Семінарське заняття Етика Ветох Д.І.

І. Методологічні засади прикладної етики:

а) утилітаризм Дж.С.Мілля;
Утилітаризм був розвинутий і дістав назву з наукового доробку Дж.С.
Мілля в праці "Утилітаризм" (1863). Дж.С. Мілль надавав важливого значення
тому, що базові моральні судження, що стосуються кінцевих цілей і засад
оцінки, не піддаються безпосередньому доведенню, але демонструються в тому
числі і за допомогою підстав, які можуть впливати на людей. Він розглядає
моральні почуття і правила як результат багатовікового морального досвіду
людства.
Дж.С. Мілль наполегливо проводить розділення "корисного" від вигоди і
почуттєвих задоволень. На його думку, задоволення є різними і якісно, і
кількісно
Згідно з теорією класичного утилітаризму оцінка вчинку повинна
основуватись на результатах дії, взятої автономно як окремого здійсненого
акту. В інтерпретації Дж.С. Мілля до цього додається дотримання прав інших
людей в якості одного з результатів дії.
Одночасно права людини виступають певним стандартом, виконання
якого є обов'язком кожної людини.
Таким чином, з'являється два типи основоположень оцінки: результат до
якого привів вчинок, і стандарт, або правило, якому вчинок повинен
відповідати. Ці напрацювання стали важливими елементами розвитку теорії
прикладної етики.
б) метаетика Дж.Е.Мура;
Дж.С. Мур, хоча сам він терміна "метаетика" не використовував.
Основний задум цього напряму досліджень полягав у надбудові над класичною
нормативною етикою формалізованої методології за прикладом інших наук, яка
виключала б вихідні суб'єктивні ціннісні настанови. Прагнення засобами
логічного аналізу суворо визначити поняття етики з часом потерпіли поразку,
бо виявилось, що основні положення етики неможливо тлумачити нецін-нісно.
Основний етичний твір Дж.Є. Мура "Принципи етики" є орієнтованим не
на обґрунтування ціннісних програм, а на аналіз традиційних етичних питань
("що є добро", "що є обов'язок" і т. ін.), з'ясування їх точного змісту,
встановлення правил і норм етичних роздумів. Цей напрям орієнтований на
ліквідацію елементарних логічних помилок при використанні основних
етичних понять.
Загальною рисою етичних суджень Мур вважав те, що вони до поведінки
людей прикладають визначення "хороше" предикат "добро", або його
протилежність "погане" предикат "зло".
На думку Дж.Є. Мура, етика повинна досліджувати не тільки те, яким
об'єктам зазвичай належить якість "хороший" ("добро"), але також і те, якою є
сама ця якість. Ця якість не може бути просто визначена, бо "добро" є деяким
унікальним предметом мислення, єдиним у своєму роді серед безмежної
кількості інших предметів.
 Дж.Є. Мур наділяв добро, крім "неприродності", властивістю
"унікальності". Помилковими він вважав не тільки натуралістичні, а й
метафізичні (супранатуралістичні) визначення. Також Мур постулює ще одну
сутнісну властивість добра - "простоту", що означає неможливість розкладати
його на частини. Цим він зарахував до помилкових ті дефініції, в яких добро
визначається через опис складових його ознак. Врешті-решт виявляється, що
будь-яке визначення добра є неправильним, так як це поняття не можна
визначити в принципі. Дж.Є. Мур вважав, що лише завдяки інтуїції люди
знають, що таке добро, але всяка спроба вербалізувати це знання з
невідворотністю призводить до логічної помилки. Таким підходом Мур
продовжив автономне розуміння етики, започатковане І. Кантом.
Дж.Є. Мур ввів поняття "органічне ціле" для визначення такого цілого,
особливість якого полягає в володінні ним цінністю, що відрізняється від суми
цінностей його частин. Він вважав, що моральні судження мають пізнавальний
статус, залишаючись при цьому інтуїтивно ціннісними.
в) критерії морально належного Р.Гейра.
Він віддавав належне настановам аналітичної лінгвістичної етики, аналізу
мови моралі, значенню моральних термінів. Та, Р. Гейр не вважав, що
необхідно ліквідувати традиційну моральну метафізику.
Оцінюючи етичні вчення, Р. Гейр доходить висновку про необхідність
переформування всієї попередньої етичної проблематики в термінах філософії
мови і представлення всіх філософських теорій як різних способів інтерпретації
моральних слів і висловлювань, які, на його думку, дають помилкове
витлумачення мови моралі. Наслідки таких помилок Гейр вбачає в релятивізмі і
суб'єктивізмі. Для ліквідації таких наслідків він розробив концепцію
прескриптивізму, яка є протилежністю дескриптивізму у всіх його різновидах і
натуралістичному, і інтуїтивістському.
Р. Гейр стверджує, що мова моралі служить не для опису фактів, а для
того, щоб приписувати або рекомендувати певні дії. Він вважає
прескриптивність не психологічною, а логічною властивістю моральної мови,
тому правила логіки, що вироблені розумом, є об'єктивно необхідними
вимогами розуму. Свідченням того є факт наявності єдиної логічної форми
належності, інваріантної для всіх культур, що робить можливим діалог між
ними. При цьому залишається відкритим питання про змістовні критерії
морально належного.
У пошуках такого критерію Р. Гейр здійснює адаптацію кантівського
категоричного імперативу, вносячи ряд уточнень і доповнень. Найбільш
значимою є концепція універсалізації моральних суджень. Дійсність моральної
вимоги має бути не тільки в тому, що вона є загальнообов'язковою для всіх
розумних істот, а в тому, що вона може бути прикладена до безмежної кількості
конкретних ситуацій, подібних до тієї, для якої сформульована дана вимога.
В кінцевому результаті Р. Гейр вважає за потрібне доповнити
категоричний імператив І. Канта утилітаристським прорахуванням
максимальної суми користі (або блага) для всіх, хто залучені до конкретної
ситуації. Р. Гейр не визнає протиставлення кантіанства й утилітаризму і шукає
нормативні рішення проблемних питань сучасної етики (злочинність, смертна
кара, евтаназія, аборт тощо).
 2. В чому полягає специфіка прикладної етики як нового етапу розвитку
етики та моральності?
Тематичне поле дослідження прикладної етики пов'язано з її
функціонуванням в конкретних формах людського буття - політиці, економіці,
техніці, екології, вихованні, комунікації та ін.
Етика сучасного суспільства втрачає надмірну утаємниченість своїх
принципів і не дотримується ілюзії завершеного духовного продукту. Саме
такий новий аспект прикладної етики, який значною мірою пов'язаний з
системною диференціацією суспільства і орієнтацією кожної системи на власні
особливі нормативи, активізує розробку різних етик. Останні виконують
функцію легітимації конкретних виявів людського буття.
При цьому формування, на перший погляд, начебто вузько
спеціалізованої етики, призводить до значного синергетичного ефекту, до
віддзеркалення у всьому соціальному просторі її моральної енергії, що є
проявом природи моральності з її внутрішньою всезагальністю, органічно
властивим їй універсалізмом.
Предметним полем прикладної етики є якісно нове наукове завдання -
інтелектуально осмислити соціальну реальність, в якій перестали домінувати
традиційні механізми трансляції моральнісної культури

3. Основні принципи етичної регуляції у сучасному світі:

а) зміст та значення концепцій соціальної відповідальності;
У 1975 р. Кіт Девіс запропонував концепцію корпоративної соціальної
відповідальності, що містить п'ять ключових положень, які цілком зберігають
актуальність не тільки для зарубіжних, а й для вітчизняних політиків та
бізнесменів.
1. Соціальна відповідальність виникає з соціальної влади. Органи влади
мають створювати умови та показувати приклади соціальної відповідальності.
2. Бізнес має діяти як двостороння відкрита система: з одного боку,
враховувати вплив суспільства, ринкові сигнали, а з другого - бути відкритим у
своїх операціях для громадськості.
3. Соціальні витрати, винагороди за діяльність, продукцію, послуги
мають бути ретельно обчислені й розглянуті з огляду на правомірність їх
віднесення до собівартості виготовлення того чи іншого продукту, надання
послуг.
4. Соціальні витрати, що розподіляються за кожним продуктом,
послугою, видом діяльності, в кінцевому підсумку оплачуються споживачем.
5. Ділові організації, як і громадяни, залучаються до відповідальності за
розв'язання поточних соціальних проблем, які перебувають за межами
звичайних сфер їхньої діяльності.
б) «теорія справедливості» Дж.Роулза: базові принципи соціальної
справедливості.
Цінними і важливими у формуванні теоретичних основ
мультикультуралізму виступають наступні положення концепції соціальної
справедливості Дж. Ролза.
 По-перше, твердження про те, що справедливість – це інтелектуальна
конструкція, оскільки без обраних людьми принципів справедливості
неможливе соціальне співробітництво, і принципи справедливості є
результатом чесної угоди.
По-друге, виокремлення трьох основних принципів справедливості, а
саме: рівної свободи; чесної рівності можливостей та принцип відмінностей, де
перший принцип передбачає, що основні права і свободи мають бути
розподілені рівно, а єдиним обмеженням цих свобод може бути тільки свобода
інших. Відповідно до другого принципу, соціальне членство має бути
відкритим в умовах чесної рівності можливостей для усіх громадян, у тому
числі й незалежно від статі, раси, етнічної належності чи сексуальної орієнтації
та соціального походження. Принцип відмінності виправдовує нерівності в
розподілі первинних благ лише за тієї умови, що вони спрямовані на
поліпшення шансів найменш процвітаючих членів суспільства або, точніше,
«репрезентативного члена» найменш процвітаючої групи, до яких, до речі,
можна віднести іммігрантські, етнічні та інші меншості.
І, нарешті, ідея «перехресного консенсусу», яка передбачає пошук
компромісу в різних поглядах на благо, що сприяє забезпеченню суспільної
згоди і стабільності.
в) зміст соціально-етичного принципу субсидіарності.
Соціальна єдність є справедливою не сама по собі, а лише як субсидія, як
допомога і підтримка кожної людини.
Теоретична розробка принципу субсидіарності найбільш вагомо
представлена в католицькій соціальній доктрині. В цьому принципі завжди
були присутні досить різні плани: один - як норма колективного здорового
глузду, що в більшій мірі втілює прагматичне соціальне значення, другий - як
моральна самоцінність справедливості. Але при цьому моральні обов'язки
одних людей стосовно до інших виходять переважно з правових принципів
поведінки, або норм справедливості.
Зростання значення і впливу ідеї субсидіарності обумовлено її
актуальністю для сьогодення. Причому характерною особливістю є уникання
моралізаторської риторики, звертань до християнських етичних норм, до
високодуховної моралі доброчинності у вигляді братства тощо. Узагальнено
принцип субсидіарності можна сформулювати у вигляді двох правил:
1) обов'язок допомагати;
2) заборона на узурпацію влади.
ІІ. 1. Специфіка професійної етики (основні положення).
Психологія як професія управляється принципами, загальними для всіх
професійних етик: повага до особистості, захист людських прав, чесність і
щирість по відношенню до клієнта, обачність в застосуванні інструментів і
процедур.
Професійна діяльність психолога спрямована на досягнення психічної
адаптації людини, розвиток індивідів і груп в різних формаціях індивідуальної
та соціального життя. Оскільки психолог є не єдиним професіоналом, чия
діяльність спрямована на досягнення цих цілей, вміння співпрацювати з
представниками інших професій вкрай бажано, а в деяких випадках просто
необхідно (наприклад, співпраця з органами соціальних служб).
 2. Основні вимоги етичного кодексу психолога (Україна).
1. Вiдповiдальність. Психолог несе особисту відповідальність за свою
роботу. Запобігання та не допускання антигуманних наслідків.
Відповідальність за надійність використаних методів.
II. Компетентнiсть вимагає від психолога братися за рішення тільки тих
питань, по яким він професійно обізнаний і для вирішення яких володіє
практичними методами роботи і наділений відповідними правами і
повноваженнями. Виконання принципу забезпечується правилами, що
регламентують відносини психолога з замовником, випробуваним,
результатами дослідження.
IIІ. Захист інтересів клієнта. Принцип добровільності участі клієнта в
обстеженнях. Право не повідомлення відомостей від клієнта. Свобода особи.
Уникання непрофесійних взаємин. Повідомлення про діагноз у доступній
формі.
ІV. Конфіденційність означає, що матеріал, отриманий психологом в
процесі його роботи з випробуваним на основі довірчих відносин, не підлягає
свідомому чи випадковому розголошенню поза узгоджених умов і повинен
бути представлений таким чином, щоб він не міг скомпрометувати ні
випробуваного, ні замовника, ні психолога, ні психологічну науку.
V. ЕТИЧНІ ПРАВИЛА ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. Різноманітні
правила щодо планування досліджень, цілковиту надійність результатів,
уникання негативного впливу на тих хто бере участь в дослідженні,
інформування про деталі та право неучасті в дослідженні.
VI. Квалiфiкована пропаганда психології. Інформування про свою галузь
діяльності на основі об’єктивних, точних даних.
VII. Професійна кооперація.