1. Що таке наукове передбачення?

Передбачення — це форма активної діяльності свідомості, яка дає людині можливість знати або
припускати те, що має виникнути, статися. З цієї причини передбачення можна визначити також як
пізнання майбутнього на основі минулого та сучасного. Передбачення включає результат
діяльності мислення і сам процес мислення, який зумовлює цей результат. Передбачення за
гносеологічною природою це висунення гіпотези, гіпотеза — логічна форма знання, яка
використовується у процесі пізнання і минулого, і сучасного, і майбутнього. Суб'єктивна основа
передбачення полягає в здатності людської свідомості до випереджувального відображення
реальності на засадах виявлення закономірних тенденцій, які спрямовані від минулого через
сучасне до майбутнього і підтверджуються практикою. Здійснити цс випереджувальне
відображення дуже важко, але часто теорія і практика цього вимагають. Наукову творчість у
певних межах можна спрямовувати. Цс стосується як умов виявлення індивідуальних здібностей
дослідника, так і умов соціокультурного характеру, соціально-економічних, політичних і
загальнокультурних передумов, які також піддаються певному регулюванню. Не зменшуючи ролі
інтуїції та випадковості в науковій творчості, вчені орієнтуються перш за все на раціональні
способи дослідження, які діють відносно автономно від тієї самої інтуїції, здатні давати значні
наукові результати завдяки своїй автономії та водночас підводять процес пізнання до інтуїтивних
стрибків.

2. Перелічіть типи гіпотез за характером функціонування

Гіпотеза - форма мислення, що становить собою припущення про існування певного

закономірного зв'язку між явищами, причини виникнення яких невідомі. Часто гіпотезою
називають і припущення про існування факту, який безпосередньо не спостерігається. "Гіпотеза" -
поняття багатозначне, воно має принаймні такі три значення: особливий рід припущень про
безпосередньо не-спостережувані форми зв'язку явищ або про причини що породжують ці явища;
особливий рід умовиводу, у формі якого відбувається висунення певного припущення; складний
засіб, який включає в себе як висунення припущення, так і його наступне доведення. Види гіпотез
Гіпотеза може претендувати на пояснення всієї множини досліджуваних явищ, частини цієї
множини або окремого явища. З огляду на цю особливість гіпотез їх відповідно поділяють на
загальні, часткові й одиничні. Загальна гіпотеза - припущення про певні закономірності, які
стосуються всієї множини явищ відповідної предметної сфери. Науку цікавлять загальні
закономірності, а наукові положення виражаються, як правило, у формі загальних суджень.
Часткова гіпотеза - припущення про певні закономірності, які стосуються тільки деяких елементів
множини явищ відповідної предметної сфери. Після з'ясування специфіки підмножини явищ,
кожного з яких стосується передбачувана закономірність, часткова гіпотеза перетворюється на
загальну. Схема цього перетворення така: "Деякі S є Р" - "Всі S, які мають ознаку к, є Р". Одинична
гіпотеза (гіпотеза для одиничного випадку: ad hoc - "для цього") - припущення, що стосується
характеристики одного-єдиного предмета чи явища. Прикладом тут можуть бути гіпотеза Дж. -К.
Максвелла про рух і структуру кілець Сатурна, гіпотеза про наявність планети - сусідки планети
Уран тощо. Розрізняють ще описові й пояснюючі гіпотези. Описова гіпотеза - припущення про
притаманні предмету властивості або форми зв'язку між спостережуваними предметами і
явищами. Ця гіпотеза намагається дати відповідь на питання: "Що становить собою даний
предмет?", або "Які властивості має даний предмет?", або "В якому зв'язку перебувають дані
предмети?". Пояснююча гіпотеза - припущення про причини виникнення досліджуваних явищ.
Вона відповідає на питання "Які причини виникнення даних явищ?". Прагнучи відрізнити наукові
гіпотези від усіх інших припущень і здогадів, турбуючись про максимальну ефективність гіпотез,
учені намагаються визначити і сформулювати основні вимоги до цієї форми пізнання. Ось деякі з
них: принципова перевірюваність припущення, яке оголошується гіпотезою; максимальна її
загальність; наявність передбачувальної сили; принципова (логічна) простота; наступність, зв'язок
висловлюваного припущення з попереднім знанням. Об'єктивною основою перевірюваності
наукової гіпотези є взаємозв'язок сутності й явища, зокрема та обставина, що "сутність являється".
Під максимальною загальністю треба розуміти те, що гіпотеза має пояснювати не частину фактів,
які цього потребують, а всю їх сукупність. Більше того, з гіпотези повинно виводитися за
можливості й ширше коло явищ, зокрема й ті, що, як здається, і не перебувають у зв'язку з
досліджуваними явищами. Причому наукова гіпотеза повинна пояснювати відповідні явища
глибше і повніше, ніж будь-яке інше припущення. Наявність передбачувальної сили гіпотези
виявляється в її здатності здогадатися про існування закономірності, до цього не відомої науці, та
існування ще не відомих явищ, аналогічних досліджуваним, і способів відкриття (чи одержання
шляхом експерименту) цих явищ.

3. Роз’яснити принцип несуперечливості використовуваних методів.

Навести приклади.

У процесі розв'язання складних проблем часто пропонують не одну, а дві й більше гіпотез.
Оскільки ж істина одна, то зрозуміло, що кілька гіпотез, які по-різному пояснюють одні й ті самі
явища, не можуть бути одночасно істинними. Виникає необхідність вибирати одну з двох або й
кількох конкуруючих гіпотез. Принцип несуперечливості виявляється у такій логіці наукового
мислення дослідника, яка забезпечується дотриманням законів логіки, передусім, закону
недопущення суперечності. Наприклад, якщо ми хочемо науково довести гіпотезу створення світу
за моделью християнського віровчення,то це буде неможливо,адже існування скам`янілостей
динозаврів та їх радіонуклідний аналіз входить в суперечку із її змістом та доводить її
неправильність.

4. Проаналізувати гіпотезу власної магістерської роботи з позиційоптимального наукового

дослідження.

У своїй роботі «Транскрипція,як засіб розширення гітарного репертуару» , я висуваю гіпотезу

можливості існування критеріїв вибору творів для перекладів,які б задовільняли початкові інтенції
композитора, для цього я проаналізую існуючі цитати композиторів які робили переклади своїх
творів,схвально відзивались про переклади своїх творів, чи намагались імітувати звучання гітари в
своїх творах.

5. Охарактеризувати суть теорем про неповноту К. Ґьоделя.

Згідно з першою теоремою К. Ґьоделя про неповноту, математика не може черпати знання тільки
із самої себе, без звернення до практики. У кожній досить розвиненій теорії (яка містить в собі
арифметику) можна сформулювати таке твердження, яке як воно само, так і його заперечення не
можуть бути виведені з прийнятої системи аксіом. Тому сам дослідник має вирішити, яке з цих
двох протилежних тверджень слід додати до системи аксіом для подальшого розвинення теорії.
Вибір треба, звичайно, зробити так, щоб нова, поповнена система аксіом більш точно описувала
дійсність (але мабуть для кожного із таких розгалуджень будуть існувати явища дійсності, які
будуть моделюватися ними). Незважаючи на логічну бездоганність кожної з теорій, які
отримуються на черговому кроці, більш природно обирати той варіант, який відповідає
досліджуваній області. Це означає, що задачі побудови інтерпретацій теорій, практичне
дослідження властивостей цих інтерпретацій є необхідними компонентами розвинення
математичних теорій і їх не можна уникнути принципово. Друга теорема К. Ґьоделя про неповноту
також свідчить про обмеженість аксіоматичного методу та потребу узгодження формальних теорій
з практикою. Нагадаємо, що ця теорема говорить, що засобами розвиненої аксіоматичної теорії не
можна довести несуперечливість цієї теорії. Відносна несуперечливість теорії доводиться
побудовою її інтерпретації (моделі) - системи її первісних об’єктів, для яких виконуються усі
аксіоми теорії.