Тема 1. Проблеми дослідження здоров’я на різних рівнях.

Здоров'я людини, як ми з'ясували, знаходиться під впливом багатьох

зовнішніх і внутрішніх факторів. В результаті, людина або впевнено і
оптимістично йде по життю, досягаючи своїх життєвих цілей, повноцінно
працюючи і відпочиваючи, або ж відчуває дискомфорт, обмеження своїх
можливостей, не маючи достатнього потенціалу здоров'я. Які ж внутрішні
механізми підтримки оптимальної життєдіяльності, благополуччя людини? З
чим пов'язаний потенціал здоров'я? Як неодноразово згадувалося, феномен
здоров'я включає різні компоненти, розташовані ієрархічно, відповідно
механізми здоров'я функціонують також на декількох рівнях, будучи
нерозривно взаємопов'язаними, але і маючи свої якісні особливості на
кожному з рівнів. На сучасному етапі розвитку наукового знання про
здоров'я існує досить цілісне уявлення про механізми підтримки і зміцнення
фізичного здоров'я (соматичного компонента). Сучасні уявлення про
сутність і шляхи забезпечення здоров'я, пов'язаного з психологічним рівнем,
на думку професора Г.С. Никифорова, поки ще «далекі від бажаної ясності і
в цілому не можуть бути визнані задовільними».

Духовне ж здоров'я як вища ступінь в ієрархії цілісного здоров'я людини, як

вираз істинно людського благополуччя в людині, з одного боку, розкрито в
багатьох своїх граней в працях найвидатніших мислителів усіх часів, з
іншого боку, практично не досліджено як проблема здоров'я на науковому
рівні. Наука досліджує явища навколишньої дійсності з раціональної точки
зору, в цьому її перевага, в цьому ж складаються і її обмеження. Духовність
людини, як феномен ірраціональний, не завжди може бути адекватно описана
засобами науки. Саме тому зараз духовність досліджується в рамках
філософії, де можливо пізнання ірраціонального. Таким чином, існують
значні об'єктивні труднощі у викладі механізмів цілісного здоров'я людини.
 Тема 2.  Здоров’я – хвороба.

Хвороба. Поняття «хвороба» визначається як порушення структур і

функцій організму під впливом, шкідливих подразників зовнішнього чи
внутрішнього середовища. При цьому знижується пристосовуваність
живого організму до зовнішнього середовища й водночас мобілізуються
його захисні сили.

Виникнення хвороби у людини – наслідок впливу на організм

шкідливих природних і соціальних факторів.
Одним із факторів, що спричинює хвороби, є недостатня
пристосованість організму людини до досить складного комплексу умов
життя. Цей комплекс включає в себе фізіологічні особливості організму
людини (залежно від статі, віку тощо), кліматографічні та соціальні
особливості (побут, суспільно-виробничі відносини і т. ін.), а також
умови проживання індивіда.
Причиною хвороб людини може бути спадковість, в основі якої лежать
генетичні процеси, і яка зумовлює передачу хвороби від покоління до
покоління.
Хвороба може виникати внаслідок природно закладеної певної
спрямованості біологічних процесів, які здійснюються в нашому організмі
від народження до старіння та смерті.
Одним із симптомів хвороби є біль. Біль можна розглядати як
сигнал небезпеки для організму і як захисне пристосування, що
спричинює захисні рефлекси і реакції.
Хоча здоров'я - це стан, протилежний хворобі, воно не мас чітких меж,
тому що є різні перехідні стани. Здоров'я не виключає наявності в організмі
ще не виявленого хворобливого начала або суб'єктивних коливань у
самопочутті людини. Тому виникло поняття практично здорова людина,
яке включає відхилення від норми, що не відображаються на
самопочутті та працездатності. Однак відсутність об'єктивних проявів
порушення здоров'я ще не вказує на відсутність хворобливого стану,
оскільки перенапруження захисно-пристосувальних механізмів не порушує
здоров'я, але може призвести до виникнення захворювання внаслідок дії на
організм надзвичайних подразників. Розлади адаптації організму до умов
зовнішньою середовища, які постійно змінюються, є перехідним станом
між здоров'ям і захворюванням.

Хвороба і здоров'я - різні напрямки на «прямій лінії» життя. Вони

пов'язані між собою рядом перехідних станів - передхвороба, коли людина
«вже не здорова, але ще не хвора» (донозологічний стан).

Хвороба є окремий випадок здоров'я як проявлення життя, коли

кількість здоров'я зменшується. Хвороба конкретна, має симптоми своїх
проявів. Коли симптоми хвороби зникають, можна говорити про те, що
людина «практично здорова». Здоров'я ж - абстрактно-логічна
категорія, яку в медицині можна описати за середньо-статистичними
нормами окремих функцій організму.

P.M. Баєвський описав перехід від здоров'я до хвороби як зрив

адаптації організму людини, що проходить ряд стадій:

1) стан організму з достатніми функціональними (адаптаційними)

резервами;

2) стан, при якому функції організму реалізуються вищою, ніж в нормі,

напругою регуляторних систем;

3) стан, що характеризується зниженням функціональних резервів (в

цій стадії починає формуватися патологічний процес);

4) стан зриву адаптації: різке зниження функціональних можливостей

організму, маніфестація захворювання.

Друга і третя з описаних стадій і характеризують донозологичний стан

- це постачальник хвороб. У цьому стані організм витрачає свою енергію не
так на творчу роботу, а лише на збереження життя. Не слід розглядати третій
стан як сигнал обов'язкового розвитку хвороби. Швидше це подарований
природою час для оптимізації резервів за рахунок активації природних
відновлювальних механізмів.

Людині важко дізнатися, коли вона починає хворіти, тому що вона

адаптувалася до здоров'я і згадує про нього лише тоді, коли його немає. Є
люди, які ніколи не прислухаються до свого організму, особливо, коли
зайняті захоплюючою справою. І, навпаки, людина, яка постійно
прислухається до себе, може спонукати цим обтяжливі відчуття, що
набувають форми хвороб, інтенсивність скарг деяких пацієнтів не завжди
відповідає рівневі їхнього захворювання. Справа в тому, що
вони «занурились» у свою хворобу, постійно думають про неї, вимагають
жалю і поблажливості. Тому лікарі не повинні керуватися скаргами пацієнтів
у визначенні діагнозу та способу лікування, але обов'язково повинні
звільнити людину від психологічної недуги. Коли ж трапляється, що вони не
в змозі вилікувати тілесних страждань, обов'язково доводиться лікувати
душевні наслідки.

  Психологічний фактор може посилити хворобу, якщо він негативний,

і, навпаки, віра в одужання допомагає хворому і лікареві перемогти недугу. 

Допомогти організму боротися з хворобою може лікар і сам хворий. У

період видужування людини велике значення має націленість хворого на
подолання хвороби. І доречно нагадати слова стародавнього сирійського
лікаря А.Фараджі, звернені до хворого: «Дивись, нас троє: я, ти і хвороба.
Якщо ти будеш на моєму боці, нам удвох буде легше подолати її».
Існує конкретна класифікація перехідних станів здоров'я :
- умовне здоров'я;
- функціональні відхилення;
- пограничні стани;
- хронічні захворювання;
- інвалідність;
- повна втрата функцій;
- смертельний результат.
Медицина підключає свої можливості на 4 етапі.
Відомий фізіолог А.В. Коробков визначав здоров’я як «стан організму
людини, що забезпечує йому можливість жити та працювати в різних
умовах оточуючого середовища та протидіяти її несприятливим
факторам та втомі».

Він визначав такі фази життєвого функціонального циклу організму,

що вміщують перехідні стани від здоров’я до хвороби:

1. Здоров’я

2. Зниження стійкості організму людини:

А) втома;

Б) напруга функцій та компенсаторних механізмів;

С) виснаження та порушення взаємодії функціональних систем

3. Саногенез (Саногенез (лат. sanus — здоровий и греч. γενεσις — виникнення,

походження) — комплекс захисно - пристосувальних механізмів, який направлено на
відновлення порушеної саморегуляції організму)

А) прихований період розвитку хвороби та боротьба організму з нею;

Б) початок патогенезу.

4. Патогенез (механізм виникнення та розвитку хвороби та окремих її

проявів)  – розгортання перетікання та проявів хвороби та боротьба з нею
організму за допомогою специфічних та неспецифічних захисних механізмів.

5. Відновлення:

А) напруга функціональних систем та компенсаторних механізмів;

 Б) оптимізація функціональної активності організму і взаємодії
функціональних систем з оточуючим середовищем. Відновлення стійкості до
втоми та напруги.

Процес відновлення знову при сприятливому перебігу всього циклу

приводить до стану здоров’я.

На протязі життя кожної людини такі цикли можуть повторюватись як

повністю, так і частково. В кожній з описаних фаз (вони не мають чітких
меж і переходять одна в іншу) має місце особливий функціональний стан,
механізми захисту, компенсації та стійкості різних органів та систем
організму в цілому.

Під час захворювання в організмі порушується стан клітин та органів.

Виникають такі явища, як запалення, гіпертрофія тканин хворого органу,
біль, підвищення температури, слабкість, ушкодження клітин внаслідок дії
вірусів та бактерій, аутоімунних процесів та інші.

  Хвороба перебігає у двох фазах:

  Перша фаза - поглиблення змін у клітинах і органах, зниження

основних показників настільки, що звичайні навантаження стають занадто
великі та призводять до наростання хвороби.

Друга фаза - патологічні зміни в організмі. А це вже хвороба.

Лікування відбувається також у два етапи.

  Перший етап. Потрібно знижувати навантаження, надати хворому

фізичний і психічний спокій, мінімальне харчування. Обов'язково треба
жаліти, заспокоювати, щоб зменшити страх і вселити надію. На це потрібен
час, щоб виробилися нові білки. Після цього хвороба як така минає.

  Другий етап. Відновлення детренованих функцій, реабілітація. Тут

одужуючого не треба оберігати, а спонукати до роботи. Бо тільки власними
зусиллями можна повернути здоров'я.
   Ступінь розвитку хвороби може бути різним, і організм частково
може компенсувати виниклі порушення. Але хвороба завжди обмежує
фізичні, психічні та соціальні можливості людини.

Тема 2. Третій стан.

«Третій стан» (передхвороба). Здоров'я і хвороба – це два протилежні

стани, властиві організму людини. Однак існує ще й проміжний стан – це
передхвороба, або «третій стан».
Більша частина населення планети знаходиться у «третьому стані»,
який можна розглядати як передумову до хвороби.
По Брехману:
Вся сума факторів негативного впливу фізичної, хімічної, біологічної,
психічної й іншої природи, що притаманні сучасним умовам життя,
призводить не тільки до розвитку захворювань, але й до появи низки
загальних симптомів, характерних для «третього стану» (неврастенії,
втрати апетиту, дратливості, головного болю, сухості шкіри, втоми та
ін.).
Найбільшу небезпеку складають шкідливі хімічні впливи. Всі люди
стикаються з ними повсякчас та всюди (смог, хімізація сільського
господарства, речовини можуть входити до складу хімічних додатків до
харчових продуктів, до складу синтетичних ліків, вони також містяться у
вихлопних газах автотранспорту, викидах ряду виробництв). Захисні засоби
повністю ліквідували специфічні професійні отруєння, але навіть допустимі
концентрації шкідливих хімічних речовин у сукупності призводять до
збільшення «непрофесійної» захворюваності. Ця неспецифічна реакція
організму виражається в зміні структури загальної захворюваності або в
«депресії» функцій праці (наприклад, зниження працеспроможності при
відсутності патологічних порушень).
До людей, що знаходяться в «третьому стані», відносяться люди, які
регулярно вживають алкоголь. Вони не є алкоголіками, не хворі, але
алкоголь забирає в них частину здоров’я, виробничого та творчого
потенціалу. Сюди ж відносимо курців. Дисинхроноз, який виникає у
працівників нічних професій та при трансмередіональних переміщеннях,
також поповнює загін тих, хто знаходиться в третьому стані.
Найбільше людей перебуває у «третьому стані» через неправильне
харчування і невміння дотримуватися здорового способу життя. Мова йде не
тільки про класичні недоліки – голодування, авітамінози в неблагополучних
районах. Порушення виникають на фоні енергетично повноцінного
харчування через приховану недостатність речовин, головним чином,
дисбалансу основних речовин, та за рахунок збіднення раціонів харчування.
(привести пример) Порушення харчування та інших правил здорової
поведінки приводять в загін третього стану багатьох людей з зайвою вагою
(близько 50% населення розвинутих країн) та всіх осіб з ожирінням (їх
близько 25%).
Людина в сучасному світі освоює нові території швидше, ніж в минулі
роки та не встигає адаптуватися до нових природничо-кліматичних умов
північних та тропічних районів, високогір’я та інших екстремальних умов. В
таких умовах вникають стани такі як «дезадаптаційний метеоневроз»,
«адаптаційна ейфорія», «синдром відчуження». Встановлено, що дія
несприятливих факторів частіше проявляється в змінах загального стану,
самопочуття та працездатності, ніж в захворюваності. Фактично, це прояви
третього стану.
Є і інші особливі фізіологічні стани – періоди статевого дозрівання,
клімактеричний період, передпологовий та післяпологовий періоди, і нарешті
– старість. Ці періоди пов’язані з обмеженнями життєдіяльності.
Одне із завдань предмета, що вивчається нами, – це навчитись
запобігати передхворобі, розпізнавати й усувати її.
 Мал.1. Основні стани, властиві організму людини

Висновок - дія різних несприятливих факторів виявляється

насамперед у зміні загального стану, самопочуття і працездатності, а не у
захворюванні. Саме такі зміни в організмі і є проявом «третього стану»,
або передхвороби.

Шість видів втоми людини

1 Аритмічний образ життя людини

2 Довготривала дія неадекватних клімато-географічних факторів

До
3 Високий рівень емоційно-психологічної напруги

4 Наявність надлишку або недостачі якихось факторів харчування

5 Наявність гіпер-або гіпокінетичного режиму рухової активності

6 Невиявлені вогнища хроничної инфекції або захворювання, що мляво

перетікає
 Якщо хвороба триває впродовж декількох діб, тижнів, місяців і довше,
«третій стан» може зберігатися роками, десятиліттями і навіть усе життя.
При цьому людина користується приблизно тільки половиною
психофізичних можливостей, закладених природою.
Приклади третього стану – гіпотонія, гипоклікемія.

Загальним для всіх різноманітних форм «третього стану» є

порушення чи зміна зворотних зв'язків при функціонуванні внутрішніх
систем організму або в системі взаємодій внутрішніх структур організму
і зовнішнього середовища. Співвідношення процесів здоров'я і хвороби
(йдеться про їхню біологічну основу)можна уявити як систему ємкостей,
з'єднаних між собою: чим вищий рівень здоров'я, тим меншою є можливість
розвитку і вияву патологічного процесу, і навпаки. Розвиток і вияв
патологічного процесу можливі лише тоді, коли запас резервів організму
недостатньо високий внаслідок їх ослаблення чи потужності діючих
чинників. При високих резервах механізмів здоров'я іноді навіть за
наявності дуже виражених змін в органах і системах (відомі, наприклад,
імена видатних спортсменів із пороком серця) зберігається стан, котрий ми
називаємо здоров'ям.

Тобто в індивіда відсутні обмеження у реалізації біологічних та

соціальних функцій. При зниженні резервів здоров'я навіть у звичайних
умовах життєдіяльності може формуватися патологічний процес із
обмеженням соціальних "ступенів свободи".

Суб'єктивними виявами "третього стану" проф. Г. Апанасенко вважає

хворобливість, підвищену втомлюваність, деяке зниження показників
працездатності, задуху при помірному фізичному навантаженні, неприємні
відчуття в області серця, біль у спині, підвищену нервово-емоційну
збудженість. Об'єктивно може бути зареєстровано тенденції до тахікардії,
нестійкий рівень артеріального тиску, схильність до гіпоглікемії,
охолодження кінцівок тощо. Таким чином, йдеться про відхилення у стані
здоров'я, котрі ще не вкладаються в конкретну нозологічну (патологічну)
модель.

Приречений на «третій стан» так і не відчує радощів нормального

здоров'я. Така людина живе й працює не в повну силу, але вважає свій стан
звичним і не намагається щось змінити. Колись Лев Толстой написав: "Щастя
бути тим, ким хочеться". Та, на жаль, багатьом так і не вдається стати ким
хочеться, бо невеликий запас життєвих і фізичних сил не дає їм реалізувати
себе.

Донозологічна діагностика в оцінці стану здоров'я потрібна для

підтримки здоров'я, вміти швидко ці стани скорегувати, не давати
можливості розвитку більш серйозних відхилень у здоров'ї. Оскільки хвороба
- це порушення цілісності організму, вона різко обмежує або зовсім
позбавляє людину трудової, громадської діяльності, унеможливлює
щасливою сімейне життя.
Таким чином, незалежно від наведених класифікацій, наша задача в
принципі полягає в тому, щоб перевести людину в більш високу ступінь
здоров'я. Причому з позицій валеології переважне значення в реалізації
такого завдання має належати мобілізації можливостей самого організму,
будь-які ж втручання ззовні повинні в тій чи іншій мірі діяти саме цим
шляхом - стимулювати захисно-пристосувальні механізми. Сам же результат
боротьби організму за перехід в більш високий стан залежить від того,
наскільки, з одного боку, порушений гомеостаз, а з іншого - яким резервом
саморегуляції володіє організм, в якому допустимому діапазоні можливостей
можуть ефективно працювати його механізми адаптації. Якщо першу з
зазначених характеристик залежності - величину змін - можна визначити за
допомогою діагностичних методів, то другу, функціональну, з точки зору
наведених вище градацій «здоровий - хворий» встановити досить складно,
тому що всі вони носять якісний характер і не мають кількісного вираження.
Тема 3. Загальні уявлення про організм і його регуляції. Визначення
поняття.

Людський організм - це складна ієрархічно (супідрядно)

організована біологічна система, що володіє певною структурою,
специфічними фізіологічними і психологічними функціями і
представляє собою вищий етап еволюції органічного світу видимого
нами Всесвіту.

Прийнято розрізняти кілька рівнів його організації: молекулярний,

клітинний, тканинний, органний, системний, організменний.

Молекулярний - елементарний рівень. Організм складається з молекул.

Це універсальна властивість будь-якої матерії. Різниця полягає лише в різній
їх компонуванні і взаємозв'язку.

Компонування молекул - наступний етап організації, він представлений

у вигляді клітин. Це клітинний рівень організації. Клітини об'єднуються в
тканини по морфо-функціональним принципом, представляючи тканинний
рівень. У кожній тканині є різні клітини, але функції цього рівня організації
визначають ті, які складають основну масу тканин (звідси - назва м'язова,
нервова тканина і т.д.).

Органний рівень представлений сукупністю різних тканин, об'єднаних

для виконання єдиної більш складної функції. Наприклад, серце, складається
з різних тканин, але виконує функцію насоса, перекачуючи кров по судинах і
т.д.

Наступний рівень організації - система. Це анатомічно об'єднані

органи, які виконують ще більш складну функцію. Наприклад, система
кровообігу, що складається з різних органів, призначена для постачання
кров'ю всього організму.
 Завершує цю структурно-функціональну конструкцію - організменний
рівень (організм) - це вищий рівень організації. Отже, організм можна
розглядати як складну біологічну суперсистему, що складається з безлічі
систем і підсистем, робота яких узгоджена між собою і підпорядкована
єдиній меті вищого рівня. Узгодженість всіх рівнів організації
забезпечується загальним механізмом саморегуляції, завдяки якому
досягається єдність.

Саморегуляція - це властивість біологічних систем встановлювати

і підтримувати на певному, відносно сталому рівні ті чи інші фізіологічні
або інші біологічні показники. Організм - як єдине ціле, є
саморегулюючою суперсистемою. Саморегуляція здійснюється в процесі
його взаємодії з навколишнім середовищем. Механізм саморегуляції працює
за блоковим принципом. (мал.).

Обратная связь

Информация Прием, Программи- Реализация

из внешней и Вход переработка, рование результата программы

внутренней хранение и действия

среды

Рис.1. Схема механизма саморегуляции.

Процес починається з впливу інформації (подразників) на сприймають

структури (вхід), в яких відбувається її кодування в формі нервових
імпульсів. Потім «перекладена» таким чином на мову нервової системи
інформація надходить в наступний блок: прийому, переробки і зберігання.
Після відповідного перекодування перероблена інформація направляється в
блок програмування. Реалізація програми здійснюється у вигляді
конкретного дії (блок реалізації), результати якого контролюються за
механізмом зворотного зв'язку. У разі невідповідності результату дії
параметрам заданої програми відбувається коригування поведінки.

Організм може функціонувати тільки взаємодіючи з навколишнім

середовищем, яке називається зовнішнім середовищем. Зовнішнє
середовище включає в себе різні фактори, які за своєю природою їх впливу
на організм поділяють на фізичні, хімічні, біологічні та соціальні.

Фізичними є постійно діючі фактори середовища проживання людини:

температура навколишнього середовища, сила тяжіння (гравітація), вологість
повітря, електромагнітні та геомагнітні випромінювання. Найбільш
потужним впливом на організм має постійна ритмічність змін цих факторів,
пов'язаних з обертанням Землі навколо своєї осі (зміна дня і ночі) і навколо
Сонця (зміна сезонів року).

До числа хімічних насамперед слід віднести чинники, які в сукупності

визначають біогеохімічне середовище проживання людини: вода, кисень,
поживні речовини та інші речовини; далі - нейтральні складові середовища:
азот, ряд мінеральних речовин і т.п., і, нарешті, - агресивні: отруйні
речовини.

Біологічні фактори зовнішнього середовища включають в себе безліч

біологічних об'єктів, з якими організм безперервно взаємодіє. До них
відноситься перш за все взаємодія (біологічна і психологічна) з собі
подібними. Це – внутрішньовидова взаємодія. Вона може бути
сприятливою і несприятливою, в залежності від ситуації. До міжвидової
відноситься взаємодія людини з паразитичними мікроорганізмами (бактерії,
водорості, гриби і ін.), а також - паразитичними тваринами організмами
(найпростіші, плоскі і круглі черв'яки), які завдають великої шкоди
організму. Велику нішу міжвидової взаємодії займають переносники
інфекційних хвороб (комахи, гризуни і т.п.) і, особливо, збудники
захворювань. Значна частка міжвидової взаємодії доводиться і на сапрофітну
мікрофлору, яка співіснує з людським організмом, оптимізуючи його
життєдіяльність.

Соціальні фактори середовища, що впливають на перебіг

психофізіологічних процесів в організмі, також різноманітні. Однак
вважається, що провідним серед них є спосіб життя людини, який
визначається індивідуальною і загальною культурою суспільства. Базовим
фактором способу життя є матеріальний статус суспільства, і перш за все
достаток сім'ї. Культура суспільства вищого порядку впливає на людину
через виховання, формуючи у нього систему цінностей і тим самим
визначаючи спосіб життя, що сприяє збереженню і зміцненню здоров'я.

Зовнішнє середовище забезпечує існування і розвиток організму,

задовольняючи необхідні його життєві потреби, які є рушійною силою
життєдіяльності, що спонукає індивіда на взаємодію з нею. Управління
взаємодією організму з зовнішнім середовищем здійснюється за
принципом саморегуляції. Разом з тим, життєдіяльність організму
можлива тільки за умови збереження відносної постійності його
внутрішнього середовища.