Австро-Угощина була середньорозвиненою аграрно-індустріальною державою.

11 мільйонів жителів
займались сільським господарством. У той же час, воно було слаборозвинуте через поміщицькі
маєтки, які використовували малоєфективну ручну працю. Незважаючи на це, Австро-Угорщина -
розвинена капіталістична держава, тому в ній відбувались ті ж самі економічні процеси, що й в інших
капіталістичних країнах: концентрація виробництва й капіталу, збільшення інвестицій. За окремими
показниками вона навіть випереджувала Англію та Францію, а саме: виплавка сталі. Але через те, що
у Австріії та Угорщині переважали дрібна й середня промисловість, через що ця держава мала такі
ознаки економічної відсталості: технічна відсталість, погана забезпеченість сучасною технікою,
відсутність нових галузей виробництва.

Промисловість і сільске господарство працювали на потреби власного ринку. Імпорт і експорт товарів
був незначним - близько п'яти відсотків. Через бюрократизм в управлінні державаю рівень життя у
великих містах та провінційних суттєво відрізнявся.

Внаслідок постійних розгромів Османської імперії Росією, 19 лютого 1878 року було підписано
мирний договір. Цей договір означав падіння османського панування в Південно-Східній Европі. Під її
патронатом та управлінням залишалась незначна частина її земель, у той же час відсутність прямого
контакту із Боснією та Герцоговиною майже забезпечувала їхню автономність.

Оскільки такий договір давав просто надзвичайні можливості для Російської Імперї, які призвели б до
її зміцення та подальшої можливої війни з Европою, що викликало обурення Австро-Угорщини та
Англії, які вимагали перегляду умов Сан-Стефанського договору на Європейському конгресі. І цей
конгрес таки був скликаний у 1878 році в Берліні. Внаслідок цього Болгарію було поділено на три
частини, Боснія і Герцоговина входила до складу Австро-Угорщини