Міністерство освіти і науки України

Маріупольський державний університет

Історичний факультет
Кафедра історичних дисциплін

ІНДЗ
на тему «Традиції єврейської общини у м. Маріуполь»

Студентки 3 курсу
Спеціальності "Історія"
Бомбал Вікторії
Вадимовни
Викладач: Арабаджи С.С.

Маріуполь – 2018
 Актуальність даної теми визначається тим, що культурній стороні життя
євреїв дослідники приділяли дуже мало уваги, дуже мало інформації можна
знайти у підручниках щодо життя переселенців-євреїв у нашому місті і якщо
культура греків розглянути вже дуже добре, то культура євреїв потребує
дослідження. Життя колоністів несло на собі чіткий друк єврейського
містечка і ми розглянемо що саме принесли колоністи-євреї до м. Маріуполь.
Перші свідчення про єврейське населення Маріуполя відноситься до
1820 р. Вони приїздили сюди з північно – і південно-західних губерній Росії.
Єврейське населення Маріупольського повіту – це нащадки вихідців з
Польщі та Прусії. Перші єврейські поселення з’явилися у 1846 р. З 1859 р.,
коли було дозволено селитися у Маріуполі негрецькому населенню, кількість
євреїв у місті зросла (так можна відмітити, що наприкінці ХІХ ст. у місті
налічувалося 650 євреїв). Євреї принесли із собою свій побут та традиції на
нові землі.
Дуже важливу роль у житті єврея відігравала релігія. Переважна
більшість єврейського населення була іудейського віросповідання і їхні
потреби обслуговували дві синагоги. Закон Божий викладав меламед
(приватний вчитель закону єврейської віри) Уряд робив неодноразові, але
марні спроби до підняття рівня розумового і до поширення між ними знання
російської мови. Закон 1855 р., за яким через 20 років меламеди могли бути
виключно євреї, котрі навчалися в Рабинских училищах або в загальних
вищих або середніх навчальних закладах. Положення меламедів
врегульовано законом 1 березня 1893 р., за яким кожен єврей, який бажає
зробитися вчителем закону єврейської віри повинен отримати від директора
або інспектора народних училищ свідоцтво, яке видається без попереднього
іспиту, із сплатою трьох рублів, і поновлюване щорічно. Він має право
відкрити хедер . Спостереження за викладанням у хедері, так само як і за тим,
щоб ніхто з євреїв, які не мають встановленого свідоцтва, не займався
навчанням єврейських дітей єврейським законом і мови, лежить на обов'язку
громадського рабина. Особи, винні в порушенні цих правил, підлягають
відповідальності за 1049-1053 ст. Уложення про покарання, яке видане у 1885
р.
Спочатку єврейська община Маріуполя молилася у найманих
приміщеннях і лише у 1846 р. мала змогу побудувати молитовний будинок на
вул. Харлампієвській (сучасний будинок №6). Ініціатива приналежала
реміснику Абраму Фрейману. Внутрішнє убрання першої маріупольської
синагоги спочатку було дуже примітивним. Трохи пізніше тут зробили
новий кивот для зберігання у ньому священних залишків сувоїв тори,
влаштовані лави для молільників, естрада для читання у ній по суботам
Священного писання та галереї для жінок. У кінці 1880-х р. на будівлі був
встановлений купол. Ця синагога була зруйнована під час німецько-
фашистської окупації м. Маріуполя 1941–1943 рр. До нашого часу від неї
залишилися фундамент та арочні ворота. У 60 –70-ті р. ХІХ ст. єврейське
населення у місті швидко збільшувалося та однієї синагоги (на вул.
Харлампієвській) було вже замало. На початку 1880-х р. єврейська община
купила у торговця Антона Чебаненко двір з будівлями на Георгієвській
вулиці і розпочала будувати тут другий молитовний дім. Відкрили у 1882 р.
(Зараз дитячий садочок фірми «Фея», колишня швейна фабрика ім.
Дзержинського). У документах також йде мова про синагогу на вулицях
Італійській та Митрополитській, проте точного місцезнаходження
встановити не вдалося.
Щодо адміністративного поділу, то існували 17 колоній, які були розбиті
на 4 прикази: Графський, Новозлатопольський, Приютненський та
Затишенський. На чолі приказів стояли призначені сільські начальники. У
кожній колонії представником влади був виборний шульц (староста). У
допомогу йому також обиралися строком на два роки два бейзицера –
замісника. Усе це очолював особливий піклувальник над усіма єврейськими
колоніями з окремою канцелярією, що знаходилася у Маріуполі. 1 січня 1905
року ця посада була скасована.
 Побут та норов єврейських хлібопашців описав М.Є. Земцов у роботі
«Єврейські селяни». Від відмічав, що у євреїв нижча смертність та
народжуваність. Особистість у євреїв цінується незалежно від її здатності до
роботи. Вони шанували жінку і перш за все дружина колоніста – це матір.
Також вона працює і в господарстві: при скотині, на огороді. Жінки-
колоністи вважаються кращими працівницями. Проте, колоністки дуже рідко
виходили працювати у полі , так як вони не залишають без нагляду дітей.
Cелянські хлопчики займаються пастьбою скотини та птиці. Єврейські діти
до 13 років сидять у хадере та колоніст не дозволяв собі відірвати їх від
навчання. Нерідко євреї наймали пастухів для випасу скота. У суботу
переселенці нічим не займалися, це священний день, так само як і для
християнина неділя. Для святкування суботи необхідно було купити
пшеничну муку, шматок м’яса, яке їдять один раз на тиждень.
У жодного народу їжа не підпорядкована в такій мірі релігійним
приписам як у євреїв. Існує цілий комплекс законів про дозволеної і
недозволеної євреїв їжі, так званий кашрут («кашерна їжа» – підходяща,
правильна їжа). Тора забороняла вживати в їжу кров, змішувати молочні і
м'ясні продукти. Заборонені так само яйця і молоко всіх некашерних тварин,
птахів, ікра некашерних риб, устриці, креветки, краби. Оскверненими
тваринами вважаються свиня, кінь, верблюд, заєць. Взагалі Тора засуджує
пияцтво і обжерливість, закликає відмовитися від продуктів, які приносять
шкоду здоров'ю.
Якщо казати про їжу, яку вони споживають кожний день, то це головним
чином молочні продукти: парне і пряжене молоко, сир і бринза, вершки і
вершкове масло. Основними продуктами харчування колоністів були
борошняні вироби – лапша і галушки, замішані на яйцях. Головним м'ясним
продуктом була курятина (варена і смажена). Зазвичай їли курячий бульйон,
борщ, овочі і фрукти. Снідали євреї зазвичай на німецькій манер, це кава
(замість кави п’ють цикорій). Також як варіант вони готували каву домашнім
способом із ячменю. Деякі замість кави пили чай. Євреї вживають в їжу м'ясо
великої рогатої худоби, кіз, овець, оленів, козуль, курей, гусей, качок,
індиків, голубів. Згідно із законом, тварина повинна бути зарізана так, щоб
воно менше страждало і щоб видалити із м'яса якомога більше крові. Дуже
гострим ножем моментально розсікають трахею, стравохід, сонну артерію і
яремну вену. Єврейський спосіб забою тварин вважається найгуманнішим.
Забій виробляв різник, який має відповідний документ від рабинату.
Їжу готували жінки, чоловіки рідко займалися стряпнею. Один із
стародавніх звичаїв прописував євреям вживати тільки домашній хліб, тому
всі єврейки вміли його піч. Кожну п'ятницю і напередодні кожного свята
вони готували білий хліб – халу. При різних святах вони мають різну форму.
Їжа для суботи повинна бути недорогою, щоб бідний єврей теж міг собі її
дозволити. Найчастіше готували кашу, горох, кугель – пироги з жиром і
яловичиною. У святковий день обов'язково подавали рибу і цимес – солодке
страву з моркви, пастернаку та інших овочів з медом і м'ясом. Коронна
страва – фарширована риба. Часто їли так само фіш-картофелес (рибно-
картопляний суп з дрібно нарізаною цибулею і перцем). Для посилення смаку
користувалися приправами, дуже часто використовували часник. Напої
євреям дозволено усі, окрім виноградного вина (так як воно було символом
язичницького богослужіння).
Накритий стіл асоціюється в єврейській традиції з вівтарем Храму. На
столі ніколи не сиділи, під час трапези солили перший шматок хліба, як
солили дари, приготовані для жертвопринесення. За столом повинен була
вестися розмова про Тору, це символізувало присутність Всевишнього.
Для кашерної їжі повинен бути кашерний посуд. Не можна було готувати
молочні та м'ясні страви в одному посуді. «М'ясний» і «молочний» посуд не
можна мити в одній воді і в одній мисці. Необхідно розділяти кухонне
начиння, столові прибори і столову білизна. Після трапези прибирали зі
столу всі ножі – символ війни і насильства.
Житло колоністів головним чином нічим не відрізнялося від домівок
характерних для того краю, де вони жили. Спочатку переселенці
розміщувалися у сусідніх селищах греків, українців, де їм виділяли ригу або
амбар. Трохи пізніше вони побудували собі домівки із саману, а кришу
накривали соломою. Домівки були довгими і розраховувалися да дві родини.
На стіні у вхідної двері кріпився футляр з витягами з Тори (мезуза). Вона
виконувала роль оберега будинка єврея. В кожній з двух частин дому
знаходились одна-дві кімнати, а також приміщення для тварин; усе це під
одним дахом. У дворі тримали птиць, овець, корів або коней. Із зростанням
добробуту євреї почали будувати нові будинки із каменю та обпаленої
цегли . В будинках стали виділяти невеликі приміщення для спалень і кухні.
Східна стіна кожної кімнати була прикрашена листом пергаменту (мізрах).
На ньому було зображення «щит Давида» і текст з Писання. Дахи
покривалися залізом або черепицею. Перед будинками розбивали
палісадники, будували огорожі. На ділянках позаду будинку висаджували
городи і плодові дерева, будували невеликі сараї, конюшні та погреби. Іноді
євреї-колоністи відбудовували собі досить просторі житла, так як були
такими же заможними людьми, як і німці.
Одяг колоністів складався з довгого каптана, зшитого з старовинної
польської викрійці, підвязаного чорним поясом, капелюхи з широкими
полями, штанів (бриджів) і черевиків. Під кафтан одягали шовковий сюртук
(лапсердак), на підлогах якого були чотири шнурка з вузликами як пам'ять
про основних релігійних нормах. Чоловіки носили бороди. Своєрідність
зовнішнього вигляду євреїв створювали і пейси - довгі локони, спадаючих по
обох скронь. Пейси, за традицією, наказував їм носити Мойсей, щоб
відрізнятися від язичників. У 1845 році уряд видав указ, щоб євреї одягалися
так само як і інші мешканці. Молоді люди і жінки зраділи цій постанові, по
своїй схильності до розкоші. Костюм єврейки складався з кофти,
прикрашеної галунами, аплікаціями та вишивкою і вузькій спідниці, яка
гачками кріпилася до кофті. На шиї жінки носили прикраси. Святковий одяг
євреїв відрізнялася особливою пишністю і була покликана підкреслювати з
соціальний статус.
 Євреї-колоністи зрідка вдягали домотканий одяг і зазвичай це була нижня
одежа. А що стосовно верхньої, вона завжди була з покупної тканини. На
ногах вони носили чоботи у повсякденні, а для роботи у полі або
господарстві деякі взували лапті.
У євреїв був культовий одяг. Одружений єврей, роблячи ранкову
молитву, накидав на голову талес – полотенчату накидку з бахромою,
виткану з верблюжої вовни. Кожна нитка бахроми зав'язана особливим
способом у вузлик і повинна була нагадувати про заповіді Мойсея. Також
необхідним елементом чоловічого одягу була єрмолка (кіпа). Пізніше одяг
колоністів трансформувалася: вони стали носити кашкети з козирками,
башлики в холодну пору року, куртки, піджаки і брюки. У кожному
населеному пункті Приазов'я з'явилися мануфактурно-бакалійні лавки. У р.
Маріуполі налічувалося понад 20 мануфактурних магазинів, понад 10
крамниць готового плаття, працювали швейні магазини Шльонського,
Гершмана, капелюшні, шапочные. Все це послужило зміни вигляду жителів
міста.
Однією з найважливіших проблем євреїв-колоністів була нестача води. Їх
колоніїї знаходилися у місцевості де не було а ні річки, а ні струмка. Так,
наприклад, без води була колонія Графська (возили воду із Зеленого поля –4
версти і Сладководної – 8 верст). Для вирішення цієї проблеми колоністи
почали робити пруди (колоністи Веселої, Приютної). До речі, колонія
Сладководна отримала свою назву саме через смачну питну воду.
У єврейських колоніях дуже цінували освіту. Грамотність тут була 100 %.
У кожній колонії функціонувало народне училище, де був чотирьох класний
курс навчання.
Отже, можна зробити висновок, що єврейські колонії мали свої звичаї та
традиції, розвинену на високому рівні культуру. Дуже важливим для них
було сповідування своєї релігії та дотримання усіх традицій притаманних для
їхньої культури. Звичайно, що усе це євреї привозили із собою. Вони не
могли перевезти усі матеріальні блага, що були у них, проте духовну частину
скарбів вони перевезли разом із собою на терени м. Маріуполя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

1. Тора. Доступно з : http://www.torahone.com/docs/KitzurHalachot.htm

2. Александрович И. Э. Краткий обзор Мариупольского уезда / И. Э.
Александрович. – Мариуполь, 1987 г. – 116 с.
3. Земцов М.Е. Еврейские крестьяне. Краткий очерк экономического
положения евреев-землевладельцев Екатеринославской губернии. – Санкт-
Петербург : электропеч. Я. Левенштейн, 1908 г.– 113 с.
4. Кухарченко М. К. Формування національного складу населення Маріуполя
наприкинці ХVІІІ– 60-х гг. ХІХ ст. / М. К. Кухарченко // Мариуполь: история
и перспективы : научно-практическая конференция : сборник трудов. Т. 1. –
Мариуполь : ПГТУ, 2002. – С. 54-56
5. Мариуполь и его окрестности: взгляд из ХХІ века / авт.кол.: Р. П. Божко, Т.
Ю. Були, Н. Н. Гашененко, Л. И. Кучугура, Н. В. Пасько и др. – Мариуполь :
Рената, 2006. – 356 с. : ил.
6. Народи Північного Призов’я (етнічний склад та особливості побутової
культури). – Запоріжжя : Просвіта, 1997. – 175 с.
7. Окрестности Мариуполя: взгляд этнографа. История заселения, культура и
быт жителей края. Конец ХVІІІ – XIX вв. / Н. А. Тыркалова, О. М.
Чаплинская, Т. К. Богадица, Л. И. Миронюк. – Мариуполь : Рената, 2008. – 64
с. : ил.