4.Саме поняття перекладу є досить складним.

При його дослідженні в центрі уваги

опиняються не лише мовні, а й соціальні, психолінгвістичні та культурні аспекти.
Сьогодні переклад – це невід’ємна частина людської цивілізації, в якій існують самі різні
етноси та культури. У перекладу – багатовікова історія і завжди переклад грав одну з
найважливіших соціальних ролей. За допомогою перекладу здійснювався міжмовної
контакт не тільки між різними народами, але й між різними культурами та літературами. З
другої половини ХХ століття переклад відіграє важливу роль у налагодженні науково-
технічних і комерційних зв’язків. На сьогоднішній день у перекладу вже є статус окремої
науки з чітко вираженим предметом, об’єктом дослідження. Також вже напрацьована своя
термінологічна система.
Переклад – це не тільки складна щоденна діяльність, але й серйозна наукова дисципліна,
яка може пояснити і описати основні положення перекладацької діяльності.

Саме за допомогою перекладу здійснюється спілкування людей, що належать до різних

культур, при цьому культурним посередником є саме перекладач. У зв’язку з цим багато
вчених визнають той факт, що переклад – це не тільки перехід від однієї мови до іншої,
але й перехід від однієї культури до іншої. Адже перекладач є носієм двох мов і неодмінно
стикається з таким явищем як культура. І це не дивно, тому що мова – це передусім
відбиток культури народу.

Переклад – це унікальна сфера, в якій значимі не тільки різні мови і культури, а іноді й
цілі цивілізації. Переклад сам по собі виконує важливі соціальні функції, тому його треба
розглядати тільки в сукупності з необхідністю людей задовольняти свої потреби в
спілкуванні.

Сам переклад – це двомовна діяльність, яка являє собою особливий вид комунікації при
якій відбувається безперервний процес осмислення (формування і формулювання)
сприйнятої думки, тобто розуміння сенсу повідомлення на одній мові і “перетворення” це
сенсу в задум, формування та формулювання на іншій мові.

Сама мовна діяльність реалізується в чотирьох формах: аудіювання, говоріння, читання і

письмо. А ось переклад відноситься до складного виду діяльності, який об’єднує в собі всі
вищевказані компоненти, але вже на двох мовах. Відповідно виділяють кілька процесів
різних видів перекладу – письмовий або усний переклад з іноземної мови на рідну або
навпаки, а також переклад на слух.

У мовній діяльності різні мовні засоби використовуються не завжди однаково. При

слуханні та говорінні людина сприймає так званий готовий мовний продукт, який створює
не сама людина, а оточуючі. Таке володіння мовою називають рецептивним. При
говорінні і письмі людина сама створює певні словесні формулювання, які можна
відображати по пам’яті, тоді мова є репродуктивної, або ж створювати самостійно за
допомогою словників (в наш час словники можна знайти і в мережі, як наприклад
цей: бесплатный переводчик с русского на английский), тоді мова носить продуктивний
характер. В ході мовного спілкування люди передають один одному свої думки.

Таким чином, основна ознака людського спілкування – це передача думок одних людей
іншим, тобто передача того, що називають смисловою (внутрішньою) стороною мови, або
його смисловим змістом. Думки, які внутрішньо виражають засобами тієї чи іншої мови і
являють собою предмет перекладу, який слід враховувати, коли виникає питання, а що
саме переводити. Таким чином, перекладач перекладає не слова, а поняття, які вони
виражають, не пропозиції, а твердження, не тексти, а думки та роздуми, які в них є.
З психологічної точки зору усний переклад визначають як переклад думок з однієї мови на
іншу. Іншими словами, суть усного перекладу в тому, що думка, виражена засобами однієї
мови, моделюється засобами іншої мови. Таким чином для процесу перекладу характерно
перемикання мислення з однієї мовної бази на базу іншої мови.

В залежності від домінування окремих видів мовленнєвої діяльності виділяють різні види
перекладу. При усному перекладі домінує аудіювання та говоріння, а при письмовому –
читання і письмо. В цілому переклад відрізняється від інших видів мовленнєвої діяльності
тим, що він:

– Об’єднує аудіювання і говоріння (усний переклад) або читання і письмо (письмовий

переклад);
– Здійснюється в тому випадку, якщо людина здатна здійснювати переклад в умовах
двомовності;
– На відміну від переказу мета перекладу – передача повного обсягу інформації, без зміни
змісту.

Таким чином, переклад необхідно розуміти і як процес, і як результат складної мовної

діяльності, спрямованої на передачу повідомлення на одній мові на рівноцінне за змістом
та експресивно-стилістичної забарвленням повідомлення іншою мовою з метою
здійснення інформативної, естетичної, навчальної та інших функцій.

Грецька Септуагінта[ред. | ред. код]

У III ст. до н. е. Александрія перетворилася на центр елліністичного юдаїзму, а переклад на
грецький койне був здійснений декількома етапами у період з ІІІ по II ст. до н. е. (відомо, що він
був закінчений у 132 році до н. е.). У Талмуді йдеться про те, що чималих зусиль до цього
доклав Птолемей ІІ Філадельф (285–246 рр.), який, як вважається, найняв задля цього 70 чи
72 єврейських вчених, внаслідок чого переклад став відомий під назвою Септуагінта. Ця назва
закріпилася за перекладом приблизно у 354–430 роках н. е., у часи Августина «Блаженного»
Аврелія.[2] Септуагінта (LXX) була найпершим перекладом єврейської Біблії на грецьку, і
пізніше стала загальноприйнятим текстом Старого Завіту у церкві та основою його канону.
Латинська Вульгата, перекладена святим Ієронімом, мала за основу єврейський текст тих книг
з Біблії, які залишилися у єврейському каноні (що закріплено у масоретських текстах),
грецький текст другоканонічних книг Старого Заповіту та грецький текст Нового Завіту. Крім
цього, святому Ієроніму були відомі старолатинські переклади Біблії.
Переповідаючи історію про Арістея, Августин у своїй книзі «Місто Бога» додає таке
зауваження: «…саме їх переклад зараз почали традиційно називати Септуагінтою…». Таким
чином, Августин вказує на той факт, що назва грецького перекладу з'явилася зовсім незадовго
до моменту написання його книги. Однак він не вказує на те, який з попередніх текстів був
взятий за основу і широко використовувався грекомовними євреями, а пізніше і християнами.[3]
Септуагінта дещо відрізняється від пізнішої Стандартизованої єврейської версії
(масоретського тексту). Цей переклад на грецьку був тісно пов'язаний з легендою (яка вперше
була викладена у листі Арістея), згідно з якою всі 70 (або, у деяких джерелах, 72) різних
найнятих перекладачів здійснили ідентичні переклади, що, як вважається, доводить їх
точність.[4]
У стародавній Греції виникають спеціальні, або, інакше, галузеві словники, що
зосереджені на конкретній галузі знань. Виходячи з матеріалів, що дійшли до нас від сивої
давнини, можемо вважати, що цими першими галузевими словниками є два грецькі
медичні глосарії
I ст. н. е., в яких пояснюються спеціальні медичні терміни, вжиті Гіппократом; перший
глосарій належить граматику Геродіану, а другий – Геродоту Лікарю [2].
 З точки зору етимології “перекладати” означає “переносити з одного місця на інше”.
Здається, що серед самих найперших питань про переклад, піднятих, мабуть, з три
тисячоріччя тому, було питання “що перекладається (переноситься)?” І відповідь була
приблизно така: ми переносимо значення, що містяться у словах. Бо слово – то є
вмістилище значення. І слова – то будівельні цеглинки, з яких побудована мова. Слова –
це перші елементи (одиниці) перекладу [15, 20 – 49] .
Фр. Ренер [16] продемонстрував, яким чином перші теоретичні думки про переклад на
Заході виявилися тісно пов’язані з поглядами на мову давніх греків. Греки розглядали
мову як будівлю, структуру, як ціле, що складається з розміщених у певному порядку
частин. Переважаючою метафорою була архітектурна метафора: як будівля складається з
менших елементів, які називають цеглинками, так і мовна структура складається з менших
елементів, які називаються словами [15, 20 – 49]. Слова є знаками. Виражений формально
знак (sonum) репрезентував частинку значення (significatio). Для Платона частинки
значення, представлені словами-знаками, були не лише постійними, але й безсумнівними
елементами справжньої реальності: платонічних ідей. Відсторонені від суєтного світу
повсягдення “значення” були проявами ідеального: досконалого, вічного [17; 18]. Для
Аристотеля знаки також віддзеркалювали дійсність. І переклад був можливим, бо
дійсність залишалася незмінною: значення слова, його significatio, не змінювалося, коли
виражалося через іншу форму, sonum.