"Кохання між головними героями твору Шоу не спалахує.

Чому
складається враження, ніби сам автор проти щасливої розв'язки?".
Кохання буває різним: розділеним та нерозділеним. Кожен прагне
досягнути його своїм способом, але з головною героїнею твору
воно сталося за дуже дивних обставин. Тому давайте розберемось,
як саме це відбулось.
Люди зустрічаються, вони закладають певний фундамент відносин.
Деякі закохуються, дехто не може розділити свої почуття. Теж саме
сталося із головною героїнею твору «Пігмаліон», який я нещодавно
прочитав за програмою зарубіжної літератури 9 класу. Будучи
квіткаркою, Елізабет мала жахливу вимову та занедбаний вигляд, але,
незважаючи на це, залишалася гідною та справжньою жінкою,
бажала стати продавцем у магазині квітів. Одного разу, зустрівши
Хіггінса, який заради експерименту та парі з Пікерінгом зміг за досить
короткий проміжок часу навчити свою ученицю вимові та манерам
графині. Через деякий час вона закохалась у свого вчителя, але той не
звертав уваги на її душевні переживання та почуття. Він був повністю
поглинутий експериментом та занадто егоїстичним, щоб це побачити.
Його байдужість по відношенню до Елізабет була зображена ще з
самого початку історії, оскільки до неї він мав інтерес лише як до
експонату чи піддослідного кроля. Тому варто зазначити, що це була
одностороння любов, оскільки таких же самих почуттів Хіггінс не мав
до своєї учениці. Відповідаючи на одне із головних питань, а саме:
«Кохання між головними героями твору Б. Шоу не спалахує»,
можна сказати, що дійсно, їхнє кохання не розквітає, так як це
нерозділені почуття учениці та байдужого вчителя. Але вимушений
не погодитися з другою частиною питання. Як відомо, фінал твору
відкритий для кожного, його можна додумати на свій лад. До того
ж, автор лише зображує егоїстичним Хіггінса і це не значить, що
Бернард Шоу проти щасливого фіналу. У «світі» твору «Пігмаліон»
усе ще може змінитися…