01

Поетична спадщина
проект-презинтація

Павла Тичини-
одна з вершин української поезії хх століття
 Павло Тичина — один з найвидатн ших
українських поет в XX ст., давно
02 визнаний класик нов тньої української
л тератури. Навколо його мен дос
не вщухають суперечки. Дехто
схильний нав ть обвинувачувати П.
Тичину мало не в осп вуванн
„стал н зму”, не бажаючи бачити н
виняткової складност сторичних
обставин, н особист сної духовної
трагед ї великого поета

Народився Павло Григорович Тичина 27

(за ншими св дченнями — 23) (15 за ст.
стилем) с чня 1891 р. у сел П ски
Козелецького пов ту Черн г вської
губерн ї (тепер Бобровицького району
Черн г вської област ). Походив з
старовинного козацького роду (його
пращур, за родинним переказом, був
полковником у Богдана
Хмельницького)..
 08
Батько майбутнього
поета, Григор й
Тимоф йович Тичина, був
с льським дяком
регентом одночасно —
вчителем „школи
грамоти”. (Те, що батько
був дяком, означало не
т льки серйозне рел г йне
виховання в родин , але й
— насамперед! —
виховання музичне).
04 Про навчання грамоти
поет згадував: „У наш й
хат в перш й к мнат з
земляною дол вкою (а була
ще й друга к мната, з
дерев'яною п длогою)
стояли дв довг парти. На
кожн й парт сид ло душ по
10 або ж по 12 учн в. Не
знаю, ск льки мен тод
вийшло рок в, коли я одн єї
зими вже п дс дав то до
одного, то до ншого учня
якось швидко, непом тно
для себе вивчився читати”.
George Lois
Як зазначає у критично- 05
б ограф чному нарис про поета
л тературознавець Леон д
Новиченко, „сувор сть зашарпаного
злиднями батька, нер дк спалахи
його гн ву (що не завадило, однак,
синов зберегти про нього пам'ять
як про справедливу й гарну у своїй
основ людину) пом'якшувалися
сердечною розумною добротою”
Мар ї Васил вни, яка була н жною
люблячою ж нкою, але затурканою
нуждою та горем. Батькової
платн ледве вистачало, щоб не
старцювати. Жили впроголодь,
зате гарно сп вали. Хлопчик р с
дуже допитливим, змалку тягнувся
до книг, до малювання.
 06

А як батько вмер —

У червн 1906 року помер батько Павла Мов прийшла

Тичини. Хлопець пише в рш „П д моїм
в кном”, який був присвячений батьков ,
почуттям, як охопили д тей п сля його
загибел . Небагату родину неб жчика
зима:

Григор я Тичини — б дного дяка з села П ски

— тепер погот в обс ли злидн : Жити стало гірше,

тяжче —

Хліба. й то нема.
 07

Значний вплив на формування Тичини-поета мало його знайомство з Михайлом Коцюбинським,

літературні „суботи” якого він відвідував з 1911 року. Там у присутності інших поетів-початківців Тичина
прочитав вірш „Розкажи, розкажи мені, поле”, чим до сліз зворушив самого Коцюбинського, який радісно
сповістив присутнім: „Поет між нами”. Така реакція відомого письменника для Павла Тичина була
несподівана, але вплинула позитивно: „Це мене піднесло, обнадіяло, надало багато сил нових і заохотило
до роботи над собою”. За порадою Коцюбинського, Тичина надсилає кілька своїх віршів до редакції
журналу „Літературно-науковий вісник”. У 1912 році з'являється перша публікація — вірш „Ви знаєте, як
липа шелестить” у київському журналі „Українська хата”. Та не лише поезія вабила семінариста, Павло грав
на гобої та кларнеті, вчився малювати. Спеціалісти вважають досить вправними його автопортрет,
акварелі, пейзажі, малюнки олівцем. Радили вступати до Петербурзької академії мистецтв. За допомогою
Коцюбинського Павло надсилає в київську газету „Рада” нотатки про семінарське життя.
 Знамениті вірші весни і літа 1919 р. — „На
09 майдані”, „як упав же він з коня...”, а потім і вся
збірка „Плуг”, принесли йому славу
натхненного співця „краси нового дня”. За
гонорар Тичина купив цілу бібліотеку для своїх
односельців. Але в селі панував голод і холод.
1920 року Павло Григорович подорожував із
капелою К. Стеценка „Думка” Правобережною
Україною від Києва до Одеси. Того ж року
організував хор (з 1921 р.— капела-студія імені
М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.
У 1923 році митець вперше віч-на-віч
стикається з системою. Він дізнається, що
заарештовано його брата священика, який
вирішив організувати незалежну від
Московської Українську Автокефальну
Православну Церкву. Євгена Тичину за
намагання поширювати слово Христове
українською мовою звинуватили в „українізації
церкви і підриві радянської влади”. Тичині
вдалося забрати брата з в'язниці під розписку.
 Тичину називали то символістом,
то імпресіоністом, то романтиком…
10
Чи зводили характер його поезії до
справді притаманної йому
панмузичності, Історик вітчизняної
літератури Сергій Єфремов так
казав про поета:«Тичину важко
уложити в рамки одного якогось
напрямку чи навіть школи. Він з
тих, що самі творять школи... Поет,
мабуть, світового масштабу, Т
ичина -поет
Тичина формою глибоко
національний, бо зумів у своїй
майбу тнього

творчості використати все багате

попередніх поколінь надбання. Він
наче випив увесь чар народної
мови і вміє орудувати нею з
 11

«Дивовижна ерудиція Тичини — свій духовний

світ він оформив у постійній самоосвітній
культурній експансії», — писали про нього в
книзі поетичної антології 2005 року.
 12

Спадщині поета, окрім великої кількості поетичних збірок —

близько п'ятнадцяти великих поем. Найбільші з них лишились
недовершеними, але кожна — по-своєму. З поеми «Шабля
Котовського» в різний час були надруковані чотири великих
розділи, за якими важко скласти уявлення про зміст цілого
твору. З драматичної поеми «Шевченко і Чернишевський»
відома самостійна за сюжетом перша частина з пізніше
дописаною фінальною сценою, що замінила другу частину
поеми, рукопис якої загинув у часи війни.
 13

Велика за обсягом поема-симфонія «Сковорода», над якою автор

працював щонайменше двадцять років, — твір теж недописаний
(виданий він був уже після смерті автора). В «Сковороді», поемі
«Похорон друга» (1942), окремих фраґментах з посмертної збірки
«В серці у моїм» (1970) Тичина, не зважаючи на загальну
пропагандистську нудотність переважної частини свого
післявоєнного поетичного здобутку, засвідчив живучість свого
поетичного таланту.
У віршах поета поєдналися
Музика, Поезія і Живопис.
Тому картини заговорили Ним поет п дкреслював сонячно-
звуками, звуки утворили музикальний характер своєї
творчост , вказував на синтез у н й
полотна, слова засяяли животворного сонячного тепла
св тла з музичними ритмами
барвами. Внесений у Всесв ту, що єднають людину з
природою.
заголовок книжки
незвичний образ — символ
сонячних кларнетів
якнайкраще відбиває
сутність індивідуального
16
стилю молодого Тичини.