Сталінградська битва (17 липня 1942 — 2 лютого 1943) — битва радянських військ проти

німецьких, італійських, румунських і угорських військ у ході Німецько-радянської війни. Битва була
однією з найважливіших подій Другої світової війни й поряд з битвою на Курській дузі була
переломним моментом у ході воєнних дій, після яких німецькі війська втратили стратегічну
ініціативу.

Сталінградська битва поділяється на два періоди: наступ німецьких військ (з 23 серпня по 18

листопада 1942 року), і контрнаступ радянських військ (з 19 листопада 1942 року по 2 лютого 1943
року).

План Блау

Навесні 1942 року Гітлер був повний рішучості повернути собі ініціативу на Східному фронті після
різкого провалу битви під Москвою.

За допомогою німецького наступу, який мали здійснювати дві групи військ загальною чисельністю
понад 1 мільйон людей та близько 2500 танків, за підтримки військ сателітів: Румунії, Угорщини та
Італії (близько 600 000 осіб) повинні були остаточно розгромити радянські війська на півдні країни
з метою захоплення басейнів Дону і Волги, оволодіння важливим промисловим містом
Сталінградом (вузлом річкового та залізничного сполучення, важливим машинобудівним
центром), а потім опанувати нафтовими свердловинами Кавказу для забезпечення Німеччини
достатньою кількістю енергетичних ресурсів, необхідних для продовження війни.

5 квітня 1942 року Гітлер затвердив Директиву верховного головнокомандування вермахту № 41, в
якій було викладено загальний задум наступу в літній кампанії 1942 року. Ця амбітна директива
була заснована головним чином на помилковому припущенні Гітлера про неминуче матеріальне
та моральне виснаження Червоної Армії після величезних втрат, понесених у 1941 році[2].Початок
операції «Блау» був запланований на кінець травня 1942 року. Але відкладали дату початку
операції кілька разів до кінця червня.Для здійснення наступу німецька група армій «Південь» була
розділена на групи армій «А» і «В». Одна з групмала наступати на південь (на Кавказ). Інша група у
складі армії мала просуватися до Волги та захопити Сталінград.

Початок битви

Наступ було розпочато 28 червня. Атаки були успішними насамперед тому, що радянські війська
чинили невеликий опір у степу і почали безладний відступ на схід. Кілька спроб військ Червоної
Армії відновити лінію оборони не мали успіху, бо зазнали нападу з боку німецьких військ на
флангах. Після втрати Ростова-на-Дону Сталін видав наказ № 227, який відоміший під назвою «Ні
кроку назад». Зокрема, цей документ забороняв самовільний відступ без наказу командування, а
також, згідно з ним, були створені загороджувальні загони[5].У кінці липня радянське
командування зрозуміло наміри Гітлера. 1 серпня 1942 року Сталін призначив маршала Андрія
Єрьоменка командувачем Південно-Східного фронту У східній частині міста, що простяглася
вздовж Волги, було зосереджено більше військ для оборони. З цих підрозділів була сформована
62-га армія, і 1 вересня її командування було доручено генералові Василю Чуйкову. Чуйков
отримав наказ захищати Сталінград за будь-яку ціну.

Бої у Сталінграді

Сталін заборонив повну евакуацію жителів міста, щоби їхня присутність сприяла захисникам в
організації опору. Цивільні особи, включно з жінками та дітьми, були мобілізовані для копання
траншей і будівництва оборонних позицій[6]. Масові бомбові атаки люфтваффе 23 серпня
призвели до пожеж, в яких загинули тисячі мирних жителів і які перетворили місто в «місячний
ландшафт»[7] (80 % житлових будинків в місті були знищені).Одним із перших удар прийняв 1077-
й зенітний полк, сформований переважно з молодих жінок без належної підготовки. Попри це 16-
їй танковій дивізії довелося битися

Радянські оборонні позиції.

До кінця серпня група армій «Б» досягла Волги північніше від Сталінграда[8]. Подальше
просування уздовж річки на південь від міста було наступним кроком. У початковій фазі операції
значну частину радянських військ становило робітниче ополчення, складене з людей, не
пов'язаних з військовим виробництвом. За короткий період заводи міста були перепрофільовані
для виробництва танків..З 1 вересня 1942 року радянські війська могли постачати свої частини в
Сталінграді небезпечною переправою через Волгу. Бої в місті були жорстокими і відчайдушним.
Німецькі війська, наступаючи на Сталінград, зазнали важких втрат. Боротьба за Мамаїв Курган,
пагорб поруч з містом, була особливо нещадноюПротягом одного з радянських контрнаступів,
щоб повернути Мамаїв курган, радянські війська втратили цілу дивізію, що складається з 10 000
чоловіків за один день. Бойові дії у зерносховищі тривали кілька тижнів, поки німецькі війська не
підірвали бункер У листопаді, після трьох місяців кривавої битви німецькі війська нарешті досягли
берегів Волги у центрі міста, захопивши 90 % міста, і розділити радянські війська, що залишилися,
у двох невеликих котлах. Крім того, крига на Волзі створила проблеми для поставок харчування
для радянських військ. Битва за сталеливарний завод, тракторний завод та завод зброї стали
знаменитими. Під час того, як радянські солдати захищали свої позиції, фабрично-заводські
робітники продовжували ремонт танків та іншої зброї близько до лінії бою. Восени радянські
генерали Олександр Василевський і Георгій Жуков[джерело?], які відповідали за стратегічне
планування в районі Сталінграду, зосередили значну масу радянських військ в степу на північ і
південь від Сталінграда.Північний фланг німецьких військ був особливо вразливим, тому що він
був захищений угорськими, румунськими та італійськими військами, що за рівнем озброєння,
підготовки та бойового духу значно поступалися вермахту. План Жукова[джерело?] передбачав
стримати тиск німецьких військ у місті, а потім розбивши погано укомплектовані і слабо захищені
фланги, оточити Сталінград. Операції було дано кодове ім'я «Уран» і розпочалась одночасно з
операцією «Марс», яка була спрямована проти групи армій «Центр».19 листопада 1942 року
Червона армія розпочала операцію «Уран». Наступаючі радянські війська під командуванням
генерала Миколи Ватутін .20 листопада 1942 року розпочали наступ двома арміями на півдні від
позицій, що займав румунський 4-й армійський корпус. Румунські війська, які складалися в
основному з кавалерії, були розбиті майже відразу. Радянські війська швидко просувалися на захід
і зустрілися через два дні недалеко від міста Калач, замкнувши кільце навколо німецьких військ у
Сталінграді.[10]В оточення потрапило від 250 000 до 290 000 солдатів країн Осі (за радянськими
даними: 330 000,У своїй промові 30 вересня Гітлер заявив, що німецька армія ніколи не покине
Сталінград. Спроби прориву кільця

Біля великої закруті Дону була сформована нова група німецьких армій. Це була група армій
«Дон», командувачем якої був призначений фельдмаршал Еріх фон Манштейн.

Після залучення підкріплення з інших районів Східного фронту і з окупованої Франції, 12 грудня
Манштейн розпочинає операцію «Зимова буря» (нім. Wintergewitter), щоб розблокувати Паулюса.
Німецький 57-й танковий корпус, за підтримки румунських частин іде від Котельниково на
північному сході від Сталінграда і після тижня запеклих боїв з радянською 51-ю армією долає
більшу частину дистанції. Досягнувши річки Мішкова (ліва притока Дону) менш ніж 40 км від
позицій обложених військ, Манштейн змушений припинити свій наступ через понесені втрати.
Пропозиції 6-ї армії спробувати прорвати оточення зсередини були відкинуті Гітлером. 23 грудня
німецький контрнаступ було нарешті припинено.

Знищення оточених військ[ред. • ред. код]

У січні 1943 року починається новий наступ радянських військ, операція «Сатурн», метою якого
було прорвати німецькі війська на річці Дон і захопити Ростов-на-Дону. У разі успіху цього наступу,
інші групи армій «Південь» були б оточені на Кавказі «6-та армія в наш час[Коли?] безнадійно
втратила можливість порятунку, але військам в Сталінграді не повідомили про це і вони
продовжували вважати, що підкріплення було у дорозі.» Деякі німецькі офіцери просили Паулюса
протистояти наказам Гітлера і замість цього спробувати вирватися з міста, але він відмовився.

Після відступу на захід групи армій «Дон», радянські війська приступили до підготовки до операції
«Кільце» (рос. Кольцо). Її здійснення покладалося на війська Донського фронту, посилені трьома
арміями Сталінградського фронту.[11] Після того як Паулюс відхилив пропозицію здатися,
радянські війська 10 січня 1943 почали масовий артилерійський обстріл німецьких позицій, а потім
штурм. Після двох днів інтенсивних бойових дій західні німецькі позиції розпалися. 15 січня
частини радянської 65-ї армії зайняли аеропорт поблизу розплідника. Вісім німецьких дивізій
припинить своє існування Через тиждень німці втратили контроль над останнім аеропортом. У той
час, понад 100000 німецьких солдатів залишалося в Сталінграді. 30 січня Гітлер підвищив Паулюса
у фельдмаршали. Німецькі фельдмаршали ніколи не були взяті в полон, і Гітлер очікував, що
Паулюс буде битися на смерть або вчинить самогубство. Попри це, Паулюс здався, коли радянські
війська підійшли до його штабу в руїнах головного універмагу. Південна група німецьких військ
здалася 31 січня за наказом Паулюса. Північна капітулювала 2 лютого 1943. 91000 втомлених,
хворих і голодуючих німців були взяті в полон. Серед ув'язнених було 22 генерали.

Наслідки

З середини січня 1943 року, ще під час Сталінградської битви, Червона Армія розпочала новий
великий наступ проти німців та їх союзників у межиріччі Дону і Сіверського Дінця, який завершився
в березні битвою за Харків. У той же час німецька армія відступила з Кавказу, але зберегла
Новоросійськ і Таманський півострів. Так через дев'ять місяців після німецького наступу лінія
фронту повернулася назад на позиції минулого літа.[12]Обидві воюючі сторони зазнали важких
втрат, але німецькі відшкодовувалися важче, через переважання у людських ресурсах СРСР. Крім
того, нацистська Німеччина втратила багато військової техніки, запасів палива і престиж серед
своїх союзників. Під час радянського контрнаступу (після 19 листопад 1942 р.) Німеччина втратила
близько 2000 танків та штурмових гармат, близько 3000 винищувачів, бомбардувальники і
транспортних літаків і більш ніж 10 000 гармат і мінометів проти 4341 танків і 2769 літаків
втрачених радянською стороною. Німецькій військовій промисловості було важко відшкодовувати
зростаючі втрати. Для СРСР втрата такої кількості техніки не була критичною, для промисловості
настільки сильної держави відшкодувати такі втрати можна було за декілька тижнів [джерело?].

Зазнавши такі величезні втрати, гітлерівці втратили свою перевагу у війні. Крім цього, успіх
Червоної армії надихнув борютися з державою гітлера. бойовий дух фашистів ослаб. Гітлер
відгуктувся 1 лютого 1943 «наступ на Схід більше не мало ніякого сенсу».

22 грудня 1942 року Указом Президії Верховної Ради СРСР було введено медаль «За оборону
Сталінграда», якою нагороджувалися особи, що безпосередньо брали участь у обороні
Сталінграда.

1 травня 1945 року Сталінграду було присвоєно звання місто-герой, як данину героїзмові його
захисників.