1. Поняття, предмет та метод конституційного права України.

Конституційне право - провідна галузь права України, яка являє собою сукупність правових норм, що мають внутрішню єдність і загальні
ознаки.
Предметом конституційного права є відносини, які визначають належність до громадянства України, становище людини в суспільстві і
державі, її основні права, свободи й обов'язки. Вони є основоположними для всіх соціальних зв'язків, які формують суспільство,
визначають основи статусу людини в її суспільних зв'язках.
Метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання - це система способів, прийомів цілеспрямованого
юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання
Конституційне право розглядається у 3-х значеннях:
 як галузь права (це самостійна публічна галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють основи конституційного ладу,
основи правового положення особи і громадянина в державі, територіальний устрій держави, а також організацію діяльності та систему органів
державної влади і місцевого самоврядування)
 як наука (система знань, наукових поглядів науковців, вчених на поняття, проблеми конституційного права, тобто як система знань)
 як навчальна дисципліна (викладання в університеті курсу «Конституційне право» згідно затвердженої робочої програми, тобто як система
навчального матеріалу)

Основним предметом правового регулювання конституційного права України є суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення
влади народом України.
Предмет конституційного права опосередковує собою групи (блоки) суспільних відносин:
1) відносини, які характеризують державний і суспільний лад;
2) відносини, які пов’язані з правовим статусом особи;
3) відносини, які визначають організацію державної влади;
4) відносини, що складаються в процесі функціонування органів місцевого самоврядування;
5) відносини , що визначають основи конституційного ладу;
6) відносини, пов'язані з приналежністю до держави, що регулюють відносини з приводу громадянства;
7)відносини, що визначають форму державного правління та територіальний устрій держави;

Метод конституційно-правового регулювання - це сукупність способів, прийомів та засобів правового впливу на суспільні відносини, що становлять
предмет конституційного права.
Імперативний метод правового регулювання - пріоритетний для конституційного права, оскільки останнє є публічною галуззю права, норми
якого регулюють відносини владарювання в державі, правовий статус людини і громадянина, народовладдя, територіальний устрій та ін.
Метод заборони не допускає вчинення тих чи інших дій суб'єктами конституційно-правових відносин. Наприклад, відповідно до Конституції
України, забороняється створення і функціонування на території України будь-яких збройних формувань, не передбачених законом (ч. 6 ст. 17).
Метод уповноваження дістає практичну об'єктивізацію у повноваженнях суб'єктів конституційно-правових відносин. Наприклад, Президент
України є главою держави і уповноважений виступати від її імені (ч. 1 ст. 102).
Метод зобов'язання встановлює вид і міру необхідної, належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин. Наприклад, Кабінет
Міністрів України зобов'язаний скласти повноваження перед новообраним Президентом України (ч. 1 ст. 115).
Метод декларації об'єктивується у проголошенні принципів, які стають правовими орієнтирами розвитку публічно-правових інститутів у
державі.
Диспозитивний метод правового регулювання визначає законодавчо допустимі варіанти поведінки учасників правовідносин, тобто дає їм
право вибору. Диспозитивний метод привнесений у конституційне право із приватних галузей права. Такий метод набуває цінності у разі реалізації
суб'єктами своїх прав та свобод.
Метод дозволу надає суб'єктам конституційно-правових відносин правовий простір у виборі власної поведінки в межах норм права,
підтверджує особисте бажання (небажання) суб'єкта бути учасником конституційно-правових відносин: брати участь у виборах, референдумах, право
обирати і бути обраним в органи державної влади чи місцевого самоврядування. Наприклад, громадяни мають право брати участь в управлінні
державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого
самоврядування (ч. 1 ст. 38), кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ч. 5 ст. 29).

2. Система конституційного права.

Система конституційного права – сукупність принципів, норм та інститутів КП.
Принципи КП – фундаментальні засади, в яких втілюється сутність та правове призначення даної галузі права і її основного джерела – Конституції.
 Загальні (закріплені в КУ, втілюють її основні ідеї та призначення): принцип народного суверенітету, розподілу влад, рівності П, непорушності
прав і свобод
 Спеціальні (мають реальний вплив на конкретні конституційно-правові відносини): принцип гласності у роботі держ органів, виборності
місцевого самоврядування, верховенства П.
К-П норми – загальні правила, встановлені чи санкціоновані державою, що визначають поведінку учасників К-П відносин.
Ознаки:
1) регулюють суспільні відносини;
2) закріплюються у правових актах;
3) охороняються державою.
4) мають найвищу юр.силу.
ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНОЮ СПРЯМОВАНІСТЮ НОРМИ ПОДІЛ. НА:
1) Установчі – закріплюють статус суб’єктів КП
2) Регулятивні – регулюють суспільні відносини, шляхом надання їх учасникам П і покладанням на них обов’язків.
3) Охоронні – спрямовані на охорону існуючих у суспільстві відносин.
К-П інститути – сукупність норм КП, що регулюють однорідні і взаємопов’язані сус відносини.

3. Конституційно-правові інститути: поняття, система, загальна характеристика.

К-П інститути – сукупність норм КП, що регулюють однорідні і взаємопов’язані сус відносини.
Система:
 Загальні К-П інститути – складають значну кількість правових норм, що регулюють великі сфери (або кілька сфер) сус відносин (прямого
волевиявлення (вибори, референдуми); територіального устрою України; К-П основ місц самоврядування)
 Головні – в межах загальних інститутів об’єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних сус відносин (інститут громадянства,
правового статусу іноземців)
 Початкові – в межах головних інститутів об’єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин (початковий
інститут втрати громадянства України).
4. Конституційно-правові відносини: поняття, структура.
Конституційно-правові відносини - це врегульовані нормами конституційного права і гарантовані державою суспільні відносини, які
виникають між суб'єктами з приводу реалізації їх конституційних прав та обов'язків.
Ознаки конституційно-правових відносин:
1) пов'язані з відносинами публічної влади;
2) є різновидом правових відносин, оскільки існують поряд із кримінальними, господарськими та іншими правовідносинами;
4) мають переважно імперативний характер;
5) регулюються та охороняються конституційними нормами і принципами;
6) є різновидом політико-правових зв'язків, оскільки тісно пов'язані з суб'єктами політичного процесу, з реалізацією владних повноважень
органів державної влади, правовим статусом людини і громадянина;
7) здебільшого мають виключно загальнодержавний, а не локальний (місцевий) характер (наприклад, вибори Президента України, Верховної
Ради України, всеукраїнський референдум);
8) порівняно з іншими галузями права охоплюють найширше коло суспільних відносин: політичні, економічні, культурні, екологічні, соціальні
та ін.;
9) гарантуються та забезпечуються державно-правовим примусом, основний зміст якого полягає у позбавленні відповідних суб'єктів блага
політичного, матеріального чи іншого характеру.
Структура – внутрішня будова К-П відносин. Елементами конституційно-правових відносин є:
1) суб'єкти; 2) об'єкти; 3) зміст; 4) юридичні факти.
Суб’єкти К-П відносин – учасники К-П відносин, наділені конституційними правами, що встановлені нормами та принципами КП.
 Фізичні особи (громадяни, апатриди, біпатриди, іноземці)
 Юридичні особи (органи місц самоврядування, підприємства, орг-ії, органи Двлади)
 Посадові особи ( представники влади, наділені владними повноваженнями)
 Соціальні орг-ії ( трудові колективи, органи місц самоврядування)
 Соціальні спільноти ( укр народ, корінні народи, нація)
Об’єкти К-П відносин – закріпленні та гарантовані нормами КП блага, з приводу яких виникають сус відносини (П статус людини і громадянина,
суверенітет держави, конституційні П, свободи і обов’язки людини і громадянина, волевиявлення народу)
Зміст К-П відносин – визначені та гарантовані К-П нормами і принципами П та обов’язки людини та громадянина.
Юр факти – конкретні життєві обставини, з якими пов’язані виникнення, зміна чи припинення К-П відносин.
5. Державний механізм України.
Державний механізм – це цілісна система органів державної влади, що виконують завдання та реалізовують функції держави.
Структура механізму держави:
1. Державні органи – колективи службовців, що створюються для реалізації владних функцій, а сферою їх діяльності є політична влада: органи
законодавчої, виконавчої, судової влади, Президент України, органи місцевого самоврядування;
2. Органи спеціального призначення: збройні сили, органи внутрішніх справ, служба безпеки, контрольно-наглядові органи, органи виконання
кримінальних покарань тощо;
3. Державні підприємства, установи, організації – підрозділи та колективи працівників, що створюються державою для реалізації функцій
держави в економічній та соціальній сферах.
6. Поняття суверенітету та його види.
Суверенітет – право народу бути верховним та повновладним на своїй території, самостійно вирішувати свої внутрішні та зовнішні справи.
Види:
1) Державний суверенітет проявляється у властивості державної влади самостійно видавати загальнообов'язкові для всіх
членів суспільства правила поведінки, визначаючи і забезпечуючи єдиний правопорядок, права і обов'язки громадян
2) Народний суверенітет — це принцип, згідно з яким народу належить вся повнота влади на території країни, право самому вирішувати свою
долю — безпосередньо чи через представницькі органи
3) Національний суверенітет – повновладдя народу, тобто право на державотворення, на власний державний суверенітет.
7. Поняття і види конституції.
Конституція – основне джерело КП, основний закон, що закріплює Дустрій країни, функції органів Двлади, основні П і обов’язки громадян.
Класифікація:
1) За часом дії: Постійна і тимчасова
2) За політичним режимом: Демократичні (гарантують здійснення П і свобод) , авторитарні (надмірно зміцнюють виконавчу владу, обмежують
права людини), тоталітарні (закріплюють юр.передумови створення неподільної політ. системи під керівництвом комуністичної партіїї)
3) За формою правління: Республіканські та монархічні
4) За формою політико-територіального устрою: унітарні, федеративні, суб’єктів федерації;
5) За способом прийняття: народні, даровані, договірні;
6) За порядком зміни: жорсткі (особливий порядок), гнучкі (порядок як для звичайного закону) та змішані.
7) За зовнішньою формою: писані (зафіксовані на папері), неписані (політико-правові уявлення, концепції, звичаї щодо організаціїї держ. Життя
і сусп..відносин), змішані (частково писані+ ін.джерела П).
8) За формами організації: консолідовані(становлять єдині тексти), неконсолідовані (скл з окремих законів прийнятих у різний час)
8. Зміст і структура конституції.
Зміст – сукупність конституційних норм, інститутів та принципів, що регулюють суспільні відносини, які визначають організацію державної влади,
відносини цієї влади із суспільством та людиною.
а) соціальний зміст конституції, тобто коло суспільних відносин, що регулюється конституцією і становлять предмет конституційного регулювання;
б) правовий зміст, тобто правовий матеріал, з якого складається конституція. Це її норми, інститути, принципи.
Структура конституції — внутрішня будова конституції, поділ на частини (розділи, глави, статті, пункти)
Прийнята 28 червня 1996 р. КУ складається з преамбули, 15 розділів та 161 статті.
Преамбула – вступна частина конституції, що зазначає цілі прийняття конституції.
1) Загальні засади (основи суверенітету, суспільного ладу, визначають держ символіку)
2) П, свободи і обов’язки людини і громадянина (фундаментальні П і свободи та гарантії їх захисту)
3) «Вибори. Референдум» присвячений регулюванню порядку проведення виборів і референдумів як основних форм волевиявлення.
4) «Верховна Рада України» закріплює порядок утворення та роботи єдиного законодавчого органу України – Верховної Ради
5) «Президент України» містить норми, що регулюють правове становище Президента України, порядок його обрання, компетенцію, умови
припинення його повноважень.
 6) «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» присвячений порядку утворення, діяльності та компетенції українського
уряду, місцевих державних адміністрацій, порядку припинення діяльності цих органів.
8)«Правосуддя» містить норми, що регулюють порядок утворення і функціонування органів правосуддя
9) «Територіальний устрій України» закріплює принципи та систему адміністративно-територіального устрою України.
10) «Автономна Республіка Крим» містить норми, що визначають становище цієї автономії, її компетенцію
11) «Місцеве самоврядування» містить норми, що визначають систему органів місцевого самоврядування
12) «Конституційний Суд України» визначає склад та повноваження Конституційного Суду, встановлює гарантії незалежності та недоторканності
суддів.
13) «Внесення змін до Конституції України» встановлює порядок подання до Верховної Ради України законопроектів про внесення змін і доповнень
до Конституції та порядок їх розгляду.
14) « Прикінцеві положення» вказує, що Конституція набуває чинності з дня її прийняття, а день прийняття Конституції є державним святом – Днем
Конституції.
15) «Перехідні положення» закріплює порядок введення в дію тих норм Конституції, які не можуть бути реалізовані негайно, та вирішення інших питань,
що виникли у зв’язку з прийняттям нової Конституції.
9. Способи прийняття конституцій.
1) октроювання - це дарування конституції одностороннім актом глави держави (монарха). Це найменш демократичний спосіб прийняття
конституції.
2) конституції, прийняті як результат договору. Зазвичай це договори між монархом та виборним органом. Вони свідчили про таке
співвідношення політичних сил, за якого монарх уже був неспроможний дарувати свою конституцію. Іноді договірні конституції були
результатом договору держав;
3) народні. Вони приймаються парламентом або установчими зборами чи виборцями шляхом голосування на всеукраїнському референдумі

10. Поняття та принципи конституційного ладу України.

Конституційний лад включає державний і суспільний лад (- це порядок, який Конституція України встановлює в державі, в суспільстві, наприклад,
систему державний органів в Україні, конституційний статус громадянина)
Принципи:
— принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою актуальною цінністю;
— принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом державної влади
— визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з республіканською
формою правління
— організація і діяльність державної влади будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову
— визнання і гарантування місцевого самоврядування
— принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм Конституції
— визнання і гарантування основ громадянського суспільства, його саморозвитку, свободи його інститутів
— принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, заборони цензури,
свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і ЗУ
— принцип визнання української мови державною
— визнання плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання
— принцип, згідно з яким норми міжнародного права, умови згоди на обов'язковість яких надано ВРУ, становлять частину національного законодавства
— визначення основних функцій держави: захисту суверенітету і територіальної цілісності України,
— принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не
передбачено законом.

11. Захист конституційного ладу України.

Гарантіями конституційного ладу України є положення КУ, які передбачають:
1. неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони
спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України
2. неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану;
3. ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу України;
4. конституційне визначення статусу Президента України як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання КУ,
прав і свобод людини і громадянина та встановлення відповідальності Президента України у разі вчинення ним зради або іншого злочину (ст. 111);
5. заборону утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу
насильницьким шляхом
6. присягу народних депутатів України щодо додержання КУ та ЗУ (ч. 2 ст. 79);
7. конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати державний суверенітет України, виконання Конституції і законів України (п.
1 ст. 116);
8. діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу - КСУ, - який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, (ст.
150)
9. правовий режим надзвичайного стану, який може бути введений з метою нормалізації обстановки, відновлення конституційних прав і свобод
громадян (ЗУ «Про надзвичайний стан» від 1992 р)
12. Конституційно-правові основи суспільного ладу України, його характерні ознаки.
Суспільний лад – складова конституційного ладу, в загальному вигляді це певний тип суспільний відносин на даному етапі розвитку.
Громадянське суспільство – сукупність незалежних особистостей, що об’єднуються у групи на різноманітних засадах для здійснення впливу на орг-ію
політ режиму.
Відповідно до Конституції України розрізняють такі основні принципи суспільного ладу:
 принцип суверенітету Українського народу (ст. 5 Конституції України);
 принцип демократизму (ст. 5);
 принцип політичного, економічного та ідеологічного плюралізму (багатоманітності) суспільного життя (ст. 15);
 принцип конституційності та законності (ст. 19);
 принцип гуманізму (ст. 3);
 принцип гарантованості суспільного ладу (ст. 17).
Ознаки:
  визнання прав, свобод і законних інтересів людини, обов'язковість їх забезпечення державою;
 високий рівень правової культури громадян;
 невтручання органів публічної влади у приватне життя індивідів;
 неухильне дотримання конституційних принципів в організації публічної влади;
 загальна постійна поінформованість людини у справах суспільства і держави;
 самоврядування і самоорганізація;
 виборність органів публічної влади на певний строк та їх підзвітність;
 високий рівень значущості громадської думки;
 справедливе правосуддя;
13. Основні конституційно-правові засади державного ладу України.
Державний лад або устрій держави- складова конституційного ладу, визначена розділом 1 «Загальні засади» Конституції України (Україна за формою
держави, тобто за формою правління, за формою державного режиму, за формою державного устрою)
До засад конституційного ладу Конституція України відносить:
 народовладдя (народний суверенітет);
 державний суверенітет і незалежність України;
 республіканську форму правління, яка відповідає вимогам демократії та поділу влад;
 унітарний устрій України;
 визнання людини як найвищої соціальної цінності, утвердження і забезпечення її прав і свобод;
 соціальний захист людини;
 статус української мови як державної;
 поділ влади;
 гарантованість місцевого самоврядування;
 політичну, економічну та ідеологічну багатоманітність;
 вищу юридична силу Конституції України і пряму дію її норм;
 рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.
14. Державні символи України.
У КУ (ст.20) закріплені державні символи України – Держ Прапор України, Держ Герб України і Держ Гімн України. Держ символи – це сукупність
конституційне затверджених виразів, що юридично уособлюють державу.
Держ Прапор У – національний прапор, що являє собою стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів (постанова ВРУ
«Про державний прапор України» від 1992)
Держ Герб У - тризуб як малий герб України (Постанова ВРУ "Про Державний Герб України" від 1992 р)
Держ Гімн У – національний гімн на музику М.Вербицького на слова П.Чубинського, затверджений ЗУ «Про держ гімн України» від 2003 р.
15. Конституційний статус мов в Україні.
Згідно з ст.10 КУ «Державною мовою в Україні є українська». КСУ надає офіційне тлумачення частини першої ст.10 в Рішенні КСУ від 14 грудня 1999
р. «Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах
суспільного життя.»

Ст. 10 КУ «В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, ін мов національних меншин; держава сприяє вивченню мов
міжнародного спілкування»

Також Україною було ратифіковано ЗУ від 15.05.2003 р. № 802-IV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».
Метою Хартії є «захист і розвиток історичних регіональних мов і мов національних меншин у Європі»

У 2018 році ЗУ «Про засади державної мовної політики» від 2012 р визнано таким, що втратив чинність. На сьогоднішній день новий закон ще не
прийнято.

16. Поняття та елементи конституційного правового статусу людини та громадянина.

К-П статус Л і Г- це загальні, базові засади, за допомогою яких у Конституції та законах України визначаються основні права, свободи й обов’язки
людини і громадянина; гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними,
соціальними та культурними цінностями й благами.
Елементи конституційно-правового статусу людини і громадянина складають такі елементи:
Правосуб’єктність (правоздатність і дієздатність) особи.
Принципи конституційно-правового статусу людини і громадянина.( Відповідно до ст.ст.21-24 Конституції України конституційними принципами
правового статусу людини і громадянина є наступні:усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та
непорушними;)
Громадянство особи.
Конституційні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації.( право на життя (ст.27); право на повагу до його гідності (ст.28); право
на свободу та особисту недоторканність (ст. 29); право на недоторканність житла (ст.30); право таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та
іншої кореспонденції (ст.31); право на невтручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); )
Конституційні обов’язки людини і громадянина.( Громадянські (фізичні) обов’язки – батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття, а
повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків (ч.2 ст.51 Конституції
Політичні обов’язки – захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст.65 Конституції);
Економічні обов’язки – кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст.67 Конституції);
Екологічні обов’язки – кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, відшкодовувати завдані ним збитки (ст.64 Конституції);
Культурні обов’язки – кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (ст.64 Конституції).)
Особливості має конституційно-правовий статус іноземця і особи без громадянства. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на
законних підставах, з одного боку, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, а з
іншого – обмежені, в політичних правах і свободах.
17. Основи правового статусу людини i громадянина як загальний конституцiйно-правовий iнститут.
 Правовий статус - системи законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов'язків особи.

Ознаки правового статусу :

1. Правовий статус має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб'єктів.

2. Відображає індивідуальні особливості людини та її реальне ставлення у системі суспільних відносин.

3. Права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його компонентів — обов'язків та відповідальності.

Структура правового статусу особи може бути представлена у вигляді таких елементів: - правосуб'єктність; права; свободи; обов'язки;

Правосуб'єктність — це передбачена нормами права здатність виступати учасником правовідносин(правоздатність,дієздатність,деліктоздатність)

Свобода - це юридична можливість людини поводитись відповідно до своїх волевиявлень, тобто робити все, що бажається, але тільки те, що не
заборонено законом

Юриди́чний обо́в'язок — міра необхідної поведінки особи.

Класифікація правового статусу:.

I. За характером (змістом) правовий статус класифікують на:

загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається конституцією і не залежить від певних
поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб'єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної
особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб'єктів права, їх особливостей та
специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;

спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше
характеризує доповнюючі права, обов'язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус студентів, військовослужбовців,
пенсіонерів, інвалідів тощо);

галузевий статус характеризує особливості прав та обов'язків суб'єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус
нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-
правовий та інші статуси;

індивідуальний статус фіксує можливості та обов'язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов'язків, є динамічним
та змінюється відповідно до змін у житті суб'єкта.

II. За суб'єктами розрізняють правовий статус:

 фізичних та юридичних осіб;

 іноземців, осіб без громадянства;
 статус біженців;
 статус українських громадян, які перебувають за кордоном;
 професійний та посадовий статус;
 статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.

18. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства.

Конституційно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України (ст. 26), Законами України "Про правовий статус іноземців
та осіб без громадянства" від 4 лютого 1994 р., "Про біженців та осіб ,які потребують додаткового або тимчасового захисту від 21 червня 2001 р

К України розмежовує поняття» іноземець»та «особа без Г»ст..26

Т.чином згідно К Укр.іноземець- це будь-яка особа,яка проживає або перебуває на території Укр ,не є Г Укр і має докази своєї приналежності до іноз Д.

Особа без Г(апатрид)- особи ,які проживають або перебувають на тер Укр і не є її Г ,та не мають доказів приналежності до іноз. Д.

Іноземці мають ті самі права і свободи та виконують ті самі обов’язки, що й громадяни України, за винятком тих випадків, що передбачені Конституцією та
законами України або її міжнародними договорами.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно шкодити національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших
осіб, які проживають в Україні. Іноземці зобов’язані поважати традиції та додержуватись Конституції та законів України, шанувати традиції та звичаї
українського народу. Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін,
а також тимчасово перебувати на її території. Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання в Україну, якщо він:

має в Україні законне джерело існування;

перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра та ін.) з громадянами України;
перебуває на утриманні громадянина України;
має на своєму утриманні громадянина України;

В’їзд в Україну іноземцю не дозволяється:

1.в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку;

2.якщо не обхідно для охорони здоров’я, захист прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

3.якщо при порушенні клопотання про в’їзд в Україну він подав про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

4.якщо його національний паспорт або документ, який його замінює, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають встановленому зразку або належать
іншій особі;

5.якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні

Виїзд з України іноземцю не дозволяється, якщо:

1.щодо нього ведеться дізнання чи попереднє слідство або кримінальна справа розглядається судом – до закінчення провадження у справі;

2.його засуджено за вчинення злочину – до відбуття покарання або звільнення від покарання;

3.його виїзд суперечить інтересам забезпечення безпеки України – до припинення обставин, що перешкоджають виїзду.

4.в інших передбачених законами України випадках

19. Поняття і зміст громадянства.

Громадя́нство — юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок між особою і певною державою, що визначає їхні права та обов'язки .

Інститут Г в Укр визначається К і З «Про Г Укр» від 18 січня 2001р.Відповідно К Г Укр не може бути позбавлений громадянства і П змінити його,не може
бути виданий інш.Д.Д гарантує турботу та захист своїм за межами Укр(ст25). Ст 4 К Укр закріплює принцип єдиного Г

Громадянство слід розглядати як: а) суттєву характеристику основ правового статусу особи; б) як суб'єктивне право особи на громадянство і в) як правовий
інститут конституційного права.

У першому аспекті це означає, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб'єктності особи, оскільки не громадяни володіють меншим обсягом
прав, свобод і обов'язків. У другому аспекті це означає, що кожна людина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв'язок з відповідною
державою. Право на громадянство як суб'єктивне право закріплюється не тільки в нормах конституційного права, а й у міжнародних документах.

Громадянство як правовий інститут — це сукупність конституційних норм, які врегульовують однорідні суспільні відносини по набуттю, припиненню
громадянства, процедур з питань громадянства. Предметом правового регулювання громадянства є саме ці питання. Громадянство в Україні регламентується
такими актами, як Конституція України, Закон «Про громадянство України», а також «Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства
України та виконання прийнятих рішень», затвердженим Указом

20. Принципи громадянства України.

Громадя́нство — юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок між особою і певною державою, що визначає їхні права та обов'язки .
Принципи громадянства в законодавстві України
Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:
1) єдиного громадянства — громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиницьУкраїни.
Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином
України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України;
2) запобігання виникненню випадків без громадянства;
3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;
4) визнання права громадянина України на зміну громадянства;
5) неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або
набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним із подружжя внаслідок припинення шлюбу
або припинення громадянства України іншим з подружжя;
6) рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;
7) збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

обою і певною державою, що визначає їхні права та обов'язки .

21. Підстави та форми набуття громадянства України.

 Громадя́нство — юридично визначений, стійкий, необмежений у просторі правовий зв'язок між особою і певною державою, що визначає їхні права та
обов'язки .

Набуття громадянства України(відповідно ст. 6 закону про Г укр.)

Громадянство України набувається:
1) за народженням;
2) за територіальним походженням;
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9) внаслідок встановлення батьківства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Закон «Про громадянство» визначає особливості набуття громадянства України за народженням:
— особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України;

— особа, яка народилася за межами України від осіб без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за
народженням громадянства іншої держави, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від іноземців, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не набула за народженням
громадянства жодного з батьків, є громадянином України;
— особа, яка народилася на території України, одному з батьків якої надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, і не набула за народженням
громадянства жодного з батьків або набула за народженням громадянства того з батьків, якому надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, є
громадянином України;
— особа, яка народилася на території України від іноземця і особи без громадянства, які постійно на законних підставах проживають на території України, і не
набула за народженням громадянства того з батьків, який є іноземцем, є громадянином України;
— новонароджена дитина, знайдена на території України, обоє з батьків якої невідомі (знайда), є громадянином України;
— особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
22. Припинення громадянства України, його підстави.

Громадянство України припиняється(згідно ст17 З «про Г укр.)

1) внаслідок виходу із громадянства за клопотанням громадянина України (вихід дітей віком від 15 до 18 років з громадянства України може відбутися лише за
їхньою згодою);

2) внаслідок втрати громадянства України:

- якщо громадянин України після досягнення ним повноліття добровільно набув громадянство іншої держави;

- якщо іноземець набув громадянство України і не подав документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;

- якщо іноземець набув громадянство України і скористався правами або виконав обов'язки, які надає чи покладає на нього іноземне громадянство;

- якщо особа набула громадянства України на підставі подання свідомо неправдивих відомостей чи фальшивих документів;

- якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи,
органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування іншої держави.

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

23. Класифікація конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Конституційні права і свободи людини і громадянина – це визначені Конституцією та законами України можливості особи користуватися політичними,
економічними, соціальними, культурними та іншими благами з метою задоволення особистих або суспільних інтересів і потреб.
Класифікація прав людини за сферами життєдіяльності:
 Особистісні права – належать людині як фізичній істоті від народження і не залежать від волі держави;
 Політичні права і свободи – називають свободи, які дають можливість громадянину брати участь в управлінні державними і суспільними
справами в політичному житті держави.
 Економічні права – – це можливості людини і громадянина, що характеризують участь людини і громадянина у виробництві матеріальних
благ.
 Соціальні права – це можливості людини і громадянина по забезпеченню належних соціальних умов життя.
  Культурні права – це суб’єктивні права людини в культурній сфері, можливість доступу до духовних здобутків свого народу і людства
загалом, їх засвоєння, використання та участі в розвитку.
24. Особисті права та свободи.
Особистими є права і свободи, які мають забезпечити особисті потреби людини, її власне життя. Це фундаментальні, природні права людини.
Більшість із особистих прав мають абсолютний характер, тобто є не лише невід’ємними, а й такими, що не можуть бути обмежені.
Конституція України закріплює такі особисті права і свободи: право на життя життя (ст. 27); право на повагу до своєї гідності (ст. 28);
право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29);
право на недоторканність житла (ст. ЗО);
право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31);
право на невтручання в особисте життя(ст..32)
25. Політичні, соціальні, економічні права людини і громадянина в Україні.
Соціальні права – це можливості людини і громадянина по забезпеченню належних соціальних умов життя.
Відповідно до чинної Конституції, систему соціальних прав складають:

1) право на відпочинок (Ст. 45).

2) право на соціальний захист (Ст. 46)
3) право на житло (Ст. 47);
4) право на охорону здоров'я (Ст. 49)
Економічні права – це можливості людини і громадянина, що характеризують участь людини і громадянина у виробництві матеріальних благ.
За об'єктною ознакою виділяють такі економічні права та свободи людини і громадянина:
- право приватної власності (ст. 41 Конституції України);
- право на підприємницьку діяльність1 (статті 15,42 Конституції України);
право громадян на користування об'єктами права публічної (суспільної) власності: власності Українського народу, державної та комунальної власності
(статті 13,14 Конституції України)
Політичні права – називають свободи, які дають можливість громадянину брати участь в управлінні державними і суспільними справами в політичному
житті держави.
До політичних прав і свобод громадян України, закріплених Констітуцією, відносяться:
1) право об'єднання в політичні партії, громадські організації та профспілки (Ст.36);
2) громадянство (Статті 4, 25,26);
3) свобода слова, думки, поглядів та переконань (Ст. 34);
4) свобода друку (розповсюдження інформації) (Ст.34);
5) свобода мітінгів, зборів, походів і демонстрацій (Ст.39);
6) право обирати та бути обраним (Ст. 38);
7) право брати участь в управлінні державою та громадськими справами (Ст. 38);
8) обговорювати та приймати закони та рішення загальнодержавного та місцевого значення (Ст. 38);
9) вносити до державних та громадських організацій пропозиції та запити (Ст. 40);
10)право на погашення збитків, спричинених незаконними діями посадових осіб (Статті 32, 62);
11) право на оскарження дій посадових осіб, установ, організацій і т.п. (Ст.55)

26. Конституційні обов'язки людини і громадянина в Україні.

Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині та громадянинові, аби він
діяв певним., чітко визначеним конституційною нормою чином (або утримувався від вчинення відповідних дій) для забезпечення інтересів суспільства,
держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.
До основних таких обов’язків належать:

1) захист держави та військова служба;

2) підтримка громадського порядку та загального миру;

3) повага національної гідності інших осіб, укріплення дружби між націями та народами України;

4) піклування батьків про дітей;

5) піклування дітей про батьків;

6) не спричиняти шкоди природі, історико-культурним пам'яткам, та відшкодовувати завдані збитки;

7) сплачувати податки і інші збори;

8) дотримання вимог Конституції, законів України;

9)шанувати її державні символи.

27. Поняття народовладдя. Основні форми народного волевиявлення.

Під народовладдям розуміється широка й активна участь громадян в управлінні справами держави і суспільства та створення
найсприятливіших умов для надання всієї повноти влади народу.
Відповідно до Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи
державної влади та органи місцевого самоврядування.
Отже, народовладдя в Україні здійснюється у двох формах:
а) прямої демократії, коли народ виражає свою волю у визначених Конституцією і законами процесуальних формах;
б) представницької демократії, тобто через своїх представників, яких народ обирає до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
До інститутів прямої демократії, які забезпечують прийняття державного рішення прямим волевиявленням народу, належать:
 Референдуми;
 загальні збори громадян і трудових колективів;
 народні обговорення;
 дорадче опитування громадян України (консультативний референдум);
 опитування громадської думки;
 місцеві ініціативи;
  громадські слухання.

До інститутів представницької демократії належать:

— вибори народних депутатів до Верховної Ради України;
— вибори Президента України;
— вибори депутатів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
— вибори до сільських, селищних міських рад;
— вибори сільських селищних, міських голів.
Формою волевиявлення народу України є референдуми , які поділяються на:
— всеукраїнський референдум;
— референдум Автономної Республіки Крим;
— місцевий референдум.

28. Особливості виборчої системи України.

Виборча система – це система суспільних відносин, що пов’язана з порядком організації і проведення виборів з метою формування представницьких
органів влади.
Розрізняють такі види виборчих систем: мажоритарна та пропорційна.
Мажоритарна виборча система, при застосуванні якої обранцями вважаються ті кандидати, які отримали встановлену більшість голосів.
Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:
 мажоритарну систему абсолютної більшості – полягає в тому, що для обрання кандидата необхідно набрати більше половини голосів
виборців, що брали участь у голосуванні, тобто 50% плюс 1 голос;
 мажоритарну систему відносної більшості - обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів порівняно з іншими
кандидатами (хоча ю на 1 голос).
 мажоритарну систему кваліфікованої більшості - передбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), котрий отримав
кваліфіковану кількість голосів, яка перевищує абсолютну більшість (2/3, 3/4 тощо).
Пропорційна виборча система передбачає, що депутатські мандати розподіляються пропорційно кількості голосів виборців, зібраних партіями у межах
виборчого округу.
Змішана виборча система передбачає поєднання в різних варіаціях мажоритарної та пропорційної систем. За такої системи виборцю надаються два
голоси.
29. Виборча система і виборче право.

Виборче право у теорії конституціоналізму розглядається в об’єктивному і суб’єктивному аспектах:

Об’єктивне виборче право — це сукупність норм права, які регламентують порядок формування представницьких органів держави і органів місцевого
самоврядування.

Суб’єктивне виборче право — це закріплене у Конституції і гарантоване державою право громадян України обирати і бути обраним до органів
державної влади та органів місцевого самоврядування.

В сенсі реалізації голосу:

Пряме виборче право — безпосередня участь громадянина в виборах для обрання органів влади

Непряме виборче право — опосередковане право громадянина, коли інтереси виборців реалізуються раніше обраними ними представниками до
органу влади

В суб'єктивному сенсі:

Активне виборче право — право громадян голосувати на виборах (обирати). Вік надання активного виборчого права звичайно встановлюється
конституцією. В Україні активне виборче право надано всім громадянам, що досягли 18 років (за винятком осіб, визнаних судом недієздатними).

Пасивне виборче право — право громадянина бути обраним.

30. Мажоритарна виборча система.
Виборча система – це система суспільних відносин, що пов’язана з порядком організації і проведення виборів з метою формування представницьких
органів влади.
Розрізняють такі види виборчих систем: мажоритарна та пропорційна.
Мажоритарна виборча система, при застосуванні якої обранцями вважаються ті кандидати, які отримали встановлену більшість голосів.
Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідних для обрання кандидата, розрізняють:
 мажоритарну систему абсолютної більшості – полягає в тому, що для обрання кандидата необхідно набрати більше половини голосів
виборців, що брали участь у голосуванні, тобто 50% плюс 1 голос;
 мажоритарну систему відносної більшості - обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів порівняно з іншими
кандидатами (хоча ю на 1 голос).
 мажоритарну систему кваліфікованої більшості - передбачає, що обраним вважається кандидат (список кандидатів), котрий отримав
кваліфіковану кількість голосів, яка перевищує абсолютну більшість (2/3, 3/4 тощо).

31. Принципи виборчого права.

Відповідно до ст.71 Конституції України вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі
загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Принцип загальності означає, що право обирати мають усі дієздатні громадяни України, яким на день голосування виповнилося 18 років.
Принцип вільного виборчого права означає, що в Україні немає обов’язку брати участь у виборах.
Рівне виборче право означає, голоси усіх виборців є рівними і кожен виборець має лише 1 голос.
Пряме виборче право – безпосередня участь громадян в виборах.
Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме: голосування відбувається
у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні для голосування може перебувати лише особа, яка голосує.
Гласність і відкритість виборчого права означає, що завжди підготовка і проведення виборів депутатів здійснюються відкрито і гласно.
32. Виборчий процес в Україні: поняття, стадії.

Виборчий процес - це система врегульованих Конституцією та законами України основних послідовних процесуальних стадій (етапів)
організації та проведення виборів в Україні..

Вибори в Україні — це спосіб формування вищих органів влади України шляхом голосування громадян.

Виборчий процес включає такі етапи:

1) складання та уточнення списків виборців;
2) утворення виборчих округів;
3) утворення виборчих дільниць;
4) утворення виборчих комісій;
5) висування та реєстрація кандидатів у народні депутати України;
6) проведення передвиборної агітації;
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків голосування;
9) встановлення результатів виборів народних депутатів України та їх офіційне оприлюднення;
10) припинення діяльності виборчих комісій.
Виборчий процес завершується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення ЦВК результатів виборів депутатів.
У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:
1) повторне голосування;
2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів.
Виборчий процес здійснюється на засадах:
1) дотримання принципів виборчого права;
2) законності та заборони незаконного втручання будь-кого у цей процес;
3) політичного плюралізму та багатопартійності;
4) публічності і відкритості;
5) свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх суб'єктів виборчого процесу до засобів масової інформації незалежно;
6) неупередженості органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств,
закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій - суб'єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати.
Суб’єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та
обов’язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:
• виборці;
• зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;
• уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб’єктів виборчого процесу, від кандидатів;
• виборчі комісії — спеціально утворені виборчі органи;
• органи державної влади та органи місцевого самоврядування;
• партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули кандидатів.

33. Поняття референдуму; основні види референдумів.

Референдум — це голосування населення всієї держави (загальнодержавний референдум) або певної його частини (місцевий референдум) з метою
вирішення найважливіших питань державного і суспільного життя.
Референдум буває всеукраїнський, Автономної республіки Крим та місцевий.
Всеукраїнський референдум виражає волю всього народу.
Референдум Автономної Республіки Крим – волю населення автономії, а місцевий референдум – лише громадян, які постійно проживають на території
відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Він призначається місцевими Радами.
Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, котрі мають право
голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей, і не менш як по сто тисяч підписів у кожній
області, при цьому Верховна Рада України призначає лише обов'язковий референдум із питання про зміну території України, а Президент України -
обов'язковий референдум щодо внесення змін до Конституції України.

34. Предмет референдуму.

Предмет референдумів - це суспільні відносини, пов'язані з реалізацією права громадян на участь у референдумах

Предмети всеукраїнського референдуму визначаються Конституцією України 1996 р. та Законом України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми"
1991 р. Відповідно до чинного законодавства до них належать:
1. Затвердження окремих положень Конституції України та внесення до Конституції України змін і доповнень (ст. 156 Конституції України, п. 1 ст. З
Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").
2. Прийняття, зміна чи скасування законів України та їхніх окремих положень (п. 2 ст. Із Закону України "Про всеукраїнський та місцеві
референдуми").
3. Прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів (п. З ст. З Закону України "Про
всеукраїнський та місцеві референдуми").
4. Реалізація права Українського народу на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень (ст. 5
Закону України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми").
5. Зміна території України (ст. 73 Конституції України).

Предметом місцевого референдуму може бути:

1.Прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до компетенції органів місцевого самоврядування відповідних
адміністративно-територіальних одиниць;
2.Прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад та їх виконавчих органів;
3.Питання дострокового припинення повноважень відповідної місцевої ради та її голови.
35. Порядок призначення і проведення всеукраїнського референдуму.
Порядок визначається Конституцією України та ЗУ "Про всеукраїнський референдум" від 06.11.12.
Всеукраїнський референдум виражає волю всього народу.
Всеукраїнський референдум проголошується Президентом Укораїни за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України,
котрі мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей, і не менш як по сто
тисяч підписів у кожній області.
Верховна Рада України призначає лише обов'язковий референдум із питання про зміну території України, а Президент України - обов'язковий
референдум щодо внесення змін до Конституції України.

За Законом "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" процедура всеукраїнського референдуму включає такі процесуальні стадії: підготовну,
основну та завершальну.

1. Підготовча стадія:
o ініціювання всеукраїнського референдуму;
o інформування громадян про його ініціювання;
o агітація "за" або "проти" винесення визначеного питання на всеукраїнський референдум;
o всенародні або парламентські обговорення (факультативний етап).

2. Основна стадія:
o призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму;
o організація всеукраїнського референдуму та підготовка його проведення;
o агітація "за" або "проти" проекту рішення, що виноситься на всеукраїнський референдум;
o голосування;
o встановлення результатів всеукраїнського референдуму;
o визначення та оприлюднення його рішень;
o проведення повторного всеукраїнського референдуму (факультативна стадія).

3. Завершальна стадія:
o виконання рішень всеукраїнського референдуму;
o правова відповідальність за невиконання рішень всеукраїнського референдуму.

36. Поняття, ознаки та класифікація органів державної влади.

Орган державної влади – це структурний елемент державного апарату, створений державою або обраний безпосередньо народом колектив службовців,
що наділені державно владними повноваженнями та певними засобами для виконання завдань та функцій держави.
Ознаки органів держ. влади:
 Є структурним елементом державного апарату;
 Мають територіальний масштаб діяльності;
 Мають певну економічну та організаційну самостійність;
 Характеризуються відповідною організаційною структурою, особливим порядком утворення, видами діяльності, повноваженнями;
 Наділені державно владними повноваженнями;
 Створений державою або обраний безпосередньо народом.
Класифікація органів держ.влади:
1. За місцем у системі державного апарату:
- первинні – такі, що не створюються іншими державними органами, виникають у порядку наслідування (монарх) або обираються шляхом волевиявлення
громадян (виборів) – наприклад, Президент України та Верховна Рада України;
- вторинні – такі, що створюються первинними органами, які й наділяють їх державно-владними повноваженнями (наприклад, Кабінет Міністрів України,
суди).
2. За способом утворення:
- виборні – це органи, що обираються на певний строк безпосередньо громадянами (наприклад, глава держави у більшості президентських республіках)
або іншими суб’єктами (наприклад, глава держави у парламентських республіках, як правило обирається парламентом; у федеративних монархічних
державах главою може бути виборна особа – у Малайзії, монарх обирається султанами 9 султанатів, які входять до федерації).
- призначувані – такі, що призначаються іншими державними органами влади (наприклад, Верховна Рада України призначає на посаду Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини);
- успадковані – такі, що передаються за спадком (наприклад, посада глави держави при монархічній формі державного правління).
3. За характером та формами реалізації державної діяльності:
- законодавчі органи;
- глава держави;
- виконавчі органи ;
- судові органи;
- контрольно-наглядові;
- правоохоронні органи ;
4. За часом функціонування:
- постійні – такі, що створюються на невизначений строк (без обмеження строку дії), але їх склад оновлюється через законодавчо визначений термін
(наприклад, представницькі органи держави, прокуратура, суд);
- тимчасові – такі, що створюються в умовах надзвичайного стану або для виконання певного завдання (наприклад, Верховна Рада України може
створюватитимчасові спеціальні комісії для підготовки та попереднього розгляду питань або тимчасові слідчі комісії для проведення розслідування з
питань, що становлять суспільний інтерес).
5. За територією дії:
- загальнодержавні, повноваження яких поширюються на всю територію держави (наприклад, глава держави, генеральний прокурор
- республіканські, наприклад, Президенти Татарстану, Башкортостану, міністерство внутрішніх справ Дагестану);
- місцеві – діють у межах території певної адміністративно-територіальної одиниці, наприклад, місцеві державні адміністрації Президента України,
місцеві суди, губернатори областей Російської Федерації.
6. За способом прийняття рішень:
- колегіальні – приймають рішення більшістю голосів;
- єдиноначальні, де рішення приймаються одноособово керівником.
7. За характером компетенції:
- загальної компетенції, які у межах своєї компетенції приймають рішення з будь-яких питань (наприклад, Кабінет Міністрів України);
- спеціальної компетенції – здійснюють діяльність в одній із сфер суспільного життя (наприклад, міністерства, відомства, державні комітети).
37. Конституційна система органів державної влади України.
Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи
законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження відповідно до Конституції України і законів України. Конституція України
закріплює таку систему державних органів:
1. Органи законодавчої влади (Верховна Рада України).
2. Президент України - глава держави.
3. Органи виконавчої влади (Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства та державні комітети, місцеві державні адміністрації)
4. Органи судової влади.
5. Контрольно-наглядові органи (органи прокуратури, різні інспекції).
6. Органи місцевого самоврядування

38. Конституційно-правовий статус Верховної Ради України.

Стаття 75. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального,
рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в
Україні протягом останніх п'яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не
знята у встановленому законом порядку.
Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років.
Стаття 82. Верховна Рада України працює сесійно.
Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.
Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.
Стаття 84. Засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу
Верховної Ради України.
Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування.
Голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто.
Стаття 91. Верховна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією
Конституцією.
39. Чисельний склад та структура Верховної Ради України.
Конституційний склад Верховної Ради України та її структура визначаються Конституцією України, Законами України "Про Регламент Верховної Ради
України" , "Про статус народного депутата України" , "Про комітети Верховної Ради України" та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 76. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального,
рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.
Структура Верховної Ради України - це її внутрішня будова.

1. Голова Верховної Ради України.

2. Перший заступник Голови Верховної Ради України.

3. Заступник Голови Верховної Ради України.

4. Комітети Верховної Ради України.

5. Рада голів комітетів Верховної Ради України.

6. Лічильна комісія Верховної Ради України.

7. Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України.

8. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради України.

9. Спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради

10. Депутатські фракції у Верховній Раді України.

11. Погоджувальна рада депутатських фракцій.

12. Найстаріший за віком депутат у Верховній Раді України.

До структури Верховної Ради України не належать такі органи, як Рахункова палата України та Уповноважений Верховної Ради України з прав
людини, оскільки їх правовий статус визначається як статус юридичної особи.
40. Компетенція Верховної Ради України.
 внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XIII цієї Конституції;
 призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 цієї Конституції;
 прийняття законів;
 затвердження Державного бюджету України та внесення змін до нього, контроль за виконанням Державного бюджету України,
прийняття рішення щодо звіту про його виконання;
 визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;
  затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку,
охорони довкілля;
 призначення виборів Президента України у строки, передбачені цією Конституцією;
 оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру
 усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту)
 призначення за поданням Президента України Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України, Міністра закордонних справ
України
 встановлення державних символів України
 здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до цієї Конституції та закону

41. Акти Верховної Ради.

Відповідно до ст..91 КУ ВРУ видає закони та постанови.
ЗУ «Про Регламент ВРУ», ЗУ «Про КМУ», ЗУ « Про громадянство України», ЗУ «Про статус народного депутата України», ЗУ « Про вибори
Президента України».
Постанова ВРУ Про самоусунення Президента Укр. Від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента Укр.
Постанова ВРУ Про внесення змін до додатка до Постанови ВРУ « Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв в 2017 році»
Постанова ВРУ Про прийняття за основу проекту ЗУ про внесення змін до статей 165 та 166 Податкового кодексу України.
42. Поняття та стадії законодавчого процесу.
Законодавчий процес - чітко врегульована Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України діяльність ВРУ, яка полягає у підготовці,
прийнятті та оприлюдненні законів.
Звичайно виділяють основні стадії законодавчого процесу:

1. Законодавча ініціатива – внесення в законодавчий орган пропозиції про видання, зміну або скасування закону.
2. Розробка законопроекту
3. Обговорення законопроекту
4. Ухвалення закону
5. Підписання закону главою держави
6. Оприлюднення закону
7. Набрання чинності законом.

43. Поняття та ознаки правового статусу народного депутата України.

Правовий статус народного депутата закріплений у новій Конституції України і в Законі «Про статус народного депутата України» від 17 листопада
1992 р.
Правовий статус народного депутата України - це його місце і роль у системі правовідносин як представника українського народу в парламенті, визначені
і гарантовані Конституцією і законами України.
Народний депутат України - представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських
повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Народним депутатом України може бути обрано громадянина України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в
Україні протягом останніх п'яти років.
Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не
знята у встановленому законом порядку.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися
іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи
наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.
Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.
Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

44. Компетенція народного депутата України.

Права народного депутата України на пленарних засіданнях Верховної Ради України:
Народний депутат на пленарному засіданні Верховної Ради України має право:
1) обирати і бути обраним на посади Голови Верховної Ради України, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України;
2) обирати і бути обраним до органів Верховної Ради України;
3) пропонувати питання для розгляду Верховною Радою України або її органами;
4) виступати із законодавчою ініціативою у Верховній Раді України;
5) звертатися із депутатськими запитами, вимагати відповіді на них;
6) брати участь у дебатах, ставити запитання доповідачам, головуючому на засіданні;
Народний депутат має право законодавчої ініціативи
Обов’язки народного депутата України:
1) дбати про благо України і добробут Українського народу, захищати інтереси виборців та держави;
2) бути присутнім та особисто брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів, до складу яких його обрано;
3) особисто брати участь у голосуванні з питань, що розглядаються Верховною Радою України та її органами;
10) завчасно повідомляти про неможливість бути присутнім на засіданні Верховної Ради України;
11) постійно підтримувати зв’язки з виборцями, вивчати громадську думку, потреби і запити населення
12) проводити особистий прийом громадян у дні, визначені Верховною Радою України для роботи з виборцями.
Гарантії:
 Непорушність повноважень народного депутата України - Ніхто не має права обмежувати повноваження народного депутата, крім випадків,
передбачених Конституцією України, цим та іншими законами України.
 Недоторканність народного депутата України - Народний депутат не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до
кримінальної відповідальності, затриманий чи заарештований.
 Звільнення народного депутата України від призову на військову службу
  Державне страхування народного депутата України - Життя і здоров’я народного депутата підлягають обов’язковому державному
страхуванню за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України на суму десятирічного грошового
утримання народного депутата.
 Фінансування видатків, пов’язаних з депутатською діяльністю - Міністерство фінансів України щомісячно зобов’язане перераховувати на
рахунок Верховної Ради України не менше однієї дванадцятої частини суми бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної
Ради України.
 Помічники-консультанти народного депутата України - Народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта

45. Мiсце i роль Президента України в механiзмi державної влади.

Відповідно до ст..102 КУ Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент є гарантом державного суверенітету, територіальної
цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання
на території України.

Стаття 103. Президент України обирається громадянами України, які досягли 18 років, на основі загального, рівного і прямого виборчого права
таємним голосуванням строком на п’ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, не молодший тридцяти п’яти років на день виборів, який має право голосу і не
обмежений у виборчих правах, проживає на території України протягом 10 останніх перед днем виборів років, володіє державною (українською)
мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, займати посади в громадських чи державних органах і організаціях, займатися
підприємницькою діяльністю. Президент України користується правом недоторканності і за посягання на його честь і гідність винні особи несуть
відповідальність відповідно до чинного законодавства.

46. Порядок обрання Президента, процедура вступу його на пост.

Конституція України і Закон України "Про вибори Президента України" визначають загальні умови його обрання.
Стаття 103 КУ. Президент України обирається громадянами України, які досягли 18 років, на основі загального, рівного і прямого виборчого права
таємним голосуванням строком на 5 років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, не молодший 35 років на день виборів, який має право голосу і не обмежений у
виборчих правах, проживає на території України протягом 10 останніх перед днем виборів років, володіє державною (українською) мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, займати посади в громадських чи державних органах і організаціях, займатися
підприємницькою діяльністю. Президент України користується правом недоторканності і за посягання на його честь і гідність винні особи несуть
відповідальність відповідно до чинного законодавства.

Вступ Президента на пост відбувається з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України не пізніше ніж
через 30 днів після офіційного оприлюднення результатів виборів.
Приведення Президента України до присяги здійснює Голова
Конституційного Суду України.

47. Функції та повноваження Президента України.

Загальну систему функцій Президента України становлять такі функції:

 забезпечення єдності державної влади;
 представництво держави;
 забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України;
 забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян;
 установча;
 нормотворча;
 кадрова;
 керівництво зовнішньополітичною діяльністю.
Стаття 106. Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище
України;
3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає
міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський
референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Верховної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) вносить подання про призначення Прем’єр-міністра України за згодою ВРУ;
17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;
26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;
27) здійснює помилування;
48. Підстави і порядок припинення повноважень Президента України.
Відповідно до ст. 108 Конституції України підстави дострокового припинення повноважень Президента України є:
1) відставка - добровільне припинення ним своїх повноважень. Заява Президента України про відставку має проголошуватися ним особисто на
засіданні Верховної Ради України
2) неможливість виконання своїх повноважень за станом здоров'я має встановлюватися на засіданні Верховної Ради України в умовах гласності й
відкритості. Цей факт має підтверджуватись рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу. Підставою для прийняття такого рішення
Верховною Радою України є письмове подання Верховного Суду України за зверненням Верховної Ради України і медичний висновок. Необхідне ще й
письмове подання Верховного Суду України, яке містить юридичну оцінку медичного висновку.
3) усунення з поста в порядку імпічменту;
Відповідно до ст. 111 Конституції України Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі
вчинення ним державної зради або іншого злочину. Єдиним органом, який може ініціювати питання про усунення ПУ з поста глави держави є ВРУ.
Першою стадією процедури імпічменту є ініціювання питання про усунення з поста ПУ більшістю депутатів від конституційного складу ВРУ.
Друга стадія: для проведення розслідування ВР створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і
спеціальні слідчі.
Третя стадія полягає у розгляді на засіданні ВРУ висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії;
Четверта стадія: за наявності підстав ВРУ не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинуваченняПУ..
П'ята стадія полягає у перевірці справи Конституційним Судом України і отриманні його висновку щодо додержання конституційної процедури
розслідування і розгляду справи про імпічмент.
Шоста стадія: отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної
зради або іншого злочину.
Заключна, сьома стадія— прийняття рішення про усунення ПУ з поста в порядку імпічменту ВРУ за умови, що це рішення буде
4) смерть .
Відповідно Конституції України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України обмежене коло обов'язків покладається на Голову
Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України, в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження,
передбачені пунктами 2.6-8.10-13.22,24,25.27,28 ст. 106 Конституції України. Обов'язки Президента України Голова Верховної Ради України має
виконувати до 90 днів, оскільки за Конституцією України {ч. 5 ст. 103) протягом цього періоду мають бути проведені вибори нового Президента
України.
49. Акти Президента України.
Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент України видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території
України.
Указ- це правовий акт глави держави, який видається з найважливіших питань, віднесених до його компетенції.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №147/2018 25 травня 2018 року Про відзначення державними нагородами України працівників Національного
університету біоресурсів і природокористування України.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №99/2018 11 квітня 2018 року Про відзначення 27-ї річниці незалежності України.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №90/2018 28 березня 2018 року Про зміни у складі Ради національної безпеки і оборони України.
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №60/2018 7 березня 2018 року Про присудження Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Розпорядження - ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер:
РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №231/2017-рп 29 грудня 2017 року Про делегацію України для участі у переговорах з Європейським
банком реконструкції та розвитку щодо укладення Гарантійної угоди РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №194/2017-рп 4 листопада 2017
року Про делегацію України для участі у Конференції Організації Об’єднаних Націй зі зміни клімату
РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №187/2017-рп 7 жовтня 2017 року Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад голів
районних державних адміністрацій
50. Система органів державної виконавчої влади в Україні; законодавче регулювання.
Згідно зі ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову.

Відповідно до ст.113 КУ вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України (КМУ). Кабінет Міністрів України
відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. Він спрямовує і координує роботу міністерств,
інших органів виконавчої влади.

До центральних органів виконавчої влади належать міністерства, служби (Державна казначейська служба України), агентства (Державне агентство
водних ресурсів України), інспекції (Державна екологічна інспекція України), інші ЦОВВ(Пенсійний фонд України).
Відповідно до статті 118 КУ виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева
державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади, також в межах своїх повноважень
здійснює виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізує повноваження, делеговані цим органам
відповідною радою.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів
України. Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і КМУ, підзвітні та
підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Відповідно до ст. 119 Конституції України та ст. 2 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” місцеві державні адміністрації в межах
відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
2) законність і правопорядок, дотримання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного
проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх національно-культурного розвитку;
4) підготовку і виконання відповідних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

51. Кабінет Міністрів України: конституційно-правовий статус, порядок формування, склад.

Відповідно до ст.113 КУ вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України (КМУ). Кабінет Міністрів України
відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

КМУ видає постанови і розпорядження.

Відповідно до ст. 114 Конституції України до складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр
України, віце-прем’єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.
Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує ч на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України,
схваленої Верховною Радою України. Персональний склад КМУ призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України за згодою
більше ніж половини від складу Верховної Ради України. Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначаються Верховною
Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за поданням
Прем’єр-міністра України.

Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку,
встановленому законом.
52. Функції і повноваження Кабінету Міністрів України.

Конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України як уряду України обумовлює дві його основні функції.
1) Керівництво та спрямовування виконавчо-розпорядчої діяльності в різних сферах державного життя.
2) Спрямовування і координація діяльності органів виконавчої влади, контроль за їх діяльністю.

Згідно зі ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України виконує такі функції:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання
Конституції і законів України, актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального
захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету
України, подає ВРУ звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

10)утворює, реорганізовує та ліквідовує міністерства та інші ЦОВВ;

53. Система органів судової влади в Україні.

Відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» систему судоустрою складають:
1) місцеві суди;
2) апеляційні суди;
3) Верховний Суд.
Для розгляду окремих категорій справ відповідно до цього Закону в системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди:
1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності;

2) Вищий антикорупційний суд.

Місцевий суд розглядає як суд першої інстанції цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні та інші справи в передбачених законом випадках, за
винятком справ, віднесених законом до підсудності інших судів.
У передбачених законом випадках місцевий суд розглядає справи про адміністративні правопорушення.
Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстанції щодо рішень місцевих судів і як суди першої інстанції в адміністративних, кримінальних і цивільних
справах, які віднесено до їхньої підсудності законом.
Верховний Суд України в межах своїх повноважень розглядає в касаційному порядку рішення судів загальної юрисдикції, переглядає в порядку
повторної касації усі інші справи, розглянуті судами загальної юрисдикції в касаційному порядку, та справи, пов'язані з винятковими обставинами в
порядку, встановленому процесуальним законом, а також здійснює інші повноваження, віднесені до його компетенції Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України входить до судової влади як її самостійний суб'єкт, є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, вирішує
питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Докладно судова система України визначається Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів»
54. Конституцiйнi принципи та засади правосуддя.

Відповідно до Конституції України основними засадами судочинства є:

1. законність;
2. рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3. забезпечення доведеності вини;
4. змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
5. підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
6. забезпечення обвинуваченому права на захист;
7. гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8. забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
9. обов' язковість рішень суду.

55. Правовий статус Конституційного Суду України.

Конституційний Суд України є органом конституційної юрисдикції, який забезпечує верховенство Конституції України, вирішує питання про
відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення
Конституції України, а також інші повноваження відповідно до Конституції України.

Згідно зі ст.147 Конституції України та ст.1 Закону “Про Конституційний Суд України” Конституційний Суд є єдиним органом конституційної
юрисдикції в нашій державі.
Повноваження Конституційного Суду визначені в ст.13 Закону “Про Конституційний Суд України”. Згідно з ними Конституційний Суд України
приймає рішення та дає висновки у справах відносно:
1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету міністрів України, правових
актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України
для надання згоди на їх обов’язковість;
3) дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.
До складу КСУ входять 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів КСУ строком на
дев'ять років без права повторного переобрання.
56. Форма державного устрою України.

Згідно 2 статті Конституції України, основного закону держави, Україна за формою державного устрою є унітарною
державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію
Державний устрій України — це система взаємовідносин між державою в цілому, тобто її центральною владою і територіальними складовими
частинами.
Зміст державного устрою України відображається у її принципах, які визначені в КУ:
1. унітарність
2. єдність та цілісність держ. території – територія України становить єдине ціле, і її частини знаходяться у нерозривному зв’язку між собою.
3. поєднання централізації і децентралізації у здійсненні держ. влади.
4. збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням їх економічних, соціальних,
демографічних, екологічних особливостей та культурних традицій
57. Поняття, суть та принципи територіальної організації України.

Територія є матеріальною основою утворення, функціонування та розвитку будь-якої держави. Межі сучасної України визначаються
Державним кордоном, встановленим відповідно до Закону України "Про Державний кордон України" від 4 листопада 1991 року.

Державний кордон України - це лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші,
води, надр, повітряного простору. Державний кордон України визначає ЇЇ просторові межі, на які поширюється державна влада. Державний
кордон забезпечує єдність, суверенітет і територіальну цілісність України, її політичну та економічну незалежність на геополітичній карті
світу.

Україна самостійно визначає механізм поділу її території на певні частини і співвідношення влади між ними. Українська держава
здійснює верховенство на всій своїй території, яка в межах існуючих кордонів є недоторканною і не може бути змінена і використана без її
згоди. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах Державного кордону є цілісною та недоторканною (ст. 2
Конституції України).

У науці конституційного права інститут, що пов'язаний з поняттям території та кордонів держави, поділу її на окремі територіальні
одиниці з певним правовим режимом, називається територіальним устроєм України.

Територіальний устрій України - це передбачений і гарантований Конституцією і законами України, іншими нормативно-правовими
актами системний, об'єктивний, внутрішньо-єдиний порядок територіального влаштування (організації) суспільства і держави, що
розуміється як співвідношення держави в цілому з її складовими частинами, розподілу компетенції між державою та територіальними
одиницями. Територіальний устрій України визначається виключно законами України (п. 13 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Ознаки територіального устрою України:

І) передбачений і гарантований нормативно-правовими актами, тобто регулюється і охороняється ними (наприклад, розділ XI
"Територіальний устрій України", розділ X "Автономна Республіка Крим" Конституції України"). Проте сьогодні немає закону України про

Севастополь, прийняття якого передбачено ч. З ст. 133 Конституції України: "Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який
визначається законами України";

2) об'єктивний, оскільки територіальний устрій формується історично і не залежить від свідомості та волі людей;

3) внутрішньо-єдиний - історичний аспект територіального устрою зумовлює виокремлення територіальних одиниць. Єдність
територіального устрою - важлива гарантія єдності держави.

Зовнішня ознака єдності опосередковує утворення держави, тобто її виокремлення або згуртування навколо відповідних центрів.
Внутрішня ознака єдності вказує на неможливість довільної зміни територіального поділу держави;
 4) встановлює співвідношення держави в цілому з її частинами, тобто визначає права та обов'язки держави і територіальних одиниць.

58. Адміністративно-територіальний поділ України: поняття, суть, ланки.

59. Поняття та ознаки мiсцевого самоврядування в Україні.
Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність
органів і посадових осіб місцевогосамоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. Під поняттям
"територіальна громада" розуміють жителів, які об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-
територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають один адміністративний центр.

Ознаки:

 місцеве самоврядування діє в порядку і межах, визначених верховною владою;

 Місцеве самоврядування займає особливе місце в механізмі управління суспільством і державою, виступаючи специфічною формою
публічної влади, яка не є складовою частиною механізму державної влади.
 місцеве самоврядування має особливий об’єкт управління – питання місцевого значення – предмети відання, перелік яких закріплюється
законодавством.
 його органи дотримуються визначеного законодавством розмежування сфер компетенції;
 Самостійність місцевого самоврядування, організаційна і матеріально-фінансова відокремленість, самостійне вирішення місцевих справ у
рамках компетенції, закріпленої законодавством;
 вони формуються з дотриманням принципу виборності.

Стаття 5.1. Система місцевого самоврядування включає:

 територіальну громаду;
 сільську, селищну, міську раду;
 сільського, селищного, міського голову;
 виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;
 старосту;
 районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;
 органи самоорганізації населення.
60. Правові основи компетенції органів місцевого самоврядування.

Компетенція органів місцевого самоврядування - це визначені Конституцією та чинним законодавством держави предмети відання, права
та обов'язки суб'єктів системи місцевого самоврядування, необхідні для реалізації завдань і функцій місцевого самоврядування на
відповідній території.

61. Питання виключної компетенції місцевих рад.

1. Виключно на пленарних засiданнях сiльської, селищної, мiської ради вирiшуються такi питання:
1) затвердження регламенту ради;
2) утворення i лiквiдацiя постiйних та iнших комiсiй ради, затвердження та змiна їх складу, обрання голiв комiсiй;
3) утворення виконавчого комiтету ради, визначення його чисельностi, затвердження персонального складу; внесення змiн до складу
виконавчого комiтету та його розпуск;
4) обрання за пропозицiєю сiльського, селищного, мiського голови на посаду та звiльнення з посади секретаря ради;
5) затвердження за пропозицiєю сiльського, селищного, мiського голови структури виконавчих органiв ради, загальної чисельностi апарату
ради та її виконавчих органiв, витрат на їх утримання;
6) утворення за поданням сiльського, селищного, мiського голови iнших виконавчих органiв ради;
7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звiту про його виконання;
8) заснування засобiв масової iнформацiї вiдповiдної ради, призначення i звiльнення їх керiвникiв;
9) заслуховування звiту сiльського, селищного, мiського голови про дiяльнiсть виконавчих органiв ради;
10) прийняття рiшення про недовiру сiльському, селищному, мiському головi;
11) заслуховування звiтiв постiйних комiсiй, керiвникiв виконавчих органiв ради та посадових осiб, яких вона призначає або затверджує;
12) заслуховування повiдомлень депутатiв про роботу в радi, виконання ними доручень ради;
13) розгляд запитiв депутатiв, прийняття рiшень по запитах;
14) прийняття рiшень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом;
15) скасування актiв виконавчих органiв ради, якi не вiдповiдають Конституцiї чи законам України, iншим актам законодавства, рiшенням
вiдповiдної ради, прийнятим у межах її повноважень;
16) прийняття рiшення щодо дострокового припинення повноважень сiльського, селищного, мiського голови у випадках, передбачених цим
Законом;
17) визначення вiдповiдно до закону кiлькiсного складу ради;
18) прийняття рiшення про проведення мiсцевого референдуму;
19) прийняття вiдповiдно до законодавства рiшень щодо органiзацiї проведення референдумiв та виборiв органiв державної влади,
мiсцевого самоврядування та сiльського, селищного, мiського голови;
20) прийняття рiшень про надiлення органiв самоорганiзацiї населення окремими власними повноваженнями органiв мiсцевого
самоврядування, а також про передачу коштiв, матерiально-технiчних та iнших ресурсiв, необхiдних для їх здiйснення;
21) прийняття рiшень про об'єднання в асоцiацiї або вступ до асоцiацiй, iнших форм добровiльних об'єднань органiв мiсцевого
самоврядування та про вихiд з них;
22) затвердження програм соцiально-економiчного та культурного розвитку вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць, цiльових
програм з iнших питань мiсцевого самоврядування;
23) затвердження мiсцевого бюджету, внесення змiн до нього; затвердження звiту про виконання вiдповiдного бюджету;
24) встановлення мiсцевих податкiв i зборiв та розмiрiв їх ставок у межах, визначених законом;
25) утворення позабюджетних цiльових (у тому числi валютних) коштiв, затвердження положень про цi кошти; затвердження звiтiв про
використання зазначених коштiв;
26) прийняття рiшень щодо випуску мiсцевих позик;
27) прийняття рiшень щодо отримання позик з iнших мiсцевих бюджетiв та джерел, а також щодо передачi коштiв з вiдповiдного мiсцевого
бюджету;
28) прийняття рiшень щодо надання вiдповiдно до чинного законодавства пiльг по мiсцевих податках i зборах;
29) встановлення для пiдприємств, установ та органiзацiй, що належать до комунальної власностi вiдповiдних територiальних громад,
розмiру частки прибутку, яка пiдлягає зарахуванню до мiсцевого бюджету;

30) прийняття рiшень щодо вiдчуження вiдповiдно до закону комунального майна; затвердження мiсцевих програм приватизацiї, а також
перелiку об'єктiв комунальної власностi, якi не пiдлягають приватизацiї; визначення доцiльностi, порядку та умов приватизацiї об'єктiв
права комунальної власностi; вирiшення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення
до об'єктiв комунальної власностi майна, вiдчуженого у процесi приватизацiї, договiр купiвлi-продажу якого в установленому порядку
розiрвано або визнано недiйсним, про надання у концесiю об'єктiв права комунальної власностi, про створення, лiквiдацiю, реорганiзацiю
та перепрофiлювання пiдприємств, установ та органiзацiй комунальної власностi вiдповiдної територiальної громади; (пункт 30 частини 1
статтi 26 iз змiнами, внесеними згiдно iз Законом N 997-XIV вiд 16.07.99 р.)
31) прийняття рiшень про передачу iншим органам окремих повноважень щодо управлiння майном, яке належить до комунальної власностi
вiдповiдної територiальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здiйснення;
32) створення у разi необхiдностi органiв i служб для забезпечення здiйснення з iншими суб'єктами комунальної власностi спiльних проектiв
або спiльного фiнансування (утримання) комунальних пiдприємств, установ та органiзацiй, визначення повноважень цих органiв (служб);
33) вирiшення вiдповiдно до законодавства питань про створення пiдприємствами комунальної власностi спiльних пiдприємств, у тому числi
з iноземними iнвестицiями;
34) вирiшення вiдповiдно до закону питань регулювання земельних вiдносин;
35) затвердження вiдповiдно до закону ставок земельного податку, розмiрiв плати за користування природними ресурсами, що є у
власностi вiдповiдних територiальних громад;
36) вирiшення вiдповiдно до закону питань про надання дозволу на спецiальне використання природних ресурсiв мiсцевого значення, а
також про скасування такого дозволу;
37) прийняття рiшень про органiзацiю територiй i об'єктiв природно-заповiдного фонду мiсцевого значення та iнших територiй, що
пiдлягають особливiй охоронi; внесення пропозицiй до вiдповiдних державних органiв щодо оголошення природних та iнших об'єктiв, що
мають екологiчну, iсторичну, культурну або наукову цiннiсть, пам'ятками природи, iсторiї або культури, якi охороняються законом;
38) надання вiдповiдно до законодавства згоди на розмiщення на територiї села, селища, мiста нових об'єктiв, сфера екологiчного впливу
дiяльностi яких згiдно з дiючими нормативами включає вiдповiдну територiю;
39) створення вiдповiдно до закону мiлiцiї, яка утримується за рахунок коштiв вiдповiдного мiсцевого бюджету; затвердження i звiльнення
керiвникiв та дiльничних iнспекторiв цiєї мiлiцiї;
40) заслуховування повiдомлень керiвникiв органiв внутрiшнiх справ про їх дiяльнiсть щодо охорони громадського порядку на вiдповiднiй
територiї, порушення перед вiдповiдними органами вищого рiвня питання про звiльнення з посади керiвникiв цих органiв у разi визнання їх
дiяльностi незадовiльною;
41) прийняття рiшень з питань адмiнiстративно-територiального устрою в межах i порядку, визначених цим та iншими законами;
42) затвердження в установленому порядку мiсцевих мiстобудiвних програм, генеральних планiв забудови вiдповiдних населених пунктiв,
iншої мiстобудiвної документацiї;
43) затвердження договорiв, укладених сiльським, селищним, мiським головою вiд iменi ради, з питань, вiднесених до її виключної
компетенцiї;
44) встановлення вiдповiдно до законодавства правил з питань благоустрою територiї населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти i
порядку, торгiвлi на ринках, додержання тишi в громадських мiсцях, за порушення яких передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть;
45) прийняття у межах, визначених законом, рiшень з питань боротьби зi стихiйним лихом, епiдемiями, епiзоотiями, за порушення яких
передбачено адмiнiстративну вiдповiдальнiсть;

46) прийняття рiшень, пов'язаних iз створенням спецiальних вiльних та iнших зон, змiнами в статусi цих зон, внесення до вiдповiдних
органiв пропозицiй з цих питань; надання згоди на створення таких зон за iнiцiативою Президента України або Кабiнету Мiнiстрiв України;
47) прийняття рiшення про дострокове припинення повноважень органiв територiальної самоорганiзацiї населення у випадках,
передбачених цим Законом;
48) затвердження статуту територiальної громади;
49) затвердження вiдповiдно до закону Положення про змiст, опис та порядок використання символiки територiальної громади;
50) вирiшення вiдповiдно до закону питання про мову (мови), якою користуються у своїй роботi рада, її виконавчий орган та яка
використовується в офiцiйних оголошеннях; (частину 1 статтi 26 доповнено пунктом 51 згiдно iз Законом N 163-XIV вiд 06.10.98 р.)
51) надання згоди на передачу об'єктiв з державної у комунальну власнiсть та прийняття рiшень про передачу об'єктiв з комунальної у
державну власнiсть.
2. Виключно на пленарних засiданнях мiських рад (мiст з районним подiлом), крiм питань, зазначених у частинi першiй цiєї статтi,
вирiшуються такi питання:
1) визначення обсягу i меж повноважень, якi здiйснюють районнi у мiстах (у разi їх створення) ради та їх виконавчi органи в iнтересах
територiальних громад районiв у мiстах;
2) встановлення нормативiв централiзацiї коштiв вiд земельного податку на спецiальних бюджетних рахунках районiв мiста