Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г.

Короленка
(повне найменування вищого навчального закладу)

кафедра світової літератури

(повна назва кафедри)

КУРСОВА РОБОТА
з історії зарубіжної літератури
(назва дисципліни)

на тему Образ злого генія і наслідки його злодіяння в романі Патріка

Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці»

Студентки 4 курсу А-41 групи

напряму підготовки 6.020303 Філологія.
Мова і література (англійська)
спеціальності
Коломієць В.Г
(прізвище та ініціали)
Керівник канд. філ. н., доцент. Тарасова
Н.І
(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ___________________

Кількість балів: ___ Оцінка: ______
ECTS _____

Члени комісії ________________ ______

_______________________________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
____________________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)
____________________________________________
(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Полтава – 2018 рік

 2

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................... 3

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД РОМАНУ «ПАРФУМЕР. ІСТОРІЯ

ОДНОГО ВБИВЦІ» ..................................................................................................... 6

1.1. Образ головного герою роману Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія

одного вбивці» очами літературних критиків .......................................................... 6

1.2. Огляд змісту роману «Парфумер. Історія одного вбивці» ..................... 9

1.3. Характеристика образу головного герою роману «Парфумер. Історія

одного вбивці» Патріком Зюскіндом ....................................................................... 12

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОБРАЗУ ГРЕНУЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПРИЧИН І

НАСЛІДКІВ ЙОГО ЗЛОДІЯНЬ ............................................................................... 14

2.1. Дитинство Гренуя як першопричина його злодіянь ............................. 14

2.2. Становлення Гренуя як кривавого мисливця за запахом ..................... 17

2.3. Наслідки злодіянь Гренуя ........................................................................ 18

ВИСНОВКИ..................................................................................................... 23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... 27

 3

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи багато в чому обумовлена, на нашу

думку, суперечним, часто неприйнятним ставленням суспільства до
«неправильних» людей, «клейміння» суспільством тих людей, які відрізняються
від основної маси за соціальним чи фізичним станом. Така проблема обумовлена
недостатньою культурною розвиненістю суспільства, якому легше не прийняти
«особливу» людину, чим зрозуміти її проблеми та допомогти. Як наслідок,
негативно налаштований (можна сказати, дикий та темний) соціум породжує зло,
хоча і робить це опосередковано – через свою байдужість і невігластво.
Також актуальність обраної теми курсової роботи обумовлена проблемою
співвідношення геніальності та злодійства. Вчені й досі не до кінця знають, як
зароджується геніальність. Чому вона іноді виявляється у нащадків далеко не
геніальних людей, чому геніальні діти інколи народжуються у п’яниць, злодіїв та
інших соціально не прийнятних верств населення. Геніальність (або дар) часто
розуміється як щось ірраціональне, що не піддається поясненню, щось
абсолютно незбагненне.
Як відомо, геніальність – це вроджена якість людини, природа якої до кінця
не вивчена, на відміну від освіченості. Але важливо враховувати морально-
етичний аспект геніальності, що визначає мотиви, з яких геній буде щось
творити. Чи буде геніальність носити творчий або руйнівний характер, на нашу
думку, – це визначає особистість творця. А ось особистість генія формується у
соціумі, тому актуальним стає соціальний аспект формування особистості генія,
який багато в чому визначає до чого можуть призвести геніальні відкриття.
Література, присвячена геніальності та геніям, майже невичерпна. Багато
письменників і науковців (психологів, педагогі, філософів та ін.) різних країн в
різні часи піднімали ці проблеми у своїх роботах і шукали відповіді на ці
непрості питання – як формується геніальність, що впливає на неї і від чого
залежать її наслідки тощо.
 4

Чудово передає межі злочинства та геніальності відомий

постмодерністський роман німецького письменника ХХ століття Патріка
Зюскінда – «Парфумер. Історія одного вбивці» («Аромат»), що приніс автору
світову популярність. Жанрова специфіка роману полягає у поєднанні пародії на
«кримінальний роман», «роман-виховання» і «роман про генія-злодія».
Проблематика роману актуальна і значуща, адже в ній піднімаються довічні
проблеми: любові та ненависті, сенс життя, гуманності та невігластва, творчого
генія й натовпу обивателів, суспільних причин злодійства, відрази до життя і
самогубства. Авторська іронія, будучи провідним прийомом, дозволяє посилити
колорит оповіді і, разом з тим, підкреслити сумнівність того, що відбувається.
Головний герой роману – Гренуй поступово вдосконалюється і створює
унікальні запахи, але залишається ізгоєм у соціумі. Його природна геніальність
не дає йому ні усвідомлення самості, ні соціальної інтеграції, адже його
внутрішній світ обмежений ароматами, а все людяне, що є абстрактним,
моральним та етичним, йому чуже.
В повне протиріччя із законом жанру набуває фінал роману: загибель героя,
причому свідома. Гренуй чинить самогубство саме тоді, коли здавалося б він
досяг того, що прагнув і мав би бути задоволеним. Це ще одна проблема для
розуміння та її аналізу, яку ставить перед нами автор роману.
П. Зюскінд піднімає проблему значення соціального виховання та
духовності у становленні особистості будь-якої людини. Під особистістю ми
розуміємо набір абстрактних якостей, що характеризують єство людини (доброта
чи злість, моральність чи аморальність, здатність до співчуття або байдужість і
душевна холодність, потреба у спілкуванні або її відсутність тощо).
Роман Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія одного вбивці», виданий у
Швейцарії ще в 1985 році, миттєво став світовою сенсацією. Але й досі прості
люди та науковці-літературознавці не прийшли до єдиної думки щодо
характеристики особистості Гренуя та визначенні причин і наслідків його
злодіянь, що й обумовлює актуальність обраної теми цієї курсової роботи:
 5

Образ злого генія і наслідки його злодіяння в романі Патріка Зюскінда

«Парфумер. Історія одного вбивці»».
Мета дослідження – провести аналіз образу головного герою роману
«Парфумер» та визначити причини й наслідки його злодіянь.
Об’єкт дослідження – зміст роману Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія
одного вбивці».
Предмет дослідження – образ Гренуя.
Для досягнення поставленої мети було вирішено наступні завдання:
Здійснити аналіз літературної критики роману «Парфумер. Історія одного

Визначити ставлення Патріка Зюскінда до головного герою роману.

Дати відповідь на питання, як соціум вплинув на формування особистості Гренуя
в період його дитинства.
. Проаналізувати мотиви і причини злодіянь Гренуя в період його професійного
становлення як парфумера.
. Визначити наслідки злодіянь Гренуя для суспільства і для нього самого.
Методи дослідження: аналіз літературних джерел за темою дослідження;
синтез (цей метод використовувався для виокремлення головного з аналізованих
текстів, що стосується предмету нашого дослідження); узагальнення (метод
використовувався для формулювання висновків).
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів,
висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи – 26 сторінок.
 6

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД РОМАНУ «ПАРФУМЕР.

ІСТОРІЯ ОДНОГО ВБИВЦІ»

1.1. Образ головного герою роману Патріка Зюскінда «Парфумер.

Історія одного вбивці» очами літературних критиків

Творчість німецького письменника Патріка Зюскінда завжди викликала

незгасний інтерес читачів і дослідників всього світу. Його культовий роман
«Парфумер. Історія одного вбивці» (далі – «Парфумер») був опублікован у 1985
році в Швейцарії, й одразу викликав бурхливу реакцію німецьких і зарубіжних
критиків, чиї оцінки відрізнялися неоднозначністю та навіть полярністю: від
схвальних до категорично негативних.
Майже всі німецькі критики (Керзовський, Матцовскі, Ферстер та інші),
досліджуючи роман «Парфюмер», бачать його, перш за все, як роман про митця,
про історію генія [3, с. 45].
Німецький літературознавець Петер Цима бачить в романі «Парфумер»
насамперед пародію на роман про художника. Вона виникає завдяки тому, що
оповідач пов'язує один з одним різні несумісні в європейській культурній
традиції семантичні рівні (sinnebene) або ізотопії на основі теорії карнавалу
(М. Бахтін), розчиняючи їх в образі Гренуя. Мова йде в першу чергу про два
гетерогенні семантичні ізотопії: про ізотопії інстинктивного та ізотопії
мистецтва, які переходять одна в одну в надприродний ольфакторний дар Гренуя.
Його ж, як з'ясувалося, письменник пов'язує з музичним даром [20, с. 307].
Петер Цима говорить наступне про духи, які Гренуй створив будучи учнем
у метра Бальдіні: «Аромат був божественно гарний. Він як симфонія одинокої
скрипки» [20, с. 309]. Завдяки таким аналогіям Петер Цима говоре, що геніальні
парфуми Гренуя цілком витримують порівняння з симфонією.
Петер Цима називає Гренуя – постмодерністським генієм, який творить
свої шедеври як справжній постмодерніст: не створюючи свого, а змішуючи
 7

вкрадене у природи і живих істот, тим не менш отримуючи щось оригінальне, а

головне – надає сильний вплив на споживачів парфумів.
Постмодернізм в образі Гренуя Петер Цима бачить в тому, що він поєднує
в собі всі історичні фази культу генія з розчаруванням у ньому, усвідомленням
його ущербності. Творчість Гренуя зводиться до того, що він краде у природи
душу, дещо відрізняючись від Бальдіні – філістера, який краде самі твори. Будучи
художником або шарлатаном» [20, с. 309], він не залишає після себе жодного
творіння. На відміну від художників періоду романтизму і пізнього модерну,
Гренуй живе не заради мистецтва або конкретного твору, адже все, що він
створює, підпорядковане досягненню влади, що стає можливим завдяки тому, що
він за допомогою своїх парфумів викликає у людей любов [20, с. 310].
Петер Цима пише: «Правда, Гренуй не любив ні людей, ні дівчину в
будинку. Він любив лише аромат. Через рік він заволодіє ним, в цьому він
присягнувся собі своїм життям». Тут мова йде не про любов до кого-небудь і не
про великі художні творіння, які принесли б радість людям. Його цікавив лише
запах, за допомогою якого він хотів стати чарівним [20, с. 223].
Отже, ми повністю погоджуємось з Петером Цимою, який вважає, що «у
романі «Парфумер» насправді йдеться не про великі художні творіння, якими
люди будуть захоплюватися й після смерті митця, а про егоїстичні амбіції окремої
персони» [20, с. 224]. У цьому сенсі, пише Петер Цима, Гренуй відрізняється від
гофманівського ювеліра Кардильяка. Для Кардильяка були важливі його
творіння, а не власна персона. Для Гренуя ж навпаки - його головна мета –
задовольнити власні егоїстичні амбіції та здобути владу над людьми, щоб
маніпулювати ними і змусити страждати.
Зовсім інакше образ Гренуя бачить інший німецький літературний критик
В. Фріцен, який зауважує, що в образі Гренуя простежується міф про того самого
підкидька, який повинен зрости в спасителя свого народу, проте виростає
чудовиськом, дияволом [19, с. 278].
В. Фріцен пише, що Гренуй намагався прирівняти себе до Бога. Про це він
пише так: «Коли Гренуй створює свій перший шедевр – чудесний людський
 8

запах, якого він був позбавлений сам і який дозволяє йому уподібнити себе Богу,
він розуміє, що може досягти і більшого – створити надлюдський аромат, щоб
змусити людей полюбити себе. Він стає «всемогутнім богом аромату, яким він
був раніше у своїх фантазіях, а тепер – у дійсному світі і над реальними людьми»
Прометея: «Гренуй краде у природи, у Бога секрет душі-аромату, але він
використовує цей секрет проти людей, крадучи у них душі. Прометей, однак, не
хотів заміщати богів, свій подвиг він здійснив з чистої любові до людей, Гренуй
же, навпаки, діє з ненависті до людей й жадоби влади [19, с. 280]. Тут ми
повністю погоджуємось з В. Фріценом.

Але В. Фріцен приходить до несподіваного для нас висновку, що Гренуй,

як і більшість геніїв, стає жертвою не натовпу, а свого дару. Своїм темним даром
він відокремлюється від людей, що в кінцевому підсумку веде до його
внутрішнього розпаду, до руйнування моральних меж і початку відчуження
кращого змісту в його душі (зростання егоїстичності, ворожості, ненависті). Тому
історії про художників в постмодерністській конотації – це завжди історії аварії
геніальних майстрів, які стають жертвами своїх деструктивних принципів та
діяльності [19, с. 281], вважає В. Фріцен.
Тут ми не можемо погодитись з В. Фріценом, який зауважив, що «в
кінцевому рахунку Гренуй – жертва не натовпу, а виробленого їм чарівного
еліксиру» [19, с. 289]. Ми схильні вважати, що це не дар віддалив Гренуя від
людей та призвів до спотворення його особистості, а саме негативне налаштоване
до нього оточення, адже особистість Гренуя почала руйнуватись ще до того, як
він помітив свій дар. Гренуй, будучи б нормально розвиненою особистістю,
використав би свій дар на користь людям, не йдучи до своєї мети по трупах. Тому,
вважаю, що це не дар згубив душу Гренуя, а саме ті передумови, що були
закладені із самої миті його народження, а саме – несправедливість соціуму,
відсутність любові та доброго ставлення людей до Гренуя мали руйнівний вплив
на становлення його особистості.
 9

Звісно, ще існує дуже багато, як зарубіжної, так і вітчизняної літературної

критики на роман П. Зюскінда «Парфумер», але вище наведені приклади, як нам
здається, добре демонструють полярність існуючих поглядів критиків на образ
Гренуя – для одних він геній, якого згубило темне та зле налаштоване до нього
суспільне оточення, для інших – Гренуй також геній, але якого згубив його ж
дар, що віддалив його від людей. Але, всі критики визнають, що Гренуй в першу
чергу є жахливим злодій, а його дар не може бути виправданням його страшним
злодіянь. В чому ми повністю згодні.

Огляд змісту роману «Парфумер. Історія одного вбивці»

Роман «Парфумер», тільки побачивши світ, одразу отримав безпрецедентну

популярність і був переведений на багато мов. Цей роман, дія якого відбувається
у XVIII ст. у Франції, часто сприймають як постмодерністську критику Просвіти.
У першій частині роману розповідається про дитинство і дар Жан-
Батиста Гренуя (він же «Парфумер»), який є головним героєм однойменного
роману, сином ще молодої, але повністю аморальної торговки рибою, яка
народжувала прямо на ринку і там само вбивала власних новонароджених дітей,
викидаючи їх у смітник з вонючими відходами від риби, за що і була страчена
незабаром після його народження і випадкового спасіння.
Гренуй веде голодне та безрадісне сирітське існування, сповнене постійних
страждань. Він ніколи не знає любові і навіть простого теплого ставлення до себе
оточуючих, які, в силу своєї «темряви», побоюються малого Гренуя за його
особливість – відсутність природнього запаху і проклинають за його походження
як сина дітовбивці. Він пізно (тільки у чотири роки) і насилу починає говорити,
але рано виявляє у себе унікальний дар тонкого розрізнення запахів. Запахи
стають його пристрастю, сенсом його життя, адже це єдине, що він має.
Незабаром Гренуя віддають чорноробом у шкіряну майстерню, де він живе
і працює у дуже жахливих умовах. Гренуй проводить весь свій мізерний вільний
 10

час у прогулянках по Парижу, складаючи для себе карту запахів міста, всіх його
вулиць і площ, кутів і закутків. Гренуй не має естетичних почуттів, він не
сприймає красу оточуючого середовища на погляд чи слух. Все, що він відчуває
– це запахи, за якими у нього формується враження про оточуючий світ. Все, що
для нього має приємний запах – це він сприймає як прекрасне, не звертаючи
уваги на візуальний вигляд сприйманого об’єкту.
Одного разу його посилають віднести козячі шкури до Бальдіні –
парфюмеру, чиї творчі здібності поступово згасають і чия справа занепадає.
Гренуй користується можливістю втілити в життя свою заповітну мрію: створити
досконалі духи, які будуть викликати загальну любов. Він знає, якими вони
повинні бути: саме такий аромат виходив від юної дівчини, що йшла одного разу
ввечері по рю де Маре. Він розчув його з іншого берега річки, йому достатньо
було найтоншого сліду в повітрі. Це був аромат чистої краси, і в самому принципі
її запаху Гренуй знайшов центр опору для свого внутрішнього нюху. Він убив
дівчину і винюхав її до дна – це було його перше вбивство, викликане пристрастю
до прекрасного запаху.
Бальдіні так вражений інтуїтивною здатністю Гренуя розбиратися в
ароматах, що викуповує його у кожум’яки і змушує працювати на себе.
Незабаром, завдяки невтомній творчій активності Гренуя, слава парфумерного
підприємства Бальдіні досягає європейського масштабу. Гренуй вивчає основи
ремесла, але через деякий час його вражає важка хвороба, наслідок депресії:
йому ніяк не вдається втілити в життя ті уявні запахи, які він носить у голові.
Коли Бальдіні повідомляє йому, що крім вичавки і перегонки існують й інші
парфумерні технології, якими користуються, в основному, на півдні країни,
Гренуй одужує і, отримавши необхідні документи, що засвідчують його цивільні
права та належність до гільдії парфумерів, відправляється на південь Франції.
Друга частина роману присвячена його подорожі Гренуя в місто Грасс,
яка зайняла сім років. Частину цього часу він проводить на самоті в самій
віддаленій і екологічно чистій частини Франції, яка є майже незаселеною
людьми. Там, проживаючи в печері та ловлячи кожен найтонший запах у повітрі,
 11

в уяві Гренуя формуються найвитонченіші запахи, поки, на превеликий свій жах,

Гренуй не виявляє, що сам він не видає жодного запаху.
Гренуй повертається до цивілізації і потрапляє в руки освіченого
аристократа, який сформував теорію про те, що від всього пов’язаного із землею
нібито виходить якийсь газ розкладання. Гренуй, який прожив сім років як
первісна людина і частково став таким насправді, виявився ідеальним
піддослідним для його наукових досліджень. Вчений демонструє Гренуя широкій
аудиторії в якості вражаючого підтвердження своєї атмосферної теорії: що було і
що стало. В решті-решт Греную вдається розробити для себе людський запах і
втекти від вченого в Грасс.
Третя частина роману описує життя Гренуя в Грассі: він працює на
парфумера Дрюо, вивчає все більш складні парфумерні технології, ставить власні
експерименти, для чого робить серію вбивств молодих жінок з єдиною метою –
заволодіти їх запахами. На його рахунку вже двадцять чотири вбивства, він
вселяє жах у серця мешканців міста. Лаура Ріші, донька найбагатшого з городян,
стає останньою його жертвою – «перлиною» його страшної «колекції ароматів».
За її вбивство Гренуя заарештовують і засуджують до смертної кари.
Однак вирок не вдається привести у виконання, оскільки однієї краплі
винайденої Гренуем жіночої есенції виявляється досить, щоб, зійшовши на
ешафот, він пробудив у багатотисячному натовпі настільки сильну любов,
бажання та хіть, що запланована кара переродилася в масову оргію. Для Гренуя
це є моментом найвищої влади і найвищої огиди. Позбавлений запаху, він
залишає Грасс непоміченим і їде до Парижу.
В четвертій частині всього кілька сторінок. Гренуй повертається в Париж,
розбризкує навколо себе любовний еліксир, після чого на тому самому
Кладовищі Невинних, де він колись з’явився на світ, його роздирає та пожирає
зграя клошарів і розбійників, які в перший раз в житті роблять щось з любові.
Отже, у центрі роману – образ монстра, який має вигляд людини з
полярними надзвичайними якостями: з одного боку – жорстокістю звіра по
 12

відношенню до людей, хитрістю, безпринципністю, скритністю, з іншого –

унікального парфумера.
Гренуй не знав ні материнської любові та родинного тепла, ні уваги та
симпатій оточуючих. З часом він повністю втрачає потребу в ніжності та турботі.
Поступово перетворюється на замкнену, бездушну істоту, дії якої спричиняють
багато жахливих вбивств жінок, вчинених з одного мотиву – отримати їх запах.

Характеристика образу головного герою роману «Парфумер. Історія одного

вбивці» Патріком Зюскіндом

Сам автор роману «Парфумер» – П. Зюскінд однозначно характеризує

свого головного героя – Гренуя як лиходія, нехай і наділеного даром геніального
нюху. П. Зюскінд називає Гренуя цинічною потворою, обдарованим
незрозумілим талантом, з дивними поглядами і божевільними мріями.
П. Зюскінд називає Гренуя мізантропом, який ненавидить все оточуюче
суспільство, і всіляко підкреслює ненормальність таких поглядів. Гренуй
ненавидить весь білий світ, не намагається зрозуміти і пробачити його.
Однак автор роману акцентує увагу читачів, що і сам світ, в якому
народжується і живе Гренуй, зовсім не видається суцільним царством добра і
любові. Більш того, добро взагалі важко знайти в оточенні головного героя.
Автор роману звертає увагу, що з самого народження світ був ворожий до
малого Гренуя. Його рідна мати намагалася вбити. Він ніколи з дитинства не знав
не лише любові сім’ї, а й навіть трохи теплоти від інших оточуючих його людей.
Автор вважає, що рушійною силою, що штовхає його на злочин, є не тільки його
нестримна пристрасть у створенні досконалого запаху, але й постійне почуття
відторгнутості від світу, що породжує ненависть до людей.
Варто відзначити, що спочатку автор представляє Гренуя виключно як
романтичного героя. Однак хлопчикові з геніальністю не судилося стати
романтиком при сходженні до свого ідеалу.
 13

Але чому Гренуй стає холоднокровним вбивцею? Чи можна звинувачувати

лише головного героя за те, що його особистість була спотвореною? За
диявольську сутність Гренуя відповідальне не лише суспільство, яке його
зріклося, скільки власна матір, яка кинула його новонародженого вмирати на
рибному ринку як сміття. П. Зюскінд хотів показати, що саме мати, таким чином,
стає першим посередником між дияволом і Гренуєм, - пише відомий
літературознавець В.О. Пронін [12]. Отже, простежуються велика психологічна
проблема – відторгнення рідною матір’ю. Як зрозуміло, матір не хотіла цю
дитину ще до його народження, а це, як ми знаємо з сучасної пренатальної
психології, не може не нести негативні наслідки для формування психіки дитини.
Для позначення головного героя в тексті автором роману використовуються
різні і часто протилежні епітети, чим підкреслюється багатоликість Гренуя,
неоднозначність його образу. П. Зюскінд одночасно відображає той шлях, який
проходить Гренуй від свого народження унікальним, але не бажаним матір’ю від
самого свого зародження і не сприйнятим у подальшому суспільством, до самої
огидної та злочинної надзвичайно соціально небезпечної особи.
 14

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОБРАЗУ ГРЕНУЯ ТА ВИЗНАЧЕННЯ ПРИЧИН І

НАСЛІДКІВ ЙОГО ЗЛОДІЯНЬ

Дитинство Гренуя як першопричина його злодіянь

Дитинство Гренуя – це постійна боротьба за виживання в безжальному і

байдужому до нього світі. З самого народження він був приречений бути
нелюбимим, відкинутим суспільством, небажаним і незрозумілим.
Гренуй народився у повністю аморальної рибної торговки, яка відразу
після народження вбивала своїх дітей, викидуючи їх у смітник з риб’ячою
трибухою. Але, на відміну від попередніх немовлят, Гренуй вижив, заявивши про
свій прихід на світ гучним криком. Кинутий матір’ю у смітник, він був знайдений
і врятований, а його вона страченою за неодноразове дітовбивство на ринку
Гревської площі, де вона народжувала і відразу ж вбивала своїх немовлят, не
відходячи від столу, де чистила рибу. Ось як про це пише автор роману:
У жаркий липневий день 1738 року ще досить молода жінка чистила рибу на
ринку, а сморід від тієї риби заглушав біль у її животі від потуг, коли у неї
почалися пологи. Це були вже п’яті її пологи. Перші чотири немовля теж
народилися тут на ринку, і вона кожного разу викидала їх разом з риб’ячими
тельбухами. На цей раз через спеку і сморід їй стало зле, тому вона не встигла
вбити своє п’яте немовля – головного героя роману – Гренуя. Люди знайшли його
новонародженим під роєм мух, між тельбухами та риб’ячими головами» [7].
П. Зюскінд пише, що Гренуй виявився на диво витривалим. Він міг
протягом довгого часу їсти тільки суп на воді, гнилі овочі й зіпсоване м’ясо.
Гренуй хворів багато якими хворобами, з шестиметрової висоти падав у колодязь,
обпікався окропом, але все ж таки вижив. Він був живучий, як бактерія, і
невибагливий, як кліщ, що сидить на дереві і перетравлює крапельку крові, яку
здобув кілька років тому. Для тіла він мав мінімум одягу і їжі, а для душі йому не
треба було нічого – не ласки, не спілкування з оточуючими. Він не знав любові,
 15

ласки, тепла і спокійно обходився без них. Першим криком свого життя він заявив
усьому світові про свою волю до біологічного, але бездушного існування.
Коли матір Гренуя за вбивство перших чотирьох дітей та замах на життя
п’ятої дитини стратили, а його новонародженого віддали спочатку
годувальницям, а потім в установу психічно хворої жінки – мадам Гайяр.
В закладі мадам Гайяр було багато дітей, і всі вони відчули, що Гренуй
особливий. Малеча підсвідомо боялася його, навіть не підходячи до коробки, де
спав Гренуй, а дорослі навіть намагалися його вбити, але марно. У пансіонаті
мадам Гайар він був відносно забезпечений їжею й одягом, але завжди залишався
наодинці, адже він був чужим серед своїх. Але не зовнішні недоліки
відштовхують від нього людей, а його головна особливість – відсутність власного
запаху. Це не могло не залишити свого сліду – хлопчик розуміє, що його
винятковість наводить на оточуючих страх і відразу.
Тут автор роману ставить абсолютно очевидне питання, а чи справедливе
таке ставлення громадськості до дитини? Безумовно, ні. Навіть немовля
суспільство готове зректися та ненавидіти виключно тому, що він поганого
соціального походження, «син дітовбивці», а головне – не має власного запаху,
хоча це немовля ще не встигло зробити нікому нічого поганого. Ці критерії є
головними оціночними мірилами громадськості. Так автор акцентує на
стереотипах приземленого оточуючого Гренуя середовища, суть яких приблизно
така: «Якщо ти – не такий, як усі ми, ти поганий і небезпечний, тобі не місце
серед нас, адже ти породжений дияволом».
Чого насправді хотіла людська сутність Гренуя до того, як він став
холоднокровним вбивцею. Бажання його було просте. Цей знехтуваний всіма
хлопець просто хотів знайти свій власний запах, якого він був позбавлений
природою. Здається, Гренуй спочатку хотів бути таким же, як і всі люди, що його
оточують. Він хотів бути коханою та знайти себе серед людей. То може, самі люди
своєю жорстокістю зробили його бездушним вбивцею чи він перейняв гени
матері, яка бездушно вбивала своїх новонароджених малюків і викидала їх на
смітник разом з риб’ячими вонючими тельбухами. Треба помітити, що навіть
 16

звірам така поведінка не притаманна у природі. То, питання чи народився Гренуй

душевно спотвореним, чи то його така суть по природі – це питання, на нашу
думку, є суперечним. Але суспільство допомогло йому стати «хижаком», це
очевидно. Цю проблему автор роману виокремив дуже помітно.
Особливістю Гренуя було те, що він не мав властивий кожній людині запах
тіла. Але у нього був природній дар – він тонко відрізняв запахи навколо. Гренуй
легко відрізняв предмети за запахом, але плутався в таких абстрактних поняттях,
як: честь, совість, радість, право, Бог, вдячність, відповідальність тощо, адже
поняття не мають ніяких запахів. Так автор звертає увагу на душевну вузькість
Гренуя – одна його позитивна якість – він вміє розрізняти запахи, це все, на що
він здатен. Більше нічого, що притаманне людям – ні почуттів, ні совісті, ні жалю,
ні бажання до спілкування, ні культури. Це повністю не соціалізована біологічна
істота, яку можна прирівняти до тварини в людському обліку, яка має чудовий
нюх, але ніщо людяне (духовне) їй не притаманне.
Коли Гренуй підріс, то помітив, як деякі запахи по-різному діють на людей.
І ось одного разу, у віці 15 років, він пішов прогулятися містом. Париж готувався
до святкового феєрверку, безліч людей вийшла на вулиці, але ні суміш запахів
сірки, масла та селітри, ні огидні випаровування людської юрби не змогли
перебити єдиний витончений і ніжний запах молодого тіла, який Гренуй відчув
за півмилі від дівчинки, від якої віяв цей аромат. Гренуй відчув, що не зможе далі
йти, якщо не заволодіє цим ароматом.
І тут автор показує, як вперше виявилось звірине єство Гренуя. Півмилі він
йшов за тринадцятирічною дівчиною, кожен крок вдихаючи її запах.
Зупинившись біля неї майже впритул, Гренуй не міг дозволити дівчинці піти і
забрати з собою цей запах. Він нічого іншого не зміг придумати, окрім того, що
як тварина для досягнення своєї мети, задушив її, ще деякий час насолоджуючись
ароматом молодого, але вже мертвого тіла.
Ніколи ще він не був таким задоволеним, як зараз. Однак, Гренуй був
задоволений зовсім не процесом чи фактом самого вбивства, він навіть не
пам’ятав, який вигляд мала та вбита дівчина, це для нього було не важливо, адже
 17

він сприймав світ не візуально, а за запахами. Він отримав найцінніше для себе –
формулу її запаху. Задушивши дівчину, Гренуй не відчуває ніяких душевних
коливань будь то докорів чи сумління, він навіть не давав оцінку власним діям.
Він тільки насолоджується запахом вбитої дівчинки, вбирає його і поглинає
сповна. Запах – це єдине, що його турбує.

Становлення Гренуя як кривавого мисливця за запахом

В юності Гренуй жив у Парижі і вивчив весь спектр його запахів. Наче
тварина, Гренуй лише за запахами складав свої знання про навколишній світ і
сприймав його. В решті-решт, здається, він оволодів усіма запахами. Але
несподівано він приходе до розуміння, в чому полягає, як йому зараз здається, є
сенс його життя. Він знаходить мрію, яку ставить метою свого життя – створити
магічний запах, що насильно викликає любов оточуючих до нього. Але зовсім не
з естетичних чи інших позитивних прагнень він це замислив. Він розумів, що
такий магічний аромат може дати йому безмежну владу над всіма оточуючими
людьми, можливість маніпулювати людьми і змусити їх страждати.
Між першим убивством на вулиці Маре і низкою вбивств двадцяти п’яти
дівчат у місті Грасі проходить більше семи років, протягом яких Гренуй
формується як кривавий мисливець за запахом. Тепер їм рухає ідея здобути владу
над світом, через запах прищепити людям любов до себе, якої він ніколи не знав.
Гренуй, знехтуваний всіма з народження, майже сім років прожив на самоті
на вершині гори Плон-дю-Канталь, насолоджуючись спокоєм і відсутністю
людських запахів. У світі відбувалися якісь події, війни, але Гренуя цікавило
тільки одне – аромат з підвалів серця. І він залишився би там на горі до самої
смерті, якби не сталася подія, яка змусила його піти з гори – одного разу уві сні
він трохи не задихнувся від власного запаху. Він, який ніколи не пах, але у
дитинстві хотів цього, тепер ні за що на світі не бажав відчувати свій запах.
 18

Унікальне сприйняття запаху стає його головним життєвим інтересом, а

згодом його життєвою метою – винайти досконалий аромат, який дасть йому
безмежну владу над людьми, яких він ненавидів.
Після пізнання «ключа до порядку всіх інших ароматів», без якого, як він
вважає, «не можна нічого зрозуміти в запахах», Гренуй виробляє повну
систематизацію ароматів, він розкладає та класифікує їх. Це визначило все його
життя – він зрозумів, що повинен бути парфумером, що дало йому хоча б якісь
орієнтири в цьому світі, адже до цього він просто існував – без бажань, без
інтересів, без мети – як той кліщ, що діє за інстинктами. Однак, ці його життєві
орієнтири були позбавлені моральності та людяності, лише запахи він оцінює з
точки зору естетики. Для досягнення своєї мети він готовий вбивати без жодного
сумніву щодо своїх злодіянь.
Тепер Гренуй живе тільки світом запахів і зовсім йде від людських очей,
веде самітницький спосіб життя, який, здається, його влаштовує.
Гренуй повертається в світ людей лише з однією метою – створити
парфуми, що мають запах людського тіла, досконалий, ідеальний аромат, який
здатний підпорядкувати собі людей, змусити їх радіти і любити їх творця [6].
Отже, Гренуй створює власний запах зі жменьки котячого лайна, кількох
крапель оцту, товченої солі, із запліснявілого сиру, тухлого яйця, рицини, мускату
і паленого рогу. Так, Гренуй ніколи не знавший любові та тепла, тепер він мріє
створити унікальний запах людини, щоб примусити полюбити себе абсолютно
всіх оточуючих людей і мати над ними владу, щоб з диявольською холодністю
маніпулювати людьми, змушуючи їх страждати. І це йому вдалося. Нарешті він
створив саме такий довго ним очікуваний унікальний запах, який викликає
безмежну, але штучну любов, що дає йому безмежну владу над всіма людьми.
Навіть батьки вбитих ним дітей зізнаються йому у любові, будучі під дією його
магічних парфумів. Але наслідки його довгоочікуваного унікального винаходу,
були непередбачені навіть для самого Гренуя …
 19

Наслідки злодіянь Гренуя

Не зважаючи на те, що врешті-решт Гренуй нескінченно вдосконалюється

у своїй майстерності як парфумер, він залишається самотнім і не прийнятим
суспільством. Як наслідок відсутності моральних та взагалі просто будь-яких
людяних принципів, на рахунку Гренуя нараховується вже двадцять п’ять жертв
– молодих дівчат. Жадібно відбираючи їх життя, а разом і запах їх тіла, Гренуй
був ведений тільки своїм честолюбним бажанням створити досконалий аромат,
що дозволить йому маніпулювати людьми.
Так, йому вдалось створити ідеальний аромат, який здатен підкорити всіх
людей, але це спричиняє лише горе і страждання, і не лише для оточуючих. Всі
його винаходи – це плід болю і смерті, вони нікому не приносять щастя та
радощів. Всі його діяння мають негативні наслідки, несучи лише жах смерті і
страждання оточуючим і, як виявилось в кінці роману, і самому Греную.
Виготовлення Гренуем унікального запаху, що викликає штучну любов (так
званого афродозіаку), вибране П. Зюскіндом як одна з ліній твору, що ілюструє
стан внутрішнього світу героя-вбивці і його поведінку. Його цілеспрямованість і
переконаність у правильності обраного шляху ґрунтуються на тому, що запах
найбільш повно і потужно може впливати на людей. Тому його мета зовсім не у
створенні прекрасного аромату, а саме в маніпулюванні людьми для їх
приниження і страждань. Отже, Гренуй прагне заставити страждати все людство,
яке заставило страждати його, із самого малку зробивши його ізгоєм суспільства.
Гренуй бажає отримати абсолютну владу над світом, а запах – це лише засіб
домогтися такої влади, такої штучної «любові» людей. Він хотів стати
всемогутнім богом аромату, яким він був у своїх фантазіях, але тепер він бажав
стати таким у дійсному світі над реальними людьми. І йому це вдалося – він
розробив такий аромат, що викликав штучну любов. Це допомогло йому
уникнути справедливої розправи за вчинені вбивства дівчат, коли він йдучи на
страту облив себе «чарівними» парфумами і люди відпустили його. Навіть отець
 20

дівчинки, яку вбив Гренуй, будучи під дією його унікального аромату, зізнається
Греную у сильній любові до нього як до власного сина.
Отже Гренуй досяг своєї мети. Скориставшись своїм «ароматом
досконалості», він справляє безмежно потужне враження на натовп, який сліпо
сприймає його як вищу істоту, владику, таємничого повелителя. Греную було
достатньо зробити всього один жест повелителя, щоб люди відріклися від Бога і
молилися на всемогутнього жахливого вбивцю – Гренуя.
В результаті всі дії злочинця Гренуя обертаються вакханалією хтивості.
Гренуй, якого мали стратити на очах усього міста, перетворюється в єдиного
глядача, спостерігаючого за масовим людським стовпотворінням городян і
усвідомлює себе найвищою істотою, що має безмежну владу над ними [7].
Але в мить свого великого торжества, раптово Гренуя охопив
безповоротній жах. Те, чого він завжди так палко бажав, а саме – обожнювання
та поклоніння людей перед ним, в момент тріумфу йому стало нестерпно, тому
що він не лише сам ще більше зненавидів це скопище зомбованих людей, а навіть
зненавидив й самого себе. Саме в цей момент Гренуй розуміє, що втратив сенс
свого життя. Все чого він прагнув не принесло йому задоволення. Більше в нього
нічого не лишилось.
Гренуй розуміє, що штучна любов оточуючих зомбованих людей до нього
не викликає у нього задоволення. Він відчував задоволення лише від ненависті.
Тому він залишає місце страти і їде до Парижу, повний ще більшої ненависті й
презирства до людей. По приїзду він відразу відправляється на Кладовище
Невинних, де мешкають найнижчі верстви населення, обприскує себе своїм
чудодійним ароматом і справляє враження «небесного ангела» на покидьків, що
там мешкали. Грабіжники, вбивці, повії та інші покидьки відчувають по
відношенню до нього священний трепет і нестерпне жадання. Але в силу того,
що це були повністю аморальні люди, вони не могли виразити свої почуття
інакше, як варварськи. Вони кинулись до свого «ангела», бажаючи торкнутись і
урвати від нього шматок. Так ці покидьки на кладовищі, переповнені «любов’ю»
 21

від чудодійного аромату, повністю розірвали Гренуя на шматки, зірвавши з нього

волосся та шкіру, і як гієни зжирали його живцем.
І тут постає питання, навіщо Гренуй, здатний керувати всіма почуттями
людей, вчиняє такий вчинок (страшне самогубство)? Він отримав все, про що так
давно мріяв. Чому ж він не схотів, нарешті, насолодитися тією всеохопною
любов’ю та владою над людьми, яку дали йому його унікальні винаходи. Чому
він не зрадів тому, що досяг свого «ідеалу», про який марив все своє життя?
Нарешті він міг примушувати людей робити все, навіть полюбити себе. Але
врешті-решт Гренуй не отримав задоволення від такого результату, оскільки
запах виявився чужорідним, а любов – штучною. Єдине справжнє почуття, що
мучило Гренуя в мить смерті, було всепоглинаюче почуття самотності. У гонитві
за фальшивими ідеалами він втратив самого себе.
Гренуй ніколи не займав повноцінного місця у суспільстві, не був його
частиною, не знав, що таке бути любимим і потрібним, не знав і не відчував сам
ні до кого любові. Але свідомо або не свідомо, він все своє життя прагнув знайти
цю любов, відчути і володіти нею. Саме це бажання любові крилося за бажанням
отримати владу над людьми. Якщо люди його не любили, він бажав їм
помститися і примусити любити себе – це було його усвідомленим бажанням, що
штовхало його на злочини, крізь ненависть і презирство. Але, виходить, що за
цим крилося неусвідомлене Гренуєм бажання дійсної любові та почуття
самотності у цьому світі, адже він був народжений людиною. А, загально відомо,
що людина – соціальна істота, яка не може вирости повноцінною поза
суспільством. Отже, навіть Гренуй усвідомив свою самотність і не зміг більше її
винести. Раніше у нього була хоча б мрія, що його відволікала від людяних
потреб, а зараз він втратив свою останню мету. Отримавши штучну любов,
скуштувавши смак своєї перемоги над людьми і можливість маніпулювати ними,
Гренуй зрозумів, що це зовсім не те, чого він так бажав, до чого прагнув, що так
сподівався знайти. Загальне штучне благоговіння, вшанування і обожнення не
принесло йому задоволення від власного тріумфу.
 22

Геніальний парфумер втратив єдиний сенс свого існування – він більше не

бачить себе ні як творця запахів, ні як людину, що і призвело до неминучих
наслідків – розчарування не лише в житті та людях, але і в самому собі. Це і
штовхнуло Гренуя до відчайдушного вчинку – страшного самогубства.
Таким чином, П. Зюскінд показує, що до кінця твору все людське єство
Гренуя виявляється переповнене диявольською сутністю, впоратися з якою у
нього самого вже немає можливості. Саме тому вибір страшної смерті стало
єдиним виходом для Гренуя. Більше він не бачив ні в чому сенс свого існування.
Більше того, тепер він відчував себе самотнім як ніколи, що спричиняло йому
нестерпний біль, який він не витримав.
Отже, вибравши смерть, Гренуй пішов зі світу своїх нескінченних
страждань. Таким вчинком він вбиває в собі демонічний початок, показуючи, що
він все ж таки людина, яка все життя потребувала любові та тепла людських
стосунків. І, здається, якщо б Гренуй отримав хоча б трохи тепла від людей, може
він зміг бути іншою людиною – генієм, що несе людям радість, а не жах і
страждання. Але він не вмів жити по-доброму, адже не знав такого досвіду.
 23

ВИСНОВКИ

Проаналізувавши роман Патріка Зюскінда «Парфумер. Історія одного

вбивці», ми спробували дати відповідь на перше питання – як бачать літературні
критики головного героя? В чому полягає сенс роману?
Аналіз літературної критики роману П. Зюскінда «Парфумер» показав
полярність існуючих поглядів на образ Гренуя, коли з одногу боку його
сприймають як генія, але згубленого суспільним оточенням, яке його не
прийняло із самого дитинства за надуманих причин. Інші схильні вважати, що
Гренуя віддалив від людей його дар, що саме геніальність керувала обиранням
його ідеалів, коли для досягнення своєї мети генії вважають доцільним
використовувати будь-які методи. Доречи, ми таку позицію можемо спостерігати
і в сучасному світі, коли науковці ставлять опити над тваринами, а часто і
людьми, завдаючи їм шкоди. Але, на їх думку, висока наукова мета виправдовує
будь-які методи, навіть жорстокі. І хоча, як показав літературний аналіз критики
роману, погляди на причини злодіянь у дослідників розходяться, всі вони
визнають, що Гренуй в першу чергу є жахливим злодієм, а його дар не може бути
виправданням його страшним злодіянь. Слід помітити, що не всі критики
вважають Гренуя супер-геніальним. Ми зустріли багато висловів, що
геніальність не може бути вузькою, коли людина володіє лише відмінним нюхом,
при цьому повністю лишена інших якостей хоча б нормальної звичайної людини.
Прихильники такого підходу схильні називати унікальний нюх Гренуя
особливістю, а не геніальністю. З такою думкою можна погодитись, якщо
розуміти геніальність як широке поняття.
Далі ми спробували з’ясувати, як характеризує сам П. Зюскінд свого
головного героя. Хто він для нього геній, злодій, а може хтось інший?
Вважаємо, що відповідь на це питання містить вже сама назва твору, де
автор роману впевнено називає Гренуя вбивцею («… Історя одного вбивці»),
справедливо зауважуючи, що навіть геніальність не дозволяє ні з кого списувати
 24

вбивства. Автор не бачить позитивне в людині, яка вчинила такі жахливі злочини.
Він всього лише звичайний вбивця і не гідний жодної іншої характеристики –
пише автор твору. Отже, для П. Зюскінда Гренуй, без сумніву, – злодій, вчинки
якого не можна виправдовувати, але необхідно піддати аналізу, щоб зрозуміти
чому так сталося і попередити можливу появу таких «Гренуєв».
Таким чином, у романі, на перший погляд, постає проблема – чи може бути
геній злодієм чи, навпаки, злодій генієм? Які мають бути наслідки у вчинках
геніїв, чи можна називати геніальними винаходи, що здобуті таким жахливим
шляхом? Чи справжній геній не міг би отримати унікальний запах іншим
шляхом? Чи то могла тільки примітивна людська особа додуматися вбивати, щоб
отримати запах іншої людини з її трупу.
На нашу думку, що Гренуй в першу чергу злодій – це не викликає сумніву.
Його особистість спотворена, єдине, що йому лишилось від природи – це
унікальний нюх, що дає можливість інтуїтивно, без спеціальної освіти, здатність
відрізняти і створювати унікальні запахи. Але Гренуй, в силу своєї спотвореної
особистості та крайньої моральної та інтелектуальної обмеженості, не зумів
використати даний йому природою дар соціально прийнятним шляхом на
користь собі чи людям.
П. Зюскінд підводить читача до необхідності розуміння – чому Гренуй став
таким злодієм? Які наслідки його злодіянь? Автор звертає увагу читачів, що
Гренуй, як і будь яка людина, не народжується вбивцею, а ось геніальність – є
вродженою якістю. Автор підводить читача до думки, що геніальність Гренуя
могла б обернутися й іншим – світлим боком, якщо б у самого Гренуя було з малку
закладено оточуючими його людьми хоч краплю доброти і теплого до нього
ставлення. Таким чином, автор піднімає проблему значення соціального
виховання, толерантності, а також негативних наслідків існування у людей
стереотипів щодо «особливих» людей, коли натовп готовий зненавидити ще ні в
чому неповинне новонароджене немовля лише за його особливості, що
відрізняють його від основної маси. Суспільство не те що не хоче брати на себе
турботу з виховання обездоленої сироти, а навіть не хоче по-людяному ставитись
 25

до «проблемних» людей. Таке ставлення суспільства демонструє безкультур’я та

неосвіченість людей, яке в решті-решт вертається їм бумерангом, коли спочатку
соціум відштовхнув Гренуя, а потім почав страждати від наслідків своїх діянь.
Важливо відзначити і те, що автор хотів показати, що геніальність і
злодіяння – це досить сумісні речі, і в цьому ми з ним згодні. Геніальність – це
сила, яка може бути як руйнівною, так і творчою – все залежить від особистості,
яка наділена цією геніальністю. Отже, формування високо моральної, соціально
адаптованої особистості – це головне. Вважаємо, що у випадку з Гренуєм саме
оточення відіграло вирішальну роль у становленні його як злодія, коли на нього,
ще ні в чому неповинне немовля, люди повісили клеймо прокаженого за те, що
він був сином аморальної жінки та просто не мав запаху, як інші люди. Звісно,
гени могли мати вплив на особистість Гренуя, але П. Зюскінд акцентує увагу саме
на суспільстві, яке відіграло вирішальну роль у формуванні особистості Гренуя.
Тепер щодо наслідків злодіянь Гренуя. Коли йому вдалося створити
абсолютний аромат (це центральний момент роману), він отримав найбільш
трагічний урок для себе. Лише в кінці стає очевидно, що все життя Гренуй
потребував справжнього людського тепла, навіть не усвідомлюючи сам цього.
Наслідки злодіяння Гренуя – це, з одного боку, жах та смерть, а з іншого,
це – усвідомлення Гренуєм сенсу свого буття. Здається, у Гренуя не лишилось
нічого людяного. Подібно звіру, він використовував лише свій нюх, вбиваючи
своїх жертв без жодного прояву людяності. Єдине, що відчував Гренуй –
презирство до всього живого людства. Саме цим його можна було відмежувати
від звіра. Отже, Гренуй був все ж таки людиною, хоча і спотвореною. Так хто ж
спотворив його особистість? Чому єдине, що він відчував – лише презирство до
оточуючих? Чи не було це віддзеркалення ставлення того ж суспільства до нього
самого з самого його народження. Вважаємо, що саме так. Особистість Гренуя
сформувало то суспільство, в якому він виріс. Гренуй – це віддзеркалення
(бумеранг) людського ставлення до нього, стереотипів. Суспільство отримало те,
що саме й виховало – безжального вбивцю з єдиним відчуттям – ненависть до
людства. Звісно, що така людина не могла використати позитивно свій дар.
 26

Але, досягнувши своєї мети – отримавши владу над людством для

змушення його страждати, Гренуй не довго відчував задоволення від цього. І
може в цьому є головна ідея роману. Автор хотів показати, що будь яка людина
не може сформуватися соціально здоровою в умовах відсутності сімейної любові
та хоча б елементарно нормального суспільного ставлення до себе – доброти,
співчуття, турботи. Жодна людина, навіть такий злодій як Гренуй, не може бути
повністю самотнім і відштовхнутим суспільством. Навіть спотворена душа
Гренуя відчула пустоту від штучної любові зомбованого суспільства.
Отже, у наслідок всіх своїх злодіянь Гренуй відчув повну самотність і
втрату сенсу життя. Мета досягнута, але задоволення це не приносить. Навіть
ніколи не знавши людяного ставлення до себе, Гренуй не зміг без цього
продовжувати своє існування. І в цьому автор показав людську сутність. Кожна
людина має бути сприйнята суспільством і займати повноцінне місце у ньому,
має право на людяне ставлення до себе.
Таким чином, на нашу думку, проблема гуманності суспільства до
«неправильних» людей є важливою проблемою роману. Вважаємо, що
геніальність може принести користь лише тоді, коли нею обдарована духовно
здорова (соціально адаптована, вихована на прикладах добра, культурна тощо)
людина. А ось якою виросте людина з даром, як вона буде ставитися до
суспільства і чи принесе її дар комусь користь або злодіяння – багато в чому
залежить від самого суспільства. Сама по собі геніальність не є цінною.
Першоосновою для позитивного прояву геніальності є соціально здорова
особистість, що наділена таким даром. Скоріше за все, якщо б Гренуй ріс серед
любові та добра, він став би повноцінною людиною і використав свій дар на
користь людям, знайшовши інші засоби отримання запахів прекрасного, не
вбиваючи жінок, а просто спілкуючись з ними. Але він не знав як спілкуватись,
адже і з ним ніхто не хотів спілкуватись. В нього не було закладено те соціальне
людяне, що мало бути закладено сім’єю та суспільством з самого малку.
Оточення, що виховало, те й отримало. Тому суспільство всіх народів та епох має
це зрозуміти, щоб не породжувати своїм невіглаством нових «Гренуєв».
 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аникеева, Е.А. «Парфюмер» как роман о художнике // Ученые

записки КФУ им. В.И. Вернадского. – Симферополь, 2015. – № 2. – С. 3-7.
2. Арская, Ю.А. Интерпретация романа П. Зюскинда «Парфюмер» //
Художественная литература, 2007. — Ч.2. — С. 27 - 35.
3. Бахтин, М. М. Роман воспитания и его значение // Эстетика
словесного творчества. – М.: Искусство, 1986. – С. 199-249.
4. Вилисова, Т.Г. Критический анализ главного героя романа
П. Зюскинда «Парфюмер» // Зарубежная литература, 2014 — C. 181 – 185.
5. Зверев, А. Преступления страсти в романе П. Зюскинда «Парфюмер.
История одного убийцы» // Зарубежная литература, 2001. - №7. - С. 256-262
6. Зюскинд, П. Парфюмер: История одного убийцы. — СПб.: Азбука-
классика, 2006. – 304 с.
7. Зюскінд П. Парфуми: Історія одного вбивці: Роман / Переклад з нім.
І.С. Фрідріх. – Харків: Фоліо, 2003. – 287 с.
8. Калугин, В.А. Интертекстуальные связив романе «Парфюмер» //
Художественное слово, 2007. - C.121-124
9. Манакова, Н.Н. Проблема злого гения и власти в романе
«Парфюмер» // Литературоведение, 2005. – С. 88-94.
10. Никитина, М.В. Роман «Парфюмер. История одного убийцы» в
контексте творчества Патрика Зюскинда. – Тамбов, 2006. – 170 с.
11. Прозорова, И.В. Стилистические средства формирования образа
гения-антигероя в романе «Парфюмер» // Сб. ВГПУ, 2000 - №8. - С. 49-57.
12. Пронин, В.А. История немецкой литературы. – Ч.1. - М.: Логос, 2007.
- 386 с.
13. Пронин, В.А. Литература за рубежом. - М.: МГУП, 2009. — 306 с.
14. Райнеке, Ю.С. Роман «Парфюмер» как «программное» произведение
постмодернизма [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://superinf.ru/view_helpstud.php?id=4391 (дата обращения: 09.09.2018).
 28

15. Салахова, А.Р. Отчуждение и смерть в романе П. Зюскинда // Ученые

записки КГАВМ, 2006. – С. 452-461.
16. Салахова, А.Р. Роман «Парфюмер» в контексте европейской прозы //
Вестник Российской академии образования. - М., 2005. - №1. - C. 225 - 232.
17. Фролов, Г. А. Романтическая интертекстуальность в романе П.
Зюскинда «Парфюмер» [Электронный ресурс]. – Режим доступа:
http://old.kpfu.ru/ science/news/lingv_97/n232.htm (дата обращения: 09.09.2018).
18. Цветков, Ю.Л. Интертекстуальность в романе «Парфюмер» //
Художественное слово, 2006. – С.140-149.
19. Frizen W., Spancken M. Patrick Süskind, Das Parfum: Interpretation. –
München: Oldenbourg, 1998. – 192 S.
20. Zima P.V. Der Europäische Künstlerroman. Von der romantischen Utopie
zur postmodernen Parodie. – Tübingen; Basel: Francke, 2008. – 517 S.