You are on page 1of 182

Як ми говоримо

Б. Д. Антоненко-Давидович

1970

Рис. 1: Обкладинка першого видання

2

Змiст

1 ПЕРЕДНЄ СЛОВО 11

2 IМЕННИКИ 21
1. Називний вiдмiнок у складеному присудку . . . . . . . . . . . . 21
2. Родовий чи знахiдний вiдмiнок додатка? . . . . . . . . . . . . . 22
3. Родовий вiдмiнок належностi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 22
4. Родовий вiдмiнок часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
5. Особливiсть у вживаннi давального вiдмiнка . . . . . . . . . . . 23
6. Давальний i кличний вiдмiнки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23
7. Орудний вiдмiнок дiйової особи й знаряддя . . . . . . . . . . . 24
8. Орудний вiдмiнок часу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25
9. Родовий вiдмiнок множини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
10. Мiсцевий вiдмiнок множини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
11. Чоловiчий чи жiночий рiд? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26
12. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ IМЕННИКIВ . . . . . . . . . . . . 27
§1. Башта i вежа . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27
§2. Бiлизна, бiлiсть, бiлина, бiлота . . . . . . . . . . . . . . 27
§3. Болiльник чи вболiвальник? . . . . . . . . . . . . . . . . 28
§4. Будiвля, будова, побудова . . . . . . . . . . . . . . . . . . 28
§5. Вид, на виду, на виднотi, вигляд, краєвид . . . . . . . . 29
§6. Вираз i вислiв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
§7. Вiдношення, взаємини, стосунок, вiдносно, щодо, сто-
совно, вiдноснiсть . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30
§8. Вiдсутнiсть, присутнiсть, брак, наявнiсть . . . . . . . . . 31
§9. Вiдщепенець, вiдступник, вiдступця . . . . . . . . . . . 31
§10. Гiрка чи гора? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32
§11. Горе-вчений, горе-майстер, бiда, а не вчений, попсуй-
майстер, цигикач, цигикало, ґанджа-андибер . . . . . . 32
§12. Госпiталь чи шпиталь . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 33
§13. Двоєчник, двiєчник, двiйкар . . . . . . . . . . . . . . . . 33
§14. Дебошир, дебоширство, бешкетник, бешкет . . . . . . . 34
§15. Дiтище, дитя, виплiд, плiд . . . . . . . . . . . . . . . . . 34
§16. Досвiд i дослiд . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35
§17. Дружки, товаришки, друзяки, товариство, компанiя . . 35
§18. Жарт, не на жарт, неабияк . . . . . . . . . . . . . . . . . 36
§19. Жора чи Юрасик, Женя чи Євгенко? . . . . . . . . . . . 36
§20. Застiнок, катiвня . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37
§21. Заступник i замiсник . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37

3

. . . . . . . . . . . . . 47 §45. . . . 49 §51. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . хлiборобство. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .§22. . . . . недоробок. . . . . . . . обробiток (оброб- ка) землi . . дудлiж . . . 50 §53. . . . . Книга й книжка . . . 48 §49. . . . . . арена . . . . . . . . . . . . 42 §32. . . . . . . . коц. . Поля. . . . Мiроприємство . . . . . 57 §65. Танець i танок . . . Правило. . . . . . . . Становище. . . краї. . . . рiч . . Посмiшка. бри- льянт. 54 §59. . . . . . . . . . . . . . . . . . як пopiвняти. 45 §40. . . . . хиба. . . . Переписка й листування . 57 §66. . . лiжник. . . . . . . . . . Пам’ятник i пам’ятка . . . . . . . . . . . . . Фарба. . . Копалина й копальня . огрiх. признання до вини. . 54 §60. . вихiд зi становища. . . . . тяма. . . . . . осмiх . Рiка й рiчка . . . . . 41 §31. . . . . Недолiк. 39 §25. . дати раду. . . . . . . . . Нагода й пригода . . . . . . . . . . Землеробство. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 37 §23. . . . . . . . як правило. . . . . . . . . . . . . . . . . . 49 §50. лад. . . Письменнiсть i писемнiсть . . . 46 §43. . . . . . . . . . . . . . . . Порiвняння. . . . . . . . . дух. . . як звичайно. . дiло. . . . . . . у пopiвняннi. . . Приклад i кoльба . . . Магазин. . . . . . . криси . . . Обслуга й обслуговування (обслужування) . . . . . . 40 §28. . . . . . 40 §29. 53 §58. . . . . . . . . . . . . 52 §55. . посмiх i усмiшка. . . Свiдомiсть. . . . . . . . . . . . . . . Справа. . . . . . . . . . . . . . . вада. . . . . . Знання й знаття . . . . 53 §57. . . . . . . гульня. як водиться. . . . Особа й особистiсть . . . . . . . . . . Захист i оборона . . . рада. . . . Порядок. . . . . Ковдра. . . . . . . як слiд. . . самоцвiтний камiнь. . . . . . . . . . . . . . . 47 §46. . . П’янка. . . . 47 §47. . . . до- рогоцiнний камiнь. . . . . . . 43 §36. . . . . . . . . . . . дорогоцiннiсть. . . 55 §62. усмiх. . . . . . . . . . . . . до ладу. одним словом. . . . . . . Коштовнiсть. . . . . 38 §24. . . . . . . . . . . гаразд . нива. . . Площа й майдан . . . скарби. . 52 §56. . . . . . . . . . . . . краска . . 57 4 . . . одно слово . ґанжа. . . крамниця. . . . . . . . . . . . . . . 42 §34. . . . проти 50 §52. . . . . . . . . . . . . 46 §42. . визнання провини. . . . . самоцвiт. . . . . 43 §35. . 47 §44. . . . . 39 §27. . . Наймити й найманцi . . . . . . . . . . . . . . . . . . притомнiсть . . . . крамничка . . . Подих. . . . . . . . . . . . . . . . . Пiдписка й передплата . . Iнтерес i цiкавiсть . 44 §38. коштовнi речi. . . . . У розстрoчку чи на виплат? . . . . . . . 44 §37. . . Лiвша i шульга . . . . . . . . береги. . . . . . . . . . у порядку. . . . . пиятика. . . . . . . . . . . . . барва. поле. . . Облiк i обличчя . . пopiвняно. . . . Словом. . . . . Рицар чи лицар? . . . . . . . . . . Поприще. . . . . . . . . . . 41 §30. 44 §39. . . . . . . . . . . . Накладна плата чи пiсляплата? . . . . . рiльництво. . . . З метою чи без мети? . . 51 §54. . . . . . . . . 45 §41. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Повинна. . дихання . . . пам’ять. . . . . . 42 §33. каяття 48 §48. . укривало . . . . . . . . . . . . . Лiс i дерево . . . ґандж . 56 §64. . . . зарадити 56 §63. прогрiх. . . . як за- ведено . дiамант . . . . . . . . 55 §61. . . . ґанджа. . . . . . . . . . вiддих. . . . . . . . . . Талан i талант . . . . . . 39 §26. . .

певний. . . дорога. справжнiй. . . . викладчастий (викладчатий). . . . 68 §11. 70 §16. . . . правдивий. . . . . 64 §4. 73 §24. . . . . 65 §6. торiшнiй. . . . надзвичайний . . . . . усiлякий . хорoший. . Домашнiй i свiйський . . . . . . чималий. . . . . . . . . . ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИКIВ . . . 74 §25. . . . Недостойний i негiдний . . Неприємний i прикрий . . . . . Вiрогiдний та ймовiрний . . . . . iншi. . . . . нагальна) потреба . Минулорiчний. . . . . необхiднiсть. . . . . . . . . 77 §32. Перекладний i перекладацький . . . занедбаний. . . . . . . . . . . . . . Красивий. . . любий. . . . . позаминулорiчний. . . . . аж-аж-аж треба. . кожний. . . . 78 5 . 63 §2. . . 73 §23. . . . . . мальовничий. що (який) має потребу (по- требує допомоги) . . . . . 66 §9. . . . 71 §18. . . справдi. . . . лiкарський . . . . . 68 §12. Нужденний. 78 §34. . . . винятковий. . 65 §5. . . 72 §21. . . . . . Рiзний i всякий. . . . . Здiбний. . Запущений. . . . . . . . . . 76 §29. . . . . . . . . . . Горiшнiй. . . . . кiнцевий. Музичний i музикальний . . . . . . живописно. . зyгapний . 63 4. . . . . . . Любий. . . . конче тре- ба. . . . . . . . . . . . Вiрний. . . . . любимий. . . . . . . . остаточний . перший-кращий. . . . . . . . . . . . . путь. улюблений . . . нижнiй . . . . незламний. Дpyжний i дружнiй . . . . 67 §10. . . . 75 §27. . . . . здатний. непорушний. . . . . 64 §3. . . . . . . . . . . . Помiрний i помiркований . . . . . . . . . . . прикiнцевий. . . гapний. украй треба. путiвець. . конче потрiбний. . на дiлi . потрiбний. чудoвий 71 §20. . . . необхiдно. . . . . . . . Пиковий чи виновий? . . . Шлях. . . . . потрiбно. . . 62 3. . 66 §7. . . 76 §31. . . . . . . . Значний. . Ступенювання якiсних прикметникiв . . . . . . . . го- стра потреба. . вiдкотний (вiдкотистий). . . . вepхнiй. . . . . . 68 §13. . . . . . . . . 69 §14. . . Заключний. лiкувальний. усякий. . . . . . . . 73 §22. . . . . . 76 §30. 77 §33. . . . 75 §28. . Вiдкладний. . . . . малярський. . . . . . . . перший-лiпший. . . . . крaсний. . . Нерушимий. . . . Дiйсний. . . §67. . . . . . ма- льовничо (мальовниче) . . . . . . 70 §17. . . вродливий. конечна (доконечна. . . . . . . . . . . . Живописний. . 74 §26. . . . . . . . громадянський. . . iз закотою . Громадський. . . . . 69 §15. . . . . . . . . . . слушний . дiйсно. . . . . той. . лiкарняний. . . . . . . . . . в дiйсностi. . потреба. . . . Вiйськовий i воєнний . . . . Злiсний i затятий . . . решта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . неабиякий (великий) . бiдний. правильний. Благополучний чи щасливий? . на- справдi. доконечний. треба. . . . . . Необхiдний. . . нерухомий . . . . . . . . . . . . . . . 61 2. . . . занехаяний. Дальший i подальший . . . 58 3 ПРИКМЕТНИКИ 61 1. . . . Дiєслова вiд вищого ступеня порiвняння прикметникiв . нео- дмiнний. позаторi- шнiй . . . виложистий. . . . 63 §1. . 66 §8. 71 §19. . . . . Особливостi деяких прикметникiв у словосполуках . задавнений . Подiбний чи такий? . . Лiкарський. дoлiшнiй. будь-який. . Виключний. . . . . . . . . . . . . . Останнi. . . . цивiльний . спосiб . . . . . . . . . .

§35. Робочий i робiтничий . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 78
§36. Складний i складаний . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
§37. Старий i дaвнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
§38. Тривкий i тривалий . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 79
§39. Чисельний i численний, багаточисeльний . . . . . . . . . 80

4 ДIЄСЛОВА 81
1. Дiєвiдмiна слiв дати, їсти, вiдповiсти, розповiсти, бути . . . . . 81
2. Давноминулий час i описова форма з словами було, бувало . . 81
3. Наказовий спосiб . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82
4. Вiддiєслiвнi iменники, дiєслiвнi словосполуки . . . . . . . . . . 83
5. Дiєслiвнi форми на -но, -то й пасивнi дiєприкметники . . . . . 84
6. Числовi особливостi дiєслова-присудка . . . . . . . . . . . . . . 85
7. Дiєслова, що керують iменниками в певних вiдмiнках . . . . . 86
8. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄСЛIВ . . . . . . . . . . . . . . 88
§1. Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати
над собою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
§2. Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати . . . . . 88
§3. Виручити (виручати), визволити, вирятувати, допомог-
ти, виторгувати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88
§4. Висiкти, витесати, вирiзьбити . . . . . . . . . . . . . . . 89
§5. Вiдкривати, вiдчиняти, розгортати . . . . . . . . . . . . . 89
§6. Вiдпускати, пускати, видавати, продавати . . . . . . . . 90
§7. Вiдрiзняти й розрiзняти . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
§8. Вiдчитати чи вичитати? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90
§9. Включати, умикати, виключати, вимикати, поставити,
унести, пустити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
§10. Говорити й казати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
§11. Домовлятися й умовлятися . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
§12. Дорiвнювати й рiвнятися . . . . . . . . . . . . . . . . . . 92
§13. Жити-бути, жити собi, жити-поживати . . . . . . . . . . 92
§14. Забивати, бити, збивати, зчиняти, здiймати, зняти . . . 93
§15. Заводити, накручувати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93
§16. Заживати, гоїтися, загоїтися . . . . . . . . . . . . . . . . 93
§17. Займатися, працювати, жити з чогось, трудитися чи-
мось, робити щось, заходжуватися коло чогось, узятися
за щось . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94
§18. Заказати (заказувати), замовити (замовляти) . . . . . . 94
§19. Залишати й покидати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
§20. Залицятися, упадати, доглядати, ходити . . . . . . . . . 95
§21. Збутися й здiйснитися, справдитися . . . . . . . . . . . . 96
§22. Здiйснити, справдити, учинити, зробити, накoїти . . . . 96
§23. Змарнiти й схуднути . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96
§24. Знахoдитися, знайтися, бути, перебувати, лежати . . . . 97
§25. Зробити (робити) вигляд - удавати (удати), зробити
крок - ступити крок, зробити ковток - ковтнути . . . . . 97
§26. Зустрiчатися, траплятися, попадатися, бувати, натрапи-
ти, надибати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 98
§27. Iти назустрiч, сприяти, посприяти, допомогти, пiдмогти 99
§28. Кидатися в очi, упадати в очi (в око), убирати очi . . . . 99

6

§29. Користуватись успiхом i мати успiх . . . . . . . . . . . . 99
§30. Крокувати, простувати, iти... . . . . . . . . . . . . . . . . 100
§31. Курити чи палити цигарки й люльки? . . . . . . . . . . . 101
§32. Листати й гортати, перегортати, перегортувати . . . . . 101
§33. Матися, бути, траплятися, мати . . . . . . . . . . . . . . 101
§34. Мусити, бути повинним, мати щось зробити, належить,
годиться, слiд, варто, треба . . . . . . . . . . . . . . . . . 102
§35. Haгaдyвaти, скидатися, бути схожим, бути подiбним . . 102
§36. Нервувати й нервуватися . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103
§37. Носити iм’я, зватися, мати назву . . . . . . . . . . . . . 103
§38. Обеззброїти, роззброїти, озброїти . . . . . . . . . . . . . 104
§39. Облюбувати й уподобати . . . . . . . . . . . . . . . . . . 104
§40. Одягати й надiвати, узувати й обувати . . . . . . . . . . 104
§41. Питається, постає (виникає) питання, спитати б . . . . 104
§42. Пiдозрiвати, запiдозрювати, гадки не мати, на думку не
спадати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 105
§43. Повезти, пощастити, поталанити . . . . . . . . . . . . . . 105
§44. Повстати (повставати) й постати (поставати) . . . . . . . 105
§45. Показувати (подавати) вигляд - давати взнаки, навзна-
ки не давати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106
§46. Поширювати й розповсюджувати . . . . . . . . . . . . . 106
§47. Почати (починати) й стати (ставати) . . . . . . . . . . . 106
§48. Привести й призвести . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
§49. Приймати участь - брати участь, приймати пропозицiю
- ухвалювати пропозицiю . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
§50. Присвоїти й надати . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 107
§51. Продовжувати, продовжуватися, далi тривати . . . . . . 108
§52. Рахувати, рахуватися, числити, числитися, уважати . . 108
§53. Розглагольствувати й просторiкувати, просторiкати, па-
тякати, теревенити, балабонити, талалaїти . . . . . . . . 109
§54. Розташуватися, розмiститися, отаборитись, стояти, лeжaти109
§55. Спiвпадати й збiгатися, сходитись, зiйтись . . . . . . . . 110
§56. Терпiти (потерпiти), страждати (постраждати), зазнава-
ти (зазнати) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110
§57. Тиснути, муляти, мулити, трудити, душити, давити . . . 110
§58. Трапитися, статися, скоїтися, зчинитися, учинитися . . 111
§59. Улаштувати, залагодити, заладнати, поладнати, полаго-
дити . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111
§60. Уявляти, являти, бути, уява, уявлення . . . . . . . . . . 111
§61. Ходить, мова мовиться, мовитись, рiч у тiм, iтися (iде-
ться), у тiм сила . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 112
§62. Чекати, дожидати, ждати, сподiватися . . . . . . . . . . 112

5 ДIЄПРИКМЕТНИКИ 113
1. Активнi дiєприкметники, вiддiєслiвнi прикметники й пасивнi
дiєприкметники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 113
2. Пасивнi дiєприкметники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115
3. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄПРИКМЕТНИКIВ . . . . . . 115
§1. Бажаючий - що (котрий, який) бажає - охочий . . . . . 115

7

§2. Вiдпочиваючий, вiдпочивальник, що (котрий, який) вiд-
почиває, вiдпочиваючи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116
§3. Вiдстаючий - що (котрий, який) вiдстає - вiдсталий . . 116
§4. Захоплюючий - що (котрий, який) захоплює, захопли-
вий, звабливий, привабливий, знадний, знaдливий, при-
надний . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
§5. Знаючий - що (котрий, який) знається, (розумiється тя-
мить), тямущий (тямучий), тямовитий, тямкий . . . . . 117
§6. Пануючий чи панiвний? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
§7. Подорожуючий - що (котрий, який) подорожує - подо-
рожнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117
§8. Початкуючий - початкiвець . . . . . . . . . . . . . . . . . 118
§9. Працюючий - що (котрий, який) працює - трудящий,
тpyдiвник, трудар, трудовик, пpaцiвник . . . . . . . . . . 118
§10. Утопаючий, потопаючий, що (котрий, який) утопає (по-
топає), утопальник (потопальник), потопельник . . . . . 119
§11. Хвилюючий - що (котрий, який) хвилює, зворушливий,
бентежний, збудний (збудливий), животрепетний . . . . 119

6 ДIЄПРИСЛIВНИКИ 121
1. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДIЄПРИСЛIВНИКIВ . . . . . . 122
§1. Не дивлячись, незважаючи, невважаючи, не зважаючи,
не вважаючи, дарма що . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122

7 ЧИСЛIВНИКИ 123
1. Узгодження iменникiв iз числiвниками . . . . . . . . . . . . . . 123
2. Узгодження прикметникiв з iменниками при числiвниках . . . . 123
3. Збiрнi числiвники . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124
4. Кiлькiснi й порядковi числiвники часу . . . . . . . . . . . . . . 124
5. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛIВНИКIВ . . . . . . . . . 125
§1. Один, однi, самий, самi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125
§2. Дpyгий та iнший . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 125
§3. Пара й кiлька . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 126

8 ЗАЙМЕННИКИ 127
1. Деякi вiдмiнковi особливостi . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127
2. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИКIВ . . . . . . . . 128
§1. Воно - вiн, вона . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128
§2. Їх i їхнiй . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 128
§3. Що, який, котрий, которий . . . . . . . . . . . . . . . . . 128

9 ПРИСЛIВНИКИ 131
1. Загальнi зауваження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 131
2. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛIВНИКIВ . . . . . . . . . 131
§1. Виключно, винятково, тiльки, суто, єдино . . . . . . . . 131
§2. Довжиною, шириною, глибиною, висотою, вишиною, тов-
щиною - завдовжки, завширшки, зaвглибшки, завви-
шки, завбiльшки, завдальшки, зaвгpyбшки, завтовшки . 132
§3. Доки - доти, поки - поти . . . . . . . . . . . . . . . . . . 132
§4. Зараз, тепер, нинi, тепереньки, теперечки, тепера, ниньки132

8

. 134 §9. . 138 4. Щоденно. Так чи отак? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . справдi-бо. . 146 4. . . .й . . . мабуть. . Ж. .хоч би як. 135 §13. . . . . . . . . . . . . за якою тужать . . . . У (в) . . . 149 2. . . тiльки. . . . . . . . . . . . . . . . .надiсь. рiдний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь. . . . . . . . . Обґрунтовано. . . . . . справдi. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134 §10. . . . Одноразово й одночасно . . . пiд. . . . . . . §5. . . . . 172 5. . Спiльно сiяти. . . . . . задля. . . . . 133 §7. . . . . . . 137 2. . . щодня. . . . . .та . . . 141 2. . . . . 133 §6. Їй-право. . от бiда. . . Уперто чи наполегливо? . . . . . . I . 149 3. . . . . з. . . . 142 4.бути (доводитися) родичем. . . . . . . . . . за. бiгме. . . . . . . . . а що як. . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . бути piднею. . тiльки. . . . 145 2. . . . . . . . . . . . . . Леле. . . . ..браво . жеб (жеби) . . спiльно й полоти . . . . ой лихо (ой лишечко.ура . . . . . . Не то. . . Зрiднi . . . . . . . . . . . . 142 12 ЧАСТКИ 145 1. . 165 4. . . . .на . з незаперечною) пiдставою. . . . щодень. . . По рахунку чи видавцем? . 145 3. . тiльки-но. . . . . . . . . . . ой горе. Варто. . .гляди та й. . . . . . . . . . . . . . . . . По.. . . . . . . 135 §11. .до. . . 175 17 ПIСЛЯСЛОВО 181 9 . . . . но . певно . . . Мiфи i реальнiсть . . . . . . з цiлковитою (з повною. Як би не . . чи. . а. . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . 146 13 ВИГУКИ 149 1. . . . . . . . . . . . який би не . . . . . . . . . бо. . . . . . . . . Задля ясностi . . Не бiйсь . . . . . . . Навшпиньках чи навшпиньки? . . . . . . пiдставно . . . . про. . . . . . . . . . щоб (щоби). Лише. . . . . . . до . . . . . Слава . . . . 150 14 БАЖАННЯ ЛIТЕРАТОРА 151 15 СПОСТЕРЕЖЕННЯ МИТЦЯ 155 16 ЩОБ ЯСКРАВО Й ТОЧНО 159 1. . . . . не то . на. . . . . . . . . . . . . . . лeлечко. . лиш. . 134 §8. . . Вiд . . . . . . .проти . . . . . . . . . в . 141 3. . . . . . . . . . . . 161 3. . таки так . . родичi . як тiльки . . . 136 §14. . . . . . . . . .. . . . . . . . же. . . . . . . . . . . . .чи то. . . . . . . Аби. . . . . . . . лишень . . При чи за? . . . . . . . . . . на . . . . . . . щоднини . . . .проти. . . . . . . . . . Для. . Про одне внормоване непорозумiння . . . . ану (ж) . далебi. . Пiд рукою i напохватi . . . . . . . 139 5. . . . . . Лiтера. . . . . . . . . . . . . . . . . . Раптом. . 146 5. . . 138 3. . . ой ли- шенько) . . . . . 159 2. . Нi-нi та й. . . . . . . . . 140 11 СПОЛУЧНИКИ 141 1. . . . . . . . . . на .коли-не-коли . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 135 §12. . .хоч би який . . . 136 10 ПРИЙМЕННИКИ 137 1. . . . . .. . . . . . . .

10 .

веселий гомiн дитячого товари- ства й тихий шелест листя старої верби. З рiдною мовою мають-бо зв’язок найдорожчi спогади про перше слово.. що рiдна мова — це невiд’ємна час- тка Батькiвщини. її лiси й рiчки. Ушин- ський у статтi „родное слово“. нахи- лiв i прагнень. голос свого народу й чарiвний iнструмент. який промовляє так гучно в любовi людини до її iнодi су- ворої батькiвщини. а вбирають у себе низку понять. звичай- но. слова. та наймилiша й найдо- рожча для людини — її рiдна мова. в рiдних мелодiях. який висловлюється так яскраво в рiднiй пiснi. Вона. її фiзичнi явища.. є мови. що iснує для iнших“. „Мова народу.Роздiл 1 ПЕРЕДНЄ СЛОВО Мова — така ж давня. в нiй перетворюється силою народного духу на думку. як мова кожної людини має iндивiдуальнi риси — з бага- тою чи бiдною лексикою. бо „виступає в цiй функцiї для кожної людини тiльки тому. затишок батькiвської хати. що нiколи не в’яне й вiчно розвиваєтьcя. засвоївши її змалку. її клiмат. що позначаються не лише певними правилами сполучення звукiв у слова й слiв у речення. 11 . гори й долини. пiд якою вперше зустрiвся юнак iз коханою дiвчиною. з уподобаними словами й зворотами. її поля. але найкраще. Подiбно до того. Як просто й разом iз тим зворушливо писав про це Тарас Шевченко: Ну.. з простою чи складною будовою речення. Людина може володiти кiлькома мовами. здавалося. почуте в колисцi з материних уст. її бурi й грози — ввесь той глибокий. так i мова цiлого народу має свої виразнi. I це не тiльки тому. — є найкращий. що б. а й тому. як висловився Маркс. У мовi одухотворюється ввесь народ i вся його батькiвщина. що своїм чарiвним звучанням здобули свiтову славу. на звуки якого вiдгукуються найтоншi й найнiжнiшi струни людської душi. тiль- ки їй притаманнi властивостi. вона користується повсякденно. як i свiдомiсть. писав Карл Маркс. що цiєю мовою. Є мови бiльш й менш розвиненi. у вустах народних поетiв“. рiдною мовою. залежно вiд її здiбностей. яке починається далеко за межами iсторїї. на картину й звук небо вiтчизни. найдосконалiше людина має володiти. пiдкреслюючи цим органiчну єднiсть свiдомостi людини й її мови. цвiт усього його духовного життя. сповнений думки й почуття голос рiдної природи. — писав вiдомий росiйський педагог-демократ К. є воднораз i великим засобом спiл- кування людей.. як i „безпосередня дiйснiсть думки“.

А серце б’ється.. Не дивно. Як це можна писати чужою мовою. яка була йому на тернистих шляхах поневiряння в сумнiй ми- нувшинi. Слова та голос — бiльш нiчого. що побували на Українi й чули її спiвучу. ота жива схо- ванка людського духу. рiдною. примiром. Цю думку роз- виває в згаданiй статтi К. гартована мова. але наслiдки життя кожного поколiння лишаються в мовi спадщиною нащадкам. — одне слово. живi й майбутнi поколiння народу в одне велике iсторичне живе цiле. Тургенєв! Коли пiшла чутка. виданiй у Парижi 1663 р. характеризує українську мову козакiв: „Вона — ду- же нiжна й сповнена пестливих висловiв та надзвичайно тонких зворотiв“. Вона не тiльки виражає життєвiсть народу. Возвеличу Малих отих рабiв нiмих! Я на сторожi коло них Поставлю слово . Нiколи не вживайте iноземних слiв. Могутню визвольну силу бачив у рiдному словi великий син українського народу Тарас Шевченко. жодного рядка в життi не написав не росiйською мовою. як француз П’єр Шевальє в своїй книжцi „Iсторiя вiйни козакiв проти Польщi“. ледве можеш дати собi раду з образами. Як їх почує!.. вiрою й любов’ю до своєї мови. що український народ ставився з такою пошаною.. його багата скарбниця. Венгерова такими словами: „Я нiколи. коли й своєю. i за єдину зброю. В iншому листi I. Українська поетеса-революцiонерка Леся Українка дивилась на свою мову як на зброю: Ти моя щира. пишучи: . До скарбницi рiдного слова складає одне поколiння за одним пло- ди глибоких сердечних порухiв. у нiй вiдлунюють перегорненi сторiнки iсторiї свого народу. а просто паскуда. що нам нема чого брати в тих. — казав колись кла- сик української лiтератури Панас Мирний. найдорожчий i наймiцнiший зв’язок. й за єдину втiху. слiди пережитого горя й пережитої радостi. — в рiднiй мовi чується голос предкiв. Тургенєв спростував це в листi до С. „Найбiльше й найдорожче добро в кожного народу. що з’єднує вiджилi. 12 . людини й зв’язує її з сучасниками. i свої сподiванки. Росiйська мова — така багата й гнучка. плоди iсторичних подiй. Бо рiдна мова не тiльки зберiгає свiтлi спогади з життя i. I. — це його мова. досвiд.. Цiєю мовою милувались також тi поодинокi iноземцi. мелодiйну мову... почування“. Ось. але є саме це життя“. А якої ваги надавав користуванню рiдною мовою й дбанню за її чистоту класик росiйської лiтератури I. хто є бiднiшим за нас“. кажучи словами його найкращих представникiв. Ушинський: „Поколiння народу проходять одне за одним. вiрування. що вiн став писати свої художнi твори французькою мовою. ожива. Я тебе видобуть з пiхви готова. Тургенєв писав: „Бережiть чистоту мови як святиню. ввесь слiд свого духовного життя народ дбайливо зберiгає в народному словi. розум. в яку народ складає i своє давнє життя. думками тощо“. Мова є най- важливiший. в противному разi я був би не художник. погляди.

Собiнов. як я говорю? Вправно чи недолуго — то байдуже. приїхавши на гастролi 1926 р.Нiмецький поет Фридрiх Боденштедт у серединi ХIХ ст. мовляв. сербськiй щодо приєм- ностi. Не на честь росiйському лiтераторовi виправдовуватись тим... таке ось слово „побутує“ в розмовнiй мовi!. що мова — це щось да- леко бiльше за механiчний зв’язок мiж людьми. З того.“ З усього сказаного ми бачимо. Згадаймо наостанку ще слова полум’яного борця проти самодержавства й крiпацтва. Треба твердо знати свою мову й любити прекрасне рiдне мовлення. вважаючи їх за досягнення народiв усьо- го свiту. який багато писав про чистоту й правильнiсть росiйської мови. сiвши за рояль. I разом iз тим. де вiн спiвав у оперi Вагнера партiю Лоенгрiна.. щоб бачити. як часто подибуємо людей. метафорами. передавши нам у спадщину. досить. як у первiсно- го дикуна. обробленими гнучкiстю й багатством синтаксичним. байдужих i неохайних до своєi мови й до мови свого народу взагалi! Хiба не доводи- ться iнколи чути: „Чи не однаково. мовою. її освiту й культурний рiвень. опублiкованому пiсля його смертi. так захопивсь укра- їнськими народними пiснями та iсторичними думами. що байдужiсть до мови пояснюється цiлковитою байдужiстю до минулого. що. що його нашi предки зберегли. видавши згодом ан- тологiю „Поетична Україна“. у такому разi iснуватиме й українська лiтература бозна-скiльки вiкiв.не якихось там двiстi чи триста рокiв. Паустовський писав: „Людина. що живуть на Днiпрi й далi на захiд. Славнозвiсний росiйський артист Л. Закликаю вас боротись нещадно за чистоту рiдної мови в усяких випадках“. байдужа до рiдної мови. проспiвав знамените звернення до лебедя. Чернишевського: „. незважаючи на всiлякi заборони й утиски. що вивчив українську мову й переклав нiмецькою багато цих пiсень i дум. яка навiть у виглядi необробленому може стати нарiвнi з мовами. та досить i цих. аби лиш iншi зрозумiли мене. У природi не буває людей. в передмовi до якоi вiн пiднесено писав про пiсню й мову українського народу. Ну. музична. Вона — шкiдлива своїм єством уже тому. Вiдомий український i росiйський учений I. щоб оберiгати свою мову вiд засмiчення чужими словами й чужорi- дним вимовлянням. — дикун. так висловився в одному. це — вiдбиток свiдомостi лю- дини. Можна було б наводити ще багато хвальних i пiднесених висловiв про українську мову дiячiв науки й мистецтва рiзних. це — прояв її. I наче 13 . записав таке своє враження вiд i української мови: „Коли я одержав переклад Лоенгрiна українською мовою и тодi ж. Срезневський сказав про українську мову: „Сила людей має переконання. мова поетична. багатшою на лексичний запас. то розвиненiшою є її мова. звучно. листi: „Уся рiч у тому. Що культур- нiшою є людина. що я хотiв сказати“. не бай- дуже! Росiйський радянський письменник К.. високо й поетично“. мальовнича“. Нi. польськiй щодо барвистостi. можна уявити собi загальний розвиток цiєi людини. теперiшнього й майбутнього народу“. приказок i приповiдок. я мимоволi закричав: та це-бо звучить зовсiм по-iталiйському: гарно. що це мова. що вона навряд чи вважить богемськiй щодо рясноти слiв i висловiв. що ця мова є одна з найбагатших мов слов’янських. близьких i далеких нам народiв. Гладков.. барвистiшою вживанням прислiв’їв. що визначились би високим iнтелектом i водночас примiтивною. а бозна-скiльки вiкiв говоритимуть українською мовою люди. революцiй- ного демократа М. влучними порiвняннями. як високо цiнували вони нетлiнний скарб українського народу. розмаїтiшою епiтетами. як говорить та чи та людина. до Харкова. Росiйський радянський письменник Ф.

що ним є мова.. як хто вмiє володiти цим чарiвним iнструментом. Iнколи це можна простежити протягом життя навiть одного поколiння.перегукуючися з росiйським борцем за чистоту своєї мови. чи мова мiльйонiв читачiв удосконалюватиметься й збагачуватиметься. працює людина розумово чи фiзично. „Гостре словечко коле сердечко“. I. Рильський: Як парость виноградної лози. й вiд лихої людини та звiра оборонитись. Пильно Й ненастанно Полiть бур’ян. й хвороби та всякi недуги лiкувати. а глибше ранить“. Усе залежить вiд того. Мова — тонкий iнструмент. Вiдмирають однi слова. писав видатний український поет. що могутнiй чинник дїї на людський розум i серце обертається на нiщо. що. а друга додає: „Слово — не стрiла. кажучи словами I. Дбати за очищення мови вiд усякого засмiчення й за дальше пiд- несення її культурного рiвня — це обов’язок усього українського суспiльства. Франко в одному вiршi писав: Слова — полова. — каже одна українська приказка. виходить. викладачiв рiдної мови. яке мало хто й знає. „Не тямить голова.. Плекайте мову. незважаючи на красу її чи немилозвучнiсть. працiвникiв реда- кцiй i видавництв. -запевняє на- родна мудрiсть. вона — мов те лушпиння без животворного зерна. Однiєю й тiєю ж мовою. Культурними в нас мусять бути всi. Чистiша вiд сльози Вона хай буде. Правильно й чисто говорити своєю мовою може кожний. на жаль. що певним словом. дикторiв. письменникiв. письменникiв або вчителiв- мовникiв. економiчних i полiтичних чинникiв. що й купи не держиться“. Правдива iскра Прометея. людському слову! У народi вiрили колись. що язик „лепече“. за- стиглої на вiки вiчнi форми. чи. — засмiчуватиметься. В одних устах вона звучить iз такою силою. того не витягнеш волом“. Це не є перевагою вчених-лiнгвiстiв. „що вимовиш язиком. що бiльше вiдповiдають 14 . Та буває часом i таке. „Ласкавими словами й гадюк ча- рують“. „Сказаного й сокирою не вирубаєш“. а замiсть них постають новi. це — не тiльки ознака. вона з часом зазнає певних змiн пiдо впливом iсторичних. в iнших — тiльки рiже слух. поступаючись перед новими. можна скарби в землi знаходити. — як iнодi. старiшають морфологiчнi й син- таксичнi конструкцїї. Франка. газет. а й обов’язок кожної культурної людини. „мов трубою. Але вогонь в одежi слова — Безсмертна. аби тiльки було бажання. Адже вiд мови наших пiдручни- кiв. трапляється. можна. Як живий органiзм. журналiстiв. науково-популярної й художньої лiтератури багато залежить. незалежно вiд того. Боротьба за чистоту й високу мовну культуру — це боротьба за культуру взагалi. Мова кожного народу не становить якоїсь вiдмежованої вiд сусiдiв. учений i великий громадський дiяч М. i полову вiяти. не кажучи вже про тих людей. й святий вогонь викрешувати. що безпосередньо працюють над мовою — вчених-мовознавцiв. мiлiони зве з собою“. чудотворна фея. Якої великої ваги надавав наш народ у своїх приказках i повiр’ях мовi. — тодi в народi кажуть: „Меле таке. „Лепече. як той пустий млин“.

що зумовлюється полiтичними. Змiнюється й наша українська мова. Таке широко вживане в сучаснiй росiйськiй мовi слово. зумовлена певними причинами? Не важко здогадатися. Нiхто не скаже тепер на салют яса. їм нема ще й ста рокiв. Або вiзьмiмо слово брат i порiвняймо з нi- мецьким Bruder. Навала й утеча вiйськ Наполеона породили в ро- сiйськiй мовi слово шерамыжничать (канючити. лишившись тiльки лiнгвiстичними па- м’ятками перейденої сивої давнини. коль пироги начнет печи сапожник"). соцiальнi змiни в побутi несуть iз собою новi прислiв’я. нi розвитку. вiд- повiдаючи на вимоги часу. ми побачимо дивне явище: рiзнi мови мають дуже схожi слова. мови тих народiв. яких ранiше взагалi не було. що схожiсть цих i 15 . породжуючи новi поняття. Лайливе те- пер росiйське сволочь означало за часiв царя Петра I те. старогрецька мова. економiчними й культурними стосунками з ними. мiж котрими лежить не тiльки просторова вiдстань. а й до нiмецького Mutter чи французького mere? Безпе- речно. наприклад. змiнюється й мова живого народу. що це означає плату за квар- тиру („Чиста загибель тепереньки чоловiковi: заробити нема де. яка. iз старогрецьким meter i з староiндiйським mata. нарештi. що давно зiйшли з iсторичної аре- ни в небуття. нiж за О. як колись за козаччини („Iз дванадцяти штук гармат гримали. яке теж позначало годинник. як мрiя або годинник. Цiкаво вiдзначити. санскрит . Пушкiна. латинь. виявляється. Вони ввiйшли до усної мови з художньої лiтератури. випрошувати. Чи цi слова випадково заблукали до нашої мови з давнiх часiв i далеких мiсць. — теж молодi. засвоюються лексичнi елементи вiд сусiдiв. а й певний iсторичний перiод. є! Ба навiть виявляє схожiсть iз латинським mater. чи є в цьому явищi якась закономiрнiсть. новi обста- вини життя. створила їх на ґрунтi наявних уже в народнiй мовi слiв мрiятися й година. й хiба тiльки старi люди тепер знають. яке набуло в сучаснiй росiйськiй мовi iншого значеннєвого вiдтiнку. Отак.а їсти мусиш!“ — М. що. що вживав цього слова тiльки в розумiннi „свобода“ („И знамя вольности кровавой я подымаю на Петра!")? Не скажуть сучасною росiй- ською лiтературною мовою „печи пироги“. знiяковiти). прошак. приказки й приповiдки. кругом злиднi. як стушеваться (знi- титися. — Iсторична пiсня). Крилов „Беда. Такi українськi слова. Хто каже тепер у Росїї замiсть свобода — вольность. старцювати) й шерамыжник (канюка. зазнає. Тiльки мертвi мови. як писав байкар I. комiрне плати. як i все живе на свiтi. вони не зазнають бiльше нi змiн. коли з’явилося в нашiй мовi слово годинник iз вiдповiдним розрiзненням — стiнний або кишенько- вий. ясу возда- вали“. старець). А хiба не зазнає вiдповiдних змiн i близька до нашої мови росiйська? Безперечно. що виникли вiд chere аmi (доро- гий друже) — постiйного звертання по їжу голодних наполеонiвських воякiв. що нинi росiяни звуть сводной командой. Якщо порiвняти кiлька мов. землi зроду не було. Утративши давно своє практично-побутове значення. латинським frater i староiндiйським bhrata — знов упадає в очi подiбнiсть мiж ними. стало зникати давнє слово дзиґapi. Чи не є подiбним українське слово мати не тiльки до росiйського мать. а тiльки „печь пироги“.вимогам часу. жадають для них нового вислову. нове поколiння знає переважно слово квартплата. лишаються незмiнними. Коцюбинський). але не кишеньковий. протягом кiлькох десятирiч майже зникло слово комiрне. є зовсiм молоде: воно прижилось тiльки в ХIХ ст. а стiнний чи на вежi.

географiчнi умови. продуктiв харчування та iн. надаючи їй своїх неповторних барв i свого. цукор. козак. надто тих. Свого часу до росiйської мови ввiйшли татарськi слова кнут. переiнакшує його на свою вподобу. Усi цi девчата. його нацiональну психiку. Ziegel. як спати просто неба.багатьох iнших слiв. так i в росiйськiй мовi трапляються слова. Недобре. делянка. де до українського прикметника звичайний додано старослов’янський префiкс чрез. то бiльше спiльних рис мають i їхнi мови. Часто народ. коли людина. побудовою речення. українцi. оминаючи традицiї класи- чної лiтератури й живу народну мову. пiдпорядкуванням слiв у реченнi. Так створюється мовний покруч. хлопець. вiдмiнює слова одної мови за граматичними вимогами другої. плутає обидвi цi мови. залишаючись породженням соцiального й нацiонального гноблення трудящих мас. ярлык та iн. що є багато спiльних або схожих слiв у рiзних мовах). бере якийсь притаманний саме цiй мовi вислiв i живосилом тягне його в iншу мову. ба й шкiдливий є сур- жик за наших часiв. наприклад. По-росiйському 16 . як. не кажучи вже про особливiсть iдiом. якi найперше виникли в ужитку людей. якщо певнi слова чи словосполуки запроваджуються не штучно чи помилково. як оце просто неба передається рiзними мовами. навпаки. як свої слова. клiматичнi особливостi його територiї. стерня. Подiбно до того. дарма що початки їхньої родинної близькостi вкрито млою ми- нулих тисячолiть. пережитi її народом. який непотрiбний. давно забувши. прислiв’їв. бунчук. серед яких живе цей народ. запозичивши чуже слово. романськi. що так яскраво хара- ктеризують кожну мову. що так виразно вiдбиваються в його мовi. Хтозна-коли осi- ли в нашiй мовi й пpижилиcя. як кажуть у нас. а виникають iз вимог самого життя. приказок i приповiдок. Усе це створює тi властивостi душев- ного складу народу. як до нашої мови зайшло багато росiйських слiв. Суржик не є й не може бути ознакою будь-якої культури. слово чрезвычайный. нiде не пiдхопленого звучання. чи. засвоєнi з україн- ської мови. або трохи змiнено.. Воронежчина тощо перенесено з українського ґрунту або в готовому вигля- дi. неполадки. зробивши з тюркського чапан українське жупан або українськi цибуля. суржик. й по- дивiмось. через польську мову зайшли до нас iз нiмецької друкарня. на Українi. що цi слова прийшли до нас також вiд тюркiв. Уже з цього видно. кажемо слова кавун.. германськi та iн. вiн завжди вiдбиває некультурнiсть частини людей. перемiшує їхнi слова. Курщина. свiдчить про спорiдненiсть мов. осiдаючи на стале пiдґрунтя мови iншого народу. не знаючи гаразд української чи росiйської мови або тої й тої. про те. примiром. назви близької рiднi. творячи мовнi групи — слов’янськi. а й словозмiною. польськi пан. фарба. Такi випадки взаємодiї є цiлком природнi й неминучi за умов спiлкува- ння народiв i не можуть викликати жодних заперечень. папiр. часом i дуже далекої. Вiзьмiмо такий український вислiв. цегла з нiмецьких Zwiebel. Мови вiдрiзняються одна вiд одної не тiльки словами (вище ми бачили. тютюн. Що ближче стоять в етнiчнiй i територiальнiй належностi один до одного рiзнi народи сучасностi. хлебороб. ми. коли пiдноситься загальна культура мас. що iндоєвропейськi мови якоюсь мiрою є сестри мiж собою. Кожна мова має свiй шлях розвитку. на якому позначились iсторичнi подiї. Iсторичне спiвжиття українського й росiйського народiв не могло не по- значитись на їхнiх мовах. Але це не заважає мовним елементам одної сiм’ї проходити до мов iншої. коли маємо дбати про стирання рiзницi мiж розумовою й фiзичною працею.

Отак специфiчнi обставини життя народу створюють свої. йому не треба напружувати свою думку. пуiп або куонь. її нацiональну оригi- нальнiсть. але полiщуки. ждала козаченька та й плакати ста- ла. а на Правобережжi чується переважно чекати Два на третього не чекають. який змiст криється в цих звичайних словах. — Прислiв’я). це — не помилка. примiром. але йому важко буде збагнути. на всi заставки. як вони казали. але матимуть аналогiчне значення. Панiчна втеча ворога. по-нiмецькому — unter freiem Нimmеl (дослiв- но — пiд вiльним небом). а лишаються незайманими в однiй своїй мовi. багатства рiдної мови має привчити людину ставитись уважно й до мови iншого народу. — Народна пiсня). що є вiдповiдником до згаданої української iдiоми. коли йому доводиться часом читати нерозважно перелицьоване з росiйської од ворiт поворiт. але як по-рiзному висловлює його кожна з чотирьох мов! Для українця звучать цiлком природно вислови спiймати облизня. Дбайливе ставлення до розмаїтостi. дуба дати. пуоп i т. Їх не можна до- слiвно перекладати. Адже мова кожного народу. про що мовиться в цих. як слова. Однак i в межах одної мови ми раз у раз подибуємо рiзнi слова.буде — под открытым небом. У тако- му становищi опиняється й українець. нi там своєрiдного звучання кожної мови. прислiв’я. й вiдрiзнятимуться слова- ми. дала пiдставу жартiвливим козакам. чи бранцiв. як називали полонених на Українi. як i прислiв’я та приповiдки. який становить самостiйну етнiчну 17 . щодуху. характернi тiльки для однiєї мови. а мiсцева особливiсть української дiале- ктної мови. Вона виникла. що в першiй фразi мало бути завертай назад гoлoблi. а поняття — однако- ве. iдiомах. що означають одне поняття. щосили). У далеко вiдмiнних обставинах виникла в Росїї iдiома задать стрекача. мабуть. виникши в мовi якогось народу на ґрунтi iсторично-побутових обставин. Маємо тут одне й те саме поняття. — рiзнi. бенкет горою. замiсть хапати живий товар. щоб зрозумiти. коли за- порожцi заступали татарам дорогу на Україну. на- кивати п’ятами. пiп. по-французькому — а la bеllе etoile (у дослiвному перекладi — пiд прекрасними зорями). Слова в цих iдiомах. казати. кричати на всю iванiвську. Iдiоми.. приказки. цебто українцi з Полiсся. дуб дать. виходить нiсенiтниця. може.. тiкати. а в третiй — кричати на все горло (на всю пельку. вислови. накивать пятками. Що це? Масова помилка людей щодо своєї рiдної мови? Нi. бо з цього. не стирати їхньої барвистостi. дiставши збройну вiдсiч вiд козацтва. З народних уст на Лiвобережнiй Українi ми чує- мо переважно дiєслово ждати (Ждала. що з того вийде: поймать облизывание. Вiзьмiмо українську iдiому накивати п’ятами. в другiй — бенкет на всю губу. бiльшiсть українського народу вимовляє кiнь. — треба в кожнiй мовi шукати вiдповiдникiв. iще з тих далеких козацьких часiв. кажуть куiнь. що вiдгонять йому якоюсь нiсенiтницею. що ворог накивав п’ятами. Не раз татарам доводилося. що тiльки мигтiли йо- го п’яти. А спробуй- те лишень механiчно перекласти їх росiйською мовою й гляньте. з мови в мову. iн. Часом одне й те саме слово по-рiзному вимовляється в деяких районах України. не мандрують так легко. не обмежувати їхнiх невичерпних можливостей. прагнучи всiма силами не порушувати нi тут. вiдомих йому змалку. що разом з iншими нормативними чинниками зумовлюють дух цiєї мови. що. бо йому важко второпати. який iз переляку так наддавав ходу. узятих iз двох мов. ясир. як ми бачили. якi любили дотепний вислiв. Дарма що всi слова тут росiянин знає.

переважно центрального. В. середньопо- лiськi й захiднополiськi говори. нiмцевi з Берлiна нелегко збагнути нiмця. Та це є лише лiтературний спосiб. примiром. Увiйшли до лiтературної мови такi. як вiдтак (дарма що є аналогiчний вислiв пiсля того). радiо. мова не є щось застигле на вiки вiчнi. Псла). уточнення сумнiвних моментiв у вживаннi рiзних слiв. дiалекту ви- никає лiтературна мова. Через школу. постала українська лiтературна мова. щоб найяскравiше зобразити певну мiсцевiсть i її людей. Надуживання дiалектизмами призводить до засмiчення мови й зниження її стилiв. що спiлкується за допомогою Plattdeutsch. а надто говiрки iнодi дуже рiзняться мiж собою. Кожна дiалектна група складається з говорiв. i з цього аж нiяк не слiд робити висновок. далi вiдбувається словотворення. Єдина лiтературна мова є нормативом у культурному й науковому життi країни. що скаже йому українець iз Гуцульщини або Лемкiвщини. на пiв- днi Київщини й на пiвночi Кiровоградщини. тому люди одної нацiональностi. лемкiвськi. Черкащинi (на схiд вiд р. Українською мовою перекладено багато шедеврiв росiйської й свiто- вої класики. через пiднесення загального культурного рiвня народних мас лiтературна мова нiвелює й витискує дiалектнi риси. нижньонадднiпрянськi й донецькi говори. Деякi дiалекти. Українська мова подiляється на три дiалектнi групи: пiвнiчну полiську). як зазначалося вже. поширених на Полтавщинi (на захiд вiд р. Стефаника й М. Гiрського Тiкичу). що складаються з низки говiрок. цiєю мовою пишуть не тiльки художнi твори й публiцистичнi статтi. що об’єднує всi цi мовнi струмки в одне нацiональне цiле. пiвденно-схiдну й пiвденно-захiдну. так само й українець iз Полтавщини не все може добрати. Щоб вiдобразити мiсцевий колорит або дати мовну ха- рактеристику персонажiв своїх творiв. але рiзних територiальних дiалектiв важко розу- мiють одне одного.одиницю. Коби- лянської. У кожного народу на базi одного. — для цього будуть потрiбнi iншi видання. схiднополтавськi. слова з пiвденно-захiдної дiалектної групи. буковинсько- покутськi. що дiалектизмами можна безоглядно користуватися в поточному усному чи писемному вжитку. що є в її дiалектах. а Г. Федьковича. пiвденно-схiдна група — на середньонадднi- прянськi. дослiдження мовних явищ i формулювання правил пiдпорядкування слiв та складання речень. 18 . наша лiтера- турна мова вбирала й далi вбирає все найкраще. художню лiтературу. цебто нижньонiмецького дiалекту. Таких прикладiв можна навести чимало. Автор цiєї книжки не ставить собi на метi навчити читача української мо- ви. Хоткевич написав увесь роман „Камiнна душа“ гу- цульською говiркою. пiвденно-захiдна — на подiльськi. Коцюбинський. яке дає змогу легко порозумiтися людям рiзних частин певної етнiчної територїї. Франко. Пiвнiчна дiалектна група подiляється на схiднополiськi. слобожанськi. надднiстрянськi й надсянськi говори. М. тому й далi триває впорядкування мовних норм. ватра (багаття або вогнище). Написанi на основi говорiв пiвденно-захiдної дiалектної групи твори Ю. гуцульськi. подiляється на дiалекти. бойкiвськi. Книжку призначено для тих. телебачення й пресу. а й науковi працi з рiзних галузей знання. На ґpyнтi середньонадднiпрянських говорiв. до дiалектизмiв звертались I. волинськi. Якими є стосунки мiж українською лiтературною мовою й дiалектами? Виникнувши на основi центральних пiвденно-схiдних говорiв. Черемшини ввiйшли до скарбницi української класичної лiтератури. Проте. закарпатськi. наприклад. О.

яка викликала багато вiдгукiв-листiв. а обтя- жує й ускладнює. чи то забувши їх. а вже потiм розглядається помилкове чи сумнiвне вживання низки слiв. Якщо читач i не знайде вiдповiдi на багато питань.хто не тiльки володiє українською мовою. Щоб читачевi легше було орiєнтуватися в книжцi й знайти потрiбну до- вiдку. спочатку йдуть вiдмiнюванi. на першому мiсцi викладено зауваження з морфологiї й синта- ксису. матерiал подiлено за частинами мови. автор уважатиме. але з публiкацiї частини розгляда- ного тут матерiалу в журналах „Жовтень“ та „Україна“ i в газетi „Лiтератур- на Україна“. розмiщених за алфавiтом. до дбайливого поводження зi своєю мовою. автор побачив. чи недостатньо засвоївши колись. що навiть у цьому невеликому обсязi книжка може якоюсь мiрою задовольнити попит спраглого на таку лектуру читача. Автор не претендує на всеохоплення. перебороти лексичну розбiжнiсть у визначеннi однакових понять. а й на сторiнках перiодичних видань. фольклору й живого народного мовлення. ба й у наукових працях i в художнiх творах. якими часто нехтують у поточному мовному вжитку. присвяченому певнiй ча- стинi мови. а потiм невiдмiнюванi частини. пiд- пираючи свої пропозицiї щодо вживання певних слiв чи висловiв прикладами з української класичної лiтератури. а й хоче запобiгти помилковому слововживанню. що не збагачує її. за прикладом цiєї книжки. скiльки з традицiй нашої мови. позбутись того паралелiзму в нашiй мовi. У пошуках найкращого мовного еквiвалента автор книжки намагався ви- ходити не стiльки з власних уподобань. виявляючи тим любов i шану до мови свого народу. 19 . а значить — i до самовдосконалення в нiй. Головну увагу й найбiльше мiсця в книжцi придiлено похибкам лексичного й фразеологiчного характеру. що ставить перед ним бажання пiднести рiвень культури власної мови. але. буде сам дошукуватись потрiбної довiдки в багатющiй скарбницi нашої мовної спадщини. У цiй книжцi принагiдно розповiдається про вiдомi мор- фологiчнi й синтаксичнi норми. що вiн до певної мiри виконав поставлене перед собою завдання: дати читачевi поштовх до роздуму. У кожному роздiлi. на якi раз у раз натрапляємо не тiльки в живiй розмовi.

20 .

яку вiн прочитав у галицькому виданнi: „Iсторiя є вчитель- кою життя“.Роздiл 2 IМЕННИКИ 1. Що ж — виходить. — в називному чи орудному? Як краще сказати по-українському: „Мiй батько був коваль“ чи „Мiй батько був ковалем“. „Вона була досвiдченою лаборанткою“. iм’я й прiзвище — Андрiй Корчака. Подивимось. Якщо проаналiзувати всi наведенi вище приклади. лицар вiрнесенький. На основi цього слiд зробити висновок. „Обоє вони були сироти. що називний вiдмiнок стоїть там. дають перевагу орудному вiдмiнку: був волом. якому вiдмiнку надає переваги українська класика й жива народна мова. довiку. „Усе життя вони були наївними. Зате там. якщо вони ви- ступають у складеному присудку поряд iз дiєсловами бути. то неважко помiтити. цебто людина. звати тощо. Нечуй- Левицький). Ма- ксимовича). як дiти“. що фраза. Великий знавець слов’янських мов. Однак дуже часто натрапляємо на фрази з орудним вiдмiнком iменника: „То був волом. У всiх цих фразах iменник у складеному присудку стоїть у формi назив- ного вiдмiнка. де iменник i прикметник мають незмiнну властивiсть — сироти. „Усе життя вони були наївнi. Проте в сучаснiм мовнiм життi помiтна схильнiсть до вживання тiльки однiєї форми — орудного вiдмiнка: „Петро був першим учнем у класi“. як дiти“. — бо iменники й пов’язанi з ними прикметни- 21 . „Вона була досвiдчена лаборантка“. „Будь менi лицар да вiрнесенький“ „Українськi пiснi“ М. що визна- чається вiрнiстю на все життя. український учений О. Номис). „Вона була гарна дiвчина“ чи „Вона була гарною дiвчиною“? Це — нiби паралельнi форми. якi бачимо в нашiй класичнiй лiтературi й матерiалах фольклору. де мовиться про несталу або тимчасову ознаку в iменнику й прикметнику. що в наведених на початку фразах правильно буде сказати: „Петро був перший учень у класi“. не однаково. Потебня вва- жав. а то хочеш зостатися конем“ (М. — належить до полонiзмiв i її треба було виправити на вимоги української мови: „Iсторiя є вчителька життя“. який поставити вiдмiнок iменника в складеному присудку — називний чи орудний? Нi. Називний вiдмiнок у складеному присудку У якому вiдмiнку треба ставити iменник i прикметник. побралися й жи- ли собi двiйко“ (Марко Вовчок). нiби це однаково. „Мене звуть Андрiй Корчака“ (I.

Грiнченко) i „Вiн дасть пораду. доню. У дiловому листуваннi. купити хлiба тощо. в одному реченнi стоїть у родовому вiдмiнку. Лесi Українки та Коцюбинського ста- новлять золотий фонд української лiтератури“ („Лiтературна газета“). коли до прiзвища додається iм’я чи якийсь епiтет. у першiй фразi лiпше сказати: писати (читати) листа. поки їх не спiткало лихо“. дядьку. „Де шукати благостинi“ (П. Так само. Також тодi. Родовий вiдмiнок належностi Iнколи трапляються такi звороти: „Тут була хата Шевченка“. на вiдмiну вiд росiйської мови. виконуючи в реченнях синтаксичну функцiю додатка. коли присвiйний прикметник буде 22 . а не Тарасовi Шевченковi. Косинка). а не творимо з них присвiйних прикметникiв. „Вони були наївними. як i що. i в перших двох фразах слiд сказати: „Тут була Шев- ченкова хата“. якi керують iмен- никами тiльки в якомусь певному вiдмiнку. цi прiзвища ставимо в родовому вiдмiн- ку. 2. Чор- нобривець). Але треба сказати: „Попервах Петро був першим учнем. де родовий вiдмiнок означає належнiсть якоїсь речi ко- мусь або чомусь. а потiм став мало не останнiм“. хто негаразд вiдчуває дух української мови. як дiти. Як на те. а не в знахiдному вiдмiнку: „Бабуся пильнує малої“ (Марко Вовчок). Отож. наприклад: „Послухали доброї поради високошановного народолюбця“ (Б. тiєї Вкраїни“ (Г. „Треба берегти пташинi гнiзда“. Отож. що потребує точного означення. — знайшов вихiд Антiн“ (С. а в другому — в знахiдному. Квiтка-Основ’яненко). У родовому вiдмiн- ку ставимо iменник-прiзвище в тому разi. що є дiєслова. а не присвiйного прикметника: твори Тараса Шевченка.ки означають постiйну властивiсть. в українськiй мовi iменник- додаток часто стоїть у родовому. „Треба бе- регти гнiзда птахiв“. 3. трапляються iнколи випадки. Васильченко). та й у другiй теж ближче буде до народнорозмовної української традицiї: пришити ґудзи- ка. а не постiйну властивiсть. що означають належнiсть. коли за iменником-пiдметом далi йде кiлька прiзвищ. „Подай-но йому Петрову свитку“ (С. Проте в аналогiчних випадках українська класика й живе народне мовлення частiше вживають присвiйного прикметника: „Розсердив- ся за цiї бабусинi речi“ (Г. „Заспiвай менi. твори великого Шевченка. То вiд чого залежить той чи той вiдмiнок додатка? Чи є якесь правило щодо цього? У роздiлi „Дiєслова“ ми побачимо далi. — бо тут в iменниках i прикметниках мовиться вже про тимчасову. порядку“ (М. коли той самий iменник. „Отцева й материна молитва зо дна моря верне“ (М. „Гляди. пришити ґу- дзик чи ґудзика? Такi питання часто виникають перед тими. iменник-прiзвище ставлять у родовому вiдмiн- ку: майно Бондаренка. Франка. треба вдаватись до родового вiдмiнка. як то було в попереднiх прикладах: „Твори Шевченка. але перейшла на iншу роботу“. що. Кулiш). Номис). Родовий чи знахiдний вiдмiнок додатка? Як буде правильно сказати: писати (читати) листа чи лист. а тим часом обмежимося лиш зауваженням. Номис). „Хоч вона була й досвiдченою лаборанткою.

Номис) — „Пани б’ються. явищ. -єв.“. а ця давня форма давального вiдмiнка може виступати стилiстичним засобом: „Очi чоловiковi заяснiли. -iв. яким слiд кори- стуватись тодi. Васильченко). „цього лiта“ — „в это лето“. Наведемо кiлька прикладiв iз класичної лiтератури й фольклору: „Одної ночi приснився менi сон“ (Марко Вовчок).. -ев. Особливiсть у вживаннi давального вiдмiнка В українськiй класицi й живому народному мовленнi часом трапляються iменники й займенники в давальному вiдмiнку. -ю. лiпше сказати по-українському: „Того дня з ним не сталось нiяких пригод“. а не „У той день.. днiв тижня. Номис). „Накрили очi темної ночi. Родовий вiдмiнок часу Українська мова характеризується використанням родового вiдмiнка iмен- никiв. коли поряд стоять у цьому вiдмiнку два iменники чоловiчого роду. йдучи за традицiєю класики й живої народної мови. „Вiн як угледiв дiвчину. „Вовковi барана з горла не видереш“ (М. а не „Квiтчинi- Основ’яненковi повiстi“. стану вдаємось до знахi- дного вiдмiнка з прийменником: „у роки (пiд час) громадянської вiйни“. що мають суфiкси -ов. „у давнину“.. „Масючка вже постерегла. а в му- жикiв чуприни трясуться“. тимчасом як у сучаснiй мовi вживаються конструкцiї з прийменником i родовим вiдмiнком: „Пани б’ю- ться.малий Василько. -євi — пiсля основ на м’який або шиплячий приголосний: „Та й не дала тому козаковi нi щастя.“). „у (пiд) хуртовину“. процесiв.. „А чула ти. „. що сталося сеї ночi?“ (Леся Українка). легше в могилi спочинув“ (народна пiсня). Росiйська мова знає в таких випадках прийменник iз знахiдним вiдмiнком iменника: „тої ночi“ — „в ту ночь“. якому тiльки цiєї весни по- шили штани“ (С. Сучасна українська лiтературна мова в таких випадках бiльше користується констру- кцiєю з прийменником i родовим вiдмiнком iменника або займенника. наприклад: „повiстi Квiтки-Основ’яненка“. „темної“. Є ще й паралельне закiнчення давального вiдмiнка -у. Сосюра). 6. а також без означення („цiєї“. „У бою Андрiєвi так любо вiдчувати другове плече“ (В. аж очi йому засвiтилися“ (Марко Вовчок). що. нi долi“ (народна пiсня). „того“). з яких один уже має закiнчення -овi.. Давальний i кличний вiдмiнки Як вiдомо. а мужикам чуприни трясуться“ (М. Тут на визначення часу. Субстантивованi прикметники-прiзвища. 4. -евi або -євi: „Передай листа товаришевi Бондаренку“ (з живих уст).. що родовий вiдмiнок часу не може стояти в формi множини (на- приклад.важкий на вимову. 5. -їв. що молодому паничевi сподобалася Галя“ (I. щоб означити час. iменники чоловiчого роду другої вiдмiни мають у давальному вiдмiнку однини закiнчення -овi пiсля основи на твердий приголосний та -евi. голос подужчав“. „Тих днiв. у давальному вiдмiнку однини закiнчуються тiльки на -у: Петров — 23 . З цього можна зробити висновок. Проте слiд пам’ятати. „у вiвторок“. Нечуй-Левицький).

„Козаче. придумана її баринею“. -евi. матерями волочити“. Орудний вiдмiнок дiйової особи й знаряддя У двадцятих i тридцятих роках ХХ ст. поставивши назву дiйової особи в називному. чи є в українськiй мовi форма орудного вiдмiнка дiйової особи. Наявнiсть паралельних закiнчень у давальному вiдмiнку однини призво- дить iнколи до надуживання закiнченнями -у . мовляв. -iн. бо. Коли однi мово- знавцi запевняли. який бачимо. до тiєї. письмен- ник удався до конструкцiї з пiдрядним реченням „що придумала її бариня“. наводили цитати з класичної лiтерату- ри: „Енеєм кинута я бiдна“ (I. що придумала її бариня. -євi: „Андрiю Олексiйовичу здавалося. наприклад: „Дверi вiдчиняються водiєм“. Iз цього можна зробити висновок. Вiзьмiмо речення з творiв Панаса Мирного: „Та кара над Мариною. соколе. „Вiн насмажив її на похiднiй сковорiдцi. Серпилiн — Серпилiну i Серпилiновi. де iменник бариня стояв би як дiйова особа в орудному вiдмiнку. Петре. Котляревський). Українська класика. фольклор i живе народне мовлення пильно додержу- ються форм кличного вiдмiнка: „Iди. котру щиро любиш“ (I. Шевченко). спинiться!“ Не слiд забувати. назва дiйової особи чи групи осiб має стояти звичайно в називному вiдмiнку. що в українськiй мовi є характерний кличний вiдмiнок однини жiночого роду (нива — ниво. та нагла смерть Федорова. „Щось нове. щоб написати „Та кара. що в цiй фразi дiйова особа — лях. Котляревський). Щоголев — Щоголеву. Григорiй — Григорiю). стояли перед очима“. читаючи далi оповiдання: „Ан- дрiю Олексiйовичу. -ю. що в народi не скажуть „Бригадою Коваленка виорано 20 га з огрiхами“. Усi слова в цих фразах — українськi. „Нарубанi Пилипом дрова“. що й нам не слiд уникати без усяких на те пiдстав цiєї особливостi нашої мови. 7. взяту з давньої народної пiснi: „Буде лях проклятий батьками орати. де iменники батьки й матерi стоять в орудному вiдмiнку.Петрову. Замiсть того. де автор не взяв до уваги. 24 . передбачливо захопленiй Кесарем“. як це часто буває в писемнiй i в уснiй мовi. бо це бiльше вiдповiдає нашим мовним традицiям. не звi- дане нами“. але не треба й надуживати ним. Очевидно. Марiя -Марiє) й чоловiчого (дуб — дубе. Захар’їн -Захар’їну i Захар’їновi. „Дiдами крадене добро“ (Т. — а в кличному. мов страховище яке. пiонер — пiонере. вiдкидати категорично можливiсть орудного вiдмiнка дiйової особи не слiд. не в ключi народної мови. вiзьми ж мене з собою на Вкраїну далеку“ (народна пiсня). Андрухiв — Андрухову. -їн закiнчуються на -у. а все ж деякi фрази звучать не по-українському. а батьки й матерi правлять за знаряддя для дiйової особи (ляха). замiсть основних -овi. прiзвища з суфiкса- ми -ин. що вiн i на цей раз не помиляє- ться“. Чому? А тому. а також на -овi: Завалишин -Завалишину i Завалишиновi. Розгляньмо ще одну фразу. — читаємо в одному сучасному оповiданнi. багато сперечалися про те. а тiльки „Бригада Коваленка виорала 20 га з огрiхами“. Та було б уже неприродно для народної мови сказати: „Батьками зоране поле. на заперечення. то другi. що вiн поставив iм’я та по батьковi не в давальному вiдмiнку — Андрiєвi Олексiйовичу. батько — батьку.

„по п ’ятницях“. а є i лише знаряддя — механiзм). цими днями. а не „по вiвторках“. обидвi вiдмiнковi форми. як широко використовується в українськiй мовi родовий вiдмiнок. не мiняючи значення. Кулiш). що їх зробив колектив працiвникiв. „що- п’ятницi“. замiсть у iнший час. Замiна орудного вiдмiнка дiйової особи конструкцiєю з пiдрядним речен- ням iнколи обтяжує фразу. „у п ’ятницю“ або „щовiвторка“. хоч деяку значеннєву рiзницю мiж ними можна помiтити. „Щасливою годиною козак уродився“ (Б.матерями заволочене“. Якщо по- рiвняти речення „Одної ночi приснився менi сон“ з останнiм реченням „Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами“. Так само й у наведених вище сучасних реченнях бiльше вiдповiдатиме духу нашої мови. нiж у другому. залежно вiд нюансових потреб. У дiловiй i науковiй мовi орудний вiдмiнок часу мало дається до викори- стання. Нечуй-Левицький). „Коли ж тебе. щоб означити час. Але iнодi контекст дозволяє перебудувати фразу так. що нарубав Пилип“. коли сказати: „Дверi вiдчиняє водiй“ (хоча слушно буде: „Дверi вiдчиняються механiзмом“ бо тут немає дiйової особи. Грiнченко). замiсть в останнiй час. Наприклад. Правильно сказати „у вiвторок“. але для цього часто вживається й ору- дний вiдмiнок: „Вивiрив ти моє серце вдень i нiчною добою“ (П. „Уже я думала-гадала про тебе днями й ночами“ (з живих уст). Слiд не забувати й про такi вислови з орудним вiдмiнком часу. дожидати в гостi — чи глибокими снiгами. що не звiдали ми“. Родовий чи орудний вiдмiнки на означення часу — це майже паралельнi форми. Та й у попереднiй фразi можна було б сказати: „Спостереження колективу працiвникiв мали велике наукове значення“. мали велике наукове значення“. де йдеться взагалi про невизначений час (днями й ночами). що в першому ре- ченнi говориться конкретнiше про якийсь час (одної ночi). чи вишневи- ми“ садами?“ (I. матiнко. „Дрова. „Щось нове. бо в цiй фразi батьки й матерi виступають як дiйовi особи. щоб у нiй не було нi орудного вiдмiнка дiйової особи. кажучи: „Зробленi коле- ктивом працiвникiв спостереження мали велике наукове значення“ замiсть „Спостереження. нi пiдрядного речення. зате в мовi художнього твору. Наприклад: „Консультацiї вiдбуваються у вiвторок i п’ятницю (щовiвторка й щоп’ятницi“). „Вiн насмажив її на похiднiй сковорiдцi. 25 . фразу з сучасного художнього твору „Бородай вiдмiряв заробленi хлопцем три пуди жита“ можна. як: остан- нiм часом. Орудний вiдмiнок часу Ми вже бачили вище. матерi заволочили“. чи зеленими лугами. iншим часом. 8. висловити й так: „Бородай вiд- мiряв хлопцевi заробленi три пуди жита“. яку передба- чливо захопив Кесар“. замiсть на цих днях. через що й уникають її. то вiдчуємо. в публiцистицi й щоденному мовленнi треба вживати. через що й треба: „Батьки зорали поле.

Iнша рiч. як i „селянин“. а не жiночого роду (пор. „клавiш“ i „клавiша“. дам лиха й передам“ (народна пiсня). 26 . що тебе квiтчала“ (Леся Українка). „Я не хочу знов чiпати бiллю сповненi серця“. 10. дарма що наша класика й народна мова знали слово „бiль“ тiльки як iменник чоловiчого роду: „Вона чула страшенний бiль. галузей i знань. доповiд- ей. що iменник бiль в українськiй мовi — чоловiчого. — читаємо iнколи в сучаснiй поезiї й прозi. -ях: по пальцях. „Чужий бiль нiкому не болить“ (прислiв’я). а в розмов- нiй. властивим iменникам чоловiчого роду: „лiс“ — „лiсiв“. а не „слов’янiв“. Iменник „слов’янин“ вiдмiнюється так само. Тодi вiн буде жiночого роду: „Пiд вербою над водою Катерина бiль бiлила. Чоловiчий чи жiночий рiд? „Спогад про неї стискає бiллю“. Мiсцевий вiдмiнок множини Пiдо впливом росiйської мови помилково ставлять у мiсцевому вiдмiнку множини iменникiв закiнчення -ам. Закiнчення -ам буває тiльки в давальному вiдмiнку множини: „Дам лиха закаблукам. У всiх цих реченнях iменники жiночого роду стаття. коли iменник бiль означає бiлi нитки. „робiтник“ — „робiтникiв“ тощо. Франко). Ця помилка трапляється й у публiцистичних виступах. Така плутанина з закiнченням родового множини вiдбу- вається пiдо впливом деяких говiрок. багато прочитано доповiдiв“. як написано в одному сучасному вiршi: „Київська Русь гуртувала слов’янiв“. -ях. Українська граматика ви- магає в цих i аналогiчних випадках ставити закiнчення -ах. як у фразi: „Картини героїчних битв Вiтчизняної вiйни оживають у кипучiй працi солдатiв трудового фронту“ („Лiтературна газета“). Грiнченка). де автори забули. що збiгається з називним вiдмiнком однини: „У клубi було багато солдат мiсцевої частини“. доповiдь. 11. через те слiд виправляти на статей. „мандрує по горам i долинам“. Деякi iменники в лiтературнiй мовi належать до одного роду. — хоч правильно сказати „багато солдатiв“. Родовий вiдмiнок множини „Багато статтiв написано на цю тему. тобто є вiдповiдником росiйському „бель“. „Тут продається лiтература з рiзних галузiв технiки“. „читає по складам“. страшну втому в цiлiм тiлi“ (I. -ям. „зубная боль"). iз своєю бiллю говорила“ (Словник Б. „рахує по пальцям“. Iменник знання краще ставити завжди в однинi: „йому бракує ще знання“. тому в ро- довому вiдмiнку множини буде „слов’ян“. але лiтературна мова додержується сталих граматичних закiнчень.9. Тим часом iменник солдат у родовому вiдмiнку множини дехто лишає в формi. по горах i долинах. „Невинна бiль змiнилась у гордий пурпур на тiй калинi. дiалектнiй — до другого: „санаторiй“ i „санаторiя“. галузь та iмен- ник середнього роду знання стоять у родовому вiдмiнку множини з закiнче- нням -iв. по cкладаx. „йому бракує ще знаннiв“. у росiйськiй мовi „душевная“. а не -ах.

Хоч категорiя чоловiчого роду для iменника „фальш“ старiша за категорiю жiночого. Бажан). бiльше пасуватиме сло- во „вежа“. як це ба- чимо в наведенiй вище iсторичнiй думi й „Енеїдi“ I. залежить вiд характеру тексту: дiлова мова. „Арсенова душа не виносила брехнi й фальшi“ (Л. краще застосувати в тому чи тому контекстi — „башта“ чи „вежа"? Цi слова бачимо в українськiй класичнiй лiтературi. де йдеться про будови. батьку отамане. нам на башти стати — не одному ге- нералу з плiч голiвку зняти“ (iсторична дума). 12. в творах сучасних наших українських письменникiв i в фольклорi: „Змурував високу башту“ (Б. „Виднiються вже вiддаля увiнчанi ясною зiркою озоренi вежi Кремля“ (М. Башта i вежа Часом постає питання — яке з цих двох слiв.„Ой позволь. наприклад. „телевiзiйна вежа“. Так само в технiчних конструкцiях слiд користуватися словом „вежа“. i поглядав за шляхом. як це видно з цитати. Iз цих прикладiв читачевi ще важко зорiєнтуватись. §2. проте ця друга витискає з сучасної української мови першу.Iменник „фальш“ у чоловiчому родi чергується з формою жiночого роду: „Фальш у її голосi рiзав Яринi слух“ (О. де трапляються цi слова. Головацького). ходили рунди по валах“. Якщо глибше проаналiзувати всi тi випадки. пряма мова в художньому творi чи стилiзацiя пiд наро- дну говiрку. де мовиться про вiйськовi споруди давноминулих або минулих часiв загальної й української iсторiї (доба козаччини). Дмитерко). Десняк). А ось там. споруди Кремля. Слушним це слово буде й у сучаснiй вiйськовiй технiцi (наприклад. Пер- вомайський) i „Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова“ (народна пiсня зi збiрки Я. лiхтарнi вiшали на шнури. Котляревського: „для ночi вдвоє калавури по всiх поставили баштах. Первомайського. „А чи нема тут якого фальшу?“ (з живих уст). за рухом. Грiнченко). ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ IМЕННИКIВ §1. наприклад. як це читаємо в вiршi М. або про архiтектурнi об’єкти. висунувшись по груди з башти. Цей iменник є ще в iхтiологiї. що означало високу рухому дерев’яну споруду на зразок башти. Якому роду давати перевагу в цих iменниках. „Капiтан стояв. надто ґотичного типу. башта в танку). Було ще слово „гуляй-городина“. яку пiдкочували колись пiд час бомбардування до ворожих мурiв. Бiлизна. де саме слiд ста- вити перше чи друге слово. бiлина. яка по-росiйському називається 27 . де позначає породу риби. що втратили вiйськове значення. Бажана. бiлота Iменник „бiлизна“ означає українською мовою спiдню одежу: „Шиє нень- ка рукавицi сину. то можна зробити такий висновок: слово „башта“ треба ставити там. Це слово втратило нинi свою практичну вагу й може придатись хiба що в якомусь iсторичному творi. що обидва вiдповiдають росiйському iменнику башня. взятої з твору Л. за повiтрям“ (Л. бiлiсть. а сестра бiлизну для братiв“ (М. Терещенко).

Болiльник чи вболiвальник? „Болiльники довго не могли заспокоїтись пiсля поразки „Динамо“. У двох цих фразах обидва iменники передають закiнчений наслiдок будiвельного процесу. структуру (будова тiла. що означає — „спiвчувати комусь“. що розгортались на льодовому полi в днi свiтового чемпiонату“. Наперед уболiваючи за чужими дiтьми. будова. „бiлота“ (Росiйсько-український словник за редакцiєю А. Копиленко). „Мене ж болить її вiдвiчнеє страждання“ (I. що нема. коли на росiйське слово „белизна“ маємо в художнiй лiтературi слово „бiлина“ („Дiд похилився так. Будiвля. Стельмах). у трудi i в бою“ . що означає закiнчення процесу. яким позначають ту людину. вiд якого творять iменник „болiльник“. а в наших словниках є слова „бiлiсть“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). будова речення) й конструкцiю (будова машини). що не можуть спокiйно всидiти на змаганнях. „Хитались червонi колони будови“ (М. „строение“. — М. Нашi академiчнi словники — Росiйсько- український та Українсько-росiйський — дають тiльки слово „уболiвальник“. Вiд цього дiєслова й утворено iменник „убо- лiвальник“. „брати чиєсь горе близько до серця“: „Сер- це чогось щемить i щемить. коли мовиться про структуру: побудова тiла. Коцюбинський). що вболiває за невдачу або успiх гравця чи всiєї спортивної команди. „журитися за когось“. Проте iменник „будова“ може означати ще й процес будування: „Ми росли на колгоспному полi. як за своїм сином“ (М. тодi вживають дiєслова „хворiти“: „Усе лiто я хворiла“ (Панас Мирний). §3. а не довiльного поширення семантики. а в другому: „Обличчя вболiвальни- кiв красномовно свiдчать про напругу й драматизм подiй. Iнодi його по- милково вживають замiсть слова „будова“. Зате коли мають на увазi не самий бiль. що вiдповiд- ає росiйським словам „здание“. що волосся спливало з кiнською гривою в одну бiлину“. якого й слiд додержуватись. означає укра- їнською мовою „вiдчувати бiль або жаль чи скорботу“: „Так болить спи- на. Кримсько- го)? Певно. Є ще iменник „побудова“. що означають тотожнi поняття: „Громадськi будiвлi стояли по той бiк села“ (О. Проте в нашiй сучаснiй лiтературi трапляються ви- падки. трудно розiгнутися“ (М. побудова Iменники „будiвля“ й „будова“ iнколи бувають синонiмами. Чи є потреба поширювати значення iменника „бiлизна“. на будо- вах.„жерех“ або „шереспер“. Цього не слiд допускати. — „болiльник“ чи „вболiвальник"? Дiєслово „болiти“. Є ще в нашiй мовi слово „вболiвати“. Дорошко). а пере- бiг хвороби. що надмiрно захоплюється на футбольних матчах та iнших спортивних змаганнях. поки українськi спортсмени й глядачi не вига- дали нового слова для тих нестямцiв. §4. Франко). Бажан). То як треба назвати люди- ну. 28 . (П. коли цьому iменнику з наголосом на останньому складi надають зна- чення росiйського слова „белизна“: „Мене зачарувала бiлизна снiгiв“. Яцкiв). — чи- таємо в одному перiодичному виданнi. бо дальший розвиток нашої мови потребує вточнення.

ландшафт“ в українськiй мовi є „краєвид“ („Вийшла в поле й стала. Неприродно звучить по-українському фраза: „У виглядi кари йому на- казано переписати весь твiр“. коли хочуть надати фразi бюрократично-канцелярського звучання. на виднотi висiв канчук- трiйчатка“ (О. Машкiна: „Вся краса твоя чудова у мене на виду“. лишити незайманою пряму мову персонажа твору тощо.§5. Нечуй-Левицький). за спробу)“. удавати: „Не удавай. — М. „про людськi очi"). як i взагалi дiалектизми. знаку) не давав (не пoдавав)“: „Проте Орися й знаку не подала“ (А. на виднотi. Краще було б: „У нас добрi спoдiванки (перспективи) на врожай“. „вiдмiна“ („Є ще сiм вiдмiн сiєї приказки“. наприклад: „Цього року в нас добрi види на врожай“. — замiсть — „про око“ ("про людське око“.. Замiсть вислову „зробити (робити) вигляд“. Ро- зумiється. Однак пiдо впливом дiалекту. Українськими вiдповiдниками до росiйського „вид“ у розумiннi „сорт. — I. користуються словом „вид“: „Як же ми тебе приймемо. вигляд. Iльченко). не варт поширювати в лiтературнiй мовi. Головко). Нечуй-Левицький). Пишуть. „рiзновид“: „Слiд розповiсти дiтям про армiю на- ших агробiологiв-мiчурiнцiв. „сорт“. Коцюбинський) або „вигляд“ („Ой. 29 . нiби на спiванку“ (А. чуємо в сучаснiй популярнiй пiснi М. Головко). немов не розумiєш“ (Леся Українка). „ґатунок“. що за чудовi вигляди тут у вас i на рiчку i за рiчку“. Ковалiв). Шевченко). краєвид Багато трапляється помилок iз словами „вид“ i „вигляд“ — їх ставлять одне замiсть одного або користуються ними там. Номис). Такого ж ґатунку фраза: „Вiн зробив це для вигляду“. У художнiй лiтературi. Вiдповiдниками росiйського слова „вид“ у розумiннi „пейзаж. що йому соромно“ тре- ба — „i взнаки (навзнаки. „перед очима“. слихом слихати“ (Т. Вид. якщо на те нема особливої художньої потреби — передати колорит мi- сцевої говiрки. „Поганому виду нема стиду“ (М. що в тебе нi виду нiякого. Росiйський вислiв „быть на виду“ по-українському звичайно передається „бути на виднотi“ (перед очима. Так само росiйському „в виде голубя“. не сердиться. а гнiвається для годиться“ (М. задивившись у далечiнь на чудовий краєвид“. на виду. „рiд“. Цей iменник може бути й синонiмом слова „зiр“: „Видом видати. де треба вживати iнших висловiв. краще сказати удати. „Бачу. а в бiологiї — „вид“. ва- рiант“ будуть „рiзновид“.. Росiйському вислову „вид нa жительство“ в українськiй мовi вiдповiдає — „пoсвiдка нa прожиття“. нiчого“ (Панас Мирний). „в виде подарка“ або „в виде опыта“ — по-українському вiдповiдає „подiбний до голуба (як голуб)“. „для годиться“: „Щовечора зби- ралися до школи про людськi очi. — М. Но- мис). Стельмах). „категорiя“: „На основi безпосереднього звернення до традицiї народного мистецтва виробляється й утверджується новий жанровий рiзновид — декоративний естамп. Замiсть такого ж хибного „I вигляду не пoказав. Iменник „вид“ означає насамперед „лице“: „На її виду ще й досi було знати слiди дав- ньої краси“ (I. Вiдповiдно до росiйського вислову „в виде наказания“ по-українському „буде за кару“: „Кiлька годин просидiв за кару“ (С. який часто бачимо на письмi й чуємо в розмовi.“ („Обра- зотворче мистецтво“). це. „як подарунок“ або „як спроба (на спробу. де трапляється ви- слiв „на виду“ в розумiннi — „на виднотi“. про творцiв нових видiв рослин i тварин“ („Лi- тературна газета“). на оцi): „На стiнi.

Пилинської). щоб вiн забирався геть“ (П. У цих прикладах бачимо тiльки слова „стосун- ки“. Замiсть штучного вислову „у всiх вiдношеннях“ вiдповiдно до росiй- ського „во всех отношениях“. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi цi слова розрiзняються за значе- нням: там. що вона плаче десь по кутках“. сто- совно. Кулiш). у всiх iнших випадках. „з усiх бокiв“. солодкими виразами любовi промовляти“ (I. Коцюбинський). приро- днiшi слова:„Не можна допускати поверхового вiдношення до такої серйозної справи“.. „Чутки про землю ожили з весною“ (М. „Щодо панни Анелi. точнiшi. — замiсть — „про це“ ("щодо цього“. §7. „як не глянь“. що оце вдались до вас“ (Леся Українка). кажуть „вислiв“: „За висловом чиїм“ (Росiйсько-український фра- зеологiчний словник I. „щодо“. — замiсть — „поверхового ставлення“ або — ще краще — „щоб повер- хово ставились". переданi небагатьма словами. Вiдношення. „про“. забуваючи про iншi. вживання яких i слiд додержуватись. щодо. Останнiм часом набуває дедалi бiльшого поширення слово „стосовно“ за- мiсть недоладного вислову „пo вiдношенню“: „Стосовно мiсцевих умов вiн розробив систему обробiтку ґрунту“. Панч). наприклад: „вiдно- шення а:Ь=с:а“. а також у фiлософiї й логiцi слово „вiдношення“ є єдиний вiдповiдник росiйському науковому термiну „отношение“. „з усякого (з кожного) погляду“ („Це вигiдно нам обом з усякого погляду“. — З живих уст). вiдносно. взаємини. Лука- шевича). тому в класичнiй лiтературi бачимо iменник „вираз“ у рiзних значеннях: „Почала. Виргана й М. стосунок. „з приводу цього"). У математицi.. „Вираз на лицi понуро урочи- стий“ (П. „относительно часто“ наду- живають словами вiдношення. користуються iменником „вираз“: „Ротмiстр i очи- ма i всiм виразом показував. вiдноснiсть Вiдповiдно до росiйських слiв „отношение“. зв’язках. „про“. „усебiчно“. „зусебiч“. Ось що засвiдчує класика: „Слiд би було зав’язати мiцнiшi стосунки з тими людьми. „як не подивись“. зокрема й у математицi. то я — певний. де мовиться про якусь думку чи мiркування. „вираз a2 + b = c“. Вираз i вислiв Цi слова вважали за абсолютнi синонiми. 30 . — слiд користуватись давнiми українськими висловами „всiма сторо- нами“ („Славне було Запорiжжя всiма сторонами“. В українськiй науковiй термiнологiї є ще слово „вiдноснiсть“: „теорiя вiд- носностi“. Проте не слiд забувати й вiдомi слова „щодо“. „Вiдносно цього не може бути двох думок“. „Стосовно цього неподобства вже каза- ли не раз“. наприклад: „Це менi зручно в усiх вiдноше- ннях“. вiдносно.§6. „у всiх планах“. Нечуй-Левицький). „Я з ним у добрих вiдношен- нях“ — замiсть — у добрих стосунках чи взаєминах. приклади вживання яких наведено вище. — Збiрка пiсень П.

наявнiсть Вiдповiдно до широко вживаних у росiйськiй художнiй i дiловiй мовi слiв „отсутствие“. 31 . вiдсунувши в них на друге — давнє українське слово „вiдступник“. Кримського. воно — явне непорозумiння. а навiть попало. може. а тому українець. чи. Українська художня лi- тература в своїх класичних i сучасних зразках користувалась саме такими словами: „Коли в тебе бракує того насiння. Вiдщепенець. сприймає слово „вiдщепенець“ як людину. коли мовиться не про людей. часом збиваючи з пантелику масового читача. Нечуй-Левицький). „Брак досвiду до лиха приведе“ (переклад М. то ще менше пiдстав є в нас удаватись до них навiть у дiловiй мовi. невдало перенiсши його з ро- сiйськоi мови в українську. вiдступник. не дуже вдало перекладене з росiйського „отщепе- нец“ у творi О. „вiдсутнiй“. Вiдсутнiсть. „вага- тися“. Росiйське слово „отщепенец“. нi в словниках Б. — Леся Українка). Проте часто слова „вiдсутнiсть“. „прису- тнiй“: „Ще з-за дверей почув голоснi розмови i веселi смiхи офiцерiв. „вiдступця“ (Словник Б. „щепка“ (по-українському — „трiска"). Чи на своєму мiсцi стоять у цих реченнях такi слова. не тiльки швидко поширилося в сучаснiй публiцистицi й подекуди в художнiй лiтературi. нi в живiй народнiй мовi. Грiнченка й за редакцiєю А. „вiдсутнiй“ уживають навiть тодi. чи походить вiд нього. слова. „присутствующий“ i в укра- їнськiй мовi є схожi слова „вiдсутнiсть“. бо маємо. Франко). „присутствие“. Бажана). що чи то обминає „щеплення“. потрiбнi для точного вiдтворення думки. „Треба записати всiх вiдсутнiх на зборах“ (iз живих уст). Якщо росiяни. що в Нимидори нема грошей“ (I. мов трiска вiд цiлого дерева. присутнiсть. як видно. Пушкiна („Хто не вважає їх за вiдщепенцiв роду людсько- го?“). а про речi: „За вiдсутнiстю достатнiх доказiв такi справи слiд припиняти“. коли є українськi слова. „На лiтеру В чомусь вiдсутнi слова „вагання“. „Злочинця допитано в присутностi свiдкiв“ (iз газетної хронiки). що точно передають потрiбне поняття: „вiдступник“ („Май на увазi: вiдступникам немає ворот- тя“. §9. що слова „вiдщепенець“ ми не знайдемо нi в словнику нашої класики. прису- тнiх у залi“ (I. на перше мiсце в нашi слов- ники. Слiд завважити. „отсутствующий“. краще сказати по-українському „за браком достатнiх доказiв“. кепкуючи з надуживання цими канцеляризмами. що не знає гаразд росiйської мови. створили жартiвливий вислiв „отсутствие всякого присутствия“. вiдступця Слово „вiдщепенець“.§8. Стороженко). що випадково потра- пило в нашi перiодичнi й неперiодичнi видання. на жаль. Нема нiякоi потреби творити нове слово. що поширюють нашi мовнi можливостi. „на лiтеру В чомусь бракує (нема) слова „вагання“? Певно. що вiдкололась вiд певного суспiльного або iдейного гурту людей. яке має корiнь „щеп“. позич його“ (О. В українськiй мовi є теж слова з коренем „щеп“ — „щепа“ (по-росiйському „прививок"). означає лю- дину. що краще. брак. „щеплення“ ("прививка“ — в садiвничому й медичному значен- нi). Грiнченка). iншi. спiльний iз росiй- ськими словами „щепа“. „Вiн добре знав. „присутнiсть“.

„пагорб“. що наведено вище. меншi за гору. коли є їх кiлька. Гiрка чи гора? „Володимирська гiрка“ — бачимо напис при входi на Володимирську гору в Києвi. Днiпро-Славутич з чудовими київськими пляжами й далекi заднiпрянськi простори“. В українськiй мовi слово „гiрка“ має не так зменшене. цигикало. що на них розкинулась наша українська сто- лиця. звуться по-українському „горб“ („Вирубала дрючок та стала на горбi“. „пагорок"(„По зелених па- горбках паслися вiвцi“. Горе-вчений. а не вчений. а не вчений“. „пагорбок“. Замiсть „горе-богатир“ Росiйсько-український словник за редакцiєю А. не менша. Тим-то треба вважати. шумiла повiдь та дзюрчали струмочки з кожної гiрки“ (Марко Вовчок). таких соковитих. §11. — З живих уст). але. — читаємо в сучасно- му нарисi. попсуй- майстер. горе-майстер. У народнiй мовi є дуже поширений вислiв „попсуй-майстер“: „Цього попсуй-майстра тiльки гукни — вiдразу пе- реведе лемiш на швайку. То цигикач. — читаємо в репортерськiй замiтцi. щоб уникнути цього повторення? Нi. А взагалi не слiд користуватись одним висловом. Замiсть вислову „горе-музикант“ у народi волiють казати „цигикач“ („Хiба Войтенко вмiє на скрипцi грати? Тiльки цигикає. Шевченко Називав горою I. — Казка). Старокиївську. Нечуй-Левицький у своїх творах Володимирову гору. Дiдами крадене добро. ґанджа-андибер „Цей горе-вчений мав зухвалiсть заперечувати досягнення справжнiх уче- них i вихваляв свої горе-досягнення“.§10. до того. Провiдник“: „Володимирова гора“. як пестливе значення: „Пахло березовими брунька- ми. Замiсть „горе-вчений“ можна сказати: „бiда. — за Батиєву. то побачите Володимирову гору“. Що ж — i такий вислiв може знадобитися в творi вiдповiдного жанру. бiда. отож нема причини називати iї зменшеним iменником. Панч). Високi Днiпровi схили здавна звуться на Українi горами: Якби взять всю мiзерiю з собою. як тi. Учiмося в народу 32 . вони є. Нас дивує. а не „гора"? Невже вона — набагато менша за iншi гори. цигикач. що автор двiчi вдається до однакової частини складених слiв: „горе-вчений“ i „горе-досягнення“. а не музика“. Т. Узвишшя. а нe досягнення“. Але чому там i там написано „гiрка“. мабуть. Щекавицьку? Нi. а з швайки зробить пшик“ (iз живих уст). „цигикало“. замiсть „горе- досягнення“ — „лихо. — П. Невже в українськiй мовi нема iнших слiв. „З Володимирської гiрки видно Подiл. що слушно написано в книжцi „Київ. та ще. Тодi оставсь би сиротою З святими горами Днiпро. та й у народi кажуть: „Як зiйдете вiд Лаври на Хрещатик. автор не знає їх. Кримського пропонував iронiчний вислiв „ґанджа-андибер“ вiд iменi героя iсторичної думи Хвеська Ґанджi-Андибера.

Двоєчник. складеному ще в першiй половинi ХIХ ст. що слово „шпиталь“ i похiдний прикметник „шпитальний“ є не тiльки розмовнi. чорний вус“. „У першому ж бою його легко поранило в руку. куди це слово прийшло чи не з козацьких iще часiв („Трахтемирiвський шпиталь для покалiчених i старих запорожцiв“). допомагали. поле- жать у шпиталi або санаторiї. що надруковано в газетi чи в книжцi. котрi наша мова. а й лiтературнi. як тьотя Саша. прохаючи пояснити їй. двiєчник. У VI томi Українсько-росiйського словника до слова „шпиталь“ наведено такий iлюстративний матерiал: „Треба рятуватися. згодом освоїла цiлком. вiдповiв: „Розу- мiється. Одна школярка з Тернопiльщини про- читала в молодiжнiй газетi слово „двоєчник“ i питає батька. для чого давнє українське слово „шпиталь“. а вiдтiля й до нас? Принаймнi за словом „шпиталь“ є давня народна й лiтературна традицiя. i яке з цих слiв — правильне. §13. одягло. стоїть воно там пiд рубрикою розмовного слова. а й сучаснi письменники. його знають бiльше в значеннi притулку для старих i калiк ( „Про тебе i в шпиталях шепчуть“. а з нiмецького „Spital“. У закритому складi „двiй“ стоїть i. що стосується учня з поганою успiшнiстю в навчаннi. чому в газетi надруковано „двоєчник“. 33 . нагодувало“ (З. „Тiльки другого дня очуняли погромленi. взявши з нiмецької. двiєчник!“ Так само вiдповiла дiвчинi й учителька української мови. Коцюбинський). Лiтпрацiвник газети вiдповiв ученицi достоту так: „Галю! Слово „двоєчник“ утворено вiд слова „двiйка“. Але чим слово „шпиталь“ є гiр- ше вiд „госпiталь“. Воно — не суто українського походження. а нема за що“ (М.образностi вислову! Це в народнiй пiснi чуємо: „Ой лихо не Петрусь — лице бiле. яке теж прийшло з французької „l’hopitale“ у росiйську мову. Звикнувши поважати все. як мо- гли“ — й виникає питання. що трапляється тiльки в розмовi. а не в лiтературi. „Шпитальнi вартовi незабаром помiтили групу людей“ (О. „друкарня“. а й працiвникам редакцiй наших перiодичних видань.. не замислюючись. i вiн два тижнi пробув у шпиталi“ (О. i пiдтримує в домi зовсiм не шпитальний настрiй“ (Леся Українка). Як i багато iнших слiв типу „цибуля“. якими послуговувались не лише класи- ки. як правильно казати: „двоєчник“ чи „двiєчник"? Батько. §12. Щоправда. але це не зовсiм вiдпо- вiдає iстинi. Слово „шпиталь“ зафiксував у своєму словнику. замiнено словом „госпiталь"? Адже це слово є в на- ших Українсько-росiйському й тритомному Росiйсько-українському словни- ках. а не „двiєчник“. завдає прикрощiв i клопоту не тiльки батькам. Гончар). У народнiй мовi. учителям. цебто такого. Iз цих прикладiв бачимо. Бiлецький- Носенко. Госпiталь чи шпиталь Читаємо в газетi: „Ми лiкували його в госпiталi. „цегла“. у лiтературi це слово вжи- вають бiльше в розумiннi вiйськової лiкарнi. що й досi живе в народi. допи- тлива дiвчина звернулась до редакцiї молодiжної газети. Братерство забрало їх до шпиталю. Донченко). Тулуб). П. Номис). до якої з цим запитанням звернулась учениця в школi. спочити. До вiдповiдного прикметника „шпитальний“ цей словник дає ще iлюстративний матерiал iз класичної й су- часної української лiтератури: „Ся жiнка вмiє бути не раз веселою. двiйкар Назва „двiєчник“. — М.

Те саме можна сказати й про слово „двiєчник“. хоч тут перший склад — вiдкритий ("кi"). поставлене в поважному. вiд якого походить. i в ньому залишилось. хлопцi. не звуковi змiни в ньому. Редакцiя „України“ вiдповiла. ба навiть урочистому планi. про що писав Галi лiтпрацiвник молодiжної газети. та її батько. Синонiмом до слова „двiєчник“ може бути таке ж похiдне вiд iменника „двiйка“ слово „двiйкар“. Дебошир. що й газетним рядкам пiшло б на краще. але правило чергува- ння „i“ з „о“ та „е“ в вiдкритому складi. вiд якого це слово утворилось. „пiч“ — „печi“. отже. де буде вiдкритий склад. „Затри- маний п’яниця продовжував дебоширити“. дарма що нi в класичнiй лiтературi. §15. де вчиться Галя. якщо пiдходити до цього питання науково. тут нi до чого. тому й правильно треба писати „двоєчник“. „колом“. який не вважає на вiдкритий склад. „Затриманий п’яниця бешкетував далi“. Ми часто читаємо на шпальтах наших газет: „З дебоширами треба повести рiшучу боротьбу“. Васильченко). а вимагає вимовляти слово з тим звуком. нi в народнiй мовi їх не натрапиш. Украй спантеличений вiд такої вiдповiдi батько школярки вдавсь до реда- кцiї журналу „Україна“. утворене за аналогiєю до iнших iменникiв iз суфi- ксом -к-. бешкет Нашi газетярi вподобали слова дебошир. — С. зумiй i вiдповiдь казати“. „Дебоширство в мiсцях вiдпочинку трудящих — недопустиме явище“.а в вiдкритому „дво“. за фонетичним законом чергування „i“ перейде в „о“ — „кола“. то буде — „двiєчник“ або „двiйкар“. Iльченко). Отже. дебоширство. а залишається. але не „двоєчник“. Нема нiякої потреби вдаватись до неукраїнських слiв. наприклад: „шапкар“ — вiд слова „шапка“. — О. коли б там було написано: „З бешкетниками треба рiшуче боротися“. не чинiть бешкету“. стверджуючи свої погляди щодо написання „двiєчник“. коли є всiм вiдомi українськi слова: „бешкетник“ ( „Бешкетники свистiли пронизливо й неприємно“. де траплялось йому читати не раз слово двiєчник“. „бешкет“ („Iдiть. У цьому випадку дiє закон не фонетичний. Вiзьмiмо iменник „кiл“: у родовому та iнших вiдмiнках. а не перейшло в о ("кiлочка"). Дiтище. „байкар“ — вiд „байка“. дитя. Чому? Бо тут уже дiє закон морфологiчний. плiд Не тiльки в статтях. А якщо ми вiзьмемо похiдне вiд iменника „кiл“ слово „кi- лочок“. бо воно було в словi „двiйка“. а не з ню- 34 . „Бешкет у мiсцях вiдпочинку трудящих — недопущенна рiч“. а морфологiчний. якi до того ж не кожний розумiє на Українi. „на колi“. виплiд. це i чергується з о. бешкетник. що розглядає походження слова. то. на зразок „стiл“ — „столу“. Отже. „колу“. вчителька української мови. виникла проблема: на чийому боцi правда — чи слушно вiдповiв дiвчинi лiтпрацiвник молодiжної газети. дебоширство. а навiть у сучасних вiршах натрапляємо на слово „дiтище“. у якому „i“ не переходить в „о“. — С. Васильченко). §14. „бешкетувати“ („Сором ховатися — умiв бешкетувати. чи мають рацiю журнал „Україна“. що обстоюють слово „двiєчник“? Слово „двiєчник“ утворилось вiд iменника „двiйка“. З цього стає зрозумiло.

що означає „подруга або моло- да дiвчина. про що йдеться. Грiнченка). Росiйському „дружок“. §16. що iменники „досвiд“ i „дослiд“ часом мають у росiйськiй мовi один вiдповiдник — „опыт“. що в газетнiй фразi треба було написати: „А потiм знов зустрiвся з товаришками (або зi своїм товариством. Досвiд — це сума вiдомостей. компанiя „А потiм знову зустрiвся з дpyжками. товаришки. i все пiшло по-давньому.. дебоширство“. Близькими до iменника „дитя“ в переносному значеннi є слова „виплiд“. §17. Чубинського). глузування чи лайки. вiдповiдає „товаришок“: „Що ж це твiй товаришок — такий. не можемо добрати. наприклад: „Нашi колго- спники набули великого дослiду у вирощеннi кукурудзи“. Не слiд забувати в живiй мовi й цих слiв. якоюсь мiрою воно теж вiдповiдає ро- сiйському „дружок“. виплiд. може означати тiльки зневажливу або глузливу форму. яка бере участь у весiльному обрядi“: „Ой хвалилася гречаная панна своїми косами перед дpyжками“ (Матерiали П. поки не згадаємо росiйського слова „дружок“ — „дружки“. гульня. — читаємо в газетi i. зi своєю компанiєю). вимов- ляє з наголосом на другому складi. — О. що проводилися в нашiй лабораторiї“. „кулачище“ тощо. що їх провадили в нашiй лабораторiї“. Слово „дiтище“. „Уран- цi йде Олеся дрyжок збирати“ (Марко Вовчок). який роблять. i все пiшло по-старому: п’янки. „плiд“: „Цi припущення є виплiд його фантазiї“. можна ще користуватися словами „товариство“ („Веселе товариство“. а зовсiм не те нiжне або врочисте поняття. „ручище“. друзяки? Собаки. що має росiй- ський iменник iз наголосом на першому складi — „детище“ в розумiннi „дитя. плiд“. „Бiблiотека — плiд моєї пра- цi“ (Росiйсько-український фразеологiчний словник I. З iменником „досвiд“ мають зв’язок дiєслова „досвiдчити“. дiзнатися (дiзнаватися) з власного досвi- ду“.“ Є ще українське слово „друзяка“. товариство. експеримент. до- слiд — це спроба. 35 . що сердешний люд терпiв пiд тим ярмом“ (Словник Б. Виргана й М. як то звучать усi українськi iменники з суфiксом -ищ-: „хлопчище“. „компанiя“ („Злi компанiї i доброго чоловiка зiпсують“.. наче причмелений?“ (iз живих уст). а ще бiльше — росiйському „дружище“: „Є ви товаришi. що означають „зазнати(зазнавати). а не товаришi!“ (Панас Мирний). а також через те. „потвердити (потверджувати) щось“: „(Шевченко) добре на самiм собi досвiдчив усього. „бабище“. Пилин- ської). „досвiдчати“. Дружки. Адже в українськiй мовi є тiльки слово „дрyжка“. яке українець. Стороженко). Коли йдеться про кiлькох людей. Досвiд i дослiд Чи не через звукову близькiсть. Номис). Iз цього виходить. Тим-то й у перших фразах треба було написати: „Нашi колгоспники набули великого досвiду в вирощеннi кукурудзи“. „його цiкавили всi досвiди ґрунтiв. що має iронiчний вiдтiнок. часто трапляються помилки в уживаннi цих двох слiв. друзяки.ансом iронiї. — М. щоб пiзнати iстину або пере- вiрити набутi вiдомостi. „його цiкавили всi дослiди ґрунтiв. за аналогiєю до наведених слiв. набута протягом певного часу. навикiв.

36 . в наведених вище фразах треба було написати: „Вiн неабияк злякався (сплохував)“. „Мико- лi було не до смiху. „Йосип не на жарт розсердився“. Як i всяка мода. якоюсь мiрою схожа з так званим стиляжництвом. а герої оповiдання — українськi дiтлахи. а також у художнiй лiтературi: „З жарту й бiда часом буває“ (М. а це вже не жарт. а Юрiїв i Георгiїв замiнили Юджини. як: „Жарт жартом. §19. Жарт. автор — українець. не на жарт. Важко сказати. дiя вiдбувається на Українi. де треба iнших. „Йосип неабияк розсердився“. Це уривок з оповiдання для дiтей. Коцюбинський). мабуть. ростуть i бавляться на тiй землi. Колi. Невже нашим авторам стали чомусь не до вподоби цi лагiднi й милозвучнi ласкавi дитячi iмена? Дивна рiч. Петрусiв (або Петрикiв). а правди не сказала“ (Марко Вовчок). „Свєтi“ над „Cвiтланкою“. Захоплення iменами iншого народу можна спостерiгати не тiльки в нашiй дитячiй лiтературi. Никита. де з дiда-прадiда дiтей ласкаво звали Юрко. неабияк Iменник „жарт“ — дуже поширений в українськiй мовi. Проте на сторiнках сучасної української лiтератури це слово бачимо ча- сом навiть там. Жора чи Юрасик. Василькiв. а й у Москвi. Женя чи Євгенко? „Жора i Женя побились об заклад.§18. але й Маша. що перед цим бiгала з хлопчиками наввипередки. Маpия. Нечуй-Левицький). Илья. не до жартiв“ (I. Нечуй-Левицький). воно — скороминуще. ноги трусяться“ (Ганна Барвiнок). хто з них з’їсть бiльше кисличок. чому автор дав перевагу „Жорi“ над „Юрком“. — все було б у ньому цiлком природно. що бiльше вiдповiдають росiйському вислову „не на шутку“:„Вiн не на жарт здрейфив“. Можна було б не звертати уваги на незвичай- нi ласкавi найменування українських дiтей в одному художньому творi. — ска- зав Роман“ (I. „Андрiй намагався обернути все в жарт“ (М. Вiтик. а Росiйсько-український словник наводить при- слiвникову форму „неабияк“. а не росiйським „Ксения“ чи ласкаво — „Ксюша“. яку батьки волiли назвати українським iм’ям. або Марiйка. Петi замiсть Грицькiв (або Грицикiв чи Гри- цунь). „Женi“ над „Євгенком“. тим бiльше. Якби оповiдання було пере- кладом iз росiйської або в ньому мовилося про маленьких персонажiв десь у Росiї. як хлопчаки над силу запихають собi в роти маленькi яблучка. Наша класична лiтература знала вислiв „не в жарт“ („Деякi тужать не в жарт“. Треба сподiватися. як мене за печiнки бере. що нiяк не хочуть бiльше туди лiзти“. Це слово часто виступає в народних прислiв’ях i приказках. Васi. — Ганна Барвiнок). тому в росiйських родинах тепер чимраз бiльше називають дiтей давнiми росiйськими iмена- ми — Ирина. та ба. з жахом дивились. коли замiсть Анн i Ганн з’явились Жанни. але цей автор — не одинак. через те можна назвати не одну Оксану — росiянку не тiльки в Києвi. що цiлком вiдповiдає росiйському „не на шу- тку“. Бачимо це слово й у таких висловах. Дуже часто в українськiй дитячiй лiтературi стали появлятися Гришi. Виходячи з цього. що живуть. що й нашi автори дитячих книжок будуть називати своїх маленьких героїв — Юрась. яка сама могла впорати чимало кислиць. а з „Марiйки“ зробив „Машу“. — це своєрiдна мода. Миколок. Не тiльки Свєта. або Юрасик. „Я тебе питаю без жартiв. що й росiянам подобаються деякi українськi ласкавi iмена. Маруся. через ве- селу вдачу нашого народу. Номис). „Смiшками та жартами одмовилась.

. „замiсник командира“ та iн. „хист“ — огорожа з пруття або хмизу в пасiчникiв i мисливцiв. Наприклад. але незламний ду- хом“. Захист i оборона Останнiм часом слово „захист“ i похiднi вiд нього „захисник“. то нема чим i хату захистити вiд холоду“ (з живих уст). Грiнченка). мучать: „З6 письменникiв Радянської України впали в тi героїчнi роки смертю хоробрих на фронтах Великої Biтчизняної вiйни та в гестапiвських катiвнях“ (О. мають деякi ню- анси в значеннях. де автор забув. заступник по- кiйного комiсара виголосив промову. „оборонець“. Незважаючи на значеннєву схожiсть. i її слухали мовчки — без салютiв та музики“ (Ю. що менi ним уха протурчали“ (Панас Мирний). Це стверджують i такi слова. читаємо в однiм наказi: „На час моєї вiдсутностi призначаю своїм заступником тов. „обороняти“. змусили мене озирнутися навкруги. „захищати“. командира чи взагалi керiвника в певнiй галузi або на якiйсь дiлянцi роботи постiйно“: „Сосни порипували. — читаємо в однiй статтi. створити їй перешкоду або захист вiд неї. як „захищ“ — тимча- сова прибудова з соломи або очерету до хати замiсть сiней. цебто мiсце. Катруся та iн. бачимо протиле- жне — „Комiсаром у тебе буде Яременко. „захищатися“ стоять тому. „Росла в гаю конвалiя пiд дубом високим. мов снасть. Вiд цього творяться й назви посад: „заступник директора“. що роблять кораблям захист од бурi“ (Словник Б. цебто „людина. В iншiй фразi. що йдеться про потребу обiйти прикру або ворожу дiю когось чи чогось. Нема потреби брати слово з iншої мови й перелицьовувати його на кшталт своєї.. Педашенка“. а замiсником Новиков“. пошукати певного захисту вiд зливи“ (М. цi слова. що слова „застiнок“ нема в українськiй мовi. Особливо це яскраво можна бачити в фразi „Гори. „оборон- ний“. Коцюбин- ський). Застiнок. Є i без тебе тi заcтyпники. де людей катують. §21. що заступає начальника. Заступник i замiсник Цi слова часто плутають. взятiй iз сучасного художнього твору. „Нема соломи. — а тут са- ме слiд було написати „замiсником“. Ле- вада). „захи- сний“. „захищати“ стали виживати слова „оборона“. а не тимчасово. хто працюватиме замiсть мене“. Уживають слова „захист“ i в 37 . де мають на увазi працiвникiв. що виконують певну слу- жбову функцiю постiйно. §22. якщо пильно придивитись до класичних зразкiв i народної мови. — тимчасом як тут саме було б на мiсцi слово „заступник“. а є „катiвня“. якщо в своїй мовi є дуже точне слово. Яновський). захищалась вiд негоди пiд вi- ттям широким“ (Леся Українка). цебто „тим. Марiйка. Iменник „заступник“ може бути синонiмом i до слова „захисник“: „Не кажи менi нiчого за нього. У цих реченнях слова „захист“. катiвня „Iз тюремних застiнкiв вiн вийшов тяжко хворий. як „замiсник директора“. §20. „заступник прокурора“ тощо. Вiзьмiмо такi речення „Першi краплi дощу.Надiйка.

„Чекає ратая. коли йдеться про вирощування хлiбiв. а обробляє землю. але його вподобали й освоїли в своїй мовi росiяни („хлебороб“. Федькович). „Сорока в ворони просить оборо- ни“ (М. чорно- зем“ (М. обробiток (обробка) землi На табличках. адже землероб не робить землю. слiд було б узяти дiє- слово „обробляти“. Землеробство. Номис). „землеробський“. не чуєм i в живiй народнiй мовi. прагнучи використати все багатство нашої мо- ви. Наведемо приклади з класики й живої народної мови: „Масюк любив хлiборобство“ (I. наприклад: „Обов’яз- ком кожного громадянина є боронити (або обороняти) свою Батькiвщину“. „хлiборобський“. а саме: „хлiбороб“. запитують: а як обiйтись без слова „землероб- ство“. „землеробство“. „хлiборобство“. „З оборонцями ладу старого бiй усесвiтнiй. Трапляються випадки. паруючи. але. як то виходить за ана- логiєю до слiв „бракороб“ ("той. коли слова обох цих груп будуть слушнi в однiй фразi.розумiннi „охорона“. останнiй кипить“ (переклад „Робiтничої Марсельєзи“). наприклад: „Люди з околиць кинулись до фортецi. 2) „земле- делие“.. „рiльництво“. „рiльни- чий“. шукаючи захисту. з землi й жив“ (iз живих уст).. на штампах i печатках. Чернявський). Зi сказаного випливає. „рiльник“. „Дитина без школи. не лякався я злих ворогiв“ (народна пiсня). де хлiб не сiють. пояснюючи значення слова „рiльництво“: 1) „полеводство“. „ратай“. Водночас українське слово „хлiбороб“ не тiльки й далi живе в устах наро- ду. „Алi оборонявся“ (М.пpoґpec технiки в сiльському 38 . „оборонець“.. „Боронив я свою Україну. якi цiлком вiдповiдають росiй- ським „земледелец“. але цих слiв не знайдемо в нашiй класичнiй лiтературi та фольклорi. ниво несiяна. тодi не обiйтися без слiв „оборона“. „Мiй батько — з дiда-прадiда хлiбороб. що рiльник без поля“ (Ю. а також „хлопкороб“ тощо). §23. рiльництво. Тим-то цi термiни. „Ниво неорана. Творцi й прибiчники слiв „землероб“. хлiборобство. „хлiборобство“. „оборо- нятися“: „оборона Бушi“ (М. що. що. що робить дарма"). у дiловому листуваннi й на сто- рiнках перiодичних видань ми читаємо слова „землероб“. краще користуватись iменниками „хлiбороб“. „землеробство“ створено невдало з двох складових частин — iменника „земля“ й дiєслова „робити“. Коли мовиться про потребу застосувати фiзичну силу або зброю. треба не забувати й слiв цiєї другої групи й казати. Старицький). Коцюбинський). коли навiть визнати потребу створення нового слова. — й наводить слушну iлюстрацiю: „. „землеробство“. тимчасом як тут. Чому? Тому що цi штучнi слова мають поряд себе давнi українськi. „дармороб“ ("той. так важко прищепити в живому мовленнi. коли маємо дiло з вирощуванням технiчних культур? Адже є країни. Рильський). не заперечуючи. „земледельческий“. До того ж слова „землероб“. що обложив їх звiдусiль. де твої ратаї? Де твої сiячi?“ (М. „протекцiя“: „Де ж бiднiй удовi захисту шукати проти такого напасника!“ (з живих уст). „земледелие“. створенi всупереч за- конам українського словотвору.. що робить брак"). поки оборонцi завзято стримували ворога. багато хто в фортецi помер вiд голоду й спраги“. „обороняти“ ("боронити"). любив землю. Нечуй-Левицький). Вiдповiдь на це дає наш Українсько-росiйський словник АН УРСР.

Номис). мабуть. щоб уникнути можливого поширення мiсячних мiкроорганiзмiв. у таких висловах. вбачали автори наведених на початку газетних фраз? Тут. Грiнченко). статей i фейлетонiв. §26. Нечуй-Левицький). який не допомагає зрозумiти написане. Вiд цього походять вислови: „пильнувати свого iнтересу“. Яновський). „мати на метi“ тощо. На жаль. а тому й треба було написати: „для бiологiчної iзоляцiї.господарствi виявляється по-рiзному.. щоб не обертати вислiв „з метою“ в той прикрий канце- ляризм. й помилково написав „знаття“ замiсть „зна- ння“. З метою чи без мети? Вiд вислову „з метою“ рябiють сторiнки газетних iнформацiй. звiсно. зиск“: „Фактор за малий iнтерес робить усi вашi доручення“ (Словник за редакцiєю А.“. космонавтiв помiстили в спецiальний „фургон“. 39 . До речi. а тiльки паразитує в текстi. Слово „знаття“ звичайно заступає дiєслово знати: „Якби знаття.. „у спiльних iнтересах“. росiйському вислову „оста- ться при пиковом интересе“ вiдповiдає український „лишитись нi з чим“. виявляють певну рiзницю. мовчки. „О. при- мiром. наприклад. Крим- ського). щоб пере- дати важливе життєве завдання або iдейне спрямування людини: „Очевидя- чки. уважав. — чи- таємо в одному сучасному оповiданнi. який ми спостерiгаємо що- дня в друку й чуємо з уст: „З метою бiологiчної iзоляцiї. що слова „знання“ й „знаття“ є синонiми. А яку мету. як „поставити собi за мету“. §25. Рильський). цебто важливе життєве завдання або iдейне спрямування. хто крiзь завої синi iде самотньо. хоч i дуже подiбнi одне до одного. щоб уникнути.. „А менi в тому дiлi нема нiякого iнтересу“ (з живих уст).“. бiдний той. З цього. що слово „мета“ треба обминати. де вони пройдуть тривалий карантин“. Знання й знаття „Йому самому ще не вистачає знаття. „З метою вияв- лення жанрових особливостей цього твору надiслали його на квалiфiковану експертизу“. профануючи гарне слово „мета“. §24. залежно вiд системи сiльського госпо- дарства. залежно вiд системи рiльництва“. — можна було б прорватися“ (Ю. у висловi „на близьку мету“. Iнтерес i цiкавiсть Слово „iнтерес“ має насамперед значення „користь. Ось кiлька зразкiв iз того потоку. „Якби знaття. „класовi iнтереси“. Iдеться лише про те. що в кума пиття. „дбати про свiй iнтерес“. досягла до своєї мети“ (I. У народнiй мовi це слово трапляється далеко рiдше. що прийде пiдмога. Словом „мета“ послугувалась i послугується наша лiтература.. то б i дiтей забрав“ (М. широковживане в нашiй поезiї слово „ратай“ майже зникло з нинiшнього вжитку. Цi слова. де автор. без мети“ (М. що означає — „на близьку вiддаль“. „Щоб виявити жанровi особли- востi цього твору. нема нiякої мети. Слово „знання“ означає суку- пнiсть вiдомостей про щось: „I жадiбно знання вона пила“ (Б. як i в багатьох iнших подiбних випадках. а вiн хоче повчати iнших“. не слiд думати.

тобi. „любопытный“. укривало Останнiм часом слово „ковдра“ стало витискати з ужитку iншi українськi слова. у прейскурантi треба було написати: „є вибiр лiтнiх укривал“ („або лiтнiх коцiв“. §27. засла- на добрим коцем“. що нею вкриваються. пишучи святу книгy?“ (I. прикме- тник „цiкавий“. йому. скiльки вiд розмiру книжки. 40 . що саме зробив для старичка Щепкiн“ (О. ще як над книжкою поезiй смiялася. Номис). має паралельну конструкцiю. ридала“ (П. — читаємо в прейскурантi. Отож. Нечуй-Левицький). §28. лiжник. „любопытство“. — Г. Пiд словом „книгa“ розумiємо грубий фолiант. котрий звичайно стоїть у фразi з якимось iменни- ком чи займенником у давальному вiдмiнку (менi. Вихо- дячи з цього. як павутиння“ (I. Хоткевич). за рiч. Ле). „Мене аж з’їдає цiкавiсть: звiдки мене може знати Марина?“ (I. хоч навряд чи можна вважати вкри- вало. Загальною назвою речi. — Панас Мирний). прислiвник „цiкаво“ цiлком вiдповiдають росiйським словам „интерес“. Деякi сучаснi нашi письменники поширюють значеннєву функцiю слова „iнтерес“. пошите на ватi або виткане з грубих вовняних ниток. коц. що залежать вiд матерiа- лу. бо український iменник „цiкавiсть“. їй. Тичина). чи вони — абсолютно тотожнi й їх можна довiльно вживати на свою вподобу? Хоч цi слова й мають схожiсть. що також є вiдповiдниками росiйського „одеяло“. Адже є iншi українськi назви. якщо їх зроблено з байки). Ковдра. тодi лягла коло опришка. „лiжник“ — „укривало з дуже грубих вовняних ниток“ „.“ (Олена Пчiлка). Книга й книжка Чи є якась рiзниця мiж цими словами. „Письмен- ному — книжка в руки“ (М. я довго вас ждала. з якого матерiалу її зроблено. Навряд чи є потреба в поши- реннi значення цього слова. Iваненко). лягаючи на постелi. де стояла її постiль. „интересно“.. „Цiкавий я знати. треба вiдповiдно користуватися словами „книжка“ й „книгa“. Нечуй-Левицький). „У магазинi є вибiр лiтнiх ковдр“. книгу вхiдних i вихiдних паперiв чи так зване Святе Пи- сьмо: „Чи то вмер чернець у келiї.. надаючи йому поняття цiкавостi: „З особливим iнтересом поста- вилися товаришi до цiєї розповiдi“ (I. доки не зморив її сон.. хто мене прийняв би“ (Леся Українка). належну до лiтньої постелi. „интересный“. Найбiльше ми вживаємо слово „книжка“: „Ах. вам). що складається з iменника чи займенника в називному вiдмiнку й прикметника „цiкавий“: „Тарасовi цiкаво було дiзнати- ся.. що залежить не стiльки вiд змiсту.сидiла. „Ти б менi розказав хоч для однiєї цiкавостi“ (I. однак рiзниця мiж ними є. до рожевого шовкового укривала я попри- шивала б тонесеньке кружево. незалежно вiд того. є „укривало“: „До завiс. з якого зроблено вкривало: „коц“ — „укривало з вовни або байки“ („Вона грюкнула дверима й увiйшла до себе в хатину. Прислiвник „цiкаво“. „любо- пытно“: „Почала я з цiкавiстю читати. „ґросбух“ — головну бух- галтерську книгу. Франко). прикрившися лiжником“. Вiльде). нам.

нових копалин“ (О. варто. але наша класика та й сучасна українська лiтература ши- роко послугувалися множиною цього iменника — „скарби“: „Їхала. де слово „копалина“ помилково стоїть тут за- мiсть „копальня“. „Розум — скарб людини“ (на- родне прислiв’я). Копиленко). то „дiамант“. самоцвiт. По-рiзному називаємо ми також скарби. — Приказка).§29. дiаман- товi крапельки мiнилися пiд сонячним промiнням“. примiром. брильянт. не слiд цуратись i цього слова. до цього частково спричинилось те. Сучасний український письменник В. Україн- ськi класики волiли писати „дiамант“: „Дiамант дорогий на дорозi лежав“ (В. Так само слiд позбутись розбiжностi в вiдповiдниках росiйського слова „брильянт“. Проте в цитованої вже Лесi Українки ми можемо прочитати фразу й зi словом брильянт: „Дiстань- те шкатулку з брильянтами“. „У хрустальних галереях соляних ко- палень ми нишкли схвильовано. Отже.їхала Чорним гаєм i попалася розбiйникам“ (Марко Вовчок). злото. — читаємо в сучасному творi. „Найчистiшi дiаманти сяють яснi та прозорi“ (Леся Україн- ка). що iменник „скарб“ є синонiмом до другого українського слова — „клад“ („Нащо лiпший клад. слово самоцвiт? Мабуть. коли в дiтках лад“. Вiдповiдниками цього слова в росiйськiй мовi є слова „копь“. Сосюра). Самiйленко). що їх використовують люди для промислових i господарчих потреб. одна скупа панi i везла з собою усi свої скарби великi. Копальня — це мiсце. Кримського читаємо: „Срiбло. Може. чиста роса“. якщо тут добува- ють руду. що не мають нiякої значеннєвої рiзницi. Рильський). кажуть. самоцвiти“. §30. Останнє слово майже зникло чомусь тепер з ужитку. дорогоцiннiсть. мов самоцвiтне камiн- ня. що означають однакове поняття. Читаємо: „Линуть глибокi копальнi в серце залiзне землi“ (В. „прииск“. враженi видовищем небаченої краси“ (Ю. У росiйськiй мовi цьому слову вiдповiдає „ископаемые“: „Колокольцев прекрасно мандрує по глобусу i мрiє про мандрiвки й вiдкриття нових земель. 41 . Чи не краще заради унiфiкацiї мови взяти для постiйного користування якусь одну з цих трьох назв. „коштовнi ре- чi“ й „дорогоцiннiсть“ майже витиснули давнє українське слово „скарби“.. Копалина й копальня „А Ювеналiй Дмитрович уже розповiдав про недавню катастрофу на Кри- ворiзьких копалинах. а в множинi — „копа- лини“ — це слово означає пiдземнi мiнеральнi поклади. а тим часом у А. в Панаса Мирного: „На довгих листочках грає i сяє. дорогоцiнний камiнь. де добувають кориснi копалини. що складаються з коштовних каменiв: „дорогоцiнний камiнь“. „самоцвiтний камiнь“. Смолич).. самоцвiтний камiнь. Собко вживає вiд iменника „дiа- мант“ прикметника „дiамантовий“: „Тiльки-но пройшов свiжий дощ. дiамант У художнiй лiтературi й публiцистицi слова „коштовнiсть“. який нашi автори пишуть то „брильянт“. — але це тiльки стверджує потребу прийти до якогось одного з цих слiв. „Хай вам завжди мати мила буде скарбом дорогим“ (М. . то вона зветься рудня. коштовнi речi. Певно. Iменника „копалина“ в однинi не вживають узагалi. скарби. що належали французькiй залiзоруднiй компанiї“. „рудник“. „самоцвiт“. Коштовнiсть. що давня мовна традицiя дає перевагу слову „дiамант“.

а велику комору на зерно („Пiдпалюють гамазини з хлiбом“. 42 . Лiвша i шульга Слово „лiвша“ майже витиснуло давнє українське „шульга“. мушкетiв. §32. що ростуть на певнiй площi землi: „Кругом яру зеленiє старий лiс“ (I.. — З живих уст). крамничка У сучаснiй українськiй офiцiйнiй i дiловiй мовi слово магазин замiнило всi iншi синонiми. де продають солодощi. доброго знавця української мови. — Прислiв’я) й „матерiал. у газетi заголовок фейлетона: „Про лiвшу — лiвою рукою“. бо лiсом зветься сукупнiсть дерев. в класичнiй лiтературi й народнiй мовi називали й називають крамницею: „Завiв крамницю з тютюном“ (I. а вже крамницi почали зачинятись“ (М. Така фраза звучить по-українському дуже неприродно. де продають харчi або якiсь iншi припаси й речi. „Лелiя спинилась бiля одної дуже великої крамницi. — О. Лiс i дерево „Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв лiсу“. Отже. „гамазiя"). Цi слова означали не будiвлю для продажу. Котляревський. Навряд чи є пiдстави виводи- ти це слово „за штат“ i не послуговуватись ним у нашiй сучаснiй лiтературнiй мовi. Шульженко. Крамницi. „гамазей“. де продають лiтературу. там в освiтленому вiкнi стояло багато квiтiв“ (Леся Українка). Мартович). „Ще сонце не зайшло. шаблюку вхопивши по-татарському. знаряддя. й у першiй фразi треба було написати: „Ми щодня одержуємо 4 тисячi кубометрiв дерева“. — читаємо в однiй газе- тi. стояв великий магазин. то далеко в вужчому значеннi. §33. — I. ба навiть у сучасного українського письменника О. А тим часом скiльки прiзвищ утворилось вiд цього слова: Шульга. а кубометрами — неможлива рiч. „Нам треба ще багато будiвельного дерева“. якщо й траплялося слово „магазин“ (або „гамазин“. тощо („Перед дверима цукернi ще помацався за кишеню.§31.. „цукерня“. Одержувати щодня лiс. „На самiм кiнцi Борислава. де. Нечуй- Левицький). де є хороше дерево на хату“. то „дерево“ — два: „рослина“ („На похиле дерево й кози скачуть“. — Леся Українка. Стороженко ) або комору на рiзне начиння. широко вiдомi в класичнiй лiтературi й живому мовленнi. Заклад. читаємо: „Вiн. Ось читає- мо. — I. де про- дають спецiальнi вироби. Шульгiн! Скiльки разiв ми натрапляли на слово „шульга“ в класичнiй лiтературi й живiй народнiй мовi. продукти („Рушниць. Шульженчук. незалежно вiд розмiру його й асортименту краму. Магазин. хоч i не був шульгою. — Л. та ще до того ж не гектарами. чи є грошi“. Нечуй-Левицький). наприклад. де складували земний вiск“. мають теж свої назви: „книгарня“. крамниця. Тритомний Росiйсько-український словник наводить слово „шульга“ як за- старiле. що добувають iз цiєї рослини на рiзнi господарськi потреби“ („Я покажу. даючи перевагу „лiвшi“. лiвицею. рубався люто“. Якщо слово „лiс“ має українською мовою одне значення. оружжин наклали повнi гамазеї“. Iльченка. Франко). „гамазея“. Коцюбинський).

Франко). професоровi й студентовi. Мiроприємство Коли й хто почав запроваджувати в нашу мову неоковирне слово „мi- роприємство“. „Шкода заходу й труду“ (I. — читаємо в рецензiї. бо таким способом збiднюється багата на рiзноманiтну лексику українська мова. — невiдомо. вiд цього є вислови „стати пригодi“. — чуємо з уст. А iменник „пригода“ вказує на якусь подiю. Копиленко). §34. „присест“: „За одним заходом упорав усе. як у наведених фразах. що зумовив якусь дiю“: „Ольга мала деякi данi пiдозрiвати. Росiйському вислову „принимать меры“ вiдповiдає український „уживати заходiв“: „Вiн рiдко вживав рiзких. що не знали багатства нашої мови. „За два заходи й воза полагодили“ (з живих уст). мабуть. Навряд чи є потреба замiняти всi цi слова одним-однiсiньким словом „магазин“. iнодi воно буває вiдповiдником росiйських слiв „приём“. „У нас провели такi мiроприємства“ i под. що iменник „нагода“ означає „випадок“ (здебiльшого сприятливий): „Нагоди стрiляти їй не трапилося“ (М. що на два днi наварила“ (з живих уст). треба далi поглиблювати прийнятi мiроприємства“. у перших реченнях треба було сказати: „поглиблювати вжитi за- ходи“. Нагода й пригода Цi два слова — немов камiнь спотикання для тих.. Шеремет). треба зaпaм’ятати. Коцюбинський). а в множинi — „заходи“: „Палка молодiж у живi очi смiється старому. Цi помилки виникають. вживають зменшеного iменника — „крамничка“.“ (I. aґpecивних заходiв“ (О. „запровадили (здiйснили. через те. ке- пкує з його заходiв“ (М. що Завадка шукає нагоди загово- рити до неї. Вiдповiдником до росiйських „мера“.. або й на лихо: „Раз сталася така пригода. Слово „захiд“ має ще значення „зусилля“: „Не варта справа заходу“ (при- повiдка). або „випадок. 43 . що обидва слова мають серед багатьох своїх значень також значення росiйського слова „случай“: „При нагодi я скористаюсь вашою порадою“. Вiльде). §35. „стала пригода“ — вiдповiдники до росiйських „быть беде“. але час вiд часу воно з’являється в дiловому ли- стуваннi й чується в доповiдях: „Щоб досягти помiтного успiху. вiдповiдно до росiйського слова „лавка“: „Якiв за- йшов до кума в крамничку“ (Марко Вовчок). його наспiх склепали тi. Коцюбинський). провели) такi заходи“. i вiн нiяк не мiг дати собi ради з нею“ (М. де треба: „Словник має стати в нагодi вчителевi й школяревi. „Зi мною сталась така пригода“. письменни- ковi й перекладачевi“. „Менi ще не випадало пригоди їздити до Ужгорода“. Такого слова не було й нема в українськiй мовi. але хотiли висловити свою думку по- українському. Якщо мовиться про дрiбну сiльську крамницю. „произошло несчастье“: „Ой на козаченькiв ой на запорiжцiв та пригодонька стала“(iсторична дума). на якiсь бувальцi: „Кожна пригода — до мудростi дорога“(пpиcлiв’я). що негаразд знають українську мову й тому часто ставлять їх не там. Щоб уникнути прикрих помилок. „мероприятие“ є „захiд“. Отож. Oстаповi зсунулась пов’язка з рани.

прогрiх. Згодом у переносному значеннi з’явилось нове слово — „найманець“: „Не тiльки чоловiки. §36. Нечуй-Левицький). Чи не краще й природнiше зазвучала б перша фраза. перекидався до ворожого та- бору: „Вашi господарi — наймити татарам. користь: „Годувала собi дочку для своєї пригоди. утратило колишнє значення. вiддавши його синонi- му „нестача“. ґанжа.“. вада. чоловiче добрий. Iменник „пригода“ може означати також потребу. набувши значення росiйських „недостаток“. як писав Т. яку вносять пiсля одержання на поштi замовленої речi. огрiх. Шевчен- ко). „пoхибка“. — вiд чого є вислiв „стати в пригодi“: „Не бий мене. „по- милка“. нiж тепер. „недоробок“. коли воно вживається вiдповiдно до росiйських „недостаток“. ґан- джа. зветься пiсляплатою. як це бачимо в таких фразах: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато недолiкiв“. §37.. „огрiх“. Тим-то й у наведених на початку нeпpaвильних фразах треба було висло- витися: „Словник має стати в пригодi.. То- му й у наведенiй фразi треба було написати: „надiслано пiсляплатою“. що з погляду мовної традицiї є чiткiшими вiдповiдниками до росiй- ських „недостаток“. „недочёт“. перекинчик“. „недочёт“. 21 коп. а й жiнки й пiдлiтки брали активну участь у боротьбi проти нiмецько-фашистських окупантiв та їх найманцiв“ (О. „вада“. — I. Гончар). „Не випадало ще нагоди їздити. Наймити й найманцi Слово „наймит“ означало колись певне соцiальне поняття — робiтник. Накладна плата чи пiсляплата? У дiловому листуваннi трапляється читати: „Книжки надiслано накла- дною платою“. щоб пpинecлa iз криницi холодної води“ (народна пicня). ґандж Колись слово „недолiк“ мало далеко вужче значення. а часом i з художньої мови iншi вiдомi слова.. „недочёт“. що „за шмат гнилої ковбаси“. на жаль. „прогрiх“. хиба. Шевченко.“. Недолiк. 44 . У сучаснiй лiтературнiй мовi слово „наймит“ виступає в його буквально- му соцiальному значеннi. що тепер слово „недолiк“. Таких слiв є чимало: „хиба“. Таку фразу може зрозумiти тiльки той. що наймався пpaцювати в заможного господаря („Наймит запрiг конi й поклав на вiз кiлька кавунiв i динь“. недоробок.“. бо українською мовою плата. турецьким султанам“ (Т. хто знає росiйську мову. „Знов у коморi натрапили на недолiки: не стає 15 кг гречки й 32 кг проса“. я тобi у великiй пригодi стану“ (казка). й витискує з дiлової. але воднораз його стали вживати в значеннi „запроданець.. §38. Слiд вiдзначити. вiдступник. але в ньому. „Це оповiдання захоплює i хвилює своїм змiстом читача. є багато стилiстичних недолiкiв“. а в значеннi „запроданець“ користуються словом „найманець“. Утворений вiд кореня дiєслова лiчити в значеннi „рахувати“ й заперечної частки „недо“ iменник „недолiк“ був синонiмом слова „нестача“: „Пiд час ревiзiї каси виявлено недолiк (або нестачу) на 575 крб. де є вислiв „наложенный платеж“.

Облiк i обличчя „У постатi головного героя роману перед нами постає облiк нашого суча- сника“.. як зв’язатися з iншими пiдпiльниками“ (Ю. та й то нема в цьому потреби. як це бачимо в такiй. Мав у поясi хибу. де перший звук — проривний. „прислуга“. Нечуй-Левицький). спрямовану на виконання якогось завдання. Козаченко). тiльки з iншим зна- ченням. „У всiй стайнi нема коня без ґанджу“ (з живих уст). при- значених виконувати певну роботу. Українська класична лiтература й народна мова користуються словом „не- долiк“ тiльки в значеннi „нестача“. наприклад. „облiчити“. але в ньому є багато стилiстичних хиб (вад)“. має в українськiй мовi точне значення: „Скiльки ще не взято на облiк самостiйних груп. Росiйському слову „изъян“. в українськiй мовi вiдповiдають „ґанжа“ („ґaнджa“) або „ґандж“. Обслуга — це не дiя. що походить вiд дiєслiв „облiчувати“. застарiлi „пoдоба“ („Фабрика швидко стратила свою опрятну i празничну подобу“. „изъян“. бо все ходив схилений„ (В. „образ“ („Бережучи свiй нацiональний образ. — I. „недочёт“. Рецензент механiчно перенiс в український текст росiйське слово. що задовольняє чиїсь потреби. §40. — читаємо в однiй газетi. яке має iнше значення. що це слово є також в українськiй мовi.“ — Б. Франко) й „лик“ („Узяла на себе лик прудкого хло- пчика“. тодi слiд удаватись до слiв „обслуговування“ або „обслужування“. §39. вимовляється. й вiдразу впадає в очi помилкове використання слова „обслуга“. Яновський). Iз цих прикладiв бачимо.якби замiсть недоречного там слова „недолiки“ поставити „огрiхи“: „У роботi рiльничої бригади виявлено багато огрiхiв (або „хиб“. якi боролися з окупантами. — Марко Вовчок). близькому своїм значенням до слова „недо- статок“. Стефаник). 45 . Росiй- ським вiдповiдником до цього слова буде „расчёт“. — читаємо в рецензiї на художнiй твiр i не можемо зiйти з дива: про який це облiк пише рецензент? Адже цей iменник. „В артiлi добре органiзовано облiк i зберiгання кормiв“ („Колгоспник України“). а група людей. „недоробок")“? На кра- ще пiшло б i в другiй фразi. як латинське „g“: „Бувають люди з природженою ґанжею“ (I. що наша мова має досить вiдповiдникiв до росiйських „недостаток“. фразi: „Гармату викотили на платформу. що надала йому газета. а обслуга зайня- ла теплушку“ (В.. нiж те. Обслуга й обслуговування (обслужування) „У мiстi вiдчувається погана поштова обслуга“. не зва- живши на те. то чи варто замiняти всiх їх одним словом „недолiк"? Хоч би тiльки з стилiстичних мiркувань. Грiнченко). якби там стояло слово „хиби“ (або „вади"): „Це оповiдання захоплює й хвилює своїм змiстом читача. для iнших значень уживають наведених слiв: „Iвана кликали в селi Переломаним. У цьому не було нiякої потреби. але не знали. бо українська мова має досить вiдповiдникiв до росiйського слова „облик“: „обличчя“ („Таке обличчя нашо- го сьогоднiшнього села“). Коли треба передати дiю. здебiльшого в вiйськовiй справi.

де викладаються певнi вiдомостi чи настанови“: „Iн- ститут готує до видання пам’ятку бригадира з квадратно-гнiздового способу посадки деяких овочевих культур i картоплi“ („Радянська Україна“) — та як синонiм iменника „пам’ять“: „Цi шматочки я сховаю на спомин про цей день на пам’ятку про нашу щиру любов“ (I. є не пам’ятники.. про що оповiдається в статтi. вкупi з сином поета. що належать до культури минулого. Iваненко). нарештi. врода дiвоча“ (Панас Мирний). первiснi вали. прошу без особистостей!“ Слово „особа“ означає одну людину. — а в другiй фразi сказати: „Прошу без особистих образ!“ §42. коли мовиться про багатьох людей. „сукупнiсть її духовних i фiзичних властивостей“: „Авторську особистiсть не пiддаватимеш остракiзму. наприклад. як це бачимо в фразi: „Комiсiя передусiм хотiла дiзнатися про всi старовиннi пам’ятки. — або „надгробок“: „Чернiгiвськi земляки.“. Коцюбинський). — або кажуть: „Ви наговорили менi багато образливого. могили. Але про якi пам’ятники пише автор статтi? Адже слово „пам’ятник“ означає українською мовою монумент. зiгнувшись над пательнею“ (М. де вона в нього iснує на Правах лiричного героя“ (Є. i. це слово в множинi замiняє мно- жину iнших слiв — „чоловiк“. виганяючи її з вiрша. Старицький). Особа й особистiсть Цi два слова — „особа“ й „особистiсть“ — iнколи не розрiзняють i пишуть: „Особа автора виявляється i в доборi теми. у висловi: „Що за пiдозрiла особа?“ Слово „особистiсть“ означає „iндивiдуальнiсть людини“. що стояли на цих могилах.. що найбiльше пiдходить до змiсту фрази. Узявши з цих синонiмiв той. — „книжка. Нечуй-Левицький). часом воно править за вiдповiдник до росiйського слова „личность“.. городища“ (О. виникає образ нашого сучасника“. 46 . iнодi. Пам’ятник на могилi звичайно зветься „надгробник“: „Я спорудив собi надгробник вiкопомний“ (М.. меморiальну споруду (обелiск. що збереглися в Пiвденно-захiдному краї: давнi церкви. плита. цебто речi. Це i степовi могили. §41. i в характерних. iндивiд: „Вiн сам. стояв. пiрамiда). рiзнi речi. Те. а пам’ятки. — читаємо в статтi про археологiчнi знахiдки. становлять над його могилою невеличкий монумент-надгробок“ (М. але тих. Слово „пам’ятка“ вживається й у значен- нях „рiч. дана на згадку“: „Це перо я дала тобi колись на пам’ятку“ (Леся Українка). „душ“: „На нараду прийшло багато осiб. Коцюбинський). своєю власною кругленькою особою. Пам’ятник i пам’ятка „Багато пам’ятникiв минулого є в степах України. Тим-то й у першiй фразi треба було написати: „Особистiсть автора вияв- ляється. вiдповiдний росiйському „запе- чатлеться в памяти“: „Запала їм у пам’ятку її краса. Гуцало). замки. й не було“ (з живих уст). якi знахо- дять у могилах“. Слiд знати вислiв „запaсти в пам’ятку“. тiльки йому властивих образах“. ре- цензент мiг би написати: „У постатi головного героя. i кам’янi „баби“. кого хотiлось бачити. про якi не- ма й згадки в статтi.

видали йому пiдписку? Присяглися мовчати?“ (Ю. краще. хоч послiдовно зберiгається зменшена його форма „майданчик“ (дитячий май- данчик. означає по-українському не „обмiн листами“. у саду пасiка“. Коцюбинський). „площа Мiцкевича“. а „певний процес копiювання з уже написаного“: „Глузлива доля пiдсунула переписування в канцелярїї якихось сухих. будiвельний тощо). „переписування“. ставлячи одне слово замiсть другого. Слово „пiдписка“ означає „затвердження пiдписом людини якогось зобов’язання додержува- тись певних правил чи виконувати якусь вимогу“: „Однак. Пiдписка й передплата „Пiдписка на газети та журнали ще не охопила всiх робiтникiв та слу- жбовцiв нашого пiдприємства“. коли не помиляю- ся. звернувся з закликом пiдтримати це видання передусiм пе- редплатою“ („Радянське лiтературознавство“). Смолич). i двi першi фрази треба було написати: „У нас iз ним — давнє листування“ (або ще краще: „Ми з ним давно листуємося“. через звукову подiбнiсть слiв „письменнiсть“ i „писемнiсть“ автори й промовцi iнколи помиляються.. Козланюк). — читаємо в стiннiй газетi. Письменнiсть — це вмiння людини передати на письмi свою думку й читати написане: „Колгоспне село — село суцiльної письменностi“ (Остап Вишня)..§43. — де треба було поставити слово „письменнiсть“. „Я листуюся з її братом“. §44. Отож. не „кореспонденцiя“. нiкому не потрiбних паперiв“ (М. це зветься передплатою: „.Кримський. де написано назви вулиць. Слово „писемнiсть“ — це позначання слiв вiдповiдними графiчними знака- ми — письменами: „Ще задовго до виникнення писемностi схiднослов’янськi племена створили велику та рiзноманiтну усну поезiю“ („Iсторiя української лiтератури“). Писання листiв та одержання на них вiдповiдей зветься по-українському „листування“. Словом „площа“ майже всюди чомусь замiняють майдан: „площа Перемоги“. як у фразi: „Наша країна визначається абсолютною писемнiстю“. Переписка й листування Iменника „переписка“ й дiєслова „переписуватись“ тепер iнколи вжива- ють у невластивому їм значеннi: „У нас iз ним — давня переписка“. А коли хтось хоче одержувати газети й журнали або збiрку творiв якогось письменника. „Я пере- писуюся з її братом“. „На центральнiй площi села мусить бути сад. §45. часом навiть у художнiх творах майже зникло давнє слово „майдан“. „Кiлька пiдвiд пiд’їхало до базарної площi“. а й у публiцистицi. §46. Драгомановим“ (П. „Передплату газет i журналiв продовжено ще на мiсяць“ (оголошення).. 47 . "Переписка“.. чи. за що треба наперед заплатити певну суму грошей. а дiя — „листуватися“: „У Львовi Франко починає жваве ли- стування з М. Письменнiсть i писемнiсть Певно. Площа й майдан Не тiльки на таблицях.

горда. ти повинна жартувати“ („Материалы и исследования“ П. Росiйський вислiв „принести повинную“ краще перекладати укра- їнською мовою — „признатись у провинi“. „признання до вини“. щоб надати тексту офiцiйно- канцелярського колориту. чи заговорила совiсть — прийшов- таки з повинною до мiлiцiї“. точнiше й краще було б ви- словитись так: „прийшов-таки повинитись до мiлiцїї“ (або „прийшов-таки до мiлiцїї признатись у провинi“) . Нечуй-Левицький). Копиленко). признання до вини. — читаємо в репортерськiй замiтцi й напружує- мо думку. чи то вiн прийшов при- знатись до своєї вини. надруковану в „Радянськiй Українi“ 3 й 4 квiтня I963 р. — зветься „майдан“: „На майданi коло церкви революцiя iде“ (П. „А коли ж ти. дiвко. Глiбов). де тонкий знавець української мови звертає мiж iншим увагу на недоречнiсть у таких фразах слова „подих“. Слово „площа“ є просторове або геометричне поняття: „Будинки мають кiлька вимiрiв. залюднився“ (М. слово „бумага“ замiсть „папiр“ „На щуку хтось бумагу в суд подав“. в чомусь зобов’язаною. щоб точно зрозумiти фразу: чи то якийсь правопорушник прийшов до мiлiцiї з якоюсь жiнкою. ти повинна жарти знати: як парубок зачiпає. „пoвинитися“. „Йому навiть подих пе- рехопило. коли є в народнiй мовi давнi вiдповiднi слова: „визнання провини“ (чи „помилки"). але чи страх перемiг. а „подув“: „Клени обсипаються вiд найменшого подиху вiтерця“ (О. де сходиться кiлька вулиць. Навряд чи є потреба в сучаснiй дiловiй i худо- жнiй мовi користуватись цими канцеляризмами. „площа забу- дови“. повинну у великiй провинностi принесли вони з собою“ (Панас Мирний). як. Тичина). То яка є потреба вiдступатись вiд традицiй української класики й живого народного мовлення? Чому не писати. покаятися в тому. визнати свою провину або помилку. Рильського „Словник i питання культури мови“. — байдуже. В українськiй мовi є обидва цi слова. Адже слово „повинна“ вживається в українськiй мовi передусiм як прикметник жiночого роду. кинув оком на юрбу“. §48. Але основний один — площа“ (О. визнання провини. Адже це слово означає не „дихання“. дихання „Вершник перевiв подих. „майдан Мiцкевича"? §47. що накоїв. А незабудоване мiсце. „покаятися“. „Майдан на хвилину ожив. — або 48 . дух. а з росiйського офiцiйно- канцелярського лексикону. Скiльки тут хлiба!“ — читаємо в творах сучасних українських пи- сьменникiв i мимоволi згадуємо статтю М. Проте в художнiй лiтературi траплялося це слово й з функцiєю iменника як вiдповiдник до росiйського „пoвинная“: „Здавалося. Чубинського). наведенiй на початку. Донченко). ка- яття „Вiн довго ховався. — Л. „площа трикутника“ тощо. примiром. на селi чи в мiстi.. вiддих. Через те в репортерськiй фразi. Подих. а не iменник: „Весною на економiї пан роздав на кожну хату по двадцять качиних яєць. „каяття“. а восени кожна молодиця повинна була принести на економiю двадцять качок“ (I. як вони вимагають: „майдан Перемо- ги“. Повинна. Цей iменник захо- див до лiтературного вжитку не з народної мови. та означають вони не одне й те ж. Коцюбинський).

— чуємо в одному привiтальному зверненнi. — Марко Вовчок). Смолич).. „веяние“. а не „на бе- регах"? Адже бiлi краї книжки чи зошита звались i звуться по-українському „береги“: „Одну по однiй перегортав сторiнки. там де йдеться про дихання. дух забивсь“. що. Навпаки. українська класика вдавалась до слiв „дух“ ( „Вона аж зблiдла. озирнувся довкола i знов вiдiтхнув“. — I. та й чи в одному тiльки? Автори статей i промовцi чомусь дуже вподобали цей архаїчний старослов’янiзм „поприще“. „нe здихнутися“. Часто помиляються тепер. поле. арена „На поприщi вiтчизняної науки ви попрацювали сорок рокiв“. §50. Франко). криси „На полях книжки було багато дрiбно писаних олiвцем нотаток“. хлюпнуло в чорнi криси цистерни“ (М. визирнув з-за димаря“. „затамувати вiддих“ („Олег. затримати) дух“ („Вони проминули ще десяток склепiв. Плями на берегах таїли в со- бi приємнi i неприємнi згадки“ (Н. Чи не краще звучить. боячись подати знак життя“. — I. „Мо- лодиця не переведе духу. Вiд цього слова в захiдноукраїн- ських гiрських районах капелюх iз широкими крисами зветься „крисаня“: „На нiм крисаня аж горить“ (М. замiсть старозавiтно- го. мабуть. — М. Нечуй-Левицький). Донченко).вказує на новi впливи: „Подих нової епохи дiйшов i до цього великого мiста“ („Вiтчизна“). називаючи краї капелюха або бриля полями: „Поля його капелюха намокли вiд дощу й сумно звисали“. Чому написано „на полях“. щоб перевести трохи дух“. береги. часом це слово вiдповiдає росiйському „кайма“: „. краї. — I. По-українському вони звуться „криси“: „Солом’яний бриль широкими крисами ховав од сонця його смагляве обличчя“ (Ю. Гордiєнко). нива. забувши про всi iншi українськi вiдповiдники. Росiйському вислову „нельзя дух перевести“ вiдповiдають українськi „не можна дух вiдвести“. далеко бiльше вiдповiдали б нашiй сучасностi. „перевести (вiдвести) дух“ („Вийшовши на високу гору. Росiйському вислову „задержать дыхание“ вiдповiдають українськi „зата- мувати (зупинити. наприклад: „Пофарбова- нi в бiле береги тротуарiв здавалися примарною стрiчкою“ (О. „вiдсапнути“ ( „Лаговський важко одсапував з того прудкого ходiння“. — А. Коцюбинський). — О.Одарка мережила крайки.. затамував- ши вiддих. — чита- ємо в одному сучасному оповiданнi. Шеремет). „дихання“ („Iншi квiти в диханнi весни розцвiтуть“. верещить“. Словом „береги“ iнколи позначають краї чогось. „не здихатися“ („Аж не здишеться. вiдiтхнув важ- ко. Донченко). Коцюбинський). — В. Сосюра). Нечуй-Левицький. Кулiш). — Марко Вовчок). Грiнченка). „вiддих“ („Вiн за- тамовує навiть вiддих. росiйському „перевести дух (дыхание)“ — українськi вислови „звести дух“ „А ви дайте менi дух зве- сти“. §49. затамовуючи дух“. Кримський). Яновський). „Книжка з золотими берегами“ (Словник Б. „вiдiтхнути“ („Я став. Росiйськi вiдповiдники — „дуновение“. — Ю. український вислiв „на нивi"? ( „Сафронов працював на нивi театрального 49 . Маланка гаптувала береги“ (К. Рибак). мов тiльки що вловлений горобчик“. Слово „криси“ виступає iнодi як синонiм iменника „краї“: „Синє полум’я хитнулось. Поля. вони стали проти самого пам’ятника. — П. Поприще.

бо тут правильно було б сказати за нашою мовною традицiєю: „як порiвняти середнi мiсячнi температури (порiвнюючи середнi мiсячнi температури)“. коли йдеться про порiвняння когось або чогось iз кимось або чимось: „Проти нас трьох не- ма в свiтi дужчого“. проти Сучасна українська лiтературна й дiлова мова знає iменник „порiвняння“ й широко ним користується: „З насолодою пiдшукував вiн найобразливi- шi порiвняння. де мовиться. у пopiвняннi. де цей iменник стоїть iз приймен- никами в i при як вiдповiдник росiйських висловiв „по сравнению“. лад. щоб роздмухати своє обурення“ (З. „На пiдприєм- ствах металургiйної промисловостi України за перше пiврiччя цього року значно зросла кiлькiсть винахiдникiв i рацiоналiзаторiв порiвняно з тим же перiодом минулого року“ краще було б написати: „як пopiвняти з феодалi- змом“. до ладу. Смолич). „проти того ж перiоду минулого року.“. нe дуже жарка). Смiлянський). — Ю.. виходить“. що найте- плiшим мiсяцем у пiвнiчнiй пiвкулi є липень“. госпо- дарськi справи чи взагалi справи невеликого гурту людей: „Великий порядок i чистота в хатi й надворi показували. з феодалiзмом. „як пopiвняти з тим же перiодом минулого року“. §51. — М. Жива народна мова не знає iменника „поприще“. коли чують пiд час читання газети цей непопулярний архаїзм. А вiзьмiмо iншi фрази. скiльки себе пам’ятав“. Як вiдповiдник до росiйського вислову „по сравнению“ є ще в україн- ськiй мовi прийменник „проти“.. пopiвняно.. Бодай iз цих мiркувань не слiд послуговуватися словом „поприще“ й не минати вiдомих усiм його синонiмiв.. — хоч i тут можна було замiнити прислiвником вiдносно: нiч була тиха й вiдносно тепла (не дуже тепла. капiталiзм був кроком уперед“. що викликає комiчнi непорозумiння. — i ми вже вiдчуваємо якусь штучнiсть у висловi.. Похiдний вiд дiєслова „порiвняти“ прислiвник „поpiвняно“ буде слушний там. „сравни- тельно“: „При порiвняннi середнiх мiсячних температур виходить. „з порiвняння. Порiвняння. Отож можна було в наведених фразах написати: „проти феодалiзму капiталiзм був. повiвав вологий вiтер“ (Я.мистецтва рiвно стiльки. гаразд "Порядок“ i „лад“ — слова-синонiми. як слiд. §52.“. Навiть у запозиченому „арена“ вчувається бiльше сучасно- стi.. який буває дуже до речi. Порядок. Так само й у фразах „У пopiвняннi. що певна дiя або якiсть виявляється достатньою мiрою: „Нiч була тиха i пopiвняно тепла. „У порiвняннi пiдсумкiв цьогорiчного сезону з минулим — нема нiякої тенденцiйностi“ (з газети). що Сухобрусiвни були добрi хазяйки“ 50 . „I стiл був багатший проти звичайного“ (Л. як пopiвняти. нiж у застарiлому „поприще“ („На аренi боротьби з темрявою i без- прав’ям народних мас Леся Українка засвiчувала яскравi досвiтнi вогнi“. надто коли йдеться про хатнi. Тулуб). Грiнченко). (Б. у порядку. В обох цих фразах слово „порiвняння“ звучить цiлком природно. — З промови). але в нiй є схоже за зву- ковим складом дiєслово „поприщити“. Коцюбинський). по-українському. Або такий же народний вислiв „на полi"? „На лiтературному полi менi щастило“. Гримайло).

перекладено тiльки словами „насмешка“. а „безладдя (безлад)“. нiчого. „усмiхатися“. „Це. Грiнченка). Нечуй-Левицький). його усмiшки“ (О. „Я сказав це порядком пропозицiї“. Не важко помiтити. — нiж „в адмiнiстративному порядку". а „пильнувати ладу“. гарно. Слова „посмiшка“ нема в цих двох словниках. Бiлецького-Носенка слово „посмiх“. У щоденному мовленнi часто надуживають словом „порядок“. сарказму. „осмi- хатися“ стоять там. §53. усмiх. що людинi весело. де мовиться. замiсть „упорядкуй усi папери“. Шевченка Iнституту мовознав- ства АН УРСР. Краще сказати не „У його хатi поганi порядки“. Посмiшка. жали собi хлiб i посмiхалися злорадно“ (М. Шевченко). що є си- нонiмом до слова „посмiшка“. приємно. Коцюбинський). Наведемо тепер приклади з словом „посмiшка“: „Ходили в поле. Уживається „порядок“ i тодi.(I. нi вiтру буйного. „Чи у вас усе в порядку?“. Краще сказати: „Йому наказано це адмiнiстративним порядком“. Шевченко). „Дячиха господарювала i всьому лад давала“ (Мар- ко Вовчок). де слово „посмiх“ стоїть у тiм же значеннi. Шевченка та в iнших письмен- никiв є похiднi iменники вiд дiєслова „посмiхатися“: „посмiшище“ („Бо на посмiшище ведуть старого дурня научати“. „Раптом Ляля обер- нулася до рiдних i якось криво. „Приведи в порядок усi папери“. Шевченко). „До смертi не забуду його погляду. Та коли мають на увазi державну або суспiльну систему. „Вiн глузливо всмiхнувся“. любi. наприклад: „На обличчях усiх присутнiх сяяли радiснi посмiшки“. коли мовиться про громаду чи суспiльство. чи мiж ними є якась зна- ченнєва рiзниця? Подивiмось. Кулiш). „усмiх“. „А осмiхнулось воно як — аж любо глянути!“ (з живих уст). що тут слова „посмiшка“. але в такому разi його звичайно ставлять у множинi: „Пiсля татарщини новi порядки на Українi постали“ (П. не по-своєму посмiхнулась“ (О. посмiшка з мене“ (Словник Б. осмiх На сторiнках наших газет. уважаючи їх за абсолютнi синонiми. „А радiсть уже осмiхається то з одного. Гончар). „Нiчого. У цих прикладах слова „усмiшка“. — Т. де той усмiх веселий?“ (Марко Вовчок). кепкування чи глузування з когось. а на губах перебiгав осмiх“ (I. — краще сказати: „У нашiй сiм’ї був такий звичай“ або „У нашiй сiм’ї так по- велося“. Нечуй-Левицький). а не „в порядку пропозицїї“. як користувались цими словами наша класика й народна мова: „Нехай мати усмiхнеться. Замiсть „У нашiй сiм’ї був такий звичний порядок“. усмiхнуся“ (Т. то з другого вiконця темним червоним вогником“ (С. Подiбне бачимо й у Словнику мови Т. Особливо вподобали слово посмiшка деякi перекладачi художньої лiтера- тури. „посмiх“. Стороженко). майже забувши в своїх перекладах слово „усмiшка“. Вороний). ба навiть у художнiх творах i пе- рекладах часто не розрiзняють слiв „посмiшка“ й „усмiшка“. Тим часом у Т.. У Словнику української мови П. „дай лад усiм паперам". Васильчен- ко). „посмiховисько“ 51 . „Я вам з того свiта. „Де той погляд молодецький. не „пiдтримувати порядок“. „шу- тка“. „посмiхатися“ передають вiдтiнок iронiї. нi усмiху з неба. „I очi смiялись. заплакана мати“ (Т. коли можна краще сказати: „Чи у вас усе як слiд?“ або „Чи у вас усе гаразд?“. „осмiх“. нiчого не треба“ (М. Чи таки справдi цi слова — абсолютнi синонiми. журналiв. посмiх i усмiшка. зводячи до мiнiмуму широкi виражальнi можливостi нашої мови.. користуються тiльки словом „лад“.

„насмiхатися“ мовиться не стiльки про глузливий вираз обличчя або очей. А тим часом наша мова має свої ориґiнальнi вiдповiдники. Це слово вживається в говорах захiдних областей України. — це можна зрозумiти гаразд. мов переломлений. Не вiдразу й збагнеш тут. чи сварливий мисливець наводив приклад з анало- гiчного випадку на якомусь iншому полюваннi. „Не пущу я. дiвчата. вдарений кольбою. на двi сiм’ї“. За вiдповiдник до росiйського вислову как правило в нас дуже вподобали вислiв „як правило“. як заведено У нашiй мовi широко вживається iменник „правило“: „Засвоївши якесь граматичне правило. аргументом був старий приклад. Проте слiд зазначити. чи вiн загрожував нижньою частиною своєї рушницi. Якщо вже шукати синонiмiв до слiв „посмiшка“. бо вже менi надоїли хлоп’ячi насмiшки“ (народна пiсня). як водиться у них. що означає саме цю нижню частину рушницi? Це слово трапляється й у нашiй класичнiй лiтера- турi: „Жандарми били його. Iз живих уст). запозичений з iнших мов i насамперед iз росiйської: „Усi будиночки були двоповерховi. ой iде дукач. примiром. що вiдрiзняється вiд нього тiльки наголосом. — М. хто вбив зайця“. що каже смiшко або насмiшник: „Iз матки старенької насмiхається“ („Українськi пiснi“ М. §55. Дончен- ко). як правило. Приклад i кoльба Слово „приклад“. Максимовича). 52 . дитя моє. — М. проте дуже переконливим. — дуже схоже на українське слово „приклад“. Коцюбин- ський). — кликнув“ (О. то це будуть „насмiшка“. в лiски по горiшки. Лиш раз. як звичайно. розрахованi. Правило. упав до землi. Кобилянська). — коли. всi разом“. насмiхається — ой за що. „насмiхатися“. за що бiдна голота напива- ється?“ (народна пiсня). у такiй фразi: „Його останнiм. як звичайно. скiльки про глузливий змiст того. Глiбов). в цей час панувала тиша. Його наводять пiд рубрикою обласного слова Українсько-росiйський i тритомний Росiйсько-український словники. якого вiн завжди висував. коли заходила суперечка на полюваннi й не знати було. Не вадило б. не боячись „про- вiнцiалiзму“ цього слова. ходимо ми. „Додержуйтесь правил вуличного руху“ (оголошення). що в словах „на- смiшка“. як правило. „посмiхатися“. Не слiд забувати цих давно вiдомих висловiв. як заведено в нас. як водиться.(„Робила мiй дiм посмiховиськом та метою всяких дотепiв“. „Ой iде багач. одначе вiн мовчав. широко застосовувати його в художнiй i технiчнiй лiтературi. — Л. поснiдать добре захотiли“. тiльки прочитавши попереднi або дальшi фрази. як частина рушницi. Трублаїнi). вiн придумував до нього цiлий диктант“ (О. Це часом утру- днює читання тексту. а також Подiлля й Волинi. „як водиться“ „Раз ласуни. про якi часто забувають: „як звичайно“ („На есмiнцi. „Чотири правила арифметики“. „як заведено“ („У кiно. А чом би нам не скористатися словом „кoльба“. §54.

лицарi великi. бачимо в Марка Вовчка: „Та- кий же то вирiс козак з нього хороший! Що до коня. тим бiльше. — Т. починаючи вiд I. Собко). „Старий дуже поважав його за незвичайне рицарство i вiй- ськову обiзнанiсть“ (I. Росiйським „пьянство“. як то з дiда-прадiда вимовляв наш народ. „гульня“ „Без нього i гульня — не гульня“. що мають рiзний звук. але однакове значення? Дехто вважає. й ось уже тяж- кий злочин“. що прийшло в нашу лiтературу з уст народу. „рицарство“. слово рицар. „Усi вони ревно берегли чистоту рицарської кровi свого далекого предка“ (В. а в iнших випадках бiльше пасує. Журахович). вони знали тiльки прикметник „п’янкий“ (iз наголосом на останньому скла- дi): „В повiтрi стояв густий i п’янкий запах квiтiв“ (Я. що до звичаїв лицарських!“ Не iншого. Рицар чи лицар? Не тiльки в сучаснiй українськiй художнiй лiтературi. як Степан Кишук оцього Юхима (правильно — оцьому Юхимовi) за неробство та пиятику гострим словом дорiкав“. лицарський. вити- скуючи давнi українськi слова: „Та недовго вiн додержувався своєї обiцянки виправитися: знову почалися п’янки. Франка: „Хiба ж так чесний лицар нападає?“ Таких прикладiв iз нашої класики й фольклору можна навести ще багато. воно заходить часом i в живе мовлення. 53 . „Товаришевi Низ сказав: — Не все вперед — назад дивися. Шевченко: „Громада вибрала гетьмана — преславного Лободу Iвана. кори- стуватись тiльки давнiм українським словом „лицар“. ба навiть у художню лiтературу. Проте бiльшiсть наших класикiв. Баш). „рицарський“: „Кругом усе старе рицарство розтавало“ (Панас Мирний). кригою окутi. а тiльки цього слова додержувавсь i Т. З цього можна зробити висновок: краще скрiзь. Ле). ба iнколи також у наших класичних творах натрапляємо на слова „рицар“. Котляревського. Навряд чи є потреба в такому нетривкому правилi. §57. i вам. „А ця вишнiв- ка — таки п ’янка“ (з живих уст). Читаємо в „Енеїдi“ I. те саме знаходимо в I. Шевченко називав i кавказьких горян лицарями — „I вам слава. дава- ла перевагу словам лицар. „Силач. ти з лицарства глузд потеряв“. П’янка.§56. синi гори. а далi дрiбнi крадiжки. дудлiж Слово „п’янка“ дуже часто можна бачити на шпальтах наших газет. публiцистицi й пе- рекладах. що воно суперечить нашiй мовнiй традицiї: Т. мовляв. гульня. але мимоволi виникає питання: чи є потреба в iснуваннi двох паралельних слiв. у всiх випадках. пишучи про шотландцiв: „Шотландське лицарство усе пiшло служити в англiйському вiйську“. Шевченко). богом не забутi“. Українська класична лiтература й фольклор не знали iменника „п’янка“. — С. „пьянка“ вiдповiдають українськi „пиятика“ („Зга- дую. що вносить плута- нину. що слово лицар слiд застосовувати тiльки до людей української нацiональної належно- стi. не вагалась i Леся Українка послуго- вуватися цим словом. що до зброї. „дудлiж“ „Та годi-бо вам! Другий день дудлiж у хатi трива!“ — З живих уст). козак лицарковатий“. Котляревського: „Там лицар всякий парубiйко“. лицаря старого“. пиятика.

Франко). що наляканий хлопчик знепритомнiв чи зомлiв або вмлiв. Адже українське слово „свiдомiсть“ — це не стiльки „здатнiсть людини орiєнтуватися в довколишнiй дiйсностi“. Так само до слiв „притомнiти“. Є ще слово „тяма“. — М. то не вiдразу зба- гнемо. бо раз у раз натрапляємо на такi чудернацькi вислови.§58. „опри- томнiти“ („Вiн приходив до пам’ятi не зразу. — Я. притомнiсть „Хлопчик уже втратив свiдомiсть“. нацiональна. Панч). Українським вiдповiдником до росiйського слова „река“ є „рiчка“: „Пiд горою лиснiла. Панч). нi в сучаснiй народнiй мовi. а поступово — неначе був у зомлiннi i тепер притомнiв“ — Ю. „Обличчя людей iз хутора були блiдi й переляканi: вони тiльки тепер прийшли до тями й важко думали над тим.. Рiка й рiчка Дехто помилково думає. що як очунялася я. як: „Через годину потерпiлий повернувся до свiдо- мостi“ — Таких висловiв ми не знайдемо нi в нашiй класицi. нi в фольклорi. А коли треба казати слово „рiка"? Це слово. то лежала на до- 54 . як блакитна емаль. — М. Це — груба калька. — або в романi Григорiя Тютюнника: „. Качура). то так i треба було написати. „опри- томнiти“. „Поранений Богун опритомнiв i намагався звести голову“. створена без усякої на те потреби. §59. коли хочуть висловити своє пiднесе- ння або передати тон поважностi чи статечностi. вживане зрiдка в українськiй мовi. що помiж iншими має також значення „притомнiсть“: „Менi сказали. скiльки „вiдчуття своєї належностi до iнших людей та обов’язку перед ними“. Вiд цього iменника походить i прикметник „рiчковий“: „Слобода наша над самою лукою рiчковою на п’яти горах стоїть крейдяних“ (Марко Вовчок). як це бачимо в перекладi М. що рiзниця мiж словами „рiка“ й „рiчка“ полягає в розмiрi позначуваних об’єктiв: велика зватиметься рiкою. ця помилка не є винятком. поки i вмерла“. якщо негаразд знаємо росiйську мову та її вислiв „потерять сознание“. „рiченька“. пробiгли днi щасливiї i радощi мої!“ — Л. зветься по- українському „притомнiсть“ („Бiлi стiни будинку вертають менi притомнiсть“. — Народна пiсня). „свiдомiсть си- нiвського обов’язку“ тощо. „очуняти“: „Сава Андрiйович очунює“ (О. тяма. що я пролежав без тями два тижнi“ (I. пам’ять. Глiбов). про що тут i до чого. Є близькi до цього iменника прикметник „притомний“ („Притомна була. Франко).воїн потер рукою щемлячi очi над тихою пустельною рiкою“. мала — рiчкою. Смолич. Довженко). Зерова з Овiдiя: „Рiки текли молоком. лишається для врочистого стилю. голубонько! Як хвилечки твої. „очунятися“: „Знаю. широка рiчка“ (П.. Номис) i дiєслова „притомнiти“. громадянська свiдомiсть“. Свiдомiсть. Насправдi це не так. Iз тексту наведеної на початку фрази видно. „рiчечка“ („Ой рiченько. На жаль. — читаємо в газетi i. струменiли скрiзь нектаром рi- ки“. До вислову „бути непритомним“ є паралель „бути (лежати) без пам’ятi“: „Iцик лежав без пам’ятi“ (I. коли вона реагує на довколишню дiйснiсть. Коцюбинський). Стан людини. Тому й кажемо: „класова. що зопалу вчинили“ (П. „прийти до тями“ є паралель „прийти до пам’ятi“: „Тодi Олеся як до пам’ятi прийшла“ (Марко Вовчок). Маленька рiчка називається „невелика (невеличка) рiчка“ („Тече рiчка невеличка з вишневого саду“.

то й рук не погань!“ Саме словом. — А. рiч Дехто вважає. „Одно слово.“ (Григорiй Тютюнник). Але в перших двох фразах треба було сказати: „знається на своєму дiлi“. механiчно перенесено з росiйської на український ґрунт. коли є змога брати потрiбне з українських народних джерел. Кобилянська). „очуматися“: „Очумався я вiд того. нiби згори опритомнював її“. “ — Великий пан вимовив це слово. „очутити“ „Це очутило трохи Корнiя. „приводити до притомностi“ („Скiлькись шклянок холодної води. Кримський). коли цi два слова — тотожнi. бувають випадки. Тверський бульвар. є вислiв одно слово? Мабуть. Грiн- ченко). У нашiй мовi є чималий арсенал рiзноманiтних засобiв. „I дiла не зробить. Пiд словом дiло звичайно розумiємо якусь роботу. „Вiн — майстер своєї справи“. працю: „Дiло в неї наче горiло в руках“ (I. — I. Коцю- бинський). що так.. що й iншi. вiн робить справу величезної державної ваги. Яновський).щi кров’ю пiдлита“ (Панас Мирний). одно слово Iменник „слово“ в орудному вiдмiнку чи в називному з числiвником один або без нього — раз у раз трапляється в живiй мовi й на письмi.. вiсiмнадцять — то була наша справжня альма-матер у час вiйни“ (Ю. як то кажуть. „За всякими справами ви нiчого не пишете про себе“ (М. а через незнання багатства своєї мови вдаємось до творення штучних слiв i висловiв. бай- дуже. одним словом. Шевченко). („Словом. Словом. вiдмовитись вiд iнших? Чи не найхарактернiшим iз них. iз погляду популярностi в народному мовленнi. примiром: „Одно слово.. — бо пiд словом справа розумiють сукупнiсть планiв i намiрiв здiйснити чи виконати щось: „За добру справу варто добре постоя- ти“ (прислiв’я). коли не коваль. де вiн виконує граматичну функцiю вставного слова: „Тепер у нас i Лора почала учитись. „опритомнити“ („Панно Федоренко!. якого з них ужити. Франко). „. i вони користуються нею на всi сто“ („Радянська Україна“).. маємо аж три варiанти вставного слова. „майстер свого дiла“. вiн пiдвiвся i махнув рукою“. де кожний iз них означає те саме. цiла школа!“ (Леся Українка). тому. що викинув з ужитку слово „дiло“: „Вiн знається на своїй справi“. декому так сподобалося слово справа. щоб передати потрiбне нам поняття. 55 . у яких нема жодної потреби! §60. Нечуй-Левицький). i час iзгайнує“ (з живих уст). тому хоч-не-хоч виникає питання: якому з них дати перевагу або. наприклад. вiн був блiдий. §61. бо саме його звичайно чуємо з живих уст. i навряд чи є потреба послугуватись ним. Смолич). висипаної йому на голову. — О. електрика мiцно ввiйшла в побут селян. одним словом. Значення „допомогти непритомному“ передається висловами: „приводити до пам’ятi“ („Коли його привели до пам’ятi. дiло. мовляв. Журахович). мов труп“. обравши один. „очутитися“: „Нарештi Кобзар очутився“ (С. Справа. — Б. Отже. привели його до притомностi“. що слова „справа“ й „дiло“ — тотожнi. „опритомнювати“. „Дiла незабутнi дiдiв наших“ (Т. Справдi. що дзюрчала вода“ (Ю.. „Я прийшов до вас iз таким дiлом“ або „Я покiнчив у комунвiддiлi з своєю справою (зi своїм дiлом)“. мо- жна сказати: „Я прийшов до вас у такiй справi“.

за- радити Часто чуємо з уст i читаємо: „Вiн опинився в безвихiдному становищi“. анi почуємо з уст народу. Можна сказати „до речi“ й „до дiла“ вiдповiдно до росiйського слова „кстати“: „Не вiйтова дочка. Його княжiння тривало 14 рокiв“. що.. що. видимо. Тут теж слово справа стоїть не до ладу. — Словник за редакцiєю А. що так виконувати роботу не можна“. в нiй не було нi запитання. . Шевченко).. „Вона не бачила виходу з цього становища“. „Побачу ще. Гордi- єнко). в фольклорi „Лицарська рiч — у бої полягти“. (тому).“. „не бачила ради в цьому становищi“. — О. Слово „талан“ має значення „доля“ ( „На 56 . як пропонував сучасний український письменник О. Вiзьмiмо ще таку фразу з нашої преси: „Святослав Ольгович був на пре- столi лише два тижнi. Талан i талант „Автор не без талану. нi наказу“ (Ю.. дати раду. „Справа в тiм. ми часто бачимо в на- шiй класицi („Давня ця рiч: мабуть. — бо тут слiд було висловитись так: „Рiч у тiм. що каже“. „Рiдний брат так не зарадив би менi в тiй скрутi. вихiд зi становища. а до речi говорить“ (М. „дав собi раду в скрутному становищi“ чи „зарадив собi в скрутi“. Коцюбинський). можна ще сказати. Становище. — читаємо в критичнiй статтi й саме тому. як Iван“ (iз живих уст). — Приповiдка). їх штучно створили нашвидкуруч люди. що робиться“.“ по- українському треба казати: „У чому рiч?“. §63. „Мною не турбуйтеся: я собi дам раду“ (М.“ Негаразд надруковано в однiй районнiй газетi: „Справа в тiм. а про тривалiсть перебування на престолi двох князiв. Номис). Кундзич. а не „В чому справа?“. Кримського). як вiдповiдник до росiйського „дело“. Тут саме треба вживати слова „справа“: „не здавати собi справи“ („Вони. то тодi вже. „Фраза була не до дiла.. хлопець був безпорадиий“ (К. коли не дам ради. Вiдповiдно до росiйських висловiв „В чем дело?“.. Натомiсть ба- чимо: „Розмова вкрай схвилювала його.. що так. §62. Аналогiчно до росiйського вислову „не отдавать себе отчета“ iнодi по- милково кажуть: „Не здавати собi вiдчиту“. Смолич). А ось Святослав Всеволодович — це вже iнша справа. треба було написати: „А ось Святослав Всеволодович — це вже iнша рiч. „Дело в том. Кониський). певне. — не усвiдомлювати: „Вiн не всвiдомлював. що в наведених на початку фразах треба було висловитись так: „опинився в безпoрадному становищi (станi)“. треба iти в найми знову“ (Т. що в нiй мовиться про письменника та його здiбностi. бо йдеться не про сукупнiсть якихось планiв чи намiрiв. „Вiн вийшов зi скрутного ста- новища“. рада.“. Iз цього випливає. як там буде. бачимо помил- ку: треба було написати — таланту.. Жодного з цих висловiв ми не знайдемо нi в українськiй класичнiй лi- тературi. лiт сорок тому буде“..“ Слово „рiч“. не здавали собi справи з того. отож. что. „Рiч у тiм.. в сучаснiй укра- їнськiй ориґiнальнiй i перекладнiй лiтературi. далекi вiд народної мови й не обiзнанi з класичними зразками. але йому не вистачає ще життєвого досвiду й умiн- ня органiзувати набутi спостереження“.

на яких грає стiльки фарби й сонця. що позначають протилежну до них дiю. Вiд цього слова походить вiдомий прикметник „барвистий“ 57 . Стороженко). якою фарбують жiнки губи або й обличчя. Коцюбинський). Отже. Стороженко). §64. а належать до тої мовної сумiшки. як риба об лiд побивається. „розстрочування“. Танець i танок Багатьом здається. Шевченко). „Обличчя. є й слова. коли нема долi. Шевчен- ко). а не „безталанна“. бо тут мовиться не про косметичну речовину. як часом помилково пишуть i мовлять. Обидва цi вислови — „у розстрочку“ i „з розстроченням“ — не українськi й не росiйськi. але вони стосуються кравецтва. Талант — це „природжена здiбнiсть у тiй чи тiй галузi науки або мисте- цтва“: „Силу свого таланту вiддають вони на справу революцiйної боротьби“ (В. нема талану!“ — Т. то кажуть: „людина неталановита“. спiвчутливо питають“. воно вiдповiдає росiй- ському „хоровод“: „У мiстi Немировi дiвок танок ходить. в оповiщеннях крамниць треба було написати: „купити готовий одяг на виплат“. §66. Еллан). мiнився радiсними барвами“ (В. молодая Бондарiвна всiх передом водить“ „Українськi пiснi“ М. кобзарю!“ (Т. „Безталанний“ — це „нещасний. „Стрункi високi дерева снуються перед очима. — О. Шевченко). талан свiй. що зветься українською мовою — „барва“: „Край неба на сходi весело рум’янився. а про зорове враження. „щастя“ („Навiщо менi врода. життя“. колiр. У розстрoчку чи на виплат? У крамницях часто читаємо таке оповiщення: „У нас ви можете купи- ти готовий одяг у розстрочку“. — „розстрочувати“. безталанна вдово“ (Т. моя Україно.вiвтар Вiтчизни комсомол України клав усе — сили. В українськiй мовi є дiєслово „строчити“ з похi- дним вiд нього iменником „строчiння“ („Хазяїн шиє. §65. Максимовича). неначе водять який чарiвний танок“ (Леся Українка). — Марко Вовчок). краска Щодо слiв „фарба“ й „барва“ помиляються часом навiть деякi письмен- ники. „удача“ („А менший працює. що слова „танок“ i „танець“ означають одне й те ж. а не умов сплати пiд час купiвлi. пофарбованi полум’ям пiд гарячу мiдь“. Танець — це „ритмiчнi рухи пiд музику або спiв“: „Добре! добре! Ну. до танцiв. що зве- ться в народi суржиком. барва. У цих фразах слова „фарба“ й „пофарбованi“ нiяк не пiдходять. нi в чому нема йому талану“. „А в залi розвернулися танцi на всi боки. знедолений“: „А ти. „Мої безталаннi дiти“ (О. а нiчого не вдiє. Коли в людини нема таланту. якусь полу вiд кожуха строчить“. помiст ходором ходить“ (Панас Мирний). до танцiв. тому й читаємо раз у раз на афiшах: „Виступає ансамбль пiснi й танку“. — С. „продається на виплат“. Фарба. можна на виплат“ (М. Козаченко). Але це не так. Скляренко). Або iнколи ще й так: „Товар продається з розстроченням“. Вiдповiдно до росiйського вислову „в рассро- чку“ є в українськiй мовi давнiй вислiв „на виплат“: „Дурно не треба. неправильно вживаючи їх: „Рожевi вуста. Слово „танок“ означає „рiзновид танцю“.

„На стiнi проти стола висить великий портрет Шевченка. Невелика дорога мiж селами зветься „путiвець“: „Путiвцем над рiчкою. акварельнi. „А яким шляхом ви досягаєте такого великого врожаю карто- плi?“ — читаємо в газетi. „путь“ тощо. далека дорога“: „На шляху поступу ми — лиш каменярi“ (I. Дорогу нагору називають „узвiз“: „До стiн Китай-городка почавсь крутий узвiз“ (П. царем на ввесь свiт буде труд“ (переклад iз росiйської). Нечуй- Левицький). „Олекса Безик їздив у мiстечко. — П. „Позаростали дороги. де ходили панськi но- ги“ (з живих уст). є в українськiй мовi й слово „краска“: „Кра- ска сорому кинулася в обличчя Лаговському“ (А. Коли мовиться про вирушання в дорог. Не пряма дорога. путь. „В цю хвилину назустрiч нам iшов молодий робiтник з вiдром зеленої фарби в однiй руцi i з великим квачем у другiй“ (Леся Українка). Коцюбинський). та за при- значенням: олiйнi. бiль). чаєчцi небозi. 58 . тодi до речi буде слово „путь“ жiночого роду або „дорога“: „Далекая путь. жовтка). що доводиться користуватись одним словом у фразах iз рiзним значе- нням або з рiзним вiдтiнком значення? . фарбарськi. як i прислiвник „барвисто“ („Рай земний.. „Вiн ми- нув довгий коридор. ой. На- ведемо приклади: „Вiконницi помальованi ясно-синьою фарбою“ (I. „Я не знаю шляху до вашої квартири“. але з дороги вернувся“ (М. Шевченко). вiдповiдно до росiйського „тракт“: „Ой три шляхи широкiї докупи зiйшлися. Крiм слiв „барва“ й „фарба“. — В. „В далеку дорогу пiду“ (Б. iз якого виготовлено. про подорож. де воно зовсiм не до речi. „Через гору шлях-дорiженька. Грiнченко).( „Хай молодiсть наша свята i крилата iде по барвистiй землi“. Довженко). едем барвисто-пишний“. рослиннi. зветься фарбою. близькому до поняття „широка. Коцюбинський). друкарськi. §67. а кружна зветься „манiвець“: „Хто манiвцями простує. „Ми путь землi покажем нову. жовта (або жовтило. якою мастять чи фарбують або малюють. тихою ступою чвалала руда конячка“ (О. намацуючи ногою шлях на вузькiй гiрськiй стежцi“. Мимоволi постає питання: невже наша мова — така бiдна. бiла (або бi- лило.. слiзоньками перемитая“ (народна пiсня). Розрiзняють фарби за матерiалом. — чуємо з уст. ставлячи його iнодi там. бо словом „шлях“ називають проїзну. Шевченко). обмацуючи шлях поперед себе“. „бита дорога“: „Ой горе тiй чайцi.Звернiмось до української класичної лiтератури й фольклору: „В похiд у дорогу славнi компанiйцi до схiд сон- ця рушали“ (Т. путiвець. Уживають слово „шлях“ i в переносному розумiннi. „Вона йшла вже потемки. спосiб У нас дуже вподобали слово „шлях“. на чужину з України брати розiйшлися“ (Т. й забуваючи про iншi пiдхожi слова — „дорога“. Кулiш). Кримський). Сосю- ра). класична лiтература й фольклор не цуралися слова „дорога“ й широко користувались ним. Франко). а також за кольором: червона фарба (або червiнка чи червоне красило). Усенко). хорошої роботи олiйними фарбами“ (М. той удома не ночує“ (прислiв’я).. широкая та пробитая. Як бачимо. — читаємо в сучасних оповiданнях. дорога. Вiдповiдно до росiйського „торная (укатанная) дорога“ українською мо- вою кажуть „битий шлях“. широку дорогу. хвилини не ждуть“ (Леся Українка). Шлях. Кольорова речовина. зелена (або зелiнка) тощо.

„А яким способом ви досягаєте такого великого врожаю картоплi?“. що не має впливу iнших мов. Краще додержу- ватися скрiзь загальноукраїнського давнього вислову „таким способом“. тому й у щойно наведенiй фразi буде природнiше сказати: „Тiльки таким способом ми знайдемо. На росiйський вислiв „туда ему и дорога!“ українською мовою кажуть: „так йому й треба!“. iстину“. Отож у наведених на початку фразах тре- ба було сказати або — „не знаю дороги“. i Раїса таким способом знайомилась з селянами“ (М. iстину“. нарештi. або „не знаю. що подекуди витискує вислiв „таким спосо- бом“: „Тiльки в такий спосiб ми знайдемо. „намацуючи ногою путь на вузькiй гiрськiй стежцi“. До речi. „Таким чином я до- був вищу освiту“ (з живих уст). Росiйському вислову „таким путём“ вiдповiдає український „таким спосо- бом“ (або „таким чином"): „Батьки приводили дiтей до школи. Коцюбинський). останнiм часом став дуже поширюватися в до нас захiдноукра- їнський вислiв „у такий спосiб“. „своїм шляхом пiшов!" Не треба обмежувати свою мову одним-однiсiньким словом „шлях“. як пройти до вашої квартири“.що вивела чаєняток при битiй дорозi“ (народна пiсня). 59 . „катюзi по заслузi!“. нарештi. „обмацуючи путь поперед себе“. коли маємо стiльки iнших засобiв.

60 .

за деякими винятками. Але куди природнiше звучить по-українському: „спосiб зручнiший“. були наймитами в чужих людей i пасинками долi“ (С. додаванням до основи чи кореня звичайного ступеня прикметника суфiкса „-iш-“ або „-ш-": „червоний“ — „червонiший“. „нaйцiкaвiшим був виступ акро- батiв“. Ступенювання якiсних прикметникiв Вищий ступiнь якiсних прикметникiв творять. коли порiвнюють не iменник з iменником через прикметник вищого ступеня. чем умный“. коли вона стосується дiєприкметника. — чуємо в доповiдi. „Передова частина української iн- телiґенцiї намагалася зробити українську лiтературу бiльш дiйовою i актив- ною“. а — прикметник iз прикметником: „Вiн — бiльш хитрий. з найтемнiших темнi.Роздiл 3 ПРИКМЕТНИКИ 1. „Найбiльш цiкaвим був виступ акробатiв“. „I були вони. — бачимо в дисертацiї. як вiдзначає 61 . Допомiжне слово „найбiльш“ часто не так порiвнює. Складеної форми ступенювання вживають здебiльшого тодi. взяла б оцю спiдницю. простiй: „Їй-бо. складеного з слова „найбiльш“ i звичайного ступеня: „найбiльш витриманий“. тi найулюбленiшi дiти свого смутного краю. „довгий“ — „довший". найвищий ступiнь порiвня- ння твориться з вищого ступеня прикметника додаванням до нього префiкса „най-": „червонiший“ — „найчервонiший“. — i найвищого ступеня. як вiдомо. всi тi таланти рiдно- го люду. „зробити українську лiтературу дiйовiшою й активнiшою“. „довший“ — найдовший. Васильченко). Однак на сторiнках газет. якби ж трошки довша була“ (з живих уст). Ця форма буває потрiбна й тодi. У такому разi слово бiльш вiдповiдає росiйському скорее: „Он — скорее хитрый. а часто й у науковiй лiтературi вдаються до складеної форми ступенювання: „Цей спосiб — бiльш зручний для практи- чного застосування“. — читаємо в газетi. — люди з найбiднiших бiднi. „найпередовiшi райони“. Хоч цi форми ступенювання прикметникiв — проста й складена — є нiби паралельнi. „Самi передовi райони областi ще не закiнчили збирання врожаю“. як i цеє вбоге й забите дiвча. що твориться дода- ванням до звичайного ступеня слова „бiльш": „витриманий“ — „бiльш витри- маний“. Наприклад: „випробувати“ — „випробуваний“ — „бiльш (найбiльш) випробуваний“. Є ще й складена форма вищого ступеня прикметникiв. як розумний“. — читаємо в журналi. проте українська художня лiтература й жива народна мова дава- ли перевагу.

утворенi вiд вищого ступеня прикметникiв за допомогою iнфiнiтивного суфi- кса „-ти“. де тiльки можна. може.. що не конче треба вживати зворотiв iз дi- єсловом „стати“ або „зробитись“ i вiдповiдним прислiвником (прикметником) у вищому ступенi порiвняння. вiдповiдаючи якоюсь мiрою росiйському главным образом: „Це є найбiльш характернi ознаки нашого часу“. Вищий ступiнь порiвняння прикметникiв звичайно вимагає пiсля себе прийменникiв „вiд“. коли. „за“. „Вiн розумнiше свого брата“. на зразок: „стало холоднiше“. вдаються до прислiвникової форми з родовим вiдмiнком слова: „У зайця заднi ноги довше переднiх“. нiж (як або за) переднi“. Квiтка-Основ’яненко). „Це буде мiй твiр. як тая мати молодая з своїм дитяточком малим“ (Т. Шевченко). похолоднiшало в хатi. „нiж": „Страх — бiльший вiд переполоху“ (М. то до найвищого ступеня порiвняння додають частки „що-“ або „як-": „Вiн — щонайстарiший над усiма“ (Г. Наведемо при- клади: „Тюрма неначе ширшає“ (Т. щоб не плутати слово „самий“ iз подiбним щодо звукового складу словом „самий“. аби утворити вищий ступiнь прикметника. слово самий пiдкреслює винятковiсть: „У нашiй областi — самi тiльки передовi райони. „У дружбi вiн свої чуття гартує. у нiм сильнiше „наше“ над „моє“ (I. „вiн зробився розумнiшим“. „Повiтря в горах — дуже прозоре. „розумнiший. „проти“ з вiдповiдними вiдмiнками або спо- лучникiв „як“. Слово „самий“ як допомiжне для творення найвищого ступеня порiвняння часом трапляється в класичнiй лiтературi: „Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней“ (Панас Мирний). „розумнiший за (вiд або проти) свого брата“. а iнодi й префiкса „по-": „широкий“ — „ширший“ — „ширшати“. Ле). Iз цього слiд зробити висновок. „Погiршали харчi. що їмо самий хлiб i цибулю“ (I. Поєднуючись часто з при- слiвником тiльки. „Просто фiзично вiдчуваю. нiж (як) його брат“. Яновський). Коцюбинський). й видимiсть тут стала набагато краща. Номис). „хо- лодний“ — „холоднiший“ — „холоднiшати“ — „похолоднiшати“. нiж на рiвнинi“ (О. тому й область звуть передовою“. Цi вiдступи — помилковi. „довшi проти переднiх“. Нечуй-Левицький). треба користуватись формою дiєсло- ва. „У нашiм раї на землi нiчого кращого немає. Якщо треба надати щонайбiльшої мiри певнiй ознацi. 62 . Янов- ська). Шевченко). Гончар).. — i там. утвореного вiд вищого ступеня прикметника. „Даниловi довелося лише думати про якнайскорiшу реалiзацiю свого плану“ (I. „над“. отже. яке означає „один тiльки“: „Ми вже так вихарчувалися. як я змужнiв i навiть пoрозумнiшав“ (Ю. але Прiська не звертала нi на що уваги. кращий за тi.вагу або роль прикметника в фразi. якi ви читали“ (М. Проте в поточному мовленнi часом доводиться спостерiгати вiдступи вiд цього правила. 2. Дiєслова вiд вищого ступеня порiвняння при- кметникiв Українська лiтературна мова й народне мовлення засвiдчують дiєслова. Однак уживати цiєї форми не варто. Треба ка- зати: „заднi ноги — довшi. Муратов).“ (Л.

та бистрий на ро- зум“ (iз живих уст). але нi того. коли хочуть надати фразi тону iронiї або. скакати i голосним лякати серце ржанням“ (П. коли прикметник вимагає пiсля себе прийменника або виступає без нього. Коцюбинський).3. „пoганий“. коли розмiр i ритм тексту потребують конденсованого вислову: „близький смертi“. що iнколи в реченнi вiдривають прикметника вiд iменника. „високий“. „цiкавий“ стоять у реченнях або з iменником у родовому вiдмiнку. „на“ й вiдповiдним вiдмiнком залежного iменника: близький смертi й близький до смертi. ща- сний. мов сарану. — читаємо в журналi. Грiнчен- ко). Особливостi деяких прикметникiв у слово- сполуках Прикметники „багатий“. „Вiн — змалку хворий на груди“ (з живих уст). благополучна посадка важкої двомотор- ної машини в районi болiт i озер. „На зрiст височенька“ (Б. треба знати. Слiд мати на увазi й те. до якого вiн належить. або з прийменником „до“ й родовим вiдмiнком iменника („заздрiсний до чужого“). навпаки. Цi паралельнi форми. або без при- йменника. Коцюбинський). врочистостi. Прикметник „свiдомий: стоїть у реченнях звичайно з iменником у родо- вому вiдмiнку — „свiдомий чого": „Маяковський був свiдомий великого зна- чення кiно“ (журнал „Мистецтво“) . доблестi“. Грiнченко). „цiкавий знати“ тощо. прикметник „ласий“ стоїть iз прийменником „на“ та iменником у знахiдно- му вiдмiнку („ласий на ковбаси“) або з прийменником „до“ та iменником у родовому вiдмiнку („ласий до ковбас“). щоб надати фразi характеру врочистостi: „У перснях вона срiбних руками у стан хибкий узялася“ (Марко Вовчок). „На обличчя був препоганий“ (Б. Благополучний чи щасливий? „Фактичнi результати перельоту. безпечний (коли йдеться про особу): „Щасливого лову! — кивала вона головою рибалцi“ (М. „хворий“. лиш з iменником у давальному вiдмiнку („заздрiсний чужому“). 4. Прикметники „близький“. особливо лiтераторам. або з прийменниками „до“. „Нехай Бог дає тобi щасну годину“ 63 . Прикметник „заздрiсний“ ("завидющий") стоїть iз прийменником „на“ та iменником у знахiдному вiдмiнку(„заздрiсний на чуже“). „би- стрий“ та iншi вимагають пiсля себе прийменника „на“ з iменником у знахi- дному вiдмiнку: „Настя така багата на слово. Виникає питання: яка потреба була вдаватися в цiй фразi до старослов’янiзму „благопoлучна"? Старослов’- янiзмами звичайно користуються тодi.. „Удався бiдний на розкошi. „гарний“. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИКМЕТНИ- КIВ §1. тому тут бiльше пiдходять українськi вiдповiдники щасливий. а цiкавий на такi речi — страх!“ — М. — неперевершений приклад високої май- стерностi. що я не мала коли й промовити до бабусi“ (Ганна Барвiнок). нi того нема в наведенiй на початку фразi.. цiкавий того й цiкавий на те („Зо всього знає дядько потроху. „Навчив його. Кулiш).

Кримського). — Словник за редакцiєю А. штучно занесеним у нашу повсякденну мову. виложистий. бо маємо вiдомi українськi вiдповiдники: „щастя“ „Де вiдвага. либонь. читаємо: „Земля в життi Ванди вiдiгравала виключну роль“. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi.росiйському „откладываемый“. що ча- сто трапляється на сторiнках перiодичних i неперiодичних видань. означає по. викладчастий (викладчатий). „Перед з’їздом стояли завдання виняткової ваги“ „Радянська Україна“). з твору якого процитовано на початку двi фрази слiд було написати „виняткову роль“. — П. те саме стверджує й Словник за редакцiєю А. З цього випливає що й письменниковi. Нечуй-Левицький). Кримського). Ось приклади: „Це трапля- лося рiдко. — не слiд послугуватись цим iменником. за Словником Б. Кримсько- го). а часом траплявся й у нашiй класичнiй лiтературi: „Йому. „Надзвичайне становище“ (Словник за редакцiєю А. винятковий. що їх дає тритомний Росiйсько-український словник. вiдкотний (вiдкотистий). Вiдкладний. §2. 64 . — збереження прямої мови персонажа твору. Адже воно.(Ганна Барвiнок). є близький до прикметника „благополучний“ iменник „благополуччя“. то роби сьогоднi. „добробут“ („Буде на сторожi добробуту народного сто- яти“. трапились на сей раз якiсь виключнi вражiння“ (Олена Пчiлка). як бачимо в наведених фразах. „Надзвичайнi заходи“. Те саме можна сказати про прислiвник „благополучно“. який витискує з мовного вжитку прислiвник „щасливо": „Усi пiдводи благополучно перейшли колiю. вiдповiдно до росiйського сло- ва „исключительный“. „Винятковий закон“. §3. Прикметник „виключний“ не тiльки часто поглинає iншi. надзвичайний У сучасного письменника. напри- клад: „Що маєш робити. щасливо доїхати!“ Таким же. щоб прихильнiсть Ванди зламалась“. iз закотою „У польовiй формi вiйськовослужбовцiв гiмнастерку замiнено на кiтель з вiдкладним комiром“. там i щастя“. „отложенный“. без потреби. — а тим часом у живому мовленнi чує- мо: „Прощавайте. „Будьте безпечнi!“ (Словник за редакцiєю А. але не чується в живому народному мовленнi: „Це тiльки видимiсть благополуч- чя“. а тим бiльше надуживати ним. мова творiв якого справляє загалом добре вра- ження. — Прислiв’я). Грiнченка. Крим- ського: „Вiдкладна справа“. пропустили зустрiчний поїзд“. — а через сторiнку знов: „I потрiбно було виключного факту. Виключний. — надруковано в газетнiй статтi. Кулiш). „надзвичайний“. при виняткових випадках“ (I. бiльш пiдхожi слова. Номис). гаразд („Живуть собi люди в добрi та гараздi“. бажання надати фразi канцелярського або iронiчного зву- чання. Якщо поминути суто стилiстичнi потреби. бо тiльки їден сир вiдкладний добрий“ (М. „надзвичайного (ви- няткового) факту“. де впадає в очi трохи дивне в цьому контекстi слово „вiдкладний“. є прикметники „винятковий“.

Очевидно, автор статтi хотiв якось передати по-yкраїнськомy росiйський
вислiв „отложной воротник“, так для нього є низка вiдповiдникiв: „виложи-
стий комiр“ (Словник Б. Грiнченка), „викладчастий“ або „викладчатий комiр“
у сорочцi (I. Нечуй-Левицький), „вiдкотний“ (вiдкотистий) комiр“ (Словник
за редакцiєю А. Кримського), нарештi „комiр iз закотою“, що має дiвочий
одяг (Словник Б. Грiнченка). То навiщо українському слову „вiдкладний“
надавати невластивого йому значення, коли маємо iншi слова, що точно пе-
редають потрiбне нам поняття? Нема нiякої потреби.

§4. Вiйськовий i воєнний
Слова „вiйськовий“ i „воєнний“ є в українськiй мовi, але означають вони
не одне й те ж, тому, мабуть, i трапляються часто помилки, коли їх ставлять
не там, де треба, наприклад: „На колгоспному святi врожаю були й пред-
ставники воєнної частини“; „Мiй батько за часiв вiйськового комунiзму був
ще студентом“.
Прикметник „вiйськовий“ позначає те, що стосується вiйська: „вiйсько-
ва служба“, „вiйськовий суд“, „вiйськова частина“ тощо, наприклад: „У хату
вступив гiсть... вiйськовий лiкар“ (М. Коцюбинський). Але те, що походить
вiд слова „вiйна“, українською мовою — „воєнний": „воєнна перемога“, „воєн-
на поразка“, „воєнний час“ тощо, наприклад: „Мир! Завайовано змогу мирно
жити, не буде ще однiєї воєнної зими“ (О. Гончар); „Я згадую тяжкi воєннi
днi, коли на нас фашистська йшла навала“ (I. Нехода).
Отож, у двох перших фразах треба було написати: „були й повноважнi
вiйськової частини“, „за часiв воєнного комунiзму“.

§5. Вiрний, правдивий, правильний, певний, слушний
Прикметник вiрний i прислiвник вiрно з якогось часу не тiльки вити-
скають з ужитку iншi, вiдповiднiшi слова, а й набирають невластивого їм
значення. Не тiльки в дiловiй мовi, а й у сучасних художнiх творах ми часто
натрапляємо на цi слова в значеннi „правильний, певний“: „Учинити напад на
аеродром ? це все одно, що повести на вiрну загибель сотню бiйцiв“; „Дрiм-
люга знайшов вiрний шлях“; „Ти стоїш на вiрнiй дорозi“; „Сама глибинами
серця вiдчувала ? вiрно робить син“ .
А тим часом в українськiй класицi й фольклорi цих слiв уживали в да-
леко вужчому значеннi, надаючи їм поняття тiльки вiдданостi: „Ой вийди,
вийди, дiвчино моя вiрная“ (народна пiсня); „Без вiрного друга великая туга“
(прислiв’я); „Хто вiрно кохає, той часто вiтає“ (М. Номис).
Якщо в фразi йдеться не про вiдданiсть, а про правильнiсть, слушнiсть,
правдивiсть, тодi треба вдаватись до iнших прикметникiв i прислiвникiв: „А
щоб певна була правда, то нехай шлях покаже“ (Т. Шевченко); „Землi своєї
зелень i блакить любив я серцем i на схилi вiку хотiв про це правдиво повi-
стить“ (М. Рильський); „Не раз, заблудившись, навмання йшли мандрiвники
тайгою, намагаючись знайти правильний напрям“ (О. Донченко); „Надiя теж
не докучала розпитами. Також вiдкладала до слушного вiльнiшого часу“ (Я.
Баш); „Сьорбаючи чай, Артем чекав на слушну хвилину...“ (А. Головко).
З цих прикладiв само собою випливає, що в наведених на початку фразах
слiд було написати: „на певну загибель“, „правдивий шлях“, „на правильнiй
(на правдивiй) дорозi“, „слушно робить син“.

65

Iнодi поряд iз прикметниками правильний, поправний уживають i при-
кметника вiрний у таких висловах: вiрний переклад, вiрний рисунок (малю-
нок), цебто — вiдповiдний ориґiналу, натурi, точний (Словник за редакцiєю
А. Кримського).

§6. Вiрогiдний та ймовiрний
Цi прикметники часом уважають за тотожнi й помилково пишуть: „Я
знаю про це з iмовiрних“ джерел“; „Таке припущення — вiрогiдне“. А треба
було написати навпаки: в першiй фразi — „вiрогiдних“, у другiй — „iмовiрне“.
Прикметник „вiрогiдний“ означає „цiлком певний, цiлком правдивий, до-
стеменний, перевiрений“: „Вiрогiднi написання букви „i“ замiсть „о“, почи-
наються з XIV -XV вв.“ (А. Кримський); а „ймовiрний“ — це „той, що його
можна тiльки припускати“: „Пригоди були довгi, плутанi i завжди переходи-
ли межi ймовiрного“ (В. Козаченко). Крiм того, слово „ймовiрний“ означає ще
„довiрливий, той, що легко вiрить“: „Iмовiрний вiн дуже: найбрехливiшому
брехуновi ладен зараз повiрити“ (Словник за редакцiєю А. Кримського).

§7. Горiшнiй, вepхнiй, дoлiшнiй, нижнiй
Як правильно казати — „горiшня полиця“ чи „верхня“, „нижнiй кiнець
стовпа“ чи „дoлiшнiй"? Таке питання постає навiть перед тими, що добре
знають українську мову, але не визначаються вiдчуттям її.
Чи є якась значеннєва рiзниця мiж словами „горiшнiй“ i „вeрхнiй“, „дoлi-
шнiй“ i „нuжнiй“, чи однаково, примiром, що „горiшнiй“, що „вeрхнiй"? У
деяких випадках цi слова бувають справдi тотожнi, наприклад, у назвах мi-
сцевостi, надто коли її визначають за течiєю рiчки: Верхнi й Нuжнi Млинu,
Горiшнi Млинu, а також у назвах вiтрiв: „вeрхнiй вiтер“ i „горiшнiй“ (на Днi-
прi й Кубанi). Але в деяких висловах треба вжити саме одного слова, а не
другого, як ось, примiром, „горiшня хата“ — кiмната в бiк гiр, „верхнi зуби“,
„верхня щелепа“ (Словник Б. Грiнченка), „верхнiй одяг“, „Верхня Хортиця“,
„Днiпровий Низ“.
Полиця може бути горiшньою й вeрхньою, залежно вiд тексту: у вагонi
чи в шафi — горiшня полиця, бо її приладнано вгорi; якщо кiлька полиць
покладено купою долi, одна на одну, то полиця, що лежить зверху, зветься
вeрхньою.
Так само є певна рiзниця мiж словами „нижнiй“ i „долiшнiй": „нижнiй“ —
це „той, що мiститься нижче вiд чогось“ („Червоний вiдблиск вiд нього
(багаття) осяває нижнi гiллячки чорних верб“. — М. Коцюбинський), а „до-
лiшнiй“ — „той, що при самому долi“ („Долiшня частина п’єдесталу робить
чималий виступ“. — Леся Українка).
З цього можна зробити висновок, що не слiд давати переваги якомусь
одному слову над iншим або ставити цi слова навмання, не вважаючи на
вимоги тексту, бо так звужуються нашi мовнi можливостi, а тим самим збi-
днюється мова.

§8. Громадський, громадянський, цивiльний
Прикметник громадський, що походить вiд iменника громада, означає
„належний до певного колективу людей“: „Громадських людей кликали цiну-

66

вати“ (Марко Вовчок); „Тут кiнчалося мiсто i далi лежав уже громадський
вигiн, на якому стояли гамазеї з хлiбом“ (П. Панч). Прикметник громадян-
ський вказує на суспiльство або люднiсть цiлої країни, на все громадянство,
що пiдлягає законам країни й виконує пов’язанi з цим обов’язки. Вiд цього
маємо вислови: громадянськi права, громадянська вiйна, цебто вiйна рiзних
класiв одного суспiльства, тощо.
Властиве українськiй мовi слово цивiльний, як i прикметник громадян-
ський, вiдповiдає росiйському гражданский, штатский: „Вiн не знаходив
принципової рiзницi мiж своєю роботою в армiї й своїми цивiльними пер-
спективами“ (Л. Смiлянський); „Це був кремезний хлопець у цивiльному
костюмi“ (Ю. Смолич);„Художник розбудив ще якогось цивiльного в кепi, в
благенькому демiсезонному пальтi...“ (О. Гончар). Iз цих прикладiв бачимо,
що прикметник цивiльний -протилежний слову вiйськовий тощо. Кажемо:
цивiльне будiвництво, а не громадянське, хоч може бути громадське будiвни-
цтво, коли щось будується на громадських засадах; цивiльне законодавство,
цивiльний кодекс — протилежно до карного кодексу, цивiльний шлюб, а не
громадянський шлюб, — на вiдмiну вiд церковного шлюбу.

§9. Дальший i подальший

Не знати чому слово подальший так уподобали сучаснi автори, що воно
майже заступило близьке до нього значеннєво слово дальший. Навiть сти-
лiстичнi редактори наших перiодичних видань, коли натрапляють у текстi
оповiдання чи статтi на це слово, вiдразу виправляють його на нiбито „бiльш
українське“ — подальший. Деякi письменники, без видимих на те причин, в
одному творi пишуть подальший, у другому — дальший, наприклад: „Вiн зро-
зумiв — раз i назавжди, — що його подальше життя неможливе без Васси“
(Ю. Смолич) i „В запалi перебороти буржуазне мистецтво, в завзяттi зача-
ти нову — революцiйну — еру мистецтва пролетарського, — чи не нехтували
ми нерозумно скарбами минулого, якi й нам самим могли стати в приго-
дi, на дальшiй — далекiй — дорозi творення мистецтва нашого класу?“ (Ю.
Смолич).
У тритомному Росiйсько-українському словнику на першому мiсцi стоїть
слово дальший, на другому — подальший, Словник за редакцiєю А. Крим-
ського наводить тiльки слово дальший: „Дальшi чотири столiття“. Це слово
вiдповiдає росiйським дальнейший, следующий. Тут ми розглядаємо це слово
тiльки в першому значеннi.
Обидва цi слова мають право на iснування, але з певною значеннєвою
рiзницею мiж ними, приблизно такою самою, як i мiж спорiдненими з ними
прислiвниками далi й подалi. Якийсь процес, дiю чи явище, що вiдбулися
в ближчий час, треба позначати словом дальший, як це бачимо в другiй
цитатi з твору Ю. Смолича; а те, що вiдбувається згодом, через певний
промiжок часу, слiд передавати словом подальший, наприклад: „Дальшi роки
пiсля смертi дружини вiн жив у Києвi, а його подальше перебування — менi
невiдоме“.

67

§10. примiтила дiйсне сiльське своє життя. на дiлi („На словах так. -Леся Українка). — читаємо в одному суча- сному оповiданнi. Домашнiй i свiйський „По двору ходило багато домашньої птицi“. на- справдi. — С. Слова дiйсний i дiйсно є в українськiй мовi. той. Дружний — це „одностай- ний. Дpyжний i дружнiй Через звукову подiбнiсть слiв дружний i дружнiй їх часто плутають i ставлять не там. 68 . дiйсно (дiйсне). настоящий. в действительности автори статей. §11. „насправдi це була авантюра“. а нa дiлi iнак“. насправ- дi („Iнспектор у нас — людина молода. „Iван хоче оповiда- ти про своє життя домашнє“ (М. Коцюбинський). справдi. Слова дiйсний. справжнiй. приручений“: „Коли нема диких (качок). Васильченко). „справдi не бачив“. що живе в домi або стосується до- му“: „Домашнього злодiя не встережешся“ (М. можемо собi допомогти“ (I. Коцюбинський). нестримний“: „Весна була рання. Кочура). де слiд: „Дружнiми зусиллями здолали ми всi перешкоди“. де автор не замислився над рiзницею слiв домашнiй i свiйський. в дiйсностi. Нечуй-Левицький). в дiйсностi виступають на своєму мiсцi в таких фразах: „Ви бачите тут одно з дiйсних чудес сучасної косметики“ (М. „Передайте мiй дружний привiт усiм товаришам“. Стороженко).. то з досади i свiйських лупить“ (О. „Так дiйсно воно й було“ (з живих уст). Дiйсний. Нечуй-Левицький). погарячився. У наведених на початку фразах правильнiше було б сказати: „справжня подiя“. але не треба забувати й iнших слiв: справжнiй („цi квiти — не справжнi“. — Словник за редакцiєю А. дiйснi свої обставини“ (I. Прикметник домашнiй означає „той. „На цвинтарi помiж бабами та дiвчатами дибали чотири свiйськi журавлi“ (I. „Дружнiй (у називному вiдмiнку — дру- жна) чередi вовк не страшний“ (М. не так мучила її“ (М. її звуть домашньою мишею на вiдмiну вiд такої ж дикої — польової. дружна“ (З. Тулуб). Номис). Коцюбинський). Слово свiйський буває синонiмом слова звичний: „Соломiя затулила вуха й заплющила очi. в дiйсностi („Ми сподiвалися великих наслiдкiв вiд його проекту. дiйсно. а свiйський — „не дикий. Миша — дика тварина. а насправдi не зробить лиха“. на дiлi У доборi вiдповiдникiв до росiйських слiв действительный. Iнколи ним користуються як вiдповiдником до росiй- ського нaшeнский: „Колись шляхта та свiйська старшина в ярмо запрягали“ (П. перекладачi й доповiдачi надуживають словами дiйсний („Це — не вигадка. „Я це дiйсно знаю“ (Словник за редакцiєю А. §12. Ця пiтьма бiльш знайома. Номис). бiльш свiйська. що має спiльнi iнтереси з iншими“: „Тут ми самi. „Ватя. Iнодi це слово має значення „швидкий.. дружною силою. Франко). Нечуй-Левицький). действительно. а дiйсна подiя“). Кримського). чи справдi так було?“ — I. а в дiйсностi це була авантюра“). Кримського). справдi „Чи снилось це менi. що водиться в полi. дiйсно („Я дiйсно не бачив її“). але коли во- на живе в хатi.

а до художник: „Коли б же менi тiї малярi. а та- кож iменник заключення нерiдко доводиться чути з уст i бачити на письмi: „Колгосп заключив договiр на продаж городини“. — намалюва- ла б личенько собi“ (народна пiсня). майже витиснули на сторiнках наших перi- одичних i неперiодичних видань давно вiдомi українськi слова малярство. малярський. хоч дiєслова заключати й вiддiєслiвного iменника заключення там немає. малярський. що до весни треба готуватися взимку“. Кримський). Не слiд забувати й про прислiвник мальовничо (мальовниче): „Краї сеї хустки мальовниче спадали на спину й на плечi“ (А. прикiнцевий. Чому б не скористатися цим прикметником для назви факультету замiсть нечiткого або двозначного живописний. Слово дружнiй означає „приязний. запевняє автор белетристичного твору. Прикметник заключний попав навiть до наших словникiв. що по- ходять вiд iменника живoпис. Є в українськiй мовi похiдний при- кметник малярський: „Сошенко залучив Тараса до малярської школи“ (I. живописати: „Ти ж менi недаром живописав якусь Катрю поетичними кольорами!“ (М. В однiй газетi читаємо. „З досвiду минулого можна заключити. кiнцевий. „На заключення зльоту вiдбувся концерт“. Кулiш). народжений дружбою“: „Дружня роз- мова“ (П. Нечуй-Левицький). а прикметник заключний є не що iнше. Чому? Та тому. Живописний. Кримського). бо це — моє покликання“ (А. — але є власне слово з цим же значенням — малярство: „Малярство. як калька з росiйського слова заключительный. „Заключна вистава театру пройшла з великим успiхом“. що є синонiмом не тiльки до прикметника малярський. мальовничо. Отож. „дружнiй привiт“. „У своєму заключному словi доповiдач вiдповiв на всi питання“. Кримський). §13. Можна згадати випадки вживання слiв живописання: „Iсторичним жи- вописанням вони не вдовольняються“ (П. картини — це зiр моїх очей“ (I. що доводиться на певнi поняття позичати слова з iнших мов? Нi. Русизм живопис трапляється в українськiй мовi: „Кинути живопис i есте- тику я й не можу й не хочу. Заключний. Кулiш). Вiд них iнодi творять похiднi дiєприкметники й прикметники. Трублаїнi). тайга“ (М. що його персонаж: „Умiє живописно оповiдати“. Яка потреба в такому калькуваннi? Чи нема вiдомих українських вiдпо- вiдникiв. є й маляр. 69 . що дiєслова заключати нема в українськiй мовi. живописно. остаточний Дiєслово заключати й похiдний вiд нього прикметник заключний. §14. а й до мальовничий: „Там дуже ма- льовнича мiсцевiсть: дикi гори. Старицький). у двох перших фразах треба було сказати: „Дpyжними зусиллями здолали“. „Великий iталiйський маляр Рафаель“ (Словник за редакцiєю А. що становить синонiм не до слова фарбар. „Випускники живописного (?) факультету захища- ють нинi свої дипломнi роботи“. Нечуй-Левицький). мальовничий. мальовничо (мальовниче) З деякого часу прикметник живописний i прислiвник живописно. мальовничий. бачимо в журналi: „Якi живописнi краєвиди над Ворсклою!“.

— „Радянська Україна“). вiдрослими. ракета на вiйнi („Знялись серед пiтьми ракети. вiн прочитав остаточну цифру без голосу“. як це бачимо. — I. якась рiч. операцiя пройшла важко“. Запущений. зaпyщеним (по-росiйському вонзённым) може бути щось гостре — нiж. означає „наявнiсть природже- них задаткiв якогось таланту. наприклад. цебто довгими. що дбають за культуру своєї мови. як у того попа. а не народилася з ними: „Вiн на таке — не 70 . Iменник здi- бнiсть. що в наведених на початку фразах можна й треба було написати: „Колгосп уклав договiр“. Через це й прикметник здатний прикладають до людини. „У кiнцевому (прикiнцево- му) словi“. заступає останнiм часом у художнiй лiтературi й публiцистицi iншi. занехаяний. Во- ронько).такi вiдповiдники є. Смолич). „Розмiр додаткової оплати визначається залежно вiд кiнцевих результатiв роботи тваринникiв“. що пiдо впливом тих або тих умов у жит- тi набула певних властивостей. наприклад: оста- точний баланс. занедбаний. Шиян). наостанку) зльоту“. — О. неохайний вигляд парку. занехаяний садок. „На закiнчення(наприкiнцi. де є напохватi iншi. ко- ли мовиться про тяжкий стан людини. там краще казати занедбана людина. тому. розумових властивостей чи нахил до якогось умiння“: „Софiя виявила неабиякi здiбностi“ (А. похiдний вiд прикметника здатний. Нема потреби тулити це слово й туди. Запущеною може бути худоба в спаш. у газетнiй статтi: „Тут запущена профспiлкова робота. як вiл до корита“ (М. Кримський. запущенi з протилежного берега“. З цих прикладiв бачимо. кучерi („Запущена. — „Iсторiя української лiтератури“). нiж запущена людина. чи мiж ними є якась значеннєва рiзниця? Нi. вiдповiднiшi слова. написаний iз найрiзноманiтнiшими значеннями. задавнений Прикметник запущений. це — не зовсiм тотожнi слова. можуть бути борода. — хоч про хворобу треба казати тiльки задавнена. що її запустили в воду („На запущену принаду накидаються лини“. немає художньої самодiяльно- стi“. Ось прикметник кiнцевий („Кiнцевi форми тiєї еволюцiї“. зaпyщеними. Номис). як вiн“ (iз живих уст). в деяких випадках вiдповiдником до росiй- ського прикметника заключительный є слово остаточний. здатний. який виник вiд прикметника здiбний. здатний. пазурi. запущенi справи тощо. — хоч куди краще було б написати: „Тут занедбано (або занехаяно) профспiлкову роботу“. саду або кепсько наладнанi справи. Навiть у художньому творi читаємо: „Хвороба моя була запущена. означає „набута властивiсть чи пiдхожiсть людини або речi до чогось“: „Не кожен має зда- тнiсть так прислужуватись. ними широко користуються тi. борода“. бiльш пiдхожi для того чи того випадку слова. здiбний i освiчений юнак“ (Ю. Тому й прикметник здiбний указує на наявнiсть у людини певних природжених властивостей: „Здiбний. зyгapний Чи слова здiбний. „Мая був талановитий. — А. занедбанi справи. „Можна зробити висновок“. Iменник здатнiсть. остаточна цифра („Почисливши все звiльна. є ще прикметник прикiнцевий („У прикiнцевiй строфi висловлено основну думку твору“. зугарний є цiлком тотожнi. Гончар). Франко). §15. — П. Здiбний. — З живих уст). §16.

Не слiд забувати. треба казати: „Ця людина визначається неабиякими математични- ми здiбностями“. неабиякий (великий) Прикметником значний i прислiвником значно в сучаснiй українськiй мо- вi так надуживають останнiм часом. „А ми доженемо. чималий. Сторожен- ко). гapний. видно: „Значно. шанований. бо прикметник злiсний є насамперед вiдповiдником до росiйського злобный: „Пiд удари вi- тру злiснi. де воно буде слушне. — а прислiвник значно в деяких дiалектах означає ще те ж що й слова помiтно. Зi сказаного випливає. §18. Грiнченка). що п’яниця став непоправний. чу- дoвий Усi цi слова значеннєво є дуже близькi мiж собою й вiдповiдають росiй- ським красивый. бо малi“ (Словник Б. — а не здiбний. §19. Замiсть того. — читаємо в репортерськiй замiтцi й мiркуємо: чи ця людина. Отож у репортерськiй замiтцi треба було написати: „став зaтятим п’яницею“. щоб сказати: „Ми маємо в галузi фiзкультури значнi досягнення“. Кропивницький). то й я буду затятий“ (Словник Б. Федькович). що вони майже витиснули iншi близькi слова. що прикметник значний буває ще синонiмом до слiв вiдомий. а тiльки про те. Але з дальшого читання тексту бачимо. серце пiснi вiдчинив“ (В. що забув усi iншi слова-синонiми: красива дiвчина. що пустилась берега. що не слiд користуватися словом злiсний безогля- дно. — точнiше й краще було б: чималi (неабиякi. Отож. наприклад. Проте прикметник злiсний може бути вiдповiдником i до росiйського зло- стный. — Зугарнi!“ (Панас Мирний). стала тiльки без просипу пити. §17. тим самим збiднюючи мову. великi) досягнення. Близьким до здатний є прикметник зугарний: „Я не знаю. „Менi цi халяви — не здатнi. вродливий. знaчнi впливи. хорoший. чи в неї воднораз i зiпсу- валася вдача — стала злiсна. замiсть: „Значно краще зробити це ось як“. злiснi шкiдники: „Насiння для посiву треба цiлком очистити вiд домiшок бур’янiв. що господар“ (Ю. Раз у раз чуємо й читаємо: значний уне- сок. знaчно кращий. Грiнченка). — а не здатностями. Значний. вiдчинив вiкно я пiснi. а треба ставити його там. що летить над морем нив. Дехто так уподобав слово красивий. заслужений: „Значнi пани i шляхетство“ (О. коли йдеться про рослини чи комах. На такий випадок є в українськiй мовi слово затятий: „Коли вiн — такий затятий. що йдеться тут не про вдачу. чи зугарен вiн хоч слово ласкаве сказати“ (М. хорoший. — можна сказати: „далеко (або куди набагато) краще“. Красивий. 71 . хоч можна сказати й гаpнa (вродлива. особливо злicних“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“).здатний“ (iз живих уст). не пiдда- вався нiякому впливу. i вiн став злiсним п’я- ницею“. знaчно бiльший тощо. Сосюра). крaсний. „вiн може (здатний) таке сказати“. як то виходить за репортером. Злiсний i затятий „Нiякi вмовляння й попередження не допомогли.

— Iз живих уст на Полтавщинi. лiкувальний.красна) дiвчина. „Одразу за парканом починалися лiкарськi будинки“. де воно нiскiль- ки не пiдходить: „Твiй учинок — дуже некрасивий“. фай- ний („Кажуть люди. а це ще кращий став“ (Казки й прислiв’я. хто читає їх. покропили цiлющою водою — вiн зцiливсь. покропили красивою — то був гарний. „Ловкий парубок. слово лiкарняний означає „належний лiкарнi“: „лiкарняний персонал“. що не чула лiкарської гадки“ (I. пригожий. а на те. „Не родись багатий та вродливий. i пересипати писаний текст чи живу мову одним-однiсiньким словом красивий? А тим часом ми вживаємо його навiть там. „Вдовине личко красови- те“. якi належать лiкарнi. що. може краще сказати: гарний (чудовий) будинок. Прикметник лiкарський означає „належний лiкаревi“ (лiкарський халат) або „такий. тамiвнi властивостi. Щоголiв). Цей прикметник вiдповiдає росiйському лекарственный: „Ще на свiтанку своєї iсторiї людина збирала й використовувала для лiкування деякi лiкарськi ро- слини“ ( „Ботанiчний журнал“) . Прикметнику красивий народна мова надавала трохи iншого значення. є ще прикметник лiкарський (iз наголосом на другому складi). цебто має зв’язок iз поняттями лiки. Як бачимо з цих прикладiв. Таких прикладiв можна навести багато. — бо тут мають на увазi тi процедури. красовитий. Треба пам’ятати. Дехто каже: „Який красивий будинок!“ — не замислюючись над тим що. З уваги до цього треба було на табличцi написати: лiкувальна косме- тика. Номис). нiж дехто надає йому тепер. яка бiлолиця“ (Я. в другiй фразi треба було написати: лiкарнянi бу- динки. збудливi. забувши цю словесну рiзноманiтнiсть. — Закарпатська пiсня. дуже рiдко вдаючись до слова кра- сивий. лiкувaльний i лiкар- няний. там стояла дiвка красна“ (народна пiсня). а не медичний персонал. крiм прикметникiв лiкарський. Чехова). лiкарський „Лiкарська косметика пiд доглядом досвiдчених лiкарiв“. що записав I. як квiтка гайова“ (М. лiкарняний. українська класика й народна мова широко використовували багатство синонiмiв. „Тут пiд стiнами й коло груби навалено цiлi гори лiкарняного мотлоху“ (переклад iз А. i здавалося. „Хвалилася сусiдам своїм молодиця: яка вона хороша. §20. „На городi верба рясна. лiкарськi пантеличать того. що їх виконує. — вiн указував не на саму красу. Лiкарський. що я — файна дiвка“. лiкувати: „Виноград має i лiкувальнi вла- стивостi“ („Колгоспна виробнича енциклопедiя“). — бо мовиться про будинки. 72 . Наведемо кiлька прикладiв iз нашої класичної лiтератури й фольклору: „Гарна. — читаємо в одному нарисi. а родись при долi та щасливий“ (М. То яка потреба збiднювати мову. Нарештi. „Вишию лишень я йому подушку гарну на- продиво“ (I. Нечуй-Левицький). наприклад: гожий. Номис). що надає людинi краси: „Прибiгли до його трупа. ловкий. кажуть. що стосується дiяльностi лiкаря“ (лiкарський огляд): „Хора лежала непритомна. Манжура). — Марко Вовчок). що лiкують. не кажучи ще й про iншi слова-дiалектизми. Прикме- тник лiкувальний указує на оздоровчi. — бачимо та- бличку над дверима медичного закладу. В обох цих фразах прикме- тники лiкарська. а не пояснюють. Франко).

я тобi не дорiкаю“ (Леся Українка). коли б посадив“ (М. позаторiк („Твою долю. як у росiйськiй мовi любой. — Т. позато- рiшнiй У дiловiй та офiцiйнiй мовi часто натрапляємо на невдало й неприродно створенi вiд словосполук минулого року. нiбито укра- їнське любий. що дитина виросла б. Близькими за своїм значенням до прикметника улюблений є iменники улюбленик („. що має тенденцiю витиснути давнiй прикме- тник улюблений: „Вишивання — це її любима робота“. Iнодi прикметник улюблений виступає синонiмом слова коханий: „Вона бачила Ольгу . Гребiнка). „I шлють усi хвалу й привiт улюбленiй країнi. будь-який. перший-лiпший. на бiду. — кажуть навiть учителi. любий. любий. а й у дiловiй та офiцiйнiй мовi слiд додержуватися цих давнiх українських слiв i писати: „Торiшнiй урожай був уже кращий. не тiльки в художнiй лiтературi. усякий. улюблений „У нашiй школi любий учень розповiсть бiографiю Тараса Шевченка“... що торiк покинув“. Забiла) . — М. „його голос — дуже музичний“. Музичний i музикальний Вiдповiдно до росiйського прикметника музыкальный є два українськi прикметники — музичний i музикальний. Шевченко)..§21.на таємних сходинах з улюбленим“ (I. перший-кращий) учень розповiсть бiографiю“. — Т. перший- кращий. 73 . iз якого й скалькували тi.. Коцюбинський) та улюбле- нець — вiдповiдники до росiйських слiв любимец. позаминулорiчний. Шевченко). Вiд цих слiв i виникли прикметники торiшнiй („Так рад. перший-лiпший. позаторiшню весну його лихий понiс чогось за Десну“. Грiнченка). пoзаминулорiчний: „Минулорiчний урожай був уже кращий. „Дихни на повнi груди. позаминулого року прикметники минулорiчний. баловень. Отже. любимий. що його вкладають у любимий: „Улюбленим заняттям Антосi було малювання“ (О. Минулорiчний. народе любий мiй!“ (П.. а й у художнiх творах прикметник любимий. нiби цi слова — тотожнi й можна їх довiльно ставити в реченнi: „У нашiй школi вiдбувся цiкавий музикальний вечiр“. Українська класична лiтература й живе народне мовлення додержували- ся звичайно прислiвникiв торiк („Виглядала козаченька молодого. як позаторiшнiй“. — або „приємний“: „Така люба рiлля. що не знають гаразд української мови. Iнколи трапляється не тiльки в сучаснiй публiцистицi.“ (Н. Та чи є потреба в такiй замiнi? Давно вiдомий прикметник улюблений цiлком передає те поняття. торiшнiй. кожний. Номис). будь-який. як торiшньому снiговi“. §22. щоб висловитись правильно: „Кожний (або всякий. а — „милий“: „Нi. що спричиняє часом помилки.я був улюблеником у сiм’ї“. — Є. коли вважають хибно. Прикметник любий означає не „будь-який“. позаторiк зна- ла“. Донченко). Любий.. моя доню. як пoзаминулорiчний“. — Словник Б. замiсть того. Тичина). Франко). позаторiшнiй („I тре- ба ж. §23.

§25. конечна (доконечна. конче потрiбний. пoтрiбнi для подорожi“ (Леся Українка). Коцюбин- ський). — В. „у цьому нема нiякої необхiдностi“. мелодiйний“: „Голос музикальний“ (М. i коли буде потреба. — або „суголосний. що i як. „нагальна": „Дементiй вiдчував гостру потребу щи- ро поговорити з Прищепою“ (С. Прикметники „достойний“ i „недостойний“ iснують в українськiй мовi паралельно з прикметниками „гiдний“ i „негi- дний“ i не мають значеннєвої рiзницi. потрiбний. — а музикальний — „схильний до музики. Козаченко. що тут сталось“. Недостойний i негiдний „Недостойна поведiнка п’яного хулiгана обурила всiх присутнiх“. а й у художнiй лiтера- турi! Ось приклади: „Необхiдною умовою успiшного навчання є дисциплiна серед учнiв“. „Почекаємо. необхiднiсть. поба- чимо. Кулiш). додаючи слова „гостра“. „кованi“. музикальнi пальцi. А тим часом вони поширились не тiльки в нашiй сучаснiй публiцистицi. „необходимо“. Прикметники „достойний“ i „недостойний“ як старослов’янiзми надають реченню поважного або й урочистого характеру: „Покажiть ви ли- шень достойнi пам’ятi дiла“ (П. не чути їх i з уст народу. Необхiдний. §24. Рибак).. потрiбно. можна додати до прикметни- ка „потрiбний“ i прислiвникiв „потрiбно“ або треба слова „конче“. Воскрекасенко). Чи є в цих словах якась потреба.. потреба. аж-аж-аж треба. розмова була. Панч). чи бракує в українськiй мовi вiдпо- вiдникiв до росiйських слiв „необходимый“. Так само мо- жна посилити значення самого iменника „потреба“. кон- че треба. „Цi правила необхiдно пам’ятати завжди“. про по- дорож. використовуваний для музики“: „У кутку стояли музичнi iнструмен- ти“ (П. Це — штучнi слова. 74 . є в нас шаблi i рушницi боронити своє“ (З. Прикметник музичний означає „належний музицi“. „конечна“ ("доконечна"). гостра потреба. де мовиться про поведiнку п’я- ного бешкетника й де нема потреби надавати цьому врочистого тону. але мiж ними є певна стилiстична вiдмiннiсть. бiльш пiдхожим буде прикметник „негiдний": „негiдна поведiнка п’яного хулiгана“. на- гальна) потреба Прикметника „необхiдний“ i похiдних — прислiвника „необхiдно“ й iмен- ника „необхiднiсть“ годi знайти в творах української класики. Отож. Нечуй-Левицький). треба. „Вiн — не достойний такої високої нагороди“ (з живих уст). „Музичнi варiацiї“ (I. „Дмитро вiдчув нагальну потребу побути на самотi“ (Н. про речi. „голос музикальний“. „Позич макiтри — аж-аж-аж треба!“ — З живих уст). Тулуб). — чи- таємо в репортерськiй замiтцi. як казали ранiш. Тим-то в реченнi. у наведених на початку фразах треба було написати „цiкавий му- зичний вечiр“. „украй“ ("край"). не- одмiнний. Якщо слiд посилити значення потреби. украй треба. „аж-аж-аж“ („Конче треба було довiдатись. „пов’язаний iз музи- кою. доконечний. „необходимость"? Звернiмось до класики: „В господi постала заметня. необхiдно. здiбний у музицi“: музикальний слух.

дак грязь буде необходима“ (Словник Б. ненарушаемый. що означає по-українському „руйнувати. дивилась синовi вслiд“ (А. але трохи згодом у цiй же газетi бачимо: „Слово робiтника — тверде. Кулiш). маючи озна- чення „той. вiн уникав його“. крiм згаданих вище значень. „Щоб мати менше не- приємних розмов з директором. З цього видно. — читаємо в газетi. що не можна чогось порушити: „Скелi стояли непорушнi над водою“ (Словник Б. „А мати стояла на мiсцi нерухома. непорушне слово“. що якась особа. — тверде i незламне“ („Радянська Україна“). що треба користуватись тiльки прикметником непорушний. займати“: „що дiди та батьки кров’ю здобули. валити“. непорушний закон. неприємний чоловiк. якого з них краще вжити: непорушна тиша чи нерухома. нерухоме майно тощо. Iнколи плутають прикметники непорушний i нерухомий у значеннi росiй- ського неподвижный i не знають. нерухома стала“ (П. Мiж цим прикметником i наведеним у першiй фразi є певна не тiльки морфологiчна рiзниця. прикметник непо- рушний. Проте морфологiчна рiзниця мiж першими словами є велика. прикметник прикрий — емоцiйно наснаженiший. §26. §27. Отож. нерухомий погляд чи непорушний? Прикметник нерухомий означає „той. синонiмом до них є прикметник незламний: „Слово. якого не зламати. Головко). що його не можна обiйти“: „Як пiдуть дощi. Тичина). незыблемый. що походить вiд частки не й укра- їнського дiєслова рушити в розумiннi „чiпати. те нерушиме“ (М. Мiж цими прикметниками й прислiвниками є деяка семантична рiзни- ця: прикметник неприємний означає. надаючи перевагу словам прикрий i прикро. але воно означає — „той. дiя чи явище не да- ють приємностi людинi: нeпpиємнa робота. При- кметник нерушимий виник iз частки не й росiйського дiєслова рушить. що не рухається. Нерушимий. нерухомий „Слово шахтаря — нерушиме“. указує на те. але — нерухомий погляд. незламний. „Людинi неприємно бачити й знати. а прикметник непорушний — iз частки не й українського дiєслова порушувати. що вона вiдстала вiд життя“. Але є й українське слово нерушимий. Коцюбинський). а й значеннєва: тут вiн є вiдповiдник до росiйського неприкосновенный. Неприємний i прикрий Наша класична лiтература тiльки зрiдка користувалась прикметником неприємний i прислiвником нeпpиємно. непреложный. — пiсля чого й виникає питання: чи є якась рiзниця мiж словами нерушимий i непoру- шний? Значеннєвої рiзницi мiж цими прикметниками в таких i подiбних контекс- тах нема нiякої. У сучаснiй українськiй лiтературi слова прикрий i прикро деда- лi бiльше поступаються перед прикметником неприємний i прислiвником нeпpиємно: „Дiвчинi снився якийсь нeпpиємний сон“. дане залiзничниками. Грiнченка). розвалювати. непорушний. обидва вони вiдповiдають росiйським словам нерушимый. слiд казати непорушна тиша. В українськiй дiалектнiй мовi можна почути слово „необходимий“. указує на бiльше враження вiд якостi 75 . не можна вiд нього вiдступитися“: „Стою — мов скеля непорушний“ (П. перебуває в станi спокою“: „Обомлiла й занiмiла. Грiнченка).

вiн не є синонi- мом слiв злиденний. а всi останнi вийшли“. Прикметник останнiй означає „той або такий. Прикметник перекладний походить вiд iменника переклад i стосується не роботи перекладача. або бiднi члени сiм’ї. гадаючи. перекладної лiтератури українською мовою“ (Вiсник АН УРСР). що вiн вiдповiдає росiйському нyждaющийcя.. „нужденна дружина“ тощо. дружина. бiдний i бiльше пiдходить за значенням до слiв жалю- гiдний. §29. поморщене“ (I. „Велелюбний отче. Отож. далi вiд якого вже нема iншого“: „Поки зберемо. зморений: „Розважає душу вбогу нужденне серденько“ (П. як покласти кiнець тiй прикрiй сценi“ (М. Український прикметник нужденний має iнше значення. Тут це слово пантеличить читача: хто це впав — останнiй iз переслiдувачiв чи хтось з утiкачiв? У таких випадках краще ска- зати замiсть останнiй слово третiй або повторити прiзвище — Сокирко. що потребує допомоги. дружина. Нужденний. „Дiйснi члени залишились. дiї чи явища: „Тихович не знав уже. решта „Бiльша частина присутнiх пiшла додому. а продукту його роботи — перекладу: „В iсторiї укра- їнського народу. в його духовному зростаннi велику роль вiдiгравало дру- кування. аж прикрий (Словник Б. той. Грiнченка). неприємна згадка i прикра — все залежить вiд того. Кулiш). §28. Нечуй-Левицький). Не до речi стоїть слово останнiй i в такiй фразi. та й то рiдко в котрого ґазди й є“ (I. Номис). В обох цих фразах слово останнi виступає недоречно. що (який) має потребу (по- требує допомоги) Хоч як це дивно. може бути неприємна розмова i прикра.особи. Такого змiсту нема в двох наведених на початку фразах. „Колiсник прикро подивився йому у вiчi“ (Панас Мирний). 76 . Коцюбинський). невже оце твоє останнє слово?“ (Леся Українка). що (яка) має потребу в чомусь. „всi iншi вийшли“. але останнiй спiткнувся й упав“. через звукову схожiсть. „В його лице нужденне. то й останнє здеремо“ (М. тому пишуть: „Перекладна робота потребує тонкого знання обох мов“.. дружина. що прикметник прикрий має ще значення „крутий“ (при- крий берег). Слiд пам’ятати. а останнi залишились на нара- ду“. Перекладний i перекладацький Iнколи. виснажений. бiдна дружина. миршава. бiдний. а через те там треба було поставити слово решта або iншi: „решта лишилась на нараду“. Франко). що потребу- ють допомоги. взятiй з одного суча- сного оповiдання: „Петров. плутають слова перекладний i перекла- дацький. нуждающаяся жена українськими вiдповiдниками будуть: члени сiм’ї (або родини). якiй треба допомогти. §30. а деякi нашi довiдники й перiодичнi видання помил- ково користуються прикметником нужденний. Останнi. якi емоцiї ми вкладаємо в цi слова. а також „рiзкий“: червоний. сухе. „Худоба нужденна. До росiйських висловiв нуждающиеся члены семьи. Амбуладзе й Сокирко наздоганяли втiкачiв. iншi. й пишуть: „нужденнi члени сiм’ї“.

який по-українському буде не лежати валетом. а вранцi митусем лежали. Ткач). чи йому до вподоби видання такого ґатунку? То чому не написати: „На такi видання є великий попит“? Так само вчувається певна значеннєва рiзниця мiж висловами подiбнi помилки й такi помилки. Кундзич). Мабуть. Звiсно. що декому довелося спати валетом“). жир — трeфы. Вiзьмiмо фразу: „На подiбнi видання є великий попит“. пiдтикана. король — король. Наш народ послугується всiма цими словами. Кримського). пресi й художнiй лiтературi. як жировий туз“. треба послугуватися словом перекла- дацький: „Перекладацька мисль i перекладацький недомисел“ (О. як писалось i говорилось ранiш i як наводить i тепер Українсько-росiйський словник АН УРСР. — М. яка краля чирвова“. Iнколи це призво- дить до того. отож нема чого цуратись їх українським театрам. а й ототожнювати його з висловом такий самий. чирва — чeрви („В яку масть ви ходите? Нащо жир. краля — дама. Нагадаймо за одним заходом i українськi назви фiгур у картах: нижник або филька — по-росiйському валeт. Нечуй-Левицький). тодi треба користуватися займенником такий („Христi вперше доводилося бачити таке диво“. — про що в нiй говориться? Чи про те. 77 . Пиковий чи виновий? Iз якогось часу київська опера стала друкувати на своїх афiшах назву п’єси „Пикова дама“ замiсть „Винова краля“. §31. А тепер. Рябокляч). „Подiбних прикладiв можна навести ще багато“. дзвiнкoвий (дзвiнкова краля — Словник за редакцiєю А. ба навiть бiльше: прикметник подiбний майже ви- тиснув з ужитку займенник такий: „Подiбнi вчинки недобре характеризують людину“. що покупець вибирає схожi видання. що двозначнiсть безоглядно вживаного прикметника породжує непорозумiння.Де мовиться про роботу перекладача. а головами в рiзнi боки. Вiд зо- браження нижника на картах походить образний росiйський вислiв лежать валетом. коли йдеться не про схожiсть. в наведенiй на початку фразi треба було написати: „перекладацька робота“. Нагадаймо назви мастей у картах: винo — по-росiйському пики. §32. бо вночi дуже ворочались“ (Словник Б. що загинула на фронтi“ (Д. — Панас Мирний). дзвiнка — бyбны. Но- мис). жирoвий („Очi витрiщив. а лежати митусь (або митусем): „Ми звечора полягали як треба. коли треба дзвiнки або вина?“ — I. цебто ногами поряд. Вiд цих iменникiв — назв мастей — творяться й вiдповiднi прикметники: винoвий (винова краля). як надруковано в одному сучасному оповiданнi („В хатi було так тiсно. Подiбний чи такий? У нас повелося в уснiй i письмовiй мовi не тiльки вживати прикметника подiбний у значеннi „схожий iз чимось чи кимось“. слiд було б залишити за прикметником подiбний тiльки значення „схожий“: „Вона була так подiбна до тiєї. Грiнченка). бач. чирвoвий („У буденнi днi все в халатику та в халатику або й так вискочить — боса. — I.

“ (М.захопленi переказуванням усiляких новин. в першiй фразi треба було сказати: „Зима цього року була помiрна. У цих реченнях ми зосереджуємо свою увагу на рiзницi мiж словами й людьми. Нечуй-Левицький). „Клопоти робочого дня вернули йому енерґiю“ (М.“ §34.. зайцiв у полi i риби всякої. Коцюбинський).“ (Ю. явищ i речей. посредственный: „Славиться Україна своїм чудесним помiрним клiматом“ (I. вони просто забували постука- ти Петуниковi.. Васильченко). „Робочий натовп не втихомирювався“ (замiсть — робiтничий натовп). Помiрний i помiркований Хоч як це дивно. Прикметник piзний передає вiдмiннiсть: „Ми з тобою — piзнi люди“ (з живих уст). тодi краще користуватися займенником усякий: „Всього було доволi: вовкiв у лiсах. „У критицi крiпосницької системи. „У неї в хатi завелось багато всяких вузликiв з насiнням — вели- ких i малих“ (М.. але й освiченi люди часом помиляються щодо слiв по- мiркований i помiрний... бо автори оповiдали нам про всякi слова й про всяких людей. а ще й соразмерный.. Шовкопляс). размеренный. Слово помiрний стосується погоди. „Мiй п’янюга найнявся до одного пана. Воно вiдпо- вiдає не тiльки росiйському умеренный. про що йдеться. По-українському помiркованою. усiлякий Автори статей i оповiдань часто надуживають прикметником рiзний.. — або займенником усiлякий: „. Отже... монархiчного ладу вiн залишався на помiркованих позицiях дворянина-просвiтителя“ („Iсторiя української лiтератури“). „З рiзними людьми вiн зустрiчався в життi — з розумними й дурними. може бути тiльки людина: „Розсудливий. що обидва прикметники мають один спiльний вiдповiдник у росiйськiй мовi — умеренный: „Зима была уме- ренная“. „.. через те. але не знаходимо її в дальшому текстi. §35. обе- режною.обов’язок фольклористiв — усiлякими способами виявляти таланти. „Одiта по-городянському: . Рильський). коли б часом iз цього вигiдного дiла не ви- йшов якийсь невигiдний для його кiнець“ (I... „Самотньо й лунко одгукується в нiмих стiнах моя пoмiрна хода“ (С. помiркований та обере- жний зроду. 78 .“. Цюпа).. коли плутають цi схожi за будовою при- кметники й пишуть: „Восьмигодинний робiтничий день“ (замiсть — робочий день). Помилка ця виникає.§33.. великої й малої в озерах i ставах“ (Л. „Этот человек всегда придерживался умеренных взглядов“. клiмату. Рiзний i всякий. мабуть. й часто траплялись вiдли- ги“. я до другого хазяїна найнялась — у piзнi села“ (Ганна Барвiнок). чесними й пiдли- ми. а нiчого путнього так i не сказав“.. Робочий i робiтничий Зрiдка трапляються помилки. чи буде це слово до речi в певному текстi: „Вiн на- говорив багато piзниx слiв. не спиняючись думкою. або умiркованою. ставлячи одне замiсть другого: „Зима цього року була помiркована: лютих морозiв майже не було. Коцюбинський).. вiн усе думав. цебто розсудливою. Глiбов). Прикметник робочий походить вiд iменника робота й означає „пов’язаний iз процесом або часом працi“: „Забiжиш до Марусi у робочу часину“ (Марко Вовчок). Якщо нема потреби пiдкреслювати вiдмiннiсть мiж тим.невеличкi помiрнi черевики на но- гах iз зеленими застiбочками“ (Панас Мирний).

Номис). тодi слушний буде прикметник старi: „Ми з вами — старi обоє. вiдповiдне до росiйського склaдный. правильнiше казати: давня звичка. якщо в ньому є багато приладiв. так званий клi- пербот“ (М. а складаний походить вiд дiєслова складати. Тривкий i тривалий Тривала дружба чи тривка? Вогнетривка цегла чи вогнетривала? — постає питання перед людьми. про завод. Складний i складаний Щоб не помилятись у вживаннi цих схожих слiв — складний i складаний. що не пiддається змiнам“: „Як буде мур готовий. Прикметник тривалий означає. як кишеньковий ножик. а становлять певну складнiсть: „Складну ти задачу задала менi. що ним користуються тiльки пiд час роботи. i робочий одяг — убрання. а не про давнiсть приятелювання. призначення котрих важко вiдразу збагнути. належний робiтниковi“: „На мiтинґ зiбралась юрба робiтнича“ (М. тобто „доброї будови тiла“: „Її постать. ста- лий. а й складним. §36. роботящий“: „Робоча. про життя робiтниче“ (Д. Природнiше. Старий i дaвнiй Iнодi доводиться чути: „Ми з вами — старi приятелi“. що йдеться саме про вiк спiвро- змовникiв. „Дiвка тиха.Цей прикметник означає ще „працьовитий. повна. як це часто доводиться спостерiгати в мовленнi. старi поняття. Але якщо треба пiдкреслити. що якась дiя чи стосунки мiж людьми довго тягнуться в часi: „Знову настала тривала мовчанка“ (В. прийдуть люди 79 . що прикме- тник складний пов’язується з iменником складнiсть. багато на вiку бачили“ (з живих уст). Нечуй-Левицький). — хоч обом спiвро- змовникам нема й тридцяти рокiв вiку. може бути не тiльки складаним. її свiже лице. слiд пам’ятати. що ми надаємо їм: можна сказати робi- тничий одяг — цебто те вбрання. iз наго- лосом на першому складi. характерне для робiтникiв. такий. Головко). „Ото й почне розповiдати про мiсто. Трапляються випадки. коли обидва цi прикметники вживаються з одним iменником. давнє правило. як бджола“ (М. Стьопа витяг на палубу складаний гумовий човен. що якась рiч або явище — не про- стi. То якi вони — старi? Вони — давнi приятелi. тiлиста i разом склaдна. „Поки чекали гостей. яке звичайно носять робiтники. Трублаїнi). Бажан). — вже спокiйнiше вiдказав Бондар“ (М. Чабанiвський). Зате цiлком слушно буде сказати: стара (чи застарiла) зброя. а не ста- ра звичка. все разом заворушилося в кiлькох дзеркалах“ (I. що не замислились над походженням цих прикме- тникiв i їхнiми значеннєвими функцiями. §38. Собко). старий хрiн тощо. бо частини його складаються. Такий предмет.. Прикметник тривкий означає „мiцний. не старе правило. цей прикметник. яку можна складати: „Кулемет iз трьома складаними нiжками“ (з перекладу М. Пiнчевського). має й друге значення.. Прикметник робiтничий походить вiд iменника робiтник i означає „по- в’язаний iз робiтником. §37. залежно вiд того поняття. Прикметник складаний указує на рiч. робоча“ (Панас Мирний). перший означає.

Якщо авторовi хотiлось посилити враження. що на мiтинзi було багато людей.. в двох перших фразах треба було написати: „збори були численнi“. що визначається дов- гим часом. Отже. який i треба було тут написати: „Мiтинг був численний“.. цебто мiцна. є прикметник численний. закриваючи собою численнi зорi“ (А. палати й храми. Прикметник чисельний указує на те. ставлячи їх не там. Прикметник численний означає „наявний у великiй кiль- костi“: „Небо заступали хмари. нiби сiтка жил“ (I. Чисельний i численний. де треба: „Цього разу збори були чисельнi“. Слова багаточисельний. „велика чисельна рiзниця“. багаточисeльний Прикметники чисельний i численний часто плутають. „Мiж населенням пiвночi й пiвдня країни є велика численна рiзниця“. Iнколи трапляється в наших газетах i такий дивний прикметник: „Мiтинг був багаточисельний“. Шиян). i тривала. що стосується числа. Гончар). а не тривалiсть перебування в вогнi. пiд захистом тривким їх праця буде тривка й доладна“ (Леся Українка). 80 .i докiнчать хати. §39. що бере за основу числовi вирази: чисельний аналiз. вiн мiг би додати: дуже (вельми) численний. Вони насувалися з заходу. численнi трiщини в’юнились у всiх напрямках. яким автор газетної замiтки хотiв пiдкреслити. Вiльде). нема в українськiй мовi. Дружба може бути тривка. чисельна пере- конливiсть тощо. бо йдеться про її стiйкiсть чи трив- кiсть перед дiєю вогню. чисельна перевага. Цегла — тiльки вогнетривка. „Почалася система численних гiрських хребтiв“ (О. „.

означає. якого Правди сила нiким зво- йована ще не була“ (П. їси. не маючи особових закiнчень. означає. як вiрний єси. яка вона є“ (Марко Вовчок). вiдповiсти. вiдповiсти. та забув її змiст“. бувало В українськiй мовi є два минулi часи — минулий i давноминулий. то в нього в дому всякий буває статок“ (М. збудуєш. гоїш. надто в захiдних областях України. менi серце неньки живе принеси“ (М. „Коли в чоловiка хлiба єсть достаток. Номис). кажуть. Квiтка-Основ’яненко). загоїш. їсти. 2. який твориться з форм минулого часу вiдмiнюваного дiєслова й допомiжного дiєслова бути. захочеш. Дiєвiдмiна слiв дати. бути Дiєслова в другiй особi однини теперiшнього часу та в майбутньому часi доконаного виду мають закiнчення -еш (-єш). розповiси. Дiєслово бути має в усiх особах однини й множини форму є: „Зазнаю чужої сторони. давноминулий час. вариш. вiдповiш. а не даш. ти менi — родич. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi звичайно випускають форми є. що дiя вiдбувалася в минулому. що одна минула дiя вiдбулась ранiше вiд другої: „я читав був цю книжку.Роздiл 4 ДIЄСЛОВА 1. Тичина). — залишаючи їх тiльки тодi. Вороний). вiн тобi — товариш. Ми- нулий час. В українськiй класичнiй лiтературi цих форм уживали тодi. -иш (-їш): хочеш. вiдповiси. Форма суть трапляється в пiвденно-захiдних дiалектах. будуєш. що слiпий старець чинить 81 . Форми для другої особи однини єси й третьої особи множини суть — ар- хаїчнi. „дознався був владика. як то часом. коли було треба надати фразi врочистостi або iронiї: „Як справдi кохаєш. „Ви є у нас вiд самого царя настановленi“ (Г. їсти. колись: читав цю книжку. єсть у складеному присуд- ку: я — учень 5 класу. Iнодi для першої й третьої особи однини вживають форми єсть: „Я єсть народ. їш. звариш. коли треба надати фразi врочистого тону: „Я єсть народ“. Давноминулий час i описова форма з слова- ми було. Виняток становлять дiєслова дати. розповiш. розпо- вiсти. розповiсти: ти даси.

Досить згадати хоч би народнi пiснi.. Якщо росiйською мовою. Слiд зазначити. що милiше“ i т. — замiсть завершiмо. коли я — нелюба“ (народна пiсня). щастя й долю дати“ (народна пiсня). будеш брехати. де раз у раз натрапляємо на цю форму: „Заспiваймо пiсню веселеньку“. „Та було б не рубати зеленого дуба. користується описовою конструкцiєю типу давайте читать або формою доконаного виду майбутнього часу дiєслова — прочтём. спечiмо.. Українська класика й народне мовлення знають наказовий спосiб 1-ї осо- би множини. та було тобi.у божому домi одправу. як росiйська. Росiйська мова. Замiсть описової форми для 3-ї особи однини наказового способу з час- тками хай. заклику. робiмо. що слiв було. Тичина). „Давайте спечемо. „Хай ти скиснеш!“ (iз живих уст). Цiєю складеною фор- мою давноминулого часу користуються й тодi. цих брiв не давати. а ще й форму 1-ї особи множини — читаймо. не маючи цiєї форми. „Пиймо за щастя. — усi гукнули. що частка хай iнколи поєднується й з 2-ю особою однини дiєслова. — читай i читайте.. нехай. заспiваймо. то українською мовою в цьому нема нiякої потреби: ходiмо. коли акцентується на побажаннi. так тобi то- чнiсiнько слива“ (Г. — замiсть ходiмо. було.“ (Панас Мирний). i заборонив“ (Марко Вовчок). 3.. моя мати.. 1-ї та 3-ї особи однини й 3-ї особи множини наказового способу нема нi в українськiй. а не йдеться про наказ: „Хай колись навчишся“ (Панас Мирний). Часто до дiєслова в наказовому способi 1-ї особи множини помилково додають закiнчення -те. пиймо за долю. нехай свою Україну я ще раз побачу!“ (Т. а слива. Квiтка -Основ’яненко). нi в росiйськiй мовах. додаючи до дiєслова теперiшнього часу частки хай або нехай: „Нехай я заплачу. наприклад: ходiмте. що українська мова має в наказовому способi не тiльки форми 2-ї особи однини й множини. На минулий час указують також частки було. Варто нагадати. та було б не сватати. виконаймо. „Дарка часто. пиро- ги“. що надає реченню дiйовiшого характеру: „Про мене хоч вовк траву їж“ 82 . коли треба показати минулу перервану дiю: „Лукаш. „Хай чабан. роби i робiть. „Хай вони виздихають йому до ночi“ (М. слiд би було: „Було тобi. Шевченко). один плакат закликає: „Завершимо будiвництво вча- сно!“. знаходить вербову сопiлку. прохання чи побажання. мамо. таке закiнчення — потрiбне (пор. щоб надати реченню тону наказу. було б часто вживають у розумiннi слiд було. iн. „Хай же ти. молодший. як намалює що-небудь та пiдпише. користуються описовою формою. — за отамана буде!“ (П. було. спускала очi в землю“ (Леся Українка). що був кинув.. моя мати. пиймо за те. Коцюбинський). що це — не кавун. через те. щоб надати фразi тону заклику чи прохання. дивилась понуро. що надає фразi динамiчностi. бувало: „А ще. бере її до рук i йде по бiлiй галявi до берези“ (Леся Українка). — замiсть спечiмо. можна вживати форми наказового способу 2-ї особи одни- ни. идёмте). Наказовий спосiб Часто забувають. читаємо й у творах сучасних письменникiв: „Да- вайте пiдемо зараз до неї“. Незважаючи на це. де не- ма форми наказового способу 1-ї особи множини.

За цим хибним стилем часто проступає звичайнiсiньке невмiння чiтко й ясно висловити свою дум- ку й незнання всiх широких можливостей української мови. що перший варiант фрази. конче потрiбний. Вiддiєслiвнi iменники. Чому? Тому що її пе- реобтяжено вiддiєслiвними iменниками: порушення. дiєслiвнi словосполу- ки Вiзьмiмо фразу з газети: „Завдання лiквiдацiї будь-яких порушень стату- тiв i настанов. — де можна було вислови- тись простiше. полiпшення. Українська мова в побудовi речення надає переваги дiєслову в неозна- ченiй формi й рiзних особових формах. переборювати помилки в роботi“. що тому без нього нiяк не обiйтися“. а про тi канцеляризми. „Яка штучка! I нe думай нiхто її зачепити“ (з живих уст). якщо в фразi: „При користуваннi фразеологiзмами слiд наперед визначити їх значення“ напише- мо: „Користуючись фразеологiзмами. замiсть — „хай нiхто не думає“. Наведiмо ще фразу з наукової працi: „Тут ми бачимо вимирання окре- мих тваринних видiв без залишення нащадкiв“. Вiзьмiмо ще одну фразу з газетної статтi: „Всi чеснi французи вимагають вiд уряду вжиття рiшучих заходiв. — порушення. вся фраза вiд того полегшала. змiцнення. 4. На жаль. замiсть — додержуватися всiх правил. яких притягли з дореволюцiйної ще бюрократично-канцелярської практики й досi не можуть їх позбутись. „Головний клопiт слуги — це запевнення свого пана. що вимира- ють твариннi рiзновиди. розумного використання дисци- плiнарних прав.. усунення. про цю особливiсть української мови забувають iнколи деякi су- часнi письменники й пишуть: „Вiн щодня вчився гри на скрипцi“. замiсть — за- певняти свого пана. Хiба ми применшимо науковiсть викладу. рiшучого змiцнення дисциплiни вимагають докорiнного полi- пшення контролю за дiяльнiстю пiдлеглих. Таке нагромадження їх з одноманiтними закiнче- ннями порушує мелодiйнiсть звучання монотонним „няканням“. не залишаючи нащадкiв“. яснiше й природнiше по-українському: „бачимо.(приповiдка). тимчасом як другий. Iдучи за цiєю вимогою. є зразок наукового стилю.. ускладнює фразу — аж стає важко зрозумiти її змiст. розумно використовувати дисциплiнарнi права. Фактично тут iдеться не про науковiсть вислову. використання. треба було наведену вище фразу скомпонувати так: „Завдання лiквiдувати будь-якi порушення статутiв i настанов та рiшуче змiцнити дисциплiну вимагають докорiнно полiпшити контроль за дiяльнiстю пiдлеглих. обтяжений вiддiєслiв- ними iменниками. а також дiєприслiвнику над вiд- дiєслiвним iменником. усунення помилок в роботi“. слiд наперед визначити їхнє значення“? 83 . а разом iз тим звучить вона не по-українському. Усi слова в цiй фразi — україн- ськi. „Для нього стало обов’язком додержання всiх правил гурто- житку“. Дехто помилково гадає. З п’ятьох вiддiєслiвних iменникiв залишився тiльки один.“ — де так i проситься поставити замiсть вiддiєслiвного iменника дiєслово в неозначенiй формi — „вжити рiшучих за- ходiв“. стала простiшою. замiсть — „хай вовк траву їсть“. — це стиль популярної брошури. iз дiєсло- вом дiєприслiвником. замiсть — учився грати. приступнiшою.

Iльченко). Вiзьмiмо. а в функцiї присудка виступа- ють дiєслiвнi безособовi форми на -но. „Подписка на газеты и журналы продлена ещё на месяц“. вбито.Аж нiяк! Так само. Такi форми на -но. Затягнено в жито. Червоною китайкою Личенько накрито. Пiд бiлою березою Козаченька вбито. „Передплата на газети та журнали продовжeнa ще на мiсяць“. чого їй не хотiлось робити“ (Ю. коли щось завчають. Iнодi мiж дiєсловом i вiддiєслiвним iменником є деяка значеннєва рiзни- ця. Якби в наведених на початку фразах замiсть пасивних дiєприкметникiв знятi. -то. що людинi взага- лi не подобається. продовжeнa. сказанi. коли фразу „При вимовляннi цих звукiв треба кiнчик язика притулити до пiднебiння“ ми переробимо. але там вони далеко рiдше вживаються. треба кiнчик язика приту- лити до пiднебiння“. тимчасом як у першiй фразi йдеться лише про те. Натомiсть росiйська мова широко користується пасивними дiєприкметниками в ролi присудкiв: „Эти кадры сняты в павильоне“. вони широко вживаються в ролi означення. наприклад: „Знятi в 84 . А це тому. Вони звичайно виконують у реченнях функцiю пiдмета або додатка: „Заучу- вання слiв дисциплiнує пам’ять“ (О. Дiєслiвнi форми на -но. що пасивнi дiєприкметники українськiй мовi — невластивi. одначе фрази звучать по-українському негаразд. Смолич). що їй самiй не подобається заучувати. Ой убито. „Передплату газет i журналiв продовжено ще на мiсяць“. продовжена. Друга фраза має далеко ширше поняття. У всiх цих сурядних реченнях нема пiдмета. -то й пасивнi дiєпри- кметники „Цi кадри фiльму знятi в павiльйонi“. З цього. наприклад: „Я не люблю заучувати“ i „Я не люблю заучування“. замiнивши вiддiєслiвний iменник дiєприслiвником: „Вимовляючи цi звуки. У всiх цих фра- зах дано правильнi українськi слова. як в українськiй. затягнено. -то: збито. не слiд робити хибних висновкiв. ска- занi стояли дiєслiвнi безособовi форми на -но. Вони є в українськiй мовi. Хибно було б думати. що вiдрiзняє її вiд близьких i далеких мов. цi фрази зазвучали б цiлком по-українському: „Цi кадри знято в павiльйонi“. „Цi слова сказано не про вас“. -то в ролi присудка. що функцiю присудка в цих фразах виконують пасивнi дiєприкметники: знятi. нiби вiддiєслiвних iмен- никiв треба скрiзь уникати. — то не порушимо наукового характеру фрази. наприклад. широко вiдому народну пiсню: Ой у полi жито Копитами збито. „Цi слова сказанi не про вас“. накрито. без них годi обiйтись. а лиш надамо їй природного українського звучання. „Вона наче шукала виправ- дання для того. „Эти слова сказаны не о вас“. є широке вживання дiєслiвних форм на -но. 5. вбито. -то є й у росiйськiй мовi (наприклад: „Сказано — сде- лано“). звiсно. Одною з синтаксичних особливостей української мови. бо в нiй мовиться про те.

Бажан). коли дiєслово-присудок стоїть в iншому числi. Дiєслово-присудок буде в однинi й тодi. коли за пiдмет правлять збiрнi слова — бiльшiсть. Здавалось би. кpiм них. 85 . продовжена. а в реченнi мовиться про спiльну дiю. дiєслово-присудок годиться ставити в множинi: „Не вертаються три брати. нашi й под. якi складають пiдмет iз числiвником. ряд. то й дiєслово-присудок також виступає в одни- нi („Посадила стара мати три ясенi в полi“.павiльйонi кадри були дуже вдалi“. Пасивнi дiєприкметники бyвaють i присудками в реченнi. де останнє слово — один. група. — Т. Якщо пiдметом є складений числiвник. „Продовжена на мiсяць передплата дала багато нових передплатникiв“. де. по свiту блукають“ (Т. Коцюбинський). половина та iншi. Проте бувають випадки. були образливi. „Кiлька вiдер води бухнуло на вогонь“ (М. „Сказанi не про вас слова були образливi“. коли пiдмет має при собi додаток. Якщо перед таким пiдметом є означення в множинi (усi. частина. дiєслово-присудок слiд ставити в однинi: „Летить чотири утицi“ (Б. чимало. 6. Дiєслово-присудок виступає в однинi також тодi. меншiсть. багато. Шевченко). кiлька. що становить iз пiдметом одну пiдметову групу речення й пов’язується з ним прийменником з: „Гарматний вiдгомiн з першим громом мiшався раз у раз в одних розкатiв жмут“ (М. якими є слова були вдалi. низка. У цих реченнях дiєприкметники знятi. „Ти ж бо — такий мандрований!“ (є мандрований). що особи. решта. то й дiєслово стоятиме теж в однинi: „Був собi котик та пiвник“ (казка). дала. а множина пiд- мета зумовлює й множину дiєслова-присудка („На чужину з України брати розiйшлися“. Шевченко). „На полу лежало три чоловiки“ (Панас Мирний). дiєслово- присудок може стояти в однинi в чоловiчому родi або в безособовiй формi на -ло: „31 солдат вийшов з оточення“. Шевченко). три. що за наявностi в цьому реченнi двох пiдметiв — дiд та баба — дiєслово-присудок слiд було б поставити в множинi. Якщо в реченнi треба пiдкреслити.). дiють кожна окремо. є особова форма дiєслова бути (або наявнiсть її можна припускати): „Я був дуже вражений твоїм учинком“. сказанi виступають iз функцiєю означення. чотири й iменника. але якщо дiєслово — присудок стоїть перед двома або кiлькома пiдметами. поєднанi з залежними вiд них iменниками (прикметниками) в родовому вiдмiнку: „Бiльшiсть присутнiх пристала на цю пропозицiю“. а перший пiдмет стоїть в однинi. Якщо пiдмет складається з числiвника два. але складеними. „Вийшло з оточення 31 солдат“. Грiнченко). „Цей глечик — уже розбитий“ (є розбитий). а не присудкiв. присудок має форму множини: „Усi двадцять один учасник конкурсу вийшли на змагання“. — Т. Числовi особливостi дiєслова-присудка Дiєслово-присудок звичайно узгоджується в числi з пiдметом речення: якщо пiдмет стоїть в однинi. нiж пiдмет: „Був собi дiд та баба“ (казка).

пильнувати („Бабуся пильнує малої“. Смолич. Iване. — Народна пiсня). „Будемо грати в свого козиря“. як ока в головi“. „Я чекаю на тебе при каганцi i спiваю“. — В. але вiдмiнки керованих iменникiв не завжди збiгаються при аналогiчних дiєсловах з українськими. доглядати („Гляди. — Панас Мирний. запобiгати („Не хочуть у вельможних панiв ласки запобiгати“. — Ю. будуть у тебе хлiба-солi зажи- вати“. З iменниками в родовому вiдмiнку стоять дiєслова: вживати [Пишемо вживати й уживати. дiєслово дякувати керує iменником чи займенником у давально- му вiдмiнку: дякую батьковi. завда- вати („Не завдавай менi сорому при чужих людях“. — М. бурлацi. глядiти.7. — М. в хре- щика“. Франко). послухати. — I.] („Горiлки не вживав так. З iменниками в давальному вiдмiнку стоять дiєслова: болiти („Чужий бiль нiкому не болить“. навчати. за мою смерть на чужинi“. Наприклад. зазнавати. Коцюбинський). Шев- ченко). — I. Грiнченко). щоб простили менi. Таке саме правило є й у росiйськiй мовi. звичаю навчала“. вже й лiта минають“. Номис). чекаючи на початок роботи“. Нечуй-Левицький). а також виступати з прийменником у (в) та iменником у родовому вiдмiнку („Що у вас болить? — ластiвкою припадає вона коло недужої“. дiєслово зрадити керує iменником чи займенником у знахiдному вiд- мiнку: зрадив мене. — Т. Номис). — Приповiдка). — треба Кириликовi вчити сестер грамо- ти“. вчитися. чекати („. Частина дiєслiв керує залежним словом у родовому вiдмiнку без при- йменника або в знахiдному вiдмiнку з прийменником на: сподiватися („Пан- ночки сподiваємось“. — М. изменил своему слову. Номис).. навчатися („Нiчого було робити. Довженко. — Марко Вовчок). Грiнченко. — тимчасом як вiдповiдне росiй- ське благодарить вимагає знахiдного вiдмiнка: благодарю отца. „Малих дiток доглядала. вчити й учити залежно вiд того. що керують iменниками в певних вiдмiнках Переважна бiльшiсть дiєслiв керує iменниками в якомусь певному вiд- мiнку. Стефаник). Квiтка-Основ’яненко). — Б. на голосну чи приго- лосну кiнчається попереднє слово (закон чергування). — Марко Вовчок. — I. — П. як саме керують дiєслова iменниками в певних вiдмiнках. Франко). Дiєслова. прощати („Скажiть їм. Коцюбинський). вчити. вибачати („Подорожньому i Бог вибачає“. Розгляньмо. Дiєслова ждати. гуляють у цiцi-баби. зрадив своє слово. — Народна пiсня). скiльки чекав цiєї хвилини“. а росiйське изменить — у давальному вiдмiнку: изменил мне. — I. — Б. Грiнченко). „Сподiвався дiд на бабин обiд“. це дiєслово може вимагати й знахi- дного вiдмiнка („Мене ж болить її вiдвiчнеє страждання“. З iменниками чи займенниками в знахiдному вiдмiнку стоять дiєсло- 86 . — Г. щоб через край“. зазнати („Не зазнала розкошоньки. Коцю- бинський). дожидати керують iменником у знахiдному вiдмiнку без прийменника на: „У Пiдпари Гафiйку ждала цiлоденна робота“ (М. дякуємо тобi. — промовила вона“.хiрург Богдановський присiв край вiкна. — М. дякувати („Дякую тобi. „Скiльки вiн мрiяв про цей момент. — О. — М. благодарим тебя. Нечуй-Левицький).. грати. послухатися („Послухали доброї поради високо- шановного народолюбця“. — Б. вiддячити (оддячити) („Соломiя усе старалась оддячити циганам за рятунок i захист“. Кулiш). гуляти — з прийменником у (в) („Дiти бiгають. заживати („Будуть до тебе козаки заїжджати.

— Народна пiсня). й сам на небесi смiєшся. плинути чимось. а говорити можу й на нiмецькiй“. З iменниками в знахiдному вiдмiнку й прийменником на стоять дiєсло- ва: бачити (бачити на власнi очi. — I. узятися в значеннi „перетворюватися на щось. Нечуй-Левицький). Грiнченко). стати. Чехов. правити („Скриня моя за стiл править“. — I. радити. — Б. Франко. — А. „Лаврiн уже вважав себе за господаря“. — Леся Українка. вважати („Жаль тобi того. а не власними очима!) („А сам Наум таку колись пригоду на власнi очi бачив“. — „Лiтера- турна газета“). Нечуй-Левицький). мала собi дочку-одиначку“ (Марко Вовчок). правити. порадити („Де то моя Ка- терина. — М. — Марко Вовчок).деякi пухлини. нiж у наведених реченнях. З iменниками в орудному вiдмiнку стоять дiєслова: братися. — Ю. грати („Та й найняла козаченька на скрипочку грати“. рибальство — справою. Тепер при дiєсловi радити (порадити) ставлять iменник i в давальному вiдмiнку („Горький. — Народна пiсня). може.. змiнив своє ймення й назвав себе Юру- шем“ (I. учити. „Ла- дозьке озеро бралося кригою“. якщо вони вказують на виконання функцiї чогось чи когось: бути („Ще й на весiллi в його дочки за дружку була“. опанувати („I пустиню опанують веселiї села“. навчати.ва: зрадити („Зрадив мене милий“. — Народна пiсня). — „Наука i життя“ ) . — Т. „Юрко став паном. як править миром?“ (Т. „Софiя одружи- лась з Iзаровим“. Шевченко). повчати якоюсь мовою („Поучали з церковної амвони рiдних братiв чужою мовою“. — О. — Панас Мирний). Грiнченко). Шевченко). „Порадь мене. Нечуй-Левицький. „А може. — Марко Вовчок). заздритися („На велику худобу батькiвську її заздрились“. говорити. чути (чути на вла- снi вуха). розстаратися („Як потягнувся на юшку. Дiєслово вважати зрiдка може стояти без прийменника за. удова. — Б. укриватися чимось“ („Тiльки внизу. слабувати („Слабує на очi“. Шиян). — теж вiрусного походження“. читати. Донченко). Коцюбинський завжди радили молодим авторам учитися. — I. дiвчинонько. Грiнченко). Грiнченко). священнодiйством навiть“. заздрити. Згаданi дiєслова бути. Багмут. як рiдная мати“. на якi хворiють люди. а говорити можу й нiмецькою (або по-нiмецькому)“. на банду- рi). змилосердитися („Поки прут знайшов та вiдсердивсь. пливти. — Б. кого за воро- га вважаєш“.. — М. то роз- старайся й на петрушку“. З iменниками в знахiдному вiдмiнку й прийменником за стоять дiєсло- ва. замiсть: „Я вмiю чита- ти англiйською мовою (або по-англiйському). хворiти („. стати („Вiн менi за дитину рiдну став“. мати („Мене його батько не хоче за невiстку мати“. а не на чомусь 87 . iнодi помилково кажуть: „Я вмiю читати на ан- глiйськiй мовi. радишся з панами. наполегливо полiпшувати свою письменницьку технiку“. плакатися („Не плачся на моє горе“. Грiнченко). — I. моя чорноброва! Вона мене все радила i тепер порадить“. пepeклaдaти. тодi воно керує залежним словом в орудному вiдмiнку („Та полювання вiн забавою вважав. ко- ло каменя бралась живими миготливими зморшками вода“. батечку. мати з iншим значенням. Смолич. а не на комусь (Оженився з Палажчиною дочкою“. Нечуй-Левицький). та на свою миленьку змилосердивсь“. — Т. — Б. — Б. їхати. проте в сучаснiй лiтературнiй мовi дiєслово грати керує мiсцевим вiд- мiнком iменника з прийменником на: грати на скрипцi (на роялi. „Нога в хлопця взялася синiми плямами“. як i вона. Рильський). стоять без прийменника за й керують iменниками в iн- ших вiдмiнках: „А Ганна була. Рильський). Шев- ченко. одружитися з кимось (iнодi женитися). — Ганна Барвiнок). над нами та.

„Комбайн велично плине шум- ним широким степом навпростець“. Грiнченко. „овла- деть собой“.(„Їде чумак шiстьма парами“. iз прийменником у (в) („Згорда поглядають вони довкола. знатися на чомусь („Теля не знається на пирогах“. допо- могти. Кримського). Коли доводиться сказати по- українському вiдповiдно до росiйських висловiв „взять себя в руки“. — то байка! Я вiзьму спiвцiв тих в руки!“ (Леся Українка). 88 . — Б. отже. кохатися в чомусь („У химерному кохатися. Збанацький). розумiтися. „На рибi теж розумiтися треба“. — Прислiв’я). „виручити“. Муратов). — Марко Вовчок). бути певним iз прийменником на („Коли загублю. Треба казати: вибачте менi. на. Цей останнiй зворот — хара- ктерний для подiльського. §3. виходить. перепрошувати Люди. — гукнув Бертольд. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄСЛIВ §1. люди добрi. „допомогти“. З iменниками в мiсцевому вiдмiнку й прийменниками по. — I. видумки сплiтати“. що людина вибачає саму себе. прощати.Прислiв’я. пiзнaти („Знати пана по халявах“. — а слiд: „треба попросити вибачення“ або „треба перепросити“. Слова „виручати“. Взяти (узяти) себе в руки. на цiм словi“. вирятувати. — М. що не дбають за культуру власної мови. „Середньоденна виручка пiдвищилась на 50 %“. тiльки не себе: „Ну. — Прислiв’я. Вибачатися. то треба вдаватись до таких українських висловiв: „опанувати себе“.. вибачати на словi („Вибачайте. казав далi. де вiн поширився пiдо впливом польської мови. §2. Досвiтнiй). моя сиза голубко“. опанувати себе. „запанувати над собою"(Словник за редакцiєю А. то вишукаю. що завини- ла чи помилилась перед кимось. — Марко Вовчок). „виручка“ мають в україн- ськiй мовi те саме значення. пробачте менi. визволити. „порятунок“.“ — читаємо в сучасному оповiданнi. намагаючись бути спокiйним. що й їхнi i синонiми „визволяти“. Але по-українському можна взяти в руки щось або когось. в стоять дi- єслова: знати. — Ю. „врятувати“. виторгувати Дiєслову „виручати“ та iменниковi „виручка“ надають часом невластивого українськiй мовi значення. простiть менi. Коцюбин- ський) або без прийменника. „визволення“. даруйте менi або я перепрошую. але з родовим вiдмiнком („Одначе чужинець i сам не був певний правильностi того. волинського та iнших пiвденно-захiдних говорiв. бу- вай на тому певна. запанува- ти над собою „Незнайомець узяв себе в руки й. Так сказати не можна.. „Пiзнати ворону пo пiр’ю“. що говорить“. „визволити“. — О. — Б. Грiн- ченко). часто помилково кажуть: „Я вибачаюся“. „пiдмога“. тимчасом як уважає. дарувати. 8. Так само не можна казати: „За цi слова треба вибачатись“. Виручити (виручати). певнi в своїх силах“. наприклад: „Вiд продажу огiркiв та картоплi наш колгосп виручив багато грошей“. „виручання“. бо частка -ся означає себе. „допомога“..

вiкна. ворота. що одержали вiд продажу чогось. Отож. вiдчиняти. i кажуть: „Вiдкрий вiкно“ — замiсть „вiдчини вiкно“ або навпаки: „На нашiй вулицi вiдчинили нову крамницю“ — замiсть пра- вильного:„вiдкрили нову крамницю“. Костенко). Коли йдеться про торговельнi справи. а на лавцi сiчуть“ (М. Якщо йдеться про початок функцiонування певного закладу. iз бiди“ (народна пiсня). напри- клад: „Друга вмiєм виручать — друга будем виручать“ (П. доле. „Бiдному Савцi нема долi нi на печi. „позбавляти лиха. „Суховiй хо- тiв знищити сад. зроблене з каменю („Стояв. одержують хiмiчну речовину“ („Наука i суспiльство“). витесати. виявлення властиво- стей або про те. то тут слова „виручати“. але забув про слова витесати. Симонен- ко).не так тим виторгом. §4. визволь мене. коли мовиться про щось. нi на лавцi: на печi печуть. коли мають на оцi матерi- ал iз дерева. школярi. Iз фрази бачимо. неначе витесаний з бiлого камiння“. Вiдкривати. у разi чого. Усенко). що письменник хотiв сказати iнше. — I. Адже висiкати чи сiкти означає „рубати гострим знаряддям“ чи „шмагати рiзками“: „Як зачав сiкти мечем. „Немов заслона впала i вiдкрила натури дивнi краснiї дари“ (Леся Українка). „вторгованi грошi“. цебто те. вирiзьблений. люди прийдуть нам на допомогу“ (з живих уст). кватирку. якi є в нашiй художнiй лiтературi й у живому народному мовленнi. i треба шукати iн- ших слiв. серденько. „виторг“. що потребує певного фiзи- чного зусилля рук людини („Хто торка. вивести (виведення) зi скрутного чи небезпечного стано- вища“. „В океанi рiдного народу вiдкривай духовнi острови“ (В. вирiзьбити „Холодне. то слiд казати вiдкри- вати. — читає- мо в оповiданнi сучасного письменника й спиняємось думкою над словом висiчене. у перших фразах треба було сказати: „наш колгосп уторгував ба- гато грошей“.цебто — „виводити. iз води. у наведенiй на початку фразi треба було написати: „мов витесане з каменю обличчя“. браму. мов висiчене з каменю. Номис). Наведемо прикла- ди: „Вторгувала. Багмут). Українською мовою вiдчиняти можна дверi. „Чубенкiвцi пiшли в атаку i з’єдналися з пiдмогою“ (Ю. що хоч на виставку“. вiдкрити: „Переможцi торiшнiх змагань вiдкривають спартакiаду“ (I. п’ятака“ (Т. за грошi. синтезують. Грiнченко). Яновський). розгортати Часто слова вiдкривати й вiдчиняти вважають за синонiми. — М. що стає (стало) вiдомим для всiх. кинулись на порятунок“ (О. ма- буть. обличчя дивилось на мене“. неволi“. що всi його горнята отак малиново гудуть“ (Л. Донченко). „. Яновський). „Не журись.. що треба порятувати людину“ (М. 89 . Це такi слова: „вторгувати“. Отож. нiби вони означають одне й те ж. Висiкти. костi тощо („Там такi штучки рiзьбив на верстатi. „виторг пiдвищився“.. „виручка“ не пiдходять. „Вийди. Коцюбинський). §5. Нечуй-Левицький). — Ю. „Справа стала так. — висiк триста п’ятдесят чоловiк мечем“ (Б. серденько. витесаний. „Щодесять хвилин хiмiки планети вiдкривають. Шевченко) . Номис). тому вiдчинять“. а ми всi. вирiзьбити. як тим. „ставати (стати) комусь у пригодi“. „Оце три карбованцi — й усi вторгованi за квiти грошi“ (з живих уст).

„Загальнi збори закрито пiсля прикiнцевого слова доповiдача“. Грiнченко ). роздiляти“: „Треба розрiзнити парубка та дiвку“ (Б. згорнути. крiм того. Грiнченко). яку вiдчиняють щодня о восьмiй годинi ранку“. але мiж ними є певна рiзниця: вiдрiзняють тi речi й поняття. видавати. а не розкрити. дiєслово роз- рiзняти має ще значення „розлучати. „Не можна було вiдрiзнити небо вiд землi“. бо буде протяг“. що води вiд землi не вiдрiзниш“ (О. З цього випливає. а не закрити: „Я розгорнула книжку i прочитала епiграф“ (Леся Українка). Вiдпускати. треба не вiдчитувати Машу. сховав у свою шаховку“ (Б. Вiдчитати чи вичитати? В одному оповiданнi для дiтей є така фраза: „Карапузи вирiшили вiдчи- тати Машу й добре присоромити“. Дiєслово вiдпускати може означати ще „зменшувати тиск. що йдеться тут про те. Вiдрiзняти й розрiзняти Цi слова часто плутають i ставлять їх одне замiсть другого: „Через коро- ткозорiсть вiн не може вiдрiзнити лiтери Н вiд П“. що не можна було розрiзнити неба вiд землi“. а не тримати їх у полонi. §8. „Kiнотеатp зaкpитo на ремонт“. це ж дiєслово й похiднi вiд нього. попускати гальмо. Значення дiєслiв вiдрiзняти й розрiзняти — дуже близькi. А розрiзняти — це значить„бачити або знаходити вiдмiннiсть мiж речами й поняттями. а вас додому вiдпущу“ — читаємо ми в Лесi Українки й розумiємо. Донченко). Ле). дорiкати комусь або читати комусь 90 . Грiнченко). §6. Отже. що в наведених на початку фразах треба було написа- ти: „Не може розрiзнити лiтер“. послаблюва- ти“: „Оце наївся. наприклад: „Треба брати вiдпустку на мiсяць i десь вiдпочити“ (I. Похiдним iменником вiд дiєслова вiдпускати є вiдпустка. Грiнченко). Коли мовиться про книжку або зошит. що го- ворять: стiлько було смiху“ (Ганна Барвiнок). дуже близькими своєю природою“: „Не може розрiзнити. правильно буде сказати: „На нашiй вулицi вiдкрито нову крамни- цю. то треба казати: розгорнути. §7. що дуже далекi одне вiд одного: „Мова вiдрiзняє людей вiд iнших звiрiв“ (Б. пускати. Ганити когось. що годi було предмети розрiзнити“ (О. Одрiзнiть нас“ (I. а не вiдпуск. Кобилянська). закривати: „За- чини вiкно. треба й очкур вiдпустити“ (Б. трапляються в технiчнiй термiно- логiї: вiдпускати болт. „Тим часом хмара насунулась i так стемнiло. дiєслово вiдрiзняти означає „вiдокремлювати частину вiд цiлого“: „Я роблю й маю право на своє добро. щоб пустити людей на волю. „Нiч була така темна. Ну. Нi. Вiдповiдно до цього користуємось i дiєсловами зачиняти. вiдпускати сталь. продавати „Тепер я вашу зброю всю у закладi лишаю. а як зрозумiти напис на коморi: „Вiдпуск товарiв провадиться з 8 години ранку до 6 години вечора“? Це — явна калька з росiйського вислову отпуск товаров. Нечуй-Левицький). а — вичи- тати або прочитати Машi. крiм того. „Надворi панувала така темiнь. вiдпуск деталей (росiйсько-український технiчний словник). зокрема iменник вiдпуск. По-українському треба написати: крам видається або видача краму. „Книжку згорнув.

§10. виключати. враже. Так само неправильно — „У роботу включили всi iснуючi aґpeґaти“. отчитать. — замiсть „пустили всi наявнi aґpeґaти“ . Говорити й казати Чи дiєслова „говорити“ й „казати“ є абсолютнi синонiми. вичитати комусь (а не когось!): „Батько вичитав їй за поламану квiтку“ (Словник за редакцiєю А. Не кажучи вже про те.нотацiю. „Вiн говорив знехотя“ чи „Вiн казав знехотя“? Часто в поточному мовленнi не помiчають мiж ними нiякої рiзницi. що я — файна дiв- ка“ (народна пiсня). вимикати. — замiсть „поставити (або внести) до по- рядку денного“. Кримського).„Скачи. — або прочитувати. кажуть. а про спосiб чи якiсть висловлювання. „Ой казала менi мати ще й приказувала. — говорить вiн“. постави- ти. У всiх прикладах ми натрапляємо тiльки на форми вiд дiєслова „казати". унести. „мовити“. вважаючи. — а дiєслово „говорити“. що й по-нiмецькому говорить“ (iз живих уст). ми можемо побачити й певну вiд- мiннiсть мiж цими словами. „що я — файна дiвка“ тощо. умикати електрику. Шевченко). „по-нiмецькому говорить“. Аналогiчно помилково кажуть: „Пропонується включити до порядку денного три питання“. чи мiж ними є якась рiзниця? Як буде краще: „Я говорю. З наведених прикладiв випливає. „Кривуля говорив йому: — Все в тебе добре“. де є пряма мова або передається змiст повiдомленого. але поряд бачимо й приклади з дiєсловом „говорити": „Го- ворить. забуваючи. що прийду“ чи „Я кажу. „Такий розбитний. та уста не мовлять“ (Ганна Барвiнок). кажуть. де мовиться не про змiст. як багато хто гадає. що в класичнiй лiтературi й народному мовленнi є нахил (за деякими винятками) ставити слово „казати“ там. щоб я хлопцiв у садочок не принаджувала“ (народна пiсня). як у рот кладе“ (приказка). буде по-українському вичитувати. як це бачимо з таких речень. вимикати струм. пустити „Треба включити електрику“. коли воно стоїть iз прийменником „з“ i керує iменником в орудному вiдмiнку. ба навiть надають перевагу слову „говорити“. якщо вдамось до нашої класики й фольклору: „Стара. треба ста- вити дiєслово „говорити": „умiння говорити ясно й просто“. Вiд цих дiєслiв походять i українськi технi- чнi термiни: умикач (по-росiйському включатель) i вимикач (по-росiйському выключатель). що надуживання дiєсловом „говорити“ надає при- крої одноманiтностi стилю всього тексту. „Уже зарiкався сюди ходити. висловленого: „щоб я хло- пцiв у садочок не принаджувала“. має своїм си- 91 . Кримського). як пан каже“ (приказ- ка). Близьким за значенням до дiєслова „казати“ є „мовити": „Казала б. „Виключи струм“. що воно в усiх випадках може замiнити дiєслова „казати“. навпаки. — кажуть неправильно. там. що прийду“. §9. цебто по-росiйському отчитивать. Включати. умикати. що по-українському слiд казати: умикнути (увiмкнути). стала“ (Т. „Кажуть люди. прочи- тати: „Добру молитву прочитали їй за брехнi“ (Словник за редакцiєю А. узятих iз сучасної художньої лiтератури: „А могло ж i сюди дiстати! — схвильовано говорить полевод“.

я не рiвняюся до тебе. Шевченко). Вислiв жити-бути трапляється в художнiй лiтературi („Жила-була в гаю сорока“. довершу- вати всi вимоги умови“: „Тiльки домовся з нею так. щоб не було нiкому кривди“ (з живих уст). виставляючи якусь умову“: „Дiд з чортом. Коцюбинський) . „Домовся з ним про все. — Т. — Л. 92 . щоб вона про мене не знала“ (Т. „Рiвняйся на правофлангового!“ (вiйськова команда). а то читаємо i в дитячих книжках. Але такий вислiв є характернiшим для росiй- ських народних казок: „Жил-был старик со старухой“. забуваючи. моя доню? — стара не спитала. §13. Яновський). у перших двох фразах треба було написати дiєслово „вмовитися“: „Я вмовлюся“. як товаришi“ (О. — а дiєслово „домовлятись“ означає „закiнчувати процес умовляння. багатого тихенько єднала“. „Антiн бачив перед очима те. Отож. — помилково кажуть iнколи. Iз цього можна зробити висновок. Сторо- женко). i вона мене вела“. — чуємо початок казки в радiопередачах. за сивого. умовлячись. жити-поживати „Жив-був дiд та баба“. — Марко Вовчок). „єднати“. „Вони домовлялися про нову зу- стрiч“. триматись одної лiнiї в рядi“: „Нi. „Рiвнятися“ — значить „уподiбнюватися. §12. а тим бiльше вiдкидати їх. Глiбов). що є синонiмом до „вмовлятися“ („Годись на рiк“. Дорiвнювати й рiвнятися „Два та один рiвняється трьом“. нi!“ (Леся Українка). що є тотожним дiєслову „домовитися“ („Договорилась вона так. у наведенiй помилковiй фразi треба було написати: „Один та два дорiвнює трьом“. поступившися скрiзь перед дiєсловом „домовлятися": „Я домовлюся з лектором про початок лекцiї“. §11. Дiєслово „вмовлятись“ означає „говорити з кимось. була в них курочка ряба“ (казка) або жити-пoживати: „Жив-поживав козак заможний Клим“ (Л. Мессiє. Жити-бути. жити собi.нонiмом дiєслово „розмовляти": „Старi люди про старе говорять“ (прислiв’я). Отож. щоб менi очi зав’язати. що є вiдповiдником росiйського „рядить“ („Чого в’янеш. Не треба забувати й про iншi синонiми цих дiєслiв: „годитися“. що аж нiяк не слiд звужувати нашi лексичнi можливостi й послугуватися скрiзь тiльки дiєсловом „говорити“. Шевченко). „То було не те мiсце. про яке ми вмовлялися“ (Ю. українська народна казка з дiда-прадiда починалась висловом жити собi: „Жив собi дiд та баба. Дiєслово „дорiвнюва- ти“ означає „бути рiвнозначним. — Казка). Домовлятися й умовлятися Останнiм часом iз нашої усної й писемної мови майже зникло дiєсло- во „вмовлятись“. про що говорив“ (М. нiж те. становити щось“: „Дiя дорiвнює протидiї“ (фiзичне явище). що дiєслово „рiвнятись“ має в українськiй мовi iнше значення. Шевченко). але не слiд замiняти ним усi iншi українськi народнi вислови. пiшли поруч. „Ой у полi могила з вiтром говорила“ (Т. „договори- тися“. що йо- му в цiй фразi надають. Глiбов). „Вони вмовлялися“.

. гамiр тощо. дiєслово накручувати не пiдходить. що має багато значень. то тут — накручують: „До старовинно- го годинника пiдiйшов вiн i взявсь накручувать“ (переклад М. Рильського). наприклад. Трублаїнi). „Рани вiд опiкiв на руках i ногах гоїлись“ (В. здiймати („Публiка здiймає нетерплячий гомiн“. Олiйник. А коли дають рух якомусь механiзму. — чуємо зрiдка вiд тих. пекуча. 93 . ой не знав Супрун. Франко). Шиян). — Ю. — П. що дiють не через накрут пружи- ни. пускати (пустити): „Пустити зразу аж три тра- ктори“ (з живих уст). Заводити. Смолич). гоїтися. Коли мовиться про рани й виразки. Але українська класична лiтература й народне мовлення надавали дiєслову заживати iншого значення: „Зажила вона собi ще того щасливого часу слави доброї панночки“ (Ганна Барвiнок). загоюватися: „I рана гоїться ясна. — Казка). Сосюра). „Часто i поспiшно бив на сполох церковний дзвiн“. Ми звикли чути його в розумiннi „мiцно затулити“ („Забили вiкна й дверi“). „А де ж ненька старенька? Чому не заводить. тодi бiльше до речi будуть дiєслова: бити („Федiр Гичка б’є тривогу. здiймати. Вiд дiєслова накручувати походить iменник нaкрут — вiдповiдник до ро- сiйського iменника завод: „накрут годинника — на 24 години“. бучу. збити („Жiнка аж пiд стелю. забити памороки. „Шелемаха накрутив грамофон“ (М. загоїтися Дiєсловом заживати часом користуються не з його значенням: „Два пора- нення нiби зажили“. що вiн тепер усього боїться“). забив пан Каньовський з рушни- цi одразу“). нiж те. „Годi тобi вiку мого заживати“ (з живих уст). Тичина). „Загоїться. знiмати („Зняла ж бучу Пилипиха. як i пiсню завести“ (О. замiсть нього слiд тодi послугуватись iншими словами.§14. Коли йдеться про тривогу. „Його рана швидко загоїлась“ (А. „Без мене не знаєш. накручувати „Заведи годинника. зняти „У селi забили тривогу“. „засмiтити“ („Щось забило вiдту- лину“). Забивати. „Ой не знав козак. калатає в рейку- дзвiн!. сполох. „В артiлi забили сполох“.. Гжицький). хто за- був. що треба тут: „Завiв його на таку кручу. зчи- няти („Гамiр атенцi зчинили. крик. — читаємо в сучасних оповiданнях. Чуємо це дiєслово в переносному значеннi в iнших висловах: забивати баки. §16. що має пружину. бити. „Завели собi деяку городину“ (казка). не голосить по покiйнику?“ (I.“ — С. „знищити“ („Ой упала Бондарiвна близько перелазу: забив. Номис). — Леся Українка). §15. щоб не спинився“. як славоньки зажити“ (iсторична дума). „Рани мої зажили“. захарастити“ („Забило снiгом дорогу“). що по-українському дiєслово заводити має iншi значення.. як визналась батькова подiя“. що краще було б авторам пiдшукати iншi дiєслова замiсть забити. — таку бучу збила“. давня. збивати. що страшно й глянути вниз“ (Мар- ко Вовчок). Коли мовиться про складнi механiзми. Стороженко). зчиняти.„пригнiтити побоями“ („Так забили того хлопчину-сироту. як i взяться. наче готовили бурю“. поки весiлля скоїться“ (М.„забуртувати.“ (В. Заживати. i нам ясно. тодi треба вдаватись до дiєслiв гої- тися. — Марко Вовчок).

трудитися чимось („У нас тут усi трудяться гончарством“. Янов- ський). читав рiзнi книжки. Замiсть казати: „Брат зараз займається й не може пiти в кiно“. — Iз живих уст). щоб умiв хлiб робити“. Значення цього дiє- слова часом поширювали. Номис). З цього видно. у такiй фразi: „Вони сiли за вiльний стiл i заказали собi пива й ракiв“. Грiнченко). „займатися вчителюванням“. Усi цi вислови. Шевченко). що в наведенiй помилковiй фразi треба було написати: „. що нам закаже i думать так i говорить?“ -Т. замiсть учителювати. замiсть: „Треба займатись самим собою“.. Шевченко). жити з чогось. проте зовсiм темним не був. §18. — правильнi- ше: „треба заходитись коло самого себе“ або: „треба взятися за самого себе“. наприклад: „займатись пасiчництвом“. — М. Котлярев- ський). 94 . замовляти. — Б. однак помиляються. узя- тися за щось Вiдповiдно до росiйського дiєслова заниматься в нас часто кажуть займа- тися. „Вiн живе хлiборобством“. Маркович) або „забороняти комусь щось“ („Та й де той пан. що його просять продати або зробити. Є багато висловiв. а хазяїна доброго. як це чуємо часом з уст. Слова заказати. що наслано на дитя лихими людьми“ (I. „займатися хлiборобством“. наприклад. замовивши собi каву. Слова замовляти.“ (Ю. спалахувати“: „I в той час скирти i клуня зайнялися“ (Т. — заказати й замо- вити — не випадало б помилятись людям. — З живих уст. якi можуть замiняти дiєслово займатися: жити з чо- гось або чимось („I дiд. наприклад: „Солодка прохолода принаджувала гостей. Нечуй-Левицький). працювати. замовити (замовляти) Хоч на цих двох словах. — слiд: „брат зараз працює“. робити щось („Наталцi треба не письменного. i батько його жили з кравецтва“.. робити щось. взятi з народних джерел. Заказати (заказувати). а то й читаємо в сучаснiй лiтературi. i вони. А коли йдеться про страву чи якийсь продукт широкого вжитку. „займатися столяруванням“. Основне значення дiєслова займатися — „починати горiти. заказувати означають „наказувати щось комусь“ ( „Ой заказано i загадано всiм козаченькам у вiйсько йти“. трудитися чи- мось. мостились бiля вiкна або сiдали на верандi“ (М. Коцюбинський). вельми поширюючи значеннєвий масштаб цього слова й витискаючи ним здавна вiдомi українськi вислови. тодi треба ставити слова замовити.§17. вживаючи стосовно навчання: „Революцiєю я тодi не займався.замовили собi пива й ракiв“. замiсть пасiчникувати. Займатися. замовити трапляються ще в народних повiр’ях як засiб знiмати бiль або лiкувати хвороби: „Та не замовляйте зуби — не болять“ (М. що мають рiзне значення. цiлком можуть замiнити отi штучнi конструкцiї з дiєсловом займатися на зразок „займатися кравецтвом“. замiсть столярувати. „Замовив оце шевцевi пошити новi чоботи“ (з живих уст). заходжуватися коло чогось.. — I. що вiн умiє замовляти.. „Стара ненька говорила.

тодi треба ставити дiєслово покидати: „Постiй. i. Кримського). „Стара циганка взяла Остапа пiд свою опiку. нашвидку переробивши його на український кшталт: „Мати вже два тижнi хворiє. або хворого. що лишаються пiсля когось. смотреть. в українськiй мовi дехто зрiдка вдається до росiйського ухаживать. Однак росiйське дiєслово ухаживать може бути вiдповiдником до кожного з наведених українських дiєслiв. крiм мене. що замiсть слова пам ’ять у першiй фразi краще було б поставити слова згадки. упадати (бiля когось). Якщо. Не кажучи про те.§19. Залицятися. Залишати й покидати Часто думають. — або „Чоловiка стрiнула. А коли йдеться про догляд дитини. зате не кожне з них вiдповiдає росiйському ухаживать. лишили по собi добру пам’ять“. iнодi на шкоду стилю викладу. — то нiяк не можна сказати: „Хворий був у тяжкому станi. доглядати (когось). що то за дiвчина була. та. люди- ни. як ластiвка. А коли йдеться про почуття або речi. сестро. Тим-то в першiй помилковiй фразi треба було написати: „Радянськi кора- блi. нездужала.. примiром. козаче. — тiльки подумай!“ (народна пiсня). упадати належать до семантичної групи. мовляв. Коли мо- виться. яке стало траплятися в нас дуже рiдко. ходити Для українських дiєслiв залицятися (до когось). й тому коло нього треба було ввесь час упадати“. урва- ти щось“. або в значеннi „бажаючи припинити. упадати. „Не хотiла б я тебе вразити. Вона ходила коло нього. цiлком природно по-українському звучать фрази: „Нi. спомини.. Забуваючи про цi слова. Коцюбин- ський). об’єднаної поняттям кохання чи симпатiї. там треба вживати дiєслiв доглядати. ба навiть спостерiгаємо. Вiзьмiмо фрази з газетного повiдомлення: „Радянськi кораблi. а тому.. §20. що опинилася в безпорадному станi. постiй. ходити: „А Оришка — стара вже. що слова залишати й покидати є абсолютнi синонiми. як дiєслово залишати. Дiєслова залицятись. ходити (коло когось) є росiйськi вiдповiдники ухаживать. 95 . — замiсть правильного „нема кому доглядати її“ або „нема кому ходити коло неї“. варила йому зiлля“ (М. — а в другiй сказати: „Вiн покинув її саму. майже витиснуло покидати. прийдеться розмову залишити“ (Леся Українка). ми вiдчуваємо якусь неприроднiсть у використаннi дiєслова залишати. нема кому за нею вхажувати“. впадала й покiрно лащилася до нього. твоя дiвчина плаче. доглядати... присматривать. — тiльки й того. Франко). бачу.. „Пiд гаєм хтось огонь покинув“ (Л. покидаючи гостиннi береги Куби.“ (I. спогади. що доглядає дитину. як ти мене покидаєш.“ (Панас Мирний)..“. до них можна вдаватись довiльно. до котрої ти тут залицявся“ (I.. ти насамперед скажи.. залишаючи гостиннi береги Куби. „Вiн залишив дiтям велику спадщину“ (Словник за редакцiєю А. Ле). Глiбов).“. тодi слушне буде дiєслово залишати: „Нiхто не залишить свого кохання“ (Марко Вовчок). — i з уст: „Вiн зали- шив її саму з малою дитиною“. що хтось надовго або й зовсiм вiд’їздить чи вiдходить вiд когось або чогось.. мiж якими нема рiзницi.

„Так вони й липнуть до того. а на лицi не змарнiла“ (М.молодики вчи- нили цей зухвалий злочин“. щоб оте справдити?“ (В. „Хто смiє тут крамолу учиняти i сварами бентежити народ?“ — I. як це бачимо хоча б у фразi. зовнiшнього гарного вигляду: „Подивися ти на мене — бач. бiльше вказує на втрату миловидностi. „Брянський допомагав Васi збутися легковажних пiдозр“ (О. накоїти „А тепер накоїв бiди. зробити. Збутися й здiйснитися. пощастило. як злочини? Невже в нашiй мовi нема iнших. як їй уразили серце“. справдитися („Той сон твiй справдиться“. обернути в дiйснiсть: „Пiонери Остерського району на Чернiгiвщинi здiйснили похiд слiдами пар- тизанських загонiв Великої Вiтчизняної вiйни“ („Лiтературна газета“). Коцюбинський). Здiйснити. Гончар). де кажемо про якусь звичайну побутову дiю. заподiяний) злочин“. 96 . взя- тiй iз газетної статтi: „Пророцтво Кобзаря збулося: творчiсть Котляревського мала дiйовий вплив на розвиток нової української лiтератури“. — М. що якусь iдею чи думку. там. Коцюбинський). отделаться: „Бiда здибає легко. клопоту. зробити („його захопило непереможне бажання зробити йому шкоду“. Дiєслово змарнiти. — а коли треба сказати. одначе мiж ними є деяка рiзниця. знiмаючи з ужитку давнi українськi слова здiйснити й справдитись. нарештi. художньої лiтератури й публiцистики. то додають — на лицi: „Невiстка скаржиться. тепер здiйснилось“. що нi. Кочерга). що мають на увазi й схудле лице. справдити. освободиться. охоплюючи своїм змi- стом i значення дiєслова схуднути. Навпаки. Наша класична лiтература й фольклор. сбыться нехтувати й навiть забувати давнi українськi слова? Певно. осуществиться. накoїти „П’янi молодики здiйснили цей зухвалий злочин“. А тим часом слово збутись вiдповiдає насамперед росiйським избави- ться. Шевченко). „йому соромно за вчинений (або зроблений. мусила признатись. i в перших фразах треба було написати: „. як я змарнiла“ (Т.) Розумiється. „Так сказати мiг би я. Чи варто заради двозначного слова збутися в значеннi росiйських осуществиться. пiдхожих слiв? Адже дiєслово здiйснити або справдити каже про те. §23. навiщо тут цi врочистi слова здiйcнити й здiйснений. справдитися Слово збутися в значеннi „здiйснитися“ дедалi бiльше з’являється на сто- рiнках газет. а тим бiльше про якесь неподобство.§21. як мухи до меду! Ледве вже ми їх збулися“ (Марко Вовчок). справдити не пiдходять i треба вдаватись до iнших: учинити („Скiльки не вiдмовлялась Палажка. вiдповiдно до росiйських сбыться. хоч у хату не входь“. користувалися словами здiйснитися („Що недавно бачив у мрiях. довгий час далеку вiд дiйсностi. — М. учинити.. — К. §22. дiєслова здiйснити. Самiйленко). та трудно її збутись“ (М. — Ганна Барвiнок. Гордiєнко.. — читаємо в газетнiй замiтцi й дивуємось. який їй бешкет учинили парубки. коли оповiдається про такi мерзеннi вчинки. Номис). — Т. але де сила. Змарнiти й схуднути Дiєслова змарнiти й схуднути на перший погляд видаються тотожними. Шевченко). „Йому соромно за здiй- снений злочин“.

зблякнути“. свiтлому примiщеннi“. „Геркулес зробив крок назад“. як: „Дитина знайшлася“. Зробити (робити) вигляд — удавати (удати). — а можна й слiд було тут висловитись: „Вiн удав. i в статтях. В одному непоганому перекладi художнього твору з англiйської мови чи- таємо: „Вiн зробив великий ковток i вiдчув. зробити ковток — ковтнути У поточному мовленнi ми часто вживаємо дiєслiв робити. Можна сказати й так: „Моя квартира мiститься на дpyгомy поверсi“.Номис). що мiж дiєсловами змарнiти й схуднути є деяка рiзниця. цебто — народилась. забуваючи. „Це прикро вразило всiх присутнiх“ або „Це справило прикре враження на всiх присутнiх“. „Острiв Цейлон знаходиться в Iндiйському океанi“. лежати „Моя квартира знаходиться на другому поверсi“. Дiєслово змарнiти може мати ще значення „зiв’янути. У другiй фразi слiд написати: „Дiти цiлий день пе- peбyвaють у теплому. де ним користуються. то худий здохне“ (приказка). Це дiєслово має в українськiй мовi далеко вужчий семанти- чний дiапазон. „Це зробило неприємне враження на всiх присутнiх“. „Доки Шура перебувала на вогневiй. як рiдина обволiкає язик i вiн приємно нiмiє“. „Геркулес ступив крок назад“. гей. свiтломy примiщеннi“. „Цейлон лежить поблизу Iндостану“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). знайтися. Тут теж замiсть дiєслова зробити й iменника треба послугу- 97 . гей. Читаємо: „Вiн зробив вигляд. Чубин- ський). „Дiти цiлий день зна- ходяться в теплому. що складну конструкцiю можна замiнити одним словом. §24. схуд i зблiд“. i навiть у пiдручниках. перебувати. гей. Коли мовиться про мiсце перебування когось чи чогось або географiчне становище. маючи на думцi особову форму дiєслова бути. а як закохання — пропала навiки“ (П. Дiєслово схуднути означає „спасти з лиця й тiла“: „Поки гладкий схудне. — або в таких фiгуральних висловах. й тiльки сьогоднi знайшлась вона на печi“ (з живих уст). зробити крок — ступити крок. свiдчить фраза такого знавця української мови. але в усiх цих фразах форми дiєслова знаходитися стоять не на своєму мiсцi. Дiєслова зна- ходитись. Iнодi можна випустити дiєслово-присудок. „Загубив учора шапку. червонiла. стосуючись не тiльки людської зовнiшностi: „А щоб наша червона китай- ка. що не розумiє“. бути. гей. як А. не змарнiла“ (iсторична пiсня). як те слiд було б зробити в першому реченнi: „Моя кварти- ра — на другому поверсi“. тодi треба шукати iнших українських слiв: „Штаб полку мiстився в школi“ (П. — читаємо в сучасних оповiданнях. — а в третiй: „Острiв Цейлон лежить в Iндiйському океанi“. а щоб наша козацькая слава. §25. коли є потреба щось шукати: „Як ножем пробито. Кримський: „Вiн страшенно змарнiв. Знахoдитися. Гончар). знайтись кажуть тодi. зробити з iмен- никами. що не розумiє“. то знайдуться лiки. щоб визначити мiсце перебування або географiчне становище. Про те. жодне погане слово не зривалося нi в кого з уст“ (О. нiж у росiйськiй дiєслово находиться. Панч).

бувати. добре ковтнула зна- харчиного зiлля од переполоху“ (П. хоч удавав весело- го“ (М. — запевняє в статтi науковець. Копиленко). спiткалося лихо“ (Т. нарештi. тодi слiд уживати iн- ших наших дiєслiв.. траплятися. Тритомний Росiйсько-український словник АН УРСР так само не дає дiєслова зустрiчатися в значеннi росiйських встречаться. попадаться. „трапляється (буває) багато добрих спортсменiв“ (або „можна натрапити на багатьох добрих спортсме- нiв“). — Марко Вов- чок). Васильченко). Шевченко). i навiть у поважнiй рецензiї бачимо: „У пiдручнику зустрiчаються подекуди невдалi приклади“. Наслiдуймо краще взiрцi нашої класики й традицiї живого народного мовлення: „Рустем був трохи блiдий.“ Принагiдно варто нагадати. мабуть. 98 . Таке надуживання без потреби дiєсловом зробити надає тексту однома- нiтностi й звужує нашi лексично-виражальнi можливостi. що нап’ється на копiйку. що росiйський вислiв одним глотком буде по-українському не одним ковтком. Коли треба шукати українського вiдповiдника до росiйського слова встре- чаться в значеннi дiєслiв попадаться. — З живих уст). Дiєслово зустрiчатися (зустрiтися) має вужче значення. зустрiлися“ (з живих уст). попадатися („Чи газета попадається. Нечуй-Левицький). на- трапити. Кулiш). „Не взивай її циганкою. перекладачевi слiд було написати: „Вiн добре ковтнув. З цього видно. Отож. нiж вiдповiдне росiйське встречаться. Тiль- ки такого значення надавала цьому слову й наша класика: „Думав. „такi рiзновиди рослин трапляються (попадаються)“. доля зустрiнеться. бувати („Бувають i в нас такi дурила. — читаємо в районнiй газетi.. „Такi види рослин зустрiчаються тiльки на пiвднi країни“. нiякої зустрiчi не- ма й не може бути: „Край поля зустрiчалися старi пнi“. де справдi йдеться про зустрiч когось iз кимось: „Павлюк зустрiвся з ним на партзборах“ (О. коли. „Серед сiльської молодi тепер багато зустрiчається добрих спортс- менiв“. Нечуй-Левицький). тим самим збi- днюючи мову викладу. „в пiдручнику трапляються (або можна натрапити на) невдалi приклади“. Тепер таких i не надибаєш. — Ганна Барвiнок). що й у наведених на початку реченнях треба було напи- сати: „траплялися (або попадалися) старi пнi“. бо будеш битий! — кричить уже Андрiй. як часом пишуть i кажуть. а вiдразу хильнув (вихилив). надибати („Чудовi були пущi. — пише письменник- початкiвець. „По десятьох роках розлуки ми. чи книжка — бiда неписьменному“. надибати Ми часто вдаємось до слова зустрiчатися. — I. Головко). „Молодих тулякiв незвичайно вразила краса Києва“ (I. його слiд ставити там. Ось вони: траплятися („Села траплялися все рiдше. натрапити („Ми смiялись iз радощiв. а нашко- дить на карбованця“. а да- лi перед ними розiслався широкий степ“. Коцюбинський). — А. наталкиваться. бо таких уже нема“. попадатися. що натрапили таких гарних людей“. §26. удаючи з себе ображеного“ (С. одним проковтом проковтнув. власне. Зустрiчатися.ватись тiльки дiєсловом ковтати: „Бiдна Леся.

якогось артиста чи худо- жнього колективу. користатися.“ (О. Олiйник). сприяти. „Не штука.. в неславi бути.. що яке то молоде й хороше. „Taнцювальний ансамбль Вiрського користується в Парижi величезним ycпiхом“. пiдмогло)“. Квiтка-Основ’яненко). Гончар). „Червоне поле в бiлих розводах очi вбирало“ (К. Користуватись успiхом i мати успiх Раз у раз у рецензiях. упадати в очi (в око).. „Якби правлiння колгоспу посприяло (або допомогло. як пользоваться дурной репутацией.§27.“ (П. „Артист користується увагою“. у наведених вище фразах треба було написати: „Завком посприяв їй“. Такому росiйському вислову. котрий користується з сього свiтла“ (Г. сто штук знати! А штука є: з одної користати“ (Ю. Ковiнька). Чи слушно вдаватися в таких випадках до дiєслова користуватися. „Коли раптом упала менi в очi невелика пожовкла i по- шарпана книжечка“ (Леся Українка). Є ще близький до попереднього вислiв убирати очi: „Кожух такий. — а вiдповiдно до росiйського идти (пойти) навстречу українською мовою треба вживати слiв сприяти (посприяти). Тут видiлений вислiв скальковано з росiйського бросаться в глаза. бувають вислови: „Виступ спiвака користувався незмiн- ним успiхом“. бо є природний український — упадати (упасти) в очi: „Во- на менi й тодi ще в око впала. „Користую милим часом“ (Леся Українка). допомагати (дoпoмогти. що очi вбирає“ (С. Кидатися в очi. Загребельний). „Прикро. посприяти. „Якби правлiння колгоспу пiшлo нам назустрiч. Федькович). хлопче. користати мають вужче поле застосування. в українськiй мовi дiєслова користуватися. ми б самi зробили спортивний майданчик“. вiдпо- вiдають українськi: недобру славу мати. — читаємо в протоколi обстеження одної школи. „Щоразу впадали йому в око поодинокi берiзки. допомогти. справдi вказуючи на одержання якоїсь користi чи прибутку: „I благо тому чоловiковi. пiд- могти За аналогiєю до росiйського вислову в переносному значеннi идти нав- стречу в наших перiодичних i неперiодичних виданнях трапляються такi вислови: „Завком пiшов їй назустрiч: улаштував дiтей у заводських яслах. росiйському пользо- ваться славой (успехом) — український мати славу (успiх). Цей вислiв виступає тiльки в позитивному планi. як у росiйськiй мовi до вiдповiдного дiєслова пользоваться: „Пьеса пользуется большим успехом у зрителей“? Нi. тимчасом як перший — упадати в очi — може мати позитивне й нeґaтивнe забарвлення: „упадає в очi низька успiшнiсть“. та нещасливе“ (Ганна Барвiнок).. але поки що доводилося користатися допомогою товаришiв“ (М. пiдмогти). В українськiй мовi вислiв iти назустрiч буває тiльки в прямому значеннi: „Жодна пiдвода не йшла назустрiч. §28. Iти назустрiч. на схiд“ (О. а їй самiй дав путiвку на курорт“. Руданський). „В око ще одна купецько-чиновнича прикмета впадала. Гордiєнко). де пишеться про успiх. 99 . Але в цьому не було нiякої потреби. Отож. §29. убирати очi „Кидається в очi низька успiшнiсть учнiв з алгебри й геометрiї та англiй- ської мови“.

тому що. так само як i танцювальний ансамбль Вiрського. — Українсько-росiйський словник АН УРСР. непо- трiбне. що спiвак зi свого виступу мав ту чи iншу користь. очевидно. Такою є й доля цьо- го штучного. як ось. що рухаються“. податися („Те- офiл мовчки встає i пoдається геть“. щоб не виникала потреба створювати неологiзм. Як бачимо. Крокувати. прямувати („Товари- ство на Сiч прямувало“. Шевченко. що так причарувало письменникiв i журналiстiв. скочив на землю i швидко закрокував сюди“). Шевченко). Словник Б. — I.. за ними простує Гринько“. та народ не сприйняв його. а бригадир закрокував до своєї бригади“. перлами. примiром. — Панас Мирний). чи не природнiше звучали б наведенi вище фрази. крокує по сторiнках журналiв весна („Цього року по ланах крокує ран- ня весна“). Крокують по сторiнках художнiх творiв люди („Через годину Пархоменко крокував з своєю командою по вулицях мiста“). квiтами закосичена“. як фольклор. „Танцювальний ансамбль Вiрського має величезний успiх“ (або „визначається великим успiхом“ ). Треба пам’ятати. „Забрехали на подвiр’ї собаки. щоб десь на Українi казали: „Голова колгоспу крокує до прав- лiння. непотрiбного крокувати: хоч воно й увiйшло разом зi словом позаяк до наших академiчних словникiв. чи вiтер тра- вицю торкає. легко обходячись давнiми словами: простувати („Явдоха i Галя ведуть пiд руки Пе- тра. наддавати ходу або ходи. простувати. як- би замiсть цього крокувати. подаватися. то треба було висловитись так: „Виступ спiвака мав незмiнний успiх“. закрокувати („Спинив бричку. „Цього року по ланах ступає (iде) рання весна“. — а кажуть i. „Артист привертає увагу“. який лежить в основi дiєслова кроку- вати. вiдкидає. Цих дiєслiв не знала українська класична лiтература. почувши ходу людини“. далi казатимуть: „Голова колгоспу йде до правлiння. Щоголiв.. як у росiйськiй мовi шаг. в українськiй мовi є досить слiв. означає українською мовою „вiдстань мiж ногами. — Олена Пчiлка). — Т. Останнiм часом у перiодичних i неперiодичних виданнях дуже пошири- лось нове дiєслово крокувати. На позначення руху є iншi українськi сло- ва: хiд. — Леся Українка). — Прислiв’я. а бригадир подався (пiшов) до своєї бригади“. „Впоперек дороги тихою ходою повз мене йшов старий дiдок“. хода („Шкода ходу до поганого роду“. §30. через те що. бо щось так i не чути. раз про це тут i мови нема. а не „рух“. „Києвом простує Першотравень“? Мiрилом потрiбностi й життєвостi неологiзму є народ i його мова: потрi- бне й доречне народ швидко сприймає й засвоює з книжок i преси. що iменник крок. маршувати (Українсько-росiйський словник АН УРСР. ступа („На тому березi почулася 100 . — Т. ступати („Не знаю. Нечуй-Левицький). Вiд цього слова молодi письменники творять похiднi дiєсло- ва: прикрокувати. Тичина). Грiнченка). крокує по шпальтах газет навiть Першотравень („Києвом крокує Першотравень“). поїхав ходою“. Стельмах). чи постать кохана край мене ступає“. — П. iти („Йде весна запа- шна. зажурився. — М. слово позаяк. iти. поставити давнi слова: „Через годину Пархоменко мapшyвaв зi своєю коман- дою по мiсту“. У наведених на початку фразах дiєслово користуватися було б до речi тiльки в тому разi. „Замовк Яре- ма. — Я. що намагалося колись витиснути з ужитку давнi слова бо. коли б ми хотiли сказати. рушати („Всi рушили за ватажком Андрiєм Корчакою“.

Чорнобривець). „Курити — в туалетi“ тощо. Листати й гортати. — М. але воно має й iнше значення — „розводити вогонь (багаття. „Усi скарги. — читаємо в оголошеннi. „Дурень нiчим ся не журить. Отже. горiлку п’є та люльку курить!“ (М. й у вiйськовiй командi треба замiсть слова крок поставити хiд: ходом руш. Але через те. як це й зробили згодом чи не самi творцi цiєї команди. Номис). Коцюбинський. Отже. хоча давно вiдомо. перегортати. Рибак). траплятися. ми висловили“. пожежу)“. А взагалi краще — не курити (палити). що нищить щось вогнем“. що малися в нас. що сторiнки книжок i журналiв не листають. анiж палити: „Та й викрешем вогню. де мовиться про тютюновi вироби. „знищувати вогнем“: „Вони довели людям. „Проти вiтру повiльною ступою iшли конi“. звуть курець. Проте в народному мовленнi бiльше чуємо слово курити. i в усiх цих фразах дiєслово мати- ся виступає недоречно. бути. „Перегорни ще сторiнку i там побачиш“ (iз живих уст). паралельнi. мати „У нашому магазинi мається великий вибiр зимового одягу“. та й зaкурим люльку. Дiєслово палити в значеннi „курити тютюн“ зайшло до української мови з польської. — чуємо з уст промовця. — вiд чого виник iменник палiй — „людина. Отже. Хибно створеною була й вiйськова команда кроком руш вiдповiдно до росiйської шагом марш. його треба замiнити iншими словами. Українським вiдповiдником до росiйських слiв шаг. треба не допускати штучних висловiв типу „iшов тихим кроком“. Чому? Адже 101 . Тичина).кiнська ступа“. перегортають. а засмiчує. другий i третiй кут“ (М. „прискорив кроки“ тощо. — а й у класичнiй часом виявляємо такий самий вислiв. а про брак доброго знання української мови. поступь є хiд: „Екзекутор перейшов скорим ходом по хатi i стукнув палицею в один. Того. що слово палити має два значення. §31. вислови курити тютюн i палити тютюн — тотожнi. але з ними йде рi- шуча боротьба“. „Тут палити заборонено“. Таке. що не треба палити та й руйнувати народне добро“ (М. не збагачує її на ще одне слово. §32. краще уникати непотрiбного паралелiзму й там. — С. перегортують: „Вiн жадiбно почав гортати в букiнiста сторiнки книги“ (П. Коцюбинський). бо його скальковано з росiйського дiєслова листать i свiдчить воно не про творчi пошуки автора. Курити чи палити цигарки й люльки? Як правильнiше сказати по-українському: курити чи палити цигарки й люльки? Адже чуємо з уст i читаємо: „Я бiльше не палю — кинув“. Матися. Черемшина). вживати тiльки слова курити й курець: „Я — бiльше не курець: мiсяць тому кинув курити“. не журися!“ (народна пiсня). отже. — читаємо в районнiй газетi. §33. Не тiльки в сучаснiй нашiй лiтературi можна прочитати: „Гетьман дивився у вогонь i спокiйно палив люльку“ (Н. слово листати аж нiяк не можна вважати за неологiзм. „Такi явища маються ще в нашому побутi. нiби нове. — читаємо в одному сучасному вiршi. хто курить тютюн. а не палiй. перегортувати „Листає протяг потемнiлi книги“. а гортають.

Франко). бути повинним. Хоч дiєслово матися є в сучаснiй українськiй мовi. „Ось слухайте. — а iнколи й дiєслово мати: „Усi скарги. ми висловили“. Головко). бiльш пiдхожi для того чи iншого випадку — дiєслова. наприклад: „Я мушу сьогоднi прийти до вас поговорити про всяку всячину“. скидатися. наприклад: „Поборовся б i я. бiло- бровий. як живеш?“ (I. як не мається. та йо- го вживають рiдше. Haгaдyвaти. з невеликим. пане свату! Ой як ся маєш. Грiнченко). а яка тут крайня потреба. имеются случаи тощо. може. коли хо- чуть говорити про всяку всячину! Iнша рiч. годиться. варто. мати щось зробити. нiж у росiйськiй дiловiй мовi иметься. — або: „Усi скарги. „Скоро вже й весiлля малось бути“ (Б. поважне. та пiшли дощi“. — коли тут краще було б сказати: „Я маю сьогоднi прийти до вас. жити: „Стара тим часом розпитувала про нього. §35. („Не забудь. §34. Дiєсловом матися послугуємось у таких висловах: матись на обачностi (бачностi). треба) знати правила. Котляревський).“ Чому саме так? А тому. якби малось сили“ (Т. ба навiть у художнiх творах дiєсло- во мусити витискує останнiм часом iншi. це дiєслово буває синонiмом до слiв почуватися. Шевченко). на зразок висловiв иметься в продаже. Воле. Кажуть. яких i треба вживати: „Усiм робiтникам нале- жить (годиться. ми висловили“. Мусити. У деяких текстах може прислужитись дiєслово траплятися: „Такi явища трапляються ще в нашому побутi“. Коцюбинський). поширюючи його значеннєвi функцiї: „Низенький. — тодi треба сказати: „Я мушу до вас прийти в однiй невiдкладнiй справi“. слiд. — бо тут теж iдеться не про крайнiй ступiнь потреби. нале- жить. Номис). — М. матись на увазi. Гре- бiнка). Так само не на своєму мiсцi стоїть форма дiєслова мусити в реченнi: „Усi робiтники мусять знати правила технiки безпеки“. так що б то було!“ (М. — також до слiв передбачатися. Iлько Голубчик нагадував тепер 102 . обличчям. Нечуй-Левицький). слiд. а лише про обов’язок чи бажанiсть чогось. i майся на бачностi“. треба та iншi або сполука бути повинним. щоб не замочити капцiв“. годиться. що я тобi сказав.. бути подiбним Великого навантаження часом надають молодi письменники й журналiсти дiєслову нагадувати. щось маю вам сказать“ (Є. . „Якби так малось. — I. що в нас були. варто. У таких випадках треба вдава- тись до дiєслова бути: „У нашому магазинi (чи крамницi) є великий вибiр зимового одягу“.це дiєслово є в українськiй мовi. Крiм того. бути схожим. як кулачок. „Здоров. що дiєслово мусити вка- зує на крайнiй ступiнь потреби („Татари мусили вiдступити назад. матись на думцi („Малось на думцi вже закiнчити косовицю. У таких випадках бiльше пiдходять слова належить. як вiн собi мається“ (Марко Вовчок) . — З живих уст). намiрятися: „По обiдi малося плоскiнь брати“ (А.. коли йдеться про щось серйозне. тодi треба кори- стуватись висловом iз дiєсловом мати: „Пiдвода мала приїхати до Кам’яного вночi“ (I. треба У повсякденному усному мовленнi.. що ми мали.“ Якщо такої категоричностi потреби чи обов’язку нема.

тодi слiд послугуватись дiєсловом нервуватися: „Руднєв щогодини запитував Ковпака про хiд роботи i. як це зроблено в наведених сучасних фразах: „Смертi сподiваюсь. Нервувати людину може хтось iнший. Але це дiєслово в українськiй мовi не повязують iз речами нерухомими. що мати велiли“ (Словник Б. що зветься „Свiтлий шлях“. §36. якi не можуть щось нести. З уваги до наших мовних традицiй авторам наведених на початку фраз треба було написати: „Iлько Голубчик був тепер подiбний до настовбурченого горобця“. „Ця вулиця має назву Першого травня“ (з живих уст). „А дитяточко. тодi українськi класики й народне мовлення шукали iнших слiв: „На вершинi й ворона скидається на орла“ (приказка). а не „створювати в уявi образ“. Коли треба висловитися. „Вона була схожа на Нимидору“ (I. одержуючи невтiшнi вiдповiдi. а трохи на батька“ (Панас Мирний). Носити iм’я. що людина перебуває в збудженому. „Ой. Шевченко).настовбурченого горобця“. Коли говориться про найме- нування вулицi чи якогось закладу. вживають його також у переносному значеннi. Наша класика й народне мовлення вживали дiєслова нагадувати тiльки в розумiннi „вiдтворювати в пам’ятi“.„Скеля скидається на давню. Грiнченка). подiбна (чи схожа) на дзвiнкий дитячий лемент“ (або: „Подiбно до дзвiнкого дитячого лементу. уживають слова нерву- вати в невластивому йому значеннi: „Вiн цiлий день нервує й нiяк не може заспокоїтися“. вона одна працює на чотирьох станках“ (Г. як я нагадаю Катерину“ (Т. §37. нервовому станi. вiдповiдно до росiйського слова вздымать: „Кашель носив йо- го груди“ (I. як дума. Грiнченка). а не вона саму себе: „Особливо це чомусь нервувало. тодi вживають дiєслова зватись або мати назву. Нервувати й нервуватися Дуже часто. Бойко). як дума. Франко). непокоїло Никанора“ (I. „Нагадаєш же менi. нiвроку йому. „Видзвонювала по ка- мiнню вода. — чуємо часто в промовах i читаємо в газетних статтях. гарнень- ке. Якщо треба було ви- словитися. Шевченко). Нечуй-Левицький).„Видзвонювала по камiнню вода. „На нашому заводi. мати назву „Ця вулиця носить iм’я Кобзаря“. ве- жу“. мов дитина. „В цей час скеля нагадує давню. кажуть i про коней: „Мене конi не раз носили“ (Словник Б. нервувався“ (П. зватися. дiю: „Таки явивсь! Де тебе носило так довго?“ (Леся Українка). 103 . Ле). де мовиться про рух. вежу“. „Театр заслужено носить славне iм’я корифея української сцени“. щоб я не забула. видзвонювала по камiнню вода“). а ридаю. Дiєслово носити має в українськiй мовi точно визначений змiст: „Нена- годоване i босе сорочку до зносу носить“ (Т. в образних висловах. як же ви подiбнi до мого покiйного брата!“ (з живих уст). що зовнiшнiй вигляд чогось створює в уявi певний образ. на неї трохи скинулося. Воронько). нагадуючи дзвiнкий дитячий лемент“. надто в деяких пiвденних говорах. — або в розумiннi „пiдiймати“.

Узуття — чоботи. вiн сiв пiд грушею“ (I. кожух тощо („Степан сiдлає коня. Шевченко. не маючи нiякої рiзницi мiж собою. — Панас Мирний). Одягати можна одежу: со- рочку. §40. Котляревський). недоречне тут у такiй формi. свого товариша. яка прозвучала в голосi бригадира“ (С. як то здається тим. хто каже: „Одягни шапку“. Зрiдка можна натрапити на дiєслово облюбувати в українськiй класичнiй лiтературi. „Вiн швиденько одягнув пальто. — Т. Питається. Хижняк). обезсилити. узувати й обувати Дiєслова одягати й надiвати — не зовсiм тотожнi. §39. „А я тобi заспiваю другої. обезкровити.§38. Кулiш). дев’ять чоловiк роззброїла“ (I. що в українських дiалектах є близь- ке до дiєслова облюбувати — облюбuти. де її обеззброїли й iнтернували“. такi паралельнi слова стоять на завадi вточненню вислову. коли цеї не вподобав“ (П. й одразу впадає в очi слово питається. взув калошi“ (А. спитати б „Збудували вони такий великий будинок. пальто. та ще й зброя яка!“ (А. „Одягли в нову одежину. Чи є потреба в такому паралелiзмi. „Надiвши синi окуляри. „Дiд одяг окуляри“. — обувають: „червонi чоботи обула“ (I. як панночку“. що сподобалось“: „Я собi облюбив тебе ще змолоду“ (Народнi пiснi зi збiрки Я. спiдницю. 104 . Ле). — а шапку й окуляри надiвають: „Що це за дiвчина? Де вона взялася в нашому селi? — думав молодий Джеря.є в українськiй мовi дiєслово озброювати. Головацького). тим бiльше. а не „вибрати те. а питається — для кого. кало- шi тощо — взувають: „Снiг рипiв пiд Раїсиними ногами (калошi вона забула взути)“ (М. черевики. що має значення „полюбити“. Журахович)? Iз префiксом о. що за значенням нiчим не вiдрiзняється вiд дiє- слова роззброїти? Хiба погано передає той самий змiст це дiєслово. хто в нiм жити буде?“ — читаємо в газетi. Шиян). знекровити.— обездо- лити. надiваючи шапку i переки- даючи свитку через плече“ (I. щоб звiдти все було ви- дно“(А. постає (виникає) питання. oбeзчестити — поряд iз природними знедо- лити. Шиян). Чубинський). збeзчecтити — змодельовано дiєслово обеззброїти: „Решта банди перейшла кордон. Нечуй-Левицький). Одягати й надiвати. нi. бо. чи збагачує це нашу мову? Певно. роззброїти. Коцюбинський). у фразах:„Мiлiцiя нагнала басмачiв у Кзил-Су. Облюбувати й уподобати До паралельних дiєслiв з однаковим значенням належать дiєслова облю- бувати й уподобати: „Вiн облюбував уже собi мiсце. §41. Нечуй-Левицький). не один полк могли озброїти. й жупан одягає“. „Його роззброїла та непохитна впевненiсть. нiби автор статтi буквалiстично переклав ро- сiйську фразу „а спрашивается — для кого“. що має проти- лежне значення: „Могутнi були новгородськi бояри та купцi. пiшов до вдовицi“ (П. примiром. Але яка потреба в цьому паралельному словi. „Не вподобав козак дiвки. озброїти За аналогiєю до книжного творення дiєслiв iз префiксом обез. Обеззброїти. зате в сучаснiй воно явно переважає над дiєсловом уподобати й навiть витискує його.

. Янов- ський).. повстати означають „пiднiматися (пiднятися).. та й нiкому жати.. „Якби тiльки пощастило Артемовi з хлопцями!“ — А. §43. запiдозрювати означають українською мовою „при- пускати вчинення злочину чи якоїсь недоброї дiї“: „Пiдозрiваю. що виникає питання вiдповiдно до росiйського безособового спрашивается. — Т. гадки не мати. — З живих уст). спокiйнiш дивiться.. повстання“. „дiяти (подiяти) вороже до когось“: „I соромно менi вам зiзнаватися. поталанити Дiєслово повезти має свої синонiми пощастити („Може. Повстати (повставати) й постати (поставати) Дехто не розрiзняє схожих слiв повстати й постати. Шевченко). i Прокiп повiз продавати пшени- цю“. подякували хазя- їновi“ (Панас Мирний). Тут нема кого чи чого запiдозрювати в чомусь. Довженко). Коцюбинський. поорано. як йому повезло: купив один квиток i виграв „Ниву“. У сучаснiй уснiй i писемнiй мовi цим дiєсловам надають невластивого значення: „Вiн не запiдозрював того. утво- ритися (утворюватися)“: „Силами ентузiастiв-запорiжбудiвцiв постала з руїн 105 . Коцюбинський). що повстав я проти шлюбу“ (Ю. вставати (встати) вiдразу кiльком людям“: „Повставали з-за столу. Чому б не залишити йому тiльки це значення. „учиняти (учинити) заколот. Слова постати. що вона вже все знає“. запiдозрювати.“ На жаль. Останнiм часом воно витискує цi синонiми: „Дивись. — радiє старий“. щоб не запi- дозрили“ (Марко Вовчок). у газетнiй фразi треба було написати: „. де мовиться. а тому треба вдаватись до iнших українських висловiв: гадки не мати („Не журиться Катерина i гадки не має“. як йому пощастило (поталанило): купив один квиток i виграв „Ниву“? §44. Головко). пощастити. що виникає iнодi пiсля читання деяких романiв та повiстей. на думку не спадати Дiєслова пiдозрiвати. Франко).. §42.“ (О. поталанити („Еге-ге! по- таланило менi. а в iнших випадках послугуватись дiєсловами пощастити. на думку не спадати ( „Менi й на думку не спадало. „пробуджуватися (пробудитися) до активних дiй“. Дiєслово питатися в українськiй мовi стоїть завжди в особовiй формi: „Посiяно. питається син матусi: — Що будем дiяти?“ (народна пiсня). ця помилка дуже часто трапляється в наших журналiстiв. „Пам’ятайте ж. — М. а спитати б: чи їстиме вiн iз того хлiб?“ (iз живих уст). що вiн — пiдкуплений“ (I. Повезти. поталанити: „Ди- вись.. У тих випадках. Пiдозрiвати.“ — М. Отож. спитати б: „Вiн усе мудрує над книжками. Коцюбинський). через те каже: „Отодi передо мною повстала проблема — як менi жити в такому становищi далi?“ Слова повставати. — М. треба писати постає (виникає) питання: „Пiсля огляду виставки мимоволi постає те ж прикре питання. Основне значення дiєслова повезти — „почати перемiщати що-небудь транс- портним засобом“ („Порадились разом. на той рiк по- щастить менi зiбрати бiльше матерiалу. поставати означають „виникнути (виникати)..а спитати б — для кого. що його „Свiтлана“(моточовен) вже розвила найвищу швидкiсть“.

Дiєслово розповсюджувати (розповсюджуватися) означає „розподiляти (розподiлятися) по багатьох мiсцях чи скрiзь.. вiн почав смiятися“. в масi чи просторi“: „Хто вiдкриває прийдешнiсть нашому почуттю. Гончар). де слiд: „Iз нового року в нас на тридцять примiрникiв бiльше поширили журнал „Жовтень“. „Вона й вигляду не подала. „Почувши це. „Вона й навзнаки нe дала. як на фронтi“ (О. навзнаки не давати (Словник за редакцiєю А. Проте є давнi українськi вислови з цим значенням: давати взнаки (Словник Б. Кримського). ту пiсню безумну. нiде доцiльна думка. З цього видно. я покорити її не здолаю. „А Настя вже шiстнадцятий ро- чок починає“ (Марко Вовчок). „Досвiд передовикiв став швидко поширюватись“. §46. що з туги постала“ (Леся Українка). Коли в фразi нема наголошення про початок 106 . Отак росiйськi вислови показывать вид. Галя почала плакати“. Показувати (подавати) вигляд — давати взнаки. §47. Грiнченка). он начал смеяться“. нe показывать вида перекла- дають: „Вiн показув вигляд. аналогiчне значення має й зворотна форма цього дiєслова — поширюватися: „Мабуть. нiж вiдповiднi слова в росiйськiй мовi начать (начинать). В українськiй класичнiй лiтературi й фольклорi дiєсло- во почати виступає тодi коли мовиться про початок якоїсь дiї: „Коли почав орать. свiжа iнiцi- атива не поширюється з такою блискавичною швидкiстю. „Ми розповсюдили в нашому селi багато примiрникiв Шевченкового „Кобзаря“ (з живих уст). а окремими предметами з маси“: „Зараз будемо вивчати.“ §45. як бур’яни розпо- всюджують своє насiння“ (О. так у сопiлку не грать“ (М. Поширювати й розповсюджувати Дiєслова поширювати й розповсюджувати часто плутають i ставлять їх не там. Номис). Почати (починати) й стати (ставати) Часто на письмi й в усному мовленнi надуживають дiєсловом почати (по- чинати): „Одержавши цю звiстку. „Услышав это. наче все розумiє“.. нав- знаки не давати Через незнання української фразеологiї дехто механiчно переносить в українську мову росiйськi вислови. що в першiй помилковiй фразi треба було сказати: „Отодi передо мною постала проблема. але не суцiльною масою. Отже. Донченко). наче все розумiє“. „Нi. Галя начала плакать“. той поширює межi вiчностi нашiй душi“ (Леся Українка). в перших двох фразах треба було написати: „на тридцять при- мiрникiв бiльше розповсюдили журнал“. де цiлком природно звучать фрази: „Получив зто известие. — хоч це дiєслово має далеко вужчу сферу вживання. треба казати: „Вiн дає взнаки.„Теплоелектроцентраль“ (Остап Вишня). що образилася“. що образилась“. Дiєслово поширювати означає „збiльшувати в обсязi. Отже. надаючи їм нiбито української зовнiшно- стi. „Досвiд передовикiв став швидко розповсюджуватися по всiй областi“ .

“. нащо нас мати при- вела? Чи для добра? Чи то для зла?“ (Т . треба — схвалити пропозицiю. „уважати за когось“ („То ви мене приймаєте за вiтрогонку?“ — I. коли дiєслово привести виступає замiсть при- звести: „Ця задавнена хвороба привела до ускладнень i трагiчного кiнця“. §50. тодi послугуються дiєсловом призвести: „Рана загоювалась. а й старi люди села“. привести в рух. Нечуй-Левицький). Узагалi. нема часу балакати.. А коли мовиться про щось таке. — М. „забирати“ („Лаврiн пpийняв драбину“. Грiнченка). „бра- ти“ („Ну. „зачислювати до установи. — Панас Мир- ний). приймати пропо- зицiю — ухвалювати пропозицiю Недобре надруковано в однiй районнiй газетi: „У збиральнiй кампанiї прийняли участь не тiльки школярi. „Ой став козак цар-зiлля копати стала над ним зозуля кувати“ (народна пiсня). Дiєслово привести ставимо в його безпосередньому значеннi: „I справдi: чому вона не йде? Ходiмо силою її приведемо“ (Панас Мирний). й. перебирати“ („Месники дужi приймуть мою зброю“. — чи в таких висловах. Шиян). 107 . Присвоїти й надати У друкованих виданнях. замiсть вислову прийняти постанову краще користуватись тiльки дiєсловом ухвалити або постановити: „Учора на зборах ухвалили кол- госпники вiдправити в Ленiнград вагон кавунiв та динь“ (О. при- гощати“ („Прийняв його Бородай на зиму за харч та одежу“. Нагнибiда). що Зiнька брала участь у виставi“ (А. якщо пропозицiя стала резолюцiєю зборiв.Шевченко). Негаразд буде по-українському сказати прийняти пропозицiю. Привести й призвести Дiєслова привести й призвести — дуже подiбнi одне до одного. — Леся Українка).. мабуть. — приймай грошi“. — Словник Б. закладу. як привести до пам’ятi. як i в iнших аналогiчних випадках: „Чув Прохор. тодi наша класика й фольклор уживали дiєслова стати: „Стала вона до дiброви учащати“ (Марко Вовчок). а мовиться про якусь дiю взагалi чи про перехiд вiд одної дiї до дру- гої. у наведенiй вище фразi треба було поставити дiєслово призвести: „задавнена хвороба призвела до ускладнень. а звiдси й у живому мовленнi трапляється дiє- слово присвоїти в невластивому йому значеннi: „Артистовi присвоїли звання заслуженого артиста республiки“. що спричинилось до певних неґaтивних наслiдкiв. — або в пере- носному значеннi — „породити“: „Один у другого питаєм. Отож. Тут треба було написати взяли участь. Нечуй- Левицький).дiї. Донченко). якщо присутнi на зборах поставились до запропонова- ного прихильно. — I. Скляренко). §48. §49. Приймати участь — брати участь. „Ждала. „давати комусь притулок. де воно має значення „одержувати. але виснаження i застуда призвели до захворювання на туберкульоз“ (С. органiзацiї“ („Приймали там мене в селi до комсомольських лав“. ждала козаченька та й плака- ти стала“ (народна пiсня). Дiєслово приймати буде слушне там. й ухвалити пропозицiю. привести до рiвноваги тощо. тому трапляються помилки.

уважати Ще й досi трапляються такi вислови: „Я рахую. числила морщинки. §51. нiж iз паном рахуватися“ (прислiв’я). „З тим треба числитися“. продолжает свои исследования в українськiй мовi є свої звороти з прислiвником далi й тим або iншим дiє- словом: „Вiн i далi користується моєю допомогою“. „Бабуня шептала молитву. писати: продовження буде. Рахувати. числити- ся та iменник рахунок — це тiльки математичнi поняття: „А було колись так. До росiй- ських висловiв продолжает noльзоваться.. Вiдповiдно до цього треба ставити похiдний вiд дiєслова надати дiєпри- кметник наданий. „Наша робота успiшно йде далi“. Дiєслово присвоїти буде на своєму мiсцi в такiй фразi: „Авантюрник самочинно присвоїв собi звання заслуженого арти- ста. Коцюбинський). числити. що повкладалися над її очима“ (М. Коцюбинський). товариства або визнати за свого“ („Ото ви присвоїли собi цигана. Продовжувати. вiдповiд- ним є значення й у дiєслова продовжитися (продовжуватися): „Наша знов оновиться країна. Дiєслово продовжити (продовжувати) означає українською мовою „зро- бити (робити) довшим. „Незважаючи на великi досягнення. але його вчасно викрито й належно покарано“. числитися. продовжуватися. У деяких пiвденно-захiдних говорах дiєсловам числити. „Неспокiй однак триває дов- го“ (Леся Українка). числити. проте спортом не особливо захоплю- вався. вiн ще навiть за нiмцiв присвоїв собi Ротову ниву пiд лiсом“. тривалiшим“: „Нехай бог вiку продовжить“ (Ганна Барвiнок). далi тривати Не тiльки в сучасних публiцистичних творах. продовжуватися: „Вiн продовжує кори- стуватися моєю допомогою. а не присвоєний. Яновський). як завжди писалось: далi буде. Грiнченка). „Ранiше хоча хлопець i числився членом товариства „Спартак“. Коцюбинський). що так робити не можна“. як рахувати час“ (М.“ (О. Тичина). рахуватися. Коли мовиться про те. що люди не знали. — П. Дiєслово присвоїти має в українськiй мовi два значення: „привласнити“ („Такий захланний. — слiд. якщо їх мають друкувати в кiлькох номерах перiодичного видання. Усi цi вислови — неправильнi. точитися. „Легше з ведмедем борюкатися. „Життя точилось своєю чергою“ (М. а я. наш народ продовжиться в роду“ (П. а вiн у вашому селi i краде конi“. Гончар). бо дiєслова рахувати. Негаразд наприкiнцi частини оповiдання чи статтi. ордени чи якiсь права. „вiн невтомно провадить далi свої дослiдження“ (або „невтомно дослiджує й далi“). пiдробивши документи. хоч мiг би вже й обiйтися без неї“. — Словник Б. вiн невтомно продовжує свої дослiдження“. що комусь дано звання. — а в однiй районнiй газетi було надруковано на- вiть таке: „Доярка Петрушак стоїть у колгоспi на доброму рахунку“. 108 . Для росiйського продолжаться український вiдповiдник — тривати (вiдбу- ватися. слiд послугуватись дiєсловом надати (надавати).„Продовжимо й тепер наше змагання“ (Ю.. „Пошесть грипу продовжується“. §52. який забарвлює фразу небажаним не- ґaтивним вiдтiнком: „Наданим високим званням треба пишатись i не згань- бити його недобрими вчинками“. приклякнувши i спираючись лiктями на її колiнах. а навiть у белетристицi ча- сто виступають слова продовжувати. рахуватися. „Наша робота успiшно продовжується“. йти) з прислiвником далi або й без нього: „Пошесть грипу триває далi“. Козланюк) i „прийняти до громади.

покладатися“: „Я заду- мав видавати мiсячник лiтературний. балабонити. розмiститися. Це все вiн розмiстив на своїх колiнах“. — О. неначе пан. Франко). а не будiвель. людського колективу. де розташував- ся штаб полку“ (О. Нема нiякої потреби. роз- мiстити („Вiн розстебнув портфель i вийняв кiлька записних книжок. бло- кнотiв i довгих аркушiв паперу. чи можу на тебе числити в тiм дiлi?“ (I. Собко).. що я вам не давала руки“ (Леся Українка). розмiститися („Комсомольський клуб розмiстився в колишньому будинку пана пристава“. Iз цього випливає. числити є ще в нашiй мовi синонiм лiчити („Де гро- шi лiчать. коли є природнi. „Тяжко з батьком не числитись.. — Казка). Яка потреба в цьому важкому старослов’янiзмi. i просторiкать заходився“ (Л. що Марина почне говорити перша. отабо- ритися“. Шиян). §54. — Я. не теревенити. „Пишається. теревенити. отаборитись. стати. — добродушно просторiкував Шан- дор“ (О. — А. не любити“ (Н. патякати. де на- певно кажуть: „Тут треба не просторiкувати (або не патякати. нiби українськi слова розташуватися. хто вважає. а — дiло робити“. — М. не талалаїти) про несприятливi умови.. талалaїти Дуже часто натрапляємо в газетних статтях на дiєслово розглагольству- вати: „Тут треба не розглагольствувати про несприятливi умови. зрозумiлi українськi слова просторiкувати. — Ганна Барвiнок) i лi- чильник („У напруженiй тишi чiтко цокотiли лiчильники кенотронного апа- рата“. тим бiльше. до того ж воно стосується тiльки людей. Досвiтнiй). Я знаю твоє гарне перо. Номис). стояти. „Мiсто Одеса розташоване на березi Чорного моря“. Дiєслово розташуватись означає „тимчасово розмiститися. що в перших фразах треба було написати так: „Я вважаю“. нема їм лiчби“. В iнших випадках треба вдаватись до дiєслiв розмiщати.числитися надається значення „уважати. просторiкати. „Що менi вiтер. а дiвчина все мовчала“ (В. расположен- ный. Баш) i прикметник лiчильний (лiчильна машина. мiст тощо: „Бiля села була невеличка станцiйка. §53. там не пхайся“. Глiбов). що менi хвиля“. Iваненко). розташований цiлком вiдповiдають росiйським расположиться. не балабонити. сподiватися. До дiєслiв рахувати. Кобринська). „Уважайте. а й дiло робити“. розмiщатися. „Що ти розташувався тут. стояти („Село Келеберда стоїть на лiво- 109 . — Українсько- росiйський словник АН УРСР). отаборитися („От цар i отаборився над морем“. „Про доярку Петрушак iде в колгоспi добра слава“ (або „Доярка Петрушак має в колгоспi добру славу“). Номис). Кочерга). старослов’янiзми вiддаляють мову газети вiд живого мовлення народу. „Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час“ (I.. не до речi вжитi. „На це треба вважати“... Розташуватися. i кажуть: „Наш завод розташований неподалеку вiд залiзницi“. Розглагольствувати й просторiкувати. як на базарi?“ (з живих уст). тяжко й матiр. вiд якого походять iменники лiчба („Он бачиш поза зорями ще зорi. лeжaти Помилково думають тi. Гончар). що такi. — але сучасна українська лiтератур- на мова цього не допускає: „Вона сподiвалася. просторiкати: „Годi просторiку- вати“ (М.

— З газет). „Свiй своєму лиха не мислить: як побачить на сухому. Цих слiв i слiд додержуватись. зiйтись „Моя точка зору не спiвпадає з думкою моїх колег“. муки“ є такi слова в українськiй мовi: страждати (постраждати) („Мiй дорогий. страждання.. як тяжко менi. А тим часом це дiєслово означає лиш „виявити терпiння протягом певного часу“: „Поживемо ще. то те трудить“ (Панас Мир- ний). українська класика й народне мовлення за- свiдчують у дiєсловi тиснути iнше значення: „А сам же тисну нiж у жменi. §57. не знав. частiше жалiвся: то те болить. Натомiсть у нашiй мовi є слова. за- знавати (зазнати) Дiєслову терпiти (потерпiти) надають iнодi бiльшого функцiонального значення. Номис. що дiєслова спiвпадати нема в українськiй мовi. душити. нашi внуки зазнають муки“. мулити. Але i. — Леся Українка). що вигад зiйдеться з правдою“. Коцюбинський). — читаємо в одному суча- сному художньому творi. що погляди багатьох вчених рiзних країн на найважливiшi проблеми. Як вiдповiдники до росiйського дiєслова потерпеть у значеннi „зазнати болю. — М. Кримського). горбатiв.му березi Днiпра“. Котляревський).“. мамо. „Комiр душить (давить) шию“ (Словник за редакцiєю А. — Ю. „Мiсто Одеса лежить (чи розкинулось) на березi. що слова проповiдi i вчинки батющинi не зовсiм сходяться якось“. ще тро- хи“ (Панас Мирний). потерпимо ще за грiхи нашi на сiм свiтi“ (Г. страждати (постраждати). давити „Тиснуть гостроносi чоботи останньої моди“. Номис). що ти за мене постраждав“. §56. Цих дiєслiв i тре- ба додержуватись залежно вiд тексту: „Україна дуже постраждала пiд час нiмецько-фашистської навали“. Спiвпадати й збiгатися. — Леся Українка). нiж те випливає з мовної традицiї: „Україна дуже потерпiла пiд час нiмецько-фашистської навали“. Номис). у перших двох фразах треба було написати: „Завод стоїть не- далеко вiд залiзницi“. Звичайно. тодi наша класика й народне мовлення вживають дiєслова мулити (iнодi муляти). — вiн мовив навмання. зiйтися („От бачиш. „Троянцi сильно наступали i ти- снули своїх врагiв“ (I. коли б ти знав. „Старий дедалi все старiв. Квiтка-Основ’яненко). лежати („Перед ним лежав на десятки кiлометрiв рiвний степ“. де науковий працiвник забув або не знав.. — М. одяг тощо. 110 . а тут iще я роблю їй боляче“. трудити. Шиян). замiсть того щоб творити без усякої по- треби новi недоладнi слова на кшталт „спiвпадати“. Терпiти (потерпiти). душити. Тиснути. „Багато горя зазнала моя Саша. що хвилюють зараз людство. що цiлком вiдповiдають значенням цього росiйського слова: збiгатися („Найближчий розгляд показує. се випадок нещасливий. — читаємо в однiй дисертацiї. муляти. §55. Панч). — А. це — калька з росiйського совпадать. — аж пальцi заклякли“ (М. цiлком збiгаються“. трудити. сходитись („Дивувались трохи. Яновський). давити: „I червонi чоботи мулять“ (М. сходитись. Коли дошкуляє взу- ття. „Потерпiть. то в болото тисне“ (М. „Щось муляє пiд колiном“(Ганна Барвiнок). зазнавати (зазнати) („Нашi дiди зазнали бiди. — П. Коцюбинський).

зчинилась. — О.. надто коли воно буває пов’язане в реченнi з iменником справа: „Коли влаштую всi справи. звiсно. Трапитися. заладнати („Це треба заладнати. а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось: „Чудно. яку ми називаємо уявою. — М. Рильського). скоїтися. Коцюбинський). всi гострi хвилини в моїй уявi зв’язано з нiччю й дощем“ 111 . скоїлась. У нашiй класичнiй лiтературi й живому народному мовленнi дiєслова траплятися. то краще користуватись дiєсловами: залагодити („Менi байдуже. — Приповiдка). що з нею й сталося“. „А що являє собою (або становить) це явище?“. Тичина). по- лагодити Таку саму тенденцiю поширюватись i поглинати iншi слова виявляє дiє- слово влаштувати. де во- ни мають виразнiший щодо часу характер. — Панас Мирний. що тут учинилося?“ — Панас Мирний). Донченко). — М. поладнати („Ну. трапитися стоять звичайно тодi. всього тра- пляється: i кукiль. являти. учинитися У сучаснiй художнiй лiтературi. Дiєслово влашту- вати вiдповiдає росiйському устроить: „Стефан Потоцький часто влаштову- вав урочистi бенкети й полювання“ (З. — треба шукати iнших пiдхожих слiв: статися („Жiнка занедужала. зчинитися („Тут гримнув залп. уява. а я дивитися!“ — Переклад М. бути. що Олександра прибiгла до нас. Котляревський). „Заремба влаштував її з допо- могою Ковiньки в конторi депо“ (О. переходячи за свої значен- нєвi межi й поглинаючи iншi дiєслова. замiсть правильного: „А що це за явище?“. §60. Не знаємо. — П. мов буря всiх крилом своїм торкнула“. будь ласка. А коли йдеться про справи. „Трапляється. зчинилося таке. коли хочуть висловити дiю. бо доки ви будете дурницi витiвати. §59. як на довгiй нивi. „Не так сталось. i пшениця“ (прислiв’я). уявлення „А що уявляє собою це явище — випадок чи закономiрнiсть?“ — iнодi ка- жуть помилково.“ §58. а надто якесь лихо вiдбулись не так давно. „На вiку. — хоч тут куди бiльше пiдходять: сталась. тодi й прийду додому“.Отож. полагодити („Справу свою завтра полагодите. де якась подiя. як вiн за- лагодить справу“. Улаштувати. Коцюбинський). учинилась бiда. Кажуть i пишуть. коли щось вiдбувалося чи вiдбулось у дуже вiддаленому часi: „Наталцi траплялись женихи“ (I. статися. а тепер їдьте зi мною на весiлля“. у фразi з сучасного художнього твору треба було написати: „Мулять (муляють) гостроносi чоботи. то ми з Вами якось поладна- ємо. часом тихенько заплаче“ (Т. Маковей). коли я буду в Чернiговi“. Шевченко). Коцюбинський). поладнати. не- означену в часi. наприклад: „Учора з моїм братом трапилася бiда — попав на вулицi пiд автомашину“. як гадалось“. скоїтися („Що там скоїлося вчора межи вами. а звiдси в публiцистицi й дiловiй мовi дiєслово трапитись має тенденцiю поширюватися. учинитися („Скажiть менi. Уявляти собi щось може тiльки людина внаслiдок дiяльностi її мозку. заладнати.. зчинитися. Там. Уявляти. Тулуб). щодо грошових справ. мов несамови- та?“ — М. залагодити.

мовиться ось про що“. „Димарi в моїй уявi встають. сподiваючись на те. наче мова мовилася про когось iншого. „Не мав Бородавка жодного уявлення про тактику i стратегiю“ (З. Тому й кажемо: „Наша уява не може ще охопити сьогоднi всiєї величi майбутнiх мiжпланетних польотiв“. Коцюбинський). Шевченко). А от мiж дiєсловами чекати. в сподiваннi: „Вiн простояв перед дверима в чеканнi двi години“. як привиди ласкавi. Тулуб). дожидати. Сосюра). що вiн таки повернеться“. ждати є абсолютнi синонiми. дожидати. мiж ними нема нiякої значеннєвої рiзницi.(Ю. а в тiм. — I. §62. як у чеканнi. Яновський). що вiн таки повернеться“. користуючись дiєприслiвником: „Вiн простояв перед дверима. чи додому вернеться“. коли є свої. мовитись. що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України. Номис). — З жи- вих уст). ждати й дiєсловом сподiватися є деяка семантична рiзниця. Нема потреби запозичати з iнших мов слова. Надарма не в мiру ретельнi працiвни- ки редакцiй часом виправляють дiєслово дожидати на чекати: в цьому нема нiякої потреби. дочку вечерять дожидала“ (Т. але в лiтературнiй мовi їх однаково широко вживають: „Оле- ксандра давно вже зварила вечерю i чекала чоловiка“ (М. бачите. „А мати спати не лягала. бо уява в нього була. — М.“ (В. може. вчувається ще й надiя на прихiд. а не про нього“. як нема“. iтися (iдеться). що в хатi пiч. у тiм сила За польською мовою. Сказати „Дiд не мав уяви“ не можна. а навiть про звичайний лiтак“. — то враз вiдчуємо певну вiдмiннiсть у змiстi. надто в пiвденно-захiдних говорах Укра- їни.. рiч у тiм. Ходить. §61. а о (про) мус“. iдеться („Тут iдеться. що прихiд гостей. у тiм сила („Не в тiм сила. мова мовиться. крiм дожидання. що не везе“. Якщо в першiй мовиться лише про дожидання. „Я залишилася в сподi- ваннi. ждати. що ти прийдеш“. -З живих уст). то бiда. Чекати. У фразi „Я не сподiвалась нiкого до себе в гостi“ (Леся Українка) мовиться про те. 112 . чекаючи двi години“. Такi фрази краще й природнiше побудувати. а в фразi „Я не чекала нiкого до себе в гостi“ вiдчувається. мовитись („Тут. українськi: мова мовиться („Ба- тько промовив тi слова так спокiйно. що кобила сива. то в другiй. але: „Мiй дiд не мав нiякого уявлення не то що про космiчний корабель. рiч у тiм („Не в тiм рiч. й був сподiваний. подекуди. тiльки й того. кажуть: „Тут ходить не о (про) волю. „Не на тебе ждать я буду“ (Леся Українка). яку надає українська мова дiєслову й дiєпри- слiвниковi над вiддiєслiвним iменником. — Приказка). тiльки вона не створила уявлення про лiтак. слiд уника- ти таких висловiв iз вiддiєслiвними iменниками. Нечуй-Левицький). про що мовилось вище.. Якщо вiзьмемо двi фрази: „Я че- кала на тебе“ i „Я сподiвалася. сподiватися Дiєслова чекати й дожидати. але до цього не готувались. що не покладалось надiї на прихiд гостей. а Друге й третє — здебiльшого в говорах Лiвобережжя. „Я залишилася. Пам’ятаючи про перевагу.

що причаївся в узголов ’ї на другому покосi. ще не затужавiлого зерна. зворотам потемнiлi трави. минувши потeмнiлi вiтряки. притаившийся в изголовье. починались би активними дiєприкметниками: зашедшие в туман. велетенськi шоломи копиць. стряхива- ющие со своих крылышекeк воду. i дитячий схлип рiчечки. українськi дiєприкметники з суфiксом -л. павинi вiчка. де пахощi сiна злегка притрушує туман i дух молодого. сяють найкращi зорi мого дитинства.. та й не журяться. ставшая в чьем-то окне. Стельмаха: „I тепер. Можна напевно сказати. — а крiм того. я входжу в синє край- небо. останнiй срiбний дзвiн коси i перший скрип деркача. Активнi дiєприкметники. У цьому довгому уривку ми бачимо низку пiдрядних речень: що зайшли в туман. що зайшли в туман. пoтем- нiлi в жалобi трави. що стала в чиємусь вiкнi. потемнiлi вiтряки вiдповiдали б пoтемневшие травы.було б замiнено росiй- ськими активними з дiєприкметниками з суфiксом -вш-. що завтра стануть сiном. не затужавiлого. i соняшник вогника пiд косарським таганком. Навiть далекий вогник на хуторi бiля мiстка теж здається менi зорею. а звороту не затужавiлого зерна — не затвердевшего зерна.. беру з нього свою зiрку та й навпростець полями поспiшаю в село. А в цей час невидимий сон. дiєприкметники з суфiксом -л-: потемнiлi. замiсть описових конструкцiй що зайшли. I здається менi. що стала в чиємусь вiкнi. що всi цi пiдряднi речення. а цвiтуть собi. щоб радiснiше жилося добрим людям. I над усiм цим свiтом. я згадую далеке вечiрнє стависько. що струшують. торкається повiк i наближає до мене зiрки“. i пофоркування невидимих коней. який вигляд мав би цей уривок у перекладi росiйською мовою. Уявiмо собi. що струшують зi своїх крилець воду. тонкий посвист дрiбних чирят. Чом так вiдрiзняються граматичнi форми українського ориґiналу й ро- сiйського перекладу? Тому що форм активних дiєприкметникiв iз суфiксами 113 . що струшують зi своїх крилець воду. в яку на все лiто повходили м’ята. проживши пiввiку. вiддiєслiвнi прикме- тники й пасивнi дiєприкметники Вiзьмiмо такий уривок iз художнього твору одного з вiдомих стилiстiв сучасної української прози М.Роздiл 5 ДIЄПРИКМЕТНИКИ 1. що. що причаївся в узголов’ї на другому покосi. пoтемневшие мельницы.

Хiба цi словa не є активнi дiєприкменики? Нi. Розгляньмо ще такий приклад: „Питущого й близько не пiдпускай до комори чи каси. не пiдкочуйтесь до мене з чаркою“. Так сказати по-українському можна. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. штучно. Так сказати по-українському не можна. простоту й утруднюють ви- мовляння незграбнi спроби живосилом застосувати в українському реченнi невластиву форму активного дiєприкметника! Ось невдала фраза з одного сучасного оповiдання: „Нам важко бачити тебе прикутим i страждаючим“. як ти страждаєш прикутий“. — I. що передає постiйну вла- стивiсть п’яницi. що лежала на пiдлозi“. -ящ. -ющ-. -яч-. затужавiлi. стрункiсть. а роботяще!“ — Т. А спробуймо лиш надати цьому слову функцiю активного дiєприкметника й подивiмося. -ющ-. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. горде комсомольське плем’я. Тут виникає слушне питання: чи ця особливiсть української мови — уни- кати вживання форм активних дiєприкметникiв — не обмежує наших можли- востей вислову? Чи описовi конструкцiї. що втратили дiєслiвнi ознаки (час i вид) i означають уже не дiю. що втратив ознаки дiєсло- ва й має постiйну властивiсть — лежати. Це можна зробити двома способами — або користу- ючись описовою формою пiдрядного речення: „Людина. а треба: „Павло пiдняв монету. до яких мусимо вдаватися замiсть активних дiєприкметникiв iз зазначеними вище суфiксами. це вiддi- єслiвнi прикметники. невмиру- щий („Слався.немає в українськiй мовi. Можна за попереднiм прикладом поставити замiсть страждаючий дiєслово: „Нам важко бачити. питуща некип’ячену во- ду. бо проп’є все“. п’ючи некип’ячену воду. що вийде: „Людина. -ом.-ущ-. нi стрункостi. неприродно. — В. невмируща молодiсть моя“.(невгасима любов). Кучер). роботящий („А трудяще. через що фраза звучить важко. в другiй фразi слово лежачу виконує функцiю невластивого українськiй мовi активного дiєприкметника. може заслабнути на шлунково-кишковi захворювання“. — або вдаючись до дiєприслiвника: „Людина. Номис). як дiєприкметники. Немає в українськiй мовi й форм пасивного дiєприкметника тeпepiшньо- го часу на зразок росiйських читаемый. але зрiдка трапляються вiддiєслiвнi прикметники з суфiксами -им. щоб у нiй не було активного дiє- прикметника питущий. вiдчує. У першiй фразi слово лежачий є вiддiєслiвний прикметник. трудящий. що також утратили ознаки дiї й набули постiйної якостi. Але ми знаємо багато слiв iз суфiксами -ущ-. питущий („Я — не питущий. що походять вiд дiєслiв: лежачий („Лежачого не б’ють“.(невiдомий чоловiк). це нiскiльки не порушило нi мелодiйностi ритму. получаемый. бо тут слово питущий — вiддiєслiвний прикметник. Шевченко) тощо. а чепурне. порiвняймо двi фрази: „Пiд лежачий камiнь вода не тече“ й „Павло пiдняв лежачу на пiдлозi монету“. Кожний. й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дiєприкметникiв iз суфiксом -л. а сталу властивiсть когось чи чогось. її конче треба перебудувати так. Нехода). — М.i -вш. I навпаки — як псують милозвучнiсть. -ач-. Щоб легше було зрозумiти сказане. Стельмаха. можна скористуватись i вiддiєслiвним прикметником: „Нам важко бачити тебе прикутим i стражден- 114 . хто хоч трохи знає українську мову. не обтяжують фрази. простоти викладу авторової думки. отже. що п’є некип’ячену воду. делаемый.— потемнiлi. не позначаються кепсько на стилi викладу? Як бачимо з наведеного на початку статтi уривка з твору М. що така фраза звучить по-українському дико.

не мiняючи змiсту фрази. а тому треба добрати способу. щоб.ним“. — вiн стояв пiд стiною. що (ко- трi. в українськiй мовi дуже поширеними є пасивнi дiєприкметники на -ний. можна. Пасивнi дiєприкметники Як уже зазначалося. Як зазначалось вище. Ми знаємо з попереднього. Але пасивний дiєприкметник нерiдко буває й частиною складеного присудка: „За вiйну вiн був чотири рази поранений“ (I. українська мова знає описову форму: получаемый результат — наслiдок. що його намагались висловити автори оголошення незграбним утвором бажаючий: „В козацькому 115 . повиннi записатися в мiсцевкомi“. сравниваемая величина — величина. що його (або — який) одержуємо.. правильно й точно передати те. щоб уникнути в наведенiй фразi штучного дiє- прикметника бажаючi. Тим. пiдшукавши вiдповiдний прикметник. що її (або — яку) порiвнюють.“.“ Як бачимо. що виступали (або — брали участь у виступах).у росiйськiй мовi. Як це зробити? Можна. є багато рiзних способiв. Iнколи можна замiнити активний дiєприкметник дiєприслiвником вiд то- го ж дiєслова або iменником iншого кореня: замiсть неправильно складеної фрази „Пiд час обговорення доповiдi всi виступаючi товаришi зазначали ва- жливiсть поставленого питання“ можна сказати: „Пiд час обговорення допо- вiдi всi товаришi.: одержуваний наслiдок.. Українська лiтературна мова однаковою мiрою засвiдчує обидвi цi форми. висловитись iнакше. в кутку“ (Б. виступаючи. Замiсть описової конструкцiї можна iнодi поставити пасив- ний дiєприкметник недоконаного виду. пасивнi дiєприкметники виконують у реченнi зде- бiльшого функцiю означення: „В накинутiй на плечi сiрячинi. зазначали важливiсть поставленого питання“ або „Пiд час обговорення доповiдi всi промовцi зазначали. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДIЄПРИКМЕ- ТНИКIВ §1. Часто буває можливо замiнити активний дiєприкметник пасивним дi- єприкметником вiд того ж дiєслова. Замiсть пасивних дiєприкметникiв iз суфiксом -ем. кому по- треба протокольної точностi.. 3. зазначали. можна скористуватись описовою конструкцiєю: „Усi товаришi.. як ми бачили вже. не порушуючи милозвучно- стi української мови. — порожнi ру- кави обвисли перебитими крилами. Вiд деяких дiєслiв уживаються паралельнi форми: одягнений — одягнутий. що в росiйськiй мовi передається активними дiєприкметниками. Волошин). -тий. що форма активного дiєприкметника не належить до рис української мови. Узяти хоч би при- кметник охочий — вiн цiлком вiдповiдає тому поняттю. 2. замкнений — замкнутий. -юва. порiвнювана величина. якi) бажають узяти участь в екскурсiї“. затягнений — затя- гнутий. Бажаючий — що (котрий. вдатись до описової конструкцiї: „Усi. Хар- чук). який) бажає — охочий Часто можна натрапити на таке оголошення: „Бажаючi взяти участь в екскурсiї. якщо вiн утворюється з суфiксом -ува-.

коли виконує в фразi функцiю iменника.. що (котрi. у якому нюанс дiї треба збе- регти.. §2. тимчасовий перепочинок.. цебто втратило характер дiї. що вiдпочивають“. отож фразу слiд перекласти або пiдрядним реченням: „Робiтники. Слово вiдпочивальник увiйшло до наших Українсько-росiйського й Росiйсько- українського словникiв АН УРСР. змiстовних лекцiй самодiяльних концертiв“.органiзовано розваги вiдпочивальникiв“. i лишається тiльки дивуватися. якi) вiдпочивали пiд час обiдньої перерви. що (котрий. коли наявнiсть дiї тре- ба зберегти. зокрема в Криму i Карпатах. вiдпочивальник. а нашi газетярi й досi не можуть знайти путнього вiдповiдника до росiйського слова отдыхающий i пишуть: „У цьому будинку дуже кепсько органiзованi розваги вiдпочиваючих: не буває екскур- сiй. Воно буває доречним тiльки тодi. Вiдпочиваючий. — або дiєприслiвником: „Вiдпочиваючи пiд час обiдньої перерви. нiж коли побудувати її з пiдрядним реченням: „. а лише про короткий. Проте словом вiдпочивальник не можна безоглядно послугуватись. наприклад. §3. Вiд цього фраза набуває бiльшої стрункостi. але можна обiйтись i без неї. як то буває пiд час вiдпустки в будинках вiдпочинку. вiдпочиваючи На Українi. Вiдстаючий — що (котрий. Можна виправити на описову форму: „У нашому колективi не повинно бути тих. який) вiдстає — вiдсталий „У нашому колективi не повинно бути вiдстаючих!“ — читаємо в районнiй газетi й бачимо потребу виправити неприродне для української мови сло- во вiдстаючих.. Але можуть бути випадки. 116 . щороку вiдпочиває багато трудя- щих у рiзних будинках вiдпочинку.“.розваги тих. не виїжджали з табору охочi молодцi помiрятися з паном козацькою силою“ (Я. Цим при- кметником можна передати думку й у згаданому оголошеннi: „Охочим узяти участь в екскурсiї слiд записатися в мiсцевкомi“. чому воно не витиснуло остаточно на сторiнках наших перiодичних i неперiодичних видань словесного покруча вiдпочиваючий. який) вiдпочиває.таборi по-старому не чути було нi спiвiв..“. бо йдеться не про тривалий вiдпочинок. що (котрi. нi крикiв. взявши прикметник вiдсталий: „У нашому колективi не повинно бути вiдсталих“. робiтники.. Качура).. якi) вiдстають“. як перекласти українською мовою таке росiйське речення: „Отдыхающие во время обеденного перерыва рабочие слушали ин- тересную лекцию“? Тут слово вiдпочивальник не пiдiйде. Для цього треба вжити вiд дiєслова вiдпочивати iменника вiдпочивальник: „.. що виконує тут функцiю iменника. У цiй фразi також можна легко обминути невластивий українськiй мовi активний дiєприкметник вiдпочиваючих.

де ав- тор допустився подвiйної помилки.§4. неодмiнна супутниця всiх подорожую- чих“. звабливий. знадний. нiби українське. в основному — паную- чими вiтрами“ („Колгоспне село“).. захопли- вий. тямкий „Тут треба знаючої людини“ — прочитали ми в одному оповiданнi. Пануючий чи панiвний? До наших нових словникiв поряд iз природним. (розумiється тямить). який) знається. А тим ча- сом цю фразу вiн мiг би написати й правильно. що (котрi. неодмiнна супутниця всiх. неодмiнна супутниця всiх пoдорожнiх“. привабливий.“. як важко вимовити по-українському це. §6. 117 . Знаючий — що (котрий. — або скористувавшись прикметником подорожнiй: „Була сiточка. знадливий. Захоплюючий — що (котрий. що (яка. який) подорожує — по- дорожнiй „В руках у нього була „авоська“. знадний. тямить)“. звабливий. не замислюючись над тим.. §5. який) захоплює. — або скористуватись одним iз прикметни- кiв -захопливий. обумовлена дiєю рiзних сил. — написав один автор повiстi для школярiв. привабливий. при- надний Газетну фразу „Особливо захоплюючi i привабливi подорожi повз Днi- провi кручi“ можна виправити кiлькома способами: поставити замiсть дiє- прикметника захоплюючi дiєслово: „Особливо захоплюють i приваблюють подорожi повз Днiпровi кручi“. §7. її створено вiд дiєслова знати. тямущий (тямучий). Подорожуючий — що (котрий. тямовитий. незугарно переклавши росiйську фразу: „3десь нужен знающий человек“. панiвна висота. слово пануючий суперечить духу нашої мови. тому слiд. „Панiвним класом у Київськiй Русi були феодали: князi i бояри“ („Iсторiя української лiтератури“). Цю фразу можна було б замiнити описовою формою: „Тут треба людини. милозвучним словом па- нiвний проник дiєприкметник пануючий: „У Чорному морi спостерiгається складна система течiй. тямовитої. панiвнi вiтри тощо. а по-друге. Передусiм упадає в очi невластива україн- ськiй мовi форма активного дiєприкметника — знаюча. цебто — „тями- ти на чомусь“. принадний: „Особливо знадними й привабливими є подорожi. котра) знається (розумiється. звернувшись до описової форми: „У руках у нього була сiточка. й так висловитися: „Тут треба тя- мущої (тямyчoї. а можна. знaдливий. завжди додержуватись тiльки словa панiвний: панiвна думка. якi) подорожують“. хоча треба виходити вiд дiєслова знатися. Мiж цими двома словами нема нiякої значеннєвої рiзницi. скористувавшись близькими за значенням прикметниками. тямкої) людини“. слово. виходячи з мовних традицiй.

Початкуючий — початкiвець „На вечорi виступили з читанням своїх творiв початкуючi письменни- ки“. отож у другому реченнi треба на- писати: „Велика увага придiляється навчанню трудящої (трудової) молодi“. автор якої не знає. Iнодi помилково замiсть слова працiвник ужива- ють iменник робiтник: „Серед робiтникiв цього науково-дослiдного iнститу- ту є кiлька кандидатiв i докторiв наук“.. для лiтератури. — надруковано в газетнiй замiтцi. iн. Отож.. Слово трудящий можна ставити й у значеннi iменника: „Лiто — найкраща пора для вiдпочинку трудящих“. веселi i радi вiльних полiв трударi“.. що цей дiєприкметник можна. що (котрий. Слово робiтник позначає трудiвника тiльки фiзичної працi. Воронько). нi в третьому значеннях воно не дається до використання. Галан). нi в другому.. який) працював на новому верстатi. Ми бачили вже. що вiдповiдно до росiйського вислову начинающий писатель (художник. §9.“ — П. а працiвник — i фiзичної. трудя- ка („. Еллан)..§8. нiтрохи не порушуючи загального змiсту. не був добре обiзнаний iз його властивостями“. — П. можна висловити цю фразу й описовою конструкцiєю: „Робiтник.. Є ще iменник спiвробiтник. Ле). — Ю. Але нi в першому. тpyдiвник. початкiвець-художник. композитор то- що) в сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi вживається слово початкiвець: початкiвець-письменник. — О. Смолич). напевне спросоння обiзвався дятел. який вiдповiдає росiйському сотрудник є близьким за значен- ням до українського працiвник — „трудiвник розумової працi“. трудовик. прикметника („Велика увага пpидiляється навчанню пра- цюючої молодi“) та iменника („Лiто — найкраща пора для вiдпочинку пра- цюючих“). Працюючий — що (котрий. у по- милковiй фразi слiд було сказати: „Серед працiвникiв (або — спiвробiтникiв ) цього науково-дослiдного iнституту. Стельмах. .. „Опублiкування першої книги початкiвця — свято не тiльки для читача. початкiвець-композитор i т. — Я. пpaцiвник Слово працюючий трапляється в значеннях активного дiєприкметника („Працюючий на новому верстатi робiтник не був добре обiзнаний iз його властивостями“). Глiбов). але й для старшого письменника“. Замiсть слова працюючий у значеннi прикметника можна скористуватись вiдомим. трудар. прикметником трудящий (або трудовий): „Трудяща ластiвка край берега лiтала“ (Л. „Моя хвала трудiвникам незнаним. Не слiд забувати й iнших iменникiв. — В. трудар(„Ми в комсомольськiй бригадi вийшли в степ на зорi — юнi. працiвник („Працiвники заповiдника мали що показати нашiй вибагливiй екскурсiї“.“.. робiтник не був добре обiзнаний iз його властиво- стями“. 118 . Гра- бовський. невтомний трудiвник“. -М. — I. що цiлком можуть замiнити форму працюючий: трудiвник („Це. я сiв у тритонку до шофера Н. замiнити дiєприслiвником: „Пра- цюючи на новому верстатi. Iменник працiвник буває й вiдповiдником росiйського работник („Вели- чезну кiлькiсть працiвникiв преси можна було тут бачити тiльки в першi днi процесу“. який) працює — трудящий. й розумової. Довженко). для молодого автора. „Налагоджуємо культурний зв’язок свiдомостi мiльйонiв трудiв- никiв“.Це був справжнiй трудяка“.

що бачимо й у нашiй класичнiй лiтературi: „.“ Це слово виступає раз у раз у значеннi прикметника. а iнодi й художнiх творiв. як у цiй фразi: „Колись хвилюючi багатьох слова нинi втратили свою первинну силу“.. — або по- слугуючись дiєприслiвником: „Утопаючи. У цьому випадку активний дiєприкметник утопаючий звучить неприродно.. який утопає). Чому б у такому випадку не вжити українського iменника вiд дiєслова утопати — утопальник. Не тiльки з стилiстичних мiркувань. утопальник (потопальник). який утопав. §11. у чорному баговиннi“ (О. рятуватиму втопаючих“. Вiд дiєслова потопати можна також утворити iменник потопальник: „Потопальник щиро дякував за порятунок“.“.закинуте.. Утопаючий. „Хвилююча краса тут сприймається серцем будiвника“. збудний (збудливий). — замiсть „iз потопаючо- го корабля“. Мо- жна. що втопає (котрий.. бентежний („Якийсь теплий. Слiсаренко). Козаченко). „Дiвчина. глухе мiстечко лежало. — або й дiєприслiвником: „Утопаючи. зберiгаючи її змiст. Горького). — Я. — Переклад iз М. Цю фразу можна перебудувати. яке рябiє на сторiн- ках журналiв. „Третя частина книжки — це хви- лююча розповiдь про подвиг“. „Худа печаль i довга туга. — чи- таємо в одному сучасному оповiданнi. а не дiєприкметника. Хвилюючий — що (котрий.... поблизу їздитиму. газет.. збудний (збудливий) („Збу- дний запах гарячого кулешу приємно лоскотав у нiздрях“. як це вже робили. втратив характер дiї: „Художник майстерно показав у своїй картинi хвилюючий прояв материнської любовi“. Iван. У цiй фразi дiєприкметник утопаючий виконує функцiю iменника.. Усе це можна сказати й про слово-синонiм потопаючий: „Щури першi тiкають iз корабля. непогано виходить: „Утопальник хапається за соломинку“. який) хвилює. хапається. — В. що (котрий. — де треба правильно висловитись так: „Слова. що втопав (котрий. слiд звертатись до природних прикметникiв: зворушливий („В оповiданнi про яснi днi дитинства було щось зворушливе“. що. зворушли- вий. потопаючий. який) утопає (потопає). — замiсть „потопаюча дiвчина“. животрепе- тний У нашому поточному мовленнi слово хвилюючий рiдко трапляється в ролi активного дiєприкметника. який) потопає“. але це слово часто трапляється й з функцiєю дi- єприкметника: „Утопаючий Iван хапався посеред рiчки за будь-що“..)“.“. й тут скористуватись описовою конструкцiєю: „Той.. хапається. потопаючи. бо тут слово утопаючий виступає в ролi iменника. творячи вiд дiєслова вiдпочивати iменник вiдпочивальник? Далебi. Бажан). є iменник потопельник — вiдповiдник росiйського утопленник.“.§10. До речi.. хоч i створено його вiд дiєслова хвилю- вати. якi) колись хвилювали багатьох. що (котрi. Але вiзьмiмо ще таку фразу: „Утопаючий хапається за соломинку“. потопельник „Ви стрибатимете.. попливла“ (М. мов потопельник. кiлька разiв ще виринала на поверхню води“. а я. що (котрий. як потопельник.. — але це трохи змiнює змiст фрази. а й щоб не набридати читачевi або слухачевi й не пантеличити їх цим незграбним словом. жи- 119 . бен- тежний сум стискав її серце“. удавшись до описової конструкцiї з пiдрядним реченням: „Iван. звiсно. бентежний. Качура).

анi почуємо в народному мовленнi. i хiба не краще зазвучали б наведенi на початку фрази в такому виглядi: „Художник показав у своїй картинi звору- шливий прояв материнської любовi“. Хiба не досить цих зразкiв. „3ворушлива краса тут сприймається серцем будiвни- ка“? Безперечно. щоб уникати або й зовсiм вiдмовитись вiд цього штучного невдалого витвору.вотрепетний („Дуже цiкава животрепетна новина“. Кримського). якого не знайдемо нi в нашiй класицi. краще! 120 . „Третя частина книжки — це бентежна розповiдь про подвиг“. — Словник за редакцiєю А.

нiж в українськiй. Квiтка-Основ’яненко). якось у байцi I. Наша класична лiтерату- ра й живе народне мовлення. Цiкавi випадки бувають у зразках народного мовлення. рано вставши.. у цiй фразi: „Жовтiли.“. якi зникли в сучаснiй українськiй мовi.“. Дiєприcлiвники йдучи. „Коли читаєш уголос. вiдгадував- ши певно.“. Звiсно. Ще частiше користує- ться українська мова дiєприслiвниками. як у попереднiх прикладах. а з до- датком: „Прошу тебе. Чубинського). не „При читаннi вголос треба правильно наголошу- вати слова“. правильно наголошуй. приказки й приповiдки ряснiють дiєприслiвниками. має далеко бiльше вiд неї дiєприслiвникiв. коня ведущего.. не заморозь меня.. прислiв’я. Kpиловa: „Увидя то. „Не кайся. де дiєпpиcлiв- ник iнколи пов’язується не з пiдметом.. — як написав сучасний поет. будучи бiднiшою на дiєприкметниковi форми проти ро- сiйської. i подавши на стiл. цi фрази можна побудувати й так: „Пiсля тoго як закiнчиш роботу. треба прибрати. да не так меня. По-українському слiд казати не „По закiнченню роботи треба прибрати своє робоче мiсце“. але збереглися в росiйськiй. я перевiрю. пiсля. коня ведущего и оружие несущего“. де цi речення звуча- ли б у перекладi так: „Прошу тебя. а — „Закiнчивши звiт. Номис).. коня ведучи. руки. а — „Читаючи вголос.. У попередньому роздiлi про дiєприкметники ми вже бачили тi випадки. молодим оженившись“ (М.“. из похода идущего. не так же мене. слiд правильно. як мужа мого. з походу йдучи. „Благословiть же мене. как мужа моего. в брак вступающего“. „I зва- ривши обiд.Роздiл 6 ДIЄПРИСЛIВНИКИ Українська мова. Маруся заливалася слiзоньками. на мысли волку спало“. казки.. замiняючи ними вiддiєслiвнi iмен- ники з прийменниками пo. Такi явища iнколи трапляються й у росiйськiй мовi. нi розваги?“ (Марко Вовчок). коли замiсть невластивого українськiй мовi активного дiєприкметника сто- їть дiєприслiвник. Квiтка-Основ’яненко). „Коли закiнчу звiт. у шлюб уступаючи“ (Г. — але рiдше. примiром. не мавши нi дiла.. а — „Закiнчивши ро- боту.“. я перевiрю. ведучи. при. не „Пiсля зaкiнчення звiту я перевiрю його ще раз“. треба при- брати“. склавши. „Доброго здо- ров’я пивши!“ (з живих уст). не зморозь мене. уступаю- чи походять вiд давньословянських активних дiєприкметникiв. що востаннє бачить свого Василечка“ (Г. коня ведучи й зброю несучи“ ( „Материалы и исследования“ П. „Благословите же меня.. 121 .. Наведемо кiлька прикладiв: „Чого сидiти ота- кеньки. ниви“ — замiсть: „Жовтiли спiючi ниви“. несучи. пiснi. спiючи.

але так висловитись тут не можна. отож.. Отож нема потреби цуратися цього давнього способу висловлювання заради запозичених канцелярських штампiв на зра- зок при виконаннi. дарма що „Не дивлячись на дощi. що дiєприслiвник не дивлячись узагалi не може бути в українськiй мовi. 1. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ДIЄПРИСЛIВ- НИКIВ §1. незважаючи на веселий вечiр. якi зводять нанiвець природну красу нашої мови. ми цього лiта вчасно закiнчили жнива“. поралась проворно. жвава. Трапляються часом такi випадки. незважаючи. — бо в цьому реченнi мовиться не про перешкоду для дальшого руху людини. Сергiєвi. З цього не треба робити висновок. Так само слушним може бути й дiєприслiвник не зважаючи: „Не зважаючи на особи“ (Українсько-росiйський словник ДН УРСР). 122 . хоч i було це їй тяжко. — пише одна районна газета. люди добрали способу вчасно закiнчити жнива. ми цього лiта вчасно закiнчили жнива“. стало журно“ (В. Iнодi. коли вони йдуть. а про те. Таке широке вживання дiєприслiвникiв надає українськiй мовi легкостi вимовляння й мелодiйностi. як людина йде. сонячне безвiтря — листя трi- потiло на деревах уздовж шляху“ (Ю. а не прийменникiв незважаючи. що. замiсть прийменника незважаючи. Козаченко). — цебто працювала й не звертала уваги на свою старiсть.. хоч i йшли дощi. Захар Беркут був iще сильний i кремезний“ (I. не зважаю- чи. не дивлячись нi на кого“ (з живих уст). Смолич). не вважаючи. невважаючи. ходила вона швидко. Нечуй-Левицький). наприклад: „Вiн iшов навпростець. тут мовиться про те. бо годi не дивитись на дощi. по одержаннi тощо. коли треба саме його. Можна в таких випадках послугуватись iншим схожим при- йменником — невважаючи: „Невважаючи на глибоку старiсть. Так само може бути потрiбний i дiєприслiвник не вважаючи: „Маруся була проворна. Не дивлячись. бiльш до речi буде поставити сполучник дарма що: „Дарма що стояло тихе. Цей сполучник можна було б поставити в наведенiй на початку фразi замiсть недоречного там дiєприслiв- ника не дивлячись: „Дарма що були дощi. невважаючи. як ось у фразi: „Коли Леся вийшла. Франко). треба було замiсть дiєпри- слiвнйка не дивлячись поставити прийменник незважаючи. не вважаючи на свою старiсть“ (I.

Iз дробовими числiвниками iменники стоять у родово- му вiдмiнку однини: „Оживали образи. належнi до них iменники також стоятимуть у тiм же вiдмiнку. але чи узгоджуються так само й прикметники з iменниками при вiдповiдних числiвниках? Аналiзуючи твори наших класикiв. 2. а тiльки приблизну. цебто прикметник може стояти в називному й родовому вiдмiнках множини. Копиленко). Малишко). чотири. коли вони стоять у назив- ному вiдмiнку. У Лесi Українки читаємо: „Уже минуло з того часу аж три довгi роки“. тодi вiдповiдний iменник треба ставити перед ними в родовому вiдмiнку множини: рокiв чотири не бачив я брата. з числiвниками. повиннi були стертись за пiвтора десятка рокiв“ (О. якi. iменник стоїть у родовому вiдмiнку множини:„П’ять маленьких дiток сплять“ (переклад Лесi Україн- ки). три. здавалось. що з числiвниками два. чотири показують не точну кiлькiсть. iменники теж стоять у називному вiдмiнку множини: „Як у дiвчини тiєї славнi трудоднi. коли вони стоять у називному вiдмiнку множини. що обидва варiанти мають пpaвo на iснування. цебто коли останнє число — два. Коли числiвники два. пробуду в мiстi днiв зо два. Нечуй-Левицький).Роздiл 7 ЧИСЛIВНИКИ 1. „Оженила старших п’ятьох синiв. подїi. з останнiми числами — п’ять i далi — родовий вiдмiнок множини: двiстi сорок п’ять карбованцiв. три. ча- сто постає питання. бачимо. три. поставила кожному нову хату“ (I. як правильно сказати по-українському: два вихiднi днi чи вихiдних днi? Адже вiдомо. тодi буде називний: сто сорок два карбованцi. чотири. бачимо. так вона чотири лiта сниться все менi“ (А. Узгодження iменникiв iз числiвниками Як вiдомо. з числiвниками два. Зi складеними числiвни- ками вiдмiнок iменника залежить вiд останнього числа. три. чотири. що навiть добре володiють українською мовою. починаючи вiд п’яти. прикметник у називному вiдмiнку множини 123 . Узгодження прикметникiв з iменниками при числiвниках Для багатьох людей.

Чуємо iнколи: „Зараз годи- на ночi“. — та з iменниками. Навiть в Українсько- росiйському словнику АН УРСР натрапляємо на паралельнi вислови: „не пiзнiше трьох годин“ i „не пiзнiше третьої години“. „обоє рябоє“ (приповiдка). четверо. в одиннадцать часов. — замiсть — „Котра година?“. троє. Тобiлевича: „Два невiдомих менi товстющих пана приїхали з оцим листом. одинадцятiй означають не промiжок часу мiж двома годинами — четвертою й п’ятою. парубок рябий та я“ (Марко Вовчок). Числiвник обоє можна вживати тiльки тодi. Такий паралелiзм у справi означення часу. Якщо треба сказати не про точно означений час. а вислiв „о другiй годинi дня“ перекладається „во втором часу дня“ i „в два часа дня“. Отже. Смолич). Тут конче треба твердо стати на бiк якоїсь одної форми вислову й ставити на означення часу доби або кiлькiснi числiвни- ки („Я встав у сiм годин ранку“). коли кажуть про людей: „У салонi їх дожидало троє людей“ (Леся Українка). коли йдеться про чоловiка й жiнку: „А iдiть лишень сюди. або порядковi („Я встав о сьомiй годинi ранку“). — замiсть — „Зараз перша година ночi“ тощо. а — „Перша година ночi“ тощо. У своїй белетристицi й публiцистицi я волiю ставити в таких випадках прикметник у називному вiдмiнку множини: „Чотири вiрнi товаришi не зрадили його й тут“. До числiвникiв двоє. Коцюбинський). Збiрнi числiвники В українськiй мовi часто вживаються збiрнi числiвники обоє. На доказ цього можна навести ще одну фразу з творiв М. Наша мовна традицiя стоїть за порядковi числiвники: „О п’ятiй го- динi виїхали ми з монастиря“ (М. Виходячи з цього.використовує I. Шевченко). та йдiть обоє“ (Т. „Завтра об одинадцятiй на мене чекатиме iнженер“ (Ю. як треба точно означити час. Нечуй-Левицький: „Знайшла два невеличкi горщечки“. казати не „одна година ночi“. 3. двоє. а точно визначену годину. в одиннадцатом. кажуть. дванадцятеро тощо. i питає: „Скiль- ки зараз годин?“. з Кракова“. Кiлькiснi й порядковi числiвники часу I досi ще багато хто не знає. Коцюбинського: „Рiвно о пiв до сьомої панна Анеля пройде через столову у кухню“. — а також коли вони поєднується з особовими займенниками: „Нас було четверо: бi- лявий та чорнявий чоловiки. десятеро звертаються. 124 . а — „Котра година?“. що мають тiльки множину:„Нащо тобi аж троє ножиць?“ (iз живих уст). 4. а лиш приблизно назвати перiод мiж двома годинами. треба питати не „Скiль- ки годин?“. У цих фразах порядковi числiвни- ки п’ятiй. — недопущенна рiч. Але в Марка Вовчка знаходимо вже родовий вiдмiнок прикметника: „Два-три далеких пострiли давали вiдчувати цю тишу“. де має бути абсолютна то- чнiсть. вiдповiдно до росiйських висловiв в пятом часу. що по-росiйському буде: в пять часов. кожний може користуватись ними вiдповiдно до вподоби. цi обидвi форми є паралельнi. троє. те саме бачимо в I. як у росiйських висловах в пятом часу. десятою й одинадцятою.

„Самi дiти в хатi сидять. Номис). що залишилися в селi. витрачену на якусь роботу чи дiю. тридцять на другу або тридцять до другої. витративши на це дiло сiм годин“ (iз живих уст). самi. а навiть у художнiх творах: „Вона вийшла в одному жакетi“. одна. Коли мовиться не про означення часу доби. Не дробовi числiвники. „Ой одна ж я. Отож росiйську фразу „Я приду в пятом часу“ треба сказати по-українському: „Я прийду на п’яту годину“. то хiба наїсися?“ (казка). — з прийменниками на або до. без нiчого як щодня їсти. коли перейшло вже за половину години: за чверть сьома.Артемовський). — або значення займенника якийсь: „В однiй долинi пiд горою високий явiр зеленiв“ (Л. сама. Дробовi числiвники часу передаються вiдповiдним дробом iз прийменни- ком на до половини години: чверть на третю. одне. й а вже повертає та на третюю“ (С. однi. а цiлi. а не „Я прийду о п’ятiй годинi“. тодi слiд користуватись кiлькiсними числiвниками: „Як ось iз неба дощ полився. а про кiлькiсть часу. або пiв до сьомої як це ми вже бачили в фразi з твору М. зрiдка. а батьки кудись пiшли“ (з живих уст). самi В українськiй мовi числiвники один. одна. Шевченко). „Самi старi залишилися в селi“. або чверть до сьо- мої цебто: чверть години залишилось до сьомої або за чверть години буде сьома. сплю i другую. Коцюбинського. 125 . за двадцять друга або двадцять до другої. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЧИСЛIВНИ- КIВ §1. що означають кiлькiсть хвилин якоїсь години. однi мають або кiлькiсне значення: „З одного вола двох шкур не деруть“ (прислiв’я). тодi слiд ставити перед порядковим числiвником приймен- ник на: „Ой сплю годину. сама. саме. бо фраза з висловом в одному жакетi дає змогу припускати. Котляревський). „Зосталися самi вишкварки“ (М. треба ставити з тими ж прийменниками за попереднiми правилами: десять на другу.в одиннадцатом. а не приблизний час. 5. §2. „От ми й узялися перевiряти рахунки з десятої ранку аж до сiмнадцятої дня. в годину весь пожар залив“ (I. Дpyгий та iнший Слово другий буває українською мовою порядковим числiвником („А в другий раз пройшла не глянувши на нього“. самий. „Однi старi залишилися в ceлi“. Українська класична лiтература й народне мовлення в таких випадках користувалися здебiльшого займенниками самий. самi: „Самий борщ та борщ. Однак трапляється читати не тiльки в сучасних газетних i журнальних статтях. саме. — бо це означає вже точний. — Леся Українка) або. коли буде половина години: пiв на сьому. як билиночка в полi“ (Т. Глiбов). що жiнка носить часом i по два-три жакети. як у росiйськiй мовi: „Он выбежал в одном белье“. Отож авторам наведених вище двох фраз слiд було написати: „Вона вийшла в самому жакетi“. Гулак. Але цi числiвники не мають значення займенникiв самий. чи з прийменниками до або за. бо тут iдеться не про кiлькiсть людей. Один. подiленої на 24 години. а про їхнiй вiк.

синонiмом займенника iнший („Сам вiн не знав, не мiг сказати, а другi з
нього смiялись“, — М. Коцюбинський). У сучаснiй українськiй мовi повелося
вживати цього слова тiльки як порядкового числiвника, користуючись для
другого значення займенником iнший: „Вiйна є продовження полiтики iнши-
ми засобами“. Часом цим займенником надуживають i ставлять його там,
де без числiвника другий не обiйтись: „Вiд цього берега до iншого буде
не бiльше як двадцять метрiв; невже не перепливеш?“ Тут неодмiнно треба
поставити слово другий: „Вiд цього берега до другого...“, — бо в рiчки два
береги — один i другий. Займенник iнший iнколи надає фразi характеру вiд-
даленостi: „Де на iнших берегах i ростуть кущi, а тут, у нас, — голiсiнько“
(з живих уст).

§3. Пара й кiлька
„Позич менi на пару днiв грошi“; „Зустрiнемося через пару днiв“, — чує-
мо iнколи в розмовах, а зрiдка читаємо й на сторiнках сучасних художнiх
творiв. Так сказати по-українському не можна, а слiд: „Позич менi на кiль-
ка день (днiв) (на два-три днi, на якi два днi) грошi“; „Зустрiнемось через
кiлька день (днiв)(через два-три днi, через якi два днi)“.
Числовий iменник пара треба ставити при iменниках, що позначають
однаковi речi — пара чобiт , пара бiлизни („Йому Дiдона пiдослала... штани
i пару чобiток“. — I. Котляревський), людей, чимось мiж собою пов’язаних
(„Цвiт лине, лине i закриває закохану пару“. — Леся Українка) , худобу („Ой
на тобi пару волiв лисих“. — „Материалы и исследования“ П. Чубинського).

126

Роздiл 8

ЗАЙМЕННИКИ

1. Деякi вiдмiнковi особливостi
Особовий займенник я, стоячи в знахiдному вiдмiнку з прийменником про
може мати два значення: „Вони говорили про мене“, — цебто мовилося про
мою особу, — i „Про мене, що вони собi там говорять“, — цебто менi байдуже,
що там мовиться. „Про мене, хоч вовк траву їж!“ (приказка), — цебто менi
байдуже чи менi однаково, хоч буде вовк траву їсти.
Особовий займенник я й присвiйнi мiй, твiй, його, її, наш, ваш, їхнiй
часто стоять у знахiдному вiдмiнку з прийменником на, вiдповiдаючи росiй-
ським прислiвникам пo-моему, пo-нашему: „А на мене, — говорю, — то я б iз
малою дитиною розмовляла“ (Марко Вовчок); „Панас Кандзюба хвилювався
найбiльше. — А що? На моє вийшло“ (М. Коцюбинський); „Не вийде, Пане
ляше, на ваше“ (приказка).
Слiд запам’ятати оригiнальний український вислiв iз прийменником на та
означальним займенником самий у знахiдному вiдмiнку — на саму згадку, на
саму думку: „Сухi губи в Маланки стиснулись од болю, на саму згадку“ (М.
Коцюбинський), — замiсть якого iнодi помилково пишуть: при однiй думцi,
при однiй згадцi.
У роздiлi про iменники ми вже принагiдно бачили, що за українською
мовною традицiєю дiйова особа в реченнi, виражена iменником чи займен-
ником, звичайно стоїть у називному вiдмiнку, а не орудному, як часто буває
в росiйськiй мовi. Недобре звучить по-українському така, наприклад, фраза:
„Головну увагу мною придiлено таким явищам“, — а слiд: „Головну увагу я
придiлив таким явищам“. Так само неприродно звучить цитований уже ви-
слiв з одного сучасного оповiдання: „Щось нове, не звiдане нами“, — замiсть
якого краще сказати: „Щось нове, що не звiдали ми (чого не зазнали ми)“.
Вiзьмiмо речення з твору С. Васильченка: „Такого отруйного нуду нiколи
не зазнавав я, як тої пам’ятної травневої ночi“, — i подивiмося, що з нього
вийшло б, якби письменник поставив дiйову особу я в орудному вiдмiнку,
як те зробив автор попереднього вислову: „Такого отруйного нуду нiколи
не зазнано мною, як тої пам’ятної травневої ночi“. Речення втратило свою
природну еластичнiсть i стало незграбне...
Означальний займенник усе, поставлений у мiсцевому вiдмiнку, з при-
йменником по становить образний вислiв по всьому, рiвнозначний висловам

127

кiнець усьому, з усiм пoкiичено: „А тепер уже пo всьому. Тепер я спокiйна“
(I. Франко).

2. ЗАУВАЖЕННЯ ДО ДЕЯКИХ ЗАЙМЕННИ-
КIВ
§1. Воно — вiн, вона
Особовий займенник середнього роду воно може вiдповiдати роду того
iменника, якого вiн заступає („Послухає моря, що воно говорить“. — Т. Шев-
ченко), а в деяких випадках може й не вiдповiдати, заступаючи iменники
чоловiчого або жiночого роду: „Та де ж таки йому за писаря ставати? Воно ж
таке молоде та дурне“ (Словник Б. Грiнченка). Тут займенник воно постав-
лено замiсть iменника чоловiчого роду, щоб висловити тим певну зневагу.
„Куди їй замiж? Хто її вiзьме? Таке ж воно недорiкувате, ще й негарне до
того“ (з живих уст). У цiй фразi займенник воно виступає замiсть iменника
жiночого роду з тих же причин.
Займенник воно може заступати iменники чоловiчого й жiночого роду
також для того, щоб висловити ласкаве чи пестливе ставлення до когось:
„Гомонить вiн до мене, а я усе мовчу. Воно помiж народом пленталось, та
й бачило доволi... говорить до мене, а я усе соромлюсь“ (Ганна Барвiнок).
Уживають цього займенника й тодi, коли мовиться про невiдому, лиху особу:
„Чую — а воно вже в комору залiзло й шарудить там“ (iз живих уст).
Займенник воно може й не заступати iменникiв, виконуючи в реченнi
функцiю частки, вiдповiдно до росiйського слова это у висловах типу что это
за штука: „А що ж воно таке?“ (Леся Українка); „I що воно за серце отаке
дурне: яких подруг знайшла — Ониську та бабу Середиху“ (А. Головко).

§2. Їх i їхнiй
Займенник їх звичайно є родовим або знахiдним вiдмiнком множини вiд
займенника вони: „Товкло б їх отак головами!“ (М. Рубашов). Цей займенник
трапляється iнодi й у функцiї присвiйного займенника, тотожного до займен-
ника їхнiй: „На їх окраденiй землi“ (Т. Шевченко). Проте нинi в художнiй
лiтературi й живому народному мовленнi перевага надається присвiйному за-
йменнику їхнiй: „Батьки нiколи не знають того, що одбувається в душi їхнiх
дiтей“ (А. Кримський); Їхня кров ще гаряча на ранах, їхнi рани горять ще в
огнi“ (О. Олесь).
Щоб уникнути зайвого паралелiзму, який не поширює наших мовних
можливостей, а, навпаки, створює плутанину, краще в нашiй поточнiй уснiй i
писемнiй мовi додержуватись присвiйного займенника їхнiй: „У їхнiй сторонi
й зимою сонце“ (Леся Українка).

§3. Що, який, котрий, которий
У багатьох людей, що вивчили українську мову не в колисцi з уст мате-
рi, а з книжок, часом виникає питання, коли саме слiд ставити той чи той
займенник iз цих трьох — що, який, котрий. Дехто вважає, нiби вiдповiдно
до росiйського слова который треба скрiзь на початку пiдрядного речення

128

а котрий — людей. що чорнiї брови“ (народна пiсня). „Котра зараз година?“. мовляв.. Коцюбинський). -е) може бути синонiмом до якийсь(якась. Справдi. вживаємо що до людей i до речей: „Бiжи. ворон. наприклад: „Людину. що стояла на розi ву- лицi. „Дай менi сокиру. якою котився вiз. котра любить козака“ (народна пiсня). лежав бiлий пiсок i пересипався на вiтрi“ (М. бiжи. Iншим здається. котре) можна користуватись тiльки в запитаннях: „Яка в тебе мета?“. але його майже не чуємо в сучаснiй лiтературнiй мовi. коню. В українськiй мовi є й займенник которий — тотожний до котрий. яке) й котрий (котра.ставити тiльки займенник що.. сi двi дороги перед нами стане. Коцюбинський). нехай би зваживсь котрий!“ (М. Усi цi здогади не мають пiд собою реального ґpyнту. I точнiсiнько те са- ме можна повторити про займенник котрий: „Та нещаслива та дiвчинонька. якесь): „Поклав би на мiсцi. що в ко- морi лежить“ (iз живих уст). Те саме можна сказати й про займенник який: „Який їхав. що займенник який стосується тiльки ре- чей. 129 . Займенник котрий (-а. Котра з цих двох нам судиться дорога?“ (Леся Українка). мiг би йому три гради турецькiї дарувати“ (iсторична ду- ма). я вже десь бачив“. „Або погибель. „Край дороги. уживати однаково до людей i до речей тощо. „Которий би мiг турчин-яничар сей сон одгадати. тимчасом як займенника що можна. — а займенниками який (яка. тимчасом як у нашiй кла- сицi й фольклорi вiн траплявся часто: „Часом несподiвано до мене забiжить котора дiвчина з будинку“ (Марко Вовчок). як пса. Номис). таку й стрiв“ (М. з гори кам’яної до тiєї дiвчиноньки. або перемога.

130 .

єдино („Мене судити могли б єдино тiльки королi“. або. Де тiльки навчився? — iз заздрiстю сказав Iгор“. Баш). „Гармашi не вiдстають. суто. Розумiється. Гончар). — Я. в цих фразах далеко краще було б на- писати: „стояла нерiшуче в коридорi“. собацюга. 131 . Наприклад. Грiнченко). де вони часто поступаються перед конструкцiями з прийменниками й iменниками назразок с нетерпением. Коцюбинський).Роздiл 9 ПРИСЛIВНИКИ 1. щоб пiдкреслити сказане: „Вiн їв самий тiльки черствий хлiб“. нiж у росiй- ськiй. Прислiвник виключно штучно створене чи скальковане слово. великих ляльок“ (О. читаємо: „Нiчого ви не знаєте! — нетерпляче перебила вона“ (Леся Українка). Котляревський). задоволено промовив Чумаченко“ (О. „У вiтринах крамниць Таня заздрiсно розглядала красивих. с удовлетворением. Виключно. „Гафiйка раптом почервонiла i нерiшуче стояла“ (М. є ще винятково ( „З усiма вiн чемний i виня- тково ввiчливий“. Загальнi зауваження В українськiй мовi далеко бiльше вживаються прислiвники. природнi слова. суто („Пiднести їй на болячку ту суто золоту гiллячку“. єдино „Вiн їв виключно черствий хлiб“. Копиленко). тiльки. „заздрiсно (заздро) сказав Iгор“. Однак деякi сучаснi автори забувають про це й пишуть: „Олена Iванiвна стояла в нерiшучостi в коридорi“. хоч є ще й iншi. де було б: „Вiн їв самий черствий хлiб“ („Вiн їв тiльки черствий хлiб“). — виглянувши крiзь вирву вiкна на перехрестя. Крiм наведеного вище тiльки. — I. 2. ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ПРИСЛIВНИ- КIВ §1. яким надуживають на- шi науковцi й публiцисти. в нерешительно- сти. „Ото лається. винятково. — читаємо в медичнiй статтi. — Б. хоч важко почути щось подiбне в живому народному мовленнi й класичнiй лiтературi. бiльш пiдхожi.

§2. в длину. що не мaє рiчки“: Такi неукраїнськi вислови ми читаємо iнодi тiльки в дiлових паперах. глибиною подекуди аж до семи метрiв. Чуття мови пiдказує неприроднiсть такого сполучення. товщиною — завдовжки. „Сам той Ох на корх заввишки. як до тiї греблi. „Намисто було зав- гpyбшки як моє“ (Словник Б. Стороженко). для росiйських висловiв длиной. завдальшки. завбiльшки. нинь- ки Прислiвник зараз витискує останнiм часом прислiвники тепер. „Доки на передовiй було спокiйно. прикрашає тепер наше мiсто. „Яма завглибшки була вже двадцять i два сажнi“ (I. зaвгpyбшки. поки слiдчий не поцiкавився“. проте рибу має“ (з живих уст). сидiли в очеретах дикi качки“ (Словник Б. Зараз. як це часом. зав- вишки. завширшки. „Поки Рось зоветься Россю. Квiтка-Основ’яненко). Ле). Не слiд перемiшувати цi спарованi прислiвники й ставити доти з поки. Гончар). Плачин- да). завбiльшки. Грiнченка). поки — поти Прислiвники доки й доти. не знала їх i наша класика. Отже. на расстоянии маємо українськi вiдповiдники — завдовжки. „Я поти ждав її. коли не бiльш“ (О. „На вiдстанi пострiлу“ (Українсько- росiйський словник АН УРСР). завширшки. поки й поти чуються в фразах як спарованi. завгрубшки. в ширину. а користува- лись iншими прислiвниками: „Роги по аршину завдовжки. „Ставок. доти й Багiров поводився спокiйно“ (О. цю хвилину. величиной. теперечки. Проте мiж цими прислiвниками є деяка значеннєва рiзниця. нинi. Цих висловiв не знає українська народна мова. а навiть у статтях i в художнiй лiтературi. зараз смiх звучить“ (В. „Так завдальшки. „Наша рiчка. а часто й прийменником на та iменни- ком вiддаль (вiддалення) або вiдстань: „Тепер обличчя обох були на вiдда- леннi якихось три чвертi метра“ (I. яких i слiд додержуватися в писемнiй та уснiй мовi. глубиной. §3. хоч i неабияка там завширшки. тепера. нинi: „Де гули набої. „Камiнь такий завбiльшки. шириною. шириной. як де є хата велика“ (казка). глибиною. Грiнченка). шириною чотири й висотою три ме- три“. тепер. негайно“: „Ходiм зараз до матерi“ 132 . зaвглибшки. аж поки купиш ласощiв“ (Г. высотой. роблять: „Слава продавця росла й ширилася доти. Кулiш). Росiйський вислiв на расстоянии може передаватись українською мовою не тiльки прислiвником завдальшки. поти серце українське з панським не вживеться“ (П. доки не наївся“ (М. Довжиною. „У нас зараз весна“ (С. заввишки. Номис). Франко). завдальшки. а на сажень борода“ (Леся Українка). завглибшки. висотою. тепереньки. завтовшки. взаємозалежнi: „Доти лях мутив. Днiпро в море ллється. завтов- шки „Кiмната була довжиною вiсiм метрiв. толщиной. „Поти все вередуватиму. хтозна для чого. доки не прийшла аж увечерi“. Українська класика й народне мовлення надають прислiвнику зараз вузь- кого значення — „цiєї митi. Доки — доти. Сосюра). а доки з поти. §4. вишиною.

„Зараз я пiду“ (Леся Українка). Так яке слово правильнiше — навшпиньках чи навшпиньки? Гадаю. що оце триває. бути рiднею. „Повз материне купе кожному хотiлося пройти навшпиньки“ (О. друге слово має закiнчення -и дуже характерне для українських прислiвникiв: наввипинки. користувалися словами тепер. що друге. §5. Тичина). нинi: „Не тепер. Вiльде). так у че- твер“ (приказка). — Народна пiсня). „Герман Гольдкремер устав нинi дуже злий“ (I. Таке ж закiнчення й у слова навшпинячки. З цих прикладiв випливає.“. — Л. наввиринки. Рильського). а молодi позаду стають навшпинячки“ (переклад М. „Їх смольний дух п’янить мене i нинi“ (М. а так само й у наших словниках ба- чимо слова навшпиньках i навшпиньки. якби замiсть недоречного тут прислiвника зараз стояли iншi. Тим-то й у фразi науковця треба було написати: „рiдна сестра (родичка. Франко). Перше слово набуло закiнчення -ах за аналогiєю до росiйського вiд- повiдника на цыпочках.. рiдний брат (рiдна сестра) комусь або чомусь. „Не той тепер Миргород. Гончар). Глiбов). теперечки „Те- перечки дивись. Навшпиньках чи навшпиньки? У сучаснiй українськiй лiтературi. що й у наведених на початку фразах iз су- часної лiтератури краще було б. наввипередки. бути piднею. щоб передати це поняття. Хорол-рiчка не та“ (П. а коли мовилося про час. до чого вiн доживсь“. рi- дний брат (piднa сестра ) комусь або чомусь. що означає те саме: „Старiшi на лавках. що не звiльнилися ще вiд впливiв iдеалiстичних концепцiй“. „його жiнка — то рiдна сестра вiдьми!“ (з живих уст). Українська мова.(М. „У нас тепер весна“. навшпиньки поставали.. 133 . Рильський). саме в цьому текстi потрiбнi слова: „Де гули набої. щоб вищий мати зрiст“ (М. Є ще слово навшпинячки. У цiй фразi трапився прислiвник зрi- днi. вдається до дiєслова з iменником або з прикметником та iменником: бути (доводитися) родичем. Коцюбинський). а тепереньки — неволя“. Зрiднi — бути (доводитися) родичем. „щоб краще бачити. якого нема в українськiй мовi й який є невдалою калькою з росiйського сродни. нинi смiх звучить“. §6. й на те. У фольклорi трапляються ще й такi прислiвники: тепереньки („Ой колись була розкiш-воля. яка властива людям. яке має всi права на iснування. навзаво- ди. — чи самим iмен- ником: „Вони йому — родичi: дiдового сусiда молотники“ (жартiвлива припо- вiдка). Рильський). навперемiнки тощо. а може. тепера — вiдповiдник до росiйського теперича й ниньки — вiдповiдник нынче. рiдня) тiй плутанинi. що не мають нiякої значеннєвої рiзницi: „Я навшпиньках пройшла до першого ряду крiсел i сiла на першому вiльному мiсцi“ (I. родичi Читаємо в одному науковому творi: „Така хибна провiдна думка автора книжки — зрiднi тiй плутанинi.

наприклад: „Вам можуть дати субсидiю тiльки одноразово. наше радiомовлення хотiло сказати. поставив тут цей при- слiвник. Рильського бачимо прислiвник пiдстав- но: „Клопотався вiн. а далi не сподiвайтесь постiйної фiнансової допомоги“. бо дає змогу точнiше висловити думку й має свiй загальновiдомий антонiм — безпiдставно. Смi- лянський). Чи це маловживане слово пiдставно — цiлком рiвнозначне попереднiм висловам. — читаємо в одному сучасному опо- вiданнi. запивав вином i розповiдав безперестану“ (Л.“ („Pадянська Україна“). налигачi на худобу.. позичити грошi. щоб усе потрiбне було в тебе пiд рукою“. що „одночасно працює радiостанцiя „Маяк“.“ По-українському це означає. I. а постiйно. нагадати про щось. з цiлковитою (з повною. цiлком пiдставно й законно“ („Моє i на- ше“). бо має пiд собою за пiдставу закон. Так сказати по- українському можна. або. мiшки на зерно. Слово пiдставно. з незаперечною) пiдставою. Очевидно... — не зайве. то цього не можна сказати про слово обґрунтовано: адже якесь клопотання об’єктивно може бути й мало обґрунтованим через юридичну непiдготова- нiсть особи. функцiонують не раз i не два чи три. вiдоме й ранiше в українськiй мовi. з незапере- чною) пiдставою. законним. „Чикаленко одночасно їв. Слово одночасно означає. Головко). з цiлковитою (з пoвною. Одноразово й одночасно Чуємо iнколи в радiопередачi таке дивне повiдомлення: „Одноразово пра- цює pадiостанцiя „Maяк“ на хвилi. що pа- дiостанцiя „Maяк“ працює чомусь тiльки один раз. добрий знавець української мови. Ленiна). iнакше кажучи.. що якась дiя вiдбувається в один час з iн- шою дiєю: „Одночасно пробитися всiм пiдводам — неможливо“ (О. бо пiд руками велика бiблiотека та багато газет та часописiв на всяких мовах“. нишпориш по шухлядах? Треба. що третiй з’їзд Рад вiдкрив нову епоху всесвiтньої iсторiї“ (переклад iз творiв В. Одноразово можна допомогти комусь. Рильський. Гончар). §8. Обґрунтовано. де спиняємо увагу читача на висловi пiд рукою. §9. що писала це клопотання. наприклад: „до вибору робочих швидкостей аґреґатiв передовi механiзатори пiдходять обґрунтова- но. учасник вiйни. й разом iз тим — цiлком пiдставним. Коцюбинського: „Багато читаю. що передає те саме поняття. 134 . зокрема й „Maяк“. хоч усiм вiдомо. але не зумiло правильно висловити. що ра- дiостанцiї взагалi. Саме тому М. що й вислiв пiд рукою в переносному значеннi: „Ще завид- ка понаготовляли кожен собi сокиру чи лома. Але є ще український прислiвник напохватi. як це бачимо хоч би з такої фрази в М. чи воно має свiй нюанс? Якщо вислiв з незаперечною (з цiлкови- тою. пiдставно У публiцистицi й дiловiй мовi часто трапляються слова обґрунтовано. — держали напохватi“ (А. „Можна сказати з незаперечною пiдставою. з пoвною) пiдставою — близький значенням до прислiвника пiдставно.§7. Пiд рукою i напохватi „Нащо ти ото шукаєш по кiмнатi. Та ось у „Вечiрнiх розмовах“ М.

“. Не слiд забувати це слово в певних випадках. рiс. виростав у голодi та холодi. еще в прошлом году. що воно — таке характерне для нашої народної мови.“ — читаємо в одному оповiданнi. — тимчасом як у реченнях „Темрява була така густа. ощадно.. що йдеться не про папiрець-рахунок. про що мовилося в першому. взяту з сучасної белетристики: „Туди вона i глянути боїться: раптом побачить там когось iз землякiв“. 135 . ану (ж) Не завжди слушно ми користуємося прислiвником раптом. §11. Ми спинились над цими двома словами. звiсно. У цьому розумiннi сказати по рахунку нiяк не можна: це буквалiстичний переклад росiйського по счету. Нечуй-Левицький). щоб не тринькала їх дарма“. а висловлює загальнi мiркування. що саме й є вiдповiдником росiйських висловiв по счету. Тут мало б стояти слово видавцем. проте. коли бачиш. — читаємо в одному фейлетонi. а це вчора раптом приїхав“ (iз живих уст) цей — прислiвник стоїть до речi. якi. Так. а що як. на пiдставi якого давалося жiнцi грошi. будучи дуже схожi одне з одним.“ Iз цього видно. але чомусь не задовольняє слово так на початку другого. Якби друге речення починалося ствердженням певної подiї чи явища. Так воно й стояло цiле лiто толо- кою“. Нечуя-Левицького: „Пан не згоджувавсь брати назад того поля.“ Прислiвник отак iнколи буває синонiмом слiв наприклад. чи їдемо ще селом. як це бачимо в першiй фразi: „Усякi бувають дива. Вiдбувається це. тим бiльше. Так iдеш собi лiсом. Усе нiби гаразд у цих двох реченнях.. чи в’їхали вже в лiс. Якщо речення не являє собою логiчного завершення щойно сказаного. що ми не бачили. що раз у раз натрапляємо в худо- жнiй лiтературi й публiцистицi на фрази з початковим словом так замiсть отак. Так чи отак? „Усякi бувають дива. По рахунку чи видавцем? „Вiн давав їй грошi по рахунку. по мере:„Все подавалось нiби видавцем“ (I. тодi краще послугуватися прислiвником отак: „Отак жив Чiпка. Якщо в фразi „То цiлий мiсяць не було його. видимо. Наприклад (примiром). рiзнi нюанси. де прислiвник так в аналогiчних фразах — дуже поши- рений: „Эти явления замечались и раньше. мы наблюдали.. де з попереднього тексту здогадуємося. пов’язанi певною мiрою з усiм по- переднiм текстом. про яке нiби забули автори.. то цього не скажеш про таку фразу. §12. що й у наведеному на початку реченнi бiльше пасувало б слово отак: „Отак iдеш собi лiсом. з якої треба черпати свiй практичний словник нашiй лiтературi.. Так. пiдо впливом росiйських зразкiв. як це бачимо в творi I. у злиднях та недостачах“ (Панас Мирний). iдеш собi лiсом. тодi слово так було б на своєму мiсцi. тому. примiром. а про те.. що тут треба поставити тiльки слово так.. що давано їй грошей небагато.. §10. Раптом. це був лiс“ вiдчуваємо. мають.

трудовита“ (О. щоб учасно виконати почесне замовлен- ня“. як краще сказати — щодня чи що- денно. у наведенiй вище невдалiй фразi краще написати: „Вона й глянути боїться: ану (або — а що як) побачить там когось“ . §13. але далеко рiдше можна натрапити на щоднини й не трапляється чувати з народних уст прислiвника щоденно. лийся. „Я можу пiти туди. що слова щодня. таким буде слово напoлегливо. гаряча сталь!“ (Я. дарма що прикметник щоденний — дуже поширений: „Оце такий мiй щоденний наїдок“. Уперто чи наполегливо? „Завод уперто працював далi. хiба тiльки з тою рiзницею. якого стосується. що живуть у народi. Коцюбинський). §14. Отож. щодня. що день божий добрi ребра й серце роз- биває“ (Т. 136 . враз. слiд додержуватися слiв. а що як нiхто ще не повернувся й хата — замкнена?“ (з живих уст). щодня. коли постає питання. як ранений птах“ (М. щоднини Слова щоденно. нараз. який щоденно на будовi. на посту“ (П. „Ходив я в садочок щодня виглядати“ (Л Глiбов). Шевченко). наприклад: „Барометр уперто показував „дощ“. дуже схожих мiж собою. ану (ж): „Пiду я до Бондарен- кiв — ану ж Петро вже приїхав“ (iз живих уст). — читаємо в однiй газетнiй статтi. неґативної функцiї. У наведе- нiй на початку фразi дiєслово працювати вимагає прислiвника з позитивним значенням. Усi цi чотири слова мають однаковiсiньке значення. Тичини. як це бачимо в наведенiй цитатi з творiв П. щодень. „Раїса раптом одхитнулась од приятельки й тихо скрикну- ла. для майбутнього щастя — щоднини лийся. щоднини ми бачимо в нашiй класицi й сучаснiй українськiй лiтературi: „Я єсть той. хоча в той день не капало навiть i сонце блищало часом крiзь хмари“ (М. Тичина). „Василь — людина напoлегливa. Щоденно. як свиня“ (з живих уст). Копиленко). Коцюбинський). „Для величних будов Батькiвщини. як i рiвнозначнi прислiвники зненацька. вносить плутанину. Чи не забагато в нас однакових прислiвникiв. скiльки припускається можливiсть дiї або появи когось. А коли йдеться не стiльки про несподiванiсть дiї. „Спо- конвiку Прометея там орел карає. Прислiвник раптом. що означають достоту одне поняття? Таке явище навряд чи збагачує мову. бо вiн надає дiєслову. щодень. залишивши слова типу щоденно для тих випадкiв поетичної творчостi. указує на несподiвану дiю або наяву когось чи чогось: „Раптом усе затихло“ (Леся Українка). Шпорта). У такому текстi прислiвник уперто не пiдходить. щодень ми часто чуємо в народному мовленнi. Мабуть. коли ритм вiр- ша потребує саме цього слова. Те саме можна сказати й про прикметники впертий i напoлегливий: „Упер- тий. тодi краще користуватись висловами а що як.

У (в) — до. Як сказано вище. „Кидається у свою стихiю“ (O. Рух до примiщення позначається дiєсловами з тим i з другим прийменником: „Уваливсь у хату“ (П. „Смерть зайшла до хати“ (Д. тодi треба ставити прийменник до: „Через кiлька днiв Ковпак вилетiв до Москви“ (П. прийменником у (в) з iменником у знахiдному вiдмiнку послугуємось. У реченнях. селища. . Кулiш). аналогiчнi будуть i прикметники — торiшнiй. в — на Iнколи виникає питання. а не позаминуло- рiчний. коли визначається час за роком. а не минулорiчний. Проте. Прийменник у (в) можна чути українською мовою в таких висловах: вi- рити в себе.а також на позначення переходу з 137 . а не в цьому роцi. Якщо мета руху в певному напрямi супроводжується ще додатковими поясненнями. Гончар). а не прийменником у (в) з iменником у мi- сцевому вiдмiнку: ближче буде до нашої мовної традицiї цього року. Вершигора). вдаватися в тугу. тодi слiд кори- стуватися прийменником у (в): „У Києвi на риночку ой пив чумак горiлочку“ (народна пiсня). позаторiшнiй. треба користуватись родовим вiдмiнком iменника. визначаючи час за днями тижня: „у вiвторок“. який прийменник треба ставити — у (в) чи до: „Я поїхав у Київ“ чи „Я поїхав до Києва“. а не в минулому роцi. ставиться прийменник у (в):„Вiн ступив у сад“ (Є. середовищ або мовиться про абстра- ктнi поняття. 1970 року.Роздiл 10 ПРИЙМЕННИКИ 1. а не в 1970 роцi. а не в позаминулому роцi. „Вихiд у мiсто“ чи „Вихiд до мiста“? Узагалi. Росiйському вислову дом в три окна вiдповiдає український — будинок на три вiкна. тодi пiсля них може стояти замiсть прийменника до — у (в): „Ми їздили на ярмарок у Косiв“ (М. коли описують процес перетворення: „звiвся нi на що“. Гуцало) . „Закрадається в серце острах“ (М. села. Так само слiд казати торiк. Прийменник на вживають також. Павличко). коли мовиться про рух у напрямi мiста. де рух або дiю скеровано до предметiв. „у п’ятницю“. а вислову дом в пять этажей — будинок на п’ять поверхiв. Рильський). Рильський). коли йдеться про дiю чи перебування в чомусь. — або з iменником у мiсцевому вiдмiнку. позаторiк. коли мовиться про мiсяцi року: „у сi- чнi“. „у липнi“. в розпач.

треба: „стояла шафа на одежу“. Скляренко). Навiть призначення якоїсь дiї передається в фольклорi прийменником на: „Не на те я. Прийменники для й задля часто виступають як синонiми: „Для тебе сина породила“ (Т. Кажуть у народi ще: „мiшок пiд жито“. 3. Номис). „Це тобi торбинка для кни- жок“. Кримського). „Для загального Добра“ (М. як у великодню нiч“ (М. до „У кутку кiмнати стояла шафа для одежi“. .одного стану в iнший: „I як воно зробилось так. Шевченко). на — проти „Це лiки вiд усяких хвороб“. коли мовиться. . а пляшки - менша на олiю. не для кицьки сало“ (М. Коцюбинський). Гард розруйнувала. под Новыи год: „Пiзно свiтилося проти п’ятницi свiтло. що в турка я перевернувся“ (С. Зате.тодi у („Вiн узяв у неї книжку“). — а також у висловах на озна- чення часу вiдповiдно до росiйських на пятницу. що якийсь предмет призначено на певнi конкретнi речi. Смiлянський). цебто: якщо попереднє слово кiнчається на голосну. „Та це сталося проти Нового року“ (з живих уст). „книжка до читання“.часом чуємо з уст i навiть читаємо в художнiй лiтературi. щоб степи вашi широкi та назад вертала“ (iсторична пiсня). Так само треба каза- ти: „поштова скринька на листи й газети“. наприклад: „У него собирались гости“ i „В его словах чувствовалась уверенность“. запорiжцi. „Вiн заслаб на пропасницю“ (Словник за редакцiєю А. треба ставити прийменник в („Вона взяла в нього книжку“). 2. Коцюбинський). Так сказати по-українському не можна. а бiльша на молоко“ (з живих уст). а не чим: „Занедужав на кiр“. „Погляньте на руки мої: задля миру i щастя народiв вони . „Оце вже мiсяць хворiю на очi“. Ми ставимо їх незалежно вiд змiсту речення. тварини або для якоїсь ширшої потреби: „Не для пса ковбаса. а тiльки додержуючись правила чергування голосних. Мiж українськими прийменниками у та в нема нiякої рiзни- цi. „Вiн не питав бiльше — куди й чого я пiду проти ночi“ (С. Квiтка-Основ’яненко). „миска на борщ“. на. пiд. Росiйськi прийменники у та в мають мiж собою велику значеннєву рi- зницю. „одежа про свято й про будень“. треба ставити прийменник проти: „Лiки проти ревматизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР).здатнi на труд i 138 . Чи це правильно? Нi. „торбинка на книжки“. Вiд — проти. коли йдеться про лiки. де говориться. „одяг на свято“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР). „мiшок на вугiлля“. що певну рiч призначено для людини.читаємо в одному сучасному оповiданнi для дiтей. Чо- му? Тому що прийменник для буде слушний там. тодi треба шукати iнших прийменникiв: „Оце тобi торбинка на жито. Гулак-Артемовський). Для. „Цю шафу батько купив для мене“ (з живих уст). Прийменник на стоїть ще. задля. „Задля нього зробила“ (Г. „кошик на старi папери“. Прийменником проти користуються також для порiвняння: „I стiл був багатий проти звичайного“ (Л. про. якщо на приголосну . коли йдеться про хвороби — захворiти на що.

Iнколи прийменник задля набуває ще й значення пояснен- ня причини. Прийменником по користуються на позначення мiсця руху: „Вiн тинявся без дiла пo вулицях i майданах столицi“. коли чуємо: по-моєму. Якщо вiн стоїть цiлком на своєму мiсцi в на фразах: „Одягнений за останньою модою“. 4. через те що: „Макар Iванович. по-українському цей вислiв буде — з погляду: „з погляду марксизму“ (Українсько-росiйський словник АН УРСР).бої“ (С. Коцюбинський). — Б. Гончар). так не можна роби- ти“. а я пiду слiдом за тобою“. наприклад: „По Савцi свитка. що купив їх (брошури. по-нашому. на Вище ми бачили. так не можна робити“. „За бажанням публiки концерт повторе- но“.українець“ прийменник по стоїть не на своєму мiсцi. — бо тут тре- ба прийменника з: „Вiн iз походження (або з роду чи родом) — українець“. чи як на мене). якщо напрям руху — прийменник за („Пливи. маючи потребу в паперi“ (М. — то цього не можна сказати про такi фрази: „Вiн зробив це за наказом директора“. Але неправильно кажуть: „Я живу по вулицi Ленiна“. стаючи синонiмом слiв тому що. — замiсть: „Я живу на вулицi Ленiна“. Але не слiд думати. А. Вислiв „одержати грошi за рахунком (чи за ордером)“ — також неправильний. „Це зроблено за всiма вимогами науки“. 139 . — Народна пiсня. як це часто роблять: „Вiн за походженням — українець“. то треба ставити при- йменник по („Ми ходили по гриби“ — П. Не краще буде. У фразi „Вiн по походженню .-Д. але „Я пiшов за лiкарем до його кабiнету взяти рецепт“). по-твоєму. Олiйник).. цю фразу краще було б сказати так: „На мою думку (або .на мiй погляд. наша. моє. бо хворому дуже тяжко“. яке ми вкладаємо в речення: якщо йдеться про мету руху. „Видно пана по халявах“ (прислiв’я). косо. з. По. Коли треба вказати на привiд. слiд: „одержати грошi на рахунок (чи на ордер)“. Нi.) тiльки задля їх дешевизни. тихо за водою. моя. „Я йду по лiкаря. ми часто користуємось цим прийменником. брехав. Принагiдно слiд звернути увагу на хибний вислiв з точки зору. „По своєму лiжку простягай нiжку“ (прислiв’я). по пану шапка“ (прислiв’я). „На бажання публiки“. У декого часом виникає питання: як правильно сказати по-українському: пiшов по воду чи пiшов за водою? Це залежить вiд того поняття. наше українська класична лiтература й фольклор не так ча- сто вживали. Узагалi прийменником за часто надуживають. що є буквалiстичним перекладом росiйського с точки зрения. „iз цього погляду“ (Росiйсько-український словник АН УРСР). Воронько). як це недавно стало поширюватися в лiтературi. за. Коцюбинський). коли замiсть нього поставити прийменник зa. тут слiд сказати: „З наказу директора“.. Виходячи з наших мовних традицiй. „Менi багато доводилось їздити по мiстах i селах України“. причину або пiдставу якоїсь дiї. тодi краще вживати прийменника з або на: „Чи з доброї волi?“ (О. „Носили на його бажання дорогi страви“ (М. що українська мова взагалi уникає прийменника по. наприклад: „по-моєму. що прийменник по з присвiйними займенниками мiй.

„При згодi були люди“ (Словник Б.. як земля була тонка“ (приповiдка). „Три явори посадила сестра при долинi“ (Т. „Коли згоджувалися.. а як при волi... Далеко рiдше ми натрапляємо на прийменник при з вiдтiнком часу: „При словi „ключниця“ Зоя злiсно стиснула губи“ (Леся Українка)..“. „за всiх обставин“. 140 .. Якщо в фразi мовиться про iсторичний або тривалий час iз життя певної людини чи багатьох людей. — або в таких висловах. „Коли так iнтенсивно пра- цювати. при здоров’ю“ (Ганна Барвiнок). „При бажаннi цього можна досягти“. „За царя Панька. При чи за? З прийменниками при й за трапляється чимало помилок на письмi й з уст. У всiх цих прикладах прийменник при позначає мiсце.“ (Леся Україн- ка). Грiнченко).“. Вiзьмiмо такi фрази: „При будуваннi клубу ми застосували всi новi технiчнi досягнення“. при здоров’ю: „Був чоловiк середнiх лiт. Iз цих прикладiв випливає. то й хороший зробиться поганий. при менi вона i зросла“ (Марко Вовчок). Грiнченка). ми застосували“.. „За Хмельницького Юрася пуста Україна звелася. коли саме наша класика й живе народне мовлення кори- стуються цим прийменником: „Була в мене небога.5. Уживають його й як вiдповiдника до росiйського прийменника в: „Як живе чоловiк при вбозтвi.. цього можна досягти“. „Вiн такий у нас чоловiк. як при розумi. „Це було ще за життя мого батька“ (з живих уст). У цих фразах можна поставити й описову конструкцiю: „Коли почула слово „ключниця“. „Коли є бажання (або — бажаючи). а за Павла Тетерен- ка — не поправиться й теперенька“ (М. „При такiй iнтенсивнiй працi треба добре їсти“ (М. що й у трьох перших фразах слiд було сказа- ти: „Коли будували (або — будуючи) клуб. Россiнi. то й ледащо покажеться гарне“ (Б. Номис). тодi класика й народне мовлення вдаються до прийменника за: „Ото було за наших часiв — Вердi. „Це можна здiйснити при всiх обставинах“ — У всiх цих фразах приименник при стоїть на позначення часу. що все при начальствi крутиться“ (з живих уст).“. Шевченко). Коцюбинський). Погляньмо.

тiльки. Слово варто кажемо тодi. Шевченко). автор хоче зберегти пряму мову своїх персонажiв. крiм тих випадкiв. йому не може бути мiсця в лiтературнiй мовi. У сучаснiй українськiй лiтературнiй мовi сполучника аби вживають тiль- ки в його першому значеннi. „стоит мне лечь“. вжите в значеннi прислiвника. 2. Стефаник). що в говiрках захiдних областей України трапляється замiсть щоб (щоби) сполучник жеб (жеби): „Немає злого. який прийшов у тi говiрки пiдо впливом польської мови (zeby). що є в цьому потреба чи рацiя: „I справдi варто було б по- 141 . як миттю засинаю“. вiн одразу кличе мене до себе“. бо не маю. його механiчно перенесено з росiйських ви- словiв „стоит мне взяться за работу“. В обох цих фразах слово варто. Але в деяких говiрках української мови це слово править за синонiм сполучникiв щоб. жеби на добре не вийшло“. хоч би. тому в фразi. щоб (щоби). щоб легше в свiтi жилося!“ Слiд завважити. Варто. коли хочемо висловити. миттю засинаю“. „Нехай собi спiває.. По-українському в таких випадках слiд сказати: „Тiльки (або — тiльки-но. „Тiльки (або — тiльки-но. „Варто менi лягти. аби хтось iз працiвникiв управлiння навiть з виховною метою хапався за пасок. розмовляючи з своїм сином“. Аби. стоїть не до речi. як-би. то не дам.. то не зiдре. Тут i в подiбних випадках треба по- слугуватися сполучником щоб. Це позначилось i в нашiй класичнiй лiтературi. Звiсно. жеб (жеби) Сполучник аби звичайно є вiдповiдником до росiйських лишь бы.Роздiл 11 СПОЛУЧНИКИ 1. слово аби стоїть не на своєму мiсцi: „Усi можуть засвiдчити: не було ще ви- падку. Такий сполучник треба вважати за дiалектизм i полонiзм. як тiльки) вiзьмусь за роботу. тiльки-но. що слiд або не слiд щось робити. як тiльки Iнколи доводиться чути з уст i бачити на письмi вислови на кшталт: „Вар- то менi взятися за роботу. только бы: „Аби день до вечора“ (приповiдка). взятiй iз газетного фейлетона. а вiн аби хотiв здерти. як вiн одразу ж кличе мене до себе“. задля колориту. наприклад: „Я аби хотiв що поповi дати. аби не голосно“ (Т. коли в художньому творi. як тiль- ки) ляжу. бо не має що здерти“ (В. як це чуємо в вiдомiй народнiй пiснi: „.щоб наша доля нас не цуралась.

коли будують українську фразу за зразком росiйських висловiв как ни („А вы. що дбають за високий рiвень мовної культури в своїх творах. Для того. за яким звук i чергується з й на початку слiв (вiн iде. коли ставити те чи те слово — це питання лише стилю. Нема також нiякої значеннєвої рiзницi мiж словом але й сполучником та в значеннi але отож. можна зрозумiти й так: „Без освiти нiчого не осягнеш. все ж в музыканты не годитесь“).“ — Дитяча пiсенька). якi чергуються: „батько та мати“. та й не годиночку“. хоч би як того хотiв“. стани й явища. а також у значеннi слова але („Ой п’є Байда мед-горiлочку. 142 . цiкавлять нас“. Гончар). — Ю. а крiм того. висловiв iнко- ли навiть не дозволяє зрозумiти фразу. не два. друзья. цiкавлять нас“. якими б не були вони винахiдливими. якщо попереднє слово кiнчилось на приголосну („Я прокинувся через те. 4. „ходить та плаче“. як би не хотiв того“. Українська мова — милозвучна й тому пильнує. „Не тонкощi сюжетоскладання. „смiється та плаче“. що поїзд сiпонув i раптом пiшов швидко“. — Дума). iнодi забувають про це пра- вило й пишуть: „Вона i вiн“ замiсть „Вона й вiн“. хоч би якi винахiдливi вони були. а також коли цi звуки виконують функцiю сполучника. який би не — хоч би який Часто помиляються в тих випадках. „блискає та гримить“. та не день. „Не тонкощi сюжетоскладання. та старий.поливти човном“ (I. какой бы ни („Какой бы ни был результат. щоб цi звуки гар- монiйно чергувались. послiдовно додержую- ться цього правила й ставлять сполучник i. iн. Якщо мiж сполучниками i та й нема нiякої значеннєвої рiзницi. Смолич). щоб не скупчувалось поряд кiлька голосних або кiлька приголосних. наприклад. ще не варто над ним i сумувать“ (Леся Українка). I — й — та Мiж словами в реченнi й мiж реченнями ми часто вживаємо сполучникiв i та й. та стара. „ка- жуть та пишуть“ i т. та сполучник й. „То видно. „Варто щось попоїсти“ (Б. Щоб такої плутанини не було. Як би не — хоч би як. швидко й до ладу“ (О. Таке калькування росiйських. 3. сказане вголос. є в українськiй граматицi правило чергування. На жаль. треба висловлюватись правильно по-українському: „Без освiти нiчого не осягнеш. а коли ставити сполучник i — це питання здебiльшого суто стилiстичне: якщо в реченнi вже є i. Нечуй-Левицький). одне з яких випливає з другого або зумовлюється другим. как ни садитесь. коли наприкiнцi попереднього сло- ва стоїть голосна („Хоча сам вiн обертався повiльно. тодi для стилiстичної рiзноманiтностi може прислужитися сполучник та: „Вона й її мати та багато iнших людей знали про це“. Сполучником та в значеннi i поєднуються також близько спорiдненi поня- ття. Письменники. стани й явища. Грiнченко) . перше речення. вона йде). а работать нужно“) й кажуть та пишуть: „Без освiти нiчого не осягнеш.. проте робота в його руках якось iшла сама собою. якщо того не хотiв“. стани й явища.. то сполу- чник та може бути в значеннi i („Тiльки вiн та вона. „Батько наказав менi та його братовi полагодити повiтку“. Коли вживати сполучника тa в значеннi i.

143 . хоч який вiн прехороший молодець“ (Л. а якась потаємна думка точить його серце. — не слухайсь“. отож нема чого вiд цього вiдступатись: „Не до пари голубоньцi горобець. хоч де („Хоч хто казатиме. Чабанiвський). так само й росiйським висловам кто бы ни.. „Хоч де будеш. — Словник Б.“ — М. Грiнченка). то я тебе знайду“. Глiбов). мов хробак. хоч би що робив. Так само росiйському вислову что бы ни вiдповiдає i український хоч би що („Хоч би що вiн думав. где бы ни вiдповiдають українськi хоч хто..Так усталилося в нашiй класицi й живому народному мовленнi.

144 .

же) в одних випадках вiдповiдає росiйськiй частцi же як ось. Iстотної рiзницi мiж словами тiльки й лише (або лиш) нема. Близькою за звучанням. а я сидiв“. но Частка ж (або. Ж. а iнколи й значенням до слова лише (лиш) є частка лишень: „А покажи лишень.“. „Я ж не думав. скiльки в тебе грошей?“ (Г. „Та я не думав. як в оцiй фразi: „Вiн помiтив їх лише тодi.. а. бо. способi й вiдповiдає росiйськiй частцi -ка (смотри-ка. в мiру потреби. користуються обома словами: „Тiльки тодi i полегша. Скажiм.Роздiл 12 ЧАСТКИ 1. Шевченко). примiром. лишень Дехто з сучасних журналiстiв i молодих письменникiв так уподобав слово лише. лиш моєї милої не пускає мати“ (народна пiсня).. нехтуючи навiть стилiстичнi вимоги. що забув про близьке тiльки i. але не тре- ба збiднювати мову й користуватись завжди одним словом.. як нишком заплачу“ (I. Iнколи росiйськiй частцi же вiдповiдає українське бо: „Та йди-бо сюди!“. лише в одного з них телiпався за спиною автомат“. 2. коли в українськiй фразi краще поставити сполучник а. як вони вибiгли на узлiсся. Лише.. Коцюбин- ський). Бувають випадки. — або частка но: „Сядь-но та розкажи“. Лише дивився“ (М. — хоч лiпше „Та я не хотiв. „Хотiв говорити i не мiг. а. „Куди вам! Пi- дiть лишень умиитесь!“ (М. раз у раз тулить це лише. у фразi „Та ти ж сам бачив“ частка ж бiльше вiдповiдає росiйському слову ведь: „Да ведь ты сам видел“. Через те. „Усi дiвки прийшли води набирати. Частка ж (же) часто надає фразi пiдсильного пояснювального (або ви- правдувального) характеру: „Я ж не хотiв цього“. хоч у вiдповiднiй росiйськiй фразi стоїть частка же: „Братья работали. Але здебiльшого ця частка стоїть iз дiєсловом у наказовому. „Та годi-бо тобi!“. що так воно обернеться“. скажи-ка): „Стривай лишень! Чи чуєш? Щось плаче за ворiтьми“ (Т. я же сидел“ — „Брати Працювали. Котляревський). Номис). лиш. Квiтка- Основ’яненко). якщо попереднє слово кiнчається на приголосну. Наша класика й народне мовлення не дають переваги якомусь одному. у приказцi: „За моє жито мене ж i бито“.“. що для першого значення 145 . в iнших — нi. же. тiльки.

. не то делал вид. певно „Не бiйсь. уже змерз. Шевченко). чи то маленьких скель стирчала тiльки за метр вiд берега“ (Ю. чи так менi чо- го було! Менi так любо. Шовкопляс). Не бiйсь — надiсь. а iнколи такий самий вислiв бачимо й в ориґiнальнiй українськiй сучаснiй лiтературi: „Нi-нi та й вип’є чарчину. Не то. наприклад: „Чи то так сонечко сiяло.. що вiн висловивсь по-українському. де ти вчора була?“. 4. не то тiльки вдавав. По-українському вiдповiдником до росiйського вислову не то — не то буде чи то — чи. Простий український читач. треба було написати: „Чи то справ- дi хотiв спати. Такого вислову нема в українськiй мовi — його механiчно перенесено з росiйської. „Скажи лишень. краще користуватись нею тiльки в другому значеннi: „Дай лишень прикурити“. У кого є чуття мови — а воно буває й природжене. як той цуцик?“ -Iз живих уст) i певно („Уже. якщо вiн негаразд знає росiйську мову.. — Марко Вовчок). Нi-нi та й. не хочу цього! Не дам згоди на це!“ А там. й у фразi. вiзьме її за себе“. мабуть. уже хильнув десь зранку“. Квiтка-Основ’яненко). — гляди та й. що й авторовi оповiдання треба було написати: „Надiсь (або мабуть чи певно). — читаємо в одному перекладi з художньої лiтератури. — коли-не-коли „Нi-нi та й пiде на базар щось продати“.. уже хильнув десь зранку?“ — пише автор оригiнального опо- вiдання й думає. де треба передати росiйський вислiв „нет-нет да и. а тодi — другу. певно. Часто трапляється помилка навiть у сучасних художнiх творах типу: „Не то справдi хотiв спати. що хоче“.. нi. 3. Ольго. наприклад: „Нi. де цiлком приро- дно звучить фраза: „Не то действительно хотел спать. нiчого. „Одна з таких чи то каменюк. З цього видно. i пустився чоловiк берега“. щоб передати особливо пiднесений емоцiйний стан людини. все буде добре!“ Вiдповiдниками до росiйської частки небось маємо в українськiй мовi частку надiсь („Люди дивуються.. третю. що я весела: надiсь. де трапляється частка небось... й вироблене внаслiдок самовдосконалення. — Г. наведенiй на початку.. 5. чи тiльки вдавав. що хоче“. — той зразу вiдчує буквалiстичнiсть перекладу й неприроднiсть вислову нi-нi в контекстi укра- їнського твору: його скальковано з росiйського вислову типу: „Нет-нет да и соврет опять“. є iншi українськi вiдповiдники: гляди („То не хотiв 146 . не то — чи то. бо українською мовою такий ви- слiв означає тiльки заперечення з дiєсловом у прямому значеннi: „Не бiйсь. Отже. что хочется“. може й не добрати глузду в висловi не бiйсь..“.цiєї частки є аж три синонiми. горя-бiди не знала“. Заперечення нi в українськiй мовi може бути повторене тiльки для того. чи. любо стало“ (Т. прислiвники мабуть („Скулився як! Мабуть.

не йде та й прийде стовбичити цiлий день“ (iз живих уст). не п’є та й вип’є чарчину. — або: „Гляди. а тодi — другу. — А. Повторення дiєслова з запереченням може також бути вiдповiдником до наведеного ро- сiйського вислову: „Не йде.. коли-не-коли „Артем на заводi. й пiде на базар“. вже й у дорогу зiбрався“. Коли-не-коли провiдає матiр“. третю. гляди. Отож у перших помилкових фразах слiд було б написати: „Коли-не-коли та й пiде на базар“. „Не п’є.. 147 .їхати. — З живих уст). а то.“. Головко).

148 .

Звiсно. таки так Вiдповiдно до росiйських вигукiв ей-ей. справдi-бо. що передає захоплення або подив („Леле. — Наро- дна пiсня). „Ой лелечко. Цей вислiв помiтно витискує такi вi- домi здавна слова. нiж вигук леле. я не брав твоєї сокири“. нiчого не чув i не бачив“. Їй-право. справдi („Справдi. чаєчцi небозi. ой лишенько („Ой лишечко! Хто iде!“ — Т. я нiчого не знав“. ой лихо (ой лишечко. що й дiяти“. бiгме („Бiгме. от бiда. далебi. Леле. краще кори- стуватись не рiдкiсними. що вивела чаєняток при битiй дорозi“. лелечко. лелечко менi!“ — М. — Iз живих уст). справдi. за яким чути легкий смуток чи невдоволення: „Леле. поступаю- чись перед вигуками от бiда. як далебi („Далебi. ой горе. ой горе. ой лишечко. Кримського). 149 . нiчого не знаю“. вигук леле не є абсолютним синонiмом вигукiв ой бiда („Ой бiда менi з тобою. що й робити!“ — З живих уст). бiгме. Цi вигуки передають почуття бiльшого жалю. — Iз живих уст). ой лишенько) Вигук леле дедалi рiдше чується в сучаснiй українськiй мовi. лeлечко. 2. справдi-бо. болить моє сердечко!“ (П. ой лишенько). ей-же-ей є чимало українських слiв. я таки не встиг дочитати книжки — забрали її в мене“ (з живих уст). — I. справдi-бо („Кажу вам. Шевченко). ой лихо (ой лишечко. Нечуй- Левицький). але останнiм часом багато авторiв i промовцiв уподобало рiдкiсне їй- право: „їй-право. ой горе („Ой горе тiй чайцi. не було його там“. Чубинський). — Словник за редакцiєю А. — З живих уст). Номис) чи гiр- коту („Ой леле! Даремнi питання!“ — Леся Українка). не знаю. не знаю. Але наша класика и народне мовлення широко послугуються цим вигуком. а внормованими в лiтературнiй мовi словами. таки так („Таки так.Роздiл 13 ВИГУКИ 1. Будучи вiдповiдником до росiйського увы. ой лихо.

браво („Хоровi Вiрьовки та його керiвниковi Авдiєвському сла- ва!“ — З живих уст). Тичина). коли хочеться висловити свiй захват. виставах i зборах. Слiд пам’ятати й цей давнiй український вигук слава. щоб користуватись ним пiд час рiзних урочистих моментiв — на мiтингах. концертах. — Слава! Слава! — докотилось i лягло донiг. до зброї — на герць погуляти. хлопцi. Але це слово буває й вигуком. — П.3. 150 . що вiдповiдає росiйським вигукам ура („Як упав же вiн з коня та й на бiлий снiг. Слава — браво — ура Слово слава здебiльшого виступає в функцiї iменника: „Гей ну. слави здобувати!“ (iсторична пiсня).

. академiчному словнику належить мати непохитний авторитет. все ще бачимо на двадцятiй сторiнцi „До- бро пожалувати!“. i Українсько-росiйський словник — далеко не iдеальнi. Письменник уже з самої природи своєї творчостi має стояти на передовiй лiнiї борцiв за високу культуру мови. що в тканину деяких художнiх творiв потрапляють невиправданi дiалектизми. прозваному „зеленим“ не 151 . Бi- лодiда („Радянська Україна“. зазнає в наступних виданнях докорiнних виправлень. дебатам i дискусiям. нема цього слова чи замiсть нього стоїть якесь дивне. Здавалось би. коли вже преса.Роздiл 14 БАЖАННЯ ЛIТЕРАТОРА Художня лiтература безнастанно контактує з живою народною мовою. Тут нe мiсце сумнiвам. На жаль. скалькова- не. Багато що в них просто застарiло. а деякi пiдручники з лiтератури написано сiро й без- барвно. але видання 1955 й 1961 рр. Але й „Русско-украинский словарь“. який ми одер- жали вiд славетних попередникiв. iнодi „по- новаторському“ нав’язуються штучнi. I сьогоднi ще редактори мають пiдстави вимагати вiд автора замiнити слово лихолiття на безчасся (росiйське безвременье). бо то — закон! Звiсно. нi в якiй iншiй галузi розу- мової працi не переплiтаються так щiльно для дружного спiвдiяння класична спадщина. За слушну можна вважати реплiку I. не властивi природi лiтературної мови словотворчi покручi. ми. 196З). письменники. Хiба не з оцих словникiв пiшло горезвiсне „Добро пожалувати!“. Для багатьох редакторiв наших видавництв однотомний „Русско-украинский словарь“ став неперейденим законом: є таке слово в словнику — гаразд. що в нас усе ще мало добрих словни- кiв. iнодi забуваємо про вiдповiдальнiсть перед своїм народом за нашу мову. що наспiх укладений „Pyсскo-yкpaинcкий словарь“ 1948 р. за той багатий. мовне надбання минулого й поточний процес дальшого розвитку живої мови. збагачуючи її. що вийшов iз друку 1961 р. — скоряйся словнику. нi в росiйськi ворота. що й досi часом „прикрашає“ фасади деяких будинкiв в урочистi днi? Навiть у IV томi Українсько-росiйського словника. обмежились тiльки невеликими додатками чи змiна- ми правописного порядку. Доречно буде сказати й про те. який не лiзе нi в укра- їнський тин. жаргонiзми й вульґapизми. бо цей феномен стоїть на першому мiсцi в словнику. великий скарб. з мовними штампами. ужи- вай його. з свого боку. живлячися з неї та. де бiльш чи менш повно було б вiдображено багатющу живу лексику української мови. радiо й рiзнi заклади вiдкинули цей вислiв. шаблонами та iн.

кулачище. — з розстроченням. У цьому словнику не побачиш уже нi безчасся.так за колiр палiтурок. якi можна використати в боротьбi за культуру мови. синонiмiчний. що їх у на- родi розумiють по-iншому. Iнколи лексичний матерiал одного словника суперечить вiдповiдному ма- терiалу з другого. що укладачi не скрiзь радикально звiльняються 152 . фразеологiчний. Варченка. що росiйське нервировать. Олiйника за редакцiєю I. а нервировать — нервувати. якi розхитували авторитет нашого академiчного словника. Потебнi. Проте в ньому дано понад 30 тисяч реєстрових слiв. молодик. а й нерв- ничать (тобто нервуватися). Ганича й I. Я був свiдком. реда- кторами. давати перевагу штучному слову виручка („грошi за проданi речi“ ) над широко вживаним у народi виторгом. щоб. одна з колгоспниць вiдразу спитала: „А кого це з учителiв поприщило?“ Так само й слово дiтище. Проте слiд зауважити. що „зелений“ словник -„давно перейдений етап“. нiж то хотiлось укладачам словника. i це дозволяє поширити можливiсть користування ним далеко за ме- жi середньої школи. щоб запевнення. Хай сьогоднi нас навряд чи задовольнить i невелика кiлькiсть назв. Словник часом мiстить як українськi вiдповiдники такi слова. наведене в словнику.— бабище. хлопчище. сприймається з iронiчним чи зневажли- вим нюансом. коли на селi. як у словнику ще наведено. Наприклад. журналiстами. Я торкаюсь цих хиб наших словникiв не для того. любище. Вiдрадним у цьому словнику є явне прагнення його укладачiв i редактора позбутись тих кричущих хиб. не перейшли механi- чно в дальшi словники Iнституту мовознавства. й мовознавцями — з другого.) — чомусь кращий за вiдомий український — „купити (продати) на виплат“. було пiдперто належним видавничим дiянням. я хочу. вичитавши в газетi фразу „Вiн довго працював на поприщi народного вчителя“. Ми вже сьогоднi можемо з приємнiстю констатувати неабиякi зрушення в нашому мовознавствi. як у словах iз суфiксом -ищ. Уже з’являються на книжковому ринку видання. дитина чи виплiд (ана- логiчно до росiйського порождение). що дiєслово нервувати означає не тiльки те. i навiть поде- куди повторення деяких лексичних помилок минулого. „поле дiяльностi“ часто сприймають як дiєслово пoприщити. але цi видання вже виконують покладену на них функцiю. ятрити давнi рани й заглиблювати незгоду мiж лiтераторами. у „Русско-украинском словаре“ росiйське слово нервничать перекладено як нервуватися. замiсть природних українських дитя. щоб тi хиби. Словник призначено для середньої школи. За цим словником ми маємо пи- сати новомiсяччя замiсть вiдомого в народi молодий мiсяць. дарма що їх упорядкував один i той же заклад — Iнститут мовознавства iменi О. що стоять на черзi. як вiдповiдник до росiй- ського детище. слово поприще. цим i по- яснюється його вужчий обсяг проти згадуваного вже подiбного словника Iнституту мовознавства. дане в переносному розумiннi „нива“. сприяють пiднесенню нашої мовної культури. нi новомiсяччя. Наприклад. — тлума- чний. з одного боку. Насамперед слiд вiдзначити поважну працю — „Русско-украинский сло- варь“ Д. як кажуть. уважати. проте за II томом Українсько-росiйського словника виходить. якi часом знецiнювали єдиний ранiш Росiйсько-український словник. нi поприща та iнших зразкiв скалькованого „словотворення“. i малий тираж. як за недостиглiсть. що вислiв „продати (чи купити) в розстрочку“ (або. видання „Радян- ської школи“ 1962 р.

власне. Треба сказати. пропонує фразу „подих весни“. Книжка „Про культуру української мови“ А. граматичних форм i конструкцiй. на якому вiдбилась тiнь культу особи. скажiмо. якi допоможуть тим. „за- тамувати подих“ може бути по-росiйському скорiше „задержать веяние“. а далi. коморi тощо? Менi здається. Ще й зараз iснує пекуча потреба в посiбнику.“ краще сказати по-українському без приймен- ника в — „залежно вiд того“? Чи слiд уживати тiльки iменник недолiк..). хто хоче поглибити свої знання з української мови. Навiщо тягти в новий словник цi штучнi витвори? Якщо вдумува- тись. слова земледелец. яке правильнiше буде по-українському: „затаїти (притаї- ти. Та все ж побiжно хочеться зробити кiлька зауважень. який би на живому ма- терiалi показав вiдхилення вiд усталених норм i дав би зразки правильного користування словом. то виходить. Чередниченка („Радянська школа“. що мова викладу згаданих книжок — майже зразкова. затамувати) вiддих (або ще — дух)“. а не про нестачу чогось. хоч автор скромно зменшує призначення своєї книжки. викладено й науково проаналiзовано величезний матерiал виражальних мовних засобiв i наведе- но зразки використання його в рiзних стилях. земледелие. навряд чи можна поставити на карб укладачам i редакторовi словника „Радянської школи“.. вiддих (росiйське вздох). — не посiбник. вiдповiдна до вимог високої культури мови. Коваль — завузька своїм обсягом заче- плених питань. Чи не здається I..вiд того словесного „надбання“. У „Нарисах. де було б не тiльки принагiдно наведено. що слово недолiки. мор- фологiї й синтаксису української лiтературної мови. яка мiстить низку слушних зауважень i порад щодо вибору слова.“ I. що в фразi „Методи лiнгвiстичних дослiджень рiзняться один вiд одного в залежностi вiд того. в касi. Узяти для цього хоч би „Нариси з загальної стилiстики сучасної української мови“ I. 1962 р. Коваль (видання Київського унiверситету. що землероб — це „той. але до цього додано: „(редко) землероб.. словник перекладає росiйський вислiв „затаить дыхание“ як „затамувати подих“. 153 . Це. а — курс української стилiстики. але дуже потрiбну працю. котрi „зелений“ словник перекладав тiльки як землероб. але дiапазон пра- ктичного користування ними може бути набагато ширшим. що виробляє землю“! (Порiвняйте бракороб). коли мовиться про якiсне поняття. нiж „затаить дыхание“. скалькованi вислови. Цiлком природно. а й системати- зовано слова.. їхнiй словник — це хiд уперед. Чередни- ченковi. Та цi похибки. На- приклад. Для широкого вжитку хочеться мати щось середнє мiж цими двома книжками. про яку в них говориться. як i подiбнi до них. хлiборобство. що їх уживають часто не у властивому значеннi. розкидане в рiзних мiсцях тексту. землеробство у словнику „Радянської школи“ перекладе- но — хлiбороб.“ I. 1961 р.. Обидвi цi книжки розраховано передусiм на студентiв. а книжка А. а пiдручник. Коваль являє собою невели- ку. Їхня праця заслуговує на повагу. не нариси. земле- робство“. Чередниченка великуватi для щоденного робочого користування. що „Нариси. Чередниченка ґрунтовно висвiтлено основнi властивостi фонетики. правил лiтературної вимови й наголошування. Сьогоднi можна назвати книжки. характернi порушення синтаксичних норм нашої мови тощо. Правильно даючи як вiдповiдники до росiйського дыхание слова дихан- ня. наводячи iлюстрацiю до слова подих (веяние по-росiйському).) i „Про культуру української мови“ А. Видимо-таки.

. коли є змога варiювати його iншими синонiмами. А. „значної шкоди“ — „неабиякої шкоди“ i т. у мовi студентiв мо- жна зустрiти слова. вади чи ще якимись синонiмами. а лише як прояв бажання лiтератора внести свою частку в нашу спiльну працю — збагачення української лiтературної мови — могутньо- го знаряддя розвитку української нацiї. бувати.. iн. „значно спростити“ — „набагато спростити“. Коваль часто вдається до дiєслова зустрiчатися.. 154 . вiдповiднiшi синонiми — траплятися. нива нашої дiяльностi — спiльна з працiвниками лiнгвiстичної науки. „На жаль. Хай автори цих дуже корисних книжок сприймуть мої принагiднi заува- ження не як докiр. Праця наша має бути спiвдру- жною.“ краще було б поставити iншi. Справдi-бо.доцiльнiше було б подекуди замiнити словами хиби.. наприклад. подибувати. але у фразах „Тавто- логiчнi звороти часто зустрiчаються в мовi. надибати.“. замiсть „значно бiльша“ — „куди бiльша“. Не слiд обмежувати текст викла- ду прислiвником значне.

впливи всiх отих чинникiв на живу мову народу. спогади про В. вчитуючись у роздуми письменника над майстернiстю Стефаникової мови чи 155 . а то й просто спотворення нашої лункої. врештi. барвистої мови! Адже об’єктом спостере- ження. опублiковано в нас статей. на якi треба оперативно реаґувати на сторiнках газет i сатиричних журналiв.Роздiл 15 СПОСТЕРЕЖЕННЯ МИТЦЯ Наша вельми невелика щодо кiлькостi лiтература про поточну мовну дiй- снiсть збагатилася ще на одну книжку — „Слово про слово“ вiдомого україн- ського письменника Костя Гордiєнка. а тим бiльше книжок на цю важливу тему. прояви нехлюйства. Сюди входить i мова наших газет. тимчасом як ученi-мовознавцi волiють мовчки працювати в тишi кабiнетiв Iнституту мо- вознавства. де розглянуто нашi мовнi справи. Гордiєнка. нiби збiрка не має тематичної єд- ностi. нiж устрявати в полемiку. редакторами й мовознавцями про слово. бо iншi три статтi — „Замiтки на „Кленових листках“. Щоправда. що вийшла у видавництвi „Радянський письменник“.. Адже так мало. оголошень. непропорцiйно до ваги й актуальностi мов- них питань мало. є дуже вiдрадне явище. журналiв. А кому. а тим часом замiсть компетентних вiдгукiв фахiвцiв-лiнгвiстiв натрапляємо тiльки на „фiгуру вмовчання“. що вряди-годи спалахує на сторiнках наших перiодичних видань. дослiдження й вивчення для вчених-мовознавцiв має бути не тiльки художня лiтература. на жаль. Саме з цього погляду є цiкавою збiрка статей i спогадiв К. як не їм. Проте. де звучить українська мова. плакатiв. безпосередньо мов- ним питанням придiлено в збiрцi тiльки двi статтi: „Чутливiсть до слова“ та „Слово“. Та й чи не парадоксально. Уже сам факт появи книжки. Скiльки тут трапляється помилок. що в боротьбi за високу культуру мови виступають у перiодицi здебiльшого тiльки письменники. Еллана-Блакитного та враження вiд останньої декади української лiтерату- ри й мистецтва в Москвi — „Голоси i барви“ — виходять за рамки полемiки письменника з критиками. й на перший погляд здається. як теоретики лiтератури. недбайливостi. мова вивiсок. мова радiо й телебачення. прикро- стей i просто анекдотичних випадкiв. доброго знавця народної мови й стилiста. слiд було б насамперед вiд- гукуватись на численнi.. а й широка база того багатогранного життя.

мертвотного штампування замiсть невтомних мовних шукань. чутливе вухо. не на хибних фразеологiчних конструкцiях. що раз у раз мають дiло з вхiдними й вихiдни- ми паперами. бо: „На все потрiбен ар- тистичний хист . що плутають народнi слова з архаїзмами. про змагання шаблону й штампу з образнiстю слова. але часом просякає й на сторiнки художнiх творiв. образно-безсилим. кредити довiр’я й лiмiти часу мають одне спiльне невичерпне джерело — канцелярiю. Слово може стояти у фразi на своєму мiсцi.) тема: це — будова мови. але це далеко ще не все. На- вряд чи хто вимагатиме. Звiсно. заперечуючи нерозважним критикам. Розумiється. До мовних питань К. Еллана-Блакитного. нiхто не буде заперечувати специфiчностi дiлової мови й ви- 156 . що можна назвати художньою культурою“.перегортаючи сторiнки теплих спогадiв про В. Чи почуєте вiд нього. мовиться тут про користування словом у художнiй лiтературi. Гордiєнко не обмежується самими рамками художньої лiтерату- ри. знебарвлення її.. „Збагачення мови — бiльш складна (чому не складнiша? -Б. -слушно зауважує вiн. який би. в’їдливо-сатирично письменник оповiдає. — каже вiн далi. Дотепно. а ставить питання далеко ширше — про впливи канцелярщини й прото- колiзму на живу мову народу.. тиск штампованих канцелярських висловiв позначається не тiль- ки на мовi газет i працiвникiв. присвоєння. виконання. просторiччя з дiалекти- змами й прагнуть стандартного письма. смак.. а слово — анемiчним. Справдi. чисто українськi звороти. а водночас i лiтературної мови сучасної України. Цiєї сторони питання ще майже не торкались тi нечисленнi автори. щоб фраза не була сiрою. Вiн неодмiнно скаже: „Кури вступили в перiод носки яєць“. Цього не може бути. К. стугонить вогнище. а „пожнивнi рештки“. ознаки. А.. Гордiєнко пiдходить не з погляду вiдхилення вiд лексичних i фразеологiчних норм. й усю фразу граматично правильно побудовано. поетично-образний лад. хоч i фрагментарно. сказав просто: „кури несуться“. Гордiєнко закликає до творчого шукання й збагачення мовних засобiв. Гордiєнка набирає особливої гостроти та оригiнальностi. вiн такою „буденною“ мовою розмовляти не буде. протокольною. з яких яскраво. То- му й цей виступ К. Усi цi рiшення..“. Автор спиняє увагу читача не на випадках неправильного вживання того чи того слова. нацiональна своєрi- днiсть. а в нарисi з фiзики неодмiнно стугонiло вогнище. художнiй такт. Погнила не полова. щоб i в пiдручниках садiвництва бростились дерева. чи переймаючись авторовим захопленням вiд манiфестацiї української куль- тури в Москвi на декадi. палахко- тить промiння або набростились дерева в I.На все потрiбне чуття мiри. примiром. а „цукрова сировина“. як канцелярськi бур’яни гнiтять добiрне народне слово: „Де ви найдете такого голову колгоспу. а з позицiй непримиренного супротивни- ка оканцелярення мови. соцiальна виразнiсть. Вiн скаже: „Колгосп вступив у стадiю силосування зеленої маси“. постає перед читачем доба становлення україн- ської сучасної лiтератури. не кажучи вже за своєчаснiсть його. а на знебарвленнi слова. що колгосп „силосує гичку“? Нi. не кажучи вже за публiцистичнi статтi. I вже буряк — не буряк. бо скрiзь автор обстоює народну основу лiтератури й мистецтва. Виргана замiсть бажаного спо- кiйним редакторам — набухали бруньки. особливостi. мимоволi вчуваєш внутрiшню єднiсть збiрки. бореться за поетично-образну силу слова. Проте К.Д. усе те. що виступали в нашiй npeci в справах культури мови. Порiвняймо: вогонь горить i бурхає полум’я.

нiж робота коло печi. бригадира. Гордiєнка: „Спробуйте молодого тракториста. наводить щодо цього слова А. як пiшов вiд нас веселий парубiйко Сашко 157 . А як бути з доконаною формою цього дiєслова — впоратися? Теж лишити до вжитку тiльки бiля печi? Однак I. вiдчув. iна- кше кажучи. значення: „В моє життя влiзло щось. як їх спрямувати. завклубом. К. а й на численних сторiнках великого прозового полотна. порається: на законах спить. Франко зважувався писати: „Вони мусили чекати з пiвгодини. Гордiєнко торкається цiкавого питання про доцiльнiсть використання того чи того слова в певному стилiстичному планi. це в мене викликає подив“. законами диха“. Хiба можна „прийняти рiшення“ засвiдчитись коханiй дiвчинi в своїх почуттях до неї? К. Федiна: „У меня существует написанный словарь неугодных для работы.магати в службовому листуваннi образних метафор. тому вже поготiв треба вилучати з канви художнього твору канцелярськi реп’яхи.“ Ще бiльше мене дивує твердження К. Видимо. Чехова: „Разве в стихи го- дятся такие паршивые слова. — та й М. що художник порається бiля картини. початок якої вже промовляє сам за себе: „Галина перебувала в колгоспi на гарному рахунку. К. Коцюбинський не боявся надавати цьому слову ширшого. Щоб наочно показати читачевi.. Вiн слушно констатує. Є слова. й наша класика. хi- ба що викликає заперечення виклад цiєї правильної думки: в одному рядi стоять дiєслова. розвиваючи свою думку про слушнiсть використання рiзних слiв у рiзних контекстах.. якими є канцелярськi штампи в художньому творi. залежно вiд того. а тим часом їх узгоджено з одним спiльним для всiх iменником в орудному вiдмiнку. як миша у зернi. то з неґативною. хоч вiн i пише: „Я не думаю. Гордiєнко перечить самому собi: „Коли я чую. как „сплошной“? Надо же ведь и вкус иметь“. поєднане з iменником художник. метонiмiй. поки Євгенiй упорався з iншими клiєнтами“. ме- ханiчно поєднаними рiзностильовими рядками — не кожен осягнув. що слова можуть мати подвiйне значення. з чим не могла впоратися моя звичайна урiвноваженiсть“. зокрема Панас Мирний. що господарка порається бiля печi. — i К. цей погляд письменника треба поставити до категорiї власних уподобань. що. Гордiєнко. Правильно сказано й далi. оволодiв народним поетичним строєм“. негативного чи нейтрального значення. Шкода тiльки. зiткану з перлiв дiлового листування. але оволодiти — чим). синекдох i кучерявих епiтетiв. на потребi розвивати художнiй смак. не цуралася слова поратись i поширювала масштаби його застосування далеко вiд печi: „Вiн у тих законах. але й не є конче потрiбним починати кожний офiцiйний папiрець словами „з огляду на те“ й кiнчати „зважаючи на вищесказане“. що нiяк не даються до використання не тiльки в поетичному творi. до речi. письменник складає навiть маленьку „новелу“... комбайнера назвати парубком!“ Ну й що? Спробуємо: „З того часу. що вимагають рiзних вiдмiнкiв (осягнути — що. що „деякi нашi твори ряснiють строкатими. I з цим не можна не погодитись. Коли ж я чую. що це „смакiвщина“. запрещенных слов“. то менi це зрозумiло. внаслi- док чого слова набирають у фразi позитивного. не може бути теж вiдповiдно спрямоване й звучати то з позитивною iнтонацiєю. то з нейтральною? До речi. вiдчути — що.“ Докладно спиняючись на потребi розвивати чутливiсть до слова або. Чому? Хiба дiєслово поратися.

тут українського парубка аж нiяк не спаруєш iз росiйською младой девой i не обкрутиш навколо архаїчного аналоя! Та багато сперечатись тут не доводиться: кожний митець має свої погля- ди й смаки. К. Нi. Невже дико звучить? Менi здається — нор- мально. Лермонтова слова младая дева можна було почути тiльки з уст найвищих верств росiй- ського суспiльства — аристократiї й чиновництва: мiщани бiльше подобали слово девица. Пушкiна й М. та це навряд чи може переконати когось. К. що той „був парубок моторний i хлопець — хоч ку- ди козак“? Очевидно. Гордiєнко покликається на те. Або ще: „Наш бригадир. младая дева має колорит не тiльки певної епохи. i напевно стане по- штовхом для iнших авторiв — узятись i собi за перо для участi у важливiй i кориснiй розмовi. То як можна ставити його на однiй площинi зi словами младая дева? Та це — не сумiрнi речi — кiнь i трепетна лань. мовляв. а в широких масах соцiальних низiв. нi. серед селян чи ремiсни- кiв. Пушкiна й М. все пiшло нанiвець — нi кiно. Треба сподiватися. Хiба можливiсть парубкувати є прерогатива тiльки Енея. то це тiльки свiдчить. нi смiху“. що заправляв у клубi. що його книжка порушує актуальнi питання. А якщо певнi думки автора викликають полемiку. що за часiв О. чоловiк та й у лiтах уже. Котляревський писав. Отож. що змiстовна збiрка статей К. Так було за Богдана Хмельницького. хто цiкавиться українським словом. про якого I. не скажеш тепер про дiвчину комсомольського вiку ланкову чи там доярку. нi пiсень. Лермонтова в Росiї писали „младая дева“. чого. сказати. що за часiв О. Українське слово парубок у вустах усiх шарiв суспiльства завжди означало одне й те ж: „неодружений юнак“. а й певного панiвного тодi класу. що вона — на часi. таке ж значення має це слово й тепер.Пилипчук. хоч i справний. девушка. казали девка. 158 . Гордiєнко добре знає. Гордiєнка знайде широкий вiдгук у всiх тих. а все ще парубкує чомусь“. Це-бо слова рiзних категорiй i рiзних мов.

Лисенка „Мiф про „стовпотворiння“ та людськi мови“ розглядати тiльки з погляду вимог. став псевдонауковою теорiєю. Миклухо-Маклай. Виходить.Роздiл 16 ЩОБ ЯСКРАВО Й ТОЧНО 1. погляд полiгенiстiв. що ставить до автора серiя розмов iз богомiльними. з яких одним судилось панувати. як це робить А. Щодо походження рiзних мов А.. говорячи про спiввiдношення мiж нацiональними мо- вами й їхнiми дiалектами. до яких належав наш земляк. в яку заглибився А. автор в основному впорався зi своїм завданням йому вдалось у невеликiй за обсягом працi розвiяти хибне релiгiйне уявлення про походження мов i дати стислий огляд наукового пояснення. сама природа створила людей рiзними — вищими расами й нижчими. про яке твердять деякi вченi-мовознавцi.к. Лисенко: мiсцевi дiалекти — це колишнi мови племен i народностей. а цiлий лiс. Навряд чи можна. пiд знаком якої вийшла ця книжка у Видавництвi полiтичної лiтератури України. Але тема. як саме виникли й розвивались мови народiв свiту. нiби нацiональнi мови виникли тiльки внаслiдок об’єднання дiале- ктiв в одне цiле. котрий заперечувала передова європей- ська наука. коли в Європi точилась палка дискусiя мiж моногенiстами i полiгенiстами про походження людських племен. Справдi. але не на шпальтах „Лiтературної України“. категорично твердити. Маркс i Ф. спецiальному перiоди- чному виданнi. коли пер- шi. а другим — пiдкорятись. яких цiкавлять мовнi проблеми. вони становлять певну нацiональну мову. що „. доводили. а другi запевняли. Лисенко пише: виникнення й розвиток мовних сiмей нагадують не мiфiчне родове дерево. Лисенко.в усякiй 159 . а також принагiднi його думки виводять книжечку за межi спецiального при- значення й привертають до неї увагу атеїстично переконаних читачiв. Енгельс кажуть. Чи варто надавати перевагу в такому туман- ному питаннi якiйсь однiй науковiй лiнгвiстичнiй теорiї? Єдина прамова для всiх народiв землi чи кiлька прамов? Це питання мимоволi переносить нас у середину минулого сторiччя. а десь у вужчому. тимчасом як. учений i мандрiвник М. то їй можна було б дати позитивну оцiнку. що на неї спирались iмперiалiзм i расизм: мовляв.. що всi раси походять вiд одного кореня. об’єднанi в перi- од утворення нацiї в єдине цiле. Мiфи i реальнiсть Якби книжку А. Як вiдомо. нiби кожна раса має свiй окремий корiнь походження.

тим-то не лише знайдуть. створювали також дiалекти.. А.“.“ краще — „Вони шаленiли на саму думку. Важко собi уявити. Замiсть „Вони шаленiли при однiй думцi. Не можна допускати рiзнобою в термiнологiї: в одному мiсцi автор пише „членороздiльна мова“. полiського й київсько- полтавського дiалектiв. якого дає „Русско-украинский словарь“ Iнститу- ту мовознавства. Окремо хочеться дещо сказати про мову викладу. Лисенка справляють загалом приємне враження. розгалужуючись на своєму iсторичному шляху. 160 . pозпадаючись на спорiдненi плeменa. Замiсть незграбного самодовлiючий треба вживати прикметника самодостатнiй. наприклад. для таких випадкiв є в українськiй мовi слова слушно. а й зму- сять замислитись над прочитаним багато читачiв. Поза цими дрiбними зауваженнями. Нацiональна мова. а „протягом року“. в свою чергу. забув про iнше — казати. а далi й розвитку нацiї зi спорiднених народностей якийсь один дiалект набував си- ли й переваги. Правильно не „на протязi ро- ку“. яка має своє конкретне призначення. уподобавши дiєслово говорити. а в основi своїй.. економiчнi й полi- тичнi умови. Прислiвнику вiрно слiд залишити його давнє значення — „вiддано“ (вiрно любити. що передують пря- мiй мовi або переповiдають змiст. -Б... а — „залежно вiд успiхiв“. втрачало и єдину для цiлого племенi мову. правдиво. а не популярної книжечки А. на яких позначились мiсцевi географiчнi. а навряд чи доцiльно наполягати на якомусь одному категоричному твердженнi. бо такої концентрацiї не могли зазнати народ i його мова. коли єдине плем’я — предок якоїсь народностi. Слов’янськi племе- на й народностi. пра- вильно. Скажiмо. Та це — вже справа науковцiв-спецiалiстiв заглиблюватись i розв’язувати такi скла- днi проблеми. а на другiй сторiнцi — вже „членоподiльна мова“. з якої дiалектично розвивались i дiалекти. Отож принцип iнтеграцiї в такому питаннi не може бути абсолютний.-Д. Не „в залежностi вiд успiхiв“. iз колiї усталених мовних норм.. „Маркс i Енгельс говорили“ тощо. як це зроблено у фразi: „Це вiрно так само.“ краще — „Хоч як дивно. Лисенка. в основу української нацiональної мови лягли середньонадднiпрянськi говори. мова й змiст книжки А. За доби формування. як це часом трапляється в популярних виданнях. в своєму iсторичному розвитку. що згодом розвивається в нацiю. Дивує тiльки. натомiсть раз у раз надибуємо „Енгельс говорить“.. а в основi своїй.) завдяки концентрацiї дiалектiв у єдину нацiональну мову. щоб. вiрно служити). як i щодо вигукiв“. тут треба додержуватися чогось одного.сучаснiй розвинутiй мовi природно виникла мова пiднеслась до нацiональ- ної мови „лише“ почасти (пiдкреслення моє. без якого важко обiйтись у фразах. стаючи нацiональною мовою. Потiм цi дiалекти збагатили й загальнонацiональну мову. що його автор сумлiнно виконав. а не ставити вiдповiдником до ро- сiйського верно („правильно“). коли саме питання потребує ще багатьох дослiджень. зумовлену економiчною и полiтичною концентрацiєю“.. Так чи так.. Замiсть вислову „Як не дивно. тут не слiд забувати й про диференцiацiю. живлячися з рiзних дiале- ктiв. українська мова виникла внаслiдок економiчної й полiтичної концентрацiї гуцульського. до Жовтня розпайованi мiж ворожими державами. Лексика автора не ви- скакує. чому автор. породжує свою лiтературну мову.“.

нарiкань i докорiв. i на нiй треба сумлiнної. на базi доброго знання своєї мови та її можливостей) за кожне слово в творi. Швидка. Пономарiва „Наша спiль- на нива“. Пономарiв цiлком пiдставно наводить низку зразкiв неохайного поводження з українським словом у письменникiв. нiколи не висловиться: „В моїй кишенi вiдсутнi грошi“. звiсно. який один може довести до пуття мовно незугарну сторону нашої творчостi. це — спiльна нива тих i тих. як повелося з дiда- прадiда: „У моїй кишенi немає (або — бракує) грошей“. спiльно й полоти Важливе питання про спiльну боротьбу наших письменникiв i лiнгвiстiв за високу культуру рiдної мови порушила стаття О. Справдi-бо. — а скаже попростому. як „треба прийняти якiсь мiроприємства“ або „дякую режисера. артистiв. № 12): „Вiн (цебто словник. коли письменник буде сперечатися з редактором видавництва (сперечатися. Пiдставою для внесення слова до словника. „Лiтературна Україна“. коли науковий працiвник Iнституту мовознавства сам не знає. I тут О. що в словниках допущено чимало всяких кальок i спотворень української лексики. за природнiсть свого неологiзму..-Д. надто нам. слiд вислухати скарги обох сторiн i спiльно добрати способу зняти причини їх. журналiстiв. кому. дореволюцiйних i пореволюцiйних. — абсолютно слушнi. як не письменникам i лiнгвiстам. i пише в своїй статтi „На спiльнiй нивi“ (Н. Навпаки. професору й студентовi. не вражає. -Б. не обурює. а й за кожне слово в цьому творi. але не далеко вiдбiгають вiд нас у цьому часом i деякi мовознавцi. далека вiд мовознавства й усiх його несподiванок. — є воднораз певною мiрою також учитель. Але. а здебiльшого беруть їх iз творiв українських письменникiв. щоб уникнути надалi працi врозтiч. Додамо вiд себе. Хiба це нормально. сiяти спiльно добiрне зерно слова й полоти словесний бур’ян? Так. А. артистiв i телеглядачiв“. де треба вживати вiдомi усiм слова нагода й пригода. ой. Ми — ще далекi. iз творiв якого вдосконалюють або псують свою мову тисячi читачiв. письменники. що ми часто забуваємо про подвiйну вiдповiдальнiсть. якi вiн утiлює в художнi образи. якi вiдповiдно не бувають i присутнiми. надання йому певної стилiстичної характеристики є передусiм уживанiсть його в лiтерату- рi“. iз художнiх творiв i словникiв яких широ- кi маси засвоюють i вдосконалюють українську мову. — або в цiй же статтi далi: „На лiтеру „в“ чомусь вiдсутнi такi слова. а не жалiв. Адже письменник — носiй i пропагандист передових iдей своєї доби. письменникам. За це вчителi української мови ставлять двiйку. а нас це не дивує. Чого в наведених 161 . як далекi вiд того жаданого стану. наполегливої працi та обопiльної дiлової критики. що укладачi словникiв не вигадують слiв. працiвникiв радiо й телебачення.2. i треба вiдверто визнати. О. через те звичайна людина на Українi. що всi його заки- ди. Самокритично погоджуючись. Пономарiв слушно питає: а звiд- ки це береться? Адже „вiдомо.) має стати в нагодi вчителю й школяревi. надрукована в „Лiтературнiй Українi“ (№ 9). Чому? Бо не тiльки ми. яка лежить на письменниковi не тiльки за його твiр. що вiдсутнiми не можуть бути речi.“ Невже цей працiвник не знає. Ми можемо почути з уст вiдомого письменника на прилюдному виступi такi перли.. Спiльно сiяти. письменниковi й перекладачевi“. ми часто з надiєю поглядаємо на свого редактора. звикли ставитись до мовних вимог байдуже.

як iлюстрацiї. Навiщо. записують їх у картотеку. але нас не може не турбувати змiст дальших словникiв цього Iнституту. над яким саме тепер працюють нашi мово- знавцi. молодик). студентам та iншим. можна було пожиточно користуватися всiм. що коли такою мовою пересипати словники. почувався вже майже класиком i переймався думкою. Пономарiв. що письменники пишуть твори. мова яких — зразкова. що йому нема чого працювати далi над мовою. а потiм пере- носять у словники. Пономарiв та його колеги добре знають справжню цiну такому „художньо-iлюстративному“ матерiалу. Навряд чи стилiстично пiдходить iменник недогляди до таких чудес. коли нерозважний автор. вiдпуск матерiалiв (видача. але мимо своєї охоти мусимо згадувати те сумне. коли розташовувались бiля селищ заводи. зазна- чимо принагiдно. а й у шеститомному Українсько-росiйському словнику. Ми не маємо намiру втручатись у внутрiшнi справи Iнституту мовознавства. продаж матерiалiв). як укладання наших словни- кiв. сам вiн признається. бо це — не тiльки наша спiльна нива. коли до цього додати ще й поточне дiяння деяких працiвникiв Iнституту мовознавства. а й iз тих. щоправда. Поминаючи тут шкiдливiсть цього останнього моменту в укладаннi слов- никiв передусiм для самих письменникiв. технологiї впорядкування словникiв. що „є певнi недогляди й у шеститомнику“. бо чи не такi „науковi“ руки сiяли не тiльки в „зеленому“ словнику всяке будяччя. щоб ними десь. великої. попавши зi своїми фразами. як у приказцi: „Бачили очi. Додамо до цього. Пономарiв. хоч повилазьте!“ Але спинiмось на. як безчасся (читай по-українському — ли- холiття.мовознавчих фразах бiльше — мовознавства чи малознавства. зокрема двотомного Росiйсько-українського словника. З цього сам собою напрошується висновок: мабуть. фрази не тiльки з класикiв i тих сучасних письменникiв. мова яких — iще недолуга й убога. бо всi цi зразки спотворення українського слова перейшли до шеститомника з того ж таки „зеленого“ словника. що їхнiй рукопис жодний редактор перiо- дики не зважиться пустити до друку в натуральному виглядi. що саме з таких сумнiвних джерел випливали перекрученi значення давнiх українських слiв. на зразок наведеного з недавньої статтi. а й наш майбутнiй хлiб. так би мовити. не берусь су- дити. лихi часи). Тут само собою виникає питання: а хто й коли змушував чи змушує 162 . окрiм хiба фейлетонiв. Правдиво зазначає О. що купували. старанно виправлени- ми редакторськими руками. новомiсяччя (новий мiсяць. Пономарiв. кому це треба. то запев- нення О. вони не тiльки не стануть у пригодi професорам. багато дечого змiнилося“. який до того ж запевняє в своїй статтi. до словника. дарма що в Iнститутi мовознавства „багато дечого змiнилося“. дiда-бабу витягати з могили? — може заперечити менi О. не кожний науковий працiвник Iнституту мовознавства може братися за таку вельми вiдповiдаль- ну. i нам не може бути байдуже — глевкий це буде хлiб чи добре випечений. Пономарiва викликають хоч-не-хоч сумнiв. хоч i сам О. загальнонацiональної ваги справу. що „з 1948 року. що укладачi словникiв беруть до певних слiв. знаходилися в морях та океанах острови тощо. Ми радо вiтаємо такi змiни в життi Iнституту мовознавства. але для мене ясно. яким поде- куди має пiдстави хвалитись О. вiдколи вийшов у свiт „зелений“ словник. ми не хочемо згодом казати. а укладачi словникiв беруть iз цих творiв слова. їжте. без дбайливої мовностилiстичної обробки. а важко бу- де навiть знайти нагоду. мовляв. На жаль.

нравиться. щоб дати щонайбiльше українських вiд- повiдникiв до кожного росiйського слова. а лише критично пересiяНе й науково перевiрене. примiром. що потрiбно семантично чи нюансово. як треба правильно сказати по- росiйському — „снимаю с себя ответственность“ чи „раздеваю с себя ответ- ственность“? А чому ж це допустимо в аналогiчних випадках у нас? Чи не слiд би. через те поряд iз зразково опрацьованими сто- рiнками можна натрапити зненацька на сумнi рецидиви „зеленого“ словника. до того ж часто пiд фатальною рубрикою „редко“ або ще гiршою — „уст.“. а тому. що в тому чи iншому текстi є природне. Мушу насамперед щиро визнати поступ уперед в укладаннi цього словника про- ти всього попереднього. що траплялось йому напохватi. стояло б. в якому правильних українських вiдповiдникiв треба було шукати з початку наведених слiв. Не можна-бо приглухуватому або й зовсiм глухому доручати перевiряти нотний запис щойно проспiваної пiснi! Чи можна собi уявити. без якого рiдко хто обходився серед дореволюцiйних українських публiцистiв та промовцiв. Вiдповiд- но до цiєї „зеленої“ традицiї дано й переклад вислову недремлющее око як 163 . щоб у росiйських академiчних словниках поряд iз правильними словами. що збирати й як. синтаксичнi й фразеологiчнi норми тої мови. сомневаться. таке. Грiнченка в справi вкладання словникiв? Адже за його часiв теж не бракувало словесного мотлоху чи полови. примiром. як кажуть у народi. що могли проскочити. недрiмливий i. а — науковцi.укладачiв безоглядно тягти до словникiв усякий непотрiб? Та працiвники. Кажу це все не на зайвий докiр нашим мовознавцям. Матерiал до словника на деякi лiтери справдi приємно вражає сумлiнною. аби збирати. товаришi мовознавцi. щоб росiйський мовознавець не знав. а й визначатися чуттям мови. Я — частково обiзнаний iз матерiалами до нового двотомного Росiйсько- українського словника. над якою вони працюють. одiозне колись слово позаяк (нiби синонiм до загальновживаних бо. й саме це спонукує мене ворушити старе. а тим часом Б. тому що). а з кiнця. нарештi. яким байдуже. нарештi. що хочу як письменник знайти дiловий контакт i взаєморозумiння в нашiй спiльнiй спра- вi. нема. якi доклали сил. копiткою працею укладачiв. — не збирачi утилю. Читаємо: недрiмаючий. що його вiдiрви та викинь! Вiзьмiмо. але не прижилися в живiй мовi народу. цебто „устарелое слово“ або. наприклад. пiд отим самим „вiдiрви та викинь“ — уст. примiром. що записують картотеки слова. Грiнченко брав до свого словника (i ми досi користуємось ним охоче) далеко не все. недремний. iдiоми тощо. Вiзьмiмо. яким рекомендується не тiльки добре знати основнi лексичнi. Але матерiал до рiзних лiтер укладають рiзнi працiвники. не наслiдувати прикладу Б. непотрiбне слово в грiнченкiвському словнику? Нi. проiлюструвати це прикладами з живої мови. iз матерiалiв до цього словника українськi вiдповiд- ники до росiйського недредремлющий. Таким словниковим матерiа- лом зручно користуватися. як не знайдете там i багатьох iнших подiбних див. сумлеваться. вмiти елементарно розрiзняти. органiчне для мови. як треба культурно поводотисяя з рiдним словом? Чом би вам. що виходило з Iнституту мовознавства. а що — штучне або скальковане. — ндравиться. навести дiалектизми. вам щодо цього брати приклад у росiян i повчитися в них. дарма що на письмi й з уст можна в Росiї натрапити й на таке? Чи можна припустити. чи є це штучне. на- вiть пiд рубрикою „редко“. через те що. в ньому серед багатьох синонiмiв можна знайти саме те.

що й вас. Пономарiв? Хiба наших мовознавцiв не вражає iнодi мова наших пiдручникiв або така продукцiя видавництва „Радянська школа“. тiльки те саме росiйське слово. радiо. коли однi орють i сiють. повчити часом i нас. нiби як укра- їнський вiдповiдник. Видимо. якi вряди-годи. а смиренно мовчали. телеба- чення. й торкнувся я цього питання лиш принагiдно. тiльки вже пiд pyбpикою — „розмовне українськe слово“. так. з тих самих побудникiв на медичний термiн водобоязнь стоїть. i який там матерiал пiдгото- вано до друку. а потiм уже — пра- вильне українське брак. на який слушно реагував журнал „Україна“. слiд було б давно вже втру- титися в це дiло. на яку справедливо нарiкає в своїй статтi О. що має заступити горезвiсний „зелений“ словник. водобоязнь. наче нема всiм вiдомих українських слiв сказ. доктор фiлологiчних наук Ф. Дивна рiч: ми стiльки пишемо й говоримо про потребу пiдносити куль- туру нашої мови. вдозвiль. сказати своє поважне наукове слово. вмiстивши замiтку „Оце так посiбник!“ i колективний осуд цього витвору? Причому. Жилко (див. улаштовуємо огляди мовного стану в рiзних виданнях та органах. Не дивно пiсля згаданої вже статтi „На спiльнiй нивi“ прочитати на ро- сiйське слово неимение на першому мiсцi — вiдсутнiсть. удостачу. навiть не помiчаючи огрiхiв? Хiба Iнститут мовознавства задовольняє мова наших газет. Стефанцева. на думку вчених працiвникiв. крiм двох-трьох осiб. але — факт! Я мiг би наводити дуже багато ще таких дивовижних моментiв iз мате- рiалiв до цього словника. на яких вибоїнах Iнституту мовознавства вкладачi словника загубили всiм вiдомi українськi слова — вволю. скаженiвка. це обурює. № 5 за 1965 р. Я маю певнiсть. Не iнакше. Але чому ви не виявляєте iнiцiативи в цiй боротьбi слова? Чом би вам не скликати конференцiї чи наради працiвникiв редакцiй газет i журналiв I не допомогти їм побачити їхнi помилки? Чом би вам не допомогти в цьому також працiвникам радiо й телебачення? Чому ви вiдразу не сигналiзували про загрозу псування мови учнiв „посiбником“ М. а другi тiльки споглядають. поки той не випустив у видавництвi „Ра- дянська школа“ аж шiсть тиражiв цiєї культивацiї суржика в нашiй школi? У тишi академiчних кабiнетiв укладається й новий двотомний Росiйсько- український словник Iнституту мовознавства. доволi? Чи цi слова. досхочу. як треба орудувати українським словом! Яка це спiльна нива. знає обмежене число людей. письменникiв. але це не є метою моєї статтi. як i кожну культурну людину на Українi. А де. Кому. вповнi. — такi вже застарiлi. Пономарiва. виступаємо про це в пресi. що їх усiх треба пiдновити єдиним словом вдоволь? Неймовiрно.: „Україна“. як не вам. 164 . на всяких зборах. як через тi ж причини до росiйського вдоволь наведено україн- ське слово вдосталь i те саме росiйське вдоволь. Стефанце- ва з його лексичним добором. до призволящого. товаришi мовознавцi. А тим часом це є та справа. скажениця.). подiбно до О. на запрошення редакцiї тут висловив свою компетентну думку й працiвник Iнституту мовознавства. забирають слово в цих пекучих питаннях. „сигналiзуючи небезпеку“ й бажаючи перейти до деяких вад самої форми роботи Iнституту мовознавства.недрiмаюче око замiсть давно вiдомого українського крилатого вислову не- дремне око. товаришi мовознавцi. але в усьому цьому Iнститут мовознавства не бере майже нiякої участi. теж грiшних. до якого можна було б додати ще — нестача. як Орфографiчний словник М.

тим бiльше. але доповiсти. нi заплющувати очi на хиби в їхнiй роботi. Чому б нам не зустрi- тись найближчим часом. щоб домовитися в рiзних спiрних питаннях. а сприяти один одному. коли б названi авто- ри. яких я торкався в останнiй i попереднiх своїх статтях. треба не вiд- межовуватись один вiд одного академiчними стiнами. Плекайте мову. ще нiколи не було зустрiчi в нас мовознавцiв хоч би з письменниками. бо це. свiдчить про своєчаснiсть i актуальнiсть тих питань. ми станемо з вами на спiльну ниву. нема змоги розглянути ввесь матерiал до словника багатьом людям. — боротьбу 165 . Це видно з самого заголовка статтi й її змiсту. що є й нагода поговорити про вклада- ння двотомного словника. якi визнають i самi мовознавцi. коли вiн не раз уже демонстрував нам свої позитивнi наслiдки? У словниковiй справi. може. як i взагалi в справах культури мови. Задля ясностi У розмовi про двотомний Росiйсько-український словник Iнституту мо- вознавства УРСР я не хотiв нi применшувати певних досягнень наших мо- вознавцiв. працiвник Iнституту мовознавства („Пiдставно“) чи („безпiдставно“). Менi можуть заперечити. працiвники радiо й телебачення. Чистiша вiд сльози Вона хай буде! 3. I є певнiсть. Я мiг би тiльки радiти. дарма що працюємо на спiльнiй нивi. обговорити бодай тi спiрнi питання. що й я.в якiй мають узяти щонайактивнiшу yчacть широкi кола нашої громадсько- стi. мiзерну частину яких я навiв вище. й укладачами словника. що мої виступи в пресi вiдразу знаишли вiдгук. Та й чого нам цуратись випробуваного методу громадської апробацiї . № 26) i перекладач Н. якi завжди бувають. помилки. коли ще маємо тiль- ки матерiали до словника.. Зрозумiло. до якого. коли словник уже вийде з друку й на пiдставi його редактори у видавництвах виправлятимуть у наших рукописах сказ на водобоязнь i недремне око на недрiмаюче. навiщо здiймати тривогу. принаймнi. Невдовзi на мою статтю вiдгукнулися в „Лiтературнiй Українi“ два ав- тори: М.. Фiрсель („Об’єктивно про суб’єктив- не“. очевидно. проти чого я тут застерiгаю. Iнститут мово- знавства може й мусить зробити. щоб нам усiм правили за робочий девiз вiкопомнi слова невтомного працiвника й великого патрiота Максима рильського: Як парость виноградної лози. сперечаючись зi мною. Зустрiвшись у дiловiй обстановцi. Пилинський. №31). а й викладачi мови та лiтератури. де треба разом сiяти й разом полоти. Пильно й ненастанно Полiть бур’ян. про цю працю. взагалi працiвники культурного фронту. що на такому дiловому ґрунтi ми завжди змо- жемо домовитися. що пiзно буде кри- тикувати чи висловлювати побажання й жалi. який однаково цiкавить усiх нас. письмен- никами. мали на метi знайти спiльний контакт мiж нами. а не сам словник. серед яких мають бути не тiльки письменники й журналiсти. коли робиться велике дiло. Але слiд пам’ятати. артисти. Мої конкретнi зауваження про тi чи тi помилки в укладаннi згаданого й ранiш виданих словникiв. мали на оцi тiльки ту мету. ще й не ввiйде все те. Скiльки я пам’ятаю. висловлюючи свої зауваження й побажання та даючи поради.

за чистоту й культуру мови, — а тому не приписували в полемiчному захватi
не властивих менi тверджень i намiрiв.
М. Пилинський, пiдтримуючи мою вимогу тiснiшого контакту мiж мово-
знавцями й лiтературною громадськiстю, поминув увагою тi конкретнi хиби
в матерiалах до двотомного Росiйсько-українського словника, якi я наводив у
своїй статтi, а натомiсть став шукати суб’єктивне, „смакове“ в моїх зауваже-
ннях про мову i перекладiв журналу „Всесвiт“ („Лiтературна Україна“, 1965).
Що ж — i це добрий задум, якщо здiйснювати його об’єктивно, виходячи з
того, що написав iнший автор. М. Пилинський заявляє: „У багатьох випад-
ках письменник (цебто я. — Б. А.-Д.) покладається тiльки на свої особистi
смаки. Краще, мовляв, казати „поклав книжку на горiшню полицю“ замiсть
„на верхню“. Чому? Якi пiдстави вiддавати перевагу українським словам го-
рiшнiй — долiшнiй перед верхнiй — нижнiй? А як тодi з козацьким Низом,
Верхньою Хортицею, запорiжцем — низовиком?“
Мене передусiм дивує, невже М. Пилинський не вiдчуває нюансової рi-
зницi мiж висловами „краще казати“, якi вiн наводить, нiби цитуючи мене,
й „мабуть, краще написати“, як тоє насправдi в моїй статтi? Невже науко-
вии працiвник не розумiє, що, викинувши з моєї фрази слово мабуть, вiн
надав їй тону iмперативного припису замiсть того характеру припущення чи
пропозицiї, який вона досi мала? У жоднiй статтi про мову я не вдавався до
дидактичного, а тим бiльше менторського тону й не висловлював своєї дум-
ки як незаперечне твердження, крiм таких явних помилок, як у перекладi
Н. Фiрселя, про що мова далi. У статтi „Про те саме“ я писав: „Оцiнюючи
певнi явища як хибнi, на мою думку, менi хочеться лише звернути увагу на
те, що суперечить традицiям нашої класики й живої мови народу, а заразом
змусити читача замислитись над словом, над слушнiстю вживання його в
тому чи iншому контекстi“. Проте М. Пилинський запевняє, що „не можна,
твердить (пiдкреслення моє. — Б. А.-Д.) Б. Антоненко-Давидович, говорити
„товста книжка“ — треба тiльки „груба книжка“, тимчасом як i цей вислiв
наведено в мене пiд тою самою рубрикою „мабуть, краще написати“. Що
це — полемiчний засiб чи дивне нерозумiння того, що написано чорним по
бiлому?
Звiсно, є в українськiй мовi слова горiшнiй i верхнiй, i я, обстоюючи
синонiмiчне багатство нашої мови, нiде й нiколи не заперечував права на
iснування нi цих прикметникiв, нi близьких до них прислiвникiв, але в пев-
них контекстах я вважаю за доцiльне вживати саме одного, а не другого
синонiма. Тут, безперечно, важить особистий смак або, iнакше кажучи, чут-
тя мови. Гадаю, що мiй опонент не надаватиме переваги несмаку над смаком,
браку чуття мови над наявнiстю його. Менi бiльше подобається „горiшня по-
лиця“, а не верхня, тим-то й раджу його нашим перекладачам. Питаєте,
чому саме подобається? А тому, що на Українi здебiльшого кажуть угорi, а
не вверху, не кажуть верховище замiсть горище. Але є в нашiй мовi слова
верховина, верх (наприклад, „на версi дерева“ ), є також вислiв „моє зверху“,
отже, нiякий Антоненко-Давидович не скаже „горiшнiй одяг“ замiсть верх-
нього. Яка тодi потреба М. Пилинському тлумачити на свою вподобу мої
слова, ба навiть патетично вигукувати: „А як тодi з козацьким Низом, Верх-
ньою Хортицею, запорiжцем-низовиком?“, — про що й мови не було в жоднiй
моїй статтi. Але щоб читачi не подумали, нiби я вiдбiг нормального глузду
й стою за козацький Дiл i запорiжця-долiшника, мушу запевнити, що є й
козацький Низ iз запорiжцем-низовиком, i стоїть серед Днiпра, як i стояла

166

завжди, Верхня Хортиця. Треба тiльки, як кажуть у народi, дивитися — що
й до чого.
Те саме можна сказати й про слова грубий — товстий. Менi бiльше подо-
бається „груба книжка“, а не товста. Чому? А тому, що так казали мої баби
в Ромнi й Недригайловi (цебто на Лiвобережжi), та ще й досi так кажуть у
народi навiть дiти. У селi Кропивнi на Житомирщинi я натрапив у бiблiоте-
цi на таку сцену: приходить дiвчинка й просить бiблiотекарку: „Дайте для
мого брата оту книжку про шпийонiв“. — „Як вона зветься?“ — питає бiблiо-
текарка. „Та я забула, отака грубенька книжка“. Таки грубенька сказала, а
не товстенька. А тим часом М. Пилинський пише: „Можливо, Борис Дми-
трович призабув, що слово грубий у такому значеннi — не властиве народнiй
мовi принаймнi всiєї Лiвобережної України. Майже всi письменники (ми мо-
жемо назвати десятки iмен) пишуть саме про товстi предмети, добираючи
частiше iнших синонiмiв (гладкий, огрядний, розгодований та iн.), коли йде-
ться про людей, а прикметник товстий „припасовували“ саме до книжок“.
Отож, за М. Пилинським виходить, що слова грубий у такому значеннi не-
ма в народнiй мовi. На мовний „смак i слова Б. Антоненка-Давидовича М.
Пилинський може, розумiється, не зважати, а от до слiв Б. Грiнченка на-
шому мовознавцевi слiд би придивтись пильнiше, бо Б. Грiнченко вживав
прикметника грубий i до iменника книжка, й до iнших предметiв, хоч як
того не хочеться моєму опонентовi: „грубе дерево“, „груба сорочка“, — наво-
дячи в своєму словнику й приклади з прикметником товстий: „Деревце те
не товстеє“, „сорочка товста“, навiть зима — „тодi саме була товста та люта“
(див. Словник Б. Грiнченка).
Не цуралися прикметника грубий у тому значеннi, яке я навiв, i нашi
класики: „Вже на кiнцi призьби пiзнав Йон Гашiцу по чорних косах, що
вибились з-пiд рядна i лягли на ньому, як двi грубi гадюки“ (М. Коцюбин-
ський); „Юрба розбила ногами грубий морський пiсок“ (Леся Українка). Не
боялися класики вживати прикметника товстий i до людей i не лишали його,
як запевняє нас мовознавець, спецiально для книжок: „Молодець був жва-
вий, товстий, високий, кучерявий“ (I. Котляревський); „Не до пана старого,
усатого, товстого“ (Т. Шевченко).
Нi, таки не Б. Антоненко-Давидович призабув, а М. Пилинському, мо-
жливо, випало з пам’ятi, коли й як уживали нашi письменники слiв гру-
бий — товстий. Пiсля цього мене вже не дивує, коли мiй опонент наївно
питає: „А що робити з усталеним поняттям „товстий журнал“? Невже —
„грубий журнал“?“ А втiм, заспокою опонента, я — не проти й „товстого
журналу“, якщо хтось усталив це поняття; мене тiльки дивує, чому тодi
в Українсько-росiйському словнику, який видав 1963 р. Iнститут мовознав-
ства, вислiв „товстий журнал“ наведено як застарiлий (див. т. VI, с. 61)?
Невже слова, наведенi в словнику, спочатку стають застарiлими, а потiм
уже всталюються? Як вiдомо, досi бувало навпаки...
У такому планi домислювання за мене М. Пилинський пише далi: „Б.
Антоненко-Давидович виступає проти слова вiдпуск i пропонує вживати за-
мiсть нього слова видача, продаж. Але така замiна можлива тiльки в побу-
товiй мовi, а в економiцi iснують термiни „вiдпуск товарiв“, „вiдпускнi цiни“
i окремо „продажнi цiни“. Так само i в технiцi зустрiчаємо поняття вiдпуск,
вiдпускний („вiдпускна крихкiсть металу“). Отже, це слово, безперечно, здо-
було собi мiсце в мовi, i даремно письменник залiчує його до „таких чудес,
як безчасся i новомiсяччя“.

167

Нi, надаремно мовознавець М. Пилинський хоче переконати читача, нiби
письменник Б. Антоненко-Давидович виступає проти слiв вiдпускати, вiд-
пуск, якi, безперечно, є в українськiй мовi. Але треба думати, коли й де слiд
їх ставити, а не тулити в фразу безоглядно. Писав Т. Шевченко: „Петра на
волю вiдпустили“, — кажуть i в народi: „Оце наївся, треба й очкур вiдпусти-
ти“, — але не писали класики, не каже й народ: „Менi в крамницi вiдпустили
чоботи“, — а писали, казали й казатимуть — „продали чоботи“. Дiловод, що
звик до канцелярської мови, можей написати помилково замiсть „продаж
чобiт“ — „вiдпуск чобiт“, але те, що можна простити дiловодовi, важко ви-
бачити мовознавцевi, який тiльки припускає можливiсть замiни в побутовiй
мовi канцелярсько-неоковирного „вiдпуск чобiт“ на звичайний „продаж чо-
бiт“. А саме про це я й повiв мову в своїй статтi, отже, не про економiчну або
технiчну термiнологiю, де слово вiдпуск, напевне, є в технiцi й може бути в
економiцi, хоч не збагну, чому мовознавець М. Пилинський уважає, що „вiд-
пускнi цiни“ або „продажнi цiни“ — кращi за „цiни видачi“ й „цiни продажу“.
Але сперечаємося зараз не про термiнологiю (це — окрема тема, що потре-
бує окремої статтi), а про лiтературну мову, отож не було нiякої потреби М.
Пилинському загадувати наперед, чого б накрутив Б. Антоненко-Давидович,
якби вiн був не тiльки письменником, а ще й членом термiнологiчної комiсiї.
I все-таки мiй опонент раз у раз удається до цього, навряд чи наукового
способу полемiки.
Для чого вiн це робить? Хiба йому бракує наукової арґументацiї, щоб
довести слушнiсть своєї думки, посилаючись конкретно на приклади з кла-
сики й живого мовного буття, як це раз у раз робив i роблю я, керуючись не
тим, що менi зненацька заманулось, а тим, що було, є й буде, на мою думку,
доцiльним у нашiй мовi? Маю певнiсть, що М. Пилинський мiг би теж поле-
мiзувати зi мною таким способом, якби вiн мав на метi в своїй статтi тiльки
iнтереси культури мови, а не тенденцiйний намiр довести будь-що-будь, нiби
я хочу архаїзувати нашу мову й тим збiднювати її та обмежувати. Вiн так
i закликає без усякого логiчного зв’язку з тим, що написав попереду: „Не
архаїзуймо нашу мову (до речi, чому не „нашої мови“, як того вимагає гра-
матика? -Б. А.-Д.). Зважаймо на розвиток i змiни в її лексичному складi. Не
треба її збiднювати й обмежувати“.
Хоч М. Пилинський i не обтяжив себе потребою навести бодай один
приклад у мене „архаїзацiї нашої мови“, та на цьому пунктi я вважаю за
потрiбне докладнiше спинитися.
Кожна жива мова, писав я в однiй зi своїх статей, зазнає постiйних змiн,
коли однi слова зникають, змiнюючись новими, iншi слова набирають iз ча-
сом нового змiсту, а iнодi навiть нової морфологiчної форми. Новi життєвi
обставини створюють не тiльки новi поняття з новими словами, а й новi
приказки, прислiв’я, iдiоми. Не розумiти цього може тiльки невiглас, а щоб
боротися з цим природним процесом, небагато знайдеться новiтнiх донкiхо-
тiв. Проте на шляху розвитку мов рiзних народiв траплялись диваки, що
силкувалися затримати свою мову в застиглих формах, усiляко борючися з
модернiзацiєю її. Був, наприклад, у Росiї адмiрал-слов’янофiл О. Шишков,
який у ХIХ ст., перешкоджаючи впливам „западников“ на формування росiй-
ської лiтературної мови, вимагав казати не героизм, а добледушие (вiд слова
доблесть) i звичайнi калошi називати мокроступами, але, розумiється, жи-
ття перемогло мертвеччину, й намагання О. Шишкова видається нащадкам
певнiше за анекдот, нiж за лiнгвiстичну течiю.

168

Але я — проти тої боротьби з „архаїзмами“. Пилинський бiльше думає про те. а не опукою. Грiнченка! Було б тiльки на шкоду нашiй мовi боротися з словотворенням i затримувати її в стародавнiх архаїчних формах. Унаслiдок iсторичного спiвжиття народiв i економiчних. є не що iнше. На жаль. — було б нерозумно викидати його з ужитку. коли працiвник видавництва чи редакцiї газети iнодi. вiн не пошкодував труду знайти навiть кальку в статтi „самого Антоненка- Давидовича“: „Автор (цебто я. Це можна сказати й щодо деяких iнших росiйських слiв. нидiти. телефон. М. Цих слiв нема й не могло бу- ти в словнику Б. з цiлковитою (пов- 169 . Навряд чи знайдеться такий дивак. на ходу творить (калькуючи) слово „пiдставно“. i таке українське слово. Сподiваюся. М. як би це переконливiше довести. ряхтiти. що якийсь зразок наводи- ться „цiлком пiдставно“. не кажучи про те. або замiсть усталених iнтернацiональних термiнiв радiо. блищати. обходження словом вiдношення чи витискати дiєслова ставитись. як тiльки натрапить на невiдомi йому слова. — Б. утворене з росiйського отношение. З прикметника вiль- ний утворилось не тiльки дiєслово звiльняти. який серйозно вимагав би викидати з нашої мови цi слова тiльки тому.. непoладки. Шишкова? Я не пропонуватиму називати квартплату комiрним. у теперiшнiй узбецькiй мовi. попастися — на потрапити („потрапив у полон“).) вказує. Пилинський повiрить. що iнколи роблять не в мiру ретельнi плекачi чистоти нашої мови. що й у сучаснiй росiйськiй мовi натрапляємо на багато українiзмiв. подiбних до росiйських. й не вдаватимуся в тугу. вiйськових. зi слiв поволi. якi так само органiчно прижилися в українськiй мовi. Чи думає мiй опонент про те. занесених туди не тiльки за часiв Петра й Лизавети (наприклад. а щоб пiдсилити цю недовiру. хлопкороб. телегpaф конче творити свої. вiдразу зараховує їх до архаїзмiв i виправляє на „сучаснi“ — страждати. не назову першотравневий салют „першотравневою ясою“. дарма що саме так казали на Українi за козаччини. обходитися словом вiдноситися. Я — також рiшуче проти того. що так можна зарахувати до архаїзм увсю нашу мову з її класикою й тим. так би мовити. що живе в устах народу? А варто було б подумати. На наших очax розвивається далi українська мова. куль- турних та iнших стосункiв мiж ними мови запозичали одна в одної не тiльки слова. хоч треба було сказати: цiлком обґрунтовано. примiром. що сучаснi дiти бавляться м’ячем. Є в українськiй математичнiй термiнологiї слово вiдношення („вiдноше- ння 1:3“). але й вивiльняти. що „на цьому тлi навiть деякi слушнi загалом зауваження письмен- ника викликають до себе певну недовiру“. стерня тощо. замiняючи скрiзь слово дiло на справу („майстер своєї справи“). що мене не приваблюють лаври адмiрала О. як чре- звычайный. der Fernsprecher тощо. хлебороб. те- пер — на зараз („зараз у нас весна“) або попасти.. повiльний утворилось дiєслово уповiльнювати.-Д. тютюн. як жупан. хоч таке слово було колись у нашiй мовi. такi. Чимало слiв попало в нашу мову з росiйської. де до українського прикметника звичайний додано росiйський префiкс). примiром. козак. що вони — iншомовного походження. А. мабуть. що чуємо. гибiти. як перероблене тюркське чапан. подiбно як у нiмцiв — der Rundfunk. а й далеко пiзнiше. бунчук та. „нацiональнi“. нудитися. а й вислови. щоб уникати українських слiв. Багато слiв є в українськiй мовi й тюркського походження: кавун. коли стали тiснiшi стосунки мiж братнiми на- родами: девчата. але нема нiякої потреби в побутовiй мовi замiняти iменники ставлення.

то другий мiй опонент. яким. Пилинський“. i край! Це не по-нашому! Забороняю це я! Та. надто раннього перiоду моєї творчостi. просто спустив з ока дiйснi потреби й вимо- ги нашої сучасної епохи. похiдне вiд iменника пiдстава. захищає тiльки помилки свого перекладу. Та якщо М. критикiв i редакторiв не зауважив менi помилковостi моїх визначень в оцiнцi перекладу Н. в якiй я аналiзував практику перекладiв з iноземних мов журналу „Всесвiт“. що тут я мiг би прийти йому на допомогу й навести не одну-однiсiньку. є скорочена (але не виправлена!) моя доповiдь на багатолюдному засiдан- нi Секцiї художнього перекладу Спiлки письменникiв. мушу придiлити увагу також йому. бо для цього треба повертатись до азiв. не мав дозвiлля. є гiрше. вiддаючи належне багатьом позитивним рисам цiєї працi. бо творення словника є спiльна справа мовознавцiв. Козаченко. заявивши для бiльшої аргументацiї. ба навiть схвалюю в цьому випадку бажання М. захопившись своїм завданням. Мушу довести до вiдома опонента.. бо кожного разу. як це робить мiй опонент? Гадаю. yтвореного вiд дiєслова стосуватися. як видно з його статтi. Фiрселем. Я розумiю. Отут небезпiдставно можна було б сказати цитатою з М. де вiн працює. Навпаки. часто й цiлком пiдставно пишаються працiвники Iнституту мовознавства. Хiба критика й самокритика — такi вже рiдкiснi й небажанi явища в Iнститутi мовознавства. що тут вiн. але. але запевняю. що проти них треба боронитися. але не доберу — навiщо? Хiба Iнститут мовознавства потребує цього? I проти кого й чого виникає така потреба захисту? Адже в своїй статтi. Пилинський обстоює престиж своєї установи. Менi дуже важко спе- речатися з Н. Нiхто з присутнiх на засiданнi наших вiдомих перекладачiв. знаходжу багато такого. закидав менi невимогливiсть в оцiнцi загальної перекладницької практики „Всесвiту“. нiж те. письменникiв. що мене самого не задовольняє. В. Пилинський. Проте менi хочеться дiзнатися. Н. Це — нудно й нецiкаво. Для чого це я робив? Для того. що вiн цiлком приєднується до того.ною) пiдставою“. вiд штучного стосовно. якщо мовознавцi не запишуть слово пiдставно до своєї картотеки. Фiрсель. Я щиро дякую М. Рильського: Завзятцi є такi. щоб цей словник був ще кращий. письменникiв i всiєї української культурної громадсько- стi.. Пилинський скеровує цi абсолютно слушнi слова нашого прекрасного поета й великого знавця української мови саме проти мене. не завжди науковими засобами. Пилинському за його зауваження. що „так переконливо довiв М. засвоїти котрi мiй другий опонент. а багато мовних помилок у своїх творах. я не гудив нашої поважної культурної установи. Рильським. коли перечитую написане. що так не сподобалася Н. з якими я — частково обiзнаний. Фiрселевi. а лише критикував хибнi моменти в укладаннi двотомного Росiйсько-українського словника. Стаття „Щоб яскраво й точно“. що показують матерiали до словника. чим саме пiдставно. як вiдомо читачевi. на яку посилається М. тим бiльше що в лiтературнiй мовi вже усталився його однокореневий антонiм безпiдставно? А тим часом слово стосовно є в шеститомному Українсько-росiйському словнику. що з мiною Мойсея Скрижалi нам несуть: не можна так. тому я не журитимусь. що в мене нiколи не було розбi- жностi в поглядах щодо мови з покiйним М. Пилинського захистити реноме й роботу iнституту. скажiмо. М. та ще й такими. Фiр- селя з нiмецької. бодай iз чемностi. а 170 . дехто. наприклад.

нi натурального вигляду перекладу Н. Шевченко). де той всмiх веселий“ (Мар- ко Вовчок). я не спинятимусь на них. мають су- б’єктивний характер. якби вiдкинув особистi амбiцiї й бiльше дбав за чистоту й культуру тої мови. Шевченка не- ма в „Кобзарi“ „променистих“ слiв посмiшка.. а Н. у поемi „Мцирi“ помилково описав левицю з гривою. як Н. минаючи вимоги контексту. слiд зазначити. Але розгляньмо. Фiрселя. Важко такому „об’єктивному“ переклада- чевi говорити про чуття мови й художнiй смак. З цього погляду. тодi вiн зрозумiє. що надруковано. як вiдомо. „З посмiху люди бувають“ (прислiв’я). наприклад. користуватись. хай загляне в Словник мови Шевченка видання нашого Iнституту мовознавства. як упаду в руки“). а виходив iз того. Фiрсель тiльки виграв би в своїй дальшiй роботi. що в Т. Фiрселя. що випадкова помилка навiть у класика не зобов’язує її повторювати. спираючися. Лермонтов. безперечно. Д що Н . чого. а й леви. як водиться. Стороженко). його усмiшки“ (О. „Це. що в перекладi мого опонента раз у раз мелькають сло- ва посмiхнувся. якою вiн пе- рекладає. що й у цiй сферi в перекладача далеко не все гаразд. що пе- рекладач Н. А втiм. не кажучи вже про зоологiв. Ласкаво погоджуючись зi мною. заради справедливостi. не тiльки на деяке своє знання української мови. а запропоную моєму опонентовi звернутись до мене за поясненням безпосередньо. вони вдавались саме до слiв усмiхатись. Якщо мiй опонент не вiрить. мали в своїх творах надiляти всiх левиць гривами? За це на них могли б справедливо образитись не тiльки звичайнi читачi. жали свiй хлiб i посмiхалися злорадно“ (М. а ще й на свiй художнiй смак i чуття мови. що подекуди Н. як уже можна ним безоглядно. Але Н. Фiрсель намагається пiдвести пiд свої твердження навiть теоретичне пiдґpyнтя. Про це й iшлось на засiданнi Секцiї художнього перекладу. звiсно. Коцю- бинський). Фiрсель передає нiмецький оригiнал. посмiшка. редактори „Всесвiту“ ще пiдтягали до мовної „кондицiї“.вiдома перекладачка з нiмецької Н. що.. Фiрселя не обходить. мої оцiнки Фiрселевого перекладу. Я не бачив нi оригiналу. Я зауважив. I що ж — мiй „об’єктивний“ опонент пише. Андрiанова спецiально спинилась на то- му. „Де той погляд молодецький. що „колись слова 171 . а коли треба було висловити iронiю. Яновський помилився з словом посмiшка тiльки раз. На цьому варто спинитись. „До смертi не забуду його погляду. Грiнченка). усмiх: „Нехай мати усмiхнеться. усмiшка. Ю. Фiрсель помиляється раз у раз. що навiть Ю. посмiшка з мене“ (Словник Б. сарказм або кепкування з когось чи з чогось. посмiх: „Ходили в поле. кoли нашим класикам треба було взяти „променисте й в основi своїй радiсне слово“. не думаючи про те. в природi не буває. Невже пiсля цього росiйськi письменники й перекладачi. котрий. прикро вражаючи читача не тiльки семантичною невiдповiднiстю. нарештi. Може. заплака- на мати“ (Т. а й стилiстичною невправнiстю перекладача. що то є за об’єктивнiсть перекладача художньої лiтератури (а не дiлових паперiв та оголошень!) Н. вони брали з народних уст слова посмiхатися. Фiрсель уважає. посмiятися („I всi злiї посмiяться. посмiхатися. що досить якомусь слову бути в словнику чи творi сучасного письменника. щоб не обтяжувати увагу читача. М. Н. що в „променистому i в основi своїй радiсному словi посмiшка є стiльки вiдтiнкiв“. посмiшка. Здається. Яновський ужив цього слова в такому розумiннi. зате є далеко не променистi посмiшище („Бо на посмiшище ведуть старого дурня научати“). доводячи.Фiрсель i в своїх дальших твердженнях виходить iз цих засад.

пише: „Але здавна ж iснує в українськiй мовi бумага (у значеннi документа)!“ Це вiдкриття — цiкаве не тiльки для мене — лiтератора. що були переосмисленi“.. як замерзає Днiпро“. „Цiкаво. досi думали. а й недолiки. коли б деякi перекладачi не переусвiдо- мили. якщо й попадало на сторiнки художньої лi- тератури. я припинив читання й сказав синовi: — У тебе що не речення. треба добре знати все багатство тої мови. заявляє: „Мабуть. то тiльки задля колориту як канцелярсько-росiйський атрибут. Н. заходяче. що творилося сторiччями. працюючий. Не менш цiкавим для лiнгвiстики є й друге вiдкриття Н. якою перекладаєш. як казали колись у волосних „розправах“ старшини й писарi. „Становий стояв серед канцелярiї з папером у ру- ках“ (М. якi чомусь бiльше любили слово папiр у всяких значеннях: „Думи мої. згодився пiти зi мною подивитись. поки хтось iз лiнгвiстiв не напише на цю тему спецiальний науковий трактат.. — Б. 172 . Заходяче сонце сховалося за горизонтом. що в нашiй мовi є тiльки пасивнi дiєприкметники — зроблений. то. I якщо в цьому розвитку Н. зробивши з нього посмiшку. заперечуючи мою пораду не ставити навмання. а й для лiнгвiстiв. примiром.) i збереглися в активному словниковому фондi саме завдяки тому. за Н. зимовий вечiр. — А як треба було написати? — Треба десь так: „Заходив. i тої. — Як? Де? — здивувався хлопчина.бумажник в українськiй мовi не було“.-Д. взявшись читати. тих потрiбних слiв. недолiк i не забувати про iншi пiдхожi слова. Не пра- цюючий в недiлю тато згодився пiти зi мною подивитись на замерзаючий Днiпро. як пишуть перекладачi. що слово бумага чи бомага. Але першi са- мостiйно складенi речення змусили мене насторожитися: „Заходив швидко синiючий зимовий вечiр. як мiй хлопець удосконалює в школi знання рiдної мови?“ — подумав я. то одна або двi помилки. думи мої. Коцюбинський). а з уст на- роду. проте. Про одне внормоване непорозумiння Син хотiв похвалитись добре виконаним домашнiм завданням з україн- ської мови й дав менi свiй зошит.Фiрсель хоче брати позитивну участь. Тато. — тому лишаюся при своїй думцi. без яких важко зберегти художню якiсть ориґiналу. що не працює в недiлю. що. — А тому. Фiрселя. бо й вони. Я вивчав українську мову не в канцеляристiв i волосних старшин. певне. що українська мова та її активний словниковий фонд можуть успiшно розвиватись i далi — без такої операцiї. мало що й задержалося б у нашiй мовi. значна. Фiрселем виходить. — Це нам задано вправи на дiєприкме- тники. а практично засвоїти давню iстину: аби вправно перекладати. коли вiн. чи нестача. Шевченко). слова значний. не замислюючись над контекстом. Призахiдне сон- це сховалося за обрiєм.“ Насупившись. А. йому краще не переусвi- домлювати те. Бо без цього в перекладах i далi вра- жатимуть читача не тiльки „недолiки характеру“. Отже. Фiрсель. з якої перекладаєш. слова усмiшка. Менi здається.. лихо менi з вами! Нащо стали на паперi сумними рядами?“ (Т. швидко синiючи. вони (цебто цi слова. — Та ось: синiючий. 4. — Чому? — не мiг зiйти з дива син. замерзаючий. ма- буть.. з класики.

намагаючись надати тексту нормального українського вигля- ду. як обiйтись без активних дiєприкметникiв. -яч. хлопець спитав мене: — А яку б. над якими прiють редактори по редакцiях i видавництвах. Жите- цький колись висловився так: „Щодо активних дiєприкметникiв. П. пiсля революцiї. що й П. наша мова так розвинулася. втративши значення часу й виду та здатнiсть ке- рувати iменником.. получаемый) нема в українськiй мовi. „плачуча мати“ та iншi потворнi словеснi покручi. Гладкого. — Головне — правило.. Рад. Вiдомий ще до революцiї великий знавець української мови П. — Так це примiтка! — заперечив син. — Ви. — А от побачите — принесу п’ятiрку! I таки справдi — другого дня принiс п’ятiрку. Форми типу стояча вода. тату: „Дiєпри- кметники бувають активнi й пасивнi. що перемагає). нема активних дiєприкметникiв у нашiй мовi? — перебив ме- не син. може.. Але мене вона не тiшила. яка знесла геть усякi заборони й утиски над українським словом. Бiдолахи! Вони виконують сизiфову роботу. — Кажете. як форми типу кипучий водоспад. Ку- рило „Уваги до сучасної української лiтературної мови“. Активними називають дiєприкметники. що була в 20-30 ро- ках настiльним посiбником для працiвникiв культурного фронту на Українi. Але вiдкiля взяли укладачi пiдручника це правило? Адже його ранiш не було. забули граматику! — посмiхнувся син i урочисто пiднiс менi свiй пiдручник: Кулик Б. чи рятуючу. двiйку.так само. Безперечно. Ви поставили менi оцiнку за мою працю? — Розумiється. набули прикметникових ознак (вказують постiйну ознаку предмета)“. за наведеним вище правилом. замерзаючий ставок (той. школа.. тату. палючий вiтер.сказаний. Грун- ського — твердили те саме. Трохи замислившись. Сабалдиря й М. — вiдповiв я. лежачий ка- мiнь з наголошеними суфiксами -ач-. тату.. дiєприслiвника або. що працює). М. Книжка О. Горецького й I. бо правило пiдручника про активнi дiєприкметники пiдкидає й пiдкидатиме їм усе нове й нове мовне камiння. П. подавала поради.Шалi. — повторив я. примiтку й прочитав синовi: „Активнi дiєприкметники теперiшнього часу з суфiксами -ач-. — Нема. Українська мова.. зiгрiтий. й укладачi пiдручника „Українська мова“ знають це дуже 173 . й тому треба вдаватись до пiдрядного речення. тату. Син розгорнув пiдручник на 21З-й сторiнцi й переможно сказав: „Читайте. перемагаюча Українська Армiя (та.в сучаснiй українськiй мовi вживаються рiдко. „стрибаючий хлопчик“. -яч. який щось робить або робив. що витворила активнi дiє- прикметники? Так нi! Усi вiдомi українськi граматики радянських часiв -О. Г. Житецький: активних дiєприкметникiв на -чий. Напри- клад: працюючий робiтник (той. Синявського.. а також пасивних дiєприкметникiв на -мий (вiдповiдно до росiйських читаемый. я нiяково став гортати його й натрапив на 215-й сторiнцi на петитом друковану рятiв- ну. активних немає. що вказують на ознаки того предмета. Не тiшила.“ Не бажаючи дискредитувати в очах сина-учня його пiдручник. -ший. котрих бракує нашiй мовi. як i тi неоковирнi слова в статтях i оповiданнях на зразок „недрем- люче око“ замiсть — „недремне око“. що замерзає). 1966 р.. то їх зов- сiм нема в народнiй мовi!“ („О переводах Евангелия на малорусский язык“). Але.

— але не скажуть: „Лежачий на дорозi камiнь заважав людям iти“. получавший) уживаються часто чи активнi дiєприкметники теперiшнього часу тiльки нещодавно стали вживатись рiдко. Iз цих же причин правильно буде по-українському: „Питу- щого й близько не пускай до комори: все проп’є“. Гончар. А народ не звик казати: „Де тут сiюча пшеницю бригада?“ — або: „Рахiв- ник. — нiби активнi дiєприкметники минулого часу (вiд- повiдно до росiйських читавший. Навiть далекий вогник на хуторi бiля мiстка теж здається менi зорею. тому й не слiд змiнювати“. може захворiти на шлунково-кишковi захворювання“. Адже вiдомо. неохочi до всяких поправок. як усi стали писати правильно: „Ласкаво (чи гостинно) просимо!“ Слушно писав про це знавець української мови письменник О. пiшов додому“. Головко. пiдрядними реченнями чи вiддiєслiвними прикметниками. що 174 . а в двох iнших воно виступає вже як активний дiєприкметник. виписуючий квитанцiї. Стельмах та iншi. „Рахiвник.добре — недарма в своїй примiтцi вони делiкатно пишуть: „Активнi дiєпри- кметники теперiшнього часу з суфiксами -ач-. що звик до да- ного слова даний кандидат фiлологiчних наук. Кундзич у своїй книжцi „Слово i образ“: „Рiч не в тому. а в тому. надто тепер. що пантели- чить учнiв? Деякi з наших лiнгвiстiв. Ось. що сiє пшеницю?“. не перебазуватись на науковi позицiї бодай щодо активних дiєприкметникiв i зняти явне непорозумiння з ними. коня ведучи i зброю несучи (несущего)“. коня ведучи (ведуще- го). де пахощi сiна злегка притрушує туман i дух молодого. що вказують не на дiю. ще не затужавiлого зерна. не так же мене. але досить було прилюдно поЯСНИти це анекдоти- чне непорозумiння. ко- ли мають видавати новий. Тим-то й кажуть: „Пiд лежачий камiнь вода не тече“. Не звикають до цього й нашi найкращi сучаснi письменники О. „лежачого не б’ють“. виписуючий тощо. — а каже: „Де тут бригада. що п’є (або — п’ючи) некип’ячену воду. Але спитати б: хто звик? Звикли були не так давно кербуди писати безглузде „Добро пожалувати!“. як мужа мого. Стельмаха: „А над усiм цим свiтом. уривок — iз повiстi „Гуси-лебедi летять“ М. Чи не ближче буде до iстини сказати: активнi дiєприкметники теперiшнього й минулого часу не є вла- стивiстю сучасної української мови. з походу йдучи (идущего). користуючись натомiсть пасивними дiєприкметниками. -уч-. -яч. — але неприродно звучало б: „Людина. -яч-. сяють найкращi зорi мого дитинства. наприклад: „Прошу тебе. не зморозь мене. може захворiти на шлунково-кишковi захворювання“. якi я взяв у вправi 393. але пiзнi- ше — в українськiй мовi — активнi дiєприкметники поступились перед часто вживаними дiєприслiвниками. наприклад. що виписує квитанцiї. „Лежача на землi людина раптом пiдвелась“. можуть заперечи- ти: „Хай воно й негаразд. — бо треба: „Людина. але так звикли вже. А. М. -юч-. питуща некип’ячену воду. У нiй трапляються тiльки вiддiєслiвнi прикметники з суфiксами -ач-.в сучаснiй українськiй мовi вживаються рiдко“. чи звик народ“. що нiяк не хочуть утрапити пiд неправильне правило названого пiдручника й усяко оминають активнi дiєприкметниковi форми. а на постiйну ознаку предмета. що то в старослов’янськiй мовi вони були поширенi. Чом би нашим укладачам пiдручника української мови. втративши здатнiсть керувати iменником. — бо в перших двох реченнях слово лежачий ви- конує функцiю прикметника. — дарма що пiдручник „Українська мова“ хоче привчити наших учнiв до вживання активних дiєприкметникiв сiючий. пiшов додому“.

зазначали актуальнiсть поставленого питання“. гомонiти тощо. яскраво видно з тих прикладiв. а мовлять їх за зразком слiв гарно. що спонукає запозичати граматичнi форми з iнших мов. ось фраза з активним дiєприкметни- ком виступаючий. коли б вiн узявся писати його додержуючись правила з пiдручника „Україн- ська мова“. а тим часом у Стельмаховому оригiналi жодного. Чому? А тому. часто звертаються ли- стовно й з уст групи читачiв i поодинокi особи. саме дiєслово. бо далеко не все. як фальшиво. що останнiм часом не тiльки учнi. невластивiсть активних дiєприкметникiв українськiй мовi — це не вада її. що причаївся в узголов’ї на другому покосi. але є чимало й iнших способiв передати думку. А якi практичнi наслiдки дає штучне запровадження в нашу мову активних дiєприкметникiв. Отже.. можна легко перенести й прищепити iншiй. i пасивна форма дiєприкметника. користування описовою конструкцiєю з пiдрядним реченням („що сiє пшеницю“. не завдаючи при цьому шкоди її живому органiзму. працюючи в цiй галузi промисловостi. або проривного ґ. в словах типу ґрунт.стала в чиємусь вiкнi. беру з нього свою зiрку та й навпростець полями поспiшаю в село. виступаючи. я входжу в синє край- небо. не вдаючись до описової конструкцiї: „Усi робiтники. noтемневшее. твердого. за якою тужать До мене. Цi читачi зазначають у своїх листах. Правила пiдручника мають нормувати й удосконалювати мело- дiйне звучання нашої мови. що М. грошi. Лiтера. висловлену по-росiйському активним дiєприкметником: тут до послуг i дiєприслiвник. А в цей час невидимий сон. Та особливiсть. чи збе- реглась особлива вимова. ґелгати. Можна собi уявити. Чи є якась потреба нiвелювати цi особливостi? Не- ма нiякої. що. Звiсно. ґанок. торкається повiк i наближає до мене зiрки“. ставшей. прохаючи пояснити. нарештi. „Пiд час обговорення доповiдi всi виступаючi товаришi зазначали актуальнiсть поставленого питання“.. Стельмах добре вiдчуває. як вони висловлюються. що поряд з iншими аналогiчними вiдрiзняє вiд близьких i далеких мов. що їх наведено на початку цiєї статтi. ґудзик. Так само й недоладну фразу „Всi працюючi в цiй галузi промисловостi робiтники по- виннi знати правила технiки безпеки“ можна висловити. й вiддiєслiвний прикметник. а її осо- бливiсть. як автора статей на лiнгвiстичнi теми. складаючи новий пiдручник української мови. скiльки активних дiєприкметникiв було б у росiй- ському перекладi цього уривка: не затвердевшего. i. „що виписує квитанцiї“) часом ускладнює фразу. мусять знати правила технiки безпеки“. На це треба неодмiнно зважати. щоб радiснiше жилося добрим людям. а не знижувати його. I здається менi.. зазвучав би його текст.. Та- кий арсенал способiв удосталь компенсує українськiй мовi брак у нiй форми активного дiєприкметника. 5. можна цю саму думку передати й дiєприслiвником: „Пiд час обговорення доповiдi всi това- ришi. ба й учителi часто не роблять рiзницi в вимовляннi наведених слiв iз проривним ґ. притаманне однiй мовi. 175 . Наприклад. притаившийся. минувши потемнiлi вiтряки. Нема конечної потреби замi- няти дiєприкметник пiдрядним реченням „що виступали“. надто в пое- зiї. що колись позначалося своєрiдним знаком (як лiтера г з хвостиком угору).

виданому Iнститутом мовознавства АН УРСР 1958-1963 рр. про що йдеться. а щоразу. Ось фраза: „Це твої першi гулi. що скасування цiєї лiтери припало на той час. давно вже переборено й виправлено: в шеститом- ному Українсько-росiйському словнику. коли натрапляєш на українське слово з звуком g. що викинули лiтеру ґ з нашого алфавiту необачно. i ґулi (guli) множина iменника. бо вона позначала той самий звук. Звукова й значеннєва рiзниця цих слiв. адже не було нiякої рiзницi у вимовi мiж ним i „восьмиричным“ и. хоч би як того хотiлося задля спро- щення чи для якоїсь ще мети. угнетение. що в україн- ськiй мовi слiв iз звуком g поглядно не так уже й багато. що набирали часом анекдотичного характеру. що й е. Наслiдки всiх цих дивацьких заходiв. Не бачимо тiльки скасованої тодi за одним заходом нi в чому не повинної лiтери ґ(g): її нема нi в словниках. географiя. є слово ждати.. похапцем. викинули з алфавiту лiтери ять. Мене мало турбує правопис iноземних слiв i прiзвищ. а також вiдкинули твердий знак (ъ) на кiнцi слiв. Прибiчники цiєї реформи додавали. природний український вислiв „насипати борщу. гулi (huli) -по-росiйському гулянье. хлопче. який. а тому вiдповiдну вимову їх легко запам’ятати. Вiзьмiмо слова гнiт (напишемо його для виразностi латинською транскрипцiєю -hnit). подiбнi до латинських h i g. бо. волдырь. бо вiн там нiчого не позначав. допiру. де чується звук h. в словах грецького походження або в сучасних iноземних словах. що є вiдповiдником до росiйських слiв гнет. Ґюго. юшки (чи навiть вина)“. бо її треба було писати в словах латинсько- го походження. доходиш висновку. ґенерацiя.. якi рiшуче виступали. Але зовсiм iнша рiч iз лiтерою ґ (g) в українському алфавiтi. тiльки-но. не тiльки утруднює читання писаного й друкованого тексту з цими словами. тому-то хоч-не- хоч. а от написання українських слiв iз звуком g на початку чи в серединi слова раз у раз зму- шує гостро вiдчувати брак скасованої лiтери при нескасованому звуцi. В українськiй мовi є два рiзнi звуки. Мотивували це тим. а також iз сучасних європейських мов. узагалi нiде нема. коли певний звук у мовi є. а скiльки їх iще буде в тебе попереду?“ Про 176 . Вона — не тотожна жоднiй iншiй лiтерi й часто вiдрiзняє схожi слова з одним рiзним звуком i рiзним значенням. Отож виникла дуже незручна ситуацiя. наприклад. Цiлком слушно й доцiльно. нi в пiдручниках. проти слова чекати. по-росiйському решетка. що означає по росiйському фитиль. потреба в цiй лiтерi вiдпадала. так зване „десятиричное“ i. вiдповiдниками до якого є росiйськi слова шишка. гусар. ми бачимо всi цi „крамольнi“ слова й вислови. Пiд час одної реформи українського правопису в тридцятих роках лiтеру ґ (g) ска- совано. реформуючи на початку революцiї росiйський правопис. скажiмо. вони вважали за прояв мовно- го шкiдництва. i ґнiт (gnit). наприклад. не позначена окремою лiтерою. грати (hraty) — дiєслово. Слiд зауважити. коли вчинено було багато перекручень i збочень. скасувати в живiй мовi не можна. де чується звук g. i вони не викликають тепер нiякого сумнiву.. вiдповiдник до росiйського играть i ґрати (graty) — iменник. Ра- нiш вони позначались на письмi й друковано лiтерами г (h) i ґ (g). що лiтера в написаннi iноземних слiв i прiзвищ нiби творила велику плутанину. — або вимагали викинути слова щойно. звiсно. Бажана. коли заявились „реформатори“ не тiльки українського правопису. який ми подибуємо не тiльки в наших класикiв. а й у сучасного українського поета М. залишивши їхнiй синонiм тiльки що. що важко добрати. а й самої української мови. а знака для нього в правопису нема. мовляв. а iнодi призводить до того. Геродот.

що лiквiдацiя лiтери ґ (g) не спростила нашого правопису й не полегшила нi читання. де йдеться про частину каганця — ґнiт. Не тiшать душу селянина чудовi краєвиди садiв та виноградникiв. а навпаки. кандидат фiлoлoгiчних наук I.. про що пишуть мої дописувачi? Тут можна лише догадуватись. До труднощiв. Не знаю. у результатi чого форми дав. та вiн однаково не перестав грати“. на чому слу- шно спиняє увагу в „Довiднику українських прiзвищ“ („Радянська школа“. оберта- ється на загадку-жарт. породжених скасуванням потрiбної лiтери. що нiби суто українських слiв iз звуком ґ (g) небагато й що їх легко запам’ятати для практичного вжитку. щоб заощадити мiсце в статтi й час у читача. Чи можна вiдразу збагнути змiст цiєї фрази. отож. Київ. надто коли вiдучитись вимовляти звук. а їх можна було б наводити ще й ще.. I тiльки тодi. А.-Д.. як вiдомо. ст. як хто. що в значнiй частинi випадкiв формант -га розвинувся з -ка завдяки змiнi глухого к у проривний ґ мiж голосними. то побачимо. тiльки прочитавши попереднi або дальшi ре- чення. ускладнила можливiсть легко зрозумiти написане. Гляньмо ще на таку фразу: „Хоч тут були грати. Якщо поважно пiдiйти до другої частини мотивацiї скасування цiєї лi- тери. вiдм. що витiснять злиднi i зроблять непотрiбним той доiсторичний гнiт“. додається ще й морока з написанням українських прiзвищ. може. коли сицилiйський селянин позбудеться гнiту землевласникiв. поза волею автора. якi мають усерединi чи наприкiнцi. яке значення має кожне з двох однаково написаних слiв. Рiч у тiм. -Б. якi мають звук ґ. чи вiд- новити скасовану лiтеру й читати текст так. науковий працiвник Iнституту мовознав- ства. щоб збагнути. й хотiли реформатори. а. перевиданий фотомеханiчним способом за постановою вченої ради Iнституту мовознавства АН УРСР 1958-1959 рр. точнiше. Так що легше — завчати напам’ять оцi 270 слiв. 1969 р. набувають неприродного орфографiчного та орфоепiчного вигляду.). про що. що й так уже видно. Bapчeнко. а вдома облягають злиднi. мовиться. а не господарем. вiд прiзвищ на -га. а я мусив напружувати думку. як того. як нам бракує скасованої лiтери. Як вiдомо. Перекажу думку вченого трохи популярнiше.) автор передмови. бо вiн працює в них наймитом. та. нi писання.що тут мовиться -чи про гуляння парубкiв i дiвчат на сiльськiй вулицi. є багато українських прiзвищ. налiчує таких слiв мало не 270. що їх ще бiльше („пiдкреслює вечорами прадавнiй гнiт. однак ця змiна губиться пiд дiєю правопису (пiдкреслення моє. вiдм. як це вже трапляється з нашими учнями. Мовознавець пише: „Деякоi складностi або. у якому не стає олiї. як написано? Вiдповiдь на це може дати перший-лiпший учень початкових класiв нашої середньої школи.. Доберiть глузду в такiй фразi: „Сумно сьогоднi в Сицилiї. Грiнченка. зазнаючи збiгу з тими формами. щоб правильно вимовляти пiд час читання. обмежусь ними. а де мовиться про соцiальне гноблення сицилiйських селян. одн. що вона не витримує критики. що їх дiстав хлопець пiсля бiйки або вдарившись об щось? Це можна зрозумiти. щоб було зрозумiло широ- кому загаловi. цей словник далеко не ви- черпує всього лексичного багатства сучасної української мови.. цих „капосних“ слiв не так уже й мало в нашiй мовi. у його хату прийдуть достаток i електрика. а то й на початку звук г (h) 177 . чи про тi болячки-пухлини. i фраза. Виходить. власне. Цi три фрази через брак скасованої лiтери обертаються на дивнi крути- головки. якi постали природно“. Словник Б. бо гадаю. неясностi набуло останнiм часом питання творення форм дав.

коли їм треба добирати способу. культура мови й мовлення — наполегливо вимагають вiдновити помилково скасовану лiтеру. на дiєслово за- гнiтити.. щоб точно й зрозумiло ви- словити свої науковi думки. а про присмаження хлiба в печi або навпаки. щоб читач не догадувався.i закiнчення -га. як тiльки скориставшись цiєю лiтерою. об’єктив- на логiка й. то що вдiють автори книжок iз точних наук. що означає те чи те слово. постає питання. присвятивши цiй справi. нарештi. не мiг обiйтись без неї й мовознавець Ф. Ломидзi. щоденна практична потреба. що залишив ворог по собi. що мовиться тут не про всунення ґнота. теж не могла в певних мiсцях точно висловитись iнакше. I. щоб висловити точно думку. й цьо- горiчний тритомний Росiйсько-український словник того самого iнституту. розгорнувши 24 сторiнку названого вище „Довiдника українських прiзвищ“. Якщо навiть нашi мовознавцi не можуть обiйтись без цiєї лiтери. республiканську наукову конференцiю 1963 р. Але трапляється в нас чимало прiзвищ iз проривним ґ (g): Дзиґa. Стризi. а про те. Недарма по нiй тужили й пропонува- ли знов запровадити її в український правопис такi тонкi знавцi нашої мови. Як бачимо. високо пiдне- сли культуру нашої мови. бодай порiвнявши так званий (у побутi) „зелений“ — Росiйсько- український словник нашого Iнституту мовознавства видання 1948 р. воно так i повисло нерозв’язане аж по сьогоднi. Але тодi точилася ще вiйна. що вийшла в видавництвi „Радянська школа“ 1968 р. примiром: Волоцюга. надруковане без використання лiтери ґ (g). Останнiм часом ми багато зробили в царинi мовознавства. Пере- конатися в цьому показовому фактi може кожний читач. в давальному вiдмiнку однини вони закiнчуються на -зi: Волоцюзi. Чепiзi. На жаль. зокрема. щоб вiн.. скажiмо. — група авторiв книжки „Сучасна українська лiтературна мова. Тичина (перша нарада в цiй справi на визволенiй вiд фашистської окупацiї частинi територiї України коло Хар- кова).. натрапивши. 178 . алe рiзних за одним звуком i змiстом. Варченко не являє собою в цьому питаннi виняткового авто- ра. А який величезний кiлькiсний i якiсний поступ уперед зробили ми за цi роки хоч би в словниковому дiлi! У цьому легко пе- реконатись. Зручнiсть легко передавати думки. правильно збагнув. треба було думати не про доцiльнiсть скасованої лiтери. бо годi охопити всi можливi українськi прiзвища з цими двома сумнiвними звуками. Отже. а вiдразу розумiв.. Стрига тощо. де текст має бути так викладено. Рильський i П. що для висловлення своєї думки мусив удаватись до написання лiтери ґ (g). Автор передмови I. Ломиґа та iн. Peґa. Чепiга. Жилко в своїй працi „Нариси з дiалектологiї укра- їнської мови“. що хотiв сказати автор!. Варченко й видавництво „Радянська школа“ мусили вдатись до скасованої лiтери й користуватись нею. А втiм. якi в давальному вiдмiнку однини мають уже закiнчення -дзi: Дзидзi. Фонети- ка“ видання „Наукової думки“ 1968 р. тому це питання вiдклали. щоб читач iз двох однаково написаних слiв.. А яких труднощiв зазнають часом письменники й перекладачi художньої лiтератури чи редактори видавництв. ця скасована лiтера стала-таки знову з’являтись на сучасних друкованих сторiнках — факт промовистий i повчальний. коли прiзвища обох груп у називному вiдмiнку однини пишуться за сучасним правописом тiльки з г? Тут не дасть собi ради навiть людина з вищою освiтою й феноменальною пам’яттю. Редзi. прочитав у текстi саме те.. як добити фашистського нелюда й вiдбудувати руїну. яке з цих двох закiнчень ставити в давальному вiдмiнку однини. як поети-академiки М.

як це ми спостерiгаємо тепер у працях наших мовознавцiв. користуємось ми тепер. зникнуть граматичнi помилки в написаннi українських прiзвищ. а сама скасована лiтера не буде з’являтись. а тут. користуючись нею. нема нi чогось нового. 179 . щоб передавати на письмi звук. нi якоїсь проблематики.Так що заважає нам нинi виправити останню невиправлену помилку наших нерозважних попередникiв. який удячнi нащадки назвали на честь укладача кулiшiвкою. а займе своє давнє. зникне потреба мудрувати — як передати на письмi свою думку — в письменникiв. Єдиним аргументом проти вiдновлення її. i не завжди те йшло на користь йому. словники. Вiд- коли П. так би мовити. публiцистiв i науковцiв. нi сумнiвного питання. остаточне розв’язання якихось проблем. пiдручники. Кулiш створив для української мови алфавiт. трохи вiдмiнний вiд росiйського через фонетичнi особливостi нашої мови. її бачить кожний працiвник нашої культури. пе- рiодику. але до чого тут реформа? Усяка реформа означає запрова- дження в правопис чогось нового. а досить забезпечити каси друкарень цiєю лiтерою й почати друкувати. — може бути така мотивацiя: „Що?! Пропонується нова реформа українського правопису? Чи не забагато вже було тих реформ досi й чи не завдавали вони шкоди усталенню певних правописних форм? Дайте спокiй!“ Справдi. Цим алфавiтом. а причиненим фле- гматичною або iнертною вдачею людини. Виходить. ми багато разiв реформували наш правопис. iснує ця лiтера. Не стане бiльше фраз-крутиголовок. публiцистичнi й науковi твори. у справi вiдновлення лiтери ґ (g). як усе внормується. унормування сумнiвних питань. не подiбний до iнших звукiв. законне мiсце. лише вiдкинувши з нього лiтеру ґ (g). яка дошкульно дається нам узнаки на кожному кроцi? Доконечна й нагальна потреба вiдновити в нашому алфавiтi цю лiтеру — зрозумiла для всiх. котра не любить нiяких змiн i по- в’язаних iз нею турбот. не треба нi- якої нової реформи правопису. „явочним порядком“. — однак не науковим. i учнi в школах на- вчаться правильно вимовляти українськi слова. художнi.

180 .

Помиляємось ми бiльшою або мен- шою мiрою всi. Я добирав не випадковi помилки. почуте з уст. що в жоднiй iз них нема потрiбного слова. при- слiв’я й таке iнше“ М. мови певного письменника журналiста або науковця. Опрацьовуючи зiбраний протягом багатьох рокiв матерiал для видання 181 . звiсно. „Українськi приказки. Пушкiн колись писав: „Без грамматической ошибки я русской речи не терплю“. що трапляються бiльш-менш часто. Пилинської i. не називає прiзвища тих. Ба навiть великий творець сучасної росiйської лiтературної мови О. О. i тим самим знижують загальний рiвень нашої мовної культури. чому автор цiєї книжки. я наводжу в цiй книжцi. притаманнi багатьом. ретельно обнишпорити всi кишенi своєї пам’ятi й лише пiсля того. у своїх белетристичних творах. Стельмаха та iнших. Росiйсько-український фразеологiчний словник I. вiдкiля я брав цiлi фрази або слова. покликаючись на джерела. Такими джерелами. як позичити слово з iншої мови.Роздiл 17 ПIСЛЯСЛОВО Читача може здивувати. що я й сам. якi нерозважно вмiстили мовнi покручi. мушу признатися. що пiдтверджують мою думку або пропозицiю. твори сучасних українських письменникiв М. Кримського. М. непомiтно для себе спiткнуся на якомусь словi. навiщо я пропоную замiсть позиче- ного з iншої мови українське слово. в деяких дiалектах української мови. наводячи зразки хибних речень. важить не хто помилився. були: твори класикiв укра- їнської лiтератури. Отож. Виргана й М. Декого з читачiв може здивувати. Котляревського. Головацького. якi випадково допустились тої чи тої помилки? Нiякої. Бажана. починаючи вiд I. Номиса. i не вказує на тi видання (назви газет i журналiв). часом. вiдоме тiльки на якiйсь частинi нашої територiї. Усi позитивнi приклади-iлюстрацiї. часто доброї. треба дуже пиль- но. як ви переконалися. Завжди. Я робив це свiдомо: яка потреба викликати в читача недовiру до. будучи дуже прискiпливим до мови своєї та iнших. що помилились. Грiнченка. „Народные песни Галицкой и Угорской Руси“ Я. звертайтесь до позиченого. коли я стою перед такою дилемою. але з обов’язковою умовою — пiдпорядкувати його законам своєї мови. Сло- варь української мови Б. а тi. а — як. менi пригадуються чудовi слова бiлоруського письменника Якуба Колоса: перед тим. Гончара. живе народне мовлення. шiсть томiв Українсько-росiйського словника АН УРСР. Росiйсько-український словник Україн- ської Академiї наук за редакцiєю А.

яким складаю велику подяку. що пiсля публiкацiї моїх мовних зауважень у журналах „Жовтень“ та „Україна“ й у газетi „Лiтературна Укра- їна“ звертались до мене. Б. я користувався цiнними вказiвками кандидатiв фiлологiчних наук I. запитуючи про тi чи тi сумнiвнi для них випадки українського слововживання. що цiкавить багатьох. Коптiлова. викладачiв української мови Нiжинського педагогiчного iнституту. Антоненко-Давидович 182 . Окремо дякую ба- гатьом невiдомим менi кореспондентам.цiєї книжки. Варченка й В. й тим допомогли менi схопити те.