Питання до екзамену №39

Період Першої світової війни не був сприятливим для культури України,

проте й тоді вона продовжувала розвиватися.

У 1914—1915 рр. на території Наддніпрянської України у школах освіту

здобували лише 140 тис. дітей, а у вищих навчальних закладах навчалися
35,2 тис. студентів. На західноукраїнських землях становище було не
кращим. На всю Галичину було 49 шкіл, із яких лише в чотирьох навчання
велося українською мовою. У Північній Буковині була лише одна українська
гімназія, а в початкових школах Закарпаття дітей навчали угорською мовою.
Рівень освіти в цих регіонах був нижчим, ніж в інших провінціях Австро-
Угорщини. Навчання у Львівському університеті майже повністю
здійснювалося польською мовою, у Чернівецькому — німецькою. При цьому
українство у складі студентів становило близько 20 %, а у Чернівецькому —
близько 17 %. Жодного державного навчального закладу, де до 1917 р.
навчання велося б українською мовою, в Україні не існувало. На початку
Першої світової війни ситуація в освітній сфері погіршилася через заборону
української мови, арешти й заслання представників інтелігенції. Особливо
від цього постраждала Галичина, окупована Росією в ході війни.

Недоступність системи освіти для більшості населення спричиняло те, що

рівень писемності населення в Україні був нижчим за загальноєвропейський.
Основними науковими центрами були Київ та Харків.

У літературі нарівні з «новою школою» української прози (В. Стефаник, О.

Кобилянська), яка дотримувалася у творчості романтизму і неореалізму,
з’явилися нові модерністські течії — футуризм та символізм. Одним із
головних теоретиків футуризму залишався М. Семенко, який напередодні
війни заснував у Києві перше літературне об’єднання футуристів. Прикладом
реалістичного підходу до зображення дійсності залишалася творчість В.
Винниченка, що поєднував активну суспільно-політичну діяльність із
письменництвом. Продовжували виходити в цей період книжки поета-лірика
Олександра Олеся (Кандиби).

Модернізм — сукупність течій у мистецтві XX ст., якій притаманні

змішування елементів різних стилів і революційні перетворення засобів
виразності.

Футуризм — авангардний напрямок у мистецтві, що заперечував

загальноприйняті мовні й мистецькі норми, пропагував крайній індивідуалізм
та формалізм.
Символізм — одна зі стильових течій модернізму. Зосереджувалася в
основному на художньому вираженні за допомогою символів та ідей, що
перебувають за межами чуттєвого сприйняття.

Дедалі помітніше місце в культурному житті українців посідає театр. У цей

період в Україні діяли театральні колективи М. Садовського, Д. Гайдамаки,
О. Суходольського, В. Сабініна. У містах і селах продовжували працювати
аматорські театральні гуртки.

У 1915 р. актор І. Мар’яненко заснував Товариство українських акторів —

професійну театральну трупу, що працювала в Києві. У її репертуарі були
українські побутові п’єси. До неї належали М. Заньковецька, П.
Саксаганський, Л. Ліницька, С. Бутовський та інші. У травні 1916 р. у Києві
Лесь Курбас започаткував студію молодих акторів, з якої згодом виріс
«Молодий театр» — театр пошуків нових форм втілення сучасної й
класичної драматургії.

Продовжував свій розвиток український кінематограф. Один із піонерів

української кінематографії режисер Д. Сахненко в 1914 р. екранізував п’єсу
М. Старицького «Богдан Хмельницький».

У музиці формувався український національний стиль, що поєднував

елементи фольклору з найкращими традиціями класики. У цьому напрямку
працювали композитори М. Леонтович, К. Стеценко та Я. Степовий.

У галузі живопису та графіки творили такі майстри, як М. Бойчук, П. Ковтун,

О. Мурашко, О. Новаківський, М. Сосенко та І. Труш. Більшість із них
отримали освіту в Європі й у своїй творчості розвивала сучасні їм
європейські художні тенденції.

У тогочасній архітектурі, як і на початку XX ст., поєднувалися мотиви

класичного, модерного та інших стилів. Зокрема, прикладом втілення в життя
такого поєднання стала будівля бібліотеки Київського університету, яку
спорудив у 1914—1915 рр. архітектор В. Осьмак.
 Питання до екзамену №55
. Визволення України почалося під час Сталінградської битви (листопад 1942
- лютий 1943), яка поклала початок корінному перелому у війні на користь
СРСР.
Перші населенні пункти України в східному Донбасі були звільнені в грудні
1942 р.
Масове ж визволення українських земель почалося в ході Курської битви (5
липня - 23 серпня 1943 р.). 23 серпня війська Степового фронту звільнили
Харків.

Розвиваючи успіх, радянські війська у вересні 1943 р. вийшли до Дніпра. У

вересні-жовтні 1943 р. розгорнулася героїчна битва за Дніпро, на якому німці
намагалися створити неприступну лінію стратегічної оборони ("Східний
вал"). Кульмінацією битви за Дніпро було визволення Києва від окупантів.
Сталін, ігноруючи реальне співвідношення сил, наказав будь-якою ціною
звільнити Київ до "Великого Жовтня".

Ціною величезних людських втрат радянські війська звільнили місто 6

листопада 1943 р. За визволення столиці України понад 1000 солдат і
офіцерів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.
У 1944 р. радянське командування силами чотирьох Українських фронтів
здійснило серію наступальних операцій, остаточно визволивши територію
України:
 - Житомирсько-Бердичівська операція (грудень 1943 - січень 1944 рр.);
 - Корсунь-Шевченківська операція (січень-лютий 1944 рр.); -
Рівненсько-Луцька операція (січень-лютий 1944 рр.);
 - Криворізька операція (січень-лютий 1944 рр.); - Наступ на півдні.
Визволення Одеси, Миколаєва (березень-квітень 1944 рр.);
 - Визволення Криму (квітень-травень 1944 рр.);
 - Львівсько-Сандомирська операція (липень-серпень 1944 рр.). 27
липня 1944 р. звільнено Львів;
 - Східно-Карпатська операція (вересень-жовтень 1944 рр.);

Наступ радянських військ (1943-1944 рр.)

28 жовтня 1944 р. територія України була остаточно визволена від
загарбників.
У ході визвольних операцій 1944 р. на Україні загинуло понад 3,5 млн.
воїнів! Неоціненну допомогу воїнам надавали радянські партизани і
підпільники, місцеве населення, працівники тилу. Активні дії проти
німецьких окупантів вели загони УПА. Коли ж лінія фронту наблизилась до
районів дислокування частин УПА, командування віддало наказ не
втручатись у бойові дії і вживати заходів для збереження і зміцнення своїх
сил.
  - 8 травня 1945 р. німецько-радянська війна завершилася капітуляцією
Німеччини.
 - 2 вересня 1945 p. капітуляцією Японії завершилася Друга світова
війна.
Вклад України в перемогу над Німеччиною та її союзниками
Українці в роки Другої світової війни билися проти гітлерівської Німеччини і
її союзників у складі Радянської армії, антинацистського руху Опору (на
території України і окупованих країн Європи), у складі американської,
канадської армій, австралійських частин.
У збройній боротьбі проти ворога брало участь понад 6 млн. українців.
Кожен третій із них загинув на фронті, кожен другий із тих, що залишилися в
живих, став інвалідом.
Серед військового керівництва СРСР було немало українців. Найбільш
відомі із них - А.Єременко, С.Тимошенко, Р.Малиновський, І.Черняховський,
П.Рибалко, К.Москаленко та інші. З 15 фронтів, які діяли в період радянсько-
німецької війни, більше половини очолювалися маршалами і генералами -
українцями за походженням.
Великий внесок у перемогу зробили працівники тилу, вчені, медики, діячі
літератури і мистецтва.
Людські і матеріальні втрати України
Людські втрати України у війні склали понад 10 млн. військових і цивільних
осіб.
Матеріальні втрати України досягли 1,5 трильйонів крб. Було зруйновано:
714 міст і містечок, 28 тис. сіл, 16 150 промислових підприємств, 18 тис,
медичних закладів, 33 тис. закладів освіти...
Зазнавши в роки Другої світової війни величезних людських і матеріальних
втрат, Україна зробила неоціненний внесок у перемогу над фашистською
Німеччиною і її союзниками.
 Питання до екзамену №61

Хрущовська "відлига" — неофіційна публіцистична назва періоду в

історії СРСР після смерті Й. Сталіна (з 1953 по 1964-й рр.). Вислів "відлига"
походить від назви повісті Іллі Еренбурга. Поняття "Хрущовська "відлига"
пов’язане з перебуванням на посту першого секретаря ЦК КПРС Микити
Хрущова (1953–1964 рр.) Цей період характеризувався зменшенням
політичних репресій, вибірковою реабілітацією засуджених та репресованих
у сталінські часи, частковою лібералізацією політичного життя, незначним
послабленням тоталітарної влади.
Після смерті Й. Сталіна 5 березня 1953 р. М. Хрущов, який очолив
комуністичну партію, взяв курс на реформування сталінського режиму. Зі
зміцненням влади М. Хрущова "відлига" почала асоціюватись із засудженням
культу особи Й. Сталіна. На XX з’їзді КПРС в 1956 р. М. Хрущов виголосив
доповідь з критикою культу особи Й. Сталіна і сталінських репресій. У
зовнішній політиці СРСР було проголошено курс на "мирне співіснування" з
країнами Заходу. Новий курс підтримала партійна верхівка та службова
номенклатура. У ці роки в системі ГУЛАГ у спалахують повстання в’язнів
під антисталінськими лозунгами (Норильське, Воркутинське, Кенгірське
повстання). Припинилась підготовка нових політичних процесів, почалася
ліквідація ГУЛАГу. Чимало політв’язнів в СРСР, в т. ч. з України звільнили з
місць ув’язнення та реабілітували. В цей час незначно послабилась цензура,
перш за все у мистецтві та літературі. Водночас у 1954–1956 рр. відбулась
низка процесів над колишніми членами ОУН, що закінчилися смертними
вироками (Кирило Осьмак, Василь Охримович та ін.).
У 1954 р. до складу УРСР увійшов Крим, господарство якого після масової
депортації кримсько-татарського народу перебувало в занепаді.
Період "відлиги" тривав недовго. Після масових антикомуністичних виступів
1953 р. у НДР, в Польщі у 1956 р. та після придушення Угорського
повстання 1956 р. партійне керівництво СРСР, налякане можливою
лібералізацією політичного режиму, почало активний спротив процесам
десталінізації. Президія ЦК КПРС 19 грудня 1956 р. затвердила лист ЦК
КПРС "Про посилення політичної роботи партійних організацій в масах і
припинення вилазок антирадянських, ворожих елементів". Як наслідок –
зросла кількість засуджених за "контрреволюційні злочини". У 1958 р.
почала діяти постанова про "добровільний" вибір батьками мови навчання у
сфері освіти.
У 1961 р. Хрущов почав нову хвилю десталінізації, кульмінацією якої стало
винесення труни диктатора з кремлівського мавзолею. В цей період з’явився
рух "шестидесятників", який став індикатором початку кризових явищ
тоталітарної системи в СРСР. Проте все ще будь-яке інакомислення
жорстоко каралося. Зокрема, у травні 1961 р. Львівський обласний суд
засудив українського письменника Левка Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч.
1. і ст. 64 КК УРСР. Звинувачення побудували на підставі першого проекту
програми Української робітничо-селянської спілки. Письменника
звинуватили в тому, що він "з 1957 р. виношував ідею відриву УРСР від
СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-
ленінізму". Окрім Л. Лук’яненка суд виніс вироки іншим представникам
національно свідомої інтелігенції – І. Кандибі (до 15 р.), С. Віруну (до 11 р.),
В. Луцькову, О. Любовичу, І. Кіпішу та Й. Боровницькому (до 10 р.
ув'язнення для кожного). Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл Л.
Лук’яненка на 15 років позбавлення волі. Інші отримали терміни від 7 до 15
років позбавлення волі.
Загалом політика Хрущова була непродуманою і суперечливою. Внаслідок
експериментів у сільському господарстві почалася продовольча криза.
Освоєння близько 16 млн га незайманих земель Казахстану й Сибіру,
здійснюване в основному в УРСР, спричинило вичерпання ресурсів з
України. Компартійна верхівка на жовтневому пленумі ЦК КПРС у 1964 р.
усунула М. Хрущова від влади.
Попри часткову десталінізацію командно-адміністративна система зберегла
свою сутність. Посилилося переслідувалася віруючих, масово знищувалися
церкви, відновились репресії представників інтелігенції, зазнавали цькувань
колишні політв’язні. У часи Хрущова Україна з її великими ресурсами та
потужною паливно-енергетичною базою стала сировинним придатком
радянської політичної та економічної системи.