МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

Економічний факультет
Кафедра економіки та менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Операційний менеджмент»

на тему: «Найважливіші принципи функціонування підприємства в ринкових
умовах курсова та їх трансформація у критерії формування виробництва»

Студента 3 курсу, групи ЕН-31

спеціальності 073 – «Менеджмент»
спеціалізації «Менеджмент організацій»
Каменецький Д.

Керівник: к.е.н., доц. Тєшева Л. В.

Національна шкала___________
Кількість балів: ______________

Члени комісії _________ ______________

(підпис) (прізвище та ініціали)
_________ ______________
(підпис) (прізвище та ініціали)
_________ ______________
(підпис) (прізвище та ініціали)

Харків – 2018
 2

Зміст
Вступ...........................................................................................................................3
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ, СТРУКТУРА ТА СУТНІСТЬ
ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА..............................................................4
1.1. Поняття підприємства, цілі, напрямки його діяльності..............................4
1.2. Структура підприємства.................................................................................8
1.3. Принципи функціонування підприємства..................................................12
Розділ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ..................................................14
2.1. Сучасні тенденції та концепції формування виробництва у світовій
практиці на прикладі швейної галузі..................................................................14
2.2. Сучасний стан і перспективи розвитку технічного рівня виробництва в
Україні...................................................................................................................18
Розділ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В
РИНКОВИХ УМОВАХ НА ПРИКЛАДІ ВАТ “ЕНЕРГОТРАНСБУД”.............21
3.1. Удосконалення стратегії розвитку підприємства ВАТ «Енерготрансбуд»
................................................................................................................................21
3.2 Планування собівартості продукції та пошук шляхів її зниження............23
3.3 Напрями підвищення ефективності господарської діяльності
підприємства.........................................................................................................25
Висновки..................................................................................................................29
Список використаних джерел................................................................................32
 3

Вступ

Докорінні зміни в економіці України, зумовлені переходом її до ринку,

визначили необхідність створення такого господарського механізму, який дасть
змогу підприємствам реалізувати принципи ринкових відносин, сприятиме
підвищення їх конкурентоспроможності, забезпечить динамічний розвиток. В
умовах ринку кожне підприємство є незалежним товаровиробником. Воно
може самостійно приймати будь-які рішення у межах чинного законодавства.
Водночас підприємство у своїй діяльності зазнає впливу макроекономічних
чинників, зовнішнього середовища, воно відповідальне за свої дії перед
державою, діловими партнерами, перед кінцевим споживачем своєї продукції.
В даний час спостерігається все більший поділ праці на ринках продукції
промислового виробництва і надання послуг, У зв'язку з цим сформулюємо
основні вимоги до організації виробництва.
Виробництво повинно бути організовано за принципом "точно в строк",
Управління з цим принципом поступово витісняє традиційні методи
виробництва, що передбачають постачання матеріалів і комплектуючих більш
великими партіями з меншою частотою.
В організації виробництва повинен передбачатися комплексний контроль
якості. При цьому якість забезпечується шляхом включення відповідальності за
нього в кожну посадову інструкцію або опис робіт, які має виконувати
робітник. Новий робочий вивчає принципи управління якістю одночасно з
навчанням на виробничому обладнанні (за аналогією з військовим принципом
"роби, як я"). Значення виділеної спеціальної функції контролю якості на
кожному робочому місці підвищується.
Виробництво повинно бути організовано так, щоб виконувався
один з основних стратегічних принципів - комплексне з профілактичне
обслуговування основного виробничого обладнання. Суть цього принципу
полягає в тому, що на робітників основного виробництва покладається
 4

обов'язок ретельно виконувати роботи з профілактики та обслуговування

обладнання, на якому працюють.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ, СТРУКТУРА ТА СУТНІСТЬ

ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Поняття підприємства, цілі, напрямки його діяльності

Поняття і цілі діяльності. Будь-яке суспільство для забезпечення

нормального (достатньо комфортного) рівня своєї життєдіяльності здійснює
безліч видів конкретної праці. З цією метою люди створюють певні організації
(трудові колективи), які спільно виконують ту чи ту місію(реалізують програму
або мету) і діють на засаді певних правил і процедур. Проте мета й характер
діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою їх можна
поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що функціонують і
розвиваються за рахунок власних коштів, і непідприємницькі (некомерційні),
існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням держави. Організації
з підприємниць ким характером діяльності називають підприємствами.
Підприємство — це організаційно відокремлена та
економічно самостійна основна (перепала) ланка виробничої сфери народного
господарства. що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні по-
слуги) [3]. Кожне підприємство має історично сформовану
конкретну назву - завод, фабрика. шахта, електростанція, майстерня, ательє
тощо; може включати кілька виробничих одиниць —заводів або фабрик
(комбінат, виробниче об'єднання). У більшості країн з розвинутою ринковою
економікою такі виробничі одиниці називають фірмами. Під словом «фірма»
розуміють підприємства, що здійснюють господарську діяльність у галузях
промисловості, будівництві, сільського господарства, транспорту, торгівлі
тощо: метою одержання кінцевого фінансового результату — прибутку. Кожна
з них визначає для себе певне фірмове найменування, під яким її записують до
державного реєстру своєї країни. Фірмове найменування, як правило, включає
 5

ім'я та прізвище одного чи кількох власників фірми, відображає характер її

діяльності, правовий статус та форму господарювання. В окремих країнах до-
сить поширені більш конкретні найменування фірм. Наприклад, в Англії вони
мають назву компаній, США—корпорацій, країнах континентальної Європи —
товариств. Важливо знати, що кожне підприємство або фірма
є юридичною особою, має замкнуту систему обліку та звітності, самостійний
баланс, розрахунковий рахунок у банку, печатку з власною назвою. а також
товарний знак (марку) у вигляді певного терміна, символу, малюнка або
комбінації таких. Фірмовий знак (марка) служить для ідентифікації товарів або
послуг продуцента (продавця) та їх відокремлення на ринку від продукції
(послуг) конкурентів. Для ефективного господарювання істотним є
визначення цілей створення та функціонування підприємства (фірми).
Генеральну (головну) мету підприємства, тобто чітко окреслену причину його
існування, у світовій економіці заведено називати місією. Здебільшого місією
сучасного підприємства (фірми) вважають виробництво продукції (послуг) для
задоволення потреб ринку та одержання максимально можливого прибутку. На
основі загальної місії підприємства формулюються і встановлюються загально
фірмові цілі, які мають відповідати певним вимогам:
1) цілі підприємства мають бути
конкретними й піддаватися вимірюванню. Формулювання цілей у конкретних
формах створює вихідну базу відліку для наступних правильних господарських
та соціальних рішень. Завдяки цьому можна більш обґрунтовано визначити,
наскільки ефективно підприємство (фірма) діє в напрямку здійснення своїх
цілей; 2) цілі підприємства мають бути
орієнтованими в час і, тобто мати конкретні горизонти прогнозування. Цілі
звичайно встановлюються на тривалі або короткі проміжки часу. Довготер-
мінова мета має горизонт прогнозування, що дорівнює п'яти рокам, інколи
більше (7—10 років) — для передових у технічному відношенні фірм:
короткотермінова — в межах одного року; 3) цілі підприємства мають
бути досяжними і забезпечувати підвищення ефективності його діяльності.
 6

Недосяжні або досяжні частково цілі спричинюють негативні наслідки, зокрема

блокування прагнення працівників ефективно господарювати, зменшення рівня
їхньої мотивації, погіршання показників інноваційної, виробничої та соціальної
діяльності підприємства, зниження конкурентоспроможності його продукції на
ринку; 4) з огляду на динаміку ефективності виробництва
множинні цілі підприємства повинні бути взаємно підтримуючими, тобто дії і
рішення, що необхідні для досягнення однієї мети, не можуть перешкоджати
реалізації інших цілей. Інше може призвести до виникнення конфліктної
ситуації між підрозділами підприємства (фірми), відповідальними за
досягнення різних цілей [1]. У кінцевому підсумку цілі підприємства
(фірми) мають бути чітко сформульовані для кожного виду його (її) діяльності,
що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й
вимірювати результати цієї діяльності.
Варто також знати, що цілі підприємства (фірми)
будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не
лите правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо
про них інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему
стимулювання їхнього здійснення.
Напрямки діяльності. У практиці господарювання кожне
підприємство (фірма), що є складною виробничо-економічною системою,
здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості
можна об'єднати в окремі головні напрямки.
Відповідно до логіки й послідовності стадій відтворювального
процесу визначальним напрямком діяльності кожного підприємства за умов
ринкових відносин є вивчення ринку товарів, або ситуаційний аналіз. Такий
аналіз повинен передбачати комплексне дослідження ринку, рівня
конкурентоспроможності й цін на продукцію, інших вимог покупців товару,
методів формування попиту та каналів товарообігу, зовнішнього і внутрішнього
середовища підприємства. Результати вивчення ринку товарів служать
вихідною базою для обґрунтування конкретних шляхів удосконалення і
 7

розвитку інноваційної діяльності підприємства (фірми) на перспективний пері-

од. Інноваційна діяльність охоплює науково-технічні розробки, технологічну і
конструкторську підготовку виробництва, запровадження технічних,
організаційних та інших нововведень, формування інвестиційної політики на
найближчі роки, визначення обсягу необхідних інвестицій тощо.
Наступним найбільш складним за обсягом і
вирішенням організаційно-технічних завдань напрямком є виробнича
діяльність підприємства (фірми), її організація та оперативне регулювання в
просторі й часі. З усієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що з них
складається виробнича діяльність, найважливішими треба вважати:
обґрунтування обсягу виготовлення продукції певної номенклатури та
асортименту відповідно до потреб ринку: формування маркетингових програм
для окремих ринків і кожного виду продукції, їхню оптимізацію відносно
виробничих можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності
та програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік прогнозно-
го періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально-технічними
ресурсами; розробку й дотримання узгоджених у часі оперативно-календарних
графіків випуску продукції [6]. Ефективність
Інноваційно-виробничих процесів, постійно здійснюваних на кожному
підприємстві (фірмі), визначається рівнем його (її) комерційної діяльності,
значущість якої за умов ринку істотно зростає. Це очевидно, оскільки від
масштабів та якості саме цього напрямку діяльності підприємства найбільшою
мірою залежить фінансова результативність виробництва, яку найповніше
характеризує величина одержуваного прибутку. Необхідною умовою до-
сягнення бажаного успіху комерційної діяльності є дійова реклама І
безпосередня організація збуту своєї продукції, розвиток системи товарних
бірж, належне стимулювання покупців. Іще одним важливим напрямком
діяльності підприємства (фірми), який завершує послідовний цикл
відтворювального процесу, слід вважати післяпродажний сервіс багатьох видів
товарів — машин та устаткування, автомобілів, комп'ютерної, розмножуваль-
 8

ної, медичної, складної побутової техніки, інших виробів виробничо-технічного

й споживчого призначення. Післяпродажний сервіс охоплює
пусконалагоджувальні роботи у сфері експлуатації (використання) куплених на
ринку товарів, їхнє гарантійне технічне обслуговування протягом певного
терміну, забезпечення необхідними запасними частинами і проведення
ремонтів під час нормативного строку служби тощо. Він є важливим джерелом
інформації для продуцентів про надійність і довговічність виготовлених тех-
нічних засобів, а також про потрібні експлуатаційні витрати. Ця інформація
використовується продуцентами для вдосконалення продукції, оптимізації
строків оновлення її номенклатури та асортименту.
До інтегрованого напрямку, що
охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність
підприємства (фірми). Зокрема вона включає: стратегічне та поточне
планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне
забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо.
Цей напрямок є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів
системи господарювання на підприємстві. Зміст окремих видів економічної
діяльності підприємства (фірми) детальніше буде висвітлено у відповідних
розділах цього підручника. Непересічне
значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на
ефективність усіх інших напрямків і конкретних видів діяльності (інноваційної,
виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо
залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій
працівників, дійовості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно
підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу.
Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і
найважливішим напрямком діяльності кожного підприємства (фірми) за умов
соціальне орієнтованої ринкової економіки [8].
 9

1.2. Структура підприємства

Структура підприємства - це склад і співвідношення його внутрішніх

ланок (цехів, ділянок, відділів, лабораторій та інших підрозділів), що
становлять єдиний господарський об'єкт. Розрізняють загальну, виробничу й
організаційну структури підприємства.
Під загальною структурою підприємства розуміється комплекс
виробничих та обслуговуючих підрозділів, а також апарат управління
підприємством (рис. 1.2). Загальна структура підприємства характеризується
взаємозв'язками і співвідношеннями між цими підрозділами за розміром
зайнятих площ, чисельністю працівників і пропускною здатністю (потужністю).
До виробничих підрозділів належать цехи, дільниці, лабораторії, в яких
виготовляється, проходить контрольну перевірку й випробування основна
продукція, що випускається підприємством, комплектуючі вироби, які придбані
на стороні, матеріали й напівфабрикати, запасні частини для обслуговування
виробів та ремонту в процесі експлуатації, різні види енергії для технологічних
цілей тощо.
На відміну від загальної, виробнича структура підприємства є формою
організації виробничого процесу вона виражається в розмірі підприємства,
кількості й складі цехів та служб, їх плануванні, а також у кількості планування
виробничих ділянок та робочих місць усередині цехів.
Розрізняють такі види цехів і ділянок: основні, допоміжні,
обслуговувальні, побічні [1].
 10

Рис. 1.2. Загальна структура виробничого підприємства

В основних цехах виконується певна стадія виробничого процесу з

перетворення сировини й матеріалів на готову продукцію або ряд стадій
виробничого процесу з виготовлення якого-небудь виробу чи його частини.
Основні цехи поділяються на: заготівельні, оброблювальні, випускаючі
Завдання допоміжних цехів - забезпечувати нормальну, безперебійну
роботу цехів основного виробництва. Обслуговувальні господарства виконують
функції зберігання продукції, транспортування сировини, матеріалів і готової
продукції тощо. Побічні цехи займаються утилізацією відходів, виробництвом
невластивих товарів (наприклад, авіабудівний завод виготовляє холодильники),
наданням послуг іншим підприємствам і населенню тощо.
Організаційна побудова основних цехів і виробництв ведеться за трьома
принципами:
- технологічним - цехи і дільниці формуються за ознакою однорідності
технологічного процесу виготовлення різних виробів (бетонні, сталеплавильні
цехи тощо);
- предметним - об'єднує робочі місця, дільниці, цехи з випуску певного
виду продукції;
- змішаним - заготівельні цехи і дільниці створюються за технологічним
принципом, а випускаючі цехи і дільниці - за предметним (див. рис. 1.3).
 11

Основною структурною виробничою одиницею підприємства є

виробнича дільниця, що є сукупністю робочих місць, на яких виконується
технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однакової або
однотипної продукції [4].

Рис. 1.3. Структура управління цехом

Первинною ланкою організації виробництва є робоче місце.Робоче місце

- це частина виробничої площі, де робітник або група робітників виконують
окремі операції з виготовлення продукції або обслуговування процесу
виробництва. Розрізняють такі види виробничої структури: без цехова, цехова,
корпусна, комбінатська. Структура підприємства повинна бути раціональною й
економічною, забезпечувати найкоротші шляхи транспортування сировини,
матеріалів і готових виробів.
Організаційна структура управління - це сукупність певним чином
пов'язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю
органів управління, порядком їхньої взаємодії та функціями, які вони
виконують. Головне призначення організаційної структури - забезпечити
ефективну діяльність управлінського персоналу. Вона безпосередньо пов'язана
з виробничою структурою підприємства. Принцип формування структури
управління - організація та закріплення тих або інших функцій управління за
підрозділами (службами) апарату управління. Організаційна структура апарату
 12

управління характеризується різною кількістю ланок, частіше за все

використовується система "трьох": директор (президент, менеджер) - начальник
цеху - майстер. Кожний з них несе особисту відповідальність за доручену йому
ділянку роботи.
Начальник цеху відповідає за всі сторони роботи цеху і виконує всі
функції з технологічного і господарського керівництва цехом за допомогою
підлеглого йому апарату управління (рис. 1.3).
Великі дільниці цеху (відділення, прольоти) очолюють начальники
ділянок (старші майстри), яким підлеглі змінні майстри. Майстер є керівником і
організатором виробництва та праці на дільниці. Він підпорядковується
безпосередньо начальнику цеху, а там, де є начальники дільниць або змін, -
відповідно начальнику дільниці або зміни [9].

1.3. Принципи функціонування підприємства

Підприємство як організаційна одиниця, яка здійснює господарсько-

фінансову діяльність, існує в усіх економічних системах та типах економічних
відносин. Проте характер функціонування підприємства та його організаційно-
правовий статус суттєво розрізняються.
Узагальнюючу характеристику розрізнювальних особливостей
функціонування підприємства за різних економічних систем наведено в табл.
1.1. Закон України «Про підприємства» законодавчо закріпив нові принципи
функціонування підприємств, які відповідають умовам ринкової економіки,
повністю змінивши їх права та повноваження щодо всіх аспектів
життєдіяльності підприємства. Відповідно до закону підприємство самостійно
робить такі дії [14]: а) планує свою діяльність і визначає перспективи її
розвитку, виходячи з попиту на свою продукцію (послуги), рівня
конкурентоспроможності, а також необхідності забезпечення виробничого та
соціального розвитку підприємства, підвищення доходів;
б) здійснює матеріально-технічне
 13

забезпечення власного виробництва через систему прямих контрактів

(договорів) з постачальниками та посередницькими організаціями, на товарних
біржах; в) реалізує свою продукцію, інші
матеріальні цінності на основі прямих договорів зі споживачами, на основі
бартерних угод, державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних
торгових підприємств; г) самостійно або на договірній основі
встановлює ціни на свою продукцію, послуги, майно (крім випадків державного
регулювання цін на особливо важливі види продукції);
д) визначає чисельність та
структуру працівників, обирає форми та системи оплати та стимулювання
їхньої праці [7].

Таблиця 1.1 – Розрізнювальні особливості функціонування підприємства

за різних економічних систем 

Розрізняльна ознака Економіка

планова ринкова

Переважна форма власності Державна, обмежено-колективна Приватна, колективна

Самостійний суб’єкт
Статус підприємства Одиниця народногосп. комплексу
підприємництва

Основний метод регулювання Директивне планування Ринкова саморегуляція

Одержання та максимізація
Мотивація діяльності Виконання планових завдань
прибутку

Повна автономія та
Вертикальна, з підпорядкованістю знизу до
Організація управління самостійність. Управління в
верху.
рамках підприємства

Ступінь державного втручання Дуже висока Мінімально необхідна

Відповідальність за результати Розділена між державою та підприємством. Ризик великий,

господ. та фін. діяльності Ризик мінімальний відповідальність повна
 14

Розділ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Сучасні тенденції та концепції формування виробництва у світовій

практиці на прикладі швейної галузі

У світовій практиці виділяють два головні напрями організації процесу

виробництва: це виготовлення виробів у країні, де розташовується юридична
адреса виробника та його виробничі потужності; аутсорсинг («за
давальницькою схемою»).
Виготовлення виробів у країні, де розташовується юридична адреса
виробника та його виробничі потужності можливе наступними шляхами:
- виготовлення окремих, не пов'язаних між собою моделей протягом
всього календарного року;
- виготовлення протягом року двох-трьох колекцій моделей;
- виготовлення виробів згідно концепції швидкої моди (fastfashion);
- виготовлення виробів за замовленнями споживачів через інтернет
з наступною їх доставкою.
Проектування і виготовлення окремих, не пов'язаних між собою моделей,
отримало в літературі назву «поштучного» дизайну і є найбільш
розповсюдженим у пострадянських країнах, як спадок загальноприйнятого за
радянських часів процесу проектування нових моделей і організації
виробництва.
Концепція виготовлення виробів fastfashion (швидка мода) була
започаткована торгової маркою модного одягу Zara (Іспанія) у 2000-у році.
Даний підхід ґрунтується на проектуванні і виготовленні різних систем виробів
невеликими партіями у країні, де розміщується юридична адреса торгової
 15

марки і її виробничі потужності, а також здійснюється збут виробів. При цьому

час від проектування моделей до їх появи у магазинах скорочується до 2–4
тижнів, що підвищує вимоги до проектувальників, до всіх ланок структури
підприємства, включаючи відділи маркетингу, збуту, а також постачальників
матеріалів і фурнітури. Така практика проектування дозволяє збільшити
відвідуваність магазинів у кілька разів (із 4 до 17 разів на рік) та відповідно
зменшити частку непроданих виробів із 17–20% до 10% [5].
Правило - чим вигадливішими є моделі, тим більше
ризик збільшення їх нереалізованих залишків, що зумовлює підвищення
вартості всіх виробів. Ще одним новим видом діяльності швейних
підприємств є виготовлення виробів за замовленнями споживачів через
інтернет з наступною їх доставкою (віртуальні ательє).
Порівняно зі звичайними ательє і
дизайн-студіями особливостями віртуальних є:
- велика аудиторія споживачів у межах цілої
країни чи світу (обмежується лише можливостями служб доставки), що сприяє
збільшенню кількості замовлень та більш рівномірній роботі підприємства;
- виготовлення виробів за індивідуальними
замовленнями обмежене наявними матеріалами та фурнітурою, моделями і
технічними можливостями підприємства;
- відсутність витрат на оренду складських і
торгових площ, на заробітну платню торгового персоналу.
Сьогодні проблема підбору розміру і
можливість побачити себе у виробі вирішуються за рахунок великої кількості
фотографій виробів з різних боків, детального опису для споживачів – фігурам
з якими розмірами, зростами найкраще пасує конкретний виріб, або за
допомогою досягнень техніки – сканування фігури клієнта у спеціально
призначених для цього місцях, використання веб-камер, 3-D манекена, якому
можна задати індивідуальні розмірні ознаки та приміряти вподобаний виріб.
До продукції віртуальних ательє споживачі
 16

висувають такі вимоги: хороша посадка на фігурі, відповідність замовленому

розміру, великий вибір матеріалів, фурнітури та їх кольорової гами, можливість
якнайточніше уявити себе в обраному виробі, можливість у будь-який час доби
зробити замовлення, швидкість і якість виготовлення, доставки товарів,
зручність оплати, товарний вигляд виробів при отриманні. Це різко підвищує
вимоги до персоналу, зокрема, конструкторів (вироби за індивідуальними
розмірними ознаками виготовляються без примірок, але повинні мати хорошу
посадку на фігурі клієнта), до вибору постачальників матеріалів і фурнітури та
служб доставки, інформаційного забезпечення кожної моделі, що пропонується,
до технічного оснащення сайту.
Виготовлення виробів «за давальницькою схемою» (аутсорсинг) –
це виконання певних функцій підприємства іншим підприємством або
сторонніми особами.
У швейній галузі аутсорсинг реалізується через розміщення
виробництва у країнах з дешевою робочою силою.
Виникнення аутсорсингу пов'язане з появою у 1980-х роках у
країнах Західної Європи дешевих виробів з Індії, Туреччини, Китаю, які
швидко отримали прихильність споживачів. Почався аутсорсинг, зокрема - у
Великій Британії, легка промисловість якої на той час мала репутацію
консервативної і характеризувалася малим вибором товарів)
Це зумовило актуалізацію конкуренції серед
виробників, зменшення термінів на проектування нових моделей та їх
актуальності, появу практики виготовлення та збуту невеликих партій гостро
модних виробів, а також призвело до скорочення підприємств легкої
промисловості у країнах Західної Європи.
Поява аутсорсингу в значній мірі
сформувало сучасний стан світового ринку товарів легкої промисловості.
В аутсорсингу розрізняють три
системи взаємовідносин замовник-підрядник: tolling (толлінг); замовлення
партій виробів на основі технологічної документації; buying (байінг).
 17

Толлінг – це система взаємовідносин

замовник-підрядник, сутність яких полягає у тому, що замовник надає
сировину, зразок-еталон, технічну документацію і норми витрат матеріалів, а
підрядник переробляє сировину з урахуванням необхідних технологічних
вимог замовника, виготовляє необхідну кількість продукції. Замовлення
партій виробів на основі технологічної документації полягає у тому, що
замовник надає підряднику зразок-еталон та/або ескіз, табель мір, обговорює
види сировини для виробів, їх кількість, ціну і терміни виконання. Підрядник
самостійно розраховує і закуповує сировину, фурнітуру і виготовляє партію
виробів. Байінг  – система
взаємовідносин замовник-підрядник, за якої вироби замовляються за зразком у
шоу-румі компанії-виробника. При цьому в модель-зразок можуть бути внесені
незначні зміни: по кольору або рисунку тканини, кількості і характеру
фурнітури і декоративних деталей. Принциповим є незмінність конструкції і
технологічної послідовності виготовлення виробів [13].

Таблиця 2.1 - Перелік переваг і недоліків різних концепцій організації

виробництва одягу

Назва концепції Переваги Недоліки

виробництва
Аутсорсинг  Значне зниження
собівартості виробів за
рахунок використання
дешевої робочої сили і
засобів транспортування
морського сполучення.
 Необхідність постійного
контролю за якістю виробів на
підприємствах.
 Високі вимоги до якості послуг
із транспортування і зберігання
виробів.

Виготовлення  Скорочення часу від  Високий рівень оплати праці

виробів проектування виробів до робітників, що призводить до
у країні, де початку їх збуту. різкого підвищення собівартості
розташовується  Можливість надання оптовим виробів.
юридична адреса покупцям вигідніші умови.
виробника та його
виробничі
потужності:
– виготовлення  Створення унікальних,  Значні витрати часу на
окремих, не високого естетичного рівня проектування і
пов'язаних виробів. підготовкувиробництва.
 18

між собою моделей  Невпорядкованість процесу

протягом всього проектування виробів,
календарного року стихійність асортименту.


– виготовлення  Зниження ймовірності  Підвищення значення

протягом року двох- запуску у виробництво допроектних досліджень та
трьох колекцій випадкових,неліквідних значні витрати на їх реалізацію
моделей моделей, гармонійне та обробку результатів.
поєднання моделей між  Ризики затримки виконання
собою, врахування плану виготовлення виробів
сезонності.

2.2. Сучасний стан і перспективи розвитку технічного рівня виробництва в

Україні

Прагнення України до входження в коло розвинених країн світу,

посилення взаємозв’язків і взаємозалежностей економічних систем підвищує
вимоги до якості та конкурентоспроможності продукції, що випускається, щодо
відповідності її світовим стандартам якості та конкурентоспроможності.
Характерною особливістю сучасного стану національної економіки
України, з одного боку, є мінливість і невизначеність ринкових умов, у яких
функціонують підприємства, аз другого – низький технічний стан виробництва:
переважання четвертого, а й третього технологічних укладів. Це важке
машинобудування, виробництво і прокат сталі, суднобудування, кольорова
металургія, органічна та неорганічна хімія із застарілою технікою й витратними
технологіями.
Саме це потребує критичного аналізу сучасного стану технічного
розвитку виробництва, пошуку шляхів і перспектив його розвитку, що є
пріоритетом ефективності діяльності підприємств, головним завданням яких є
забезпечення стійкого розвитку та стабільності господарювання в умовах
конкуренції. Слід відзначити високий рівень наукових розробок з теорії і
практики розвитку технічного рівня виробництва. Але нині дослідження таких
проблем, насамперед перспектив розвитку, мають дещо розрізнений характер,
недостатньо висвітлені технологічні, технічні, економічні аспекти та інші
проблеми розвитку технічного рівня виробництва в ринкових умовах.
Потенціал економічного розвитку будь-якої країни визначається
 19

ефективністю функціонування виробництва. Виробничі можливості країни

обумовлюють її економічну безпеку, сталість фінансової системи і рівень життя
людей. Проблема підвищення ефективності організації виробничих процесів
особливо актуалізується на сучасному етапі реформування економіки України,
проведення широко масштабних заходів реструктуризації промислового
виробництва. Це потребує розроблення і впровадження нових підходів,
способів та методів організації виробництва, які б узгоджувались із змінами, що
виникають навколо та всередині підприємства.
Сучасний стан науково-технічного прогресу, прискорення темпів
розвитку продуктивних сил, необхідність усілякого підвищення ефективності
виробництва вимагають відповідного його технічного рівня.
Технічний рівень виробництва – це ступінь розвитку засобів виробництва,
і передусім, знарядь праці – інструментів, машин, механізмів, приладів,
двигунів тощо, за допомогою яких здійснюється виробництво
високотехнологічної продукції [2].
Можливості виробництва продукції за обсягом таякістю
вирішальною мірою залежать від рівня розвитку технічної бази підприємства.
Загальна характеристика технічного рівня виробництва
передбачає виокремлення складників її елементної структури. На сучасному
етапі трансформації суспільного виробництва об’єктивно існують певні
тенденції поступального розвитку технічного рівня підприємств.
Визначальними з них є:
- підвищення наукомісткості засобів праці, рівня фундаментальності
втілюваних в них знань;
- зростання масштабів і розширення спектра застосування інноваційних
технологій;
- перетворення засобів праці на технічну цілісність більш високого
порядку;
- трансформація техніко-технологічних засобів у все більш універсальні
системи;
 20

Ці тенденції якісної зміни технічної бази виробництва визначають ті

основні вимоги, які треба враховувати при формуванні технічного базису
підприємств та обґрунтуванні стратегії його оновлення. Технічний розвиток як
об’єкт організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, які
мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу
і забезпечувати просте та розширене відтворення основних фондів
підприємства. Із сукупності форм технічного розвитку доцільно виокремлювати
такі, що характеризують, з одного боку, підтримування техніко-
технологічноїбази підприємства, а з іншого – її безпосередній розвиток через
удосконалення й нарощування виробництва.
Але сучасний стан технічного розвитку виробництва викликає
занепокоєння. Протягом останніх років на більшості підприємств різних
галузей народного господарства України спостерігається низький рівень
ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття
машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на
промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5–6та 2–3%
їхнього загального обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50–
55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже
третину фізично спрацьованих і технічно застарілих одиниць [14].
Особливо складний стан із оновленням технічного парку спостерігається
в машинобудуванні. Негативно впливає на результат виробничо-комерційної
діяльності машинобудівних підприємств критичний рівень зносу устаткування,
що становить близько 70%. Машинобудування України не в змозі забезпечити
промисловість власною продукцією, що спонукає до придбання імпортних
засобів, і, відповідно, спричиняє зростання імпорту. Низький рівень
інтенсивності відновлення основних засобів призводить до того, що
більшістьвиробів українських підприємств програють за показниками якості
іноземним зразкамі не відповідають світовим стандартам через високу ресурсо-
та енергомісткість.
Необхідність оновлення устаткування та впровадження новітніх
 21

технологій назріла давно, але через брак фінансових ресурсів проблеми

відновлення виробничого потенціалу галузі на основ і використання
інноваційних технологій, реалізації вітчизняних наукових розробок, подальшої
зміни структури товарного виробництва й розвитку наукомісткого
машинобудування, забезпечення конкурентоспроможності кінцевої продукції
вирішуються надто повільно.
Саме цим передусім пояснюється невідкладне завдання прискорення й
підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного
рівня застосовуваних засобів праці, удосконалення структури основних
виробничих фондів[16].
Загальновідомо, що технічний розвиток виробництва передусім
визначається інноваційною активністю підприємств. Світовий досвід показує,
що в найбільш економічно розвинених країнах світу саме інновації є
вирішальною умовою забезпечення стабільного довгострокового економічного
розвитку. У програмі економічних реформ на 2010–2014рр. «Заможне
суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» метою
реформи в інноваційній сфері визначено активізацію інноваційних процесів,
повноцінне використання потенціалу науки в процесі технологічної
модернізації економіки. Індикаторами досягнення мети в період 2010–2014рр.
визначенозбільшення частки інноваційно активних промислових підприємств з
10,7 до 25%,підвищення наукомісткості ВВП з 0,95 до 1,5%. Активне вжиття
антикризових заходів, спрямованих на стабілізацію макроекономічної ситуації,
відновлення стабільності у фінансовій сфері дозволили в 2010 р. досягти за
деякими показниками до кризового рівня, проте стан інноваційної діяльності
залишається важким та потребує вжиття активних стимулюючих заходів з боку
держави [12].

Розділ 3. УДОСКОНАЛЕННЯ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВА В

РИНКОВИХ УМОВАХ НА ПРИКЛАДІ ВАТ “ЕНЕРГОТРАНСБУД”
 22

3.1. Удосконалення стратегії розвитку підприємства ВАТ «Енерготрансбуд»

Реалізація ефективної діяльності підприємств здійснюється на основі

правильної розробки стратегії розвитку. Мається на увазі вибір таких
інструментів маркетингу, які дозволяють здійснювати ефективну та прибуткову
діяльність підприємства. Таким чином, основними маркетинговими функціями
відкритого акціонерного товариства “Енерготрансбуд” є:
- вивчення споживачів, конкурентів, загальних тенденцій розвитку даного
ринку продукції, усіх причин, які впливають на вибір споживачами тієї чи
іншої фірми та рішення конкурентів;
- розроблення системи заходів, до складу яких входить вивчення таких
основних елементів: продукція (вся продукція, що реалізується підприємством,
з точки зору забезпечення її якості, видів тощо); ціна (визначення ціни на
основі усвідомлення конкурентного характеру ринку, встановлення
обґрунтованих знижок чи надбавок до ціни на продукцію); реалізація продукції
(визначення необхідної кількості посередників); просування продукції на ринку
(діяльність, спрямована на формування позитивного ставлення споживачів до
продукції, що пропонується підприємством);
- контроль за здійсненням маркетингової діяльності на основі аналізу
основних напрямів цієї діяльності, передусім організації реалізації продукції,
пошук шляхів підвищення прибутковості підприємства, аналіз маркетингових
витрат, проведення маркетингової ревізії.
З допомогою показника частки підприємства на ринку можна дати оцінку
рівню конкурентоспроможності фірми з точки зору освоєння нею ринкового
потенціалу (табл. 3.1) [17].
Таблиця 3.1 - Оцінка конкурентоспроможності по показнику частки ВАТ
“Енерготрансбуд” на ринку продукції

Оцінка ринкової Критерії оцінки

частки

Висока ринкова Частка підприємства знаходиться на рівні або перевищує ринкову

 23

частка частку двох-трьох найбільших конкурентів

Середня ринкова Частка підприємства дорівнює середній частці провідних конкурентів

частка

Частка підприємства дещо нижча за середню частку провідних

Занижена ринкова конкурентів
частка

Низька ринкова Частка підприємства значно нижча частки провідних конкурентів

частка

Таким чином, відкрите акціонерне товариство “Енерготрансбуд” займає

на ринку продукції занижену частку. Очевидно, що із зростанням ринкової
частки підприємства, його позиції є більш стійкими. Тому слід звернути
особливу увагу на розробку стратегії реалізації продукції ВАТ
“Енерготрансбуд” з метою збільшення ринкової частки реалізації даної
продукції для досягнення частки провідних конкурентів, яку вони займають на
ринку продукції.

3.2 Планування собівартості продукції та пошук шляхів її зниження

Складання плану діяльності підприємства, спрямованого на зниження

витрат і максимізацію прибутку, є одним з головних завдань будь-якого
суб’єкта підприємницької діяльності [16].
Підвищення ефективності діяльності підприємства шляхом зниження
собівартості виробництва продукції має розглядатись по певним напрямам, що
значно полегшує їх виявлення.
Аналізуючи динаміку або виконання плану виробничих витрат, потрібно
виявити причини, які зумовлюють їх зміну. Тенденції у змінах виробничих
витрат вивчають за допомогою індивідуальних і загальних індексів.
Загальний індекс виробничих витрат становить співвідношення
виробничих витрат звітного і базисного періодів. Його розраховують за
формулою:
 24

Σ z1q1
Izq= ,(3.1)
Σz 0q0

де z0, z1 – собівартість одиниці продукції кожного виду в базисному і

звітному періодах, грн.; q0, q1 – кількість виробленої продукції кожного виду у
відповідних періодах, шт.
На зміну витрат виробництва впливають: зміна кількості виробленої
продукції та собівартості одиниці продукції. Вплив кожного фактора
визначають за такими індексами:
а) зміни кількості поліхімічної продукції:

Σ z1q1
Izq= ,(3.2)
Σz 0q0

б) зміни собівартості одиниці поліхімічної продукції

Σ z1q1
Izq= ,(3.3)
Σz 0q0

Собівартість 1 шт. Умовна

2008 р. 2009 р.
продукції, грн. собіварті
сть
Назва продукції кількість собівартість кількість собівартість продукці
продукції, продукції, продукції, продукції, у 2007 р. у 2008 р. ї, тис.
шт. тис. грн. шт. тис. грн. грн.

Х q0 q0z0 q1 q1z1 z0 z1 z0q1

Побутовахімія 17485 165,24 16980 162,23 9,45 9,55 160,46

Аерозолі 7024 98,34 7036 100,85 14,00 14,33 98,50

Інша продукція 2294 11,46 884 2,59 4,99 2,93 4,41

Разом Х 275,04 Х 265,67 Х Х 263,37

в) зміни собівартості одиниці поліграфічної продукції

Δ zqz = Σ z1q1 - Σ z0q1 . (3.4)
Вплив цих факторів на витрати виробництва відкритого акціонерного
товариства “Енерготрансбуд” наведено у табл. 3.2.
 25

Таблиця 3.2 Вихідні дані для розрахунку індексів виробничих витрат на

поліхімічну продукцію ВАТ “Енерготрансбуд”

Підставивши дані табл. 3.2 у наведені вище формули, отримаємо

загальний індекс і приріст виробничих витрат:

265,67
Izq= =0,9659 , або 96,59 %
275,04

Δ zq = 265,67 – 275,04 = - 9,37 тис. грн.;

у тому числі за рахунок:
а) зміни кількості поліхімічної продукції

263,37
Izq= =0,9576 ,або 95,76 %
275,04

Δ zqq = 263,37 - 275,04 = - 11,67 тис. грн., б)

зміни собівартості одиниці поліхімічної продукції

265,67
I zq= =1,0087 , , або 0,87 %
263,37

Δ zqz = 265,67 - 263,37 = + 2,3 тис. грн.

Отже, виробничі витрати зменшились на 3,41 %, або на 9,37 тис. грн., за

рахунок підвищення собівартості окремих видів продукції на 0,87 %, або на 2,3
тис. грн. Зменшення кількості виробленої поліхімічної продукції на 4,24%
зумовило зниження виробничих витрат на 11,67 тис. грн.
Аналіз собівартості окремих видів поліхімічної продукції слід
завершувати пошуком резервів її зниження. Поточні резерви собівартості
включають усі види непродуктивних витрат (як явні, так і приховані), а також
виявлені під час аналізу перевитрати ресурсів і надмірні витрати грошових
коштів. Перспективні резерви зниження собівартості продукції, як правило,
 26

передбачають проведення значних організаційних технологічних,

конструкторських та інших видів робіт, що потребує певних додаткових
інвестицій. Насамперед це стосується можливого збільшення обсягів
виробництва продукції та надання послуг [20].

3.3 Напрями підвищення ефективності господарської діяльності підприємства

Основним напрямом підвищення ефективності діяльності підприємств є

збільшення величини прибутку, отриманого в результаті господарської
діяльності. Основну частину прибутку мале підприємство одержує від
реалізації продукції. На обсяг прибутку від реалізації продукції впливають
шість факторів:

1. обсяг реалізації продукції та її структура;

2. рівень виробничої собівартості;
3. рівень комерційних витрат;
4. рівень управлінських витрат;
5. рівень середньореалізаційних цін.

Прибуток від реалізації продукції має прямопропорціональну залежність

від обсягу реалізації: більше продали, продукції - більше одержали прибутку;
менше продали - відповідно менше одержали прибутку [23].
Зміна структури реалізованої продукції може мати як позитивний, так і
негативний вплив на суму прибутку. При збільшенні частки більш
рентабельних видів продукції в загальному обсязі її реалізації сума прибутку
зростає, і навпаки, при збільшенні питомої ваги низькорентабельної чи
збиткової продукції - загальна сума прибутку знизиться.
Рівень виробничої собівартості, а також комерційних і
управлінських витрат, і прибутку знаходяться в обернено пропорційній
залежності: виробнича собівартість чи комерційні й управлінські витрати
зростають - прибуток відповідно знижується, і навпаки.
Зміна рівня середньореалізаційних цін і величина
 27

прибутку знаходяться в прямопропорціональній залежності: ціни зростають -

відповідно зростає і сума прибутку, і навпаки.

Проаналізуємо прибуток від реалізації продукції ВАТ “Енерготрансбуд” у

табл. 3.3.

Показники План План, 2009 р. Відхилення 2009 р. (+, -)

перерахований на
фактичний обсяг
продажів
Від плану Від плану, перерахованого
(гр. 3-гр. 1) на фактичний обсяг
продажів

(гр. 3 - гр. 2)
А 1 2 3 4 5
1. Виручка від
реалізації
продукції 650,50 645,84 640,35 - 10,15 - 5,49

2. Собівартість
реалізованої
продукції 260,70 272,79 265,67 + 4,97 -7,12

3. Прибуток
(збиток) від
реалізації 389,80 373,05 374,68 - 15,12 + 1,63

Таблиця 3.3 - Факторний аналіз прибутку від реалізації продукції, тис.

грн.
 28

Аналіз даних табл. 3.2 свідчить, що прибуток від реалізації продукції в

2009 р. зменшився на 15120 грн. відносно запланованого показника та
збільшився на 1630 грн. порівняно з планом, перерахованим по фактичному
обсягу продажів. При цьому зростання прибутку на 1,63 тис. грн. було
досягнуто за рахунок зниження собівартості реалізованої продукції [23].
Щоб визначити вплив обсягу реалізації на прибуток від
реалізації необхідно плановий прибуток перерахувати на відсоток чи
перевиконання невиконання плану по реалізації продукції.
На зміну прибутку від реалізації продукції в звітному році в
порівнянні з попереднім роком впливають ті ж фактори, як зміна цін на
реалізовану продукцію; зміна її собівартості, включаючи комерційні й
управлінські витрати; зміна фізичного обсягу реалізованої продукції; зміна
структури реалізованої продукції.
Підготовка даних для оцінки впливу зазначених факторів
вимагає заповнення відсутньої інформації для аналізу шляхом прямого
перерахунку:

 фактично реалізованої продукції в звітному році за цінами і тарифами

попереднього року;
 фактично реалізованої продукції в звітному році по собівартості
попереднього року (включаючи комерційні й управлінські витрати).

Для аналізу впливу факторів на прибуток ВАТ “Енерготрансбуд”

використаємо дані табл. 3.4.

Показники 2008р. Фактично за 2009 рік

по цінам і по фактично діючим цінам і
собівартості 2008 р. фактичній собівартості
1 2 3 4
Виручка від 620,54 630,12 640,35
реалізації продукції
(без ПДВ, акцизів і
інших відрахувань з
виручки)
Собівартість 275,04 270,28 265,67
 29

реалізованої про-
дукції, включаючи
комерційні й
управлінські
витрати
Прибуток від 345,50 359,84 374,68
реалізації

Таблиця 3.4 - Аналіз впливу факторів на зміну прибутку від реалізації,

тис. грн.

Аналіз даних табл. 3.3 свідчить, що прибуток від реалізації продукції в

2009 р. збільшився на 29180 грн. відносно 2008 року. При цьому зростання
прибутку на 14840 грн. порівняно з прибутком по цінам і собівартості 2008
року було досягнуто за рахунок зниження собівартості реалізованої продукції.
Прибуток, що залишається в підприємства після сплати податків і інших
платежів у бюджет, надходить у його повне розпорядження. Підприємство
самостійне визначає напрямок використання залишається в його розпорядженні
прибутку, якщо інше не встановлено установчими документами і прийнятою
обліковою політикою.
Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, щоб при
розподілі прибутку була досягнута оптимальність у задоволенні інтересів
держави, підприємства і працівників. Держава зацікавлена одержати
якнайбільше прибутку в бюджет, а керівництво підприємства - на розширене
відтворення. Працівники підприємства зацікавлені в матеріальному
стимулюванні праці[20].

Висновки

В умовах становлення ринкових форм господарювання велике значення

має розуміння теоретичної сутності і значення економічної оцінки результатів
господарської діяльності підприємств, що значно спрощує прийняття
 30

оптимальних управлінських рішень, дає можливість у повній мірі

використовувати ресурсний потенціал підприємств, веде до значного
підвищення ефективності їх діяльності та отримання максимальних результатів
господарювання.
Перехід до ринку, конкурентна боротьба на ньому спонукає до здійснення
постійного контролю за впровадженням у виробництво останніх досягнень
науково-технічного прогресу, тобто нової техніки, технології й організації
виробництва. Для цього на малих підприємствах необхідно складати плани
організаційно-технічного розвитку і підвищення економічної ефективності
виробництва. Впровадження включених у ці плани заходів дозволяє збільшити
випуск продукції і поліпшити її якість, підвищити продуктивність праці,
знизити собівартість продукції.
Аналіз обсягу реалізованої продукції ВАТ “Енерготрансбуд” показує, що
в цінах 2009 року обсяг реалізації збільшився на 19,81 тис. грн. по відношенню
до обсягу реалізованої продукції в цінах 2008 року, але був меншим за
запланований показник на 10,15 тис. грн. Не зважаючи на зростання оптових
цін на продукцію підприємства, обсяг реалізованої продукції в 2009 році
знизився на 170 грн. відносно 2008 року та на 24,14 тис. грн. порівняно з
планом. Відповідно темп росту обсягу реалізованої продукції спостерігався
лише в діючих цінах, а в оптових цінах – відбулося зниження фактичного
обсягу реалізованої продукції протягом досліджуваного періоду.
Виручка від реалізації продукції у 2009 р. склала
640,35 тис. грн., що на 19,81 тис. грн. більше, ніж у 2008 р. В результаті
зниження собівартості продукції на 9370 грн. протягом досліджуваного
періоду, підвищилась рентабельність на 14,41 %. Фонд заробітної праці
працівників ВАТ “Енерготрансбуд” зріс на 37,22 тис. грн., або 14,96 %. Середня
заробітна праця також підвищилась на 60 грн., або 10,15 %.
Аналіз фінансових показників
підприємства показав, що воно має нестійку фінансову стабільність, однак має
високу ліквідність, яка значно перевищує нормативи по всім показникам. Лише
 31

коефіцієнт співвідношення ліквідних і неліквідних активів підприємства

менший нормативного рівня. У 2009 році ВАТ
“Енерготрансбуд” було отримано на 3,19 % балансового прибутку більше, ніж у
2008 році. Таке становище було обумовлено збільшенням прибутку від іншої
реалізації. Структура балансового прибутку підприємства та його складові
протягом досліджуваного періоду зазнали незначних змін і знаходились
приблизно на однаковому рівні. Найбільшу частку займав прибуток від
реалізації продукції – 99,99 %. У 2009 році значно понизилась рентабельність
по всім її видам з причини значного зниження отриманого загального прибутку
від звичайної діяльності (балансового). Але всі показники ще мають необхідний
достатній рівень.
Дослідження основних економічних показників ВАТ “Енерготрансбуд”
підтвердило висновок проте, що підприємство має значний потенціал для
підвищення ефективності своєї діяльності.

Розроблена схема комплексного аналізу діяльності підприємств по 5

основним блокам (ринок, конкуренція, розташування, співробітники, якщо Ви
підприємець-початківець), які обов’язково слід розглядати та враховувати при
оцінці ефективності господарської діяльності підприємства.
Дослідження собівартості продукції на підприємстві свідчить, що за
рахунок її зниження можна досягнути значної економії. Це дає змогу
підвищити ефективність виробництва поліхімічної продукції та досягнути
високих кінцевих результатів ведення діяльності.
Аналіз діяльності підприємства дає змогу зробити висновок,
що основним напрямом підвищення ефективності діяльності підприємств є
збільшення величини прибутку, отриманого в результаті господарської
діяльності. Прибуток від реалізації продукції в 2009 р. збільшився на 29180 грн.
відносно 2008 року. При цьому зростання прибутку на 14840 грн. порівняно з
прибутком по цінам і собівартості 2008 року було досягнуто за рахунок
зниження собівартості реалізованої продукції.
 32

Ще один важливий аспект діяльності підприємств

– це їх кредитування. Тому доцільно проводити попередні розрахунки планів
погашення кредиту підприємствами по різним методам з метою визначення
найбільш прийнятного варіанту у кожному конкретному випадку.
Результати проведеного дослідження показують, що
підвищення економічної ефективності господарської діяльності підприємств,
пошук шляхів зниження собівартості, отримання високих кінцевих результатів
господарювання має розглядатись по певним напрямам, що значно полегшує їх
виявлення. Основним напрямом підвищення ефективності господарсбкої
діяльності підприємств при цьому є – збільшення величини прибутку,
отриманого в результаті господарської діяльності.

Список використаних джерел

1. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка. Навчальний посібник.

– К.: Атака, 2004. – 368с.
2. Башнянін Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія.
Навчальний посібник. – К.: Видавництво „Ніка-Центр Ельга”, 2005. – 527с.
3. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка.
Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І.
Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навч. літератури, 2005. - 651 с.
4. Білорус О. Глобалізація і соціальна доля людини в ХХІ столітті //
Економічний часопис. – 2009. - № 1 - С. 3-6.
5. Долішній М., Кравців В., Симоненко В. Концептуальна модель
державної регіональної політики України Національна академія наук України,
Інститут регіональних досліджень, Львів, 2010.
6. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/Редкол.:…С.В.Мочерний
 33

(відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2008. – 864с.

7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2/Редкол.:…С.В.Мочерний
(відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2011. – 848с.
8. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.3/Редкол.:…С.В.Мочерний
(відп.ред.) та ін. – К.: Видавничий центр „Академія”, 2012. – 952с.
9. Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Сучасна економіка: «Академія» 2005. –
325с. 10. Злупко С.М. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навч.посіб. – К.:
Знання, 2006.- 324с. – (Вища освіта ХХІ століття).
11. І. В. Данильчук; Теорія стратегії та економічного розвитку:
Видавничий центр „Академія”, 2014. – 321с.
12. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: навчальний посібник.
– К.: Центр навчальної літератури, 2007. – 416с.
13. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка,
Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.:
Атіка, 2010. 200 с.
14. Ляшенко Т. Соціальне партнерство: шлях до ринкової держави //
Юридичний вісник. – 1999. – №18. – 6-12 травня.
15. Макконел К.Р., Брю С.Л. Економікс: принципи, проблеми і
політика/Пер.16-го англ.вид. – М.: ІНФРА – М, 2006. – ХХХVІ, 940с.
16. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія: Підручник. – К.:
Видавничий центр „Академія”, 2004. – 856с. (Альма-матер).
17. Річард Р. Галанер. Власне мале підприємство – це просто. – Львів:
Сейбр-Світло, 1995. – 176 с.
18. Романов А.Н. Лукашевич Й.Я. Оценка коммерческой деятельности
предпринимательства. – М.: Финансы и статистика, 1993.
19. Саблук П.Т., Малік М.Й., Валентинов В.Л. Формування міжгалузевих
відносин: проблеми теорії та методології. - К.: ІАЕ, 2002. – 294 с.
20. Самуєльсон П. Економіка: Підручник. – Львів: Світ, 1993. – 495 с.
21. Тренев Н.Н. Управление финансами: Учеб. пособие. – М.: Финансы и
статистика, 1999.
 34

22. Финансы в управлении предприятием: Учеб. пособие / Под. ред.

А.М.Ковалевой. – М.: Финансы и статистика,1995. – 326 с.
23. Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК / За ред.
В.К.Терещенка. – К.: ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2002. – 384 с.