Кафедра загальної хірургії та догляду за хворими

Реферат
З теми : “ Організація роботи в чистій перев'я-
зочній. Десмургія, перев'язочний матеріал, типові
бинтові пов'язки. Догляд за хворими, оперованими на
органах черевної порожнини, промежині, кінцівках.
Пов'язки на живіт, промежину, кінцівки”
Виконав: студент 2 курсу 2 мед факультету 14 групи
Дордієнко Олександр

Запоріжжя 2020
Десмургія - наука про пов'язки, їх правильне накладання і застосування.

Пов'язка - засіб тривалого лікувального впливу на рану, органи тіла з використанням різноманітних
матеріалів та речовин і утримування їх на тілі пацієнта. Призначення пов'язки є захист ран,
патологічно змінених і пошкоджених тканин від впливу зовнішнього середовища. Водночас
пов'язка може застосовуватися для постійного рівномірного тиску на певну ділянку людського
організму, а також з метою утримування частини тіла в знерухомленому положенні (іммобілізація)
або для витягу. Всі наведені завдання досягаються шляхом накладення різних видів пов'язок.

Таким чином, за допомогою пов'язок можна закріпити перев'язувальний матеріал (звичайна

пов'язка), встановити постійний тиск на певну ділянку (тиснуча пов'язка), помістити частину тіла в
нерухоме положення (нерухома або іммобілізуюча пов'язка), встановити витяг певної частини тіла
(пов'язка з витягом). Тому розрізняють м'які та тверді нерухомі (фіксуючі) пов'язки.

Нерухомі пов'язки - іммобілізуючі та коригуючі - а також пов'язки з витягом використовують,

головним чином, для лікування пошкоджень і захворювань опорно-рухового апарату. До них
належать гіпсові, крохмальні та клейові пов'язки, шини та апарати.

М'які пов'язки складаються з матеріалу, що накладається безпосередньо на рану, та з засобів

фіксації. Розрізняють просту м'яку (захисну та лікувальну), тиснучу (гемостатичну), оклюзійну
пов'язки. Для фіксації перев'язувального матеріалу використовують марлевий, трикотажний або
сітчасто-трубчастий бинти, косинки з бавовняної тканини, клеол, клей, лейкопластир.

Класифікація пов'язок:

1. За призначенням – фіксуючі, утримуючі перев'язувальний матеріал на рані чи ділянці тіла;

іммобілізуючи, які забезпечують знерухомлення частини тіла; пов'язки з витягом; стискаючі
пов'язки.

2. За зовнішнім виглядом і формою матеріалу: бинтові; косинкові; пращоподібні; контурні; Т-

подібні.

3. За способом фіксації перев'язувального матеріалу: клейові (клеолові, колоїдні); лейкопластирні;

бинтові.

4. За консистенцією: м'які; тверді (гіпсові, шини, пластмасові та ін.).

Бинт – стрічка тканини, скатана у валик, що складається з головки (скручена частина), вільної час-
тини (початок бинта), спинки (зовнішня частина бинта), черевця (внутрішня частина бинта).
Залежно від матеріалу, з якого виготовлений бинт, розрізняють марлеві, фланелеві, трубчасті
трикотажні, еластичні сітчасто-трубчасті, гумові бинти.

Правила накладення пов'язок.

1. Пацієнт повинен знаходитися в зручному положенні, м'язи максимально розслаблені, вільний

доступ до бинтованої частини тіла; остання повинна знаходитися в такому положенні, яке вона
займатиме після накладення пов'язки (функціонально вигідне положення), і бути нерухомою; по
можливості повинна знаходитися на рівні грудей того, що бинтує.

2. Якщо хворий не може утримати частину тіла, що бинтується, в необхідному положенні,то це

здійснює помічник того, хто накладає пов'язку.

3. Накладаючий пов'язку повинен бути повернутий лицем до пацієнта, щоб слідкувати за виразом
його обличчя, його станом, а після накладення пов'язки уточнити, чи не відчуває хворий яких-
небудь незручностей у зв'язку з накладеною пов'язкою.

4. Пов'язку накладають від периферії в напрямку до тулуба при рівномірному розтягненні бинта;
тури бинта - зліва направо по відношенню до бинтуючого (за винятком пов'язки Дезо на праву
руку, пов'язки на ліве око, ліве вухо, ліву молочну залозу); у бинтуванні беруть участь обидві руки
бинтуючого: права рука розгортає головку бинта, ліва - притримує пов'язку і розправляє ходи
бинта; спинка головки бинта повинна бути звернена до поверхні тіла хворого, а черевце – назовні;
початок бинта (фіксуючий тур) закріплюють поруч з ділянкою ушкодження, але не на самій рані,
двома-трьома щільним турами; кожний тур бинта повинен прикривати попередній на 2/3 (за
винятком циркулярної та повзучої пов'язки); бинт фіксують шпилькою, лейкопластиром або
розірваними кінцями.

5. Накладена пов'язка повинна відповідати наступним вимогам: міцно утримувати

перев'язувальний матеріал і не порушувати кровопостачання; після накладення пов'язки слід
звернути увагу на колір шкірного покриву і пульсацію периферійних артерій нижче місця
накладення пов'язки.

Циркулярна (кругова) пов'язка завжди розпочинає будь-яку іншу пов'язку, а крім того може
самостійно застосовуватися для закриття невеликих ран. Спіральна пов'язка накладається на
циліндричні та конусоподібні частини тіла - для закриття великих ушкоджень на тулубі та кінцівках.
Повзуча пов'язка є першим етапом накладення будь-якої іншої пов'язки, застосовується для
фіксації перев'язувального матеріалу на великому проміжку (особливо на кінцівках).
Хрестоподібна (восьмиподібна) пов'язка призначена для бинтування частин тіла з неправильною
поверхнею (потилиця, грудна клітка, промежина). Колосоподібна пов'язка є різновидом останньої,
накладається на суглобові ділянки та інші важкодоступні частини тіла, де є складнощі для
утримування перев'язувального матеріалу. На ліктьовий і колінний суглоби накладають
„черепашачу" пов'язку (збіжну або розбіжну). Поворотна пов'язка застосовується на голову, стопу,
китицю, куксу після ампутації. При наданні першої допомоги особливо зручними є косинкові
пов'язки.

Перев'язувальний матерiал на paнi утримується за допомогою липкого пластиру, причому смужки

останнього переходять на непокриту шкiру з обох cтopiн пов' язки i міцно приклеюються до неї,
утримуючи пов'язку на paнi. 3вичайно накладають декілька смужок липкого пластиру паралельно
один одному на тiй чи iншiй вiдстанi залежно вiд величини пов' язки. Малi лейкопластирнi пов'
язки можна робити з хресто- чи зiрко-подiбно накладеного пластиру. Лейкопластирну пов' язку
можна також застосовувати для зближення країв гранулюючої рани, для лiкування переломiв
кiстки методом постiйного витягу, особливо у дiтей.

Індивідуальний перев'язувальний пакет - це дві ватно-марлевих подушечки розміром 15x15 см і

бинт шириною 9 см, які запаковані у восковий папір і герметичний прогумований пакет. Основна
мета такого пакета – захистити рану потерпілого від забруднення на час доставки його у медичний
заклад.

Гіпсову пов'язку запропонував М.І.Пирогов у 1854 році. Серед гіпсових пов'язок розрізняють
циркулярні, лонгетні, лонгетно-циркулярні, вікончаті, мостоподібні, стулкові, гіпсові ліжечка,
корсети, а також комбіновані з різних елементів пов'язки. Гіпсові пов'язки безпечні для здоров'я,
біологічно інертні, пластичні (пов'язка легко адаптується до будь-якої ділянки тіла), прості у
використанні. Гіпс виготовляють і вигляді гіпсових бинтів, де гіпсовий порошок (сульфат кальцію)
імпрегнований до марлевого бинта. Недоліком гіпсової пов'язки є її довготривале висихання (36
год), відносно низька міцність, неповна прозорість для рентґенівських променів.

Ускладнення при накладенні пов'язок зумовлені порушенням кровоплину, іннервації, розвитком

інфекції, тривалим знерухомленням, що спричиняє контрактури.

Перев'язувальна – це приміщення у хірургічному відділенні, де виконуються маніпуляції по

догляду за ранами (в т.ч. післяопераційними). У кожному хірургічному відділі згідно правил
асептики і антисептики обов'язково є дві перев'язувальні – чиста і гнійна – для розподілу потоків
пацієнтів згідно наявності/відсутності у них інфекції. Організація роботи перев'язувальної
передбачає суворе дотримання усіх правил асептики і антисептики, профілактики
внутрішньолікарняної інфекції і таким чином є схожим на режим роботи операційної.

У перев'язувальній виконуються перев'язки і деякі діагностично-лікувальні процедури. Перев'язка

– послідовна заміна пов'язки з маніпуляціями в рані та обробкою шкіри навколо неї. Пов'язка – це
перев'язувальний матеріал,накладений і закріплений на тій чи іншій ділянці тіла, який складається
з двох частин: первинна пов'язка (обов'язково стерильна, яка накладається безпосередньо на
рані) і вторинна пов'язка (якою закріплюється первинна пов'язка). Вимоги до перев'язувального
матеріалу: гігроскопічність, еластичність, легкість стерилізації, біологічна інертність. До
перев'язувального матеріалу належить марля (серветки, тампони, марлеві кульки) і вата (проста
незнежирена і гігроскопічна знежирена).
 Перебіг післяопераційного періоду має загальні закономірності, які умовно поділяють на дві стадії.

Перша стадія триває 2—3 доби. У разі неускладненого перебігу післяопераційного періоду пацієнт
скаржиться на незначний біль у рані, зниження апетиту, субфебрильну температуру тіла. При
операціях на порожнистих органах з’являються метеоризм, інколи утруднене сечовипускання. У
цій стадії показані застосування знеболювальних засобів, ліжковий режим, голод або обмеження
вживання їжі.

Друга стадія продовжується з 3—4-го до 7—9-го днів і характеризується процесами загоєння ран і

поступовою нормалізацією порушених функцій. У цей період показані застосування
стимулюючої терапії, поступове розширення дієти і режиму. На 7—10-у добу у пацієнтів знімають
шви з післяопераційних ран.

Послідовність дій Обґрунтування

У післяопераційній палаті пацієнту надати горизонтального положення без Запобігання аспірації блювотним
подушки, голову повернути на бік.

2. Через 4—6 год після операції пацієнту підняти головний кінець ліжка. Для покращення дихання.

3. Періодично оглядати ліжко, розправляти і проводити заміну білизни. Забезпечується гігієнічний комфо

У випадку промокання білизни виділеннями з рани доцільно її замінити.

4. Проводити лікувальну гімнастику. На 1-у добу пацієнт повинен повертатися на Запобігання ускладненню з боку
бік в ліжку, на 2-у — сидіти, на 3-ю — вставати і ходити по палаті. судинної і дихальної систем.

Виняток становлять пацієнти після обширних операцій, які змушені тривалий час
дотримуватися постільного режиму.

5. Вправи для стоп і кистей призначають на 1-у добу, на 2-у — згинання ніг у колі- Покращується кровообіг, запобіга
нах, повертання на бік і підняття таза, на 5—7-у — вправи для верхніх і нижніх ускладненням.
кінцівок, діафрагми і м’язів черевної стінки.

6. Стежити за дотриманням пацієнтом голодної дієти протягом 2—3 діб. Запобігання ускладненням травн

7. Проводити інфузійну терапію. Її якісний склад залежить від характеру Нормалізується водно-сольовий
оперативного втручання і стану пацієнта. У 1-у добу призначають не менше 2 л
 
рідини.

8. Проводити знеболювальну терапію протягом 3—4 діб у повному обсязі. У Досягається зняття болю і нормал
подальшому анальгетики вводити за показаннями. органів і систем.

NB! Застосування знеболювальних засобів запобігає розвитку легеневих  

ускладнень, оскільки дає змогу пацієнту перші години після операції глибоко і
 
повноцінно дихати.
Усуваються ускладнення дихальн
Часті ін’єкції наркотичних засобів спричинюють нудоту і блювання. Тому ефектив-
ною і фізіологічною є комбінація наркотичних, антигістамінних і седативних  
засобів, наприклад:
 
1 мл 1 % промедолу, 1 мл 1% розчину димедролу,
Усуваються ускладнення.
мл 50 % розчину анальгіну 2—3 рази на день.
9. Спостерігати за діурезом. Інколи виникає рефлекторна затримка сечовипускан- Виявляється і усувається гостра з
ня, особливо в чоловіків похилого та старечого віку. У таких випадках потрібно: випускання.

-         поставити теплу грілку на ділянку сечового міхура;

-         відкрити водопровідний кран;

-         з дозволу лікаря допомогти пацієнту встати з ліжка;

-         за відсутності ефекту від вищеназваних заходів виконати катетеризацію.

10. У 1-у добу після операції звертати увагу на стан асептичної пов’язки, яка мас Досягається контроль за загоюва
бути сухою і чистою. За відсутності ускладнень перев’язку рани проводять на 2-у
добу. Тампони з рани видаляти не пізніше ніж через 48 год після їх ослизнення
або проводити їх заміну.

11. Шви на тулубі знімають на 7—10-у добу, а в дітей Термін зняття швів залежить тако
локалізації рани.
на 5-у, в осіб старшого і похилого віку — на 12-у добу. При лапаротомії шви іноді
знімають у два етапи: спочатку, на 7—8-у добу, знімають через один шов, а потім,
на 9—10-у — решту.

12. Проводити догляд за мікроіригаторами і дренажами. Дренажі видаляють після Забезпечується раннє виявлення
припинення їхнього функціонування. ускладнень, евакуація ранового в

13. Регулярно проводити профілактику пролежнів. Покращується кровопостачання с

тканин.

Пов'язки на
живіт явля
ються
найбільш

поширеними у неспеціалізованих хірургічних стаціонарах. Вони використовуються після

оперативних втручань з приводу таких захворювань як гострий апендицит, гострий холецистити,
перфоративна виразка шлунка та ін. Найбільш поширеною являється лейкопластирна
пов’язка (рисунок 1).  Також використовується циркулярна пов'язка, яку можна закріпити
вісімкоподібними ходами через стегно (відео 1). Серед травм живота найнебезпечнішими для
життя потерпілого є проникаючі рани. Вони можуть призвести до випадіння внутрішніх органів,
петель кишок і сальника, до виникнення сильних кровотеч. Якщо випали внутрішні органи, їх не
можна впра-вляти у черевну порожнину. Рану закривають стерильною серветкою чи стерильним
бинтом навколо внутрішніх органів, що випали. На серветку кладуть м'яке ватно-марлеве кільце і
накладають не дуже тугу пов'язку. Потерпілому з проникаючою раною живота ні в якому разі не
можна давати пити, дозволяється лише змочити губи водою. На верхню частину живота
накладається стерильна пов'язка послідовними коловими ходами знизу вгору.

Пов'язку на промежину
виконують за
принципом колосоподібної (р
исунок 2). Вона формується
вісімкоподібними турами, які
проводять навколо кульшових
суглобів так, шо перехрест
бинта утворюється на
промежині, не закриваючи
анальний отвір та зовнішні
статеві органи. Бинт
проводять від
передньоверхнього краю клубової кістки до промежини, переходять на протилежне стегно,
обходять його ззаду, повертаються на промежину і йдуть на задню поверхню стегна, огинають
його і навскоси піднімаються попереду, до передньоверхнього краю протилежної клубової
кістки. Пов’язки на промежину накладають при різноманітних пораненнях цієї ділянки а також для
фіксації повязок на нижніх відділах живота.

Колосоподібну пов'язку на
пахвинну ділянку
використовують для закриття
як цієї ділянки, так і
промежини. Накладання
пов'язки починають з
циркулярних турів навколо
живота на рівні талії. Далі бинт
ведуть по передній поверхні
живота навскоси донизу в
пахвинну ділянку, огинають
стегно з протилежного боку
позаду і по передній поверхні
живота повертають до
початкового пункту. Потім бинт
обводять навколо тулуба
позаду і по передній поверхні таза, навскоси спускаючись у пахвинну ділянку. Симетрично
повторюють попередній виток. Пов'язку закінчують циркулярним витком на талії (рисунок 3).

Пов'язки на палець можуть бути виконаними за типом повертальних, спіральних та

колосоподібних. Для цього використовують бинти завширшки 3—5 см.
 Пов'язку, що
повертається (рисунок 4 – Б),
застосовують тоді, коли
треба повністю закрити кінець
дистальної фаланги.
Бинтування починають з
долонної поверхні, проводячи
бинт уздовж пальця від
основної фаланги до нігтьової,
огинають кінець пальця,
переводять бинт на тильну
поверхню, ведуть до основної
фаланги, де бинт перегинають і
повзучим ходом доводять до
кінця пальця, а звідти — у
зворотному напрямку
спіральними турами до
основної фаланги, де і
закріплюють пов'язку.

Спіральна пов'язка (рисунок 4 – А) починається з

фіксації циркулярними турами у зоні зап'ястка.
Після цього бинт по тильній поверхні кисті ведуть
до нігтьової фаланги пальця, а звідти —
спіральними ходами до основної фаланги і знову
через тил кисті повертаються до зап'ястка, де і
фіксують пов'язку. Колосоподібна пов'язка
найзручніша для закриття ділянок
п'ястковофалангових суглобів, переважно І пальця.
її починають звичайно із закріплення на зап'ястку,
далі бинт навскоси по тильній поверхні кисті
переводиться на великий палець, після кількох
вісімкоподібних турів з повертанням на зап'ясток
пов'язку там же і фіксують (рисунок 6.).

    

Спіральну пов'язку на всі пальці

кисті (рукавичка) накладають тоді,
коли треба по черзі забинтувати всі
пальці, наприклад., при опіках чи
шкірних хворобах. її виконують
вузьким бинтом, починаючи з І
пальця на правій руці або з V на
лівій. Пов'язку накладають так само,
як і спіральну пов'язку на один
палець, поступово переходячи з
одного пальця на інший через
закріплюючі тури на зап'ястку. Таку пов'язку можна накладати і не повністю — не бинтувати
пальці.

Кисть також
можна
забинтувати
колосоподібною
пов'язкою та
пов'язкою, що
повертається (рису
нок 8).

Колосоподібна
пов'язка закриває
тильну та долонну
поверхні кисті,
окрім пальців.
Починають її з
фіксуючих турів на
зап'ястку, далі
косо перетинають тильну поверхню кисті від променевого боку до ліктьового і переходять на
долоню, повертаючись до основи II пальця, а звідти знову по тильній поверхні кисті до про-
менезап'ясткового суглоба. Краще таку пов'язку виконувати низхідною, перекриваючи спочатку
дистальну частину кисті, а потім — проксимальну.

Відео 3 Відео 4 Відео 5

Методика накладання пов’язки Методика накладання коминкової Методика накладанн

рукавичка пов’язки на кисть рукавичка

Передпліччя бинтують за технікою простої спіральної пов'язки чи з перегинами. Обидві пов'язки

краще виконувати як висхідні, починаючи з променезап'ясткового суглоба. Ділянку ліктьового
суглоба бинтують за допомогою черепашачої пов'язки — такої, що сходиться або розходиться.
Накладають її у фізіологічному (середньому) положенні суглоба. У першому разі перший
фіксуючий тур проводять під ліктьовим суглобом, далі через ліктьову ямку бинт переводять на
плече вище від суглоба, обвивають його позаду. Поступово вісімкоподібними ходами, що
збігаються до ліктьового відростка, закривають увесь суглоб, посередині якого накладають
останній фіксуючий виток. У разі розхідної пов'язки перший виток накладають над ліктьовим
відростком, а потім вісімкоподібні витки розходяться від середини, поступово закриваючи весь
суглоб. Перехрест роблять на передній поверхні кінцівки.

Пов'язка Дезо використовується її для фіксації верхньої кінцівки до тулуба та її підвішування

головним чином при переломах ключиці чи плечової кістки. Звичайно її накладають під час
подання першої допомоги. Перед бинтуванням під пахву вкладають ватно-марлевий валик, шо
запобігає зміщенню уламків ключиці чи плеча. Рука притиснута до грудей та зігнута у лікті під
кутом 90°. Перший циркулярний виток проводять з боку спини під здорову пахву через груди,
огинаючи ушкоджену руку та притискуючи її до грудної клітки. Потім бинт проходить по спині,
повертаючись до пахви здорового боку, виходить з-під неї і навскоси через груди йде до верхньої
частини плеча. Після цього спускається по задній поверхні плеча, утворюючи петлю  для
підтримання передпліччя, і по передній поверхні піднімається до надпліччя ушкодженої руки.
Аналогічні тури повторюють, поступово утворюючи пов'язку. Здорова рука залишається при цьому
вільною (рисунок 10, відео 7). Пов'язка Вельпо мало відрізняється від попередньої. Під пахву
кладуть подушечку. Ушкоджена рука розташовується таким чином, щоб долоня лежала на плечі
здорової руки. Перший тур циркулярний — навколо грудей, другий — притискує ушкоджену руку
до грудної клітки. Потім бинт проводять під здоровою рукою на спину, навскоси до протилежного
(хворого) плеча, огинають його вгорі і ведуть по передній поверхні вниз до ліктя хворої руки,
охоплюють його трохи вище від ліктьового згину і проводять під пахвою здорової руки. Край ліктя
залишається вільним (рисунок 11, відео 8). У зв'язку з недостатньо фізіологічним положенням руки
цей вид пов'язки накладається не довше ніж на тиждень. При травмах голови можуть накладатися
різного виду бинтові пов"язки і пов'язки з використанням косинок, стерильних серветок і липучого
пластиру. Вибір пов'язки залежить від розміщення і характеру рани. Якщо поранено волосисту
частину голови, то накладають пов'язку «чепець» (Рисунок 12, відео 9), закріплюючи її смужкою
бинта (зав'язкою) за нижню щелепу. Від бинта відрізають шматок завдовжки до 1 м, кладуть його
середню частину на тім'я поверх стерильної серветки, що закриває рану, кінці опускають
вертикально донизу попереду вух і утримують в натягненому стані. Навколо голови роблять
коловий закріплюючий хід, дійшовши до зав'язки, обертають бинт навколо неї і ведуть косо на
потилицю. Чергуючи ходи бинта через потилицю і через лоб і щоразу направляючи його більш
вертикально, закривають усю волосисту частину голови. Після цього двома-трьома коловими
ходами закріплюють пов'язку. Кінці зав'язки бантом зав'язують під підборіддям.

При пораненні шиї, гортані або потилиці

накладають хрестоподібну пов'язку. Коловими
ходами бинт спочатку закріплюють навколо
голови, потім вище лівого вуха і позаду нього
опускають бинт косо вниз на шию.
 Пов 'язки на ноги. Колосоподібна пов'язка на І палець
ноги має деякі особливості. Починають її з фіксуючого
тура над кісточками. Потім бинт під внутрішньою
кісточкою переходить на тильний бік ступні навскоси
майже до основи мізинця, де огинає зовнішній край
ступні і по підошві йде до основи великого пальця.
Далі після колового тура навколо пальця бинт
проводять аналогічним чином у зворотному напрямку.

Колосоподібна пов'язка на ступню може бути

висхідного та низхідного типу. У будь-якому разі її
починають з колового туру над кісточками. Потім бинт
проводять з внутрішнього боку ступні на зовнішній,
звертають на підошву і знову виводять з іншого боку на
тильний бік ступні, де він проводиться навскоси до
місця фіксації над кісточками.

Крім цього, ступню з пальцями можна бинтувати пов'язкою, що повертається. Ділянку п'яти
бинтують за технікою черепашачої пов'язки. Краще утримується на ступні черепашача пов'язка, яка
починається з колового тура на п'ятці, а наступні тури віддаляються від верхівки п'яти на гомілку та
ступню. Навпаки, черепашача пов'язка на коліно має виконуватись так, аби останній  виток
прикривав наколінок. Пов'язку на гомілку виконують як спіральну просту чи з перегинами.
Починають бинтувати знизу. Так само накладають пов'язки на стегно, але через конусоподібну
форму цього відділу кінцівки часом виникає потреба доповнювати верхню частину пов'язки для
кращого її утримання колосоподібними турами, як це роблять у разі накладання пов'язки на
кульшовий суглоб. Колосоподібна пов'язка на кульшовий суглоб може виконуватись у низхідному
і висхідному варіантах. Частіше накладають висхідну пов'язку, її починають з фіксуючого тура на
талії у напрямку здорового боку з переходом на поперек. Потім бинт проводять уперед над
передньоверхнім краєм клубової кістки на хворому боці і спускають на внутрішню поверхню
стегна, де роблять коловий тур. Потім бинт з передньої поверхні стегна переводять на здоровий
бік, проходячи попереду над лобковою ділянкою. У разі накладання висхідного типу пов'язки її
починають з циркулярного тура у верхній третині ураженого стегна у напрямку від зовнішнього до
внутрішнього боку. Пов'язка на всю ногу поєднує у собі майже всі наведені типи пов'язок на
кінцівку, починаючи з пов'язки на великий палець та колосоподібної пов'язки на ступню і до
колосоподібної пов'язки на кульшовий суглоб.

         Відео: «Накладання пов’язки  «ШАПОЧКА ГІПОКРАТА»»

Відео: «Накладання пов’язки «ВУЗДЕЧКА»» Відео: «Накладання пов’язки «ВУЗДЕЧКА» (2)»

Відео: «Накладання пов’язки чепець»

         Відео: «Накладання монокулярної пов’язки»

         Відео: «Накладання пов’язки на обидва ока»

Відео: «Накладання пов’язки на підборіддя»

         Відео: «Накладання пов’язки на потилицю» Відео: «Накладання пов’язки на потилицю (2)»

         Відео: «Підготовлення пращеподібної пов’язки»

         Відео: «Накладання пращеподібної пов’язки» Відео: «Накладання пращеподібної пов’язки

(2)»
Відео: «Накладання пов’язки на грудну клітку»

Відео: «Накладання пов’язки на ліктьовий суглоб» Відео: «Накладання пов’язки на ліктьовий

суглоб (2)»

Відео: «Накладання косинкової пов’язки на передпліччя»

         Відео: «Накладання пов’язки на гомілково-ступневий суглоб»  Відео: «Накладання пов’язки

на гомілково-ступневий суглоб (2)»

         Відео: «Накладання пов’язки на коліно»

                 

Гіпсові пов’язки

Гіпс - це прожарений при температурі 140 °C сульфат кальцію. Після прожарювання він легко
розтирається в дрібний білий порошок, який в суміші з водою являє собою кашопоподібну масу,
яка має властивість легко твердіти. Гіпс на повітрі вбирає вологу, в зв’язку з чим його якість різко
погіршується. Для попередження цього його зберігають у сухому місці.

Для перевірки якості гіпсу існує декілька проб:

1) гіпсовий порошок стискають в кулаці; при добрій якості після потім розтиску кулака він
розсипається, при поганій - залишається у вигляді грудочок;

2) рівні порції гіпсу і води змішують на тарілці; одержана отримана маса повинна застигнути
захопити через 5-6 хв. і при натисненні пальцями не роздавлюється і на її поверхні не виступає
волога;

3) гіпс і воду змішують в співвідношенні 1:1 і виготовляють кульку, яка через 7-10 хв. твердне. При
опусканні її з висоти 1м вона не повинна розбитися.

Якість гіпсу можна поліпшити. Якщо гіпсовий порошок містить грудочки, його необхідно просівати
через сито або рідку марлю. Гіпс, що відсирів, прожарюють при температурі 140 °С. Для
уповільнення застигання гіпсу його розводять холодною водою або додають до нього
крохмальний клейстер. Для прискорення застигання його замішують на теплій воді (30-35 °С).

Види гіпсових пов'язок та методика їх приготування:

1) циркулярна (глуха);

2) розрізна (знімна);

3) вікончаста;

4) мостоподібна;

5) шинна;

6) лонгетна;

7) лонгетноциркулярна;

8) торако-брахіальна (на верхню кінцівку і грудну клітку);

9) кокситна (на нижню кінцівку, таз і живіт із захопленням грудної клітки);

10) гонітна (те ж, що і кокситна, тільки верхня межа досягає пупка);

11) корсети;
12) ліжечка.

Гіпсові пов'язки готують з гіпсових бинтів. Для гіпсових бинтів використовують тільки гігроскопічну
марлю. На стіл, оббитий оцинкованим залізом або покритий клейонкою, кладуть бинт, посипають
гіпсом і останній енергійно втирають в бинт. Загіпсований бинт нетуго складають або згортають.
Перед накладенням такий гіпсовий бинт змочують в теплій воді. Можна заздалегідь готувати
гіпсові лонгети заданої довжини і товщини (5-8 шарів). Є гіпсові бинти і фабричного виробництва.

Iснує багато правил накладення гіпсових пов’язок: кінцівці або відповідній ділянці тіла надають
середньо фізіологічного положення. Окрім пошкодженої ділянки тіла імобілізації підлягають два
сусідні суглоби. Якщо гіпсова пов’язка накладається з підкладкою, то для цієї мети краще
використовувати негігроскопічну вату, яку накладають на кісткові виступи. Пов'язка не повинна
стискати тканини, але і не повинна бути дуже вільною. Після накладення пов'язки необхідно
перевірити, чи не стискає вона магістральні судини (синюшна, набряк, похолодання, відчуття
повзання мурашок, оніміння, набряк нижче розташуваних сегментів, наявність пульсації).

Для накладення гіпсових пов'язок є спеціальні пристосування і інструменти: екстензійний стіл,

підставка під таз, апарат для накладення корсетів. Знімають гіпсові пов'язки за допомогою пилок
для гіпсу, ножиць, скальпелів, кусачок Штилю, електричних пилок

Накладення циркулярної пов'язки. Після підготовки гіпсових бинтів, один з них опускають в таз з
водою. Після того, як гіпсовий бинт просочив водою (припинення виділення бульбашок газу), його
злегка відтискають. Для цього щільно захоплюють кінці бинта, щоб з них не витікала гіпсова кашка,
і стискають бинт руками. При тугому і неправильному відтисканні з бинта витікає частина гіпсу.
При бинтуванні після закріплювального ходу тури накладають, закриваючи попередній тур
наполовину або на 2/3. Бинтування проводять від периферії до центру. Пов'язку накладають
рівномірно, без перегинів, надрізаючи бинт в міру необхідності. Для того, щоб пов'язка застигла
рівномірно (від чого залежить її міцність), бинт необхідно накладати рівномірно і швидко. До
закінчення накладення першого бинта другий повинен бути промочений водою і т.д. Під час
накладення циркулярної пов'язки їі ретельно моделюють до анатомічних утворень даної ділянки
тіла.

На верхню кінцівку і гомілку накладають 5-6 шарів бинта, на стегно і тулуб - 7-8. Для того, щоб кінці
гіпсового бинта не кришилися, в кінці гіпсування Їх підрізають, укріплюючи смужками марлі і
ретельно моделюють.

Пов'язку застосовують в тих випадках, коли необхідно проводити перев'язки, масаж і інші медичні
заходи. Для цього накладають циркулярну глуху пов'язку, а потім розрізають їі до висихання з двох
протилежних сторін. Для зміцнення пов'язки надалі стулки стягують бинтом.

Вікончаста пов'язка. У ділянці рани після накладення пов' язки вирізують вікно. При цьому виді
пов'язки зберігається міцність гіпсової пов'язки і в міру необхідності можна проводити перев'язки і
стежити за станом рани.

Мостоподібну пов'язку застосовують в тих випадках, коли необхідно залишити відкритим ділянка
тіла по всьому периметру. 3 цією метою гіпсові циркулярні пов'язки накладають вище і нижче
відповідної ділянки тіла. Загіпсовані ділянки сполучають між собою містками з дерева або металу,
які прикривають гіпсовим бинтом.

Лонгетну пов' язку накладають там, де для іммобілізації цілком досить фіксації лонгетом
(половина циркулярної пов'язки), або для зміцнення циркулярної бинтової або гіпсової пов'язки.
Лонгеті (дещо шарів загіпсованого бинта відповідних розмірів) виготовляють наперед при заготівці
гіпсових бинтів або з намоклого гіпсового бинта.
Шинні гіпсові пов'язки виготовляють з картону, якому надають форму відповідно до поставленого
завдання, і обгортають мокрим гіпсовим бинтом (шина Волковича). Таку пов'язку накладають на
відповідну ділянку тіла, моделюють і фіксують бинтами.

Лонгетно-циркулярна пов'язка. В цьому випадку лонгети фіксують циркулярною гіпсовою

пов'язкою, як правило, в тих ділянках тіла, де може відбутися перелом гіпсу (наприклад в ділянці
суглоба).

Торако-брахіальну пов' язку застосовують при пошкодженнях плеча і плечового суглоба.

Здебільшого їі накладають за принципом лонгетно-циркулярної пов'язки. При цьому грудну клітку
і відповідну ділянку верхньої кінцівки загіпсовують в положенні відведення від тулуба,
приведення вперед і згинання в ліктьовому суглобі. Для вмісту кінцівки в наданому положенні і
зміцнення пов'язки вгіпсовують палицю у вигляді розпіркиміж середньої третю передпліччя і
гіпсовим корсетом на грудній клітці.

Кокситну пов'язку накладають при переломах стегна або кульшового суглоба. На екстензійному
столі лонгетами укріплюють тазостегновий суглоб і задню поверхню стегна. Циркулярними ходами
гіпсових бинтів захоплюють ступню, гомілку, стегно, кульшовий суглоб, живіт і грудну клітку до
рівня сосків.

Гонітну пов' язку застосовують при пошкодженні колінного суглоба і гомілки.

Гіпсовuй корсет є необхідним для лікування захворювань і пошкоджень хребта. Корсет

виготовляють з циркулярних гіпсових бинтів шириною 15 см. Нижня його межа - клубові кістки,
верхня - по передній поверхні до вирізки груднини, задня - остистий відросток першого грудного
хребця. Залежно від локалізації пошкодження висота корсета може змінюватися.

Гіпсове ліжечко. Показаннями до його застосування є туберкульоз і деформація хребта. Можна

використовувати його і для транспортування при пошкодженнях хребта. Хворого вкладають на
живіт. Гіпсове ліжечко виготовляють з широких бинтів або окремих шарів прогіпсованої марлі.
Проводять ретельне моделювання по тілу. Після застигання ліжечко знімають і обрізають краї.
Ліжечко сохне впродовж 1-2 діб, після чого у нього вкладають хворого.

Після того, як але чи виконала інша гіпсова пов'язка свою функцію їі необхідно зняти. Затвердлій
гіпс знімається дуже важко. Для пом'якшення пов'язку змочують гарячою водою, розчином
хлориду натрію або слабким розчином соляної кислоти. Можна розрізати пов'язку і без
пом'якшення, використовуючи для цього спеціальні пилки, ножиці або, краще, електричну пилку.

Джерела:
1) http://intranet.tdmu.edu.ua/data/kafedra/internal/zagalna_surgery/classes_stud/uk/
%D0%BC%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD
%D0%B8%D0%B9%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%83%D0%BB%D1%8C
%D1%82%D0%B5%D1%82/%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BB
%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D1%81%D0%BF
%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0/%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD
%D0%B8%D0%B9%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%BC%D1%96%D0%BD%20%D0%BD
%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F/
%D0%97%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD
%D0%B0%20%D1%85%D1%96%D1%80%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F/3%20%
D0%BA%D1%83%D1%80%D1%81/%D0%97%D0%B0%D0%BD%D1%8F
%D1%82%D1%82%D1%8F%2001.%20%D0%92%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD
%D0%BD%D1%8F
%20%D0%B2%20%D1%85%D1%96%D1%80%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8E.htm

2 ) http://www.onconurse.ltd.ua/files/algo_24.htm

3) https://studopedia.org/6-9659.html