1. Поняття, структура, види і функції спілкування.

Результатом спілкування є налагодження контактів між людьми, а сутністю - організація

взаємодії суб'єктів діяльності.
Поняття спілкування в соціальній психології вживається в різних значеннях. Ними є
такі:

- один із різновидів самостійної людської діяльності (Б.Г. Ананьев, І.С. Кон, О.О.
Леонтьев);

- атрибут інших видів людської діяльності (О.О. Леонтьев, В.М. Панферов);

- обмін думками, почуттями, переживаннями (Л.С. В и готський, С.Л. Рубінштейн);

- специфічна соціальна форма інформаційного зв'язку (А.Д. Урсул);

- специфічна форма взаємодії суб'єктів (М.С. Каган) та ін. Такі різні підходи до
розуміння цього поняття пояснюються, по-перше, недостатньою розробленістю
проблеми; по-друге, труднощами виокремлення спілкування як специфічного явища з
інших сфер суспільного життя; по-третє, супроводженням спілкування всіх видів
людської діяльності і взагалі людського буття, бо без спілкування індивід як
особистість не відбудеться.

В результаті існують різні варіанти визначення цього поняття. Щодо дефініції

спілкування висловлювалися такі думки:

О.О. Бодальова: спілкування - це взаємодія людей, змістом якої є обмін інформацією

за допомогою різних засобів комунікації для встановлення взаємин між людьми; О.О.
Леонтьева: спіікування - це соціальний феномен, умова будь-якої діяльності людини;
Б.Д. Парйгіна: спілкування - це необхідна умова існування і соціалізації особистості.

У широкому розумінні спілкування - це той бік людської діяльності, що вказує на

активну взаємодію людей у процесі їхнього матеріального та духовного виробництва,
спосіб реалізації соціальних стосунків, який здійснюється через безпосередні або
опосередковані контакти, в які вони вступають. Саме через спілкування люди та групи
вступають у всі види стосунків одне з одним, без якого неможливі соціальні відносини,
не може існувати жодне суспільство.
Зі складності та багатоплановості спілкування випливає його структура,
до якої можна підійти по-різному. У цьому підручнику пропонується
структура спілкування за Г.М. Андреєвою - через виділення в ній трьох
взаємозв'язаних властивостей відповідно до трьох його основних
функцій: комунікативної, інтерактивної та перцептивної.

1. Комунікативний бік. Виділення комунікативної якості свідчить, що в

процесі спільної діяльності воїни обмінюються між собою різними
відомостями, уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями.

У процесі спілкування партнерів, кожний з яких є активним суб'єктом,

відбувається не просто рух інформації, а як мінімум активний обмін нею.
При цьому велику роль відіграє значущість інформації. Під час
спілкування воїни не просто «обмінюються» значеннями, а прагнуть при
цьому знайти загальний сенс. Це можливо лише за умови, що інформація
не тільки прийнятна, а й осмислена та зрозуміла. Тому в кожному
комунікативному процесі виступають в єдності діяльність, спілкування і
пізнання.

Інтерактивний бік позначає характеристику тих компонентів спілкування,

які пов'язані з взаємодією воїнів з безпосередньою організацією їхньої
спільної діяльності. Центральна думка цього аспекту спілкування полягає
в тому, що особистість воїна формується і розвивається у взаємодії з
іншими особистостями. Стратегія взаємодії воїнів визначається
характером військово-професійної діяльності, яка має колективний
характер і передбачає активну взаємодію між різними категоріями
особового складу та чіткість узгоджень характеру спільних дій.

Перцептивний бік. Виділення його в самостійний об'єкт дослідження

підсилює роль, яку відіграє сприйняття воїна воїном в ефективності
їхньої взаємодії, формуванні культури поведінки та налагодженні
ефективного контакту.
Види спілкування:
1) Невербальна комунікація
Комунікаційний процес реалізується за допомогою певних засобів -
знакових систем. За критерієм знакових систем можна виділити
невербальне та вербальне спілкування.

Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено,

мимовільно. Хоча люди певним чином контролюють своє мовлення,
можна шляхом аналізу міміки, жестів, Інтонації оцінити правильність,
щирість мовної Інформації. Для розуміння невербальних елементів
спілкування необхідне, як правило, спеціальне навчання.

Невербальні засоби передання інформації людина освоює раніше, ніж

вербальні. Немовля починає розрізняти емоційні стани матері, реагує на
інтонацію голосу, вираз обличчя, жести, дотики. У дорослих при
контактах з незнайомими перше враження виникає саме завдяки засобам
невербального спілкування (візуальний контакт, експресія, емпатія —
здатність до співпереживання).
2) Вербальна комунікація
Вербальна комунікація
Комунікативна взаємодія людей відбувається переважно у вербальній (словесній)
формі - в процесі мовного спілкування. Його особливість полягає в тому, що воно за
формою і за змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес,
є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему
людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі
вона мас діалоговий характер і являє собою постійні комунікативні акти.
 У характеристиці спілкування важливими є його функції. Б. Ломов виділяє три групи
таких функцій - інформаційно-комунікативну, регуляційно-комунікативну та
афективно-комунікативну.

Інформаційно-комунікативна функція охоплює процеси формування, передання та

прийому інформації. Реалізація цієї функції має кілька рівнів. На першому
здійснюється вирівнювання розбіжностей у вихідній інформованості людей, що
вступають у психологічний контакт. Другий рівень - передання інформації та
прийняття рішень. На цьому рівні спілкування реалізує цілі інформування, навчання
та ін. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших. Спілкування
тут спрямоване на формування оцінок досягнутих результатів (узгодження -
неузгодження, порівняння поглядів тощо).

Регуляцїйно–комунікативна функція полягає в регуляції поведінки. Завдяки

спілкуванню людина здійснює регуляцію не тільки власної поведінки, а й поведінки
інших людей, і реагує па їхні дії. Відбувається процес взаємного налагодження дій.
Тут виявляються феномени, властиві спільній діяльності, зокрема сумісність людей, їх
спрацьованість, здійснюються взаємна стимуляція і корекція поведінки. Регуляційно-
комунікативну функцію виконують такі феномени, як імітація, навіювання та ін.

Афективно-комунікативна функція характеризує емоційну сферу людини.

Спілкування впливає па емоційні стани людини. В емоційній сфері виявляється
ставлення людини до навколишнього середовища, в тому числі й соціального. Однією
з особливостей спілкування є формування міжособистісних стосунків.

2. Розвиток спілкування в онтогенезі

1. Домовленнєвий етап, який триває приблизно до 11 місяців. На початку
відбувається розвиток фонематичного слуху: немовля вчиться розрізняти
інтонацію, тембр голосу людей, які його оточують, а з двомісячного віку
починає агукати— співати голосні звуки. Це і є початок зворотного зв´язку—
прагнення маленької дитини відповісти оточенню, увійти з ним у контакт.
Агукання переростає в лемент, нескінчене повторення складів ("ма-ма", "та-та",
"ба-ба"), а згодом — у свідоме вимовляння слів.
2. Етап початкового оволодіння мовою: дитина, коли їй виповнюється рік,
починає вимовляти слова, спочатку просто наслідуючи дорослих — вона
прагне насамперед задоволення своїх елементарних потреб. Слів ще не
вистачає, і вони є багатозначними. Так, вимовляючи слово "мама", малюк
сигналізує про різні речі: можливо, йому хочеться пити, можливо — на руки, а
може, слід допомогти йому щось зробити. На допомогу приходить активна
жестикуляція, міміка тощо.
3. Етап оволодіння граматичною структурою мови — наступний: лексикон
розширяється, у мовленні дитини з´являються певні граматичні конструкції
тощо; цей період триває до 7 років. Саме цей вік, який педагоги називають
дошкільним, особливо відкритий для оволодіння й рідною, і, паралельно,
різними іноземними мовами.

3. Спілкування як потреба людини

Виділяють такі види потреби в спілкуванні.
 1. Потреба бути індивідуальністю проявляється у встановленні таких
взаємин, при яких людина, спілкуючись, міг би "прочитати" на обличчі,
почути в мові і побачити в поведінці іншої людини визнання своєї
неповторності, унікальності, незвичайності.
2. Потреба в престижі задовольняється в тому випадку, коли в результаті
контактів ми отримуємо визнання наших особистісних якостей,
захоплення нами, позитивні оцінки оточуючих. Не знайшовши визнання,
людина буває засмучений, розчарований, а іноді навіть агресивний.
Невдачі в одному змушують людину шукати визнання в іншому, і
здебільшого він знаходить його у взаємодії і спілкуванні з людьми,
схильними оцінювати його позитивно. Однак якщо така потреба в
індивіді гіпертрофована, це може призвести до втрати друзів і повного
самітності.
3. Потреба в домінуванні. Це прагнення чинить активний вплив на образ
думок, поведінка, смаки, установки іншої людини. Задовольняється ця
потреба лише в тому випадку, якщо змінюється поведінка іншої людини
або ситуація в цілому під нашим впливом. Одночасно з цим партнер по
взаємодії розглядає нас як суб'єкта, що бере на себе тягар прийняття
рішення. Тому, поряд з потребою в домінуванні, у деяких людей є
потреба в підпорядкуванні іншій особі. Ці потреби можуть виступати і як
фактори, що погіршують взаємини, якщо ми прагнемо довести свою
правоту безвідносно до істини (домінування) або ж приймаємо небажані
для нас рішення і поведінку партнера, не пручаючись (підпорядкування).
Взаємини двох домінантних або двох ведених особистостей бувають
вкрай напруженими. У першому випадку можливий конфлікт, у другому -
непродуктивність спільної діяльності.
4. Потреба в заступництві або турботі про іншу людину проявляється у
прагненні кому-небудь в чому-небудь допомогти і випробувати при
цьому задоволення. Потреба в турботі про іншого, задовольняючись в
різних життєвих ситуаціях, поступово формує альтруїзм,
людинолюбство.
5. Потреба в допомоги передбачає готовність партнера прийняти
допомогу. Ця допомога, будучи прийнятою, приносить задоволення тому,
хто її надав. Відмова від допомоги може бути сприйнятий негативно, як
небажання увійти в контакт, або хворіє - як необгрунтована незалежність
і гордість, як завищена самооцінка [6].[6]
Задоволення будь-який з представлених і багатьох інших потреб є
складним процесом, що включає кілька етапів, головними з яких
виступають мотивація та реалізація діяльності. Як зазначає Куніцина зі
своїми колегами, в цьому складному процесі можуть виявлятися
парадоксальні моменти, коли після довгого очікування і сильної напруги
людина уникає предмета, який міг би задовольнити його потребу.

4. Спілкування як комунікація
5. Перцептивна сторона спілкування
6. Інтерактивна сторона спілкування (cпілкування як взаємодія)
7. Комунікативна компетентність.