Anatomy

ОСНОВИ АНАТОМІЇ ТА
ФІЗІОЛОГІЇ НЕРВОВОЇ
СИСТЕМИ
КИРИЛЕНКО В.Г.
ОСНОВИ АНАТОМІЇ ТА
ФІЗІОЛОГІЇ НЕРВОВОЇ
СИСТЕМИ
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК
КИЇВ-2019
УДК 139.
ББК
Друкується за рішенням вченої ради Київського національного лінгвістичного

університету
(протокол № від 201 р.)
Рецензенти:
доктор психологічних наук,
кандидат психологічних наук,
Кириленко В.Г.
Основи анатомії та фізіології нервової системи : [Методичні рекомендації з вивчення
дисципліни для студентів КНЛУ спеціальність «психологія» : методичний посібник] /
Кириленко Валентина Граціянівна – К. : вид-во , 2018. - с.
Навчально-методичний посібник побудовано за типом робочого зошита, в якому

подано розгорнутий план лекцій та семінарів з курсу з покроковим вивченням дисципліни.
В зміст посібника входять плани лекцій та семінарсько-практичних занять, завдання для
виконання під керівництвом викладача та самостійної роботи студентів, питання для
самоконтролю, описові та творчі завдання, проблемні ситуації для самостійної роботи з курсу,
тематику рефератів та навчально-дослідних завдань, список рекомендованої літератури,
перелік екзаменаційних питань. Він включає в себе методичні рекомендації з виконання
самостійної позааудиторної роботи. В посібнику подано короткий зміст лекційного
матеріалу.
Навчально-методичний посібник призначений для організації самостійної роботи
студентів-психологів та соціальних працівників у процесі засвоєння курсу «Основи
анатомії та фізіології нервової системи».
© Кириленко В.Г., 2019

© , 2019
ЗМІСТ
Стор.
Передмова 4
Пояснювальна записка 5
Освітні технології 8
Характеристика форм оцінювання 10
Види самостійної навчальної роботи студентів 11
Загальні критерії оцінювання навчальних знань 15
ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ КУРСУ
Зміст лекційного матеріалу 17
Зміст семінарсько-практичних занять 28
Методичні рекомендації студентам з вивчення навчальної дисципліни 41
та організації самостійної і навчально-дослідної роботи
Вимоги до підсумкового контролю, перелік питань та підсумкового 46
контролю
Список рекомендованої літератури 52
Глосарій (основні терміни) 56
Матеріали для конспектування 61
ПЕРЕДМОВА
Державний освітній стандарт вищої освіти передбачає засвоєння ряду дисциплін, в яких
на знання анатомії і фізіології ЦНС відведена значна частина навчального часу. До них
відносяться наступні курси «Загальна психологія», «Вікова психологія», «Дефектологія»,
«Клінічна психологія», «Психологія та соціологія інвалідності», «Спеціальна педагогіка та
спеціальна психологія», «Психологія аномального розвитку» та інші.
Запропонований посібник спрямований вирішити завдання методичного супроводу
підготовки студентів-психологів та студентів-соціальних працівників, які вивчають курс
«Основи анатомії та фізіології ЦНС».
Навчально-методичний посібник буде корисним також і студентам, які навчаються за
освітніми програмами «Фізична реабілітація», «Педагогіка вищої школи» та інших.
СТРУКТУРА ПОСІБНИКА
Структура посібника включає передмову, пояснювальну записку, тематику змістовних

модулів, предметний показчик, список рекомендованої літератури, додатки.
СТРУКТУРА ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ
Всі змістовні модулі побудовані за конкретною схемою:
Розділ Зміст
Ціль змістовного представлено цільове призначення модуля, теми лекцій,
модуля чи окремої теми семінарсько-практичного заняття.
Завдання модуля чи в завданнях конкретизується мета модуля, теми
окремої теми
Теоретичний опис подано у схемах та таблицях зміст кожної теми
Покрокове виконання представлена схема підготовки до семінарсько-практичних
занять, підготовки до МКР, виконання практичних задач
Завдання для подано завдання, виконання яких необхідне для закріплення
самостійного поза засвоєного матеріалу.
аудиторного виконання
Література для пропонується список літератури для самостійного засвоєння
додаткової підготовки матеріалу.
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
Курс «Основи анатомії та фізіології нервової системи» є необхідним для послідовного

вивчення базових дисциплін з загального курсу оволодіння професією «психолог»,
«соціальний працівник». Знання анатомії ЦНС є необхідні як для сучасного психолога, так і
для соціального працівника, оскільки саме в цьому курсі знаходить своє відображення
принцип єдності будови організму та його функцій і закладаються знання про закономірності
життєдіяльності організму людини, які визначають характер та особливості її поведінки,
знання морфологічних основ нервових процесів, що в свою чергу, є основою для розуміння
уявлень про нервово-психічну діяльність мозку, а також для формування адекватних
способів впливу на організм, який активно застосовується в психологічній терапії,
реабілітації та корекції.
Анатомія та фізіологія НС є одним із розділів анатомії людини, в якому розглядаються
будова та розвиток головного і спинного мозку, периферичної нервової системи, до якої
входять нерви, нервові вузли (ганглії), нервові сплетення та автономна нервова система. Для
сучасного психолога важливо вивчення анатомії та фізіології НС, оскільки без знань про
будову її відділів неможливо розібратися у різноманіття функціональних проявів організму
людини, включаючи різні форми психічної діяльності. Знайомство з різними методами
сучасної науки анатомії ЦНС (препарування, виготовлення тонких зрізів та їх вибіркове
фарбування, заповнення кровоносних та лімфатичних кольоровими масами, рентгенографія,
комп‘ютерна томографія, використання мікроскопічних методів), дозволяють вивчити тонку
будову нервової тканини та структурні взаємодії нейронів.
Традиційно спираючись на різноманітні галузі медицини та біології – анатомію, загальну
та часткову фізіологію, генетику, біохімію, нейрофізіологію та етологію, наука про вищу
нервову діяльність неминуче торкається сфери гуманітарних дисциплін – психології,
соціології, педагогіки тощо.
Курс «Основи анатомії та фізіології нервової системи» є одним із основних в блоці
загальнопрофільних дисциплін та фундаментальним для вивчення інших дисциплін загально
професійного та дисциплін професійного циклу та призначений для створення у студентів
цілісного уявлення про будову та функціонування матеріальної основи психіки - центральної
нервової системи. Вивчення студентами-психологами механізмів діяльності мозку – основна
умова розуміння закономірностей функціонування всіх систем організму, оскільки запуск,
контроль, регуляція діяльності цих систем здійснюється структурами мозку.
В ході вивчення дисципліни студенти ознайомляться з основними методами вивчення
будови та функцій мозку; функціями нервових клітин; фізіологією нервового імпульсу та
синаптичної передачі; основами нейрохімії та нейробіології; будовою та функціями основних
нервових структур.
Мета курсу: сформувати цілісне уявлення про будову матеріальної основи психіки –
центральної нервової системи; загальні уявлення про філогенез та онтогенез центральної
нервової системи людини на основі еволюційного підходу; уявлення про механізми регуляції
діяльності людського організму, про вклад нейробіології в розуміння психічної діяльності;
цілісне уявлення про фізіологічний базис психічних функцій, процеси обробки і передачі
інформації в центральній нервовій системі.
Предметом навчальної дисципліни «Основи анатомії та фізіології нервової системи» є
будова та функції нервової системи людини, еволюційний розвиток нервової системи
організмів з різним рівнем організації, індивідуальний розвиток нервової системи людини в
ембріональному та постембріональному періодах.
В результаті вивчення курсу майбутні фахівці мають уяснити безперервний
взаємозв‘язок структури та функцій, знати основні морфологічні субстрати психічних
функцій.
Навчання будується на поєднанні лекційного та практичного матеріалу, а також на
впровадженні інноваційних методів навчання: навчальні ігри, дослідницькі методи.
Завдання лекційних занять:
 Вивчити анатомію окремих структур центральної та вегетативної нервових систем
людини, їх будову та вплив на їх розвиток оточуючого середовища,
 формування уміння систематизувати новий матеріал в співставленні до вже
існуючих знань,
 розвивати здібність до узагальнюючих умовиводів на основі аналізу лекційного
матеріалу.
Завдання семінарсько-практичних занять:
 закріпити знання студентів за основними розділами курсу;
 розвинути вміння демонструвати знання, отриманих на заняттях і в процесі
самостійного вивчення курсу;
 формувати професійно-особистісні компетенції студента як майбутнього спеціаліста.
Значне місце при вивченні курсу займає самостійна робота студентів, яка включає:
анотування та конспектування літератури при підготовці до лекційних та семінарських занять,
виконання творчих практичних завдань.
Теоретичне та практичне вивчення дисципліни пропонує відповідну орієнтацію
студентів в галузі загальної психології та біології, анатомії та фізіології НС.
В ході вивчення дисципліни здійснюються все види контролю знань студентів:
проміжний, поточний та підсумковий:
 поточний – на лекціях та семінарських заняттях (у формі опитування, перевірки
конспектів та творчих завдань);
 проміжний – по завершенню вивчення тем змістового модуля (проміжні тести);
 підсумковий – по завершенню курсу (підсумкова МКР та іспит).
До складу екзаменаційної оцінки входять: оцінка рейтинг-контролю, який враховує
окремі види діяльності студентів з засвоєння навчальної дисципліни (відвідування та робота
на лекційних та семінарських заняттях, виконання практичних завдань, контрольних робіт та
тестів, складання конспектів) та екзаменаційна оцінка, отримана студентом на іспиті.
Кожний вид діяльності оцінюється в балах та відображається в рейтинговій карті студента. На
основі загальної суми балів виводиться підсумковий результат. Набравши необхідну суму
балів протягом семестру, студент автоматично отримує оцінку, яка дозволяє отримати допуск
до складання іспиту з курсу.
Основним результатом вивчення дисципліни «Основи анатомії та фізіології нервової
системи» є уміння студентів демонструвати необхідні знання про мікроструктуру нервової
тканини, здібність органічно пов‘язувати опис структури з її розвитком, а також уміння
розкрити специфічні анатомічні особливості центральної нервової системи людини з її
функціями.
Вимоги до рівня засвоєння змісту дисципліни

Компетенції студентів, які формуються у результаті вивчення дисципліни
Під компетенціями в даному випадку розуміється «здібність та готовність людини
самостійно застосовувати в тому чи іншому контексті різні елементи знань та умінь»
(визначення OECD в рамках загальноєвропейського процесу формування «Європейської
системи кваліфікацій»).
а) загальнокультурні (ЗК):
- здатність та готовність до розуміння значення гуманістичних цінностей для збереження
та розвитку середовища; удосконаленню та розвитку суспільства;
- здатність та готовність до розуміння сучасних концепцій картини світу на основі
сформованого світогляду, оволодіння досягненнями природних, психологічних, суспільних
наук;
- здатність до орієнтування в сучасних дослідженнях мозку, розвитку нервової системи
людини в процесі філо- та онтогенезу;
- готовність до проведення бібліографічної та інформаційно-пошукової роботи з
наступним використанням отриманих даних при вирішенні професійних задач та оформленні
наукових статей, звітів, висновків;
- готовність до правильного використання в усному мовленні понять та термінів курсу,
які позначають мозкові структури та до оволодіння культурою наукового мислення,
узагальненням, аналізом та синтезом фактів та теоретичних положень;
б) професійні (ПК):
- здатність та готовність до прогнозування змін та динаміки рівня розвитку та
функціонування нервової системи та адекватному формулюванню своїх професійних
рекомендацій в ситуації дефектів та патологій розвитку і функціонування мозку клієнта;
- готовність до обґрунтування матеріальної природи психічних процесів;
- здатність та готовність до використання знань з курсу як науки про філо- та онтогенез
ЦНС людини, категоріях та методах вивчення та опису закономірностей функціонування та
розвитку ЦНС людини.
У результаті освоєння компетенцій студент повинен
Знати:
 предмет і завдання анатомії та фізіології НС, основну термінологію курсу;
 передумови виникнення, історію розвитку та сучасний стан анатомії та фізіології;
 методичні прийоми дослідження ЦНС
 будову нервової тканини, нервової клітини, структуру синапсу;
 біохімічні процеси, що відбуваються у нервових клітинах при передачі інформації в
нервовій системі;
 структурну і функціональну організацію головного і спинного мозку;
 особливості будови та функціонування соматичної та вегетативної нервової системи;
 рефлекторний принцип діяльності НС;
 будову та функціонування аналізаторів,
Уміти:
 самостійно аналізувати основні положення дисципліни;
 розкривати основний зміст основних фізіологічних теорій і концепцій;
 аналізувати дані фізіологічних досліджень: судити про психологічний стан на основі
фізіологічних показників;
 розкривати зміст основних фізіологічних понять, давати їх визначення;
 спостерігати важливі для діагностики рефлекторні реакції;
 відтворити (графічно) схему організації спинального соматичного та вегетативного
рефлексів;
 розкривати зв‘язок психологічних явищ з певними анатомічними структурами;
 пояснити анатомо-фізіологічну основу відчуттів.
Володіти:
- базовими поняттями, інструментарієм, методами організації та проведення
конкретних досліджень в галузі анатомії та еволюції нервової системи людини;
- навичками отримання інформації про діяльність центральної нервової системи
людини з різних джерел, аналізу, проектування і конструювання навчального матеріалу при
вивченні дисципліни;
- первинними навичками побудови самостійних теоретичних та експериментальних
досліджень з курсу, технікою спостереження;
- теоретичними знаннями з анатомії та еволюції нервової системи людини;
Мати уявлення:
- про предмет, завдання анатомії та еволюції нервової системи людини;
- про методи дослідження ЦНС;
- про процеси розвитку ЦНС,
- про особливості функцій ЦНС, про основні закономірності еволюції нервової системи.
Набути навички:
- пошуку літератури за темою, читання наукових текстів;
- викладу прочитаного матеріалу;
- узагальнення, порівняння та перенесення отриманих знань на інші галузі психології;
Міждисциплінарні зв’язки: "Загальна психологія", "Нейропсихологія",
"Психофізіологія", "Вікова психологія", "Психологія аномального розвитку".
Програма навчальної дисципліни складається з таких змістових модулів:
1. Загальна анатомія та еволюція нервової системи.
2. Анатомія основних відділів нервової системи.
3. Загальна фізіологія нервової системи.
4. Сенсорні системи.
ОСВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ
Освітні технології, основні методи і засоби навчання у процесі вивчення курсу

використовуються різні технології, форми та методи навчання: читання лекцій, проблемне
навчання, бесіди, навчальні дискусії, моделювання психолого-педагогічних ситуацій,
самоаналіз, самоконтроль, тести, навчально-педагогічні ігри, семінарсько-практичні заняття.
Так, при інформаційній лекції можливе використання малюнків, схем, таблиць, навчальних
фільмів, мультимедійних засобів; при проблемному викладі навчального матеріалу –
фрагменти учбових фільмів, текстів, набори карток з завданнями.
Навчальний курс включає лекційні, семінарські заняття, самостійну роботу над
матеріалом, різні види та форми атестації.
В ході лекцій розкривається предметно-понятійний зміст навчального курсу, з
використанням фактичного матеріалу аналізуються найбільш актуальні соціально та особисто
значущі проблеми, визначаються можливі шляхи їх рішення. Підвищенню інтерактивності
лекційних занять сприяє використання елементів бесіди та проблемна побудова лекційного
матеріалу.
Лекція є основною формою викладу навчального матеріалу в ЗВО та засобом
теоретичної підготовки студентів. Саме тому студент зобов‘язаний слухати лекцію уважно,
відслідковуючи основну дімку та ідею лектора, обов‘язково фіксуючи її в конспекті. Записи
лекції сприяють більш глибокому розумінню та осмисленню навчального матеріалу. Не слід
записувати дослівно увесь лекційний матеріал, оскільки це порушує сприймання і розуміння
змісту її матеріалу. Головним залишається зрозуміти смисл сказаного лектором, виділити в
головне, зафіксувати його в конспекті, а вже потім фіксувати факти та аргументи, приклади,
які підтверджують сказане. Доцільно відчувати інтонацію викладача, бо акцентуючи увагу на
головному, висновки та положення вимовляються голосніше та повільніше. Записи в
конспекті мають бути акуратними, з обов‘язковими полями для записів під час роботи з
рекомендованою літературою, зробленими чітким та розбірливим почерком. Слід пам‘ятати,
що грамотно та охайно напис писаний конспект лекції – основна умова успішності навчання
студента.
На семінарських заняттях відбувається конкретизація актуальних проблем, на основі
самостійної підготовки апробуються, уточнюються уявлення студентів, формуються наукові
позиції.
Семінар – особлива форма навчальної роботи, метою якої є поглиблення та
конкретизація знань, розвиток самостійного аналізу питань з найбільш важливих питань та
тем курсу. На занятті викладачем здійснюється контроль за самостійною роботою студентів,
результати семінарського заняття фіксуються в журналах.
Семінарські заняття проводяться в інтерактивному режимі і пропонується активна
взаємодія як між студентами, так і студентів з викладачем. На семінарському заняття
передбачається використання активних та інтерактивних освітніх технологій.
Адаптивне навчання – спосіб організації навчального процесу з урахуванням
індивідуального рівня підготовки студентів до початку засвоєння курсу та / і в процесі
навчання.
Ділова гра – метод імітації зображення) прийняття рішень студентом (працівником) в
різних навчальних (виробничих) ситуаціях, які здійснюються за заданими правилами групой
людей в діалоговому режимі. Діалогові ігр використовуються в якості засобу активного
навчання для засвоєння процесу прийняття рішення.
Дискусія – форма навчальної роботи, в рамках якої студенти висловлюють свою думку
з проблеми, заданої викладачем. Проведення дискусії з проблемних питань передбачає
написання студентами есе, тез чи реферату з запропонованої тематики.
Майстер-клас – семінар, який проводить експерт (спеціаліст який має широку
практику) в галузі психології, для тих, хто хоче покращити свої практичні досягнення з цього
предмету чи окремої його теми.
Метод «інциденту» - метод пошуку інформації самим студентом, метою якого є
розвиток чи удосконалення умінь студентів, з одного боку, приймати рішення в умовах
недостатності інформації, а з іншого – раціонально збирати та використовувати інформацію,
необхідну для прийняття рішення.
Метод кейсів – технологія, сутність якої полягає в тому, що навчальний матеріал
подається студентам у вигляді мікропроблем, а знання набуваються в результаті їх активної
дослідницької та творчої діяльності з вироблення рішень. Метод аналізу конкретних
ситуацій прищеплює практичні навички роботи з інформацією; учить вичленяти,
структурувати та ранжувати проблеми.
Метод мозкового штурму – метод генерування ідей, сутністю яких є колективне
вироблення максимально можливої кількості варіантів рішення проблеми з наступним їх
критичним аналізом.
Заключна тема курсу обговорюється на останньому семінарі у вигляді круглого столу,
де студенти можуть дати розгорнутий виклад кожного питання семінарського заняття у
вигляді доповіді чи співдоповіді. На цьому ж занятии підводяться загальні підсумки з
засвоєння курсу у формі тестування.
Алгоритм підготовки до семінарських занять. Слід ретельно вивчити увесь навчальний
матеріал за темою семінару, скласти розгорнутий план відповідей на кожне питання, які
виносяться на обговорення на семінарському занятті, але писати повний конспект відповідей
не варто. Читання відповіді з листа на семінарі не буде цікавим для інших студентів. В ході
семінару слід приймати активну участь в обговоренні питань, прислухатись до зауважень
викладача, вести необхідні записи. Така методика дозволить успішно засвоїти навчальний
матеріал та підготуватись до заліку.
У разі необхідності студент може звернутись за консультацією до викладача з пошуку
відповіді на будь-яке питання з теми семінару.
Семінарські заняття проводяться у складі учбових груп. Основним завданням семінарських
занять є поглиблення теоретичних знань, отримання та удосконалення практичних навичок та умінь.
Особливе місце в оволодінні курсом відводиться самостійній роботі студентів, яка
полягає у читанні та конспектуванні навчальної та спеціальної літератури з анатомії ЦНС. В
ході освоєння окремих розділів програми, студенти навчаються спостерігати за тваринами,
описувати їхню поведінку, складати етограми.
Для самостійної підготовки до семінарсько-практичних занять пропонуються завдання
трьох рівнів складності, з яких студент самостійно обирає завдання одного рівня. Також
пропонується використовувати проектну технологію для організації самостійної роботи
студентів. На практичних заняттях рекомендується використовувати технологію кейсів,
спостереження за тваринами.
У процесі засвоєння змісту курсу формуються вимоги до рівня володіння студентами
знаннями, уміннями та навичками, які узагальнюються у вигляді заліку та екзамену, до яких
складено орієнтовні завдання, зразки тестових завдань, матеріали з розв‘язання
психологічних ситуацій тощо.
Контрольні роботи з курсу «Основи анатомії та фізіології нервової системи» можуть
сприяти більш глибокому засвоєнню проблем, що підіймались при вивченні дисципліни.
Тематика і форми контрольних робіт розроблені відповідно до вимог Державного
освітнього стандарту вищої професійної освіти до рівня підготовки майбутніх спеціалістів в
галузі психології.
Формою контролю є залік, який складається у першому семестрі.
ОПИС МОЖЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ КУРСУ СТУДЕНТАМИ З

ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ ТА ОБМЕЖЕНИМИ
МОЖЛИВОСТЯМИ ЗДОРОВ'Я
Навчання осіб з ОПФМ з курсу анатомії та фізіології нервової системи здійснюється з
урахування їх психофічного розвитку, індивідуальних можливостей та стану здоров‘я.
За необхідностю навчання студентів з інвалідністю та осіб з ООП аудиторні заняття
можуть доповнюватись вивченням повнотекстових лекцій, презентацій, відео- та
аудиоматеріалів.
Навчально-методичні матеріали для самостійної роботи студентам з числа осіб з ООП
надаються у формі адаптованих до обмежень здоров'я і сприймання інформації:
-для осіб з вадами зору: в друкованому варіанті збільшеним шрифтом, та/або у формі
електронного документу;
-для осіб порушенням слуху: в в друкованому варіанті та/або у формі електронного
документу;
-для осіб з ДЦП та порушеннями опорно-рухового апарату: в друкованому варіанті
та/або у формі електронного документу;
Індивідуальні завдання добираються в адаптованих до обмежень здоров‘я формах
(письмово чи усно, у формі презентацій). Вибір методів навчання залежить від мобільності
студента та їх доступності для студентів з інвалідністю чи ОПМ до виконання.
ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ КОНТРОЛЮ ОЦІНЮВАННЯ

Вивчення курсу «Основи анатомії та фізіології нервової системи» передбачає контроль:
виявлення, вимірювання і оцінювання знань, умінь студентів. Основною дидактичною
функцією контролю знань є забезпечення зворотного зв'язку між викладачем і студентом,
отримання педагогом об'єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу,
своєчасне виявлення недоліків і прогалин в знаннях.
Контроль має на меті визначити не тільки рівень і якість научуваності студентів, але і
об'єму його навчальної праці. Окрім того, виконання контрольних завдань формує у студентів
уміння і навички використання теоретичних положень для аналізу і оцінювання
психологічних явищ, педагогічних ситуацій, конкретних фактів психологічної діяльності.
Навчальною програмою вивчення дисципліни передбачено самостійне опрацювання
студентами значної кількості учбового матеріалу, а тому урізноманітнено форми контролю за
виконанням учбової програми.
Проміжний контроль не має формальних обмежень. Він здійснюється за задумом
викладача. В якості форми такого контролю можна використовувати:
- оперативний контроль під час викладу лекційного матеріалу – за 5 хв. до закінчення
лекції викладач задає студентам 2-3 питання. Зауваження до відповідей викладач робить на
наступному заняті,
- бліцконтроль – за 5 хв. до закінчення лекції пропонується на окремому папері
записати слова, які студенти запам'ятали з теми. На наступному заняття проводиться аналіз
отриманих результатів,
- контрольні завдання з письмовим звітом – завдання на порівняння, перерахування,
складання чи заповнення таблиць. Форма контролю – групова;
- виконання творчих завдань,
- реферування та конспектування першоджерел.
Поточний контроль за темою припускає індивідуальний вибірковий контроль за рівнем
знань та бліц-опитування на початку наступної лекції. Метою поточного контролю за темою є
відстеження рівня засвоєння знань окремої теми певним студентом, а також, окрім власне
контролю, формування навичок творчого оперування засвоюваним матеріалом.
Перед початком лекції студенти відповідають на питання у вигляді тесту (3-4 питання).
Протягом семестру проводиться облік поточної успішності студентів.
Поточний модульний контроль є обов‘язковим структурним компонентом учбового
процесу та здійснюється у формі модульної контрольної роботи.
Підсумковий контроль – перевірка кінцевого результату навчальної роботи студента.
Проводиться у формі заліку та екзамену після вивчення відповідного модуля та дисципліни в
цілому. Проведення підсумкового контролю і отримання позитивної оцінки включає: а) оцінку
проміжної атестації, б) оцінку відвідуваності занять і активність в аудиторії; в) оцінку
виконання лабораторних, творчих робіт; г) результати модульного контролю.
Форми підсумкового контролю:
1. традиційна: питання - відповідь (індивідуально, усно чи письмово)
2. колоквіум. Колоквіум передбачає контроль за певною темою (чи темами), що
винесено на високий рівень самостійного опрацювання. Його метою є відстеження рівня
засвоєння знань окремої теми (чи тем) кожним студентом.
3. опитування-інтерв'ю за тезаурусом чи питанням, які передбачають короткі
відповіді. Опитування проводиться в присутності всієї групи усно або письмово.
4. мозковий штурм (групова форма роботи) – група поділяється на підгрупи по 3-4
особи. Кожній групі дається карточка з 3-4 питань проблемного характеру. Пропонується
обговорити питання, спираючись на вивчений матеріал. Контроль завершується бесідою групи
з викладачем, під час якої уточнюється правильність відповідей і якість засвоєння знань
кожним студентом.
5. іспит за програмою курсу.
ВИДИ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Для успішного засвоєння навчального матеріалу з курсу протягом семестру студенту
необхідно виконати ряд теоретичних та практичних завдань, поданої до кожної теми. Для
цього в посібнику подано завдання, спрямовані на з'ясування глибини розуміння і ступеня
засвоєння студентами теоретичного матеріалу, термінів і понять; завдання дослідницького
характеру; задачі, розв'язування яких потребує психологічного мислення. Виконання завдань
вимагає від студента попереднього самостійного опрацювання теоретичного матеріалу за
рекомендованою літературою.
Форми самостійної роботи студентів

В ході самостійної роботи з курсу «Основи анатомії та фізіології нервової системи»
студентам необхідно оволодіти як традиційними формами самостійної роботи, так і
специфічними формами вивчення анатомії:
• читання тексту (підручників, навчальних посібників, першоджерел, додаткової
літератури, матеріалів електронних ресурсів мережі Інтернет);
• конспектування тексту;
• робота з конспектом лекцій;
• складання плану та тез відповідей на семінарі;
• аналітична обробка тексту (анотування, редагування);
• підготовка повідомлень на семінарі;
• підготовка індивідуальних творчих робіт;
• відповіді на контрольні питання;
• виконання лабораторних завдань.
Самостійна робота складається з двох видів: базової та додаткової.
Базова самостійна робота (обов‘язкова для виконання) передбачає виконання
домашнього завдання до семінару (читання навчальної літератури, осмислення лекційного
матеріалу, вивчення рекомендованої літератури, підготовка доповідей), підготовка до
контрольних робіт та підсумкового заліку. Для цього запропонований до кожної теми список
рекомендованої літератури з курсу, він не є обов‘язковим, студент може вбрати літературу яка
цікава студентам. Самостійна робота передбачає і самостійний пошук літератури.
Навчально-методичний посібник містить як базову самостійну роботу, так і додаткову,
яку студент може виконати для додаткового отримання балів.
Для базової самостійної роботи пропонуються різні за складність та за видами завдання.
Індивідуальне науково-дослідне завдання (творчий проект) (схеми, таблиці, план
роботи, бібліографія, пошукове завдання) передбачає відстеження рівня засвоєння курсу
загалом студентом, а також, окрім власне контролю, формування навичок творчого
оперування засвоєним матеріалом. Метою цієї форми роботи є поглиблення знань та
формування сфери наукової зацікавленості студентів.
Лабораторна робота передбачає вивчення індивідуальних особливостей, формування
практичних вмінь та професійної компетенції і сприяє більш глибокому, усвідомленому
оволодінню психологічними знанням.
Реферат – перший ступінь на шляху засвоєння навичок проведення науково-дослідної
роботи, який представляє собою науково-дослідну роботу теоретичного характеру. При
підготовці та написанні реферату припускається короткий письмовий виклад змісту однієї чи
декількох публікацій за обраною студентом темою. Це найбільш розповсюджена форма
науково-навчальної роботи студентів, виконання якої передбачає роботу з різними джерелами
наукової інформації з аналізу, порівняння, узагальненню даних, отриманих іншими
дослідниками за обраною темою. В процесі написання реферату формується власний погляд
на проблему. Реферат може бути представлений у вигляді монореферату, в чіткій локанічній
формі подається передача змісту однієї статті, книги та у вигляді оглядового реферату як
підсумку декількох наукових джерел з однієї теми.
Реферат повинен містити назву, зміст, вступ, основну частину, висновки та список
використаної літератури, додатки.
Першим етапом роботи у підготовці реферату після вибору теми є підбір та вивчення
літератури, наступним – є вивчення і аналіз матеріалу, який прочитаний і вивчений,
законспектований в спеціальному зошиті чи на окремих листах, де вказано ПІБ автора, і
вихідні дані видання, опрацьовані сторінки. Логічним продовженням є складання плану з
виділенням основних питань теми, послідовність її викладу, у вступі подається короткий
аналіз літератури за обраною темою, в основній частині розкривається зміст теми, в кінці
подаються висновки, які мають бути чіткими і короткими.
Реферат має бути відповідним чином оформлений. На титульній сторінці вказується
назва навчального закладу, кафедра психології і педагогіки та тема реферату, прізвище автора
і науковий керівник, рік і місто підготовки реферату. На першій сторінці подається план,
порядок який позначається цифрами. Сторінки реферату мають бути пронумеровані і мати
поля.
У вступі слід розглянути актуальність теми з точки зору сучасної науки, слід вказати
місце обраної проблеми серед інших, представити обрану схему її розгляду, сформулювати
цілі та завдання дослідження. Метою реферату є узагальнення чи порівняння різних підходів
до розгляду проблеми, виявити характеристики та ступінь вивченості проблеми, показати
загальний зміст дослідницького напряму, окреслити шляхи подальшого розвитку. Завдання
мають відобразити більш детальний розгляд мети. В якості завдань можуть бути: аналіз
літератури за темою, порівняння різних підходів до обраної теми, історичний огляд, опис
основних понять дослідження і інше.
Основна частина розкриває зміст самого дослідження,відповідно до поставлених задач,
простежуються шляхи вирішення поставленої проблеми, що підтверджується цитуванням та
переказом тексту використаних джерел. Посилання на використану в тексті літературу можна
оформити наступним чином: якщо думка автора наводиться дослівно, то в кінці цитати в
квадратних дужках пишеться номер та сторінка джерела відповідно до списку літератури в
кінці реферату, наприклад, [4,с.86]), а можна передавати їх своїми словами, також вказуючи
літературне джерело, але без вказування сторінок, наприклад, [5]. Текст запозичений з інших
джерел без посилання вважається плагіатом.
Основна частина може представляти собою цілісний виклад матеріалу, або складатись з
декількох параграфів. Текст може бути доповнений рисунками, схемами, графіками,
таблицями.
Висновки завершують основну частину. В них коротко викладають основні результати
роботи відповідно до завдань дослідження. Висновки мають відображати і думку автора про
результати порівняння чи узагальнення позіцій авторів, має бути показано чи досягнута мета
дослідження.
Список використаної літератури вказує на готовність студента до самостійної наукової
роботи і є базовою основою будь-якого дослідження. Список використаної літератури має
бути представлений у алфавитному порядку.
Оформлення реферату: обсяг 7-15 сторінок, формат паперу А4, кегль 14, міжстрочний
інтервал 1,5. Поля: зліва - 3см, з правого боку -1см, зверху –2,5 см, знизу - 2см. Нумерація
сторінок подається в правому кутку зверху. Графічні матеріали, таблиці подаються на
окремому аркуші, мають обов'язкову нумерацію, підпис. Список літератури подається в кінці.
Реферат слід представити на семінарському занятті у вигляді доповіді. Доповідь має
відображати основний зміст реферату простою мовою.
Доповідь — є обов'язковим елементам захисту поданої на перевірку наукової роботи
студента реферату чи статті. Структурними компонентами побудови доповіді є: вступ, у
якому визначено актуальність запропонованої проблематики; основна частина у якій стисло
розкривається провідна ідея, її теоретичне та практичне обґрунтування та авторська
інтерпретація проблеми; висновки та рекомендації щодо подальшого вирішення проблеми.
Доповідь готується у письмовій формі обсягом 3-5 сторінок і розрахована до 10 хв. виступу.
Стаття є одним із видів самостійної навчальної роботи студентів. Мета такого виду
роботи полягає в формуванні аналітичної здатності студентів. Логіка викладу матеріалу за
обраною тематикою є наступною: вступ, де коротко подається інформація про актуальність
обраної теми; основний зміст, в якому викладаються основні положення, які студент
намагається викласти; висновки, де узагальнено основний зміст статті, реферату.
Конспект першоджерел та ведення тезаурусу дає можливість перевірити поточну
готовність студента протягом семестру.
Конспектування першоджерел: - етап самостійної роботи, якому передує глибоке і
вдумливе читання наукової літератури. Конспектування – короткий і ясний виклад основних
ідей і положень, які представлені автором. В ході роботи студент має «переробити» текст,
виділити з нього найбільш суттєве, не втрачаючи логіки і послідовності викладу.
Конспектування першоджерел вимагає від студентів відповідної теоретичної підготовки,
відповідного рівня знань та творчості, розвитку особистісних якостей. Слід пам'ятати, що
існує три види конспектів: текстуальний, вільний і об'єднаний.
Текстуальний конспект – виписки в зошит, при конспектуванні слід робити записи зі
незначними відхиленнями від тексту оригіналу. Студент зберігає без змін авторський текст і
послідовність викладу, основне правило, якого слід дотримуватись - правильно визначати
основні змістовні, суттєві ідеї, висунуті автором. Виписки в текстуальному конспекті носять
вибірковий характер.
Вільний конспект - при цьому виді конспектування текст першоджерела перероблюється
на власний розсуд, може перегруповуватись і викладатись власними словами. Цей вид
конспекту – показник творчого підходу і розуміння змісту першоджерела.
Об'єднаний конспект – готується за різними джерелами, статтями, документами,
підручниками з метою пошуку відповіді на поставлені питання. В цьому виді конспектування
узагальнюється зміст ряду близьких за тематикою і змістом джерел в певній послідовності, за
основу береться те джерело, в якому найбільш повно розкрито необхідне питання.
У всіх видах конспектування слід розкрити та виписати основні ідеї, положення автора,
пов'язуючи їх з власними думками та коментарем, дотримуючись певної послідовності:
висування тезисів, обґрунтування значення, доведення висунутих тез за допомогою
аргументів, цитування тексту - дослівне виписування найбільш важливих висновків та ідей,
дотримуючись авторського тексту, точно його передаючи з вказівкою в дужках джерела та
сторінки (наприклад: [21, 104-105]). Конспект потребує дотримання правил його зовнішнього
оформлення. Конспектування слід проводити в окремому зошити з великими полями для
зауважень.
Для конспектування першоджерел потрібен окремий зошит. Конспект статей
приймається лише у рукописному вигляді.
Під час вивчення дисципліни рекомендовано законспектувати по 3 статті на семестр
(одна стаття на вибір студента з хрестоматії є обов‘язково):
1. Хрестоматия по анатомии центральной нервной системы: Учеб. пособие для студентов
факультетов психологии вузов / МГУ им. М.В.Ломоносова. Фак. психологии; Ред.-сост. Л.К.
Хлудова. - М.: Рос. психол. о-во, 1998. - 359 с.: ил. - Указ.: с. 342-359.
2. Законспектувати сторінки 52-80 з книги за Блум Ф., Лейзерсон Α., Хофстедтер Л.
Мозг, разум и поведение: Пер. с англ. - М.: Мир, 1988. -248 с , ил.
3. Законспектувати сторінки 158-172 з книги Мозг, обучение, здоровье. Ротенберг В.С.,
Бондаренко С.М. Мозг, обучение, здоровье: Кн.для учителя. – М.: Просвещение, 1989. - 239 с.:
ил. – (Психол.наука – школе)
4. Законспектувати третю главу «Обработка информации в переферической нервной
системе» з книги Д. Вулдридж Механизмы мозга. – М.: 1963. (Книга э на кафедрі, каб.901)
5. Складіть конспект роботи І. Павлова «Двадцатилетний опыт обьективного изучения
высшй нервной деятельности (поведения) животних // Мироненко В.В. Хрестоматия по
психологии. Учеб. Пособие для студентов пед.ин-тов.[Под ред.проф. А.П. Петровского] - М.,
«Просвещение», 1997. – С 113-121.
При роботі з текстами використовуються різні види цитування

Цитата - це дословна передача фрагменту з іншого тексту. Цитуватись можуть частини
документів для більш точного усвідомлення їх смислу, висновки досліджень, найбільш
яскраві авторські вирази. Цитата завжди берется влапки та неодмінно наводиться
посилання на автора, джерело та сторінку, де вона подається автором. Поєднання двох цитат
чи їх частини в одну забороняється.
Виклад, близький до тексту - найбільш рекомендована форма викорисання джерел. Ця
форма використовується часто та займає доволі багато місця в студентський наукових
роботах. Таке використання передбачає не дословний, але близький пересказ до тексту
оригіналу основних характеристик та думок з проблеми, яка розглядається. Така форма
може стати в нагоді використання з значних фрагментів з підручників та навчальних
посібників, статей, книг, довідників та інших.
Посилання – використовуються при цитуванні, викладі, близького до тексту оригіналу, при
використанні з інших джерел ідей, имен, цифр, прикладів і так далі. Частіше за все це так
названі притекстові, чи посторінкові посилання, коли цитата чи запозичені уривки помічаються
верхнім індексом з арабською цифрою, а внизу сторінки під цією цифрою йде або сам текст
уривку, або вказівкою на джерело, де це знаходиться.
Інший вид - більш короткий та зручний - це позатекстові, чи наскрізні посилання, при яких
після наведення уривку чи цитати в тексті ставляться квадратні чи круглі скобки, які мають дві
цифри, які розділяються крапкою з комою: перша цифра вказує на порядковий номер джерела в
наведеному в кінці роботи списку літератури, а друга - номер цитованої чи переказуваної сторінки.
Ключові питання теми є формою контролю, що дозволяє перевірити якість засвоєння
студентом ключових термінів та понять дисципліни.
Анотування літератури – перераховування основних питань, які розглядаються в
роботі.
ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗНАНЬ
Рейтинг модуля з дисципліни «Основи анатомії та фізіології нервової системи»

обчислюється згідно з правилами, поданими в Положенні про систему модульно-рейтингового
контролю навчальних досягнень студентів I-V курсів денної форми навчання КНЛУ (див.
Нормативно-методичні документи кредитно-модульної системи організації навчального
процесу в Київському національному лінгвістичному університеті у 2010-2011 н.р. / Уклад.:
Соловей М.І., Шутов О.Г., Сорокін С.В., Максименко А.П. – К.: Вид. центр КНЛУ. 2010. – С.
24-27).
Система модульно-рейтингового контролю навчальних досягнень з «Основи анатомії та
фізіології нервової системи» студентів І курсу і має таку структуру:
Форма підсумкового Максимальна

№ з/п Види навчальної діяльності студента
контролю кількість балів
1 1. Аудиторна та самостійна навчальна 50
Передбачений
робота студента
підсумковий контроль 20
2. Модульна контрольна робота (МКР)
– екзамен
3. Екзамен
30
Оскільки передбачено використання різних форм контролю, тому вводяться окремі

критерії для кожної форми завдань.
Види навчальної діяльності студентів, яка оцінюється за видами поточного

(модульного) контролю за один семестр
№ Вид діяльності Вартість Кількість Максимальна

п/п виду робіт кількість балів
діяльності
1 Семінарське заняття 5 5 (обраховується як
2 Позааудиторна самостійна робота 5 6 середнє
арифметичне за два
види роботи) - 5
3 Наукові повідомлення, стаття, 5 1 5
реферат
4 Індивідуальне науково-дослідне 5 1 5
завдання
5 Опорний конспект (лекції) 5 1 5
Конспект першоджерел 5 3
6 Тезаурас 5 1 5
7 Лабораторна робота 5 1 5
8 Модульна контрольна робота 20 1 20 (для іспиту)
Поточне оцінювання аудиторної навчальної діяльності студента здійснюється в

національній 4-бальній шкалі – «відмінно» («5»), «добре» («4»), «задовільно» («3»),
«незадовільно» («2»). Невідвідування семінарських та практичних занять позначаються «0».
У кінці вивчення навчального матеріалу модуля напередодні заліково-екзаменаційної
сесії викладач виставляє одну оцінку за аудиторну та самостійну роботу студента як середнє
арифметичне з усіх поточних оцінок за ці види роботи, оцінки за наукове повідомлення
(доповідь, реферат), оцінки за індивідуальну творчу роботу, оцінки за конспект першоджерел,
оцінки за словникову роботу, оцінки за лабораторну роботу та інші види самостійних робіт
студентів як середнє арифметичне з округленням до десятої частки. Цю оцінку викладач
трансформує в рейтинговий бал за роботу протягом семестру шляхом помноження на 101.
Таким чином, максимальний рейтинговий бал за роботу протягом семестру може становити
100 балів.
Список скорочень
ВНС – вегетативна нервова система;
МП – мембранний потенціал;
НС – нервова система;
ПД – потенціал дії;
ПНС – периферична нервова система;
ПП – потенціал спокою;
РФ – ретикулярна формація;
ЦНС – центральна нервова система;
ЧМН – черепно-мозкові нерви.
Позначення напрямів
dexter — правий
sinister — лівий
superior — верхній
inferior— нижній
apicalis — вершинний
dorsalis — спинний
ventralis — черевний
medialis — серединний
lateralis — боковий
anterior — передній
posterior — задній
rostralis — головний
caudalis — хвостовий
sagittalis — сагітальний
ЗАГАЛЬНИЙ ЗМІСТ
КУРСУ
ЗМІСТ ЛЕКЦІЙНОГО МАТЕРІАЛУ
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Загальна анатомія та еволюція нервової

системи.
Тема 1. Анатомія, фізіологія і еволюція НС як науки, що вивчають
нервову систему людини.
Лекція 4 години
Мета: дати знання про основні етапи розвитку анатомії та фізіології НС та
ознайомити студентів з предметом та завданнями анатомії та фізіології НС,
термінологічним апаратом науки.
Провідна ідея: анатомічні та фізіологічні особливості НС – матеріальна основа
психічної діяльності.
Матеріальне забезпечення: таблиці, слайди, мультимедійна презентація.
Зміст:
Анатомія ЦНС як наука та предмет. Зміст анатомії ЦНС. Предмет та задачі анатомії
та фізіології НС. Місце анатомії і фізіології ЦНС в системі наук та зв'язок з дисциплінами
психолого-педагогічного циклу. Значення вивчення нейронаук для розуміння механізмів
нормального та патологічного розвитку людини.
Методи наукових досліджень нервової системи. Методики вивчення будови мозку.
Історія розвитку уявлень про анатомію мозку. Матеріалістичний та ідеалістичний
напрямки в античному світі (Демокрит, Сократ, Платон, Гален та ін.). Механістична
концепція рефлексу Р. Декарта. Наукові погляди вітчизняних вчених на будову, функції та
розвиток головного мозку людини (В.А. Беца, В.М. Бехтєрєва, Є.К. Сеппа та інших).
Психофізіологічна концепція рефлексу І.М. Сєченова. Концепція умовного рефлексу І.П.
Павлова.
Українська школа анатомії НС: історія та сучасний стан, основні напрями робіт
сучасних дослідників анатомії і фізіології НС.
Основні поняття: Нервова система, анатомія, фізіологія, томографія,
електроенцефалографія, електрокардіографія, шкірно-гальванічна реакція, мікрохімічні,
мікрохімічні методи, фізіологічні, анатомічні методи
Питання для самостійного вивчення: Нейрона теорія. Значення робіт Рамон-і-
Кахаля, Гольджи, Ниссля та інших для вичення будови мозку. Роль курсу анатомії та
фізіології ЦНС в системі підготовки психолога.
Питання для самоконтролю:
1.Дати визначення ―Анатомії та еволюції нервової системи‖ як навчальної
дисципліни, її завдання, взаємозв‘язок з іншими дисциплінами.
2. Значення знань анатомії ЦНС для психолога.
Література
1. Головацький А.С. Анатомія людини. У трьох томах. Том перший. / Головацький А.С.,
Черкасов В.Г., Сапін М.Р., Федонюк Я.І. – Вінниця: Нова книга, 2006, - 368 с
2. Н.Ф.Лысова, Возрастная анатомия и физиология: учебное пособие. /
Н.Ф.Лысова, Р.И.Айзман. – М.: Инфра – М, 2014. – 352с.
3. Маруненко І.М. Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи. / Маруненко
І.М., Неведомська Є.О., Волковська Г.І. – К.: ЦУЛ, 2013. – 184с.
4. Новикова И.А. Практическое пособие по анатомии и физиологии центральной
нервной системы. / Новикова И.А., Полякова О.Н., Лебедев А.А. - СПб.: Речь, 2007. - 93с
5. Чорнокульський С.Т. Анатомія центральної нервової системи. [Навчально-
методичний посібник] / Чорнокульський С.Т.- К.: Книга плюс, 2003. - 160с.
Фізіологія – наука, яка вивчає закономірності функціонування живих організмів, їх

окремих систем, органів, тканин клітини, взаємозв‘язок та зміни функцій в різних умовах
оточуючого середовища та при різних станів організму, а також індивідуальний розвиток.
Анатомія ЦНС дає уявлення про будову та топографо-анатомічне співвідношення
мозкових структур з урахуванням їх мікроскопічної будови, з використанням сучасних
знань про функціональне призначення кожної структури. Анатомія та фізіологія ЦНС –
розділ науки про людину, яка вивчає будову ЦНС (головного та спинного мозку) людини та
органевому рівні. Предметом вивчення є структурна організація ЦНС.
Основним постулатом сучасної анатомії НС є багатогранність та унікальність
психічної діяльності людини, функції здорового чи хворого мозку можна пояснити
будовою та властивостями основних анатомічних структур мозку.
Мета дисципліни полягає у засвоєнні чітких уявлень про загальні принципи
організації нервової системи, про спільні та відмінні ознаки анатомічної будови нервової
системи різних живих організмів.
Завдання анатомії та фізіології ЦНС:
- вивчити деталі внутрішньої та зовнішньої будови мозкових структур,
- встановити рівні організації та інтеграції окремих нервових елементів та відділів
ЦНС в організмі,
-виявити роль різних структур нервової системи в життєдіяльності тварини та
людини.
Методи анатомічних досліджень
Метод – це форма практичного і теоретичного освоєння дійсності, що виходить із
закономірностей досліджуваного об‘єкта (І. Маноха). Метод може виступати і засобом
вивчення певного предмету, що знаходиться в конкретній ситуації, і прийомом
дослідження характеристик досліджуваного предмету.
Макроскопічні методи дослідження нервової системи
Макроскопічні
посмертні прижиттєві
анатомування ренгенографія інвазивні неінвазивні
Зліпки окремих Рентгенографія Рентгенографія ренгенографія

структур зі застосуванням з застосуванням
головного мозку контрастних контрастних ренгенотомограма
речовин речовин
препарування Ядерно-магнітно-
резонансна
ін'єкції томографія
Метод розпилу
Позитроно-
емісіонна
томографія
Нейропсихологічні методи. Одним з засновників цього підходу був Олександр
Романович Лурія. Метод представляє собою поєднання прийомів психологічного
обстеження з фізіологічним дослідженням людини з ушкодженим мозком.
Сучасна анатомія НС має багатий арсенал методів вивчення. Найбільш вживаними
методами є такі:
1) соматоскопія (з грецьк. soma – тіло; scopeo – дивитись) – огляд зовнішньої
будови мозку людини, або його частин, вивчення форми, рельєфу, симетричності;
2) соматометрія – вимірювання маси та розмірів мозку.
Метод рентгенівського дослідження. Метод фарбування. Метод умовних
рефлексів. Спостереження за поведінкою людини. Комп‘ютерна томографія. Метод
ультразвукового дослідження. Метод електронної мікроскопії. Метод магнітно-
резонансної томографії. Позитронно-эміссіона томографія. Метод скануючої електронної
мікроскопії
В анатомії існує система позначень основних вісів тіла людини, яка
використовується і стосовно нервової системи. Цю систему позначень використовують і
для дослідження та опису будови та топографії органів чи систем органів організму
людини та позначають у тривимірному просторі: площини та вісі.
- площини - сагітальна, серединна, фронтальна;
Фронтальна площина характеризується тим, що проходить через тіло
вертикально збоку-вбік та паралельно лобу (frons, frontis – лоб). Вона поділяє тіло на
передній та задній відділи. Часто для визначення положення органів людини терміни
«передній» (anterior) та «задній» (posterior) замінюють синонімами «черевний» або
«вентральний» (ventralis, від venter – живіт) і «спинний» або «дорсальний» (dorsalis, від
dorsum – спина) відповідно.
Сагітальна площина – ще одна вертикальна площина, яка, на відміну від
попередньої, розтинає тіло людини у передньо-задньому напрямку. Дві вертикальні
площини, фронтальна та сагітальна, проходять перпендикулярно одна-одній. Сагітальна
площина проходить через середину тіла та ділить її на дві симетричні частини - праву
(dexter) та ліву (sinister). Тому вона має ще одну назву – серединна (медіанна) площина.
Паралельно сагітальній площині проходять парасагітальні площини.
Третю площину, горизонтальну, проводять через тіло людини горизонтально.
Таким чином, ця площина проходить під прямим кутом як до фронтальної, так і до
сагітальної площин. Як наслідок, тіло ділиться на верхній (superior) та нижній (inferior)
відділи.
Якщо структура лежить ближче до осі тіла, то говорять, що вона розташована
медіальніше, а якщо далі від неї – то латеральніше.
- вісі - вертикальна, горизонтальна, сагітальна, поперечна. Для топографічної
орієнтації на кінцівках прийнято визначати відстань до тулуба. Ті утворення кінцівок, які
знаходяться ближче до тулуба, називаються проксимальними, а ті, що далі від нього –
дистальними. Відповідно до площин можна виділити напрямки або осі, які дозволяють
зорієнтувати органи відносно положення тіла. Вертикальна вісь направлена удовж тіла
людини, яка стоїть. По цій осі розташовується хребет та органи, які лежать удовж нього,
зокрема, спинний мозок. Слід зазначити, що вертикальна вісь за напрямком співпадає з
поздовжньою віссю. Остання також орієнтована уздовж тіла людини незалежно від її
положення або удовж кінцівки (верхньої чи нижньої), або удовж органу (спинний мозок,
стовбур мозку), у якого довгі розміри переважають над іншими розмірами. Фронтальна
чи поперечна вісь за напрямком співпадає з фронтальною площиною. Ця вісь проходить
через тіло справа-наліво або зліва-направо. Сагітальна вісь має передньо-задній
напрямок, як і сагітальна площина.
Рис 1. Лінії перетину умовних площин тіла людини А – супінація і пронація (Б)
верхніх кінцівок:
б, в – вид спереду, збоку, та зверху: 1 - серединна стрілкова, 2, 3 – бічні стрілкові, 4,
5, 6 – лобові, 7, 8, 9 – горизонтальні ( за Свиридовим О.І., 2001)
Історичний огляд розвитку анатомії людського організму та анатомії ЦНС.
Алкмеон Авіцена Гіппократ Арістотель
Герофіл Еразистрат Гален

Андреас Везалій Рисунок вскритого мозку з атласу А. Р.Декарт
Везалія (1543 р.)
Рис.1
Рисунок з атласу з френології, зображення «бугрів скритності,
жадібності та чревоугодія» на голові людини (1790 р.)
М. Ломоносов Прохазка Ф. Біша Є. Мухін Ч. Белл

Ф. Мажанді Г. Фехтер
Т.Шванн К. Бернар І.Ціон
М. Пирогов І. Сеченов І.Павлов О.Ухтомський

(1849-1936) А. Біне
(1875-1942)
(1857-1911)
В. Правдич-
Л.Орбелі Немінський В.Воробйов
В.М. Бехтерєв О.Вальтер
(1879-1953) (1876-1937)
(1857-1927) (1817-1889)
М.Берштейн В.Бец П.Анохін
(1896-1966) (1834-1891)
І. Беріташвілі В.Чаговець
(1885-1974) (1873-1941)
Н.Бехтерева О Богомолець П.Костюк О.Кришталь

П.Серков
(1881-1946) (1924-2010) (1945
(1908-2011)
Тема 2. Основні етапи еволюції нервової системи. Індивідуальний розвиток
нервової системи людини
Мета: сформувати уявлення про філо- та онтогенез нервової системи живих
організмів та людини, зокрема.
Зміст:
Загальні відомості про організм як відкриту біологічну систему та рівні організації
людського організму: клітини, тканини, органи, система органів. Основні системи органів.
Внутрішне та зовнішне середовище організму. Гомеостаз як необхідна умова нормальної
життєдіяльності. Регуляція життєвих функцій організму – нервова та гуморальна.
Філогенез нервової системи. Порівняння двох груп багатоклітинних організмів: без
нервової системи та маючих нервову систему. Основні етапи розвитку нервової системи.
Дифузна (сітчаста) нервова система кишковопорожнинних організмів. Вузлова
(гангліонарна) нервова система хробаків та членистоногих. Трубчаста нервова система
хребетних тварин і людини.
Поняття онтогенезу. Зародкові листки ембріону: ектодерма, мезодерма та ентодерма,
їх похідні. Стадії розвитку нервової системи: нервова пластинка, нервова борозна, нервова
трубка та гангліозна пластинка. Шари нервової трубки. Розвиток спинного мозку.
Розвиток головного мозку. Первинні мозкові пухирці: ромбоподібний, середній та
передній мозок. Вторинні мозкові пухирці: довгастий, задній, середній, проміжний та
кінцевий мозок. Порожнини мозку. Розвиток органів чуття: органа зору, органа слуху та
рівноваги, нюхових та смакових рецепторів. Постнатальний розвиток мозку. Критичні
періоди у розвитку нервової системи.
Основні поняття: філогенез, онтогенез, дифузна НС, гангліонарна НС, трубчаста
НС
Питання для самостійного вивчення: Роль нервової системи у процесі еволюції
тваринних організмів
1. Характеристика філогенезу центральної нервової системи.
2. Характеристика онтогенезу центральної нервової системи.
1. Маруненко І.М. Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи. /Маруненко
2. Психофизиология: [Учебник для вузов] / [Под ред. Ю. И. Александрова]; [3-е
изд.]. – СПб.: Питер, 2007.
3. Ткачук В.Г., Храпко В.Е. Анатомия и эволюция нервной системы : конспект
лекций. – 2-е изд., стереотип. – Киев: МАУП, -2003. – 56 с.
4. Фізіологія людини і тварин: Підруч. для студ. біол. спец. вищ. навч. закл./ Г.М.
Чайченко, В.О. Цибенко, В.Д. Сокур. - К.: Вища шк, 2003. - 463 с.
5. Шляхтин Г.В. Анатомия и эволюция нервной системы: [Учебное пособие для
студентов психологов] / Г.В. Шляхтин. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1984.
6. Щербатых Ю.В. Анатомия центральной нервной системы для психологов:
[учебное пособие] / Ю.В. Щербатих, Я.А. Туровский. – СПб.: Питер, 2007.
ВИКЛАД НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
Філогенез Антропогенез Онтогенез

процес розвиток процес становлення и процес розвитку індивіда протягом
людського роду в процесі розвитку людини у усього життя від ембріогенезу,
еволюції тваринного світу зв‘язку з розвитком постембріогенезу від народження до
з врахуванням вплив суспільства. При цьому смерті. При цьому використовуються
рушійних сил еволюції та використовується дані ембріології, вікової анатомії та
зміни які виникають в порівняльна та геронтології, враховуються дані
живому організмі в процесі еволюційна морфологія індивідуальні та родові відмінності
пристосування до та дані антропології – форми, будова та положення тіла,
конкретних умов науки про людину органів, а також топографічну їх
оточуючого середовища. взаємодію
Тема 3. Структурно-функціональна характеристика нервової тканини.

Мета: дати уявлення про загальну будову нервової тканини, її фізіологію та
ознайомити студентів з властивостями нервової тканини.
Провідна ідея: Анатомічна будова НС забезпечує цілісність її діяльності.
План:
Загальна характеристика нервової системи. Функції НС. Структура НС. Центральна
та периферична НС. Будова і функції сірої та білої речовин НС. Оболонки спинного мозку
та головного мозку. Лікворна система мозку.
Поняття про тканину. Типи тканин в організмі людини. Будова та функції нервової
тканини. Нейрон як структурна та функціональна одиниця нервової системи, його будова.
Будова та функції нейроциту. Властивості мембрани нейрону. Мембранний транспорт,
різновиди. Мембранні потенціали. Мембранний потенціал спокою, механізм його
формування. Механізми формування потенціалу дії, властивості потенціалу дії.
Особливості потенціалу дії в різних частинах нейрону. Розповсюдження потенціалу дії по
волокну.
Анатомія і фізіологія гліонів. Нейроглія, різновиди та функції, типи нейроглії,
особливості будови та функціонування.
Синапс. Синаптична передача нервового імпульсу. Типи синапсів.инапси.
Синаптична передача нервового імпульсу. Типи синапсів: електричний, хімічний синапс.
Етапи синаптичної передачі. . Збуджувальний та гальмівний постсинаптичні потенціали.
Біопотенціали стану спокою: дифузія; Na/К-насос. Біопотенціали стану збудження:
локальна відповідь; потенціал дії. Фізіологія синаптичної передачі у НС. Генераторні
потенціали. Аксонний транспорт. Медіатори. Типи медіаторів. Нервово-мязові синапси.
Вікові зміни структурно-функціональної організації синапсів.
Основні поняття: центральна та периферична НС, нервова тканина, нейроглія,
нейроцит, аксон, дендрит, синапс, синоптична щілина, нейромедіатор, біоелектричні
явища, передача збудження.
Питання для самостійного вивчення: види гальмування, механізм та медіатори
пре- та постсинаптичного гальмування. Значення гальмівних процесів.
1. Характеристика та будова нервової системи.
2. Будова та функції нервової тканини.
3. Назвіть та охарактеризуйте види гальмування
4. Розкрийте функціональне значення гальмівних процесів
1. Атлас „Нервная система человека. Строение и нарушения‖ / [Под ред. В.М.
Остапова и Ю.В. Микидзе]; [4-е изд., пере раб. и доп.]. – М.: ПЕР СЭ, 2004.
2. Боярчук О. Д. Анатомія та еволюція нервової системи: підруч. для студ. вищ.
навч. закл. / О. Д. Боярчук ; Держ. закл. «Луган. нац.. ун-т імені Тараса Шевченка» –
Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2014. – 395 с.
4. Куффлер С. От нейрона к мозгу / С. Куффлер, Дж. Николс. – М.: Мир, 1979.
6. Ноздрачев А.Д. Периферическая нервная система / А.Д. Ноздрачев, Е.И. Чума сов.
– СПб.: Медицина, 1999.
8. Ткачук В.Г. Анатомия и эволюция нервной системы : конспект лекций. – 2-е изд.,
стереотип./ Ткачук В.Г., Храпко В.Е. – Киев: МАУП, -2003. – 56 с.
9. Хомутов А.Е. Анатомия центральной нервной системы: [учебное пособие] / А.Е.
Хомутов, С.Н. Кульба;[ Изд. 5-е]. – Ростов н/Д: Феникс, 2010.
12. Фонсова, Н. А. Анатомия центральной нервной системы : учебник для
академического бакалавриата / Н. А. Фонсова, И. Ю. Сергеев, В. А. Дубынин. — Москва :
Издательство Юрайт, 2017. — 338 с. — (Бакалавр. Академический курс). — ISBN 978-5-
9916-3504-2. — Текст : электронный // ЭБС Юрайт [сайт]. — URL: https://biblio-
online.ru/bcode/398602 (дата обращения: 05.09.2019).
Змістовий модуль 2. Анатомія основних відділів нервової системи.

Тема 5. Центральна нервова система. Загальна будова та функції ПНС.
Мета: Ознайомити студентів з анатомією та фізіологією ЦНС, периферичної
нервової системи та розкрити роль НС в психічній діяльності.
Провідна ідея: Будова та функції НС взаємозалежні
Зміст:
Основні відділи нервової системи: центральна та периферична нервова система,
соматична та автономна нервова система. Периферична нервова система: будова та
функціонування. Черепні та спінальні нерви. Соматична та вегетативна НС. Симпатична
та парасимпатична НС.
Основні поняття: Периферична нервова система, черепні, спінальні нерви.
соматична та вегетативна НС, симпатична, парасимпатична НС,
Питання для самостійного вивчення: Провідні шляхи спинного мозку. Будова
спинномозкового нерва. Шийне, плечове та попереково-куприкове сплетіння, їх будова та
функції. Рефлекторні дуги спинного мозку.
1. Характеристика рефлекторної дуги спинного головного мозку
2. Загальна анатомічна будова спинного мозку.
3. Будова та функції білої та сірої речовини спинного мозку
4. Спинномозкові нерви, їх похідні та області іннервації.
Література:
3. Корнев М.А. Основы строения центральной нервной системы: [Учебное пособие]
/ М.А. Корнев, О.С. Кульбах. – СПб.: ООО „Издательство ФОЛИАНТ‖, 2002.
методичний посібник].- К.: Книга плюс, 2003, - 160с.
Тема 6. Анатомія та фізіологія спинного мозку

Мета: Дати уявлення про будову спинного мозку.
Провідна ідея: Спинний мозок – важливий відділ ЦНС.
Зміст:
Загальна анатомічна будова та функції спинного мозку. Сегментарна будова
спинного мозку. Будова сірої та білої речовин спинного мозку. Функції спинного мозку.
Спинномозкові нерви, їх похідні та області іннервації. Спинальний шок
Основні поняття: спинний мозок, біла речовина, сіра речовина, оболонки спинного
мозку, спинномозкові нерви, іннервація.
Питання для самостійного вивчення: Провідні шляхи спинного мозку. Будова
спинномозкового нерва. Шийне, плечове та попереково-куприкове сплетіння, їх будова та
функції. Рефлекторні дуги спинного мозку.
1.Характеристика рефлекторної дуги спинного головного мозку
2.Спинномозкові нерви, їх похідні та області іннервації.
Тема 7. Анатомія та фізіологія головного мозку.

Мета: вивчити структурно-функціональні особливості будови та функцій відділів
головного мозку: кінцевого, проміжного, середнього і заднього мозку, розкрити роль
головного мозку в управлінні психічною діяльністю та поведінкою.
Провідна ідея: Кора головного мозку – фізіологічна основа ВНД
План:
Особливості розвитку головного мозку. Первинні та вторинні відділи головного
мозку. Анатомія та функції довгастого мозку, заднього мозку, мосту, мозочку, середнього
і переднього мозку. Півкулі головного мозку. Рельєф півкуль головного мозку: щілини,
борозни, долі, дольки та закрутки. Будова та функція долей головного мозку – лобної,
потиличної, лімбічної, тім‘яної, скроневої, островка. Цитоархитектоніка кори великих
півкуль. Цитоархитектонічні поля. Базальні ядра – їх розташування та функції. Черепні
нерви і зони їх іннервації.
Основні поняття: іннервація, головний мозок, великі півкулі головного мозку,
мозолисте тіло, кора , проміжний мозок, середній мозок, міст, мозочок, довгастий мозок,
стовбур мозку, таламус, гіпоталамус, ретикулярна формація.
Питання для самостійного вивчення: Будова та функція доль головного мозку:
лобної, потиличної, лімбічної, тім‘яної, скроневої, острівка
1.Будова та функція доль головного мозку
2. Черепні нерви і зони їх іннервації.
4. Купчак С. В. Анатомія та еволюція центральної нервової системи : курс лекцій /
Степан Васильович Купчак. – Івано-Франківськ : Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника, 2009. – 150 с. : іл.
Експрес контроль: заповніть таблицю «Будова та функції головного мозку»

Відділ мозку Місце розташування Функції
та будова
Продовгуватий мозок
Мозочок
Середній мозок
Проміжний мозок
ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3. Загальна фізіологія нервової системи.
Тема 8: Рефлекси. Динаміка умовно-рефлекторної діяльності. Координаційна

та інтегративна діяльність центральної нервової системи.
Лекція 4 години.
Мета вивчення: розкрити роль умовно-рефлекторної діяльності у формуванні
індивідуальних паттернів поведінки.
Провідна ідея: Умовно-рефлекторна діяльність – основа для формування
динамічного стереотипу.
План:
Нервова регуляція як різновид біологічної регуляції, її характеристика.
Рефлекторний принцип діяльності ЦНС. Історія розвитку та основні положення
рефлекторної теорії (Р.Декарт, І. Прохаска, І.М.Сєченов, І.П.Павлов). Рефлекси
компоненти, види, функції. Безумовно-рефлекторна та умовно-рефлекторна діяльність.
Класифікації рефлексів: за кількістю центральних синапсів, за характером реакції-
відповіді, в залежності від розташування рецепторів. Класифікація та характеристика
складних форм поведінкових реакцій. Безумовні рефлекси, їх характеристика. Умовні
рефлекси, їх характеристика. Будова рефлекторної дуги та рефлекторного кільця.
Фізіологічні властивості нервових центрів. Тонус нервових центрів. Збудження та
трансформація ритму в нервовому центрі. Явище сумації та окклюзії.
Координаційні принципи функціонування ЦНС: принцип конвергенції, принцип
дивергенції, принцип зворотного зв‘язку, принцип домінанти.
Інтегративна діяльність НС: інтегративна діяльність на рівні нервової клітини,
інтегративна діяльність на рівні мікросистем нейронів, інтегративна діяльність на рівні
нервових центрів, інтегративна діяльність на рівні об‘єднання нервових центрів.
Функціональні системи мозку. Вищі інтегративні системи мозку. Принцип системності у
роботі мозку.
Основні поняття: рефлекс, аналіз, синтез, безумовні рефлекси, умовні рефлекси,
рефлекторна дуга, рефлекторне кільце, гальмування, індукція, іррадіація, домінанта.
Питання для самостійного вивчення: Вищі центри вегетативної нервової системи
1. Характеристика периферичної нервової системи.
2. Значення соматичної та вегетативної НС для розвитку
Тема 9: Індивідуальні властивості НС та типи ВНД та індивідуальний стиль

діяльності
Лекція 2 години.
Мета вивчення: дати студентам знання про типи ВНД як основу індивідуальних
проявів темпераменту та розкрити особливості впливу типів ВНД на професійну
діяльність, засвоїти вміння використовувати ці знання у профвідбор.
Провідна ідея: Темперамент є психологічним проявом типу ВНД , а індивідуальні
властивості НС – основа для формування соціальної поведінки.
План:
Гуморальна теорія темпераменту (Гіппократ). Морфологічні теорії темпераменту
(Кречмер, Шелдон). Теорія І.Павлова про властивості НС та її подальший розвиток.
Загальні та парціальні, первинні та вторинні властивості НС. Сила, рухливість,
лабільність, динамічність та врівноваженість нервових процесів.
Темперамент як психологічний прояв типу ВНД. Типи темпераменту.
Психофізіологічна ціна діяльності. Врахування властивостей НС при проведенні
профвідбору
Основні поняття: Сила, рухливість, лабільність, динамічність, врівноваженість,
тип ВНД, темперамент, індивідуальний стиль діяльності, профвідбір, тип ВНД
Питання для самостійного вивчення: Методи дослідження основних властивостей
НС. Індивідуальний стиль діяльності особистості.
1. Характеристика гуморальної теорії темпераменту
2. Значення темпераменту дл визначення діяльності ЦНС
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4. Сенсорна система. Функціональні стани
Тема 10. Загальна фізіологія рецепції.

Мета: ознайомити студентів з основними принципами роботи рецепторів.
Провідна ідея: Робота рецепторів визначає взаємодію організма з зовнішнім та
внутрішнім середовищем.
План:
Дорецепторний та рецепторний рівень переробки зовнішніх стимулів. Поняття про
аналізатори. Структура аналізаторів. Загальні властивості сенсорних систем. Функції
сенсорних систем. Упізнавання образів. Трансформація (кодування) рецепторного
потенціалу в імпульсну активність нейрону. Рецептори. Класифікація рецепторів. Поріг
відчуттів. Класифікація та характеристика порогів відчуттів. Функціональна
характеристика рецепторів. Шкіряна механорецепція. Шкіряні механорецептори: будова,
класифікація, принципи функціонування. Терморецепція та інтероцепція. Організація
сомато-сенсорних систем. Основні показники зору. Анатомія і фізіологія периферійного
відділу зорового аналізатора. Зорові рецептори. Провідні шляхи зорового аналізатору.
Вікові особливості зорового аналізатору. Аномалії розвитку зорового аналізатору.
Психофізичні характеристики звуку. Основні показники слуху. Види слуху. Анатомія та
фізіологія периферійного відділу слухового аналізатора. Тонічна організація частотного
аналізатору. Анатомія та фізіологія вестибулярного апарату. Вікові особливості та
аномалії розвитку переддверно-равликового органу. Аналізатор нюхання. Периферичний
відділ системи нюхання, його морфологія та функції. Центральний відділ системи
нюхання. Смакова сенсорна система – її морфологія і функції. Первинні смакові відчуття.
Будова рецептору смаку.
Питання для самостійного вивчення: Сенсорна функція мозку: передача та
переробка сенсорних сигналів. Механізми переробки інформації у сенсорній системі.
Упізнавання образів. Адаптація сенсорних систем. Взаємодія сенсорних систем.
Функціональна характеристика рецепторів
1. Поняття про аналізатори. Структура аналізаторів.
2. Загальні властивості сенсорних систем. Функції сенсорних систем.
3. Трансформація рецепторного потенціалу в імпульсну активність нейрону,
передача та переробка сенсорних сигналів.
4. Поріг відчуттів. Класифікація та характеристика порогів відчуттів.
1. Андреева Н.Г. Эволюционная морфология нервной системы позвоночных /
Н.Г. Андреева, Д.К. Обухов. – СПб.: Ланы, 1999.
3. Батуев А.С. Физиология высшей нервной деятельности и сенсорных систем:
[Учебник для вузов] / А.С. Батуев; [3-е изд.]. – СПб., 2005.
5. Козлов В.И. Анатомия нервной системы [Учебное пособие для студентов] / В.И.
Козлов В.И., Цехмистренко Т.А.. – М.: Мир, 2006.
6. Костюк П.Г. Физиология центральной нервной системы / П.Г. Костюк. – К.:
Высшая школа, 1977.
7. Крушинский Л.В. Биологические основы рассудочной деятельности животных /
Л.В. Крушинский. – М.: МГУ, 1986.
10. Смирнов В,М. Физиология центральной нервной системы / В.М. Смирнов, В.Н.
Яковлев В.Н. – М., 2002.
11. Стадников Е.Н. Физиология центральной нервной системы: [Конспект лекций]
/ Е.Н. Стадников. – Таганрог, 1998.
12. Черенкова Л.В. Психофизиология в схемах и комментариях / Л.В. Черенкова,
Е.И. Краснощекова, Л.В. Соколова; [Под ред. А. С. Батуева]. – СПб.: Питер, 2006
Тема 11. Функціональні стани. Корекція функціональних станів.

Лекція 4 год
Мета: розкрити поняття функціональні стан, сформувати вміння діагностики та
корекції функціональних станів.
Провідна ідея: Функціональні стани є причиною психосоматичного здоров‘я або
хвороби
План:
Поняття «функціональний стан». Основні види ФС. Активація: рівень бадьорості та
його вплив на працездатність організму. Теорія стресу Г.Сельє. Причини виникнення
стану нервово-психічної напруги та втоми. Психічна діяльність під час сну. Поняття
«функціональний робочий стан» людини. Класифікація корегуючих впливів на ФРС.
Способи оцінювання ФРС. Зовнішні способи корекції ФРС. Прийоми саморегуляції ФС як
профілактика нервово-психічних розладів і психосоматичних захворювань. Анатомія і
фізіологія периферійного відділу зорового аналізатора. Зорові рецептори. Провідні шляхи
зорового аналізатору. Центри обробки зорової інформації. Основні показники зору.
Вікові особливості розвитку зорового аналізатору.
Питання для самостійного вивчення: Аномалії розвитку зорового аналізатору.
1.Анатомія зорового аналізатора.
2. Характеристика основних показників зору. Загальні властивості зорових
аналізаторів.
1. Андреева Н.Г. Эволюционная морфология нервной системы позвоночных /
Н.Г. Андреева, Д.К. Обухов. – СПб.: Ланы, 1999.
10. Смирнов В,М. Физиология центральной нервной системы / В.М. Смирнов, В.Н.
Яковлев В.Н. – М., 2002.
11. Стадников Е.Н. Физиология центральной нервной системы: [Конспект лекций]
/ Е.Н. Стадников. – Таганрог, 1998.
12. Черенкова Л.В. Психофизиология в схемах и комментариях / Л.В. Черенкова,
Е.И. Краснощекова, Л.В. Соколова; [Под ред. А. С. Батуева]. – СПб.: Питер, 2006
13. Шульговский В.В. Основы нейрофизиологии / В.В. Шульговский. – М.: Аспект-
Пресс, 2000.
ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА МЕТОДИЧНІ
РЕКОМЕНДАЦІЇ З ПІДГОТОВКИ ДО НИХ
План семінарського заняття складається з теми семінару, його цілей, форми проведення,
основних питань. Основні форми проведення семінарів: групові дискусії та презентації. Для
найбільш ефективної участі в групових дискусіях студентам необхідно прочитати відповідну
літературу. Для найбільш глибокого вивчення предмету рекомендуються додаткові джерела.
Теми та завдання для презентацій студентом обираються самостійно. Таким чином, підготовка
до семінару передбачає вивчення основної та додаткової літератури у відповідності до питань,
а також в підготовці спеціальних домашніх завдань, які покликані допомогти студенту
співвіднести набуті теоретичні знання з оточуючою його дійсністю – самостійною роботою.
Самостійна робота студентів при вивченні дисципліни «Основи анатомії та фізіології
нервової системи» має велике значення для формування світоглядних уявлень психолога.
Частина цього часу відводиться на знайомство з літературними джерелами, які пропонуються
до вивчення, роботу в бібліотечних фондах університету та міста. Студентам рекомендується
систематичне знайомство з науковими роботами у вітчизняній та зарубіжній періодиці:
журналах «Практична психологія та соціальна робота», «Вопросы психологии»,
«Психологический журнал», використання різноманітних можливостей електронних засобів,
Internet, комп'ютеру, телебачення. В самостійну роботу студента входить підготовка реферату,
лабораторної роботи з дослідження діяльності нервової системи.
Для підготовки до семінарських занять слід розглянути всі запропоновані питання.
Підготовка до семінарських занять здійснюється у відповідності до плану заняття, в якому
подається список літератури для складання доповідей, відповідей. Для успішної здачі заліку
необхідно вивчити теоретичну частину, оволодіти практичними навичками планування та
проведення психологічного дослідження та вміти їх продемонструвати.
СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1.
Тема: Анатомія, фізіологія і еволюція НС як науки, що вивчають нервову систему
людини.
Ціль: розширити знання студентів з теми, глибше розглянувши предмет, завдання
дисципліни, навчити студентів розуміти скарги на психофізичні стани клієнта
Матеріальне забезпечення заняття: діафільми: Нервова система (загальна частина),
таблиці, схеми.
Форма поточного контролю: доповідь, усне опитування.
План
1. Теоретичні питання для обговорення
1. Предмет та об'єкт анатомії та еволюції ЦНС, її зв'язок з іншими науками.
2. Методи анатомії і фізіології ЦНС. Види експериментів.
3. Місце дисципліни в системі природничих та психологічних наук.
2.Практична частина
1. Організаційно-ділова гра «Понятійно-термінологічний апарат анатомії та еволюції
нервової системи».
Гра проводиться з метою інтенсифікації засвоєння термінологічно-понятійного
матеріалу дисципліни.
Перед початком гри, викладач інформує студентську аудиторії про необхідність
розвитку професійного лексикону, подає характеристику правил та процедуру гри, загальні
відомості про зміст гри та критерії оцінювання.
Аудиторна група поділяється на дискусійні підгрупи по 2-3 людини в кожній. Кожна
підгрупа отримує на окремому папері по 2-3 терміни, наприклад: анатомія, нервова
система, метод. Студенти, використовуючи словники, термінокарти, дають визначення
отриманим термінам, записуючи їх на окремі папірці без самого терміну. Далі відбувається
обмін письмовою інформацією між мікрогрупами. І мікрогрупи отримують завдання 2.
Групам, які отримали термінокарту зі визначенням самого поняття слід виділити змістовні
ознаки самого поняття. Почергово групам слід відтворити своїми словами визначення того
чи іншого поняття, задаючи групам питання, допоможуть розкрити змістову
характеристику, наприклад, «Воно вказує на дію?». Якщо група здогадалась назву поняття,
його можна озвучити.
Продовжити гру можна ускладнивши завдання: запропонувати мікрогрупам скласти
казку з використанням здогадних термінів. Оцінюється кількість використаних термінів,
точність їх вживання, цікавість тексту.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОЗААУДИТОРНОГО ВИКОНАННЯ
ОБОВ'ЯЗКОВА ЧАСТИНА
- формування власного ілюстративного матеріалу в індивідуальному зошити з курсу
- конспектування спеціальної рекомендованої до конспектування літератури
- складання плану конспекту з пройденого матеріалу
УВАГА! Письмові завдання до кожного заняття відповідного рівня обираються

студентом самостійно, виконуються на окремих аркушах формату А4, підписуються та
подаються в окремих файлах
1. ПРАКТИЧНІ ПИСЬМОВІ ЗАВДАННЯ

Практична задача (рівень А):
Складіть перелік літературних джерел за темою семінарського заняття.
Практична задача (рівень В):
1. Складіть опорну схему з історії становлення анатомії та еволюції НС.
2. Проаналізуйте значення знань про будову та основні функції нервової системи.
Практична задача (рівень С): підготувати наукове повідомлення за нижче
запропонованими темами:
ТЕМИ ДЛЯ НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ ТА ДОПОВІДЕЙ
1. Значення анатомії та еволюції нервової системи для природничих наук
2. Значення анатомії та еволюції нервової системи для психологічних наук
2. СЛОВНИКОВА РОБОТА:
ДО УВАГИ СТУДЕНТІВ!
ДО КОЖНОЇ ТЕМИ Є ОБОВ'ЯЗКОВИМ КОНСПЕКТУВАННЯ ОСНОВНИХ
ТЕРМІНІВ ЛЕКЦІЇ ЗА ПОДАНОЮ СХЕМОЮ!
Анатомія, фізіологія ЦНС, нервова система
Виконання завдання передбачає ознайомлення з трактуванням термінів поданих до
теми, які занотовуються в спеціальний словник за зразком:
№ з/п Назва терміна Трактування терміна Джерело

1 2 3 4
3. ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ КОНСПЕКТУВАННЯ:

Зразок оформлення
Конспект першоджерел
Назва роботи, яку конспектують __________________________________________
______________________________________________________________________
Основні ідеї Цитати Сторінки

Складіть конспект роботи І. Павлова «Двадцатилетний опыт обьективного изучения
высшй нервной деятельности (поведения) животних // Мироненко В.В. Хрестоматия по
психологии. Учеб. Пособие для студентов пед.ин-тов.[Под ред.проф. А.П. Петровского] - М.,
«Просвещение», 1997. – С 113-121.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Гайворонский И. В. Анатомия центральной нервной системы и органов чувств -
М.: Издательство Юрайт, 2014 - 293с
2. Маруненко І. М. Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи. [текст]
навчальний посібник / І. М. Маруненко, Є. О. Неведомська, Г. І. Волковська – К.: «Центр
учбової літератури», 2012. – 184 с.
3. Помогайбо В.М. Анатомія та еволюція нервової системи : навч.посіб. / В.М.
Помогайбо, О.І. Березан. – К.: Академ-видав, 2013. – 160 с. (Серія «Альма-матер»
4. Сапин М.Р., Билич Г.Л. Анатомия человека: учебник для студентов медицинских
вузов в 3-х томах. – М.: ГЭОТАР-медиа, 2008. – 608с.
5. Свиридов О.І. Анатомія людини. Підручник за ред. І.І.Бобрика.- К.: Вища школа,
2001.- 399с.:іл.
6. Сили Р.Р., Стивенс Т.Д., Тейт Ф. Анатомия и физиология: учебник. – К.:
Олимпийская литература, 2007. – 1224с.
лекций. – 2-е изд., стереотип. – Киев: МАУП, -2003. – 56 с
СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2
Тема: Основні етапи еволюції нервової системи. Індивідуальний розвиток нервової
системи людини
Ціль: ознайомити студентів з методами дослідження будови, уточнити та

систематизувати знання студентів про еволюцію, ембріогенез та етапи розвитку НС
людини, навчити визначати необхідний метод обстеження діяльності ЦНС
Матеріальне забезпечення заняття: таблиці, схеми.
Форма поточного контролю: доповідь, усне опитування.
План
1. Основні підходи до еволюції нервової системи
2. Характеристика ембріогенезу нервової системи людини
3.Розвиток нервової системи в онтогенезі.
4. Вікові зміни нервової системи.
2.Практична частина
1. Розв'язання психологічних задач: опрацювання завдань для усного виконання в
аудиторії та / або завдань для домашнього виконання рівня С.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ УСНОГО ВИКОНАННЯ В АУДИТОРІЇ:

1. Дайте загальну характеристику основних методів дисципліни. Які переваги та
недоліки цих методів?
2. Термінологічний диктант за основними поняттями теми.
3. 2. Перегляд та обговорення відеофільму «Загадки Людського організму» та / або
завдань для домашнього виконання рівня С.
УВАГА! Письмові завдання до кожного заняття відповідного рівня обираються

студентом самостійно, виконуються на окремих аркушах формату А4, підписуються
та подаються в окремих файлах

1. Опишіть основні етапи розвитку нервової системи
2. Замалюйте етапи розвитку головного мозку людського плода (розвиток нервової
трубки)
1.Схарактеризуйте перші спроби експериментального вивчення анатомії та фізіології
головного мозку тварин та людини та визначте особливості їх проведення, заповнивши
подану нижче таблицю:
№ Період часу Автор Основні Опис результатів дослідження

публікації та особливості їх проведення

ТЕМИ ДЛЯ НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ
1. Теорія адаптивної еволюції нервової системи.
2. Еволюція механізмів свідомості
еволюція НС, онтогенез, філогенез, поведінка, психічна діяльність, сіткоподібна НС,
гангліонарна НС, трубчаста НС, нервовий апарат, психічне відображення.

Зразок оформлення
Конспект першоджерел
Назва роботи, яку конспектують __________________________________________
______________________________________________________________________
Основні ідеї Цитати Сторінки
Андреева Н. Г., Обухов Д. К.Эволюционная морфология нервной системы

позвоночных. Серия: Учебники для вузов. Специальная литература. СПб., 1999. - 384 с.
Режим доступу: http://evolution.powernet.ru/library/morphology_ns/morphology_ns.html,
добравши матеріал відповідно до теми семінару.
3. Анатомия. Иллюстрированный справочник. Мозг и нервная система человека. The
Facts on File Illustrated Guide to the Human Body: Brain and Nervous System. 2009.
4. Савельев С.В. Происхождение мезга. Режим доступу:
http://www.samomudr.ru/?p=1255
5. Филогенез конечного мозга. Режим доступу: http://medicinsk.ru/anatomia-
cheloveka/56-236.php
6. Эволюция механизмов сознания. Режим доступу: -
http://www.scorcher.ru/neuro/science/evolution/evolution.php
Эволюция нервной системы. Режим доступу:
http://www.scorcher.ru/neuro/science/evolution/evolution.php
СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 3 (4 години).

Тема: Загальна будова та властивості нервової тканини. Фізіологія нервової
клітини: біоелектричні явища та синаптична передача збудження у нервовій
системі
Ціль: розширити знання студентів про будову нервової системи, встановити основні
відділи головного мозку, їх специфику та виявити особливості будови спинного мозку.
Матеріальне забезпечення заняття: таблиці, схеми, слайди.
Форма проведення: доповіді, опитування, дискусія в інтерактивній формі.
План
1.Теоретичні питання для обговорення
1. Поняття про тканину. Будова нервової тканини. Функція нервової тканини.
2. Нейрон, його структурні компоненти, класифікація нервових клітин за
функціям, будовою.
3. Нейроглія, класифікація та будова гліальних клітин, їх значенння. Нейроцити.
4. Синапси. Синаптичний потенціал, види якості. Рецепторний потенціал,
класифікації синапсів за місцем утворення, способу передачи нервового імпульсу.
5. Фізіологія нервової клітини: біоелектричні явища, передача збудження.
Примітки:
1. При проведенні семінарського заняття в інтерактивній формі слід пам‘ятати про
дотримання принципів інтерактивного навчання, зокрема принципу «взаємодія та
співпраця», який визначає спільну діяльність над питаннями всіх студентів з урахування
особистого внеску кожного та передбачає обмін знаннями, ідеями, способами діяльності.
2. Практична частина
- дайте визначення потенціалу спокою нервової клітини.
-що представляє собою Na+K+АТФаза і як вона працює?
-яке співвідношення концентрації іонів Na+ у міжклітинному середовищі и
цитоплазмі нейрону?
-що таке поріг запуску ПД і порогів стимул? Яка їх взаємозалежність один від одного?

1.Замалювати мотонейрон, вказати основні частини клітин та будову хімічного
синапсу, графіки розвитку різних потенціалів, будову хімічного синапсу.
1. Опишіть основні властивості нервової тканини, наведіть приклади прояву вказаних
властивостей.
2. Поясніть значення калієво-натрієвого насосу та дайте оцінку залежності
функціонування нервової системи від впливу нейромедіаторів.
1. Механізми міжнейронних зв‘язків.
2. Вплив нейромедіаторів на особливості нейрофізіологічних процесів.
Нервова тканина, нейроглія, нейроцит, аксон, дендрит, синапс, синоптична щілина,
нейромедіатор, біоелектричні явища, передача збудження, медіатори вегетативної
нервової системи, подразливість, збудливість, збудження, трансмембранний потенціал,
МПС, дифузія, Na+ / К+ - насос, локальна відповідь, ПД, деполяризація, гіперполяризація,
овершут, слідова деполяризація, слідова гіперполяризація
1. Кокун О. М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний
аспект забезпечення діяльності. — К.: Міленіум, 2004. — 265 с.
2. Коляденко Г.І. Анатомія людини: Підруч.- 3-тє вид.- К.: Либідь, 2005.- 384с.
3. Майдіков Ю.Л., Корсун С.І. Нервова система і психічна діяльність людини: Навч.
посіб.- К., Магістр- ХХІ сторіччя, 2007.- 280с.
2001.- 399с.:іл.
СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4.
Тема: Анатомія та фізіологія спинного мозку. Анатомія та фізіологія головного
мозку.
Ціль: розширити знання студентів про будову головного мозку, виявити специфіку
окремих структур головного мозку, встановити характеристику цитоархитектонічних карт
кори великих півкуль.
таблиці, схеми.
Форма поточного контролю: усне опитування, доповіді, дискусії.
План.
1. Загальна характеристика нервової системи. Функції НС. Структура НС.
Центральна та периферична НС: будова та функціонування. Черепні та спинальні нерви.
Соматична та вегетативна НС. Симпатична та парасимпатична НС.
2. Будова та значення для життєдіяльності спинного мозку. Сегменти спинного
мозку. Нервові центри спинного мозку та провідні шляхи спинного мозку. Рефлекторна
діяльність спинного мозку.
3. Будова головного мозку людини. Первинні та вторинні відділи головного мозку.
4. Анатомія та функції довгастого мозку та ретикулярної формації, заднього мозку:
мосту та мозочку, середнього мозку, проміжного мозку., кінцевого мозку.
5. Півкулі головного мозку, їх функціональна диференціація. Цитоархитектоніка
кори великих півкуль. Будова та функція кори великих півкуль головного мозку: лобної
долі, потиличної долі, лімбічної долі, тім‘яної долі, скроневої долі, острівка.
Цитоархитектонічні поля.
Примітка:
1. При проведенні семінарського заняття в інтерактивній формі слід пам‘ятати про
дотримання принципів інтерактивного навчання, зокрема принципу «взаємодія та
співпраця», який визначає спільну діяльність над питаннями всіх студентів з урахування
особистого внеску кожного та передбачає обмін знаннями, ідеями, способами діяльності.
Готуючись до заняття, студентам необхідно засвоїти загальний план будови ЦНС.
Звернути увагу на характерні особливості будови головного мозку, будови півкуль, їх
функції, будови спинного мозку. Уважно вивчити і засвоїти класифікацію аналізаторів на
першу та другу сигнальну системи.
Вправа: витягніть вперед праву руку. Вказівним пальцем торкніться кінчика носа. Який
відділ мозку приймає участь у здійсненні цього руху, координуючи діяльність мязів руки
та визначаючи траєкторію руху? Наведіть інші приклади

ПИСЬМОВЕ ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ ДЛЯ ВСІХ РІВНІВ
Позначте структури головного мозку на поданому нижче малюнку. Які структури входять до
складу проміжного мозку? Які провідні шляхи проходять через довгастий мозок?

1.Яке значення має сіра та біла речовина в довгастому та середньому мозку?
2. Складіть опорну таблицю «Провідні шляхи спинного мозку»;
1. Замалювати поперечний розріз спинного мозку, вказавши ділянки провідних
шляхів.
2. Охарактеризуйте таламус, гіпоталамус та його складові, борозни та звивини долей
півкуль головного мозку.
3. Встановіть структури кінцевого мозку. Що таке базальні ганглії? Дайте
характеристику провідних шляхів кінцевого мозку. Яка роль черепних нервів?
1. Черепні нерви спеціальної чутливості та розташування їх ядер в ЦНС. Коркові
представництва нюхового, зорового слухового, вестибулярного та сомато-сенсорного
аналізаторів.
2. Рухові черепні нерви. Область інервації. Розташування ядер в ЦНС. Вихід нервов з
черепно-мозкової порожнини. Моторні зони кори великих півкуль.
3 Черепно-мозкові нерви змішаного характеру. Розташування ядер в ЦНС. Області
інервації. Вихід нервів з черепно-мозкової порожнини. Участь парасимпатичних волокон в
утворенні черепних нервів.
нервова система, центральна НС, головний мозок, спинний мозок, периферична НС,
нерви, ганглії, черепно-мозкові та спинномозкові нерви, соматична НС, вегетативна НС,
периферична нервова система, черепні та спинальні нерви медіатори вегетативної нервової
системи, висхідні та низхідні провідні шляхи СМ, спинномозкові нерви, головний мозок,
відділи ГМ, стовбур мозку, довгастий мозок, ретикулярна формація, задній мозок, міст,
мозочок, середній мозок, передній мозок, проміжний мозок, таламус, гіпоталамус, кінцевий
мозок, великі півкулі головного мозку, КВП, мозолисте тіло, базальні ядра, долі ГМ,
цитоархітектоніка КВП, цитоархітектонічні поля, лімбічна система.
1. М.Р. Сапин, Ю.М. Селин. Возрастные особенности спинного и головного мозга //
Хрестоматия по анатомии центральной нервной системы: Учеб. пособие для студентов
факультетов психологии вузов / МГУ им. М.В.Ломоносова. Фак. психологии; Ред.-сост.
Л.К. Хлудова. - М.: Рос. психол. о-во, 1998. - 359 с. [електронний ресурс]. Режим доступу:
http://window.edu.ru/resource/259/42259/files/index.html
2. М.Р. Сапин, Ю.М. Селин. Оболочки спинного мозга // Хрестоматия по анатомии
центральной нервной системы: Учеб. пособие для студентов факультетов психологии вузов
/ МГУ им. М.В.Ломоносова. Фак. психологии; Ред.-сост. Л.К. Хлудова. - М.: Рос. психол. о-
во, 1998. - 359 с. [електронний ресурс]. Режим доступу:
1. Анатомия человека в 2т. / [Под ред. М.Р.Сапина]. – М., 1996.
3. Варуха Э.А. Анатомия и эволюция нервной системы: [учебное пособие] / Э.А.
Варуха. – Ростов н/Д: Изд-во РГУ, 1992.
4. Гайворонский И.В. Анатомия центральной нервной системы / И.В. Гайворонский.
– СПб.: В. Мед. А., 1995.
7. Попова Н.П. Анатомия центральной нервной системы: [Учебное пособие для
студентов высших учебных заведений] / Н.П. Попова, О.О. Якименко; 2-е изд. – М.:
Академический Проект: Фонд „Мир‖, 2004.
Хомутов, С.Н. Кульба; [ Изд. 5-е]. – Ростов н/Д: Феникс, 2010.
ЛАБОРАТОРНА РОБОТА:
Завдання 1. Заповніть подану таблицю, користуючись підручниками та атласами:
Будова центральної нервової системи
Відділи мозку Будова Зв'язки
Спинний мозок
Довгастий мозок
Задній мозок
Середній мозок
Проміжний
мозок
Кінцевий мозок
Завдання2. Методи визначення функціональної ассиметрії мозку:

1. Замалюйте загальну будову головного мозку в сагітальному розрізі та позначте відділи
головного мозку.
2. Знайдіть методи визначення функціональної ассиметрії мозку. Проведіть вивчення
власної ассиметрії, представте отримані результати та оформіть лабораторну роботу,
зробивши висновки.
2. Кокун О. М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини: психофізіологічний
аспект забезпечення діяльності. — К.: Міленіум, 2004. — 265 с.
Помогайбо, О.І. Березан. – К.: Академ-видав, 2013. – 160 с. (Серія «Альма-матер»)
2001.- 399с.:іл.
СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5 (4години).

Тема: Рефлекси. Динаміка умовно-рефлекторної діяльності. Координаційна та
інтегративна діяльність центральної нервової системи. Індивідуальні властивості НС
та типи ВНД та індивідуальний стиль діяльності
Ціль: розширити знання студентів про рефлекси, рефлекторну дугу, розкрити
значення умовних та безумовних рефлексів.
таблиці, схеми, слайди.
Форма поточного контролю: усне опитування, доповіді, дискусії.
План.
1. Поняття рефлекс. Будова рефлекторної дуги та рефлекторного кільця
2. Класифікація рефлексів. Безумовні рефлекси. Умовні рефлекси. Значення умовних
рефлексів для пристосування людини до навколишнього світу. Процес замикання
тимчасового зв‘язку між мозковими структурами, що фіксується, утримується і
відтворюється.
3. Механізми функціональних змін в активованих нейронних ансамблях.
Класифікація умовних рефлексів.
4. Динаміка умовно-рефлекторної діяльності. Види гальмування умовних рефлексів.
Функціональна система побудови поведінкового акту за П. К. Анохіним.
5. Координаційна та інтегративна діяльність центральної нервової системи.
6. Індивідуальні властивості НС та типи ВНД та індивідуальний стиль діяльності

1. Класифікуйте умовні рефлекси та схарактеризуйте умовні рефлекси вищого
порядку.
3. Визначте закономірності умовно-рефлекторної діяльності.
Практична задача (рівень С):
1. Охарактеризуйте механізм замикання тимчасового зв‘язку при утворенні умовних
рефлексів.?
рефлекс, рефлекторна дуга, рефлекторне кільце, безумовний та умовний рефлекс.
3. ТЕМИ ДЛЯ НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ ТА ДОПОВІДЕЙ
1.Основні етапи розвитку теоретичних знань про рефлекторну природу психіки.
2.Значення теоретичних положень І.П.Павлова для розвитку психології.
3.Загальна характеристика функціональної системи за П. К. Анохіним.
1. Данилова Л.И. Физиология ВНД / Л.И. Данилова, А.Л. Крылова. – М., 1997.
7. Чайченко Г.М. Физиология высшей нервной деятельности: [Учеб. пособие для
студентов биол. специальностей вузов] / Г.М. Чайченко, П.Д. Храченко; [Пер. с укр.,
перераб. и доп.]. – Киев: Вища школа, 1981.
8. Черенкова Л.В. Психофизиология в схемах и комментариях / Л.В. Черенкова, Е.И.
Краснощекова, Л.В. Соколова; [Под ред. А. С. Батуева]. – СПб.: Питер, 2006.
9. Щербатых Ю.В. Физиология центральной нервной системы для психологов:
Тема: Загальні принципи будови та функціонування сенсорних систем.
Ціль: уточнити знання студентів про будову, функціонування та значення сенсорних
систем організму.
Матеріальне забезпечення заняття: таблиці, схеми.
Форма проведення: доповіді, опитування, дискусія.
План
1.Дорецепторний та рецепторний рівень переробки зовнішніх стимулів.
2.Поняття про аналізатори. Структура аналізаторів.
3. Загальні властивості сенсорних систем. Функції сенсорних систем.
4. Рецептори. Класифікація рецепторів. Трансформація рецепторного потенціалу в
імпульсну активність нейрону, передача та переробка сенсорних сигналів. Поріг відчуттів.
Класифікація та характеристика порогів відчуттів.
5. Анатомія і фізіологія периферійного відділу слухового, зорового аналізаторів.
Зорові та слухові рецептори. Провідні шляхи зорового та слухового аналізатору. Центри
обробки зорової та слухової інформації.
6. Анатомія та фізіологія вестибулярного апарату: рецептори, аферентні шляхи,
обробка сигналів у мозку.
7. Будова рецептору смаку та нюху Аферентні шляхи смакового та нюхового
аналізатору.
8. Обробка сигналів у центральному представництві смакового аналізатору. Обробка
сигналів у нюховій корі. Первинні смакові відчуття.
9. Шкірні механорецептори: будова, класифікація, принципи функціонування.
Терморецепція та больова рецепція.
10. Пропріорецепція (м’язова та суглобова рецепція). Передача і переробка сомато-
сенсорної інформації. Інтерорецептори. Провідні шляхи і центри вісцеральної сенсорної
системи.

Охарактеризуйте сенсорну функцію мозку: передача та переробка сенсорних сигналів.
Розкрийте механізми переробки інформації у сенсорній системі
Практична задача (рівень С):
Складіть таблицю вікових особливостей розвитку сенсорної системи людини.
рецепція, сенсорний сигнал, рецептор, аналізатор, сенсорна система, відчуття, поріг
відчуттів, адаптація, взаємодія, смакова сенсорна система, нюхова сенсорна система,
Сомато-сенсорна система, механорецептори, терморецепція, больова рецепція,
пропріорецепція, вісцеральна сенсорна система, інтерорецептори, зоровий аналізатор,
слуховий аналізатор, вестибулярна сенсорна система.
3. ТЕМИ ДЛЯ НАУКОВИХ ПОВІДОМЛЕНЬ ТА ДОПОВІДЕЙ
1. Аномалії розвитку сенсорної системи людини
2. Психофізичні характеристики звуку, слуху
3. Властивості тактильного сприймання. Вісцеральні відчуття й сприймання.
1. Индивидуальные различия в восприятия времени / Козлова А.В., Терехин А.Т.,
Савко Т.Г. // Вопросы психологии, 2009, №9. – С. 91-97.
2. Латерализация модулей зрительно-пространственного внимания и эффект
перцептивного научения у детей дошкольного возраста / Воронин Н.А., Строганова Т.А. //
Вопросы психологии, 2009, №9. – С. 138-149.
3. Р.Д. Синельников, Я.Р. Синельников. Органы чувств // Хрестоматия по анатомии
центральной нервной системы: Учеб. пособие для студентов факультетов психологии вузов
/ МГУ им. М.В.Ломоносова. Фак. психологии; Ред.-сост. Л.К. Хлудова. - М.: Рос. психол. о-
во, 1998. - 359 с. [електронний ресурс]. Режим доступу:
5. НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНА РОБОТА
Тема: «Психологічні механізми роботи ЦНС людини»
Мета: шляхом використання тестових методик виявити психологічні механізми
роботи центральної нервової системи людини.
Хід роботи:
1. Перед проведенням дослідження ознайомтесь тестовими методиками з вивчення
особистості: темпераменту Я.Стреляу, Г. Айзенка, Русалова; методиками з вивчення
особливостей нервової системи; методикам вивчення порогів чутливості, використовуючи
підручник з психодіагностики за Шапарь В. Б. Практическая психология. Инструментарий. /
Шапарь В. Б., Тимченко А. В., Швыдченко В. Н. — Ростов н/Д: издательство «Феникс», 2002. — 688
с.
2. Виберіть необхідні методики та розробіть бланки для опитування респондентів.
Оберіть трьох – чотирьох респондентів.
3. Проведіть дослідження та інтерпретацію отриманих спостережень.
5. Зробіть висновок.
Структура оформлення роботи
1. Вступ.
2. Теоретична частина. Огляд проблеми. Аналіз основних понять.
3. Емпірична частина включає: опис методик, якими буде користуватись дослідник,
фіксація спостереження за респондентом, аналіз та інтерпретацію результатів.
4. Висновки.
5. Додатки.
3. Вартаян И.А. Физиология сенсорных систем / И.А. Вартанян. – СПб., 1999.
4. Воронин Л.Т. Физиология ВНД и психология / Л.Т. Воронин, В.Н. Колбановский,
Р.Д. Маш. – М.: Просвещение, 1977
6. Попова Н.П. Анатомия центральной нервной системы: [Учебное пособие для
студентов высших учебных заведений] / Н.П. Попова, О.О. Якименко; 2-е изд. – М.:
Академический Проект: Фонд „Мир‖, 2004.
7. Ноздрачев А.Д. Физиология вегетативной нервной системы / А.Д. Ноздрачев. –
Л.: Медицина, 1983.
8. Ноздрачев А.Д. Периферическая нервная система / А.Д. Ноздрачев, Е.И. Чумасов.
Хомутов, С.Н. Кульба; [ Изд. 5-е]. – Ростов н/Д: Феникс, 2010.
10. Шульговский В.В. Основы нейрофизиологии / В.В. Шульговский. – М.: Аспект-
Пресс, 2000.
Тема: Актуальні проблеми анатомії та еволюції нервової системи
Форма проведення: круглий стіл (доповіді студентів з використанням медіа-
обладнення).
Заняття проводиться у формі обговорення різних варіантів проблематики анатомії та
еволюції нервової системи на сучасному етапі. Заняття проводиться з метою обговорення
підсумків вивчення курсу. Ефективною формою для цього є семінар у вигляді круглого столу.
Презентація доповідей виконується у формі мультимедіа презентацій за самостійно обраною
темою. До складу мультимедіа презентації можуть входити слайди зі змістом понять,
визначень, схеми, діаграми, аудіо- та відеоматеріали, світлини.
Параметри оцінки презентації:
- змістовність;
- логічність викладу;
- структурність представленого матеріалу,
- відповідність змісту обраної теми;
- інформативність таблиць, схем;
- естетичність оформлення.
Теми для повідомлень
Основні доповіді:
1. Значення анатомії та еволюції нервової системи для сучасної науки та практики.
2. Перспективи розвитку анатомії та еволюції нервової системи.
3. Теорія адаптивної еволюції нервової системи.
4. Рівні організації нервової тканини. Гіпотези походження нервових клітин.
5. Основні етапи еволюції та принципи організації мозкової кори.
6. Порівняння анатомія сенсорних систем безхребтових та хребтових тварин.
Рекомендована для використання в процесі написання рефератів та підготовки

доповідей література розміщення в кінці методичних рекомендацій пункт «Додаткова
література».
КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ ТА
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ЇХ ПІДГОТОВКИ
Критерії оцінки виконання навчальних завдань є одним з основних способів перевірки

знань, умінь і навичок студентів з дисципліни «Основи анатомії та фізіології нервової
системи». При оцінці завдань за основу слід брати повноту і правильність їх виконання.
Необхідно враховувати такі вміння і навички студентів: диференціювати, інтегрувати та
уніфікувати отримані знання; застосовувати правила, методи, враховувати закономірності і
особливості психічних явищ у конкретних ситуаціях; викладати матеріал логічно і
послідовно; користуватися додатковою літературою.
Методичні рекомендації до підготовки рефератів, есе, наукових повідомлень,

доповідей студентів.
Написання рефератів, статей, доповідей, есе є підсумком роботи з курсу «Основи

анатомії та фізіології нервової системи» та має відображати індивідуальне переосмислення
студентом однієї з тем вивченого курсу. Студент здає роботу викладачам за декілька днів до
проведення круглого столу з вище зазначеної теми в друкованому та електронному вигляді
(файл .doc, .docx, .pdf).
Студент обирає одну з запропонованих тем. У разі необхідності студент може змінити
назву теми, попередньо узгодивши з викладачем.
Для підготовки есе слід використовувати рекомендований список основної та
додаткової літератури, а також доступні сторонні джерела, наприклад, книги он‐лайн
бібліотеки.
При цьому важливо пам‘ятати, що есе відрізняється від конспекту та має містити лише
ту інформацію, що необхідна для ілюстрації та доказу висунутих студентом суджень.
включає самостійний вибір теми, опрацювання необхідної літератури за обраною темою
та логічну подачу матеріалу.
При написанні реферату, необхідно враховувати, що викладач враховує наступні критерії:
- уміння сформулювати мету роботи,
- підбір та оформлення літератури, огляд новітніх наукових повідомлень,
- повнота і логічність розкриття обраної теми,
- самостійність, аналітичність мислення,
- стилістична та орфографічна грамотність,
- коректність висновків,
- оформлення роботи.
Критерії оцінювання рефератів, наукових повідомлень, доповідей студентів.
«5» вичерпне висвітлення обраної проблематики, чіткий виклад матеріалу, ґрунтовний

аналіз поданого, використання інформації широкого діапазону, творче оперування
матеріалом, робота виконана правильно і самостійно, відбиває належний рівень
знань, та сформованість практичних навичок; оформлена згідно вимог, які
висуваються для даного типу завдань.
«4» якісне реферування матеріалу з обраної проблематики з уривчастим аналізом
матеріалу, робота виконана самостійно, містить несуттєві помилки, відбиває
належний рівень знань; оформлена згідно вимог, які висуваються для даного типу
завдань.
«3» систематизований та логічний виклад матеріалу, робота виконана, але містить
помилки, відбиває недостатній рівень знань та недостатню сформованість
практичних навичок; оформлення роботи не в повній мірі відповідає вимогам, що
висуваються для даного типу завдань.
«2» часткове структуроване викладення матеріалу, виконана робота не відповідає
вимогам, які вказані вище як критерії для виставлення позитивної оцінки.
«1» уривчасте неструктуроване викладення матеріалу
Критерії оцінювання аудиторної роботи студентів.

Для засвоєння понять з курсу «Основи анатомії та фізіології нервової системи»
студентам пропонується на семінарських заняттях система різних завдань, задач та вправ.
Задачі та вправи з дисципліни є нетиповими, але вкрай необхідними для сучасного психолога.
Вони сприяють розвитку суджень, аналізу, узагальнення. Використання задач з анатомії та
фізіології НС також активізують пошук фундаментальних знань для вирішення тієї чи іншої
задачі.
Аудиторна робота студентів включає участь в семінарських та / або практичні заняття.
«5» студент демонструє вичерпний виклад матеріалу за межами обов‘язкового

матеріалу та вільне володіння матеріалом теми семінару; вміє самостійно знайти
відповідь на проблемні запитання, спираючись на лекційний матеріал,
першоджерела, використання додаткових джерел та інформації, творче оперування
матеріалом вміє вводити та використовувати власні класифікації, аналізувати,
робити власні висновки; здатен встановлювати тематичні та міжпредметні зв‘язки.
«4» студент демонструє задовільне володіння матеріалом теми семінару; відповідь на
проблемні запитання знаходить за допомогою викладача, спираючись на лекційний
матеріал та вивчення першоджерел; допускає несуттєві (які кардинально не
міняють суть) помилки у визначені понять та категорій
«3» студент частково володіє матеріалом теми семінару; формулюючи відповідь на
питання, репродуктивно відбиває зміст лекційного матеріалу та/або основного
підручника; допускає помилки у визначені понять та категорій і інше.; нездатний
знайти відповідь на проблемні запитання, чи вирішити проблемні завдання;
несистематизований виклад матеріалу за межами поданого у лекції
«2» студент демонструє нездатність розкрити питання семінару; допускає багато
суттєвих помилок у визначені понять та категорій і т.д., часткове структуроване
відтворення матеріалу у межах поданого на лекції
«1» уривчасте неструктуроване відтворення матеріалу у межах поданого на лекції
Рекомендації до ведення конспектів до лекцій та семінарів

Конспекти до лекцій та семінарів – це той матеріал, який детально опрацьований
студентом під час підготовки до заняття, це теоретична та психологічна основа для успішної
здачі заліку та екзамену. Всі види конспектів перевіряються викладачем в індивідуальному
порядку, наприклад на останньому семінарському занятті.
Обов‘язково враховується джерело, за яким студент готувався до заняття або яке
конспектується. Робити це краще перед початком самого конспектування так, щоб при
перевірці можна було побачити, що читав студент і що конспектував. Джерело вказується
відповідно до загальноприйнятих норм: автор; назва роботи; автор; місце видання, назва
видавництва, рік видання, прочитані сторінки.
У разі необхідності фіксації власних думок, ідей, аналогій, суджень, спогадів –
обов‘язково їх слід записувати на полях чи на окремій сторінці. Саме сприяє кращому
розумінню наукової літератури, отриманні знання будуть активно використовуватись в
конкретних ситуаціях.
Основні зауваження, які виникають під час перевірки конспектів.
Не вказується літературне джерело, не зрозуміло що читалось та над чим йшла робота.
Не слід конспектувати надто багато, але і не має бути законспектованого матеріалу
замало для ґрунтовної відповіді.
Матеріал конспектується відразу, без попереднього прочитання всього тексту,
конспектується те, що не читалось студентом; все підряд без обдумування та виділення
головного.
Не слід ксерокопіювати окремі сторінки статей та книг, конспектів своїх товаришів.
Конспект допоможе тільки тоді, коли матеріал, який в ньому поданий, запам‘ятовано та
засвоєно у разі самостійного опрацювання.
Показники зниження рейтингової суми балів:
Невідвідування занять без поважних причин - 15 балів
Запізнення на заняття - 10 балів
Неготовність до семінарського заняття - 5 балів
Критерії оцінювання позааудиторної самостійної роботи студентів.

Різні види самостійної позааудиторної роботи студентів з курсу «Основи анатомії та
фізіології нервової системи» активізують їх розумову діяльність, націлюють на результат та
забезпечують емоційний інтерес до інтелектуальної діяльності. Пропоновані завдання для
самостійного виконання мають декілька рівнів складності. Студент має свободу вибору
письмових практичних завдань, які відповідають рівню його інтелектуальної активності
(репродуктивна або продуктивна чи творча), пізнавальним здібностям, інтересам, потребам.
Завдання для самостійного опрацювання, наведені у посібнику, допоможуть студентам
структурувати самостійне вивчення проблемних питань анатомії та більш цілеспрямовано
перевірити свої знання. Особливе значення має розуміння, осмислення та трактування
психологічних знань на практиці та теорії педагогічної діяльності.
Перший рівень самостійної роботи (рівень А) передбачає репродукцію отриманих знань з
теми. Операційно-виконавчі дії за зразком розвивають ідентифікацію об'єктів та явищ,
розпізнавання шляхом порівняння зі зразком. До цього рівня самостійної роботи, окрім
завдань рівня А, відносяться різні форми роботи з літературою: конспектування статей,
читання першоджерел, переказ основного змісту тексту, пошук відповідей на поставлені
питання, робота з довідниками, конспектування науково-популярної літератури, робота з
термінами та поняттями.
Другий рівень завдань для самостійного виконання представлені завданнями –
реконструктивно-варіативного типу (рівень В). Завдання для рівня В допоможуть студенту
структурувати, класифікувати та узагальнити навчальний матеріал. Цей рівень самостійної
роботи дозволяє студенту самостійно знайти конкретні способи рішення задач, що сприятиме
осмисленому переносу знань в типові ситуації. На цьому рівні студенти вчаться аналізувати
події, явища, факти, використовуючи прийоми та методи пізнавальної активності, з'являються
внутрішні установки до пізнання, творчої роботи. Виконання завдань цього рівня вимагає від
студента самостійного вивчення додаткової літератури, актуалізації знань з суміжних
дисциплін, при рішенні завдань цього рівня необхідно орієнтуватись на знання першоджерел,
рекомендованих до конспектування. Ускладнення змісту завдань та вправ цього рівня можливо
шляхом введення певної проблеми. Проблема дозволить студенту по-іншому подивитись на ті
закономірності, які описані в статті чи монографії.
Третій рівень самостійної роботи (рівень С). – творча продуктивна самостійна діяльність.
На цьому рівні використовуються набуті знання для вирішення задач, які виходять за межі
відомого зразка та потребують здатності до логічних висновків дедуктивного чи
індивідуального характеру. На цьому рівні студент сам визначає шляхи рішення проблеми. На
даному рівні продуктивної діяльності розвивається творче мислення та з ним творчу
особистість. Основними методами для розвитку цього рівня самостійної роботи є творчі
роботи та завдання проблемного характеру, проблемні питання та ситуації, аналіз та дискусії,
участь в науково-дослідній роботі.
Позааудиторна самостійна робота студентів включає виконання завдань різного рівня
складності, які пропонуються викладачем.
«5» Передбачає виконання завдань С рівня. Робота виконана правильно і самостійно,
відбиває належний рівень знань, та сформованість практичних навичок;
оформлена згідно вимог, які висуваються для даного типу завдань.
«4» Робота рівня С виконана самостійно, містить несуттєві помилки, відбиває
належний рівень знань сформованість практичних навичок; оформлена згідно
вимог, які висуваються для даного типу завдань.
Передбачає виконання завдань Б рівня: робота виконана правильно і самостійно,
«3» Передбачає виконання завдань А рівня. Робота виконана правильно і самостійно,
Робота рівнів В та С виконана, але містить помилки, відбиває недостатній рівень
знань та недостатню сформованість практичних навичок; оформлення роботи не
в повній мірі відповідає вимогам, що висуваються для даного типу завдань.
«2» Виконана робота всіх рівнів завдань не відповідає вимогам, які вказані вище як
критерії для виставлення позитивної оцінки.
Виконання поданих у посібнику завдань вимагає від студента попереднього самостійного

опрацювання теоретичного матеріалу за рекомендованою літературою.
Критерії оцінювання індивідуальної творчої / дослідної, лабораторної роботи

студентів.
Індивідуальна творча / дослідна, лабораторна робота студентів включає виконання
завдань, які пропонуються викладачем
«5» при виконанні завдання студент показав широку обізнаність у змісті теоретичного
матеріалу з обраної теми, розуміння принципів підходу до вивчення
психологічних феноменів, вміння самостійно проводити аналіз психологічної
проблеми або емпіричних даних та формулювати коректні і вірні коментарі та
висновки. Виставляється за умови відповідності змісту виконаної роботи обраній
темі. Дотримання визначеного обсягу, повноти, логічності, послідовності викладу,
самостійності суджень, відсутності стилістичних та орфографічних помилок.
«4» при виконанні завдання студент показав достатню обізнаність у змісті
теоретичного матеріалу з обраної теми, розуміння принципів підходу до вивчення
психологічних феноменів, але виявляє при цьому недостатнє вміння самостійно
проводити аналіз психологічної ситуації або емпіричних даних та формулювати
коментарі і висновки. Виставляється за умови, що тема розкрита повно, логічно.
Послідовна за змістом, має достатній обсяг, але має незначні помилки у викладенні
матеріалу, рівень самостійності суджень недостатній.
«3» при виконанні завдання студент показав обмежену обізнаність у змісті
теоретичного матеріалу обраної теми, низьке розуміння принципів підходу до
вивчення психологічних феноменів, труднощі у проведенні аналізу психологічної
ситуації або емпіричних даних та формулюванні коректних та вірних коментарів і
висновків, тема розкрита неповно, є неточності і прогалини у висвітленні
проблеми, недостатній рівень у самостійності суджень, є мовленнєві помилки
«2» при виконанні завдання студент показав обмежену обізнаність у змісті
теоретичного матеріалу з обраної теми, нерозуміння принципів підходу до
вивчення психологічних феноменів, невміння проводити аналіз психологічної
літератури або емпіричних даних та формулювати коректні і вірні коментарі та
висновки. Виставляється за умови відсутності вичерпної відповіді з обраної теми,
наявність прогалин у знаннях, грубих фактологічних помилок, що свідчать про
поверховість знань студента. Відсутній творчий підхід до вирішення проблеми та
самостійні висновки. Значна кількість мовленнєвих помилок.
Критерії оцінки словникової роботи та визначення понять

При виконанні словникової роботи, головне, щоб було розкрито загальні та суттєві
ознаки поняття, яке записується та зроблено посилання на джерело інформації.
«5» Розкрито суттєві ознаки поняття, прослідковується взаємозв‘язок між об'єктом та
змістом поняття. Всі основні поняття до тем лекцій та семінарсько-практичних
занять подано для перевірки.
«4» Суттєві ознаки поняття розкрито неповно, прослідковується адекватний
взаємозв'язок між об'єктом та змістом поняття. Основні поняття до тем лекцій та
семінарсько-практичних занять подано для перевірки вчасно
«3» Не розкрито суттєві ознаки поняття, не прослідковується взаємозв'язок між
об'єктом та змістом поняття. Основні поняття до тем лекцій та семінарсько-
практичних занять подано для перевірки невчасно
«2» Не розкрито суттєві ознаки поняття, не прослідковується взаємозв'язок між
об'єктом та змістом поняття. Основні поняття до тем лекцій та семінарсько-
практичних занять подано для перевірки невчасно і не в повному об'ємі
«0 – 1» Основні поняття до тем лекцій та семінарсько-практичних занять не подано для
перевірки
Семестровий рейтинговий бал є сумою рейтингового балу за роботу протягом семестру і

рейтингового балу за МКР.
ВИМОГИ ТА ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДО ПІДСУМКОВОГО
КОНТРОЛЮ
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ

РОБОТИ
Модульна контрольна робота має 9 варіантів завдань. Студент вибирає варіант

відповідно до останньої цифри шифру студентського білету. Кожний варіант складається з
трьох питань різного рівня складності з теоретичного матеріалу відповідно до програми.
Необхідна література для підготовки до МКР подана в кінці методичних рекомендацій.
МКР виконується на папері формату А 4, на одній стороні листа.
При виконанні завдань рівня С слід зробити посилання на літературу у разі коли автор
МКР намагається підтвердити думку цитатою. Шкала оцінювання МКР подана в першій
частині методичних рекомендацій.
Зразок варіанту модульної контрольної роботи

Варіант № 1.
1. Будова продовгуватого мозку, кордони, функції.
2. Як називаються частини головного мозку на стадії п‘яти мозкових пухирів? Що
розвивається з кожного пухиря?
3. Поясніть які структури відносяться до периферичного відділу нюхового мозку? До
центрального його відділу?
Орієнтовні питання до МКР

1 Які частини виділяють у мозолистого тіла?. Будова мосту, кордони, функції.
Мозочок: будова, функція. Ніжки мозочку. IV шлуночок /стінки, сполучення/.
2. Які борозни та щілини видно на поверхні спинного мозку? Що вони розділяють?
4. Три групи провідних шляхів головного та спинного мозку.
5. Які борозни та звивини розташовані на верхньолатеральної поверхні півкуль
великого мозку?
6. Будова середнього мозку, функцій. Порожнини середнього мозку.
7. Що таке рефлекторна дуга? Дайте її визначення.
8. Базальні (підкоркові) ядра кінцевого мозку. Вкажіть, де кожна з них розташовується.
9. Які борозни та звивини видно на медіальній поверхні півкуль великого мозку?
10. Будова проміжного мозку, III шлуночок /стінки, сполучення/.
11. Будова VIII-й пари ЧМН.
12. Перерахуйте відділи головного мозку.
13. Які структури відносяться до периферичного відділу НС? До центрального його
відділу?
14. Опишіть кордони середнього мозку.
15. Базальні ядра півкуль мозку. Бокові шлуночки. Біла рідина півкуль мозку
/асоціативні, комісуральні, проєкційні волокна/.
16. Будова IX-ї пари ЧМН.
17. Опишіть види нейронів.
18. Які ядра розташовані в межах мосту? Перерахуйте ці ядра.
19. Які борозни та щілини видно на поверхні спинного мозку? Що вони розділяють?
20. Будова півкуль головного мозку. Будова верхньобоковій поверхні півкуль /борозни,
звивини/.
21. Будова X-ї пари ЧМН.
22. Опишіть кордони продовгуватого мозку.
23. Які структури відносяться до периферичного відділу охоронного мозку? До
центрального його відділу?
24. Дайте визначення сегменту спинного мозку.
25. Динамічна локалізація функцій в корі півкуль мозку. Будова медіальної поверхні
півкуль. Оболонки та між оболонкові простори спинного та головного мозку.
26. Будова XI та XII-х пар ЧМН.
27. Перерахуйте ядра, розташовані в середньому мозку. Де залягає кожне ядро?
28. Опишіть кордони мосту (мозкового).
29. Як класифікується нервова система топографічно та за функціональними ознаками?
30. Вегетативна нервова система. Особливості соматичної та вегетативної нервової
системи. Вегетативні центри.
31. Черепно-мозкові нерви. Класифікація. Будова I-ї пари - нюхового нерву.
32. Що відноситься до таламічної області? Опишіть розташування таламуса,
метаталамуса, епіталамуса.
33. Де в спинному мозку розташовується передній та задній спиномозочкові шляхи?
34. Які анатомічні утворення відносяться до середнього мозку?
35. Відділи вегетативної нервової системи (ВНС). Типи волокон ВНС. Медіатори
вегетативної нервової системи. Вплив симпатичного та парасимпатичного відділів на ті
органи, які інервуються.
36. Будова II-ї пари - зорового нерву.
37. Перерахуйте екстрапірамідні провідні шляхи головного и спинного мозку.
38. Опишіть кордони проміжкового мозку.
39. Які ядра (скопичення клітин) виділяють в передніх, задніх та бокових рогах
спинного мозку?
Критерії оцінювання модульної контрольної роботи

Підготовка до контрольної роботи передбачає поглиблення та розширення знань з курсу
«Основи анатомії та фізіології нервової системи».
Питання для модульної контрольної роботи представлені трьома рівнями: рівень А –
репродуктивний, рівень Б – аналітично-пошуковий, рівень В – творчий. Студенти під час МКР
мають виконати всі запропоновані завдання.
Модульна контрольна робота оцінюється максимально у 20 балів:
«20 – 18» при виконанні завдання студент показав широку обізнаність у змісті
теоретичного матеріалу з дисципліни, розуміння принципів підходу до
емпіричного вивчення психологічних феноменів, вміння самостійно проводити
аналіз психологічної ситуації або емпіричних даних та формулювати коректні і
вірні коментарі та висновки. Виставляється за умови відповідності змісту
виконаної роботи обраній темі. Дотримання визначеного обсягу, повноти,
логічності, послідовності викладу, самостійності суджень, відсутності
стилістичних та орфографічних помилок.
«17-15» при виконанні завдання студент показав достатню обізнаність у змісті
теоретичного матеріалу з дисципліни, розуміння принципів підходу до
емпіричного вивчення психологічних феноменів, але виявляє при цьому
недостатнє вміння самостійно проводити аналіз психологічної ситуації або
емпіричних даних та формулювати коментарі і висновки. Виставляється за
умови, що відповідь повна, логічна. Послідовна за змістом, має достатній обсяг,
але має незначні помилки у викладенні матеріалу, рівень самостійності суджень
недостатній.
«14-10» при виконанні завдання студент показав обмежену обізнаність у змісті
теоретичного матеріалу з дисципліни, низьке розуміння принципів підходу до
емпіричного вивчення психологічних феноменів, труднощі у проведенні аналізу
психологічної ситуації або емпіричних даних та формулюванні коректних та
вірних коментарів і висновків, відповідь неповна, є неточності і прогалини у
висвітленні проблеми, недостатній рівень у самостійності суджень, є мовленнєві
помилки
«9 і при виконанні завдання студент показав обмежену обізнаність у змісті
нижче» теоретичного матеріалу з дисципліни, нерозуміння принципів підходу до
емпіричного вивчення психологічних феноменів, невміння проводити аналіз
психологічної ситуації або емпіричних даних та формулювати коректні і вірні
коментарі та висновки. Виставляється за умови відсутності вичерпної відповіді з
обраної теми, наявність прогалин у знаннях, грубих фактологічних помилок, що
свідчать про поверховість знань студента. Відсутній творчий підхід до
вирішення проблеми та самостійні висновки. Значна кількість мовленнєвих
помилок.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ПРИБЛИЗНИЙ ПЕРЕЛІК ПИТАНЬ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО

КОНТРОЛЮ
Іспит передбачають перевірку знань, засвоєних студентами з дисципліни. Під час
підготовки до підсумкового контролю рекомендується активно використовувати конспекти
лекцій, матеріали семінарсько-практичних занять, конспекти першоджерел, рекомендовану
літературу. У зв‘язку з великою кількість неперевірених та малопрофесійних джерел не варто
використовувати не рекомендовані навчальні посібники та інтернет-ресурси для підготовки до
контролю.
До підсумкового контролю слід готуватись заздалегідь, не зазубрюючи навчальний
матеріал, але виділяючи ключові моменти та розуміючи логіку матеріалу, складаючи план
відповіді, проговорюючи основні положення відповіді.
Питання до іспиту
1. Сформулюйте предмет і основні завдання анатомії та фізіології нервової системи.
2. Розкрийте основні етапи розвитку анатомії та фізіології нервової системи як наук.
3. Дайте оцінку розвитку теоретичних положень І.М. Сєченова та І.П. Павлова.
Проаналізуйте значення цих теорій для розвитку анатомії та фізіології НС.
4. Охарактеризуйте методи дослідження будови НС (анатомічні методи).
5. Охарактеризуйте методи дослідження функціонування НС (методи фізіології).
6. Охарактеризуйте загальну будову та основні функції нервової тканини.
7. Дайте визначення понять „нейрон‖, „синапс‖, „мієлінова оболонка‖.
8. Опишіть нейрон як структурну одиницю нервової системи за схемою: будова,
класифікація, функції.
9. Обґрунтуйте положення, про те, що нейрон є структурно-функціональною
одиницею НС.
10. Охарактеризуйте будову та функції дендритів і аксонів.
11. Охарактеризуйте типи нейроглії і визначте їхню функціональну спеціалізацію.
12. Охарактеризуйте структуру синапсу.
13. Охарактеризуйте механізми здійснення синаптичної передачі збудження.
14. Дайте визначення понять „подразливість‖, „збудливість‖, „нервовий імпульс‖.
15. Охарактеризуйте будову та властивості плазматичної мембрани.
16. Охарактеризуйте основні біопотенціали стану збудження.
17. Охарактеризуйте основні біопотенціали стану спокою.
18. Дайте визначення поняття „реполяризація‖, „гіперполяризація‖, „деполяризація‖.
19. Опишіть механізм біоелектричних явищ у нервовій клітині. Проаналізуйте процес
збудження на рівні нервової клітини.
20. Опишіть механізм передачі нервового збудження по нервовому волокну.
21. Охарактеризуйте загальну організацію (структуру) нервової системи людини.
22. Визначте основні функції нервової системи. Наведіть приклади їх прояву.
23. Поясніть, чому нервова система забезпечує функціонування організму як єдиного
цілого.
24. Проаналізуйте етапи виникнення НС в філогенезі.
25. Охарактеризуйте основні етапи розвитку нервової системи в онтогенезі.
26. Охарактеризуйте загальну будова та функції сірої та білої речовин НС.
27. Розкрийте морфологічні особливості, структуру та функціональні особливості
центральної нервової системи.
28. Визначте структурні одиниці та функціональні особливості спинного мозку.
29. Поясніть природу сегментарної будови спинного мозку.
30. Охарактеризуйте будову й функції спинномозкових нервів, області іннервації.
31. Охарактеризуйте загальну будову й функції шийного, плечового та попереково-
куприкового сплетінь.
32. Порівняйте будову та функції спинного та довгастого мозку.
33. Визначте і охарактеризуйте первинні та вторинні відділи головного мозку.
34. Визначте структурні одиниці головного мозку та вкажіть їх функціональну
спеціалізацію.
35. Охарактеризуйте будову та функції довгастого мозку.
36. Охарактеризуйте будову та функціональне значення ретикулярної формації.
37. Охарактеризуйте будову та функції заднього мозку.
38. Охарактеризуйте будову та функції мосту.
39. Охарактеризуйте будову та функції мозочку.
40. Охарактеризуйте будову та функції середнього мозку.
41. Охарактеризуйте будову та функції проміжного мозку.
42. Охарактеризуйте будову та функції переднього мозку.
43. Розкрийте суть функціональної асиметрії півкуль головного мозку.
44. Охарактеризуйте будову та функції доль кори великих півкуль головного мозку.
45. Охарактеризуйте особливості будови (цитоархітектоніку) кори великих півкуль
46. Дайте визначення поняттю „цитоархітектоніка кори великих півкуль‖.
47. Визначте особливості розташування, будови та функціонування базальних ядер.
48. Охарактеризуйте будову й функції черепно-мозкових нервів, області іннервації.
49. Розкрийте морфологічні особливості, структуру та функціональні особливості
периферійної нервової системи.
50. Дайте характеристику соматичної нервової системи (особливості будови та
функціонування). Наведіть приклади її роботи.
51. Дайте повну характеристику вегетативної нервової системи (особливості будови та
функціонування). Наведіть приклади зовнішніх проявів її роботи.
52. Порівняйте будову та функції соматичної та вегетативної нервової системи.
53. Визначте функції симпатичної нервової системи.
54. Визначте функції парасимпатичної нервової системи.
55. Порівняйте будову та функції симпатичної та парасимпатичної нервової системи.
56. Опишіть будову нервового волокна периферійного нерва.
57. Визначте функції аферентних та еферентних нервових волокон.
58. Порівняйте будову й функції черепно-мозкових та спинномозкових нервів.
59. Дайте визначення понять „рефлекс‖, „рефлекторна дуга‖.
60. Назвіть основні види рефлексів (із приведенням прикладів).
61. Охарактеризуйте основні положення механістичної концепції рефлексу Р.Декарта.
62. Охарактеризуйте основні положення анатомічної концепції рефлексу Ч.Белла і
Ф.Мажанді.
63. Охарактеризуйте основні положення психофізіологічної концепції рефлексу
І.М.Сєченова.
64. Охарактеризуйте основні положення концепції умовного рефлексу І.П.Павлова.
65. Дайте порівняльну характеристику подразника-стимулу та подразника-сигналу
відповідно до поглядів І.М. Сєченова.
66. Визначте структуру та механізми роботи рефлекторної дуги.
67. Визначте структуру та механізми роботи рефлекторного кільця.
68. Дайте порівняльну характеристику рефлекторної дуги та рефлекторного кільця.
69. Дайте визначення поняттю „умовний рефлекс‖. Наведіть приклади умовного
рефлексу.
70. Розкрийте механізм утворення умовного рефлексу.
71. Охарактеризуйте основні різновиди безумовно-рефлекторної та умовно-
рефлекторної діяльності.
72. Дайте визначення понять „збудження‖ та „гальмування‖. Наведіть приклади.
73. Охарактеризуйте основні механізми розповсюдження збудження у ЦНC.
74. Охарактеризуйте процес гальмування та визначте його основні функції.
75. Дайте визначення поняттям „позамежове гальмування‖, „зовнішнє гальмування‖.
76. Назвіть та охарактеризуйте різновиди гальмування.
77. Покажіть взаємозв‘язок збудження і гальмування у нервовій системі.
78. Дайте визначення та охарактеризуйте явище індукції. Назвіть різновиди індукції.
79. Визначте поняття „позитивна індукція‖ та „негативна індукція‖ „взаємна індукція‖.
80. Дайте визначення та охарактеризуйте явище домінанти.
81. Розкрийте фізіологічний механізм явища домінанти.
82. Дайте визначення та охарактеризуйте явища іррадіації та концентрації психічних
процесів.
83. Охарактеризуйте основні принципи за якими здійснюється координаційна
діяльність нервової системи.
84. Охарактеризуйте основні рівні інтегративної діяльності нервової системи.
85. Охарактеризуйте інтегративну діяльність нервової системи на рівні об‘єднання
нервових центрів.
86. Охарактеризуйте основні елементи функціональних систем мозку за П.К.
Анохіним.
87. Розкрийте шлях та механізм трансформації (перетворення) сигналу на рівні
сенсорної клітини (рецепторного потенціалу в імпульсну активність нейрону).
88. Дайте визначення поняття „рецептор‖. Назвіть та охарактеризуйте різновиди
рецепторів.
89. Дайте визначення поняття „пороги чутливості‖. Назвіть та охарактеризуйте
різновиди порогів чутливості.
90. Дайте визначення поняття „аналізатор‖. Визначте та охарактеризуйте структуру та
функції аналізаторів.
91. Охарактеризуйте будову та функціонування зорової сенсорної системи.
92. Охарактеризуйте будову та функціонування слухової сенсорної системи.
93. Охарактеризуйте будову та функціонування вестибулярної сенсорної системи.
94. Охарактеризуйте будову та функціонування смакової сенсорної системи.
95. Охарактеризуйте будову та функціонування нюхової сенсорної системи.
96. Охарактеризуйте будову та функціонування тактильної сенсорної системи.
97. Охарактеризуйте будову та функціонування пропріоцептивної сенсорної системи
(руховий аналізатор).
98. Охарактеризуйте будову та функціонування вісцеральної сенсорної системи
99. Перерахуйте основні принципи організації сенсорних систем
100.Які властивості сенсорних систем?
101.Як відбувається кодування в сенсорних системах?
102.Назвіть види компенсації функцій нервової системи.
103.Назвіть морфологічні зміни в нервовій системі при компенсації порушень функцій.
ІСПИТ
Критерії оцінювання іспиту

Екзамен є засобом підсумкового контролю. Структура іспиту включає усну відповідь
студента на три питання білету. Завдання екзаменаційного білету складається з трьох типів
питань різної складності, відповідно до трьох типів засвоєння навчального матеріалу: А –
репродуктивного; В – алгоритмічного; С – інноваційного (творчого) – самостійне виконання
операцій, окремих дій та діяльності в цілому, в умовах відсутності готового алгоритму.
Максимальний екзаменаційний бал становить 30. Відповідь студента на екзамені
оцінюється у 4-бальній шкалі. Викладач може оцінювати кожну відповідь студента на
питання в обраному білеті на екзамені від 10 до 0 балів.
«10-8» студент демонструє вичерпний виклад матеріалу за межами обов‘язкового матеріалу

та вільне володіння матеріалом питання; вміє самостійно знайти відповідь на
проблемні запитання, спираючись на лекційний матеріал, першоджерела,
використання додаткових джерел та інформації, творче та осмислене оперування
матеріалом з використанням теоретичних понять та термінів, уміє використовувати
необхідну та достатню аргументацію, спираючись на наукову інформацію, вміє
вводити та використовувати власні класифікації, аналізувати, робити власні висновки;
здатен встановлювати тематичні та міжпредметні зв‘язки, використовує презентацію
засвоєного матеріалу.
«7-5» студент демонструє задовільне володіння матеріалом питання; відповідь на проблемні
запитання знаходить, спираючись на лекційний матеріал та вивчення першоджерел;
допускає несуттєві (які кардинально не міняють суть) помилки у визначені понять та
категорій і т.і..
«4-3» студент частково володіє навчальним матеріалом з питання білету; формулюючи

відповідь на питання, репродуктивно відбиває зміст лекційного матеріалу та/або
основного підручника; допускає помилки у визначені понять та категорій і т.і.;
нездатний знайти відповідь на проблемні запитання, чи вирішити проблемні
завдання; несистематизований виклад матеріалу за межами поданого у лекції
«2» студент демонструє нездатність розкрити питання білету; допускає багато суттєвих
помилок у визначені понять та категорій і т.і., часткове структуроване відтворення
матеріалу у межах поданого на лекціях матеріалу
Відпрацьований пропущений семінар оцінюється в 2 бали
«1» уривчасте неструктуроване відтворення матеріалу у межах поданого на лекціях
Студенти, які не набрали необхідної кількості балів – менше 42 балів, можуть до дня
екзамену індивідуально відпрацювати невиконані завдання з викладачем у години,
призначені для консультацій.
Студентам, які мають семестровий рейтинговий бал з дисципліни 63 – 70 за рішенням
кафедри може бути виставлена підсумкова оцінка за дисципліну за національною шкалою
«відмінно», за шкалою ЄКТС – А. Підсумковий рейтинговий бал виставляється шляхом
додавання до семестрового рейтингового бала студента 30 балів.
Екзамен (диференційований залік) може відбуватися в усній формі, письмовій формі
або складатися з письмової та усної частин. Максимальний екзаменаційний бал становить 30.
Ця оцінка трансформується в екзаменаційний рейтинговий бал у такий спосіб:
«відмінно» – 24-30 балів;
«добре» – 19- 23 бали;
«задовільно» – 12-18 балів;
«незадовільно» – 0- 11балів.
Усі бали, які були набрані студентом під час засвоєння дисципліни та екзамену
сумуються. Підсумкова оцінка за дисципліну виставляється як сума семестрового
рейтингового бала та балу за екзамен за таблицею:
Підсумковий рейтинговий бал Оцінка за Підсумкова оцінка за

(кількість балів за 100-бальною шкалою дисципліну за національною
шкалою) ЄКТС шкалою
90 – 100 А відмінно
82 – 89 В добре
75 – 81 С
66 – 74 D задовільно
60 – 65 Ε
1 – 59 FX незадовільно
Максимальний рейтинговий бал за роботу протягом семестру становить 100 балів.

Результати контролю заносяться у рейтингову картку студента.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Базова
1. Кокун О. М. Оптимізація адаптаційних можливостей людини:
психофізіологічний аспект забезпечення діяльності. — К.: Міленіум, 2004. — 265 с.
6. Сапин М.Р., Билич Г.Л. Анатомия человека: учебник для студентов медицинских
вузов в 3-х томах. – М.: ГЭОТАР-медиа, 2008. – 608с.
2001.- 399с.:іл.
8. Сили Р.Р., Стивенс Т.Д., Тейт Ф. Анатомия и физиология: учебник. – К.: Олимпийская
литература, 2007. – 1224с.
лекцій. – 2-е изд., стереотип. – Киев: МАУП, -2003. – 56 с.
Додаткова:
1. Андреева Н.Г. Эволюционная морфология нервной системы позвоночных / Н.Г.
Андреева, Д.К. Обухов. – СПб.: Ланы, 1999.
2. Анатомия человека в 2т. / [Под ред. М.Р.Сапина]. – М., 1996.
3. Андреева Н.Г. Эволюционная морфология нервной системы позвоночных / Н.Г.
Андреева, Д.К. Обухов. – СПб.: Ланы, 1999.
4. Александров Ю.И. Психофизиологическое значение активности центральных и
периферических нейронов в поведении / Ю.И. Александров. – М.: Наука, 1989.
5. Анохин К.В. Молекулярные сценарии консолидации долговременной памяти /
К.В. Анохин // Журнал высшей нервной деятельности им. И.П. Павлова. – 1997. – Т.47. – №2.
– С. 262-286.
6. Анохин П.К. Биология и нейрофизиология условного рефлекса / П.К. Анохин. –
М.: Медицина, 1968.
7. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем / П.К. Анохин. – М.,
1975.
8. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональных систем / П.К. Анохин. –
М., 1978
10. Аносов І.П., Хоматов В.Х. Анатомія людини у схемах. Навчальний наочний
посібник – К.: Вища школа, 2002.- 191с.:іл.
11. Батуев А.С. Физиология высшей нервной деятельности и сенсорных систем: Учеб.
для вузов: Для студентов вузов, обучающихся по спец. "Биология", "Психология",
"Психофизиология"/ А.С. Батуев. - 3-е изд., испр. и доп. - СПб.: Лань, 2009. - 320с.
12. Балонов Л.Я. Слух и речь доминантного и недоминантного полушарий / Л.Я.
Баллонов, В.Л. Деглин. – Л., 1976.
13. Беленков Н.Ю. Принцип целостности в деятельности мозга / Н.Ю. Беленков. – М.:
Медицина, 1980.
14. Берштейн Н.А. Очерки по физиологии движений и физиологии активности / Н.А.
Берштейн. – М., 1966.
15. Брагина Н.Н. Функциональная асимметрия человека / Н.Н. Брагина, Т.А.
Доброхотова. – М., 1988.
16. Блум Ф. Мозг, разум и поведение / Ф. Блум, А. Лейзерсон, Л. Хофстедтер. – М.:
Мир, 1988.
17. Варуха Э.А. Анатомия и эволюция нервной системы: [учебное пособие] / Э.А.
Варуха. – Ростов н/Д: Изд-во РГУ, 1992.
18. Вартаян И.А. Физиология сенсорных систем / И.А. Вартанян. – СПб., 1999.
19. Воронин Л.Т. Физиология ВНД и психология / Л.Т. Воронин, В.Н. Колбановский,
Р.Д. Маш. – М.: Просвещение, 1977.
20. Возрастная анатомия и физиология: учебное пособие. – Н.Ф.Лысова, Р.И.Айзман.
– М.: Инфра – М, 2014. – 352с.
21. Гарднер М. Этот правый, левый мозг / М. Гпарднер. – М., 1967.
22. Гайворонский И.В. Анатомия центральной нервной системы / И.В. Гайворонский.
– СПб.: В. Мед. А., 1995.
23. Данилова Л.И. Физиология ВНД / Л.И. Данилова, А.Л. Крылова. – М., 1997.
24. Докинз Р. Эгоистичный ген / Р. Докинз. – М.: Мир, 1993.
26. Корнев М.А. Основы строения центральной нервной системы: [Учебное пособие] /
М.А. Корнев, О.С. Кульбах. – СПб.: ООО „Издательство ФОЛИАНТ‖, 2002.
27. Корочкин Л.И. Введение в нейрогенетику / Л.И. Корочкин, А.Т. Михайлов. – М.:
Наука, 2000.
28. Конорский Ю. Интегретивная деятельность мезга / Ю. Конорский. – М., 1970.
29. Костандов Э.А. Функциональная асимметрия полушарий мозга и неосознаваемое
восприятие / Э.А. Костандов. – М., 1983.
32. Куффлер С. От нейрона к мозгу / С. Куффлер, Дж. Николс. – М.: Мир, 1979.
33. Ливанов М.Н. Пространственная организация процессов головного мозга / М.Н.
Ливанов. – М.: Наука, 1972.
34. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии / А.Р. Лурия. – М., 1973.
35. Н Марков А.В. Эволюция человека. Книга 1: Обезьяны, кости и гены. – М:
Астрель, 2011. – 464с.
36. Новикова И.А., Полякова О.Н., Лебедев А.А. Практическое пособие по анатомии и
физиологии центральной нервной системы.- СПб.: Речь, 2007.-93с.
37. Ноздрачев А.Д. Физиология вегетативной нервной системы / А.Д. Ноздрачев. – Л.:
Медицина, 1983.
38. Ноздрачев А.Д. Периферическая нервная система / А.Д. Ноздрачев, Е.И. Чума сов.
39. Павлов И.П. Двадцатилетний опыт объективного изучения ВНД (поведения)
животных / И.П. Павлов // Полн. собр. соч. [Т.3]/ – М.-Л.: Изд. АН СССР, 1949.
40. Павлов И.П. Лекции о работе больших полушарий головного мезга / И.П. Павлов
//Полн. собр. соч. [Т.4]. – М.-Л.: Изд. АН СССР, 1951Попова Н.П. Анатомия центральной
нервной системы: [Учебное пособие для студентов высших учебных заведений] / Н.П.
Попова, О.О. Якименко; 3-е изд. – М.: Академический Проект, 2006. – 112 с.
41. Психофизиология: [Учебник для вузов] / [Под ред. Ю.И. Александрова]; [3-е изд.].
– СПб.: Питер, 2007.
42. Роуз С. Устройство памяти. От молекул к сознанию / С. Роуз. – М.: Мир, 1995.
43. Ройтбак А.И. Глия и ее роль в нервной деятельности / А.И. Ройтбак. – МСПб.:
Наука, 1993.
44. Спепп Е.К. История развития нервной системы позвоночных / Е.К. Сепп. – М.:
Медгиз, 1959.
45. Сеченов И.М. Рефлексы головного мозга / И.М. Сеченов. – М.: Изд. АН СССР,
1961.
46. Симонов П.В. Лекции о роботе головного мозга. Потребностно-информационная
теория высшей нервной деятельности / П.В. Симонов. – М., 1998.
47. Симонов П.В. Мотивированный мозг / П.В. Симонов. – М., 1989.
48. Симонов П.В. Созидающий мозг / П.В. Симонов. – М., 1993.
49. Симонов П.В. Эмоциональный мозг / П.В. Симонов. – М., 1981.
50. Ухтомский А.А. Доминанта / А.А. Ухтомский. – СПб.,2002.
51. Цветкова, Л.С. Мозг и интеллект: нарушение и восстановление интеллектуальной
деятельности [Текст] : учебное пособие / Л.С. Цветкова. – М.: «Просвещение», 1995. –304 с.
52. Швырков В.Б. Введение в объективную психологию: Нейрональные основы
психики / В.Б. Швырков. – М.: Институт психологии РАН, 1995.
53. Шевченко Ю.Г. Эволюция коры мозга приматов и человека / Ю.Г. Шевченко. –
М.: Изд-во МГУ, 1971.
Інтернет-ресурси
54. Возрастная анатомия и физиология: Учебное пособие / Н.Ф. Лысова, Р.И. Айзман.
- М.:
НИЦ ИНФРА-М, 2014. - 352 с. Режим доступу:
http://znanium.com/bookread.php?book=416718
55. Астапов В.М., Микадзе Ю.В. Атлас "Нервная система человека. Строение и
нарушения" Режим доступу:
http://www.bibliorossica.com/book.html?search_query=%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D1%82%
56. Neuroanatomy & Neuropathology on the Internet. - http://www.neuropat.dote.hu/
57. Neuroanatomy Collection - http://neuroanatomy.bsd.uchicago.edu/
58. The Secret Life of the Brain : 3-D Brain Anatomy - http://www.pbs.org/wnet/brain/3d/
59. The Whole Brain Atlas - Harvard Medical School -
http://www.med.harvard.edu/AANLIB/home.html
60. Анатомия человека. Физиология человека. Строение человека - http://www.e-
anatomy.ru/
61. http://fondknig.com/2009/06/04/lekcii_po_anatomii_i_fiziologii_s_osnovami_patologii_
audiokniga.html
62. http://www.onu.edu.ua/
63. http://www.biology.org.ua
ГЛОСАРІЙ
Автономна (вегетативна) нервова система (АНС) — частина нервової системи, яка

складається з багаточисельних нервових вузлів (гангліїв), вісцеральних та
внутрішньоорганних нервових сплетінь. АНС безпосередньо регулюють діяльність
внутрішніх органів, а також обмін речовин та інших функцій організму. АНС має багато
чисельні зв‘язки з ЦНС. В АНС виділяють парасимпатичну та симпатичну частини.
Аксон — довгий відросток нейрону, по якому імпульс проводиться від тіла нейрону до
іншого нейрону, м‘язовим чи железистим клітинам в складі органів.
Аферентний — аферентні волокна — нервові волокна, які проводять нервові імпульси
від органів та тканин до ЦНС (чи приносять нервові імпульси до нервового центру), тому їх
ще називають центрострімкими.
Аферентний нейрон — чутливий (сенсорний) нейрон, який передає нервові імпульси
від рецепторів, розташованих в органах та тканинах тіла, в центральну нервову систему.
Анаболізм – пластичний обмін речовин, сукупність процесів біосинтезу в організмі або
клітині.
Антиген – молекула (частина молекули) чужорідного походження, що викликає імунну
відповідь.
Асиміляція – надходження та обмін речовин, сукупність процесів біосинтезу в
організмі.
Ацетилхолін – нейромедіатор нервової системи.
Базальні ганглії – ядра сірої речовини в масі білої речовини головного мозку.
Базальні ядра — скопичення серої речовини в глибині півкуль головного мозку,
наприклад хвостате ядро та інші; приймати участь в регуляції сладнокоординованих
автоматизованих рухів, які впливають на характер рухових та вегетативних реакцій в
залежності від емоційного стану людини.
Великий мозок — частина головного мозку, яка включає півкулі, поєднані між собою
мозолистим тілом, передньою та задньою спайками та спайкою своду В корі великого мозку,
розташованому на поверхні півкуль, зосереджені вищі нервнові центри, які забезпечують
регуляцію найбільш складних форм психічної діяльності мозку, в тому числі свідомості,
мислення, когнітивної (пізнавальної), креативної (творчої) діяльності і т. д.
Біла речовина – мозку, сукупність відростків нервових клітин.
Біологічна мембрана – найважливіша клітинна структура, що складається з подвійного
шару ліпідів, містить специфічні білки, має напівпроникні властивості.
Вазопресин – гормон задньої долі гіпофізу.
Вегетативна нервова система – функціональний елемент нервової системи, що регулює
діяльність внутрішніх («вегетативних») органів.
Великі півкулі кінцевого мозку – відділ головного мозку.
Вени – тип кровоносних судин.
Вестибулярний апарат – орган чуття, який сприймає положення голови відносно сил
тяжіння та прискорення.
Водії ритму (пейсмекери) – групи збудливих клітин, здатних періодично генерувати
збудження.
Волоскові клітини – рецепторні клітини органів чуття.
Ворота нирки – ділянка нирки, на якій до органа входять кровоносні судини та нерви.
Воротна вена печінки – велика вена кровоносної системи людини, що несе кров від
органів травлення до печінки.
Ворсинки – багатоклітинні складки стінок шлунково-кишкового тракту, які збільшують
загальну площу всмоктувальної поверхні.
Вухо – периферична частина слухового аналізатора.
Газообмін – процес обміну газами за рахунок вільної дифузії між рідинами, рідинами та
повітрям тощо.
Гальмування – процес переходу в неактивний стан нервової клітини, групи нейронів чи
ділянки нервової системи в цілому.
Гіповітаміноз – захворювання, пов‗язане з недостатнім надходженням вітамінів.
Гіпоталамус – відділ головного мозку.
Гіпотиреоз – захворювання, пов‗язане з недостатньою активністю щитоподібних залоз.
Гіпофіз – залоза внутрішньої секреції.
Гістогенез – період онтогенезу, на якому формуються тканини.
Глікоген – запасний полісахарид у тварин і грибів.
Гліколіз – безкисневий етап енергетичного обміну.
Глобуліни – білки плазми крові.
Глотка – орган, частина травної трубки.
Глюкагон – гормон підшлункової залози (та деяких інших залоз).
Глюкокортикоїди – гормони надниркових залоз.
Головний мозок – головний орган центральної нервової системи.
Голосова щілина – отвір між голосовими зв‗язками.
Голосові зв‗язки – зв‗язки з м‗язовими волокнами, коливання яких під час видиху
приводить до генерації звуків.
Гомеостаз – сталість внутрішнього середовища організму.
Гомойотермність – здатність підтримувати сталу температуру тіла за рахунок
метаболічних процесів, на відміну від пойкілотермності.
Гормон – біологічно активна речовина, що виділяється залозами внутрішньої секреції в
кров і діє на віддалені органи-мішені.
Гормони-антагоністи – пари гормонів з протилежною дією.
Губчаста кісткова речовина – тип кісткової речовини з арочно-сітчастим
розташуванням кісткових пластинок і значними порожнинами між ними.
Дисиміляція – сукупність біохімічних процесів розпаду макромолекул в клітині,
вивільнення енергії хімічних зв‗язків і запасання її у молекулах АТФ.
Друга сигнальна система – сигнальна система людини (можливо, й деяких тварин), в
якій інформація передається за допомогою вторинних сигналів, що не відповідають
первинному впливу на органи чуття (мова, символи тощо).
Екстерорецептори – тип рецепторів за походженням сигналу.
Емоції – природжена властивість психіки людини та вищих тварин надавати
особистісну оцінку інформації, що надходить.
Енергетичний обмін – сукупність процесів розщеплення речовин в клітині з виділенням
енергії.
Епіфіз (шишкоподібна залоза) – залоза внутрішньої секреції.
Еритропоетин – гормон, що регулює утворення еритроцитів (еритропоез). Еритроцити
– червоні кров‗яні тільця, клітини крові, що мають двовгнуту форму та беруть участь у
транспортуванні газів організмом.
Естрогени – гормони жіночої статевої системи.
Жива система – система, здатна самостійно рухатися, розмножуватися, реагувати на
зовнішні подразники, підтримувати постійність параметрів власного внутрішнього
середовища.
Жири – ефіри гліцерину і високомолекулярних жирних кислот.
Жовтий кістковий мозок – жирова тканина порожнини трубчастих кісток.
Задній мозок – відділ головного мозку.
Залоза змішаної секреції – залоза, різні частини якої функціонують як залози
внутрішньої та зовнішньої секреції.
Залози слинні – залози травної системи людини та багатьох тварин, що виділяють
секрети (слину) в ротову порожнину.
Замінні амінокислоти – частина амінокислот, які входять до складу білкових молекул і
можуть бути синтезовані в організмі.
Збудження – процес переходу в активний стан нервової клітини, групи нейронів чи
ділянки нервової системи в цілому.
Інтерорецептори – тип рецепторів за походженням сигналу.
Інтерфаза – період мітотичного циклу, на якому клітина виконує свої функції, подвоює
генетичний матеріал і готується до мітозу.
Катаболізм – енергетичний обмін речовин, сукупність процесів розщеплення в
організмі або клітині.
Кінцевий мозок – відділ головного мозку.
Клітини імунної пам‗яті – клітини імунної системи, що беруть участь у зберіганні та
відтворенні інформації про контакт з певними чужорідними речовинами (антигенами)
шляхом виділення антитіл.
Колбочки – один з типів фоторецепторів сітківки ока.
Компактна кісткова речовина – тип кісткової речовини зі щільним розташуванням
кісткових пластинок у вигляді концентрично розташованих трубок навколо каналів з
кровоносними судинами та нервами (остеон).
Кора великих півкуль – ділянка великих півкуль кінцевого мозку, що вкриває їхню
поверхню, утворена сірою речовиною.
Коркова речовина нирки – анатомічно виділений шар нирок, в якому знаходяться
переважно клубочковий апарат і звивисті канальця нефронів.
Кортизон – гормон надниркових залоз.
Кристи – впинання внутрішньої мембрани мітохондрій.
Летальний ген – ген, що в гомозиготному стані спричинює смерть на ембріональному
етапі.
Лізосома – клітинна органела у всіх клітинах рослин і тварин, що містить різні види
гідролітичних ферментів.
Лімбічна система – функціональне об‗єднання структур великих півкуль (базальні
ганглії, гіпокамп, мигдалини) та проміжного мозку (таламус, гіпоталамус), що беруть участь
у формуванні емоцій.
Лютеінізуючий гормон – гормон передньої долі гіпофізу.
Макроергічний зв‗язок – хімічний зв‗язок, що легко руйнується і віддає енергію.
Медіатори (нейромедіатори) – біологічно активні речовини, які здійснюють (або
гальмують) передачу збудженні від однієї нервової клітини до іншої (або м‗язової клітини) в
синапсах.
Меланоцитстимулюючий гормон – гормон середньої частки гіпофізу.
Мелатонін – гормон середньої частки гіпофізу.
Метаболізм – обмін речовин, сукупність процесів в організмі або клітині.
Механорецептори – тип рецепторів за природою сигналу.
Міжклітинна речовина – тканин внутрішнього середовища.
Мікротрубочки – немембранні клітинні органели з глобул тубуліну та інших білків,
формують цитоскелет і транспортують іони.
Мозкова речовина нирки – анатомічно виділений шар нирок, в якому знаходяться
переважно клубочковий апарат і звивисті канальця нефронів.
Мозолисте тіло – крупний пучок провідних шляхів білої речовини головного мозку, що
з‗єднує між собою ліву та праву півкулі кінцевого мозку.
Мозочок – відділ головного мозку.
Нейрон – клітина нервової тканини, структурна одиниця нервової системи.
Нейромедіатори – біологічно активні речовини, які здійснюють (або гальмують)
передачу збудженні від однієї нервової клітини до іншої (або м‗язової клітини) в синапсах.
Нерв – складова частина периферичної нервової системи хребетних тварин і людини.
Нервова тканина – група тканин людини та тварин.
Нервові вузли (ганглії) – складова частина периферичної нервової системи хребетних
тварин і людини.
Оптична системи ока – структури очного яблука, що беруть участь в заломленні
променів світла.
Органогенез – етап ембріонального періоду онтогенезу, на якому відбувається
формування органів.
Палички – один з типів фоторецепторів сітківки ока.
Пам‗ять – здатність певних систем (нервової, імунної тощо) сприймати, зберігати та
відтворювати певну інформацію.
Парасимпатична нервова система – відділ вегетативної нервової системи, що відповідає
за переведення органів у стан спокою.
Периферична нервова система – частина нервової системи хребетних тварин і людини,
що складається з черепно- та спинномозкових нервів, нервових гангліїв і сплетінь, що
знаходяться в органах і тканинах організму.
Пластичний обмін – сукупність процесів синтезу, що відбуваються з поглинанням
енергії.
Подразливість – здатність клітини реагувати на зміни в оточуючому середовищі.
Проміжний мозок – відділ головного мозку.
Пропріорецептори – тип рецепторів за походженням сигналу.
Рефлекс – функціональна одиниця нервової системи, автоматична реакція організму на
подразнення за участю ЦНС.
Рецептор – спеціалізована клітина, здатна сприймати подразнення певного типу та
генерувати у відповідь на нього нервовий сигнал.
Свідомість – функція головного мозку людини, що полягає у відображенні дійсності в
певних формах.
Сенсорна кора – ділянка кори великих півкуль, що обробляє інформацію від органів
чуття.
Сенсорні зони – ділянки сенсорної кори, пов‗язані з первинною обробкою інформації
певного типу.
Середній мозок – відділ головного мозку.
Серотонін – нейромедіатор.
Симпатична нервова система – відділ вегетативної нервової системи, що відповідає за
переведення органів у стан готовності до активних дій.
Синапс – міжклітинне з‗єднання, характерне для нервової тканини, де між нейронами
утворюються нервово-м‗язові і нервово-епітеліальні контакти.
Синоатріальний вузол – один з вузлів – водіїв ритму серця.
Сітківка – шар клітин очного яблука, що сприймає світло та здійснює первинну
обробку сигналів.
Сліпа пляма – ділянка сітківки, на якій немає фоторецепторів (у місті виходу зорового
нерва).
Сновидіння – результат спонтанної активності певних ділянок мозку під час сну.
Соматомедини – гормони печінки, що беруть участь у регуляції ростових процесів.
Соматична нервова система – функціональний елемент нервової системи, що регулює
діяльність м‗язів.
Соматотропний гормон (гормон росту) – гормон передньої долі гіпофізу.
Сон – стан організму людини і тварин, при якому обмежений контакт із зовнішнім
світом.
Спіральний, або кортіїв орган – периферійна частина звукосприймального апарата
хребетних тварин і людини (рецептор слухового аналізатора).
Судинноруховий центр – нервовий центр довгастого мозку, що регулює діаметр отвору
судин (переважно артерій м‗язового типу).
Таламус – відділ головного мозку.
Темперамент – характеристика особистості людини, зумовлена типом вищої нервової
діяльності.
Терморецептори – тип рецепторів за природою сигналу.
Ультрамікроелементи – містяться в клітині в кількості не більше 0,00001%.
Умовний рефлекс – тимчасове функціональне об‗єднання групи нервових клітин,
пов‗язане з утворенням зв‗язків між різними безумовними рефлексами .
Філогенез – історичний розвиток всього живого загалом та окремих таксонів – видів,
родів, родин – до царств включно.
Фоторецептори – тип рецепторів за природою сигналу.
Характер – сукупність особистісних характеристик людини, що визначають
взаємовідносини з іншими людьми та особливості поведінки.
Хеморецептори – тип рецепторів за природою сигналу.
Хромопласти – нефотосинтезуючі забарвлені пластиди, що замість фотосинтезуючого
апарату містять каротиноїди.
Центральна нервова система (ЦНС) – основна частина нервової системи людини та
тварин, що складається з нейронів, з‗єднаних у функціональні ансамблі.
Цефалізація – концентрація нервових клітин на передньому кінці тіла з утворенням
Червоний кістковий мозок – кровотворна (гематопоетична) тканина, розташована в
порожнинах губчастої кісткової тканини кісток.
Череп – відділ скелету людини та хребетних тварин.
Черепно-мозкові нерви – периферійні нерви, що відходять від головного мозку (12 пар).
МАТЕРІАЛИ ДЛЯ КОНСПЕКТУВАННЯ
1. Об эволюции нервной системы. Фрагменты «Общий курс физиологии человека и

животных» (под редакцией профессора А. Д. Ноздрачева, книга первая).М., «Высшая
школа», 1991. – С.101-
1.1.10. Элементы эволюции нервной системы

3.1. Этапы развития центральной нервной системы
3.1.1. Нервная система беспозвоночных животных
3.1.2. Нервная система позвоночных животных
3.12. Закономерности эволюции коры больших полушарий
3.12.1. Происхождение новой коры
3.12.2. Организация новой коры у низших млекопитающих.
3.12.3. Организация новой коры у высших млекопитающих.
3.17.2. Высшие интегративные системы мозга.
3.17.3. Эволюция ассоциативных систем.
3.17.4. Эволюция интегративной деятельности мозга.
1.1.10. Элементы эволюции нервной системы

Предполагают, что исходной формой нервной системы всех животных была
диффузная. Из этой формы в ходе эволюции вторичноротых сформировалась «спинная»
трубчатая нервная система — спинной и головной мозг, а в ходе эволюции первичноротых,
например, насекомых, — узловая - брюшная нервная Цепочка с окологлоточными ганглиями
(головным мозгом этих животных).
Основными направлениями эволюционного развития всех нервых систем, видимо,
были централизация элементов, цефсишзация (развитие головного мозга, головных
ганглиев) и общее увеличение числа нейронов и их синаптических связей.
По-видимому, параллельно с такой эволюцией структуры нервной системы шла
дифференциация самих нервных элементов - формирование униполярных и мультиполярных
нейронов из «недифференцированных» веретенообразных нервных клеток
(сформировавшихся ранее из миоэпителиальных элементов).
Важное направление в эволюции нервных элементов — миелинизация нервных волокон
у позвоночных и формирование гигантских нервных проводников у некоторых
беспозвоночных (например головоногих моллюсков). Эти изменения (особенно
миелинизация) существенно повысили скорость нервной сигнализации. Вместе с тем
молекулярные механизмы нервной системы — ионные каналы, медиаторы и их рецепторы,
— как сейчас считают, были сформированы на каких-то более ранних стадиях филогенеза
(возможно, на «донервных» стадиях), так как они практически не различаются у животных
разного уровня развития.
В онтогенезе у позвоночных их нервная система развивается из эктодермы (из
дорсальной мозговой пластинки, формирующей далее нервную трубку). В онтогенезе у
беспозвоночных нервная система развивается из эктодермы и энтодермы. Клетки-
предшественники нейронов называются нейробластами. Их созревание связано с ростом
отростков и установлением синаптичсских связей. При этом отростки находят
соответствующие мишени путем хемотаксиса с помощью специальных вытянутых
глиальных клеток, играющих роль направляющих структур.
Клетки-предшественники глии (глионов) называются спонгиобластами.
Сформированные (зрелые) нейроны утрачивают способность к размножению; у большинства
же глионов, напротив, эта способность остается. В нервной системе стареющих животных и
человека наблюдаются как гибель части нейронов, так и усиленное размножение глиальных
элементов. Однако неясно, является ли это нарушение нейроглиального соотношения
компенсаторным процессом или вариантом патологии.
3.1. Этапы развития центральной нервной системы
Появление многоклеточных организмов явилось первичным стимулом для
дифференциации систем связи, которые обеспечивают целостность реакций организма,
взаимодействие между его тканями и органами. Это взаимодействие может осуществляться
как гуморальным путем посредством поступления гормонов и продуктов метаболизма в
кровь, лимфу и тканевую жидкость, так и за счет функции нервной системы, которая
обеспечивает быструю передачу возбуждения, адресованного к вполне определенным
мишеням.
3.1.1. Нервная система беспозвоночных животных
Нервная система как специализированная система интеграции на пути структурного и
функционального развития проходит через несколько этапов, которые у первично- и
вторичноротых животных могут характеризоваться чертами параллелизма и
филогенетической пластичностью выбора.
Среди беспозвоночных наиболее примитивный тип нервной системы в виде диффузной
нервной сети встречается у типа кишечнополостных. Их нервная сеть представляет собой
скопление муль-типолярных и биполярных нейронов, отростки которых могут
перекрещиваться, прилегать друг к другу и лишены функциональной дифференциации на
аксоны и дендриты. Диффузная нервная сеть не разделена на центральный и периферический
отделы и может быть локализована в эктодерме и энтодерме.
Эпидермальные нервные сплетения, напоминающие нервные сети кишечнополостных,
могут быть обнаружены и у более высоко оревизованных беспозвоночных (плоские и
кольчатые черви), однако здесь они занимают соподчиненное положение по отношению к
Центральной нервной системе (ЦНС), которая выделяется как самостоятельный отдел.
В качестве примера такой централизации и концентрации нервных элементов можно
привести ортогональную нервную систему плоских червей. Ортогон высших турбеллярий
представляет собой упорядоченную структуру, которая состоит из ассоциативных и
двигательных клеток, формирующих вместе несколько пар продольных тяжей, или стволов,
соединенных большим числом поперечных и кольцевых комиссуральных стволов.
Концентрация нервных элементов сопровождается их погружением в глубь тела.
Плоские черви являются билатерально симметричными животными с четко
выраженной продольной осью тела. Движение у свободноживущих форм осуществляется
преимущественно в сторону головного конца, где концентрируются рецепторы,
сигнализирующие о приближении источника раздражения. К числу таких рецепторов
турбеллярий относятся пигментные глазки, обонятельные ямки, ста-тоцист, чувствительные
клетки покровов (см. разд. 4.2.1; 4.5.1), наличие которых способствует концентрации
нервной ткани на переднем конце тела. Этот процесс приводит к формированию головного
ганглия, который, по меткому выражению Ч. Шеррингтона, можно рассматривать как
ганглиозную надстройку над системами рецепции на расстоянии.
Ганглионизсщия нервных элементов получает дальнейшее развитие у высших
беспозвоночных, кольчатых червей, моллюсков и членистоногих. У большинства кольчатых
червей брюшные стволы ганглионизированы таким образом, что в каждом сегменте тела
формируется по одной паре ганглиев, соединенных коннективами с другой парой,
расположенной в соседнем сегменте.
Ганглии одного сегмента у примитивных аннелид соединены между собой
поперечными комиссурами, и это приводит к образованию лестничной нервной системы. В
более продвинутых отрядах кольчатых червей наблюдается тенденция к сближению
брюшных стволов вплоть до полного слияния ганглиев правой и левой сторон и перехода от
лестничной к цепочечной нервной системе. Идентичный, цепочечный тип строения нервной
системы существует и у членистоногих с различной выраженностью концентрации нервных
элементов, которая может осуществляться не только за счет слияния соседних ганглиев
одного сегмента, но и при слиянии последовательных ганглиев различных сегментов.
Эволюция нервной системы беспозвоночных идет не только по пути концентрации
нервных элементов, но и в направлении усложнения структурных взаимоотношений в
пределах ганглиев. Не случайно в современной литературе отмечается тенденция
сравнивать брюшную нервную цепочку со спинным мозгом позвоночных животных. Как и в
спинном мозгу, в ганглиях обнаруживается поверхностное расположение проводящих путей,
дифференциация нейропиля на моторную, чувствительную и ассоциативные области. Это
сходство, являющееся примером параллелизма в эволюции тканевых структур, не
исключает, однако, своеобразия анатомической организации. Так, например, расположение
туловищного мозга кольчатых червей и членистоногих на брюшной стороне тела обусловило
локализацию моторного нейропиля на дорсальной стороне ганглия, а не на вентральной, как
это имеет место у позвоночных животных.
Процесс ганглионизации у беспозвоночных может привести к формированию нервной
системы разбросанно-узлового типа, которая встречается у моллюсков. В пределах этого
многочисленного типа имеются филогенетически примитивные формы с нервной системой,
сопоставимой с ортогоном плоских червей (боконервные-моллюски), и продвинутые классы
(головоногие моллюски), у которых слившиеся ганглии формируют дифференцированный на
отделы мозг.
Прогрессивное развитие мозга у головоногих моллюсков и насекомых создает
предпосылку для возникновения своеобразной иерархии командных систем управления
поведением. Низший уровень интеграции в сегментарных ганглиях насекомых и в
подглоточной массе мозга моллюсков служит основой для автономной деятельности и
координации элементарных двигательных актов. В то же время мозг представляет собой
следующий, более высокий уровень интеграции, где могут осуществляться
межанализаторный синтез и оценка биологической значимости информации. На основе этих
процессов формируются нисходящие команды, обеспечивающие вариантность запуска
нейронов сегментарных центров. Очевидно, взаимодействие двух уровней интеграции лежит
в основе пластичности поведения высших беспозвоночных, включающего врожденные и
приобретенные реакции.
В целом, говоря об эволюции нервной системы беспозвоночных, было бы упрощением
представлять ее как линейный процесс. Факты, полученные в нейроонтогенетических
исследованиях беспозвоночных, позволяют допустить множественное (полигенетическое)
происхождение нервной ткани беспозвоночных. Следовательно, эволюция нервной системы
беспозвоночных могла идти широким фронтом от нескольких источников с изначальным
многообразием.
На ранних этапах филогенетического развития сформировался второй ствол
эволюционного древа, который дал начало иглокожим и хордовым. Основным критерием для
выделения типа хордовых является наличие хорды, глоточных жаберных щелей и
дорсального нервного тяжа — нервной трубки, представляющей собой производное
наружного зародышевого листка — эктодермы. Трубчатый nun нервной системы
позвоночных по основным принципам организации отличен от ганглионарного или узлового
типа нервной системы высших беспозвоночных.
3.1.2. Нервная система позвоночных животных
Нервная система позвоночных закладывается в виде сплошной нервной трубки,
которая в процессе онто- и филогенеза дифференцируется на различные отделы и является
также источником периферических симпатических и парасимпатических нервных узлов.
наиболее древних хордовых (бесчерепных) головной мозг отсутствует и нервная трубка
представлена в малодифференцированном состоянии.
Согласно представлениям Л. А. Орбели, С. Херрика, А. И. Карамяна, этот критический
этап развития центральной нервной системы обозначается как спинальный. Нервная трубка
современного бесчерепного (ланцетника), как и спинной мозг более высоко организованных
позвоночных, имеет метамерное строение и состоит из 62—64 сегментов, в центре которых
проходит спинно-мозговой канал. От каждого сегмента отходят брюшные (двигательные) и
спинные (чувствительные) корешки, которые не образуют смешанных нервов, а идут в виде
отдельных стволов. В головных и хвостовых отделах нервной трубки локализованы
гигантские клетки Родэ, толстые аксоны которых образуют проводниковый аппарат. С
клетками Родэ связаны светочувствительные глазки Гесса, возбуждение которых вызывает
отрицательный фототаксис.
В головной части нервной трубки ланцетника находятся крупные ганглиозные клетки
Овсянникова, имеющие синаптические контакты с биполярными чувствительными клетками
обонятельной ямки. В последнее время в головной части нервной трубки идентифицированы
нейросекреторные клетки, напоминающие гипофи-зарную систему высших позвоночных.
Однако анализ восприятия и простых форм обучения ланцетника показывает, что на данном
этапе развития ЦНС функционирует по принципу эквипотенциальноети, и утверждение о
специфике головного отдела нервной трубки не имеет достаточных оснований.
В ходе дальнейшей эволюции наблюдается перемещение некоторых функций и систем
интеграции из спинного мозга в головной — процесс энцефализации, который был
рассмотрен на примере беспозвоночных животных. В период филогенетического развития от
уровня бесчерепных до уровня круглоротых формируется головной мозг как надстройка над
системами дистантной рецепции.
Исследование ЦНС современных круглоротых показывает, что их головной мозг в
зачаточном состоянии содержит все основные структурные элементы. Развитие
вестибулолатеральной системы, связанной с полукружными каналами и рецепторами
боковой линии, возникновение ядер блуждающего нерва и дыхательного центра создают
основу для формирования заднего мозга. Задний мозг миноги включает продолговатый мозг
и мозжечок в виде небольших выпячиваний нервной трубки.
Развитие дистантной зрительной рецепции дает толчок к закладке среднего мозга. На
дорсальной поверхности нервной трубки развивается зрительный рефлекторный центр —
крыша среднего мозга, куда приходят волокна зрительного нерва. И наконец, развитие
обонятельных рецепторов способствует формированию переднего или конечного мозга, к
которому примыкает слаборазвитый промежуточный мозг.
Указанная выше направленность процесса энцефализации согласуется с ходом
онтогенетического развития мозга у круглоротых. В процессе эмбриогенеза головные отделы
нервной трубки дают начало трем мозговым пузырям. Из переднего пузыря формируется
конечный и промежуточный мозг, средний пузырь дифференцируется в средний мозг, а из
заднего пузыря образуются продолговатый мозг и мозжечок. Сходный план
онтогенетического развития мозга сохраняется и у других классов позвоночных.
Нейрофизиологические исследования мозга круглоротых показывают, что его главный
интегративный уровень сосредоточен в среднем и продолговатом мозгу, т. е. на данном этапе
развития ЦНС доминирует бульбомезенцефальная система интеграции, пришедшая на
смену спинальной.
Передний мозг круглоротых длительное время считали чисто обонятельным. Однако
исследования недавнего времени показали, что обонятельные входы в передний мозг не
являются единственными, а дополняются сенсорными входами других модальностей.
Очевидно, уже на ранних этапах филогенеза позвоночных передний мозг начинает
участвовать в переработке информации и управлении поведением.
Вместе с тем энцефализация как магистральное направление развития мозга не
исключает эволюционных преобразований в спинном мозгу круглоротых. В отличие от
бесчерепных нейроны кожной чувствительности выделяются из спинного мозга и
концентрируются в спинно-мозговой ганглий. Наблюдается совершенствование
проводниковой части спин-ного мозга. Проводящие волокна боковых столбов имеют
контакты с мощной дендритной сетью мотонейронов. Формируются нисходящие связи
головного мозга со спинным через мюллеровские волокна — гигантские аксоны клеток,
лежащих в среднем и продолговатом мозгу.
Появление более сложных форм двигательного поведения у позвоночных сопряжено с
совершенствованием организации спинного мозга. Так, например, переход от стереотипных
ундулирующих движений круглоротых к локомоции с помощью плавников у хрящевых рыб
(акулы, скаты) связан с разделением кожной и мышеч-но-суставной (проприоцептивной)
чувствительности (см. разд. 4.3). В спинальных ганглиях появляются специализированные
нейроны для выполнения этих функций.
В эфферентной части спинного мозга хрящевых рыб также наблюдаются
прогрессивные преобразования. Укорачивается путь моторных аксонов внутри спинного
мозга, происходит дальнейшая Дифференциация его проводящих путей. Восходящие пути
боковых столбов у хрящевых рыб доходят до продолговатого мозга и мозжечка. Вместе с
тем восходящие пути задних столбов спинного мозга еще не дифференцированы и состоят из
коротких звеньев.
Нисходящие пути спинного мозга у хрящевых рыб представлены Развитым
ретикулоспинальным трактом и путями, соединяющими вестибулолатеральную систему и
мозжечок со спинным мозгом (ве-стибулоспинальный и церебеллоспинальный тракты).
Одновременно в продолговатом мозгу наблюдается усложнение системы ядер
вестибулолатеральной зоны. Этот процесс сопряжен с дальнейшей дифференциацией
органов боковой линии и с появлением в лабиринте третьего (наружного) полукружного
канала в Дополнение к переднему и заднему.
Развитие общей двигательной координации у хрящевых рыб связано с интенсивным
развитием мозжечка. Массивный мозжечок акулы имеет двусторонние связи со спинным,
продолговатым мозгом и покрышкой среднего мозга. Функционально он разделяется на две
части: старый мозжечок (архицеребеллум), связанный с вестибуло-латеральной системой, и
древний мозжечок (палецоцеребеллум) включенный в систему анализа проприоцептивной
чувствительности. Существенным моментом структурной организации мозжечка хрящевых
рыб является его многослойность. В сером веществе мозжечка акулы идентифицированы
молекулярный слой, слой клеток Пур-кинье и зернистый слой.
Другой многослойной структурой стволовой части мозга хрящевых рыб является
крыша среднего мозга, куда подходят аффе-ренты различных модальностей (зрительные,
соматические). Сама морфологическая организация среднего мозга свидетельствует о его
важной роли в интегративных процессах на данном уровне филогенетического развития.
В промежуточном мозгу хрящевых рыб происходит дифференциация гипоталамуса,
который является наиболее древним образованием этой части мозга. Гипоталамус имеет
связи с конечным мозгом. Сам конечный мозг разрастается и состоит из обонятельных
луковиц и парных полушарий. В полушариях у акул находятся зачатки старой коры
(архикортекса) и древней коры (палеокортекса). Палеокортекс, тесно связанный с
обонятельными луковицами, служит главным образом для восприятия обонятельных
стимулов. Архикортекс, или гиппокампальная кора, предназначен для более сложной
обработки обонятельной информации. Вместе с тем электрофизиологические исследования
показали, что обонятельные проекции занимают только часть полушарий переднего мозга
акул. Кроме обонятельной здесь обнаружено представительство зрительной и соматической
сенсорных систем. Очевидно, старая и древняя кора может участвовать в регуляции
поисковых, пищевых, половых и оборонительных рефлексов у хрящевых рыб, многие из
которых являются активными хищниками.
Таким образом, у хрящевых рыб складываются основные черты ихтиопсидного типа
организации мозга. Его отличительной чертой является присутствие надсегментарного
аппарата интеграции, координирующего работу моторных центров и организующего
поведение. Эти интегративные функции осуществляют средний мозг и мозжечок, что
позволяет говорить о мезэнцефалоцеребемлярной системе интеграции на данном этапе
филогенетического развития нервной системы. Конечный мозг остется преимущественно
обонятельным, хотя и участвует в регуляции функций нижележащих отделов.
Переход позвоночных от водного к наземному образу жизни связан с целым рядом
перестроек в ЦНС. Так, например, у амфибий в спинном мозгу появляется два утолщения,
соответствующие верхнему и нижнему поясам конечностей. В спиральных ганглиях вместо
биполярных чувствительных нейронов сосредоточиваются униполярные с Т-образно
ветвящимся отростком, обеспечивающим более высокую скорость проведения возбуждения
без участия клеточного тела. На периферии в коже земноводных формируются
спеииализированные рецепторы и рецепгпорные поля, обеспечиваюшие дискриминационную
чувствительность.
В мозговом стволе также происходят структурные изменения в связи с
перераспределением функциональной значимости различных отделов. В продолговатом
мозгу наблюдаются редукция ядер боковой линии и формирование кохлеарного, слухового
ядра, осуществляющего анализ информации от примитивного органа слуха …...
По сравнению с рыбами у амфибий, имеющих довольно стереотипную локомоцию,
наблюдается значительная редукция мозжечка. Средний мозг, так же как и у рыб,
представляет собой многослойную структуру, в которой наряду с передним двухолмием —
ведущим отделом интеграции зрительного анализатора — появляются дополнительные
бугорки — предшественники задних холмов четверохолмия.
Наиболее существенные в эволюционном плане изменения происходят в
промежуточном мозгу амфибий. Здесь обособляется зрительный бугор — таламус,
появляются структурированные ядра (наружное коленчатое тело) и восходящие пути,
связывающие зрительный бугор с корой (таламокортикальный тракт).
В полушариях переднего мозга происходит дальнейшая дифференциация старой и
древней коры. В старой коре (архикортексе) обнаруживаются звездчатые и пирамидные
клетки. В промежутке между старой и древней корой появляется полоска плаща, которая
является предтечей новой коры (неокортекса).
В целом развитие переднего мозга создает предпосылки для перехода от свойственной
рыбам мозжечково-мезэнцефальной системы интеграции к диэнцефало-телэнцефальной, где
ведущим отделом становится передний мозг, а зрительный бугор промежуточного мозга
превращается в коллектор всех афферентных сигналов. В полной мере эта система
интеграции представлена в зауропсидном типе мозга у рептилий и знаменует собой
следующий этап морфофункциональной эволюции мозга (рис. 3.1).
Рис. 3.1. Относительные размеры отделов головного мозга у различных позвоночных

— трески (А), лягушки (Б), аллигатора (В), гуся (Г), кошки (Д), человека (Е): 1 — зрительная
доля среднего мозга, 2 — конечный мозг, 3 — обонятельная луковица, 4 -мозжечок, 5 —
обонятельный тракт, 6 — гипофиз, 7 — промежуточный мозг
Развитие таламокортикальной системы связей у рептилий приводит к формированию

новых проводящих путей, как бы подтягивающихся к филогенетически молодым формациям
мозга.
В боковых столбах спинного мозга рептилий появляется восходящий
спиноталамический тракт, который проводит к головному мозгу информацию о
температурной и болевой чувствительности, Здесь же в боковых столбах формируется новый
нисходящий тракт — руброспинальный (Монакова). Он связывает мотонейроны спинного
мозга с красным ядром среднего мозга, которое включено в древнюю экстрапирамидную
систему двигательной регуляции. Эта многозвенная система объединяет влияние переднего
мозга, мозжечка, ретикулярной формации ствола, ядер вестибулярного комплекса и
координирует двигательную активность.
У рептилий, как истинно наземных животных, возрастает роль Рительной и
акустической информации, возникает необходимость сопоставления этой информации с
обонятельной и вкусовой. В соответствии с этими биологическими изменениями в стволовой
части мозга рептилий происходит целый ряд структурных изменений. В продолговатом
мозгу дифференцируются слуховые ядра, помимо кохлеарного ядра появляется угловое,
связанное со средним мозгом. В среднем мозгу двухолмие преобразуется в четверохолмие, в
задних холмах которого локализованы акустические центры.
Наблюдается дальнейшая дифференциация связей крыши среднего мозга со
зрительным бугром - таламусом, который является как бы преддверием перед входом в кору
всех восходящих сенсорных путей. В самом таламусе происходит дальнейшее обособление
ядерных структур и установление между ними специализированных связей.
Конечный мозг рептилий может иметь два типа организации: кортикальный и
стриатальный. Кортикальный тип организации, свойственный современным черепахам,
характеризуется преимущественным развитием полушарий переднего мозга и параллельным
развитием новых отделов мозжечка. В дальнейшем это направление в эволюции мозга
сохраняется у млекопитающих.
Стриатальный тип организации, характерный для современных ящериц, отличается
доминирующим развитием находящихся в глубине полушарий базальных ганглиев, в
частности полосатого тела. По этому пути далее идет развитие головного мозга у птиц.
Представляет интерес, что в полосатом теле у птиц имеются клеточные объединения или
ассоциации нейронов (от трех до десяти), разделенные олигодендроглией. Нейроны таких
ассоциаций получают одинаковую афферентацию, и это делает их сходными с нейронами,
объединенными в вертикальные колонки в новой коре млекопитающих. В то же время в
полосатом теле млекопитающих идентичные клеточные ассоциации не описаны. Очевидно,
это является примером конвергентной эволюции, когда сходные образования развились
независимо у различных животных.
У млекопитающих развитие переднего мозга сопровождалось бурным ростом новой
коры, находящейся в тесной функциональной связи со зрительным бугром промежуточного
мозга (рис. 3.1). В коре закладываются эфферентные пирамидные клетки, посылающие свои
длинные аксоны к мотонейронам спинного мозга.
Таким образом, наряду с многозвенной экстрапирамидной системой появляются
прямые пирамидные пути, которые обеспечивают непосредственный контроль над
двигательными актами. Корковая регуляция моторики у млекопитающих приводит к
развитию филогенетически наиболее молодой части мозжечка — передней части задних
долей полушарий, или неоцеребеллума. Неоцеребеллум приобретает двусторонние связи с
новой корой.
Рост новой коры у млекопитающих происходит настолько интенсивно, что старая и
древняя кора оттесняется в медиальном направлении к мозговой перегородке. Бурный рост
коры компенсируется формированием складчатости. У наиболее низко организованных
однопроходных (утконос) на поверхности полушария закладываются первые две постоянные
борозды, остальная же поверхность остается гладкой (лиссэнцефальный тип коры).
Как показали нейрофизиологические исследования, мозг однопроходных и сумчатых
млекопитающих лишен еще соединяющего полушария мозолистого тела и характеризуется
перекрытием сенсорных проекций в новой коре. Четкая локализация моторных, зрительных
и слуховых проекций здесь отсутствует.
У плацентарных млекопитающих (насекомоядных и грызунов) отмечается развитие
более четкой локализации проекционных зон в коре. Наряду с проекционными зонами в
новой коре формируются ассоциативные зоны, однако границы первых и вторых могут
перекрываться.
Мозг насекомоядных и грызунов характеризуется наличием мозолистого тела и
дальнейшим увеличением общей площади новой коры.
В процессе параллельно-адаптивной эволюции у хищных млекопитающих появляются
теменные и лобные ассоциативные поля ответственные за оценку биологически значимой
информации мотивацию поведения и программирование сложных поведенческих актов.
Наблюдается дальнейшее развитие складчатости новой коры.
И наконец, приматы демонстрируют наиболее высокий уровень организации коры
головного мозга. Кора приматов характеризуется шестислойностью, отсутствием перекрытия
ассоциативных и проекционных зон. У приматов формируются связи между фронтальными
и теменными ассоциативными полями и, таким образом, возникает целостная интегративная
система больших полушарий.
В целом, прослеживая основные этапы эволюции мозга позвоночных, следует
отметить, что его развитие не сводилось просто к линейному увеличению размеров. В
различных эволюционных линиях позвоночных могли иметь место независимые процессы
увеличения размеров и усложнения цитоархитектоники различных отделов мозга. Примером
тому может служить сравнение стриа-тального и кортикального типов организации
переднего мозга позвоночных.
В процессе развития наблюдается тенденция к перемещению ведущих интегративных
центров мозга в ростральном направлении от среднего мозга и мозжечка к переднему мозгу.
Однако эту тенденцию нельзя абсолютизировать, так как мозг представляет собой целостную
систему, в которой стволовые части играют важную функциональную роль на всех этапах
филогенетического развития позвоночных. Кроме того, начиная с круглоротых в переднем
мозгу обнаруживаются проекции различных сенсорных модальностей, свидетельствующие
об участии этого отдела мозга в управлении поведением уже на ранних стадиях эволюции
позвоночных.
3.12. Закономерности эволюции коры больших полушарий
Основной вопрос при изучении эволюции мозговых систем и поведения целостного
организма состоит в. том, может ли изучение ныне живущих дать нам достоверные сведения
о тех существах, которые жили десятки миллионов лет назад. Обращаясь к
филогенетическому древу, можно видеть, что по мере развития основного ствола
млекопитающих от него отходит ветвь современных однопроходных, позже сумчатых,
стволом же плацентарных млекопитающих являются насекомоядные, от которых произошли
приматы, хищные и грызуны. Поэтому иногда встречающееся сравнение крыс, кошек и
обезьян, якобы представляющих собой филогенетический ряд, неправомерно с точки зрения
истории их развития. Наоборот, большая часть отрядов современных млекопитающих —
результат параллельной эволюции, а не последовательной, к которой можно отнести
однопроходных, сумчатых и насекомоядных.
Особенно важна специфика мозговой организации насекомоядных, которых
рассматривают как потомков общих предков, давших начало высшим плацентарным. Есть
основание считать, что план организации мозга насекомоядных является предшественником
для его дальнейшего усовершенствования в параллельных независимых друг от друга рядах
— грызунов, хищных и приматов. Филогенетический подход не исключает и другого,
адаптационного подхода, который основан на изучении ныне живущих форм, обладающих
разной степенью адаптации (специализации) в смысле развития мозга и сенсорных систем.
Представители такого сравнительного ряда не обязательно должны иметь общую линию
эволюции, и выводы, сделанные в результате такого сравнения, будут относиться только к
общим принципам адаптации и выживания.
Филогенетический и адаптационный подходы не исключают, а взаимно дополняют
друг друга. Поэтому выделяют пути филогенетической и адаптивной эволюции.
3.12.1. Происхождение новой коры
У предков млекопитающих, как и у современных рептилий, кора больших полушарий
обладала очень невысоким уровнем дифференциации. Значительному росту неокортекса
млекопитающих способствует прогресс старой (архиокортекс) и древней (палеокортекс)
коры. Некоторые ученые связывают кортикогенез с древней корой, обонятельным мозгом,
считая обонятельную афферентацию ведущей в процессах кортикогенеза.
Другие исследователи считают, что неокортекс произошел в результате
дифференциации структур старой, гиппокампальной, коры. Поэтому формирование новой
коры уже у низших млекопитающих связывают не столько с обонятельной сигнализацией,
сколько с представительством всей совокупности сенсорных систем.
А. А. Заварзин считал, что развитие новой коры, т. е. слоистых, экранных структур,
вызвано у млекопитающих переключением зрительного пути на кору большого мозга, а
поэтому и развитие новой коры он связывал со зрительной системой. Не менее важная роль
как фактора прогрессивного кортикогенеза принадлежит двигательно-проприоцептивной
системе.
Считают вероятным, что зрительная соматическая афферентные проекции определили
формирование новой коры. Ведущим рассматривают процесс вступления афферентных
волокон из зрительного бугра (таламуса) в древнюю кору на границе со старой корой и
превращение соответствующего участка коры в проекционный район определенного вида
чувствительности. В зарождающуюся кору первыми по такому пути стали поступать
импульсы соматической чувствительности, а затем зрительные и другие импульсы.
Экранная структура новой коры явилась субстратом для проекции и объединения
деятельности многих сенсорных систем. Одновременно развивался и собственный
эффекторный аппарат коры — пирамидные пути. При сопоставлении низших
млекопитающих с субприматами и приматами видно, что диапазон адаптивных
возможностей животного тесно коррелирует с уровнем развития не столько самих
специфических сенсорных аппаратов, сколько мозговых систем, обеспечивающих
преимущественно объединение, интеграцию всех сенсорных влияний. Применительно к
млекопитающим это своеобразные структуры таламуса и коры, не принадлежащие какой-
либо сенсорной системе, но в то же время получающие импульсацию от нескольких
сенсорных систем.
На стволовом уровне мозга сложные интегративные функции приписывают
ретикулярной формации — филогенетически древней неспецифической структуре, из
которой формируются специфические ядра ствола. Аналогичные изменения происходят и с
неспецифической системой таламуса и общей неспецифической корковой пластинкой у
пресмыкающихся. Наряду с формированием специфических реле — ядер таламуса — многие
структуры продолжают оставаться неспецифическими — они получают множество разно-
модальных входов и не имеют локальной проекции на ограниченные корковые районы. Из
такой неспецифической системы таламуса начинает выделяться ряд образований, которые
получают импульсацию от ядер разных афферентных систем и проецируют ее на
ограниченные корковые структуры, располагающиеся между специфическими сенсорными
зонами.
Именно этим системам, которые именуются ассоциативными, и принадлежит наиболее
важная роль в организации интегративной функции мозга.
3.12.2. Организация новой коры у низших млекопитающих.
Сведения о функциональной организации коры болыиих полушарий у однопроходных
крайне ограничены. Электрофизиологическое обследование новой коры у ехидны показало,
что основные сенсорные проекции располагаются в затылочной доле коры позади так
называемой альфа-борозды. Спереди от нее находится агранулярная кора, а сзади —
гранулярная. Соматосенсорное представительство перекрывается моторным. Не обнаружено
зон перекрытия типа ассоциативных. В верхней части электровозбудимой зоны берет начало
пирамидный тракт, который прослеживается до 24-го спинного сегмента. Мозолистое тело
отсутствует. Мозг утконосов лишен борозд и извилин и по плану функциональной
организации напоминает мозг ехидны. Моторные и сенсорные проекции перекрываются не
на всем протяжении, тогда как зрительные и слуховые проекции в затылочном полюсе коры
перекрываются между собой и частично с соматической проекцией. Такая организация
неокортекса утконоса, приближающаяся к корковой пластинке рептилий, позволяет его
рассматривать как еще более примитивный в сравнении с ехиднами.
Следовательно, мозг однопроходных сохраняет еще многие черты мозга рептилий и в
то же время отличается от последних общим планом строения, характерным для
млекопитающих.
Значительно более изучены сумчатые, общая схема строения таламуса которых в
основном соответствует таковой у высших млекопитающих. Для ядер таламуса обнаружено
перекрытие слуховой и соматической систем. У сумчатых нет мозолистого тела. В
отношении общего плана таламокортикальных проекций сумчатые не представляют
исключения из остальных млекопитающих. Кора мозга также построена по классическому
шестислойному типу. Корковые представительства соматомоторных и соматосен-сорных
систем почти полностью перекрываются. Существуют перекрытия и других сенсорных
систем, хотя и не столь выраженные, как у однопроходных.
Пирамидный тракт начинается от коры позади орбитальной борозды и заканчивается
на интернейронах спинного мозга на уровне 7—10-го грудных сегментов. Обнаружены
кроме этого другие корковые нисходящие тракты к ядрам моста и продолговатого мозга,
которые можно рассматривать как предпосылки для дальнейшего развития у высших
млекопитающих кортикобульбарного и корти-копонтийного нисходящих трактов.
У сумчатых не обнаружено участка коры, которая по своим свойствам хотя бы
отдаленно напоминала ассоциативную кору высших млекопитающих.
Плацентарные млекопитающие, самыми низшими из которых являются
насекомоядные, характеризуются близостью общей конструкции мозга к грызунам и
хищным. Хотя насекомоядные характеризуются более развитым неокортексом, чем
сумчатые, мозолистое тело мало чем отличается у представителей обеих групп животных.
Зоны коры с диффузно распределенными по слоям комиссуральными волокнами являются
остатками старой неспециализированной коры, столь характерной для рептилий. У ежей
слуховое и зрительное таламические ядра еще полностью не дифференцированы и не имеют
четкой модальной специфичности. В коре больших полушарий описан поясок вторичного
зрительного поля, расположенный между первичным зрительным и слуховым полями. На
него проецируется заднее латеральное ядро таламуса, являющееся предшественником
подущки зрительного бугра.
Появление вторичных корковых сенсорных зон — прогрессивный фактор эволюции.
Помимо проекционных зон в коре мозга ежей обнаружена полисенсорная ассоциативная
зона, которая охватывает архитектонические поля 5 и 7 теменной доли. Эта зона
непосредственно перекрывается со вторичным зрительным и соматическим полями (V—II и
S—II), на нее проецируются ассоциативные ядра таламуса (заднее латеральное и
медиодорсальное). По нейронному строению ассоциативная зона сложнее, чем другие
районы коры; это в основном касается высокодифференцированных клеток верхних слоев,
развитой дендритной системы нейронов, пространственного распределения различных
афферентных входов по поперечнику коры (хотя по электрофизиологическим данным
мультисенсорные нейроны располагались диффузно и не обнаружили преобладания того или
иного сенсорного входа). Последние были равноценными по степени активации
ассоциативной коры. Пирамидный тракт у насекомоядных берет начало от гигантских
пирамидных клеток Беца в передней теменной и островковой областях коры. Фронтальная
зона коры еще не посылает волокон в пирамидный путь.
Следовательно, у насекомоядных гигантопирамидное теменное поле является
одновременно предшественником ассоциативных систем мозга и источником волокон
пирамидного тракта, т. е. той структурой, где осуществляются процессы сенсорной
интеграции. Разрушение этой области неокортекса лишает животное наиболее тонких актов
сенсорного контроля произвольных движений в составе цепного двигательного условного
рефлекса.
В параллельных рядах, которыми шло развитие современных млекопитающих, хотя и
сохранился общий план конструкции мозга, но его таламокортикальные системы претерпели
существенные мор-фофункциональные перестройки. Высокого развития достигли корковые
механизмы деятельности сенсорных систем с тенденцией возрастания как специфических
проекций, так и ассоциативных корковых полей со свойствами мультисенсорного
конвергирования. Эти отделы мозга как зоны перекрытия корковых сенсорных проекций
обособились; с ними связывают реализацию наиболее сложных форм межсенсорной
интеграции.
3.12.3. Организация новой коры у высших млекопитающих.
В отношении функциональной организации коры грызуны еще мало отличаются от
насекомоядных. На наружной поверхности коры еще не обнаружено ассоциативных зон,
проекция афферентных систем достаточно диффузна с большими зонами перекрытия, в них
преобладает (как и у ежей) неспецифический тип мультисенсорной конвергенции с
равноценностью сенсорных входов. Все это коррелирует с низким уровнем интегративной
деятельности мозга грызунов, у которых преобладают автоматизированные формы
поведения.
У хищных выделяют два самостоятельных ассоциативных поля -теменное и лобное,
каждое из которых характеризуется конвергенцией различных сенсорных входов и наличием
выходных волокон составе пирамидного тракта. У кошек и собак таковыми свойствами
владают теменная и заднелобная области коры (гигантопирамидные поля), переднелобная
кора как зона широкой конвергенции сенсорных влияний формирует самостоятельные
нисходящие тракты к ядрам моста и продолговатого мозга.
Дальнейший прогресс в конструкции больших полушарий отмечен у приматов,
характеризующихся наибольшим развитием таламотеменной и таламофронтальной
ассоциативных систем. Эти ассоциативные корковые поля достигают особенного развития у
человека и занимают более половины всей поверхности неокортекса.
Кроме того, у приматов впервые в эволюции больших полушарий появляются длинные
пучки волокон, соединяющих между собой все ассоциативные поля коры в единую
интегративную систему мозга.
Территория специфических проекционных зон коры по сравнение с хищными
значительно сокращается. У приматов также территориально обособляются корковые зоны,
дающие начало пирамидному тракту. При этом все три ассоциативные зоны неокортекса
оснащаются экстрапирамидными эфферентными путями, посылающими свои волокна к
ядрам варолиева моста, среднего и продолговатого мозга и оттуда к мозжечку. Таким путем
кора больших полушарий подчиняет себе деятельность практически всех нижележащих
отделов головного мозга.
Таким образом, прогрессивное развитие ассоциативных систем мозга, коррелирующее
с уровнем совершенства аналитико-синтетиче-ской деятельности, может рассматриваться в
качестве показателя филогенетического статуса вида и уровня его адаптивных
возможностей.
Лобная кора — не только коллектор множества эфферентных влияний,
конвергирующих к ней из разнообразных мозговых источников, но это и мощный аппарат
регулирования и управления структурами мозга. Здесь расположены основные пути
саморегуляции внутримоз-говых систем: мезэнцефалическая ретикулярная формация —
основное звено управления функциональным состоянием мозга, ассоциативный таламус —
главный докорковый уровень межсенсорной интеграции, гипоталамус — основной аппарат
регуляции мотивационно-эмоциональной сферы организма и его вегетативных функций.
Таким образом, высшие ассоциативные системы осуществляют непрерывный контроль за
деятельностью всех основных координационных аппаратов мозга. Именно поэтому
поражение корковых ассоциативных полей сопровождается глубокими расстройствами в
регуляции различных систем организма и в их координированном взаимодействии, столь
необходимом для осуществления его полноценного функционирования и приспособления к
внешней среде.
3.17.2. Высшие интегративные системы мозга.
Наряду со специфическими и неспецифическими системами в самостоятельную
категорию выделяют ассоциативные таламокортикальные системы. Применительно к
высшим млекопитающим это своеобразные структуры, не принадлежащие к какой-либо
одной сенсорной системе, но получающие информацию от нескольких сенсорных систем.
Ассоциативные ядра таламуса относятся к «внутренним ядрам», афферентные входы к
которым идут не от сенсорных специфических путей, а от их переключательных
образований. В свою очередь, эти ядра проецируются на ограниченные корковые
территории, именуемые ассоциативными полями.
Согласно анатомическим данным, различают две ассоциативные системы:
гпаламопариетальную и таламофронтальную. Среди таламических ядер, проецирующихся
на теменную кору, по многообразию связей и особенностям нейронной активности особое
место занимает комплекс заднее латеральное ядро — подушка зрительного бугра. Сама
теменная кора является местом широкой гетеро-сенсорной конвергенции по путям от
специфических, ассоциативных и неспецифических ядер таламуса, а также по волокнам от
сенсорных корковых зон и симметричной коры противоположного полушария.
Таламопариетальная ассоциативная система представляет собой: 1) центральный аппарат
первичного одновременного анализа и синтеза обстановочной афферентации и запуска
механизмов ориентационных движений глаз и туловища; 2) один из центральных аппаратов
«схемы тела» и сенсорного контроля текущей двигательной активности; 3) важнейший
аппарат предпусковой интеграции, участвующий в формировании целостных
полимодальных образов (А.С. Батуев, 1981).
Таламофронтальная ассоциативная система представлена медиодорсальным ядром
таламуса, проецирующимся на лобную долю
больших полушарий. Последнюю, имеющую множество нисходящих
связей, рассматривают в качестве коркового модулятора лимбической системы.
Основная функция таламофронтальной системы состоит в программировании
целенаправленных поведенческих актов на основе Доминирующей мотивации и прошлого
жизненного опыта.
В качестве основных механизмов работы ассоциативных систем определяют
следующие.
1. Механизм мультисенсорной конвергенции — к ассоциативным полям коры
конвергируют афферентные посылки, несущие информацию о биологической значимости
того или иного сигнала. Разделенные афферентные влияния вступают в интеграцию на
кортикальном уровне для формирования программы целенаправленного поведенческого
акта.
1. Механизм пластических перестроек при гетеромодальных сенсорных
воздействиях, которые проявляются либо в избиратель ном привыкании, либо в
сенситизации, либо в формировании ответов экстраполяционного типа. Доминирующая
мотивация определяет спектр конвергирующих модальностей и характер их корковой
2. Механизм краткосрочного хранения следов интеграции, заключающийся в
длительной внутрикорковой или таламокорковой реверберации импульсных потоков.
3.17.3. Эволюция ассоциативных систем.

Развитие современных млекопитающих шло параллельными рядами и хотя общий план
конструкции мозга сохранился, таламо-кортикальные системы претерпели наиболее
существенные морфо-функциональные перестройки. Рассматривая степень развития
ассоциативных систем как показатель филогенетического статуса вида, можно выделить три
основных уровня их эволюции (рис. 3.34).
Мозг насекомоядных рассматривают как предшественник с его дальнейшим
усложнением в параллельных рядах эволюции грызунов, хищных и приматов. У
насекомоядных выделена примитивная ассоциативная таламокортикальная система, которая
хотя и участвует в процессах сенсомоторного синтеза, т. е. непосредственной сенсорной
активации выходных элементов коры, но не способна к формированию более сложных актов
сенсорной интеграции модально специфических влияний, предшествующих запуску
выходных корковых нейронов. У грызунов, мозг которых близок к насекомоядным, слабая
выраженность морфологической дифференциации и функциональной специализации
полисенсорных структур определяет несовершенство интегративной деятельности мозга.
У хищных впервые появляются в коре больших полушарий развитые и относительно
автономные лобные и теменные ассоциативные поля и соответствующие структуры
таламуса. Характерны структурные и функциональные различия ассоциативных систем как
от других мозговых структур, так и между собой. Таламопариетальная система — следствие
усложнения конструкции и связей зрительной сенсорной системы — участвует в сложных
актах пространственной ориентировки и обеспечивает текущий сенсорной фон для
выполнения целенаправленных поведенческих актов. Таламофронтальная система
включается в своей значительной части в корковый отдел скелетномышечной сенсорной
системы с одновременной проекцией на нее лимбических структур. Она участвует в
организации программ целостных двигательных актов. В пределах отряда хищных лобные
поля неокортекса усложняются, увеличиваются их размеры и роль в поведении, требующем
мобилизации механизмов кратко- и долгосрочной памяти.
Перекрытие с зонами выхода эфферентных кортикальных трактов, достаточная роль
докоркового уровня интеграции, преобладание в каждой ассоциативной системе какого-либо
одного из сенсорных входов не способствуют достижению полной гетеросенсорной
Рис. 3.34 Эволюционное созревание интегративных аппаратов мозга у насекомоядных

(I), хищных (//) и приматов (III). Выделены лишь две специфические сенсорные системы -
зрительная (I) и соматическая (2); 3 — таламус, 4 - кора, 5, 6 — Таламофронтальная и
таламопариетальная ассоциативные системы больших полушарий; желтыми линиями
обозначены проекционные пути зрительной и соматической сенсорных систем; красным
цветом — ассоциативные системы; черными сплошными стрелками — кортико-
кортикальные связи пунктирными коричневыми - эфферентные корковые проекции
(преимущественно пирамидный тракт)
У приматов ассоциативные структуры таламуса с их обширной и дифференцированной

проекцией в лобные и теменные области коры образуют целостную интеграгпивную
систему больших полушарий. Это достигается прежде всего с помощью развитых кортико-
кортикальных ассоциативных связей. Благодаря компактной системе миелинизированных
пучков волокон возрастает роль кортикального уровня взаимодействия специфических
сенсорных зон с ассоциативными полями. Последние характеризуются тонкой
дифференциацией с формированием из нейронных элементов целостных структурно-
функциональных ансамблей (модулей).
Функциональная значимость ассоциативных систем приматов расширяется и
уточняется по сравнению с хищными. Утрачивается преобладание какого-либо одного
сенсорного входа, а следовательно, расширяются возможности их интеграции. Возникает
топографическая разнесенность ассоциативных полей от собственно эфферентных корковых
формаций, что снижает удельное значение сенсомоторной интеграфии и расширяет роль
коры в осуществлении межсенсорного афферентного синтеза. Возникает все большая
взаимозависимость ассоциативных систем в работе целостной интегративной системы
больших полушарий, прежде всего в обеспечении процессов кратко-и долгосрочной памяти
и формировании вероятностных программ сведения на основе доминирующей мотивации.
3.17.4. Эволюция интегративной деятельности мозга.
После оценки уровня совершенствования высшей нервной деятельности и для создания
представления о путях ее прогрессивного развития нужны соответствующие тесты. С
помощью объективного похода они должны оценить основные проявления высшей нервной
деятельности: аналитико-синтетические способности мозга и способность к формированию
поведенческих программ. Эти функции мозга зависят от уровня организации его
ассоциативных систем.
Одним из тестов может служить рекомендованный И. П. Павловым условный рефлекс
на комплексный разномодальный раздражитель, заключающийся, например, в
одновременном предъявлении светового и звукового сигналов. При этом истинный
интермодальный синтез, способный выступать в качестве самостоятельного условного
сигнала, формируется лишь при устойчивом и полном угашении и дифференцировании
компонентов их комплекса.
Насекомоядные (ежи) и грызуны (крысы, кролики) не способны выработать такой
условный рефлекс, каждый сигнал в отдельности - компоненты и комплекс — сохраняет свое
пусковое значение. Длительная тренировка приводит к невротическим расстройствам
условно-рефлекторной деятельности.
Хищные (кошки, собаки) справляются с аналогичной экспериментальной задачей
относительно быстро и с помощью регулярной тренировки достигают дифференцирования
компонентов от комплекса. Следовательно, хищные обладают способностью к интеграции
разномодальных сигналов в целостный образ.
Для приматов (низшие обезьяны) выработка условных рефлексов на комплекс
представляет собой легкую задачу, ибо в процессе применения комплексного раздражителя
компоненты самопроизвольно утрачивают сигнальное значение и сформированные условно-
рефлекторные связи сохраняются месяцами без дополнительной тренировки. Это
свидетельствует о более высоком уровне аналитико-синтетической деятельности обезьян в
сравнении с хищными.
Другой важной стороной интегративной функции мозга является степень развития
процессов памяти и основанное на них свойство прогнозирования предстоящего поведения.
Прогностическая функция мозга до сих пор мало изучена, и наши знания пока
ограничиваются лишь общими схемами. Одна из них - - это схема функциональной системы
поведенческого акта, разработанная П. К. Анохиным (1968). Согласно этой схеме, мозг
животных способсн к формированию не только конкретных поведенческх программ, но даже
физико-химических параметров предстоящего результата их выполнения. В этой схеме
допускается существование только жесткого программирования.
Однако в естественных условиях существования любая поведенческая адаптация
относительна и имеет вероятностный характер. Поэтому применительно к биологическим
условиям обитания животных в постоянно изменчивой внешней среде имеет место и
вероятностное прогнозирование, а значит, адаптивность поведенческих программ
определяется степенью их избыточности и подвижности.
У животных изучали поведение в стационарных случайных средах: на условный сигнал
животное должно было направляться к одной из двух кормушек, причем чаще всего к той,
где наиболее вероятно получало подкрепление.
Насекомоядные и грызуны совершенно не способны справиться с такой задачей, их
поведенческие программы обладают низкой лабильностью и характеризуются автоматизмом
и стереотипией. Хищные способны к формированию предпочтения той кормушки,
вероятность пищевого подкрепления из которой наиболее высока, причем поведение
животных меняется в соответствии с изменением вероятности подкрепления. Повреждение
лобных отделов неокортекса лишает животное способности к вероятностному
прогнозированию.
Приматы легко справляются с задачами на вероятностное прогнозирование, однако
после повреждений в лобной ассоциативной коре лишаются этой способности. Их поведение
приобретает однообразный стереотипный характер.
Очевидно, способность использования предыдущего опыта, записанного в
долгосрочной памяти для прогнозирования поведения в стационарных случайных средах,
претерпевает существенные эволюционные преобразования, которые определяются
степенью развития ассоциативных систем мозга.
Навчальне видання
Кириленко Валентина Граціянівна
ОСНОВИ АНАТОМІЇ І ФІЗІОЛОГІЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ
Навчально-методичний посібник
Підписано в друк
Формат 60х84/16. Бумага типографська.
Печ. с..
Тираж екз. Заказ № 40

Anatomy

Uploaded by

Document Information

Copyright

Available Formats

Share this document

Share or Embed Document

Sharing Options

Did you find this document useful?

Is this content inappropriate?

Copyright:

Available Formats

Anatomy

Uploaded by

Copyright:

Available Formats

ОСНОВИ АНАТОМІЇ ТА

Друкується за рішенням вченої ради Київського національного лінгвістичного

Навчально-методичний посібник побудовано за типом робочого зошита, в якому

© Кириленко В.Г., 2019

Структура посібника включає передмову, пояснювальну записку, тематику змістовних

СТРУКТУРА ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ

Всі змістовні модулі побудовані за конкретною схемою:

Курс «Основи анатомії та фізіології нервової системи» є необхідним для послідовного

Вимоги до рівня засвоєння змісту дисципліни

Освітні технології, основні методи і засоби навчання у процесі вивчення курсу

ОПИС МОЖЛИВОСТЕЙ ВИВЧЕННЯ КУРСУ СТУДЕНТАМИ З

ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ КОНТРОЛЮ ОЦІНЮВАННЯ

ВИДИ САМОСТІЙНОЇ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ

Форми самостійної роботи студентів

При роботі з текстами використовуються різні види цитування

ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗНАНЬ

Рейтинг модуля з дисципліни «Основи анатомії та фізіології нервової системи»

Форма підсумкового Максимальна

Оскільки передбачено використання різних форм контролю, тому вводяться окремі

Види навчальної діяльності студентів, яка оцінюється за видами поточного

№ Вид діяльності Вартість Кількість Максимальна

Поточне оцінювання аудиторної навчальної діяльності студента здійснюється в

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1. Загальна анатомія та еволюція нервової

Фізіологія – наука, яка вивчає закономірності функціонування живих організмів, їх

анатомування ренгенографія інвазивні неінвазивні

Зліпки окремих Рентгенографія Рентгенографія ренгенографія

Історичний огляд розвитку анатомії людського організму та анатомії ЦНС.

Алкмеон Авіцена Гіппократ Арістотель

Герофіл Еразистрат Гален

М. Ломоносов Прохазка Ф. Біша Є. Мухін Ч. Белл

М. Пирогов І. Сеченов І.Павлов О.Ухтомський

Н.Бехтерева О Богомолець П.Костюк О.Кришталь

ВИКЛАД НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Філогенез Антропогенез Онтогенез

Тема 3. Структурно-функціональна характеристика нервової тканини.

Змістовий модуль 2. Анатомія основних відділів нервової системи.

Тема 6. Анатомія та фізіологія спинного мозку

Тема 7. Анатомія та фізіологія головного мозку.

Експрес контроль: заповніть таблицю «Будова та функції головного мозку»

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3. Загальна фізіологія нервової системи.

Тема 8: Рефлекси. Динаміка умовно-рефлекторної діяльності. Координаційна

Тема 9: Індивідуальні властивості НС та типи ВНД та індивідуальний стиль

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 4. Сенсорна система. Функціональні стани

Тема 10. Загальна фізіологія рецепції.

Тема 11. Функціональні стани. Корекція функціональних станів.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОЗААУДИТОРНОГО ВИКОНАННЯ

УВАГА! Письмові завдання до кожного заняття відповідного рівня обираються

1. ПРАКТИЧНІ ПИСЬМОВІ ЗАВДАННЯ

№ з/п Назва терміна Трактування терміна Джерело

3. ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ КОНСПЕКТУВАННЯ:

Основні ідеї Цитати Сторінки

Ціль: ознайомити студентів з методами дослідження будови, уточнити та

ЗАВДАННЯ ДЛЯ УСНОГО ВИКОНАННЯ В АУДИТОРІЇ:

УВАГА! Письмові завдання до кожного заняття відповідного рівня обираються

1. ПРАКТИЧНІ ПИСЬМОВІ ЗАВДАННЯ

№ Період часу Автор Основні Опис результатів дослідження

Практична задача (рівень С): підготувати наукове повідомлення за нижче

3. ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ КОНСПЕКТУВАННЯ:

Основні ідеї Цитати Сторінки

Андреева Н. Г., Обухов Д. К.Эволюционная морфология нервной системы

СЕМІНАРСЬКО-ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 3 (4 години).

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОЗААУДИТОРНОГО ВИКОНАННЯ

1. ПРАКТИЧНІ ПИСЬМОВІ ЗАВДАННЯ

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОЗААУДИТОРНОГО ВИКОНАННЯ