiвник“. — надруковано в газетнiй замiтцi. прикметником трудящий (або трудовий): „Трудяща ластiвка край берега лiтала“ (Л. Грабовський. композитор тощо) в сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi вживається слово початкiвець: початкiвець-письменник. Слово трудящий можна ставити й у значеннi iменника: „Лiто — найкраща пора для вiдпочинку трудящих“.. Але нi в першому. можна висловити цю фразу й описовою конструкцiєю: „Робiтник. Iменник працiвник буває й вiдповiдником росiйського работник („Величезну кiлькiсть працiвникiв преси можна було тут бачити тiльки в першi днi процесу“.§8. 118 . Отож. — Ю. — П. Стельмах. який вiдповiдає росiйському сотрудник є близьким за значенням до українського працiвник — „трудiвник розумової працi“. Замiсть слова працюючий у значеннi прикметника можна скористуватись вiдомим. що цей дiєприкметник можна.“ — П. робiтник не був добре обiзнаний iз його властивостями“. й розумової. що цiлком можуть замiнити форму працюючий: трудiвник („Це. я сiв у тритонку до шофера Н. Ле).. нi в другому. напевне спросоння обiзвався дятел. Не слiд забувати й iнших iменникiв. -М. §9. який) працював на новому верстатi. Ми бачили вже. а працiвник — i фiзичної. початкiвець-композитор i т. нi в третьому значеннях воно не дається до використання. для молодого автора. — I. пpaцiвник Слово працюючий трапляється в значеннях активного дiєприкметника („Працюючий на новому верстатi робiтник не був добре обiзнаний iз його властивостями“). не був добре обiзнаний iз його властивостями“. для лiтератури. Глiбов). тpyдiвник. Еллан). прикметника („Велика увага пpидiляється навчанню працюючої молодi“) та iменника („Лiто — найкраща пора для вiдпочинку працюючих“). у помилковiй фразi слiд було сказати: „Серед працiвникiв (або — спiвробiтникiв ) цього науково-дослiдного iнституту.. нiтрохи не порушуючи загального змiсту. що (котрий.

“. потопельник „Ви стрибатимете. газет. Iван.. Утопаючий. мов потопельник.. зворушливий. поблизу їздитиму.. — або послугуючись дiєприслiвником: „Утопаючи. слiд звертатись до природних прикметникiв: зворушливий („В оповiданнi про яснi днi дитинства було щось зворушливе“. а iнодi й художнiх творiв. Не тiльки з стилiстичних мiркувань. Козаченко). що бачимо й у нашiй класичнiй лiтературi: „. яке рябiє на сторiнках журналiв. Качура). потопаючий. рятуватиму втопаючих“. попливла“ (М. „Хвилююча краса тут сприймається серцем будiвника“. потопаючи.)“. як потопельник. що (котрий. що втопав (котрий. Бажан). — замiсть „потопаюча дiвчина“.“. Горького). який) утопає (потопає). непогано виходить: „Утопальник хапається за соломинку“. а й щоб не набридати читачевi або слухачевi й не пантеличити їх цим незграбним словом. животрепетний У нашому поточному мовленнi слово хвилюючий рiдко трапляється в ролi активного дiєприкметника. Усе це можна сказати й про слово-синонiм потопаючий: „Щури першi тiкають iз корабля. Можна..закинуте. глухе мiстечко лежало. як у цiй фразi: „Колись хвилюючi багатьох слова нинi втратили свою первинну силу“. Цю фразу можна перебудувати. зберiгаючи її змiст. У цьому випадку активний дiєприкметник утопаючий звучить неприродно. бентежний („Якийсь теплий.. — де треба правильно висловитись так: „Слова.§10. — Переклад iз М. який утопає). звiсно. удавшись до описової конструкцiї з пiдрядним реченням: „Iван... який) потопає“. — В. й тут скористуватись описовою конструкцiєю: „Той. утопальник (потопальник). збудний (збудливий). Але вiзьмiмо ще таку фразу: „Утопаючий хапається за соломинку“. бо тут слово утопаючий виступає в ролi iменника. — читаємо в одному сучасному оповiданнi. До речi. що (котрi. що.. Хвилюючий — що (котрий.“.. — або й дiєприслiвником: „Утопаючи. але це слово часто трапляється й з функцiєю дiєприкметника: „Утопаючий Iван хапався посеред рiчки за будь-що“. Вiд дiєслова потопати можна також утворити iменник потопальник: „Потопальник щиро дякував за порятунок“. втратив характер дiї: „Художник майстерно показав у своїй картинi хвилюючий прояв материнської любовi“. що (котрий.. кiлька разiв ще виринала на поверхню води“. „Третя частина книжки — це хвилююча розповiдь про подвиг“. а я. який) хвилює. є iменник потопельник — вiдповiдник росiйського утопленник. творячи вiд дiєслова вiдпочивати iменник вiдпочивальник? Далебi. — замiсть „iз потопаючого корабля“. Чому б у такому випадку не вжити українського iменника вiд дiєслова утопати — утопальник.“ Це слово виступає раз у раз у значеннi прикметника. У цiй фразi дiєприкметник утопаючий виконує функцiю iменника. що втопає (котрий. жи119 . хапається. — але це трохи змiнює змiст фрази... — Я. „Худа печаль i довга туга. бентежний. а не дiєприкметника. бентежний сум стискав її серце“. Слiсаренко)... хоч i створено його вiд дiєслова хвилювати. §11. як це вже робили. „Дiвчина. у чорному баговиннi“ (О. збудний (збудливий) („Збудний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у нiздрях“. якi) колись хвилювали багатьох. який утопав. хапається.

Кримського).вотрепетний („Дуже цiкава животрепетна новина“. „Третя частина книжки — це бентежна розповiдь про подвиг“. краще! 120 . „3ворушлива краса тут сприймається серцем будiвника“? Безперечно. — Словник за редакцiєю А. анi почуємо в народному мовленнi. Хiба не досить цих зразкiв. якого не знайдемо нi в нашiй класицi. i хiба не краще зазвучали б наведенi на початку фрази в такому виглядi: „Художник показав у своїй картинi зворушливий прояв материнської любовi“. щоб уникати або й зовсiм вiдмовитись вiд цього штучного невдалого витвору.

. из похода идущего. „I зваривши обiд.. не мавши нi дiла.. По-українському слiд казати не „По закiнченню роботи треба прибрати своє робоче мiсце“. Квiтка-Основ’яненко). склавши. Дiєприcлiвники йдучи. не так же мене. нiж в українськiй. 121 . на мысли волку спало“. приказки й приповiдки ряснiють дiєприслiвниками. у шлюб уступаючи“ (Г. „Коли закiнчу звiт. „Благословите же меня. якось у байцi I. коня ведущего. Маруся заливалася слiзоньками.“. слiд правильно. що востаннє бачить свого Василечка“ (Г. рано вставши.“. коли замiсть невластивого українськiй мовi активного дiєприкметника стоїть дiєприслiвник. не „При читаннi вголос треба правильно наголошувати слова“. уступаючи походять вiд давньословянських активних дiєприкметникiв. руки. Kpиловa: „Увидя то. при. Наша класична лiтература й живе народне мовлення. я перевiрю. Квiтка-Основ’яненко). якi зникли в сучаснiй українськiй мовi. — але рiдше. Наведемо кiлька прикладiв: „Чого сидiти отакеньки. я перевiрю. Звiсно. правильно наголошуй. молодим оженившись“ (М. треба прибрати“.“. як у попереднiх прикладах. з походу йдучи. а з додатком: „Прошу тебе. „Коли читаєш уголос.“. а — „Читаючи вголос.. i подавши на стiл. коня ведущего и оружие несущего“. коня ведучи й зброю несучи“ ( „Материалы и исследования“ П. замiняючи ними вiддiєслiвнi iменники з прийменниками пo. в брак вступающего“. як мужа мого. да не так меня.“. ниви“ — замiсть: „Жовтiли спiючi ниви“. „Благословiть же мене. треба прибрати.. „Доброго здоров’я пивши!“ (з живих уст). ведучи. нi розваги?“ (Марко Вовчок). примiром. Такi явища iнколи трапляються й у росiйськiй мовi. але збереглися в росiйськiй. не „Пiсля зaкiнчення звiту я перевiрю його ще раз“. не заморозь меня. має далеко бiльше вiд неї дiєприслiвникiв. коня ведучи. не зморозь мене. Ще частiше користується українська мова дiєприслiвниками. пiсля. пiснi. — як написав сучасний поет. Номис). Чубинського). де дiєпpиcлiвник iнколи пов’язується не з пiдметом. казки.. Цiкавi випадки бувають у зразках народного мовлення. прислiв’я.. как мужа моего. а — „Закiнчивши звiт. вiдгадувавши певно. „Не кайся. спiючи.. будучи бiднiшою на дiєприкметниковi форми проти росiйської. цi фрази можна побудувати й так: „Пiсля тoго як закiнчиш роботу. несучи. у цiй фразi: „Жовтiли. де цi речення звучали б у перекладi так: „Прошу тебя. У попередньому роздiлi про дiєприкметники ми вже бачили тi випадки. а — „Закiнчивши роботу..Роздiл 6 ДIЄПРИСЛIВНИКИ Українська мова..

— цебто працювала й не звертала уваги на свою старiсть. по одержаннi тощо. коли треба саме його.. бiльш до речi буде поставити сполучник дарма що: „Дарма що стояло тихе. незважаючи. сонячне безвiтря — листя трiпотiло на деревах уздовж шляху“ (Ю. люди добрали способу вчасно закiнчити жнива. ми цього лiта вчасно закiнчили жнива“. не вважаючи на свою старiсть“ (I. ми цього лiта вчасно закiнчили жнива“. тут мовиться про те. — пише одна районна газета. бо годi не дивитись на дощi. не зважаючи. Трапляються часом такi випадки. 1. а не прийменникiв незважаючи. але так висловитись тут не можна. замiсть прийменника незважаючи. поралась проворно. Не дивлячись. хоч i було це їй тяжко. що. наприклад: „Вiн iшов навпростець. Нечуй-Левицький). — бо в цьому реченнi мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини. невважаючи. Франко). ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДIЄПРИСЛIВНИКIВ §1. Захар Беркут був iще сильний i кремезний“ (I. якi зводять нанiвець природну красу нашої мови.. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампiв на зразок при виконаннi. Так само слушним може бути й дiєприслiвник не зважаючи: „Не зважаючи на особи“ (Українсько-росiйський словник ДН УРСР). а про те. незважаючи на веселий вечiр. дарма що „Не дивлячись на дощi. Iнодi. ходила вона швидко. стало журно“ (В. Козаченко). що дiєприслiвник не дивлячись узагалi не може бути в українськiй мовi. Можна в таких випадках послугуватись iншим схожим прийменником — невважаючи: „Невважаючи на глибоку старiсть. коли вони йдуть. отож. жвава. Цей сполучник можна було б поставити в наведенiй на початку фразi замiсть недоречного там дiєприслiвника не дивлячись: „Дарма що були дощi. не вважаючи. як людина йде. З цього не треба робити висновок. Смолич).Таке широке вживання дiєприслiвникiв надає українськiй мовi легкостi вимовляння й мелодiйностi. Так само може бути потрiбний i дiєприслiвник не вважаючи: „Маруся була проворна. невважаючи. Сергiєвi. треба було замiсть дiєприслiвнйка не дивлячись поставити прийменник незважаючи. 122 . хоч i йшли дощi. як ось у фразi: „Коли Леся вийшла. не дивлячись нi на кого“ (з живих уст).

У Лесi Українки читаємо: „Уже минуло з того часу аж три довгi роки“. Узгодження iменникiв iз числiвниками Як вiдомо. як правильно сказати по-українському: два вихiднi днi чи вихiдних днi? Адже вiдомо. що навiть добре володiють українською мовою. iменники теж стоять у називному вiдмiнку множини: „Як у дiвчини тiєї славнi трудоднi. якi. три. пробуду в мiстi днiв зо два. подїi. чотири. тодi вiдповiдний iменник треба ставити перед ними в родовому вiдмiнку множини: рокiв чотири не бачив я брата. часто постає питання. з числiвниками. три. але чи узгоджуються так само й прикметники з iменниками при вiдповiдних числiвниках? Аналiзуючи твори наших класикiв. цебто коли останнє число — два. коли вони стоять у називному вiдмiнку. 2. бачимо. поставила кожному нову хату“ (I. Iз дробовими числiвниками iменники стоять у родовому вiдмiнку однини: „Оживали образи. а тiльки приблизну. так вона чотири лiта сниться все менi“ (А. Копиленко). що обидва варiанти мають пpaвo на iснування. бачимо. з останнiми числами — п’ять i далi — родовий вiдмiнок множини: двiстi сорок п’ять карбованцiв.Роздiл 7 ЧИСЛIВНИКИ 1. починаючи вiд п’яти. iменник стоїть у родовому вiдмiнку множини:„П’ять маленьких дiток сплять“ (переклад Лесi Українки). чотири. три. „Оженила старших п’ятьох синiв. що з числiвниками два. Узгодження прикметникiв з iменниками при числiвниках Для багатьох людей. з числiвниками два. Малишко). коли вони стоять у називному вiдмiнку множини. чотири показують не точну кiлькiсть. Коли числiвники два. тодi буде називний: сто сорок два карбованцi. Зi складеними числiвниками вiдмiнок iменника залежить вiд останнього числа. Нечуй-Левицький). три. повиннi були стертись за пiвтора десятка рокiв“ (О. прикметник у називному вiдмiнку множини 123 . належнi до них iменники також стоятимуть у тiм же вiдмiнку. чотири. здавалось. цебто прикметник може стояти в називному й родовому вiдмiнках множини.

або порядковi („Я встав о сьомiй годинi ранку“). двоє. Збiрнi числiвники В українськiй мовi часто вживаються збiрнi числiвники обоє.використовує I. а лиш приблизно назвати перiод мiж двома годинами. коли кажуть про людей: „У салонi їх дожидало троє людей“ (Леся Українка). 4. десятою й одинадцятою. парубок рябий та я“ (Марко Вовчок). — недопущенна рiч. 124 . — замiсть — „Зараз перша година ночi“ тощо. дванадцятеро тощо. десятеро звертаються. четверо. Нечуй-Левицький: „Знайшла два невеличкi горщечки“. Числiвник обоє можна вживати тiльки тодi. що по-росiйському буде: в пять часов. як у росiйських висловах в пятом часу. цi обидвi форми є паралельнi. коли йдеться про чоловiка й жiнку: „А iдiть лишень сюди. де має бути абсолютна точнiсть. До числiвникiв двоє. У цих фразах порядковi числiвники п’ятiй. кожний може користуватись ними вiдповiдно до вподоби. а точно визначену годину. Тут конче треба твердо стати на бiк якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кiлькiснi числiвники („Я встав у сiм годин ранку“). а вислiв „о другiй годинi дня“ перекладається „во втором часу дня“ i „в два часа дня“. в одиннадцатом. i питає: „Скiльки зараз годин?“. Виходячи з цього. треба питати не „Скiльки годин?“. а — „Перша година ночi“ тощо. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творiв М. вiдповiдно до росiйських висловiв в пятом часу. Такий паралелiзм у справi означення часу. кажуть. з Кракова“. Смолич). „обоє рябоє“ (приповiдка). в одиннадцать часов. „Завтра об одинадцятiй на мене чекатиме iнженер“ (Ю. те саме бачимо в I. 3. У своїй белетристицi й публiцистицi я волiю ставити в таких випадках прикметник у називному вiдмiнку множини: „Чотири вiрнi товаришi не зрадили його й тут“. одинадцятiй означають не промiжок часу мiж двома годинами — четвертою й п’ятою. троє. що мають тiльки множину:„Нащо тобi аж троє ножиць?“ (iз живих уст). Коцюбинського: „Рiвно о пiв до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню“. Шевченко). а — „Котра година?“. Якщо треба сказати не про точно означений час. казати не „одна година ночi“. — замiсть — „Котра година?“. Чуємо iнколи: „Зараз година ночi“. Наша мовна традицiя стоїть за порядковi числiвники: „О п’ятiй годинi виїхали ми з монастиря“ (М. Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий вiдмiнок прикметника: „Два-три далеких пострiли давали вiдчувати цю тишу“. Кiлькiснi й порядковi числiвники часу I досi ще багато хто не знає. як треба точно означити час. Коцюбинський). та йдiть обоє“ (Т. Отже. троє. — а також коли вони поєднується з особовими займенниками: „Нас було четверо: бiлявий та чорнявий чоловiки. Тобiлевича: „Два невiдомих менi товстющих пана приїхали з оцим листом. — та з iменниками. Навiть в Українськоросiйському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельнi вислови: „не пiзнiше трьох годин“ i „не пiзнiше третьої години“.

або пiв до сьомої як це ми вже бачили в фразi з твору М. 5. самi В українськiй мовi числiвники один. в годину весь пожар залив“ (I. а не приблизний час. однi мають або кiлькiсне значення: „З одного вола двох шкур не деруть“ (прислiв’я). а про їхнiй вiк. бо тут iдеться не про кiлькiсть людей. Коли мовиться не про означення часу доби. витративши на це дiло сiм годин“ (iз живих уст). Не дробовi числiвники. або чверть до сьомої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. а батьки кудись пiшли“ (з живих уст). одна. Котляревський). „От ми й узялися перевiряти рахунки з десятої ранку аж до сiмнадцятої дня. а цiлi. „Зосталися самi вишкварки“ (М. Дробовi числiвники часу передаються вiдповiдним дробом iз прийменником на до половини години: чверть на третю. сама. чи з прийменниками до або за. то хiба наїсися?“ (казка). як у росiйськiй мовi: „Он выбежал в одном белье“. коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома. саме. — з прийменниками на або до. Отож авторам наведених вище двох фраз слiд було написати: „Вона вийшла в самому жакетi“. саме. коли буде половина години: пiв на сьому. а не „Я прийду о п’ятiй годинi“. Шевченко). тридцять на другу або тридцять до другої. Українська класична лiтература й народне мовлення в таких випадках користувалися здебiльшого займенниками самий. за двадцять друга або двадцять до другої. а про кiлькiсть часу. Але цi числiвники не мають значення займенникiв самий. сама.в одиннадцатом. а навiть у художнiх творах: „Вона вийшла в одному жакетi“.Артемовський). одне. „Самi дiти в хатi сидять. як билиночка в полi“ (Т. „Самi старi залишилися в селi“. без нiчого як щодня їсти. треба ставити з тими ж прийменниками за попереднiми правилами: десять на другу. тодi слiд користуватись кiлькiсними числiвниками: „Як ось iз неба дощ полився. Однак трапляється читати не тiльки в сучасних газетних i журнальних статтях. витрачену на якусь роботу чи дiю. Гулак. Дpyгий та iнший Слово другий буває українською мовою порядковим числiвником („А в другий раз пройшла не глянувши на нього“. бо фраза з висловом в одному жакетi дає змогу припускати. що залишилися в селi. — Леся Українка) або. Отож росiйську фразу „Я приду в пятом часу“ треба сказати по-українському: „Я прийду на п’яту годину“. Глiбов). 125 . „Ой одна ж я. §2. Коцюбинського. „Однi старi залишилися в ceлi“. зрiдка. — бо це означає вже точний. Один. тодi слiд ставити перед порядковим числiвником прийменник на: „Ой сплю годину. й а вже повертає та на третюю“ (С. подiленої на 24 години. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛIВНИКIВ §1. сплю i другую. самi: „Самий борщ та борщ. що жiнка носить часом i по два-три жакети. однi. самi. самий. Номис). — або значення займенника якийсь: „В однiй долинi пiд горою високий явiр зеленiв“ (Л. що означають кiлькiсть хвилин якоїсь години. одна.

синонiмом займенника iнший („Сам вiн не знав, не мiг сказати, а другi з
нього смiялись“, — М. Коцюбинський). У сучаснiй українськiй мовi повелося
вживати цього слова тiльки як порядкового числiвника, користуючись для
другого значення займенником iнший: „Вiйна є продовження полiтики iншими засобами“. Часом цим займенником надуживають i ставлять його там,
де без числiвника другий не обiйтись: „Вiд цього берега до iншого буде
не бiльше як двадцять метрiв; невже не перепливеш?“ Тут неодмiнно треба
поставити слово другий: „Вiд цього берега до другого...“, — бо в рiчки два
береги — один i другий. Займенник iнший iнколи надає фразi характеру вiддаленостi: „Де на iнших берегах i ростуть кущi, а тут, у нас, — голiсiнько“
(з живих уст).

§3.

Пара й кiлька

„Позич менi на пару днiв грошi“; „Зустрiнемося через пару днiв“, — чуємо iнколи в розмовах, а зрiдка читаємо й на сторiнках сучасних художнiх
творiв. Так сказати по-українському не можна, а слiд: „Позич менi на кiлька день (днiв) (на два-три днi, на якi два днi) грошi“; „Зустрiнемось через
кiлька день (днiв)(через два-три днi, через якi два днi)“.
Числовий iменник пара треба ставити при iменниках, що позначають
однаковi речi — пара чобiт , пара бiлизни („Йому Дiдона пiдослала... штани
i пару чобiток“. — I. Котляревський), людей, чимось мiж собою пов’язаних
(„Цвiт лине, лине i закриває закохану пару“. — Леся Українка) , худобу („Ой
на тобi пару волiв лисих“. — „Материалы и исследования“ П. Чубинського).

126

Роздiл 8

ЗАЙМЕННИКИ
1.

Деякi вiдмiнковi особливостi

Особовий займенник я, стоячи в знахiдному вiдмiнку з прийменником про
може мати два значення: „Вони говорили про мене“, — цебто мовилося про
мою особу, — i „Про мене, що вони собi там говорять“, — цебто менi байдуже,
що там мовиться. „Про мене, хоч вовк траву їж!“ (приказка), — цебто менi
байдуже чи менi однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвiйнi мiй, твiй, його, її, наш, ваш, їхнiй
часто стоять у знахiдному вiдмiнку з прийменником на, вiдповiдаючи росiйським прислiвникам пo-моему, пo-нашему: „А на мене, — говорю, — то я б iз
малою дитиною розмовляла“ (Марко Вовчок); „Панас Кандзюба хвилювався
найбiльше. — А що? На моє вийшло“ (М. Коцюбинський); „Не вийде, Пане
ляше, на ваше“ (приказка).
Слiд запам’ятати оригiнальний український вислiв iз прийменником на та
означальним займенником самий у знахiдному вiдмiнку — на саму згадку, на
саму думку: „Сухi губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку“ (М.
Коцюбинський), — замiсть якого iнодi помилково пишуть: при однiй думцi,
при однiй згадцi.
У роздiлi про iменники ми вже принагiдно бачили, що за українською
мовною традицiєю дiйова особа в реченнi, виражена iменником чи займенником, звичайно стоїть у називному вiдмiнку, а не орудному, як часто буває
в росiйськiй мовi. Недобре звучить по-українському така, наприклад, фраза:
„Головну увагу мною придiлено таким явищам“, — а слiд: „Головну увагу я
придiлив таким явищам“. Так само неприродно звучить цитований уже вислiв з одного сучасного оповiдання: „Щось нове, не звiдане нами“, — замiсть
якого краще сказати: „Щось нове, що не звiдали ми (чого не зазнали ми)“.
Вiзьмiмо речення з твору С. Васильченка: „Такого отруйного нуду нiколи
не зазнавав я, як тої пам’ятної травневої ночi“, — i подивiмося, що з нього
вийшло б, якби письменник поставив дiйову особу я в орудному вiдмiнку,
як те зробив автор попереднього вислову: „Такого отруйного нуду нiколи
не зазнано мною, як тої пам’ятної травневої ночi“. Речення втратило свою
природну еластичнiсть i стало незграбне...
Означальний займенник усе, поставлений у мiсцевому вiдмiнку, з прийменником по становить образний вислiв по всьому, рiвнозначний висловам
127

кiнець усьому, з усiм пoкiичено: „А тепер уже пo всьому. Тепер я спокiйна“
(I. Франко).

2.

ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКIВ

§1.

Воно — вiн, вона

Особовий займенник середнього роду воно може вiдповiдати роду того
iменника, якого вiн заступає („Послухає моря, що воно говорить“. — Т. Шевченко), а в деяких випадках може й не вiдповiдати, заступаючи iменники
чоловiчого або жiночого роду: „Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж
таке молоде та дурне“ (Словник Б. Грiнченка). Тут займенник воно поставлено замiсть iменника чоловiчого роду, щоб висловити тим певну зневагу.
„Куди їй замiж? Хто її вiзьме? Таке ж воно недорiкувате, ще й негарне до
того“ (з живих уст). У цiй фразi займенник воно виступає замiсть iменника
жiночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати iменники чоловiчого й жiночого роду
також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось:
„Гомонить вiн до мене, а я усе мовчу. Воно помiж народом пленталось, та
й бачило доволi... говорить до мене, а я усе соромлюсь“ (Ганна Барвiнок).
Уживають цього займенника й тодi, коли мовиться про невiдому, лиху особу:
„Чую — а воно вже в комору залiзло й шарудить там“ (iз живих уст).
Займенник воно може й не заступати iменникiв, виконуючи в реченнi
функцiю частки, вiдповiдно до росiйського слова это у висловах типу что это
за штука: „А що ж воно таке?“ (Леся Українка); „I що воно за серце отаке
дурне: яких подруг знайшла — Ониську та бабу Середиху“ (А. Головко).

§2.

Їх i їхнiй

Займенник їх звичайно є родовим або знахiдним вiдмiнком множини вiд
займенника вони: „Товкло б їх отак головами!“ (М. Рубашов). Цей займенник
трапляється iнодi й у функцiї присвiйного займенника, тотожного до займенника їхнiй: „На їх окраденiй землi“ (Т. Шевченко). Проте нинi в художнiй
лiтературi й живому народному мовленнi перевага надається присвiйному займеннику їхнiй: „Батьки нiколи не знають того, що одбувається в душi їхнiх
дiтей“ (А. Кримський); Їхня кров ще гаряча на ранах, їхнi рани горять ще в
огнi“ (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелiзму, який не поширює наших мовних
можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашiй поточнiй уснiй i
писемнiй мовi додержуватись присвiйного займенника їхнiй: „У їхнiй сторонi
й зимою сонце“ (Леся Українка).

§3.

Що, який, котрий, которий

У багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисцi з уст матерi, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слiд ставити той чи той
займенник iз цих трьох — що, який, котрий. Дехто вважає, нiби вiдповiдно
до росiйського слова который треба скрiзь на початку пiдрядного речення
128

як пса. уживати однаково до людей i до речей тощо. нехай би зваживсь котрий!“ (М. вживаємо що до людей i до речей: „Бiжи. Справдi.. 129 . „Которий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати. „Край дороги. Коцюбинський). сi двi дороги перед нами стане. В українськiй мовi є й займенник которий — тотожний до котрий. що чорнiї брови“ (народна пiсня). я вже десь бачив“. Iншим здається. яке) й котрий (котра. — а займенниками який (яка. мiг би йому три гради турецькiї дарувати“ (iсторична дума). Котра з цих двох нам судиться дорога?“ (Леся Українка). котре) можна користуватись тiльки в запитаннях: „Яка в тебе мета?“. -е) може бути синонiмом до якийсь(якась. тимчасом як займенника що можна. Займенник котрий (-а. котра любить козака“ (народна пiсня). тимчасом як у нашiй класицi й фольклорi вiн траплявся часто: „Часом несподiвано до мене забiжить котора дiвчина з будинку“ (Марко Вовчок).ставити тiльки займенник що. „Дай менi сокиру. Коцюбинський). „Котра зараз година?“. або перемога. мовляв. бiжи. що займенник який стосується тiльки речей. коню. таку й стрiв“ (М. що стояла на розi вулицi. Номис). з гори кам’яної до тiєї дiвчиноньки. Усi цi здогади не мають пiд собою реального ґpyнту. але його майже не чуємо в сучаснiй лiтературнiй мовi. що в коморi лежить“ (iз живих уст). лежав бiлий пiсок i пересипався на вiтрi“ (М. ворон. „Або погибель. а котрий — людей. Те саме можна сказати й про займенник який: „Який їхав. I точнiсiнько те саме можна повторити про займенник котрий: „Та нещаслива та дiвчинонька. якесь): „Поклав би на мiсцi. якою котився вiз.. наприклад: „Людину.

130 .

Виключно. нiж у росiйськiй. — виглянувши крiзь вирву вiкна на перехрестя. яким надуживають нашi науковцi й публiцисти. Де тiльки навчився? — iз заздрiстю сказав Iгор“. єдино („Мене судити могли б єдино тiльки королi“. читаємо: „Нiчого ви не знаєте! — нетерпляче перебила вона“ (Леся Українка). — читаємо в медичнiй статтi. — Я. в нерешительности. Розумiється. Коцюбинський). Однак деякi сучаснi автори забувають про це й пишуть: „Олена Iванiвна стояла в нерiшучостi в коридорi“. Баш). с удовлетворением. Прислiвник виключно штучно створене чи скальковане слово. бiльш пiдхожi. Копиленко). „заздрiсно (заздро) сказав Iгор“. тiльки. 2. „Ото лається. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛIВНИКIВ §1. природнi слова. щоб пiдкреслити сказане: „Вiн їв самий тiльки черствий хлiб“. собацюга. Загальнi зауваження В українськiй мовi далеко бiльше вживаються прислiвники. Грiнченко). „Гармашi не вiдстають. винятково. Котляревський). в цих фразах далеко краще було б написати: „стояла нерiшуче в коридорi“. „У вiтринах крамниць Таня заздрiсно розглядала красивих. — I. Наприклад. — Б. хоч є ще й iншi. „Гафiйка раптом почервонiла i нерiшуче стояла“ (М. задоволено промовив Чумаченко“ (О. Крiм наведеного вище тiльки. 131 .Роздiл 9 ПРИСЛIВНИКИ 1. є ще винятково ( „З усiма вiн чемний i винятково ввiчливий“. де вони часто поступаються перед конструкцiями з прийменниками й iменниками назразок с нетерпением. великих ляльок“ (О. або. суто („Пiднести їй на болячку ту суто золоту гiллячку“. хоч важко почути щось подiбне в живому народному мовленнi й класичнiй лiтературi. де було б: „Вiн їв самий черствий хлiб“ („Вiн їв тiльки черствий хлiб“). суто. Гончар). єдино „Вiн їв виключно черствий хлiб“.

що не мaє рiчки“: Такi неукраїнськi вислови ми читаємо iнодi тiльки в дiлових паперах. доти й Багiров поводився спокiйно“ (О. завдальшки. зараз смiх звучить“ (В. Цих висловiв не знає українська народна мова. завгрубшки. проте рибу має“ (з живих уст). коли не бiльш“ (О. завбiльшки. Отже. негайно“: „Ходiм зараз до матерi“ 132 . глубиной. „Сам той Ох на корх заввишки. тепереньки. для росiйських висловiв длиной. „Намисто було завгpyбшки як моє“ (Словник Б. доки не наївся“ (М. яких i слiд додержуватися в писемнiй та уснiй мовi. як до тiї греблi. „Я поти ждав її. Грiнченка). в ширину. высотой. цю хвилину. а часто й прийменником на та iменником вiддаль (вiддалення) або вiдстань: „Тепер обличчя обох були на вiддаленнi якихось три чвертi метра“ (I. а доки з поти. сидiли в очеретах дикi качки“ (Словник Б. поки слiдчий не поцiкавився“. тепер. завтовшки. Франко). а користувались iншими прислiвниками: „Роги по аршину завдовжки. як це часом. Доки — доти. глибиною. „Яма завглибшки була вже двадцять i два сажнi“ (I. зaвглибшки. толщиной. завглибшки. нинi. „Наша рiчка. „На вiдстанi пострiлу“ (Українськоросiйський словник АН УРСР). Українська класика й народне мовлення надають прислiвнику зараз вузького значення — „цiєї митi. завбiльшки. „Поти все вередуватиму. Росiйський вислiв на расстоянии може передаватись українською мовою не тiльки прислiвником завдальшки. завтовшки „Кiмната була довжиною вiсiм метрiв. глибиною подекуди аж до семи метрiв. а навiть у статтях i в художнiй лiтературi. „Так завдальшки. Номис). прикрашає тепер наше мiсто. доки не прийшла аж увечерi“. Зараз. Плачинда). вишиною. хоч i неабияка там завширшки. Довжиною. Грiнченка). Не слiд перемiшувати цi спарованi прислiвники й ставити доти з поки. взаємозалежнi: „Доти лях мутив. не знала їх i наша класика. поки й поти чуються в фразах як спарованi. Кулiш). Стороженко). „Поки Рось зоветься Россю. Гончар). „Камiнь такий завбiльшки. Днiпро в море ллється. поки — поти Прислiвники доки й доти. роблять: „Слава продавця росла й ширилася доти. шириною чотири й висотою три метри“. Чуття мови пiдказує неприроднiсть такого сполучення. поти серце українське з панським не вживеться“ (П. шириною. зaвгpyбшки. аж поки купиш ласощiв“ (Г. в длину. §3. тепера. Ле). а на сажень борода“ (Леся Українка). Квiтка-Основ’яненко). ниньки Прислiвник зараз витискує останнiм часом прислiвники тепер. нинi: „Де гули набої. теперечки. заввишки. як де є хата велика“ (казка). величиной. хтозна для чого. завширшки. Сосюра).§2. шириной. завширшки. заввишки. висотою. завдальшки. на расстоянии маємо українськi вiдповiдники — завдовжки. „У нас зараз весна“ (С. Проте мiж цими прислiвниками є деяка значеннєва рiзниця. „Ставок. „Доки на передовiй було спокiйно. §4. товщиною — завдовжки.

„Їх смольний дух п’янить мене i нинi“ (М. бути рiднею. щоб вищий мати зрiст“ (М. що й у наведених на початку фразах iз сучасної лiтератури краще було б. а так само й у наших словниках бачимо слова навшпиньках i навшпиньки. а коли мовилося про час. Тичина). „Герман Гольдкремер устав нинi дуже злий“ (I. Зрiднi — бути (доводитися) родичем. Коцюбинський). навзаводи. якого нема в українськiй мовi й який є невдалою калькою з росiйського сродни. „його жiнка — то рiдна сестра вiдьми!“ (з живих уст). що не звiльнилися ще вiд впливiв iдеалiстичних концепцiй“. Тим-то й у фразi науковця треба було написати: „рiдна сестра (родичка. Таке ж закiнчення й у слова навшпинячки. Рильський). 133 . тепера — вiдповiдник до росiйського теперича й ниньки — вiдповiдник нынче. — Л. до чого вiн доживсь“. §6.. що означає те саме: „Старiшi на лавках. Українська мова. рiдний брат (рiдна сестра) комусь або чомусь. Гончар). рiдний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь. Рильського). Є ще слово навшпинячки. нинi смiх звучить“. наввипередки. Навшпиньках чи навшпиньки? У сучаснiй українськiй лiтературi.“. З цих прикладiв випливає. теперечки „Теперечки дивись. так у четвер“ (приказка). Рильський). якби замiсть недоречного тут прислiвника зараз стояли iншi. а тепереньки — неволя“.. що друге. наввиринки. вдається до дiєслова з iменником або з прикметником та iменником: бути (доводитися) родичем. яка властива людям. — Народна пiсня). бути piднею. а молодi позаду стають навшпинячки“ (переклад М. що не мають нiякої значеннєвої рiзницi: „Я навшпиньках пройшла до першого ряду крiсел i сiла на першому вiльному мiсцi“ (I. друге слово має закiнчення -и дуже характерне для українських прислiвникiв: наввипинки. §5. У фольклорi трапляються ще й такi прислiвники: тепереньки („Ой колись була розкiш-воля. Глiбов). Франко). навперемiнки тощо. Перше слово набуло закiнчення -ах за аналогiєю до росiйського вiдповiдника на цыпочках. нинi: „Не тепер. яке має всi права на iснування. „Повз материне купе кожному хотiлося пройти навшпиньки“ (О.(М. „У нас тепер весна“. а може. навшпиньки поставали. й на те. „щоб краще бачити. У цiй фразi трапився прислiвник зрiднi. користувалися словами тепер. родичi Читаємо в одному науковому творi: „Така хибна провiдна думка автора книжки — зрiднi тiй плутанинi. що оце триває. — чи самим iменником: „Вони йому — родичi: дiдового сусiда молотники“ (жартiвлива приповiдка). Так яке слово правильнiше — навшпиньках чи навшпиньки? Гадаю. щоб передати це поняття. саме в цьому текстi потрiбнi слова: „Де гули набої. Хорол-рiчка не та“ (П. Вiльде). рiдня) тiй плутанинi. „Зараз я пiду“ (Леся Українка). „Не той тепер Миргород.

законним. Одноразово й одночасно Чуємо iнколи в радiопередачi таке дивне повiдомлення: „Одноразово працює pадiостанцiя „Maяк“ на хвилi. що „одночасно працює радiостанцiя „Маяк“. Саме тому М. з цiлковитою (з повною. добрий знавець української мови. наприклад: „до вибору робочих швидкостей аґреґатiв передовi механiзатори пiдходять обґрунтовано. а далi не сподiвайтесь постiйної фiнансової допомоги“. учасник вiйни. Але є ще український прислiвник напохватi. Ленiна).. „Можна сказати з незаперечною пiдставою. Коцюбинського: „Багато читаю. Рильського бачимо прислiвник пiдставно: „Клопотався вiн. бо має пiд собою за пiдставу закон. чи воно має свiй нюанс? Якщо вислiв з незаперечною (з цiлковитою. Обґрунтовано. позичити грошi. але не зумiло правильно висловити. пiдставно У публiцистицi й дiловiй мовi часто трапляються слова обґрунтовано.§7. що писала це клопотання. функцiонують не раз i не два чи три.“ По-українському це означає.. Головко). цiлком пiдставно й законно“ („Моє i наше“). — держали напохватi“ (А.. з незаперечною) пiдставою. запивав вином i розповiдав безперестану“ (Л. Гончар). а постiйно. то цього не можна сказати про слово обґрунтовано: адже якесь клопотання об’єктивно може бути й мало обґрунтованим через юридичну непiдготованiсть особи. що передає те саме поняття. наприклад: „Вам можуть дати субсидiю тiльки одноразово. зокрема й „Maяк“. Так сказати поукраїнському можна. Смiлянський). Очевидно. налигачi на худобу. хоч усiм вiдомо. й разом iз тим — цiлком пiдставним. iнакше кажучи. 134 . §9. нишпориш по шухлядах? Треба. як це бачимо хоч би з такої фрази в М. „Чикаленко одночасно їв. I. бо пiд руками велика бiблiотека та багато газет та часописiв на всяких мовах“. Слово пiдставно. §8. мiшки на зерно. Рильський.. Пiд рукою i напохватi „Нащо ти ото шукаєш по кiмнатi. Та ось у „Вечiрнiх розмовах“ М. наше радiомовлення хотiло сказати. бо дає змогу точнiше висловити думку й має свiй загальновiдомий антонiм — безпiдставно. що третiй з’їзд Рад вiдкрив нову епоху всесвiтньої iсторiї“ (переклад iз творiв В. з цiлковитою (з пoвною. що радiостанцiї взагалi.“ („Pадянська Україна“). що й вислiв пiд рукою в переносному значеннi: „Ще завидка понаготовляли кожен собi сокиру чи лома. Слово одночасно означає. нагадати про щось. Одноразово можна допомогти комусь. — читаємо в одному сучасному оповiданнi. або. де спиняємо увагу читача на висловi пiд рукою. з пoвною) пiдставою — близький значенням до прислiвника пiдставно. з незаперечною) пiдставою. що pадiостанцiя „Maяк“ працює чомусь тiльки один раз. — не зайве. що якась дiя вiдбувається в один час з iншою дiєю: „Одночасно пробитися всiм пiдводам — неможливо“ (О. Чи це маловживане слово пiдставно — цiлком рiвнозначне попереднiм висловам. щоб усе потрiбне було в тебе пiд рукою“. поставив тут цей прислiвник. вiдоме й ранiше в українськiй мовi.

де прислiвник так в аналогiчних фразах — дуже поширений: „Эти явления замечались и раньше. що ми не бачили. що саме й є вiдповiдником росiйських висловiв по счету. по мере:„Все подавалось нiби видавцем“ (I.“ — читаємо в одному оповiданнi. Якщо речення не являє собою логiчного завершення щойно сказаного. мають. виростав у голодi та холодi. тодi краще послугуватися прислiвником отак: „Отак жив Чiпка. Так iдеш собi лiсом. По рахунку чи видавцем? „Вiн давав їй грошi по рахунку. рiс. чи в’їхали вже в лiс. що воно — таке характерне для нашої народної мови. з якої треба черпати свiй практичний словник нашiй лiтературi.“. як це бачимо в творi I. а висловлює загальнi мiркування. а це вчора раптом приїхав“ (iз живих уст) цей — прислiвник стоїть до речi. то цього не скажеш про таку фразу. Так. §12. будучи дуже схожi одне з одним. тому. видимо. що тут треба поставити тiльки слово так. рiзнi нюанси. Ми спинились над цими двома словами. щоб не тринькала їх дарма“. коли бачиш. як це бачимо в першiй фразi: „Усякi бувають дива. проте. але чомусь не задовольняє слово так на початку другого... пiдо впливом росiйських зразкiв. мы наблюдали.. взяту з сучасної белетристики: „Туди вона i глянути боїться: раптом побачить там когось iз землякiв“. що й у наведеному на початку реченнi бiльше пасувало б слово отак: „Отак iдеш собi лiсом. Нечуй-Левицький). звiсно. §11. У цьому розумiннi сказати по рахунку нiяк не можна: це буквалiстичний переклад росiйського по счету. Якби друге речення починалося ствердженням певної подiї чи явища. що йдеться не про папiрець-рахунок. 135 . Вiдбувається це. — читаємо в одному фейлетонi. а про те. чи їдемо ще селом. Нечуя-Левицького: „Пан не згоджувавсь брати назад того поля.. тодi слово так було б на своєму мiсцi. Наприклад (примiром).. ану (ж) Не завжди слушно ми користуємося прислiвником раптом. Так воно й стояло цiле лiто толокою“. Так чи отак? „Усякi бувають дива. iдеш собi лiсом.. тим бiльше. — тимчасом як у реченнях „Темрява була така густа. про яке нiби забули автори. Так. а що як.. що раз у раз натрапляємо в художнiй лiтературi й публiцистицi на фрази з початковим словом так замiсть отак. пов’язанi певною мiрою з усiм попереднiм текстом. еще в прошлом году. якi.“ Iз цього видно. де з попереднього тексту здогадуємося. примiром. про що мовилося в першому.Не слiд забувати це слово в певних випадках. що давано їй грошей небагато. Раптом. Якщо в фразi „То цiлий мiсяць не було його. Тут мало б стояти слово видавцем. §10. Усе нiби гаразд у цих двох реченнях.. у злиднях та недостачах“ (Панас Мирний). ощадно. це був лiс“ вiдчуваємо.“ Прислiвник отак iнколи буває синонiмом слiв наприклад. на пiдставi якого давалося жiнцi грошi.

Тичини. Щоденно. залишивши слова типу щоденно для тих випадкiв поетичної творчостi. Коцюбинський). як ранений птах“ (М. Коцюбинський).Прислiвник раптом. скiльки припускається можливiсть дiї або появи когось. „Ходив я в садочок щодня виглядати“ (Л Глiбов). Копиленко). на посту“ (П. §14. Шпорта). Уперто чи наполегливо? „Завод уперто працював далi. „Споконвiку Прометея там орел карає. як це бачимо в наведенiй цитатi з творiв П. „Я можу пiти туди. Тичина). гаряча сталь!“ (Я. 136 . що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову. дарма що прикметник щоденний — дуже поширений: „Оце такий мiй щоденний наїдок“. у наведенiй вище невдалiй фразi краще написати: „Вона й глянути боїться: ану (або — а що як) побачить там когось“ . §13. „Василь — людина напoлегливa. але далеко рiдше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислiвника щоденно. неґативної функцiї. Усi цi чотири слова мають однаковiсiньке значення. коли постає питання. коли ритм вiрша потребує саме цього слова. тодi краще користуватись висловами а що як. а що як нiхто ще не повернувся й хата — замкнена?“ (з живих уст). хоча в той день не капало навiть i сонце блищало часом крiзь хмари“ (М. Мабуть. щодня. Отож. трудовита“ (О. що день божий добрi ребра й серце розбиває“ (Т. Шевченко). Те саме можна сказати й про прикметники впертий i напoлегливий: „Упертий. — читаємо в однiй газетнiй статтi. як свиня“ (з живих уст). щодень. бо вiн надає дiєслову. щоб учасно виконати почесне замовлення“. слiд додержуватися слiв. „Для величних будов Батькiвщини. щоднини Слова щоденно. У такому текстi прислiвник уперто не пiдходить. який щоденно на будовi. що живуть у народi. для майбутнього щастя — щоднини лийся. враз. щодень ми часто чуємо в народному мовленнi. що слова щодня. як i рiвнозначнi прислiвники зненацька. щодень. таким буде слово напoлегливо. нараз. дуже схожих мiж собою. як краще сказати — щодня чи щоденно. наприклад: „Барометр уперто показував „дощ“. ану (ж): „Пiду я до Бондаренкiв — ану ж Петро вже приїхав“ (iз живих уст). А коли йдеться не стiльки про несподiванiсть дiї. якого стосується. хiба тiльки з тою рiзницею. Чи не забагато в нас однакових прислiвникiв. указує на несподiвану дiю або наяву когось чи чогось: „Раптом усе затихло“ (Леся Українка). „Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикнула. лийся. щодня. щоднини ми бачимо в нашiй класицi й сучаснiй українськiй лiтературi: „Я єсть той. вносить плутанину. У наведенiй на початку фразi дiєслово працювати вимагає прислiвника з позитивним значенням.

села. тодi слiд користуватися прийменником у (в): „У Києвi на риночку ой пив чумак горiлочку“ (народна пiсня). в — на Iнколи виникає питання. в розпач. Росiйському вислову дом в три окна вiдповiдає український — будинок на три вiкна. а не позаминулорiчний. „Кидається у свою стихiю“ (O. „Вихiд у мiсто“ чи „Вихiд до мiста“? Узагалi. а не в позаминулому роцi. коли мовиться про рух у напрямi мiста. коли визначається час за роком. а не в 1970 роцi. Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вiрити в себе. Гуцало) . коли йдеться про дiю чи перебування в чомусь. Так само слiд казати торiк. Як сказано вище. селища. Гончар). Павличко). Вершигора). Рух до примiщення позначається дiєсловами з тим i з другим прийменником: „Уваливсь у хату“ (П. коли описують процес перетворення: „звiвся нi на що“. де рух або дiю скеровано до предметiв. Кулiш). У реченнях. „у липнi“. а не в минулому роцi. коли мовиться про мiсяцi року: „у сiчнi“. тодi пiсля них може стояти замiсть прийменника до — у (в): „Ми їздили на ярмарок у Косiв“ (М. а вислову дом в пять этажей — будинок на п’ять поверхiв. тодi треба ставити прийменник до: „Через кiлька днiв Ковпак вилетiв до Москви“ (П. ставиться прийменник у (в):„Вiн ступив у сад“ (Є. — або з iменником у мiсцевому вiдмiнку. а не прийменником у (в) з iменником у мiсцевому вiдмiнку: ближче буде до нашої мовної традицiї цього року. 1970 року. прийменником у (в) з iменником у знахiдному вiдмiнку послугуємось. середовищ або мовиться про абстрактнi поняття. вдаватися в тугу. треба користуватись родовим вiдмiнком iменника. позаторiшнiй.а також на позначення переходу з 137 . У (в) — до. Проте. Рильський).Роздiл 10 ПРИЙМЕННИКИ 1. аналогiчнi будуть i прикметники — торiшнiй. . а не в цьому роцi. а не минулорiчний. позаторiк. „Смерть зайшла до хати“ (Д. Якщо мета руху в певному напрямi супроводжується ще додатковими поясненнями. Рильський). „у п’ятницю“. який прийменник треба ставити — у (в) чи до: „Я поїхав у Київ“ чи „Я поїхав до Києва“. Прийменник на вживають також. „Закрадається в серце острах“ (М. визначаючи час за днями тижня: „у вiвторок“.

коли мовиться. — а також у висловах на означення часу вiдповiдно до росiйських на пятницу. запорiжцi.одного стану в iнший: „I як воно зробилось так. Скляренко). де говориться. Прийменники для й задля часто виступають як синонiми: „Для тебе сина породила“ (Т. що якийсь предмет призначено на певнi конкретнi речi. треба: „стояла шафа на одежу“. коли йдеться про лiки. щоб степи вашi широкi та назад вертала“ (iсторична пiсня). Прийменником проти користуються також для порiвняння: „I стiл був багатий проти звичайного“ (Л. Вiд — проти. на. якщо на приголосну . Кримського). Ми ставимо їх незалежно вiд змiсту речення. Смiлянський). що певну рiч призначено для людини. Гард розруйнувала. Чи це правильно? Нi. Кажуть у народi ще: „мiшок пiд жито“. Росiйськi прийменники у та в мають мiж собою велику значеннєву рiзницю. „миска на борщ“. „Це тобi торбинка для книжок“. як у великодню нiч“ (М. „книжка до читання“. що в турка я перевернувся“ (С. Коцюбинський).тодi у („Вiн узяв у неї книжку“). 2. а пляшки менша на олiю. Чому? Тому що прийменник для буде слушний там. „Вiн заслаб на пропасницю“ (Словник за редакцiєю А. . а бiльша на молоко“ (з живих уст).читаємо в одному сучасному оповiданнi для дiтей. Прийменник на стоїть ще. тодi треба шукати iнших прийменникiв: „Оце тобi торбинка на жито. коли йдеться про хвороби — захворiти на що. 3. „Для загального Добра“ (М. Навiть призначення якоїсь дiї передається в фольклорi прийменником на: „Не на те я. „Вiн не питав бiльше — куди й чого я пiду проти ночi“ (С. пiд. „одежа про свято й про будень“. про. Номис). Гулак-Артемовський). „мiшок на вугiлля“. Для. Коцюбинський). „одяг на свято“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). Так само треба казати: „поштова скринька на листи й газети“. Мiж українськими прийменниками у та в нема нiякої рiзницi. Шевченко). наприклад: „У него собирались гости“ i „В его словах чувствовалась уверенность“. цебто: якщо попереднє слово кiнчається на голосну. „Та це сталося проти Нового року“ (з живих уст). „торбинка на книжки“. на — проти „Це лiки вiд усяких хвороб“. „Задля нього зробила“ (Г. а не чим: „Занедужав на кiр“. . Так сказати по-українському не можна.часом чуємо з уст i навiть читаємо в художнiй лiтературi. „кошик на старi папери“. задля. „Погляньте на руки мої: задля миру i щастя народiв вони . „Цю шафу батько купив для мене“ (з живих уст). а тiльки додержуючись правила чергування голосних. Зате. „Оце вже мiсяць хворiю на очi“. не для кицьки сало“ (М. под Новыи год: „Пiзно свiтилося проти п’ятницi свiтло.здатнi на труд i 138 . до „У кутку кiмнати стояла шафа для одежi“. тварини або для якоїсь ширшої потреби: „Не для пса ковбаса. Квiтка-Основ’яненко). треба ставити прийменник проти: „Лiки проти ревматизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). треба ставити прийменник в („Вона взяла в нього книжку“).

Принагiдно слiд звернути увагу на хибний вислiв з точки зору. тут слiд сказати: „З наказу директора“. за. стаючи синонiмом слiв тому що. наприклад: „По Савцi свитка. що купив їх (брошури. але „Я пiшов за лiкарем до його кабiнету взяти рецепт“). 4. — бо тут треба прийменника з: „Вiн iз походження (або з роду чи родом) — українець“. коли замiсть нього поставити прийменник зa. „Менi багато доводилось їздити по мiстах i селах України“. Воронько). Коли треба вказати на привiд. Вислiв „одержати грошi за рахунком (чи за ордером)“ — також неправильний. то треба ставити прийменник по („Ми ходили по гриби“ — П. коли чуємо: по-моєму. по-українському цей вислiв буде — з погляду: „з погляду марксизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). — замiсть: „Я живу на вулицi Ленiна“. Виходячи з наших мовних традицiй. що українська мова взагалi уникає прийменника по. — Б. наша. чи як на мене). Не краще буде. причину або пiдставу якоїсь дiї.. Коцюбинський). по-нашому. „На бажання публiки“. Коцюбинський). маючи потребу в паперi“ (М.. наприклад: „по-моєму. тихо за водою.-Д. цю фразу краще було б сказати так: „На мою думку (або . 139 . Прийменником по користуються на позначення мiсця руху: „Вiн тинявся без дiла пo вулицях i майданах столицi“. брехав.бої“ (С. У декого часом виникає питання: як правильно сказати по-українському: пiшов по воду чи пiшов за водою? Це залежить вiд того поняття. як це недавно стало поширюватися в лiтературi. У фразi „Вiн по походженню . яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху. „Видно пана по халявах“ (прислiв’я). „Це зроблено за всiма вимогами науки“. так не можна робити“. По. „Носили на його бажання дорогi страви“ (М. А. по-твоєму. косо. як це часто роблять: „Вiн за походженням — українець“. „По своєму лiжку простягай нiжку“ (прислiв’я). Iнколи прийменник задля набуває ще й значення пояснення причини. через те що: „Макар Iванович. так не можна робити“.українець“ прийменник по стоїть не на своєму мiсцi. Узагалi прийменником за часто надуживають. що є буквалiстичним перекладом росiйського с точки зрения. з. — то цього не можна сказати про такi фрази: „Вiн зробив це за наказом директора“. якщо напрям руху — прийменник за („Пливи. що прийменник по з присвiйними займенниками мiй. „iз цього погляду“ (Росiйсько-український словник АН УРСР). „Я йду по лiкаря. слiд: „одержати грошi на рахунок (чи на ордер)“. Якщо вiн стоїть цiлком на своєму мiсцi в на фразах: „Одягнений за останньою модою“. Олiйник). Нi. наше українська класична лiтература й фольклор не так часто вживали. а я пiду слiдом за тобою“. Але неправильно кажуть: „Я живу по вулицi Ленiна“. по пану шапка“ (прислiв’я). Але не слiд думати. „За бажанням публiки концерт повторено“. на Вище ми бачили. — Народна пiсня. тодi краще вживати прийменника з або на: „Чи з доброї волi?“ (О. бо хворому дуже тяжко“.на мiй погляд. моє. ми часто користуємось цим прийменником. моя.) тiльки задля їх дешевизни. Гончар).

„Це можна здiйснити при всiх обставинах“ — У всiх цих фразах приименник при стоїть на позначення часу.. „Три явори посадила сестра при долинi“ (Т.5. „Коли згоджувалися. то й хороший зробиться поганий. Якщо в фразi мовиться про iсторичний або тривалий час iз життя певної людини чи багатьох людей. „За царя Панька. Номис). Россiнi.“ (Леся Українка). що все при начальствi крутиться“ (з живих уст). Грiнченко).. а за Павла Тетеренка — не поправиться й теперенька“ (М. при здоров’ю: „Був чоловiк середнiх лiт. У цих фразах можна поставити й описову конструкцiю: „Коли почула слово „ключниця“.. як при розумi. а як при волi. Iз цих прикладiв випливає. ми застосували“. то й ледащо покажеться гарне“ (Б. „При бажаннi цього можна досягти“. Погляньмо. Вiзьмiмо такi фрази: „При будуваннi клубу ми застосували всi новi технiчнi досягнення“. „За Хмельницького Юрася пуста Україна звелася. — або в таких висловах.. Уживають його й як вiдповiдника до росiйського прийменника в: „Як живе чоловiк при вбозтвi. як земля була тонка“ (приповiдка). цього можна досягти“. При чи за? З прийменниками при й за трапляється чимало помилок на письмi й з уст. Далеко рiдше ми натрапляємо на прийменник при з вiдтiнком часу: „При словi „ключниця“ Зоя злiсно стиснула губи“ (Леся Українка). „Це було ще за життя мого батька“ (з живих уст). при менi вона i зросла“ (Марко Вовчок).“.. „за всiх обставин“. тодi класика й народне мовлення вдаються до прийменника за: „Ото було за наших часiв — Вердi.. „При згодi були люди“ (Словник Б. що й у трьох перших фразах слiд було сказати: „Коли будували (або — будуючи) клуб. „Вiн такий у нас чоловiк. при здоров’ю“ (Ганна Барвiнок). У всiх цих прикладах прийменник при позначає мiсце.“.“. „Коли є бажання (або — бажаючи). коли саме наша класика й живе народне мовлення користуються цим прийменником: „Була в мене небога. Грiнченка). „При такiй iнтенсивнiй працi треба добре їсти“ (М. Шевченко). 140 ... Коцюбинський). „Коли так iнтенсивно працювати.

Варто.. щоб легше в свiтi жилося!“ Слiд завважити. „Нехай собi спiває. Тут i в подiбних випадках треба послугуватися сполучником щоб. вiн одразу кличе мене до себе“. як це чуємо в вiдомiй народнiй пiснi: „. тому в фразi. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi сполучника аби вживають тiльки в його першому значеннi. щоб (щоби). що є в цьому потреба чи рацiя: „I справдi варто було б по141 . як тiльки Iнколи доводиться чути з уст i бачити на письмi вислови на кшталт: „Варто менi взятися за роботу. стоїть не до речi. Стефаник). крiм тих випадкiв. бо не має що здерти“ (В. як-би. як тiльки) ляжу. Шевченко). взятiй iз газетного фейлетона. только бы: „Аби день до вечора“ (приповiдка). аби не голосно“ (Т. який прийшов у тi говiрки пiдо впливом польської мови (zeby). „Варто менi лягти. коли в художньому творi. то не дам. що в говiрках захiдних областей України трапляється замiсть щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): „Немає злого. Такий сполучник треба вважати за дiалектизм i полонiзм. як тiльки) вiзьмусь за роботу. Це позначилось i в нашiй класичнiй лiтературi. що слiд або не слiд щось робити. жеб (жеби) Сполучник аби звичайно є вiдповiдником до росiйських лишь бы. бо не маю. хоч би. „стоит мне лечь“. коли хочемо висловити. жеби на добре не вийшло“. 2. Аби. слово аби стоїть не на своєму мiсцi: „Усi можуть засвiдчити: не було ще випадку. то не зiдре. тiльки.щоб наша доля нас не цуралась.Роздiл 11 СПОЛУЧНИКИ 1. наприклад: „Я аби хотiв що поповi дати. а вiн аби хотiв здерти.. Але в деяких говiрках української мови це слово править за синонiм сполучникiв щоб. миттю засинаю“. як миттю засинаю“. тiльки-но. вжите в значеннi прислiвника. як вiн одразу ж кличе мене до себе“. автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажiв. „Тiльки (або — тiльки-но. розмовляючи з своїм сином“. Слово варто кажемо тодi. По-українському в таких випадках слiд сказати: „Тiльки (або — тiльки-но. Звiсно. його механiчно перенесено з росiйських висловiв „стоит мне взяться за работу“. йому не може бути мiсця в лiтературнiй мовi. задля колориту. аби хтось iз працiвникiв управлiння навiть з виховною метою хапався за пасок. В обох цих фразах слово варто.

стани й явища. Сполучником та в значеннi i поєднуються також близько спорiдненi поняття. Коли вживати сполучника тa в значеннi i. Таке калькування росiйських. „кажуть та пишуть“ i т. „блискає та гримить“. а крiм того. коли ставити те чи те слово — це питання лише стилю. а також коли цi звуки виконують функцiю сполучника. перше речення. щоб не скупчувалось поряд кiлька голосних або кiлька приголосних. та й не годиночку“. стани й явища. Грiнченко) . iнодi забувають про це правило й пишуть: „Вона i вiн“ замiсть „Вона й вiн“. а також у значеннi слова але („Ой п’є Байда мед-горiлочку. вона йде). якими б не були вони винахiдливими. проте робота в його руках якось iшла сама собою. 4. „Не тонкощi сюжетоскладання. „смiється та плаче“. за яким звук i чергується з й на початку слiв (вiн iде. хоч би як того хотiв“. хоч би якi винахiдливi вони були. якщо попереднє слово кiнчилось на приголосну („Я прокинувся через те. Нечуй-Левицький). Смолич). сказане вголос. можна зрозумiти й так: „Без освiти нiчого не осягнеш. Письменники. треба висловлюватись правильно по-українському: „Без освiти нiчого не осягнеш... що дбають за високий рiвень мовної культури в своїх творах. одне з яких випливає з другого або зумовлюється другим. та стара. якщо того не хотiв“. якi чергуються: „батько та мати“. Щоб такої плутанини не було. висловiв iнколи навiть не дозволяє зрозумiти фразу. Якщо мiж сполучниками i та й нема нiякої значеннєвої рiзницi. щоб цi звуки гармонiйно чергувались. коли будують українську фразу за зразком росiйських висловiв как ни („А вы. iн. стани й явища. а коли ставити сполучник i — це питання здебiльшого суто стилiстичне: якщо в реченнi вже є i. Українська мова — милозвучна й тому пильнує. Нема також нiякої значеннєвої рiзницi мiж словом але й сполучником та в значеннi але отож. I — й — та Мiж словами в реченнi й мiж реченнями ми часто вживаємо сполучникiв i та й. „Не тонкощi сюжетоскладання. цiкавлять нас“. 142 . „ходить та плаче“. коли наприкiнцi попереднього слова стоїть голосна („Хоча сам вiн обертався повiльно. не два. та сполучник й. — Ю. „Батько наказав менi та його братовi полагодити повiтку“. „Варто щось попоїсти“ (Б. то сполучник та може бути в значеннi i („Тiльки вiн та вона.“ — Дитяча пiсенька). 3. наприклад. є в українськiй граматицi правило чергування. какой бы ни („Какой бы ни был результат. тодi для стилiстичної рiзноманiтностi може прислужитися сполучник та: „Вона й її мати та багато iнших людей знали про це“. Як би не — хоч би як. друзья. та не день. як би не хотiв того“. На жаль. все ж в музыканты не годитесь“). послiдовно додержуються цього правила й ставлять сполучник i. та старий. швидко й до ладу“ (О. який би не — хоч би який Часто помиляються в тих випадках. цiкавлять нас“. как ни садитесь. Гончар). а работать нужно“) й кажуть та пишуть: „Без освiти нiчого не осягнеш. ще не варто над ним i сумувать“ (Леся Українка).поливти човном“ (I. — Дума). „То видно. Для того. що поїзд сiпонув i раптом пiшов швидко“.

Так само росiйському вислову что бы ни вiдповiдає i український хоч би що („Хоч би що вiн думав. 143 .Так усталилося в нашiй класицi й живому народному мовленнi.. так само й росiйським висловам кто бы ни.“ — М. — Словник Б. то я тебе знайду“. Чабанiвський). Глiбов). где бы ни вiдповiдають українськi хоч хто. отож нема чого вiд цього вiдступатись: „Не до пари голубоньцi горобець. хоч де („Хоч хто казатиме. Грiнченка). а якась потаємна думка точить його серце. хоч який вiн прехороший молодець“ (Л. „Хоч де будеш.. хоч би що робив. мов хробак. — не слухайсь“.

144 .

у фразi „Та ти ж сам бачив“ частка ж бiльше вiдповiдає росiйському слову ведь: „Да ведь ты сам видел“. Наша класика й народне мовлення не дають переваги якомусь одному. же. „Усi дiвки прийшли води набирати. тiльки. скiльки в тебе грошей?“ (Г. лиш. а iнколи й значенням до слова лише (лиш) є частка лишень: „А покажи лишень. Частка ж (же) часто надає фразi пiдсильного пояснювального (або виправдувального) характеру: „Я ж не хотiв цього“. — хоч лiпше „Та я не хотiв. лиш моєї милої не пускає мати“ (народна пiсня). Близькою за звучанням. Iнколи росiйськiй частцi же вiдповiдає українське бо: „Та йди-бо сюди!“. що забув про близьке тiльки i. Номис). лишень Дехто з сучасних журналiстiв i молодих письменникiв так уподобав слово лише. у приказцi: „За моє жито мене ж i бито“. же) в одних випадках вiдповiдає росiйськiй частцi же як ось. „Та годi-бо тобi!“. Лише.. бо. КвiткаОснов’яненко). в iнших — нi. хоч у вiдповiднiй росiйськiй фразi стоїть частка же: „Братья работали. нехтуючи навiть стилiстичнi вимоги. Ж. Шевченко). — або частка но: „Сядь-но та розкажи“. „Я ж не думав. но Частка ж (або. 2. Бувають випадки.. примiром. коли в українськiй фразi краще поставити сполучник а. Котляревський). лише в одного з них телiпався за спиною автомат“. „Куди вам! Пiдiть лишень умиитесь!“ (М. скажи-ка): „Стривай лишень! Чи чуєш? Щось плаче за ворiтьми“ (Т. що так воно обернеться“.“. користуються обома словами: „Тiльки тодi i полегша. Коцюбинський). як нишком заплачу“ (I. як в оцiй фразi: „Вiн помiтив їх лише тодi. якщо попереднє слово кiнчається на приголосну. „Та я не думав. але не треба збiднювати мову й користуватись завжди одним словом. як вони вибiгли на узлiсся. Iстотної рiзницi мiж словами тiльки й лише (або лиш) нема. а. а. Скажiм. я же сидел“ — „Брати Працювали. що для першого значення 145 . а я сидiв“... „Хотiв говорити i не мiг. Але здебiльшого ця частка стоїть iз дiєсловом у наказовому. в мiру потреби.“. раз у раз тулить це лише. способi й вiдповiдає росiйськiй частцi -ка (смотри-ка. Через те.Роздiл 12 ЧАСТКИ 1. Лише дивився“ (М.

. не то тiльки вдавав. вiзьме її за себе“. Отже. i пустився чоловiк берега“. Не то. уже хильнув десь зранку?“ — пише автор оригiнального оповiдання й думає. мабуть. все буде добре!“ Вiдповiдниками до росiйської частки небось маємо в українськiй мовi частку надiсь („Люди дивуються. любо стало“ (Т. Шовкопляс). наприклад: „Чи то так сонечко сiяло. Шевченко). Квiтка-Основ’яненко). Не бiйсь — надiсь. де ти вчора була?“.“.... У кого є чуття мови — а воно буває й природжене. горя-бiди не знала“. що хоче“. чи... де цiлком природно звучить фраза: „Не то действительно хотел спать. наприклад: „Нi. нi. де трапляється частка небось. — Марко Вовчок).. що я весела: надiсь. чи тiльки вдавав. нiчого. щоб передати особливо пiднесений емоцiйний стан людини. якщо вiн негаразд знає росiйську мову. Такого вислову нема в українськiй мовi — його механiчно перенесено з росiйської. „Скажи лишень. не то — чи то. треба було написати: „Чи то справдi хотiв спати. що й авторовi оповiдання треба було написати: „Надiсь (або мабуть чи певно). певно „Не бiйсь. краще користуватись нею тiльки в другому значеннi: „Дай лишень прикурити“.. де треба передати росiйський вислiв „нет-нет да и. „Одна з таких чи то каменюк. не то делал вид. Простий український читач. 4. не хочу цього! Не дам згоди на це!“ А там. а iнколи такий самий вислiв бачимо й в ориґiнальнiй українськiй сучаснiй лiтературi: „Нi-нi та й вип’є чарчину. что хочется“. уже змерз. — коли-не-коли „Нi-нi та й пiде на базар щось продати“. Заперечення нi в українськiй мовi може бути повторене тiльки для того. Нi-нi та й. що вiн висловивсь по-українському. — Г. що хоче“. й у фразi. може й не добрати глузду в висловi не бiйсь. є iншi українськi вiдповiдники: гляди („То не хотiв 146 . 5. бо українською мовою такий вислiв означає тiльки заперечення з дiєсловом у прямому значеннi: „Не бiйсь. чи то маленьких скель стирчала тiльки за метр вiд берега“ (Ю. як той цуцик?“ -Iз живих уст) i певно („Уже. прислiвники мабуть („Скулився як! Мабуть. — читаємо в одному перекладi з художньої лiтератури. 3. — гляди та й. третю. наведенiй на початку. чи так менi чого було! Менi так любо. певно.цiєї частки є аж три синонiми... — той зразу вiдчує буквалiстичнiсть перекладу й неприроднiсть вислову нi-нi в контекстi українського твору: його скальковано з росiйського вислову типу: „Нет-нет да и соврет опять“. По-українському вiдповiдником до росiйського вислову не то — не то буде чи то — чи. й вироблене внаслiдок самовдосконалення. а тодi — другу. З цього видно. Часто трапляється помилка навiть у сучасних художнiх творах типу: „Не то справдi хотiв спати. уже хильнув десь зранку“. Ольго.

Коли-не-коли провiдає матiр“. Головко). не йде та й прийде стовбичити цiлий день“ (iз живих уст). третю. й пiде на базар“. — З живих уст). — А.. Отож у перших помилкових фразах слiд було б написати: „Коли-не-коли та й пiде на базар“. а тодi — другу.“. „Не п’є. а то. 147 . — або: „Гляди. гляди.. не п’є та й вип’є чарчину. коли-не-коли „Артем на заводi. вже й у дорогу зiбрався“. Повторення дiєслова з запереченням може також бути вiдповiдником до наведеного росiйського вислову: „Не йде.їхати.

148 .

далебi. ой лишечко. я таки не встиг дочитати книжки — забрали її в мене“ (з живих уст). справдi-бо („Кажу вам. Але наша класика и народне мовлення широко послугуються цим вигуком. Чубинський). НечуйЛевицький). болить моє сердечко!“ (П. що й робити!“ — З живих уст). Цi вигуки передають почуття бiльшого жалю. вигук леле не є абсолютним синонiмом вигукiв ой бiда („Ой бiда менi з тобою. не знаю. — I. Леле. „Ой лелечко. ой лишенько). — Iз живих уст). ей-же-ей є чимало українських слiв. ой лихо (ой лишечко. поступаючись перед вигуками от бiда. не було його там“. краще користуватись не рiдкiсними. ой горе. справдi-бо. Шевченко). Їй-право. ой лихо (ой лишечко. нiчого не знаю“. — Народна пiсня). я не брав твоєї сокири“. 2. справдi. а внормованими в лiтературнiй мовi словами. ой горе („Ой горе тiй чайцi. Номис) чи гiркоту („Ой леле! Даремнi питання!“ — Леся Українка). лелечко. що й дiяти“. що передає захоплення або подив („Леле. нiчого не чув i не бачив“. от бiда. бiгме.Роздiл 13 ВИГУКИ 1. лелечко менi!“ — М. ой лихо. ой горе. нiж вигук леле. таки так Вiдповiдно до росiйських вигукiв ей-ей. Цей вислiв помiтно витискує такi вiдомi здавна слова. лeлечко. бiгме („Бiгме. справдi-бо. як далебi („Далебi. — З живих уст). не знаю. Кримського). але останнiм часом багато авторiв i промовцiв уподобало рiдкiсне їйправо: „їй-право. — Словник за редакцiєю А. справдi („Справдi. Будучи вiдповiдником до росiйського увы. таки так („Таки так. чаєчцi небозi. Звiсно. за яким чути легкий смуток чи невдоволення: „Леле. — Iз живих уст). ой лишенько („Ой лишечко! Хто iде!“ — Т. що вивела чаєняток при битiй дорозi“. 149 . я нiчого не знав“. ой лишенько) Вигук леле дедалi рiдше чується в сучаснiй українськiй мовi.

150 . до зброї — на герць погуляти. що вiдповiдає росiйським вигукам ура („Як упав же вiн з коня та й на бiлий снiг. — Слава! Слава! — докотилось i лягло донiг. Але це слово буває й вигуком. — П. хлопцi. Тичина). Слава — браво — ура Слово слава здебiльшого виступає в функцiї iменника: „Гей ну. коли хочеться висловити свiй захват. виставах i зборах.3. щоб користуватись ним пiд час рiзних урочистих моментiв — на мiтингах. Слiд пам’ятати й цей давнiй український вигук слава. концертах. слави здобувати!“ (iсторична пiсня). браво („Хоровi Вiрьовки та його керiвниковi Авдiєвському слава!“ — З живих уст).

не властивi природi лiтературної мови словотворчi покручi. ми. дебатам i дискусiям. 196З). радiо й рiзнi заклади вiдкинули цей вислiв. за той багатий. коли вже преса. збагачуючи її. обмежились тiльки невеликими додатками чи змiнами правописного порядку. що в тканину деяких художнiх творiв потрапляють невиправданi дiалектизми. — скоряйся словнику. що вийшов iз друку 1961 р. академiчному словнику належить мати непохитний авторитет. але видання 1955 й 1961 рр. нi в росiйськi ворота. Хiба не з оцих словникiв пiшло горезвiсне „Добро пожалувати!“. що й досi часом „прикрашає“ фасади деяких будинкiв в урочистi днi? Навiть у IV томi Українсько-росiйського словника. з мовними штампами. який ми одержали вiд славетних попередникiв. Але й „Русско-украинский словарь“. який не лiзе нi в український тин. а деякi пiдручники з лiтератури написано сiро й безбарвно. Письменник уже з самої природи своєї творчостi має стояти на передовiй лiнiї борцiв за високу культуру мови. письменники. скальковане. На жаль. Тут нe мiсце сумнiвам. що наспiх укладений „Pyсскo-yкpaинcкий словарь“ 1948 р. уживай його. iнодi забуваємо про вiдповiдальнiсть перед своїм народом за нашу мову. все ще бачимо на двадцятiй сторiнцi „Добро пожалувати!“. мовне надбання минулого й поточний процес дальшого розвитку живої мови. зазнає в наступних виданнях докорiнних виправлень. що в нас усе ще мало добрих словникiв. Бiлодiда („Радянська Україна“. За слушну можна вважати реплiку I. великий скарб. бо то — закон! Звiсно. де бiльш чи менш повно було б вiдображено багатющу живу лексику української мови. Доречно буде сказати й про те.Роздiл 14 БАЖАННЯ ЛIТЕРАТОРА Художня лiтература безнастанно контактує з живою народною мовою. i Українсько-росiйський словник — далеко не iдеальнi. бо цей феномен стоїть на першому мiсцi в словнику. Для багатьох редакторiв наших видавництв однотомний „Русско-украинский словарь“ став неперейденим законом: є таке слово в словнику — гаразд. нi в якiй iншiй галузi розумової працi не переплiтаються так щiльно для дружного спiвдiяння класична спадщина. шаблонами та iн. iнодi „поноваторському“ нав’язуються штучнi.. живлячися з неї та. прозваному „зеленим“ не 151 . I сьогоднi ще редактори мають пiдстави вимагати вiд автора замiнити слово лихолiття на безчасся (росiйське безвременье). Багато що в них просто застарiло. з свого боку. Здавалось би. жаргонiзми й вульґapизми. нема цього слова чи замiсть нього стоїть якесь дивне.

не перейшли механiчно в дальшi словники Iнституту мовознавства. сприяють пiднесенню нашої мовної культури. Олiйника за редакцiєю I. фразеологiчний. Проте слiд зауважити. молодик. журналiстами. Словник часом мiстить як українськi вiдповiдники такi слова. Наприклад. Я торкаюсь цих хиб наших словникiв не для того. якi часом знецiнювали єдиний ранiш Росiйсько-український словник. хлопчище. коли на селi. я хочу. але цi видання вже виконують покладену на них функцiю. Ми вже сьогоднi можемо з приємнiстю констатувати неабиякi зрушення в нашому мовознавствi. Варченка. як вiдповiдник до росiйського детище. кулачище.) — чомусь кращий за вiдомий український — „купити (продати) на виплат“. Насамперед слiд вiдзначити поважну працю — „Русско-украинский словарь“ Д. а й нервничать (тобто нервуватися). уважати. нi новомiсяччя. Словник призначено для середньої школи. як у словнику ще наведено. якi можна використати в боротьбi за культуру мови. як у словах iз суфiксом -ищ. Проте в ньому дано понад 30 тисяч реєстрових слiв. дарма що їх упорядкував один i той же заклад — Iнститут мовознавства iменi О.— бабище. й мовознавцями — з другого. наведене в словнику. Ганича й I. видання „Радянської школи“ 1962 р. що росiйське нервировать. Хай сьогоднi нас навряд чи задовольнить i невелика кiлькiсть назв. дитина чи виплiд (аналогiчно до росiйського порождение). i навiть подекуди повторення деяких лексичних помилок минулого. Я був свiдком. як кажуть. давати перевагу штучному слову виручка („грошi за проданi речi“ ) над широко вживаним у народi виторгом. редакторами. Уже з’являються на книжковому ринку видання. сприймається з iронiчним чи зневажливим нюансом. як за недостиглiсть. дане в переносному розумiннi „нива“. проте за II томом Українсько-росiйського словника виходить. що „зелений“ словник -„давно перейдений етап“. i це дозволяє поширити можливiсть користування ним далеко за межi середньої школи. якi розхитували авторитет нашого академiчного словника. Наприклад. з одного боку. цим i пояснюється його вужчий обсяг проти згадуваного вже подiбного словника Iнституту мовознавства. що стоять на черзi. замiсть природних українських дитя. У цьому словнику не побачиш уже нi безчасся. — тлумачний. що дiєслово нервувати означає не тiльки те. що укладачi не скрiзь радикально звiльняються 152 . нi поприща та iнших зразкiв скалькованого „словотворення“. а нервировать — нервувати. синонiмiчний. у „Русско-украинском словаре“ росiйське слово нервничать перекладено як нервуватися. — з розстроченням. вичитавши в газетi фразу „Вiн довго працював на поприщi народного вчителя“. „поле дiяльностi“ часто сприймають як дiєслово пoприщити. щоб. ятрити давнi рани й заглиблювати незгоду мiж лiтераторами. одна з колгоспниць вiдразу спитала: „А кого це з учителiв поприщило?“ Так само й слово дiтище. було пiдперто належним видавничим дiянням. любище. щоб запевнення. щоб тi хиби. i малий тираж. нiж то хотiлось укладачам словника. Потебнi. що їх у народi розумiють по-iншому. Вiдрадним у цьому словнику є явне прагнення його укладачiв i редактора позбутись тих кричущих хиб.так за колiр палiтурок. Iнколи лексичний матерiал одного словника суперечить вiдповiдному матерiалу з другого. що вислiв „продати (чи купити) в розстрочку“ (або. слово поприще. За цим словником ми маємо писати новомiсяччя замiсть вiдомого в народi молодий мiсяць.

Видимо-таки. а — курс української стилiстики. що їх уживають часто не у властивому значеннi. Обидвi цi книжки розраховано передусiм на студентiв. землеробство у словнику „Радянської школи“ перекладено — хлiбороб. як i подiбнi до них.. якi допоможуть тим. У „Нарисах. землеробство“. Чередниченковi. коморi тощо? Менi здається. Коваль (видання Київського унiверситету. на якому вiдбилась тiнь культу особи. власне. земледелие. словник перекладає росiйський вислiв „затаить дыхание“ як „затамувати подих“. нiж „затаить дыхание“. що слово недолiки. яке правильнiше буде по-українському: „затаїти (притаїти. Навiщо тягти в новий словник цi штучнi витвори? Якщо вдумуватись. коли мовиться про якiсне поняття. правил лiтературної вимови й наголошування. котрi „зелений“ словник перекладав тiльки як землероб. що мова викладу згаданих книжок — майже зразкова.“ I. 1961 р. але дiапазон практичного користування ними може бути набагато ширшим. Та все ж побiжно хочеться зробити кiлька зауважень. — не посiбник.“ краще сказати по-українському без прийменника в — „залежно вiд того“? Чи слiд уживати тiльки iменник недолiк. наводячи iлюстрацiю до слова подих (веяние по-росiйському). Чередниченка („Радянська школа“. граматичних форм i конструкцiй... Узяти для цього хоч би „Нариси з загальної стилiстики сучасної української мови“ I. Чередниченка великуватi для щоденного робочого користування.. про яку в них говориться.вiд того словесного „надбання“.) i „Про культуру української мови“ А.). викладено й науково проаналiзовано величезний матерiал виражальних мовних засобiв i наведено зразки використання його в рiзних стилях. але дуже потрiбну працю. не нариси. Цiлком природно. скалькованi вислови. хто хоче поглибити свої знання з української мови. що „Нариси. Правильно даючи як вiдповiдники до росiйського дыхание слова дихання. Книжка „Про культуру української мови“ А. навряд чи можна поставити на карб укладачам i редакторовi словника „Радянської школи“.“ I. 1962 р. що землероб — це „той. який би на живому матерiалi показав вiдхилення вiд усталених норм i дав би зразки правильного користування словом. Та цi похибки. яка мiстить низку слушних зауважень i порад щодо вибору слова. розкидане в рiзних мiсцях тексту. морфологiї й синтаксису української лiтературної мови. вiдповiдна до вимог високої культури мови. а не про нестачу чогось. Ще й зараз iснує пекуча потреба в посiбнику. Їхня праця заслуговує на повагу. де було б не тiльки принагiдно наведено. „затамувати подих“ може бути по-росiйському скорiше „задержать веяние“. вiддих (росiйське вздох). характернi порушення синтаксичних норм нашої мови тощо. 153 .. Коваль — завузька своїм обсягом зачеплених питань. їхнiй словник — це хiд уперед.. хоч автор скромно зменшує призначення своєї книжки. а пiдручник. що в фразi „Методи лiнгвiстичних дослiджень рiзняться один вiд одного в залежностi вiд того. хлiборобство. Наприклад. що виробляє землю“! (Порiвняйте бракороб). Треба сказати. затамувати) вiддих (або ще — дух)“. Це. а далi. Чередниченка ґрунтовно висвiтлено основнi властивостi фонетики. Для широкого вжитку хочеться мати щось середнє мiж цими двома книжками. Коваль являє собою невелику. то виходить. слова земледелец. а книжка А. але до цього додано: „(редко) землероб. Чи не здається I. а й систематизовано слова. пропонує фразу „подих весни“. в касi. скажiмо. Сьогоднi можна назвати книжки.

бувати. „значно спростити“ — „набагато спростити“. Праця наша має бути спiвдружною. наприклад.. 154 . Коваль часто вдається до дiєслова зустрiчатися. Хай автори цих дуже корисних книжок сприймуть мої принагiднi зауваження не як докiр. коли є змога варiювати його iншими синонiмами. iн.“. вiдповiднiшi синонiми — траплятися. а лише як прояв бажання лiтератора внести свою частку в нашу спiльну працю — збагачення української лiтературної мови — могутнього знаряддя розвитку української нацiї. „значної шкоди“ — „неабиякої шкоди“ i т. подибувати. нива нашої дiяльностi — спiльна з працiвниками лiнгвiстичної науки. „На жаль. у мовi студентiв можна зустрiти слова. А. вади чи ще якимись синонiмами. замiсть „значно бiльша“ — „куди бiльша“. Справдi-бо. але у фразах „Тавтологiчнi звороти часто зустрiчаються в мовi.. надибати. Не слiд обмежувати текст викладу прислiвником значне..“ краще було б поставити iншi..доцiльнiше було б подекуди замiнити словами хиби.

як теоретики лiтератури. оголошень. а тим часом замiсть компетентних вiдгукiв фахiвцiв-лiнгвiстiв натрапляємо тiльки на „фiгуру вмовчання“. прикростей i просто анекдотичних випадкiв. й на перший погляд здається. де розглянуто нашi мовнi справи. бо iншi три статтi — „Замiтки на „Кленових листках“. впливи всiх отих чинникiв на живу мову народу. що вряди-годи спалахує на сторiнках наших перiодичних видань. нiж устрявати в полемiку. де звучить українська мова. нiби збiрка не має тематичної єдностi. А кому. Еллана-Блакитного та враження вiд останньої декади української лiтератури й мистецтва в Москвi — „Голоси i барви“ — виходять за рамки полемiки письменника з критиками. вчитуючись у роздуми письменника над майстернiстю Стефаникової мови чи 155 . доброго знавця народної мови й стилiста. тимчасом як ученi-мовознавцi волiють мовчки працювати в тишi кабiнетiв Iнституту мовознавства. як не їм. є дуже вiдрадне явище. а то й просто спотворення нашої лункої.. Саме з цього погляду є цiкавою збiрка статей i спогадiв К. Проте. редакторами й мовознавцями про слово. що в боротьбi за високу культуру мови виступають у перiодицi здебiльшого тiльки письменники. слiд було б насамперед вiдгукуватись на численнi. що вийшла у видавництвi „Радянський письменник“. Та й чи не парадоксально. мова вивiсок. непропорцiйно до ваги й актуальностi мовних питань мало. Скiльки тут трапляється помилок. на якi треба оперативно реаґувати на сторiнках газет i сатиричних журналiв. врештi. Гордiєнка. Щоправда. а тим бiльше книжок на цю важливу тему.Роздiл 15 СПОСТЕРЕЖЕННЯ МИТЦЯ Наша вельми невелика щодо кiлькостi лiтература про поточну мовну дiйснiсть збагатилася ще на одну книжку — „Слово про слово“ вiдомого українського письменника Костя Гордiєнка. дослiдження й вивчення для вчених-мовознавцiв має бути не тiльки художня лiтература.. опублiковано в нас статей. Адже так мало. мова радiо й телебачення. плакатiв. а й широка база того багатогранного життя. безпосередньо мовним питанням придiлено в збiрцi тiльки двi статтi: „Чутливiсть до слова“ та „Слово“. барвистої мови! Адже об’єктом спостереження. недбайливостi. Уже сам факт появи книжки. на жаль. Сюди входить i мова наших газет. журналiв. прояви нехлюйства. спогади про В.

а „цукрова сировина“. й усю фразу граматично правильно побудовано. чисто українськi звороти. художнiй такт. вiн такою „буденною“ мовою розмовляти не буде. -слушно зауважує вiн. поетично-образний лад. Слово може стояти у фразi на своєму мiсцi. тиск штампованих канцелярських висловiв позначається не тiльки на мовi газет i працiвникiв. Цього не може бути. Еллана-Блакитного.“. Усi цi рiшення. Виргана замiсть бажаного спокiйним редакторам — набухали бруньки. смак. хоч i фрагментарно. сказав просто: „кури несуться“. Чи почуєте вiд нього. знебарвлення її. Гордiєнко не обмежується самими рамками художньої лiтератури. мертвотного штампування замiсть невтомних мовних шукань. стугонить вогнище. I вже буряк — не буряк.перегортаючи сторiнки теплих спогадiв про В. кредити довiр’я й лiмiти часу мають одне спiльне невичерпне джерело — канцелярiю. Тому й цей виступ К. — каже вiн далi.. але часом просякає й на сторiнки художнiх творiв. а „пожнивнi рештки“.. К. про змагання шаблону й штампу з образнiстю слова. Порiвняймо: вогонь горить i бурхає полум’я. Цiєї сторони питання ще майже не торкались тi нечисленнi автори. просторiччя з дiалектизмами й прагнуть стандартного письма. образно-безсилим. не кажучи вже за публiцистичнi статтi. бо скрiзь автор обстоює народну основу лiтератури й мистецтва. з яких яскраво.. щоб i в пiдручниках садiвництва бростились дерева. Справдi. мимоволi вчуваєш внутрiшню єднiсть збiрки. який би. що виступали в нашiй npeci в справах культури мови. „Збагачення мови — бiльш складна (чому не складнiша? -Б. що раз у раз мають дiло з вхiдними й вихiдними паперами. Навряд чи хто вимагатиме. чутливе вухо. а на знебарвленнi слова. виконання. А. протокольною. не на хибних фразеологiчних конструкцiях. Вiн неодмiнно скаже: „Кури вступили в перiод носки яєць“. що плутають народнi слова з архаїзмами. нацiональна своєрiднiсть. Розумiється. Погнила не полова. Звiсно. ознаки. мовиться тут про користування словом у художнiй лiтературi. а ставить питання далеко ширше — про впливи канцелярщини й протоколiзму на живу мову народу. Проте К. Автор спиняє увагу читача не на випадках неправильного вживання того чи того слова. заперечуючи нерозважним критикам. Гордiєнко закликає до творчого шукання й збагачення мовних засобiв. присвоєння. палахкотить промiння або набростились дерева в I. Дотепно. щоб фраза не була сiрою. бо: „На все потрiбен артистичний хист .. а в нарисi з фiзики неодмiнно стугонiло вогнище.Д. особливостi. чи переймаючись авторовим захопленням вiд манiфестацiї української культури в Москвi на декадi. в’їдливо-сатирично письменник оповiдає. а водночас i лiтературної мови сучасної України.На все потрiбне чуття мiри. не кажучи вже за своєчаснiсть його.. Вiн скаже: „Колгосп вступив у стадiю силосування зеленої маси“. соцiальна виразнiсть.) тема: це — будова мови. постає перед читачем доба становлення української сучасної лiтератури. як канцелярськi бур’яни гнiтять добiрне народне слово: „Де ви найдете такого голову колгоспу. Гордiєнка набирає особливої гостроти та оригiнальностi. що колгосп „силосує гичку“? Нi. але це далеко ще не все. бореться за поетично-образну силу слова. що можна назвати художньою культурою“. усе те. примiром. а слово — анемiчним. нiхто не буде заперечувати специфiчностi дiлової мови й ви156 . а з позицiй непримиренного супротивника оканцелярення мови. До мовних питань К. Гордiєнко пiдходить не з погляду вiдхилення вiд лексичних i фразеологiчних норм.

якими є канцелярськi штампи в художньому творi. нiж робота коло печi. як пiшов вiд нас веселий парубiйко Сашко 157 . Гордiєнко перечить самому собi: „Коли я чую. з чим не могла впоратися моя звичайна урiвноваженiсть“. вiдчути — що. Коли ж я чую. поєднане з iменником художник. хiба що викликає заперечення виклад цiєї правильної думки: в одному рядi стоять дiєслова. письменник складає навiть маленьку „новелу“. Гордiєнка: „Спробуйте молодого тракториста. А як бути з доконаною формою цього дiєслова — впоратися? Теж лишити до вжитку тiльки бiля печi? Однак I. як миша у зернi. а тим часом їх узгоджено з одним спiльним для всiх iменником в орудному вiдмiнку. значення: „В моє життя влiзло щось. й наша класика. Щоб наочно показати читачевi. запрещенных слов“. це в мене викликає подив“. Вiн слушно констатує. що „деякi нашi твори ряснiють строкатими. завклубом.. Гордiєнко. що вимагають рiзних вiдмiнкiв (осягнути — що.“ Докладно спиняючись на потребi розвивати чутливiсть до слова або. не цуралася слова поратись i поширювала масштаби його застосування далеко вiд печi: „Вiн у тих законах. Шкода тiльки.магати в службовому листуваннi образних метафор. Видимо. але оволодiти — чим). що це „смакiвщина“. Є слова. Федiна: „У меня существует написанный словарь неугодных для работы. як їх спрямувати. наводить щодо цього слова А. то з неґативною. вiдчув. Хiба можна „прийняти рiшення“ засвiдчитись коханiй дiвчинi в своїх почуттях до неї? К. до речi. залежно вiд того. що слова можуть мати подвiйне значення. комбайнера назвати парубком!“ Ну й що? Спробуємо: „З того часу.. поки Євгенiй упорався з iншими клiєнтами“. зокрема Панас Мирний. не може бути теж вiдповiдно спрямоване й звучати то з позитивною iнтонацiєю. зiткану з перлiв дiлового листування. iнакше кажучи. Чехова: „Разве в стихи годятся такие паршивые слова. то з нейтральною? До речi. К. порається: на законах спить. що. тому вже поготiв треба вилучати з канви художнього твору канцелярськi реп’яхи. как „сплошной“? Надо же ведь и вкус иметь“. що художник порається бiля картини.. К.“ Ще бiльше мене дивує твердження К. Гордiєнко торкається цiкавого питання про доцiльнiсть використання того чи того слова в певному стилiстичному планi. внаслiдок чого слова набирають у фразi позитивного. оволодiв народним поетичним строєм“. законами диха“. негативного чи нейтрального значення. Чому? Хiба дiєслово поратися. на потребi розвивати художнiй смак. механiчно поєднаними рiзностильовими рядками — не кожен осягнув. то менi це зрозумiло. хоч вiн i пише: „Я не думаю. цей погляд письменника треба поставити до категорiї власних уподобань. що господарка порається бiля печi. — та й М. а й на численних сторiнках великого прозового полотна. синекдох i кучерявих епiтетiв. — i К. розвиваючи свою думку про слушнiсть використання рiзних слiв у рiзних контекстах.. I з цим не можна не погодитись. Правильно сказано й далi. Франко зважувався писати: „Вони мусили чекати з пiвгодини. метонiмiй. але й не є конче потрiбним починати кожний офiцiйний папiрець словами „з огляду на те“ й кiнчати „зважаючи на вищесказане“. що нiяк не даються до використання не тiльки в поетичному творi. початок якої вже промовляє сам за себе: „Галина перебувала в колгоспi на гарному рахунку. бригадира. Коцюбинський не боявся надавати цьому слову ширшого.

А якщо певнi думки автора викликають полемiку. що його книжка порушує актуальнi питання. хоч i справний. що заправляв у клубi. про якого I. К. хто цiкавиться українським словом. i напевно стане поштовхом для iнших авторiв — узятись i собi за перо для участi у важливiй i кориснiй розмовi. а й певного панiвного тодi класу. сказати. Лермонтова в Росiї писали „младая дева“. Котляревський писав. То як можна ставити його на однiй площинi зi словами младая дева? Та це — не сумiрнi речi — кiнь i трепетна лань. казали девка. що за часiв О. тут українського парубка аж нiяк не спаруєш iз росiйською младой девой i не обкрутиш навколо архаїчного аналоя! Та багато сперечатись тут не доводиться: кожний митець має свої погляди й смаки. Гордiєнка знайде широкий вiдгук у всiх тих. серед селян чи ремiсникiв. то це тiльки свiдчить. Лермонтова слова младая дева можна було почути тiльки з уст найвищих верств росiйського суспiльства — аристократiї й чиновництва: мiщани бiльше подобали слово девица. девушка. таке ж значення має це слово й тепер. чоловiк та й у лiтах уже. що змiстовна збiрка статей К. все пiшло нанiвець — нi кiно. мовляв. Треба сподiватися.Пилипчук. младая дева має колорит не тiльки певної епохи. Гордiєнко покликається на те. чого. та це навряд чи може переконати когось. Пушкiна й М. нi смiху“. Або ще: „Наш бригадир. Це-бо слова рiзних категорiй i рiзних мов. що той „був парубок моторний i хлопець — хоч куди козак“? Очевидно. а все ще парубкує чомусь“. К. Невже дико звучить? Менi здається — нормально. Пушкiна й М. 158 . Нi. що за часiв О. а в широких масах соцiальних низiв. Українське слово парубок у вустах усiх шарiв суспiльства завжди означало одне й те ж: „неодружений юнак“. що вона — на часi. Хiба можливiсть парубкувати є прерогатива тiльки Енея. нi. Гордiєнко добре знає. Так було за Богдана Хмельницького. Отож. нi пiсень. не скажеш тепер про дiвчину комсомольського вiку ланкову чи там доярку.

спецiальному перiодичному виданнi.Роздiл 16 ЩОБ ЯСКРАВО Й ТОЧНО 1. пiд знаком якої вийшла ця книжка у Видавництвi полiтичної лiтератури України. Чи варто надавати перевагу в такому туманному питаннi якiйсь однiй науковiй лiнгвiстичнiй теорiї? Єдина прамова для всiх народiв землi чи кiлька прамов? Це питання мимоволi переносить нас у середину минулого сторiччя. коли першi. що всi раси походять вiд одного кореня. Миклухо-Маклай. Енгельс кажуть. яких цiкавлять мовнi проблеми. до яких належав наш земляк. в яку заглибився А. Справдi. говорячи про спiввiдношення мiж нацiональними мовами й їхнiми дiалектами. а також принагiднi його думки виводять книжечку за межi спецiального призначення й привертають до неї увагу атеїстично переконаних читачiв.к. що на неї спирались iмперiалiзм i расизм: мовляв. Лисенко.в усякiй 159 . учений i мандрiвник М. тимчасом як. з яких одним судилось панувати. Мiфи i реальнiсть Якби книжку А. як саме виникли й розвивались мови народiв свiту. про яке твердять деякi вченi-мовознавцi. Лисенко: мiсцевi дiалекти — це колишнi мови племен i народностей. як це робить А. коли в Європi точилась палка дискусiя мiж моногенiстами i полiгенiстами про походження людських племен. Як вiдомо. а десь у вужчому. Навряд чи можна. Лисенко пише: виникнення й розвиток мовних сiмей нагадують не мiфiчне родове дерево. але не на шпальтах „Лiтературної України“. погляд полiгенiстiв. нiби кожна раса має свiй окремий корiнь походження. нiби нацiональнi мови виникли тiльки внаслiдок об’єднання дiалектiв в одне цiле. Маркс i Ф. то їй можна було б дати позитивну оцiнку. Але тема. що „. автор в основному впорався зi своїм завданням йому вдалось у невеликiй за обсягом працi розвiяти хибне релiгiйне уявлення про походження мов i дати стислий огляд наукового пояснення. категорично твердити. Лисенка „Мiф про „стовпотворiння“ та людськi мови“ розглядати тiльки з погляду вимог. Виходить. об’єднанi в перiод утворення нацiї в єдине цiле. доводили. вони становлять певну нацiональну мову. а цiлий лiс. сама природа створила людей рiзними — вищими расами й нижчими. Щодо походження рiзних мов А. що ставить до автора серiя розмов iз богомiльними. а другим — пiдкорятись. став псевдонауковою теорiєю.. котрий заперечувала передова європейська наука. а другi запевняли..

полiського й київськополтавського дiалектiв. живлячися з рiзних дiалектiв. наприклад. Замiсть незграбного самодовлiючий треба вживати прикметника самодостатнiй.“. а в основi своїй. породжує свою лiтературну мову. зумовлену економiчною и полiтичною концентрацiєю“. Не можна допускати рiзнобою в термiнологiї: в одному мiсцi автор пише „членороздiльна мова“. без якого важко обiйтись у фразах. економiчнi й полiтичнi умови.. правдиво. Лисенка справляють загалом приємне враження. що передують прямiй мовi або переповiдають змiст.сучаснiй розвинутiй мовi природно виникла мова пiднеслась до нацiональної мови „лише“ почасти (пiдкреслення моє. а — „залежно вiд успiхiв“. мова й змiст книжки А. Так чи так. Нацiональна мова. як це часом трапляється в популярних виданнях. якого дає „Русско-украинский словарь“ Iнституту мовознавства. а „протягом року“. втрачало и єдину для цiлого племенi мову.-Д. розгалужуючись на своєму iсторичному шляху. створювали також дiалекти. „Маркс i Енгельс говорили“ тощо. а й змусять замислитись над прочитаним багато читачiв. як це зроблено у фразi: „Це вiрно так само.“ краще — „Вони шаленiли на саму думку.) завдяки концентрацiї дiалектiв у єдину нацiональну мову. правильно. в основу української нацiональної мови лягли середньонадднiпрянськi говори. до Жовтня розпайованi мiж ворожими державами. яка має своє конкретне призначення. Потiм цi дiалекти збагатили й загальнонацiональну мову. тут треба додержуватися чогось одного. Замiсть вислову „Як не дивно. а в основi своїй. українська мова виникла внаслiдок економiчної й полiтичної концентрацiї гуцульського. стаючи нацiональною мовою. на яких позначились мiсцевi географiчнi. коли саме питання потребує ще багатьох дослiджень. натомiсть раз у раз надибуємо „Енгельс говорить“.. тут не слiд забувати й про диференцiацiю. що його автор сумлiнно виконав. iз колiї усталених мовних норм. Лексика автора не вискакує.. За доби формування. Правильно не „на протязi року“. А. чому автор. Слов’янськi племена й народностi. Окремо хочеться дещо сказати про мову викладу.. а на другiй сторiнцi — вже „членоподiльна мова“. в своєму iсторичному розвитку. pозпадаючись на спорiдненi плeменa. Лисенка. а не популярної книжечки А. що згодом розвивається в нацiю. Важко собi уявити. а не ставити вiдповiдником до росiйського верно („правильно“)... Замiсть „Вони шаленiли при однiй думцi. як i щодо вигукiв“. для таких випадкiв є в українськiй мовi слова слушно. Поза цими дрiбними зауваженнями.. забув про iнше — казати. -Б. Отож принцип iнтеграцiї в такому питаннi не може бути абсолютний. а далi й розвитку нацiї зi спорiднених народностей якийсь один дiалект набував сили й переваги. Та це — вже справа науковцiв-спецiалiстiв заглиблюватись i розв’язувати такi складнi проблеми. коли єдине плем’я — предок якоїсь народностi. тим-то не лише знайдуть. в свою чергу.“ краще — „Хоч як дивно.“. уподобавши дiєслово говорити. Прислiвнику вiрно слiд залишити його давнє значення — „вiддано“ (вiрно любити.. бо такої концентрацiї не могли зазнати народ i його мова. Скажiмо. Не „в залежностi вiд успiхiв“. 160 . а навряд чи доцiльно наполягати на якомусь одному категоричному твердженнi. щоб. Дивує тiльки. вiрно служити). з якої дiалектично розвивались i дiалекти.

де треба вживати вiдомi усiм слова нагода й пригода. — або в цiй же статтi далi: „На лiтеру „в“ чомусь вiдсутнi такi слова. звiсно. Але.. як не письменникам i лiнгвiстам.2. що укладачi словникiв не вигадують слiв. який один може довести до пуття мовно незугарну сторону нашої творчостi. Ми — ще далекi. працiвникiв радiо й телебачення. Навпаки. артистiв i телеглядачiв“. що вiдсутнiми не можуть бути речi.“ Невже цей працiвник не знає. Додамо вiд себе. якi вiн утiлює в художнi образи. iз творiв якого вдосконалюють або псують свою мову тисячi читачiв. Спiльно сiяти. звикли ставитись до мовних вимог байдуже. Пономарiв цiлком пiдставно наводить низку зразкiв неохайного поводження з українським словом у письменникiв. яка лежить на письменниковi не тiльки за його твiр. Швидка. А. щоб уникнути надалi працi врозтiч. Ми можемо почути з уст вiдомого письменника на прилюдному виступi такi перли. не вражає. як повелося з дiдапрадiда: „У моїй кишенi немає (або — бракує) грошей“. професору й студентовi. Пономарiва „Наша спiльна нива“. Чого в наведених 161 . i пише в своїй статтi „На спiльнiй нивi“ (Н. це — спiльна нива тих i тих. Самокритично погоджуючись. на базi доброго знання своєї мови та її можливостей) за кожне слово в творi. слiд вислухати скарги обох сторiн i спiльно добрати способу зняти причини їх. „Лiтературна Україна“. кому. — є воднораз певною мiрою також учитель. а здебiльшого беруть їх iз творiв українських письменникiв. письменникам. як далекi вiд того жаданого стану. Чому? Бо не тiльки ми. через те звичайна людина на Українi. I тут О. письменники. що всi його закиди. Пiдставою для внесення слова до словника. а не жалiв. письменниковi й перекладачевi“. наполегливої працi та обопiльної дiлової критики. за природнiсть свого неологiзму. артистiв. спiльно й полоти Важливе питання про спiльну боротьбу наших письменникiв i лiнгвiстiв за високу культуру рiдної мови порушила стаття О. — а скаже попростому. надання йому певної стилiстичної характеристики є передусiм уживанiсть його в лiтературi“. що в словниках допущено чимало всяких кальок i спотворень української лексики. Пономарiв слушно питає: а звiдки це береться? Адже „вiдомо. — абсолютно слушнi.) має стати в нагодi вчителю й школяревi. не обурює. i на нiй треба сумлiнної. як „треба прийняти якiсь мiроприємства“ або „дякую режисера. i треба вiдверто визнати. журналiстiв. а нас це не дивує. далека вiд мовознавства й усiх його несподiванок. -Б. Справдi-бо. № 12): „Вiн (цебто словник. О. а й за кожне слово в цьому творi. Адже письменник — носiй i пропагандист передових iдей своєї доби. коли письменник буде сперечатися з редактором видавництва (сперечатися. якi вiдповiдно не бувають i присутнiми. За це вчителi української мови ставлять двiйку. Хiба це нормально. що ми часто забуваємо про подвiйну вiдповiдальнiсть. коли науковий працiвник Iнституту мовознавства сам не знає. але не далеко вiдбiгають вiд нас у цьому часом i деякi мовознавцi. надто нам. сiяти спiльно добiрне зерно слова й полоти словесний бур’ян? Так. нiколи не висловиться: „В моїй кишенi вiдсутнi грошi“. надрукована в „Лiтературнiй Українi“ (№ 9). дореволюцiйних i пореволюцiйних. ой.-Д.. iз художнiх творiв i словникiв яких широкi маси засвоюють i вдосконалюють українську мову. нарiкань i докорiв. ми часто з надiєю поглядаємо на свого редактора.

Тут само собою виникає питання: а хто й коли змушував чи змушує 162 . як iлюстрацiї. загальнонацiональної ваги справу. Додамо до цього. можна було пожиточно користуватися всiм. коли до цього додати ще й поточне дiяння деяких працiвникiв Iнституту мовознавства. що укладачi словникiв беруть до певних слiв. Ми радо вiтаємо такi змiни в життi Iнституту мовознавства. що „з 1948 року. почувався вже майже класиком i переймався думкою. мовляв. З цього сам собою напрошується висновок: мабуть. не берусь судити. Пономарiв. бо чи не такi „науковi“ руки сiяли не тiльки в „зеленому“ словнику всяке будяччя. що їхнiй рукопис жодний редактор перiодики не зважиться пустити до друку в натуральному виглядi. коли розташовувались бiля селищ заводи. продаж матерiалiв). кому це треба. що письменники пишуть твори. Пономарiва викликають хоч-не-хоч сумнiв. не кожний науковий працiвник Iнституту мовознавства може братися за таку вельми вiдповiдальну. багато дечого змiнилося“. лихi часи). а й наш майбутнiй хлiб. а потiм переносять у словники. мова яких — зразкова. але нас не може не турбувати змiст дальших словникiв цього Iнституту. дарма що в Iнститутi мовознавства „багато дечого змiнилося“. i нам не може бути байдуже — глевкий це буде хлiб чи добре випечений. але мимо своєї охоти мусимо згадувати те сумне. дiда-бабу витягати з могили? — може заперечити менi О. що купували. попавши зi своїми фразами. новомiсяччя (новий мiсяць. але для мене ясно. фрази не тiльки з класикiв i тих сучасних письменникiв. Пономарiв. як укладання наших словникiв. що саме з таких сумнiвних джерел випливали перекрученi значення давнiх українських слiв. а важко буде навiть знайти нагоду. зокрема двотомного Росiйсько-українського словника. молодик). Навiщо. а й у шеститомному Українсько-росiйському словнику. великої. бо всi цi зразки спотворення українського слова перейшли до шеститомника з того ж таки „зеленого“ словника. На жаль. над яким саме тепер працюють нашi мовознавцi. що йому нема чого працювати далi над мовою. ми не хочемо згодом казати. Поминаючи тут шкiдливiсть цього останнього моменту в укладаннi словникiв передусiм для самих письменникiв. їжте. що коли такою мовою пересипати словники. щоправда. вони не тiльки не стануть у пригодi професорам.мовознавчих фразах бiльше — мовознавства чи малознавства. на зразок наведеного з недавньої статтi. щоб ними десь. що „є певнi недогляди й у шеститомнику“. технологiї впорядкування словникiв. хоч повилазьте!“ Але спинiмось на. а й iз тих. вiдпуск матерiалiв (видача. так би мовити. без дбайливої мовностилiстичної обробки. записують їх у картотеку. то запевнення О. Ми не маємо намiру втручатись у внутрiшнi справи Iнституту мовознавства. Правдиво зазначає О. хоч i сам О. до словника. окрiм хiба фейлетонiв. Навряд чи стилiстично пiдходить iменник недогляди до таких чудес. який до того ж запевняє в своїй статтi. вiдколи вийшов у свiт „зелений“ словник. сам вiн признається. а укладачi словникiв беруть iз цих творiв слова. бо це — не тiльки наша спiльна нива. як безчасся (читай по-українському — лихолiття. старанно виправленими редакторськими руками. Пономарiв та його колеги добре знають справжню цiну такому „художньо-iлюстративному“ матерiалу. студентам та iншим. яким подекуди має пiдстави хвалитись О. як у приказцi: „Бачили очi. Пономарiв. знаходилися в морях та океанах острови тощо. мова яких — iще недолуга й убога. коли нерозважний автор. зазначимо принагiдно.

без якого рiдко хто обходився серед дореволюцiйних українських публiцистiв та промовцiв. недремний. сомневаться. в ньому серед багатьох синонiмiв можна знайти саме те. не наслiдувати прикладу Б. примiром. вам щодо цього брати приклад у росiян i повчитися в них. Не можна-бо приглухуватому або й зовсiм глухому доручати перевiряти нотний запис щойно проспiваної пiснi! Чи можна собi уявити. в якому правильних українських вiдповiдникiв треба було шукати з початку наведених слiв. щоб росiйський мовознавець не знав. недрiмливий i. а тим часом Б. копiткою працею укладачiв. й саме це спонукує мене ворушити старе. як треба правильно сказати поросiйському — „снимаю с себя ответственность“ чи „раздеваю с себя ответственность“? А чому ж це допустимо в аналогiчних випадках у нас? Чи не слiд би. що потрiбно семантично чи нюансово. що записують картотеки слова. через те що. Але матерiал до рiзних лiтер укладають рiзнi працiвники. чи є це штучне. Кажу це все не на зайвий докiр нашим мовознавцям. Вiзьмiмо. а й визначатися чуттям мови. що збирати й як. як треба культурно поводотисяя з рiдним словом? Чом би вам. Мушу насамперед щиро визнати поступ уперед в укладаннi цього словника проти всього попереднього. до того ж часто пiд фатальною рубрикою „редко“ або ще гiршою — „уст. але не прижилися в живiй мовi народу. — не збирачi утилю. що його вiдiрви та викинь! Вiзьмiмо. нема. що могли проскочити. цебто „устарелое слово“ або. стояло б. як не знайдете там i багатьох iнших подiбних див. що виходило з Iнституту мовознавства. якi доклали сил. пiд отим самим „вiдiрви та викинь“ — уст. дарма що на письмi й з уст можна в Росiї натрапити й на таке? Чи можна припустити. через те поряд iз зразково опрацьованими сторiнками можна натрапити зненацька на сумнi рецидиви „зеленого“ словника. а — науковцi. Грiнченко брав до свого словника (i ми досi користуємось ним охоче) далеко не все. щоб у росiйських академiчних словниках поряд iз правильними словами. таке. навести дiалектизми. нарештi. наприклад. примiром. що в тому чи iншому текстi є природне. навiть пiд рубрикою „редко“. нарештi. нравиться. над якою вони працюють. а лише критично пересiяНе й науково перевiрене. а тому. Читаємо: недрiмаючий. аби збирати. Матерiал до словника на деякi лiтери справдi приємно вражає сумлiнною. синтаксичнi й фразеологiчнi норми тої мови.“. що траплялось йому напохватi. iз матерiалiв до цього словника українськi вiдповiдники до росiйського недредремлющий. а що — штучне або скальковане. вмiти елементарно розрiзняти. — ндравиться. що хочу як письменник знайти дiловий контакт i взаєморозумiння в нашiй спiльнiй справi. як кажуть у народi. тому що). Грiнченка в справi вкладання словникiв? Адже за його часiв теж не бракувало словесного мотлоху чи полови. iдiоми тощо. Таким словниковим матерiалом зручно користуватися. примiром. щоб дати щонайбiльше українських вiдповiдникiв до кожного росiйського слова. сумлеваться.укладачiв безоглядно тягти до словникiв усякий непотрiб? Та працiвники. товаришi мовознавцi. непотрiбне слово в грiнченкiвському словнику? Нi. органiчне для мови. а з кiнця. яким байдуже. проiлюструвати це прикладами з живої мови. яким рекомендується не тiльки добре знати основнi лексичнi. Вiдповiдно до цiєї „зеленої“ традицiї дано й переклад вислову недремлющее око як 163 . одiозне колись слово позаяк (нiби синонiм до загальновживаних бо. Я — частково обiзнаний iз матерiалами до нового двотомного Росiйськоукраїнського словника.

Кому. й торкнувся я цього питання лиш принагiдно. що їх усiх треба пiдновити єдиним словом вдоволь? Неймовiрно. а смиренно мовчали. поки той не випустив у видавництвi „Радянська школа“ аж шiсть тиражiв цiєї культивацiї суржика в нашiй школi? У тишi академiчних кабiнетiв укладається й новий двотомний Росiйськоукраїнський словник Iнституту мовознавства. як Орфографiчний словник М. Стефанцева з його лексичним добором. тiльки те саме росiйське слово. Але чому ви не виявляєте iнiцiативи в цiй боротьбi слова? Чом би вам не скликати конференцiї чи наради працiвникiв редакцiй газет i журналiв I не допомогти їм побачити їхнi помилки? Чом би вам не допомогти в цьому також працiвникам радiо й телебачення? Чому ви вiдразу не сигналiзували про загрозу псування мови учнiв „посiбником“ М. улаштовуємо огляди мовного стану в рiзних виданнях та органах. „сигналiзуючи небезпеку“ й бажаючи перейти до деяких вад самої форми роботи Iнституту мовознавства. але в усьому цьому Iнститут мовознавства не бере майже нiякої участi. як не вам. подiбно до О. на всяких зборах.: „Україна“. до призволящого. Не iнакше. А тим часом це є та справа. водобоязнь. вповнi. як треба орудувати українським словом! Яка це спiльна нива. а потiм уже — правильне українське брак. як через тi ж причини до росiйського вдоволь наведено українське слово вдосталь i те саме росiйське вдоволь. телебачення. доктор фiлологiчних наук Ф. це обурює. удостачу. забирають слово в цих пекучих питаннях. крiм двох-трьох осiб. тiльки вже пiд pyбpикою — „розмовне українськe слово“. вмiстивши замiтку „Оце так посiбник!“ i колективний осуд цього витвору? Причому.недрiмаюче око замiсть давно вiдомого українського крилатого вислову недремне око. на думку вчених працiвникiв. доволi? Чи цi слова. що й вас. 164 . але — факт! Я мiг би наводити дуже багато ще таких дивовижних моментiв iз матерiалiв до цього словника. Пономарiв? Хiба наших мовознавцiв не вражає iнодi мова наших пiдручникiв або така продукцiя видавництва „Радянська школа“. наче нема всiм вiдомих українських слiв сказ. нiби як український вiдповiдник. якi вряди-годи. скаженiвка. досхочу. як i кожну культурну людину на Українi. радiо. i який там матерiал пiдготовано до друку.). повчити часом i нас. на запрошення редакцiї тут висловив свою компетентну думку й працiвник Iнституту мовознавства. Я маю певнiсть. А де. так. коли однi орють i сiють. що має заступити горезвiсний „зелений“ словник. навiть не помiчаючи огрiхiв? Хiба Iнститут мовознавства задовольняє мова наших газет. Видимо. Пономарiва. товаришi мовознавцi. товаришi мовознавцi. а другi тiльки споглядають. на яку справедливо нарiкає в своїй статтi О. сказати своє поважне наукове слово. виступаємо про це в пресi. але це не є метою моєї статтi. Дивна рiч: ми стiльки пишемо й говоримо про потребу пiдносити культуру нашої мови. Жилко (див. — такi вже застарiлi. теж грiшних. скажениця. письменникiв. Стефанцева. на який слушно реагував журнал „Україна“. слiд було б давно вже втрутитися в це дiло. на яких вибоїнах Iнституту мовознавства вкладачi словника загубили всiм вiдомi українськi слова — вволю. до якого можна було б додати ще — нестача. № 5 за 1965 р. Не дивно пiсля згаданої вже статтi „На спiльнiй нивi“ прочитати на росiйське слово неимение на першому мiсцi — вiдсутнiсть. вдозвiль. з тих самих побудникiв на медичний термiн водобоязнь стоїть. знає обмежене число людей.

щоб нам усiм правили за робочий девiз вiкопомнi слова невтомного працiвника й великого патрiота Максима рильського: Як парость виноградної лози. Плекайте мову. мiзерну частину яких я навiв вище. до якого. мали на оцi тiльки ту мету. що мої виступи в пресi вiдразу знаишли вiдгук. взагалi працiвники культурного фронту. яких я торкався в останнiй i попереднiх своїх статтях. коли ще маємо тiльки матерiали до словника. коли робиться велике дiло. Це видно з самого заголовка статтi й її змiсту. але доповiсти. й укладачами словника. Менi можуть заперечити. де треба разом сiяти й разом полоти. обговорити бодай тi спiрнi питання. нема змоги розглянути ввесь матерiал до словника багатьом людям..в якiй мають узяти щонайактивнiшу yчacть широкi кола нашої громадськостi. навiщо здiймати тривогу. що пiзно буде критикувати чи висловлювати побажання й жалi. що є й нагода поговорити про вкладання двотомного словника. Iнститут мовознавства може й мусить зробити. помилки. свiдчить про своєчаснiсть i актуальнiсть тих питань. сперечаючись зi мною. принаймнi. Задля ясностi У розмовi про двотомний Росiйсько-український словник Iнституту мовознавства УРСР я не хотiв нi применшувати певних досягнень наших мовознавцiв. Зрозумiло. висловлюючи свої зауваження й побажання та даючи поради. якi завжди бувають. а сприяти один одному. Та й чого нам цуратись випробуваного методу громадської апробацiї . треба не вiдмежовуватись один вiд одного академiчними стiнами. ще нiколи не було зустрiчi в нас мовознавцiв хоч би з письменниками. Скiльки я пам’ятаю. Зустрiвшись у дiловiй обстановцi. про цю працю. серед яких мають бути не тiльки письменники й журналiсти. може. Мої конкретнi зауваження про тi чи тi помилки в укладаннi згаданого й ранiш виданих словникiв. проти чого я тут застерiгаю. Але слiд пам’ятати. як i взагалi в справах культури мови. № 26) i перекладач Н. що на такому дiловому ґрунтi ми завжди зможемо домовитися. ще й не ввiйде все те. нi заплющувати очi на хиби в їхнiй роботi. Невдовзi на мою статтю вiдгукнулися в „Лiтературнiй Українi“ два автори: М. що й я. Пильно й ненастанно Полiть бур’ян. Я мiг би тiльки радiти. а й викладачi мови та лiтератури. працiвник Iнституту мовознавства („Пiдставно“) чи („безпiдставно“). письменниками. — боротьбу 165 . №31). Чому б нам не зустрiтись найближчим часом. тим бiльше.. який однаково цiкавить усiх нас. коли б названi автори. I є певнiсть. працiвники радiо й телебачення. Фiрсель („Об’єктивно про суб’єктивне“. мали на метi знайти спiльний контакт мiж нами. дарма що працюємо на спiльнiй нивi. коли вiн не раз уже демонстрував нам свої позитивнi наслiдки? У словниковiй справi. очевидно. коли словник уже вийде з друку й на пiдставi його редактори у видавництвах виправлятимуть у наших рукописах сказ на водобоязнь i недремне око на недрiмаюче. щоб домовитися в рiзних спiрних питаннях. ми станемо з вами на спiльну ниву. артисти. бо це. якi визнають i самi мовознавцi. Пилинський. Чистiша вiд сльози Вона хай буде! 3. а не сам словник.

за чистоту й культуру мови, — а тому не приписували в полемiчному захватi
не властивих менi тверджень i намiрiв.
М. Пилинський, пiдтримуючи мою вимогу тiснiшого контакту мiж мовознавцями й лiтературною громадськiстю, поминув увагою тi конкретнi хиби
в матерiалах до двотомного Росiйсько-українського словника, якi я наводив у
своїй статтi, а натомiсть став шукати суб’єктивне, „смакове“ в моїх зауваженнях про мову i перекладiв журналу „Всесвiт“ („Лiтературна Україна“, 1965).
Що ж — i це добрий задум, якщо здiйснювати його об’єктивно, виходячи з
того, що написав iнший автор. М. Пилинський заявляє: „У багатьох випадках письменник (цебто я. — Б. А.-Д.) покладається тiльки на свої особистi
смаки. Краще, мовляв, казати „поклав книжку на горiшню полицю“ замiсть
„на верхню“. Чому? Якi пiдстави вiддавати перевагу українським словам горiшнiй — долiшнiй перед верхнiй — нижнiй? А як тодi з козацьким Низом,
Верхньою Хортицею, запорiжцем — низовиком?“
Мене передусiм дивує, невже М. Пилинський не вiдчуває нюансової рiзницi мiж висловами „краще казати“, якi вiн наводить, нiби цитуючи мене,
й „мабуть, краще написати“, як тоє насправдi в моїй статтi? Невже науковии працiвник не розумiє, що, викинувши з моєї фрази слово мабуть, вiн
надав їй тону iмперативного припису замiсть того характеру припущення чи
пропозицiї, який вона досi мала? У жоднiй статтi про мову я не вдавався до
дидактичного, а тим бiльше менторського тону й не висловлював своєї думки як незаперечне твердження, крiм таких явних помилок, як у перекладi
Н. Фiрселя, про що мова далi. У статтi „Про те саме“ я писав: „Оцiнюючи
певнi явища як хибнi, на мою думку, менi хочеться лише звернути увагу на
те, що суперечить традицiям нашої класики й живої мови народу, а заразом
змусити читача замислитись над словом, над слушнiстю вживання його в
тому чи iншому контекстi“. Проте М. Пилинський запевняє, що „не можна,
твердить (пiдкреслення моє. — Б. А.-Д.) Б. Антоненко-Давидович, говорити
„товста книжка“ — треба тiльки „груба книжка“, тимчасом як i цей вислiв
наведено в мене пiд тою самою рубрикою „мабуть, краще написати“. Що
це — полемiчний засiб чи дивне нерозумiння того, що написано чорним по
бiлому?
Звiсно, є в українськiй мовi слова горiшнiй i верхнiй, i я, обстоюючи
синонiмiчне багатство нашої мови, нiде й нiколи не заперечував права на
iснування нi цих прикметникiв, нi близьких до них прислiвникiв, але в певних контекстах я вважаю за доцiльне вживати саме одного, а не другого
синонiма. Тут, безперечно, важить особистий смак або, iнакше кажучи, чуття мови. Гадаю, що мiй опонент не надаватиме переваги несмаку над смаком,
браку чуття мови над наявнiстю його. Менi бiльше подобається „горiшня полиця“, а не верхня, тим-то й раджу його нашим перекладачам. Питаєте,
чому саме подобається? А тому, що на Українi здебiльшого кажуть угорi, а
не вверху, не кажуть верховище замiсть горище. Але є в нашiй мовi слова
верховина, верх (наприклад, „на версi дерева“ ), є також вислiв „моє зверху“,
отже, нiякий Антоненко-Давидович не скаже „горiшнiй одяг“ замiсть верхнього. Яка тодi потреба М. Пилинському тлумачити на свою вподобу мої
слова, ба навiть патетично вигукувати: „А як тодi з козацьким Низом, Верхньою Хортицею, запорiжцем-низовиком?“, — про що й мови не було в жоднiй
моїй статтi. Але щоб читачi не подумали, нiби я вiдбiг нормального глузду
й стою за козацький Дiл i запорiжця-долiшника, мушу запевнити, що є й
козацький Низ iз запорiжцем-низовиком, i стоїть серед Днiпра, як i стояла
166

завжди, Верхня Хортиця. Треба тiльки, як кажуть у народi, дивитися — що
й до чого.
Те саме можна сказати й про слова грубий — товстий. Менi бiльше подобається „груба книжка“, а не товста. Чому? А тому, що так казали мої баби
в Ромнi й Недригайловi (цебто на Лiвобережжi), та ще й досi так кажуть у
народi навiть дiти. У селi Кропивнi на Житомирщинi я натрапив у бiблiотецi на таку сцену: приходить дiвчинка й просить бiблiотекарку: „Дайте для
мого брата оту книжку про шпийонiв“. — „Як вона зветься?“ — питає бiблiотекарка. „Та я забула, отака грубенька книжка“. Таки грубенька сказала, а
не товстенька. А тим часом М. Пилинський пише: „Можливо, Борис Дмитрович призабув, що слово грубий у такому значеннi — не властиве народнiй
мовi принаймнi всiєї Лiвобережної України. Майже всi письменники (ми можемо назвати десятки iмен) пишуть саме про товстi предмети, добираючи
частiше iнших синонiмiв (гладкий, огрядний, розгодований та iн.), коли йдеться про людей, а прикметник товстий „припасовували“ саме до книжок“.
Отож, за М. Пилинським виходить, що слова грубий у такому значеннi нема в народнiй мовi. На мовний „смак i слова Б. Антоненка-Давидовича М.
Пилинський може, розумiється, не зважати, а от до слiв Б. Грiнченка нашому мовознавцевi слiд би придивтись пильнiше, бо Б. Грiнченко вживав
прикметника грубий i до iменника книжка, й до iнших предметiв, хоч як
того не хочеться моєму опонентовi: „грубе дерево“, „груба сорочка“, — наводячи в своєму словнику й приклади з прикметником товстий: „Деревце те
не товстеє“, „сорочка товста“, навiть зима — „тодi саме була товста та люта“
(див. Словник Б. Грiнченка).
Не цуралися прикметника грубий у тому значеннi, яке я навiв, i нашi
класики: „Вже на кiнцi призьби пiзнав Йон Гашiцу по чорних косах, що
вибились з-пiд рядна i лягли на ньому, як двi грубi гадюки“ (М. Коцюбинський); „Юрба розбила ногами грубий морський пiсок“ (Леся Українка). Не
боялися класики вживати прикметника товстий i до людей i не лишали його,
як запевняє нас мовознавець, спецiально для книжок: „Молодець був жвавий, товстий, високий, кучерявий“ (I. Котляревський); „Не до пана старого,
усатого, товстого“ (Т. Шевченко).
Нi, таки не Б. Антоненко-Давидович призабув, а М. Пилинському, можливо, випало з пам’ятi, коли й як уживали нашi письменники слiв грубий — товстий. Пiсля цього мене вже не дивує, коли мiй опонент наївно
питає: „А що робити з усталеним поняттям „товстий журнал“? Невже —
„грубий журнал“?“ А втiм, заспокою опонента, я — не проти й „товстого
журналу“, якщо хтось усталив це поняття; мене тiльки дивує, чому тодi
в Українсько-росiйському словнику, який видав 1963 р. Iнститут мовознавства, вислiв „товстий журнал“ наведено як застарiлий (див. т. VI, с. 61)?
Невже слова, наведенi в словнику, спочатку стають застарiлими, а потiм
уже всталюються? Як вiдомо, досi бувало навпаки...
У такому планi домислювання за мене М. Пилинський пише далi: „Б.
Антоненко-Давидович виступає проти слова вiдпуск i пропонує вживати замiсть нього слова видача, продаж. Але така замiна можлива тiльки в побутовiй мовi, а в економiцi iснують термiни „вiдпуск товарiв“, „вiдпускнi цiни“
i окремо „продажнi цiни“. Так само i в технiцi зустрiчаємо поняття вiдпуск,
вiдпускний („вiдпускна крихкiсть металу“). Отже, це слово, безперечно, здобуло собi мiсце в мовi, i даремно письменник залiчує його до „таких чудес,
як безчасся i новомiсяччя“.
167

Нi, надаремно мовознавець М. Пилинський хоче переконати читача, нiби
письменник Б. Антоненко-Давидович виступає проти слiв вiдпускати, вiдпуск, якi, безперечно, є в українськiй мовi. Але треба думати, коли й де слiд
їх ставити, а не тулити в фразу безоглядно. Писав Т. Шевченко: „Петра на
волю вiдпустили“, — кажуть i в народi: „Оце наївся, треба й очкур вiдпустити“, — але не писали класики, не каже й народ: „Менi в крамницi вiдпустили
чоботи“, — а писали, казали й казатимуть — „продали чоботи“. Дiловод, що
звик до канцелярської мови, можей написати помилково замiсть „продаж
чобiт“ — „вiдпуск чобiт“, але те, що можна простити дiловодовi, важко вибачити мовознавцевi, який тiльки припускає можливiсть замiни в побутовiй
мовi канцелярсько-неоковирного „вiдпуск чобiт“ на звичайний „продаж чобiт“. А саме про це я й повiв мову в своїй статтi, отже, не про економiчну або
технiчну термiнологiю, де слово вiдпуск, напевне, є в технiцi й може бути в
економiцi, хоч не збагну, чому мовознавець М. Пилинський уважає, що „вiдпускнi цiни“ або „продажнi цiни“ — кращi за „цiни видачi“ й „цiни продажу“.
Але сперечаємося зараз не про термiнологiю (це — окрема тема, що потребує окремої статтi), а про лiтературну мову, отож не було нiякої потреби М.
Пилинському загадувати наперед, чого б накрутив Б. Антоненко-Давидович,
якби вiн був не тiльки письменником, а ще й членом термiнологiчної комiсiї.
I все-таки мiй опонент раз у раз удається до цього, навряд чи наукового
способу полемiки.
Для чого вiн це робить? Хiба йому бракує наукової арґументацiї, щоб
довести слушнiсть своєї думки, посилаючись конкретно на приклади з класики й живого мовного буття, як це раз у раз робив i роблю я, керуючись не
тим, що менi зненацька заманулось, а тим, що було, є й буде, на мою думку,
доцiльним у нашiй мовi? Маю певнiсть, що М. Пилинський мiг би теж полемiзувати зi мною таким способом, якби вiн мав на метi в своїй статтi тiльки
iнтереси культури мови, а не тенденцiйний намiр довести будь-що-будь, нiби
я хочу архаїзувати нашу мову й тим збiднювати її та обмежувати. Вiн так
i закликає без усякого логiчного зв’язку з тим, що написав попереду: „Не
архаїзуймо нашу мову (до речi, чому не „нашої мови“, як того вимагає граматика? -Б. А.-Д.). Зважаймо на розвиток i змiни в її лексичному складi. Не
треба її збiднювати й обмежувати“.
Хоч М. Пилинський i не обтяжив себе потребою навести бодай один
приклад у мене „архаїзацiї нашої мови“, та на цьому пунктi я вважаю за
потрiбне докладнiше спинитися.
Кожна жива мова, писав я в однiй зi своїх статей, зазнає постiйних змiн,
коли однi слова зникають, змiнюючись новими, iншi слова набирають iз часом нового змiсту, а iнодi навiть нової морфологiчної форми. Новi життєвi
обставини створюють не тiльки новi поняття з новими словами, а й новi
приказки, прислiв’я, iдiоми. Не розумiти цього може тiльки невiглас, а щоб
боротися з цим природним процесом, небагато знайдеться новiтнiх донкiхотiв. Проте на шляху розвитку мов рiзних народiв траплялись диваки, що
силкувалися затримати свою мову в застиглих формах, усiляко борючися з
модернiзацiєю її. Був, наприклад, у Росiї адмiрал-слов’янофiл О. Шишков,
який у ХIХ ст., перешкоджаючи впливам „западников“ на формування росiйської лiтературної мови, вимагав казати не героизм, а добледушие (вiд слова
доблесть) i звичайнi калошi називати мокроступами, але, розумiється, життя перемогло мертвеччину, й намагання О. Шишкова видається нащадкам
певнiше за анекдот, нiж за лiнгвiстичну течiю.
168

хоч треба було сказати: цiлком обґрунтовано. „нацiональнi“. зi слiв поволi. замiняючи скрiзь слово дiло на справу („майстер своєї справи“). культурних та iнших стосункiв мiж ними мови запозичали одна в одної не тiльки слова. утворене з росiйського отношение. Чи думає мiй опонент про те. а й далеко пiзнiше.Сподiваюся. вiн не пошкодував труду знайти навiть кальку в статтi „самого АнтоненкаДавидовича“: „Автор (цебто я.) вказує. Чимало слiв попало в нашу мову з росiйської. коли стали тiснiшi стосунки мiж братнiми народами: девчата. що й у сучаснiй росiйськiй мовi натрапляємо на багато українiзмiв. На жаль. так би мовити. Є в українськiй математичнiй термiнологiї слово вiдношення („вiдношення 1:3“). а не опукою. як перероблене тюркське чапан. коли працiвник видавництва чи редакцiї газети iнодi. примiром. На наших очax розвивається далi українська мова. а щоб пiдсилити цю недовiру. обходитися словом вiдноситися. козак. Пилинський бiльше думає про те. але нема нiякої потреби в побутовiй мовi замiняти iменники ставлення. що якийсь зразок наводиться „цiлком пiдставно“. як жупан. телефон. — Б. вiйськових. Я — також рiшуче проти того. Це можна сказати й щодо деяких iнших росiйських слiв. не кажучи про те. що так можна зарахувати до архаїзм увсю нашу мову з її класикою й тим. бунчук та. тепер — на зараз („зараз у нас весна“) або попасти. Багато слiв є в українськiй мовi й тюркського походження: кавун. з цiлковитою (пов169 . й не вдаватимуся в тугу. Унаслiдок iсторичного спiвжиття народiв i економiчних. Пилинський повiрить. щоб уникати українських слiв. нудитися. що „на цьому тлi навiть деякi слушнi загалом зауваження письменника викликають до себе певну недовiру“. подiбних до росiйських. вiдразу зараховує їх до архаїзмiв i виправляє на „сучаснi“ — страждати. що вони — iншомовного походження. Навряд чи знайдеться такий дивак. що iнколи роблять не в мiру ретельнi плекачi чистоти нашої мови. попастися — на потрапити („потрапив у полон“). гибiти.. З прикметника вiльний утворилось не тiльки дiєслово звiльняти. як би це переконливiше довести. що чуємо. є не що iнше. i таке українське слово. тютюн. як тiльки натрапить на невiдомi йому слова. на ходу творить (калькуючи) слово „пiдставно“. Шишкова? Я не пропонуватиму називати квартплату комiрним. Але я — проти тої боротьби з „архаїзмами“. у теперiшнiй узбецькiй мовi. що сучаснi дiти бавляться м’ячем. Цих слiв нема й не могло бути в словнику Б. примiром. Грiнченка! Було б тiльки на шкоду нашiй мовi боротися з словотворенням i затримувати її в стародавнiх архаїчних формах. непoладки. але й вивiльняти. що живе в устах народу? А варто було б подумати. подiбно як у нiмцiв — der Rundfunk. обходження словом вiдношення чи витискати дiєслова ставитись. — було б нерозумно викидати його з ужитку. такi. ряхтiти.-Д. або замiсть усталених iнтернацiональних термiнiв радiо. якi так само органiчно прижилися в українськiй мовi. хлопкороб. нидiти. не назову першотравневий салют „першотравневою ясою“. занесених туди не тiльки за часiв Петра й Лизавети (наприклад. де до українського прикметника звичайний додано росiйський префiкс). der Fernsprecher тощо. стерня тощо. а й вислови. мабуть.. дарма що саме так казали на Українi за козаччини. М. телегpaф конче творити свої. як чрезвычайный. хлебороб. А. блищати. який серйозно вимагав би викидати з нашої мови цi слова тiльки тому. що мене не приваблюють лаври адмiрала О. повiльний утворилось дiєслово уповiльнювати. хоч таке слово було колись у нашiй мовi. М.

Пилинський обстоює престиж своєї установи. з якими я — частково обiзнаний. якщо мовознавцi не запишуть слово пiдставно до своєї картотеки. що з мiною Мойсея Скрижалi нам несуть: не можна так. вiд штучного стосовно. Хiба критика й самокритика — такi вже рiдкiснi й небажанi явища в Iнститутi мовознавства. Пилинський“. є скорочена (але не виправлена!) моя доповiдь на багатолюдному засiданнi Секцiї художнього перекладу Спiлки письменникiв. критикiв i редакторiв не зауважив менi помилковостi моїх визначень в оцiнцi перекладу Н. захопившись своїм завданням. але. чим саме пiдставно. Пилинський скеровує цi абсолютно слушнi слова нашого прекрасного поета й великого знавця української мови саме проти мене. а 170 . Пилинському за його зауваження. бодай iз чемностi. закидав менi невимогливiсть в оцiнцi загальної перекладницької практики „Всесвiту“. що тут вiн. Фiрселевi. мушу придiлити увагу також йому. Для чого це я робив? Для того. письменникiв i всiєї української культурної громадськостi. часто й цiлком пiдставно пишаються працiвники Iнституту мовознавства. Отут небезпiдставно можна було б сказати цитатою з М. засвоїти котрi мiй другий опонент. Пилинський. що в мене нiколи не було розбiжностi в поглядах щодо мови з покiйним М. бо творення словника є спiльна справа мовознавцiв. наприклад. що показують матерiали до словника. що так не сподобалася Н. Рильського: Завзятцi є такi. бо для цього треба повертатись до азiв. yтвореного вiд дiєслова стосуватися. В. як це робить мiй опонент? Гадаю.. що „так переконливо довiв М. де вiн працює. просто спустив з ока дiйснi потреби й вимоги нашої сучасної епохи. та ще й такими. Навпаки. а лише критикував хибнi моменти в укладаннi двотомного Росiйсько-українського словника. на яку посилається М. Це — нудно й нецiкаво. як видно з його статтi. в якiй я аналiзував практику перекладiв з iноземних мов журналу „Всесвiт“. Фiрсель. Фiрселем. надто раннього перiоду моєї творчостi. Я розумiю. Козаченко. яким. бо кожного разу. Та якщо М. але не доберу — навiщо? Хiба Iнститут мовознавства потребує цього? I проти кого й чого виникає така потреба захисту? Адже в своїй статтi. тому я не журитимусь.. щоб цей словник був ще кращий. захищає тiльки помилки свого перекладу. я не гудив нашої поважної культурної установи. М. тим бiльше що в лiтературнiй мовi вже усталився його однокореневий антонiм безпiдставно? А тим часом слово стосовно є в шеститомному Українсько-росiйському словнику. є гiрше. що тут я мiг би прийти йому на допомогу й навести не одну-однiсiньку. що мене самого не задовольняє. не завжди науковими засобами. що вiн цiлком приєднується до того. скажiмо. заявивши для бiльшої аргументацiї. Проте менi хочеться дiзнатися. похiдне вiд iменника пiдстава. Пилинського захистити реноме й роботу iнституту. не мав дозвiлля. дехто. Нiхто з присутнiх на засiданнi наших вiдомих перекладачiв. нiж те. Фiрселя з нiмецької. Менi дуже важко сперечатися з Н.ною) пiдставою“. як вiдомо читачевi. i край! Це не по-нашому! Забороняю це я! Та. письменникiв. Н. Стаття „Щоб яскраво й точно“. Рильським. а багато мовних помилок у своїх творах. ба навiть схвалюю в цьому випадку бажання М. вiддаючи належне багатьом позитивним рисам цiєї працi. що проти них треба боронитися. то другий мiй опонент. але запевняю. коли перечитую написане. Мушу довести до вiдома опонента. знаходжу багато такого. Я щиро дякую М.

чого. М. редактори „Всесвiту“ ще пiдтягали до мовної „кондицiї“. жали свiй хлiб i посмiхалися злорадно“ (М. а коли треба було висловити iронiю. Ю. Фiрсель помиляється раз у раз. усмiх: „Нехай мати усмiхнеться. що й у цiй сферi в перекладача далеко не все гаразд. доводячи. Шевченка нема в „Кобзарi“ „променистих“ слiв посмiшка. Але Н. не кажучи вже про зоологiв. як упаду в руки“). хай загляне в Словник мови Шевченка видання нашого Iнституту мовознавства. користуватись. посмiхатися. посмiшка з мене“ (Словник Б. Про це й iшлось на засiданнi Секцiї художнього перекладу. Фiрсель тiльки виграв би в своїй дальшiй роботi. Д що Н . що „колись слова 171 . котрий. в природi не буває. прикро вражаючи читача не тiльки семантичною невiдповiднiстю. не думаючи про те. Шевченко). як уже можна ним безоглядно. Фiрсель передає нiмецький оригiнал. Здається. безперечно. Лермонтов. мали в своїх творах надiляти всiх левиць гривами? За це на них могли б справедливо образитись не тiльки звичайнi читачi. Невже пiсля цього росiйськi письменники й перекладачi.вiдома перекладачка з нiмецької Н. Може. а й стилiстичною невправнiстю перекладача. „Де той погляд молодецький. Фiрсель уважає. що в „променистому i в основi своїй радiсному словi посмiшка є стiльки вiдтiнкiв“. де той всмiх веселий“ (Марко Вовчок). не тiльки на деяке своє знання української мови. наприклад. Фiрселя не обходить. посмiх: „Ходили в поле. Ласкаво погоджуючись зi мною. вони вдавались саме до слiв усмiхатись. минаючи вимоги контексту. що надруковано. тодi вiн зрозумiє. щоб не обтяжувати увагу читача. Грiнченка). а ще й на свiй художнiй смак i чуття мови. I що ж — мiй „об’єктивний“ опонент пише. Фiрселя. „З посмiху люди бувають“ (прислiв’я). Я не бачив нi оригiналу. „Це. як Н. посмiшка. Фiрселя. спираючися. нарештi. його усмiшки“ (О. посмiятися („I всi злiї посмiяться. а й леви. мої оцiнки Фiрселевого перекладу. а виходив iз того. я не спинятимусь на них. „До смертi не забуду його погляду.. що перекладач Н. зате є далеко не променистi посмiшище („Бо на посмiшище ведуть старого дурня научати“). звiсно. як вiдомо. Важко такому „об’єктивному“ перекладачевi говорити про чуття мови й художнiй смак. якою вiн перекладає. Фiрсель намагається пiдвести пiд свої твердження навiть теоретичне пiдґpyнтя. а Н. що в Т. заплакана мати“ (Т. мають суб’єктивний характер. слiд зазначити. вони брали з народних уст слова посмiхатися. кoли нашим класикам треба було взяти „променисте й в основi своїй радiсне слово“. Яновський помилився з словом посмiшка тiльки раз. Якщо мiй опонент не вiрить. Я зауважив. що в перекладi мого опонента раз у раз мелькають слова посмiхнувся. а запропоную моєму опонентовi звернутись до мене за поясненням безпосередньо. що подекуди Н. Яновський ужив цього слова в такому розумiннi.Фiрсель i в своїх дальших твердженнях виходить iз цих засад. Коцюбинський). заради справедливостi. Н. що досить якомусь слову бути в словнику чи творi сучасного письменника. усмiшка. А втiм. На цьому варто спинитись. посмiшка. Але розгляньмо. Стороженко).. нi натурального вигляду перекладу Н. що навiть Ю. у поемi „Мцирi“ помилково описав левицю з гривою. якби вiдкинув особистi амбiцiї й бiльше дбав за чистоту й культуру тої мови. як водиться. що. сарказм або кепкування з когось чи з чогось. Андрiанова спецiально спинилась на тому. що випадкова помилка навiть у класика не зобов’язує її повторювати. що то є за об’єктивнiсть перекладача художньої лiтератури (а не дiлових паперiв та оголошень!) Н. З цього погляду.

заперечуючи мою пораду не ставити навмання.бумажник в українськiй мовi не було“. — Б.Фiрсель хоче брати позитивну участь. проте. якою перекладаєш. думи мої. Але першi самостiйно складенi речення змусили мене насторожитися: „Заходив швидко синiючий зимовий вечiр. не замислюючись над контекстом.. досi думали. Про одне внормоване непорозумiння Син хотiв похвалитись добре виконаним домашнiм завданням з української мови й дав менi свiй зошит. Коцюбинський). — тому лишаюся при своїй думцi. заявляє: „Мабуть. певне. Заходяче сонце сховалося за горизонтом. Фiрселем виходить. як мiй хлопець удосконалює в школi знання рiдної мови?“ — подумав я. треба добре знати все багатство тої мови. як казали колись у волосних „розправах“ старшини й писарi. то. зимовий вечiр. коли б деякi перекладачi не переусвiдомили. тих потрiбних слiв. Шевченко). що в нашiй мовi є тiльки пасивнi дiєприкметники — зроблений. заходяче. — Це нам задано вправи на дiєприкметники. Призахiдне сонце сховалося за обрiєм. коли вiн. за Н. а практично засвоїти давню iстину: аби вправно перекладати. примiром. взявшись читати. Не менш цiкавим для лiнгвiстики є й друге вiдкриття Н. без яких важко зберегти художню якiсть ориґiналу. „Становий стояв серед канцелярiї з папером у руках“ (М. що не працює в недiлю. я припинив читання й сказав синовi: — У тебе що не речення. слова усмiшка. — Та ось: синiючий. Н.-Д. що. i тої. з класики. якi чомусь бiльше любили слово папiр у всяких значеннях: „Думи мої. — А як треба було написати? — Треба десь так: „Заходив. Фiрсель. як пишуть перекладачi. якщо й попадало на сторiнки художньої лiтератури. згодився пiти зi мною подивитись.“ Насупившись. Фiрселя. пише: „Але здавна ж iснує в українськiй мовi бумага (у значеннi документа)!“ Це вiдкриття — цiкаве не тiльки для мене — лiтератора.) i збереглися в активному словниковому фондi саме завдяки тому. що українська мова та її активний словниковий фонд можуть успiшно розвиватись i далi — без такої операцiї. то одна або двi помилки. що були переосмисленi“. значна. замерзаючий. недолiк i не забувати про iншi пiдхожi слова. Не працюючий в недiлю тато згодився пiти зi мною подивитись на замерзаючий Днiпро. „Цiкаво. Тато. Отже. то тiльки задля колориту як канцелярсько-росiйський атрибут.. що слово бумага чи бомага. — Чому? — не мiг зiйти з дива син. 172 .. а з уст народу. що творилося сторiччями. — А тому. I якщо в цьому розвитку Н. йому краще не переусвiдомлювати те. чи нестача. як замерзає Днiпро“. поки хтось iз лiнгвiстiв не напише на цю тему спецiальний науковий трактат. вони (цебто цi слова. зробивши з нього посмiшку. лихо менi з вами! Нащо стали на паперi сумними рядами?“ (Т. Менi здається. слова значний. бо й вони. — Як? Де? — здивувався хлопчина. 4. Бо без цього в перекладах i далi вражатимуть читача не тiльки „недолiки характеру“. швидко синiючи. А. мабуть. з якої перекладаєш. а й недолiки. Я вивчав українську мову не в канцеляристiв i волосних старшин. мало що й задержалося б у нашiй мовi. працюючий. а й для лiнгвiстiв..

П. 1966 р. втративши значення часу й виду та здатнiсть керувати iменником.. Форми типу стояча вода. — А от побачите — принесу п’ятiрку! I таки справдi — другого дня принiс п’ятiрку. Але. пiсля революцiї. зiгрiтий.. як i тi неоковирнi слова в статтях i оповiданнях на зразок „недремлюче око“ замiсть — „недремне око“.. Але мене вона не тiшила. — Кажете.“ Не бажаючи дискредитувати в очах сина-учня його пiдручник.. котрих бракує нашiй мовi. тату. Гладкого.. — Так це примiтка! — заперечив син. чи рятуючу. Горецького й I. як обiйтись без активних дiєприкметникiв.так само.. дiєприслiвника або. Курило „Уваги до сучасної української лiтературної мови“. Син розгорнув пiдручник на 21З-й сторiнцi й переможно сказав: „Читайте. тату: „Дiєприкметники бувають активнi й пасивнi. тату. Ви поставили менi оцiнку за мою працю? — Розумiється. що витворила активнi дiєприкметники? Так нi! Усi вiдомi українськi граматики радянських часiв -О. — Ви. М. як форми типу кипучий водоспад. Житецький колись висловився так: „Щодо активних дiєприкметникiв. над якими прiють редактори по редакцiях i видавництвах. Але вiдкiля взяли укладачi пiдручника це правило? Адже його ранiш не було. я нiяково став гортати його й натрапив на 215-й сторiнцi на петитом друковану рятiвну. який щось робить або робив. Житецький: активних дiєприкметникiв на -чий. Безперечно. двiйку. примiтку й прочитав синовi: „Активнi дiєприкметники теперiшнього часу з суфiксами -ач-. — повторив я. за наведеним вище правилом. — Нема. Бiдолахи! Вони виконують сизiфову роботу. Рад. тату. получаемый) нема в українськiй мовi. Трохи замислившись.в сучаснiй українськiй мовi вживаються рiдко. нема активних дiєприкметникiв у нашiй мовi? — перебив мене син. бо правило пiдручника про активнi дiєприкметники пiдкидає й пiдкидатиме їм усе нове й нове мовне камiння. „стрибаючий хлопчик“. що була в 20-30 роках настiльним посiбником для працiвникiв культурного фронту на Українi. — Головне — правило.Шалi. замерзаючий ставок (той.. може. — вiдповiв я. перемагаюча Українська Армiя (та. Наприклад: працюючий робiтник (той. -яч. Українська мова. що працює). активних немає. що замерзає). Г. Активними називають дiєприкметники. наша мова так розвинулася. палючий вiтер.. лежачий камiнь з наголошеними суфiксами -ач-.сказаний. Вiдомий ще до революцiї великий знавець української мови П. Книжка О. то їх зовсiм нема в народнiй мовi!“ („О переводах Евангелия на малорусский язык“). „плачуча мати“ та iншi потворнi словеснi покручi. а також пасивних дiєприкметникiв на -мий (вiдповiдно до росiйських читаемый. П. й укладачi пiдручника „Українська мова“ знають це дуже 173 . набули прикметникових ознак (вказують постiйну ознаку предмета)“. Грунського — твердили те саме. -ший. що перемагає). й тому треба вдаватись до пiдрядного речення. яка знесла геть усякi заборони й утиски над українським словом. Сабалдиря й М. подавала поради. що й П. школа. намагаючись надати тексту нормального українського вигляду. -яч. Синявського. забули граматику! — посмiхнувся син i урочисто пiднiс менi свiй пiдручник: Кулик Б. Не тiшила. хлопець спитав мене: — А яку б. що вказують на ознаки того предмета.

М. — а каже: „Де тут бригада. а на постiйну ознаку предмета. а в тому. Стельмаха: „А над усiм цим свiтом. Гончар. Ось. — але не скажуть: „Лежачий на дорозi камiнь заважав людям iти“. користуючись натомiсть пасивними дiєприкметниками. -уч-. як мужа мого. Чи не ближче буде до iстини сказати: активнi дiєприкметники теперiшнього й минулого часу не є властивiстю сучасної української мови. а в двох iнших воно виступає вже як активний дiєприкметник. що 174 . — бо в перших двох реченнях слово лежачий виконує функцiю прикметника. де пахощi сiна злегка притрушує туман i дух молодого. що пантеличить учнiв? Деякi з наших лiнгвiстiв. коня ведучи i зброю несучи (несущего)“. ще не затужавiлого зерна.добре — недарма в своїй примiтцi вони делiкатно пишуть: „Активнi дiєприкметники теперiшнього часу з суфiксами -ач-. А. коли мають видавати новий. що виписує квитанцiї. -яч. Стельмах та iншi. можуть заперечити: „Хай воно й негаразд. „Рахiвник. Головко. питуща некип’ячену воду. Навiть далекий вогник на хуторi бiля мiстка теж здається менi зорею. що то в старослов’янськiй мовi вони були поширенi. не так же мене. — бо треба: „Людина. що п’є (або — п’ючи) некип’ячену воду. получавший) уживаються часто чи активнi дiєприкметники теперiшнього часу тiльки нещодавно стали вживатись рiдко. може захворiти на шлунково-кишковi захворювання“. пiшов додому“. але досить було прилюдно поЯСНИти це анекдотичне непорозумiння. -юч-. тому й не слiд змiнювати“.в сучаснiй українськiй мовi вживаються рiдко“. не зморозь мене. пiдрядними реченнями чи вiддiєслiвними прикметниками. наприклад. що вказують не на дiю. неохочi до всяких поправок. Адже вiдомо. У нiй трапляються тiльки вiддiєслiвнi прикметники з суфiксами -ач-. може захворiти на шлунково-кишковi захворювання“. Але спитати б: хто звик? Звикли були не так давно кербуди писати безглузде „Добро пожалувати!“. „Лежача на землi людина раптом пiдвелась“. не перебазуватись на науковi позицiї бодай щодо активних дiєприкметникiв i зняти явне непорозумiння з ними. чи звик народ“. Чом би нашим укладачам пiдручника української мови. наприклад: „Прошу тебе. Не звикають до цього й нашi найкращi сучаснi письменники О. — нiби активнi дiєприкметники минулого часу (вiдповiдно до росiйських читавший. „лежачого не б’ють“. надто тепер. виписуючий квитанцiї. що сiє пшеницю?“. коня ведучи (ведущего). -яч-. Тим-то й кажуть: „Пiд лежачий камiнь вода не тече“. але пiзнiше — в українськiй мовi — активнi дiєприкметники поступились перед часто вживаними дiєприслiвниками. Iз цих же причин правильно буде по-українському: „Питущого й близько не пускай до комори: все проп’є“. що нiяк не хочуть утрапити пiд неправильне правило названого пiдручника й усяко оминають активнi дiєприкметниковi форми. виписуючий тощо. якi я взяв у вправi 393. уривок — iз повiстi „Гуси-лебедi летять“ М. сяють найкращi зорi мого дитинства. — але неприродно звучало б: „Людина. але так звикли вже. втративши здатнiсть керувати iменником. А народ не звик казати: „Де тут сiюча пшеницю бригада?“ — або: „Рахiвник. з походу йдучи (идущего). як усi стали писати правильно: „Ласкаво (чи гостинно) просимо!“ Слушно писав про це знавець української мови письменник О. пiшов додому“. Кундзич у своїй книжцi „Слово i образ“: „Рiч не в тому. що звик до даного слова даний кандидат фiлологiчних наук. — дарма що пiдручник „Українська мова“ хоче привчити наших учнiв до вживання активних дiєприкметникiв сiючий.

невластивiсть активних дiєприкметникiв українськiй мовi — це не вада її. притаившийся. Лiтера. що М. надто в поезiї. Чому? А тому. гомонiти тощо. що. Цi читачi зазначають у своїх листах. прохаючи пояснити. ось фраза з активним дiєприкметником виступаючий. але є чимало й iнших способiв передати думку. 175 . що поряд з iншими аналогiчними вiдрiзняє вiд близьких i далеких мов. Так само й недоладну фразу „Всi працюючi в цiй галузi промисловостi робiтники повиннi знати правила технiки безпеки“ можна висловити. 5. як автора статей на лiнгвiстичнi теми. Отже. можна легко перенести й прищепити iншiй. а не знижувати його. що їх наведено на початку цiєї статтi. твердого. Нема конечної потреби замiняти дiєприкметник пiдрядним реченням „що виступали“. як вони висловлюються. беру з нього свою зiрку та й навпростець полями поспiшаю в село. грошi.. Такий арсенал способiв удосталь компенсує українськiй мовi брак у нiй форми активного дiєприкметника. складаючи новий пiдручник української мови... а тим часом у Стельмаховому оригiналi жодного. noтемневшее. Та особливiсть. й вiддiєслiвний прикметник. можна цю саму думку передати й дiєприслiвником: „Пiд час обговорення доповiдi всi товаришi. Стельмах добре вiдчуває. коли б вiн узявся писати його додержуючись правила з пiдручника „Українська мова“. i. саме дiєслово. а мовлять їх за зразком слiв гарно. висловлену по-росiйському активним дiєприкметником: тут до послуг i дiєприслiвник. не вдаючись до описової конструкцiї: „Усi робiтники. часто звертаються листовно й з уст групи читачiв i поодинокi особи. Чи є якась потреба нiвелювати цi особливостi? Нема нiякої.. Звiсно. А в цей час невидимий сон. Наприклад. ґанок. як фальшиво. ставшей. ба й учителi часто не роблять рiзницi в вимовляннi наведених слiв iз проривним ґ. i пасивна форма дiєприкметника. бо далеко не все. нарештi. виступаючи. На це треба неодмiнно зважати. щоб радiснiше жилося добрим людям. що колись позначалося своєрiдним знаком (як лiтера г з хвостиком угору). що причаївся в узголов’ї на другому покосi. Правила пiдручника мають нормувати й удосконалювати мелодiйне звучання нашої мови. торкається повiк i наближає до мене зiрки“. в словах типу ґрунт. „Пiд час обговорення доповiдi всi виступаючi товаришi зазначали актуальнiсть поставленого питання“. Можна собi уявити. зазвучав би його текст. А якi практичнi наслiдки дає штучне запровадження в нашу мову активних дiєприкметникiв. притаманне однiй мовi. не завдаючи при цьому шкоди її живому органiзму. працюючи в цiй галузi промисловостi. що останнiм часом не тiльки учнi.стала в чиємусь вiкнi. ґудзик. I здається менi. яскраво видно з тих прикладiв. ґелгати. „що виписує квитанцiї“) часом ускладнює фразу. користування описовою конструкцiєю з пiдрядним реченням („що сiє пшеницю“. або проривного ґ. чи збереглась особлива вимова. за якою тужать До мене. зазначали актуальнiсть поставленого питання“. скiльки активних дiєприкметникiв було б у росiйському перекладi цього уривка: не затвердевшего. я входжу в синє крайнебо. а її особливiсть. що спонукає запозичати граматичнi форми з iнших мов. минувши потемнiлi вiтряки. мусять знати правила технiки безпеки“.

Цiлком слушно й доцiльно. Не бачимо тiльки скасованої тодi за одним заходом нi в чому не повинної лiтери ґ(g): її нема нi в словниках. тому-то хоч-нехоч.. Ранiш вони позначались на письмi й друковано лiтерами г (h) i ґ (g). а тому вiдповiдну вимову їх легко запам’ятати. що скасування цiєї лiтери припало на той час. де чується звук g. подiбнi до латинських h i g. так зване „десятиричное“ i. — або вимагали викинути слова щойно. Мотивували це тим. є слово ждати. наприклад. про що йдеться. що є вiдповiдником до росiйських слiв гнет. Вона — не тотожна жоднiй iншiй лiтерi й часто вiдрiзняє схожi слова з одним рiзним звуком i рiзним значенням. скасувати в живiй мовi не можна. не позначена окремою лiтерою. хоч би як того хотiлося задля спрощення чи для якоїсь ще мети. угнетение. Ґюго. звiсно. природний український вислiв „насипати борщу. Отож виникла дуже незручна ситуацiя. залишивши їхнiй синонiм тiльки що. узагалi нiде нема. давно вже переборено й виправлено: в шеститомному Українсько-росiйському словнику. допiру. що й е. по-росiйському решетка. грати (hraty) — дiєслово. Пiд час одної реформи українського правопису в тридцятих роках лiтеру ґ (g) скасовано. Слiд зауважити. а й самої української мови. коли певний звук у мовi є. похапцем. коли заявились „реформатори“ не тiльки українського правопису. що важко добрати. нi в пiдручниках.. якi рiшуче виступали. що лiтера в написаннi iноземних слiв i прiзвищ нiби творила велику плутанину. ґенерацiя. вони вважали за прояв мовного шкiдництва. i ґулi (guli) множина iменника. Вiзьмiмо слова гнiт (напишемо його для виразностi латинською транскрипцiєю -hnit). що в українськiй мовi слiв iз звуком g поглядно не так уже й багато. а от написання українських слiв iз звуком g на початку чи в серединi слова раз у раз змушує гостро вiдчувати брак скасованої лiтери при нескасованому звуцi. бо її треба було писати в словах латинського походження.. гулi (huli) -по-росiйському гулянье. Але зовсiм iнша рiч iз лiтерою ґ (g) в українському алфавiтi. бо вiн там нiчого не позначав. в словах грецького походження або в сучасних iноземних словах. Прибiчники цiєї реформи додавали. наприклад. не тiльки утруднює читання писаного й друкованого тексту з цими словами. скажiмо. проти слова чекати. i вони не викликають тепер нiякого сумнiву. реформуючи на початку революцiї росiйський правопис. який. виданому Iнститутом мовознавства АН УРСР 1958-1963 рр. гусар. де чується звук h. доходиш висновку. тiльки-но. хлопче. географiя. i ґнiт (gnit). а й у сучасного українського поета М. а скiльки їх iще буде в тебе попереду?“ Про 176 . а iнодi призводить до того.В українськiй мовi є два рiзнi звуки. а також вiдкинули твердий знак (ъ) на кiнцi слiв. а також iз сучасних європейських мов. Бажана. Наслiдки всiх цих дивацьких заходiв. а знака для нього в правопису нема. Геродот. що викинули лiтеру ґ з нашого алфавiту необачно. вiдповiдниками до якого є росiйськi слова шишка. ми бачимо всi цi „крамольнi“ слова й вислови. потреба в цiй лiтерi вiдпадала. Звукова й значеннєва рiзниця цих слiв. вiдповiдник до росiйського играть i ґрати (graty) — iменник. що означає по росiйському фитиль. що набирали часом анекдотичного характеру. волдырь. Ось фраза: „Це твої першi гулi. бо. викинули з алфавiту лiтери ять. адже не було нiякої рiзницi у вимовi мiж ним i „восьмиричным“ и. коли натрапляєш на українське слово з звуком g. а щоразу. мовляв. юшки (чи навiть вина)“. який ми подибуємо не тiльки в наших класикiв. бо вона позначала той самий звук. коли вчинено було багато перекручень i збочень. Мене мало турбує правопис iноземних слiв i прiзвищ.

чи вiдновити скасовану лiтеру й читати текст так. а. що лiквiдацiя лiтери ґ (g) не спростила нашого правопису й не полегшила нi читання. що в значнiй частинi випадкiв формант -га розвинувся з -ка завдяки змiнi глухого к у проривний ґ мiж голосними. ст. отож. бо вiн працює в них наймитом. Гляньмо ще на таку фразу: „Хоч тут були грати. як хто. тiльки прочитавши попереднi або дальшi речення. кандидат фiлoлoгiчних наук I. Не знаю.. надто коли вiдучитись вимовляти звук. науковий працiвник Iнституту мовознавства. що вона не витримує критики. Грiнченка. ускладнила можливiсть легко зрозумiти написане. -Б..що тут мовиться -чи про гуляння парубкiв i дiвчат на сiльськiй вулицi. мовиться. як того. а навпаки. Київ. а де мовиться про соцiальне гноблення сицилiйських селян. Так що легше — завчати напам’ять оцi 270 слiв. у результатi чого форми дав. вiд прiзвищ на -га. то побачимо. що нiби суто українських слiв iз звуком ґ (g) небагато й що їх легко запам’ятати для практичного вжитку. i фраза. й хотiли реформатори. а я мусив напружувати думку. як це вже трапляється з нашими учнями. що їх ще бiльше („пiдкреслює вечорами прадавнiй гнiт. вiдм. цей словник далеко не вичерпує всього лексичного багатства сучасної української мови. у якому не стає олiї. налiчує таких слiв мало не 270. є багато українських прiзвищ. щоб було зрозумiло широкому загаловi. зазнаючи збiгу з тими формами. чи про тi болячки-пухлини. Доберiть глузду в такiй фразi: „Сумно сьогоднi в Сицилiї. у його хату прийдуть достаток i електрика. що й так уже видно.-Д. щоб збагнути. Цi три фрази через брак скасованої лiтери обертаються на дивнi крутиголовки. якi мають звук ґ. а їх можна було б наводити ще й ще. коли сицилiйський селянин позбудеться гнiту землевласникiв. Якщо поважно пiдiйти до другої частини мотивацiї скасування цiєї лiтери. цих „капосних“ слiв не так уже й мало в нашiй мовi. та. одн. Рiч у тiм. про що. а то й на початку звук г (h) 177 . Не тiшать душу селянина чудовi краєвиди садiв та виноградникiв. Як вiдомо. та вiн однаково не перестав грати“.. До труднощiв. може. Перекажу думку вченого трохи популярнiше. Виходить. набувають неприродного орфографiчного та орфоепiчного вигляду. Bapчeнко. що витiснять злиднi i зроблять непотрiбним той доiсторичний гнiт“. щоб заощадити мiсце в статтi й час у читача. додається ще й морока з написанням українських прiзвищ. однак ця змiна губиться пiд дiєю правопису (пiдкреслення моє. Словник Б. вiдм. якi мають усерединi чи наприкiнцi. породжених скасуванням потрiбної лiтери. як нам бракує скасованої лiтери. якi постали природно“.. I тiльки тодi. обертається на загадку-жарт. що їх дiстав хлопець пiсля бiйки або вдарившись об щось? Це можна зрозумiти.. обмежусь ними. щоб правильно вимовляти пiд час читання. як написано? Вiдповiдь на це може дати перший-лiпший учень початкових класiв нашої середньої школи. власне. як вiдомо. бо гадаю. точнiше. поза волею автора. неясностi набуло останнiм часом питання творення форм дав. яке значення має кожне з двох однаково написаних слiв. а не господарем.) автор передмови. перевиданий фотомеханiчним способом за постановою вченої ради Iнституту мовознавства АН УРСР 1958-1959 рр. Чи можна вiдразу збагнути змiст цiєї фрази. А. на чому слушно спиняє увагу в „Довiднику українських прiзвищ“ („Радянська школа“. а вдома облягають злиднi. Мовознавець пише: „Деякоi складностi або. про що пишуть мої дописувачi? Тут можна лише догадуватись. нi писання. 1969 р.). де йдеться про частину каганця — ґнiт.

щоб висловити точно думку. в давальному вiдмiнку однини вони закiнчуються на -зi: Волоцюзi. а про присмаження хлiба в печi або навпаки. що хотiв сказати автор!. культура мови й мовлення — наполегливо вимагають вiдновити помилково скасовану лiтеру. зокрема. воно так i повисло нерозв’язане аж по сьогоднi. скажiмо.. бодай порiвнявши так званий (у побутi) „зелений“ — Росiйськоукраїнський словник нашого Iнституту мовознавства видання 1948 р. Але трапляється в нас чимало прiзвищ iз проривним ґ (g): Дзиґa. щоб вiн. Стризi.. А втiм. теж не могла в певних мiсцях точно висловитись iнакше. тому це питання вiдклали. Peґa. й цьогорiчний тритомний Росiйсько-український словник того самого iнституту. натрапивши. якi в давальному вiдмiнку однини мають уже закiнчення -дзi: Дзидзi. Останнiм часом ми багато зробили в царинi мовознавства. А яких труднощiв зазнають часом письменники й перекладачi художньої лiтератури чи редактори видавництв. яке з цих двох закiнчень ставити в давальному вiдмiнку однини. Жилко в своїй працi „Нариси з дiалектологiї української мови“. I. алe рiзних за одним звуком i змiстом. Зручнiсть легко передавати думки. на дiєслово загнiтити. Переконатися в цьому показовому фактi може кожний читач. Ломиґа та iн. правильно збагнув. присвятивши цiй справi. коли прiзвища обох груп у називному вiдмiнку однини пишуться за сучасним правописом тiльки з г? Тут не дасть собi ради навiть людина з вищою освiтою й феноменальною пам’яттю. Варченко й видавництво „Радянська школа“ мусили вдатись до скасованої лiтери й користуватись нею.. як тiльки скориставшись цiєю лiтерою. Чепiзi. щоденна практична потреба. як поети-академiки М. що означає те чи те слово. розгорнувши 24 сторiнку названого вище „Довiдника українських прiзвищ“. Ломидзi. постає питання. Чепiга. Автор передмови I. високо пiднесли культуру нашої мови. Як бачимо.. а вiдразу розумiв. 178 . щоб точно й зрозумiло висловити свої науковi думки. щоб читач не догадувався. надруковане без використання лiтери ґ (g). Рильський i П... На жаль. — група авторiв книжки „Сучасна українська лiтературна мова. Недарма по нiй тужили й пропонували знов запровадити її в український правопис такi тонкi знавцi нашої мови. Отже. що для висловлення своєї думки мусив удаватись до написання лiтери ґ (g). А який величезний кiлькiсний i якiсний поступ уперед зробили ми за цi роки хоч би в словниковому дiлi! У цьому легко переконатись. щоб читач iз двох однаково написаних слiв. ця скасована лiтера стала-таки знову з’являтись на сучасних друкованих сторiнках — факт промовистий i повчальний. коли їм треба добирати способу. бо годi охопити всi можливi українськi прiзвища з цими двома сумнiвними звуками. об’єктивна логiка й. Якщо навiть нашi мовознавцi не можуть обiйтись без цiєї лiтери. що залишив ворог по собi. примiром: Волоцюга. не мiг обiйтись без неї й мовознавець Ф. де текст має бути так викладено. Фонетика“ видання „Наукової думки“ 1968 р. республiканську наукову конференцiю 1963 р.i закiнчення -га. Варченко не являє собою в цьому питаннi виняткового автора. Але тодi точилася ще вiйна. нарештi. як добити фашистського нелюда й вiдбудувати руїну. що вийшла в видавництвi „Радянська школа“ 1968 р. Тичина (перша нарада в цiй справi на визволенiй вiд фашистської окупацiї частинi територiї України коло Харкова). Стрига тощо. треба було думати не про доцiльнiсть скасованої лiтери. прочитав у текстi саме те. а про те. що мовиться тут не про всунення ґнота. то що вдiють автори книжок iз точних наук. Редзi.

трохи вiдмiнний вiд росiйського через фонетичнi особливостi нашої мови. i учнi в школах навчаться правильно вимовляти українськi слова. Єдиним аргументом проти вiдновлення її. публiцистiв i науковцiв. нема нi чогось нового. так би мовити. художнi. лише вiдкинувши з нього лiтеру ґ (g). у справi вiдновлення лiтери ґ (g). законне мiсце. — може бути така мотивацiя: „Що?! Пропонується нова реформа українського правопису? Чи не забагато вже було тих реформ досi й чи не завдавали вони шкоди усталенню певних правописних форм? Дайте спокiй!“ Справдi. Вiдколи П. як це ми спостерiгаємо тепер у працях наших мовознавцiв. щоб передавати на письмi звук. 179 . яка дошкульно дається нам узнаки на кожному кроцi? Доконечна й нагальна потреба вiдновити в нашому алфавiтi цю лiтеру — зрозумiла для всiх. i не завжди те йшло на користь йому. не подiбний до iнших звукiв. словники. як усе внормується. Кулiш створив для української мови алфавiт. який удячнi нащадки назвали на честь укладача кулiшiвкою. пiдручники. „явочним порядком“. а займе своє давнє. iснує ця лiтера. ми багато разiв реформували наш правопис. нi сумнiвного питання. публiцистичнi й науковi твори. унормування сумнiвних питань. не треба нiякої нової реформи правопису. користуємось ми тепер. котра не любить нiяких змiн i пов’язаних iз нею турбот.Так що заважає нам нинi виправити останню невиправлену помилку наших нерозважних попередникiв. а досить забезпечити каси друкарень цiєю лiтерою й почати друкувати. її бачить кожний працiвник нашої культури. перiодику. зникнуть граматичнi помилки в написаннi українських прiзвищ. користуючись нею. а тут. — однак не науковим. а сама скасована лiтера не буде з’являтись. Цим алфавiтом. а причиненим флегматичною або iнертною вдачею людини. зникне потреба мудрувати — як передати на письмi свою думку — в письменникiв. нi якоїсь проблематики. Виходить. але до чого тут реформа? Усяка реформа означає запровадження в правопис чогось нового. Не стане бiльше фраз-крутиголовок. остаточне розв’язання якихось проблем.

180 .

Пилинської i. були: твори класикiв української лiтератури. важить не хто помилився. живе народне мовлення. „Українськi приказки. Виргана й М. Грiнченка. наводячи зразки хибних речень. що помилились. притаманнi багатьом. часто доброї. що пiдтверджують мою думку або пропозицiю. якi нерозважно вмiстили мовнi покручi. Ба навiть великий творець сучасної росiйської лiтературної мови О. у своїх белетристичних творах. менi пригадуються чудовi слова бiлоруського письменника Якуба Колоса: перед тим. Кримського. Номиса. почуте з уст. будучи дуже прискiпливим до мови своєї та iнших. що в жоднiй iз них нема потрiбного слова. Помиляємось ми бiльшою або меншою мiрою всi. починаючи вiд I. покликаючись на джерела. що я й сам. О. але з обов’язковою умовою — пiдпорядкувати його законам своєї мови. прислiв’я й таке iнше“ М. Бажана. якi випадково допустились тої чи тої помилки? Нiякої. вiдоме тiльки на якiйсь частинi нашої територiї. твори сучасних українських письменникiв М. i не вказує на тi видання (назви газет i журналiв). як ви переконалися. не називає прiзвища тих. як позичити слово з iншої мови. вiдкiля я брав цiлi фрази або слова. Я робив це свiдомо: яка потреба викликати в читача недовiру до. Отож. навiщо я пропоную замiсть позиченого з iншої мови українське слово. я наводжу в цiй книжцi. непомiтно для себе спiткнуся на якомусь словi. треба дуже пильно. Головацького. шiсть томiв Українсько-росiйського словника АН УРСР. часом. Я добирав не випадковi помилки. Гончара. „Народные песни Галицкой и Угорской Руси“ Я. Такими джерелами. чому автор цiєї книжки. мови певного письменника журналiста або науковця. в деяких дiалектах української мови.Роздiл 17 ПIСЛЯСЛОВО Читача може здивувати. а тi. Пушкiн колись писав: „Без грамматической ошибки я русской речи не терплю“. Котляревського. Словарь української мови Б. М. звiсно. мушу признатися. Стельмаха та iнших. а — як. Усi позитивнi приклади-iлюстрацiї. коли я стою перед такою дилемою. Опрацьовуючи зiбраний протягом багатьох рокiв матерiал для видання 181 . звертайтесь до позиченого. Росiйсько-український словник Української Академiї наук за редакцiєю А. що трапляються бiльш-менш часто. Завжди. Росiйсько-український фразеологiчний словник I. i тим самим знижують загальний рiвень нашої мовної культури. ретельно обнишпорити всi кишенi своєї пам’ятi й лише пiсля того. Декого з читачiв може здивувати.

що цiкавить багатьох. Коптiлова. Б. викладачiв української мови Нiжинського педагогiчного iнституту. запитуючи про тi чи тi сумнiвнi для них випадки українського слововживання. яким складаю велику подяку. Окремо дякую багатьом невiдомим менi кореспондентам.цiєї книжки. я користувався цiнними вказiвками кандидатiв фiлологiчних наук I. й тим допомогли менi схопити те. що пiсля публiкацiї моїх мовних зауважень у журналах „Жовтень“ та „Україна“ й у газетi „Лiтературна Україна“ звертались до мене. Антоненко-Давидович 182 . Варченка й В.

Sign up to vote on this title
UsefulNot useful