Люди зустрічаються, вони заводять певні відносини.

Деякі
закохуються, дехто не може розділити свої почуття. Теж саме сталося
із головною героїнею твору «Пігмаліон», який я нещодавно прочитав
за програмою зарубіжної літератури 9 класу. Будучи квіткаркою,
Елізабет мала жахливу вимову та занедбаний вигляд, але
незважаючи на це залишалася гідною та справжньою жінкою, бажала
стати продавцем у магазині квітів. Одного разу зустрівши Хіггінса,
який заради експерименту та парі з Пікерінгом зміг за досить
короткий проміжок часу навчити свою ученицю вимові та поведінці
графині. Через деякий час вона закохалась у свого вчителя, але той не
звертав уваги на її душевні переживання та почуття. Він був повністю
поглинутий експериментом та занадто егоїстичним, щоб це побачити.
Тому варто зазначити, що це була одностороння любов, оскільки
таких же самих почуттів Хіггінс не мав до своєї учениці. Відповідаючи
на одне із головних питань, а саме: «Кохання між головними
героями твору Шоу не спалахує», можна сказати, що дійсно, їхнє
кохання не спалахує, так як це нерозділені почуття учениці та
байдужого вчителя. Але вимушений не погодитися з другою
частиною питання. Як відомо, фінал твору відкритий для кожного,
його може додумати кожен на свій лад. До того ж, автор лише
зображує егоїстичним Хіггінса і це не значить, що Бернард Шоу
проти щасливого фіналу. У світі твору «Пігмаліон» усе ще може
змінитися…