МКТФ НУ ОДЕСЬКА МОРСЬКА АКАДЕМІЯ

РЕФЕРАТ
по історії України
на тему:

Основні революційні події в Україні

в 1905—1907 роках

Виконав: курсант 213 групи Єгоров М. В.

Викладач: Філімонова Г.В.

 2018 г.

У 1905 р. в Російській імперії почалася революція. Революція 1905-1907

pp. за своїм характером була буржуазно-демократичною, бо її безпосереднім
завданням було повалення царизму з його поліцейським режимом, ліквідація
залишків кріпосництва, встановлення демократичної республіки, вирішення
аграрного питання, покращання становища робітників (восьмигодинний
робочий день тощо).
Революція 1905-1907 pp. мала свої особливості. По-перше, це була
перша революція XX ст., коли протиріччя капіталізму досягли апогею, і
Російська імперія стала вузлом цих протиріч. По-друге, хоча революція була
буржуазною за характером, буржуазія імперії не могла в ній відігравати
вирішальної ролі, як це було у країнах Європи раніше, оскільки була
недостатньо організованою і занадто прив'язаною до царизму. По-третє, у цій
революції існували не два політичних табори (революційний і
контрреволюційний, урядовий, як у Європі), а три, крім вищевказаних, ще
табір ліберально-буржуазний. Це ускладнювало політичну боротьбу.
Періодизація революції: 1) піднесення (січень — грудень 1905 p.); 2)
спад (січень 1906 р. — червень 1907 p.).
Різною була й тактика партій у революції. Більшовики та есери
виступали за збройне повстання як основний засіб вирішення завдань
революції (есери, крім цього, також за терор). Меншовики, кадети, лідери
українських національних партій — за парламентський шлях через вибори до
Державної Думи. Чорносотенні партії були за беззаперечне збереження
існуючого ладу» тобто проти будь-яких змін.
Головні події революції в Україні:
• січень-березень 1905 р. страйки робітників — 177 страйків, 170 тис.
учасників;
• повстання на броненосці «Потьомкін» (14-25 червня 1905 р.);
• загальний політичний страйк (жовтень 1905 р. — 120 тис. учасників). У
ході революції виникли нові опозиційні урядовим органам влади — Ради
робітничих депутатів. В Україні вони діяли в Катеринославі, Києві, Одесі,
Миколаєві та інших містах.;
• створення профспілок (3 листопада 1905 р. - однією з перших виникла
профспілка залізничників Південно-Західної залізниці. Наприкінці 1905 р в
Україні нараховувалось близько 80 професійних об'єднань, у 1907 р. — 280
організацій);
• селянські виступи (за 1905 р. — 4 тис. у 7 тис. сіл);
• повстання матросів флотської дивізії у Севастополі (крейсер «Очаків»
та ін., на чолі з лейтенантом Шмідтом — листопад 1905 p.);
• повстання саперів у Києві на чолі з поручиком Б. Жаданівським —
листопад 1905 p.;
 • грудневе збройне повстання 1905 р. (у Донбасі):
• посилився національний рух. Громадськість України виступала за
рівноправність усіх народів, проти великодержавної, шовіністичної політики
царизму, за право вільно користуватися рідною мовою. У цей час більшого
поширення на буває українська преса. У 1905-1907 pp. виходило вже 24
україномовних газет і журналів.
• виникають культурно-освітні організації — «Просвіти», які
керувались демократичними і ліберальними діячами української інтелігенції
(М. Коцюбинський, Б. Грінченко, П. Мирний, Л. Українка). Вони
засновували бібліотеки і читальні, організовували літературні і музичні
вечори, лекції, спектаклі, створювали школи з викладанням українською
мовою. В Одеському університеті починається викладання історії України, а
в Харківському — історії літера тури українською мовою.
• весною 1906 р. - відбулися вибори у І Державну Думу, де
обговорювалося Українське питання. Від України було обрано 102 депутати,
найбільше було кадетів — 36 чол. У Думі сформувалася «Українська думська
громада», яка об'єднувала 45 депутатів. Основною її вимогою було надання
політичної автономії Україні.
• в січні 1907 р. відбулися вибори до II Державної Думи. Знову від
України обрали 102 депутати, і знову була створена «Українська думська
громада». II Дума виявилася ще лівішою, ніж І Дума. «Думська громада»
дещо розширила свої вимоги, пропонуючи запровадити українську мову в
систему освіти і державного управління. Для цього вони вважали за
необхідне утворити кафедри української мови та історії в університетах,
ввести українську мову в учительських семінаріях. Діяльності «Думської
громади» активно допомагав видатний український історик М. Грушевський,
який спеціально для цього переїхав до Петербурга. За його участю почали
видавати журнал «Украинский вестник», а потім газети «Рідна справа»
(«Вісті з Думи»), де друкувались виступи депутатів, статті на актуальні
політичні теми. Склад «Думської громади» був дуже строкатим,
неоднорідним, і, крім того, в умовах спаду революції і посилення реакції
майже неможливо було досягти якихось демократичних зрушень.
Революційні події знайшли відгук і в Західній Україні, містами якої
прокотилася хвиля страйків і мітингів. Для керівництва народним рухом у
листопаді 1905 року було створено "Народний комітет", очолений Ю.
Романчуком і К. Левицьким. Масові виступи населення проти влади не
припинялися. Так, у січні 1906 року в Галичині відбулося приблизно 300
мітингів за участю майже 500 тис. осіб, що змусило уряд Австро-Угорської
імперії піти на поступки, скасувати обмеження у виборах до парламенту і
надати більше прав українській культурі.
Отже, незважаючи на поразку, Революція 1905- 1907 рр. сприяла
піднесенню та утвердженню національної самосвідомості українського
народу, розвитку національно-визвольного руху в Україні. Революція завдала
першого відчутного удару царизму. Хоча боротьба трудящих мас і виступи
інтелігенції, службовців, української молоді проти великодержавної політики
царського самодержавства були різними за формами та методами, але їх
об'єднувало прагнення до політичних свобод і автономії України в складі
демократичної, а не царської Росії.