МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна

Факультет міжнародних економічних відносин та туристичного бізнесу

Кафедра міжнародних економічних відносин

КУРСОВА РОБОТА

з курсу «Світова економіка»

на тему: Конкурентоспроможність України на світовому ринку

Студента 2 курсу групи УЛМ-21

денної форми навчання
спеціальності 292 "Міжнародні
економічні відносини"
освітньої програми "Міжнародна
логістика"
Чеботнікова Сергія

Керівник: к.е.н., ст. викл. Марченко І.С.

Національна шкала ________________

Кількість балів:____Оцінка:ECTS ___

Члени комісії ________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ _______________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ ___________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Харків – 2018 рік

 ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………….…...3
РОЗДІЛ 1.ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ..…...6
1. 1 Сутність конкурентоспроможності………………………………....6
1. 2 Еволюція конкурентоспроможності ……………………………..…8
1.3 Показники конкурентоспроможності стран………………………..10
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ УКРАЇНИ
НА СУЧАСНОМУ ЕТАПУ РОЗВИТКУ………………………………………13
2.1 Динаміка показників конкурентоспроможності України…………..13
2.2 Основні проблеми конкурентоспроможності України……………..15
2.3 Проблеми та перспективи розвитку конкурентоспроможності
України…………………………………………………………………………...16
ВИСНОВОК……………………………………………………………....19
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………..22
 3

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Актуальність теми зумовлюється
необхідністю вивчення впливу економічної політики України на розвиток
рівня конкурентоспроможності країни та подальшого застосування
необхідних чинників задля формування конкурентоспроможного середовища
з метою підвищення рівня життя населення країни та створення сприятливої
атмосфери стабільного розвитку для наступних поколінь українців.
Україна займає вагоме місце в світовій економіці з погляду на її
ресурсний потенціал і кадрові можливості. На жаль, рівень життя населення,
який зумовлюється нестабільною політичною ситуацією і економічним
застоєм, не досягає того рівня, на якому він мав би бути, враховуючи ті
ресурси, які має наша країна. Тому розгляд такої нагальної проблеми
підвищення світового рейтингу України вважається дуже актуальним,
особливо для розробки стратегії розвитку країни, яка б враховувала існуючі
проблеми і протиріччя та шляхи їх подолання. Зв'язок даної проблеми з
важливими науковими та практичними завданнями виражено у самому
існуванні взаємозв’язку між рівнем розвитку людського потенціалу країни та
рейтингом конкурентоспроможності економіки країни. У науковому сенсі
вирішення даного питання надасть можливість об’єктивно визначити сильні
та слабкі сторони як індексів конкурентоспроможності, так і самого стану
економіки України з подальшим обґрунтуванням політики підвищення
національного добробуту через розробку дієвих механізмів.
Мета і завдання дослідження. Основна мета даної роботи полягає у
дослідженні конкурентоспроможності України у сучасних міжнародних
економічних відносинах та розгляді засобів економічної політики,
спрямованої на підвищення рівня конкурентоспроможності країни.
(постановка проблеми)
В економічній науці проблема національної конкурентоспроможності є
однією з ключових. Значний вклад у її дослідження здійснили такі західні
 4

вчені, як: Л. Антонюк, М. Бутко, З. Борисенко, Е. Данілова, М. Портер, А.

Сміт, Д. Рікардо, А. Маршалл.
Разом з тим у дослідженнях, присвячених конкурентоспроможності
національної економіки, домінують досить однобічні уявлення про
передумови для реалізації конкурентних переваг, розглядаються, насамперед,
міжнародні порівняння та відповідні рейтинги, у яких Україна виглядає не
найкраще. Водночас серед невирішених питань, що потребують
детальнішого розгляду залишаються ті, що стосуються внутрішніх засад
розвитку конкурентного середовища, залишаються в тіні. Недоліком
поширених версій є й відсутність структурного аналізу взаємозв’язків у
національній економіці як цілісності, що виявляє головні джерела та ключові
напрями проекту модернізації, здійснення якого державою та бізнесом
дозволить забезпечити необхідний рівень національної
конкурентоспроможності.
Поставлена мета обумовила необхідність вирішення наступних
наукових завдань:
1. Розповісти про конкурентоспроможність в цілому;
2. Проаналізувати еволюцію конкурентоспроможності;
3. Показати показники конкурентоспроможності кращих країн світу;
4. Провести порівняльну характеристику конкурентоспроможності
сучасної України, та минулой України;
5. Проаналізувати основні проблеми України у
конкурентоспроможності;
6. Знайти вирішення проблем України у конкурентоспроможності.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єкт дослідження –
конкурентоспроможність України. Предмет дослідження –
конкурентоспроможність України на даному етапі розвитку.
Методи дослідження. При дослідженні теми в роботі було
використано такі загальні наукові методи: аналіз, конкретизація та
класифікація поняття «конкурентоспроможність». Інформаційною базою
 5

дослідження є монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних авторів,

наукові публікації, а також статті в яких розкривається суть
конкурентоспроможності.
Дана робота складається з чотирьох частин, серед яких: вступ, два
розділи (у першому – характеристика конкурентоспроможності, у другому –
проблеми конкурентоспроможності України, та їх подолання), висновки та
список використаних джерел. Обсяг роботи – 23 сторінок. Робота містить 4
таблиці.
 6

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

1.1 Сутність конкурентоспроможності

Конкурентоспроможність — здатність певного об'єкта або суб'єкта
перевершити конкурентів у заданих умовах.
Одним з найважливіших ознак ринку є конкуренція як форма
взаємного суперництва суб'єктів ринку і механізм регулювання суспільного
виробництва. Це – громадська форма зіткнення суб'єктів ринкового
господарства в процесі реалізації їх індивідуальних економічних інтересів. В
економіці конкуренція виконує ряд функцій: виявляє і встановлює ринкову
вартість товару; зводить конкретну працю до суспільно необхідної; сприяє
вирівнюванню індивідуальних вартостей і прибутку в залежності від
продуктивності праці та ефективності управління виробництвом[1, с. 146-
150].
В даний час, щоб вижити в конкурентній боротьбі, підприємства та
організації освоюють нові види продукції і послуг, нові форми бізнесу,
борються за кожного клієнта. Вивчається ринок, здійснюється збір
необхідної інформації, яка аналізується, після чого розробляються стратегії
освоєння ринку. Забезпечення конкурентоспроможності об'єктивно є
основною стратегічною задачею будь-якого підприємства. Відомо, що рівень
конкурентоспроможності визначається великим числом факторів, відповідно,
можуть бути виділені і різні напрямки у вирішенні цього завдання.
Конкурентоспроможність є однією з найважливіших інтегральних
характеристик, що використовуються для оцінки ефективності економічної
діяльності господарюючих суб'єктів. Саме слово конкурентоспроможність,
стосовно будь якого суб'єкту, означає здатність даного суб'єкта (потенційну
і / або реальну) витримати конкуренцію[2, с. 57-58].
Різноманіття існуючих підходів до поняття конкурентоспроможності в
економічній літературі визначається:
 7

– або особливостями постановки завдання і цілей дослідження, що

призводить до необхідності акцентувати свою увагу на певному аспекті
конкурентоспроможності;
– або особливостями вибору предмета дослідження, в якості якого
можуть виступати предмети конкуренції (товар, послуга), суб'єкти
конкуренції (підприємства, галузі, регіони, національна економіка, держава),
об'єкти конкуренції (попит, ринок, фактори виробництва: природно-
сировинні ресурси, робоча сила, капітал, цінні папери, інформація, політична
влада), масштаби діяльності (товарні ринки, галузеві ринки, регіональні
ринки, міжрегіональні ринки, світові ринки)[3, с. 146–178].
Таблиця 1.1
Ієрархія понять конкурентоспроможності
Рівень ієрархії Поняття конкурентоспроможності
Конкурентоспроможніст Здатність країни виробляти товари та послуги, що
ь країни відповідають вимогам світових ринків, і створювати умови
нарощування державних ресурсів зі швидкістю, що дозволяє
забезпечувати стійкі темпи зростання ВВП і якість життя
населення на рівні світових значень.
Конкурентоспроможніст Здатність регіону виробляти товари та послуги, що
ь регіону відповідають вимогам внутрішніх і світових ринків,
створювати умови нарощування регіональних ресурсів
(інноваційні, інтелектуальні, інвестиційні) для забезпечення
зростання потенціалу конкурентоспроможності суб'єктів
господарювання зі швидкістю, яка забезпечує стійкі темпи
зростання ВРП і якість життя населення регіону на рівні
світових значень.
Конкурентоспроможніст Здатність галузі виробляти товари та послуги, що
ь галузі відповідають вимогам світових і внутрішніх ринків, і
створювати умови зростання потенціалу
конкурентоспроможності підприємств галузі.
Конкурентоспроможніст здатність:
ь організацій • до досягнення власних цілей в умовах протидії
конкурентів;
• задовольняти потреби споживачів шляхом
 8

виробництва і пропозиції ринку товарів, переважаючих

конкурентів; використовувати виробничі та управлінські
ресурси для розвитку і розширення ринків збуту, збільшення
ринкової вартості підприємства.
Конкурентоспроможніст Здатність бути привабливим для покупця порівняно з
ь продукції іншими виробами аналогічного виду і призначення завдяки
кращій відповідності їх якісних і вартісних характеристик
вимогам даного ринку і споживчим оцінкам.
Джерело:[1].

1.2 Еволюція конкурентоспроможності

Поняття "конкуренція" походить від латинського «concurrentia», що
означає «зіткнення», «змагання». Вперше теорія конкуренції була розглянута
А. Смітом в роботі «Дослідження про природу і причини багатства народів»
(1776), де він довів, що конкуренція, зрівнюючи норми прибутку, призводить
до оптимального розвитку праці і капіталу. Адам Сміт, зокрема, пов'язував
конкуренцію з чесним, без змови суперництвом, що ведеться між суб'єктами
ринку за найвигідніші умови продажу і купівлі товарів[4, с. 113-115].
Ідеї цінового регулювання ринку внаслідок конкуренції були розвинені
Д. Рікардо. Модель досконалої конкуренції, яку він розробив, пояснює, яким
чином "природні" ціни в довгостроковій рівновазі поєднуються з
принципами децентралізованого управління, і як останні сприяють розвитку
економіки.
Неокласичний варіант поведінкового тлумачення конкуренції,
сформульований А. Маршаллом, пов'язує її з боротьбою за рідкісні
економічні блага і, звичайно, за гроші споживача, на які їх можна придбати.
Логіка цього підходу полягає в тому, що більшість благ є рідкісними в тому
сенсі, що їх кількість менша потенційної потреби суспільства. Тому власники
благ мають можливість розподіляти їх, керуючись своєю вигодою. Вони
виставляють умови або критерії (необхідний рівень цін, якості тощо) і
залежно від виконання цих умов вирішують, кому надати блага, а кому – ні.
 9

Поряд з поведінковим трактуванням конкуренції велике поширення

одержав структурний підхід до визначення конкуренції. До цього вся увага
приділялася лише ціновій конкуренції, що сильно обмежувало сутність
конкурентної боротьби. Структурне трактування було розкрито в роботах Ф.
Еджуорт, А. Курно, Дж. Робінсон, Е. Чемберліна. При структурному підході
акцент зміщується з самої боротьби конкурентів один з одним на аналіз
структури ринку, на якому вона відбувається. Насамперед, мова йде про
недосконалу конкуренцію і її різновиди – монополістичну конкуренцію,
олігополію та чисту монополію. Цей аспект конкуренції став дуже
популярний, і фактично був уособленням теорії конкуренції[5, с. 116-118].
Третій підхід до визначення сутності конкуренції можна визначити як
функціональний. Він розглядає роль, яку конкуренція відіграє в економіці.
Нововведення скептично приймаються ринком, але якщо новатору вдається
їх здійснити, механізм конкуренції витісняє з ринку підприємства, що
використовують застарілі технології.
Таким чином, до середини XX століття сформувалися загальні
уявлення про сутність конкуренції та її основні рушійні сили, що виразилися
у створенні чотирьох класичних моделей ринкової конкуренції: досконалої
конкуренції, монополістичної конкуренції, олігополії та чистої монополії.
Сутність конкуренції та її рушійні сили детально розглядаються в
працях відомого економіста Майкла Портера. Він прийшов до висновку про
те, що в конкуренції беруть участь не тільки безпосередні претенденти.
Конкуренція в галузі, що лежить в основі економіки, і конкуруючі сили
простягаються значно далі звичайного протистояння сторін в окремій галузі
промисловості. Споживачі, постачальники, потенційні учасники та продукти-
замінники – всі є конкурентами, в тій чи іншій мірі роблять вплив на галузь
[6, с. 155–157].

1.3 Показники конкурентоспроможності стран

 10

Конкурентоспроможність національної економіки в сучасному світі

багато в чому визначається здатністю промислового виробництва вводити
нововведення й модернізуватися. Дійсно, промисловість і сьогодні
залишається провідним виробником товарів інвестиційного та особистого
споживання, головним платником податків до державного бюджету. Від
рівня її розвитку залежать темпи науково-технічного оновлення, зростання
продуктивності праці в інших сферах та галузях, рівень добробуту
населення[7].
Разом з тим українська промисловість як в плані техніко-технологічної
бази, так і в плані галузевої структури не відповідає сучасним вимогам.
Результатом такого становища стає відставання від низько розвинених і
нових індустріальних країн. Такий стан сприяє подальшій структурній
деградації української економіки і згодом може призвести до закріплення
технічної відсталості, перерозподілу все більшої частини доходів на користь
зарубіжних економік, зниження рівня життя народу і виникнення загрози
безпеці країни. У цьому зв'язку зростання конкурентоспроможності
української промисловості є ключовим завданням відродження економіки,
переходу її в стан сталого поступального розвитку[8].
Таблиця 1.2
Рейтинг конкурентоспроможності країн світу.

Місце в рейтингу
Країни
2012 2017

Швейцарія 1 1

США 7 2

Сінгапур 2 3

Нідерланд
5 4
и
 11

Німеччина 6 5

Гонконг 9 6

Швеція 4 7

Україна 73 81

Джерело:[9].
Згідно з таблицею про рейтинг конкурентоспроможності (табл. 1.2),
лідером є Швейцарія, друге місце посідає США, третє – Сінгапур. Порівняно
з 2012 роком, Україна погіршила свої позиції у рейтингу
конкурентоспроможності.
Нинішні конкурентні переваги, які забезпечили вигідне положення
України на світових ринках низько технологічної продукції – металургії,
хімічної промисловості, нафтопереробки – поступово втрачають своє
значення базових конкурентних переваг для національного
товаровиробництва .
Значна частина конкурентних переваг набута Україною за рахунок
дешевої робочої сили, процесного курсу національної валюти, прямого чи
прихованого субсидування галузей, отримання «тіньових» прибутків,
експлуатації природних та екологічних ресурсів тощо[10, с. 11–14].
Також негативний вплив на рівень конкурентоспроможності
української економіки спричиняє моральне старіння та фізичний знос
основних технологічних фондів. Оскільки, на цей час у машинобудуванні
четверта частина всього технологічного устаткування має вік більше 20
років. Знос виробничих фондів у промисловості наблизився до 60%, тобто до
межі, за якою починається фізичний розпад виробничого потенціалу, виникає
загроза руйнування продуктивних сил країни.
На сьогодні українські компанії в конкурентній боротьбі на світових
ринках мають змогу використовувати тільки цінові чинники, причому, щоб
 12

закріпитися на закордонному ринку, нерідко вдаються до продажу товарів за

демпінговими цінами.
Отже, підвищення конкурентоспроможності України не можливо без
інтеграції у світову економіку, однак цей процесс не повинен обмежуватися
галузями важкої промисловості та сільськогосподарської сировини. Навпаки,
одним з основних пріоритетів державної економічної політики України має
стати збереження і розвиток науково-технічного потенціалу країни. Для
цього необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат, оскільки
українська економіка потребує значних капіталовкладень, вдосконалити
законодавчу базу в сфері права власності, реформувати бюджетну та
податкові системи і збільшити видатки на розвиток науки і інформатизацію
суспільства[5 с. 33–37].
 13

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПУ РОЗВИТКУ

2.1 Динаміка показників конкурентоспроможності України

Україна цього року посіла 81-е місце серед 137 країн світу,
покращивши свої позиції на чотири пункти[11].
Таблиця 2.1
Позиція України за індексом глобальної конкурентоспроможності
Позиція України за 2012- 2013- 2014- 2015- 2016- 2017-
індексом глобальної 2013рр. 2014рр. 2015рр 2016рр. 2017 рр. 2018 рр.
конкурентоспроможност .
і
Україна 73 84 76 79 85 81
Джерело:[11].
Довідково: Індекс глобальної конкурентоспроможності складається з
більш ніж 100 змінних, що згруповані у 12 контрольних показників
(«Інституції», «Інфраструктура», «Макроекономічне середовище», «Охорона
здоров'я та початкова освіта», «Вища освіта і професійна підготовка»,
«Ефективність ринку товарів», «Ефективність ринку праці», «Розвиток
фінансового ринку», «Технологічна готовність», «Розмір ринку»,
«Відповідність бізнесу сучасним вимогам» та «Інноваційний потенціал»), які
об’єднані 3-ма основними групами субіндексів: «Основні вимоги»,
«Підсилювачі продуктивності» та «Інновації та фактори вдосконалення».
Згідно з даними дослідження, Україна погіршила свої позиції у 4 з 12
основних показників. Найбільше втрачено (мінус 13 пунктів) за складовою
«Ефективність ринку праці». Тенденція до погіршення цього показника
спостерігалася і в минулорічних дослідженнях, при чому в торішньому ми
погіршили за ним свої позиції на 17 пунктів.
Також, Україна зазнала втрат за оцінкою інноваційної складової
Індексу – («мінус» 9 пунктів), інфраструктурної («мінус» 3 пункти) та за
 14

складовою, що характеризує вищу освіту та професійну підготовку («мінус»

2 пункти)[11].
Таблиця 2.2
Індекси глобальної конкурентоспроможності України
Індекс глобальної 2015- 2016- 2017-2018рр.
конкурентоспроможності України 2016рр. 2017рр.
Місце в рейтингу Значення
індексу
79 85 81 4,1
Основні вимоги 101 102 96 4,2
Інституції 130 129 118 3,2
Інфраструктура 69 75 78 3,9
Макроекономічне середовище 134 128 121 3,5
Охорона здоров’я та початкова 45 54 53 6,0
освіта
Підсилюючи продуктивності 65 74 70 4,1
Вища освіта і професійна 34 33 35 5,1
підготовка
Ефективність ринку товарів 106 108 101 4,0
Ефективність ринку праці 56 73 86 4,0
Розвиток фінансового ринку 121 130 120 3,1
Технологічна готовність 86 85 81 3,8
Розмір ринку 45 47 47 4,5
Інновації та фактори вдосконалення 42 73 77 3,5
Відповідність бізнесу сучасним 91 98 90 3,7
вимогам
Інновації 54 52 61 3,4
Джерело:[12].
Незважаючи на незначні покращення, в цьому році в нас все ще
найгірші позиції за оцінкою міцності банків (130 місце), за регулюванням
фондових бірж (134 місце), за якістю доріг (130 місце), за інфляційними
змінами та за здатністю країни утримувати таланти (129 місце), за захистом
права власності (128 місце).
Негативними факторами для ведення бізнесу у нашій країні визначено
(в порядку зменшення): інфляцію, корупцію, політичну нестабільність,
високі податкові ставки, складність податкового законодавства,
нестабільність урядів, ускладнений доступ до фінансів, неефективну
державну бюрократію, регулювання валютного ринку, недостатню
 15

освіченість працівників, погану етику робочої сили, недостатню здатність до

інновацій, обмежувальне регулювання ринку праці, невідповідну якість
інфраструктури, злочинність та крадіжки, низьку якість охорони здоров’я.

2.2 Основні проблеми конкурентоспроможності України

Під час інтеграції держави в систему світогосподарських зв’язків перед
нею постає проблема суперечності між необхідністю, з одного боку,
інтегруватись у світову економіку, а з другого – забезпечити гармонійний
розвиток національної економіки, захист національних економічних
інтересів, внутрішнього ринку і вітчизняного виробника.
Необхідність інтеграції національного промислового комплексу до
світової промислової системи зумовлена тим, що національні
товаровиробники матимуть широкі можливості вести конкурентну боротьбу
з найкращими зарубіжними фірмами і, щоб перемагати в ній, змушені будуть
обирати стратегію інноваційно-інвестиційного розвитку. В той же час,
виробничій безпеці загрожує недостатній рівень фінансування науково-
технічних робіт, що викликає похідні явища: відтік висококваліфікованих
фахівців, недостатній розвиток інфраструктури науково-технічної діяльності,
повільне оновлення продукції[13, с. 98-100].
Рівень тінізації економіки є істотним індикатором стану економічної
безпеки країни, але, водночас, цей показник вкрай негативно впливає на
рівень її конкурентоспроможності. Перебуваючи на «непрестижних»
сходинках рейтингу корумпованості країн світу, Україна, маючи «слабке
місце» в економічній безпеці за рівнем тінізації, не може посідати провідні
місця в рейтингах конкурентоспроможності країн. Так, за рейтингом країн по
рівню корупції Україна у 2010 року посіла 134 місце серед 178 країн.
В рейтингу між конкурентоспроможності 2012 року Україна посідає 73
місце.
Відкритість країни (зокрема, орієнтація на створення зони вільної
торгівлі з ЄС) породжує як ряд переваг, так і проблем. Зокрема, зняття квот
 16

на продукцію металургії – позитив. Проте, конкуренція з дешевим китаєм.

Сільське господарство нерентабельне, потрибує підтримки держави, а цей
механізм обмежує СОТ[14].

2. 3 Проблеми та перспективи розвитку конкурентоспроможності

України
Слід зазначити, що регулювання відкритої економічної системи не
може бути ефективним за відсутності програмно-цільової промислово-
технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення
передумов ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних
активів, які функціонують у виробничій сфері.
Важливим висновком має бути й те, що не існує такого механізму
міжнародної економічної діяльності, який був би придатним для
використання усіма країнами за будь-яких національних умов участі в
системі міжнародного поділу праці.
У сучасних українських умовах оптимальною формою регулятивної
політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише
національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних
відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного
розвитку. Воно має стати функціональною основою реформування структур
"відкритого економічного" регулювання, перерозподілу регламентаційно –
орган і задіяних повноважень. Подібна практика вже давно посідає провідне
місце при визначенні завдань державного розвитку в ряді індустріально
розвинутих країн. При цьому, ані з практичної, ані з методичної точки зору за
кваліфікованого поставлення справи не виникає підстав стверджувати, що
принцип приватного підприємництва зазнає утиску та суперечить
цілеспрямованому втіленню в життя загальнонаціональних програм. Більше
того, за такої ситуації можна було б констатувати віднаходження моменту
узгодження макро- та мікроекономічних стратегічних і тактичних інтересів,
 17

створення дійових стимулів до участі суб'єктів господарювання у

міжнародній кооперації праці.
Зважаючи на сьогоднішні українські умови, відповідна політика має
бути спрямована на досягнення загальних цілей та відповідати таким
принципам:
• недоторканність національного суверенітету;
• свобода підприємництва у зовнішньоекономічній сфері за активної
регулятивної ролі держави;
• безумовне дотримання законів усіма суб'єктами
зовнішньоекономічної підприємницької діяльності та їх рівність перед
законом, а також недискримінація;
• верховенство закону в регулюванні
зовнішньоекономічної діяльності;
• захист інтересів національного товаровиробника як на території
України, так і за її межами;
• еквівалентність міжнародного товарообміну, неприпустимість
недобросовісної конкуренції та демпінгу при вивезенні та ввезенні товарів і
послуг.
В сучасних умовах інтернаціоналізації та глобалізації господарського
життя вагомого значення набуває питання конкурентоспроможності
національних економічних систем. Сталий розвиток економіки будь-якої
країни передбачає наявність сприятливих умов для функціонування, а також
підвищення адаптивності до змін навколишнього середовища та постійне
збільшення конкурентних переваг. На сьогоднішній день відображаються
зміни структури світової економіки та міжнародних економічних зв’язків, що
обумовлено передусім динамічним розвитком інтеграційних процесів,
зміною ринкових тенденцій, а також характером конкуренції.
Актуальною проблемою, що постає перед Україною є обґрунтування
напрямків підвищення конкурентоспроможності та завоювання міцних
позицій на міжнародному ринку. Адже, забезпечення
 18

конкурентоспроможності економіки є пріоритетним завданням будь-якої

держави, яка дбає про місце на світовому ринку та своє економічне
зростання.
Конкурентоспроможність національної економіки як одна з базових
економічних категорій є предметом численних дискусій. Узагальнюючи
існуючі підходи стосовно визначення конкурентоспроможності національної
економіки, можна стверджувати, що це економічна категорія, яка
характеризує стан суспільних відносин у державі щодо забезпечення умов
стабільного підвищення ефективності національного виробництва,
адаптованого до змін світової кон’юнктури та внутрішнього попиту на основі
розкриття національних конкурентних переваг та досягнення кращих, ніж у
конкурентів, соціально-економічних параметрів[15, с. 567-569].
 19

ВИСНОВКИ

1. Конкурентоспромо́жність — здатність певного об'єкта або суб'єкта

перевершити конкурентів у заданих умовах.
Одним з найважливіших ознак ринку є конкуренція як форма
взаємного суперництва суб'єктів ринку і механізм регулювання суспільного
виробництва. Це – громадська форма зіткнення суб'єктів ринкового
господарства в процесі реалізації їх індивідуальних економічних інтересів. В
економіці конкуренція виконує ряд функцій: виявляє і встановлює ринкову
вартість товару; зводить конкретну працю до суспільно необхідної; сприяє
вирівнюванню індивідуальних вартостей і прибутку в залежності від
продуктивності праці та ефективності управління виробництвом.
Конкурентоспроможність є однією з найважливіших інтегральних
характеристик, що використовуються для оцінки ефективності економічної
діяльності господарюючих суб'єктів. Саме слово конкурентоспроможність,
стосовно будь якого суб'єкту, означає здатність даного суб'єкта (потенційну
і / або реальну) витримати конкуренцію.
2. Вперше теорія конкуренції була розглянута А.Смітом в роботі
"Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776), де він довів,
що конкуренція, зрівнюючи норми прибутку, призводить до оптимального
розвитку праці і капіталу. Адам Сміт, зокрема, пов'язував конкуренцію з
чесним, без змови суперництвом, що ведеться між суб'єктами ринку за
найвигідніші умови продажу і купівлі товарів.
Ідеї цінового регулювання ринку внаслідок конкуренції були розвинені
Д. Рікардо. Модель досконалої конкуренції, яку він розробив, пояснює, яким
чином "природні" ціни в довгостроковій рівновазі поєднуються з
принципами децентралізованого управління, і як останні сприяють розвитку
економіки.
Поряд з поведінковим трактуванням конкуренції велике поширення
одержав структурний підхід до визначення конкуренції. До цього вся увага
 20

приділялася лише ціновій конкуренції, що сильно обмежувало сутність

конкурентної боротьби. Структурне трактування було розкрито в роботах Ф.
Еджуорт, А. Курно, Дж. Робінсон, Е. Чемберліна. При структурному підході
акцент зміщується з самої боротьби конкурентів один з одним на аналіз
структури ринку, на якому вона відбувається. Насамперед, мова йде про
недосконалу конкуренцію і її різновиди – монополістичну конкуренцію,
олігополію та чисту монополію. Цей аспект конкуренції став дуже
популярний, і фактично був уособленням теорії конкуренції.
3. У рейтингу конкурентоспроможності (табл. 1.2), лідером є
Швейцарія, друге місце посідає США, третє – Сінгапур. Порівняно з 2012
роком, Україна погіршила свої позиції у рейтингу конкурентоспроможності.
Нинішні конкурентні переваги, які забезпечили вигідне положення
України на світових ринках низько технологічної продукції – металургії,
хімічної промисловості, нафтопереробки – поступово втрачають своє
значення базових конкурентних переваг для національного
товаровиробництва .
4. Згідно з даними дослідження, Україна погіршила свої позиції у 4 з 12
основних показників. Найбільше втрачено (мінус 13 пунктів) за складовою
«Ефективність ринку праці». Тенденція до погіршення цього показника
спостерігалася і в минулорічних дослідженнях, при чому в торішньому ми
погіршили за ним свої позиції на 17 пунктів.
Також, Україна зазнала втрат за оцінкою інноваційної складової
Індексу – («мінус» 9 пунктів), інфраструктурної («мінус» 3 пункти) та за
складовою, що характеризує вищу освіту та професійну підготовку («мінус»
2 пункти).
5. Рівень тінізації економіки є істотним індикатором стану економічної
безпеки країни, але, водночас, цей показник вкрай негативно впливає на
рівень її конкурентоспроможності. Перебуваючи на «непрестижних»
сходинках рейтингу корумпованості країн світу, Україна, маючи «слабке
місце» в економічній безпеці за рівнем тінізації, не може посідати провідні
 21

місця в рейтингах конкурентоспроможності країн. Так, за рейтингом країн по

рівню корупції Україна у 2010 року посіла 134 місце серед 178 країн.
Відкритість країни (зокрема, орієнтація на створення зони вільної
торгівлі з ЄС) породжує як ряд переваг, так і проблем. Зокрема, зняття квот
на продукцію металургії – позитив. Проте, конкуренція з дешевим китаєм.
Сільське господарство нерентабельне, потрибує підтримки держави, а цей
механізм обмежує СОТ.
6. Слід зазначити, що регулювання відкритої економічної системи не
може бути ефективним за відсутності програмно-цільової промислово-
технологічної політики, виважених інвестиційних програм та створення
передумов ефективного залучення фінансових ресурсів у вигляді капітальних
активів, які функціонують у виробничій сфері.
У сучасних українських умовах оптимальною формою регулятивної
політики, що комплексно та глибоко сприяла б оптимізації не лише
національної участі в міжнародній кооперації, а й усього масиву економічних
відносин у суспільстві, є індикативне планування макроекономічного
розвитку. Воно має стати функціональною основою реформування структур
"відкритого економічного" регулювання, перерозподілу регламентаційно –
орган і задіяних повноважень. Подібна практика вже давно посідає провідне
місце при визначенні завдань державного розвитку в ряді індустріально
розвинутих країн. При цьому, ані з практичної, ані з методичної точки зору за
кваліфікованого поставлення справи не виникає підстав стверджувати, що
принцип приватного підприємництва зазнає утиску та суперечить
цілеспрямованому втіленню в життя загальнонаціональних програм. Більше
того, за такої ситуації можна було б констатувати віднаходження моменту
узгодження макро- та мікроекономічних стратегічних і тактичних інтересів,
створення дійових стимулів до участі суб'єктів господарювання у
міжнародній кооперації праці.
 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонюк, Л. Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та

механізм реалізації / Л.Л. Антонюк / Монографія. – К. : КНЕУ, 2004, –
273 с.
2. Барабась, Д. О. Конкурентні стратегії підприємства / Д.О. Барабась //
Стратегія економічного розвитку України: Науковий збірник. – Вип. 2-3.
– К.: КНЕУ, 2000. – 208 c.
3. Бутко М. П. Стратегічний менеджмент: навчальний посібник / М. П.
Бутко. - Чернігівський національний технологічний університет. – 2016.
– 376 с.
4. Світова економіка : підручник / за ред. А. П. Голікова, О. А. Довгаль. –
Х. : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2015. – 230 с.
5. F. L. Benoit Winning Sustainability Strategies/ F. L. Benoit. – Institute of
Management Development, Switzerland. – 298p.
6. Базилюк Я. Б. Проблеми конкурентоспроможності національної
економіки// Стратегічна панорама. – 2009. – 165 с.
7. Позиція України в рейтингу країн світу за індексом глобальної
конкурентоспроможності 2017-2018 [Електронний ресурс] – Режим
доступу: http://edclub.com.ua/analityka/pozyciya-ukrayiny-v-reytyngu-krayin-
svitu-za-indeksom-globalnoyi-konkurentospromozhnosti-2.
8. Данілова, Е.І. Конкурентоспроможність продукції українських
корпорацій на міжнародних ринках [Електронний ресурс] / Е.І. Данілова,
М.Г. Луцький // Національний банк України. – Режим доступу:
http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/PSPE/2007-1/Luckiy_107.htm.
9. The Human Development Report [Електронний ресурс] //United Nations
Development Programme – Режим доступу:
http://hdr.undp.org/sites/default/files/reports/14/hdr2013_en_complete.pdf
10. Борисенко, З.М. Умови економічної конкуренції в Україні / З.М.
Борисенко // Економіка України. – 2002. – № 10. – 17 с.
 23

11. Проблема конкурентоспроможності України в глобальній економіці

[Електронний ресурс] – Режим доступу:
https://studfiles.net/preview/5149546/page:38/.
12. The Global Competitiveness Report 2017-2018 [Електронний ресурс] –
Режим доступу: http://www3.weforum.org/docs/GCR2017-
2018/05FullReport/TheGlobalCompetitivenessReport2017%E2%80%932018.
pdf.
13. Розакова Т. С. Міжнародна торгівля / Т. С. Розакова. – К. : Київський
національний університет. Інститут міжнародних відносин, 2015. – 146 с.
14. Напрямки підвищення конкурентоспроможності економіки України
[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ukr.vipreshebnik.ru/econ-
teor/4425-napryamki-pidvishchennya-konkurentospromozhnosti-ekonomiki-
ukrajini.html.
15. Портер М. Международная конкуренция / М. Портер. – М. :
Международные отношения, 1993. – с. 896.