ПРАВО І БЕЗПЕКА № 2 (34) 2010

12. Скакун О. Ф. Теория государства и права : учебник / О. Ф. Скакун. – Х. : Консум, 2000. – 704 с.
13. Цвік М. В. Загальна теорія держави і права / М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, Л. Л. Богачова. – Х. : Пра-
во, 2002. – 432 с.
14. Федчишин М. Громадянство України. Законодавче регулювання / М. Федчишин // Віче. – 2001. –
№ 8. – С. 145–150.
15. Про утворення Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізич-
них осіб : постанова Кабінету Міністрів України від 14 черв. 2002 р. № 844 [Електронний ресурс] – Ре-
жим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=844-2002-%EF.
16. Положення про паспорт громадянина України : постанова Верховної Ради України від 2 верес.
1993 р. № 3423 // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. – № 11. Законодавство
України про громадянство. – 416 с.
17. Про затвердження форм заяви-анкети для оформлення тимчасового посвідчення громадянина
України та журналу їх обліку : наказ Міністерства внутрішніх справ України від 25 груд. 2003 р.
№ 1598/260 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?
nreg=z0105-04.
18. Зайчук О. В.Теорія держави і права. Академічний курс : підручник / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. –
К. : Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.
19. Immigration and nationality act [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.uscis.gov/
portal/site/uscis/menuitem.f6da51a2342135be7e9d7a10e0dc91a0/?vgnextoid=fa7e539dc4bed010VgnVCM1000
000ecd190aRCRD&vgnextchannel=fa7e539dc4bed010VgnVCM1000000ecd190aRCRD&CH=act.
Надійшла до редколегії 14.04.2010

УДК 341.018 О. В. КИЇВЕЦЬ,

кандидат юридичних наук, доцент,
завідуюча відділом європейського права та міжнародної інтеграції
Інституту законодавства Верховної Ради України

СУЧАСНЕ МІЖНАРОДНЕ ПРАВО: ПРОБЛЕМИ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ

ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ДЖЕРЕЛ МІЖНАРОДНОГО ПРАВА
Проаналізовано ефективність системи міжнародного права через розуміння ефективності
системи джерел міжнародного права.

КИЕВЕЦ Е. В. СОВРЕМЕННОЕ МЕЖДУНАРОДНОЕ ПРАВО: ПРОБЛЕМЫ

ЭФФЕКТИВНОСТИ СИСТЕМЫ ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ИСТОЧНИКОВ
МЕЖДУНАРОДНОГО ПРАВА
Проанализирована эффективность системы международного права путем анализа эффек-
тивности источников.

KIYIVETS O. CURRENT INTERNATIONAL LAW: PROBLEMS OF EFFECTIVENESS

THROUGH THE ANALYSES OF INTERNATIONAL LAW SOURCES
Effectiveness of international law system through the analysis of international law sources’ effec-
tiveness is analyzed.

Актуальність теми. Право є тим, чим є Аналіз останніх досліджень. Питання

його джерела. Теорія джерел міжнародного
права слугувала міжнародному праву протя-
гом останнього століття, дозволяючи розвива-
тися всій системі. Однак за останні роки від-
булися такі події, які докорінно змінили наше
уявлення про сутність міжнародного права та
його характер. Міжнародний договір, будучи
основним джерелом міжнародного права, не в
змозі вирішити тих завдань, які постають пе-
ред ним, і в міжнародному праві дедалі біль-
ше превалює міжнародна політика та дещо
видозмінене право сили.
ефективності міжнародного права, його ролі
та місця в сучасному світі викликає значні
доктринальні дискусії. На жаль, вони ведуться
переважно за кордоном. Це стосується робіт
Дж. Голдсміта, Е. Познера, О. Хетевея тощо.
Метою даної статті є аналіз ефективності
системи міжнародного права. Відповідно до
поставленої мети нами було окреслено такі
завдання:
− проаналізувати особливості розвитку
міжнародно-правової системи на сучасному
етапі;

© Київець О. В., 2010

15
ПРАВО І БЕЗПЕКА № 2 (34) 2010
− визначити вплив практики держав щодо
виконання взятих на себе зобов’язань на ефе-
ктивність всієї системи міжнародного права.
Міжнародне право ХХІ ст. – це протисто-
яння двох напрямів: міжнародно-правових
скептиків та міжнародно-правових оптимістів.
Скептичне ставлення до міжнародно-право-
вих реалій ґрунтується на цілком очевидних
фактах порушення основоположних принци-
пів міжнародного права: військове вторгнення
США до Афганістану, Іраку, Росії до Грузії,
НАТівські бомбардування Косово відбували-
ся поза межами тієї системи, яку було створе-
но в 1945 р. з прийняттям Статуту ООН.
Сюди ж можна віднести і нелюдське став-
лення США до в’язнів Гуантанамо, як, власне, і
до інші в’язнів, захоплених у ході операцій в
Афганістані та Іраку, незважаючи на наявність
цілої системи міжнародних договорів, які прямо
забороняють жорстоке поводження із в’язнями
та полоненими. Ряд держав попри наявні в них
міжнародні зобов’язання продовжують пору-
шувати основоположні права людини. Тому
висновок, зроблений Дж. Голдсмітом та Е. По-
знером у статті «Межі міжнародного права» є
цілком логічними: «Міжнародне право є дійсно
феноменом, однак науковці перевищують його
значення та можливості ..., а сучасні багатосто-
ронні міжнародні договори не впливають на
поведінку держав ... їх ратифікація абсолютно
не впливає на практику прав людини» [1]. В
даному контексті держави можна поділити на
дві великі групи: ті, які беруть участь у між-
народних договорах з прав людини і не вико-
нує їх, та ті, які не беруть участі в таких дого-
ворах через неможливість їх виконання. При
цьому останні мають внутрішньо сильних
учасників захисту прав людини, які рано чи
пізно зможуть примусити державу виконува-
ти взяті на себе міжнародні зобов’язання, то-
му такі держави максимально намагаються не
ратифікувати міжнародні договори з прав лю-
дини (до таких держав належать і США). Це
дало підставу окремим науковцям стверджу-
вати, що міжнародне право в сучасному розу-
мінні є правом тільки номінально.
Діалектика передбачає, що на таку тезу іс-
нує й антитеза. Ряд учених вважають, що
міжнародне право є надзвичайно ефективним
інструментом розвитку світової спільноти і
що «по суті всі держави дотримуються всіх
принципів міжнародного права і виконують
свої зобов’язання вчасно» [2]. Вони вважають,
що порушення норм міжнародного права є
скоріше винятком, ніж правилом для міжна-
16
родної спільноти. Міжнародні договори, як і
інші джерела міжнародного права, дозволя-
ють об’єднати народи і вирішити їх спільні
проблем так, як цього зробити не може жоден
інший правовий інструмент.
Позиції доктриністів щодо ефективності чи
неефективності міжнародного права тільки на
перший погляд мають виключно теоретичний
характер. Результатом такого підходу стала
доктрина Буша1 як наслідок скептичного ста-
влення до ефективності міжнародного права
та створення Міжнародного кримінального
суду як безапеляційна віра в міжнародно-
правове майбуття. Такі діаметрально проти-
лежні підходи створюють ситуацію непевнос-
ті й нестабільності системи. Тому назріла не-
обхідність розглянути на міжнародне право
об’єктивно через призму джерел як форми
закріплення правового змісту. Міжнародне
право дозволяє зрозуміти проблему та зафік-
сувати форму, в якій вона може бути виріше-
на. Такою формою є джерело права. Тому слід
переглянути доктрину джерел, проаналлізува-
ти їх співвідношення не тільки між собою, але
й із практикою міжнародного права.
Проблема джерел є наріжним каменем
будь-якої доктрини та практики, яка стосуєть-
ся міжнародного права. Нерозуміння, непра-
вильне тлумачення специфіки джерел міжна-
родного права [3, c. 4] і їх системи призводить
до неправильного застосування норм міжна-
родного права, а відповідно і до неефективно-
сті міжнародного права в цілому. Цьому бага-
то в чому сприяє оцінка джерел міжнародного
права з точки зору внутрішнього права і внут-
рішньої правової практики. Такий підхід був
породжений, перш за все, застосуванням для
регулювання міжнародних відносин загаль-
них принципів права, що було зумовлено не-
обхідністю заповнити ті прогалини, які донині
існують в міжнародному праві.
І. І. Лукашук в одній із базових робіт щодо
джерел міжнародного права дуже слушно
1
Доктрина Буша являє собою принципи, закла-
дені в основу зовнішньої політики США під час
правління Джорджа Буша-молодшого. Згідно з
нею США мають право на завдання превентивного
удару, зміщення керівництва в інших державах, які
є небезпечними для США. Окремі положення цих
стратегій містяться в документі Ради національної
безпеки «Стратегії національної безпеки США»
від 20 вересня 2002 р. Детально з цим документом
можна ознайомитися за ел. адресою: http://www.
globalsecurity.org/military/library/policy/national/nss-
020920.pdf.

схарактеризував цю ситуацію: «Якщо припус-
тити, що вдалося перебудувати міжнародне
право подібно до національного, то виявиться,
що така перебудова має суттєвий недолік: воно
некорисне, оскільки нездатне регулювати від-
носини між державами» [3, c. 5]. У цій же робо-
ті він зазначає, що «сьогодні не всі аспекти цієї
проблеми вирішені. А життя ставить все нові і
нові завдання в цій важливій сфері» [3, c. 6].
Монографія І. І. Лукашука, яка висвітлює да-
не питання, вийшла ще в 1966 р., однак усі
аспекти проблеми досі не вирішені ані в прак-
тиці, ані в теорії міжнародного права. Це
пов’язано з тенденціями розвитку доктрини
міжнародного права, а саме з намаганням ав-
торів дослідити виключно одне джерело, ви-
значаючи виключно його місце та роль у сис-
темі джерел, однак уникаючи дослідження
взаємодії джерел між собою як елементів, що
утворюють єдину систему.
У міжнародному праві сьогодні превалює
підхід, відповідно до якого характер остан-
нього визначається міжнародним договором.
Це підтверджується навіть положеннями бі-
льшості конституцій, які визначають лише
місце міжнародного договору в системі їх
права або законодавства2.
Дійсно, серед трьох базових джерел між-
народного права – міжнародний договір, між-
народний звичай та загальні принципи права,
закріплених у ст. 38 Статуту Міжнародного
Суду ООН як основні джерела міжнародного
права, – саме міжнародний договір вважають
найбільш надійним та ефективним регулято-
ром міжнародних відносин. Міжнародний
звичай та загальні принципи розглядаються як
джерела для врегулювання конкретної ситуа-
ції тільки у разі відсутності договірного регу-
лювання. Такий підхід став результатом роз-
витку міжнародного права в ХІХ ст. і відпові-
дає потребам розвитку суспільства до ство-
рення Ліги Націй, коли в активні міжнародні
відносини почали включатися все нові та нові
держави. Вже в 60-і рр. минулого століття по-
чала формуватися світова спільнота, яку де-
далі частіше виділяють як самостійний суб’єкт
міжнародних відносин і яка тим не менш не є
однорідним та єдиним утворенням – це скорі-
ше умовний термін, який об’єднує різних ак-
2
Див., наприклад, ст. 9 Конституції України:
«Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість
яких надана Верховною Радою України, є частиною
національного законодавства України» [4].
17
ПРАВО І БЕЗПЕКА № 2 (34) 2010
торів міжнародних відносин. І міжнародний
договір, який так добре себе зарекомендував
до цього, ставши універсальним інструментом,
перестав бути ефективним. Більшість універ-
сальних договорів мають рамковий характер,
їх положення намагаються обійти «гострі ку-
ти»3 і тому досить часто якщо не порушують-
ся, то відверто ігноруються державами.
Незважаючи на авторитетність ст. 38 Ста-
туту МС ООН, не можна вважати, що її поло-
ження відображають усі джерела міжнародно-
го права, незалежно від того, є такі джерела
основними чи допоміжними. По-перше, ви-
значаючи звичай як підтвердження загальної
практики, Статут Суду бере до уваги тільки
звичаї загального міжнародного права, оми-
наючи увагою партикулярне і відповідно його
звичаї (регіональні, локальні тощо). Наявність
таких звичаїв підтверджує практика держав, а
також практика самого Суду4. Такі звичаї ду-
же схожі за своєю природою із неписаними
міжнародними договорами і відрізняються від
звичаїв загального міжнародного права.
Стаття 38 Статуту Суду взагалі не згадує
таке джерело виникнення та закріплення між-
народних зобов’язань, як односторонні акти
суб’єктів міжнародного права, причому таки-
ми зобов’язаннями можуть створюватись нові
права та обов’язки держави, хоча такими ак-
тами суб’єкти не можуть відмовитись від узя-
тих на себе зобов’язань в іншій формі. Тому
односторонні акти суб’єктів міжнародного
права слід вважати якщо не класичним дже-
релом міжнародного права, то таким, що за-
кріплює права та обов’язки суб’єкта.
Практика окремих міжнародних організа-
цій іде шляхом створення іншого автономно-
го джерела міжнародного права. Зокрема,
Всесвітня організація охорони здоров’я (ВО-
ОЗ), Всесвітня метереологічна організація
(ВМО), Міжнародна організація цивільної
авіації (ІКАО) тощо в межах своєї компетенції
приймають стандарти поведінки. Формально
такі стандарти не містять зобов’язального
елементу навіть для держав-членів цих орга-
нізацій. Однак держави-члени не мають змоги
3
Позитивні винятки становлять окремі міжна-
родні універсальні договори, які стали результатом
кодифікації норм міжнародних звичаїв (консуль-
ська та дипломатична конвенції тощо).
4
Зокрема, це рішення у справі щодо розподілу
континентального шельфу між Лівією та Мальтою,
щодо розподілу континентального шельфу Північ-
ного моря тощо [5; 6].
ПРАВО І БЕЗПЕКА № 2 (34) 2010
(повноважень) запропонувати альтернативні
правила, і оскільки їх відмова виконувати такі
стандарти може негативно вплинути на їх ін-
тереси, держави вважають за доцільне пово-
дитися відповідно до «необов’язкових норм»,
отже, виникло і продовжує розвиватися
«м’яке право». Тенденція розвитку таких
норм свідчить про виникнення в недалекому
майбутньому нового основного джерела між-
народного права – стандарту. Цю тенденцію
підкріплює і положення Конвенції ООН Про
міжнародне морське право 1982 р., яка відси-
лає до загальновизнаних міжнародних правил
та стандартів щодо захисту навколишнього
середовища. І. М. Даниленко як прикладу на-
водить спробу гармонізувати захист навко-
лишнього морського середовища та забезпе-
чення свободи навігації. Мова йде про ч. 2, 5
та 6 ст. 211 , ч. 1 (а) ст. 226 [7]. Компетентною
міжнародною організацією в цій сфері визна-
но Міжнародну морську організацію (ІМО).
Правова природа цих правил та стандартів до
кінця не визначена. Виключно практики дер-
жав у галузі застосування стандартів недоста-
тньо для того, щоб така практика перетвори-
лася на звичай загального міжнародного пра-
ва. Ще менше підстав вважати такі норми
близькими за своєю природою до договірних
зобов’язань держави. Хоча в окремих сферах
держави вже готові наділити ІМО повнова-
женнями зі створення норм зобов’язуючого
характеру, особливо у сфері вирішення пи-
тань аварій у морі та їх наслідків. Категорію
«стандарт» можна знайти і праві Ради Європи,
яка, зокрема, покликана забезпечити стандар-
ти забезпечення прав людини.
Ряд учених виділяє ще один різновид зо-
бов’язуючих джерел міжнародного права –
резолюції міжнародних організацій, які мають
відмінні від інших джерел характеристики [8].
Звісно, заперечувати значення таких докумен-
тів для розвитку та становлення сучасного
міжнародного права неможливо, адже саме до
таких документів належать Декларація про
принципи міжнародного права, які стосують-
ся дружніх відносин і співробітництва між
державами відповідно до Статуту ООН 1970
р., та Гельсінський заключний акт 1975 р. Бу-
дучи за своєю природою актами «м’якого»
права, такі джерела можуть служити доказом
існування звичаю в міжнародному праві.
Міжнародне право не можна звести ви-
ключно до міжнародних договорів. Слід шу-
кати той елемент, який зможе повернути між-
народному праву повагу як найефективнішо-
18
му регулятору відносин між державами. Ним
може стати opinio juris – класичний елемент
міжнародного звичаю, який свідчить про ви-
знання суб’єктом за правилом поведінки
обов’язкового характеру. Таким чином можна
буде змістити наголос із форми існування но-
рми на її нормативність. Від того, як ми розу-
міємо нормативність джерела, залежить розу-
міння нормативності всієї системи. Якщо для
джерел національного права категорія норма-
тивності не є сумнівною, то для джерел між-
народного права ця категорія є відносною,
причому сама нормативність є абсолютною,
якщо мова йде про категорію принципів між-
народного права незалежно від форми їх за-
кріплення5, та відносною, якщо мова йде про
договір та звичай. Стосовно договору ця від-
носність є об’єктивною, оскільки існує чіткий
намір сторін щодо обов’язковості такого до-
говору саме для них, однак така норматив-
ність об’єктивно виражається у формі підпи-
сання, ратифікації, приєднання або в інший
спосіб, обумовлений сторонами. Складніше з
нормативністю міжнародних звичаїв, оскільки
нормативність у даному випадку є не просто
відносною. Така відносність має подвійний
характер: об’єктивний (практика) та суб’єктив-
ний (opinio juris), причому об’єктивний та
суб’єктивний елементи мають збігатися, оскіль-
ки без цього збігу нормативність звичаю не
виникає. Нормативність міжнародного права
в сучасному його розумінні є вертикальною,
оскільки в її основі знаходяться норми jus
cogens. Це не означає, що до виникнення ім-
перативної норми ознак нормативності не іс-
нувало взагалі, вона існувала у вигляді гори-
зонтальної нормативності. Звичайно, і гори-
зонтальна, і вертикальна нормативність взає-
мопов’язані між собою і не існують одна поза
одною.
Висновки. Міжнародне право, запозичую-
чи окремі правові прийоми національного
права, залишається системою, відмінною від
національної, з унікальною системою джерел,
не притаманною внутрішньодержавному пра-
ву, що зумовлено відсутністю інституційної
5
Це, власне, було підтверджено міжнародною
судовою практикою. Зокрема, при вирішенні спо-
ру щодо військових та напіввійськових дій на те-
риторії Нікарагуа (Нікарагуа проти США) Міжна-
родний Суд застосував Заключний акт НБСЄ
1975 р. щодо дій Нікарагуа, виходячи з того, що
цей документ регіонального характеру містить
принципи загального міжнародного права [9].
 ПРАВО І БЕЗПЕКА № 2 (34) 2010

системи зі створення норм міжнародного пра- фічними і застосування навіть теорії держави
ва, аналогічної внутрішньодержавній. Це не та права до вивчення міжнародно-правових
вказує на неефективність таких норм, а лише феноменів допустимо лише mutatis mutandis.
означає, що такі норми є надзвичайно специ-
Література
1. Goldsmith Jack L. The Limits of International Law / Jack L. Goldsmith, Eric Posner. – Oxford University
Press, 2005. – 272 p.
2. Henkin L. How Nations Behave: law and Foreign Policy / Louis Henkin. – Columbia University Press,
1979. – 400 p.
3. Лукашук И. И. Источники международного права / И. И. Лукашук. – К., 1966. – 126 с.
4. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
5. Continental Shelf (Libyan Arab Jamahiriya/Malta) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.icj–cij.org/docket/index.php?p1=3&p2=3&k=a8&case=68&code=lm&p3=5.
6. International Court of Justice. North Sea Continental Shelf Cases. Judgment of 20 February 1969. – The
Hague, 1969.
7. Даниленко Г. М. Обычай в современном международном праве / Г. М. Даниленко ; отв. ред.
А. П. Мовчан. – М. : Наука, 1988. – Ст. 69–74.
8. Degan V. Some objective features in positive international law. Theory of International Law at the
treshold of 21st Century / V. Degan. – Kluwer Lar International, 1996. – P. 133–140.
9. Military and Paramilitary Activities in and against Nicaragua (Nicaragua v. United States of America)
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.icj–cij.org/docket/index.php?p1=3&p2=4.
Надійшла до редколегії 12.06.2010

УДК 341.24 О. О. КОПТЄВА,

консультант відділу європейського права та міжнародної інтеграції
Інституту законодавства Верховної Ради України

МУЛЬТИЛІНГВІЗМ У ПРАВІ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ

Досліджено явище мультилінгвізму у праві міжнародних договорів. Окреслено проблеми,
які виникають у ситуації багатомовності та можливі шляхи їх подолання.

КОПТЕВА Е. А. МУЛЬТИЛИНГВИЗМ В ПРАВЕ МЕЖДУНАРОДНЫХ ДОГОВОРОВ

Исследовано явление мультилингвизма в праве международных договоров. Обозначены про-
блемы, которые возникают в ситуации многоязычия и возможные способы их преодоления.

KOPTYEVA O. MULTILINGUISM IN THE LAW OF INTERNATIONAL TREATIES

Phenomenon of multilinguism in the law of international treaties is researched. Problems, arising
in the situation of multilinguism and possible ways to solve them are outlined.

Актуальність теми. Укладання правових займалися, зокрема, В. І. Євінтов, М. Таборі.

актів різними мовами вказує на високий рі-
вень розвитку міжнародних відносин і набли-
ження до універсальності правового регулю-
вання. Однак концепція мультилінгвізму або
багатомовності не позбавлена недоліків, які
на практиці спричиняють виникнення супере-
чностей і навіть судових спорів. Звідси ви-
пливає необхідність комплексного вивчення
питання мультилінгвізму й пошуку шляхів
подолання труднощів при укладанні багато-
мовних міжнародних документів.
Аналіз останніх досліджень та публікацій.
Дослідженням теоретичних та практичних пи-
тань, пов’язаних з укладанням багатомовних
міжнародних документів, свого часу ґрунтовно
Однак сьогодні проблема мультилінгвізму у
праві залишається маловивченою, їй присвяче-
ні лише окремі публікації іноземних авторів,
наприклад Б. Поццо, В. Джакометті.
Метою даної статті є встановлення основ-
них тенденцій та особливостей мультилінгві-
зму в сучасному праві міжнародних догово-
рів. На основі визначеної мети ми ставимо
такі завдання:
− дослідити явище мультилінгвізму в
міжнародному праві у діяльності міжнарод-
них організацій;
− окреслити проблеми, що виникають у
зв’язку з укладанням багатомовних договорів;
− визначити шляхи уникнення помилок

19 © Коптєва О. О., 2010