1. У письмових джерелах германці вперше згадуються у IV ст. до н. е.

Але тільки Цезар вперше вказав на них як на окрему від кельтів етнічну
групу (окремий народ). Джерела. Найважливіше – Цезар “Записки про
Гальську війну” і Тацит “Про походження, місце проживання і вдачу
народів Германії” (або просто “Германія”).
Коли в середині 1 ст. до н.е. Юлій Цезар (100 – 44 рр. до н.е.) зіткнувся в
Галлії з германськими племенами, вони мешкали на великому просторі
центральної Європи; на заході територія, займана германськими
племенами, доходила до Рейну, на півдні – до Дунаю, на сході – до Вісли,
а на півночі – до Північного і Балтійського морів, захоплюючи і південну
частину Скандинавського півострова. У своїх “Записках про галльську
війну” Цезар більш детально, ніж його попередники, описує германців.
Він пише про суспільний лад, господарський уклад і побут давніх
германців, а також викладає хід військових подій і зіткнень з окремими
германськими племенами. Будучи намісником Галлії в 58 – 51 рр., Цезар
здійснив звідти дві експедиції проти германців, які намагалися захопити
області на лівому березі Рейну. Одна експедиція була організована ним
проти свевів, які перейшли на лівий берег Рейну. У битві зі свевами
римляни здобули перемогу; Аріовіст, вождь свевів, врятувався втечею,
переправившись на правий берег Рейну. В результаті іншої експедиції
Цезар вигнав германські племена узіпетов і тенктерів з півночі Галлії.
Розповідаючи про зіткнення з германськими загонами під час цих
експедицій, Цезар докладно описує їх військову тактику, способи нападу
та оборони. Германці будувалися для наступу фалангами, по племенам.
Вони користувалися прикриттям лісу для раптовості нападу. Основний
спосіб захисту від ворогів полягав у відгороджуванні лісовими масивами.
Цей природний спосіб знали не тільки германці, а й інші племена, які
жили в лісистих місцевостях. Надійним джерелом відомостей про древніх
германців є твори Плінія Старшого (23 – 79 рр.). Пліній провів багато
років у римських провінціях Нижня і Верхня Німеччина, будучи на
військовій службі. У своїй “Природній історії” і в інших працях, які
дійшли до нас далеко не повністю, Пліній описав не тільки військові дії, а
й фізико-географічні особливості великої території, зайнятої
германськими племенами, перерахував і перший дав класифікацію
германських племен, виходячи, в основному, з власного досвіду.
Найбільш повні відомості про древніх германців дає Корнелій Тацит (бл.
55 – бл. 120 рр.). У своїй праці “Германія” він оповідає про спосіб життя,
побут, звичаї і вірування германців; в “Історіях” і “Анналах” він викладає
подробиці римсько-германських військових зіткнень. Тацит був одним з
найбільших римських істориків. Сам він ніколи не бував у Германії і
користувався відомостями, які він міг як римський сенатор отримувати від
полководців, з таємних і офіційних донесень, від мандрівників та
учасників військових походів; він широко використовував також
відомості про германців в працях своїх попередників і, в першу чергу, в
творах Плінія Старшого.
Епоха Тацита, як і наступні століття, заповнена військовими зіткненнями
римлян з германцями. Численні спроби римських полководців підкорити
германців терпіли невдачі. Щоб перешкодити їх просуванню на території,
відвойовані римлянами у кельтів, імператор Адріан (правив у 117 – 138
рр.) зводить потужні оборонні споруди вздовж Рейну і верхньої течії
Дунаю, на кордоні між римськими і німецькими володіннями. Численні
військові табори-поселення стають опорними пунктами римлян на цій
території; згодом на їх місці виникли міста, в сучасних назвах яких
зберігаються відгомони їх колишньої історії.
У другій половині 2 ст., після нетривалого затишшя, германці знову
активізують наступальні дії. У 167 р. маркомани в союзі з іншими
германськими племенами проривають укріплення на Дунаї і займають
римську територію на півночі Італії. Лише в 180 р. римлянам вдається
відтіснити їх знову на північний берег Дунаю. До початку 3 ст. між
германцями і римлянами встановлюються відносно мирні відносини, які
сприяли значним змінам в економічному та суспільному житті германців.

Про германців писали й інші автори – Плутарх, Аппіан, Діон Кассій,

Веллей Патеркул; у IV ст. – Амміан Марцеллін.
В цілому, загальний недолік – поверхове знайомство з побутом германців:
знали переважно прикордонні племена, ті, з якими безпосередньо
стикалися. Далеко вглиб території не проникали і тривалий час там не
перебували. Судили про германців з позицій свого суспільства, нерідко
зображали їх войовничішими і дикішими, ніж вони були насправді, або
навпаки, ідеалізували. Сучасна наука доповнює і значно уточнює
відомості про германців – даними археології, топоніміки, лінгвістики.
Видатний грецький вчений Птолемей у І пол. ІІ ст. н. е. спробував
розмістити германські племена на карті; вказав біля 100 населених
пунктів. Він спирався на дані письмових джерел та купців. Деякі відомості
дуже цінні, але в цілому карта його неточна.
В ІІ – ІІІ ст. інтерес до германців у Римі впав. Після ряду невдалих спроб
імперія змушена була відмовитись від завоювань германських земель і
перейшла до оборони. Тому для ІІІ – V ст. н. е. спеціальних праць про
германців немає.
Історик IV ст. н. е. Амміан Марцеллін описав у своїх “Діяннях” війни з
германськими племенами (готами, аламаннами).
Але про внутрішню історію германців, суспільний лад відомостей
письмових джерел з того часу немає. Тому використовуються дані
археології, лінгвістики, топоніміки та інших дисциплін.