Київ - місто розумного вандалізму

Київ - це велика безкоштовна галерея, розпорошена по різних куточках

міста. Саме тут зосередилось безліч талановитих художників, митців і
звичайних людей, які дивляться на цей шалений світ під іншим кутом.
Кожен прагне висловитися у неймовірних барвах вуличного простору,
шляхом створення інших всесвітів на стінах будинків.

На сьогодні у світі існує безліч різноманітних течій і мотивів, яким

підпорядковуються вуличні митці. Цілі художників, зазвичай полягають у
спілкуванні з простими людьми на різні соціально-значущі теми. Деякі з
них використовують так званий "розумний вандалізм", як спосіб
проінформованості населення. Натякаючи, кричучи, говорячи до людей
із сірих обшарпаних стін, напівзруйнованих будинків, бруківок тощо.

Тож стріт-арт на сьогодні є актуальною темою. Якщо одні із захопленням

розглядають вуличні шедеври, інші вбачають у цьому акт вандалізму. А
от, на думку киян та гостей міста, настінні картини лише оживлюють сірі
будинки, перетворюючи їх на об'єкт художньої цінності.

Та попри все, чи кожен малюнок або напис на стіні можна вважати

елементом мистецтва? На перший погляд здається, що достатьно
зробити напис на загорожі, і ти уввійшов у історію ( доки не замалюють).
Насправді не все так просто: не все намальоване чи написане можна
вважати стріт-артом, до прикладу, вульгарні слова. На київських стінах
аж рясно від такого роду "звертань". Головною метою є когось образити,
а от наприклад, "ПТН ПНХ" це, радше, крик душі масової свідомості,
аніж вандалізм. А те саме славнозвісне графіті: великі, подекуди
незграбні літери, якими переповнені переходи та транспорт. Чи можна
вважати і це мистецтвом? Щойно тут був новий пофарбований будинок,
а через день-два він вже нічим не відрізняється від інших: одні написи
стерли, нові з'явились. Це й викликає осуд та непорозуміння між
жителями міста та "митцями".
Проте є в Києві і справжні шедеври. Наприклад, нещодавно на
Печерську з'явилася чудова картина, яка присвячена українським
жінкам, зокрема Лесі Українці. Саме це розповів автор малюнку
австралійський художник Гуїдо ван Хельтен. Також в столиці вистачає
малюнків і на агітаційну тематику. Біля центрального входу в дитячу
лікарню "Охмадит" зобразили супермена в підтримку акції для
залучення донорів крові, що так зараз потрібні. А на вулиці
Грушевського розташовані вже всім відомі революційні малюнки,
присвячені подіям у чотирнадцятому році. На трафаретних малюнках
зображені культові українські поети: Тарас Шевченко, Леся Українка, та
Іван Франко. Як пояснив автор, який забажав сховатись під ніком
Sociopath, на своїй сторінці у фейсбуці, картини були створені "Для
підтримки свободи і духу в тих, хто стоїть на передовій лінії оборони".
Якщо, гуляючи містом, ви потрапите до центра Києва, то отримаєте
змогу побачити роботи українських і зарубіжних художників. Зокрема на
вулиці Золотоустівській 20 фасад будинку ще у 2010 році розписав
французький художник Гійом Альбі. На створення розпису майстра
надихнули київські пам'ятники - "Батьківщина Мати" і "Кий, Щек, Хорив
та їх сестра Либідь". А на вулиці Боричів Тік ( зі сторони Андріївського
узвозу ) знаходиться робота француза Жульєна Мілана та севастопольця
Олексія Кислова. Картина символізує "Відродження країни" і є чимось
на кшталт послання в майбутне.

Але, на жаль, хоч більша частина населення і визнає універсальність

стріт-арту як мистецтва. Проте київська влада не охоче сприймає цю
сферу суспільної діяльності. Києву бракує стріт-арт проектів. У той самий
час, саме керівництво столиці запевняє, що неабияк зацікавлене у
подібних ініціативах і всіляко допомагає їм. Окрім цього, експерти з
вуличного мистецтва відзначають, що нині стріт-арт стрімко
перетворюється із субкультури на комерцію. Звичайно, що таке
ставлення до цього напряму не може позитивно відобразитися на його
розвитку. Та все одно з допомогою керівників міста чи без, неосяжний
простір стін захоплює і приваблює усіх, хто хоче донести свої думки до
великого кола людей.

Анастасія Оприщенко