Professional Documents
Culture Documents
Opus Mixtum 3
Opus Mixtum 3
OMpus
ixtum
№3
Київ – 2015
Рік заснування 2013
Виходить один раз на рік
Редактори
Тетяна Клименко, Віктор Лузан
Оператор
Іван Лузан
Обкладинка
Юлія Кочевих, Дмитро Щербак
Адреса редакції:
01001 Київ-1, вул. Володимирська, 2
Тел. 246-47-62
e-mail: desitinnai@ukr.net
mdch.kiev.ua
3
Сьогодні, як і тисячу років тому, Україна виборює і відстоює шлях до цивілізації,
до панування загальнолюдських цінностей і демократії, єдності і самостійності. Збере-
женню пам’яті про минуле нашої країни, дослідженню, відтворенню та популяризації
її історії і культури присвячена робота Музею історії Десятинної церкви, який працює
за девізом «Знаємо стільки, скільки пам’ятаємо». Вивчення цієї сторінки нашої історії і
впливу подій того часу на подальший розвиток держави й суспільства дозволяє не тіль-
ки пізнати минуле, але й краще зрозуміти сьогодення та майбутнє нашої країни.
У черговому третьому номері видання «Opus Mixtum» опубліковано результати ро-
боти ІІІ Наукових читань Музею історії Десятинної церкви, присвячених 1000-річчю
вшанування пам’яті київського князя Володимира, які відбулися 3 листопада 2015 року.
Серед учасників конференції – науковці Чернігівського національного педагогічного
університету імені Т.Г. Шевченка, Центру пам’яткознавства НАН України, Музею іс-
торії Десятинної церкви та Інституту археології НАН України. Опубліковані статті
торкаються широкого кола питань вивчення історичної, культурної та духовної спад-
щини Русі-України: історії дослідження побудованої Володимиром Десятинної церкви
(В. Козюба, В. Гребенник), археологічних об’єктів (К. Капустін) та виробів з візантій-
ського скла з території Верхнього Києва (О. Журухіна), монетного обігу доби Володи-
мира – Святополка (О. Комар), значення хрещення для просвітництва давньоруського
суспільства (Є. Кудрявцева), впливу християнської свідомості на лікувальну практику
(Н. Хамайко) та проблеми співіснування архаїчного у світогляді людей того часу (Н. Пи-
саренко, Ю. Писаренко), значення пам’яток давньоруської паломницької писемності
домонгольського часу як джерела церковної історії та інформації про християнські свя-
тині (А. Кукуішко), класифікації художнього полив’яного посуду XVI–XVIII ст. з Києва
(Л. Чміль). Розглянуто історію пошуків і походження та запропоновано реконструк-
цію мармурового саркофага, у якому було поховано князя Володимира (Є. Архипова),
місць розташування і влаштування князівських та інших поховань в аркосоліях храмів
Чернігова домонгольського часу (О. Черненко, Р. Луценко). Досліджено історію вшану-
вання рівноапостольного князя Володимира в Десятинній церкві й Києво-Печерській
лаврі (В. Дятлов) та історію спорудження пам’ятника хрестителю в Києві (І. Зоценко,
А. Тронь). Висвітлено проблеми моніторингу законсервованих фундаментів Десятин-
ної церкви (В. Гнера), сучасного стану давньоруських пам’яток архітектури Північного
Лівобережжя (О. Ярошенко) та використання головних принципів музеєфікації під час
археологічних досліджень (Д. Шевченко). Опубліковано спогади Володимира Пігулев-
ського про відвідування у 1915–1916 роках Святогорського монастиря.
Редколегія
4
Зміст
Contents
5
140 Чміль Л. Художня кераміка Києва XVI–XVIII століть
Науково-популярні статті
Popular Articles
6
IІІ Наукові читання
Third Scientific Conference
САРКОФАГ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВИЧА:
ІСТОРІЯ ПОШУКІВ І АТРИБУЦІЯ
Єлизавета Архипова
кандидат історичних наук,
заступник директора з наукової роботи
Музею історії Десятинної церкви
The story of search of the marble sarcophagus of the great Prince Vladimir of Kiev, its origin and
reconstruction of the appearance based on the fragments found during excavations in the Desiatinna
Church is studied in the paper.
Keywords: Prince Vladimir of Kiev, marble sarcophagus, Desiatinna Church, Kyiv, Prokonnesos.
Тисячу років минуло з часу смерті вели- родний авторитет, сприяло розширенню еко-
кого київського князя Володимира Святосла- номічних і культурних зв’язків із країнами
вича (980–1015) – хрестителя Русі, канонізо- всього християнського світу. Нова релігія
ваного православною церквою, видатного по- посилила позиції державної влади, покла-
літичного й державного діяча середньовіччя, ла початок розвитку писемності, літератури,
який перетворив Київську Русь на велику єв- архітектури, образотворчого та прикладного
ропейську державу. Прийняття християнства мистецтва.
988 року з Візантії визначило зміну вектора Літопис повідомляє, що Володимир по-
культурної орієнтації країни, сприяло вклю- мер 15 липня 1015 року у своєму приміському
ченню Київської Русі до загальноєвропей- палаці на Берестові в Києві і був похований у
ських культурних процесів. Час князювання церкві (іл. 1): «вь ст҃ѣи Бц҃ı цр҃кви. юже бѣ самъ
Володимира став періодом формування нової создалъ <...> вь гробѣ мраморѧни. спрѧтавше
ідеології давньоруського суспільства, центра- тѣло єго с плачемь велики блж҃наго кнѧзѧ»
лізації та політичної єдності Русі. Офіційне [ПСРЛ, 1908, стб. 115]. Практика поховання
прийняття християнства зміцнило її міжна- в дорогих кам’яних (мармурових) саркофагах
7
III Наукові читання / Third Scientific Conference
з’явилася на Русі з хрещенням. Як засвідчують с. 135], а 1093 року поховано сина Ізяслава Рос-
джерела, місцем поховання київських князів і тислава [Радзивилловская, 1989, с. 90]. Джере-
княгинь з перших років свого існування була ла повідомляють про сім похованих у церкві
Десятинна церква. Вважають, що від само- осіб, у трьох випадках уточнюючи, що сарко-
го початку, з метою перенесення шанування фаги були кам’яні, двоє з них – мармурові.
предків на нову християнську основу, церква Уже в ХІ ст. на Русі почав складати-
замислювалася як храм-усипальниця або «пан- ся культ святих князів. Першими руськими
теон» [Хорошев, 1986, с. 48]. До щойно збу- святими стали князі Борис і Гліб, саркофа-
дованого храму Володимир переніс тіло своєї ги яких після канонізації було перенесено
бабусі Ольги – першої княгині-християнки. в спеціально збудований храм-релікварій у
Сказання про це внесено до Степенної книги Вишгороді. До лику святих, хоча й не відразу
(1560–1563). Точна дата перенесення не вказу- [Дагрон, 2010, с. 193], були зараховані Во-
ється. Літописи повідомляють про поховання в лодимир Святославич і його бабуся княгиня
Десятинній церкві 1011 року в кам’яному сар- Ольга. Коли це сталося, джерела не назива-
кофазі дружини Володимира грецької царівни ють. Володимира як святого вперше згаду-
Анни. Згідно з описом Тітмара Мерзебурзько- ють у Галицько-Волинському літопису під
го († 1018), «в церкви мученика Христова папы 1254 роком. П.П. Толочко доводить, що його
Климента... саркофаги их стоят на виду по- канонізація мала відбутися 1251 року [Толоч-
среди храма» [Древняя, 2010, с. 76–77]. Тітмар ко П.П., 2011, с. 90–104]. До домонгольського
називає церкву за ім’ям приділу, присвяченого часу, але не раніше другої половини ХІІ ст.,
св. Клименту, мощі якого Володимир привіз відносять і канонізацію Ольги [Лосева, 2009,
із Херсонеса й поклав у Десятинній церкві. с. 146–154]. У «Пам’яті і похвалі Володими-
У 1044 році в церкві перепоховали посмертно ру» Якова Мніха, імовірно, ХІІІ ст., ідеться
охрещені останки князів-язичників Ярополка про кам’яний саркофаг княгині Ольги, який
та Олега Святославичів, убитих під час княжої був доступним для паломників [Бугослав-
усобиці в Х ст., 1078 року «в раку камѣну и ский, 1925, с. 141, 146]. Ніяких свідчень про
моромрѣну» було покладено тіло сина Яросла- вшанування мощей святого Володимира, як
ва Мудрого Ізяслава Ярославича [ПВЛ, 1950, і про їхню долю, немає. Як виглядали сарко-
8
III Наукові читання / Third Scientific Conference
фаги Володимира та Анни, невідомо. Літопис явлення в руїнах Десятинної церкви мощей
називає тільки різновид каменю саркофага нібито князя Володимира.
Володимира – «вложиша в раку мороморя- Детальний опис цієї події з’явився тільки
ну», про саркофаг Анни навіть таких даних наприкінці ХVIII ст. у другому виданні «Крат-
немає. З якого матеріалу була гробниця Оль- кого описания Киево-Печерской лавры» ми-
ги, також не відомо: її називають і кам’яною, трополита Самуїла Мисливського 1795 року.
і дерев’яною [Архипова, 2002 а, с. 25; Толоч- Розповідається, що на початку XVII ст. «Ми-
ко А.П., в печати]. Зруйнована 1240 року, Де- трополит Петр Могила, имея обыкновение
сятинна церква протягом століть була дже- посещать святые храмы каждую субботу, в
релом постачання будівельних матеріалів. некое время пошел в церковь святителя Ни-
Камінь з її руїн розтягували місцеві жителі, колая, оставшуюся по разорении Батыевом
тому до нашого часу вціліло небагато. от великия, называемыя Десятинныя церк-
Поминальний культ і поклоніння мо- ви, где отправлял обычную свою молитву и,
щам, як і традиція перенесення реліквій, по выходе из оной, обозревая окружности
відносяться до найдавніших християнських ее, увидел нечаянно в недалеком расстоянии
обрядів, тому є всі підстави припускати, що от новой церкви небольшую яму в земле и,
перші спроби відшукати рештки святого рів- любопытствуя, приказал глубже оное мес-
ноапостольного князя Володимира мали бути то разрыть; по исполнении сего, найдены
зроблені до або відразу ж після його каноні- два мраморные гроба, в которых, по свиде-
зації. Проте до XVII ст. свідоцтв про пошуки тельству положенных на них надписей, ле-
мощей св. Володимира або виявлення його жали кости Св. Князя Владимира и супруги
труни джерела не містять. Тільки в XVII ст., его, Греческия Царевны, Анны. По открытии
в умовах гострої міжконфесійної боротьби, гроба Св. Владимира, помянутый Митро-
митрополит Петро Могила оголосив про ви- полит взял, в воспоминание будущим родам,
9
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Великого онаго Князя главу, которую сперва кой Киевопечерской церкви, где и поныне сие
положил в церкви Преображения Господня, дражайшее сокровище хранится» [Краткое,
им же Св. Владимиром, по свидетельству 1795, с. 80].
летописцев сооруженной, состаящия ныне Кисть правої руки, що її взяли із саркофа-
внутри крепости Печерской, близ северных га, передав Петро Могила до київського Со-
врат Лаврских, потом того ж года, для без- фійського собору, а нижню щелепу – до Успен-
опаснейшаго его хранения, положил в Вели- ського собору в Москві [Берлинский, 1830,
10
III Наукові читання / Third Scientific Conference
1 1
с. 113–114; Сементовский, 1900, с. 49]. У чоло-
битній царю Михайлу Федоровичу Петро Мо-
гила так писав про взяті ним мощі Володими-
ра: «святых его мощей часть вь Десятинной
церкви пречистой Богородицы Кіевской ра-
зореной, мною въ мраморномъ гробѣ, идѣже
древле положени быша, обрѣтенных» [Акты,
1861, № 18, с. 29]. Є свідчення, що в Москві 2
засумнівалися в істинності мощей [Голубев,
1898, с. 781].
У належності знайденого Петром Моги-
лою саркофага князю Володимиру сумніва- Іл. 4. Плита парапету або кришки
лися і вчені. М. Берлинський не вірив в існу- саркофага. ХІ ст. Мармур.
вання написів [Берлинский, 1830, с. 113–114], Десятинна церква. Розкопки 1824–1826 рр.
а М. Закревський назвав розповідь Самуїла 1 – малюнок М. Єфимова. 1826 р.
Миславського анекдотом [Закревский, 1868, («Алебастровий уламок»);
с. 282]. Неможливістю визначити належність 2 – фрагмент. НЗСК, Аадсм 442
гроба конкретному князеві Я. Смирнов по-
яснював «молчание современников о столь Опять зарыл в землю? Где?» [Карамзин,
важной, казалось бы, находке, и неисполнение 1989, с. 299, прим. 488]. Відповіддю, на його
Могилою его намерения перенести гробницу думку, було повідомлення протоієрея Іоанна
или по крайней мере мощи в Св. Софию, и ис- Лаванди про те, що княгиня Нектарія Дол-
чезновение самих мощей, кроме головы <…> горука під час відновлення залишків дав-
и, наконец, утрату мраморных гробниц» ньої Десятинної церкви 1728 року знайшла
[Смирнов, 1908, с. 457–458]. Сучасник Петра дві мармурові надгробні дошки: «Заделывая
Могили Афанасій Кальнофойський в «Тера- трещину в стене алтаря и копая землю, ка-
тургимі» про це написав лише кілька слів: менщики открыли две мраморные доски,
«В 1635 г. мы выкопали из развалин Десятин- подобные той, которою покрыта Яросла-
ной церкви драгоценное сокровище – святыя вова гробница в Софийском храме. Тогдаш-
мощи Владимира» [див.: Закревский, 1868, ний священник сей церкви не сказал ничего
с. 283], а Гійом Левассер де Боплан, що в митрополиту, и любопытный памятник был
церкві «открывают гробницы многих рус- опять засыпан землею…» [Карамзин, 1989,
ских князей» [де Боплан, 1990, с. 27; Смирнов, с. 299–300]. До думки про те, що відкриті
1908, с. 457]. Дійсно, традиція маркування по- дошки походять від саркофагів, приєднався і
ховань у Давній Русі фіксується лише з XV ст. М. Каргер [Каргер, 1940, с. 80]. Але навряд,
[Беляев, 1996, с. 249–250], написи, за якими що це так. Саркофаги Володимира та його
нібито ідентифікували саркофаги Володи- дружини, як свідчить Тітмар Мерзебурзь-
мира і його дружини, не було оприлюднено, кий, були частиною церковного інтер’єру,
і вони залишилися невідомими. Згадка про тому, як і саркофаг Ярослава Мудрого в Со-
них з’являється тільки наприкінці XVIII ст. фійському соборі, були монолітними. Сарко-
[Смирнов, 1908, с. 458]. В анонімній статті в фаг Анни (він помилково називає її Оленою)
«Московському телеграфі» митрополит Єв- також, очевидно, був мармуровим.
геній обурювався, що друкар другого видан- У коментарях до плану розкопок церкви
ня опису Києво-Печерської Лаври 1795 року К. Лохвицького (іл. 2) зазначено, що «Между
Феофан Шиянов «частный человек, без расс- многими разломанными мраморными укра-
мотрения и утверждения церковного началь- шениями Церкви найдена надгробная доска
ства решился оглашать неизвестные кости мраморная на три куска разбитая без надпи-
мощами Св. князя Владимира» [див.: Ананьє- си» (виділене написано іншим почерком), але
ва, 1996, с. 22]. місце її знахідки не вказано й інформації про
М. Карамзін порушував питання: «Но виявлення тут поховання немає [Ёлшин, 2012,
что же Петр Могила сделал с гробницами? с. 74–75, 86]. В анонімній статті про план Де-
11
III Наукові читання / Third Scientific Conference
12
III Наукові читання / Third Scientific Conference
13
III Наукові читання / Third Scientific Conference
вувалися нижче рівня підлоги [Ёлшин, 2012, вого покривала і черевиків (іл. 3: а, б; 5; 7),
с. 86, 89]. Для саркофагів, зібраних із плит, і незважаючи на те, що думки вчених про стать
псевдосаркофагів це, без сумніву, так, але мо- похованого розділилися, стали вважати похо-
нолітні, прикрашені різьбленням саркофаги, ванням св. Ольги [Архипова, 2002 а, с. 20–33].
уламки яких було знайдено під час розкопок Обидва виявлені саркофаги встановили в Ста-
Десятинної церкви, найвірогідніше, стояли в сівській Десятинній церкві: «саркофаг свято-
інтер’єрі храму. Як вірно зауважив О. Толоч- го Володимира» біля фундаменту південної
ко, про те, що саркофаг Володимира стояв на стіни, різьблений саркофаг «з частками свя-
підлозі, свідчить «риторическое обращение к тих мощей княгині Ольги» – біля північної,
“гробу” Владимира в Слове о законе и благода- влаштувавши над ними мармурові надгроб-
ти, уместное только если слушатели Иларио- ки. Перед руйнуванням Десятинної церкви
на и сам автор в момент произнесения могли 1935 року саркофаги перенесли спочатку до
видеть саркофаг» [Толочко А.П, в печати]. Музею українського мистецтва, а 1939 року –
У 1826 році в південній галереї Деся- до Софійського заповідника. Різьблений сар-
тинної церкви було знайдено саркофаг із гла- кофаг (іл. 7 : 1) нині стоїть у південній апсиді
деньких шиферних плит, з’єднаних залізними Трапезної церкви (Теплої Софії), а саркофаг
скріпами (іл. 3 : г; 5 : о; 6), у якому «нашли все нібито Володимира – у західній частині вну-
сохранившиеся кости, кроме главы и правой трішньої галереї Софійського собору, у приді-
руки, коих не обретается; также остатки лі Святих Антонія і Феодосія (іл. 6).
истлевшей парчевой одежды, золотую пу- Шиферний «саркофаг Володимира» має
говицу и башмаки мужские». Поруч із цим форму ящика (2,73×1,12×0,97 м), зібраного з
саркофагом була також «найдена гробовая, шести гладеньких плит пірофілітового сланцю
красного шифера доска» від іншого саркофа-
га [Краткое, 1829, с. 15–18]. Саркофаг, у якому
не було виявлено голови та правої руки, ви-
знали за саркофаг князя Володимира Святос-
лавича, відкритий Петром Могилою [Крат-
кое, 1829, с. 15–18; Описание, 1872, с. 14–18;
Беляшевский, 1888, с. 7]. Проте в новій Ста-
сівській церкві (1828–1842) цей шиферний
саркофаг зберігався як саркофаг князя Воло-
димира. Щоб якось пов’язати існуюче про-
тиріччя і для підтвердження святості остан-
ків, в «Опису Десятинної церкви», виданому
1872 року, було запропоновано версію про те,
що Володимир був похований не в мармуро-
вому, а в шиферному саркофазі, «потому что
в смутную минуту его смерти, случившейся
за городом, суровый Святополк хотел овла-
деть достоянием своих братьев и тело Вла-
димира ночью перенесено было с Берестова и
спешно погребено в храме Десятинном. Здесь
события свидетельствуют о достоверности
памятников и, наоборот, сами памятники
суть верные свидетели событий» [Описание,
1872, с. 16–17].
Показово, що відкритий того ж 1826 року
з північного боку давньої Десятинної церкви,
але вже поза її фундаментами, обкладений
плінфою єдиний шиферний різьблений сар- Іл. 7. Різьблений саркофаг. Десятинна
кофаг з повним скелетом із залишками парче- церква ХІ–ХІІ ст. Пірофілітовий сланець
14
III Наукові читання / Third Scientific Conference
завтовшки 6–8 см. У плиті днища і на поздо- ХХ ст. [Вельмин, 1910, с. 139] 1. Шиферний
вжніх стінках зроблені пази для їх з’єднання. саркофаг, що його приписували св. Володи-
Верхня плита ретельно відшліфована, вона миру, найвірогідніше, цього ж часу. Подібні
ширша за дно [Архипова, 2002 б, с. 61–66]. шиферні саркофаги було відкрито в багатьох
Л. Махновець [Літопис, 1989, с. 123, прим. 7] храмах Київської Русі [Івакін Г.Ю., Балакін,
та Н. Нікітенко [Нікітенко, 2002, с. 159; Нікі- 2001, с. 116–121; Івакін В.Г., 2008, с. 253–261].
тенко, 2008, с. 236] вважають, що мармуровий Достовірні дані про монолітний мармуро-
саркофаг князя Володимира було вміщено в вий саркофаг Десятинної церкви отримано під
цей шиферний, спираючись, як на аналогію, час археологічних розкопок 1939 року. У пів-
на слова літописця про саркофаг Ізяслава денно-західному куті храму тоді було знайде-
Ярославича, також похованого в Десятинній но велику кількість уламків мармуру, серед
церкві: «Уложиша и в раку камяну и моро- яких п’ятнадцять М. Каргер ідентифікував як
моряну» [Летопись по Ипатьевскому, 1871, фрагменти саркофага [Каргер, 1940, с. 76–80].
с. 141–142]. Однак фізично зробити це було Подальше їх вивчення дозволило значно попо-
неможливо. Шиферні саркофаги збирали з внити цю групу [Архіпова, 1991, с. 102–109;
плит, глибина пазів яких трохи більша ніж Архипова, 1996, с. 65–67] і дало можливість
2 см. До того ж, щоб така конструкція не роз- відтворити вигляд саркофага, від якого вони
палася, їх скріплювали залізними зв’язками походять. Судячи з фрагментів (іл. 8; 9), марму-
чи збирали прямо в могилі. Відомості ж про ровий саркофаг Десятинної церкви не тільки
подвійні або потрійні саркофаги відносяться за формою й розміром, але й за системою оздо-
до поховань у дерев’яних трунах. Наприклад, блення був аналогічним саркофагу Ярослава
рештки імператора Михайла ІІІ, поховано- Мудрого в Софійському соборі (іл. 9: 1; 11: 2;
го 886 року в кипарисовій труні в Хрізополі, 12; 13). Це був такий самий великий саркофаг
Лев VI переніс до церкви Святих Апостолів (завширшки понад 120 см), що мав форму бу-
у Константинополі, помістивши в саркофаг із динку з двосхилим віком і акротеріями, при-
зеленого мармуру, що раніше належав Юсти- крашеними хрестами. Як і софійський, він був
ну І [Grierson, 1962, р. 26]. Дерев’яну труну витесаний з монолітних блоків проконнесько-
Петра Могили в Успенському соборі Києво- го мармуру. Фронтони віка прикрашали хрес-
Печерської лаври було вміщено в шиферний ти з пагонами плюща і хризмою в лавровому
саркофаг, зібраний з різьбленої плити парапе- вінку, а схили – рослинні орнаменти й хрести
ту хорів, інкрустованої смальтою плити під- в прямокутних панно (іл. 10; 11). Збереглися
логи і плит вторинного використання, а потім зображення багатопелюсткової розетки на тлі
ще й обкладений цеглою [Харламов, 1982/34, круглого опуклого медальйона, деревця з аси-
с. 7–13; Архипова, Харламов, 1992, с. 139]. метрично розташованим гіллям-листям, квіту-
Версію про те, що мармуровий саркофаг кня- чих пагонів і літер «К» та «А» від поширеного
зя Володимира було вміщено до шиферного, в середні віки скорочення фрази ІС–ХС NІ–КА
спростовують конструкція і розміри остан- (Ісус Христос переможець). Абревіатуру цьо-
нього. Незрозуміло, чому мармуровий сар- го напису двічі зображено на північному схилі
кофаг треба було ховати в простому ящику? віка саркофага Ярослава Мудрого (іл. 13: 2). На
Шиферні саркофаги не були герметичними, кількох фрагментах від саркофага з Десятин-
тому зазвичай їх закопували в землю, а сар- ної церкви збереглася паралельна краю про-
кофаг Володимира, як і саркофаг Ярослава, фільована рамка і виступ паза, розташований
стояв «всередині храму». Княжі поховання в аналогічно пазам на візантійських монолітних
шиферних саркофагах переважно відносять- саркофагах і саркофазі Ярослава Мудрого.
ся до ХІ–ХІІ ст. Кінцем ХІ або початком ХІІ Фрагменти із залишками рельєфу уступчас-
ст., за культурними шарами, С. Вельмін датує того профільованого круга великого діаметра
шиферні саркофаги, що їх було виявлено під з хрестом усередині, вочевидь, походять від
час розкопок Десятинної церкви на початку торцевої стінки, прикрашеної, як і бічні стінки
1
У похованнях, розкопаних А. Анненковим, речей не було знайдено, але, як засвідчують окиси срібла на кістках,
прикрас і речей у них було досить багато.
15
III Наукові читання / Third Scientific Conference
16
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 9. Переріз саркофага Ярослава Мудрого. Софійський собор: 2–6, 8–10 – фрагменти
мармурового саркофага з Десятинної церкви. НЗСК, Аадсм 425, 490/1-4, 491, 492/1-3,
485/1-2, 428, 416, 443, 426, 417; 7 – фото М. Каргера (місцезнаходження невідоме)
17
III Наукові читання / Third Scientific Conference
18
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 11. 1 – саркофаг князя Володимира Святославича (тильний бік). Початок ХІ ст.
Мармур. Реконструкція (автор Є. Архипова, комп’ютерне моделювання О. Нешти);
2 – саркофаг Ярослава Мудрого (вигляд з південного боку). Перша половина ХІ ст. Мармур
19
III Наукові читання / Third Scientific Conference
20
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 13. Саркофаг Ярослава Мудрого. Перша половина ХІ ст. Мармур. Малюнок:
1 – вигляд із західного боку; 2 – вигляд з північного боку.
(За: Айналов, Редин, 1899, рис. 62, 63)
21
III Наукові читання / Third Scientific Conference
22
III Наукові читання / Third Scientific Conference
гробниці Ярослава та саркофагів, що їх зобра- від двох схожих саркофагів, але встановити це
жено на мініатюрах імператорського Міноло- напевно досить складно. Імовірно, мармуровим
гія Василія II (976–1025) [Голубинский, 1906, міг бути саркофаг дружини Володимира – ві-
с. 210, л. LX, 1, 3, 4]. Різьблення ящика сар- зантійської принцеси Анни. Однак у літопису
кофага Десятинної церкви починається на від- камінь, з якого був зроблений її саркофаг, не
стані близько 18 см від дна, але не з усіх боків. названий. На думку О. Толочка, з виникненням
Імовірно, його тильний бік не мав різьблення спільного вшанування св. Володимира і Ольги,
або був прикрашений тільки хрестами. саркофаг Анни, що стояв поруч із саркофагом
Подібність оздоблення розглянутих фраг- Володимира, могли ототожнювати з ракою Оль-
ментів до орнаментації саркофага Ярослава ги [Толочко А.П., в печати]. Звертає на себе ува-
Мудрого, майже однакові розміри гробниць і гу й неоднозначний опис матеріалу саркофага
форма у вигляді «будинку» з двосхилим віком Ізяслава Ярославича, тіло якого 1078 року було
свідчать про те, що наприкінці X – у першій покладено в Десятинній церкві в «раку камяну
половині XI ст. до Києва було привезено не и мороморяну». Цей князь посів київський стіл
менше двох подібних мармурових візантій- після смерті Ярослава Мудрого. Отже, саркофаг
ських саркофагів, зроблених на замовлення. Ізяслава міг бути привезений до Києва майже
Проконнеський мармур гробниць свідчить про на півстоліття пізніше за саркофаги Володи-
їх виготовлення в майстернях Пропонтиди на мира і Ярослава. Відомо, що мирні стосунки
острові Мармара (раніше Проконнес) в Мар- між Візантією і Руссю були перервані війною
муровому морі. Вироби з кар’єрів о. Мармара 1043 року, а політичні симпатії Ізяслава, який
експортували у вигляді заготовок або напів- одружився з Гертрудою, сестрою Казимира
фабрикатів, остаточну обробку та полірування Польського [Левченко, 1956, с. 387, 402], були
яких виконували вже після доставки за призна- орієнтовані на Захід. У цій ситуації Ізяслав на-
ченням [Ward-Perkins, 1958, p. 455–467]. вряд чи став замовляти свій саркофаг у Візантії,
Кар’єри Проконнесу розробляються від а тому і його подібність до саркофага Ярослава
IV ст. до н. е. і донині. Масштабні розробки Мудрого маловірогідна. Деяким чином це під-
велися тут у перших століттях нашої ери і в тверджує опис матеріалу його саркофага. Мар-
ранньовізантійський період, у середньовізан- муровим він міг бути названий за традицією,
тійський час видобуток мармуру різко скоро- як показник княжого статусу. У літописах, на-
тився і був відновлений, починаючи з XVI ст. приклад, при описі мощення підлоги храмів ви-
У 70-х роках ХХ ст. під час будівельних робіт користовують літературний штамп «мармуром
і археологічних досліджень біля поселення червоним» [Poppe, 1962, s. 40–41, 63, 70], хоча
робітників давніх кар’єрів було відкрито не- насправді мова йде про місцеві породи каме-
крополь з мармуровими саркофагами ран- ню – пірофілітовий сланець, піщаник чи вап-
ньо-, середньо- та пізньовізантійського пе- няк. Імовірно, саркофаг Ізяслава був збірним і
ріодів, серед яких переважають саркофаги, мармуровою в ньому могла бути фасадна стінка
які за формою аналогічні київським. Також чи віко, що й дало підставу літописцю зробити
було знайдено кілька таких саркофагів з де- уточнення. Від цього або подібного саркофа-
якими дефектами, що не були вивезені й досі га, очевидно, і походить знайдена на початку
перебувають у кар’єрі (іл. 14) [Asgari, 1978, ХІХ ст. «надгробная доска мраморная на три
p. 467–479, pls. 136: 4; 140: 11]. Очевидно, до куска разбитая» (іл. 4).
таких саркофагів, що їх не було одразу виве- Збірні саркофаги, як і більш низькі ящич-
зено з кар’єру, з дефектами (про що свідчать ні, зазвичай містилися в аркосоліях – спеці-
деформації віка), відносився і саркофаг Ярос- альних поховальних нішах у стінах храмів. Ця
лава Мудрого (іл. 12). Різьблення вже в Києві традиція існувала у Візантії [Пαζαράς, 1988,
виконували висококваліфіковані грецькі май- σ. 60–83, 169–173; Treasures, 1997, р. 234–235]
стри, можливо, з-поміж тих, котрі працювали і набула поширення в Давній Русі з другої по-
на будівництві Десятинної церкви та Софій- ловини ХІ ст. Виявлені ж у південно-захід-
ського собору [Архипова, 2005, с. 23–95]. ній частині руїн Десятинної церкви численні
Не можна виключати, що знайдені в Деся- фрагменти мармурового монолітного сарко-
тинній церкві уламки походять не від одного, а фага, таким чином, найвірогідніше, походять
23
III Наукові читання / Third Scientific Conference
від саркофага князя Володимира, похованого статуту, він уже в день коронації мав узгодити
подібно візантійському імператору. зовнішній вигляд і матеріал свого саркофага з
За візантійським придворним етике- майстрами [Пименово, 1984, с. 296, 297]. До
том, уже при вступі на престол імператор країн, де не було потрібного каменю, його до-
зобов’язаний був подбати про свій особистий правляли спеціально, і тоді важливу роль грали
саркофаг. Євсевій Кесарійський у життєпису особисті зв’язки замовника [Deer, 1959]. Наслі-
Константина (Vita Constantini) повідомляє, що дуючи візантійський придворний етикет, руські
імператор заздалегідь визначив місце свого князі також завчасно готували свої саркофаги
поховання у храмі Святих Апостолів [Sodini, [Архипова, 2001, с. 38–39]. Існування подібної
2002, р. 136], а за словами Льва Диякона, неза- традиції в Київській Русі пояснює появу в Києві
довго до смерті імператор Іоанн Цимісхій «по- дорогих і важких мармурових саркофагів. Вра-
спешил вернуться в Византий: он торопился ховуючи тісні контакти між Руссю і Візантією
в построенный им храм Спасителя, желая, та прагнення першої до самоствердження, до-
чтобы как можно скорее был закончен гото- ставка спеціально замовлених у Константино-
вящийся для его тела гроб» [Лев Диакон, 1988, полі саркофагів і оздоблення їх згідно з тогочас-
с. 94]. Судячи з опису коронації візантійського ною модою цілком відповідало політичним ам-
імператора Мануїла 1391 року, відповідно до біціям Києва кінця Х – першої половини ХІ ст.
Література
Айналов Д.В., Редин Е.К. Древние памятники искусства Киева: Софийский собор,
Златоверхий Михайловский и Кирилловский монастыри // Труды педагогического отдела
Харьковского историко-филологического общества. – Харьков, 1899. – Т. 6. – С. 1–58.
Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные
Ахеографическою комиссиею : в 15 т. – Санкт-Петербург, 1861. – Т. 3 : 1638–1657 [гг.].
Ананьєва Т. Десятинна церква: коло витоків археологічних досліджень (1820–1830-ті рр.) //
Церква Богородиці Десятинна в Києві. До 1000-ліття освячення. – Київ, 1996. – С. 15–23.
Архипова Є.І., Харламов В.О. Шиферна орнаментована плита з Успенського собору Києво-
Печерської лаври // Археологія. – 1992. – № 3. – С. 139–142.
Архипова Є. Архітектурний декор та саркофаги Десятинної церкви // Церква Богородиці
Десятинна в Києві. До 1000-ліття освячення. – Київ, 1996. – С. 61–67, 118–130.
Архипова Е.И. О месте погребения Ярослава Мудрого (проблема княжеской усыпальницы) //
Российская археология. – 2001. – № 1. – С. 37–44.
Архипова Є. Шиферний саркофаг «княгині Ольги» з Десятинної церкви: проблема
атрибуції // Наукові записки. – Київ, 2002 а. – Т. 9. Біографічна некрополістика в контексті
сучасної історичної науки. Джерела та результати досліджень. – С. 20–33.
Архипова Е. Саркофаг князя Владимира Святославича: вымысел и реальность // Киевский
альбом. Исторический альманах. – 2002 б. – Вып. 2. – С. 61–66.
Архипова Е.И. Резной камень в архитектуре древнего Киева (конец Х – первая половина
ХІІІ вв.). – Киев, 2005.
Архіпова Є.І. Дослідження різьбленого декору Десятинної церкви в Києві // Археологія. –
1991. – № 2. – С. 98–110.
Беляев Л.А. Русское средневековое надгробие. Белокаменные плиты Москвы и Северо-
Восточной Руси XIII–XVII вв. – Москва, 1996.
Беляшевский Н.Ф. Десятинная церковь // Киевская старина. – 1888. – Т. 22. – С. 3–8.
Берлинский М.Ф. О Десятинной церкви в Киеве // Труды и летописи Общества истории и
древностей российских. – 1830. – Ч. 5. – Кн. 1. – С. 106–123.
Болховитинов Е. Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии. – Киев, 1825.
Бугославский С.А. К литературной истории «Памяти и похвалы» князю Владимиру //
Известия Отделения русского языка и словесности Академии Наук. 1924. – Ленинград, 1925. –
Т. 29. – С. 105–159.
24
III Наукові читання / Third Scientific Conference
25
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Смирнов Я.И. Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца XVIII века // Труды XIII АС в
Екатеринославе. 1905 г. – Москва, 1908. – Т. 2. – С. 197–512.
Толочко А.П. Рака княгини Ольги в Десятинной церкви // Сугдейский сборник. – [В печати].
Толочко П.П. О месте и времени крещения и канонизации Владимира Святославича //
Византийский временник. – 2011. – Т. 70 (95). – С. 90–104.
Фундуклей И. Обозрение Киева в отношении к древностям. – Киев, 1847.
Харламов В.А. Отчет начальника архитектурно-археологического отряда Киевской
археологической экспедиции Харламова Виктора Александровича о проведенных в 1981–
1982 гг. раскопках т. н. дворца княгини Ольги на Десятинном переулке // Науковий архів
Інституту археології НАН України, 1981–1982/34в.
Хорошев А.С. Политическая история русской канонизации (ХІ–XVI вв.). – Москва, 1986.
Asgari N. Roman and Early Byzantine marble quarriers of Proconnesus // The Proceedings of
the Xth International Congress of Classical Archaelogy. – Ankara-Izmir 23–30/IX/1973. – Vol. 1. –
Ankara, 1978. – P. 467–480. – Pl. 135–142.
Deer J. The Dynastic Porphyry Tombs of the Norman Period in Sicily // DOS. – Vol. 5. –
Cambridge, Massachusetts, 1959.
Grierson Ph. The Tombs and Obits of the Byzantine Emperors (337–1042) [with an additional
note by Mango C. and Ševčenko I] // DOP. – 1962. – Vol. 16. – P. 1–63.
Пαζαράς Θ. Ανάγλυφες σαρκοφάγοι και επιτάφιες πλάκες της μέσης και ύστερης βυζαντινής
περιόδου στην Ελλάδα. – Αθήνα, 1988.
Poppe A. Materiały do Słownika Terminów Budownictwa Staroruskiego X–XV w. – Wrocław ;
Warszawa ; Krakow, 1962.
Sodini J.-P. Marble and Stoneworking in Byzantium, Seventh-Fifteenth Centuries // The
Economic History of Byzantium: From the Seventh through the Fifteenth Century. – Washington,
2002. – P. 129–145.
Treasures of Mount Athos. – Thessaloniki : Holy Community of Mount Athos, 1997.
Ward-Perkins J.B. Roman garland sarcophagi, from the quarries of Proconnesus (Marmara) //
Smithsonian Report for 1957. – Washington, 1958. – P. 455–467.
Список скорочень
26
III Наукові читання / Third Scientific Conference
This paper deals with the collection of photographic film that stamped excavations of Desyatynna
Church and a territory near it in 1936-1939th years. This collection is about 400 items. The analysis
of this photographic film defined more exactly some details in an architecture of Desyatynna Church
in Old Rus period and some details consern to the methods of an archaeological excavations.
Keywords: photo, negative photographic film, excavations, laying, Desyatynna Church.
У Науковому архіві Інституту археології Колекція скляних фотонегативів налічує
НАН України (НА ІА НАН України) зберіга- 423 екземпляри, які розподілено по роках у
ється частина польової документації розкопок такий спосіб: 1935 рік – 2 екземпляри, 1936 –
Десятинної церкви і прилеглої до неї території. 205, 1937 – 53, 1938 – 13, 1939 – 150. Самі
Ці дослідження проводилися під керівництвом негативи мають маркування (напис тушшю),
Т. Мовчанівського (1936–1937), після його аре- нанесене на зворотному боці негатива, і тому
шту – М. Каргером (1938–1939). Серед доку- на позитиві воно відображене дзеркально. Як
ментальних джерел експедиції – польові що- правило, знизу по центру стоїть підпис «Київ.
денники, інвентарні описи, креслення, малюнки Десятинна» і зазначено відповідний рік.
та фотографії. Останні представлені у вигляді У правому верхньому куті негатива в овалі
альбомів з наклеєними світлинами (5 альбомів, вказано чотиризначну цифру – номер негати-
137 аркушів, понад 400 фотографій) та негативів ва. Якщо фото зроблено вертикально, то зга-
на склі. Порівняння фотографій зі звітів і нега- дані маркувальні написи розташовано верти-
тивів засвідчило, що приблизно на третину вони кально боком, тобто при маркуванні негативи
не збігаються між собою. Аналізу саме негати- не проглядалися й підписувалися механічно,
вів згаданих розкопок присвячено цей огляд. іноді навіть догори 1.
1
Сканування негативів було здійснене колегами О. Манігдою та А. Чекановським, за що автор висловлює їм щиру
подяку. Окрема подяка співробітнику Державного Ермітажу (Санкт-Петербург, РФ) Д. Йолшину за зауваження та
пропозиції щодо змісту статті.
27
III Наукові читання / Third Scientific Conference
На фото зафіксовано різні етапи розко- ХVІІІ ст. у північно-західній частині Старо-
пок – від початкового знімання верхніх наша- київської гори – дозволяють досить точно
рувань до зачистки на рівні материка. Є фото і локалізувати місця розкопок 1936–1939 ро-
з копачами під час роботи або колективні фото ків. Відносно недавно наші російські колеги
учасників розкопок. Також зафіксовано стінки К. Михайлов і Д. Йолшин опублікували так
окремих розкопів зі стратиграфією, об’єкти, званий план Г. Корзухіної – схему розташуван-
поховання, окремі розчищені знахідки. Части- ня на Старокиївській горі розкопів В. Хвойки
на знімків присвячена фіксації виявлених ма- (1907–1908), Д. Мілєєва (1908–1913), Т. Мов-
теріалів – блокам стінової кладки, будівельним чанівського та М. Каргера [Михайлов, Ёлшин,
матеріалам, кераміці, виробам із заліза, кольо- 2004]. Ця публікація дозволила більш чітко
рового металу, скла, каменя, кістки. На кількох з’ясувати обсяг і результати розкопок 1930-
світлинах представлено знахідки з язичниць- х років і допомогла при плануванні розкопок
ких поховань – намисто й окремі намистини, Десятинної церкви 2005–2011 років.
монети (переважно – диргеми), окремі речі. Фотографії розкопок 1936–1939 років
Серія знімків має нумерацію від 7753 до дають можливість уточнити згаданий план
8250. Частина номерів відсутня, у кількох ви- Г. Корзухіної. Зокрема, на чотирьох знімках
падках один номер має додатковий літерний (№ 7839, 7841, 8019, 8029) за розчищеним
індекс, наприклад: 8047, 8047а, 8047б, 8047в. «капищем» видно щойно споруджену будів-
Негативи зберігаються в паперових конвер- лю Художньої школи (нині – Національний
тах, частина з яких має атрибутивні підписи – музей історії України, або НМІУ). «Капище»
номер розкопу, назву об’єкта тощо. Останні розташоване праворуч від входу до будівлі,
не завжди відповідають змісту фото. Аналіз приблизно там, де зараз його натурний макет.
колекції фотографій, віднесених до розкопок На плані Г. Корзухіної цей об’єкт розміщено
Десятинної церкви, засвідчив, що частина навпроти входу до Художньої школи [Михай-
з них зроблена під час розкопок 30-х років лов, Ёлшин, 2004, с. 230, рис. 3].
ХХ ст. інших пам’яток Києва – Михайлів- Як уже зазначалося, на кількох негативах
ського Золотоверхого собору, Софійського є зображення наукових співробітників екс-
собору і навіть Корчуватівського могильника педиції, у тому числі і її керівників. Зокрема,
зарубинецької культури (№ 8058). Наприклад, фото № 7767 зафіксувало робочий момент на
на першому фото колекції (№ 7753), яке ніби- одному з розкопів 1936 року. Судячи з одягу,
то стосується Десятинної церкви, з підписом це – жовтень-листопад. Серед інших у розкопі
«Київ. Десятинна 1935 г. Гончаров», зафіксо- стоїть Т. Мовчанівський – у пальті з піднятим
вано розкопані поховання в нартексі Михай- комірцем, у чорному кашкеті і з рукавичками.
лівського Золотоверхого собору. Також є ви- Трохи далі стоїть В. Гончаров – також у кашке-
падки, коли світлини одних і тих самих розко- ті, пальті, руки в кишенях (іл. 1). В. Гончарова
пів чи навіть об’єктів віднесено до різних ро- не зачепила хвиля репресій, і він продовжував
ків. Ця плутанина пов’язана, вірогідно, з тим, брати участь у розкопках до початку 1970-х ро-
що після арешту і страти частини учасників ків, зокрема, досліджував так звану ротонду,
експедиції 1936–1937 років польову докумен- або «палац Ольги», біля сучасного Національ-
тацію експедиції було конфісковано НКВС і ного музею історії України.
повернуто, частково, лише 1938 року. Під час На фото літа 1938 року (№ 8057) у розко-
наступної систематизації цих матеріалів час- пі бачимо М. Каргера, який уважно спостері-
тину креслень і фото було атрибутовано по- гає за процесом розчистки заповнення об’єкта
милково або взагалі не ідентифіковано. (іл. 2). На голові дослідника – зав’язана біла
Загальні світлини розкопів, траншей, які хустина від сонця, на лівій руці – великий
мають на задньому плані надійні репери – годинник. Поруч, у світлих штанях, стоїть
Андріївську і Десятинну церкви, будинки по І. Іванцов – відомий дослідник давнього Киє-
вул. Володимирській, Трьохсвятительській та ва, який напередодні війни тільки-но закінчив
Андріївському узвозу, залишки валу ХVІІ– рукопис книги про стародавній Київ 2. Його
2
На початку ХХІ ст. за сприяння доньки дослідника Г. Іванцової книга вийшла друком [Іванцов, 2003].
28
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 5. Початок виїмки ґрунту на одному з Іл. 6. Розкоп біля руїн Десятинної церкви.
розкопів. Осінь 1936 р. НА ІА НАН України, Літо 1937 р. НА ІА НАН України, негатив
негатив № 7826 № 7968
29
III Наукові читання / Third Scientific Conference
розстріляли німці восени 1941 року. Інший оброблений блок вапняку(?). На дальньому
знімок літа 1939 року (№ 8243) зафіксував плані видно кладку хрещатого стовпа кінця
М. Каргера в момент, коли той проводить екс- Х ст., за якою – кладка апсиди церкви Різдва
курсію на місці розкопок Десятинної церкви. Богородиці Десятинної ХVІІ–ХVІІІ ст. (іл. 7).
Серед слухачів, яких понад десяток, – двоє Збереженість у кількох місцях півден-
хлопців-школярів, чоловіки (двоє – літнього ної та західної стін Десятинної церкви кла-
віку) та жінки. На задньому плані – нещодав- док основ хрещатих стовпів дозволила ще
но зведена будівля Художньої школи. Відвали М. Каргеру з’ясувати, що, принаймні, на по-
розкопу вже позаростали бур’янами. М. Кар- чатковому етапі галереї церкви мали вигляд
гер тримає в правій руці великий шкіряний хрещатих стовпів, з’єднаних арками, тобто
портфель (іл. 3). були відкритими й нагадували галереї Софії
Серед негативів розкопок є декілька, Київської [Каргер, 1961, с. 48]. Аналіз зобра-
на яких зафіксовано етапи руйнації стасів- ження на фото 1937 року хрещатого стовпа
ської (1828–1842) Десятинної церкви восени навпроти другої із заходу внутрішньої пере-
1936 року. На фото № 7756 ми бачимо пів- мички південної галереї дозволяє відмітити
нічний та західний фасади церкви. Видно, що такі деталі:
на північно-східній бані церкви вже знищено 1) орієнтація осі захід-схід стовпа (при-
її купол, тоді як на куполі центральної бані наймні, його східного виступу) не збігається
знято лише металеві листи покриття (іл. 4: з напрямком кладки фундаменту прясла і має
1). Біля церкви лежать великі купи каміння, деяке відхилення на південь;
яке, можливо, походить з інших, уже зруйно- 2) верх фундаменту південної стіни ви-
ваних церков. На іншій світлині (№ 7826) ви- щий, ніж верх фундаменту внутрішньої пере-
дно Десятинну церкву з північного заходу. На мички, на яку спирається північний виступ
знімку вже відсутній купол центральної бані і хрестоподібного стовпа. Збережений верх
розібрано бічні бані (іл. 4: 2). На передньому зовнішньої лопатки фундаменту, на якому ви-
плані цього фото зафіксовано початок виїм- дно горизонтальну плінфу, також нижчий, ніж
ки ґрунту на місці розкопів. Шари землі зні- південна стіна;
мали вертикальним прокопуванням, а потім 3) основа стовпа вужча за ширину фунда-
на тачках по дошках вивозили до краю гори менту, при цьому відступ від краю фундамен-
(іл. 5). Ще на одному літньому фото, датова- ту з південного боку сягає близько 0,2 м, тоді
ному 1936 роком (№ 7968), за розкопом видно як у північно-східному внутрішньому куті
великі купи битої цегли на місці зруйнованої стовпа цей відступ мінімальний;
церкви, з чого випливає, що знімок відносить- 4) основу стовпа становить ряд каменів
ся до 1937 року (іл. 6). кварциту, при цьому в східному торці стовпа
Після руйнації Десятинної церкви у видно вертикально поставлену плінфу – буді-
1937 році було досліджено частину південної вельний прийом, зафіксований на деяких ді-
стіни давньої церкви. Одна з траншей ділян- лянках фундаменту західної стіни Десятинної
ки ІІІ розкопу розкрила відрізок кладки тре- церкви кінця Х ст.;
тього із заходу прясла стіни. Розглянемо кіль- 5) у кладці стовпа майже на всій площі
ка знімків, на яких зафіксовано цікаві деталі зберігся 1 ряд плінфи, у північному виступі –
архітектури церкви. Це важливо, оскільки 2 ряди, розташовані безпосередньо один над
частину кладки стін храму, про яку мовити- другим, а в західному виступі – навіть 3 ряди.
меться далі, було втрачено на момент початку На іншому фото (№ 7956), уже опубліко-
останніх розкопок 2005 року. ваному [Ёлшин, Ивакин, 2010, с. 93, рис. 10],
На фото № 7855, яке помилково віднесе- добре видно кладку описаного хрещатого
но до 1936 року, зафіксовано зі східного боку стовпа зверху з південно-східного боку (іл. 8).
згадане прясло південної стіни. На передньо- Плінфа у ній розташована в певному порядку,
му плані – кладка перехрестя південної стіни який не точно або зовсім не відображений у
та третьої із заходу внутрішньої стіни півден- дрібномасштабних планах Десятинної церкви
ної галереї. Трохи далі на кварцитовій клад- М. Каргера [Каргер, 1961, рис. 9, 10]. У центрі
ці фундаменту прясла поперек нього лежить стовпа серед розчину виступають гострі кути
30
III Наукові читання / Third Scientific Conference
31
III Наукові читання / Third Scientific Conference
каміння забутовки, які виходять на рівень перечної стрічки південної галереї. Верхній
верхнього збереженого ряду плінфи. Плінфа обріз останнього викладений плінфою в один
в кладці квадратна, ширина виступів стовпа ряд (видно 2 плінфи, продовження закрите
складається з трьох плінф. Порядок розта- блоком вапняку (?).
шування плінф у кладці кожного з чотирьох Незрозумілою є відсутність західного ви-
виступів стовпа не завжди повторюється в ін- ступу стовпа. Блок вапняку (?) заважає роз-
ших трьох. Винос назовні південного виступу, дивитися деталі, але лінія основи стовпа з
найближчого на фото, становить 1,5 плінфи – цього боку є прямою і без ознак руйнації за-
зовнішня лінія з плінф не збереглася, а дру- хідного виступу. Так само вона виглядає і на
га наполовину заходить за лінію внутрішніх знімку № 8055 1938 року (іл. 10) На аксономе-
кутів стовпа. Західний виступ (на фото – лі- трії плану церкви М. Каргера [Каргер, 1961,
воруч) також утворений 1,5 рядами плінфи – рис. 10] позначений західний виступ стовпа,
зовнішнього та половинок внутрішнього. Ця вкритий трьома плінфами, що, як засвідчує
схема застосована для другого (верхнього) фото, не відповідає дійсності. Нагадаємо, що
ряду кладки. Розташування плінфи нижньо- в цьому місці розташований будівельний шов,
го ряду (за збереженим фрагментом однієї з який видно і на останніх фото, що утворився
них) вказує, що викладка плінфи була такою на місці стику фундаментів, зведених у різ-
ж, як і в описаному вище південному висту- ний час. Саме на ньому зверху лежить блок
пі. У східному виступі розташування плінф вапняку (?). Цікаво зазначити, що поперечна
таке: по центру – 2 цілі плінфи, при цьому внутрішня стрічка фундаменту, що підходила
внутрішня, яка збереглася, заходить за лінію до описаного перехрестя, мала виступи, які
внутрішніх кутів стовпа. По боках – кладка свідчать про розташування в цій частині гале-
у півтори плінфи, але при цьому цілі плінфи реї стіни з лопатками або хрещатого стовпа.
утворюють другу лінію, а половинки – першу, Вірогідно, між наявністю останнього та не-
зовнішню. Найкраще збереглася кладка пів- звичною формою стовпа південної стіни Де-
нічного виступу стовпа. Бокові ряди мають по сятинної церкви є прямий зв’язок.
дві плінфи, а центральний – половинку і дві Ще один хрестоподібний стовп, перший
цілі плінфи, остання з яких наполовину захо- на південній стіні від південно-західного кута
дить за лінію внутрішніх кутів стовпа. церкви, добре зберігся на час досліджень
Таким чином, довжина північного ви- М. Каргера (1938–1939) і в гіршому стані – на
ступу описаного хрещатого стовпа станови- час розкопок Г. Івакіна (2005–2011) [Ёлшин,
ла 2 плінфи, на відміну від інших, які були Ивакин, 2010, с. 86, рис. 6, с. 88–89, рис. 7].
у 1,5 плінфи. Це зумовлювалось, можливо, М. Каргер зафіксував частину ще одного по-
більшим навантаженням на внутрішню час- дібного стовпа на другому з півдня перехресті
тину стовпа, звернену до середини галереї. західної стіни храму [Каргер, 1961, с. 30–31].
Розбіжність у порядку викладки плінфи в На світлині 1939 року видно залишки кам’яної
кладці різних рядів і різних частин стовпа по- основи цього стовпа (№ 8100) та сліди тинь-
яснюється практичною необхідністю зведен- кування його північного виступу (№ 8166),
ня кладки у перев’язь. про які згадував М. Каргер (іл. 11, 12). Тинь-
Ще на одному негативі (№ 8046) зафіксо- кування, яке, до речі, було зафіксовано під час
вано ту саму ділянку кладки південної стіни останніх розкопок і на західній площині пер-
храму, але із західного боку. На передньому шого із заходу стовпа південної стіни [Ёлшин,
плані – кладка описаного вище хрещато- Ивакин, 2010, с. 86, рис. 6, с. 88], свідчить про
го стовпа. На задньому – залишки ще одно- те, що кам’яна основа стовпів розташовувала-
го стовпа. Блок вапняку (?) не лежить in situ, ся над рівнем підлоги давньої церкви.
оскільки не видно розчину, який би зв’язував На кількох негативах внутрішнього про-
його с кладкою. Добре видно кам’яну основу стору південної галереї добре видно внутріш-
стовпа й одну плінфу кладки на ній, північний ній (північний) бік першого із заходу хрещато-
довгий і східний виступи стовпа (іл. 9). На- го стовпа південної стіни (№ 8136, 8138). При
явний відступ основи стовпа, також близько збільшенні навіть видно ряди тонкої плінфи,
0,2 м, від зовнішнього західного контуру по- якою викладено стовп, а також вертикальний
32
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 11. Хрещатий стовп кінця Х ст. Іл. 12. Хрещатий стовп кінця Х ст.
західної стіни Десятинної церкви. західної стіни Десятинної церкви.
Літо 1939 р. НА ІА НАН України, Літо 1939 р. НА ІА НАН України,
негатив № 8100 негатив № 8166
Іл. 15. Місце стику фундаменту кінця Іл. 16. Кладка opus mixtum ремонту
Х ст. та ремонту першої третини ХІІ ст. ХІІ ст. північної стіни південно-західного
південної стіни Десятинної церкви біля її компартименту Десятинної церкви.
південно-західного кута. Літо 1938 р.НА ІА Літо 1939 р. НА ІА НАН України, негатив
НАН України, негатив № 8060 № 8136 (фрагмент), № 8063 (фрагмент)
33
III Наукові читання / Third Scientific Conference
шов, який відділяє східний виступ стовпа від Зі згаданим ремонтом південно-західного
кладки могилянської церкви ХVІІ ст. (іл. 13). компартименту Десятинної церкви пов’язана
На знімку № 8056 північний виступ цього ж ще одна цікава деталь. Судячи з фотогра-
стовпа відсутній (іл. 14). Питання, коли він фій 1938–1939 років та натурних обстежень
був розібраний – чи під час ремонту у ХІІ ст., останніх розкопок, стінові кладки південної
чи під час реставрації у ХVII ст. – залишаєть- та західної стін зазначеного об’єму храму
ся не з’ясованим. були суцільно цегляними, тобто виконани-
На одному з негативів 1938 року, також ми в техніці opus isodos. Водночас на кількох
уже опублікованому [Ёлшин, Ивакин, 2010, знімках північної стіни цього компартименту
с. 90, рис. 8], можна побачити внутрішній (№ 8063, 8136–8138) стінова кладка ремонту
бік прясла південної стіни, яке прилягає до над фундаментом виконана в змішаній техніці
південно-західного кута Десятинної церкви (opus mixtum) (іл. 16).
(№ 8060). У нижній частині фундаменту ви- Під час розкопок 1939 року в тайнику
дно заглиблення, що має вигляд ніші, пере- під західною частиною храму було виявлено
критої зверху навісом-козирком, а праворуч, уламок двоступінчастої арки ніші, опублі-
до кута, має напівсферичний контур (іл. 15). кований М. Каргером [Каргер, 1961, с. 49,
Такому незвичному вигляду ця ділянка фун- табл. VІІ: 1] (№ 8085). У колекції фото є і
даменту завдячує ремонту першої третини зворотний бік цього блоку (№ 8088), який
ХІІ ст., який наклався на фундамент кін- дає уявлення про техніку кладки кінця Х –
ця Х ст. Як було з’ясовано під час розкопок ХІ ст. зі схованим рядом – на лицьову по-
2005–2011 років, згаданий кут церкви зазнав верхню стіни виходив один ряд плінфи, тоді
суттєвої перебудови у ХІІ ст. Стіни і верх фун- як сусідні два – вище й нижче – сховані в
даменту цього прясла кінця Х ст. було розі- товщі розчину. Усі 3 плінфи добре видно на
брано, а в самому куті фундамент Х ст. був де- зворотному боці блоку (іл. 17).
монтований повністю [Ёлшин, Ивакин, 2010, На ділянці ІІ розкопу 1937 року, розташо-
с. 81–85, рис. 3]. Вірогідно, при розбиранні ваній за 10 м на північний захід від північно-
фундаменту й вирівнюванні внутрішнього східного кута Десятинної церкви, було вияв-
борту фундаментної стрічки вона стала біль- лено завал будівельних матеріалів, серед яких
шою за ширину фундаментного рову Х ст., і і кілька блоків стін храму, про який згадує
тому кладка нового фундаменту першої тре- М. Каргер [Каргер, 1961, с. 49]. Серед негати-
тини ХІІ ст., закладена в більш широку тран- вів є декілька саме з цією знахідкою. Подає-
шею фундаментного рову, виявилася шир- мо загальний вид скупчення (№ 8032) (іл. 18)
шою за попередній фундамент. Таким чином, та блоки з напівколонками (№ 7957, 8030,
на фото видні найдавніший фундамент церк- 8031), один з яких опублікований М. Карге-
ви кінця Х ст. і більш широкий фундамент ре- ром [Каргер, 1961, табл. VІІ: 3]. На одній зі
монту ХІІ ст. в куті та у вигляді козирка над світлин – верх блоку в завалі, на іншій – уже
фундаментом Х ст. вийнятий блок (іл. 19: 1, 2). Фото ще одного
Ліворуч на світлині, там, де проходить блоку з напівколонкою цікаве тим, що на ньо-
тріщина на скляному негативі, у фундаменті му видно напівсферичну лицьову поверхню
ремонту видно 2 плінфи, які поставлено вер- з фресковим розписом рослинного характеру
тикально вздовж лінії фундаменту, і уламок [Каргер, 1961, с. 50], яка вкривала саме напів-
третьої в такому самому положенні. Таким колонку (іл. 19: 3). На згаданих знімках добре
чином, вірогідно, вирівнювалася верхня час- видно, що напівколонки належать до кладки,
тина внутрішньої площини відремонтованого виконаної в техніці схованого ряду. М. Каргер
фундаменту. Трохи далі праворуч видно вер- вважав, що знахідки уламків блоків напів-
тикальну плінфу, розташовану перпендику- колонок 1937 року повністю тотожні блоку
лярно до лінії фундаменту – звичний прийом квадратного стовпа з подібними напівколон-
для впорядкування кладки фундаменту, який ками, знайденому 1911 року Д. Мілєєвим на
трапляється в Десятинній церкві як у кладках південь від Десятинної церкви [Каргер, 1961,
Х ст., про що вже мовилося, так і в ремонті с. 52, табл. VІІІ]. На нашу думку, значна від-
першої третини ХІІ ст. стань завалу від стін церкви свідчить про те,
34
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 17. Блок арки з тайника Десятинної Іл. 18. Залишки стіни, що впала,
церкви. Два боки. Десятинної церкви. Ділянка ІІ. Літо
Літо 1939 р. НА ІА НАН України, 1937 р. НА ІА НАН України,
негативи № 8085, 8088 негатив № 8032
35
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
36
III Наукові читання / Third Scientific Conference
The article is devoted to the determination of the metrological standard of the Old Rus’ coins –
srebrenik (silver) and zlatnyk (gold), and their place in the money-weight system of the Old Rus’
as well as the problem of the evolution and decline of the Old Russian mint initiated by by Prince
Vladimir Svyatoslavich.
Keywords: srebrenik, zlatnyk, metrological standard, dirham, dinar, solidus, Old Rus’.
З ім’ям київського князя Володимира Свя- с. 28–33; Сотникова, Спасский, 1983, с. 10–
тославича пов’язаний цілий ряд радикальних 46; Сотникова 1995, с. 127–156; Мельнико-
змін у житті давньоруського суспільства. Літо- ва, 1987, с. 68–73; Гайдуков, Калинин, 2012,
писці докладно розповідають про християніза- с. 407–411; Бауер, 2014, с. 3–74]. За цей період
цію Русі, початок монументального будівни- в активних дискусіях щодо нумізматики вирі-
цтва, відкриття шкіл, закладення нових міст та шено найбільш гострі проблеми класифікації,
спорудження оборонних ліній на півдні. Поза атрибуції та датування срібників, з’ясовано
їх увагою, проте, залишилася ще одна важлива якісний склад металу монет і певні моменти
реформа, про яку свідчать археологічні знахід- технології виробництва. Попри це, досі зали-
ки, – початок чекану давньоруської золотої та шаються невирішеними проблеми стопи сріб-
срібної монети, що мала б витіснити з грошо- ного монетного чекану, співвідношення вар-
вого обігу Русі іноземне срібло – арабські дир- тості срібника та златника, а також їх місця в
хеми та європейські денарії. системі грошових одиниць Давньої Русі. Оби-
Історія вивчення давньоруського монет- дві найпоширеніші наразі версії – про срібник
ного чекана налічує вже понад два століт- як механічну заміну дирхема та чекан монети
тя [огляди див.: Толстой, 1882, с. 129–184; без метрологічного стандарту – заперечують
Орешников, 1936, с. 28–43; Котляр, 1971, належність срібника до давньоруської грошо-
37
III Наукові читання / Third Scientific Conference
во-вагової системи XI–XIII ст., пропонуючи в кнера як одиницю аптекарської ваги (3,732 г),
першому випадку гіпотетичні реконструкції І. Круг заперечував можливість настільки
більш ранньої системи платіжних одиниць, а великої втрати ваги монетою, наголошуючи
в другому – de facto гіпотезу про примусовий на близькості її фактичної ваги до стандарту
обіг монети із символічною ціною, а не реаль- одиниці виміру київського важка [Krug, 1805,
ною вартістю. Залежно від вибору відповіді, s. 147–153; Круг, 1807, с. 199–206].
ми отримуємо кардинально різне сприйняття Після знахідки нових цілих екземплярів
суті грошової реформи Володимира Святос- монет Ярослава А. Кунік виділив два види
лавича та, відповідно, різні оцінки її історич- (номінали) монет князя, що різнилися за ва-
ного значення. гою, однак відмовився визначати стопу чека-
Історіографія проблеми. Перші мірку- на через надто малу кількість відомих монет
вання про метрологію срібника висловив ще [Куник, 1860, с. 63, 85–86]. Володіючи вже
К. Фелькнер 1797 року, аналізуючи срібник помітною вибіркою срібників Володимира та
Ярослава з колекції графа О. Мусіна-Пуш- Святополка з Ніжинського скарбу 1852 року,
кіна, знайдений у 1792 році в Києві під час Я. Волошинський, утім, теж не запропонував
копання рову (чи то серед привісок ікони) для них визначення вагового стандарту [Во-
[Куник, 1860, с. 26]. Злегка пошкоджений лошинский, 1853]. С. Строганов, аналізую-
срібник важив 53 грана (3,297 г), що дозволи- чи знахідки з Ніжинського скарбу, лише від-
ло досліднику збільшити його реконструйо- значив велике варіювання ваги срібників від
вану вагу до стандарту візантійської драхми 35 до 91 долі (1,56–4,04 г) [Stroganoff, 1883,
(3,41 г). Сам срібник К. Фелькнер правильно s. 116–117].
пов’язав з Ярославом Володимировичем, але Якісно новий погляд на давньорусь-
інтерпретувавши при цьому три збережені лі- ку грошово-вагову систему запропонував
тери від напису ÀÌÈÍ по колу як скорочен- Д. Прозоровський, застосувавши підхід по-
ня «монѣта одной ногатой» [Völkner, 1797, яснення відмінності вагових норм грошових
s. 763–764]. одиниць через призму різного вмісту доро-
І. Круг додав до аналізу ще одну знахід- гоцінного металу. Останній момент був най-
ку – мідний важок з «Київських печер» (іл. 1). слабшою ланкою концепції, оскільки дослід-
Плаский круглий важок у мідній оболонці ник не володів реальною порівняльною ін-
(заповнення могло бути залізним або свинце- формацію про проби аналізованих одиниць,
вим) важив 369 гран (22,955 г) і був маркова- довільно призначаючи вміст лігатури. Орієн-
ний з одного боку сімома крапками по колу з туючись на вагові визначення давньоруських
літерою Z (7) у центрі та написом ÃËhÁÚ – з монет із книги С. Шодуара, Д. Прозоровський
іншого [Толстой, 1882, табл. 14: 6]. Одиниця ототожнив вагу златників Володимира за дво-
виміру важка становила 3,279 г і вона вияви- ма монетами вагою в 98 та 99 долей (4,35 г
лася близькою до ваги пошкодженого срібни- і 4,4 г) з візантійським солідом. Срібник же
ка Ярослава вагою в 53 грана (3,297 г), або Володимира за екземпляром вагою в 78 долей
74 долі (3,288 г) з колекції О. Мусіна-Пушкіна (3,47 г) був ототожнений з римським денарі-
[Сотникова, 1995, № 222-2]. Вірогідно, помил- єм, а співвідношення його ціни зі златником
ково сприйнявши «драхму» з тексту К. Фель- встановлено як 15–16 : 1. Шляхом складних
перерахунків дослідник дійшов висновку,
що гривня дорівнювала 40 срібникам, або
в еквіваленті 50 резанам, через що співвід-
ніс срібники Володимира і Ярослава саме з
«резаною» давньоруської грошової системи.
«Малий» срібник Ярослава вагою в 35,5 долі
(1,58 г) Д. Прозоровський вважав рівнознач-
ним англійським і німецьким денаріям, але
ототожнював з давньоруською «куною». Ки-
ївський же важок з написом «Гліб», на його
Іл. 1. Важок з Києва (за Толстой, 1882) думку, позначав не 7 одиниць, а 1/7 від грив-
38
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ні з вирахуванням лігатури [Прозоровский, їх основі вагову одиницю в 129 або 130 гран
1865, с. 228–235]. У пізніших роботах концеп- (7,998–8,06 г). Середню вагу срібників і дирхе-
ція Д. Прозоровського щодо походження дав- мів дослідник вважав однаковою – 52 5/7 гра-
ньоруських грошових одиниць та їх метроло- на (3,268 г), пристосовуючи до їх виміру, слі-
гії і еквівалентної вартості еволюціонувала до дом за І. Кругом, київський важок з написом
визнання візантійського походження системи «Гліб». О. Черепнін справедливо зазначив, що
[Прозоровский, 1872], а згодом – до висновку, вагова одиниця останнього не підходила ні до
що давньоруська гривня була еквівалентною стандарту візантійських, ні тогочасних захід-
40 драхмам, 35 денарам, 30 секстулам, «точно ноєвропейських монет. Натомість, визначивши
як в денаровому фунті часів Карла Велико- у 38 золотників ваговий стандарт шестикутно-
го» [Прозоровский, 1880]. Підхід Д. Прозо- го злитка «київського типу» та ототожнивши
ровського справедливо піддав критиці О. Че- його з 50-кунною гривнею, О. Черепнін отри-
репнін, аргументувавши необхідність аналізу мав ту саму одиницю в 52 5/7 грана – «куну»,
комплексів знахідок (скарбів) та метрологіч- а збільшивши її на 2,5, – також «ногату» вагою
ного аналізу конкретних нумізматичних зна- в 131 5/7 грана (8,17 г). Усі ці одиниці, на дум-
хідок, включаючи фрагменти монет [Череп- ку дослідника, становили частини єдиної сис-
нин, 1901, с. 127–134]. теми з «ансирем» вагою в 136 золотників, що
Перший, повний на той час, каталог дав- ділився на 72, видаючи величину в 130 гран
ньоруських монет зібрав І. Толстой, який [Черепнин, 1893]. Ідею підтримав і розвинув
припустив, що срібники чеканені взагалі без далі К. Болсуновський, визначивши лише на
певної вагової системи, і лише для златника підставі виміру київських важків вагу «нога-
визнавши можливість чекана за стандартом ти» в 129 гран (7,998 г), а «куни» – у 51,6 гран
[Толстой, 1882, с. VII]. Зразком визнавався (3,2 г) [Болсуновский, 1898, с. 4–5]. Дещо зго-
візантійський солід, але І. Толстой і Н. Кон- дом О. Черепнін зазначав, що «перші випуски
даков ототожнювали його ваговий стандарт зі срібників були викликані тимчасовим скоро-
золотником [Толстой, Кондаков, 1891, с. 167]. ченням притоку іноземної срібної монети і,
У наступній за часом роботі І. Толстой приді- щоб ослабити нестачу обігової монети, поча-
лив велику увагу пошуку візантійських про- ли чеканити своє срібло». Дослідник відзна-
тотипів зображень давньоруських монет. На чав велику різноманітність ваги срібників, але
його думку, чекан власної монети почався все ж виділив дві групи: вагою 35–39 долей
зі златників, «призначених швидше для по- (1,56–1,73 г) та 48–90 долей (2,13–3,999 г), а
дарунків, ніж для обігу в народі як обмінні також визначив стандарт крупніших срібників
цінності», і які були «непотрібною практич- у 68 долей (3,02 г), зауваживши, що 50 таких
но для того часу розкішшю», а «вже після за- срібників важать 36 золотників [Черепнин,
доволення показної, так би мовити, сторони, 1900, с. 182–183].
постаралися застосувати набутий досвід для Поширену версію про тотожність стан-
задоволення справжньої потреби, і почали ви- дарту «золотника» візантійському соліду під-
готовлення монети срібної – обігових грошо- дав критиці І. Кауфман, який наголосив на
вих знаків» [Толстой, 1893, с. 334]. Завершу- різниці їх ваги (4,266 г та 4,548 г відповідно)
ючи статтю, дослідник зауважив: «Було б над- і показав тотожність ваги російського фунта
звичайно важливо з’ясувати, до якої монетної арабському ратлю та його поділу на 96 міска-
системи належать найдавніші руські грошові лів (динарів). Вирахувавши за даними катало-
знаки, але цього зробити мені поки що не вда- гу І. Толстого середню вагу руського златника
лося в тій мірі, щоб можна було стверджувати в 96,25 долі (4,277 г), І. Кауфман дійшов ви-
щось позитивно; мені здається, однак, більш сновку, що вона збігається не з фактичною ва-
ніж вірогідним, що наші монети, судячи з їх гою солідів, а з вагою арабських динарів. До
ваги й форми, були призначені замінити по- срібника дослідником також був застосова-
ширену в обігу до Х–ХІ ст. в Росії східну мо- ний метод вирахування середнього показника
нету – дирхеми» [Толстой, 1893, с. 367]. ваги монет. Середня вага срібників за типами
Аналізуючи вагу важків з рязанських визначалася такою: Володимир, тип І – 68 до-
скарбів, О. Черепнін емпірично виділив на лей (3,022 г); тип ІІ – 54 долі (2,399 г); тип ІІІ –
39
III Наукові читання / Third Scientific Conference
63 долі (2,799 г); тип IV – 64 долі (2,844 г); акцент перемістився на економічний фактор
Володимир сумарно – 63,35 долі (2,815 г); і східний блок аналогій, який, розвиваючи
Святополк – 63,5 долі (2,821 г). Срібники припущення І. Толстого та І. Кауфмана, тепер
Ярослава визнавалися дещо важчими без кон- вбачався у ваговому стандарті руської срібної
кретизації. Загалом стандарт руського сріб- монети. Так, В. Бартольд стверджував: «Коли
ника визначався І. Кауфманом у 64 долі, тоб- руські великі князі (починаючи з Володими-
то 2/3 золотника, або 1/144 фунта = 2,844 г, ра Святого) почали чеканити срібну монету
що дозволило стверджувати: «як було вище зі своїм ім’ям, ці монети чеканилися за вагою
показано, вага арабського дирхема складає дирхемів» [Бартольд, 1925, с. 168]. В. Дани-
2/3 золотника і ніякого сумніву не може бути левич також зазначав, «що, з боку ваги, ки-
в тому, що при чеканці срібної монети Воло- ївські срібники ближчі до диргемів, як до
димир Святий йшов за арабами <…> срібні тогочасних візантійських срібних грошей»,
монети Володимира своєю вагою вказують, приймаючи і твердження В. Трутовського
що їх основою слугувала та ж вагова одиниця, про побутування в Русі арабського співвід-
яка була основою куфічних монет» [Кауфман, ношення вартості срібла і золота [Данилевич,
1907, с. 72–88]. 1925, с. 117]. О. Орєшніков прив’язувався до
Зібравши перше велике зведення скарбів 1015 року (дати найпізнішої арабської монети
арабських дирхемів у Східній Європі, О. Мар- з європейських скарбів) як до рубежу почат-
ков констатував, що найпізніші монети з них ку «срібної кризи» та найімовірнішої, на його
датуються 1012 роком, і пов’язав припинення думку, дати початку чекана руської монети
надходження дирхемів у Європу з кризою че- [Орешников, 1918, с. 23–31]. О. Ільїн частково
канки монети на сході через нестачу срібла, поділяв скепсис О. Орєшнікова щодо класи-
яка спостерігалася з початку XI ст. [Марков, фікації руських монет І. Толстого, вважаючи,
1910, с. II–III]. Стандартом ваги златників до- що чекан руської монети почався практично
слідників вважав золотник, який розглядав одночасно Володимиром у Києві та Ярос-
як нормальну вагу золотої монети того пері- лавом у Новгороді в 1015 році, визнаючи як
оду, але ототожнюючи стандарт все-таки не одну з його причин «срібну кризу». О. Ільїн
з арабським динаром, а з візантійським солі- погодився з І. Толстим в оцінці златників як
дом в 1/72 літри. Щодо срібників О. Марков наслідування за типом і вагою візантійського
лише констатував загальний діапазон їх ваги соліда, зауваживши, що таке ж пояснення не
в 48–73 долі (2,13–3,24 г). Причини початку спрацьовує для срібників, оскільки вони важ-
власного чекану вбачалися в припиненні під- чі, ніж фактична вага відомих екземплярів мі-
возу срібної монети з початком «срібної кри- ліарісіїв [Ильин, 1924, с. 3–4].
зи» (1015 р.): «За вагою і розміром наші моне- М. Ліхачов відійшов від статистичної
ти підходять до східних. Можна припустити, оцінки середньої ваги срібників і, спираючись
що князі хотіли замінити східну монету своєю лише на екземпляри монет гарної збереже-
і зробили спробу її випуску, яка не вдалася». ності, вважав, що срібник Володимира І типу
Водночас саму ідею про те, що «особа, наді- важив понад 3,25 г, а його стандарт становив
лена владою, має право чеканити свою моне- близько 3,5–3,6 г; вага ж срібника Ярослава,
ту», дослідник вважав наслідком впливу Ві- на його думку, могла сягати 4,5 г. З’ясувавши
зантії [Марков, 1915, с. 6, 19–20]. стандарт візантійського срібного міліарісія
Ці спостереження внесли свою частку в (3,41 г), а також розглянувши дані про тео-
поступову зміну історичної парадигми щодо ретичну вагу дирхема, яка мала становити
давньоруського монетного чекану. В історич- 2,97 г, і про вагові характеристики реальних
ній літературі XIX ст. дослідники, як правило, знахідок дирхемів зі скарбів, що переважно
пов’язували початок чеканки Володимиром відносилися до діапазону 2,7–2,9 г, дослідник
власної монети із суто політичними причи- дійшов висновку, що давньоруські срібники
нами – прийняттям християнства й претензі- були важчими і від візантійської срібної моне-
ями на імператорський титул, наголошуючи ти, і від переважної більшості диргемів. Щодо
на візантійських взірцях для златників і сріб- концепції чеканки срібників як замінника
ників Володимира І типу. З початком ХХ ст. дирхема з початком «срібної кризи» М. Ліха-
40
III Наукові читання / Third Scientific Conference
41
III Наукові читання / Third Scientific Conference
42
III Наукові читання / Third Scientific Conference
чення «південноруської» гривні кун, вираху- срібла (40,95 г), 12 ногат по 3,41 г, 16 «нових
вавши, що гривня в 68,25 г становила вартість ногат» по 2,5593 г , 15 кун по 2,73 г і 25 резан
у сріблі візантійського соліда (4,55 г) при ві- по 1,638 г. Таким чином, давньоруський злат-
зантійському курсі 1 : 15, а гривня в 40,95 г – ник / золотник був тотожним гривні кун при
вартість соліда при курсі 1 : 9 [Pritsak, 1998, курсі 1 : 9,6, а срібники мали два «номінали»,
p. 38, 52]. О. Григорьєв, опираючись на дані покриваючи і куну, і ногату.
О. Большакова, вважав актуальним для Русі Роботу над доповненням корпусу давньо-
Х ст. не візантійське, а арабське співвідно- руських монет наразі продовжують М. Со-
шення вартості золота й срібла 1 : 9,3–10, тникова та М. Моісеєнко, переважно шляхом
або 1 динар = 13–15 дирхемів. Поширення ж залучення даних про екземпляри монет, що
серед давньоруських та скандинавських ма- зберігаються в приватних колекціях. Дослід-
теріалів Х ст. важків вагою близько 40 г до- никами одразу ж було констатовано наявність
слідник саме пояснював відображенням ди- у таких зібраннях високого процента фаль-
нара в сріблі при курсі 1 : 9,3–9,4 [Григорьев, шивих монет, а також «сумнівних», чию ав-
2005, с. 116–119]. К. Цукерман також вважає тентичність складно з’ясувати [Моисеенко,
давньоруську гривню кун вагою близько 40 г Сотникова, 2006; 2010]. Надзвичайна акти-
еквівалентом золотої монети, однак не дина- візація ринку підробок давньоруських монет
ра, а візантійської номісми [Zuckerman, 2011, почалася саме після видання «корпусу» [Со-
p. 31–34, 45–51]. тникова, Спасский, 1983; Сотникова, 1995],
У монографії О. Пріцака, присвяченій у якому не лише детально «розкладалися по
походженню давньоруської грошово-вагової поличкам» усі іконографічні та технологічні
системи на базі синтезу західноєвропейських моменти виготовлення срібників, але й міс-
(меровінгських) і мусульманських (через по- тилася необхідна для колекціонерів інформа-
середництво Хозарського каганату й Волзької ція про частоту чи рідкісність того чи іншо-
Булгарії) метрологічних одиниць, давньорусь- го штемпеля. На сьогодні висока активність
ким монетам присвячено кілька окремих роз- ринку підробок прикривається посиланням
ділів, у тому числі й з аналізом їх метрології на незаконний грабіжницький металопошук
[Pritsak, 1998, с. 47–53]. Слідом за І. Кауфма- на археологічних пам’ятках, що, навіть при
ном та Т. Арне, давньоруський златник автор об’єктивній наявності в приватних руках яко-
ототожненив зі стандартом динара (міскаля) їсь частки автентичних монет, у будь-якому
і пізнішим золотником. Вважаючи, що дав- випадку робить використання такої джерель-
ньоруський чекан слід розглядати через при- ної бази з науковою метою неможливим [Гай-
зму поступової втрати якості срібної монети, дуков, Калинин, 2012, с. 411].
О. Пріцак на базі невеликої групи пробованих Впровадження нових природничих мето-
срібників Володимира типу І припустив, що дів аналізу поки що принесло лише обмежені
він мав два стандарти: «хозарський дирхем» результати. Так, дослідження спектральним
в 2,73 г для високопробних монет та «булгар- аналізом 30-ти срібників з колекції Державно-
ський дирхем» в 3,41 г для низькопробних. го Ермітажу (Санкт-Петербург, РФ), оцінених
Одиницю в 3,41 г дослідник вважав «нога- раніше пробірним методом як виготовлених
тою», а величину в 2,5593 г – «новою», або з «недорогоцінного металу», продемонстру-
деномінованою ногатою вартістю в 1/10 скан- вало присутність у складі їх сплаву срібла у
динавського «ере». При цьому давньоруським кількості від 10 % до 70 % з переважанням
відображенням обороту низькопробної мо- групи з вмістом 10–30 %. При цьому спек-
нети О. Пріцак вважав термін «чорна куна» тральним аналізом підтверджено поділ сріб-
(за аналогією з argentum nigrum). У загальній ників на кілька груп: з пробою 100–300°; 300–
схемі-реконструкції південноруської грошо- 500°; 500–800°; вище 800° [Моисеенко, 2011;
вої системи «гривня срібла» була ототожнена Моисеенко, Сотникова, 2014].
зі срібним злитком київського типу (163,8 г) Ряд нових зауважень було висловлено
вартістю в 4 гривні кун, 10 шелягів (шилін- щодо технології виробництва срібників. О. Пе-
гів), 48 ногат, 64 «нових ногат», 60 кун та триченко піддав критиці визначення І. Спась-
100 резан; «гривня кун» становила 1/4 гривні ким способу виробництва монетних кружків
43
III Наукові читання / Third Scientific Conference
44
III Наукові читання / Third Scientific Conference
45
III Наукові читання / Third Scientific Conference
та № 2-3 виявляються більшими за діаметром, ник фактичної ваги синхронного златнику ві-
ніж група важчих за них златників (іл. 2), а зантійського золотого гістаменона [Grierson,
найменший за діаметром монетний кружок ки- 1973, p. 613–621]. Арабський динар Х ст. де-
ївського златника № 5-1, вірогідно, початково монструє пік частотної діаграми на показнику
не відрізнявся від найважчих екземплярів. 4,2 г зі значними відхиленнями ваги монет в
Отже, златник демонструє варіювання плюс і мінус [Давидович, 1966, с. 108; рис. 1;
розміру монетних кружків-заготовок (макси- 2], характерними для чекана al marco. Це не
мальна різниця 8 %) та ваги монет, чеканених типово для златника і візантійських монет,
одним штемпелем (до 8 %), даючи однаковий вага яких традиційно не перевищує стандарт
показник максимальної похибки у 8 %, яку соліда в 4,55 г, тобто частотна діаграма ваги
можна умовно вважати технологічним допус- златників лише додатково підтверджує висно-
ком. Висока вартість золота є головною при- вок про чекан давньоруської золотої монети
чиною відсутності похибки «в плюс» – злат- за візантійським взірцем, залишаючи осто-
ників, що переважають ваговий кластер 4,4 г, ронь і стандарт руського вагового золотника.
поки що не виявлено. «Емпіричний стандарт» Срібники. Срібники Володимира типу І
ваги златника наразі визначається в 4,4 г, і він (іл. 12: 2) чеканилися штемпелем більшого діа-
не тотожний теоретичній вазі ні візантійсько- метра, ніж златники. При цьому сам монетний
го соліда, ні арабського динара. Натомість він кружок срібника мав значно більший діаметр,
цілком вписується в найпоширеніший показ- попри меншу вагу. Необрізані екземпляри
срібників типу І мають діаметр 25–30 мм (7 %
різниці), причому закономірність у неможли-
вості розрізнити найважчі та найлегші монети
за їх розміром зберігається (іл. 4).
Значно помітніше різниться вага монет.
Дослідники справедливо відзначали, що стан
срібників далекий від ідеального. Частина з
них обрізані, інші – обламані по колу чи гру-
бо зламані, причому переважно при неком-
петентній спробі розділити спаяні корозією
монети Київського скарбу 1876 року. Водно-
час стан дирхемів із синхронних скарбів на
території Русі цілком подібний – багато з них
обрізані або грубо розламані, тож розрізнити
наслідок пізнішого пошкодження срібників
від їх пристосування до грошового обігу сво-
єї епохи не завжди легко. Для вагової діагра-
ми (іл. 5: 1) ми відібрали 42 срібники типу І,
у тому числі обрізані та відносно осмислено
обламані. Серед них повністю домінує діапа-
зон ваги 2,91–3,0 г, ще два піки діаграми при-
ходяться на значення в 2,8 г та 3,3 г. Застосо-
вуючи «технологічний допуск» ваги златника
у ±8 %, при стандарті у 3 г, діапазон похибки
має становити 2,75–3,25 г, тоді як число важ-
чих срібників виявляється порівняно вели-
ким. Іншим варіантом пояснення може бути
визнання стандартом срібника найважчого з
піків у 3,21–3,3 г, при якому в рамках «техно-
Іл. 4. Співвідношення ваги й розміру логічного допуску» виявляється діапазон 3,0–
срібників Володимира типу І (зображення 3,5 г. Найбільше поширення срібників вагою
за: Сотникова, 1995) близько 3 г у такій моделі виявиться відповід-
46
III Наукові читання / Third Scientific Conference
дю на запит грошового ринку шляхом відбору для аналізу підходять лише кілька. Пробитий
і обрізки срібників до вагового стандарту дир- невеликим отвором срібник № 19-1 з про-
хема в 2,97 г. бою 800°–860° має вагу 3,0 г. Цілий срібник
Версію О. Пріцака про існування двох № 19-2 з пробою 500° має вагу 3,35 г, а обрі-
вагових стандартів срібників І типу, які від- заний срібник № 17-8 з такою ж пробою 500°
різнялися за вмістом срібла, доводиться від- важить 3,23 г. Цілий срібник № 35-1 вагою
кинути. З опробованих срібників даного типу 2,18 г має пробу 375°. З класифікованих як
47
III Наукові читання / Third Scientific Conference
«недорогоцінний метал» або «червона мідь» шення ваги срібника до падіння вмісту срібла,
найважчий срібник № 17-4 – 3,65 г; цілі: ми повинні очікувати відповідника срібнику
№ 29-1 – 2,18 г; № 17-2 – 2,95 г; № 28-1 – 3,15 г; вагою 3 г і пробою 800° у вигляді срібника з
№ 32-1 – 3,22 г; злегка підрізані або обламані: пробою 500° вагою 4,8 г та срібника з пробою
№ 17-1 – 2,62 г; № 8-1 – 2,8 г; № 7-1 – 3,22 г. 375° вагою 6,4 г, тоді як на практиці монети з
Перевіряючи версію про пропорційне збіль- пробою 500° виявляються ледь важчі від ви-
сокопробних і складають теоретично 2/3 їх
вартості, а екземпляр із пробою 375° виявля-
ється навіть легшим і складає за фактом лише
1/3 вартості високопробного. Срібники з най-
меншим вмістом срібла (менше 300°) взагалі
демонструють різноманіття ваги в широкому
діапазоні 2,18–3,65 г. Тож висновок через
призму цієї вкрай незначної вибірки скоріше
буде констатацією меншої вагової точності
при виготовленні низькопробних срібників,
тоді як срібники типу І з підвищеним вмістом
срібла наразі належать до вагового діапазону
3–3,35 г.
Срібники Володимира типу II (іл. 12: 3)
у середньому мають більший діаметр штем-
пеля, який повністю вміщався лише на мо-
нетних кружках діаметром 27–32 мм (іл. 6).
На монетах діаметром 23–26 мм штемпель
завжди частково в обрізі, причому не завжди
зрозуміло, чи є підрізаною сама монета. Біль-
шість монет підігнані під розмір 25–28 мм,
причому діапазон кластера в 25–26 мм вра-
жає різницею у вазі – від 1,6 г до 3,75 г (іл. 6).
Порівнюючи лише зовнішні ознаки – діаметр
монети і повноту штемпеля, давньоруському
населенню було надзвичайно складно відріз-
нити «важку» монету від удвічі легшої. Ва-
гова діаграма, складена за 72 екземплярами
срібників цього типу (іл. 5: 2), демонструє
найвищий пік на показнику в 2,6 г. Менші
піки спостерігаються на показниках у 3 г та
2,4 г , при цьому основну кількість монет з
вагою від 2,5 г і нижче складають обрізані
та обламані екземпляри. Звертає увагу також
розширення верхнього вагового діапазону по-
рівняно зі срібниками типу І до 4 г, хоча таких
екземплярів і небагато.
Дещо змінюється і картина при кореля-
ції ваги монет та вмісту срібла. Екземпляри з
пробою 960°: № 55-1 – 2,68 г; № 58-1 – 2,8 г;
з пробою 900°: № 86-1 – 2,6 г (відламаний
сегмент майже в 1/3 монети); з пробою 720°:
Іл. 6. Співвідношення ваги й розміру № 52-1 – 2,78 г. Наступна група – монети з
срібників Володимира типу ІІ пробою 500°: № 75-1 – 2,7 г; № 71-2 – 3,28 г;
(зображення за: Сотникова, 1995) з пробою 480°: № 55-2 – 2,55 г; № 79-1 – 2,8 г.
48
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Срібники з пробою 300°: № 100-2 – 2,46 г 800°: № 175-1 – 3,08 г (дефект лиття, обла-
(обрізаний); № 63-1 – 2,7 г; № 97-2 – 2,82 г; маний); проба 720°: № 161-1 – 2,59 г (дефект
№ 69-1 – 3,0 г. Як бачимо, монети з найви- лиття); № 167-2 – 2,71 г (дефект лиття); проба
щим вмістом срібла (понад 900°) важать у 600°: № 175-2 – 2,93 г (обрізаний); проба 480°:
діапазоні від 2,68 г до приблизно 3,2–3,4 г, не № 172-1 – 2,91 г (обрізаний, обламаний). Ек-
утворюючи, як срібники типу І, групу важче земпляри з пробою нижче 300°: від обрізаного
3 г. Білонові екземпляри з вмістом срібла на вагою 2,45 г (№ 167-1) до обрізаного екземп-
рівні проби 480–500° мають вагу 2,55–3,28 г, ляра вагою 3,52 г (№ 159-1). Через відсутність
подібно до групи монет із пробою 300° вагою повністю вцілілих екземплярів визначити ме-
2,7–3,0 г. Монети з пробою нижче 300° зно- трологію срібників типу IV з вищою пробою
ву охоплюють широкий діапазон від 1,67 г на підставі наявних матеріалів складно. Зро-
(№ 60-1) до 3,72 г (№ 54-1). зуміло лише, що їхня вага мала перевищувати
Срібники Володимира типів ІІІ та IV 2,8 г, а важчих екземплярів – 3,1 г.
(іл. 12: 4, 5) із зображенням князя на троні на- Монети Святополка (іл. 12: 8, 9, 12) по-
вряд чи розрізнялися візуально простим насе- діляються на дві групи: зі слов’янським та
ленням, тож при кореляції ваги й розміру зве-
дені нами до однієї таблиці (іл. 7). Їх розміри
загалом аналогічні до срібників типу ІІ, і мо-
нети діаметром 25–28 см охоплюють широ-
кий ваговий діапазон від 1,8 г до 3,9 г, тоді як
діаметр монет понад 29 см маркує вагу біль-
ше від 2,4 г. Вагові характеристики срібників
типів ІІІ та IV дещо відрізняються. Срібники
типу ІІІ мають приблизно такий же широкий
діапазон фактичної ваги збережених монет, як
і срібники типу II, але два найвищі піки діа-
грами (за 45 екз.) припадають на показники
в 3,2 г та 3,3 г; менший пік припадає на по-
казник 2,6 г (іл. 5: 3). Діаграма ваги срібників
типу IV (складена за 21 екз.) показує значно
вужчий діапазон ваги монет – 2,4–3,6 г, з най-
більшим піком на показнику в 2,5 г (іл. 4: 4).
Дані про вміст срібла в монетах дають
такі результати. Тип ІІІ з пробою 840°: № 145-
1 – 3,05 г (обрізаний по колу); проба 500°:
№ 121-1 – 2,53 г (обрізаний); проба нижче
500°: № 137-1 – 3,02 г; № 144-1 – 3,03 г (обла-
маний); проба 480°: № 145-2 – 3,06 г (обріза-
ний); проба 300°: № 153-1 – 1,9 г (обрізаний);
№ 129-1 – 2,54 г (обрізаний); № 128-4 – 2,99 г
(обрізаний); № 134-1 – 3,21 г. Монети з про-
бою нижче 300° охоплюють діапазон від 2,18 г
(обрізаний) (№ 146-1) до 3,78 г (№ 128-3). Цілі
екземпляри низькопробних срібників чекани-
лися на заготовках вагою не менше 2,7–2,8 г,
тоді як цілі екземпляри срібників з більшим
вмістом срібла мають вагу 3,02–3,21 г, як і у
випадку з найбільш високопробними срібни-
ками типу І. Іл. 7. Співвідношення ваги й розміру
Срібники типу IV з пробою 960°: № 166- срібників Володимира типів ІІІ та IV
1 – 2,44 г (обрізаний, пробитий); проба 700– (зображення за: Сотникова, 1995)
49
III Наукові читання / Third Scientific Conference
християнським іменем князя відповідно. Роз- логічні до срібників Володимира типів ІІ–IV,
міри срібників його чекану (іл. 8) загалом ана- а монети діаметром 27–30 см охоплюють над-
звичайно широкий ваговий діапазон від 1,6 г
до 4,7 г. Проте, на відміну від срібників Воло-
димира, чітко вирізняються дві групи: моне-
ти з діаметром 23–26 см не могли мати вагу
понад 3 г, а монети з діаметром 31–32 см –
менше від 3 г. Ця підказка теоретично могла
слугувати підставою для грубого сортування
монет за вагою, чого в Ніжинському скарбі,
проте, не спостерігається.
Срібники з ім’ям Петра, через малу кіль-
кість відносно цілих екземплярів (13) і ши-
рокий діапазон їхньої ваги, показової само-
стійної вагової діаграми не утворюють (ід. 5:
5). Інша ситуація зі срібниками, маркованими
іменем «Святополк» (іл. 4: 6), найпоширені-
ша вага яких (за 45 екз.) становить 2,7 г, а два
інші піки позначають кластери в 2 г та 2,4 г.
Серед монет чекана Святополка найменше
високопробних монет. Так, серед срібників з
його слов’янським ім’ям із пробою 800–860°:
№ 183-1 – 2,32 г (обламаний); проба 720°:
№ 194-3 – 2,59 г (обламаний); проба 700°:
№ 201-4 – 2,3 г (обламаний); проба 600–700°:
№ 201-2 – 2,69 г (обрізаний); проба 300°:
№ 180-1 – 2,01 г (обрізаний); № 180-2 – 2,35 г
(обламаний); № 203-1 – 2,38 г (обламаний);
№ 197-1 – 2,74 г (обрізаний, обламаний);
№ 201-5 – 2,51 г (помітно обламаний); № 194-
2 – 2,88 г (перечеканка срібника Володимира
типу ІІ); № 201-3 – 3,57 г (виламаний неве-
ликий сектор, обрізаний). Срібники з пробою
нижче 300° – від обрізаного екземпляра ва-
гою 1,46 г (№ 178-1) до найважчого в 4,68 г
(№ 184-1); відносно цілі екземпляри важать
понад 2,7 г. Срібники з ім’ям Петра дають ще
менш виразну картину: проба 480°: № 214-
1 – 2,14 г (обрізаний); проба 300°: № 218-2 –
3,42 г; з пробою нижче 300° срібники мають
вагу від 2,66 г (№ 215-1) до 3,71 г (№ 206-1).
Про стандарт ваги високопробних срібників
Святополка на підставі даного матеріалу су-
дити важко. Що ж стосується білонової моне-
ти, то для цілих екземплярів із пробою 300°
можна відзначити доволі високі показники
ваги – 3,42–3,57 г.
Монети Ярослава (іл. 12: 6) найбільш
Іл. 8. Співвідношення ваги й розміру рідкісні, і частотна діаграма ваги (за 11 екз.)
срібників Святополка (зображення за: тут найменш інформативна (іл. 10: 3). Вона
Сотникова, 1995) демонструє лише розрізнення монет за дво-
50
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ма ваговими групами: 1,4–1,6 г та 2,8–4 г, яке що порівнюючи лише частотні діаграми ваги,
спостерігається і за розмірами монет (іл. 8). ми б скоріше об’єднали в одну групу срібни-
Лише щодо чекану Ярослава Володимирови- ки Володимира І та ІІІ типів (іл. 5: 1, 3) і сріб-
ча можна впевнено говорити про два номінали ники Володимира II типу та Святополка (іл. 4:
срібників, які чітко розрізняло й давньорусь- 2, 6). Останнє не викликає подиву, позаяк від-
ке населення. Усі пробовані монети Ярослава значені прямі факти перечеканки срібників
чеканені з високопробного срібла (960–970°), ІІ типу Святополком, але ж аналогічні випад-
а отже, «легкі» й «важкі» срібники перебува- ки є і для срібників Володимира типу ІІІ, які
ли в одній системі грошово-вагового виміру. все ж чеканилися після появи ІІ типу.
Екземпляр вагою 3,94 г з бронзовим вушком Сумарна картина по срібниках Володи-
і цвяшком (№ 222-3), судячи з розмірів додат- мира (180 екз.) (іл. 10: 1) показує дві вираз-
ків, має важити менше 3,4 г, тож найважчим ні вагові групи монет: 2,4–2,8 г із частотним
наразі є екземпляр вагою 3,77 г з Растгофа піком на 2,6 г та 3–3,3 г із частотним піком
(№ 222-1). Найлегший з «важких» срібників на 3 г. Сумарна діаграма чекана Святополка
має вагу 2,8 г (№ 223-2), однак він двічі про- (58 екз.) такої закономірності не виявляє – у
битий, що свідчить про невелику втрату ваги. ній домінує кластер 2,7 г, а в рівній кількості
Втрати були і в уже згадуваного вище екземп-
ляра монети з Києва вагою 3,288 г чи 3,297 г
(№ 222-2). Цілий же екземпляр з музею Віс-
бю (№ 224-1) виявився легшим – 3,06 г. Різ-
ниця між двома цілими екземплярами стано-
вить 0,71 г, а середній показник їхньої ваги –
3,415 г. У випадку, якщо саме цей показник і є
стандартом, то похибка становить ±10 %, тоб-
то, незважаючи на вищий рівень виконання,
ніж срібники київських князів, «важкі» новго-
родські срібники Ярослава теж чеканилися зі
значним «технологічним допуском». «Малі»
срібники Ярослава за тим же принципом по-
винні мати стандарт на позначці 1,5 г, або ж
максимум 1,6 г; у співвідношення з «важким»
срібним вони входять при стандартах остан-
нього відповідно в 3,0 г або 3,5 г та 3,2 г. Од-
нак вирішити проблему на такій обмеженій
базі неможливо.
При порівнянні частотних діаграм ваги
срібників Володимира Святославича всіх чо-
тирьох типів (іл. 5: 1–4) впадає в око неспів-
падіння різниця частотних піків. Найпошире-
ніший кластер для типу І – 3 г, втрачає акту-
альність на етапі чеканки срібників типу ІІ і
зовсім скорочується в типах III–IV. Срібники
типу ІІ найчастіше підганялися до ваги 2,6 г,
однак цей кластер знову падає серед срібни-
ків наступного типу III. Близькі величини
у 2,5 г та 2,7 г відповідно спостерігаємо на
срібниках Володимира IV типу та срібниках
Святополка. Ці спостереження можна було б
вважати відображенням єдиного еволюційно- Іл. 9. Співвідношення ваги й розміру
го процесу, якби не сплеск ваги до 3,2–3,3 г срібників Ярослава (зображення за:
серед срібників Володимира типу III. Цікаво, Сотникова, 1995)
51
III Наукові читання / Third Scientific Conference
52
III Наукові читання / Third Scientific Conference
53
III Наукові читання / Third Scientific Conference
клад, відрахуванням «угару» в 4–5 %. ваючи тигель, щоб запобігти втратам через
М. Сотниковій вдалося аргументовано «випаровування» [Ehrenkreutz, 1953, p. 439,
довести припущення І. Спаського про вироб- 441]. Таким чином, в арабському чекані втра-
ничий характер нарізок на срібних злитках ти через угар компенсувалися таким же спла-
новгородського типу, які позначали втрати вом, а у європейському чекані – лігатурою,
срібла при його переплавці в злитки [Сотни- однак сам угар на вагу монети не впливав.
кова, 1961, с. 79–91]. Щоправда, отримане Вивчаючи книгу російського монетно-
числове значення «угару», який становив, за го двору 1610–1611 років, Д. Прозоровський
розрахунками по кількості нарізок, переваж- звернув увагу на відмінність термінів «па-
но 9,1–14,3 %, а часом і 25–33 %, виявилося деж» і «угар», перший з яких відносився до
дуже високим. Також неймовірно високим на стадії очищення срібла переплавкою і складав
тлі західноєвропейських норм виглядає по- 8–14 %, тоді як другий з’являвся на наступній
казник «угару» і в російській монетній справі стадії плавки і складав лише 0,4–3,1 % [Прозо-
XVI–XVII ст., який оцінюється дослідниками ровский, 1865, с. 265–267]. Показово, що лише
в 9–14 % [Зверев, 2005, с. 225]. отриману після переплавок чисту вагу срібла
Англійський «Трактат про нову монету» обкладали податком у 1/48 (близько 2 %) і лише
(близько 1280 року) визначає величину угару з неї брали плату ливарникам. Для компенсації
при найбільш акуратному ставленні до лиття всіх втрат таляри купувалися в середньому на
в 1 пенні на фунт стерлінгів (0,42 %). Синх- 14–15 % (або й на 20 %) дешевше від їх реаль-
ронний указ 1279 року про чеканку монет пе- ної вартості [Зверев, 2005, с. 224–225]. Як ба-
редбачав втрати на угар в 0,5 % (пенні та фар- чимо, так званий «угар» новгородських злит-
тинг на фунт стерлінгів) або 1,15 % (11 фар- ків у 9–15 % насправді відповідає сумарним
тингів) на всі виробничі втрати в цілому. За- втратам ваги на «падіж» і «угар» російського
гальні витрати на виробництво для монетного монетного двору XVII ст., а отже, і для давньо-
двору указ встановлював у розмірі 10,5 пенсів руського часу нормою самого «угару» можна
на 1 фунт стерлінгів, що становило 4,4 %; ще вважати не більше 3,1–3,3 %. У випадку ж із
12 пенсів (5 %) ішли в дохід короля й компен- золотом, яке плавилося з особливою ретельніс-
сувалися додаванням в сплав міді [Johnson, тю, найвірогідніше, навіть цей показник буде
1956, p. 59–61, 65–67]. Більш ранній англій- завищеним, і приймати за норму тут слід євро-
ський документ 1248 року відводив 3 пенси пейський показник у 0,5 %.
на витрати з виготовлення і 3 – на оплату пра- Ще одним виробничим етапом, на якому
ці (у сумі – 2,5 %), уточнюючи, що ця сума можливі втрати ваги золотої монети, був етап
не стосується випадків, коли для виготовлен- тестування якості її металу, описаний у «Се-
ня монет замовником приноситься недостат- кретах монетної справи» Мансура ібн Ба’ра.
ньо чисте срібло, яке потребувало очищення Для золота він полягав у приготуванні спеці-
плавкою [Johnson, 1956, p. 51–52]. У Польщі ального кислотного розчину, у який монетні
постановою 1529 року для Краківського мо- заготовки опускали на добу. Нормою вважа-
нетного двору на угар та ковальські втрати лося, щоб за час хімічної реакції втрати ваги
відводилося лише 0,5 % (8 лотів на 100 гри- становили 1 хаббу на міскаль (1,7 %) [Ehrenk-
вень) [Dmochowski, 1924, s. 105–106, 110], які reutz, 1953, p. 435, 446]. Зрозуміло, що під час
С. Суходольський приймав за орієнтир і для такої процедури монета втрачала лише мідну
польського чекану XI–XII ст. [Suchodolski, лігатуру, тому тест мав одночасно корисну
1971, s. 37]. функцію підвищення проби на поверхні мо-
Арабський трактат першої половини нети. Утім, оскільки златник усе ж наслідує
XIII ст. «Секрети монетної справи» Мансура візантійські зразки, важко сказати, наскільки
ібн Ба’ра визначає величину угару для біло- до його виробництва близькі арабські стан-
нових дирхемів в 1/30 (3,33 %), зазначаючи, дарти монетної справи. Є значно більше під-
що втрати мають бути компенсовані додаван- став залучати арабські аналогії для технології
ням такої ж кількості металу. Високопробне ж виробництва срібника.
срібло рекомендувалося лити «економним ме- Трактат Мансура ібн Ба’ра [Ehrenkreutz,
тодом» – виливати з тигля частинами, закри- 1953] описує такі етапи, що передували чека-
54
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ну монети у Єгипті: очищення срібла й золо- бла. Лише після цього заготовки передавали-
та (плавка з додаванням свинцю та купелю- ся для чекану. Про перевірку стандарту ваги
вання); тестування якості отриманого металу waraq дирхемів не згадується, найвірогідні-
(для золота – хімічна реакція; для срібла – ше, він дотримувався лише умовно завдяки
оцінка кольору у вогні); лиття заготовок для мірному тигельку, яким зачерпували сплав
монет та їх полірування. Перевірені золоті при литті кульок. Найкраще ж різницю у став-
заготовки за допомогою залізної форми дово- ленні демонструє той факт, що nuqra дирхеми
дилися до круглого контуру, потім полірува- виготовлялися партіями по 15, а waraq дирхе-
лися на дерев’яній дошці за допомогою солі ми – по 6000.
та вовняної тканини. Виготовлення дирхемів Заготовками для давньоруських срібни-
із чистого срібла (nuqra) та білонових (waraq) ків були не кульки, а литі кружки. Двосторон-
відрізнялося. Для nuqra («срібних») дирхе- ня форма могла б забезпечити стандартизацію
мів найважливіше значення мав етап очист- ваги монетних заготовок. Однак О. Петричен-
ки срібла, по завершенню якого виготовлявся ко справедливо зауважив, що дефекти лиття,
злиток вагою в 20 дирхемів (33,8 г). Злиток які спостерігаються на срібниках, свідчать
поділявся на 15 частин, кожна з яких доводи- проти лиття кружків у двохсторонню верти-
лася до круглої форми шляхом кування й об- кальну форму, як це стверджував І. Спаський,
різання. Готові монети зважувалися окремо і а причиною радіальних тріщин є не удар че-
в сумі. Перед поліруванням м’яким пересія- кана, а їх попереднє плющення [Петриченко,
ним піском nuqra («паперові») дирхеми «від- 2000, с. 85–87]. Дослідник припустив, що
білювалися» шляхом нагрівання й опускання останнє є наслідком «підпресовки» напівза-
в лимонну воду. Зауважимо, що Мансур ібн стиглого металу в спеціальній двочасній за-
Ба’р описує виготовлення малих легких дир- лізній формі, модернізуючи, щоправда, серед-
хемів XIII ст. (15 мали важити 100 кірат), тому ньовічні технології до рівня XIX ст. Давньо-
технологія нагадує європейську: кружки вирі- руські ремісники, звичайно, могли добитися
залися з розплющених у платівки злитків. Се- ефекту «рідкої підпресовки», але трошки
ред давньоруських монет така технологія від- інакше – пресування мало здійснюватися не
значена лише для малих срібників Ярослава. накладною пластиною, а тим самим стале-
Для waraq дирхемів срібло також прохо- вим ціліндричним чеканом, яким раніше на-
дило очищення, але лише для того, щоб точ- носилося кругле заглиблення на м’яку залізну
но витримати пропорцію лігатури – 1 частина форму.
срібла на 2 1/3 червоної міді. Угар, як вже за- У будь-якому разі застосування залізної
значалося, мав становити 1/30, і він компен- форми з «рідкою» чи «холодною» підпресо-
сувався додаванням металу. Потім розплав вкою дало б чітку стандартизацію діаметрів
виливали краплями в спеціальну дерев’яну кружків-заготовок в одного майстра. Різни-
«лійку», влаштовану посередині посудини з ця ж діаметрів срібників, чеканених одним
чистою водою. Стінки лійки були вкриті ша- штемпелем, вказує на протилежне – плющен-
ром дрібно потовченого деревного вугілля, ня заготовок приводило до різного їх розши-
яке допомагало сріблу збиратися круглими рення, причому при слабкому ударі штемпель
краплями, а потім скочуватися вниз у воду. часто не поміщався повністю на заготовку.
Отримані срібні кульки вибиралися з води Попереднє плющення заготовок проводилося
і сушилися, потім тестувалися на якісний для вирівняння їх товщини й ліквідації мікро-
вміст срібла шляхом сплаву зі свинцем. Якщо рельєфу відливок, що було вкрай важливо,
стандарту дотримувалися правильно, решта враховуючи низький рельєф штемпелів сріб-
кульок розплющувалися в кружки, відбілю- ників. Здійснити ж його рівно найлегше за
валися, полірувалися. Готові монетні кружки допомогою двох масивних залізних пластин,
кидали в доведений до кипіння винний оцет; затиснутих обоймицями. Така послідовність
потім натирали сіллю, поки не стануть біли- дій примушує згадати про «сталеву форму»,
ми; після цього промивали водою і натирали що використовувалася арабськими майстрами
знову деревиною сумаху (яка містить танін), для надання форми литим заготовкам золотої
поки вони не набудуть кольору чистого срі- монети [Ehrenkreutz, 1953, p. 445], а також гі-
55
III Наукові читання / Third Scientific Conference
потезу І. Толстого про те, що срібники виго- срібла в монетах першої половини Х ст. від
товлялися за технологією, відпрацьованою на 56 % до 99 %, а ось у монетах другої полови-
златниках. ни Х ст. вміст лігатури вже досягає 35–40 %
У відкритій «мірній» формі, щоб не до- [Eniosova, 2012, p. 266–269; fig. 3; 4; 7]. 6 із
пустити переливів, майстер був змушений 14 опробованих дирхемів зі скарбу біля с. Де-
контролювати заповнення форми на око, уна- ниси (який включав уламки срібників), мали
слідок чого звичною ситуацією мали б бути пробу 600°; при цьому всі 8 уламків дирхемів
постійні недоливи металу до рівня стандарту мали пробу нижче 900° – від 600° до 875° [Со-
при неможливості його перевищити. Врахо- тникова, 1977, с. 9; 1995, с. 187]. До ХІІІ ст. у
вуючи окремі знахідки срібників вагою 3,7– Єгипті затримується стандарт вмісту срібла в
4,7 г, форми для заготовок були дещо глибши- монеті на рівні 53–72 % [Bacharach, Gordus,
ми, дозволяючи перевищити норму ваги. Ін- 1968, p. 314–316].
ший варіант – це використання мірних чаше- Якщо срібник справді планувався як ме-
чок-тиглів з індивідуальною заливкою кожної ханічна заміна дирхема в період різкого змен-
формочки. Зрозуміло, що такий тигельок не шення його притоку на Русь, орієнтуючись
наповнювався до країв, щоб не розливати, на фактичний вміст срібла в дирхемах кінця
тож позначка мірки мала розташовуватися Х – початку ХІ ст., слід було б очікувати появу
дещо нижче. Якщо ремісники старанно слід- срібника із 40 % лігатури (600°). З допуском
кували за точністю наповнення мірки, то мо- на недосконалість її введення, ми б отримали
нетні заготовки мали виходити досить стан- коливання вмісту срібла в діапазоні 50–70 %,
дартизованої ваги. Якщо ж процес виробни- проте група таких срібників виявляється до-
цтва прискорювали і швидко розливали метал волі незначною. Арабські майстри монетної
«на око» одразу в кілька форм, то фактично справи старанно маскували waraq дирхеми
застосовувався принцип чекану al marco. різними способами «відбілювання», прихова-
Аналізуючи зв’язок проби срібників та ти ж відверто мідні монети з пробою нижче
їхньої ваги, ми відзначили дотримання ваго- 300° руським майстрам було б вкрай складно.
вого стандарту вище 3 г при виробництві ви- Високий відсоток міді, до всього, підвищував
сокопробних срібників Володимира І та ІІІ ти- міцність сплаву, внаслідок чого шпемпельні
пів, тоді як срібники всіх типів з найменшим пари інтенсивніше зношувалися. Цей факт
вмістом срібла демонструють найширший примушує вносити значні корекції в оцін-
діапазон ваги. Такі ж два різні підходи до точ- ку загального об’єму давньоруського чекану
ності виробництва nuqra та waraq дирхемів шляхом підрахунку кількості відомих штем-
практикували й арабські майстри після по- пелів [див.: Козубовский, 2000; Моисеенко,
чатку «срібної кризи». Високопробні срібники Сотникова, 2006].
швидко виокремлювалися в окреме коло обігу, На наш погляд, через призму технології
об’єднуючись із дирхемами та західноєвропей- виготовлення можливе лише одне раціональ-
ською монетою, а згодом і зовсім вилучалися не пояснення нестабільної якості срібника
з внутрішнього обігу для зовнішньої торгівлі. київської чеканки – різноплановість сирови-
Однак це ніяк не вирішує проблеми нестабіль- ни при відсутності обов’язкового підготов-
ності вмісту срібла в решті срібників. чого етапу відновлення срібла купеляцією.
Найбільш поширені у складі давньорусь- Частотні показники вмісту срібла в предметах
ких скарбів Х – початку ХІ ст. саманідські з давньоруських скарбів Х ст. помітно відріз-
дирхеми чекана першої половини Х ст. пере- няються від дирхемів, особливо серед литих
важно мали високий вміст срібла (90–100 %) виробів, введення лігатури до сплаву яких
із частотним піком на 91 %, хоча вже серед них диктувалося не лише економією дорогоцін-
траплялися відхилення до 59 %. Починаючи ного металу, а й практичними міркуваннями
із середини Х ст., середня проба монет падає, (підвищення міцності, зменшення темпера-
а вміст срібла стає більш варіативним у рам- тури плавлення). Особливо низький вміст
ках 60–100 % [Давидович, 1966, с. 115–118, срібла демонструють прикраси з віддалених
132–134; рис. 3; 4]. Аналіз металу дирхемів з від князівських центрів могильників Лівобе-
Гньоздово також показує варіювання вмісту режжя Дніпра, а частотна діаграма проб сріб-
56
III Наукові читання / Third Scientific Conference
57
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Грошовий обіг Русі кінця Х – почат- нета 978 року) пік зміщено на показник 3,1 г
ку ХІ ст. Нумізмати ХІХ – першої половини при домінуванні широкого діапазону 2,9–3,6 г
ХХ ст. постійно наголошували на необхідності (іл. 11: 1 б) [Янин, 2009, рис. 34; 42].
вивчення контексту появи срібника через при- За даними Т. Нунана, об’єм ввезення іс-
зму реального монетного обігу на давньорусь- ламської монети на територію Східної Євро-
ких землях напередодні початку чеканки влас- пи досягає максимального піку в 40-х роках
ної монети Руссю. Проте здійснити на прак- Х ст.; у 50–60-х роках Х ст. відбувається його
тиці такий об’єм роботи взявся лише В. Янін. падіння, ще один сплеск, хоча й не такий ак-
Учений ретельно зібрав інформацію про вагові тивний, спостерігається в 970-х роках; у 80–
характеристики дирхемів зі скарбів та з колек- 90-х роках Х ст. ввезення дирхемів різко па-
цій музеїв, розклав інформацію за хронологі- дає і скорочується до кінця століття майже до
єю та місцем чекану [Янин, 1956 ]. Результати мінімуму [Noonan, 1992, tab. I; II; graph. I–III;
емпіричної частини досліджень презентовані у Нунан, 2004, с. 291–304; табл. 4; 5]. Особли-
вигляді детальних частотних вагових діаграм, во позначилося скорочення притоку моне-
які досить наглядно показали, що фактична ти на південноруському ареалі [Янин, 2009,
вага арабської монети VIII–X ст. зі східноєв- с. 146–151]. Оцінюючи фактичний стан монет
ропейських знахідок утворює стабільні піки зі скарбів середини – другої половини Х ст.,
частотних діаграм на позначках близько двох В. Янін, з одного боку, констатує появу дир-
мусульманських стандартів ваги – монетного хемів з «нестандартними» ваговими характе-
дирхема в 2,975 г (від міскаля в 4,25 г) та ва- ристиками, з другого, – масову появу уламків
гового дирхема в 3,125 г [Хинц, 1970, с. 11–13; дирхемів, вважаючи, що саме в середині Х ст.
Grierson, 1960, p. 253–254]. відбувся перехід до вагової системи прийому
Стандарт монетного дирхема в 2,975 г монет. При цьому сам набір важків з давньо-
найбільш чітко витримується серед монет руських комплексів Х ст. був розцінений як
VIII – початку ІХ ст. азійської чеканки, однак адаптований до специфічно руських грошо-
дещо падає серед африканських випусків, що- вих одиниць [Янин, 2009, с. 153–159, 193–
правда, В. Янін зазначає, що значна частина 204].
вивчених ним аббасидських дирхемів вияви- Повну подібність вагового приладдя Пів-
лася обрізаною [Янин, 2009, с. 132; рис. 6–12; ночі Європи та Русі епохи вікінгів відзначив
16; 19; 22; 23]. Із цього ж стандарту почи- Т. Арне, який вважав, що в основі системи
нається й саманідський чекан [Янин, 2009, «кулястих» важків лежить одиниця в 4,25–
рис. 25–27; 29; 30]. Зсув піку в бік вагового 4,26 г – арабський «міскаль» та руський «зо-
дирхема в 3,125 г спостерігається вперше се- лотник», а поліедричні важки належать до ін-
ред дирхемів періоду 833–870 років [Янин, шої системи [Arne, 1914, s. 176–196]. Із часом
2009, рис. 18; 20], які припадають на першу таких важків накопичено вже сотні в кожному
кризу надходження срібла у Східну Європу; з регіонів. Найбільш стандартизованим було
удруге цей стандарт найвірогідніший для са- виробництво залізних, обтягнутих мідною
манідських дирхемів 961–976 років [Янин, оболонкою, поліедричних (кубооктаедрич-
2009, рис. 39]. Помітне підвищення вагового них) та «кулястих» важків відповідно типів А
стандарту дирхема спостерігається в 933– та В за Х. Штоєром [Steuer, 1997; 2004, s. 69–
961 роках [Янин, 2009, рис. 32; 35–38], а та- 74; 2012, s. 185–282]. Важки типу А слугували
кож серед бувейхідських та зіярідських дир- для точного зважування малої кількості това-
хемів [Янин, 2009, рис. 40; 41], піки частотних ру і представляли ваговий ряд одиниць: 0,35 –
діаграм у яких зсуваються до показника 3,4 г 0,71 – 1,06 – 1,42 – 1,77 – 2,12 – 2,47 – 2,83 –
та вище. Складається враження, що падіння 3,18 – 3,54 – 3,89 – 4,25 г [Steuer, 1997, s. 283],
срібного вмісту в монеті частково компенсу- в основі яких лежав поділ арабського міскаля
валося збільшенням її ваги. Вагова діаграма на 12 частин. Важки типу В з давньоруських
цілих монет Березівського скарбу 50-х років комплексів, як правило, кратні одиниці в 8,1–
Х ст. демонструє ще пік на показнику 2,9 г, 8,2 г (з урахуванням втрат від корозії), тоді як
тобто на стандарті дирхема в 2,975 г (іл. 11: на Півночі Європи трапляється і маркування
1 а), тоді як у скарбі з Єрилово (молодша мо- з одиницею, удвічі меншою – 4,1 г. Т. Арне
58
III Наукові читання / Third Scientific Conference
запропонував рахувати для важчої одиниці ця норма для готової монети знижувалася рів-
суму крапок на обох сторонах важка, що було но на 0,1 г і становила 3,18 г. Неодноразово
підтримано багатьма дослідниками, у тому згадуваний київський важок з написом «Гліб»
числі й В. Яніним, однак це ніяк не змінювало (іл. 1) навряд чи має підстави для датування
того факту, що реальним кроком у збільшенні раніше ХІІ ст., тож його одиниця в 3,279 г є
ваги важків типу В є лише одиниця вагою в лише свідченням збереження актуальності ва-
8,1–8,2 г, що було справедливо визначено для гової одиниці в 1/100 літри і пізніше.
давньоруських екземплярів О. Черепніним Враховуючи обрізку, у тому числі і в кру-
[Черепнин, 1893] та К. Болсуновським [Бол- жок, багатьох срібників, надзвичайний інтер-
суновский, 1898]. Ця одиниця, безумовно, не ес для дослідників давньоруської нумізмати-
пов’язана з ісламськими ваговими системами ки становить також факт наявності обрізаних
і є частиною римської лібри чи візантійської у кружок дирхемів у скарбах напередодні
літри у 327,6 г, становлячи 1/40 її частину, а початку руського чекана. Невеликі круглі ви-
важки в 4,1 г слід вважати 1/2 такої одиниці. різки з дирхемів вперше виділив О. Черепнін
У гаманці з важками, знайденому 1938 року [Черепнин, 1892, с. 1, 5]. Пізніше детальніше
при дослідженнях Новгорода в шарі першої до цієї категорії знахідок зверталися Р. Фас-
половини XI ст. [Монгайт, 1951], було 22 важ- мер [Vasmer, 1929, s. 21–23], В. Янін [Янин,
ки, у тому числі комплект з 12 «кулястих» 2009, с. 161–171], О. Биков [Быков, 2012,
важків, кратних одиниці в 8,19 г: 4,09 × 2 + с. 336–341] та інші дослідники. Обрізані в
16,38 × 2 + 24,57 × 2 + 32,76 × 3 + 40,95 × 2 + кружок дирхеми вагою 1,13–2,86 г виявили-
57,33 = 327,59 г, тобто в сумі – 1 візантійська ся присутніми в одному з найраніших скарбів
літра. Дніпровського Лівобережжя з Нижньої Сиро-
Дві вагові системи важків, завдяки не- ватки (молодша монета 812/813 року), однак
досконалості давніх терезів, перетиналися їх максимальна концентрація припадає все ж
на одиниці в 31,8–32,76 г – 1/10 літри або на середину Х ст.
10 важків по 3/4 міскаля. Поліедричні важки Найбільше обрізаних у кружок монет
у 3/4 міскаля (3,18 г) у свою чергу близькі до вміщували скарби з Берези (50-ті роки Х ст.) –
вирахуваного В. Хінцем товарного дирхема 907 екземплярів, Безлюдівки (935/936 рік) –
(3,125 г) [Хинц, 1970, с. 12–13], і в умовах 1 146 екземплярів та Старого Дєдина
Східної Європи лише такими важками мож- (979 рік) – 185 екземплярів. Депаспортизо-
на було відбирати дирхеми, чеканені в тако- вані монети з Березівського скарбу надійшли
му стандарті. Ще один поліедричний важок до Державного історичного музею (ДІМ, Мо-
вагою у 2,83 г або ж 2/3 міскаля позначає сква, РФ), у колекції якого В. Янін виявив за-
найпоширеніший кластер фактичної ваги аб- галом 1 125 обрізаних у кружок монет, сис-
басидських дирхемів зі східноєвропейських тематизованих за часом чеканки (іл. 11: 2).
скарбів, однак він є легшим від стандарту Частотні діаграми їхньої ваги показали повне
дирхема першої половини Х ст. у 2,975 г, тому домінування кластеру 1,1–1,2 г, або ширше –
для перевірки повноцінності або неповноцін- 1,0–1,3 г, з невеликою присутністю важчих
ності ваги дирхема у Х ст. на практиці могли обрізаних монет, піки ваги яких припада-
використовувати саме важки в 3,18 г. Якщо ють на 2 г, 2,5 г та 2,9 г, хоча обрізалися на-
шукати ваговий стандарт срібника емпірично віть екземпляри вагою до 4,8 г [Янин, 2009,
через вибір реальних важків з ужитку давньо- рис. 43–46]. Дуже подібний за складом до Бе-
руського населення кінця Х ст., наш вибір має резівського і територіально до нього близький
впасти на поліедричні важки в 3,18 г, або ж, Безлюдівський скарб містив вирізки вагою
згадавши повідомлення Мансура ібн Ба’ра 0,75-–2,42 г з повним домінуванням групи ва-
про те, що nuqra дирхеми у Єгипті ХІІІ ст. ви- гою 1,11–1,40 г і частотним піком на кластері
готовлялися зі злитків вагою 33,8 г, – на важ- 1,21–1,30 г [Быков, 2012, с. 339]. Для макси-
ки стандарту 32,76 г. В останньому випадку мальної чистоти експерименту О. Биков склав
злиток, що становив 1/10 літри, мав ділитися порівняльну таблицю ваги обрізаних у кружок
на 10 монет вагою в 1/100 літри, або 3,276 г, дирхемів одного діаметра (20 мм), найчасті-
але з врахуванням допустимого угару в 3 % шого серед знахідок скарбу (276 екз.) [Быков,
59
III Наукові читання / Third Scientific Conference
2012, с. 338], частотна діаграма за якою по- тем. Співвіднесення ж отриманого вагового
вторила статистику вирізок скарбу в цілому ряду круглих вирізок (0,3–0,4 г – 0,6–0,8 г –
(іл. 11: 2 е). Дещо пізніший Стародєдинський 1–1,3 г – 1,5–1,8 г – 2–2,2 г – 2,4–2,7 г) з ваго-
скарб із Посожжя охоплював схожий з Без- вим рядом поліедричних важків (0,35 – 0,71 –
людівським скарбом загальний діапазон ви- 1,06 – 1,42 – 1,77 – 2,12 – 2,47 – 2,83 г) про-
різаних монет – 0,7–2,5 г, однак демонстрував зоро демонструє їх належність до одної ме-
частотний пік на показнику в 1,6 г, на підставі трологічної системи на основі поділу міскаля
чого В. Янін відніс його до «південної» гро- в 4,25 г. Зовсім інша справа – інтерпретація
шово-вагової системи зі стандартом обрізків причин поширення тих чи інших вирізок у
в 1,64 г, а вирізки з Березівського скарбу – до регіонах. Так, мінімальні вирізки в 0,3–0,4 г,
«північної», зі стандартом обрізки до ваги у яких дослідники намагаються побачити ві-
давньоруської «резани» (1,02 г); найменші ж дображення вартості «вивериці», можуть бути
круглі вирізки з Березівського скарбу вагою в просто «компенсатором» ваги легких дирхе-
0,3–0,4 г ототожнені дослідником з «вивери- мів, рівних важку в 2,83 г. Надзвичайно ж ве-
цею» теоретичним стандартом у 0,34 г [Янин, лика кількість близьких за вагою екземплярів
2009, с. 16–170, 181; рис. 47]. круглих вирізок з Березівського та Безлюдів-
Ні В. Янін [Янин, 2009, с. 166], ні О. Биков ського скарбів, підігнаних із цілком допусти-
[Быков, 2012, с. 338] не погодилися з версією мою для давніх терезів точністю до вагового
Р. Фасмера про появу обрізаних по колу дир- стандарту в діапазоні 1,1–1,3 г, цілком може
хемів для їх адаптації до норми європейсько- виявитися підготовкою срібла для торговель-
го денарія, хоча цьому зовсім не суперечили них операцій з Балтійським регіоном шляхом
вагові показники найбільш масового кластеру імітації вагових норм північноєвропейських
вирізок [пор.: Янин, 2009, рис. 50; 51]. М. Пе- денаріїв, як і припускав Р. Фасмер.
тров і В. Калінін взагалі засумнівалися в на- Обрізані екземпляри срібників кращої
явності в таких вирізок сталого вагового стан- збереженості за вагою можна виділити в кіль-
дарту [Петров, Калинин, 2004, с. 206–210]. ка груп з точністю зважування ± 0,2 г.
Обрізані монети Курського Посем’я стали I) 1,46 (№ 178); 1,72 (№ 99-2);
предметом окремого дослідження в працях II) 1,89 (№ 109-1); 1,9 (№ 153-1); 1,98
В. Єнукова, який відзначив вирізки з частот- (№ 102-1); 2,14 (№ 214-1); 2,18 (№ 146-1); 2,2
ним піком у 1,3 г не лише в Безлюдівському, (№ 187-1); 2,25 (№ 93-1);
але і в Ратському скарбі (940 рік), ототожнив- III) 2,36 (№ 59-2); 2,4 (№ 195); 2,41
ши їх з вирахуваною В. Яніним ранньою «ре- (№ 90-3); 2,43 (№ 154-1); 2,44 (№ 164-1); 2,45
заною» в 1,36 г. Вирізки з Курського (955 рік) (№ 167); 2,46 (№ 100-2; 165); 2,51 (№ 147-1);
та Воробйовського скарбів вагою близько 1 г 2,52 (№ 100-1); 2,53 (№ 121-1); 2,54 (№ 129-
дослідник співвідніс із резаною в 1,02 г, а ви- 1); 2,58 (№ 169-1); 2,62 (№ 133-1); 2,64 (№ 17-
різки Волобуївського скарбу вагою в 0,6–0,8 г 14); 2,66 (№ 215-1); 2,67 (№ 182); 2,68 (№ 179-
з частотним піком на 0,7 г – з подвоєною «ви- 1); 2,69 (№ 17-10; 201-2); 2,75 (№ 208-1);
верицею» по 0,34 г [Енуков, 2005, с. 202–215]. IV) 2,83 (№ 197-2); 2,85 (№ 135-1); 2,92
Обрізані в кружок дирхеми зі Звеничівського (№ 90-2; 105-1); 2,93 (№ 175-2); 2,94 (№ 99-
скарбу на Чернігівщині охоплювали інший 1); 2,96 (№ 100-4); 2,98 (№ 179-1; 202-1); 2,99
діапазон – від 1,5 г до 3,1 г, утворюючи дві не- (№ 128);
великі групи в 1,7–1,9 г та 2,4–2,7 г [Енуков, V) 3,03 (№ 103-1; 107-1; 211-1); 3,05
2005, с. 210]. Найменші ж вирізки зафіксовані (№ 145-1); 3,06 (№ 146-2; 213-1); 3,09 (№ 90-
в Коростовському скарбі (бл.изько 1000 року) 1); 3,12 (№ 17-15; 136-1); 3,2 (№ 67-1; 127-1);
на Рязанщині – 0,3–0,54 г із частотним піком 3,23 (№ 17-8); 3,27 (№ 104-1); 3,3 (№ 162-1);
на 0,36 г [Черепнин, 1892, с. 5] (іл.11: 4 в). 3,34 (№ 160-1);
Факт різноманітності ваги обрізаних у VI) 3,47 (№ 169-2); 3,5 (№ 218-1); 3,52
кружок дирхемів з різних скарбів достатньо (№ 159-1); 3,74 (№ 215-2).
очевидний, що мало сприяє версії про відо- Підрізку монет у найважчій групі VI
браження ними в кожному випадку саме са- можна цілком вважати «стрижкою» монет з
мостійних локальних грошово-вагових сис- надлишковою вагою, або ж підрізкою до стан-
60
III Наукові читання / Third Scientific Conference
дарту поліедричних важків у 3,54 г. Група V був прирівняний. Така одиниця з ваговим
відбиває підрізку монет до стандарту товар- стандартом у 2,56 г, починаючи з ХІ ст., відо-
ного дирхема в 3,125 г або важка у 3,18 г, а ма нам як «ногата».
група IV – до стандарту в 2,975 г. Найчисель- У кінці Х – на початку ХІ ст. точне ви-
ніша група III із середнім значенням в 2,55 г конання «ногати» у ваговому еквіваленті було
виявляється дещо важчою від поліедричних б дуже складним, адже набір поліедричних
важків в 2,47 г і найближчою до стандарту важків включав лише важок в 2,47 г з міні-
давньоруської ногати в 2,56 г. Група ІІІ водно- мальним кроком у 0,35 г. Можливо, саме тому
час близька важку в 2,12 г та стандарту нов- частотні діаграми срібників різних типів по-
городської куни (куни «Короткої Правди») в казують піки в діапазоні 2,5–2,7 г (іл. 5: 2–6).
2,05 г. Групу І можна умовно порівняти з об- Неможливість точно підібрати вагу ногати
різками Стародєдинського скарбу та різними означає, що її вартість у 2,56 г срібла (1/80
важками в 1,42 г й 1,77 г. гривні срібла) є величиною зовсім не ваго-
Дрібніші обрізки та уламки срібників не вою, а рахунковою, встановленою на підста-
мають округлої форми. У скарбі з Денисів об- ві ринкової вартості. Однією з таких причин
різки мали таку вагу: 0,349 г (№ 138-1); 0,47 г могло стати пониження номінальної вартості
(№ 139-1); 0,72 г (№ 131-1); 0,96 г (№ 101-1); срібника вагою близько 3,18 г на 1/5.
у Ніжинському скарбі: 0,57 г (№ 152-1); 0,76 г Срібник і златник у грошово-ваговій
(№ 156-1). Ще три фрагменти, випадково чи системі Х ст. Інформація писемних дже-
ні, доведені до ваги у 0,8 г (№ 136а-1); 1,1 г рел про давньоруську грошову систему Х ст.
(№ 52-3); 1,13 г (№ 148-2). Підсумовуючи дані обмежується лише окремими згадками пла-
щодо обрізаних срібників, можна констатува- тіжних одиниць – «гривня», «гривня кун»,
ти, що, перебуваючи в обігу, срібники часто «куна» («чорна куна»), «вивериця» («біла ви-
підганялися під вагові норми обрізки, при- вериця»), «шеляг» – без жодної підказки про
йняті давньоруським населенням для дирхе- співвідношення їхньої вартості. Не дивно, що
мів, і здійснювалася ця обрізка за допомогою реконструкції грошової системи різними до-
набору поліедричних важків. слідниками часом кардинально різняться.
Порівнюючи загальні частотні діаграми Незалежно запропоноване К. Цукерманом
ваги срібників (іл. 11: 3 а) з даними щодо ці- і нами вирішення проблеми 5-літрової вири
лих дирхемів Х ст. (іл. 11: 1) та обрізаних у русько-візантійської угоди 911 року за нена-
кружок (іл. 11: 2, 4), найбільш упевнену по- вмисне вбивство як рівнозначного штрафу
дібність виявляє діапазон піків ваги дирхемів Руської Правди за вбивство у 40 гривень кун
Єрилівського скарбу – 2,9–3,6 г (іл. 11: 1 б), [Zuckerman, 2011, p. 28–34; Комар, 2010–2011,
якому відповідає діапазон правого піку час- с. 153–156], маємо надію, припиняє двохсо-
тотної діаграми ваги срібників Володимира трічну дискусію про «загадкову гривню» Х ст.,
(іл. 11: 3 б) та зокрема вагові діаграми сріб- що не вписується в пізнішу давньоруську гро-
ників типів І і ІІІ (іл. 5: 1, 3). Середнє ариф- шово-вагову систему. Гривня кун виявляєть-
метичне значення цього діапазону – 3,25 г. ся тотожною за вартістю 1/8 літри срібла; цю
Близький стандарт для ваги срібника пропо- одиницю В. Янін вважав пізнішою «південно-
нували І. Круг, О. Черепнін, В. Янін та інші руською» гривнею кун, еквівалентною 40,92 г
дослідники. Другий, не менш важливий, пік срібла [Янин, 1985, с. 364–365]. Щоправда,
частотної діаграми срібників з діапазоном об’єктивно отримане значення вартості гривні
2,4–2,7 г (іл. 5: 2, 4, 6; іл. 11: 3) знаходить лише кун цілком може відноситися до часу кодифі-
паралель серед невеликої частини обрізаних у кації Руської правди, а не до реалій Х ст. Тим
кружок дирхемів з колекції ДІМ (іл. 11: 2 а). паче, що сама «гривня кун» як вартість «сороч-
Судячи з домінування цього кластера серед ка» куниць не могла залишатися незмінною
срібників Святополка (іл. 10: 2) та обрізаних після різкого здорожчання срібла.
срібників групи ІІІ, мова йде не стільки про Гіпотези О. Григорьєва про тотожність
один з вагових стандартів чекана срібника, вагової одиниці близько 40 г вартості дина-
скільки про нову грошово-вагову одиницю, ра в сріблі [Григорьев, 2005, с. 116–119] та
до якої на пізньому етапі обігу срібника він К. Цукермана про її еквівалентність вартос-
61
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ті візантійського соліда [Zuckerman, 2011, ків єгипетський купець писав колезі: «Nuqra
p. 31–34, 45–51] відривають дану одиницю срібні монети рідкісні в Олександрії, а їх ціна
виміру від терміна «гривня кун» і спорідне- виросла; 100 коштують восьми, а вісім мен-
ні у визнанні існування на Русі рахунку на ше одної восьмої. Я старався і шукав для тебе
«золотий». Однак чи потребувала Русь по- по всіх таємних місцях, поки не зібрав для
дібних розрахунків у часи масових надхо- тебе та Ібн Лебді (срібних монет) на близько
джень високоякісного дирхема, коли, навпа- 140 динарів» [Goitein, 1965, p. 24]. Повністю
ки, знайомство східноєвропейських народів аналогічні процеси мали відбуватися і на Русі
з динаром викликає сумніви? Ситуацію мало зі срібником.
змінити поступове погіршення якості дирхе- Під тиском масового розбавлення монет-
ма, яке почалося в середині Х ст. Як з’ясував ного срібла лігатурою, номінал срібника міг
Ш. Гойтейн на підставі аналізу комерційних бути зниженим від 3,2 г чистого срібла до
документів та шлюбних контрактів з Каїр- 2,56 г. Але, що видається парадоксальним,
ської Генізи, у 986–1232 роках переважно обрізка низькопробних срібників до стандар-
зберігалося співвідношення вартості 1 ди- ту умовної срібної вартості ногати ілюструє
нар = 13 1/3 nuqra дирхема як фіксована вар- механічне сприйняття навіть фактично мідної
тість чистого срібла (1 : 9,8 за вагою), однак монети як срібла. Це дає нам підстави вва-
курс waraq дирхемів постійно змінювався жати, що і повноцінний срібник, і його низь-
й варіювався в різних містах [Goitein, 1965, копробні версії відповідали давньоруській
p. 3–45; 1999, p. 368–392]. Падіння курсу дир- грошовій одиниці «ногаті». Походження її на-
хема явно почалося задовго до початку самої зви безсумнівне від арабського кореня: naqd
«срібної кризи». Так, у документі 986 року зі (мн. nuqūd) – це «гроші, монета», а дієслово
столичного Фустата співвідношення динара naqada – «платити грошима, монетами» 1 [Ко-
до дирхема становило 1 : 30, а в документі мар, 2010–2011, с. 161]. Фактично, «ногата»
1003 року вже 1 : 37,7 [Goitein, 1965, p. 3–5; була антитезою традиційним слов’янським
1999, p. 368–392]. У Багдаді в 1002 році було одиницям – «куні» та «вивериці».
примусово встановлено курс 1 : 25, однак Повноцінний срібник стандарту в 3,2 г
уже до кінця року він досяг 1 : 40 [Ashtor, (або 3,18 г) становив за вагою ¾ динара та
1969, p. 99]. 7/10 номісми. Ціле число срібників при пере-
Як бачимо з факту низької проби біль- рахунку вартості динара виходило при курсі
шості срібників Володимира типу І, початок 1 : 9, тобто 12, а при перерахунку вартості со-
давньоруського чекану вже припав на період ліда – 15 при курсі 1 : 10,5. Для цілого числа
різкого погіршення дирхема. Але без власних срібників (14) при курсі в 1 : 10 стандартом
або альтернативних ресурсів срібла цей по- златника мали б бути 4,45 г, але його можна
чин взагалі був приречений на провал. Обме- було добитися і на стандарті соліда при араб-
жені випуски Святополком і особливо Ярос- ському курсі: 1 динар = 13 1/3 дирхема. Но-
лавом високопробних срібників свідчать про гат у 2,56 г на динар при курсі 1 : 9 йшло 15,
збереження за монетою початкового номіна- а на солід – 16, причому саме в останньому
лу nuqra дирхема при паралельному випус- випадку утворювалася сума «чистого» срібла
ку аналога waraq дирхемів. З 1002–1004 ро- рівно в 1/8 літри. Якщо перерахунки на «золо-
ків, коли «срібна криза» яскраво проявилася тий» справді мали місце, то приведення їх до
в Передній Азії та Північній Африці, waraq єдиної метрологічної системи фіксується не
дирхем становив лише 1/3 вартості nuqra раніше появи ногати вартістю в 2,56 г, тобто
дирхема, приблизно відповідаючи срібникам срібника з пониженою вагою або ж нижчим
300°проби. Падіння їх вартості на цьому не вмістом срібла на 1/5.
завершилося. Зрозуміло, що для зовнішніх Частотні діаграми ваги срібників свід-
торговельних операцій купці потребували чать, що сталася така зміна на етапі випуску
чистого срібла, тож nuqra дирхеми постій- срібників Володимира типу ІІ (іл. 5: 2), який
но відбиралися. У документі 1125–1145 ро- відзначається повною заміною іконографії
1
Висловлюємо вдячність за консультацію Т. Калініній.
62
III Наукові читання / Third Scientific Conference
реверса: замість образу Христа Пантократора 1970, с. 36–41; № 1; 2]. Атрибутований князю
на срібниках віднині починає чеканитися кня- Святославу Ігоревичу молівдовул із двозубом
зівський знак (іл. 12: 3). Натомість срібники на обох боках, виявлений Д. Мілєєвим під
типу I з маленьким тризубом на аверсі (іл. 12: час розкопок 1912 року на садибі Десятинної
2) повністю виводяться з обігу, хоча принци- церкви, нині втрачений, а його текст насправ-
пової різниці у якості металу ми не спосте- ді практично нечитабельний через подвійний
рігаємо. А отже, реформа мала державний відтиск штемпеля. Безперечно не відноситься
характер, і новий стандарт уводився примусо- до ранніх інша «архаїчна» печатка з Новгоро-
во князівською волею. На думку О. Маркова, да, знайдена в шарі першої половини XII ст.;
саме для цього на срібниках нових типів дода- ім’я її власника вірно прочитав С. Міхєєв, як
вався великий князівський знак – «це печатка [Ñ]ÎÇÎÍÒÀÑ [Михеев, 2014, 36–41, 51–52].
князя, яка накладалася на монети для засвід- Проте найсуттєвіші зміни сталися в інтер-
чення їх дійсності при платежах» [Марков, претації двозуба, який тривалий час вважав-
1915, с. 19]. ся знаком Святослава. З’ясувалося, що у ви-
В. Янін порівнював срібники з князів- гляді графіті на дирхемах цей знак присутній
ськими печатками так званої «архаїчної тра- ще в скарбах кінця ІХ – початку Х ст.; нане-
диції», виділеними за двома печатками з сений він і на монети, чеканені в 979/980 та
більш ніж сумнівною інтерпретацією [Янин, 988/989 роках, тобто після смерті і Святосла-
63
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ва, і навіть Ярополка. Тож на зміну уявленням Підсумки. Давньоруський чекан моне-
про двозуб як персональний знак довелося ти став цікавим економічним експериментом
формулювати інше – про його значення як для держави, позбавленої власного ресурсу
родового для всієї династії Рюриковичів чи срібла. Маючи на перших порах більше пре-
як знак влади київського князя [Мельникова, зентаційні функції, срібники й златники по-
2008, с. 246–249 ; табл. 1; 2; Молчанов, 2008, вторювали вагові стандарти дирхема (3,18 г)
с. 261–263; Белецкий, 2012, с. 434–438; Михе- та візантійського гістаменона (4,55 г при
ев, 2014, с. 45–46]. фактичній вазі 4,4 г) відповідно, проте могли
Перша документально підтверджена навіть не мати чітко встановлених грошових
зміна двозуба була внесена князем Володи- номіналів, оскільки «ногата» на той момент
миром, а його сини лише продовжили бать- просто позначала срібну монету. Однак по
ківський почин персоналізації князівських мірі зменшення надходження східного срі-
знаків. Причини таких змін логічно було б бла все важливішим його ресурсом ставав
шукати в нових реаліях, які прийшли разом із збір князівської данини, що проводився без
християнством. Одним з наслідків уведення спеціального пробірного контролю якості
персонального князівського знака стало по- срібла. Переливання його дрібними партіями
ширення литих підвісок з імітаціями знаків і перечеканка в монети для повернення у ви-
Володимира та Ярослава, часом зовсім зве- гляді плати «княжим людям» швидко виявили
дених до плетеного декору, або ж з фантас- головний недолік – значну кількість низько-
тичними додатками (іл. 12: 10, 11), що їх до- пробних монет, яка лише посилювалася що-
слідники питання схильні вважати «вірчими» року за рахунок відбору найкращих срібників
знаками представників князя чи наслідуван- для зовнішньої торгівлі. Така ситуація при-
нями ним [Молчанов, 1976; Белецкий, 2004; звела до утворення двох різних сфер обігу
2012; Колибенко, Колибенко, Тетеря, Юрчен- срібної монети, причому низькопробні сріб-
ко, 2008]. За винятком унікальної псковської ники, найвірогідніше, концентрувалася пере-
підвіски з двозубом [Ершова, 2010], яка на- важно в руках людей, пов’язаних із княжою
гадує імітацію знака Святополка, однак да- адміністрацією.
тується наразі ранішим часом за контекстом Щоб виправити становище і змусити
поховання, решта відомих підвісок насліду- населення приймати для плати монету влас-
ють тризуби Володимира і Ярослава, виро- ного чекану, Володимир Святославич провів
джуючись, зрештою, у декоративне плетіння ще одну реформу: срібники типу І з візантій-
з двома симетричними хрестами на кінцях. ським реверсом у вигляді зображення Христа
До цієї ж категорії можна віднести й підві- Пантократора замінили на монети з реверсом
ски-відливки зі срібників Ярослава (іл. 12: 7) у вигляді персонального князівського знака,
[Гайдуков, Калинин, 2012, рис. 22]. На знак асоційованого виключно з великим київським
Святополка натрапляємо на ремінному на- князем. Для нової монети була призначена
конечнику з п. Е864/1 могильника Бодзя в обов’язкова умовна вартість – 1/80 гривні срі-
Польщі (іл. 12: 13) [Duczko, 2014, p. 214–218; бла, що привело до фіксації «ногати» на ек-
fig. 10.15; Михеев, 2014, с. 47–48]. віваленті у 2,56 г чистого срібла, попри факт
Прикладу подібного масового відтворен- невідповідності середньої вартості срібника
ня простим населенням князівських знаків у в обігу цій нормі. Незважаючи на примусо-
часи пізніших правителів ми навряд чи змо- ву підтримку курсу, населення все ще не хо-
жемо підібрати. Цей своєрідний «культ» зна- тіло вважати срібник повноцінною монетою,
ків припадає на період активної централізації і його окремий від дирхема обіг зберігався.
держави і позначає причетність певних груп Близько 1015 року надходження дирхемів на
населення до правлячого князя, зникаючи, Русь практично припинилося, що в умовах
проте, одразу після поділу Русі між Яросла- обмеженості альтернативного джерела у ви-
вичами. І саме на правління Володимира Свя- гляді західноєвропейської монети, змусило
тославича та його синів – Ярослава і Свято- князя Ярослава Володимировича відмовитися
полка – припадає чекан монети з індивідуаль- від подальшого чекану власної монети одразу
ними знаками. після зайняття київського столу в 1019 році.
64
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
65
III Наукові читання / Third Scientific Conference
66
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Орлов Р.С. Сільське ювелірне ремесло // Село Київськоі Русі (за матеріалами
південноруських земель). – Київ, 2003. – С. 121–131.
Петриченко А.М. Древнейшие литые монеты России // Литейное производство. – 1988. –
№ 8. – С. 45–46.
Петриченко А.М. Литые деньги. – Москва, 2000.
Петров П.Н., Калинин В.А. Обрезанные куфические дирхемы X в. // Древности Поволжья
и других регионов. – Москва ; Нижний Новгород, 2004. – Вып 5. – Т. 4. – С. 181–210.
Полоцкие грамоты XIII – начала XVI вв. – Москва, 1977. – Вып. 1.
Прозоровский Д.И. Монета и вес в России до конца XVIII ст. – Санкт-Петербург, 1865.
Прозоровский Д.И. Куны // Известия Русского археологического общества. – Санкт-
Петербург, 1872. – Т. 7. – Вып. 2. – С. 128–162.
Прозоровский Д.И. О кунных ценностях // Сборник Археологического института. – Санкт-
Петербург, 1880. – Отд. 1. – Кн. 4. – С. 29–49.
Рыбаков Б.А. Знаки собственности в княжеском хозяйстве Киевской Руси X–XII вв. //
Советская археология. – Москва, 1940. – № 6. – С. 227–257.
Сотникова М.П. Эпиграфика серебряных платежных слитков Великого Новгорода XII–
XV вв // Труды Государственного Эрмитажа. – Ленинград, 1961. – Т. 4. – Вып. 2. – С. 44–91.
Сотникова М.П. Итоги изучения русских монет X–XI вв. в Государственном Эрмитаже //
Прошлое нашей Родины в памятниках нумизматики: сборник статей. – Ленинград, 1977. –
С. 4–11.
Сотникова М.П. Древнейшие русские монеты X–XI вв. Каталог и исследование. – Москва,
1995.
Сотникова М.П., Спасский И.Г. Тысячелетие древнейших монет России. Сводный каталог
русских монет X–XI вв. – Ленинград, 1983.
Спасский И.Г. Очерки по истории русской нумизматики // Нумизматический сборник
Государственного исторического музея. – Москва, 1955. – Вып. 1. – С. 91–108.
Спасский И.Г. Насущные вопросы изучения русских монет X–XI вв. // Сообщения
Государственного Эрмитажа. – 1961. – Вып. 21. – С. 51–54.
Спасский И.Г. Русская монетная система. – Ленинград, 1962.
Толстой И.И. Древнейшие русские монеты великого княжества Киевского. – Санкт-
Петербург, 1882.
Толстой И.И. О древнейших русских монетах X и XI вв. // Записки Русского
археологического общества. – Санкт-Петербург, 1893. – Т. 6. – С. 310–368.
Толстой И., Кондаков Н. Русские древности в памятниках искусства. – Санкт-Петербург,
1891. – Вып. 4 : Христианские древности Крыма, Кавказа и Киева.
Хинц В. Мусульманские меры и веса с переводом в метрическую систему. – Москва, 1970.
Черепнин А.И. Коростовский клад. – Рязань, 1892.
Черепнин А.И. Древние рязанские гирьки // Труды Рязанской Ученой архивной комиссии. –
Рязань, 1893. –Т. 7. – № 6. – С. 106–110; № 8. – С. 126–134.
Черепнин А.И. О гривенной денежной системе по древним кладам // Труды Московского
нумизматического общества. – Москва, 1900. – Т. 2. – Вып. 2. – С. 98–215.
Черепнин Л.В. Русская метрология. – Москва, 1944.
Янин В.Л. Денежно-весовые системы русского средневековья. – Москва, 1956.
Янин В.Л. Актовые печати Древней Руси. – Москва, 1970. – Т. 1.
Янин В.Л. Русские денежные системы IX–XV вв. // Древняя Русь. Город. Замок. Село. –
Москва, 1985. – С. 364–375.
Янин В.Л. Денежно-весовые системы домонгольской Руси и очерки истории денежной
системы средневекового Новгорода. – Москва, 2009.
Arne T.J. La Suede et l’Orient. – Uppsala, 1914.
Arne T.J. Viktsenheterna i Sverige under vikingatide // Fornvännen. – 1918. – Vol. 13. – S. 61–64.
Ashtor E. Histoire des prix et des salaires dans l’Orient médiéval. – Paris, 1969.
67
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Bacharach J.L., Gordus A.A. Studies on the Fineness of Silver Coins // Journal of the Economic
and Social History of the Orient. – 1968. – Vol. 11. – No 3. – P. 298–317.
Chernetsov A.V. Types on Russian Coins of the XIV and XV Centuries: An iconographic study. –
Oxford, 1983. – (BAR, International Series 167).
Dmochowski J. Mikołaja Kopernika rozprawy o monecie i inne pisma ekonomiczne oraz
J.L. Decjusza tractat o biciu monety. – Warszawa, 1924.
Duczko W. Status and Magic. Ornaments Used by the Bodzia Elites // Bodzia: a late Viking-age
elite cemetery in Central Poland. – Leiden ; Boston, 2014. – P. 202–221.
Ehrenkreutz A.S. Extracts from the Technical Manual on the Ayyūbid Mint in Cairo // Bulletin of
the School of Oriental and African Studies. – 1953. – Vol. 15. – No 3. – P. 423–447.
Eniosova N.V. Tracing the routes of silver procurement to the early urban centre Gnezdovo in
the 10th/early 11th centuries // Die Archäologie der frühen Ungarn: Chronologie, Technologie und
Methodik. – Mainz, 2012. – P. 261–277.
Goitein S.D. The Exchange Rate of Gold and Silver Money in Fatimid and Ayyubid Times: A
Preliminary Study of the Relevant Geniza Material // Journal of the Economic and Social History of
the Orient. – 1965. – Vol. 8. – No 1. – P. 1–46.
Goitein S.D. A Mediterranean Society. The Jewish Communities of the Arab World as Portrayed
in the Documents of the Cairo Geniza. – Berkeley, 1999. – Vol. 1 : Economic Foundations.
Grierson Ph. The Monetary Reforms of ’Abd al-Malik: Their Metrological Basis and Their
Financial Repercussions // Journal of the Economic and Social History of the Orient. – 1960. –
Vol. 3. – No 3. – P. 241–264.
Grierson Ph. Catalogue of the Byzantine Coins in the Dumbarton Oaks Collection and in the
Whittemore Collection. – Washington, 1973. – Vol. 3 : Leo III to Nicephorus III, 717–1081.
Johnson Ch. The De moneta of Nikolas Oresme and English mint documents. – Edinburgh, 1956.
Krug J.Ph. Zur Münzkunde Russlands. – St. Petersburg, 1805.
Noonan T.S. Fluctuations in Islamic Trade with Eastern Europe during the Viking Age // Harvard
Ukrainian Studies. – 1992. – Vol. 16. – P. 237–259.
Pritsak O. The Origins of the Old Rus’ Weights and Monetary Systems: Two Studies in Western
Eurasian Metrology and Numismatics in the Seventh to Eleventh Centuries. – Cambridge, 1998.
Sperber E. How accurate was Viking Age weighing in Sweden? // Fornvännen. – 1992. –
Vol. 83. – P. 157–166.
Steuer H. Waagen und Gewichte aus dem mittelalterlichen Schleswig – Funde des 11. Bis 13.
Jahrhunderts aus Europa als Quellen zur Handels- und Währungsgeschichte. – Köln ; Bonn, 1997.
Steuer H. Die Ostsee als Kernraum des 10. Jahrhunderts und ihre Peripherien // Siedlungsforschung.
Archäologie – Geschichte – Geographie. – Bonn, 2004. – Bd. 22. – S. 59–88.
Steuer H. Waagen und Gewichte in Janów // Der wikingerzeitliche Seehandelsplatz von Janów
(Truso): geophysikalische, archäopedologische und archäologische Untersuchungen 2004–2008.
(Zeitschrift für Archäologie des Mittelalters Beiheft. Bd. 24). – Bonn, 2012. – S. 185–282.
Stroganoff S. Le tresor de Nejine // Zeitschrift fur Numismatik. – Berlin, 1883. – Bd. 10. –
S. 112–118.
Suchodolski S. Mennictwo polskie w XI i XII wieku. – Wrocław : Ossolineum, 1973.
Vasmer R. Ein im Dorfe Staryi Dedin in Weissrussland gemachter Fund kufischer Münzen. –
Stockholm, 1929.
Völkner Ch.F. Einleitung zu der Skizze der ersten und zweiten Epoche einer Geschichte der
Russen // Allgemeiner litterarischer Anzeiger. – Leipzig, 1797. – No LXXIV. – S. 761–765.
Zuckerman C. On the Kievan Letter from the Genizah of Cairo // Ruthenica. – 2011. – T. 10. –
P. 7–56.
68
III Наукові читання / Third Scientific Conference
The Chernihiv Spaso-Preobrazhensky cathedral from the time of its foundation served as a tomb
for princes of local ruling dynasty. The article discusses question about possible localization of their
tombs. The author analyzes the historiography of this problem, information from written sources
and the latest materials of analysis of architectural and archaeological research. For now in the
inner space of the temple was recorded presence of only two graves from ancient Rus times. They
are located in the southern cell of the narthex and could belong to canonized by church prince Igor
Olgovich and metropolitan bishop Constantine. The tombs of others, about the burial of which in the
cathedral we have records in the chronicles, could serve the chapels-paraklesis which were attached
to Spaso-Preobrazhensky cathedral.
Keywords: Ancient Rus, Chernihiv, Spaso-Preobrazhensky Cathedral, Burial, Tomb, Chapel.
Від часу свого заснування Спасо-Пре- літописи, започаткував цю традицію син Во-
ображенський собор слугував усипальни- лодимира Великого Мстислав: «Положиша
цею чернігівських князів. Як засвідчують и у святаго Спасу, юже сам заложил бе бо
69
III Наукові читання / Third Scientific Conference
въздано ея иемь възвыше яко на кони стояще ного поверху за М. Павліновим [Павлинов,
досящи» (1036) [ПСРЛ, 1926–1928, с. 105]). 1894, с. 8, 13; Травкіна, 2012, с. 82]). Наскіль-
В ХІ–ХІІ ст. в храмі були поховані наступник ки відомо, перша згадка про існування під-
Мстислава на чернігівському престолі Свя- земелля під підлогою собору належала І. Ле-
тослав Ярославич («у святого Спаса» (1076) вицькому. У листі, надісланому 1785 року до
[ПСРЛ, 1926–1928, с. 139]) та його нащадки – Духовної консисторії, він просив дозволу за-
Гліб Святославич («за Спасом» (1078) [ПСРЛ, крити вхід у стару підземну гробницю в Спасі
1926–1928, с. 140]), Олег Святославич («у (зміст та причини цього звернення детально
святого Спаса у гроба отца свого Святослава» проаналізували М. Бережков та М. Макарен-
(1115). [ПСРЛ, 1908, с. 195]), Ярослав Всево- ко [Бережков, 1911 а, с. 7; Макаренко, 1928,
лодович («в церкви святого Спаса епископьи» с. 68]). Є також відомості, що 1786 року, коли
(1198) [ПСРЛ, 1908, с. 484]) та канонізовані в соборі розбирали хори, впала балка та про-
православною церквою Ігор Ольгович («у била підлогу, під якою відкрився склеп. При
святого Спаса в тереме» (1150) [ПСРЛ, 1908, цьому через дірку, що утворилася, можна було
с. 282]) і митрополит Константин («у Святого побачити встановлені всередині труни. Дірку
Спаса, идже Игорь лежит… в теремци» (1159) відразу закрили [Бережков, 1911 б, с. 293]. За
[ПСРЛ, 1908, с. 70]). Згідно з Воскресенським словами М. Бережкова, це повідомлення впер-
літописом у Спаському соборі похований та- ше трапляється в листі поручика П. Должен-
кож Володимир Давидович («в церкви свято- кова голові Московського товариства історії
го Спаса» (1151) [ПСРЛ, 1856, с. 55]). Крім та старожитностей [Бережков, 1911 а, с. 7–8].
того, згідно зі свідоцтвом ХVІ ст., до Спасо- Як довів М. Макаренко, воно стосується од-
Преображенського собору перенесені з Орди ного з двох склепів ХVІІ–ХVІІІ ст., розкритих
мощі Михайла Всеволодовича та боярина під час дослідів 1923 року [Макаренко, 1929,
його Федора. Хоча точна дата їх поховання с. 40–53] (іл. 1). Дійсно, місце розташуван-
невідома, прийнято вважати, що це відбулося ня одного склепу відповідає повідомленню
1246 року [Бережков, 1911 а, с. 27; Голубин- П. Долженкова (у північній наві, під хорами;
ский, 1904, с. 47]. (іл. 1). До того ж у його склепінні пробито не-
Починаючи з ХVІІІ ст., різні автори, ви- великий отвір, що міг утворитися на місці па-
користовуючи непрямі свідчення та повідом- діння балки.
лення пізніх джерел, намагалися скласти Ще про одну підземну гробницю в Спа-
якомога повніший перелік осіб, похованих у сі є свідчення О. Єфимова. Він згадував, що
Спаському соборі [Бережков, 1911 а, с. 4–7; 1901 року під час ремонту підлоги в цен-
Бережков, 1911 б, с. 293; Картины, 1911, тральній наві собору між двома мармуровими
с. 192; Макаренко, 1929, с. 65–66; Марке- колонами відкрився отвір у підземну камеру,
вич, 1852, с. 39–40, 171–176; Травкіна, 2012, у якій стояли напівзасипані труни. Після огля-
с. 149–151]. Ці переліки різняться між собою ду цей отвір замурували [Ефимов, 1908, с. 14,
різним ступенем достовірності. Один з них 51]. Можливо, мова йде про другий зі склепів,
у 80-х роках ХІХ ст. за ініціативою собор- відкритих 1923 року (іл. 1). Цей склеп розта-
ного старости, чернігівського губернатора шований приблизно в тому самому місці, про
О. Анастасова, навіть увічнили на бронзовій яке йдеться в О. Єфимова (у центральній наві,
дошці. Її помістили на стіні Борисоглібського поблизу колон південної аркади).
собору, розташованого поруч зі Спасом. Як Конструкція склепів Спаського собору де-
наголошував М. Бережков, у цьому списку тально розглядав М. Макаренко, а згодом до
були наявні грубі помилки, які «на красивой їх вивчення звернувся М. Холостенко. Вони
доске, красиво награвированные <…> стают зазначали, що ці гробниці датуються ХVІІ–
особенно вопиющими» [Бережков, 1911 а, ХVІІІ ст. та були споруджені в ґрунтових ямах,
с. 24]. Утім, до сьогодні ця дошка не зберегла- впущених із рівня тогочасної підлоги. Тому ж
ся і відома лише за описами. часу відповідає інвентар (деталі одягу та пред-
Як правило, у ХІХ – на початку ХХ ст. мети особистого благочестя), що зберігся в по-
місцем захоронення чернігівських князів вва- хованнях, ущент пограбованих на час відкрит-
жали підземелля Спаського собору (цоколь- тя [Макаренко, 1929, с. 40–53, 68].
70
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Як засвідчують дані, отримані в ході до- Новик, 2013б, с. 397; Черненко, Іоаннісян,
сліджень 1923 року [Макаренко, 1928; 1929], Новик, 2013 в, с. 203].
1960-х років [Холостенко, 1990], 1991 року Існування під підлогою собору числен-
[Руденок, Новик, 2012] та 2012 року [Чернен- них могил уперше засвідчив 1871 року О. Ав-
ко, 2013; Черненко, Іоаннісян, Новик, 2013 а; дєєв. Вони відкрилися тоді, коли для ремонту
2013 б; 2013 в; 2014]), цокольний поверх, або демонтували іконостас [Спасо-Преображен-
ж підземелля, де могла б міститися усипаль- ский, 1882, с. 81]. Цю інформацію підтвер-
ниця, у Спаському соборі відсутні. Нижче дили й матеріали археологічних досліджень.
рівня існуючої підлоги до глибини близько Майже в усіх шурфах, закладених у внутріш-
1 м у внутрішньому об’ємі храму залягають ньому просторі Спаського собору, зафіксова-
нашарування, утворені різночасовими долів- но кілька ярусів поховань. Найбільше (п’ять
ками та їх рештками (іл. 3; 4). Під первинною ярусів) – у нартексі. Згідно з дослідження-
підлогою початку ХІ ст., що збереглася на ми стратиграфії нашарувань, здійсненими
окремих ділянках, міститься заповнення бу- М. Холостенком [Холостенко, 1990, с. 10–12]
дівельного котловану – ґрунт, вивільнений з та уточненими в ході робіт 2012 року, усі ці
фундаментних ровиків (вириті по периметру могили сягають глибини 1–2 м від сучасної
котловану, завглибшки 1,3 м). У нього впу- поверхні (іл. 4). Вони перекриті рештками
щені пізні могильні ями та два згадані вище дерев’яної підлоги, що згоріла під час поже-
склепи. Глибина котловану сягає 2,5 м [Хо- жі 1750 року. Можна додати, що інвентарні
лостенко, 1990, с. 10; Черненко, Іоаннісян, поховання, досліджені в 1923 та 2012 роках,
71
III Наукові читання / Third Scientific Conference
72
III Наукові читання / Third Scientific Conference
конструкція сходів створена під час ремонту чином, хоча згадані Г. Милорадовичем і збе-
храму в ХVІІ ст., однак вона має більш давню режені до сьогодні погрудні зображення свя-
основу [Говденко, 1996, с. 147–148; Холостен- тих в нартексі Чернігівського Спасу створені в
ко, 1990, с. 11]. 1872–1873 роках [Добровольский, 1902, с. 19],
Думка про поховальне призначення пів- не виключено, що їм передували більш ранні,
нічної вежі Спаського собору була спростова- ідентичні за сюжетом.
на ще на межі ХІХ–ХХ ст. [Бережков, 1911 а, Невипадково на початку ХХ ст. саме в
с. 17; Макаренко, 1929, с. 65–66]. Подібні схо- південному відсіку нартексу Спаського собо-
дові баштоподібні прибудови давньоруських ру планували здійснити археологічні розшуки
храмів ХІ ст. слугували окремим входом для князівських поховань. Цю ідею було висунуто
осіб високого соціального статусу на хори 1902 року на засіданні Чернігівської архівної
(«полаті»), де ті перебували під час літургії чи комісії [Труды, 1903, с. 16]. Її намагалися ре-
молитовного усамітнення [Преображенский, алізувати напередодні Археологічного з’їзду
2013; Сарабьянов, 2014]. в Чернігові. Однак дослідження так і не від-
Звертаючись до проблеми місцезнахо- булися, хоча на них отримали дозвіл Сино-
дження князівських поховань у Спаському со- ду. Напевно, вирішальну роль тут відіграла
борі, у виступі на ХІV Археологічному з’їзді позиція місцевих священиків, які вважали
М. Бережков досить детально розглянув пи- кощунством турбувати прах чернігівських
тання про літописний «терем», де був похо- князів, розкопувати, фотографувати та зама-
ваний Ігор Ольгович. На його думку, цей «те- льовувати їх рештки, а також вилучати з мо-
рем» – не окрема споруда, а коштовна «сень» гил давні предмети [Рукописний архів, ф. 4.,
(шатро, навіс). Він доводив, що Святослав спр. 53, арк. 35–58]. Погляди противників
Ольгович мав розмістити в Спаському собо- здійснення пошуків князівських поховань у
рі мощі мученика Ігоря так само, як їх бать- Спаському соборі сформулював у доповіді на
ко – Олег Святославич – прагнув розмістити Чернігівському з’їзді М. Бережков: «Едва ли
у Вишгороді раки з мощами Бориса та Гліба: когда-нибудь решатся исследовать древнюю
праворуч від входу в притворі, під спеціально усыпальницу Спасского собора, со стороны
обладнаним покриттям [Бережков, 1893, с. 39; содержимого в ней. И в самом деле: теперь на-
Бережков, 1911 а, с. 19–21]. Слід зазначити, добно всячески поберечь многовековой храм
що така версія узгоджується зі значенням св. Спаса. И какая была бы польза? Потрево-
слова «терем» у давньоруський час (за К. Іно- жили бы прах и кости давно почивших людей,
странцевим, покриття на чотирьох підпорах но едва ли бы узнали что-нибудь существенно
[Иностранцев, 1908, с. 35–38]). Використання важное для науки» [Бережков, 1911 а, с. 8].
«теремів» у вигляді шатра на чотирьох підпо- Уже за радянських часів, 1923 року, архе-
рах у поховальній практиці Давньої Русі за- ологічне дослідження Спаського собору здій-
свідчував М. Воронін [Воронин, 1961, с. 256] снив М. Макаренко. Як він вказував у публі-
та інші автори [Панова, 2004, с. 105–106]. кації матеріалів робіт, його розкопки мали на
Думку про поховання Ігоря Ольговича в меті, серед іншого, пошуки князівських похо-
південному відсіку нартексу Спаського собору вань [Макаренко, 1929, с. 2, 66]. У ході робіт
висловлював також Г. Милорадович. Він об- було закладено кілька шурфів у внутрішньо-
ґрунтовував її тим, що саме в південній части- му об’ємі храму, у тому числі – у південно-
ні Спаського собору, «на арках» між нартексом му відсіку нартексу (іл. 1: шурф І). Однак у
та наосом, розміщені зображення святих Ігоря ході досліджень вдалося виявити тільки за-
Ольговича та Костянтина, похованих поруч хоронення ХVІІ–ХVІІІ ст. [Макаренко, 1929,
[Милорадович, 1899, с. 26]. Таке припущення с. 36–38]. Натомість нещодавно, під час роз-
дійсно виглядає можливим, оскільки тради- копок 2012 року, на прилеглій до дослідженої
ція надгробних живописних зображень відо- 1923 року ділянці була відкрита давньоруська
ма в давньоруських храмах. Їх існування від- ніша під гробницю (іл. 2; 5–7). На її дні збере-
значено, наприклад, у церкві Бориса та Гліба глись уламки розбитого пірофілітового сарко-
в Кидекші (ХІІ ст.) та великому храмі замісь- фага, встановленого колись в інтер’єрі собору
кого монастиря в Смоленську (ХІ ст.). Таким [Черненко, 2013, с. 161–162; Черненко, Іоан-
73
III Наукові читання / Third Scientific Conference
74
III Наукові читання / Third Scientific Conference
нісян, Новик, 2013 б, с. 397; Черненко, Іоанні- ється вірогідним, оскільки підлога в Спась-
сян, Новик, 2013 в, с. 203]. кому соборі до ХІІ ст. була з полив’яних ке-
Ніша влаштована в східному куті нар- рамічних плиток [Холостенко, 1990, с. 12] та
тексу таким чином, що її внутрішню стін- не витримала б ваги кам’яної гробниці. Хоча,
ку утворювало мурування південної стіни, а наскільки відомо, спеціально влаштовані для
дно було розташоване дещо нижче (близько встановлення саркофагів підмурки в давньо-
0,1 м) рівня давньої підлоги (іл. 5–7). Воно руських храмах не зафіксовані, їх існування
розтесане в муруванні з плінфи та каменю на припустиме [Архипова, 2001, с. 39].
цем’янковому розчині. Це мурування прикла- Відкрита 2012 року ніша із залишками
дене без перев’язки до південної стіни нар- саркофага примикає до згаданої плити зі схо-
тексу по всій її довжині та утворює стрічку ду і є вторинною за часом виникнення. Її дно,
(завширшки 0,6 м, заввишки 0,2 м), яка спи- що утворює обріз фундаменту, вкрите тов-
рається на обріз фундаменту, а верхньою пло- стим шаром обмазки. У куті ніші збереглася
щиною виходить на рівень первинної підлоги. кельма, вмурована в товстий шов первинного
Оскільки за характером кладки та будівельних яскраво-рожевого розчину між блоками фун-
матеріалів ця конструкція відмінна від голов- даменту собору. Судячи з усього, вона потра-
ного об’єму Спаського собору, то можна при- пила сюди на початку будівництва храму та
пустити, що її створено вже після завершення була розкрита, коли розтесали нішу [Чернен-
його будівництва. ко, Іоаннісян, Новик, 2013 б, с. 297; Черненко,
Про призначення самої конструкції, мож- Іоаннісян, Новик, 2013 в, с. 202].
ливо, свідчить покладена на цем’янковому Використана для облаштування ніші
розчині поверх її західної частини масивна плінфа та розчин дозволяють віднести її по-
(2,0×0,6×0,2 м) шліфована плита пісковику; яву до ХІІ ст. [Черненко, Іоаннісян, Новик,
вона була частково відкрита в 1923 році, част- 2013 б, с. 397]. Встановлена в ній гробниця
ково – у 2012-му (іл. 3; 5–7) Не виключено, була зруйнована, судячи з усього, унаслідок
що ця плита слугувала підмурком для вста- обвалу давнього склепіння під південною біч-
новлення саркофага. Таке припущення зда- ною камерою хорів. Не можна сказати впев-
75
III Наукові читання / Third Scientific Conference
нено, коли це сталося. У будь-якому разі – ще ський. Він доводив, що в розповіді про похо-
до ХVІІ ст., коли склепіння було перекладене вання Ігоря йдеться про спеціальну кімнату чи
[Холостенко, 1990, с. 8]. прибудову храму – «терем» для нарад. Філа-
Загалом не виключено, що за часів Дав- рет ототожнював цей «терем» з «єпіскопією»,
ньої Русі в інтер’єрі нартексу Спаського со- згаданою в літописному повідомленні про по-
бору було встановлено два саркофаги, які на хорон Ярослава Всеволодовича: «У Святого
сьогодні вважаються втраченими. Відомо, що Спасу в єпископії». «Єпископією», на думку
така традиція існувала у Візантії та була запо- Ф. Гумілевського, була прибудова, руїни якої
зичена Руссю [Архипова, 2001, с. 42]. Це тим за його життя ще збереглися біля південної
більш вірогідно, що в даному випадку захоро- апсиди собору [Филарет (Гумилевский), 1874,
нення в Спаському соборі можна асоціювати с. 54]. Однак подібна прибудова колись існу-
з похованнями осіб, вшануванню яких нада- вала й біля північної апсиди, а ще одна була
вали особливого значення – мучеників Ігоря розташована біля південно-східного кута со-
Ольговича та митрополита Костянтина. На бору (іл. 1).
користь цього припущення свідчить і те, що Як північна, так і південна прибудови
нішу під другу гробницю розтесали вже після Спаського собору не збереглися до нашого
створення підмурків першої. Тобто тут могли часу. Археологічно їхні залишки було до-
розміщуватися два різночасові саркофаги, що сліджено в 1881, 1923 та 2012 роках [Мака-
відповідає хронології подій за літописом (про ренко, 1929, с. 2–27; Павлинов, 1894, с. 8–13;
поховання Ігоря згадано в літописній статі під Черненко, Іоаннісян, Новик, 2013 б, с. 396;
1150 роком; Костянтина – під 1159-им). Черненко, Іоаннісян, Новик, 2013 в, с. 203].
Утім, існують інші версії щодо місця за- Це були невеликі одноапсидні капели, які ма-
хоронення святих Ігоря й Костянтина. Одну з ють численні прототипи серед візантійських
таких версій обґрунтовував Філарет Гумілев- храмів-пареклесіїв. Слід згадати, що найчас-
76
III Наукові читання / Third Scientific Conference
тіше параклесії, прибудовані до головного вик, 2013 б, с. 395; Черненко, Іоаннісян, Но-
об’єму церкви, створювались як усипальни- вик, 2013 в, с. 201].
ці, призначені для поховання та поминання Загалом не виключено, що північна капе-
представників привілейованих родин. З осо- ла була заснована самим Мстиславом як уси-
бливим ставленням до них у суспільстві й пальниця, власна поминальна церква. Таке
пов’язане поширення таких прибудов [Оу- прижиттєве влаштування гробниці правите-
стерхаут, 2005, с. 133–135]. Можливо, капели лем узгоджується із запозиченими Руссю тра-
Спасу були першими спорудами такого типу в диціями візантійського придворного етикету
давньоруській архітектурі. та християнського поховального обряду.
Північна капела (іл. 8), згідно з матеріала- На жаль, первинний внутрішній простір
ми останніх досліджень, за своїми конструк- північної капели майже повністю (за винят-
тивними та будівельно-технічними характе- ком вівтарної частини) знищили під час ула-
ристиками наближена за часом до Спаського штування крипти в ХVІІ ст. У літературі тра-
собору. Найвірогідніше, її виникнення відпо- пляються згадки про розташований у ній дав-
відає початковому (до 1036 року) етапу будів- ньоруський аркосолій [Панова, 2004, с. 102;
ництва храму [Черненко, Іоаннісян, Новик, Ситий, 2013, с. 21]. Утім, мова йде про по-
2013 а, с. 322–325; Черненко, Іоаннісян, Но- ховальну конструкцію, збудовану водночас із
77
III Наукові читання / Third Scientific Conference
78
III Наукові читання / Third Scientific Conference
північної стіни. Вона була відкрита 1923 року 929, с. 23, табл. Х, ХІ, рис. 26], що відповідає
[Макаренко, 1929, с. 11–15, табл. 3] та повтор- поховальному призначенню споруди. Однак
но досліджувалася 2012 року. захоронення давньоруського часу тут також
Гробниця влаштована в ямі, заглибленій не вціліли. Капела була реконструйована з
з рівня давньої поверхні. Її північна стінка, рівня нижніх шарів мурування в ХVІІ ст.
приставлена до кам’яного фундаменту капе- [Черненко, Іоаннісян, Новик, 2013 б, c. 396–
ли, складена з плінфи, три інші –з пірофіліто- 397]. Напевно, тоді ж остаточно зруйнували
вих плит, зафіксованих ззовні валунами піско- поховання в аркосолії. Сама ж будівля, як і
вику (іл. 8; 10; 11). Поховання в гробниці було північна капела, була у використанні принай-
зруйноване в давнину. На час робіт 2012 року мні до пожежі 1750 року [Бережков, 1911 б,
від гробниці вціліла лише мурована стінка та с. 293].
валуни, на які колись спиралися кам’яні пли- Виходячи з датування південної капели
ти (вилучені в 1923 році). Характерні риси Спаського собору, є певні підстави вважати
мурування дозволяють датувати гробницю її усипальницею Святослава Ярославича.
другою половиною ХІ ст. [Черненко, Іоанні- Відомо, що хоча свій життєвий шлях він за-
сян, Новик, 2013 в, с. 201–202]. вершив як князь київський, проте поховано
Південну капелу (іл. 2; 12; 13) за матері- його в Чернігові. Очевидно, про свою уси-
алами досліджень 2012 року можна датувати пальницю він потурбувався заздалегідь, ще
не раніше ніж серединою ХІ ст., найвірогід- будучи чернігівським князем [Архипова,
ніше – часом княжіння Святослава Яросла- 2001, с. 39].
вича. У муруванні її південної стіни збере- Залишки ще однієї, південно-східної
глися залишки ніші-аркосолія [Макаренко, капели, збереглися в основі південної вежі
79
III Наукові читання / Third Scientific Conference
80
III Наукові читання / Third Scientific Conference
81
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 13. Південна капела Спасо-Преображенського собору. Вигляд з півдня. Фото 2012 р.
82
III Наукові читання / Third Scientific Conference
83
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
84
III Наукові читання / Third Scientific Conference
85
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Burial of representatives of ancient Rus elite in tomb-temples was occurred in specially created
niches – arcosolia. In a number of ancient Rus temples were such niches – Spasky cathedral, Boris
and Gleb cathedral, tomb-temple, Uspenskiy cathedral (Assumption), Illinska church (St. Elijah).
Keywords: arkosoly, burial, burial temple-vault, Chernihiv.
1
Публікація містить результати досліджень, проведених при грантовій підтримці Державного фонду фундамен-
тальних досліджень за конкурсним проектом 0115U03958.
86
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Уже в перші століття після прийняття ставників знатних родів [Иоаннисян, Чернен-
християнства на Русі починають з’являтися ко, 2013, с. 23].
династичні усипальниці представників окре- Південна каплиця Спаського собору, що
мих гілок княжих родів [Панова, 2004, с. 46]. за дослідженнями 2012 року датується не ра-
Храм-усипальниця мав символізувати могут- ніше, ніж серединою ХІ ст., мала в муруванні
ність померлого володаря, легітимність його південної стіни нішу – аркосолій. Наявність
влади (і його нащадків) у сприйнятті соціуму, аркосолію вказує на поховальне призначення
а також визнання його влади церквою і Богом. цієї споруди. Але поховання тут не збереглися.
Храми, що будувалися саме як усипальниці, У південно-західній прибудові Спась-
на відміну від звичайних церков, передбачали кого собору (так званій хрещальні) початку
наявність окремих місць для розміщення тіл ХІІ ст. залишки східної частини аркосоль-
похованих. Це могли бути підземні споруди, ної ніші були зафіксовані під час досліджень
поховальні ніші, галереї. 2013 року.
У деяких храмах, що мали виконувати У 1985–1986 роках на чернігівському
саме функцію усипальниці, спеціально для Дитинці було досліджено невідому церкву,
майбутнього поховання часом створювали яку не згадують писемні джерела. Тоді була
арочну нішу (аркосолій) у стіні храму чи в сті- розкопана вціліла підземна частина храму,
нах прибудов (каплиць, галерей). Створення долівка якого містилася на 1,45–1,5 м нижче
такої ніші в стіні закладалося ще в архітектур- рівня денної поверхні кінця ХІ ст. Досліджена
ному проекті будівлі, що вказує на поховальне пам’ятка виявилася невеликою чотиристовп-
призначення споруди. Рішення про створення ною церквою з трьома апсидами. Довжина
поховальних ніш у стіні храму чи в стінах хра- її – 14,9 м, ширина – 11,8 м. На стовпах збере-
мових прибудов, найімовірніше, приймалося глися залишки арок, що підтримували пере-
на рівні князя чи його найближчого оточення. криття підземного поверху. Таку конструкцію
За типологією християнських поховаль- заглибленого в землю поверху храму П. Рап-
них пам’яток, розробленою В. Івакіним для попорт та В. Коваленко інтерпретували як
Києва [Івакін, 2008, с. 93–111], та типологією усипальню, збудовану в 70-х роках ХІ ст. [Ко-
християнських поховальних пам’яток, роз- валенко, Раппопорт, 1990, с. 201–204].
робленою Ю. Ситим для Чернігова [Ситий, У північній стіні церкви, що збереглася
2013, с. 93], поховання в аркосолії (аркосоль- найкраще, конструкцією був передбачений
ній ніші) у давньоруських храмах відносяться аркосолій – місце для поховання. Згідно з
до типу І. А – поховання в інтер’єрі храму. реконструкцією плану церкви, подібний ар-
Основний період, коли найчастіше вла- косолій існував і в її південній стіні. Арко-
штовувалися поховання в аркосоліях, це XI – сольна ніша в північній стіні збереглася, її
перша половина XIII ст. На території Півден- довжина – 2,2 м, глибина – 1 м. Підлога ніші
ної Русі відомо тринадцять храмів з аркосо- на 0,8 м вище від підлоги приміщення, а ви-
ліями цього періоду у п’яти містах – Києві,
Переяславі, Чернігові, Каневі та Володимирі-
Волинському. Починаючи із середини XIII ст.,
храми зі спеціальними нішами майже не бу-
дувалися [Панова, 2004, с. 99–100].
У Чернігові аркосольні ніші зафіксовано
в прибудовах Спаського собору, Храмі-уси-
пальниці, Борисоглібському соборі, Іллін-
ській церкві, Успенському соборі. У найдав-
нішому чернігівському храмі – Спаському
соборі – аркосолії були зафіксовані лише в
прибудовах, що до сьогодні не збереглися.
Прибудови собору мають численні аналогії
серед візантійських храмів-параклесів, при- Іл. 1. Аркосолії в південній стіні
значених для поховання та поминання пред- Борисоглібського собору м. Чернігова
87
III Наукові читання / Third Scientific Conference
88
III Наукові читання / Third Scientific Conference
89
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
90
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Наталія Писаренко
в .о. директора Музею історії Десятинної церкви
91
III Наукові читання / Third Scientific Conference
1
Слово 28 відноситься до частини Патерика, що становить собою послання ченця Полікарпа до ігумена Акіндіна
[Абрамович, 1991, с. ХVI; Лопухина, 2006, с. 551–552].
92
III Наукові читання / Third Scientific Conference
93
III Наукові читання / Third Scientific Conference
2
Згідно з Патериком, Печерський монастир був огороджений «стлъпием» [Абрамович, 1991, с. 19].
3
При цьому автор вдається до явного запозичення із «Житія св. Феодосія Печерського» (розділ 40 «О не достатку
масла древяного»), де розповідається про те, як олію для наповнення кадил зіпсувала миша, яка в неї потрапила
[Абрамович, 1991, с. 60].
4
Насторожене ставлення домінує у визначенні будь-якої зустрічі, зробленому німецьким філософом О. Боль-
новим: «Зустріч є випробуванням для людини. Її натиск пояснює, ким є людина насправді. І в цьому потрясінні
людина мусить зберегти саму себе» [Больнов, 1996, с. 169].
94
III Наукові читання / Third Scientific Conference
зустріч із чорноризцем, проявляється як зі- ним» перетягує на «ту» сторону і Хому [Ива-
ткнення з «чужим», магічно небезпечним, по нов, 1973, с. 36].
суті – «смертю». Аби уникнути «зараження Оскільки поховання виключає «смерть»
смертю», найкраще, щоб це «чуже» взагалі не із комунікації, і вона немов перестає існувати
було побачене. Тому, гадаємо, що для опозиції для живих, то про найбільш повне сприйняття
свій–чужий фундаментом якраз і є співвідно- «смерті» насамперед можна говорити в ситу-
шення категорій видимий–невидимий. ації зіткнення «свого» – живого з «чужим» –
Якщо, згідно з В. Проппом, «активна» мертвим, але ще не похованим. Це – своєрід-
сліпота і «пасивна» – невидимість – станови- не спілкування, комунікація, хоча й «комуні-
ли в архаїці єдину категорію і характеризува- кація порушена». Якщо звичайна комуніка-
ли «чужого», наприклад представника світу ція між «своїми» виступає як «спільний зір»,
мертвих [Пропп, 1986, с. 72], то, відповідно, рівність бачення і видимості, постійне «пе-
«видимість», що дорівнює «зрячесті», мала ретікання» суб’єкта в об’єкт і навпаки, то в
бути ознакою «свого». «Свій-видимий / зря- «діалозі» живого і непохованого мертвого це
чий» є відділеним від «чужого-невидимо- зорове спілкування-спільність зникає [пор.:
го / незрячого» просторово. В уявленні про Голубев, 1990, с. 64]. Порушення діалогу між
«своє-родове» це відкриває для нас новий «зрячим» і «незрячим» перериває «причастя»
аспект – не кровної, а насамперед «територі- спільному зору, відповідне життю, віталь-
альної спорідненості» [пор.: Калачов, 1876, ності. Тобто можна зробити важливе припу-
с. 53–54, 56]. Ілюстрацією може служити те, щення, що в архаїчному розумінні «смерть»,
як належність князів до правлячого роду Рю- антивітальність зачіпає не лише самого по-
риковичів підкріплювалася (принаймні в ідеї) мерлого, але і його живого партнера, близьку
їхнім «причастям» у «Руській землі» [Толоч- людину, весь органічний колектив. Очевид-
ко, 1994, с. 39–40]. Звідси й небажаність у се- но, від початку «смерть» – це і є «порушен-
редньовічній Русі покидати рідні межі, навіть ня комунікації», насамперед зорової 6. Щодо
заради паломництва до святих місць [Толоч- стосунку «спільності родового зору» до ас-
ко, 1992, с. 30–31]. пекту матеріального благополуччя колекти-
При цьому, як свідчить приклад із сприй- ву, то нам неодноразово доводилося писати,
няттям ченця, «чуже-невидиме / незряче» що «володіння» в традиційних суспільствах
розумілося ще і як «смерть». Зазвичай по- (за відсутності розділення суб’єкта і об’єкта)
мерлого квапляться поховати, віддати світу також прирівнювалося баченню [Писаренко,
«чужому-невидимому», називаючи при цьо- 2010, с. 299–300], а споживання членами пер-
му «жмуруком» [Иванов, 1973, с. 35], тобто вісної групи здобичі спільно, на виду один
сліпим. Ставлення до небіжчика нагадує по- в одного, створювало складне переплетення
боювання «непохованого мерця» – ченця. Він «зорового-суспільного» зв’язку, що, очевид-
ніби не існує для живих, доки перебуває в но, являв собою повноту уявлення про при-
межах монастиря. Як «образ смерті» чернець частя [Писаренко, 2014, с. 18–21]. У «братер-
виявляє себе, лише потрапивши у звичайний ському» роді всі блага розподілені, подібно
світ. Для живих небезпечним є залучення до до спільного зору. Приклад князя Василька
комунікації з ним, насамперед зорової. Ана- Теребовльського засвідчує, що осліплення
логічно, охоронне коло гоголівського Хоми (1097 р.), тобто виключення члена роду із зо-
Брута втрачає силу при зіткненні очей героя з рової комунікації як мерця або чужого, було
поглядом Вія 5. Зоровий контакт з «потойбіч- покликане позбавити його «причастя» [По-
5
«“Не гляди!” – шепнул какой-то внутренний голос философу. Не вытерпел он и глянул» [Гоголь, 1951, с. 363].
З іншого боку, є примітною посередницька (між світами) – шаманська – роль самого Вія, націленого на пошук
жертви серед живих [Иванов, 1973, с. 73].
6
Термін «соціовітальність», раніше запропонований нами для пояснення стратегії архаїчного суспільства [Пи-
саренко, 2009 б, с. 87–88], можемо конкретизувати таким чином. Вітальність, життєстійкість «свого» колективу,
очевидно, світоглядно ставилася в залежність не тільки від біологічних факторів, але й насамперед від підтримки
комунікації між членами первісного колективу. Комунікація-обмін як головний принцип соціальності, очевидно,
вважалася запорукою життя колективу або ж самим життям. Основою цієї соціальності-комунікації-життєвості
мало виступати ніщо інше, як «бачення / видимість».
95
III Наукові читання / Third Scientific Conference
весть, 1950, с. 181; Писаренко, 2010, с. 298; «ні тут, ні там», і, з точки зору живого, соці-
Писаренко, 2014, с. 16–17] 7. ального середовища, виступає символом «за-
Водночас позбавлення зору, як кара за по- вмерлого, зачарованого часу», гальмом розви-
сягання на більше, ніж своя частка, за принци- тку вітальності. Можливо, сутність магічного
пом таліону, могло означати якесь «ціле». Ця зараження поглядом, подібним до погляду
нежиттєва «цілісність», надмірність постійно Вія, а в наведеному прикладі – ченця, полягає
трапляється у фольклорному зображенні «чу- в залученні «свого» у невластивий для нього,
жого-невидимого», наприклад, у билинах про чужий «час-простір», або швидше – у простір
смерть Святогора [Былины, 1986, с. 29–55] «без часу» – у «невидимість-цілісність-анти-
або ж у літописній притчі про загибель велет- вітальність». Замкненість (сліпота-цілісність)
нів «обрів» [Повесть, 1950, с. 14]. Щодо чен- суперечить світу «свого», де все є видимим і
ця, то є досить відомим (зокрема в Патери- відкритим для «спілкування-обміну-причас-
ку) мотив приховування ним якогось скарбу тя». Згідно з «теорією перехідного обряду»,
[Абрамович, 1991, с. 120–122, 134, 161–171; такий невизначений стан, небезпечний для
Козьма Пражский, 1962, с. 86–90; Миненок, оточуючих, характеризує будь-яку перехідну
1995, с. 284–285]. Про цього ж, зазвичай не- (лімінальну) істоту, у ролі якої неодноразово
видимого «живого мерця», також складалися виступає кожен член традиційного суспіль-
пісні-скоморошини, що висміювали його при- ства у вузлові моменти біографії, насамперед
ховану силу, особливо сексуальну [Лихачев, при народженні, повнолітті-шлюбі, смерті
Панченко, Понырко, 1984, с. 245; Великорус- [Тэрнер, 1983, с. 168–171]. Необхідна в цих
ские, 1902, с. 305 (№ 341); Старец Игренище]. точках процедура соціальної адаптації (або
М. Гальковський навіть наводив випадок, коли «переатестації») передбачала відповідні при-
чернець, очевидно, як володар невитраченої ниження ініціанта, що мали «очисний» харак-
потенції, виступав ритуальним джерелом ро- тер [ван Геннеп, 2002, с. 70–71, 78–79]. Такій
дючості молодят на весіллі [Гальковский, же адаптації мав бути підданий як чужий, що
2000, т. 2, с. 40]. Імовірно, саме традиційне потрапив у «своє» коло спілкування, так і осо-
припущення про приховану сексуальність, ба, що з ним контактувала [ван Геннеп, 2002,
фалічність ченця (як ознаку «цілого») стало с. 30–31, 39; Еремина, 1991, с. 44–47].
причиною того, що старця Григорія не про- В архаїчному розумінні призупинення
сто лають, а на його адресу метають «словеса часу-вітальності, яке асоціювалося зі «смер-
срамнаа» [Абрамович, 1991, с. 137]. Таким тю-цілим-сліпотою-чужим», вимагало най-
чином, «ціле-сліпота-смерть» водночас ви- швидшого запуску-дроблення (відновлення
ступає до певної пори прихованим джерелом причастя), що означало життя-соціалізацію.
вітальності. Такі приклади розглядалися нами у зв’язку
Образи невидимого простору – чужинець, з дарообміном типу «потлача» [Писаренко,
чернець за монастирською огорожею або ж у 2010, с. 300–305], а також – середньовічною
печері, захований у землі скарб, небіжчик у практикою пограбування (споліювання) по-
могилі – перебувають у належному їм місці, мерлих володарів – світських і церковних
допоки приховані від живого, «свого» світу. [Писаренко, 2009 а], яка дуже показова з по-
Через свою невидимість усі вони незбагненні, гляду ставлення до «непохованого мерця».
ні з чим несумірні й незмінні, тобто – непід- Нагадаємо, що, визнаючи справедливим ви-
владні часу. Коли ж такий представник «не- сновок М. Бойцова про відповідність цих гра-
видимості» непроханим гостем «вривається» бунків сценарію «карнавалу» [Бойцов, 2003,
у світ людей, то він, насправді, заслуговує на с. 243 і далі], не маємо підстав не погоджу-
порівняння з «непохованим мерцем», який ватися з А. Гуревичем, який підкреслював
7
Князівський з’їзд 1100 року не вважає за потрібне виділити каліці окрему волость і дає братам – Володарю й
Васильку – один на двох Перемишль, вказуючи на неповноправність Василька наступним зверненням до його
брата: «Да аще вам любо, да седита, аще ли ни, – да пусти Василка семо, да его кормим сде» [Повесть, 1950,
с. 181]. Водночас Ростиславичі не підкорялися цьому рішенню, залишивши Теребовльську волость за собою [Гру-
шевский, 1891, с. 265]. Але це, думаємо, не заперечує того, що традиція (у даному разі порушена) припускала по-
збавлення сліпця причастя. Здається, це визнає і В. Пузанов: «Справедливості заради слід зазначити, що спроба
позбавити Василька волості, все ж, мала місце» [Пузанов, 2007, с. 388].
96
III Наукові читання / Third Scientific Conference
тісний зв’язок уходу володаря – «відповідаль- тогора, який мешкає у горах, а згодом погли-
ного» за вітальність природи і суспільства – нається Землею [Былины, 1986, с. 42–44] 8.
з ідеєю «кінця часу» [Гуревич, 2003, с. 239 Очевидно, що в усіх цих випадках ідеться про
та ін.], отже, призупиненням розвитку. Адже персонажів, віддалених від людей – сліпих
зв’язок карнавалу, унаслідок його сезонності, або невидимих, котрі перебувають на пери-
з тією ж ідеєю часу – очевидний. А традицій- ферії «свого». Це – герої прикордоння (як по
не порівняння государя із Сонцем лише під- горизонталі, так і по вертикалі) і, очевидно,
креслювало смислову подібність між «смер- саме тому вони втілюють у собі над-мірність,
тю царя» і завершенням старого – початком тобто «ціле». Навколо аналогічного антро-
нового календарного циклу [Писаренко, 2009, поморфного символу «цілого» об’єднувався
с. 135]. При цьому, як у карнавалі, так і в спо- той чи інший ритуал, що відзначав часовий,
ліях не лише драматизувався кінець, але й, сезонний перехід, межу певної календарної
головним чином, здійснювалася стимуляція стадії. Як зазначає О. Фрейденберг, у відпо-
початку, – саме за рахунок дроблення всього, відному обряді Totenmann – «людина смер-
що нагадувало «цілісність-завершеність-слі- ті» – являє собою ляльку, яку б’ють, топлять,
поту». ховають, спалюють. Часто також вибирають
Схожий випадок дроблення «цілого», що скелю, з якої скидають «смерть» у воду. Іно-
стримує вітальність, демонструє вбивство лі- ді скидають «смерть» зі скелі на землю, роз-
тописної «старої чаді» (під 1024 роком) – ді- ривають на частини і вже ці частини кидають
дів, які «держать гобино», тобто своєю ста- у воду [Фрейденберг, 1932, с. 239]. У східних
рістю нібито магічно гальмують дозрівання слов’ян відгомін колишнього розривання або
врожаю або ж «ув’язнюють» вітальність у повалення й утоплення старої людини зберіг-
собі [Повесть, 1950, с. 99; Велецкая, 1978, ся у знищенні опудал Костроми, Коструби,
с. 65–67]. Як аналогія пригадується міжна- Мари та інших [Велецкая, 1978, с. 49, 51, 59–
родний звичай ритуального скинення в урви- 60, 66–77]. Очевидно, це ритуальне дійство,
ща людей похилого віку на знак «вигнання проганяючи зиму або якийсь інший аналог
зими», який знаходить відображення в мотиві «затримки вітальності», розбивало «ціле»,
старого сліпого божества багатства Плутоса «сліпоту», «смерть», у такий спосіб стиму-
над прірвою (Аристофан), а також у таких, люючи подальший розвиток. Найвірогідніше,
персонажах, як добровільно ув’язнений у у дусі саме цієї язичницької традиції вчини-
своїй вежі (невидимий) володар скарбу (тоб- ли також зі старцем Григорієм, якого після
то «цілого») Тимон Афінський, сліпий ви- наруги втопили, імовірно, намагаючись за-
гнанець Едіп над розкритою землею («Едіп хистити себе від антивітальності, від магії
у Колоні» Софокла) і кровозмісник – згодом зустрічі з «чужим», котрий мав би залиша-
понтифік – Григорій, який спокутує гріх, тися невидимим, у протилежному ж випад-
«живучи в скутому стані, на самотній кручі» ку – здатного накликати смерть 9.
[Фрейденберг, 1932, с. 229, 237–239]. Етимо- Щодо лайки на адресу Григорія, то нага-
логія, згідно з якою старий це – насамперед даємо, що слово в архаїці буквально вважало-
«сильний» [Велецкая, 1978, с. 67, прим. 41], ся матеріальним і прирівнювалося до дії [Ере-
дозволяє до цих прикладів долучити і Свя- мина, 1991, с. 63–64, 69]. Усілякі ж прокляття,
8
У цьому розумінні цікаво, що прозвання ченців і черниць «старцями» і «старицями» [Даль, 1998, стб. 507,509]
мовби зберігає за ними всі характеристики стариків, включаючи уявлення щодо прихованої ними вітальної сили.
Наприклад, аспект богатирства ченця, у поєднанні з еротизмом, помітний в герої однієї зі скоморошин – Старці
Ігренищі: останній, збираючи милостиню харчами, викрадає дівчину, а потім, за допомогою небаченої сили, від-
бивається від трьох молодців [Старец Игренище].
9
Можливість такої паралелі до відомого східнослов’янського ритуалу, звісно, ставить під сумнів те, що причи-
ною утоплення Григорія стало його пророцтво, адже таку реакцію могла спричинити сама по собі зустріч ченця.
Навіть у цьому випадку збіг – загибель у річці самого Ростислава, ніби помста «згори» за утоплення Григорія, –
вражає. Не можна також не звернути уваги на деяку схожість цього епізоду з наведеним у Слові 1 Патерика, де
під 6576 (1068) роком розповідається про прихід Ярославичів – Ізяслава, Святослава та Всеволода (у супроводі
варяга Шимона), перед їхнім виступом на половців – до св. Антонія, «молитвы ради и благословениа». Як і Гри-
горій, Антоній передбачає загибель багатьох (окрім Шимона) від меча, втечу, а також утоплення у воді (можливо,
пов’язане з тим, що битва відбудеться на річці Альті): «и во воде истопитеся» [Абрамович, 1991, с. 1–2].
97
III Наукові читання / Third Scientific Conference
знову ж таки, семантично означали повалення по суті – ритуального. Таким було язичниць-
зневаженого в безодню, приземлення-смерть, ке ставлення до «чужого», який потрапляв у
хоча і з метою його подальшого відродження звичний, соціалізований світ, і амбівалентно
[Бахтин, 1990, с. 35] 10. Так само, прагнучи пе- поєднував у собі, з одного боку – ідею смерті,
ретворити «негатив» від неприємної зустрічі «узурпації»-затримки часу, антивітальності, з
в «позитив», буквально – «смертю смерть іншого – приховану роль джерела вітальнос-
подолати» 11, перейти від «речі в собі» до ті 12. Архаїчним лейтмотивом цих метаморфоз
життєвого причастя, – на Русі, вочевидь, вда- нам вбачається прагнення до збереження або
валися до лайки на адресу зустрічного ченця. ж поновлення комунікації, насамперед зоро-
Здається, не обходилося й без побиття, а у вої, як основи причастя, як головної переду-
випадку з Григорієм, як бачили, – і вбивства, мови існування «свого» соціуму 13.
Література
10
Цікаву паралель знаходимо у ганьбленні-споліюванні володаря – померлого (що перестав бачити), але ще не по-
хованого, завдяки чому його сприймали як «чужого», а також – у спорідненому цьому дійству карнавалі. Напри-
клад, розповідаючи про карнавальне обрання «короля-блазня», якого можна сприймати, як заміну короля справж-
нього, М. Бахтін пише: «Його всенародно обирають, його потім так само в с е н а р о д н о в и с м і ю ю т ь, сва-
рять і б’ють, коли час його царювання пройде, подібно до того, як висміюють, б’ють, розривають на частини,
спалюють або топлять ще й сьогодні масляничне опудало зими, що минає, або опудало старого року» [Бахтин,
1990, с. 220] .
11
Слова відомого «Акафісту до Воскресіння Христового» тут застосовуємо в іншому сенсі, коли акт смерті –
фактичної або символічної – покликаний розбити «ціле» (зжитий статус, що «став затісним», зупинив, омертвив
розвиток), аби оновити стан «причастя», у якому прогрес, життя продовжаться.
12
При цьому ченці, як вище зазначалося, були не єдиною категорією духовних осіб, зустріч з якими була небажа-
ною. Стосовно всіх них, очевидно, діяло парадоксальне – дохристиянське і по суті загальнолюдське – сприйняття
«чужого» [ван Геннеп, 2002, с. 29–30], у якому «відторгнутість» (антивітальність) перетворювалася на «святість»
(вітальність) і навпаки. Так, наприклад, ця тонка грань між ганьбленням і шануванням ледь вловлюється у звичаї
катати священика чи диякона по озимині або льону, щоб посів був «тучен и спор» [Рыбаков, 1987, с. 734].
13
За консультації автори висловлюють вдячність провідному науковому співробітнику Національного Києво-Пе-
черського історико-культурного заповідника Євгену Кабанцю.
98
III Наукові читання / Third Scientific Conference
99
III Наукові читання / Third Scientific Conference
100
III Наукові читання / Third Scientific Conference
The article examines the Old Rus’ian ideas about the treatment, formed on the basis of interaction
of Christian dogma and mythological consciousness of the Middle Ages, on the materials of ancient
written and archaeological sources.
Keywords: Old Rus’, healing, world view, magic, relics, amulet, incantation.
101
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ский, 2005, с. 17–18], виступають як свідоцтва лося не повністю, на що, імовірно, вплинула
активного розвитку медичної справи на Русі. її культурологічна спеціалізація, яка не перед-
М. Мирський на основі писемних згадок на- бачала фахової роботи із джерелами.
віть виділив кілька спеціалізацій лікарів [див.: Більш вдале дослідження такого напрям-
Мирский, 2001, с. 63–64]. ку було проведено А. Малаховою [Малахова,
Скептично оцінив історіографічний доро- 2011], яка за прикладом Ю. Арнаутової нама-
бок істориків давньоруської медицини О. Мед- галася в дисертаційному дослідженні втілити
ведь [Медведь, 2013]. Основна виділена ним ідею розкриття історико-антропологічного
проблема полягає в тому, що історики медици- феномену співідношення людини і хвороби
ни, які бралися за розгляд історії давньорусь- в середньовіччі на давньоруському матеріа-
кої медицини, занадто поверхово ставилися до лі. Ще повніше цю модель було відтворено в
джерела, приведеного як аргумент, некритич- монографії А. Малахової та С. Малахова [Ма-
но оцінювали інформацію і підходили до неї лахова, Малахов, 2014]. Проблемною рисою
з позицій сучасності. Він наголошує, що всі дослідження є нечітке хронологічне розмежу-
відомі нам твори, у яких ідеться про природу вання матеріалів, на основі яких будується до-
людини, є перекладними і відображають рад- слідження, із широкими рамками Х–ХVII ст.
ше уявлення візантійського суспільства, аніж Запровадження християнства на Русі
давньоруського. А отже, ці тексти є швидше князем Володимиром Святославичем стало
пізнавальними посібниками, ніж інструкціями поворотним моментом не лише у світогляд-
до дії. Монастирі ж, які раніше оголошували- ному вимірі, але і в культурно-цивілізаційно-
ся медичними центрами [Гуляева, 2006, с. 20], му. Цей акт вилучив Русь із кола варварських
О. Медведь називає центрами релігійними, де язичницьких держав без писемності й долу-
практикувалося не лікування, а «цілительство» чив до середньовічної писемності та науки.
(одномоментний акт чудодійного зцілення) за Нове християнське вчення відкидало давні
допомогою віри [Медведь, 2013, с. 173]. звичаї, що суперечили християнському світо-
Утім, попри повторення загальних візан- сприйняттю. Відповідно, на зміну народній
тійських уявлень про біологію та теоретичну лікувальній практиці мала би прийти інша,
медицину, давньоруські писемні джерела зга- яка б замінила її на цьому поприщі, не всту-
дують, окрім лікарів, інші категорії цілите- паючи в протиріччя з християнською догмою.
лів – «волхвів», «чародіїв», «зелейників», які Багато дослідників висловлювали думку,
зазвичай допомагали простому населенню у що медичні знання приходять на Русь із Ві-
випадках хвороби. Напрям народної медици- зантії [огляд див.: Гуляева, 2006, с. 9]. Свого
ни намагався розглянути М. Мултановський, часу ще В. Флоринський наголошував, що
який доводив, що давньоруська медицина перші уявлення про грецьку медицину поши-
розвивалася на самобутній слов’янській осно- рилися в нас за допомогою грецьких ченців
ві [Мултановский, 1961]. Значну роль народ- ще в XI і XII ст., і немає підстав не допускати,
ного лікарства визнавав і В. Отамановський, що вже в цей час були можливі переклади і
який, спираючись на давньоруські писемні переробки на руську мову латинських і грець-
джерела, розглядав розвиток давньоруської ких медичних творів [Флоринский, 1880,
медицини як протистояння із церквою [Ота- с. VIII]. Водночас Києво-Печерський патерик
мановский, 1965]. містить відомості не тільки про монахів-ціли-
Спробу розглянути медичну культуру як телів, але й про іноземних фахових лікарів: ві-
органічну частину давньоруської середньо- рменина, сирійця, а також просто згадку про
вічної культури зробила в дисертаційному «іновірних» лікарів, яка передбачає, що вони
дослідженні О. Гуляєва [Гуляева, 2006]. За були іноземцями [Абрамович, 1930, с. 114–
основу вона взяла системний історико-антро- 116, 129–132, 174].
пологічний підхід, вдало застосований для Заборони звертатися за допомогою до
вивчення феномену хвороби і цілительських чародіїв, волхвів, зелейників зафіксовані в
практик у західноєвропейському середньовіч- численних церковних повчаннях. Вони вклю-
ному суспільстві Ю. Арнаутовою [Арнаутова, чалися до церковних проповідей і розтлума-
1993; 2005]. Однак утілити цей задум їй вда- чувалися церковними настановами в руслі
102
III Наукові читання / Third Scientific Conference
«путівника до спасіння» шляхом слідування 246, Щапов, 1976, с. 19, 24, 33, 40, 44, 47, 58, 63,
взірцям християнської ідеології та моралі. 67–68, 70, 79]. Це може також свідчити про за-
Так, у «Слове св. Иоанна Златоустого о ле- кріплення у світогляді тогочасних людей зв’язку
чащихся в болезни волхвованием и наоузы» релігії та феномену зцілення.
доволі розлого, з філософської точки зору, Серйозна хвороба, яка загрожувала жит-
пояснюється сутність розуміння хвороби як тю людини, означала можливий перехід у по-
покарання за гріхи: «єгда бо в недүгъ лютъ тойбічний світ, де, за християнським ученням,
впадєши и мнози прідүтъ нүдѧщє тѧ, ови к душа людини отримувала місце відповідно до
чародѣємъ, овіи къ волхомъ, ты жє о Бз҃ѣ оупо- своїх мирських вчинків. Навіть не обговорю-
вай и тєрпи, сє ти мүчєніѧ вѣнєцъ принѡситъ ючи почуттів родичів чи близьких хворого,
і избавлєніє ѿ онєхъ мүкъ ижє в болѣзни слє- варто зазначити, що смерть знаменувала на-
жащи бл҃годарити Бг҃а. чєго бо ради хрс̑тиѧнє самперед втрату члена родини: глави сім’ї /
сѧ зовємъ да повинимсѧ Хрс̑ту а нє идємъ годувальника, матері / дружини, дитини /
ко врагом̑ бжїимъ к волхвомъ. волхвы бо и спадкоємця з усіма соціальними наслідками.
чародѣи, то врази сүть бжїи. лүчшє єсть умрє- Втрата життя чи працездатності робітника зна-
ти нєжєли ко врагомъ бжїимъ поити. кѡє чною мірою впливала на стан і ведення госпо-
посѡбіє тѣло цѣлити а д҃шү губити. каѧли дарства. Усе це, очевидно, спонукало шукати
приѡбрѣтєль здѣ принѧти мало оутѣшєниє шляхів порятунку зі складної ситуації, що їх і
а ѡнамо посланымъ быти с бѣсы в вѣчныи засуджують церковні тексти: «а ми ащє и мало
огнь» [цит. за: Гальковский, 1916, т. 2, с. 121]. поболимъ то зєлєйники й волхвы в домы своѧ
Заборони на подібні дії були зафіксовані й привѡдимъ» [цит. за: Гальковский, 1916, т. 2,
законодавчо. В Уставі князя Володимира Свя- с. 123], «А мы нынѧ хотѧ мало поболім̑ или
тославича «Про десятини і церковних людей» жена, или дѣтѧ, то, ѡстальше Бг҃а врача дш҃амъ
і в розширеній редакції Уставу князя Ярослава и тѣломъ, ищемъ проклѧтых̑ бабъ чародѣиць,
Володимировича «Про церковні суди» знаходи- наузовъ и словъ прелестных̑ слүшаемъ. гл҃ть
мо статті про «ведство, урекание, узлы, зелье», намъ, навѧзываючи наоузы, ѡнакоую діѧволю
у яких передбачено накладення відповідних прелесть. абы чадо бѣса бѣсомъ изгонити.
штрафів [Памятники, 1952, с. 238, 241, 245, 269; Ѡ горе намъ прельщеным бѣсом̑, и сквернамї
Щапов, 1976, с. 15, 18, 20, 21, 23, 31, 38, 43, 47, бабами» [цит. за: Гальковский, 1916, т. 2, с. 71].
56, 63, 67, 71, 77, 83, 89, 97, 102, 105]. Обидва Із власне давньоруських текстів – Правди
документи багаторазово піддавалися редакці- Руської, Ізборника Святослава 1076 року та
ям, починаючи з домонгольського періоду і за- Києво-Печерського патерика – відомо про іс-
вершуючи XVII ст. Показовим моментом стало нування фахових лікарів, які діяли, очевидно,
вилучення статті «аще жена бүдет чародѣица, офіційно і брали платню за свої послуги, що й
наоузница, волхва или зелеиница» під час кар- засвідчують джерела [Тихомиров, 1953, с. 76,
динального редагування Уставу Ярослава в 92; Изборник 1076, 1965, л. 53; Абрамович,
другій половині XIV ст., унаслідок якого були 1930, с. 129, 131–132].
створені Коротка, Румянцевська та Тарновська Перекази ж Києво-Печерського патерика
редакції цього документа. Водночас у найдавні- розповідають про існування монастирських
ших редакціях Уставу Володимира (збережено- цілителів, яких між тим сам Патерик називає
му краще в Архангельському та Архівному зво- «лікарями», не відділяючи їх термінологічно
дах) відсутня згадка про лікарів та лікарні, тоді від фахових лікарів. Лікував хворих молитвою
як з’являються вони вперше в редакціях після- Антоній – засновник Печерського монастиря.
монгольського часу і незмінно фігурують у всіх Оповідь про блаженного Агапіта, безкоштов-
подальших. Це свідчить, що в домонгольський ного лікаря, містить інформацію, що він на-
період лікарі не були невід’ємною частиною вчився лікувати немічних безпосередньо в Ан-
церковного або монастирського життя, але піз- тонія, який давав хворим як ліки приготоване
ніше монастирські лікарні й лікарі, які не мали ним зілля. Агапіт також приходив до хворого
статусу ченців, були законодавчо прирівняні до і доглядав його, поки той не одужає. Однак
«церковних людей», котрі підлягали окремому основний наголос у цій історії зроблено на
митрополичому суду [Памятники, 1952, с. 242, тому, що дар зцілення існував у ченця завдя-
103
III Наукові читання / Third Scientific Conference
1
Починаючи із середини ХІ ст., у давньоруській церковній літературі присутній мотив відторгнення іновірців.
104
III Наукові читання / Third Scientific Conference
105
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ми язичницьких забобонів, куди потрапили і уявлень про хворобу, як прояв злої сили і
традиційні, успадковані від дохристиянської могутніх чудодійних властивостей христи-
архаїки уявлення про походження хвороб, на янських святих. Спільним мотивом таких
повсякденному рівні вони практично повніс- амулетів завжди виступає зображення люд-
тю зберігаються. Хвороба або інша травма- ської голови з кількома зміями, що відходять
тична ситуація в анімістичному світогляді від неї, і грецький напис [Spier, 2003, р. 25].
символізується, перетворюючись на уявлен- На давньоруських територіях змійовики
ня про напасті, наслані чаклунами, мерця- з’являються після прийняття християнства,
ми, нижчими міфологічними персонажами, швидко стають популярними і починають ви-
уроками, наговорами тощо; персоніфікуєть- готовлятися вже безпосередньо на місці [див.:
ся в образах черв’яка, який точить людину, Николаева, Чернецов, 1991].
стріли, удару, уколу, що раптово потрапили в Спочатку такі амулети пов’язувалися з
тіло, або навіть більш персоніфіковано в пев- хворобами утроби (матки) та кровотечами.
них істотах з власним ім’ям. Усе це базується Однак змійовик, знайдений поблизу річки
на релігійній картині світу, коли існує поля- Білоус під Черніговом і приписуваний Во-
ризований світ «своїх» і «чужих». При цьому лодимиру Мономаху, містить напис «Ги по-
християни не відкидали теологічне пояснен- мози рабоу своєму Василиѭ амин», що при-
ня хвороби, а обидва світи – християнський мушує переглянути ідею про хвороби матки,
і архаїчний – співіснували, активізуючись сприймаючи змійовик як захист усієї утроби.
відповідно до певного моменту [Арнаутова, Дж. Спаєр, проаналізувавши численні варі-
2005]. Тільки у видозміненій християнством анти написів на змійовиках, запропонував
анімістичній картині світу місце добрих і також пояснення, що histera, або ж дна у
злих духів уже займають «біси» та святі охо- слов’янському варіанті, означає заклинання
ронці чи заступники – ангели, святі, мучени- хвороби, яка повинна ніби «повернутися в
ки, праведники. матку», тобто у свій зародковий стан [Spier,
Християнське суспільство однозначно 2003, р. 49].
асоціює «своє» з християнською його части- Різноманіття форм і образів давньорусь-
ною, де існують Бог, Богородиця, святі, церк- ких змійовиків дає зрозуміти, що уявлення то-
ви, молитви і реліквії, де є теологічне пояс- гочасного суспільства передбачали розгалу-
нення хвороби і способи зцілення, прописані жену специфікацію таких амулетів, очевидно,
в повчаннях книжників. Персоніфіковані об- пов’язуючи її у своїй свідомості зі «специфі-
рази яскраво проявляються в численних за- кацією» святих, яких закликали на допомогу
мовляннях, у яких на допомогу людині, яка в різних випадках.
бореться з хворобою, приходять християнські Таку ж специфікацію могли виявляти і
святі. Для віруючих вони виступають чудо- простіші натільні образки, зображення яких
творцями, від волі і сили яких залежить май- відтворювали існуючу на той час іконографію
бутнє вирішення складної ситуації, у яку по- святих. Ю. Колпакова зазначила, що іконки
трапляє людина. трапляються в археологічних шарах на поря-
У таких випадках не тільки святі реліквії, док рідше, ніж натільні хрестики, а значить,
але й предмети особистого благочестя – хрес- вони мали другорядне значення і лише допо-
тики, образки, амулети, які потрапляють на внювали носіння хреста, а не заміняли його
Русь разом із християнською вірою, – вияв- [Колпакова, 2007, с. 161]. У такому контексті
ляються не стільки символом віри, як боже- вони можуть виступати вже не тільки марке-
ственним захистом від нечистої сили, над- рами християнізації суспільства, але й марке-
звичайно широко розповсюдженим у Візантії рами розповсюдження певних культів святих,
[Барабанов, 2002]. носіння образків яких закликало на допомогу
Широке коло літератури присвячено аму- їхню чудодійну силу.
летам-змійовикам. Вони з’являються у візан- Серед давньоруських артефактів відо-
тійському середовищі, існуючому в рамках мі образки Христа, Богородиці, св. Миколая,
традиційних міфологічних уявлень середньо- Федора Стратилата, Федора Тирона, Васи-
віччя, як синтез архаїчних греко-римських лія Великого, Георгія, Дмитра Солунського,
106
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Козьми і Даміана, Бориса і Гліба, Микити- До нас дійшло надзвичайно мало відо-
бісогона, Архангела Михаїла, апокрифічних мостей про фахових лікарів Давньої Русі,
архангела Сихаїла зі св. Сисинієм та цілого окрім, хіба що, згадок про їх існування. На-
ряду біблійних і апокрифічних сюжетів [див.: томість монастирська церковна практика опи-
Порфиридов, 1972; Гнутова, 1993; Архипова, сана значно краще. Основою цього явища
2007; Крук, 2010 та ін.]. Наразі достеменно стала віра як точка відліку всіх описів про ді-
невідомо, які функції захисту святих віднос- яльність монастирських лікарів. Дидактичні
но здоров’я були відомі давньоруському насе- оповіді дають настанови праведного способу
ленню. Однак у деяких випадках такі деталі життя, чистої віри, щирої спокути та молит-
можна прояснити. ви. Такої поведінки намагався дотримуватися
Широко відома апокрифічна легенда про князь Володимир Василькович, будучи неви-
Микиту, який побив диявола. У молитві до ліковно хворим, і все ж, очевидно, плекаючи
св. Микити звучить формула захисту від ран, надію на диво одужання. Літопис яскраво
хвороби, демонів [Истрин, 1898, с. 35–36]. описує, як він роздавав майно убогим і нуж-
Водночас серед археологічних матеріалів ві- денним, багато дарував на церкву, побудував
домі натільні іконки з образом св. Микити, нову кам’яну церкву в Любомлі. Утім, не
який б’є біса, частина з-поміж яких може на- отримавши зцілення, він отримав натомість
лежати до передмонгольського часу [Иванко- нетлінні мощі [ПСРЛ, 2001, т. 2, стб. 897–898,
вич, 2015, с. 20]. Зокрема, одну таку іконку 914–918], що у християнській трактовці озна-
було знайдено на Старокиївській горі під час чало свідчення входження в Царство Небесне.
розкопок В. Хвойки у 1907–1908 роках [Ко- Народна культура сприймає християнські
зюба, 2010, с. 75, рис. 13]. установки по-своєму, ніби «опрофанюючи»
У новгородських берестяних грамотах сакральне. Усе єство середньовічної людини
№ 734 (40–60-ті роки XII ст.), № 715 (XIII ст.) вимагало отримання практичної користі від
і № 1022 (друга половина XII ст.) виявлено за- її дій. Так з’являються дидактичні оповідки
мовляння від лихоманки зі згадкою ангела Си- про дивовижні зцілення після щирого каяття
хаїла та Богородиці [Зализняк, 2004, с. 347– й молитви. Міфологічна свідомість вимагала
348, 522; Агапкина, Топорков, 2014, с. 120]. персоніфікації і матеріалізації віри – і хворо-
Це так звана «Сисинієва молитва» від тря- би постають в образі змієголової істоти, бісів
совиць, апокрифічна за своїм походженням і дів-трясовиць, а процес зцілення підкріплю-
легенда, що перетворилася на замовляння, у ється застосуванням святої води, єлею, фізич-
якому ангел Сихаїл і св. Сисиній перемагають ного контакту з мощами та реліквіями.
персоніфіковані форми хвороби у вигляді дів, У цілому ж під час розгляду подібних
дочок царя Ірода [Гиппиус, 2005; Агапкина, питань ми опиняємося перед проблемою, у
Топорков, 2013]. У варіанті грамоти № 715 ця якій християнське віровчення накладається
молитва представлена заступництвом не Си- на міфологічну свідомість середньовічного
синія і Сихаїла, а Богородиці [Зализняк, 2004, суспільства. У такій ситуації, за висловом
с. 522], яка була особливо популярною в на- А. Гуревича, магія, яку церква гонить у две-
роді як заступниця й помічниця в молитвах. рі, повертається в її власну практику через
Іконки з богородичними сюжетами розповсю- вікно. Магічною була не тільки свідомість
джені найбільш широко серед археологічних темних і неосвічених мас, по суті, такою ж
матеріалів домонгольського часу, а іконка з була свідомість і духовенства, скільки б цю
архангелом Сихаїлом і св. Сисинієм походить магію не «очищували» від клейма язични-
із шару городища Кам’яне середини ХІІІ ст. цтва [Гуревич, 1990, с. 280]. І скільки б цер-
[Сухобоков, 2012, с. 246–248, фото 14]. Ці ковні повчання не намагалися витіснити «не-
факти ілюструють поширення відмінного від християнські» (а, по суті, просто такі, що не
молитви способу цілительства – християн- відповідали церковному догмату) елементи
ського замовляння, у якому поряд зі словес- середньовічного повсякдення, вони зали-
ною магією містилося звернення як до апо- шалися, знайшовши іншу, більш благоприс-
крифічних, так і до канонічних персонажів тойну форму, таку, що не викликала прямих
християнської релігії. заперечень церкви. Уявлення про хворобу,
107
III Наукові читання / Third Scientific Conference
її причини, персоніфікацію, прояви, шляхи летів, віра в чудодійну силу мощей і релік-
зцілення знайшли християнське пояснен- вій, уся ритуальна практика церкви розми-
ня. Окрім власних традиційних уявлень про вала кордони міфологічного та релігійного.
злих духів, пристріт, ворожбу, замовляння, Святі, які за християнським уявленням були
давньоруське суспільство отримало ще ці- подвижниками й мучениками, у народній
лий пласт «нижчої» християнської культури уяві поставали чудодійниками, помічниками
з Візантії. Носіння хрестиків, образків, аму- і цілителями.
Література
108
III Наукові читання / Third Scientific Conference
109
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Kiev-Pechersk saints – monks of the Kiev-Pechersk Lavra, which the Orthodox Church
canonized. Kiev-Pechersk saints is also called a few secular people whose relics were transferred to
the monastery. One of them – the Grand Duke Vladimir Svyatoslavich. His fi gure is one of the central
places in the icons of the saints of the Kiev Caves.
Keywords: Equal to the Apostles Vladimir, Kiev-Pechersk Lavra, Kiev-Pechersk saints,
Сanonization.
Одним из мероприятий по христианиза- ру» Иакова Мниха (XI в.) и летописная «По-
ции Руси стало сооружение по инициативе весть временных лет» (начало XII в.). При этом
Владимира Святославича первой в стране ка- о десятине сообщают «Память» и «Повесть»,
менной церкви, освященной во имя Пресвятой а о погребении Владимира в храме – «Слово»,
Богородицы и прозванной Десятинной в свя- «Повесть» и «Хроника» Титмара Мерзебург-
зи с тем, что на ее содержание князь выделял ского (до 1018 года), который называет Деся-
десятину «от имения» своего. В этом храме тинную церковь храмом «мученика Христова
Владимир был похоронен после кончины в папы Климента» (ввиду перенесения на Русь
1015 году. Роль князя в организации строи- части мощей, приписываемых этому святому)
тельства церкви отмечают «Слово о Законе и [Дятлов, 2015, с. 61–63].
Благодати» Киевского митрополита Илариона Согласно «Повести временных лет» Вла-
(середина XI в.), «Память и похвала Владими- димир умер 15 июля 1015 года в загородной
110
III Наукові читання / Third Scientific Conference
резиденции Берестово под Киевом. Впослед- многие были выходцами из знати [Абрамо-
ствии здесь любил бывать Владимиров сын вич, 1991, с. 22–23, 28–33]. Не иноземец, а
Ярослав. При нем в храме резиденции слу- русин, живущий не при палатах, а в пещере,
жил священник Иларион, «благочестивый Антоний своим примером и общением с со-
муж, книжник и постник», возведенный в племенниками сумел, по-видимому, в нуж-
1051 году по желанию Ярослава на кафе- ное время и в нужном месте показать лучшие
дру киевских митрополитов [ПСРЛ, 2001, стороны и плоды монашеской аскезы [Дят-
стб. 130, 155–156]. лов, 2008, с. 268]. Так был основан Киево-
До хиротонии Иларион хаживал «из Бе- Печерский монастырь. Для Руси – первый,
рестова к Днепру <…> И совершал молит- возникший не по почину знати и населенный
ву, ибо тут стоял большой лес. Ископав не- самими русинами. В иеротопии Киева район
большую двусаженную пещерку, он являлся из Берестова стал символическим рубежом эпох:
Берестова отпеть часы и помолиться здесь начальной организации церковной жизни при
втайне Богу». После хиротонии Илариона Владимире и Ярославе, с одной стороны, по-
в пещере поселился пришедший со Святой явления и развития древнерусского монаше-
Горы (скорее всего – Афона) монах Антоний. ства, – с другой [Дятлов, 2015, с. 90–91].
Монашеский постриг и имя Антоний этот Подвижники Киево-Печерского мона-
отшельник принял на Святой Горе, куда при- стыря были воспеты в агиографическом сбор-
шел в свое время из Любеча. Вернуться на нике, известном как Киево-Печерский пате-
Русь Антония побудило распоряжение одного рик, и канонизированы церковью как Собор
святогорского игумена, которое сопровожда- киево-печерских святых. На иконах Собора,
лось предсказанием: «От тебя многие чер- помимо печерских монахов, изображены так-
норизцами должны стать». До поселения в же князь Владимир и некоторые другие ми-
Иларионовой пещере Антоний обошел киев- ряне.
ские монастыри, но в итоге предпочел искать Еще в ходе разработки рукописных ре-
пристанища «по дебрям и по горам» [ПСРЛ, дакций Патерика (созданного в XIII–XV вв.
2001, стб. 156–157] (монастыри, основанные в из произведений XI–XIII вв.) в состав од-
Киеве до возвращения Антония, представляли ной из них – так называемой Феодосиевской
собой построенные знатью и обслуживаемые (XV в.) – было включено сказание о креще-
монашествующими священниками из Визан- нии свв. Ольги и Владимира [Древнерусские
тии или Болгарии большие храмы и домовые патерики, 1999, с. 267–268].
церкви [Артамонов, 2006, с. 34–37]). В 1635 году печерская типография
Сопоставляя характеристику Илариона выпустила первое печатное издание Патери-
с упоминанием «Повести» под 1037 годом ка, которое представляло собой отдельную
о том, что Ярослав «любил священников, а редакцию, составленную на польском языке и
особенно черноризцев, имел прилежание к дополненную статьями по истории христиа-
книгам» [ПСРЛ, 2001, стб. 151], можно пред- низации Руси (для апологии православия на
положить мотив уединения придворного свя- фоне попытки окатоличивания Украины). На-
щенника в пещере: его благочестие и книж- поминая о заслугах св. Владимира, Патерик
ность вызывали уважение князя, но, дабы это 1635 года сообщает, что киевский митрополит
не повредило благочестию, Иларион отчасти Петр Могила «ныне из земной тьмы выкопать
скрывал свое молитвенное усердие, а хрис- велел и свету дня раскопанной явить» Деся-
тианская книжность подсказала ему спо- тинную церковь, разрушенную монголами, от
соб уединения (в пещерах не раз укрывались которой «едва кусок стены выглядывающей
ветхозаветные праведники, родился и воскрес стоит» [Πατερικον, 1635, s. 16, 181; Сінке-
Христос, обитали первые христианские мона- вич, 2014, с. 273, 607]. Книга «Тератургима»,
хи) [Дятлов, 2015, с. 90]. изданная в 1638 года как продолжение Пате-
Аскетическая жизнь и мудрость Антония рика, говорит о св. Владимире: «Которого,
снискали ему широкую известность на Руси. лета Господня 1635, святые мощи в церкви
У пещерника появились ученики-сподвиж- Десятинной достойно, как жемчуг из пепла,
ники [ПСРЛ, 2001, стб. 157], среди которых мы выкопали среди руин» [Kalnofoyski, 1638,
111
III Наукові читання / Third Scientific Conference
112
III Наукові читання / Third Scientific Conference
113
III Наукові читання / Third Scientific Conference
все же есть разрыв, обозначенный фигурами Еще до Второй мировой войны «главу
свв. Антония и Феодосия, которые стоят впо- св. Владимира» увезли в Ленинград для ре-
лоборота друг к другу и к зрителю. В следу- конструкции облика князя по методу М. Ге-
ющем ряду разрыв замыкает фигура св. Вла- расимова [Жиленко, 2003, с. 204; Жиленко,
димира. Справа и слева от него – свв. Борис 2002, с. 141; Назаренко, 2004, с. 701]. Во вре-
и Глеб, за ними – свв. Варвара и Иулиания. мя блокады города реликвия исчезла [Жилен-
Как видим, св. Владимир, наряду с основате- ко, 2003, с. 204; Жиленко, 2002, с. 41]. В фон-
лями лавры, занимает одно из центральных дах Национального художественного музея
мест; его фигура находится на вертикальной Украины (Киев) сохранилось надгробие мо-
оси между ликом Пречистой и Великой цер- щей св. Владимира из Великой церкви [Пархо-
ковью. В наши дни при восстановлении Вели- менко, 2007]. В 1941 году храм был уничтожен
кой церкви (1998–2000) в ее новом иконостасе взрывом, а в 1998–2000 годах – восстановлен.
была установлена копия описываемой иконы В 2005 году в лавру, которая вновь ста-
[Лопухіна, 2007, с. 104–105]. ла митрополичьей резиденцией, доставлена
Изображение лика св. Владимира на иконе из Ростова-на-Дону частица мощей, которая
Собора могло быть мотивировано целым рядом приписывается св. Владимиру [Рік із життя,
соображений: 1) значение равноапостольного 2006, с. 345–347].
князя в христианизации Руси (св. Владимир – Предыстория данного события такова.
предтеча лаврских аскетов); 2) историческая Как уже отмечалось, в 1640 году митрополит
связь Берестова с лаврой; 3) пребывание в лав- Петр Могила передал часть мощей, принятых
ре главы от мощей, приписываемых св. Влади- им за Владимировы, в Москву [Нікітенко,
миру; 4) упоминание св. Владимира в Правиле 2000, с. 22–23]. В 1669 году мощи св. Вла-
1643 года и Службе святым Ближних пещер. димира были отмечены в описании Образ-
Присутствие ликов свв. Бориса и Глеба, чьи ной палаты Московского Кремля [Назаренко,
мощи никогда не почивали в лавре, обоснова- 2004, с. 701]. В описи кремлевского Успен-
но упоминанием страстотерпцев в Правиле и ского собора 1701 года числится «исподняя
Службе, а также статусом первых официаль- кость с зубами» св. Владимира [Голубинский,
но канонизированных святых Руси. Изобра- 1903, с. 65]. В 1988 году состоялась переда-
жение св. Варвары мотивировано почитани- ча Русской православной церкви из фондов
ем приписываемых ей мощей в Киеве (тогда кремлевских музеев ковчега с частью мощей,
они находились в Михайловском Златоверхом приписываемых св. Владимиру. Позже она
монастыре), упоминанием мученицы в службе находилась в Ростовской епархии (Ростов-на-
святым Ближних пещер и необходимостью со- Дону) [Рік із життя, 2006, с. 345–347].
здать на иконе симметрию с фигурой св. Иу- Вопрос о подлинности обретенных Мо-
лиании. гилой мощей имеет большую историографию.
Большее распространение получил, од- С 1605 года документально известен Свято-
нако, другой вариант иконы Собора. В верх- Николо-Десятинный храм на месте разру-
ней части по центру изображены ангелы, не- шенной древней Десятинной церкви [Петров,
сущие образ Успения Пресвятой Богородицы. 1897, с. 119–120, 258]. В 1635 году Могила на-
По краям – два горных склона, увенчанных чал сбор денег «на рестоврование церкви Свя-
проемами пещер с черепами (главами той Пречистой Десятинной» [Жиленко, 2003,
неизвестных по именам святых). Основные с. 198], а в 1636 году – «церковь святого Ни-
части склонов закрыты ассиметричными со- колая, названную Десятинной <…> разобрать
нмами – святых Ближних и Дальних пещер. приказал» [Каргер, 1961, с. 12]. Начатый Мо-
Сонмы возглавлены соответственно свв. Ан- гилой новый малый храм был освящен после
тонием и Феодосием, изображенными в пер- его кончины [Каргер, 1961, с. 13–14] в честь
вом ряду. В центре, между сонмами, под об- Рождества Пресвятой Богородицы [План,
разом Успения – Великая церковь. Во втором 1825]. Спустя более полутора веков после ме-
ряду святых – оба сонма соединяет фигура роприятий Могилы в литературе появилась
св. Владимира, справа и слева от которого подробная версия обретения мощей св. Вла-
изображены сыновья-страстотерпцы (ил. 2). димира. «Краткое историческое описание»
114
III Наукові читання / Third Scientific Conference
лавры (1795) гласит, что в 1636 году Могила, тьим митрополитом Киевским после святого
увидев близ Свято-Николо-Десятинной церк- Михаила года от Рождества Христова тысяча
ви провал, велел раскопать его и нашел два пятнадцатого»; взяв из гроба главу св. Вла-
мраморных гроба, принадлежавшие, «по сви- димира, Могила перенес ее в Златоверхий
детельству положенных на них надписей», монастырь, а затем в Великую церковь [Жи-
св. Владимиру и его жене Анне. В гробе князя ленко, 2002, с. 140–141].
митрополит взял главу и положил ее в храме По инициативе Киевского митрополита
Спаса-на-Берестове около лавры, а позже – в Евгения (Болховитинова) фундаменты древ-
Великой церкви [Краткое, 1795, с. 80–81]. него Десятинного храма исследовали М. Бер-
В недавно найденной рукописи XVIII в. эти линский (1823), К. Лохвицкий (1824–1825),
события отражены иначе. Неизвестный автор Н. Ефимов (1826). После этого на месте
говорит о себе, что с 1694 года жил в лавре Могилянской церкви и древних фундамен-
и однажды читал историю обретения мощей тов был сооружен большой храм по про-
св. Владимира: в 1632 году Петр Могила читал екту В. Стасова [Ананьєва, 1996]. Во время
на месте Десятинного храма акафист; «Окон- раскопок 1826 года обнаружили «две <…>
чив восьмой икос, нашел глубоко в земле гроб каменные гробницы; из которых одна, со-
мраморный»; там лежали кости и серебряная стоящая из плоских плит красного шифера,
позлащенная доска с надписью: «Положено связанных железными прутьями, открыта
было в гробе этом тело святого равноапостоль- близ алтаря прежней малой церкви, у юж-
ного великого князя Владимира, нареченного в ной стены, внутри фундамента, во оной на-
святом крещении Василием. И вместе в одном шли все сохранившиеся кости, кроме главы и
гробе положена царевна благоверная Анна, правой руки, которых не обретается; так-
жена его, гречанка, преосвященным митропо- же остатки истлевшей парчевой одежды,
литом Киевским Леонтием, который был тре- золотую пуговицу и башмаки мужские»
115
III Наукові читання / Third Scientific Conference
[Краткое, 1829, с. 15–19]. Описание «ста- ках, в которой, однако, с гробом св. Влади-
совской» церкви 1857 года датирует наход- мира отождествлялся другой саркофаг: «Три
ку 23 июня 1826 года [Сементовский, 1857, места гробовые, окладенные гладко тесаным
с. 35], а в дневнике М. Берлинского под диким камнем <…> Первый <…> гроб отрыт
7 июня 1826 года упоминается «открытие до дна и оказался засыпан щебнем; но под
гробов св. Владимира и Изяслава» [Ананьє- оным ничего не найдено. Вероятно, это был
ва, 1996, с. 20]. В описании 1829 года наход- гроб св. Владимира <…> А старожилы по
ка интерпретируется следующим образом: преданию сказывают, якобы здесь находи-
«Должно полагать, что первый гроб и есть лись мощи блаженныя Ольги <…> Если же
гроб святого великого князя Владимира; по- вышеупомянутое из трех гробниц первое
елику <…> митрополит Петр Могила <…> место было Ольгино, то можно думать, что
взял главу <…> в соборную церковь Кие- другие ниже оного два места были велико-
во-Печерской Лавры <…> кость же правой го князя Владимира <…> и супруги его ве-
руки в Киево-Софийском соборе, а нижняя лик. княг. Анны <…> Но сии гробы еще не
челюсть в московском Успенском соборе на- отрыты» [План, 1825, с. 390–394].
ходятся» [Краткое, 1829, с. 15–17]. О том, что Невзирая на позицию владыки Евгения
«ручная кость» св. Владимира хранилась в (почившего в 1837 году.), в описании «стасов-
Софийском соборе, писал и митрополит Ев- ской» церкви 1849 года (достроена в 1848-м)
гений [Евгений, 1831, с. 114]. В 1830 году в читаем: «Знаменательный гроб, о котором по-
печати вышли анонимные «Замечения» об лагать должно, что в нем находятся священные
описании Десятинной церкви 1829 года [Ана- остатки великого князя Владимира, находится
ньєва, 1996, с. 21]. Автор остро критиковал под спудом при южной стене фундамента, в
указанное издание за исторические неточ- приделе во имя его устроенном <…> Сдела-
ности, а также за атрибуцию гроба с костями но <…> подобающее надгробие» [Краткое,
без главы и руки св. Владимиру: «Найденный 1849, с. 18–19]. При разборке в 1930-х годах
гроб есть шиферный, а не мраморный, может «стасовской» церкви [Каргер, 1961, с. 57] сар-
быть какого-нибудь другого князя, ибо в сей кофаг перенесли в Софийский собор [Архипо-
церкви погребены многие князья». Историю ва, 1996, с. 66], а содержимое гробницы было
же из описания лавры 1795 года автор назвал со временем утрачено. Семь летописных упо-
«сказкой» [Замечания, 1830, с. 8]. Ряд авто- минаний о погребениях в Десятинной церкви
ров приписывают «Замечания» митрополиту в саркофагах (включая два мраморных), нео-
Евгению, который таким образом указывал днократное обнаружение на территории храма
на сомнительную, по его мнению, репутацию целых или поврежденных саркофагов, а также
К. Лохвицкого (археолога-любителя, соста- их фрагментов в XVII, XVIII, XIX и XX вв.
вившего неверный план фундаментов древ- [Архипова, 1996, с. 65–67], большой времен-
него храма) и А. Анненкова (мецената «ста- ной разрыв между Могилянской эпохой и по-
совской» церкви, интересовавшегося ценнос- явлением подробных сказаний об открытии
тями из раскопок и причастного к изданию мощей св. Владимира, анахронизм надписи
1829 года). Так или иначе, 9 ноября 1827 года на серебряной доске (с датой «от Рождества
иерарх писал графу Д. Хвостову: «Слух <…> Христова», а не «создания мира»), отличие ма-
несправедлив, что будто я открыл в Деся- териала летописного саркофага св. Владимира
тинной церкви мощи святого Владимира» (мрамор) от раскопанного в 1826 году (ши-
(1826 год митрополит провел в Петербурге) фер), – все это остается причиной разных ин-
[Ананьєва, 1996]. Упомянутый слух, возмож- терпретаций гробницы с останками без главы
но, был связан с публикацией в 1825 году в и руки [Кучерук, 2007, с. 550–570; Назаренко,
«Отечественных записках» статьи о раскоп- 2004, с. 701] 1.
1
Ради полноты освещения вопроса отметим, что в историографии предпринимались попытки обосновать
отождествление гробницы с останками без главы и руки с саркофагом св. Владимира. По мнению Н. Никитен-
ко, шиферный саркофаг могли вложить в мраморный, как поступили в Десятинной церкви при погребении в
1078 году Изяслава [Нікітенко, 2002, с. 159]. По мнению И. Жиленко, надпись для саркофага могли создать между
вторжением монголов и эпохой свт. Петра Могилы, а позже неточно пересказать [Жиленко, 2003, с. 200].
116
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Литература
117
III Наукові читання / Third Scientific Conference
118
III Наукові читання / Third Scientific Conference
У статті розглянуто скляні вироби візантійського походження, знайдені під час архео-
логічних досліджень на території Старокиївської гори, а саме: посуд, браслети, зроблені з
темного синього прозорого чи напівпрозорого скла, орнаментовані золотом чи емаллю у ви-
гляді геометричних фігур чи птахів, а також намистини й мозаїчні кубики.
Ключові слова: Десятинна церква, Старокиївська гора, візантійське скло, Давня Русь.
The article includes review of Byzantine glass finds, which were found on archaeological
excavations of Starokyivska hill. There are vessels, bracelets (which are made from deep blue
transparent or semitransparent glass with gold and enamel painted decoration, consisting of
geometrical patterns or birds), beads and mosaic tesserae.
Keywords: Desiatynna Church, Starokyivska hill, Byzantine glass, Old Rus’.
Скляні вироби візантійського походжен- дарунків або як імпорт. Переважно це коштов-
ня, що були знайдені під час археологічних ний багато оздоблений скляний посуд. Скляні
досліджень садиби Десятинної церкви та вироби цієї групи мають характерні для ві-
Старокиївської гори, поділяються на предме- зантійських склоробних майстерень хіміч-
ти масового використання та предмети роз- ний склад і колір, форму, стиль, техніку роз-
коші. Перші виготовлялися в майстернях Ві- пису золотом та емаллю [Джанполадян, 1977,
зантії або ж грецькими майстрами (передусім с. 87]. Ця категорія скляних виробів фіксуєть-
це стосується виробництва смальти) безпо- ся при досліджені будівель другої половини
середньо на території Давньої Русі на місцях ХІІ ст. Такі знахідки доволі рідкісні й пред-
будівництва храмів. Поряд організовували ставлені уламками та фрагментами стінок по-
склоробні майстерні, де варили смальту для судин з яскраво- чи темно-синього прозорого
мозаїки, яку використовували для оздоблення скла, що розписані золотом та емаллю (іл. 1:
стін або підлоги. Залишки скляної маси вико- 1, 2; 2). Розмір уламків не дає повного уяв-
ристовували для виготовлення посуду та / або лення про декор цих виробів, але на них чітко
прикрас. Їх виробництво було масовим і вони видно фрагменти елементів геометричного
стали предметом широкої торгівлі. (смуги, концентричні кола, ромби) та рос-
Предмети розкоші – менш численні, до линного (стеблини) орнаментів [Івакін та ін.,
Києва вони потрапляли у складі посольських 1999, с. 109–110; Архипова, 2006, с. 78–79].
119
III Наукові читання / Third Scientific Conference
120
III Наукові читання / Third Scientific Conference
церкви та Старокиївської гори. Серед інвента- Білій Вежі трапляються в шарах другої по-
рю – намиста, які складалися з 4–12 зонних чи ловини ІХ – першої половини Х ст. та кінця
багатогранних намистин (візантійське вироб- Х – ХІ ст., у Новгороді відомі з кінця Х ст., а
ництво), по одній чи кілька зразків вічкових більшість знахідок припадає на ХІ ст. [Львов,
намистин з «війками» (близькосхідне виробни- 1959, с. 326; Щапова, 1956, с. 172; Столярова,
цтво), а також лимоноподібних намистин [Голу- 2008, с. 52]. У в’ятичів відомі у ХІІ ст., на ін-
бева, 1949, с. 110–111; Каргер, 1958, с. 142–143, ших територіях датуються за монетами ХІ ст.
145–146, 150; Зоценко та ін., 1996, с. 98; Івакін [Арциховский, 1930, с. 139, 145]. З ХІ ст. зо-
та ін., 1999, с. 157–158; Івакін та ін., 2003, с. 43; лочені намистини стають звичним явищем
Мовчан та ін., 2003, с. 67–68]. Візантійські скля- серед інвентарю поховань Смоленщини та
ні прикраси фіксуються вже з ІХ ст., хоча ста- Верхньої Волги [Даркевич, 1975, с. 552].
новлять невелику частину (порівняно з намис- Для намистин візантійського виробни-
тинами близькосхідного виробництва). цтва притаманні певні морфологічні та хімі-
Наприкінці Х ст. кількість намистин ві- ко-технологічні ознаки: індивідуальний спо-
зантійського виробництва збільшується: це на- сіб виготовлення (зроблені шляхом накручу-
мистини з яскраво-синього, темно-синього чи вання скляної маси), певна кольорова гама
синьо-фіолетового прозорого скла зонної (іл. 8: (синій різної інтенсивності), хімічний склад
1–2) та багатогранної форм: призматичні (іл. 8: виробів (обезбарвлення марганцем, присут-
3), 14-гранні призматичні (іл. 8: 4) та кубічні ність кобальту (Со) як барвника) [Щапова,
(іл. 8: 5, 6), зрізано-біконічні з гранчастим по- 2010, с. 136–137].
яском [Каргер, 1958, с. 151–152; Зоценко та ін., Смальта являє собою скляні кубики не-
1996, с. 95]. Прикладом такого комплексу є під- великого розміру. Виготовлені вони з безбарв-
курганне поховання знатної киянки, яке дату- ного прозорого або синього, зеленого, жовто-
ється Х ст. Серед його інвентарю було намисто го, червоного непрозорого скла. Для виготов-
зі скляних (жовті лимоноподібні, зонні, 14-гран- лення смальти скло в рідкому стані виливали
ні кубічної форми, зроблені із синього різного на плиту, розкатували, піддавали випалюван-
ступеня інтенсивності кольору скла) і кам’яних ню, а потім кололи на кубики. Для забарв-
(багатогранних кришталевих) намистин [Мов- лення використовували комбінації барвників
чан та ін., 2003, с. 67–68]. Аналогії намистинам [Щапова, 2010, с. 24, 72].
багатогранної форми із синього скла відомі з Х– Смальту використовували для створення
ХІ ст. [Щапова, 2010, с. 136–137]. мозаїчних зображень для прикрашання стін
До візантійського виробництва можна та підлоги під час церковного будівництва
віднести деякі типи намистин з металевою у X–XI ст. [Щапова, 1963, с. 138–140; Щапова,
(золотою) фольгою (іл. 9: 1, 2), поодинокі 2010, с. 73]. Смальта з розкопок на Староки-
знахідки яких зафіксовані під час досліджен- ївській горі в основній своїй масі неяскрава,
ня культурних шарів ХІ–ХІІ ст. (розкопки пастельних тонів, серед знахідок трапляються
М. Каргера на території Національного за- зразки, зроблені з безбарвного прозорого скла
повідника «Софія Київська» у 1950 році, а із золотою фольгою, зверху вкритою тонким
також Інституту археології НАН України на- прозорим захисним шаром скла.
вколо заповідника на початку 2000-х) [Архи- Частково смальту привозили з Візантії, пев-
пова, 2006, с. 78]. Переважно це намистини ну кількість виготовляли на місці [Щапова, 1961,
діжкоподібної чи зрізано-біконічної форми, с. 66–67]. На території біля Десятинної церкви,
виготовлені навивкою, завжди з безбарвного Софіївського собору, у Києво-Печерській лаврі
прозорого скла, які мають золоту фольгу, що виявили ремісничі комплекси із залишками ви-
зверху вкрита безбарвним склом гарного сту- робництва смальти, скляного посуду та прикрас
пеня збереженості [Столярова, 2010, с. 331]. [Богусевич, 1954, с. 18]. Дослідження Десятин-
Намистини з металевою фольгою доволі ши- ної церкви і Софії Київської відкрили частини
роко розповсюджені на території Східної Єв- стін та підлог, оздоблених мозаїкою білого, жов-
ропи і датуються кінцем Х – початком ХІІ ст. того, зеленого, блакитного, синього, червоного,
[Щапова, 1972, с. 87; Столярова, 2008, с. 52; чорного кольорів. Мозаїчна підлога Софійсько-
Захаров та ін., 2008, с. 213–214]. У Саркелі – го собору була викладена зі смальти різного
121
III Наукові читання / Third Scientific Conference
розміру і форми [Каргер, 1950, с. 235, 240–241; так і місцеві майстри, а кольорова смальта, ві-
Богусевич, 1954, с. 20]. У майстернях ХІ ст., за- рогідно, була привезена безпосередньо з Візан-
лишки яких було досліджено біля Десятинної тії. На думку Ю. Щапової, на це вказує аналіз
церкви у 1907–1908 роках, виготовлялися брас- скла (натрієво-кальцієво-кремнеземний – такий
лети, персні, намистини, посуд, емалеві вироби. хімічний склад був відомий виключно візантій-
Однак доволі короткий звіт В. Хвойки, у якому ським майстрам), а також незначна кількість
згадано глиняні горни й печі «особого устрой- кольорової смальти, великої потреби у якій не
ства» (без детального опису й зображення), не було, на відміну від золоченої, якою викладений
дає можливості реконструювати процес вироб- фон [Богусевич, 1954, с. 18–20; Щапова, 2010,
ництва і встановити тип майстерень [Хвойка, с. 78, 80, 82–83].
1913, с. 71, 103; Богусевич, 1954, с. 14; Каргер, З надлишків скляної маси, яку використо-
1958, с. 404]. Відсутність даних про хімічний вували для виробництва смальти, виготовляли
склад скла із зазначених майстерень ускладнює посуд і прикраси, про що свідчать знахідки їх-
відповідь на запитання – чи використовували ніх уламків з розкопок на місцях майстерень
привізну товарну скляну масу для виготовлення на території Старокиївської гори [Богусевич,
скляних виробів, чи її варили безпосередньо на 1954, с. 14; Зоценко та ін., 1996, с. 99; Івакін
місці? Детальні хіміко-технологічні досліджен- та ін., 1999, с. 109–110; Щапова, 2010, с. 73].
ня було проведено на матеріалах майстерні кін- Церковне будівництво, серед іншого, ви-
ця ХІ ст. на території Києво-Печерської лаври. явило необхідність виробництва віконного
У майстерні переважно виготовлялия смальту, скла. Перші віконниці походили з Візантії: під
про що свідчать знайдені великі її уламки або час розкопок Десятинної церкви 1937 року в
вже готові до використання невеликі кубики, а розвалі стіни Х ст. знайдено невеликі уламки
також заготовки для золотої мозаїки. Останні скла квадратної форми з прямокутними края-
являли собою уламки круглих плиток діаме- ми [Каргер, 1958, с. 411; Архипова, 1996, с. 58].
тром 5–7 см і товщиною близько 0,75 см. Їхня Згідно з відомостями Теофіла, візантійці виго-
поверхня була вкрита золотою фольгою, яку у товляли віконне скло в такий спосіб: шляхом
свою чергу вкривав тонкий захисний шар скла. дуття отримували циліндричну посудину, від
Було з’ясовано, що для виготовлення смальти якої відрізали дно, а саму посудину відділяли
використовували скло різноманітного хімічно- від склодувної трубки. Циліндр розрізали та ви-
го складу, яке можна поділити на три основні рівнювали на плиті, а потім піддавали випалу.
типи. Перший тип – Na-Ca-Si – характерний для Унаслідок таких технологічних операцій отри-
скла синього кольору (барвник – оксид кобаль- мували широкий прямокутний лист [Щапова,
ту, попередньо скло обезбарвлене оксидом мар- 1972, с. 68]. Інший вид віконниць, знайдений
ганцю). Ю. Щапова зазначає, що аналогічну за під час археологічних досліджень Десятинної
складом смальту застосовували для оздоблення церкви, – кругле скло прозорого світлого жовто-
собору Софії Київської та Софії Константино- го, зеленого чи блакитного кольору – пов’язаний
польської. Її могли у вигляді готової мозаїки безпосередньо з виробництвом давньоруського
привезти з Візантії. Другий тип – K-Na-Ca-Mg- скляного посуду [Щапова, 1972, с. 65].
Si – притаманний гарно провареному, безбарв- Продукція візантійських склоробних
ному склу (обезбарвлював – оксид марганцю). майстерень до другої половини ІХ – початку
Із цього скла зроблена смальта й тонкі пласкі Х ст. становить незначну частину знахідок
смуги захисного покриття. Третій тип – K-Pb- на території Русі. Ситуація змінюється з вну-
Si – серед іншого теж використовувався для ви- трішньою стабілізацією, зростанням реміс-
готовлення скла для золоченої смальти, але воно ничої діяльності, а також торговими угодами
мало певний відтінок (унаслідок відсутності з князями Київської Русі [Даркевич, 1975,
обезбарвлювача у складі, присутність оксиду с. 293, 295; Мурашева та ін., 2009, с. 549].
свинцю надає склу яскравий жовтуватий від- Наприкінці ІХ – у Х ст. намистини візантій-
тінок). Загальний висновок щодо виробничого ського виробництва потрапили в середовище
комплексу такий: майстерня спеціалізувалася давньоруської аристократії, про що свідчить
переважно на виготовлені золоченої смальти; інвентар поховань. Імпорт скляної продукції
у виробничому процесі були задіяні як грецькі, з Візантії збільшився з ХІ ст. Цей період ха-
122
III Наукові читання / Third Scientific Conference
123
III Наукові читання / Third Scientific Conference
124
III Наукові читання / Third Scientific Conference
125
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 7. Декоративні елементи в розписах браслетів (Щапова, 2010, с. 108, рис. 16)
126
III Наукові читання / Third Scientific Conference
127
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
128
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Поляков С.Є., Чекановський А.А., Чміль Л.В.
Науковий звіт про дослідження комплексу Михайлівського Золотоверхого монастиря та
прилеглих територій в місті Києві у 1998 р. – Київ, 1999. – Т. 1. – Ч. 2. – Науковий архів
Інституту археології НАНУ, 1998/92.
Каргер М.К. Археологические исследования древнего Киева. Отчеты и материалы (1938–
1947 гг.). – Киев, 1950.
Каргер М.К. Древний Киев : в 2 т. – Москва ; Ленинград, 1958. – Т 1 : Очерки по истории
материальной культуры древнерусского города.
Козубовський Г.А., Івакін Г.Ю., Чекановський А.А. Дослідження урочищ Гончарі та
Кожум’яки у 1987–1989 рр. // Стародавній Київ. Археологічні дослідження 1984–1989 років.
Зб. наук. пр. – Київ, 1993. – С. 238–271.
Львова З.А. Стеклянные браслеты и бусы из Саркела – Белой Вежи // Материалы и
исследования по археологии СССР. – 1959. – № 75. – С. 307–332.
Мовчан І.І., Гончар В.М., Ієвлев М.М., Козловський А.О. Звіт про археологічні дослідження
Старокиївської експедиції на вул. Великій Житомирській, 2 в м. Києві у 2002 р. – Київ, 2003. –
Науковий архів Інституту археології НАНУ, 2002/84.
Мурашева В.В., Довгалюк Н.П., Фетисов А.А. Византийские импорты с территории
пойменной части Гнездовского поселения // Краеугольный камень. Археология, история,
искусство России и сопредельных стран. 80-летию со дня рождения Анатолия Николаевича
Кирпичникова посвящается. – Санкт-Петербург ; Москва, 2009. – С. 530–554.
Полубояринова М.Д. Стеклянные браслеты древнего Новгорода // Материалы и
исследования по археологии СССР. – 1963. – № 117. – С. 164–181.
Столярова Е.К. К вопросу о технологии изготовления золоченых бус домонгольского
периода // Краткие сообщения Института археологии. – 2010. – Вып. 224. – С.323–333.
Столярова Е.К. Стеклянные бусы Мякининской курганной группы // Археология
Подмосковья: Материалы научного семинара. – Москва, 2008. – С. 47–61.
Хвойка В.В. Древние обитатели Среднего Приднепровья и их культура в доисторические
времена (по раскопкам). – Киев, 1913.
Щапова Ю.Л. Византийское стекло: Очерки истории. – Москва, 2010.
Щапова Ю.Л. Древнерусские стеклянные изделия как источник для истории русско-
византийских отношений в XI–XII вв. // Византийский временник. – 1961. – Т.19. – С. 60–75.
Щапова Ю.Л. Стекло Киевской Руси. – Москва, 1972.
Щапова Ю.Л. Стеклянные бусы древнего Новгорода // Материалы и исследования по
археологии СССР. – 1956. – № 55. – С. 164–179.
Everyday Life in Byzantium. Byzantine Hours, Works and Days in Byzantium / [ed. by
D. Papanikola-Bakirtzi]. – Athens, 2002.
129
III Наукові читання / Third Scientific Conference
In the article, the results of archaeological excavations on the territory of Upper Kyiv were
summarize; archaeological objects of the second half of ХІІІ – ХIV ct. were characterized
Keywords: Kyiv, Upper town, Golden Horde time, archaeological objects.
130
III Наукові читання / Third Scientific Conference
бленістю хронотипології кераміки. За роки ровский и др., 1989/28, c. 20]. У 2002 році
досліджень об’єкти золотоординського й вивчалася господарська яма (№ 6) діаметром
литовського часів відкрито в ході робіт по 0,92 м, заглиблена в материк на 0,5 м. У її за-
вул. А. Тарасової, Великій Житомирській, Во- повненні виявлено фрагменти гончарного
лодимирській, Десятинній, Золотоворітській, посуду другої половини ХІІІ – XIV ст., за-
Паторжинського, Стрілецькій, Стрітенській, лізне кругле кільце, тваринні кістки [Мовчан
Ярославів Вал, а також по пров. Десятинно- та ін., 2002/84, c. 28]. У цьому ж польовому
му, Рильському, на садибі Головтелеграфу, сезоні досліджено поховання післямонголь-
Старокиївській горі та в районі Андріївського ського часу (поховання № 21) [Мовчан та ін.,
узвозу. 2002/84, c. 125–127].
У пропонованій статті здійснено узагаль- Упродовж 2002–2003 років по вул. Ве-
нення всіх доступних даних щодо об’єктів зо- ликій Житомирській, 9 зафіксовано яму, яку
лотоординського й литовського часів з тери- за зібраним керамічним матеріалом датовано
торії Верхнього міста. XIV–XV ст. (яма № 1). Вона мала дещо видо-
Розкопками 2004 року по вул. А. Тара- вжену по осі північ-південь форму (розміром
сової № 1–5, окрім культурних нашарувань 1,6×1,5 м) і була заглиблена в материк на 0,2 м
післямонгольського часу, досліджено декіль- [Івакін та ін., 2003/197, c. 16–17].
ка споруд ХІІІ–XIV ст. (об’єкти № 1, 15, 22) Цікаві матеріали отримала експедиція
[Мовчан, Климовський, 2004/42, с. 29–31]. Я. Боровського у 2001–2002 роках по вул. Ве-
Зокрема, об’єкт № 1 – це заглиблена части- ликій Житомирській, 20–22. Тут вдалося до-
на будівлі золотоординського часу. Дослі- слідити залишки садиби післямонгольського
джена частково: довжина південної стінки – часу, яка складалася із житла-майстерні юве-
2,2 м, фіксована довжина західної та східної ліра, зернової та господарської ям, а також
стінок – 0,75 м, опущена в материк на 0,3 м. окремі об’єкти литовської доби [Мовчан,
Об’єкт № 15 – господарська яма діаметром Климовський, 2002/1]. До складу садиби зо-
0,9 м, чашоподібна в перерізі, частково зни- лотоординского часу належали такі об’єкти:
щена об’єктом XVII–XVIII ст. [Мовчан, Кли- об’єкт № 13 – зернова яма, діаметром 1,1 м,
мовський, 2004/42, c. 29]. Об’єкт № 22 – бу- заглиблена в материк на 0,6 м; об’єкт № 14 –
дівля зі стовповою конструкцією стін, під- залишки льоху у вигляді ями еліптичної фор-
прямокутної форми, заглиблена в материк на ми, розміром 3,0×2,8 м, заглибленої в материк
0,54 м. На думку авторів розкопок, розміри на 0,9 м [Мовчан, Климовський, 2002/1, c. 43–
дослідженого об’єкта – 2,8×2,8 м [Мовчан, 44]. Об’єкти № 15, 16 – житло-майстерня юве-
Климовський, 2004/42, c. 29]. ліра, розміром 6,00×3,10 м, орієнтована стін-
У 1989 році в ході розкопок по вул. Вели- ками за сторонами світу, заглиблена в куль-
кій Житомирській, 2 виявлено частину загли- турний шар ХІІ–ХІІІ ст. на 1,00 м (іл. 1: 2). На
бленого в материк (на 0,6 м) котловану будівлі думку авторів дослідження, стіни заглибленої
XIV–XV ст. (споруда № 1), орієнтованого ку- частини об’єкта обшили дошками, навколо ж
тами за сторонами світу. Довжина найбільш котловану звели зруб, завдяки якому вдалося
збереженої північно-східної стінки – 3,4 м. наростити висоту стін споруди до потрібно-
За час робіт вдалося з’ясувати, що в котлован го рівня. Саме житло складалося з двох час-
було опущено дерев’яний зруб. Із заповне- тин – об’єкт № 15 (житлове приміщення) та
ння походять фрагменти керамічного посуду об’єкт № 16 (майстерня?). Із зовнішнього
XІV–XV ст., мідний празький гріш Вацла- боку східної стіни містилася наземна крита
ва IV (1378–1419), кам’яна ливарна форма прибудова типу сіней (об’єкт № 17). Ознакою
та глиняна голівка півня [Боровский и др., її існування була вимостка з колотої плінфи
1989/28, c. 2–3]. Тут же досліджено залишки (0,6×0,4 м), розташована на відстані 1,6 м від
дороги давньоруського й післямонгольського східної стіни [Мовчан, Климовський, 2002/1,
часів. На ділянці № 5 зафіксовано західний c. 44–53].
кут та частково стіни заглибленої частини До середини ХІІІ – XIV ст. відносять-
житла (споруда № 8), датованого авторами ся: об’єкт № 92 – вогнище підковоподібної
досліджень другою половиною ХІІІ ст. [Бо- форми, розміром 2,1×1,6 м, сформоване зі
131
III Наукові читання / Third Scientific Conference
132
III Наукові читання / Third Scientific Conference
спондилової глини з домішками пічних валь- Під час наглядових робіт з прокладання
ків [Мовчан, Климовський, 2002/1, c. 63], комунікаційних траншей по вул. Володимир-
об’єкт № 109 (як зазначили автори розкопок, ській, 7–9 досліджено залишки печі, складе-
невикористана поховальна яма ХІІІ–XV ст., ної з брущатої цегли, датованої авторами роз-
яка належала до цвинтаря Спаської церкви) копок другою половиною XIII – XIV ст. [Ки-
[Мовчан, Климовський, 2002/1, c. 72–73]. лиевич, Круц, 1982/34 а, c. 10–11].
Об’єкти № 28 і № 29 є залишками заглибле- Розкопками 1998 року по вул. Володи-
них на 0,9 м та 0,6 м частин будівель, орієн- мирській, 12 вивчено залишки господарської
тованих довгою віссю за лінією північ-південь будівлі (об’єкт №17), датованої XIII–XIV ст.
із незначним відхиленням на захід (розмі- [Мовчан та ін. 1998/4, c. 20]. У плані вона
ри – 2,2×1,8 м та 3,0×2,5 м) [Мовчан, Климов- підквадратної форми (розміром 2,3×2,7 м),
ський, 2002/1, c. 118–119]. Другою половиною орієнтована стінками за сторонами світу й
ХІІІ – XIV ст. датується господарська спору- заглиблена на 0,45 м від рівня фіксації. З неї
да – об’єкт № 39. Вона мала підпрямокутну походять фрагменти посуду другої половини
форму (розміром 2,7×2,0 м) і була заглибле- ХІІІ – XIV ст., уламки амфор, плінфи тощо
на в материк на 0,5 м [Мовчан, Климовський, [Мовчан та ін., 1998/4, c. 20–21].
2002/1, c. 120–121]. Об’єкти № 42 (діаметр Декілька об’єктів золотоординського
1,4 м, глибина 0,9 м) та № 77 (діаметр 1,0 м, часу виявлено під час розкопок по вул. Ве-
глибина 0,7 м) за всіма ознаками є сміттєвими ликій Житомирській, 20–22: об’єкт № 2 мав
ямами золотоординського часу. Об’єкт № 82 є форму еліпса (розміром 0,8×0,6 м), був за-
залишками господарської будівлі прямокутної глиблений у материк на 1,0 м [Мовчан та ін.,
форми, розміром 2,2×1,5 м, заглибленої в ма- 2000/82, c. 33]. Об’єкт № 12 – підпрямокутної
терик на 0,8 м [Мовчан, Климовський, 2002/1, форми, заглиблений у материк на 0,8–1,4 м,
c. 122]. Із її заповнення походять фрагменти імовірно, є залишками підкліту житлової на-
кераміки, що за особливостями профілюван- земної споруди другої половини ХІІІ – XIV ст.
ня верхньої частини датуються ХІІІ–XIV ст. За час робіт виявлено фрагменти гончарного
Надзвичайно мало інформації маємо про посуду другої половини XIII – XIV ст. [Мов-
результати розкопок по вул. Великій Жито- чан та ін., 2000/82, c. 39].
мирській, 25. Автори дослідження відзначи- У 1972 році по вул. Десятинній, 2 відкри-
ли, що в східній частині розкопу зафіксовано то житлові й господарські об’єкти литовської
залишки споруди з матеріалами ХІІІ–XIV ст. доби. За хронологією вони стосуються двох
(у її заповненні виявлено фрагменти керамі- періодів. На першому (друга половина XIV –
ки, пряслице, залізні ножі, уламки скляних початок XV ст.) функціонувало житло № 1; на
браслетів тощо) [Мовчан та ін., 2001, c. 27]. другому (середина XV – початок XVІ ст.) –
У 1982 році під час досліджень по житло № 2 та господарська яма біля нього
вул. Володимирській, 3 було виявлено житло (іл. 3). Як засвідчили дослідження, розкопані
з глинобитною піччю XIII–XIV ст. [Килиевич, об’єкти, найімовірніше, були наземними зруб-
1984, c. 265–266], а у 1996 році – залишки кот- ними спорудами, зведеними в давньоруській
ловану житла ХІІІ–XIV ст. (іл. 2). Від нього будівельній техніці [Килиевич, 1972/34 б, c. 7;
збереглися лише північна та південна части- Капустін, 2012 б, c. 82–84].
ни котловану. Реконструйовані розміри спо- У ході археологічних розкопок по вул. Па-
руди – 2,6×2,2 м, вона була орієнтована кута- торжинського, 14 виявлено залишки потуж-
ми в північно-східному та південно-західно- ного виробничого комплексу (8 горен) (іл. 4),
му напрямках і заглиблена в культурний шар датованого авторами розкопок у межах серед-
ХІІ–ХІІІ ст. на 0,5 м [Мовчан та ін., 1996/66, ини ХІІІ – XVI ст. [Мовчан та ін., 2000/81,
c. 4–5]. Біля північно-східного кута розта- c. 36]. Виробничі споруди розташовували-
шовувалася господарська яма (№ 1) округлої ся досить щільно, невеличкими групами (до
форми, діаметром 1,0 м, заглиблена в материк першої належали виробничі споруди № 1, 2 та
на 1,2 м. Кераміка, що походить з об’єкта, ха- 4; до другої – № 5–8) [Мовчан та ін., 2000/81,
рактерна для золотоординського часу [Мов- c. 35]. Рентгеноскопічний аналіз виплеску ме-
чан та ін., 1996/66, c. 6]. талу, знайденого біля горен № 2 та № 3, пока-
133
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Іл. 2. Речові знахідки із заповнення об’єктів XIII–XIV ст. з Києва (вул. Володимирська, 3)
(за І. Мовчаном)
134
III Наукові читання / Third Scientific Conference
135
III Наукові читання / Third Scientific Conference
136
III Наукові читання / Third Scientific Conference
зав, що білий метал, який у них виплавлявся, та ін., 1997/33, c. 34]. У 2003 році неподалік
складався на 53 % з олова, на 28% з міді та на зафіксовано котловани двох об’єктів, які на
18% зі свинцю [Мовчан та ін., 2000/81, с. 36]. основі типологічних особливостей кераміч-
На думку дослідників, організація плавки ного матеріалу датуються другою половиною
високоолов’янистої бронзи на території міс- ХІІІ – XIV ст. (провулок Рильський, 5–10/3)
та – випадок доволі екстраординарний, адже [Івакін та ін., 2004, c. 139–141].
вироби з неї фіксують на пам’ятках Південної У 1969–1970 роках на садибі Головтеле-
Русі досить рідко. На дослідженому вироб- графу на глибині 2,48 м від денної поверхні
ничому майданчику могли виплавляти також зафіксовано розвал печини овальної форми.
інші метали, не виключено, що й срібло [Мов- На цьому ж горизонті виявлено смугу світ-
чан та ін., 2000/81, c. 36]. ло-коричневого кольору, завширшки 0,4 м.
Під час робіт на ділянці завдовжки У її заповненні простежено залишки трухля-
78 м, що займала частину вул. Стрілецької вого дерева. Знахідка дає підстави вбачати в
від її перетину з вул. Стрітенською до пере- цій смузі основу якоїсь будівлі післямонголь-
тину з Георгіївським провулком, виявлено ських часів. Уздовж смуги містилася невелич-
залишки будівлі післямонгольського часу ка стінка, складена з гранітних каменів. На
(об’єкт № 44). У перерізі вона мала під- одному були сліди вапнякового розчину. Тут
прямокутну форму й була заглиблена в ма- же виявлено уламки кераміки ХІІІ–XIV ст.
терик на 1,6 м. Реконструйована довжина [Харламов, 1985, c. 9].
збереженої стінки – 4,05 м [Мовчан та ін., Слід також зазначити, що впродовж
1999/33, c. 39]. Із заповнення об’єкта похо- 1965–1969 років експедиція П. Толочка та
дять фрагменти кераміки другої половини С. Кілієвич на території Старокиївської гори
ХІІІ – XIV ст., залізний ніж тощо. досліджувала могильник XIІІ–XІV ст. За час
Розкопками по вул. Ярославів Вал, 24– робіт вдалося розкопати 7 поховань середини
24 а досліджено котлован господарської спо- ХІІІ – XIV ст., які не мали чіткої схеми роз-
руди післямонгольського часу (будівля № 1) ташування й були заглиблені на 0,5–0,7 м від
[Мовчан та ін., 2001/61, c. 6–2]. Вона була рівня денної поверхні. Кістяки, орієнтовані
орієнтована кутами за сторонами світу, мала головою на захід (поховання 1–3) або на схід
розмір 2,5×2,2 м і була заглиблена в материк (поховання 4, 5), лежали у ямах прямокутної
на 0,26 м [Мовчан та ін., 2001/61, c. 6]. Як за- форми в дерев’яних домовинах, сліди яких у
значили автори розкопок, керамічний комп- вигляді перетрухлих дощок та залізних цвяхів
лекс об’єкта можна датувати ХІІ–ХІІІ ст., зафіксовано в похованнях 1–3, 4, 6, [Толочко,
проте виявлені на долівці фрагменти посуду Килиевич, 1966/8, c. 5; Толочко, Килиевич,
другої половини ХІІІ – XIV ст. дозволяють 1967/1 а, c. 4; Толочко, Килиевич, 1969/20 б,
зробити припущення про її функціонуван- c. 8–9].
ня в золотоординський час [Мовчан та ін., Загалом аналіз матеріалів археологіч-
2001/61, c. 6]. них досліджень показав значно більшу кон-
Житлова забудова золотоординського центрацію об’єктів золотоординського часу
часу зафіксована під час робіт по пров. Де- на території Верхнього міста в порівнянні
сятинному, 5. Зокрема, експедиція С. Кіліє- з литовською добою. Такі висновки узго-
вич дослідила залишки наземних споруд із джуються з історичними реаліями середини
глинобитними опалювальними пристроями ХІІІ – XIV ст. Адже, як засвідчили досліджен-
(житла № 1 і № 2), які за зібраними архео- ня Г. Івакіна, практично відразу ж після від-
логічними матеріалами можна датувати се- ходу ординських військ територію Верхнього
рединою ХІІІ – XIV ст. [Килиевич, 1977/9 а, міста почали заселяти та відбудовувати. Не-
c. 6–7]. зважаючи на військові руйнування, життя тут
У ході археологічних розкопок 1997 року не припинялося, хоча інтенсивність його зна-
по Рильському провулку, 4 вивчено господар- чно зменшилася [Івакін, 1996, c. 132]. «Зату-
ську яму ХІІІ–XIV ст. [Мовчан та ін. 1997/33, хання» життя в цьому районі було розтягнуте
c. 34]. Вона була заповнена гумусованим ша- в часі йпродовжувалося протягом середини
ром із включеннями вугликів та золи [Мовчан ХІІІ – XV ст.
137
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
Боровський Я.Є. Звіт про охоронні розкопки в «городі» Ярослава (вул. В. Житомирська, 20–
22, вул. Золотоворітська, 6) у 1984 р. – Науковий архів Інституту археології НАН України,
1984/18 в, 9 с. + 10 табл.
Боровский Я.Е., Калюк А.П., Сыромятников Е.И., Архипова Е.И. Археологические
исследования в «Верхнем Киеве» в 1988 г. (Отчет о раскопках по ул. Большая Житомирская, 2
и наблюдения за земляными работами). – Науковий архів Інституту археології НАН України,
1988/17, 96 с. + 50 фото.
Боровский Я.Е., Калюк А.П., Архипова Е.И. Археологические исследования в «Верхнем
Киеве» в 1989 г. (ул. Большая Житомирская, 2; Стрелецкая, 4а, б). – Науковий архів Інституту
археології НАН України, 1989/28, 47 с. + 9 рис.
Івакін Г.Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ – середини ХVІ ст. (Історико-топографічні
нариси). – Київ, 1996. – 271 с.
Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Чекановський А.А. Звіт про археологічні
дослідження по вул. Великій Житомирській, 9 у м. Києві в 2002–2003 рр. – Науковий архів
Інституту археології НАН України, 2003/197, 31 с. + 55 табл.
Івакін Г.Ю., Козубовський Г.А., Козюба В.К., Чекановський А.А. Дослідження архітектурно–
археологічної експедиції в 2002–2003 рр. // Археологічні відкриття в Україні в 2002–2003 рр. –
Київ, 2004. – С. 139–141.
Ивакин Г.Ю. Киев во второй половине XIII – XV вв. // Тезисы докладов советской делегации
на V Международном конгрессе славянской археологии (Киев, сентябрь 1985 г.). – Москва,
1985. – С. 82–83.
Ивакин Г.Ю. Историческое развитие Южной Руси и Батыево нашествие // Русь в ХІІІ веке:
Древности темного времени. – Москва, 2003. – C. 59–65.
Капустін К.М. Археологічні пам’ятки Києва золотоординського та литовського часів //
Битва на Синіх Водах 1362 року в контексті європейської історії доби Середньовіччя : Матеріали
Міжнародної студентської наукової конференції (22–23 березня 2012 р.). – Кіровоград, 2012 а. –
С. 40–48.
Капустін К.М. Об’єкти XIV–XV ст. з розкопок 1972 р. у Києві (за матеріалами розкопок
по вул. Десятинна, 2) // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи : Матеріали
ХІ Міжнародної студентської наукової археологічної конференції (Чернігів, 20–22 квітня
2012 р.). – Чернігів, 2012 б. – С. 82–84.
Килиевич С.Р. Отчет об археологических исследованиях на территории Великого
княжеского двора в Киеве в 1972 г. – Науковий архів Інституту археології НАН України,
1972/34 б., 10 с. + 34 табл.
Килиевич С.Р. Отчет о раскопках 1977 года старокиевского отряда Киевской археологической
экспедиции на территории Киевского детинца (Десятинный пер. № 5). – Науковий архів
Інституту археології НАН України, 1977/9 а, 9 с. + 39 табл.
Килиевич С.Р., Круц О.В. Отчет о раскопках Старокиевского отряда Киевской
археологической экспедиции за 1982 г. (ул. Владимирская, 7–9). – Науковий архів Інституту
археології НАН України, 1982/34 а, 12 с.
Килиевич С.Р. Раскопки в Киевском детинце // Археологические открытия 1982 г. – Москва,
1984. – С. 265–266.
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Архіпова Є.І., Гончар В.М., Климовський С.І. Звіт про
археологічні дослідження Старокиївської експедиції Інституту археології НАН України у
1996 р. у Києві по вул. Стрітенській, 10 та вул. Володимирській, 3. – Науковий архів Інституту
археології НАН України, 1996/66, 18 с. + 6 табл.
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Гончар В.М., Писаренко Ю.Г., Сиром’ятніков О.К. Звіт про
археологічні дослідження Києва 1997 р. (провулок Рильський, 4). – Науковий архів Інституту
археології НАН України, 1997/33, 107 с.
138
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Климовський С.І. Звіт про археологічні дослідження
Старокиївської експедиції Інституту археології НАН України у м. Києві в 1998 р. по вул.
Володимирській, 12. – Науковий архів Інституту археології НАН України, 1998/4, 58 с. +
29 фото + 29 рис.
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Климовський С.І. Звіт про дослідження Старокиївської
експедиції Інституту археології НАН України у м. Києві у 1999 р. – Науковий архів Інституту
археології НАН України, 1999/33.
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Климовський С.І. Звіт про археологічні дослідження
Старокиївської експедиції Інституту археології НАН України у м. Києві в 2000 р. на
вул. Володимирській, 20–22. – Науковий архів Інституту археології НАН України, 2000/82,
77 с. + 54 арк. + 30 табл.
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Климовський С.І. Звіт про дослідження Старокиївської
експедиції Інституту археології НАН України у м. Києві у 2000 р. на вул. Паторжинського, 14. –
Науковий архів Інституту археології НАН України, 2000/81, 84 с. + 12 табл.
Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Сиром’ятников О.К. Рятувальні археологічні дослідження в
Києві 1999–2000 рр. // Археологічні відкриття в Україні в 1999–2000 рр. – Київ, 2001. – C. 21.
Мовчан І.І., Боровський Я.Е., Гончар В.М., Ієвлев М.М., Сиром’ятников О.К. Звіт про
проведення археологічних досліджень на вул. Десятинній 1/3 2000–2001 рр. – Науковий архів
Інституту археології НАН України, 2001/60, 17 с. + 23 табл.
Мовчан І.І., Козловський А.О., Боровський Я.Є., Ієвлев М.М. Звіт про археологічні
дослідження по вул. Ярославів Вал, 24–24 а м. Києва в 2001 р. – Науковий архів Інституту
археології НАН України, 2001/61, 41 с. + 56 табл.
Мовчан І.І., Гончар В.М., Ієвлев М.М., Козловський А.О. Звіт про археологічні дослідження
по вул. Велика Житомирська, 2 м. Києва 2002 р. – Науковий архів Інституту археології НАН
України, 2002/84, 254 с.
Мовчан І.І., Климовський С.І. Звіт про археологічні дослідження Старокиївської експедиції
Інституту археології НАН України у місті Києві в 2001–2002 рр. на вул. В. Житомирська, 20.–
Науковий архів Інституту археології НАН України, 2002/1, 144 с.
Мовчан І.І., Ієвлев М.М., Козловський А.О., Гончар В.М. Звіт про археологічні дослідження
Старокиївської експедиції Інституту археології НАНУ в 2002–2003 рр. у м. Києві по вул.
В. Житомирській, 2 а. – Науковий архів Інституту археології НАН України, 2003/224, 209 с.
Мовчан І.І., Климовський С.І. Звіт про археологічні дослідження Старокиївської експедиції
Інституту археології НАН України на вул. А. Тарасової, 1–5 у м. Києві в 2004 р. – Науковий
архів Інституту археології НАН України, 2004/42, 112 с. +34 табл.
Толочко П.П., Килиевич С.Р. Отчет об археологических раскопках на Старокиевской горе в
1966 г. – Науковий архів Інституту археології НАН України, 1966/8, 9 с. + 12 табл.
Толочко П.П., Килиевич С.Р. Отчет об археологических раскопках на Старокиевской горе в
1967 г. – Науковий архів Інституту археології НАН України, 1967/1 а., 7 с. + 16 табл.
Толочко П.П., Килиевич С.Р. Отчет об археологических раскопках на Старокиевской горе
1969 г. – Науковий архів Інституту археології НАН України, 1969/20 б, 12 с. + 9 табл.
Толочко П.П., Гупало К.Н. Розкопки Киева у 1969–1970 рр. // Стародавній Київ. – Київ,
1975. – С. 5–27.
Харламов В.А. Исследования каменной монументальной архитектуры Киева X–XIII вв. //
Археологические исследования Киева 1978–1983 гг. – Киев, 1985. – С. 106–120.
Харламов В.А., Сыромятников А.К. Археологический комплекс XV в. из раскопок на
Старокиевской горе // Архитектурно-археологічні дослідження в Києві та Києво-Печерській
Лаврі. – Київ, 1995. – С. 131–142.
139
III Наукові читання / Third Scientific Conference
The paper is devoted to Kyivan art glazed pottery of the 16th – 18th centuries’ classification. The
chronology of its main types and the ways of different ornamental techniques expansion is presented
by the author.
Keywords: ceramics, art pottery, glaze, stamp, painting, outline painting, painting of streaks,
16th – 18th centuries.
Типологія і хронологія київської худож- різновидів художньої кераміки. Об’єкти ря-
ньої кераміки стала можливою завдяки ши- дової міської забудови Верхнього міста та
рокомасштабним дослідженням міста протя- Подолу також дали певну кількість худож-
гом останніх 20–30 років. Головний матеріал ньої датованої кераміки.
був отриманий під час досліджень монас- Кераміка Києва XVI–XVIII ст. декорува-
тирських та церковних територій як най- лася по-різному і досить багато: рельєфни-
краще збережених в археологічному плані ми орнаментами, розписом, поливою. Але
ділянок міста. Вони дали багато комплексів, це був переважно утилітарний посуд – для
добре датованих за стратиграфією, писемни- приготування їжі, зберігання припасів, пере-
ми джерелами та нумізматичними даними. несення рідин тощо. До художнього посуду
У монастирських комплексах також місти- можна віднести його столові різновиди, де-
лася велика кількість художньої кераміки. Її коровані поливою та орнаментами. Це – та-
було значно більше, ніж у рядовій забудові. релі, миски, кухлі, глеки, келихи, що їх мо-
Головними пам’ятками цього типу є терито- гли використовувати також для прикрашання
рія Михайлівського Золотоверхого монасти- інтер’єрів.
ря, Києво-Печерської лаври, Вознесенського В основу класифікації художнього по-
дівочого монастиря та Софійського собору. суду покладено техніку його орнаментації.
Іншим джерелом були досліджені гончар- Є дві великі групи орнаментів – рельєфні
ні осередки – Видубичі та Гончарі, які дали та мальовані, що комбінуються з поливою
змогу визначити місце виробництва багатох (підполив’яні та надполив’яні). У свою чер-
140
III Наукові читання / Third Scientific Conference
141
III Наукові читання / Third Scientific Conference
142
III Наукові читання / Third Scientific Conference
143
III Наукові читання / Third Scientific Conference
144
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
Ганецкая І.У. Мастацкая кераміка Мсціслава // Весці АН БССР : серыя грамадскіх навук. –
Мінск : Навука і тэхніка, 1980. – № 1. – С. 75–80.
Данченко Л.С. Народна кераміка Середнього Придніпров’я. – Київ : Мистецтво, 1974.
Коваль В.Ю. Керамика Востока на Руси. Конец IX – XVII век. – Москва : Наука, 2010.
Коваль В.Ю. Позднесредневековая глазурованная керамика с мраморовидной росписью //
Тверь, Тверская земля и сопредельные территории в эпоху средневековья: Материалы науч.
семинара. – Тверь, 1999. – Вып. 3. – С. 222–229.
Лащук Ю. Українські гончарі. – Київ : Тов–во культ. зв’язків з українцями за кордоном,
1968.
145
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Лащук Ю.П. Українська народна кераміка ХІХ–ХХ ст. : дис. ... д-ра мистецтвознав. – Львів,
1969.
Макарова Т.И. Поливная посуда: Из истории керамического импорта и производства древ-
ней Руси. – Москва : Наука, 1967.
Сикорский М.И., Бузян Г.Н., Буйлук Н.М., Товкайло Н.Т. Отчёт Переяслав-Хмельниц-
кой археологической экспедиции за 1986 год. – Науковий архів Інституту археології НАНУ,
№ 1986/164.
Хынку И.Г. Молдавская народная керамика. – Кишинев : Картя молдовеняскэ, 1969.
Auch M., Trzeciecki M. Sredniowieczne importy ceramiczne z badan na dziedzincu glownym
palacu Pod Blacha // Kronika Zamkowa. – 2007. – № 1/2 (53/54). – S. 127–154.
Augustyniak J. Cysterskie opactwo w Sulejowie: Rozwoj przestrzenny do konca XVI wieku w
swietle badan archeologiczno-architektonicznych w latach 1989–2003. – Lodz : Muzeum Archeolo-
giczne I Etnograficzne, 2005.
Candea I. Braila, un centre roumain de la ceramique emaillee moins connu (XIVe–XVIe ss.) //
Поливная керамика Средиземноморья и Причерноморья Х–ХVIII вв. Сб. науч. трудов. – Киев :
Стилос, 2005. – Т. 1. – С. 431–456.
Supryn M. Polmajolikowa ceramika z Jaroslawia // Wiadomosci archeologiczne. – Warzhawa,
1975. – T. 40. – S. 239–264.
Swiechowska A., Dukwicz R. Warsztat garncarski z konca XVII wieku // Szkice staromiejskie. –
Warszawa : Sztuka, 1955. – S. 151–160.
Szetela T. Ceramika z Miechocina // Polska Sztuka Ludowa. – 1969. – № 2. – S. 75–108.
Szetela-Zauchowa T. Miechocin. Nowozytny osrodek garncarski // Garncarstwo i kaflarstwo na
ziemiach polskich od poznego sredniowiecza do czasow wspolczesnych : materialy z konferencji. –
Rzeszow, 1994. – S. 45–72.
Vroom J. Byzantine to modern pottery in the Aegean: 7th to 20th century. – Netherlands Utrecht :
Parnassus press, 2005.
146
III Наукові читання / Third Scientific Conference
The article describes the use of the aerial photography, followed by thematic digital processing
on an example of the part of preserved foundations of the Desyatinaya Church (Kyiv). Monitoring of
aerial photography has considerable potential when planning of the museumification and preservation
of architectural and archaeological sites, and monitoring of current state of the monuments. The
prospects for ongoing aerial photogrammetric supervision over conditions and mode of use of the
monument and its protection zones were analyzed.
Keywords: Desyatinaya church, foundations, conservation, monitoring, aerial photography,
GPS-metering, museumfication.
Найдавніша пам’ятка християнської XVII ст. митрополит Петро Могила спору-
монументальної архітектури – церква Бого- див церкву з використанням руїн давньо-
родиці Десятинна – була зведена князем Во- руського Десятинного храму [Ёлшин, Ива-
лодимиром Святославичем у 989–996 роках. кин, 2010, с. 74–109]. Цю будівлю розібрали
Її було зруйновано під час взяття Києва ор- перед будівництвом нового храму в ХІХ ст.
дами хана Батия в 1240 році. Залишки дав- У 1828–1842 роках за проектом архітектора
ньоруського собору з часом стали основою В. Стасова на фундаментах давньоруської
для зведення ряду храмів (за традицією вони Десятинної церкви збудовано новий одно-
отримали назву Десятинна церква). Так, у йменний храм (так званий «стасівський»)
147
III Наукові читання / Third Scientific Conference
[Реутов, 2010, с. 380–387]. Проіснував храм роботи було підтверджено незаперечні пере-
до 30-х років XX ст. і був зруйнований ра- ваги використання тахеометричної зйомки
дянською владою. при стаціонарних роботах – в умовах ко-
Перші дослідження решток давньо- роткострокових рятівних робіт, дослідженні
руського храму започаткував Петро Моги- великих площ [Дараган, Ёлшин, Лукомский,
ла. Масштабне наукове вивчення храму по- 2007, с. 113].
чалося понад 150 років тому. Археологічні Восени 2005 року над розкопом збудува-
дослідження фундаментів храму відбулися ли павільйон з металу, скла та пластику, який
1824 року під керівництвом К. Лохвицько- поступово руйнувався. У лютому 2010 року
го, у 1826 році – архітектора М. Ефимова. захисне покриття не витримало снігового на-
У 1908–1914 роках пам’ятку досліджував вантаження й завалилося. У 2011 році архе-
Д. Мілєєв, за його участю була виконана пер- ологічні дослідження фундаментів Десятин-
ша спроба трасування залишків храму. Піз- ної церкви було завершено, площа розкопу
ніше, після руйнації «стасівського» Десятин- законсервовано піском та насипним ґрунтом.
ного храму, у 1938–1939 роках фундаменти У цьому стані пам’ятка перебуває досі.
давнього храму ретельно досліджувала ар- У новоствореному Музеї історії Де-
хеологічна експедиція М. Каргера [Каргер, сятинної церкви для контролю за станом
1952, с. 5–13]. консервації фундаментів храму проводився
У 1950 році відбулося повне трасування постійний моніторинг. На початковому ета-
фундаментів Десятинної церкви, виконане на пі моніторинг був візуальний з виходом на
поверхні законсервованих залишків черво- місце та оглядом території з фотофіксаці-
ним камінням. Під час робіт з реконструкції єю. Беручи до уваги розміри законсервова-
території Дитинця Давнього Києва 1982 року ної пам’ятки, наземне обстеження не давало
до 1500-літнього ювілею Києва було понов- змоги побачити весь об’єкт комплексно в
лено трасування фундаментів давньоруського сучасному середовищі. Спираючись на про-
Десятинного храму. дуктивний досвід закордонних науковців,
Останні масштабні археологічні роз- запропоновано додатково проводити моні-
копки розпочато 2005 року під керівництвом торинг за допомогою неруйнівних методів,
Г. Івакіна. Архітектурно-археологічною екс- а саме з використанням дистанційного зон-
педицією ІА НАН України було проведено дування Землі [Google Earth]. Спочатку ви-
комплексне обстеження як самої монумен- користовувалися космознімки ділянки, але
тальної пам’ятки Х–ХІХ ст., так і прилеглої велика масштабність космознімків не до-
до неї території [Івакін, Манігда, Іоаннісян, зволяла фіксувати дрібні деталі на території
Лукомський, Йолшин, Зиков, 2009, с. 127– консервації (іл. 2) [Кучко, 1988]. Тому було
132]. Серед найвагоміших результатів цих вирішено проводити моніторинг за допо-
досліджень є: отримання уточненого плану могою квадрокоптера, унаслідок чого було
церкви (оскільки останній був складений у отримано чіткіші аерофотознімки з малої ви-
1939 році шляхом зіставлення двох планів соти (від 20 до 150 м).
1908–1909 і 1938–1939 років); визначення Для аерофотозйомки використано ква-
послідовності зведення окремих її частин та дрокоптер DJI Phantom 2 Vision. Оренда в
місць значних перебудов в ХІ і ХІІ ст. [Кар- сотні разів дешевша, ніж оренда вертольота,
гер, 1952, с. 5–13]. У ході роботи було вико- при цьому невеликі розмір і маневреність до-
ристано тахеометричну зйомку. У результаті зволяють зняти такі ракурси й об’єкти, які не
тахеозйомки було отримано цифрову мо- доступні з вертольота. Квадрокоптери зруч-
дель. У камеральних умовах за фото обриса- ні для відносно дешевої аерофото- та відео-
ми та іншої ракурсної фотофіксації на листи озйомки і набагато краще пристосовані для
було нанесено креслення плану. Було вияв- огляду та фіксації пам’яток архітектури з ви-
лено, що в опублікованому плані храму є по- соти пташиного польоту.
хибка: у частинах, виміряних 1939 року – до Квадрокоптер обладнаний 14-мегапік-
0,5 м, а разом з пристикованою частиною сельною камерою GoPro з можливістю віде-
розкопок 1909 року – до 1 м (іл. 1). У ході озапису в FullHD та осьовим стабілізатором
148
III Наукові читання / Third Scientific Conference
149
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Отримані знімки можна використовува- риторії ділянки, але не весь об’єкт консерва-
ти для візуалізації зруйнованих об’єктів на ції. На знімках з висоти 50 м охоплено весь
даній території. Специфіка ділянки поля- майданчик законсервованих храмів, отрима-
гає в існуванні різночасових архітектурних но можливість проаналізувати стан консер-
об’єктів на одній території. На цій ділянці в вації. На знімках з висоти 120 м спостері-
різні часи існувало кілька мурованих Деся- гаємо Старокиївську гору з дорогами та бу-
тинних храмів: мурована давньоруська церк- дівлями і всієї пам’ятки в цілому – Дитинця
ва Богородиці Десятинна, мурована церква давнього Києва з оточуючим середовищем.
Різдва Богородиці Десятинна, або Миколи Отже, нами було апробовано низько-висо-
Десятинного (так звана Десятинна церква тну аерофотозйомку для моніторингу стану
Петра Могили), Десятинна церква за проек- консервації залишків храму. На знімках з ви-
том архітектора В. Стасова (так звана «ста- соти 50 м чітко видно контури фундаментів
сівська» Десятина церква) [Раппопорт, 1962, давньоруського храму, а також законсервова-
с. 61–80]. Усі названі храми були зруйновані, ний розкоп 2011 року. Різного виду аерофо-
але частково зберігалися фундаменти цер- тознімки дозволяють виявляти різні деталі,
ков, що перебувають нині в законсервовано- які окремо або разом допомагають виявляти
му стані. особливості стану території пам’ятки Деся-
Для моніторингу стану консервації цих тинна церква (іл. 2).
фундаментів відбувається періодична аеро- Нині в умовах постійного розвитку тех-
фотозйомка ділянки. Першу аерофотозйом- нологій дедалі актуальнішою стає пробле-
ку Старокиївської гори на місці фундаментів ма багатостороннього підходу до вивчення
Десятинної церкви було проведено у травні пам’яток археології та їх неруйнівного дис-
2014 року. Перші знімки зроблено з висоти танційного дослідження. Науковці викорис-
20 м. На них фіксуються дрібні деталі на те- товують аеро- та космознімки у своїй роботі,
150
III Наукові читання / Third Scientific Conference
проте в більшості випадків знімки не обро- майже зниклі насипи або траншеї. Завдяки
бляються додатково. цим ознакам та орієнтирам можливо фіксува-
Для більш досконалого розпізнання змін ти контури об’єктів (рештки законсервованих
у рельєфі законсервованого об’єкта отримані фундаментів), що зовсім не розпізнаються
фотографії були оброблені за методикою ар- при звичайному фотографуванні поверх-
хеологічного дешифрування. Використовую- ні (іл. 3). На аерофотознімках 2014 року, за
чи наявні плани (схеми) та аерофотознімки, допомогою вищезгаданих ознак, виділяємо
спробуємо створити ситуативні ортофотопла- умовно відтворені лінії залишків фундаменту
ни храмів, що існували на цій ділянці. Методи першого храму та фіксуємо рельєфні зміни в
фотограмметрії дозволяють за фотознімками стані консервації.
визначати взаємне положення будь-яких то- Друга аерофотозйомка консервації Деся-
чок сфотографованих об’єктів, зокрема, від- тинної церкви відбулася в березні 2015 року
мінності в навколишньому ландшафті [Доро- (іл. 4). Також було проведено низько-висотну
жинський, Тукай, 2008]. аерофотозйомку (20 м, 50 м, 120 ) та прове-
Для цифрової обробки фотознімків ви- дено додаткову цифрову обробку знімків за
користовувався графічний редактор (Adobe допомогою графічного редактора. Зйомка
Photoshop), можливе застосування й інших проводилася з різної висоти та під різними
редакторів, залежно від уподобання. На по- кутами, при бічному світлі стали помітними
чатку знімки змінювалися за допомогою ко- деталі рельєфу, яких не видно з наземного
рекції зображення й каналів кольору [Скотт огляду території. На аерофотознімках фіксує-
Келби, 2006]. Перемикаючи канали (попере- мо, як на площі законсервованих фундаментів
дньо збільшуємо контраст фотознімка май- відбуваються процеси осідання ґрунту, його
же до максимуму), одержуємо різні відтінки переміщення та ерозії. Розпізнаються конту-
кольору, на яких проявляються різноманітні ри розкопу 2005–2011 років та збережені лі-
кольорові форми і за допомогою тематично- нії фундаменту під шаром глини. На знімках,
го дешифрування й наявних схем фундамен- зроблених у березні 2015 року, земля й дере-
тів храму розпізнаємо зміни. Також тіньові ва не вкриті рослинним покровом, тож чітко
орієнтири є результатом невеликих коливань простежується ландшафт охоронної території
у топографії місцевості. Сонце, що підніма- та просадка ґрунту в центральній частині за-
ється або заходить, дає довгі тіні, виявляючи консервованого розкопу.
151
III Наукові читання / Third Scientific Conference
152
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ординати та висотні відмітки заданої терито- ерозійні чинники, вплив рослинного покрову
рії з подальшою побудовою цифрової моделі та можливий антропогенний вплив. Постій-
рельєфу для ґрунтовного спостереження змін ний моніторинг законсервованих пам’яток
ландшафту. (хоча б раз на три місяці) дозволить якісніше
Масштабні й точні знімки консервації контролювати зміни в самій пам’ятці та на-
фундаментів Десятинної церкви дають мож- вколишньому середовищі, що має велике зна-
ливість зафіксувати теперішній стан кон- чення для її збереження та майбутньої музеє-
сервації, а подальша прив’язка аерофотоз- фікації.
німків (за допомогою реперів – GPS-точок) Особливого значення набуває створення
до топоплану території використовується візуалізації зруйнованого чи законсервовано-
для створення ортофотоплану залишків го об’єкта в просторі досліджуваної території.
фундаментів, консервації та цифрової мо- Розглянемо це на прикладі різночасових діля-
делі рельєфу території і, як наслідок, побу- нок фундаментів Десятинної церкви. Візьме-
дова 3D-моделей консервації фундаментів мо за основу відомі на цей час схеми Десятин-
та території Десятинної церкви [Persepolis ного храму [Архитектурно-археологические;
a virtual reconstruction]. Постає можливість Козюба, 2011; Логвин, 1988, с. 225–229].
для подальшого неруйнівного дослідження За допомогою графічного редактора на
історії Десятинного храму. підготовлений знімок з квадрокоптера накла-
Загалом зйомка дає можливість відсте- даємо план законсервованих фундаментів,
жити недоліки консервації фундаментів та прив’язуючи його до реперних точок і масш-
розкопу, оцінити масштаби просадки ґрунту. табуючи до відповідного зображення поверх-
На підставі цих даних буде розроблено план ні. При цьому враховується викривлення зо-
першочергових заходів з відновлення належ- браження аерофотознімка, оскільки перед-
ної консервації фундаментів на розкопі. Нині часне використання без точної прив’язки
продовжуються періодичні зйомки території призведе до створення потенційно невірного
фундаментів з метою визначення найбільш зображення контурів об’єкта на сучасній по-
оптимальних термінів та періодів моніторин- верхні. Послідовно вірне використання схем
гових зйомок для якповнішого врахування і знімків Десятинного храму дає можливість
всіх факторів, що можуть становити загрозу візуалізувати саме територію законсервова-
збереженню пам’ятки – таких як кліматичні, них решток фундаментів.
153
III Наукові читання / Third Scientific Conference
154
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Література
155
III Наукові читання / Third Scientific Conference
The current state of 11th–13th centuries monumental architecture from Northern Left-bank was
analyzed in this article. In addition, in this article raised question about protection of historical and
cultural sites from destruction.
Keywords: Old Rus architecture, monitoring, North Dnieper Left-bank area.
Пам’ятки давньоруської монументальної верському. При цьому останні порівняно рідко
архітектури Північного Лівобережжя входять ставали об’єктом спеціальних досліджень та
до числа визначних об’єктів культурної спад- вже досить травалий час не привертали уваги
щини України. Охорона, збереження, популя- фахівців. З огляду на це моніторинг їх сучасно-
ризація та раціональне використання цього го стану та визначення перспектив збереження
історичного надбання як у науково-дослідній, є нагальною потребою. Це зумовило необхід-
так і в просвітницько-туристичній роботі є ність обстеження пам’яток, яке було проведено
важливим завданням сучасної вітчизняної в жовтні 2015 року в рамках виконання науко-
пам’яткоохоронної справи. во-дослідної теми 0115U03958 співробітниками
Муровані споруди Чернігово-Сіверщини Навчально-наукового інституту історії, етноло-
вже давно потрапили в поле зору науковців. гії та правознавства імені О. М. Лазаревського
З розгортанням активних археологічних дослі- Чернігівського національного педагогічного
джень у регіоні у другій половині ХХ – на по- університету імені Т. Г. Шевченка. Роботи здій-
чатку ХХІ ст. число відомих давньоруських мо- снювалися насамперед шляхом натурного об-
нументальних будівель, повністю збережених стеження й фотофіксації загального вигляду
чи археологізованих, зросло до дев’ятнадцяти. об’єктів, їх окремих частин та елементів, а та-
Переважна їх більшість сконцентрована в меж- кож навколишнього ландшафту.
ах м. Чернігова, утім, вони відомі і в інших місь- Перша обстежена пам’ятка – собор ХІІ ст.,
ких центрах – Путивлі, Острі та Новгороді-Сі- що розташований на території давнього дитин-
1
Публікація містить результати досліджень, проведених при грантовій підтримці Держаного фонду фундамен-
тальних досліджень за конкурсним проектом 0115U03958.
156
III Наукові читання / Third Scientific Conference
ця м. Путивля в урочищі Городок. Пам’ятку від- було засипано ґрунтом, поверхню задерновано.
крив та дослідив В. Богусевич у 1959–1961 ро- На початку ХХІ ст. розглядалися проекти щодо
ках. Невдовзі після цього, 1965 року, північно- його відбудови в сучасних матеріалах, однак
західну частину собору розкопав Б. Рибаков вони залишилися нереалізованими [Тупик,
[Рыбаков, 1965]. У 1979–1981 роках у безпосе- 2009; Тупик, 2010]. У наш час місце розташу-
редній близькості від решток споруди розкопки вання храму відмічене меморіальним знаком у
здійсни О. Сухобоков [Сухобоков, 1986, с. 311]. вигляді хреста, що лежить на ґрунті (іл. 1).
Путивльський собор являв собою хресто- Умови консервації залишків собору не
вокупольний трьохапсидний чотирьохстовп- згадуються в літературі. Імовірно, його засипа-
ний храм (18×20 м) з бічними екседрами. ли ґрунтом з відвалів розкопу. Зважаючи на це,
Від нього збереглися фундаменти та частини доцільною є перевірка стану фундаментів шля-
стін, зведені з плінфи (переважно розміром хом закладки зондажів та, у разі необхідності,
28×20×5 см) на цем’янковому розчині [Богу- повторне розкриття пам’ятки з подальшим
севич, 1963, с. 134]. комплексом дій для її відповідної консервації.
Питання щодо датування цієї пам’ятки ар- Другим об’єктом обстеження 2015 року
хітектури Давньої Русі залишається відкритим. стали руїни Юр’євої божниці (відома також
Автори розкопок відносили її до періоду від кін- як церква Святого Михайла, Михайлівська,
ця ХІІ ст. до 30-х років ХІІІ ст. [Богусевич 1963, або Старгородська божниця) кінця ХІ ст. в
с. 166; Рибаков, 1965, с. 156]. Однак більшість м. Острі – колишній прикордонній фортеці
сучасних дослідників монументальних пам’яток Переяславського князівства.
давньоруського часу відносять його зведення до Відомо, що в післямонгольський час храм
кінця ХІІ ст. [Иоаннисян, 2015, с. 434]. неодноразово перебудовувався та був розібра-
На сьогодні рештки собору містяться на ний у кінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст., після
території пам’ятки археології «Городище літо- того, як у нього влучила блискавка [Добро-
писного міста Путивль» (охоронний № 2241), вольський, 1902, с. 77–81]. До нашого часу від
що є сучасним міським парком. Після завер- церкви частково вціліла східна частина (пере-
шення археологічних робіт розкопаний храм крита конхою апсида, прикрашена фресковим
Іл. 1. Меморіальний знак у вигляді хреста на місці давньоруського храму ХІІ ст.
в м. Путивлі. Фото 2015 р.
157
III Наукові читання / Third Scientific Conference
розписом) та прилеглі до неї ділянки стіни. ниці. Після кількох невдалих спроб місцевої
Окрім цього, залишки фундаментів споруди влади реалізувати відповідні заходи [Добро-
збереглися нижче рівня сучасної поверхні та в вольський, 1902, с. 87–93] за сприяння Імпе-
різні роки досліджувались археологічно [Рап- раторської археологічної комісії архітектор
попорт, 1982, с. 32–33, 35–38, рис. 8]. П. Покришкін 1907 року розробив проект її
Як відомо, перше вивчення руїн Михай- музеєфікації: під стіни було підведено контр-
лівської церкви провів М. Константинович форси, апсиду вкрито дахом, вівтарну части-
наприкінці ХІХ ст. [Константинович, 1896]. ну закріплено ґратами з шибками, які мали
Надалі її вивчення проводив М. Макаренко захищати фресковий розпис від атмосферних
[Макаренко, 1916]. Розвідувальні розкопки впливів і водночас не закривати їх огляд ззов-
з метою уточнення плану церкви 1923 року ні [Макаренко, 1916].
здійснив А. Розанов [Зуммер, 2011, с. 37, 43– Під час Другої світової війни Юр’єва бож-
44], а в 1960-х роках її досліджував В. Богусе- ниця втратила покрівлю, віконні рами, двері
вич [Богусевич, 1962]. У ході археологічних та скло, що закривало вівтарну частину із за-
досліджень встановлено, що Михайлівська хідного боку, тому в 1949 році було проведено
церква була одноапсидним невеличким хра- роботи з реставрації та консервації пам’ятки.
мом (завширшки 10,5 м, завдовжки з апсидою Подальші, більш системні роботи з метою
16,5 м) з двома стовпами Г-подібної форми в збереження Юр’євої божниці здійснювалися
західній частині, спорудженим в техніці opus в 1977–1980 роках, коли були реставровані та
mixtum з пісковику та плінфи (мурування з законсервовані збережені частини фрескового
утопленим рядом). Плінфа (переважно розмі- розпису ХІІ ст. в апсиді церкви. З того часу
ром 33×27×3,5 см), жовтих та червоних від- неодноразово порушувалося питання про не-
тінків, з клеймами. Вона дуже нагадує подібні обхідність продовження реставраційних робіт
зразки з чернігівських храмів кінця ХІ ст. та ремонту конструкцій, що перекривають ап-
Ще наприкінці ХІХ ст. здійснювалися сиду церкви. Утім, донедавна воно лишалося
спроби консервації збереженої частини бож- невирішеним [Коренюк, 2007, с. 40, 45–46].
158
III Наукові читання / Third Scientific Conference
159
III Наукові читання / Third Scientific Conference
160
III Наукові читання / Third Scientific Conference
клімату в об’єкті укриття, який не забезпечує часу Північного Лівобережжя мають різний
оптимальної температури та рівня вологості стан збереження: від належного до незадо-
для збереження мурування. Таким чином, є вільного. У цілому викликає стурбованість
нагальна необхідність термінового здійснен- відсутність належної уваги до об’єктів дав-
ня консерваційних заходів, відповідної ре- ньоруської монументальної архітектури, роз-
конструкції павільйону та забезпечення його ташованих у віддалених від обласних центрів
правильної експлуатації. Альтернативою є місцевостях. Існує реальна загроза втратити
консервація будівлі грунтом, або ж вона буде цінні об’єкти історико-культурної спадщини
повністю втрачена. України внаслідок відсутності інформації про
Загалом можна констатувати, що пам’ятки їхній сучасний стан та контролю з боку відпо-
монументальної архітектури давньоруського відних пам’яткоохоронних установ.
Література
161
III Наукові читання / Third Scientific Conference
The article studies an interaction of the archaeological research and tasks of museumification
based on the unity of the object of their activity – the archaeological site.
Keywords: museumification, museum site, archeology, archaeological monument, the Venice
Charter.
Теоретические основы музеефикации до- реализации. Если в первом случае речь идет
статочно детально разработаны в специальной о научном познании, то во втором основное
литературе, и подробно останавливаться на их внимание уделяется сохранению и демон-
анализе в рамках данной статьи будет излиш- страции культурной ценности памятника.
ним 1. Однако следует отметить один, с нашей На протяжении многих лет, практически
точки зрения, немаловажный аспект: в боль- с момента выделения археологии и музееведе-
шинстве случаев исследователи подходят к про- ния как самостоятельных научных дисциплин,
блемам музеефикации с позиций музейных спе- различия в подходах к работе, в той или иной
циалистов, не уделяя должного внимания тем степени, приводили к несогласованности их
же проблемам в качестве специалистов-архе- деятельности. Во второй половине ХХ в. эта
ологов. Таким образом, научное исследование несогласованность, приводившая подчас к кон-
памятника и его превращение в недвижимый фликту интересов, вынудила мировое сообще-
музейный объект представляются хоть и ство к решительным действиям, направленным
последовательными (иногда параллельными), на выработку общих принципов, отраженных
но все же разными процессами. Данная ситу- во множестве международных и национальных
ация объясняется прежде всего различием в документов. Среди них до сих пор важнейшим
целях и задачах научно-археологического ис- является принятая в 1964 году на Втором меж-
следования и музейной деятельности, а также дународном конгрессе архитекторов и специа-
различием в подходах, методах и средствах их листов по историческому наследию «Венеци-
1
Среди прочих можно рассмотреть работы М.Е. Каулена [Каулен, 2012], А.Н. Медведя [Медведь, электронный
ресурс], М.И. Минеевой [Минеева, 2006; Минеева, 2008].
162
III Наукові читання / Third Scientific Conference
163
III Наукові читання / Third Scientific Conference
164
III Наукові читання / Third Scientific Conference
Литература
165
Науково-популярні статті
Popular Articles
КІНДРАТ ЛОХВИЦЬКИЙ
ЯК ДОСЛІДНИК КИЇВСЬКИХ СТАРОЖИТНОСТЕЙ
Валентин Гребенник
старший науковий співробітник
Науково-екскурсійного відділу та Сектору методичної
роботи Музею історії Десятинної церкви
The article is devoted the studying of Kindrat Lohvitsky personality and his archaeological
activity in the context of the «Kyiv archaeological boom» in 1820–1830.
Keywords: K. Lohvitsky, Desiatynna church, Kyiv, digging, antiquities.
1
Х. Чеботарьов був також першим головою Московського товариства історії та старожитностей, членом масон-
ської ложі.
166
Науково-популярні статті / Popular Articles
167
Науково-популярні статті / Popular Articles
168
Науково-популярні статті / Popular Articles
169
Науково-популярні статті / Popular Articles
могла зашкодити йому. Але така переписка комплексний джерелознавчий аналіз, у яко-
за спиною Левашова не сприяла зміцненню му віддавав перевагу писемним джерелам.
стосунків з ним. Тим паче, що Лохвицький Тому всі здогадки та інтерпретації містично
мав намір отримати за свої розкопки Золотих налаштованого Лохвицького він критикував
воріт та церкви Святої Ірини казенні кошти. і перевіряв.
Він усіляко намагався натиснути на Київсько- Тогочасний патрон археолога – Остен-
го військового губернатора. Після численних Сакен, якому Лохвицький відправляв свої
інтриг та епістолярної боротьби йому вдалося знахідки ще до переїзду барона в Київ, по-
вмовити Левашова написати листа міністру різному трактував ті чи інші знайдені ар-
внутрішніх справ Блудову з проханням ви- тефакти. Так, знайдений на місті Хресто-
ділити столові гроші для Лохвицького [Ана- воздвиження батіг командувач Першої армії
ньева, 2009 а, с. 278]. Утім, Блудов відповів інтерпретував як батіг князя Володимира
відмовою. [Ананьева, 2009 б, с. 619]. Водночас він упер-
До цього всі розкопки Лохвицький здій- ше правильно визначив місце походження
снював на кошти Ф. Остен-Сакена та різних кам’яної сировини давньоруської споруди,
київських службовців, на яких впливав ко- а саме, що надісланий йому камінь із фун-
мандувач. Але київські чиновники й міщани даментів Десятинної церкви відносить-
не хотіли підтримувати дій старого архео- ся «к породе Порфира <…> близ Овруча»
лога: «Киевский войт Г.И. Киселевский на [Козюба, 2014, с. 170].
предложение принять участие в пожертво- Не отримавши державних грошей на
вании формально и от себя и от всего го- нові розкопки, Лохвицький трохи заспокоїв-
рода Киева отказал. Сказал при том: что ся. Після розкопок «церкви пророка Іллі» біля
с того пользы? Может в раскрытой яме с Йорданського монастиря в 1835 році археолог
пшеницей чума есть? Как бы нам что дали, уже нічого не копав. Граф Левашов, який став
а от сего может быть нарекание» [Ананьева, того року малоросійським губернатором, до-
2009 б, с. 615]. ручив Кіндрату Андрійовичу ревізійні заміри
Проте це не зупинило Кіндрата Андрійо- в столичних будинках. А військовий губерна-
вича, і йому вдалося зібрати кошти й розпоча- тор граф Гур’єв взагалі заборонив Лохвиць-
ти в 1832 році розкопки Золотих воріт, а також кому будь-які дослідження старожитностей
так званої «Ірининської церкви» у 1833 році [Ананьева, 2009 а, с. 279].
[Каргер, 1958, с. 37]. Золоті ворота були пов- У 1837 році Кіндрат Андрійович став
ністю розкриті Лохвицьким. На місці, де він першим директором музею старожитностей
очікував знайти церкву Святої Ірини, дійсно при Київському університеті, до якого пере-
було виявлено руїни давнього храму, хоча ки- дав усю колекцію своїх знахідок з розкопок
ївський митрополит Євгеній (Болховітінов) і [Каргер, 1958, с. 39].
сумнівався в їх автентичності. Підсумовуючи дослідження діяльнос-
Взагалі стосунки Лохвицього з колиш- ті Кіндрата Лохвицього як дослідника київ-
нім покровителем склалися досить цікаво. ських старожитностей, можна зробити кілька
Після інтриг із планами Десятинної церкви основних висновків. По-перше, ми не може-
владика змінив своє ставлення до Кіндрата мо віднести Лохвицького до кола істориків-
Андрійовича, вимагаючи від нього більших археологів, представників академічної науки.
доказів для інтерпретації різних знахідок. У його діях було більше особистих мотивів,
Так, 4 червня 1832 року при відвідуванні аніж бажання дослідити чи вивчити історичні
розкопу (як думав К.А. Лохвицький, Хрес- пам’ятники давнини, хоча вони його дуже ці-
товоздвиження) митрополит Євгеній із сум- кавили. По-друге, слід відзначити своєрідний
нівом поставився до знахідки, вважаючи, чиновницький підхід до дослідження старо-
що Лохвицький знайшов звичайний буди- житностей. К. Лохвицький витрачав дуже ба-
нок, а не святе місце. Очільник церкви був гато часу на листування, пошук покровителів,
одним з найосвіченіших людей свого часу і боротьбу з конкурентами, можливість отри-
більше довіряв фактам, аніж фантазіям Лох- мання державних коштів чи підвищення сво-
вицього. Митрополит Євгеній започаткував го соціального статусу.
170
Науково-популярні статті / Popular Articles
Література
171
Науково-популярні статті / Popular Articles
Іван Зоценко
молодший науковий співробітник відділу археології Києва
Інституту археології НАН України
Альона Тронь
старший науковий співробітник
Науково-експозиційного відділу
Музею історії Десятинної церкви
У статті зібрано матеріали про встановлення 1853 року пам’ятника князю Володимиру
в Києві, представлено маловідомі факти про цю подію.
Ключові слова: пам’ятник, князь Володимир, Київ.
This article is about history of installation of Prince Vladimir’s monument in Kyiv in 1853 and
gatherеd little known facts about this event.
Keywords: monument, Prince Vladimir, Kyiv.
Серед імен історичних діячів, котрі скла- свого християнського патрона, у 989 році (за
дали основи могутньої східнослов’янської іншими джерелами – у 991-му) за його волею
держави із центром у Києві, особливе міс- було закладено, а в 996 році освячено перший
це належить визначному державному діячу мурований київський храм Богородиці (Деся-
Київської Русі великому князю Володимиру тинний).
Святославичу (950–1015). Ці дії князя втілювали пророцтво апосто-
Подібно до біблійного царя Соломона ла Андрія про те, що «засіяє благодать Божа
Володимир був великим будівничим. На ки- на горах цих». Володимир відтак постає ви-
ївському пагорбі, де раніше розміщувався конавцем призначеної апостолом Андрієм мі-
пантеон язичницьких божеств, князь звелів сії. Водночас у багатьох тогочасних писемних
побудувати церкву Святого Василія на честь пам’ятках і сам князь Володимир Святосла-
172
Науково-популярні статті / Popular Articles
вич неодноразово зводиться в ранг тринадця- редбачалося увічнення цієї події шляхом побу-
того апостола. Так, у славнозвісному «Слові дови каплиці або альтанки на щойно облашто-
про закон і благодать» митрополита Іларіона ваній нижній терасі Михайлівської (Олексан-
Володимир постає в одному ряду з апостола- дрійської) гори [Петренко, 1970, с. 35].
ми Петром і Павлом, Іоанном, Фомою та Мар- Історія спорудження київського
ком. Апостольський подвиг київського князя пам’ятника князю Володимиру почалася з
полягав у духовному оновленні свого народу, 5 квітня 1833 року, коли імператору Мико-
його просвітленні. лі І надійшов лист від київського генерал-
Пам’ять про Хрестителя Русі збереглася губернатора В. Лєвашова з проханням про
в Києві у різних проявах. На березі Дніпра, залучення провідних скульпторів. Також про-
де за легендою Володимир хрестив своїх си- хання надійшло і президенту Імператорської
нів, з 1802 року над джерелом існувала капли- академії мистецтв О. Оленіну, і вже 20 трав-
ця. В Успенському соборі Києво-Печерської ня 1833 року відбулося слухання питання на
лаври знаходився надгробок, з приводу якого засіданні ради Імператорської академії мис-
Петро Лебединцев зазначав: «В конце пра- тецтв у Санкт-Петербурзі.
вой стороны большого иконостаса у южной Перший «Проект на сооружение в городе
стены глава св. благоверного и равноапос- Киеве на высшей крутости угла Александров-
тольного князя Владимира в сребнокованной ской горы, над самым тем местом, где совер-
гробнице. Она взята со гроба св. Владимира, шилось крещение русского народа – памят-
находящегося в Киевской Десятинной церкви ника Св. Равноапостольному Князю Влади-
и положена здесь митрополитом Петром Мо- миру» подав на «высочайшее рассмотрение»
гилой 1631 г.» [Київ, 1981, с. 390]. Митропо- відомий російський скульптор Василь Демут-
лит Євгеній (Болховітінов) також описує цю Малиновський. За його задумом, у руках Во-
срібну раку: «Для главы св. равноапостоль- лодимира був хрест; п’єдестал, обабіч якого
ного князя Владимира Святославича, на кою планувалися фонтанчики, мав вигляд скелі.
верхняя доска с чеканным изображением во У 1835 році імператор Микола І, невдово-
весь рост сего князя, сделана в 1825 г.» [Бол- лений таким варіантом, відправив проект на
ховитинов, 1826, с. 70]. Надгробок не зберіг- доопрацювання. У 1843 році нове скульптур-
ся (Успенський собор був зруйнований під час не оформлення постаменту запропонував
Другої світової війни), проте в Національному В. Демут-Малиновський, після смерті якого
художньому музеї України зберігається худож- у 1846 році роботу продовжив видатний ро-
ній твір, що його дослідники пов’язують з над- сійський скульптор Петро Клодт. Він виконав
гробком рівноапостольного князя Володимира статую князя у стилі пластичного реалізму, де
в Успенському соборі Києво-Печерської лаври. фігура Хрестителя Русі з великим хрестом у
Це ікона великого розміру (172,5 × 72 см), яка правій руці та великокнязівською шапкою в
складається з металевих шат та намальовано- лівій на постаменті, що має обриси восьми-
го олійними фарбами обличчя з довгою сивою гранної каплиці у псевдовізантійському стилі
бородою, заплющеними очима. Обабіч голови на квадратному стилобаті. Архітектором по-
викарбуваний напис «Великий князь Влади- стаменту стає професор Олександр Тон. До
мир нареченый в крещении Василий». На ша- речі, існує розповсюджена версія про те, що
тах у техніці карбування по металу зображена архітектором постаменту пам’ятника нібито
горностаєва мантія з поясом, орнаментованим був провідний зодчий того часу Костянтин
стилізованими квітами з листям [Нікітенко, Тон – автор проектів Великого Кремлівського
2013, с. 107–109]. За стилем орнаменту фахівці палацу та храму Христа Спасителя в Москві.
відносять твір до початку ХІХ ст., приписуючи Але, насправді, на кресленнях київського мо-
авторство шат ікони Самсону Стрельбицько- нумента стоїть чіткий підпис його старшого
му – відомому київському майстру [Пархомен- брата професора Олександра Тона.
ко, 2006, с. 152, 186–188]. Щодо того, який хрест має тримати князь,
У першій половині XIX ст., зважаючи на велося листування між Академією мистецтв,
особливе значення місцевості, яка традиційно Святішим Синодом та Міністерством Імпе-
пов’язується з хрещенням киян у 988 році, пе- раторського двору. Проте імператор Микола І
173
Науково-популярні статті / Popular Articles
174
Науково-популярні статті / Popular Articles
175
Науково-популярні статті / Popular Articles
Література
176
Науково-популярні статті / Popular Articles
Remembrances are first published about the visit of Sviatohorsk of the Assumption desert 1915–
1916 Vladimir Pihulevskii, military official of the Russian empire, emigrating to Tunis in 1920.
Keywords: Sviatohorsk monastery, Siverskii Donets, monks, monastic cell, caves.
177
Науково-популярні статті / Popular Articles
го. Среди прочего в одной из них встречается Курской епархии. За следующие 70 лет он
эмоциональное описание поездки в Святогор- стал одним из крупнейших в Российской им-
ский монастырь. перии. В этот период не раз поднимался во-
Обратимся к истории Святогорского Свя- прос о присвоении Святогорской обители
то-Успенского монастыря. Монастырь рас- статуса лавры. Монастырь имел кирпичные
положен на правом высоком меловом берегу мастерские, мельницы, торговые лавки, был
Северского Донца (ил. 2; 3). Кроме наземных известен замечательными видами и притя-
строений, имеются меловые пещеры. Вся гора гивал много богомольцев. Перед Первой ми-
пронизана лабиринтом ходов и келий. Верши- ровой войной в монастыре находилось около
ну венчает Николаевская церковь (XVII в.), 600 монахов.
алтарная часть которой вырезана прямо в ска- Монастырский комплекс стал настоящим
ле. У подножия находится Успенский собор чудом, сотворенным природой и людьми, и
(1859–1868), гостиница (1877), дом настоя- вдохновлял писателей и поэтов разных эпох.
теля (1850–1851), трапезная с Покровской В Святогорском монастыре происходит дей-
церковью (1847–1851), башни монастырских ствие рассказа А. Чехова «Перекати-поле».
стен. В пещерах – подземные церкви Анто- Ф. Тютчев в стихотворении «Святые горы»
ния и Феодосия (XVII в.), Рождества Иоан- восхищается необычной красотой монастыря:
на Предтечи (XIX в.), пещерная часовня, две
усыпальницы, кельи. В белизне своей чудесной,
Первое письменное упоминание о мест- Над Донцом утес стоит,
ности «Святые горы» относится к 1526 году. К небу крест свой возвышая...
Встречается оно в «Записках о Московских И, как стража вековая,
делах» германского посла Сигизмунда Гер- Богомольцев сторожит.
берштейна. Упоминается монастырь и в цар-
ской грамоте 1624 года, которой Михаил Фе- Описывается монастырь и в рассказе
дорович пожаловал духовенству право вла- И. Бунина «Святые горы». Он передает свое
дения землей. Тогда это была пограничная радостное настроение от праздничного утра
территория Московского царства: сюда из в монастыре: «Наперебой трезвонили над
городов Рыльска и Путивля выставлялась бо- Донцом, над зелеными горами колокола, уно-
евая стража, охранявшая страну от крымских сились туда, где в ясном воздухе стремилась
татар. В 1679 году монастырь был захвачен и к небу белая церковка на горном перевале».
разграблен крымскими татарами. Позже его В. Немирович-Данченко, посетив обитель,
восстановили, но во второй половине XVIII в. написал очерк «Святые горы».
он утратил оборонное значение, став крупным Описание поездки в монастырь В. Пи-
землевладельцем. гулевского представляет интерес в связи с
Указом императрицы Екатерины II в прослеживаемым направлением в современ-
1787 году Святогорский монастырь был ной исторической науке к антропологизации
упразднен, а принадлежавшие ему зем- истории, усилению внимания к проблеме во-
ли отобраны в казну. В 1790 году эти земли сприятия личностью событий и явлений.
были переданы князю Григорию Потемкину. После несчастья, постигшего семью Пи-
По указу Святейшего Синода монастырские гулевских (тяжелая болезнь и последующая
храмы Успения Божией Матери и святителя за ней смерть любимой дочери), Владимир
Николая на скале обращены в приходские, а Константинович с женой и двумя дочерями на
прочие разобраны и увезены. В упразднен- сочельник 1915 года выехали железной доро-
ном состоянии обитель находилась почти гой из Изюма Харьковской губернии в Святые
57 лет. Однако даже к упраздненной обители горы. Целью поездки было посещение Свято-
в праздничные престольные дни собирались горского монастыря.
толпы народа. На станции они наняли розвальни. До-
В 1844 году по указу императора Нико- рога тянулась через лес. «Вот среди просеки
лая I Святогорский монастырь был восста- нам показал ямщик кнутом и сказал: “А вот и
новлен по чину и уставу Глинской пустыни Святые горы!”
178
Науково-популярні статті / Popular Articles
179
Науково-популярні статті / Popular Articles
льях имелось несколько захоронений мо- лась другая. Так они во все время службы бе-
нахов. Они увидели и маленькую церковку, гали и лазили то туда, то сюда, и на них никто
вырубленную в скале. не обращал внимание.
В. Пигулевский в своих воспоминани- Красота, и то особенное, только и свой-
ях пишет, что они поднимались подземными ственное русскому православию – сближение
переходами вверх. «И вдруг вышли на свет с природой.
Божий. Мы стояли на большой высоте. Со- Долго стояли на галерейке, любу-
вершенно отвесно утес уходил вниз. Весь ясь видом. “Вот отсюда иноки и воины
горизонт покрыт сосновым бором. Донец у высматривали татар” – заключил свой рассказ
подножия. На утесе махонькая церковка. Она инок-проводник».
окружена с двух сторон галерейкой, которая При монастыре работали различные мас-
висит над бездной. Страшно стоять. По бо- терские, изготавливавшие все необходимое
кам утеса видны вершины сосен, растущих для хозяйства. Владимир Константинович
на склоне горы. Сама церковка наполовину посетил художественную мастерскую, в ко-
уходит в гору. торой остался один монах-живописец. Вой-
В церкви шла служба. Старичок монах- на забрала всех – кого на фронт, кого в гос-
иерей да два послушника поют. питаль служить. До войны в мастерской ра-
Мы изумленные стояли и не знали, мо- ботало 8–10 человек. Они исполняли заказы
литься ли нам или любоваться удивительной для монастыря и писали иконы для продажи.
картиной окружающей природы. К. Пигулевский обратил внимание на неза-
По иконостасу, над царскими вратами, конченную картину на мольберте, на которой
пробиралась резвая белочка. Потом появи- был изображен Донец и на нем «лодки с хо-
180
Науково-популярні статті / Popular Articles
ругвиями, иконами, полные священников, мо- В воротах оконце, а в нем ящик для просфо-
нахов и народа». Художник пояснил, что пи- рок и поминальных записок.
шет для монастыря. «Это у нас на второй день Под деревьями пять-шесть маленьких
Троицы ежегодно идет крестный ход в Святое избушек вокруг такой же деревянной рубле-
Место! Это скит, версты две выше монастыря. ной церковки. Двор порос муравой. Нигде ни
Туда по берегу почти нельзя пройти. Большие души.
кручи, леса. Там маленькая полянка и живут В этой церковке и день, и ночь непрерывно
наши схимники. Только раз в год отворяются идет служба. Один схимник сменяет другого.
ворота в скит. Зимой туда только горой можно Приходят богомольцы. Стоят у ворот
пройти». или сидят на двух лавочках под дубами. Всех
Еще раз семья Пигулевских побывала в предупреждают, чтобы хранили здесь тиши-
Святогорском монастыре на следующий год ну. Даже ветер и тот не шумел в этой глубокой
на Пасху. На этот раз они посетили скит. На пади».
лодке по широко разлившемуся Донцу до- Под корнями большого дуба пробивался
брались до Святого места. «Представьте себе маленький ключик и из сруба сбегал в Донец.
среди глухого вековечного леса, у подно- Паломники пили целебную воду, зачерпывая
жия очень высокого берега, в устье оврага, ее лежавшим тут же ковшиком.
высокий частокол, за ним видна главка цер- «Такая тишина наполняла нас и стояла
ковки. кругом, что мы сидели на лавочке и не хоте-
Мы вышли из лодки. Прошли под дубами лось уходить из этого райского уголка».
и остановились у ворот. Заперты они круглый Листая выцветшие страницы дневника с
год, за исключением второго дня Троицы. воспоминаниями старого русского эмигранта,
181
Науково-популярні статті / Popular Articles
мы представляем себе, каким был Святогор- ликвидирован, а на его месте образован Дом
ский монастырь 100 лет назад отдыха для трудящихся Донбасса. Наступило
В. Пигулевский прожил долгую жизнь в время окончательного разорения монастыря.
эмиграции. Некоторое время был садовником Святогорская обитель была вновь открыта в
в монастыре г. Суса, работал разнорабочим на 1992 году. 9 марта 2004 года Священный Синод
фермах, на фосфатных рудниках в Редеефе, Украинской Православной Церкви принял ре-
затем поселился в г. Тунисе в старческом при- шение о присвоении монастырю статуса лавры.
юте. После 1956 года переехал во Францию, На сегодня отреставрированы Успен-
жил в Ницце, позднее в Доме для полити- ский собор, монастырская колокольня с По-
ческих беженцев в Ле Перре-сюр-Марн (под кровским храмом, древнейший храм обители
Парижем). Работал в редакции журнала «Во- в честь преподобных Антония и Феодосия
енная быль» (военно-исторический журнал Печерских со скитом. Восстановлен и храм в
на русском языке, издававшийся в Париже в честь преподобного Алексия, и храм святите-
1952–1974 годах силами отставных офицеров ля Николая на верхушке меловой скалы. На-
российской армии и флота). Умер в октябре стоящим памятником деревянного зодчества
1975 года на 97 году жизни. можно считать возрожденный Всехсвятский
Сложной была и судьба Святогорской скит с деревянным храмом. Свято-Успенская
пустыни после 1917 года. С приходом совет- Святогорская лавра является значительным
ской власти с января 1918 года началось его духовным центром православия Восточной
разграбление. В 1922 году монастырь был Украины.
Литература
1. Антошин А.В. Документы по истории Востока ХХ в. в коллекциях Библиотеки совре-
менной международной документации (Нантер, Франция) // Восточный архив. – 2008. – № 8. –
С. 70–74.
2. Бунин И.А. Святые горы (На Донце) // Бунин И.А. Собрание сочинений : в 9 т. – М. : Ху-
дожественная литература, 1965. – Т. 2. – С. 108.
3. Герберштейн С. Записки о Московии / под ред. В.Л. Янина. – М. : Изд-во МГУ, 1988. –
С. 137–138.
4. Дедов В.Н. Святые горы. От забвения к возрождению. – Славянск : Печатный двор,
2004. – 220 с.
5. Крихтенко В.И., Гетман Л.И. Святые горы: от забвения к возрождению. Краеведческий
очерк. – Краматорск, 2005.
6. Пигулевский В.К. Дневник воспоминаний. Тетрадь 17 (от 1 декабря 1915 г. до 1 марта
1917 г.). – Рукопись.
7. Российское зарубежье во Франции. 1919–2000 : биогр. словарь : в 3 т. [Электронный ре-
сурс] // под. общ. ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. – Наука : Дом-музей Марины Цветае-
вой, 2008–2010. – Т. 3. – Режим доступа : http://www.dommuseum.ru/index.php?m=dist&pid=9522.
8. Шкрибитько Е.А. К вопросу о формировании духовного наследия Донбасса (на приме-
ре Святогорского монастыря) [Электронный ресурс]. – Режим доступа : irbis-nbuv.gov.ua/cgi.
182
Науково-популярні статті / Popular Articles
The paper analyses the features of the Christian temple construction in the Byzantine Empire
during the reign of Emperor Justinian I (527–565), and the Church of Hagia Sophia in Constantinople,
which has become the top of this construction phase.
Keywords: Byzantium, domed basilica, cross-domed church, the Church of Hagia Sophia in
Constantinople.
183
Науково-популярні статті / Popular Articles
момент Великого входа, ассоциирующийся всплывал вплоть до кон. XIV в.» [Брунов,
с гимном «Ныне силы небесные с нами не- 2003, с. 412].
видимо служат». Как пишет Н. Успенский, В византийской столице новые
«процессионный характер священнодей- архитектурно-композиционные идеи были
ствия, необходимость включения в него воплощены в купольной базилике – хра-
общины верующих, преобладание в храме ме Святых Сергия и Вакха (527 г.), одном
поперечно направленного движения повле- из самых древних сохранившихся христи-
кли за собой отказ от жесткой продольной анских храмов нынешнего Стамбула. Это
ориентации в архитектуре храма. Домини- широкий восьмигранник, вписанный в куб,
рующим стало срединное пространство, перекрытый гранным куполом. Восемь
активно выделенное и осененное куполом. устоев поочередно соединяются прямыми
Не исключено, что в отказе от типа запад- и полукруглыми аркадами, которые окружа-
ной базилики определенную роль сыграли ет обход. Как отмечает А. Якобсон, таким
особенности православного богослужения» образом «возникает то ритмичное чередо-
[Успенский, 1986, с. 23]. В отличие от За- вание ажурных простенков и массивных
падной церкви, где епископ входил в храм в устоев, которое затем было блестяще
разное с верующими время и через другой развито в константинопольской Софии,
вход, на Востоке это был единый и весьма непосредственным предшественником ко-
пышно обставленный процесс: архиерей торой церковь Сергия и Вакха и является»
шествовал в храм всегда вместе с верующи- [Якобсон, 1985, с. 27]. В ней еще много
ми. Этим, в частности, объясняется увели- архаичных черт, например, наличие архи-
чение числа входов и расширение храмов. травного перекрытия в экседрах и отсут-
Практически параллельно происходит пере- ствие барабана. При этом, интерьер сверкал
нос центра богослужения с алтаря на амвон, позолотой мозаик, цветным мрамором ко-
находящийся под куполом. лонн, резьбой капителей и фризов.
С наибольшей полнотой и совершенством Базилика Святой Феклы в Мереамлике на
эти художественные и духовные устремле- юге современной Турции, построенная в на-
ния ранневизантийской эпохи отразились в чале правления Юстиниана Великого, от ко-
главном храме империи – Софии Констан- торой сохранились только развалины, имела
тинопольской. Как отмечает С. Аверинцев, значительные размеры: ее длина равнялась
«в пространственной концепции храма Свя- 73 м. Огромный, диаметром 10,6 м, каменный
той Софии нашла идеальное воплощение купол был сдвинут к востоку. Купол опирал-
тема космоса, причем отражающая не только ся на массивные столбы. Базилика Святой
христианские представления о Вселенной, но Феклы, как отмечает Н. Брунов, представ-
и более древние, уходящие в глубины анти- ляла собой «один из примеров трудностей с
чного знания и мировоззрения» [Аверинцев, погашением бокового распора каменного ку-
1977, с. 308]. пола, заставлявшего архитекторов сдвигать
В целом в исследуемый нами времен- подкупольную ячейку то в восточном (как
ной период основная разработка пробле- здесь), то в западном направлении» [Брунов,
матики церковной архитектуры шла в двух 1966, с. 286]. Между четырьмя столпами в
направлениях – это купольные базили- центре храма, а также в западной его ячей-
ки и крестово-купольные храмы. Однако, ке, перекрытой огромным цилиндрическим
как отмечает Н. Брунов, «не следует ду- сводом, стояли колонны. Здесь было мно-
мать, что с “победой” крестово-купольного го изящной мраморной резьбы, стены были
типа (а он действительно с IX–X вв. стал облицованы мрамором, но все части про-
основным архитектурным типом византий- странства сохраняли простые, монолитные
ской архитектуры) тема купольной базили- очертания.
ки была окончательно предана забвению. Подобную структуру имеет базилика
Этот тип по прежнему имелся в арсенале Святой Ирины (532 г.) в Константинопо-
византийских зодчих и время от времени ле, которая прекрасно сохранилась. Следу-
в особых, экстраординарных ситуациях ет отметить, что «церковь Святой Ирины
184
Науково-популярні статті / Popular Articles
185
Науково-популярні статті / Popular Articles
186
Науково-популярні статті / Popular Articles
Таким образом, храм Святой Софии ства подкупольных арок на столпах, то есть с
Константинопольской – это воплощенный определения пространственных зон» [Макар,
образ мироздания. Как пишет Г. Вагнер, 1999, с. 142].
«привычная тектоника в этом храме кар- Храм действительно воспринят как
динально переосмыслена: здесь, словно вместилище Невместимого Бога, поскольку
не действуют привычные земные физичес- архитектура его кажется зрительно непости-
кие законы. Сами понятия формы и про- жимой, безграничной и расширяющейся, как
странства выглядят особенным образом. огромная Вселенная. Однако наряду с этой
Форма создает обрамление пространству. идеальной космогонией в создании Святой
Она одновременно устойчива, статична Софии участвовали идеи имперского пафоса:
(вспомним, что под куполом храма обра- она воплощает не только космос, но еще и зем-
зуется идеальный квадрат), но не имеет ную христианскую ойкумену, объединенную
отчетливых границ, ибо подчинена про- под властью единого императора. Как отмеча-
странству» [Вагнер, 1990, с. 28]. Ее непо- ет Р. Тафт, «к VI в., главным образом благо-
движность напоминает незыблемость не- даря Юстиниану І <…> византийский обряд
бесной тверди, но форма исполнена посто- становится “имперским”» [Тафт, 2000, с. 32].
янно льющимся движением пространства, Святая София Константинопольская стала
в развитии которого огромную роль играют храмом всех христиан, собранием кафоличес-
сферические очертания оболочки. Во всей кого единства христианской церкви. Одно-
объемно-пространственной структуре хра- временно она была «лицом» империи, мес-
ма переливчато соединены стояние и дви- том, где в тщательно разработанном ритуале
жение, устойчивость и непрерывная дина- происходили встречи народа, императора и
мика, пребывание и развитие. Безостано- высшего духовенства. И тема явления земно-
вочное излияние пространства сверху – от го владыки своим подданным превращалась
купола через округлые формы – напоминает здесь в поистине всенародный праздник: им-
молящемуся о непрерывности излияния Бо- ператорское шествие в храм в окружении бо-
жественной благодати. Идеально кругляща- лее 55 000 придворных не могло не внушать
яся сфера купола, «переливание» простран- восторг.
ства из сферы в полусферы воспроизводит И в архитектуре храма космичес-
идею круговорота Божественной любви, кое и богословское соединено со свет-
объемлющей Вселенную. ским, дворцовым, имперским. Построй-
Красота мерного ритма крупных форм ка – сложный комплекс, завершивший
(купольные базилики) или движения колонн развитие идей и архитектурных мотивов,
по направлению к алтарю (раннехристиан- разрабатывавшихся в христианском зодче-
ские базилики) уступает место иному направ- стве с IV в., но лишь в храме Святой Со-
лению – сверху вниз. Купол – самая верх- фии получивших наиболее совершенное
няя точка в интерьере – становится и самой воплощение. Это касается не только уже
масштабной его единицей, безусловным цен- упомянутых тем базилики, центрическо-
тром всей композиции. Вдобавок купол, как го купольного здания, но и темы «двойной
пишет протоирей Николай Макар, «является оболочки» – двухъярусного обхода. Тема
самым тектоническим элементом храма Свя- оболочки-обхода, интерпретация хор пред-
той Софии: зрительно вся конструкция храма ставляет в Святой Софии идеи дворцовой
“прочитывается” из купола, удерживающего архитектуры, ведь София Константино-
собой всю организацию. Исчезает веществен- польская являлась главным императорским
ная ощутимость, какой бы то ни было мате- храмом. Хоры-галереи, проходящие на
риальной массы. На ее место приходит пони- уровне второго яруса вокруг всего здания,
мание стен и сводов как гибкой, эластичной, «загибаются» в угловых частях здания, и в
обтекающей пространство оболочки. Харак- этих лепестковых зонах находятся самые
терно, что даже само строительство храма, красивые помещения с колонными ротон-
судя по свидетельству Прокопия Кесарийско- дами. Хоры перекрыты самыми разными
го, началось не с возведения стен, а с устрой- по конфигурации сводами, их помещения –
187
Науково-популярні статті / Popular Articles
светлые и роскошно убранные. Все богат- Патриарх также имел здесь свои покои»
ство приемов эллинистической традиции в [Комеч, 1973, с. 189].
оформлении дворцовых интерьеров полу- Роскошное внутреннее убранство Со-
чило здесь свое развитие. Как пишет А. Ко- фии Константинопольской не имело развер-
меч, «ячейки хор не следуют друг за другом нутой системы живописной декорации, да,
непрерывно, а соединяются через особые наверное, и не нуждалось в ней. Главным
пространственные зоны, развернутые по- украшением храма была серебряная алтарная
перек оси движения. Это уничтожает преграда, доходившая до центральной под-
перспективные эффекты, и каждая ячейка купольной зоны и окружавшая амвон (в на-
предстает перед зрителем как идеальный стоящее время она отсутствует). Рельефные
центрический зал. На хорах находились изображения Спасителя Иисуса Христа, Бо-
особые помещения для императора – мута- жьей Матери и апостолов на ней, характер ее
тории, в которых он переодевался, вкушал убранства вызывали душевный восторг у со-
пищу после причастия, принимал послов. временников.
Источники и литература
188
Науково-популярні статті / Popular Articles
Шестоднев Иоанна экзарха Болгарского был одним из наиболее популярных учебных посо-
бий Киевской Руси, использовался как источник естественнонаучных знаний в образователь-
ном процессе, начиная со «школы учения книжного» при Десятинной церкви в Киеве. Кроме
передовых представлений об устройстве земли, содержал ряд полезных сведений о филосо-
фии того времени, истории и литературе. Трактат написан живым и ярким языком именно
для славянского населения, что стало причиной широкой популярности памятника вплоть до
XVII в.
Ключевые слова: Иоанн экзарх, Шестоднев, книжное учение, школа, Киевская Русь, Де-
сятинная церковь, образование, наука, философия, строение земли, Косьма Индикоплов, Васи-
лий Великий, христианство, крещение.
The Hexaemeron of John the Exarch of the Bulgarian was one of the most popular textbooks of
Kiev Rus, was used as a source of natural scientific knowledge in the educational process, starting
from the «school books» in the Tithe Church in Kiev. In addition to advanced ideas about the earth
contained a number of useful information about the philosophy of time, history and literature. The
treatise is written in a lively and colorful language for the Slavic population, what was the reason for
the popularity of the monument until the XVII century.
Keywords: John the Exarch, Hexaemeron, book, teaching, school, Kyiv Rus, Desiatynna
Church, education, science, philosophy, structure of the earth, Cosmas Indikoplov, Basil the Great,
Christianity, baptism.
Одним з перших діянь князя Володимира «школа» ввійшло в ужиток на Русі лише на-
Святославича після хрещення Русі було від- прикінці XIV ст. [Леонтьев, 2001, с. 76]. Але
криття школи «вчення книжного» при кня- будемо дотримуватися встановлених часом
зівському палаці біля Десятинної церкви. узагальнень. У це «вчення книжне» брали ді-
Вірніше, краще було б вживати термін «учи- тей із сімей кращих людей міста. За свідчен-
лище», ніж «школа», позаяк власне поняття ням літописця, матері плакали за дітьми, як за
189
Науково-популярні статті / Popular Articles
190
Науково-популярні статті / Popular Articles
ва», Шестоднев Іоанна екзарха, «Про письме- наводилися теорії походження бурштину, кла-
на» Чорноризця Храбра та ін. Текст Шестод- сифікації порід риб та плазунів і т. ін.
нева був написаний в Болгарії в IX – на почат- Шестоднев Іоанна екзарха був відкритий
ку X ст. На Русі пам’ятка була відома з XI ст. і введений до наукового обігу Костянтином
[Мильков, 2010]. Калайдовичем. У 1824 році він видав моно-
Шестоднев Іоанна екзарха був вельми графію «Іоанн Екзарх Болгарський», де впер-
популярним на Русі навчальним посібником, ше були представлені деякі твори цього бол-
який також мав болгарське походження. Сам гарського книжника, у тому числі й Шестод-
Іоанн екзарх Болгарський був письменником нев по сербському списку XIII ст. із синодаль-
і перекладачем покоління, що слідувало за ного зібрання. Шестоднев відігравав значну
Кирилом і Мефодієм. Іоанн екзарх переклав роль у процесі християнізації давньоруського
слов’янською мовою і частину твору св. Іоан- суспільства. У церкву входили новохрещені
на Дамаскіна «Про праву віру», де було викла- люди, котрі мали дуже віддалене уявлення
дено основи християнського віровчення. Шес- про християнство і навіть спотворювали його.
тоднев Іоанна є переказом творіння свт. Васи- У відповідь на цей виклик часу розширюється
лія, єпископа Кесарії Каппадокійської, при- огласительна (вчительно-освітня) діяльність
свяченого православному вченню про ство- церкви, завдання якої – належним чином під-
рення світу. Свт. Василій був представником готувати бажаючих охреститися і дати знання
Каппадокійської школи богослов’я, отримав про нову віру тим, хто вже прийняв хрещення,
також блискучу філософську освіту. Він напи- але ще не володіє «мірою ведення».
сав Шестоднев у формі одинадцяти бесід про
створення світу взагалі, про первісну невла-
штовану землю, твердь, води, створення землі,
небесні світила, плазунів, птахів, тварин і дві
заключних – про людину. Крім звернення до
першоджерела, в основі компілятивних частин
Шестоднева Іоанна екзарха лежать твори свя-
тих отців IV –початку V ст. Северіана Гаваль-
ского та Іоанна Златоустого. Про це говорить
сам автор: «Ці ж самі шість Слів, пане мій,
ми не самі склали, в одному випадку дослівно
брали текст з Шестоднева Василія Великого, в
іншому випадку запозичили в Іоанна, а інше
від інших, яких ми коли-небудь прочитали».
Термін «шестоднев» (гексамерон) впер-
ше з’явився у Філона Александрійського (70-
ті роки до н. е. – 40-ві роки н. е.). Шестод-
неви створювалися знаменитими церковними
письменниками на межі пізньої античності й
раннього середньовіччя і представляли собою
плід зрощування знань про світ, вироблених
класичною наукою, з вірою християнської
церкви в триєдиного Творця всього сущого.
Перекладних Шестодневів у слов’янській
книжності відомо кілька, але праця Іоанна ек-
зарха була на Русі найпопулярнішою, оскіль-
ки світобудову в ній було описано дуже ціка-
во. Зокрема, з неї можна було дізнатися різні
теорії про форму землі, у ній пояснювалися Іл. 2. Заставка сторінки Шестоднева
астрономічні та атмосферні явища, описува- Іоанна екзарха Болгарського. 1263 р.
лися види зернових, лілій, виноградної лози, ДІМ (Москва, РФ)
191
Науково-популярні статті / Popular Articles
Шестодневи в цілому були розраховані них вправ, він був практично повністю під-
на початковий щабель навчання. У всякому порядкований впровадженню в новонавер-
разі твір Іоанна екзарха. Одним з основних за- неному суспільстві основ християнського ві-
вдань церковно-учительської літератури був ровчення. За своїм релігійно-просвітницьким
відбір найбільш яскравих і впізнаваних сюже- призначенням Шестоднев Іоанна був голо-
тів, здатних привернути увагу широкої ауди- вним чином текстом світоглядним. У ньому в
торії. У давньоруському суспільстві інтерес узагальненій і досконалій з літературного по-
до устрою світу, до змісту філософських течій гляду формі була виражена суть основ хрис-
був дуже великий. Тут невід’ємною частиною тиянського вчення про буття, викладеного у
навчання ставала полеміка. «Разоблачая суще- Святому Писанні і святоотецьких тлумачен-
ствующие ереси и предупреждая лжемыслия, нях про нього. У Шестодневі основоположні
вероятно, учитывали как специфику аудито- для віровчительної доктрини уявлення про
рии, так и наиболее актуальные явления в ду- Бога, світ і людину подані у вигляді вибір-
ховной и культурной жизни» [Зверева, 1998]. ки, цілком доступної для сприйняття читача,
Щоправда, причини популярності Шес- який не має спеціальної богословської підго-
тоднева криються не тільки в літературному товки. Водночас твору зовсім не притаманний
значенні цієї праці. Неординарним був сам примітивізм, який проявляється зазвичай при
зміст пам’ятки. Напрацьовані за багато сто- подібних адаптаціях.
літь східнохристиянською культурою цін- Відзначимо також, що розглянута філо-
ності, а через них і спадщина античної епо- софсько-богословська праця вигідно відрізня-
хи, були сприйняті, засвоєні та перероблені лася від більшості творів цієї епохи енцикло-
Іоанном стосовно ідейно-релігійних запитів педичністю відомостей. Для молодої христи-
новонаверненого слов’янського суспільства. янської країни, якою була Русь, Шестоднев
Його праця за своїм значенням виходила за Іоанна екзарха Болгарського був свого роду
національні рамки Болгарії, оскільки вона резервуаром, наповненим найрізноманітні-
органічно відповідала умовам релігійного шими знаннями. Завдяки Шестодневу читач
життя всіх слов’янських країн. Для право- отримував не тільки загальні уявлення про
славного слов’янства значення болгарського походження світу й людини, але й поняття про
Шестоднева, що виступав як посередник між матерію, простір та час. Твір містив хоча й не
візантійською та національними культурами, завжди систематизовані, утім, досить широ-
було дуже велике. Сформульовані в ньому кі відомості з області космології, астрономії,
основні положення християнського вчення географії, фізики, анатомії, зоології, ботаніки.
були прийняті в Давній Русі. У середньовіччі, Відмінною рисою праці є притаманна їй ін-
як відомо, існував приблизно однаковий фонд формаційна щільність і насиченість науково
книжності, загальний для країн християн- значущим матеріалом, чому певною мірою
ського регіону. З одного боку, Шестоднев при- сприяла відсутність відчуженості від зовніш-
четний до цього фонду, бо він містив у собі ньої християнству мудрості. У Шестодневі в
витяги з творів найвторитетніших у східному доступній формі було викладено основні фі-
християнстві авторів, з другого, – складений і лософські течії, хоча, як вважав автор, «бага-
відредагований слов’янином, він не набув по- то грецьких філософів говорили про природу,
ширення за межами слов’янського світу, але але жодне з їхніх слів не може підтвердитися
в самому слов’янському світі набув широкої і вважатися непохитним, а їх останні слова
популярності. руйнують зміст перших, так що нам не скла-
Отже, Іоанн екзарх, переймаючи класич- дає ніяких труднощів викривати їх. Досить
ні зразки грецьких Шестодневів, витримав за- і того, що вони самі знищують вчення один
кони жанру, але вийшов за рамки звичайних одного»[Іоанн Екзарх, Слово першого дня].
для жанру завдань екзегези. Викладені в його Знання, які містив текст Шестоднева,
працях ідеї призначалися не тільки для вузь- були передовими для свого часу. Досить
кого кола науковців-книжників, вони форму- сказати, що Іоанн екзарх приймає аристоте-
лювалися з розрахунку на широке громадське левсько-птолемеєвську геоцентричну кон-
звучання. У творі було найменше догматич- цепцію світобудови, хоча відтворює поряд
192
Науково-популярні статті / Popular Articles
з нею і більш примітивну схему космоутво- у реаліях нашого світу. Так і автор Шестодне-
рення Козьми Індикоплевста, згідно з якою, ва вважає неможливим пізнання до створення
Земля –плоский диск, оточений склепінням світу таким, у якому ми існуємо зараз.
неба. Автор також наводить виключно про- У своєму творі Іоанн екзарх пише, що
гресивні наукові ідеї про природу світла: створення світу було бажанням Творця: «Для
«Початкове світло існувало як без сонця і без Нього творіння легше, ніж бажання. Нам же
круглої форми і образу, так і без тіла. Світло легше побажати, ніж створити щось, бо ми
спочатку було безтілесним, лише потім воно не можемо створювати тільки за допомогою
було вкладене в тілесні форми, як богонос- волі, а Богові, Творцеві, доступно все, що Він
ний Василій Великий просто говорить, про- захоче, так як волі Бога властива сила творити
повідуючи про світ і світила: “Вважаю світ- все, що Він хоче» [Іоанн екзарх, Слово пер-
ло простим і абсолютно нематеріальним, що шого дня].
не мають ніякого тіла”» [Іоанн екзарх, Слово Ціль свого твору він бачить у тому, що
другого дня]. ми «за допомогою цих видимих речей про-
Деякі погляди Іоанна екзарха вдало коре- суваємося до невидимого. Але не рух нам
люють з найсучаснішими теоріями. Так, ви- потрібний, а віра, з її допомогою ми можемо
кладена в Шестодневі ідея щодо неможливос- бачити Його» [Іоанн екзарх, Слово третього
ті пізнання того, що було до створення світу, дня]. Пізнання Бога для віруючої людини роз-
оскільки людство не має для цього ні знань, ширює і границі пізнання.
ні уявлень, ні навіть понять, перекликається з Шестоднев мав значний вплив на оригі-
ідеєю Стівена Хокінга, що ми не можемо зна- нальні твори давньоруської літератури. Ав-
ти, що було до сингулярності «Великого ви- тори зверталися до Шестоднева як до авто-
буху», бо також не може існувати знання про ритетного джерела, до тексту, який містить
це. Усі наші уявлення замкнуті, як у скриньці, правильне тлумачення біблійних книг.
Література
193
Науково-популярні статті / Popular Articles
The article examines and compares the three monuments of Old Russian pilgrim writing before the
period of the Mongol invasion: «Pilgrimage of Danylo, Hegumen from the Land of the Russ», «Pilgrimʼs
Book» st. Anthony Of Novgorod (Dobryna Jadrejkovich) and Life of st. Euphrosyne of Polotsk. Are
noted features hagiographical literary monument – Life of st. Euphrosyne of Polotsk, – which allows
to consider it in the context of pilgrim literature. Also reviewed their function as a source of domestic
church history and information of the Christian shrines.
Keywords: pilgrimage, Old Russian pilgrim writing, holy places, Holy Land.
194
Науково-популярні статті / Popular Articles
цтва православного Сходу, дозволяють дійти спочатку в межах Єрусалиму, потім – у його
висновку, що ці пам’ятники давньоруської околицях, і, нарешті, далеко за його межами.
писемності є дуже інформативними, а в ба- Слід також зазначити, що велика кіль-
гатьох аспектах унікальними, джерелами, які кість списків Даниїлової праці пояснюється
оповідають про християнські святині Сходу. не тільки її літературними якостями. У за-
Водночас давньоруські ходіння надають писках чернігівського ігумена містяться
можливість реконструювати історію вітчизня- критичні зауваження щодо розбіжностей в
ного паломництва в багатьох аспектах її про- католицькому і православному богослужін-
яву: спонукальні мотиви й мета (іноді декіль- нях. На думку Л. Майкова, «ходіння Даниїла
ка), хронологічні та географічні рамки палом- надавало нашим давнім книжникам матеріал
ництв, маршрути до святих місць тощо. Слід для протилатинської полеміки, а тому й вно-
вказати і на головне значення паломницьких силося в рукописі та збірники поряд з твора-
ходінь, що забезпечили їх широке розповсю- ми, спрямованими проти латинян» [Майков,
дження серед літературних пам’яток вітчиз- 1884, с. 12].
няної середньовічної писемності, – їх значен- Час ходіння Даниїла дослідники від-
ня для духовно-моральної сфери давньорусь- носять до різних років початку XII ст.: від
кого суспільства. «1104–1107 рр.» [Глушакова, 1963, с. 79] до
У домонгольську добу були створені дві «1113–1115 рр.» [Сахаров, 1839, с. 5]. Най-
пам’ятки вітчизняної паломницької писем- більш переконливою для більшості дослід-
ності: «Ходіння ігумена Даниїла» та опис ників видається точка зору автора публікації
Константинополя свт. Антонієм († 1232), ходіння Даниїла в Православному Палестин-
архієпископом Новгородським у його «Кни- ському Збірнику М. Веневитинова, який від-
зі Паломник». Ще одним джерелом з історії носить подорож Даниїла до «1106–1108 рр.»
давньоруського паломництва кінця XII ст. є [Веневитинов, 1883, с. 11].
Житіє прп. Єфросинії Полоцької († 1173). Автор найпершого давньоруського ходін-
Історія Даниїлова ходіння склалася щас- ня був родом із Чернігівських земель. Також
ливо. Цю пам’ятку паломницької літерату- «за непрямими даними можна вважати, що
ри активно використовували давньоруські Даниїл був постриженником Києво-Печер-
книжники. Як зазначає І. Сахаров, «ігумен ського монастиря, а потім ігуменом якогось
Даниїл був тим же для паломників, що й Не- монастиря на Чернігівській землі» [Творогов,
стор для літописців» [Сахаров, 1839, с. 3]. 1987, с. 43]. М. Карамзін висунув припущен-
Досить тривалий час – до кінця XIV ст. – ня, що після закінчення паломництва «цей
«Ходіння ігумена Даниїла» було єдиним ві- мандрівник міг бути Юр’євським єпископом
тчизняним описом святих місць Палестини. Даниїлом, що був рукопокладений у 1113 р.»
Воно слугувало зразком для всіх наступних [Карамзин, 2010, с. 829].
паломницьких творів. У структурі цього Ігумену Даниїлу належить перший на
найпершого ходіння були закладені основні Русі опис дива сходження благодатного вог-
типологічні риси творів давньоруської подо- ню. Він його описує в частині, що має назву
рожньої літератури. «О свете небеснем, како сходит ко Гробу Гос-
Так званий «принцип концентричних подню». Після цього йде опис, який уже став
кіл» [Голубцова, 1911, с. 24], використаний хрестоматійним, як ігумен Даниїл поставив
ігуменом Даниїлом в описі Єрусалима, став кадило на Гробі Господньому «от всея Рус-
основоположним для всіх наступних палом- ской земли».
ників, що залишили свої твори. Його сенс Закінчує ігумен Даниїл своє ходіння сло-
полягає в тому, що, складаючи огляд святих вами, що все, про що він написав є правда, за-
місць Палестини, автор розміщає на першо- кликаючи в свідки цьому Бога та всю дружи-
му місці опис найголовнішої християнської ну: «Русьстие сынове, приключившиеся тогда
святині – храму Гробу Господнього (Воскре- в той день Новгородцы и Кияне <…> и инии
сіння Христового) в Єрусалимі. Цей опис і є мнози» [Житие и хоженье Даниила, 1883,
тим центром, від якого розходяться кола по- с. 136]. Із цих слів можна зробити висновок,
клонінь, що здійснювалися святим місцям: що на початку XII ст. поклоніння святим міс-
195
Науково-популярні статті / Popular Articles
196
Науково-популярні статті / Popular Articles
ное Олгы Русской» [Антоний Новгородский, він виголошує. Однак його детальний розгляд
1872, с. 59]. дозволяє визначити й виділити необхідну для
У книзі свт. Антонія трапляються згад- дослідження додаткову інформацію. Датувати
ки про місця, що так чи інакше пов’язані з це джерело прийнято за часом кончини свя-
Руссю. Оглядаючи святині Софійського хра- тої – 1173 роком. Хоча деякі сучасні дослід-
му, він виявляє ікону перших руських свя- ники «пропонують відмовитися від загально-
тих: «И на той же стране поставлена икона прийнятої дати, що ввійшла до енциклопе-
велика святых Бориса и Глеба» [Антоний дій, і вважати роком смерті святої Єфросинії
Новгородский, 1872, с. 81]. Також при опису 1167-й» [Арлоў, 1992, с. 159; Мельнікаў, 2005,
передмість Константинополя (які названі у с. 96–97]. Утім, ця точка зору на датування
творі «Іспігасом»), розташованих за Золотим піддається досить обґрунтованій критиці. Зо-
Рогом, – Пери та Галати, де здавна містилися крема, білоруська дослідниця Л. Левшун пе-
поселення для вихідців з Русі, свт. Антоній реконливо доводить, що «полоцький агіобіо-
відмічає, що «во Испигасе граде есть церковь граф вельми точно виклав факти історичної
святых мученик Бориса и Глеба: в том граде реальності, а в церковній традиції правильно
явишася святии и исцеления многа бывают от зберігається рік смерті преподобної полоць-
них» [Антоний Новгородский 1872, с. 161]. кої ігуменії» [Левшун, электронный ресурс].
Слід зазначити, що свт. Антоній Новгород- Але в даному випадку важливим є не так
ський – єдиний з паломників, хто згадує про датування Житія прп. Єфросинії Полоцької,
шанування давньоруських святих у Візантії. як визначення часу паломництва святої. Як
Велику увагу у своєму описі свт. Анто- зазначає Л. Левшун, прп. Євфросінія «взимку
ній приділяє візантійським богослужбовим 1173 р. відправилася до Святої землі» [Лев-
обрядам. Зокрема, він докладно описує чин шун, 2011, с. 63]. Маршрут прямування пре-
православного богослужіння в храмі Софії подобної можна приблизно визначити, зва-
Константинопольської. Цікавою є його згадка жаючи на відомості, що містяться в її Житії.
про те, що греки під час богослужіння не ви- Константинополь з його православними свя-
користовують дзвонів. У цілому слід зазначи- тинями став одним з основних пунктів па-
ти, що хоча відомості, наведені свт. Антонієм ломництва преподобної. Тут прп. Євфросинія
Новгородським досить лаконічні, але, зважа- відвідала храм Святої Софії і, «отримавши
ючи на брак інших, є дуже цінними, оскільки благословення Константинопольського патрі-
належать до найраніших вітчизняних згадок арха Луки <...> продовжила свій шлях у Єру-
про візантійських богослужбові обряди. салим» [Житие преподобной Евфросинии,
Житіє прп. Єфросинії Полоцької також 1998, с. 18]. Чи був це сухопутний маршрут,
може розглядатися як джерело з історії ві- чи вона подорожувала морем, – сказати склад-
тчизняного паломництва XII ст. Прп. Євфро- но. У Єрусалимі закінчився її паломницький і
синія здійснила своє паломництво до Гробу земний шлях.
Господнього у другій половині XII ст., буду- Імовірно, імператор Мануїл дав прп. Євф-
чи вже людиною літнього віку, тому й не за- росинії рекомендаційний лист королю Єруса-
лишила особистих записів. Відомості про її лиму Аморі I (1162–1174), який «був одру-
перебуванні в Єрусалимі містяться в її Жи- жений з племінницею Мануїла» [Успенский,
тії – пам’ятнику давньоруської агіографії, 2005, с. 386]. Аморі I прихильно зустрів па-
створеному, як припускали О. Соболевський, ломницю з Русі. Для неї були відкриті двері
Є. Голубинський та Філарет (Гумілевський), храму Воскресіння Христового, де три дні
у домонгольський період. «Житіє дійшло до поспіль преподобна здійснювала поклоніння
нас, принаймні, в 4-х редакціях, представ- Святому Гробу.
лених більш ніж 130 списками» [Воронова, Після поклоніння Гробу Господньому
1987, с. 147], що свідчить про його популяр- прп. Єфросинія захворіла і не змогла зроби-
ність у Давній Русі. ти заплановане паломництво до річки Йор-
Як агіографічна література, Житіє насам- дан та інших святинь Палестини. У її Житії
перед покликане акцентувати увагу на особис- міститься згадка про поклоніння цим святим
тості святого, на його подвигах та словах, які місцям її братом і сестрою Давидом та Євп-
197
Науково-популярні статті / Popular Articles
Література
198
Науково-популярні статті / Popular Articles
199
Науково-популярне видання
Opus mixtum
№3
Запрошуємо до співпраці
благодійників та меценатів
Тел. бухгалтерії Музею історії
Десятинної цекрви:
246-47-62
Адреса редакції:
01001 Київ-1, вул. Володимирська, 2
e-mail: desitinnai@ukr.net
mdch.kiev.ua