Готуємося до ЗНО. Зразки творів.

Твір на тему: «Які людські якості найбільше потрібні молоді в

сучасному світі»
  Споконвіків у суспільстві цінували різні людські якості: у тривожні часи —
мужність, хоробрість, готовність до ризику, у мирні — працьовитість,
виваженість, здатність до компромісів тощо. І нині одні прагнуть романтики,
інші — віддають перевагу прагматизму. А як уважаєте Ви: які людські якості
найбільше потрібні молоді в сучасному світі? Складіть роздум про те, які
людські якості найбільше потрібні молоді в сучасному світі.  
ОРІЄНТОВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАПИСАННЯ ВИСЛОВЛЕННЯ
Я вважаю, що сучасний світ доволі неоднозначний. З одного боку, це світ
жорстокості, прагматизму. З іншого — світ добра, радості, романтики. Отож
із погляду пересічної людини на проблему — що з них має домінувати,
стверджуватиму, що і це, і те потрібне, щоправда в певних межах.
Так, людина до певної міри має бути прагматичною, адже мусить утілювати
свої мрії. А не будучи прагматичним, не розуміючи, що для усілякої мрії
потрібні умови для її втілення, неможливо цю мрію здійснити.
Проте оскільки людина ще й має душу, то бути романтиком до певної міри
теж не завадить. Звісно, і мрійництво, і прагматизм не мають сягати
крайнощів.
Загальна риса романтиків — захоплене незадоволення. Звичайно, люди
схильні мріяти про те, чого у них немає. Будь-яка розмова починається з «Ох,
якби!». Ступінь романтизму визначається глобальністю і нездійсненністю
бажання. Сумні роздуми про недосконалість світу позбавляють романтиків
енергії для того, щоб утілювати свої мрії. І все ж для людства Справжні
Романтики — просто знахідка. Адже саме до їхніх мрій ми приєднуємося,
співпереживаючи Гаррі Поттеру в темному залі кінотеатру. І саме
«нездійсненні» бажання раптом приносять відкриття і наповнюють світ
новими речами й подіями, такими, яких ще ніколи не було, дозволяють
неможливому стати реальністю. Проте кажуть, що найкращим романтиком є
прагматик, якого надихнув якийсь романтик. Авжеж. Адже така людина знає,
як мрію зреалізувати, дати їй життя. Так, його (прагматика) дії будуть
передбачувані, проте вони точно будуть. І саме завдяки прагматикам
втілюються мрії романтиків. Тож сучасна молода людина, на мою думку,
буде цілком задоволена, якщо довкола неї перебуватимуть люди, які
володітимуть даром бути прагматиками з романтичним забарвленням. Голо-
вне — межа, міра.
Наведу кілька прикладів з художньої літератури, які яскраво доводять
правильність мого твердження. На перший погляд, у житті головного героя
п’єси О. Коломійця «Дикий Ангел» Платона Ангела найголовнішим є гроші.
Проте, читаючи п’єсу, розуміємо, що це мудрий, люблячий батько, для якого
гроші — мірило працьовитості й старанності. А ось його сусід, Крячко, який
дорікав Платонові за його ощадливість, суворе виховання дітей, тепер
пожинає плоди свого виховання — його син, не працюючи, став на злочинну
стежку й потрапив до колонії. Згадаймо Володьку Лободу з роману О.
Гончара «Собор». Удаючи із себе людину творчу, діяльну, він насправді є
кар’єристом, людцем, який віддав рідного батька до притулку, зазіхнув на
національну святиню — собор. Кажучи про цінності, не можна оминути й
Калитки з п’єси І. Карпенка-Карого «Сто тисяч», Пузиря з комедії «Хазяїн»,
де люди заради багатства, наживи готові на все.
Отже, як кажуть, добре, якщо сучасна молодь буде романтичною, з багатою
на любов і милосердя душею і водночас до певної міри прагматичною, бо ж
роль прагматиків у стабільності суспільства та світопорядку величезна. Саме
їм належить функція збереження культурних і матеріальних цінностей та
примноження добробуту. І поки романтики своїми революційними мріями
намагаються розкрутити маховик історії, прагматики ущільнюють центр ваги
цього маятника чим-небудь насущним, щоб зберегти баланс. І хоча сучасний
світ дуже змінився, проте загальнолюдські цінності — працьовитість,
порядність, мудрість — залишатимуться завжди.

Твір на тему: «...Мова є критерієм того, на якому рівні перебуває

людська культура»  
Відомо, що мова — це скарбниця духовних надбань нації, досвіду
співжиття, праці й творчості попередніх поколінь. Вона є віддзеркаленням
інтелекту людини, її культурного рівня. Проте сьогодні дуже часто з екранів
телевізорів й інших засобів масової інформації, з уст тих, хто покликаний
бути взірцем гідності для українців, можна почути думки, викладені костру-
бато, неграмотно, суржиком. А головне, що люди уже й перестали реагувати
на це, мовляв, нехай розмовляють, як хочуть, головне, щоб учинки «слуг
народу» були гідними. Але є люди, для яких таке ставлення до рідної мови —
це образа і приниження гідності, бо ж, як казав Л. Фейєрбах, «...мова с
критерієм того, на якому рівні перебуває людська культура». А яка Ваша
думка стосовно цієї проблеми? ГІідтвердьте або спростуйте думку
німецького філософа Л. Фейєрбаха: «...Мова є критерієм того, на якому рівні
перебуває людська культура».
  ОРІЄНТОВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАПИСАННЯ ВИСЛОВЛЕННЯ
Я підтримую думку відомого німецького філософа, що «...мова є критерієм
того, на якому рівні перебуває людська культура». Так, формування людини
як особистості з високим інтелектуальним рівнем, як яскравої творчої
індивідуальності неможливе без досконалого володіння мовою. Саме в мові
закодовано інтелект тієї чи іншої нації, адже мова є скарбницею її духовних
надбань, досвіду, праці, творчості попередніх поколінь. Свідченням цього є
слова Панаса Мирного зі статті «Рідна мова»: «Найбільше і найдорожче
добро в кожного народу — це його мова, ота жива схованка людського духу,
його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої
сподіванки, розум, досвід і почування».
Джерела духовності — в народі, а отже, і в його мові. З досвіду знаємо, що
людина, яка розмовляє суржиком — недоладною сумішшю залишків
давнього, батьківського, з чужим, — є недалекою, схожою на людину,
позбавлену чистого повітря, бо спотворена мова робить мислення людини
примітивним. Таку людину ніколи й ніхто не поважатиме. Проте багата,
чиста, правильна мова людини свідчить про високий інтелектуальний рівень,
інтелігентність, внутрішнє благородство душі.
Знаємо, мова є основною формою національної культури. Розвиток мови
особистості — процес складний і тривалий. Лише людина, яка невпинно
працює над опануванням мови, виявляє в усному та писемному мовленні
свою індивідуальність, може наблизитися до мовної довершеності. Мудро
зауважено, що свою мову треба вчити все життя:  
Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.  
Кобзареві слова актуальні повсякчас, оскільки їх адресовано «і живим, і
ненарожденним».
  Отже, мова людини є віддзеркаленням її інтелекту, рівня освіти, багатства
душі, а це підтверджує думку Л. Фейєрбаха, що мова є критерієм того, на
якому рівні перебуває людська культура.

Твір на тему: «Хто в Україні гідний називатися патріотом»  

Чимало останнім часом говорять про патріотизм, особливо сьогодні, коли
постає питання про любов до рідної землі, уміння і бажання її захищати
навіть ціною власного життя. Точаться суперечки, кого можна назвати
патріотами, адже є люди, які обожнюють красу рідного краю, користуються
її благами, але скаржаться на оточення; є такі, що люблять минуле і
критикують сьогодення; є й такі, що голосно сповіщають про свою любов до
України і народу; є й такі, кого мало хто знає, але вони своєю невтомною
працею примножують матеріальні цінності; є герої, які зі зброєю в руках
захищають честь і незалежність своєї держави, віддаючи за неї життя... То
хто ж справжній патріот?! А як уважаєте Ви? Викладіть Ваш погляд на цю
проблему. Складіть роздум про те, хто в Україні гідний називатися
патріотом.  
ОРІЄНТОВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАПИСАННЯ ВИСЛОВЛЕННЯ
На мою думку, патріот — це людина, віддана своєму народові, яка любить
свою Батьківщину, готова її захищати в найважчі хвилини, людина, що живе
і працює заради процвітання свого краю. Інколи, і навіть сьогодні, з високих
трибун звучить море слів про любов і відданість Україні, але, на жаль, це
тільки слова. Проте можна навести безліч прикладів самовідданої любові
українців до рідного краю. Сьогодення є прикладом цього, адже багато синів
і дочок України віддали за неї найдорожче — життя. Ми стали свідками
цього. Події Майдану, війна на Сході... І досі проливається кров найщиріших
патріотів.
Історія свідчить, що українці в усі часи були патріотами. Про це
розповідають історичні пісні й думи, художня література. Прикладом
самовідданого служіння рідній землі є, наприклад, Ярослав Мудрий,
справжні патріоти Залізняк, Гонта, Кривоніс, Дорошенко, Богдан
Хмельницький, Леся Українка, Тарас Шевченко, Михайло Грушевський,
Василь Стус, Іван Пулюй, наша сучасниця Ліна Костенко.
Порушує тему патріотизму та засуджує балакунів-псевдопатріотів В.
Самійленко в поезії «Патріоти». Справжнім патріотом у цій поезії, на мою
думку, є третій юнак,
який ...бачив душею Вкраїну
І все, що вона добула.
Письменник намагається допомогти читачам не купитись на гарні слова, а
дбати про свій край, любити рідну землю, працювати для неї.
Я ще зовсім юна. І хоча життєвого досвіду в мене небагато, проте розумію,
що дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно
важче — коли вона слабка і незахищена. Та хіба зможуть справжні сини
кинути хвору матір напризволяще? Я не засуджую тих людей, які в пошуках
кращої долі емігрували за кордон, але впевнена, що вони глибоко нещасні,
бо, можливо, маючи матеріальні блага, вони не мають змоги дихати рідним
повітрям, бачити, як ростуть їхні діти, уклонитися рідній оселі, захищати
свою землю від ворогів.
Отже, справді, справжніми патріотами є ті люди, які не розказують про
любов до рідного краю, а захищають його навіть ціною власного життя,
працюють і живуть задля його процвітання, примножуючи набуте.  

Твір на тему: «Народні традиції— це культурна спадщина народу чи

пережиток минулого?»   Людина — дитя свого часу. Багато людей мріють
бути успішними й сучасними, іти вперед, творити нову історію, не
озираючись на минуле. Проте, на думку багатьох, кожна людина, будучи
частиною народу, не може не цікавитися його душею, його життям —
історією, народними традиціями, адже, пізнаючи їх, людина глибше
проникає в духовні витоки культури, навчається дбайливо ставитися до
самобутності народу. А як уважаєте Ви: народні традиції— це культурна
спадщина народу чи пережиток минулого? Складіть роздум на тему:
«Народні традиції— це культурна спадщина народу чи пережиток
минулого?».   ОРІЄНТОВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАПИСАННЯ
ВИСЛОВЛЕННЯ
Поза сумнівом, народні традиції — це культурна спадщина, до того ж у
кожного народу — своя. їх історія сягає глибини віків, поєднує в собі
уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. І ми, нащадки
великого народу, повинні берегти і примножувати це народне багатство, аби
усвідомити, що є його частиною. Усвідомлення своєї причетності до
великого народу є усвідомленням себе самого, своєї значущості у світі. Той,
хто не знає своєї культури, цурається мови, не може з пошаною ставитись і
до культу ри інших народів.
 Скільки обрядів довелося мені побачити: і весілля, і свято Купала, і свято
першого снопа! Мені пощастило брати участь в усіляких Різдвяних
дійствах... А скільки ще не побачено! Адже світ такий великий, життя таке
дивовижне, а традиції допомагають збагатити його. Згадаймо хоча б
безсмертні твори І. Котляревського «Наталка Полтавка», Г. Квітки-Основ’я-
ненка «Маруся», М. Коцюбинського «Тіні забутих предків», автобіографічні
твори О. Довженка «Зачарована Десна», М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять»
та ін., у яких зображено широку палітру народних традицій.
Я залюбки читаю книжки, які містять інформацію про історію і культуру
інших народів, порівнюю наші звичаї з традиціями інших регіонів України та
інших народів. Доволі приємно, коли виявляється, що українські традиції —
багатші, мова — милозвучніша, пісні — мелодійніші. Яка гордість наповнює
душу за увесь народ і за себе особисто!
Отже, будучи частиною народу, не можна не цікавитися його душею, його
життям — народними традиціями, що є його культурною спадщиною, бо, як
писав Антін Могильницький:
Кожен нарід, хоть би дикий,
Любить свій родимий край,
Любить отцівські язики,
Свою мову і звичай.

Твір на тему: «Головне в житті — це саме життя, найвища цінність на

землі»  
Життя... У кожного воно різне. У когось воно радісне, яскраве, багате на
події, емоції, враження, активне, а в декого — пасивне, тому сумне,
неяскраве. Є люди, які переконані: якщо в житті щось не вдається, то таке
життя нічого не вартує. У чому ж його сенс? Узагалі краще тоді не жити.
Інші ж дотримуються думки, що життя — найвища цінність, і яким би воно
не було, — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді,
коли в ньому більше смутку, ніж радощів. А як ставитесь до цієї проблеми
Ви? Підтвердьте чи спростуйте думку: «Головне в житті — це саме життя,
найвища цінність на землі». Сформулюйте тезу, наведіть два-три переконливі
аргументи, що найкраще підтвердять Вашу думку. Проілюструйте Ваші
міркування посиланнями на приклади з художньої літератури чи інших видів
мистецтва (зазначте автора й назву твору, укажіть проблему, порушену
митцем, художній образ, через який проблему розкрито, наведіть цитату з
твору тощо), історичними фактами або випадками з життя. Не переказуйте
змісту художнього твору, не давайте повної характеристики образів.
Сформулюйте висновки.  
ОРІЄНТОВНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ НАПИСАННЯ ВИСЛОВЛЕННЯ
Я погоджуюся з думкою, що життя кожної людини цінне вже само по собі.
Життя — це безцінний дар, яким людина повинна дорожити навіть тоді, коли
в ньому більше смутку, ніж радощів. Варто жити, щоб на землі залишити
після себе слід глибокий, помітний. Так, життя Т. Шевченка, Лесі Українки,
М. Коцюбинського, П. Грабовського, В. Симоненка, В. Стуса було
несправедливо коротке. Але, можливо, наперекір цьому всім здійсненим у
своєму житті вони настільки зуміли збільшити його цінність, що стали
безсмертними, адже дні свідомого життя переплавлені в золоті рядки їхніх
невмирущих творів.
Заповнюючи своє життя самовідданою працею, присвячуючи його іншим
людям, людина сама значно підвищує цінність власного життя. Вибір сенсу
життя, на мою думку, залежить від умов конкретного суспільства, задатків,
нахилів та здібностей конкретної людини. І те, що одній людині здається
безглуздим і марним, для іншої є безцінним.
Зазирнімо, наприклад, на сторінки новел Василя Стефаника. Івана Дідуха
(новела «Камінний хрест»), виявляється, тримає в цьому житті зв’язок з
рідною землею, який і увічнив він, поставивши на піщаному горбі камінний
хрест. Цінують односельці Івана, адже він зберіг у серці тепло до них,
намагаючись жити по совісті.
Особисте горе ніби відділило зовні від людей Максима, героя новели
«Сини». Але немає в його серці зла. По-своєму він розуміє цінність і сенс
життя тепер, коли він старий і самотній: головне — то саме життя.
Отже, справді, головне в житті — це саме життя, найвища цінність на землі.
І сенс його в тому, щоб жити й здійснювати своє призначення навіть тоді,
коли це надзвичайно важко.