ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………..3
Початок розвитку ораторського мистецтва в Україні………………………….4
Ораторське мистецтво на Україні в дофеодальний період…………………….4
Другий період розвитку ораторського мистецтва………………………………5
Українське ораторство ХІХ – ХХ ст……………………………………………..7
Ораторське мистецтво в сучасній Україні………………………………………8
Навчання сучасної риториці на Україні…………………………………………9
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...11
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….12
 2

ВСТУП

Для початку, що ж таке ораторське мистецтво? Ораторське

мистецтво — це досконале вміння говорити до групи людей у
структурований, виважений спосіб із наміром надати інформацію, вплинути,
чи розважити слухачів, що у широкому сенсі є розділом мистецтва. Мета
ораторського мистецтва — виклад оратором його позиції перед опонентом
або аудиторією, захист власної точки зору. Цієї мети він досягає,
використовуючи підготовлену промову і техніку ораторської
майстерності[1].
Мистецтво промови існувало віками і досягла найбільшого розвитку у
V—VIII н.е. у Стародавній Греції, а потім у Стародавньому Римі.
Українське ораторське мистецтво виникло на традиціях давньоруських.
З періоду Київської Русі були успадковані збірники перекладних і
оригінальних ораторських творів, які мали настановчі цілі. Вони передбачали
насамперед популяризувати й поширювати християнську ідеологію і
морально виховувати давніх русичів, уславлювати персонажів християнської
міфології і видатних церковних діячів. Тому твори ораторського мистецтва
доби середньовіччя називають учительною літературою. Проповідь прийшла
на Русь разом з християнством як частина церковного ритуалу і
поширювалася в різних списках, які оформлялися у спеціальні збірки.
 3

Початок розвитку ораторського мистецтва в Україні

Українська риторика має досить глибокі історичні корені. Остаточне

формування ораторського мистецтва відбувається вже в епоху Київської Русі.
Досить важливим чинником у цьому процесі було, звичайно, прийняття
християнства. Разом з ним приходить і мистецтво красномовства, збагачене
потужною античною та візантійською традицією.
Саме тому Київська Русь залишила видатні пам'ятки насамперед
гомілетичного красномовства. Досить відомою є проповідь руського
митрополита Іларіона (XI ст.) «Слово про закон і благодать».

Ораторське мистецтво на Україні в дофеодальний період

Староукраїнські оратори завжди дбали про дохідливість, зрозумілість і

доступність проголошуваного для слухачів.
Вже в дофеодальний період поряд із пісенною народною творчістю
зустрічаються декілька видів російського красномовства. Досягає високого
розвитку політичне красномовство. Ораторська промова звучить на сходках
старійшин, народних зборах, віче, що являють собою в древньої Русі вищий
орган влади. Вічова промова відрізняється чіткістю композиції, граничною
лаконічністю, високою образністю, умінням стиснуто й енергійно висловити
політичну програму. У переговорах російських князів розвивається
дипломатичне красномовство. Одна з перших серйозних російських
дипломатичних акцій відноситься ще до X ст., коли після знаменитої
перемоги князя Олега під Царьградом княжими послами був укладений
«Договір росіян із греками».
У Древній Русі надавалося велике значення військовому
красномовству. Князі і воєводи зверталися до війська і народу з закликом
зробити усе для перемоги над ворогом - «Повість временних літ». Чудовим
 4

пам'ятником військово-політичного красномовства Київської Русі є «Слово о

полку Ігоревім» - твір кількох жанрів: ораторської промови, військової
повісті, героїчної пісні[2].

Другий період розвитку ораторського мистецтва

Другий період піднесення риторики в Україні припадає на кінець ХУІІ

- початок ХУІІІ ст. Це часи розквіту риторики як навчальної дисципліни,
коли вона викладалась у Києво-Могилянської академі.
У класі риторики студенти опановували мистецтво складання промов,
які могли виголошуватися у найрізноманітніших випадках: на святах,
зустрічах, прощаннях, святкуваннях іменин, весіллях, похоронах тощо. Крім
того, вони вчилися мистецтва складати найрізноманітніші послання.
Практичне застосування знавцями риторики відбувалося й під час різних
судових розборів, суперечок тощо, коли було необхідно довести права тієї чи
іншої сторони, кваліфіковано провести захист. Студенти, які добре
опанували поетику та риторику, мали змогу поліпшити своє мате1ріальне
становище за рахунок підробітків у багатих міщан.
У Києво-Могилянській академії студенти вивчали риторику протягом
одного року. Кожний викладач, який читав даний курс, обов'язково писав
власний підручник з цієї дисципліни. Більше того, якщо він у другий раз
викладав риторику, то його підручник зазнавав значних змін. Як відмічають
дослідники: «Це дає підставу говорити про наявність якогось гласного чи
негласного припису, що зобов'язував викладачів до початку занять мати
власний курс лекцій. Така традиція, що неухильно дотримувалась з року в
рік, позитивно впливала на розвиток творчої думки викладачів і студентів,
які, наслідуючи представлені викладачами зразки, імітували їх, вчились
складати власні промови, поздоровлення, панегірики, листи». На
сьогоднішній день збереглося 127 курсів риторики, що були складені й
прочитані в Києво-Могилянській академії. Певний розквіт курсів риторики
 5

припадає на кінець ХVІІ - початок ХVІІІ ст. Переважна їх більшість мали

світський характер. Питання гомілетики, церковно-богословського
красномовства розглядались досить побіжно, як правило, наприкінці курсу
поряд з іншими типами промов. Зразком для підручників була антична теорія
красномовства, насамперед доробок Арістотеля, Цицерона, Квінтіліана.
Курси риторики складались із п'яти розділів: винахід, розташування,
словесне вираження, запам'ятовування і виголошення. Крім того, велика
увага приділялась теорії трьох стилів: високого, середнього і простого.
Кожним з них рекомендувалось користуватися, виходячи з критерію
доречності.
На риторичні курси суттєво вплинули також думки античних і
ренесансних теоретиків про те, що філософія є найважливішою частиною
загальної освіти оратора. Однак основу семи вільних мистецтв складало, все
ж таки, красномовство.
Характерною рисою риторичних курсів, що читались в Києво-
Могилянській академії, була їх практична спрямованість. У них давались
поради щодо складання промов з будь-якої нагоди. В ті часи на різноманітні
урочистості, як правило, запрошували оратора як почесного гостя. На
риторичні курси суттєво вплинув ренесансний ідеал «універсальної людини»,
людини високоосвіченої, знавця багатьох наук, що вміє втілити свої знання в
блискучих промовах[3].
Києво-Могнлянська академія протягом тривалого часу була єдиним
осередком просвіти й культури в Україні, Росії, значною мірою і в Білорусії
та південних слов'янських країнах, мала статус європейського навчального
закладу, а слава про її випускників сягала світового масштабу. Академія
виконувала високу й благородну місію. Адже тут «наук визвольних
навчаються й звідти підпору церкві православній і вітчизні необхідну
творять». Вона виникла в період загального культурного піднесення на
Українських землях, що було зумовлено соціально-економічним
пожвавленням у другій половині XVI — на початку XVII ст.
 6

Академія, маючи глибоко національне спрямування, керувалася

системою і методами навчання кращих західноєвропейських університетів, її
вихованці здобували різнобічну освіту і згодом ставали визначними
громадськими, політичними, державними діячами, відомими вченими,
художниками, композиторами, які успішно працювали в Україні та за її
межами. Унікальні набутки у вихованні й навчанні у Київській академії
припадають на XVII—XVIII ст., коли тут читався курс риторики. До наших
днів дійшли описи 183 підручників риторики, з них 127 складені в академії.
За свідченням В. Маслюка та 3. Хижняк, це були оригінальні курси риторики
як за структурою, так і за змістом, у які органічно впліталися громадське-
політичні проблеми; більшою чи меншою мірою вони виконували соціальне
замовлення щодо захисту гноблених і беззахисних людей від іноземних
поневолювачів та місцевих «держиморд», які зрадили інтереси народу.
Переконливо це простежується на прикладах судових промов. Риторика в
академії була найпопулярнішим предметом, бо мала постійне практичне
застосування. Студентів навчали створювати промови (судові, панегіричні),
писати вітальні, дякувальні, прохальні, прощальні листи тощо.
Києво-Могилянська академія увійшла до скарбниці вітчизняної
риторичної спадщини, а вивчення й осмислення накопиченого тут досвіду
риторичної науки дають духовноинтелек-туальну наснагу сучасним риторам
та дослідникам. Ім'я академії прославили й такі видатні ритори-гуманісти, як
Григорій Сковорода, Феофан Прокопович, Михайло Ломоносов та інші
просвітителі[4].

Українське ораторство ХІХ – ХХ ст.

Розвиток українського риторичного слова за часів панування

Російської та Австро -Угорської імперій являє собою строкату картину.
Перебування нашої країни в складі Російської та Австро - Угорської імперій
не давало можливості розвитку навіть української мови. Як відмічають
 7

дослідники: «… мовами освіти, церкви, юриспруденції була російська,

німецька, польська, чи церковнослов’янська». Тобто у цей період
красномовство розвивається не рідною мовою. Варто відмітити певне
піднесення судового ораторства, особливо після реформи в Російськії імперії
1864р. Після запровадження суду присяжних відповідно до цієї реформи
значно зростає інтерес до публічних змагань між прокурорами та адвокатами.
З'являється ціле сузір'я видатних судових ораторів: С. Андрієвський, М.
Карабчевський, А. Коні, Ф. Плєвако, П. Пороховщиков (П. Сергеїч) та ін.
Деякі з них прославились і як теоретики риторики. Відомі, наприклад, книги
А. Коні «Судові промови», «Поради лекторам»; П. Сергеїча «Мистецтво
промови на суді» тощо.
Наступним періодом піднесення ораторського мистецтва можна
вважати відкриття у 1919 р. у Петрограді унікального навчального закладу -
Інституту Живого Слова. Очолив його професор В. Всеволодський-Гернгрос.
До складу викладачів цього інституту ввійшли відомі діячі того часу Ф.
Зелінський, А. Коні, А. Луначарський та ін.
До програми входили унікальні предмети: теорія і історія ораторського
мистецтва, теорія поезії, прози, історія декламації, ритміка вірша, ритміка
прози тощо».
Слід відмітити, що цей «риторичний ренесанс» був досить нетривалим
в історії ораторського мистецтва. Загалом у період Радянського Союзу
спостерігаємо певний занепад риторики як теорії[5].

Ораторське мистецтво в сучасній Україні

У сучасному світі існує багато шкіл, центрів, факультетів, кафедр, які

займаються проблемами ораторського мистецтва, риторики, еристики
(мистецтва вести спір, полеміку). Всесвітньо відомими стали імена Поля
Сопера, Дейла Карнегі, їх послідовників у різних країнах, які формують
риторичну культуру політиків, бізнесменів, юристів, рекламних агентів,
 8

учителів, акторів. Школи бізнесу США, Японії, Західної Європи велику увагу
приділяють формуванню комунікативної та ораторської культури своїх
ділових кадрів.
Риторику ділового спілкування активно розвиває російська ораторська
школа (В.В. Одінцов, Є.О. Ножин, А.Ю. Міхневич, Ю.В. Рождественський,
С.П. Іванова та ін.), що робить акцент на потужних резервах словесної та
невербальної ділової комунікації, мистецтві вести бесіду, переговори, наради
тощо в нестандартних умовах.
В Україні теоретичним дослідженням і практичною розробкою методів
опанування ораторського мистецтва займаються такі вчені, як А.Й. Капська,
А.П. Коваль, М.І. Пентилюк, Г.М. Сагач, В.І. Терещенко та ін. Величезний
внесок у навчання основам красномовства дітей шкільного віку зробив В.О.
Сухомлинський – видатний педагог сучасності, майстер слова. Створену ним
близько 30 років тому ідею «Школи радості», Школи під блакитним небом,
Школи мислення втілює передова сучасна школа, де за основу взято чітку
концепцію виховання творчої особистості засобами живого, переконуючого
слова вчителя, який у слові виявляє себе, свою культуру, свою моральність,
своє ставлення до виховання. В.О. Сухомлинський ясно усвідомлював
величезні можливості живого слова: «Слово – це найточніший різець,
здатний доторкнутися до найніжнішої рисочки людського характеру. Вміти
користуватися ним – велике мистецтво. Словом можна створити красу душі,
а можна і спотворити її»[6].

Навчання сучасної риториці на Україні

Концепція шкільної риторики як навчального предмета реалізована в

навчальних посібниках для 1-11 класів. Основна мета шкільної риторики -
навчання успішному спілкуванню. У зміст шкільної риторики включаються:
1) понятійна основа (комунікативна ситуація, види спілкування, мовні
жанри, їх структурні та стильові особливості і т. д.);
 9

2) інструментальні знання про способи діяльності (типу інструкцій,

практичних рекомендацій і т. д.);
3) вміння спілкуватися (аналізувати й оцінювати спілкування,
реалізовувати мовної жанр відповідно до ситуації спілкування, в тому числі
до комунікативного завдання, характеристиками адресата і т. д.);
4) морально-риторичні ідеї (відповідальність за сказане слово,
важливість володіння словом в сучасному світі і т. д.).
Так само, основи риторики вивчають у вузах, в основному на
філософських, педагогічних та інших гуманітарних факультетах. Для тих, же,
хто потребує освоєнні техніки публічних виступів в більш старшому віці,
ринок освітніх послуг Росії і України пропонує велику кількість тренінгових
програм і курсів з риторики. Навчальні курси з вивчення прийомів риторики
можуть бути державними, а також комерційними. Відвідуючи подібного
роду курси і тренінги з риторики, можливо освоїти основні правила і техніки
публічних виступів, позбутися страху перед аудиторією, якісно поліпшити
дикцію і вимова, відпрацювати основні способи захисту від диверсій і
прийомів «чорної» риторики. Також, на курсах і тренінгах навчають
аргументувати, переконувати і відстоювати свою позицію, контролювати
своє невербальне повідомлення, тримати смислові паузи, запалювати і
надихати слухачів і т. д[7].
 10

ВИСНОВКИ

Важливе місце теоретики красномовства відводили слову. Місце слова

в реченні залежало від його змісту і ритмотворчих можливостей. Слово
розкриває своє значення і естетичні якості тільки в сполученні з іншими
словами. Тому перед оратором як художником слова стоїть завдання знайти
таке поєднання лексем, щоб воно утворювало художню цінність. Шкільні
вправи тих часів, що дійшли до наших днів, є свідченням того, як на уроках з
риторики вчили працювати над словом. Вправи, пропоновані учням,
підтверджують думку про те, що кожне слово, вжите в новому реченні,
виявляє нові нюанси значення. Й. Кононовичу-Горбацькому близькою була
ідея Ціцерона про те, що справді красномовний той, хто звичайні речі
виражає просто, великі — велично, а середні — помірково.
Ця Ціцеронова ідея була джерелом теорії про три ораторські стилі —
високий середній і низький,— яка розроблялася теоретиками і практиками
красномовства в Києво-Могилянській академії.
 11

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Оратор // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970

—1980.
2. Історія ораторського мистецтва в Україні та світі [Електронний ресурс] –
Режим доступу: https://ppt-online.org/18897
3. Колотілова Н.А. Риторика / Н.А. Колотілова. – К. Центр учбової
літератури, 2007. – 232 с.
4. Ораторське мистецтво на Україні в XVI – XVIIст. [Електронний ресурс] –
Режим доступу: https://studfiles.net/preview/5186688/page:4/
5. Розвиток риторики в Україні [Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://westudents.com.ua/glavy/83045-76-rozvitok-ritoriki-v-ukran.html
6. Сучасний стан розвитку риторики [Електронний ресурс] – Режим
доступу: https://studopedia.com.ua/1_51554_suchasniy-stan-rozvitku-
ritoriki.html
7. Ипполитова Н.А. Школа профессора Т.А. Ладыженской / Н.А.
Ипполитова. – Москва. 2015. – 330с.