Professional Documents
Culture Documents
Teofan Zatwornik
Teofan Zatwornik
Стан грішника
Характерна риса грішника – це не завжди явна порочність, але власне відсутність натхненої,
самовідданої ревності в Богодогоджанні, з рішучою відразою до всього грішного - те, що у нього
благочестя не складає головного предмету клопотів і праці, що він, турбуючись про багато
іншого, зовсім байдужий до свого стяжання, не відчуває, в якій небезпеці перебуває, не дбає про
добре життя і провадить життя холодне до віри, хоча іноді ревне і бездоганне зовні.
Відвернувшись від Бога, людина зупиняється на собі і себе ставить головною метою цілого свого
життя і діяльності. Це вже й тому, що після Бога нема для неї нічого вищого від себе самої;
особливо ж тому, що, одержавши раніше від Бога повноту, а тепер опустівши від Нього, поспішає
вона і турбується, як би і чим би себе наповнити. Порожнеча, яка утворилася в ній, через
відпадання від Бога, безперестанно розпалює в ній спрагу, яку нічим не можна задовільнити, -
невизначену, але безперестанну. Людина стала бездонною прірвою; всесильно дбає вона, щоб
наповнити цю безодню, - але не бачить, не відчуває наповнення. Тому весь свій вік вона в поті,
праці і великих клопотах: зайнята різноманітними предметами, в яких сподівається знайти
вгамування томлячої її спраги. Предмети ці поглинають її увагу, весь час і всю діяльність її. Вони
- перше з благ, в яких живе вона серцем. Звідси зрозуміло, чому людина, ставлячи себе
винятковою метою, ніколи не буває в собі, а весь час поза собою, в речах, створених або
винайдених суєтою. Від Бога, Який є повнота всього, відпала; сама порожня; залишилося ніби
розлитися по нескінченно різноманітних речах і жити в них. Так грішник жадає, метушиться,
піклується про предмети поза собою і Богом, про багато різноманітних речей. Чому характерною
рисою грішного життя є, при безтурботності про спасіння, турбота про безліч іншого.
Відтінки та ознаки цієї заклопотанності залежать від властивості утворених в душі порожнеч.
Порожнеча розуму, який забуває про Єдиного, Який є все, породжує турботу про всезнання,
розвідування, допитливість, цікавість. Порожнеча волі, яка позбулася володіння Єдиним, Який є
все, створить потребу задоволень багатьох і різноманітних, чи шукання тих незліченних
предметів, в яких сподіваємося знайти задоволення своїх почуттів внутрішніх і зовнішніх. Так,
грішник безперестанно у турботах про збагачення знань, про володіння всім, про безліч насолод;
втішається, оволодіває, досвідчує. Це - круговорот, в якому крутиться вона цілий свій вік.
Допитливість вабить, серце сподівається відчути насолоду і захоплює волю. Що це так, - кожен
може перевірити сам, влаштувавши спостереження над рухами своєї душі протягом хоч одного
дня.
Відганяй зволікання. Не дозволь собі сказати: "завтра, пізніше займуся цим", а відразу ж
приступи до роботи. Живіше уяви нерозумність, неподобство і небезпеку свого становища.
Пізніше більше звикнеш до гріха. Якщо вже усвідомлюєш, що таким залишатися не можна, який
ти тепер, чого гаєшся? Пізніше можеш зайти за межу, з-за якої нема повернення, і ти загинеш.
Передо всім візьмися за тіло. Відмов йому в насолодах і задоволеннях, стисни задоволення
найприродніших потреб; продовж час чування, зменш звичайну міру їжі, додай до трудів новий
труд. Головне, як хочеш і як можеш послаб плоть, витончи її дебелість. Цим душа вивільниться
із зв'язаності речовиною, стане рухливішою, легшою, більш сприйнятна для вражень добрих.
Тіло, переважаючи над душею, передає їй нерухомість і холодність. Правда, не кожен грішник
живе нестримано і потурає тілу, але навряд чи знайдеться звичайна особа, яка не мала би в
чому відмовити тілу, коли на серце западає бажання спасіння. Подвиги тілесні послабляють узи
тіла і усувають наслідки їх.
Тіло обтяжує душу зовні, турботи заважають їй всередині. Отже, відклади на час клопоти, всі без
винятку, відклади тільки на час; потім знову візьмешся за звичайні справи, тільки тепер припини
їх, викинь їх з рук, викинь їх і з думки. Ось ти стоїш тепер біля свого серця. Перед тобою твоя
внутрішня людина, занурена в глибокий сон безтурботності, нечуттєвості і засліплення. Починай
будити її. Починай виводити на середину різні помисли, які тримають тебе в засліпленні, і
піддавай їх строгому судові:
а) Я - християнин, - кажеш ти і заспокоюєшся на цьому. Але усвідом собі, що значить бути
християнином, а не здаватися тільки ним; усвідом собі обов'язки християнина, покладені на нас
Святим Євангелієм, звір себе з цим ідеалом, - і ти побачиш, наскільки безпідставна опора твоєї
омани.
б) Та ж ми не з останніх. Так інші захоплюються душевними своїми досконалостями. Але
природні досконалості не мають моральної ціни, тому що вони не наш здобуток, а даровані нам
Богом. Але чи все зроблено тобою, що можеш і повинен ти зробити за своїми дарами? З тебе
будуть більше питати, тому що тобі більше дано. Вкажи, чи багато користі приніс ти ближньому
через свої дари?
в) Ми ще не такі погані: є ще гірші від нас. Але на інших дивитися нема чого, кожен за себе буде
давати звіт. Ти на себе дивися і, відрізавши себе від інших, себе тільки одного суди без
порівняння себе з іншими. Краще порівняй себе зі святими угодниками. Вони є живий закон
християнський, або живий зразок для тих, хто спасається.
г) Ніби я один такий. Але безліч грішників не змінює закону правди і не звільняють нікого від
відповідальності. Бог не дивиться на кількість. Всі грішать, всіх і покарає, як у водах потопу в
часи Ноя.
"Пом’яни послідняя твоя". Кажи собі: "На жаль, скоро смерть". Один, другий вмирає біля тебе;
ось, ось прийде і твій час. Навернися до Бога і постав себе, оскверненного і обтяженого
багатьма гріхами, перед лицем Його, Всевідущого, Всюдисущого. Чи ти ще будеш ображати око
Боже огидним виглядом твоїм гріховним? Зійди думкою на Голгофу і зрозумій, чого коштують
гріхи твої. Невже ще будеш вражати голову Господа терням гріхів своїх? Чи ще будеш
пригвожджати Його на хресті, проколювати ребра Його і знущатися над довготерпінням Його? Чи
ти не відаєш, що, грішачи, береш участь в мученні Спасителя і розділиш за це участь мучителів?
Адже одне з двох: або вічно гинути, якщо так залишишся, або покайся і навернися до Господа.
Подивися! всі вже пішли до Господа... і той навернувся, і другий, і третій... Чого ж ти стоїш і
баришся?
Молися, щоб Бог освітив твою працю над твоїм закам'янілим серцем, щоб Сам Він прийшов,
зм'якшив і розбудив твою сплячу душу. В молитві цій сам молися; виречи те, що на душі, і свою
кровну нужду відкрий словом простим, дитячим, лагідним. Не мудруй, не складай молитов.
Приступи в простоті з одною нуждою твоєю, як хворий до лікаря, як зв'язаний до визволителя, зі
щирою сповіддю немочі своєї і безсилля здолати себе і з відданням себе Божій вседії. Падай
ниць, клади поклони, - багато, багато. І не відходь від молитви, поки рухається молитва. Охолоне
молитва, берися знову за роздуми, а від цього знову переходь до молитви.
І для молитви вибери короткі до Бога заклики: "Пощади Твоє сотворіння, Владико! Боже,
милостивий буди мені грішному! О Господи, спаси ж! О Господи, поспіши ж!" Пригадуй церковні
пісні: "Се Жених грядет...", "Душе моя, душе моя, востани, что спиши..." і подібні. Так втомлюючи
себе, стукай безперервно в двері милосердя Божого.