Очкалова Єлизавета МЕ-108

Індивідуальна робота
 Творче завдання
Перед Національним банком стоїть завдання утримання стабільного рівня цін. Зараз це
особливо актуально, тому що Нацбанк проводить політику так званого інфляційного
таргетування. Це безпосередньо вказує на те, що він намагається досягти певного конкретного
рівня інфляції в країні. Цей рівень інфляції достатньо низький, зараз ця мета – 5%, наразі
фактичний рівень набагато більший і Нацбанк намагається з часом вийти на встановлену мету.
Такий рівень інфляції вважається оптимальним для впевненості економічних агентів у
майбутньому та для країни в цілому.
 
Вплив центрального банку на інфляцію є дуже непрямий. Нацбанк не встановлює ціни і уряд не
встановлює ціни, крім певного переліку соціально важливих товарів. Ціни встановлюються
ринком ,тобто силами попиту та пропозиції, а Нацбанк може тільки давати якісь стимули, щоб
вплинути на попит і пропозицію і таким чином змінити ціни. Якщо сукупний попит зросте, ціни
– зростуть. І навпаки. Якщо треба стримати інфляцію, треба стримати зростання сукупного
попиту. За допомогою підняття відсоткових ставок, тоді споживання та інвестиційний попит
впадуть.

Напрями кредитно-грошової політики:

По-перше підпорядкована грошова емісія. Потрібно зауважити, що для ефективного виконання

центральним банком своїх задач необхідно виключити можливість будь-якого тиску з боку
уряду чи інших державних структур для здійснення своєї політики або ведення інших операцій,
так як подібне втручання може викликати безконтрольне збільшення ліквідності банківської
системи.

По-друге, центральний банк здійснює непрямий контроль над грошовою масою через вплив на
процентну ставку - норму мінімальних обов'язкових резервів на рахунках в центральному банку
для комерційних банків, який здійснюється законодавчо, з диференціацією за видами депозитів і
кредитних інститутів. В цілому можна сказати, що вплив центрального банку значний, але і не
має вирішального значення.

Система грошово-кредитного регулювання в Україні за роки незалежності пройшла декілька

послідовних етапів. Період 1991- 1992 рр. можна вважати підготовчим або нульовим етапом її
розвитку. В цей час Україна все ще перебувала в стані панування командно-адміністративних
методів управління і її можливості в керуванні власною грошово-кредитною системою були
дуже обмежені. Це проявлялося в тому, що на той час Україна ще не мала власної грошової
одиниці і при цьому дуже залежала від пропозиції російських карбованців.
10 січня 1992 року Україна ввела в готівковий обіг перехідну національну валюту –
український карбованець (купон), а у листопаді 1992 року було завершено впровадження
українського карбованця в безготівковий обіг.
Період 1992–1995 рр. можна охарактеризувати як етап становлення національної грошово-
кредитної системи. НБУ в 1992– 1994 рр. отримав незалежність у своїх діях. На цьому етапі
НБУ використовував досвід Німеччини, щоправда результати відрізнялися від німецьких.
У 1993 р. був введений фіксований режим валютного курсу. У 1994 р. були визначені основні
функції валютного ринку і роль Національного банку в економіці, в цей період почалася
доларизація економіки, набрали сили процеси тінізації економіки, а також поглибилися
тенденції падіння виробництва. 1995 рік відзначився відмовою Національного банку від
кредитування Уряду на пільгових умовах. Крім того, 1995 рік відзначився початком стабілізації
цін – індекс споживчих цін знизився до 282%.
З 2 по 16 вересня 1996 року була проведена грошова реформа, і в Україні з’явилася власна
постійна валюта – гривня. Передумовами проведення грошової реформи стало зниження
інфляції і стабілізація цін, зниження темпів падіння ВВП. Реформа 1996 року була реформою
м’якого типу, тобто вона не передбачала радикальної зміни грошової системи країни, а лише
полягала у деномінації та зміні назви. Було відповідно змінено масштаб цін. Концепція
грошової реформи в Україні базувалася на принципах повної прозорості та неконфіскаційності.