На перший погляд, що спільного мають між собою західний регіон

України та північно-західний регіон Італії? Зараз майже нічого, втім

150 років тому ситуація була зовсім іншою.
Згадаймо яку тяжку і виснажливу ідейну боротьбу вів П'ємонт у 50-
70х роках за об'єднання італійців в єдину державу. Місцевий прем'єр
Каміло Кавур став одним з основних рушіїв італійського об'єднання.
Очевидно (про що свідчать роботи Драгоманова та Антоновича),
Галичина через розвиток національних течій, що були набагато
масштабнішим та успішнішим, ніж у інших українських землях, мала
стати "українським П'ємонтом" та об'єднати українців довкола себе.
Діяльність радикалістів, що на ділі протиставляли себе іншим, більш
поміркованим течіям національного руху, здійняла концепцію
"українського П'ємонту" над іншими. Але чому саме так? Пригадаймо
з чим асоціювала себе Італія, що народжувалась на Аппенінах: з
духом справжньої та ніким не зломленої національної єдності та
свободи. І саме цього прагнули радикалісти в Галичині на чолі з
Франком та Павликом. Більш за те, коли була утворена Русько-
Українська Радикальна Партія, її засновники вірили у найшвидший
запуск рушія національного визволення.
На жаль, така оцінка ситуації у в останній третині дев’ятнадцятого
століття була занадто завищеною, адже Галичина, на відміну від
П'ємонту, не мала власної державності, що робило її об’єднання дуже
проблематичним. Але це аж ніяк не завадить через кілька десятків
років проголосити Закарпатську Українську Народну Республіку,
центральним регіоном якої і стала Галичина.