Еристика— мистецтво вести спір, діалог, дискусію, полеміку, диспут, дебати тощо;

будувати переконливу аргументацію, ефективно критикувати погляди опонентів. Це риторика

діалогічного мовлення, вчення успішної комунікації. Еристика є інтегральним мистецтвом, що
виникає на стику знань та вмінь, які формуються логікою, психологією, етикою та риторикою.

Філософи пояснюють, що слід розрізняти спір та суперечку. Як писав Рене Декарт: «Ніщо
так не затінює істину, як суперечка». Девід Юм говорив, що «у суперечці перемагають не бійці, а
сурмачі». Академік С. Б. Кримський у великому інтерв'ю газеті «День», підсумувавши, докладно та
популярно пояснив: «У суперечцi нiколи не народжується iстина»

Спір є однією з форм людської комунікації, в межах якої уточнюються позиції опонентів,
розробляється оптимальне вирішення проблеми, народжується істина. Спір — це публічне
обговорення питань, що цікавлять учасників обговорення; це зіткнення різноманітних поглядів у
процесі доказу та спростування. Не завжди спір завершується безумовною перемогою однієї зі
сторін, але це не зменшує цінності комунікативного акту. Мистецтво спору можна
охарактеризувати двома основними ознаками: доказовістю та переконливістю.

Дискусія — це один із способів обміну думками; різновид спору, в межах якого

розглядається, досліджується, обговорюється певна проблема з метою досягти вагомого її
вирішення. Як правило, учасниками дискусії є дві або більше осіб, що володіють необхідними
знаннями про питання, яке обговорюється. Важливим компонентом дискусії є аргументи.

Полеміка — дискусія (усна або письмова) на спірну тему; різновид спору, в межах якої
основні зусилля сторін спрямовані на утвердження своєї позиції відносно предмету, що
обговорюється. На відміну від дискусії, у полеміці присутнє змагання, боротьба, певний ступінь
войовничості та ворожості, що обумовлюється метою, яку визначили учасники полеміки. Якщо для
дискусії головним є пошук істини шляхом вдалої постановки та зіставлення аргументів і
контраргументів, то для полеміки головним є досягнення перемоги шляхом зіткнення різних
поглядів, утвердження власного погляду, хоч і на шкоду істині.

Диспут — це заздалегідь підготовлена і проведена у певний час на обрану тему (наукову,

політичну, літературну тощо) публічний спір між попередньо визначеними опонентами. Тему
обирають таку, яка містить у собі складну проблему, різні тлумачення або різновекторні шляхи її
розв'язання. Саме тому не менше двох промовців повинні опонувати один одному, щоб усебічно
висвітлити проблему і знайти шляхи її вирішення.

Дебати — представлення своїх ідей, поглядів, концепцій, програм, свого бачення

розв'язання важливих державних, громадських проблем на противагу іншій стороні (учаснику)
дебатів.

Основні види суперечок:

1. За формою: дискусія, полеміка, диспут, дебати

2. За метою: суперечки заради істини, заради переконання, заради перемоги, заради
суперечки
3. За кількістю осів: монолог, діалог, полілог
4. За способом ведення боротьби думок: усні, письмові

Стадії суперечки (етапи суперечки)

Критична дискусія - це суперечка, в ході якої використовують аргументацію, за якою можна

з'ясувати, наскільки певна точка зору обґрунтована.

Під час такої суперечки пропонент намагається переконати опонента в прийнятності своєї
точки зору, в той час як опонент продовжує висувати сумніви та зауваження.
Критична дискусія проходить п'ять стадій розвитку:

o конфронтації;

o відкриття дискусії;

o аргументації;

o критики;

o завершальну.

1. На стадії конфронтації учасники з'ясовують, що їхні думки з певного питання розходяться. У

подальшому можливі дві ситуації розвитку подій.

Якщо має місце суперечка першого або другого типів, коли розходження в думках незмішане, то
опонент, не приймаючи точки зору пропонента, висловлює сумніви та критичні зауваження.

Якщо має місце суперечка третього або четвертого типів, коли розходження в думках змішане, то
опонент висуває протилежну точку зору.

2. На стадії відкриття дискусії учасники з'ясовують, хто буде пропонентом, а хто - опонентом. Вони
узгоджують правила дискусії та вихідні положення.

3. На стадії аргументації пропонент захищає свою точку зору, висуваючи на критику опонента свої
аргументи.

4. Якщо точка зору пропонента не тільки викликає сумніви та критичні зауваження опонента, то він
на підтримку своєї точки зору може висунути власну аргументацію. Така стадія має назву стадії
критики.

5. На завершальній стадії учасники оцінюють, чия точка зору перемогла. Якщо пропонент
відмовляється від своєї точки зору, то перемагає опонент, якщо ж опонент припиняє висувати
зауваження або відмовляється від своєї точки зору, то перемагає пропонент.

Діалогічне мовлення

Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників

спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як
мовець.

Оцінюється здатність промовця: ініціювати комунікативну взаємодію; налагоджувати й

підтримувати міжособистісну комунікацію; адекватно реагувати на співрозмовника;
демонструвати певний рівень обізнаності з теми, що обговорюється; висловлювати особисту
позицію щодо теми, яка обговорюється; добирати аргументи на підтвердження власної позиції;
здійснювати адекватний добір мовно-виражальних засобів; формулювати різні запитання й давати
розгорнуту відповідь; у виборі рішень керуватися системою цінностей, схвалених суспільством;
володіти типами мовленнєвої діяльності; відчувати стан співрозмовника; організовувати
конструктивне розв'язання конфліктних ситуацій; користуватися прийомами стимулювання й
підтримування розмови; дотримуватися теми спілкування.

Високий рівень діалогічного мовлення полягає у тому, що промовець вправно бере участь
у діалозі на основі будь-якої ситуації, уміє слухати й дотримується почерговості у розмові,
демонструє мовну вправність (дотримання норм літературної мови, правил культури мовлення);
добре обізнаний у темі розмови; переконливо й оригінально аргументує свою позицію,
добираючи сильні докази, зокрема й з власного досвіду, зіставляє й аналізує різні погляди на
предмет, із розумінням ставиться до думки іншого, дотримується правил поведінки й
мовленнєвого етикету в розмові; виявляє здатність конструктивно розв'язувати конфліктні ситуації.

Основними вимогами до риторичної особливості можна виділити:

1. Індивідуальний ораторський стиль як власне оригінальне мовомислення, мовотворча

манера, який організовує ораторське мовлення в єдності змісту і форми, надає мовленню
неповторності.

2. Висока моральність педагога-оратора – бути чесним, справедливим, доброчинним.

3. Високий рівень освіченості – мати ґрунтовні знання не тільки з предмета мовлення, а й з

проблем дотичних тем і суміжних наук.

4. Мовленнєва компетентність педагога – змістовність, правильність, багатство, образність,

чистота, точність, ясність, виразність, різноманітність мовлення.

5. Оригінальне індивідуальне мовомислення, яке охоплює доказовість, аргументованість,

логічність, доцільність мовлення.

Толерантність спілкування

Етимологія слова «толерантність» передбачає терпимість до чужих способу життя,

поведінки, звичаїв, почуттів, думок, ідей, вірувань. Сфери прояву толерантності лежать у
політичній, науковій, педагогічній, адміністративній, культурній, етнічній, релігійній площинах.
Проблема толерантності давно стоїть перед людством, а сучасне розуміння цього поняття – це
етична доктрина сьогодення, що посідає центральне місце в системі цінностей цивілізованих
країн. Зростання кількості актів відкритої нетерпимості в усьому світі, свідком якої є людство,
виокремлює проблему толерантності як одну з пріоритетних.

Толерантність у спілкуванні – це перш за все культурне спілкування з оточуючими,

допомога близьким і чужим людям, гарячий відгук на чужий біль, вміти правильно підтримати
людину і в радості і в горі, поважати, шанувати і передавати з покоління в покоління звичаї,
традиції і навички нашого народу.

Кожна людина – то особистість, індивідуальність, неповторність, до кожної людини

потрібно знайти свій підхід і бути толерантним в кожній ситуації, яка б не трапилася в нашому
житті.

Толерантність — це вшанування чужих почуттів, поглядів, вірувань, звичаїв, які б не були,

хоч і суперечливі нашим. Ми повинні ставитися один до одного з повагою.

Труднощі діалогу. Бар’єри спілкування.

Спілкування є складним процесом, пов'язаним з дією різноманітних перешкод, серед яких

виокремлюють труднощі, деформації та бар'єри. Вони пронизують міжособистісні відносини,
впливають на ефективність обміну інформацією, взаємодію, сприймання людьми одне одного.

Труднощі у процесі спілкування належать до тимчасових або тривалих явищ, які

перешкоджають реалізації цілей комунікативного процесу, створюють перепони для ефективної
міжособистісної взаємодії, послаблюють чи переривають її.

Загальна характеристика труднощів спілкування

 Труднощі у процесі спілкування розглядають крізь призму наукових, практичних інтересів
різних галузей психології.

Загальна психологія виявляє їх як характеристики психічних процесів, станів і властивостей

людини, що не відповідають критеріям психологічно оптимального спілкування.

Психологічно оптимальне спілкування — процес, за якого реалізуються цілі учасників

спілкування відповідно до мотивів, що зумовлюють ціпі, та способів спілкування, які" не
викликають у партнерів почуття незадоволеності.

Бар'єри спілкування - це психологічні труднощі, що виникають в процесі спілкування, які

служать причиною конфліктів або перешкоджають взаєморозумінню і взаємодії. Вони можуть
бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями, поглядами, мовними особливостями, з
манерами спілкування.

1. Бар'єри сприйняття і розуміння:

- естетичний (зовнішнє враження вкрай несприятливо);

- соціальний (відмінності в соціальному становищі);

- бар'єр негативних емоцій (страху, гніву, образи, роздратування, настрої, страждання,

горя, сорому і провини, презирства, огиди, відрази);

- бар'єр установки (спрацьовують стереотипи або попередньо сформовані негативні

установки по відношенню до фірми, організації, вам особисто);

- бар'єр психологічного захисту (коли людина впевнена в собі, у нього є комплекси і він
вибудовує свою поведінку з позиції оборони, самозахисту).

2. Бар'єри взаємодії:

- бар'єр стилів спілкування;

- етичний бар'єр (моральна несумісність ділових партнерів);

- мотиваційний бар'єр (відмінність мотивів вступу в контакт);

- бар'єр техніки і навичок спілкування;

- бар'єр характеру.

3. Бар'єр комунікації:

- бар'єр мови;

- бар'єр слухання;

- бар'єр модальностей (різні репрезентативні системи);

- некомпетентність.