1

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна
Кафедра міжнародних економічних відносин

ДИПЛОМАТИЧНИЙ ПРОТОКОЛ ТА ЕТИКЕТ

Реферат
На тему: «Тактика і стратегія проведення бесіди»
 
рівень вищої освіти – перший (бакалаврський)
спеціальність – 056 «Міжнародні економічні відносини»
освітня програма – «Міжнародні економічні відносини»
спеціалізація – 056 «Міжнародні економічні відносини»

Виконала: Студентка групи УОз-31

Бєлова Валерія
Перевірив: к.е.н Рєзніков Валерій Володимирович

Харків 
 2

Зміст
Вступ……………………………………………………………………………3
1. Безконфліктний діалог…………………………………………………..3
2. Діалог в режимі слабкого конфлікту…………………………................3
3. Діалог в режимі гострого конфлікту……………………………………..4
4. Логічні принципи розширення поля аргументації……………………….6
5. Концентрація незалежних аргументів…………………………………..7
6. Альтернативне доведення…………………………………………………7
7. Порядок викладу позиції…………………………………………………..7

8. Порядок введення аргументів……………………………………..……...7

9. Принцип компромісу……………………………………………………..8
10.Принцип мінімакса………………………………………………………..8
11.Принцип
кунктаціі………………………………………………………….8
12.Логічні принципи руйнування поля аргументації
опонента……………..8
13.Концентрація контр-доказів……………………………………...………..9
14.Деконцентрація незалежних аргументів
опонента……………………….9
15. Принцип «Ахіллесова п'ята»……………………………………………..9

Список використаної літератури………………………….…………….11

 3

Вступ
Прагматика діалогу - це методологія ефективної реалізації стратегічної
мети бесіди, суперечки за допомогою певних оперативно-тактичних засобів
ведення проблематичного обговорення. На відміну від діалектики, де
вирішуються насамперед проблеми коректної з логічної точки зору
аргументації у веденні докази і спростування, в прагматиці діалогу
аналізуються питання, пов'язані з формуванням у учасників обговорення
позитивних переконань щодо позиції і негативних оцінок щодо критикованої
думки опонента найбільш оптимальним і ефективним чином. Іншими
словами, прагматика спору встановлює систему тактичних прийомів і засобів
ефективного переконання і інтелектуального примусу у виборі позиції,
думки або точки зору на обговорювану проблему.[2]
Стратегія діалогу визначається основною метою, яка переслідується
учасниками обговорення в процесі ведення бесіди або суперечки. Залежно
від ступеня конфліктності діалогу можна виділити наступні типи його
стратегічних цілей.
1. Безконфліктний діалог. Його стратегія визначається цілями передачі
інформації або її обміну. Прикладами діалогів з інформативною стратегією
можуть служити, скажімо, юридичні консультації, навчальні заняття з
правових питань, бесіди з правового виховання, оперативні наради,
обговорення всіх можливих рішень, гіпотез, версій щодо досліджуваної
проблеми, виступу перед аудиторією з метою привернути увагу до проблеми
якомога більше зацікавлених осіб. Дуже важливо в даному випадку уважно
стежити за тим, щоб безконфліктний діалог з інформативними стратегічними
цілями не переріс в діалог конфліктний, стратегія якого зовсім інша.
2. Діалог в режимі слабкого конфлікту. Тут можна перерахувати кілька
можливих стратегій. Ділова стратегія: її мета - конструктивне рішення
 4

проблеми при наявності різних гіпотез і підходів до неї. Така стратегія часто
застосовується при виробленні рішень в області економіки, в діловому
спілкуванні, при укладанні договорів і контрактів, у відпрацюванні слідчо-
оперативних заходів. Стратегія компромісу: її мета - прийти до
взаємоприйнятного згодою з проблеми, щодо якої є явно виражена
конфронтація сторін. Стратегія компромісу зазвичай є основою судових
дебатів у цивільних справах, іноді в арбітражі, але найбільш явне своє
вираження вона знаходить у парламентських дебатах із законодавчих питань,
де учасники обговорення належать різним політичним партіям, фракціям або
рухам. Треба розрізняти компромісне співробітництво політика в роботі
законодавчих зборів і його безкомпромісну, принципову і непоступливу
позицію до своїх політичних опонентів. Оціночна стратегія: її мета - відкрити
обговорення проблеми, дискусію для виявлення своїх можливих однодумців і
супротивників. Стратегія переконання: її мета - переконати опонента в зміні
захищається їм позиції, відстоювати підходу. Така стратегія
використовується в слідчій практиці при допиті на переконання
«норовливого» свідка або на визнання підозрюваного. Стратегія переконання
є провідною в засобах масової інформації. [4]
3. Діалог в режимі гострого конфлікту. Стратегія істини: її мета -
досягнення об'єктивно обґрунтованого, істинного результату при обговоренні
спірної проблеми. Така стратегія зазвичай використовується в процесі
наукової полеміки; в судочинстві вона найбільш яскраво виражена цілями і
завданнями кримінального процесу. Деструктивна стратегія: її мета -
спростувати невірний, ненауковий або некомпетентний підхід до вирішення
проблеми: довести хибність точки зору опонента або некоректність його
аргументації; зруйнувати легенду противника по полеміці. Прикладом такої
стратегії в слідчій практиці є допит на викриття обвинуваченого: в
інформаційній практиці - викриття чуток, домислів. Бойова стратегія: її мета
- перемога в суперечці. Стратегія «на війні, як на війні» наочно визначає суть
політичних баталій партій і громадських рухів, мають антагоністичні
 5

політичні програми і активно борються за політичну владу. Інший приклад -

боротьба ворожих наукових шкіл і напрямків, які не приймають
альтернативних позицій і поглядів.[5]
Стратегію діалогу в режимі гострого конфлікту слід відрізняти від
спроб і прагнень, спрямованих на руйнування обговорення проблеми в
цілому, цілі яких: завести рішення проблеми в тупик: повести суперечку по
помилковому шляху; розгромити опозицію, дискредитувати інакомислячих,
зганьбити ідею або її автора.
Тактика діалогу визначається системою оперативних методів, прийомів
і засобів, використовуваних в процесі обговорення проблеми і спрямованих
на ефективну реалізацію поставлених стратегічних цілей кожним з учасників
бесіди або суперечки. Тактика обговорення формується в залежності від
обраної його стратегії. Порушення відповідності тактичних засобів в діалозі
його стратегічним цілям тягне деформації спілкування, некоректності в
етичному плані, а іноді і провал спору. Скажімо, до юрисконсульта, який
дозволив собі розмовляти з клієнтом на підвищених тонах, в конфліктній
манері, а не в формі інформативною бесіди, даний клієнт більше не
звернеться, та й не буде радити іншим. Часто можна спостерігати, як
парламентські дискусії в законодавчих зборах перетворюються в політичні
полеміки і призводять тому до безплідним результатами. [8]
Тактичні завдання, які вирішують учасники діалогу в ході обговорення
проблеми, можна розділити на об'єктивні і суб'єктивні. Об'єктивні тактичні
завдання безпосередньо спрямовані на ефективну реалізацію стратегічної
мети бесіди, дискусії або полеміки. До них відносяться, по-перше,
оптимально доцільна послідовність викладу власної позиції і її достатньої
аргументації; по-друге, ефективна критика точки зору сторони-опонента; по-
третє, контроль за ходом обговорення проблеми, зміною полів аргументації
як в позитивному плані переконання, захисту від критики, так і в
негативному плані руйнування доводів і думки опонента. До суб'єктивних
тактичним завданням можна віднести прагнення виявити перед аудиторією
 6

свою компетентність щодо обговорюваної проблеми, полемічне

майстерність, неупередженість до думки співрозмовника, коректну манеру
ведення диспуту, об'єктивність. Інша частина суб'єктивних тактичних
завдань: бажання самоствердитися в суперечці, бажання показати свою
конкурентоспроможність, підвищити кон'юнктурний статус, зав'язати
інтригу.
Тактико-оперативні прийоми і засоби ведення діалогу діляться на
конструктивні і деструктивні. Конструктивна тактика спрямована на
обґрунтування і захист своєї тези в публічній дискусії, полеміці.
Деструктивна тактика стосується питань ефективної критики аргументації-
опонента.
Конструктивна тактика обґрунтування і захисту своєї тези в публічній
суперечці зводиться до наступних методів і засобів.[1]
1. Логічні принципи розширення поля аргументації. Метод прямого
логічного переконання: наводяться строгі докази положень, вихідного тези
або додаткових тез, які сприяють логічному обґрунтуванню основний
формулювання позиції. Метод конкретизує дедукції: виводяться дедуктивні
слідства з тих, що були аргументів, які деталізують, уточнюють і пояснюють
доводить концепцію. Метод узагальнюючої індукції: формулюються нові
узагальнюючі положення, що пояснюють концепцію і ґрунтуються на вже
прийнятих фактах. Метод нумеративної індукції: покрокова реконструкція
обговорюваних фактів чи обставин справи з подальшою екстраполяцією
результатів реконструкції на невідомі факти або обставини в впорядкованої
послідовності. Метод логічної демонстративності:[11]
2. Концентрація незалежних аргументів. В процесі аргументації часто
трапляється, що провал лише одного аргументу в послідовному ланцюзі
доказ приводить до його критиці і спростуванню в цілому. Особливо це
небезпечно при веденні звинувачення в кримінальному процесі, де сумнів
завжди оцінюється на користь обвинуваченого і діє принцип презумпції
невинності. Для усунення такої небезпеки слід на підготовчому етапі
 7

організації спору подбати про наявність кількох логічно незалежних один від
одного ланцюгів аргументації, що підтверджують доводить тезу. В такому
випадку завжди своєчасно можна замінити спростовану ланцюг аргументації
на нову, що підтверджує однаково успішно слідчу версію, обвинувальний
висновок, думка захисту, відстоювану точку зору.
3. Альтернативне доведення. Як правило, проблема має кілька
альтернативно можливих рішень, що ґрунтуються на відрізняються один від
одного формах демонстрації. Однак не кожне альтернативно можливе
рішення має достатній «заряд» переконливості. Тому в практиці публічної
суперечки іноді корисно і ефективно представити альтернативні докази тези,
показавши тим самим багатоаспектність і різноплановість його аналізу.
4. Порядок викладу позиції. Не завжди тактично вигідно відразу
формулювати основну тезу обстоюють концепції. Треба заздалегідь
обміркувати формулювання вихідного тези і додаткових.
5. Порядок введення аргументів. Завжди неефективно обрушувати на
голови слухачів публічної суперечки все наявні в арсеналі доводи, факти,
аргументування підтверджують, що захищається позицію. Це, по-перше,
ускладнює сприйняття аргументації аудиторією слухачів, а по-друге, робить
досить широким поле аргументації для виборчої критики з боку опонента.
Тому при підготовці до діалогу треба визначити основну аргументацію,
тобто систему аргументів, що підтверджують основну тезу з необхідністю і
достатністю, а також проаналізувати вихідні аргументи і альтернативно
можливі послідовності додаткових. В ході суперечки треба строго
контролювати порядок і ефективність введення в обговорення нових
аргументів.
6. Принцип компромісу. Звичайно є ряд тверджень, висловлених
опонують особою, але з якими можна погодитися. Деякі з них нейтральні
щодо інтересів пропонента, інші - небезпечні, але треті можуть бути
публічно прийнятими і застосовані в своїй аргументації. Це призводить до
подвійного ефекту. По-перше, використання в процесі обговорення
 8

аргументів противника більш переконливо для аудиторії слухачів. По-друге,

розширення поля аргументації за рахунок його поповнення аргументами-
опонента не тягне розширення зони критики.
7. Принцип мінімакса. Процес публічної суперечки можна моделювати
як «бій» полів аргументації безпосередніх учасників обговорення. Так як
поле аргументації - це безліч тверджень, висловлених пропонентом або
опонентом щодо спірної проблеми, то перемагає той з них, чиє поле
аргументації буде більш широким для розуміння і прийняття аудиторією.
Тому кожен учасник прагне максимально розширити поле аргументованих
тверджень, переконливих для слухача. З іншого боку, кожен учасник дискусії
намагається зробити своє поле аргументації зоною, мінімально можливої для
критики. Дотримання принципу мінімакса, тобто мінімуму зони критики і
максимуму - переконання, є важкою тактичної завданням в суперечці.
8. Принцип кунктаціі. Кунктація - зволікання: Кунктатор - сповільнює.
Цей тактичний прийом полягає в вичікувальної позиції в процесі
обговорення і в прагненні сказати останнє, заключне слово в суперечці. В
одному випадку вичікувальна позиція розширює зону критики опонента; в
іншому - позбавляє противну сторону заперечити заключним твердженнями
пропонента.[13]
Деструктивна тактика спростування і критики тези, що захищається
опонує стороною, ілюструється наступними прийомами.
1. Логічні принципи руйнування поля аргументації опонента. Метод
прямого логічного спростування: наводяться логічні докази тези,
протилежної або суперечить захищається опонентом позиції. Метод
елімінатівного індукції: усунення з легенди опонента, скажімо, допитуваного
інформації, свідчень, що не відносяться до предмету обговорення або допиту,
а також неправдивої інформації системою дихотомічних питань. Метод
деструктивної дедукції: усунення з поля аргументації опонента помилкових
тверджень демонстрацією докази помилковості їх наслідків. Зведення
тверджень-опонента до протиріччя.
 9

2. Концентрація контр-доказів. Не завжди спростування, критика

позиції сторони-опонента досягає цілей або виявляється досить
переконливим фактором для аудиторії слухачів. Тому при підготовці до
диспуту можна обмежуватися розробкою лише однієї системи
контраргументації, як би вона не здавалася бездоганною. В арсеналі критики
позиції опонента завжди має бути достатня кількість спростованих контр-
доказів.
3. Деконцентрація незалежних аргументів опонента. Опонент,
безумовно, має кілька логічно незалежних один від одного логічних ланцюгів
докази захищається позиції або точки зору. В процесі критики концепції
противника неефективно зосереджувати удари лише на аргументах одного
ланцюга. Це марна трата часу. Більш мудро і переконливо для аудиторії
провести критику аргументів кожного з альтернативних доказів,
представлених опонентом. Така тактика і збереже час, і поставить під сумнів
всі докази противника в цілому.
4. Принцип «Ахіллесова п'ята». Не слід поспішати з критикою будь-
якого натрапившого під руку аргументу опонента; він може бути і
незаперечним, і пропонент втратить довіру аудиторії. Ефективніше -
простежити весь ланцюжок аргументів докази тези супротивника, знайти в
ній найбільш слабка ланка аргументації і зосередити критику на даному
уразливому ланці.
До прийомів деструктивної тактики відносяться: метод розширення
поля слабкої аргументації опонента системою деталізують питань, критика
використовуваної термінології, демонстрація некомпетентності противника в
обговорюваної проблеми, етичної некоректності його поведінки, методи
іронії і викриття у брехні.[10]

Література
 10

1. Абульханова-Славская К. А. Стратегия жизни. — М.: Наука,

1991. — 299 с.
2. Атватер Й. Я Вас слушаю... Советы руководителю, как правильно
слу-шать собеседника: Сокр. пер. с англ. — М.: Экономика, 1984.
— 112 с.
3. Афанасьев В. Г. Мир живого: системность, зволюция й
управление. — М.: Политиздат, 1986. — 334 с.
4. Бандурка А. М., Бочарова С. П., Землянская Е. В. Психология
управлення. — Харьков: Фортуна-Пресс, 1998. — 464 с.
5. Блейк Р., Моутон Дж. С. Научные методи управлення / Пер. с
англ. — К., 1996. — 247 с.
6. Буева Л. П. Человек, деятельность, общение. — М.: Мысль, 1978.
— 216 с.
7. Бурлачук Л. Ф., Келесі М. Про критерії розвитку особистості //
Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія.
Педагогіка. — Вип. 2. — К., 1996. — С. 90—93.
8. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер. — М.: Дело,
1991. — 312 с.
9. Возняк Л. С. Психологічні особливості професійної підготовки
майбутніх спеціалістів до управлінської діяльності: Автореферат
дис. канд. пси-хол. наук. — К., 2000. — 19 с.
10.Грейсон Дж. К., О'Делл К. Американский менеджмент на пороге
XXI века. Пер. с англ. — М., 1991. — 319 с.
11.Демб А., Нойбауер Ф. Ф. Корпоративне управління: Віч-на-віч з
парадоксами: Пер. з англ. — К.: Основи, 1997. — 302 с.
12.Дип С., Сесмен Л. Верный путь к успеху: 1600 советов
менеджерам / Пер. с англ. — М.: Вече, 1995. — 384 с.
13.Драккер П. Управление, нацеленное на результат Пер. с англ. —
М.: Технолог, школа бизнеса, 1994. — 200 с.
Р