ДЕРЖАВНА ЕКОЛОГГЧНА АКАДЕМІЯ

ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ТА УПРАВЛІННЯ

Кутлахмедов Ю.О., Матвєєва І.В.,

Петрусенко В.П., Родіна В.В.

РАДІОЕКОЛОГІЯ

Навчальний посібник

КИЇВ-2 0 1 1
УДК 349.6 (477)
ББК 67.9 (4Укр) 407
К 79

Рецензента:
БІЛЯВСЬКИЙ Г.О. - доктор геолого-мінералогічних наук,
професор; Національний авіаційний
університет
СЕРКІЗ Я.І. - доктор біологічних наук, професор,
Інститут ядерних досліджень НАНУ
КУЗЬМЕНКО МЛ. - доктор біологічних наук, професор,
Інститут гідробіології НАНУ

Під загальною редакцією член-кореспондента НААНУ,

професора О.І. Бондаря

У посібнику розглянуто основні принципи радіоекології, за­

кономірності міграції, накопичення, розподілу та перерозподілу
радіонуклідів між компонентами екосистем. Проаналізовано
закономірності дії йонізуючого випромінювання на екосистеми
внаслідок збільшення кількості штучних радіонуклідів у
довкіллі.
Посібник рекомендовано для студентів вищих навчальних
закладів. Також посібник може бути корисним для аспірантів,
радіобіологів, радіофізиків, медичних представників.

Рекомендовано до друку
Міністерством освіти і науки України як навчальний
посібник для студентів екологічних спеціальностей вищих
навчальних закладів
(розпорядження №1/11-5161 від 15.06.2010р)

ISBN 978-966-8578-13-7
ЗМ ІСТ з
Розділ 1. ОСНОВИ РА Д ІО ЕК О Л О ГІЇ........................................7
1.1. Загальні відомості.......................................................................7
1.2. Основні поняття та параметри у радіоекології.................... 10
1.2.1. Екосистема.............................................................................. 10
1.2.2. Біоценоз................................................................................. 13
1.2.3. Агроценоз............................................................................... 16
1.3. Дозиметричні одиниці в радіоекології.................................17
1.3.1. Основні дозиметричні одиниці............................................ 17
1.3.2. Похідні одиниці...................................................................... 18
1.3.3. Поняття критичної групи населення......................... 19
1.4. Моделі оцінки поглинених доз опромінення від різних
дж ерел.........................................................................................19
1.4.1. Розрахунок та оцінка поглиненої дози при
зовнішньому опроміненні.................................................... 20
1.4.2. Розрахунок і оцінка еквівалентної дози опромінення
внаслідок потрапляння радіонуклідів в організм.............21
1.5. Індивідуальна еквівалентна доза іонізуючого
опромінення..............................................................................27
1.6. Колективна еквівалентна доза іонізуючого
опромінення.............................................................................. 29
1.7. Концепція прийнятного ризику та аналіз співвідношення
користь-шкода при впливах іонізуючого опромінення .. .32
1.8. Проблеми дозиметрії на забруднених радіонуклідами
територіях................................................................................. 36
Контрольні запитання і завдання.................................................39
Розділ 2. КАМ ЕРНІ М ОДЕЛІ В РА Д ІО ЕК О Л О ГІЇ.............41
2.1. Блок схеми та шляхи надходження радіонуклідів в
екосистеми................................................................................ 41
2.2. Коефіцієнти накопичення і переходу радіонуклідів у
екосистемах.............................................................................. 46
2.3. Метод камерних моделей у радіоекології........................... 50
2.4. Приклади камерних моделей у радіоекології.................... 53
2.4.1. Оцінка і прогноз розподілу радіонуклідів і дози у типовій
схиловій екосистемі для ландшафтів України................ 53
2.4.2. Моделювання радіологічних процесів у гірських
екосистемах, характерних для України........................... 58
2.4.3. Моделювання радіоекологічних процесів на рівнинних

З
 територіях.......... 66
2.5. Критичний аналіз основних параметрів у радіоекології. .76
2.5.1. Основні параметри застосовані в радіоекології.............. 76
2.5.2. Модель оцінки характеру взаємодії декількох факторів
на параметри радіоємності на прикладі водної
культури рослин кукурудзи, при штучному внесенні
радіоактивного трасера 137Cs 82
Контрольні запитання і завдання..................................................85
Розділ 3. ОСНОВИ КОНТИНЕТАЛЬНОЇ ТА ВОДНОЇ
РА Д ІО ЕК О Л О ГІЇ.........................................................87
3.1. Особливості надходження радіонуклідів у біоту та
радіоємність екосистем...........................................................87
3.2. Роль ґрунту як депо накопичення радіонуклідів у
рослинних екосистемах. ___ 89
3.3. Міграція радіонуклідів у наземних екосистемах................ 91
3.3.1. Надходження радіонуклідів на території з рослинним
покривом. ....................... 91
3.3.2. Міграція радіонуклідів у лісових екосистемах................ 93
3.3.3. Радіоекологія та радіоємність лісової екосистеми.........97
3.3.4. Міграція радіонуклідів у лучних екосистемах . . . 99
3.3.5. Радіоємність природних наземних екосистем..................101
3.3.6. Надходження радіонуклідів у сільськогосподарські
рослини.................................................... 103
3.3.7. Радіоємність агроекосистем.......... 109
3.4. Водні екосистеми: міграція радіонуклідів та
радіоємність.............................................................................. 112
3.4.1. Радіоємність водоймища охолоджувача атомної
електростанції. . . 117
3.4.2. Роль біоти як депо накопичення радіонуклідів у
водоймі. 118
3.4.3. Радіоємність каскаду прісноводних водойм ищ .............119
3.4.4. Радіоємність каскаду Дніпровських водосховищ.......... 122
3.4.5. Особливості міграції радіонуклідів у прісноводних
екосистемах 125
3.4.6. Розподіл радіонуклідів серед компонент прісноводних
водоймищ .. .126
3.4.7. Радіоємність прісноводної екосистеми 1ЗО
3.4.8. Радіоекологія та радіоємність морської екосистеми .. .133
4
3.4.9. Міграція радіонуклідів у морських екосистемах . . . 134
3.5. Радіоекологія м іс т.................................................................142
3.5.1. Місто як екосистема 142
3.5.2. Надходження радіонуклідів у міські екосистеми,
їх розподіл і міграція............... 143
3.5.3. Радіоємність міської екосистеми...................................... 148
Контрольні запитання і завдання..................................................152
Розділ 4. ЕКОЛОГІЧН Е НОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО
ЧИННИКА 156
4.1. Зонування лозового впливу на екосистеми.........................156
4.2. Екологічне нормування в озерній екосистемі.................... 158
4.2.1. Результати моделювання припустимих скидів
в озерну екосистему............................................................ 158
4.2.2. Приклад аналізу допустимих скидів радіонуклідів
до конкретного о з е р а ..........................................................159
4.3. Екологічне нормування для схилової екосистеми.........162
4.3.1. Оцінка екологічних нормативів на гранично
припустимі скиди та депонування радіонуклідів
у схилових екосистемах 164
4.3.2. Приклад аналізу припустимих скидів радіонуклідів
до конкретної схилової екосистеми.................................. 165
4.3.3. Приклад аналізу припустимих скидів радіонуклідів
до лісової екосистеми........................................................166
4.4. Екологічне нормування в ландшафті методами
аналітичної ГІС технології 168
4.4.1. Фактор радіоємності екосистеми....................................... 168
4.4.2. Концепція трасерів в радіоекології 169
4.4.3. Дослідження радіоємності ландшафтів . 170
4.5. Контрзаходи в радіоекології 174
4.5.1. Радіоекологічна оцінка ефективності контрзаходів . . . .175
4.5.2. Контрзаходи в умовах радіаційних аварій 176
4.5.2. Принципи вибору контрзаходів......................................... 179
4.5.3. Порівняльний аналіз контрзаходів під час ліквідації
аварії на Ч А ЕС ................... 181
Контрольні запитання і завдання..................... 185
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 186

5
 ВСТУП
Навчальний посібник підготовлений відповідно до програми
курсу “Радіоекологія”, який вивчають студенти факультету еко­
логічної безпеки Національного авіаційного університету. При
укладанні посібника було використано лекційний матеріал з ку­
рсу “Радіоекологія” для студентів біологічного та фізичного фа­
культетів Київського національного університету ім. Т.Г. Шев­
ченка, новітні дослідження та публікації з радіоекології.
Важливість курсу “Радіоекологія” для сучасної екологічної
освіти зумовлена тим, що основні закономірності радіоекологіч­
них процесів міграції, впливу, розподілу та перерозподілу ра­
діонуклідів у довкіллі синбатні процесам, які відбуваються з
усіма полютантами. Але визначати радіонукліди, які ще в еколо­
гії називають трасерами, значно легше, ніж хімічні забруднюва­
чі, зокрема важкі метали. Спостереження за поведінкою радіо­
нуклідів, особливо цезію-137, дозволяє отримувати важливі фу­
ндаментальні характеристики екологічних процесів, які значною
мірою можна екстраполювати на поведінку інших полютантів.
Структура запропонованого навчального посібника включає
4 розділи. Перший присвячений вступу до радіоекології та тлу­
маченню основних понять і параметрів, що застосовуються у
сучасній радіоекології. Суттєвою перевагою посібника з радіое­
кології є наявність математичного апарату, зокрема методу ка­
мерних моделей, якому присвячено 2-й розділ. Спираючись на
основні параметри і моделі радіоекології, у 3-му розділі розгля­
нуто основні фундаментальні особливості поведінки радіонуклі­
дів у різних типах екосистем. У цьому ж розділі введене і
з’ясоване фундаментальне поняття “радіоємність екосистем” як
величина, що визначає граничний рівень забруднення біоти еко­
систем, при якому може відбуватися пригнічення їх росту або
навіть загибель. На основі уявлень про радіоємність екосистем
та їх моделей у 4-му розділі детально розглянута важлива про­
блема сучасної екології - екологічне нормування на допустимі
скиди та викиди полютантів (радіонуклідів) у різні типи екосис­
тем.
Зміст і структура навчального посібника дозволяє ознайоми­
ти студентів із сучасним станом радіоекології, заохотити їх до
наукової та практичної роботи в цій галузі.

6
 Матеріали посібника можуть бути використані при підгото­
вці дипломних та магістерських робіт, учнями спеціалізованих
загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням біології та
екології.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ РАДІОЕКОЛОГІЇ

1Л. Загальні відомості

Радіоекологія, або радіаційна біогеоценологія, вивчає міг­
рацію радіонуклідів і вплив іонізуючого випромінювання на
екологічні системи; як галузь знань належить до радіобіології.
Проте відмінності радіобіології і радіоекології є дуже істотними.
Класична радіобіологія - це наука, головним чином, експериме­
нтальна, предметом її вивчення є одноразова дія однорідного
зовнішнього опромінення на відносно однорідні популяції жи­
вих організмів (одно- й багатоклітинні). Радіоекологія ж вивчає
переважно закономірності хронічної дії суміші радіонуклідів
(ізотопи різних хімічних елементів, що є гамма-, бета- й альфа-
випромінювачами) на природні угруповання різних організмів
аж до біогеоценозів.
На відміну від М.В. Тимофєєва-Ресовського, який назвав цю
дисципліну радіобіогеоценологією, автори вважають за доцільне
називати її радіоекологією, тому що впливу іонізуючого випро­
мінювання підлягають не тільки біогеоценози, а й будь-яка шту­
чна чи природна екосистема (наприклад, акваріум, дубовий гай,
водоймище, ріка, сільськогосподарські угіддя, місто чи біосфера
в цілому).
Дехто з дослідників вважає джерелами радіоекології перші
результати, пов’язані з вивченням міграції та біологічного впли­
ву іонізуючого випромінювання на живі організми в районах із
підвищеним вмістом природних радіонуклідів (урану, радію і
торію), одержані в 20-30-ті роки XX ст. Проте будь-яких наслід­
ків цього впливу не було виявлено. Фундаментальним внеском у
розвиткові радіоекології стали дослідження М.В. Тимофєєва-
Ресовського та його працівників, насамперед О.О. Тимофєєвої-
Ресовської, М.В. Куликова, І.В. Молчанової, Н.О. Порядкової

7
(Лучник), О.М. Сокурової, А.Н. Тюрюканова, Г.Г. Полікарпова
та ін., проведені на Уралі в 40-60-х роках XX ст.
Ґрунтовні дослідження лабораторії М.В. та О.О. Тимофєєвих-
Ресовських щодо вивчення закономірностей надходження ра­
діонуклідів із грунту до рослин, а також радіоекології прісново­
дних водоймищ дали змогу чітко класифікувати радіонукліди за
ступенем їх мобільності в фунтах та водних екосистемах і та­
ким чином закласти фундамент сучасної радіоекології. Радіое­
кологічній школі М.В. Тимофєєва-Ресовського властиві глибина
і всебічність досліджень як з проблем міграції й розподілу ра­
діонуклідів у екосистемах, так і щодо впливу дозових наванта­
жень від них на різні складові біоти. Під час таких досліджень
уперше докладно вивчено коефіцієнти накопичення різних ра­
діонуклідів представниками фунтової й прісноводної мікрофло­
ри, вищими рослинами і без-хребетними, а також проведено пе­
рші систематичні спостереження щодо дії різних конценфацій
радіонуклідів на живі організми. Встановлено, що як стимулю-
чиий вплив низьких концентрацій, так і пригнічувальна дія ви­
соких концентрацій радіонуклідів залежать від видової належ­
ності таких чи інших представників біоти. Практично всі напря­
ми таких радіоекологічних досліджень активно продовжуються
й розвиваються учнями і послідовниками Тимофєєвих-
Ресовських.
Події, пов’язані з Киштимською аварією (Південний Урал,
1957), уперше привернули увагу до проблем радіоекології ши­
рокого кола вчених, які працювали в системі АН СРСР, АМН
СРСР та в науково-дослідних центрах інших міністерств і ві­
домств, але раніше не мали допуску до роботи на атомних підп­
риємствах. Проте результати проведених ними досліджень при­
чин і наслідків аварії фивалий час належали до секретних, тому
їх було опубліковано лише в 60-80-х роках XX ст. Відомості
щодо Чорнобильської аварії також певний час були приховані,
що не сприяло ні всебічному обговоренню й аналізу нових ма­
теріалів, накопичених вченими після цієї аварії, ні опублікуван­
ню даних, отриманих раніше на Південному Уралі. Тільки ши­
рока участь у цих роботах західних фахівців, насамперед членів
Міжнародної спілки радіоекологів, дала змогу нарешті ознайо­
митися з величезною кількістю радіоекологічних, радіобіологіч­

8
них і медичних даних, що були опубліковані у спеціальних збір­
никах праць, присвячених Чорнобильській аварії.
Аналіз цих матеріалів свідчить, що внаслідок специфічних
особливостей радіоекології цілком виправдане виділення її в
самостійну наукову галузь на межі радіобіології й екології. По-
перше, як уже зазначалося, радіоекологія вивчає вплив різних
радіонуклідів на різноманітні екосистеми чи угруповання живих
організмів та їх міграцію. По-друге, така властивість екосистем
як надійність дає змогу ввести специфічну радіоекологічну ха­
рактеристику - радіоємність (кількість радіонуклідів, що може
поглинатися цією екосистемою без шкідливих наслідків для її
функціонування). По-третє, можна стверджувати, що радіочут­
ливість екосистеми визначається тим мінімальним вмістом у ній
радіонуклідів, що викликає в екосистемі незворотні зміни (цей
рівень, як буде показано далі, істотно перевищує радіочутли­
вість окремих її компонентів).
У радіоекології можна виділити дві основні тісно взаємопо­
в'язані проблеми, які завжди розглядають разом. Перша про­
блема - це міграція радіонуклідів у екосистемі. Щодо біоти фу­
ндаментальними характеристиками міграції радіонуклідів є ко­
ефіцієнти накопичення і переходу радіонуклідів з певного ото­
чення в певні організми. Настільки ж важливими характеристи­
ками міграції радіонуклідів між живими і сталими компонента­
ми біоценозу є їх розподіл за глибиною грунтів, на поверхню
яких нанесено певний радіонуклід, і коефіцієнт сорбції цього
нукліда детритом. Інша проблема - це вплив на той чи інший
організм радіонуклідів, що накопичилися у ньому. Проте на від­
міну від радіобіології радіоекологія вивчає вплив іонізуючого
випромінювання не стільки на сам організм, скільки на його ре­
продуктивні функції, тобто на здатність підтримувати чисель­
ність тієї чи іншої популяції (а в кінцевому підсумку і структуру
біоценозу) на деякому властивому їй рівні. Через певні трудно­
щі, пов’язані з вивченням цього аспекту радіоекології, відомос­
тей з цих питань у літературі недостатньо, тому часто доводить­
ся задовольнятися лише більш чи менш обґрунтованими кількі­
сними оцінками.
Важливою проблемою радіоекології є вивчення радіоекологі­
чних аспектів впливу радіонуклідів на людину - методів розра-

9
хунку та оцінки індивідуальних і колективних еквівалентних доз
випромінювання для значної кількості населення, особливостей
вибіркового впливу випромінювання на різні органи і тканини,
змін в організмі внаслідок тривалого проживання на забрудне­
них радіонуклідами територіях.
При цьому потрібно враховувати принципові відмінності в
радіоекологічній оцінці впливу радіонуклідів на біоту та людей.
Якщо для біоти, як зазначено вище, основним показником впли­
ву іонізуючого випромінювання є здатність популяцій підтри­
мувати свою чисельність, то для людей, які мешкають на забру­
днених радіонуклідами територіях і зазнають постійного (хроні­
чного) опромінювання, - це стан їхнього здоров’я та генетичні
порушення j нащадків. Актуальними ^ проблеми проживания
люден ведення ними господарства на великих територіях, що
забруднені радіонуклідами внаслідок Чорнобильської аварії, а
також прогнозування радіоекологічних процесів у майбутньому.

1.2. Основні поняття та параметри у радіоекології

1.2.1. Екосистема
Екосистема (за А. Тенслі, який запропонував цей термін у
1935 р.) є основною природною одиницею на поверхні Землі. До
складу екосистеми входять усі живі організми, які мешкають на
певній відносно ізольованій території, а також усі фізичні та хі­
мічні чинники, що становлять середовище проживання цих
організмів.
Між представниками біоценозів (угруповань живих взаємо­
пов’язаних організмів, які населяють ту чи іншу екосистему)
існують різні форми взаємозв'язків - симбіоз, мутуалізм, хижак-
жертва, паразитизм, конкуренція тощо. За своїми функціями
живі компоненти екосистем спеціалізовані як продуценти, кон-
сументи й редуценти органічної речовини. Деякі організми за­
ймають проміжне положення, інші здатні змінювати тип харчу­
вання залежно від умов життя і таким чином переходити з однієї
групи до іншої.
До продуцентів належать живі організми, які самостійно мо­
жуть утворювати органічні речовини з неорганічних, це - різні
рослини. Консумепти - це, перш за все, різні представники тва­
ринного світу. Вони не можуть синтезувати органічні речовини,

10
тому використовують речовини, створені продуцентами, і мо­
жуть харчуватися їжею як рослинного, так і тваринного похо­
дження. До редуцентів належать гриби, а також різні мікроорга­
нізми, що розкладають рештки рослин і тварин до стану мінера­
льних солей, які рослини використовують для створення пер­
винної біомаси. Такі трофічні ланцюги (точніше трофічні мере­
жі) об’єднують у єдине ціле мешканців екосистеми, що функці­
онують незалежно один від одного.
Екосистеми можуть мати різні розміри. Основна їхня ознака
- відносно незалежне існування. Так до різновидів екосистем
можна зарахувати гнилий пень на узліссі, озеро в лісі, весь лісо­
вий масив, що займає велику територію; сади, парки, різні сіль­
ськогосподарські угіддя, а також населений акваріум, прибере­
жну ділянку моря чи океану; і нарешті всю біосферу в цілому.
Важливим є характер взаємозв’язку мешканців тієї чи іншої те­
риторії, а не її розміри, тим більше її замкнутість. У зв’язку з
цим точнішим є термін біогеоценоз, який запропонував у 1940 р.
М.В. Сукачов. Термін означає однорідну ділянку земної поверх­
ні, що має певний склад живих і абіотичних компонентів,
об’єднаних обміном речовин та енергії в єдиний природний
комплекс. Стосовно біосфери, яка охоплює всі біотичні компо­
ненти Землі, екосистему можна розглядати як одну із її складо­
вих, а біогеоценоз - як елементарну одиницю, для якої біосфера
є системою вищого порядку.
Екосистеми і біогеоценози є відкритими системами, що об­
мінюються між собою потоками речовини та енергії (рис. 1.1).

11
 Рис. 1.1. Потік енергії і колообіг речовин у типовому ланцюзі
живлення
Це і об’єднує їх у єдину біосферу. Проте інтенсивність цих
потоків між біогеоценозами (екосистемами) значно слабша, ніж
усередині біогеоценозів (екосистем), де вони в основному мають
циклічний характер. Це проявляється в тому, що кожний біогео­
ценоз може існувати незалежно від інших, якщо забезпечується
постійне надходження речовини та енергії, наприклад води, що
запобігає його висиханню, і сонячного випромінювання, необ­
хідного для фотосинтезу.
Вся інша “робота” щодо підтримання біогеоценозу в задові­
льному стані виконується його біотою (угрупованням живих
організмів на певній території"). Кожний біогеоценоз не тільки
“споживає” зовнішні ресурси, що надходять до нього, а й сам
впливає на життєдіяльність біосфери. По-перше, це кисень і во­
дяна пара, іцо надходять в атмосферу і рівномірно в ній розподі­
ляються; по-друге, мікроорганізми, насіння рослин і рухливі ба­
гатоклітинні тварини, які постійно перетинають межі біогеоце­
нозів і забезпечують як відтік біоти в разі її “надвиробництва” у
певному біогеоценозі, так і приплив тих чи інших живих органі­
змів у разі зміни “тиску життя” в інших біогеоценозах. Проте
основні трофічні зв’язки між різними живими організмами, як
правило, здійснюються всередині окремих біогеоценозів.
Екосистеми, чи біогеоценози, - це динамічні системи, у
процесі розвитку яких відбувається поступове накопичення

12
маси живої речовини (сукупність усіх мешканців) та ускладнен­
ня структури, що зумовлене постійною появою нових екологіч­
них ніш та їх заселенням. Найважливішими характеристиками
екосистем є їхня продуктивність, кондиціювання і надійність.
Як правило, зростання видової різноманітності природних біо-
геоценозів супроводжується підвищенням кількісних оцінок цих
трьох характеристик, а стабілізація чи зменшення кожної з них
спричинює поступове зниження інших. Однак це відбувається
тільки за нормального перебігу процесів.
У випадку природних чи антропогенних катастроф, напри­
клад, унаслідок гірських обвалів, виверження вулканів, повеней,
руйнування дамб чи гребель, викидів великої кількості шкідли­
вих відходів, а також у разі значних радіонуклідних забруднень
може відбуватися швидке порушення структур екосистем, що
призводить до їх руйнування чи кардинальної перебудови.

1.2.2. Біоценоз
Кожний біоценоз (сукупність усіх живих організмів екосис­
теми чи біогеоценозу) - це, перш за все, система добре взаємо-
сумісних продуцентів, консументів і редуцентів - рослин, тва­
рин, грибів і мікроорганізмів.
Термін “біоценоз” запропонований 1877 р. К. Мебіусом, що
вивчав тварин, що живуть на дні водойм, які утворюють устри­
чні банки. Рослини, що входять до біоценозу, часто називають
фітоценозом, а тварин - зооценозом. Цілісність кожного біоце­
нозу зумовлюється не лише трофічними зв’язками між популя­
ціями організмів, що входять до його складу, а й симбіотични­
ми, конкурентними та іншими формами зв’язків. Так одні меш­
канці ценозу можуть бути субстратом для інших (дерева - для
лишайників на них), створювати необхідний мікроклімат (трі­
щини кори дерев, у яких зимують різні комахи), забезпечувати
нормальне розмноження організмів (комахи-запилювачі) чи їх
розселення (поширення птахами насіння рослин). Тому різні
угруповання рослин і тварин зручно класифікувати за їх основ­
ними структурними показниками, а саме: а) кількість доміную­
чих видів чи видів-індикаторів; б) умови життя у середовищі; в)
функціональні особливості.

13
 Структура угруповань формується поступово, протягом пе­
вного часу. Так, у випадку заселення організмами оголеної гір­
ської породи на вулканічному острові, що утворився, за корот­
кий пе-ріод відбувається послідовна заміна одних видів на інші
- екологічна сукцесія. Завершене угруповання стале або таке, що
самооновлюється, називається клімаксним. Сукцесія, яка почи­
нається із заселення оголеної (позбавленої грунту) поверхні, на­
зивається первинною. Вторинною вважають сукцесію, яка почи­
нається з поверхні, що цілком чи значною мірою позбавлена ро­
слинності, але раніше перебувала під впливом живих організмів
(лісова вирубка, ділянка, що вигоріла, покинуті сільськогоспо­
дарські угіддя). Зміни загальної продуктивності (енергії, вира­
женої через загальну продуктивність), дихання і біомаси у про­
цесі типової сукцесії показано на рис. 1.2. Тут показано, що мак­
симальний рівень загальної продуктивності не відповідає кліма-
ксному угрупованню, але, очевидно, загальна кількість біомаси
досягає цього рівня за певних енергетичних ресурсів цієї екоси­
стеми. Відношення енергії загальної продуктивності до енергії
дихання при досягненні клімаксу завжди наближається до оди­
ниці. Клімаксне угруповання перебуває у стані стійкої рівноваги
з навколишнім середовищем, має складну ярусну структуру і
безліч вузьких екологічних ніш, за володіння якими постійно
відбувається конкуренція. Усе це забезпечує високу видову різ­
номанітність, що звичайно є значною як у контрольованих лю­
диною екосистемах, так і в екосистемах, що контролюються бі­
ологічними чинниками.

14
Рис. 1.2. Зміни енергії загальної продуктивності, дихання і біомаси
у процесі типової сукцесії

Зв’язки між різними живими організмами, які входять до бі­

оценозів, дуже складні й різноманітні та недостатньо вивчені.
Проте біогеоценологи давно дійшли висновку, що видова різно­
манітність дуже добре відбиває стан будь-якого біоценозу. Зрос­
тання видової різноманітності біоценозу відбувається внаслідок
властивої йому внутрішньовидової , особливо, міжвидової кон­
куренції, у процесі якої поступово формуються і заселяються
нові екологічні ніші. Популяції організмів, що складають біоце­
нози, характеризуються чисельністю, віковою структурою і
продуктивністю.
Чисельність різних популяцій, що входять до складу біоце­
нозу (наприклад, мишей, дубів, дріжджових грибів), важко порі­
внювати між собою, але для кожного виду цей показник у сере­
дньому є сталим, що коливається (іноді дуже помітно) в межах
деякого середнього рівня. Якщо для мікроорганізмів цей показ­
ник може становити 10®, то для дрібних гризунів - 104, а для ве­
ликих хижаків чи дерев - це десятки і сотні особин.
Другий важливий показник стану популяцій - їхня вікова
структура, тобто співвідношення чисельності різних вікових
груп, що звичайно виражається у відсотках.

15
 Третій показник - продуктивність - сумарна кількість біо­
маси, що утворилась певною сукупністю особин, які зростають і
розмножуються за певний період часу, тобто швидкість утво­
рення цієї біомаси. Для визначення продуктивності певних ор­
ганізмів (рослин чи тварин) потрібно враховувати тих особин,
які загинули чи були еліміновані (наприклад, знищені, мігрува­
ли тощо), а також масу утвореного насіння, тварин, які щойно
народилися, прижиттєвих виділень та інші наслідки
життєдіяльності.
Рівень продуктивності можна визначати відносно одиниці
площі (лугу, лісу) чи об’єму (ставка, річки) і виражати, залежно
від особливостей об’єкта, у тоннах на 1 га (ліс), кілограмах на 1
га чи грамах на 1 м2 (м3) (для планктону). Продуктивність мож­
на виражати в абсолютних чи відносних одиницях за той чи ін­
ший термін (рік, місяць, добу). Навіть цих відомостей досить,
щоб продемонструвати, наскільки складніше визначати продук­
тивність популяцій, ніж їхню чисельність чи структуру. Продук­
тивність популяцій організмів (особливо дрібних тварин і мік­
роорганізмів) у природних умовах іноді дуже важко визначати.
У кращому випадку вдається оцінити лише її нижню межу. Про­
те продуктивність краще за інші показники відбиває стан
біоценозів (угруповань).

1.2.3. Агроценоз
Особливе місце, порівняно з природними біоценозами, посі­
дають різні штучні біоценози, що контролюються людиною. Це,
наприклад, поселення людини (села, міста), парки, лісопарки, а
також поля, пасовища тощо.
Агроценоз (агробіоценоз) - це сукупність організмів, які
мешкають на землях сільськогосподарського користування. Як­
що у природному біоценозі його видовий склад утворюється
історично, внаслідок добору, то в агроценозі він значною мірою
є результатом діяльності людини. Основна відмінність агроце-
нозів від природних біоценозів - це значно збіднений видовий
склад відносно вищих рослин і тварин, аж до монокультур. Лю­
дина, створюючи певному виду рослин чи тварин, які випаса­
ються, найсприятливіші умови, пригнічує чи знищує інші види,
які конкурують із культурними рослинами чи свійськими твари­

16
нами. Поряд із цим в агроценозах особливо розмножуються ті
бур’яни і види тварин, які можуть живитися оброблюваними
рослинами. Людина застосовує різні засоби боротьби із цими
“шкідниками” (гербіциди, інсектициди та ін.), проте це призво­
дить до непередбачуваних змін самих агроценозів. Мікрооргані­
зми та інші мешканці грунтів (черв’яки, молюски, різноманітні
комахи) в агроценозах контролюються людиною значно менше.
Стійкість окремих типів агроценозів залежить від частоти і
радикальності змін, яких зазнають землі сільськогосподарського
користування. Загальна площа таких земель постійно зростає, й
агроценози стають важливішими регуляторами газового складу
атмосфери. Це потребує належної уваги з боку людини до таких
функцій агроценозів як продукція кисню і споживання діоксиду
карбону (вуглекислого газу), а також очищення навколишнього
середовища від штучних забруднювачів, чому раніше практично
не приділяли уваги. Процес поступової заміни природних ком­
понентів біосфери та екосистем їхніми технологічними анало­
гами зі збільшенням чисельності людей стає все виразнішим
саме щодо агробіоценозів. Мабуть, недалеко той час, коли агро­
біоценози будуть плануватися з урахуванням їх участі у забез­
печенні стабільності біосфери, а також їхніх функцій як запові­
дників для різних живих організмів, що не відіграють безпосе-
реднью роль у життєдіяльності людини.

1.3. Дозиметричні одиниці в радіоекології

1.3.1. Основні дозиметричні одиниці
Одиницею активності радіонукліда в Міжнародній системі
одиниць (СІ) прийнятий бекерель (Бк);
1 Бк - це активність радіонукліда, за якої відбувається один
розпад атома за 1 с.
У практичній радіоекології, особливо для характеристики
умов аварії, широко використовують позасистемну одиницю -
кюрі (1 Кі = 3,7- Ю10 Бк). Співвідношення між різними одиниця­
ми дози випромінювання та їхніми похідними наведено в табли­
ці 1.1.

17
 Таблиця 1.1. Співвідношення між одиницями величин дози
______________ йонізуючого випромінювання______________
Величина, Одиниця, позначен­ Співвідношення
її позначення ня між одиницями
СІ Поза­
системна
Активність Бекерель Кюрі 1 Кі = 3,7-10ій Бк
радіонуклідів, А (Бк) (Кі)
Поглинена доза Грей Рад 1 рад = 0,01 Гр
випромінювання, D (Гр) (рад)
Потужність поглине­ Грей за Рад за 1 рад/с = 0,01 Гр/с
ної дози випроміню­ секунду секунду
вання, р (Гр/с) (рад/с)
Еквівалентна доза ви­ Зіверт Бер (бер) І бер = 0,01 Зв
промінювання, DeKt (Зв)
Потужність еквівале­ Зіверт за Бер за 1 бер/с = 0,01 Зв/с
нтної дози випромі­ секунду секунду
нювання, Ре (Зв/с) (Бер/с)

1.3.2. Похідні одиниці

При описі радіоекологічних процесів використовують похі­
дні одиниці для визначення активності радіонуклідів у воді, по­
вітрі, ґрунті та на поверхні різних середовищ.
Одиниці питомої (1) та об'ємної (2) активності радіонуклід
дів: 1) Бк/кг (Кі/кг); 2) Бк/л (Кі/л); Бк/м3 (Кі/м3); Бк/км3 (Кі/км3).
Одиниці поверхневої активності радіонуклідів (щільності
поверхневого радіонуклідного забруднення): Бк/м2 (Кі/м2);
Бк/км2 (Кі/км2).
У практичній радіоекології часто використовують перевідні
коефіцієнти для перерахування поверхневої активності в
об’ємну і навпаки. Для ґрунту прийнято розраховувати актив­
ність радіонуклідів у шарі 20 см завтовшки. Тоді за поверхневої
активності 3,7*1010 Бк/км2 (1 Кі/км2) активність радіонуклідів в
об’ємі ґрунту можна обчислити за формулою:
1 Бк/км 2 = 5-109 Б к /к г /р , (1.1)
де р - щільність ґрунту.
Цю формулу використовують для переораного ґрунту і для
ґрунту, не придатного для трав’яної і лучної рослинності. Якщо

18
ж практично весь основний коренезаселений шар трав становить
5 см товщини, для визначення об’ємної активності ґрунту потрі­
бне інше співвідношення:

1 Бк/км2 = 2-Ю*8Бк/кг / р . (1.2)

Ще складніше робити перерахування у разі випадання ра­
діонуклідів на дзеркала водоймищ через розподіл радіонуклідів
за глибиною і концентрування в донних відкладах. Для оцінки
активності донних відкладів часто також використовують такі
одиниці як Бк/м2 (Кі/км2).

1.3.3. Поняття критичної групи населення

У випадках опромінення великих популяцій людей, особли­
во при аваріях, доцільно виділяти критичні групи населення.
Критична група - це сукупність осіб серед певного контин­
генту людей, які за умовами проживання, віком або станом здо­
ров’я зазнають найбільшого ризику опромінення. Це насамперед
група дітей у віці до року. Іншою критичною групою може бути
частина населення чи персоналу, яка зазнала найбільшого опро­
мінення в ранній період аварії. Якщо основний вплив іонізуючо­
го випромінювання на населення полягає у дії радіонуклідів
йоду, то критичною можна вважати групу дітей і дорослих, яким
не проводили йодну профілактику.

1.4. Моделі оцінки поглинених доз опромінення від

різних джерел
У дозиметрії розроблено й отримано формули для розрахун­
ку поглинених доз від точкових, плоских і об’ємних джерел ви­
промінювання різного розміру. Способи і формули розрахунку
доз докладно описано в довідковій літературі. Нижче розгляну­
то найпростіші способи розрахунку поглинених доз опромінен­
ня для людей, які проживають на забруднених радіонуклідами
територіях, тобто в умовах радіоекологічної аномалії.

19
 1.4.1. Розрахунок та оцінка поглиненої дози при
зовнішньому опроміненні
Можливі кілька способів розрахунку й оцінки цієї дози для
конкретної людини і певної популяції в цілому.
Найбільш простим і точним способом є оцінка поглиненої
дози опромінення за показами особистого дозиметра, що носять
постійно (конденсаторного, плівкового типу чи ТЛД (термолю-
мінісцентні детектори). Інший, складніший спосіб - це оцінка
поглиненої дози, що отримана внаслідок зовнішнього опромі­
нення за даними зовнішньої дозиметрії фону гамма- і бета-
випромінювання на території пересування, роботи і відпочинку
людей. Тут ураховують дози гамма-опромінення від хмари, по­
верхні землі на початку аварії та під час ліквідації її наслідків
тощо. Простий спосіб розрахунку поглинених доз при зовніш­
ньому опроміненні передбачає оцінку середніх значень потуж­
ності поглиненої дози гамма-випромінювання на території пере­
бування людей і часу проживання. Для цього використовують
формулу для оцінки дози зовнішнього опромінення (D,.0):

D, 0 = P T , (1.3)
де Р - потужність поглиненої дози випромінювання, Гр/год;
Г -ч а с , год.
У випадках аварійних ситуацій (Чорнобильська аварія) дже­
релами зовнішнього опромінення є хмара радіоактивних аерозо­
лів і частинок, будинки, споруди і грунт після потрапляння на
них радіонуклідів. Будинки і споруди на території перебування
людей можуть частково екранувати і знижувати поглинену дозу
при зовнішньому опроміненні. За таких умов прийнято викорис­
товувати коефіцієнт екранування будинками (приміщеннями) -
К е (таблиця 1.2), що є співвідношенням потужності поглинених
доз опромінення всередині приміщення і поза ним.
У розрахунках середніх показників рекомендовано викорис­
товувати значення К„ = 0,4. Коефіцієнт екранування дає змогу
враховувати при оцінці поглиненої дози опромінення час пере­
бування людей у приміщеннях і на відкритому повітрі.

20
 Таблиця 1.2. Коефіцієнти екранування іонізуючого опромі­
нення від різних джерел будинками (приміщеннями)

Місце знаходження чи Ке залежно від потужності погли­

вид споруди неної дози опромінення
від хмари ра­ від ґрунту, забру­
діоактивних дненого радіонук­
аерозолів лідами
На 1 м вище від рівня
ґрунту (без екранування) 1,0 0,7
Цегляний будинок 0,6 0,05-0,3
Невеликий багатоповер­
ховий будинок:
підвал 0,01
земляна підлога чи пе­ 0,5
рший поверх
Великий багатоповерхо­
вий будинок:
підвал 0,2 0,05
верхній поверх - 0,01

У точніших розрахунках цієї дози для кожної з типових груп

людей (маленькі діти, підлітки, дорослі, які працюють, і пенсіо­
нери) визначають приблизний час перебування в приміщеннях і
на вулиці. Знаючи потужність поглиненої дози від хмари і грун­
ту на різних ділянках території, час перебування на вулиці та у
приміщеннях і коефіцієнти екранування, можна в разі зовніш­
нього опромінення оцінити поглинену дозу опромінення для
кожної з груп людей, а також для різних зон їх мешкання та
перебування.

1.4.2. Розрахунок і оцінка еквівалентної дози опромінен­

ня внаслідок потрапляння радіонуклідів в організм
Для цього використовують прийняті Міжнародною комісією
радіаційного захисту (МКРЗ) таблиці дозових цін (або дозових
коефіцієнтів) різних радіонуклідів - поглинених доз унаслідок
потрапляння певного радіонукліда активністю 1 Бк в організм
людини при диханні чи під час вживання іжі. Ці таблиці розроб-

21
лено за даними аварій, вибухів і результатами спостережень за
рентгенологами і радіотерапевтами; вони постійно уточнюються
і доповнюються. Останній варіант таких дозових цін наведено у
таблиці 1.3.

Таблиця 1,3. Дозові ціни різних радіонуклідів залежно від

шляхів надходження їх в організм
(за 60-тою публікацією МКРЗ)

Дозова ціна, Зв/Бк Дозова ціна, Зв/Бк

Радіо­ У разі у разі Радіо­ у разі
у разі про­
нуклід проков­ вдихан­ нуклід вдихан­
ковування
тування ня ня
^Sr 4 -Ю '9 3-Ю'7 І44Се 1-Ю'8 4-Ю’8
93Zr 1-Ю '9 4-Ю'9 238Ри 5-Ю’7 7-Ю'5
1311 2 -Ю '8 2.5-10'8 239Рч 7-Ю'7 7-Ю'5
134Cs 2-Ю -8 1-Ю'9 248Ри 5-Ю'7 7-Ю'5
135Cs 3 -Ю '9 2-Ю'8 241Ри 1-Ю’8 1-Ю'9
137Cs 2-Ю -8 МО8 242Ри 5-Ю'7 7 1 0 ‘5
14ICe 1-Ю-9 2-Ю"9

Із табличних показників випливає, що для більшості радіо­

нуклідів дозова ціна в разі вдихання більша, ніж при проковту­
ванні. Особливо велика різниця (у 100 разів) для трансуранових
елементів (ТУЕ), що для інгаляційної еквівалентної дози опро­
мінення є визначальними.
Розрахунок і оцінка інгаляційної еквівалентної дози опромі­
нення потребують знання чи оцінки активності (вмісту) радіону­
клідів у вдихуваному повітрі за будь-який певний період життя
на забрудненій території чи роботи в умовах забруднення. Якщо
це аварія, то важливо оцінювати активність радіонуклідів у по­
вітрі, приміщеннях і на вулиці для різних її етапів. Потрібно та­
кож знати об’єм споживаного людиною (дитиною і дорослим)
повітря в різних ситуаціях: на роботі, під час відпочинку тощо
(таблиця 1.4).

22
 Знаючи активність певного радіонукліда у вдихуваному по­
вітрі протягом року, його річне надходження інгаляційним шля­
хом (Ріиг) в організм дорослих і дітей можна обчислити за
формулою:
DiHi- Д Ц і' РНі , (1.4)
деД Ц і - дозова ціна певного (і-го) радіонукліда;
PH і - його річне надходження в організм людини з урахуванням
аварійної і післяаварійної динаміки викиду і надходження
в органи дихання.

Таблиця 1.4. Середня добова кількість повітря, вдихуваного

дорослими і дітьми за різних умов

Кількість вдихуваного повітря, м^/добу*

дитиною новона­
Умови чолові­ жін­ дитиною
до родже­
ком кою 10 років
1 року ним
Стан спокою 3,6(8) 2,9(8) 2,3 (8) 1,3(14) 0,69 (23)
Незначне фізич­
не навантажен­ 9,6(8) 9,1 (8) 6,24 (8) 2,5 (10) 0,09(1)
ня (легка праця)
Професійна дія­
9,6 (8) 9,1 (8) 6,24(8)
льність
Усього за добу 23 21 15 3,8 0,8
У середньому за
9200 8400 6000 1520
рік життя
*У дужках наведено час у годинах

Такий розрахунок дає змогу визначити річну інгаляційну ек­

вівалентну дозу опромінення для дорослих і дітей, які прожива­
ють на певній території. Активність радіонуклідів у вдихувано­
му повітрі можна оцінити шляхом прямого вимірювання або
розрахувати за активністю радіонуклідів у ґрунті і на поверхні
доріг, у будинках та в інших об’єктах, використовуючи відпові­
дні коефіцієнти вітрового підіймання.
Розрахунок і оцінку еквівалентної дози опромінення внаслі­
док уживання води та їжі, що забруднені радіонуклідами, можна
проводити кількома шляхами. Дози для конкретних осіб можуть

23
бути розраховані за активністю 137Cs, що надходить в організм із
продуктами харчування: її визначають за показаннями ЛВЛ (лі­
чильник випромінювань людини). Слід зазначити, що ЛВЛ не
дає відомостей про активність в організмі людини інших радіо­
нуклідів (wSr, 239Pu тощо), а активність ,37Cs може істотно змі­
нюватися навіть протягом доби.
Інший шлях розрахунку еквівалентної дози грунтується на
середніх оцінках активності радіонуклідів у продуктах харчу­
вання людини й у воді, за якими, з огляду на раціон, оцінюють
річне надходження радіонуклідів в організм.
Обчислюють цю дозу випромінювання за формулою:
Д« =Д А , P H і , (1.5)
де Dxi - індивідуальна харчова доза від певного і-го радіонуклі­
да; Д Ц і - дозова ціна певного (і-го) радіонукліда в разі
проковтування;
P H і - сумарне річне надходження радіонукліда в організм
людини з продуктами харчування.
Як і в разі оцінки інгаляційної еквівалентної дози, підсумо­
вують еквівалентні дози від усіх радіонуклідів, що виявляються
у повітрі і/чи в продуктах харчування. Після Чорнобильської
аварії (на 7-8-й рік) спостерігалась наявність у повітрі 137Cs, 90Sr,
144Се, l06Ru, 239Pu; у харчових продуктах - l37Cs, 90Cs, l44Ce, 106Ru.
На 15-16-й рік після аварії і надалі залишаються в повітрі прак­
тично 137Cs, 90Sr і ТУЕ (трансуранові елементи).
Третій шлях розрахунку використовують, якщо немає сис­
тематичних даних про активність радіонуклідів у продуктах ха­
рчування та воді. У цьому випадку за допомогою камерних мо­
делей (стаціонарних і динамічних) розраховують активність ра­
діонуклідів у продуктах харчування, виходячи з активності ра­
діонуклідів на забруднених сільськогосподарських угіддях, а за
цими показниками - у забруднених м’ясі та молоці. Далі вико­
ристовують ту саму формулу (1.5) для розрахунку річної півві­
кової еквівалентної дози від вживання місцевих продуктів хар­
чування. (Доза називається піввіковою, бо в значеннях ДЦ до-
зових цін - ураховано піввіковий термін дії радіонуклідів на
людину до їх виведення з організму). Цей метод малопридатний
у випадку оцінки доз для конкретних людей, але цілком виправ­
даний, коли потрібно оцінити середні індивідуальні та колекти­

24
вні еквівалентні дози опромінення для популяції населення, що
мешкає на певній території.
Як приклад наводимо приблизний розрахунок доз для насе­
лення м. Києва. У середньому збільшення природного фону ви­
промінювання внаслідок Чорнобильської аварії у місті стано­
вить 0,05-0,1 мкГр/год (5-10 мкрад/год). Виходячи з цього, річну
еквівалентну дозу при зовнішньому опроміненні для жителя Ки­
єва можна обчислити простим перемножуванням:
D 30 = 0,1 мкГр/год •24-12 ~ 0,001 Зв/рік
Для розрахунку інгаляційної еквівалентної дози опромінен­
ня звернімося до табл. 1.3. Із даних таблиці видно, що основни­
ми дозоутворювальними радіонуклідами для цієї дози є ТУЕ -
239Ри та ін. Внесок інших радіонуклідів в інгаляційну еквівален­
тну дозу настільки малий, що ним можна нехтувати. У серед­
ньому по місту рівень ТУЕ на поверхні грунту становить 7,4-10*
Бк/км2 (0,02 Кі/км2), чи 740 Бк/м2 (2-10"8 Кі/м2). Коефіцієнт вто­
ринного вітрового підіймання радіонуклідів у місті через 7-8
років після аварії можна оцінити в 10'7 м'1 (а надалі - менше).
Тоді середній вміст ТУЕ в повітрі міста (С„) можна обчислити за
формулою:
Сп = 740 Бк/м2 • Iff7м ‘ = 7,4-Iff5 Бк/м3
Річне споживання повітря дорослими людьми становить
близько 9200 м3 Тоді річне надходження радіонукліда до орга­
нізму з повітрям (РН„) становить:
РН„ = 7,4 Iff3 Бк/мЗ • 9200 м3 ~ 0,7 Бк/рік .
Середня інгаляційна складова еквівалентної дози випромі­
нювання ф інг) для жителів м. Києва при цьому становить:
DiH! =Д Ц ■РНа = 0,7 Бк/рік • 2 ,5 1(Ґ Зв/Бк и 0,2 Iff3 Зв/рік.
Дещо складніше підрахувати еквівалентні дози від вживання
їжі, оскільки, зазвичай, активність радіонуклідів у продуктах
реального раціону невідома. Для оцінки рекомендовано викори­
стовувати тимчасово допустимі рівні активності радіонуклідів у
продуктах харчування (ДР-2006), що діють на території Украї­
ни. Середній раціон харчування мешканця Києва можна визна­
чити за офіційними даними статистики, які, однак, можуть не
відповідати реальним умовам харчування. Проте для орієнтов­
них розрахунків такі дані можна використовувати. Результати

25
розрахунку річного надходження радіонуклідів із продуктами
харчування за їхньою активністю наведено в таблиці 1.5.
За даними таблиці можна легко визначити річне надходжен­
ня {Dx) I37Cs і 90Sr із продуктами харчування за їхньою активніс­
тю, а на підставі цих показників - річні дозові навантаження:
Dx (i37Cs) = 67540 Бк/рік 2 Iff* Зв/Бк « 0,0014 Зв/рік;
Dx (°Sr) = 15590 Бк/рік 4 Iff9 Зв/Бк » 0,00006 Зв/рік.
Разом харчова доза складає біля - 0,0015 Зв/рік.

Таблиця 1.5. Річна питома (об’ємна) активність радіонуклі­

дів, зумовлена їх надходженням в організм із продуктами
харчування і водою для жителів України

Продукт Раціон ДР-2006 Річне надходження

харчування (кг, л) радіонуклідів
на рік “ 7Cs wSr
Молоко 400 100 20 40000 8000
М’ясо 70 200 40 14000 2800
Риба 16 150 35 2400 560
Овочі 124 60 20 7440 2480
Хліб 130 20 5 2600 650
Вода 550 2 2 1100 1100
Усього 67540 15590

Таким чином, сумарна еквівалентна доза опромінення від

двох основних дозоутворюючих радіонуклідів становить близь­
ко 0,0015 Зв/рік (0,15 бер/рік). Унаслідок використання для
оцінок раціону харчування, що не відповідає теперішній ситуа­
ції (не містить 400 л молока і/чи 70 кг м’яса і характеризується
переважанням борошняних продуктів), реальні дози можуть бу­
ти в 3-5 разів менші.
Підсумовуючи всі три шляхи формування еквівалентної до­
зи випромінювання, можна обчислити приблизну середню інди­
відуальну еквівалентну дозу опромінення (Р,агальна) для мешкан­
ця Києва, що становить:
Озагал>ш=0,001+0,0002+0,0015 = 0,0027 Зв/рік (або 0,27 бер/рік).
Розрахована доза є невеликою, проте існує ймовірність пе­
ревищення її в 2-3 рази. В той же час допустимою річною дозою

26
додаткового опромінення населення на цей період після аварії,
не повинен перевищувати 0,001 Зв/рік (1 мЗв/рік). Цей приклад
наведено для ілюстрації методу наближеного розрахунку дози
опромінення.
Часто постає питання, якою може бути еквівалентна доза
опромінення внаслідок уживання особливо забруднених проду­
ктів, наприклад, грибів, у великій кількості. Припустимо, що
людина вживає багато (200 кг/рік) грибів, зібраних на Поліссі
України, з питомою активністю 137Cs близько 3,7-103 Бк/кг
(10'7 Кі/кг). За наведеними вище формулами, річна піввікова ек­
вівалентна доза для такої людини становить близько 0,01 Зв (1
бер). Багато це чи мало? Відомо, що будь-яких відхилень стану
здоров’я щодо таких доз для людини ніколи не спостерігалось.
Підстав для побоювань така доза не дає і помітно не підвищує
ризик захворювання порівняно з відомим спонтанним рівнем.
Конкретний аналіз співвідношення -користь-шкода -дає підста­
ву зробити висновок, що вживання таких грибів цілком припус­
тиме.

1.5. Індивідуальна еквівалентна доза іонізуючого

опромінення
Проблема оцінки індивідуальної річної очікуваної еквівале­
нтної дози опромінення для людини, яка проживає на забрудне­
ній радіонуклідами території, зводиться практично до розрахун­
ку й оцінки всіх трьох складових дози.
1. Еквівалентну дозу від зовнішніх джерел гамма- опромі­
нення (стін, дерев, грунту та інших забруднених об’єктів) можна
визначити за показаннями індивідуального дозиметра чи розра­
хунком за гамма-фоном у приміщеннях, на вулиці та в інших
місцях перебування.
2. Еквівалентну дозу опромінення внаслідок вживання про­
дуктів харчування (харчова доза) і води оцінюють спеціально,
шляхом аналізу чи прогнозу активності радіонуклідів у продук­
тах харчування і воді, а потім перераховують за допомогою до­
зиметричних моделей на річну дозу. Ідеально було б розрахува­
ти вміст радіонуклідів у річному раціоні харчування конкретної
людини, а потім перерахувати на дозу опромінення. Проте прак­
тично це важко здійсните, тому частіше використовують інший

27
метод - регулярно перевіряють на активність (вміст) радіонук­
лідів в організмі за допомогою приладу ЛВЛ, а потім перерахо­
вують за простими формулами на очікувану дозу за I37Cs.
3. Інгаляційну еквівалентну дозу опромінення оцінюють за
активністю радіонуклідів у вдихуваному повітрі, а потім за до­
помогою простих формул чи складних моделей розраховують
річну очікувану еквівалентну дозу, що формується в місці про­
живання людини інгаляційним шляхом.
Зрозуміло, що такі оцінки індивідуальних еквівалентних доз
опромінення для конкретних людей можуть бути практично
зроблені і робляться для дуже обмеженого їх контингенту. Зок­
рема, це фахівці, які працюють на АЕС та інших ядерних підп­
риємствах, ліквідатори наслідків аварій, рентгенологи, радіоте-
рапевти та ін. Такі невеликі групи людей тривалий час перебу­
вають під наглядом, мають детальні оцінки дозових наванта­
жень за кожний день роботи в умовах опромінювання, згідно
яких можна досить точно оцінити отримані дози, а за їх особис­
тими показниками стану здоров’я спробувати визначити можли­
ві наслідки. Щодо них, за потреби, можуть бути застосовані
профілактичні і терапевтичні заходи для зменшення чи усунен­
ня наслідків.
Подібний алгоритм неможливо застосовувати до великих
популяцій людей, які мешкають на забруднених територіях і в
районі радіоактивних аномалій, з таких причин:
- значної чисельності популяцій;
- неможливості точно визначити гамма-фон, вміст радіонуклідів
у продуктах харчування, воді й у повітрі;
- відсутності даних про стан здоров’я великих груп населення
(дорослих і дітей) у динаміці і неспроможності визначити для
кожної з них наслідки дії тих чи інших доз опромінення.
Останню ситуацію слід розглянути докладніше. З радіобіо­
логічних досліджень відомо, що особи популяції одного виду
можуть істотно відрізнятися за радіочутливістю. В основі цих
відмінностей лежать генетичні, фізіологічні, вікові та інші чин­
ники. Проявляються ці відмінності в експериментах із гострим
опроміненням, але ймовірно вони мають місце і в разі хронічно­
го опромінювання і внаслідок впливу радіонуклідів. Якщо попу­
ляція людей, яка проживає на певній території, може одержати

28
за оцінками середню еквівалентну дозу опромінення в 0,1 Зв
(10 бер) на рік, то в цій реальній популяції можуть бути групи
людей, що отримали лише дозу в 0,01 Зв (1 бер), а для іншої ча­
стини населення отримана доза може складати 1 Зв (100 бер).
Така доза може спричинити розвиток хронічної променевої хво­
роби, що потребує вживання застосування певних заходів.

1.6. Колективна еквівалентна доза іонізуючого

опромінення
Для оцінки загальної небезпеки радіоекологічної ситуації
для великих популяцій населення введене поняття про колекти­
вну еквівалентну дозу опромінення. Формальне визначення ко­
лективної дози дуже просте. Усю популяцію населення N, яка
мешкає на забрудненій радіонуклідами території, можна поділи­
ти на кілька груп (і) із чисельністю населення в групі N h кожна з
яких характеризується середньою еквівалентною дозою опромі­
нення (/>,•). Колективна еквівалентна доза опромінення для по­
пуляції в цілому становить суму добутків Ni Тоді формула
оцінки колективної дози (Окол) така (1.6):
N
А юп = ]Г АГ • D, (люд.-Зв, або люд.-бер) (1.6)
і=і
Мабуть, недоцільно оцінювати колективну еквівалентну до­
зу для малих популяцій. Так, доза 10 люд.-Зв (1000 люд.-бер)
для 10 чи навіть 100 чоловік не має сенсу - вона занадто велика.
Тут усе вирішується за оцінками індивідуальних доз опромінен­
ня. Більш прийнятним поняття “колективна доза” є для популя­
ції в 1000 чи 10000 чоловік. Разом із тим рівень колективної ек­
вівалентної дози опромінення великих популяцій населення
(при невеликих індивідуальних дозах - 0,01 Зв, або 1 бер і мен­
ше) дає змогу оцінювати ситуацію в цілому, порівнювати її з
іншими регіонами, стежити за зміною загальної радіоекологіч­
ної ситуації в регіоні, а також визначати ефективність тих чи
інших пропонованих чи вживаних контрзаходів будь-якого ма­
сштабу і відбирати серед них оптимальні. Зокрема, метод оцінки
колективних еквівалентних доз опромінення широко використо­
вують для оцінки якості та ефективності робіт на атомних стан­
ціях. Чим нижчі “зіверто (беро) втрати” на ремонтні операції та

29
інші роботи на атомній станції, тим вища якість роботи самої
станції та її персоналу. Розраховані колективні еквівалентні до­
зи, отримані внаслідок аварії, можна порівнювати з колектив­
ними дозами від інших штучних і природних джерел випромі­
нювання. Таку порівняльну характеристику, за даними Комісії з
радіоактивних джерел (НКАДАР ООН) за 1945- 1992 рр., наве­
дено в таблиці 1.6.

Таблиця 1.6. Колективні еквівалентні дози випромінювання

для населення Землі за 1945-1992 рр.

Колективна ек­
Джерело(а) Опромінення вівалентна доза
млн.люд.-Зв
(люд.-бер)
Природні Постійне 650 (65000)
протягом 50 років
Опромінення в Те саме
медичній практиці:
- діагностика 90(9000)
- променева 75(7500)
терапія
Ядерні військові Комбіноване 30 (3000)
випробування в
атмосфері
Ядерна енергетика Постійно 2 (200)
протягом 50 років
Радіаційні аварії Узагальнення даних
про аварії
Професійне Постійно
опромінення: протягом 50 років
- медичні 0,05 (5)
працівники
- працівники 0,12(12)
ядерної
енергетики
- працівники 0,04 (4)
промислових

ЗО
 підприємств
- працівники 0,4 (40)
неуранових
копалень
- у цілому 0,61 (61)
представники
всіх професій

З даних таблиці 1.6 випливає, що основну колективну екві­

валентну дозу опромінення для всього людства становлять при­
родні джерела випромінювання; потім - медичні процедури,
глобальні випадання після ядерних випробувань; і на останньо­
му місці - аварії на ядерних підприємствах. Випромінювання від
усіх разом узятих штучних джерел за 50 років становило близь­
ко ЗО % колективної еквівалентної дози, зумовленої природними
джерелами. Середні індивідуальні еквівалентні дози опромінен­
ня від штучних джерел (медичні процедури, радіаційні аварії,
ядерна енергетика та ін.) для окремих груп населення і професі­
оналів можуть помітно перевищувати середні еквівалентні дози
від природного фону (близько 0,13 Зв/рік, або 1,3 бер/рік). Част­
ка випромінювання внаслідок ядерних аварій становить при
цьому близько 0,5 % природного фону в середньому на планеті.
Для регіонів України, Білорусі і Росії, що постраждали внаслі­
док аварії на Чорнобильській АЕС, ці показники, зрозуміло,
вищі.
Наведені результати свідчать про двозначність застосування
поняття “колективна доза”. З одного боку, надзвичайно високі
показники колективної еквівалентної дози від природних дже­
рел випромінювання, з другого - відносно малі значення цих доз
при радіаційних аваріях. Тут визначальну роль відіграють рівні
індивідуальних, а не колективних доз. Так, унаслідок Чорно­
бильської аварії мешканці забруднених радіонуклідами терито­
рій України, як мінімум, додатково зазнають впливу опромінен­
ня дозою близько 0,01 Зв/рік (1 бер/рік) і більше, що означає по­
двоєння середньої індивідуальної еквівалентної дози порівняно
з природним фоновим рівнем. При еквівалентних дозах 0,01-
0,02 Зв/рік (1-2 бер/рік) впливу на здоров’я окремих людей і по­
пуляцій не виявлено. Виняток становлять окремі контингенти

31
населення- ліквідатори, евакуйовані з 30-кілометрової зони ЧА-
ЕС (особливо діти) та інші критичні групи населення, що діста­
ли дозу 0,05-0,1 Зв/рік (5-10 бер/рік) і більше. Можна зробити
загальний висновок, що медичні, терапевтичні та профілактичні
зусилля слід спрямовувати на критичні групи населення, ґрун­
туючись на показниках індивідуальної, а не колективної дози і
стану їх здоров’я.
Критерій оцінки колективної еквівалентної дози опромінен­
ня - інструмент для загальної характеристики ситуації в регіоні,
для вибору і порівняння ефективності контрзаходів тощо. Такі
оцінки і розрахунки колективної дози мають експертний харак­
тер і використовуються при розрахунках співвідношення ко-
ристь-шкода. Аналіз співвідношення «користь-шкода» застосо­
вують для оцінки якості та ефективності роботи ядерного підп­
риємства, вибору та оптимізації контрзаходів. Розрахунки спів­
відношення користь-шкода ґрунтуються на оцінці індивідуаль­
ного і колективного ризику.

1.7. Концепція прийнятного ризику та аналіз

співвідношення користь-шкода при впливах
іонізуйочого опромінення
Будь-яке виробництво і будь-яка технологія формують свій
ступінь ризику смерті зайнятих у них людей, який оцінюють за
рік роботи. Середні показники ризику смерті для працівників
промисловості США і Великої Британії наведено в таблиці 1.7.

Таблиця 1.7. Середні річні показники ризику смерті для

працівників різних нидів виробництва (промисловості)
США і Великої Б ританії
Ризик смерті на людину,
Вид виробництва (промисловості)
ум.од.
Виробництво гірчичного газу 10’5
Вуглекоксування і вулканізація (І-ІО)-ІО'3
Рибальство 1,2-10'3
Видобуток кам’яного вугілля (4-12)* 10'4
Гончарне і керамічне виробництво 5-Ю'3
Будівництво 1,2-10'3
Обробна промисловість (8-12)-10‘3

32
 Обробна промисловість (8-12)-10'3
Текстильна, паперова, харчова, (І-ІО)-ІО'3
друкарська промисловість
Швейна, взуттєва промисловість (І-ІО)-І(Г6
Інші види промисловості США, 2,5-10-4
Великої Британії
Зазначимо деякі інші важливі оцінки ризику. Так, ризик
смерті людини, зумовлений ендогенними чинниками, такими як
захворювання, старіння, оцінюють у 10'2(це означає ризик смер­
ті однієї людини зі ста у середньому за рік); чинниками середо­
вища проживання, катастрофами та іншими екстремальними
ситуаціями - 10'5; паління - 5104 на рік тощо. Виходячи з цих
уявлень та оцінок, показник соціально прийнятного ризику для
високорозвинених країн становить 5 І0 Ч на рік. Це ціна, яку
людство змушене і готове платити за технології, енергію та ко­
мфорт.
На основі численних радіобіологічних досліджень, проведе­
них серед рентгенологів та осіб, які зазнали впливу значних доз
опромінення внаслідок радіаційних аварій і бомбардування Хі-
росіми та Нагасакі, було зроблено оцінки ризику розвитку пух­
лин в окремих органах і тканинах у розрахунку на еквівалентну
дозу 0,01 Зв (1 бер) на рік (таблиця 1.8).

Таблиця 1.8. Ризик імовірності утворення пухлин

із розрахунку на еквівалентну дозу опромінення
0,01 Зв/рік (1 бер/рік) (за 60-тою публікацією МКРЗ)
Ризик (ймовірність)
Опромінення орган (тканини) розвитку пухлин,
ум.од.
Шлунок 1,1-КГ4
Червоний кістковий мозок 5-Ю'3
Легені 2,5-10'3
Жовтий (жировий) кістковий мозок 5-Ю’5
трубчастих кісток
Щитоподібна залоза 8-Ю'5
Інші органи і тканини 2,5-10"4
У цілому для всіх органів sio*4

33
 Отже, ризик утворення пухлин, чи соматичний ризик, для
населення із розрахунку на 0,01 Зв (1 бер) оцінюють у 5-10"4
Аналогічно оцінюють і ризик виникнення різних генетичних
аномалій у нащадків опромінених батьків. Як свідчать дослі­
дження, цей показник у розрахунку на еквівалентну дозу 0,01 Зв
(1 бер) становить не більш ніж 10'4 і не перевищує 0,1-0,2 % від
природного спонтанного рівня генетичних аномалій. Очевидно,
що цей ризик практично не підвищує спонтанний рівень генети­
чних захворювань. Тоді загальний ризик кожної опроміненої
людини внаслідок впливу опромінення дозою 0,01 Зв (1 бер)
становить 6-10’4 і відповідає соціально прийнятному ризику для
всього населення.
За нашими розрахунками, колективна еквівалентна доза ви­
промінювання для території України, забрудненої радіонукліда­
ми внаслідок аварії на ЧАЕС, становить близько 2-Ю4 люд.-3в
(2-Ю6 люд.-бер) на рік. Такий загальний прогноз ситуації свід­
чить, що для популяції населення України в зоні впливу аварії
(ЗО млн. чол.) річні втрати від опромінення можуть збільшити
природну смертність на 1200 чол. Природна смертність для цієї
популяції становить 300 тис. чол. на рік. Таким чином, чорно­
бильське “збільшення” становить 0,03 % природної смертності,
проте оцінити цей показник зі статистичною вірогідністю немо­
жливо.
У доповіді НКАДАР ООН (1988 р.) за даними обстеження
населення Японії підкреслюється, що оцінка збитку, яку отри­
мують множенням коефіцієнта ризику 610‘4 із розрахунку на
0,01 Зв/рік (1 бер/рік) на відповідну еквівалентну колективну
дозу дає очікувану кількість випадків смерті від раку в опромі­
неній популяції чисельністю 1000 чол., наприклад, якщо колек­
тивна еквівалентна доза становить не менш ніж 102 люд.-Зв, або
104люд-бер (близько 0,1 Зв/рік, або 10 бер/рік на людину). Якщо
колективна еквівалентна доза становить лише кілька десятків
людино-зівертів, або сотень людино-берів (індивідуальна доза
0,01 Зв, або 1 бер на рік, і менше), то, найімовірніше, додатко­
вих летальних випадків не буде. Для основної маси населення
України, коли індивідуальна еквівалентна доза опромінення не
перевищує 0,001 Зв/рік, або 0,1 бер/рік (крім критичних груп

34
населення), не слід очікувати збільшення кількості летальних
випадків унаслідок опромінення.
Таким чином, формальний розрахунок колективної еквіва­
лентної дози опромінення недостатній, і потрібні оцінки індиві­
дуальних доз. Подібні випадки можливі тільки для критичних
груп - населення забруднених районів, населення евакуйованого
із 30-кілометрової зони ЧАЕС, і ліквідаторів наслідків аварії.
Важко, майже неможливо визначити, для кого з конкретних лю­
дей ця доза опромінення може мати значення. З наведених при­
кладів чітко простежуються принципові відмінності у призна­
ченні та застосуванні для оцінки радіоекологічних ситуацій та­
ких показників, як індивідуальна і колективна еквівалентні дози
опромінення. Критерій оцінки індивідуальної дози особливо ва­
жливо застосовувати для малих популяцій населення чи для
професіоналів, що зазнають впливу опромінення дозою 0,05-0,1
Зв (5-10 бер) за рік. Щодо цих осіб доцільно вживати профілак­
тичних і терапевтичних контрзаходів. Якщо популяція досягає
1000 чол. і більше, а середня доза становить 0,01 Зв (1 бер) за рік
і менше, критерій колективної еквівалентної дози доцільно ви­
користовувати для оцінки загальної радіоекологічної ситуації.
Критерій колективної еквівалентної дози особливо прийнятний
для вибору оптимальних загальнорегіональних контрзаходів, що
могли б у разі потреби помітно зменшити цю дозу на всю попу­
ляцію населення.
У світовій практиці при виборі контрзаходів у певних радіо­
екологічних ситуаціях прийнято оцінювати співвідношення ко-
ристь-шкода. Шкода складається з економічних оцінок суми ви­
трат на певний захід чи контрзахід (евакуація, контроль продук­
тів харчування тощо) і оцінки соціальної шкоди. Оцінка ефекти­
вності (користі) контрзаходу чи заходу ґрунтується на розраху­
нку очікуваного внаслідок його застосування зменшення (еко­
номії-) колективної дози і вартості цієї економії.
Для визначення вартості економії колективної еквівалентної
дози використовують вартість людино-зіверга (людино-бера).
Залежно від рівня розвитку країни ця ціна є різною, і чим вищий
рівень розвитку технології, а відповідно і внесок кожної людини
в національний дохід, тим вища вартість 1 люд.-Зв (1 люд.-бер).
Наприклад, у розвинених країнах Європи і США мінімальна ва­

35
ртість 0,01 люд.-Зв (1 люд.-бер) становить 8-100 дол. США. Для
України в законі про радіаційну безпеку практично введено ціну
за людино-зіверт у 4000 доларів США. Цей показник можна
використовувати для попередніх оцінок та експертиз певних
контрзаходів, засобів захисту, якості роботи певних ядерних пі­
дприємств, А ЕС, захоронения радіоактивних відходів та в інших
випадках. Вартість 1 люд.-Зв (1 люд.-бер) може відрізнятися в
100 разів (тобто коливатися від 800 до 8000 дол.) залежно від
рівня індивідуальної дози для професіоналів. Якщо індивідуаль­
на доза менша ніж 0,01 Зв/рік (1 бер/рік), то для населення Укра­
їни приймають вартість у 4000 дол. за людино-Зв, а при індиві­
дуальних дозах у 0,03-0,05 Зв/рік (3-5 бер/рік) ціна 1 люд.-Зв (1
люд.-бер) в оцінках співвідношення користь-шкода може дося­
гати 8000(80)дол.
Ефективність засобів захисту і контрзаходів та їхня вартість
залежать від середньої еквівалентної дози опромінення. На ма­
люнку 1.3 показано, як експоненціально зростають ефективність
засобів захисту і контрзаходів зі збільшенням цієї дози й вар­
тість їх зі зменшенням середньої індивідуальної дози опромі­
нення.
Місце перетину цих кривих відповідає оптимальній дозі -
Н ^. Звідти при середніх індивідуальних еквівалентних дозах
опромінення понад Неф доцільно використовувати засоби захи­
сту і контрзаходи, а при дозах менших за Неф аналіз співвідно­
шення користь-шкода свідчить про безперспективність застосу­
вання засобів захисту і контрзаходів.

опромінення
Рис. 1.3. Залежність ефективності захисту (1) і вартості (2) від рів­
ня середньої індивідуальної еквівалентної дози опромінення у роз­
рахунку на одиницю дози опромінення (3 - сумарна крива).

36
 1.8. Проблеми дозиметрії на забруднених радіонуклідами
територіях
Приладову дозиметрію і моделі розрахунку доз для людини
розроблено досить повно. Методи оцінки доз для біоти в зоні
радіонуклідних забруднень ще мають бути розроблені. Погли­
нену дозу від зовнішніх джерел гамма-випромінювання можна
оцінювати за допомогою дозиметрів, розміщених на полігонах,
де проводяться дослідження. Досить зручно для цього викорис­
товувати таблетки ТЛД (термолюмінесцентні дозиметри) - де­
тектори, їх легко розмістити в лісі, безпосередньо на грунті, по­
містити в нору тварини тощо. Витримавши дозиметри певний
час на полігоні, можна провести аналіз на спеціальному пульті
(пульт Харшоу) і розрахувати поглинену дозу.
Поглинену дозу опромінення можна також розрахувати за
спеціальними формулами для джерел різної форми, що містять
різні радіонукліди. Під час цих розрахунків враховують масу,
розмір та форму рослин і тіла тварин, а також час перебування
на грунті, на дереві та інші ситуації. Дозиметричні формули да­
ють змогу отримати, наближені до реальних, оцінки поглинених
доз опромінення від точкових, плоских та об’ємних джерел.
Слід зазначити, що простої і водночас універсальної форми
для розрахунків бути не може. Зрозуміло, що особливо склад­
ною є проблема оцінки поглинених доз опромінення для рослин
і тварин, які живуть у зонах радіонуклідних аномалій. Для роз­
рахунку і оцінки поглинених доз опромінення внаслідок потра­
пляння радіонуклідів на поверхню рослин і тіла тварин, а також
накопичення їх в організмах потрібно враховувати такі
параметри:
1. Спектр і активність різних радіонуклідів у компонентах
екосистем у зоні проживання рослин і тварин. На одній і тій са­
мій території навіть з однорідним рівнем забруднення радіонук­
лідами вони будуть різні для рослин, ссавців, птахів, риб.
2. Середній проміжок часу перебування, пересування і місця
проживання різних представників біоти екосистеми у різних
компонентах і ділянках екосистеми, на різних стадіях життя
окремих видів живих організмів та популяцій. Навіть для рос­
лин на різних стадіях розвитку (насіння, проростків, молодої і
зрілої рослини) дози можуть відрізнятися в сотні разів.

37
 3. Коефіцієнти накопичення (К„) і середні концентрації в ор­
ганізмах радіонуклідів для різних представників біоти, розподіл
радіонуклідів у тканинах та органах (особливо критичних) рос­
лин і тварин в онтогенезі. Якщо коефіцієнти накопичення наба­
гато перевищують одиницю (для водяної біоти К„ можуть дося­
гати 1-З'103), слід урахувати взаємний вплив гамма-
випромінювання особин у разі високої густоти проживання, а не
тільки поглинені внаслідок внутрішнього опромінення дози. Це
стосується насамперед фіто- і зоопланктону у водних
екосистемах.
4. Розмір (об’єм) критичних органів і тіла рослин та тварин.
Якщо розмір особини, її критичних органів дуже малий (мікроо­
рганізми, меристеми рослин та ін.), то формула розрахунку пог­
линеної дози має враховувати пробіг гамма-, бета- й альфа-
випромінювання. Мабуть, для малих об’ємів тільки частина до­
зи опромінення інкорпорованих радіонуклідів поглинається без­
посередньо в межах критичного органа чи всього тіла, інша час­
тина дози може поглинатися абіотичними компонентами сере­
довища (повітря, вода, ґрунт тощо) чи в організмі інших пред­
ставників біоти за високої густоти і чисельності різних видів у
певному об’ємі ґрунту, води, донних відкладень.
5. Для того, щоб урахувати просторовий розподіл і перероз­
поділ радіонуклідів у реальних екосистемах та ландшафтах, ко­
нче необхідно враховувати динаміку концентрування радіонук­
лідів у критичних складових екосистеми. Це може з часом приз­
вести до міграції значних дозових навантажень на критичну біо­
ту екосистем. Насамперед це стосується біоти водних
екосистем.
Отже, виділено п’ять груп параметрів, що можуть значно
вплинути на оцінку доз, поглинених представниками біоти в
екосистемі внаслідок внутрішнього і зовнішнього опромінення.
При цьому кожна конкретна ситуація погребує спеціального
розгляду, вибору та розробки моделі і формули для розрахунку
поглиненої дози опромінення на кожній стадії життя організмів
і популяцій. Дозу опромінення, поглинену біотою екосистеми,
вимірюють у греях (радах). Оскільки існуючі оцінки ВБЕ (від­
носна біологічна ефективність) різних видів випромінювання
орієнтовані на організм людини, вони не можуть бути автомати­

38
чно перенесені на інших представників біоти екосистем. Зрозу­
міло, що біологічний ефект альфа-випромінювачів, що потрапи­
ли в тіло дощового черв’яка, може відрізнятися від оцінок ВБЕ,
прийнятих для легень людини (20 одиниць). Тому універсаль­
них формул розрахунку еквівалентних доз опромінення для різ­
них видів біоти поки що немає, а оцінки їх у зівертах (берах)
можуть мати лише орієнтовне значення.
Таким чином, у цьому розділі було розглянуто основні мо­
делі оцінки доз, методи і прийоми для розрахунку поглинених і
еквівалентних доз від різних типів і видів джерел випроміню­
вання, що потрапляють в екосистеми. Наведено основні орієн­
товні і точні методи оцінки доз, сформованих унаслідок зовніш­
нього впливу радіонуклідів, а також наджодження в організм із
повітрям під час дихання і вживання їжі й води. Усі ці прийоми і
методи досить прості й доступні, вони дають змогу конкретно
оцінювати і прогнозувати середні значення індивідуальних екві­
валентних ефективних доз опромінення, а також розраховувати
колективні еквівалентні дози.
Спеціально розглянуто проблему розрахунку та аналізу ко­
лективних еквівалентних доз випромінювання для великих по­
пуляцій населення. Показано особливості та гаїузі застосування
оцінок індивідуальних і колективних еквівалентних доз випро­
мінювання. Зазначено необхідність оцінок колективної еквіва­
лентної дози при розрахунку співвідношення шкода-користь для
різних радіоекологічних ситуацій та оцінці ефективності контр­
заходів.
Основним критерієм оцінки наслідків опромінення для лю­
дей є рівень індивідуальної еквівалентної дози, особливо для
критичних груп населення. Якщо цей показник перевищує 0,05-
0,1 Зв (5-10 бер) на рік, то ситуація потребує втручання і вжиття
оптимальних контрзаходів. Критерій оцінки колективних екві­
валентних доз опромінення придатний для загальної характери­
стики ситуації та порівняння ефективності запланованих і/чи
реалізованих контрзаходів й практично не придатний для оцінки
і прогнозу захворювань у населення, якщо індивідуальні дози не
перевищують 0,05 Зв (5 бер) на рік. Очевидно, що контрзаходи
медичного характеру мають ґрунтуватися на оцінках індивідуа­
льних еквівалентних доз випромінювання для критичних груп, а

39
оцінки колективних доз можуть бути корисними для прийняття
рішень щодо вибору загально-регіональних контрзаходів, де це
доцільно, і для оцінки співвідношення - шкода-користь.

40
Контрольні запитання і завдання
1. Що таке радіоекологія? Основні проблеми та завдання
сучасної радіоекології.
2. Основні поняття та параметри у радіоекології.
3. Назвіть та охарактеризуйте основні дозиметричні одиниці в
радіоекології.
4. Назвіть та охарактеризуйте похідні дозиметричні одиниці в
радіоекології.
5. Наведіть основні моделі оцінки поглинених доз опромінення
на людину.
6. Як розрахувати та оцінити поглинену дозу при зовнішньому
опроміненні?
7. Як розрахувати харчову складову поглиненої дози
опромінення?
8. Як розрахувати інгаляційну складову поглиненої дози
опромінення?
9. Як розрахувати і оцінити еквівалентну дозу опромінення
внаслідок потрапляння радіонуклідів в організм людини?
10. Що таке індивідуальна еквівалентна доза йонізуючого
випромінювання?
11. Що таке колективна еквівалентна доза йонізуючого
випромінювання?
12. Охарактеризуйте поняття прийнятного ризику.
13. Які складові радіаційного ризику ви знаєте?
14. Що таке співвідношення користь-шкода в радіоекології?
15. У чому полягають проблеми дозиметрії на забруднених
радіонуклідами територіях?

41
 З’ясувавши основні поняття, проблеми, методи та параметри
сучасної радіоекології, далі логічно обговорити основний метод
моделювання радіоекологічних процесів - метод камерних мо­
делей. Метод побудови камерних моделей покликаний виконати
такі завдання: створити найпростіші, але необхідні з огляду на
відсутність інших, моделі поводження, розподілу та перерозпо­
ділу радіонуклідів у різних типах екосистем.

РОЗДІЛ 2. КАМЕРНІ МОДЕЛІ В РАДІОЕКОЛОГІЇ

2.1. Блок-схеми та шляхи надходження радіонуклідів в

екосистеми
Радіоактивні викиди і випадіння можуть потрапляти в атмо­
сферу і переміщуватися з потоками повітря (мал. 2.1). Частинки
аерозолів і пилу, що містять радіонукліди, формують радіоакти­
вну хмару і з вітром рухаються у просторі.

Рис. 2.1. Схема надходження радіонуклідів

до екосистем та до людини повітряниам шляхом.

42
 Під час руху повітряних мас ці радіонукліди залежно від по­
годи, опадів, зміни вітру і турбулентного переміщення потоків
повітря поступово розсіюються. Переміщення радіонуклідів
унаслідок атмосферних процесів відбувається значно швидше,
ніж на поверхні землі, й визначається швидкістю вітру, яка до­
сягає 10 км/год та більше.
Завдяки вітровому перенесенню радіонуклідів і дифузії в
атмосфері постійно розмивається (диспергує) і, зрештою, вміст
радіонуклідів у повітрі знижується до мізерно малих значень.
Середня швидкість вітру - найважливіший параметр дисперсії,
що визначає напрямок переміщення і кількість повітря, яке ‘‘ро­
збавляє” радіонукліди. Інші важливі чинники, від яких також
залежить випадання радіонуклідів з атмосфери, - це опади, що
вимивають радіонукліди з хмари, атмосферні умови, наприклад,
шторм, структура ландшафту чи шорсткість (рельєфність) зем­
ної поверхні. Для радіоактивної хмари ступінь радіонуклідного
забруднення за напрямком вітру в будь-якій точці залежить від
потужності викиду (кількості аерозолів, зокрема пилу і радіону­
клідів) в одиницях об’єму за одиницю часу (мал. 2.2).
z

У
Мал. 2.2. Смолоскипова дифузна модель розподілу радіоактивності
при повітряному викиді залежно від відстані точки викиду: зміни
поверхневої активності за напрямком вітру
(х, у, z - висота, ширина та дальність викиду, 0 - точка викиду,
штиховими лініями вказані невидима частина площа перерізу)

Ймовірно, що ступінь забруднення повітря і підстильної по­

верхні ґрунту чи поверхні води зменшується зі збільшенням від­
стані від джерела і часу після викиду. Дисперсію радіоактивної

43
хмари математично найчастіше описують у вигляді гауссової
моделі:

^ = 2(3 (2.1)

д е Х - активність радіонуклідів у повітрі, Бк(Кі)/м3;

Q - потужність джерела викиду, Бк(Кі)/с);
3Sy - поперечний розмір передбачуваного розподілу за віссю у,
м (див. рис. 2.2);
Sz - вертикальне стандартне відхилення домішки радіонуклідів,
м; V - середня швидкість вітру, м/с.
Кожний із параметрів розподілу Sy і 5, є функцією відстані -
х за напрямком вітру і станом атмосфери, температурною стра­
тифікацією від дуже нестійкої до досить стійкої, властивої для
кожної конкретної місцевості. Із переміщенням радіоактивної
хмари в атмосфері відбувається процес осадження аерозольних
частинок на землю і поверхню води під дією електростатичних
сил (аерозолі несуть позитивний заряд, а ґрунт і особливо вода
мають негативний заряд); гравітаційного осадження (чим більші
частинки аерозолю, зокрема пилу, тим ближче від джерела ви­
киду вони випадають); через фільтрацію аерозолів і пилу дере­
вами, будівлями і вимивання дощем. Період, протягом якого
радіонукліди можуть перебувати в повітрі, не перевищує, як
правило, кількох днів. Виняток становлять стратосферні викиди
радіонуклідів на значну висоту (ядерні вибухи в атмосфері, ви­
кид радіонуклідів унаслідок аварії на ЧАЕС).
З формули (2.1) випливає, що чим більші швидкість вітру,
нестабільність атмосфери, дисперсія розсіювання радіонуклідів,
відстань від джерела, тим менші концентрація радіонуклідів в
атмосфері та ступінь випадіння їх на поверхню ґрунту чи води.
Найпростіше оцінювати рівень забруднення від випадінь
радіонуклідів, залежно від відстані до джерела за формулою:
С_
А. = (2.2)
Xі
де А х - щільність випадань на відстані (X) від джерела,
Бк(Кі)/км2;
С - константа загального об’єму випадань.

44
 Для вірогіднішого розрахунку можна використовувати точ­
нішу формулу (2.3):
2Q T
А = 2 ^ Г ехР - (2.3)
С - V- х ~ с У ‘л
де Q - активність (потужність) викиду джерела, Бк(Кі)/км2;
Т - час викиду;
V - швидкість вітру під час викиду, м/с;
h - висота джерела викиду (наприклад, труби АЕС), м;
я - параметр турбулентності за спеціальними таблицями;
С —лінійний коефіцієнт турбулентної дифузії за Сеттоном.
Усі згадані процеси в джерелі й атмосфері призводять до
формування рівня (щільності) випадань, що зумовлює рівень
радіонуклідного забруднення водних і наземних екосистем.
Радіонукліди, що випали з атмосфери на поверхню грунту,
потрапляють із поверхневим стоком на відповідні водозбірні
площі струмків, рік та інших водоймищ. Поверхневий стік ра­
діонуклідів залежить від характеру ландшафту, типу і шорсткос­
ті підстильної поверхні, щільності рослинного покриву, пори
року, характеру і кількості опадів. В умовах гірського ландшаф­
ту, при гладкому кам’яному покритті, позбавленому рослиннос­
ті, і в період інтенсивних дощів об’єм поверхневого рідкого і
твердого стоку радіонуклідів є максимальним. Для рівнинних
ландшафтів, типових для Полісся України, об’єм поверхневого
стоку радіонуклідів становить: для 137Cs - близько 0,01-0,4 % на
рік, а для wSr - 0,2-4 %. Якщо об’єми випадання радіонуклідів
на водозбірну територію великі, як у випадку Чорнобильської
аварії на водозбірній площі Дніпра, загальний об’єм надходжен­
ня радіонуклідів у водотоки з поверхневим стоком може бути
дуже значним. Так, за активності ^Sr на Краснянській заплаві р.
Прип’ять - 3,7-1014 Бк (10 кКі) поверхнева активність стоку мо­
же досягати 1,51013 Бк (400 Кі) і більше. Велике значення для
поверхневої активності стоку радіонуклідів із водозбірної пло­
щі, особливо із заплав рік, мають періоди весняних і осінніх па-
водків, властивих нашим рікам. Спеціальні розрахунки показа­
ли, що у випадку затоплення заплави Дніпра за високих рівнів
паводків (10-25 % ймовірності водного забезпечення) поверхне­
вий стік радіонуклідів 9“Sr може досягати 4-8 % відкладень ра-

45
діонуклідів на заплаві за рік. Фізико-хімічні властивості міграції
радіонуклідів у ландшафтах (їх рухливість і водорозчинність)
відіграють визначальну роль у здійсненні поверхневого стоку,
але ці питання стосуються біогео- та агрохімії і розглянуті у
спеціальній літературі.
Крім поверхневого стоку, потрібно враховувати вторинне
вітрове підіймання (або дефляцію) радіонуклідів, що осіли на
поверхню ґрунту. У разі високої вітрової активності на прибере-
гових територіях, можливе потрапляння радіонуклідів у водні
екосистеми і в органи дихання людини внаслідок дефляції (оса­
дження) чи вторинного вітрового підіймання, пов’язаного із пи­
лоутворенням. Утворення пилу може бути зумовлене дією вітру,
рухом транспорту, будівельними і сільськогосподарськими ро­
ботами. Вторинне вітрове підіймання радіонуклідів у повітря
оцінюють за допомогою коефіцієнтів вітрового підіймання, або
дефляції; Кв(м'1):

Кв = ^ (2.4)

де С„ - об’ємна активність радіонуклідів у повітрі, Бк/м3;

Сг - поверхнева активність радіонуклідів на поверхні грунту,
Бк/м2.
За експериментальними даними, одразу після випадання ра­
діонуклідів - К, становить ІО’МО"6 м '1, а після заглиблення ра­
діонуклідів у грунт через кілька років після випадання чи аварії
зменшується до 10'8-Ю'10 м'1. Коефіцієнт вітрового підіймання
варіює від 10'2 (в умовах польових робіт) до 10’12 (для заасфаль­
тованих міських територій). Це особливо важливо для оцінки
інгаляційної складової еквівалентної дози опромінення для лю­
дини. Так, за рівня поверхневої активності грунту 3,7-1010 Бк/км2
(1 Кі/км2) і коефіцієнта вітрового підіймання 10’8 концентрація
радіонуклідів у повітрі може досягати 3,7-1 O’4 Бк/м3, що стано­
вить значний рівень небезпеки для органів дихання людини, але
не дає відчутного вітрового стоку радіонуклідів на поверхню
прісноводних водойм і морів.
Після потрапляння радіонуклідів у екосистему повітряним
шляхом чи поверхневим стоком вони залучаються до участі в
житті екосистеми і підкоряються дії її внутрішніх законів. Усі

46
радіонукліди, що потрапили в екосистему, так чи інакше беруть
участь у колообігу речовин, зумовленому трофічною структу­
рою цієї екосистеми, - від сталих елементів середовища (вода,
повітря, грунт) до популяцій організмів різних трофічних рівнів.
2.2. Коефіцієнти накопичення і переходу радіонуклідів у
екосистемах
Для характеристики перетворень і міграції радіонуклідів у
екосистемах у радіоекології прийнято застосовувати коефіцієн­
ти накопичення і переходу.
Коефіцієнт накопичення (К„) - термін, як правило, ужива­
ний для організмів, що мешкають на поверхні, в глибині грунту,
у воді. Коефіцієнт переходу (К„) застосовують також для назе­
мних організмів чи мешканців водоймищ, коли йдеться про міг­
рацію радіонуклідів трофічними ланцюгами.
Ці коефіцієнти показують, у скільки разів більшою (чи мен­
шою) може бути активність певного радіонукліда в елементах
екосистеми (Сі - Бк/кг, зокрема, сухої маси рослин) порівняно з
навколишнім середовищем (С* - Бк/кг грунту, де ростуть ці рос­
лини), і щодо цього є специфічною для радіоекології характери­
стикою екосистем і біоценозів.
Коефіцієнти відбивають частку радіонуклідів, які перехо­
дять від одного елемента екосистеми до іншого. Для системи
ґрунт-рослини - це відношення активності радіонукліда на 1 кг
повітряно-сухої біомаси рослин (С/,) до його вмісту в 1 кг повіт­
ряно-сухого грунту (С2), на якому ці рослини вирощено, Бк/кг. У
найпростішому випадку такі коефіцієнти обчислюють за форму­
лою:

*„=£- (25)
с2
Для характеристики випадання радіонуклідів на грунт при­
йнято застосовувати поняття про поверхневу активність (щіль­
ність випадання) радіонуклідів, яку вимірюють в кілобекерелях
(кюрі) на км2 (Кі/км2) ґрунту.
Відомо, що відразу після випадання радіонукліди зосере­
джуються тільки в поверхневому шарі ґрунту, а згодом повільно
мігрують у глибину грунтового шару, до зони розміщення коре­
нів рослин. Активність радіонуклідів у верхньому і нижче роз-

47
ташованих шарах ґрунту може відрізнятися в десятки разів і бі­
льше (мал. 2.3).
О 10 20 ЗО 40 50 60 70 80 9 0 Sr,%

Мал. 2.3. Вертикальний розподіл 90Sr у грунтах різних видів:

а) дерново-підзолистому, б) сірому лісовому, в) чорноземі (вилугу-
ваному) у різні періоди після Киштимської аварії
(1 - після 5 років, 2 - через 10 років, 3 - через 25 років).

Тому в залежності від міграції радіонуклідів у ґрунтовому

шарі і глибини залягання основної маси коренів досліджуваного
виду рослин оцінки Кп можуть відрізнятися у десятки разів. За
найпоширенішими методиками розрахунку К„ для спектромет­

48
ричного чи радіохімічного дослідження слід брати грунт 20-
сантиметрового шару, добре його перемішувати, а потім вимі­
рювати питому активність радіонуклідів у ньому. Такий спосіб є
зручним для сільськогосподарських рослин (зернові і кормові
культури), але непридатним для чагарників і деревних порід, де
глибина залягання коренів може досягати кількох метрів. Для
точної оцінки К„ рослин конкретного виду за певної ситуації
радіонуклідного забруднення потрібно брати для дослідження
різні шари ґрунту: від кількох сантиметрів (трав'яні культури) до
кількох метрів (деревні культури) завтовшки. Можливо, для то­
го, щоб замаскувати ці проблеми, у практичній радіоекології
використовують інше визначення коефіцієнта переходу:

X. = £ - (Э Д

де Ct - питома активність радіонуклідів у 1 кг повітряно-сухої

маси рослин, Бк/кг;
Сі - поверхнева активність радіонуклідів в 1 м2 ґрунту, кБк/м2.
К„ дає змогу усереднити ситуацію для великих територій.
Розглянемо цю ситуацію на конкретному прикладі. На не-
ораному пасовищі поверхнева активність радіонуклідів унаслі­
док аварії на ЧАЕС становила 18,5-1010 Бк/км2 (5 Кі/км2) 137Cs. У
перші роки після аварії весь l37Cs був зосереджений у 2- 5 см
ґрунту, а корені кормових трав досягали 20 см у глибину. На­
ступного року після аварії, коли повітряним забрудненням трави
можна було нехтувати, питома активність l37Cs у біомасі рослин
становила, наприклад, 3,7 Бк/кг (1-ІО10 Кі/кг), а в 5-
сантиметровому шарі ґрунту - 7,4-102 Бк/кг (2-10'8Кі/кг). Звідси
за формулою (2.5):
К н =3,7 Бк/кг / 7,4-102 Бк/кг =0,005.
На 10-й рік після аварії можна було очікувати, що I37Cs роз­
поділиться у шарі грунту на глибину 20 см, а біомаса коренів,
які беруть участь у накопиченні радіонуклідів у рослинах, збі­
льшиться приблизно в 4 рази. Середня активність радіонуклідів
у ґрунті за цей час також могла зменшитися приблизно в 4 рази.
У цьому випадку К„ мав би таке саме значення - 0,005. У цьому
розрахунку враховували лише довгоіснуючі радіонукліди, що
дало змоіу нехтувати їхнім розпадом. Не брали до уваги також

49
можливості зміни рухливості і розчинності радіонуклідів у ґрун-
ті. Якщо обчислити Кп за формулою (2.6), то в перші роки після
аварії він становив:
К„ =3,7 Бк/кг / 18,5 кБк/м2 =0,2
Через 10 років після аварії внаслідок збільшення кореневої
маси, що бере участь у накопиченні радіонуклідів, активність
I37Cs у надземній біомасі мала зрости в 4 рази. Проте з ураху­
ванням розведення активності у ґрунтовому шарі (також приб­
лизно в 4 рази) зміни К„ не очікувалося. Таким чином, із наведе­
ного спрощеного прикладу видно, що обидва варіанти коефіціє­
нтів переходу Кн і К„ аналогічні, проте між ними немає простого
математичного співвідношення. Це пов’язано, зокрема, із труд­
нощами розрахунку питомої активності радіонуклідів у грунті
через відмінності в питомій щільності різних типів ґрунтів. Пра­
вомірно використовувати обидва варіанти розрахунку в залеж­
ності від завдань дослідження. Поряд із цим треба враховувати,
що один із таких коефіцієнтів не замінює іншого. Практично це
означає необхідність оцінювати обидва значення коефіцієнта
переходу. К„ дає змогу оцінити частку активності радіонуклідів,
що переходять із 1 кг ґрунту в 1 кг біомаси рослин, а К„ - розра­
хувати частку активності радіонуклідів, що переходять у 1 кг
біомаси рослин від 3,7-1010 Бк/км2 (1 Кі/км2) активності радіону­
клідів, які випали на поверхню цієї території. У практичній ра­
діоекології застосовують також коефіцієнт виносу (Кв) радіону­
клідів із біомасою. Для його обчислення можна скористатися
такою формулою:

де С -питом а активність (концентрація) радіонукліда в 1 кг

біомаси рослин Бк/кг;
В - врожай із 1 км2 площі, кг;
А - поверхнева активність (щільність) радіонуклідів на забруд­
неній території, Бк/км2.
Коефіцієнти накопичення, як уже зазначалося, відбивають
частку радіонуклідів, що переходять в одиницю біомаси з оди­
ниці об’єму середовища проживання і використовуються найча­

50
стіше в радіоекології водних екосистем за формулою 2.5. Тут С!г
- об’ємна активність радіонукліда 1 л води, Бк/л.
Коефіцієнт виносу радіонуклідів у цьому випадку можна ви­
значити за тією самою формулою (2.7), де під В розуміють біо­
масу гідробіонтів в одиниці об’єму середовища їхнього прожи­
вання, а під А - активність радіонуклідів, в тому ж об’ємі сере­
довища. При розрахунку Кн і К„ часто постає питання: як розра­
ховувати масу біоти: виходячи з маси сухої речовини чи маси
свіжовзятої проби? Різні автори використовують різні способи
розрахунку, і кожний обстоює перевагу обраного ним способу.
Напевно, прийнятними є обидва способи розрахунку К„ і К„, але
обов’язково треба вказувати, який саме спосіб застосовувався в
тому чи іншому випадку. При використанні сухої маси біоти
бажано вказувати, який відсоток маси свіжовзятої проби вона
становить.

2.3. Метод камерних моделей у радіоекології

Вміст радіонуклідів в екосистемах особливо небезпечний з
огляду на те, що радіонукліди Чорнобильського викиду 137Cs
та ^Sr - мають великий період напіврозпаду (29-30 років). Це
зумовлює їх тривалу циркуляцію в природних екосистемах, по­
дальше вторинне забруднення екосистем.
Для опису перенесення (переходу) і міграції радіонуклідів в
екосистемах часто використовують метод камерних моделей. У
камерних моделях (box models) весь ланцюг перенесення радіо­
нуклідів для простоти поділяють на камери (з англійської - box
- коробка). У математичних моделях взаємодію між камерами
задають за допомогою коефіцієнтів. За способами взаємодії між
камерами моделі можна розділити на стаціонарні і динамічні.
Стаціонарні камерні моделі будують на основі постулату
про наявність сталої статистичної рівноваги в системі: екосис-
тема-організм-середовище. При цьому розподіл активності ра­
діонуклідів у кожній з виділених камер вважають рівномірним.
За відомими значеннями К„ радіонуклідів між камерами чи за
відомою кількістю стабільного аналога радіонукліда в певній
камері розраховують питому активність у ній радіонукліда.
Стабільними аналогами радіонуклідів є елементи, що за сво­
їми метаболічними характеристиками в екосистемі подібні до

51
радіонуклідів. Відомо, що стабільним аналогом Sr с Са, а анало­
гом Cs - К. На рис. 2.4 (а) показано відносно просту екосистему
- стаціонарну камерну модель із чотирьох камер, де задано ви­
хідну активність радіонукліда в грунті С (і коефіцієнти переходу
(.Kj) між камерами К і, К2, К}.

Рис. 2.4. Найпростіші стаціонарна (а) й динамічна (б) камерні

моделі екосистеми

За цими даними, використовуючи стаціонарну камерну мо­

дель, неважко обчислити активність радіонуклідів у інших ка­
мерах:
С2 = К Г С1
С3= К 2 С2 = К Г К2 СХ (2.8)
С<=К3 С3= К Г К2 К3 С,
Крім простих стаціонарних камерних моделей широко вико­
ристовують динамічні камерні моделі, що грунтуються на двох
основних припущеннях:
1. Екосистему можна поділити на кілька взаємодіючих ка­
мер, між якими з часом відбувається обмін радіонуклідами.
Вважається, що радіонукліди, що надійшли в камеру, миттєво
перемішуються в усіх частинах камери і однаково в будь-який
момент часу;
2. Втрати радіонуклідів камерою пропорційні активності ра­
діонуклідів у камері. Перенесення радіонуклідів з однієї камери
до іншої відбувається за законами кінетики першого порядку,

52
його описують системою простих диференціальних рівнянь.
При цьому коефіцієнт пропорційності між питомою активністю
радіонуклідів у камері і надходженням радіонуклідів із цієї ка­
мери до будь-якої іншої (коефіцієнт перенесення радіонукліда
між камерами) є сталим.
На рис. 2.4 (б) наведено відповідну екосистему (динамічна
камерна модель), де С/, С2, С3, С4 - динамічні питомі активності
радіонуклідів у камерах моделі, K t, К2, К3 - прямі коефіцієнти
перенесення радіонуклідів між камерами, а К{, К2, К3‘ - зворот­
ні коефіцієнти. Напишемо для цієї камери систему з чотирьох
диференціальних рівнянь:
dCx
= K 2C 2 - K lC[
dt

=к;с{- к2с2- к~с2+ к;сг

(2.9)
^ = К2с2+ к;с4- к;сг- к3с3
dC4
-к,с,
dt
де d (d C i, dC2, ...) - символ диференціювання; t - час.

Систему диференціальних рівнянь 2.9 досить легко

розв’язати і можна отримати графіки значень С* С2, С3, С4 за
часом для будь-яких значень коефіцієнтів перенесення від мо­
менту надходження радіонуклідів до камери 1 - ґрунт і до будь-
якого моменту часу. Якщо спостерігається постійне надходжен­
ня радіонуклідів до камери 1 - ґрунт, то досить додати в систему
рівнянь (2.8) ще одне рівняння:
dC ,
— К0С 0 , ( 2. 10)
dt
де Со - активність радіонуклідів у джерелі на момент початку
викиду, Бк;
Ко - коефіцієнт переходу радіонуклідів від джерела в камеру 1 -
“грунт”.

53
 При цьому до першого рівняння системи (2.8) потрібно до­
дати ще один член: + К0Со. Практично для будь-якої складної і
розгалуженої екосистеми може бути складено і розв’язано від­
повідну систему рівнянь (наприклад, за допомогою програмного
продукту MAPLE 5, MAPLE 6).
Метод камерних моделей є найпростішим й адекватним ма­
тематичним методом опису радіоекологічних процесів у екосис­
темах різної складності.

2.4. Приклади камерних моделей у радіоекології

2.4.1. Оцінка і прогноз розподілу радіонуклідів і дози у
типовій схил овій екосистемі для ландшафтів України

Проблема радіаційної безпеки населення й охорони навко­

лишнього середовища від забруднень радіоактивними речови­
нами є ключовою при реалізації програми розвитку, заснованої
на використанні атомної енергії. Це стало більш очевидним піс­
ля аварії на Чорнобильської АЕС. Крім того, у багатьох галузях
практичної діяльності людини використовуються джерела іоні­
зуючих випромінювань. Безупинно розширюється їхнє застосу­
вання в промисловості, сільському господарстві, медицині, нау­
кових дослідженнях. Розширюється коло осіб, професійно
пов’язаних з полями іонізуючого опромінення.
В умовах широкого застосування ядерної енергії перед фахі­
вцями всіх категорій і рангів стоїть завдання серйозної підгото­
вки в галузі радіаційної безпеки, вивчення критеріїв оцінки ра­
діоактивного випромінювання як шкідливого фактору впливу на
людей і об’єкти навколишнього середовища, в одержанні потрі­
бних знань з радіоекології, які дозволять у практичній діяльності
організувати роботу й керувати процесом так, щоб гарантувати
безпеку, зберегти здоров’я і працездатність людини в умовах
радіоактивного забруднення навколишнього середовища, сиро­
вини і продуктів харчування.
З огляду на це, дуже важливими є оцінка й прогнозування доз
радіоактивного опромінення для людини з метою подальшого
вивчення та оцінки ризиків, пов’язаних з аваріями на радіацій­
но-небезпечних виробництвах.

54
 Моделювання екологічних процесів за допомогою методу
камерних моделей активно розвивається в сучасній радіоеколо­
гії. Цикл досліджень з моделювання розподілу радіонуклідів у
трофічних ланцюгах України був виконаний у лабораторії
В.Б. Георгієвського в Інституті атомної енергетики їм. Курчато­
ва (м. Москва). Активне використання цього методу дало змогу
змоделювати параметри радіоекологічної ємності різного типу
екосистем. Цим методом, маючи обмежені дані з моніторингу
дослідження, можна робити детальний прогноз величини та ди­
наміки забруднення різних елементів екосистем (та ландшафтів)
не тільки для радіонуклідів, але й для інших полютантів.
Ландшафти північної частини України разом з басейнами рік
Дніпра, Десни представляють схилові екосистеми.
Для дослідження була обрана типова екосистема, що склада­
ється з дев’яти камер: “ліс”, “узлісся”, “лука”, “тераса”, “пойма”,
“вода озера”, “біота озера”, “донні відклади озера”, “людина”
(мал. 2.5).
і

Мал. 2.5. Блок-схема типової схилової екосистеми

55
 Взаємодія між камерами задається за допомогою коефіцієнтів
переходу радіонуклідів із однієї камери в іншу за одиницю часу
(годину, рік тощо), наприклад, а61- коефіцієнт переходу радіо­
нуклідів із камери 6 (“вода”) в камеру 7 (“біота”). Коефіцієнти
вибрані за натурними дослідженнями та залежать від крутизни
схилу, характеру покриття (ліс, трава і т.д.), типу грунту (чорно­
зем, дерново-підзолистий, сірий-лісовий), об’єму стоку, темпе­
ратури повітря, напряму та сили повітря, інших метеорологіч­
них параметрів.
Розраховані за натурними даними, значення коефіцієнтів на­
ведені в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.Значення коефіцієнтів переходу радіонуклі­

дів із камери в камеру

Мінімальні Середні Максимальні

а »

«И
0,01 0,03 0,05
а 23
0,05 0,1 0,15
«34
0,1 0,15 0,2
^45
0,1 0,2 0,3
«56
0,2 0,3 0,4
«67
0,3 0,5 0,7
«78
0,03 0,05 0,07
«68
0,4 0,6 0,8
а ъ6
0,04 0,07 0,1
«76
0,03 0,05 0,07
^49
0,2 0,4 0,6
a 69
0,05 0,1 0,15

Для аналізу переходу радіонуклідів із камери в камеру у да­

ному прикладі вибрані середні значення коефіцієнтів. У рівнян­
нях змінні х, у, z ,k , І, п, о, р,т - динамічні питомі активності ра­
діонуклідів у камерах: “ліс”, “узлісся”, “лука”, “тераса”, “пой-

56
ма”, “вода”, “біота”, “донні відклади” та “людина”; і - час
(2. 11).
Графічні розв’язки рівнянь представлено на мал. 2.6 та 2.7.
Для інших камер даної моделі складемо таблицю зі значенням
максимальної питомої активності радіонуклідів у певний мо­
мент часу (таблиця 2.2).

Таблиця 2.2. Накопичення радіонуклідів у камерах

(у відсотках від загального запасу в екосистемі)
Камери Максимальна активність Час
радіонуклідів (%) (рік)
Узлісся 12 12
Лука 6 20
Тераса 1,4 20
Пойма 0,82 24
Вода 0,32 зо
Біота 1,16 44
Донні відклади 2,3 48
Людина 10 50

57
 Мал. 2.6. Розподіл радіонуклідів для камер схилової екосисте­
ми:
1 - камера-ліс, 2 - камера-узлісся, 3 - камера-людина, 4 - каме-
ра-лука, 5 - камера-донні відклади, 6 - камера-тераса, 7 - камера-
біота, 8 - камера-пойма, 9 - камера-вода.

Мал. 2.7. Розподіл радіонуклідів для окремих камер схилової

екосистеми: 1 - камера-людина, 2 - камера-тераса, 3 - камера-
вода.

58
 З таблиці 2.2 видно, що найбільше накопичення радіонуклі­
дів спостерігається в камері “ліс” (12 % від усього запасу в даній
екосистемі) на 12 рік після припустимої аварії та у камері “лю­
дина” (10 % на 50 рік), а найменше - у камері “вода” (0,32 % на
ЗО рік).
Оскільки землекористування людини зводиться у даній еко­
системі, до використання води та аграрної тераси, то доцільно
окремо розглянути графіки рівнянь розв’язків системи саме для
камер: “вода”, “тераса”, “людина” (мал. 2.7). Якщо спостерігати
за аграрною терасою, то спад активності накопичених радіону­
клідів відбуватиметься після 20-го року, коли максимальна ак­
тивність радіонуклідів для тераси буде становити 1,4 %.
Верхній графік рис. 2.7 характеризує камеру “людина”, на­
ступний - камеру “тераса”, останній - камеру “вода”. Найшви­
дше акумулює в собі радіонукліди “людина”, за нею іде “тера­
са”, а потім - “вода”. І хоча людина швидше накопичує радіону­
кліди, доза на 20-й рік після аварії ще дуже мала (40 % від мож­
ливої), що є дуже важливим, оскільки пік можна очікувати на
50-й рік після аварії.
З наведеного прикладу можна зробити висновки:
1. Запропонований метод камерних моделей може бути ефе­
ктивно застосований при аналізі процесів розподілу радіонуклі­
дів у типових для України екосистемах.
2. Експериментально обґрунтований вибір значень парамет­
рів зв’язку між камерами у схиловій екосистемі дає змогу адек­
ватно описати поведінку радіонуклідів.
3. При реальних середніх значеннях параметрів зв’язку між
камерами за допомогою моделі можна оцінити та спрогнозувати
динаміку розподілу радіонуклідів та встановити значення піків
забруднення та часу від можливої аварії на радіаційнонебезпеч-
ному виробництві.
4. Головним акумулятором радіонуклідів і дози опромінення
у схиловій екосистемі є популяція людей, яка активно користу­
ється цією екосистемою.
5. Основною складовою дози для людей є сільськогоспо­
дарська тераса, на якій виробляється сільськогосподарська про­
дукція, що інтенсивно використовується людиною.

59
 2.4.2. Моделювання радіологічних процесів у гірських
екосистемах, характерних для України
Актуальність полягає у необхідності глибокого та детального
вивчення природних умов і ресурсів Українських Карпат та
Кримських гір, можливостей всебічного раціонального викорис­
тання в нових суспільно-економічних умовах, збереження та
охорони ландшафтних комплексів з огляду на перспективи роз­
витку Карпатського регіону. Належність частини гірської спо­
руди до території України надає державі міжнародної значущос­
ті у співробітництві з сусідніми країнами, зокрема в рамках про­
грам розвитку єврорегіонів. Унікальні, надзвичайно різноманітні
ландшафтно-кліматичні умови гірських передгірних районів
Українських Карпат гарантують виняткові можливості для роз­
витку рекреації та туризму, курортного господарства, заповідної
діяльності. Умови проживання та господарювання в горах сут­
тєво відрізняються від рівнинних з таких причин: специфіки гір­
ських ландшафтів та гірського клімату; розвитку та протікання
природних процесів і явищ, не властивих для рівнин, не завжди
вчасно передбачуваних та прогнозованих; частоти небезпечних
гідрометеорологічних ситуацій з катастрофічними наслідками,
значними матеріальними й моральними збитками.
Значне посилення уваги до екологічних проблем гірських
регіонів відбулося після конференції ООН з навколишнього се­
редовища в Ріо-де-Жанейро (1992 р.), де “гірська” тема “Раціо­
нальне використання ранимих екосистем: стійкий розвиток гір­
ських районів” була поставлена в один ряд з іншими пріоритет­
ними темами порядку денного на XXI століття. Питання розвит­
ку гірських регіонів України є також одним з важливих напрям­
ків внутрішньої політики держави. Зокрема, прийнято Закон
України “Про статус гірських населених пунктів України”
(1995), розробляються Державні програми комплексного розви­
тку гірських територій, створюються спеціальні економічні зо­
ни, розширюються площі територій природно-заповідного
фонду.
Останнім часом дуже гостро постало питання забруднення
навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Тому
дослідження міграції радіонуклідів різноманітними екосистема­

60
ми, в тому числі гірськими, є актуальним завданням, що вимагає
невідкладного вирішення.
Частково проблеми дослідження впливу радіонуклідів на
складові гірських екосистем вирішуються моніторинговими
службами, що вивчають стан забрудненості, тобто стежать за
станом середовища, оцінюють його фактичний стан. Моніто­
ринг охоплює спостереження за фізичними, хімічними та біоло­
гічними показниками та реакцію біологічних систем на антропо­
генний вплив. Але в разі комплексного вивчення гірських еко­
систем, недостатньо лише визначати інтегральні характеристики
забруднення, необхідно також проводити дослідження, що ви­
ходять за рамки елементарних операцій аналізу і потребують
застосування системного аналізу для дослідження поведінки
радіонуклідів у навколишньому середовищі.
Такий підхід дозволяє за допомогою математичного моде­
лювання дослідити основні закономірності розподілу радіонук­
лідів у гірських екосистемах, створити довготривалий прогноз
динаміки поведінки радіонуклідів.
Для дослідження була обрана типова екосистема, що склада­
ється з дев’яти камер: “вершина гори”, “льодовик”, “альпійська
лука”, “чагарники”, “ліс”, “пасовище”, “агрозона”, “ріка” та “на­
селення”, яке використовує ці території (мал.2.8).
Взаємодія між камерами задається за допомогою коефіцієн­
тів швидкостей переходу радіонуклідів із камери в камеру за
одиницю часу в один рік ( а 12, а 23, а 34 і т.д.). Для прикладу ви­
користано середні значення коефіцієнтів, що отримані з натур­
них досліджень та літературних даних (таблиця 2.3).

Таблиця 2.3. Значення коефіцієнтів переходу радіонуклідів із

_ ______________ камери в камеру_____________________
а« Значення коефіцієнта аи Значення коефіцієнта
а\2 0,01 ап 0,4
а23 0,3 а 79 0,2

а34 0,15 аб9 0,1

а45 0,1 а 87 0,15

61
 8 9
Мал. 2.8. Блок-схема камерної моделі гірської екосистеми, де
а,Ушвидкості переходу радіонукліда

Для дослідження міграції радіонукліда 137Cs складено сис­

тему диференціальних рівнянь першого порядку зі сталими кое­
фіцієнтами (табл. 2.3), кожне з яких характеризує певну камеру
(з урахуванням розпаду радіонукліда).

62
 Розглянемо два випадки забруднення гірської екосистеми:
1) забруднення радіонуклідом відбулося безпосередньо на
вершині гори;
2) радіонуклідне забруднення сталося одразу на кількох
складових: вершині гори, льодовику та альпійській луці.
У першому випадку початкові умови системи диференціаль­
них рівнянь мають вигляд:
лс(0) = 100, у(0) = 0,2(0) = 0, к(0) = 0, /(0) = 0,
т( 0) = 0, и(0) = 0, р ( 0) = 0, г(0) = 0.
А у другому, коли забруднення почалося одночасно із за­
бруднення вершини гори, льодовика та луки, - виглядатимуть:
х(0) = 0,33, у( 0) = 0,33, z( 0) = 0,33, к(0) = 0,
/(0) = 0, т(0 ) = 0, и(0) = 0, р( 0) = 0, г(0) = 0.
Розв’язавши систему цих рівнянь, отримаємо рішення, що
подані у вигляді таблиці (таблиця 2.4), де першими ідуть ре-

63
зультати з моделювання першого випадку (викид забруднив
тільки вершину гори), а в дужках - результати дослідження дру­
гого випадку (забруднено більшу частину гірської екосистеми).

Таблиця 2.4. Накопичення радіонуклідів у камерах для двох

випадків викиду

Камери Максимальна активність Час (рік)

радіонуклідів в камері (%)
Трава 3,2 (3) 12 (36)
Чагарники 3,2 (10) 24 (21)
Ліс 3,2 (16) 36 (20)
Пасовище 0,5 (2.4) 40 (24)
Агрозона 0,22 (1.05) 46 (28)
Ріка 0,32 (1.42) 50 (32)
Людина 5,4 (17) 108 (100)

Результати досліджень показали суттєву різницю між нас­

лідками забруднення у розглянутих прикладах. Найбільш небез­
печним для людини є другий випадок забруднення, коли забру­
днено велику частину гори: це підвищує величину прогнозова­
ної колективної дози для населення.
При порівняні результатів моделювання розподілу радіонук­
ліда Cs137 у схиловій та гірській екосистемах, небезпечнішим для
людини виявилось рівномірне радіонуклідне забруднення гірсь­
кої екосистеми.
На малюнках 2.9 та 2.10 представлена динаміка надходжен­
ня радіонуклідів до людей у схиловій та гірській екосистемах.

64
 Рис. 2.9. Накопичення колективної дози для населення у етиловій
екосистемі (викид радіонуклідів відбувся на 3-х верхніх частинах
схилу): г - частка (%) від усього запасу радіонукліду в екосистемі,
що реалізується через колективну дозу; і - час (роки).

Рис. 2.10. Накопичення колективної дози для населення у гірській

екосистемі (викид радіонуклідів відбувся на вершині гори): г -
частка (%) від усього запасу радіонукліду в екосистемі, що реалі­
зується через колективну дозу; t - час (роки).

Радіонукліди формують колективну дозу опромінення для

жителів, які використовують дану гірську екосистему. Встанов­
лено, що у випадку забруднення значної частини гори значно
підвищується величина прогнозованої колективної дози для на­
селення (утричі більша, ніж у випадку забруднення вершини)
(мал. 2.11).

65
 Рис. 2.11. Накопичення колективної дози для населення у гір­
ській екосистемі (рівномірне забруднення радіонуклідом), де г -
доля (%) від усього запасу радіонукліда в екосистемі, яка реалізу­
ється через колективну дозу, t - час (роки).

З наведеного прикладу можна зробити висновки:

1. Запропонована модель працює і придатна для моделюван­
ня природних процесів у гірських екосистемах.
2. Даний метод дозволяє проводити реконструкцію екологі­
чних процесів за даними натурних процесів.
3. Аналіз результатів моделювання показує, що в гірський
екосистемі відбувається інтенсивний перерозподіл радіонукліда.
4. Вміст радіонукліда у всіх камерах, крім першої, та у дру­
гому випадку і другої камери, має пік, що пов’язаний з двома
процесами: накопичення та скид радіонукліда.
5. Положення пікових значень вмісту радіонукліда камерами
зсувається у часі: чим нижче розташована камера, тим пізніше
формується пікове значення.
6. Величина піка залежить від співвідношення швидкостей
притоку радіонукліда та швидкостей скиду радіонукліда з кож­
ної камери: спочатку досягається пік, а потім відбувається пос­
тупове зменшення кількості забруднювача за рахунок скиду та
розпаду радіонукліда.
7. Швидкість розподілу радіонуклідів, а значить швидкість
очищення кожної камери, прямо залежить від величини значен­
ня atJ.

66
 8. У популяції населення, яка використовує дану гірську
екосистему, відбувається накопичення радіонукліда. Розрахунки
за моделями вказують на те, що частина радіонукліда, що фор­
мує колективну дозу у людей, зростає у часі і досягає помітних
значень: 5,4 % у першому випадку, та 17 % - у другому. Це
означає зростання прогнозованої колективної дози у разі рівно­
мірного забруднення значної частини гори.

2.4.3. Моделювання радіоекологічних процесів на

рівнинних територіях
Відомо, що на території України є населенні пункти, що за­
брудненні цезієм-137 та стронцієм-90. Зрозуміло, що такі екоси­
стеми можуть мати різні особливості у радіоекологічних проце­
сах та у формуванні дозових навантажень для населення. Чис­
ленними дослідженнями було встановлено, що на території ряду
сіл України формуються значні дозові навантаження у людей
внаслідок великих значень коефіцієнтів переходу в системі
ґрунт-рослини та високих рівнів забруднення сіна, молока,
м'яса, лісових продуктів (грибів, ягід). Тому необхідно зробити
порівняння особливостей радіоекологічних процесів у типових
екосистемах селищ України з різними варіантами забруднення.
Як приклад, проведемо моделювання радіоекологічних про­
цесів методом камерних моделей при оцінці екологічного стану
села Галузія Маневицького району Волинській області та села
Коцюбинчики Чортківського району, що на Тернопільщині.
У селі Галузія рівень радіонуклідного забруднення грунту
низький - від 0,7 до 1,7 Кі/км2, а коефіцієнт переходу радіонук­
лідів в системі ґрунт-рослина дуже високий: від 80 до 340 оди­
ниць. Відповідно, спостерігається явище аномально високих рі­
внів значень К„ радіонуклідів у системі грунт-рослини. Це спри­
яє високому рівню забруднення трави та сіна, що збирають на
даних територіях для відгодівлі худоби. Для сіна концентрація
активності Cs-137 складає від 200 до 4360 Бк/кг.
Ряд причин цього явища встановлено. По-перше, торфові та
болотні ґрунти домінують на даних територіях (інших пасовищ
та сіножаїей часто просто нема). По-друге, наявні високий сту­
пінь зволоження та перезволоження ґрунту, низьке значення pH

67
(висока кислотність грунтів). По-третє, на даних землях має мі­
сце низький рівень вмісту мінеральних речовин.
Можна вказати й інші можливі причини, котрі ще необхідно
дослідити. Насамперед ще мало досліджена роль грунтових мік­
роорганізмів (грибів та бактерій) у формуванні високих значень
Кн в системі ґрунт-кормові трави.
При моделюванні радіоекологічних процесів у селі Галузія
використані дані натурних експедиційних досліджень вмісту
137Cs у ґрунті, рослинах, молоці, коровах (прижиттєво) та у лю­
дей (вимірювання на ЛВЛ), опитування населення на територіях
вибраних територій, віднесених до другої та третьої зон.
Численними дослідженнями було встановлено, що на тери­
торії с. Галузія формуються значні дозові навантаження у людей
внаслідок великих значень коефіцієнтів переходу в системі
ґрунт-рослини і високих рівнів забруднення сіна, молока, м’яса,
лісових продуктів (грибів та ягід).
Блок-схема камерної моделі села представлена на рис. 2.12,
а схема розрахунку камерної моделі - на рис. 2.13. Розглянуто
камерну модель потоків радіонуклідів у селі Галузія та проведе­
ний розрахунок результатів даної моделі. За отриманим рішен­
ням побудовані графіки виносу радіонуклідів з усіх полігонів
(пасовищ, лісу і городу) та проведено аналіз отриманих
результатів.

68
Рис. 2.12. Принципова блок-схема основних складових екосистеми
с. Галузія Маневицького району Волинської області

69
Мал. 2.13. Структурована блок-схема екосистеми с. Галузія Мане-
вицького району Волинської області

Дані, що отримані за моделями, добре корелюються з дани­

ми натурних досліджень. На їх основі можна зробити висновки:
1. Розроблено та проаналізовано камерну модель реальної
екосистеми села Галузія Маневицького району Волинської об­
ласті, що попало під вплив аварії на Чорнобильській АЕС.
2. В моделі враховані всі основні потоки радіонуклідів 137Cs.
3. Блок-схема включає чотири основних пасовища (на одно­
му з яких вирощують сіяні трави). До блок-схеми включені та­
кож потоки радіонуклідів від лісових продуктів (гриби та яго­
ди), а також - від використання городньої продукції.
4. Отримано розрахункові дані щодо динаміки потоків ра­
діонуклідів камерами досліджуваної екосистеми.
5. Проведено оцінку та спрогнозовано очікуване забруднен­
ня радіонуклідами основних продуктів харчування - молока,

70
м’яса, картоплі та овочів, а також дозових навантажень на лю­
дей протягом певного часу після аварії на ЧАЕС.
6. Значні дозові навантаження для трьох груп населення (ді­
ти, робітники та пенсіонери) формуються за рахунок постійного
вживання молока від корів, які випасаються на забруднених па­
совищах. Доза від вживання молока становить 40-60 % від усієї
дози для людей.
7. Помітні рівні забруднення молока сформувались на цій
території не відразу після аварії, а тільки у 1992-1994 роках.
8. Підтверджено, що важливим компонентом дозоутворення
у цьому регіоні є використання лісових продуктів - грибів та
ягід.
9. Значна частина колективної дози не формується локально
у даному селі, а експортується на інші території через вивіз мо­
лока, м’яса та лісових продуктів.
10. Отримані результати свідчать, що екологічна безпека да­
ної території може бути досягнута лише за умов впровадження
цілої системи захисних контрзаходів, застосування яких на сьо­
годнішній день є недостатнім.
Для порівняння та подальшого розвитку даного підходу бу­
ло важливо перевірити та застосувати цей метод камерних мо­
делей для села, де домінує забруднення не 137Cs, а іншим дозоу-
творючим біогенним радіонуклідом - ^Sr. Цей радіонуклід
більш небезпечний, особливо для дітей, і формує свою дозу
опромінення у людей, в основному, за рахунок вживання
молока.
Для таких досліджень нами було обрано село Коцюбинчики
Тернопільської області, що має невисокі рівні забруднення (по
^S r - від 1,2 до 1,3 Кі/км2), але має достатньо багаторічних да­
них вимірювань на базі обласної СЕС.
За системою, застосованою до с. Галузія, здійснено розраху­
нки і для с. Коцюбинчики. Блок-схема камерної моделі села
представлена на мал. 2.14. Структурована блок-схема екосисте­
ми села Коцюбинчики аналогічна до блок-схеми
с. Галузія (мал. 2.13).
Побудовано камерну модель для с. Коцюбинчики, проведено
її розрахунок, побудовано графіки надходження радіонуклідів
до людини від всіх полігонів екосистеми. Проведено аналіз ре­

71
зультатів для даного населеного пункту та здійснено співстав­
л е н а отриманих результатів моделювання для двох вибраних
населених пунктів.

Рис. 2.14. Принципова блок-схема основних складових екосистеми

с. Коцюбинчики Тернопільської області.

Дослідження показали, що для даних територій є три основ­

них потоки надходження радіонуклідів 137Cs та ^Sr до людини.
Перший з них - через урочища (пасовища та сіножаті), рослин­
ність яких є кормовою базою для худоби молочного і м’ясного

72
напрямків. Він формує в середньому до 80 % усієї дози. Другий
потік - надходження радіонуклідів через лісові продукти (іриби
та лісові ягоди), що складає в середньому 10 % загальної дози.
Третій - присадибна ділянка (город); він забезпечує в середньо­
му 10 % від загальної внутрішньої дози для мешканців цих на­
селених пунктів.
Значні дозові навантаження по трьох групах жителів селищ
(діти, працюючі та пенсіонери) формуються за рахунок постій­
ного вживання молока від корів, які випасаються на пасовищах,
що були об’єктом дослідження. Доза від вживання молока ста­
новить до 40-60 % для с. Галузія та 70 % від усієї дози для лю­
дей у с.Коцюбинчики. Характерно, що рівень щоденного вжи­
вання молока для жителів села Галузія становить, за даними ек­
спедиційних досліджень, від 0 до 3 літрів, а рівні забруднення
молока радіонуклідами 137Cs (с. Галузія) складають від 40 до
1000 Бк/л. Для с.Коцюбинчики рівні забруднення молока ^Sr
складають від 2 до 30 Бк/л. Діючий норматив на допустимі рівні
забруднення молока становить по ^S r до 20 Бк/л (ДР-2006), а по
l37C s - 100 Бк/л.
Помітні рівні забруднення молока формуються на цій тери­
торії на малих рівнях одразу після аварії і накопичуються надалі
у часі. Це пояснює дані про те, що дійсно суттєві рівні забруд­
нення молока були визначені у с. Галузія тільки в 1993 році, і
саме тоді село було віднесене до 2 зони. Водночас для
с. Коцюбинчики картина інша. Дані літератури та досліджень
свідчать про те, що суттєві рівні забруднення молока за ^Sr бу­
ли визначені у с. Коцюбинчики тільки в 1998 році.
Спираючись на дані моделювання, побудувані графіки ди­
наміки очікуваної дози для трьох виділених соціальних груп у
селі Коцюбинчики - працюючі, пенсіонери та діти. Поділ на
групи проведено тому, що за даними літератури та даними екс­
педиційних досліджень у означеному селі кількість вживання
молока в різних групах населення відрізняється.
На малюнку 2.15 представлені дані розрахунків для камер­
ної моделі у с. Галузія, за якими можна простежити динаміку
формування дозових навантажень у різних соціальних груп на­
селення даного села за рахунок вживання молока. Верхня крива
відображає накопичення радіонуклідів, а отже, і дози від вжи-

73
вання молока, для когорти працюючих, нижче - для дітей, і мі­
німальна доза отримана від молока для пенсіонерів. Зрозуміло,
що такий хід кривих обумовлено насамперед раціоном харчу­
вання, зокрема, значним рівнем споживання молока у працюю­
чих та дітей у с. Галузія, а для пенсіонерів цей рівень спожи­
вання значно нижчий. Можна побачити, що тут характерне спо­
чатку стрімке, а потім більш повільне накопичення колективної
дози в різних груп населення.

Нжи лісп аварії

Мал. 2.15. Динаміка формування дозових навантажень від вжи­

вання молока для різних соціальних груп населення у с. Галузія:
1 - для працюючих; 2 - для дітей; 3 - для пенсіонерів.

Для даних по с. Коцюбинчики (рис. 2.16) характерна інша

поведінка динаміки накопичення колективної дози в різних груп
населення. Видно, що через 20 років після аварії не слід чекати
помітних доз опромінення населення стронцієм-90, але з часом
ці дози можуть зростати. Тут можна очікувати дуже повільне
накопичення дози спочатку, а потім зростання накопиченої дози
в часі для усіх груп населення. При цьому максимальні колекти­
вні дози можна чекати для когорти працюючих, як і у с. Галузія.
Наступними за рівнем накопичення дози можуть бути пенсіоне­
ри, а відносно мінімальні дози можна очікувати для дитячої ко­
горти с. Коцюбинчики.

74
Рис. 2.16. Динаміка формування дозових навантажень від вживан­
ня молока для різних соціальних груп населення у
с. Коцюбинчики: 1 - для працюючих; 2 - для пенсіонерів;
З - для дітей

Порівнюючи дані розрахунків на рис. 2.15 і 2.16, слід за­

значити, що в цілому дози для с. Коцюбинчики практично вдвічі
менші, ніж для с. Галузія. Це зрозуміло, оскільки рівні забруд­
нення у с. Галузія вдвічі більші, ніж у с. Коцюбинчики. Важли­
во, що практично на 20 рік після аварії рівень накопичення ко­
лективної дози у населення с. Коцюбинчики значно менший,
ніж для с. Галузія.
Різниця між цими типовими агроекосистемами щодо радіое­
кологічних процесів та параметрів накопичення колективних
доз чітко пов’язана з різними радіонуклідами, кліматичними
чинниками, різницею в споживанні продуктів харчування. Пози­
тивну роль у формуванні меншої колективної дози в с. Коцюби­
нчики відіграє відсутність внеску лісової компоненти у накопи­
ченні колективної дози. В той же час для с. Галузія лісова ком­
понента відіграє ведучу роль у формуванні колективної дози у
мешканців села. Ці розрахунки відображають фундаментальні
особливості у формуванні колективної дози для населення Укра­
їни щодо агроекосистем при значному внеску лісової складової
(приклад с. Галузія) та для випадку агроекосистеми, де відсутня
лісова складова, накопичення колективної дози.

75
 За даними цього прикладу можна зробити висновки:
1. Розроблено та проаналізовано камерні моделі реальних
екосистем села Галузія Маневицького району Волинської облас­
ті та с. Коцюбинчики Чортківського району Тернопільської об­
ласті, що зазнали впливу аварії на Чорнобильській АЕС. В мо­
делях враховані всі основні потоки радіонуклідів цезію-137 та
стронцію-90. Блок-схеми для камерних моделей включають всі
основні пасовища. До блок-схем, там де це необхідно, включені
також потоки радіонуклідів від лісових продуктів (гриби та яго­
ди), а також - від використання городньої продукції.
2. Отримано оцінку та прогноз очікуваного забруднення ра­
діонуклідами 137Cs та ^Sr основних продуктів харчування люди­
ни: молока, м’яса, картоплі та овочів, - що відображено у зна­
ченнях колективних дозових навантажень для людей.
3. Важливою складовою дозоутворення у регіоні Волині є
використання лісових продуктів (грибів, ягід). За результатами
моделювання визначено, що у селищах типу Галузія помітні до-
зові навантаження у населення сформувались не одразу після
аварії, а тільки в 1992-1994 роках. Нині, через 20 років після
аварії на ЧАЄС, у людей продовжують формуватися дози опро­
мінення від 137Cs: від 40 до 80 людино-зіверт. На даних терито­
ріях є великий внесок у колективну дозу лісової складової. Для
селищ типу Галузія характерне помітне накопичення колектив­
ної дози для населення протягом 30-40 років після аварії, що
становитиме біля 1 % від запасу радіонуклідів 137Cs в даній
екосистемі.
4. Для селищ типу Коцюбинчики, де домінує забруднення
від стронцію-90 та відсутня лісова складова колективної дози, у
мешканців формуються незначні дози опромінення від даного
радіонукліда у перші десятиліття після аварії на ЧАЕС-через 20
років колективна доза становить 0,3-0,5 людино-зіверт. Накопи­
чення певної дози у с. Коцюбинчики на 20 рік після аварії ще
мале, не перевищує 0,1 % від запасу радіонукліду ^Sr в даній
екосистемі. Але з часом тут можна очікувати досить стрімкого
накопичення колективної дози. В результаті досліджень виявле­
на закономірність невпинного зростання колективної дози у се­
лах зі стронцієвим забрудненням. Це означає, що екосистеми
такого типу з часом можуть стати небезпечними.

76
 5. Значна частина колективної дози не формується локально
в даних селах, а експортується на інші території через вивіз мо­
лока, м’яса і лісових продуктів. Таке явище експорту колектив­
ної дози за межі населених пунктів є загальною характеристи­
кою для всієї території України.
6. Модифікований метод камерних моделей, у якому засто­
совано параметри-швидкості переходу між камерами екосисте­
ми, а не швидкості переходу, розраховані на одиницю ваги або
об’єму. Цей підхід може бути використаний для загальної сис­
темної оцінку стану потоків радіонуклідів та прогнозувати їх
динаміку.
7. Запропонований підхід дозволяє створити системний тип
радіологічного дослідження населених пунктів, що охоплює ос­
новні ланки: ґрунти, сіно, корови, молоко, лісові продукти, лю­
дей.
8. Екологічна безпека даної території може бути досягнута
лише за умов застосування цілої системи захисних контрзаходів
серед яких можна запропонувати: внесення мінеральних добрив
та покращення умов живлення рослин, що призведе до збіль­
шення біомаси і, як наслідок, “розбавлення” радіонуклідів; бли­
зьким до попереднього є застосування певної схеми фітодезак-
тивації - за допомогою рослин здійснювати очищення радіонук-
лід-забруднених ґрунтів; зміна доступності радіонуклідів для
кореневих систем внаслідок їх переводу у важкодоступні сполу­
ки в результаті реакцій радіонуклідів та внесених добрив; під­
вищенням в ґрунті обмінних катіонів, у першу чергу калію та
кальцію; оранка ґрунтів, що веде до перерозподілу радіоактив­
них речовин у шарі ґрунту, де ростуть кореневі системи (як пра­
вило, 0-25 см); переведення природних пасовищ у штучні. Слід
зауважити, що використання контрзаходів нині є недостатнім.

2.5. Критичний аналіз основних параметрів у радіоеко­

логії
2.5.1. Основні параметри застосовані в радіоекології
Для критичного аналізу параметрів, що використовують у
радіоекології, розглянемо спрощену екосистему: середовище-

77
біота. Це може бути вода та рослини, що в ній ростуть, або ґрунт
та рослини (мал. 2.17).

аі 2
ВОДА BIOTA-Z(x)
(СЕРЕДОВИЩЕ) -Y(x)
(Х 2 1

Мал. 2.17. Схематичне зображення камерної моделі спрощеної

рослинної екосистеми.

Для теоретичного аналізу можна використати найбільш

спрощений вигляд методу камерних моделей, усього 2 камери:
“середовище”, “біота”. За методом камерних моделей сформує­
мо систему з двох диференціальних рівнянь, при заданих почат­
кових умовах: Y(0) = 1, Z (0) = 0. Тобто на початку радіоеколо­
гічного процесу весь запас радіонуклідів (хай це буде 137Cs) зна­
ходиться в камері “середовище”. Для спрощення початковий
вміст радіонуклідів у середовищі приймемо за 1. Параметри аі2
та а2і задають швидкість переходу радіонуклідів з камери до ка­
мери і визначають яка частка запасу, що переходить за одиницю
часу (зокрема аі2 - швидкість накопичення радіонуклідів у біоті,
а2і - швидкість відтоку радіонуклідів з біоти до середовища вна­
слідок виділення радіонуклідів разом з елементами живлення,
тощо):
dy(x)
a 2|Z(x)-aI2 y(x)
dx
(2.13)
= a 12z(x) - а 2| y(x)
dx
Початкові умови: Y(0) = Y0, Z (0) = 0.
Рішення цієї системи буде мати вигляд:
а 21 ап е (-(°12+«21
у (х ) = - -+
Яп “і" Яп аУ2 + а 2\

78
 Проведемо аналіз цих формул, що визначають динаміку за­
пасу радіонукліду у кожній з камер.
Припустимо, що вміст радіонуклідів у камерах досяг своєї
рівноваги, при X = оо. Тоді при такому часі експонента буде до­
рівнювати нулю. Тоді для вмісту радіонуклідів, які будуть у ка­
мері “середовище” та у камері “біота”:

Далі величину, що визначає частку радіонуклідів, які депо­

нуються у тій чи іншій камері (складовій) екосистеми, будемо
називати фактором радіоємності. Це новий параметр, який ми
вводимо у радіоекологію.
Проілюструємо ці дані конкретними розрахунками. З даних
натурних експериментів на водній культурі рослин кукурудзи
візьмемо реальні дані де: a[2 = 0,5, а2і = 0,05. Тут співвідношення
поглинання радіонуклідів біотою до величини відтоку у середо­
вище складає 10 одиниць. Тоді система диференціальних рів­
нянь (2.16) буде мати вигляд:

d ifl := diff(y(x), х) = 0,05 •z(x) - 0,5 • у(х),

dif2 := diff(z(x), х) = 0,5 • у(х) - 0,05 • z(x), (2.16)
inicond := у(0) = 1, z(0) = 0,
А рішення такої системи в MAPLE 5 буде мати вигляд :

(2.17)

Побудуємо графіки залежності для у{х) та z ( x ) :

plot([( 1/11 + 10/ 11-ехр(-11/2 0 - х))], х = 0 .. 100, у = 0.. 1),
plot([(-10/ 11-ех р (-11/20 • х) + 10/ 11)], х = 0.. 100, z = 0.. 1),

79
 1

о,з

0,6.
у
од]

о;
О 20 40 60 30 100
х
Мал. 2.18. Розрахункова крива залежності вмісту радіонуклідів у
воді в динаміці часу росту рослин (дні).

X
Мал. 2.19. Розрахункова крива залежності вмісту радіонуклідів у
біоті в динаміці часу росту рослин(дні).

Видно, що вміст радіонуклідів в обох камерах сягає рівнова­

ги, яка згідно формул (2.17) буде становити у даному конкрет­
ному досліді для води значення в 1/11, а для біоти - 10/11. Зро­
зуміло, що сума цих значень буде дорівнювати 1, згідно базової
моделі. Припускаємо, що параметри швидкості переходів між
камерами не залежать від умов експерименту, а залежать лише
від фундаментальних властивостей біоти і середовища, тобто
здатності накопичувати радіонукліди та віддавати їх у
середовище.
Використаємо цю спрощену модель для аналізу статусу та
якостей інших параметрів у радіоекології. Розглянемо через

80
призму даної моделі параметр коефіцієнт накопичення КН9 або
T f - трансфер-фактор, як його називають у літературі (він озна­
чає співвідношення активності біоти Сб (Бк/кг) до вмісту радіо­
нуклідів у воді Св (Бк/л): К н = С§ (Бк/кг) / Св (Бк/кг, л), або інак­
ше використовуючи формулу (2.5) (у загальному випадку Y0
може мати будь-яке значення) це співвідношення буде мати ви­
гляд:
KH= Z/P/Y< /V= (V/P)* аІ2/(а12+а21)* {1-ехр[-(а12+а21)* х]}9
(2.18)
де У0 - початковий вміст радіонуклідів у воді, V - об’єм середо­
вища в якому живе біота, Р - біомаса біоти.
У стані рівноваги цей вираз перетвориться на:
Якщо Х - ю о ,т о Кн -> (V/P) * а12/ a2l + а12 = (V/P) * Fb. (2.19)
Ми отримали дуже важливий результат, що КН9 на жаль, за­
лежить від об’єму середовища, в якому живе біота, та від Р -
біомаси біоти, тобто від умов експерименту, які, звісно, можуть
змінюватися. Якщо буде рости об'єм середовища - V9 то буде
також зростати Кн. Тобто, якщо ту ж саму біомасу помістити у
маленьку банку або у великій акваріум, то отримані дані зна­
чення К„, будуть суттєво відрізнятися. Це буде означати, що Км
відображає не фундаментальні якості біоти як накопичувана ра­
діонуклідів, а умови дослідів. Для нас це означає, що такий па­
раметр як К Н9 не можна порівнювати для різних видів біоти,
оскільки умови експерименту для них будуть принципово різні.
Таким чином, параметр КН9 який широко використовується в
радіоекології, неможливо вважати адекватним інваріантним по­
казником, що відображає фундаментальні особливості об’єкту
досліджень, а лише допоміжним показником до такого інваріан­
тного параметру, як швидкість переходу радіонуклідів з однієї
камери до іншої (з ґрунту до рослин, з води до біоти і т.д.).
Аналогічно можна показати залежність іншого популярного
в радіоекології параметру Кп (коефіцієнту переходу від камери
“ґрунт” до камери “рослини”) від умов експерименту. Кп також
залежить від об’єму камери “ґрунт”, що є небажаним за умов
використання КП9 як сталого показника для радіоекологічних
процесів.

81
 Параметр виносу радіонуклідів дає оцінку частки того, що
виносить біота з середовища (Z) по відношенню до висхідного
запасу радіонуклідів у середовищі (Ye).
В рамках розглянутої нами двокамерної моделі коефіцієнт
виносу (К,) може бути визначений за формулою:
К. = Z /Y 0= а ,/(а п +а21) * {1 - ехр[-(аІ2+а2І) * х]} (2.20)
Якщо X то Ке -> а ,^ а 2І + а12 = Fb .
Тобто К , практично дорівнює значенню та суті параметру-
фактору радіоємності біоти.
Підсумовуючи сказане, можна стверджувати, що тільки па­
раметри швидкості переходу радіонуклідів між камерами та
зв’язані з ними параметри (фактори) радіоємності можуть бути
адекватними інваріантами для опису радіоекологічних процесів.
Інші параметри (К т Кн) можна використовувати зі значними
обмеженнями на їх евристичність та інформативність.
Це особливо важливо знати на тлі того, що дослідження ра­
діоекологічних процесів відображає фундаментальні властивості
екосистем. Мова йде про те, що радіонукліди, як біогенні анало­
ги (Cs - К, Sr - Са) можуть широко використовуватися як тра-
сери - свідки фундаментальних біологічних процесів. Ідеологія
трасерів може бути використана у радіоекологічних та екологіч­
них дослідженнях стану та благополуччя біоти екосистем.
Відомо, що накопичення рослинами калію є показником ви­
сокого благополуччя біоти. Тому можна вважати, що, слідкуючи
за 137Cs, аналогом К, ми можемо оперативно отримувати дані
про стан біоти. Чим більша швидкість та об’єм накопичення
137Cs біотою, тим кращий стан біоти екосистеми можна прогно­
зувати. Розвивати метод радіоактивних трасерів важливо ще й
потому, що такі радіоактивні трасери ми “щедро” розкидали по
всій території України та інших держав. Тому легкість їх визна­
чення (простота та точність методів радіометричного радіацій­
ного моніторингу) та фундаментальність фізіологічних процесів
у рослин, які представляють трасери через параметри швидкості
переходу радіонуклідів та через оцінку факторів радіоємності,
роблять метод трасерів дуже перспективним та ефективним у
радіоекології та загальній екології.
Спираючись на цей підхід, нам вдалося розробити метод
оцінки взаємодії різних факторів фізичної та хімічної природи

82
через аналіз поведінки параметрів-факторів радіоємності біоти
щодо штучно введеного до досліджуваної екосистеми - радіоак­
тивного трасеру 137Cs. Для цього ми введемо ще один допоміж­
ний параметр - S :

(2.21)
*21
Цей параметр відношення швидкостей поглинання трасера
до швидкості відтоку трасера у воду, або співвідношення факто­
рів радіоємності біоти до фактору радіоємності середовища (во­
ди, наприклад), будемо визначати як S.

2.5.2. Модель оцінки характеру взаємодії декількох

факторів на параметри радіоємності на прикладі
водної культури рослин кукурудзи, при штучному
внесенні радіоактивного трасера 137Cs
Побудуємо модель взаємодії декількох факторів (наприклад,
гамма-радіації та внесення солі важкого металу Cd в наших реа­
льних дослідах) на прикладі простої двокамерної модельної еко­
системи - водні культури рослин кукурудзи. Хай параметри-
фактори радіоємності екосистеми визначаються через формулу
(2.22):
а .. а 21
Fk = ■ F•=■ (2.22)
+ ° 2\
° \2 а п +сгп а 21
Вплив будь-якого полютанта на ці параметри можна задава­
ти наступним чином. Очевидно, що гамма-опромінення біоти
екосистеми повинно міняти швидкість обміну трасера між каме­
рами екосистеми. Тоді при дії гамма-опромінення вираз для
швидкостей можна записати таким чином:
(Х\ — 2 *С, Q2 —^21 *^ * (2.23)
де с і d - коефіцієнти впливу гамма-радіації на параметри-
фактори радіоємності за штучним трасером. Тоді зручний пара­
метр S (відношення факторів радіоємності біоти до фактору ра­
діоємності води) буде мати такий вигляд при дії радіації - SR (<S
- значення фактору для контрольного варіанту, коли не діють
ніякі негативні фактори):

83
 S c Sr _
або (2.24)
d S d
Відношення величин S* I S може служити мірою впливу ра­
діації на параметри радіосмності екосистеми. Чим більше це ві­
дношення відрізняється від одиниці, тим більша ступінь впливу
радіації на біоту екосистеми. При цьому, якщо це відношення
дорівнює 1, то впливу просто нема; якщо менше 1, то мова іде
про пригнічення стану біоти; при значеннях більше 1, йдеться
про покращення стану біоти. При цьому швидкість поглинання
трасера зростає та/або швидкість відтоку трасера у воду з біоти
зменшується.
Аналогічно побудуємо таке співвідношення при дії будь-
якого іншого негативного фактору, наприклад внесення в воду
солі важкого металу (кадмію - Cd). Тоді швидкості обміну тра­
сером між камерами можна задавати виразом:
аі = аі2 т, а2 = а2і • п , (2.25)
де т та п - коефіцієнти впливу важкого металу на параметри
радіоємності за трасером.
Тоді:
Sm * Cd т
Scd ~ або (2.26)
п S п
При дії на екосистему одночасно двох факторів (у нашому
окремому випадку - гамма-радіації та внесення у водне середо­
вище солі важкого металу), можна отримати вираз для парамет­
ру s cd+я такого вигляду:
с т Scd ' S r JCd+R
Scd+R ~~ ^ або = 1 (2.27)
d п Scd ' S r
Даний вираз наведено для випадку відсутності взаємодії
впливів обох факторів. В загальному випадку, коли така взаємо­
дія можлива, відношення може служити мірою такої взаємодії -
Р2:
р = § с<і+з__S (2.28)
2 О .о v '
43Cd **R
Аналіз показує, що коли Р2 = І, то ніякої взаємодії факторів
в екосистемі нема і спостерігається проста адитивність. Якщо за

84
результатами експериментів Р2 < 1, то проявляється чіткий
ефекг синергізму двох факторів, що виражається у пригніченні
потоку трасера до біоти екосистеми при одночасній дії двох по-
лютантів на більшу величину, ніж при незалежній дії кожного з
них. В екосистемах можливі також ефекти антагонізму, коли Р2
> L При цьому спостерігається взаємне послаблення впливу фа­
кторів на біологічні показники. Мова іде про явища взаємної
часткової компенсації негативних впливів різних факторів.
Моделювання показує, що таким чином можна ввести пока­
зник взаємодії для трьох, чотирьох та більшої кількості діючих
факторів. Для ситуації додавання третього полютанта, напри­
клад, цинку, було отримано вираз для Р3:
С . С2
р - ^ cd+R+z» ' S ^Cd+R+Zn ° (2.29)
$Cd+R ’ $Zn Cd ‘ S r ‘ ^2п
Природною мірою взаємодії трьох полютантів через параме­
три радіоємності може бути добуток величин Р2 та Р ь Тоді по­
казник взаємодії трьох полютантів Р(3) може бути обчислений:

р {Ъ) = р2 ■р3 = S c J + R ^ n (2.30)

' 5 2

5 а ' 5« • 5 &
У загальному випадку формула для оцінки синергізму через
параметри радіоємності для певної кількості полютантів (п), ді­
ючих на екосистему, буде:

Р{п) = (2.31)
PS,
де Sy - показник S за умов дії усіх (я) досліджуваних факторів,
S - показник для контролю,
Р& і - добуток усіх показників за умов окремої дії на поведінку
радіоактивного трасера 137Cs кожного з досліджуваних
факторів впливу.
Тоді:
якщо Р(п) < 1 спостерігається синергізм (посилення дії)
факторів;
якщо Р(п) = 1 спостерігається адитивність (додавання,
накладання) факторів;

85
 якщо P(n) > 1 спостерігається антагонізм (пригнічення)
факторів.
Таким чином, побудована модель оцінки комбінованого
впливу декількох полютантів на екосистему та введені необхідні
параметри синергизму (взаємодії факторів) та формули для їх
розрахунку за натурними та експериментальним даними.
В результаті проведенного критичного аналізу стану теоре­
тичної радіоекології в плані евристичності та інформативності
параметрів, що широко використовуються в радіоекології, пока­
зано, що тільки параметри швидкості переходів радіонуклідів
між камерами та зв’язані з ними похідні параметри-фактори ра-
діоємності можуть слугувати як достовірні фундаментальні по­
казники стану та поведінки біоти екосистем в умовах радіонук­
лідного забруднення. Це особливо важливо при комбінованій дії
на біоту екосистем різних полютантів фізичної та хімічної при­
роди.

Контрольні запитання і завдання

1. Назвіть основні шляхи надходження радіонуклідів до
екосистем?
2. Що таке повітряний шлях надходження радіонуклідів до
екосистеми? Назвіть його основні закономірності.
3. Від чого залежить розподіл радіонуклідів, що надходять до
екосистем повітряним шляхом?
4. Що таке коефіцієнт вторинного повітряного піднімання
радіонуклідів?
5. За якою формулою обчислюють коефіцієнт вторинного
повітряного піднімання радіонуклідів?
6. Від чого залежить значення коефіцієнта вторинного
повітряного піднімання радіонуклідів?
7. Визначте коефіцієнт вторинного повітряного піднімання
радіонуклідів, якщо рівень забруднення повітря
стронцієм становить 5 Бк/м3, а рівень забруднення
ґрунту - 3,7- ІО10 Бк/км2 (Кі/км2).
8. Дайте визначення: коефіцієнту накопичення радіонуклідів;
коефіцієнту переходу радіонуклідів; коефіцієнту виносу
радіонуклідів.

86
9. Як визначають коефіцієнт накопичення радіонуклідів у різних
типах екосистем?
10. Що таке коефіцієнт переходу радіонуклідів?
11. Як і для чого розраховують коефіцієнт виносу радіонуклідів?
12. Які співвідношення між коефіцієнтами накопичення, пере­
ходу і виносу радіонуклідів?
13. Що таке камерні моделі в радіоекології?
14. Що таке стаціонарні камерні моделі в радіоекології?
15. Що такс динамічні камерні моделі в радіоекології?
16. Які основні параметри камерних моделей?
17. Яку розмірність мають параметри швидкості перенесення
радіонуклідів між камерами?
18. Що таке камерна модель схилової екосистеми? Як
відбувається розподіл радіонуклідів у схиловій екосистемі?
19. Що таке камерна модель гірської екосистеми? Як відбува­
ється розподіл радіонуклідів у гірській екосистемі?
20. Які особливості мають камерні моделі на рівнинних
територіях? Як відбувається розподіл радіонуклідів у агрое-
косистемі?
21. Що таке поверхневий стік радіонуклідів на поверхні грунту?
22. Наведіть основні значення величин поверхневого стоку
радіонуклідів.
23. Визначте поверхневий стік цєзію-137, якщо з площі 50 га
із рівнем забруднення 18,5 Бк/км2 (5 Кі/км2) до річки
потрапляє 10 кБк/рік цього радіонукліда.
24. Які протиріччя мають основні параметри у радіоекології?
25. Поняття про радіоємність та фактор радіоємності.
26. Що таке трасери? Для чого використовують трасери,
і навіщо вони?
27. Що таке синергізм при дії різних факторів на біоту екосис­
тем?

87
 На основі методу камерних моделей у 3 розділі навчального
посібника розглянуто основні закономірності радіоекологічних
процесів у водних та континентальних екосистемах. При харак­
теристиці даних прикладів використано метод побудови блок-
схем екологічних процесів у екосистемах та досліджено поняття
радіоємності різного типу екосистем, що використовується в
подальшому викладанні курсу. Введено параметр радіоємності
як граничної кількості радіонуклідів, що можуть накопичувати
різні типи екосистем без нанесення шкоди біоті цих екосистем.
На основі цього важливого параметру є можливість (перспекти­
ва) побудувати теорії і моделі радіоємності різного типу екосис­
тем. Якщо камерні моделі є в основному закономірності розпо­
ділу та перерозподілу полютантів компонентами екосистем, то
моделі радіоємності можуть бути використані для оцінки впливу
на біоту дозових навантажень, що супроводжують процеси міг­
рації радіонуклідів в екосистемах.

РОЗДІЛ 3. ОСНОВИ КОНТИНЕТАЛЬНОЇ ТА ВОДНОЇ

РАДІОЕКОЛОГІЇ

3.1. Особливості надходження радіонуклідів у біоту та

радіоємність екосистем
Радіоємність екосистеми - це максимальна кількість ра­
діонуклідів, що може міститись у певній екосистемі, не пору­
шуючи її основних трофічних властивостей, тобто продуктивно­
сті, кондиціонування і надійності.
Для порівняння за радіоємністю різних екосистем введено
поняття питома радіоємність - відношення радіоємності певної
екосистеми до площі, яку вона займає. Враховуючи матеріал,
викладений у попередніх розділах, можна сформулювати важ­
ливий постулат: будь-яка екосистема, мала чи велика, проста чи
складна, здатна міцно і досить довго утримувати радіонукліди,
що надходять до неї, шляхом активного накопичування чи паси­
вної сорбції, а то й фіксування на тривалий час значних за акти­
вністю кількостей радіонуклідів.
Проте потрібно враховувати, що високі рівні активності ра­
діонуклідів (до 3,7-107 Бк, або 10‘3 Кі/л і більше) можуть бути
зумовлені дуже малими їхніми хімічними концентраціями, до

88
яких закон дії мас незастосовний, і тому токсикологічних про­
блем щодо екосистем, забруднених радіонуклідами, як правило,
не виникає. (Відомо, що вага 1 Кі 137Cs складає близько 0,1 г ).
Відсутність властивості міцно утримувати накопичені ра­
діонукліди за будь-якої природної ситуації означає порушення
трофічних зв’язків між компонентами екосистеми, руйнування
шляхів міграції і поглинання елементів живлення чи їхньої сор­
бції, а звідти і деградацію екосистеми.
Здатність екосистем накопичувати і міцно утримувати ра­
діонукліди, що надходять до них, є їхньою фундаментальною
властивістю. Мірою цієї властивості екосистем може бути чин­
ник радіоємності (фактор радіоємності)- відношення активнос­
ті радіонуклідів, що міцно сорбовані окремими компонентами
екосистеми, до всієї радіоактивності цієї екосистеми. Верхньою
межею є такий ступінь активності радіонуклідів, який ще не по­
рушує функціонування екосистеми, тобто не знижує її продук­
тивності, здатності до кондиціювання і надійності.
Категорії продуктивності, кондиціювання і надійності еко­
систем належать до невизначених кількісних понять. Це приро­
дний наслідок властивостей екосистем. Так, продуктивність
будь-якої екосистеми може значно змінюватися залежно від се­
зону, погодних умов і багатьох інших чинників. Кондиціювання
залежить від продуктивності, різних навантажень на екосистему
і специфіки умов її існування. Надійність екосистем, чи власти­
вість зберігати свої особливості в зовнішніх умовах, що зміню­
ються, залежить не тільки від режиму таких змін (тобто повільні
ці зміни чи відбуваються швидко, на зразок катастроф), а й від
того, про які особливості екосистеми йдеться. Так можна гово­
рити про порушення надійності при змінах видової сталості еко­
системи. Проте якщо мати на увазі функцію, яку виконує певна
екосистема стосовно екосистеми вищого рангу в ієрархії біос­
фери (наприклад, постачання біосфери киснем чи поглинання
діоксиду карбону), то видова сталість відступає на другий план,
тому що навіть у разі її істотних змін екосистема може добре
виконувати цю функцію. Те саме стосується відновлення струк­
тури зруйнованої екосистеми. Так, вирубання ділянки лісу чи
оранка природної луки є знищенням відповідних екосистем.
Проте якщо антропогенний вплив припинено, то через кілька

89
років чи десятиліть ці порушення поступово зменшуються і
зруйновані екосистеми відновлюються. Тривалі антропогенні
впливи можуть так вплинути на висхідну екосистему, що вона
незворотно заміниться новою екосистемою, яка більше відпові­
дає зміненим умовам. Усе це означає, що кількісну оцінку про­
дуктивності, кондиціювання і надійності потрібно давати для
кожної конкретної екосистеми, обов’язково зазначаючи особли­
вості супутніх умов.

3.2. Роль ґрунту як депо накопичення радіонуклідів у

рослинних екосистемах.
Радіонуклідне забруднення грунту визначається радіонуклі­
дними випаданнями безпосередньо на поверхню грунту і тією
частиною радіонуклідів, що змивається з рослин опадами і зду­
вається вітром. Відразу після випадання практично всі радіону­
кліди зосереджені у верхньому шарі грунту 1 см завтовшки. По­
тім починають діяти механізми фільтрації, вимивання дощем,
дифузія і перемішування ґрунту під впливом вітру, дощу і різ­
них представників біоти. Значну роль у процесі вертикальної
міграції радіонуклідів у грунті відіграють біогенні чинники:
транспортування по кореневих системах, наявність у ґрунті мік­
роорганізмів і рійних тварин. Внаслідок цього відбувається пе­
реміщення радіонуклідів у грунті зі швидкістю 1-3 см на рік.
При цьому ,37Cs мігрує повільніше, a 90Sr - швидше. У цілому
грунт є найважливішим депо накопичення радіонуклідів. При
цьому роль його подвійна: з одного боку, грунт міцно сорбує
більшість радіонуклідів, знижуючи їхню доступність для рос­
лин; з другого - закріплення радіонуклідів твердою фазою грун­
ту призводить до тривалого утримування їх у верхньому корене-
заселеному шарі грунту і перешкоджає винесенню радіонуклідів
за межі зони коренів. Тверда фаза ґрунту може утримувати ра­
діонукліди, що надходять у нього внаслідок іонного обміну, ад­
сорбції (захоплення колоїдною фракцією грунту) та хімічного
осадження (утворення самостійних сполук радіонуклідів із коло­
їдами ґрунту). Відомо, що за здатністю радіонуклідів до сорбції
в грунті їх можна розмістити в такій послідовності:
106Ru > ^S r > м Се >90Y> 60Со > l37C s .

90
 При цьому для 90Sr здатність до сорбції в грунті на два по­
рядки вища, ніж для 137Cs. Одночасно із сорбцією радіонуклідів
частинками ґрунту відбувається також їх десорбція. За
здатністю до десорбції радіонукліди утворюють такий ряд:
90Sr > 106Ru > 144Се > 60СО > I37Cs.
Таким чином, і за цією властивістю 90Sr набагато перевищує
інший важливий радіонуклід 137Cs.
Надходження радіонуклідів у рослини можна описати за до­
помогою камерних моделей і коефіцієнтів переходу. Безпосере­
днє забруднення рослин охоплює адсорбцію радіонуклідів пове­
рхнею листя і стебел, а також поглинання кореневою системою.
Тому в радіоекології розрізняють два типи надходження радіо­
нуклідів у рослини — кореневий і позакореневий. Позакореневе
надходження радіонуклідів у рослини особливо інтенсивне під
час опадів чи зрошення рослин краплинним методом водою, що
містить радіонукліди. Накопичення в рослинах радіонуклідів
унаслідок надходження повітряним позакореневим і ґрунтовим
шляхами описують такою формулою:
С = a Da + b D k , (3.1)
де С - активність радіонуклідів у рослинах, Бк/кг;
Da - активність радіонуклідів, що випадають із повітря на
рослинний покрив протягом вегетації, Бк;
Dk - кумулятивна активність радіонуклідів у ґрунті;
а - коефіцієнт переходу повітря-рослина;
в - коефіцієнт переходу ґрунт-рослина.
Надходження радіонуклідів із повітря в рослини особливо
значне в перший період випадання і під час поливу. У перший
рік після аварії на ЧАЕС практично 80-90 % радіонуклідів над­
ходило в рослини позакореневим шляхом.
Як зазначалося вище, для оцінки міграції і розподілу актив­
ності радіонуклідів після потрапляння їх в екосистему зазвичай
використовують коефіцієнти переходу і накопичення. Коефіціє­
нти переходу для різних радіонуклідів і різних представників
біоти можуть значно відрізнятися. Міграцію радіонуклідів у
екосистемі зручно описувати за допомогою стаціонарних чи ди­
намічних камерних моделей, що дають змогу наочно відобрази­
ти цей процес. Визначення С — найважливіша радіоекологічна
процедура, що має передувати розв’язанню завдань не тільки

91
стосовно динаміки радіонуклідів у рослинних екосистемах, а й
впливу радіонуклідів на живих представників будь-яких
екосистем.
3.3. Міграція радіонуклідів у наземних екосистемах
Наземні екосистеми можна поділити на три основні групи:
лісові, лучні та агроекосистеми. Останні будуть розглянуті в
наступному розділі. Тут зупинимося на перших двох типах еко­
систем. Загальною властивістю цих екосистем є наявність рос­
линного покриття. Радіонукліди потрапляють у наземні екосис­
теми, як зазначалось вище, трьома основними шляхами: повіт­
ряним (випадання з атмосфери), поверхневим стоком і вторин­
ним вітровим підійманням. Для лісових екосистем важливе зна­
чення може мати тільки перший шлях надходження радіонуклі­
дів, а внесок двох інших доцільно враховувати тільки стосовно
лучних екосистем і агроценозів.

3.3.1. Надходження радіонуклідів на території з рослин­

ним покриттям
Найважливіше джерело забруднення наземних біогеоценозів
- радіоактивні гази та аерозолі, що випадають з атмосфери. Ве­
ликі часточки, що осідають під дією сили гравітації, потрапля­
ють безпосередньо на підстильну поверхню і рослинний покрив.
Осадження на рослинах дрібних часточок і газів, що перено­
сяться вітром і повітряними потоками, зумовлене турбулентним
перемішуванням атмосфери і вимиванням часточок атмосфер­
ними опадами. Інтенсивність турбулентної пульсації атмосфери
в приземному шарі і зумовлене нею випадання радіонуклідів
значною мірою залежать від ступеня шорсткості підстильної
поверхні. Коефіцієнт осадження радіонуклідів з атмосфери біля
поверхні ґрунту внаслідок турбулентної дифузії зростає зі збі­
льшенням пересіченості місцевості й висоти рослинного
покриву.
Повітряний потік, що несе радіоактивні аерозолі, зіштовху­
ючись із перешкодою (листя, дерево, лісовий масив, травостій),
обтікає її, а часточки аерозолю, за інерцією зберігаючи рух, пот­
рапляють на поверхні й осідають на них унаслідок інерційного
осадження. Коефіцієнт інерційного осадження N(a) (формула
3.3.) залежить від розміру часточок: важкі часточки затриму­

92
ються краще, легкі обтікають перешкоду разом із повітряним
потоком і незначною мірою осадають на поверхні рослин. За
наявності множинних перешкод (крони дерев) дрібні часточки
аерозолів також осадіють. Можна говорити про фільтрувальну
здатність дерев і лісового масиву в цілому. Затримувальна здат­
ність рослинного покриття щодо часточок, які випадають з ат­
мосфери, і наступне змивання їх із рослин залежать від кількох
чинників:
- площі відкритої поверхні органів рослин;
- форми, розмірів, орієнтації листя чи хвої та ступеня шорсткос­
ті їхньої поверхні;
- швидкості вітру під час і після випадання;
- кількості опадів під час і після випадання;
- розмірів і агрегатного стану часточок аерозолів;
- кількості часточок, на рослинному покритті до ви падання;
- відносної вологості повітря під час випадіння тощо.
У спостереженнях за вулканічним пилом отримано співвід­
ношення, придатні для кількісної характеристики процесів оса­
дження аерозолів на рослини. Кількість часточок, що осідають
на поверхні рослин певного виду, можна визначити за
формулою:
сР
К =— , (3.2)
т
де К - частка затриманих рослинним покривом часточок
(коефіцієнт затримування);
с - маса затриманих рослинами часточок у розрахунку на
одиницю їхньої біомаси, г/кг;
Р - врожай біомаси рослин на одиницю площі, кг/м2;
т - маса часточок, що випали на одиницю площі, г/м2.
Позначимо співвідношення с/т = а. Тоді для групи часточок
заданого розміру, що характеризуються цим параметром а = a(v)
(v - відношення швидкості вітру до швидкості осадження часто­
чок), можна вивести таку формулу:
a(v) = N(a)-E0(v).S(v)-F(P)9 ( 3 .3 )
де N(a) - коефіцієнт інерційного осідання;
Е 0 - імовірність захоплення (прилипання) часточок;

93
S - проекція площі рослини (у розрахунку на одиницю маси) на
переріз потоку повітря, шо набігає;
F(P) - функція, що враховує екранування рослин одна одною і
залежить від біомаси рослин на одиницю площі.
Кількість пилу, що перехоплюється з випадань рослинним
покривом, значною мірою залежить від будови листя, шорсткос­
ті його поверхні, щільності рослинного покриву і відносної во­
логості повітря. Якщо відносна вологість становить 90 %, кое­
фіцієнт затримування зростає в 2,5 рази порівняно із сухою по­
годою (ймовірність захоплення радіонуклідів вологим листям
вища). Помітний вплив має і швидкість вітру. Осідання є мак­
симальним, якщо швидкість вітру не перевищує 10 км/год. Зна­
чення а для відкритого та екранованого листя відрізняються в 10
разів. За ідеальних метеорологічних умов на рослинах затриму­
ються всі часточки розміром до 200 мкм. Проте із загальної кі­
лькості аерозольних часточок, затриманих рослинами, надалі на
них закріплюється тільки певна частина, а решта змивається
дощем і видувається вітром. У разі середньої швидкості вітру 10
км/год із рослин протягом кількох годин може бути вилучено
близько 50 % вільних часточок пилу. Розрізняють сухі й вологі
радіоактивні випадання. Зрозуміло, що останні краще затримує
рослинний покрив. Радіоактивні часточки затримуються пере­
важно в міжвузлах, пазухах листя, між волосками й у смолистих
вузлах поверхні листків. Тому рослини з добре розчленованим,
шорстким, липким, опушеним волосками (наприклад, повстяна
вишня) і смолистим листям мають більшу затримувальну здат­
ність, ніж рослини з гладким листям.

3.3.2. Міграція радіонуклідів у лісових екосистемах

Ліс здатний довго й міцно утримувати радіонукліди, запобі­
гаючи винесенню їх за межі забрудненої території. Тому ліс
впливає на міграцію радіонуклідів у глобальному масштабі. У
зв’язку з цим дослідження міграції радіонуклідів у лісових біо­
ценозах і реакцій цих біоценозів на радіонуклідне забруднення є
важливим завданням радіоекології, особливо в умовах велико­
масштабних радіонуклідних забруднень, спричинених великими
ядерними аваріями. Порівняльний рівень радіонуклідного за­
бруднення різних ландшафтів можна проілюструвати результа­

94
тами аналізу Киштимської аварії. У таблиці 3.1 наведено відно­
сні коефіцієнти забруднення різних типів ландшафту, зумовлені
цією аварією, стосовно орних ділянок (прийнятих за одиницю).

Таблиця 3.1. Відносні коефіцієнти забруднення різних типів

ландшафту порівняно з орними угіддями

Тип ландшафту Відносний коефіцієнт забруднення

Вирубка 1
Лука 1,8
Ліс
листяний 3,2
сосновий 4-8
березовий 6
мішаний 7,3

З таблиці видно, що лісові екосистеми забруднюються у 3-7

разів більше, ніж ландшафти відкритого типу. Щодо лісових
екосистем важливо знати:
1. Вплив радіонуклідного забруднення на виживаність і функції
лісу (особливо радіочутливого хвойного).
2. Роль лісу в утриманні радіонуклідів і захисті інших територій
від вторинного забруднення ними.
3. Рівень радіонуклідного забруднення лісового масиву і можли­
вості господарського використання цього масиву.
У разі набігання вітрового потоку на узлісся частина потоку
відхиляється вгору, огинаючи лісовий масив, а частина прони­
кає в ліс і фільтрується кронами дерев. Величезна площа повер­
хні крон дерев, порівняно з їхнім об’ємом, дає змогу ефективно
сорбувати і утримувати радіонукліди, внаслідок чого ліс вико­
нує функцію фільтра стосовно вітрових і дощових потоків, що
несуть радіонукліди. У випадку горизонтального набігання віт­
рового потоку на лісовий масив значно більша частина радіону­
клідів осідає на узліссі {узлісний ефект), заглиблюючись у ліс на
відстань близько 500 м. У разі фільтрації радіонуклідів із гори­
зонтального потоку при чергуванні лісових і безлісних ділянок
досягається багаторазове використання узлісного ефекту. Атмо-

95
сферні домішки краще утримуються поодинокими деревами
(приблизно в ЗО разів більше), ніж лісовим масивом.
Для оцінки затримувальної здатності лісу прийнято викори­
стовувати коефіцієнт затримування —відношення кількості за­
триманих лісом радіонуклідів до загальної кількості радіонуклі­
дів, що випали. Коефіцієнт затримування радіонуклідів у разі
вертикального осадження варіює в широких межах залежно від
типу і віку насаджень, сезонних та метеорологічних умов і форм
випадань. Листяні насадження здатні утримувати 10-20 % річної
кількості атмосферних опадів, а отже й радіонуклідів, крони
хвойних порід 20-30 %. Значення коефіцієнта затримування за­
лежить від тривалості та інтенсивності дощу і снігу. Інтенсивні
зливові дощі зумовлюють гірше утримування радіонуклідів, ніж
мжичка (мряка) - 95 %. Крони деревних рослин здатні ефектив­
но утримувати також сухі випадання радіонуклідів (особливо
1311) у вигляді частинок і газів. У рослин зі щільними кронами
коефіцієнт затримування твердих радіоактивних частинок дорі­
внює ступеню зімкнутості крон (зімкнутість крон - частка пло­
щі крон на одиницю площі лісу). У цілому коефіцієнт затриму­
вання радіонуклідів у лісових масивах коливається від 0,2
до 1,0.
Частина радіонуклідів, що залишається в кронах дерев, може
проникати у внутрішні тканини рослин і залучатися до обмінних
процесів. Адсорбція радіонуклідів (таких, як 32Р, 40К, “ Co, ^Sr,
1<r<sRu, 106Rh, l37Cs,144Ce) після поверхневого забруднення - осно­
вний механізм їх надходження у тканини деревних рослин. Такі
радіонукліди, як 32Р, 40К і 137Cs, здатні вільно переміщуватися в
рослинах і відкладатися в різних органах. Рухливість інших ра­
діонуклідів відносно незначна. Незалежно від ступеня рухливо­
сті радіонуклідів у початковий період після викиду переважає їх
рух зверху донизу, із крон під полог лісу. Завдяки цьому основ­
на частина радіонуклідів через певний час зосереджується в лі­
совій підстилці. Час такої вертикальної міграції, за який 95 %
радіонуклідів переходять під полог лісу, становить 1 рік для ли­
стяних лісів, що обпадають, і 3 роки - для хвойних, де хвоя замі­
нюється повільно.
Для опису міграції радіонуклідів у лісі й окремих деревах
широко використовують стаціонарні й динамічні камерні моде-

96
лі. Як приклад розглянемо камерну модель експериментальної
ситуації забруднення тюльпанного дерева w Cs. На мал. 3.1 на­
ведено блок-схему динамічної камерної моделі тюльпанного
дерева з коефіцієнтами переходу радіонуклідів.

Мал. 3.1. Блок-схема динамічної камерної моделі тюльпанного

дерева при надходженні B7Cs (цифрами показано швидкість пере­
ходу радіонуклідів з однієї камери в іншу за рік)

Отримані розрахункові дані збігаються з результатами реа­

льних експериментів і свідчать, що значна частина радіонуклідів
зосереджується в листі й корі дерев. Деревина вважається прак­
тично чистою. Активність 13'Cs у деревині не перевищує кількох
відсотків загальної активності радіонуклідів у дереві. Спочатку,
після випадання радіонуклідів, у лісі переважає перенесення їх
зверху донизу, а потім відбувається перехід: грунт - корені -
стовбур - крона. З часом настає динамічна рівновага між цими
процесами. При цьому рівень, на який щорічне перенесення із
ґрунту в надземну масу рослин перевищує зворотне перенесення
внаслідок опадання листя, відповідає зростанню активності ра­
діонуклідів у біомасі за поточний рік. Спостерігається повільне
підвищення вмісту радіонуклідів у біомасі дерева і промисловій
деревині. Подібні ефекти характерні для радіонуклідного забру­
днення лісу в 30-кілометровій зоні ЧАЕС.
Особливе місце в екосистемі лісу посідають гриби. Так, як­
що в перший період після випадання чи аварії радіонуклідне
забруднення грибів є тільки поверхневим і незначним, то через
кілька років, коли починаються процеси переробки і засвоєння
лісової підстилки редуцентами, радіонуклідне забруднення гри­
бів стає істотним і згодом зростає. Ця обставина потребує спеці­
ального моніторингу і контролю радіонуклідного забруднення

97
грибів у лісі. У 30-кілометровій зоні ЧАЕС трапляються гриби з
питомою активністю радіонуклідів до 3,7-Ю5 Бк/кг (10‘5 Кі/кг).

3.3.3. Радіоекологія та радіоємність лісової екосистеми

Увага радіоекології до лісу пояснюється тим, іцо він є своє­
рідним природним комплексом і здатний довго й міцно утриму­
вати радіонукліди, які потрапили до нього, запобігаючи їх вино­
су за межі забрудненої території. Ліс може впливати на міграцію
радіонуклідів у глобальному масштабі. Проте ліс, особливо
хвойний, дуже чутливий до впливу іонізуючого випромінюван­
ня. Своєрідні властивості лісу починають виявлятися вже з пер­
ших моментів випадання радіонуклідів з атмосфери на лісовий
масив. Для характеристики затримувальної здатності лісу вико­
ристовують такий показник, як коефіцієнт затримування (К3):

К 3= - (3.4)
А
де А - поверхнева активність радіонуклідів, що випали на
одиницю площі лісу, Бк/км2 (Кі/км2);
В - поверхнева активність затриманих у кронах дерев
радіонуклідів на тій самій одиниці площі лісу, Бк/км
(Кі/км2).
Коефіцієнт затримування при осіданні на ліс атмосферної
домішки радіонуклідів варіює в широкому діапазоні значень
залежно від типу і віку насаджень, сезону, метеорологічних
умов під час випадання,а також фізико-хімічних форм радіону­
клідів, що осідають на ліс. Так, у зимовий період випадання ра­
діонуклідів К з листяного лісу в 5 разів менше, ніж у весняно-
літній період, через опадання листя.
У разі горизонтального вітрового потоку на лісовий масив
основна частина радіонуклідів, що містяться у ньому, фільтру­
ється і затримується на узліссях. Таку здатність лісу називають
узлісним ефектом. Поверхневий стік радіонуклідів на залісне­
них територіях набагато менший, ніж на відкритих і в агроеко-
ценозах. Установлено, що питома активність стічних вод, що
випливають із лісового масиву, не перевищує 1-3 % стоку за рік
на відкритих просторах. Такий лісовий масив можна характери­

98
зувати коефіцієнтом виносу (Кв), який визначають за
формулою:

^=■ 7 . (3.5)
А
де V - поверхнева активність радіонуклідів із водотоками з
лісового масиву (струмки, малі ріки), Бк/км2;
А - поверхнева активність радіонуклідів, що випали па лісовий
масив, Бк/км2.
Такий коефіцієнт Кв може бути розрахований і для річного
виносу, і на будь-який триваліший період. Радіонукліди, що осі­
дають на кронах дерев, під впливом атмосферних опадів і вна­
слідок опадання листя потрапляють в лісову підстилку. Для ха­
рактеристики цього процесу використовують такий показник, як
період напіввтрат із крони дерев осілих на них радіонуклідів.
Оцінки при глобальних випаданнях доказали, що період напівв­
трат Ті/2 - час, за який половина осілих на крону радіонуклідів
переходить у підстилку, для листяних лісів становить 3 місяці, а
для хвойних - 4-5 місяців. Тривалість цього періоду залежить
від багатьох характеристик: випадань, форми і типу радіонуклі­
дів, сезону, клімату тощо. Після потрапляння у лісову підстилку
радіонукліди залучаються до основних екологічних процесів.
Як камерну модель цей процес можна описати у вигляді та­
кої блок-схеми: лісова підстилка - біота лісової підстилки (гриби
та інші рослини) - ґрунти - корені - стовбури - кора - листя. Та­
кой цикл може тривати довго.
Лісова екосистема є особливим видом екосистем, що міцно
утримує радіонукліди. Якщо лісовий масив не використовується
(наприклад, 30-кілометрова зона ЧАЕС), то чинник його радіоє-
мності близький до 1. Весь можливий винос радіонуклідів
пов’язаний лише з незаконними порубками, полюванням, зби­
ранням грибів і ягід, а також з відносно малим поверхневим
стоком радіонуклідів із лісового ландшафту і потраплянням їх у
водотоки (малі струмки та річки). У цьому випадку досить оці­
нити річний винос радіонуклідів із лісового масиву усіма водо­
токами, порівняти з кількістю викинутих на нього радіонуклідів
і розрахувати чинник його радіоємності. У разі використання
забрудненого радіонуклідами лісового масиву потрібно додат­

99
ково врахувати обсяги вивозу лісу, а також винос внаслідок по­
лювання, збирання грибів і ягід. Оцінка рівня радіонуклідного
забруднення цих лісових продуктів дасть змогу визначити ан­
тропогенний винос радіонуклідів. Ураховуючи природний і ан­
тропогенний винос радіонуклідів, можна оцінити залишкову
радіоактивність лісового масиву на будь-який період часу і роз­
рахувати чинник радіоємності лісової екосистеми. Відомо, що
практично в усіх випадках із лісових екосистем за рік виносить­
ся не більш ніж 1-3 % запасу відкладень радіонуклідів на ланд­
шафті. Таким чином, чинник радіоємності лісової екосистеми
досягає 0,97-0,99.

3.3.4. Міграція радіонуклідів у лучних екосистемах

Потрапляння радіонуклідів у лучні екосистеми можливе в
основному при випаданнях з атмосфери у відносно невеликих
кількостях і внаслідок поверхневого стоку з розташованих вище
територій, а також затоплення заплавних луків водами із забру­
днених радіонуклідами водотоків. Потрапляючи на трав’яну ро­
слинність, радіонукліди впродовж вегетації переходять на пове­
рхню ґрунту і залучаються до ґрунтового колообігу речовин.
Відразу після потрапляння на поверхню ґрунту радіонукліди
містяться в його шарі завтовшки 1-2 см, а потім під впливом
опадів починається фільтрація і дифузія радіонуклідів за профі­
лем ґрунту. Значну роль у процесах вертикальної міграції радіо­
нуклідів у ґрунті відіграють біогенні чинники - транспортуван­
ня кореневими системами, мікрофлора ґрунту і діяльність рию­
чих тварин. Перерозподіл радіонуклідів у грунті відбувається
дуже повільно. Через 4-8 років після аварії 90 % радіонуклідів
міститься в шарі ґрунту, 5 см завтовшки. Для ^Sr характерний
швидший процес міграції, ніж для 137Cs.
Особливо швидко процеси вертикальної міграції радіонуклі­
дів спостерігаються в легких супіщаних типах ґрунту зони Чор­
нобильської аварії (Полісся України і Білорусі). Ґрунт як ком­
понент біогеоценозу, з одного боку, сорбує і міцно утримує бі­
льшість радіонуклідів, знижуючи їх доступність для кореневих
систем, а з іншого - закріплення радіонуклідів ґрунтом призво­
дить до тривалого затримання їх у верхньому коренезаселеному

100
шарі й перешкоджає винесенню радіонуклідів за межі кореневої
зони.
Ґрунт утримує радіонукліди шляхом іонного обміну, адсор­
бції і хімічного осадження. ш Сз і 90Sr сорбуються за типом іон­
ного обміну. Велика група радіонуклідів (°°Со, ^Y, 95Zr, 95Nb,
106Ru, l41Ce, ,44Ce) сорбується і міцно утримується твердою фа­
зою грунту. Для деяких радіонуклідів важливу роль у сорбуван-
ні відіграє органічна речовина ґрунту. Швидкість вертикальної і
горизонтальної міграції радіонуклідів залежить від механічних і
фізико-хімічних властивостей грунту (ємність поглинання,
склад обмінних катіонів-носіїв, структура і pH ґрунту, мінераль­
ний склад і ступінь обводнення луків). У трав’яні рослини луків
радіонукліди потрапляють кореневим і позакореневим шляхом.
Позакореневий шлях пов’язаний із початковим періодом випа­
дання, коли рослини сорбують і утримують близько 25 % радіо­
нуклідів. Згодом вони переходять у ґрунт і беруть участь у ко­
реневому надходженні, в якому основну роль відіграють радіо­
нукліди 137Cs і ^Sr. Діапазон варіювання коефіцієнта переходу
ґрунт-трав’яні лучні рослини дуже значний і залежить, насампе­
ред, від типу ґрунту. Він максимальний для легких супіщаних
ґрунтів і мінімальний для важких суглинистих ґрунтів і чорно­
земів. Для торф’яних ґрунтів характерні високі значення коефі­
цієнтів переходу радіонуклідів у лучні трави. У таблиці 3.2 на­
ведено середні значення К„ для різних лучних трав.

Таблиця 3.2. Коефіцієнти переходу радіонуклідів у біомасу

___________лучних трав (дерново-лучний ґрунт)___________
Коефіцієнт переходу радіонуклідів
Рослина
90Sr l37Cs 144Се
Житняк ширококолосий 1,2 0,2 0,03
Китник (лисохвіст лучний) 1,9 0,3 0,03
Кострониця (вівсяниця)
- лучна 1,3 0,12 0,01
- овеча 2,0 0,05 0,01
- очеретяна 1,2 0,15 0,01
- червона 1,4 0,08 0,01
Покісниця Гаупта 1,5 0,2 0,01
Стоколос

101
 - безостий 1,6 0,32 0,02
- лучний 2,7 0,7 0,02

З таблиці 3.2. випливає, що кореневий перехід 90Sr у лучні

трави набагато (до 10 разів) перевищує перехід l37Cs, а перехід
144Се незначний. Чим вищий ступінь обводнення луків, тим ви­
ще значення К„. Залежно від ступеня обводнення К„ може збі­
льшуватись до 600 разів у разі переходу від суходільної до за­
плавної вологої луки.

3.3.5. Радіоємність природних наземних екосистем

Зупинимося на проблемі радіосмності наземних екосистем,
тобто їхній здатності без значної шкоди для біоти лісу і луки,
утримувати і накопичувати радіонукліди. Радіоємність наземної
екосистеми у випадку її загибелі буде різко знижуватись. Які
при цьому мають бути дози і рівні радіонуклідного забруднення
чи пригнічення біоти? Найбільш радіочутливими організмами
лісового біоценозу є хвойні породи дерев. Загибель і пригнічен­
ня молодняку починається при дозах випромінювання 10 Гр, а
масова загибель дорослих дерев - 50 Гр. Загибель трав’яних фо­
рмацій відбувається при дозах у 10 разів більших (таблиця 3.3).

Таблиця 3.3. Радіочутливість основних типів екосистем за<

лежно від кількості та об’єму хромосом

Поглинена
Поглинена
доза опромі­
Кіль­ Об’єм доза опромі­
нення, ІЦО
Тип кість хромо­ нення, що
спричиняє
екосистеми хро­ сом, пригнічує ріст
100% заги­
мосом мкм3 рослин, Гр
бель рослин,
(рад)
Гр (рад)
Агроценоз
(польові 20-42 14 10-50 40-100
культури) (1000-5000) (4000-10000)
Ліс
мішаний
березово- 24-84 2-21 4-38 11-100
кленовий (400-3800) (1100-10000)

102
 дубово- 24 6-48 2-25 5-65
каштановий (20-2500) (500-6500)
листопадний 24-84 2-7 13-38 36-100
(1300-3800) (3600-10000)
хвойний 24 9-48 2-10 5-27
(200-1000) (500-2700)
Трав’яна 40 6,4 23 (2300) 92(9200)
формація

Подібні ситуації були після Киштимської і Чорнобильської

аварій, коли спостерігалося порудіння і масова загибель сосно­
вого лісу (“рудий” ліс). Порівняльний аналіз форм ураження
соснового лісу внаслідок опромінювання сумішшю ізотопів на­
ведено в таблиці 3.4.

Таблиця 3.4. Форми променевого ураження соснового лісу

внаслідок Чорнобильської аварії

Поверхнева Питома акти­

Форма ураження активність вність радіо­
(реакція на радіонуклідів нуклідів, Примітки
опромінення) (щільність Кі**Лсг
забруднення),
Кі*/км2
Загибель дерев Природного
3500-4000 (1,7-2,0)10'5 відновлення
сосни немає
Часткове Частина дерев
відмирання гине. Частково
гілок 1500-2000 (0,8- 1,0) 10‘5 відбувається
відновлення
лісу
Продовжується
Пригнічення ро­ до 3-го вегета­
500-700 (0,25-0,35)10'5
сту гілок ційного періо-
-Ж ______

103
 опромінення

Порушення мо-
ноподіального
200-500 (0,1-0,25)10’5
розгалуження у
дерев
Відсутність
ознак 100 0,05-10'5
ураження лісу

Із розрахунку 1Кі*/км2 = 5*10'9Кі/кг ґрунту

(1Кі=3,7*Ю10Бк)

Із таблиці 3.4. зрозуміло, що значного ураження наземних

екосистем можна очікувати при рівнях поверхневої активності
радіонуклідів ґрунту (18,5-37)10^ Бк/км2 (500-1000 Кі/км2) чи
3,7*105 Бк/кг (10'5 Кі/кг). Цей рівень можна використовувати для
оцінки радіоємності наземної екосистеми. Добуток рівня актив­
ності радіонуклідів (18,5*1012 Бк/км2, або 500 Кі/км2) на площу
екосистеми становить конкретну граничну радіоємність на ви­
падок можливого надходження радіонуклідів у реальну наземну
екосистему. Потрапляючи в наземні екосистеми (луки чи ліси) з
повітря чи внаслідок поверхневого стоку, радіонукліди, як пра­
вило, міцно фіксуються ґрунтом. Подальша їхня міграція, як ве­
ртикальна, так і горизонтальна, відбувається дуже повільно, до­
сягаючи максимум 1-3 % на рік. Приймаючи за допустимий рі­
вень поверхневої активності радіонуклідів лісової екосистеми
18,5-Ю12 Бк/км2 (500 Кі/км2), можна розрахувати її радіоємність,
помноживши цю дозу на площу екосистеми. У зв’язку з біль­
шою радіорезистентністю рослинності луків можна вважати, що
отриманий рівень с нижньою межею радіоємності наземних
екосистем.

3.3.6. Надходження радіонуклідів у сільськогосподарські

рослини
Основним компонентом агроекосистем є ґрунт. Шляхи над­
ходження радіонуклідів у рослинні агроценози такі самі, як і для

104
 3.3.6. Надходження радіонуклідів у сільськогосподарські
рослини
Основним компонентом агроекосистем є ґрунт. Шляхи над­
ходження радіонуклідів у рослинні агроценози такі самі, як і для
інших наземних екосистем: осідання радіонуклідів з атмосфери
на рослинність і потім на ґрунт; поверхневий вітровий і/або во­
дний твердий і рідкий стік часточок і аерозолів, що містять ра­
діонукліди. Після осідання на трав’яну рослинність радіонуклі­
ди швидко змиваються опадами і здуваються вітром. Середній
час видалення з трав’яних рослин 50 % радіонуклідів становить
від 1 до 4-5 тижнів залежно від виду випадань, типу і біомаси
рослинного покриття, метеорологічних умов тощо. У разі осі­
дання радіонуклідів на поверхню рослин починає діяти механізм
позакореневого надходження радіонуклідів у рослини. Розчинні
радіонукліди фіксуються на поверхні рослин, потім адсорбу­
ються і проникають усередину листків через кутикулу. Подаль­
ше просування радіонуклідів у рослинах визначається як фізико-
хімічними властивостями, так і біологічними особливостями
певних видів рослин.
Для деяких радіонуклідів (особливо газоподібних, як 13,І)
позакореневий шлях надходження в рослини є основним. Як
зазначалося вище, коефіцієнт затримування радіонуклідів лис­
тям визначається за рівнянням:
СР
— , (3.6)
т
де С - активність радіонукліда в біомасі, Бк (Кі)/кг;
Р - врожай біомаси на одиницю площі в момент випадань, кг/м2;
т - поверхнева активність (щільність випадань) радіонуклідів,
Бк(Кі)/км2.
Для прогнозу активності радіонуклідів у біомасі рослин при
осіданні й позакореневому надходженні важливо знати час, про­
тягом якого відбувається видалення радіонуклідів із листя рос­
лин (таблиця 3.5). При цьому виділяють дві фракції радіонуклі­
дів: а) слабкофіксовану, що втрачається дуже швидко (7)); б)
міцнофіксовану, що видаляється повільно (Т2).

105
Таблиця 3.5. Середня тривалість періоду напіввтрат слабко-
і міцно фіксованих фракцій радіонуклідів при забрудненні
посівів їх водорозчинними сполуками

Культура Період напіввтрат обох фракцій радіонуклідів

(% ), Діб
wSr 1U3Ru 137Cs ™Ва 44Се
Пшениця 6/67 1,5/20 4,1/35 6/25 4,9/60
Ячмінь 3,2/37 3,6/45 -/15
Картопля 3,2/67 -/74 47/- -/100 -/60
Кукурудза 2,1/8,3
Буряк 1,7/3,8 1,1/44
14/14 18/50 /1

Для цілої низки основних культур і радіонуклідів значення

Т] і Т2 є близькими й у середньому становлять відповідно 3,8 і
47 діб. За цими даними можна визначити ефективний час (Теф)
напіввтрат радіонуклідів:

Те Ф = ^ ~ - (З-7)
На підставі цих даних було запропоновано прості формули
для оцінки рівнів забруднення врожаю за різної поверхневої ак­
тивності (щільності випадань) радіонуклідів.
1. Формула для разових випадань:

С, = ------------------------------, (3.8)
Р ■Кг е х р ( - t / Теф)
де Ct - питома активність радіонукліда у рослині, Бк(Кі)/кг, до
моменту збирання врожаю - 1;
m - поверхнева активність (щільність випадань) радіонуклідів,
Бк(Кі)/км2;
Р - запас біомаси на одиниці площі, кг/км2;
Кз - коефіцієнт затримування радіонуклідів,
Теф- ефективний час напіввтрат радіонуклідів.
2. Формула для постійних (хронічних) випадань:

106
 (3.9)
' \ Р- Кг е х р { - Т ефІ № '
де d - інтенсивність випадань в умовах хронічного режиму.
Існують також механізми позакореневого надходження ра­
діонуклідів у біомасу рослин унаслідок вторинного вітрового
підіймання. Не вдаючись до подробиць цього процесу, що зале­
жить від властивостей повітряних потоків, підстильної поверхні
ландшафту і грунту, можна зазначити, що частка вторинного
повітряного забруднення у випадку глобальних випадань стано­
вить 1-2 % загального забруднення радіонуклідами біомаси рос­
лин. На природних травостоях він може досягати 47 % у напів­
пустельній зоні й до 11 % в інших кліматичних і грунтових зо­
нах.
Особливо складним і різноманітним за результатами є коре­
невий шлях надходження радіонуклідів. Основними чинниками,
що визначають кореневе надходження радіонуклідів у рослини,
є властивості грунту та активність у них радіонуклідів. Вплив
інших чинників (концентрації стабільних аналогів радіонуклі­
дів у ґрунті, вмісту гумусу тощо) розглянуто вище. Найважли­
вішими показниками звичайно є тип грунту і вид рослин. Тому
узагальнені таблиці коефіцієнтів накопичення (переходу) радіо­
нуклідів для різних видів сільськогосподарських рослин розді­
лено за основними типами грунтів.
Подані в таблицях 3.6 і 3.7 коефіцієнти накопичення є усе­
редненими за багатьма параметрами. Наведені в літературі зна­
чення коефіцієнтів накопичення радіонуклідів варіюють і порів­
няно з усередненими значеннями можуть бути більшими у 10
разів. Тому доцільно використовувати ці таблиці для оцінки
зменшення радіонуклідного забруднення сільськогосподарської
рослинності лише на великих територіях.
Якщо йдеться про певне поле чи полігон, то потрібно вико­
ристовувати реальні значення коефіцієнтів накопичення радіо­
нуклідів для цього поля, що відповідають його особливостям, а
також виду і сорту рослин, що вирощуються на ньому.

107
108
109
 Встановлено, що коефіцієнт накопичення для рослин на полі­
гонах 30-кілометрової зони ЧАЕС залежить від культури, яка є
попередником у сівозміні. Вказано також на обернену залежність
коефіцієнта переходу від рівня забруднення ґрунту. Пояснюється
це тим, що за високого рівня питомої активності радіонуклідів у
ґрунті (3,7*104 Бк/кг, або 106 Кі/кг, і вище) значну частку його
становлять “гарячі” частинки, через наявність яких переважна
кількість радіонуклідів перебуває в нерозчинній малорухливій
формі і тому мало накопичується в рослинах.
Коефіцієнт накопичення 90Sr у різних сільськогосподарських
рослинах варіює і для вивчених сортів зернових і бобових куль­
тур може бути більшим від усереднених у 80 разів, а для корене­
плодів і овочевих культур - у 350 разів. Накопичення l37Cs приб­
лизно у 20 разів менше, ніж ^Sr. Проте за деяких біогеохімічних
умов (легкі торфовища Полісся України, наприклад у Рівненській
області) надходження 137Cs є вищим, ніж ^Sr.
Отже, засвоєння радіонуклідів із ґрунту рослинами в процесі
їх мінерального живлення залежить насамперед від рухливості
(розчинності) радіонуклідів, що визначається їх фізико-хімічною
природою, агрохімічними властивостями ґрунтів, а також біологі­
чними особливостями рослин та умовами їх вирощування.
Ми розглянули особливості накопичення найважливіших ра-
( • П7 1
дюнуклідів - Cs і Sr. Інші радіонукліди надходять у рослини в
невеликій кількості через значну сорбцію в ґрунтах. За здатністю
засвоюватися рослинами радіонукліди можна розмістити в такій
послідовності:
9°S r > 131J > Н 0В а > 1 3 7C s > 106R u > 144С е > 9 5Z r > 9 5 ^

Особливо слабко накопичуються в рослинах трансуранові

елементи.

3.3.7. Радіоємність агроекосистем

Агроекосистеми відіграють провідну роль у формуванні дози
випромінювання для людини внаслідок надходження радіонуклі­
дів у організм із продуктами сільськогосподарського виробницт­
ва. Найважливішим елементом агроекосистеми, безумовно, є ґру­
нтовий покрив.
Розглянемо найпростішу аг роекосистему - поле, на якому ви­
рощують одну сільськогосподарську культуру. Активність радіо-

110
нуклідів, що первинно випали на територію (у розрахунку на 1
км2 площі) позначимо А 0. За питомої активності радіонуклідів у
ґрунті С0, Бк(Кі)/кг, врожаї біомаси з одиниці площі В, кг/км2 і
коефіцієнті переходу з ґрунту у рослини К 0 (Бк(Кі)/кг біомаси на
Бк(Кі)/кг ґрунту) загальна частка виносу радіонуклідів із врожаєм
за перший вегетаційний період (Ав) становить:
^ = В Д А
(3.10)

У формулі (3.10) потрібно врахувати розпад радіонуклідів (г)

за період вегетації - Т, коефіцієнт для врахування ймовірності
стоку радіонуклідів з орного горизонту внаслідок вітрового пере­
несення а й коефіцієнт стоку радіонуклідів із поверхневими во­
дами і/чи дифузії в некоренезаселений шар ґрунту Ь:
. К 0С0В0
(3.11)
в аЬА^е~гТ
Тоді коефіцієнт радіоємності поля (Fn), що відбиває частку
активісті радіонуклідів, яка залишається у ґрунті, становитиме:
Fn = \ - A B. (3.12)
Винос радіонуклідів із наступним урожаєм біомаси рослин на
цьому полі, а також чинник його радіоємності внаслідок виносу
можна оцінити за формулами:
кхс,вх (3.13)
А - -г Т Fn = \ ‘
Fn )e
Загальний винос радіонуклідів з урожаєм через п вегетаційних
періодів і відповідний чинник радіоємності цього поля станови­
тимуть:
І К,С,В,
А Ви ^ ^^ В і -тТ
, F = \ - А в . (3.14)
a , b A ( \ ~ F n,)e
З рівнянь (3.12) і (3.13) видно, що знаменник у формулах для
частки виносу радіонуклідів із врожаєм поступово зменшується.
За всіх інших однакових умов чинник радіоємності агроекосисте-
ми згодом зростає, а загальна активність радіонуклідів у врожаї
різко знижується.

111
 Розглянемо ситуацію з формуванням чинника радіосмності
посіву в умовах поливного землеробства. Радіоактивність такого
посіву чи природної поливної луки визначається чинником радіо-
ємності і виносом радіонуклідів з урожаєм із грунту, а також вла­
стивостями поливної води. Відомо, що деякі культури рослин,
особливо овочі, мають дуже високі значення коефіцієнтів перехо­
ду радіонуклідів від поливної води до біомаси рослин позакоре­
невим шляхом. При цьому коефіцієнти переходу “поливна вода-
біомаса рослин” досягають 10 і більше. У такому випадку в чисе­
льник формул (3.13) і (3.14) слід додати член, зумовлений
поливом:
(К 0С0 4- К вСв )В0
(3.15)
(а0Ь0Ац + C BV )erT 9
- активність радіонуклідів у врожаї при поливі, Бк(Кі);
Кв - коефіцієнт переходу “поливна вода-біомаса рослин”
(Бк(Кі)/кг біомаси на Бк(Кі)/л поливної води);
Св - об’ємна активність радіонуклідів у поливній воді (Бк(Кі)/л);
К - об’єм поливної води за вегетацію, л.
Формула (3.15) засвідчує провідну роль поливного компонен­
та у формуванні виносу радіонуклідів і радіоактивності посіву.
Ґрунтуючись на формулі (3.15), можна обчислити рівень радіоак­
тивності посіву в умовах тривалого багаторічного поливу, а також
розрахувати винос радіонуклідів і радіоємність сільськогосподар­
ських угідь великого регіону (наприклад, України в цілому). Така
радіоємність може бути оцінена як сума радіоємностсй для окре­
мих культур на різних ґрунтах, у різних районах per іону, за різ­
них рівнів радіонуклідного забруднення і врожаїв з урахуванням
можливого зрошення.
Таким чином, розглянуто єдиний підхід до екосистем різного
типу, що ґрунтується на уявленні про їхню радіоємність. Йдеться
про те, що саме поняття “екосистема” охоплює відтворення її
складових живих компонентів (біопродуктивність) і підтримання
якості середовища їх проживання (кондиціювання). У разі радіо­
нуклідного забруднення виконання цих функцій призводить до
накопичення і перерозподілу радіонуклідів у екосистемі та її еле­
ментах, що й зумовлює її радіоємність, а згодом до їх захоронен­
ия в ґрунті чи донних відкладеннях. Отже, очевидно, що радіоєм-

112
ність є природною властивістю екосистеми. Розглянуті вище по­
казники й чинник радіоємності є зручними, універсальними й ві­
дбивають основні властивості екосистем. Математичний апарат
стаціонарних і динамічних моделей, що використовується, досить
простий і придатний для екосистем будь-якої складності. Цей пі­
дхід дає змогу отримати важливі прогностичні оцінки якості та
стану екосистем і має високу евристичність.

3.4. Водні екосистеми: міграція радіонуклідів та

радіоємність
Для введення кількісної міри радіоємності водойми розгляне­
мо непроточне прісноводне водоймище, на прикладі якого в 1960
р. було вперше запропоноване це поняття (О.Л. Агре, В.І. Коро-
годін). Камерна модель такого водоймища складається з трьох
блоків: “вода”, “донні відкладення”, “біота” (мал. 3.2). При забру­
дненні водоймища радіонукліди надходять у воду, а потім розпо­
діляються в зазначених блоках.
Вода у водоймищі відіграє роль сполучної ланки в ланцюзі
міграції радіонуклідів до його ґрунту і біологічних компонентів.
Радіоактивні забруднення, що звичайно є сумішшю різних радіо­
нуклідів, можуть міститись у воді в складі різних хімічних сполук
у водорозчинній формі чи у вигляді суспензій.

С3

Біота

Вивчення розподілу радіоактивних речовин у водоймищах,

що були місцем скидання радіонуклідів, а також експерименти,
проведені в штучних водоймищах і акваріумах, засвідчили, що
мулові маси та інші донні відкладення мають високу сорбційну

113
здатність щодо різних радіонуклідів. Концентраційна рівновага
між водою і ґрунтом встановлюється з коефіцієнтом к, що, як
правило, перевищує 100 (тобто 1 частка радіонуклідів знаходить­
ся у воді, а 99 - у донних відкладах). Якщо водоймище має грунт
суто піщаний чи торф’яний, то глибина проникнення в нього
радіонуклідів та їх кількість можуть істотно змінюватися.
Проте, як свідчать практика і дані літератури, у звичайних не­
проточних водоймищах із донними відкладеннями сапропелевого
типу скинута в них суміш радіонуклідів концентрується в основ­
ному у верхньому шарі 10-20 см завтовшки, і співвідношення ак­
тивності радіонуклідів у мулах і воді в середньому становить 102-
103. Ця висока поглинальна здатність донних відкладень зумовле­
на, ймовірно, великою кількістю органічних речовин, що містять­
ся в них і перебувають у високодисперсному колоїдному стані.
Завдяки цьому саме донні відкладення відіграють у водоймищі
роль депо, у якому концентруються радіонукліди, що
потрапляють до нього.
Концентраційна рівновага між водою і ґрунтом може зміщу­
ватися в той чи інший бік. Одним із найважливіших чинників, що
впливають на здатність донних відкладень до поглинання, є кис­
лотна (активна) реакція (pH) води водоймища. Так, більшою є
сорбція продуктів поділу ядер урану, тобто в основному елемен­
тів лужноземельної і рідкісноземельної груп, що відбувається в
слабколужному середовищі (при pH = 8,5-9,0). За такої самої ак­
тивної реакції води солі важких і лужноземельних елементів
утворюють нерозчинні гідроксиди, що випадають в осад. Десорб­
ція радіонуклідів із донних відкладень за нейтральної реакції се­
редовища (pH-7,0) дуже незначна і становить, наприклад за стро­
нцієм і цезієм, лише 0,4-4,0 % на рік. Якщо pH водоймища знижу­
ється у кислий бік, вихід раніше абсорбованих радіонуклідів у
воду може сягати 50 % і більше. Тому для того, щоб донні відкла­
дення депонували і міцно утримували радіонукліди, їхня реакція
має бути лужною або нейтральною.
Тепер розглянемо, яку роль у розподілі радіонуклідів, що пот­
рапили до водоймища, відіграє біота. Ще В.1. Вернадський, ви­
вчаючи накопичення радію деякими водяними організмами, вста­
новив факт значного поглинання цього радіонукліда живими істо­
тами. Пізніше, у 1950-1960 р., було виявлено здатність різних во­

114
дяних організмів, особливо планктону і мікробентосу, накопичу­
вати радіонукліди активністю, яка в кілька десятків разів переви­
щує їхню активність у навколишньому середовищі. Час, протягом
якого концентрація радіонуклідів досягає граничних значень за
певної їх активності у воді, у зоопланктону вимірюється хвили­
нами, багатоклітинних водоростей - днями, риб - місяцями. При
цьому середній сумарний коефіцієнт накопичення радіонуклідів
цими організмами є сталим показником і становить близько 103.
Проте, незважаючи на високі коефіцієнти накопичення, відносна
активність радіонуклідів у біоті забруднених водоймищ є незнач­
ною і становить 10'2- 10'3 їхньої активності у воді, адже відносна
кількість живої речовини у водоймищах на кожний момент часу
дуже мала. Тому роль біоти як депо радіонуклідів, зазвичай не­
значна, і нею можна нехтувати. Виняток становлять ситуації з
високим вмістом біоти у воді (1-10 г/м3 і більше), які можуть бу­
ти у болотах та придонних зонах водоймищ).
Яке ж значення у таких випадках мають флора і фауна во­
доймищ у розподілі радіонуклідів, що надходять до них? Основну
масу живої речовини в будь-якому природному водоймищі стано­
влять планктон і мікробентос. Швидкість розмноження максима­
льна саме в мікроорганізмів - бактерій, одноклітинних водорос­
тей, грибів і найпростіших. Час розмноження цих організмів ста­
новить від десятків хвилин до десятків годин. Саме тому продук­
тивність мікроорганізмів є набагато вищою від продуктивності
всіх інших представників біоти. Тому біомаса водоймища завдяки
швидкій зміні циклів поколінь зазначених її представників відіг­
рає величезну роль у транспортуванні радіонуклідів із води в
донні відкладення. Радіонукліди, накопичені живими мікроорга­
нізмами, при їх відмиранні міцно утримуються в детриті і разом з
ним осідають на дно, переходячи в донні відкладення (безпосере­
дньо чи трофічними ланцюгами). Загальна активність радіонуклі­
дів, що переноситься біомасою протягом одного сезону з води у
донні відкладення, може в сотні і тисячі разів перевищувати їх
активність у біоті в кожний момент часу. Таким чином здійсню­
ється і кондиціювальна функція біоти (очищення води водоймищ
від забруднень радіонуклідами), і функція транспортування ра­
діонуклідів із води у донні відкладення.

115
 Іншою важливою особливістю діяльності біоти в забруднено­
му радіонуклідами водоймищі є стабілізація кислотно-лужної рі­
вноваги, насамперед активної реакції води. Як уже зазначалося,
це сприяє створенню кращих умов для осадження на дно радіону­
клідів та їх сорбції донними відкладеннями. В умовах прісновод­
ного водоймища зі значно розвиненою біомасою активна реакція
води нейтральна чи слабколужна (pH = 7,8-8,1). У періоди рясно­
го цвітіння планктону pH води може підвищуватися до 9-10. Ві­
домо, що в періоди такого цвітіння і наступної загибелі планктону
відбувається істотне зниження рівня радіоактивного забруднення
води водоймищ, що, безумовно, є наслідком зазначених двох
чинників - захоронения радіонуклідів на дні водоймища разом із
детритом і змін pH води, що є сприятливим для сорбції. Не менш
важливою є роль активно функціонуючої біоти (особливо тієї, що
населяє донні відкладення) як для створення власне донних відк­
ладень, так і для фіксації в них сорбованих радіонуклідів.
Враховуючи ці функції біоти, можна стверджувати, що наяв­
ність нормально функціонуючої мікрофлори, а також багатоклі­
тинних рослин і тварин є необхідними умовами стабільного фун­
кціонування водоймищ як поглиначів радіонуклідів та інших по-
лютантів, що потрапляють до них. Остання обставина дає змогу
приблизно оцінити граничне забруднення радіонуклідами води і
донних відкладень непроточних водоймищ, сумісне з нормальним
функціонуванням біоти, що в них мешкає. Хоча точних даних по­
ки що немає, можна припустити, що для води гранична об’ємна
активність радіонуклідів має становити близько 3,7-104 Бк/л (10'
6Кі/л), а питома активність верхніх шарів донних відкладень за­
втовшки 3-5см - не більше ніж (3,7 -37)105 Бк/кг, або І0"5-10"4
Кі/кг. Усе це дає змогу оцінити радіоємність непроточного пріс­
новодного водоймища.
Площу поверхні такого водоймища, що приблизно дорівнює
площі його дна, позначимо S , його глибину - Я , об’ємну актив­
ність радіонуклідів у воді - С, а коефіцієнт накопичення радіону­
клідів верхніми шарами донних відкладень завтовшки h - к. Тоді
загальна активність радіонуклідів у водоймищі А (тобто його ра­
діоємність) можна визначити за формулою:
A = C S (H + kh). (3.16)

116
 Ця формула відбиває стан забрудненого водоймища в умовах
сталої рівноваги між водою і донними відкладеннями. Якщо при­
йняти (як зазначалося вище), що С = 3,7-104 Бк/л (1 O'6Кі/л), S =
1 км2, Н = 2м, к = 103 і А = 10 см, то радіоемність такого водой­
мищ а^ становитиме близько 3,7-Ю15 Бк (105 Кі).
Це означає, що таке водоймище без шкоди для його біоти во­
дної товщі може містити радіонукліди активністю до 105 Кі. (Для
біоти донних відкладень будуть значно менші оцінки, і цей випа­
док треба розглядати окремо). При цьому з часом активність ра­
діонуклідів, що містяться в ньому, буде не тільки зменшуватися
внаслідок їх розпаду, а й зростати внаслідок переходу все більшої
кількості радіонуклідів у донні відкладення і міцної їх фіксації.
На підставі формули (3.17) можна визначити, яка частка активно­
сті радіонуклідів, що випали у водоймище, міститься у донних
відкладеннях:
kh
(3.17)
H + kh

Виходячи з цього, активність радіонуклідів, що містяться у

воді, становить 1 - F. Показник F можна назвати чинником ра-
діосмності водоймища. Слід зазначити, що F не залежить від аб­
солютного значення радіоємності системи, і тому цей показник
доцільно використовувати для порівняння між собою екосистем
різного об’єму і різного походження. Цей чинник не залежить та­
кож від питомої активності радіонуклідів С на великому інтервалі
значень і дає змогу розраховувати ступінь забруднення води во­
доймища, якщо відомі активність радіонуклідів, що надійшла до
нього, і площа поверхні. Знаючи А (активність радіонуклідів у
водоймищі) і S (площу поверхні водоймища), можна визначити
питому радіоемність водоймища, тобто активність радіонуклідів,
що припадає на одиницю його поверхні. (А *);
А* = AS~‘ (3.18)
Цей показник, як уже зазначалося, дає змогу порівнювати між
собою радіоемність не тільки різних водоймищ, а й будь-яких ін­
ших екологічних систем.

117
 3.4.1. Радіоємність водоймища охолоджувача атомної
електростанції
Водоймищами-охолоджувачами в атомній промисловості на­
зивають водоймища, які використовують для охолодження ядер­
них реакторів (наприклад, озеро Карачай на Південному Уралі,
або водоймище-охолоджувач ЧАЕС ). При цьому воду для охоло­
дження реактора беруть з озера, а після того, як вона проходить
через контур охолодження і поглинає значну активність радіону­
клідів, її повертають назад. Визначимо, яку активність радіонук­
лідів можна скинути у водоймище-охолоджувач і в якому режимі
проводити це скидання. Гранично допустиму активність у водой­
мищі радіонуклідів позначимо Ао. Доти, доки у водоймище не
надійшло Ао. радіонуклідів, скидання можна проводити в будь-
якому режимі, стежачи тільки за тим, щоб об'ємна активність ра­
діонуклідів у воді не перевищувала критичного значення (С ^т г1
3,7-104 Бк/л, або 10 6 Кі/л). Потім активність скинутих у водойми­
ще радіонуклідів має не перевищувати таку, що розпадається
протягом доби, тобто сталу розпаду а. Можна бути впевненим,
що в такому режимі водоймище-охолоджувач працюватиме нео­
бмежено довго. Якщо водоймище-охолоджувач розраховане на
час Т роботи, то максимальну активність радіонуклідів, яку воно
може поглинути за цей період, визначають за формулою:

А ( 1+ а Т ) = C KpumS ( H + k h )(\ + аТ ). (3.19)

Визначаючи тепер наближені параметри водоймища, розрахо­

ваного на поглинання деякої заданої кількості А 3 радіонуклідів у
випадку одноразового скидання. З рівняння (3.17) випливає, що за
деяких заданих значень F (значення Н, h і к визначені емпірично)
площа такого водоймища становить:

8 = Ш - <з'20>

У разі щоденного надходження у водоймище радіонуклідів

(А хр) зі сталою розпаду а, необхідну площу водоймища визнача­
ють за формулою:

118
 _ ocAypF
(3.21)
Ckh~l
Розглянемо, як можна підвищити радіоємність водоймища за
умов збереження його параметрів S і Н. З формули (3.21) випли­
ває, що цього можна досягти, збільшуючи чинник радіоємності
водоймища F. Найпростіший шлях - збільшити товщину шару
донних відкладень А, що активно сорбують радіонукліди. Такий
спосіб доцільно використовувати у випадках аварійних скидань
чи при скиданнях, що тривають після досягнення вихідної радіо­
ємності. Він полягає у скаламученні на достатню глибину шару
мулу, що покриває дно водоймища, наприклад за допомогою ви­
буху підводних мін. Мул, сорбуючи радіонукліди, що містяться у
воді, а також перемішуючись із відносно тонким шаром А мулу,
вже насиченого радіонуклідами, осідає з ними на дно. Проте пот­
рібно зважати, що за такого радикального методу підвищення ра­
діоємності може ушкоджуватися частина його біоти. Тому після
скаламучення потрібно припинити скидання радіонуклідів до то­
го часу, поки мул не осяде цілком на дно, а дозиметрія покаже,
що десорбція радіонуклідів не відбувається. Таким чином, і в
цьому випадку для відстеження режиму водоймища досить мето­
дів радіодозиметрії.

3.4.2. Роль біоти я к депо накопичення радіонуклідів у

водоймі
Вище не врахована роль біоти як депо радіонуклідів у режимі
водоймища-охолоджувача. Такий розгляд цілком допустимий у
разі малих концентрацій біоти в одиниці об’єму води водоймища.
Проте концентрації біомаси можуть бути значними (наприклад,
болото), і роль біоти потрібно враховувати за допомогою форму­
ли:
A b= P C K S H , (3.22)
де Ав - загальна активність радіонуклідів у біоті водоймища,
Бк(КІ);
Р - кількість біоти в одиниці об'єму води, кг/м3;
К - середній коефіцієнт накопичення радіонуклідів;
С - питома активність радіонуклідів у воді;
S - площа поверхні водоймища, км2;

119
Н - глибина водоймища, м.
Чинник радіоємності біотичної складової водоймища (Fb)
можна визначити за формулою:
РКН
(3.23)
H + kh + PKH
Якщо, наприклад, розрахувати чинник радіоємності Fb для
реальної ситуації, коли Р становить 10 г/мЗ води із середнім кое­
фіцієнтом накопичення К = 104, середня глибина водоймища Я =
6м, А = 0,1 м, і А = 800, то отримаємо значення Fb, близьке до 0,9,
коли 90 % радіонуклідів, що поступили у водоймище, потрапля­
ють до біомаси біоти. У деяких конкретних ситуаціях стосовно
водоймища чи окремих його зон із високими концентраціями біо­
ти це потрібно враховувати. Чинник радіоємності водоймища з
урахуванням біоти можна розрахувати за формулою:
kh + PKH
(3.24)
H + kh + PKH
У разі значного вмісту біоти у водоймищі (1 г/м3 і більше) за­
гальна радіоємність його значно підвищується. У процесі відми­
рання біомаси радіонукліди досить міцно утримуються в детриті і
відбувається їх захоронения в донні відкладення водоймища.

3.4.3. Радіоємність каскаду прісноводних водоймищ

Після розгляду радіоємності одиничного водоймища можна
перейти до оцінки радіоємності каскаду прісноводних водоймищ.
На мал. 3.3 наведено схему каскаду з кількох водоймищ, кожне з
яких має свої параметри,де А/, к2, к}, ..., А/, h2, к3, .... Ні, Н2, Я»,
■■■.Si, S2, S 3, ..., Рі,Р2, Р і, Кі, К2, К,....

120
 Розглянемо найпростіший випадок однакового об’єму всіх
водоймищ і повільного припливу води, достатнього для встанов­
лення рівноваги між водою, біотою і донними відкладеннями. То­
ді для кожного з водоймищ можна за формулами (3.17) і (3.24)
оцінити значення радіоємності F,, Fz, F3, Виходячи з цього,
можна вивести формулу для чинника радіоємності всього каскаду
з п водоймищ (/*):

<3-25)
ы
Аналіз цієї формули свідчить, що чим більша кількість во­
доймищ у каскаді, тим вищий чинник його радіоємності. Загаль­
на радіоємність каскаду завжди вища, ніж радіоємність найкра­
щого за цим показником водоймища, що входить до його складу.
На цій властивості каскадів побудовано всю систему водоймищ-
дезактиваторів і біологічних очисних споруд на АЕС та інших
шкідливих виробництвах. Висока активність біоти у водоймищах
таких каскадів дає змоіу різко підвищити їх радіоємність і довес­
ти чинник радіоємності практично до 1, коли з каскаду виходить
вода з незначною активністю радіонуклідів. У цьому випадку, як і
для окремого водоймища, існують обмеження щодо кількості та
швидкості скидання радіонуклідів у каскад. Щодо загального ви­
падку постійного скидання радіонуклідів у каскад, то ситуацію
можна розглянути за допомогою камерних моделей (мал. 3.4) і
відповідної системи диференціальних рівнянь.

Мал 3.4. Блок-схема стаціонарної камерної моделі з трьох прісново­

дних водоймищ (І -III)

121
 Для початку розглянемо випадок “джерело - три водоймища”:

at at
НА
= Ь{АХ- к 2А2 - К 2А2 - Ь2А2,
dt
dA
— і = Ь2А 2 - к3А3 - К 3А3 - Ь3А3, (3.26)
at
де Ао - вихідна активність радіонуклідів, Бк (Кі);
(Ьо, Ь,, Ь2, Ь3) - швидкість виходу радіонуклідів із джерела та
окремих водосховищ, частка умовної одиниці за обрану одиницю
часу;
(kj, k2, k}) - коефіцієнти накопичення донних відкладів;
(K t,K2,K3) - середні коефіцієнти накопичення радіонуклідів біо­
тою у системі водоймищ;
(А і, А 2, А 3) - загальна активність радіонуклідів у водоймищах си­
стеми Бк(Кі).
У розглянутому випадку використані стаціонарні камерні мо­
делі, де враховано тільки прямий перехід радіонуклідів із води у
донні відкладення і біоту і не передбачено зворотних процесів
вимивання радіонуклідів із біоти і десорбції їх із донних відкла­
день. Якщо є потреба врахування цих процесів, то слід побудува­
ти і розв’язати складнішу систему рівнянь, ніж (3.26), і таким чи­
ном отримати аналітичні вирази залежності активності радіонук­
лідів (/1) у джерелі й у водоймищах від часу t:
А А
= (0 , А = (0 ,А А А
= (0 , А А
= ( 0 • (3.27)
На основі формул (3.26) можна обчислити значення чинників
радіоємності водоймищ (Ft, F2, F3) у динаміці:

(3.28)
А(0 А (О А (О
Отже, практично для будь-яких ситуацій можна оцінити чин­
ники радіоємності окремих водоймищ і будь-якого типу каскадів,
розрахувати будь-які їхні стаціонарні й динамічні параметри, а
також активність радіонуклідів у воді, біоті й донних відкладен­
нях. Ще раз нагадаємо, що в разі нормального та слабколужного
pH води практично не відбувається десорбція радіонуклідів із біо-

122
ти, детриту і донних відкладень. При кислій реакції води ці про­
цеси можливі, отже потрібно враховувати.

3.4.4. Радіоємність каскаду Дніпровських водосховищ

Після аварії на ЧАЕС відбулося забруднення величезних те­
риторій України, Білорусі та Росії. Практично вся забруднена те­
риторія - це водозбірна площа Дніпра, і внаслідок поверхневого
стоку ці радіонукліди потрапляють у каскад Дніпровських водос­
ховищ. За загальними оцінками, близько 40 % стоку формує 30-
кілометрова зона ЧАЕС, 40 % - територія забруднених областей
Білорусі, інші 20 % - забруднені території України, де ведеться
господарська діяльність. Дніпро внаслідок регулювання стоку є
каскадом із шести великих водосховищ і Дніпровсько-Бузького
лиману. Аналіз об’єму і швидкості обміну води між водосхови­
щами свідчить, що обмінюється не більш ніж 1/30 об’єму води за
рік. Це характеризує каскад як систему водосховищ із дуже пові­
льним обміном. До такої системи цілком застосовні методи оцін­
ки радіоємності, запропоновані вище, для визначення радіоємнос-
ті простих каскадних систем водосховищ. Основні параметри ка­
скаду Дніпровських водосховищ наведено в таблиці 3.8.

Таблиця 3.8. Основні параметри каскаду Дніпровських водос­

ховищ (розраховано чинники радіоємності для 137Cs)
ємності длядля
Коефіцієнт на­
Товщина шару

Чинник радіо­

гл
копичення в
глибина, м
Площа, км

мулу, см
Середня

мулах

Водосховище 2
U
ю
О

Київське 920 3,7 4 10 100 0,7

Канівське 680 2,6 4 10 50 0,6
Кременчуцьке 2250 13,5 6 10 800 0,8
Запорізьке 570 2,4 4 10 100 0,7
Дніпровське 410 3,3 8 10 230 0,7
Каховське 2150 18,2 8 10 280 0,7

123
 Основні початкові параметри для розрахунку чинників радіо-
ємності каскаду Дніпровських водосховищ стосовно ,37Cs і 90Sr
наведено на мал. 3.5. та у таблиці 3.8. Продемонстровано, що ко-

Мал. 3.5. Радіонуклідне забруднення каскаду Дніпровських водосхо­

вищ: а - об’ємна активність 137Cs у воді каскаду; б - об’ємна актив­
ність 90Sr у воді каскаду; в - поверхнева активність (щільність за­
бруднення) шСз донних відкладень у водосховищах каскаду;
г - активність D7Cs у кожному водосховищі й сумарна активність
(показано кривою) в усіх водосховищах (і - гирлова зона
р. Прип’ять; 2 - Київське; 3 - Канівське; 4 - Кременчуцьке;
5 - Дніпродзержинське; 6 - Запорізьке; 7 - Каховське водосховища)
(за О. В Войцеховичем, 1991)

124
 Через те, що каскаду водосховищ Дніпра властивий повільний
обмін, можна застосувати в цьому випадку просту формулу (3.6)
для розрахунку загальної радіоємності. За цією формулою чинник
радіоємності каскаду водосховищ для 137Cs -Fk - 0,9994. Цей
рівень свідчить про надзвичайно високий чинник радіоємності
каскаду, що набагато вищий, ніж у максимального за чинником
радіоємності Кременчуцького водосховища (табл. 3.8). Отримана
вище формула й оцінка радіоємності каскаду водосховищ Дніпра
дали змогу в перший післяаварійний період досить точно спрог-
нозувати розподіл l37Cs у донних відкладеннях каскаду і у воді, а
також передбачити, що основна активність цього радіонукліда
буде міцно захоронена в мулах Київського водосховища. Ця мо­
дель і оцінка розраховані на випадок разового надходження ра­
діонуклідів до каскаду. Для ситуації тривалого надходження ра­
діонуклідів модель має бути модифікована з використанням ди­
ференціальних рівнянь. Проте і через 24 роки після аварії на ЧА-
ЕС активність радіонуклідів у воді Київського і Каховського во­
досховищ відрізняється в 20-100 разів, як і невдовзі після аварії.
Таким чином, практично для будь-яких ситуацій можна оці­
нити чинники радіоємності окремих водоймищ і будь-якого типу
каскадів, розрахувати будь-які їхні стаціонарні й динамічні пара­
метри, а також активність радіонуклідів у воді, біоті й донних ві­
дкладеннях. Зазначимо, що в разі нормального слабколужного pH
води практично не відбувається десорбція радіонуклідів із біоти,
детриту і донних відкладень. При кислій реакції води ці процеси
можливі і тому їх потрібно враховувати.
Розглянемо ситуацію з іншим радіонуклідом - стронцієм-90
(^Sr). Чинник радіоємності каскаду Дніпровських водосховищ
для 90Sr не перевищує 0,2-0,3, а чинник загальної радіоємності -
0,5-0,6. За таких значень чинника радіоємності не відбувається
значного депонування ^S r у донних відкладеннях, і активність
його у воді відрізняється в Київському і Каховському водосхови­
щах не більше ніж у 10 разів.
Таким чином, наведений приклад продемонстрував евристич­
ність аналізу реальних великих і малих екосистем із використан­
ням уявлень про радіоємність.

125
 3.4.5. Особливості міграції радіонуклідів у прісноводних
екосистемах
Прісноводні екосистеми за міграцією в них радіонуклідів іс­
тотно відрізняються від морських. По-перше, вміст біоти в них
значно нижчий, ніж у морських екосистемах. По-друге, об’єм ша­
ру донних відкладень, що сорбує радіонукліди, в цілому відпові­
дає об’єму води. Ці обставини зумовлюють особливості прісно­
водних екосистем, що будуть розглянуті нижче. Третя відмінність
прісноводних екосистем від морських полягає в різних їхніх хімі­
чних характеристиках, що може виявлятися за різними коефіцієн­
тами накопичення.
Як зазначено вище, основними шляхами надходження радіо­
нуклідів у екосистеми є повітряний шлях, поверхневий стік і вто­
ринне вітрове підіймання (перенесення), що однаково стосується і
морських, і прісноводних екосистем. Практично в усіх прісновод­
них екосистемах містяться l37Cs і ^Sr, що надійшли з глобальних
випадань, а також радіонукліди, що потрапили у водоймища після
значних аварійних викидів, таких як аварія на ЧАЕС. Після пот­
рапляння радіонуклідів у водоймища і водотоки реалізуються
процеси з трьома основними властивостями:
1) активність радіонуклідів у воді швидко зменшується, пара­
лельно зростає активність їх у біотичних і абіотичних компонен­
тах водоймища;
2) швидкість переходу основних радіонуклідів 137Cs і 90Sr у бі­
ологічні об’єкти значно змінюється за часом і варіює для різних
видів живих організмів;
3) через деякий час після потрапляння в прісноводну екосис­
тему активність радіонуклідів у її компонентах стабілізується.
Загальна для всіх типів екосистем закономірність, стійка за­
лежність між активністю радіонуклідів та їхніх стабільних анало-
гів-носіїв властива і прісноводним екосистемам. При цьому чим
вищий трофічний рівень в ієрархії трофічного ланцюга, тим суво­
ріше дотримується це співвідношення. Встановлено чітку кореля­
цію між активністю у компонентах прісноводної екосистеми 90Sr і
Са. Міграція радіонуклідів у прісноводних екосистемах с дуже
складною через численність фізичних і біологічних процесів, що
її контролюють. Одні процеси зумовлюють розсіювання радіону­
клідів, інші мають тенденцію концентрувати їх в окремих компо­

126
нентах екосистем. Процеси депонування радіонуклідів у компо­
нентах водних екосистем пов’язані із седиментами (суспензіями),
перифітоном (мікроскопічні рослини, що прикріплені до поверхні
дна), кореневою вегетацією рослин, із тваринами, що плавають,
риють або прикріплені. Значна частина радіонуклідів утримується
у водному середовищі внаслідок інкорпорування у вільно існуючі
організми (такі як фітопланктон), а також у біомасу, що відмирає
(детрит).
Можливі типи акумуляції радіонуклідів у водних екосистемах
передбачають фізичні процеси - адсорбцію на поверхні, абсорб­
цію через мембрани клітин із водної фази і при живленні. Тоді як
водяні рослини екстрагують (поглинають) мінеральні солі прямо з
води, водяні ссавці можуть накопичувати радіонукліди харчовими
ланцюгами (мережами) і внаслідок прямої адсорбції з водної фа­
зи. Так, наприклад, у р. Колумбія риба виявилась у 100 разів ра-
діоактивнішою, ніж та, яка жила в забрудненій радіонуклідами
воді, але отримувала чистий корм. Установлено, що для амфібій
значення Ки щодо 137Cs однакові незалежно від того, чим вони
живляться (тут переважає адсорбція). За даними літератури, адсо­
рбція та абсорбція - механізми накопичення радіонуклідів у безх­
ребетних тварин і рослин, тоді як найважливішим шляхом нако­
пичення радіонуклідів для хребетних і практично єдиним шляхом
для м’ясоїдних є харчування.
Радіоекологічні дослідження прісноводних екосистем актуа­
льні не тільки через те, що людина має потребу у воді, їжі, рекре­
ації тощо, а й для встановлення радіоекологічних законів, спіль­
них для всіх екосистем.

3.4.6. Розподіл радіонуклідів серед компонент

прісноводних водоймищ
Штучні й природні радіонукліди у водоймищі поглинаються
донними відкладеннями, а також живими організмами, частинами
рослин і тварин, що відмирають, у процесі утворення детриту.
Згодом значна частина (90 % і більше) радіонуклідів концентру­
ється в донних відкладеннях і біомасі водоймища, а активність їх
у воді різко знижується. На цьому явищі ґрунтується ідея викори­
стання водоймищ для дезактивації води при скиданнях радіонук­
лідів на атомних станціях та в інших ситуаціях.

127
 При вивченні на акваріумних моделях розподілу різних ра­
діонуклідів серед компонентів водоймища (О. О. Тимофеева-
Ресовська, 1961) усі досліджувані радіонукліди було розподілено
на чотири основні типи:
1.Гідротропи, що залишаються у воді (35S, 51Cr, 71Ge);
2. Еквітропи, що рівномірно розподіляються серед компонен­
тів водоймищ (^Со, 8ЧКЬ, 90Sr, 106R u ,1311);
3. Педотропи, що переважно накопичуються в ґрунті й дон­
них відкладеннях (59Fe, 65Zn, 90Y, 95Zr, 95Nb, 137Cs);
4. Біотрони, що переважно накопичуються в гідробіонтах
(32Р, 115Cd, 44Се).
Як свідчать численні дослідження, проведені під керівницт­
вом М. В. Тимофєєва-Ресовського (1961) на Уралі, серед вивче­
них ними ізотопів найбільш інтенсивно накопичуються гідробіо­
нтами 59Fe, 60Со, 65Zn, 90Y, 95Zr, 144Се, 117Рг. Коефіцієнти накопи­
чення для цих елементів досягають десятків тисяч одиниць (на
суху масу). Меншою мірою накопичуються радіонукліди 35S, 40К,
5fCr, 7lGe, 106Rb, 90Sr, U5Cd, KHf для яких не перевищує кількох со­
тень одиниць. Рівень К н визначається не тільки фізико-хімічними
властивостями радіонуклідів, а й біологічними властивостями
різних гідробіонтів. Серед гідробіонтів виділяють окремі види, які
є специфічними щодо накопичення тих чи інших радіонуклідів.
Порівняння різних груп гідробіонтів за їхньою накопичуваль­
ною здатністю показало, що рослини мають більші Кн, ніж твари­
ни, а одноклітинні й нитчасті водорості накопичують радіонуклі­
ди більше, НІЖ ВИЩІ р о с л и н и ґмятт З

Мал. 3.6. Динаміка накопичення радіонуклідів різними гідробі­

онтами: 1 - тваринами; 2 - вищими рослинами; 3 -одноклітинними;
4 - нижчими організмами

128
 Дослідження коефіцієнтів накопичення природних радіонук­
лідів 23*U, 232Th і 226Ra для прісноводної флори виявило, що серед­
ній К„ для 238U у вищих рослин {Ки- 80) значно більший, ніж у
водоростей (К„ = 9). Для 226Ra у вищих рослин К„ становить 120 і
також дещо вищий, ніж в одноклітинних і нитчастих водоростей
{Ки = 55), а для 232Th спостерігається протилежне: найбільший К„
(120) виявлений в одноклітинних водоростях. За накопиченням
усіх природних радіонуклідів у цілому перше місце посідають
одноклітинні водорості (К н = 200-600).
У водоймищах радіонукліди активно поглинаються не тільки
живими організмами, а й частинами тварин і рослин, що відми­
рають, при утворенні детриту. Для 137Cs і ^Sr у живих і мертвих
рослин Кн практично не відрізняються, а для ,06Ru і І44Се у мерт­
вих рослин вищі, ніж у живих. Унаслідок цього останні радіонук­
ліди міцно захоронюються в донних відкладеннях, a 137Cs і ^Sr
відносно легко можуть десорбуватися з донних відкладень і за­
лучатися до біологічного колообігу. Порівняльну здатність до де­
сорбції різних радіонуклідів із донних відкладень прісноводних
водоймищ показано на мал. 3.7. Проведені численні дослідження
Кн для штучних радіонуклідів за умов акваріума й природного
озера (на Уралі) відобразили схожі результати. При цьому
з’ясувалося, що в природних умовах К„, як правило, більший, ніж
у лабораторних.

Мал. 3.7. Десорбція різних радіонуклідів із донних відкладень пріс­

новодних водоймищ у рослин (а) і тварин (б).

129
 Установлено залежність накопичення ,37Cs і 90Sr від екологіч­
них особливостей існування рослин (таблиця 3.9). Отже, найбі­
льший Кн мають рослини, що плавають на поверхні води, а най­
менший - прибережно-водяні та занурені у воду і прикріплені до
дна.

Таблиця 3.9. Усереднені коефіцієнти накопичення wSr і ,37Cs

для рослин різних екологічних груп

К„ радіонуклідів
Група рослин
"S r 137Cs
Ті, що плавають на поверхні води 860 3440
Занурені у воду, що не мають
зв’язку з дном 670 830
Занурені у воду, прикріплені до дна 420 590
Занурені у воду, прикріплені до
дна, з листям, що плаває 270 790
Прибережно водяні 150 600

Серед великої кількості чинників, що впливають на К„ ра­

діонуклідів гідробіонтами, виділяють такі: 1) концентрацію у воді
ізотопних і нсізотопних носіїв; 2) фізико-хімічний стан радіонук­
лідів у розчині й pH середовища; 3) температуру та освітленість
води. Результати більшості досліджень щодо вивчення залежності
накопичення радіонуклідів від концентрації у воді ізотопних носі­
їв дають змогу стверджувати, що в зонах малих концентрацій
(об’ємна активність радіонуклідів менше ніж 3,7-105 Бк/л, або 10'5
Кі/л) вміст елемента в гідробіонтах прямо пропорційний його
концентрації у воді, й Ки залишаються постійними. В зонах знач­
них концентрацій (ІО'МО'4 моль/л) спостерігається обернена за­
лежність Кн від концентрації хімічного елемента у водній фазі.
Виявлено залежність К„ радіонуклідів гідробіонтами від концент­
рації у воді відповідних радіонуклідних носіїв. Установлено, що
К„ 90Sr перебуває в оберненій залежності від вмісту у воді його
хімічних аналогів (кальцію і магнію), а К н l37Cs - від вмісту калію
у середовищі.

130
 Ці явища в радіоекології дістали назву процесів дискримінації
і для їх опису запропоновано коефіцієнти дискримінації (КД), що
визначаються за формулою:

= fj- . (3.29)

де К г - співвідношення вмісту wSr і Са в організмі;

К 2 - співвідношення вмісту ^Sr і Са у воді.
Аналогічно обчислюють коефіцієнт дискримінації для пари
137Cs-K. У таблиці 3.10 наведено для прикладу коефіцієнти нако­
пичення і дискримінації ^Sr у водяній рослині водопериці
(Myriophyllum spicatum L.) Коефіцієнти дискримінації відрізня­
ються певною сталістю за значних коливань вмісту кальцію у се­
редовищі і є видовою характеристикою гідробіонта, його здатнос­
ті накопичувати Са і К.

Таблиця 3.10. Залежність коефіцієнтів накопичення і дискри­

мінації ^Sr у водяній рослині водопериці від вмісту кальцію у
воді

Вміст cd
Са у сй і-* U cd 1 -і и
U СЯ vL и СЯ iL
воді, 8 У 8 СЯ
* В О Д І,
8
мг/л 3 й мг/л £ £
£ £
19,7 1432 1012 0,7 191,0 205 140 0,7
26,2 1292 754 0,6 226,2 165 95 0,6
43,7 631 519 0,8 287,2 134 75 0,5
83,4 327 292 0,9 331,3 106 75 0,7
128,8 264 168 0,6 633,2 75 42 0,5

3.4.7. Радіоємність прісноводної екосистеми

Радіосмність прісноводної екосистеми зумовлюється сорбцій-
ною здатністю донних відкладень, а також біопродуктивною і
кондиційною функціями біоти водоймища. Для скидання і захо­
ронения радіонуклідів чи їх дезактивації у прісноводному водой­
мищі слід попередньо визначити його радіоємність. Радіоємність
водоймища щодо скидання радіонуклідів не вичерпується доти,

131
доки функціонує біота водоймища, відтворюється його біомаса і
зберігається здатність до кондиціювання середовища.
Для орієнтовного обчислення радіоємності водоймища візь­
мемо умовно за верхню межу питомої активності радіонуклідів
біоти 3,7-105 Бк/кг (10'5 Кі/кг) її біомаси. За такого рівня активно­
сті можна не очікувати ніяких істотних порушень біопродуктив-
пості й кондиційної функції біоти. За середніх коефіцієнтів нако­
пичення рослинної біоти (Кя = 1000) це означає, що активність
радіонуклідів у воді може досягати 3,7-102Бк/л (10'8 Кі/л). Зва­
жуючи на те, що близько 90 % радіоактивних речовин, що надхо­
дять у прісноводне водоймище, осаджуються в донних відкладен­
нях, можна вважати, що рівень радіоактивності внаслідок скидан­
ня радіонуклідів у водоймище має не перевищувати 3,7-103 Бк/л
(10'7 Кі/л).
Виходячи з цих розрахунків, можна оцінити робочу межу
скидання радіонуклідів чи радіоемність певного водоймища. Три­
валість скидання радіонуклідів можна визначити за часом вегета­
ції основної частини біомаси водоймища. Після завершення пері­
одів вегетації і відмирання біомаси, накопичені в ній радіонукліди
можуть бути перезахоронені в донні відкладення.
Для Київського водосховища з об’ємом 3,7 км3 загальна ра-
діоємність за період вегетації може становити 13,7-1015 Бк (3,7-105
Кі). Це приблизно рівень скидання радіонуклідів на початку аварії
на ЧАЕС. Для водоймища-охолоджувача ЧАЕС об’ємом 0,12 км3
інтегральна радіоемність для сезонного скидання радіонуклідів не
перевищує 18,5-Ю14 Бк (5,0-104 Кі). Реальні скидання у водойми-
ще-охолоджувач ЧАЕС у перші місяці після аварії були в кілька
разів більшими і значно перевищили його загальну радіоемність.
Це свідчить про нагальну потребу контролю стану екосистеми
водоймища-охолоджувача і можливості його використання для
скидання і захоронения радіонуклідів.
Пригнічення чи загибель екосистеми, обмеження її біоироду-
ктивної і кондиційної функцій, що можливі внаслідок вичерпання
радіоємності екосистеми, можуть призвести до масового відми­
рання біоти і зниження pH води. Відомо, що при зниженні pH до
5,0-6,0 у прісноводних водоймищах відбувається значна десорб­
ція (до 50 %) радіонуклідів із донних відкладень. Такий додатко­
вий викид радіонуклідів у воду може погіршити ситуацію у во­

132
доймищі й призвести до остаточної загибелі його біоти (принай­
мні багатоклітинних її представників). Отже, очевидною є необ­
хідність суворого обліку і контролю за скиданням радіонуклідів у
водоймища та оцінки радіоемності екосистем. Оцінюючи радіое-
мність, можна обгрунтувати екологічне нормування скидання ра­
діонуклідів у природні водоймища, спеціальні водоймища-
охолоджувачі і водоймища для захоронения і дезактивації радіо­
активних відходів.
Таким чином, коефіцієнти накопичення радіонуклідів різними
гідробіонтами, а також донними відкладеннями прісноводних
екосистем вивчені досить докладно. Близько 90 % радіонуклідів,
що потрапляють у прісноводні водоймища, досить швидко
зв’язуються донними відкладеннями, решта 10 % упродовж одно-
го-двох сезонів звичайно переходять у донні відкладення разом з
детритом. Проте якщо активність радіонуклідів у такому водой­
мищі перевищує критичне значення, це може призвести до масо­
вої загибелі біоти, внаслідок чого сорбовані в донних відкладен­
нях радіонукліди можуть десорбуватися, що остаточно виведе
таке водоймище з ладу.

3.4.8. Радіоекологія та радіоємність морської екосистеми

Море й океан є кінцевими депо захоронения радіонуклідів,
куди поступово переміщуються всі радіонукліди, викинуті на ве­
ликі території. Так стік радіонуклідів унаслідок Чорнобильської
аварії каскадом Дніпровських водосховищ практично весь депо­
нується в північно-західній частині Чорного моря, в основному в
прибережній зоні. Відбувається дуже слабкий обмін з іншими ча­
стинами Чорного моря і винос радіонуклідів з видобутою морсь­
кою біопродукцією. Незначна частина радіонуклідів унаслідок
хвильової обробки берегів потрапляє в зону рекреації, тобто на
пляжі. Основна відмінність за радіоемністю морів і океанів від
більшості прісноводних водоймищ - це значно більша їх глибина
Н та щодо товщини А шару донних відкладень, що сорбує радіо­
нукліди. Тому чинник радіоемності F у визначенні радіоемності
морів і океанів, як і середня активність біоти (на одиницю об’єму
води), у цьому випадку відіграє третьорядну роль.

133
 Прикладом морської екосистеми є Чорне море, яке може бути
представлене простою стаціонарною камерною моделлю з п’яти
камер (мал. 3.8).
К2

Мал. 3.8. Блок-схема стаціонарної камерної моделі Чорного моря

Запишемо систему простих диференціальних рівнянь для ха­

рактеристики такої стаціонарної камерної моделі:

^ - = К А - К 0Л0, ^ = К 0А , - К Л >
at at

^ = = = (3.30)
at dt at
де Л - активність радіонуклідів, що надходять у Дніпро внаслідок
аварійного викиду зі швидкістю К.
Розв’язуючи цю систему рівнянь, можна розрахувати ступінь
радіоємності північно-західної частини Чорного моря в будь-який
конкретний момент часу після аварії. FM - чинник радіоємності
морської екосистеми (в цьому випадку частка активності радіону­
клідів, утримуваних у цій частині Чорного моря):

FM( 0 = 1 - + (3.31)
м Л (0 ад>
Попередні оцінки продемонстрували, що істотних втрат ра­
діонуклідів із Північно-західної частини Чорного моря не відбу­
вається, а чинник її радіоємності становить близько 0,7-0,9. При­
родно, що як депо кінцевого захоронения радіонуклідів Чорне
море має досить високу радіоємність.

134
 3.4.9. Міграція радіонуклідів у морських екосистемах
Наведені вище дані щодо радіоємності екосистем дають змогу
розглянути міграцію радіонуклідів у різних великих екосистемах:
морських, прісноводних, наземних і агроекосистемах. У цьому
розділі розглянемо принципи розподілу таких радіонуклідів серед
компонентів морських екосистем і спробуємо оцінити радіоєм-
ність шельфів, тобто особливо багатих на біоту ділянок морів, що
межують із суходолом.
Роль морів і океанів у підтриманні стабільності всієї біосфери
величезна. Для розуміння цієї ролі розглянемо явище транспорту­
вання радіонуклідів, трасерів (міток) чи маркерів, що характери­
зують екосистеми. Найбільші надходження радіонуклідів у моря
й океани були під час випробувань ядерної зброї в 1950-1960 рр.
Додаткове локальне забруднення морських екосистем відбуваєть­
ся від скидань і викидів ядерних реакторів, заводів із виробництва
ядерного палива, від захоронения у морях радіоактивних відходів,
а також аварій та інших джерел. Природні радіонукліди потрап­
ляють у моря внаслідок ерозії гірських порід.
Більшість ядерних військових випробувань проводилися на
континентальному шельфі й островах Тихого океану в 1946-1962
рр. Так, Велика Британія провела кілька ядерних випробувань на
Тихому океані в 1952-1958 рр., Росія проводила ядерні випробу­
вання на полігонах у полярних морях біля Кольського півострова
і на Новій Землі.
Ядерні випробування у Тихому океані призвели до локальних
радіонуклідних забруднень. Дослідники вважають, що внаслідок
таких випробувань у океани і моря (які займають 71 % земної по­
верхні) випадає більше радіонуклідів, ніж на сушу. Частина ра­
діонуклідів, що випали на сушу, потрапляє в океан через вітровий
і поверхневий стоки. Найважливішою складовою поверхневого
стоку радіонуклідів у морські екосистеми є стоки рік. Так стік
Дніпра є визначальним в оцінці депонування радіонуклідів, зумо­
влених Чорнобильською аварією, в Чорному морі й Світовому
океані. За натурними даними активність стоку радіонуклідів у
Чорне море становить (185-740)-1010 Бк (50-200 Кі) на рік. Добре
відомі ситуації з потраплянням у моря й океани радіонуклідів із
локальних джерел радіонуклідного забруднення. Так, наприклад,
у водах річки Колумбія (США), що впадає в Тихий океан, міс­

135
титься близько 3,7-1013 Бк (103 Кі) активності радіонуклідів на
добу. Джерелом такого забруднення є фірма HANFORD ATOMIC
PRODUCTS OPERATION, розташована за 370 миль вище за течі­
єю цієї річки. Цей стік містить близько 60 різних радіонуклідів. У
морській воді містяться також природні радіонукліди. Це насам­
перед калій-40, уран, торій, радій і рубідій. Штучні радіонукліди
представлені продуктами поділу урану і радіонуклідами, що
утворилися зі стабільних елементів після активації нейтронами.
Найважливішими продуктами поділу ядер, що виявлені в морсь­
кій воді і біоті, є "Sr, 90Y, 137‘Cs, 144Се, 95Zr-Nb, 103 106Ru, ,03>106 Rh і
короткоіснуючі ізотопи - 131І і 140г 1‘,иВа. Основні продукти активації
- це 55Fe, 5Т е, 65Zn, 57Со, 60Со,54Мп. У низьких концентраціях міс­
тяться в морській воді я Сг, 14С і 3Н, в дуже низьких - 23Т и та інші
трансуранові елементи.
Фізико-хімічні форми радіонуклідів значною мірою вилива­
ють на їх міграцію в природному середовищі. Різноманітність ре­
човин, що містяться у морській воді, ускладнює передбачення
фізичних і хімічних форм перебування для більшості радіонуклі-
дів. За даними літератури, Cs, Sr, Zr існують тут в йонній
формі, а тенденція для 103Ru, 144Се, ^Zn, 90Y,95Nb і 59Fe - перебу­
вати в морській воді у вигляді колоїдів. Установлено, що радіону­
кліди 57Со, 54Мп і 59Fe містяться в морській воді в нерозчинній
формі. Розчинні радіонукліди, такі як ^Sr, можуть незворотно
зв’язуватися із Са і переходити в нерозчинний стан.
Океан порівняно з прісноводними екосистемами є відносно
гомогенним середовищем. Проте і в ньому також можна виділити
кілька різних підсистем: а) відкритий океан; б) глибоководну час­
тину; в) континентальний шельф; г) коралові рифи; д) естуарії
(гирла) рік з унікальними властивостями. Океан займає 60 % по­
верхні Північної і 80 % Південної півкуль. Середні глибини океа­
ну становлять 4 км і містять 1,4*109 км3 води. Це величезне депо
радіонуклідів. Континентальні шельфи займають лише 6 % пове­
рхні океану, але вони найважливіші для його біологічної продук­
тивності.
Океанічні води вертикально стратифіковані чи розподілені за
температурою і густиною, що залежить від температури і вмісту
солей. Глибинні води холодніші, ніж поверхневі, і містять більше
солей. Поверхневі води змішуються дуже швидко до глибини

136
термоклину, пікноклину (різкий перепад за температурою і щіль­
ністю води) і галоклину (різкий перепад за солоністю води на ве­
ликих глибинах). Верхній шар води під дією вітру і хвиль віднос­
но легко розподіляється у глибину до 75 м. Глибинні шари води
нижче від пікноклину також перемішуються, але повільніше. На
рівні термоклину звичайний рух води припиняється. Тому гори­
зонтальне розсіювання в морі завжди відбувається швидше, ніж
вертикальне.
Інший важливий чинник міграції радіонуклідів у морях і оке­
анах - це хімічний склад води. Встановлено, що вміст Н, О, Na, СІ
досягає 10-19 г/л, а К і Са - 380-400 мкг (у прісній воді їх вміст
становить близько 10'8г). Унаслідок цього прісноводні організми,
у тому числі риби, поглинають значно більше 137Cs і 90Sr, ніж
морські (таблиця 3.11).

Таблиця 3.11. Типові коефіцієнти накопичення l37Cs і ,eSr в

деяких компонентах морської і прісноводної екосистем

Компонент Коефіцієнт накопичення для екосистеми

137Cs wSr
прісноводної морської прісноводної морсь­
кої
Молюски 600 8 600 і
Риби 3000 15 200 0,1
Ракоподібні 4000 23 200 1

Інша причина меншого накопичення цих радіонуклідів у мор­

ських організмах полягає в тому, що море, на відміну від прісно­
водних водоймищ, містить величезний об’єм води для розведення
радіонуклідів. Радіонукліди цезію-137 та стронцію-90 у морській
воді містяться в розчинній формі й унаслідок високої концентра­
ції хімічних аналогів (носіїв) у незначній кількості входять до
складу морської біоти. У відкритому океані, де мала кількість біо­
ти, радіонукліди перерозподіляються між водою і різними су­
спензіями.
Розглянемо, як відбувається розподіл радіонуклідів у морсь­
кій товщі (мал. 3.9).

137
 Радіонукліди
Зона інтенсивного обміну
І її Hi IV v гідро біонтами і
Фотичний шар
ttt t t
Трофічні рівні
трансформації фізико-
хімічних форм забрудників

t t і t t 4 ♦
Перенесення Перенесення Фізичне Біоседимешвційне Перенесення
з з перенесення перенесення зоопланктоном,
органічною мінеральними (адвекція, (мертві організми, щр мігрую
речовиною зависями вертикальна екзоскелети,
складова фекалії)
швидкості
течії,
шлюзовий
ефект,

*
і t
Фізичне Перенесення Перенесення з л Зона водяного
перенесення зі зваженою мінеральними депонування
органічною зависями забруднень із
речовиною відносно
> слабкою
біогенною
t трансформацією
У фізико-хімічних
форм

Сорбційний Седиментація Утворення Біологічна

обмін із осаду солей ремобілізація
грунтами з розчину забруднень

4 t ♦ ♦
Донні Кінцеве депо забруд нень Біологічно активна зона грунтів
нідкладріння

Мал. 3.9. Схема розподілу і просування радіонуклідів за глибиною

моря (за Г.Г.Полікарповим та В.М. Егоровим)

138
 Дослідження розподілу радіонуклідів за глибиною показали,
що значна частина радіонуклідів міститься на глибині менш ніж
100 м, а решта - до 1000 м. Біота справляє незначний вплив на
рух радіонуклідів у морській воді. Ступінь біотичного впливу за­
лежить від радіонуклідів та інших чинників середовища. Так пла­
нктон і вищі організми накопичують радіонукліди в значній кіль­
кості і захоронюють їх завдяки екскреції. Популяції малих органі­
змів, таких як фітопланктон, для якого характерні швидкі процеси
обміну, переносять значні кількості радіонуклідів у глибокі шари
води й у седименти після відмирання.
Підсумовуючи дані щодо накопичення радіонуклідів у морях і
океанах, можна зробити висновок, що продукти розподілу й акти­
вації, що існують переважно в колоїдній формі, краще захороню­
ються в морських екосистемах, ніж 137Cs і ^Sr. У прісноводних
водоймищах навпаки. Незважаючи на нерозчинну форму, l03Ru,
І44Се і 65Zn легко акумулюються в морських фільтрувальних орга­
нізмах, у тому числі зоопланктоні й молюсках.
Радіонукліди 65Zn, 59Fe, 57Со і 54Мп легко акумулюються в
морському планктоні, але тільки 65Zn і 59Fe добре акумулюються
вищими консументами і хижаками. Радіонукліди 95Zr, 59Fe, Al, 14С
і 32Р можуть концентруватися в морських трофічних ланцюгах,
оскільки їх вміст у морі є незначним. У коралах добре концентру-
ється Sr.
Отже, морські організми концентрують практично всі радіо­
нукліди (таблиця 3.12), тоді як континентальні - в основному
137Cs і ^Sr. Відокремлюють дві основні причини різної міграції
радіонуклідів у морських, континентальних і прісноводних еко­
системах:
- 137Cs і wSr більше розбавляються К і Са в морській воді, ніж у
грунтах і прісноводних водоймищах;
- фільтрувальні організми (зоопланктон і молюски) здатні актив­
но накопичувати нерозчинні форми радіонуклідів.
Радіонукліди, що потрапляють у морську екосистему повітря­
ним шляхом та з поверхневим стоком, відносно рівномірно роз­
поділяються серед її основних компонентів - води, суспензій і
морської біоти. Оскільки море й океан є кінцевими депо захоро-

139
 захоронения радіонуклідів, то там вони і залишаються.
Кінцевий розподіл радіонуклідів серед компонентів такої
екосистеми зумовлюється коефіцієнтами переходу
радіонуклідів.

140
141
 Радіонукліди, що потрапили в море з поверхневим твердим і
рідким стоком із рік, насамперед зосереджуються в місцях стоку
річок і виносу суспензій. Основним депо концентрування радіо­
нуклідів є біота континентального шельфу з його високою біоло­
гічною продуктивністю. Оскільки континентальний шельф у Сві­
товому океані становить 6 % поверхні, то саме ці 6 % і визнача­
ють основні параметри радіоємності морської екосистеми.
Доцільно розділити морську екосистему практично на дві під­
системи - континентальний шельф і відкритий океан. Камерна
модель такої екосистеми передбачає два основних джерела над­
ходження радіонуклідів - атмосферу і річковий стік. Блок-схему
моделі наведено на мал. 3 .10.

Мал. ЗЛО. Блок-схема стаціонарної камерної моделі морської екоси­

стеми

Розглянемо систему диференціальних рівнянь для випадку

стаціонарних камерних моделей такої блок-схеми (тут і далі дво­
ма цифрами позначено номери камер, між якими відбувається
перехід радіонуклідів):
^ о __ __ IS А _ IS A dB0 ^
~ ^ 01^0 л 02 л 0 > - ~ ^ 01^0 ’
at at
dAx
~~K q\Aq + С0Д K\A x+ K 2A2 ,
~dt
dA,
= K q2Aq + K XAX+ K 2A2, (3.32)
dt
де Ao - джерело поступового скидання радіонуклідів, Бк (Кі);
Во - джерело аварійного скидання, Бк (Кі);
К - коефіцієнт накопичення в біоті;

142
С - швидкість аварійного скидання, частка умовної одиниці за
одиницю обраного часу.
Цю систему рівнянь нескладно розв’язати для реальних зна­
чень коефіцієнтів і виду функцій A 0(t) і Bo(t) щодо поступового та
аварійного скидань радіонуклідів. Для оцінки чинника радіоємно-
сті основних компонентів морської екосистеми, тобто шельфу
(Fui) і відкритого океану(Рок), можна використовувати прості фо­
рмули:

F. = А
(Л + 4 )
А .,
Fok- (3.33)
(А +4)
Виходячи з цих моделей радіоємності, можна визначити ра-
діоємність екосистеми шельфу для скидання радіонуклідів. Оцін­
ки сумарної активності радіонуклідів, які можуть бути скинуті у
Світовий океан без значного порушення стану екосистем, свід­
чать, що пригнічення росту популяції фітопланктону та інших
біосистем можна очікувати при середній питомій активності ра­
діонуклідів у біомасі понад 3,7-105 Бк/кг (10‘5 Кі/кг). Цей рівень
може бути орієнтовною межею забруднення біоти. При висушу­
ванні питома активність біоти становить 3,7-106 Бк/кг (ІО-4 Кі/кг),
що дає змогу віднести її до радіоактивних відходів. Можна оціни­
ти сумарне відкладення біомаси на шельфі Світового океану. За
загального об'єму Світового океану 1,4-109 км3 6 % поверхні міл­
ководного шельфу становлять не більш ніж 8-Ю7 км3 води.
Середня маса біоти на шельфі може становити 5 г/м3 Тоді за
граничного рівня радіонуклідного забруднення радіоємність біоти
шельфу можна оцінити в 13,7-1018Бк (4-Ю8 Кі). Якщо взяти за ос­
нову рівень денного скидання радіонуклідів із р. Колумбія
(3,7-Ю13 Бк, чи 1 кКі/добу), то за 1000 років цей ресурс радіоєм­
ності буде вичерпаний. Якщо врахувати, що реальний стік відбу­
вається не тільки з цієї ріки, то виявиться, що загальний запас ра­
діоємності морських екосистем не такий уже й великий.
Таким чином, ми отримали тільки середні оцінки, але за реа­
льних умов стік радіонуклідів відбувається не на весь шельф Сві­
тового океану, а на відносно малі його ділянки (наприклад, шельф

143
північно-західної частини Чорного моря, де депонуються радіо­
нукліди, що надходять у Чорне море зі стоком Дніпра після аварії
на ЧАЕС і з Дунаю). Природно, для таких малих ділянок шельфу
запас радіоємності ще менший, і слід пильно стежити за темпом
стоку радіонуклідів із Дніпра і Дунаю в Чорне море. Імовірно,
існують значні обмеження щодо скидання радіонуклідів у каскад
Дніпровських водосховищ (у тому числі на території Білорусі й
Росії) внаслідок Чорнобильської аварії, а також експлуатації ін­
ших атомних станцій на водозборі Дніпра (Запорізька, Південно­
українська, Хмельницька, Рівненська та ін.). Такі обмеження під­
лягають виявленню і ретельному вивченню.

3.5. Радіоекологія міст

Радіоекологія міст має особливе значення для їх населення,
контакт якого з природними і сільськогосподарськими екосисте­
мами має лише спорадичний характер. Проте ця галузь екології,
що має певні особливості, розроблена ще недостатньо, і наведе­
ний нижче матеріал ґрунтується в основному на власних спосте­
реженнях авторів. На підставі результатів цих спостережень ниж­
че наведено короткий опис міста як екосистеми, розглянуто осно­
вні шляхи надходження радіонуклідів у міста і зроблено спробу
оцінити радіоємність міських екосистем.

3.5.1. Місто як екосистема

На сучасному етапі розвитку цивілізації міста є основним
структурним елементом населених територій. Понад 60 % насе­
лення більшості розвинених країн проживає в містах, і за прогно­
зом цей показник безупинно зростає. Співвідношення сільського і
міського населення також змінюється у бік зростання останнього.
У розвинених країнах Європи це співвідношення давно переви­
щує 50 %. Великі багатоблокові атомні станції у країнах Європи
та СНД, у тому числі в Україні, побудовані поблизу великих міст
(на відстані не більше ніж 100 км). Так, Чорнобильська АЕС роз­
ташована на відстані 130 км від Києва; Хмельницька - 80 км від
м. Хмельницького. Крім того, АЕС переважно розташовані поб­
лизу великих рік. Вплив скидань і викидів АЕС може поширюва­
тися за течією цих рік і зі стоками з водозбірних площ на величе­
зні простори, у тому числі на міста, що розташовані нижче за тс-

144
чією. Внаслідок цього Чорнобильська АЕС і аварія на ній впли­
вають на населення найбільших міст України - Києва, Черкас,
Запоріжжя, Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Херсона і
Криму в цілому. Якщо прямий вплив аварія справила на 4-6 млн.
населення України, то непрямий її вплив охоплює 30-35млн чоло­
вік.
Екологічна система міста (екополіс) охоплює будинки, вули­
ці, підприємства, зелену зону і зону рекреації (відпочинку) жите­
лів міста, а також зону сільськогосподарського виробництва, зві­
дки доставляють продукти харчування для жителів міста, джерела
водопостачання і ріки, що протікають поблизу міста.

3.5.2. Надходження радіонуклідів у міські екосистеми, їх

розподіл і міграція
Для штучної екосистеми - екополіса - характерні кілька важ­
ливих особливостей стосовно надходження до нього радіонуклі­
дів унаслідок викидів і скидань АЕС у випадках нормального й
аварійного режимів функціонування. В умовах нормального ре­
жиму роботи АЕС основний шлях потрапляння радіонуклідів у
екополіс - це скидання в річки і через систему водопостачання у
місто, розташоване нижче за течією. Інші, другорядні шляхи - це
незначне осадження аерозолів, що містять радіонукліди, з атмос­
фери на території міста і вживання продуктів харчування, отри­
маних із територій поблизу АЕС, де може відбуватися осадження
викидів. Ці шляхи не відіграють значної ролі, тому що міста, як
зазвичай розташовані досить далеко від АЕС і розташування АЕС
за розою вітрів ніколи не орієнтоване на велике місто. Крім того,
викиди, за нормального режиму роботи станції, а також площі і
рівень забруднення сільськогосподарських угідь є незначними. У
таблицях 3.13 і 3.14 наведено усереднені оцінки показників вики­
ду радіонуклідів на АЕС із різними типами реакторів - ВВЕР і
РБМК.
Наведені дані свідчать, що в режимі нормальної експлуатації
різних блоків допустимі й реальні викиди в навколишнє середо­
вище є незначними навіть на межі 3-кілометрової санітарно-
захисної зони.

145
 Було проведено порівняльні комплексні оцінки еквівалентних
доз випромінювання внаслідок викидів АЕС потужністю 10 МВт
(ел) у режимі нормальної експлуатації (радіус 50 км) і при роботі
теплоелектростанцій (ТЕС) залежно від шляхів впливу радіонук­
лідів (таблиця 3.15).

Таблиця 3.15. Порівняльні еквівалентні дози випромінювання

при опроміненні населення внаслідок викидів АЕС*
потужністю 10 МВт (ел.) і ТЕС**

Вплив радіонуклідів Річна доза від ро­ Доза від роботи

боти АЕС за ТЕС за 50 років,
30 років, Зв (бер) Зв (бер)
Зовнішній 8-10"9(8-104 ) 1.6-10'5( 1.6-10'3)
Через дихальні
шляхи 8-10'9(8-1 O'4) 6.7-10'5(6.7-10'3)
Надходження в ор­
ганізм із продуктами 4,5-10‘3(4,5-10‘®) 11.6-103( 11.6-105)
харчування 7,13-Ю'7(7,13-Ю'5) 19.9-10'2 (19.9)
В цілому (0.25-10'3за останні
30 років)

* За нормального режиму роботи АЕС

**Унаслідок викидів 40К та інших природних радіонуклідів

Із таблиці 3.15 зрозуміло, що еквівалентні дози випроміню­

вання, сформовані внаслідок викидів АЕС у режимі нормальної
експлуатації, не призводять до істотних дозових навантажень для
населення санітарно-захисної зони і поза нею. Доза від роботи
ТЕС за 50 років практично в 100 разів перевищує рівень дози, зу­
мовленої роботою АЕС (в режимі нормальної експлуатації) за ЗО
років. Таким чином, можна зробити висновок, що у разі нормаль­
ного режиму роботи АЕС будь-яких радіоекологічних проблем
стосовно доз опромінення для людей, флори і фауни міст та ін­
ших, розташованих поблизу АЕС екосистем, не спостерігатиметь­
ся.

146
147
 Зовсім іншою є ситуація у випадку такої аварії, як Чорнобиль­
ська. Розглядаючи радіоекологічні проблеми міста після цієї ава­
рії, автори використовують дані й оцінки, отримані при вивченні
її наслідків для міста енергетиків (Прип’ять) і для екополіса (Ки­
їв). Значні дозові навантаження отримали мешканці м. Прип’ять
унаслідок зовнішнього опромінення до евакуації. Компоненти
екосистеми міста зазнали спочатку і продовжують зазнавати істо­
тних дозових навантажень від хмари радіоактивних аерозолів і
випадань радіонуклідів. Це місто з населенням 60 тис. чоловік
забудоване переважно багатоповерховими будинками. Більша
частина (понад 70 %) території заасфальтована, є залишки лісу і
невелика паркова зона. Рівень активності радіонуклідів на тери­
торії міста становить (3,7-37)1012 Бк/км2 (100-1000 Кі/км2), але має
місце і нерівномірне осадження радіоактивних аерозолів, зокрема
пилу. Найвищі рівні забруднення виявлено на ґрунті, рослинності,
піщаному плато біля р. Прип’ять, на дахах будинків. Спостеріга­
лась висока сорбційна здатність матеріалу дахів і стін будинків
стосовно радіонуклідів. Якщо в перші роки після аварії дощі
спричиняли змив радіонуклідів, то вже через 5-6 років застосу­
вання навіть таких методів дезактивації, як піскоструминний і
водометний, призводило до зменшення рівня забруднення дахів і
стін лише у 2-3 рази.
Відношення рівнів забруднення до застосування контрзаходу і
після нього дає змогу визначити коефіцієнт дезактивації чи де-
контамінації - КД. Радіонукліди з дахів змивалися опадами на
ґрунт. Мало місце значне концентрування радіонуклідів біля во­
достоків труб на ґрунті чи асфальті. Таке концентрування спосте­
рігалось у Києві та в інших населених пунктах навіть на 7-8-й рік
після аварії, і зараз це явище також фіксується. Під дією опадів
здійснюється поступова дезактивація дахів і стін будинків, а та­
кож доріг, покритих бетоном і асфальтом. Потім відбувається стік
радіонуклідів у каналізаційні системи і вже після цього - у Дніп­
ро. Покриті рослинністю ділянки ґрунту і парки продовжують
міцно утримувати радіонукліди, що випали на них. Під дією вітру
та опадів можливий поверхневий стік на покриті рослинністю по­
верхні міста, у каналізацію і водотоки, а потім у р. Прип’ять і

148
Дніпро. Ландшафт м. Прип’ять рівний, і очікувати значних пове­
рхневих стоків тут не доводиться.
Натомість Київ, розташований, як відомо, на сімох пагорбах,
має різко виражений горбкуватий ландшафт. У період рясних до­
щів на схилах ярів і на твердих покриттях вулиць формується
твердий і рідкий стік. Зрозуміло, що коефіцієнти стоку з такої мі­
ської території в кілька разів вищі, ніж із сільськогосподарських
угідь та з лісових масивів. Важливо підкреслити, що в умовах мі­
ста цей стік спочатку потрапляє у каналізаційну мережу, потім у
міські відстійники і тільки після цього - у Дніпро. Можна зробити
висновок, що саме в мулі й донних відкладеннях відстійників
концентрується й утримується значна частина радіонуклідів, що
випали на місто.
У м. Прип’ять на хвойних деревах унаслідок високих доз зов­
нішнього опромінення і рівнів забруднення було виявлено деякі
аномалії і морфози(химери) в рості й закладанні пагонів. Інших
помітних ефектів впливу йонізуючого випромінювання на біоту
міст не описано. Можливо, це пов’язано з відсутністю регулярних
досліджень і вжиттям різноманітних заходів щодо дезактивації
міста. Слід зазначити, що ефективність дезактивації м. Прип’ять
виявилась низькою. Дезактивований будинок через деякий час
знову забруднювався внаслідок вітрового перенесення радіонук­
лідів із сусідніх територій чи від заходів щодо їх дезактивації (на­
приклад, піскоструменним методом).
Значний ефект стосовно зменшення (економії*) колективної
дози був досягнутий у Києві за рахунок вивозу і захоронения опа­
лого листя 1986 р. Рівень питомої активності радіонуклідів у лис­
ті в парках міста навесні і влітку 1986 р. досягав 3,7-104 Бк/кг (10“6
Кі/кг), що відповідало малоактивним радіоактивним відходам.
Загальна маса вивезеного опалого листя становила 20000 т. Було
створено спеціальні контейнери для збирання опалого листя, в
яких його вивозили і захоронювали у спеціальних великих моги­
льниках. Економія колективної еквівалентної дози для населення
міста після проведення цього контрзаходу була значною і стано­
вила 2,1 •104 люд.-Зв (2,1*106 люд.-бер).

149
 3.5.3. Радіоємність міської екосистеми
Розглянемо екосистему евакуйованого міста на прикладі
м. Прип’ять. Можна виділити такі елементи міської екосистеми:
парки і галявини, дахи будинків, тротуари, каналізацію, стік у
р. Прип’ять. На малюнку 3.11 наведено блок-схему камерної мо­
делі такої екосистеми.

Мал. 3.11. Блок-схема камерної моделі міської екосистеми (на прик­

ладі м. Прип’ять)

Джерелами опромінення в цьому випадку є зовнішнє забруд­

нення у 1986 р., наступні викиди і вітрове перенесення радіонук­
лідів. Для опису такої радіоекологічної ситуації також можна ви­
користовувати систему стаціонарних камерних моделей. Оскільки
джерело А 0 у квітні 1986 р. одномоментно забруднило м.
Прип’ять, то можна не розписувати рівняння для А 0. Тоді маємо
таку систему диференціальних рівнянь:
dA
^ = 4 -(* ,3+ * 14+ л:и)4
к оі о
at
dA
- ± = К 02Ай - ( К 23 + К 24)А 2
at

^ = K 03A 0 + K 23A2 - ( K 34+K 35)A 3

at
dA
- ± = К Х4А Х+ К 24А 2 + К 34А3 + К 4ЬА4
dt
dA
- + = K l5Ax+ K 35A3 + K 4!)A 4, (3.34)
at
де К - частка активності радіонуклідів при переході з однієї каме­
ри в іншу;

150
А - активність радіонуклідів у відповідній камері, Кі;
dA/dt - похідна за часом /;
ґ-ч а с .
Знаючи реальні значення коефіцієнтів переходу, можна оці­
нити розподіл радіонуклідів у цій міській екосистемі. З наведеної
на рис. 3.11 блок-схеми випливає, що основним компонентом
екосистеми, який визначає об’єм і міцність утримання радіонук­
лідів, є каналізація міста. Якщо вона через 20 років після аварії
продовжує функціонувати нормально, то значна частина радіону­
клідів, що випали на м. Прип’ять (за нашими оцінками, не менш
ніж 50 %), активністю не менше ніж 18,5-1013 Бк (5 кКі) утриму­
ється в каналізаційних стоках і колекторах міста. Здатність цієї
екосистеми утримувати від скидання через р. Прип’ять у Дніпро
істотну кількість радіонуклідів, накопичену в місті, визначає
співвідношення:

= (3.35)
А
де Ff4t) - чинник радіоємності міста;
A / t ) - активність радіонуклідів, що залишаються в каналізаційній
мережі, Бк/Кі;
Ао загальна активність радіонуклідів, що випали на місто,
Бк(Кі).
Вміст радіонуклідів у мулах і донних відкладеннях стоків і
колекторів міста дає змогу визначити чинники радіоємності. Як­
що вважати, що (3,7-0,37)-107 Бк/кг (ІСМ О '5 Кі/кг) є граничною
активністю радіонуклідів, яка ще не пригнічує біоту мулу і не
викликає істотної десорбції радіонуклідів через підкислення се­
редовища, то радіоємність каналізаційної мережі м. Прип’ять не
така вже й значна. Потрібно провести розрахунки цієї радіоємно­
сті, особливо для 90Sr і 137Cs, і з’ясувати, чи довго і надійно будуть
утримуватися в каналізаційній мережі міста вже накопичені ра­
діонукліди. Це дасть змогу припустити, коли можна очікувати
перевищення радіоємності міста і таким чином збільшення стоку
радіонуклідів у р. Прип’ять. Потрібно знати радіоємність системи
каналізаційної мережі і спрогнозувати ситуацію на майбутнє,
особливо на період паводків і дощів. Виходячи з оцінки річного
стоку з міста, що становить 4-6 % запасу радіонуклідів, можна

151
р о з р а х у в а т и , щ о в к а н а л іза ц ію м . П р и п а я т ь н а д ій ш л и д о в г о іс н у ю -
(5,6-7,4)-10 Бк, або ( і,5-2,0)-103К і.
чі р а д іо н у к л ід и а к т и в н іс т ю
Складнішою є радіоекологічна ситуація в екосистемі великого
населеного міста, такого як Київ (мал. 3.12).
Во в,
Надходження Надходження
радіонуклідів в радіонуклідів
продуктами із ВОДОЮ

А, Ао Вг
Г \ Л Парки, Зовнішнє Населення
К ої
ліси ^-''забруднення міста
середовш щ

Ааг Ко2 ^ Коз А4 чгКми А5 і гКо5

(2}b™
ч*тсгіни
' з ) Тротуари.
дороги 1
^^К ан ал ізац ія
міста ►
У Сй'У
р. Дніпро

К, К24 Кіа ^^ Ku К45 Ші

к,-
К35

Мал. 3.12. Блок-схема найпростішої камерної моделі

для великого міста (на прикладі Києва)

Крім зовнішнього забруднення радіонуклідами у 1986 р. мали

місце інші шляхи надходження до Києва радіонуклідів. Це, на­
самперед, завезення і вживання продуктів харчування із сільсько­
господарських передмість Києва в радіусі 150-200 км і більше.
Інший шлях надходження радіонуклідів - водоспоживання з
Дніпра (питна вода і зрошення). Ще один шлях формування дози
для міських мешканців - перебування в зонах рекреації, де мож­
ливе радіонуклідне забруднення пляжів і лісів. Виходячи із зазна­
ченого вище, можна скласти блок-схему для основних шляхів на­
дходження радіонуклідів до екосистеми Києва. На підставі цієї
блок-схеми можна отримати систему камерних моделей для такої
ситуації, дещо видозмінивши систему рівнянь 3.29. Потрібно ли­
ше додати таке рівняння:

152
 —С 0|5 0 + С ц 5 | С 2цВ2, (3.36)
at
де B j - активність радіонуклідів, що потрапляє в організм із про­
дуктами харчування, Бк(Кі);
В2 - активність радіонуклідів, що потрапляють в організм із во­
дою, Бк(Кі);
Во - активність радіонуклідів, що потрапляють у каналізаційну
мережу, Бк(Кі).
У рівняння для Л 4 також потрібно додати ще один член
(+С24В2), що дасть змогу отримати опис екосистеми великого міс­
та. За нашими оцінками, поверхнева активність радіонуклідів
(щільність забруднення) Києва відносно незначна: (1,85-25,9)* 1010
Бк/км2 (0,5-7 Кі/км2), а загальний рівень активності радіонуклідів,
що випали, становить (18,5-25,9)-1012 Бк (500-700 Кі) за '” Cs. Це
також відносно небагато.
З продуктами харчування і водою в організм мешканців міста
щороку надходять радіонукліди активністю близько (14,8-
22,2)-1011 Бк (40-60 Кі). Із них близько 70-90 %, що становить за
рік (11,1-18,5)-1011 Бк (30-50 Кі), виводиться з організму і потрап­
ляє у каналізаційні стоки і колектори. Поверхневий стік із терито­
рії міста становить 4-6 % активності радіонуклідів, що випали,
тобто ще (7,4-14,8)- 10й Бк/рік (20-40 Кі/рік). Загальна активність
радіонуклідів, що надходять у міську каналізацію, становить
(18,5-33)-10й Бк/рік (50-90 Кі/рік). На підставі цих показників
можна розрахувати активність радіонуклідів у каналізаційній ме­
режі Києва, що становитиме близько 7,4-1012 Бк (200 Кі) поверх­
невого забруднення і близько 18,5-10і2 Бк (500 Кі) унаслідок над­
ходження з продуктами харчування. Якщо виходити з того, що
стік радіонуклідів з колекторів і відстійників міста в Дніпро не­
значний, то мули і донні відкладення каналізаційної мережі міста
можуть містити радіонукліди активністю до 25,9-1012 Бк (700 Кі).
Приймаючи за граничну активність радіонуклідів у стоках міста
3,7-104 Бк/кг (ІО^Кі/кг), можна зробити висновок, що для підтри­
мання цього рівня досить 70000 т мулу, тобто набагато менше
реальних кількостей мулу і донних відкладень. Отже, радіоєм-
ність критичної ланки міської екосистеми великого міста (Київ) -

153
його каналізаційної системи ще далеко не вичерпана. Тому ця
проблема заслуговує на подальше вивчення.
Поверхневе забруднення радіонуклідами стін, дахів, будинків,
тротуарів і парків Києва внаслідок аварії на ЧАЕС зумовлює ли­
ше незначне зростання природного фону, збільшуючи його в 1,5-2
рази порівняно з доаварійним фоном гамма-випромінювання в
місті.
Аналізуючи ситуацію після аварії на ЧАЕС, можна зазначити,
що для екосистеми такого великого міста, як Київ, низка заходів
відіграла важливу роль у зменшенні радіонуклідного забруднення
і дозових навантажень на населення. Це насамперед регулярне
миття і прибирання квартир, рясний полив міських вулиць, виве­
зення опалого листя у 1986 р. Усе це дало змогу вивести в каналі­
заційну мережу значну частину радіонуклідів, що випали на міс­
то. Виходячи з розглянутої вище моделі, можна зробити висно­
вок, що ці контрзаходи дали змогу істотно знизити дозові наван­
таження на населення міста (приблизно на 5-Ю4 люд.-3в, або 5-Ю6
люд.-бер), і заповнити радіонуклідами значну частину критичної
ланки радіоємності міської екосистеми - міську каналізацію.
Проблема радіоекології і радіоємності міських екосистем пот­
ребує докладного вивчення. Шлях вирішення проблеми радіоеко­
логії міст приблизно такий: отримати адекватний опис міської
екосистеми, а потім визначити її критичні ланки і розрахувати її
радіоємність і відобразити з допомогою аналітичного ПС на кар­
тах, де буде визначено місця тимчасового і/або довгострокового
депонування радіонуклідів. Це дасть змогу розробити та реалізу­
вати оптимальну систему контрзаходів для забезпечення екологі­
чної безпеки населення міста.

Контрольні запитання і завдання

1. Які шляхи впливу радіонуклідів на біоту?
2. Яка роль мікроорганізмів у екосистемах?
3. Що таке продуценти і редуценти?
4. Що таке інкорпоровані радіонукліди?
5. Що є основним у впливі радіонуклідів на біоту —їх хімічна чи
променева дія?
6. Назвіть типи дозових залежностей, властиві мікроорганізмам.
7. Як визначають радіочутливість мікроорганізмів?
154
8. Що таке хронічне опромінення біоти?
9. Що таке гостре опромінення біоти?
10. Що таке пролонговане опромінення біоти?
11. Як визначають Do на кривих залежності виживаності?
12. Чому популяція мікробіоти радіостійкіша, ніж окремі
клітини?
13. До якого каріотаксону віднесено мікроорганізми?
14. Яка поведінка мікроорганізмів у разі опромінення в
природних середовищах?
15. Яка динаміка чисельності різних угруповань мікроорганізмів
унаслідок променевого ураження?
16. Вплив мікроорганізмів на стан і форми перебування
радіонуклідів у середовищі (грунті та ін.).
17. Яка роль мікроорганізмів у розподілі радіонуклідів у
навколишньому середовищі?
21. Як побудувати в напівлогарифмічному масштабі дозові
залежності виживаності мікроорганізмів та визначити
параметри цих дозових залежностей.
22. Що означає “плече”, або “доза плеча” на дозових залежностях
виживаності?
23. Який вміст радіонуклідів у природному середовищі не
впливає на найпростіші мікроорганізми?
24. Що таке радіостимуляція на прикладі мікроорганізмів?
25. Назвіть шляхи впливу радіонуклідів на живі організми.
26. Яка роль мікроорганізмів у розподілі радіонуклідів у
водоймищах?
27. Яка радіоекологічна роль мікроорганізмів у грунті або в мулах
водоймища?
28. Які дві функції виконують мікроорганізми в радіоекологічних
процесах?
29. Як впливають мікроорганізми на розчинність радіонуклідів у
грунті й мулах?
30. Як може впливати на радіоекологічні процеси здатність мікро­
організмів до кондиціювання навколишнього середовища?
31. Чому мікроорганізми найбільш радіостійкі серед інших
представників біоти?
32. Які механізми визначають радіочутливість або радіостійкість
мікроорганізмів?

155
33. Як репопуляція впливає на радіочутливість мікробіоти?
34. Яке значення морської радіоекології в екологічних
дослідженнях?
35. Роль морів та океанів у радіонуклідних забрудненнях Землі?
36. Особливості розподілу і перерозподілу радіонуклідів у морях?
37. Назвіть типові значення коефіцієнтів накопичення
радіонуклідів у морській біоті.
38. Чому радіонукліди осідають на водну поверхню більшою
мірою, ніж на грунт?
39. Яка роль біоти у розподілі радіонуклідів у морях?
40. Як і чому розподіляються радіонукліди за глибиною моря?
41. Які особливості розподілу радіонуклідів у різних зонах
морської екосистеми?
42. Як можна проаналізувати морську екосистему за допомогою
моделі радіоємності?
43. Оцініть загальноекологічне значення морських екосистем у
депонуванні радіонуклідів.
44. Чи можна використовувати глибоководні ділянки моря для
захоронения радіоактивних відходів?
45. Чому введено мораторій на захоронения радіоактивних
відходів у морях та океанах?
46. Яке значення мали випробування атомної зброї на морських
акваторіях?
47. Що таке глобальні радіоактивні забруднення?
48. Чому у донних відкладеннях морів не відбувається помітного
депонування радіонуклідів?
49. Чому прибережні зони морів є місцем найбільшої
концентрації радіонуклідів?
50. Які основні шляхи надходження радіонуклідів до Чорного
моря?
51. Які шляхи формування дозових навантажень для людини від
забруднених радіонуклідами морських екосистем?
52. За рахунок чого може формуватися рекреаційна компонента
поглиненої дози йонізуючого випромінювання для людини
ири перебуванні на морі?
53. Як може відбуватися самоочищення від радіонуклідів у
морських екосистемах?
54. Які основні властивості прісноводних екосистем

156
 проявляються при потраплянні в них радіонуклідів?
55. Назвіть чотири основні типи радіонуклідів за їхньою
властивістю до депонування і розподілу між компонентами
прісноводної екосистеми.

157
 Останній розділ посібника присвячено проблемі екологічного
нормування допустимих скидів та викидів різних радіонуклідів до
будь-яких екосистем. Це важливо тому, що існує нагальна потре­
ба узгодити ці процеси на основі екологічного нормування, а не
тільки на базі гігієнічних стандартів, які домінують в сучасній
екології. Існуюча парадигма сучасної екології про відсутність
проблем для біоти у випадку дотримання норм для людини є хиб­
ною, не завжди виконується, на що вказують сучасні дослідження
та розрахунки. Це насамперед пов’язано з тими фактами, що лю­
дина здатна уникати негативних впливів полютантів, а біота, як
правило, не може цього робити. Тому 4 розділ посібника присвя­
чено обговоренню цієї важливої проблеми.

РОЗДІЛ 4. ЕКОЛОГІЧНЕ НОРМУВАННЯ

РАДІАЦІЙНОГО ЧИННИКА

4.1. Зонування дозового впливу на екосистеми

В більшості радіологічних ситуацій біота в середовищі, де
вона росте, піддається одночасно зовнішньому (від джерел опро­
мінення, що знаходяться поза біотою) та внутрішньому (від інко­
рпорованих в тканинах радіонуклідів) опроміненню. У біоценозі,
що опромінюється, по відношенню до організмів, що розгляда­
ються, джерелами опромінення можуть стати інкорпоровані (на­
копичені) радіонукліди, що містяться в сусідніх організмах. Для
окремих органів рослин та тварин зовнішніми також є джерела,
які знаходяться в інших частинах цієї ж рослини або тварини.
При забрудненні біоценозів штучними радіонуклідами на по­
чатковому етапі радіоактивні речовини знаходяться на поверхні
ґрунту і воді та в контакті з рослинами або тваринами. Лише че­
рез певний проміжок часу радіонукліди перерозподіляються по
абіотичній складовій екосистеми під впливом вітру, зростання
біомаси та опадів, що з’являються, а також переміщуються в гли­
бину ґрунту або водоймища в результаті міграційних процесів або
антропогенних заходів.
У випадку радіонуклідних викидів в оточуюче середовище
виникає необхідність визначення граничних значень надходження
радіонуклідів в екосистему, коли внаслідок їхньої дії ще не відбу­
ваються суттєві зміни в самій екосистемі.

158
 Природною межею для оцінки гранично допустимого викиду
радіонуклідів в екосистему є дозове навантаження, або потуж­
ність річної дози опромінення. В праці Г.Г. ГІолікарпова та В.Г.
Цицугіної була введена шкала дозових навантажень на екосисте­
ми у вигляді чотирьох дозових границь (таблиця 4.1).

Таблиця 4.1. Шкала дозових навантажень і зон в екосистемах

Номер Зона Потужність дози,

дозової Гр/рік
границі
і Зона радіаційного благополуччя <0,001 -0,005
2 Зона фізіологічного маскування > 0 ,0 0 5 -0 ,0 5
3 Зона екологічного маскування:
3.1 а) наземні тварини > 0,05 - 0,4
3.2 б) гідробіонти та наземні тварини > 0,05 - 4
4 Зона явних екологічних ефектів:
4.1 а) драматичних для наземних > 0,4
тварин
4.2 б) драматичних для гідробіонтів і >4
наземних тварин
4.3 в) катастрофічних для тварин і >100
рослин

З даної шкали випливає, що реальною дозовою границею

для скидання та „складування” радіонуклідів в екосистемах та їх
компонентах може бути потужність дози, що не перевищує 0,4-
4,0 Гр/рік, коли за шкалою можна очікувати початку прояву яв­
них екологічних ефектів. Згідно оцінок потужність фонового
випромінювання в 0,4-4,0 Гр/рік відповідає концентрації 137Cs
біля 200-1000 кБк/кг в екосистемі або її компонентах (наземні
рослини та гідробіонти) та біля 200 кБк/кг для екосистеми з
включенням наземних тварин, що в середньому складає
600 кБк/кг. Розрахунки проведені на основі дозових коефіцієнтів,
розроблених В. Ашіго, представлені у таблиці 4.2.

159
Таблиця 4.2. Величини значень лозових коефіцієнтів для біоти
екосистем по деяких радіонуклідах

Зовнішнє опромінення

опромінення
Гр/рік/Бк/кг
Радіонуклід

Внутрішнє

Гр/рік/Бк/м3
Гр/рік/Бк/м3

Гр/рік/Бк/кг

Гр/рік/Бк/кг
Вегетація
Повітря

Ґрунт
Вода
137Cs 4,1 10'6 2,7 10'9 1,72 10'6 4,02 10-6 1,72 10’6
2, 88 10 s 0 0 0 0
~*ЇГ 3,44 Ю'ь 1,76 10 у 1,43 Ю'ь 2,64 Ю'ь 1,43 10‘6
32р 3,52 106 1,57 10‘9 1,43 ІО* 2,36 10-4 1,43 10'6
241а 2,86 10'5 1,48 Ю'10 7,73 10'8 2,22 10'7 W
m
_П5ріГ 2,64 10'5 3,72 10'12 2,35 10‘9 5,58 10" 2,35 10'9
"S r 9,92 10’7 3,07 Ю',и 2,83 10'7 4,61 10'7 2,83 10‘7
22iRn 1,12 10'4 8,91 10'9 6 10’6 1,43 10'3 - 6 1СГ5
l4C 2,5 Ю': 6,51 Ю'12 6,01 10'9 9,77 10'9 6,01 10'9

Дані таблиці 4.2. по моделі розробленої Б. Аміро, дозволяють

розраховувати дозові навантаження на дику біоту у різних типах
екосистем.

4.2. Екологічне нормування в озерній екосистемі

4.2.1. Результати моделювання припустимих скидів в
озерну екосистему
За оцінкою гранично припустимих концентрацій
радіонуклідів l37Cs в елементах екосистеми можливо оцінити
критичні скиди та викиди в екосистеми (почнемо з прикладу -
озеро). На основі моделі радіоємності озерної екосистеми нами
показано, що для бентосу донних відкладів прісноводного водой­
мища гранично допустимий скид радіонуклідів у водоймище (.Nk)
не повинен перевищувати наступну величину:

160
 LH S
Nr < (4.1)
kF
де L - розрахований на основі граничної дози в 4 Гр/рік ліміт
концентрації радіонуклідів l37Cs у водній біоті (600 кБк/кг);
S - площа водоймища;
Н - середня глибина водоймища;
к - коефіцієнт накопичення радіонуклідів з води донними
відкладами;
F - фактор радіоємності донних відкладів водоймища.

Для біоти, що живе у товщі води, гранично допустимий скид

радіонуклідів не повинен перевищувати (Л*):
АГ
N LH S
l < --------------, (4.2)
**( 1-/0
де Кь - коефіцієнт накопичення 137Cs в системі вода-біота водної
товщі.
Для конкретного прісноводного водоймища, де S ~ 2 км2,
Н = 4 м, Кь ~ 1000, F - 0,7 критична величина скиду радіонуклідів
за розрахунками по цій моделі складає не більше: N b < 10 ТБк у
воду всього водоймища. В той же час критична величина скиду
радіонуклідів у водоймище для його бентосу оцінюється за фор­
мулою (4.1) величиною N k < 110 ГБк. Ця величина у 90 разів
менша, ніж допустимий скид l37Cs у воду даного озера, що
оцінюється для біоти водної товщі водоймища. Даля наочності
наведемо конкретний приклад застосування такої моделі до
озерної екосистеми.
4.2.2. Приклад аналізу допустимих скидів радіонуклідів
до конкретного озера
Припустимо, що в озеро площею в 1 км2 було скинуто усього
1 МБк 137Cs. Нехай глибина озера дорівнює 5 м, товщина активно­
го шар мулу - 10 см, К„ мулів - 200, а в розрахунок візьмемо
варіанті коли К„ біоти донних відкладів, що складає від 1 до
100000. Проведемо аналіз того, які кількості радіонукліду можна
скинути у таке озеро, щоб доза на біоту бентосу не перевищила
критичну межу у 4 Гр/рік. Використовуючи вище наведені фор­
мули, проведемо розрахунок припустимих скидів l37Cs (таблиця
4.3).

161
162
 Розрахунки було проведено таким чином. Знаючи
закономірність перерозподілу радіонуклідів за компонентами
озерної екосистеми, можна встановити рівні радіоактивності у
цих складових. Потім, спираючись на таблицю дозових цін чи
коефіцієнтів (табл. 4.2), можна розрахувати складові дози на біоту
від різних компонент озерної екосистеми при різних значеннях К„
біоти-бентосу. Сумуючи дозу за відповідним стовпцем таблиці,
ми розрахуємо сумарну дозу на бентос при величні висхідного
скиду радіонуклідів усього в 1 МБк l37Cs. Далі беремо, наприклад,
сумарну дозу в останньому стовпці, яка дорівнює 4,7-10'3 Гр/рік,
це при скиді в 1 МБк. А якщо допустима доза на донну біоту, як
ми встановили, не повинна перевищувати 4 Гр/рік, то поділивши
величину 4 Гр/рік на величину 4,7-10'3 Гр/рік, ми маємо оцінку
кількості Бк у припустимому скиді, що складає 8,5-10® Бк/рік (або
0,023 Кі/рік). Таким чином, слід відмітити, що при надвисоких
значеннях К„ біоти (100000 одиниць) допустимий річний скид
радіонуклідів у дане озеро може складати надмалу величину, усь­
ого 0,023 Кі/рік на 1км2 площі озера.
Аналогічний розрахунок ми провели для іншого біогенного
радіонукліду - ^Sr. Видно, що в залежності від К„ біоти
допустимі скиди у дане озеро складають для 137Cs від 0,023 до
2100 Кі за рік, а для ’“Sr - від 0,1 до 7800 Кі. І це якщо скиди
відбуваються тільки один рік, як це було при аварії на ЧАЕС.
Якщо це діючи АЕС, то зрозуміло, що допустимі скиди на рік бу­
дуть значно менші, щоб не перевищити встановлені дозові ліміти.
Тобто при реальних значеннях К„ для донної біоти можуть діяти
жорсткі ліміти на допустимі рівні скидів у таку озерну екосисте­
му. При цьому у більшості випадків рівні забруднення води, на
яку існують гігієнічні нормативи (2 Бк/л за I37Cs), будуть оцінені,
як значно менші за ці гігієнічні нормативи. Таким чином, аналіз
показує, що реально у цьому випадку озерної екосистеми
екологічний норматив буде оцінено як набагато жорсткіший ніж
відомий гігієнічний норматив.
Загалом у радіоекології у сфері екологічного нормування
домінує така парадигма: “Якщо в радіоекологічній ситуації добре
жити людині, то біоті тим більше нічого не зашкодить”. Аналіз,
який було проведено, показує, що це зовсім не так. Безпечна для
людини ситуація може обернутися високими дозами для біоти

163
внаслідок перерозподілу радіонуклідів та високих значень Кн, які
властиві біоті. Тобто в умовах озера, коли гігієнічні нормативи на
питну воду легко можна виконати, ліміти на дозу для біоти озера
можуть бути невиконуваними.
Слід підкреслити, що перевищення дозових лімітів на біоту
донних відкладів призведе до відмирання частини біоти, а це в
свою чергу приведе до підкислення водного середовища (pH мо­
же впасти до значень 5-6), що, в свою чергу, може викликати
десорбцію радіонуклідів, які накопичені в донних відкладах. А це
означатиме значне підвищення забруднення води, що вочевидь
буде перевищувати і гігієнічні нормативи.
Зрозуміло, що встановлення реально діючих екологічних
нормативів для України та інших держав завдання дуже і дуже
непросте. Проблема в тому, що практично неможливо встановити
єдині екологічні нормативи на допустимі скиди радіонуклідів для
різних екосистем. Кожне озеро, взагалі будь-яка окрема екоси­
стема, буде потребувати розробки окремої моделі та оцінки
діючої величини екологічного нормативу. Але проблема
залишається, і її необхідно розробляти. Такі самі проблеми вини­
кають і для інших типів екосистем.

4.3. Екологічне нормування для схилової екосистеми

Спостереження в зоні ЧАЕС за перерозподілом радіонуклідів
у схилових екосистемах на березі річки Уж показали швидку ди­
наміку та концентрування радіонуклідів на береговій терасі та в
донних відкладах річки. Нами була побудована модель радіоєм-
ності схилової екосистеми та показана її евристичність (рис. 4.1).
Таким чином, можна вважати, що аналіз радіоємності перспекти­
вний і у випадку лінійно організованих екосистем за типом схи­
лових. Розроблені моделі дозволяють оцінити та прогнозувати
закономірності розподілу радіонуклідів і визначати критичну біо­
ту, котра може отримувати помітні дозові навантаження.
Для аналізу вибрали просту схилову екосистему:
ліс => кам’яниста осип => лука => тераса => озеро.
Результати моделювання динаміки перерозподілу радіонуклі­
дів у такій схиловій екосистемі наведено на рис. 4.2.

164
 СХИЛОВА ЕКОСИСТЕМА

ОЗЕРО
Рис. 4.1. Модель радіоємності схилової екосистеми

Fi - фактор радіоємності складових елементів силової

екосистеми;
Рі - 1 - Fi - ймовірність стоку радіонуклідів елементами силової
Екосистеми;
А і - початкове забруднення (радіоактивність - B q)e

Рис 4.2. Динаміка перерозподілу радіонуклідів 137Cs у типовій

схиловій екосистемі
Встановлено за результатами моделювання, що критичним
ланцюгом, який визначає радіоємність, є біота донних відкладів
озера у даній схиловій екосистемі.

165
 4.3.1. Оцінка екологічних нормативів на гранично
припустимі скиди та депонування радіонуклідів у
схилових екосистемах
Розроблена модель оцінки радіоємності схилової екосистеми
дозволяє оцінити час і місце очікуваного у динаміці міграції, кон­
центрування радіонуклідів у деяких елементах схилової екоси­
стеми. За формулою (4.3) може бути оцінений фактор
радіоємності схилової екосистеми (Fs), яка представлена на
рис. 4.2.

(4 3 )
/=1
де Р і - ймовірності стоку радіонуклідів з відповідного елементу
схилової екосистеми за рік (Р/ - стік з лісової екосистеми, Р2 - з
кам’янистої осипи, Р3 - з лугової екосистеми, а Р ^ - з екосистеми
тераси до озера).
Практично це означає, що параметри міграції та концентру­
вання радіонуклідів у лісі (вершина схилової екосистеми), на
узліссі, на луках, на терасі та у поймі озера і/або в донних
відкладах водотоку (річка, струмок, озеро, болото і т. і.) визнача­
ють, врешті-решт, гранично допустимий скид радіонуклідів у да­
ну екосистему. Для випадку первинного скиду радіонуклідів
тільки у лісову екосистему (Nk (L)) величина забруднення і скиду
отримана наступна формула (нерівність):

(4-4)
*s ‘ 1
де Nk(f) - ліміт скиду в озеро, оцінений нами вище, для
конкретного вибраного озера (не може перевищувати
величину у 110 ГБк);
Т - кількість років скиду (нами були використані оцінки за 20
років стоку).
Щоб виконати цю нерівність, скид у лісову екосистему не по­
винен перевищувати визначеного за цією формулою величини
скиду у ліс - N k(L).

166
 4.3.2. Приклад аналізу допустимих скидів радіонуклідів
до конкретної схилової екосистеми
Розглянемо для прикладу відносно просту схилову екосисте­
му, що складена з 4-х компонент: ліс; лука; сільськогосподарська
тераса; озеро. Ймовірності скиду, що фігурують у формулі (4.3),
встановимо такі реальні значення: ліс-лука = 0,03; лука-тераса =
0,1; тераса-озера = 0,2. Як показав попередній розрахунок, кри­
тичним у цій схиловій екосистемі буде донна біота озера. Для
прикладу проаналізуємо варіант, коли Кн донної біоти складає 104
одиниць. Тоді, якщо припустити, що процес поверхневого стоку
схиловою екосистемою такий, як було розраховано у табл. 4.3, то
допустимий рівень разового річного скиду не повинен перевищу­
вати 2,3/20 = 0,11 Кі/рік. Виходячи з такої оцінки, можна розраху­
вати, що рівень забруднення тераси не повинен перевищувати
величину 0,11/0,2 = 0,55 Кі. Для виконання такої оцінки рівень
забруднення луків не повинен перевищувати величину 0,55/0,1 =
5,5 Кі. Тоді ми можемо розрахувати величину допустимого за­
бруднення джерела надходження радіонуклідів до даної схилової
екосистеми - лісової компоненти; він не повинен перевищувати
величину: 5,5/0,03 = 183 Кі. Це загальний запас радіонуклідів у
всій лісовій екосистемі. А якщо площа лісу складає біля 10 км2, то
густина його забруднення не може перевищувати 18 Кі/км2.
Такий рівень забруднення практично є на значній території
30-кілометрової зони відчуження Чорнобильської аварії та селищ
2, 3 зони. Це означає, що навіть при існуючих рівнях забруднення
радіонуклідами схилових екосистем можна чекати у депонуючих
компонентах (в нашому прикладі це озеро) перевищення дозових
навантажень на біоту. Ще слід зауважити, що у вибраному нами
прикладі забрудненим вважається тільки джерело - лісова компо­
нента схилової екосистеми. Реальні ситуації в Україні такі, що
первинне забруднення може лежати і на всіх складових схилової
екосистеми. У цьому реальному випадку рівні допустимого за­
бруднення складових схилової екосистеми будуть значно
жорсткішими.

167
 -«

4.3.3. Приклад аналізу припустимих скидів радіонуклідів

до лісової екосистеми
Навіть у вибраному простому типі схилової екосистеми кри­
тичною складовою біоти екосистеми, окрім донної біоти озера,
слід розглянути і ситуацію у лісовій екосистемі. Аналіз
радіоекології лісової екосистеми показує, що у лісі можна чекати
помітних дозових навантажень у підстилці, де також можуть бути
досягнуті критичні значення доз. Відомо, що стан лісової
підстилки визначають комплекс видів редуцентів (черви,
мікоризні гриби, мікроорганізми і т.д.). Якщо радіонуклідне за­
бруднення призведе до пригнічення та/або загибелі біоти лісової
підстилки, то це може спричинити загибель усього лісу.
Розглянемо приклад такої лісової екосистеми і проведемо
розрахунок допустимих рівнів забруднення лісу (для
гіпотетичного рівня скиду у ліс 1 МБк/км5 137Cs) за методикою
розрахунку, яку ми використовували у розділі 4.3.1. при розгляді
ситуації в озерній екосистемі. У лісовій екосистемі
спостерігається розвиток ситуації у висхідному напрямку. Рівень
розподілу забруднення у лісі такий: у підстилці знаходиться 80 %
усього забруднення цезієм-137, у грунті - 10 %, ще 10 %
радіонуклідів знаходяться у деревині. К„ для деревини лісу
оцінюється - 1, Кл - для біоти лісової підстилки варіює 1, 10, 100
(таблиця 4.5). Коефіцієнт вітрового підйому радіонуклідів у
повітря становить - ІО'Чг1.

Таблиця 4.5. Розрахунок величини дози (Гр) на компоненти

лісової екосистеми та допустимого річного скиду 137Cs
в залежності від значень К6 для біоти лісової підстилки.

Доза від складових лісової K t - коефіцієнт накопичення

екосистеми (Гр/рік) радіонуклідів з грунту біотою
лісової підстилки
1 10 100
Від повітря 1,4-13 1,4-13 1,4-13
Від ґрунту 1 -9 1 -9 1 -9
Від підстилки 6 ,4 -8 6 ,4 -8 6 ,4 -8
Від деревини 4,3 - 10 4,3 -1 0 4 ,3 -1 0
Внутрішня доза для біоти 6 ,5 -8 6,5 -7 6,5 -6

168
 лісової підстилки
Сумарна доза 1,3-7 7,2-7 6,6 -6
Припустимий скид до лісу 3,1 + 13 5,6+12 6, 1 + 11
U7Cs (Бк/км2) за один рік
Припустимий скид до лісу 837 152 16,5
137Cs (Кі/км2) за один рік
Припустимий скид ^Sr 4500 640 67
(Кі/км2)за один рік

Оцінивши сумарну дозу на біоту підстилки від гіпотетичного

рівня скиду в ліс у розмірі 1 МБк/км2 137Cs, ми маємо таку оцінку
сумарної дози на ліс (при Кб = 100) величиною у 6,6*10 Гр/рік.
А допустима доза, як ми оцінили, становить 4 Гр/рік. Знову
поділивши (4 Гр/6,6'10"6 Гр) на помножуючи на 1 МБк, ми
отримаємо максимально припустимий скид у ліс в 6,1* 10і 1 Бк/рік
для варіанту з Кб = 100. Для менших значень Кб, маємо і більші
рівні допустимих рівнів скиду радіонукліду 137Cs у лісову екоси­
стему. Слід зауважити, таким чином, що при Кб = 100 допустимий
скид 137Cs не повинен перевищувати 16,5 Кі/км2. Водночас у по­
передньому розрахунку для схилової екосистеми ми отримали
оцінку допустимого скиду радіонуклідів 137Cs у лісову екосистему
в розмірі 18 Кі/км2. Тут дані обох розрахунків близькі одне до од­
ного. Але для схилових екосистем, якими є практично всі екоси­
стеми України, слід чітко розрахувати, яка саме біота є критична
за дозою. Тобто де саме при реальних оцінках Кб та Кн можна
раніше чекати перевищення встановленого ліміту для
екологічного нормативу у 4 Гр/рік. Апріорі це не можна сказати.
Тому кожного разу, починаючи розрахунки для конкретних ло­
кальних екосистем, потрібно порівняти ступінь критичності
різних складових біоти реальної локальної екосистеми та оцінити
для неї екологічний норматив на допустимі рівні забруднення
екосистеми. Завдання досить складне, оскільки потребує серйоз­
ного наукового дослідження К бі Кн та ін. для встановлення
критичної складової біоти, на яку необхідно орієнтуватися при
розрахунках екологічних нормативів на допустимі скиди до них
різних радіонуклідів.
Більше того, такі оцінки можуть мінятися за порами року (в
який сезон відбуваються скиди), від інтенсивності скидів, від ди­

169
наміки росту біомаси біоти та її видової структури тощо. Але все
це, насамперед, і означає жорстку необхідність проведення таких
досліджень і розрахунків. Особливо це важливо в умовах впливу
на біоту різних полютантів, при можливості їх синергічної (взає­
мно підсилюючої) дії на біоту екосистем. Без проведення таких
досліджень та оцінок можна легко втратити не тільки окремі ви­
ди біоти, а й усю біотичну компоненту, яка забезпечує благопо­
луччя і навіть виживання екосистем різного рівня.
Досі ми говорили про окремі локальні екосистеми (озеро, ліс
тощо), та про лінійні екосистеми (схилові екосистеми). Але ж ре­
альна біота живе і функціонує в просторових ландшафтних еко­
системах.

4.4. Екологічне нормування в ландшафті методами

аналітичної ГІС (геоінформаційної системи)
технології
4.4.1. Фактор радіоємності екосистеми
Для оцінки стану та благополуччя екосистем використовують
до ЗО різних показників і параметрів: від показника різноманіття
видів до біомаси та ін. Важливою особливістю цих показників є
те, що практично всі вони починають суттєво змінюватися тільки
тоді, коли біота зазнає значних змін. З практичної точки зору
важливо мати показники та параметри, які дозволяли б виперед­
жаючим чином оцінювати стан біоти екосистем та особливості
розподілу і перерозподілу полютантів в реальних ландшафтах.
На основі експериментальних досліджень та теоретичного
аналізу нами запропоновано використовувати таку міру, як
радіоємніст ь і/або фактор радіоєм ност і екосистем та її
складових.
Радіоємність, як було зазначено вище, визначається як гра­
нична кількість полютантів (радіонуклідів), що може акумулюва­
тися в біотичних компонентах екосистеми без порушення її ос­
новних функцій (відновлення чисельності, біомаси та
кондиціювання середовища існування). Фактор радіоємності
визначається як частка полютантів, що накопичуються в тій чи
іншій частині екосистеми (у ландшафті). Для оцінки благополуч­
чя біоти в екосистемі нами було запропоновано використання, як
визначаючих, два основних параметри: біомаса видів в екосистемі

170
та їх здатність очищати (кондиціювати) середовище від відходів
життєдіяльності і полютантів, що потрапляють в екосистему.

4.4.2. Концепція трасерів в радіоекології

Наші локальні дослідження проводилися на водній культурі
рослин з використанням 137Cs як трасера, через поведінку якого
можна оцінювати вплив на екосистеми різних факторів
біотичного та абіотичного походження. Дослідження поведінки та
перерозподілу трасера 137Cs Чорнобильського походження прово­
дилися в натурних експедиційних дослідженнях на схилі біля
річки Уж у 30-кілометровій зоні ЧАЕС біля села Новоселки.
Вихідними матеріалами для застосованої нами математичної
моделі та ГІС-аналізу є картографічні матеріали, дані польових
досліджень та дистанційного зондування, статистичні матеріали
за природними та антропогенними характеристиками території
досліджень, показниками її забруднення, а також будь-які інші
матеріали, що мають просторову прив’язку і можуть бути переве­
дені у комп’ютерний формат для використання в межах даної мо­
делі.
Вихідні матеріали проходять попередню обробку, що включає
в себе сканування і графічну корекцію, реєстрацію та геометрич­
ну корекцію, векторизацію і класифікацію інформації, групування
отриманих векторних інформаційних шарів та їх об’єднання з ба­
зами даних.
Проведений цикл досліджень на модельній екосистемі (водній
культурі рослин) показав, що фактор радіоємності біоти стосовно
штучного трасера (l37Cs) є дуже чутливим показником стану біоти
і корелює із змінами ростових показників. Встановлено, що чим
краще проходить ростовий процес, тим вищий фактор
радіоємності біоти модельної екосистеми. Ми розповсюдили цей
підхід на реальні екосистеми - озеро, каскад водоймищ. Показа­
но, що зміни параметрів радіоємності можуть слугувати адекват­
ним показником розподілу та перерозподілу радіонуклідів в
екосистемі та мірою благополуччя біоти в ній. Таким чином, пер­
спектива підходу з позицій моделей радіоємності для аналізу ло­
кальних екосистем чітко показана.
Спостереження в зоні ЧАЕС за перерозподілом радіонуклідів
у схилових екосистемах на березі р. Уж у 30-км зоні відчуження

171
ЧАЕС показали швидку динаміку і концентрування радіонуклідів
на береговій терасі та в донних відкладах річки. Була побудована
модель радіоємності схилової екосистеми і показана її евристич­
ність. Можна вважати, що аналіз радіоємності перспективний і у
випадку лінійно організованих екосистем за типом схилових. Мо­
делі дозволяють оцінити і прогнозувати закономірності розподілу
радіонуклідів та визначати критичну біоту, яка може отримувати
помітні дозові навантаження.

4.4.3. Дослідження радіоємності ландшафтів

Аналіз поведінки полютантів у схилових екосистемах, що
складають основу практично будь-якого наземного ландшафту,
показав можливість опису розподілу та перерозподілу радіонук­
лідів методами теорії радіоємності із застосуванням камерних мо­
делей. Дослідження показали, що швидкість переміщення радіо­
нуклідів у ландшафті визначається в основному кількома харак­
теристиками: крутизною схилу (Р/), видом покриття ( /у , щільні­
стю насаджень у ландшафті (Р3% вертикальною (Р4) та горизонта­
льною (Р5) міграцією. Методами рангової оцінки була проведена
оцінка ймовірності впливу цих показників ландшафту на пере­
розподіл радіонуклідів. Кожний з показників оцінюється в діапа­
зоні значень від 0 до 1. Через незалежність показників ландшафту
загальна оцінка ймовірності міграції радіонуклідів елементами
ландшафту визначається як згорнута ймовірність і розраховується
за формулою:
Р = Р , Р2 Р3 Р4 Р5. (4.5)
Особливу проблему визначають реальні ландшафти, коли
оцінки параметрів радіоємності стосуються великих територій, де
діють системи факторів, що впливають на перерозподіл радіонук­
лідів біотичними та абіотичним компонентами екосистем.
Визначені головні фактори впливу на параметри радіоємності:
крутизна схилів, вид рослинного покриття поверхні, швидкості
стоку, тип ґрунту тощо. Відомо з натурних досліджень процесів
руху радіонуклідів схиловими системами і процесів ерозії ґрунтів
при дії поверхневого стоку, що інтенсивність стоку різко зростає
з величиною крутизни схилу. За оцінками та літературними да­
ним, при величині крутизни схилу в 1-3° ймовірність стоку за рік
складає 0,01-0,05 від запасу полютанта на даній частині схилу, а

172
при крутизні схилу в 25-30° ймовірність стоку радіонуклідів та
інших полютантів наближається до 1.
Використовуючи технічні можливості програмового продукту
ESR1 ArcGIS, була розроблена модельно-аналітична ГІС, що
дозволяє аналізувати і проводити прогнози міграції забруднюю­
чих речовин у екосистемах. Математичною основою даної ГІС є
математична модель міграції речовин-забруднювачів у екосисте­
мах. Основними інформаційними складовими даної моделі є
фізико-хімічні та біохімічні характеристики речовин-
забруднювачів, а також природні та антропогенні чинники
довкілля. Аналіз вихідних даних дозволяє нам вийти на
визначальні блоки, моделі - показники швидкостей скиду та ви­
носу забруднювачів в екосистемах.
В результаті обробки вихідних даних та їх аналізу в ArcGIS з
використанням модулів Spatial Analyst і 3D Analyst створюються
аналітичні карти, що являють собою індексовані растрові зобра­
ження, які складаються з пікселей заданого розміру. Кожний з
таких пікселей має визначене цифрове, індексне або логічне зна­
чення, яке він отримує в результаті виконання розрахунків за од­
ним із можливих алгоритмів інтерполяції даних висхідних, раст­
рових або векторних інформаційних ГІС-шарів.
Внаслідок проведення ряду просторово-математичних розра­
хунків з растровими інформаційними шарами ми можемо отрима­
ти набір необхідних растрово-індексних аналітичних карт з пока­
зниками швидкостей скиду, виносу та акумуляції речовин-
забруднювачів для кожного з пікселей, які, маючи задану розмір­
ність, являють собою елементарну просторову одиницю місцево­
сті. Використовуючи компонент „Растровий калькулятор” з арсе­
налу модуля Spatial Analyst, згідно прийнятої математичної моде­
лі задаємо послідовність математичних операцій, які будуть реа­
лізовуватися над індексними показниками аналітичних карт, а
також вводимо шар з даними по забрудненню і кількість циклів
розрахунку, що імітують часовий проміжок (як правило, в 1 рік).
В результаті цих розрахунків ми отримаємо новий індексний рас­
тровий шар із зображенням прогнозованих показників забруднен­
ня території, що досліджується через заданий проміжок часу.

173
 В результаті можуть бути отримані оціночні та прогнозні кар­
ти juiя вибраного полігону (заказник “Лісники” в Конча-Заспа і
неподалік Києва на березі річки).
На рисунку 4.3 показані карти показників радіоємності ланд­
шафту вихідного полігону (праворуч) та структури його рельєфу
(ліворуч).

Рис. 4.3. Реальні значення показників радіоємності ландшафту заказ­

ника “Лісники” у Конча-Заспа біля Києва (праворуч) та його рельєф
(ліворуч).

Використовуючи параметри, що впливають на

перерозподіл радіонуклідів у ландшафті, побудовано карту (рис.
4.4) вихідного рівномірного забруднення ландшафту l,7Cs
(ліворуч), та карта перерозподілу радіонуклідів виходячи з
параметрів через 10 років після аварії (праворуч). Видно, що
очікується помітний перерозподіл полютанта у досліджуваному
ландшафті.

174
 Рис. 4.4. Рівномірний розподіл радіонуклідів 137Cs на
досліджуваному полігоні (висхідний стан - ліворуч) і перерозподіл
радіонуклідів через 10 років після аварії (праворуч)

Цей процес підсилюється (рис. 4.5) через 20 років оцінки (лі­

воруч), а через ЗО років після аварії прогнозна карта (праворуч)
показує гостро виражене концентрування радіонуклідів у зонах
пониження ландшафту (більш темна червона фарба).

175
 Рис. 4.5. Перерозподіл радіонуклідів у ландшафті через 20 років
після аварії (ліворуч) і через ЗО років після аварії (праворуч)

Окрім оціночних та прогнозних карт розроблена методика, що

дає можливість проводити реконструкцію процесу забруднення
території, дозових навантажень, а також за результатами точко­
вих замірів, отриманих в польових умовах, реалізовувати
екстраполяцію показників забруднення на весь район досліджень
та у часовій динаміці.

4.5. Контрзаходи в радіоекології

Екологічні нормативи та стан забруднення екосистем суттєво
залежать від використання різних контрзаходів.
В умовах існування можливості радіонуклідних викидів і ски­
дів від ядерних підприємств та установок прийнято розробляти і
вживати спеціальні контрзаходи для захисту населення і навко­
лишнього середовища від потрапляння радіонуклідів у довкілля і
впливу радіонуклідного забруднення. Контрзаходи можуть бути
локального характеру (у місці забруднення) і загального (вплива­
ють на всю територію, що забруднена радіонуклідами).

176
 4.5.1. Радіоекологічна оцінка ефективності контрзаходів
В усіх випадках розробки, планування і реалізації
контрзаходів прийнято оцінювати і прогнозувати їх ефективність.
Критеріями для оцінки ефективності контрзаходів є ступінь
зменшення середньої індивідуальної дози для персоналу чи насе­
лення і/чи зменшення колективної дози опромінення. Після
оцінки зменшення індивідуальної та колективної дози внаслідок
певного контрзаходу проводять розрахунок співвідношення ко-
ристь-шкода. Розраховують вартість застосування певного контр­
заходу та інші витрати, а також оцінюють зменшення (економію)
еквівалентної ефективної колективної дози опромінення, що
досягається при цьому. Знаючи вартість 1 люд.-3в (люд.-бер), не­
важко розрахувати вартість позитивного ефекту, якого можна до­
сягнути завдяки застосуванню певного контрзаходу.
Порівняння вартості досягнутого позитивного ефекту і
вартості шкоди (тобто вартість контрзаходу та його негативних
наслідків) дає змогу оцінити різницю між ними. Така оцінка
дістала назву справжньої (чистої) користі. Якщо справжня ко­
ристь істотно перевищує шкоду внаслідок певного контрзаходу,
його застосування є радіоекологічно доцільним. Якщо це розход­
ження невелике чи негативне, то використовувати такий
контрзахід у конкретних умовах недоцільно. Аналіз усієї системи
контрзаходів дав змогу встановити певну загальну
закономірність, яка полягає в наявності граничного рівня дози
опромінення, вище за який застосування контрзаходів доцільне, а
нижче - неефективне. На графіку, що демонструє цю
закономірність, наведено три криві (див. рис. 1.3) у 1 розділі.
Перша крива показує, що за високих значень індивідуальних
доз опромінення для персоналу і населення ефективність
контрзаходів є набагато вищою, ніж при низьких. На графіку
помітний плавний спад за ефективністю. При цьому вартість
заходів захисту населення (друга крива) також істотно
збільшується зі зниженням рівня індивідуальної дози, за якої цей
контрзахід застосовано. Третя крива на графіку показує суму
вартості користі і збитку (шкоди) від різних контрзаходів. Чітко
видно мінімум на цій кривій, положення якого визначає той
рівень середньої індивідуальної дози опромінення, вище за який
використання контрзаходів є доцільним, а нижче - ні, оскільки

177
витрати на захист набагато перевищують користь від очікуваного
зменшення еквівалентної дози випромінювання.

4.5.2. Контрзаходи в умовах радіаційних аварій

У систему планування втручань у випадках радіаційних ава­
рій МКРЗ закладено три принципи:
1. Уникати виникнення значних не стохастичних (детерміно­
ваних) ефектів впливу йонізуючого випромінювання на людину
через застосування заходів щодо обмеження індивідуальної дози
до рівнів, нижчих від граничних для виникнення цих (соматич­
них) ефектів.
2. Обмежувати ризик від стохастичних (генетичних) ефектів
за допомогою захисних заходів, за яких досягається справжня ко­
ристь.
3. Обмежувати загальну кількість випадків стохастичних ефе­
ктів, наскільки це припустимо, шляхом зменшення колективної
дози опромінення (видозмінений принцип ALARA, один з основ­
них принципів радіаційного захисту: поглинена доза випроміню­
вання має бути настільки низькою, наскільки це припустимо з
урахуванням економічних і соціальних чинників).
Для прийняття рішень щодо вибору контрзаходів в умовах
радіаційної аварії вважають за доцільне поділяти перебіг аварії на
тимчасові етапи: ранній, проміжний і відновний.
Ранній етап складається з двох стадій:
- від існування загрози значного викиду з ядерної установки до
того моменту, коли він відбувається чи встановлюється
конт роль над ядерною установкою (станцією);
- протягом кількох годин (до 1,5 годин і більше) від початку ви­
киду радіонуклідів. У випадку аварії на ЧАЕС цей етап тривав
понад 10 діб.
Для раннього етапу розвитку аварії характерно, що всі контр­
заходи і рішення щодо їх використання стосуються керування
ядерним підприємством. Складність ситуації полягає в неможли­
вості передбачення розвитку подій.
Аварійні плани і сценарії на цьому ранньому етапі передба­
чають необхідні захисні заходи і моніторинг середовища навколо
ядерного підприємства.
Можливі два варіанти опромінення людей:

178
 - унаслідок зовнішнього впливу випромінювання;
- через вдихання радіонуклідів.
Це опромінення стосується практично тільки персоналу
підприємства.
Проміжний етап аварії охоплює період від кількох годин від
початку аварії і до кількох діб, коли викид уже відбувся. Якщо
викид складався не тільки з радіоактивних інертних газів, то ймо­
вірне випадіння радіонуклідів. Можливе також продовження не-
контрольованого викиду.
На цьому етапі аварії можуть спостерігатися три варіанти
(шляхи) опромінення людей:
1) зовнішнє - від радіонуклідів, що випали, і від смолоскипа
(хмари);
2) внутрішнє - від уживання води та їжі;
3) внутрішнє - інгаляційне.
Аварійні плани і застосування необхідних заходів залежать
від даних моніторингу. Проводять консультації з групою експер­
тів для визначення необхідності контрзаходів щодо захисту насе­
лення. Склад групи експертів визначають заздалегідь.
Відновний етап аварії - це період прийняття рішень і застосо­
вування необхідних заходів щодо повернення до нормального
життя. Цей період може бути тривалим (щодо аварії на ЧАЕС він
триває й досі). На цьому етапі завершують і припиняють заходи
захисту персоналу і населення. Усі рішення щодо вживання
контрзаходів та їх характеру приймають з урахуванням соціаль­
них, економічних і технічних чинників. У таблиці 4.5. системати­
зовано основні контрзаходи для різних етапів розвитку аварії на
ядерних підприємствах.

Таблиця 4.5. Контрзаходи на різних етапах розвитку

_________________ радіаційної аварії_________________
Етап розвитку радіаційної аварії
Контрзахід
ранній проміжний відновний
Укриття людей + + _*
Найпростіший захист +
органів дихання
Застосування стабільного + +
йоду

179
 Евакуація населення + + +
Переселення людей +
Контроль доступу в
райони радіонуклідного + + +
забруднення
Санітарна обробка людей +
Контроль води, продуктів
харчування, використання +
заготовлених кормів
Медична допомога +
Дезактивація території - - +
* Неефективність використання такого контрзаходу на
відповідному етапі розвитку радіаційної аварії (+ у таблиці
означає ефективність а - неефективність застосування контрзахо­
ду на цьому етапі).
У таблиці 4.6. наведено рекомендовані МКРЗ заходи захисту
населення при різних шляхах впливу йонізуючого
випромінювання.

Таблиця 4.6. Основні заходи захисту людей залежно від

шляхів впливу йонізуючого випромінювання

Шлях впливу Заходи

Зовнішній:
- радіонукліди у
смолоскипі викиду;
- радіонукліди, що випали
на територію (в тому числі
спричинили поверхневе
забруднення людей).
Інгаляційний:
при вдиханні пари від
смолоскипа викиду.
Харчовий:
Укриття, евакуація, переселення
людей, контроль доступу в рай­
они забруднення, санітарна об­
робка, дезактивація територій.
Укриття, евакуація населення,
захист органів дихання, застосу­
вання стабільного йоду, кон­
троль доступу в райони забруд­
нення, санітарна обробка,
дезактивація територій.
Контроль харчових продуктів і

180
 потрапляння в організм із води, використання заготовле-
продуктами харчування і них для тварин кормів
водою__________________________________________________

Із таблиць 4.5 та 4.6 випливає, що деякі контрзаходи доцільно

проводити тільки на окремих етапах аварії, коли вони ефективні.
Кожний із зазначених контрзаходів спрямований на різні шляхи
впливу і формування дози випромінювання.

4.5.2. Принципи вибору контрзаходів

Визначення необхідності застосування того чи іншого контр­
заходу залежить від співвідношення ризик-збиток для людей, які
зазнали впливу йонізуючого випромінювання. Соціальний збиток
і ризик, пов’язані з заходами захисту населення, мають бути мен­
ші, ніж ризик від відверненої завдяки цьому контрзаходу еквіва­
лентної дози опромінення. На підставі розрахунків встановлюють
оперативні рівні втручання залежно від дози опромінення. Ці до­
зи розраховують заздалегідь.
Установлюють верхній рівень дози опромінення, вище за
який застосування певного контрзаходу вважають обов’язковим.
Нижній рівень індивідуальної еквівалентної дози опромінення
відповідає тій дозі, нижче за яку недоцільно використовувати пе­
вний контрзахід, тому що, як зазначалось, збиток буде перевищу­
вати позитивний ефект від його застосування. Верхній і нижній
рівні, за якими визначають необхідність певних контрзаходів,
встановлюють національними нормативами. Якщо доза опромі­
нення перебуває в межах цих рівнів, вибір певного контрзаходу і
визначення необхідності його використання ґрунтуються на кон­
кретних розрахунках, а також на економічних і технічних можли­
востях країни, де відбулася радіаційна аварія. У таблиці 4.7 наве­
дено рекомендовану МКРЗ систему рівнів доз для вибору контр­
заходів, яку місцеві органи можуть змінювати і коригувати. Гра­
нична еквівалентна доза опромінення для людини, вище за яку
більшість контрзаходів є обов’язковими, становить 0,5 Зв (50
бер).

181
 Таблиця 4.7. Рекомендовані МКРЗ рівні еквівалентної дози
випромінювання для вибору контрзаходу
(за 60-тою публікацією МКРЗ)

Еквівалентна доза, Зв (бер)

на окремі орга­
на все тіло
ни
Контрзахід

верхній
верхній

рівень
рівень

рівень
Н ІЙ

нижній
рівень
Н И Ж
Ранній етап аварії
Укриття людей і
застосування 0,05(5) 0,005(0,5) 0,5(50) 0,05(5)
стабільного йоду
Евакуація людей. 0,5(50) 0,05(5) 5(500) 0,5(50)
П юміжний етап аварії
Контроль продуктів
харчування і води. 0,05(5) 0,005(0,5) 0,5(50) 0,05(5)
Переселення людей. 0,5(50) 0,05(5)

Розглянемо характеристику деяких контрзаходів.

У криття і найпростіший захист органів дихання:
а) перебування у приміщенні, що зменшує дозу зовнішнього
випромінювання у 2-10 разів;
б) закриття вікон, дверей і вимкнення системи вентиляції;
в) дихання через мокру тканину, що зменшує інгаляційну дозу
опромінення до 10 разів.
Застосування стабільного йоду (таблетки калію йодиду чи
йодату).
При надходженні 131І в організм його накопичення в
щитоподібній залозі досягає максимуму через 1-2 доби, причому
50 % цієї дози формується за 6 год. Поглинання 13ІІ
щитоподібною залозою припиняється зазвичай через 5 хв. після
приймання 100 мг стабільного йоду і триває близько ЗО хв., якщо
людина поїла. Найефективнішим є профілактичне введення йоду
до опромінення (наприклад, уживання їжі з підвищеним вмістом

182
йоду, йодованої солі). Застосування стабільного йоду через 6 год.
після опромінення знижує дозу в 2 рази, а через добу є вже менш
ефективним. Якщо викид триває довго (кілька діб, як у випадку
аварії на ЧА ЕС), то застосування йодної профілактики доцільне
протягом усього цього періоду. Ризик від застосування
стабільного йоду незначний.
Евакуація населення потребує розроблення детального пла­
ну, що охоплює:
а) оцінку обсягу і характеру аварії;
б) попередню оцінку кількості людей, які потребують евакуації;
в) наявність шляхів евакуації і приймальних пунктів;
г) оцінку погодних умов.
Слід особливо підкреслити, що евакуація на ранньому етапі
аварії ефективна, якщо вона проводиться до появи смолоскипа і
хмари. Евакуація під час появи смолоскипа може тільки завдати
шкоди, тобто призвести до опромінення. Подібна помилка спо­
стерігалась під час евакуації населення м. Прип’яті, коли виве­
зення людей автобусами проводилося при смолоскипових вики­
дах дорогою біля “рудого” лісу, тобто за наявності особливо ви­
соких рівнів зовнішнього опромінення.

4.5.3. Порівняльний аналіз контрзаходів під час ліквідації

аварії на ЧАЕС
Контрзаходи, реалізовані у процесі ліквідації наслідків аварії
на ЧАЕС, умовно поділяються на два. класи: тактичні й
стратегічні. Тактичними можна вважати оперативні заходи після
аварійного періоду, спрямовані на зменшення індивідуальних доз
опромінення для персоналу і населення. Стратегічними вважа­
ють контрзаходи щодо зменшення колективних еквівалентних доз
опромінення для населення (таблиця 4.8).
Стратегічно найважливішими серед великомасштабних реалі­
зованих контрзаходів для Києва, за нашими оцінками, є:
- оперативне створення системи водоочищення і резервних сис­
тем водопостачання міста;
- вивезення дітей шкільного віку на літні місяці 1986 р.;
- збирання і вивезення опалого листя у 1986 р.
Визначаючи ступінь зменшення очікуваної колективної
еквівалентної дози завдяки застосуванню систем водоочищення

183
питної води, виходили з усереднених оцінок, за якими в перші
три місяці після аварії на вхід гідроочисних споруд міста надхо­
дила вода з об’ємною активністю близько 3,7-102 Бк/л (10'8Кі/л), а
на спеціальних фільтрах вона очищалася до 37 Бк/л (за основними
радіонуклідами).
Розрахунки показали, що середня індивідуальна еквівалентна
доза опромінення на мешканця Києва без водоочищення станови­
ла близько 0,035 Зв (3,5 бер), а завдяки спеціальному водоочи­
щенню вона зменшувалась до 0,003 Зв (0,3 бер). Для 3-
мільйонного міста, яким є Київ, зниження очікуваної колективної
еквівалентної дози становить 104 люд.-Зв (106 люд.-бер).
Рівень поверхневої активності опалого листя в Києві в 1986 р.
через повітряну складову радіонуклідного забруднення досягав
3,7-104 Бк/кг, або 10'6 Кі/кг (за основними радіонуклідами). За на­
шими оцінками, опадання такого листя, перетворення його на пил
чи спалювання на багаттях могло внаслідок вторинного вітрового
підіймання сформувати додаткову інгаляційну дозу близько 0,007
Зв (0,7 бер) на людину. Вивезення на захоронения майже 20000 т
листя зумовило зниження колективної еквівалентної дози
опромінення для всього населення міста приблизно на 2,1-104
люд.-Зв (2,1 •106люд.бер).
Сумарне зменшення колективної дози опромінення внаслідок
вивезення дітей на літній період з Києва оцінюють у 0,7-104 люд.-
Зв (0,7-10б люд.-бер).
У цілому розглянуті вище контрзаходи, за нашими оцінками,
зумовили зменшення очікуваної колективної дози опромінення на
13,2-Ю4 люд.3в (13,2-Ю6 люд.-бер). Цей дуже значний ступінь
зменшення дози відбиває високу ефективність вжитих
стратегічних контрзаходів щодо захисту великих груп населення.
Слід зазначити, що ефект зниження дози було досягнуто ради­
кально: опале листя вивезене і захоронене; при водоочищенні
радіоактивність сконцентрована на фільтрах, тобто також захоро­
нена; дітей було вивезено з Києва, внаслідок чого частка дози
зовнішнього опромінення на них взагалі не позначилася.

184
185
 Добре відомі і реалізовані в Україні й Білорусі такі контрза­
ходи для зменшення дозових навантажень на населення, як, на­
приклад, глибока оранка забруднених грунтів, їх меліорація і вап­
нування (таблиця 4.9).

Таблиця 4.9. Ефективність різноманітних методів дезактивації

радіонуклід-заб руднених грунтів

Коефіцієнт дезактивації
Коефіцієнт дезактивації

за колективною дозою
за індивідуальною

радіоємності, (F)
Вплив на фактор
Час, роки
дозою
Метод
дезактивації

Закріплення території 1,2 1,2 і і

Зняття дернини (turf-cutter) 20 20 і 0,9
Зняття поверхневого шару
ґрунту грейдером, бульдозе­ 6 -8 2 і 0.05
ром, скрепером
Глибока оранка 2 -3 1 і 1
Спеціальні сівозміни 2 -3 1 і 1
Глибока оранка 2 -3 1 2 -3 1
Спеціальні сівозміни 3 -5 3 -5 4 -5 1

Завдяки використанню таких контрзаходів спостерігається

зменшення індивідуальних еквівалентних доз опромінення в се­
редньому приблизно у 1-3 рази. Ці контрзаходи виявилися досить
ефективними щодо зменшення індивідуальних дозових наванта­
жень. Проте основна частка колективної дози в сільській місцево­
сті формується через надходження радіонуклідів з їжею. Якщо
внаслідок оранки, меліорації чи внесення добрив надходження
радіонуклідів у продукти харчування зменшується, то практично

186
це означає, що та сама кількість радіонуклідів надійде в харчовий
раціон людини не за 8-10 років, а протягом 20-25 років.
Зрозуміло, що ця кількість радіонуклідів 137Cs і 90Sr так чи ін­
акше надійде з часом в раціон харчування, але більшої кількості
людей і сформує меншу індивідуальну дозу. Рівень колективної
дози при цьому зменшиться лише на 20-30 % за рахунок
радіоактивного розпаду. Таким чином, тактичні контрзаходи, що
досить ефективні за критерієм зниження індивідуальних доз, є
малоефективними щодо зниження колективної дози. Цей приклад
ілюструє важливі принципові відмінності як в ефективності
стратегічних і тактичних контрзаходів, так і в методах їх оцінки.
Якщо для локальних радіаційних аварій наявну систему
контрзаходів можна вважати досить ефективною, то для надваж-
ких за наслідками аварій, таких як Киштимська і Чорнобильська,
оптимальні системи контрзаходів ще мають бути розроблені й
обґрунтовані.
Отже, за малих і середніх індивідуальних еквівалентних доз
опромінення (до 0,05 Зв, або 5 бер, на людину) у ситуації великих
аварій ефективні і доцільні стратегічні контрзаходи загальнорегі-
онального характеру і практично неефективні контрзаходи такти­
чного класу. Для порівняльної оцінки ефективності й оптимізації
вибору контрзаходів потрібно враховувати їх вплив на параметри
екосистем. Важливо знати, що залишиться після застосування
контрзаходів: дезактивована “пустеля” чи життєздатна екосисте­
ма.

Контрольні запитання і завдання

1. Як можна оцінити рівень впливу радіації на біоту екосистем?
2. Який дозовий норматив пропоновано в якості екологічного
нормативу?
3. Наведіть алгоритм розрахунку дозових навантажень на біоту за
моделлю Б.Аміро.
4. Чому саме біота бентосу озера визначає екологічний норматив
на припустимі скиди радіонуклідів до озера?
5. Розкажіть про алгоритм розрахунку екологічного нормативу на
припустимі скиди радіонуклідів до озера.
6. Розкажіть про алгоритм розрахунку екологічного нормативу на
припустимі скиди радіонуклідів до лісової екосистеми.

187
7. Наскільки відрізняються екологічні нормативи на припустимі
скиди до озера, що розраховані за біотою донних відкладів та
за біотою водної товщі?
8. Які нормативи жорсткіші - гігієнічні чи екологічні?
9. Чому необхідні екологічні нормативи?
10. Які особливості екологічного нормування у схилових
екосистемах ви знаєте?
11. Як встановити критичну біоту у схиловій екосистемі?
12. Що гірше в сенсі і екологічного нормування: рівномірне
забруднення екосистеми радіонуклідами чи локальне?
13. Як розрахувати екологічний норматив для лісової екосистеми?
14. Які принципи екологічного нормування у реальних
ландшафтах?
15. Наведіть алгоритм застосування аналітичної ГІС-технології до
екологічного нормування у ландшафтах.
16. Обґрунтуйте концепцію трасерів у радіоекології.
17. Який критерій радіоємності ландшафту?
18. Від чого залежить швидкість перерозподілу радіонуклідів у
ландшафтах?
19. Що таке контрзаходи в радіоекологічних ситуаціях?
20. Від чого залежить ефективність контрзаходів?
21. Назвіть принципи захисту населення при радіаційних аваріях.
22. Які етапи розвитку радіаційних аварій Ви знаєте?
23. Назвіть основні шляхи опромінення людини при радіаційних
аваріях?
24. Наведіть приклади контрзаходів по захисту людей.
25. Які рівні доз рекомендовані МКРЗ для захисту людей та
вибору контрзаходів?
26. Коли треба застосовувати йодну профілактику?
27. Які контрзаходи по місту Києву у 1986 р. ви знаєте?
28. Назвіть основні методи дезактивації радіонуклідзабруднених
ґрунтів.
29. Які контрзаходи щодо захисту населення сіл України після
аварії на ЧАЕС Ви знаєте?
30. Які контрзаходи можна покласти в основу універсального
алгоритму захисту людей та біоти при радіаційних аваріях?
31. Що таке принцип та метод оцінки співвідношення «користь-
шкода»?

188
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Алексахин Р. М. Ядерная энергия и биосфера / Р. М.
Алексахин. —М .: Энергоиздат, 1982. —216 с.
2. Селькохозяйственная радиоэкология / [Алексахин Р. М.,
Васильев А. В., Дикарев В. А. и др.] — М. : Энергоатом-
издат, 1992.— 400 с.
3. Войціцький В. М. Радіобіологія / В. М. Войціцький. — К.
: Либідь, 1990. — 69 с.
4. Грачев Н. Н. Защита человека от опасных излучений / Н.
Н. Грачев, Л. О. Мырова. — М. БИНОМ; Лаборатория
знаний, 2005. — 317 с.
5. Гродзинский Д. М. Антропогенная радионуклидная ано­
малия и растения / Д. М. Гродзинский, К. Д. Коломиец,
Ю. А. Кутлахмедов. — К .: Лыбидь, 1991. — 160 с.
6. Гродзинський Д. М. Радіобіологія / Д. М. Гродзинський.
— К .: Либідь, 2000. — 448 с.
7. Гудков I. М. Сільськогосподарська радіобіологія / I. М.
Гудков, М. М. Віннічук. — Житомир : Вид-во ДАУ, 2003.
— 472 с.
8. Гусев Н. Г Радиоактивные выбросы в биосфере: Спра­
вочник / Н. Г. Гусев, В. А. Беляев. — М. : Энергоатомиз-
дат, 1991. — 366 с.
9. Журавлев В. Ф. Токсикология радиоактивных веществ /
В. Ф. Журавлев. — М .: Энергоатомиздат, 1990. — 336с.
10. Иванов В. К. Медицинские радиологические последст­
вия Чернобыля для населения России: Оценка радиоло­
гических рисков / В. К. Иванов, А. Ф. Цыб. — М. Ме­
дицина, 2000. — 392 с.
11. Ильин Л. А. Радиационная гигиена / Л. А. Ильин, В. Ф.
Кириллов, И. П. Коренков. — М. Медицина, 1999. —
426с.
12. Коггл Дж. Биологические эффекты радиации / Дж.
Коггл. — М .: Энергоатомиздат, 1986. — 184 с.

189
13. Краснов В. П. Радіоекологія лісів Полісся України / В. П.
Краснов. — Ж итомир : Волинь, 1998. — 112 с.
14. Кузин А. М. Природный радиоактивный фон и его зна­
чение для биосферы Земли / А. М. Кузин. — М. Наука,
1991. — 116с.
15. Кутлахмедов Ю. О. Основи радіоекології / Ю. О. Кутла-
хмедов, В. І. Корогодін, В. К. Кольтовер. — К. Вища
школа, 2003. — 319 с.
16. Козлов В. Ф. Справочник по радиационной безопасности
/ В. Ф. Козлов. — М . : Энергоатомиздат, 1991. — 256 с.
17. Коротков П.М. Радіаційна безпека життєдіяльності /
П.М. Коротков, М. К. Новоселец, Д.Ю . Сигаловський. —
Ж итомир : РВВ ЖІТІ, 2002. — 309 с.
18. Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97/ДР-2006).
Державні гігієнічні нормативи. — К. Відділ поліграфії
Українського центру держсанепіднагляду М ОЗ України,
2006.— 20 с.
19. Авария на Чернобыльской АЭС. О пыт преодоления. И з­
влеченные уроки / [Носовский А. В., Васильченко В. Н.,
Ключников А. А., Пристер Б. С.] — К. Техника, 2006.
— 264 с.
20. Основи лісової радіоекології / Під ред. М. М. Калетника.
— К . : Ярмарок, 1999. — 254 с.
21. Основы сельскохозяйственной радиологии / [Пристер Б.
С., Лощ инов Н. А., Н емец О. Ф., Поярков В. А.] — К.
Урожай, 1991. — 472 с.
22. Військова токсикологія, радіологія та медичний захист /
[Скалецький Ю. М., М усила І. Р., Барасій М. І. та ін. ]; За
ред. Ю. М .Скалецького, І. Р.М усили. — Тернопіль Ук-
рмедкнига, 2003. — 362 с.
23. Радиация и патология / [Цыб А. Ф., Будагов Р. С., Заму-
лаева И. А. и др. ] — М . : Высшая школа, 2005. — 341 с.

190
24. Ш ишкина В. В. Лечебное применение открытых радио
нуклидов / В. В. Ш ишкина, Э. Д. Чеботарев, Д. С. Me
чев. — К . : Здоровье, 1988. — 136 с.
Ярмоненко С. П. Радиобиология человека и животных / С.
П. Ярмоненко. — М . : Высшая школа, 1988. — 424 с.

191
 ДЕРЖАВНА ЕКОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ
ГПСЛЯДИШІОМНОЇ ОСВІТИ ТА УПРАВЛІННЯ

Кутлахмедов Ю.О. та ін.

Радіоекологія. - К.: ДЕА, 2011.- 192с.

Підготовлено до друку НДІ

соціально-екологічної інформації ДЕА
Оригінал-макет та художнє оформлення - Печений В.Л.
тел.. 248-40-21
Підписано до друку 27.01.2011р.
Папір офсетний. Формат 60x84 1/16
Наклад 300 пр.