Міністерство освіти і науки України

Державний вищий навчальний заклад

Донбаський державний педагогічний університет
Кафедра теорії і практики початкової освіти

Реферат на тему:

Тарас Григорович Шевченко

Виконала
студентка ІІ курсу
факультету підготовки вчителів початкових класів:
Жирова А.С.

Слов’янськ–2020

План
 Вступ
1. Погляди Т.Г. Шевченка на проблеми педагогіки.
2. Якими мають бути нова школа та виховання на думку поета.
3. Внесок Т. Г. Шевченка в розвиток моралі та освіти.

Висновок
Використані джерела
 ВСТУП

Великий український поет, художник, мислитель, відомий усьому світові

як визначний гуманіст, Тарас Григорович Шевченко (1814 — 1861) не був
професійним педагогом. Проте у своїх творах він висловив дуже цінні думки з
питань освіти та розвитку суспільства, чимало з яких не втратили актуальності й
нині.

Тарас Шевченко не писав спеціальних педагогічних праць, проте його

проза, поетичні твори й живопис мають безперечне виховне значення. Їм
властива глибока народність, гуманізм, любов до батьківщини, викривальний
пафос, образність. У своїх творах Тарас Шевченко порушував етичні теми,
розмірковував про важливість родинного виховання, освіти й освіченості в
житті людини, про роль народних традицій і фольклору в становленні
високоморальної особистості.

Сім'ї та сімейному вихованню дітей Тарас Шевченко надавав дуже

важливого значення. При цьому він особливо наголошував на ролі матері.
Змальовуючи образ матері, її відданість дітям, силу її любові, Тарас Шевченко
підводить до думки, що мати — це перша природна вихователька своєї дитини.
 1. Погляди Т.Г. Шевченка на проблеми педагогіки

Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми

української школи. Він глибоко знав стан народної освіти. У ряді поетичних
творів ("Наймичка", "І мертвим, і живим..."), повістях ("Близнецы", "Княгиня",
"Щоденнику" та ін.) він започаткував педагогічні ідеї, які значно вплинули на
формування педагогічної думки в Україні.

Перш за все просвітитель обстоював право свого поневоленого народу

на рідну школу, яка є засобом поліпшення життя народу, його пробудження й
усвідомлення свого рабського стану. Народна школа, на думку Т.Г. Шевченка,
має бути доступною для всіх дітей. У ній діти мають одержувати міцні й
глибокі знання, всебічно розвиватися. Рідна школа має задовольняти потреби
свого народу і діяти на засадах народності.

Велику роль у народній школі поет надає особі вчителя, справу якого
вважає найвищою мірою благородною і серйозною. Народний учитель
самовіддано служить людям, своїй батьківщині. Саме таким педагогом був для
Шевченка І.П. Котляревський, змальований ним у повісті "Близнецы". На
противагу йому поет у ряді своїх творів описує бездарних і обмежених учителів,
які своєю нікчемністю не могли сприяти розвитку учнів. Частина з них були
садистами, знущалися над дітьми.

Засуджує поет й освіту дворянської молоді. В інститутах шляхетних

дівчат, кадетських корпусах у дітей вбивалися їхні задатки, кращі людські
якості, одержані від природи та батьків. Освіта в них була збідненою, основна
увага приділялася виробленню дворянських манер та моралі.

Поета турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських

родин взагалі не вчилися, а дівчат-дворянок у привілейованих закладах вчили
тільки світських манер, не розвивали їхній розум, духовність. Т.Г. Шевченко як
гуманіст обстоює рівність хлопців і дівчат у навчанні, стоїть за надання жінці
повноцінної освіти.

2. Якими мають бути нова школа та виховання на думку поета

Нову школу поет не уявляв без поєднання освіти і праці. Доказом

Шевченкових спроб внести у загальну освіту елементи трудового виховання є
його робота над складанням підручника для народної школи. Поет був
переконаним, що навчання – це важка повсякденна праця, тому оволодіння
знаннями досягається не шляхом якоїсь там таємничої інтуїції, а в процесі
практики та важкої життєвої боротьби. Тільки в праці людина може знайти
справжнє задоволення, і тому вона повинна займати домінуюче місце в житті
кожного.

Виняткову роль у вихованні дітей відводив сім’ї. З великою симпатією

писав про виховання дітей у трудових сім’ях, де матері піклуються про своїх
дітей, де наполеглива праця зміцнює людяність у стосунках. Співчутливо
зображає селянські вдовині сім’ї, де зберігаються добрі стосунки, незважаючи
на злидні. З повагою ставиться до жінки-матері. У повісті "Наймичка" зобразив
маму-селянку, яка приховувала своє материнство від сина заради його
благополуччя.

Але на його думку, сімейне виховання не може замінити виховання

суспільного, яке передбачає життя серед однолітків, спілкування з дорослими,
ознайомлення із соціальними обставинами. Ніяке, навіть найкраще поставлене
сімейне виховання не може забезпечити підготовку добре зорієнтованих у
життєвих умовах юнаків і дівчат.

Т. Г. Шевченко виділив три фактори формування особистості:

 задатки, набуті в дитинстві;

 система виховних впливів учбового закладу;
  вплив соціального середовища, яке оточує виховання.

З творів Шевченка можна отримати чітке уявлення про його виховний

ідеал, яким для нього була людина з багатогранними знаннями і високими
моральними якостями, що здатна застосовувати свої знання в житті, уміє
цінувати мистецтво, любить працю. Виховному ідеалові Шевченка властива
така риса, як працьовитість. Праця повинна займати, на його думку, головне
місце в житті людини.

Поет показує, що шлях до національного відродження пролягає через

усвідомлення своєї історії, національної гідності.

Визначальну роль у вихованні патріотизму, любові до рідного народу,

формування самосвідомості, на думку Т. Шевченка, має рідна мова. Вона є
невмирущим виразником народних ідеалів, духовного збагачення.

Ставши охоронцем рідної мови, Т.Г. Шевченко закликав зрозуміти,

пізнати таїни рідної мови, бо людина без любові до материнської мови не може
бути вірною ні своєму народові, ні державі.

Поруч з правдивою історією свого народу, рідною мовою, які мають

займати провідне місце в рідній школі, поет високо цінить народну пісню. На
народній пісні зріс геній Т.Г. Шевченка. Пісня для нього була невмирущим
джерелом духовності народу, його історією, долею.

Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання, прищеплення

їй святого почуття любові до рідного краю, до знедоленого українського
народу. Досягається це шляхом вивчення історії своєї батьківщини,
безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.

Т. Г. Шевченко високо цінував роботу педагога, вважав, що до неї слід

допускати лише людей чесних, сумлінних. На думку Тараса Григоровича
народний вчитель має бути доброю, високоморальною людиною, носієм
духовності свого народу.

3. Внесок Т. Г. Шевченка в розвиток моралі та освіти

Тарас Шевченко висловлював надію на те, що політичне і соціальне

визволення народних мас стане природним наслідком широкого піднесення
культурно -освітнього рівня народу. У міру своїх сил він прагнув долучитися до
створення необхідних навчальних книг українською мовою.

Почав зі створення букваря, призначеного не лише для навчання

грамоти, а й щоб дати деякі знання. Це був перший підручник для навчання
грамоти в українських школах, написаний рідною мовою. Він став значною
подією в розвитку народної освіти. Тарас Шевченко старанно підготував
структуру, зміст, методичний апарат підручника, у якому були відображені
передові педагогічні ідеї того часу, застосовувалися принципи народності,
доступності, зацікавлення.

Буквар має такі розділи: азбука, склади, цифри, лічба, текстовий

матеріал, на якому вчаться читати. Його справедливо можна вважати
новаторським, бо він значно відрізняється від букварів того часу
(Шейковського, Гаццука, Золотова), що націлювали дітей на вивчення
незрозумілих складів, назв, букв, і заохочує учнів до свідомого читання,
осмислення прочитаного. Буквар містив фольклорні твори: приказки та
прислів'я, народні думи, на яких Т.Г. Шевченко прагнув формувати юні душі
майбутніх освічених співвітчизників.

Навчальний матеріал букваря сприяв збагаченню лексики, розвитку

мислення і мовлення, пам'яті, навичок, набуттю необхідних знань про
суспільство і природу, відповідно до віку учнів. Буквар було випущено тиражем
10000 примірників. Кошти від його продажу спрямовувалися на розвиток
недільних шкіл.

Як революційний демократ Шевченко гаряче вболівав за відкриття

недільних шкіл, які відігравали важливу роль у поширенні освіти серед
трудящих. Надавав їм матеріальну підтримку. Так, у 1860 році в Петербурзі він,
разом з іншими письменниками, виступив на літературному вечорі на користь
недільних шкіл. Він регулярно передавав їм частину своїх коштів після
реалізації видань “Кобзаря”.
 Висновок
Велика виховна сила творів Т.Г. Шевченка є невичерпним джерелом у
вихованні нових національно-свідомих поколінь української молоді. Його
геніальні поетичні й прозові твори насичені проблемами навчання і виховання,
вони несуть молоді виховний потенціал, спрямований на духовне збагачення
особистості.

Поет був добре обізнаний із життям, побутом і звичаями українського

народу. Його увагу завжди привертали народні традиції, обряди. Описуючи їх,
він не лише захоплювався їми, а й постійно висловлював прагнення поліпшити
життя знедоленого народу, застосовуючи елементи етнопедагогіки у вихованні
дітей. Описуючи риси народного характеру, Тарас Шевченко наголошував на
тому, що нація, без своїх власних національних рис, що належать лише їй,
схожа на кисіль, позбавлений смаку.
 Список використаних джерел
1. Кислашко О. В. Тарас Шевченко про виховання в дусі
християнських ідеалів: посібник. Одеса. 2011. С. 49–50.
2. Моціяка О. М. Проблема вивчення творчості Т. Шевченка: наукові
записки. Львів. 2011. С. 94–98.
3. Петрук А. П. Проблеми виховання й освіти у творчій спадщині
Тараса Шевченка: стаття. Рівне. 2012. С. 63 – 68.
4. Славинський М. І. Незгасна зоря генія: наукова стаття. Київ. 2011.
С.13–16.
5. Шевченко Т. Г. Кобзар: підручник. Харків. 2007. 352 с.
 2. Визначте принципи застосування малюнка у дитячій
психологічній
діагностиці.
Проективні методи дослідження займають виключне становище в
психолого-педагогічній діагностичній практиці. Особливе місце серед
проективного психолого-педа-гогічного інструментарію займають різноманітні
малюнкові методики (”намалюй людину”, “кінетичний малюнок сім’ї”,
“неіснуюча тварина” тощо), оскільки малюнок для дитини є не мистецтвом
копіювання предметів дійсності, а мовленням, через яке вона відтворює не те,
що бачить, а те, що знає, тобто, свій внутрішній план свідомості.
Ознайомимось з принципами застосування малюнка в дитячій
психологічній діагностиці, що їх розробили Л. Шванцера та Й. Шванцера.
• Психолог, який працює в дитячій діагностиці, повинен бути в змозі
класифікувати малюнок з позиції змістових характеристик особистості дитини,
рівня її розвитку (показники загальних здібностей), відхилень розвитку
(показники органічних і функціональних аномалій) та з позиції незвичайних
ознак (креативні показники). Але чим старша дитина, тим менш надійним
показником її розумового розвитку є малюнок.
• Для дітей дошкільного віку й деяких молодших школярів малювання є
грою, тому й ситуація діагностики повинна бути організована як ігрова
діяльність.
При виконанні серії обстежень потрібно використовувати єдине
методичне забезпечення (однаковий формат паперу певної зернистості, олівці
певної твердості і кольорів, пастелі однакових відтінків).
• У ході обстеження необхідно фіксувати такі обставини, як дата, час
обстеження, освітлення, адаптованість дитини до ситуації, рівень її домагань,
вербальний супровід малювання, загальне бачення завдання, спосіб тримання
олівця, повертання малювальної площини, інші.
• В індивідуальній діагностиці слід виходити насамперед із тих
малюнків, за виникненням яких була можливість спостерігати.
Малюнок ніколи не повинен бути єдиним відправним пунктом
інтерпретації. Виявлені за його допомогою проективні тенденції необхідно
перевіряти за допомогою інших методів обстеження.