P. 1
Юрій Юзич. Пластова юність Степана Бандери

Юрій Юзич. Пластова юність Степана Бандери

Views: 344|Likes:
Published by Andrij

More info:

Categories:Types, Research
Published by: Andrij on Jan 03, 2009
Copyright:Attribution Non-commercial

Availability:

Read on Scribd mobile: iPhone, iPad and Android.
download as PDF or read online from Scribd
See more
See less

08/10/2015

pdf

ст.пл.

Юрій Юзич, ОЗО

Пластова юність Степана Бандери

Про свою участь в українському скаутському (пластовому) русі
Степан Бандера в автобіографії згадує скромно коротко: «До Пласту я
належав від 3-ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му
пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після випускного іспиту
в гімназії – в 2-му курені старших пластунів “Загін Червона Калина”, аж до
заборони Пласту польською державною владою в 1930 р». За цими
короткими формулюваннями криється період життя, що виразно вплинув
на характер майбутнього керівника Організації Українських Націоналістів
(ОУН).
Попри значну кількість літератури, що розкриває політичне життя
Степана Бандери, до сьогодні фактично залишається недослідженим етап,
коли ще юнаком він 8 років виховувався на основі 14-ти правил Пластового
Закону. До 100-ліття від дня народження Пласт готує окрему книгу про
молоді та юнацькі роки провідника ОУН. Реагуючи на результати конкурсу
«Великі Українці», в цій статті розкриємо окремі, найцікавіші, епізоди
запланованого видання.
1. Словний
Сильна воля є головним чинником пластової «словності», коли
сказане потрібно виконати попри перепони. Пласт завжди звертав велику
увагу на плекання цієї важливої риси у своїх вихованців, навіть в присязі
співається: «Плекатиму силу і тіла, і духа» (в 20-х роках присяга
складалась співанням «Пластового Обіту»). Розумів це і Степан Бандера.
Вміння виконувати сказане він виявив вже у першій пластовій мандрівці,
коли з’їв чотирилітровий казанок сильно пригорілої гречаної каші, якої інші
боялись і торкатись.
На початку свого пластування Степан часто любив розповідати
друзям про те, як він загартовує (сам він казав – «сталить») свою волю.
Захоплюючись твердістю характеру популярного тоді провідника пасивного
руху опору Індійського національного конгресу Махатми Ґанді, Бандера
обрав собі пластове ім’я «Ґанді». Відтак любив часто наслідувати свого
улюбленого героя – приймав, як вважалось, «ґандівську позу» (подібну до
індійських йогів), а під час пластових ватер виголошував запальні,
патріотичні промови. Згодом виявилось, що сказані ще юнаком слова
пам’ятав він усе своє життя і власною смертю героя створив
найдосконаліший взірець пластової словності.
Фільм Вахтанга Кіпіані про Бандеру починається розповіддю, як на
початку 1924 року 15-літній Степан Бандера загнав голки під свої нігті,
щоб перевірити дане самому собі слово — чи зможе витримати тортури, які
витримала замордована поляками Ольга Басараб за підпільну діяльність в
Українській військовій організації (УВО). Згодом пластун Степан і сам стане
членом УВО (формально з 1928 року), а відтак ОУН, а під час
Варшавського судового процесу 1935-1936 років, в польських карцерах і
німецьких концтаборах, по-геройськи дотримає своїх присяг – бути вірним
Україні. У 1959 році, вшановуючи провідника українського визвольного
руху, впливова американська газета «Нью-Йорк Гералд Трібюн» зрезюмує:
«Степан Бандера жив тільки для справи української самостійности».
2. Сумлінний
Влітку 1930 року курінь старших пластунів «Червона Калина», до
якого належав Степан з травня 1927 року, проводив свій перший
тритижневий стаціонарний наметовий табір. Один з учасників проводив
кінозйомку цікавіших епізодів з життя таборовиків. Коли всі пішли на
заняття, 20-літній «Баба» (пластове псевдо Бандери) сидів один в шатрі
проводу і був зайнятий своєю справою – готував реферат на вечірню
ватру.
Остап Савчинський, що вирішив в цей час відзняти деякі сюжети,
запропонував Бандері якось художньо попозувати на кінокамеру. «На таке
«Бабу» не треба було довго намовляти, – згадує Савчинський. – Він
сховався в шатрі і за хвилину повідомив мене бути готовим з апаратом…
Безшелесно відчинилась шатрова завіса. В дещо темнішому отворі
з’явилась дивна, страшна потвора, з густими шрамами пошматованого
лиця... загорнута в біле простирадло, згорблена, з палицею, повільно
виступала зі свого шатра. Він цілковито змінився і ані трішки не був
подібний на себе. Шнурком поперев’язуване лице, як шинка, глибокими
шрамами спотворило його». Цей приклад яскраво свідчить не тільки про
артистичні здібності Бандери, але і про відповідальне ставлення до завдань
покладних на нього. Адже більшість з нас у таких випадках скоріше
відмовить і попросить познімати щось інше, якщо ж і погодиться, то довший
час буде робити це ніби з примусу.
Очевидці твердять, що сумлінність Бандера часто доходила до
крайніх меж. Він, будучи сином греко-католицького священика, часто
практикував самобичування – відомий в християнському і мусульманському
світі спосіб самовдосконалення, коли подвижник завдає болю тілу, щоб дух
міцнішав. Відчуваючи провину, сам карав себе, бо хотів бути ще
сумліннішим, ще кращим. Інженер Р.Руденський згадував: «Він (22-річний
юнак) кілька разів у моїй присутності бичував свої плечі військовим
ремінним поясом із залізною пряжкою, приговорюючи при тому сам до
себе: «Якщо не поправишся, будеш знову битий, Степане! Ти собі занадто
вже розібрав!».
Перебуваючи в діаспорі Бандера журився своєю пасивною участь в
пластовій діяльності через надзвичайну зайнятість: «Не пишу й не беру
жодної участи, але духом єднаюсь з цілою Братією. Не годен прямо ще й
цих взаємин направляти на дорогу «паперового розвитку». Краще хай
замкнеться все в душі, поки не маю змоги якось пластувати спільно з вами
– у просторі. Може, ще якраз доживемо».
3. Точний
Основний принцип пластової точності: «сказано – зроблено вчасно».
Бандера майстерно вмів реалізовувати заплановане ще в часи свого
активного пластування. У 1930 році в Калуші його черговий раз
заарештувала польська поліція. Причина – організація несподівано
оригінальної (кінної) зустрічі-вітання з нагоди відвідин міста митрополитом
Андреєм Шептицьким…
Володіючи певною оперативною інформацією про наміри кіннотників
на чолі з Степаном, досить велике число озброєної польської поліції
завчасно вишикувалось перед Калушем з єдиною метою – не допустити
прориву кінних відділів українських віруючих. У вирішальний момент
протистояння С.Бандера дає чіткий наказ: «ґалопом!», – і його вершники
прорвали польську заставу та вчасно з’явились біля трибуни для
привітання Митрополита. З завершенням масової Служби Божої на трибуні
промовляв також і батько Степана, о. Андрій. За точну реалізацію плану
повнолітнього сина довелось відповідати й батькові – після промови обох
Бандер заарештувала польська поліція.
Відзначимо, що саме Пласті, з його мілітарними елементами, Бандера
навчився висловлюватись по-військовому точно: «Провідник ніколи не
говорив нам, чому ми мусимо боротися проти кожного окупанта України,
він говорив тільки, як нам треба боротися. Для нього і для нас такий спосіб
трактування справи був цілком зрозумілий».
4. Ощадний
В 1928-1929 роках, в перші два роки навчання у львівській
Пполітехніці на агронома, Степан двічі обирався в провід пластового Загону
«Червона Калина». Виконував він, як не дивно, функції фінансиста. Ще в
гімназії, починаючи з четвертого класу, навчав слабших учнів і таким
способом заробляв собі на власні видатки, зокрема пластові. Згодом в
рідному Старому Угринові виступив одним із засновників сільського
кооперативу. Тобто досвід певний мав.
На посаді «скарбника» С.Бандера розвинув широку діяльність.
Передусім слід відзначити налагодження ним, за допомогою львівських
«калиняків», виготовлення невеличких срібних пластових відзнак, що
своєю величиною нагадували відзнаки студентських товариств, а відтак
мали великий попит серед пластунів та приносили чималий зиск. «Баба»
особисто організував також й інші форми пластового заробітку Загону:
пакування цинамону (кориці), какао тощо для “Народної Торгівлі” за
посередництвом Кооперативи пластового постачання.

Для залучення
коштів організовувались також всілякі імпрези і виступи (концерти). Далі
більше: Загін купив невеликий кінопроектор й демонстрував широкій
публіці, за оплату, короткометражні фільми (до обрання на посаду
Провідника ОУН Бандера спеціалізувався саме в пропаганді!). Значною
мірою завдяки діяльності С.Бандери «Червона Калина» змогла зібрати
близько тисячі польських золотих, за які в тих часах можна було купити з
десяток коней, для виготовлення свого, досить дорогого, прапору.
5. Справедливий
У 1922 році 13-літній юнак з гіркотою змушений був сприймати
результати щойно програних українцями визвольних змагань. Побратим по
гімназійній лаві, Ярослав Рудницький, згодом дав коротку, але влучну
характеристику душевного стану зовсім юного Степана: «Такі речі, як
кинути огризком у вивішений у класі портрет Пілсудського чи зійтись на
таємні сходини… належали до порядку дня». Ці перші реакції на
несправедливість «великої політики» були цілком природними для майже
дитини. Вступ до Пласту в тому ж таки 1922 році, а відтак знайомство із
Пластовим Законом, який вчив пластунів «чесної гри», позитивно вплинули
на конструктивне скерування юнацької енергії, збуреної національною
несправедливістю.
Мало хто знає, що гімназист С.Бандера та його рідний брат Олександр
(загинув у 1942 році в німецькому концтаборі Освєнцім) у пошуках
конструктивного вирішення глобальної проблеми могли стати в тих часах
українськими комуністами. Короткий, але надзвичайно цікавий спогад з
цього приводу залишив Я.Рудницький: «Був один із наших «червоних»
товаришів, що старався затягнути нас у ліву таємну ячейку. Після двох чи
трьох сходин і дискусій ми побачили, що нам не по дорозі з ними…».
Потрібно підкреслити три важливі моменти: 1) вже юнаком Бандера
відкрито вів діалог з прихильниками лівої ідеології; 2) вибір зроблено не
під впливом певних суб’єктивних чинників, а цілком свідомо; 3) «чесна
гра» у вигляді відвертої дискусії вже тоді була властивою майбутньому
провідникові українських націоналістів.
Сам Бандера згодом відзначив моральні цінності, які зрозумів ще
юнаком-пластуном: «Український Пластовий Улад від початків свого
існування прийняв високовартісні національні і вселюдські ідеї як основу й
мету, а форми світового скавтінґу як методу своєї діяльності». Основою
моралі скаутів в усьому світі є «чесна гра» і Бандера дотримувався її усе
своє життя. Саме тому опонент-«мельниківець», голова Проводу Україн-
ських Націоналістів Олег Штуль-Жданович, згодом напише такі слова:
«Незважаючи ні на що, Степан Бандера належав до справжніх
революціонерів. Він міг помилятися, але ніколи не сходив із шляху чинної і
безкомпромісної боротьби».
6. Увічливий
Пластуни люблять жартувати, адже дуже часто в житті ввічливість
базується на вмілих жартах. Ті, що сприймають С.Бандеру як пожовтілого
від кабінетних сутінків публіциста, щиро дивуються, коли дізнаються, що
він був одним з найкращих дотепників міжвоєнного Пласту.
Богдан Чехут, приятель Степана ще з часів пластування в Стрию,
згадує, що львівський курінь старших пластунів «Чорноморці» в 20-х роках
привертав увагу своїм відмінним стилем, а передусім своїми беретами.
Останнім вони різко відрізнялись від інших пластунів, які носили тоді лише
традиційні скаутські капелюхи. Бандера дивувався цій «хворобі» на
оригінальність своїх друзів та прозвав їх жартома «пластовим гуляйполем»
або «отаманщиною», а курінного – «Батьком Махном». Варто відзначити,
що активну працю в «Чорноморцях» вели два майбутні «бандерівці»:
Головний командир УПА генерал Роман Шухевич та Шеф Головного штабу
УПА генерал Дмитро Грицай.
Ще один вихованець стрийського Пласту, якому доводилось
перебувати з С.Бандерою в одній в’язничній камері у львівських
«Бриґідках», випадково зустрівся з «Бабою» в 1957 році. Під час розмови
двох старих друзів-пластунів прозвучав один з улюблених жартів
С.Бандери – про «Україну імені Івана Франка». Жарт, між іншим, свідчить,
що великого «Каменяра» Степан цінував більше, як головного ідеолога
українського націоналізму Дмитра Донцова:
– Ну що, «Бабо», буде Україна?
– Вона вже є, тільки не «імени Івана Франка»!
– Як то?
– А так: не така, якої прагне український народ!
Український поет і журналіст Петро Кізко (Мюнхен) згадує: «Я ніколи
не бачив Бандери зажуреним чи сумним, хоч у нього серце таке ж, як і в
усіх людей, хоч і він мав свої особисті жалі, турботи і клопоти. Він своєю
поставою, усміхом своїм і радісним блиском очей прикривав, затамовував
журбу та горе сотень і тисяч українців, для яких чужина стала незносним
тягарем, а воля України — благословенною надією».
7. Братерський і доброзичливий
Пластовий Закон вчив Бандеру бути братом всіх пластунів і
приятелем усіх чесних людей, намагатись надавати допомогу кожному, хто
цього потребуватиме. Працювати безкорисно для добра власного народу,
без сліпої ненависті до представників інших національностей, без уваги на
політичні чи релігійні різниці. При цьому пластун зобов’язаний надавати
допомогу лише у моральних та ідейних справах або у випадку небезпеки
чийогось здоров’я або життя.
Ярослав Рак, пластовий і революційний побратим С.Бандери, згодом
писав: «Помагати іншим, дбати про добро інших, про добро всього україн-
ського народу, віддати своє життя Україні, – це був неписаний закон для
нашого юного друга з гуртка «Вовк» 5-го куреня ім. Ярослава Осмомисла,
згодом члена Загону «Червона Калина» — «Бабуся», справжнє ім'я якого
було Степан Бандера. Цей закон він виконав з честю, як Провідник
Організації Українських Націоналістів». Влучно доповнює ці слова
голландець Й.Віссер: «Я лише один раз мав щастя бачити Покійного, але
відтоді я знав, що доки ми матимемо таких людей, як Він, наш світ не про-
паде...»
Маловідомим є факт, що після поновлення діяльності пластового
куреня «Червона Калина» в 1946 році С.Бандера, як справжній брат всіх
пластунів, заявив про своє членство в Загоні (тобто і в Пласті) та до своєї
смерті залишався в ньому і підтримував зв’язок, хоч особливо не афішував
цього. Діти «Баби» – Наталка, Андрій та Леся (правда, з прізвищем Карпяк
і Попіль аж до смерті батька) – також були пластунами. С. Бандера з
вдячністю відзначав роль Пласту у вихованні цілого покоління українських
борців за незалежність: «На теренах своєї діяльности поклав він великі
заслуги у вихованні найкращих борців за волю й ідеали українського наро-
ду. З його рядів вийшло багато героїв українських визвольних змагань
сучасности… які завдячують Пластовому Уладові дуже багато у визначенні
свого життєвого шляху та у формуванні свого характеру».
8. Зрівноважений
Студентом старший пластун С.Бандера вміло поєднував своє
навчання і пластування з активною діяльністю в українському
студентському русі. Був членом товариства українських студентів львівської
Політехніки “Основа” (активним членом в цій організацій, до речі, був і
Р.Шухевич) та членом проводу Гуртка студентів-рільників, тобто агрономів.
В ці часи польсько-українські стосунки далі були надзвичайно
напруженими – одні використовували жорсткі репресії, другі – визвольний
терор. Академічна вулиця у Львові – сучасний проспект Шевченка – стала
полем бою з членами польських студентських товариств. Поляки здирали з
голів українських студентів «мазепинки» (головні убори на взірець тих, які
були в Українських Січових Стрільців), наші ж здирали їм «мацєюфкі»
(корпоративні головні убори студентів польських організацій).
Одного вечора українці вирішили зробити генеральний наступ на
ворога. «Баба» мав виступити приманкою: малий, худорлявий, скромного
вигляду, він мав вийти одинцем на Академічну вулицю в «мазепинці». А на
незначній віддалі за ним – бойовий кулак українців. Хитрість вдалась.
Побачивши слабкого «ворога», польські студенти заворушилися, щораз
тіснішим кільцем оточували свою жертву, щоб врешті кинутися на неї з
кулаками, палицями, криком. «Баба» не здавався, захищаючись палицею
від ударів, захищав «мазепинку» на голові та саму голову з нею. «Зацєнта
бестія – даць му!» – заохочували себе поляки. Коли назбиралася велика
юрба, щойно тоді українці пішли в наступ. Бруківка зачервоніла кров’ю.
«Бабина» мазепинка була не тільки відбита, в полон було взято декілька
«мацєювок», щоб опісля довго висіти в Академічному Домі.
У результаті того бойовища Бандера черговий раз підтвердив, що
пластун вміє тримати себе в руках у надзвичайних ситуаціях, а ректорат
Львівського університету погарячкував і заборонив носити «мазепинки»,
чим ще раз підтвердив українським студентам «академічну свободу» та
об’єктивне розуміння справи.
9. Корисний
У 1922-1923 роках нормальна пластова діяльність в стрийській
гімназії, перервана війною, вже відновилась повною мірою. Але лише її – з
прогульками, сходинами й змаганнями – вже мало було молоді, яка все
більше марила реальною працею для користі України. Відтак в гімназії
виникли таємні гуртки, організовані пластуном Володимиром Дармохвалом,
що проводили додаткове самостійне навчання з української історії та
літератури, вели патріотичні дискусії, які забороняла шкільна адміністрація.
Паралельно відбувалась і політична самоосвіта, а згодом дія, що втягувала
молодь в орбіту революційної діяльності – збірки на утримання
українського таємного університету у Львові, поширення підпільних видань
УВО серед широкої громадськості, бойкот польських товариств і виборів
тощо.
Включився в шкільний таємний революційний рух і 13-літній Степан
Бандера, який в своїй автобіографії стверджує: «До підпільної Організації
середньошкільників я належав від 4-ої кляси і був членом провідного звена
(ланки) Стрийської гімназії». Був він в числі перших «конспіраторів»
гімназії, організаторів спершу духовного, а відтак фізичного спротиву
окупантові. Оскільки праця велась під патронатом УВО, хоч і без
формально членства, юнаки прагнули також військових знань – при кожній
нагоді таємно вчились, щоб при потребі гідно захистити інтереси України.
Слід відзначити, що всі провідники таємної шкільної організації добре
вчились, а також були активними пластунами.
Дослідник історії ОУН Петро Мірчук вважає, що згадана вище
діяльність велась в рамках так званої Організації вищих класів українських
гімназій (ОВКУГ). У Стрию до провідного ядра цієї організації входив також
побратим з шкільної лави і пластування С.Бандери – майбутній старший
пластун куреня «Червона Калина», а згодом Шеф Головного Штабу і
генерал УПА Олекса Гасин. У 1926 році ОВКУГ об’єдналась з Групою
української державницької молоді (ГУДМ) в новозаснований Союз
української націоналістичної молоді (СУНМ), який в 1929 році влився в
ОУН.
10. Дисциплінований. Слухняний пластовій старшині
Влітку 1924 року Степан Бандера взяв участь у першій всеукраїнській
пластовій зустрічі, що відбулась 12-14 липня на «Писаному Камені» біля
Косова. Як і вимагав наказ Верховної Пластової Команди (ВПК), 12 липня о
12.00 на пункті «1222» вишикувались пластові полки зі Львова, Тернополя,
Станіславова (Івано-Франківська), Перемишля та інших міст.
Стрийська делегація, в складі якої був «Баба», виконуючи наказ ВПК,
йшла пішки до потрібного пункту 10 днів з Ворохти через Криворівню і
Ясіню. Дорогою мандрівники потрапили у велику гірську бурю, але наказ
мусив бути виконаним, і 14-15-літні юнаки досягнули своєї мети вчасно.
Програма зустрічі включала теренову гру, вправи з сигналізації та дві
урочисті ватри. Повертались стрияни через Яворів і Косів до Коломиї, а
звідти залізницею до рідного міста. Ця мандрівка була досить важкою, що
засвідчує один простий факт – ніхто не повернувся додому з цілими
черевиками.
Лиш той, хто вміє сам виконувати накази, може віддавати їх іншим.
Пластова школа свідомої дисципліни С.Бандери та цілої плеяди інших
видатних діячів ОУН-УПА, вихованих у Пласті значною мірою стала базовою
в українському русі опору 30-50-х років.
11. Пильний
В пластовій самовиховній програмі активно застосовується метод
спостереження і висновків з різних життєвих нагод, практичне
використання набутих таким чином теоретичних навичок. Передусім
йдеться про життя пластунів в природі, яка дає безліч підстав для пізнання
світу у порівнянні зі скупим міським життям. В.Ерденберґер-«Дуко»
залишив цікавий спогад про першу пластову мандрівку С.Бандери, тоді ще
учня четвертого класу гімназії (1923 рік), до карпатських скель Бубнища,
популярно званих ще Довбушевими.
Коли потрібно було вибратись на одну важкодоступну скельну
ділянку, «Баба» (найменший ростом) першим спромігся вилізти на неї, а
відтак витягував наверх інших. «Дуко» пояснює це тим, що майбутній
провідник ОУН був «сильний понад свій вік і зріст». У цій мандрівці
С.Бандера з уст бойківських вівчарів біля вечірньої ватри дізнався багато
народних переказів про легендарного опришка Олексу Довбуша та його
побратимів.
Повертався «Баба» з друзями-мандрівниками зі Скель Довбуша через
гору Ключ (підйом зайняв три години), де знаходиться могила УСС, а далі –
попри річку Кам’янку до с. Дубино, що біля Сколього. Біля села й
досьогодні є залишки дерев’яного мосту через річку Опір, яким проходив
колись Степан Бандера. Чекаючи тут три години на потяг, друзі вирішили
використати вільний час з максимальною користю – поскидали свої
однострої, щоб позасмагати, а «Баба» ще встиг скупатись в холодній
гірській річці.
12. Дбає про своє здоров'я
Через поганий стан свого здоров’я вступити до Пласту С.Бандера зміг
лише в 13 років, причому з третьої спроби. Вже в першому році навчання в
гімназії (1919-1920 роки), маючи всього 10 років, а згодом і в другому
гімназійному класі, він хотів стати пластуном. Однак його старання в цьому
напрямку були безуспішними через ревматизм суглобів, на який він хворів
від раннього дитинства (інколи не міг навіть ходити, а в 1922 році був
близько двох місяців в лікарні на водну пухлину в коліні). В Пласті
мандрівництво стало улюбленим спортивним зацікавленням Бандери, адже
крім всього іншого, само собою допомагало лікувати хворі коліна.
В.Ерденберґер, пластовий побратим «Баби», згадує про його фізичну
вправність: «Вже в тому часі юнацького віку Степан відзначався іншою
вдачею від своїх друзів, зокрема своїм завзяттям і дужанням. Він любив
боротися з другими і часто виходив побідником, навіть у змаганнях зі
старшими. Сил і завзяття було в нього багато, беручи до уваги його
невеликий ріст, дрібну будову тіла і хлоп’ячий вік».
До спортивних уподобань С.Бандери, належали легка атлетика (біг),
плавання, лещетарство і кошиківка (тобто лижний спорт і баскетбол).
Останнє зацікавлення виглядає щонайменше дивним для низького ростом
«Баби». У вільний час він залюбки грав у шахи. Бандера, як і багато його
ровесників, був членом українського спортивного товариства «Сокіл».
Студентом належав до Українського Студентського Спортивного Клубу,
особливістю якого на тлі ряду інших було те, що гуртувались в ньому
переважно члени підпільної УВО-ОУН (виступав від імені цього клубу,
серед інших, і Р.Шухевич).
Варто окремо зазначити, що Бандера, як справжній пластун, не курив
і не вживав алкогольних напоїв. Великою мірою саме успішний досвід
пластової пропаганди тверезості спонукав згодом Степана до ініціювання і
активного розгортання бойкоту польської монополії на алкогольні та
тютюнові вироби, у результаті чого цілі села відмовлялись від вживання
цих отрут.
Пластова звичка дбати про своє здоров’я залишилась у Степана і в
тяжкі часи тюремного ув’язнення. Поляк Марек Садзевіч з Варшави
згадував: «Я бачив Бандеру у Тронках (тюрма на території Польщі). Був це
сильний характер. Він дбав про свою фізичну форму, ґімнастикувався,
читав, сподіваючись, що майбутність ще принесе йому волю. І він не
помилився у своїх розрахунках…»
13. Любить красу і дбає про неї
Навчальний 1927-1928 роки Степан провів у рідному Старому
Угринові, що біля Калуша. Після закінчення гімназії він планував вступити
на навчання до Української Господарської Академії в Подєбрадах (Чехія),
однак окупаційна влада відмовила у наданні закордонного паспорту. В цей
же рік «Баба» отримав нагоду сповна присвятити себе культурно-освітній
діяльності в батьківському селі, а також в Калуші і в повіті, хоча й раніше, в
час літніх гімназійних канікул, завжди був правою рукою свого батька-
пароха у його багатогранній праці для сільської громади.
Степан зайнявся господарством у батьківському домі, працював у
читальні «Просвіти» та вів театрально-аматорський гурток. Організував
церковний хор і керував ним, а також заснував військово-спортивне
товариство «Луг» і займався в ньому виховною роботою. Слід відзначити,
що свою працю в «Лузі» Степан продовжив і у Львові, куди згодом переїхав
на постійне місце проживання.
Поліція заарештовує сина й батька під приводом, що син Степан про-
водить військові вишколи в товаристві «Луг». Арештованих поліція «пока-
зово» провела через усе село, щоб таким чином спонукати селян до покори.
Очевидно, що такі дії мали лише зворотній ефект… Осип Базюк, український
робітник з Франції, згодом згадував, як селяни поводили себе у подібних
ситуаціях: «Коли польська поліція прийшла арештувати його, селяни
збіглися, били в дзвони, обступили дім і кричали: «Ми вам Степана не дамо!»
Згодом, коли С.Бандера займе ключові пости в підпільній ОУН, він
досконало проведе синтез пластової самовиховної системи і досвід реальної
праці в тогочасному українському селі. Передусім йдеться про масове
поширення пластового культу могил – у 1932 році за почином Бандери
майже в кожному галицькому селі була насипана символічна або взята під
опіку реальна могила Героям визвольних змагань, більшість з яких
збереглись і до сьогодні.
14. Завжди доброї гадки
Пластовий Закон визначає «добру гадку» так: схильний до веселости,
а в небезпеці відважний. Для ілюстрації цієї риси найкраще підходить одна
історія, що мала місце в липні 1927 року. До канцелярії відпочинкової оселі
«Стахова Воля» в Гребенові (сучасний Сколівський р-н на Львівщині)
зайшли три юнаки в пластових одностроях та представилися управителю:
Степан Бандера, Зенон Коссак та Степан Охримович.
Степан Бандера зняв наплічник, дістав з нього кілька примірників
видання УВО «Сурма» та журналів для юнацтва і бюлетень для української
націоналістичної молоді – для прочитання й поширення. В розмові
виявилося, що ті журнали й бюлетені хлопці самі ж редаґували, самі
розмножували й самі поширювали. На запитання, чи вони не бояться
поширювати нелеґальну літературу, за яку їм «світило» щонайменше кілька
місяців польської в’язниці, 17-літній Бандера посміхнувся й відповів, що не
бояться, бо вже мають у тій роботі досвід.
Під час вечері юнаки проводили розмови й дискусії з українськими
гістьми оселі – письменниками, депутатами польського парламенту,
політичними й громадськими діячами тощо. Виявилося, що Бандера, Коссак
і Охримович, хоча й молоді, але дуже добре ознайомлені з політичними і
громадськими справами, й тому успішно вели свої дискусії. Коли ж оркестр
заграв український репертуар, а гості зібрались біля великого столу, юнаки
легко вмонтувались в атмосферу (як відомо, в юнацькі роки Бандера добре
співав, зокрема організував церковний хор у рідному селі, а також відмінно
грав на гітарі і мандоліні).
Оскільки виховання провідницьких якостей є чи не найважливішою
місією Пласту, доречно навести одну з кращих оцінок Бандери-провідника,
сформульовану західноєвропейським журналістом Артуром Фурманом,
колишнім в'язнем радянських концтаборів: «У Воркуті він був завжди з на-
ми, в наших думках, у наших сподіванках, у наших присягах, у наших
кулаках і зброї. Степан Бандера був завжди присутній, коли ми виступали
до наступу проти поневолювачів. Бандера був Україною. І так довго, як
довго існують українці — в Україні, на чужині, на засланнях, у підпіллі, в
концентраційних таборах, у лавах УПА, — так довго житиме Бандера. Такої
людини, як Бандера, не можна знищити — на свій час і свій народ він
наклав нестерту печать, і знак цієї печаті ми мусимо передати тим, що
прийдуть після нас. Бандера є не тільки національним героєм, Бандера є
живою ідеєю свободи українського народу».


1925 р., в однострої


Друзі-підпільники

Гімназист


1927 рік, старший пластун

1928, рада в Академічному домі


1929, генеральна рада куреня Червона Калина

Студент

You're Reading a Free Preview

Download
scribd
/*********** DO NOT ALTER ANYTHING BELOW THIS LINE ! ************/ var s_code=s.t();if(s_code)document.write(s_code)//-->