Professional Documents
Culture Documents
Реферат
Реферат
РЕФЕРАТ
з теми
Виконала студентка
302 групи
Серба Юлія
Життєвий шлях вченого
Народився Е.Дюркгейм 15 квітня 1858 р. у м. Епінале на північному сході Франції, у
небагатій родині раввіна. У дитинстві майбутнього автора соціологічної теорії релігії
готували до релігійного поприща його предків, навчаючи давньоєврейській мові, Торі й
Талмуду. Проте він досить рано відказався продовжити родинну традицію.
Але й католиком Дюркгейм не став, також як і атеїстом. З юних років й до кінця життя він
залишався агностиком. Постійно підкреслюючи важливу соціальну й моральну роль
релігії, він зробив предметом своєї віри науку взагалі й соціальну науку – у тому числі.
Будучи людиною боргу перш за все, Дюркгейм постійно намагався з’єднати у своєму
власному житті засади професійної та громадянської етики, які стали одним із головніших
та найулюбленіших предметів його наукових дослідів та викладання. Практична позначка
його професійної та суспільної діяльності складалася з того, щоб вивести французьке
суспільство із тяжкого кризі, у якому воно перебувало в останній чверті XIX ст. після
падіння прогнившого режиму Другої Імперії, поразки у війні з Пруссією та кривавого
подавлення Паризької Комуни.
Вимога відокремити соціологію від філософії в Дюркгейма було значною мірою зв'язано з
нею негативним відношенням до умоглядних спекуляцій у соціальній науці, що, з його
погляду, тільки дискредитують її. Соціологія повинна будуватися на емпіричному і
раціональному методичному фундаменті.
Але особливо важливе значення мав його антипсихологізм, що містив у собі одночасно
критику психологічного напрямку в соціології і прагнення звільнити останню від впливу
психології. Психологізм у той час був головним утіленням методологічного редукціонізму
й індивідуалізму; не дивно, що саме в ньому Дюркгейм бачив явну і сховану перешкоду
на шляху становлення соціології як самостійної науки.
Необхідно уточнити, що критика психологізму здійснювалася Дюркгеймом власне кажучи
з позицій соціальної психології, що зароджувалася тоді. «Коли ми говоримо просто
"психологія", - писав Дюркгейм, - ми маємо на увазі індивідуальну психологію, і
коштувало б для ясності в обговореннях обмежити в такий спосіб зміст слова. Колективна
психологія - це вся соціологія цілком: чому ж не користатися тільки останнім
вираженням?».
Взагалі еволюція його думки відбувалася в іншій площині, ніж рух від матеріалізму до
спіритуалізму. Цей рух з'явився результатом зміни методологічної ситуації в соціальній
науці і поступовому усвідомленні недостатності і неадекватності механістичного
детермінізму в підході до проблем людського поводження.
Дюркгейм був досить плідним автором, хоча і не настільки плідним, як його не менш
знаменитий сучасник, німецький соціолог Макс Вебер. Він опублікував чимало статей і
незліченну безліч рецензій; багато його статей, лекцій і лекційних курсів опубліковано
посмертно.
При житті Дюркгейм видав чотири книги: «Про поділ суспільної праці» (1893), «Метод
соціології» (1895), «Самогубство» (1897) і «Елементарні форми релігійного життя» (1912).
Книга «Про поділ суспільної праці» являє собою публікацію успішно захищеної
докторської дисертації автора.
Зміст її набагато ширше заголовка і, власне кажучи, складає загальну теорію соціальних
систем і їхнього розвитку. Основна мета роботи довести, що, усупереч деяким теоріям,
поділ суспільної праці забезпечує соціальну солідарність, чи, іншими словами, виконує
моральну функцію. Але за цим формулюванням ховається інша мета, більш значима для
автора: довести, що поділ праці - це той фактор, що створює єдність суспільств, у яких
традиційні вірування втратили колишню силу і привабливість.
Для обґрунтування цього положення Дюркгейм розвиває теорію, що зводиться до
наступного. Якщо в архаїчних («сегментарних») суспільствах соціальна солідарність
заснована на повному розчиненні індивідуальних усвідомлень у «колективній свідомості»
(«механічна солідарність»), то в розвинутих («організованих»)) соціальних системах вона
заснована на автономії індивідів, поділі функцій, функціональній взаємозалежності і
взаємообміні («органічна солідарність»), причому «колективна свідомість» тут не зникає,
але стає більш загальною, невизначеною, її стани стають менш інтенсивними, і вона діє в
більш обмеженій сфері.
Спочатку Дюркгейм розраховував на те, що згодом поділ праці саме прийде до свого
«нормального» стану і почне породжувати солідарність. Але уже до часу опублікування
«Самогубства)» (1897) і особливо виходу другого видання книги «Про поділ суспільної
праці» (1902) він приходить до думки про необхідність соціально-реформаторських дій по
впровадженню нових форм соціальної регуляції, насамперед за допомогою створення
професійних груп (корпорацій). Це знайшло відображення в передмові до другого видання
книги.
Важливе значення для розвитку соціологічного знання мало поняття анемії, яким
Дюркгейм позначає стан ціннісно-нормативного вакууму, характерного для перехідних і
кризових періодів і стані в розвитку суспільств, коли старі норми і цінності перестають
діяти, а нові ще не установилися'.
У той же час він був спрямований проти дилетантизму і поверховості, характерних для
багатьох праць по соціальних питаннях. Дюркгейм випробував глибоку ворожість до
таких праць, вважаючи, що вони лише дискредитують соціальну науку.
У зв'язку з цим слід зазначити і неявно присутній етичний пафос у «Методі соціології».
Сформульовані в ньому «правила» - більше, ніж просто методи дослідження і процедури.
Це свого роду методологічні заповіді дослідника. У кінцевому рахунку вони ґрунтуються
на вимозі інтелектуальної, наукової чесності, звільнення наукового дослідження від
усяких політичних, релігійних, метафізичних і інших забобонів, що перешкоджають
збагненню істини і приносять чимало лих на практиці. Це етика чесного неупередженого
пізнання. У даному відношенні позиція Дюркгейма була близька позиції Макса Вебера,
вираженої в його знаменитій роботі «Наука як професія».
Але власне кажучи ця мета була набагато більш широкою. По-перше, унаслідок широкого
трактування релігійних явищ ця робота перетворювалася в дослідження соціальних
аспектів ідеології, ритуалу, сакралізації і деяких інших явищ, що виходять за рамки власне
релігії в традиційному розумінні. По-друге, ця праця містила в собі спробу побудови
соціології пізнання за допомогою виведення основних категорій мислення з первісних
соціальних відносин. Не випадково спочатку Дюркгейм мав намір назвати його
«Елементарні форми мислення і релігійного життя».
Дюркгейм відкидає визначення релігії через віру в бога (тому що існують релігії без бога),
через віру в надприродне (останнє припускає протилежну віру - у природне, - виникаючу
порівняно недавно разом з позитивною наукою) і т.п. Він походить з того, що відмітною
рисою релігійних вірувань завжди є розподіл світу на дві різко протилежні сфери:
священне і світське. Коло священних об'єктів не може бути визначене заздалегідь; будь-
яка річ може стати священної, як незвичайна, так і сама пересічна.
Дюркгейм визначає релігію як «зв'язну систему вірувань та обрядів, що відносяться до
священних, тобто до відділених, заборонених речей; вірувань і обрядів, що поєднують в
одну моральну громаду, називану церквою, усіх, хто є їхніми прихильниками».
Література
1. Дюркгейм Е. Соціологія. Її предмет, метод, призначення. М., 1995.