“I could either watch it happen or be a part of it.

”
Elon Musk
Ця думка видається мені близькою і актуальною і щодо мистецтва, поряд з яким ми живемо.
На мою думку, нам не завжди вдається бути частиною змін в класичній музиці, більше того –
іноді ми відверто «пасемо задніх» у сприйнятті і прийнятті тих чи інших явищ, які змінюють.
Як саму музику, так і тих, хто безспосередньо з нею/нею живе і в ній комунікує. Питання
лише з ким і заради чого…
Світ сьогодні часто вводить людину в захоплюючу гру «Мультифункційність. Далі тільки
найцікавіше», в якій легко знайти засоби вираження думок, а важко – бути почутим. Кіт
Джаретт писав: «Перший музикант не турбувався про імідж, він використовував голос, як
інструмент пізнання світу. Він знав, що світ – це вода (тобто не складається з окремих
сутностей)». Сьогодні ж, мені здається, композитори спілкуються зі світом на новому рівні.
Експериментуючи? Чи, може, знаходячи нові якості звучання?
Варіації можливостей зростають, а межі можливого значно розширилися. Чи робить це
музику більш доступною? Це запитання, на перший погляд, риторичне, але якщо таки
поглянути вдруге, то може, і межі нашого світогляду теж стануть трішки ширшими. Думаю,
прагнення Ґабріеля Прокоф’єва, Анни Мередіт крокувати в напрямку взаємодії культур (а не
їх конфлікту) є дуже актуальним і потрібним. Виконавцям – аби пізнавати, розвиватись і
взаємодоповнюватись, творити живий діалог, слухачам – вчитися рушати в подорож без
страхівки чи мапи і довіряти, аби знайти зворотню дорогу.
Ми живемо частіше, перевищуючи швидкість, аніж гальмуючи чи обмежуючи себе в ній. Для
музики є безумовно важливо, не втрачаючи зв’язок з багатою історією культури – шукати
способи зв’язку з сучасним світом. У час постійного руху, вона й сама часто стає його
проекцією. Чіткість ритму, внутрішній імпульс, який відчувається при знайомстві з обома
вищезгаданими композиторами дає лише підтвердження того, що музика має залишатися
вірною своїй епосі і способу життя.
Цікаво, що сьогодні наділити звуком можна те, про що б раніше ніхто навіть і не думав.
Проте, про що це свідчить? Ми стали уважніші до звуків? Чи завжди в пошуку нових
неочікуваних відкриттів? Думаю, одне залежить від іншого, але факт той, що не завжди
слухати сучасну класичну музику – це просто. А чи має так бути? Чи сміливість і часом ризик
музики бути несприйнятою заслуговує і з боку слухачів сміливості бути відкритими?
Дуже шкода було б , якби Ілон Маск сприймав проект Tesla чи Hyperloop лише, як
експеримент. То може, і класична музика спрагла винаходів і своїх дослідників?
Що ж, далі тільки найцікавіше…