Завдання 1-2

§20 Суверенізація УРСР

У 1989–1990 рр. відбулися вільні вибори органів радянської влади всіх рівнів
Народним рухом гасло суверенізації України. Верховна Рада майже одностайно ухвалила
Декларацію про державний суверенітет України
Коли спроби реформування економіки зайшли в глухий кут, М. Горбачов дослухався до
думки так званих демократів у своєму оточенні, які радили здійснити кардинальну
політичну реформу. На XIX партійній конференції (1988) генсек висунув проект
конституційної реформи. Вона передбачала передання всієї повноти влади радам.
Партійні органи мали залишити за собою лише ідеологічні функції.

У березні 1989 р. відбулися вибори народних депутатів СРСР

Напередодні виборчої кампанії в УРСР сформувався Демократичний блок. До нього

увійшли 43 громадські організації та групи (осередки НРУ, «Меморіал», УГС, «зелені» та
ін.). У виборчому маніфесті були проголошені такі гасла, як досягнення реального
політичного й економічного суверенітету України, створення багатопартійної системи,
рівноправність усіх форм власності, розроблення нової конституції, реальна свобода
віросповідання. 4 березня 1990 р. відбулися перші вільні вибори до Верховної Ради УРСР
та місцевих рад. Вони відзначалися активністю: на дільниці з’явилися 85 % тих, хто був
внесений до виборчих списків. Бюлетені містили по одній кандидатурі лише в чотирьох
округах із 450.

На початку 1990-х рр. з’явилися перші політичні партії, альтернативні КПРС-КПУ.

Українська національна партія (УНП) була утворена у Львові ще в жовтні 1989 р., але на
початок 1991 р. вона налічувала лише півтори сотні членів. У квітні 1990 р. у Києві відбувся
установчий з’їзд Української республіканської партії (УРП), а у Львові – Української
християнсько-демократичної партії (УХДП).

У червні 1990 р. в Київському університеті ім. Т. Шевченка відбулася установча

конференція Ліберально-демократичної партії. У вересні в Теребовлі створено
Демократичну партію України (ДемПУ), а в Києві – Партію зелених України. У грудні 1990 р.
засновано Партію демократичного відродження України. Це була партія депутатів: кожний
п’ятий член мав мандат рад різного рівня.
Після виборів у березні 1990 р. Верховна Рада УРСР уперше почала працювати як
парламент – на постійній основі. В ній сформувалися два блоки: парламентська більшість
«За суверенну радянську Україну» на чолі з О. Морозом і опозиційна «Народна рада» з
лідером І. Юхновським.

Суверенітет – риса, притаманна державі, яка полягає в незалежності від інших держав та
самостійності в урегулюванні внутрішніх проб лем.

У Москві на З’їзді народних депутатів СРСР у березні 1990 р. М. Горбачова обрали

президентом СРСР.

Приклад Росії надихнув і підштовхнув українських парламентарів до історичного кроку. 16

липня 1990 р. Декларація про державний суверенітет України була ухвалена абсолютною
більшістю голосів. Депутати задовольнили прохання голови ВР УРСР В. Івашка про
відставку. Він дав згоду балотуватися на посаду заступника генерального секретаря ЦК
КПРС. Серед 27 претендентів на посаду голови Верховної Ради УРСР реальні шанси мав
тільки другий секретар ЦК КПУ Леонід Кравчук. 18 липня 1990 р. він був обраний.
Зважаючи на настрої населення, частина комуністичної більшості Верховної Ради почала
віддалятися від ЦК КПУ. Так звані суверен-комуністи об’єднувалися навколо Л. Кравчука.
Останній взяв курс на реальну суверенізацію УРСР.
На початку жовтня 1990 р. в Києві розпочалося голодування студентів під політичними
гаслами. Київські студенти висунули три вимоги: 1) достроково припинити повноваження
Верховної Ради УРСР і призначити нові вибори на багатопартійних засадах восени 1991 р.;
2) ухвалити закон про націоналізацію майна КПУ та ЛКСМУ; 3) не допустити підписання
Союзного договору. Львівські студенти доповнили ці вимоги ще двома: затвердити
рішення про проходження військової служби громадянами України виключно в межах
республіки та відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР В. Масола.

§21 Утвердження незалежності України

3. Революція на граніті була спричинена небажанням Верховної ради

УРСР здійснювати задеклароані революційні перетворення.
Голодуючі студенти вимагали відставки уряду, націоналізації майна
КПРС, багатопартійна основа для виборів, тощо.
 Ці гасла свідчать про ставлення українського народу до комуністичної
влади в Україні.

4. 4. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

 
1) 4 березня 1990 р. відбулися перші вільні вибори до Верховної Ради
УРСР та місцевих рад, які стали центральною подією в суспільному
житті країни.
Уперше в істрорії України Верховна Рада республіки почала
працювати в парламентському режимі. Було сформавано опозицію,
яка з перших днів діяльності відігравала важливу роль в роботі
Верховної Ради і рухалася в інтересах суверенітету України.
2) Коли реформи М. Горбачова не принесли належного успіху, було
прийнято рішення здійснювати політичну реформу.
На ХІХ партійній конференції в 1988 р. Горбачов висунув проект
конституційної реформи. Вона передбачала передання всієї повноти
влади радам. Партійні органи залишили за собою лише ідеологічні
функції. Розрахунок уряду був на те, що КПРС як едина пануюча
партія пройде випробування вільними виборами і посилить свій вплив
на суспільство.
Наслідком цієї реформи стали вибори у березні 1989 р.
3) 16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про
державний суверенітет України. Декларація проголосила, що
суверенна Україна могла розвиватися на основі здійснення
українською нацією невід'ємного права на самовизначення.
Через нерішучість і неповлідовність більшості народних депутатів
Декларації не було надано статусу конституційного акта.
Щоб зберегти СРСР, покласти край "параду суверенітетів", центральне
керівництво вирішує украсти новий союзний договір. Запропонований
проект не визнавав державною суверенітету республік і більше того,
заборонив їм виходити зі складу СРСР.
В Україні прокотилася хвиля протестів, спрямованих проти її участі в
підписанній нового договору.

Завдання 3-4

§24 Міжнародні відносини України.

Помаранчева революція
 3. Л. Кучма - український політик; Президент України з 1994 до 2004
рр.
В. Янукович - політик, прем'єр-міністр в уряді Л. Кучми; в 2004 р.
приймав участь в президентських виборах, на яких програв В.
Ющенку.
В. Ющенко - український політик; Президент України з 2005 до 2010 р.;
лідер Помаранчевої революції.

4. Будапешстський меморандум
5 грудня 1994 р. між Україною, США, Росією та Великою Британією
було укладено Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з
приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної
зброї.
Згідно з Меморандумом країни-підписнти забов'язалися поважати
незалежність, суверенітет та існуючі кордони України; негайно надати
Україні допомогу, якщо вона стане жертвою агресії; не застосовувати
ядерну зброю проти України.
Як компенсацію за ліквідацію ядерної зброї Україні було виплачено 375
млн. доларів.
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство
31 травня 1997 р. між Україною і Російською Федерацією було
підписано Договір про дружбу, співробітництво і партнерство.
В Угоді закріплювався принцип стратегічного партнерства;
визнавалась непорушність існуючих кордонів; гарантувалася повага до
територіальної цілосності та взаємні зобов'язання не використовувати
свою територію на шкоду безпеці один одного.
Значення цих докуметів полягає в тому, що вони мали гаратувати
Україна вільне і незалежне життя в Європі. Проте ці документи не
змогли завадити збройній агресії Росії.

§25 Суспільно-політичне життя України у 2005–

2013 рр.

З обранням Президентом України В. Ющенка всі очікували реформ, які змінять обличчя країни.
Реформи, однак, не відбулися. Свою каденцію В. Ющенко розпочав з кадрових перестановок на
державній службі. Одразу після інавгурації він перейменував свою адміністрацію на секретаріат,
але майже не скоротив кількості його служб. Заміна чиновників здійснювалася за політичною, а не
кваліфікаційною ознакою. У 2005 р. вибуло 48 622 державних службовців (18,9 % від загальної
чисельності) і було прийнято на роботу 56 531 особу.

Сотні кримінальних справ щодо фальсифікації президентських виборів 2004 р. були спущені на
гальмах. Діючи згідно з коаліційними домовленостями, В. Ющенко в січні 2005 р. підписав указ
про призначення Юлії Тимошенко на пост виконувачки обов’язків прем’єр-міністра. На початку
лютого Верховна Рада затвердила її на цій посаді.

арламентом під час Помаранчевої революції. Вона істотно підвищила роль партій у політичному
житті. Тепер вибори до Верховної Ради мали відбуватися тільки за партійними списками.

Під час виборів 26 березня 2006 р. тривідсотковий бар’єр подолали п’ять політичних сил: Партія
регіонів з 32,14 % голосів; «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) з 22,29 %; «Наша Україна» з 13,95 %;
соціалісти з 5,69 % та комуністи – з 3,66 % голосів. Помаранчева коаліція здобула в сумі 41,93 %
голосів, а Партія регіонів з комуністами – 35,8 %. Отже, коаліція мала запропонувати президентові
кандидатуру прем’єр-міністра.

ент і призначив позачергові вибори на 30 вересня. Найбільшу фракцію в парламенті 6-го

скликання мала Партія регіонів – 174 народні депутати. Значних успіхів, якщо порівняти з
попередніми виборами, досяг БЮТ, здобувши 156 мандатів (у попередньому складі – 129).
Президентський блок «Наша Україна – Народна самооборона» скоротив представництво в
парламенті з 81 до 72 мандатів. КПУ здобула 27 мандатів. Блок В. Литвина одержав 20 мандатів.

Звичними методами регіонали здобули контроль над Конституційним Судом, після чого той
наважився у вересні 2010 р. на закритому засіданні безпідставно скасувати політичну реформу
2004 р. Україна знову перетворилася з парламентсько-президентської на президентсько-
парламентську республіку. Парламентські вибори за новими правилами відбулися в жовтні 2012 р.
На першому місці опинилася Партія регіонів (30 % голосів), далі йшли «Батьківщина» на чолі з Ю.
Тимошенко (25,5 %), «Удар» В. Кличка (14 %), Компартія України (13,3 %) і «Свобода» (10,4 %).
Маючи в сумі 49,9 % голосів, три опозиційні політсили («Батьківщина», «Удар», «Свобода»)
одержували в парламенті більшість завдяки голосам, поданим за партії, які не подолали
встановленого прохідного бар’єра. Але більша частина депутатів-мажоритарників, чиї бізнесові
інтереси залежали від влади, приєдналися до провладної коаліції. Використання
адміністративного ресурсу допомогло Партії регіонів сформувати пропрезидентську більшість і в
облрадах (крім трьох областей).

С.210

1. Мало значення те , що вже не ті страшні часи та можна говорити про те , ще раніше не можна
було.

2.Раніше не могли прийняти , бо люди були не готові про це говорити .

 1. Помаранчева революція → Початок президентства В.
Ющенка → Ухвалення Верховною радою Закону "Про Голодомор
1932-1933 рр. в Україні" → Обрання В. Януковича Президентом. 
2. В. Ющенко - політичний і державний діяч України;
Президент України з 2005 р. по 2010 р.
В. Янукович - політик, президент України з 2010 до 2014 рр;
підписав Харківські угоди.
Ю. Тимошенко - політичний діяч України; прем'єр-міністр України
в 2005 р., 2007-2010 рр.
3. 1) 23 січня 2005 р. В. Ющенко вступив на посаду
Президенка України. Народ очікував від лідера реформ, але вони
не відбулися. Адміністрація Президента була переіменована на
Скретаріат, але кількість чиновників скорочена не була.
Від січня 2006 р. набула чинність конституційна реформа, згідно з
якою вибори до Верховної Ради мали відбуватися тільки за
партійними списками.
В липні 2006 р. було утворено антикризову коаліцію, але
суперечності між В. Ющенком і В. Януковичем призвели до того,
що у червні 2007 р. Президент розпустив парламент і призначив
позачергові вибори.
В листопаді 2007 р. було оголошено про створення Коаліції
демократичних сил, однак через конфлікти між В. Ющенко і Ю.
Тимошенко коаліція припинила своє існування у вересні 2008 р.
Між Президентом і Прем'єр-міністром тривав конфлікт, який
поступово набарав гостріших форм.
2) В 2010 р. Президентом України було обрано В. Януковича. У
вересні 2010 р. було скасовано політичну реформу 2004 р. і
Україна була проголошена президентсько-парламентською
республікою. Уряд Януковича залякував і придушував опозицію.
В 2011 р. економічне становище, процвітала корупція. Символом
корупції часів Януковича журналісти називають "Межигір'я".
4. 1) 21 квітня 2010 р. у Харкові було підписано угоду між
Україною і Російською Федерацією. Згідно з ціє угодою
визначалося, що Чорноморський флот Російської Федерації може
знаходитися в Севастополі до 2042 р. та було встановлено
орендну плату.
Домовленості виклакали обурення української опозиції, екологів,
місцевих рад та всього суспільства. Аналітики розцінили цю
угоду, як ту, що суперечить Конституції України. В. Янукович
звинуватили у зраді національних інтересів. Деякі політичні партії
відкрито вимогали імпічменту В. Януковича.
Ратифікація Угоди 24 квітня 2010 р. стала консолідуючим
моментом для опозиції, яка заявила про акції протесту.
2) Правління Януковича характеризувалося узурпацією
державної влади, репресіями і залякуванням опозиції.
Найбільшого розголосу набула карна справа проти лідера
опозиції Ю. Тимошенко. Ю. Тимошенко звинувачували в
перевищенні влади і службових повноважень, нецільовому
використанні коштів.
9 червня 2011 р. на сісії в Стразбурзі Європарламент наголосив
на необхідність прозорого розслідування проти всіх
звинувачених.
Вважається, що справи проти Тимошенко стали головною
причиною зриву підписання Угоди між Україною і ЄС про зону
вільної торгівлі.
Починаючи з травня 2010 р. було відкрито ряд справ проти
сораників Ю. Тимошенко, які займали важливі посади в державі.
Звинувачення політичних противників у кримінальних злочинах
стали буденною справою.