В. Г. Тітова, О. М.

Крайняк

ОНОМАСТИКА НІМЕЦЬКОЇ МОВИ: ЗДОБУТКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Незважачи на велику кількість робіт германістів у художньому дискурсі,
які присвячені вивченню семантики та функціональних особливостей власних
імен, феномен власної назви є недостатньо висвітленим у сучасній лінгвістиці.
Антропоніми та топоніми неодноразово ставали предметом дослідження
в працях Ф. Фляйшера, Р. Мурясова та П. Ернста [7; 3; 6]. У ході розвитку
цивілізації у людства неодноразово виникала потреба називати та
характеризувати певних історичних діячів, територію, на якій вони мешкали.
Найменування істот, предметів, подій та явищ фіксувалися за допомогою
власних назв, трансформуючись, видозмінюючись, закріплюючись у мові чи
навпаки, зникаючи з неї.
Одиниці ономаксикона (індивідуальні найменування окремих об’єктів)
слугують важливим етномовним фактором та невід’ємною складовою жанрово-
стилістичних особливостей німецької мови у всіх її проявах. Поява таких
лексичних одиниць у мові обумовлена ситуаціями, у яких потреба в
індивідуальній відмінності набуває загального значення.
Сукупність власних назв складає ономаністичний простір мови. Оніми є
лінгвістичними універсаліями (існують у всіх мовах світу), проте в кожній
мовній системі власні імена мають свої специфічні ознаки. Власні імена,
характерні спочатку для певної народності, або ж запозичені з інших мов, є
предметом вивчення науки ономастики. До класичних галузей ономастики з
чітко окресленими об’єктами вивчення, різноманітними проблемами, а також
методами досліджень відносять: антропоніміку, топоніміку та етноніміку.
Окрім того, у залежності від об’єкта вивчення виокремлюють наступні
напрями: теоретична ономастика; описова ономастика; прикладна ономастика;
історична ономастика; фразеологічна ономастика; етнічна ономастика тощо.
Початок дослідженням ономасики було покладено ще в давнину,


В. Г. Тітова, О.М. Крайняк, 2018
колиувагу власним іменам приділяли давньогрецькі та давньоримські
філософи. Проте не так давно вченими-лінгвістами були зроблені спроби
спеціальних досліджень у цій сфері. Особливої уваги заслуговує вклад
німецьких вчених у розвиток ономастики. Так, протягом останніх десятиліть на
базі університету в м. Ляйпциг плідно працює мовознавча секція, що
займається дослідженнями германо-слов’янської групи власних назв, топонімів,
походження власних назв, особливостей їх вживання у різних куточках
Німеччини, консультує з приводу вибору імені для дитини тощо. Досить тісно з
цією секцією співпрацювали лінгвісти університету ім. Шіллера в Йені.
Результатом праці цих наукових спільнот були численні публікації в журналах
«Sprachpflege», «Zeitschrift für Germanistik», «Zeitschrift für Slawistik»,
«Zeitschrift für Phonetik», «Schprachwissenschaftliche Kommunikationsforschung»,
«Namenkundliche Informationen» [6, 43].
Проблемами ономастики займався також Макс Готтшальд (1882–1952),
який дослідив лексичну базу антропонімів німецької мови. Дамаріс Нюблінг,
член Академії наук та літератури в Майнці, працює сьогодні над
укладаннямЦифровогословника прізвищ Німеччини (Digitales
Familienwörterbuch Deutschlands (DFD) та керує процесом створення
Німецького атласу прізвищ.
Протягом останніх років був створений інтернет-портал
Namenforschung.net, що може бути корисним не тільки науковцям, які
займаються ономастикою, а й загалом у будь-якій дослідницькій діяльності,
адже на цьому порталі розглядаються антропонімічні, топонімічні утворення,
зооніми, етноніми, фітоніми та багато інших лексичних одиниць. Сучасні
дослідники займаються вивченням загальних питань ономастики: типології,
класифікації та функціонування онімів у німецькій мові, особлива увага
зосереджується на іменах, прізвищах та прізвиськах як культурно-специфічних
символах.
До новітніх галузей сучасної ономастики відносять також літературну,
або поетичну та когнітивну ономастику. Така дисципліна як літературна
(поетична) ономастика була створена досить нещодавно, суттєвий внесок до її
розвитку зробив вітчизняний лінгвіст В. М. Калінкін, який сформулював
теоретичні засади поетичної ономастики, дав визначення оніму та висвітлив
його поетику [2, 47–48].
Основним предметом вивчення цієї дисципліни є власна назва у
художньому творі, тобто поетонім, що характеризується вторинністю
(«фіктивністю»), віднесеністю до мовлення, рухливістю семантики, базовим
характером у термінотворчості тощо. Вихід у світ монографії Ф. Дебуса
«Nameninliterarischen Texten» [5, 11–12] систематизував переклад власних назв
з німецької мови на інші, проте до сьогодні існує певний ряд проблем, що
виникають при перенесенні омоніма однієї мови в іншу, адже цей процес
потребує уваги та урахування багатьох деталей. Наприклад, перекладач
повинен обирати той чи інший еквівалент власної назви у залежності від того,
дитяча це література чи доросла, до якого типу онімів належить саме ця назва
(чи є це онім- класифікатор, промовисте ім’я чи онім-символ).
Увагунауковців привертають класифікації онімів з урахуванням денотата
та їх функціонування у художньому просторі тексту. Так, дослідники
займаються здебільшого вивченням власних назв (Wilhelm, Lothario, Friedrich),
які були використані Й. В. фон Гете у романі «Роки навчання Вільгельма
Мейстера» [4, 176].
Ураховуючи підвищений інтерес німецьких та вітчизняних лінгвістів до
проблем визначення свого місця у світі та розуміння сенсу існування, на основі
когнітивної лінгвістики та ономастики винила така галузь дослідження власних
назв як когнітивна ономастика. Будучи вживаною в лексиконі будь-якої мови,
власна назва переживає зміни, адаптуючись та отримуючи при цьому ряд нових
характеристик, віддзеркалюючи реалії певного мовного середовища.
Когнітивна ономастика вирішує певне коло проблем, наприклад, оніми та їх
існування у ментальному лексиконі, форми їх концептуалізації, форми та
функції онімічних концептів у мові мозку, способи організації онімічних
концептів у онімічних фреймах на ґрунті уніфікованих конструкцій знань про
їх зв’язки з позамовними носіями [1, 342]. Даний аспект вивчення онімів не
користується певною популярністю, саме тому цей напрям досліджень є досить
перспективним у сучасній германістиці.
Отже, новітні дослідження ономастичного простору сучасної німецької
мови присвячені безпосередньо питанням теорії ономастики чи
перекладацькому аспекту власних назв, проте цей простір має великий
потенціал для майбутніх відкриттів. Найперспективнішими напрямами у
вивченні власних назв XX–XXI століть виступають літературна та когнітивна
ономастика, оскільки саме ці аспекти не є достатньо вивченими, а коло цих
досліджень є надзвичайно широким. Особливої уваги потребує конотативний
компонент власних назв у художньому дискурсі, порівняльний аналіз власних
назв різноманітних лінгвокультур тощо.
БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ
1. Карпенко О. Ю. Засади когнітивної ономастики / О. Ю. Карпенко //
Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. –
Чернівці: Рута, 2007. – Вип. 356–359. – С. 396 – 401.
2. Калинкин В. М. Поэтика онима / В. М. Калинкин. – Донецк :Юго-
Восток, 1999. – 408 с.
3. Мурясов Р. З. Имя собственное в современном немецком языке / Р.
З. Мурясов. – Уфа: Изд-во Башк. ун-та, 1983. – 76 с.
4. Суперанская А. Историческая ономастика / А. Суперанская. – М.:
Наука, 1977. – 227 с.
5. DebusF. NamenkundeundNamengeschichte. Eine Einführung / F. Debus.
– Berlin: Erich Schmidt Verlag, 2012. – 280 S.
6. Ernst P. Wörter und Namen im mentalen Lexikon. Namenkunde und
Kognitive Linguistik / P. Ernst // Namenforschung morgen. Ideen, Perspektiven,
Visionen. – Hamburg : Barr, 2006. – S. 37 – 49.
7. Fleischer W. Variationen von Eigennamen / W. Fleischer // Der Name
in Sprache und Gesellschaft / Beiträge zur Theorie der Onomastik. – Berlin:
Akademie Verlag, 1973. – S. 52 – 63.