ПРЕПОДОБНИЙ СИЛУАН АФОНСЬКИЙ

Розрізнення добра та зла

Так само, як для перевірки істинності нашого шляху до Бога Старець вважав, що друга заповідь
– про любов до ближнього – є перевіреним керівним началом, так і для розрізнення добра і зла
певним знаком є не так свята і висока за своїм зовнішнім формулюванням ціль, як засоби, які
вибираються для досягнення цієї цілі.

Абсолютний тільки Бог. Зло, не будучи самосутнім буттям, а лише спротивленням вільного
сотворіння початковому Буттю — Богу, не може бути абсолютним, і тому зло в чистому виді —
не існує, і не може існувати. Будь-яке зло, чинене вільними сотворіннями, з необхідності
паразитарно живе на тілі добра, йому необхідно знайти собі виправдання, вбратися в одяг
добра, і нерідко вищого добра. Зло завжди неминуче змішується з якоюсь часткою позитивного
за формою пошуку, і цією своєю стороною «приваблює» людину. Свій позитивний аспект зло
прагне подати людині, як цінність настільки важливу, що заради досягнення її — дозволені всі
засоби.

В емпіричному бутті людини абсолютне добро не досягається; в будь-якому людському

починанні панує якась частка недосконалості. Наявність недосконалостей в людському добрі, з
одної сторони, і неминуча наявність доброго приводу в злі — з іншої, робить відрізнення добра
від зла дуже важким.

Старець вважав, що зло завжди діє «обманом», прикриваючись добром, але добро для свого
здійснення не потребує сприяння зла, і тому там, де з'являються недобрі засоби (лукавство,
неправда, насилля та подібне), там починається область чужа духові Христовому. Добро злими
засобами не досягається, і мета не оправдовує засобів. «Добро, недобре зроблене,— не є
добро». Це заповіт нам від Апостолів та від Святих Отців. Якщо нерідко перемагає добро і
своєю появою виправляє зло, то неправильно думати, що до цього добра привело зло, що
добро стало результатом зла. Це неможливо. Але сила Божа така, що там, де вона з'являється,
вона зціляє все без втрат, бо Бог — повнота життя і творить життя з нічого.