Цитувати: Сучасна українська дитяча література як допоміжний інструмент

подолання психотравмуючого досвіду // «Ціннісні орієнтири в

мистецькому просторі – індивід і соціальний контекст»: Програма і
тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції з міжнародною
участю (9 квітня 2020 року). Харків. ХНПУ імені Г.С. Сковороди,
2020. – С. 77 – 78

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА ЯК ДОПОМІЖНИЙ

ІНСТРУМЕНТ ПОДОЛАННЯ ПРСИХОТРАВМУЮЧОГО ДОСВІДУ

Сергєєва Ірина (Харків, Україна)

Гібридна війна в Україні, її медіатизаця зумовлюють проблеми насильства,

травматичної пам’яті, resilience (відновлення після психотравмуючого досвіду) у
дітей. Маленькі українці потерпають від війни у віртуальному просторі через
історії родичів, близьких, знайомих, інформаційні кампанії в освітніх закладах, у
пресі, соціальних мережах, розмовах дорослих. Діти ВПО та ветеранів АТО
відчувають наслідки війни в реальному житті та отримують ретравматизацію в
медійному полі, а отже, подвійне навантаження на психіку.

Проблему поглиблює необізнаність про травматичний досвід, його вияви та

наслідки (серед яких дисоціація, емоційна «анестезія», зниження інтелектуальних
здібностей, широкий спектр поведінкових розладів, від замкненості в собі до
підвищеної агресії, або нездатності чинити опір насильникам) та resilience у
звичайних українців та спеціалістів першої лінії допомоги жертвам насильства:
дільничних педіатрів та терапевтів, поліцейських, вчителів, соціальних
робітників. Це знижує шанси потерпілих на отримання допомоги, призводить до
маргіналізації та замкненого кола травматичних переживань.

Психотравмовані діти «платять» двічі: отримавши травму та комплекс реакцій, і

коли суспільство, не розуміючи природи їх поведінки та шляхів її подолання,
стигматизує чи ізолює їх. Часто вони не мають ані підтримки з боку оточуючих,
ані моделей та прикладів, історій, у яких могли би упізнати себе, та знайти шляхи
виходу з кризи, переведення життя на інші, «мирні» рейки.

Доклад присвячено використанню сучасної української дитячої літератури як

посередника між дитиною та світом дорослих, що дає змогу дитині з
психотравмуючим досвідом упізнати себе у фікціональній історії та знайти шляхи
resilience, а дорослому – спиратись на книгу, її образи, конфлікт, історію героїв,
аби допомогти дитині стати на шлях відновлення та пройти його.

Проаналізувавши з позицій resilience та книготерапії «Вітер з-під сонця»

О. Лущевської (2015), «Вовчик, який осідлав бомбу» Ю. Нікітинського (2019) та
Цитувати: Сучасна українська дитяча література як допоміжний інструмент
подолання психотравмуючого досвіду // «Ціннісні орієнтири в
мистецькому просторі – індивід і соціальний контекст»: Програма і
тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції з міжнародною
участю (9 квітня 2020 року). Харків. ХНПУ імені Г.С. Сковороди,
2020. – С. 77 – 78

«Мене звати Мар’ям» Н. Гербіш (2017), що присвячені історіям дітей, яких тим чи
іншим чином торкнулась гібридна війна, ми дійшли висновку, що Україна
потребує сучасних дитячих історій про війну та розробки схем книготерапії, які
полегшили б роботу з відновлення після психотравми, для батьків та спеціалістів.