МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

СТРИЖАКОВА АНАСТАСІЯ ЮРІЇВНА

УДК 351.82:332

МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ

ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ
ТА КРАЇНАМИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
доктор наук з державного управління,
професор,
ДІДЕНКО Ніна Григорівна

Маріуполь 2017
 2

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ, ТЕРМІНІВ,

СИМВОЛІВ І ОДИНИЦЬ 4

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1. НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

В СФЕРІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА 13
1.1. Сутність та основні форми транскордонного співробітництва 13
1.2 Принципи та функції державного управління транскордонним
співробітництвом та методологія їх дослідження в науковій літературі 37
1.3 Європейський досвід управління розвитком транскордонного
транскордонного співробітництва 57
Висновки до розділу 1 79

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ
ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ
ТА КРАЇНАМИ ЄС 822
2.1. Нормативно-правове забезпечення транскордонного співробітництва 822
2.2. Організаційний, фінансовий, економічний, інформаційний механізми
державного управління розвитком транскордонного співробітництва 96
2.3. Державна підтримка розвитку єврорегіонів як форми транскордонного
співробітництва 125
Висновки до розділу 2 143





 3

РОЗДІЛ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КРАЇНАМИ ЄС 147
3.1. Стратегія транскордонного співробітництва між Україною та країнамиЄС в
умовах реалізації Угоди про асоціацію 147
3.2.Розвиток побратимських та партнерських зв’язків між містами та регіонами
України та країн ЄС 168
3.3. Основні шляхи впровадження інноваційних форм транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС 186
Висновки до розділу 3 210
ВИСНОВКИ 214
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 217
ДОДАТКИ 245
 4

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ,

ТЕРМІНІВ, СИМВОЛІВ І ОДИНИЦЬ

ТКС – транскордонне співробітництво

ТС – транскордонна система
СВС – the Cross-Border Co-operation
ПС – прикордонне співробітництво
ТС – територіальне співробітництво
ЄПС – Європейська політика сусідства
ЄІПС – Європейський інструмент політики сусідства
НГО – неприбуткові громадські організації
НПФМІ – нові просторові форми міжнародної інтеграції
ЄС – Європейський Союз
ЄУТС – Європейске угруповання територіального
співробітництва
РЄМР – Рада європейських муніципалітетів та регіонів
 5

ВСТУП
Актуальність теми. Транскордонне співробітництво (ТКС) в умовах
євроінтеграційних процесів стає важливим механізмом соціально-економічного
розвитку та міжнародного співробітництва України, використовуючи
взаємозв’язки прикордонних областей із сусідніми регіонами країн ЄС для
підвищення економічного рівня українських регіонів, створюючи нові
можливості для ведення бізнесу та міжлюдських контактів, покращення
екологічної ситуації, розширюючи межі самостійності місцевих органів влади та
зміцнюючи місцеву демократію.
Розвиток транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС
здійснюється по лінії спільного кордону (1390 км) з такими країнами як Польща,
Словаччина, Угорщина, Румунія на міждержавному рівні, рівні територіальних
громад, регіональних та місцевих органів влади, що потребує відповідної
координації та належної державної підтримки.
На даний час розвиток транскордонного співробітництва між Україною та
країнами ЄС здійснюється в рамках правових норм європейського та
національного законодавства, Державної програми розвитку транскордонного
співробітництва на 2016-2020 роки, Угоди про асоціацію між Україною та ЄС,
Європейської політики сусідства та чотирьох програм Європейського
інструменту політики сусідства на 2016-2020 рр. («Україна-Польща-Білорусь»,
«Україна-Словаччина-Угорщина-Румунія», «Україна-Румунія», «Басейн
Чорного моря»), Стратегії Європейського Союзу для Дунайського регіону,
міждержавних угод з Польщею, Румунією, Словаччиною, Угорщиною.
Подальший розвиток транскордонного співробітництва в умовах
євроінтеграційних змін, імплементації Угоди про асоціацію, трансформації
соціально-економічного розвитку України потребує удосконалення
національного законодавства, доопрацювання ефективної моделі координації
транскордонного співробітництва, стратегічного управління цим процесом,
впровадження інноваційних форм ТКС, розвитку єврорегіонів. Це обумовлює
 6

необхідність удосконалення механізмів державного управління сферою

транскордонного співробітництва з країнами ЄС та розробки практичних
рекомендацій щодо вирішення правових, організаційних, фінансових,
економічних, соціальних, культурних проблем, що виникають в транскордонних
регіонах.
Науковому дослідженню проблематики транскордонного співробітництва
присвячені роботи І. Артьомова, П.Белєнького, М.Біль, О.Богородецької,
В.Борщевського, В. Будкіна, М. Буффона, С. Гакмана, В. Гоблик, М. Долішнього,
В.Засадко, К.Куцаб-Бонк, Є.Кіш, М.Лєндьел, В.Марковича, Н.Мікули,
В.Реутова, Є.Рябініна, Р.Садовскі, І.Студеннікова, Т.Коморніцкі, С.Устича,
Ю.Цибульської та інших.
У сфері державного управління питання організаційно-правових
механізмів ТКС, ролі держави в залученні інвестицій, формування
єврорегіональних територій в Україні, прикордонної безпеки розглядалися у
роботах С.Білої, І. Грицяк, Н.Гришиної, Н.Діденко, Н.Добрєвої, Н. Ільченко,
О. Кривцової, О. Кушніренко, В.Лагно, В.Лутчак, Н.Луцької, І.Парубчак,
Л.Прокопенко, О.Мельникова та інших. Проблематика більшості досліджень
стосується конкретних прикордонних територій, практичної діяльності
єврорегіонів, окремих механізмів або загальних тенденцій розвитку
транскордонного співробітництва, що потребує уточнення та детального
дослідження механізмів державного управління в сфері транскордонного
співробітництва з країнами ЄС в умовах посилення євроінтеграційних процесів
та імплементації Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом,
що обумовило мету та завдання дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана відповідно до тематики досліджень Донецького
державного університету управління за темою «Філософсько-психологічні
проблеми соціальної взаємодії в системі сучасного управління» (державний
реєстраційний номер 0111U007588 , 2012-2017 рр.), в межах якої автором було
проаналізовано основні аспекти транскордонного співробітництва між Україною
 7

та країнами ЄС, його вплив на розвиток прикордонних територій та місцевої

демократії, обґрунтовано необхідність удосконалення механізмів державного
управління розвитком транскордонного співробітництва в нових
євроінтеграційних умовах.
Мета та задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка
науково-методичних засад удосконалення механізмів державного управління
розвитком транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС та
практичних рекомендацій щодо діяльності органів державного управління та
місцевого самоврядування для посилення результативності ТКС, ефективного
соціально-економічного розвитку прикордонних територій, інтенсифікації
інтеграційних процесів Україна – ЄС, імплементації Угоди про асоціацію.
Відповідно до мети було поставлено такі задачі:
здійснити теоретичний аналіз розвитку транскордонного співробітництва
між Україною та країнами ЄС та розробити стратегію його подальшого розвитку
в умовах реалізації Угоди про асоціацію;
дослідити цілі, функції, принципи, механізми державного управління у
сфері транскордонного співробітництва;
вивчити європейський досвід управління транскордонним
співробітництвом та можливості його адаптації в Україні;
проаналізувати нормативно-правовий, організаційний, фінансовий,
економічний, інформаційний механізми державного управління розвитком
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС та
запропонувати шляхи їх удосконалення;
дослідити розвиток єврорегіонів як активної форми транскордонного
співробітництва та запропонувати шляхи оптимізації їх державної підтримки;
обґрунтувати розвиток побратимських та партнерських зв’язків як дієвої
форми транскордонного співробітництва між містами та регіонами України та
країн ЄС;
розробити практичні рекомендації для органів державного управління та
місцевого самоврядування щодо впровадження інноваційних форм
 8

транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС, підвищення

конкурентності прикордонних територій, реалізації транскордонних проектів.
Об’єктом дослідження є механізми державного управління
транскордонним співробітництвом.
Предметом дослідження є удосконалення механізмів державного
управління розвитком транскордонного співробітництва між Україною та
країнами ЄС.
Методи дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження
складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які охоплюють широкий
спектр питань щодо діяльності органів державного управління в сфері
транскордонного співробітництва.
Для досягнення поставленої мети в роботі застосовано низку сучасних
підходів та методів дослідження: аналізу, синтезу, узагальнення, абстрактно-
логічний метод (для визначення сутності та співвідношення основних
теоретичних понять і категорій в дослідженні механізмів державного управління
у сфері транскордонного співробітництва), системний підхід (для визначення
умов та напрямів удосконалення механізмів державного управління в сфері
транскордонного співробітництва), структурно-функціональний підхід (для
визначення сутності та змісту діяльності органів державної влади), порівняльний
(для зіставлення процесів транскордонного співробітництва в країнах Європи та
Україні) та інші.
Інформаційно-фактологічною базою дисертаційного дослідження є
нормативно-правові акти України та ЄС, монографічні дослідження вітчизняних
і зарубіжних вчених, статистичні та соціологічні дані, актуальна інформація
періодичних та інформаційних видань, ресурси мережі Інтернет.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні й
розробці науково-методичних засад удосконалення механізмів державного
управління розвитком транскордонного співробітництва між Україною та
країнами ЄС в умовах посилення євроінтеграційних процесів, трансформації
 9

соціально-економічного розвитку України та реалізації Угоди про асоціацію між

Україною та ЄС.
У дисертації:
уперше:
розроблено проект Стратегії розвитку транскордонного співробітництва
між Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про асоціацію, в якій
визначено основні цілі, напрями, принципи, механізми державного управління
для формування інноваційної моделі транскордонного співробітництва та
підвищення якості транскордонної співпраці;
удосконалено:
нормативно-правовий механізм державного управління розвитком
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС шляхом
адаптації українського законодавства до норм європейського права, розробки
нових нормативно-правових актів в контексті виконання Угоди про асоціацію
між Україною та ЄС, визначення повноважень та відповідальності органів влади
різних рівнів за розвиток ТКС з урахуванням децентралізації та принципу
субсидіарності;
організаційний механізм державного управління розвитком
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС шляхом
оптимізації розподілу повноважень та відповідальності між центральним,
регіональним та місцевим рівнями в управлінні ТКС; активного розвитку
прикордонної інфраструктури; вирішення проблем безпеки, боротьби з
тероризмом, незаконної міграції та організованої злочинності; подолання
наявної асиметрії екологічного стану й екологічної безпеки між
транскордонними регіонами України та ЄС; залучення громадськості до
вирішення всіх питань, які стосуються транскордонної співпраці; впровадження
ефективного управління міграційними процесами; реалізації угод про малий
прикордонний рух; долучення до транскордонної мережі EURES тощо;
механізм фінансування ТКС шляхом диверсифікації джерел фінансування,
вироблення нових процедур спільного фінансування проектів транскордонного
 10

співробітництва з країнами ЄС, подолання корупції та стимулювання легальних

доходів від транскордонної співпраці;
економічний механізм державного управління розвитком транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС через формування
конкурентоспроможної прикордонної економіки, ефективний розвиток
прикордонної торгівлі, підтримку підприємництва, транскордонних кластерів;
інформаційний механізм державного управління розвитком
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС шляхом
формування відкритості та легкості доступу до інформації про транскордонне
співробітництво, поінформованість населення (по обидва боки кордону) про
ініціативи влади, спрямовані на вирішення проблем транскордонного характеру,
створення мережі інформаційних структур;
дістало подальшого розвитку:
вивчення європейського досвіду управління транскордонним
співробітництвом та можливостей його адаптації в Україні, зокрема в частині
багаторівневості управління, гнучкості нормативно-правової бази,
різноманітності інституцій, типів організацій та форм ТКС, залучення до
транскордонної співпраці громадськості та приватного сектора;
дослідження механізму державної підтримки єврорегіонів, що в умовах
імплементації Угоди про асоціацію між Україною і ЄС потребує проведення їх
реорганізації, розробки стратегії розвитку кожного єврорегіону, створення
асоціацій органів місцевого самоврядування, використання нових форм
транскордонного співробітництва;
обґрунтування подальшого розвитку побратимських та партнерських
зв’язків між містами та регіонами України та країн ЄС як дієвої форми
транскордонного співробітництва;
аналіз інноваційних форм транскордонного співробітництва,
впровадження яких має декілька складових: управлінську, маркетингову,
інвестиційну, організаційну, інформаційну, освітньо-наукову.
 11

Практичне значення одержаних результатів. Наукові висновки та

теоретичні положення дисертаційного дослідження фактично доведені до рівня
конкретних пропозицій і практичних рекомендацій для використання у практиці
державного управління в сфері транскордонного співробітництва між Україною
та країнами ЄС.
Зокрема, результати дослідження були використані в практичній
діяльності Українського культурологічного центру (акт про впровадження № 1
від 20.03.2017р.), ДП «Білгород-Дністровський морський торговельний порт»
(акт про впровадження № 652 від 22.05.2017 р.), а також у навчальному процесі
Донецького державного університету управління під час викладання таких
дисциплін, як «Державне управління», «Державне регулювання економіки»,
«Державне та регіональне управління» (акт про впровадження № 04-01/206 від
07.04. 2017 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою
працею, містить отримані особисто автором нові результати у сфері державного
управління транскордонним співробітництвом між Україною та країнами
Європейського Союзу.
Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати
дисертаційного дослідження апробовано на: Міжнародній науково-практичній
конференції «Регіональний розвиток – основа розбудова української держави»
(м.Донецьк, 4-5 квітня 2012 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції
«Соціально-гуманітарні аспекти співробітництва між Україною та ЄС у
контексті Східного партнерства і Стратегії «Європа – 2020» (6-7 квітня 2012 р.,
м. Донецьк); V Міжнародній науковій Інтернет-конференції «Соціально-
гуманітарні проблеми менеджменту» (21 листопада 2012 р., м. Донецьк);
ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми та
перспективи розвитку публічного управління в Україні» (11 жовтня
2012 р., м.Запоріжжя); VIІ Міжнародній науково-практичній конференції
«Публічне управління: виклики XXI століття» (28 листопада 2012 р., м. Полтава),
XIII Міжнародному науковому конгресі «Публічне управління: виклики XXI
 12

століття» (21-22 березня 2013 р., м.Харків); Міжнародній науково-практичній

конференції «Регіональний розвиток – основа розбудови української держави»
(9-10 квітня 2013 р м.Донецьк); Всеукраїнській підсумковій науково-практичній
конференції з міжнародною участю «Актуальні проблеми та перспективи
розвитку публічного управління» (25 жовтня 2013 р. м. Одеса); Міжнародній
науково-практичній конференції «Проблеми теорії і практики міського
управління (економіко-правовий аспект)» (31 жовтня 2013 р. м. Донецьк);
Всеукраїнській підсумковій науковій-практичній конференції «Реалізація
Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року» (28 березня
2014 р., м. Дніпропетровськ); Всеукраїнській підсумковій науково-практичній
конференції «Актуальні проблеми та перспективи розвитку публічного
управління (25 жовтня 2013 р., м. Одеса); І Міжнародній науково-практичній
конференції «Механізми управління корпоративною соціальною
відповідальністю» (28 березня 2014 р., м. Дніпропетровськ); Всеукраїнській
науково-практичній конференції «Адміністративне право і процес: історія,
сучасність, перспективи розвитку» (25 березня 2016 р., м. Кривий Ріг); III
Всеукраїнській науково-практичній Інтернет-конференції «Організаційно-
правові аспекти публічного управління в Україні» (20 квітня 2016 р., м. Полтава);
VІІ Міжнародній науковій конференції аспірантів та докторантів із державного
управління «Державне управління в Україні: історія державотворення, виклики
та перспективи (27 травня 2016 р., м. Одеса); ХІІІ Всеукраїнській науково-
практичній конференції «Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології
управління» (3 березня 2017 р., м. Маріуполь), Інтернет-конференції «Україна та
ЄС: можливості та перспективи співпраці» (18-19 травня 2017 р., м. Маріуполь).
Публікації. Основні положення і результати дослідження опубліковані у
20 наукових працях, в тому числі: у 9 статях, 7 з них опубліковані у фахових
виданнях з державного управління, 2 – у зарубіжних виданнях, 11 – у збірниках
матеріалів науково-практичних конференцій.
 13

РОЗДІЛ 1

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В СФЕРІ

ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

1.1. Сутність та основні форми транскордонного співробітництва

Транскордонне співробітництво (ТКС) як складова державної політики, є

важливим фактором соціально-економічного та політичного розвитку кожної
країни, оскільки створює можливості для забезпечення мешканцям
прикордонних територій якісних послуг на основі зняття обмежуючої функції
кордону, розвитку транскордонного бізнесу, створення нових економічних
об’єднань, формування та функціонування транскордонних ринків товарів.
Важливим фактором в цих відносинах стає також збереження та розвиток
культурних зв’язків між мешканцями прикордонних територій сусідніх держав,
людських контактів через спрощення перетину кордону, вирішення
транскордонних екологічних проблем та реалізація транскордонних
природоохоронних заходів.
Формування спільного транскордонного простору сприяє вирівнюванню
якості життя по різні боки кордону, соціальній, демографічній конвергенції,
встановленню доступних цін на товари та послуги, впровадженню нових
соціальних та технологічних стандартів.
На рівні органів місцевого самоврядування розвиток транскордонного
співробітництва забезпечується встановленням більш тісних взаємовигідних
економічних, політичних і культурних контактів між географічно близькими
територіями, які історично мають тісні зв’язки та спільні надбання, адже
незалежно від політичних систем країн, до яких належить населення
прикордонних регіонів, громадяни стикаються з ідентичними соціально-
економічними, соціально-культурними, політичними і законодавчими
проблемами і транскордонне співробітництво певною мірою дозволяє
 14

пом'якшити суперечності, створювати в прикордонних зонах такі зв’язки і такі

договірні відносини, які б сприяли розв’язанню спільних проблем. Зокрема,
програми транскордонного співробітництва розвивають малий та середній
бізнес, туризм, торгівлю, транспорт, прискорюють впровадження новітніх
технологій. Міжнародні транскордонні проекти є тими «точками росту», які
помітно впливають і на економіку, і на рівень культури держави в цілому.
Зазначимо, що важливість транскордонних процесів зумовила появу
окремої науки про кордони - лімології (від лат. limes – кордон), тому, на думку
С.Устича, аналізуючи питання транскордонного співробітництва, доцільно
оперувати поняттям транскордонної системи (ТС) суспільства. Горизонтальний
зріз транскордонної системи становить основний компонентний ряд, до якого
належать транскордонні потреби та інтереси, суб’єкти транскордонної
діяльності, сама ця діяльність, об’єкти, на які вона спрямована, засоби, з
допомогою яких вона здійснюється, а також транскордонні відносини.
Вертикальний зріз транскордонної системи утворюють її основні підсистеми:
техніко-виробнича, економічна, політична та духовно-спеціалізована. З точки
зору соціального обсягу транскордонні системи можуть виступати на трьох
основних рівнях: макро- (загальнодержавному), мезо- (регіональному) та мікро-
(місцевому) [185; С. 116].
Для подальшого розгляду означеної проблематики вважаємо доцільним
навести відповідну термінологію щодо транскордонного співробітництва,
яка використовується у дослідженні, оскільки понятійний апарат ТКС
продовжує формуватися та уточнюватися. Виділимо такі поняття як: регіон,
режим державних кордонів, транскордонний регіон, прикордонне
співробітництво, єврорегіон, суб’єкти транскордонного співробітництва,
транскордонне співробітництво.
Регіон – одна чи кілька межуючих адміністративно-територіальних
одиниць держави, де чинним законодавством встановлено певний механізм
економічних та інших взаємовідносин.
 15

Режим державних кордонів – система правил і механізмів охорони

кордону та його перетинань, а також діяльності конкретних об'єктів і служб
безпосередньо уздовж лінії державного кордону, в пунктах пропуску через
неї, в окремих зонах і населених пунктах, що визначається національним
законодавством і міждержавними угодами.
Транскордонний регіон (від лат. Trans (trans-border) – регіон, який взаємодіє
між суміжними прикордонними регіонами, формується відповідно до
державного адміністративно-територіального кордону, має комплекс
національних, регіональних, зональних елементів з власними характеристиками,
відображає їх історико-культурну своєрідність.
Єврорегіон – організаційна форма співробітництва адміністративно-
територіальних одиниць європейських держав, що здійснюється відповідно до
дво- або багатосторонніх угод про транскордонне співробітництво.
Суб’єкти транскордонного співробітництва – територіальні громади, їх
представницькі органи, місцеві органи виконавчої влади, що взаємодіють з
територіальними громадами та відповідними органами влади інших держав у
межах своєї компетенції, встановленої чинним законодавством та угодами про
транскордонне співробітництво.
Прикордонне співробітництво – погоджені дії місцевої влади,
постійних жителів, юридичних осіб і визначених об'єктів (у т.ч. перетинання
кордону за спрощеними правилами), дозволені у визначеній зоні (найчастіше
від 15 до 50 км) по обидва боки міждержавного кордону, також відповідно до
національного законодавства і міждержавних угод, (наприклад, прикордонна
торгівля).
Розглядаючи поняття «транскордонне співробітництво», слід виділити
різні підходи до його трактування, зокрема в Європейській конвенції щодо
транскордонного співробітництва (1980) використовується терміни «the Cross-
Border Co-operation (СВС)», що означає будь-які спільні дії, спрямовані на
посилення і поглиблення добросусідських відносин між територіальними
общинами або владними структурами, що їх представляють, які знаходяться під
 16

юрисдикцією двох або декількох договірних сторін і на укладення з цією метою

необхідних договорів або досягнення відповідних домовленостей [209; С. 3].
Інші визначення, які використовуються у науковій літературі, наступні:
міжрегіональне (транскордонне) співробітництво (interregional/transborder
cooperation) як співробітництво між місцевими регіональними і національними
органами управління, зокрема деякі з них можуть бути не зв’язані між собою
територіально;
транснаціональне співробітництво (transnational соореration) як
співробітництво між країнами (іноді при цьому допускається участь регіонів) з
певного питання (наприклад, регіонального розвитку) стосовно великих
взаємозв’язаних територій.
Рада Європи у своїх документах розглядає транскордонне
співробітництво як співробітництво, яке не є: зовнішньою політикою
конкретної держави, а торкається зв’язків між органами влади на локальному і
регіональному рівнях; не є способом, за допомогою якого територіальні
самоврядування наділяються компетенціями, які вони не можуть мати
відповідно до їх внутрішнього законодавства; не є способом для створення нової
форми локальних або регіональних органів влади [31; С. 127].
З іншого боку, у «Протоколі № 2 до Європейської рамкової конвенції про
транскордонне співробітництво між територіальними общинами або владними
структурами, що їх представляють, який стосується міжтериторіального
співробітництва» ідентифікуються два типи транскордонного співробітництва:
прикордонне співробітництво (ПС), що поширюється на співпрацю суб’єктів
суміжних територій держав, та територіальне (головним чином, регіональне)
співробітництво, яке охоплює взаємодію суб’єктів несуміжних територій [124].
На ІХ-му засіданні Конгресу місцевих і регіональних органів влади в
Європі (Страсбург, 4-6 липня 2002 р.) у доповіді «Сприяння транскордонному
співробітництву: важливий чинник демократичної стабільності в Європі» Г.-М.
Чуді (Швейцарія) визначив, що транскордонне співробітництво – це дво-, три-
або багатостороння співпраця між місцевими та регіональними органами влади
 17

(громадські та приватні суб’єкти також можуть бути включені в цей контекст),

що здійснюється у графічно суміжних територіях. Зокрема, у доповіді зазначено,
що для означення всіх форм співробітництва, взятих разом, використовується
«транс-європейське співробітництво» (trans-European cooperation).
Відмінності у поняттях можуть бути викликані при визначенні співпраці у
наступних випадках:
транскордонне співробітництво (cross-border cooperation) – розуміється
дво-, три- або багатостороннє співробітництво між місцевими та регіональними
органами влади (напівгромадські і приватні суб’єкти також можуть бути
включені у цей контекст), що здійснюється у географічно суміжних територіях.
Це стосується і територій, відокремлених морем;
міжтериторіальне співробітництво (inter-territorial cooperation)-
розуміється дво, три-, або багатостороннє співробітництво між місцевими і
регіональними органами влади (напівгромадські і приватні суб’єкти також
можуть бути включені у цей контекст), що здійснюється між несуміжними
територіями;
транснаціональне співробітництво (transnational co-operation) –
розуміється співпраця між національними, регіональними і місцевими органами
влади щодо програм та проектів. Ця форма співробітництва охоплює великі
суміжні території і включає суб’єкти по крайній мірі двох держав–членів
Європейського Союзу і/або країни, які не є членами Європейського Союзу.
Прикладом цього є Організація субрегіонального співробітництва держав
Балтійського моря (ОСС ДБМ) та Регіональна рада для співробітництва на
регіональному рівні, що діє в рамках Ради Баренц-Євро-Арктичного регіону
(РБЄАРР) [214].
У Законі України «Про транскордонне співробітництво» від 24 червня 2004
р. [39] термін вживається у такому значенні: «транскордонне співробітництво –
спільні дії, спрямовані на встановлення поглиблення економічних, соціальних,
науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між
територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими
 18

органами виконавчої влади України та територіальними громадами,

відповідними органами влади інших держав у межах компетенції, визначеної їх
національним законодавством»
Серед інших визначень ТКС, можна виділити також наступні:
Транскордонне співробітництво – спільні дії, спрямовані на
встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних,
екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами,
їх представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади
України та територіальними громадами, відповідними органами влади інших
держав у межах компетенції, визначеної їх національним законодавством [2

;С.3-18].

Транскордонне співробітництво означає співпрацю суміжних територій

сусідніх держав, тобто визначальним є наявність кордону між співпрацюючими
територіями. Можна вживати термін «міжтериторіальне транскордонне
співробітництво», коли співпрацюють між собою прикордонні райони чи міста,
але не можна говорити про транскордонне співробітництво держав, які не є
сусідами [112; С.184].
В рамках даного дослідження вважаємо доцільним використовувати таке
визначення транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС –
це спільні дії, спрямовані на встановлення і поглиблення економічних, соціальних,
науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між
територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими
органами виконавчої влади України та територіальними громадами,
відповідними органами влади країн ЄС у межах компетенції, визначеної їх
національним законодавством.
Мета та принципи транскордонної співпраці, прописані в Ст. 2 Закону
України «Про транскордонне співробітництво», зводяться до розвитку
соціально-економічних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших
зв’язків між її суб’єктами й учасниками. Суб’єктами транскордонного
співробітництва, за Законом, є територіальні громади, їх представницькі органи,
 19

місцеві органи виконавчої влади України, що взаємодіють із територіальними

громадами та відповідними органами влади інших держав у межах своєї
компетенції, встановленої чинним законодавством та угодами про
транскордонну співпрацю, учасниками – юридичні та фізичні особи, громадські
організації, що беруть участь у транскордонному співробітництві.
Суб’єкти транскордонної співпраці України в межах своїх повноважень та
відповідно до законодавства України: укладають угоди про транскордонне
співробітництво і забезпечують їх виконання; забезпечують виконання
зобов’язань України за міжнародними договорами України про транскордонну
співпрацю; беруть участь у розробленні та реалізації спільних проектів
(програм); приймають рішення про вступ до відповідних міжнародних
асоціацій, інших об’єднань; вносять пропозиції щодо запровадження
спеціального порядку пропуску через державний кордон; вносять у разі потреби
в установленому порядку пропозиції щодо внесення змін до актів законодавства
з питань транскордонної співпраці. У системі транскордонного співробітництва
підтримуються і розвиваються різноманітні зв’язки: торговельні, господарські,
культурні, наукові, туристичні тощо.
Аналіз наукової літератури та діючого законодавства дає можливість
виділити такі принципи транскордонного співробітництва як:
повага до державного суверенітету, територіальної цілісності та
непорушності кордонів держав
чіткий розподіл повноважень та відповідальності між суб’єктами ТКС,
урахування під час укладення угод про транскордонне співробітництво
повноважень суб’єктів та прав учасників;
гармонізація загальнодержавних, регіональних та місцевих інтересів;
узгоджене усунення політичних, економічних, правових, адміністративних
та інших перешкод для взаємної співпраці.
відповідальність всіх рівнів влади у вирішенні проблемних завдань;
партнерство, комплексність, ефективність взаємної співпраці;
пріоритетність фінансового, правового та інформаційного забезпечення.
 20

У «Методичних рекомендаціях щодо транскордонного співробітництва

місцевих і регіональних влад в Європі», виданих Радою Європи, зазначається,
що основоположний принцип транскордонного співробітництва полягає в тому,
щоб створювати зв’язки та договірні міжрегіональні та міждержавні відносини.
При цьому необхідно особливо підкреслити той факт, що при реалізації будь-
якої форми транскордонного співробітництва загальними вимогами є
дотримання національних законодавств і повага міжнародних зобов’язань
держав, до яких належать територіальні общини або власті, що є суб’єктами
договірних відносин про транскордонне співробітництво [2;3-18].
Сфери транскордонного співробітництва можуть охоплювати розвиток
прикордонної інфраструктури, туризм і рекреацію, екологію і охорону
навколишнього середовища, боротьбу зі злочинністю, культурний обмін тощо.
Інтенсивність співробітництва залежить від рівня економічного розвитку
території, розгалуженості її транспортної системи, наявності конкурентних
переваг у міжнародному поділі праці, відмінностями в структурі економічного
потенціалу регіонів-партнерів, відмінностями в митних і податкових зборах,
кредитно-фінансовій системі, соціальному становищі та багатьох інших
факторів. тощо
Вважаємо, що на даний час на транскордонне співробітництво між
Україною та країнами ЄС суттєво впливають такі фактори як: поширення на
територію України Європейської політики сусідства (ЄПС), Європейського
інструменту політики сусідства, реалізація програми «Східне партнерство»,
Угода про асоціацію між Україною та ЄС, введення безвізового режиму.
Автори монографії «Транскордонне співробітництво України в контексті
євроінтеграції» д:оводять, що розвиток транскордонного співробітництва
зумовлюється дією низки чинників, вплив яких може активізувати взаємодію в
транскордонному просторі чи гальмувати її, або водночас мати як позитивне, так
і негативне значення. Виявлення чинників впливу та своєчасне нівелювання їх
негативної дії є важливим і необхідним моментом для прийняття обґрунтованих
рішень в сфері розвитку транскордонного співробітництва.
 21

Автори монографії пропонують згрупувати чинники за наступними

критеріями: за механізмами впливу: адміністративні, економічні чи
інформаційні; за сутністю механізму: організаційний, фінансовий, правовий,
фізичний, інформаційний; за способом впливу: прямі і непрямі; за відношенням
впливу: зовнішні і внутрішні; за видами суб’єктів впливу: влада, підприємства і
фізичні особи; за терміном впливу: довгострокові, короткострокові, миттєві,
поточні; за масштабом впливу: системні, секторальні і об’єктні [173;С.184.]
Транскордонне співробітництво може розглядатися у двох площинах – як
інструмент розвитку прикордонних територій і як чинник євроінтеграційних
прагнень країни, що в рамках державної політики має на меті: сприяти
економічному та соціальному розвитку у сусідніх регіонах по обидва боки
спільного кордону; вирішувати спільні проблеми у таких сферах як довкілля,
охорона здоров’я, боротьба з тероризмом та організованою злочинністю;
підвищувати безпеку кордонів та ефективність їх охорони; сприяти
транскордонній «міжлюдській» співпраці на місцевому рівні.
Слід зазначити, що в реалізації державної політики щодо забезпечення
розвитку транскордонного співробітництва є різні рівні: державний -
розробляється національна політика розвитку транскордонного співробітництва,
забезпечується гармонізація національних та регіональних цілей; регіональний -
реалізується регіональна політика транскордонного співробітництва з
урахуванням інтересів держави та місцевих органів влади, здійснюється
координація дій між регіонами сусідніх країн, створюються єврорегіони;
місцевий - відбувається конкретна співпраця між суб’єктами прикордонних
територій, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування
є ініціаторами налагодження стосунків взаємовигідного партнерства та
поглиблення транскордонної співпраці безпосередньо на прикордонних
територіях.
Аналіз сучасного стану розвитку транскордонного співробітництва
України з країнами ЄС свідчить про існування певних проблем та труднощів у
реалізації державної політики щодо ТКС:
 22

1) потребує удосконалення національне законодавство, оскільки

відсутність єдиних нормативно-правових та інших стандартів транскордонного
співробітництва, наближених до стандартів Європейського Союзу, уповільнює
темпи розвитку транскордонної співпраці;
2) необхідним є доопрацювання ефективної моделі координації
транскордонного співробітництва на місцевому рівні, особливо для реалізації
конкретних проектів (економічних, соціальних та ін.);
3) необхідно суттєво підвищити рівень прикордонної інфраструктури,
орієнтуючись на стандарти ЄС;
4) потрібні заходи для підготовки кваліфікованих кадрів, здатних
генерувати нові ідеї, залучати інвестиції та здійснювати ефективний менеджмент
нових транскордонних проектів;
5) нагальною є диверсифікація фінансової підтримки спільних
транскордонних проектів, яка могла б здійснюватися за рахунок місцевих коштів
з залученням на умовах партнерства приватних структур;
6) потрібно постійно враховувати реальні інтереси місцевих громад, які
проживають у прикордонних регіонах, оскільки більша частина проектів
транскордонного характеру реалізується за ініціативи і коштом європейських
структур та фондів, кожен з яких має власне бачення чи цілі реалізації таких
проектів. У своїй масі такі цілі слабо корелюються з пріоритетними завданнями
та першочерговими потребами місцевого і регіонального розвитку українських
територій.
Для реалізації державної політики у сфері транскордонного
співробітництва актуальності набуває питання щодо доцільності використання
тих чи інших форм ТКС, зокрема, відповідно сусідніх держав, з якими
співпрацює Україна.
І.Студенніков в практиці транскордонного співробітництва виділяє такі
форми ТКС як: локальні прикордонні контакти; взаємодія на основі договорів
про співробітництво між окремими організаціями (наприклад, університетами)
або адміністративно-територіальними одиницями держав або сукупністю таких
 23

одиниць (може бути реалізовано в рамках побратимських угод між містами,

договорів про міжрегіональне співробітництво і т. ін.); тимчасові мережі
співробітництва, створювані з метою реалізації транскордонних проектів у
різних сферах (економічних, соціальних, екологічних, культурних і т. ін.); нові
просторові форми міжнародної інтеграції (НПФМІ) - просторові освіти
субнаціонального рівня, що включають в себе регіони декількох держав і
відрізняються активним прикордонним і міжрегіональним співробітництвом і
постійно зростаючим рівнем соціально-економічної інтеграції. Прикладами
НПФМІ є єврорегіони, коридори розвитку, транскордонні кластери і т. ін. [167;
С. 101 – 114]
У Законі України «Про транскордонне співробітництво» виокремлено такі
організаційні форми ТКС: 1) створення єврорегіону; 2) укладення угод про
транскордонне співробітництво в окремих сферах; 3) встановлення та розвиток
взаємовигідних контактів між суб’єктами транскордонного співробітництва; 4)
інші форми транскордонного співробітництва [39].
Залежно від цілей, завдань, масштабу і характеру у розвитку ТКС
виділяють такі форми: 1) одноразові заходи транскордонної співпраці,
спрямовані на реалізацію певної мети (коли мета досягається, співпраця
припиняється); 2) довготривала транскордонна співпраця, яка ґрунтується на
використанні внутрішніх переваг і можливостей або наявних ресурсів
прикордонних регіонів; 3) транскордонна діяльність, що базується на
розробленій транскордонній або міжрегіональній стратегії (концепції)
налагодження добросусідських взаємовідносин у різних сферах; 4)
співробітництво самостійних і незалежних учасників ТКС, що відбувається під
контролем уповноважених органів влади та самоврядування [169;С.13].
Можна запропонувати перелік форм транскордонного співробітництва та
їх характеристики у наступній таблиці (див. табл.. 1.1.1).
Розвиток вищенаведених та інших форм транскордонного співробітництва
безпосередньо впливає не тільки на зростання економічних зв'язків між
сусідніми країнами, а й на посилення контактів між ними в політичній,
 24

ідеологічній, правовій та інших сферах суспільного життя. З розвитком такого

співробітництва на західному кордоні України, як правило, посилюються
безпосередні стимули сприйняття і втілення в життя євроінтеграційних основ
зовнішньої політики країни.
Слід звернути увагу на класифікацію ТКС в залежності від кількості
держав, прикордонні регіони яких задіяні в транскордонному співробітництві:
білатеральне і мультилатеральне. Білатеральне (від лат. «bi – «два» і lateralis –
«бічний») транскордонне співробітництво охоплює прикордонні регіони двох
держав. Цей тип транскордонного співробітництва є найпростішим і найбільш
поширеним. Так, прикладом білатерального ТКС є співробітництво на основі
двосторонніх угод між органами місцевої влади (наприклад, Угода між
Закарпатською облдержадміністрацією та Підкарпатським воєводством
Республіки Польща про транскордонне співробітництво, 2002 р.).
Мультилатеральне (від лат. multum – «багато» і lateralis – «бічний») -
транскордонне співробітництво здійснюється між більш ніж двома державами.
Різновидом мультилатерального ТКС є трилатеральне (від лат. tri – «три» і
lateralis – «бічний») транскордонне співробітництво, що охоплює прикордонні
території трьох держав, прикладом якого є ТКС у межах Угоди ІНТЕРРЕГІО про
трилатиральне співробітництво Закарпатської області (Україна), Сату-
Марського повіту (Румунія) та області Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина),
укладеної в 2000 р.
Підвидом трилатерального ТКС є триангулярне. Трангулярне
транскордонне співробітництво – це спільні дії, спрямовані на встановлення і
поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних, екологічних,
 25

Форми транскордонного співробітництва

Таблиця 1.1.1

Форма ТКС Характеристики

Прямі контакти міжнайпростіша форма, контакти здебільшого носять неформальний характер та спрямовані
територіальними громадамина спільні дії у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Характерною особливістю такої
– містами, селищами співпраці є відсутність взаємних фінансових зобов’язань.
Співпраця на неформальнійформується на договірній основі, якщо з’являються довгострокові відносини між
основі територіальними громадами або органами влади та у випадку виникнення взаємних
зобов’язань в наданні послуг, продукції, інформації, а також з появою фінансових
зобов’язань.
Можна виділити дві форми співпраці: безпосередньо за укладеними транскордонними
угодами або шляхом формування органу транскордонного співробітництва. Співпраця
безпосередньо за укладеними угодами передбачає періодичні зустрічі сторін, формування
спільних комітетів та робочих груп з метою координації та об’єднання зусиль для
вирішення спільних проблем. Фінансування діяльності учасників спільних комітетів та
робочих груп можуть здійснюватися кожною стороною окремо, або шляхом об’єднання
коштів на окремому спільному рахунку.
Угода про транскордонне Орган транскордонного співробітництва виконує завдання, покладені на нього
співробітництво зі територіальними громадами або органами влади, у відповідності до цілей його діяльності
створенням органу та у спосіб, передбачений національним законодавством. Діяльність органу
транскордонного транскордонного співробітництва регулюється його статутом та законодавством держави,
співробітництва на території якої розташована його штаб-квартира. Орган транскордонного
співробітництва не має права вживати заходи, які можуть зашкодити правам і свободам
окремих осіб. Він фінансується з місцевих та регіональних бюджетів і не має права
встановлювати збори фіскального характеру; однак може отримувати прибуток від
послуг, наданих ним територіальним громадам або органам влади, користувачам або
третім сторонам. Орган транскордонного співробітництва задовольняє запити про
 26

надання інформації, зроблені органами місцевого самоврядування та місцевими органами

виконавчої влади адміністративно-територіальних одиниць, які задіяні у
транскордонному співробітництві. Будь-які спори, котрі виникають у зв’язку з діяльністю
органу транскордонного співробітництва, передаються на розгляд судам, яким вони
підпорядковані за національним або міжнародним правом.
Єврорегіон інституціональна форма транскордонного співробітництва між територіальними
громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав,
що мають спільний кордон, яка спрямована на координацію їх взаємних зусиль і
здійснення узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності у відповідності до
національних законодавств і норм міжнародного права для вирішення спільних проблем
і в інтересах людей, що населяють його територію по обидва боки державного кордону.
В Україні з країнами ЄС діють 5 єврорегіонів: «Буг» (Україна, Польща, Білорусь),
Карпатський єврорегіон (Україна, Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), «Нижній
Дунай» (Україна, Молдова, Румунія), «Верхній Прут» (Україна, Молдова, Румунія),
Чорноморський єврорегіон (Азербайджан, Албанія, Болгарія, Греція, Грузія, Молдова,
Росія, Румунія, Сербія, Туреччина, Україна)
Спеціальні економічні зони спеціальні економічні зони й території пріоритетного розвитку з пільговим режимом
і території пріоритетного інвестиційної діяльності як каталізатори соціально-економічного розвитку прикордонних
розвитку регіонів.
Транскордонні кластери групи незалежних компаній та асоційованих інституцій, які географічно зосереджені в
одному чи сусідніх регіонах (навіть якщо кластер охоплює кілька країн), спеціалізуються
в конкретній сфері діяльності, пов’язані спільними технологіями та навичками.
Транскордонні території, виділені при плануванні місця для промислового розвитку з метою
індустріальні парки забезпечення підприємств розвинутою інфраструктурою та забезпечення контролю над
виробництвом та впливом на навколишнє середовище.
Міжнародні семінари, практика проведення різноманітних міжнародних заходів, присвячених транскордонній
конференції, круглі столи, співпраці, дає можливість обговорити актуальні проблеми, поглиблювати зв’язки між
виставки партнерами, обмінюватися
 27

культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх

представницькими органами, місцевими і регіональними органами влади трьох
держав, що мають спільні кордони, у межах компетенції, визначеної їх
національним законодавством [173;C.32-33].
Розвиток транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС
здійснюється по лінії спільного кордону (1390 км) з такими країнами як Польща,
Словаччина, Угорщина, Румунія (див. табл.. 1.1.2).
Транскордонні регіони України
Таблиця 1.1.2
Регіон Склад учасників
Українсько- 4 області України (Закарпатська, Івано-Франківська,
румунський Чернівецька, Одеська) та 5 повітів (жудеців) Румунії (Сату-
Маре, Марамуреш, Сучава, Ботошань, Тулча)
Українсько- 2 області (медьє) Угорщини (СаболчСатмар-Берег, Боршод-
угорський Абауй-Земплен) та Закарпатська область України
Українсько- Закарпатська область України та Кошицький, Прешівський
словацький краї Словаччини
Українсько- Закарпатська, Волинська та Львівська області України та
польський Люблінське, Підкарпатське воєводства Польщі
Транскордонні регіони мають особливі можливості для використання
спільної ресурсної бази, реалізації спеціальних проектів та програм. Зокрема, на
сьогоднішній день Україна бере участь у реалізації чотирьох програм
транскордонного співробітництва в рамках Європейського інструменту політики
сусідства на 2016-2020 рр.: «Україна-Польща-Білорусь» (175,8 млн. євро),
«Україна-Словаччина-Угорщина-Румунія» (73,9 млн. євро), «Україна-Румунія»
(60 млн. євро) і «Басейн Чорного моря» (39,1 млн. євро). Загальний обсяг
фінансування - 350 млн. євро для всіх країн-учасників.
На кордонах України та держав-членів Євросоюзу створені і діють
єврорегіони: «Буг», «Карпатський єврорегіон», «Нижній Дунай», «Верхній
Прут», до складу яких входять Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська,
Львівська, Одеська та Чернівецька, області України. Специфічним регіоном є
«Чорне море», до складу якого входить Одеська область.
 28

Якщо розглядати транскордонне співробітництво України та країн ЄС в

історичному контексті, можна виділити декілька етапів:
1) радянський, коли Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина не були
країнами ЄС, а входили до соціалістичного табору. Транскордонне
співробітництво розвивалося, в основному, в політичній та культурній площині,
економічні зв’язки стосувалися транспортної інфраструктури, прикордонної
торгівлі, окремих прикладів створення спільних підприємств.
Як вважають автори монографії «Проблеми розвитку транскордонного
співробітництва України в умовах розширеного ЄС», співпраця прикордонних
територій України та європейських країн мала такі особливості: високий рівень
формалізації та жорсткий контроль і строга часова детермінація усіх заходів,
пов’язаних із транскордонним співробітництвом; неспроможність ефективно
реалізовувати на практиці ініціативи з боку безпосередніх учасників
транскордонного співробітництва і, як наслідок, відірваність безпосередньо
процесу від реальних інтересів місцевих громад; периферійний характер
транскордонного співробітництва, яке радше виконувало бутафорну роль
«місцевого антуражу», аніж виступало самостійною ланкою міжнародної
діяльності регіону.
Варто відзначити, що об’єктивною перешкодою розширення можливостей
розвитку транскордонного співробітництва між українськими регіонами та
їхніми західними (польськими, угорськими, чехословацькими, румунськими
тощо) партнерами в соціалістичну добу (70-80-ті роки ХХ ст.) можна вважати
жорстку біполярність світу, яка значно обмежувала регіональну компоненту
міжнародної діяльності у цілій Європі [129; С.13].
2) після розпаду Радянського Союзу і отримання
центральноєвропейськими державами незалежності почався етап активних
контактів, але з певними труднощами у сфері зовнішніх відносин, політиці
щодо національних меншин. Зокрема, протягом першої половини 90-х років
були створені два єврорегіони «Карпати» і «Буг», які розвивають транскордонне
 29

співробітництво між західними областями України та сусідніми регіонами

Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії.
У цей період діалог між Україною та Європейським Союзом почався у
грудні 1991 р., коли міністр закордонних справ Нідерландів, країни, що
головувала на той час в ЄС, у своєму листі від імені Співтовариств офіційно
визнав незалежність України. На наступні роки правовою основою відносин між
Україною та ЄС стала Угода про партнерство та співробітництво, що була
підписана 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня1998 р.), яка
започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-
економічних та гуманітарних питань. В рамках Угоди одним з пріоритетів
співпраці між Україною та ЄС було визначено транскордонне співробітництво.
У 1998 р. було прийнято Стратегію інтеграції України до Європейського
Союзу до 2007 року [179], у якій було виділено питання регіональної інтеграції,
яка передбачала встановлення і поглиблення прямих контактів між окремими
регіонами України та державами - членами і кандидатами у члени ЄС, їх
розвиток у визначених у Стратегії напрямах для поступового перенесення
основної ваги інтеграційного процесу з центральних органів виконавчої влади
на регіони, до органів місцевого самоврядування, територіальних громад і,
зрештою, якнайширшого залучення громадян України.
У Спільній стратегії Європейського Союзу щодо України, схваленої
Європейською Радою у 1999 році [143], було відображено європейський погляд
на регіональну політику України в умовах співпраці з нею. Пріоритетом на цьому
шляху було визначено регіональне та транскордонне співробітництво у
напрямках прикордонного регулювання та розвитку інфраструктури транспорту,
телекомунікацій, електроенергетики, мережі трубопроводів.
3) приєднання Угорщини, Польщі, Словаччини, Румунії до Європейського
Союзу сприяло системним і якісним змінам в транскордонному співробітництві,
які опираються на європейські інструменти політики добросусідства, з травня
2004 року здійснюються безпосередньо на нових спільних східних кордонах ЄС,
 30

включають не лише двосторонні або багатосторонні відносини держав

Центральної та Східної Європи, але стосуються відносин з Євросоюзом у цілому.
Європейська політика сусідства (ЄПС) включає три базові напрями для
співпраці: програми двостороннього співробітництва, програми регіонального і
міжрегіонального рівня і програми транскордонного співробітництва. Цілі
транскордонного співробітництва в рамках ЄПС визначені як сприяння
соціальному та економічному розвитку прикордонних регіонів, забезпечення
безпеки кордонів, спільне вирішення існуючих проблем у сфері охорони
здоровʼя та навколишнього середовища та протидії криміналітету, а також
розширення контактів між людьми.
З 2007 р. фінансовим механізмом реалізації програм ТКС виступає
Європейський інструмент сусідства та партнерства (ЄІСП), який передбачає
реалізацію двох типів проектів регіонального і міжрегіонального
співробітництва: проекти поблизу сухопутного (або короткого морського)
кордону між двома або кількома країнами і багатосторонні проекти в басейні
Чорного та Азовського морів. Головними вимогами для реалізації програм ТКС
висунуті наступні:1) реалізація програм по обидві сторони кордону; 2) уніфікація
процедури підготовки, подання та вибору заявки та імплементації проектів; 3)
рівноправність партнерів; 4) формування спільних органів управління
проектами: Спільний орган управління (Joint Managing Authority, JMA),
Спільний технічний секретаріат і Спільний моніторинговий комітет. При цьому
на JMA покладено функції фінансового управління і адміністрування; він
відповідає за виконання програми та розміщується на території держави–члена
ЄС. Такий механізм управління покликаний сприяти підвищенню ефективності
проектної діяльності в прикордонних районах та протидіяти корупції в
противагу незбалансованим механізмів координації.
Розвитку транскордонного співробітництва сприяє також реалізація
програми ЄС «Східне партнерство».
Для оцінки розвитку ТКС на сучасному етапі використаємо експертне
опитування, проведене ДУ «Інститут регіональних досліджень імені
 31

М.І.Долішнього НАН України у 2015 р. (див. табл. 1.1.3).

Характеристика сучасного стану розвитку транскордонного співробітництва в
розрізі прикордонних територій України, які формують відповідні
транскордонні регіони
Таблиця 1.1.3
№ Характеристика Прикордонні області України відповідного
сучасного стану
транскордонного регіону
розвитку
транскордонного Українсько- Українсько- Українсько- Українсько-
співробітництва польського словацького угорського румунського
(ТКС)
1 ТКС активно 81,8 100 100 85,2
розвивається
2 Активність ТКС 18,2 0 0 11,1
знижується
3 Не розвивається 0 0 0 3,7

Як свідчать результати опитування, розвиток транскордонного

співробітництва в українсько-польському транскордонному регіоні респонденти
оцінили як середній – 3 бали (27,3% опитаних респондентів). При цьому
найвищий рівень розвитку транскордонного співробітництва респонденти
відмітили у сферах водопостачання та поводження з відходами (21,43% 5-ти
бальних оцінок) та сфері туризму (21,43% 5-ти бальних оцінок); найнижчий – у
добувній промисловості (19,64% 1-но бальних оцінок) та будівництві (19,64% 1-
но бальних оцінок).
Дещо вищий рівень розвитку транскордонного співробітництва на думку
респондентів спостерігається в українсько-угорському та українсько-
словацькому транскордонних регіонах – 30,82% всіх опитаних респондентів
оцінили його у 4 бали. У цих регіонах найнижчий рівень розвитку
транскордонного співробітництва відзначено у добувній промисловості (19,64%
1-но бальних оцінок) та фінансовій і страховій діяльності (15,38% 1-но бальних
оцінок), а найвищий – у водопостачанні та поводженні з відходами (30% 5-ти
бальних оцінок) та сфері освіти (20% 5-ти бальних оцінок). Слід зазначити, що у
 32

цих регіонах експерти відмічають розвиток транскордонного співробітництва

практично за всіма видами економічної діяльності, відповідно лише 0,6%
(середнє значення оцінки) опитаних вважає, що транскордонне співробітництво
є відсутнє.
В українсько-румунському транскордонному регіоні найбільша частка
опитаних респондентів (28,5%) оцінила розвиток транскордонного
співробітництва у 4 бали. Найвищий рівень розвитку транскордонного
співробітництва відмічають у сфері туризму (23,81% 5-ти бальних оцінок) та
сферах водопостачання та поводження з відходами (19,05% 5-ти бальних
оцінок), а найнижчий - у фінансовій і страховій діяльності (19,23% 1-но бальних
оцінок), добувній промисловості (13,46% 1-но бальних оцінок) та операціях з
нерухомим майном (13,46% 1-но бальних оцінок). [ 132;С.17-20]
Таким чином, транскордонне співробітництво на даному етапі має
позитивні результати і виконує важливу функцію інфраструктурного,
соціокультурного, комунікаційного спрямування, активізує господарську
діяльність на прикордонних територіях шляхом мобілізації потенціалу сусідніх
територій.
На цей процес, безумовно, вплинуло те, що з розширенням ЄС
безпосередньо до кордонів України стало можливим використовувати
європейські можливості для оперативного розв’язання проблем західних
регіонів: розвиток соціальної інфраструктури малих міст і сіл, подолання
територіальних диспропорцій у господарському розвитку, розширення
зовнішньоекономічної та туристської діяльності, відродження етнокультурних
цінностей, а також забезпечення потреб національних меншин у прикордонних
регіонах.
Ефективне використання потенціалу прикордонних регіонів в умовах
децентралізації влади роль є важливим чинником регіонального та місцевого
розвитку, тому, аналізуючи ключові конкурентні переваги транскордонних
регіонів, автори монографії «Транскордонне співробітництво України в
контексті євроінтеграції» виділяють такі ознаки: 1. Географічні (вигідне
 33

географічне розташування, оптимальна транспортна освоєність території

регіону, близькість до економічно розвинених територій). 2. Природні (наявність
природних ресурсів, зокрема унікальних, кліматичні умови тощо). 3. Науково-
технічні (наявність розвиненого науково-технічного потенціалу, науково-
інформаційного середовища). 4. Інноваційні (інноваційний розвиток регіону,
наявність інноваційних видів продукції у регіоні, активне міжнародне
співробітництво). 5. Соціально-культурні (суспільні цінності, вікова структура
населення, доходи, рівень освіти, регіональні міграції населення, культурний
потенціал регіону тощо). 6. Економічні (валовий регіональний продукт,
можливості для створення та функціонування бізнесу у регіоні тощо). 7.
Політико-правові (законодавче, антимонопольне регулювання, спеціальні
стимули, рівень корумпованості органів влади).
Автори монографії вважають, що збільшити перевагу географічного
розташування з метою підвищення його конкурентоспроможності на ринку
можливо передусім за рахунок розвитку транспортної інфраструктури, що
сприятиме збільшенню щільності транспортних шляхів регіону. Наявність
обмежених природних ресурсів можна компенсувати ефективним їх видобутком
та управлінням використанням, що визначатиметься наявними технологічними
можливостями, кон’юнктурою світового та вітчизняного ринків тощо. Але вплив
на чинники (переваги) географічного розташування та природних ресурсів
регіону є досить обмеженим, може здійснюватися переважно у напрямі
підтримання наявного рівня розвитку та тісно залежить від стану останніх
конкурентних переваг, які, відповідно, потребують безперервного та
ефективного управління.
Більш доцільним використовувати механізми підвищення
конкурентоспроможності регіону, які базуються на належному науково-
технічному та організаційному рівні розвитку регіону, високорозвиненому
маркетингу та менеджменті, належному фінансово-економічному забезпеченні
функціонування регіону, високому рівні кваліфікації робочої сили тощо. Такими
механізмами підвищення конкурентоспроможності транскордонних і
 34

прикордонних регіонів, які активно застосовуються у світовій практиці, є

актуальними для сучасних глобалізаційних тенденцій та можуть бути
застосовані в українських реаліях, є різноманітні форми транскордонного
співробітництва (кластери, партнерства, промислові парки, технопарки, проекти,
єврорегіони та європейські угруповання територіальної співпраці тощо) та
маркетинг транскордонних регіонів [173;С.168].
Державна політика щодо розвитку транскордонного співробітництва
забезпечує визначення стратегічних цілей та пріоритетних напрямів, поєднує в
ТКС питання державної регіональної політики, державної політики у сфері
економічного розвитку, державної фінансової політики та зовнішньополітичних
відносин. Її основними напрямами є наступні: формування законодавчого
середовища для транскордонного співробітництва; організація державної
підтримки транскордонного співробітництва в організаційному, фінансово-
економічному, політичному плані; підтримка та ініціювання співробітництва
між територіальними органами влади та суб'єктами господарювання територій з
обох сторін кордону та створення основних та допоміжних (сприяючих)
організацій і структур, що забезпечують координованість дій суміжних
прикордонних територій та реалізують завдання їх спільного розвитку;
виявлення спільних та ідентичних проблем прикордоння та вибір пріоритетів
розвитку співробітництва; організація процесів розробки транскордонних
проектів.
Важливим елементом державної політики транскордонного
співробітництва є створення інституційної бази транскордонного
співробітництва, до якої належать: система нормативно-правового забезпечення,
регламентація механізмів взаємодії між органами влади різних рівнів, а також
створення достатньої кількості дієвих інституцій, що сприяють реалізації
транскордонних проектів із залученням суб’єктів підприємництва, громадських
організацій, навчально-освітніх закладів, наукових установ тощо.
Розглядаючи транскордонне співробітництво між Україною та країнами
ЄС, доцільно використати для характеристики інституцій визначення рівнів
 35

взаємовідносин, який наводить М.П.Сорока, а саме: 1) на

міждержавному/міжрегіональному рівнях — коли суб'єктами співпраці
виступають регіони України та Польщі, Угорщини, Словаччини та Румунії; 2) у
контексті взаємодії чотирьох елементів у кожному з регіонів України та
Європейського Союзу: регіональна влада, підприємництво, наука,
громадськість; 3) важливо виокремити і такий структурно визначальний чинник
взаємовідносин, як мережу різного роду інституцій, через які ці п'ять
вищезазначених суб'єктів безпосередньо представляють свої інтереси [142; С.98-
101].
Для розбудови загального бачення розвитку країни в системі
взаємовідносин із країнами-сусідами в державному управлінні визначаються
пріоритетні напрями двостороннього та багатостороннього співробітництва та
вирішуються такі завдання: координація концепції соціально-економічного
розвитку прикордонних регіонів; формування інтегрованих в господарському і
просторово-економічному плані транскордонних регіонів України з країнами
ЄС; створення взаємодоповнюючої транспортної, прикордонної та іншої
інфраструктури; взаємодія місцевих органів державної влади і самоврядування,
територіальних громад прикордонних територій тощо.
Таким чином, державне управління розвитком транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС можна розглядати як
сукупність рішень і дій інституційного, правового, організаційного, фінансового
економічного, інформаційного характеру органів державної влади України,
спрямованих на реалізацію проектів (програм) транскордонного
співробітництва для поліпшення міждержавних відносин, ефективного
соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів, підвищення якості
життя жителів прикордонних територій, імплементації Угоди про асоціацію
між Україною та ЄС.
Державною програмою розвитку транскордонного співробітництва на
2016-2020 роки передбачено з країнами ЄС такі пріоритети:
 36

із Словацькою Республікою - співпраця у сфері реформування органів

місцевого самоврядування; забезпечення розвитку туристично-рекреаційного
потенціалу прикордонних регіонів; виконання культурно-мистецьких програм;
введення спрощеного механізму малого прикордонного руху та розширення
території його дії; удосконалення та спрощення механізму малого
прикордонного руху, модернізація та реконструкція пунктів пропуску на
українсько-словацькому кордоні; мінімізація негативних наслідків впливу
виробничої діяльності на соляних рудниках у смт. Солотвино Тячівського
району Закарпатської області;
з Румунією - оновлення існуючої та створення нової інфраструктури для
покращення доступності до регіонів, забезпечення розвитку транспорту, зв’язку
і туризму; посилення співпраці у сфері освіти, досліджень, технологічних
розробок та інновації; забезпечення розвитку мережі автомобільних доріг та
прикордонної інфраструктури; охорона навколишнього природного середовища,
в тому числі проведення оцінки ризиків та мінімізації негативних наслідків
впливу виробничої діяльності на соляних рудниках у смт. Солотвино
Тячівського району Закарпатської області на навколишнє природне середовище,
розв’язання загальних проблем щодо створення спільної системи поводження з
відходами та управління водними ресурсами; економічне використання гирла р.
Дунай та будівництво транспортної інфраструктури, зокрема мостів та поромів;
з Угорщиною - забезпечення розвитку протипаводкового захисту та
створення інтегрованої системи прогнозування паводків; забезпечення розвитку
туристичних шляхів, зокрема велосипедних та пішохідних; поліпшення якості
води; стале використання природних ресурсів, зокрема управління водними
ресурсами та ведення лісового господарства; охорона навколишнього
природного середовища, в тому числі проведення оцінки ризиків та мінімізації
негативних наслідків впливу виробничої діяльності на соляних рудниках у смт.
Солотвино Тячівського району Закарпатської області; забезпечення розвитку
підприємництва; обмін досвідом з Угорською Стороною щодо
енергоефективності та енергозбереження; співпраця між навчальними
 37

закладами; завершення реалізації проекту «Ефективний та безпечний кордон між

Угорщиною та Україною»;
з Республікою Польща - покращення доступності до регіонів, модернізація
і забезпечення розвитку існуючої транскордонної інфраструктури для
підвищення її пропускної спроможності; створення функціонального модуля
«фільтр пункту пропуску» в міжнародному пункті пропуску через державний
кордон для автомобільного сполучення Рава-Руська, реконструкція пункту
пропуску через державний кордон Устилуг та забезпечення розвитку ІТ-
інфраструктури вітчизняної митної та прикордонної служб; забезпечення
розвитку меліоративних мереж для сприяння розвитку сільських територій,
електро- та водопостачання; забезпечення розвитку співпраці з урахуванням
досвіду Республіки Польща у реформуванні та провадженні діяльності органів
місцевого самоврядування, розвитку малого, середнього та соціального
підприємництва; обмін досвідом у сфері енергоефективності; забезпечення
безпеки та боротьба з організованою злочинністю, введення спрощеного режиму
малого прикордонного руху, підтримка транскордонного співробітництва [28].

1.2 Принципи та функції державного управління транскордонним

співробітництвом та методологія їх дослідження в науковій літературі

Проблеми державного управління транскордонним співробітництвом між

Україною та країнами ЄС є актуальними не лише для теорії і практики
державного управління, але і для розвитку європейської інтеграції України,
таким чином методологія дослідження та визначення принципів та функцій
державного управління транскордонним співробітництвом в такому форматі
засновується на поєднанні теорій державного управління та європейської
інтеграції. Слід виходити також з того, що транскордонне співробітництво є
важливою складовою регіональної політики, тому важливо опиратися на
дослідження з регіоналістики, які описують процеси децентралізації влади в
 38

національних державах та вихід на арену міжнародної кооперації акторів

регіонального рівня.
В основу наукового аналізу транскордонного співробітництва на
сучасному етапі, більшість науковців покладають теорію постіндустріального
суспільства (І. Валлерстайн, Д. Белл, А. Турен, В. Іноземцев, Д. Тапскотт, М.
Кастельс, А. Тоффлер та ін.) як суспільства розвитку новітніх комунікаційних
технологій і сервісів, впровадження інновацій, нового характеру економіки та
міждержавних зв’язків. Однією з ознак постіндустріального суспільства є
конвергенція соціально-економічних процесів, що по відношенню до ТКС може
розглядатися як можливість поглиблення співпраці транскордонних регіонів,
зокрема прикордонних територій країн-членів ЄС та України.
Н.Мікула й О.Пастернак дають визначення транскордонної конвергенції
регіонів як поступового зближення суміжних прикордонних регіонів сусідніх
країн, яке відбувається в процесі запозичення, відтворення чи формування
спільних методів, способів, інструментів підвищення конкурентоспроможності
(конвергенція механізмів конкурентоспроможності), що сприяє зменшенню
асиметричності соціально-економічного розвитку в транскордонному просторі.
[227; С. 4].
В рамках концепції постіндустріального суспільства можна вважати, що
конвергентні процеси в транскордонному просторі сприяють зближенню
соціально-економічних параметрів прикордонних територій України та країн
ЄС, адже транскордонна виробнича кооперація стає економічним інструментом
підвищення конкурентоспроможності транскордонних регіонів в умовах
технологічного прогресу і впровадження інноваційних технологій нового
технологічного укладу, а наявність кордону нівелюється побудовою
транскордонних мережевих структур, потенціал яких набагато вищий в силу
ефективного використання знань, інформації, інноваційних технологій.
Транскордонний обмін та співпраця, засновані на гнучкості, адаптивності до
інновацій, підвищують конкурентоспроможність і економічна потужність
регіону визначається не обсягами виробництва, а мобілізаційним ресурсом всієї
 39

мережі, її загальним впливом на міжрегіональні обміни. Замість жорсткої

спеціалізації у вигляді монопрофільного виробництва, властивої ієрархічно
організованим централізованим регіонам, networks of place властива так звана
гнучка спеціалізація, здатність до інновацій. Підприємства, що входять у мережу
кооперації і взаємодії формують так званий міжтериторіальний виробничий
кластер. Конкурентоспроможність підприємств, що входять до складу кластеру,
як правило, є похідним наслідком конкурентоспроможності всього мережевого
регіону в цілому. Вважається, що саме національні та міжнародні виробничі
кластери і мережеві регіони забезпечують найбільшу стійкість національної та
регіональної економік та їх найбільш сильні конкурентні позиції на глобальному
ринку. Кумулятивний ефект мобілізації мережі дозволяє швидко і більш гнучко
реагувати на зміни в системі глобальних обмінів [97;С.70].
В рамках даної концепції слід звернути увагу на формування такого
наукового напряму як транскордонний регіоналізм, який означає просторово
інтегровану форму політичного співробітництва і вирішення проблем, яка
перетинає кордони національних адміністративних практик і намагається
сформувати, всупереч цим межам, усвідомлення пов’язаності, взаємозалежності
і загальних інтересів. В якості найважливіших характеристик транскордонного
регіоналізму на сучасному етапі вчені виділяють наступні: розвиток у рамках
моделі поліполярності; ініціація «знизу», тобто процес сучасної регіоналізації
містить елементи спонтанності і автономії його акторів; прагнення до реалізації
ідей «відкритого регіоналізму», сумісного з економічною взаємозалежністю;
багатомірність, що передбачає торговельно-фінансові, екологічні, соціально-
політичні та інші виміри; участь різних суб’єктів світової і національних
економік із різними комбінаціями, формування взаємозв’язків і
взаємозалежностей.
При цьому практика розвитку транскордонного регіоналізму обмежує його
прояв двома формами взаємодії на рівні внутрішньодержавних регіонів ‒
прикордонне і міжрегіональне співробітництво [97; С.67-68].
 40

В дослідженні державного управління транскордонним співробітництвом

України з країнами ЄС серед теорій європейської інтеграції заслуговують на
увагу теорії функціоналізму, неофункціоналізму, міжурядового підходу,
багаторівневого управління.
Згідно основних положень теорій функціоналізму та неофункціоналізму
(Д. Мітрані, Б.Розамунд, Е.Хаас та інші) у відносинах між державами часто
виникають питання, які виходять за межі їхніх територій, а також за межі
можливостей окремих держав, тобто мають транскордонний характер, тому
виникає сфера спільних інтересів держав, а разом із нею – можливість та
необхідність співробітництва для задоволення спільних потреб. Прикладом
служить створення Шенгенського простору, що показало важливість
регулювання спільних питань, пов’язаних зі скасуванням контролю на кордонах
та забезпеченням вільного руху осіб між державами.
На противагу неофункціоналістам прихильники теорії міжурядового
підходу - С.Хоффман, Е.Моравчик та інші) – вважають, що у межах
Шенгенського простору протягом 1974–1997 років увесь правовий масив
документів та низка заходів у сферах, пов’язаних зі скасуванням прикордонного
контролю, візовою політикою, імміграційними питаннями та наданням
притулку, були реалізовані державами–членами європейських співтовариств
виключно на міжурядовому рівні співпраці. Крім того, у рамках міждержавного
співробітництва були створені група TREVI (Terrorisme, Radicalisme, Extremisme
et Violation International Group), що займалася розробленням принципів надання
притулку та перетину зовнішніх кордонів держав-членів європейських
співтовариств, та Спеціальна група з питань імміграції.
Теорія багаторівневого управління (Г.Маркс, Ф.Нельсен, Дж.Пітерсон та
інші) доводить, що Євросоюз є політичним утворенням, в якому влада
розпорошена між різними рівнями управління та суб’єктами, а між сферами
співпраці простежуються істотні відмінності в способах управління.
Послідовники теорії управління (С.Хікс, Б.КехлерКох, Я.Баш, М.Фліндерс
та ін.) пояснюючи причини й передумови формування співробітництва,
 41

враховували такі зовнішні чинники, як вплив інтернаціоналізації, міграції,

організованої злочинності тощо.
Представники європейської економічної, політичної та правової інтеграції
(Б.Балассі, Р.Бугров, А.Етте та Т.Фейст) вважають, що економічній інтеграції
дають додатковий позитивний ефект збільшення мобільності факторів
виробництва в ході зникнення бар’єрів, що заважають транскордонній співпраці
держав.
У висвітленні проблематики транскордонної взаємодії важливим є
географічний підхід, який торкається питань лімології, тобто виявляє роль та
функції кордонів. В ході інтеграційних процесів ці функції суттєво змінюються
внаслідок інтернаціоналізації господарської діяльності та різкого зростання
транскордонних потоків, людей, товарів, енергії, інформації. Ступінь
«прозорості» кордонів визначається успіхами або провалами інтеграційного
руху в транскордонних регіонах.
Є.Кіш пропонує розглядати концептуально-теоретичні підходи до
розвитку транскордонного єврорегіонального співробітництва та міжнародної
регіональної інтеграції за такими напрямами:
перший – інтеграція як процес усунення перешкод, які заважають
інтеграції ринків товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Його методологічна
основа – неоліберальна теорія;
другий – міжрегіональна, як і загальноєвропейська інтеграція
розглядається як поступова передача повноважень національними владами
наднаціональним. Це – спроба синтезу неокейнсіанської та інституціональної
теорій;
третій – так званий «сітьовий» підхід, який розглядає соціально-
економічний простір як систему транснаціональних макрорегіонів, що
перетинаються;
четвертий - сценарій просторового розвитку Європи на найближчі 50 років,
який отримав назву – Концепція «Червоного восьминога». Він передбачає, що до
2026 року в Європі і надалі найбільш розвинутою територією буде центральне
 42

ядро, яке ще називається «синій банан». Але невдовзі від нього протягнуться
своєрідні «коридори розвитку» («щупальці»), які сягатимуть у всі віддалені
кутки Європи. Вздовж них формуватимуться могутні транскордонні агломерації
(«червоний банан»). Надалі нова зона транскордонного співробітництва в Європі
посунеться із «синього» через «червоний» до «зеленого банану» на межі держав
Центральної та Східної Європи, що сприятиме появі нової геополітичної
конфігурації [71].
Для оцінки політики транскордонного співробітництва важливе значення
мають теорії міжнародної торгівлі та регіональної економіки: меркантилізму,
конкурентної переваги країни, неофакторні теорії, неотехнологічна.
Класична теорія меркантилізму базується на принципі збагачення країни у
спосіб експортування власних товарів за кордон і обмеження імпорту всіма
можливими способами.
Концепція конкурентної переваги країни ґрунтується на вузькій
методологічній основі: до уваги беруться лише дві країни, два товари,
відсутність транскордонних витрат, вільна торгівля тощо.
В умовах активного розвитку міжнародного обміну сформувалися теорії
неотехнологічного напряму, які обґрунтовують зміни у торгівельних потоках на
базі мінливих технологічних розривів, що приводить до того, що міжнародна
торгівля необов’язково виникає через наявність порівняльних переваг у країни,
вона може сформуватися в результаті дії ефекту масштабу виробництва (модель
економії на масштабах виробництва) за наявності тенденції до зниження витрат
(Г.Досі, Дж.Такер, М.Познер) [108; С. 47–51].
У регіональній науці можна виділити концептуальні узагальнення «нового
регіоналізму» (М.Кітінг), де обгрунтовується ідея формування нової моделі
«Європи регіонів». Новий регіоналізм вимагає реалізації принципу паритетного
балансу централізації і регіональної децентралізації влади, тобто передачі
повноважень від малорухливого «центру» до більш мобільних і місцево-
орієнтованих регіональних структур. Зрозуміло, що такі переваги можуть бути
реалізовані за умови, якщо децентралізована регіональна влада буде володіти
 43

відповідними адміністративними, фінансовими та матеріальними ресурсами.

Ефективність державного і місцевого регулювання регіональних ситуацій і
проблем в державі напряму залежить від балансу політики розмежування
компетенції і погодження інтересів. Удосконалення державного устрою
неможливе без детального розподілу функцій і ресурсів між усіма рівнями
держави, без сумісної політики єдиних дій на основі такого перерозподілу.
Транскордонне співробітництво досліджується також з використанням
різних теорій регіональної економіки (теорії економічного районування та
створення регіональних комплексів, теорії розвитку регіону, полюсів росту,
теорії взаємодії регіональних економік). Так, відповідно до теорії економічного
районування та створення регіональних комплексів розглядається створення
єврорегіонів. Відомими зарубіжними фахівцями з питань розвитку
прикордонних регіонів і транскордонного співробітництва є Реміджіо Ратті,
Жан-Пол Ленер, Дж. Деллі Зотті, Жасміна Клойчник.
Теорія полюсів росту – це ідея регіональних комплексів
експортоорієнтованих підприємств або система полюсів, пов’язана із
загальнодержавним попитом, що передається через експортний потенціал
регіону, де через транспортне сполучення між полюсами зростання
поширюються інновації, збільшуються товаропотоки, розвивається
інфраструктура. Європейські країни реалізують систему полюсів зростання в
межах єврорегіонів (М. Буффон), де кордони втрачають бар’єрну функцію, а
прикордонні регіони перетворюються з периферійних на конкурентоспроможні
інтегровані території. Ідеї полюсів зростання реалізуються також при створенні
вільних (спеціальних) економічних зон, технополюсів, технопарків, зон
пріоритетного розвитку, які одночасно є формами транскордонного
співробітництва.
Приклади практичної реалізації теорії полюсів зростання існують і в
Україні: з метою побудови інвестиційної моделі транскордонного
співробітництва в свій час було локально запроваджено спеціальний режим
інвестиційної діяльності на західній прикордонній території нашої держави і
 44

створено спеціальні економічні зони «Курортополіс Трускавець», «Закарпаття»,

«Яворів», території пріоритетного розвитку у Волинській і Закарпатській
областях [20 ; С. 153–157].
Сучасна теорія взаємодії регіональних економік використовує результати
теорії загальної економічної рівноваги та міжнародної економічної інтеграції. На
цій основі низка зарубіжних науковців (М. Діез, М. Діні, Б. Доерінгер, П. Зашев,
А. Каррі, Д. Сіглі, Д. Теркла) пропонує створити транскордонні кластери. [173;
С.30].
Таким чином, як зазначають автори монографії «Транскордонне
співробітництво України в контексті євроінтеграції», заповнюючи визначену
нішу в системі економічних та географічних наук, транскордонне
співробітництво синтезує широку множину теоретичних знань, яку формують
теорії, що містять конструктивні пояснення закономірностей і принципів
раціоналізації економічного простору, розвитку різних типів регіонів,
міжрегіональних взаємодій, розміщення видів діяльності та населення [173;
C.23]. Тому, вважають автори, на базі численних теорій макро- і мікроекономіки,
міжнародної торгівлі, регіональної економіки сформувалися основи
транскордонного співробітництва. Ця теорія є порівняно новою, сформувалася в
90-х роках ХХ ст. Вона вивчає специфіку, закономірності формування та
розвитку транскордонних регіонів; чинники, принципи та форми
транскордонного співробітництва, його організаційні форми, зокрема
єврорегіони; інституційний розвиток, а також процеси формування регіональної
політики розвитку транскордонного співробітництва [173;С.31].
Джерельно-інформаційна база дослідження транскордонного
співробітництва представлена, перш за все, документальними джерелами з
транскордонного співробітництва у міжнародному вимірі - офіційні матеріали та
документи інститутів Ради Європи, Євросоюзу та їх керівних органів і структур
з питань розвитку транскордонного співробітництва (протоколи, резолюції,
рекомендації, доповіді, постанови, рішення, директиви та інші документи).
 45

Особливий інтерес дослідження становить Європейська Рамкова

Конвенція про транскордонне співробітництво між територіальними общинами
або властями від 21 травня 1980 р та два додаткові протоколи до неї: Додатковий
протокол до Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне
співробітництво між територіальними общинами або властями від 9 листопада
1995 р. і Протокол № 2 до Європейської Рамкової Конвенції про транскордонне
співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується
міжтериторіального співробітництва від 5 травня 1998 р. [124 ].
Практична значимість так званої Мадридської Європейської рамкової
конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами
або властями Ради Європи, визначається і наявністю її додатків, а саме, додатку
№ 4 «Транскордонні угоди», в якому чітко охарактеризовані, як типові
міждержавні угоди: про розвиток транскордонного співробітництва, про
транскордонні регіональні консультації, про транскордонні місцеві консультації,
про транскордонне співробітництво на договірній основі між місцевими
властями, про органи транскордонного співробітництва між місцевими
властями, а також рамкові угоди: статути та договори між місцевими властями
про створення консультативної робочої групи між місцевими властями, про
координацію управління транскордонними місцевими справами, про створення
транскордонних асоціацій на основі приватного права, про поставки товарів або
надання послуг між місцевими властями прикордонних районів (типу «приватне
право»), про поставки товарів або надання послуг між місцевими властями
прикордонних районів (типу «публічне право»), про створення органів
транскордонного співробітництва між місцевими властями.
Питанням розвитку транскордонної співпраці присвячені також ряд
документів і рекомендацій Ради Європи. Наприклад, Рекомендація (2000) «Про
сприяння транскордонному співробітництву в галузі культури між
територіальними громадами або владами (Прийнята Комітетом міністрів 12
січня 2000 р. на 693-му засіданні заступників міністрів) IV [17]. Дана
рекомендація містить не тільки перелік відповідних керівних принципів,
 46

моделей і заходів, що сприяють забезпеченню розвитку та розширенню

транскордонного співробітництва в галузі культури, але також чітко визначає і
принципи транскордонного співробітництва в галузі культури; конкретні сфери
діяльності; заходи, спрямовані на підтримку транскордонних структурних і
адміністративних кроків; заходи, спрямовані на подолання правових,
адміністративних і технічних перешкод, і що особливо важливо - фінансові
заходи, спрямовані на покращення транскордонного співробітництва в галузі
культури. З-поміж низки публікацій Ради Європи, на особливу увагу заслуговує
документ Ради Європи «Методичні матеріали з організації прикордонного
співробітництва», який містить не тільки історію розвитку транскордонного
співробітництва в Європі, але і з теоретико-методологічної точки зору визначає
низку категорій, понять з питань прикордонної політики [17].
Важливим джерелом вивчення транскордонних відносин України з
країнами ЄС є стратегічні документи Європейського Союзу стосовно політики
нового сусідства після розширення ЄС та Угода про асоціацію між Україною та
ЄС. Виділимо такі джерела як: Послання Європейської Комісії «Розширена
Європа - Сусідні країни: Нова структура відносин з нашими східними та
південними сусідами» від 11 березня 2003 р. [17] та Послання Європейської
Комісії «Прокладаючи шлях для запровадження нового Інструмента
регулювання відносин з країнами-сусідами» від 1 липня 2003 р. [Гарагонич], у
яких були визначені основні рамки, механізми і принципи сучасного розвитку
транскордонного співробітництва України та центральноєвропейських держав
після розширення ЄС у 2004- 2007 роках.
Інші документи, які визначають питання, пов’язані з імплементацією
програм співробітництва: Регламент (ЄС) № 1638/2006, що встановлює загальні
положення щодо Інструменту європейського сусідства і партнерства;
Стратегічний документ Східної регіональної програми (2007-2013 рр.);
Індикативна програма для Східного регіону ІЄСП (2007-2010 рр.), Стратегічний
документ для України (2007-2013 рр.), Національна індикативна програма (2007-
 47

2010 рр.), Стратегічний документ та індикативна програма для Програми

транскордонного співробітництва [17; С. 86-92.].
Важливий масив матеріалів містять також науково-інформаційні видання,
наприклад, видання Європейського Союзу з питань регіональної політики
«Інфорегіо», інформаційно-аналітичні розвідки Асоціації європейських
транскордонних регіонів, інформаційне видання Представництва Європейської
Комісії «Євробюлетень», бюлетень Інституту регіональних досліджень
«Транскордонне співробітництво» та інші.
Для дослідження транскордонного співробітництва між Україною та ЄС
джерельною базою виступають комплекс нормативно-правових актів, перш за
все, Закон України про транскордонне співробітництво від 24.06.2004 р. №1861-
IV [39], Закон України про державний кордон України від 04.11.1991 р. № 1777-
XII [40], Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 24 червня
1997 р. № 280 [41], Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9
квітня 1999 р. № 586 [42], Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів»
від 8 вересня 2005 р. № 2850 [43], Указ Президента України від 19 груд. 2007 р.
№ 1236/2007 «Про заходи щодо активізації євроінтеграційного прикордонного
співробітництва» [180], Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002
р. № 587 «Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та
єврорегіонів» [116], Постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 р.
№ 339 «Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсного
відбору проектів (програм) транскордонного співробітництва, які можуть бути
включені до державної програми розвитку транскордонного співробітництва»
[117], Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15 березня 2006 р. № 149
«Про схвалення Концепції Державної програми розвитку транскордонного
співробітництва на 2007-2010 роки» [138], Постанова Кабінету Міністрів
України від 21 липня 2006 р. № 1001 «Про затвердження Державної стратегії
регіонального розвитку на період до 2015 року» [118], Постанова Кабінету
Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1819 «Про затвердження Державної
програми розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки» [119],
 48

Постанова Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 821 «Деякі питання

реалізації у 2015-2017 роках державної стратегії регіонального розвитку на
період до 2020» [120], Постанова Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 №
554 «Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного
співробітництва на 2016-2020 роки» [121] тощо.
Інший вид джерел – це міжурядові угоди України з сусідніми країнами
Центральної та Східної Європи щодо транскордонної співпраці. На
регіональному рівні важливим комплексом документальних джерел з
транскордонної співпраці є угоди між регіонами України і регіонами країн
Центральної та Східної Європи, програми з транскордонного співробітництва
прикордонних областей України. Наприклад, Закарпатська область України
підписала низку угод з регіонами Європи щодо розвитку транскордонного та
міжрегіонального співробітництва: Угода про міжрегіональне співробітництво
між Закарпатською областю України і Кошицьким краєм Словацької республіки
(1999); Угода про міжрегіональне співробітництво між Закарпатською областю
України та Пряшівським краєм Словацької республіки (2000); Угода про
трилатиральне співробітництво Закарпатської області (Україна), Сату-
Марського повіту (Румунія) та області Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина) (2000);
Рамкова Угода про міжрегіональне співробітництво між Закарпатською областю
України та повітом Марамуреш Республіки Румунія (2001); Угода між
Закарпатською обласною державною адміністрацією України та Підкарпатським
воєводством Республіки Польща про транскордонне співробітництво (2002) та
інші.
Статистичні матеріали з транскордонної співпраці містять: статистичні
матеріали України та її регіонів, статистичні щорічники країн Центральної та
Східної Європи, щомісячники, регіональні статистичні видання; статистичні й
аналітичні матеріали Ради Європи, Євросоюзу.
Особливу категорію джерел становлять аналітичні матеріали періодичних
видань, газет, журналів з актуальних проблемних питань транскордонного
співробітництва України.
 49

Особливий вид джерел - це концепції і стратегії, програми і проекти з

розвитку транскордонного співробітництва. Насамперед, це документи
стратегічного характеру: «Стратегія транскордонного співробітництва «Карпати
2003-2011», міждержавна «Стратегія українсько-польського міжрегіонального і
прикордонного співробітництва» (2004), міжрегіональна українсько-польська
стратегія транскордонного співробітництва між Львівською і Волинською
областями та Люблінським і Підкарпатським воєводствами (2004), Концепція
українсько-угорського транскордонного співробітництва (2003).
Опрацювання даного масиву документальних джерел дає можливість
проаналізувати сучасні проблемні питання транскордонного співробітництва за
нових геополітичних умов, визначити основні напрями удосконалення
державного управління розвитком транскордонного співробітництва.
В українській науковій літературі питанням транскордонного
співробітництва приділяли увагу такі автори як: І.Артьомов [2], А. Балян [4 ],
П.Белєнький [7], В.Борщевський [10-11], С.Гакман [16], В.Гоблик [18], І.Грицяк
[22], Н.Діденко [31], І.Журба [58], Н.Ільченко [59], Є.Кіш [67-72], О.Кривцова
[77], О.Кушніренко [82-83], В. Лутчак [87], М.Лєндьел [86 ], Н.Мікула [92-94],
І.Мерчук [89], Н.Мушак [100-101], І.Парубчак [106], Л.Прокопенко [128],
І.Студенніков [167-168], С.Устич [184-185] та інші.
В публікаціях розглядаються як теоретичні, так і практичні питання
транскордонного співробітництва, зокрема об’єктивні якісні зміни у
міжнародному співробітництві протягом останніх десятиліть прискорили
формування в українській науці нових методологічних підходів до вивчення
транскордонного співробітництва, особливо діяльності єврорегіонів. Це
зумовлює необхідність розгляду інших форм транскордонного співробітництва,
в тому числі в рамках виконання Угоди про асоціацію між Україною та країнами
ЄС та відповідних дієвих механізмів державного управління.
Транскордонне співробітництво розглядається також в роботах щодо
міжрегіонального співробітництва (М.Долішній [36-37], В.Чужиков [195] та
інші), відображаючи результати здійснення державної політики щодо
 50

нівелювання економічних рівнів регіонів. В роботах доводиться, що

стимулювання транскордонних зв’язків сприяє утворенню спільних формувань
(єврорегіонів, єврозон, двосторонніх або багатосторонніх технопарків, кластерів
тощо).
Серед активних дослідників транскордонного співробітництва слід
відзначити роботи Н.Мікули, Є.Кіш, які активно досліджують проблематику
ТКС і мають в своєму доробку значну кількість праць з даної тематики.
За останні роки захищено ряд дисертацій з державного управління
(О.Кривцова [77], В.Лагно [84], В.Лутчак [87], О.Кушніренко [83] та інші),
присвячених різним аспектам транскордонного співробітництва.
Таким чином, існує достатня джерельна та наукова база, яка присвячена
питанням транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС в
різних аспектах. Але залишаються невирішеними такі питання як: розробка
державної політики розвитку транскордонного співробітництва між Україною та
країнами ЄС після підписання Угоди про асоціацію; вплив на транскордонне
співробітництво нових геополітичних умов, в яких опинилась Україна за останні
роки у зв’язку з військовим конфліктом в Україні та агресією Росії; потребують
обґрунтування механізми державного управління активізації транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС в новому форматі
співробітництва. Важливо дослідити та сформувати дієві інструменти
підвищення ефективності транскордонної співпраці, можливості використати
позитивний досвід країн ЄС щодо засобів активізації прикордонної торгівлі,
розвитку підприємництва у малих прикордонних містах, детінізації трудової
міграції, становлення сучасної туристичної індустрії в транскордонних регіонах
тощо.
Виходячи з аналізу наукових джерел щодо розвитку транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС, вважаємо за необхідне виділити
такі функції держави (див. рис. 1.2.1.):
 51

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ У СФЕРІ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КРАЇНАМИ ЄС

Розробка стратегії транскордонного співробітництва та його впливу

на соціально-економічний розвиток держави

Розподіл повноважень і відповідальності між органами влади щодо

спільної реалізації транскордонних проектів

Розвиток територіального менеджменту, залучення до сфери

управління ТКС перспективних і високоосвічених фахівців

Встановлення оптимального режиму перетину державного кордону

Правовий захист транскордонного співробітництва

Інституційна розбудова транскордонного співробітництва

Розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури

транскордонного співробітництва

Підтримка розвитку міжлюдських контактів

Сприяння розвитку інноваційних форм транскордонного

співробітництва

Інформаційно-консультативна функція для підвищення рівня

поінформованості населення про можливості та перспективи
використання інструментів транскордонного співробітництва в своїй
професійній та побутовій діяльності

Культурно-просвітницька функція для підтримки історичних та

культурних зв’язки між мешканцями прикордоння сусідніх держав

Рис. 1.2.1. Функції держави у сфері транскордонного співробітництва між

Україною та країнами ЄС
Наведемо їх коротку характеристику:
1. Розробка стратегії транскордонного співробітництва та його впливу на
соціально-економічний розвиток держави дає можливість визначити
перспективи ТКС, основні напрями державної політики щодо вирівнювання
стандартів соціально-економічного розвитку прикордонних територій з
сусідніми регіонами.
2. Розподіл повноважень і відповідальності між органами влади щодо
спільної реалізації транскордонних проектів, спрямованих на досягнення
стратегічних цілей європейської інтеграції України, з урахуванням
децентралізації влади та перерозподілом фінансових можливостей регіональної
 52

влади та органів місцевого самоврядування є необхідним елементом переходу

ТКС до нової якості.
3. Розвиток територіального менеджменту, залучення до сфери управління
ТКС перспективних і високоосвічених фахівців передбачає, що структура і
форми ТКС мають якісно змінитися, що неможливо без відповідного
управлінсько-організаційного супроводу та підготовлених фахівців.
4. Встановлення оптимального режиму перетину державного кордону
(кількість прикордонних пунктів пропуску, умови перебування у них, складність
і тривалість оформлення митних процедур, суб’єктивне ставлення працівників
прикордонних і митних служб, умови очікування у черзі (інфраструктура черги
тощо)) є нагальною потребою розвитку ТКС, особливо в умовах реалізації Угоди
про асоціацію, створення зони вільної торгівлі та введення безвізового режиму.
5. Правовий захист транскордонного співробітництва створює можливості
для прозорого і ефективного процесу ТКС, подолання корупції, контрабанди,
впливу криміналітету на транскордонні процеси.
6. Інституційна розбудова транскордонного співробітництва (фінансові
інституції, інституції ТКС у сфері підприємництва, торгівлі, освіти, медицини,
культури, спорту тощо) сприяє становленню інституту ТКС як принципово
важливого напряму модернізації діяльності держави і наближення до
європейських стандартів управління.
7. Розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури
транскордонного співробітництва передбачає можливість швидкої і
безперешкодної доставки людей і товарів з однієї країни в іншу у межах
прикордоння: автобусні маршрути, залізничне сполучення, мала авіація тощо;
рівень доступу учасників транскордонного співробітництва до ресурсу
телефонних та Інтернет-комунікацій у спілкуванні між собою.
8. Розвиток державно-приватного партнерства в реалізації проектів і
програм транскордонного співробітництва, підтримка співпраці великого та
малого бізнесу різних країн на транскордонному рівні (активність та
цивілізованість форм легального бізнесу і торгівлі у прикордонних регіонах
 53

(наприклад, спільні туристичні маршрути, виставково-ярмаркові заходи тощо) є

нагальною потребує модернізації управління ТКС та диверсифікації фінансових
джерел його розвитку.
9. Підтримка розвитку міжлюдських контактів передбачає підтримку
громадських організацій, спортивних товариств, культурних об’єднань,
професійних спілок, які працюють в системі транскордонного співробітництва,
тощо.
10. Сприяння розвитку інноваційних форм транскордонного
співробітництва передбачає формування інноваційної моделі транскордонної
співпраці та перетворенню прикордонних територій в інтегровані,
взаємодоповнювані райони з високим рівнем соціально-економічного розвитку
та підвищенням якості життя.
11. Інформаційно-консультативна функція передбачає підвищення рівня
поінформованості населення про можливості та перспективи використання
інструментів транскордонного співробітництва в своїй професійній та побутовій
діяльності, включаючи інтенсивність висвітлення проблеми транскордонного
співробітництва в засобах масової інформації.
12. Культурно-просвітницька функція – це підтримка державою
історичних та культурних зв’язки між мешканцями прикордоння сусідніх
держав, спільності їхніх інтересів і традицій, включаючи проведення
конференцій, семінарів, громадських обговорень та наукових дискусій з питань
транскордонного співробітництва.
Виконання функцій державного управління в сфері транскордонного
співробітництва має опиратися на певні принципи, які слід запроваджувати як в
стратегічних документах, так і реальній практиці ТКС. Перш за все, це
стосується організаційних принципів - добровільності та рівноправності
учасників, просторової оптимальності, цільового спрямування, комплексності,
системності, партнерства, субсидіарності (див. табл.. 1.2.1).
 54

Для ефективного управління транскордонним співробітництвом в системі

державного управління необхідно визначити цілі управління та основні напрями
діяльності органів влади.
У Європейській хартії прикордонних і транскордонних регіонів (2004)
актуальними цілями транскордонної співпраці є: формування нової якості і
значення кордонів, які повинні стати місцем пожвавлених контактів і зустрічей;
подолання дефіцитів, які виникають з розташування, використання шансів
розвитку в т.ч. шляхом покращення транспортної і комунікаційної
інфраструктури а також підтримка привабливості регіонів і спільного
економічного розвитку; зміцнення системи транскордонної охорони
навколишнього середовища і природи; підтримка транскордонної культурної
співпраці; партнерство і допомога (субсидіарність), під чим слід розуміти
основні принципи функціонування прикордонних регіонів а також державних,
публічних і суспільних інституцій.
У випадку сусідніх регіонів країн ЄС, головною метою є використання
доброго, дотеперішнього досвіду і традицій співпраці в тому числі серед іншого
в сфері розвитку економічних, наукових і культурних зв'язків як на
регіональному рівні, так і місцевому, особливо в тих галузях, які впливають на
зростання конкурентоспроможності та розвиток і використання ключових для
 55

Організаційні принципи державного управління розвитком ТКС

Таблиця 1.2.1
Організаційний Характеристика
принцип
Принцип реалізація на практиці єдиних правил, процедур та надання однакового статусу та
добровільності та можливостей усім учасникам транскордонного співробітництва у проектах, зокрема тих,
рівноправності що фінансуються за допомогою європейських структурних фондів
учасників
Принцип просторової правильний вибір меж і масштабу транскордонного регіону, врахування специфічних
оптимальності інтересів територіальних громад, які беруть участь у співпраці, гармонізація їх інтересів
та визначення оптимальних форм ТКС
Принцип цільового орієнтація на кінцеву мету, з чітким розподілом завдань, повноважень та відповідальності
спрямування між органами виконавчої влади і місцевого самоврядування
Принцип виділення різних рівнів налагодження співпраці (галузевий, адміністративний);
комплексності та поєднання елементів нормативно-правового, інституціонального, інформаційного та
системності науково-методичного забезпечення
Принцип передача на вищий рівень лише тих завдань, що не можуть бути реалізовані власними
субсидіарності силами
Принцип солідарності принцип ввійшов до останньої версії Європейської хартії прикордонних та
прикордонних транскордонних регіонів - документа Асоціації європейських прикордонних регіонів.
територій
Принцип існування стратегія повинна відповідати стратегічній програмі соціально-економічного розвитку
концепції стратегії кожної країни/ регіону - сторони транскордонного регіону, та окреслювати потреби і
транскордонного майбутні цілі транскордонної співпраці з метою уникнення ізольованого розвитку лише
розвитку однієї із сторін
Принцип існування стратегія повинна відповідати стратегічній програмі соціально-економічного розвитку
концепції стратегії кожної країни/ регіону - сторони транскордонного регіону, та окреслювати потреби і
 56

транскордонного майбутні цілі транскордонної співпраці з метою уникнення ізольованого розвитку лише
розвитку однієї із сторін
Принцип існування стратегія повинна відповідати стратегічній програмі соціально-економічного розвитку
концепції стратегії
кожної країни/ регіону - сторони транскордонного регіону, та окреслювати потреби і
транскордонного майбутні цілі транскордонної співпраці з метою уникнення ізольованого розвитку лише
розвитку однієї із сторін
Принцип держава наділяє прикордонні території деякою самостійністю, щоб вони самі могли
самоврядування вступати у взаємодію з сусідніми країнами, однак, продовжує здійснювати контроль за
ними
Принцип держава несе відповідальність за діяльність всіх органів місцевого самоврядування
відповідальності прикордонних територій, навіть якщо вони перевищили свої повноваження, встановлені
держави за внутрішньодержавним правом
міжнародну поведінку
прикордонних
регіонів
 57

цих територій потенціалів «Європейська рамкова конвенція про транскордонне

співробітництво між територіальними общинами» (Мадрид, 1980 р.), два
додатки до неї: Додатковий протокол (Страсбург, 1995 р.)
На думку Є. Кіш, прагматичною суттю транскордонного співробітництва є
максимальне задіяння зовнішнього фактора для всебічного соціально-
економічного розвитку прикордонних регіонів, з метою запобігання загрози
перетворення їх у відсталі периферійні провінції своїх держав. Таким шляхом
здійснюється і вирівнювання рівнів регіонального розвитку прикордонних та
внутрішніх територій країн [71].
Реалізація цих напрямів передбачає, що основними механізмами
державного управління розвитком ТКС між Україною та країнами ЄС мають
бути: нормативно-правовий, організаційний, фінансовий, економічний,
інформаційний, управління людськими ресурсами.
Основні напрями державного управління у сфері транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС представлені на рис.1.2.2 (див.
рис.1.2.2).

1.3 Європейський досвід управління розвитком транскордонного

співробітництва

Розглядаючи питання щодо державного управління розвитком

транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС, доцільно
проаналізувати відповідний європейський досвід, оскільки державна політика
України у цій галузі зорієнтована на перехід на європейські стандарти, а
транскордонна співпраця в ЄС стала невід’ємною частиною планування та
розвитку спільної Європи, присутня у європейських стратегіях і політиках на
всіх рівнях управління, має позитивні результати і впливає на розвиток
прикордонних регіонів.
Транскордонне співробітництво розглядається в Європі або як
інструмент регіонального розвитку, зокрема розвитку прикордонних
 58

формування нормативно-правової бази транскордонного

співробітництва

створення інституційної бази транскордонного співробітництва,

регламентація механізмів взаємодії між органами влади різних рівнів

організація державної підтримки транскордонного співробітництва в

організаційному, фінансово-економічному, політичному плані
транскордонного співробітництва між Україною та
Основні напрями державного управління у сфері

підтримка та ініціювання співробітництва між територіальними

органами влади та суб'єктами господарювання територій з обох сторін
кордону та створення основних та допоміжних (сприяючих)
організацій і структур, що забезпечують координованість дій
суміжних прикордонних територій та реалізують завдання їх
спільного розвитку
країнами ЄС

виявлення спільних та ідентичних проблем прикордоння та вибір

пріоритетів розвитку співробітництва, координація концепції
соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів

організація процесів розробки та реалізації транскордонних проектів

імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у сфері ТКС

розвиток інтегрованих в господарському і просторово-економічному

плані єврорегіонів України з країнами ЄС

створення взаємодоповнюючої транспортної, прикордонної та іншої

інфраструктури

Рис.1.2.2. Основні напрями державного управління у сфері

транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС

регіонів, або як один з інструментів створення Європи без внутрішніх

кордонів. Розширення ЄЄ створило нові можливості для розбудови
транскордонного співробітництва за умови розвитку відповідних
інструментів його стимулювання. Як наслідок, як зазначає Н.Ільченко,
наприкінці минулого століття регіональна політика Європейського Союзу
 59

перейшла до нової парадигми – від застосування механізмів ліквідації

диспропорцій регіонального розвитку шляхом міжрегіонального перерозподілу
ресурсів до мобілізації природноресурсного потенціалу територій і застосування
принципу субсидіарності.
Цей підхід був використаний суміжними прикордонними регіонами
Європи, які налагодили взаємні контакти між державними регіональними
органами влади, органами місцевого самоврядування, громадськими
організаціями, суб’єктами господарювання територій, об’єднуючи зусилля для
вирішення спільних проблем, і від співробітництва за окремими
транскордонними угодами перейшли до співробітництва в рамках єврорегіонів.
Таким чином, характерною рисою сучасної Європи є швидкий розвиток
міжнародного співробітництва регіонів – однієї з найефективніших рушійних
сил європейської інтеграції та об'єднання людей [59].
Формування політики ЄС у сфері транскордонного співробітництва
здійснюється з урахуванням Північної угоди про транскордонне співробітництво
між муніципалітетами (1977 рік); Європейської рамкової конвенції про
транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями та
додаткові протоколи до неї, які, виконують роль рамкових угод, можуть бути
застосовані через дво- та трьохсторонні міжнародні угоди (Мадрид, 21 травня
1980 року); Хартії Конгресу місцевих і регіональних органів влади Європи (1994
рік); Європейської хартії прикордонних і транскордонних регіонів (1981 рік, II
редакція 1995 рік); Європейської хартії регіонального просторового планування
(1983 рік) та ін. Зазначені документи формують основний категорійний апарат,
виділяють головні принципи та цілі у сфері транскордонного співробітництва.
На основі Мадридської Конвенції між країнами ЄС укладені двосторонні
угоди, такі як Бенелюкська, Німецько-Нідерландська та інші, які спрощують
співробітництво для транскордонних регіональних та місцевих органів влади
при реалізації транскордонних програм. Крім того, національні, регіональні і
місцеві органи влади укладають конвенції, договори, угоди та протоколи, які
мають двосторонній чи трьохсторонній характер, спрямовані на партнерство,
 60

створення прикордонних та транскордонних робочих спільнот, проектну

співпрацю тощо.
Основна мета підтримки Європейським Союзом транскордонної співпраці
– це можливості відкриття нових ринків, інтереси європейської безпеки,
політичної стабільності, економічної єдності, уникнення ризиків непродуктивної
конфронтаційної конкуренції між окремими регіонами.
В основі функціонування транскордонного співробітництва в ЄС лежать
принципи самоврядування, транскордонної кооперації, рівних повноважень
сторін. Цьому сприяє відсутність бар'єрної функції внутрішніх кордонів,
фінансування ТКС як з національних бюджетів, так і з структурних фондів ЄС.
До найважливіших європейських інститутів, що діють у сфері
прикордонного співробітництва, можна віднести:
1. Конгрес місцевих та регіональних властей Європи (КМРВЕ), створений
Комітетом Міністрів Ради Європи у 1994 р. Його мета - допомога державам-
членам Ради Європи у налагодженні ефективної та стабільної системи
регіональних і місцевих органів влади, здатних здійснювати міжрегіональне та
прикордонне співробітництво в цілях зміцнення миру, взаєморозуміння, злагоди
та економічного зростання.
2.Асамблея європейських регіонів (АЄР), створена в 1985 р. під назвою
Ради регіонів Європи 47 регіонами і 9 міжрегіональними асоціаціями. Основна
мета діяльності - сприяння регіоналізації в Європі, прикордонне співробітництво
та посилення ролі регіонів у процесах європейської інтеграції. У 1996 році
Асамблея прийняла декларацію про регіоналізм в Європі. Ст. 11 цієї декларації
присвячена прикордонному співробітництву. Зокрема, в ній йдеться про те, що
«прикордонні регіони заохочують прикордонне співробітництво у сферах, що
належать до їх компетенції, дотримуючись внутрішнього законодавства своєї
держави і норм міжнародного права» . Крім того, регіони мають право
створювати спільні органи дорадчого і виконавчого характеру (ст. 11 п. 3) .
3.Комітет регіонів Європейського Союзу - консультативний орган Ради
Міністрів та Комісії, створений в 1994 році, який надає висновки з усіх питань,
 61

що зачіпають інтереси регіонів. Комітет складається з 334 членів-представників

регіональних і місцевих органів, повністю незалежних у виконанні своїх
обов'язків.
Комітет може за власною ініціативою висувати пропозиції, що стосуються
певних сфер діяльності, в тому числі, прикордонного співробітництва. Потім ці
пропозиції подаються на розгляд Комісії, Ради та Парламенту .
4. Рада Європейських муніципалітетів і регіонів, створена в Женеві в 1951
р. групою мерів міст Європи. Діяльність Ради присвячена всебічному розвитку
співпраці між муніципалітетами регіонів, обміну досвідом, вироблення спільної
політики щодо вирішення гострих проблем .
5. Асоціація Європейських прикордонних регіонів, створена в 1971 р.
країнами Європи, чиї прикордонні регіони були в минулому об'єднані спільною
історією, культурою та іншими факторами. Цілями створення Асоціації стало
всебічне заохочення розвитку прикордонного співробітництва, допомога в
налагодженні нових контактів між сусідніми країнами.
В організації транскордонної співпраці в європейських країнах
науковцями виділяються такі принципи як партнерство, субсидіарність і
доповнюваність, є достатньо обґрунтованим.
Партнерство визначається як тісне співробітництво по лінії – громада
(спільнота) – та відповідні органи публічної адміністрації (національні,
регіональні, локальні) і включає підготовку, фінансування, реалізацію й оцінку
заходів спільноти. Зміст партнерства полягає в тому, що різні економічні агенти,
орієнтуючись у своїх діях на офіційні стратегії і програми, досягають загальних
цілей спільно у тісному співробітництві один з іншим.
Субсидіарність означає перенесення компетенції на рівень, здатний
забезпечити найбільш ефективне вирішення проблем, – як правило, це рівень
територіальних громад та/або регіонів. Реалізація принципу субсидіарності
означає визнання пріоритету більш малої, місцевої, а, значить, більш наближеної
до громадян влади. Слід зазначити, що принцип субсидіарності був закріплений
 62

у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування та введений до

Маастрихтської угоди як принцип договірної бази ЄС.
Доповнюваність як третій фундаментальний принцип політики ЄС у галузі
регіонального розвитку передбачає спільне фінансування заходів та проектів
[173;С.18].
Серед проблем, на вирішення яких зорієнтована транскордонна співпраця
в ЄС, можна виділити наступні:
1. Розходження в рівні економічного розвитку прикордонних регіонів у
різних державах, що залежить, в свою чергу, від економічних, політичних,
геополітичних умов.
2. Культурні і мовні відмінності, які впливають на певні уявлення,
стереотипи жителів прикордонних територій та створюють комунікативні
бар’єри в транскордонній співпраці.
3. Відмінності інститутів управління, діючих в державах з різним
державним та територіальним устроєм, зокрема розбіжності між системами
розмежування повноважень з одного і з іншого боку кордону.
4. Брак адекватних інституційних структур та спеціальних органів, які
займаються питаннями прикордонного співробітництва.
В історичному контексті необхідність подолання цих факторів спонукала
країни ЄС налагоджувати систему транскордонної взаємодії з 1950-х років ХХ
ст., хоча тоді йшлося про вирівнювання економічного розвитку периферійних
районів Європи за рахунок більш розвинених країн.
Розвиток транскордонного співробітництва в ЄС можна розділити на певні
етапи (див. табл.. 1.3.1).
Вже в 50-х роках XX ст. Рада Європи ініціювала роботу з розвитку
прикордонних регіонів та співфінансування деяких проектів, реалізованих у
рамках єврорегіонів. Особлива увага приділяється екологічним програмам.
Другою за розміром статтею витрат є підготовка кадрів для економічного
 63

Основні етапи розвитку транскордонного співробітництва в ЄС

Таблиця 1.3.1
Етап Термін Основні характеристики
І 1958–1980 Перші єврорегіони – EUREGIO-прикордонні території Німеччини та Нідерландів (1958), «Регіо
Басілієнсіс» - прикордонні території Німеччини та Швейцарії (1963); перший спільний операційний
орган транскордонного регіону – «Робоча група EUREGIO» (1966).
Причиною створення євро регіонів стала необхідність найбільш вигідного розміщення виробництва і
створення нових логістичних схем - з великими авіаційними комплексами, портами, залізничними
вузлами, тобто потреба певних просторів, які змогли б зосередити в собі всі переваги європейських
законодавств, мінімізувавши їх недоліки та суперечності.
По теперішній час EUREGIO залишається одним з найуспішніших єврорегіонів, простягаючись
приблизно на 13 тис. кв. км та охоплюючи 3,3 млн жителів.
ІІ 1980–1990 Формування правової бази ТКС: Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво
або Мадридська конвенція (1980), у якій було визначено основні правові й організаційні засади
розвитку транскордонної співпраці. До Конвенції в якості додатку було розроблено ряд типових
міждержавних угод: про розвиток прикордонного співробітництва, про регіональні прикордонні
консультації, про консультації місцевої влади та інші. Наприклад, угода (між ФРН, Люксембургом і
Швейцарією) про прикордонне співробітництво територіальних громад та органів місцевого
самоврядування; Цільовий союз (єврорегіон Рейн-Вааль); єврорегіон (Саарлорлексрейн, що включає
території Люксембургу, Франції, ФРН і Бельгії); робоче співтовариство муніципальних утворень
(регіон Ейфель - Арденни, що охоплює муніципальні території ФРН, Бельгії та Люксембургу); Рада
Ломана (Женевське озеро і оточуючі його адміністративні одиниці Швейцарії і Франції); рамкова угода
про співпрацю (єврорегіон «Ниса», що складається з прикордонних територій Чехії, ФРН і Польщі);
угода про створення транскордонного союзу («єврорегіон Буг»); рамкова угода про створення (чесько-
польського) єврорегіону («Прадзяд») тощо.
Кожна Договірна Сторона докладає зусилля для вирішення будь-яких юридичних, адміністративних
або технічних складнощів, які можуть утруднити розвиток і нормальний хід прикордонного
 64

співробітництва, а також проводить, у разі потреби, консультації в необхідному обсязі з іншою

заінтересованою Договірною Стороною або Сторонами (ст. 4) .
У 1981 р. Асоціація європейських прикордонних регіонів (the Association of European Border Regions
(AEBR)), створена у 1971 р. як дорадчий органи Ради Європи, розробила Хартію прикордонних та
транскордонних регіонів (змінена та доповнена у 1987 р.).
У 1985 р. Рада Європи прийняла Європейську хартію місцевого самоврядування (the European Charter
of Local SelfGovernment), у якій транскордонна співпраця визначена як одна з цілей.
ІІІ 1990 –2006 Розробка документів для фінансової підтримки та поширення ініціатив транскордонної співпраці:
Єдиний європейський акт 1986 р. (заклав підґрунтя для регіональної політики, основна мета якої –
допомагати менш сприятливим регіонам у розвитку ініціатив); з 1990 р. розпочинається програма
INTERREG, мета якої – підтримка транскордонної співпраці між регіонами ЄС; Євросоюз
започаткував низку програм для співробітництва з країнами, які не є членами ЄС (Phare, Tacis, Cards
тa Meda, IPA тa ENPI).
9 листопада 1996 р. Рада Європи прийняла Додатковий протокол до Мадридської конвенції (відомий
як Перший протокол), який визначив правові засади транскордонної співпраці, а Другий протокол до
конвенції від 5 травня 1998 р. поширив принципи транскордонного співробітництва і на
міжрегіональну співпрацю, тобто на взаємини регіонів держав-учасниць конвенції, які навіть не
межують безпосередньо один із одним
Комітет міністрів Ради Європи у 2002 р. ухвалив Вільнюську декларацію про регіональне
співробітництво і зміцнення демократичної стабільності у Великій Європі, а у 2003 р. – Кишинівську
декларацію про транскордонне і міжрегіональне співробітництво між державами Південно-Східної
Європи.
З 2004 р. проводиться Європейська політика сусідства.
ІV 2006 р. і по новий рівень транскордонної співпраці, який здійснюється в рамках євро регіонів, Європейських
теперішній угруповань територіальної співпраці, Об’єднань єврорегіонального співробітництва, завданням яких
час стало полегшити та сприяти транскордонному, транснаціональному та міжрегіональному
співробітництву між членами ЄС в цілях зміцнення економічного та соціального єднання;
використовується Інструмент Європейський інструмент сусідства та партнерства
 65

співробітництва.
Європейська комісія відіграє суттєву роль в організації транскордонної
співпраці в європейському управлінні. Так, у 2003 р. Єврокомісія прийняла
документ «Розширена Європа» [215]. у якому зазначалось, що ЄС має
зобов’язання не лише перед своїми громадянами, але й теперішніми та
майбутніми сусідами – гарантувати соціальну згуртованість та економічну
динаміку. Євросоюз повинен сприяти регіональній і субрегіональній співпраці й
інтеграції, які є передумовою політичної стабільності, економічному розвитку та
скороченню бідності і соціальній диференціації. Зокрема, Євросоюз мав
посилити й об’єднати існуючу політику сусідства стосовно цих регіонів навколо
двох основних цілей: співпрацювати з партнерами, щоб скоротити бідність і
створити територію спільного процвітання та цінностей на основі глибшої
економічної інтеграції, посилення політичних та культурних відносин,
розширення транскордонного співробітництва та спільної відповідальності за
запобігання конфліктів між ЄС та його сусідами; закріпити пропозицію
Євросоюзу щодо конкретних переваг і преференційних стосунків у межах
різноманітних рамок, які відповідають прогресу, якого досягли країни-партнери
завдяки своїм політичним та економічним реформам.
Фонд Європейського регіонального розвитку (ЄФРР) – фінансова
підтримка ТКС, заохочення регіонів та міст з різних держав-членів Союзу
співпрацювати та навчатися один в одного через спільні програми, проекти та
мережі. Підтримку єврорегіонам Європейський фонд регіонального розвитку
(ЄФРР) надає в межах програм INTERREG та INTERREG ІІ, INTERREG ІІІ
(транскордонне, міжнаціональне та міжрегіональне співробітництво, спрямоване
на гармонію, баланс і сталий розвиток територій співтовариства), EQUAL
(спрямована на вирішення проблем дискримінації на ринку робочої сили),
LEADER (сприяння розвитку села через підтримку місцевих ініціативних груп),
URBAN (сприяння соціально-економічному відновленню міст). Конкретними
інструментами практичної допомоги в межах механізму партнерства виступають
 66

допомога в аграрному секторі, допомога у вирішенні структурних проблем,

програма PHARE.
Ініціатива INTERREG (1990–1999 рр.) – Community Initiative concerning
trans-European cooperation intended to encourage harmonious and balanced
development of the European territory - була створена, щоб стимулювати
співпрацю між державами-членами ЄС на різних рівнях та зменшити вплив
національних кордонів на користь економічного, соціального та культурного
розвитку на всій території Євросоюзу. Ініціатива INTERREG розпочалася як
INTERREG І на період 1989–1993 рр., продовжилася як INTERREG ІІ на 1994–
1999 рр., перейшла на рівень INTERREG ІІІ (2000–2006 рр.), а з 2007 по 2013 рр.
діяла як INTERREG IV. Уся ініціатива має три напрями: А – транскордонна
співпраця між прилеглими регіонами з метою розвитку транскордонних
соціальних та економічних центрів через спільні стратегії розвитку; В –
транснаціональне співробітництво, яке охоплює національні, регіональні та
місцеві органи влади з метою сприяння кращій інтеграції в межах Союзу через
утворення великих груп європейських регіонів; С – міжрегіональна співпраця,
зорієнтована на покращення ефективності політик та інструментів регіонального
розвитку через широкомасштабні програми обміну досвідом.
Цілі ініціативи наступні: 1) допомога прикордонним територіям у
розв’язанні конкретних проблем, які виникли в процесі розвитку у зв’язку з їх
периферійним розміщенням у національних державах і ЄС в цілому; 2)
стимулювання створення і розвитку структур співпраці поза внутрішніми
кордонами, а також надання цим структурам ширших повноважень у рамках ЄС
у контексті формування єдиного європейського ринку у відповідних випадках;
3) допомога в адаптації територій, які лежать за зовнішніми кордонами ЄС до їх
нової ролі, тобто регіонів, об’єднаних спільним ринком; 4) використання нових
можливостей співпраці з третіми країнами на територіях, що лежать за
зовнішніми кордонами ЄС.
У рамках програми INTERREG І (1990–1993 рр.) зі Структурних фондів
ЄС були підтримані 31 операційна програма на суму 1 082 млн євро в різних
 67

сферах, зокрема: транспорт і комунікації (45 %), охорона довкілля (10%),

економіка та туризм (28 %), розвиток сільських територій (6 %), освіта й інші
сфери (11 %). INTERREG ІІ забезпечувалася коштами в сумі 413 млн євро та дала
можливість реалізувати 59 операційних програм. Із урахуванням
співфінансування (національні, регіональні, локальні та приватні фонди), на
транскордонне співробітництво на внутрішніх і зовнішніх кордонах ЄС було
витрачено 4 млрд євро. З 1990 р. було освоєно 6,5 млрд євро в рамках ініціативи
INTERREG і реалізовано декілька тисяч транскордонних проектів.
Програма INTERREG від початку охоплювала всі внутрішні та зовнішні
кордони ЄС і операційні програми були розподілені так: 35 програм
реалізовувалося на внутрішніх кордонах, 24 – на зовнішніх (країни Центральної
Європи, Росія, Норвегія, Швейцарія, Кіпр, Марокко). Новими територіями, які
скористалися програмою INTERREG ІІ, стали нові східні території об’єднаної
Німеччини та приморські території: ірландсько-британське прикордоння
(Walla), французько-британське (East-Sussex–Haute-Normandy), іспансько-
марокканське, грецько-італійське та французько-італійське (Corsica-Livonia).
Програма INTERREG ІІІ (2000–2006 рр.). стала найбільшою ініціативою із
загальним обсягом фінансування у 4 875 млн. євро й охопила три напрями, які
передбачали досягнення таких цілей:
напрям А: транскордонне співробітництво між органами місцевої влади
суміжних прикордонних територій, спрямоване на підтримку інтегрованого
регіонального розвитку, передусім на зовнішніх кордонах ЄС;
напрям В: транснаціональна співпраця між національними, регіональними
та місцевими органами влади для їх активізації у напрямі підвищення рівня
інтеграції шляхом створення великих угруповань європейських регіонів, з метою
розбудови гармонізованого та збалансованого суспільства та поліпшення
територіальної інтеграції з кандидатами в ЄС і їх сусідніми країнами;
напрям С: міжрегіональне співробітництво, призначене на впровадження
ефективної політики та механізмів для регіонального розвитку і згуртування для
створення мереж.
 68

INTERREG IV охопила такі програми:

напрям А (усього 52 програми, які покриваються 74 % усіх коштів –
близько 6,5 млд євро). Найпотужнішими стали програма FLUXPYR –
європейська транскордонна мережа для визначення та менеджменту водних,
вуглецевих та енергетичних потоків в екосистемі Піренеїв; ISLES project –
пришвидшення розвитку джерел відновлюваної енергії на узбережжях
Шотландії та Ірландії; SHAPING 24 – ініціатива з культурного туризму Східної
Англії та Нижніх графств;
напрям В (13 програм транснаціональної співпраці Балтійського,
Альпійського та Середземноморського регіонів загальною вартістю 1,8 млд
євро): BLAST (Bringing Land and Sea Together) – спільний проект громадських,
приватних та наукових партнерів семи країн регіону Північного моря з кращого
управління прибережною зоною та навігацією у Північному морі; SmartCities –
розвиток електронних послуг; SoNorA – покращення транспортної
інфраструктури між Балтикою та Адріатикою;
напрям С (13 мережевих програм, які охопили всі держави ЄС – 445 млн
євро) – обмін досвідом між регіональними та місцевими органами влади в різних
країнах. [92; C. 24-29].
У 2004 р. була розроблена Європейська політика сусідства, мета якої –
запобігання появі нових ліній розподілу між ЄС, який постійно розширюється,
та країнами-сусідами; посилення процвітання, стабільності та безпеки усіх. З
2007 р. був запроваджений новий фінансовий документ – Інструмент
європейського сусідства (European Neighbourhood Instrument), [198], який
стосувався специфічних сфер співпраці, особливо транскордонної.
Програми транскордонної співпраці в межах Інструменту європейського
сусідства зорієнтовані на вирішення таких чотирьох ключових питань:
сприяння економічному та соціальному розвитку в регіонах по обидва боки
кордону як ключова мета, що заслуговує на особливу увагу в межах Інструменту
європейського сусідства. Ціль програм – допомога громадському та приватному
секторам скористатися перевагами та викликами від близькості до ЄС;
 69

співпраця у протидії викликам у сферах охорони довкілля та здоров’я,

запобігання та боротьба з організованою злочинністю;
забезпечення ефективних і безпечних кордонів (перетин кордону потребує
спрощення руху товарів та людей з прилеглих прикордонних регіонів);
сприяння місцевому транскордонному міжособистісному спілкуванню
через заходи в соціальній, освітній і медіа–сферах, розширення транскордонних
контактів між групами громадянського суспільства та неурядовими
організаціями.
Усі програми обов’язково повинні робити наголос на місцевих проблемах,
залучаючи місцевих ключових акторів регіонального та місцевого рівня,
громадянське суспільство з обох сторін кордону [198].
Важливим документом для розвитку транскордонної співпраці України з
ЄС стала Стратегія (Country Strategy Paper (CSP) for Ukraine) на 2007–2013 рр.,
схвалена у 2007 р. разом із багаторічною Національною індикативною
програмою двосторонньої допомоги Україні згідно з Європейським
Інструментом політики сусідства (European Neighbourhood and Partnership
Instrument (ENPI). Документ відображає національні пріоритети України, бо
укладався у тісній співпраці з національними органами влади. Консультаційний
процес залучав також держави-члени ЄС, організації громадянського
суспільства й інших донорів. Щорічно приймалися програми дій. Протягом
цього періоду основна мета співпраці ЄС та України була розвивати тісні
стосунки, які виходять за межі минулого співробітництва, аж до поступової
економічної інтеграції та глибшої політичної співпраці, включаючи зовнішню та
безпекову політику. Допомога Союзу базувалася на цілях, визначених в Угоді
про партнерство та співпрацю (квітень 1998 р.) та Плані дій Україна – ЄС (лютий
2005 р.). Національна індикативна програма (National Indicative Programme
(NIP)) на 2007–2013 рр. визначала такі пріоритетні сфери: демократичний
розвиток і хороше керівництво: реформа громадського управління та
громадський фінансовий менеджмент; верховенство права та правова реформа;
права людини, розвиток громадянського суспільства та місцевого управління;
 70

освіта, наука, міжособистісні контакти й обміни; регуляторна реформа й

адміністративні потужність: сприяння взаємній торгівлі, покращення
інвестиційного клімату, посилення соціальних реформ; секторні регулятивні
аспекти; розвиток інфраструктури, особливо у транспортному, енергетичному
секторах та охороні довкілля: неядерна енергетика; транспорт; довкілля;
прикордонне управління та міграція.
Протягом 1991–2006 рр. ЄС надав допомогу Україні у розмірі 2,4 млд євро,
яка включала допомогу в межах програми Tacis та макро-фінансову допомогу,
підтримку тематичних бюджетних асигнувань (наприклад, Європейська
ініціатива для демократії та прав людини). Стратегічний документ на 2002–2006
рр. був зорієнтований на такі пріоритетні сфери: допомога інституційній,
правовій та адміністративній реформам (43 % усіх фінансових ресурсів);
підтримка приватного сектора та сприяння економічному розвитку (28%);
підтримка в подоланні наслідків перехідного періоду (13% усієї допомоги).
Решта 16% виділених ЄС коштів пішли на «малі проектні програми», зокрема
підтримку громадянського суспільства, митниці, статистичних досліджень та
програм у рамках Tacis.
Індикативна програма на 2011–2013 рр. мала такі пріоритетні сфери:
хороше керівництво та верховенство права: правосуддя, свобода та безпека;
інтегроване прикордонне управління; реформа громадського адміністрування та
громадський фінансовий менеджмент; роззброєння; сприяння вступу в дію
Угоди про асоціацію України з ЄС (включаючи створення зони вільної торгівлі);
сталий розвиток: енергетика, довкілля, зміни клімату, транспорт; регіональний і
сільський розвиток. По кожній сфері програма чітко визначала цілі, вплив на
кожен сектор України, очікувані результати, індикатори досягнення цілей [198].
Транскордонна співпраця отримала суттєву підтримку через Програму
PHARE CBC (Cross-Border Cooperation) (Pre-accession assistance programme for
countries in Central and Eastern Europe), яка була ініційована у 1994 р. з метою
сприяння розвитку транскордонного співробітництва між регіонами країн
Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) та ЄС. Програма охоплювала 10 країн: 8 –
 71

члени ЄС (Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща,

Словаччина, Словенія) та 2 асоційовані члени ЄС (Болгарія та
Румунія). До 2000 р. учасниками програми були також країни Західних Балкан
(Албанія, Боснія та Герцеговина, Македонія), проте у 2001 р. розпочалася
програма CARDS, яка надавала фінансову підтримку цим регіонам. Протягом
1994–1999 рр. програмою PHARE CBC було охоплено 15 національних кордонів
і освоєно 1 млрд євро додатково до коштів, що передбачалися на програму
INTERREG ІІ. Програма фокусувалася на підтримці пріоритетів вступу до ЄС та
цілях і завданнях, які повинні були виконати держави-кандидати.
Програма PHARE CBC підтримувала переважно проекти в сфері розвитку
інфраструктури (транспорт і охорона довкілля) й економіки. У 1998 р. в межах
PHARE CBC були розроблені ключові критерії транскордонної співпраці щодо
кордонів країн Центрально-Східної Європи, які залишаються чинними до
сьогодні, зокрема: розширення географічної прийнятності програми шляхом
включення прикордонних територій країн Центрально-Східної Європи суміжних
між собою та з 10 країнами-кандидатами Центрально-Східної Європи; введення
нового планування й інструментів упровадження; загальні програмні документи;
спільні комітети співпраці; загальні фонди малих проектів.
Програма PHARE CREDO була розроблена у 1996 р. для підтримки та
сприяння розвитку транскордонного співробітництва на кордонах «Схід– Схід»,
що включає країни ЦСЄ / ЦСЄ та ЦСЄ / СНД, і спрямована на підтримку
спільних проектів, корисних для населення по обидві сторони державного
кордону. Пріоритети PHARE CREDO – сприяння розвитку добросусідства та
соціальної стабільності у прикордонних регіонах, підтримка транскордонної
співпраці, яка сприяє економічному та соціальному розвитку та децентралізації
у країнах ЦСЄ. Прийнятними стали багатосторонні проекти щодо економічного
розвитку, соціально-культурного співробітництва, міського та регіонального
обслуговування, людських ресурсів, довкілля і місцевого та регіонального
управління.
 72

Програма PHARE CREDO створила особливо сприятливі умови для

розвитку транскордонної співпраці у багатьох прикордонних регіонах,
підтримуючи реалізацію проектів по обидві сторони кордону. Проте її негативно
сприйняли у деяких прикордонних регіонах через комплексність, бюрократичні
процедури та менеджмент, відносно малі розміри робочого бюджету, затримки в
упровадженні та нестачу програмних підходів. Тому Європейська комісія
вирішила замінити PHARE CREDO на кордонах країнк-андидатів на розширення
дії програми PHARE CВС.
Програма CADSES в рамках ініціативи INTERREG ІІ була поширена на
Україну, зокрема Одеська область має певний досвід подання проектів для участі
у програмі INTERREG ІІ С. У 1997 р. її було включено як партнера до
транснаціонального проекту № 97.013 / А Urban Technology Network [89; С.29-32 ].
Програма TACIS CBC (Technical Assistance to the Community of Independent
States) — програма прикордонного співробітництва, спрямована на створення
можливостей для місцевих і регіональних структур західних прикордонних
регіонів Росії, Білорусі, України та Молдови, які б дали їм змогу започаткувати
спільні проекти зі своїми партнерами з ЄС або ЦСЄ, була ініційована у 1996 р.
Програма приділяла основну увагу налагодженню прикордонної співпраці,
полегшенню перетину кордонів, розбудові прикордонної інфраструктури,
охороні довкілля.
У 1996 р. Європейська комісія запровадила новий механізм фінансування
проектів – Програму TACIS для сприяння малим та мікропроектам із
прикордонного співробітництва (ТАСІS CBC SPF-MPF) [92; С34-37 ].
Важливим проектом взаємодопомоги та співпраці європейських
прикордонних регіонів стала програма LACE – проект Асоціації європейських
прикордонних регіонів, розпочатий у 1990 р. з метою узгодження відповідності
впровадження INTERREG, який мав діяти як європейський спостерігач
транскордонного співробітництва. LACE-TAP проект (технічна допомога та
пропаганда транскордонної співпраці) охоплював період реалізації INTERREG
ІІА (1999–2001). Основні досягнення LACE: налагодження зв’язків між
 73

професіоналами, залученими у транскордонне співробітництво (INTERREG та

PHARE CBC), що дозволяє обмін ноу-хау та досвідом; створення веб-сторінки з
публікаціями LACE про особливості та характеристики прикордонних регіонів,
про програми та проекти, семінари, конференції, стажування, що
організовуються в прикордонних регіонах тощо. [92; С.38-42 ] .
Україна стала учасницею чотирьох політик сусідства: Польща–Білорусь–
Україна, Словаччина–Угорщина–Україна, Україна–Румунія та CADSES
(Центрально-європейський Адріатичний, Дунайський Південно-Східний
Європейський простір – Central European Adriatic Danubian South-Eastern
European Space).
Двосторонні стосунки Європейського Союзу та України пов’язані з
Планом дій Україна–ЄС з правосуддя, свободи та безпеки (EU-Ukraine Justice and
Liberty and Security Action Plan) (2007); ініціативою «Східне партнерство» (2009),
встановленням безвізового режиму для коротко- та довготривалих подорожей до
Євросоюзу; двосторонньою Угодою про співпрацю в науці та технологіях
(підписана у 2003 р.); членством України у Сьомій Рамковій програмі для
досліджень та технологічного розвитку та програмі «Горизонт»; участю України
у регіональній співпраці «Чорноморська Синергія» (Black Sea Synergy);
підписанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Як вважають представники Асоціації європейських прикордонних регіонів
(АЄПР), транскордонне співробітництво приносить так звану додану вартість у
розвиток громад і регіонів, зокрема акцентуючи європейську додану вартість.
Європейська додана вартість ТКС заснована на попередньому досвіді населення,
яке проживає разом у сусідніх прикордонних регіонах, а тому прагне
співпрацювати і сприяє просува [111; С.19].
Для адаптації європейського досвіду ТКС в Україні слід звернути увагу на
те, що європейські транскордонні регіони мають комплексну організаційну
структуру, у якій присутня наявність спільних рис: функціонують як самостійні
одиниці на постійній основі, мають свої власні адміністративні, технічні та
фінансові ресурси і власну внутрішню стратегію розвитку.
 74

У європейській практиці використовуються різні типи організації

транскордонної співпраці (див. табл.. 1.3.2).
Як свідчить вивчення європейського досвіду ТКС, з досвіду діяльності
єврорегіонів для України важливо використати досвід єврорегіонів в країнах
ЦСЄ, які використовували можливості транскордонної співпраці для вирішення
спільних проблем в процесі вступу до ЄС. Передусім, це проблеми підвищення
життєвого рівня населення прикордонних територій, розбудови комунікаційної
інфраструктури, охорони довкілля, взаємодопомоги у випадках катастроф та
ліквідації наслідків стихійного лиха, співробітництва у сфері економіки, освіти,
охорони здоров’я, культури тощо.. Особливий акцент був зроблений на
процедурах отримання фінансової допомоги за ініціативами ЄС, національними
та регіональними програмами.
Організаційні структури єврорегіонів містять спільні підрозділи і
національні бюро або паралельні структури з кожної сторони – учасника
єврорегіону. У цьому випадку, паралельно, в рамках єврорегіону, створювалися
інформаційні центри, агенції регіонального розвитку, які, передусім, сприяли
отриманню фінансової допомоги (за однаковими механізмами) для
транскордонних проектів.
 75

Типи організацій транскордонної співпраці в європейських країнах

Таблиця 1.3.2
Тип організації ТКС
Основні характеристики
Транскордонне спільні дії територіальних громад або місцевих влад по обидва боки кордону, спрямовані на
співробітництво за вирішення конкретної проблеми транскордонного характеру або співпрацю в окремих галузях, де
принципом ad hoc вони мають спільні інтереси
Єврорегіони найбільш ефективна форма ТКС, концептуальною основою якої є європейський регіоналізм, який
виступає за перехід до Європи регіонів. Нині у Європі функціонує понад 70 єврорегіонів за участю 30
держав.
Статус європейського регіону може бути змінено тільки за згодою та участю місцевої громади.
В одній і тій же державі в цілях збереження своїх історичних, політичних і соціокультурних
особливостей регіони можуть мати різні статуси. Регіони визнаються активними суб'єктами політики
Європейського союзу і мають право самостійно діяти на міжнародній арені
Цілі створення різноманітні: економічні, політичні, культурні; забезпечення європейської
безпеки тощо.
Вищим рівнем розвитку прикордонної співпраці в Європі вважаються так звані «великі регіони»
(Grand Regions), що складаються з значних територіальних одиниць, таких як «Верхній Рейн» (ФРН
- Швейцарія - Франція) і «Саар-Лор-Люкс-Рейн» (ФРН - Люксембург - Франція). Особливістю
«великих регіонів» є наявність спеціальних міждержавних угод між країнами, які беруть участь;
міжурядових (загальні питання) і міжрегіональних комісій (конкретні практичні питання співпраці).
Європейські створюються з метою полегшення та сприяння транскордонному, транснаціональному та/чи
угрупування міжрегіональному співробітництву між членами ЄС в цілях зміцнення економічного та соціального
територіального єднання. Членами такого угрупування можуть бути держави-члени ЄС, органи регіональної та
співробітництва місцевої влади, громадські установи та організації, інші юридичні особи, а також об'єднання, які
(EGTC – European складаються з перерахованих вище членів. Фінансуються ЄУТС переважно членськими внесками
Grouping for учасників угрупування та ресурсами фондів ЄС. Наприклад, Lille-Kortrijk-Tournai (Франція-Бельгія,
 76

Territorial 2008), EGTC Gateto Europe Ltd. (Угорщина-Румунія, 2012), Mura Region EGTC (Угорщина-Хорватія,
Cooperation), ЄУТС 2015)),
Об'єднання орган транскордонного співробітництва між територіальними громадами або владами двох або
єврорегіонального більше держав, державними чи приватними юридичними особами, заснованими у державах-членах,
співробітництва що діють у спільних суспільних інтересах, та асоціаціями органів влади, що належать до однієї чи
(ОЄС) більше вищезазначених категорій. Мета - просування, підтримка та розвиток в інтересах населення,
співробітництва між його членами у сферах спільної компетенції та в межах повноважень, визначених
внутрішнім законодавством зацікавлених держав. ОЄС є юридичною особою. З часу заснування в ЄС
першого ОЄС у 2007 році, станом на січень 2016 р. утворені й успішно діють таких 55 об’єднань.
Робочі громади специфічна форма співробітництво регіональних або місцевих органів влади, які підписують
(Working Community) протокол про співпрацю або юридично не зобов'язуючої угоди і формують конкретні структури,
зазвичай без правосуб'єктності - асоціації. Наприклад, Jura (Франція/Швейцарія), Pyrenees
(Іспанія/Франція) і Extremadura/Alentejo (Іспанія/Португалія). Цікавий тип працюючих співтовариств
- Регіональна рада (Regionalrat), в якій беруть участь вибрані на виборах політики від регіональних
влад, з кожного боку кордону (наприклад, Австрія і Угорщина в 1993 р. створили Регіональну раду за
участю округів Д’єр-Мошон-Шопрон і Ваш, міст Д’єр, Шопрон, Сомбатхей (Угорщина) і землі
Бургенланд (Австрія)). Майже всі працюючі співтовариства, мають особливості: вони постійні; мають
окрему ідентичність (наприклад, ICBAN в Ірландії/ Північній Ірландії), Alps-Adriatic Working
Community (Австрія-Хорватія-Італія- Угорщина-Словенія, 1978), Tajo International Working
Community (Іспанія-Португалія, 2009)).Черторижський ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД РОЗВИТКУ
(НПФЕІ) - ПРОСТОРОВИХ УТВОРЕНЬ НА ТРАНСКОРДОННИХ ТЕРИТОРІЯХ
«Дуги» (arcs) в проект «Південно-балтійська дуга» (South Baltic Arc) реалізується в рамках програми BSR INTERREG
регіоні Балтійського IIIB. Проектна територія протягується по південному узбережжю Балтійського моря від Німеччини
моря. через Польщу, область Калінінграда РФ і Литву та Латвію уздовж міжнародної транспортної
магістралі «ВіаГанзеатіка». Всього в проекті приймають участь органи влади 13 регіонів.
 77

Але єврорегіони автоматично не гарантують вирішення питань

регіонального та місцевого розвитку і європейський досвід демонструє, що
політика в прикордонних регіонах має стимулювати приватний сектор і
громадянські ініціативи. Особливо це справедливо для регіонів, що
характеризуються сильною соціально-економічною асиметрією, наприклад, на
кордоні Німеччини і Польщі, де виникали проблемні ситуації з невідповідністю
ресурсів управління на національному, регіональному та місцевому рівнях, що
зумовило надзвичайно нерівні відносини з важливих питань співробітництва.
Важливо звернути увагу на те, що органи єврорегіону не утворюють
додатковий рівень регіонального або місцевого управління, а забезпечують
взаємодію регіональних і місцевих адміністрацій, державних організацій і
приватних структур, що знаходяться по обидві сторони кордону. Всі програми
співробітництва в рамках єврорегіонів виконуються у відповідності з
національним законодавством кожної з країн. Крім того, у країнах ЄС склався
єдиний механізм внутрішньодержавного погодження при вступі територіальних
громад у єврорегіони, тому місцеві влади приймають відповідні рішення
самостійно. Центральна влада в особі міністерств економіки, юстиції,
закордонних і внутрішніх справ координують їх діяльність у відповідності з
національним законодавством.
В європейському досвіді розробки та реалізації спільних транскордонних
проектів звертає на себе увагу їх цільове спрямування і відповідність
загальноєвропейським, національним та регіональним пріоритетам.
Н.Гомольська,. В.Чарторижський звертають увагу на такий важливий
елемент ТКС як формування у прикордонних регіонах «регіональних мережевих
співтовариств», розглядаючи їх як різноманіття акторів, що солідарно
співпрацюють у просуванні індивідуальних і колективних інтересів;
обмінюються формальними і неформальними ресурсами, і вступають в різні
форми комунікації на регіональному політичному просторі [19; С.175-176]
Принципово новим кроком у розвитку прикордонної співпраці стала
підписана в м. Карлсруе в січні 1996 р. Угода між урядами ФРН, Франції,
 78

Люксембурга і Швейцарії «Про транскордонну співпрацю між регіональними

суб'єктами і органами місцевого самоврядування». Зона дії Угоди охоплює
Люксембург, французькі регіони Лотарингію і Ельзас, німецькі федеральні землі
Саарланд, Рейнланд-Пфальц і Баден-Вюртемберг, швейцарські кантони
Золотурн, Базель, Ааргау і Юра тобто під неї частково підпадають і «великі
регіони» – «Верхній Рейн» і «Саар-Лор-Люкс-Рейн». Найбільш важливим у цій
угоді є те, що регіональні та місцеві органи влади, які підписали його можуть
самостійно укладати з прикордонними партнерами угоди про кооперацію. Таким
чином, створюється загальна правова основа, що надає місцевим органам влади
великі можливості для розвитку прикордонної співпраці. Уряд Німеччини
розглядає «Угоду Карлсруе» як модель співпраці в Європі XXI століття і прагне
поширювати цей досвід [19; С.175-176].
Розвиток ТКС в країнах ЄС розглядається як процес, який сприяє
просуванню таких цінностей, як мир, свобода, безпека та дотримання прав
людини, і має політичні, економічні та соціокультурні результати (див.
рис.1.3.2.).

ПОЛІТИЧНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІОКУЛЬТУРНІ

РЕЗУЛЬТАТИ ТКС В КРАЇНАХ ЄС

Політичні: сприяння процесу
євроінтеграції, реалізація
принципів субсидіарності та
партнерства; активне
залучення громадян, влади до
транскордонної співпраці
Економічні: розвиток
прикордонної інфраструктури,
міжнародних транспортних
коридорів, туризму, охорони
навколишнього середовища;
підтримка прикордонної
торгівлі та бізнесу; спільне
фінансування транскордонних
проектів
Соціокультурні: створення
додаткових робочих місць; розвиток
трудової мобільності;
розповсюдження інформації та знань
про географію, структуру, економіку,
соціально-культурну сферу та історію
транскордонного регіону; розширення
співробітництва шкіл, освітніх
закладів для молоді та дорослих,
культурних асоціацій, бібліотек,
музеїв тощо; створення нових каналів
комунікації.

Рис.1.3.2. Політичні, економічні та соціокультурні результати ТКС в

країнах ЄС
 79

Організаційний досвід європейських країн показує, що кожна форма ТКС

має створюватися з урахуванням специфіки прикордонних регіонів, складатися
з рівного представництва партнерів по обидва боки кордону, бути зорієнтованою
на практичне вирішення проблем розвитку регіону. Сам процес транскордонного
співробітництва починається з вивчення існуючих зв'язків між партнерами;
визначення стратегії розвитку; розробки і забезпечення програм розвитку;
моніторингу і оцінки.
Загалом, європейський досвід транскордонної співпраці демонструє:
багаторівневість управління; гнучку нормативно-правову базу, яка
удосконалюється разом зі змінами, які відбуваються в структурі ЄС,
загальноєвропейських пріоритетах; різноманіття інституцій, типів організацій та
форм ТКС; активне залучення до транскордонної співпраці громадськості та
приватного сектору.

Висновки до розділу 1

1. Встановлено, що в науковій літературі понятійний апарат

транскордонного співробітництва продовжує формуватися та уточнюватися
таким чином в рамках даного дослідження транскордонне співробітництво між
Україною та країнами ЄС тлумачиться як спільні дії, спрямовані на
встановлення і поглиблення економічних, соціальних, науково-технічних,
екологічних, культурних та інших відносин між територіальними громадами, їх
представницькими органами, місцевими органами виконавчої влади України та
територіальними громадами, відповідними органами влади країн ЄС у межах
компетенції, визначеної їх національним законодавством.
2. Аналіз наукової літератури та діючого законодавства дає можливість
виділити такі принципи транскордонного співробітництва як: повага до
державного суверенітету, територіальної цілісності та непорушності кордонів
держав; чіткий розподіл повноважень та відповідальності між суб’єктами ТКС;
урахування під час укладення угод про транскордонне співробітництво
 80

повноважень суб’єктів та прав учасників; гармонізація загальнодержавних,

регіональних та місцевих інтересів; узгоджене усунення політичних,
економічних, правових, адміністративних та інших перешкод для взаємної
співпраці; відповідальність всіх рівнів влади у вирішенні проблемних завдань;
партнерство, комплексність, ефективність взаємної співпраці.
3. Доведено, що транскордонне співробітництво як важливий інструмент
державної політики має на меті: сприяти економічному та соціальному розвитку
сусідніх регіонів по обидва боки спільного кордону; вирішувати спільні
проблеми у таких сферах як: економіка, транспорт, довкілля, освіта, охорона
здоров’я, соціальний розвиток, боротьба з тероризмом, організованою
злочинністю; підвищувати безпеку кордонів та ефективність їх охорони;
розвивати гуманітарну сферу.
4. Встановлено, що управління транскордонним співробітництвом має такі
рівні: державний - розробляється національна політика та нормативно-правова
база розвитку ТКС, забезпечується гармонізація національних та регіональних
цілей; регіональний - реалізується регіональна політика ТКС з урахуванням
інтересів держави та місцевих органів влади, здійснюється координація дій між
регіонами сусідніх країн; місцевий - відбувається конкретна співпраця між
суб’єктами прикордонних територій, місцеві органи виконавчої влади та органи
місцевого самоврядування є ініціаторами налагодження стосунків
взаємовигідного партнерства та поглиблення транскордонної співпраці
безпосередньо на прикордонних територіях.
5. Загалом, державне управління розвитком транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС можна розглядати як сукупність
рішень і дій інституційного, правового, організаційного, фінансового
економічного, інформаційного характеру органів державної влади України,
спрямованих на реалізацію проектів (програм) транскордонного співробітництва
для поліпшення міждержавних відносин, ефективного соціально-економічного
розвитку прикордонних регіонів, підвищення якості життя жителів
прикордонних територій, імплементації Угоди про асоціацію між Україною та
 81

ЄС. Це визначає відповідні функції держави у сфері ТКС, виконання яких

передбачає використання різноманітних форм, методів та інструментів
транскордонної співпраці.
6. Встановлено, що у країнах ЄС підтримка транскордонного
співробітництва фінансово здійснюється через фонд Європейського
регіонального розвитку, спеціальні європейські програми та проекти,
національні бюджети; організаційно - через заохочення регіонів та міст з різних
держав-членів Союзу співпрацювати, реалізовувати спільні програми, проекти
та мережі, на зовнішньому кордоні ЄС – через Європейську політику сусідства,
Європейський інструмент політики сусідства, програму «Східне партнерство»,
програми та проекти INTERREG, PHARE CBC, TACIS CBC, PHARE, CREDO,
MEDA, CARDS, LACE. Основними типами організацій ТКС у Європейському
Союзі є: єврорегіони, європейські угрупування територіального співробітництва
(ЄУТС), об'єднання єврорегіонального співробітництва (ОЄС), Робочі громади
(Working Community), «Дуги» (Аrcs) в регіоні Балтійського моря, транскордонне
співробітництво за принципом ad hoc. Кожна форма транскордонного
співробітництва створюється з урахуванням специфіки прикордонних регіонів,
складається з рівного представництва партнерів по обидва боки кордону,
зорієнтована на практичне вирішення проблем.
7. Європейський досвід транскордонної співпраці демонструє:
багаторівневість управління; гнучку нормативно-правову базу, яка
удосконалюється разом зі змінами, які відбуваються в структурі ЄС,
загальноєвропейських пріоритетах; різноманітні інституції, типи організацій та
форми ТКС; активне залучення до транскордонної співпраці громадськості та
приватного сектору.
8. Визначено, що для розвитку транскордонного співробітництва між
Україною та країнами ЄС необхідно удосконалити нормативно-правовий,
організаційний, фінансовий, економічний, інформаційний механізми та
управління людськими ресурсами.
 82

РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ РОЗВИТКОМ
ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА
КРАЇНАМИ ЄС

2.1. Нормативно-правове забезпечення транскордонного співробітництва

Правова база транскордонного співробітництва України з країнами ЄС

складається з наступних юридичних рівнів:
Перший рівень - європейське законодавство:
загальні європейські нормативні акти щодо функціонування та розвитку
регіонів («Європейська хартія місцевого самоврядування» (Страсбург, 1985 р.),
«Хартія конгресу місцевих і регіональних органів влади Європи» (1994 р.),
«Європейська хартія регіонального просторового планування» (Торремолінос,
1983 р.) та ін.).
Європейська хартія місцевого самоврядування [52], прийнята 15 жовтня
1985 року, визначає сутність місцевого самоврядування, під яким розуміється
право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати
значну частину публічних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під
свою відповідальність і в інтересах місцевого населення.
У кожній державі має бути визнане право органів місцевого
самоврядування вступати в якусь асоціацію для захисту і досягнення спільних
інтересів і право вступати в якусь міжнародну асоціацію органів місцевого
самоврядування. Органи місцевого самоврядування можуть співпрацювати з
органами місцевого самоврядування інших держав на умовах, встановлених
законом;
європейське законодавство, що стосується безпосередньо
транскордонного співробітництва («Європейська рамкова конвенція про
транскордонне співробітництво між територіальними общинами» (Мадрид, 1980
р.), два додатки до неї: Додатковий протокол (Страсбург, 1995 р.) та Протокол №
 83

2 (Страсбург, 1998 р,), «Європейська хартія прикордонних і транскордонних

регіонів» та ін.).
Європейська рамкова конвенція про транскордонне співробітництво між
територіальними общинами не мала прямої юридичної сили, але цим
документом визнавався феномен транскордонного співробітництва та
легітимність втілення органами місцевого самоврядування такого
співробітництва, яке виходило за рамки юрисдикції певної держави. Згідно з цим
документом, суб'єктами співробітництва прикордонних регіонів різних
європейських країн є органи місцевого самоврядування та державні
адміністрації, що діють в рамках національного внутрішнього законодавства [50;
с.13].
Держави, які підписали Мадридську конвенцію 1980 р., визнають той факт,
що певні специфічні питання з чітко окресленими сферами і межами
відповідальності можуть не потрапляти під виключну компетенцію
національного уряду, а, навпаки, можуть бути делеговані органам місцевого
(регіонального) самоврядування. Як наслідок, прикордонні регіони наділяються
повноваженнями (в межах законодавства відповідної країни) самостійно
регулювати свою діяльність у галузі міжнародного співробітництва, а також
укладати відповідні угоди. Подібні угоди, з точки зору міжнародного публічного
права, свідчать про певний перерозподіл влади та повноважень між центральним
урядом і органами місцевого самоврядування.
Парламент України ратифікував Європейську рамкову конвенцію про
транскордонне співробітництво між територіальними общинами або органами
влади та два додаткові протоколи до неї, які визнають право місцевих і
регіональних органів влади на здійснення транскордонного співробітництва.
Прикордонне співробітництво отримало значний розвиток після 1980 р.
Понад 20 держав ратифікували Конвенцію, помітно зросла кількість угод про
співробітництво, укладених територіальними громадами. Додатковий протокол,
підписаний державами-членами Ради Європи 9 листопада 1995 р., спирається на
цей досвід, надає випробувані досвідом юридичні документи, уніфікує
 84

фундаментальні принципи прикордонного співробітництва». Він доповнює

Рамкову Конвенцію в двох важливих галузях, що стосуються юридичної сили
угод про співпрацю і створення органів співпраці. Додатковий протокол
забороняє всі застереження і надає юридичну силу у внутрішньому плані угодам
про транскордонне співробітництво. У відповідності зі статтею 2 Додаткового
протоколу «прийняті в рамках угоди про транскордонне співробітництво
рішення здійснюються територіальними общинами або властями в межах їх
національної правової системи та згідно з їх внутрішнім законодавством.
Реалізовані таким чином рішення розглядаються як такі, що мають ту ж
юридичну силу і наслідки, що і дії, які вживаються цими територіальними
громадами та властями в межах їх національної правової системи» [35].
Додатковий протокол допускає можливість створення органу
прикордонного співробітництва: «згідно з угодою про транскордонне
співробітництво, що укладаються між територіальними общинами або властями,
може створюватися орган з прикордонного співробітництва, що має або що не
має статусу юридичної особи» (ст. З) [35].
У 2012 р. Україною було ратифіковано Протокол № 3 до Європейської
рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними
общинами або властями стосовно об’єднань єврорегіонального співробітництва,
які функціонують як юридичні особи, що підпадають під дію законодавства тієї
сторони угоди про співробітництво, яка є державою – членом Ради Європи й у
якій знаходиться штаб-квартира такого об’єднання, а також регламентує норми
щодо утворення та функціонування об’єднань єврорегіонального
співробітництва в рамках транскордонного співробітництва [125];
низка європейських документів, які регулюють різні аспекти
транскордонного співробітництва («Кіотська конвенція щодо спрощення та
гармонізації митних процедур», «Конвенція про комбіновані перевезення»,
«Європейська хартія регіональних мов і мов меншин», «Європейська
ландшафтна Конвенція» та ін.), Декларація Асамблеї європейських регіонів про
регіоналізмі в Європі [17; 18 с.], підписана в Базелі 4 грудня 1996 р., зокрема,
 85

визначила, що прикордонні регіони заохочують прикордонне співробітництво в

областях, що належать до їх компетенції, дотримуючись свого внутрішнього
законодавства держави і норм міжнародного права. Регіони мають право,
належним чином враховуючи національне законодавство та міжнародні угоди
держави, укладати угоди з тим, щоб розвивати прикордонне співробітництво у
сферах, що належать до їх компетенції. Регіони мають право створювати в
юридичних рамках спільні органи дорадчого або виконавчого характеру. Акти
цих органів повинні передаватися на розгляд судів таким же чином, як ніби вони
виходять від регіонального органу;
серед двосторонніх міжнародних нормативно-правових актів України та
ЄС важливу роль відіграла Угода про партнерство та співробітництво між
Україною і Європейським Співтовариством, підписана у 1994 р., в рамках якої
було започатковано діяльність таких органів, як Рада з питань співробітництва
між Україною та ЄС, Комітет з парламентського співробітництва та Комітет з
питань співробітництва між Україною та ЄС, у складі якого було створено
підкомітет з питань транскордонного співробітництва;
з 2014 р. між Україною та Європейським Союзом укладена Угода про
асоціацію [175]. В рамках Угоди про асоціацію між Україною та ЄС
транскордонна співпраця розглядається важливим інструментом регіональної
політики. В преамбулі Сторони підкреслили зобов’язання «підтримувати
транскордонне та міжрегіональне співробітництво», в главі 27 розділу V
більшість положень присвячено транскордонному співробітництву;
певний вплив на розвиток ТКС має також Стратегія ЄС «Європа 2020», у
якій визначені загальні пріоритети, цілі та механізми реалізації соціально-
економічної політики ЄС, зокрема регіональної.
Другий рівень - державні юридичні акти, що визначають основи правового
режиму транскордонного співробітництва України та її суб'єктів. До них
належить, у першу чергу, Закон України «Про транскордонне співробітництво»
(2004 р.), яким врегульовані правові, організаційні та економічні питання
розвитку транскордонного співробітництва та його державної фінансової
 86

підтримки, завдання, принципи державної політики, права й обов’язки суб’єктів

у сфері транскордонного співробітництва, повноваження органів місцевого
самоврядування і місцевих органів виконавчої влади у цій сфері [39].
Але названий закон потребує удосконалення і доопрацювання у зв’язку з
новими реаліями євроінтеграції, підписанням Угоди про асоціацію, необхідністю
введення нових механізмів підтримки транскордонного співробітництва як з
боку держави, так і органів місцевої влади, потребою суттєвого підвищення
державної фінансової допомоги. На практиці джерелами фінансування проектів
транскордонного співробітництва є тільки кошти місцевих бюджетів і
міжнародної технічної допомоги, що свідчить про декларативність положень
Закону щодо механізмів фінансування ТКС з державного бюджету. Закон
містить суперечливі правові норми в частині, що регулює різні питання участі
місцевих органів влади у міжрегіональному та транскордонному
співробітництві.
На нашу думку, Законом мають бути розширені функції органів місцевої
влади та місцевого самоврядування у розвитку транскордонного співробітництва
щодо: розробки та реалізації локальних програм співпраці, які приймаються на
конкретні терміни з урахуванням інтересів місцевої громади; укладання
договорів про співпрацю; залучення приватного та громадського секторів до
транскордонного співробітництва; створення об’єднань (асоціацій, консорціумів
тощо), які забезпечують активну інтеграцію прикордонних територій. На даний
час Закон потребує уточнення щодо транскордонного співробітництва як
важливого фактору регіональної політики України та розвитку місцевого
самоврядування в умовах децентралізації влади.
Слід звернути увагу, що регулювання ТКС в Україні та країнах ЄС має
правові відмінності, які створюють бар’єри у розвитку транскордонної
діяльності. Це стосується основних напрямів розвитку, пріоритетних сфер та
стратегічних завдань учасників транскордонного співробітництва, розподілу
фінансових ресурсів, порядку бюджетних взаємовідносин центральних і
місцевих органів влади та механізмів виділення коштів на реалізацію окремих
 87

транскордонних проектів. На думку Н.Мікули, в нормативно-правовому аспекті

потрібні критерії оцінювання ефективності транскордонного співробітництва,
що дозволить підпорядкувати всі законодавчі акти досягненню єдиної
стратегічної мети, наприклад нівелюванню негативного впливу кордонів на
розвиток прикордонних регіонів, поліпшенню якості людського капіталу в
прикордонні чи підвищенню конкурентності спроможності регіональних
економік [90.; С.17-40].
Важливим документом, що визначає регіональну політику у сфері
транскордонного співробітництва, є Державна стратегія регіонального розвитку
України на період до 2020 року [28], у якій розвиток транскордонного
співробітництва зазначається з-поміж основних завдань подвох стратегічних
цілях. Крім того, одним з інструментів реалізації Стратегії є державні програми
розвитку транскордонного співробітництва, які передбачають консолідацію
зусиль, спрямованих на сприяння розвитку єврорегіонів, ліквідацію
інфраструктурних та адміністративних бар’єрів для активізації співпраці
прикордонних територій, провадження спільної діяльності у сфері малого та
середнього бізнесу, підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів,
розбудову їх виробничої та соціальної інфраструктури.
Серед інших нормативно-правових актів державного рівня виділимо
державні програми розвитку транскордонного співробітництва - Державну
програму розвитку транскордонного співробітництва на 2007-2010 роки,
затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. №
1819 та Державну програму розвитку транскордонного співробітництва на 2011-
2015 роки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 1 грудня
2010 р. № 1088 [27].
Слід звернути увагу на те, що у цей період були прийняті також важливі
правові документи, які стосувалися не лише загальних питань ТКС, але і
конкретних форм співпраці. Наприклад, Програма розвитку єврорегіонів,
затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. №
587, Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про інтенсифікацію
 88

співробітництва України з Європейським Союзом у рамках єврорегіонів та

перспективи транскордонного співробітництва», схвалені Постановою
Верховної Ради України від 27 червня 2007 р. № 1242-V, Положення про порядок
проведення конкурсного відбору Проектів (програм) транскордонного
співробітництва, які можуть бути включені до державної програми розвитку
транскордонного співробітництва, затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 11 травня 2005 р. № 339, Порядок здійснення зовнішніх зносин
Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними
адміністраціями, затверджений Указом Президента України від 5 березня 2002
р. № 217/2002, Указ Президента України «Про заходи щодо вдосконалення
координації діяльності органів виконавчої влади у сфері зовнішніх зносин», що
набув чинності в 1996 р., і діє зі змінами, внесеними у 2005 р., Порядок
підготовки проектів (програм) транскордонного співробітництва, які можуть
бути включені до Державної програми розвитку транскордонного
співробітництва, затверджений Наказом Міністерства економіки України від 3
червня 2005 р. № 158 та інші.
У вересні 2016 р. Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму
розвитку транскордонного співробітництва [28], пріоритетами якої визначено:
сприяння економічному та соціальному розвитку прикордонних регіонів
України; підвищення стандартів та якості життя, добробуту і забезпечення
безпеки життя та охорони навколишнього природного середовища; посилення
інституційної спроможності прикордонних регіонів України у здійсненні
транскордонного співробітництва; сприяння створенню умов та визначення
інструментів для забезпечення мобільності людей, товарів і капіталу.
Фінансове забезпечення досягнення цих пріоритетів має здійснюватися за
рахунок коштів, передбачених у державному і місцевих бюджетах на
відповідний рік, а також коштів в рамках виконання програм прикордонного
співробітництва Європейського інструменту політики сусідства на 2014-2020
роки, Дунайської транснаціональної програми на 2014-2020 роки, двосторонніх
угод, укладених Україною з країнами-партнерами. При цьому фінансова
 89

підтримка надаватиметься за умови співфінансування у розмірі не менше 10%

від загального обсягу фінансування проекту за рахунок коштів місцевого
бюджету та/або інших джерел.
Програми прикордонного співробітництва за участю України в рамках
Європейського інструменту політики сусідства на 2014-2020 представлені в
табл.. 2.1.1 (див. табл.. 2.1.1).
Підготовка програм була здійснена у відповідності до: Регламенту (ЄС) №
232/2014 Європейського Парламенту і Ради від 11 березня 2014 року про загальні
положення Європейського інструменту сусідства; Регламенту Комісії (ЄС) №
897/2014 від 18 серпня 2014 року, в якому викладено правила реалізації програм
прикордонного співробітництва;, Програмного документу з підтримки
Європейським Союзом прикордонного співробітництва в рамках Європейського
інструменту сусідства 2014-2020.
Третій рівень - міждержавні документи, що визначають цілі, механізми
і конкретні сфери транскордонної співпраці України з міжнародними
організаціями та окремими зарубіжними країнами. Серед них важливе місце
займають міжнародні угоди України з іноземними державами про сприяння
транскордонному співробітництву суб'єктів України:
Меморандум про взаєморозуміння для встановлення діалогу про
регіональну політику між Міністерством регіонального розвитку України та
Європейською Комісією (підписаний 23.05.2007). У межах цього документа було
започатковано роботу на двосторонньому рівні: українсько-словацької
міжурядової комісії з питань транскордонного співробітництва, українсько-
польської міжурядової координаційної ради з питань міжрегіонального
Програми прикордонного співробітництва за участю України в рамках
Європейського інструменту політики сусідства на 2014-2020
Таблиця 2.1.1
 90

Назва програми Області України, які Бюджет

беруть участь у
програмі
Польща – Україна – Волинська, 175,799 млн. євро
Білорусь Закарпатська, Львівська
області – в якості
основних регіонів;
Рівненська,
Тернопільська, Івано-
Франківська області – в
якості додаткових
регіонів
Угорщина – Словаччина Закарпатська, Івано- 73,952 млн. євро
– Румунія – Україна Франківська області – в
якості основних
регіонів;
Чернівецька область – в
якості додаткового
регіону
Румунія – Україна Одеська, Чернівецька, 60 млн. євро
Івано-Франківська та
Закарпатська області – в
якості основних
регіонів;
Вінницька,
Тернопільська та
Хмельницька області – у
якості додаткових
регіонів.
Басейн Чорного моря Одеська, Херсонська,
39, 039 млн. євро (з
Країни-партнери - Миколаївська, фонду Європейського
Вірменія, Азербайджан, Запорізька та Донецька
інструменту сусідства
Болгарія, Греція, Грузія, області. ENI + Європейського
Румунія, Молдова, структурного фонду
Туреччина, Україна. розвитку ERDF) + 10 млн
євро з Передвступного
фонду IPA.
Джерело: Департамент взаємодії з міжнародними фінансовими
організаціями та залучення міжнародної технічної допомоги Міністерства
економічного розвитку і торгівлі України

співробітництва, українсько-угорської міжурядової комісії з питань

транскордонного та прикордонного співробітництва;
 91

міждержавні угоди: Договір про основи добросусідства та

співробітництва між Україною й Угорщиною, Договір між Україною та
Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини і співробітництво
від 18 травня 1992 р., Договір про добросусідство, дружні відносини та
співробітництво між Україною й Словацькою Республікою від 29 червня 1993 р.,
Договір про відносини добросусідства та співробітництва між Україною й
Румунією від 2 червня 1997 р. [33]. Міждержавні угоди є основою для подальшої
співпраці на галузевому, відомчому, регіональному та місцевому рівнях,
визначають основні принципи й напрями співпраці.
Угоди можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми, наприклад,
Угода між Урядом України, Урядом Республіки Білорусь та Урядом Республіки
Польща про створення транскордонного біосферного резервату «Західне
Полісся» від 11 липня 2012 року [224];
Програми прикордонного співробітництва регіонів України з регіонами
зарубіжних країн. Наприклад, нормативно-правове забезпечення
співробітництва між Україною та Польщею включає: договори, угоди,
протоколи, міжвідомчі Угоди, положення між Україною та Польщею про
правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та
взаємодопомогу з прикордонних питань [193; С. 63-64.].
Четвертий рівень - юридичні акти про транскордонне співробітництво,
що укладаються регіональними та місцевими органами влади зі своїми
аналогами в сусідніх країнах. Особливе місце займають угоди про утворення
єврорегіонів (за участю України та країн ЄС): Угода про створення єврорегіону
«Карпатський» 1993 р. (за участю України, Словаччини, Угорщини, Польщі,
Румунії); Угода про створення транскордонного об’єднання «Єврорегіон ―Бугǁ»
1995 р. (за участю України, Польщі, Білорусі); Угода про формування
єврорегіону «Нижній Дунай» 1998 р. (за участю України, Румунії, Молдови);
Угода про утворення єврорегіону «Верхній Прут» 2000 р. (за участю України,
Молдови, Румунії); Угода про утворення «Чорноморського єврорегіону» 2008 р.
 92

(за участю Албанії, Вірменії, Азербайджану, Болгарії, Грузії, Греції, Молдови,

Румунії, Російської Федерації, Сербії, Туреччини, України).
Н.Мікула [93] систематизує нормативно-правове забезпечення у чотирьох
групах: 1) європейське законодавство, що стосується безпосередньо
транскордонного співробітництва; 2) європейське загальне законодавство щодо
регіонів; 3) інші європейські документи, у яких згадується транскордонне
співробітництво; 4) національне законодавство.
Як складова міжнародних відносин транскордонне співробітництво
керується принципами міжнародного публічного права. Отже, деякі принципи
міжнародного права можна вважати і принципами транскордонного
співробітництва держав. Перш за все, це стосується принципу непорушності і
принципу недоторканості державних кордонів. Цей принцип був
сформульований у Декларації про принципи міжнародного права (1970 р.) і в
Заключному акті Гельсінської Наради з безпеки та співробітництва в Європі в
1975 р. Зміст принципу непорушності кордонів можна звести до трьох
елементів:1) визнання існуючих кордонів у якості юридично встановлених
відповідно до міжнародного права; 2) відмова від будь-яких територіальних
домагань на даний момент або в майбутньому; 3) відмова від будь-яких посягань
на ці кордони.
Принцип територіальної недоторканності утвердився в 1945 р. з
прийняттям Статуту ООН. Його значення з точки зору безпеки здійснення
прикордонних зв'язків полягає в тому, що він гарантує захист територій держави
від будь-яких посягань ззовні. Зміст цього принципу, розкритий у Декларації про
принципи міжнародного права 1970 р., можна звести до наступних елементів:
держави повинні утримуватися від будь-яких дій, спрямованих на приватне або
повне порушення національної єдності і територіальної цілісності будь-якої
іншої держави; територія держави не повинна бути об'єктом придбання іншою
державою в результаті погрози силою або її застосування; територія держави не
повинна бути об'єктом військової окупації; держави повинні «утримуватися від
будь-яких дій, несумісних з цілями і принципами Статуту ООН. Цей принцип
 93

став особливо актуальним для України, адже при здійсненні прикордонних

зв'язків суміжних країн може виникати проблема захисту державної території від
небезпек нанесення їй шкоди шляхом будь-якого впливу з-за кордону.
Використання державою своєї території не повинно призводити до погіршення
природного стану всій території іншої держави або окремих її компонентів.
Держави, здійснюючи прикордонне співробітництво, зобов'язані виконувати ці
принципи.
Принцип невтручання у внутрішні справи зафіксовано у Статуті ООН та
конкретизовано в таких міжнародних документах: Декларація про принципи
міжнародного права 1970 р., Заключний Акт НБСЄ, Декларація ООН про
неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про охорону їх
незалежності і суверенітету 1965 р., та ін.
Принцип загальної поваги прав людини записано в Статуті ООН і
конкретизований у Загальній декларації прав людини 1948 р., і двох пактах,
прийнятих у 1966 р: Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та
Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права. У цих
документах констатується, що держави зобов'язані поважати та дотримуватися
прав людини та основних свобод для всіх, без відмінності раси, статі, мови і
релігії.
Принцип співробітництва був зафіксований у Статуті ООН, у статутах
багатьох міжнародних організацій, у міжнародних договорах, численних
резолюціях і деклараціях. Співпраця — це не просто добровільний акт державної
влади, але й обов'язок. Держави, які здійснюють транскордонне співробітництво,
повинні керуватися ідеєю про спільне вирішення міжнародних проблем
економічного, соціального та гуманітарного характеру, підтримувати
міжнародний мир і безпеку.
Принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань знаходить
відображення у численних дво - та багатосторонніх міжнародних угодах. В
якості міжнародної норми універсального характеру він закріплений у Статуті
ООН, у преамбулі якого записано бажання членів ООН створити умови, за яких
 94

можуть дотримуватися справедливість і повага до зобов'язань, що випливають із

договорів та інших джерел міжнародного права.
Принцип мирного вирішення суперечок, закріплений у п. 3 ст. 2 Статуту
ООН, визначає, що всі держави мають вирішувати міжнародні суперечки
мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир,
безпеку і справедливість.
Таким чином, вищенаведені принципи мають безпосереднє відношення до
прикордонного співробітництва держав, незважаючи на те, що в зазначених
вище міжнародних документах конкретно про це не сказано.
Отже, транскордонне співробітництво України з країнами ЄС має систему
нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини суб’єктів на
відповідних рівнях управління – наднаціональному, національному,
регіональному, місцевому. Враховуючи процеси євроінтеграції та реформування
системи державного управління, нагальною потребою на сьогоднішній день є
гармонізація нормативно-правової бази ТКС з нормами європейського
законодавства, правове визначення рівня самостійності та відповідальності
регіональної та місцевої влади за розвиток транскордонної співпраці.
На думку Л.Антошкіної, правовими проблемами транскордонного
співробітництва України та ЄС залишається переважне сприйняття на рівні
центральних, регіональних і місцевих органів виконавчої влади України
транскордонного співробітництва як галузі зовнішньоекономічної діяльності та
недооцінка його ролі в територіальному (просторовому) розвитку; у багатьох
випадках регіональні та місцеві органи влади виявилися не готовими до
сприйняття транскордонного співробітництва як сфери, яка потребує від них
координуючих та функцій нагляду за дотриманням вимог чинного законодавства
при його втіленні, але ніяк не застосування жорсткого контролю і регулювання
[1].
У відповідності до українського законодавства ТКС в Україні вважається
одним із напрямів діяльності держави, делегованим органам державної влади на
місцях, що не співпадає із положеннями законодавчих актів країн ЄС, в яких
 95

воно визначається як елемент регіональної політики. Наприклад, у Польщі

фундаментальне значення має визнання воєводства суб’єктом права в частині
регіональної політики держави та ЄС, тоді як українські області залишаються
державними адміністративними одиницями, яким певні повноваження можуть
лише делегуватися центральними органами державної влади.
Вважаємо, що для удосконалення нормативно-правової бази ТКС
необхідні такі кроки: прийняття нормативних актів після ретельної експертної
підготовки та громадського обговорення; чітке визначення регуляторних
функцій, пов’язаних із розвитком сфери транскордонного співробітництва, між
різними органами державної влади; недопущення інституційно-правових
конфліктів у частині регулювання транскордонного співробітництва регіонів в
умовах децентралізації державної влади; інституційно-правове забезпечення
системи транскордонного співробітництва на рівні місцевих громад і
самоврядних інституцій; визначення критеріїв оцінки ефективності
транскордонного співробітництва та введення відповідних статистичних
показників та індикаторів; вдосконалення механізму координації повноважень
місцевих органів самоврядування; при підготовці та ухваленні проектів
Держбюджету щорічне врахування видатків на забезпечення виконання заходів,
пов’язаних з адаптацією законодавства України до права Євросоюзу.
Як наслідок, удосконалення законодавчої бази впровадження нових
нормативного правових актів для реалізації Угоди про Асоціацію між Україною
та ЄС спонукатиме до активізації зовнішньоекономічної діяльності регіонів,
розбудови інфраструктури державного кордону, вільної трудової та туристичної
міграції, обміну найкращими практиками у науковій, соціальній,
природоохоронній, економічній сферах діяльності, розвитку існуючих та
утворення нових єврорегіонів, сприятиме залученню нових інвестицій у
національну економіку, активізуватиме транскордонну діяльність між
територіальними громадами.
 96

2.2. Організаційний, фінансовий, економічний, інформаційний механізми

державного управління розвитком транскордонного співробітництва

Аналіз організаційного, фінансового, економічного, інформаційного

механізмів державного управління розвитком транскордонного співробітництва
між Україною та країнами ЄС свідчить, що для їх удосконалення необхідні зміни
у системі фінансування транскордонного співробітництва; розподілі
повноважень і відповідальності між центральним, регіональним та місцевим
рівнями; розвиток територіального менеджменту та залучення до даної сфери
громадських організацій, бізнесу на умовах соціального партнерства; економічна
та соціальна інтеграція прикордонних територій з європейськими регіонами;
розвиток прикордонної інфраструктури тощо.
Державне фінансування транскордонного співробітництва України з
країнами ЄС засновується на механізмах, визначених Законом України «Про
транскордонне співробітництво» [39], що передбачає виділення коштів з
Державного бюджету України; спільне фінансування шляхом залучення
міжнародної технічної допомоги; фінансування з місцевих бюджетів на
відповідний рік. Аналіз статистичних даних та аналітичних матеріалів свідчить,
що механізм фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України
часто не відповідає нормам Закону і обсяги фінансових асигнувань, спрямованих
на державну підтримку ТКС, які мають щорічно передбачатися у Законі України
«Про Державний бюджет України, не визначаються, хоча Міністерство
економічного розвитку і торгівлі формує і передає на затвердження Кабінету
Міністрів України перелік проектів ТКС. Так, згідно з державною програмою
розвитку транскордонного співробітництва на 2011–2015 роки було визначено
перелік 10 великомасштабних інфраструктурних проектів транскордонного
співробітництва України, яким мала надаватися державна фінансова підтримка
та підтримка Європейського Союзу відповідно до програм прикордонного
співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства на 2007–
2013 роки. Однак, як зазначають автори монографії «Транскордонне
 97

співробітництво України в контексті євроінтеграції» [173;С.98], жодна

відповідна стаття видатків для фінансування проектів не була закладена у
Державний бюджет України.
Як наслідок, як зазначено у Державній програмі розвитку транскордонного
співробітництва на 2016-2020 роки, у результаті недофінансування залишилися
не розв’язаними проблеми та не здійсненими заходи Державної програми
розвитку транскордонного співробітництва на 2011-2015 роки, що передбачали:
створення автоматизованих пунктів вимірювання показників якості поверхневих
вод на транскордонних водних об’єктах Закарпатської, Волинської та
Чернівецької областей, а також якості повітря та контролю за рівнем
транскордонного забруднення повітря на великі відстані; впровадження
спільного українсько-молдовського та українсько-румунського проектів з
питань містобудівного розвитку регіонів.
Найбільш ефективно за цей період використовувалася міжнародна
технічна допомога. Наприклад, в рамках програми добросусідства «Польща –
Білорусь – Україна» області України, які входять до Карпатського євро регіону,
активно включилися у виконання таких проектів транскордонного
співробітництва: розвиток туризму в прикордонних областях і створення
інфраструктури надання послуг сільського зеленого туризму; відкриття Офісу
підтримки вугільного сектора у рамках «Програми підтримки вугільного
сектору» у Львові. У рамках програми добросусідства «Угорщина – Словаччина
– Україна – Румунія» були профінансовані чотири проекти від Закарпатської
області на загальну суму 2,75 млн євро: «Розвиток Берегівської транскордонної
польдерної системи в басейні річки Тиса», «Чиста вода», «Транскордонні
можливості розвитку транспортної логістики» і «Покращення транскордонного
автомобільного руху через будівництво об’їзної дороги навколо м. Берегово».
Серед завершених екологічних проектів доцільно відзначити розробку
комплексного угорсько-українського комплексного плану розвитку
протипаводкового захисту і водного господарства в регіоні Берег та басейні ріки
Боржави, а також проект сприяння підприємництву уздовж словацько-
 98

українського кордону, виконаний Асоціацією розвитку малого і середнього

бізнесу та інновацій «Ужгород-ХХІ-й вік».
Активно в Закарпатті реалізовувалися заходи в рамках програми сусідства
«Україна – Румунія – Молдова». У липні 2010 р. на території регіону
завершилося виконання проектів «Транскордонне партнерство для сталого
розвитку громад» та «Поліпшення протипаводкового захисту та екологічне
оздоровлення навколишнього середовища на українсько-румунській
прикордонній ділянці ріки Тиса» [129].
Чотири прикордонні області України (Закарпатська, Івано-Франківська,
Чернівецька та Одеська області) охоплені Дунайською Транснаціональною
Програмою, яка є інструментом фінансування програми Європейської
Територіальної Співпраці (Interreg) [135; С.13] .
18 листопада 2015 р. Єврокомісія оприлюднила в Брюсселі переглянуту
Європейську політику сусідства, у якій ключовими напрямками співпраці з
Україною визначено: виконання Угоди про асоціацію; реформа держслужби;
відновлення та зростання економіки; міжлюдські контакти; енергетика.
Нововведенням стало пропозиція створення «трастових фондів», що будуть
наповнюватися країнами-членами на добровільній засаді, поза межами бюджету
ЄС, і допомагати в Україні вирішувати конкретні проблеми, спричинені
збройним конфліктом. [228].
9 лютого 2017 р. відбувся перегляд портфелю проектів, які фінансує
Європейський союз, що по відношенню до України проводилося вперше.
Перегляд був присвячений обговоренню результатів проведених Урядом реформ
та планів їх подальшого виконання, а також інструментів допомоги ЄС, що
надаються для підтримки впровадження таких реформ. ЄС залишається
найбільш донором фінансової та технічної допомоги Україні. На початок 2017 р.
в Україні впроваджувалися 87 проектів допомоги ЄС на загальну суму 245 млн.
євро. Крім того, в рамках виконання програм бюджетної підтримки ЄС Україна
отримала в 2016 р. 109,1 млн. євро безоплатної допомоги для фінансування
державного бюджету та підтримки реформ Уряду. Відповідно до узгоджених
 99

пріоритетів, у 2016 р. було підписано угоди з Європейською Комісією про

фінансування масштабних програм допомоги у сферах: державного управління
(104 млн. євро) ; децентралізації (97 млн. євро); підтримки імплементації Угоди
про асоціацію (29,75 млн. євро); боротьби з корупцією (16,34 млн. євро).
На сьогодні головними інструментами співпраці України з ЄС
залишаються: регіональні програми: EU4Business, транскордонне
співробітництво (Чорне море, Румунія, Молдова, Угорщина, Словакія, Польща),
програми ЄС - ERASMUS, HORIZON (в 2016 р. заявлено 61 проект на суму 11,95
млн. євро), COSME (у травні 2016 р. Україна офіційно приєдналася до
європейської програми підтримки малого та середнього підприємництва),
Creative Europe. Відповідно до попередніх домовленостей, досягнутих в ході
місії з програмування допомоги ЄС, в 2017 р. допомога ЄС буде надаватись для:
підтримки реформ відповідно до Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та
Порядку денного асоціації Україна – ЄС (програма технічного співробітництва
2017) (20-30 млн. євро); забезпечення верховенства права, у тому числі для
проведення реформ у сферах юстиції та охорони правопорядку (52,5 млн. євро);
покращення управління державними фінансами, включаючи питання митної та
податкової реформи [226]
Таким чином, фінансова допомога ЄС в реалізації транскордонних
проектів є на даний час основним фінансовим механізмом вирішення проблем та
підвищення конкурентоспроможності транскордонних регіонів. Проте таке
фінансування є, як правило, цільовим і передбачає залучення власних ресурсів в
розмірі від 10%, що потребує перегляду політики державного фінансування ТКС,
адже залучення порівняно невеликої частки власних коштів дає можливість
залучити зовнішні фінансові ресурси і отримати значний соціально-економічний
ефект в прикордонному регіоні.
Для управління фінансовими процедурами в сфері ТКС з боку
Міністерства економіки і торгівлі України здійснюється процедура моніторингу
функціонування транскордонних проектів, але ця система на даний час потребує
удосконалення, оскільки для оцінки рівня транскордонної співпраці необхідно
 100

мати дані не лише про кількість транскордонних проектів, джерела їх

фінансування, але визначати їх вплив на розвиток прикордонних територій та
країни в цілому. Метою моніторингу має бути обґрунтування стратегічного
розвитку прикордоння, планування, координація та своєчасне прийняття
управлінських рішень.
Таким чином, для удосконалення механізмів фінансування ТКС
пропонується: обов’язкове внесення до щорічних Державних бюджетів України
співфінансування 10% суми конкретних проектів транскордонного
співробітництва для українських учасників; для об’єктивності визначення
бенефіціаріїв транскордонних проектів бажано створення спільних з
інституціями ЄС конкурсних комісій і фінансування на паритетній основі
відібраних для реалізації транскордонних проектів; адаптація фінансових
процедур в сфері ТКС до норм ЄС, що надасть можливість для більш
ефективного використання коштів у межах бюджетів транскордонних проектів;
удосконалення системи моніторингу за реалізацією транскордонних проектів;
створення ефективної системи транскордонної статистики; подолання корупції
та стимулювання легальних доходів від транскордонної співпраці.
Управління транскордонним співробітництвом, як зазначалось вище,
передбачає чіткий розподіл повноважень та відповідальності між центральним,
регіональним та місцевим рівнями. У країнах – членах ЄС, що межують з
Україною, наприклад в Польщі, створено спеціальні відділи, на які покладено
функції роботи у напрямку транскордонного співробітництва: налагодження
співпраці з органами влади прикордонних регіонів сусідніх держав, написання
та реалізація транскордонних проектів, проведення зустрічей, виставок та ін.
Дані управлінські ланки діють на базі та під керівництвом регіональних органів
влади цих країн. В Україні ж у переважній більшості є відсутніми такі структури
у регіональних, районних, міських, селищних чи сільських органах влади.
Неспівмірними є також повноваження органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування, що беруть участь у транскордонному
 101

співробітництві. Загалом, рівні та органи управління ТКС в Україні представлені

на рис. 2.2.1 (див. рис. 2.2.1).

Рівні та органи управління ТКС в Україні

Центральний - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів

України та його профільні міністерства
У Верховній Раді - Комітет з питань європейської інтеграції
Консультативно-дорадчі органи:
При Президентові України - Державний фонд сприяння місцевому
самоврядуванню в Україні
При Кабінеті Міністрів - Рада регіонів, Міжвідомча комісія з питань підтримки
транскордонного співробітництва

Регіональний - обласні, Київська міська державна адміністрація (до окупації

Криму - Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Севастопольська
міська державна адміністрація), а також обласні представницькі органи влади

Місцевий - органи виконавчої влади та місцевого самоврядування

Громадський – громадські організації, торгово-промислові палати, агенції

регіонального розвитку

Рис. 2.2.1. Рівні та органи управління ТКС в Україні

В умовах децентралізації є нагальна потреба у передачі більшості функцій
управління транскордонним співробітництвом на регіональний та місцевий рівні
та залучення до нього громадського сектору. Тому органам місцевого
самоврядування варто розробити власні програми місцевих ініціатив у сфері
ТКС, запровадити технологію діалогу між громадянами і владою для розв'язання
ключових проблем території; створити систему мотивації громадян брати участь
у вирішенні пріоритетних проблем транскордонної співпраці.
В.Борщевський і К.Куцаб-Бонк зазначають, що для використання
соціально-економічного потенціалу транскордонного регіону в умовах
конвергентних процесів необхідно підвищувати якість управлінських
компонентів, що передбачає: по-перше, децентралізацію влади та максимальне
дотримання принципу субсидіарності, по-друге, налагодження ефективних форм
взаємодії між сусідніми прикордонними регіонами держав на внутрішніх і
зовнішніх кордонах ЄС, і, по-третє, створення спільних транскордонних
 102

економічних, гуманітарних, соціальних та культурних продуктів на основі

ефективного використання транскордонного економічного потенціалу
інформаційно-комунікаційних, транспортно-логістичних та маркетингових
мереж.
На їх думку, це стосується в першу чергу інституційного аспекту, зокрема:
поєднання кількості та якості формальних і неформальних інститутів, що діють
у межах транскордонного простору, яке впливає на спроможність ефективного
використання наявного ресурсного потенціалу кожної з адміністративно-
територіальних одиниць, які входять до його складу [10; С.11].
Вважаємо, що реалізація цих пропозицій може бути здійснена за умов
взаємодії всіх суб’єктів транскордонного співробітництва. Зокрема, в умовах
транскордонних регіонів така взаємодія потребує координації за участю органів
влади по обидва боки кордону з іншими суб’єктами транскордонної співпраці
(див. табл.. 2.2.1).
Для активізації соціально-економічного, науково-технічного,
екологічного, культурного транскордонного співробітництва необхідно, щоб на
регіональному та місцевому рівнях затверджувалися регіональні програми щодо
розвитку транскордонного співробітництва, спільні транскордонні стратегії, що
сприятиме зменшенню диспропорцій соціально-економічного розвитку в
транскордонному просторі та поступовому зближенню параметрів суміжних
прикордонних регіонів сусідніх країн, яке відбувається в процесі запозичення,
відтворення чи формування спільних методів, способів, інструментів
підвищення конкурентоспроможності.
Нині розроблено Стратегію транскордонного співробітництва
Люблінського воєводства (Польща), Львівської, Волинської (Україна) та
 103

Форми взаємодії між органами влади транскордонних регіонів сусідніх держав з іншими суб’єктами
транскордонної співпраці
Таблиця 2.2.1
Форми взаємодії Мета взаємодії Очікувані результати
Сприяння зайнятості та отримання дозволу на роботу, соціальний захист, контроль за поступове усунення перешкод
працевлаштуванню дотриманням правових норм, координація, узгодження і з метою працевлаштування у
зближення соціального, трудового та міграційного транскордонному просторі
законодавства, здійснення спільних досліджень ринку праці,
отримання інформації щодо особливостей працевлаштування з
іншого боку кордону, надання юридичної та інформаційної
підтримки
Взаємодія між органами видання ліцензій, контроль за діяльністю, пошук роботи за дотриманням чинного
влади та посередницькими кордоном, отримання інформаційних, страхових, юридичних та законодавства,
агенціями (агентствами з консультаційних послуг щодо працевлаштування підвищення мобільності
працевлаштування та населення прикордоння,
рекрутинговим агентствами, створення єдиної бази даних
страховими компаніями) вакансій у транскордонному
просторі
Взаємодія між органами здійснення контролю за дотриманням прав працевлаштованих підвищення соціального
влади на всіх рівнях та у прикордонні громадян захисту працевлаштованих у
профспілками та прикордонні громадян
організаціями роботодавців
Взаємодія між органами здійснення спільних проектів з іншими громадськими спільне виріщення проблем
влади та громадськими організаціями ТКС, розвиток місцевої
організаціями демократії
Взаємодія між органами розвиток державно-приватного партнерства у реалізації Покращення соціально-
влади та бізнесом транскордонних проектів економічного розвитку та
якості життя
 104

Брестської (Білорусь) областей на 2014-2020 роки, де ключовим завданням є

підвищення рівня життя мешканців прикордоння шляхом ефективного втілення
положень документу [146].
Удосконалення адміністративно-управлінського забезпечення
економічних взаємодій між прикордонними територіями по обидва боки кордону
потрібне для розвитку підприємництва на прикордонних територіях. Але, на
думку авторів монографії «Проблеми розвитку транскордонного
співробітництва України в умовах розширеного ЄС» [129;C.125], сьогодні
підприємництво фактично не має достатньої мотивації розвивати свою
активність у руслі реалізації транскордонних проектів, включаючи поглиблення
співробітництва з громадським сектором.
З іншого боку, самі підприємці часто прагнуть реалізувати власні інтереси
в системі транскордонного співробітництва вимагають для себе різного роду
преференцій та лобізму, в тому числі і в частині реалізації бізнес-проектів
транскордонного характеру.
Часто, серед причин недостатньої розвинутості ТКС в сфері
підприємництва називають також недостатню ефективність програм, що
здійснюються під егідою Єврокомісії та нераціональне використання коштів,
виділених на реалізацію програм технічної допомоги, оскільки українська
сторона отримує менше коштів, ніж на розвиток регіонів сусідніх з Україною
держав, існує забюрократизованість більшості процедур Євросоюзу, в тому числі
і щодо виділення коштів та реалізації транскордонних проектів.
Такий критичний аналіз дає підстави запропонувати для удосконалення
ТКС чіткий розподіл функцій між суб’єктами управління з визначенням
повноважень, які враховують процеси децентралізації влади в Україні.
Зокрема, Державною програмою розвитку транскордонного
співробітництва на 2016-2020 роки [28] передбачено за напрямом посилення
інституційної спроможності прикордонних регіонів України у здійсненні
транскордонного співробітництва: сприяння поглибленню економічних,
соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між
 105

територіальними громадами, їх представницькими органами, місцевими

органами виконавчої влади, територіальними громадами і відповідними
органами інших держав, забезпечення розвитку міжмуніципального
співробітництва та зв’язків малих і середніх міст прикордонних регіонів України
з іншими суб’єктами транскордонного співробітництва; розроблення спільних із
сусідніми державами стратегічних та програмних документів щодо розвитку
транскордонного співробітництва; створення умов для реалізації спільних із
сусідніми державами проектів (програм) транскордонного співробітництва;
об’єднання зусиль для поглиблення співпраці в рамках єврорегіонів та
розширення сфери такої співпраці; забезпечення здійснення з Польщею,
Словаччиною, Угорщиною, Румунією та Молдовою контролю на державному
кордоні.
Пріоритетними сферами транскордонного підприємництва на даний час є:
імпорт з країн ЄС технологій, особливо в частині механізації сільського
господарства, машино- та приладобудування, електроніки, переробної
промисловості, передача сучасних стандартів ведення бізнесу, особливо в
частині організації виробництва та маркетингу, перенесення на український
грунт елементів західноєвропейської управлінської культури, у тому числі – в
системі державного управління, трансфер новітніх освітніх і консалтингових
технологій.
Крім того, потрібне відокремленні більшості функцій, пов’язаних із
розвитком та активізацією транскордонного співробітництва українських
регіонів від управлінської діяльності урядових структур і передачі їх на рівень
місцевого самоврядування територій. Для цього на рівні районних органів влади
важливо створювати структурні підрозділи, покликані відповідати за розвиток
міжнародного співробітництва району, на рівні сільських громад виділяти
фінансові ресурси, шукати спільні з сусідніми прикордонними територіями
інвестиційні проекти. Щорічні економічні форуми з питань прикордонного
співробітництва та організовувані в їх структурі інвестиційні ярмарки можуть
суттєво допомагати реальній інтеграції влади, бізнесу та громадськості в системі
 106

транскордонного співробітництва регіону та створювати постійний майданчик

для спілкування з представниками сусідніх з Україною регіонів країн ЄС.
Як зазначає Н.Ільченко, у цілому транскордонне співробітництво
здійснюється на підставі адміністративних, економічних або технічних угод, що
укладаються місцевими органами влади прикордонних регіонів у межах їх
повноважень. Типова угода містить широкий орієнтовний перелік сфер
співробітництва, поставки товарів або надання послуг, серед яких: транспорт,
дороги та автостради, спільні аеропорти, електро-, газо-, водопостачання;
природоохоронні зони, місця відпочинку; екологічна безпека, освіта, професійна
підготовка та дослідження; спільне використання медичних установ; спільні
молодіжні та спортивні центри, табори; взаємодопомога у надзвичайних
ситуаціях; проблеми, які стосуються мешканців прикордоння (зайнятість,
житлово-комунальне господарство, соціальне страхування тощо); переробка
відходів; аграрний сектор та ін. Для координації транскордонне співробітництво
місцеві та регіональні органи влади в межах чинного законодавства можуть
створювати асоціації, консорціуми, а також спільні консультативні структури
[59].
Організаційним фактором активності ТКС є рівень розвитку прикордонної
інфраструктури, включаючи кількість митних переходів, їхнє технічне
оснащення та наявність відповідних транспортних комунікацій. Існуюча
проблема перетину кордону, пов’язана з величезними чергами перед
прикордонними пунктами пропуску, викликана відсутністю достатньої кількості
таких переходів на західному кордоні України та їх незадовільним технічним
оснащенням. В результаті такі форми транскордонного співробітництва, які є
найбільш поширеними в європейських державах (екологічне, туристичне,
науково-освітнє, культурно-мистецьке), в Україні недостатньо розвинуті через
величезні черги, відсутність необхідних умов. Отже, для розвитку прикордонної
інфраструктури потрібні активні заходи з боку держави, орієнтуючись на норми
ЄС, викладені у стратегічних документах, стосовно транспортної політики
 107

(зокрема, у Білій книзі та Зеленій книзі про транспортну політику

співтовариства).
На офіційному сайті Державної прикордонної служби можна отримати
інформацію про пункти пропуску через кордон та їх завантаженість у реальному
часі [Інтерактивна мапа]. У таблиці 2.2.2 наведені характеристики міжнародних
пунктів пропуску на кордонах України та країн ЄС (див. табл..2.2.2).
Враховуючи, що стандарт ЄС передбачає наявність 1 пункту пропуску на
20-30 км, для української сторони кордону потрібна суттєва реорганізація
прикордонної інфраструктури і створення належних умов для перетину кордону.
Згідно рейтингу сприяння торгівлі Світового економічного форуму зa 2014
рік «упрaвління кордонaми», який відобрaжaє ефективність митного огляду,
обслуговувaння експортно-імпортних оперaцій тa прозорість процедури
перетину кордону, Укрaїнa посілa 100 місце (із 138), незначно покращивши свій
минулорічний показник. У той же чaс, зaхідні крaїни-сусіди зa покaзником
«упрaвління кордонaми» зaймaють тaкі місця: Польщa – 31 місце, Угорщинa –
38, Словaччинa – 50, Румунія – 58.
Таким чином, слід вжити заходів щодо укладення угод з сусідніми
країнами-членами ЄС щодо співпраці в управлінні кордонами та створення
нових міжнародних та місцевих пунктів пропуску з сучасним оснащенням та
відповідною підготовкою персоналу для здійснення ефективного і надійного
прикордонного, митного, екологічного, фітосанітарного та інших видів
контролю як ключового чинника успішного розвитку ТКС та елемента
європейської безпеки.
Серед важливих функцій державного управління в сфері транскордонної
співпраці в останній час суттєве місце займають питання безпеки, боротьби з
тероризмом, незаконною міграцією та організованою злочинністю. Це
обумовило приєднання вітчизняних інформаційно-телекомунікаційних систем
до баз даних та інформаційних платформ Європейської агенції з питань
 108

Характеристика міжнародних пунктів пропуску на кордонах України та країн ЄС

Таблиця 2.2.2
Кордон Кількість пунктів пропуску Відстань Проблеми
між
пунктами
Українсько- 10: для автомобільного сполучення – 67 км недостатня кількість пропускних пунктів; великі
польський Ягодин, Устилуг, Рава-Руська, черги на кордоні; Закарпатська обл. не має жодного
Краківець, Шегині, Смільниця, пункту пропуску з Польщею; немає жодного
Грушів; для залізничного сполучення – міждержавного чи місцевого пункту пропуску,
Ягодин, Володимир-Волинський, Рава- лише міжнародні; незадовільний технічний стан
Руська, Мостиська, Хирів. під’їзних шляхів до пунктів пропуску, особливо до
Смільниці та Грушева
українсько- 5: для автомобільного сполучення – 50 км недостатня кількість пропускних пунктів;
словацький Малий Березний, Ужгород; для немає жодного міждержавного чи місцевого пункту
пішохідного сполучення та пропуску, лише міжнародні
велосипедистів – Малі Селменці; для
залізничного сполучення – Павлове,
Чоп (Страж)
українсько- 3 митних пости, які включають 7 30 км недостатня кількість пропускних пунктів
угорський пунктів пропуску та один пункт
контролю: 5 автомобільних (чотири з
яких суто пасажирські), 2 залізничних
українсько- 13: у тому числі міжнародні, недостатня кількість пропускних пунктів
румунський міждержавні та місцеві
Складена за джерелом: [173; С.101-105].
 109

управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах ЄС; обмін

відкритою статистичною інформацією; інформаційними повідомленнями.
Враховуючи, що стандарт ЄС передбачає наявність 1 пункту пропуску на
20-30 км, для української сторони кордону потрібна суттєва реорганізація
прикордонної інфраструктури і створення належних умов для перетину кордону.
Згідно рейтингу сприяння торгівлі Світового економічного форуму зa 2014
рік «упрaвління кордонaми», який відобрaжaє ефективність митного огляду,
обслуговувaння експортно-імпортних оперaцій тa прозорість процедури
перетину кордону, Укрaїнa посілa 100 місце (із 138), незначно покращивши свій
минулорічний показник. У той же чaс, зaхідні крaїни-сусіди зa покaзником
«упрaвління кордонaми» зaймaють тaкі місця: Польщa – 31 місце, Угорщинa –
38, Словaччинa – 50, Румунія – 58.
Таким чином, слід вжити заходів щодо укладення угод з сусідніми
країнами-членами ЄС щодо співпраці в управлінні кордонами та створення
нових міжнародних та місцевих пунктів пропуску з сучасним оснащенням та
відповідною підготовкою персоналу для здійснення ефективного і надійного
прикордонного, митного, екологічного, фітосанітарного та інших видів
контролю як ключового чинника успішного розвитку ТКС та елемента
європейської безпеки.
Серед важливих функцій державного управління в сфері транскордонної
співпраці в останній час суттєве місце займають питання безпеки, боротьби з
тероризмом, незаконною міграцією та організованою злочинністю. Це
обумовило приєднання вітчизняних інформаційно-телекомунікаційних систем
до баз даних та інформаційних платформ Європейської агенції з питань
управління оперативним співробітництвом на зовнішніх кордонах ЄС, обмін
відкритою статистичною інформацією; інформаційними повідомленнями про
види характерних правопорушень на державному кордоні, про ризики та загрози
прикордонній безпеці.
Аналізуючи питання транскордонної безпеки, І.Тодоров [174 C.4-9]
зазначає, що сьогодні транскордонне співробітництво стикається з новими
 110

викликами, що становлять загрозу безпеці на кордонах України, а саме:

нелегальна міграція, торгівля людьми, контрабанда наркотиків та зброї. В цьому
контексті Стратегія національної безпеки України ставить перед Державною
прикордонною службою України завдання забезпечити ефективну реалізацію
політики безпеки у сфері захисту та охорони державного кордону України, а
також охорони суверенних прав України шляхом створення системи
інтегрованого управління безпекою державного кордону України,
удосконалення інформаційної, оперативної, технічної, фізичної складових,
упровадження сучасних систем контролю, створення належно оснащених
мобільних прикордонних загонів.
Розвиток Державної міграційної служби України має бути спрямований на
забезпечення прав і свобод громадян, надання якісних адміністративних послуг,
ефективний контроль за міграційними процесами, боротьбу з нелегальною
міграцією, захист національного ринку трудових ресурсів, сприяння
запровадженню безвізового режиму з Європейським Союзом.
І.Тодоров звертає увагу на те, що розвиток Державної служби України з
надзвичайних ситуацій яка має забезпечити підвищення її спроможності щодо
ефективного управління єдиною державною системою цивільного захисту,
оснащення сил цивільного захисту сучасними видами техніки, засобами та
спорядженням, оптимізацію розміщення її підрозділів, упровадження системи
екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером, підготовки та
просвіти населення щодо норм і правил поведінки в умовах надзвичайних
ситуацій.
На прикладі Карпатського єврорегіону І.Тодоров показує, що на даний час
відбувається формування сучасної системи логістики Державної прикордонної
служби України в Карпатському єврорегіоні відповідно до стандартів НАТО та
планується розпочати формування у Державній прикордонній службі України
нових підрозділів швидкого реагування, оснащення їх сучасними зразками
озброєння, бойової та іншої військової техніки.
І.Тодоров вважає актуальним ініціювання розробки Концепції
 111

інфраструктурного забезпечення розбудови кордону між Україною та країнами-

членами ЄС та НАТО (Республікою Польща, Румунією, Словацькою
Республікою та Угорщиною) на території Карпатського єврорегіону, у якій слід
передбачити створення міжнародних автомобільних, пішохідних та залізничних
пунктів пропуску через державний кордон через кожні 30 км., а також
автомагістралі яка б поєднала Румунію та Польщу через територію Закарпаття.
Важливо також здійснити визначення порядку спільного обстеження
державного кордону з відповідними службами Республіки Польща, Словацької
Республіки, Угорщини, зокрема з використанням технічних засобів; підвищення
інтенсивності служби спільних патрулів; проведення спільних навчань, тренінгів
та курсів [174; с.8-9].
Одним з важливих кроків щодо вирішення цієї проблеми стало прийняття
розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 р. № 1149-р, яким
схвалено Концепцію інтегрованого управління кордонами.
Нагальним стало також прийняття розпорядження Кабінету Міністрів
України від 19 квітня 2017 р. № 265-р «Про забезпечення доступу Національного
агентства з питань запобігання корупції до інтегрованої міжвідомчої
інформаційно-телекомунікаційної системи здійснення контролю осіб,
транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон», згідно з
яким Національне агентство з питань запобігання корупції визначено
користувачем системи «Аркан» - інтегрованої міжвідомчої інформаційно-
телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та
вантажів, які перетинають державний кордон, що дозволить посилити боротьбу
з корупцією на кордонах.
Одним з невирішених питань транскордонної безпеки залишається
проблема спрощення отримання громадянства, введені Угорщиною, Польщею та
Румунією. В Угорщині з 2012 р. діє закон про надання етнічним угорцям або їх
нащадкам у різних країнах право отримувати громадянство «по праву крові». До
цього часу громадяни України мали можливість оформляти лише «Посвідчення
закордонного угорця». Оскільки чинною Конституцією України не передбачена
 112

можливість набуття подвійного громадянства, відповідно створена колізія у

законодавствах України та Угорщини, згідно якої одна держава (Угорщина)
дозволяє набувати подвійне громадянство, а інша (Україна) не дозволяє, що
потребує нагального правового тлумачення і вирішення щодо статусу (прав і
обов’язків) тих громадян України, які вже оформили громадянство Угорщини.
Вирішення цієї правової колізії потребує якнайшвидшого врегулювання на
найвищому рівні шляхом підписання низки двосторонніх та багатосторонніх
міжнародних договорів [181].
Отже, запровадження карти поляка, угорця чи сприяння румунської
сторони щодо отримання українськими румунами паспорта громадянина Румунії
сприяє переселенню активного людського капіталу, переважно
висококваліфікованого, у країни ЄС, зменшуючи відповідно інтелектуальний
потенціал в Україні, що потребує як правової оцінки з боку України, так і
створення можливостей збереження людського капіталу, використовуючи
можливості транскордонної співпраці.
Організаційний механізм державного управління у сфері ТКС
спрямовується на такий важливий компонент як формування
конкурентоспроможної прикордонної економіки, розвитку прикордонної
торгівлі. Як зазначають автори монографії «Проблеми розвитку
транскордонного співробітництва України в умовах розширеного ЄС», протягом
1990-1998 рр. прикордонна торгівля забезпечила джерела існування значної
кількості мешканців прикордоння з обох сторін кордону та створила передумови
нагромадження первинного капіталу для розвитку малого підприємництва
України. Поступово міграційні потоки стабілізувалися і прикордонна торгівля
набула тих характерних ознак, що існують на більшості транскордонних ринків
світу – закупівля товарів переважно для власних потреб з огляду на цінову та
якісну характеристики товару чи послуги [129;С.19 с.]
Однією з розвинутих організаційних форм ТКС у сфері економіки є
транскордонні кластери – групи незалежних компаній та асоційованих
інституцій, які: географічно зосереджені у транскордонному регіоні;
 113

співпрацюють та конкурують; спеціалізуються у різних галузях, пов'язані

спільними технологіями та навичками і взаємодоповнюють одна одну, що в
результаті дає можливість отримання синергетичних та мережевих ефектів,
дифузії знань та навиків.
Н.Мікула та О.Пастернак визначають особливістю транскордонних
кластерів те, що їх учасники розміщені у різних податкових, митних,
законодавчих середовищах сусідніх країн, однак, можуть мати спільні
підприємства та організації, користуватися спільною інфраструктурою, і
функціонувати, насамперед, на транскордонних ринках.
На їх думку, кластерна політика – це система засобів, механізмів,
інструментів та дій щодо створення та підтримки розвитку транскордонних
кластерів. Центральним етапом формування кластерної політики є розробка
кластерних стратегій, які повинні формуватися на рівні держави (макрорівні),
регіонів (мезорівні), транскордонних регіонів і суб'єктів кластерів (мікрорівні).
В Україні слід вибрати комплексну модель кластерної політики на основі
ринкового середовища, підтримки підприємництва, розбудови співпраці між
бізнесом, наукою та владою [94;С. 228-229].
У транскордонному просторі України з країнами-членами ЄС було
сформовано наступні транскордонні кластери та кластерні ініціативи:
транскордонний логістичний кластер (Закарпатська область) планувався
згідно з Програмою створення транскордонних транспортно–логістичних
центрів як структурних ланок інноваційних кластерів на території Закарпатської
області на 2009-2011 роки;
науковий інформаційно-статистичний кластер «Інфостат–Україна–
Польща», що функціонує з 2013 року в українсько-польському транскордонному
регіоні (Львівська область). Учасниками кластеру з української сторони є: ДУ
«Інститут регіональних досліджень імені М.І.Долішнього НАН України»,
Головне управління статистики у Львівській області, Львівський національний
університет ім. Івана Франка, Львівська обласна спілка економістів України, з
польської сторони: Статистичне управління Підкарпатського воєводства,
 114

Жешувський університет, Центр статистичних досліджень і освіти ГУС Польщі;

транскордонний туристично-рекреаційний кластер в українсько-
польському транскордонному регіоні (Програма добросусідства «Польща-
Білорусь-Україна» на 2007–2013 рр.);
Люблінський Екоенергетичний Кластер, до якого з української сторони
залучені Центр впровадження альтернативних та відновлювальних джерел
енергії, холдингова структура, яка має підрозділ на українській стороні – СП
«ТзОВ КомЕкоЛьвів»;
польсько–білорусько–український транскордонний туристичний кластер у
Волинській області, до якого ввійшли: Люблінська регіональна туристична
організація, Волинський туристичний кластер, Брестський туристичний кластер;
у Івано-Франківській області згідно з Проектом «Національної стратегії
створення і ведення транскордонних кластерів» було запропоновано дві
транскордонні кластерні ініціативи: 1) лісовий транскордонний кластер (як
частину прикордонних карпатських регіонів України та суміжних країн); 2)
транскордонний туристично-рекреаційний кластер (також у складі карпатської
прикордонної частини України та суміжних країн);
«Транскордонний кластер інновацій» (19.02.2015 р.) між Хелмською
господарською палатою Спілка з обмеженою відповідальністю та
Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки (Івано-
Франківська область);
у Чернівецькій області відповідно до Концепції Державної програми
розвитку транскордонного співробітництва на 2011–2015 рр. - туристичний
транскордонний кластер на основі мережі регіонів-переможців Всеукраїнського
конкурсу «Сім чудес України». Діяльність передбачається здійснювати із
використанням потенціалу єврорегіону «Верхній Прут» (Україна, Молдова,
Румунія);
кластерна ініціатива – українсько-румунський «Перший аграрний
кластер», започаткований у 2009 р. у Чернівецькій області. Запланованою
територією кластеру є: Чернівецька область, прилеглі райони Хмельницької,
 115

Тернопільської, Івано-Франківської областей (Україна); Ботошанський та

Сучавський повіт (Румунія); Молдова [137;С.9-10]
Створення транаскордоних кластерів сприяє створенню взаємодії між
підприємствами, виробниками, інспекторами з сертифікації, транспортерами та
споживачами продукції, представниками малого і середнього бізнесу, органами
виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, громадськими
організаціями, комерційними структурами. Усі суб’єкти господарювання,
включені до кластерів, взаємодіють на основі укладених договорів і постійно
розширюють масштаби своєї діяльності. Принциповою відмінністю
транскордонного кластеру від єврорегіону є його зорієнтованість на досягнення,
в першу чергу, економічних цілей.
Важливе місце належить у транскордонній співпраці України та країн ЄС
покращенню навколишнього середовища, яке включає охорону довкілля, стале
використання та управління природними ресурсами, готовність до надзвичайних
ситуацій. На даний час існує розрив у еколого-економічних показниках між
українськими прикордонними регіонами та сусідніми прикордонними регіонами
країн ЄС. Так, за викидами забруднюючих речовин у атмосферне повітря в
розрахунку на 1000 євро валового регіонального продукту кращий показник
українського регіону (Волинська обл.) поступається кращому показнику
оцінюваних сусідських регіонів ЄС (Підкарпатське воєводство Польщі) у 26
разів; за скидами забруднених стічних вод відповідна різниця між Волинською
областю та Люблінським воєводством становить 15 разів.
Подолання наявної асиметрії екологічного стану й екологічної безпеки між
транскордонними регіонами України та ЄС вимагає значних організаційних
зусиль та великих екологічних інвестицій. До основних напрямів діяльності
органів державного управління та місцевого самоврядування у цій сфері можна
віднести: удосконалення нормативно-правового регулювання транскордонної
екологічної безпеки, адаптація екологічних норм і стандартів України до
стандартів ЄС; посилення відповідальності за транскордонний перенос
забруднюючих довкілля речовин та інші види негативного транскордонного
 116

впливу на навколишнє природне середовище; розробка та реалізація заходів

щодо усунення джерел і наслідків екологічних загроз; моніторинг стану
навколишнього середовища, виявлення екологічних загроз та формування
інформаційної бази для прийняття рішень щодо регулювання екологічної
безпеки.
У заходах Державної програми розвитку транскордонного співробітництва
на 2016-2020 рр. вирішенню екологічних проблем приділена особлива увага.
Зокрема заплановано: удосконалити транскордонне співробітництво з питань
захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру; забезпечити оснащення підприємств, що належать до
спфери управління Держводагентства, та територіальних органів
Держекоінспекції у прикордонних регіонах плавзасобами та сучасними засобами
вимірювальної техніки для визначення вмісту забруднюючих речовин з метою
проведення моніторингу транскордонних водних об’єктів; створити та
забезпечити функціонування українських ділянок транскордонних біосферних
резерватів, водно-болотних угідь міжнародного значення, об’єктів всесвітньої
природної та культурної спадщини; створити інтегровану систему збору та
утилізації відходів суден на українській ділянці р. Дунай; ровести комплексний
екологічний моніторинг у Дунайському регіоні та опрацювати питання щодо
розроблення моделі прогнозування екологічного стану басейну дельти р. Дунай;
забезпечити інтегроване управління ресурсами, у тому числі водними, у
басейнах річок Тиса, Прут і Сірет, зокрема запобігати виникненню надзвичайних
ситуацій, здійснювати контроль за забрудненням із застосуванням кращих
сучасних технологій згідно з рекомендаційним листом за пріоритетом 6 Стратегії
ЄС для Дунайського регіону; забезпечити укріплення берегів р. Дунай;
забезпечити відновлення та охорону ресурсів унікальних гідробіонтів р. Дунай
та північно-західної частини Чорного моря; провести оцінку стану популяцій
мігруючих водно-болотних птахів Дунайського регіону, зокрема загроз,
спричинених господарською діяльністю, а також розробити план заходів щодо
збереження найбільш вразливиер. Дунай [28].
 117

Інформаційний механізм державного управління ТКС між Україною та

країнами ЄС передбачає: розвиток транскордонної статистики, розповсюдження
інформації через офіційні сайти, комунікативні заходи, соціальні мережі. Але, як
свідчить аналіз, на даний час система збору статистичних даних та моніторингу
у сфері ТКС в Україні достатнім чином не опрацьована (наприклад, у Польщі
збір, обробка і аналіз статистичної інформації є компетенцією спеціального
відділу Головного статистичного управління - Центру досліджень
транскордонних регіонів і єврорегіональної статистики (Ośrodek Badań Obszarów
Transgranicznych i Statystyki Euroregionalnej), який постійно відслідковує
транскордонні процеси); органи виконавчої влади та місцевого самоврядування
найчастіше використовують для розповсюдження інформації організацію
круглих столів, семінарів, конференцій, які можуть охопити невелику кількість
учасників; не більше 50% регіональних органів влади використовують соціальні
мережі для розповсюдження транскордонної інформації.
Отже, неефективне інформаційне забезпечення ТКС на державному рівні
спричиняє низьку активність суб’єктів ТКС, не дозволяє якісно оцінити ситуацію
на транскордонних ринках, приймати результативні рішення. Для удосконалення
інформаційного забезпечення необхідно забезпечити відкритість та легкість
доступу до інформації про наявні транскордонні проекти та фінансові ресурси,
що виділяються на їхню реалізацію, поінформованість населення (по обидва
боки кордону) про ініціативи влади, спрямовані на вирішення проблем
транскордонного характеру, а також про ті організаційно-управлінські
інструменти, які для цього використовуватимуться (наприклад, діяльність
дипломатичних установ, візити до регіонів делегацій іноземних держав та
міжнародних фондів тощо), наявність інформаційних порталів, на яких
зацікавлені фахівці та громадські активісти зможуть отримувати інформацію про
діючі навчально-освітні програми, майбутні конференції та семінари тощо, які
відбуватимуться у площині транскордонного співробітництва як в Україні, так і
за кордоном, а також дані про виставки та ярмарки тощо.
 118

Ефективність транскордонної співпраці пов’язується з активністю

громадських організацій, які в рамках діючого законодавства можуть виступати
ініціаторами та учасниками транскордонних проектів і відігравати важливу роль
у розвитку як соціальної та економічної інтеграції, так і у розвитку міжлюдських
контактів. Важливо, щоб ця діяльність сприяла реалізації спільних
транскордонних проектів і програм; підвищенню економічної привабливості
прикордонних територій.
Як свідчить науковий аналіз даного питання, успішність діяльності НГО в
транскордонній співпраці залежить від взаємодії з іншими інституціями в
прикордонних регіонах України та держав-сусідів; наявності механізму
координації їх спільної діяльності; інформаційного забезпечення. Однією з
основних проблем, з якою можуть стикатися НГО в рамках транскордонної
співпраці, є відсутність або недостатність фінансування заходів для співпраці в
рамках транскордонного співробітництва з державного та регіонального
бюджету, що вимагає від НГО пошуку додаткових можливостей для
фінансування проектів не лише через міжнародну технічну допомогу, але й через
залучення коштів місцевого бізнесу, тобто володіння фандрайзингом.
Професійна компетентність в розумінні потреб прикордонних територій та
визначенні відповідних напрямів транскордонної співпраці, знання культурних
та ментальних особливостей жителів прикордонних територій сусідніх держав
стає важливим фактором розвитку ТКС і може формуватися у учасників НГО
через отримання інформаційно-консультаційної допомоги з боку органів
державної влади, які відповідають за розвиток транскордонної співпраці, та
оволодіння новітніми інформаційними інструментами.
Розвиток євроінтеграції та підписання Угоди про асоціацію між Україною
та ЄС створили нові можливості для громадських організацій, що діють на
території України, для транскордонного співробітництва в різних сферах
діяльності (охорона навколишнього середовища, охорона здоров’я,
інфраструктура тощо). На рис.2.2.2 представлена схема діяльності громадськості
у транскордонному співробітництві (див. рис. 2.2.2).
 119

соціальне партнерство

співробітництва між регіональними органами влади та місцевого самоврядування,

агенціями регіонального розвитку, підприємницькими структурами, науковими
закладами, громадськістю в межах транскордонного регіону;

концентрація ресурсів

Принципи діяльності:

пошук фінансових джерел для підтримки проектів/ініціатив/заходів, які відповідатимуть

пріоритетам даної території
Діяльності громадськості у транскордонному
співробітництві України з країнами ЄС

інформаційне забезпечення щодо реалізації транскордонного співробітництва;

узгодженість дій із програмами, що реалізуються регіональними/місцевими органами

влади в межах транскордонного регіону

проведення конференцій, зустрічей за участі міжнародних інституцій, науково-

практичних семінарів, днів добросусідства, засідань міжурядових комісій та робочих
груп з метою активізації процесів розвитку регіонів рамках транскордонного
співробітництва;

створення умов для забезпечення подальшого ефективного функціонування громадських

організацій, різноманітних центрів транскордонного співробітництва, асоціацій та мереж
з метою розроблення неприбуткових транскордонних проектів та залучення додаткових
донорських коштів у розвиток регіону

Форми діяльності: участь у підготовці, написанні та реалізації спільних міжнародних проектів, що

фінансуються з грантових фондів Європейського Союзу для залучення їх в економіку
регіону

інформаційне забезпечення транскордонного співробітництва через засоби масової

інформації, різноманітні тренінги та друковані матеріали;
підписання та виконання угод і планів в рамках транскордонного співробітництва з НГО
прикордонних регіонів сусідніх держав

Рис. 2.2.2. Діяльність громадськості у транскордонному співробітництві

України з країнами ЄС
Як підкреслює О. Цісінська, на даний час в національному законодавстві
України є певна недосконалість правових і фінансових механізмів підтримки
транскордонного співробітництва, що відображається на якості співпраці
громадських організацій в межах транскордонного регіону. НГО, з метою
активізації транскордонного співробітництва в рамках своєї території та
залучення коштів ЄС до реалізації інфраструктурних проектів, мають
представити свій варіант розвитку та становлення транскордонного
співробітництва на розгляд регіональних органів влади, для отримання
необхідного фінансування з їх сторони, так як це є дієвий засіб зміцнення
 120

міждержавних відносин та вирішення регіональних проблем через впровадження

спільних транскордонних проектів і програм регіонального розвитку
[189;С.116].
На її думку, очікувані результати, які можна отримати при реалізації
співпраці в рамках транскордонного співробітництва, виглядають наступним
чином: створення умов (розроблення різноманітних проектів) для залучення
коштів з міжнародних фондів та донорських організацій у розвиток регіону;
ініціювання навчальних та тренінгових програм для підвищення кваліфікації
представників органів влади, НГО, бізнесу, наукових інститутів, неприбуткових
організацій та громадськості, що займаються розвитком регіону на постійній
основі; формування організаційної та інформаційної інфраструктури взаємодії
органів влади, агентств регіонального/місцевого розвитку, громадських
орагнізацій транскордонного регіону шляхом створення єдиного організаційного
механізму; розроблення інформаційних матеріалів, презентацій про
представлений регіон та проведення низки міжнародних заходів, з метою
підвищення його позитивного іміджу, для сприяння залучення коштів
міжнародних приватних інвесторів та організацій; проведення різноманітних
міжнародних заходів з метою активізації транскордонного співробітництва та
підвищення позитивного іміджу регіону [189.; С.119].
Однією з організаційних складових ТКС є розвиток мобільності та
активізація міграційних процесів у сфері працевлаштування та освіти. Як
зазначає М.Біль, вітчизняні реалії доводять, що населення прикордоння змушене
реалізувати високий рівень транскордонної мобільності, використовуючи
маятникові міграції та супровідні послуги як засіб для виживання. Аналізуючи
ситуацію в Карпатському регіоні, М.Біль визначає такі проблемні аспекти: 1)
значні обсяги нелегальної міграції місцевого населення за кордон, ваговий ріст
маятникової міграції (човникової, прикордонної); 2) зростання обсягів
транзитних послуг, що забезпечують переміщення нелегальних мігрантів, серед
яких: незаконне переправлення громадян інших країн через державний кордон
України за попередньою змовою групою осіб; послуги з тимчасового
 121

проживання незаконним мігрантам; 3) ріст навантаження на соціо- та екосистему

Карпат. Часто мігранти через нестачу засобів до існування та лікування стають
розповсюджувачами інфекційних хвороб (туберкульозу, СНІДу, малярії тощо);
4) низький рівень інфраструктурного забезпечення кордону та прикордонної
зони, що понижує захист прав іноземних громадян та осіб без громадянства на
території України. [9; C.45].
Ю.Цибульська вважає, що до ключових особливостей транскордонних
ринків праці України можна також віднести те, що роботодавці прикордонних
регіонів сусідніх країн зацікавлені у використанні праці саме українських
трудових мігрантів, про що свідчать як кількість дозволів на працю, виданих для
українців.; основними мотивами працевлаштування у сусідній державі є
відсутність роботи за місцем проживання та суттєво більші рівні заробітних плат
за кордоном; переважає неофіційне працевлаштування або «умовно легальні
схеми»; українські трудові мігранти, особливо маятникові транскордонні, є
досить незахищеними за кордоном [190; C.54-59]
З іншого боку, трудова міграція сприяє суспільній адаптації до стандартів
життя ЄС, надає досвід роботи в бізнес-середовищі ЄС, створює можливості для
налагодження особистих контактів, поліпшує якість людського капіталу, зростає
можливість нарощування інвестиційного потенціалу та зростання купівельної
спроможності населення.
Отже, для органів державної влади, місцевого самоврядування управління
міграційними процесами має полягати не лише у посиленні контролю за
кордонами, але наразі такі питання як: формування цивілізованого
транскордонного ринку праці, вирівнювання доходів жителів прикордонних
територій сусідніх держав, правовий захист українських трудових мігрантів за
кордоном, залучення набутого досвіду та акумульованих фінансових ресурсів у
сферу конкурентоспроможного транскордонного бізнесу.
М.Біль слушно пропонує формування розвиненого транскордонного
соціоекономічного простору з належним інфраструктурним забезпеченням
реалізації транскордонної мобільності; долучення до транскордонної мережі
 122

EURES, метою якої є задоволення потреби в інформації на ринку праці й

забезпечення трудової мобільності в транскордонних регіонах [9;C.47].
Таким чином, організаційні заходи використання трудової мобільності для
розвитку транскордонного співробітництва можна представити на рис. 2.2.3
(див. рис.2.2.3).

Створення
спільного
транскордонного
ринку праці

Інфраструктурне
забезпечення Реалізація угод про
реалізації малий
транскордонної прикордонний рух
мобільності

Організаційні
заходи
використання
трудової
мобільності для
Підтримки розвитку
транскордонного транскордонного Долучення до
бізнесу у створені співробітництва транскордонної
нових робочих мережі EURES
місць

Боротьба з
Соціальний захист нелегальною
трудових мігрантів
міграцією

Рис.2.2.3. Організаційні заходи використання трудової мобільності для

розвитку транскордонного співробітництва
Одна з таких форм– малий прикордонний рух – є інструментом, який
полегшує перетин кордону для громадян двох держав, які живуть у
прикордонній зоні, та мають соціальні, культурні, сімейні, а також виправдані
економічні причини (які не є прибутковою діяльністю) для поїздок. З введенням
 123

безвізового режиму необхідно переглянути правові та організаційні умови

малого прикордонного руху, звертаючи також увагу на економічні причини.
Окремим явищем, з яким зіткнулася Україна, у транскордонній співпраці з
країнами ЄС, стала наразі освітня міграція, особливо в Польщу як основного
імпортера освітніх послуг ВНЗ в Україні. Зменшення кількості студентів у
Польщі у зв’язку зі вступом в ЄС з 2004 р. і популярністю серед польських
студентів університетів в інших країнах ЄС призвело до активної маркетингової
політики залучення студентів з України. У 2014/2015 навчальному році за
даними офіційної статистики у польських ВНЗ навчалось 23392 студентів з
України або 50,7 % від усіх іноземних студентів. Українські студенти посідають
перше місце за кількістю і часткою іноземних студентів у польських ВНЗ), з них
2549 (10,9%) – студенти польського походження [205]
Основними формами залучення українських студентів на навчання стають:
масова реклама польських ВНЗ, різноманітні програми фінансової підтримки
українських студентів, насамперед тих, хто отримав карту поляка, зменшення
вдвічі вартості навчання на цілу низку спеціальностей саме для українських
абітурієнтів, проведення постійних освітніх виставок в Україні.
У цьому процесі є як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних
слід віднести набуття досвіду міжкультурних комунікацій українськими
студентами та викладачами, удосконалення освітнього процесу в ВНЗ України з
урахуванням зарубіжного досвіду, підвищення якості знань студентів та
підвищення ефективності їх оцінювання у відповідності до європейських
стандартів якості освіти, створення транскордонних освітніх проектів, зокрема
впровадження практики академічних обмінів, подвійного диплому, спільних
бакалаврських та магістерських програм, формування нового соціального
капіталу за рахунок студентської молоді, яка здобуває транскордонну освіту і
може в подальшому її використати для створення та реалізації міжнародних
соціальних і бізнес-проектів, використання досвіду українських викладачів, які
працюють у ВНЗ країн ЄС у розробці національних і локальних (на рівні ВНЗ)
стратегій розвитку університетської освіти в Україні.
 124

Разом з тим, в управлінні вищою освітою в Україні слід враховувати, що

наростаюча динаміка освітньої міграції українських студентів до ВНЗ країн ЄС
приводить до того, що значна частина студентів залишається там на постійну
роботу, зменшується попит на освітні послуги в Україні, відбувається
скорочення робочих місць для науково-педагогічних працівників у ВНЗ України.
Отже, для органів управління освітою нагальною є потреба у тому, щоб
потенціал транскордонних регіонів використовувався не лише для інтеграції в
європейський освітній простір, але й використання їх досвіду у підвищенні
конкурентоспроможності національної і регіональних освітніх систем.
Незважаючи на досить тривалий період транскордонної співпраці, однією
з проблем ТКС залишається кадрова, оскільки для розвитку співробітництва
потрібні компетентні менеджери, здатні мислити стратегічно і бачити розвиток
регіону на довготривалу перспективу. Перш за все, це стосується державних
службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування, що мають
відношення до транскордонної сфери, які повинні знати законодавство України,
стандарти та специфіку політики держав з якими налагоджені партнерські
зв’язки, іноземні мови, постійно підвищувати свою кваліфікацію, вміти
професійно організовувати транскордонну співпрацю.
Підвищення рівня компетентності та організаційної спроможності
місцевих органів влади на основі реалізації відповідних навчально-освітніх
програм, є нагальною потребою, яка відображена в Державній програмі розвитку
транскордонного співробітництва на 2016-20120 роки в частині: здійснити обмін
спеціалістами, провести спільні з іноземними партнерами культурно-мистецькі
та освітні заходи, спрямовані на розвиток транскордонного співробітництва;
підвищити кваліфікацію посадових осіб місцевих органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування прикордонних регіонів України з питань
транскордонного співробітництва [28].
Якщо розглядати можливості організаційного механізму державного
управління розвитком ТКС на рівні регіонів, існуюча практика свідчить, що для
регіонів успішними підходами до розвитку ТКС можна вважати: активну місцеву
 125

політику ТКС, розширення зовнішньоекономічного обороту, реалізацію

спільних проектів та створення спільних підприємств, обмін досвідом у у сфері
культури ведення підприємництва та його інституційного розвитку, пряму
підтримку малого та середнього бізнесу, налагодження та закріплення бізнес-
зв’язків між підприємцями, співпраці між громадськими, освітніми, державними
та недержавними установами прикордонних регіонів України та країн ЄС.

2.3. Державна підтримка розвитку єврорегіонів як форми транскордонного

співробітництва

У науковій літературі поняття єврорегіон має різні тлумачення, зокрема

І.Студенніков характеризує єврорегіон як форму транскордонного
співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади
прикордонних регіонів двох або більше держав, що мають спільний кордон, яке
спрямоване на координацію їх взаємних зусиль і здійснення узгоджених заходів
у різних сферах життєдіяльності у відповідності до національних законодавств і
норм міжнародного права для вирішення спільних проблем і в інтересах людей,
що населяють його територію по обидві боки державного кордону [168; С. 195].
Основними характеристиками єврорегіону, які застосовуються у науковій
літературі, є наступні: географічна – єврорегіон є територією, яка має конкретне
географічне положення; політична – частини цієї території знаходяться під
юрисдикцією суверенних держав, які мають спільний кордон; адміністративна
– єврорегіон утворюють прикордонні регіони держав, що мають спільний
кордон; функціональна – єврорегіон є формою транскордонного
співробітництва.
Основні завдання, які за аналізом наукових джерел, слід сформулювати для
діяльності єврорегіонів, наступні: обмін досвідом та інформацією;
вирівнювання і постійне покращення життєвих умов; підтримка регіонального
розвитку; розвиток економіки, торгівлі та туризму; охорона й покращення стану
навколишнього середовища; співробітництво в запобіганні і подоланні
 126

стихійних лих і катастроф; співпраця в області гуманітарної і соціальної

діяльності, у сфері освіти, спорту і охорони здоров’я; культурний обмін і турбота
про культурне надбання [102; С. 94–95. С.20 -21]
На відміну від формування єврорегіональних структур у Європейському
співтоваристві, де ініціатива утворення єврорегіонів, в основному, належить
територіальним громадам, усі єврорегіони за участю адміністративно-
територіальних одиниць України були ініційовані зверху. Це має як позитивні
моменти, оскільки з одного боку, це свідчить про те, що на рівні вищих органів
влади присутнє усвідомлення в необхідності участі у єврорегіональних проектах,
налагодженні добросусідських відносин між сусідніми державами. З іншого
боку, в умовах децентралізації необхідним стає підвищення самостійності
місцевих властей, активна місцева політика в сфері ТКС.
На сьогодні єврорегіон є основним інструментом для забезпечення
співробітництва на рівні регіонів та територіальних громад, виступаючи як
транскордонна регіональна асоціація прикордонних адміністративних територій
з метою координації транскордонного співробітництва.
Функціонування єврорегіонів як форми транскордонного співробітництва
має певні характеристики, які, узагальнюючи за науковими джерелами, можна
представити наступним чином: організаційна структура єврорегіону виконує
координаційні функції і не має владних повноважень, а також не може
підмінювати органи влади, що діють на території кожного з його членів; у
політичному сенсі єврорегіони не діють супроти національних інтересів
держави, не є наднаціональним утворенням, а сприяють розвитку
зовнішньоекономічнихзв’язків; необхідною умовою ефективного
функціонування єврорегіонів є наявність чітко визначених спільних інтересів їх
членів; єврорегіони мають спеціальні управлінські структур, наприклад, у 2008
р. створено Українську національну раду Карпатського єврорегіону та виконавчу
структуру – Національне представництво України в Карпатському єврорегіоні, у
2010 р. спільно з усіма українськими єврорегіонами та Міністерством
 127

регіонального розвитку та будівництва України, створено Асамблею

українських прикордонних регіонів та євро регіонів.
Державна підтримка розвитку єврорегіонів може здійснюватися шляхом:
надання правової, інформаційної, методичної та організаційної допомоги
місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування щодо
участі в транскордонного співробітництві та розвитку єврорегіонів;
фінансування в установленому порядку відповідних заходів за рахунок коштів
державного бюджету; участі у реалізації проектів, які підтримуються
іноземними державами та міжнародними організаціями; сприяння у залученні
міжнародної технічної допомоги та коштів спеціалізованих фондів міжнародних
організацій.
Розвиток єврорегіонів на території України здійснюється відповідно до
Законів України «Про транскордонне співробітництво», «Про місцеве
самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про
зовнішньоекономічну діяльність», Угоди про асоціацію між Україною та ЄС,
інших міжнародних договорів України.
На кордонах України з країнами ЄС створені єврорегіони: «Буг» (Україна,
Польща, Білорусь), «Карпатський єврорегіон» (Україна, Польща, Словаччина,
Угорщина, Румунія), «Нижній Дунай» (Україна, Молдова, Румунія), «Верхній
Прут» (Україна, Молдова, Румунія). Особливим єврорегіоном є єврорегіон
«Чорне море» (див. табл. 2.3.1).
Кожен з єврорегіонів має специфіку діяльності, в тому числі позитивний
та негативний досвід управлінської діяльності, що дозволяє на основі його
аналізу визначити шляхи удосконалення діяльності єврорегіонів як найбільш
ефективної на даний час форми ТКС.
В практиці Карпатського єврорегіону (Україна, Польща, Словаччина,
Угорщина, Румунія), площа якого складає 150 тис. кв. км, а населення – понад
16 млн. осіб. спостерігаємо приклад спільного історичного минулого, оскільки
території, що входять в його складу, довгий час входили до складу імперії
Габсбургів, що сприяло формуванню загальної транспортної інфраструктури,
 128

взаємодоповнення ринків, тобто створенню єдиного просторового

розташування.
 129

Загальна характеристика єврорегіонів на кордонах України та країн ЄС

Таблиця 2.3.1
Назва Країни- Дата Територіальна локалізація Напрями діяльності
єврорегіон учасники створення
у
Єврорегіон Україна, 29.09.1995 Волинська та Львівська області співпраця в економічній, соціальній,
«Буг» Польща, України, Брестська область культурній, екологічній сферах, попередження
Білорусь Республіки Білорусь, Люблінське надзвичайних ситуацій, у сферах комунікацій,
воєводство Республіки Польща транспорту, зв'язку, територіального
планування; співпраця органів місцевого
самоврядування та контактів громадян
Карпатськ Україна, 14.02.1993 Львівська, Івано-Франківська, реалізація спільних проектів, співробітництва у
ий Польща, Закарпатська та Чернівецька області відповідності з соціальними потребами
єврорегіон Словаччина (Україна); Підкарпатське воєводство (національні меншини, недержавний сектор,
, Угорщина, (Польща); Кошицький та молодь); розвиток економічного та фінансового
Румунія Пряшівський краї (Словаччина); співробітництва; розвиток недержавних
медьє Боршод-Абауй-Земплен, Гайду- організацій (асоціацій, фондів), встановлення
Бігар, Гевеш, Яс-Надькун-Солнок та між ними регулярних контактів
Саболч-Сатмар-Береґ (Угорщина);
повіти Біхор, Селаж, Сату-Маре,
Марамуреш, Харгіта, Сучава та
Ботошань (Румунія)
Єврорегіон Україна, 14.08.1998 Одеська область України, райони охорона навколишнього середовища;
«Нижній Молдова, Кагул та Кантемир Республіки забезпечення відповідного рівня зайнятості і
Дунай» Румунія Молдова, повіти Бреїла, Галац, соціального захисту населення; інтеграція
Тульчя Румунії транспортної інфраструктури в єдину мережу
європейських транспортних коридорів;
формування єдиного культурного простору в
 130

Назва Країни- Дата Територіальна локалізація Напрями діяльності

єврорегіон учасники створення
у
Придунав’ї; попередження і ліквідація наслідків
стихійних лих і техногенних катастроф.
Єврорегіон Україна, 22.09.2000 Чернівецька та Івано-Франківська розвиток торгівельних і економічних відносин;
«Верхній Молдова, області України, Ботошанський та впровадження передових технологій;
Прут» Румунія Сучавський повіти Румунії, екологічна безпека, попередження забруднень
Фалештський, Єдинецький, басейнів Дунаю, Прута, Сірету, Дністра і
Глоденський, Окницький, Чорного моря, попередження та ліквідація
Ришканський та Бриченський райони наслідків промислових аварій і стихійних лих,
Республіки Молдова збільшення кількості екологічно чистих
виробництв; гармонізація розвитку
інфраструктури, в т.ч. енергетичних систем,
транспортних та комунікаційних мереж;
розвиток туризму і рекреаційної діяльності.
Єврорегіон Україна, 18.03.2008 захист навколишнього середовища, рибальства,
«Чорне Болгарія, біорізноманітності, екології Чорного моря та
море» Вірменія, річок басейну від виливів нафти, забруднень,
Греція, тощо; розвиток інфраструктури (енергетичні
Грузія, системи, транспорт, мережі комунікацій);
Молдова, підтримка інвестиційної сфери поновлювальної
Російська енергетики; моніторинг ризиків у галузі
Федерація, морського транспорту та прибережних зон;
Румунія, керування міграційними потоками та інтеграція
Туреччина. мігрантів; туризм
 131

Діяльність Карпатського Єврорегіону як транскордонної асоціації

прикордонних регіонів та громад регулюється Угодою і Статутом. Керівним
органом є Рада, до складу якої входять представники 5 національних делегацій
(по 10 осіб від країни) 19 адміністративних регіонів.
За роки існування Карпатського врорегіону було реалізовано цілу низку
важливих проектів в різних сферах: «Енергія Карпат» для підвищення якості
публічних послуг у галузі енергозбереження в українській частині Карпатського
Єврорегіону шляхом проведення аналізу наявних енергетичних ресурсів у
гірських районах Львівщини, Івано-Франківщини та Закарпаття, а також охорона
довкілля через використання власних енергоносіїв; реалізація Львівської
обласної Програми «Питна вода» на 2012-2020 роки – будівництво та
реконструкція водозабірних споруд, зокрема у маловодних населених пунктах та
з найбільшими відхиленнями якості води, з перспективою залучення нових
абонентів; впровадження станцій (установок) доочищення питної води у
системах централізованого водопостачання; спільно з угорськими партнерами
реалізовано шість проектів: створення інформаційно-туристичних центрів у
містах Берегово та Ужгород, розробка та впровадження транскордонної
програми медико-соціальної реабілітації на базі обласної дитячої клінічної
лікарні, розробка комплексного українсько-угорського підходу до спільних
протипаводкових заходів, дослідження стану використання біомаси в
прикордонному регіоні. Зараз також відбувається реалізація проекту «Здорові
діти – щаслива нація» та «Карпатська мережа підтримки розвитку місцевих
громад» [141; С.82 -84]
В рамках Карпатського єврорегіону створена система управлінських та
консультаційних структур:
багаторівнева структура управління українською частиною євр регіону,
яка складається з таких елементів: 1) Українська національна рада
Карпатського євро регіону, створена у 2008 р. у складі голів обласних рад та
державних адміністрацій Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та
Чернівецької областей та АОМС «Єврорегіон Карпати – Україна», що діє на
 132

підставі положення; 2) Постійний національний представник України в

Карпатському єврорегіоні; 3) виконавча структура – Національне
представництво України в Карпатському єврорегіоні на базі Асоціації органів
місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати – Україна»;
Асоціація органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати –
Україна»;створена 2007 р. з метою сприяння розвитку територій Львівської,
Закарпатської, Івано-Франківської та Чернівецької областей, що належать до
Карпатського єврорегіону, координації та систематизації діяльності місцевих
громад цього об’єднання у сфері транскордонної співпраці, зокрема щодо
розвитку підприємництва й туризму, в екологічній сфері, в тому числі
енергоощадження та використання альтернативних джерел енергії, розвитку
транспортної й прикордонної інфраструктури та міжлюдській співпраці в межах
зазначеного міжрегіонального об’єднання. Членами Асоціації є 63 органи
місцевого самоврядування та їх об’єднання Закарпатської, Івано-Франківської,
Львівської, Чернівецької областей: 2 обласні ради (Львівська та Івано-
Франківська), 21 районна рада, 5 міських рад, 2 селищні ради та 30 сільських рад,
а також 3 об’єднання: Асоціація гірських районів Львівщини «Бойківські
Бескиди», Асоціація органів місцевого самоврядування регіону Гуцульщини та
Асоціація місцевих рад «Ради Львівщини». Усі рішення про вступ до асоціації
приймалися сесіями відповідних рад. Закарпатська та Чернівецька обласні ради
на своїх сесіях вирішили працювати з АОМС «Єврорегіоном Карпати – Україна»
на договірній основі. У листопаді 2008 р. Асоціація визнана Національним
представництвом України в Карпатському єврорегіоні. Одними із завдань
організації є такі: проведення відбору й навчання представників органів
місцевого самоврядування; ініцювання утворення та інституціоналізації мереж
транскордонної співпраці; підготовка пропозиції місцевим і центральним
органам виконавчої влади й Парламенту України щодо поліпшення умов
здійснення транскордонної співпраці; організація та реалізація промоційних
заходів у межах української частини Карпатського євро регіону; здійснення
проектної діяльності [156]
 133

Карпатський ресурсний центр громад, у рамках якого працівники

асоціації на постійній основі надають консультації представникам місцевих
громад Карпатського Єврорегіону з питань стратегічного планування місцевого
розвитку, проектного менеджменту та залучення ресурсів на місцевому рівні,
діалогу з владою;
Асоціація університетів Карпатського Єврорегіону, яка забезпечує
організацію літніх шкіл, спортивних змагань (традиційного фольклорного і
спортивного фестивалю), спортивних фестивалів для людей з фізичними вадами;
Асоціація карпатських торгово-промислових палат.
Карпатський єврорегіон здійснює співробітництво з міжнародними
структурами, зокрема з Комітетом економіки Європи при ООН, єврорегіоном
«Maas-Rijn».
Удосконалення діяльності Карпатського єврорегіону передбачає
посилення економічної складової співпраці, підвищення рівня фінансування
транскордонних програм, які реалізуються в єврорегіоні, з боку України;
вироблення та втілення єдиної операційної програми ЄС для регіону Карпат для
розгляду його як спільної європейської спадщини – цілісної екологічної,
економічної та гуманітарної системи (як підетап реалізації проекту
«Карпатський Горизонт- 2020»); збільшення прямих іноземних інвестицій з боку
країн-членів ЄС, зокрема, за рахунок виконання проекту East Invest II;
започаткування та узгодження транскордонних кластерних ініціатив та розвитку
транскордонних кластерів (насамперед, втілення пропозицій щодо
транскордонного туристичного кластеру [141;С.84].
І.Парубчак звертає увагу на те, що серед інституційних прорахунків, що
ускладнюють процес фінансування проектів регіонального розвитку в межах
Карпатського Єврорегіону, особливого значення набувають такі: відмінність
виконавчих структур кожної з національних сторін, а також відсутність чіткої
нормативно-правової бази функціонування єврорегіону, що суттєво обмежує
управлінські можливості органів публічної влади. Відповідно до українського
законодавства функціонування суб’єктів міжнародного співробітництва
 134

регулюється нормативно-правовими актами, що можуть ініціюватися лише

центральними органами влади. Натомість до переліку повноважень обласних рад
України не входить розроблення та реалізація програм міжнародного
співробітництва на рівні відповідних областей. Згідно з офіційними звітами
національних представництв Карпатського Єврорегіону, більшість реалізованих
проектів є двосторонніми. Часто такі проекти втілено завдяки інструментам
міждержавного міжрегіонального співробітництва, зокрема в рамках
Європейського Інструменту Сусідства та Партнерства. Водночас українська
сторона не визначає пріоритетних напрямків проектів, що мають бути
реалізовані на її території КЄ коштом зазначених вище програм. Українські
представники Карпатського Єврорегіону не беруть участь у робочих органах із
розроблення та управління Програмами транскордонного співробітництва, а
також у міжурядових радах і комісіях з питань транскордонного та
міжрегіонального співробітництва, діяльність яких безпосередньо стосується
територій єврорегіону.
На заваді успішній роботі української сторони у межах Карпатського
Єврорегіону стають й обмежені інституційні можливості участі центральних
органів влади у процесі узгодження положень регіональних стратегій розвитку з
державними програмами транскордонного співробітництва та розвитку
європейської інтеграції. [106].
Автори монографії «Транскордонне співробітництво України в контексті
євроінтеграції» пропонують створення професійних виконавчих структур,
скажімо, у формі асоціацій органів місцевого самоврядування або агенцій
регіонального розвитку територій, що входять до кожної з національних частин
Карпатського єврорегіону. Вони були б уповноважені виступати відповідними
національними представництвами регіонів, здійснювали б координацію
співпраці, забезпечували б участь громад у діяльності Карпатського єврорегіону,
володіли б відповідними компетенціями для здійснення виконавчих функцій у
кожній з національних сторін [173;. С 115].
 135

І. Парубчак вважає, що управлінський склад Карпатського Єврорегіону

має активно залучати громадськість до процесу ухвалення рішень, зокрема в
напрямку реалізації дієвої соціальної політики, стимулювання розвитку
регіональної економіки та поліпшення ситуації на місцевому, регіональному
ринках праці. На його думку, органам місцевої та регіональної влади слід
активізувати міждержавну міжрегіональну співпрацю в рамках єврорегіону, а
також забезпечити інституційну підтримку Стратегії розвитку Карпатського
регіону в рамках Карпатської конвенції [106].
І.Парубчак пропонує здійснити активізацію економічного та фінансового
стимулювання, що пов’язане з питанням розподілу фінансових ресурсів. У
межах міжрегіонального співробітництва Західного регіону України з
прикордонними регіонами країн Центральної та Східної Європи прикладами
таких спільних програм можуть бути розвиток транспортних коридорів, що
проходять через названі території; розвиток інфраструктури прикордонних
територій; вирішення проблеми взаєморозрахунків між суб’єктами
міжрегіонального співробітництва; спільні програми природокористування й
охорони довкілля; спільні програми оптимізації використання трудових
ресурсів; спільні програми проведення науково-дослідних робіт [106].
Функціонування Єврорегіону «Буг» здійснюється керівними органами -
Радою єврорегіону (до складу входять по 10 представників від кожної зі сторін),
Президією Ради євро регіону (складається з трьох членів (по одному від кожної
сторони), які призначаються Радою), Секретаріатом (створюється Радою, з
однаковою кількістю представників від кожної сторони. Кожна сторона має
відділення Секретаріату, до складу якого входять члени Секретаріату однієї
країни, працюють вони без взаємного підпорядкування.) та ревізійною комісією.
Для вирішення спільних завдань Єврорегіону «Буг» створено 8 робочих
груп: група територіального планування, комунікації, транспорту і зв’язку;
група охорони й поліпшення стану навколишнього середовища; група
поширення інформації та створення баз даних; група співробітництва між
установами й різними галузями господарства; група освіти, охорони здоров’я,
 136

культури, спорту, туризму і молоді; група контактів між органами місцевого

самоврядування та населенням; група безпеки, взаємодії правоохоронних
органів і ліквідації загрозливих станів; група розвитку спільного кордону та
прикордонної інфраструктури.
З травня 1996 р. єврорегіон «Буг» є членом Асоціації європейських
прикордонних регіонів, яка має значний вплив на розвиток відносин між
прикордонними територіями Європи, і в прийнятті рішень якої значну роль
відіграють транс- і прикордонні об’єднання європейського континенту.
Учасниками єврорегіону «Буг» здійснено низку вагомих проектів і
програм, спрямованих на розвиток бізнесу, гуманітарної сфери, розбудову
кордону та створення прикордонної інфраструктури, охорону навколишнього
середовища, розвиток місцевого самоврядування: створення в м. Луцьку банку
зі стовідсотковим польським капіталом «ПЕКАО» (Україна), ТзОВ,
Міжнародного інституту суспільної географії й менеджменту,
трансформованого у факультет міжнародних відносин Волинського державного
університету імені Лесі Українки, запровадження вперше в державі процедури
спільного митного й прикордонного контролю на міжнародному
автомобільному пункті пропуску «Устилуг – Зосин», створення колегіуму
українсько-польських університетів, проекти «Модернізація міжнародного
автомобільного пункту пропуску «Ягодин – Дорогуськ» (5,41 млн дол. США,
2000–2002 рр.), «Прикордонний менеджмент» (2,75 млн євро, 2005–2007 рр.),
проекти «Створення системи моніторингу на річках Західний Буг, Уж,
Латориця», «Сприяння політиці постійного розвитку та захисту навколишнього
середовища в контексті транскордонної співпраці між Україною та Польщею»
(2002–2004 рр.), «Поліпшення навколишнього середовища в басейні річки
Західний Буг» (2008–2010 рр.) та ін.
Прикладом вирішення управлінських проблем є реалізація в єврорегіоні
«Буг» проектів, спрямованих на створення українсько-польської транскордонної
агенції регіонального розвитку, розробку українсько-польської стратегії
транскордонної співпраці, підтримку й розвиток українсько-польської співпраці
 137

в галузі надання консультаційних та освітніх послуг для малих і середніх

підприємств.
Для формування позитивного іміджу прикордонних територій, вважаємо,
важливими були такі проекти як: «Створення українсько-польської віртуальної
біржі інноваційних проектів та пропозицій», «Розвиток екологічного туризму та
формування позитивного туристичного іміджу прикордонного регіону»,
«Поліпшення інвестиційного клімату в прикордонних регіонах».
Функціонування Єврорегіону «Нижній Дунай» здійснюється через Раду
Єврорегіону – найвищий орган управління, який ухвалює всі рішення (9 осіб –
по 3 від кожної сторони); комісії зі сфер діяльності (9); координаційний центр.
Відповідно до діючого статуту членами Ради єврорегіону від Одеської області за
посадами є: голова обласної державної адміністрації; голова обласної ради;
голова Ренійської районної ради. Адміністративним органом єврорегіону є
координаційний центр, до якого входять представники всіх адміністративно-
територіальних одиниць – членів єврорегіону, які призначаються Радою строком
на два роки, а також 2 координатори, які забезпечують діяльність голови
єврорегіону, та по 1 координатору, що забезпечують діяльність віце-голів.
Комісії зі сфер діяльності: регіонального розвитку і транскордонного
співробітництва; з розвитку та просування транскордонного туризму; з
навколишнього середовища та надзвичайних ситуацій; з місцевого економічного
розвитку та стратегічного планування; із транспорту, комунікацій та енергетики;
з охорони здоров’я та соціальної сфери; з освіти, науки та спортивної діяльності;
з культурної діяльності та міжетнічних відносин; зі сприяння діяльності щодо
безпеки людини та боротьби зі злочинністю. У 2001 р. єврорегіон став членом
Асоціації європейських прикордонних регіонів.
У межах діяльності єврорегіону «Нижній Дунай» у 2000–2013 рр.
реалізовано чимало транскордонних проектів, однак його активність в різні роки
не є постійною [140].
Єврорегіон «Верхній Прут», який представляє транскордонну співпрацю
між Україною та Румунією, зосереджений на таких напрямах як:
 138

природокористування та навколишнє середовище , інвестиційний проект із

модернізації технологічної бази деревообробної промисловості Сучавського
повіту, розвиток інфраструктури Сучавського аеропорту, будівництво
вантажного терміналу на КПП «Сірет», створення Центру економіки та
підприємництва «Буковина», заснування навколо м. Сірет у районі українсько-
румунського кордону режиму вільної економічної зони.
Єврорегіон «Верхній Прут» специфічний тим, що у його складі
сформований екологічний єврорегіон, тобто як форма співробітництва в межах
єврорегіону (його складова частина) між органами державного і місцевого
управління, спеціалізованими організаціями у сфері охорони довкілля,
екологічної безпеки, моніторингу, цивільного захисту населення, санітарно-
епідеміологічного нагляду, а також між суб’єктами господарської діяльності
межуючих країн, спрямована на покращання техногенно-екологічної безпеки у
басейнах річок та на певних територіях з метою забезпечення сталого
(самовідтворюючого) соціально-економічного розвитку цих територій.
Керівництво євро регіоном здійснюється Радою Єврорегіону, до складу
якого входять керівники адміністративно-територіальних одиниць-членів
Єврорегіону і на чолі якої стоїть Виконавчий Голова Ради Єврорегіону. Для
координації діяльності між засіданнями ради створений Секретаріат Ради
Єврорегіону, який утворюється на базі органу влади, керівник якого виконує
фунції Виконавчого голови, яка головує. До складу секретаріату входять також
по одному представнику від кожної адміністративно-територіальної одниці
єврорегіону.
Вагоме місце в транскордонній спіпраці за різними напрямками займають
Робочі Комісії Єврорегіону: з питань економіки, інфраструктури і туризму; з
питань екологічної безпеки, охорони довкілля, сталого (самовідтворюючого)
розвитку регіону та діяльності Екоєврорегіону; з питань
науки, освіти, культури, охорони здоров’я, спорту та молоді; з питань розвитку
міжрегіональних і міжнаціональних зв’язків, місцевого самоврядування та
засобів масової інформації.
 139

Статут також передбачає, що для виконання конкретних проектів, програм

чи окремих завдань за рішеннями Ради Єврорегіону чи відповідних Робочих
Комісій створюються Експертні (робочі) групи, діяльність котрих є постійною
доти, поки експертну (робочу) групу не буде розпущено після завершення
конкретної роботи (програми, проекту).
Проблемами єврорегіону стали недостатній рівень активності
економічного співробітництва, яке б збільшувало надходження в державні і
місцеві бюджети, складні системи митної процедури, відсутність системи
взаємовизнання сертифікатів, необхідність оформлення в різних структурах
значної кількості дозвільних документів.
В рамках Програми сусідства РHARE CBC «Румунія – Україна» було
впроваджено 147 проектів 80 аплікантами за підтримки 95 партнерів з України.
Найбільша кількість проектів була реалізована у Сучавському повіті (50
грантів). Серед транскордонних проектів, які стали найбільш вдалими: проекти
гуманітарного напрямку – 4 проекти Чернівецького регіонального центру
перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та
організацій спільно зі своїми румунськими партнерами-аплікантами; 2 проекти
Чернівецького обласного громадського об’єднання «Буковинські перспективи»;
проект «Популяризація спільної культурної спадщини в транскордонному
регіоні Чернівці - Сучава», який реалізовувався Чернівецькою міською радою,
міською радою Кимпулунг-Молдовенеск, муніципалітетом Сучави та іншими
партнерами; проекти у сфері економіки та туризму - «Створення інтегрального
туристичного продукту для розвитку культурного туризму на Буковині»,
«Транскордонне співробітництво з інвестиційного розвитку сільських регіонів»,
«Буковинський інноваційний центр» та ін.. [131; С. 7-25].
Єврорегіон «Чорне море» з 2008 р. став ще одним єврорегіоном, у якому
задіяно територію Одеської області. Після утворення в лютому 2006 р. у Венеції
першого єврорегіону нового зразка (з акцентом на співробітництві в регіоні
напівзакритого моря та поєднанням регіонів держав-членів і нечленів
 140

Європейського Союзу) під назвою «Адріатика» в Конгресі місцевої та

регіональної влади Ради Європи виникла ідея створення таких самих
єврорегіонів навколо Балтійського та Чорного морів. 30 березня 2006 р. в
м.Констанці за ініціативи Румунії відбулася перша міжнародна конференція з
питань міжрегіонального співробітництва в басейні Чорного моря. У своїй
Заключній декларації всі учасники конференції (причорноморські країни, крім
Росії, що відмовилася від участі в заході) звернулися до Конгресу місцевої й
регіональної влади з проханням сприяти створенню до кінця 2007 р. єврорегіону
«Чорне море» і закликали Комітет міністрів Ради Європи підтримати цю
ініціативу. [173;С.130]
Правовою базою співробітництва є Статут єврорегіону «Чорне море»,
розроблений відповідно до Регламенту № 1082 щодо Європейських угруповань
територіального співробітництва (ЄУТС)137. Метою діяльності єврорегіону є
захист спільних інтересів членів і підготовка спільної стратегії розвитку; обмін
досвідом і ноу-хау; підготовка спільних програм і стратегій розвитку, а також
реалізація дій, спрямованих на їх імплементацію; розвиток соціальної й
економічної діяльності, повага до навколишнього середовища. Штаб-квартира
єврорегіону знаходиться у м. Констанца (Румунія) [173; С.129-130].
Таким чином, узагальнюючи аналіз діяльності діючих єврорегіонів за
участі України та країн ЄС, можна виділити такі перешкоди для ефективного
функціонування української сторони:
відсутність системного та перспективного підходу до організації
єврорегіональної співпраці та єдності у розумінні змісту та характеру
транскордонного співробітництва на рівні єврорегіонів;
необхідність удосконалення фінансового забезпечення і виділення
відповідних коштів в місцевому, регіональному, центральному бюджетах.
низький рівень підготовки кадрів в регіональних та місцевих органах
управління для організації ТКС;
недостатньо опрацьовані та впроваджені відповідні організаційні методи,
інструменти, принципи, процедури, структури і правове регулювання співпраці,
 141

що суттєво обмежує ефективну участі української сторони у єврорегіональній

співпраці;
недостатність позитивних прикладів практичної співпраці у рамках
єврорегіонів;
необхідність організації ефективної презентації інтересів місцевих органів
самоврядування на форумах європейських інституцій та організацій, які
займаються транскордонною співпрацею
Основними напрямами удосконалення роботи єврорегіонів пропонуємо
наступні:
розвиток єврорегіонів як найбільш ефективної форми ТКС з визначенням
їх ролі і статусу в регіональній політиці держави на законодавчому рівні;
збільшення фінансування, в тому числі в контексті реалізації Державної
програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки;
виділення в межах кожного регіону територіальних стратегічних проектів,
орієнтованих на вирішення певного напряму транскордонних проблем
(наприклад, у межах «Карпатського Єврорегіону» такими стратегічними
проектами можуть стати: розвиток українсько–польського транскордонного
співробітництва (координатор – Львівський офіс), розвиток українсько–
словацького транскордонного співробітництва (координатор – Мукачівський
офіс), розвиток українсько-угорського транскордонного співробітництва
(координатор – Ужгородський офіс), розвиток українсько–румунського
транскордонного співробітництва (координатор – Івано– Франківський офіс).
українсько–польське екологічне і туристичне співробітництво – Луцький офіс,
українсько–польське економічне та науково–освітнє співробітництво –
Сокальський офіс, українсько–польське культурно–історичне співробітництво –
Жовківський офіс тощо);
створення в структурі великого Карпатського Єврорегіону субрегіонів -
«Карпати–Сян» (Мостиський район і Перемишльський повіт або Львівська
область і Підкарпатське воєводство), «Підкарпаття» (Старосамбірський район і
повіт Устрики Долішні), «Гірські Карпати» (Турківський, Сколівський,
 142

Великоберезнянський і Воловецький райони з українського боку, а також

відповідні територіальні громади гірських повітів Польщі та Словаччини),
«Карпати–Тиса» (Виноградівський, Хустський і Тячівський райони Закарпаття і
сусідні з ними територіальні громади Румунії), «Ужгород–Ніредьгаза» та інші,
до складу яких входитимуть відповідні місцеві районні та сільські громади з
українського боку та сусідніх країн – Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії
тощо. В єврорегіоні «Буг» можна виділити локальні об’єднання транскордонного
типу, наприклад, «Жовква–Замосць», «Любомль–Хелм» «Ковель–Брест»;
розробка стратегії розвитку кожного єврорегіону з урахуванням їх
специфіки та пріоритетних напрямах відповідних цільових проектів;
удосконалення управлінських структур єврорегіонів шляхом
раціонального вибору управлінських органів, забезпечення відповідними
фахівцями, спрощенням механізму прийняття управлінських рішень;
активне залучення до розвитку єврорегіонів підприємницьких структур,
освітніх і наукових закладів, медичних установ, культурно-мистецьких центрів,
молодіжних осередків тощо;
впровадження в рамках єврорегіонів інноваційних форм ТКС;
підтримка участі неурядових організацій в транскордонній співпраці,
забезпечення їх належного представництва у всіх робочих органах єврорегіонів.
Імплементація Угоди про асоціацію між Україною і ЄС, зокрема Глави 27,
передбачає здійснення низки заходів для активізації євро регіонів, що
передбачає: реорганізацію єврорегіонів з використанням індивідуального
підходу до кожного з них; розробку стратегії розвитку кожного єврорегіону з
врахуванням стратегічних пріоритетів загальноєвропейського, державного та
регіонального рівнів; створення асоціацій органів місцевого самоврядування в
рамках єврорегіонів, враховуючи ефективність роботи в Україні Асоціації
органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати-Україна»; створення
спільних платформ просторового управління з використанням GIS-систем в
контексті діяльності євро регіонів [61].
 143

Положення статті 447 про підтримку і посилення залучення місцевих та

регіональних органів влади до транскордонного та регіонального
співробітництва та відповідних управлінських структур передбачає включення
єврорегіонів в систему інституційного забезпечення державної регіональної та
євроінтеграційної політики, з наданням їм відповідних повноважень та
адміністративних і фінансових важелів впливу на регіональний розвиток і
транскордонне співробітництво, а також визначення кола тих завдань, які мають
ними виконуватись в руслі загальнодержавної та регіональних стратегій
європейської інтеграції, зокрема, чітко окресливши сферу взаємодії єврорегіонів
з місцевими органами державної влади та органами місцевого самоврядування».
Для імплементацій положень статті 446, зокрема про створення і
активізацію каналів зв’язку, варто використовувати єврорегіони як координуючі
структури нових форм транскордонного співробітництва (транскордонних
кластерів, транскордонних промислових зон та парків, транскордонних
партнерств, програм та проектів, тощо) створених за участі України. А також
єврорегіони можуть стати з’єднуючою ланкою, через яку здійснюється обмін
інформацією та технологіями, координація заходів співробітництва на
регіональному рівні.
Таким чином, активізація єврорегіонального співробітництва може стати
ефективним засобом імплементації зазначеної частини Угоди про асоціацію між
Україною і ЄС за умови створення належного законодавчого, інституційного та
економіко-організаційного супроводу цього процесу.

Висновки до розділу 2

1. Аналіз правового забезпечення державного управління розвитком

транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС свідчить, що
удосконалення національного законодавства у сфері ТКС потребує гармонізації
нормативно-правової бази з нормами європейського права, визначення
правового рівня самостійності та відповідальності регіональної та місцевої влади
 144

за розвиток транскордонної співпраці, розробки нових нормативно-правових

актів в контексті виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
2. Встановлено, що удосконалення механізму фінансування ТКС
передбачає диверсифікацію джерел фінансування; вироблення нових процедур
спільного фінансування проектів транскордонного співробітництва, їх адаптації
до норм ЄС, зокрема впровадження поширеного у країнах ЄС механізму flow-
tax, або єдиної ставки оподаткування на усій території відповідних
транскордонних регіонів; законодавчого визначення механізму залучення
іноземної фінансової допомоги; подолання корупції та стимулювання легальних
доходів від транскордонної співпраці.
3. Для успішної діяльності транскордонних регіонів потрібні активна
місцева політика та регіональні програми розвитку ТКС, спільні транскордонні
стратегії (нині розроблено Стратегію транскордонного співробітництва
Люблінського воєводства (Польща), Львівської, Волинської (Україна) та
Брестської (Білорусь) областей на 2014-2020 роки), що сприятиме зменшенню
диспропорцій соціально-економічного розвитку в транскордонному просторі та
поступовому зближенню параметрів суміжних прикордонних регіонів сусідніх
країн.
4. Для удосконалення організації транскордонного співробітництва між
Україною та ЄС доцільно оптимізувати розподіл повноважень та
відповідальності між центральним, регіональним та місцевим рівнями в
управлінні ТКС; активно розвивати прикордонну інфраструктуру, включаючи
кількість митних переходів, їхнє технічне оснащення та наявність відповідних
транспортних комунікацій; вирішувати питання екологічної безпеки між
транскордонними регіонами України та ЄС; залучати громадськість та бізнес до
вирішення всіх питань, які стосуються транскордонної співпраці.
5. В контексті вирішення питань безпеки, боротьби з тероризмом,
незаконною міграцією та організованою злочинністю перед Державною
прикордонною службою України стоїть завдання створити систему
інтегрованого управління безпекою державного кордону України,
 145

впроваджувати сучасні системи контролю, створювати належно оснащені

мобільні прикордонні загони; перед Державною міграційною службою України
– надання якісних адміністративних послуг, ефективний контроль за
міграційними процесами, боротьба з нелегальною міграцією, захист
національного ринку трудових ресурсів, адже запровадження карти поляка,
угорця чи сприяння румунської сторони щодо отримання українськими
румунами паспорта громадянина Румунії сприяє переселенню активного
людського капіталу, переважно висококваліфікованого, в країни ЄС, зменшуючи
відповідно інтелектуальний потенціал в Україні; реалізація безвізового режиму
з Європейським Союзом; перед Державною службою України з надзвичайних
ситуацій - ефективне управління єдиною державною системою цивільного
захисту, оснащення сил цивільного захисту сучасними видами техніки, засобами
та спорядженням, оптимізація розміщення її підрозділів, підготовки населення
до поведінки в умовах надзвичайних ситуацій; перед Національним агентством
з питань запобігання корупції – використання доступу до інтегрованої
міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «Аркан» з контролю
осіб, транспортних засобів і вантажів, що перетинають державний кордон, для
виявлення корупційних ризиків та правопорушень.
6. Визначено необхідність спрямування економічного механізму
державного управління розвитком транскордонного співробітництва між
Україною та країнами ЄС на формування конкурентоспроможної прикордонної
економіки, ефективний розвиток прикордонної торгівлі, підтримку
підприємництва, транскордонних кластерів.
7. Для інформаційного забезпечення ТКС необхідні відкритість та легкість
доступу до інформації про транскордонне співробітництво, поінформованість
населення (по обидва боки кордону) про ініціативи влади, спрямовані на
вирішення проблем транскордонного характеру, мережа інформаційних
структур.
8. Організаційною вимогою розвитку ТКС є посилення уваги до навчання
та підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб органів
 146

місцевого самоврядування, що мають відношення до транскордонної сфери, які

повинні знати законодавство України, стандарти та специфіку політики держав,
з якими налагоджені транскордонні зв’язки, іноземні мови, уміти професійно
організовувати відповідну транскордонну співпрацю.
9. Найбільш ефективною формою ТКС визнано створення євро регіонів:
«Буг» (Україна, Польща, Білорусь), «Карпатський єврорегіон» (Україна,
Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія), «Нижній Дунай» (Україна, Молдова,
Румунія), «Верхній Прут» (Україна, Молдова, Румунія). Особливим
єврорегіоном є «Чорне море». Єврорегіони діють на території Волинської,
Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Одеської та Чернівецької
областей України.
Доведено, що для подальшого розвитку єврорегіонів необхідні усунення
адміністративних та правових перешкод, що стримують транскордонну
співпрацю; покращення інвестиційної та інноваційної привабливості євро
регіонів; виділення в межах кожного регіону територіальних стратегічних
проектів, орієнтованих на вирішення певного напряму транскордонних проблем.
Для імплементація Угоди про асоціацію між Україною і ЄС потрібно провести
реорганізацію єврорегіонів з використанням індивідуального підходу до
кожного з них; розробити стратегії розвитку кожного єврорегіону з врахуванням
стратегічних пріоритетів загальноєвропейського, державного та регіонального
рівнів; створити асоціації органів місцевого самоврядування в рамках
єврорегіонів; використовувати єврорегіони як координуючі структури нових
форм транскордонного співробітництва.
 147

РОЗДІЛ 3
УДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
РОЗВИТКОМ ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ
ТА КРАЇНАМИ ЄС

3.1. Стратегія транскордонного співробітництва між Україною та країнами

ЄС в умовах реалізації Угоди про асоціацію

Імплементація Угоди про Асоціацію між Україною та Європейським

Союзом створює можливості для розвитку нової моделі транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС. В Угоді про Асоціацію у главі
27, ст. 446-452 визначені основні напрями транскордонної співпраці, які
орієнтують українську сторону на прийняття відповідних рішень та реалізацію
заходів щодо імплементації Угоди у цій сфері. Серед них собливої уваги
заслуговують наступні:
багаторівневе управління та партнерства, з особливим наголосом на
розвитку відсталих територій та на територіальному співробітництві, створюючи
при цьому канали зв’язку та активізуючи обмін інформацією між національними,
регіональними та місцевими органами влади, соціально-економічними
утвореннями та представниками громадянського суспільства;
залучення місцевих та регіональних органів влади до транскордонного та
регіонального співробітництва та відповідних управлінських структур з метою
посилення співробітництва шляхом створення сприятливої законодавчої бази,
підтримки та нарощування потенціалу розвитку, а також забезпечення зміцнення
транскордонних та регіональних економічних зв’язків та ділового партнерства
((ст. 447);
розвиток таких складових транскордонного та регіонального
співробітництва, як: inter alia, транспорт, енергетика, комунікаційні мережі,
культура, освіта, туризм, охорона здоров’я та інших сфер, охоплених Угодою,
які містять елементи транскордонного та регіонального співробітництва.
 148

Сторони, зокрема, сприяють розвитку транскордонного співробітництва щодо

модернізації, забезпечення обладнанням та координації роботи служб надання
допомоги за умов надзвичайних ситуацій (ст. 448) [61].
Крім вищезазначених статей на транскордонне співробітництво впливають
такі статті Угоди про асоціацію як:
Розділ 3, стаття 16 «Співробітництво у сфері міграції, притулку та
управління кордонами», у якій визначаються умови для попередження відтоку
працездатного населення з України з прикордонних регіонів шляхом подолання
причин виникнення міграції, активно використовуючи можливості
співробітництва у цій сфері з третіми країнами та в рамках міжнародних
форумів. Втілення принципів даної статті дозволить збільшити соціальну
захищеність мігрантів, у тому числі і трудових, зменшити рівень нелегальної
міграції, попередити незаконне переправлення осіб через державний кордон та
торгівлю людьми;
Розділ 3, стаття 17 «Поводження з працівниками», стаття 18 «Мобільність
працівників», стаття 19 «Рух осіб» забезпечують розвиток конкурентного та
мобільного ринку праці, у тому числі і транскордонного, оскільки акцентують
увагу на важливості спільного управління міграційними потоками та розвитку
діалогу щодо всіх питань у сфері міграції, покращенні існуючих можливостей
доступу до зайнятості для українських працівників, попередженні будь-якої
дискримінації на підставі громадянства стосовно умов праці, винагороди або
звільнення порівняно з громадянами держави-члена.
Імплементація Угоди про асоціацію у цій частині актуалізує важливі
питання щодо гармонізації національних законодавств у сфері зайнятості та
міграційної політики з країнами-сусідами; підписання угод щодо соціального та
пенсійного забезпечення парамаятникових трудових мігрантів; активізації
спільної діяльність посередницьких структур, профспілок та організацій
роботодавців з аналогічними організаціями з іншого боку кордону тощо.
Механізм моніторингу та оцінювання прогресу України у виконанні Угоди
про асоціацію, а також моніторинг та оцінювання досягнень всіх цілей
 149

політичної асоціації та економічної інтеграції визначений у Порядку денному

асоціації Україна-ЄС, який є спільним практичним інструментом підготовки та
сприяння повній імплементації Угоди про асоціацію.
У Порядку денному визначені основні напрями реалізації Угоди щодо
транскордонного співробітництва, які полягають у реалізації Меморандуму про
взаєморозуміння щодо встановлення регулярного діалогу з питань регіональної
політики та розвитку регіонального співробітництва; посиленні співробітництва
в рамках регіональних та транскордонних програм між Україною та ЄС з метою
зменшення дисбалансу у розвитку між відповідними регіонами та забезпечення
їхнього процвітання шляхом: встановленні довгострокових зв’язків між
соціальними та економічними учасниками по обидві сторони спільних кордонів
заохочуючи підвищення конкурентноздатності прикордонних
територій;проведенні спільних заходів, спрямованих на просування соціального
та економічного розвитку у прикордонних територіях та інтегрування цієї
діяльності у формування довготривалих регіональних політик; зниженні ефекту
кордону як фізичного бар’єру шляхом встановлення тісних зв’язків між
регіональними та місцевими органами влади, підвищення ефективності
прикордонних процедур, в тому числі через подальше удосконалення необхідної
прикордонної інфраструктури; зміцнення співробітництва у рамках Стратегії ЄС
для Дунайського регіону (EUSDR), у т.ч. через участь у політичному діалозі та
імплементацію завдань і проектів щодо України, у співпраці із зацікавленими
державами-членами ЄС [194; С.5].
Вважаємо, що для вирішення цих завдань доцільно розробити Стратегію
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах
реалізації Угоди про асоціацію, оскільки, як зазначається в Рекомендаціях
парламентських слухань на тему «Транскордонне співробітництво як чинник
євроінтеграційних процесів України» від 21.09.2016, за умов належної державної
підтримки і координації транскордонне співробітництво може стати потужним
каталізатором євроінтеграційних процесів в Україні [130 ].
 150

Така Стратегія може стати важливим документом для визначення

основних пріоритетів та ключових завдань транскордонного співробітництва як
чинника сталого соціально-економічного і просторового інноваційно-
інвестиційного розвитку прикордонних регіонів, міст і територіальних громад,
які мають отримати нову якість соціально-економічного та культурного життя.
Як показує аналіз сучасного стану ТКС, наведений у попередньому розділі,
необхідність підготовки Стратегії висловлена у пропозиціях багатьох
дослідників, адже транскордонна співпраця потребує нової якості, яка має
внести суттєві зміни в систему управління на всіх рівнях влади для розв’язання
проблем, які наразі заважають розвитку повноцінної транскордонної співпраці.
Нова якість ТКС є фактором впливу на державну регіональну політику і
залежить від процесу децентралізації влади, розвитку місцевих громад,
проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні відповідно до
принципів, прийнятих у Європейському Союзі, які наразі реалізуються в країні.
Отже, є всі підстави говорити про доцільність розроблення Стратегії
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах
реалізації Угоди про асоціацію та визначення відповідних заходів та термінів її
реалізації.
Підтримуємо точку зору І.Парубчака, який вважає, що транскордонне
співробітництво має наповнюватися конкретним змістом, що відповідає меті
формування інституційної платформи європейської інтеграції України. Це
передбачає підтримку традиційних для певної місцевості сфер і галузей
виробництва; збереження на місцевому, регіональному рівні культурної
спадщини; стимулювання розвитку периферійних територій за допомогою
інноваційних важелів і механізмів. Крім того, пропонується передбачити нову
функцію центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких належать
питання транскордонного співробітництва, що полягає в узгодженні участі
територіальної громади в об’єднанні єврорегіонального співробітництва або
відмову в такій участі за підставами, установленими законодавством або
 151

міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надається Верховною

Радою України [106].
У якості прикладу стратегічного управління транскордонним
співробітництвом можна навести Польсько-українську стратегію
транскордонного співробітництва на 2007-2015 роки, яка складалася з двох
основних частин. У першій, яка мала діагностичний характер, були представлені
передумови розвитку в соціальному, екологічному, туристичному і
рекреаційному розрізі, що випливали з соціального розвитку польсько-
українського транскордонного регіону, а також стану освоєння і обсягів
туристичного руху. Діагностика стала підставою для проведення аналізу SWOT,
який дозволив виявити шанси і загрози та сильні і слабкі сторони
транскордонного регіону. У другій частині, з дотриманням відповідної
структури, були представлені ключові цілі та провідні пріоритети і заходи в
рамках пріоритетів, на яких планувалось концентрувати співпрацю у польсько-
українському прикордонному регіоні у 2007-2015 роках [110].
На жаль, у Стратегії не були визначені конкретні механізм реалізації,
фінансування та моніторингу, що робило документ достатньо декларативним.
Інший приклад - Стратегія транскордонної співпраці Люблінського
воєводства, Львівської області, Волинської області і Брестської області на 2014-
2020 роки, яка розроблена для реалізації спільних транскордонних проектів у
рамках Програми прикордонного співробітництва «Польща – Білорусь –
Україна» на 2014-2020 рр. За умови успішної реалізації всіх положень Стратегія
сприятиме ефективному залученню європейських коштів для підтримки сталого
соціально-економічного розвитку та вирішення пріоритетних завдань
українсько-польсько-білоруського прикордоння.
Головна мета Стратегії – підвищення соціально-економічної
конкурентоспроможності транскордонних територій у масштабі всієї Європи,
кожної окремої країни, на регіональному та місцевому рівнях шляхом
ефективного використання внутрішнього потенціалу, а також пом'якшення
обмежень, пов'язаних із зовнішніми кордами ЄС. Тому, крім декларативних
 152

намірів, тут передбачена реалізація низки проектів у сфері економіки, екології,

культури та туризму, транспорту та прикордонної інфраструктури, освіти та
науки [63].
Вважаємо, що методологічною основою розробки Стратегії
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах
реалізації Угоди про асоціацію є положення, які відповідають стратегічним
програмам соціально-економічного розвитку кожної країни/регіону - сторони
транскордонного регіону, окреслюють потреби і майбутні цілі транскордонної
співпраці з метою уникнення ізольованого розвитку лише однієї із сторін.
Стратегія повинна також включати розробку відповідної спільної перспективи
транскордонного розвитку та враховувати ті суттєві зміни, які відбуваються в
Україні в умовах реформування державного управління та місцевого
самоврядування, імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
Метою Стратегії, на нашу думку, має бути розвиток ранскордонного
співробітництва як чинника сталого соціально-економічного і просторового
інноваційно-інвестиційного розвитку прикордонних регіонів, міст і
територіальних громад, які мають отримати нову якість соціально-економічного
та культурного життя в умовах реформування державного управління та
місцевого самоврядування, імплементації Угоди про асоціацію між Україною та
ЄС.
До основних принципів Стратегії доцільно включити ті, які закладені як
в Угоду про асоціацію, та ті, які забезпечують реалізацію державної політики у
сфері транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС
(див.рис.3.1.1).
Прикладом розробки цих принципів є реалізація у Люблінському
воєводстві (Польща) в рамках Стратегії транскордонної співпраці Люблінського
воєводства, Львівської області, Волинської області і Брестської області на 2014-
2020 роки проекту під назвою «Опрацювання системних рішень і механізмів на
користь координації транскордонних дій», самоврядування Люблінського
воєводства та Міністерства закордонних справ.
 153

Багаторівневе
управління співпраця державного, приватного, громадського
секторів в управлінні

Координація та отримання синергетичного ефекту взаємної співпраці

узгодження дій

Диверсифікаці кошти програм ЄС; державний бюджет, Державний

я фінансових фонд регіонального розвитку, регіональний та
джерел місцевий бюджети, приватні кошти,
співфінансування проектів у рамках державно-
приватного партнерства
Стимулювання
процесів
розвитку підвищення рівня соціально-економічного розвитку
прикордонних та якості життя
територій
делегування повноважень на нижчий рівень за умови
Субсидіарність відсутності власний ресурсів

взаємодія, досягнення консенсусу у вирішенні

Партнерство проблемних питань

Рис. 3.1.1. Принципи Стратегії транскордонного співробітництва між Україною

та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про асоціацію
Міністерства закордонних справ. Проект передбачав опрацювання системних
рішень, з метою стабілізації та більшої прогнозованості співпраці суб'єктів та
представників різних рівнів окремих адміністрацій партнерських регіонів,
відповідальних за виконання Стратегії і дав можливість розробити системні
рішення та уніфікувати принципи співпраці, що суттєво вплиають на
ефективність і якість розвитку ТКС, взаємодію між регіонами, сприяють
формуванню нового типу суспільного діалогу.
Застосування опрацьованих механізмів має на меті посилення здатності
територіальних самоврядувань, органів адміністративної влади, суб'єктів
підприємництва будувати транскордонне партнерство та розпочинати нові
ініціативи. Це дасть змогу забезпечити системну допомогу в опрацюванні і
 154

реалізації спільних проектів, для місцевої влади – допомогу в сфері

ефективності, дієвості моніторингу, евалюації та актуалізації завдань і цілей
транскордонної політики.
Прийнятий і застосований процес створення механізмів і інструментів
базується на наступних принципах: рівноправного залучення польських,
білоруських і українських партнерів, еластичності і пристосовування до змінних
зовнішніх умов, що означає, що опрацьовані механізми не є закритим переліком
і можуть доповнюватися та модифікуватися. Взаємної комунікації і обмін
інформацією, прийняті форми співпраці партнери можуть індивідуально
розширюватися в рамках укладеного партнерства і спільних транскордонних
проектів [63; С.9-11]
Вважаємо доцільним включити до Стратегії такі головні завдання:
актуалізація транскордонної політики та визначення механізму спільних
дій у транскордонній співпраці органів управління всіх суб’єктів ТКС;
посилення здатності територіальних самоврядувань, адміністративної
влади а також суб'єктів підприємництва впроваджувати різноманітні форми ТКС
та реалізувати його цілі, передбачені Угодою про асоціацію;
розвиток добросусідських відносин в прикордонних регіонах, створення
системи взаємної комунікації і синергії дій;
посилення аналітичної і організаційної бази для координації і розвитку
транскордонної співпраці, системної підтримки і допомоги в опрацюванні і
реалізації спільних проектів.
Наведемо аналіз конкретних цілей державної політики у сфері
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС, які вважаємо
 155

важливими для імплементації Угоди про асоціацію (див. рис.3.1.2.).

ЦІЛІ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ТРАНСКОРДОННОГО

СПІВРОБІТНИЦТВА МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КРАЇНАМИ ЄС В УМОВАХ
ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ УГОДИ ПРО АСОЦІАЦІЮ

Ціль 1. Формування економічних та організаційно-правових умов для розвитку співпраці між

прикордонними регіонами та імплементації Угоди про асоціацію в транскордонній сфері

Ціль 2. Визнання транскордонного співробітництва як окремої сфери управлінської діяльності та

забезпеченість його відповідними методичними і нормативно-правовими документами, включаючи
налагодження дієвої системи транскордонного менеджменту та маркетингу; удосконалення чинного
законодавства з метою зближення його з законодавством ЄС, формуваня єдиного
загальнодержавного підходу до забезпечення соціально-економічного розвитку прикордонних регіонів
України.

Ціль 3. Надання самостійності місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування і
територіальним громадам у вирішенні спільних з адміністративно-територіальними одиницями сусідніх
держав транскордонних проблем розвитку

Ціль 4. Розвиток транскордонного економічного співробітництва

Ціль 5. Розвиток єврорегіонів, транскордонних кластерів, транскордонних індустріальних та

технологічних парків, економічних і промислових зон на території України

Ціль 6. Посилення транскордонного співробітництва у сфері туризму та рекреації

Ціль 7. Вдосконалення управління кордонами та прикордонної інфраструктури

Ціль 8. Розробка та реалізація взаємних просвітницьких програм для населення, органів

місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства прикордоння з метою поширення
інформації про можливості транскордонного співробітництва в умовах імплементаці\ Угоди про
асоціацію

Ціль 9. Підвищення компетентності у проектному менеджменту ТКС, участь у підготовці конкурсних

проектів для отримання міжнародної технічної допомоги

Ціль 10. Залучення громадянського суспільства до активної участі у сфері ТКС та імплементації Угоди
про асоціацію між Україною та ЄС

Рис.3.1.2 Цілі державної політики у сфері транскордонного співробітництва

між Україною та країнами ЄС в умовах імплементації Угоди про асоціацію.

Для реалізація Стратегії транскордонного співробітництва між

Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про асоціацію необхідно
визначити механізми і інструменти співпраці, які здатні забезпечити досягнення
цілей. Наприклад, для реалізації Стратегії транскордонної співпраці
Люблінського воєводства, Львівської області, Волинської області і Брестської
області на 2014-2020 роки були запропоновані такі механізми та інструменти
співпраці як: рада програми і група з питань управління, контактні пункти,
 156

тематичні групи, електронні бази даних, відкрита база - форум пошуку

партнерів, закрита база - база проектних ідей [63; С. 14-20]
Ми пропонуємо для реалізації Стратегії транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про
асоціацію наступні механізми:
нормативно-правовий: формування законодавчого середовища для
транскордонного співробітництва в умовах імплементації Угоди про асоціацію
між Україною та ЄС:
інституційний: формування інтегрованих в господарському і просторово-
економічному плані транскордонних регіонів України з країнами ЄС та
відповідних управлінських структур; створення основних та допоміжних
(сприяючих) організацій і структур, що забезпечують координованість дій
суміжних прикордонних територій та реалізують завдання їх спільного розвитку;
регламентація механізмів взаємодії між органами влади різних рівнів, а також
створення достатньої кількості дієвих інституцій, що сприяють реалізації
транскордонних проектів із залученням суб’єктів підприємництва, громадських
організацій, навчально-освітніх закладів, наукових установ тощо; взаємодія
органів державної та регіональної влади, місцевого самоврядування,
територіальних громад прикордонних територій, громадськості через спільні
органи та мережеві структури;
організаційни підтримка та ініціювання співробітництва між
територіальними органами влади та суб'єктами господарювання територій з обох
сторін кордону; виявлення спільних та ідентичних проблем прикордоння та
вибір пріоритетів розвитку співробітництва, організація процесів розробки
транскордонних проектів; боротьба з нелегальною міграцією, організованою
злочинністю та контрабандою, забезпечення безпеки життя та охорони
навколишнього природного середовища прикордонних територій; ліквідація
інфраструктурних перешкод, розбудова транспортної, енергетичної, виробничої
та соціальної інфраструктури прикордонних регіонів України; співробітництво у
рамках єврорегіонів та діяльності міжурядових комісій з питань
 157

транскордонного співробітництва; створення, функціонування та розвиток

об’єднань єврорегіонального співробітництва; організація та проведення
форумів, бізнес-зустрічей, презентацій, виставково-ярмаркових заходів, засідань
за круглим столом;
фінансовий:співфінансування проектів транскордонного співробітництва,
пріоритетних для розвитку регіонів, у рамках виконання спільних операційних
програм прикордонного співробітництва Європейського інструменту сусідства
на 2014-2020 роки відповідно до міжнародних договорів України. податкове
стимулювання малих та середніх підприємств прикордонних регіонів;
децентралізація фінансування програм ТКС та забезпечення співфінaнсувaння
спільних трaнскордонних проектів; посилення контролю за використaнням
зaлучених грaнтових коштів на розвиток ТКС;
економічний: поліпшення бізнес-клімату та надходження інвестицій в
прикордонні регіони; функціонування і розвиток транскордонних кластерів;
впровадження спільної підприємницької діяльності у прикордонних регіонах
України у сфері малого і середнього бізнесу; створення умов для розвитку
кооперації та конкуренції у сфері малого та середнього бізнесу; розвиток
рекреаційної інфраструктури та організація транскордонних туристичних
маршрутів; спрощення митних процедур та приведення рівнів обслуговувaння
прикордонного руху тa експортно-імпортних оперaцій до стaндaртів ЄС;
протидія тінізaції трaнскордонної торгівлі та сприяння створенню прикордонних
торговельно-логістичних центрів; покращення інвестиційного клімaту та
боротьба з бюрокрaтією і корупцією; розбудова належної транспортно-
логістичної інфрaструктури у прикордонних регіонах;
інформаційний: покращення рівня інформаційного забезпечення ТКС;
інформування про результати моніторингу стану виконання спільних
операційних програм прикордонного співробітництва Європейського
інструменту сусідства на 2014-2020 роки; створення інформаційної
інфраструктури транскордонного туризму та забезпечити її розвиток.
висвітлення питань щодо інвестиційних потреб та можливостей у прикордонних
 158

регіонах України на міжнародних форумах, семінарах, конференціях, виставках,

ярмарках тощо, а також у засобах масової інформації;
управління людськими ресурсами: підвищення кваліфікації державних
службовців та посадових осіб органів місцевого самоврядування з питань
транскордонного співробітництва; проведення спеціалізованих інформаційних
семінарів, соціально-психологічних тренінгів з використанням індивідуальних
методик з метою підвищення рівня зайнятості та заохочення громадян до
провадження підприємницької діяльності в сфері ТКС; професійна підготовка
фахівців з проблем ТКС.
Фінансове забезпечення реалізації Стратегії транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про
асоціацію може здійснюватися за рахунок: Державного бюджету відповідно до
Закону України «Про транскордонне співробітництво»; Державного фонду
регіонального розвитку; коштів місцевих бюджетів; коштів технічної допомоги
ЄС; коштів інвесторів, власних коштів підприємств.
Важливо враховувати, що фінансове забезпечення реалізації Стратегії
залежить від таких факторів: удосконалення системи бюджетного планування і
прогнозування, зокрема шляхом впровадження програмно-цільового методу в
бюджетному процесі; ефективної координації центральних органів виконавчої
влади з регіональними та місцевими органами влади; ефективної взаємодії між
державними органами, органами місцевого самоврядування, приватними
суб’єктами господарювання та інститутами громадянського суспільства на
засадах державно-приватного партнерства для забезпечення фінансування
транскордонних проектів; удосконалення механізму залучення і використання
міжнародної технічної допомоги, виконання Порядку денного асоціації Україна
— ЄС, формування спільної стратегії інвестиційно-інноваційного розвитку
транскордонного регіону з урахуванням національних пріоритетів учасників;
створення органу, відповідального за процес інвестування у транскордонному
регіоні, функції якого передбачали б роботу з потенційними та постійними
інвесторами, надання допомоги в освоєнні інвестицій, а також інформаційні,
 159

консультативні, супроводжувальні послуги інвесторам; створення мережі

інформаційно-аналітичних центрів з обох сторін кордону, покликаних
оцінювати потреби інвесторів та підприємств транскордонних територій,
формувати бази даних потенційних інвесторів, здійснювати маркетингову
діяльність, а також забезпечувати постійний моніторинг залучених інвестицій;
стимулювання внутрішніх інвестицій та розробка спільних інвестиційних
проектів, спрямованих на цільове залучення інвестицій у проекти по
удосконаленню прикордонної інфраструктури, розвиток спільної
підприємницької та інформаційної інфраструктури; удосконалення механізмів
використання цільової фінансової допомоги ЄС, інших міжнародних організацій
та інституцій; створення разом з урядами сусідніх держав спеціальних фондів,
де будуть акумулюватися кошти на підтримку взаємовигідних транскордонних
ініціатив.
Оцінка досягнення цілей Стратегії може проводитися за результатами
виконання конкретних етапів, серед яких доцільно виділити наступні (див.
рис.3.1.3.
Очікувані результати реалізації Стратегії транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про
асоціацію, попонуємо наступні: зміцнення транскордонних та регіональних
економічних зв’язків та ділового партнерства між прикордонними регіонами
України та країн ЄС; формування інституційної платформи розвитку
транскордонного співробітництва відповідно до умов Угоди про асоціацію між
Україною та ЄС; територіальне співробітництво, наближення рівня життя
населення прикордонних регіонів України до середньоєвропейського рівня і
забезпечення вільного руху людей та капіталу між прикордонними регіонами;
підвищення конкурентоспроможності прикордонних регіонів, які базуються
належному науково-технічному та організаційному рівні, розвиненому
маркетингу та менеджменті, належному фінансово-економічному забезпеченні
функціонування регіону, високому рівні кваліфікації робочої сили; розвиток
 160

створення нормативно-правових умов для вирішення проблемних питань ТКС,

зокрема адаптація законодавства України до права ЄС
створення нормативно-правових умов для вирішення проблемних питань ТКС,
І етап зокрема адаптація законодавства України до права ЄС
формування цілісної системи стратегічного, середньострокового і
короткострокового прогнозування та планування ТКС на державному,
формування
регіональномуцілісної системирівні;
і місцевому стратегічного, середньострокового і
короткострокового прогнозування
економічних,татехнічних
планування ТКСдлянапроведення
державному,
в в

ІІ етап створення правових,

регіональному і місцевому рівні;
умов ефективного
ЄС ЄС

інформаційного обміну між суб’єктами транскордонного співробітництва;

ІІ етап створення правових,
інформування економічних,
бізнесових технічнихщодо
кіл та населення умовпитань
для проведення ефективного
транскордонного
транскордонного
та країнами

інформаційного обміну між суб’єктами транскордонного

співробітництва та забезпеченні зворотного зв’язку. співробітництва;
інформування бізнесових кіл та населення щодо питань транскордонного
транскордонного
та країнами

співробітництва та забезпеченні зворотного зв’язку.

асоціацію

визначення джерел фінансування та механізмів координації, підготовки, відбору

та належного супроводження системних транскордонних проектів, які
асоціацію

визначення
відповідаютьджерел фінансування
завданням державних та механізмів координації,
і регіональних програм,підготовки, відбору
поєднують актуальні
тааспекти
належного супроводження
розвитку територіальнихсистемних
громадтранскордонних проектів, які
і секторів соціально-економічної сфери,
співробітництва між Україною

відповідають завданням державних

сприяють прискоренню впровадження і регіональних програм, поєднують
положень законодавства актуальні
ЄС в Україні та
аспекти розвитку
імплементації територіальних
Угоди про асоціацію;громад і секторів соціально-економічної сфери,
пропро
Україною

сприяють
розвиток прискоренню
інституційнихвпровадження
форм, у яких може положень
матизаконодавства
місце партнерствоЄС вмісцевих
Україні таі
Стратегії

ІІІ імплементації Угоди про асоціацію;

регіональних органів влади з обох сторін кордону:
Угоди

етап розвиток
розвитокінституційних форм,для у яких може матитранскордонного
місце партнерство місцевих
товаріві та
Стратегії

ІІІ логістичної мережі забезпечення руху

регіональних органів влади з обох сторін кордону:
Угоди

етап послуг;
розвиток логістичної
створення мережі для забезпечення
єдиного інформаційного транскордонного
простору ділового руху товарів
співробітництва, що та
реалізації
між

послуг;
реалізації

представляє собою сукупність баз і банків даних ділової інформації, технологій

створення єдиногоі використання,
їхнього ведення інформаційного простору ділового систем
телекомунікаційних співробітництва,
і мереж, щощо
реалізації
реалізації

представляє собою сукупність базпринципів

і банків даних діловоїправил,
інформації, технологій
співробітництва

функціонують на основі єдиних і загальних які сприяють

їхнього ведення
розвитку і використання,
підприємництва телекомунікаційнихсистем.
і соціально-економічних систем і мереж, що
функціонують на основі єдиних принципів і загальних правил, які сприяють
розвитку
розробкапідприємництва і соціально-економічних
оптимального механізму державного сприяннясистем.розвиткові єврорегіонів з
умовах
Етапи

ІV напрацюванням методичних рекомендацій щодо їх подальшої реорганізації

розробка оптимального
до практикимеханізму державного сприяння розвиткові єврорегіонів
супровідз
умовах

етап відповідно ЄС; надання методичної допомоги та науковий

Етапи

ІV напрацюванням
їх розвитку методичних рекомендацій щодо їх подальшої реорганізації
етап відповідно до практики ЄС; надання методичної допомоги та науковий супровід
їх розвитку
підвищення рівня кваліфікації працівників центральних та місцевих органів
виконавчої влади у сфері ТКС, забезпеченість органів місцевого самоврядування
підвищення рівня
спеціалістами кваліфікації
з питань працівниківспівробітництва
транскордонного центральних та змісцевих органів
обов’язковою їх участю
V виконавчої влади у сфері
у заходах Twinning ТКС, забезпеченість органів місцевого самоврядування
та TAIEX;
етап спеціалістами
підготовка та зперепідготовка
питань транскордонного
кадрів для співробітництва
органів управління з обов’язковою
єврорегіонівїх і участю
V у заходах Twinning та TAIEX;
громадських організацій, що діють у системі транскордонного співробітництва,
етап підготовка
включаючи тафахівців
перепідготовка кадрів для
з фандрайзінгу, органів управління
міжнародного єврорегіонів
регіонального і
маркетингу,
громадських організацій, що
організаційно-правового діють у системі
забезпечення транскордонного
транскордонного співробітництва,
співробітництва тощо.
включаючи фахівців з фандрайзінгу, міжнародного регіонального маркетингу,
організаційно-правового забезпечення транскордонного співробітництва тощо.

Рис.3.1.3. Етапи реалізації Стратегії транскордонного співробітництва між

Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про асоціацію
 161

конкурентного та мобільного транскордонного ринку праці; створення системи

статистичних показників та баз даних розвитку транскордонного
співробітництва для планування та прогнозування ТКС; доступ до даних щодо
відповідних аспектів законодавства і практики ЄС, документів Ради Європи з
питань транскордонного співробітництва; просування інформації про Україну, її
регіони, міста і територіальні громади до потенційних партнерів та інвесторів;
підвищення ефективності роботи агенцій регіонального розвитку, професійних і
суспільних об’єднань громадянського суспільства та діючих органів євро
регіонів; створення об’єднань єврорегіонального співробітництва; зростання
інвестиційної привабливості прикордонних регіонів України; економічна
інтеграція та зростання обсягів транскордонних ринків з країнами ЄС;
посилення захисту прав і безпеки споживачів відповідно до європейських
стандартів; створення сучасної прикордонної інфраструктури, модернізація і
розвиток наявної транскордонної транспортної мережі для підвищення її
пропускної спроможності; посилення взаємодії між учасниками
транскордонного співробітництва у сфері транскордонного туризму; сприяння
об’єднанню зусиль суб’єктів транскордонного співробітництва для розв’язання
спільних із сусідніми державами проблем прикордонних регіонів України та
здійснення євроінтеграційних заходів на регіональному рівні.
Таким чином, в загальному вигляді Стратегію транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про
асоціацію можна представити як важливий документ, спрямований на
виконання заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у
сфері транскордонної співпраці для структурної трансформації прикордонних
регіонів, їх конвергенції з суміжними прикордонними регіонами країн ЄС,
формування нової якості транскордонної співпраці. Узагальнена схема проекту
Стратегії представлена на рис. 3.1.4 (див. рис.3.1.4).
 162

Стратегія транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС

в умовах реалізації Угоди про асоціацію
Мета Стратегії Принципи Стратегії Цілі Стратегії

Механізми Стратегії

Механізми Стратегії:
Управління
Нормативно- людськими
правовий Інституційний Фінансовий Організаційний Економічний Інформаційний
ресурсами

Фінансове забезпечення реалізації Стратегії

Етапи реалізації Стратегії

Моніторинг реалізації Стратегії

Очікувані результати

Рис. 3.1.4. Проект Стратегії транскордонного співробітництва між Україною та

країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про асоціацію
Вважаємо, що для прийняття та реалізації даної Стратегії слід
враховувати певні підстави.
Перш за все, формування економічних та організаційно-правових умов для
розвитку співпраці між прикордонними регіонами та імплементації Угоди про
асоціацію в транскордонній сфері передбачає встановлення ефективної взаємодії
потенціалів сусідніх країн через економічну, політичну, соціальну, культурну
інтеграцію; спільне використання природних ресурсів на умовах збереження
довкілля та взаємної співпраці в екологічній сфері; спільне опрацювання
актуальних питань та вирішення проблем, що доцільно включити як пріоритети
в державну, регіональну та місцеву політику.
Створенню економічних та організаційно-правових умов може сприяти:
мережа агентств регіонального/місцевого розвитку, яка бере участь у розробці
 163

стратегій/програм/проектів розвитку територій прикордоння; мережа

Європейських інформаційних центрів – для інформування громадян про
діяльність ЄС; підтримка єврорегіональних ініціатив на території єврорегіонів
(на зразок Інтеррегіо між Україною, Угорщиною та Румунією), завданням яких
буде вирішення локальних проблем невеликих за площею територій, зокрема
завдань економічного розвитку та розбудови інфраструктури.
Так, уже на даний час Планом заходів щодо імплементації Угоди про
асоціацію, затвердженим Кабміном [223] передбачено: сприяння розвитку
агенцій регіонального розвитку, що повинні стати осередками співпраці між
державним, приватним та громадським секторами та працювати як офіс з
надання практичної допомоги щодо підготовки та реалізації програм і проектів
регіонального розвитку для посилення інституційної спроможності регіонів
щодо досягнення цілей їх розвитку, підвищення інвестиційної привабливості та
конкурентоспроможності (статті 446-448); здійснення координації діяльності
центральних органів виконавчої влади щодо їх участі у програмах і агентствах
ЄС для запровадження ефективного механізму координації діяльності
центральних органів виконавчої влади щодо їх участі у програмах і агентствах
ЄС; опрацювання механізму авансування витрат, пов’язаних з участю державних
службовців у заходах в рамках діяльності програм і агентств ЄС для подання
пропозицій на розгляд Кабінету Міністрів України щодо механізму авансування
витрат (ст.. 450-451).
Важливим кроком в активізації транскордонного співробітництва стало
створення у жовтні 2015 р. ЄУТС з обмеженою відповідальністю «ТИСА» -
першого ЄУТС за участю України між Закарпатською обласною радою (Україна)
та Загальними зборами області Саболч-Сатмар-Берег та самоврядуванням міста
Кішвард (Угорщина). Рада Єврорегіону «Верхній Прут» також прийняла
рішення щодо опрацювання можливості формування на своїй основі ЄУТС із
залученням, разом з діючими органами виконавчої влади і місцевого
самоврядування, теж бізнесових і громадських інституцій як сучасних
інструментів реалізації спільних транскордонних проектів [136; С.12].
 164

Для визнання транскордонного співробітництва як окремої сфери

управлінської діяльності та забезпеченості його відповідними методичними і
нормативно-правовими документами, включаючи налагодження дієвої системи
транскордонного менеджменту та маркетингу, вважаємо доцільним активізацію
співпраці з державами - членами ЄС щодо обміну інформацією про методи
формування та реалізації регіональної політики, зокрема багаторівневого
управління та партнерства, приділяючи особливу увагу розвитку відсталих
територій та територіальному співробітництву.
Як свідчить аналіз інституційної бази відносин між Україною та ЄС у
рамках імплементації Угоди про асоціацію, що закладено у Главі 1 «Інституційна
структура» Розділу VII «Інституційні, загальні та прикінцеві положення» Угоди
(статті 460-470), передбачена система органів управління, до якої входять:
щорічний саміт, Ради асоціації у складі членів Ради ЄС, членів ЄК (Сторона ЄС),
а також членів уряду України (Українська сторона), Комітет асоціації. Рішенням
Ради асоціації від 15 грудня 2014 р. утворено два підкомітети Комітету асоціації
між Україною та ЄС: Підкомітет з питань свободи, безпеки та
юстиції та Підкомітет з питань економіки та іншого секторального
співробітництва. Відповідно до статті 465 (4) Угоди про асоціацію створюється
Комітет асоціації у спеціальному складі, який щонайменше раз на рік
розглядатиме питання, охоплені положеннями Розділу IV «Торгівля і питання,
пов’язані з торгівлею» Угоди (статті 25-336). Комітетові асоціації у
торговельному складі є підзвітними підкомітети, створені відповідно до Розділу
IV Угоди: Підкомітет з управління санітарними та фітосанітарними заходами;
Підкомітет з питань митного співробітництва; Підкомітет з питань географічних
зазначень; Підкомітет з питань торгівлі та сталого розвитку.
Крім цього, Рада асоціації може утворити спеціальні комітети або органи з
окремих актуальних питань імплементації Угоди, визначити їхній склад, функції
та обов’язки. Комітет асоціації може також утворювати підкомітети для підбиття
підсумків діяльності Сторін у визначених відповідно до Розділу V Угоди
напрямах співпраці.
 165

Угодою також передбачено створення Парламентського комітету асоціації

у якості форуму для обміну думками, який складається з членів Європейського
парламенту з однієї сторони та Українського парламенту з іншої. Головування у
Парламентському комітеті з асоціації відбувається почергово, представниками
Європейського парламенту та Українського парламенту відповідно, згідно з
положеннями, що передбачені у власному регламенті. При цьому
Парламентський комітет може запитувати певну інформацію з питань
імплементації Угоди у Ради асоціації, а також отримувати інформацію про її
рішення та рекомендації. Парламентський комітет може надавати власні
рекомендації Раді асоціації. Парламентський комітет з асоціації може
утворювати парламентські підкомітети з асоціації.
З метою запровадження регулярних зустрічей між представниками
громадянських суспільств Сторін утворюється Платформа громадянського
суспільства, яка має власний регламент. Платформа громадянського суспільства
складається з членів Європейського економічного та соціального комітету та
представників громадянського суспільства України. Головування відбувається
почергово представниками Європейського економічного та соціального
комітету та представниками громадянського суспільства України відповідно,
згідно з положеннями, що будуть передбачені в правилах процедури.
Децентрaлізaція держaвного упрaвління ТКС має сприяти активізації
транскордонних проектів, адже, наприклад, місцева влада Закарпатської області
для просування деяких проектів співпраці була змушена звертатися
безпосередньо до органів ЄС у Брюсселі. На думку Є. Кіш, практика дії сучасних
єврорегіонів України, створених «згори» на принципах міждержавного, а не
міжрегіонального співробітництва, не виправдала себе. Пріоритетом ТКС має
бути максимальна співпраця саме регіонів, які безпосередньо можуть розвивати,
формувати єврорегіональну співпрацю з регіонами країн Європи. Саме тому
кроком із вирішення цієї ситуації може стати надання реальних, а не
декларативних повноважень місцевим радам як органам самоврядування
 166

України, які здійснюватимуть розбудову єврорегіонів та інших форм ТКС саме

за тими напрямами співпраці, які вони можуть і хочуть реалізовувати [70 ].
Корисним у цьому відношенні є польський досвід, який свідчить, що
децентралізація та розвиток демократичних принципів місцевого
самоврядування є каталізатором структурних та адміністративних реформ, а для
системних змін були потрібні: політична воля керівництва країни; громадська
підтримка, або, принаймні, згода; висококваліфіковані фахівці; Агенції
регіонального розвитку, Група проектного менеджменту, Інформаційний центр,
Моніторингова група, Асоціація прикордонних територій, представницькі
органи місцевого самоврядування ГО, професійні об’єднання громадян:
підготовлений персонал, здатний здійснювати реформи.
Досягненням Карпатського єврорегіону стала ініціатива щодо
затвердження Європейською Комісією окремої операційної програми
Європейського Союзу для території Карпат на фінансову перспективу 2014–2020
років та прийняття Рішення «Про напрацювання окремої операційної
«Карпатської програми» для її фінансування Європейським Союзом на
фінансову перспективу 2014–2020 років». Показово, що для участі у цій програмі
районнi ради i адмiнiстрацiї, мiськi ради, якi знаходяться в зонi дiї
транскордонної програми, подали щонайменше по три спiльнi проекти [222]
Мета створення та реалізації інноваційно-інвестиційної моделі
транскордонного економічного співробітництва, яка пропонується в Стратегії,
на нашу думку, є цілком реальною, якщо буде проведене узгодження
національної системи стандартизації та сертифікації із нормами ЄС, із
одночасним проведенням роз’яснювальної роботи з місцевими органами влади
та підприємцями, пов’язаної із пропагуванням підвищеного значення
стандартизації та сертифікації у регулюванні різних сфер транскордонного
співробітництва. Ми пропонуємо, щоб виокремлення транскордонного бізнесу в
особливу ланку підприємницької діяльності було підтримано окремими
нормативно-правовими актами, стимулюванням легальних форм
транскордонної діяльності, створенням сприятливого підприємницького
 167

середовища у прикордонних регіонах сусідніх країн, мотивацією до

налагодження взаємовигідної транскордонної співпраці. Від того, наскільки
місцевий бізнес буде задіяний у транскордонних процесах, залежатиме його
вплив на формування політики транскордонного співробітництва на рівні
місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також
на спроможність ефективно впливати на систему прийняття рішень, пов’язаних
з розвитком транскордонного співробітництва.
Серед пропозицій, які стосуються розвитку підприємницької діяльності в
транскордонних регіонах, найбільш частими є: стимулювання сфери малого
підприємництва у сільськогосподарському, туристичному та будівельному
секторі економіки; використовуючи європейський досвід, створення асоціацій
фермерських кооперативів, які б об’єднували постачальницькі та
сільськогосподарські кооперативи, кооперативи харчової промисловості,
борошномельні та пекарські, обслуговуючі кооперативи, які займаються
аграрним розвитком, захистом землі та природних ресурсів, а також
кооперативи, що надають консалтингові та освітні послуги; організація
виставок, ярмарків, семінарів, навчальних програм з менеджменту; співпраця з
іноземними кооперативними організаціями з прикордонних територій;
можливість формування Фонду розвитку транскордонного співробітництва для
забезпечення державної підтримки ТКС на основі використання моделей
державно-приватного партнерства.
Перспективним напрямом транскордонної співпраці є формування
спільних конкурентоспроможних туристичних продуктів, їх просування,
маркетинг та реклама на вітчизняному та транскордонному туристичних ринках,
що дозволяє створити спільний туристичний простір, який може включати
спільні транскордонні центри розвитку туризму, спільні транскордонні
екскурсійні та туристичні маршрути, які б об’єднували ідентичні об’єкти
(церкви, монастирі, замки та палаци, культурні пам’ятки тощо), карти та
довідники. Стратегія пропонує активний розвиток такого напряму як сільський
 168

зелений туризм в транскордонних регіонах, які мають для цього всі необхідні
умови.

3.2.Розвиток побратимських та партнерських зв’язків між містами та

регіонами України та країн ЄС

В рамках удосконалення транскордонної співпраці з країнами ЄС Україна

може використовувати потенціал зв’язків між містами-побратимами та містами-
партнерами, адже розвиток європейської інтеграції, передбачає створення
ефективних моделей функціонування українських міст.
Побратимство – це співробітництво двох або більше громад, які
намагаються таким чином діяти на європейську перспективу з метою
розв’язання існуючих проблем та налагодження тісних дружніх зв’язків.
Побратимство підкреслює єдність Європи і є однією з наочних форм
європейського співробітництва, оскільки вміло налагоджені побратимські
зв’язки можуть принести громаді багато користі, об’єднуючи людей з різних
частин Європи для обміну досвідом, розв’язання проблем. Особливістю
побратимських зв’язків є активна участь громадян.
Як зазначають О.Ілляш та В.Засадко, євроінтеграційний курс України
передбачає забезпечення належного рівня конкурентоспроможності вітчизняних
прикордонних регіонів, а також вироблення такої моделі управління розвитком
прикордонних міст, яка б відповідала принципам регіональної політики ЄС. Це
особливо актуально для прикордонних міст західних областей України у зв’язку
з тим, що в умовах європейської інтеграції вони першими відчувають прояви
вищого рівня конкурентної боротьби на ринках праці, товарів та послуг. У
контексті євроінтеграційного курсу нашої держави перед місцевими органами
влади стоїть завдання не усунути міжрегіональні диспропорції, а створити
сприятливі умови для раціональної територіальної організації господарства,
ефективного використання природних, економічних і трудових ресурсів,
географічного положення прикордонних населених пунктів. В умовах
 169

недосконалої адміністративної системи та обмеженості фінансових ресурсів

громад прикордонних міст, селищ і сіл України дієвим засобом вирішення
комплексних соціально-економічних проблем прикордонних територій може
стати міжмуніципальне співробітництво (далі – ММС) [60; С.16].
З огляду на це, встановлення партнерських відносин міст України з
європейськими містами, що мають позитивний досвід управління територіями і
бажання поділитися ним з українськими колегами, є важливим і актуальної для
української сторони. Рух міст-побратимів, як важливий компонент народної
дипломатії, на практиці довів, що будь-яка програма, що відображає інтереси
місцевих громад та залучення населення цілих міст, регіонів і країн, має хорошу
довгострокову перспективу.
Піонерами руху за споріднення міст є міста Фінляндії та Швеції, зв'язки
між якими встановилися ще в 1940 р. Шведські сусіди стали надавати допомогу
фінським комунам у поліпшенні охорони здоров'я дітей. У 1953 р. була створена
перша міжнародна неурядова організація споріднених міст — Асоціація
«Двомовний світ». Її метою було налагодження дружніх зв'язків між містами
Франції і Великобританії. У 1957 р. у м. Екс-ле-Бені (Франція) було створено
Всесвітню федерацію споріднених міст, в основу діяльності якої було покладено
принципи, сформульовані в Хартії споріднених міст 1957 р. та Політичній
програмі споріднених міст 1967 р. З 1994 р. ця організація називається
Всесвітньою федерацією об'єднаних і споріднених міст (World Federation of
United and Twinned Towns). До неї входять споріднені міста понад 80 держав
світу, в тому числі України.
У 1951 р. в Женеві (Швейцарія) 50 бургомістрами була заснована рада
європейських міст (CEM), яка з 1984 р. працює як Рада міст та регіонів Європи
(CEMR). Рада ставить основним завданням побратимство між народами Європи
та комунальне співробітництво незалежно від існуючих державних кордонів.
Щорічно Парламентська Асамблея Ради Європи оголошує конкурс на
здобуття муніципалітетами чотирьох високих нагород – Європейського
диплому, Почесного прапора, Почесного знака та Призу Європи. Наприклад,
 170

Івано-Франківськ вже має три нагороди: у 2005 році місто отримало свою першу
відзнаку – Європейський диплом, у 2008 році громаді було урочисто вручено
Почесний прапор, а в рік свого 350-річчя обласний центр здобув Почесний знак,
у 2016 р. Івано-Франківськ ввійшов у топ-5 кращих міст Європи , які змагалися
за Приз Европи. Отримання європейських нагород не тільки значно підвищує
статус міста, але й відкриває широкі можливості в галузі співробітництва з
перспективними містами та регіонами, а також з міжнародними організаціями та
фондами.
В Раді європейських муніципалітетів та регіонів (РЄМР) створена
унікальна побратимська мережа, яка об’єднує експертів національних асоціацій.
Регулярно проводяться зустрічі, метою яких є обмін інформацією про різні
аспекти побратимства: історії успіху, прогрес, основні заходи. По
консультативну допомогу до мережі звертаються працівники директоратів
Європейської Комісії при плануванні та впровадженні побратимських програм.
РЄМР намагається відстоювати адекватні фонди для підтримки програм
побратимства. В цьому допомагають налагоджені за роки зв’язки з відповідними
європейськими інституціями, а саме Генеральним директоратом з питань освіти
та культури Європейської Комісії та Європейським Парламентом. До того ж,
РЄМР організовує побратимські заходи (семінари, конференції, конгреси,
друкує методичні матеріали та практичні посібники тощо.
Кожні 4-5 років Рада європейських муніципалітетів і регіонів у співпраці з
приймаючим містом проводить побратимський конгрес або конференцію, яка
мобілізує активістів побратимського руху (мерів, депутатів, працівників органів
місцевого самоврядування) з усього континенту. Цей захід, участь у якому
беруть кілька сотень людей, традиційно є місцем зустрічі на обміну досвідом. Це
і можливість для представників інституцій ЄС інформувати та дослуховуватись.
Так, наприклад, на конференції в Родосі в 2007 році РЄМР та Європейська
Комісія оголосили про започаткування нової програми фінансування «Європа
для громадян».
 171

Щороку Директорат освіти та культури Європейської Комісії проводить

церемонію нагородження «Золотими зірками». Нагорода вручається містам-
побратимам, чиї проекти та заходи відмінної якості стали прикладами кращих
практик та сприяли зміцненню європейського громадянства.
Для фінансування побратимських заходів використовують кошти
прихильних благодійників, а також шляхом організації місцевих заходів, які
можуть допомогти зібрати необхідну суму. В деяких країнах певні заходи
можуть фінансуватися і коштом національних урядових програм чи фундацій.
Однак, існує інструмент, який може допомогти органам місцевого
самоврядування, зменшити власні фінансові витрати. Ним є започаткована в
1989 р. Європейською Комісією програма підтримки побратимських ініціатив,
спрямованих на об’єднання Європи [221].
Протягом 2007-2013 рр. фінансування проектів зі співпраці між містами-
побратимами здійснювалося в межах програми «Європа – для громадян 2007-
2013» (Захід 1: Побратимство між містами та мережі міст-побратимів») у розмірі
понад 90 млн євро. За період 2007-2013 рр. було профінансовано реалізацію 304
проектів. Відповідний фінансовий механізм співпраці запланований і на 2014-
2020 рр. [206].
На початку 1990-х рр. виникла нова форма - міста-партнери, тобто міста,
органи самоврядування яких встановлюють між собою прямі контакти та на їх
основі зав'язують і розвивають дружні відносини. Таким чином, поняття «міста-
побратими» слід відрізняти від поняття «міста-партнери», оскільки міста-
партнери – це міста, між якими укладено угоди про партнерські відносини. У
більшості випадків вони припускають тільки економічне співробітництво по
ряду спільних проектів або по одному з них. Співпраця полягає найчастіше в
освітній, культурній, соціальній або спортивної сфері. Міста-побратими мають
право звертатися за підтримкою спільних починань в міжнародні та європейські
організації, це міста різних країн, між якими укладено угоди про дружбу та
співробітництво з метою обміну досвідом у галузі економіки, культури, освіти,
спорту, туризму, ведення міського господарства та ін.
 172

В країнах ЄС співпраця міст-побратимів розглядається як один з напрямів

політики згуртування та територіальної соціально-економічної інтеграції,
реалізація якого підкріплена відповідним фінансуванням.
Для налагодження зв'язків між містами активно використовується
мережа Інтернет. Так наприклад, Рада європейських муніципалітетів і
регіонів (Council of European Municipalities and Regions) (CEMR), створила веб-
сайт на якому місто чи регіон може знайти собі побратима чи партнера.
На даний час, як вважає О.Богородицька, найбільш якісною, з точки зору
економіки, є співпраця польських та німецьких міст-побратимів. Про це свідчать
і кількісні показники, що вказують на найбільшу кількість побратимських
зв’язків між містами Польщі та Німеччини. Існує практика муніципалітетів
обмінюватись досвідом щодо новітніх розробок та тенденцій у сфері
екологічності підприємств, у методах отримання прямих іноземних інвестиції, у
покращенні умов роботи працівників підприємств із підвищеним рівнем ризику
для здоров’я людини, у впровадженні освітніх та наукових програм для молоді з
метою удосконалення системи освіти і т.д. [12].
Зв'язки міст України з європейськими містами-партнерами сформувалися
ще за радянських часів з ініціативи місцевих рад та громадськості. Їх активізації
сприяло утворення в 1964 р. Асоціації по зв'язках радянських та зарубіжних міст
і в 1990 р.— Асоціації споріднених міст України (з 1992 р. — Українська
асоціація місцевих і регіональних влад).
Українська асоціація місцевих і регіональних влад є членом Ради
європейських муніципалітетів і регіонів (CEMR) і здійснює співпрацю з
Асоціацією за напрямами: пошук шляхів забезпечення імплементації в
національне законодавство положень Європейської хартії місцевого
самоврядування як в Україні так і в інших країнах Ради Європи; вивчення
досвіду європейських країн, їх муніципалітетів та інших інститутів місцевого і
регіонального самоврядування у вирішенні місцевих проблем, наданні
муніципальних послуг; популяризація та інтеграція принципів доброго
врядування серед членів Асоціації, сприяти якомога широкому
 173

залученнюгромадян до процесів прийняття рішень; стимулювання обміну

кращими практиками між українськими та європейськими регіонами, залучення
районних та обласних рад України до Європейських спільнот кращих практик;
проведення спільних заходів – конференцій, семінарів, а також консультацій та
обмінів експертами між Радою європейських муніципалітетів та регіонів та
Асоціацією [220].
Прикладом проекту підтримки партнерства українських міст та міст країн
ЄС є реалізація міжнародного проекту «Партнерство малих міст України та
малих міст країн Вишеградської групи (Словаччина, Чехія, Польща,
Угорщина)». Цілями проекту були: формування партнерств діалогу між різними
сегментами міських громад міст-партнерів; вивчення досвіду адміністративної і
ринкової реформ, муніципального менеджменту країн Вишеградської групи на
предмет його впровадження в українських містах; підтримка ініціатив щодо
проведення спільних заходів і створення спільних трансграничних структур у
різних сферах громадського життя міст-партнерів; поширення інформації через
Інтернет про якісно нові, постійно діючі механізми співробітництва між
Україною, Словаччиною, Чехією, Угорщиною, Польщею на рівні міст;
утвердження в суспільній свідомості необхідності поглиблення і розвитку
партнерських відносин у Європейському просторі, формування середовища
довіри та взаєморозуміння в регіоні Центрально-Східної Європи. У рамках
проекту суб'єктами партнерських відносин були органи місцевого
самоврядування 8 малих міст – чотирьох із України і чотирьох із країн
Вишеградської групи (Словаччини, Чехії, Польщі, Угорщини) [229].
Інші проекти: «Розвиток міст шляхом євроінтеграції: досвід країн
Вишеградської групи для України» за підтримки Міжнародного
Вишеградського Фонду (IVF); «Взаємодія місцевої влади та освітянської
спільноти заради формування європейськи орієнтованого громадянського
суспільства» за підтримки Міністерства закордонних справ Республіки Польща;
«Як стати успішним міським головою: вивчення та застосування польського
досвіду місцевого самоврядування (Санок, Лєско, Загож)» за підтримки
 174

Посольства Республіки Польща в Україні; міжнародний проект «Брендинг і

промоушен малих міст відповідно до стандартів Європейського Союзу: досвід
країн Вишеградської групи для України»; міжнародний проект «Роль брендингу
міст в епоху змін: європейський досвід для України» за підтримки Міжнародного
Вишеградського Фонду [229].
У 2017 р. була оголошена Ініціатива Європейського Союзу «Мери за
економічне зростання» (M4EG), спрямована на підтримку та розвиток місцевої
економіки країн «Східного партнерства», зокрема сприяння діяльності мерів та
муніципалітетів на місцевому рівні задля економічного зростання, створення
нових робочих місць, розвитку їх потенціалу і технічних навичок. Для України
загальний бюджет конкурсу для відбору проектів в рамках ініціативи
ЄС становить 4,5 млн. євро, тривалість проектів – від 18 до 48 місяців. У конкурсі
могли взяти участь міста з населенням до 150 тисяч жителів; об’єднані
територіальні громади, консорціуми.
Муніципалітети, що долучаються до M4EG-ініціативи, зобов’язуються
створити коаліцію з приватним сектором та організаціями громадянського
суспільства. Разом вони розробляють план розвитку місцевої економіки,
проводять аналіз та впроваджують дії, спрямовані на зростання та розвиток
економіки, покращення ринку праці. Також учасники отримають доступ до
різноманітних інструментів: тренінгів, навчальних поїздок для обміну досвідом
та посилення співпраці, інформаційно-методичної та грантової підтримки для
стимулювання економічного розвитку.
Міжнародні зв'язки органів місцевого самоврядування і муніципальних
асоціацій України здійснюються на правовій основі шляхом підписання угод
(договорів) про співробітництво (споріднення, партнерство, дружбу і
взаємодопомогу, спільну діяльність та ін.), в яких закріплюються основні цілі й
організаційні-правові форми такої взаємодії та які носять характер локального
регулювання. Ці зв'язки регулюються також внутрішньодержавним
(національним) законодавством, міжнародним публічним та міжнародним
приватним правом. Правові основи міжнародних зв'язків місцевого
 175

самоврядування у межах споріднених міст передбачені Законом «Про місцеве

самоврядування в Україні» (1997).
Партнерські зв’язки між містами сприяють активному спілкуванню та
розвитку контактів між людьми поза офіційними міжурядовими
контактами. Особливо ефективними партнерські відносини є тоді, коли вони є
результатом розвитку конкретних громадянських ініціатив.
Аналіз статистичних даних та досліджень співпраці між містами та
регіонами свідчить, що основними напрямами співробітництва є: культурний,
економічний, науково-освітній та обмін досвідом. Найбільш активним є
культурний напрям, в рамках якого здійснюються різного масштабу культурно-
мистецькі заходи: фестивалі, концерти, виставки, ярмарки; спільна праця щодо
збереження історичних пам’яток; видавництво періодичних видань, що
висвітлюють останні події із життя цих міст та допомагають їм більше дізнатись
про культуру та традиції кожного із них. В гуманітарній сфері важливе місце
займає соціальна та благодійна допомога, яку надають зарубіжні міста в Україну
на основі благодійних внесків для тих чи інших категорій населення із певними
потребами. Менш активно розвивається економічна співпраця міст України з
зарубіжними містами-побратимами та містами-партнерами. Основними сферами
діючого економічного співробітництва є управління та підтримка
підприємництва, енергоощадні технології, торгівля, створення торгово-
промислових представництв та спільних підприємств.
Науково-освітнє співробітництво міст України є досить розвиненим і
ґрунтується на взаємодії між багатьма навчальними закладами та обміном
студентів за певними програмами. Стосовно співпраці на рівні університетів,
прикладом такого співробітництва є співпраця Національного університету
«Львівська політехніка» та Міжнародного університету логістики і транспорту у
Вроцлаві; Львівського національного університету ветеринарної медицини та
біотехнологій імені С. З. Гжицького з аграрними університетами та академіями
Вроцлава, Кракова, Любліна, тобто містами-побратимами Львова;
Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки з
 176

Університетом імені Марії Кюрі-Склодовської, Католицьким університетом ім.

Іоанна Павла ІІ і Фундацією «Молода демократія» (м. Люблін), Вищою школою
управління та адміністрації (м. Замость). Основні форми співпраці - обмін
викладачами, студентами, наукові стажування, дослідження та проведення
міжнародних конференцій, спільні проекти в рамках Європейських освітніх
програм ТЕМПУС, ЕРАЗМУС+.
Ще один важливий напрям – це обмін інформацією, ідеями і досвідом у
різних сферах, зокрема, щодо удосконалення місцевого самоврядування та
роботи міських служб й організацій. Так, між містами-побратимами Івано-
Франківськом та Жешувом здійснюється обмін досвідом у рамках проектів
фінансування із коштів місцевих бюджетів та коштів Євросоюзу. Між містами-
побратимами Рівне і Пйотркув Трибунальський (Польща) відбувалися обміни
офіційними делегаціями лікарів, вчителів, підприємців, групами учнів. [11]
Активно запроваджується в прикордонних регіонах України спільна
співпраця щодо поводження з твердими побутовими відходами,
енергозбереження та енергоефективності (проекти міжмуніципального
співробітництва «Налагодження міжрайонної системи поводження із відходами
на території Долинського, Рожнятівського районів та Болехівськлї міської ради»,
«Розширення кластерної моделі теплозабезпечення бюджетних будівель
населених пунктів Долинського району за рахунок використання місцевого
альтернативного палива (технологічна деревна щепа)» та інші.
Як зазначають О.Ілляш та В.Засадко, основними перевагами
міжмуніципального співробітництва є: скорочення витрат і підвищення якості
публічних послуг через досягнення ефекту масштабу; вирішення проблемних
ситуацій, коли громадяни проживають в одному населеному пункті, де вони
платять податки, але користуються послугами, наданими в іншому населеному
пункті; посилення результативності економічного, соціального та екологічного
захисту за рахунок скоординованого планування розвитку населених пунктів;
залучення інвестиційних коштів із державних, приватних чи донорських джерел,
передбачених на проекти із міжмуніципального співробітництва [57;С.16].
 177

Просторовий аналіз побратимських зв’язків міст України, як пише

О.Богородецька, дає підстави стверджувати, що найбільшу кількість таких
зв’язків укладено із містами Республіки Польща, свідченням чого є 193 угоди
про побратимські зв’язки між містами України і Польщі.
Практично кожна область України і воєводство Польщі мають підписані
угоди про міжрегіональну співпрацю. Міста кожного із 16 воєводств Польщі
мають партнерські та побратимські зв’язки із містами України. Найбільше
українських партнерів мають міста таких воєводств Польщі - Підкарпатське,
Люблінське, Лодзинське, Сілезьке і Мазовецьке. З української сторони
найбільше польських міст-побратимів мають міста наступних областей:
Одеської, Івано-Франківської, Вінницької, Волинської, Львівської.
Процес укладання двосторонніх угод про побратимство та партнерство на
рівні міст, регіонів і зі сторони України, і Польщі має сталу тенденцію до
зростання. На регіональному та місцевому рівнях між Україною та Польщею
підписано близько 450 угод про партнерську співпрацю [12].
О.Богородицька вважає, що співпраця міст у Польщі, що мають
побратимські зв’язки із містами зарубіжних країн - це добре регульована
діяльність муніципалітетів у напрямку промоції своїх міст, що прикладають
колосальні зусилля для їх процвітання і швидкого розвитку. Цей рівень розвитку
певним чином обумовлений членством Польщі в ЄС, але в значній мірі це
інтенсивна робота над успішним розвитком міста, керівників органів місцевого
самоврядування та активна громадська позиція мешканців цих міст. Важливо,
що польські міста-побратими плідно співпрацюють не тільки у культурній сфері,
як це притаманно для українських міст-побратимів, а й приділяють значну увагу
сектору економіки та допомозі у разі складних та надзвичайних ситуацій [12].
Прикладом міжрегіонального співробітництва є співпраця регіонів
України та Словаччини, оскільки на міжрегіональному рівні укладено близько
50 угод про співпрацю, партнерськими відносинами зв’язані 15 міст обох країн,
у тому числі і столиці – Київ та Братислава. Встановлено контакти між усіма 8
краями Словаччини та 10 областями України.
 178

На території України та Словацької Республіки постійно проводяться

спільні заходи, наукові та практичні конференції, семінари з різних актуальних
питань міжнародного життя обох країн та українсько-словацькі дні
добросусідства, які відбуваються на спільному державному кордоні. Обидві
країни беруть активну участь у різних проектах міжнародного транскордонного
співробітництва.
За останній час започатковано партнерські зв’язки між Запорізькою
областю та Бансько-Бистрицьким самоврядним краєм Словаччини, Харківською
областю та Трнавським самоврядним краєм, Дніпропетровською областю та
Братиславським самоврядним краєм. Крім цього, встановлено зв’язки між
Кіровоградською областю та Нітрянським самоврядним краєм, між Одеською
областю України та Жилінським самоврядним краєм, між Чернігівською
областю та Тренчанським самоврядним краєм.
Протягом 2013-2017 рр. в рамках співробітництва між Україною та
Словаччиною можна виділити такі форми співпраці як:
Угоди про співробітництво між містами (19 квітня 2013 р. в Харкові було
підписано Угоду про співробітництво між м. Харків та м. Трнава); 14-15 червня
2014 р. на сході Словаччини у м. Свидник перебувала делегація Закарпатської
області, яка взяла участь у щорічному фестивалі русинів-українців СР. Під час
візиту між містами-побратимами Свидником та Раховом була підписана угода
про культурну співпрацю);
експертне стажування регіональних представників України (25 травня - 1
червня 2014 р. на експертному стажуванні, організованому Словацькою
асоціацією зовнішньої політики на кошти Міжнародного Вишеградського
фонду, перебували регіональні представники України, зокрема з Чернігівської
обласної ради, Хмільницької міської ради, міський голова м.Кобеляки, міський
голова м. Карлівка, міський голова м. Новосанжарськ; 26 червня 2014 р.
у Словаччині перебувала делегація представників органів місцевого
самоврядування міст та селищ України у рамках програми стажування
українських фахівців за підтримки Вишеградського фонду з метою обміну
 179

досвідом з реформування сфери державного управління в Угорщині, Словаччині

та Польщі);
співпраця в сфері децентралізації та реформи місцевого самоврядування
(20-21 квітня 2015 р. у м.Чернігів відбулося регіональне засідання у
форматі Україна – Вишеградська група на рівні заступників міністрів,
присвячене питанням децентралізації та реформі місцевого самоврядування; 9-
10 червня 2015 р. у Братиславі відбувся Форум керівників столиць та столичних
регіонів країн В-4 за участі української сторони. Під час роботи форуму були
обговорені актуальні питання самоврядування столичних регіонів, проблематика
управління столичних міст, визначено спільну взаємодію у рамках відповідних
виконавчих європейських структур з метою вдосконалення роботи самоврядних
органів у центральноєвропейських країнах. За результатами роботи саміту його
учасники прийняли спільну декларацію; 23 листопада 2016 р. в м. Пряшів,
Словаччина відбулася словацько-українська конференція на тему «Важливість
співпраці Словаччини та України, яка здійснюється в рамках двостороннього
співробітництва через кордони»;
розвиток співробітництва в різних сферах (15 грудня 2016 р. Інститутом
політичної освіти за сприяння Посольства України в Словаччині було
організовано та проведено низку зустрічей депутатів міських рад, представників
громадських організацій України, бізнесменів з Головою міжпарламентської
групи дружби з Україною Національної Ради СР, депутатом НР від правлячої
партії «Смер-СД» М.Крайковичем, а також Головою району Братислава
Д.Пекарем щодо торговельно-економічної взаємодії, регіонального
співробітництва між країнами; 3 лютого 2017 р. Посол України в Словацькій
Республіці Ю.Мушка відвідав Кошицький самоврядний край з метою взаємодії
в рамках Меморандуму про співробітництво між містами побратимами Ужгород
і Кошице);
проведення Днів добросусідства (15 травня 2015 р. на українсько-
словацькому кордоні в пункті пропуску «Малий Березний-Убля» відбулося свято
- День добросусідства, організаторами якого виступили: Закарпатська обласна
 180

державна адміністрація, Закарпатська обласна рада, Кошицький та Пряшівський

самоврядні краї. В рамках заходу було підписано Програму спільних дій
Закарпатської обласної ради, Закарпатської обласної державної адміністрації і
Пряшівського самоврядного краю на 2015-2016 роки та Виконавчий протокол №
7 до Меморандуму про співпрацю між Закарпатською обласною державною
адміністрацією і Кошицьким самоврядним краєм на 2015-2016 роки; 21 травня
2016 р. у міжнародному пункті пропуску «Ужгород–Вишнє Немецьке», на
українсько-словацькому кордоні, традиційно відбувся День добросусідства.
Було підписано Меморандум про співпрацю між Закарпатською ОДА та
облрадою та Кошицьким самоврядним краєм, а також Меморандум про
співпрацю з Пряшівським самоврядним краєм);
реалізація спільних інфраструктурних проектів (13 серпня 2015 р. з
робочим візитом у Закарпатській області України перебував Заступник голови
НР Словаччини Я.Фігель у супроводі Почесного консула України в СР
С.Обіцького. У ході проведених переговорів йшлося про можливість реалізації
спільних інфраструктурних проектів та відправлення на відпочинок до СР
закарпатських школярів)[230].
З угорською стороною налагоджено співробітництво між містами
Мукачеве та Добуш, Хуст та Комар. Метою співпраці є підтримка культурно-
національних об’єднань, мистецьких, творчих колективів, спортивних
організацій, закладів освіти та охорони здоров’я. Міста-побратими спільно
братимуть участь в програмах і проектах, що стосуються загального розвитку
міст, громадських та неурядових організацій, благодійних фондів та інших
установ.
З румунською стороною прикладами побратимських зв'язків є співпраця
між м. Орадеа та м. Івано-Франківськом, м.Рахів та комуною Бістра, повіт
Марамуреш та інші.
В.Засадко наводить приклади таких успішних практик міжмуніципального
співробітництва, які є прикладом для українських міст, як: проект «Пейзажі без
кордонів» між містами-побратимами Хеб (Чехія) та Марктредвіц (Німеччина),
 181

результатом якого стало спільне здійснення ревіталізації занедбаних міських

ділянок. Подібний проект у 2013-2014 рр. реалізовувався між містами-
побратимами Львовом і Краковом. У рамках проекту «Ревіталізація Підзамча»,
який проводить Інститут міста (Львів) разом з Інститутом розвитку міст (Краків),
ведуться роботи з відновлення внутрішніх дворів будинків і впорядкування
озеленення вулиць. У прикордонних містах є недостатня активність
використання потенціалу механізмів мережевого міжмуніципального
співробітництва (через створення муніципальних мереж співпраці, асоціацій,
міжмуніципальних об’єднань тощо). В Україні, у тому числі у західних
прикордонних регіонах, існують міжмуніципальні об’єднання, які можуть стати
основою для посилення інституційної спроможності місцевих органів влади
брати участь у міжрегіональних проектах, а саме: Обласна асоціація місцевих
рад «Ради Львівщини», Асоціація розвитку і реформ міст, селищ і сіл
«Закарпаття – ХХІ століття», регіональні відділення Асоціації міст України,
обласні відділення Всеукраїнської асоціації сільських та селищних рад,
Асоціація органів місцевого самоврядування «Єврорегіон Карпати – Україна».
Створення мереж співпраці між органами місцевого самоврядування на основі
обміну знаннями, досвідом сприяє підзвітності на місцях і в той же час
забезпечує засобами для поліпшення управління муніципальними послугами;
приваблює зацікавленість закордонних партнерів, чим активізує грантодавчу та
інвестиційну діяльність; поширює культуру вимірювання індикаторів серед
органів самоуправління, створює детальну статистичну базу соціально-
економічного розвитку; забезпечує працівників муніципального рівня корисною
інформацією для інформування щодо рішень, прийнятих на місцевому рівні та
оптимізації наявних ресурсів; сприяє додатковим ініціативам типу «spinoff»
(наприклад, вивчення найкращих практик проведення бенчмаркінгу
об’єднаннями муніципалітетів, створення Інтернет-інструментів бенчмаркінгу);
посилює інтегральну конкурентоспроможність населених пунктів, регіонів.[46].
Аналіз побратимських та партнерських зв’язків між містами та регіонами
України та країн ЄС як форми транскордонного співробітництва свідчить про
 182

необхідність її удосконалення, зокрема:

посилення державної підтримки міжмуніципального співробітництва;
інформування населення та представників органів місцевого
самоврядування про потенціал побратимських та партнерських зв’язків як
форми транскордонного співробітництва;
сприяння укладенню угод міст прикордонних регіонів України з містами
країн ЄС про встановлення партнерських і побратимських зв’язків та наповнення
їх конкретним змістом та приєднання органів місцевого самоврядування
прикордонних міст у межах угод про співпрацю з містами-побратимами з країн
ЄС до реалізації програми Європейської Комісії з підтримки побратимських
ініціатив, що дасть можливість використання фінансових інструментів цієї
програми для здійснення транскордонного міжмуніципального співробітництва;
підтримка конкурентоспроможних напрямів підприємницької діяльності,
створення інноваційних ефективних організаційних форм;
розвиток національної мережі обміну досвідом міжмуніципального
співробітництва з питань розвитку прикордонної, дорожньо-транспортної,
комунальної інфраструктури
В.Засадко звертає увагу на доцільність реалізації проектів державно-
приватного партнерства, що обумовлено необхідністю прискореної модернізації
об’єктів комунальної власності і на цій основі підвищення стандартів соціальних
послуг, які надаються населенню територіальних громад прикордонних
областей, що вимагає залучення великих обсягів інвестиційних, в першу чергу,
фінансових ресурсів. Практика транскордонного державно-приватного
партнерства є поширеною в країнах ЄС, зокрема щодо розвитку дорожньо-
транспортної інфраструктури, що об’єднує кілька муніципалітетів. Так,
наприклад, на правах концесії обслуговується залізнична дорога у французько-
іспанському транскордонному регіоні між містами Перпіньян та Фігерас. У
дансько-шведському транскордонному регіоні між містами Копенгаген та
Мальме залізничний громадський транспорт експлуатується на правах концесії
спільно двома шведськими та данською компаніями.
 183

Іншим прикладом застосування механізму державно-приватного

партнерства у прикордонній території є 35-річна концесія (з 2006 р.) на два
причорноморські аеропорти Болгарії, розташовані в містах Варна та Бургас,
надана німецькій компанії «Fraport AG Frankfurt Airport Services Worldwide» у
партнерстві з болгарською компанією «BM Star» з можливістю продовження на
15 років. У результаті такої співпраці уряд Болгарії отримав 3 млн євро як
концесійний платіж та одержуватиме 19,2% усіх надходжень від діяльності
аеропортів та аеропортових зборів на період концесії.
В.Засадко зазначає, що у 2012- 2013 рр. у прикордонних Волинській та
Львівській областях не було об’єктів державної та комунальної власності, які б
використовувалися на засадах державно-приватного партнерства (угоди спільної
діяльності, концесії, оренди), у Закарпатській області таких об’єктів було 5 за
станом на 01.01.2014 р. [46; С.109].
Інша проблема – це неможливість використання інституційного механізму
об’єднань єврорегіонального співробітництва (ОЄС) для міжмуніципального
співробітництва, оскільки чинне законодавство України, на відміну від
законодавства ЄС, не містить норм, що регулюють питання утворення,
функціонування та оподаткування ОЄС. Уже кілька років через неможливість
належного юридичного оформлення в Україні в стадії проекту залишається
створення об’єднання єврорегіонального співробітництва «Ung-Tisza-Túr
(UTT)» за участю прикордонних територій Угорщини, Словаччини, Румунії та
України [46].
Один з вагомих факторів у формування партнерських відносин є
формування іміджу міста, який включає наступні основні складові:
дослідження базових принципів і стратегій розвитку міста,
найпривабливіших для інвесторів, розробка стратегічних напрямів діяльності;
створення зовнішнього іміджу міста, його образу, того, як дану територію
сприймають громадськість, засоби масової інформації і зовнішні інвестори;
 184

формування внутрішнього іміджу міста: консолідація культурних

цінностей жителів, їх емоційний настрій, створення сприятливої атмосфери
привабливості міста.
Активними суб’єктами формування іміджу міста виступають:органи
виконавчої і законодавчої влади, місцеві представництва органів державної
влади, засоби масової комунікації, суб’єкти регіональної інфраструктури
підтримки підприємництва,спеціалізовані PR-агенства, виставкові центри,
туристичні і готельні мережі,учбові та учбово-ділові центри, представники міста
за його межами. [98; С.87-89].
Для розвитку побратимських та партнерських відносин важливо також
використовувати брендинг територій або брендинг міста - технології, спрямовані
на підвищення конкурентоздатності та інноваційної спроможності, згуртування
і підняття духу громади, формування патріотизму та креативних тенденцій, для
залучення додаткових матеріальних ресурсів, інвестицій, зовнішнього капіталу
як із інших регіонів країни, так і з-за кордону, приваблення туристів, розвитку
рекреаційного потенціалу міста, його екологічного ресурсу, залучення до міста
людей, які хотіли б у ньому оселитися, працювати або розпочати свій бізнес і
вкладати в нього гроші.
Бренд міста покликаний сформувати ряд позитивних асоціацій із містом,
для цього за основу можна взяти історію міста, географічне розташування,
особливості клімату, ландшафту, історичні пам’ятки культури та ін. Він дає
змогу залучити в інфраструктуру міста іноземні ресурси, розвинути туристичну
галузь, зробити місто відомим. Місто з конкретно сформованим брендом має ряд
переваг: надходження зовнішніх та внутрішніх інвестицій, соціальна
захищеність населення, розвиток туризму, створення нових робочих міст та ін.
Займатися брендингом міста неможливо без залучення професійних кадрів
місцевої влади. Для цього необхідно проводити відповідні курси та тренінги з
підвищення кваліфікації, працювати із ЗМІ, організовувати круглі столи,
громадські обговорення, просувати місцеву продукцію.
 185

впізнавати, реєстрації бренду недостатньо. Необхідна наявність

історичного, культурного та природного потенціалу, без якого місто не буде
цікавим. І, що важливо, потрібен активний PR, виділення грошей на рекламу та
просування на туристичних виставках. До статусу необхідно докладати
матеріальні ресурси й кошти. Тільки у цьому випадку місто справді зможе
виділитися на просторах нашої країни і набуде бренду, який знатимуть усі.
Бренд міста, як вважають автори дослідження «Брендинг міст: досвід країн
Вишеградської групи для України» це додатковий ресурс у вигляді соціальної
стабільності, інвестицій, туризму, нових робочих місць тощо. Це гарантований
капітал, що вкладений у майбутнє міста і його соціуму. Це спільна
інтелектуальна власність громади, яка у знаменитих брендів може в сотні разів
перевищувати вартість реальних активів міста [13;С.18].
Автори дослідження пропонують формувати брендинг міста за
наступними етапами:
І. Етап планування. Тут дуже важливо правильно визначити цільові
аудиторії, на які будуть спрямовані ключові повідомлення. За географічною
ознакою можна виділити чотири групи громадськості, на які повинна бути
спрямована комунікаційна програма зі створення іміджу міста: місцеві жителі
міста, регіону; жителі всієї країни; найближче зарубіжжя, країни, що межують із
містом, областю, країною; всі країни, що цікавлять місто, наприклад, як
потенційні туристи, інвестори, партнери в економічних і політичних проектах
тощо.
ІІ. Етап постановки цілей розвитку. Тут доцільно сформулювати так
званий девіз міста, відбивши в ньому головну мету громади. Важливо, щоб вона
відображала орієнтацію на задоволення потреб жителів, але при цьому
викликала симпатії й розуміння суб’єктів, зовнішніх для території. Часто девізи
міст у ринкових країнах декларують прагнення забезпечити необхідну якість і
кількість надаваних містом можливостей для платників податків при мінімально
можливих рівнях оподатковування. У першу чергу, розробляються ключові
повідомлення, які потрібно донести до аудиторії.
 186

ІІІ. Проведення SWOT-аналізу іміджу міста. Ця діяльність передбачає

здійснення аналізу зовнішніх і внутрішніх факторів та можливостей міста [13;
С.19].
Найважливішими показниками для визначення рейтингу міст в
Європейському Союзі є економічна база конкретної території, її ріст і
диверсифікованість. Застосовувана при цьому єдина міжнародна шкала містить
такі позиції: економічні умови: демографічна ситуація, структура місцевого
господарства, перспективи росту; організаційна та адміністративна структура:
відносини між різними рівнями влади, баланс прибутків і видатків, системи
управління; фінансова гнучкість та результати діяльності: рівень ліквідності,
обсяги боргових зобов’язань, розміри позабалансової заборгованості [13; С.26].
Слід також зауважити, що Угода про асоціацію між Україною та
Євросоюзом [175] заклала механізми і можливості для співробітництва між
українськими регіонами, територіальними громадами та їх партнерами в Європі,
що відкрило широкі можливості фінансування реалізації важливих місцевих
проектів, вивчення і використання зарубіжного досвіду.

3.3. Основні шляхи впровадження інноваційних форм транскордонного

співробітництва між Україною та країнами ЄС

Інновації сприятимуть модернізації транскордонного співробітництва та

виведенню його на новий технологічний рівень. але потребують залучення
значних інвестиційних ресурсів, без яких новітні технології неможливо
впровадити у життя. Крім цього, інноваційна модель ТКС стосується розвитку
політичних та культурних зв’язків між країнами, розширення людських
контактів. Реалізація цих завдань передбачає, що інноваційна модель
транскордонної співпраці сприятиме перевтіленню прикордонних територій в
інтегровані, взаємодоповнювані райони з високим рівнем соціально-
економічного розвитку та підвищенням якості життя.
 187

Створення інноваційної моделі ТКС потребує впровадження, в першу

чергу, інноваційних методів управління. Так, в рамках проекту «Кордони для
людей», який виконувався Інститутом транскордонного співробітництва в
рамках Програми ЄІСП Угорщина–Словаччина–Румунія–Україна у 2007 – 2013
рр. обґрунтовані такі інноваційні методи управління системою транскордонного
співробітництва як системний моніторинг та індексація.
Системний моніторинг (відслідковування тенденцій розвитку)
транскордонного співробітництва передбачає збір інформації, яка потім має бути
оброблена та донесена до суб’єкта управління в доступній та зручній для нього
формі. При цьому використовується індексація, тобто метод аналізу, що
передбачає спрощення, групування, агломерацію інформації в індексах. В свою
чергу, індекс – це кількісний показник розвитку об’єкта в цілому чи окремих
його сторін зокрема. На основі індексів визначається рейтинг та здійснюється
порівняльний аналіз об’єктів.
Застосування цих методів відповідає новим вимогам до розвитку ТКС та
європейським стандартам, адже система індексації та моніторингу
транскордонного співробітництва в Європі (СІМ) – це комплекс теоретичних та
організаційно-практичних заходів, що забезпечує коректний аналіз і порівняння
загальних і відмінних рис, а також тенденцій розвитку транскордонного
співробітництва в різних регіонах Європи з метою підвищення його
ефективності, перш за все шляхом оптимізації управління.
Маючи у своєму розпорядженні таку інформацію, суб’єкти управління на
різних рівнях отримують можливість вироблення і прийняття найбільш
ефективних політичних рішень. Запропонований набір оціночних критеріїв
(наприклад, статистичних оцінок) може, залежно від конкретних умов
застосування, певною мірою модифікуватися. Але для забезпечення коректності
порівняльного аналізу рівня розвитку ТКС у різних сегментах основні його
критерії у всіх випадках практичного застосування повинні бути єдиними. [184;
С.5-18]
 188

Ці методи є доцільними для усунення проблем, зумовлених недостатньою

ефективністю координації організаційно-управлінських зусиль і які треба чітко
ідентифікувати, щоб приймати управлінські рішення, які відповідають
принципам та цілям ТКС.
К.Куцаб-Бонк підкреслює, що органами державної влади та місцевого
самоврядування прикордонних територіальних громад різного рівня
(регіональними: область-воєводство; субрегіональними: район-повіт;
локальними: гміна-сільрада) не ведеться системної роботи із моніторингу та
розв’язання основних проблем, що блокують поширення конвергентних
процесів у межах спільного з ЄС транскордонного регіону. Це стосується як
налагодження ефективної діяльності з ведення транскордонної статистики, так і
моніторингу виконання прийнятих рішень, зокрема в руслі реалізації
транскордонних і регіональних стратегій, а також проектів, спрямованих на
вирішення актуальних транскордонних проблем [80; С.21]
Вважаємо, що організація системного моніторингу має надавати
інформацію як щодо поточного стану розвитку транскордонних регіонів та
транскордонного співробітництва та фіксування будь-яких змін у державній
політиці, інституційних змін, соціально-економічного розвитку
транскордонного регіону, так і забезпечувати аналіз ситуації у окремих сферах
ТКС, особливо там, де виникають певні ризики.
Оптимальним є проведення моніторингу з обох сторін кордону за
наявності координуючого чи консультаційного центру для формування бази
даних моніторингу, підтримки та реалізації транскордонних програм та проектів
в межах кожного транскордонного регіону. Такий координуючий чи
консультаційний центр має функціонувати на базі статистичних установ
регіону, єврорегіону чи спільної громадської асоціації, створеної громадськими
організаціями. В рамках такого центру важливо уніфікувати критерії оцінки ТКС
та створити єдину базу даних про нереалізовані, діючі та завершені
транскордонні проекти.
 189

Проведення моніторингу проектів і програм транскордонного

співробітництва дає змогу забезпечувати компетентні регіональні і місцеві
структури та залучених представників (підрозділів) центральних владних
структур відповідними даними, за узгодженим протоколом надання інформації;
отримувати спеціально визначену службову інформацію, що безпосередньо
пов'язана з транскордонною діяльністю (митною, прикордонною, екологічною,
податковою тощо); отримувати суб'єктами транскордонного співробітництва
даних щоквартальної узагальненої інформації про транскордонне
співробітництво у регіонах.
Вважаємо слушним висновок К.Куцаб-Бонк щодо відмінностей у
спільному баченні пріоритетних напрямів та перспектив розвитку прикордонних
територій між Україною та ЄС. Якщо з боку ЄС основний акцент робиться на
стимулюванні інноваційних форм економічної активності з метою підвищення
конкурентоспроможності прикордонних територій у процесі поглиблення
міжнародного поділу праці, то українська сторона, акцентована здебільшого на
вирішенні поточних соціальних проблем та усуненні локальних бар’єрів на
шляху транскордонного руху товарів і послуг. Як наслідок, рівень інноваційного
розвитку виробничої, транспортно-логістичної, маркетингової, інформаційно-
комунікаційної та інженерної інфраструктури у прикордонних регіонах Польщі,
Словаччини та Угорщини, що межують з Україною, значно вищий, ніж у
сусідніх із ними прикордонних областях України. Це не лише обмежує потенціал
транскордонної конвергенції, але і спричиняє поширення дивергентних
процесів, як у ринково-економічній, так і в соціально-психологічній та
суспільно-політичній площинах [80; С.21]
На даний час можемо навести приклад моніторингу, розробленого
Урядовим офісом з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, якій
передбачає чіткий розподіл обов’язків між органами державної влади; гнучкий
оперативний механізм оновлення плану заходів з імплементації Угоди;
забезпечення цілісності, системності, комплексності інформації щодо виконання
Угоди; оцінка результативності виконання Угоди. Для цього органи виконавчої
 190

влади готують щоквартальний комплексний звіт з виконання Угоди, Урядовий

офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції здійснює аналіз поданої
інформації та готує пропозиції щодо оновлення плану заходів та вжиття заходів
з метою виконання Угоди, готує рекомендації щодо удосконалення процесу
виконання Угоди [219].
Активізація ТКС з української строни не може здійснюватися сьогодні без
запровадження маркетингового механізму та брендингу територій, що
потребує від органів влади різних рівнів оптимальності взаємозв’язків
структурних компонентів для ефективності упровадження нововведень. Цей
організаційний процес передбачає переорієнтацію структури управління
відповідно до потреб об’єкта управління, що створює можливість оперативності,
раціональності управлінських рішень, адаптації системи управління до свого
об’єкту. Така управлінська модель, зорієнтована на формування максимально
самостійних у своїй діяльності управлінських структур, які пов’язані у загальну
систему відповідною стратегією управлінської діяльності та інформаційними
потоками, найбільше відповідає потребам розвитку ТКС.
На нашу думку, поширення вказаної моделі сприяє перетворенню
управлінських систем у відкриті системи з великим рівнем диверсифікації
діяльності, свободою творчості, гнучкістю, домінуючою орієнтацією на потреби
об’єкта управління. Процес організації інновацій розглядається як процес
становлення нових взаємодій, поглиблення спеціалізації в наданні управлінських
послуг та посилення тенденцій до диверсифікації та кооперації структур
управління.
Разом із зростанням децентралізації влади для успіху маркетингових
інновацій необхідним є процес компенсації роздробленості і фрагментарності,
що досягається за рахунок вдосконалення механізмів інтеграції і консолідації
структурних компонентів системи державного управління. Оптимальне
поєднання централізації і децентралізації управління забезпечується при
делегуванні повноважень на нижчий рівень у межах передачі функцій
задоволення потреб споживачів управлінських послуг.
 191

Перспективи маркетингових інновацій у галузі державного управління

ТКС пов'язані з розповсюдженням електронних комунікаційних мереж
передусім у зв’язку з тим, що вдосконалення управлінських комунікацій
ґрунтується на впровадженні принципу дихотомії комунікації – управлінні не
лише як дії, а й як взаємодії.
Маркетинговий інструментарій розвитку транскордонних регіонів, як
вважають автори монографії [173; С.179-180] обов’язково повинен враховувати
основні принципи управління регіональними суспільними системами, зокрема:
об’єктивні тренди розвитку економіки транскордонного регіону (екологізацію,
соціалізацію та гуманізацію, інноваційну спрямованість тощо); соціально-
історичні й геополітичні особливості економіки транскордонного регіону та її
основні принципи (необхідність поєднання ринкових механізмів та заходів
державного регулювання соціально-економічних процесів); забезпечення
економічної ефективності, соціальної справедливості, захисту інтересів
власників і мешканців прикордонних територій; появу нових інститутів та
інтеграційних і асоційованих форм підприємництва, пов’язаних із різноманіттям
форм власності та організації бізнесу; особливості регіоналізації економіки, яка
обумовлює виникнення специфічних форм управлінсько-господарської
діяльності на засадах конкуренції та партнерства; необхідність постійного
підвищення рівня кваліфікації кадрового потенціалу та якості людського
капіталу транскордонного регіону.
Інноваційним ресурсом підвищення рівня управління транскордонним
співробітництвом можуть бути нові організаційно-правові форми стимулювання
інноваційно-інвестиційних процесів у транскордонному просторі:
транскордонні центри трансферу технологій, білатеральні інвестиційні
агенції, промислово-логістичні зони. Це відповідає завданням Державної
програми розвитку транскордонного співробітництва на 2016-2020 роки, у якій
за результатами виконання Програми передбачається за напрямом сприяння
економічному та соціальному розвитку прикордонних регіонів України
поліпшити бізнес-клімат та створити сприятливі умови для надходження
 192

інвестицій в економіку прикордонних регіонів України; за напрямом сприяння

створенню кращих умов та інструментів для забезпечення мобільності людей,
товарів і капіталу завершити реалізацію шести великомасштабних
інфраструктурних проектів у рамках виконання програм прикордонного
співробітництва Європейського інструменту сусідства та партнерства на 2007-
2013 роки [218].
З метою створення сприятливих умов для розвитку транскордонного
співробітництва органам державного управління у сфері ТКС доцільно
розробити банк даних інвестиційних пропозицій.
В рамках інноваційної моделі розвитку ТКС одним з важливих
управлінських напрямів є розширення транспортних коридорів та зростання
ролі України як суб’єкта транскордонних мереж. Використання можливостей
транспортних коридорів означає забезпечення адекватної транспортної
інфраструктури (дороги, термінали та ін.) на території країни, ліквідацію вузьких
місць на кордонах за рахунок підвищення їхньої пропускної спроможності;
гармонізацію нормативно-законодавчого середовища, що регулює міжнародні та
внутрішні перевезення і контроль перетинання кордонів; запровадження
ключових норм і стандартів ЄС в сфері транспортного обслуговування.
Виконання цих завдань полягає у необхідності концентрації ресурсів на
ключових проектах, розташованих на міжнародних транспортних коридорах, що
належать до транс'європейських транспортних мереж (ТЕN-Т) (частина з них
включена для реалізації до Державної програми розвитку ТКС на 2016-2020
роки).
У рамках транскордонної співпраці з ЄС у найближчий період перед
Україною стоять завдання: приєднання до Європейської системи управління
залізничним рухом; комплексна стратегія щодо портів, адже Одеський порт
визнаний пріоритетним для морських магістралей і Україна підписала
Меморандум про порозуміння щодо розвитку Пан'європейського коридору VII
(Дунай) та є членом організаційного комітету; інвестування розвитку
транспортних коридорів України через позики Європейського інвестиційного
 193

банку; модернізація інфраструктури, впровадження нових технологій і методів у

сфері транспорту.
Наявність транспортних коридорів обумовлює необхідність створення
розгалуженої мережі міжнародних логістичних центрів, яка дозволить
наблизити транспортний і логістичний сервіс до міжнародних стандартів.
Формування системи логістичних центрів в Україні має забезпечити ефективне і
якісне перевезення вантажів та людей з однієї точки в іншу, дотримуючись
принципу «від дверей до дверей», підвищити рівень соціально- економічного
розвитку прикордонних територій.
Прикладами розвитку міжнародних транспортни коридорів в рамках
транскордонної співпраці є такі проекти:
міжнародний транспортний коридор № 3, який простягається більше ніж
на 1500 км від Берліну-Бранденбургу/Саксонії в ФРН через польські міста
Вроцлав, Катовіце та Краків до України через Львів до Києва. Коридор поєднує
низку традиційних економічних просторів та охоплює більше 800 км спільного
прикордонного простору двох інших держав: Чехії та Словаччини. Прямі
інвестиції в транспортну інфраструктуру цього коридору до 2015 р. оцінювався
в 5 млрд. євро. Коридор пов’язаний із 5 іншими трансєвропейськими
коридорами, тому його розвиток потребує створення відповідної сервісної
інфраструктури в зоні 200 км. Покращення транспортної доступності регіонів
вздовж коридору дає новий імпульс для розвитку периферійних регіонів,
ініціювання мережі зв’язків та спільних проектів;
для Львівської області дуже важливим є якісна і швидка побудова ділянки
автостради Краківець – Львів – Броди. Від успішного розв’язання цього
завдання, як і від розбудови вторинної мережі доріг, великою мірою залежить
швидкість залучення регіону до європейського економічного простору;
перспективною в інтеграції прикордоння є траса у південному напрямку
Бялисток–Люблін–Жешув–Барвінек (перехід кордону з Словаччиною). Ця
дорога повинна з’єднати південь Польщі з розвинутим комунікаційним
коридором Via Baltica, який тягнеться від Таллінна у Естонії через Ригу в Латвії,
 194

Вільнюса в Литві до польського кордону, a далі через Бялисток до Варшави.

Траса Бялисток–Люблін–Жешув-Барвінек, автоматично включається у
функціонування міжнародних транспортних коридорів Via Baltica, Via Intermare
та коридору № 3, зумовлюючи економічну активізацію у прикордонних регіонах.
Таким чином, розвиток мережа доріг з міжнародним статусом буде
створювати передумови для розвитку доріг державного та регіонального
значення, підвищуваити проникливість кордонів, а також налагоджувати
комунікаційні зв’язки між державами.
Одним з пріоритетних завдань Стратегії ЄС для Дунайського регіону є
створення до 2020 року ефективних мультимодальних терміналів у річкових
портах уздовж Дунаю і його судноплавних приток з метою ефективного
поєднання внутрішніх водних шляхів, залізничного транспорту і автомобільних
доріг. На сьогодні в цьому контексті реалізується низка спільних, перспективних
проектів: проект поромної переправи Орлівка – Ісакча, який був визнаний
найбільш оптимальним в рамках структур єврорегіону «Нижній Дунай» в
частині економіки та логістики; проект «Фарватер» (FAIRway" project), одним із
завдань якого є оновлення та моніторинг дорожніх карт на регулярній основі;
ефективне оновлення і технічне обслуговування водного транспорту на р. Дунай
і його судноплавних притоках.
У червні 2016 р. у м. Роттердамі (Королівство Нідерланди) за участю
міністрів транспорту Дунайського регіону відбулися дні Транс’європейської
транспортної мережі (TEN-T days), у рамках якої обговорювалася низка
важливих та актуальних для України питань внутрішнього водного транспорту,
зокрема було підписано Дунайську декларацію про поглиблення співпраці щодо
розвитку внутрішніх водних шляхів (ВВШ). [217]
Важливим напрямом оптимізації транскордонної торгівлі пропонується
створення торговельно-логістичних центрів як ефективного організаційного
механізму, який дозволяє боротися з тінізaцією трaнскордонної торгівлі,
протидіяти збільшенню обсягів контрaбaндних потоків, підвищити
 195

конкурентоспроможність вітчизняних виробників, унеможливити реaлізaцію

контрaбaндних товaрів ненaлежної якості, боротися з корупцією наа митниці.
Прикордонні вітчизняні стихійні ринки, кіоски і дрібні крaмниці чaсто
функціонують без нaявності повного пaкету дозвільної документaції,
дотримaння сaнітaрних норм, нaлежного рівня якості обслуговувaння покупців,
чим погіршують врaження іноземців, в тому числі підприємців, від перебувaння
в Укрaїні тa її імідж як трaнзитної крaїни.
Досвід торговельно-логістичних центрів у прикордонних зонах існує у
країнах ЄС, наприклад, створення великого центру дистрибуції у
прикордонному місті Маріамполь на кордоні між Польщею і Литвою вирішило
проблеми стихійної нелегальної торгівлі з відсутністю будь-якого захисту прав
споживачів, оскільки споживачі стали віддавати перевагу придбанню якісних
товарів і високому рівню послуг у дистрибуційному центрі.
Функціонування таких торговельно-логістичних центрів є доцільним в
прикордонній смузі, де діють угоди про малий прикордонний рух, біля
міжнародних пунктів пропуску та транспортних коридорів що забезпечує
постійний потік споживачів. Для надання якісних послуг такий центр повинен
мати можливість покупок tax free, розвинуту інфраструктуру (автозаправні
станції, кав’ярні, хостели, готель, центр офісного обслуговування i tax free, митні
агентства, банки, пункти обміну валюти), широкий асортимент товарів та умов
продажу, виставкові площі для професійної презентації продукції
транскордонного регіону, а також умови для реалізації великих контрактів
Як показує європейська практика, однією з важливих конкурентних
переваг країни є розвиток інноваційного підприємництва, що потребує
спеціальних заходів державної політики. Адаптація вітчизняної системи
підтримки інноваційного підприємництва до європейської моделі дасть
можливість розраховувати на партнерську участь у реалізації європейських
програм науково-технологічного та інноваційного розвитку. На даний час для
розвитку інноваційного підприємництва у сфері транскордонного
співробітництва з країнами ЄС вважаємо важливими такі заходи:
 196

надання малим і середнім підприємствам підтримки щодо адаптації до

функціонування в умовах дії Зони вільної торгівлі між Україною а ЄС та
імплементації Угоди про асоціацію;
підтримка з боку ЄС вжиття заходів щодо стимулювання експорту в
Україні. (стаття 379 Угоди): надання методичної підтримки реалізації виходу
українських малих та середніх підприємств на ринки ЄС, утворення експортних
консорціумів, експорто-орієнтованих кластерів, державних інституцій
фінансової та організаційної підтримки експортерів;
доступу малого та середнього підприємництва до кредитних ресурсів
(стаття 379 Угоди)
імплементація в Україні загальноєвропейського Акта малого бізнесу
(Small Business Act) (підтримка підприємництва, зниження регуляторного
тягаря, спрощення доступу до фінансів і до ринків, інтернаціоналізація МСП).
11.07.2016 спільно з ОЕСР було організовано захід «Індекс політики МСП:
країни Східного партнерства, 2016. Оцінка застосування Акта про малий бізнес»,
в якому взяли участь представники ОЕСР, Мінекономрозвитку, Європейської
Комісії, ЄБРР та Європейського фонду освіти (ЄФО), а також представники
бізнес-асоціацій та громадських організацій. В ході представлення оцінки
виконання в Україні Акта про малий бізнес для Європи було продемонстровано,
що Україна отримала вищі бали за такими показниками, як: середовище
діяльності і технічні бар’єри у торгівлі, отримані в результаті нещодавніх
реформ. Завдяки регуляторним реформам Україна зберегла досить високий бал
за показником про доступ до фінансування. Зазначалося також, що Україна
досягла певних зрушень у сфері дерегуляції та спрощення адміністративних
процедур.
Імплементація в Україні Європейської хартії малих підприємств
передбачає максимальне наближення до технічних та регуляторних стандартів
ЄС, у зв’язку з чим була розроблена Стратегія розвитку системи технічного
регулювання до 2020 року; прийнято План з дерегуляції та деталізований План
імплементації Угоди про асоціацію з ЄС з прив’язкою до строків; зменшена
 197

значна кількість регуляторних процедур (Закон України №1580 «Про внесення

змін до деяких законодавчих актів України» щодо спрощення умов ведення
бізнесу (дерегуляція), запровадження електронних закупівель, посилення
захисту прав інвесторів, а також зменшення значної кількості ліцензій та
дозволів (Закон України № 222-VIII «Про ліцензування видів господарської
діяльності»).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.03.2016
№ 226-р було підписано Угоду між Урядом України і Європейським Союзом про
участь України в програмі ЄС «Конкурентоспроможність підприємств малого та
середнього бізнесу (COSME) (2014-2020)», що надає Україні можливість
залучати кошти та нематеріальні ресурси ЄС для більш якісної підготовки
українського бізнесу до вільної торгівлі з ЄС, прискореного виходу вітчизняних
підприємств на ринок ЄС, зміцнення їхніх торговельних зв’язків з
європейськими компаніями та залучення іноземних інвестицій в Україну.
Отже, для формувaння сприятливого підприємницького середовищa,
спроможного стимулювaти ділову aктивність нaселення, зaбезпечувати розвиток
бізнесу нa прикордонних територіях Укрaїни важливими управлінськими
напрямами слід вважати:
зaпровaдження диференційовaного (пільгового) підходу до системи
оподaткувaння, дозвільних, погоджувaльних процедур, доступу до держaвних
послуг і ресурсів для суб’єктів господaрської діяльності, які здійснюють
діяльність в прикордонних регіонах;
стимулювання здатності до впровадження інновацій малими та середніми
підприємствами у транскордонних регіонах, їх залучення до використання нових
процесів, вироблення нових продуктів, створення нових організаційних
структур;
створення та рух інновацій через бізнес-партнерів у прикордонні;
cтворення національних: інвестиційного фонду, фонду кредитних гарантій
та фонду ризикових, венчурних капіталовкладень для малих та середніх
підприємств на кшталт європейських фондів;
 198

проведення тренінгів та надання консультативних послуг для вітчизняних

бізнес-структур, в тому числі в рамках регіональних консультаційних центрів
малого та середнього бізнесу, що створюються за підтримки ЄС (програма EU
SURE);
створення в Україні міжнародного комерційного арбітражу для вирішення
бізнес-спорів з залученням вітчизняних та європейських арбітрів;
наближення законодавства України про конкуренцію та практику
застосування до aсquis ЄС (відповідно до статті 256 Угоди про асоціацію України
та ЄС);
стабілізація в банківській сфері з відновленням кредитування малого та
середнього бізнесу за прийнятними відсотковими ставками, а також залучення
допомоги ЄБРР для мікрокредитування малого бізнесу;
залучення допомоги ЄС з метою створення єдиної інформаційної системи
та веб-сайту «Європейська мережа підприємств – Україна» для налагодження
зв’язків між вітчизняними та європейськими товаровиробниками;
проведення презентацій і форумів щодо інвестиційного потенціалу
регіонів України в країнах-сусідах і структурах ЄС з метою поглиблення
транскордонного співробітництва, в тому числі з залученням малих і середніх
підприємств.
Для розвитку такої форми ТКС як інноваційні транскордонні кластери
першочергово слід вирішити таке управлінське завдання як розробка єдиних
механізмів їх створення та розвитку.
Транскордонний інноваційний кластер – це система тісних зв’язків між
науковими і освітніми закладами, бізнесом, громадськістю, владою,
додатковими інституціями, яка включає в себе весь інноваційний ланцюжок від
виникнення наукової ідеї до її безпосереднього втілення, з метою забезпечення
економіки знань, що об’єднує учасників по різні боки кордону (двох і більше
держав).
Згідно класифікації інноваційні кластери можуть бути продуктовми
(розробка нових продуктів), технологічними (для впровадження нових
 199

технологій), сировинними (икористання нових видів сировини),

інфраструктурними (для використання переваг розташування), організаційними
(застосування новітніх методів управління).
Принципи формування інноваційних кластерів в умовах транскордонного
співробітництва регіонів можна об’єднати в такі групи:
загальні – добровільності, спільної мети, територіальної локалізації,
єдності та зв’язності, рівності учасників кластерного утворення, розвитку;
спеціальні – відкритості, взаємної відповідальності, конкурентного
партнерства, стримувань і противаг, багаторівневої взаємодії.
Як і для інших видів інноваційних кластерів транскордонний інноваційний
кластер будується на принципах пріоритетності людського інтелекту,
інноваційності, стимулювання інноваційних процесів, доцільності інноваційних
ідей, комплексності, комерціалізації.
До інноваційних форм ТКС відносять також транскордонні індустріальні
парки. Сьогодні на території України офіційно зареєстровано 12 індустріальних
парків (ІП), проте функціонує лише чотири, в тому числі «Соломоново» на
Закарпатті, «Львівський індустріальний парк «Рясне-2». У рамках Програми
транскордонного співробітництва «Угорщина-Словаччина-Румунія-Україна» у
2007-2013 рр. українською та угорською сторонами реалізовано проект
«Розробка документів для створення транскордонного індустріального парку з
елементами логістики «Берег-Карпати» (Закарпатська область).
Індустріальний (промисловий) парк – це облаштована відповідною інфра-
структурою територія, у межах якої учасники можуть здійснювати господарську
діяльність у сфері промислового виробництва, а також науково-дослідну
діяльність, діяльність у сфері інформації і телекомунікацій на умовах,
визначених законодавством України [44].
Отже, транскордонні індустріальні парки – це організаційно-економічний
простір з інженерно підготовленими промисловими майданчиками в рамках при-
кордонних територій двох або більше країн, на якому запроваджено спеціальний
режим економічної діяльності для суб’єктів господарювання з метою виконання
 200

визначених регіональних і національних завдань. Спеціальний режим

економічної діяльності передбачає застосування національного законодавства
країни розміщення суб’єкта господарювання для здійснення господарської
діяльності (самого виробничого процесу), а також можливість застосування
переваг національних законодавств інших країн-учасниць у ході просування
готової продукції до споживачів країн-учасниць, зокрема особливі умови
діяльності у сферах адміністрування, оподаткування, інвестування, митного
режиму, валютного регулювання для суб’єктів господарської діяльності.
О.Єгорова наводить приклад діяльності транскордонних індустріальних
парків на кордонах Австрії з Чехією та Угорщиною – «Гмюнд–Чеське Веленіце»
і «Хайлігенкройц–Сентготтхард», успішність яких визначається можливістю
залученння коштів з Програми транскордонного співробітництва Угорщина-
Австрія (Phare), державної підтримки кожної з країн-учасниць, а формування їх
як транскордонних функціональних одиниць на основі укладання відповідних
двосторонніх угод, створенням спільного наглядового органу [56].
О.Єгорова звертає увагу на те, що у зазначених транскордонних
індустріальних парках були створені сприятливі стимулюючі умови для
діяльності компаній країн-учасниць, а також інших країн. Зокрема, надано
повністю підготовлені промислові майданчики (на яких підведено
електроенергію, газ, воду, каналізацію, наявна розвинена транспортна мережа),
а також консультації для виходу на ринки Східної, Західної і Південної Європи.
Важливим стимулом для суб’єктів господарювання є можливість надання
державної допомоги відповідно до ст. 87 (3) Договору про заснування
Європейського Співтовариства [56].
Таким чином, використовуючи європейський досвід, Україна може суттєво
покращити діяльність транскордонних індустріальних парків, оскільки має
об’єктивно сприятливі фактори для розвитку цієї форми ТКС: вигідне
геополітичне розташування України, наявність попиту на розвиток і
впровадження нових технологій, наявність достатньо кваліфікованих трудових
ресурсів і високий рівень безробіття в прикордонних регіонах, що спрощує
 201

отримання державної допомоги в ЄС відповідно до ст. 87 Договору про

заснування Європейського Співтовариства (до 50 % від загальної вартості
інвестиції), можливість залучення додаткових коштів із ЄС для розбудови інфра-
структури, зокрема з програм транскордонного співробітництва Угорщина–Сло-
ваччина–Румунія–Україна.
Для розвитку транскордонних індустріальних парків та функціонування
існуючих нагальними вважаємо такі питання:
створення нової нормативно-правової бази, адже Рамковий Закон України
«Про індустріальні парки» залишив поза правовим полем створення
індустріальних парків зі статусом транскордонних; суперечливими є положення
(ст. 30) щодо зобов’язання ініціаторів створення індустріальних парків залучати
до роботи переважно громадян України;
нерозвиненість інфраструктури та відсутність значних ресурсів для фінан-
сування її розбудови;
подолання негативного досвіду функціонування та оцінки ефективності
спеціальних економічних зон, технопарків, наукових парків та ін.;
економічне та адміністративне стимулювання для суб’єктів
господарювання транскордонних функціональних одиниць.
Ефективність транскордонної співпраці можна значно підвищити завдяки
використанню методів стратегічного менеджменту, серед яких перспективною
технологією стратегічного планування та вивчення масштабних проектів будь-
якої сфери розвитку в сучасному світі вважається форсайтинг (від англійського
слова foresight – «передбачення»).
Методи, що використовуються в форсайті зарекомендували себе як одні з
найбільш ефективних інструментів вибору пріоритетів cпочатку у сфері науки і
технологій, а в подальшому і в більш широкому колі проблем соціально-
економічного розвитку. Сьогодні форсайт все частіше використовується як
системний інструмент формування майбутнього, що дозволяє враховувати
можливі зміни у всіх сферах суспільної діяльності: науці, технологіях, економіці,
суспільних відносинах, культурі, тощо. Після 1990-х даний метод прийшов у
 202

сферу регіонального управління і з’являється термін регіональний форсайт.

Наразі він активно використовується у сфері регіонального розвитку в ряді країн
світу. Загальною метою регіонального форсайту – забезпечити максимально
вірний і продуманий підхід до розробки стратегій регіонального,
муніципального планування. Ще однією з ідей форсайт аналізу, що випливає з
його природи, є сприяння генерації колективної ідеї та спільних поглядів
суспільства на питання що розглядається [187; С.258].
Як зазначає М.Цедік, методів форсайту існує чимало: SWOT аналіз, метод
Делфі, експертні панелі, сканування, брейнстормінг (мозковий штурм), дорожні
карти, дерево релевантності і т.д. В кінці 1980-х років в Єврокомісії був
створений спеціальний департамент, який відповідає за координацію
використання форсайту країнами-членами Євросоюзу, і спеціальний інститут
Технологічного форсайту в (Севілья) як інститут Європейського економічного
співтовариства, який займається питаннями методологічного та методичного
забезпечення форсайту. В багатьох європейських країнах при різних державних
органах створюються центри, відділи, тощо, що займаються дослідженнями
перспектив розвитку регіонів, муніципалітетів і т. д.
В сфері транскордонного співробітництва даний метод давно і належним
чином оцінено. Зокрема, Радою Європи у 2009 р. було замовлено один з
найглибших аналізів, що використовуються у форсайт технологіях - SWOT
аналіз - для оцінки ступеня «сумісності/несумісності» або перспективності ряду
європейських країн в питаннях співпраці їх у сфері транскордонного
співробітництва [187; С.259-260]
Таким чином, форсайт може стати необхідним інструментом в механізмі
формування пріоритетів ТКС. Щоб правильно визначити, стимулювати і
підтримувати активну участь регіонів у цій сфері, важливо виробити чітку
стратегію і показати найоптимальніші шляхи її досягнення у всій системі
прийняття рішень і реалізації державної політики в цьому напрямі. Найбільша
перевага форсайту в тому, що він орієнтоваий не тільки на визначення можливих
варіантів майбутнього, а й на формування найбільш бажаних сценаріїв.
 203

Інформаційна підтримка впровадження інноваційних форм

транскордонного співробітництва організаційно розглядається нами як
створення мережі інформаційно-управлінських структур (див. рис. 3.3.1).
МЕРЕЖА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПІДТРИМКИ
ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ФОРМ
ТРАНСКОРДОННОГО СПІВРОБІТНИЦТВА

інноваційні
регіональні
центри центри
агенції спеціалізовані інформаційно-
інформаційні транскордонног транскордонно
регіонального геоінформацій інноваційно-
центри о го
розвитку ні системи освітні
співробітництва співробітництв
комплекси
а

Рис.3.3.1. Мережа інформаційної підтримки впровадження інноваційних форм

транскордонного співробітництва
Діяльність інформаційних центрів передбачає систематизацію та
розповсюдження інформації учасникам транскордонного співробітництва щодо
основних напрямів ТКС, інноваційних форм, транскордонних проектів, змін у
законодавстві, окремих програм тощо.
Агенції регіонального розвитку в регіонах формуються з метою
максимального наближення нормативно-правової та інформаційно-методичної
підтримки до цільових груп транскордонної співпраці. В такому разі
інформування і залучення фахівців та громадськості, ЗМІ та інших цільових груп
транскордонного співробітництво можуть здійснюватись шляхом проведення
відповідних навчальних і дискусійних семінарів, слухань, круглих столів,
робочих зустрічей з безпосередньою участю фахівців і представників
громадськості.
Спеціалізовані ГІС (геоінформаційні системи) використовуються або
можуть бути запроваджені у сфері проектування, містобудування, сталого
просторового розвитку територій, у системах моніторингу довкілля і стану
техногенно-екологічної безпеки. Геоінформаційні системи є різновидом
інформаційних систем, що забезпечують збір, збереження, обробку, доступ,
 204

відображення і розповсюдження географічно координованих (просторових)

даних.
Центри транскордонного співробітництва (ЦТКС) як активна форма
інформаційного забезпечення проводять так звану пропагандистську діяльність,
тобто пропагують науковий потенціал, як правило, вищого навчального закладу
за кордоном, серед наукових кіл, інформують і надають персональні
консультації працівникам ВНЗ щодо можливих напрямків міжнародного
наукового співробітництва, здебільшого з організаціями-партнерами. Так, при
Ужгородському національному університеті такий центр використовує
можливості отримання позабюджетного фінансування, проводить презентації,
семінари, є інформаційним координатором у сфері наукових досліджень.
Регіональні інформаційно-інноваційно-освітні комплекси спрямовані на
застосування Internet-технологій для інтерактивних дистанційних заходів, що
дозволяють проводити навчально-методичні та інформаційно-дискусійні
зустрічі у спеціально обладнаних студіях одночасно в декількох регіонах за
принципом телемостів.
Центр науково-технічної і економічної інформації(ЦНТЕІ) може
виконувати функції регіонального інформаційно-інноваційно-освітнього
комплексу, в структурі якого створюється регіональний інформаційний портал.
Метою такого порталу є: забезпечення інформаційно-аналітичного і
консультативного каналу електронної інформації для наукових і бізнесових кіл
регіону, формування інноваційної культури у населення, постійний моніторинг
інноваційних процесів, пошук і впровадження нових технологій, сприяння
процесу комерціалізації інтелектуальної власності.
Значно розширюються можливості поповнення інформаційної бази
порталу за рахунок чіткої координації надходження інноваційних пропозицій від
науково-дослідних установ, вищих навчальних закладів, промислових
підприємств, малого й середнього бізнесу та інших суб'єктів господарювання
держав-учасниць ТКС.
 205

Першочерговим заходом розвитку інноваційних форм транскордонного

співробітництва між Україною та країнами ЄС може бути організація
Інноваційного центру транскордонного співробітництва (ІЦТКС), діяльність
якого полягатиме у зборі інноваційних пропозицій, підтримці інноваційних
проектів та обміні інформацією. Наприклад, на базі Чернівецького національного
університету імені Юрія Федьковича створено Центр інновацій та
транскордонного співробітництва, якій здійснює діяльність за наступними
напрямамми: розробка локальних нормативно-правових актів, аналіз локальних
нормативно-правових актів (їх проектів), моніторинг їх застосування, надання
методичної та консультативної органам місцевого самоврядування локального
та регіонального рівнів); проведення тренінгів, конференцій, стажування,
підвищення компетенції, інформаційних та інших заходів; підготовка проектів в
рамках транскордонного співробітництва; підготовка і публікація інформаційно-
наукових матеріалів; консультації з правових та інших питань. centritc.com.ua/pro-
centr

Важливим напрямом впровадження інноваційних форм ТКС є навчання та

підготовки кваліфікованих менеджерів, управлінських кадрів, впровадження і
управлінську практику ТКС наукових досліджень.
К.Куцаб-Бонк справедливо зауважує, що формулюючи пропозиції щодо
удосконалення інноваційних важелів стимулювання транскордонної
конвергенції між Україною та ЄС, слід звернути першочергову увагу на
підвищення ефективності використання інтелектуального та науково-технічного
потенціалу конвергенції між сусідніми прикордонними регіонами України та
сусідніх країн-членів ЄС.
Насамперед це пов’язано з необхідністю суттєво інтенсифікувати сферу
спільних наукових досліджень та інноваційних розробок на основі закладення
нових сенсів у парадигму двосторонньої транскордонної співпраці, включаючи
переосмислення тієї ролі, яку відіграє вирівнювання пропорцій економічного
розвитку по різні боки кордону в нарощуванні інноваційного потенціалу та
підвищенні якості життя мешканців сусідніх прикордонних регіонів.
 206

В сучасних умовах європейської інтеграції розвиток інтелектуального

капіталу, як важливий напрям впровадження «економіки знань» у
транскордонному просторі між Україною та ЄС, тісно пов’язаний зі створенням
умов для самореалізації працівників інтелектуальної сфери, а також підприємців,
які працюють у площині інноваційної економіки, пов’язаної з генеруванням
нових технологічних ідей та управлінських рішень. У цьому сенсі важливого
значення набуває формування постійних взаємозв’язків між інтелектуальними
середовищами сусідніх прикордонних регіонів різних держав.
Зокрема, це стосується реалізації спільних дослідницьких проектів за
участі наукових установ та організацій, які виконуватимуться на основі
підписання партнерських угод між відповідними університетами, академічними
та іншими науковими установами, локалізованими по різні боки кордону.
Крім того, розвиток людського капіталу транскордонного регіону між Україною
та ЄС може покладатися на створення окремих проектних груп, орієнтованих на
вирішення типових гострих проблем у площині транскордонного
співробітництва. Такими проблемами можуть виступати: розвиток
інфраструктури, формування спільних транскордонних інформаційно-
комунікаційних та інженерних мереж, організація сучасних інноваційних
виробництв і стартапів, створення ефективних транскордонних інституцій,
орієнтованих на інноваційний розвиток економіки, зокрема транскордонних
кластерів, технологічних парків, бізнес-інкубаторів, промислових зон тощо [80;
С.21].
До таких програм відносяться:
Програма наукових досліджень та навчання Євратом (2014 - 2018),
оскільки 22.09.2016 Верховна Рада України ратифікувала Угоду між Урядом
України та Європейським співтовариством з атомної енергії про наукову і
технологічну співпрацю та асоційовану участь України у Програмі наукових
досліджень та навчання Євратом (2014-2018);
Програма ЄС з досліджень та інновацій Горизонт 2020 (2014 – 2020),
асоційованим членом якої Україна стала у 2015 р. «Горизонт 2020» – це
 207

найбільша програма Європейського Союзу з фінансування науки та інновацій з

загальним бюджетом близько 80 млрд. євро, розрахована на 2014 – 2020 рр. За
період 2014-2015 рр. від України було подано 394 проектні пропозиції за усіма
пріоритетними напрямками. Загалом було підтримано для фінансування 42
проектні пропозиції. Загальний рівень успішності України становить 10.66%, що
є дещо нижче за середній європейський показник. За сприянням інструменту
підтримки політики програми ЄС «Горизонт 2020» ініційовано проведення
незалежного європейського аудиту національної системи досліджень та
інновацій (Peer Review of the Ukrainian R&I System);
13.09.2016 було підписано першу InnovFin угоду між Європейським
інвестиційним фондом (EIF) та ProCredit Bank JSC в Україні. Угода розрахована
на 2 роки та передбачає надання гарантованих ЄС кредитів для малого та
середнього бізнесу на загальну суму в 50 млн євро.
З метою ефективного вирішення проблемних питань, які виникають під час
реалізації проектів програми «Горизонт 2020», сприяння врахуванню інтересів
України у зазначеній програмі та формування фінансових пропозицій щодо
актуальних тем наукових досліджень утворено координаційний центр з питань
виконання Рамкової програми «Горизонт 2020» та Комісію з відбору
представників та експертів до комітетів, відповідальних за моніторинг
виконання Рамкової програми (постанова Кабінету Міністрів України 30.11.2016
№ 873).
Програма «Креативна Європа» з бюджетом 1,46 млрд євро в галузі
культури на 2014–2020 роки спрямована на захист, розвиток та поширення
європейської культурної та мовної різноманітності та популяризації культурної
спадщини Європи; зміцнення конкурентоспроможності європейських
культурних і творчих галузей, зокрема, в аудіовізуальному секторі, з метою
сприяння їх стійкого, якісного і кількісного росту.
В Україні створено Національне бюро Програми, сторінку в соціальній
мережі Facebook, базу контактів представників культурних і креативних
індустрій, розроблено макет сайту українського бюро, забезпечено регулярну
 208

розсилку новин потенційним учасникам, презентовано програму «Креативна

Європа» в рамках фахових форумів та зустрічей.
Важливою складовою науково-освітньої підтримки інноваційних форм
ТКС є забезпечення системи підготовки та перепідготовки кадрів з питань
транскордонного співробітництва, зокрема шляхом введення відповідних
курсів на економічних спеціальностях вищих навчальних закладів та з
підготовки спеціалістів з державного управління.
Необхідно також розробити комплексну національну програму щодо
навчання та підготовки кваліфікованих менеджерів, управлінських кадрів для
органів місцевого самоврядування, які мають працювати у галузі
транскордонного співробітництва. При підготовці та реалізації цієї стратегії
мають спільно працювати провідні навчальні центри, національні асоціації
органів місцевого самоврядування, громадські організації та міжнародні
інституції, що опікуються питаннями транскордонного співробітництва.
Для підвищення кваліфікації працівників органів виконавчої влади та
органів місцевого самоврядування у сфері транскордонної співпраці доцільно:
проводити семінари, тренінги, створювати фокус-групи, організовувати круглі
столи та різноманітні навчання з питань транскордонного співробітництва та
імплементації Угоди про асоціацію; здійснювати обмін досвідом та
представлення кращих європейських чи регіональних практик у рамках
транскордонної співпраці; розробити навчальну та інформаційну літературу
щодо питань транскордонного співробітництва та імплементації Угоди про
асоціацію; забезпечити широке інформування щодо можливості участі у
різноманітних заходах, пов’язаних з транскордонним співробітництвом,
зустрічах, конференціях, виставках; створити умови для мовної підготовки.
Таким чином, впровадження інноваційних форм транскордонного
співробітництва має декілька складових:
управлінську, що передбачає впровадження інноваційних методів
управління, моніторинг і оцінку транскордонних процесів, створення з обох
сторін кордону координуючого чи консультаційного центру, перетворення
 209

управлінських систем у відкриті системи з великим рівнем диверсифікації

діяльності, свободою творчості, гнучкістю, домінуючою орієнтацією на потреби
об’єкта управління;
маркетингову, спрямовану на задоволення потреб споживачів
управлінських послуг; розповсюдження електронних комунікаційних мереж;
підтримку трендів транскордонних регіонів;
інвестиційну як стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів у
транскордонному просторі та створення транскордонних центрів трансферу
технологій, білатеральних інвестиційних агенцій, промислово-логістичіх зон,
банків даних інвестиційних пропозицій;
організаційну, що передбачає запровадження таких інноваційних форм
ТКС як: розширення транспортних коридорів та зростання ролі України як
суб’єкта транскордонних мереж, створення торговельно-логістичних центрів,
розвиток інноваційного підприємництва, інноваційні транскордонні кластери,
транскордонні індустріальні парк,форсайт-технології;
інформаційну, що представляє собою мережу інформаційно-управлінських
структур для підтримки впровадження інноваційних форм транскордонного
співробітництв (інформаційні центри, агенції регіонального розвитку,
спеціалізовані геоінформаційні системи, центри транскордонного
співробітництва, регіональні інформаційно-інноваційно-освітні комплекси,
інноваційні центри транскордонного співробітництва);
освітньо-наукову, яка охоплює нуковий суповід ТКС як в рамках
національної науки, так і участі у європейських програмах наукових досліджень;
навчання та підготовки кваліфікованих менеджерів, управлінських кадрів;
підвищення кваліфікації працівників органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування у сфері транскордонної співпраці.
Розвиток інноваційних форм транскордонного співробітництва
передбачає: вдосконалення законодавства у сфері регулювання інноваційної
діяльності та транскордонної співпраці; експертизу та створення
преференційних режимів реалізації інноваційних проектів; надання органам
 210

влади повноважень щодо реалізації інноваційних стратегій та формування в

бюджетах статті видатків на проекти інноваційного транскордонного
співробітництва: підготовку відповідних фахівців для даної сфери.

Висновки до розділу 3

1. Імплементація Угоди про асоціацію між Україною та Європейським

Союзом створює можливості для розвитку нової моделі транскордонного
співробітництва і потребує розробки спеціальної Стратегії транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС, яка може стати важливим
документом для визначення основних пріоритетів та ключових завдань
транскордонного співробітництва як чинника сталого соціально-економічного і
просторового інноваційно-інвестиційного розвитку прикордонних регіонів, які
мають отримати нову якість соціально-економічного та культурного життя.
2. Методологічною основою розробки Стратегії транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про
асоціацію є положення, які відповідають стратегічним програмам соціально-
економічного розвитку кожної країни/регіону - сторони транскордонного
регіону, окреслюють потреби і майбутні цілі транскордонної співпраці з метою
уникнення ізольованого розвитку лише однієї із сторін. Стратегія повинна
також включати розробку відповідної спільної перспективи транскордонного
розвитку та враховувати ті суттєві зміни, які відбуваються в Україні в умовах
реформування державного управління та місцевого самоврядування,
імплементації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.
3. Реалізація Стратегії транскордонного співробітництва між Україною
та країнами ЄС в умовах реалізації Угоди про асоціацію передбачає
застосовування механізмів, які здатні забезпечити досягнення цілей:
нормативно-правовий, організаційний, фінансовий, економічний,
інформаційний, управління людськими ресурсами
 211

4. Для удосконалення транскордонної співпраці з країнами ЄС Україна

може використовувати потенціал зв’язків між містами-побратимами та містами-
партнерами, які, як важливий компонент народної дипломатії, є ресурсом
політики єднання та територіального соціально-економічного розвитку.
5. Формування інноваційної моделі транскордонного співробітництва
передбачає: стимулювання ділової активності в транскордонних регіонах;
зaпровaдження диференційовaного підходу до системи оподaткувaння,
дозвільних, погоджувaльних процедур, доступу до держaвних послуг і ресурсів
для суб’єктів господaрської діяльності, які здійснюють інноваційну діяльність;
створення нових організаційних структур та фондів, венчурних
капіталовкладень для малих та середніх підприємств; імплементацію
Європейської хартії малих підприємств; участь у європейських програмах
COSME, HORIZON 2020 тощо.
6. Проаналізовано інноваційні форми транскордонного співробітництва
(маркетинг та брендинг територій, транскордонні центри трансферу технологій,
білатеральні інвестиційні агенції, міжнародні транспортні коридори,
торговельно-логістичні центри, інноваційне підприємництво, інноваційні
транскордонні кластери, транскордонні індустріальні парки, форсайт-технології,
мережі інформаційно-управлінських структур - інформаційні центри, агенції
регіонального розвитку, спеціалізовані геоінформаційні системи, центри
транскордонного співробітництва, регіональні інформаційно-інноваційно-
освітні комплекси, інноваційні центри транскордонного співробітництва),
впровадження яких має наступні складові:
управлінську, що передбачає впровадження інноваційних методів
управління, моніторинг і оцінку транскордонних процесів, створення з обох
сторін кордону координуючого чи консультаційного центру, перетворення
управлінських систем у відкриті системи з великим рівнем диверсифікації
діяльності, свободою творчості, гнучкістю, домінуючою орієнтацією на потреби
об’єкта управління;
 212

маркетингову, спрямовану на задоволення потреб споживачів

управлінських послуг; розповсюдження електронних комунікаційних мереж;
підтримку трендів транскордонних регіонів;
інвестиційну як стимулювання інноваційно-інвестиційних процесів у
транскордонному просторі та створення транскордонних центрів трансферу
технологій, білатеральних інвестиційних агенцій, промислово-логістичних зон,
банків даних інвестиційних пропозицій;
організаційну, що передбачає запровадження таких інноваційних форм
ТКС як: розширення транспортних коридорів та зростання ролі України як
суб’єкта транскордонних мереж, створення торговельно-логістичних центрів,
розвиток інноваційного підприємництва, інноваційні транскордонні кластери,
транскордонні індустріальні парки, запровадження форсайт-технологій;
інформаційну, що представляє собою створення мережі інформаційно-
управлінських структур для підтримки інноваційних форм транскордонного
співробітництв (інформаційні центри, агенції регіонального розвитку,
спеціалізовані геоінформаційні системи, центри транскордонного
співробітництва, регіональні інформаційно-інноваційно-освітні комплекси,
інноваційні центри транскордонного співробітництва);
освітньо-наукову, яка охоплює науковий супровід ТКС як в рамках
національної науки, так і участі у європейських програмах наукових досліджень;
навчання та підготовку кваліфікованих менеджерів у сфері ТКС; підвищення
кваліфікації працівників органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування у сфері транскордонної співпраці.
7. Розвиток інноваційних форм транскордонного співробітництва
передбачає: вдосконалення законодавства у сфері регулювання інноваційної
діяльності та транскордонної співпраці; експертизу та створення
преференційних режимів реалізації інноваційних проектів; надання органам
влади повноважень щодо реалізації інноваційних стратегій та формування в
бюджетах статті видатків на проекти інноваційного транскордонного
співробітництва: підготовку відповідних фахівців для даної сфери.
 213

8. Визначено, що інноваційна модель транскордонної співпраці сприятиме

перетворенню прикордонних територій в інтегровані, взаємодоповнювані
райони з високим рівнем соціально-економічного розвитку та якості життя,
поглиблюватиме та поширюватиме євроінтеграційні процеси, забезпечуватиме
реалізацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС,
 214

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі на теоретичному й практичному рівнях вирішене

актуальне наукове завдання щодо розробки науково-методичних засад
удосконалення механізмів державного управління розвитком транскордонного
співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах посилення
євроінтеграційних процесів, трансформації соціально-економічного розвитку
України та реалізації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, надані практичні
рекомендації органам державного управління та місцевого самоврядування
щодо впровадження інноваційних форм транскордонного співробітництва між
Україною та країнами ЄС, розвитку прикордонних територій.
Отримані в процесі дослідження результати мають теоретичне та
прикладне значення, а саме:
1. Розкрито зміст та основні форми транскордонного співробітництва між
Україною та країнами ЄС як складової євроінтеграційної політики, чинника
стабільності, інструменту для розвитку добросусідських відносин між
державами, способу підвищення конкурентності прикордонних регіонів.
Проаналізовано цілі, функції, механізми, принципи державного
управління у сфері транскордонного співробітництва та основні напрями
державної підтримки транскордонної співпраці як сукупності рішень і дій
організаційного, правового, фінансового характеру органів державної влади
України.
2. Обґрунтовано можливості адаптації європейського досвіду управління
транскордонним співробітництвом в частині багаторівневості управління,
гнучкості нормативно-правової бази, різноманітності типів та форм
транскордонної співпраці; проаналізовано участь України у реалізації програм
ЄС в рамках Європейського інструменту політики сусідства.
3. Запропоновано удосконалення нормативно-правового забезпечення
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС шляхом
уніфікації українського законодавства з європейським правом; розробки нових
 215

нормативно-правових актів в контексті виконання Угоди про асоціацію між

Україною та ЄС; унормування повноважень та відповідальності органів влади
різних рівнів з урахуванням децентралізації та принципу субсидіарності.
4. Визначено, що для посилення організаційного впливу держави на
розвиток транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС
необхідно мати стратегію розвитку транскордонного співробітництва, програми
співпраці з ЄС, спільні проекти щодо розбудови інфраструктури
транскордонного співробітництва; оптимізувати розподіл повноважень та
відповідальності між центральним, регіональним та місцевим рівнями в
управлінні ТКС; активно управляти міграційними потоками; вирішувати
питання екологічної безпеки між транскордонними регіонами України та ЄС;
залучати громадськість та бізнес до вирішення всіх питань, які стосуються
транскордонної співпраці; вирішувати питання безпеки, боротьби з тероризмом,
організованою злочинністю; запобігати корупції.
5. Запропоновано вдосконалення системи фінансового забезпечення
транскордонного співробітництва шляхом диверсифікації джерел фінансування,
вироблення нових процедур спільного фінансування проектів транскордонного
співробітництва, подолання корупції та стимулювання легальних доходів від
транскордонної співпраці, дотримання принципу адресності фінансування.
6. Досліджено діяльність єврорегіонів «Буг», «Карпатський єврорегіон»,
«Нижній Дунай», «Верхній Прут», «Чорне море», визначено шляхи оптимізації
державної підтримки єврорегіонів, їх реорганізації, усунення адміністративних
та правових перешкод, що стримують транскордонну співпрацю, розробки
стратегії розвитку кожного регіону, запровадження нових форм
транскордонного співробітництва;
7. Визначено, що імплементація Угоди про Асоціацію між Україною та
Європейським Союзом створює можливості для розвитку нової моделі
транскордонного співробітництва і потребує розробки спеціальної Стратегії
транскордонного співробітництва між Україною та країнами ЄС в умовах
 216

реалізації Угоди про асоціацію, яка визначає перспективи транскордонного

співробітництва та його нову якість.
8. Обґрунтовано важливість побратимських та партнерських зв’язків між
містами та регіонами України та країн ЄС для стимулювання транскордонної
співпраці, зміцнення господарських, культурних і гуманітарних зв'язків між
суб’єктами та учасниками транскордонного співробітництва.
9. Розроблено практичні рекомендації щодо діяльності органів державного
управління та місцевого самоврядування по впровадженню інноваційної моделі
транскордонного співробітництва, яка має управлінську, маркетингову,
інвестиційну, організаційну, інформаційну, освітньо-наукову складову.
 217

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антошкіна Л. І. Правові аспекти транскордонного співробітництва між

Україною та ЄС / Л. Антошкіна - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pips/2011_1/tom1/040.pdf
2. Артьомов І.В. Транскордонне співробітництво в євроінтеграційній
стратегії України: [монографія] / І.В.Артьомов. — Ужгород: Ліра, 2009. – 520 с.
(Серія «Євроінтеграція: український вимір». Вип. 13).
3. Байцим В. Стратегічні напрями розвитку ефективного транскордонного
й міжрегіонального економічного співробітництва / В. Байцим // Вісн. НАДУ. -
2006. - № 3. - С. 314-320
4. Балян А.В. Міжрегіональне, транскордонне співробітництво України за
умов розширення Європейського Союзу (на прикладі прикордонних регіонів
України та Угорщини) / А.В. Балян – Ужгород : Ліра, 2006. -325 с
5. Барнз Вільям, Ледебур Ларрі. Нові регіональні економіки. Пер. з
англ..А.Пехник. – Львів: Літопис, 2003. – 196 с..
6. Бауман 3. Глобализация. Последствия для человека и общества /
Зигмунт Бауман ; Пер. с англ. – М. : Издательство «Весь Мир», 2004. – 188 с.
7. Бєлєнький П. Ю. Конкурентність на транскордонних ринках / П. Ю.
Бєлєнький, Н. А. Мікула, Є. Е. Матвєєв. – Львів: Ін-т регіон. дослідж. НАН
України, 2005. - 214 с.
8. Біла С.О. Карпатський єврорегіон як чинник європейської інтеграції
України / С. О. Біла, В. В. Романова // Стратегічні пріоритети. – 2013. – № 3. – С.
78–88.
9. Біль М. Транскордонна мобільність як детермінанта розвитку регіону //
Соціально-економічний потенціал транскордонного співробітництва: Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції «Соціально-економічний
потенціал транскордонного співробітництва». – Львів: Львівський національний
університет імені Івана Франка, 2016. –С. 45-47.
 218

10. Борщевський В.В. Україна і Польща в рамках розширеного ЄС:

економічна оптимізація та глобальне партнерство: монографія / В. В.
Борщевський. – Львів : Аверс, 2009. – 244 с.
11. Борщевський В., Куцаб-Бонк К. Нарощування соціально-економічного
потенціалу транскордонного регіону в умовах ринкової конвергенції //
Соціально-економічний потенціал транскордонного співробітництва: Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції «Соціально-економічний
потенціал транскордонного співробітництва». – Львів : Львівський національний
університет імені Івана Франка, 2016. –С.11.
12. Богородецька О. Україна та Польща: тенденції співпраці міст-
побратимів - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www rbis-
nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe
13. Брендинг міст: досвід країн Вишеградської групи для України / За
загальною ред. О. І. Соскіна. – К.: Вид-во «Інститут трансформації суспільства»,
2011. – 80 с.
14. Будівництво нової Європи. Прикордонне співробітництво у
Центральній Європі. // За редакцією д-ра Василя Гудака. - Ужгород: Закарпаття,
2006. – С. 105–111.
15. Будкін В.І. Сутність характеристики та форми транскордонного
економічного співробітництва / В.І. Будкін // Світогосподарські зв’язки:
тенденції розвитку - 2009 - № 3 - С.52-63.
16. Гакман С. М. Транскордонне співробітництво в західних областях
України в контексті розвитку єврорегіонів / С. М. Гакман // Актуальні проблеми
внутрішньої політики. - 2004. - Вип. 3. - С. 193-199.
17. Гарагонич В. В. Джерельно-інформаційна база дослідження проблем
транскордонного співробітництва та участі в ньому України // Історичний архів.
Наукові студії: зб. наук. праць. – Миколаїв: Вид-во МДУ ім. Петра Могили, 2009.
– Вип. 3. – С. 86–92.
18. Гоблик В.В. Спільні транскордонні регіони України та ЄС:
зовнішньоекономічний аспект : монографія / В. В. Гоблик. – Львів, 2012. – 305 с.
 219

19. Гомольська Н.І. Нові форми міжнародної економічної інтеграції –

перспективи розвитку транскордонної співпраці / Н.І. Гомольська, В.М.
Черторижський // Науковий вісник НЛТУ України. – 2010. − Вип. 20.5. –С.173-
177.
20. Горбач Л. Теорії та концепції економічного розвитку регіонів: суть,
значення та генезис // Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка. –
2007. – № 12. – С. 153–157.
21. Грицуник І.І. Вплив розширення ЄС на транскордонне співробітництво
України з центральноєвропейськими країнами (на прикладі Польщі) / І. І.
Грицуник // Держава і право: зб. наук. пр: Юридичні і політичні науки. - К., 2005.
- Вип. 29. - С. 676-683.
22. Грицяк І.А. «Єврорегіон» як управлінська форма транскордонного
співробітництва / І.А. Грицяк // Актуальні проблеми державного управління: зб.
наук. пр. - Дніпропетровськ, 2004. - Вип. 2 (16). - С. 42-51.
23. . Гулич О.І. Стратегія екологічно збалансованого використання
природних рекреаційних ресурсів Карпатського регіону / О.І. Гулич //
Регіональна економіка. – 2012. – № 4. – С. 123–128.
24. Демедюк О. Європейські угруповання територіального
співробітництва // Конвергенція регіонів у транскордонному просторі / Н. А.
Мікула, Є. Е. Матвєєв, В. В. Толкованов [та ін.] ; відп. ред. д.е.н., проф.
Н.А.Мікула. – Львів: Інститут регіональних досліджень Національної академії
наук України, Львівський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України, 2012.
– 368 с.
25. Демченко В. Моделі транскордонних кластерів / В. Демченко //
Розробка регіональної стратегії формування та підтримки розвитку
транскордонних кластерів: звіт про НДР / наук. кер. д.е.н., проф. Н. Мікула. –
Львів, 2008. –166 с.
 220

26. Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на

2007-2010 роки: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 груд. 2006 р. №
1819- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www: .kmu.gov.ua
27. Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на
2011-2015 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 1
грудня 2010 р. № 1088 - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www:
.kmu.gov.ua
28. Державна програма розвитку транскордонного співробітництва на
2016-2020 роки:затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 23
серпня 2016 р. № 554 - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.kmu.gov.ua
29. Державне регулювання економіки: навч. посіб. / С.М. Чистов, А.Є.
Никифоров, Т.Ф. Куценко та ін. – 2-е вид., доопрацьов. і допов. – К.: КНЕУ, 2004.
– 440 с.
30. Деякі питання реалізації у 2015-2017 роках державної стратегії
регіонального розвитку на період до 2020; Постанова Кабінету Міністрів
України від 07.10.2015 № 821 // Урядовий кур’єр. - 2015. - 22 жовтня
31. Діденко Н.Г. Організаційно-правові засади діяльності органів місцевого
самоврядування у розвитку транскордонного співробітництва //Моделі і
механізми регулювання єврорегіонального співробітництва України: монографія
/ За заг. ред. І.В.Артьомова, О.М.Ващук, О.М.Руденко.– Ужгород: МПП
«Гражда», 2013 – 612 с. – (Серія «Євроінтеграція: український вимір»; вип. 21).
– С. 127-154.
32. Добрєва Н.Ф.Удосконалення системи державного управління
транскордонним співробітництвом в Україні: дис. ... канд. наук. з держ. упр.:
спец. 25.00.02 / Н. Ф. Добрєва . - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2013. - 188 с.
33. Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною
та Румунією / Договір ратифіковано Законом №474/97-ВР від 17.07.97. -
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/
main/642_003,nreg
 221

34. Договір про основи добросусідства та співробітництва між Україною і

Угорською Республікою від 06 грудня 1991 року. – [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 348_004
35. Додатковий протокол до Європейської рамкової конвенції про
транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями
(Страсбург, 9 листопада 1995 року). Додатковий протокол ратифіковано із
заявою Законом № 1879-IV від 24 черв. 2004 р. // Відом. Верховної Ради України.
- 2004. - № 50. - Ст. 534 - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.rada.gov.ua
36. Долішній М. І., Демченко В. В., Мікула Н. А. Концептуальні підходи до
створення польсько-українського єврорегіону «Сян» на основі узагальнення
досвіду єврорегіонів на західному кордоні Польщі // Регіональна економіка. - №
1. – 2003. – С. 69 - 81
37. Долішній М.І. Регіональна політика на рубежі ХХ–ХХI ст.: нові
пріоритети / М.І. Долішній – К., 2006. – С. 433–472.
38. Долотіна К. В. Єврорегіони на території України: стан та проблеми
розвитку / К. В. Долотіна // Вісник Східноукраїнського національного
університету імені Володимира Даля. - 2013. - № 4(2). - С. 194-198.
39. Закон України про транскордонне співробітництво від 24.06.2004 р.
№1861-IV - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
40. Закон України про державний кордон України від 04.11.1991 р. № 1777-
XII - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
41. Закон України про місцеве самоврядування в Україні від 24 червня
1997 р. № 280- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
42. Закон України про місцеві державні адміністрації від 9 квітня 1999 р.
№ 586 - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
43. Закон України про стимулювання розвитку регіонів від 8 вересня 2005
р. № 2850 - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
 222

44. Закон України про індустріальні парки від 21.06.2012 р.; чинний із
4.09.2012 р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5018-17
45. Закон України про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з
однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським // Відомості Верховної
Ради України. – 2014. - № 40. – Ст.2021
46. Засадко В. Використання механізмів міжмуніципального
співробітництва в процесі зміцнення економічної безпеки прикордонних міст
//Соціально-економічнч проблеми сучасного періоду України,. - 2014, - Вип.
4(108) - С.109-112 - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.
ird.gov.ua/sep/.../sep20144(108)_108_ZasadkoVV.pdf
47. Згурська В. Л. Регіональний вимір співробітництва між Україною та
ЄС // Регіональна політика: історичні витоки, законодавче регулювання,
практична реалізація [зб. наук. пр.]. – Київ–Тернопіль : – 2015. – Вип. ІІ.
Матеріали Другої Міжнар. наук.-практ. конф., (Київ, 14–15 грудня 2016 р.) / Мін-
во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т будівн. і архіт-ри та ін. – «Економічна
думка» – 2016. – В 2-х ч. – Ч. 1. – С.202-205
48. Звіт щодо методології, організації проведення та результатів
модульного вибіркового обстеження з питань трудової міграції в Україні
[Електронний ресурс] / Міжнародна організація праці. Група технічної
підтримки з питань гідної праці та Бюро МОП для країн Центральної та Східної
Європи. – Будапешт: МОП, 2013. – 100 с. – Режим доступу:
http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/europe/ro-geneva/-sro
budapest/documents/publication/wcms_244746.pdf.
49. Зміцнення потенціалу у сфері управління міграційними процесами:
Міжнародна організація з міграції: Україна - [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://www.iom.org.ua/index.php?page=catalog&id=12
50. Європейська конвенція про основні принципи транскордонного
співробітництва між територіальними общинами або органами влади 1980 р. -
К.: МЗС України, 1992. - 13 с.
 223

51. Європейська хартія малих підприємств. Міжнародний документ

від 19.06.2000 . - - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.
zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_860
52. Європейська хартія місцевого самоврядування - [Електронний ресурс].
– Режим доступу: www.
conventions.coe.int/Treaty/EN/Treaties/PDF/Ukrainian/122-Ukrainian.pdf
53. Европейская хартия регионального/пространственного планирования
(Торремолиносская Хартия 1983 года), 20 мая 1983 г. / Совет Европы -
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://docs.cntd.ru/ document/902018818
54. Єврорегіональне співробітництво України та його інтеграційний
потенціал: зб. наук. праць за матеріалами круглого столу експертів (м.Ужгород,
20 квітня 2012 р.); відп. ред. І.В.Артьомов. – Ужгород: ЗакДУ, 2012. – 364 с.
(«Євроінтеграція: український вимір»; Вип.19).
55. Єврорегіони за участю України // [Електронний ресурс] - Режим
доступу: http://www.lv.ukrstat.gov.ua/CBC/ua/reference/reference_
56. Єгорова О.О. Транскордонні індустріальні парки: зарубіжний досвід і
перспективи створення в Україні Вісник Дніпропетровського університету Серія
"Економіка" Наукове видання. - [Електронний ресурс] - Режим доступу:
www.vestnikdnu.com.ua/archive/201481/120.html
57. Жуков С. А. Впровадження маркетингових засад у транскордонне
економічне співробітництво України з членами ЄС / С. А. Жуков, І. М. Чучка //
Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. – Краматорськ, 2007. –
№ 1 (7). – С. 240-248
58. Журба І. Є. Пріоритетні форми трансформації транскордонного
співробітництва в умовах наближення України до ЄС: монографія / І. Є. Журба.
– Хмельницький : ХНУ, 2012. – 276 с.
59. Ільченко Н.М. Транскордонне співробітництво в Україні: перспективи
розвитку єврорегіонів //Державне будівництво. - 2012. - № 2 - [Електронний
ресурс]. - Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e- book/db/2012-
2/doc/2/21.pdf
 224

60. Іляш О., Засадко В. Ключові соціально-економічні напрями

транскордонного співробітництва прикордонних міст України //Соціально-
економічний потенціал транскордонного співробітництва: Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції «Соціально-економічний
потенціал транскордонного співробітництва». – Львів: Львівський національний
університет імені Івана Франка, 2016. - С.15-18
61. Імплементація Угоди про асоціацію між Україною та ЄС: економічні
виклики та нові можливості : наукова доповідь / за ред. акад. НАН України
В.М.Гейця та чл.-кор. НААН України Т.О.Осташко ; НАН України, ДУ "Ін-т
екон. та прогнозув. НАН України". – К., 2016. – 184 с
62. Інтерактивна мапа - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dpsu.
gov.ua/ua/map.htm
63. Інструменти і механізми для координування введення транскордонної
стратегії Люблінського воєводства, Львівської області, Волинської області та
Брестської області на 2014 - 2020 роки - Люблін, 2015 р .
64. Інформаційне забезпечення транскордонного співробітництва України:
теоретичні аспекти: кол. моногр. / А. М. Митко, Б. М. Юськів, Н. П. Карпчук [та
ін.] ; наук. ред. Є. Б. Тихомирова, за заг. ред. А.М. Митко. – Луцьк : Вежа-Друк,
2013. – 268 с.
65. Іртищева І.О., Стегней М.І. Сталий розвиток територіальних одиниць
Закарапаття в контексті транскордонного співробітництва // Науковий вісник
Мукачівського державного університету, 2014. Вип. 2, - С. 47.
66. Калат Я. Інформаційне забезпечення як важливий аспект активізації
транскордонного співробітництва // Соціально-економічний потенціал
транскордонного співробітництва: Матеріали Міжнародної науково-практичної
конференції «Соціально-економічний потенціал транскордонного
співробітництва». – Львів : Львівський національний університет імені Івана
Франка, 2016. – С.64-65.
67. Киш Е. Проблемы трансграничного сотрудничества Украины и
Евросоюза //Политический менеджмент. - 2006. - № 5. - С. 131-144.
 225

68. Кіш Є. Методологічні аспекти дослідження системи єврорегіонального

співробітництва / Є. Кіш //- [Електронний ресурс] - Режим доступу:
www.nbuv.gov.ua/e-journals/DeVr/ 2008-01/Ye_Kish.
69. Кіш. Є.Б. Центральна Європа в сучасній системі єврорегіональної
інтеграції: монографія / Є. Б. Кіш. – Ужгород : Ліра, 2008. – 440 с.
70. Кіш Є. Проблеми транскордонного співробітництва України і
Євросоюзу [Електронний ресурс] / Є. Кіш. – [Електронний ресурс] - Режим
доступу: http://www.politik.org. ua/ vid/ magcontent.php3?m= 1&n= 63&c=1412
71. Кіш Є. Б. Система міжрегіонального співробітництва України з
країнами Центральної Європи / Є. Б. Кіш // Історія науки і біографістика. – 2008.
– № 1. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/e-
journals/INB/2008-1/08kebkce.pdf.
72. Кіш Є.Б. Інноваційний потенціал транскордонного співробітництва
регіонів України та Угорщини / Є.Б. Кіш // Науковий вісник Миколаївського
національного університету імені В.О. Сухомлинського. Історичні науки: зб.
наук. праць. – Миколаїв, 2013. – Вип. 3, (35). – С. 197-201.
73. Кифяк В. Ф. Особливості транскордонної співпраці у сфері туризму в
контексті економічних відносин між Україною та Румунією ( на прикладі
еврорегіону Верхній Прут / В. Ф. Кифяк // Регіон. економіка. - 2006. - № 1. - С.
237-241.
74. Конвергенція регіонів у транскордонному просторі / Н. А. Мікула, Є.
Е. Матвєєв, В. В. Толкованов [та ін.] ; відп. ред. д.е.н., проф. Н. А. Мікула. –
Львів, 2012. – 368 с.
75. Костюченко Я. М. Правове регулювання співробітництва України та
Європейського Союзу: Монографія / Я. М. Костюченко. – K.: LAT&K, 2011. –
205 с.
76. Кравців В.С., Жук П.В. Концептуальні засади формування механізму
регулювання екологічної безпеки у транскордонному регіоні // Регіональна
економіка. – 2015. - № 4. – С. 66 – 72.
 226

77. Кривцова О.М. Державне управління транскордонним

співробітництвом в умовах формування єврорегіональних територій в Україні:
теоретичні питання. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління за спеціальністю 25.00.01 - теорія та
історія державного управління. - Інститут законодавства Верховної Ради
України. - Київ, 2011.
78. Куліш І. М. Транскордонне співробітництво західних областей України
/ І. М. Куліш // Ефективність державного управління: зб. наук. пр. / за заг. ред. А.
О. Чемериса. - Львів, 2005. - Вип. 9. - С. 263-270.
79. Кухарська Н. О. Організація та розвиток транскордонного
співробітництва а єврорегіоні Нижній Дунай / Н. О. Кухарська // Регіон.
економіка. - 2008. - № 31. - С. 13-23.
80. Куцаб-Бонк К.К., Інноваційні важелі стимулювання транскордонної
конвергенції між Україною та ЄС // Інноваційна економіка. Науково-виробничий
журнал.-2016.- 7-8’2016.- С.19-22
81. Куцаб-Бонк К. Соціально-економічна конвергенція у транскордонному
просторі між Україною та ЄС: тенденції, виклики, завдання / Катажина Куцаб-
Бонк; ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього НАН
України». – Львів, 2016. – 243 с. (Серія «Проблеми регіонального розвитку»).
82. Кушніренко О. О. Рівні та форми транскордонного співробітництва / О.
О. Кушніренко //Актуальні проблеми внутрішньої політики. - 2005. - № 1. - С.
157-163.
83. Кушніренко Олександр Миколайович. Державна підтримка розвитку
транскордонного співробітництва : дис... канд. наук з держ. упр.: 25.00.02 /
Національна академія держ. управління при Президентові України. — К., 2007.
— 219арк. — Бібліогр.: арк. 186-208.
84. Лагно В.Т. Механізми державного управління сталим розвитком
регіонів на засадах регіонального та транскордонного співробітництва:
дис…д.наук з держ.упр.: 25.00.02/ Донецький державний університет управління
. — М., 2015. —450 арк. — Бібліогр.: арк. 186-208.
 227

85. Левицька О. Розвиток міграційних процесів у прикордонних регіонах:

сучасні виклики та шляхи реагування // Соціально-економічний потенціал
транскордонного співробітництва: Матеріали Міжнародної науково-практичної
конференції «Соціально-економічний потенціал транскордонного
співробітництва». – Львів : Львівський національний університет імені Івана
Франка, 2016. – С.18-22.
86. Лєндьел М. Досвід Карпатського Єврорегіону: поштовх до
переосмислення моделі транскордонного співробітництва / М. Лендьел // На
шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів /За ред. С. Максименка,
І.Студеннікова. – Київ, 2000. – С. 49–55
87. Лутчак, В. Ф. Організаційно-правові механізми економічного
транскордонного співробітництва [Текст] : автореф. дис. ... канд. наук з держ.
упр.: спец. 25.00.02 "Механізми держ. упр." / В. Ф. Лутчак ; Львів. регіон. ін-т
держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Львів, 2015. - 20 с.
88. Маркович В. В. Соціально-економічна ефективність транскордонного
співробітництва України в умовах європейської інтеграції. дис…к.е.н.: 08.00.02
—/Національний університет імені Івана Франка. — Львів, 2017. — 211 с.
89. Мерчук І. Особливості транскордонного співробітництва в реалізації
державної регіональної політики в Європі та Україні на прикладі єврорегіону
«Буг» / І. Мерчук. [Електронний ресурс] – Режим доступу:
http://naub.oa.edu.ua/2012
90. Методические материалы по организации приграничного
сотрудничества местных и региональных властей Европы / Handbook on
transfrontier cooperation for local and regional authorities in Europe. Русская версия.
2-е изд. Страсбург, 1995. - 147 с.
91. Методологія системного дослідження транскордонних процесів та її
соціальна імплементація: монографія / Сергій Іванович Устич.– Ужгород:
Поліграфцентр "Ліра", 2014.– 350 с.400 пр.– Бібліогр.: с. 330-350 . – На укр. яз.
92. Мікула Н. А. Єврорегіони: досвід та перспективи / Н. А. Мікула. - Львів
: ІРД НАН України, 2003. - 222 с.
 228

93. Мікула Н. А. Міжтериторіальне та транскордонне співробітництво:

монографія / Н. А. Мікула. - Львів : ІРД НАН України, 2004. - 395 с.
94. Мікула Н.А. Транскордонні кластери / Н.А.Мікула, О.І.Пастернак //
Регіональна економіка - 2009. - № 2. - С. 228-229.
95. Міжрегіональне та транскордонне співробітництво між Україною та ЄС
- [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://comeuroint.rada.gov.ua
/comeuraint/control/uk/publich.
96. Мілашовська О. Концептуальні основи управління розвитком
прикордонного регіону / О. Мілашовська // Регіональна економіка. – 2005. – №
2. – C. 140–150.
97. Місцевий розвиток за участі громади. Том 4: Регіональні аспекти та
сталий розвиток міст / [за заг.ред. к.пол.н. Г.І. Мелеганич, д.е.н.
Ю.М.Петрушенка]. – Київ: ВАІТЕ, 2016. - 316 с.
98. Міхно Н.К.Формування позитивного іміджу міста в контексті політики
підтримки сталого розвитку регіону // ГРАНІ. - №1 (81). - 2012. – С.87-89.
99. Моделі і механізми регулювання єврорегіонального співробітництва
України: Монографія / За заг. ред. І.В.Артьомова, О.М.Ващук, О.М.Руденко. –
Ужгород: МПП «Гражда», 2013. – 612 с. – (Серія «Євроінтеграція: український
вимір»; Вип. 21).
100. Мушак Н. Україна на шляху до безвізового режиму з Європейським
Союзом: роль та значення угод про місцевий прикордонний рух // Віче -
[Електронний ресурс]. – 2014. – № 23. – C. 12-16. – режим доступу:
http://nbuv.gov.ua/j–pdf/viche_2014_23_4.pdf
101. Мушак Н. Концептуальні засади європейської інтеграції у сфері
транскордонного співробітництва //Віче - №10, травень 2015. -[Електронний ресурс].
- Режим доступу: www.viche.info
102. На шляху до Європи. Український досвід єврорегіонів: [Проект
Київського центру Інституту Схід-Захід.]/Є.Кіш, О.Вишняков, Л.Лендьел та
інші; за ред. С. Максименка, І. Студеннікова. – К.: Логос, 2000. – 224 с.
 229

103. Оптимізація системи транскордонного співробітництва: концепція та

її пілотна імплементація (на прикладі сусідніх регіонів Угорщини, Словаччини,
Румунії та України); відп. ред. С.І.Устич. – Ужгород, 2012. – 120 с.
104. Основні показники діяльності ВНЗ України на початок 2014/2015
навчального року. Статистичний бюлетень / Державна служба статистики
України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.
105. Остапенко О.А. Розвиток транскордонного співробітництва з
сусідніми країнами - новими членами ЄС / О. А. Остапенко, О. М. Овчар //
Актуальні проблеми європейської інтеграції: зб. ст. з питань європ. інтеграції. -
Вип. 4 / за ред. Д. В. Ягунова. - Одеса : Фенікс, 2008. - С. 104-113.
106. Парубчак І. О. Забезпечення ефективності державного управління у
Карпатському єврорегіоні в контексті європейської інтеграції України
[Електронний ресурс] / Парубчак І. О. // Теорія та практика державного
управління та місцевого самоврядування: електр. наук. фах. вид. Херсонського
національного технічного університету. - 2016. – № 2. - Режим доступу:
http://www.irbis-nbuv.gow.ua
107. Пила В.І. Сучасна регіональна політика і транскордонне
співробітництво / В. І. Пила, О. С. Чмир, О. А. Гарасюк, Т. В. Терещенко. –
Хмельницький: Б.И., 2006. – 412 с..
108. Пирожков Л. Основні неотехнологічні теорії в контексті
тристороннього підходу до обґрунтування засад міжнародної торгівлі /
Л.Пирожков // Економіка України. – 2005. – № 12. – С. 47–51.
109. Політика транскордонного співробітництва Львівської області.
Аналітичний звіт. Львів: «Європейський діалог», 2015 - [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: www.dialog.lviv.ua.
110. Польсько-українська стратегія транскордонного співробітництва на
2007–2015 роки. – Люблін, 2008. – 240 с. - [Електронний ресурс]. - Режим
доступу: www.ekosphera.org/.../Strategy_ua-pl_2007-2015__ukraini.
 230

111. Посібник з транскордонного співробітництва / за ред. М. Лендьел. -

Ужгород : АРР “Закарпаття”, 2005. - 55 с.
112. Посібник «Транскордонне співробітництво». Мікула Н.А.,
Толкованов В.В. – Київ, видавництво «Крамар», 2011. - 259 с
113. Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї
сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної
енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони Розпорядження Кабінету
Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р - [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/laws/show/847-2014-р
114. Проблеми розвитку транскордонного співробітництва України в
умовах розширеного ЄС : Монографія / За ред. д.е.н., проф. Н. Мікули, к.е.н.,
доц. В. Борщевського, к.е.н. Т. Васильціва. – Львів: Ліга Прес, 2009. - 436 с.
115. Посібник з транскордонного співробітництва - [Електронний ресурс].
- Режим доступ.: https://eu.prostir.ua/data?t=1&q=453
116. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 587
«Деякі питання розвитку транскордонного співробітництва та єврорегіонів»
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
117. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 травня 2005 р. № 339
«Про затвердження Положення про порядок проведення конкурсного відбору
проектів (програм) транскордонного співробітництва, які можуть бути включені
до державної програми розвитку транскордонного співробітництва» -
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
118. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001
«Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до
2015 року» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
119. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 1819
«Про затвердження Державної програми розвитку транскордонного
співробітництва на 2007-2010 роки» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://zakon. rada.gov.ua
 231

120. Постанова Кабінету Міністрів України від 07.10.2015 № 821 «Деякі

питання реалізації у 2015-2017 роках державної стратегії регіонального розвитку
на період до 2020» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.
rada.gov.ua
121. Постанова Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 554 «Про
затвердження Державної програми розвитку транскордонного співробітництва
на 2016-2020 роки» - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.
rada.gov.ua
122. Постанова Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 385 Про
затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року
- - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
123. Повідомлення Європейської Комісії. “Прокладаючи шлях
для запровадження нового Інструмента відносин з країнами-сусідами” - Brussels,
1 липня 2003 р. СОМ (2003) 393 final. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.dy.nayka.com.ua/?iid=353&operation=1
124. Протокол № 2 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне
співробітництво між територіальними общинами або властями, який стосується
міжтериторіального співробітництва від 05.05.1998 р. - [Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1994_520
125. Протокол № 3 до Європейської рамкової конвенції про транскордонне
співробітництво між територіальними общинами або властями стосовно
об’єднань Єврорегіонального співробітництва (ОЄС) -[Електронний ресурс]. –
Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1994_947
126. Про забезпечення доступу Національного агентства з питань
запобігання корупції до інтегрованої міжвідомчої інформаційно-
телекомунікаційної системи здійснення контролю осіб, транспортних засобів та
вантажів, які перетинають державний кордон. Розпорядження Кабінету
Міністрів України від 19 квітня 2017 р. № 265-р -[Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1994_947
 232

127. Про Стратегію національної безпеки України. Указ Президента

України від 26 травня 2015року №287/2015. - [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: http://www.president.gov.ua/documents/2872015-19070
128. Прокопенко, Л.Л. Розвиток регіонального співробітництва України в
контексті європейської інтеграції: монографія / Л.Л. Прокопенко, О.М. Рудік,
І.Д. Шумляєва; за заг. ред. Л.Л. Прокопенка. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2008. – 132 с.
129. Проблеми розвитку транскордонного співробітництва України в
умовах розширеного ЄС: Монографія / За ред. д.е.н., проф. Н. Мікули, к.е.н., доц.
В. Борщевського, к.е.н. Т. Васильціва. – Львів: Ліга Прес, 2009. –436 с.
130. Рекомендації парламентських слухань на тему: «Транскордонне
співробітництво як чинник євроінтеграційних процесів України».
Схвалено Постановою Верховної Ради України від 21 вересня 2016 року № 1537-
VIII// (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2016, № 43, ст.740)
131. Регіональні аспекти державного управління. Інформаційно-
аналітичне видання // За заг. ред. М.В.Ярмистого, С.М.Гакмана, Я.С.Мельничук
– Чернівці. – 2013 . –С. 7-25
132. Регулювання екологічної безпеки транскордонного регіону в умовах
євроінтеграції України (наукова доповідь) / [В.С. Кравців, П.В. Жук, І.А.
Колодійчук та ін.]; НАН України. ДУ «Інститут регіональних досліджень імені
М.І. Долішнього; [наук. ред. В.С. Кравців]. – Львів, 2015. – 121 с.
133. Рекомендація Ради Європи № 117/2002 «Про сприяння
транскордонному співробітництву - важливому чиннику демократичної
стабільності в Європі». - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.enpi.org.ua
134. Рекомендація (2000) «Про сприяння транскордонному
співробітництву в галузі культури між територіальними громадами або владами
(Прийнята Комітетом міністрів 12 січня 2000 р. на 693-му засіданні заступників
міністрів). - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.coe.int; Бюлетень
Центру інформації та документації Ради Європи в Україні
 233

135. Розвиток транскордонного співробітництва з новими державами-

членами ЄС: метод. рек. / авт. кол.: В. М. Кривцова (кер.), О.М. Овчар, О.А.
Остапенко та ін. - К. : НАДУ, 2009. – 40 с.
136. Розвиток транскордонного співробітництва: науково-аналітична
доповідь / НАН України. ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І.
Долішнього НАН України»; наук. редактор В.С.Кравців. – Львів, 2015. – 52 с.
(Серія «Проблеми регіонального розвитку»).
137. Розвиток транскордонного співробітництва: науково-аналітична
доповідь / НАН України. ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І.
Долішнього НАН України» ; наук. редактор В.С. Кравців. – Львів, 2016. – 125 с.
(Серія «Проблеми регіонального розвитку»).
138. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення
Концепції інтегрованого управління кордонами» від 28 жовтня 2015 р. № 1149-
р. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua
139. Розширена Європа – Сусідні країни. Нова структура відносин з
нашими східними та південними сусідами. Повідомлення Європейської Комісії
для Ради та Європейського Парламенту. - [Електронний ресурс].–Режим
доступу: www.delukr.cec.eu.int/ua/eu_and_country/bilateral_relations
140. Ротар Н. Тенденції розвитку транскордонної співпраці України та
Румунії в контексті євроінтеграційних процесів // Дискуссионный клуб Саммит.
(інтернет-ресурс: http://dc-summit.info) - 24.12.2010
141. Сербенко Н. Єврорегіон як інструмент транскордонної співпраці (на
прикладі функціонування Карпатського єврорегіону) //Транскордонна безпека:
політико-правовий, соціально-економічний та гуманітарний виміри. Матеріали
Міжнародної науково-практичної конференції // Упор. Р. Вовк, О. Кучик. (14
квітня 2016 року, м. Львів) – Львів, факультет міжнародних відносин ЛНУ
ім.І.Франка - С.82 -84
142. Сорока М.П. Стратегічний підхід до соціальноекономічного розвитку
прикордонного регіону в умовах поширення європейського інтеграційного
процесу // Інвестиції: практика та досвід - № 2/2012. – С.98-10
 234

143. Спільна стратегія Європейського Союзу щодо України, схвалена

Європейською Радою 11 грудня 1999 року вiд 11.12.1999 // - [Електронний
ресурс.- Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?nreg=994_492
144. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки : навч. посіб. для
студентів вузів / Д. М. Стеченко ; МАУП. – Київ : МАУП, 2000. – 169 c
145. Стратегія державної кадрової політики на 2012-2020 роки
схвалено Указом Президента України - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
www. http://zakon2.rada.gov.ua
146. Стратегія транскордонного співробітництва Люблінського
воєводства, Львівської області, Волинської області та Брестської області на 2014-
2020 роки Квітень, Люблін, 2014 - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
volynrada.gov.ua/session/25/32-0
147. Стрижакова А.Ю. Єврорегіони в системі транскордонного
співробітництва/ А.Ю. Стрижакова// Координати управління: збірник наукових
праць / за ред. професора Д.І. Дзвінчука. - Вип. 1. – Івано-Франківськ: «Місто
НВ», 2012 р. – С. 225-229
148. Стрижакова А.Ю. Транскордонне співробітництво в країнах ЄС:
досвід для України / А.Ю. Стрижакова // «Соціально-гуманітарні аспекти
співробітництва між Україною та ЄС у контексті Східного партнерства і
Стратегії «Європа – 2020»: матеріали Всеукраїнської наук.-практ. конф. за
міжнародною участю, 6-7 квітня 2012 р., м. Донецьк, Донецький державний
університет управління. – Донецьк: ДонДУУ, 2012. – С. 112 -118.
149. Стрижакова А.Ю. Роль органів місцевого самоврядування в розвитку
міжрегіонального співробітництва / А.Ю. Стрижакова // ІV Всеукраїнська
науково-практична конференція «Актуальні проблеми та перспективи розвитку
публічного управління в Україні» м.Запоріжжя Класичний приватний
університет 11 жовтня 2012 р. – С.173-177.
 235

150. Стрижакова А.Ю. Роль органів місцевого самоврядування в розвитку

міжрегіонального співробітництва [текст] / А.Ю.Стрижакова // Держава та
регіони. Серія: Державне управління. - 2012.- № 4. . ─ С.173-177
151. Стрижакова А.Ю. Використання позитивного досвіду
міжрегіонального та транскордонного співробітництва в країнах ЄС/ А.Ю.
Стрижакова // Публічне управління: виклики XXI століття: зб. Тез XIII Міжнар.
Наук. Конгрессу, 21-22 березня 2013 р. – Х: Вид-во ХарРІНАДУ «Магістр», 2013
– С. 40-41.
152. Стрижакова А.Ю. Взаємодія місцевих органів самоврядування як
фактор розвитку публічного управління / А.Ю. Стрижакова // Актуальні
проблеми та перспективи розвитку публічного управління: матеріали (Всеукр.
підсумк. наук.-практ. конф. за міжнар. участю. 25 жовт. 2013 р. – Одеса: ОРІДУ
НАДУ, 2013. – С.67-68.
153. Стрижакова А.Ю. Проблеми нормативно-правового забезпечення
розвитку транскордонного співробітництва в Україні / А.Ю. Стрижакова //
«Регіональний розвиток – основа розбудови української держави// Міжнародна
науково-практична конференція (секція 1 «Розвиток державного управління та
місцевого самоврядування: стратегія, технології, інновації» / м.Донецьк, 9-10
квітня 2013 р./Донецький державний університет управління, Донецьк:
ДонДУУ, 2013 – С.285-291.
154. Стрижакова А.Ю. Тенденції регіоналізації в країнах ЄС як фактор
модернізації державної регіональної політики України/ А.Ю. Стрижакова//
Теорія та практика державного управління: зб.наук.пр.-Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ
«Магістр», –2014. –Вип. 1 (44), – С.342-349.
155. Стрижакова А.Ю. Вплив партнерських та побратимських зв’язків міст
на розвиток міжрегіонального та транскордонного співробітництва в Україні/
А.Ю.Стрижакова// «Менеджер. Вісник Донецького державного університету
управління». Серія «Державне управління». – Маріуполь: ДонДУУ, 2014. –
С.221-226.
 236

156. Стрижакова А.Ю. Аналіз розвитку міського самоврядування в умовах

регіоналізації/ А.Ю. Стрижакова// Реалізація Державної стратегії регіонального
розвитку на період до 2020 року: матеріали конференції 28 берез. 2014 р., м.
Дніпропетровськ /редкол. О.Ю.Бобровська (голов. ред.) [та ін.]. – Д. : ДРІДУ
НАДУ, 2014. – С. 115-118.
157. Стрижакова А.Ю. Аналіз організаційно-функціонального стану
місцевих органів самоврядування та перспективи розвитку [текст] /
А.Ю.Стрижакова // Аналітика і влада. – К. . – Видавництво НАДУ, 2014 – С. 88-
92.
158. Стрижакова А.Ю. Перспективи розвитку інноваційних моделей
транскордонного співробітництва в Україні в сучасних умовах / А.Ю.
Стрижакова // Збірник наукових праць Донецького державного університету
управління «Сучасні проблеми державного управління в умовах системних
змін». Серія «Державне управління»: Т. ХVІ. Вип. 297. – Маріуполь: ДонДУУ,
2015. – С. 174-186.
159. Стрижакова А.Ю. Розвиток транскордонного співробітництва
України в умовах нових геополітичних змін та підписання Угоди між Україною
та Європейським Союзом/ А.Ю. Стрижакова//«Менеджер. Вісник Донецького
державного університету управління». Серія «Державне управління». –
Маріуполь: ДонДУУ, 2015. – C.138-143.
160. Стрижакова А.Ю. Аналіз правового регулювання транскордонного
співробітництва в Україні / Адміністративне право і процес: історія, сучасність,
перспективи розвитку: Матеріали всеукраїнської науково- практичної
конференції (м. Кривий Ріг, 25 березня 2016 року). – Кривий Ріг: Донецький
юридичний інститут МВС України, 2016. – С. 211-213.
161. Стрижакова А.Ю. Розвиток моделей транскордонного
співробітництва в умовах підписання Угоди про асоціацію між Україною та
Європейським Союзом/ А.Ю. Стрижакова / /Economics, management, low:
innovation strategy: Collection of scientific articles. – Heman Science and Technology
Press, Zhengzhou, China, 2016. – 288-293 р.
 237

162. Стрижакова А.Ю. Перспективи реформування діяльності органів

місцевого самоврядування в розвитку транскордонного співробітництва / А.Ю.
Стрижакова // Організаційно-правові аспекти публічного управління в Україні:
Матеріали III Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції, 20
квітня 2016 р. – Полтава: ПолтНТУ, 2016. – С. 128-130.
163. Стрижакова А.Ю. Формування транскордонних кластерів та
партнерств як інноваційних напрямів діяльності органів місцевго
самоврядування в сфері транскордонного співробітництва / А.Ю.Стрижакова //
Державне управління в Україні: історія державотворення, виклики та
перспективи [Електронний ресурс]: матеріали VІІ Міжнар. наук. конф.
аспірантів та докторантів із державного управління. 27 трав. 2016 р. – Одеса:
ОРІДУ НАДУ, 2016. – С. 320- 322.
164. Стрижакова А. Ю. Транскордонне співробітництво як об’єкт
державного управління/А.Ю. Стрижакова// Virtus: Scientific Journal / Editor-
inChief M.A. Zhurba – February # 11, 2017. – С. 208-211.
165. Стрижакова А.Ю. Нові ідеї та напрями розвитку транскордонного
співробітництва між державами у контексті сучасної суспільно-гуманітарної
проблематики /Сучасні суспільні проблеми у вимірі соціології управління:
матеріали ХІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції, м. Маріуполь, 3
березня 2017 р. – Маріуполь: ДонДУУ, 2017.- С. 75-78.
166. Стрижакова А.Ю. Роль транскордонного співробітництва в
гарантуванні національної безпеки України /А.Ю.Стрижакова // Україна та ЄС:
можливості та перспективи співпраці: збірник матеріалів, доповідей
Інтернет-конференції в рамках проекту «Кафедра Жана Моне «Аналіз та
застосування європейського досвіду демократії та належного врядування в
Україні», м. Маріуполь, 18-19 травня 2017 р. – Маріуполь: ДонДУУ, 2017. –
С.160-162.
167. Студенніков І. Транскордонне співробітництво та його роль в процесі
європейської інтеграції України // Міжнародні зв’язки України : наук. пошуки і
 238

знахідки. - Вип. 15. Міжвідомчий зб. наук. пр. / відп. ред С. В. Відянський. - К. :
Ін-т історії України НАН України, 2006. - С. 309-322.
168. Студенніков І. Феномен єврорегіонів в контексті методології іс-
торико-регіональних досліджень / І. Студенніков // Історія України. Маловідомі
імена, події, факти : зб. стат. – 2003. – Вип. 22–23. – С. 195.
169. Сучасна регіональна політика і транскордонне співробітництво / В. І.
Пила, О. С. Чмир, О. А. Гарасюк, Т. В. Терещенко. – Хмельницький, 2006. – 412
с.
170. Територіальний розвиток та регіональна політика в Україні: актуальні
проблеми, ризики та перспективи адміністративно-фінансової децентралізації /
НАН України. ДУ «Інститут регіональних досліджень імені М. І. Долішнього
НАН України»; наук. редактор В.С. Кравців. – Львів, 2017. – 120 с. (Серія
«Проблеми регіонального розвитку»).
171. Трансграничное сотрудничество: формы, методы, перспективы:
монография/ под. Общ. Ред В.И. Дубницкого.- Ляшенко В.И.- Донецк: Юго-
Восток, 2010. - 419 с.
172. Транскордонна безпека: політико-правовий, соціально- економічний
та гуманітарний виміри. Матеріали Міжнародної науково-практичної
конференції // Упор. Р. Вовк, О. Кучик. (14 квітня 2016 року, м. Львів) – Львів,
факультет міжнародних відносин ЛНУ ім.І.Франка, 2016. –89 с.
173. Транскордонне співробітництво України в контексті євроінтеграції :
монографія / Н. А. Мікула, В. В. Засадко. – К. : НІСД, 2014. – 316 с.
174. Тодоров І. Карпатський єврорегіон в безпековому вимірі
//Транскордонна безпека: політико-правовий, соціально- економічний та
гуманітарний виміри. Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції
// Упор. Р. Вовк, О. Кучик. (14 квітня 2016 року, м. Львів) – Львів, факультет
міжнародних відносин ЛНУ ім.І.Франка, 2016. – C.4-9.
175. Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським
Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-
членами, з іншої сторони // Офіційний вісник України. 2014. № 75. Том 1.
 239

176. Угода про фінансування Програми підтримки секторальної політики

– Підтримка регіональної політики України (Контракт на реформу сектора) від
27.11.2014 // Офіційний вісник України. 2015. № 102. Стор. 432. Стаття 3574. Код
акту 80013/2015. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу:
www.me.gov.ua/Files/GetFile?lang=uk-UA&fileId
177. Угода ІНТЕРРЕГІО про трілатиральне співробітництво Закарпатської
області (Україна), Сату-Марського повіту (Румунія) та області Саболч-Сатмар-
Берег (Угорщина), 2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
www.cwt.rarr.rzeszow.pl/pobierz. php?plik=baza_wiedzy
178. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки
Польща про правила місцевого прикордонного руху - [Електронний ресурс]. -
Режим доступу: www. http://zakon.rada.gov.ua/cgi-
bin/laws/main.cgi?nreg=616_138
179. Указ Президента України «Про затвердження Стратегії
інтеграції України до Європейського Союзу» вiд 11.06.1998 № 615/98. -
[Електронний ресурс] - Режим доступу: www http://zakon.rada.gov.ua
180. Указ Президента України «Про заходи щодо активізації
євроінтеграційного прикордонного співробітництва» від 19 груд. 2007 р. №
1236/2007. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: www
http://zakon.rada.gov.ua
181. Україна-Угорщина: Ціна подвійного громадянства. - [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://zakarpattya.net.ua/.
182. Українсько-польська транскордонна співпраця у сфері підтримки
інновацій та енергозбереження [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.uintei.kiev.ua/viewpage.php?page_id=341
183. Українсько-польське транскордонне співробітництво та
функціонування єврорегіонів. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://diploma.org.ua/pages585.html
184. Устич С. Інноваційні методи управління системою транскордонного
співробітництва // Геополітика України: історія і сучасність: збірник наукових
 240

праць. Вип. 8 / Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Шляхи

підвищення ефективності транскордонного співробітництва на новому Східному
кордоні Європейського Союзу“, м. Стара Лесна, Словацька Республіка, 18-19
вересня 2012 р. – Ужгород: ЗакДУ, 2012. – С.5-18
185. Устич С. Системна теорія транскордонних процесів та її соціальна
імплементація // Український соціум .- 201 3 - № 2 ( 45 )- С. 116
186. Химинець В.В. Карпатський єврорегіон у контексті євроінтеграційних
планів України. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://economics-
ofnature.net/uploads/arhiv/2013/Hymynets.pdf
187. Цедік М.Г. Тенденції розвитку транскордонного співробітництва в
умовах сучасності/М.Г. Цедік // Актуальні проблеми регіонального управління
та місцевого самоврядування:Матер наук.-практ. конф. за міжнар участю
(8.04.11)[За заг ред.В.К. Присяжнюка, В.Д. Бакуменка, Т.В. Іванової]. – К.:ВПЦ
АМУ, у 2- х ч, Ч.2, 2011.- С.259-260.
188. Цедік М.Г. Форсайт як метод стратегічного планування регіонального
розвитку в сфері транскордонного співробітництва в Україні/М.Г. Цедік//
Науковий вісник Академії муніципального управління. Серія «Управління»-
випуск 4/2012. – С.255-262.
189. Цісінська О. Підвищення ефективності транскордонної співпраці
через діяльність громадських організацій // Соціально-економічний потенціал
транскордонного співробітництва: Матеріали Міжнародної науково-практичної
конференції «Соціально-економічний потенціал транскордонного
співробітництва». – Львів : Львівський національний університет імені Івана
Франка, 2016. –С.116-119.
190. Цибульська Ю. Організаційно-економічний механізм забезпечення
розвитку транскордонних ринків праці : дис. ... канд. екон. наук : 08.00.05 /
Цибульська Юлія Орестівна ; НАН України, Ін-т регіон. дослідж. імені М. І.
Долішнього. – Львів, 2015. – 270 с.
191. Цибульська Ю. Сучасні виклики розвитку транскордонних ринків
праці в контексті Угоди про Асоціацію / Юлія Цибульська: Інститут
 241

транскордонного співробітництва та європейської інтеграції. - [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.icci.com.ua/post/publ1
192. Цибульська Ю. Особливості розвитку транскордонних ринків праці
україни і сусідніх країн // Транскордонна безпека: політико-правовий, соціально-
економічний та гуманітарний виміри. Матеріали Міжнародної науково-
практичної конференції // Упор. Р. Вовк, О. Кучик. (14 квітня 2016 року, м. Львів)
– Львів, факультет міжнародних відносин ЛНУ ім.І.Франка, 2016. – С.54-59.
193. Цюпа, І.З. Нормативно-правова база транскордонного
співробітництва України та Польщі [Текст] / І. З. Цюпа // Економіка та
менеджмент: перспективи розвитку: матеріали доповідей Міжнародної науково-
практичної конференції, м. Суми, 18-20 травня 2011 р. / за заг. ред.: О.В.
Прокопенко, М.Ю. Троян. - Суми : СумДУ, 2011. - Т.1. - С. 63-64.
194. Черніков Д., Хорольський Р., Синьоокий О. Регіональна політика та
Угода про асоціацію між Україною та ЄС. К, 2015. – 31 с.
195. Чужиков В. І. Регіональна політика та стратегія Європейського Союзу
// Регіони України: проблеми та пріоритети соціально-економічного розвитку:
монографія / В. І. Чужиков; за ред. З. С. Варналія. – К. : Знання України, 2005. –
498 с.
196. Щерба Г. І. Розвиток транскордонного співробітництва в українсько-
польських єврорегіонах / Г. І. Щерба // Вісник Одеського національного
університету. – 2009. – Т. 14. – Вип. 2. – С. 18–27.
197. Щодо активізації міждержавного міжрегіонального співробітництва
західних регіонів України в рамках Єврорегіону "Карпати". Аналітична записка.-
[Електронний ресурс] - Режим доступу: www.niss.gov.ua/articles/1236
198. European Neighbourhood & Partnership Instrument. Strategy Paper.
Ukraine. 2007–2013. Indicative Programme 2007–2010. Executive Summary. –
 242

[Електроний ресурс] // Офіційний сайт Європейської Комісії. – Режим доступу:

http:// www.ec.europa.eu/.
199. Black Sea Basin: Joint Operational Programme, 2007–2013 [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://ved.odessa.gov.ua/
web_ved/photos/02.07.2009/Black %20Sea.doc.
200. Bufon М. Cross-border policies and spatial and social integration: between
challenges and problemsю- [Електронний ресурс].– Режим доступу:
http://esrap.geo.uni.lodz.pl/uploads/publications/articles/v18n2/ BUFON.pdf
201. Bufon М. Regional policies and cross-border cooperation : new challenges
and new development models in Central Europe / М. Bufon, V. Markelj [Електронний
ресурс]. – Режим доступу: http://rrgp. uoradea.ro/art/2010–
1/02_OK_Bufon+Markelj.pdf
202. Contribution оf Cross-Border Co-оperation to Implementing the Lisbon
Strategy : proceedings of the AEBR Annual Conference, 20–21 October 2005 «Drama.
Euroregion Nestos-Mesta. Final Declaration». - [Електронний ресурс]. – Режим
доступу: www.aebr.org
203. Cross-border conurbations: Empowering internal governance. -
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://urbact.eu/fileadmin/
Projects/Egtc/documents_media/Project_Sheet_Leadership.pdf
204. Cross-Border Cooperation. Cross-Thematic Study of INTERREG and
ESPON activities. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www. interact-eu.net
205. Higher Education Institutions and Their Finances in 2013. Statistical
Information and Elaborations . Warsaw: Central Statistical Office, 2014. 231 p.
206. Hungary-Slovakia-Romania-Ukraine. ENPI Cross-border Cooperation
Programme 2007–2013. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.huskroua-cbc.net/ua
207. Practical Guide to Cross-border Cooperation / Third Edition 2000 / Phare /
AEBR / EC. P.216, p.
 243

208. Projects «Networks of Twinned Towns» introduced and selected in 2013

all phases - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://eacea.ec.europa.eu/citizenship/results_compendia/statistics_en.php. 2
209. Protocol N 3 to the European Outline Convention on Transfrontier Co-
operation between Territorial Communities or Authorities concerning Euroregional
Co-operation Groupings (ECGs). - [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://conventions.coe.int/Treaty/en/Treaties/html/206.htm
210. Rafal Sadowski. Cross-border Co-operation at the new Eastern Border of
the European Union. Warsaw, 2004
211. Regulation (EC) No 1082/2006 of the European Parliament and of the
Council of 5 July 2006 on a European grouping of territorial cooperation (EGTC). -
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
ec.europa.eu/regional_policy/sources/docoffic/official/regulation/pdf/2007/gect/ce_1
082 (2006) _en.pdf
212. Rica Ch. Handbook on Transformer Co-operation for Local and Regional
Authorities in Europe. – Strasborg, 1995. – 27 p.
213. The Eastern External Border of the Enlarged European Union. Warsaw,
2004
214. Tschudi H-M. Promoting transfrontier co-operation: an important factor of
democratic stability in Europe. – Strasbourg. 4-6 June 2002.
215. Wider Europe— Neighbourhood: A New Framework for Relations with
our Eastern and Southern Neighbours. [Electronic resource] – Available at :
http://ec.europa.eu/world/enp/pdf/com03_104_en.pdf.
216. http://www.coe.kiev.ua/docs/km.htm
217. mtu.gov.ua/.../shchodo-stanu-implementacii-ugodi-pro-asoci...
218. http://www.ro-ua-md.net
219. www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id...
220. uaror.org.ua/.
221. www.twinning.org/.../
222. www.icci.com.ua/post/publ2
 244

223. https://www.rbc.ua/ukr/news/kabmin-obnarodoval-plan-implementatsii-
soglasheniya-ob-assotsiatsii-19092014205900
224. ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/KP101088.html
225. http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244323398
226. openaid.gov.ua/uk/donor_events/9
227. Мікула Н.А. Маркетингові інструменти транскордонної конвергенції
регіонів / Н.А. Мікула, О.І. Пастернак // Соціально-економічні проблеми
сучасного періоду України. Регіональна конвергенція та транскордонні ринки
(зб. наук. пр.) / НАН України. Ін-т регіональних досліджень; редкол.: відп. ред.
Кравців В.С. – Львів, 2011. – Вип. 5 (91) – 2011 – 385 с. – С. 3-13.
228. Індивідуальне сусідство – ЄС переглядає політику відносин з
країнами регіону [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://
[http://www.eurointegration.com.ua/articles/2015/11/18/7040958/view_print/
229. іst.osp-ua.info/index.php?m=vyshegrad
230. slovakia.mfa.gov.ua/ua/ukraine-sk/regions
 245

Додатки, які підтверджують впровадження результатів дисертаційного

дослідження.

Додаток А
246
 247

Додаток Б
 248

Додаток В