Міністерство освіти і науки України

Національний транспортний університет

Кафедра транспортного права та логістики

Контрольна робота
з навчальної дисципліни "Кримінальний процес України"
студента групи _____ТП – 3-4________________
шифр залікової книжки ______________

Перевірив Романюк Богдан Васильович

(Прізвище, ім'я та по батькові викладача)

Київ 2020 р.

Варіант 11.
 Задача 1.
У постанові про обрання Чмиру запобіжного заходу у виді особистого
зобов’язання слідчий вказав, що такий захід застосовується через те, що
підозрюваний не зможе ухилитися від слідства і суду, оскільки живе разом з
батькамии.
Чи правильно обгрунтовано обрання запобіжного заходу?
Задача 2.
Булкін, який постраждав від злочину, двічі не з'явився за викликом
слідчого.
Чи вправі слідчий застосувати до Булкіна привід?

1. Теоретичне питання: Речові докази: поняття, процесуальна

форма і виды.

Задача 1.
 У постанові про обрання Чмиру запобіжного заходу у виді особистого
зобов’язання слідчий вказав, що такий захід застосовується через те, що
підозрюваний не зможе ухилитися від слідства і суду, оскільки живе разом з
батькамии.
Чи правильно обгрунтовано обрання запобіжного заходу?

Застосування запобіжного заходу — це не покарання особи за вчинений

злочин, оскільки під час кримінального провадження особа спочатку
підозрюється, а потім обвинувачується у вчиненні злочину, вона ще не
визнана судом винною і винною стане тільки після набрання вироком
законної чинності.

Взагалі запобіжний захід повинен застосовуватись лише у разі крайньої

необхідності, якщо неможливо забезпечити належну поведінку
підозрюваного у інший спосіб, а шкода спричинена застосуванням
запобіжного заходу буде менша ніж та, яка могла б наступити.

Пункт (b) ч. 1 ст. 5 Європейської Конвенції з прав людини дозволяє

позбавлення волі у випадку: законного арешту або затримання особи за 1)
невиконання законного припису суду або 2) для забезпечення виконання
будь-якого обов'язку, встановленого законом.

Питання допустимості доказів під час обрання запобіжних заходів повинно

забезпечити захист особи, її прав і свобод, інтересів суспільства і держави від
протиправної діяльності особи, яка підозрюється у скоєнні злочину та також
мають забезпечити захист від необґрунтованого обрання запобіжного заходу
та незаконного обмеження прав і свобод людини і громадянина.

З точки зору ч. 2 ст. 177 КПК України, в якій визначено, що підставою

застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні
особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають
достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний,
обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною
першою цієї статті, визначальними пунктами ст. 184 КПК України будуть п.
3,5,6,7 ч. 1 ст. 184 КПК України. Тобто саме виклад обставин, які дають змогу
обґрунтовано підозрювати особу у скоєнні злочину, та зробити висновок про
наявність ризиків, обґрунтування неможливості запобігти ризикам при
застосуванні більш м’яких запобіжних заходів та обґрунтування обов’язків.
Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного
заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Диспозиція статті 176 КПК України чітко виражено , а саме замість «якщо
слідчий, прокурор не надасть відповідних доказів (не докаже)» вказано «якщо
слідчий, прокурор не доведе». Тобто слідчий,прокурор повинні «довести»
перед слідчим суддею наявність обґрунтованої підозри та ризиків. Таке
написання диспозиції статті дає можливість слідчим та прокурорам досить
широко трактувати яким чином вони мають це робити, та зазвичай вони
обмежуються безпідставними, сумними історіями про наявність
обґрунтованої підозри та ризиків. Тобто процес доведення перед судом
наявності ризиків та обґрунтованості підозри повинен складатися з надання
відповідних, беззаперечних доказів, повідомлення слідчому судді реальних
фактів, відповідної аргументації, що у своїй сукупності дозволило б слідчому
судді зробити висновок про наявність обґрунтованої підозри і ризиків.

Згідно ч. 3 ст. 176 КПК України слідчий, прокурор повинні довести слідчому
судді, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування
запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із
більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті,
не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам.

На мою думку обрання запобіжного заходу не обгрунтоване, тому що

проживання разом із батьками не є вагомою причиною, якщо б громадянин
Чмир, наглядав за ними то можливо було б обирати саме цей запобіжний захід.
 Задача 2.
Булкін, який постраждав від злочину, двічі не з'явився за викликом
слідчого.
Чи вправі слідчий застосувати до Булкіна привід?
Так слідчий вправі застосувати привід до Булкіна.

Відповідно до ст. 140 КПК України привід полягає у примусовому

супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу
про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час.
Привід під час досудового розслідування може застосовуватися тільки до
підозрюваного або свідка, які у встановленому законом порядку (ст.ст. 135,
136 КПК України) повідомлені про виклик до слідчого або прокурора,
умисно ухиляються від явки. Відповідно до ч. 3 ст. 140 КПК України привід
свідка не може бути застосований до неповнолітньої особи, вагітної жінки,
інвалідів І або II груп, особи, яка одноосібно виховує дітей віком до шести
років або дітей-інвалідів, а також осіб, які згідно із цим Кодексом не можуть
бути допитані як свідки (ч. 2 ст. 65 КПК України). Привід співробітника
кадрового складу розвідувального органу України під час виконання ним
своїх службових обов'язків здійснюється тільки в присутності офіційних
представників цього органу.

Обвинувачений підлягає приводу на судових стадіях за ухвалою суду.

Клопотання слідчого про привід не потребує згоди прокурора. Процесуальне

керівництво прокурором досудовим розслідуванням вимагає від нього
активної участі у кримінальному провадженні. Прокурор повинен мати
інформацію щодо підозрюваних або свідків, які умисно ухиляються від явки
до слідчого, і своєчасно надати слідчому вказівку про складання клопотання
до слідчого судді щодо застосування приводу або сам звернутися до слідчого
судді із таким клопотанням. Головним питанням забезпечення законності
приводу - примусового заходу, який обмежує свободу і особисту
недоторканність підозрюваного або свідка - є обґрунтованість його
застосування.

У випадку невиконання особою, яка підлягає приводу, законних вимог щодо

виконання ухвали про здійснення приводу, до неї можуть бути застосовані
заходи фізичного впливу, що дають можливість здійснити її супроводження
до місця виклику. Застосуванню заходів фізичного впливу повинно
передувати попередження про намір їх застосування. У разі неможливості
уникнути застосування заходів фізичного впливу вони не повинні
перевищувати міри, необхідної для виконання ухвали про здійснення
приводу, і мають мінімально впливати на особу. Забороняється застосування
заходів впливу, які можуть завдати шкоди здоров'ю особи, а також
примушення особи перебувати в умовах, що перешкоджають її вільному
пересуванню, протягом часу більшого, ніж необхідно для негайного
доставлення особи до місця виклику. Перевищення повноважень щодо
застосування заходів фізичного впливу передбачає відповідальність,
встановлену законом.
1. Теоретичне питання: Речові докази: поняття, процесуальна форма і види.

Предмети, які можуть бути речовими доказами, найчастіше виявляються під

час проведення слідчих дій - огляду, обшуку, виїмки та ін. При цьому вони у
відповідності з вимогами КПК оглядаються, можуть бути сфотографовані.
Лише після того, як слідчий, прокурор, суддя (суд), встановлять належність
предметів до справи (тобто, що вони були знаряддям вчинення злочину,
зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, нажиті
злочинним шляхом (гроші, цінності та інші речі) або можуть бути засобами
для розкриття злочину і виявлення винних чи для спростування
обвинувачення або пом'якшення відповідальності), вони складають
мотивовану постанову про приєднання предметів до справи як речових
доказів.

До знарядь злочину можуть бути віднесені як предмети, які спеціально були

виготовлені або пристосовані для вчинення злочинів (кастет, відмичка), так і
предмети, які мають певне призначення у іншій області, не пов'язаній із
злочинною діяльністю, - військовій, медичній, побутовій.

До предметів, які зберегли на собі сліди злочину, відносяться предмети з

матеріальними слідами злочину, які неможливо відокремити від їх поверхні.
У такому разі сліди вилучаються разом з предметом (відбитки пальців рук).

Речові докази - об'єкти злочинних дій - це предмети, на які було

безпосередньо спрямоване злочинне посягання (гроші, цінності,
автотранспорт, різні промислові товари).

До речових доказів коментована стаття відносить також гроші, цінності та

інші речі, нажиті злочинним шляхом. Йдеться про все, що було набуто за
викрадені або отримані іншим злочинним шляхом гроші і цінності (об'єкти
злочинних дій). Це можуть бути гроші, отримані після реалізації
матеріальних цінностей, отриманих злочинним шляхом. У такому разі це
буде підтвердженням такої реалізації і тут не мають значення індивідуальні
ознаки отриманого в результаті таких дій.

Всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину,
виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення
відповідальності, також можуть бути визнані речовими доказами. Сюди
можна віднести знайдені на місці події дрібні предмети (ґудзики, недопалки,
окурки) або продукти злочинної діяльності.

Види речових доказів

1. Предмети, які служили знаряддями злочину. До них належать будь-які

об'єкти матеріального світу, які були використані при вчиненні злочину. Це
предмети, за допомогою яких наносилися тілесні ушкодження (холодна і
вогнепальна зброя, палиця, камінь, отрута, використовуваний для отруєння
тощо), розкривалися сховища (ключі, відмички, знаряддя злому),
присвоювалося чуже майно (фальшиві особисті і фінансові документи). До
цієї групи належать предмети, що використовуються для приховання слідів
злочину (лопата).

2. Предмети, які зберегли на собі сліди злочину, тобто сліди у їх

криміналістичному сенсі. Серед них виділяють сліди, які відображають
(відтворюючі) зовнішню форму матеріальних об'єктів - сліди рук, взуття,
транспорту, знарядь злому і слідів, що відображають власні ознаки: плями
крові, сперми, фарби, і частинки - волосся, волокна. До цієї групи доказів
слід віднести і документи зі слідами фальсифікації (підчисток, травлення,
переклеивания та інших підробок).

3. Предмети, на які були спрямовані злочинні дії обвинуваченого, - це ті

предмети, якими злочинець прагнув заволодіти (наприклад, в якості хабара),
які він хотів знищити чи пошкодити, або які він хотів виготовити, в тому
числі і сфальсифікувати. Сюди слід віднести і так звані продукти злочину,
тобто об'єкти, виготовлені в ході вчинення злочину: фальшиві гроші,
лікарські препарати, піратські відеокасети та ін.

4. Гроші, цінності та інше майно, одержані внаслідок вчинення злочину, -

це не лише цінності, якими злочинець заволодів шляхом вчинення злочину
(викрав), але і ті доходи, які були від них отримано. Наприклад, гроші,
отримані від продажу або здачі в оренду викраденого майна; цінності,
придбані на гроші, одержані шляхом шахрайства або у вигляді хабара.

5. Інші предмети і документи, які можуть служити засобами для виявлення

злочину і встановлення обставин кримінальної справи. Настільки широке і
невизначене формулювання говорить про неможливість врахувати на
законодавчому рівні все різноманіття можливих зв'язків між явищами в
матеріальному світі. До числа речових доказів, наприклад, слід віднести
засоби дезінформації органів розслідування, якщо тільки вони не
охоплюються об'єктивною стороною самого злочину (в цьому випадку вони
можуть бути розглянуті як знаряддя або предмети злочину), фотографія,
звуко - і відеозапис, що свідчать про знайомство двох осіб, що приховують
цей факт, або підтверджують заперечуване ними знання якихось обставин;
матеріальні носії електронної інформації; фонограми, отримані при
виробництві контролю і запису переговорів.

Поділ речових доказів на види необхідно для того, щоб зорієнтувати

правоприменителя на пошук необхідних об'єктів. Однак слід враховувати, що
кордони між розглянутими групами досить умовні. Один і той самий об'єкт
може мати ознаки двох або навіть більше видів. Наприклад, фальшиві гроші
або документи, використані для вчинення шахрайства, є знаряддям злочину,
однак якщо вони були виготовлені самим шахраєм, то набувають значення
предметів, на які були спрямовані злочинні дії. Цінності, отримані у вигляді
хабара або комерційного підкупу, належать до 2 та 3 груп, а якщо на них є ще
й сліди злочину (наприклад, крові), то і до 1-ї групи теж.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України

28.06.96.- К.: Преса України, 1997.- с. 80.

2. Кримінально – процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами

/За відп. ред. Шибітко В.П. – К.: Юрінком Інтер, 2019.-840с.

3. Кримінально – процесуальний кодекс ФРН // Молдован В.В., Молдован

А.В. Порівняльне кримінально – процесуальне право: Україна,

ФРН, Франція, Англія, США: Навчальний посібник.- К.: Юрінком Інтер,

2005.- с. 307-319.

4. Проект Кримінально – процесуального кодексу України підготовлений

робочею групою Кабінету Міністрів України.- К., 1996

5. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, що беруть участь у

кримінальному судочинстві” від 23.12.93 р. // Відомості Верховної Ради

України.-1994.-№ 11.-с.296.

6. Закон України “Про попереднє ув’язнення” від 30.06.93р. № 3352-12 //

Відомості Верховної Ради України.-1993.-№ 35.-с. 360

7. Закон України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянові

незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і
суду” від01.12.94р. // Відомості Верховної Ради України.-1998.-№ 20.-с. 99

8. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав

людини” //Відомості Верховної Ради України.-1998.-№ 20.-с. 99.

9. Постанову Пленуму Верховного Суду України “Про практику судової

перевірки законності і обґрунтованості арешту або продовження строку
тримання під вартою” від 27.04.93р. № 3 // Законность.- 1993.-№ 9.-с. 51-53.

10. Постанову Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання, що

виникають при застосуванні суддями законодавства, яке передбачає

оскарження до суду санкції прокурора на арешт “від 30.09.94р. № 10

//Постанову Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах

(1973-1998).-К., 1998.-с. 311.

11. Постанову Пленуму Верховного Суду України “Про практику

застосування судами застави як запобіжного заходу від 26.03.99р. № 6 //
Вісни

Верховного Суду України.-1999.-№ 3.