ЗМІСТ

Слово редактора Творчий портрет

Олександр Федорук. Яка модель мистецької освіти
нам потрібна?.............................................................................................2
Пам’ять
Володимир Чепелик. Прощай, дорогий друже!....................................6
Мистецька освіта
Кор ОМ. Дипломи з похвалою......................................................................8
Віталій Ханко. Графічні розмисли Анатолія Дяченка.....................55
Броніслав Куманський. З погляду вічного........................................... 76
Олена Загаєцька. Сонценосні барви духу
Ігоря Гавришкевича.............................................................................80
Василь Гудак. Сучасна кераміка виростає...
з історії та етнографії...........................................................................86
Володимир Ворончак. Запорожці – з Вижниці...................................88
Віктор Гвоздинський. Слово про майстра.........................................112

Презентація Мистецька спадщина

Марія Рахімова.................................................................................................10 Іва Павельчук. Пізній модерн у практиці Ф. Г. Кричевського.
Євген Валюк....................................................................................................... 11 Досвід сезаннізму: «Портрет Л. Морозової»............................. 58
Віктор Погорєлов............................................................................................17 Іва Павельчук. «Благовіщення» Олександра Мурашка:
Анатолій Калитко.............................................................................................91 пророцтва українського символізму............................................61
Юрій Джуранюк. Євген Сагайдачний – художник театру.............. 62
Мистецтво молодих
Ольга Тарасенко. Образ Миколи Стороженка в портретах Мистецький алгоритм Кременчука
Романа Петрука «Дух животворящ»..............................................12 Вітальне слово мера Кременчука
Віктор Гвоздинський. Знайомтесь: В’ячеслав Перета.....................75 Віталія Малецького............................................................................... 92
Анастасія Гончаренко. «Море не може бути мілким Соломія Щука. Кременчук: славетний погляд
для тих, хто не вміє плавати. Вчіться…»..................................... 78 крізь історію............................................................................................ 93
Оксана Бойко. Мистецьке об’єднання «Зелений острів»
Ім’я в мистецтві та його живописні континенти.......................................................96
Андрій Дем’янчук. Театр відкрив йому двері.......................................14 Тетяна Шуляк. Об’єднання «Нова провінція»...................................99
Олександр Федорук. Свій серед чужих.................................................. 50 Соломія Щука. Вохриста осінь обпаленої душі
(збережений і зниклий спадок художника-
Сучасне мистецтво монументаліста Шалви Корідзе)..................................................100
Надія Ніколаєва. Street art: сьогодення.................................................18 Роксана Озерна. Венозна кров у карміновому спалаху.............. 102
Юлія Богатова. Мистецтво, яке змушує міркувати.........................21 Маргарита Срібна. Творчий оазис Кременчука............................104
Андрій Родін, Роксана Озерна. Сформована реальність:
Українці у світі Кременчуцька дитяча художня школа
Василь Одрехівський. Колір та рух в українській скульптурі ім. О. Д. Литовченка............................................................................106
другої половини ХХ ст. ....................................................................... 24 Оксана Бойко. Життя, осяяне любов’ю: Василь Вакуленко
Михайло Бокотей. Музей скла в Нінбо: й об’єднання художників та майстрів декоративно-
українсько-китайська ініціатива.................................................... 28 ужиткового мистецтва «Творчість»............................................. 105
Володимир Петрашик. Créatrice besogne l’artiste ukrainien Алла Король, Маргарита Срібна. «Я залишила вам
Nikita Kravtsov! (Творчої праці – українському Україну»: 16 років діяльності Картинної галереї
мистцеві Нікіті Кравцову!)................................................................. 38 Наталії Юзефович................................................................................108
Ольга Собкович. Сергій Святченко: образ у форматі
колажу........................................................................................................ 42 У НСХУ
Олена Половна-Васильєва. До 60-річчя створення
Світове мистецтво Дніпропетровської організації НСХУ. Штрихи з історії........ 82
Ібо Чжан. Лі Сянцюнь – як приклад руйнування
національних настроїв «ідолопоклонства»...............................32 Думки вголос
Аліна Славгородська. Яскраві спогади дитинства...........................90
Мистецькі події
Анна Орищенко. Два погляди: автопортрет........................................41 Питання теорії та історії мистецтва
Олександр Федорук. Мистецька планета Олександра Шевлюга. Конференція в НАОМА. До ювілею
золотоносного краю.............................................................................72 викладацької діяльності професора Л. Міляєвої..................115
Юлія Богатова. Славетні Чугуївські пленери..................................110
Мистецька хроніка
Мистецьке середовище Володимир Петрашик. «Transfer» Олександра Сердюка:
Володимир Кабаченко. Розвіяні надії дев’яностих. від Кіпру до «Триптиха».....................................................................113
Репортаж на порозі музею................................................................46 Володимир Петрашик. «Пошук джерел»
Наталки Чернової................................................................................114
Мистець і час
Володимир Петрашик. Пам’ятник визнання і шани...................... 36 Ex librіs
Олександр Федорук. «Золотий цап» Івана Драча...............................52 Галина Стельмащук. Повернення на Батьківщину.......................116
Галина Скляренко. Виставка Анатолія Мельника: Олександр Федорук. Відроджений Михайло Жук...........................118
«Парсуна. Персона. Персоналії».....................................................66 Володимир Петрашик. Творче і наукове життя виміром
Любомир Медвідь. Творчий імпульс Анатолія Мельника.............69 у подвиг................................................................................................... 120
Слово редактора
Олександр Федорук
?
Яка модель
мистецької
освіти нам
потрібна
В Україні точиться багато розмов
про доцільність та ефективність Бо-
лонського процесу в системі вищої
мистецької освіти і про потребу
об’єднання національних зусиль з
метою уніфікації та стандартизації
кваліфікаційних рівнів, як заявлено
в документі Великої хартії універси-
тетів (Magna Charta Universitatum).
Хоча, як відомо, освітньо-кваліфіка-
ційні вимоги у мистецьких освітніх
інституціях України мають свої осо-
бливі унікальні стандарти якості,
критерії й механізми створення ес-
тетичного продукту освіти, що по-
єднують європейський досвід мис-
тецького виховання та особливості
національних освітніх програм,
сформованих за відповідних істо-
ричних обставин. Модерна модель
вищої мистецької освіти формува-
лася упродовж століть, починаючи
2
від митрополита Петра Могили та
гетьмана Івана Мазепи, як тоді пи-
сали, в «Києво-Могилянській-Мазе-
пинській Академії», була пролонго-
вана через віки в Українській Дер-
жавній Академії мистецтв і доведена
до нинішнього дня, з Урахуванням
культурно-етнічних відмінностей на
території України. Отже, простір Бо-
лонської освітньої співдружності
через ініціативи Міністерства освіти
і науки України активно трансфор-
мується в нашу загальну, в т. ч. мис-
тецьку, освітню систему, позитивно
оцінену в ініціативах Європейської
асоціації університетів (EUA). Однак
структуралізація і стандартизація
освіти активно здійснюється у галу-
зях мистецьких дисциплін, і сучас-
на практика У світлі її вимог розхо-
диться, як нам здається, з рожеви-
ми намірами країн Болонської

співдружності. Бо одним підписом
легко відмовитись від наявних мис-
тецьких пріоритетів і звести нанівець
традиційну мистецьку освітню тра-
дицію, що має усталені естетично-іс-
торичні вартості пізнання й розвитку
мистецтва через мистецьку освіту.
Ці проблеми спонукали до початку
нашого діалогу про українську мо-
дель мистецької освіти між профе-
сором, відомим скульптором В. А. Че-
пеликом і професором, головним ре-
дактором журналу «Образотворче
мистецтво» О. К. Федоруком.
Олександр Федорук, професор: Болонський
процес, Велика хартія університетів як його складо-
ва забезпечують інтеграційні процеси у розвитку на-
уки і освіти – це директивна основа документа, при-
йнятого до ухвали 1999 р. Але, як показує практика
мистецької освіти в Україні, спостерігається нівеля-
ція національних традицій та засад історичного роз-
витку педагогіки в Україні. Болонський процес роз-
рахований на глобалізаційні виміри вищої освіти
і аж ніяк не призводить, зокрема в Україні, до акти-
візації процесу мистецького виховання. Ігнорують-
ся в ракурсі прийнятих декларацій особливості і на-
працювання національної мистецької освіти.
Система ЗНО у цьому сенсі виправдовує себе там,
де, скажімо, знання фізико-математичних, гуманітар-
них дисциплін є визначальними у вузах відповідно-
го профілю, де з цієї сфери освіти готують спеціаліс-
тів, що відповідають прийнятій європейській моде-
лі освіти. Але чи виправдовує себе така система
балів у мистецьких вишах, коли, наприклад, абітурі-
єнт приносить відмінні оцінки і його потрібно зара-
хувати за показниками оцінок ЗНО, не враховуючи
тих знань, що потрібні для отримання освіти мис-
тецького профілю, у мистецьких академіях, інститу-
тах і т. п.? Як у таких випадках мають діяти члени при-
ймальної комісії?
Володимир Чепелик, професор: Уявіть собі, що
Лосенка, Боровиковського, Мартоса, Васильківсько-
го, Рєпіна, Труша, Кульчицьку, Костанді та багатьох
інших зараховували до мистецьких навчальних за-
кладів, врахувавши лише їхню ерудицію з природ-
ничих наук, літератури і т. п. Що було б, якби кожно-
го індивідуально, серйозно не готували для вступу
до мистецьких академій, а після вступу оминули сто-
роною проблему мистецької освіти, виховання, іг-
норували засади професіоналізації… До нас, тра-
пляється, абітурієнти подають заяви з відмінними
показниками ЗНО, а ось іспити з композиції, рисун-
ка у них майже з нульовими показниками. Як посту-
пати в такому випадку?.. Ігнорувати засади акаде-
мічного мистецького виховання не можемо. Як на
#3 18
мене, перед тим, як здавати документи про зараху-
вання до НАОМА, кожен з абітурієнтів повинен про-
йти стадії конкурсів з вимогами стосовно мистець-
кої освіти, повинен пройти попередні ступені на-
вчання через художню школу, приватну студію,
тобто навчання для отримання необхідних мистець-
ких знань. І тоді – шлях до академії із зеленим світ-
лом для кожного. По-друге, мистецькі вузи за кіль-
кістю абітурієнтів не можна ставити в один ряд із
технічними та іншими вузами, де є вакантні місця
для тисяч і багатьох сотень абітурієнтів. У нас кожен
абітурієнт завжди сприймався як унікальна творча
одиниця, тому і підходи до навчання були специфіч-
но унікальними, з урахуванням державних інтере-
сів. У Законі про освіту України гармонійно диферен-
ційовано освітній простір нашої держави.
Те саме можу сказати про наявну в минулому стан-
дартизацію рівнів спеціаліста, бакалавра і магістра.
Ліквідувавши рівень мистецького спеціаліста, ми
припустилися великої помилки. Бо випускників, що
претендували на диплом спеціаліста, не зобов’язу­
вали писати наукові праці, що є обов’язковим для
програм підготовки бакалавра і магістра. На мій по-
гляд, можна розглядати еквівалентними за ступенем
підготовки рівні бакалавра і магістра, якщо не вра-
ховувати допоміжних дисциплін, які вони
зобов’язані засвоїти. З професійного боку я не бачу
різниці між ступенями професійної підготовки ба-
калаврів і магістрів, вони здійснюються за методом
дублювання. Отже, слід повернутися обличчям до
програм підготовки спеціаліста, звільнивши акаде-
мічні програми освіти від градації рівня бакалавра.
О. Ф.: Українська мистецька школа, так само як і
освіта загалом, має свої традиції, що не виключає на-
ших турбот про збалансованість із мистецькою мен-
тальністю Заходу. Ми не відмовляємось від постмо-
дерного мистецького коду, але водночас оберігає-
мо засади глокального творення, викликаного
динамічними обставинами нашої боротьби за дер-
жавну самостійність. У цій ситуації ми готові до бо-
ротьби за новітню форму і мову мистецтва, і цих фак-
торів ми не повинні ігнорувати. Вимоги сучасної
доби зобов’язують нас бути толерантними.
В. Ч.: Академічна система мистецького вихован-
ня є фундаментом нашої мистецької педагогіки. Ри-
сунок, композиція, колір, об’єм, перспектива тощо –
це азбука виховання. Без неї художник – сучасний
чи позасучасний – не може жити. Коли дивлюся на
постмодерні рецепції нашої талановитої Крістіни Рі-
дзель, скажімо, на її паркову фігуру «Він. Вона» (2017),
то мене не полишає почуття радості. Рідзель має
ґрунтовну мистецьку освіту. Але в своїй творчості
вона відкрита до трансавангардної стилістики. Ува-
га до форми у композиції «Він. Вона» поєднана з тех-
нічними можливостями виконання, з намаганнями
реконструювати світ людини, сягнути її глибинного
«я». Крістіна інтерполює інтелектуальний творчий
3
Слово редактора

Марія Свириденко
Соціальний плакат, 2016

4
 #3 18

пошук на базі професійно здобутих знань! Приємно уважили, що чимало молодих талановитих мистців
відчувати, що на прикладі мистецького сходження з кожним роком все більші надії покладають на емі-
Крістіни Рідзель ми стверджуємо позитиви нашої грацію, не сподіваючись забезпечення творчих ре-
академічної моделі мистецького навчання. Я міг би сурсів нашого ринку. У багатьох одна мета – виїхати
цю думку розвинути на інших прикладах, а їх нема- за кордон. За статистикою, щогодини з України виїж-
ло: К. Добрянський, Н. Білик, К. Синицький, Є. Зігура джає дві людини у пошуках заробітку, і натомість є
і т. д. Ці приклади поведуть нашу мистецьку освіту величезні потоки імміграції до нас від країн, де фун-
до обріїв постмодерного скульптурного мислення, даментальними є традиційно тоталітарні режими.
у т. ч. концептуального мистецтва. Ми напрацьову- В. Ч.: Мистецька освіта у наявному статусі тимча-
ємо новітні системи національної мистецької осві- сової, як на мене, реформації нагадує карколомні
ти, не відкидаючи західних стереотипів мистецької циркового характеру трюки в нашій економіці, зо-
освіти, пам’ятаючи, що доступ до сучасних мистець- крема у промисловості. У кожного на очах (хто може
ких тенденцій сьогодні через інтернет, цифрові тех- і вміє дивитися) – порожні з вибитими вікнами заво-
нології полегшений і за таких обставин варто шука- ди-гіганти, що працювали на авторитет держави, на-
ти голку не в стозі сіна. півзруйновані фабрики, кинуті напризволяще дове-
О. Ф.: Так звані косметичні реформи не збігаються з дені до руїни підприємства. Боюся, аби подібна ка-
традицією української мистецької освіти. Чи не так? тастрофа не трапилася з підготовкою у державі
В. Ч.: Ми завжди наполягали на тому, що студен- мистецьких кадрів. Ми начебто скеровуємо кроки
тові мистецького закладу слід давати повноцінну до європейської інтеграції, а в реальності тупцює-
мистецьку освіту. Абсурдною виглядає практика мо – не розбудовуємо культури в Україні з позиції
скорочення навчальних годин у семестрах, що ма- гуманітарних потреб її сьогодення.
ють своєю метою опанування студентом класично- Справді так, і, на жаль, не лише в галузі мистець-
го малюнка, скульптури, малярства, інших спеціаль- кої освіти.
них дисциплін. В Європі, на наш погляд, натурників О. Ф.: Дякую за розмову.
заступають технічно-медійні засоби. Години з ком-
позиції, перспективи проігноровані, натомість на-
голоси – на спонтанних почуттєвих аналітичних
суб’єктивних інтонаціях. Такі моменти креативної
практики не відкидаються, але вони мають бути су-
голосними з класичними методами нашого вихован-
ня. Нові модернізаційні виклики не враховують ме-
тодики національних глибинних традицій. Ще не так
давно на натуру п’ятикурсникам відводилося 18 на-
вчальних годин на тиждень, тепер цю цифру змен-
шено до 2 годин. Штучно обмежено вивчення гума-
нітарних дисциплін – української мови, історії Укра-
їни, філософії. Кого ми збираємось виховувати?
В результаті матимемо різке зниження якості мис-
тецької освіти, знижений рівень науково-дослідної
підготовки магістрів з нашого фаху. І ми не повинні
забувати при тому, що в нашої НАОМА методологіч-
но високий IV рівень акредитації.
О. Ф.: Участь наших мистців у престижних твор-
чих імпрезах Заходу, у виставковій діяльності гале-
рей світу – явище типове і поширене. Різні краї на-
шої держави мають солідну репутацію мистецьки
заангажованих, із високими мистецькими кваліфіка-
ційними рівнями. Зацікавлення мистецтвом України
набуває глобального характеру і відповідає уявлен-
ням про престижеві якості мистецької продукції в
Україні. Водночас ми спостерігаємо втрату ілюзій у
величезної кількості випускників мистецьких вузів,
наявність великого числа молодих художників, що
позбавлені опіки нашої держави. Наділені владою
персони у післямайданівський період не виявляють
Марія Свириденко
достатньої уваги до образотворчого мистецтва, ро- Метафори, 2015
зуміння й відчуття його суспільної ваги. Чи Ви не за-

5
пам’ять
Володимир Чепелик, дійсний член НАМ УКРАЇНИ

Василь Гурін
Мамині вареники, 1991
Полотно, олія

ПРОЩАЙ, ДОРОГИЙ ДРУЖЕ!

Гірко, нестерпно важко, боляче писа-
ти це слово «Прощай», Дорогий мій
Давній Друже, Василю Івановичу.
Не віриться, бо це несподівано, як грім у небесах
узимку, і це усім нам,Твоїм колегам, побратимам-
мистцям з усієї України не віриться. Що не побачи-
мо більше Твого ласкавого усміху, не почуємо біль-
ше Твого дотепу, жарту, не почуємо більше Твого ча-
рівно-золотого голосу за співом, не побачимо на
засіданнях Секретаріату Спілки, не побачимо на за-
сіданнях журі під час виставкому, не побачимо, як
придивляєшся до творів колег на стіні у виставкому
залі. Доля невблаганна, немилосердна; осиротив Ти
усіх нас, побратиме.
Зналися ми з Тобою, мій побратиме, віддавна,
можна сказати, з юнацьких літ наші мистецькі до-
роги не розходилися. Скільки жару серця Ти вклав,

6
 #3 18

пам’ятаю, скільки сили волі виявив, аби вступити ської Спілки, як колегіально вирішували складні пи-
на навчання до Київського художнього інституту, тання на засіданнях Ради обласних і міських Спілок
аби здобути у ньому таємниці професійної мудрос- НСХУ, особливо в наші дні, коли нелегкі економічні
ті. І ти досяг того, про що мріяв, до чого йшов з рід- проблеми треба мудро і спокійно розв’язувати, аби
ного Первомайська, і з чим жив протягом усього зберегти те, що дісталося нашим ровесникам від
свого мистецького великого творчого життя. Ти надбаного попередніми наставниками. До Твоїх му-
вчився у наших великих педагогів, і Ти усе своє жит- дрих слів, пропозицій, побажань, зауваг ми завжди
тя любив їх і шанував, і уже своїм студентам нака- прислухалися, бо знали, що Твоє слово – це слово
зував шанувати великі класичні традиції україн- правди, боротьби за істинне.
ського малярства. Не віриться, що Ти від нас відійшов, що Ти не по­
Піввіку Ти, дорогий Друже, професоре, віддав пе- їдеш з нами більше до рідного нам Седнева – нашої
дагогічній праці у рідному інституті, якому чверть творчої бази, якою ми віддавна пишаємося і яку лю-
століття тому справедливо відновили стару назву бимо. Не поїдеш із нами поклонитися Великому Та-
мистецької академії. Усього себе Ти присвятив рід- расові. Не віриться, що не почуємо Твого чарівного
ній кафедрі живопису, де Тебе шанували і любили, співу. Не віриться, що не будеш сидіти з колегами-
де Ти заходив, як до рідного дому, де на Тебе чекали педагогами на улюбленій лавочці перед парадним
діти твої – студенти і аспіранти, де Ти беззмінно до- входом до НАОМА, що не братимеш участі у засідан-
водив, що живопис є одним із профільних предме- нях Вчених рад, не виступатимеш у нашій музейній
тів у нашій академії, що методика його викладання залі. Але ми ніколи, наш Побратиме, не забудемо
на кафедрі є справою честі і совісті для кожного пе- Тебе, а завжди пам’ятатимемо, що створене Твоїм,
дагога, що наша мистецька школа має високий по- Гуріна працьовитим пензлем , має велику естетичну
тенціал педагогічних здобутків, що вона є школою вартість, воно для усіх нас повчальне і є прикладом
емоційного живопису. Постійно Ти доносив до ко- самовідданого служіння Мистецтву, багато для нас
лег, до своїх учнів, що цю київську академічну шко- важить, що Твої, Василя Івановича Гуріна, картини
лу уславили славетні імена О. Мурашка, братів Ф. та склали надійний фундамент нашої національної кла- Василь Гурін
В. Кричевських, О. Шовкуненка, К. Трохименка, О. Ло- сичної школи і уже давно увійшли до української Автопортрет, 1960-ті
пухова, Т. Яблонської, В. Виродової-Готьє, М. Сторо- мистецької спадщини, як її коштовне живописне Полотно, олія
женка і багатьох-багатьох інших славетних україн- надбання.
ських майстрів золотого пензля.
Своєю романтичною мистецькою вдачею Ти, мій
дорогий Друже, працюючи в рідній академії, усла-
вив українське малярство, своїми живописними
композиціями утверджував і реалізовував наші на-
ціональні традиції, де як зіницю ока оберігав мудрі
настанови своїх вчителів М. Писанка, К. Трохименка,
Л. Чичкана. Твої полотна Україна знає й шанує. Ми
щоразу згадуємо про Твої твори, коли говоримо про
красиву мистецьку форму, коли думаємо про глибо-
кий людський зміст закладеного у живописних
перлинах «А льон цвіте», «Джерело», у пронесених
глибокими синівними почуттями картинах про до-
рогого для Тебе Батька, який не повернувся з дра-
матично-важких доріг Другої світової, про рідну ма-
тусю, яка у важкі повоєнні роки життя у кримських
степах навчила Тебе любити рідну українську землю
і рідні українські небеса з сонцем. Твої картини
«Низький уклін Вам, Мамо», «Мамині вареники» пе-
рейняті глибокими синівськими почуттями, вчили
кожного нас Любові до рідних, до отчої землі, до ма-
теринської ласкавої пісні.
Як мудро і виважено звучали Твої слова, коли Ти
очолював Київську столичну мистецьку організацію.
Своїми організаційними діями Ти підносив її твор-
чий авторитет, оберігав високий рівень київської
мистецької школи. Ти ніколи не був байдужий до
того, які рішення приймали в Секретаріаті Україн-

7
мистецька освіта

Дипломи з похвалою
Практикою доведено: якщо педагог
сумлінно веде, готує студента до
магістерського проекту – успіх буде
неодмінно! І якщо педагог у праці зі
студентом надає перевагу меркан-
тильним вояжам на пленерах, мис-
тецьким ярмаркам – мінусовий по-
казник неминучий. У мистецькій
практиці НАОМА є випадок унікаль-
ний: студенти і керівник готували

Анна Коваленко
Всесвітній потоп.
Фрагмент, 2018
Кафедральний собор
у м. Житомирі

8
 #3 18

Галина Андрусенко
Вавилонська вежа.
Фрагмент, 2018
Кафедральний собор
магістерський проект упродовж медаль Національної академії мистецтв України, і це
у м. Житомирі
є виявом яскравої результативності Школи Миколи
кількох років, обравши об’єктом для
Стороженка та її наставника Івана Пилипенка.
виконання інтер’єр Житомирського Високими оцінками були відзначені також магіс-
кафедрального собору. Захист ма- терські проекти усієї кафедри живопису. У них вір­
гістерського диплома полонив усіх ність традиціям академічної школи поєднувалася зі
відмінною якістю. У цьому заслуга спробами інноваційного творчого мислення при-
хильників контемпорарного мистецтва, що синтезу-
керівника майстерні проф. І. Я. Пили-
вали досвід сучасних візуальних практик.
пенка, що пролонгує високі традиції
Кор. ОМ
великого Вчителя академіка
М. А. Стороженка. Студенти про це,
звісно, знали.
Професор НАОМА Іван Пилипенко виявив найкра-
щі якості педагога як продовжувач школи Миколи
Стороженка та керівник майстерні живопису і хра-
мової культури, заснованої великим Вчителем (1994).
Розсудливий, ініціативний у методиці підготовки сту-
дентів до магістерських проектів, Пилипенко упро-
довж попередніх років спостерігав, як студентки
Анна Осадчук, Анна Коваленко і Галина Андрусенко
долучилися до розписів північного простору, а також
притвору зі сценами Страшного суду у кафедраль-
ному Свято-Михайлівському соборі Житомира.
В інтер’єрі храму, починаючи від 2011 р., працювала
група молодих художників над розписами на чолі з
Денисом Белянським, вихованцем М. Стороженка.
Успіхи студентів майстерні очевидні. Представле-
ні під час магістерського захисту частини триптиха
А. Коваленко «Всесвітній потоп», А. Осадчук «Чудо
святого Великомученика Георгія», Г. Андрусенко «Ва-
вилонська вежа» вирізнялися самодостатністю твор- Анна Осадчук
чого виконання і здобули одностайну оцінку усіх чле- Чудо Святого Великомученика
Георгія. Фрагмент, 2018
нів Екзаменаційної комісії. Вони рекомендували Кафедральний собор
представити триптих випускниць НАОМА на Золоту у м. Житомирі

9
ПРЕЗЕНТАЦІЯ
Марія Рахімова
Інсталяція «Поліетиленова
медуза», 2018
Майстерня живопису і храмової
культури
ім. М. А. Стороженка
м. Київ

Інсталяція «Поліетиленова медуза» висвітлює екологічну тему, а саме – масове забруднення світового
океану; підкреслює причини катастрофічного винищення китів, акул, дельфінів та інших багатьох
представників морської фауни саме через забруднення пластиком вод, де вони мешкають.
Художниця показує поліетиленову медузу як новий вид, який скоро стане панівним і поглине все живе.

10
 #3 18

Євген Валюк
Кінетичний об’єкт
«Повалені титани», 2018
Майстерня живопису і
храмової культури
ім. М. А. Стороженка
м. Київ

11
мистецтво МОЛОДИХ
Ольга Тарасенко, доктор мистецтвознавства, професор
Роман Петрук,
Микола Стороженко
Вознесіння, 2015–2016 рр.
Полотно, комбінована техніка
12
Роман Петрук – молодший із шести
посвячених, кому вчитель омив
ноги, повторивши обряд ініціації, ві-
дображений у грандіозній компози-
ції «Передчуття Голгофи». У 2015 р.
під керівництвом Миколи Андрійо-
вича Петрук закінчив навчально-
творчу Майстерню живопису і хра-
мової культури НАОМА. Художнику
важливо усвідомлювати свою мі-
сію, розуміти сенс того, про що він
покликаний говорити. Головне в
школі Стороженка: засобами мис-
тецтва поєднати в людині втрачену
цілісність тіла, душі і духу. Микола
Андрійович учив: Зміст – це не сю-
жет, «це означає внесок душі» [1].
Учитель «сповідував ідеї Сковороди», йому була
співзвучна «Філософія серця» українського мудре-
ця. Сердечність, співчуття – якості, притаманні про-
фесору, – втілені в його творчості і творах учнів. Бо-
жественне начало Стороженко бачив у кожній лю-
дині. «Найскладніше – піти від егоїстичного Я», – вчив
Образ
Миколи
Стороженка
в портретах
Романа Петрука
«Дух животворящ»
Стороженко. У період поп-культури показником глу-
хого кута в зосередженості на своєму едо є селфі.
Багато хто не пам’ятає трагічний фінал Нарциса, по-
караного коханням до самого себе. Втрачено гармо-
нію між людьми, природою, небом. Забуто ритуаль-
не призначення портрета, що забезпечує зв’язок сві-
тів – поцейбічного і потойбічного, тимчасового і
вічного [2; 3].
В останній день перед відходом у інший світ Ми-
кола Андрійович прийшов до Романа в майстерню,
де той писав масштабну дипломну роботу «Лісова
пісня». «У той день говорили про все на світі», – зга-
дує Петрук. Учитель доторкнувся носом до носа
учня, глянувши в його очі, як у дзеркало, і сказав: «Не
прощаємось!».
Психологічний портрет – поєднання автора і мо-
делі. Художник має можливість глибоко відчути, зро-
зуміти, прийняти і полюбити іншу людину. Для цьо-
го необхідна напружена душевна робота. Роман не
пише портрети на замовлення, а тільки «від великої
любові».
Сучасний європейський портрет через мистецтво
Ренесансу, а потім бароко має зв’язок, перш за все,
з мистецтвом Стародавнього Риму, в культурі якого
був розвинений культ предків. Під час ритуальної
ходи нащадки несли портрети предків, стверджую-
чи силу – гармонію роду. Здійснювався також зв’язок

світу потойбічного і поцейбічного. Таким чином, ста-
родавні римляни поєднувалися з численним родом
і уникали страху смерті.
Символічну композицію «Портрет Учителя. Мико-
ла Стороженко» (2014–2015) Петрук написав в остан-
ні роки життя. Знизу вгору по вертикалі зображені
перо (знак повітря, Духа) і портрет Т. Г. Шевченка.
Створюючи цикл «Мій Шевченко», М. А. Стороженко
проніс образ поета через своє серце, стаючи при-
четним до його великого духу. Подібна практика у
християнстві здійснюється, наприклад, у хресній
ході на Великдень, коли, повторюючи шлях Христа
по Via della Rosa, вірянин через чуттєвий особистий
досвід готується до осягнення надчуттєвого, духо-
вного начала.
У композиції Петрука портрети Шевченка і Сторо-
женка об’єднані зображенням Пелікана, вигнута до
грудей шия якого показана праворуч. Жертовний
птах, що годує пташенят своїм тілом, слідуючи за
християнською символікою, послужив емблемою
Просвітництва. За часів атеїзму багато хто забув, що
«освіта» – від слова «світло» – має божественну осно-
ву. У той же час, умовне зображення Пелікана може
бути сприйняте як мальовнича палітра – духовний
меч художника-просвітителя. Пелікан – образ неза-
кінченого панно Миколи Андрійовича «Наш Пелі-
кан», у якому метафорично передано сприйняття
особистості і творчості Кобзаря.
Композиція побудована на канонічному для іко-
нопису фронтальному зображенні. Симетрія і врів-
новаженість протистоять потоку часу. Уважний по-
гляд Стороженка запрошує глядача вступити в діа-
лог. Через очі відбувається духовне спілкування.
Наприклад, єгиптяни зображували око тільки в фас.
У культурі Єгипту це портал, за допомогою якого від-
бувався зв’язок людини з богом.
Портрет Т. Г. Шевченка був створений Сторожен-
ком (а потім і в композиції Петрука) на основі по-
смертної маски поета з використанням іконографії
Спаса Нерукотворного. Все мистецтво творення об-
разу – це діапазон між маскою (ликом) і портретом.
Маска і лик повертають нас до «роду», «пращура»,
далі – до божественного, надособистісного, першо-
образу. Порівняння образу Шевченка з іконою Спа-
са Нерукотворного, написаною Романом в 2015–
2016 рр., показує їх взаємозв’язок і відмінність. В іко-
ні стверджується домінанта умиротвореного духу,
а в психологічному портреті важливою є емоцій-
ність. Поет-заступник являє собою своєрідний міст
між зримим і незримим світами.
Фізичний простір реального світу для творчості
Петрука «не актуальний», важлива «енергія площи-
ни». Фон композиції «Портрет Вчителя. Микола Сто-
роженко» написаний у драматичних ритмах аван-
гарду 1910-х – початку 1920-х рр. Водночас тракту-
вання фону відповідає реальному творчому методу
роботи над масштабною композицією в майстерні
#3 18
Стороженка, де в пошуках потрібного рішення ро-
били виправлення на наклеєних на картон чистих
аркушах паперу.
Слова «Дух» і «духовність» мають споріднену осно-
ву. Вищий прояв одухотвореної людини – екстаз.
Стан переживання «моменту істини» любили пере-
давати майстри бароко, зокрема улюблений Рома-
нів Ель Греко. Глибинну суть портрета «Апостол. Ми-
кола Стороженко» (2015–2016) Петрук визначає сло-
вами: «Освячений духом животворящим». Портрет
завершено після смерті майстра, «коли вже немає
людини, а він зі мною». Учитель представлений як
апостол, який несе Істину. Стан натхнення виражено
в потужному русі фігури, у вихрових складках духо-
вних шат. Жест відкритих, неначе чаша, даруючих
рук, звернений до учнів, які слухають Слово. На тем-
ному тлі біля рук зображено біле перо. У культурі
Стародавнього Єгипту, з якою (як переконливо по-
казав у «Іконостасі» П. Флоренський, була генетич-
но пов’язана символіка християнства), перо було
атрибутом крилатої богині істини Маат. Під час суду
Осіріса серце чистої людини мало бути легшим за
пташине перо.
Полум’яне слово позначено теплим червоним ко-
льором фону з золотисто-жовтими променями (світ-
ловими плямами) божественної присутності. Чер-
воний колір в іконі означає духовне горіння. Водно-
час – це символ землі, заплідненої енергією світла.
За словами Романа, помаранчевий відтінок відпові-
дає також властивій учителю душевній теплоті. Ком-
позиція вписана у форму, близьку до квадрата. Ква-
драт – символ землі. У Софійському соборі Києва Бо-
гоматір представлена на квадраті килимка. Через
неї – Матір – матерію відбулося втілення Духа Свя-
того – отримання ним щільного, земного, людсько-
го начала.
У харизматичної особистості М. А. Стороженка Примітки
можна помітити зв’язок із портретами майстрів мо-
1. Фільм «Микола
дерну і авангарду, які стверджували свою духовну Стороженко. Перед-
міць і здатність не тільки перетворювати світ силою чуття Голгофи». URL:
мистецтва, а й створювати нові світи. Так, К. С. Мале- https://www.youtube.
вич утверджував не обмежену ідеологією вищу com/watch?v=LpwuN-
ієрархію художника-творця. Kxlek.
Фотоапарат фіксує, перш за все, плани фізичного 2. Тарасенко О. А.
і душевного життя. З його допомогою не можна ство- Портрет і ритуал //
рити ікону, тобто передати духовну реальність в осо- Мистецтвознавство
бі людини, створеної «за образом і подобою» боже- України: зб. наук. пр. /
ственного начала. Трансцендентне видиме внутріш- Ін-т пробл. сучас.
мистец. АМУ. – Вип. 5. –
німи очима. У композиціях Романа Петрука світське
Київ: Муз. Україна,
і культове мистецтво виявилося співзвучним.
2005. – С. 56–68.
Одухотворені люди – ті, що несуть у собі вічність.
3. Тарасенко О. А.
Саме вони гідні бути увічненими. За часів масової
Мистерии модер-
матеріалізації свідомості, слідом за Учителем, разом низма. Наследие Древ-
з іншими учнями і послідовниками, мовою образо­ ней Руси в живописи
творчого мистецтва Роман Петрук стверджує тезу модерна и аван-
Григорія Савича Сковороди: «Плоть ничтоже, дух жи- гарда. – Одесса,
вотворящ». 2004. – 300 с.
13
ІМ’я В МИСТЕЦТВІ
Андрій Дем’янчук, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри режисури та
хореографії Львівського національного університету імені Івана Франка

ТЕАТР ВІДКРИВ ЙОМУ ДВЕРІ

Євген Лисик
Спартак (сценічний макет)
м. Київ, 1985

Талант працює, геній творить.

Роберт Шуман

Творчість невіддільна від людської Зінченко та Зоряною Климко) «Творчість Є. М. Ли-

культури, її призначення – вище ду-
ховне буття, яке полягає у служінні
добру, правді і красі [4, с. 131]. Ці сло-
ва значною мірою стосуються твор-
чості Євгена Лисика (1930–1991) – ге-
ніального львівського сценографа,
живої легенди світового значення.
Про творчість Львівського Маестро написано
низку наукових статей та монографій. Ще за життя
сценографа вийшла у світ монографія Ігоря Дичен-
ка «Євген Лисик» (Київ, 1978) [1]. Цінними є біобібліо­
графічні покажчики про життя й творчість мистця
(Львів, 2005, 2015) [2; 3], монографія професора
Віктора Проскурякова (у співавторстві з Оксаною
сика в часі, просторі, сценографії та архітектурі»
(Львів, 2016) [5].
Проте скільки б не було написано про творчість
Євгена Микитовича, існують і малодосліджені аспек-
ти його творчості. Передусім це стосується індиві-
дуальної творчої манери – унікального художнього
стилю та авторської техніки виконання. Малодослі-
дженим є вплив на творчість мистця класичного та
модерного європейського мистецтва. Це теми окре-
мого наукового дослідження.
Художній стилістиці монументальних театрально-
живописних творів Євгена Лисика властиві риси мо-
дернізму, конструктивізму і символізму, проте ці ху-
дожні напрями у нього не виходять за рамки «мис-
тецького канону», розробленого в епоху Ренесансу.

14
 #3 18

Прикладом можуть слугувати ескізи сценографічних

вирішень завіси балету «Ромео і Джульєтта» (1968 р.)
та оформлення сцени балету «Лебедине озеро»
(1968 р.), в яких композиція побудована з викорис-
танням мистецьких принципів прямої перспективи,
яку в театрально-декораційному оформленні (коме-
дії, трагедії та пасторалі) застосовували Себастьяно
Серліо, Джакомо Тореллі та ін.
Бувши надзвичайно ерудованою особистістю, Єв-
ген Микитович логічно продумував ідейну концеп-
цію власних творів, а художню стилістику підпоряд-
кував філософсько-символьним, метафоричним мо-
дулям. Легкість і розкутість стилістики вміло
поєднані з традиційністю та новаторством, а графіч-
на лінія та художній мазок уміло вписані у сценічний
простір. Наприклад, у виставі «Спартак» А. Хачату-
ряна, (1965 р., поновлення 1986 р.) немає традицій-
ного ілюстративно-розповідного оформлення ма-
льованих декорацій. Натомість криваво-червона
арена для гладіаторських боїв – основний модуль Євген Лисик
композиції – виявляє духовну порожнечу тоталітар- Король-горбань (ескіз костюма),
них держав. Тут відчутна паралель, яку сценограф 1980
проводить між рабовласницьким античним і радян- Проте на творчість українського сценографа ці чин-
ським суспільством. ники не мали значного впливу, оскільки Євген Ли-
Пригадаємо, що Євген Лисик творив у той час, сик у житті керувався моральним законом Добра,
коли Україна перебувала у складі Радянського Со- а в мистецтві стверджував правду і красу.
юзу, де мистецтво було підпорядковане панівній со- Це добре видно на прикладі сценографії для опе- Євген Лисик
ціалістичній ідеології (соцреалізму). Існувало так зва- ри-балету «Створення світу» Андрія Петрова Дон Жуан (сценічний макет),
не поняття «мистецтво для суспільства», коли сис- Санкт-Петербург,1987
(Мінськ, 1987 р.). Величним є зображення завіси
тема насильно нав’язувала мистецтву свої ідеали. «Мадонна». Невимовна духовність і виразність

15
ІМ’я В МИСТЕЦТВІ
Євген Лисик
Есмеральда
м. Челябінськ, Росія, 1972

Примітки цього образу, створеного одразу після чорнобиль- цтвом створює глибокий художній образ хореогра-
1. Диченко І. С. Євген ської трагедії, підносить тему материнства і жер- фічного твору.
Лисик. Нарис про товності. Для цієї вистави мистець власноруч
життя і творчість. – намалював вісім панно площею 2500 кв. м. На по- Personalis experitur et memorias
Київ: Мистецтво, лотнах закомпонована евольвента кола (спірале-
1978. – 112 с. подібна крива, що описується прямою лінією). На Моя перша і незабутня зустріч з творчістю Євгена
2. Євген Лисик: біобібліо­ монументальних живописних горизонтах можна Лисика відбулась 30 липня 1972 р. в театрі опери та
графічний покажчик / віднайти принцип «золотого перетину», який сво- балету імені Івана Франка у Львові на прем’єрі бале-
укл. В. Проскуряков, го часу вміло використовували художники епохи ту «Створення Світу» Андрія Петрова. Сценографія
О. Зінченко. – Львів: Ренесансу й Нового Часу. до цієї опери у поєднанні з музикою і танцем спра-
Срібне слово, 2005. – вила на мене незабутні враження і залишилася у
Євген Лисик був надзвичайно ерудованою осо-
64 с.
бистістю. Багато читав, вивчав твори класиків. На го- пам’яті на все життя. Тоді мені було п’ять років. Нині,
3. Євген Лисик: біобібліо­ незважаючи на п’ятдесятилітній вік та незначні по-
ризонтах до балету «Створення світу», зокрема тих,
графічний покажчик у
де зображено сцени пекла, спостерігаємо інспіра- новлення цих монументальних горизонтів учнями
театральному часі,
цію творів Сандро Ботічеллі, зокрема його ілюстра- Євгена Лисика, вкотре подивляю цю виставу у львів-
просторі, сценографії,
архітектурі / укл. ції до «Божественної комедії» Данте Аліг’єрі – ській опері.
В. Проскуряков, О. Зін- «Дев’ять кіл пекла». Пригадую також 1988 рік: під час перегляду кур-
ченко, З. Климко. – Зазначимо, що за період з 1962-го до 1991 р. Євген сових робіт студентів Львівського інституту при-
Львів: Срібне слово, Лисик створив грандіозні монументально-живопис- кладного і декоративного мистецтва (нині – Львів-
2015. – 68 с. ні полотна-горизонти до 85 балетно-оперних і дра- ська національна академія мистецтв) на новоство-
4. Назар Н. Споглядати матичних вистав, а також велику кількість рисунків реному курсі монументального живопису, яким
улюбленого. – Жовква: та живописних ескізів. керував Євген Микитович, усіх присутніх вразив ви-
Місіонер, 2016. – 320 с. Євген Лисик працював не тільки для українських сокий рівень професіоналізму виставлених творів.
5. Проскуряков В., театрів, а й для театрів Туреччини, Югославії, Чехо­ Відчувалася невимовна монументальність у цих не-
Климко З., Зінченко О. словаччини, Польщі та інших країн. великих за розміром станкових роботах, а різкі пе-
Творчість Є. М. Лисика реходи світла і тіні підкреслювали індивідуальний
Основною характеристикою мистецького явища,
в часі, просторі,
яке має назву «феномен Лисика», є власний уні- характер зображених осіб. Після перегляду творів у
сценографії та архі-
тектурі: монографія / кальний живописний стиль і творча манера, які не моєму серці зародилося велике бажання потрапи-
В. Проскуряков, З. Кли- мають аналогів ні в давньому, ні в сучасному теа- ти у групу до Євгена Микитовича.
мко, О. Зінченко. – тральному мистецтві. Ці твори – не художня ілю- Нині, викладаючи сценографію для студентів
Львів: Видавництво страція певної історичної чи вигаданої події, а її Львівського національного університету, вкотре від-
Львівської політехніки, творче символьно-метафоричне переосмислення, криваю для себе нові сторінки творчості львівсько-
2016. – 136 с. яке в синтезі з музичним і танцювальним мисте- го Маестро.

16
 #3 18

Віктор Погорєлов
Сюжет, 2017
Полотно, олія

17
сучасне мистецтво
Надія Ніколаєва, мистецтвознавець
Сергій Радкевич
Ноги (фестиваль ПоліхромА),
Street art: сьогодення
2018
м. Луцьк
Street art – яскраве явище, яке було
в багатьох культурах різних епох.
Протягом історії розвитку ставлен-
ня до нього змінювалось карди-
нальним чином. Адже десятиліття-
ми вуличне мистецтво вважалось
нелегальним, і тільки останнім
часом здобуло таку масову попу-
лярність. Завдяки першопрохід-
цям – Жан-Мішелю Баскія, Кіту Харін-
гу – street art став одним з найві-
доміших напрямів у сучасному
мистецтві. Цей споконвічний і разом
з тим сучасний напрям мистецтва
безпосередньо і влучно звертаєть-
ся до широкого загалу людей і несе
найрізноманітніші актуальні злобо-
денні сюжети, ідеї, композиції і тех-
ніки виконання.
Street art має різні напрями. Серед голов­них –
це графіті та мурали. Термін «графіті» (дослівно з
італ. – «надряпані») вперше вжили археологи для
означення малюнків і написів, знайдених під час
18
розкопок, зокрема в Помпеях та в римських ката-
комбах. Чимало таких історичних графіті є й у Софії
Київській. Мурал (від англ. mural  – «фреска»;
ісп. muro – «стіна», «мур») – різновид монументаль-
ного і декоративного малярства, що виконується
безпосередньо на стіні або на тиньку, закріплено-
му на стіні, в якому фігуративні образи й декора-
тивні орнаменти підпорядковуються архітектур-
ним формам. Мурали складніші в процесі створен-
ня, ніж графіті, і можуть бути як індивідуальним,
так і колективним самовираженням. Історично тра-
диція муралізму склалася під впливом мексикан-
ських художників-монументалістів – Дієго Рівери
та інших.
Street art основано переважно на принципі ано-
німності авторства. Художники, як правило, вико-
ристовують псевдоніми або виступають інкогніто,
як знаменитий Бенксі, що прославився своїми кре-
ативними трафаретами на актуальні теми. Зокрема,
нещодавно у Парижі Бенксі створив цикл творів,
присвячений темі мігрантів у Франції. Один із най-
більш вражаючих творів зображує темношкіру ді-
вчину, яка замальовує свастику.
Street art України виконано художниками з Ав-
стралії, Аргентини, Бразилії, Великої Британії, Греції,
Італії, Іспанії, Німеччини, Португалії, США, Франції,
України тощо. Найяскравіші роботи вражають своїм

внутрішнім змістом, барвами та майстерністю вико-
нання. Більшість із них яскраво вписується у міський
ландшафт та відображає світові тенденції розвитку.
Теми, які порушують мистці, характеризують акту-
альні проблеми, притаманні нашій епосі.
Один із найзначніших муралів у Києві – портрет
Сергія Нігояна – з’явився у 2015 р. на будинку поряд
зі сквером Небесної сотні. Сергій Нігоян (1993–2014)
загинув 22 січня від пострілу снайпера під час про-
тистоянь на Майдані. Автор – португальський ху-
дожник Олександр Фарто, відомий під псевдонімом
«Vhils», створив цілісний образ, який вражає своєю
достовірністю. Особливістю графіті є те, що це не
намальований портрет, а буквально викарбуваний
на стіні будинку. О. Фарто замість фарби викорис-
товує будівельні інструменти, якими знімає шари
старого тиньку, оголюючи цегляну кладку. Худож-
ник з високою майстерністю зобразив героя «Не-
бесної сотні» із вдумливим, проникливим поглядом.
Цей незабутній образ назавжди залишиться в сер-
цях людей і нагадуватиме про те, що Сергій Нігоян
віддав своє життя заради європейського майбут-
нього України.
Графіті «Ікони революції» було створено 2014 р. під
час Революції гідності. Автором трилогії є художник
із псевдонімом Sociopath. Він створив графіті-тра-
фарети із портретами Тараса Шевченка, Лесі Укра-
їнки та Івана Франка в образах революціонерів. Пор-
трети були виконані у самому центрі подій під час
Майдану на вулиці Грушевського і стали символами
Революції гідності. Під кожним із портретів були роз-
міщені цитати з творів поетів: «Вогонь запеклих не
пече», «Хто визволиться сам, той буде вільний»,
«Наше все життя – війна». Ці твори несли гостре со-
ціальне повідомлення, а також мали глибоке істо-
ричне значення. Проте у 2017 р. твори були знищені
власником сусіднього магазину. Громадськість по-
чала активно боротися за їх відновлення, і незаба-
ром влада усвідомила значення цього графіті і по-
чала підтримувати відновлення творів.
Останнім часом все частіше з’являються твори,
пов’язані з історією, культурою, традиціями України.
#3 18
Зокрема, мурал із портретом М. Грушевського на ву-
лиці Січових Стрільців і мурал із зображенням укра-
їнського гетьмана Скоропадського були створені
творчою групою Kailas-V. Це чергові роботи в рам-
ках проекту, який присвячено відомим особистос-
тям України та світу, що відіграли важливу роль у
становленні держави. 
У рамках проекту Dynamic Urban Culture Kyiv
українські художники створили проникливий
мурал із Дівою Марією та маленьким Ісусом на ру-
ках. Твір присвятили дню Успіння Пресвятої Бого-
Sociopath
Ікони революції, 2014
м. Київ
родиці, яка оберігає українців від часів козацтва й
донині. 
Яскравий портрет українського козака на вулиці
Спаській, 6а виконав Nunca – Франциско Родріго да
Сільва із Бразилії. Художник зобразив синьоокого
засмаглого козака, чиє обличчя розписане бразиль-
ськими орнаментами. Автор вдало поєднав україн-
ську культуру з культурою Бразилії.
Мурал «Українське чорне море» було створено у Vhils
рамках проекту «Art United Us». Побачити його мож- Сергій Нігоян, 2015
м. Київ
на на вулиці Бульварно-Кудрявській, 35. Автор
Джейк Айкман, який народився у Лондоні, шукає
19
сучасне мистецтво
Жюльєн Маллан,
Олексій Кислов
Відродження, 2014
м. Київ
натхнення у воді та природі. Як зазначає ініціатор
проекту Geo Leros, це одна з найбільш витончених
та глибоких робіт у Києві. Дж. Айкман інтуїтивно по-
єднує шкалу із фокусом і повторенням, щоб створи-
ти твори, які захоплюватимуть своєю таємничістю і
двозначністю ізольованого моменту. Художник
створив величезний морський пейзаж, де поверх-
ня натякає на невідоме та загадкове, що міститься
під водою.
Мурал «Selfmademan» на вулиці Олеся Гончара
створив український художник Олександр Гребенюк
із творчої групи «Добрі люди». Мистець присвятив
його журналістській роботі і всім тим, хто створює
себе сам. На стіні образно передано творчий про-
цес: автор захоплено пише на друкарській машинці,
кругом чимало паперів. Малюнок займає навіть не
одну, а кілька стін великого будинку, що ще більше
підкреслює масштабність роботи художника. Худож-
ник передає щире захоплення журналістською ді-
яльністю, а також здатністю людей втілювати в жит-
тя свої мрії.
Два мурали з Києва увійшли до списку найкращих
творів у світі Best Street Art 2017. Один із них – твір
італійського художника Kraser «Розум, тіло і душа».
20
Мурал створено у рамках проекту Art United Us на
вулиці Верхній Вал, 44. На стіні зображений бурий
ведмідь із людськими руками, одна з яких тримає
рослину, а на його тілі намальовані кольорові візе-
рунки та квіти. Автор зображує протистояння зо-
внішнього і внутрішнього світу. Композиція симво-
лізує цінність внутрішнього світу.
Ще одна робота зі списку розташована на стінах
київської гімназії № 267. Це твір художника з Арген-
тини Франко Фазоло, який працює під псевдонімом
JAZ. Він був запрошений в Україну в рамках соціаль-
ного проекту Mural Social Club. Мистець зобразив
пантер, які йдуть назустріч одна одній. Яскрава ро-
бота вражає композицією і неповторною колірною
гамою.
Київський street art має світове значення, і до ньо-
го долучаються щоразу більше зацікавлених худож-
ників з усього світу. Художники привертають увагу
до найактуальніших тем, втілюють різноманітні ідеї,
передають соціальні, політичні меседжі мільйонам
людей. Твори оживлюють сірі, одноманітні, типові
забудови у житлових масивах, роблять їх сприятли-
вішими для візуального сприйняття, перетворюють
вулиці на галереї просто неба.
 #3 18
Юлія Богатова

Мистецтво, Pichi & Avo

Північно-західні стіни, 2014

яке змушує
м. Верштер (Бельгія)

міркувати

21
сучасне мистецтво
Розвиток вуличного мистецтва –
тенденція, що набирає обертів
у всьому світі, й Україна не є ви­
нятком.
Великі світові міста – Берлін, Нью-Йорк, Мехіко,
Лондон, Прага, Лісабон – пишаються різноманітни-
ми художніми творами на вулицях, що надають їм
неповторності й харизми. У результаті колись
непримітні вулиці та будівлі стали туристичними
оазисами.
Світова зміна парадигм у малярстві призвела до
пошуку мистцями концептуального, насиченого сен-
су в настінному живописі. Художники виносять мис-
тецтво на вулицю, роблячи творчіть доступною для
пересічного глядача. Віднині мешканці міста можуть
доторкнутися до живопису, стати частиною інсталя-
ції, якоюсь мірою привласнити його частинку. Мож-
на нескінченно довго полемізувати на тему ініціації
street art культури, однак відомо, що першим проя-
вом цієї субкультурної течії стало графіті. За найпо-
ширенішою версією, періодом зародження цього
мистецького феномену вважають час від кінця
1960-х до середини 1970-х років ХХ ст., коли місцеві
вуличні угруповання почали позначати різними на-
писами підвладну їм територію.
Першими авторами графіті були молоді безробіт-
ні з етнічних меншин, здебільшого пуерторіканці,
ось чому у графіті з’явились деякі стилістичні риси
латиноамериканського народного мистецтва (зага-
лом фактом появи перших написів у місцях, не при-
значених до цього, був протест проти безправного
становища незахищених верст населення).
Аарон Лі-Хілл
Протони, 2016 Потім поціновувачі стріт-арту уподобали для твор-
м. Київ чості вагони метрополітену, покриваючи їх фарбою
як ззовні, так і всередині. Рух поширювався і при-
22
вернув увагу всього світу. 1971 р. в The New York Times
вийшла стаття про одне з найбільш прославлених
«вагонних» імен – TAKI 183.
Коли написів стало надто багато, влада Нью-Йорка
запропонувала активній молоді працювати на спе-
ціально призначених майданчиках. Тим часом
«хаотичну творчість» було проголошено незакон-
ною. Та незважаючи на це, інтерес суспільства до но-
вого виду мистецтва стрімко зростав.
Вже у 1970-ті рр. відкривається перша виставка
графіті. Комерційні організації та модні будинки по-
чали пропонувати урбан-майстрам взаємовигідне
співробітництво. Тоді ж малюнки стають складніши-
ми: збільшується товщина ліній, додається контур,
крім написів, використовуються зображення «муль-
тяшних» героїв. Але знадобилося ще десять років,
аби стріт-арт зазнав суттєвих змін і на будинках по-
чали з’являтися великі професійні малюнки.
У Європі вуличне мистецтво активно розвиваєть-
ся з 1980-х рр. Одним із грандіозних графіті-полотен
була західна частина Берлінської стіни (напевно, усі
бачили зображення, на якому цілуються Хoнeккeр і
Брежнєв). Після її знесення залишки надали 118 ху-
дожникам задля створення галереї просто неба.
В Україні стріт-арт в усіх його проявах почав про-
никати у творчість українських майстрів від сере­
дини 1990-х рр. Проте трансформація стріт-арту у
мурал (паблік-арт) і можливість розписувати будівлі
серед міста прийшли до нас раніше. Якщо провести
паралель з еволюцією європейського та українсько-
го стріт-арту, то можна побачити, що період 1990-х –
початку XXI ст. був доволі насиченим у житті май-
стрів європейського вуличного мистецтва. Україн-
ський стріт-арт тих часів існував переважно у
вигляді коротких висловів на стінах будівель та не-
великих малюнків. Ситуація почала суттєво зміню-
ватися ближче до 2010 р., коли українське графіті по-
ступово трансформувалося у новий, масштабніший
вид мистецтва – мурал. Замість хаотичних написів
на стінах почали виникати композиції зі змістовни-
ми сюжетними зображеннями на вулицях міст.
З появою кожного нового муралу зацікавленість
суспільства до нього тільки зростала, що врешті-
решт привело до популяризації муралізму в Україні.
В нашій країні, нарешті, почали відбуватися фести-
валі стріт-арту. Одним із перших став Kiev Murall
lismo 2011 р., організований Київською міською га-
лереєю мистецтв «Лавра» за підтримки посольства
Франції, Французького культурного центру, Посоль-
ства Німеччини і Польського інституту. У рамках фес-
тивалю художники різних країн зробили спробу змі-
нити обличчя нашого міста до Євро-2012. Один із му-
ралів було створено польським художником
Маріушем Варасом, відомим під псевдонімом M-City.
Художник прикрасив стіну галереї «Лавра», а пізні-
ше, у 2015 р. шанувальників польського стріт-арту та
творчості M-City чекала нова праця майстра – мурал
 #3 18

із зображенням каруселі з автомобілів на вулиці

Стрілецькій.
Муралізм остаточно поглинув Київ після бурем-
них подій 2014 р. Тоді на хвилі національного підне-
сення почався пошук власної національної ідентич-
ності, намагання встановити код та символіку влас-
ної культури. Окремі роботи стали відповіддю на
революційні потрясіння.
Стріт-арт зазвичай вразливий та ефемерний, з’яв­
ляється на вулицях спонтанно, не питаючи дозволу.
Це немов гасла свободи у кам’яних джунглях. Поо-
динокі появи муралів перетворюють на великі та ам-
біційні проекти, наприклад MuralSocialClub під ку-
раторством Олега Соснова та Юлії Островської, що
в 2016 р. став першим міжнародним урбаністичним
арт-фестивалем в Україні. Ще одним відомим про- Гонзало Борондо
ектом того самого року стала ініціатива художника Гонзало Борондо Портали, 2016
Портали. Фрагмент, 2016 м. Київ
та режисера Гео Лероса ArtUnitedUs.
м. Київ
Творча молодь Києва змогла за кілька років ви-
значити напрям своєї діяльності, спрямувавши сили
та натхнення на боротьбу з жорстокістю, налаго-
дження взаєморозуміння між людьми і природним
середовищем. Двісті запланованих робіт (лише в
рамках проекту ArtUnitedUs) у Києві та по всьому
світу мають стати маніфестом боротьби за мир та
привернути увагу до глобальних проблем, викорис-
товуючи образотворче мистецтво як інструмент
змін. Місто почало набувати своєї ідентичності.
Цікавим прикладом роботи, що реалізувалася в
рамках арт-фестивалю MuralSocialClub, є чорно-бі-
лий мурал «The Impact Of Discovery», намальований
на будівлі Центру культури та мистецтв Київського
політехнічного інституту імені Ігоря Сікорського. Ав-
тор – канадський художник Li-Hill.
Малюнок розповідає про два визначні відкриття
минулих століть. Перше – пов’язане з відкриттям бо-
зона Хіггса: люди на малюнку, які біжать назустріч
одне одному, символізують зіткнення двох протонів,
що рухаються зі швидкістю світла. Друге – зйомка
руху об’єкта через короткі інтервали (хронографія),
що здійснило значний вплив на розвиток кінемато-
графа. Люди на малюнку – зі старої фотографії фран-
цузького винахідника Етьєна-Жулья Маре.
Київські мурали – приклад того, як у часи глобалі-
зації мистцям вдається яскраво відображати тради-
ційні образи і національні сюжети. Історії наповнені
символами, алегоричними зображеннями – усе це
знаходить відображення в яскравих, самобутніх, на
диво сучасних роботах на стінах будинків у містах
України.
Не слід, однак, ігнорувати думку, що часом мура-
ли порушують цілісність міста і що замовникам та
авторам творів слід ретельніше вивчати досвід іно-
земних колег і українських майстрів, які вдало по-
єднували твори з довколишнім середовищем та ар-
хітектурою.

23
Українці у світі
Василь Одрехівський, викладач кафедри монументально-декоративної
скульптури Львівської національної академії мистецтв
Михайло Урбан
Без назви, 1976
Дерево
Колір та рух в українській скульптурі
другої половини ХХ ст.
В українському мистецькому сере­
довищі є певна схильність до фор­
мування думки, що органічний та
вільний розвиток української
скульптури й мистецтва у цілому
в історичному розрізі був перерва-
ний цілою низкою обставин. Одна
з них справді вагома – це диктату-
ра радянської тоталітарної ідеології
ХХ ст., переслідування мистців, які
виходили за рамки «дозволеного».
а скульптура, як вид творчого ви-
раження зі значним впливом на
глядача, найчастіше використову-
валась для пропаганди необхідних
владі ідей.
24
Водночас можемо стверджувати, що ці прогали-
ни, значною мірою, заповнені творчістю українських
мистців, які жили та працювали за межами терито-
рії України у ХХ ст. У цій статті розглянемо творчість
двох по особливому цікавих із пластичної та концеп-
туальної точки зору українських скульпторів другої
половини ХХ ст. – Михайла Урбана і Костянтина Мі-
лонадіса.
Скульптор Михайло Урбан народився 1928 р. в
Галичині. Студію пройшов у Іллінойському універ-
ситеті й більшу частину свого творчого життя про-
вів у Чикаго. Свій мистецький шлях скульптор почав
з малярства і тільки пізніше перейшов до тривимір-
них експериментів. У нього тонко розвинене відчут-
тя кольору, як і об’ємної форми у скульптурі, що ста-
ло запорукою результативного синтезу цих двох ви-
дів мистецтва. Мистець створює скульптури
переважно з металу і дерева. Його перші твори зі
звареного металу втілювали ідеї, балансуючи на
 #3 18

межі абстрактного та фігуративно-органічного ха- Особливе місце в українському мистецтві зару-

рактеру. біжжя посідає Костянтин Мілонадіс. Народився мис-
На думку дослідників, творчість М. Урбана важко тець на Полтавщині у 1926 р., а у 1951 р. емігрував до
віднести до чіткої мистецької категорії актуальних США (Чикаго). Навчався у Чиказькому інституті мис-
на той час течій. Він проявляє окрему яскраву інди- тецтва (1957 р.) та університеті Тулейн (1959 р.). Піз-
відуальність, спираючись на свою міцну культуру ес- ніше викладав скульптуру в Нотрдамському універ-
тетики. Можна розглядати більшу частину його тво- ситеті, брав активну участь в українських та амери-
рів у дуже широких рамках загального розуміння канських групових виставках, на яких отримав
конструктивізму [2, с. 85–86]. кілька нагород та організував одинадцять персо-
Скульптури М. Урбана не мають єдиного вигідного нальних виставок.
ракурсу чи сторони споглядання, натомість є просто- Твори К.  Мілонадіса є унікальними, оскільки
ровими, де цільність і єдність форм сприяють доско- скульптор обрав для дослідження засобами скуль-
налості з усіх можливих кутів зору. Мистець пропо- птури рух та динаміку. Його твори уособлюють дух
нує глядачеві насичені конфігурації ліній і форм, які епохи, в якій індустріалізація і технологічність при-
«запрошують» до кругового огляду. Навіть менші Ур- сутні в усіх сферах життя. У різні часи в мистецтві зу-
банові скульптури в дереві містять у собі згущену стрічались факти залучення до творів рухомих еле-
композицію. Всі вони проявляють ритмічний рух опу- ментів, однак саме в ХХ ст. мистці зайнялися свідо-
клих та увігнутих, позитивних та негативних форм. Тут мо і серйозно проблемою фактичного руху як
справжнє багатство барокового динамізму [2, с. 87]. естетичного елементу й довели до його успішного
втілення у мистецькій творчості. Динамізм, замість
Одними з найзначніших творів скульптора є «Бі-
попередньої стабільності, став головною характе-
лий рельєф» (1968, дерев’яна конструкція), «Єсрод»
ристикою сучасної скульптури [4, с. 3].
(1968), «Передвиборча мрія» (1967–1968, дерево то-
К. Мілонадіс уникає прямих зображальних засо-
новане), «Пульсуюча форма» (1969, дерево тонова-
бів, які б наслідували природні форми (наприклад
не), «Принада» (1971, дерево тоноване), «Паралель-
людське тіло, анімалістика тощо), він ані копіює при-
ний контрапункт» (1971), «Структура з трьома нега-
роду, ані змінює її, для нього набагато важливіше
тивними прямокутниками» (1972), «Без назви» (1976,
створювати цілком нові форми. Однак саме вони,
дерево тоноване).
навіть віддалені від природи за зовнішньою струк-
У творчості М. Урбана можна простежити зв’язок
турою, покликані досліджувати те, що є властивим
з тогочасними тенденціями американської скульп­
тури мінімалізму, де протиставляються лаконічні
вертикальні та горизонтальні форми. Прямий сим-
волізм цікавить мистця набагато рідше, ніж архітек-
тоніка монументальних форм, їхня цільність та мо-
нолітність. Урбан не обмежується лише формою
скульптури, а задіює формальні геометричні об’єми,
почленовані кольоровими площинами. Власне в цих
лаконічних візерунках і простежується дух україн-
ського коріння скульптора.
Загальною характеристикою, яка також стосуєть-
ся Урбанових просторових скульптур, є те, що мис-
тець конструює їх з архітектонічних компонентів
вільно згармонізованим у середовищі способом,
який дозволяє простору влитися у композиційну ці-
лість твору. Варто зауважити, що скульптури Урбана
не можуть бути відділені від мальованої поверхні їх-
ніх форм. Малярська техніка Урбана є геометричним
підходом до значного поєднання з абстрактними,
геометричними скульптурними формами [3, с. 5].
М. Урбан адаптовує особистісний тип мислення, орі-
єнтуючись на сучасний світовий досвід. Його пра-
ці – ніби рентгенівські прозірки світіння людського
духу – конструювання і кольорування аури жителя
Землі. Міфам стихій Михайло Урбан знаходить зна-
ки, адекватні баченню Homo sapiens ХХ сторіччя, яв- Михайло Урбан
ляючи їх прагнення до самопізнання і самовиражен- Пульсуюча форма, 1969
ня [1, с. 90–91]. Дерево

25
Українці у світі
зводячи водночас свою відчутну матеріальність до
мінімальності. К. Мілонадіс не поділяє панівної
тенденції у пластичному мистецтві його часу, згід-
но з якою, чим більший розмір твору, тим більше і
могутніше враження від нього. Він виконує свої ро-
боти скромними в розмірах, але не в концепції. Він
не зацікавлений робити грандіозні скульптури,
призначені для відкритих публічних місць. Його
конструкції шукають ближчої комунікації з гляда-
чем. Вони не настирливі, а мають у собі дещо з де-
лікатної ліричності та інтимності мистецтва Сходу
Михайло Урбан і призначені для спокійної відпруженої контемпля-
Паралельний контрапункт, 1971
Мальована сталь ції [4, с. 5].

усьому живому у Всесвіті, – це рух. Онтологічною

Костянтин Мілонадіс
концепцією мистецтва К. Мілонадіса є те, що рух, Кінетична конструкція 2, 1978
простір та час закладені у принципі Всесвіту та уні- Метал
версальності всього життя на Землі. Увесь наш світ
складається більше з процесів змін, аніж зі статич-
ного буття. Всі форми мистецького прояву також міс-
тять у собі, до певної міри, елементи руху: танець,
музика, поезія та все образотворче мистецтво всіх
віків та напрямів [4, с. 3].
Легкі конструкції мистця є протитезою старого
традиційного розуміння скульптури як маси, сфор-
мованої у просторі, яка заповнює і трансформує
простір. У цьому розумінні конструкції Мілонадіса
є свого роду скульптурами негативного простору.
Лінії його конструкцій тільки обмежують, форму-
ють простір, не маючи на меті його заповнювати,

Михайло Урбан
Структура з трьома негативними
прямокутниками, 1972
Дерево

26
 #3 18

Творчість К. Мілонадіса яскраво прочитується у від класичних студій до абстрактних пошуків, від
його творах: «Підкорювач хвиль» (1964), «Конструк- «скульпто-живопису» до рухомої «Архипентури» –
ція з пружин № 7» (1978), «Кінетична конструкція 2» виявився плідним ґрунтом для творчої праці чима-
(1978), «Кінетична конструкція» (1979), «Без назви» лої когорти мистців наступних поколінь. Вони про-
(1981). Кожна з перелічених скульптур резонує з на- довжили не тільки активізовувати трансформації
вколишнім средовищем, оскільки є чутливою до ідейно-пластичних аспектів скульптури, розвива-
найменших вібрацій. Концепція єдності всього су- ючи ідеї О. Архипенка, а й створювати свої сміливі
щого виразно прочитується у творах мистця, коли винаходи, співзвучні тогочасним тенденціям:
різні об’єкти проявляють взаємодію, впливаючи Костянтин Мілонадіс статику замінив рухом, Ми-
один на одного. Засади динамізму визначають осно- хайло Урбан майже усі свої скульптури збагатив і
вні критерії існування кінетичної скульптури, яка за- ускладнив кольором. Це одні з тих яскравих при-
перечує розуміння скульптури як статичного об’єму кладів, які демонструють залученість української
в просторі. Сформовану масу замінили у кінетичній скульптури до світового мистецького процесу не
скульптурі лінії рухомих конструкцій, матеріальна у ролі наслідувача, а як самодостатнього явища
маса поступилася місцем і була зведена до мініма- з широким діапазоном ідейно-пластичних конфі-
лізму елементарної площини або лінії. Водночас нові гурацій.
просторові відношення зумовили потребу в кінетиз-
Костянтин Мілонадіс
мі, дали відчуття пружності, легкості, мінливості в
Кінетична конструкція, 1979
часі [5, с. 69]. Скульптури Мілонадіса немов утворю- Метал
ють тривимірні рисунки у просторі, характер яких
набуває неабиякої легкості та виразного силуету з
усіх сторін. «Композиція з пружин № 7» (1978) більше
нагадує агрегат для дослідження вібрацій та коли-
вань із жанру наукової фантастики, ніж скульптуру,
яка походить з естетичної сфери мистецтва. К. Міло-
надіс дивним чином поєднує фізику і скульптуру, де
баланс і рівновага стають кінцевою метою кожної
композиції.
У 1971 р. разом зі скульптором М. Урбаном, колек-
ціонером модерного мистецтва А. Хрептовським та Примітки
іншими активістами сфери культури скульптор К. Мі- 1. Бевза П. Небесні
лонадіс засновує Український інститут модерного струми, світіння
мистецтва в Чикаго, який має на меті ознайомлюва- людське (Михайло
ти громаду із сучасними виявами мистецтва, насам- Урбан та Любослав
перед українських художників, демонструвати, на- Гуцалюк) // Артанія. –
2004. – № 6. – С. 90–91.
скільки українські артисти інтегрувалися у розвиток
західного мистецтва та створювали нові течії аван- 2. Качуровський В.
Скульптор Михайло
гарду. Основною причиною створення інституту є
Урбан // Сучасність. –
«мистецький поступ української діаспори і потреба Мюнхен, 1973. – № 9.
в розвитку мистецьких традицій, частково опертих С. 85–92.
на розумінні національно авангардних прагнень і 3. Михайло Урбан:
орієнтацію на світові мистецькі, а не загумінкові ідеї» каталог творів / [авт.
[5, с. 43]. тексту Вальтер Р.
Твори К. Мілонадіса стоять в одному ряді з найві- Мартін]; Укр. ін-т
домішими артефактами світового мистецтва, яке від- модерного мисте-
носимо до кінетичної скульптури. Особистість мист- цтва. – Чикаго, 1973. –
ця є унікальною для української культури в цілому, 16 с.
оскільки саме він зробив вагомий внесок у розви- 4. Мілонадіс Костянтин:
ток сучасної скульптури, глибоко розвинув її акту- каталог виставки /
текст В. Качуров-
альні концепції, кардинально розширив формаль-
ського; Укр. ін-т
но-ідейний діапазон тривимірної пластики. Твор- модерного мисте-
чість К. Мілонадіса наближена до сфери пластичних цтва. – Чикаго, 1973. –
досліджень американського скульптора А. Колдера 12 с.
і його відомих кінетичних «мобілі». 5. Федорук О. Дивосвіт
Фундамент, закладений Олександром Архипен- Аки Перейми. – Київ,
ком, – із його широким спектром експериментів, 1996. – 142 с.: іл.

27
Українці у світі
Михайло Бокотей, директор Музею скла у Львові,
виконавчий директор Музею скла в Нінбо
Музей скла в Нінбо:
Фрагмент експозиції
українсько-китайськА ініціатива
Мистецтво скла XXI ст. – епоха автор-
ських об’єктів, художніх і технічних
відкриттів. Квінтесенцією міжнарод-
ного руху студійного скла, що почи-
наючи з 60-х рр. ХХ ст. поступово охо-
пив усі континенти, став вільний
творчий експеримент, який вивів ху-
дожнє скло на рівень великих плас-
тичних мистецтв. Пошуки ідей та ав-
торських технік затвердили нову
роль цього виду мистецтва як ме­
діума вільного вираження. Вихід за
межі звичного використання мате-
ріалу дав змогу склярству стати но-
вим видом образотворчого мисте-
цтва – це одночасно скульптура,
арт-об’єкт та інсталяція, а в деяких
випадках архітектура і конструкція.
28
Упродовж останніх десятиліть ХХ ст. міжнародний
студійний рух сприяв формуванню важливих осе-
редків художнього скла, часто в місцях із багатові-
ковими традиціями скловиробництва. Завдяки іні-
ціативі піонерів міжнародного руху студійного
скла – художників, чиї імена сьогодні увійшли в пе-
релік найвідоміших імен сучасного мистецтва, –
у США, в Європі, Австралії й Азії створюються відді-
лення художнього скла у мистецьких навчальних
закладах, організовуються регулярні симпозіуми,
конференції, а також засновуються музеї сучасного
авторського скла.
Музей скла у Корнінгу (США) – це кілька десятків
тисяч експозиційних метрів, кілька сотень тисяч екс-
понатів історичного характеру, збірка авторських
робіт художників-склярів сучасності, чиє ім’я стає
відомим, відповідне фінансування та штатне забез-
печення. Музей скла в Ебельтофті (Данія) функціо-
нує під патронатом датської королівської сім’ї, Му-
зей скла в Шанхаї (Китай) поступово росте і впевне-
но поповнює власну колекцію сучасного скла за
найвищими цінами.

Є у світі й невеликі музеї, де колекції наповнені
переважно історичним склом і певною кількістю
сучасних робіт місцевих художників. Та незважаю-
чи на обсяг збірок, ці інституції відомі на весь світ –
це музеї скла на о. Мурано (Італія), в Кросно (Поль-
ща), в Новому Борі (Чехія), Фрауенау (Німеччина),
Рійгімякі (Фінляндія) та ін. Відомі тому, що місцевос-
ті, в яких вони розташовані. пов’язані з виробни-
цтвом скла ще з середньовіччя або й римських ча-
сів, а їхня влада докладає усіх зусиль, щоб назви
цих міст були знані цілому світові, власне завдяки
скловиробництву.
З ініціативи українського художника, одного з пер-
ших послідовників міжнародного студійного руху
на теренах колишнього Радянського Союзу Андрія
Бокотея музей скла функціонує і в Україні, а його ко-
лекція налічує понад 350 унікальних композицій 200
художників з 32 країн, зібраних упродовж 1989–2018
рр. за результатами проведення міжнародних сим-
позіумів гутного скла. Власне Музей скла у Львові
став одним з активних учасників процесу створен-
ня нового міжнародного центру сучасного худож-
нього склярства – Музею скла в Нінбо, Китайська
Народна Республіка.
Художнє скло в Китаї не має такої тривалої й інтен-
сивної історії, як у Чехії, Італії, Швеції, Польщі, США
чи Україні. Тут сьогодні функціонують лише три ка-
федри художнього скла: в Пекіні, Шанхаї і Ганчжоу.
Безперечно, є підприємства-гіганти, де виготовля-
ється вагома частка світового скловиробництва, але
#3 18
це продукція будівельного, медичного, технічного
та іншого нехудожнього призначення. 2008 р. на базі
старого склозаводу розпочав діяльність перший у
Китаї музей художнього скла у Шанхаї. Сьогодні це
вагомий музейний комплекс за декількома тисяча-
ми метрів експозиційних площ, інтерактивними екс-
позиціями і колекцією авторських творів понад 1500
екземплярів. Та незважаючи на розмір Шанхайсько-
го музею, в масштабах країни це крапля в морі.
Окрім того, залишається чимало об’єктивних питань
до принципу відбору до колекції авторів і робіт з
огляду на доволі сумнівну мистецьку вартість на
межі кічу і несмаку. Вочевидь, керівництво приват-
ного музею більше зосереджується на фінансових
доходах і догоджанні потребам відвідувачів, левову
частку яких становлять діти.
Власне тому й виникла ідея заснування Музею
скла в м. Нінбо – одному з важливих промислових
і портових центрів країни. Автором ідеї є колекціо-
нер сучасного мистецтва, китайський бізнесмен, ху-
дожник, іноземний член Національної академії мис-
тецтв України Ю Яомінь – натхненник і фундатор ба-
гатьох арт-проектів, спрямованих на підтримку
китайської та української культурної спадщини. Ме-
ценат зацікавився художнім склом порівняно не-
давно, відвідавши Х Міжнародний симпозіум гутно-
го скла у Львові у 2016 р. До цього часу Ю Яомінь
концентрував зусилля на колекціонуванні україн-
ського живопису, а його збірка налічує понад півтори Фрагмент експозиції
тисячі робіт художників із різних регіонів України,
29
Українці у світі
презентована у декількох галереях Південно-Схід-
ного Китаю. Рівень зацікавлення китайського бізнес-
мена виявився настільки високим, що після прове-
дення спільно з Музеєм скла у Львові у квітні 2017 р.
Міжнародної конференції художників-склярів у
м. Нінбо (КНР), результатом якої стала колекція по-
над 50 робіт художників із 18 країн, Ю Яомінь розпо-
чав будівництво музею сучасного художнього скла
з експозиційними площами понад 3000 кв. м, від-
криття якого заплановане на 18 жовтня 2018 р. У це-
ремонії відкриття Музею скла в Нінбо візьмуть
участь корифеї світового склярства: Андрій Бокотей
(Україна), Ян Зорічак (Словаччина/Франція), Владі-
мір Кляйн (Чехія), Фідаіль Ібрагімов (Росія), Ремігіюс
Крюкас (Литва), а також президент Національної ака-
демії мистецтв України проф. Андрій Чебикін.
Учасниками Першої конференції художників-скля-
рів у Нінбо стали яскраві представники національ-
них шкіл мистецтва художнього скла. Кожен із них
презентував китайській аудиторії свої творчі робо-
ти, які були експоновані на підсумковій виставці та
передані в дарунок Музею скла у Нінбо. Зібрана ко-
Іво Ліль
Золота регата, 2016
(Естонія)
30
лекція творів видатних європейських мистців стане
основою для формування експозиції новостворено-
го музею і відображатиме поточний стан розвитку
сучасного художнього скла у світі. Вже сьогодні ор-
ганізатори конференції розпочали підготовку до на-
ступного форуму у квітні 2019 р., учасники якого ма-
тимуть змогу працювати біля новоствореної гутної
печі на базі музею.
Сьогоднішня колекція Музею скла в Нінбо скла-
дається з близько ста унікальних авторських компо-
зицій відомих у світі художників: Ізабель Меренн
(Бельгія), Лачезара Дочева (Болгарія), Метью Дюр-
рана (Велика Британія), Лі Вена і Гуо Кая (Китай), Вла-
діміра Кляйна (Чехія), Іво Ліля (Естонія), Анди Мун-
кевіци (Латвія), Індре Стульгайте та Ремігіюса Крю-
каса (Литва), Еда ван Дійка (Нідерланди), Валерії
Флорескано (Мексика), Маріуша Лабінського (Поль-
ща), Пало Махо (Словаччина), Майкла Роджерса
(США), Томаша Абеля (Угорщина), Казуші Накади
(Японія). Українське художнє скло становить най-
більшу групу експонатів музею, репрезентоване тво-
рами академіка НАМУ Андрія Бокотея, Андрія Пе-
 #3 18

тровського і переможців конкурсу на Першу премію

для молодих художників-склярів А. Бокотея – Кири-
ла Білана, Руслана Лучки й Андрія Чижова. 
У згаданому переліку авторів варто згадати чесь-
кого художника Владіміра Кляйна, який упродовж
багатьох років очолював найстарший у Європі на-
вчальний заклад з підготовки художників і май-
стрів-склярів – Середню художньо-промислову
школу скла у Каменіцькому Шенові. Дві композиції
художника, які увійшли до колекції Музею скла в
Нінбо, – «Зелена риба» і «Помаранчевий човен» –
виконані в авторській техніці «відбивання», що ви-
різняє творчість Владіміра Кляйна на тлі класичних
для чеської школи принципів холодної обробки
оптичного скла.
Роботи іноземного члена Національної академії
мистецтв України Ремігіюса Крюкаса – це синтез різ-
них технік, несподіваних підходів і матеріалів. За сло-
вами майстра, «скло багатолике, воно ніколи не дає
зупинитися, завжди є місце для чогось нового».
Окрім двох авторських композицій художника – «Ка-
мені Марса» і «Блакитне вітрило» – в музеї представ-
лено асортимент продукції компанії «Реміс Глас»,
власником і головним дизайнером якої є Ремігіюс
Крюкас. Сьогодні це одне з небагатьох діючих під-
приємств скловиробників Східної Європи, на якому
виготовляють художнє скло гутним способом.
У кращих традиціях аскетичної скандинавської
школи виконані дві авторські роботи естонського
художника Іво Ліля, який 1987 р. разом з україн-
цем Андрієм Бокотеєм і росіянином Борисом Фьо-
доровим був одним із перших представників ра- мінування і подальшої холодної обробки. Контраст
насиченого ультрамарину і золота створює вра- Анда Мункевіца
дянського склярства на міжнародному симпозіумі Відповідальність, 2016
художнього скла в Новому Борі (Чехословаччина). ження глибини і об’єму, хоча колір заданий лише (Латвія)
Композиція «Золота регата» виконана в техніці ла- на одній площині всередині об’єкта, і коли поста-
вимо роботу в певному ракурсі, вона буде цілкови-
то прозорою.
Доволі широко буде представлена в Музеї скла в
Нінбо творчість дійсного члена Національної акаде-
мії мистецтв України, професора Андрія Бокотея. Ко-
лекція становить понад 20 композицій художника,
виконаних упродовж 2015–2018 рр. і буде експоно-
вана в окремій дедикованій залі. До колекції уві-
йшли композиції з серії скульптурної пластики
останніх років, у тому числі «Від предків», «Одіоз-
ний», «На виставку», «Перевізник», «Бичок» та ін.,
а також 12 декоративних пластів: «Зелена планета»,
«Релікт», «Революція» та ін.
Уже всього через декілька декад твори з автор-
ськими підписами «Роджерс», «Кляйн», «Зорічак»,
«Крюкас», «Бокотей» будуть вартувати не менше, ніж
сьогодні «Клімт», «Пікассо», «Модільяні» чи «Далі».
А все тому, що художнє скло – чи не наймолодший
напрям образотворчого мистецтва, який стрімко за-
ймає вагоме місце у світовій культурі й утверджуєть- Андрій Бокотей
ся як один із найцікавіших і найжаданіших серед ко- Одіозний, 2014
лекціонерів і поціновувачів. (Україна)

31
 світове мистецтво
Ібо Чжан, дисертант Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури
Лі Сянцюнь – як приклад
руйнування національних
настроїв «ідолопоклонства»
У китайському модерному мисте-
цтві є один цікавий феномен про-
Лі Сянцюнь блеми, про який немає жодних но-
таток у письмовому вигляді, але
який став темою для обговорення
серед мистців, – цей феномен у се-
редовищі художників Китаю отри-
мав назву «внутрішня та зовнішня
спрямованість».
Під «внутрішньою та зовнішньою спрямованіс-
тю» маємо на увазі знаходження усередині систе-
ми та поза нею. Через велику різницю у своїх сти-
лях, навіть можна сказати, через існуючий рівень
культурної відмінності, ці два напрями були визна-
чені мистецьким колом, як дві окремі течії, щось
дещо схоже на північну та південну школи у старо-
давньому Китаї.
Феномен «внутрішньо спрямованих» головним
чином утворили викладачі великих коледжів мис-
тецтв, факультету мистецтв багатопрофільних вищих
навчальних закладів усієї країни та мистці, які навча-
лися за державною системою освіти, що була
створена за концепцією традиційної художньої осві-
ти. До ХХІ ст. у творах цієї групи діячів простежува-
лася прихильність до академізму, реалізму та само-
вираження. Що стосується стилю «червоної класи-
ки», то в той час він майже став стилем виразу
«внутрішньої спрямованості». Хвиля модерного
мистецтва, що здійнялася в Китаї у ХХІ ст., змусила
прихильників академізму творити за вимогами су-
часності.
Група «зовнішньо спрямованих» мистців не почу-
валася настільки скутою. Цю групу можна визначи-
ти як групу професійно вільних людей. У складі
представників цієї течії були абсолютно різні люди,
наприклад, студенти, які після випуску не змогли або
не захотіли знайти роботу, художники, які з дитин-
32
ства жили за кордоном, відомі професійні мистці,
які вже довгий час займалися мистецтвом, а також
«внутрішньо спрямовані» викладачі, які після звіль-
нення стали вільними мистцями (Сян Цзін, Чен Вен-
лінг), та інші [1; 2]. Вони у визначеному районі орен-
дували майстерні, збиралися разом і займалися ху-
дожньою творчістю. Оскільки частина людей не
мала постійної роботи, то відмінність заможних лю-
дей від бідних була дуже помітною. Знамениті за-
можні мистці мали спеціальну тактику власного
пристосування, натомість деякі інші думали лише
про те, як вижити [3].
Лі Сянцюнь є мистецьким діячем, безпосередньо
відомим завдяки своїй скульптурній діяльності та
своєму внеску у художню освіту. Також він є одним
з представників «зовнішньо спрямованих» мистців
і одним із лідерів у сфері китайської модерної скуль-
птури. Свої витвори Лі Сянцюнь поєднує з концеп-
цією «неогуманізму», що надає їм надзвичайної мис-
тецької сили. Його скульптурні портрети приголо-
мшують та дивують, скульптура в його руках
перетворюється на історичну нотатку, на продо-
вження історії, являючи міць і силу ідеї мистця.
Лі Сянцюнь народився у квітні 1961 р. в місті Хар-
біні. У 1990 р. здобув ступінь магістра в Академії мис-
тецтв ім. Лу Сіня на скульптурному факультеті, після
чого викладав там і в Центральній Академії образот-
ворчого мистецтва. Сьогодні він є ректором Акаде-
мії мистецтв ім. Лу Сіня, викладачем на факультеті
скульптури в університеті Цінхуа, членом вченої
ради університету, депутатом зборів народних пред-
ставників у Пекіні, членом китайської асоціації ху-
дожників, виконавчим директором наукової спілки
скульпторів Китаю, а також членом Британського Ко-
ролівського товариства скульпторів.
Загальновідомо, що «червона класика» – це один
із основних стилів творчості, якого протягом бага-
тьох років дотримувалися «зовнішньо спрямовані»
мистці. Останні 30 років головною темою найхарак-
 #3 18

терніших загальнодержавних художніх виставок-

завжди була «червона класика», що відображала
серйозність і суворість політичних, історичних осо-
бистостей та подій [4], інколи навіть гіперболізувала
їх «релігізацію», що вплинуло на досить неоднознач-
не ставлення до «червоної класики» з боку суспіль-
ства у ХХІ ст.
Однак колекція робіт Лі Сянцюня у стилі «черво-
ної класики» повністю руйнує таке «політичне ідо-
лопоклоніння», створюючи нову форму стилю з точ-
ки зору техніки, зображення та емоцій. Його витво-
ри – це новий етап розвитку «червоної класики»
у ХХІ ст., а його статуя Мао Цзедуна навічно зали-
шиться у центральному виставковому залі Держав-
ного музею.
Останнім часом зміст скульптурного зображення
історичних особистостей і подій поступово втратив
ідею «творіння», став схожим на явище, що задо-
вольняє політичні потреби, підпорядковане заду-
мам «ідолопоклоніння». Таке поклоніння дещо схо-
же на міркування Френсіса Бекона про ідолів площі
або ринку, чия поява не дає людині змоги правиль-
коління. Поглянувши на витвори Лі Сянцюня, можна
но сприймати та аналізувати історію. Це й стало по-
помітити його прагнення до повернення традицій-
чатком зародження філософської концепції «руйну- Лі Сянцюнь
ності [7]. Мається на увазі акцент на адаптованому
вання ідола» [5]. Чотири майстри живопису
розвитку китайської скульптури в умовах радикаль- династії Юань, 2013
«Червона класика» Лі Сянцюня повернула до сві-
них змін сучасної скульптури, створенні самобутньо- Бронза
ту звичайних людей «божественні» скульптури істо-
го «китайського національного характеру», особливо
ричних діячів. Використавши емоції, настрій та
в естетичному і культурному сприйняттях.
динаміку як головні творчі засоби, він зобразив ін-
Під час аналізу витворів Лі Сянцюня був виявле-
ший м’який та спокійний бік видатної особистості,
ний один цікавий феномен – серія робіт у стилі
наблизивши зображення до звичного нам виду.
«червоної класики» та інші вільно тематичні робо-
«Червона класика» у витворах Лі Сянцюня – це лише
поєднання творчих технік академізму, людини та
змісту. У контексті поширення модерного мистецтва
в Китаї у ХХІ ст., традиційна тематика творчості за-
палала новим вогнем. Той досконалий та консерва-
тивний стиль набув нового значення, а в статті відо-
мого скульптурного критика Сунь Чженьхуа «Десять
основних видів китайської модерної скульптури» він
був названий переродженою червоною класикою,
яка висвітлює тему спорідненості, людяності, про-
стонародності та інших особливостей видатних пер-
сон [6].
Хоча від початку 2000 р. вихідна точка та шлях роз-
витку скульптури відрізняються один від одного, од-
нак що стосується формування «модерності» китай-
ської скульптури, то тут можна помітити певні спільні
риси. Наприклад, декотрі мистці наголошують на
адаптованому шляху розвитку; декотрі – на повер-
ненні до «традиційності», модерній заміні мови вира-
ження на форму; хтось свідомо віддаляється від за-
хідної оціночної системи скульптури; а хтось вико-
ристовує нові медіа та технології або готовий продукт
задля розширення меж скульптури, спрямовуючи її
до розвитку в комплексне мистецтво. Будь-де зна-
Лі Сянцюнь
йдуться мистці, які вважають, що модерна скульпту- Червона зірка над Китаєм, 2005
ра повинна відображати дух часу, естетичний бік по- Глина

33
світове мистецтво
ти, абсолютно різні за творчою ідеєю та стилем. Це
дещо схоже на різницю між реалістичним та ідей-
ним зображеннями. Наприклад, висунута У Вейша-
нем концепція «ідейної скульптури» пронизала кож-
ний його витвір, чи то урядовий проект, чи то куль-
турна агітація, чи будь-яка інші робота – все має
безпосередній стосунок до «ідейної скульптури» за
способом вираження та ідеєю. Серед виконаних Лі
Сянцюнем із політичною метою робіт можна поба-
чити: «Червона зірка над Китаєм», «Життєрадісний
Мао Цзедун», «Ми йдемо широким шляхом» та інші.
З погляду техніки – це абсолютний академічний ре-
алістичний стиль, а з точки зору сприйняття – це аб-
солютна простота та зрозумілість. Лі Сянцюнь
стверджує: «Люди нашого віку жили в час Мао Цзе-
дуна, сьогодні така наша пристрасть до нього – це
спогади про минуле. Звісно, що у нас до нього за-
лишилися певні почуття, а тому створення скуль-
птури Мао Цзедуна для нас дорівнюється створен-
ню скульптури близької людини. Ми зовсім не пе-
ретворюємо його на далекого від нас великого
вождя, а, навпаки, скорочуємо відстань між ним і
нами».
Лі Сянцюнь В Академії мистецтв ім. Лу Сіня, яку закінчував
Безліч хмар і безліч снігу, 2012 Лі Сянцюнь, в ті часі панувала система викладання
Бронза за прикладом академізму в СРСР. Однак деякі ви-
твори мистця повністю порушували такий реаліс-
тичний стиль зображення, були більш спрямовані
до ідейного зображення. Деякі ще належали до ре-
алістичного стилю, проте знову ж таки відрізняли-
ся від притаманного мистцю власного стилю «чер-
воної класики». Якщо дати точніше визначення,
то скульптура У Вейшаня являє собою ідейність
у сенсі форми, а скульптура Лі Сянцюня – ідейність
у сенсі мислення.
Саме така ідейність у сенсі мислення дозволила
колекції робіт у стилі «червоної класики» Лі Сянцю-
ня бути особливо вільною і легкою за формою, не
наслідувати принцип монументального «ідолопо-
клоніння» та поєднати історію зі звичайним повсяк-
денним життям.
Серія робіт мистця у вільному стилі під назвою
«Безліч хмар і безліч снігу» свого часу викликала ажі-
отаж серед наукової громадськості. Роботи розкри-
вають образ найсуперечливішої імператриці на ім’я
Цисі в історії давнього Китаю. І в літописах, і в по-
дальшому кіно імператриця Цисі зображується его-
їстичною, жорстокою особою, з цієї причини при-
свячених їй витворів мистецтва небагато, і усі вони
виконані суворо в ідеї «поклоніння». Лі Сянцюнь ще
раз зламав цю конструкцію «ідолопоклоніння»: у се-
рії його робіт Цисі уже не безсердечна, вона – спо-
кійна та м’яка жінка, до того ж оголена, що повністю
суперечить жорстокості імператорської влади. Єди-
Лі Сянцюнь
не, що видає в жінці історичну постать, – це елемент
Безліч хмар і безліч снігу 2,
2012 імператорського вбрання та особливий головний
Бронза убір. Тут Цисі одночасно грає дві найчуттєвіші ролі:

34
 #3 18

історичної постаті та жінки. Через застосовання тех-

ніки зображення сучасного уявлення про жінку від-
бувається руйнування образу історичного ідола. Та-
кий категоричний конфлікт показав нові значення
традиційної історичної тематики.
У процесі творення скульптур під назвою «Дунпо»
та «Чотири майстри живопису династії Юань» Лі Сян-
цюнь об’єднав ідейність у формі та ідейність у мис-
ленні, свідомо зменшив наголос на конструкції, під-
кресливши концепцію «ліній» і додавши елементи
живопису. Освічені і виховані люди давніх часів сьо-
годні сприймаються в образі святих, мудреців. Що ж
стосується Лі Сянцюня, то він їх зображує неймовір-
но смішними, розслабленими або навіть дещо ко-
мічними. Можна сказати, що в цьому є щось «лірич-
не», якась легка естетика. Така вільна ідейність, що
наближається до духовності, а не до форми, взяла
свій початок від часу «живопису освічених людей»
за династії Сун та залишила сильний відбиток на ки-
тайському традиційному живописі [8]. Починаючи з Лі Сянцюнь Лі Сянцюнь
ХХ ст., західний академізм стрімко увірвався у китай- Портрет Мао Цзедуна, 2005 George Soros, 2010
ську художню систему освіти, тоді ж Сюй Бейхун ви- Глина Глина
сунув гасло: «Контурний малюнок – основа мистець-
кої форми». Тому явище «живопису освічених лю-
дей» з’явилося спершу в китайському традиційному
живописі, а вже з ХХІ ст. почало виникати в інших ви- Національний дух і переживання стали заміною
Примітки
дах мистецтва. «ідола», що детально простежується у творчості Лі
Можна припустити, що Лі Сянцюнь вважається Сянцюня. 1. Розмова з Сян Цзін
чужинцем серед мистців, адже він академічно спря- Мельхіоровий витвір мистецтва «Велике Заборо- 31 травня 2014 р. в її
майстерні у Сон
мований, але наче й не зовсім, «зовнішньо спрямо- нене місто», розміром у 200 кв. км, – це створений
Джуан.
ваний», хоча й не повністю. У нього є сильні здібнос- Лі Сянцюнем у стилі реалізму культурний простір,
ті до комерції, однак його характер достатньо про- що складається з 25 відокремлених частин, симво- 2. Розмова з Чен Вень-
лізуючи справжні 25 структурних частин Забороне- лінг 24 січня 2014 р.,
стий. Тому якщо спробувати класифікувати цю
м. Пекін.
людину за будь-якою ознакою, вона все одно буде ного міста. Таку роботу можна навіть назвати
належати до класу звичайних людей, проте і тоді інсталя­цією. Закінчений витвір було поміщено до 3. Розмова з Жень Сихун
справжнього Забороненого міста. Публіка замислю- 3 грудня 2015 р.,
можна відчути її належність до мистців інтуїтивно-
м. Пекін.
го типу, сповнених амбіціями. Лі Сянцюнь створив валася: «Зображена споруда перебуває у процесі бу-
безліч скульптур Мао Цзедуна різного розміру, од- дівництва чи руйнування? Людина зараз заходить 4. 《二十世纪中国雕塑学
до будівлі чи виходить з неї?». 术论文集》出版时间
нак створення такої кількості скульптур не відбува-
2000-04-01，范迪安著。
лося за допомогою сліпого копіювання і не було зу- Ця композиція повернула народу атмосферу на-
北京。 “政治的命
мовлене політичним запитом. Кожна зі скульптур ціональної величі: у сучасних умовах динамічного 相：1949年以后政治性
Мао має власний вираз обличчя та наділена харак- розвитку країни та містобудівництва, чи пам’ятає на- 雕塑的意识形态变异”
терними рисами, деякі скульптури навіть мають род колись блискучу національну історію та культу- 。125-127页。朱其。
певну грацію та жвавість, що завжди притаманні мо- ру? Після неодноразових беззмістовних фактів «ідо- 5. 《西方哲学史》，傅佩
лоді. Вони були інколи властиві Мао. Лі Сянцюнь за- лопоклоніння», чи пригадають люди справжню ет- 荣。中华书局，北
вжди мав міцний образотворчий фундамент, однак нічну велич? 京。2010年。133-134
зовсім не з цієї причини його творчість є обмеже- Витвори Лі Сянцюня своєю безперечною силою 页。
ною чи скутою: він не є прихильником окремих оці- впливу підкорюють популяризаторів і шанувальни- 6. http://blog.artintern.
ночних стандартів. Що стосується викладацької ки мистецтва. Як сильний і талановитий мистець, net/article/86369.
практики мистця, то серед його студентів майже не він твердо крокує на світову арену. Відомо, що фун- 7. 《sculpture雕塑》，
“
знайти двох схожих, кожен з них помітно відрізня- даментом мистецької творчості є відображення 我如何看待传统与当代”，
ється від іншого, до того ж вони не бездумно копі- думки, філософії та історії. У кожній з робіт Лі Сян- 李向群。2014年第4
юють витвори вчителя, на відміну від студентів ін- цюня можна помітити його індивідуальний «неогу- 期，39页。北京。
ших викладачів. манізм». Мабуть, потрясіння та схвильованість 8. https://wenku.
Напевно, ця ненавмисна ідея «руйнування ідоло- людини, викликані зображенням керівних діячів і baidu.com/
поклоніння» значно вплинула на творчість молодої культурних знаменитостей, стали одним із видів view/1139f7f8856a
генерації покоління мистців. продовження історії. 561252d36f2a.html.

35
МИСТЕЦЬ І ЧАС
Володимир Петрашик, кандидат мистецтвознавства
Пам’ятник визнання і шани
Степан Куций
Пам’ятник Іванові Багряному
в м. Охтирці, 2017
Граніт
Видатний український письменник –
прозаїк, поет, публіцист, журналіст,
видавець, художник, активний гро-
мадсько-політичний діяч, до недав-
нього часу незаслужено замовчу-
ваний в Україні, – повернувся на
батьківщину, але цього разу вже не
в слові, а в граніті.
Нещодавно в місті Охтирці, що на Сумщині, зусил-
лями та за ініціативи Фундації ім. Івана Багряного
і, зокрема, її представника в Україні, багаторічного
і невтомного дослідника й популяризатора творчос-
ті Багряного Олександра Шугая – було встановлено
пам’ятник видатному землякові. До втілення в жит-
тя давно перезрілого задуму також долучилися зем-
ляки, нащадки письменника і місцева влада.
Перший в Україні пам’ятник багатогранній твор-
чій постаті, внесок якої у відродження української
36
державності і літератури досі належно не оцінений,
став лише початком повернення боргу пам’яті ви-
датному українцеві, більше відомому в цивілізова-
ному світі, ніж у самій Україні.
Реабілітований посмертно вже на першому році
української незалежності, Іван Багряний досі викли-
кає певну спадкову настороженість багатьох мож-
новладців. Цього патологічного бар’єру страху і не-
нависті до «українського націоналізму», а насправді
всього питомо українського, вживленого і в свідо-
мість кількох поколінь московською пропагандою,
не змогли здолати і депутати Верховної Ради вже на-
чебто незалежної України. У 2006 р. їм не вистачило
мужності й політичної зрілості, а скоріше здорового
глузду проголосувати за відзначення на державно-
му рівні 100-річчя від дня народження видатного
письменника. Влада, змирившись із його реабіліта-
цією, ініційованою патріотичними силами, прохо-
лодно, з відстороненою байдужістю ставиться до
питань академічного видання творчої спадщини

письменника та наукових досліджень доробку Ба-
гряного не лише як літератора, художника, а й
публіциста і політика, віддавши цю ініціативу на від-
куп громадським організаціям та окремим ентузіас-
там. Тому й шлях повернення письменника на бать-
ківщину був таким тернистим і тривалим.
Народився Іван Багряний (справжнє ім’я Іван Пав-
лович Лозов’ягин) 2 жовтня 1906 р. в селі Куземин на
Полтавщині (тепер Сумська область) у родині робіт-
ника-муляра.
У 1912–1916 рр. майбутній письменник навчався в
церковно-парафіяльній школі в м. Охтирці, а згодом
у вищій початковій школі та у Краснопільській ху-
дожньо-керамічній школі. У хлопця на все життя за-
карбувалася в пам’яті картина жорстокої розправи
чекістів над його дядьком і 92-річним дідом, яка про-
будила в душі юнака непримиренний протест про-
ти сваволі більшовицького режиму.
У 1922–1926 рр. Багряний викладав малювання,
працював на шахтах Донбасу і писав вірші. Здібного
юнака помітили, і він невдовзі став членом Охтир-
ської філії організації селянських письменників
«Плуг».
Впродовж 1926–1930 рр. Іван Багряний навчався в
Київському художньому інституті, але до диплома
не довчився, потрапивши до списку «політично не-
благонадійних». Система цупко тримала в ідеологіч-
них лещатах творчу інтелігенцію, а в творчості Ба-
гряного почало, на думку влади, проглядатися від-
хилення від накресленого курсу партії. До того ж на
цей час Багряний уже входив до попутницької ор-
ганізації МАРС, до якої належав майже увесь згодом
скошений цвіт української літератури. Не оминула
лиха доля колег і молодого поета.
У 1932 р. Багряного заарештували в Харкові «за по-
літичний самостійницький український ухил в літе-
ратурі й політиці». Після восьми років поневірянь
по засланнях і тюрмах фізично скалічений, але не
зломлений духом письменник, звільнений під на-
гляд, знову оселився в Охтирці, де працював у
театрі, редагував місцеву газету. Невдовзі, після по-
чатку війни, зрозумівши, що нова німецька влада
така сама злочинна й антиукраїнська, як і москов-
ська, Багряний іде до народного ополчення, працює
в ОУН, малює плакати, листівки, складає пісні, висту-
пає перед воїнами УПА. У 1944 р. Багряний розхо-
диться в поглядах з керівництвом УПА і сам, без ро-
дини, емігрує до Словаччини, а згодом до Німеччи-
ни. Період перебування письменника в еміграції був
наповнений активною творчою і громадсько-полі-
тичною діяльністю. Увесь свій талант і невичерпну
енергію він віддав українській справі там і набли-
женню відновлення української державності тут. По-
мер письменник 25 серпня 1963 р. у Німеччині, зали-
шивши вагомий творчий доробок у різних жанрах.
Досі, на жаль, звернення до популяризації твор-
чого доробку, а тим паче до художнього увічнення
#3 18
образу такої незручної для спрощеного обиватель-
ського сприйняття особистості, як Іван Багряний,
є виявом громадянської державницької позиції.
Приємно, що такі люди є не лише серед літерату-
рознавців, журналістів, а й серед художників.
За створення пам’ятника Івану Багряному для
м. Охтирки (проекту некомерційного, фінансовано-
го громадською толокою) взявся відомий україн-
ський скульптор із Переяслава-Хмельницького,
учасник всеукраїнських і міжнародних художніх ви-
ставок скульптури Степан Куций. Погруддя Івана Ба-
гряного, яке схвально оцінили замовники, фахівці
й громадськість, гідно поповнило галерею портрет-
ної скульптури, створеної майстром за останні
роки. У доробку автора – скульптурні портрети
Т.  Шевченка, М.  Грушевського, О.  Бодянського,
М. Максимовича, О. Кониського, Г. Сковороди, М. Сі-
корського, А. Солов’яненка, І. Марчука та інших ви-
датних українських і зарубіжних діячів минулого і
сучасності.
Робота над пам’ятником вимагала особливої від-
повідальності, адже це була перша спроба пластич-
ного зображення Івана Багряного в Україні. Для
скульптурного портрета Степан Куций вдало вибрав
матеріал – граніт – і техніку крупних штрихів, що
дало змогу зробити портрет місткішим психологіч-
но, характернішим і монументальнішим, ніж на відо-
мій фотографії. Скульптор знайшов ключ до склад-
ного внутрішнього світу письменника. Він зумів пе-
редати ті тонкі риси характеру людини, які вдаються
не всім художникам, але які часом говорять про лю-
дину дуже багато. Таким на скульптурі письменника
є погляд примружених очей: вольовий, мужній, не-
похитний, мудрий, іронічний, задумливо оптиміс-
тичний і замріяно романтичний. Таким насправді у
своєму складному, іноді суперечливому, але гідно-
му доброї пам’яті і пошанування житті був Іван Ба-
гряний.
Хотілося б, для повноти портрета, іще сказати
декілька слів про автора пам’ятника – Степана
Куцого.
Степан Куций створює малу, декоративну, садо-
во-паркову пластику, живописні пейзажі та портре-
ти. У творчості художник звертається до давніх
традицій народної скульптури. Степан Куций – при-
хильник фігуративу в скульптурі. Продовжує
створювати серію скульптурних портретів. Харак-
терним і знаковим для мистця стало нещодавнє
створення погруддя відомого політика та мецената
Федора Івановича Шпига. Художня майстерня Сте-
пана Куцого, котрий працює директором Дитячої
художньої школи, завжди відкрита не лише для ді-
тей, з якими він щедро ділиться таємницями твор-
чості, а й для нових художніх ідей, у пошуку яких по-
стійно перебуває майстер, про що й свідчить його
творчий доробок.
37
Українці у світі
Володимир Петрашик, кандидат мистецтвознавства
Нікіта Кравцов
Créatrice besogne l’artiste
Із серії «Армагедон», 2017
Колаж
ukrainien Nikita Kravtsov!
(Творчої праці – українському мистцеві Нікіті Кравцову!)
Це було років із десять тому, коли
ми збирались у майстерні покійно-
го професора М. Стороженка і ма-
лювали портрет. Я виступав як мо-
дель, а молоді мистці Н. Кравцов і
А. Логов студіювали мій образ. Пор-
трети вдались! Вони обидва зали-
шились у мене, точніше я подару-
вав їх мамі.
Молоді художники уже тоді вирізнялися своїм та-
лантом та працьовитістю з-поміж інших. Наші чис-
ленні зустрічі, розмови на різні теми розкривали пе-
реді мною внутрішній багатий світ цікавих, з неор-
динарними поглядами авторів.
Пройшло немало років, і доля так склалась, що Ні-
кіта Кравцов одружився на парижанці художниці Ка-
міль Саньє, і тепер мешкає у Франції. Вони знайшли
одне одного і сьогодні подружжя плідно творчо пра-
цює, презентуючи численні спільні проекти у Євро-
пі і США.
38
У першу чергу, варто зазначити, що творчий дует
Саньє-Кравцових назвав свою сімейну арт-групу
thetOOth&therOOt. Минулого, 2017 року, на День Не-
залежності України за підтримки Міжнародної арт-
резиденції Flux Factory (США) і Міжнародного сим-
позіуму сучасного мистецтва Biruchiy (Україна) мист-
ці представили сольну виставку «ARMAGEDDON»,
вигравши грант благодійного фонду Trust for Mutual
Understanding (Нью-Йорк, США). Протягом кількох
років Нікіта і Каміль створювали живопис, графіку,
колаж, вишивку і відео-арт для проекту, що експо-
нувався у будівлі колишньої фабрики з виробництва
вітальних листівок.
Концепція творів сфокусувалась на насильстві
у суспільстві і рухові до самознищення, що поступо-
во наближає людство до Армагеддону. Метою ху-
дожників було показати нове баченню Раю, карика-
турнішого, що відображав все тільки найкраще, але
з таким стилізованим образом, що він стає нестерп-
ним. Таким чином, проект закликає проти насилля
і війни, щоб зберегти людство, Землю, довкілля,
і отримати доступ до «Раю Земного», а не утопічно-
го після смерті. У творах гостро підкреслюється зна-
чення релігії, суспільства, людських відносин і
взаємозв’яку homo sapiens з навколишнім світом.
Проект «Армагеддон» – це, в першу чергу, антиво-
єнний жест! Виставка була настільки актуальною,
особливо зважаючи на нинішні події в Україні, що у
Нікіта Кравцов
травні цього року подружжя мистців організували Один з варіантів, що трапилось,
її в одеській галереї Invogue. 2012
Художник Нікіта Кравцов духовно перебуває з Полотно, акрил
українським народом, він відчув трагедію, коли за-
Нікіта Кравцов
Із серії «Кінетична графіка, 2018
Тканина, вишивка
39
Українці у світі
Нікіта Кравцов
Із серії «Кінетична графіка, 2018
Тканина, вишивка
брали його рідну домівку – Крим! Адже немає нічо-
го гіршого, коли ти втрачаєш рідне гніздо! Війна на
сході України, горе української нації, біль втрати – це
все відтворено у композиціях арт-об’єднання. Дру-
жина Каміль є моральною та духовною підтримкою
для молодого мистця, що виразилось у багатьох їх-
ніх спільних творах.
«Кримська тема» тягнеться ниткою у творчості
Кравцова, згадаймо відомі його твори попередніх
років – «Один з варіантів того, що трапилось» (2012),
«Мисливець на тюленів» (2013), «Ласкаво просимо
до пекла» (2014) та багато інших.
У столиці Франції Н. Кравцов разом із дружиною
нещодавно презентував цикл композицій «Кінетич-
на графіка» (2018) – один із перших проектів творчо-
го подружжя, що проходив у Musée d’Art Naїf – Max
Fourny (Центрі мистецтв у Парижі) за адресою Rue
Ronsard, 2. Представлені композиції виконані в ори-
гінальній і не характерній для сучасного мистецтва
техніці вишивки. Мистці відродили призабуту техні-
ку, що була зароджена і популярна в епоху розвитку
авангардного мистецтва поч. ХХ ст., а пізніше в укра-
їнському мистецтві спостерігалась у творчості окре-
мих художників нової хвилі, зокрема Марини Скуга-
ревої. Мисткиня поєднувала вишивку і живопис в
одній цілісній площині.
40
Н. Кравцов «вдихнув» у композиції-вишивки
новітнє бачення мистця ХХІ ст. У нього вишивка з
дотриманням модуля мінімалізму, в якій часто
«прошите» однотонне основне тло, на яке накла-
дається сюжетика композиції. Мистець часто затор-
кує теми моря, рідного Криму, а також полюбляє
відтворювати впізнавані архітектурні споруди і на-
віть цілі ландшафти. Інколи спостерігаються силу-
етні обриси фігуративу у поєднанні з елементами
натури. Не важко помітити, що у багатьох творах
художник чітко ділить навпіл простір полотна лі­
нією горизонту, де часто верхня частина виступає
прозоро чистою, наче небеса, натомість нижня, як
правило, вкрита зеленою вишивкою, що нагадує
земне життя.
Творчість Н. Кравцова сформувалась в Україні
у т. зв. період «між двома революціями» (Помаран-
чевою та Революцією гідності 2004 – 2014). Він один
з небагатьох сучасних молодих мистців, які покину-
ли Ук­раїну і увійшли до покоління постреволюцій-
ної української еміграції. Очевидним є той факт, що
Кравцов розвиває талант у ракурсі оригінального
сучасного арт-продукту.
Творчого натхнення вам – l’artiste ukrainien Ni-
kita Kravtsov et l’artiste franҫaise Camille Sagnes
Kravtsova. 

В арт-центрі Павла Гудімова «Я Га-
лерея» проходила спільна вистав-
ка Андрія Сагайдаковського та
Олександра Бабака, присвячена
поглядам мистців на форму авто-
портрета.
У законсервованому вигляді термін
«автопортрет» тлумачиться і розу-
міється як стала форма відображен-
ня себе художником, спроба відсто-
роненого споглядання. Звісно, од-
разу ж уявляються типові образи з
живописних полотен: «за робо-
тою», «у майстерні», «перед дзерка-
лом», «у задумливому профілі-ан-
фасі» та ін. Однак мистецькі стратегії
давно відійшли від канонів способів
творення, які б обмежувалися ви-
ключно можливостями класичних
напрямів. Клішований автопортрет
#3 18
Фрагменти експозиції
Фото Арт-центру Павла Гудімова
«Я Галерея»
більше не є монополією жанру, від-
Два погляди: автопортрет
Анна Орищенко
булася ротація: праця автора стала
рефлектором, незалежно від спосо-
бу вираження (чи то інсталяція, чи
мистецький акт, наприклад). Так,
проект об'єднує два полярні векто-
ри щодо, здавалося б, найдоступні-
шої теми – автопортрета. Перший –
це особистісна алюзія до релігійної
притчі Олександра Бабака, другий –
деструкція традиційного жанру Ан-
дрія Сагайдаковського.
Застосовуючи різні матеріали та
способи вираження, художники
розкривають єдність автопортрета
як особистого медіума, що полягає
у дослідженні довколишнього і вну-
трішнього. Це елемент акту самопіз-
нання (у його взаємодії з культу-
рою) в динаміці та трансформації.
41
Українці у світі
Ольга Собкович, мистецтвознавець
Із 2017 р. український арт-простір почав відкрива-
Сергій Святченко ти для себе постать Сергія Святченка – україно-
Із серії «Містичний світ», 1985 датського мистця, творчість якого вже давно ре-
Колаж левантна у міжнародному контексті. Власне, він
один із небагатьох художників 1990-х, хто відбувся,
і досить яскраво, у європейському мистецькому про-
цесі (і ця ситуація ще раз підкреслює, що мистецьке
середовище кінця 1980–1990-х рр. та його активні
учасники залишаються актуальною ділянкою мис-
тецтвознавчих досліджень). Сьогодні Сергій – один
із визнаних художників Данії, який потужно й систе-
матично працює саме з колажем відповідно до влас-
Сергій Святченко ного стилю, що простежується і є упізнаваним в усіх
сферах діяльності (а їх чимало) – живопис, графіка,
фото, дизайн, та найперше – колаж. Власне, з остан-
нім пов’язано винайдення власного напряму – less-
колажу, в основі якого поєднання двох-трьох елемен-
тів на яскравому нейтральному тлі [1].
Діяльність цього автора є цікавою і багатогран-
ною у ретроспективному розгляді: редактор жур-
налу «Ранок», організатор виставкової діяльності
та активний учасник мистецького життя кінця
1980-х рр., архітектор, організатор некомерційної
галереї «Senko» за кордоном, автор арт-фешн про-
42
Cергій
Святченко:
Образ
у форматі
колажу
екту «Close Up And Private»... Тож образ Святченка,
подібно до улюбленої техніки автора, спробуємо
скласти з яскравих і визначних фрагментів життя
і творчості у закінчену колажну композицію.
Учасник і організатор мистецького життя
України кінця 1980–1990-х рр.
Молодий студент-архітектор наприкінці 1980-х рр.
приїздить до Києва для написання наукової роботи
й неочікувано отримує запрошення стати художнім
редактором журналу «Ранок»... Розуміючи необхід-
ність консолідованої репрезентації сучасного укра-
їнського мистецтва, він спричиняється до організа-
ції перших виставок та їх міжнародної демонстрації.
У той період уже досить вільно можна було демон-
струвати «неофіційне» мистецтво. Художники активно
експериментували з напрямами та практиками. Саме
тоді виставляють твори Соломка, Макова, Тістола, Ре-
унова, Голосія, Кавсана, Трубіної, Гнилицького та ін.
Звісно, й сам Святченко займається творчістю – ство-
рює колажі, пише живопис, не претендуючи, за його
зізнанням, на рівень «зірковості» перелічених вище
(проте саме його полотна з успіхом демонструє гале-
рея «Nord» 1991 р. у Данії та 1994-го р. у Парижі на FIAC).

У 1980-х Сергій Святченко стає одним із засновни-
ків Центру сучасного мистецтва «Soviart» в Києві і
одним з головних організаторів українських виста-
вок сучасного мистецтва: «Київ–Таллінн» у Київсько-
му політехнічному інституті (1987), «Київ–Каунас»
(1988), Першої спільної виставки радянських і аме-
риканських художників (1988), «21 погляд. Молоді су-
часні українські художники» (1989), «Українське
малARTство (1960–1980-ті рр.)» (1990), «7 + 7» – пер-
шої спільної виставки радянських і датських худож-
ників (1990), «Спалах. Нове покоління українського
мистецтва» (1990) [1]. До речі, художник тоді вів що-
денник, який сьогодні мав би стати складовою час-
тиною проекту, що покликаний проілюструвати
1980-ті рр.: на записах Святченка зображені (у харак-
терній для нього манері) портрети його сучасників.
Ольга Собкович. Як сталося, що Ви спричинили-
ся до організації активного мистецького життя кін-
ця 1980-х рр.?
Сергій Святченко. Перебудова, Горбачов, глас-
ність дали можливість ковтнути повітря, що й надих-
нуло мене, молоду людину, робити щось нове. Коли
я отримав пропозицію від Олександра Рущака стати
художнім редактором всеукраїнського молодіжно-
го журналу «Ранок»: «Приходьте і робіть усе, що хо-
чете! Робіть новий макет журналу, щоб він був рево-
люційний», – тоді я відчув, що це моя стежка і що ар-
хітектором я не буду (хоча дисертація написана).
Я зрозумів, що журнал – це величезна можливість,
це величезний комунікаційна ланка, навколо якої
необхідно, суголосно часу, починати гуртувати ху-
дожників.
Тоді проходив фестиваль «Молодежный пере-
кресток», у межах якого виникла ідея зробити ви-
ставку сучасного українського мистецтва і подиви-
тися, що у нас робиться. В цей час я познайомився з
Тістолом і Реуновим. Ось із чого усе почалося.
О. С. Що ви тоді вкладали в поняття «сучасне»?
С. С. Те, що не робив ніхто раніше на Україні. Я був
упевнений, що ми цікаві і що нас потрібно показу-
вати за кордоном, – такою була основна думка. Але
для цього необхідна була певна стратегія. Потрібно
було вибудувати контекст, контекст розвитку мисте-
цтва. І тому я вирішив, що перше, що можу зробити
у межах моїх можливостей, – це виставка «Київ–Тал-
лінн», такий місток, мені здавалося, дасть новий по-
сил. Ось так з’явилася виставка у КПІ. Після неї було
зрозуміло, що потрібно робити ще більше! Потрібно
рухатися на Захід і показувати українське мистецтво.
Своє завдання як куратора я бачив у тому, щоб по-
казати вільне українське мистецтво, яке у нас є і
яким пишаємося, на Заході, і щоб там це оцінили.
Тобто важливими є демонстрація та комунікація
українських мистців із західними. Зрештою, органі-
зовані виставки дали поштовх для створення ви-
ставкового простору, де представлено сучасне укра-
їнське мистецтво (про це часто писали у книгах від-
#3 18
гуків). Тоді ми разом із Віктором Хаматовим
вирішили створити ЦСМ «Совіарт», щоб на базі ор-
ганізації працювати з Заходом. У контексті перебу-
дови західні країни, зокрема США, Німеччина, Данія,
були готові співпрацювати.
Ось так почалась і продовжилась популяризація
українського мистецтва.
Живопис, колаж
Сьогодні Сергія Святченка знають насамперед як
художника-колажиста, автора напряму less-колаж,
проте у 1990-х на європейській арені він розпочи-
нав із живопису. На думку художника, на тому етапі
його «живопис був близьким для Данії (із колірного
та інших поглядів)». До того ж пошуки Сергія були
чимось співзвучні датському об’єднанню «Cobra»,
«тож контекст їм був зрозумілий».
У живописній творчості, втім, простежується до-
мінування С. Святченка-архітектора: живописні по-
лотна будуються на горизонтальних і вертикальних
зв’язках і мисляться конструктивними елементами.
Однак саме колір залишається домінантою для візу-
ального втілення асоціативно-чуттєвих думок/пере-
живань. Власне, назви композицій – «Туман» (1992),
«Прагнення таємниці» (1992), «Місячне сяйво V»
(1999), «Активне відображення в сезон дощів» (1998),
«Кожну ніч, кожен день» (2006) та ін. – апелюють до
емоційної складової авторської рефлексії (імпресія
від побаченого – основа абстрактного малярства).
А сміливість, експресія живописних плям, випадко-
ва текучість фарби робить стихійно чуттєвий підхід
домінантним над вивірено інтелектуальним.
Майже усі твори Святченка стосуються природи,
та розглядати їх як пейзажі не варто. Це радше про-
стір для висловлення невловимих змін реалій бут- Сергій Святченко
Із серії «Матерія природи»,
тя, перетлумачення побаченого крізь призму автор- 2018
ського відчуття та пізнання через абстрактні компо- Колаж
зиції, у яких завжди відчутний антропний вимір (що
43
Українці у світі
Сергій Святченко
Із серії «Less», 2009
Колаж
підкреслює колористичне вирішення). Колорит по-
лотен Сергія досить виважений, з домінуванням то
світлішого (білий, жовтий), то темнішого (чорний, си-
ній, зелений). Ці «світлі» й «темні» періоди постійно
чергуються у творчості майстра: у роботах 1991–
1992 рр. спостерігаємо багато світла у полотнах і на-
кладання на абстрактне живописне тло темних гра-
фічних лінійних зображень, написів (що з часом зник-
не); починаючи з 1993 р. кольори темнішають, і вже з
2000-х переважають. «Великі й важкі, зелені та темні
картини, які постійно перемішуються з білим кольо-
ром, додаючи картині глибини і простору. Ці роботи,
Сергій Святченко
Знов і знов ІІІ, 2002
Полотно, акрил
44
очевидно, додали нового виміру живописові Сергія,
вказуючи на нові та цікаві можливості» [2].
Суголосно живописній ділянці творчості, де домі-
нує чуттєве сприйняття, для колажів Святченка го-
ловними є сенси (не осягнуті вербально, а скоріше
ті, що стосуються сфери чуттєвого та підсвідомого),
які автор компонує то складними графічними ком-
позиціями, то мінімальною кількістю лаконічних зо-
бражень. Цікаво слідкувати за цими трансформаці-
ями: від делікатних багатоелементних монохромних
(чорно-білих) композицій, зокрема серії «Таємничий
світ» (1983), де одні зображення накладались на інші,
іноді з ефектом майже акварельного перетікання,
до максимально лаконічної гри двох, трьох зобра-
жень (серії «Less», що тепер є візитівкою авторсько-
го стилю С. Святченка, яка постійно має продовжен-
ня). Що ж до тем, то і вони змінювалися: від зацікав-
лень містичними світами до людини, яка (зримо чи
ні) є постійним учасником робіт.
О. С. У чому особливість Вашого розуміння мож-
ливостей колажу і як, під впливом чого воно зміню-
валося, адже є очевидною зміна колажної мови від
перших серій 1983 р. до «Less» (cередина 2000 рр.)?
С.  С. Річ у тім, що десь наприкінці 1970-х рр.
у київському магазині «Зарубіжна книга» я випад-
ково побачив обкладинку збірки чеської поезії Їржі
Коларжа. Це був кольоровий колаж... і відбувся
якийсь вибух усередині мене, такий самий, як від
перегляду фільму Тарковського «Дзеркало». Ця
книга надихнула на створення колажу приблизно
у тому самому ключі.
Першими моїми рефлексіями стали колажі, які я де-
монстрував на харківській персональній виставці
«Мир» у Будинку архітектора 1983 р. (за тематикою, це
були відображення зацікавлень автора та, зрештою,
життя тогочасного суспільства. – О. С.). Прийшло ба-
гато людей, але ніхто нічого не зрозумів. Та попри це
я зрозумів, що колаж – моє, тож продовжував працю-
вати, створюючи колажі просто для себе. Потім десь
два роки було затишшя, і через певний час з’явилась
серія «Таємничий світ». Я тоді цікавився Далі, місти-
кою, незрозумілими горизонтами інших світів, тож
відчутним був вплив сюрреалізму, дадаїзму (твір з цієї
серії прикрашав офіційне запрошення та плакат пер-
шої радянсько-американської виставки).
Поступово мене почали цікавити люди, і від серії
«Таємничий світ» я перейшов до портретів людей.
На виставці 1985 р. було вже більше чуттєвих творів
(«Гроза», «Час архітектури»), власне чуттєвий посил/
сприйняття був першочерговим для зчитування гля-
дачів, і вони це вловили, бо, судячи з книги відгуків,
виставка їм сподобалася. Але знов-таки, це були тво-
ри для обмеженого кола, я тобі й не думав вбудову-
ватися у великий світ мистецтва академіків, адже це
були два різних світи, і я до академічного точно не
належав. Далі я продовжував рефлексувати на теми,
які цікавили мене на підсвідомому рівні, щось по-
 #3 18

стійно намагався вигадати нове. Був період, коли я

поєднував живопис і колаж, що утворювали дина-
мічніші структури. Коли я приїхав до Данії (1990 р.),
у мене була серія «Америка», що являла собою ви-
різки з обкладинок дефіцитного у радянський час
журналу з однойменною назвою, поєднані з живо-
писом.
Однак у певний момент прийшло розуміння, що
колаж, який я роблю, мене більше не влаштовує (це
постійно була тема нашого неідеального світу, пор-
трети людей у різних сюрреалістичних комбінаціях).
І тоді я подумав: «А якщо я приберу все взагалі і про-
сто почну писати короткі концептуальні історії у ко-
лажах?». Так у 2004 р. почалася серія «Less», де я про-
сто зіставив два-три вирізані елементи на однотонній
поверхні. Це були короткі та влучні нотатки, які мені
сподобалися своєю лаконічністю і переконливістю.
О. С. У сучасному мистецтві колажний підхід до-
сить широко використовують, залучають цифрові
технології та найрізноманітніші матеріали (акрил,
пластик, тканина). Ви працюєте «hade made», а як
щодо заміни традиційного паперу? Сергій Святченко
Із серії «Less», 2006
С. С. У 2016 році я почав працювати з текстилем Колаж
(частково, мабуть, на це вплинула моя «вхожість» до
світу моди) і створив серію «Об’єднання» – велико- що зображує мене на колінах перед О. Тістолом,
го формату колажі, у яких я зіставляю за кольором який для мене є уособленням людини сучасного
чисті тканини (без принтів) із різною фактурою. За- українського мистецтва, котра створила національ-
вдання – створити мінімалістичний «Less», підкрес- ну грань українського мистецтва. Тобто я, обіймаю-
ливши текстуру та фактуру. Іноді це можуть бути по- чи Олега, обіймав Україну. Це було символічно, це
єднання на нюансах, наприклад синє на синьому. було немов очищення. Відбулась така собі ілюстра-
О. С. Якщо ми вже торкнулися теми моди, то як ція притчі «Повернення блудного сина».
цей світ вплинув на вашу творчість? Ця виставка – про культ особистості, але не у ра-
С. С. Для мене не цікава мода окремо, світ моди ці- дянському розумінні, а у сенсі людини, яка впро-
кавий у контексті: великі будинки мод («Dior» та ін.) довж певного часу щось робить, дає людям.
демонструють цікаві знахідки, елементи, адже у них До того ж ми хотіли показати нову естетику для
працюють визначні художники! І як це трансформу- України. І, здається, ми цього досягли.
вати у себе? У людину, яка поважає стиль? Я часто Сергій Святченко
повторюю: «Я не модний, я стильний!», і цей стиль мене Місячний час вранці II, 2006
цікавить, він у всьому, що роблю. Я до цього йшов. Полотно, акрил
О. С. Після довгого періоду відсутності в Україні
перший проект, який Ви експонували у Києві, – «Кінець
весни» спільно з О. Тістолом. Розкажіть про задум.
С. С. Ми з Олегом після майже 30 років уперше зу-
стрілись в Ужгороді. Після нашого спілкування в
Україні я повернувся до Данії і зробив «невеличку
дисертацію»: узяв його твори і свої та поєднав їх, про-
аналізував. Побачив безліч схожостей: наприклад
колір – рожевий у моїх колажах та у його смугах при Примітки
зображення гір, сама естетика (Тістол – чудовий
1. https://uk.wikipedia.
авангардист!). Цю візуальну дисертацію я надіслав org/wiki/Святченко_
Олегу, і він здивувався, побачивши, скільки спільно- Сергій.
го у нашій творчості, проте ми різні. Таким чином по-
2. Sergei Sviatchenko.
чав формуватися проект, ідея якого – «кінець весни» Paintings & Other
як чогось довгого, хорошого або важкого і початок 1991–2006/Text Hans
літа, тобто чогось нового (підсумок нашої 30-річної Henrik Jacobsen. –
діяльності та передчуття нових звершень). Але сюди Denmark:
увірвався мій перформанс у аеропорті Бориспіль, Hovedland. – S. 5.

45
мистецьке середовище
Володимир Кабаченко
Володимир Кабаченко Сам Орфей не був корифей.
Гей Іване, годі спати!, 1993 Він навіть не бував у Спілці.
Полотно, олія Сидів собі і грав на сопілці.
Ліна Костенко
Ми зустрілися з куратором проекту
«Буремні дев’яності» Вікторією Вели-
кодоменко у виставковому залі Му-
зею сучасного мистецтва Одеси,
розглядаємо віддалені двадцяти-
річним відтинком часу картини, що
мають увійти до експозиції. Вздовж
стіни пунктиром вишикувані робо-
ти одеських живописців…
Однорідність часу на знебарвленій вулиці, моно-
хромність, що римується з монотонністю секцій пар-
кану, – графічна алітерація… будинки без вікон, при-
марна постать дівчини на роликових ковзанах – ді-
46
РОЗВІЯНІ НАДІЇ
ДЕВ’ЯНОСТИХ
Репортаж
на порозі музею
йові особи врівноваженої, емоційно нейтральної
композиції «Beseen» Володимира Кожухаря.
Портрет художника Ганькевича пензля Зої Сокол.
Антропоморфна, схожа на муляж комаха цілком ви-
значеної статі. Істота, озброєна чималим жалом,
у стані бойової готовності на мить заклякла, позую-
чи для картини з ознаками парадного портрета.
Сталі, локальні, емоційно напружені, гарячі тони
оголених жінок на тлі розпареного спекою нічного
моря від Валентина Сіренка. Певні паралелі з арт-
наївом, сюжет примушує згадати кітчеві мальован-
ки-клейонки середини ХХ ст.
Драматичне, сенсуально вмотивоване зображен-
ня постаті ангела між двома церковними маківка-
ми – за формою кубо-футуристична, за настроєм ба-

роково-буремна (чи не перегук із загальною назвою
виставки) вправа з живопису від Дмитра Тронова.
Втаємничено-зачудований початок перетворень
(певно свідомості?) надихнув на створення одноймен-
ної картини побутового жанру Дмитром Дульфаном.
Назагал енергетично насичений, пафосний за ав-
торським вирішенням теми, вправно збудований
триптих Сергія Ликова «Фігури замовчування». Не-
явні новозавітні мотиви. Тонально і композиційно
виважені золотаві плями нагадують загуслий мед
або віск, акценти – вкраплення контрастних, черво-
ного й зеленкуватого кольорів, вишукані фактури –
свідчення чуттєвості автора.
Брак професійної освіти компенсує світоглядною
визначеністю та мистецькою впевненістю на межі зух-
вальства у творі «Скеля спокуси» Олени Некрасової.
Композиція Гусєва – пам’яті циркового ведмедя, що
розбився на велосипеді під час вистави. Просто і міц-
но збудовану пластику Ігор підсилює живописним
контрастом лазурового і помаранчевого. Пластич-
ний мотив – відчайдушний рух по вертикалі, долаю-
чи силу тяжіння, що тисне додолу. Попри все – вгору!
Триптих «Падіння Ікара» Віктора Павлова пред-
ставлений однією частиною. Білокрила істота із не-
природно вивернутою шиєю і ошалілим виразом об-
личчя стрімкою діагоналлю впирається у правий до-
лішній кут полотна – спина оголена, розведені
коліна, ще мить – і голова Ікара буде там, звідки ноги
ростуть… Униз, тільки вниз!
Двійко різномасштабних, вбраних у чорне поста-
тей із золотавими німбами навколо голів – епізодич-
не звернення до олійного живопису легендарного
Колі Новикова.
Кавер-версія з кола мотивів віденського сецесіо-
ну кризової межі ХІХ–ХХ ст. від Подвойського – «Жін-
ка-метелик».
Червоне й чорне – кольори однойменної з піснею
львівського рок-гурту «Брати Гадюкини» композиції
Кабаченка «Гей Іване, годі спати!». Приземкуваті поста-
ті, місяць, вікно, вертикаль–горизонталь, отже – хрест.
***
Якщо перша половина 1990-х відзначалася надна-
пруженим пошуком (або грою у пошук), тотожним
розвантаженню вагона мерзлого вугілля за допомо-
гою кайла та шполової лопати з цілком реальним
потом і мозолями, – та другу ж половину можна по-
рівняти з грою у бадмінтон мистців на відпочинку.
Так, на зеленій травичці і тлі безхмарного неба у літ-
ню днину. Звичайно, у міні-спідничках і шортах. Зви-
чайна гра для зйомки кліпу.
***
Періодизація основних тенденцій у 1990-ті відби-
вається у хронології найширших оглядів українсько-
го сучасного мистецтва. Це, насамперед, івано-фран-
#3 18
ківська бієнале «Імпреза» – 1989-й, 1991-й, 1993-й. Ки-
ївські «Погляд» – межа 1980-х і 1990-х, «ХХ сторіччя
українського мистецтва» – 1990-й. Львівська бієнале
«Відродження» – 1991-й. Виставкові тури Національ-
ної асоціації мистців «Хутір-І, -ІІ, -ІІІ» – середина 1990-х.
Дніпропетровська бієнале «Пан-Україна» – 1995-й. По-
рівняно з другою половиною 1980-х, коли ініціатора-
ми виставок були спілка і держава, наявне зміщення
акцентів виставкової діяльності у бік регіональних і
приватних ініціатив. Друга половина 1990-х позначи-
лася певним спадом у кількісних характеристиках та
остаточним розподілом у мистецькому середовищі
на «традиціоналістів» і адептів «новітніх спрямувань».
Львівська щорічна «Високий замок», одеська бієнале
«Марина» – починаючи з 1996-го. Загальноукраїнська
виставкова ініціатива Спілки художників другої поло-
вини 1990-х – започатковані трієнале живопису, гра-
фіки, скульптури, починаючи з 1997-го.
Наявне протягом радянського періоду протисто-
яння соцреалізму і авангарду, що тліло десятиліття-
ми, на початку 1990-х завершилося, але не «зброй-
ним конфліктом» і, відповідно, «перемогою» однієї
зі сторін. А, хоч як це не дивно, стагнагнацією обох
без втручання зовні – від власних випаровувань, на-
взаєм – несподівано, в «братніх обіймах». Програмо-
вано похмура, невиразна сльота трансавангарду
мляво перетікала у пародійність, іронію і відвертий
«стьоб» постмодерну. Дутий пафос соціального
оптимізму радянських метрів у редакції мистецької
генерації 1990-х набув рис постмодернової гри у
знецінені соціальні ілюзії.
***
Політика починається з культури політичного кла-
су, культура починається з мови… Перебудова від
початку стрімко переросла в руйнацію, руйнація пе-
ретворилася на стагнацію і приватизацію руїни, про
сенс слова «будувати» не згадували. Шокову терапію
підмінили шоком без терапії. Відчутного спротиву
руйнівним процесам не було. Згадуючи межу 1980-х
ІГОР ГУСЄВ
Без назви, 1998
Полотно, олія
47
мистецьке середовище
Володимир Кабаченко
Ворожка, 1992
Полотно, олія
і 1990-х, Тарас Петриненко висловився так: «Ми всі
відчули себе геніями, часом безпідставно…».
Ущільнення часу до миттєвості стоп-кадру. Кон-
гломерат, мозаїка випадкових плям хворої свідомос-
ті пострадянських посполитих. Російськомовна по-
пса з усіх шпарин від щойно перейменованого на
Маріуполь Жданова й до Мукачевого. Розтиражова-
ні прогнози Павла Глоби змінювалися разом зі спо-
діваннями перебудовчих лібералів. Чи не у кожній
газеті збірки анекдотів і жодної посмішки на облич-
чях. Чи не на кожній дошці об’яв – оголошення про
кінець світу від «Білого братства». Мовні штампи
«культурного продукту» від Вєрки Сердючки завзя-
то продукував Андрій Данилко. «Маски шоу» – істе-
рична буфонада німих клоунів.
***
Формула образотворчості, «соціалістичної за зміс-
том, національної за формою, інтернаціональної за
духом», втратила оптимістичне забарвлення і при-
вабливість навіть для навколомистецького планк-
тону, парадокси реальної практики проголошеного
48
«соціалізму з людським обличчям» набули рис аб-
сурду. Радянські метри добровільно, без бою звіль-
нили місце ідеологічних ревнителів тоталітаризму,
а насправді власну позицію наглядачів за перебігом
мистецьких подій. Довго місце вакантним не було,
проте недоконана історія радянського мистецтва
тривала і у наступне десятиліття.
***
Субкультура дисидентства, представлена не най-
кращими зразками, на арені 1990-х подавалася з
претензією на встановлення правил гри пострадян-
ських посполитих із «культурними» чиновниками.
Шістдесятники «лівого» забарвлення у 1970-ті чи
1980-ті, поглинуті внутрішніми художніми пробле-
мами, що не виходили за межі комунальної кухні, на-
магалися сформулювати естетичну платформу віне-
гретного характеру, національний дух якої не про-
стежувався навіть у морський бінокль «експертів» з
вулиці Бебеля. На межі 1980-х і 1990-х у своїй уяві га-
рячково ліпили Україну, про яку ще десять років
тому і не мріяли. У 1990-ті намагалися прикрасити

роботи попереднього часу запозиченими гаслами
ліберального напряму, ще раз подати зужитий ма-
теріал на каламутних хвилях популізму – про інно-
вації не йшлося.
Невиразна, з розмитими краями пляма «борців»
з офіціозом (а точніше з вимогами академічної осві-
ти та системою розподілу фондівських замовлень) –
за «поступ і свободу творчого жесту». Зметикували,
нашвидкуруч об’єдналися, оголосили себе «Одесь-
кою школою сьогодні», за звичкою апелюючи до по-
коління засновників ТЮРХу та найближчих до них у
часі наступників і… водночас заперечуючи освітню
практику радянського періоду, продуктом якої були.
***
Загальна інертність мистецького середовища по-
значилася в першу чергу на системі професійної під-
готовки, просякнутої рудиментами радянського пе-
ріоду. Навчальні заклади працювали за старими про-
грамами і методиками, список викладачів з
незначними правками лишався незмінним протягом
десятиліть. Зі списку рекомендованих тем дипломних
робіт поволі вимивалися ідеологічні кліше – перекон-
ливої заміни старим штампам чи інших спроб адап-
тації до нової суспільної ситуації, а тим паче радикаль-
них змін в освіті не спостерігалося. Більш відчутним
у підготовці студентів став брак загальних гуманітар-
них знань (а насамперед генераторів і носіїв таких
знань). Власне, вівці були вже нові – погоничі ті самі,
у стоптаних черевиках доби ринкових реформ і спо-
дівань на позитивні зрушення в суспільстві.
***
Криза шістдесятництва в умовах відсутності ідео-
логічного тиску, деградація дисидентського руху як
культурного явища. Похапцем винесені на поверх-
ню імена і артефакти андеграунду міфологізувалися
очманілими від швидких змін чиновниками і ново-
народженими бізнесменами без належного осмис-
лення, колекціонери «старої закваски» віддавали пе-
ревагу антикваріату.
***
Кожна доба має фаворитів серед видів і жанрів
мистецтва. Які ж найбільш вживані форми пропо-
нували 1990-ті роки – живопис, асамбляж, перфор-
манс, інсталяцію? На той час станкова графіка була
занедбана разом з плакатом і мистецтвом книги, мо-
нументальне мистецтво зникло взагалі… На тлі за-
гальної кризи і зубожіння значної частини потен-
ційних споживачів підупав соціальний статус худож-
ника, зросла вага кураторів мистецьких проектів,
референтів, посередників між мистецькими угру-
пованнями і бізнесовими структурами. Для бізнес-
менів це була спроба збереження щойно набутого
капіталу в умовах інфляції – для художників спроба
#3 18
існування у мистецтві без фінансування з боку дер-
жави. Широко розгорнувся пленерний рух, фінан-
сований приватними підприємцями та приватними
банками. Спектр зацікавлень з боку організаторів –
від «полотно–олія–авангард» до «полотно–олія–
файний карпатський краєвид», полістилізм – спектр
художньої вартісності надзвичайно розмаїтий. На-
були популярності й пленери паркової скульптури
на подібних умовах. Географія достатньо широка –
Крим, Карпати, Молдова, Румунія, Польща, Угорщи-
на, Словаччина… В такий спосіб створювалися, по-
повнювалися, а згодом і розпорошувалися недер-
жавні колекції – як банківські, так і особисті. На той
самий час колекції державних музеїв поповнюва-
лися за рахунок подарунків художників і конфіска-
ту митниці.
***
Іншими гравцями ринку виступали закордонні
емісари вкупі з місцевими адептами арт-бізнесу, що
посилалися на глибокодумні, а насправді ялові од-
кровення чужоземних розумників, які ніяк не тули-
лися до вдачі тубільців. Молодша генерація худож-
ників отримала шанс професійно відбутися – вхопи-
лася за соломинку. «Гаряча хвиля» українського
трансавангарду була адресована у бік можновлад-
ців держави, що вже не існувала, чи їхніх спадкоєм-
ців, чи свіжих бізнесменів від культури, чи міжнарод-
них маршанів… будь-кого, але місця для народу у
списку розсилки не було.
Бути потрібним і зрозумілим на Заході, популяр-
ним і заможним в Україні – щире прагнення визнан­
ня призвело до непередбачуваного розвитку подій.
До втрати поетичної напруги, своєрідності вітчизня-
ного образотворчого мистецтва, до зниження його
соціальної вартості, до кризи «новофігуративного»
живопису і, врешті, до зміни вектора творчих зусиль
середини 1990-х у бік акціонізму, інсталяцій, фото-
проектів, що означуються (не маючи відповідника
англійському contemporary) експериментальним,
актуальним мистецтвом. «Поезія і популярність –
у цьому завжди є якась полярність» – попереджала
напередодні 1990-х Ліна Костенко.
Одеська ситуація нагадує галасливий ярмарок з
обмеженим діапазоном попиту і пропозицій – гру у
соціальні і мистецькі очікування як з боку «вироб-
ників», так і з боку «споживачів». У цій грі хтось від-
чував себе доволі впевнено, хтось – не дуже. Хтось
спирався на одні авторитети, хтось посилався на
інші. Хтось виглядав досить успішним упродовж пев-
ного часу, дехто насправді був успішним – ніхто не
поспішав відкривати карти. Гра виявилася захопли-
вою і несподівано тривалою в часі, але гра була без
правил і гра була азартна… назагал розвинений сту-
пінь самосвідомості мистецької спільноти не дозво-
ляв приймати напучування заїжджих місіонерів.
49
Ім’я в мистецтві
Олександр Федорук

Свій
серед
Валер Бондар
чужих

Валер Бондар
Портрет С. Петлюри, 1990-ті
Папір, туш

Про Валера Бондара «Образотворче

Валер Бондар мистецтво» друкувало в минулому
Портрет Івана Липи, 1990-ті номері спогади нашого друга, авто-
Папір, туш
ра Ігора Бондара-Терещенка, його
брата. Але зізнаюсь, допустилися
прикрого недогляду: з репрезенто-
ваної графіки ми не показали вико-
наних ним портретів Т. Шевченка,
Й. Сліпого, С. Петлюри, Г. Хоткевича,
І. Липи, О. Ольжича. Зізнаюсь: недо-
гляд прикрий, бо названі портрети
з цих відомих усім нам років «за за-
лізною куртиною» означують гро-
мадянське поличчя Громадянина,
Валер Бондар
Портрет Олега Ольжича, 1990-ті Українця, Харків’янина Валерія Бон-
Авторська техніка дара, ніжного інтелігента-ерудита.
50

Валер Бондар
Портрет Гната Хоткевича, 1990-ті
Папір, туш
Нагадуємо шанувальникам Валера – шанувальни-
кам українського мистецтва, отого молодого з
1990-х, і літератури, отієї з 1990-х: не випадково Ва-
лер подарував Ю. Андруховичу свої малюнки (як ка-
зав: «каляки-маляки»). І вже випадково у майстерні
Дмитра Стецька я знайшов на стіні «каляку-маляку».
«Від Валера вона», – усміхнувся тоді Стецько, який
смертельно тужив за своєю Вірою, – через місяць
він пішов за нею: обоє спочивають вічним сном.
Валер не випадково у 1995 р. художньо оформив
талановиту книгу Сергія Жадана «Цитатник» («Смо-
Валер Бондар
Портрет Тараса Шевченка, 1990-ті
Авторська техніка
#3 18
Валер Бондар
Обкладинка до «Цитатника»
С. Жадана
лоскип», 1995). Яка розкутість, космічна позагравіта-
ційність Валерових імпровізій! І те саме – в графіч-
ному дивертисменті Валера до «Життєвих аналогій»
Гната Хоткевича! (репринтне видання Харківської
школи друкарського діла ім. А. Бачинського, 1928).
...Валера Бондара ми ще не повернули, ще не збу-
дували для нього хати... Його любили у 1990-х за ве-
ликий талант! Не забуваймо Валера! Йому збудують
нову Хату молоді талановиті дослідники. Ми на них
чекаємо з надією. Повторюємо за Ігорем Бондарем-
Терещенком крилату фразу Лариси Савицької: «Він
був свій серед чужих...»
Валер Бондар
Портрет Йосипа Сліпого, 1990-ті
Папір, гуаш
51
мистець і час
Олександр Федорук

«Золотий цап»
Івана Драча

Не віриться, що Іван Драч (1936–2018)

уже не зможе прийти до художни-
ків у майстерню, вітати їх з верніса-
жами, бути гостем на різного роду
мистецьких святах. Він любив мис-
тецький світ і свою любов до мис-
тецтва розділяв з любов’ю до літе-
ратури. Як писав у новелі «Батько-
Василь Перевальський Мати»: «Слава художника закрутила
Обкладинка книги І. Драча всерйоз мою долю». Ці слова з
«Золотий цап», 2018
останньої книжки Івана Драча «Зо-
лотий цап», що побачила світ уже
тоді, коли Його не було з нами. Як
сказано у підзаголовку, це – етюди
із пам’яті. Уже важко хворий Іван
Федорович надиктовував етюди або
писав сам на папері, коли ще були
сили. Поет ділився з майбутнім чи-
тачем думками про своє післявоєн-
не дитинство. І його розповіді були
щирі, невимушені, душевні.
52
 #3 18

Забігаючи наперед, скажемо, що дотичними до

видання цієї неймовірно цікавої книги були його
найближчі друзі: Віталій Абліцов, Микола Жулин-
ський, Петро Перебийніс, Василь Перевальський,
Володимир Шовкошитний та ряд інших. А сприяли
її виданню Філя Жебрівська та Петро Багрій. Прига-
дуємо іще, якими теплими були зустрічі Іван Драча
з Анатолієм Мельником – тоді, у «Феофанії»… У піс-
ляслові до книжки Микола Жулинський згадував,
і дозволимо собі процитувати кілька його абзаців:
«Вкарбувався в пам’яті той день 18 квітня цього
року, коли Іван Драч у своїй міській квартирі запро-
понував: “Хочеш, я тобі щось прочитаю. Пішли”. Ми
пішли у велику кімнату, Іван Федорович сів у кріс-
ло-качалку, взяв із журнального столика кілька ар-
кушів і почав читати:
– Ганько, не знаю, що з нею робити?
– А що вона?
– Третій день нічого не їсть.
Манька дивилася на Ганьку як на свою рятівницю.
– А що даси за совіт?
– Десяток яєць дам.
– Коза хоче цапа – моє мнєніє!»
Прочитав тоді він ще одну новелу – «Сталінське
щасливе дитинство» – так замислював назвати май-
бутню книжечку зі свого повоєнного дитинства.
«[...]…я радів, що Іван Федорович готує цю кни-
Василь Перевальський
жечку сільських спогадів-новел до друку. Похвалив- Ілюстрація до книги І. Драча
ся він, що їх уже читав Петро Перебийніс: “Він до- «Золотий цап», 2018

Василь Перевальський
Ілюстрація до книги І. Драча
«Золотий цап», 2018

53
мистець і час
МАрія ПеревальськА
Ілюстрація до книги І. Драча
«Золотий цап», 2018
брий редактор. Я йому вірю. Радить назвати книжку
«Золотий цап»”. А Віталій Сперкач навіть фільм про
золотого цапа замірився знімати.
В останню свою зустріч з Іваном Драчем у “Фео-
фанії” біля його ліжка я намагався його розважити,
втішити його тим, що його друг, славний художник
Василь Перевальський ілюстрування книжки завер-
шив, що Петро Перебийніс здійснив остаточну ре-
дакцію, і що Володимир Шовкошитний уже передав
у друк рукопис “Золотого цапа”.
…Першого червня цього року Іван Драч підписав
мені свою останню книжечку поезій «Дожити до со-
ловейка», видану в “Українському пріоритеті“. Ска-
зав він, що таку назву для цієї збірки йому “наспівав”
соловейко, який в Кончі-Озерній поселився у його
хаті – в ринві.
Дожив поет-пророк до цьогорічного весняного
солов’їного витьохкування, але не судилося йому
побачити оцю свою останню прозову книгу».
…Книжка Івана Драча, яку він не побачив, по-
вчальна, мудра, про українське повоєнне дитинство.
Недаремно він просив Василя Перевальського про-
ілюструвати її. Згадує Василь Євдокимович: «Я був
схвильований, коли Іван Федорович просив мене
54
проілюструвати “Золотого цапа”. І я намалював
його – дитину з книжечкою і козенятком. А на пор-
трети батька й матері, які просив виконати, він, уже
важко хворий, не міг подивитися, і ледь обізвав-
шись, просив віднести ілюстрації Шовкошитному.
І ще далі попрохав: “Я би хотів бачити у цій книзі та-
кож малюнки твоєї Марії”».
Враження від ілюстрації Перевальського до етю-
ду «Батько-Мати» незабутнє, світле. Парний портрет
у вигляді народної ікони з житія. Довкола парного
портрета клейма, як в іконі, з наголосами на тяжко-
му повоєнному житті українського селянина.
Малюнки Марії Перевальської, важко хворої дру-
жини Василя Перевальського, хвилюють свіжістю,
щирістю виконання у бойчукістській манері. Це –
наче Біблія селянського життя. І недаремно Іван
Федорович прохав: «Хочу бачити ці сюжети у своїй
книзі».
…Десятий раз перечитую етюди – холоне серце:
не віриться, що Він, наш Друг, не завітає до багатьох
колег у майстерню, що не почуємо його жартів, не
побачимо його доброго усміху, не зустрінемось з
ним більше на виставці в Академії мистецтв, у Спіл-
ці, у багатьох галереях... Але Він з нами назавше!
 Віталій ХАНКО, мистецтвознавець, лауреат всеукраїнської премії
ім. Стефана Таранушенка
У повоєнні десятиріччя графіка, як
галузь пластичного мистецтва,
отримала повноцінне життя у над-
дніпрянському місті Кременчуці. У
цей період спостерігається значне
піднесення української графіки, го-
ловно станкової, плакатА, оформ-
лення книжок, ілюстрацій, промис-
лових дизайнерських розробок
тощо. Ключову позицію у місті за-
ймає творчість талановитого мист-
ця Анатолія Дяченка (1939–2017).
Отримавши добрий фаховий вишкіл
у багатому на мистецьке життя і до-
бре зорганізовану інституцію в Хар-
кові, він зумів поєднати здобуті
знан­ня і амбітні змисли з новітнім
баченням. До цього він долучив ті
класичні традиції київської школи,
що йдуть від часів Відродження і Ба-
роко, й захоплено перейнявся досві-
дом на 1970-ті роки, який мали сто-
личні графіки. В результаті такого
симбіозу й наполегливої праці над
собою створено графічні компози-
ції, позначені своєрідністю, образ-
ним трактуванням світу й людини.
Анатолій Дяченко на середину 1970-х рр. після на-
вчання повернувся до рідного міста і вступив на
службу до кременчуцької майстерні Полтавського
художньо-виробничого комбінату. Виконував по-
точну, не творчу, але потрібну для тоталітарного ре-
жиму сервілістичного (від слова сервіс) характеру
мистецько-оформлювальну роботу. Але не забувай- ГРАФІЧНІ РОЗМИСЛИ
АНАТОЛІЯ ДЯЧЕНКА
мо, що починаючи з прикінця 1960-х рр. Кременчук
на Лівобережній України належав до значних інду-
стріальних міст, а тому йшло інтенсивне будівни-
цтво не лише житлового характеру, а й соціально-
культурного. За наявності художників із вищою осві-
тою, вони були задіяні в мистецькому оздобленні
Палаців культури, великих торговельних комплек- ники, а з ними майстри народного мистецтва інтен- Анатолій Дяченко
сів, автовокзалу, річкового вокзалу, готелів, на- сивно представляли свої творчі здобутки на вистав- Вітер, 1979
Кольорова ліногравюра
вчальних закладів тощо. Саме на початку 1970-х рр. ках місцевого, обласного й всеукраїнського
був створений унікальний за мистецьким рівнем характеру, а також і далеко за межами України. На ці
твір – найбільший в Україні вітраж «Наша пісня – ж роки припадає активна діяльність знаменитого
наша слава» І.-В. Задорожного у Палаці культури ім. Кременчуцького лісгоспзагу, вироби якого експор-
Г. Петровського (у співавторстві, навіть висували на тували до багатьох країн світу. І в цьому мистецько-
здобуття Державної премії ім. Т. Шевченка). Викону- му світі не загубився А. Дяченко зі своїми графічни-
валися інші монументальні роботи, місцеві худож- ми композиціями.

55
творчий портрет

Анатолій Дяченко
Обкладинка до «Енеїди»
І. Котляревського, 2013
Папір, гуаш

Понад сорокарічний творчий шлях А. Дяченка
має два періоди. Перший припадає на тоталітарну
добу, другий – на роки незалежності. Творчість ран-
нього періоду розвивалася, так би мовити, у двох
річищах. З одного боку, це були формальні компо-
зиції з накресленою сув’яззю товстих промислових
труб або ж вельми просторих цехів, а поміж ними
маленькі фігури робітників, що уособлювало про-
мислово-урбаністичний Кременчук, а з іншого –
краєвиди, наповнені лагідністю простору й лірикою
Анатолій Дяченко
Нептун на ракові. Ілюстрація до
«Енеїди» І. Котляревського,
2009
Папір, гуаш
пластичних ліній. А. Дяченко заполонений красою
рідної землі, із задоволенням багаторазово приїз-
див до Седнева, де відпочивала його душа, а рука
творила невеликі за розмірами роботи. З-під різця
майстра на аркушах виображені сільські вулиці з
будівлями в оточенні дерев, двори з неквапливим
життям свійських тварин і птаства або ж рухливих
лижників на тлі заквітчаних снігом дерев, карячку-
ватих гілок старосвітської липи, що її свого часу ба-
чив і милувався Т. Шевченко в Седневі, давніх
пам’яток – Лизогубівської кам’яниці чи козацької
Георгіївської церкви з її бароково окресленими
формами, що линуть у небо. У 1975–1980-х рр. худож-
ник створив роботи в техніці кольорової ліногра-
вюри: «На пасовищі» (1975), серія «Краєвиди Полтав-
щини» (1979–1984, «Флора», «Ніч на Дніпрі», «Вечір-
ня тиша», «Вітер», «Пісня жайворонка». «Поле»),
серія «По Шевченківських місцях» (11 робіт, 1982–
1983), «Клуб імені І. Котлова» (1983), «Парусна регата
на Дніпрі» і «Лижники» (1983), «Надвечір’я» (1985);
офорт і акватинти «Навколишній світ» (1988), «Мав-
ка» (1990). З них виділяються аркуші «Вітер» і «Пісня
жайворонка». Зачаровує урочиста монументаль-
ність першої з названих композицій, а друга позна-
чена філософією сприйняття степового роздолля і
ліричністю настрою. Душа мистця була, якщо мож-
на так мовити, залюблена у степовий обшир, його
безмежжя і відчуття гармонії землі й неба. До цьо-
го ж періоду належать дві ілюстрації до повісті М. Го-
голя «Ніч перед Різдвом» – «Пацюк» і «Чуб із кумом»
(1985).
З початком 1990-х А. Дяченко полишає роботу в
місцевій майстерні, починає викладати в дитячій
художній школі, а від 2011-го в університеті еконо-

56
 #3 18

міки, інформаційних технологій і управління.

На викладацькій ниві художник мав не лише захо-
плення від юної порослі, а передусім сприяв фахо-
вому засвоєнню мистецьких азів молодими адеп-
тами. Викладача турбувало, щоб юні таланти вміли
образно виображувати світ людини й довкілля, «бу-
дували» композицію, формував їхні моральні жит-
тєві критерії. Отримавши відмінну підготовку, зді-
бні юнаки й дівчата вступали до вищих мистецьких
інституцій і від душі згадують уроки свого мудрого
вчителя.
Щодо орієнтирів для власної творчості, то вино-
шує амбітні плани ілюструвати класичну поему
«Енеїда» І. Котляревського. Досвідчений майстер
вибрав досить складне завдання. Одна справа тво-
рити краєвиди, наповнені спокоєм чи настроєвіс-
тю, чи відтворювати милі серцю куточки рідного
міста, а інша – створити відповідний образотвор-
чий аналог до літературного твору, добре знаний
нам із шкільних років. Шанувальникам мистецтва Анатолій Дяченко
відомі попередні ілюстраційні цикли, створені Портрет І. Котляревського, 2009
вкраїнцями впродовж ХІХ і ХХ ст. (П. Мартинович, Папір, гуаш
В. Корнієнко, І. Бурячок, Г. Нарбут, М. Бутович, І. Па-
них до декоративно трактованої постаті поета, з ін-
далка, М. Дерегус, І. Їжакевич, О. Довгаль, А. Бази-
шого автор зображує образ діяча культури, що жив
левич, О. Данченко та інші). Полтавець І. Котлярев-
на межі ХVІІІ–ХІХ ст. У мистецькому вирішенні пор-
ський блискуче поєднав античний сюжет із украї-
трета відгомін від класицистичного напряму, часу
нікою, словесну основу прибрав у національні
життя полтавця і написання ним знаменитого твору.
шати. А. Дяченкові захотілося подати свій варіант,
А. Дяченко зумів літературний наратив довести до
ще більш наближений до автентичності української
декоративно-графічної пластики з елегантними і
душі, долучивши при цьому прадавні традиційні ві-
плинними рослинними узорами в авторській рецеп-
зерунки полтавського взірця.
ції початку ХХІ ст.
Над ілюструванням «Енеїди» графік із Кременчука
З-під окреслених різцем на лінолеумі, а потім ви-
працював десь із півтора десятиліття. Щодо цього
друкуваних на аркушах паперу композицій поста-
показовою є праця над портретом І. Котляревсько-
ють головні дійові герої, передусім Еней, за ним Не-
го, що входить в ілюстративний ряд до поеми. Гуаш-
птун, Дідона, далі – сцени в потойбічному житті, ві-
шю відтворена постать поета у вертикальному фор- йна між рутульцями і троянцями. Надзвичайно
маті. На ньому темний сюртук, біла нашийна хустка мистецьки приваблива обкладинка книги із зобра-
з бантом із білого шовку; у піднятій правій руці він женням Енея у трояно-латинському вбранні й шо-
тримає аркуш, в лівій – гусяче перо. Наступний пор- ломі, з довгими козацькими вусами і люлькою. Ху-
трет – дещо укрупнена конструктивно вирішена го- дожник відтворює його карбований профіль, як на
лова поета з нашийною хусткою, зав’язаною до під- римській медалі, на тлі стилізованих синіх хвиль. До-
боріддя, і скісні смуги темного сюртука. Внизу немов вкруж по вертикалі й горизонталі розквітле царство
сторінки розгорнутої книжки з двома сценами, що весняно дзвінких рослин із пагінців і розкішних кві-
відтворюють події з п’єс «Москаль-чарівник» і «На- тів. Аналогічно вирішена четверта сторінка обкла-
талка-Полтавка». Обабіч голови – іонійська колона динки із поземно укладених орнаментальних смуг.
з капітеллю і червоні смуги полум’я та гурт героїч- Щедро застосована орнаментальна мова і в застав-
них козаків зі списами, нижче – розгорнута книга і ках та кінцівках.
чорнильниця з перами. Остаточний варіант – уза- На жаль, славний мистець рік тому відійшов у ві-
гальнені й укрупнені форми складових портрета. Го- чність, і залишився незавершеним ілюстраційний
лова набула контрастного зіставлення жовтої і вох- цикл до «Енеїди». Головне те, що кременчужанину
ристої барв, погруддя з верхнім одягом змонумен- вдалося створити художнє оформлення та основні
талізоване, на передньому плані – широкий фриз із ілюстрації, які запам’ятовуються. Художник щедро
рослинними звивистими візерунками і написом наповнив книжкові композиції орнаментальним ба-
«Іван Котляревський». Обабіч голови – ті самі скла- гатством, глибокою пошаною до славної Гетьманщи-
дові композиції, що в попередньому портреті. З од- ни і до козаків, як справжніх лицарів і захисників
ного боку набір документальних деталей, долуче- українського народу.

57
Мистецька спадщина
Іва Павельчук, кандидат мистецтвознавства

Поль Сезанн
Дівчина за фортепіано (увертю-
ра до «Тангейзера»), бл. 1866
ПІЗНІЙ МОДЕРН У ПРАКТИЦІ
Ф. Г. КРИЧЕВСЬКОГО
Полотно, олія
57×92 см. Державний Ермітаж,
Санкт-Петербург

Досвід сезаннізму: «Портрет

Л. Морозової»
Наприкінці 1920-х Ф. Кричевський
продовжив пошуки нових засобів
експресії. «Портрет Л. Морозової»
(1932) із зібрання Державної Третья-
ковської галереї (ДТГ) доводить, що
у своєму творчому досвіді Ф. Кри-
чевський не уник впливів сезан­
58
нізму. На портреті змальовано
студентку Ф. Кричевського, в май-
бутньому – визнану в Україні худож-
ницю-емігрантку. Монументальність
художнього задуму портрета під-
креслено фронтально-площинним
розташуванням фігури Людмили на
 #3 18

тлі важких масивних драперій, які

дугоподібними заломами огорта-
ють струнку постать дівчини «кулі-
сами». Аналогічний прийом вико-
ристовував П. Сезанн у ранній твор-
чості 1860-х років задля створення
ефекту замкнутої всередині себе ху-
дожньої гармонії. Типовим зразком
вживання згаданого прийому може
слугувати картина П. Сезанна «Сце-
на в інтер’єрі», що зберігалась в
експозиційному Залі П. Сезанна у
Другому відділенні Державного му-
зею нового західного мистецтва
(ДМНЗМ) (1923–1926) та увійшла до
московської виставки «Поль Се-
занн – Вінсент Ван Гог» 1926 року. На
початку творчості П. Сезанн часто
змальовував дам у парадних плат-
тях із кринолінами, а цей сюжет по-
стімпресіоніст підгледів у модному
журналі «L’Illustrateurdemode».
Позаяк у 1930-ті рр. образ радянської дівчини
пов’язувався із типажем комсомолки у куфайці, а не
Федір Кричевський
з «принцесою» у бальній сукні, логічно припусти- Ескіз до портрета Л. Морозової,
ти, що на створення такого нетипового для радян- 1930–1931
ської дійсності персонажа Ф. Кричевського надих- Папір, графічний олівець
нуло музейне полотно з відповідними атрибутами – 31,5×15,8 см
Збірка Ольги Гершуні, Київ
драперіями та кринолінами. У листі до Шарля
Камуана від 13 вересня 1903 р. П. Сезанн описує
прихований процес синтезу мистецтв: «Тома Кутюр
казав своїм учням: […] “ходіть до Лувру”. Але огля-
нувши старих майстрів, які там спочивають, потріб-
но швидше вийти звідти й оживити уяву зіткненням
з природою власних художніх відчуттів та інстинк-
тів» [1, s. 256]. Аналогічне збагачення музейними
враженнями відчувається у «Портреті Л. Морозо-
вої». Несподівана для Ф. Кричевського «буржуаз-
на» інтерпретація та барочно-театралізована пре-
зентація породжує певні асоціації з «Портретом ін-
фанти Маргарити Австрійської» (бл. 1665) Хуана
Батиста Мартинеса дель Мазо, який досі припису-
вали пензлю Д. Веласкеса, з Музею західного та
східного мистецтва у Києві (нині Музей мистецтв
ім. Богдана і Варвари Ханенків) та сезаннівською
«Сценою в інтер’єрі» із колишньої збірки ДМНЗМ
(1923–1948). У цих здогадах домінуючим посилом є
статус портретованого, який у «старих» майстрів
завжди лишався альфою й омегою творення з від-
повідним арсеналом психологічних характеристик. Поль Сезанн
Сцена в інтер’єрі, бл. 1860
Натомість у формальному баченні П. Сезанна лю- Полотно, олія
дина була не центром Всесвіту, а таким самим еле- 91×72 см. Із збірки І. Морозова.
ментом середовища, як яблуко чи стілець. По об- ДМОМ ім. О. С. Пушкіна

59
Мистецька спадщина
дослідженні «Сезанн та Ходлер. Введення в пробле-
ми сучасного живопису» (1913). П. Сезанн апелював
до такої філософії задля фронтального посилення
метафоризму. Приміром, у картині «Дівчина за фор-
тепіано (увертюра до “Тангейзера”)» (бл. 1866) осно-
вне в сюжеті – це музика Рихарда Вагнера, а не дами.
І цей новий для європейських художників 1860-х рр.
погляд на людину започаткувався під враженням
японізму, в системі якого домінувала природа Всес-
віту, а не людська постать. У «Портреті Л. Морозової»
імпліцитно проступає специфічно сезаннівське ба-
чення людини як символічного відбитка дечого
більш величного і масштабного, що розчиняється в
живописному космосі загального задуму. Хоча Люд-
милу змальовано в центрі велетенською постаттю,
вона інсценує не власний світ, а немовби долучаєть-
ся до неосяжної загальної ідеї. Завдяки обмеженню
психологічно-натуралістичних характеристик Мо-
розової її індивідуальність непомітно відступає на
дальній план. Художнє узагальнення образу поси-
лює сугестивність і метафоризм, породжуючи асо-
ціації дівочої постаті зі шляхетно-величною опорою.
У попередніх пошукових ескізах 1929–1930-х рр.
Людмила стояла поряд з античною колоною, але під
час роботи Ф. Кричевський віддалився від такої бук-
вальної літературної аналогії. Глобалізація худож-
нього задуму передбачає поетичне узагальнення ін-
дивідуальних характеристик Людмили. Ліричне ба-
чення образу молодої художниці апелює до
символічного уподібнення з новітнім українським
мистецтвом, яке бачилося Ф. Кричевському части-
ною світової цивілізації. Символічний діалог «класи-
ка–сучасність» ясно проглядає в основі творчого за-
думу «музейне–нинішнє». Очевидно, з цією метою
було здійснено театралізоване перевтілення Люд-
мили. У «Портреті Л. Морозової» акумульовано уяв-
лення Ф. Кричевського про живописну палітру
П. Сезанна: сріблясті, вохристі, золотаві, умбра, що
створювали рівночасне враження масивності і ви-
шуканості. Зі спогадів Амбруаза Воллара відомо, що
«сріблястий» колорит П. Сезанна був зумовлений
«світло-сірим» станом погоди в Ексі, за якого полю-
бляв творити постімпресіоніст. Після передчасної
смерті живописця його вдова Н. П. Кричевська пе-
редала до збірки Київського державного музею
Федір Кричевський українського мистецтва (КДМУМ) сорок вісім творів,
Портрет Л. Морозової, 1932 про що свідчать акти закупівель Міністерства куль-
Полотно, олія тури України від 23 грудня 1959 р. та від 18 грудня
176×107 см. Державна Третьяковська галерея, Москва
1969 р. Проте у згаданих реєстрах немає картини
личчях сезаннівських моделей неможливо визна- «Портрет Л. Морозової». На наш запит співробітни-
Примітка
чити, щасливі вони чи сумні. ки ДТГ повідомили, що «Портрет Л. Морозової» було
Cézanne. Listy / Cézanne-
Сезаннівську людину створено в передчутті май- викуплено у вдови 1968 р. з персональної виставки
Paul / [Zebrał, opracował,
бутньої емансипації та масового знеособлення, вона Ф. Кричевського у Москві, а до збірки ДТГ картина
wstepem i komentarze-
mopatrzył John Rewald. типізованим манекеном завмирає під відстороне- потрапила у 1990 р. «Портрет Л. Морозової» є фак-
Przekład i przedmowaJo- ним поглядом «фіксатора». На цю властивість твор- тично унікальним зразком сезаннізму у практиці
anny Guze. – Warszawa: чого світогляду П. Сезанна одним із перших звернув Ф. Кричевського, який нині, на жаль, зберігається не
PIW, 1968. – 316 s.: ill. увагу німецький історик мистецтв Фріц Бюргер у в Україні.

60

«Благовіщення»
Олександра Мурашка:
пророцтва українського
символізму
На виняткову увагу заслуговує твір О. Мурашка
«Благовіщення» (1909), задум якого виношувався на-
передодні історичних катаклізмів – Першої світової
війни 1914 р. та подальшої соціальної революції
1917 р. У символічному задумі «Благовіщення» О. Му-
рашко скористався релігійним сценарієм як тради-
ційною системою логічно-послідовних вербальних
натяків. Хроматичну концепцію побудовано через
два кольори – жовтий та блакитний, які асоціюють-
ся із символами української державності. У підсві-
домих передчуттях майбутньої долі батьківщини об-
рази Ангела та Марії набули алегоричного змісту і
сьогодні сприймаються пророцтвом. Марію пред-
Олександр МУРАшко
Благовіщення, 1909
Полотно, олія
Іва Павельчук, кандидат мистецтвознавства
ставлено у подобі простої української дівчини, яка
стоїть на колінах перед картиною. Її образ уособлює
символ юної України, зверненої обличчям до куль-
тури. В образі Ангела, який іде до Марії, втілено сим-
вол Історії людства, що несе звістку про майбутнє
народження її омріяної незалежності. У «Благові-
щенні» найвиразніше розкрився масштабний геній
колориста, який, випереджаючи час, створив сучас-
ний міф. Метафоричний зміст стає зрозумілим тіль-
ки завдяки символічним кольорам. Тому синтетич-
ний образ «Благовіщення» є водночас твором сим-
волічним і постімпресіоністичним, як і картина
«Бачення після проповіді» (1888) П. Гогена.
Поль Гоген
Бачення після проповіді, 1888
Полотно, олія
61
Мистецька спадщина
ЄВГЕН САГАЙДАЧНИЙ – ХУДОЖНИК ТЕАТРУ
Театральна трупа постановки
«Цар Максиміліан»
у Санкт-Петербурзькому
«Домі інтермедій», 1911 р.
Режисер М. Томашевський.
У центрі – Євген Сагайдачний
у костюмі Півня
62
Юрій Джуранюк
Бурхливий розвиток мистецтва
20-х – поч. 30-х років ХХ ст. в Україні не
обминув театральної сфери. Складо-
вою пошуків та експериментів у га-
лузі театру, крім режисерських но-
вацій, виступали декорації сцени та
костюми дійових осіб. В оформлен-
ні сцени і проектуванні костюмів
брали участь художники різних
творчих напрямів. Широко відомі
роботи О. Екстер, В. Татліна, Анатоля
Петрицького та багатьох інших.
Свою частку в цю сферу вніс худож-
ник-бойчукіст Євген Якович Сагай-
дачний (1886–1961).
Перші відомості про заняття Сагайдачного в теа-
трі припадають на початок ХХ ст., коли він жив
у Санкт-Петербурзі. Це був період його навчання у
приватних майстернях відомих художників, участі
в молодіжних творчих об’єднаннях міста, котре на-
зивали російським «вікном у Європу».
Дружина Сагайдачного, Зоя Антонівна, у спогадах
про чоловіка майже не торкається цієї теми, проте
у початковому машинописному тексті знаходимо
примітку авторучкою: «Збереглися тільки три афіші.
На одній було написано, що в 1911 р. у Петербурзі
ставили постановку “Цар Максиміліан”. Декорації ху-
дожника Сагайдачного, у залі – панно того ж авто-
ра». (Тут Сагайдачна припустилася неточності: збе-
реглася не афіша, а театральна програма петер-
бурзького театру малих форм «Дім інтермедій», що
розташовувався по вулиці Галерній, 33. Зацікавлена
публіка могла її придбати за 5 копійок.)
Театр проіснував менше ніж рік і в січні 1911 р. був
закритий, але в концертному залі продовжували ста-
вити спектаклі і давати концерти. У програмі ім’я Са-
гайдачного згадується кілька разів: крім декорацій
до «Царя Максиміліана» та панно у головному залі,
він у п’єсі виконував роль Півня. («Цар Максимілі-
ан» – літературна обробка О. Ремізовим популярної
народної інтермедії про царя-антихриста та катуван-
ня його сина, що став мучеником за віру. Тема близь-
ка російській ментальності, оскільки подібні кри­ваві
драми в історії царів-деспотів траплялися. Зберегла-
ся світлина театральної трупи із режисерами-розпо-

рядниками, на якій Євген Сагайдачний – йому тоді
було 25 років – стоїть у центрі в костюмі свого персо-
нажа. Охочі могли придбати фотографії у касі театру.
Костюми та бутафорію до постановки було викона-
но під керівництвом художника М. Ле-Дантю – при-
ятеля і колеги Сагайдачного по навчанню у творчій
майстерні К. Цьонглинського. Очевидний вплив на
режисерські трактування постановки справили тра-
диції українського народного вертепного театру, ро-
сійський лубок та скоморошество, яке у Росії транс-
формувалося в «юродивих» – нібито неадекватних
осіб, яким прощалися ризиковані висловлювання
вільної думки. Костюми персонажів п’єси вирізня-
ються підкресленою клоунівською строкатістю і від-
верто розраховані на епатаж, збурення поважної пе-
#3 18
Євген Сагайдачний
Ескізи сценічних костюмів
дійових осіб у п’єсі
В. Гжицького «По зорі»,
1920-ті рр.
Євген Сагайдачний
Ескіз до вистави «Бум і Юла»,
1920-ті рр.
Євген Сагайдачний
Ескізи сценічних костюмів
«Мудрець», «Посол», «Дама»
до вистави «Бум і Юла»,
1920-ті рр.
тербурзької публіки, на виклик консервативному те-
атральному середовищу другої столиці імперії.
У залах театру, перевантажених пишною ампірною
ліпкою, авангардні декорації і костюми дійових осіб
виглядали, м’яко кажучи, недоречно і викликали у
рафінованих театралів відчуття щонайменше збен-
теження, а то й стан емоційного шоку.
1918 р., вже у Києві, Євгена Сагайдачного, як ви-
кладача Академії Мистецтв з театральним досвідом,
Київський губернський відділ політичної освіти у літ-
ній період залучає до т. зв. культурно-агітаційної
роботи у військових частинах округу. Глядачами ви-
довищ були не тільки солдати, а й навколишнє на-
селення, культурний рівень якого після війни та ре-
волюційних переворотів був невисоким. Повністю
63
Мистецька спадщина
Театральна програма
петербурзького
«Дому інтермедій»,
де згадується прізвище
Сагайдачного
проявити свій талант Євген Сагайдачний не міг за
визначенням: убогий, політично цензурований ре-
пертуар, жалюгідна матеріальна база постановок
суттєво обмежували його творчі можливості.
У лютому 1926 р. в Київському Малому театрі було
відкрито окремий Державний театр для дітей. З цієї
нагоди відбулася прем’єрна постановка за п’єсою
на три дії українського письменника В. Гжицького
«По зорі» про життя селянських дітей у Карпатах.
Збереглася афіша цієї постановки, де вказано, що
Є. Сагайдачний разом з В. Татліним оформляв сцену.
Афіша до вистави «Бум і Юла»,
автор Є. Сагайдачний, 1920-ті рр.
64
В. Татлін, збуджений блискучими соковитими опові-
даннями Амвросія Бучми про Карпати, пропонував
різні екзотичні засоби сценічної декорації. Зокрема,
актори і робітники сцени були заскочені наміром
Татліна виконати театральну декорацію карпатських
гір із надзвичайно дефіцитного листового металу.
(Його задум, завдяки працівникам київського заво-
ду «Арсенал», таки здійснився.)
За всієї умовності й навіть певної еклектичності
костюмів персонажів п’єси, помітно, що Євген Сагай-
дачний уже мав досить широке розуміння загально-
го складу гуцульського народного костюма, його
крою та принципів декорування окремих деталей.
Одяг горян вирізняється театральним узагальнен-
ням, але локальні етнографічні складові наявні:
киптарі-безрукавки, постоли, штани-гачі та головні
убори персонажів, які притаманні жителям Україн-
ських Карпат.
Характерні особливості має одяг «Пана»: він у сур-
дуті, в штанах-галіфе, взутий не у звичайні прості по-
столи, а у панські, т. зв. комбіновані чоботи. Ескіз кос-
тюма «Єгера» Сагайдачний виконав способом аплі-
кації з кольорового паперу. В  образі цього
персонажа виразно проглядаються стилістичні осо-
бливості сценічних костюмів періоду конструктивіз-
му в українському театрі. На відміну від ексцентрич-
них поз персонажів у роботах, наприклад, О. Екстер,
Сагайдачний зображає дійових осіб вистави
В. Гжицького у спокійних, статичних, майже парад-
них позах, де вгадується аналогія з парсунним укра-
їнським живописом. Він, як і А. Петрицький, черпає
з народних традицій основні, знакові елементи,
трансформуючи їх згідно зі своїм задумом. Іноді Са-
гайдачного не задовольняв один проект, і він вико-
нував ще 2-3 його варіанти.
Наступною виставою, до якої збереглися ескізи
костюмів Є. Сагайдачного, була постановка п’єси
М. Шкляра «Бум і Юла» за мотивами творів Г.-Х. Ан-
дерсена та німецьких казкарів братів Грімм. У ній іде
мова про пригоди двох дітей-артистів, які потрапили
у фантастичне королівство. Діти вносять живий стру-
мінь у штучне, церемоніальне, сповнене інтриг жит-
тя королівства, але не можуть до нього призвичаїти-
ся, витримати зневажливе ставлення до них бундюч-
них, зарозумілих дворян. Через деякий час вони
утікають на голодну, але таку дорогу й привабливу
волю. Разом з ними тікає і юна Принцеса Дзвіночок.
Переважаючим творчим методом проектування
декорацій у театрі українського авангарду 1920-х, як
і в інших галузях образотворчого мистецтва того
часу, був різного ступеня гротеск. Однак для широ-
кої публіки він був занадто радикальним способом
виразити зміст і основну ідею п’єси для дітей. Один
із рецензентів написав після вистави, що «…важко
було відшукати таку форму гротеску, при якій не зни-
кала б казковість і яка б відповідала дитячому уяв-
ленню про королів, придворних та їхніх слуг. Вирі-

шити це завдання багато в чому допомогли костю-
ми за малюнками художників. Ці костюми, пошиті із
дешевої тканини, а частково із такого, здавалося б,
невідповідного матеріалу, як рогожа, створюють
прекрасне враження» [2]. І в цьому позитивному від-
гуку, безперечно, проявився успіх творчих замислів
Євгена Сагайдачного. Робота над постановкою спра-
вила відчутний вплив на розвиток театральної кри-
тики та мистецтва театральної декорації в Україні.
Ескізи костюмів виконані на жовтавому, невисокої
якості, тонкому папері, який продубльований карто-
ном. Малюнки виконані в техніці акварелі з олівцем.
Через атмосферні впливи, транспортування, неста-
більні умови збереження вони втратили первісну чіт-
кість і виразність. Папір, можливо, був чимось просо-
чений (жовчю?), тому барвники на водяній основі не
розпливлися в порах нетривкого матеріалу. Сім’ї Са-
гайдачних часто доводилося переїжджати, і худож-
ник фізично не міг зберігати свої твори великого роз-
міру. Висота малюнків сягає 35–37 сантиметрів за ши-
рини 20–22 сантиметри. На зворотній стороні кількох
проектів збереглися писані олівцем фрагменти пояс-
нень Є. Сагайдачного стосовно використання мате-
ріалів, кольорів, поєднання деталей у костюмах.
У деяких костюмах простежуються виразні сати-
ричні елементи (Король, Посол, Аптекар). Автор сві-
домо використовує кумедні, доведені до абсурду
специфічні деталі одягу та його аксесуарів, і такий
«пом’якшений» спосіб вираження гротеску адекват-
но сприймався дитячою (і дорослою) аудиторією
того часу. У сценічних костюмах до вистави «Бум і
Юла» Сагайдачний проявив себе не тільки талано-
витим театральним художником, а й досвідченим пе-
дагогом, знавцем дитячої психології. Він створює
#3 18
Афіші театральних вистав за
п’єсою В. Гжицького «По зорі»,
в яких Євген Сагайдачний
виконував декорації та костюми.
1920-ті рр.
персонажів п’єси, грунтуючись на простому комп-
лексі асоціацій, які формуються у дітей з наймолод-
шого віку: якщо кравець, то поряд ножиці і мірний
сантиметр, у аптекаря – пляшечки з ліками, кастор-
ка (рицина), у кухаря – посуд, фартух, продукти. Уро-
чисте прибуття чужоземного посла відбувається на
дерев’яному конику чи триколісному велосипеді.
Звісно, що ці особливості стосуються дитячих уяв-
лень відповідного історичного періоду.
Доречним буде також згадати про участь Є. Сагай-
дачного у виступах «непрофесійного» театру. Пра-
цюючи викладачем скульптури та живопису у Межи­
гірській керамічній школі, він був причетний до ви-
ступів самодіяльного «Революційного лялькового
театру», які відбувалися силами викладачів та сту-
дентів. Вистави розігрувалися і у школі, і в навколиш-
ніх селах. Знову ж таки, згідно з політикою радян-
ської влади, вони мали антирелігійний чи агітацій- Примітки:
но-політичний характер. Театр проіснував недовго. 1. Архівні матеріали
В архіві Сагайдачного зберігся графічний малюнок Косівського музею
і фотографія масок, які він проектував для виконав- народного мистецтва
ців ролей у виставах. Сагайдачний виконував маски та побуту; Веселов-
і ляльки разом зі своїми учнями, і тепер важко ска- ська Г. І. Український
зати, яка із них кому належить. Проте безсумнівно, театральний аван-
що маски виконувалися під його безпосереднім ке- гард. – Київ: Фенікс,
2010. – 158 с.
рівництвом і за особистої практичної участі [3].
Величезна кількість архівних матеріалів, які сто- 2. Нога О. та ін. Три
всесвітньо невідомі
суються українського театру 1920–1930-х рр., була
постаті українського
знищена під час політичних репресій 1930-х рр. та
авангарду. – Львів:
у воєнних діях Другої світової війни. Не завжди вда- Логос, 1994.
ється простежити послідовність розвитку театру
3. Сагайдачна З. А. Чуйне
у часі та просторі. Сподіваємось, що наша інформа- серце художника //
ція заповнить хоча б невелику лакуну у його драма- «Жовтень», Львів,
тичній історії. 1971. – № 10.
65
Мистець і час
Галина Скляренко, кандидат мистецтвознавства

Виставка Анатолія Мельника:

Анатолій Мельник
Люди, 2017
Полотно, олія

«Парсуна. Персона. Персоналії»

Присвячена 65-річчю художника, зентує роботи, створені ним за
виставка Анатолія Мельника «Пар- останні роки. Її головна тема – лю-
суна. Персона. Персоналії» репре- дина у просторі та часі Великої іс-
66

торії нашої країни, яка складається
з малих історій окремих людей.
А тому в експозиції виставки склад-
но перетинаються і різноманітні
епічні та камерні пейзажі рідного
краю, інтерпретовані як яскраві жи-
вописні панно, і численні портретні
зображення, котрі можна назвати
скоріше «портретами характерів»,
#3 18
Анатолій Мельник
Місто і люди. Триптих, 2017
Полотно, олія
людських типів, що наче насичу-
ють простір різноголоссям темпе-
раментів, настроїв, людських вдач,
а разом з ними – гротесково-дра-
матичні композиції, що у свій мета-
форичний спосіб розповідають про
драми національного буття, україн-
ської історії та сьогодення.
У картинах художника перетинається минуле і су-
часне, індивідуальне і типове, конкретне і загальне.
Змальовані ним «парсуни-персони-персоналії»
зростають на живих враженнях, крізь які проступа-
ють глибокі історико-культурні алюзії: славетні об-
рази І. Котляревського та М. Гоголя, гумор Остапа
Вишні і драматизм Т. Шевченка, що увібрали в себе
виразні риси національного характеру. Образно Анатолій Мельник
«відкриті», широко асоціативні, занурені у націо- Місто і люди. Триптих, 2017
нальну культуру, яку художник сприймає суто осо- Полотно, олія
бистістно, не дистанціюючись, а навпаки наближу-
ючись до персонажів своїх картин, роботи А. Мель-
ника підкреслено діалогічні, такі, що запрошують
глядачів до роздумів та дискусій про українські тра-
диції та сучасність, про місце людини на зламі істо-
ричних епох…
Теперішня виставка у Будинку художника в Киє-
ві певною мірою продовжує тему, розпочату мист-
цем на межі 2000-х рр., і зафіксовану ним у велико-
му проекті «Мамайчуки», який свого часу експону-
вався у різних містах України та за її межами. Тоді
розмірковуючи над колізіями розвитку України, яка
так складно та болюче вибудовує свою державну
67
Мистець і час

Анатолій Мельник
Портрет старшої людини, 2015
Полотно, олія

незалежність, він звернувся до чи не найлегендар- «мамаїв» у нові обставини, вибудовуючи сучасні

нішого персонажа народної культури – козака Ма-
мая, що, як вважають дослідники, уособлює «ви-
скрісталізовану віками думу народу про свою сут-
ність» (Тетяна Марченко). Переносячи своїх
Анатолій Мельник
Особа – 2, 2017
Полотно, олія
притчі про його нинішніх нащадків, художник про-
довжив та розвинув славетний метасюжет націо-
нальної культури, доповнивши його новими зміс-
тами. Однак з часом тема себе не тільки не вичер-
пала, а навпаки, все більше доповнювалася новими
образами, які переходили і у великі багатофігурні
композиції, і у численні портрети, де персонажі
наче представлені в іншій, більш наближеній до
глядача оптиці. «Осучаснюючи» усталені образи,
проводячи героїв своїх картин крізь різні обстави-
ни та ситуації, художник Анатолій Мельник створює
свою версію традиційного міфу, де «історичні сю-
жети» набувають нових значень. Так вибудовує
художник свій образний світ, що приваблює перш
за все саме виразністю його персонажів та щирою
авторською інтонацією, його відвертим, уважним
та зацікавленим вдивлянням у життя, а  ще  –
непереборною вітальністю, здатною поєднати
у собі драматизм, гумор, іронію та ліричність, у про-
сторі якої яскраво національне нероздільне від
вселюдського.

68

Творчий імпульс
Анатолія Мельника
В основі будь-якого вражаючого
мистецького явища лежить далеко
не проста праця, наполеглива діяль-
ність душі й мозку, або ж обидва зга-
дані фактори укупі. Анатолій Мель-
ник розкрив свої потенційні можли-
вості живописця саме так і саме тоді,
Любомир Медвідь, народний художник України
Анатолій Мельник
Країна – 21, 2017
Полотно, олія
коли його творча налаштованість
досягла відповідної напруги й точно
обрала, цього разу, саме живописну
форму виразу. Особисто для мене не-
прийнятний погляд, поширений се-
ред друзів Анатолія, що його, як
мистця, несподівано «прорвало».
69
Мистець і час

Мельник – така діяльна, кипуча, творча особистість,
якій не властива спонтанність прориву, натомість при-
Анатолій Мельник
Країна – 10, 2018 таманна подиву гідна послідовність у досягненні мети.
Полотно, олія Повсюди. На різних параметрах. Серед різних об­
ставин. Його тісне тривале спілкування із найяскра-
вішими досягненнями людського генія у царині
мистецької культури, непохитна віра у надзвичайне
Анатолій Мельник призначення культури в організмі нації й людства, не-
Без назви – 4, 2018 вимушена орієнтація на її вершини і адекватна влас-
Полотно, олія
на поведінка у збереженні, культивуванні й презента-
Анатолій Мельник
Країна – 9, 2018
Полотно, олія
ції мистецької спадщини серед суспільного масиву, не
окрема, лише органічна частина єства Анатолія Мель-
ника, як людини, одержимої потужним творчим ім-
пульсом. У тому числі живописним. Можна сказати,
що той чи інший новопосталий «проривний» пейзаж
він творив усе своє свідоме життя, плюс отих день-два,
чи пару місяців, необхідних для роботи у майстерні.
Позитивний результат визріває повільно, як здоровий
плід на дереві, корені якого прошивають різні шари
землі. Можливо, саме тому мотив буяння життєвих сил
особливо близький живописній палітрі Мельника, і
він у широких полотнах із задоволенням розташовує
цей мотив то у розкішних, розлогих кронах древ, то у
палахкотінні жагучою квітникового шалу, то у неспо-
кійному астероїді Кам’янця-Подільського, півострова,
увінчаного середньовічною фортецею і застиглого у
часі із власним нерозтраченим внутрішнім жаром. Такі
бурхливі настроєві інтонації проявляють незаперечні
експресіоністичні нахили автора. Живописця Анато-
лія Мельника можна визнати експресіоністом з огля-
ду на силу почуття й виразу, інтенсивність акумульо-
ваної у його творах напруги, гарячу виразність шарів
виплеснутої на полотно фарби, відкриту і рішучу енер-
гетику пензля, мастихіна чи власної долоні під час
творчого акту. Мельникові властива експресія як при-
кмета твору. Вона органічно властива йому і як риса
характеру, виплеканого в іпостасі глибоко чуттєвій,
однак вивіреній, рішучій і розсудливій. Йому не бра-
кує відчуття раціонального і розсудливого, коли сягає
парадоксу, бурлеску чи доброзичливого гумору, по-
збавленого спекулятивної за суттю, ялової іронії. І в

70
 #3 18

Анатолій Мельник Анатолій Мельник

Без назви – 3, 2018 Країна – ІІ, 2013
Полотно, олія Полотно, олія

його Мамаях виразно звучать нотки докору сучасни-

кам за надміру етнографічне сприйняття давніх наці-
ональних ознак та незлобива усмішка над історично
усталеними стереотипами. Якщо б виникла необхід-
ність стислим виразом окреслити кредо Мельнико-
вого живописного натхнення, то це був би принцип
обстоювання, обожнювання паростків живого життя
серед виру фантомів і важких пластів зневіри, між гро-
нами сум’яття і нагромадженням несприятливостей,
межи напругою протистоянь і холоднечею очерствін-
ня. Мельник упертий чоловік, і тим він не імпресіоніст.
Не опортуніст, не містик, не руйнівник. не скептик, не
розгніваний і не ображений будь-чим і будь-ким. Він
аж ніяк не манірний стиліст, що прикривається вили-
заною стилістичною формою чи формулою, копи нема
що сказати. Мельник і не розповідач. Він не говорить,
лише показує, виставляє на показ речі важливі, суттє-
ві, здійняті з глибини. Мовчки розстелює перед гляда-
чем світ гарячий, сугестивний, проникливий, світ іс-
тинно спраглий життя. Такого життя, де не місце апа-
тії, ненависті, збайдужінню, так само як немає там
місця для анемії, непричетності, позерства, нігілістич-
ної агонії. І якщо запитаєте: а що форма?, – відповім:
форма Мельника та, яка народжується безпосеред-
ньо під ударами його пензля, а не під нашіптуванням
тої, тієї й ще іншої блідої естетичної манери.

Анатолій Мельник
Обірвана тінь, 2008
Полотно, олія

71
Мистецькі події
Олександр Федорук
Золтан Мичка
Надія, 1987
Картон, темпера
МИСТЕЦЬКА ПЛАНЕТА
ЗОЛОТОНОСНОГО КРАЮ
Двадцять тетьего серпня на Замковій
Горі в Мукачівському історичному
музеї Паланок відкрилася виставка
«Магія краю» видатного мистця з
Мукачевого Золтана Мички.
Справді, ми сьогодні відчуваємо і розуміємо, що
мукачівець Золтан Мичка (1949–2017) увібрав у сво-
їй творчості й вияскравив у ній найсвітліші сторінки
мистецької планети золотоносної землі мукачів-
ської, що він доніс через свої творчо невгамовні ма-
лярські дні її людяність, власну моральну звищену
персональну відповідальність за усе, що твориться
на ній, що він, за покликом мистецьких поривань Ве-
ликий мукачівець, був для багатьох нас прикладом
жертовного слугування Людям і Церкві!
Почуття, що Золі нині з нами нема, що Бог забрав
його до себе, залишивши нас, ЙОГО ПОБРАТИМІВ,
осиротіло збіднених, у жалю за ним згорьованих, ми
стрічаємо нові подаровані нам Богом та Долею дні,
і великі біль, жаль, туга, сльози, смуток перекрою-
ють нам серце, і це почуття кожен з нас спрямовує
до єдиної думки, аби залишатися гідними Заповіту
72
Золі: любіть свою землю, свій нарід, дбайте, аби цей
нарід зростав у щасті великого морального творен-
ня власного життя й добробуту, аби цей нарід із рід-
ним кліром не забував свого призначення бути під
опікою нашої Церкви, а клір – жертовно нести свої
виховавчу місію і призначення жити так, як жили
наші пращурі з Богом і по-Божому!
Мичка скрізь і завжди, на кожному відтинку свого
великого творчого життя давав нам приклад, як по-
трібно і належить жити, виповнював нас розумінням,
як треба і варто вибудовувати храм свого життєво-
го призначення і залишатися в ньому у білій сороч-
ці (так малювали колись іконописці – у білих шатах),
чистим, безкомпромісним, готовим для жертовнос-
ті до бідніших, слабших, хворих, які чекають, можли-
во, нашої опіки та допомоги. В цьому гуманістично-
му сенсі, у людяності Золтанових малярських ком-
позицій був закроєний пафос малярського
призначення великого мукачівського художника!
У з’єднаності зі своїм народом, краєм, батьківщиною
висвітлюються-вияснюються грані мистецького та-
ланту мукачівського мистця, бачаться пафос, гли-
бинні струни живописного мелодизму талановито-

го Мички. Для Нього мистецьке життя і земне люд-
ське життя становили цілість, унормовували
гармонію його палітри, складали міру переживань
за те, що Сьогодні було зроблено цією його семи-
барвною палітрою, і відповідальність доконче за те,
що залишилося виконати Завтра.
Коротке людське життя – довга і нелегка дорога
відповідальності Мистця на ній! Мистецька дорога
Золтана Мички була виповнена муками-солодоща-
ми жертовності і щастя за створюване ним на цій до-
розі. Радістю була виповнена, наснажена його ма-
лярська доля, бо він твердо знав, що творить для
свого мукачівського краю, для духовного збагачен-
ня його культури, для того, аби він, його нарід, не
біднів і не мілішав душею. Тільки тому, – і лише
тому! – Мичка заклав у місті, в самому центрі міста
Мукачево мистецьку галерею, аби діти мукачівські,
ужгородські, київські діти і діти донецькі, маріуполь-
ські, одеські, пряшівські, діти з Нодьбанськго краю,
із Закопаного, з Франції та Німеччини знали, що в
місті Мукачево творили великі Мункачі, Ерделі! Га-
лерею, на жаль, перенесли сьогодні в інше місце: що
захотіли господарі міста – те й маємо. Мукачівська
єпархія з незабутнім владикою Андрієм Бачинським
(1772–1809) закладали основи мукачівської мистець-
кої весни, і ми не забуваємо, що Григорій Ревес, Вой-
цех Бурес, Фердинанд Видра, Михайло Змій-
Микловшик, Андрій Мікловда разом із десятками ін-
ших майстрів у різні часи і жили, і творили в ім’я цієї,
за Ігорем Стравинським, «Священної весни»! Дорогі
мукачівчани, поверніть з історичного музею гале-
рею на своє старе місце у центрі, «не біднійте ду-
шею», бо галерея імені Золтана Мички, яку він ство-
рив, стане Вашою краєвою окрасою й гордістю!
Передостання прижиттєва виставка артиста в На-
ціональній Академії мистецтв України була для усіх
нас – як Великоднє свято. Вона була окреслена свя-
тістю християнської любові мистця, розумінням його
ролі в житті, синівним ставленням до храмів, потре-
бою збереження та охорони національної спадщи-
ни пограбованої нашої Церкви; відчуттям потреби
патріотичного виховання перед небезпекою росій-
ської навали на Україну; усвідомленням, що ця на-
вала є історично-психологічним призначенням рин-
кових опричників чинити кривду на Землі, здійсню-
вати наругу над простими людьми; є вона розгулом
імперських амбіцій завойовувати нові території, по-
чинаючи від Карелії у Фінляндії, скрізь і завжди бре-
хати, видавати чорне за біле – скрізь і завжди через
війну та криваві кремлівсько-насильницькі втручан-
ня, як це було в Будапешті у 1956 р., у Празі в 1968 р.,
у Берліні, Познані, а в Іловайську у серпні 2014 р. Сьо-
годні є зрозуміло, що ця виставка Золтана Мички
була немовби прощальною з рідною йому академі-
єю. Організатор виставки, вчений секретар образот-
ворчого відділення НАМ України С. Бердинський
правильно закцентував, що картини Мички «сфор-
#3 18
мовані простором, у якім кожен знаходить свою
істину», так само, як автор виставки наголосив в екс-
позиції на християнській любові і виявленні власно-
го, а з ним і мого спротиву до кремлівського
ворога-нападника.
Про Золтана Мичку важко писати авторові цих
рядків, тому що наші творчі стежки-шляхи перехре-
щувалися спільно упродовж десятиріч, від перших
його творчих пленерних екзерсисів і далі, через літа,
до тієї сумної для мене посмертної виставки Золі
Мички у Шоколадному будинку київської картинної
галереї, коли організатор експозиції улюблена доня
художника Юлія Мичка перенесла увагу глядача на
суб’єктивні ініціації батька-рисувальника, тонкого
емоційного майстра графічного малюнку, де олівець
грав першу скрипку в оркестрі композицій. І тут за-
гострюється прикре відчуття, що телефонна бесіда
із Золі в цю мить уже мого життя є більше неможли-
вою... окрім звернення до колеги подумки, в хвили-
ни власних роздумів про несправедливі умови і гір-
кі дні нинішнього життя мого народу.
Нинішня експозиція мистця – про його край, зем-
лю, де він народився і виховувався. Вона – не з ве-
селих, але з ряду тих, що засвідчують великий талант
і вміння формулювати у конкретному загальне, че-
рез одиничне бачити чисельне, з тюбиків фарб ви-
пліскувати власні радість або спечаленість.
Що для кожного з нас є полотна відібрані спеці-
ально для теми, як звуки валторн у симфонічному:
полонинські хижі з одинокими куркою, песиком, ко-
тиком, якоюсь іншою свійською тваринкою на
подвір’ї? Можливо, композиція малювалася у с. Річ-
ці, де ми не раз з ним пленерували... Або в такому
самому тональному ключі інтер’єр полонинської
хати, де метафорично підібрані контрасти сірих та
коричневих, створених у поєднанні відтінків між
сірим та коричневим? Дерево над ставом у барвах
Золтан Мичка
Буття, 1998
Оргаліт, акрил
73
Мистецькі події
Золтан Мичка
Спекотний вечір,
Картон, темпера
холодної зелені, з украпленнями рожевого, а в ком-
позиційному строї – згармонійовані геометризмом
площини, близькі за сумовитим настроєм до сезан-
нівських композицій гори Вікторії. Майже з філософ-
ським підтекстом вівці в обраній тональності проти-
ставлень синього умбрам і сірого заданого відчутно
контрасту з темним. Символізм зображення вівчара
з ягнятком, як у знаній картині Володимира Микити,
але в іншому ракурсі і з домішкою глибшого смутку,
власних медитацій... Хатки на горбку і кіньми у по-
тічку, долина і гори вдалині з хмарами і контрастом
весняного цвіту – та сама градація чоловічого суму.
І доповненням до відчуття мистецької самоти, як
одинокості полонинської, подано натюрморт з оде-
жею й палицею на вішаку. Завершує живописний
ноктюрн алегоричне зображення дерев’яної церко-
виці, з-під осоння якої відлітає чорне вороння, від-
даляючись од самітної могилки з хрестом – натяком-
алегорією перед самісінькою стіною сільського
храму. Усе тут, у цьому настроєво змережаному жи-
вописному строї зіткане зі смутку контрастів корич-
нуватих, умбр, синіх, темних і світлих. Ми не знайде-
мо місця для пізнання легковажної радості в цьому
витворі артистом народної мистецької пам’ятки –
оточують нас і поглинають роздуми про вічне, непо-
вторне, позачасове буття природи і місце у ній
74
сув’язі людини та чорної ворони. Скрізь в усіх по-
лотнах зоркестровано кольорову домінанту емоцій-
ного, однак невеселого, почасти епічного, надлюд-
ського, пантеїстичного виведено цілість Буття в пси-
хологічному наставленні до меж глибинної тиші;
панує в композиції твору монохромний мелодизм
барв, як в ораторіях Баха. Тому загалом посмертна
мистецька презентація Золтана Мички в рідному Му-
качевому сприймається як вечірня Молитва чисто-
го душею Мистця-сина до свого родинного міста.
Серпнева виставка Золтана Мички у спекотний рік
нинішнього тривожного 2018-го є пророчою, і в ній
віддзеркалені струмені потужного Таланту, який за-
слуговує на загальнонародну повагу, і яким треба
усім нам пишатися, і через який варто самого себе
виховувати, пам’ятаючи: любімо ж, нарешті, пова-
жаймо те, що Бог дарував нам щедро від народжен-
ня – суверенне право жити на рідній землі. До цьо-
го з небес закликає нас Майстер, який при тому дає
нам мить насолоди милуватись його творами і пе-
реживати разом з ним, творити у такий спосіб разом
з ним злагоду між людьми і любити водночас разом
з ним наше українське життя, вірити і надіятись!
Будьмо уважні до мистецької палітри золотоносно-
го краю Золтана Мички, до Його мистецької молит-
ви, до магії його краю!
 Віктор Гвоздинський, художник

Знайомтесь:
В’ячеслав Перета

В’ячеслав Перета
Зима в Седневi, 2013
За останні роки Рівненська обласна Полотно, олія

організація Національної спілки

художників України поповнилась
новими членами. Серед них варто
В’ячеслав Перета
відзначити В’ячеслава Перету, ви- В горах, 2014
пускника Національної академії об- Полотно, олія

разотворчого мистецтва і архітекту-

ри, який упевнено заявляє про себе
активною творчою діяльністю. В’ячеслав Перета
Захмарилося, 2014
Полотно, олія

Навчання у видатних мистців українського живо-

пису В. Гуріна, Т. Голембієвської, А. Зорка сприяло
становленню молодого мистця. Вже під час навчан-
ня в НАОМА В. Перета активно працює творчо:
2006 р. був відзначений премією ім. В. Зарецького,
а 2007-го отримав премію ім. В. Пузиркова.
З 2008 р. В’ячеслав Перета бере участь у всеукра-
їнських виставках та пленерах. Притаманний
миcтцю яскравий колорит, широкий експресивний
мазок роблять живописні роботи впізнаваними.
За останні три роки В. Перета провів ряд персо-
нальних виставок у Миколаєві, Одесі, Рівному. Член
НСХУ з 2012 р. З 2016 р. обраний членом правління
Рівненської обласної організації НСХУ, завідує моло-
діжною секцією РО НСХУ.

75
творчий портрет
Броніслав Куманський
У мене в кімнаті висить картина «Ві-
Андрій Надєждін
Зелена неділя, 2006 чність», яку мені подарував автор,
Полотно, олія заслужений художник України Ан-
дрій Надєждін. Назва дещо баналь-
на, і дав я її лише для того, щоб
якось позначити полотно. Здавало-
ся б, звичайний, майже монохром-
ний етюд із нескінченного ряду «Чи
знаєте ви українську ніч?». Та коли
вдивляюся в нього, починаю про-
йматися відчуттям чогось велично-
го, неосяжного, справді вічного. Ро-
зуміння космологічної сутності су-
щого – чи не головна ознака робіт
Надєждіна-молодшого.
Серед художніх зразків, на яких формувався Ан-
дрій Надєждін, – мистецтво Середньовіччя і бароко,
живопис початку ХХ ст., полотна академіка Миколи
Жука (зокрема, як мені здається, його «Біле і чорне»),
монументальна спадщина бойчукістів, революційна
пластика Олександра Архипенка, народна картина
й національна кераміка, іконопис, зокрема іконо-
стас Спасо-Преображенського собору у Великих Со-
рочинцях.
Що ж до космології, то вона входила у життя ху-
дожника з українським фольклором, коли дід роз-
повідав казки і легенди, бабуся співала народних
пісень, а з-під рушника у дідовій хаті на околичній
Некрасівці обласного Кіровограда (тепер Кропив-
ницький) виглядав загадковий «Козак Мамай». Піз-
ніше була філософія Сковороди, національна демо-
76
З ПОГЛЯДУ
ВІЧНОГО
нологія і Біблія та Христові притчі, серйозна зацікав-
леність українською звичаєвістю та обрядовістю.
Звідти його улюблений персонаж – Кіт: то незворуш-
ний спостерігач, то хвостатий любомудр, то пору-
біжник поміж двох світів. Він присутній на багатьох
полотнах художника. У картині «Ходить сон коло ві-
кон» охороняє затишок і домашнє тепло, у «Зеленій
неділі» символізує магію свята зелені, у «Ряджених»
являє собою щось більше, ніж обрядова маска. Над-
єждін взагалі дає широкий простір глядачеві для
асоціацій і тлумачень. Під час Помаранчевої рево-
люції люди перебували у стані ейфорії, і тільки його
Кіт не виявляв бурхливого ентузіазму. Полотно, при-
свячене тим подіям, супроводжують віршовані ряд-
ки автора.
Традиція поєднувати зображення і слово йде від
того ж «Козака Мамая», зображення котрого часто
супроводжувалися віршованими рядками. Леген-
дарний образ козака – захисника народу Андрій Ми-
хайлович використав під час написання посмертно-
го портрета знаного літературознавця, першовід-
кривача українському читачеві поезій Євгена
Маланюка, земляка кропивничан Леоніда Куценка
після його трагічної загибелі.
Самого ж Маланюка, над портретом якого працю-
вав довго і важко, художник зобразив у динаміці
його життя, боротьби і творчості. Картину супрово-
джують поетові рядки, присвячені рідній землі. Про
написання картини Андрій Михайлович розповідає:
«Робота була довготривалою, картина переписува-
лася декілька разів. Центром композиції твору є пор-
трет Євгена Маланюка, основою образу якого стало
фото поета американського періоду з трубкою і в бі-
лому плащі».

Зауважу, що Андрій Надєждін не тільки присвя-
тив Маланюку одну з найкращих своїх робіт, а й
оформив книжку Куценка про нього «Dominus Ма-
ланюк – тло і постать» та збірку перекладів його по-
езій. Але я – про живопис. Творчість настільки
пронизана історичними колізіями, питаннями без
відповідей і забутими істинами, що проникнення в
образне поле художника потребує інтелектуальних
і емоційних зусиль. Характерна в цьому плані ро-
бота «Канівські мандри» («Канівська феєрія»), в ко-
трій перед глядачем проходять віки, минувшина не
тільки міста над Дніпром, не тільки України, а в чо-
мусь і роду людського. Андрій Надєждін не часто
звертається до сьогоденної тематики безпосеред-
ньо, його більше цікавлять загальнолюдські про-
блеми, ключ до розуміння яких він передає гляда-
чеві подібно до чаші буття («З рук у руки»). Але ху-
дожник і не мовчить, коли над його країною
нависла смертельна загроза. На захоплення Криму
він відгукнувся полотном «Дівчина і птах», на дон-
баські події – сповненою глибокого трагізму сері-
єю «Ангелів кулі не минають», на одній із картин
якої зображено матір, котра на руках тримає тяжко
пораненого сина («Перемир’я»). Із початком росій-
ської збройної агресії Надєждін повернувся до об-
разу Мамая. Потужна постать козака вирізняється
монументальністю. Він убраний у традиційну ви-
шиванку, поверх якої одягнуто бронежилет, взутий
у берці, в руках тримає зброю, його мужній вигляд
вселяє віру в те, що народ обов’язково вистоїть.
У ньому – непереборна сила.
При цьому самі роботи Надєждіна позбавлені
будь-якої агресивності. Художник залишається по-
слідовником Григорія Сковороди у його розумінні
цінності життя і життєвих цінностей як таких. Його
творчість академік Олександр Федорук охарактери-
зував як «прагнення зрозуміти суть сучасних реалій
через архаїку давно минулих часів, змережану пси-
хологією християнства».
Однією з характерних особливостей картин Ан-
дрія Надєждіна є їхня насичена декоративність
#3 18
(«Яблучний Спас», «Зелена неділя», «Вербна неді-
ля») – це народні орнаменти, квіти, дерева (часто то- Андрій Надєждін
полі), в євангельських сюжетах – ще й Дерево життя, Перемир’я. Із серії «Ангелів кулі
сонце і місяць, зорі, хрести, янголи. Логіка полотен не минають», 2015
Андрія Михайловича менше всього ґрунтується на Полотно, олія
інтуїції, його роботи попередньо осмислені і зрежи-
совані. Нерідко він вдається до закінчених циклів –
«Осінній світанок мого дитинства», «Євангельські
Андрій Надєждін
роздуми», «Метаморфози сучасності», «Ангелів кулі
Запускаючи риб, 2003
не минають» та ін. Кольоровий папір, туш, темпера
– Картина. – говорить художник, – це не полотно,
не автор, не глядач. Це простір між автором і гляда-
чем. Простір і час, враження і осмислення.
У цьому просторі пульсує глядацька думка, часто
неоднозначна, а то й несподівана. У кожного своя.
Нашому сучаснику судилося жити в тісному пе-
реплетінні естетичних теорій, художніх напрямів,
мистецьких ідей. Умовно кажучи, серед двох полю-
сів. Художник-реаліст допомагає побачити те, на
що ми не звертали уваги чи ледь його помічали.
Мистецтво, що вийшло з андеграунду, – відчути те,
що нас не хвилювало раніше. «Прекрасне, добре,
вічне» стало об’ємнішим і розгалуженішим. Воно Андрій Надєждін
розширює горизонти нашого сприйняття, наро- Мамай-захисник, 2014
джує нові форми і нові смисли. А отже – і нового Полотно, олія
глядача.
77
мистецтво молодих
Анастасія Гончаренко, кандидат мистецтвознавства
Костянтин Роготченко
Нинішнє покоління тридцятирічних
народилося і виховувалося вже у де-
мократичному суспільстві. Ці хлопці
і дівчата не знали голоду, холоду,
обов’язкової любові до «партії та уря-
ду», не знали доносів і того, що за
цим могло трапитися. До межі сто-
ліття панівний У країні стиль соціа-
лістичного реалізму, обов’яз­ковий
раніше у всіх видах і жанрах образо­
творчого мистецтва, літератури і те-
атру, став Уже не обов’язко­вим. Те,
що в образотворчому мистецтві 1960–
1980-х рр. вважалося нонконформіз-
мом (несоглашательством (рос.),
угодовством) до початку 2000-х ро-
били художники всієї країни. Маєть-
ся на увазі відхід від реалістичного
мистецтва, а точніше від реалістич-
ного передання побаченого на по-
лотно, папір або метал. Нефігуратив,
або мистецтво без певного предме-
та, став модний, як і раніше, до 1930-х.
З’явилися висловлювання мисте-
цтвознавців, що реальне зображен-
ня дійсності фотоапарат фіксує
багато краще і якісніше, ніж худож-
ник. У цьому, звичайно, була частка
78
«Море не може
бути мілким
для тих,
хто не вміє
плавати.
Вчіться...»
правди. Інтерес у художників більше
викликала колористика, колірні пля-
ми, композиції, побудовані кольо-
ром. Кордони відкрилися, і художни-
ки нашої країни вже могли вільно по-
дорожувати по світу і вивчати раніше
невідоме. Поява інтернету і зовсім
розширила можливості пізнання.
Саме на цей час, а точніше на 2005 р., припадають
перші шкільні роботи Костянтина Роготченка. Обрав-
ши професію художника, він відтоді став відвідувати
одночасно кілька художніх студій, перейшовши в за-
гальноосвітній школі на вечірнє навчання. Він відвід-
ував студію Анатолія Твердого і Валерія Шкарапути.
Принципи викладання в цих студіях були різні, але
об’єднувало їх одне – школа академічного реалістич-
ного малюнку. За три роки Костянтин стає міцним ма-
лювальником. Живописну майстерність він отримав
у Василя Копайгоренка. Звичайно, він легко вступив
до одного з найстаріших мистецьких вузів країни Ки-
ївського національного університету технології та ди-
зайну, на факультет графічного дизайну. Його вчите-
лями стали Ігор Єлисеєв і Євген Гула. Демократична
доба підштовхувала молодих художників до пошуків
свого шляху. У 2008 р. Костянтин Роготченко стає чле-
ном молодіжного об’єднання «Арт­Рух». Об’єднання
молодих мистців робить дві потужні групові вистав-
ки. Далі кожен іде своїм шляхом. Шлях Костянтина не
був легким. Спочатку він шукав себе у графіці. На пер-
шому етапі це, здавалося, йому вдалося. Він навіть
отримав престижну премію імені Георгія Якутовича.
Він робив шовкографію і шукав себе в офорті. Його
 #3 18

академічний рисунок був потужним, але, шукаючи

власний шлях у мистецтві, Костянтин повернувся до
живопису, який любив і якого побоювався, як і всі мо-
лоді художники. Перші живописні роботи були аку-
ратно реалістичними. Правда, завжди щирі і з настро-
єм. З 2014 р. стиль його письма різко змінюється. Ху-
дожника цікавлять колір і форма. А точніше форма,
створена кольором. Він практично не повертається
до академічного живопису, хоча успіхи були очевид-
ні. Костянтин вивчає творчість старших колег – Ана-
толія Криволапа, Володимира Бовкуна, Тіберія Сіль-
ваші, які вже багато років експериментують із кольо-
ром. І сталося неминуче. Костянтин знаходить свій
власний стиль і свій почерк у живопису, не схожий ні
на кого з попередників. Його колір і композиційна
побудова полотна із застосуванням геометричних фі-
гур (найчастіше – ліній) набуває вишуканої форми но-
вого живопису. Колір несе енергію і будує компози-
цію. Гра колірних відтінків передає настрій – радість,
смуток, тривогу. Він експериментує з лінією, як домі-
нантою власного почерку, переносячи її з одного по-
лотна в інше. Гра кольору з лінією дає несподівані ре-
зультати – живопис Костянтина з нефігуративного пе- тися, примруживши очі, бачиш реальне море, і хви-
ретворюється на філософський. За кілька років він лю, і настрій.
навчився створювати в живописі зафіксований на- Твір на правій торцевій стінці також показує море, Костянтин Роготченко
стрій. Його роботи стали впізнавані. Молодого худож- але в іншій тональності і в іншому настрої – весело- Море нашої надії, 2017–2018
Полотно, олія
ника кілька разів запрошують на найпрестижніший му і лагідному.)
в Україні аукціон «Золотий перетин», де його роботи Стосовно творів із лініями, що розмежовують про-
купують. Костянтин щедрий. Він віддавав свій живо- стір, можна фантазувати. Це і степ, і море, і краєвид.
пис на благодійні аукціони в Києві і у Вільнюсі. На ви- Але правильніше було б не шукати у творах Костян-
ручені гроші від проданого живопису, графіки, скуль- тина реальних образів. Його творчість – це емоції і
птури, ковальських виробів волонтери купили рамні свідомість, помножені на настрій спостерігача. Один
англійські джипи, які вітчизняні майстри переробили твір може викликати принципово різні відчуття. Це
під карети швидкої допомоги. Ці карети брали участь не комерційне мистецтво, це мистецтво філософ-
у боях і врятували багато людських життів. Ймовірно, ського спостереження і пропозиції розділити на-
це найголовніша похвала майстру, коли його праця стрій автора. Це медитативне мистецтво – тонке, де-
приносить реальну допомогу, а тим більше у воєнний лікатне, із залученням свідомості і підсвідомості.
час. Витончене мистецьке чуття Костянтин Роготчен- Воно стримано емоційне і у кожного викликає свій
ко отримав «у спадок» і вдало його використовує у асоціативний ряд.
творчості. Він правнук відомого письменника Остапа Корифей українського реалістичного живопису
Вишні, його дід по материнській лінії Леонід Євтушен- академік Сергій Олексійович Григор’єв любив по-
ко був професійним живописцем, а дід по батьковій вторювати учням і глядачам: «Море не може бути
лінії Олексій Роготченко був письменником, мама мілким для тих, хто не вміє плавати. Вчіться».
Костянтина – художник-кераміст, а батько – мисте-
цтвознавець.
До виставки в Очаківському музеї імені Руфіна
Судковського Костянтин готувався рік. Спеціально
для експонування в музеї він створив живописні тво-
ри на морську тематику. Він любить море, відчуває
і бачить його по-своєму, кажучи, що море не буває
однаковим у настрої і кольорі. Він не претендує на
правильність своїх думок. Він пропонує свою вер-
сію образотворення. Це його право, як і право будь-
кого з глядачів сприймати чи не сприймати таку вер-
сію. Одне незаперечно. Він чесний перед собою і пе-
ред тими, хто ознайомлюється з його творами.
Костянтин Роготченко
(Подарована Музею робота є версією побаченого Морфологія лінії, 2016–2017
в Очакові на Лагерній косі. Якщо уважно придиви- Полотно, олія

79
Творчий портрет
Олена Загаєцька, мистецтвознавець
Цього року шанувальники мисте-
Ігор Гавришкевич
В краях опришків, 2010 цтва столиці мали змогу ознайоми-
Полотно, олія
тися з кількома експозиціями ма-
лярських творів відомого україн-
ського художника зі Львова,
заслуженого діяча мистецтв Украї-
ни Ігоря Гавришкевича. Зокрема,
у Національному музеї Тараса Шев-
ченка в Києві відбулася велика пер-
сональна виставка мистця «Барви
духу», назва якої символізує гармо-
нійне поєднання у творчості худож-
ника естетичної та етично-філософ-
ської складових, пошук, найбільш
відповідної форми для вираження
свого ставлення до складних і бага-
тозначних подій сучасного життя.
Його барви духу – це сонцесяйні бар-
ви України, що відсвічують майже в
кожному творі – у ніжних ранкових
променях, в осяйній сонячній днині
з бездонним синім небом, у яскра-
вих соняшниках, барвистих квітах…
Ігор Гавришкевич народився на Львівщині. Закін-
чив тодішній Львівський державний інститут при-
кладного і декоративного мистецтва (тепер – ЛНАМ,
1983, викладачі О. Дуфанець, М. Ткаченко). Працю-
вав художником-конструктором у СКТБ ВО «Юве-
80
Сонценосні
барви духу
Ігоря
Гавришкевича
лірпром» (1977–1993), директором Львівського ху-
дожньо-виробничого комбінату (1994–1996). Від 1997
до 2012 рр. – директором музею-заповідника «Лича-
ківський цвинтар», від 2005 р. за сумісництвом – до-
центом кафедри академічного живопису Львівської
АМ. Немало зробив для упорядкування та художньо-
го оформлення пам’ятників та місць поховань бага-
тьох відомих українських діячів. Співавтор відбудо-
ви меморіалу воїнам УГА та поля почесних поховань,
оновлених алей. Співавтор книжки «Личаківський
некрополь» (Львів, 2003).
Проте основною для мистця залишалась художня
творчість. Уже з 1978 р. І. Гавришкевич є учасником
обласних, всеукраїнських та зарубіжних виставок.
З того часу в Україні й за кордоном відбулося понад
50 презентацій мистця. Він є автором сотень живо-
писних творів, зокрема серій «Стежками Т. Шевчен-
ка», «Пращури», «Козацькими стежками», що вини-
кли внаслідок його подорожей по Україні та Казах-
стану. Найвідоміші твори художника – «Нічне сяйво
на Шевченківській кручі», «Між Сяном і Доном», «Від-
починок», «Фрески Холодного Яру», «Літописець»,
«Старі верби», «У храмі», «На козацькій чайці», «Схід
сонця в Карпатах і квіти», «Воля», «Ностальгія»,
«Думи мої», «Нічне світло на чужині», «Меч пращу-
рів», «Мангишлацький сад», «Зустріч Великодня в
Україні» та ін.
Шевченківська тема, як зазначає і сам автор, є од-
нією із найзначніших у його творчості. Для нього
близькі і Музей Тараса Шевченка у Києві, і Шевчен-
ківський національний заповідник у Каневі, де збе-
рігається чимало його творів. І, безперечно, близькі
Гавришкевичу теми Львівщини, Карпат, близькі за

духом герої Холодного Яру, що боронили свою зем-
лю від ворогів…
Глибоке вивчення історії, відкриття і осмислення
малодосліджених матеріалів, пошук героїчних
сторінок, що вселяють оптимізм і віру, та відобра-
ження їх у малярській творчості – ось та основа, на
якій базується творче переосмислення реальних
подій.
Доробок І. Гавришкевича обіймає майже всі
малярські жанри: пейзаж, натюрморт, тематич-
ні полотна, довільні композиції. Усе створене
ним присвячене рідній землі, її людям. Для робіт
мистця характерна досконалість композиції,
його творчість базується на стилізованих обра-
зах і відкритих колірних рішеннях, що поєднують
традиції українського народного мистецтва та
сучасні тенденції у малярстві. В основу образо­
творення художника покладений реальний пред-
метний світ з усіма його законами та притаманни-
ми людській спільноті уявленнями про красу і прав-
ду життя. Пан Ігор однаковою мірою володіє усіма
засобами образної мови. Але домінантою його за-
лишається колорит – основа основ малярства.
У першу чергу, колірне багатство, успадковане від
народного мистецтва, вигідно вирізняє мистця як
творчу особистість у львівському мистецькому се-
редовищі.
Активна дійова натура Ігоря Гавришкевича не до-
зволяла бути осторонь кипучих політичних подій.
З самого дитинства він виховувався як патріот, знав
#3 18
і любив історію України, що відчувається і в його ма-
лярській творчості, і в громадській діяльності. Із ча-
сів горбачовської перебудови він брав участь у про-
цесах національного відродження. Був співоргані-
затором «Товариства Лева», осередку Народного
Руху у Львові, розгортаючи культурно-просвітниць-
ку та політичну діяльність цих організацій. Не при-
пиняв громадської діяльності і в часи незалежності.
Брав участь у Помаранчевій революції і Революції
гідності. А під час російсько-української війни
у 2014–2015 рр. віддав на аукціони кілька своїх тво-
рів. Виручені кошти було передано на допомогу
воїнам АТО, а також на будівництво у Львові
пам’ятників митрополитові Андрею Шептицькому
та авторові музики Державного гімну України Ми-
хайлу Вербицькому.
На сьогодні І. Гавришкевич успішно поєднує три
важливі суспільні іпостасі свого життя – живописця,
громадського діяча і педагога. І від жодної з них не
має бажання відмовлятися. Звичайно, у глибині душі
для нього найближчий живопис, але не може уяви-
ти себе поза громадським життям, поза політични-
ми подіями. Зрештою, не може усуватися від підго-
товки студентів, тих, хто прийде на зміну і продовжу-
ватиме розпочаті справи.
А ще пан Ігор з нетерпінням чекає творчих поїз-
док. Подорожей по осінніх Карпатах, зустрічей з но-
вими людьми, нових подій, відчуття подиху сучас-
ного життя. Усе це надихає його на нові твори, додає
свіжих сил та енергії для творення.
Ігор Гавришкевич
Крехівська весна, 2012
Полотно, олія
Література
Данилейко В. Відпочинок
без відпочинку. Шкіц
до кількох картин
І. Гавришкевича //
ОМ. – 2001. – № 3. –
С. 95–96.
Куліш Н. Творче джерело
Ігоря Гавришкевича //
Культура і життя. –
2018. – № 24. –
15 черв. – С. 13.
Яців Р. Ігор Гавришкевич:
вольовий фундамент
краси // Українська
культура. – 2018. –
№ 3. – С. 71–72.
81
У НСХУ
Олена Половна-Васильєва, кандидат мистецтвознавства

Надія Білокінь
Роман та Оксана, 1976
Папір, акварель

До 60-річчя створення
Дніпропетровської організації
НСХУ. Штрихи з історії
Дніпропетровська організація Націо­
нальної спілки художників України
(ДОНСХУ), у складі якої близько 150
художників із Дніпра, Нікополя та
Кам’янського, а також майстри ху-
дожнього розпису с. Петриківки,
відзначила 2017 р. творче 60-річчя.
Параска Павленко
Айстри, 1977
Папір, гуаш
Задовго до створення організації, наприкінці
ХІХ – на початку ХХ ст., у Катеринославі (у різні
часи – Січеслав, Дніпропетровськ, нині – Дніпро)
на розвиткові художнього життя міста позначилась
діяльність Товариства пересувних художніх виста-
вок. Під впливом передвижників у місті було ство-
рено при Катеринославському науковому товари-
стві (КНТ) художню комісію (1901) на чолі з худож-
ником М. Моргуновим, діяльність якої полягала в
організації виставок (1903–1914). Оскільки наше міс-
то було промисловим центром Півдня України, ви-
никла потреба в художньо-промисловій освіті.
У зв’язку з цим починають працювати художньо-
технічні курси КНТ (1909) при безкоштовних шко-
лах «Громади опікування жіночою освітою в Кате-
ринославі»; художньо-реміснича майстерня О. Дол-
гової (1907), де викладали образотворчі дисципліни
такі мистці, як М. Моргунов, М. Сапожніков, В. Ко-
ренєв, А. Соловйов, С. Балашов та ін.; архітектурно-
художні курси (1913), очолені архітектором С. Бей-
ліним. Саме ці курси стали базою для становлення
Придніпровської державної академії будівництва

82

та архітектури, де в першій половині ХХ ст. викла-
дацькою діяльністю займалися мистці й архітекто-
ри: С. Грузенберг, Б. Володимирський, С. Тамарін,
Г. Тенер, Л. Красносельський та ін. З 1905 р. в Кате-
ринославі функціонувало літературно-артистичне
товариство «Просвіта», де серед місцевих освітян
були професійні художники і самоуки: М. Погріб-
няк, І. Горбоносов, В. Коренєв, Ю. Могалевський,
П. Корж, І. Ризоль, Є. Шаплик та ін., метою яких було
продовження традицій народного малярства та
промислів. У 1902 р. був створений Обласний му-
зей ім. О. М. Поля, директором якого упродовж
1902–1933 рр. був Д. Яворницький. Саме завдяки
плідній роботі Яворницького зібрання музею по-
повнилося, окрім іншого, творами образотворчо-
го мистецтва. Згідно з каталогом 1905 р. відділ «За-
порізькі старожитності» налічував 44 твори обра-
зотворчого мистецтва на козацьку тематику:
живописні портрети та рисунки пером із різнома-
нітних приватних колекцій. Саме завдяки Д. Явор-
ницькому у 1913 р. вперше було ініційовано копію-
вання зразків хатнього розпису в техніці акварелі
художницею О. Евенбах. Пізніше ширше уявлення
про хатній розпис дасть добірка з 58 світлин, що
ввійшли до книги Є. Берченко. За ініціативи худож-
ньої комісії КНТ у 1914 р. засновано художній музей,
в якому були представлені твори українських і ро-
сійських майстрів. У 1920–1930-х рр. експозиція і
фонди поповнилися колекцією Д. І. Яворницького,
а у 60-ті рр. ХХ ст. – творами образотворчого та са-
крального мистецтва з фондів історичного музею.
#3 18
За сприяння деяких мистців (С. Слободянюк-По-
долян, М. Панін) у 1929 р. був відкритий художньо-
педагогічний технікум (пізніше – Дніпропетровське
державне художнє училище ім. Є. В. Вучетича). Для
роботи закладу було залучено найкращих художни-
ків міста, які виховали цілу плеяду видатних мистців
на кращих традиціях реалістичного мистецтва. Се-
ред педагогів – заслужений діяч мистецтв України,
учень І. Рєпіна М. Панін, М. Погрібняк, Г. Невечеря,
Г. Ховаєв, О. Жирадков, учениця І. Падалки М. Котля-
ревська та ін.
Отже, протягом тривалого часу на Придніпров’ї
формувалося підґрунтя для створення у 1957 р. Дні-
пропетровської організації Спілки художників СРСР
(нині – Національна спілка художників України).
Очолював спілку впродовж 1959–1974 рр. Г. Чер-
нявський. І вже з 1960-х рр. Дніпропетровська орга-
нізація була визнана як одна з найактивніших. Саме
тоді сформувались троє провідних майстрів: живо-
писці Г. Чернявський, лауреат премії ім. Т. Г. Шевчен-
ка, якому згодом присвоєно звання народного ху-
дожника України; М. Кокін, народний художник
України, та графік М. Родзін, заслужений художник
України, довгий час – відповідальний секретар ор-
ганізації. Разом зі знаними майстрами творила ціла
плеяда нових імен: А. Потапенко, В. Горбаченко,
А. Костенко, О. Войцеховський, В. Жуган, В. Матю-
шенко, В. Філоненко, М. Боровський, М. Пушний,
Я. Калашник, Т. Ракша, В. Ерліх, Й. Білополий, О. Талє-
єв, О. Сопєлкін, Ю. Корякін; заслужені художники
України П. Магро, М. Козулін, Ф. Клименко, К. Чека-
Ірина Пилипенко
До млина, 1977
Папір
83
У НСХУ
ньов, а також художники-педагоги: К. Беркута, Л. Ку-
Марія Пікуш дрявцев, Б. Свердлов, В. Шпиганович та ін.
Материнство, 2011 Протягом 1974–1989 рр. спілку очолював А. Ткач.
Папір, темпера Як і голова спілки, у традиціях «суворого стилю»
працювали живописці і графіки покоління 1970-х:
Микола Кублик, Є. Бєліков, А. Жежер, А. Мальцев,
О. Гатило, В. Арсьонов, В. Городиський, С. Ісаєв,
В. Хворост, А. Дерев’янко, О. Квітка, А. Мальцев,
В. Дробиш; художники-монументалісти: В. Данилов,
О. Бородай, С. та Т. Юшкови; скульптори: В. Небо-
женко, Ю. Павлов, О. Невечеря та ін. Художники, які
залишались вірними власній ідеології, незламними
в обраній мистецькій тематиці, вимушені були тво-
рити поза спілчанським життям і перебувати у «тіні»
до певного часу. Серед таких художників-нонкон-
формістів був В. Падун. З’явилися мистці, які спро-
можні були обстоювати свої права на художнє са-
мовираження, на нове світовідчуття: О. Ткаченко,
І. Єрмолов, Л. Калита, Ю. Євдущенко. З середини
1980-х рр. активною виставковою діяльністю почав
займатись графік В. Самохвалов. На жаль, не заслу-
жено були обійдені увагою яскраві художники В. За-
губибатько (крім творчості, віддав понад двадцять
років викладацькій роботі в художньому училищі),
живописець і графік В. Гречаний, учень Т. Яблон-
ської, який вплинув на розвиток мистецтва нашого
регіону й появу «школи ігренських художників», де-
монструючи у власній творчості глибоко національ-
не бачення світу.
Художникам 1980-х рр. творче самоствердження
давалося легше. Характерним явищем у мистецтві
стала багатошаровість, поєднання різних стилів і ви-
словлювань. Яскравими представниками саме цьо-
го напряму стали живописці і педагоги: Л. Антонюк,
А. Онищенко, творчо близький до них В. Арсьонов,
більш раціоналістичний В. Юрченко, скульптори
Г. Хачатрян, С. Жиляк.
84
Упродовж 1989–1992 рр. спілку очолював С. Іса-
єв, художник станкового та монументального ма-
лярства, а з 1993 р. – В. Данилов. У 1990-х рр. попо-
внили лави спілки такі художники: активний учас-
ник спілчанського життя, природжений викладач
і живописець Г. Чернета, знавець народного укра-
їнського мистецтва В. Падун, В. Юрченко, М. Кублик,
Ю. Євдущенко, І. Зубко, О. Пилипчак, С. Бабич; пе-
дагоги: В. Афанасьєв, І. Коваленко, І. Копач, Л. Тафій-
чук, В. Тевяшов, В. Бузмаков, Є. Хода, В. Коркішко,
Г. Єгорова; скульптори: В. Наконечний, С. Жиляк (го-
лова спілки з 2001 до 2004 р.), Ю. Щедров; а також
графіки: С. Боровський, В. Корнєв, О. Костирко,
О. Вабищевич, О. Пахомова; акварелісти В. Мірош-
ниченко, який головував з 2004 до 2017 р., В. Лауш-
кіна; подружжя М. Корольова та Т. Корольової-
Павлової.
Роки незалежності України відкрили нову сторін-
ку у розвитку спілки. На перший план вийшло моло-
де покоління художників, які сміливо експеримен-
тували, були творчо розкутими, мобільними, ідео-
логічно незаангажованими. Свою розкутість та
відкритість до новацій демонстрували: В. Апет,
В. Мельник, О. Рєзнік, В. Сосна, Е. Євстаф’єва та ін. Ху-
дожники І. Єрмолов, В. Самохвалов і С. Юшков ак-
тивно презентували своє мистецтво на неформаль-
них виставках. Представники спілки мали можли-
вість представляти свою творчість за кордоном:
у Франції, Англії, Голландії, Німеччині, Польщі, Хор-
ватії та Данії.
2006 р. відзначився проведенням у Дніпропетров-
ську Всеукраїнського скульптурного симпозіуму, ре-
зультатом якого стали декоративні композиції з піс-
ковику на набережній міста. У ньому брали участь:
Ю. Павлов, П. Куценко, Г. Хачатрян, Ю. Щедров,
М. Штець, В. Прус, М. Мироненко та ін. І саме час зга-
дати творчість видатних миcтців-скульпторів дні-
пропетровського осередку, серед скульптурного
надбання яких – твори 2007–2017 рр.: В. Небоженко,
Г. Хачатрян, В. Узбек.
Узагальнюючи творчість місцевих мистців, може-
мо говорити про жанровий діапазон дніпровської
художньої школи від класичного пейзажу та реаліс-
тичного портрета, через формально-декоративні
прийоми до абстрактних композицій. Окрему нішу
займає декоративний художній розпис.
До секції декоративно-ужиткового мистецтва
ДОНСХУ належать: А. Пушкарьов (писанкарство та
витинанки), М. Штець (різьблення по дереву), О. Ко-
сенко (ювелірне мистецтво), С. Нікітенко (різьбяр-
мініатюрист по каменю) та ін. Найчисленнішу когор-
ту складають майстри петриківського розпису. Усі
вони, переважно з с. Петриківка, є нащадками тра-
диційної культури Придніпров’я, починаючи від ста-
рійшин: Т. Пати (заслуженого майстра народної
творчості України), Н. Білоконя, І. Пелипенка, П. Пав-

ленка, які виховали майстрів наступного поколін-
ня,  – заслужених майстрів народної творчості
Ф. Панка, В. Соколенка. Відомий в Україні та за її ме­
жами провідний мистець осередку, колекціонер ав-
тентичного петриківського розпису, художник, за-
служений майстер народної творчості А. Пікуш – ху-
дожній керівник Центру народного мистецтва
«Петриківка», а також майстри В. Глущенко, Н. Тур-
чин, Н. Рибак, В. Дека, В. Карпець-Єрмолаєва. Крім
таких яскравих особистостей слід зазначити май-
стрів, які є учасниками обласних, всеукраїнських і
зарубіжних виставок: К. Тимошенка, В. Міленка,
М. Деку, Н. Калюгу, Н. Бородіну, Т. Гаркаву, Л. Булаві-
на, Г. Самарську та ін.
Також не можна не згадати про дослідника, ко-
лекціонера і пропагандиста саме творів традицій-
ного петриківського розпису, викладача театраль-
но-художнього коледжу, майстра декоративного
розпису В. Падуна, який виховував молоде поко-
ління на чистих, незамулених джерелах народної
творчості.
Крім художників, до членів спілки належать дні-
пропетровські мистецтвознавці, музейні працівни-
ки, арт-критики, які висвітлювали мистецькі проце-
си спілки та художнього життя регіону. У 1960-х рр.
Н. Глухенька досліджувала петриківський розпис,
членами НСХУ були працівники Дніпропетровсько-
го художнього музею Л. Богданова, Л. Тверська, С. Бу-
гулова, у спілці працювала Л. Боднар. Мистецтво­
знавству та викладацькій діяльності присвятили
себе О. Годенко-Наконечна та В. Старченко.
За останнє десятиліття творчої діяльності членів
Дніпропетровської організації НСХУ спілка досягла
певних успіхів. За цей час були присвоєні почесні
звання: «Народний художник України» – В. Небожен-
ку, Ф. Клименку; «Заслужений діяч мистецтв Украї-
ни» – Л. Антонюку, В. Мірошниченку, Л. Кудрявцеву,
І. Шулику; «Заслужений художник України» – О. Со-
пєлкіну, Ю. Павлову, Г. Хачатряну, П. Куценку, Г. Чер-
неті, Г. Єгоровій, А. Жежеру, Є. Логвиненку.
2016 р. Дніпропетровська організація НСХУ запо-
чаткувала премію ім. народного художника Г. Чер-
нявського. У 2017 р. премію і медаль лауреата було
вручено Л. Антонюку (нагороджений також медал-
лю НСХУ ім. Тетяни Яблонської).
Слід зазначити, що впродовж останніх 60 років
Національна спілка художників України та її Дніпро-
петровська філія відіграють важливу роль у збере-
женні та творчому розвитку історичного осередку
петриківського розпису. Серед його провідних
майстрів – члени спілки художників, що своєю
творчою, педагогічною та організаторською діяль-
ністю забезпечили розвиток осередку у ХХ ст., зо-
крема, заслужені майстри народної творчості Укра-
їни Т. Пата, яка виховала цілу плеяду талановитих
мистців, а також її вихованці Ф. Панко та В. Соко-
#3 18
ленко, які очолювали художні колективи у другій
половині ХХ ст. – фабрику «Петриківський розпис»
та експериментальний цех Художнього фонду Спіл-
ки художників. Під їхнім впливом сформувалися ві-
домі майстри, члени спілки: А. Глущенко, Н. Турчин,
Г. Самарська, А. Пікуш, М. Пікуш та інші талановиті
художники. На жаль, ці підприємства, що активно
розвивалися у Петриківці впродовж другої поло-
вини ХХ ст., не змогли вистояти в умовах постра-
дянської економічної кризи, масової зупинки та
руйнації підприємств галузі.
Проте, виявивши феноменальну стійкість, з 1991 р.
в Петриківці активно діє створений за сприяння
ДОНСХУ народним художником України А. Пікушем
Центр народного мистецтва «Петриківка», що згур-
тував провідних майстрів осередку (Н. Рибак, А. Пі-
куш, М. Пікуш, В. Карпець-Єрмолаєва, В. Міленко,
Н. Бородіна, К. Тимошенко, Л. Скляр, Т. Пата-Скляр,
В. Дека, М. Дека, В. Шевченко, І. Кібець, М. Яненко та
інші талановиті майстри).
У 2012 р. силами творчого колективу Центру під
керівництвом А. А. Пікуша було підготовлено масш-
табну художню виставку, що з успіхом експонувала-
ся у 50 країнах світу. Вона отримала міжнародне ви-
знання внесено петриківський розпис до репрезен-
тативного списку об’єктів нематеріальної культурної
спадщини ЮНЕСКО.
Отже, творчий потенціал і діяльність членів Дні-
пропетровського осередку НСХУ зарекомендували
себе на належному рівні не тільки в Україні, а й за її
межами. Спілка також сприяє розвиткові та вихован-
ню талановитої молоді, яка свого часу стане гідним
поповненням НСХУ.
Андрій Пікуш
Калина, 2008
Папір, темпера
85
творчий портрет
Василь Гудак, кандидат мистецтвознавства, приват-професор
Львівської національної академії мистецтв
ОКСАНА ЧЕПУРНА
Декоративна композиція
«Трипільські символи», 2018
Кераміка, розпис ангобами
Оксана Чепурна
86
Сучасна кераміка виростає…
з історії та етнографії
Сучасність завдяки своїй неодно-
рідності в часових характеристиках
творчого поступу надзвичайно ба-
гата й непрогнозована. Те, що вчора
ще було в уяві й практиці мистців,
сьогодні так чи інакше стає вже іс-
торією, яка всі процеси зберігає в
пам’яті, розвиває чи забуває.
Воістину незабутніми є давні здобутки мистців, які
варто постійно модифікувати в сучасній художній
практиці, що становить один із важливих суттєвих
шляхів її розвитку. Такі мистці, можливо, не завжди
оригінальні, однак у такий спосіб подають нам щось
нове, тобто вміють сказати про речі так, як ніхто до
них цього не робив. Однак такий шлях цілком і по-
вністю спроможний виявити навіть оригінальність
мистця. Тому з повним правом можемо говорити
про творчі здобутки видатної львівської мисткині,

заслуженого художника України Оксани Володими-
рівни Ростанюк-Чепурної.
Творчий шлях мисткині пов’язаний із керамічним
виробництвом, зокрема з ТЗОВ (ОКС), тобто Львів-
ською кахлярнею, де вона працювала художником,
згодом і дотепер – директором.
Випускниця відділу художньої кераміки Львів-
ського училища прикладного мистецтва ім. І. Труша
(тепер коледж декоративно-прикладного мистецтва
ім. І. Труша), Львівського державного інституту при-
кладного та декоративного мистецтва (тепер Львів-
ська національна академія мистецтв), Оксана Роста-
нюк-Чепурна з-посеред сучасних мистців віднови-
ла, творчо розвинула і ввела у мистецький вжиток
давню технологію українського гончарства і ангоб-
ний ріжкований розпис кераміки. Це в сучасних умо-
вах є досить важливим і навіть актуальним у бага-
тьох ділянках, насамперед виробничій. Бо порівня-
но недорога технологія дає змогу виконувати
висококласні керамічні витвори, які би задовільня-
ли сучасні культурно-естетичні вимоги і запити. І тут
проявився великий професійний хист мисткині.
Було проведено значну кількість експериментів,
щоб ангоби, полива органічно без цеку вплавились
у тіло керамічного витвору. Як гладенько і органіч-
но виглядають технологічні звершення мисткині,
себто її твори! І цьому сьогодні варто навчати інших.
Зазначимо, що О. Чепурна підійшла до вирішення
проблеми творчого використання давніх надбань і
спадщини Трипілля й українського народного гон-
чарства та кераміки як учений-дослідник. Безумов-
но, вона вивчала літературу, давні твори в музеях та
інших збірках, роблячи певні зарисовки. Вартісним
і важливим для наслідування є її авторський метод.
Вона каже: «Я працювала навіть не за зарисовками,
а з уяви баченого. Я хотіла, щоб я вела, реалізовува-
ла по-своєму те, що запам’ятала, щоб бачене йшло
за мною, а не давні здобутки мене вели». Цікава і
проста концептуальна позиція… заслуговує наслі-
дування молоддю.
Крім оновленого формотворення речей, у творах
мисткині подивляє їх сучасне орнаментальне оздо-
блення. О.Чепурна знайшла засоби завдяки давнім
традиційним надбанням кераміки вдало запропону-
вати свої варіанти новаторського осмислення й прак-
тичного тлумачення та втілення в матеріалі сучасної
кераміки в найширшому її вирішенні і застосуванні.
Твори О.Чепурної досить неординарні й варті
того, щоб бути зразком сучасного розвитку цих ке-
#3 18
рамічних позицій, а тому були репрезентовані в ба-
гатьох країнах світу, навіть Китаї, де побутувала
культура янцзи – певний аналог нашої трипільської
кераміки. Наголосимо, що її твори «дихають» гли-
боко психологічним, історико-етнографічним напо-
вненням. І мисткиня це чудово збагнула, відчула і
проявила глибоко історичні вартості народної ке-
раміки у своїй творчості, безумовно дуже і дуже
сучасній.
Якось незалежно від дослідників О. Чепурна зро-
зуміла, що в глибокій давнині є ще не відкриті дже-
рела для сучасної керамічної творчості. Згадаймо
хоча б те, що ще норвезький естетик Кжел Скіл-
лштадт у 1972 р. на VII Міжнародному конгресі есте-
тиків, що відбувався у Бухаресті, стверджував, що
відродження мистецтва криється в його надрах, що
сила мистецтва – у фольклорі, тому шляхи оновлен-
ня слід шукати у ще не використаних фольклорно-
етнографічних скарбах [1].
Це безпосередньо стосується творчості О.Чепур-
ної, яка чи не перша прокладає скибу на ще не зо-
раній ниві сучасного (новітнього) запозичення та ви-
користання народних традицій гончарства в розви-
тку й розширенні виражальних можливостей
сьогоднішньої кераміки. Боюсь, щоб не голосно
було сказано, але О. Розстанюк-Чепурна на сучасно-
му тлі української кераміки – це сучасний Михайло
Бойчук.
Ще важливою властивістю, здавалось би, простих
керамічних речей, та ще розписаних ангобами,
є можливість їх використати як монументально-де-
коративну кераміку, яка здатна створювати певний
естетичний клімат інтер’єрного оздоблення. І витво-
ри О. Чепурної красномовно це засвідчують. Тут на-
самперед печі, каміни, а також килимки-панно, та-
релі, вази, пластика тощо. Її речі, безумовно, можуть
прикрашати інтер’єри державних установ чи кабі-
нети високопоставлених осіб.
Варті уваги також проекти інтер’єрів мисткині та
варіанти їх оздоблень саме керамікою її авторства.
Творча молодь повинна засвоїти: щоб стати ху-
дожником, потрібно протягом життя розвивати свої
природні здібності і здобувати практичні навики.
Воістину титанічний доробок О. Чепурної надзви-
чайно різноманітний, цікавий, високохудожній,
і тому можна висловити впевненість, що він буде по-
шанований не лише громадськістю, особливо про- ОКСАНА ЧЕПУРНА
фесійною, а й відповідно визнаний і відзначений на Декоративні кахлі
найвищому мистецькому і державному рівнях. з трипільськими символами
Кераміка
Примітка
1. Левчук Л. VII Міжна-
родний конгрес
естетиків // Образо­
творче мистецтво. –
1973. – № 3. – С. 11.
87
творчий портрет
Володимир Ворончак
Запорожці – з Вижниці
Галина Запорожець Повірте, це звучить гордо, шляхетно
Гобелен «Берегиня» і ніжно: Запорожці – з Вижниці. Та
Вовна, ручне ткання
ще й які! Гордість і слава наша буко-
винська, гордість із буковинського
коша.
Отож за порядком першим у родині йде Батько –
Володимир Петрович Запорожець, який родом із
Кропивницького краю, батьківщини українських ко-
рифеїв. Рідною землею стала для нього Буковина зі
славетним Вижницьким коледжем, якому минуло
століття з гаком. У коледжі він набув визнання як ви-
88
кладач композиції. Пристрасть художника –
дерев’яне різьблення у гуцульських традиціях. Ці
твори тепер знані з численних виставок – різьблені
тарелі, скриньки, сувенірні набори, обереги. Їх світ
чистий, ясний, як у візерунках-орнаментах – як гір-
ські кручі на буковинських верхах…
Номер перший-другий – дружина Володимира Га-
лина Миколаївна Запорожець, і теж із Вижницького
коледжу, де вона професійно займається декора-
тивним малярством. Твори з її виставок – на межі
високих оцінок «похвала» як українських, так і по
всій Європі, і чи не найбільше – у Франції. Букови-
 #3 18

Володимир ЗАПОРОЖЕЦЬ
Декоративний таріль
Дерево

на – славетна гобеленами, і часточка хвали цієї – це

композиції Галини Михайлівни «Берегиня», «Писан-
ка», «Принцеса Черемоша», «Горлиці», міні-гобеле-
ни «Хвилі Черемоша», «Буревій», «Берегиня»… і де-
сятки інших, сотворених талановитими жіночими
руками.
Номер перший – донечка Уляна, що здобула бака-
лаврат у Львівській національній академії мистецтв,
магістратуру – у Південноукраїнському педагогіч-
ному університеті ім. К. Д. Ушинського. Світ її захо-
Уляна Запорожець плень – декоративний розпис і, звісно, малярство.
Композиція
На виставці у м. Калуші юну козачку привітали ша-
Папір, гуаш
нувальники з Покуття, написавши у книзі відгуків:
Уляна Запорожець «Хвала козачці з Вижниці». Повторимо з не меншим
Без назви
почуттям гордості за своїх талановитих мистців – це
Папір, гуаш
наші Запорожці з Вижниці.

89
Думки вголос
Аліна Славгородська
Яскраві спогади дитинства
Яскраві спогади дитинства… Дубо-
Аліна Славгородська вий Гай: човни, лебеді, коники ката-
Суми. Вечірні вогні, 2014 ють дітей… і – каруселі! Свято. А ще –
Полотно, олія
така велика Хортиця, сон-трава, якої
в той час було багато, і вогники ма-
ків у сизій ковилі.
Можливо, ці дитячі враження породжували почут-
тя, а потім – особливй погляд на світ.
Малюю, скільки себе пам’ятаю. Студія, художня
школа. Питання про вибір професії було вирішене.
Далі навчання продовжилося в іншому місті. Харків.
Училище, вуз. Добра академічна школа, чудові ви-
кладачі. Але святая святих для художника – майстер-
ня. А в студентські роки бувати, працювати в май-
стерні відомого художника – велика удача. Це –
творча лабораторія, «кухня». Доля подарувала
можливість упродовж дев’яти років працювати з ві-
домим запорізьким художником – Коробовим Во-
лодимиром Андрійовичем. У його майстерні була
написана дипломна робота, мої перші пейзажі, при-
йняті на всеукраїнські виставки, а головне – відбу-
валось формування, виховання ставлення до твор-
чого процесу, до мистецтва. А це – космос. Худож-
ник вчиться все життя, і нема відчуття повного
задоволення від своєї праці, і найкраща картина –
та, котра ще не написана. А який часом важкий твор-
чий процес!..
Дивовижна професія – художник. Щоденна пра-
ця. Щохвилинна. Професія, що поглинає тебе цілко-
Аліна Славгородська
Через леваду, 2013 вито. Уміння малювати, академічна школа необхідні,
Полотно, олія але цього мало. Художник – це свій, особливий по-
90
гляд на світ, своє ставлення. Олексій Іванович Поля-
ков, народний художник України, говорив мені: «Від-
крий очі й душу, тоді побачиш, відчуєш. І заспівай цю
пісню по-своєму». У картині має бути «історія душі».
А це серйозна робота мистця над собою. Адже гля-
дач відчуває фальш, нещирість…
Я люблю «пленер» – роботу просто неба. Люблю
натуру. Більшість моїх творів написані з натури або
на основі натури. Близькі за духом, за темперамен-
том імпресіоністи. Проте сприймаю будь-яку тала-
новиту річ, хоч би в якому стилі вона була виконана.
Художники всі різні, і кожний має бути індивідуаль-
ністю. І, гадаю, не слід боятися експерименту і пере-
мін! Творчість – живий процес. Головне – чесність
перед самим собою. І – сміливість бути собою!
Ось уже чотири роки я живу і працюю в Тульчині –
невеликому історичному містечку в центрі України.
З чоловіком, Михайлом Довганем, заслуженим ху-
дожником України, багато їздимо по всій країні і за
кордон із творчими групами. Представляємо нашу
Україну в Словаччині, Угорщині, Польщі, Австрії, Ки-
таї. Пленерний рух активний! А в Тульчині є культу-
рологічний центр – «Козацька левада» і Міжнарод-
ний академічний художній пленер «Подільська
вольниця» – дітище Михайла. Староста пленеру –
наш великий друг, істинний запорозький козак, май-
стер високого класу Олександр Жолудь!
І щороку приїздимо в Запоріжжя на знаменитий
пленер «Хортиця крізь віки», який проводить голо-
ва Запорізької організації Спілки художників Ірина
Гресик. Велика дружба об’єднує два «козацькі» пле-
нери!
І Хортиця, і Запоріжжя – рідні й нові. Сиві вічні ске-
лі й місячна доріжка у водах Дніпра. Як у дитинстві…
Це – живе джерело натхнення!
Творчі плани: готую невелику виставку, присвяче-
ну Запоріжжю, яка доповнить експозицію Художньо-
го салону.
 #3 18

Анатолій Калитко
Бабине літо, 2012
Полотно, олія

91

Віталій Малецький
Кременчук – відомий світу як місто-фортеця, ко-
зацька застава, що стояла на перетині чумацьких
шляхів, тепер – це потужний промисловий центр
на мальовничих берегах Дніпра в серці України. Кре-
менчук сьогодні – місто з давньою культурною тра-
дицією. Ми прагнемо зробити його таким, де можна
комфортно жити і змістовно відпочити. Триває
процес формування мистецького кола Кременчука,
що об’єднає зусилля творчої інтелігенції і, за під-
тримки міської влади, розкриє дорогу для вивчення
історії мистецтв рідного краю. На сьогодні акту-
альним питанням стало заснування Художнього
музею.
Для докладного дослідження склався історичний
прецедент, адже збіглося кілька ювілейних дат:
у 2017 р. – 95 років Будинку дитячої та юнацької
творчості, а Картинна галерея Наталії Юзефович
відзначила 15-ту річницю заснування.
Святослав Дерека
Зима, 1989
Полотно, олія
92
Вітальне
слово
У 2018 р. виповнюється 25 років Кременчуцькій ор-
ганізації Національної спілки художників України та
20-ліття діяльності Кременчуцької міської худож-
ньої галереї, 35-річчя діяльності об’єднання худож-
ників і майстрів декоративно-прикладного мисте-
цтва «Творчість». 2019-го святкуватиме 45-річчя
Дитяча художня школа ім. О. Д. Литовченка.
До того ж, іще жодного разу не давалась комплексна
мистецтвознавча оцінка діяльності художників, доробку
педагогів, художньо-освітніх установ, спілок, об’єднань.
Така промоція Кременчука як культурно-мистецько-
го центру на сьогодні є вкрай важливою, що буде дореч-
ним подарунком жителям Кременчука до Дня міста.
Мистцям Кременчука бажаю достатку, снаги і
здоров’я для натхненної праці. А влада, своєю чер-
гою, сприятиме вашій творчій діяльності.
Віталій Малецький,
міський голова Кременчука
 Соломія Щука, мистецтвознавець

Кременчук: славетний
погляд крізь історію

Ідея висвітлити низку тем про

мистецьке життя нашого міста в
одному з номерів журналу «Обра-
зотворче мистецтво» виникла у
мистецтвознавця, заслуженого
працівника культури України Віталія
Ханка. Це спонукало переглянути
доробок і проаналізувати особли-
вості розвитку нашого регіону. Тож
зануримось.
Першим архітектором зі світовим ім’ям, котрий
працював на облаштування Кременчука, був Гійом
Левасер де Боплан. Король Польщі Сигізмунд ІІІ за-
просив зодчого на посаду військового інженера для
будівництва захисних споруд на південно-східному
кордоні України. Фортецю Кременчук – невелику
красиву споруду з тесаного граніту – за його проек-
том зводили у 1636–1638 рр. До розбудови рідного
міста долучилося чимало талановитих архітектів.
Михайло Амросимов у 1805 р. розробив спеціаль-
ний план розбудови Кременчука: на місці старої іконостас, що являв собою справжній витвір народ-
фортеці облаштовано центральний майдан із собо- ного мистецтва, витонченого стилю й майстерності.
МАне-Кац
ром, навколо були зведені будинки городничого, по- Пізніше багатий іконостас перейшов із дерев’яної Краєвид за копицями сіна, 1950
вітового, земського судів, пошти, народного учили- церкви до Успенського собору. На жаль, роботи пор- Фото прес-служби музею
ща, склади і пристані на Дніпрі. третиста й іконописця в Кременчуці не збереглись.
За проектом Джакомо Антоніо Кваренгі (1744– Легендарна особистість – Лев Шлапаківський
1817) збудовано Успенський собор та дзвіницю на (дати життя не встановлено), був головним архітек-
центральній площі міста. На першому поверсі дзві- тором міста, відбудовував зруйнований Кременчук
ниці діяла тепла церква Олександра Невського. Вага після Громадянської війни, був співавтором довоєн-
одного дзвона перевищувала 3 тонни. Велична од- ного плану реконструкції та керував відбудовою міс-
нобанна споруда із напівсферичним куполом у сти- та з 1944 р.
лі класицизму пережила війну, але була варварськи Кременчужанин архітектор Федір Мазуленко
підірвана за часів Хрущова. Кременчуцький Успен- (1882–1937) у 1925–1927 рр. у Крюкові-на-Дніпрі звів
ський собор увійшов до «Переліку визначних свою найвідомішу будівлю – Клуб вагоноремонтно-
пам’яток історії та культури, що потребують першо- го заводу в стилі українського архітектурного мо-
чергового відтворення» (1998), міською владою вже дерну. І це в часи, коли категорично заперечувала-
прийнято рішення про його повторне будівництво. ся можливість використання будівничими елемен-
На запрошення міської влади і духовенства, зо- тів стилів, що склалися в минулі епохи, передусім
крема служителів Успенської церкви, 1767 р. прибув декоративних прикрас.
«козацький маляр», земляк Петро Петрашів (1738– Архітектор ХХ ст. Петро Сергєєв – автор визна-
1772). Рік він розписував різьблений чотириярусний чних кременчуцьких будівель: готелю «Кремінь»,

93
Мистецький алгоритм Кременчука
Дмитро Король
Птахи, 2013
Витинанка, папір
корпусів Університету ім. Остроградського, 5-ї мі­
ської лікарні, грязеводолікарні, пологового будин-
ку, житлових масивів, кафе та магазинчиків, також
малої архітектурної форми «Буратіно і черепаха», іні-
ціював історичну реконструкцію фасаду краєзнав-
чого музею.
Із Кременчуком пов’язані імена славетних худож-
ників, серед яких Хатфільд, що супроводжував Ка-
терину ІІ під час подорожі до Криму. Відома його ак-
варель із подорожнього альбому, що написана з
натури в травні 1787 р.: «Імператорські галери при-
бувають до Кременчука». Цей твір – перший мис-
тецький документ – портрет нашого міста.
Мане-Кац
Клезмери, 1950 «Найдорожча подорож по Дніпру» внесла корек-
тиви до долі Володимира Боровиковського (1757–
1825). Молодого художника запросили до Кремен-
94
чука за рекомендацією В. Капніста для написання
алегоричних панно для дерев’яного імператорсько-
го палацу. Боровиковський працював у чудовому ду-
бовому гаю (тепер це Міський сад). 1787 р. роботи
були завершені: панегіричні композиції, що про-
славляли імператрицю, виконані на високому ху-
дожньому рівні, в соковитому колориті барокової
іконописної традиції.
Унікальною складовою мистецької історії Кремен-
чука є несподіване розкриття нових сторінок життя
і творчості Євграфа Крендовського (1810–1854?).
Портретист, майстер жанрових та інтер’єрних кар-
тин народився у Кременчуці. Навчався в Петер-
бурзькій Академії, повернувся до рідного міста.
У 1860 р. Крендовський відкриває тут приватну ху-
дожню школу. «Площа провінційного міста» – жан-
ровий твір, попри офіційну версію, що є зображен-
ням Олександрійської площі в Полтаві, насправді є
сюжетом із життя ринкової площі в посаді Крюкові.
Непересічна доля академіка живопису Олексан-
дра Литовченка (1835–1890) нині вже офіційно уві-
чнена на теренах Кременчука.
В українській крові, безперечно, є ген творчості.
Отже, досягнення сьогодення мають своє коріння в
народному мистецтві: у V–III тисячоліттях до нашої
ери проросли перші паростки культури в ямково-
гребінчастій кераміці. Розвивалися усі напрями
ужиткового мистецтва. Віталій Ханко доводить на
основі архівних джерел існування низки подій: в
1847 р. Тарас Шевченко, подорожуючи Україною,
побував на найбільшому ярмарку центру та Лівобе-
режжя – в Ромнах. Саме під час цієї подорожі поет і
художник записує слова народної пісні «Пливе щука
з Кременчука». 1914 рік відзначився організацією
першої художньої виставки в Кременчуці. Ініціато-
рами були викладачі малювання Кременчуцької гім-
назії О. Зеленський та П. Кравчук, спільно з учня-
ми. Відбіркова комісія запросила до участі відомого
живописця Кременчуцького повіту Івана Дряпа-
ченка (1881–1936) та з Прилуцького повіту – Михай-
ла Холодовського (1855–1926). Дряпаченко, ймовір-
но, міг представити портретні твори, тоді як поміщик
Холодовський мав хист до краєвидів. За творами
останнього було надруковано чимало листівок. За-
галом у виставці взяли участь 35 мистців – як визна-
них, так і маловідомих.
У 1937 р. у новоствореній Полтавській області ор-
ганізували обласне Управління культури. На базі
Будинку творчості («клуб для дітей і підлітків за ін-
тересами», тепер Будинок дитячої та юнацької твор-
чості), що діяв від 1922 р. зібрали групу обдарованих
осіб з усієї області. Люди «з народу» мали змогу отри-
мати спеціальну мистецьку освіту. Кременчужанки
Ірина Лавецька, Антоніна Павлюченко вивчали
ази малювання. Антоніна Павлюченко представила
свій твір «Катерина» на республіканській виставці
«Т. Г. Шевченко в образотворчому мистецтві» в Киє-

ві 1940 р. За радянської доби художниця писала пор-
трети робітників Крюківського вагонобудівного за-
воду. Ірина Лавецька ж працювала в місцевому крає­
знавчому музеї.
До серії бібліографічних досліджень «Кременчу-
жанка» Людмили Обревко увійшла історія життя Ле-
онори Блох (1881–1943). Українська скульпторка,
майбутня професорка Харківського художнього ін-
ституту, народилася в Кременчуці у родині лікарів.
Після жіночої гімназії вчилась у школі «Товариства
заохочування мистецтв» у  Петербурзі  та в сту-
дії Огюста Родена в Парижі (1898–1905). В її творчос-
ті унікальним чином поєдналися впливи імпресіо-
нізму та соцреалізму. Ранні твори Леонори Блох –
«Італійська дівчинка», «Бюст Родена», «Бюст
Жореса» – виконані до 1917 р. По тому створила
бронзовий пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Богодухові,
портрети Коцюбинського, Мікеланджело, проект
пам’ятника Короленку в Полтаві та ліричні компо-
зиції «Радість материнства», «Робітнича молодь»,
«Казашка-медсестра» та ін.  Арламова, Олег Липченко, Віктор Кобиляцький, Віктор
Захоплює постать мистця, педагога і колекціоне-
ра Мане-Каца (1894–1962), який народився в Кре-
менчуці. Реалістичний жанровий живопис із поди-
хом колоритної стилізації ввів живописця до аван-
гарду єврейського мистецтва. Він був сьомою
дитиною в родині служителя синагоги, з перших
років життя виявив здібності до малювання, бать-
ки направили хлопця до Художньо-промислової
школи ім. М. Гоголя в Миргороді. Далі – Київське ху-
дожнє училище, Париж – Національна школа обра-
зотворчих мистецтв. Знайомство з Добужинським
вело його до Монпарнаса, зробило учасником віт­
чизняних виставок «Група Трьох», «Сім плюс Три»,
«Мир искусства» та Виставки єврейського мисте-
цтва (1916). Через 10 років отримав золоту медаль
на Всевітній виставці в Парижі за картину «Біля Сті-
ни плачу». Твори мистця бачили Прага, Варшава,
#3 18
Мурал «Т. Шевченко»
Лондон, Брюссель, Нью-Йорк, Чикаго, Тель-Авів,
Хайфа. Сам Пабло Пікассо виконав олівцем портрет
художника, представлений у музеї в Хайфі, котрий
відкрито у 1977 р. в будинку мистця на горі Кармел...
Мане-Кац заповів для Ізраїлю свою колекцію тво-
рів та 18 млн доларів.
Повоєнні роки для Кременчука були надзвичай-
но важкими. Натурні замальовки міста залишила
кременчужанка Лідія Литвиненко. Мисткиня була
членом Московського відділення Спілки художни-
ків СРСР, у 1946 р. приїздила до рідного міста. Траге-
дія тотальної руйнації передана скупими засобами
простого олівця. До співпраці художниця залучила
Дмитра Горлова. Серія краєвидів (понад 20 арку-
шів) була подарована авторами і зберігається в Місь-
кому краєзнавчому музеї. Мистецьке життя Кремен-
чука тривало і стало повноцінним у сьогоденні.
На теренах Кременчука створено кілька об’єднань
професійних мистців та художників-аматорів: «Творчість»
(Василь Вакуленко), «Зелений острів» (Віктор Мусі, Анна
Дейсун), Кременчуцька міська організація Національної
спілки художників України (Ольга Гриценко), «Нова Про-
вінція» (Олексій Рубанов, Тетяна Шуляк, Інна Мосієнко,
Тетяна Зубова) та інші.
ЛЕОНОРА Блох
Жіноча голова
Мармур
95
Мистецький алгоритм Кременчука
Оксана Бойко, доктор філософії, УВУ, Мюнхен
Мистецьке об’єднання
«Зелений острів»
та його живописні континенти
«Зелений острів» – це творче
Олег Липченко об’єднання професійних мистців,
Ілюстрації до книги
Льюїса Керрола яке виникло у 1990 р. в Кременчуці.
«Аліса в країні чудес»
Об’єднались кілька мистецьких осе-
редків, серцем яких став викладаць-
кий колектив художньої школи:
ГАнна Арламова, Віктор Мусі та Олег
Липченко, крилами – художники
Полтави і Києва. Приєдналось Бюро
дизайну КрАЗ, з Олегом Колесніко-
вим і архітектором Сергієм Ткачо-
вим. «Зелений острів» є своєрідною
візитівкою міста. У творчий бомонд
активно влились художники Дми-
тро Свічников, Марко Гейко, Володь-
ко Лавренко, скульптор Володимир
Максименко. До них пристали Ві-
96
ктор Кобеляцький, Олег Леонов, Сер-
гій Кольба, Наталя Колесникова, Вла-
дислав Білорибкін, Віктор Дейсун,
Ярослав і ГАнна Бурковські. Вистав-
ки проходили в Кременчуці, Полтаві,
Києві, Львові, Москві. Мистців визна-
ли глядачі та критики. Учасники «Зе-
леного острова» отримали запро-
шення з-за кордону. Треба розуміти,
наскільки це було престижно для
буремних 1990-х.
Віктор Мусі. Франція
Народився в 1963 р. в Кременчуці, закінчив дитя-
чу художню школу, потім Харківське державне ху-
дожнє училище. Далі була служба в лавах Радянської
армії на теренах Естонії. Повернувшись, з 1985-го по
1989 рр. викладав у дитячій художній школі.
…Скоро елегантний чорнявий красень вже про-
гулювався бруківкою центром Парижа. Тепер він пи-
сав у майстерні в кварталі Менільмонтан із видом на
романську церкву Notre-Dam de la Croix у сяйві ве-
чірніх ліхтариків. Художник ділив простір із фран-
цузькими мистцями. Це був мсьє Мусі. Так тепер
звертаються до французького художника україн-
ського походження. Працьовитий, волелюбний Мусі
став Членом спілки художників «Фігюрасьон Крітік»,
його виставки проходять в галереї Іва Мюньє на аве-
ню Ваграм поблизу Тріумфальної арки. Були часи,
коли Віктор Мусі за рік брав участь у 10-15 виставках
і майстерня перетворювалась на багажне відділен-
ня, де пакують, відправляють і знов отримують, що
заважало творчості. Тож тепер він не веде активної
виставкової діяльності. «Всі виставки яскраві й ціка-
ві. Починаючи з найпершої колективної виставки в
Кременчуці й до останньої персональної моєї ви-
ставки–ретроспективи творчості у королівстві Люк-
сембург», – відповідає Мусі на питання, чи є улюбле-
ні проекти.

Спогади про першу персональну виставку в Бон-
ні 1991 р. Мусі береже у власному архіві. 2011 –
персональна виставка в OCDE, виставкова зала
Штаб-квартири в замку Шато де ла Мюетт, Париж.
2011 – виставка-ретроспектива 25-річної творчої ді-
яльності «Vingt-5/ 1986-2011-25 annee creation
picturale», графство Люксембург, 2012 – участь у ви-
ставці «Séance Solennelle 2012», святковому засідан-
ні Французької Академії мистецтв. Переламним ета-
пом стала участь у виставці «Ренесанс» під дахом Ве-
ликої арки Дефанса у Парижі. Генеральний секретар
пан Мішель П. Дуньон був вражений полотном укра-
їнського художника «Останній вечір». Талант Вікто-
ра Мусі було нагороджено Великою срібною медал-
лю «Французька заслуга та відданість». А вже в
2004 р. художник увійшов до паризького бестселе-
ра – довідника «Акуна» (Akoun), у якому експерти й
галеристи складають список мистецьких творінь ав-
торів світового рівня.
Художник пригадує, що вже перші виставки в Єв-
ропі змінили світогляд, почалась «ломка», тяжкий
період переоцінки цінностей, що робив раніше, що
варто робити зараз. Здавалось, все не те і не так.
Згодом прийшло розуміння, що варто творити те,
що до душі, й так, як це тобі до вподоби. «Я займа-
юсь виключно живописом і графікою, – говорить
художник, – тобто тим, що сьогодні в мистецтві зо-
всім “не модно”. Друзі переконують, що така діяль-
ність – це минуле, у якому усе сказано, й варто
шукати нового». Та Віктор дотримується думки Ми-
хайла Громова, лауреата Нобелівської премії з ма-
тематики, що не існує жодної людської діяльності,
де сказано і розкрито геть все. Це математично не-
можливо. «Ми живемо в епоху мондіалізації і то-
тальної комерціалізації мистецтва… Але талант і
працелюбність дають незалежність»… Мистець
грає кольором і ритмом, тема відходить на другий
план: «Мені останнім часом навіть назву творів важ-
ко підібрати – я добираю загальні слова, які поро-
джують найменші асоціації, щоб вони не заважали
глядачеві сприймати мій твір. На сьогоднішньому
етапі творчості колір для мене – все. Можливо, на-
стане час, і я зменшу мою палітру до мінімуму, що
безумовно теж цікаво, але не зараз». Таємничі ода-
ліски, ритмічні риби, напівприховані лебеді зника-
ють у нитках паралельних реалій, у бризках і спа-
лахах кольорів. У словнику «Арт модерн, пластич-
не і сучасне мистецтво» (Видання «Grund» за
2001 р.) Ж. П. Делярже охарактеризував манеру
Мусі такими словами: «Його нефігуративні полот-
на в постійному русі. Не “Футуризм”, не “Арт-
Синетик”, але кінетичні форми, котрі неначе непо-
рушно застигли в просторі. Чудернацько-дивовиж-
ні форми перетинаються з прозорими рухомими
спалахами, схожими на хмари, і все це перебуває в
русі на червоно-синьому килимі, намальованому
власними маленькими спалахами».
#3 18
Олег Липченко. Канада
Віктор Мусі
Етап перший. Наступний континент за океаном, Десь там на краю...
в Канаді. Океан став рискою, яка відмежувала два
періоди життя художника. Перший період, в Украї-
ні, на Харківщині в родині військовослужбовців. Піс-
ля Полтавської художньої школи юнак здобув осві-
ту архітектора в Полтавському технічному універ-
ситеті, переїхав до Кременчука. Олег Липченко
увійшов до спілки художників-аматорів «Творчість»,
з часом працював завучем дитячої художньої шко-
ли, став одним із засновників спілки «Зелений ост-
рів» та був прийнятий до Кременчуцької філії Спіл-
ки художників України. Творчий, ініціативний мис-
тець розробив і реалізував безліч інтер’єрних і
архітектурних проектів, водночас шукав власну гра-
фічну мову. Бравурний фантазійний світ проявився
на папері в простій техніці: графітний олівець. Олег
робив сотні ескізів багатошарових реалій, сповне-
них сюрреалістичними поєднаннями образів, форм,
вузлуватих візерунків, інколи демонічними створін-
нями – своєрідна серія «Капрічос» у сучасному про-
читанні... В 1990-х рр. п’ятеро мистців, у тому числі
пан Олег, вирушили в багаторічний тур по Європі.
Липченко на певний час зупинявся в тій чи іншій
країні, робив виставки, писав олійні полотна, ство-
рював гравюри, дещо продавав і повертався до ро-
дини в Кременчук.
Етап другий. У 1999 р. Олег іммігрує до Канади.
Він потрапляє в суспільство, де може реалізувати
мрію всього життя: малювати ілюстрації до книги
Льюїса Керрола «Аліса в країні чудес» і видати
книжку. 150-річний діалог філософів, мистців з «Алі-
сою» продовжено, і цей процес набув уже самостій-
ної цінності: 43 художники створили понад 400 тво-
рів. Над своїми графічними аркушами Олег Липчен-
97
Мистецький алгоритм Кременчука
ко працював десятки років, але наш випадок
особливий. «Графічний сюрр» Олега Липченка,
просто космічну наповненість деталями, подано в
оригінальних композиційних варіаціях: спіральних,
діагональних і дзеркальних. Сплетіння шрифтових
рядів із силуетами героїв вражають навіть вибагли-
вого глядача. Антропоморфні учасники графічно-
го дійства мають колоритну, майже матеріальну
анатомію візуального образу і психологічну напо-
вненість. Потужний малюнок, фактурні поверхні,
поєднання золотих, вохристих кольорів із сірим
графітом помножено на нестримну фантазію та вве-
ГАнна Арламова дено в куб числа, примножуючи емоційний потен-
Остання корида ціал утричі, безперечним знанням історичного ко-
лориту старої Англії. Обличчя кожного книжкового
розвороту індивідуальне, стилістика текучого та
вибагливого модерну викликає справжнє естетич-
не задоволення. А читач занурюється в пошуки тек-
сту, потрапляє у вир літературних і візуальних го-
ловоломок, здобуваючи достатньо поживи для
власних фантазій. У Олега Липченка тепер своя Алі-
са, свій Чеширський кіт і елегантний Кролик у ви-
сокому циліндрі. Автор розгорнув перед світом ще
одне бачення й нові смисли казки Льюїса Керрола.
І світ прийняв його! У 2009 р. за ілюстрації до книж-
ки «Аліса в Країні чудес» Олег Липченко став лау-
реатом канадської національної премії імені Еліза-
бет Мрейзик-Клівер. Книжка надрукована в «Studio
Treasure» і «Tundra Books». Наступний успіх – вихід
у світ ілюстрованої поемогонії у 8 казках Керрола
«Полювання на Снарка». Поема більше про інерцію
і лінощі, ніж про саму подію, з усілякими мозкови-
ми викрутасами і специфічним простором. Пан
Олег додав у графічні ілюстрації витонченості й лег-
кого аскетизму, розгорнувши сюжет у ритмі плив-
ких форм.
98
Сьогодні Олег Липченко закінчує новий проект,
пише абстрактні живописні полотна. Художник має
приватну майстерню, небагато учнів і бажання ма-
лювати!
Ганна Арламова. Німеччина
Народилась пані Ганна у Сибіру 1949 р. З 1956-го
родина переїхала до України. Ганна зі щемом у душі
згадує повоєнне дитинство: «одіссея» по школах, по-
тім роки в Крюківському інтернаті з військовою дис-
ципліною. Та попри те, саме в інтернаті дівчинка по-
чала малювати та мріяти про творчу кар’єру. 1972 р.
закінчила Одеське театральне училище. Працювала
в Донецькому театрі юного глядача. З 1976-го пані
Арламова працювала в Народному театрі Клубу
ім. І. Котлова. Та бажання малювати професійно
зростало, й у 1980 р. Ганна закінчила Український по-
ліграфічний інститут ім. Федорова у Львові, факуль-
тет «Художнє оформлення книги».
З 1998 р. живе у м. Тюбінген (Німеччина), де як до-
цент живопису викладала у Вищій народній школі
та заснувала дитячу художню майстерню.
Ганна Арламова належить до щасливого поколін-
ня людей, котрі люблять читати. Крізь життя проне-
сла любов до неперевершеного іспанського поета
Гарсія Лорки. Ще у юнацькі роки створила кілька
ілюстрацій до його серії «Вірші про канте хондо»...
2018 р. в Тюбінгені, а потім у Кременчуці відкрилась
виставка «Люблю тебе, колір зелений» такими сло-
вами: «Друзі, сьогодні ви зустріли щасливу людину,
якій вдалось втілити власну мрію – створити серію
робіт, присвячених життю і творчості улюбленого
поета Федеріко Гарсія Лорки... Європа мене вивіль-
нила, дала простір для легкості та експериментів,
тож тепер я майже не використовую чистих технік,
а поєдную акварель, акрил із графічними прийома-
ми, естампами. Такі аркуші надихають, сприймають-
ся як багатошарові, але не вимагають академізму.
Головне – думка, емоція, що закладена у формі, ко-
льоровій плямі».
На підтримку творчих контактів між Німеччиною
та Україною, Ганна Арламова створила інтернаціо-
нальне культурне товариство «Журавель», увійшла
до Правління товариства «Схід-Захід» міста Тюбін-
ген: іде листування, обмін делегаціями, виставками
картин.
Творче об’єднання професійних мистців «Зеле-
ний острів» відбулося: майже 10 років актуалізації
потужного гурту художників-модерністів і десятки
років приватної творчої дороги кожного. Сьогодні
художники гідно презентують рідне місто на між-
народній мистецькій арені. В історії Кременчука
це був яскравий спалах свіжих ідей, оригінальної
думки та нестандартних форм, що сприяло появі
нових мистецьких течій на мальовничих берегах
Дніпра.

Об’єднання «Нова провінція»
Об`єднання художників-модерністів
«Нова провінція» виникло 2002 р.
у Кременчуці з метою створення ак-
тивної виставкової діяльності. Його
незмінний кістяк – І. Мосієнко, О. Ру-
банов, Т. Шуляк. Незважаючи на на-
зву, об’єднання передовсім намага-
лось відійти від провінційності й
працювати у фарватері сучасного
європейського мистецтва, що зо-
всім непросто у промисловому міс-
ті, бідному на мистецькі події.
У різний час на виставках «Нової провінції» ви-
ставлялися: А. Лавренко, В. Чумаченко, Г. Ністрем,
С. Русімене, Л. Рязанова-Мартінес, М. Карюк, С. Гот-
вянська. Звичайно, є постійні учасники виставок, як-
от: Тетяна Зубова з інтелектуальною графікою – роз-
думами над сенсом життя, його загадками і парадок-
сами; А. Голишкіна і її колажі, «текстильні» абстракції;
Тетяна Шуляк, мистецтвознавець
Інна Мосієнко
Повітряні замки,
Полотно, олія
О. Гриценко, яка працює у жанрі пейзажу. З’явля­
ються й нові імена, наприклад Є. Матюшенко.
Якщо аналізувати творчість основоположної трій-
ці, то слід зазначити, що Тетяна Шуляк у власних аб-
страктних композиціях прагне гармонізувати кольо-
ри, наповнити їх суто жіночою чуттєвістю. У творах
Олексія Рубанова тонке відчуття кольору поєднано
з чіткою структурованістю. Його живопис – як шахо-
ва партія, де добре продуманий кожен хід. Інна Мо-
сієнко – різнопланова художниця, яка однаково про-
фесійно працює і як живописець, і як графік. Її пей-
зажі, узагальнені й декоративні, подібні до гобеленів,
а акварельні сюжетні графічні композиції сповнені
наївності та іронії.
Сьогодні можна констатувати, що діяльність «Но-
вої провінції» дала змогу художникам не тільки ви-
жити в умовах провінційного міста, а й піднести мис-
тецьку якість, привчити пересічних глядачів до
сучасного мистецтва. А її останні виставки відзнача-
ються все більшою цілісністю, що робить їх мистець-
кою подією у Кременчуці.
99
Мистецький алгоритм Кременчука
Соломія Щука, мистецтвознавець

Шалва Корідзе Вохриста осінь обпаленої душі

(збережений і зниклий спадок худож-
Врожай. Фрагмент мозаїки
фасаду 5-поверхового будинку
по вул. Гвардійська

ника-монументаліста Шалви Корідзе)

2009 року в Києві у виставковій залі володів кольором, колоритом», –
Спілки художників України відкри- зазначив його колега Володимир
лась перша виставка-пам’ять живо- Маньков.
пису художника-монументаліста Народився Шалва у селищі Гоніо у Грузії. В дитин-
стві хлопчина гарно співав і мріяв вступити до му-
Шалви Корідзе (1933–1997). Фахівці
зичного училища. Після демобілізації повернувся в
визнали його посмертно одним із рідне село і навчався в Батумській дитячій художній
кращих монументалістів нашої кра- школі, потім вступив до Ужгородського, художньо-
їни. Але творчість Шалви Алійови- го училища на відділ «розпис стін». У 1961 р. переїхав
ча – болісний зразок таланту, любо- за призначенням до Кременчука, де працював у фі-
ві й вандалізму, адже 90 % його жи- лії Полтавських художньо-виробничих майстерень.
Він став першим професійним художником-мону-
вописних робіт зберегла і показала менталістом Кременчука. Однак членом Спілки ху-
світу вдова, а 90 % монументальних дожників стати відмовився. Йому було достатньо
творів безжально знищено. Після улюбленої роботи, коханої дружини Лілії та дітей.
Шалви Корідзе залишилось 130 кар- Але 1990-ті роки перевернули усе в житті художни-
ків, замовлень не було. 1995 р. Корідзе захворів на
тин: олійний живопис, акварелі та рак, і поки лікували одне, прогледіли туберкульоз.
графіка. Лілія Корідзе не продала Шалва писав до останнього, Ліля наполягала: «Не
жодної. Всі 10 персональних виста- сиди у темряві, пиши!». 1997 р. майстра не стало…
вок дружина організувала посмерт- Він помер швидко і раптово.
Відомо про більше ніж десять монументальних ро-
но: в Києві, Кременчуці, Дніпропе-
біт Корідзе. «Мы родились, чтоб сказку сделать
тровську, Горішніх Плавнях. «Душа былью» – перше і вціліле панно Шалви за 1966 р.
художника завжди жива. Роботи у Міській дитячій бібліотеці по вул. Соборній. Техні-
Шалви завжди актуальні. Він добре ка – скульптоживопис: рельєфне різьблення гіпсової
100
 #3 18

плити з додаванням фактур на поверхні. Тема компо-

зиції – «Космос» – була на часі, мода й ідеологія дик-
тували. Та може трапитись, що знову діти мріятимуть
полетіти в космос. Панно 2×4 м зображує космонавта
зі скафандром, трьох дівчаток із квітами в профіль
і маму в українському вбранні з сином. Абстрактні ге-
ометричні форми заповнюють тло, створюють світ-
лові хвилі від «зірки на ім’я Сонце». Свідки кажуть, що
була ще й ракета. Та, напевно, «відлетіла». Збереглась
авторська колірна гама: лаконічна, контрастна, не-
сподівана. Сині, майже індиго, блакитні відтінки по-
руч з оливковим, жовто-зеленим та вохристим кольо-
рами. Художник проявив власний смак, вподобання.
Павич був до душі автору, але зник при демонтажі.
Неповторне мозаїчне панно з різних відтінків гра-
ніту, аналогів якому немає в Україні, «Урожай» – при-
крашає торцеву стіну п’ятиповерхового будинку по Теплим спалахом любові звучить картина «Музи-
ка» – Шалва завше малював свою Лілю, це її тонень- Шалва Корідзе
вул. Гвардійській. Його можна вважати лише «умов- На краю прірви, 1996
но живим». За кілька метрів, попри всі закони місто- ка фігурка з закинутою від задоволення голівкою зо-
Оргаліт, олія
будівництва, звели споруду, що закрила мистецький бражена на тлі чорного фортепіано. Живописний
витвір на дві третини. Але зберігся ескіз, старанно «Кавказ» – треба пам’ятати, що душа художника
промальований Шалвою. прив’язана міцними нитками до Грузії, з притаман-
У живописній творчості Шалви Корідзе простежу- ною їй естетикою гірського народу: кольоровий ас-
ються два визначальні періоди: «Діалог з природою» кетизм, лаконічність монументальних форм, на тлі
(1970–1980-ті рр.) – серія пейзажів, яким землянистих храмових стін пропливають образи
притаманні аморфні стани, пластичні форми, що пе- пращурів, золотий місяць своїм буттям осяює ме-
реливаються у стан душі, відчутна гармонія і рівно- рехтливий простір.
вага з природою; та «Діалог з людьми» (початок 1990- Погляньмо на портрет Шалви Корідзе, написаний
х рр.) – мозковий штурм людини-мислителя, розду- під час роботи над мозаїкою другом-художником
ми на вічні теми, справді хвороблива, болісна Миколою Котляром. Конструктивні елементи буді-
реакція на розвал у суспільному житті. Він її безжаль- вельних опор сприймаємо як ґрати. Як сказала Ліна
но знищує. Картина «Цивілізація» – «її іпостась спо- Костенко, ґрати – це канва історії, на яких вишито ії Шалва Корідзе
живацька, самовдоволено і безсоромно виблискує обличчя. Художник сумно споглядає, обпершись на Вечір, 1995
залізо. Він співчуває, жаліє, йому болить… а худож- Полотно, олія
сито-рожевою сідницею завузьких штанів», – пише
пан Олексій Кацай. Далі «Смітник» – безголова лю- ника немає вже 21 рік.
дина, що копирсається в інформаційному бруді на
околицях людства, «Це-людина» – напівблазень або
напівпіжон із викрученими руками. «Вал», «До світ-
ла» – постаті, дуже втомлені, виснажені, над якими
тяжіє відчай, але з волею йти далі… У 1996 р. напи-
сані «Гління», «Опам’ятайся» – світла дорога звужу-
ється, і жінка опиняється у пастці темного тунелю, в
якому розум відмовляє… «Україна» – блакитні
кози… Хтось сказав, що таких не існує, а ми існуємо.
«В рідній хаті» – світ, де сумні натяки людей горблять-
ся від безнадії цього життя навіть у рідній домівці.
«Вдови» – повільно щезають у вугільно-чорному
просторі. «Українка» – розгублено завмерла змар-
ніла постать української жінки. Над твором «Чорно-
биль» художник працював уже в онкологічному цен-
трі. Коли повернувся додому, дружина запитала: «Це
Чорнобиль?», художник трохи помовчав і сказав:
«Добре, нехай це буде Чорнобиль». Ця картина лу-
ною відгукнулась на полотно «Крик» Едварда Мун-
ка. Геній минулого століття зазирнув у жахи світових
воєн і катастроф, а Корідзе беззвучно прокричав у
відповідь, роззявленим ротом, що подібний на кляп.

101
Мистецький алгоритм Кременчука
Роксана Озерна, мистецтвознавець
2018 рік відзначився для Кременчу-
Тетяна Шуляк
Ігри дітей, 2018 ка багатьма ювілейними датами.
Полотно, олія Зокрема виповнилося 25 років ді-
яльності творчої спілки Кремен-
чуцької міської організації Націо-
нальної спілки художників України,
яку 1992 р. організувала плеяда об-
дарованих різнопланових мистців.
Сьогодні, безумовно, є сенс робити кроки з децен-
тралізації в мистецькому форматі творчих спілок.
Аби художники вийшли зі стану «виживання», по-
трібна фінансова підтримка з боку міста й мецена-
тів. Коли увага мистців буде зосереджена на духо-
вній культурі рідної землі, сформується і власне об-
личчя мистецької школи, почерк краю...
Відомо, що Кременчук у 1943 р. вцілів на 3 % – це
катастрофічна, тотальна руйнація вікового скарбу.
Було знищено архітектуру, промисловість, культур-
ний спадок. Повоєнні часи – період «воскресіння фе-
нікса із попелу». Серед професійних художників по-
воєнного Кременчука в 60–70-х рр. минулого століт-
тя були випускники середніх та вищих мистецьких
закладів Івано-Франківська, Ужгорода, Львова та
Харкова. До міста прибули М. Хахін, А. Котляр, Ш. Ко-
рідзе, С. Дерека, Н. Юзефович, В. Яковлєв, Л. Сидо-
ренко, В. Шингур, М. Бакаєва, Ю. Лукін, В. Сакалош,
Володимир і Валентина Тимошенки, С. Тютюнник,
О. Попов, М. Філь, М. Анісімов.
Художньо-виробничі майстерні Кременчука були
підпорядковані Полтаві й налічували понад 50 чле-
102
Венозна кров
у карміновому
спалаху
нів: монументалісти, живописці, графіки, скульпто-
ри, дизайнери інтер’єру. Приміщення були на балан-
сі Спілки художників. Державне фінансування і
регулярні замовлення стали передумовою процві-
тання художніх майстерень. Складні 90-ті ХХ ст. ви-
били землю з-під ніг у творчої інтелігенції. Безробіт-
тя і втрата фінансування спричинили занепад такої
потужної й потрібної мистецької складової життя
міста. Але за цей період було виконано чимало за-
мовлень: вітражі, мозаїчні панно, монументальні
розписи наших художників прикрашають інтер’єри
й до сьогодні. Наприклад, розпис і вітражі в музич-
ній школі ім. П. Чайковського, Льотному коледжі (те-
пер знищено), 3-й міській лікарні, середній школі
№ 28, дитячій колонії тощо. На думку фахівців, ці тво-
ри заслуговують статусу пам’яток історії та культури
України.
Визначну роль у нашій організації відіграв попере-
дній голова Віктор Шингур. Він об’єднав миcтців, спо-
нукаючи їх творити, вступати до Спілки художників.
Мистці мали чимало замовлень від заводів, фабрик,
відвідували пленери по всьому Радянському Союзу.
Звісно не усі, але ті, хто бажали та мали за плечима від-
повідні виставки, вступили до Полтавської спілки ху-
дожників. Коли ж таких майстрів стало десять, це було
передумовою для створення власної Кременчуцької
спілки. Тим паче, що і приміщення для майстерень
були. Так у 1992 р. на колективних зборах було прийня-
то рішення про створення Кременчуцької міської ор-
ганізації Національної спілки художників України. Це
справжній успіх для районного міста! Такі прецеденти
є в Севастополі, Керчі, Косові, Коломиї, і у нас!
Як художник-монументаліст, Віктор Шингур май-
стерно виконав ряд монументальних робіт, вітражів
у Міському саду, Клубі вагонобудівничого заводу. Він
також був і талановитим живописцем, його побуто-
ві композиції та акварелі часто експонувались на
республіканських і міжнародних виставках.
У грудні 2014 р. на позачергових зборах було об-
рано головою спілки Ольгу Гриценко. Досвід робо-
ти головного архітектора міста Горішні Плавні та га-
ряче бажання проявити себе в модерному живописі
 #3 18

викликало довіру. Їй дістався непростий спадок. І до ємось, що такі заходи активізують мистецтвознавчі
сьогодні йдуть судові процеси щодо збереження дослідження з теорії образотворчого мистецтва, іс-
приміщення майстерень. «Хвора правда так і не торії мистецтва в Україні та світі, спонукатимуть до
оклигала», словами Ліни Костенко можна охаракте- вивчення практичної діяльності сучасних мистців в
ризувати стан спілки на сьогодні. Хто запродав при- умовах сьогодення, допоможуть популяризувати су-
міщення, чиї інтереси зруйнували міцні позиції спіл- часне мистецтво у засобах масової інформації та со-
ки – крайнього не знайдеш. Відомо тільки одне: Оль- цмережах. У наших планах створення каталогів екс-
га Гриценко бореться не лише за сучасне, за право позицій, видань, присвячених окремим проявам
художникам мати свій прихисток і майстерню, а й мистецтва, не обмежуючись рамками будь-якого на-
заради майбутньої молоді, яка прийде в спілку і ма- пряму та персоналіям мистців. Нині виставковий ко-
тиме щасливий спадок. мітет КМО НСХУ проводить роботу з пошуку заці-
Сьогодні наш колектив складається з живописців, кавлених у розвитку Contemporary art. В планах
графіків, скульпторів та майстрів декоративно-ужит- Спілки є також відкриття власної виставкової зали,
кового мистецтва: В. Маньков, М. Анісімов, В. Волкова, музею образотворчих мистецтв, де були б представ-
С. Дерека, А. Котляр, М. Хахін, В. Кобеляцький, О. Руба- лені роботи мистців усієї України.
нов, І. Мосієнко, Т. Шуляк, З. Авраменко, О. Гриценко. Не холодним розумом, а сердечним теплом, по-
Авангардист Віктор Дейсун переїхав до Києва, Світла- вагою, довірою та відданою шаною до мистецтва і Володимир Маньков
на Готвянська продовжує творчу діяльність у Франції. рідної культури, – усе це дасть сили радісній твор- Біле і чорне, 1990
Художники представляють наше місто на Всеукра- чості, майбутньому розквіту та появі на порозі спіл- Графіка
їнських, Міжнародних виставках та пленерах (напри- ки молодого покоління.
клад, виставка в Алітусі, Литва, 2018), викладають у
вищих та дитячих навчальних закладах. 2017 року
живописні роботи Т. Шуляк та О. Рубанова презен-
тувались на 7-й Пекінській міжнародній арт-бієнале
«Шовковий шлях і світові цивілізації». Отриманий до-
свід ще більше наблизив нашу організацію до реа-
лізації планів, щодо проведення на базі м. Кремен-
чука всеукраїнських виставок, art-резиденцій, пле-
нерів. Уперше за весь час існування спілки
розроблено Проект із трирічним циклом: 2018 р. –
Всеукраїнська трієнале «НЮ-АRТ» (листопад/гру-
день); 2019 р. – I Міжнародна трієнале «Мандрівна
філософія» – присвячена мислителю, філософу, пись-
меннику ХVIII ст. Григорію Сковороді; 2020 р. – І Між-
народна трієнале «У краю сірих перлин» – передба-
чає розкриття таких напрямів, як урбанізм, новий
урбанізм, індустріальний пейзаж.
Проект-трієнале був затверджений на засіданні
Ради спілок Національної спілки художників Украї-
ни. На базі Кременчука вже в цьому році стартує ви-
ставка-конкурс! Це стало можливо завдяки фінан-
совій підтримці міської ради та мера Кременчука Ві-
талія Малецького, участі з боку Управління культури
і туризму виконавчого комітету Кременчуцької місь-
кої ради в Полтавській області, Кременчуцької місь-
кої художньої галереї, Картинної галереї ім. Н. Юзе-
фович, відділу культури, туризму та спорту Горішні-
плавнінської міської Ради, Міської виставкової зали
м. Горішні Плавні. Приємністю для учасників є пре-
міальний фонд для переможців конкурсу. Основні
завдання проекту: сприяти створенню цілісної та
об’єктивної картини розвитку мистецтва сучасної
доби та продемонструвати розмаїття стилістики мо-
дерного мистецтва на теренах України. Задля реалі-
зації означеної мети планується виявляти та експо-
нувати твори візуального та декоративного мисте-
цтва, що виконані протягом останніх п’яти років,
авторами яких є професійні художники. Ми сподіва-

103
Мистецький алгоритм Кременчука
Маргарита Срібна, мистецтвознавець
Наталія Юзефович
На своїй землі, 1967
Полотно, олія
Творчий оазис
Кременчука
2018 року відзначає 20-річний юві-
лей Кременчуцька міська художня
галерея, яку по праву вважають
творчим оазисом нашого міста і
культурним осередком Полтавщи-
ни. За цей час у галерейних залах
було проведено 262 виставки, пред-
ставлено 3617 авторів, її відвідало
близько 1 200 000 глядачів.
У березні 1998 р. колишній голова міста Іван Поно-
маренко прийняв рішення про створення
Кременчуцької міської художньої галереї на базі Кре-
менчуцького краєзнавчого музею: для змінних екс-
позицій художникам запропонували відремонтова-
ний зал, хол, актовий зал. Вирувало життя, щомісяця
відбувалися виставки, понад 100 мистців отримали
платформу для контакту з глядачем. Створилась чер-
га з охочих провести персональні виставки.
До Дня міста 29 вересня 1999 р. відкрилась Кре-
менчуцька міська художня галерея за новою адре-
сою. Усі 20 років вхід до галереї для глядачів – без-
коштовний. Політика підтримки Художньої галереї
діє і сьогодні. Відбувається капітальний ремонт ви-
104
ставкових площ за рахунок бюджету міста. Ниніш-
ній міський голова Віталій Малецький із повагою
поставився до пропозиції художників покращити
галерею, забезпечити її сучасним освітленням, сис-
темою кріплення картин, модерним інтер’єром, апа-
ратурою.
Історично склалася співпраця з представниками
різних мистецьких спрямувань, зокрема з такими
творчими об’єднаннями, як «Зелений острів», «Твор-
чість», «Група швидкого реагування», «Нова провін-
ція», Кременчуцька організація НСХУ, Кременчуць-
ке Реріхівське товариство, а також зі студентами
ХДАДМ, кафедрою дизайну Кременчуцького націо-
нального університету ім. М. Остроградського, Кре-
менчуцьким краєзнавчим музеєм та ін. В експозиці-
ях було представлено творчість юних художників:
це Кременчуцька дитяча художня школа ім. О. Д. Ли-
товченка, мистецька школа «ОКО», художня школа
«Віка», студії «Гранд» і «Хеппі Арт», навчальний центр
«Лідер», гурток образотворчого мистецтва «Барви»
Будинку дитячої та юнацької творчості тощо. Широ-
кою є географія наших мистців: Кременчук, Горішні
Плавні, Світловодськ, Полтава, Миргород, Харків,
Київ, Івано-Франківськ, Львів (Україна); Москва,
Санкт- Петербург (Росія), Бидгощ (Польща), Алітус
(Литва), Тюбінген (Німеччина), Китай. На кінець року
заплановано Всеукраїнську виставку «Нью-Арт», яка
розширить список міст-партнерів.
Формати діяльності також розмаїті: стаціонарні та
пересувні виставки, екскурсії, лекції, конкурси, май-
стер-класи, творчі вечори з авторами персональних
і спільних експозицій. Триває активна співпраця зі
ЗМІ – серія репортажів «Біля каміна», прямі ефіри на
Кременчуцькому громадському телебаченні. Худож-
ники своєю чергою радо діляться секретами май-
стерності та сторінками життя.
Важливою ланкою роботи художньої галереї є
формування Всеукраїнського музейного фонду. Це
наша духовна скарбничка, у якій зберігаються робо-
ти авторів з усієї України та закордону. На сьогодні
галерея налічує 859 експонатів. Щорічно, щоб озна-
йомити з зібранням, відбувається планова виставка
з Фондів.
2017 року було розроблено нову стратегію діяль-
ності Кременчуцької міської художньої галереї –
Gallery Art Citi. Її основною метою є, враховуючи єв-
ропейський досвід, пропаганда українського твор-
чого продукту з акцентом на історію і культуру
Кременчука, і розрахована вона на п’ять років. Нова
стратегія передбачає зміни в зовнішньому вигляді
галереї, адаптацію простору для людей з особливи-
ми можливостями.
Художня галерея – це чудовий експозиційний
простір у центрі Кременчука поруч із парковою
зоною, місце розвитку творчого потенціалу, плат-
форма для зустрічей мистців із жителями, гостями
міста.

Серія статей-досліджень «Мистецьке
коло Кременчука» не буде вичерпною
без оповіді про декоратора – мону-
менталіста, ліричного пейзажиста
Василя Вакуленка – організатора і ке-
рівника міського об’єднання худож-
ників та майстрів декоративно-ужит-
кового мистецтва «Творчість», що діє
при Міському палаці культури з 1983 р.
Десятки любителів і професійних
мистців мали щастя спілкуватися у
дружньому колі, навчатися, вдоско-
налювати свою техніку, формувати
світогляд. Серед них О. Липченко,
П. Мирна, О. Джепко, О. Ковбас, М. Гор-
баченко, Н. Шпакова, Л. Гнойовий,
О. Кудрявін, Є. Жигарев, В. Загребель-
ний, Т. Бойко, Ю. Лукін, А. Новарчук (Сі-
ренко), О. Озерна, М. Збираник, Н. Корф,
О. Горпинченко та багато інших.
Сьогодні глядача вражають особливі риси, що до-
корінно різнять картини Василя Вакуленка від інших
майстрів. Тож подивимось на них.
По-перше, це неосяжний простір, що заповнює на-
віть крихітні пейзажі, де можна уявно подорожувати
на сотні кілометрів: минаючи квітучі поля з велетня-
ми-вітряками, відпочити в прохолодній тіні дерев, що
завмерли над тихим плесом, напитися з криниці, до-
сягнути далеких синіх гір... А небо! Написане пензлем
романтика, небо завше різне, хвилююче, з відтінками
чудесної, майже акварельної чистоти і гармонії, що
займає більшу частку полотна. Такий простір зумов-
лений тим, що Василь Вакуленко народився на Пол-
тавщині, в с. Опришки, 1942 р.: неосяжні степи, овіяні
вітрами і подихом козацької вольниці... Художник і
тепер пам’ятає голодний 1947-й, зловісні збирання де-
сяти колосків, працю за трудодні... У 1972 р. Василь
Якович переїхав до Кременчука, працює і до сьогод-
ні головним художником Міського палацу культури.
По-друге, це світлодайна палітра майстра. У цьо-
му випадку вирішальну роль відіграла неабияка
мистецька освіченість художника. Жага побачити
оригінали світового мистецтва направила Вакулен-
ка в путь... Побачені за кордоном шедеври змусили
мистця переглянути власну творчість і кардиналь-
но висвітлити палітру, зробити колорит картин ви-
тонченим і прозорим. Так народжувався власний
мистецький стиль і живописна техніка. Цю думку під-
тверджує знайомство і багаторічна дружба з визна-
чним українським художником Віктором Зарецьким.
По-третє, національний характер творчості та ці-
лого життя. Перша зустріч із мистцем залишить над-
звичайне враження: щира українська мова, висока
Оксана Бойко, доктор філософії Українського вільного університету в Мюнхені
Життя, осяяне любов’ю: Василь Вакуленко
декоративно-ужиткового мистецтва «Творчість»
й об’єднання художників та майстрів
Наталія Корф-Іванюк
Літо ІІ, 2017
Полотно, олія
освіченість і гумор, тактовність і працелюбність та
неабияка творча плідність. У майстерні Василя на
полотнах історія, мрійлива краса лелечого краю, ко-
лоритні портрети українського жіноцтва: романтич-
ний образ Марусі Чурай, улюбленої дружини, народ-
ної артистки і доброї подруги Раїси Недашківської.
Етапними у житті художника Василя Вакуленка ста-
ли такі події: 1987 р. – лауреат другого Всесоюзного
фестивалю народної творчості; 2002–2003 рр. –
представлення об’єднання «Творчість» в Італії.
По-четверте, є унікальна риса, що варта захоплення
поруч із творами майстра. Це творчість його учнів –
приклад плідної співтворчості вчителя і вихованця.
Варто наголосити на заслугах Вакуленка як учителя.
Наприклад, Наталка Корф, що прийшла до Василя
Яковича за настановою діда-художника. «Талановита,
весела, дружня дівчина», – пишається учитель. Василь
Якович наполіг, аби Наталка їхала до Києва, щоб пред-
ставити Кременчук на Всеукраїнській виставці «Жінки
України – мистці». А 2010 р. стала членом НСХУ і лау-
реатом багатьох всеукраїнських виставок. Провідною
темою картин Наталі Корф-Іванюк є абстрактні квіти.
Захоплюючись колірною плямою, вона грає лінією,
узагальнює, залишає глядачеві простір для уяви.
У 2018 р. об’єднання художників і майстрів деко-
ративно-ужиткового мистецтва «Творчість» відзна-
чає 35 років. Харизматичний, з тонким чуттям гумо-
ру, організаторським талантом, пан Вакуленко очо-
лив це найдавніше об’єднання художників та
майстрів декоративно-ужиткового мистецтва. Біль-
шості учасників «Творчості» він дав поштовх для ак-
тивного творчого життя: щедро дарував пензлі, фар-
би і, що найважливіше, увагу.
105
 Мистецький алгоритм Кременчука
Андрій Родін, директор Кременчуцької художньої шкоди ім. О. Д. Литовченка,
Роксана Озерна, мистецтвознавець
Сформована реальність:
Кременчуцька дитяча художня
школа ім. О. Д. Литовченка
Наступного, 2019 р. Кременчуцька
дитяча художня школа ім. О. Д. Ли-
товченка святкуватиме 45-ту річни-
цю заснування. Початковий спеціа-
лізований мистецький навчальний
заклад посідає гідне місце в систе-
мі мистецької освіти України, надає
державні гарантії естетичного вихо-
вання та високий рівень знань об-
дарованим учням, що відкриває їм
дорогу для подальшої освіти і само-
стійної художньої творчості. За час
існування школи випущено близь-
ко 1600 учнів, щороку в середньому
55, із яких майже 50 % вступають до
профільних вишів.
106
За останній рік 315 учнів навчались у 33 класах,
опановуючи такі дисципліни: малюнок, живопис,
композиція, жива натура, пленер, скульптура, істо-
рія мистецтв. У школі навчаються діти з 9 років – це
підготовчі класи, а з 11 років вступають до першого
класу за результатами вступних іспитів. Свідоцтво
про закінчення школи діти отримують за навчання
в 1–4 класах, мають змогу навчатися у класах підго-
товки до творчого конкурсу для вступу до профіль-
ного закладу вищої освіти.
КДХШ ім. О. Д. Литовченка пройшла декілька ета-
пів становлення. У вересні 1971 р. було відкрито ди-
тячу студію образотворчого мистецтва при Палаці
культури «Дормаш» заводу шляхових машин. Сту-
дія займала лише одну кімнату. Її організаторами
були Серафим Захарович і Ніна Григорівна Кузне-
цови, Микола Васильович Хомов. Навчалися пере-
важно діти працівників заводу шляхових машин.
Навчання було безкоштовним, і студія утримувала-

ся за рахунок заводу. День народження школи –
1 липня 1974 р., коли було прийнято рішення Вико-
навчого комітету Кременчуцької міської Ради «Про
відкриття дитячої художньої школи в м. Кременчу-
ці». Директором став Серафим Кузнецов, який не
просто заснував школу, «виходив» приміщення,
а й розумів життєву необхідність такого закладу
для міста. І не помилився: діти пішли потоком, кла-
си були переповнені, учні з натхненням бігли до
«художки».
2011 року КДХШ присвоєно ім’я нашого земляка,
кременчуцького художника Олександра Литовчен-
ка, портретиста, майстра історичного, релігійного
та міфологічного жанру. Понад 30 років він служив
справі Пересувного товариства, бувши серед засно-
вників, став піонером нової мистецької хвилі. Твори
Литовченка зберігаються у кращих музеях світу та
приватних колекціях. Вчений Вінкельман був пере-
конаний, що метою мистецтва є краса форми, ідеї та
виразності. І прояв третьої категорії можливий тіль-
ки за умови наявності перших двох. Художникові Ли-
товченку бракувало саме останньої. Історія спосте-
рігає таке явище за умови, коли мистець відірваний
від власної культури. Він завжди залишиться на чу-
жині «чуждым элементом». Однак нововведення
було прийнято, і у вестибюлі художньої школи від-
крито постійну міні-виставку світлин із творів мист-
ця ХІХ ст.
За 44 роки сформувався сталий колектив із висо-
копрофесійних викладачів. Усі мають вищу освіту. Із
22 співробітників школи сім мають вищу категорію,
із них три викладачі-методисти: А. І. Родін – дирек-
тор, В. В. Терещенко, Т. І. Родіна, також І. В. Мосієнко,
Л. О. Будіна, Т. В. Шуляк, А. А. Голишкіна; шість – пер-
шу категорію: В. Б. Максименко (викладач зі скуль-
птури), Н. О. Рассоха, Т. В. Тєлєгіна, В. В. Осадчий,
В. О. Мірошниченко. Серед педагогів, що викладали
у КДХШ, особливе місце займають скульптор Воло-
димир Мурлага, майстер акварелі Володимир Друж-
ко. Неабияку повагу мав художник і педагог, «чиї
руки пахли медом», – Анатолій Дяченко (1961–2017).
У серпні 2018 р. у світ вийшов каталог його графіч-
них і живописних творів. Член Полтавської органі-
зації Спілки художників, у творчості він прийшов до
національної теми, учням на високому рівні викла-
дав академічний малюнок, готуючи їх до вступу у
ВНЗ. Вдячні випускники весною 2018 р. провели
спільну виставку-пам’ять у міській художній галереї,
де поруч із витворами учителя представили власні
напрацювання.
У художній школі нашого міста спостерігається
унікальна тенденція: більшість викладачів (16 осіб
із 21) колись були її учнями. Так сталося і в житті пе-
дагога з 30-річним стажем Тетяни Тєлєгіної. Вона під-
готувала 7 випусків і понад 200 учнів. Пані Тетяна
навчалась у художній школі в доньки першого ди-
ректора. Вступила до Харківського державного ху-
#3 18
дожнього училища. 1988 року Тетяну Володимирів-
ну запросили викладати до рідної художньої шко-
ли. «Безперечно, є різниця між першими учнями і
сучасною молоддю. Справжнє горіння до навчання
змінилось на тверезий погляд. Раніше творчі теми
розробляли тільки з власної фантазії, навчались у
природи на пленерах, працювали над домашнім за-
вданням. Сьогодні ж за мить в інтернеті розкрита
будь-яка тема, – говорить Тетяна Тєлєгіна. – Вини-
кає проблема плагіату і творчої інертності. Діти не-
посидючі, та їхні власні “віндоуси” настільки накача-
ні інформацією, що вони за короткий час на семе-
строві огляди видають справжні шедеври. Одним
словом – діти-“індиго”. Я ж віддаю перевагу натурі,
як у старій класичній школі. Багато з того, що я по-
казую, вони не можуть навіть зрозуміти. Тому доби-
раю творчі теми, що пов’язані з сучасністю. Це син-
тез натури та абстракції, де проявляється фантазія.
Дітей цікавлять композиції “Слово-образ”, “Реклам-
ний плакат”, альтернативою екслібрису стала “Гра-
фіка малих форм”. У класичну освіту важко внести
зміни, але можливо. Так, основи натурного рисунку
зберігаються, але їх учні можуть показати розмаї-
тою мовою штрихів. Ми відходимо від суворого ака-
демізму, вводимо експериментальні техніки. Май-
бутнє все змінить в нашій освітній системі, але прак-
тика натури, повага та спілкування з Вчителем,
знання історії і законів образотворчого мистецтва –
незмінні. Природа надихає, дає відчуття кольору,
повітря і простору. Ключові фактори – вроджені зді-
бності, помножені на працелюбність. Своїм учням
я кажу, що, мовляв, художниками ви станете тоді,
коли отримаєте достойну освіту і почнете працю-
вати творчо».
Випускники КДХШ викладають у ВНЗ, реалізують
себе на творчій ниві в Україні й за кордоном: Віктор
Мусіяка, Володимир Дзюбенко, Світлана Дейсун, Те-
тяна Пліска, Олександр Мосін, Валентина Чайков-
ська, Олена Журавель, Олег Леонов, Тетяна Матюха,
Олексій Рубанов, Зоряна Дашко, Тетяна Яворська,
Оксана Бойко, Тетяна Ярова, Валентина Крамарен-
ко, Антоніна Шелест, Дмитро Король, Світлана Гот-
вянська, Віолетта Мірошниченко, Роман Кучер, На-
талія Мкртчян, Метель Тетяна та ін.
«Отже, художня школа сьогодні – невід’ємна час-
тина загальної системи освіти країни, оскільки цей
заклад культури виховує в дітях, перш за все, здат-
ність бачити і відчувати прекрасне в усьому, що ото-
чує наше повсякденне життя, творчо розвиватися
та збагачувати мистецький набуток. Учні регулярно
стають учасниками й переможцями всеукраїнських
і міжнародних конкурсів, що, безперечно, засвідчує
їхній професійний рівень. Наступного року ми пла-
нуємо відкрити експозицію дитячої творчості, на
якій представимо доробок за 45 років», – підсумо-
вує і запрошує до школи директор із 30-річним ста-
жем Андрій Родін.
107
Мистецький алгоритм Кременчука
Алла Король, директор Картинної галереї ім. Н. Юзефович,
Маргарита Срібна, мистецтвознавець
Наталія Юзефович
Взимку, 1959
Полотно, олія
«Я залишила вам Україну»:
16 років діяльності Картинної
галереї Наталії Юзефович
2002 року в Кременчуці відкрилась
Картинна галерея талановитої укра-
їнської мисткині Наталії Юзефович,
чиє ім’я відоме далеко за межами
України. За всі роки творчого життя
художниця організовувала 10 пер-
сональних експозицій, брала участь
у 70 обласних і республіканських ви-
ставках. Наталія Володимирівна –
неперевершена майстриня лірично-
Наталія Юзефович
го пейзажу, портрета, натюрморту
й складних сюжетних полотен, 38
років прожила у Кременчуці й пода-
рувала місту 167 найкращих творів.
Ось уже 16 років жителі й гості ма-
ють змогу милуватися експозиція-
ми, що оновлюються двічі на рік.
Народилася Наталія Юзефович 1932 р. у місті Киє-
ві в інтелігентній родині мистців. Батьки подарува-
ли доні повнокровне життя. Після війни дівчинка
вступила до Київської художньої школи ім. Т. Г. Шев-
ченка, вивчала живопис і рисунок, потім вчилася у
Харківському державному художньому інституті на
відділенні станкового живопису. Жвава й активна
108
Наталія була комсоргом курсу, старостою майстер-
ні, захоплювалася музикою і співом. Співуча душа
художниці не раз, мов відлуння, називала свої тво-
ри пісенними рядками. Життєвий шлях пролягав че-
рез Станіслав, Чернівці, Тернопіль. 1971 року худож-
ниця переїхала до міста Кременчука. «Серед перших
мистців, які зважилися переїхати до нашого промис-
лового, робітничого, не обласного міста, в якому в
ту пору не існувало ні музею, ні художньої галереї,
ні художньої школи, була член Спілки художників
України Наталія Володимирівна Юзефович. Нелегко
і непросто розгорталася її особиста і творча доля в
Кременчуку. Праця натхненна і самозречена. Тисячі
ескізів, етюдів, начерків, сотні закінчених картин, ви-
конаних у різних жанрах, техніках, свідчать про ви-
соку майстерність художника, багатство творчої
фантазії, глибину думки», – пише кандидат мисте-
цтвознавства Анна Лушакова.
Наталія Володимирівна вміла думати про майбут-
нє й ініціювала відкриття власної галереї, на пропо-
зицію відгукнулось керівництво міста. Відкриття кар-
тинної галереї її імені – це найважливіша подія в жит-
ті мисткині. З 2010 р. в галереї проходять також
персональні та колективні виставки художників, фо-
тографів і майстрів декоративно-ужиткового мисте-
цтва, які спрямовані на виявлення нових імен. Зага-
лом майже 300 мистців з України, Польщі, Німеччини
представили 58 виставок, під час яких експонувалось

близько 4 тисяч творів. Двічі експонувалися твори з
колекції Кременчуцького краєзнавчого музею.
Популяризація перлин колекції відбувається че-
рез виставкову діяльність, співпрацю зі ЗМІ та друк
каталогів, публікації на сторінці у Facebook. У планах
спільні проекти з Кременчуцькою міською худож-
ньою галереєю, Національною спілкою художників
України, Кременчуцьким краєзнавчим музеєм. Но-
вою для Кременчука є і освітня програма як форма
психологічного пізнання картини, що навчає вмін-
ню споглядати і віртуально подорожувати. В контек-
сті «Стратегії візуального мислення» і ми оглянемо
творчість Наталії Юзефович за період її життя в Кре-
менчуці. «Квіти Полтавщини» – картина-історія, що
написана на лоні природи, збирає свіжі враження
літа. Перед нами духмяний і соковитий натюрморт:
у повнобокому, чорному від попелу глечику стоїть
оберемок квітів. Букет – яскравий, настроєвий – впи-
сано у квадратний формат полотна, схожий на вікно
старої хатини під стріхою. Квадрат – стала форма,
що увібрала в себе мить зупиненого часу, збереже-
ного враження. Важкі голівки соняхів життєдайно
спалахують жовтим кадмієм. Синьоокі довірливі во-
лошки, ромашки, тонкі стеблинки грициків, білі суц-
віття деревію, болиголову, жовті стріли буркуну дух-
мяно заповнюють весь простір полотна. Малинові
польові гвоздики перегукуються з рефлексами на
яблуках, кольором хаток. Другий план написано
м’язистими мазками, насиченими бузковими відтін-
ками: вечірні промені сонця мальовничо розфарбу-
вали село в рожевий. Глибокі вечірні тіні впали на
пагорби. Композиція проста, з двома планами. Сіра
площина контрастує з темним тлом, врівноважує на-
сичену палітру квітів.
Наталя Юзефович – майстриня ліричного пейза-
жу. Природа подарувала їй багато щасливих знахі-
док. Ми ж зупинились на творах із пейзажної серії,
котрі всебічно відбивають красу полтавської при-
роди в її характерних станах, річних циклах. «Весня-
ні берези» – це весна з жіночим обличчям. На полот-
ні мелодійно рухаються пливкі лінії високих беріз,
неначе переплітаються у танку поодинокі красуні,
парами чи втрьох. Хоровод веде на другий, третій,
четвертий план. І вмить розумієш, що ти загубився
у березовому гаю, мов у дитячій казці. Смарагдова
трава, осяяна сонцем, і в контражурі світяться про-
зорі сфери відцвілих кульбабок. У цій картині все ра-
діє: світяться білі стовбури з чорними акцентами при
землі, дихає рожева далечінь, проглядає кремове
небо. «Спокій» – олійний твір у стриманій прохолод-
ній зеленій гамі. Сюжет простий, лаконічний, позбав-
лений деталей, із характерними річковими заплава-
ми Кременчуччини, поодаль від «демографічних ву-
ликів». Лишень споглядання, відчування тиші. Це
картина про плин часу. Він настільки ж непомітний,
як глибинна течія річки. Над спокійним плесом схи-
лились кучеряві верби, стоять стрункі осики. Глибо-
#3 18
кі зелені дуби, липи та зарості лісової ліщини від-
дзеркалились у воді: «Самі на себе дивляться ліси,
розгублені від власної краси», – писала Ліна Костен-
ко: «Поїдемо поговорити з лісом, а вже тоді я зможу
із людьми...». Світлою смугою через усю картину на-
писано очерет, легкий поворот русла – і зник другий
берег разом зі світлою стрічкою. Є в цьому творі нот-
ки монументальності: перший план темним силуе-
том, мов куліса в правому куточку, відкриває крає-
вид. Погляд блукає по розмаїтих фактурних мазках
листя дерев, торкається горизонтальних штрихів ти-
хого плеса, відпочиває у синьо-фіолетових відтінках
третього плану і неба. Назва картини зупиняє погляд
глядача, відправляє до власного світу переживань,
гармонізуючи його і врівноважуючи. Зовсім інакший
твір «Швець за роботою». Знімаємо капелюха перед
вправністю юної Наталії. Олійний портрет написано
на картоні формату А3 у стилі голландського живо-
пису. Такий портрет має право стати «золотим фон-
дом» українського живопису. Художній реалізм вра-
жає: фактурна анатомія засмаглого обличчя, сиве
волосся, крізь яке проглядає шкіра голови, засвіче-
ні червоним рефлексом вухо та підборіддя, тліюча
цигарка і дим від неї, старенький в’язаний светрик.
Ми не бачимо рук, але відчуваємо їх. Пальці міцно
стискають гнуту голку, проколюючи шкіряне взуття.
Ми не бачимо очей, прихованих у складному ракур-
сі, але знаємо, що чоловік ледь бачить і вглядається
крізь випуклі скельця окулярів. Галерею неповтор-
них портретів продовжує «Полтавка Наталка Пана-
сенко», чорноброва, кароока, мов зі сторінок книж-
ки Івана Котляревського. Поетична Полтавщина – це
епохи творчості Наталії Юзефович, у яких видно лю-
бов і розуміння народних звичаїв, історії та міцний
зв’язок із сучасністю. Художниця писала у власній
манері, світлодайній колористичній гамі з легкою де-
коративною ноткою.
Кременчуку неймовірно пощастило, що саме в на-
шому місті жила і працювала талановита мисткиня.
Саме Кременчуку дістався духовний спадок у вигля-
ді живописної колекції. Цей скарб ще буде сповна
оцінено нащадками.
Наталія Юзефович
Квіти Полтавщини, 1985
Полотно, олія
109
Мистецькі події
Юлія БОГАТОВА
Юрій Вінтаєв
Рибалка, 1997
Папір, акварель
СЛАВЕТНІ
ЧУГУЇВСЬКІ ПЛЕНЕРИ
Будьмо відверті: Чугуїв, який має іс-
торію, що сягає прадавнини і має
близькість до імені князя Мстисла-
ва Великого, сина Володимира Мо-
номаха, є містом, яке, на жаль, за-
лишається на периферії уваги істо-
риків, культурологів і т. д.
Але з власного досвіду твердимо: хто хоч раз по-
бував у цьому славетному осередку військової чо-
ловічої доблесті і честі, той не може не закохатися
у цей райський славетний куточок слобожанського
краю, той не може відчути, що з містом пов’язані
імена, які примушують кожного вчитуватись нерва-
ми серця у поняття «славетний син свого краю і
України». Лишень вдумаємось, не вдаючись у пере-
лік імен славетних дітей слобожанської землі, у ве-
лич одного знаного з них на увесь світ – академіка
малярства Іллі Рєпіна. Для нас це важливо з кількох
причин: чугуївці свято шанують його пам’ять, і Рє-
пінський меморіальний музей – один з найкращих
в Україні на посвяту славетного сина краю; наступ-
110
не 175-річчя від дня народження Рєпіна перетво-
риться на мистецьке свято усієї України. Учнями Іллі
Юхимовича в академії були багато вихованців з
України, зокрема славетний Олександр Мурашко.
Символом любові сучасних мистців до свого гені-
ального земляка стали знамениті Чугуївські плене-
ри, що беруть свій початок від народження мілені-
уму. Усі пленери завершуються у місцевому мис-
тецькому музеї, який став відомим в Україні
осередком української мистецької спадщини: у ньо-
му зібрано багату колекцію творів непересічного
значення. Щорічні пленери – це заслуга місцевих
чугуївських патріотів, господарів міста, музейників,
що зібрали на базі пленерів масштабну мистецьку
колекцію, і в першу чергу Харківської мистецької
організації на чолі з невтомним її очільником Вікто-
ром Івановичем Ковтуном.
Щорічно авторитетне журі визначає імена найкра-
щих пленеристів. Цього року лауреатами Чугуїв-
ського пленеру стали знаний в Україні графік, ака-
демік Василь Перевальський, знаковий живописець,
відомий далеко поза межами Слобідської України
професор Харківської державної академії дизайну і
мистецтв Юрій Вінтаєв та залюблена у свою профе-
сію засновник музею Іллі Рєпіна, його перший ди-
ректор мистецтво­знавець Галина Андрусенко. Це ж
завдяки її зусиллям чугуївський музей став прива-
бливою оазою культури міста.
Урочистимі святковим було цього року вшану-
вання лауреатів до дня народження Іллі Рєпіна
у чугуївському музеї. Вступним словом гостей у
великому залі вітали заступник голови обладміні-
страції Анатолій Бабичев, міський голова Галина
Мінаєва, голова журі проф. Віктор Ковтун, інші
особи. Була виставка, був концерт, були святкові
букети...
Думками про Рєпінське свято в Чугуєві поділився
Віктор Іванович:
– Це уже дев’ятнадцятий раз вшановуємо учасни-
ків Чугуївського пленеру, і щороку ми усвідомлює-
мо, що це данина пошани нашому великому земля-
кові. Тут він народився і виростав. З рідним містом,
Віктор Ковтун
краєм була пов’язана його творчість. Після навчан-
Ілля Рєпін, 2015
ня в академії Рєпін намалював ряд картин у своєму Полотно, олія
місті та краї, з-поміж них «Мужика з дурним оком»,
знаменитого «Протодиякона» і не менш відому ком- композиції професора, досвідченого педагога Хар-
позицію про хресний хід, ряд етюдів, жанрових сце- ківської академії Юрія Вінтаєва.
нок. Живучи у далекій столиці, художник душею був Справді, вітаючи цьогорічних лауреатів, можемо
близький із містом свого дитинства. Уже в немолоді підтримати думку шанованого українського худож-
літа він задумав поселитися в рідному місті, вибрав ника Віктора Ковтуна, що мистецькі пленери в Чугу-
на самому березі Сіверського Дінця територію для єві набули характеру вагомих осередків просвітни-
будівництва дому, задумав закласти фундамент для цтва, культури на образотворчій карті України. Уже
майбутньої мистецької академії... Довідавшись, що сьогодні потрібно думати про завтрашній 2019 р. –
в Чугуєві має намір поселитися академік малярства, про вшанування 175-річного ювілею класика маляр-
біля території, яку він облюбував, почали шукати міс- ства з містечка Чугуєва. І про це харківські художни-
ки разом з очільником потужного харківського мис-
це для забудови інші відомі особи... Та історія розпо-
тецького колективу не забувають сьогодні.
рядилася по-іншому: розпочалася світова війна,
а після неї революція, і Рєпін останні роки провів в
еміграції; до Чугуєва, звісно, не мав можливості при-
їхати... З Рєпіним пов’язана також історія народжен-
ня Харківського художнього училища у 1896 р. (у від-
повідь на прохання Рєпіна створити у Харкові учи-
лище імператор наклав резолюцію «Быть по сему»).
Саме приміщення на прохання художника споруди-
ли через шістнадцять років... Отож наші чугуївські
пленери уже мають велику історію. У числі його ла-
уреатів знакові імена мистців: Віра Чурсіна, Андрій
Курнаков, Сергій Коморний, Сергій Сбітнєв, Дмитро
Курсін, Ігор Моргунов, Ольга Єрофєєва, Валентин
Сидоров, брати Ткачови і багато інших... Лауреати
2018-го прикрашують своїми творами сторінки на-
шої мистецької історії. Так, графіка Василя Переваль-
ського до «Українських народних пісень про кохан-
ня», «Лісової пісні», козацьких пісень, на історичну
тематику, до поезій П. Тичини, І. Драча, до останньої
посмертної книжки Івана Федоровича «Золотий
Василь Перевальський
цап» увійшла до золотого фонду сучасної україн-
До пісні«Ой од моря
ської спадщини. Харківське мистецьке середовище та й до моря», 1968
уславлюють малярські перлини, численні станкові Дереворит

111
творчий портрет
Віктор Гвоздинський
Життєвий шлях кожної людини ви-
Ростислав Звягінцев мірюється не тільки прожитими ро-
На березі, 1960-ті
Картон, олія
ками, а й тими справами, які вона
зробила за своє життя, що вона за-
лишила у спадок наступним поко-
лінням. Серед найобдарованіших –
це учені, науковці, і звісно, мистці.
До такого кола належить Ростислав
Звягінцев (17 березня 1938 – 21 черв-
ня 2016) – заслужений художник
України, 80-річчя від дня народжен-
ня якого 2018 р. відзначила Рівнен-
ська спілка художників.
Своєю творчою працею Ростислав Михайлович
Ростислав Звягінцев Звягінцев збагатив культурне середовище міста, до-
Взимку,1978
клав чимало зусиль до становлення Рівненської ор-
Картон, олія
ганізації НСХУ та зробив внесок у розвиток україн-
ського образотворчого мистецтва.
112
Слово про
Майстра
Народився Ростислав Михайлович на Сахаліні,
в 1945 р. сім’я переїхала до Дніпропетровська, де роз-
почався його творчий шлях. Спочатку навчання в ху-
дожньому училищі, а пізніше у Київському художньо-
му інституті, після закінчення якого був направлений
в Рівненські художньо-виробничі майстерні худож-
нього фонду України. З вдячністю завжди згадував
своїх вчителів М. Боровського, І. Тихого, І. Штільмана,
В. Пузиркова, А. Пламеницького.
Вже з перших років перебування в Рівному він ак-
тивною творчою працею здобуває повагу серед ко-
лег та визнання серед критиків. Десятки персональ-
них та всеукраїнських виставок, повсякденна твор-
ча праця відшліфовували грані талановитого
майстра. Творче життя мистця повсякчас було наси-
чене поїздками на Сахалін і Камчатку, участю в твор-
чих групах у Седневі, у Криму, за кордоном, з яких
він привозив не тільки етюди, а й закінчені твори.
Живопис для нього був справжнім покликанням:
у доробку мистця пейзажі (й, слід акцентувати, що
Звягінцев – один з найяскравіших українських май-
стрів пленерного живопису), тематичні картини, на-
тюрморти, портрети, а також монументальні твори,
що стали окрасою багатьох громадських закладів на
Рівненщині. У малярських роботах Ростислава Звя-
гінцева поєднані здобутки національної школи жи-
вопису з досвідом європейського імпресіонізму. Ви-
користовуючи засоби реалістичного живопису, він
завжди віднаходив свій стиль, поєднаний на повазі
до традицій, пошуку нових власних рішень, які ба-
зувались на вишуканій майстерності, емоційній від-
даності й гармонії.
Твори Ростислава Звягінцева сьогодні експонують-
ся в багатьох музеях України, чимало їх розійшлося
по приватних колекціях в Україні і закордон. Значна
частина творчого доробку зберігається у збірці сім’ї
Звягінцевих. Нині творча спадщина майстра потре-
бує мистецького дослідження та популяризації, адже
Ростислав Звягінцев – один із когорти українських
миcтців, які помітні на видноколі українського обра-
зотворчого мистецтва ХХ ст.
 Володимир Петрашик

«Transfer»
Олександра
Сердюка:
від Кіпру до
«ТриптихА»
Олександр Сердюк
У серпні 2018 р. у галереї «Триптих» екс- вильному напрямку і практично «намацав» впізна- Відчуття пейзажу, 2018
ваний власний авторський почерк. Полотно, олія
понувалась неординарна й цікава
Виставка була настільки успішною, що з вересня
експозиція «Transfer»відомого хар- вона експонувалась у галереї Київського гуманітар-
ківського художника Олександра Сер- ного ліцею.
дюка. На виставці було презентовано П. С. Редакція журналу «Образотворче мисте-
близько двадцяти полотен мистця. цтво» щиро вітає художника Олександра Сердюка з
Серія створена під враженням від подорожі на се- присвоєнням йому високої державної нагороди – «За-
редземноморський острів Кіпр, який, за словами ав- служеного діяча мистецтв України»!
тора, «…вразив своїм різноманітним культурним
надбанням, народилася ідея створити серію
полотeн, присвячених цьому нeповторному куточ-
ку (Монастир Ая-Напа, Церква Св. Лазаря та Музей-
заповідник під відкритим небом у Пафосі). А також –
яка подорож може обійтися без вечірнього келиха
вина та фруктів!»
Таким чином, виставка «Transfer» пропонувала
глядачеві перенестись подумки до фантастичного
острова, який сформувався у живописних полотнах
художника паралельно реальному місцю на мапі.
О. Сердюк відтворив різні аспекти давньої куль-
тури грецького народу, зробивши глибокі акценти
на релігію, архітектуру, красу краєвиду, а головне –
взаємозв’язок людини і природи. Серед найцікаві-
ших картин варто відзначити «Відчуття пейзажу»,
«Колись тут було місто», «Зачарований ліс», «Церква
святого Лазаря», «Оливкове дерево», «У старому міс-
ті», «Монастир Ая-Напа» (усі – 2018) та інші.
Ґрунтовна традиція школи закладена в основі цих
полотен мистця. Малярська манера художника за
останній час дещо змінилась у бік наближення до
абстракції. Композиції дихають свіжістю та настро-
євістю вражень, різноманіттям колірної гами, витри-
муючи при цьому монументальну площинність. Олександр Сердюк
Крізь пальці, 2018
О. Сердюк у творчому зростанні рухається у пра- Змішана техніка

113
Мистецька хроніка
Володимир Петрашик
Наталія Чернова У липні/серпні 2018 р. у Музеї книги і
На вулиці скрипка грає, 2002
Полотно, олія
друкарства України проходила пер-
сональна виставка відомої худож-
ниці Наталії Чернової. Понад сімде-
сят творів презентували різножан-
ровість творчості мисткині: портрет,
пейзаж, натюрморт, жанрові та
абстрактні композиції.
Наталія Чернова
Портрет Степана Сапеляка, 2012
Полотно, олія
114
«Пошук джерел»
Наталки Чернової
Різнобарвна колірна гама вирізняє твори худож-
ниці з-поміж інших мистців. А це й не дивно, адже
талант витонченого колориста переданий ще на
генетичному рівні авторці її батьком, учнем видат-
ного пейзажиста Миколи Бурачека Леонідом
Черновим.
Своєрідна стилістика письма, підсилена енергією
кольору, особливою гармонією фарб, виокремлює
її творчість на тлі сучасного українського мистецтва,
і тим самим Наталка Чернова є гідним продовжува-
чем родинної традиції колористичного живопису.
Таким чином, талант мисткині сформувався у родин-
ному плеканні, у першу чергу народного мистецтва,
пісенної творчості та обрядових дійств, про що свід-
чать її полотна. Її малярську позицію підтверджують
слова самої Н. Чернової: «… Ідучи мистецьким шля-
хом, я хочу бути гідною хранителькою родинного
живопису, зберігаючи при цьому оспівану барвами
тайну своєї творчості…».
Найвідоміші портрети пензля Н. Чернової, що екс-
понувались на виставці: Гаврила Пошивайла (1970),
Петра Ганжі (19….), Володимира Данилейка (2001),
Степана Сапеляка (2007). Серед натюрмортів особли-
вої уваги заслуговують «Ранній бузок» (2015); аб-
стракцій – «На вулиці скрипка грає» (2002), «Начерк»
(2011), «Каламбур» (2017); сюжетні композиції «Воро-
жіння», «Весела музика», «Біла, біла зимонька водить
коляду» (усі – 2002), «Весільна» (2003), «Вечорниці»,
«Гуляння на Різдво» (обидві – 2015) та інші.
Виставка відзначалась світлістю, настроєвістю і
радістю образів, милувала серце глядача.
Зичимо нових творчих відкриттів Вам, пані
Наталко!

Конференція в НАОМА
До ювілею викладацької діяльності професора Л. Міляєвої
Першого і другого червня 2018 р. в НАОМА відбу-
лася наукова конференція «Шляхи розвитку україн-
ського мистецтвознавства та реставрації. До 55-річ-
чя викладацької діяльності Л. Міляєвої на кафедрі
ТІМ НАОМА». На запрошення взяти участь у конфе-
ренції відгукнулися провідні вчені з Києва, Львова,
Харкова, Луцька та Івано-Франківська – учні ювіляр-
ки. Запропоновані теми доповідей виявили широ-
кий діапазон досліджень. Кафедра ТІМ, організатор
конференції, вирішила нетривіально скласти про-
граму конференції, не розбиваючи її за секціями. Ба-
жаним було, щоб присутні одночасно побачили усю
панораму пошуків, досліджень і нагальних проблем.
Конференція відбувалася у музейній залі НАОМА,
прикрашеній виставкою, організованою доктором
мистецтвознавства, Т. Кара-Васильєвою. Виставка
являла собою реанімацію загубленої в Парижі пе-
ред Першою світовою війною виставки вишивок,
зроблених за ініціативою та ескізами К. Малевича,
О. Екстер, Л. Попової, О. Прибильської, а також ро-
біт народної майстрині Г. Собачко-Шостак. Конфе-
ренцію відкрив ректор НАОМА А. Чебикін, який
привітав Л. Міляєву з ювілеєм, зупинився на внеску
в українську культуру всієї родини Міляєвих-
Подерв’янських. Вела конференцію завідувач кафе-
дри доктор мистецтвознавства О. Лагутенко. Перша
частина доповідей була присвячена дослідженням
початку ХХ ст., а саме, заторкувалися такі теми: Л. Со-
колюк розповіла про свої здобутки щодо творчості
видатного художника Михайла Жука, монографію
про якого вона власне репрезентувала перед при-
сутніми.
Кілька доповідей було відведено творчості видат-
ного українського конструктивіста В. Єрмілова. Його
творчі пошуки розкрила в доповіді О. Лагутенко,
а кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри тео­
рії та історії мистецтва ХДАДМ Т. Павлова поділила-
ся своїми знахідками дизайнерських робіт В. Єрмі-
лова, зроблених разом з С. Міляєвим у Палаці піоне-
рів у Харкові.
Л. Міляєва присвятила свої слова колезі, яка по-
руч із нею 32 роки віддала викладацькій діяльності
в НАОМА і разом з Людмилою Семенівною заклада-
ла основи мистецтвознавчого факультету, це Діна
Михайлівна Колеснікова (зараз мешкає у Сан-
Франциско, США). Л. Міляєва привітала її від імені
присутніх із 90-річним ювілеєм, розповіла про ста-
новлення Діни Михайлівни як мистецтвознавця.
Олександра Шевлюга, викладач кафедри ТІМ НАОМА
Доповідь З. Чегусової – про український гобелен
ХХ–ХХІ ст., про минуле Київської Русі доповідали
кілька учасників конференції. Лише єдина доповідь
Ігоря Дудника з історії українського друкарства сто-
сувалася діяльності Андрія Сокульського в Угро-Во-
лощині. Мистецтвознавець О. Садова ознайомила зі
знахідкою ікони ХVІІ ст., що, як з’ясувалося, є фраг-
ментом втраченого стінопису. Про деякі проблеми
реставрації та реконструкції у церквах доповів ху-
дожник-реставратор О. Рішняк.
Заступник директора з наукової роботи Волин-
ського краєзнавчого музею Є. Ковальчук зупинила-
ся на видатних іконах Волині – візантійській чудот-
ворній іконі Холмської Богородиці ХІ – початку ХІІ ст.
Академік НАМУ
і Єрусалимській Богородиці межі ХV–XVI ст., до атри- Людмила Міляєва
буції яких серед інших дослідників причетна і Л. Мі-
ляєва. Т. Чуйко розповіла про проблеми досліджен-
ня спадщини Тараса Шевченка-художника. Про нові
біографічні відомості про Оскара Гансена та долю
його колекції розповіла аспірантка кафедри ТІМ
НАОМА Г. Решетньова. Чимало доповідей торкали-
ся гострих питань оцінки художньої спадщини ра-
дянських років сучасними мистецтвознавцями та іс-
ториками культури. До непростих проблем конфор-
мізму, які не можуть однозначно вирішуватись,
звернулась Г. Хорунжа. В. Петрашик ознайомив з
особистою справою з архіву СБУ художника О. Бізю-
кова, а О. Маричевська доповіла про мистецтво­
знавчі праці художника Я. Гніздовського. На пробле-
мах оформлення сучасних діючих церков зупини-
лась доцент кафедри дизайну і теорії мистецтва
Прикарпатського національного університету ім. Ва-
силя Стефаника І. Дундяк. Доктор мистецтвознав-
ства М. Селівачов поділився спогадами про свою
працю в київських реставраційних майстернях
у 1970-х рр.
На жаль, не можемо зупинитися на всіх доповід-
ях, але й те, що перелічено, демонструє широку па-
нораму творчих пошуків українських мистецтво­
знавців.
Учасники конференції погодилися з думкою, вису-
нутою Людмилою Міляєвою і підтриманою Ольгою
Лагутенко, що на підставі заслуханого, в подальшо-
му, будуть плануватися семінари, присвячені тим чи
іншим найактуальнішим, вузьким темам, адже саме
вони дадуть можливість розгорнутися дискусіям.
Проведена конференція була схвально сприйня-
та мистецтвознавчим товариством.
115
 ex libris
Галина Стельмащук, доктор мистецтвознавства, професор, академік НАМУ,
завідувач кафедри історії ї теорії мистецтв ЛНАМ
Нова книга авторки присвячена твор-
чості члена ШвЕйцарського мистець-
кого німецькомовного об’єднання
митців і любителів мистецтва (VKK –
Vereiningung Kunstler und Kunnst­
freunde),члена Спілки художників
України (2011) Христини Кишакевич-
Качалуби, відомого у світі сучасного
графіка, скульптора, маляра, рестав-
ратора, яка проживає у Швейцарії.
У виданні представлено результат со-
рокалітньої наполегливої творчої
праці мисткині. Розкрито активну
життєву позицію славетного родо-
116
Повернення
на Батьківщину
воду Кишакевичів, Фещенків-Чопів-
ських, Качалубів, до якого належить
Христина Кишакевич-Качалуба. Ви-
хідці з цих родів – священики, ком-
позитори, архітектори, вчені, лікарі,
громадські діячі, підприємці – при-
кладом свого життя виховували по-
коління українців у дусі патріотизму
і любові до своєї Батьківщини-Украї-
ни навіть на вимушеній еміграції.
Творчість мисткині Христини Киша-
кевич-Качалуби показано на тлі су-
часних злободенних подій у живому
мистецькому процесі.

Цю книгу автор присвятила творчості таланови-
тої художниці українського походження зі Швейца-
рії Христини Кишакевич-Качалуби. Христина наро-
дилася у далекій Аргентині і до 1990 р. ніколи не була
в Україні, та з її слів «все життя марила Україною і ба-
жала мати українську родину». Було б несправедли-
во, щоб не розкрити витоки цього феномену.
Писати цю книгу спонукало кілька чинників. Спо-
чатку вразили твори мисткині зі Швейцарії Христи-
ни Кишакевич-Качалуби, які побачила на виставках
у Львові в 1991 та у 2011 рр. Згодом зацікавила доля
цієї мисткині. На відкритті виставки автор почула
багато цікавого не лише про художницю, а і про її
родину.
Остаточно бажання визріло написати цю працю
після поїздки до Харкова на наукову конференцію,
яка відбувалася у Харківській державній академії
дизайну і мистецтв. У вільний від доповідей час
академік Олександр Федорук запропонував огля-
нути місто. Була й конкретніша мета подивитися
нові твори художника, приятеля О. Федорука про-
фесора ХДАДМ Віктора Гонтаріва у його робітні.
Проходи до майстерні свого приятеля п. Олесь Фе-
дорук обирав так, щоб показати визначні місця і
пам’ятки Харкова. І от ми зупинилися перед знаме-
нитим будинком «Слово». У ньому мешкали пись-
менники і поети, діячі української культури, знище-
ні тоталітарним совєтським режимом. Коли ми пі-
дійшли ближче до стіни, я побачила на ній
викарбовані прізвища… Майже всі вони були ре-
пресовані.
Письменників, поетів, художників, акторів, діячів
культури навмисно заселяли в одному будинку, щоб
легше було за ними стежити і в призначений час за-
бирати у «чорний воронок». Заселення діячів куль-
тури, які віддавали свої сили розбудові нової Укра-
їни і вже тому становили небезпеку для тоталітар-
ного режиму, в одному будинку практикувалося по
всіх великих містах Української РСР. Такі будинки
були у Києві, Одесі і у Львові. Список прізвищ, ви-
карбований на стіні будинку «Слово», вразив до гли-
бини душі, ноги не слухалися, не могла зрушити з
місця. Така «шрифтова картина» зачепила за живе,
бо й сама пережила арешт батьків у 1948 р. і їх за-
слання у табори (маму в Караганду, тата у Воркуту),
хоч мала тоді лише чотири роки. Згодом пройшла
через дитячий будинок і приниження, як дитина
«ворогів народу».
Письменників, художників, поетів, промисловців,
підприємців-українців, які не зі своєї волі опинили-
ся поза Батьківщиною, тисячі. Якби вони тоді не по-
кинули Україну, такі списки прізвищ, як на будинку
«Слово», були б довші. Хоч сьогодні знаємо і те, що
й за кордоном служби НКВС влаштовували на них
полювання, знищували або повертали в СССР і далі −
в концтабори ГУЛАГу.
#3 18
На еміграції втікачі-вигнанці починали все спочат-
ку, бо, переміщаючись по таборах, втрачали роди-
ни, статки, творчі доробки, але вистояли і продовжу-
вали працювати за кордоном. Вони не розчинилися
у багатомільйонній масі люду планети. Вони ніколи
не відмовлялися від свого походження, свого корін-
ня, свого українства, а примножували своїм розу-
мом, працею українськість у світі. Щодо мистецько-
го процесу ХХ ст., то вони все зробили для того,
щоби ми, попри 70 років тоталітарного режиму, який
нищив все українське в Україні, могли сьогодні ска-
зати, що завдяки таким Українцям з великої букви,
як Олександр Архипенко, Євген Маланюк, Федір, Ва-
силь, Микола Кричевські, Григорій Крук, Святослав
Гординський, Павло Ковжун, Роберт Лісовський, Пе-
тро Холодний старший і молодший, Микола Буто-
вич, Микола Дмитренко, Михайло Мороз, Леонід
Молодожанин, Михайло Черешньовський, Микола
Мушинка, Юрій і Татяна Кишакевичі, Михайло Кача-
луба, Христина Кишакевич-Качалуба, Зоя Лісовська,
усіх прізвищ не перерахувати (тільки переліку пріз-
вищ мистців, вихідців з України, може вистачити на
ціле велике видання), ми сьогодні маємо цілісну кар-
тину українського мистецтва ХХ ст.
Автор вирішила написати книгу про мисткиню
Христину Кишакевич, показавши, звідки бере корін-
ня її рід по лінії тата, – це Кишакевичі, а по лінії
мами – не менш славний рід Фещенків-Чопівських.
Одружившись із Михайлом Качалубою (молодшим),
лікарем, що опинився у Швейцарії, Христина поєд-
нала свою долю ще з одним славетним родом – Ка-
чалубів: Михайлом Качалубою-молодшим (чоловік)
і Михайлом Качалубою-старшим (свекор). Включив- Примітка
ши до книги біографічні дані видатних людей, цих 1. Богдан Горинь.
славетних українських родин, автор хотіла наголо- Світлий розум // Ігор
сити на тому, яких благородних синів і доньок мала Сандурський. Іван
Франко про психоло-
Україна лише у ХХ ст. Чи такою, як нині, була б наша
гію творчості. – Львів,
держава, якби ці люди не покинули Україну. Впевне- 2011. – 272 с.; Гентош
на, кожен українець і навіть не українець дасть пра- Оксана. Про одну
вильну відповідь – ні, не такою! І вже напевно родину з-за кордону,
«cусіди-брати» не поводили б себе так нахабно, як яка дуже любить
вони чинять це сьогодні. Україну // Ратуша. –
Життя цих родин – приклад для усіх в Україні не 19–20 червня 1991 р. –
впадає у відчай, а об’єднуватися та наполегливо, усім С. 2; Оксана Гентош.
Невтомний сподвиж-
і кожному будувати свою рідну хату – Україну, як го-
ник національної
ворив великий митрополит Андрей Шептицький. справи // Бойків-
Життя цих родин – зразок того, як можна зберег- щина. – 1 листопада
ти любов до рідної землі, до мови своїх дідів і праді- 2003 р. – С. 5; Кача-
дів. Вони добре засвоїли настанови українського луба М. З Моєї Одіс-
пророка Тараса Шевченка: «Свою Україну любіть! сеї. – Тернопіль,1997. –
Любіть її! Во время люте, / В остатню, тяжкую міну- 506 с.; Оксана Луцька.
Жертводавці УВУ //
ту / за неї Господа моліть!». Служити для українців і
Свобода. – 11 січня,
для України – це життєве кредо великого роду Ки-
1995 р.; П. Пундій. Юрій
шакевичів, Ільницьких, Фещенків-Чопівських і Кача- Кишакевич (1918–
лубів та багатьох інших, яких доля закинула далеко 1992). – Рік ХL,ч. 2 (130),
від України, але які творили задля її блага. весна, 1993.
117
ex libris
Олександр Федорук

ВІДРОДЖЕНИЙ
МИХАЙЛО
ЖУК

Соколюк Л. Михайло Жук: мистець-літератор. –

Харків: Видавець Олександр Савчук. – 256 с.; іл.

Слова рецензії, що полинуть нижче рядками, бу-

дуть похвалою невтомній харків’янці Людмилі Со-
колюк, яка після багаторічної праці над повернен-
ням у лоно української культури дорогого імені
Михайла Бойчука, звернула увагу на ще одну леген-
дарну, але також несправедливо напівзабуту по-
стать Михайла Жука (1883–1964), як усі тепер знають
одного із засновників Української Державної Акаде-
мії мистецтв у 1917 р. – році боротьби українців за
незалежність. Отож його ім’я справедливо постав-
лено в один ряд з іменами речників української об-
разотворчості на меморіальній таблиці НАОМА, що
прикрашає вхід до академії. Жук, немає жодного
сумніву, вписав своє ім’я золотими літерами у літо-
пис українського мистецтва ХХ ст., але ж він був не
лише мистцем, а й ліриком високої поетичної про-
би, що до нинішнього дня не побачила світу, не була
видана жодної поетичною збірочкою, так і полишив-
шись на полицях давніх книг, журналів, газет, що пу-
блікували на початку ХХ ст. поезії Михайла Жука («Лі-
тературно-науковий вісник», «Українська хата»,
«Шлях» та ін.). Правда, невтомний Юрій П’ядик, у бі-
бліографії антології «Українська поезія кінця ХІХ –
середини ХХ ст.» оприлюднив адреси надрукованих
творів поета у тогочасній пресі [1]. Михайло Жук –
поет-графік, як відомо, входив до літературно-мис-
тецького символістичного угруповання «Музагет»,
яке спромоглося видати одну-однісіньку раритетну
для наших днів збірку з однойменною назвою. Дру-
Михайло Жук гий набраний у друкарні номер так і не побачив сві-
Автопортрет. Диптих, 1908
Картон, пастель ту у тому трагічному 1919-му. Може він чекає свого
Одеса. Приватна колекція Магеллана?.. «В українській культурі ХХ століття не

118
 #3 18

було іншого прикладу, щоб хтось із творців міг так

досконало користуватись двома художніми форма-
ми – мистецтвом слова з одного боку, і лінією та ко-
льором – з іншого», – дослідниця підвела риску
масштабності творчого шляху популярного на по-
чатку ХХ ст. чернігівчанина [2, с. 6].
Насамперед відзначимо ошатний рівень видання
про Михайла Жука, властивий усім іншим книжкам,
що виходять у видавництві невтомного харківсько-
го видавця Олександра Савчука. Безкінечно довгим
був шлях повернення доброго імені Майстра та
комплектування його спадщини, розкиданої по при-
ватних колекціях, музейних, галерейних збірках. Ба-
гато добрих людей, дбайливо оберігали спадщину
Михайла Жука, а також різні музейні інституції Укра-
їни, зокрема Одеський літературний музей та чима-
ло інших (Київ, Чернігів, Львів, Запоріжжя, Микола-
їв, Херсон). Важливою для популяризації творчості
мистця була ґрунтовна виставка організована у по-
пулярній київській галереї «Нью-Арт» її невтомним
очільником М. Білоусовим та його помічниками
(2018).
Ретельно, ґрунтовно, вдумливо і виважено Люд-
мила Соколюк, завідувач кафедри теорії та історії
мистецтва Харківської державної академії дизайну
і мистецтв, зібрала увесь наявний про мистця ма-
теріал, об’ємно розкривши творчий та біографіч- дні Михайла Жука, але він був морально чистим,
ний життєпис Михайла Жука, що у хронологічній закоханим у красу народного ужиткового мисте- Михайло Жук
послідовності розкриває етапи формування й роз- цтва, і елегантний світ винесений ним з періоду за- Портрет археолога Миколи
витку великого таланту. Насамперед було навчан- хоплення сецесією; той чарівний світ природи, Біляшівського, 1903
Папір, наклеєний на картон,
ня у Школі Миколи Мурашка та Краківській акаде- «квітковий світ продовжував залишатися для ньо-
пастель, білило, вугілля
мії мистецтв, де здобувало освіту немало україн- го символом справжньої Краси» [2, с. 133]. Авторка Одеський художній музей
ських студентів і де Михайло Жук був зачарований ввела до обігу немало призабутих творів Майстра,
методикою ряду вчителів і в першу чергу молодо- і у цьому також її велика заслуга.
го талановитого Станіслава Виспянського (він «вра-
Михайло Жук
жав огромом творчої уяви і поліфонізмом таланту, Хризантеми, 1929
що виявився з рівною силою у поезії, драмі, живо- Папір, наклеєний на картон,
пису та ужитковому мистецтві» [3]). Чи не позначив- італійський олівець, гуаш,
ся вплив польського модерніста на багатогранно пастель, туш.
Одеса. Приватна колекція
поліфонічному творчому шлях у мистця, який по-
слідовно і системно розкритий у розділах «Перший
чернігівський період», «У колі засновників УАМ»,
«Другий чернігівський період», «В Одесі», «Під­ Примітки
москов’я і знову в Одесі». Книжка видана з великим 1. П’ядик Ю. Українська
дизайнерським смаком, багато ілюстрована, наси- поезія кінця ХІХ –
чена різного роду додатками, посиланнями на роз- середини ХХ ст. – К.:
маїті архівно-документальні джерела і засвідчує на- КІС, 2011. – Т. І і ІІ.
самперед ерудицію та мистецтвознавчу культуру її 2. Соколюк Л. Михайло
автора. Людмила Соколюк, однак, пояснює, що та- Жук: мистець-літера-
лант Михайла Жука не зміг розкритись в усій своїй тор. – Харків: Вида-
вець О. Савчук, 2018.
красі та повноті через відомі історичні події партій-
ного диктату, через жахливі умови життя у звільне- 3. Kossowska I., Kossow-
ski Ł. Malartstwo
ній від фашистів Одесі, через те, що «з приходом
polskie Sym­bolizm i
радянського тоталітаризму мистець заради само- Młoda polska. – War-
збереження мав демонструвати свій вияв «держав- szawa: Arkady, 2010. –
ного однодумства» [2, с. 133]. Важкими були останні S. 37.

119
ex libris
Володимир Петрашик, кандидат мистецтвознавства
Творче і наукове життя
виміром у подвиг
Щербак В. А. Незабутні:
Будівничі української ху-
дожньої культури / Ін-т
проблем сучас. мистец.
НАМ України. – Київ: Фе-
нікс, 2016. – 232 с.: іл.
Нещодавно побачив світ
монографічний збірник на-
уково-популярних статей
видатного українського
ученого, мистецтвознавця,
редактора, дослідника на-
родної культури Василя Ар-
темовича Щербака.
Герої його наукових нарисів – це світочі україн-
ської культури ХХ – початку ХХІ ст. Серед них: Олек-
сандр Довженко, Максим Рильський, Микола Мака-
ренко, Василь Седляр, Сергій Колос, Яким Запаско,
Катерина Білокур, Марфа Тимченко, Надія Бабенко,
Валентина Трегубова, Сергій Нечипоренко. Окремі
з них були учителями Василя Щербака, з іншими зна-
вся особисто, з деякими товаришував, творчість ре-
шти досліджував…
Збірник «Незабутні: Будівничі української худож-
ньої культури» В. Щербака – це невелика частка того,
що зробив за життя невтомний дослідник, самих
тільки публікацій понад 200, монографії: «Сучасна
українська майоліка» (1974), «Єлизавета Миронова»
(1987), «Декоративний живопис: Марфа Тимченко»
(1992), «Українське декоративно-ужиткове мисте-
цтво ХХ ст. Періодизація та концептуальні засади
розвитку» (1997), «Немеркнуча мистецька зірка»
(2000). Співавтор «Історії укр. мистецтва» (т. 6, Київ,
1968), збірки «Українського мистецтвознавство»
(вип. 2, 3. Київ, 1968, 1969), «Матеріалів до словника
мистецтвознавців УРСР» (Київ, 1969), «Шевченків-
ського словника» (т. ІІ, 1977) та інших. В. Щербак був
науковим редактором і автором передмов до низки
мистецтвознавчих видань.
Мистецтвознавець В. Щербак 1950 р. закінчив Ки-
ївське училище прикладного мистецтва, де шанова-
ним учителем із фаху був учень М. Бойчука С. Колос.
Дух і засади бойчуківських традицій і любов до на-
родного мистецтва передалась і молодим випускни-
кам, у тому числі Василю Артемовичу.
Далі було навчання у Київському державному уні-
верситеті ім. Т. Г. Шевченка... Згодом редакторська
праця у Держлітвидаві України і журналі «Народна
120
творчість та етнографія». Близько п’ятнадцяти років
Василь Щербак пов’язав своє наукове і творче жит-
тя з Інститутом мистецтвознавства, фольклористи-
ки та етнології ім. М. Т. Рильського, де здобув чима-
ло знайомств, зріс як учений-науковець, захистив-
ши кандидатську дисертацію.
Потім була педагогічна робота в стінах спочатку
Київського державного художнього інституту, а з ча-
сом Української академії мистецтва. Проте дослід-
ницько-пошукову діяльність Василь Артемович
ніколи не покидав, результатом цього стали його
численні публікації, що є вагомим внеском до мис-
тецтвознавчої науки.
Багато років свого життя він присвятив праці на
посаді старшого наукового співробітника Націо-
нальної академії мистецтв України, де наполегли-
во, з усією відповідальністю і достеменністю реда-
гує наукові збірники «Українська академія мисте-
цтва», «Мистецтвознавство України» і «Мистецькі
обрії».
Збірник науково-дослідницьких нарисів В. Щер-
бака «Незабутні: Будівничі української художньої
культури» – це надзвичайно цікаве за своїм факта-
жем видання, що проливає світло на малознані сто-
рінки української культури та життєві і творчі відо-
мості діячів, що її творили. Життєвий і науковий
досвід ученого дав можливість із глибокою ретель-
ністю та кропітливістю передати атмосферу, в якій
перебувала національна культура часів Довженка,
бойчукістів, в якій шані було народне мистецтво і
яким чином взаємодіяло з професійним. Книжка гли-
боко національна, що відчувається у кожній автор-
ській статті. Видання є очевидним доказом наукових
спостережень мистецтвознавця Василя Щербака.
Доповненням до публікацій є кілька сторінок з ін-
телігентного родинного життя Щербаків: про любля-
чу дружину – Галину Миколаївну Мерсіянову, про
сина – Юрка Щербака, якого по-батьківськи любив
Василь Артемович, вкладаючи увесь свій потенціал
у майбутнього ученого!
І сьогодні з упевненістю можна констатувати: ба-
гатолітнє творче і наукове життя Василя Щербака –
це подвиг любові і відданості мистецтвознавчій
праці!
Книжка рекомендована, в першу чергу, мисте-
цтвознавцям, художникам, дослідникам народної
культури і усім, хто цікавиться складною історією
української культури ХХ – початку ХХІ ст.