Загальний огляд системи органів дихання

Диханням називають процес газообміну між організмом та

навколишнім середовищем. У результаті дихання відбувається споживання
організмом кисню та виділення вуглекислого газу. Кисень необхідний живій
клітині для безперервності у ній процесу окислювання, під час якого
вивільняється енергія. Вуглекислий газ формується у результаті окиснення як
кінцевий продукт обміну речовин. Зупинка дихання навіть на короткий час
зумовлює припиненню обміну речовин. А разом із припиненням речовин
обривається і життя. Отже, дихання є основним процесом функцію якого
виконує дихальна система.
До системи органів дихання відносяться: носова порожнина, гортань,
трахея, бронхи та легені.
В дихальній системі виділяють повітроносні шляхи (носова порожнина,
гортань, трахея, бронхи) та дихальну частину — легені.
Всі органи, що відносять до повітроносних шляхів, мають твердий
скелет, представлений у стінках носової порожнини кістками та хрящами, а в
стінках гортані, трахеї та бронхів — хрящами. Всередині повітроносні шляхи
вислані слизовою оболонкою, що має мерехтливий епітелій, ворсинки якого,
коливаючись проти руху повітря, очищують його від пилових часток.
Наявність у слизовій оболонці кровоносних судин та секреторних клітин
забезпечує зігрівання та зволоження повітря.
Носова порожнина є початковим органом дихальних шляхів та
органом нюху. Вона має кісткові стінки: нижню — представлену твердим
піднебенням, верхню — сформовану решітчастою, клиноподібною та лобною
кістками. У формуванні бокових (латеральних) стінок приймають участь
верхня щелепа, носові, слізні кістки, лабіринт решітчастої кістки, піднебенна
та клиноподібна кістки.
Гортань розміщена на передній поверхні шиї на рівні IV – VI шийних
хребеців (у дітей на рівні Ш, у літніх людей - на рівні VII шийних хребців).
Зверху вона з'єднується із під'язиковою кісткою за допомогою
сполучнотканинної перепонки, внизу — з трахеєю. Скелет гортані
складається із хрящів:
1. щитоподібного — формує її передньобокові стінки;
2. перестнеподібного,що розміщений нижче щитоподібного хряща;
3. дрібних парних хрящів, що формують задню стінку гортані:
черпалоподібні, ріжкоподібні та клиноподібні.
Між собою хрящі з'єднані суглобами та зв'язками і можуть змінювати
своє положення завдяки наявності м'язів.
Трахея — є безпосереднім продовженням гортані. Має форму трубки
довжиною 9-15 см. Бере початок на рівні VI шийного хребця. Через верхній
отвір грудної клітки переходить у грудну порожнину, де на рівні V грудного
хребця ділиться на два головних бронха — правий і лівий. Місце поділу
називається біфуркацією трахеї. Стінки трахеї складаються з 16-20 хрящових
напівкілець, що з'єднані зв'язками, що утворюють її передньобокові стінки.
Задня стінка складається із сполучної тканини, має гладенькі м'язові волокна
і прилягає безпосередньо до стравохода. Запалення слизової оболонки трахеї
називається трахеїт.
Бронхи. Вони відходять від трахеї майже під прямим кутом та ідуть до
воріт легень. Правий бронх ширший, але коротший за лівий і є
продовженням трахеї. Довжина правого бронха 1-3 см, а лівого — 4-6 см.
Стінки головних бронхів, як і трахеї, складається із хрящових напівкілець. Їх
сполучнотканинна основа багата на еластичні волокна. Всередині бронхи
вкриті слизовою оболонкою із мерехтливим епітелієм. Запалення слизової
оболонки бронхів називається бронхітом.
Легені розміщені у грудній порожнині. Мають неправильну
конусоподібну форму зі основою, повернутою до діафрагми, і верхівкою, що
виступає на 2-3 см над ключицею. В легенях грудної клітки виділяють три
поверхні: реберну — випуклу, що прилягає до стінок грудної клітки;
діафрагмальну — ввігнуту, що прилягає до діафрагми; медіональну
(внутрішню) - повернену до органів середостіння.
 На внутрішній поверхні кожної легені є заглиблення — ворота легень,
через які до легені входить бронх, легенева артерія, нерви, лімфатичні
судини, а виходять по дві легеневі вени. Права легеня ширша за ліву, є
більшою за об'ємом і складається із трьох частин (долей) — верхньої,
середньої та нижньої. А ліва легеня, що є довшою і меншою за об'ємом, ніж
права за рахунок лівостороннього положення серця. Між долями легень
проходять глибокі міждольові щілини. Долі легень легко діляться на на
бронхолегеневі сегменти. У правій легені їх 11, а в лівій — 10. Сегменти
складаються із часток (дольок) діаметром 0,5-1 см і їх можна розрізнити на
поверхнях легень у вигляді багатокутних ділянок.
Головні бронхи (першого порядку) при вході до воріт легень галузяться
на дольові (другого порядку), котрі у свою чергу галузяться на сегментарні
(третього порядку). Кожен сегментарний бронх всередині сегмента формує
декілька порядків дрібніших бронхів. Уся ця система розгалуджень бронхів
всередині легень отримала назву бронхіального дерева. Будова стінок
бронхів всередині легень таке ж, як і у головних бронхів.
Легенева тканина (паренхіма) має губчасту будову. До складу
паренхіми входять бронхи, судини, нерви та сполучна тканина. Запалення
легень має назву пневмонія.
 Механізм дихання. Газообмін
Дихання — складний, нервово-автоматичний акт, що знаходиться під
контролем центральної нервової системи. Газообмін складається із трьох фаз:
зовнішнього дихання, транспотрування газів кров'ю та внутрішнього
дихання.
Вентиляція повітря в легенях при вдиху підтримує сталість його
складу, а венозна кров, що притікає до легень, віддає вуглекислий газ та
насичується киснем. Ці процеси, що відбуваються в легенях, називаються
зовнішнім або легеневим диханням. Кров переносить кисень від легень до
тканин, а вуглекислий газ — від тканин до легень, здійснюючи транспорт
газів.
Окиснювальні процеси, що відбуваються у тканинах, газообмін між
тканинами і кров'ю називають внутрішнім або тканинним диханням., що
здійснюються за участі дихальних ферментів.
Акт дихання полягає у вдиху та видиху, що ритмічно повторюються.
Дихальний центр знаходиться у довгастому мозку. Через спинний мозок та
спинномозкові нерви цей центр пов'язаний із дихальними м'язами, а через
блукаючий нерв — з легенями.
При вдиху під впливом нервових імпульсів, що надходять із
дихального центру по спинномозковим нервам до дихальної мускулатури,
скорочується діафрагма, котра при цьому опускається донизу. Зовнішні
міжреберні м'язи підіймають ребра і відводять їх вбік, а грудину вперед.
Певні групи м'язів шиї підіймають грудну клітину. Це призводить до
розширення грудної клітки, а також до пасивного розширення легень, тиск в
яких стає нижче, ніж атмосферний на 3-4 мм.рт.ст. У результаті різниці тиску
атмосферне повітря надходить до легень і настає вдих. При видиху дихальні
м'язи розслабляються, грудна клітина опускається, при розслабленні
діафрагма підіймається догори, набуваючи форми купола. Грудна клітка
зменшується у розмірах, внутрішній тиск підіймається на 3-4 мм.рт.ст.,
легені стискаються. Відбувається вихід повітря із легень назовні, що і є
видихом.
У людини цикл дихання (вдих та видих) повторюється 16-20 разів за
хвилину, а у дітей частіше.
В акті дихання також приймають участь і допоміжні дихальні м'язи:
черевниого пресу, грудей, шиї. Важлива роль у регуляції дихання належить
корі великих півкуль головного мозку, завдяки чому людина може довільно
змінювати ритм та глибину дихання.
Розрізняють три типи дихання в залежності від того, переважно які
м'язи беруть участь в акті дихання:
1. черевний, або діафрагмальний (переважає у чоловіків) тип, коли
об'єм грудної порожнини збільшується головним чином за
рахунок скорочення діафрагми та м'язів черевного пресу;при
цьому відбувається збільшення вертикального розміру грудної
клітки;
2. грудний, або реберний тип (переважає у жінок), коли об'єм
грудної порожнини збільшується за рахунок скорочення
переважно міжреберних та інших дихальних м'язів; при цьому
збільшується передньозадній та поперечний розміри грудної
клітини;
3. змішаний, або грудочеревний тип , як правило, спостерігається у
дітей.
 Гігієна дихання
Для збереження здоров’я необхідно підтримувати нормальний склад
повітря в житлових, навчальних, громадських та робочих приміщеннях,
постійно їх провітрювати.
Зелені рослини, вирощувані в приміщеннях, звільняють повітря від
надлишку вуглекислого газу і збагачують його киснем. На виробництвах, що
забруднюють пилом повітря, використовуються промислові фільтри,
спеціалізована вентиляція, люди працюють в респіраторах – масках з
фільтром для повітря.
Великої шкоди організму завдає куріння, так як в тютюні і
тютюновому димі міститься нікотин – сильний рослинний отрута, що діє
негативно на центральну нервову систему. Шкідлива дія нікотину на органи
дихання проявляється у зменшенні життєвої ємності легень, в хронічному
подразненні слизових оболонок дихальних шляхів, що викликає хронічний
бронхіт курця.
Куріння завдає здоров’ю великої шкоди, систематично отруюючи
організм нікотином та іншими отруйними речовинами. Деякі з них
викликають ракові пухлини.
Серед хвороб, що вражають органи дихання, є інфекційні, алергічні,
запальні. До інфекційних відносяться грип, туберкульоз, дифтерія, пневмонія
тощо; до алергічних – бронхіальна астма, до запальних – трахеїт, бронхіт,
плеврит, які можуть виникнути за несприятливих умов: переохолодженні, дії
сухого повітря, диму, різних хімічних речовин або, як наслідок, після
інфекційних захворювань.
Попередити захворювання органів дихання можна самому,
дотримуючись деяких гігієнічних вимог.
У період епідемії інфекційних захворювань своєчасно пройти
вакцинацію (протигрипозну, противодифтерийную, протитуберкульозну та
ін)
 У цей період не слід відвідувати багатолюдні місця (концертні зали,
театри та ін)
Дотримуватися правил особистої гігієни.
Проходити диспансеризацію, тобто медичне обстеження.
Підвищувати стійкість організму до інфекційних захворювань шляхом
загартовування, вітамінного харчування.
 Гігієна органів дихання дитини
Слід насамперед вказати на величезне значення для організму дитини
правильного глибокого і ритмічного дихання. Таке дихання забезпечує добру
вентиляцію легень, а отже, і достатнє постачання організму киснем при
невеликій частоті дихальних рухів. Тому необхідно постійно піклуватись про
вироблення в дітей звички дихати глибоко і ритмічно не тільки при
виконанні фізичних вправ, а й під час занять у класі, ігор, ходіння, фізичної
праці і т. д. Дихати треба тільки через ніс. Проходячи через носову
порожнину, повітря в значній мірі очищається в ній від пилу і мікробів, а
також зігрівається, чого не буває при диханні через рот. Через рот діти
звичайно дихають під час нежиті та інших запальних процесах у верхніх
дихальних шляхах, а також при аденоїдних розрощеннях у носоглотці. При
диханні через рот частинки пилу і хвороботворні бактерії легко потрапляють
у дихальні шляхи, а в холодну пору року може статись ще й різке
охолодження дихальних шляхів. Все це може спричинити захворювання
органів дихання.
Слід мати на увазі, що в дітей, які довгий час змушені були дихати
через рот (наприклад, при нежиті), часто виробляється звичка дихати через
рот навіть і тоді, коли нежить пройшов. У таких випадках потрібна увага з
боку вчителів та батьків і роз’яснення дітям необхідності дихати через ніс.
Органи дихання, як і інші органи ростучого дитячого організму, для свого
нормального розвитку потребують вправ. Тому в системі фізичного
виховання учнів як молодших, так і старших класів велику увагу треба
приділяти дихальній гімнастиці та іншим фізичним вправам, що розвивають
мускулатуру, яка спричиняє рухи грудної клітки. Особливо корисні такі види
спорту, як ходіння на лижах, катання на ковзанах, плавання, гребля та ін.
Сприяє розвиткові грудної клітки і правильне положення тіла (правильна
поза) під час ходіння, стояння, сидіння за партою в школі і дома під час
готування уроків. Правильне положення тіла у всіх цих випадках сприяє
розширенню грудної клітки, полегшує діяльність легень і забезпечує глибше
дихання. При зігнутому положенні тулуба грудна клітка і легені стиснені,
нормальна життєдіяльність і розвиток їх порушується, дихання стає
поверхневим, повітря в легені заходить мало, і тому постачання кисню
органам зменшується.
Зважаючи на те, що дихання дітей більш поверхневе, потреба організму
в кисні відносно велика, слизова оболонка дихальних шляхів легко
ушкоджується, в приміщеннях, де перебувають діти, повинно бути завжди
свіже повітря. Для цього необхідно систематично, кілька разів на день
провітрювати шкільні і житлові приміщення. В теплу пору року заняття в
класах треба проводити при відкритих вікнах. Дітям необхідні рухливі ігри,
посильна фізична праця на відкритому повітрі. Найбільші можливості для
цього бувають влітку і під час зимових та весняних канікул. Проте і в дні
занять у школі слід забезпечити щоденне перебування дітей на свіжому
повітрі. Діти молодшого шкільного віку повинні бути на свіжому повітрі не
менше чотирьох годин на добу (звичайно, з перервами), а учні старшого віку
— не менше трьох годин. Під час перерв між уроками діти повинні гуляти на
шкільному подвір’ї (крім днів з сильними морозами і вітрами). Повітря в
класах і квартирах теж повинно бути завжди свіжим.
Якщо діти мало перебувають на свіжому повітрі, вони стають млявими,
блідими, часто хворіють на недокрів’я. Діти, які значну частину часу
проводять на свіжому повітрі — біля річки, в парку, на городі, в саду, в лісі
тощо,— енергійні, бадьорі, життєрадісні; в них, як правило, хороший апетит і
міцний, здоровий сон.
Свіже, чисте повітря посилює й активізує процеси дихання, кровообігу,
обмін речовин, діяльність м’язово-рухового апарата дитини. Перебування на
відкритому повітрі зміцнює нервову систему дитини, загартовує її організм,
підвищує опірність організму проти інфекційних захворювань. Відомо,
наприклад, що ті діти, яких батьки занадто оберігають від значних коливань
температури повітря і завжди надмірно тепло одягають, частіше хворіють на
грип, ангіну, бронхіт; такі діти мерзнуть тоді, коли інші почувають себе
добре.
Звичайно, перебуванням на свіжому повітрі не можна зловживати на
шкоду навчальній роботі в школі і вдома.