ЗМІСТ

ВСТУП.......................................................................................................................................................3
РОЗДІЛ I. СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ
МОЖЛИВОСТЯМИ..................................................................................................................................5
1.1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з обмеженими
психофізичними можливостями...........................................................................................................5
1.2. Законодавче забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими психофізичними
можливостями в Україні.......................................................................................................................7
1.3. Проблеми і труднощі дітей з обмеженими психофізичними можливостями.........................11
РОЗДІЛ II. ШЛЯХ ВІД ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ТРУДНОЩІВ
ЛЮДЬМИ З ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ ДО АКТИВНОЇ
ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ.............................................................................................................................14
2.1. Труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими психофізичними
можливостями......................................................................................................................................14
2.2. Приклади активної життєвої позиції людей з обмеженими функціональними можливостями.
..............................................................................................................................................................17
2.2.1. Майстри в галузі культури....................................................................................................17
2.2.2. Українські параолімпійці......................................................................................................19
РОЗДІЛ III. ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА...............................23
3.1.Роль волонтерів в соціальному супроводжені інвалідів.............................................................23
3.2. Умови соціальної реабілітації дітей з функціональними обмеженнями, які сприяють
формуванню активної життєвої позиції.............................................................................................26
РОЗДІЛ VI. ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЕМОДІЇ МІЖ УЧНЯМИ БОЛГРАДСЬКОГО НВК ТА
РАЙОНИМ ЦЕНТРОМ РЕАБІЛІТАЦІЇ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ
МОЖЛИВОСТЯМИ............................................................................................................................29
4.1.Стаття в ЗМІ «Не залишайтеся байдужими»...............................................................................29
4.2 Участь у святі « Першого дзвоника» у Болградському центрі реабілітації «Стратегія життя»
..............................................................................................................................................................32
4.3 Участь у навчально-виховальному заході «Книжкова подорож до «Країни мрій»»...............33
4.4 «Всі ми різні , але всі – рівні», « Інваліди серед нас» - єсе учнів Болградського НВК............33
4.5 Аналіз анкетування серед молоді на тему «Чуйність-запорука людяності».............................33
ВИСНОВКИ.............................................................................................................................................33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ................................................................................................36
ДОДАТКИ................................................................................................................................................38
 ВСТУП.
«Ці діти приходять у наше життя,

Щоб перевірити нас на людність»

Сергій Миколин

Процеси реформування соціального, економічного, культурного та

політичного життя в Україні сприяли загостренню проблем невідповідності
прав та можливостей окремих членів та груп суспільства. Особи, що визнані
суспільством як девіанти або мають обмежені фізичні можливості, чи люди,
що перебували у складних життєвих ситуаціях, часто неспроможні до
повноцінної життєдіяльності внаслідок втрати частини соціально важливих
функцій.[11;168]
Актуальність. Важливе місце у підготовці дітей - інвалідів до інтеграції в
соціальне середовище займають питання їх соціальної реабілітації,тому що
кожна людина це особливий індивід, який має можливість для реалізації
конституційних прав та обов’язків. Для мене ця тема, особисто, дуже
важлива, тому що я вважаю, що залишатися байдужими до цієї проблеми є
правопорушенням прав людини.
Соціокультурна трансформація сучасного українського суспільства
тісно пов’язана з розширенням сфери соціальної політики, одним із
пріоритетів якої є забезпечення повноцінного функціонування суспільства,
яке неможливе без створення умов для самореалізації кожної окремої
людини. Об’єктами такої політики на сьогодні дедалі більше стають
різноманітні групи населення, що потребують специфічних підходів та
методів роботи. Наприклад, часто вони не можуть адаптуватися до
суспільних змін, інтегруватися у соціум, зайняти бажану економічну чи
соціальну позицію тощо. Відповідно, існує потреба в соціальній реабілітації
та відновленні означених функцій таких осіб. Виходячи з вищесказаного,
була визначена мета дослідження.
 Мета – виявити роль соціальної реабілітації в роботі з людьми з
обмеженими психофізичними можливостями та взятии активну участь у
волонтерській діяльності.
Завдання дослідження:
1. Визначити значення соціальної реабілітації дітей з обмеженими
психофізичними можливостями.
2. Розглянути законодавчу базу, щодо забезпечення соціального захисту
дітей з обмеженими психофізичними можливостями.
3. Дослідити методи та визначити труднощі соціально-психологічної
реабілітації дітей з обмеженими психофізичними можливостями.
4.Охарактеризувати волонтерство, як форму соціального партнерства.
Об'єкт дослідження - соціальна робота з дітьми з обмеженими
психофізичними можливостями та волонтерська діяльність.
Предмет дослідження - соціальна реабілітація дітей з обмеженими
психофізичними можливостями та волонтерська діяльність.
Практичне застосування роботи – робота може бути використана на
уроках громадянської освіти, на додаткових заняттях та при подальшому
дослідженні теми.
РОЗДІЛ I. СОЦІАЛЬНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ДІТЕЙ З
ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ.

1.1. Концептуальний підхід до соціально-педагогічної реабілітації дітей з

обмеженими психофізичними можливостями.
Соціальна реабілітація здійснюється як під час первинної (робота з
дітьми, що мають особливі потреби), так і в ході вторинної соціалізації
(наприклад, з девіантами). Якщо ми говоримо про первинну соціалізацію
дітей з особливими потребами, то соціальна реабілітація є частиною процесу
такої соціалізації. Тут на перший план реабілітаційного процесу висувається
необхідність створення оптимальних умов для розвитку фізичних та
психологічних функцій та соціальних можливостей дитини. Соціальна
реабілітація різних груп клієнтів соціальної роботи має різну сутність. Так,
зміст реабілітації осіб з особливими потребами та осіб з девіантною
поведінкою буде відрізнятися. Але, в обох випадках йдеться про
відповідність соціальним нормам та соціальний контроль з боку суспільства.
[9;328]
Спільною характеристикою усіх підходів є те, що соціальна реабілітація
передбачає зміни, які б дали можливості людині до повноцінного
функціонування у суспільстві. В Україні найбільш активно розвивається
соціальна реабілітація дітей з особливими потребами (за законодавством –
дітей-інвалідів). Так, в країні протягом тривалого часу формується державна
система соціальної підтримки таких дітей, яка організаційно розподілилася
між Міністерством освіти і науки України, Міністерством охорони здоров’я
України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством
України у справах сім’ї, молоді та спорту. Правові засади задоволення
особливих потреб дітей з обмеженими фізичними та психічними
можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та
громадській діяльності відображені у численних нормативно-правових актах.
До того ж, в державі розпочато створення системи ранньої соціальної
реабілітації дітей-інвалідів. [7;4]
Соціальна допомога дітям-інвалідам, які навчаються і виховуються в
інтернатному закладі, забезпечується завдяки тісній співпраці шкіл-
інтернатів і соціальних служб для молоді. Завдання соціальних служб для
молоді полягають у сприянні політиці "відчинених дверей" цих закладів,
надання допомоги дитині безболісно перейти у доросле життя, попередити
виникнення екстремальних ситуацій чи полегшити їх наданням соціально-
педагогічної та правової допомоги. Таким чином активізуються зусилля
суспільства для задоволення особливих потреб дітей з обмеженими
психофізичними можливостями(перебування в сім'ї, правовий захист).
З цією метою робота здійснюється у таких напрямках: реалізація
рекреаційних проектів з тимчасового перебування дітей у сім'ї, спільних з
школами-інтернатами програм з правової освіти дітей і підготовки їх до
сімейного життя; вжиття заходів, спрямованих на розвиток співпраці шкіл-
інтернатів і загальноосвітніх шкіл; створення дитячих асоціацій; залучення
спонсорських коштів для додаткової фінансової підтримки дітей.
Ефективними формами роботи є: клуби сімейного виховання; кризові
центри; соціально-психологічні служби SOS; групи взаємодопомоги;
спеціалізовані лінії Телефону довіри.
Сутність, зміст, напрямки соціальної реабілітації залежать від специфіки
закладу, в якому вона проводиться, а також функцій, меж компетенції,
повноважень цього закладу. [16;352]
Виховуючи дитину, батьки спілкуються з іншими дітьми і батьками,
спеціалістами, педагогами, вступають в системи відносин, які поміщені в
інші взаємодіючі між собою системи. Діти розвиваються в сім'ї - це теж
система відносин, що має власні правила, потреби та інтереси. Якщо ж
дитина відвідує лікувальний або освітній заклад, то підключається ще одна
система з її власними правилами і законами. А суспільство може
висловлювати сім'ї, яка має дитину-інваліда, підтримку і співчуття, але може
й відмовляти їй у цьому. [1;380]
 Щоб соціально - реабілітаційна робота була успішною, необхідно
домагатися нормалізації всіх цих взаємин. Сукупність прийомів і методів, що
забезпечують прогресивний розвиток дитини, яка має інвалідність,
складають технології соціальної реабілітації.

1.2. Законодавче забезпечення соціального захисту дітей з обмеженими

психофізичними можливостями в Україні.
Сучасна політика держави щодо людей з обмеженими функціональними
можливостями – це результат її розвитку протягом останніх 200 років.
Значною мірою вона відображає загальні умови життя, а також соціальну та
економічну політику в різні періоди часу. Протягом багатьох років політика
стосовно інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних
закладах до навчання та до реабілітації людей, які стали інвалідами у
дорослому віці.[19;328]
До інвалідів у нашому суспільстві відносяться по-різному: одні –
абсолютно байдужі до них, другі – жаліють їх, треті – активно допомагають
їм. Крім того, існує стереотипне уявлення про інтелектуальну і психічну
неповноцінність людини із серйозними фізичними вадами і прирікає її на
повну ізоляцію.
Основною передумовою успішного вирішення даних проблем є
державна політика щодо інвалідів. У зв‘язку з цим важливим завданням
держави є забезпечення соціальної захищеності інвалідів, створення ними
необхідних умов для індивідуального розвитку, реалізації інтелектуального
чи творчого потенціалу. Це здійснюється завдяки участі інвалідів у
відповідних державних програмах, розроблених на основі врахування
виявлених потреб і регулювання надання соціальної допомоги у
передбачених законодавством видах для усунення наявних перешкод. З цією
метою держава визначає для дітей з обмеженими функціональними
можливостями додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і законних
інтересів, проявляючи при цьому особливу турботу про дітей. Хоча на даний
момент ці діти відносяться до найбільш незахищеної категорії населення.
[5;36]
Протягом останніх років було розроблено низку документів, згідно з
якими державні структури, громадські об‘єднання, залучаючи до цього
приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи, спрямовані не лише на
охорону здоров‘я і профілактику інвалідності, але й на створення умов для
реабілітації інвалідів, задоволення їх інтересів, інтеграцій у суспільство і
професійну діяльність.
В Україні протягом тривалого часу сформовано державну систему
соціальної підтримки дітей з обмеженими психофізичними можливостями,
дітей з вадами психічного та фізичного розвитку, яка організаційно
розподілилася між Міністерством освіти України, Міністерством охорони
здоров‘я України, Міністерством праці та соціальної політики України,
Міністерством у справах сім‘ї та молоді України, Державним комітетом
України з фізичної культури та спорту.[6;213]
Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими
функціональними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні,
соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України:
-  «Про освіту»;
-  «Про державну допомогу сім‘ям з дітьми»;
-  «Про фізичну культуру і спорт»;
-  «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»;
-  «Про пенсійне забезпечення»;
-  «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок
Чорнобильської катастрофи»;
-  «Про благодійництво та благодійні організації»;
-  «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в
Україні».
А також в Основних законодавствах України про культуру, в Основних
законодавствах України про охорону здоров‘я.
 Основні положення соціальної політики держави щодо дітей з
обмеженими психофізичними можливостями визначені у законі України
«Про основи соціальної захищеності інвалідів України», який був прийнятий
у березні 1991 року.
Даний закон відповідає міжнародним документам та передбачає
медичну, соціально-трудову реабілітацію та адаптацію інвалідів, гарантує
здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і можливостям. Законом
також передбачаються пільги у наданні житла (хоч на практиці це дуже рідко
виконується).
Реалізація державної політики у вирішенні проблем інвалідів в Україні
здійснюється також загальнодержавними і регіональними програмами.
Особливе місце серед яких посідає цільова «Концепція ранньої соціальної
реабілітації дітей-інвалідів», схвалена постановою Кабінетом Міністрів
України від 12 жовтня 2000 року №1545 за Законом України «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 5 липня 2001 року.
У межах даної проблеми виконується низка заходів, серед яких можна
виділити такі:
- Програмно-методичне забезпечення спеціальних ( корекційних)
освітніх установ. (Мається на увазі розробка змісту спеціальної освіти,
соціально-трудової адаптації, психолого-педагогічної реабілітації дітей з
порушенням інтелекту).
- Підготовка і підвищення кваліфікації кадрів, котрі працюють з дітьми з
обмеженими функціональними можливостями. (Створюються пакети
науково-методичних навчальних матеріалів для спеціалістів і батьків для
групового та індивідуального навчання дітей з порушеннями емоційно-
вольової сфери у ході інтеграції в середовище здорових ровесників).
- Створення нових і розвиток діючих Центрів реабілітації дітей з
обмеженими функціональними можливостями. (Модель психолого-
педагогічної консультації з діагностичним підходом).
 - Створення нових освітніх моделей для дітей-інвалідів. (Розроблені
перші кроки у розробці моделі інтегрованого виховання і навчання дітей з
відхиленнями у розвитку).[8;28]
На допомогу соціальних реабілітацій дітей з обмеженими
функціональними можливостями використовуються такі базові документи
світового співтовариства:
- Всесвітня декларація прав людини (1948 рік);
- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966
рік);
- Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);
- Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.);
- Конвенція про права дитини (1989 р.);
- Всесвітня декларація про особливості впливу, захисту і розвитку дітей
(1990 р.);
- Конвенція і Рекомендації про професійну реабілітацію та зайнятість
інвалідів (1983 р.) та ін.
Головним серед цих документів є Декларація про права інвалідів,
прийнята Генеральною асамблеєю ООН у грудні 1971 року, в якій
говориться, що:
- Держави-учасниці визначають, що неповноцінна в розумовому чи
фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які
забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її
активну участь у житті суспільства;
- Держави-учасниці визначають право неповноцінної дитини на
особливу турботу, заохочують і забезпечують надання, за умови наявності
ресурсів, дитині, яка має на це право, і відповідальному за турботу про неї,
допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та
становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину;
- Держави-учасниці мають право на обмін інформацією, включаючи й
інформації про методи реабілітації, що дозволяють всім державам, і Україні в
тому числі, поліпшити свої можливості і знання, а також розширити свій
досвід у цій галузі.[17;184]
Головним міжнародним документом, що забезпечує концептуальний
підхід до роботи з людьми, що мають психофізичні вади є прийняті
Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1993 року «Стандартні правила
забезпечення рівних можливостей для інвалідів». В цьому документі
особлива увага приділяється таким групам населення, як діти, жінки, люди
похилого віку, бідні прошарки населення, особи з кількома видами
інвалідності, біженці-інваліди.[20;88]

1.3. Проблеми і труднощі дітей з обмеженими психофізичними

можливостями.
Проблема інвалідності не обмежується медичним аспектом, вона в
найбільшій мірі є соціальною проблемою нерівних можливостей.
Така думка змінює підхід до трияди “дитина — суспільство — держава”.
Сутність цієї зміни полягає у наступному:
- головна проблема дитини з обмеженими можливостями полягає у
порушенні її зв’язку зі світом, в обмеженій мобільності, недостатності
контактів з однолітками та дорослими, в обмеженому спілкуванні з
природою, недоступності низки культурних цінностей, а іноді і елементарної
освіти. Ця проблема є слідством не тільки суб’єктивного чинника, яким є
стан фізичного і психічного здоров’я дитини, але і наслідком соціальної
політики та сталої суспільної свідомості, які санкціонують існування
недоступного для інваліда архітектурного середовища, громадського
транспорту, соціальних служб;
- дитина, яка має інвалідність, може бути такою ж здібною та
талановитою, як і її одноліток, який не має проблем зі здоров’ям, але виявити
свій талант, розвити його, приносити за допомогою його користь суспільству
їй заважає нерівність можливостей;
 - дитина — не пасивний об’єкт соціальної допомоги, а людина, яка
розвивається, яка має право на задоволення різнобічних соціальних потреб у
пізнанні, спілкуванні, творчості;
- держава повинна не тільки надати дитині, яка має інвалідність, певні
пільги та привілеї, вона повинна піти назустріч її соціальним потребам і
створити систему соціальних служб, що дозволяли б згладжувати обмеження,
які заважають процесам її соціалізації та індивідуального розвитку.
Дитина, опинившись наодинці з батьками та лікарями, у яких одна
домінанта — її хвороба, поступово ізолюється від суспільства, і от тут вже ні
про який розвиток і тим паче соціальну реабілітацію мови бути не може.
[3;248]
Сім’ї, які мають дітей-інвалідів, потребують конкретної допомоги
соціальних служб.
Інвалідність призводить до обмеження життєдіяльності людини, її
соціальної дезадаптації, обмеження здатності до самообслуговування,
пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, спілкування,
майбутньої трудової діяльності внаслідок відхилень у фізичному та
психічному розвитку,. Система навчання цих дітей не досконала. У зв’язку з
цим треба вирішувати комплекс соціальних та психолого-медико-
педагогічних проблем із соціальної орієнтації таких дітей. Корекційну роботу
найчастіше виконують самі батьки, проте багато з них не володіють
спеціальними знаннями з дефектології та медико-соціальної реабілітаціїї.
Крім того, відсутня і спеціальна консультативна служба, де батьки мали
б можливість отримати рекомендації щодо догляду за хворою дитиною, її
виховання. Немає спеціалізованої методичної літератури по цих питаннях; не
розв’язано проблеми здобуття професій дітьми-інвалідами, а також
працевлаштування матерів, які мають таких дітей. [14;108]
Таким чином, діти-інваліди дуже часто не мають соціальної та
матеріальної підтримки, умов для розвитку своїх інтересів, здібностей, ще й
приречені на інтелектуальну потворність. Здебільшого діти-інваліди
виховуються в неповних сім’ях. У складних соціальних умовах боротьба за
виживання, відсутність необхідних знань та вмінь не дають матері змоги
навчити дитину елементарних навичок соціальної орієнтації, допомогти
адаптуватися в сучасних умовах. У таких сім’ях панує психологічна
пригніченість, безперспективність, апатія, невпевненість у майбутньому.
Матері часто втрачають професію, місце роботи, змушені обмежувати свою
участь у культурному житті.[15;254]
РОЗДІЛ II. ШЛЯХ ВІД ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНО-
ПСИХОЛОГІЧНИХ ТРУДНОЩІВ ЛЮДЬМИ З
ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ
ДО АКТИВНОЇ ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ.

2.1. Труднощі соціально-психологічної реабілітації дітей з обмеженими

психофізичними можливостями.
У процесі соціальної реабілітації вирішуються три групи завдань:
адаптація, автоматизація й активізація особистості. Рішення цих завдань, по
суті суперечливих і в теж час діалектично єдиних, істотно залежить від
багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів.
Соціальна адаптація припускає активне пристосування індивіда до умов
соціального середовища, а соціальна автоматизація - реалізацію сукупності
установок на себе; стійкість у поведінці й відносинах, що відповідає
уявленню особистості про себе, її самооцінці. Рішення завдань соціальної
адаптації й соціальної автоматизації регулюється суперечливими мотивами
"Бути з усіма" і "Залишатися самим собою". У той же час людина з високим
рівнем соціалізації повинна бути активною, тобто в неї повинна бути
сформована реалізована готовність до соціальних дій.
Процес соціальної реабілітації, навіть при сприятливому збігу обставин,
розгортається нерівномірно й може бути сповнений рядом труднощів, кутів,
що вимагають спільних зусиль дорослого й дитини. Якщо зрівняти процес
соціалізації з дорогою, по якій повинна пройти дитина з світу дитинства в
світ дорослих, то вона не скрізь викладена рівними плитами й не завжди
супроводжується чіткими дорожніми показниками, на ній є ділянки з ярами й
сипучими пісками, хибкими містками й розвилками. [18;146]
Під труднощами соціалізації розуміється комплекс труднощів дитини
при оволодінні тією або іншою соціальною роллю. Найчастіше причинами
виникнення цих труднощів є невідповідність вимог до дитини в процесі її
взаємин із соціумом і готовності дитини до цих відносин.
 Труднощі оволодіння соціальною роллю виникають найчастіше тоді,
коли дитина не інформована про цю роль, або інформація носить помилковий
характер, або в дитини немає можливостей спробувати себе в даній ролі
(відсутність умов для соціальних проб).
Труднощі реабілітації можуть бути пов'язані й з тим, що усередині
соціуму спостерігається "розмитість" образів рольової поведінки (наприклад,
стираються границі між знаннями про впевненість і агресивною поведінкою,
між чоловічим і жіночим способом життя).
У зв'язку із цим у дитини періодично з необхідністю встає завдання
самовизначення, як із приводу змісту самої соціальної ролі, так із приводу
способів її втілення.
Умови організації життєдіяльності дітей в інтернатах створюють
зовнішні труднощі для успішної соціальної реабілітації, однак, у даної групи
дітей існують внутрішні труднощі, які пов'язані з особливостями їхнього
психічного розвитку. [14;108]
Найбільш серйозним наслідком інвалідності є втрата "базової довіри до
світу", без якого стає принципово неможливим розвиток таких
найважливіших новоутворень особистості як: автономія, ініціативність,
соціальна компетентність, умілість у праці, статева ідентичність і ін.
Без цих новоутворень дитина не може стати суб'єктом міжособистісних
відносин і сформуватися в зрілу особистість. Втрата базової довіри до світу
проявляється й у підозрілості, недовірливості, агресивності дитини, з одного
боку, і формуванні невротичного механізму - з іншого.
Злиття блокує, а іноді робить зовсім неможливим розвиток автономності
дитини, її ініціативності й відповідальності за свою поведінку. Злиття
можливо з конкретною людиною (вихователь, батько, учитель і т.д.), а також
із групою людей (добре відоме «детдомовское мы»). У більш пізньому віці
дія цього механізму може провокувати формування алкогольної, наркотичної
або токсикологічної залежності.
Труднощі соціальної реабілітації, як правило, породжують
гіпертрофічну адаптованість до соціальних процесів, тобто соціальний
конформізм або гіпертрофовану автономність, або повне неприйняття норм
відносин, що складаються в соціумі. Внаслідок наслідків аномальної
соціалізації необхідно назвати такі явища, як соціальний аутизм
(відсторонення від навколишнього світу), відставання в соціальному
розвитку.
Причини виникнення труднощів входження дитини в систему
соціальних відносин можуть бути всілякі , але, насамперед не пов'язані з
неадекватним сприйняттям дітьми-інвалідами тих вимог, які пред'являє
навколишній соціум.
Критеріями подолання цих труднощів можуть бути слідуючі:
1. Готовність до адекватного сприйняття виникаючих соціальних
проблем і рішення цих проблем відповідно до норм відносин, що зклалися в
соціумі (соціальна адаптованість), тобто здатність адаптуватися до існуючої
системи відносин, опанувати відповідну соціально-рольову поведінку і
мобілізувати не тільки свій потенціал для вирішення соціальної проблеми,
але й використовувати ті умови, у яких складаються відносини дитини;
2. Стійкість до несприятливих соціальних впливів (автономність),
збереження своїх індивідуальних якостей, сформованих установок і
цінностей;
3. Активна позиція в рішенні соціальних проблем, реалізована
готовність до соціальних дій, саморозвиток і самореалізація у виникаючих
важких ситуаціях (соціальна активність), здатність до самовизначення й
розширення границь просторової життєдіяльності.
Кожний з перерахованих критеріїв не свідчить про підготовку дитини до
подолання труднощів соціальної реабілітації. Вони можуть розглядатися
тільки в комплексі. Подолання труднощів соціальної адаптації, реабілітації,
інтеграції в суспільство дітей-інвалідів, дітей з обмеженими можливостями -
процес, що розтягується на довгі роки. Його успішність, ефективність
залежить від безлічі факторів, але, у першу чергу, від готовності близьких
людей, педагогів і ін. фахівців до надання допомоги цій категорії дітей і від
сформованості їхньої професійної позиції, іншими словами - їхнього
професіоналізму.[2;380]

2.2. Приклади активної життєвої позиції людей з обмеженими

функціональними можливостями.

2.2.1. Майстри в галузі культури.

В Україні, за даними офіційної статистики, налічується близько 3 млн.
людей з інвалідністю, 158 тисяч з них- діти. Тільки подумати, яка цифра!
Звісно, більшість таких людей хочуть жити повноцінним життям! Вони
прагнуть ходити на роботу, у школу, веселитися, їздити відпочивати,
займатися улюбленими справами. Не у всіх людей з обмеженими
можливостями є сприятли умови для цього. Але це не означає,що вони
складають руки. Багато людей з інвалідністю займаються творчою
діяльністю, яка допомагає їм відчувати себе частиною суспільства. В роботі
розказується лише про кількох культурних діячах з обмеженими
можливостями,але їх набагато більше.

Кілька років тому журнал “Хрещатик” розповідав про відомого художника

Олександра Дорошенка. Свої картини майстер пише... зубами. Ще школярем
травмував хребта, і відтоді ні ноги, ні навіть пальці рук не можуть служити
йому.

Уже в інвалідному візку Олександр блискуче закінчив художню школу,

здобув вищу освіту, одружився зі здоровою вродливою дівчиною, народили
сина. Картини Олександра Дорошенка знають в Україні і за її межами, вони
прикрашають найпрестижніші салони й галереї.

І ось тепер художник здивував усіх іще одним досягненням. Він відкрив
свою власну картинну галерею і майстерню з виготовлення рам та
оформлення картин, обладнану за останнім словом техніки. Тут
працюватимуть люди у візках, а в просторій залі виставлятимуться твори
самодіяльних та професійних митців-інвалідів.
Щороку до Дня інвалідів у столиці відкривається виставка робіт людей з
обмеженими фізичними можливостями. Кілька днів високі посадовці
милуються картинами, вишивками, різьбленням, вихваляють майстрів, а
потім на весь рік забувають про них. Уже давно професійні й самодіяльні
митці-інваліди мріють про постійно діючий вернісаж, де б вони могли
виставляти і продавати свої роботи. Картинна галерея Дорошенка почасти
може взяти на себе ці функції. [21]

Наталя Базовкіна— інвалід з дитинства. У 2012 році закінчила навчання

в Реабілітаційному центрі для інвалідів за фахом Декоративно-прикладне
мистецтво. Дівчина живе в будинку престарілих, розписує керамічний посуд,
бере участь у виставках і чекає замовлень від шанувальників своєї творчості.
І таких назбиралось вже багатенько. Поціновувачі буквально в черзі стоять,
щоб отримати тарілку з дивовижним птахством, звірями, природою та
спорудами, а людині й заняття, і заробіток.

Продає Наталя свої роботи через Фейсбук, де її сторінка за кілька днів стала
страшенно популярною. Підписники не можуть нахвалити художницю,
допомагають із пошуком матеріалів, пропонують свої варіанти візерунків. Та
поки найпопулярнішим розписом залишаються казкові жирафи, які
благородно схиляють свої голови перед поціновувачами прекрасного.[21]

Ваня Анзін – йому лише 12 років, а він уже зриває овації у концертних
залах України та Росії. Ваня Анзін — переможець багатьох міжнародних
конкурсів, навчається у звичайній музичній школі Запоріжжя. І мало хто
здогадується, що хлопчик, який так віртуозно виконує п'єси на ксилофоні, є
інвалідом слуху.

Коли Вані було шість, він сам попросив батька віддати його у музичну
школу. На чому грати, також вибирав сам. До душі припав ксилофон. Коли
хлопчина виходить на велику сцену, у залі навіть не здогадуються, що у
нього порушення слуху, але без спеціального апарата Іван майже нічого не
чує.
 Серед різноманіття музичних жанрів йому найбільше до вподоби джаз.
Але сам імпровізувати поки що не пробує. Крім музики, хлопець цікавиться
комп'ютерними іграми та має мрію про спортивний автомобіль. А викладачі
музичної школи пишаються своїм вихованцем і дивуються, як хлопцеві
вдається настільки тонко відчувати музику попри свої обмеження.[21]

Олександр Похілько - хлопець грає на фортепіано і тромбоні, займає місця

на змаганнях з настільного тенісу та волейболу. Відмінна фігура, дивовижна
харизма, цікаво малює і продає свої роботи, не зважаючи на те, що народився
він без рук та ніг.

Але найбільше вражає його сила волі та оригінальне сприйняття

інвалідності. На думку Сашка, інвалідність — це дар, а не покарання. .[21]

Людина може досягти майже всього, незалежно від того — інвалід вона чи
ні. Головне, коли є поруч близькі, друзі та однодумці, які підтримають та
підбадьорювають. Не допомагайте інваліду через жалість чи бажання
спокутувати якусь свою провину. Навчіть його робити так, щоб він без
допомоги стороніх був самостійною та гармонійною людиною.

Отже, спираючись на приклади культурних діячів з обмеженими

можливостями, можна зробити висновок,що займатися творчістю людина
може при будь-яких обставинах. Головне щоб було бажання, а можливості
завжди знайдуться.

2.2.2. Українські параолімпійці.

Паралімпіада... В останні роки це слово на слуху у всього
світу!..Паралімпіади – всесвітні ігри спортсменів-інвалідів – проводяться
услід за великими олімпійськими перегонами. Цікаво, що вони вже багато
років поспіль відбуваються якраз у тих країнах та на тих же спортивних
аренах. Їх відкривають і завершують такі ж променисті церемонії, настільки
ж яскраво запалюється спортивний вогонь, котрий осяює надією і вірою
прагнення перемог мужніх спортсменів-паралімпійців...
 І вже багато років поспіль Україна також приймає в них участь.Високі
результати зокрема показують біатлоністи. Тож пропоную дізнатися їх імена
та життєвий шлях.

Кононова Олександра Миколаївна - українська біатлоністка, триразова

чемпіонка Зимових Паралімпійських ігор 2010. Заслужений майстер спорту
України.

З 2007 року вона входить до складу збірної команди України з зимових

видів спорту серед спортсменів з ураженнями опорно-рухового апарату.

Займається лижними гонками та біатлоном у Київському обласному центрі

«Інваспорт». Майстер спорту міжнародного класу з лижних гонок (2009 рік),
триразова чемпіонка, дворазова срібна і дворазова бронзова призерка з
лижних гонок та переможниця кубку світу 2007 року з біатлону, пізніше —
багаторазова чемпіонка, дворазова срібна і дворазова бронзова призерка з
лижних гонок та дворазова срібна призерка кубку світу 2008 з біатлону серед
спортсменів-інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату.

За результатами виступу на Паралімпіаді 2010 року її було нагороджено

нагородою Міжнародного паралімпійського комітету «Найвдаліший дебют
Паралімпіади». Також вона отримала орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2010
рік).

На Чемпіонаті світу 2011 року Олександра здобула чотири золоті медалі у

біатлоні (довга дистанція), лижних перегонах (довга дистанція), біатлоні
(перегони переслідування, середня дистанція), лижних перегонах — спринті;
дві срібні медалі в естафеті та лижних перегонах (середня дистанція), а також
бронзову медаль у біатлоні, перегонах з переслідування (коротка дистанція).
У Кубках 2011 року спортсменка отримала чотири срібні нагороди у лижних
перегонах 7,5 км, лижних перегонах (довга дистанція), біатлоні 7,5 км та
біатлоні з перегонами-переслідування, і бронзову нагороду у лижних
перегонах (середня дистанція).
 У Кубках світу 2012 року вона виборола чотири золоті медалі у лижних
перегонах та біатлоні, й «срібло» в естафеті. Чемпіонат світу 2013 року у м.
Солефті (Швеція) приніс їй «золото» у лижних перегонах (середня
дистанція), два «срібла» в лижних перегонах (довга дистанція), естафеті
(змішаний клас), три «бронзи» в лижних перегонах (спринт), біатлон
(коротка та середня дистанції). У фіналі Кубку світу 2013 року Олександра
стала дворазовою переможницею та срібною і бронзовою призеркою.

Виступала на зимовій Паралімпіаді 2014 у 6 дисциплінах у біатлоні та

лижних перегонах.Посіла друге місце у біатлоні на дистанції 10 кілометрів
стоячи.[21]

Шишкова Оксана Валеріївна-українська лижниця, біатлоністка. Майстер

спорту України міжнародного класу.Учасниця зимових Паралімпійських ігор
2010 у Ванкувері, Канада.Чотирьохразова бронзова призерка зимових
Паралімпійських ігор 2014 у Сочі, Росія.Дворазова чемпіонка зимових
Паралімпійських ігор 2018 у Пхьончхані, Південна Корея, де крім золотої
медалі також стала тричі срібною та один раз бронзовою призеркою.

На зимових Паралімпійських іграх у Сочі Оксана, разом з двома іншими

українськими паралімпійцями: Віталієм Лук'яненко та Юлією Батенковою-
Бауман, здобула найбільшу кількість нагород серед паралімпійської команди
України - по 4 медалі. При цьому усі її нагороди - бронзові.

На зимових Паралімпійських іграх 2018 Оксана стала найбільш

титулованою спортсменкою паралімпійської збірної України (6 медалей).

На тій Паралімпіаді вона здобула 6 нагород, тобто майже четверту частину

від усієї суми медалей команди України (всього 22 нагороди).

У Пхьончхані Оксана взяла участь у семи змаганнях і лише один раз вона
не підіймалася на п'єдестал пошани, зайнявши сьоме місце.

У десятирічному віці у неї почав погіршуватися зір і вона отримала

інвалідність з дитинства по зору.[21]
 Яровий Максим Володимирович-український біатлоніст, лижник.
Майстер спорту України.Дворазова срібний та бронзовий призер зимових
Паралімпійських ігор 2014 у Сочі, Росія.Чемпіон зимових Паралімпійських
ігор 2018 у Пхьончхані, Південна Корея, де також став бронзовим призером.

Інвалідність отримав у віці 15 років у результаті нещасного випадку — впав

з містка на насипу — з 8-метрової висоти, пошкодивши хребет. Хлопець
переніс дві складні операції і довгий час не міг навіть сидіти. Має
інвалідність 1-ї групи.[21]

Отже,незважаючи на свої особливості параолімпійці завойовують багато

нагород після кожної олімпіади і доводять усім, що обмеженні можливості
не заважають спортивним змаганням,коли є велика сила духу.
РОЗДІЛ III. ВОЛОНТЕРСТВО ЯК ФОРМА СОЦІАЛЬНОГО
ПАРТНЕРСТВА.

3.1.Роль волонтерів в соціальному супроводжені інвалідів.

Волонтерство без обмежень: спільні дії людей з інвалідністю задля
розвитку суспільства Існують стереотипи, що волонтерами різних
громадських організацій стають люди, які не мають своїх проблем і беруться
за проблеми інших. Але насправді головним рушієм більшості громадських
ініціатив, як правило, стає особистий досвід людей, часто досить болючий.
Коли людям вдається самостійно або з чиєюсь допомогою розв’язати,
здавалося б, невирішуване життєву завдання, вони прагнуть ділитися
знайденим рішенням з усіма, хто цього потребує. Саме про таких волонтерів
та їхні організації ГУРТ розповідає сьогодні, у Міжнародний день інвалідів.
Люди з інвалідністю, як і всі небайдужі до суспільних проблем, об’єднуються
задля спільних дій, взаємодопомоги та підтримки одне одного.[22]

Благодійний фонд розвитку комп'ютерних та інформаційних технологій для

інвалідів «АІК» Головна мета фонду – створити в Україні умови гідного та
безбар'єрного життя в суспільстві людей із обмеженими фізичними
можливостями. Керівниками і членами фонду є люди з інвалідністю 1 і 2
групи важких форм фізичних захворювань або травм. Свої цілі і завдання
фонд реалізує за допомогою сучасних інформаційних технологій, завдяки
яким вони допомагають людям із інвалідністю проходити реабілітацію,
вчитися, працювати, брати участь у політичному і громадському житті,
захищати свої права, займатися творчістю, отримувати корисну інформацію,
спілкуватися і знаходити друзів. Організація сприяє всьому, що розширює
життєвий простір людей з інвалідністю, і допомагає їм здобувати навички
для самостійного життя.

Ресенчук Юлія, президент Благодійного Фонду «АІК»: - Всі керівники

фонду – люди з інвалідністю. Молодь без інвалідності також долучається до
роботи, але переважно під час разових акцій. У тих, хто особисто
зіштовхувався з проблемами обмежених можливостей, сильніша мотивація, а
тому вони глибше переймаються нашими ідеями та діяльністю. Завдяки
спільним зусиллям членів організації функціонує портал invak.info, де
відбувається обмін інформацією між людьми з інвалідністю та суспільством.
Тут розміщені найсвіжіші новини про події, акції і заходи у сфері руху
інвалідів, інформація про організації інвалідів, актуальні конкурси, гранти,
різні способи реабілітації, база даних нормативних документів. Нашим
девізом є слова Теодора Рузвельта: «Роби те, що можеш, із тим, що маєш,
там, де ти є».[22]

Всеукраїнська громадська організація інвалідів «Група активної

реабілітації» Громадська організація людей з інвалідністю створена на
засадах добровільності, гуманності, гласності, спільності інтересів і рівності
прав її членів, покликана здійснювати заходи по сприянню активній
реабілітації людей з ураженнями хребта та спинного мозку, які користуються
інвалідною коляскою, що виражається у задоволенні та захисті законних
соціальних і професійних інтересів членів Організації. Активна реабілітація –
це комплекс заходів, спрямованих на самообслуговування, максимальну
незалежність у повсякденному житті та побуті, інтеграцію та суспільну
активність людини, що зазнала травми чи захворювання хребта й спинного
мозку. Основними складовими процесу активної реабілітації є фізична,
психологічна та соціальна реабілітація.[22]

Віталій Пчолкін, організатор Табору активної реабілітації: - Перший табір

активної реабілітації відбувся в Україні майже 25 років тому і мав удосталь
проблем, починаючи з ментальних бар’єрів щодо питань інвалідності у
Радянському союзі, закінчуючи матеріально-технічною базою. Звісно,
фінансові питання виникають упродовж усієї діяльності «Групи активної
реабілітації», адже без багатьох надзвичайно дорогих матеріалів табір
провести фактично неможливо. Але воно того варте, адже саме завдяки
таборам з’явилася перша українська активна коляска, виготовлена за
шведським зразком. Крім того, абсолютно всі в нашій організації є
волонтерами і працюють на громадських засадах – волонтери з та без
інвалідності чи інструктори й організатори. Це чудова можливість набратися
досвіду та підтягнути лідерські якості, більшість інструкторів є активними
громадськими діячами у себе в регіонах, і саме обмін досвідом на таборах є
рушійною силою роботи вдома.[22]

Львівське обласне відділення Українського фонду «Реабілітація інвалідів»

Львівське відділення українського фонду реабілітації інвалідів було
засноване у 1991 році. Саме ця організація започаткувала в Україні програму
активної реабілітації осіб із травмою хребта і ураженням спинного мозку.
Відтоді була започаткована програма підготовки фахівців фізичної
реабілітації.

Ярослав Грибальський, голова правління ЛОВ Українського фонду

«Реабілітація інвалідів»: - Ми проводимо табори активної реабілітації осіб,
які отримали травму хребта і ще не навчилися жити в умовах інвалідності.
Також організація займається подоланням проблем, пов’язаних із
архітектурною недоступністю. Завдяки проекту «Реформування соціальних
служб в Україні» за підтримки уряду Канади ми мали нагоду ввести в
Україну поняття «універсальний дизайн». Наша організація також активно
впроваджує інклюзивну освіту для дітей із особливими потребами в Україні.
[22]

Ліга організацій осіб з інвалідністю по зору «Сучасний погляд»

Ініціаторами створ ення громадської спілки стали лідери громадських
організацій інвалідів з п’яти регіонів України. Головна мета – реалізація та
захист законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших
спільних прав, інтересів та потреб осіб з інвалідністю по зору, а також
сприяння у забезпеченні належних умов для їх самореалізації, здійснення
заходів щодо косоціального та правового захисту, реабілітації, залучення до
суспільно рисної діяльності, занять фізичною культурою і спортом.

Олеся Перепеченко, Президент громадської спілки: - Люди допомагають

один одному зробити перший крок до впевненого та успішного життя в
соціумі, подолати складнощі обміну інформацією із навколишнім світом. Вся
діяльність спілки проводиться людьми з функціональними порушеннями
зору, адже вони, як ніхто інший, розуміють проблеми й потреби інших людей
із інвалідністю. Звісно, є волонтери й без інвалідності, проте їх небагато.
Важливо розуміти, що люди з порушеннями зору такі ж, як і всі інші. Їх не
треба жаліти, їм не потрібно нав’язувати свою допомогу. Достатньо простого
спілкування і прийняття такими, якими ми є.[22]

3.2. Умови соціальної реабілітації дітей з функціональними

обмеженнями, які сприяють формуванню активної життєвої позиції.
Соціальна реабілітація дітей з функціональними обмеженнями – це
складний процес, що потребує переорієнтації, і насамперед – у напрямі
розробки методології і методики соціально-педагогічної та психологічної
моделі соціальної роботи. Специфіка такого підходу викликає необхідність
суттєвих змін у ставленні до дітей-інвалідів, які потребують не тільки
матеріальної, фінансової, гуманітарної підтримки і заходів реабілітації
(медичної, професійної, соціально-побутової), а й належних умов для
актуалізації своїх здібностей, розвитку особистих якостей і потреб у
соціальному, моральному і духовному самовдосконаленні.
Сутність соціально-педагогічної реабілітації полягає у створенні таких
умов для саморозвитку людини, в результаті яких виробляється активна
життєва позиція особистості.[12;360]
Цілісний, системний підхід дозволяє сформулювати багаторівневу
структуру проблем соціальної реабілітації та допомоги. Згідно з цим
необхідно вирішувати:
- проблеми дитини: підтримка фізичного здоров'я, формування
особистості, забезпечення емоційної підтримки, навчання, задоволення
соціальних потреб;
- проблеми сім'ї: забезпечення фінансової підтримки, житлові умови,
навички догляду та навчання дитини, вирішення емоційних проблем,
подолання соціальної ізоляції;
- проблеми професіоналів: медики (профілактика та підтримка здоров'я),
педагоги та психологи (розробка та впровадження спеціальних методів
освіти та виховання дітей та батьків), соціальні працівники (забезпечення
допомоги, інформування про ресурси, сімейна та групова робота, захист
інтересів дітей та сім΄ї, інтеграція зусиль професіоналів), інженери та
виробники (розробка та виготовлення спеціальних засобів для підтримки
ефективної життєдіяльності та навчання дітей, створення спеціальних
робочих місць), юристи, представники законодавчої та виконавчої влади
(створення та впровадження відповідної системи захисту прав та обов'язків
інвалідів та їх сімей);
- проблема суспільства – зміна ставлення до інвалідів та сімей з дітьми-
інвалідами;
- проблеми фізичного середовища: зменшення впливів, що зашкоджують
здоров'ю та життєдіяльності людини, створення дружнього для інвалідів
простору.
Вибір методів соціально-педагогічної допомоги залежить від ряду
взаємопов'язаних і взаємообумовлених соціально-психологічних,
фізіологічних та соціокультурних факторів: категорії функціонального
обмеження і обмеження життєдіяльності дитини; віку дитини; її зовнішнього
вигляду (наявності дефекту зовнішності); психофізичних можливостей
дитини; реакції батьків на інвалідність дитини, динаміки інвалідності; реакції
найближчого оточення (родичів, друзів, колег по роботі, сусідів) на
інвалідність дитини; віку батьків, їхньої емоційної зрілості; віросповідання
батьків; соціокультурного і соціоекономічного статусу сім'ї; наявності в сім'ї
інших дітей (інвалідів чи не інвалідів); місця проживання та інфраструктури
(місто, сільська місцевість, багатоповерховий будинок тощо); наявності
соціальної служби для надання соціальних послуг.[13;160]
Більшість дітей з обмеженими психофізичними можливостями в Україні
навчаються і виховуються у школах-інтернатах, тобто перебувають в
особливо складних і надзвичайних умовах. Ці діти штучно відірвані від сім'ї,
що породжує проблеми у міжособистісних стосунках між батьками і дітьми,
тому батькам необхідна допомога у спілкуванні з дитиною. Під час канікул
таким сім'ям надається допомога у догляді й нагляді за дитиною,
організовується спілкування з ровесниками за місцем проживання. Дитина
має якомога частіше перебувати в сім'ї, в оточенні батьків, родичів, друзів.
Основна мета соціально-реабілітаційної роботи забезпечення
соціального, емоційного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка
має порушення, і спроба максимального розкриття її потенціалу для
навчання.
Друга важлива мета - попередження вторинних дефектів у дітей з
порушеннями розвитку, які виникають або після невдалої спроби копіювати
прогресуючі первинні дефекти за допомогою медичного, терапевтичного або
навчального впливу, або в результаті спотворення взаємин між дитиною та
сім'єю, викликаного, зокрема, тим, що очікування батьків (або інших членів
сім'ї) щодо дитини не виправдалися.
Проведення соціально - реабілітаційної роботи, що допомагає членам
сім'ї досягти порозуміння з дитиною і набути навичок, більш ефективно
адаптують їх до особливостей дитини, націлене на запобігання додаткових
зовнішніх впливів, здатних погіршити порушення дитячого розвитку.
Третя мета соціально - реабілітаційної роботи - реабілітувати сім'ї, які
мають дітей з затримками розвитку, щоб максимально ефективно
задовольняти потреби дитини. Соціальний працівник повинен ставитися до
батьків як до партнерів, вивчати спосіб функціонування конкретної сім'ї і
виробляти індивідуальну програму, що відповідає потребам і стилям життя
цієї сім'ї. [5;39]
Система реабілітації передбачає значний набір послуг, що надаються не
тільки дітям, але і їх батькам, сім'ї у цілому і більш широкому оточенню. Всі
послуги координовані таким чином, щоб надати допомогу індивідуальному і
сімейному розвитку і захистити права всіх членів сім'ї. Допомога при
найменшій можливості повинна надаватися в природному оточенні, тобто не
в ізольованому установі, а за місцем проживання, в сім'ї.
РОЗДІЛ VI. ФОРМИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЕМОДІЇ МІЖ УЧНЯМИ
БОЛГРАДСЬКОГО НВК ТА РАЙОНИМ ЦЕНТРОМ РЕАБІЛІТАЦІЇ
ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ ПСИХОФІЗИЧНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ.

4.1.Стаття в ЗМІ «Не залишайтеся байдужими».

Люди з функціональними обмеженнями є в усіх країнах та в усіх ланках
суспільства. В різних країнах як причини, так і наслідки інвалідності
неоднакові. Це обумовлено різними соціально-економічними умовами і
залежить від тих кроків, які здійснює держава для підвищення добробуту
своїх громадян. Але різниця полягає в ставленні до людей з обмеженими
можливостями з боку суспільства.

Одним із завдань які я ставлю перед собою відносно волонтерської

діяльності є покращення стосунків між пересічними людьми та людьми з
функціональними обмеженнями. На даний момент більшість людей або
жаліють їх, або бояться,але це не є правильним. Людину з обмеженими
можливостями потрібно сприймати як повноцінного члена суспільства.

В ому найбільших успіхів,на мою думку, досягла Бельгія. В цій країні

інваліди сприймаються як пересічні особистості. В чому це проявляється?
Насамперед в тому, що люди з обмеженими можливостями можуть
працювати на звичайній посаді, їм надається можливість перебування в
театрах, кінотеатрах, парках. І бельгійці відносяться до цього як до цілком
звичайного стану речей, в той час коли в нашій країні інваліди не мають
таких можливостей. Для них навіть звичайна прогулянка містом після довгої
ізоляції це вже свято. Крім того,багато з них зовсім не пристосовані до життя
за межами інтернатів чи інших закладів. І це також заважає їм жити
повноцінним життям.

Уражена хворобою людина,залишається людною, залишається

особистістю, і потребує того,що потрібно всім людям. У нашому місті
приділяють велику увагу людям з обмеженими фізичними можливостями.
Болградський центр реабілітації змішаного типу для дітей-інвалідів
«Стратегія життя» є державною установою яка надає реабілітаційні послуги
дітям та людям з функціональними обмеженнями віком від двох до сорока
років, а також надає допомогу родинам в яких проживають та виховуються
люди з функціональними обмеженнями. У цьому колективі працюють високо
кваліфіковані спеціалісти, чуйні люди з великим серцем. Протягом багатьох
років Болградський реабілітаційний центр очолює його талановитий і
невтомний керівник – Дімітров Валерій Анрійович.

В реабілітаційному центрі створені всі необхідні умови для оптимального

функціонування та розвитку людей з обмеженими функціональними
можливостями.

Під час організації виховного та навчального процесів у відділені

реалізується принцип особисто-орієнтованого підходу до вихованців. Багато
уваги колектив приділяє комфорту навколишнього середовища.
Естетичність,багатофункціональність розміщення обладнання,меблів
створюють умови забезпечення комфорту,гарного емоційного настрою,
позитивного мікроклімату в кожній групі.

13 років роботи відділення дозволяють впевнено дивитися у майбутнє,

ставити перед собою задачі та виконувати їх.

Головною метою відділення є знищення соціальної обмеженості у людей з

обмеженими функціональними можливостями, забезпечення їх максимально
повною та своєчасною соціально-побутовою і психологічною адаптацією
через організацію індивідуальних, групових, колективних та дистанційних
занять.

Головні напрямки роботи відділення:

 Захист прав та законних інтересів людей з обмеженими

функціональними можливостями;
 Організація поетапного здійснення індивідуальних програм соціальної
реабілітації дітей та молоді;
  Оздоровлення системи спілкування вихованців, відновлення їх
соціального статусу в колективі та суспільстві;
 Охорона та закріплення фізичного та психічного здоров’я людей з
обмеженими функціональними можливостями;
 Розвиток особистості кожного вихованця, його творчих здібностей
через прилучення к загальнолюдським цінностям;
 Формування соціальної зрілості особистості, готової до
самовизначення, спроможної до адаптації та самореалізації на кожному
ступені свого розвитку;
 Забезпечення передачі інформації між усіма сферами соціального
становлення дитини: сім’я-центр реабілітації-дитячий садок-школа-
суспільство.

Клієнтам та їх батькам центр пропонує більше 25 видів спеціалізованих

занять та курсів.

Волонтер Болградського

реабілітаційного центру,

учениця Болградського НВК

«Спецалізована школа I-III ступенів – ліцей»

Андрєєва Анастасія

4.2 Участь у святі « Першого дзвоника» у Болградському центрі

реабілітації «Стратегія життя»
 Нещодавно я побувала в районному реабілітаційному центрі для дітей з
обмеженими психофізичними можливостями на святі Першого дзвоника. Ця
зустріч була недовгою, але вражаючою.

Свято проходило у дружній та приємній атмосфері. Вихованці центру

раділи зустрічі після чудового літнього відпочинку. Я представила
презентацію плана своєї волонтерської діяльності. Дітям подарували
повітряні кульки, яким вони дуже зраділи. На святі проведено благодійну
акцію допомоги центру реабілітації: були подаровані іграшки, предмети
побуту та фортепіано. Вчителі закладу підготували програму, яка
враховувала потреби дітей з обмеженими можливостями. Під час свята діти
танцювали, відгадували загадки, грали в ігри. Кожен вихованець у силу своїх
можливостей взяв участь у різноманітних конкурсах, а їх друзі та батьки
щиро підтримували їх. Працівники також підготували цікаві медіа файли, які
гармонічно супроводжували свято.

Міський голова Дімітрієв С. , який також був запрошений на це свято, у

своїй промові пообіцяв ще більше допомагати центру для покращення життя
дітей. Гість зауважив, що проїзд до центру для дітей та їх батьків буде
безкоштовним.

Керівник закладу Дімітров В.А. звернувся з промовою до дітей та батьків,

в якій побажав вихованцям успіхів у навчанні,моральних сил та терпіння
батькам, також він висловив надію щодо плідної співпраці з ними.
Перший дзвоник давав наймолодший учень центру. І після цього дітей
запросили до святкового щедрого столу почастуватись солодощами.

На прощання я побажала вихованцям закладу здоров’я, наполегливості у

навчанні, а їх батькам та вчителям терпіння та удачі у всіх справах.

Волонтер Андрєєва Анастасія

учениця 10-В

4.3 Участь у навчально-виховальному заході «Книжкова подорож до

«Країни мрій»»

4.4 «Всі ми різні , але всі – рівні», « Інваліди серед нас» - єсе учнів
Болградського НВК
4.5 Аналіз анкетування серед молоді на тему «Чуйність-запорука
людяності»

ВИСНОВКИ
Виходячи з вище зазначеного, ми дійшли висновку, що в Україні існує
комплекс проблем пов’язаних з інтеграцією дітей-інвалідів в суспільство.
Ставлення суспільства до аномальної дитини є певним мірилом його
цивілізованості. Донедавна питання дитячої аномалії, інвалідності у нас
замовчувалося. Інвалідів намагалися ізолювати від суспільства в спеціальних
закладах. Дитина-інвалід та її близьке оточення опинялися сам на сам зі
своєю бідою.
Перебуваючи в умовах інтернатного закладу або на вихованні у сім’ї,
діти-інваліди та їх сім’ї деякою мірою ізольовані від суспільства і позбавлені
можливості вести повноцінний образ життя у відкритому середовищі, яке аж
ніяк не відповідає їхнім особливим потребам.
З роками повільна і непинна гуманізація суспільної свідомості, а також
досягнення в різних галузях науки і техніки поставили питання про
необхідність інтеграції людей з психофізичними вадами, як соціальної групи,
з рештою суспільства, тобто про їхню соціальну реабілітацію.
Провідним компонентом соціальної роботи з даною категорією дітей є
формування індивідуальності, її соціалізація з урахуванням потенційних
можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взаємозв’язків дитини з
мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних
можливостей здійснюється шляхом розширення сфери спілкування,
організації дозвілля, творчої та ігрової діяльності, допомоги у
самообслуговуванні і пересуванні, забезпечення ліками і продуктами
харчування, організації оздоровлення.
У даній роботі розглянуті і проаналізовані основні проблеми соціально-
педагогічної реабілітації дітей з обмеженими можливостями, що існують на
рівні суспільства в цілому, пов'язані з регіональними умовами і їхнім
найближчим оточенням.
Ідеї спільного навчання можуть бути використані й у таких формах
роботи як клубі спілкування, творчі лабораторії, ігротеки, літні табори,
гуртки з декоративно-прикладної, художньої та літературної творчості,
дитячі журнали, конкурси і фестивалі художньої творчості, бібліотечне
обслуговування тощо.
Аналізуючи історію розвитку соціальної реабілітації і її сучасний етап,
ми прийшли до висновку, що спільне навчання дітей-інвалідів і їх здорових
одноліток повинно стати пріоритетним у педагогічній практиці. Це у свою
чергу потребує наукового розвитку ідеї спільного навчання, розробки
концепцій, методик роботи педагогічних колективів.
 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навчальний
посібник. – Вид. 3-те, доп. та переробл. – К.: Атіка, 2006. – 380 с.
2. Бондар В., Одинченко Л., Постовойтов Є.. Благодійна діяльність як
передумова розвитку суспільної допомоги дітям з психофізичними вадами. //
Дефектологія. – 1996. – №4.
3. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист; зб. док. – К.: "Столиця",
1998. – Ч. 1. – 248 с.
4. Закон України «Про охорону дитинства» // Відомості Верховної Ради
України (ВВР). – 2001. - № 30. – С. 142.
5. Закон України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» // Відомості
Верховної Ради України (ВВР). – 2006. - № 2-3. – С. 36.
6. Закон України “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” від
21.06.2001 р. №2558-III // Відомості Верховної Ради, 2001. - №42. – С. 213.
7. Звєрєва І.Д., Іванова І.Б. Концептуальні основи соціального захисту
людей з функціональними обмеженнями.// Інвалід і суспільство: проблеми
інтеграції. – К., 1995. – С. 4-10.
8. Іванова І.Б. Організація соціально-педагогічної та психологічної
допомоги інвалідам у системі соціальних служб для молоді // Інвалід і
суспільство: проблеми інтеграції. – К., 1995. – С. 28-32.
9. Капська А.Й. Соціальна робота : Навчальний посібник. – Київ: Центр
навчальної літератури, 2005. – 328 с.
10. Кизименко Л.Д., Бєдна Л.М. Словник-довідник соціального
працівника (для студентів та соціальних працівників) : Мініглосарій. – Львів:
ДЦ МОУ, 2000. – 67 с
11. Лукашевич М.П., Мигович І.І. Теорія і методи соціальної роботи :
Навч. посіб. – 2-ге вид., доп. і випр. – К.: МАУП, 2003. – 168 с.
12. Пальчевський С.С. Соціальна педагогіка : Навчальний посібник. – К.:
Кондор, 2005. – 560 с.
 13. Про становище інвалідів України та основи державної політики щодо
вирішення проблем громадян з особливими потребами : Державна доповідь.
– К. : Соцінформ, 2002. – Ст. 160.
14. Соціально-психологічна робота з дітьми та молоддю з обмеженими
можливостями. – К.: Держсоцслужба, 2005. – 108 с.
15. Соціальна робота в Україні : Навч. посібник за ред.. І.Д. Зверевої,
Г.М. Лактіонова. – Київ, 2003. – 254 с.
16. Соціальна робота: технологічний аспект : Навч. посіб. / За ред.. А.Й.
Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.
17. Соціальна реабілітація молоді з обмеженою дієздатністю // За
загальною редакцією Толстоухової С.В., Пінчук І.М. – К.: УДЦССМ, 2000. –
184 с.
18. Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю з обмеженими
функціональними можливостями / За ред А.Й. Капської. – К.: ДЦССМ, 2003.
– 146 с.
19. Теорії і методи соціальної роботи : Підручник для студентів вищих
навчальних закладів / За ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миговича. – К.:
Акедемвидав, 2005. – 328 с.
20. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних
служб для молоді: Методичний посібник / С.В. Толстоухова, О.О. Яременко,
О.В. Вакуленко та ін. – К.: ДЦССМ, Державний ін-т проблеми сім’ї та
молоді, 2003. – 88 с.
21. https://wikipedia.ua.com

22. https://uamodna.com
 ДОДАТКИ

МАЛ. 1 «Картина Олександра Дорошенка «Портрет козака».»

МАЛ. «Картина Олександра Дорошенка «Анна»».
МАЛ. «Картина Олександра Дорошенка « Портрет скрипачки»».

МАЛ. «Олександр і Олена Дорошенки у картинній галереї “Дорош-Арт.”»

МАЛ. Ваня Азін – юний музикант з обмеженими психофізичними
можливостями (вади слуху).
МАЛ. Керамічний розпис Натальї Базовкіної «Метелик»
МАЛ. Олександр Похілько з катиною «Безмовність»
МАЛ. Олександра Конова - українська параолімпійська чепіонка 2010 року з
біатлону.
МАЛ. Оксана Шишкова - українська параолімпійська чепіонка року з
біатлону.
МАЛ. Наталія Базовкіна – майстриня з розпису керамічного посуду, інвалід з
дитинства.
 Державним комітетом України з

Міністерство охорони фізичної культури та спорту

здоров‘я України Міністерство освіти

України

Державна система соціальної

підтримки дітей з обмеженими
психофізичними можливостями

Міністерство праці та соціальної Міністерствоу справах сім‘ї

політики України та молоді України
 «Про фізичну
«Про статус і соціальний захист
культуру і спорт»
«Про державну «Про освіту» громадян, що постраждали
допомогу сім‘ям з внаслідок Чорнобильської
дітьми» катастрофи»

«Про основи соціальної Схема Державної системи

«Про благодійництво
захищеності інвалідів в соціальної підтримки людей з
обммеженими психофізичними та благодійні
Україні»
можливостями організації»

«Про сприяння
«Про пенсійне
соціальному
забезпечення»
Основні становленню та

законодавства розвитку молоді

Основні в Україні»
України про
законодавства «Про основи
охорону здоров‘я
України про соціальної
культуру захищеності
інвалідів України»
 «Всі ми різні , але всі – рівні» - єсе учнів Болградського НВК

Есе на тему: «Люди з обмеженими можливостями серед нас»

Інвалідність — це соціальне явище, а не захворювання чи вирок. Варто

відмовитися від ставлення до інвалідів, як до «пошкоджених» людей і
формувати ставлення до них, як до людей з особливими додатковими
потребами. Та й не вимагають люди з особливими потребами чогось
особливого, лише елементарне — можливість жити серед людей, бути в
суспільстві і відчувати себе людьми.

В наші часи толерантне ставлення до людей з особливими потребами

підкріплюється різними законами, деклараціями тощо. Наприклад, у 2008
році набула чинності Конвенція про права інвалідів і Факультативний
протокол до неї. Її підписала і Україна. Документ зобов'язує країни, які
приєдналися до неї, заохочувати, захищати і забезпечувати повне і рівне
здійснення всіма інвалідами всіх прав людини і основних свобод, а також
розглядати проблематику інвалідності через призму прав людини.

Якщо говорити простою мовою, Конвенція вимагає ставитися до людей не

як до нещасних отримувачів гуманітарної допомоги, а як до повноцінних
членів суспільства.

Але незважаючи на різні соціальні та правові заходи щодо питання

інвалідності, деяким людям й досі не вистачає толерантністі, терпіння,
терпимості, розуміння, дружнього ставлення, адекватного сприйняття.

Люди з особливими потребами - такі ж як і ми. Усі ми різні і потрібно

приймати іншу людину такою, якою вона є.

Бондаренко Олена
 Єсе на тему:“Інваліди серед нас. Хто вони?”

Інвалідність – які почуття викликає у нас це слово? Острах, співчуття,

бажання уникнути навіть розмов на цю тему, роздратування, жаль, чи ще
щось? Як ми звикли ставитись до інвалідів? Що ми найперше бачимо:
людину чи її каліцтво, несхожість на нас? Історичне коріння цієї проблеми
сягає в глибину тисячоліть.

В античному світі до людей з інвалідністю ставилися упереджено, і не

тільки тому, що вони не мали змоги брати участь у суспільному житті, бути
«повноцінними громадянами», але й тому, що їх вади викликали містичний
жах і вірування, що їх хвороба має демонічне походження. Проте виключним
правом поваги та піклування в Римі та Греції користувались люди, які
отримали каліцтво під час військових конфліктів – вони утримувались за
рахунок республіки. Воїнам, що зазнали у військових діях поранень та
каліцтва, надавали земельні ділянки, частку здобичі, а пізніше ставили їх на
грошове утримання. Напевне з того часу і була заснована державна система
піклування про осіб, які зазнали каліцтва під час військових дій.

В Україні налічується біля трьох мільйонів інвалідів, з них майже триста

тисяч – учасник АТО. І зараз питання соціалізації та включення вчорашніх
воїнів в повноцінне життя постало дуже гостро. Згадані інваліди – це люди,
які ще вчора вели повноцінне, активне життя, сповнене героїзму і мужності.

Багато з них нині потребують уваги, допомоги, підтримки як фінансової

(для лікування і протезування), так і психологічної, моральної, духовної.
Досвід Великої Вітчизняної війни говорить про те, що багато воїнів-інвалідів
не змогли знайти себе в мирному життя, не «вписалися» в нову для них
реальність. Суспільство, тобто, ми – оточення, несемо відповідальність за
їхню подальшу долю, великою мірою вона залежить і від нас, нашого
ставлення до ближніх, до їх потреб, надій і прагнень.

Макарова Єлизавета
 Єсе на тему: « Особливі потреби»

Серед нас живуть люди – насамперед діти – про існування яких ми добре
знаємо, але не любимо помічати, наскільки воно проблемне. Бо допомогти їм
несила, через значно складніші культурні та соціальні установки. Це люди зі
спеціальними потребами, фізично й інтелектуально обмежені, особливі.

Інвалідність впливає на всіх, хто так чи інакше зіштовхується з цим

явищем. Життя людини, яка отримала тяжкі травми та ушкодження здоров’я,
докорінно змінюється, так само, як і тих людей, хто таку особу оточує:
рідних, друзів. Література, особливо художня, тим і славиться, що звертає
увагу читачів на різні проблеми людського життя і особистості – як
позитивні, так і негативні.

Крім того існують психологічні стереотипи, уявлення, про ставлення до

людей з інвалідністю, які сформувалися під впливом культурного оточення і
передаються із покоління в покоління. Ці стереотипи, упередження стосовно
людей з інвалідністю відіграли значну роль у обмеженні можливостей
включення їх в суспільство. Існує багато міфів стосовно людей з
інвалідністю, саме вони і створюють негативні стереотипи та відкрите
упередження. Серед найбільш розповсюджених такий: люди з інвалідністю
пасивні, слабкі, неприємні, залежні, недружні, заздрісні, жалюгідні, це зло ,
тягар для суспільства.

І не дивлячись на те, що з другої половини ХХ століття у багатьох країнах

світу відбувається впровадження нової концепції політик стосовно
«інвалідності», яка спрямована на забезпечення дотримання прав людини на
рівній основі та участі людей з інвалідністю у житті суспільства ця проблема
немає свого остаточного розвитку у сфері соціальної політики багатьох
держав і негативно впливає на умови життя великої кількості людей з
проблемами фізичного та психічного розвитку.

Мушат Єлизавета