Professional Documents
Culture Documents
11 класс практикум
11 класс практикум
8.5.3. Яка заслуга Грегора Менделя у вивченні явищ спадковості? Завдяки чому він досяг
успіху в своїх дослідженнях?
Грегор Мендель — видатний чеський дослідник, засновник генетики. Він зробив перший
крок у вивченні закономірностей спадковості. Ним відкрито закони спадковості, доведено,
що ознаки організмів визначаються дискретними (окремими) спадковими факторами. Дані
про його досліди опубліковано в 1865 р., але до 1900 р. залишалися невідомими. Відкриттю
ним законів спадковості сприяло застосування гібридологічного методу, коли з великої
кількості ознак він вичленив одну або кілька і простежив успадкування проявів
протилежних станів цих ознак у ряді послідовних поколінь. Характерною рисою дослідів Г.
Менделя був точний кількісний облік прояву досліджуваних ознак в усіх особин, що дало
йому можливість встановити певні кількісні закономірності (тобто він застосував
статистичний метод).
Алельні гени — це різні стани певного гена, що відповідають за розвиток різних станів
певної ознаки. Вони розташовані в ідентичних ділянках гомологічних хромосом. Будь-який
диплоїдний організм містить у соматичних клітинах по два алелі кожного гена (у статевих
клітинах — лише один алель).
Гомозиготними за даною ознакою називають такі особини, які несуть однакові алелі
певного гена, утворюють лише один сорт гамет і тому при самозапиленні або схрещуванні з
подібними до себе за набором спадкової інформації особинами не дають в потомстві
розщеплення. Гетерозиготними за даною ознакою називаються такі особини, які несуть
різні алелі, утворюють різні типи гамет і тому серед їх нащадків спостерігається явище
розщеплення (прояв різних станів ознак).
А а
А АА Аа
а Аа Аа
Тобто можливі чотири варіанти генотипу: АА, Аа, Аа, аа. За умови повного домінування
однієї алелі над іншою, перші три варіанти дадуть особин з домінантним фенотипом, а
четвертий — з рецесивним, тобто розщеплення буде 3:1. Таким чином, за випадкового
сполучення гамет загальний результат виявляється закономірним.
Закон чистоти гамет запропонував Грегор Мендель. Згідно цього закону, в гібридної
(гетерозиготної) особини статеві клітини (гамети) "чисті", тобто мають по одному алельному
гену з даної пари. Це означає, що в гібридної особини в однаковій кількості будуть виникати
гамети, які несуть домінантні та рецесивні алелі. Таким чином, згідно закона чистоти гамет
видно, що закон розщеплення є результатом випадкового поєднання гамет, які несуть різні
алельні гени.
Цитологічні основи закону чистоти гамет полягають у тому, що гени, які являють собою
ділянки молекули ДНК, займають певне положення в хромосомах. При статевому
розмноженні спадкова інформація передається за участю гамет, які утворюються внаслідок
редукційного поділу — мейозу. Відомо, що в соматичних клітинах, що мають диплоїдний
набір хромосом, стани кожної ознаки визначається алельними генами, які займають
ідентичні локуси гомологічних хромосом. Під час мейозу гомологічні хромосоми відходять
до різних гамет, які мають гаплоїдний набір хромосом. Таким чином, гамети несуть лише
один алельний ген з кожної пари, тобто вони "чисті". При злитті гамет відновлюється
диплоїдний набір хромосом, при цьому нащадки отримують одну з гомологічних хромосом
від батька, а іншу — від матері.
Є алельні гени, які лише частково (неповно) домінують над своїми алелями, і тоді
гібридна особина за даним станом ознак більш схожа на батьківську форму з домінантним
станом ознак, але все ж дещо від неї відрізняється. Якщо ж домінування взагалі відсутнє,
говорять про проміжний характер успадкування, оскільки в гібридна особина за своїм
фенотипом займає наче середнє положення між відповідними фенатинами батьків.
Прикладом проміжного успадкування може бути схрещування рослин нічної красуні з
червоними та білими квітками. Оскільки жоден з алельних генів, які визначають
забарвлення квітки, не домінує над іншим, у гібридів першого покоління забарвлення
квітки буде рожевим, тобто займає наче проміжне положення між відповідними станами
ознак батьківських форм.
8.5.26. Які умови необхідні для того, щоб виконувався закон незалежного комбінування
станів ознак?
Незалежний розподіл генів базується на таких положеннях: розвиток різних станів ознак
організму обумовлюється алельними генами, які локалізуються в гомологічних хромосомах;
гамети, які мають лише по одній хромосомі з кожної гомологічної пари, несуть по одному
алельному гену; гени, які контролюють розвиток ознак, що успадковуються незалежно,
розташовані в негомологічних хромосомах.
Явище перехресту хромосом, яке спостерігається в профазі першого поділу мейозу, має
велике біологічне значення. Завдяки йому утворюються нові спадкові комбінації алельних
генів, посилюється спадкова комбінативна мінливість.
8.5.33. Чому дорівнює сила зчеплення генів у групі зчеплення? Чи можуть гени, які
входять до групи зчеплення, успадковуватись незалежно?
Муху-дрозофілу вперше використав для дослідів Т.-Х. Морган, а вже потім її стали
широко використовувати у генетичних дослідженнях. Вона легко розмножується в
лабораторних умовах, плодюча, кожні 10- 15 днів за оптимальної для неї температури (+25-
26°С) дає нові покоління. Для неї характерні численні й різноманітні спадкові ознаки і
невелика кількість хромосом (4 пари в диплоїдному наборі).
У всіх цих організмів стать визначається хромосомним набором зиготи. Так, у дрозофіли,
метеликів, курей людини стать визначається сполученням статевих хромосом під час
запліднення яйцеклітини. У дрозофіли і людини жіноча стать має статеві хромосоми, які
подібні за будовою (Х- хромосоми). У особин жіночої статі цих організмів утворюється лише
один тип гамет (гамети з Х- хромосомою). Чоловіча стать відповідно буде мати одну X- та
одну Y-хромосоми (при утворенні гамет вона буде продукувати 50% гамет з Х- хромосомою
та 50% гамет з Y-хромосомою). Така стать називається гетерогаметною. Дещо інший
механізм визначення статі у курей і метеликів. У цих організмів гетерогаметною є жіноча
стать, яка продукує гамети з X- та Y- хромосомами, тоді як чоловіча стать гомогаметна
(продукує гамети тільки з Х-хромосомами). Інший механізм визначення статі в медоносної
бджоли. У цих комах самці (трутні) розвиваються партеногенетично (тобто з незапліднених
яйцеклітин) і тому початково мають лише гаплоїдний набір хромосом. Самки (цариці і
робочі особини, які є недорозвиненими самками) розвиваються із запліднених яйцеклітин і
мають диплоїдний набір хромосом.
8.5.41. Відомо, що у тварин гетерогаметна стать (тобто та, яка продукує різні сорти гамет)
менш життєздатна, ніж гомогаметна (тобто та, що продукує гамети одного сорту). Чим це
можна пояснити?
8.5.42. Що таке взаємодія генів? Які існують типи взаємодії між генами?
Взаємодія генів — це явище, коли два або більше алельних або генів впливають на
формування певного стану однієї ознаки організму. Отже, існує взаємодія, як між різними
алелями певного гена, так і між неалельними генами. При цьому між неапельними генами
можуть бути таю основні типи взаємодії: дія одного гена притічує дію іншого (епістаз); два
домінантних неалеяьних генів впливають на формування певного стану ознаку, тобто дія
одного гена ніби доповнює дію іншого (компліментарність); різні домінантні неалельні гени
впливають на ступінь розвитку певного стану ознаки, що забезпечує мінливість організмів
(явище полімери). Тобто, ступінь розвитку певної ознаки залежить від певних комбінацій
алелей декількох неапельних генів.
Між алельними генами можливі таю типи взаємодій: повне або неповне домінування,
проміжний характер успадкування або кодомінування (явище, коли обидва алелі повністю
проявляються у фенотипі гібридної особини).
8.5.44. Що таке множинна дія генів? Наведіть приклади множинної дії генів у рослин та
тварин.
Множинна дія генів пов'язана з тим, що один і той самий ген може впливати на
формування кількох ознак організму. Наприклад, алельний ген, який зумовлює буре
забарвлення шкірки гороху, сприяє розвитку пігменту і в інших частинах рослин: рослини,
насіння яких має буру шкірку, мають квітки з фіалковим забарвленням, а рослини з білим
забарвленням шкірки насіння — білі квітки. У дрозофіли алельний ген, що визначає
відсутність пігменту в очах, знижує плодючість, змінює будову статевих органів і зменшує
тривалість життя.
8.5.46. Які методи генетики можна застосовувати для вивчення генетики людини, а які —
ні?
Існує понад 100 порушень у структурі хромосомного набору людини, які супроводяться
відхиленнями від нормального розвитку і тяжкими захворюваннями. Захворювання,
пов'язані зі зміною кількості або будови хромосом, повністю вилікувати неможливо. Але
якщо відхилення в хромосомному апараті будуть виявлені в ранньому віці, то лікування
частково усуває тяжкі симптоми захворювання. Тому дуже важливо визначити каріотип
дитини в ранньому віці. Це можна зробити за допомогою цитогенетичного методу. Суть
його полягає у вивченні під мікроскопом хромосомних наборів, які найбільш чітко можна
побачити на стадії метафази. Найчастіше такі препарати виготовляють з лейкоцитів
людини, які поділяються в поживному середовищі, а також досліджують клітини з
навколоплідної рідини.
Модифікації Мутації
Визначеність (кожний зовнішній Невизначеність (один і той
фактор зумовлює зміну певних ознак у самий зовнішній фактор може
певних напрямках у всіх особин викликати зміни різних ознак у
популяції) різних напрямках, різні зовнішні
фактори можуть викликати
однакові зміни)
Ступінь зміни ознаки прямо Ступінь зміни ознаки не
пропорційний силі або тривалості дії залежить від сили або тривалості дії
зовнішнього фактора, який викликає зовнішнього фактора, який
таку зміну викликає таку зміну
Здебільшого мають адаптивне За рідким винятком не мають
значення адаптивного значення
Нерідко поступово зникають після Не зникають протягом життя
припинення дії зовнішнього фактора, особини
що викликав зміну, лише іноді
залишаються протягом усього життя
особини
Не успадковуються Успадковуються
8.5.58. Чим пояснити, що для різних ознак норма реакції може бути різною?
Варіаційний ряд — це ряд мінливості даної ознаки. Він складається з окремих варіант,
тобто одиничних проявів даної ознаки. На довжину варіаційного ряду, тобто на розмах
модифікаційної мінливості, впливають зовнішні умови: чим однорідніші умови розвитку
даних особин, тим менший розмах модифікаційної мінливості (норма реакції), тим
коротший варіаційний ряд, і навпаки. Межі варіаційного ряду залежать від генотипу.
Існують різні типи мутацій. Так, за наслідками впливу на організм вони поділяються на
летальні, сублетальні та нейтральні. Очікувати, що мутації, які виникли в стабільних умовах
існування, важко. Мутації можуть бути генеративними, якщо вони відбуваються в статевих
клітинах; вони можуть проявлятися в тому поколінні, яке розвивається
Залежно від того, яку частину генотипу зачіпають мутації, вони можуть бути: геномні, які
приводять до кратної зміни кількості хромосомних наборів; хромосомні, які пов'язані із
зміною будови хромосом: втрата певної ділянки хромосом, приєднання зайвої ділянки
внаслідок нерівного кросинговера (перехресту), поворот певної ділянки хромосом на 180°,
приєднання ділянки не гомологічної хромосоми або зі зміною числа хромосом окремих пар;
генні мутації, які пов'язані із зміною послідовності нуклеотидів у молекулах нуклеїнових
кислот. Це найпоширеніший тип мутацій.
8.5.64. Чому летальні та сублегальні мутації в популяціях найчастіше виявляються як
рецесивні?
8.5.65. Види геномних та хромосомних мутацій. Яке значення кожної з них для фенотипу
організму?
Існують такі види геномних мутацій: збільшення або зменшення кількості наборів
хромосом, Збільшення кількості наборів хромосом веде до поліплоїдії. Поліплоїдні мутанти
здебільшого мають збільшені розміри, підвищену життєздатність та" продуктивність
порівняно з не мутантними формами. Збільшення кількості ДНК в ядрі призводить до
інтенсифікації синтезу білка. Якщо ж кількість хромосомних наборів кратно зменшується,
мутанти, як правило, дрібніші й слабкіші, ніж не мутантні форми, їх життєздатність часто
знижена. Розрізняють такі типи хромосомних мутацій: зміна кількості хромосом окремих
пар, перебудова окремих хромосом. Зміна кількості хромосом окремих пар спостерігається в
тих випадках, коли за нормальної кількості хромосомних наборів хромосоми окремих пар
представлені збільшеною або зменшеною кількістю гомологів. У цих випадках фенотип
мутантної особини може значно змінюватися. При цьому додавання зайвої хромосоми
менше порушує розвиток організму, ніж відсутність однієї хромосоми з пари гомологічних
або обох гомологічних хромосом. Часто такі мутації є летальними. Оскільки різні
хромосоми містять різні гени, то ознаки організму змінюються залежно від того, яка
хромосома відсутня або є в надлишку. Перебудова хромосом може зачіпати або обидві
хроматиди певної хромосоми, або одну. При втраті ділянки хромосоми фрагмент, який
відривається, втрачається, хромосома стає вкороченою і позбавляється частини генів.
Внаслідок цього у гетерозиготних організмів можуть проявлятись рецесивні гени, які
розташовані у фрагменті, гомологічному втраченому. Подвоєння будь-якого фрагменту
хромосоми у вигляді вставки на фенотипі мутантної особини позначається мало. Але такі
мутації можуть ускладнювати перехрест хромосом під час мейотичного поділу і відповідно
процес гаметогенезу. При зміні порядку розташування генів у хромосомі її ділянка, що
утворилася внаслідок двох розривів, знову вбудовується в хромосому, перекрутившись на
180°. Оскільки кількість генів залишається такою ж, як і до мутації, то такий тип мутацій на
фенотип організму впливає незначно, але у випадку гетерозиготності позначається на
процесі кон'югації гомологічних хромосом. Внаслідок обміну ділянками не гомологічних
хромосом кількість генів у генотипі також не змінюється, тому такі мутації також можуть не
впливати на фенотип, але порушують хід мейозу.
8.5.66. Чому мутації, які призводять до кратного збільшення числа хромосомних наборів
(поліплоїдії), в еволюції тварин, на відміну від еволюції рослин, відігравали незначну роль?
Поліплоїдні мутації відігравали більшу роль в еволюції рослин, ніж в еволюції тварин, де
їх значення було обмеженим і проявлялося лише в деяких систематичних групах
(насамперед, в одноклітинних та в групах, яким характерне партеногенетичне розмноження
або гермафродитизм). Головною причиною цього було порушення правильного
функціонування хромосомного механізму визначення статі. Це пов'язано з тим, що при
збільшенні кількості статевих хромосом (більше ніж дві) виникають аномалії в розвитку, і ці
організми або гинуть, або нездатні до розмноження. Цього обмеження не буває в більшості
рослин, оскільки вони не мають статевих хромосом.
8.5.67. З чим пов'язане виникнення явища поліплоїдії? Яка роль поліплоїдії в селекції
рослин?
Як відомо, швидкість синтезу білків залежить від кількості ДНК в ядрі клітини. Тобто,
чим більше число гомологічних хромосом, тим більше молекул білка кожного виду
синтезується за одиницю часу. Цим пояснюється висока продуктивність поліплоїдних
сортів. У інфузорії-туфельки велике ядро також високополіплоїдне, чим забезпечується
висока швидкість росту клітини після поділу, внаслідок синтезу великої кількості білків, у
тому числі й ферментів. Останні, в свою чергу, інтенсифікують у цитоплазмі процеси
синтезу вуглеводів, жирів тощо. У багатоядерних клітин (мукор, поперечносмугасті м'язові
волоконця, деякі клітини печінки тощо) багато диплоїдних ядер у сумі дають той самий
ефект, що й поліплоїдія.
Цей закон формулюється так: види й роди, генетично близькі (тобто зв'язані між собою
єдністю походження), характеризуються подібними рядами спадкової мінливості з такою
правильністю, що, знаючи ряд форм у межах одного виду або роду, можна передбачити
знахідки паралельних форм в інших видів і родів. Цей закон сформулював видатний вчений
генетик і селекціонер М. І. Вавилов.
8.5.71. У чому генетична суть закону гомологічних рядів спадкової мінливості? Яке
застосування цього закону в селекції та систематиці?
Дані, отримані генетикою мали дуже важливе значення для доказів реальності еволюції
й розуміння механізмів еволюційного процесу Так, молекулярна генетика довела, що в усіх
організмах спадкова інформація записана у вигляді нуклеїнових кислот, і генетичний код,
згідно з яким ця інформація реалізується шляхом біосинтезу білків, універсальний.
Основані на цих відкриттях молекулярно-біологічні дослідження показали разючу
одноманітність структури складних молекулярних механізмів і характеру процесів, що з них
відбуваються Це свідчить про спільність організації всіх живих систем, успадковану від
первинних форм життя. Один раз виникнувши, цей фундаментальний молекулярний план
зберігався без суттєвих змін у всіх нащадків таких первинних форм. Важливе значення в
доведенні реальності еволюції мало вивчення мутацій. Було доведено, що мутації
відігравали безсумнівну роль у збільшенні різноманітності ознак, отже, були матеріалом
для еволюційних процесів. Різні типи мутацій (геномні, хромосомні, генні) відігравали дуже
важливу роль у мікро- та макроеволюційних процесах, та видоутворенні. Була доведена
роль рецесивних мутацій як "мобілізаційного резерву" внутрішньовидової мінливості.
Велике значення для розуміння еволюції споріднених груп має закон гомологічних рядів
спадкової мінливості, сформульований М. І. Вавиловим. Таким чином, генетика дала дуже
багато цінного для розуміння генетичних механізмів еволюційних процесів. Генетичні
методи можна застосувати і для виявлення родинних зв'язків форм, які існують зараз:
методи співставлення генетичних карт, дослідження хромосомного набору, аналіз
первинної структури одного й того ж білка в різних організмів; це дає можливість з'ясувати,
як еволюціонував ген, який кодує цей білок. Наприклад, аналіз первинної структури
гемоглобінів різних хребетних: було доведено, що ступінь розбіжності амінокислотних карт
поліпептидних ланцюгів, які входять до складу молекули гемоглобіну, відповідає ступеню
віддаленості цих груп у системі типу Хордові. Застосовується також і метод молекулярної
"гібридизації", який полягає в тому, що фіксовані нитки ДНК одного виду "гібридизують" з
вільними нитками ДНК іншого виду. Якщо ці організми мають родинні зв'язки, то
утворюються подвійні структури — "гібридні структури ДНК", хоч і в меншій кількості, ніж
при з'єднанні ниток ДНК, які належать одному виду. Порівнявши відсоток гібридів
гетерологічних ДНК (тобто гібридів ДНК, утворених з ниток, які належать різним видам) з
тим, що спостерігається в гомологічних ДНК (тобто молекул ДНК, які утворюються з ниток,
що належать особинам одного виду), можна мати наближене уявлення про те, наскільки
відрізняються за генетичною інформацією молекули видів, що вивчаються.
Генетика має дуже важливе значення для розвитку еволюційної теорії. Так, досягнення
популяційної генетики сприяли розумінню еволюційних процесів і ввійшли важливою
складовою частиною в сучасне вчення про мікроеволюцію та видоутворення, тобто про
генетичні перетворення, які відбуваються в популяціях і в подальшому призводять до
виникнення нових видів. Велике значення генетика має і для розуміння всього історичного
розвитку органічного світу. Генетикою накопичено факти і зроблено узагальнення, які є
суттєвим вкладом в основні розділи еволюційного вчення: докази реальності еволюції,
вчення про еволюційні фактори і з'ясування тих конкретних шляхів, якими йшла еволюція
певних систематичних груп організмів.
8.5.76. Яке значення закону Харді-Вайнберга для генетики популяцій? За яких умов цей
закон не діє?
8.5.80, . Що таке дрейф генів? Яке його значення в процесі еволюції? Які причини
дрейфу генів?
Якщо із сімох народжених цуценят двоє були сліпими (генотип сліпих цуценят аа), то
таке розщеплення близьке до 3:1. Це означає, що батьки були гетерозиготні за даною
ознакою (генотип батьків Аа). Серед здорових цуценят приблизно третина гомозиготні по
домінантному гену (генотип АА), а дві третини — гетерозиготні (генотип Аа).
8.5.82. Хутро чорно-бурої лисиці коштує значно дорожче, ніж хутро рудої. Яке треба
провести схрещування, щоб від рудої самки і чорно-бурого самця за найкоротший строк
одержати максимальну кількість чорно-бурих нащадків, якщо алельний ген чорно-бурого
забарвлення рецесивний?
Р Аа х аа
8.5.85. У самок птахів набір статевих хромосом ХY, а в самців — XX. Відомо кілька
випадків перетворення курок на півнів без будь-якого спеціального впливу. Такі півні
схрещуються з нормальними курками і залишають потомство. Яке воно за статтю, якщо
зиготи, які не мають хоча б однієї Х-хромосоми, гинуть?
X Y
X XX XY
Y XY YY
Таким чином, 1/4 нащадків будуть мати генотип YY — вони нежиттєздатні; 1/2 нащадків
матимуть генотип ХY — це кури; 1/4 матиме генотип XX — це пізні.
альбінізм — а; норма — А.
Оскільки батьки фенотипно нормальні за обома ознаками, а їх син має обидві аномалії,
то ми маємо справу з розщепленням цих ознак. Таким чином, генотипи батьків можуть бути
такими: ХнХhАа та ХнУАа. Тобто у таких батьків можливі такі типи нащадків:
ХhА Хhа YА Yа
ХhА ХhХhАА ХhХhАа ХhYАА ХhYАа
Хhа ХhХhАа ХhХhаа ХhYАа ХhУаа
ХhА ХhХhАА ХhХhАа ХhYАА ХhУАа
Хhа ХhХhАа ХhХhаа ХhУАа ХhУаа
Отже, імовірність появи в цій родині синів з обома аномаліями становить 1/16.
8.5.87. Самці тутового шовкопряда мають набір статевих хромосом XX, самки — XV.
Якщо із самки тутового шовкопряда вилучити яйцеклітини, які не пройшли мейоз, і піддати
їх термообробці, то мейоз затримається, яйцеклітини залишаться диплоїдними і почнуть
розвиватись без за-пліднення. Яким за статтю буде потомство тутового шовкопряда,
яйцеклітини якого піддали термообробці? Яке практичне значення цього процесу?
8.5.89. Відомо, що алкалоїд колхіцин руйнує веретено поділу і тим самим може привести
до виникнення поліплоїдних клітин. На клітини диплоїдної капусти (2л = 18) подіяли
колхіцином. З дочірніх клітин виростили рослину, яку схрестили з вихідною формою. Який
хромосомний набір буде мати такий гібрид? Чи буде він здатний до статевого
розмноження?
8.5.90. Перед нами два чорних пацюки. Зовнішньо їх неможливо відрізнити один від
одного. За всіма морфологічними ознаками (зовнішнім виглядом, розмірами, пропорціями,
масою тіла, забарвленням шерсті та ін.) вони ідентичні. Проте відомо, що вони належать до
двох різних видів. Як довести, що перед нами дійсно представники двох різних видів?
8.5.92. Яка інформація необхідна для того, щоб штучний добір був ефективним?
Щоб штучний добір був ефективним, необхідна інформація про спадковий потенціал
особин, які відбираються для схрещування. Така інформація може бути отримана трьома
способами: вивченням фенотипу особин, серед яких проводиться добір; аналізом їх
родоводів; вивченням нащадків, які утворилися внаслідок різних систем схрещування.
Штучний добір на основі спадкової мінливості є основним способом зміни сортів і порід.
Але на сорт і породу діють також і фактори навколишнього середовища: культурні рослини і
свійські тварини зазнають впливу всього комплексу зовнішніх факторів: абіотичних,
біотичних, антропогенних. Отже, умови середовища існування діють одночасно із штучним і
підвищують пристосованість особин до умов середовища існування. Новостворені сорт чи
порода є завжди результатом дії двох груп факторів, які діють одночасно діяльності людини
і умов середовища існування.
Породою тварин або сортом рослин називають таку сукупність особин (популяцію),
штучно створену людиною, яка характеризується певними спадковими особливостями:
продуктивністю, морфологічними й фізіологічними ознаками.
Предком городньої капусти була дика капуста, яка й зараз зустрічається у Західній
Європі. Предком свійських качок є качка — крижень, курей — дикі банківські кури, які
живуть у тропічних лісах Південно-Східної Азії; свійського голуба — дикий сизий
(скельний) голуб, який живе на крутих скелях середземноморського узбережжя і далі на
північ до Англії та Норвегії. Предком свині свійської є свиня дика (кабан), яка поширена в
Європі та Азії,' овець — дикі барани (архари та муфлони), які були дуже поширені на
нагір'ях Південної Європи та Південної Азії. Предком коня був тарпан — дикий кінь
південноєвропейських степів та Західного Казахстану, винищений наприкінці XIX ст.
Предок великої рогатої худоби — дикий бик тур, який був поширений в Євразії та Південній
Африці і винищений остаточно в XVI — XVII ст. Предком свійської кішки була африканська
дика кішка, а свійської собаки — вовк.
8.5.104. Для чого в селекції рослин проводять схрещування між собою чистих ліній?
Схрещування чистих ліній між собою проводять з метою сполучення в генотипі нащадків
тих станів ознак, які були в батьківських форм у різному наборі. В результаті такого
схрещування може спостерігатись явище гетерозису, внаслідок якого гібриди першого
покоління мають більші розміри, підвищену життєздатність та продуктивність.
При щепленні в гібридної особини поєднуються стани ознак, які не можна сполучати
шляхом статевого розмноження (соматичні мутації тощо), зокрема різні стани ознак різних
сортів та видів. Внаслідок щеплення спостерігається явище взаємовпливу прищепи та
підщепи, що може привести, у свою чергу, до виникнення нових властивостей.
В основі селекції тварин, як і рослин, лежать спадкова мінливість і штучний добір. Проте
селекція тварин мас особливості порівняно з селекцією рослин, які випливають із самої
природи організму тварини Тваринам властиве тільки статеве розмноження; у тварин
звичайне нечисленне потомство і тому кожна особина є значною цінністю. Важливе
значення в селекції тварин має врахування екстер'єру (сукупності зовнішніх форм тварини).
Крім того, треба враховувати кореляційну мінливість, тобто те, що зміна однієї ознаки може
спричинити зміну іншої. Також слід мати на увазі, що часто спадкові ознаки, які цікавлять
людину, безпосередньо в особин можуть не проявлятися. Так, у самців великої рогатої
худоби не проявляються такі ознаки, як молочність і жирномолочність, у півнів — несучість.
Тому для виявлення цих якостей користуються методом визначення якості плідників за
продуктивністю потомства.
За допомогою генної інженерії отримують такі гени шляхом хімічного синтезу молекул
ДНК із запрограмованою послідовністю нуклеотидів. Крім того, необхідні гени можна
виділяти готовими з генотипу.
8.5.113. Як можна ввести певний ген у бактеріальну клітину?
У бактеріальну клітину певний ген можна ввести за допомогою віруса. Синтезований або
виділений ген вбудовують у ДНК віруса. Коли вірус потрапляє в клітину бактерії, він
вбудовує свою ДНК в генотип бактерії, і клітини бактерії починають синтезувати необхідні
людині сполуки (наприклад, гормон інсулін, ферменти захисні білки — інтерферони). Цим
способом у бактерію можна ввести програму синтезу будь-якого білка людини, тварини,
рослини.
Інтерферони — це білки, які захищають людину і тварин від вірусів. На відміну від
антитіл, інтерферони неспецифічні, тобто можуть захищати організм від різноманітних
збудників захворювань. Такі білки отримують за допомогою методів біотехнології: гени, які
кодують інтерферони, можна синтезувати, а потім вбудовувати в бактеріальну клітину, яка
продукуватиме ці білки.